ВСТУП «Ченець став на коліна й побожно схилив голову. Трохи зосереджено помовчав, ніби прислухаючись, чи запанувала врешті в келії тиша. Щоправда, для стороннього вуха тут завжди було тихо. Та й сам він, ледве світлішав край неба, не міг нарікати на шум. Помолившись, Михайло запалив свічу. “Минувшино, я завинив перед тобою. Допоможи, великий Боже, терпляче спокутувати свої провини”. Перехрестився й узяв перо. “Чому кожній людині читання історій дуже корисне? – звертався він до свого майбутнього читача. – Бо коли б не описано й світу не подано, разом би з тілом безвісти все сходило б у землю, і люди, як у темряві будучи, не відали б, що за минулих віків діялося”». Потому почалася копітка й довготривала робота: ченець Густинського монастиря, що біля Прилук на Чернігівщині, Михайло Лосицький узявся переписувати великий літопис, писаний, як встановили дослідники, у 20-х роках 17 ст. Власне, зроблена Лосицьким 1670 р. копія й зберегла до нашого часу надзвичайно цінне історичне джерело – Густинський літопис. Його автор докладно описав події з історії княжих часів, а в прикінцевій частині подав невеличкі повісті про реалії тогочасного життя, розповіді про запорізьких козаків. Так, у літописі утверджується думка про спадкоємність епох – княжої та козацької. Саме з останньою випадає познайомитися цього навчального року й вам, шановні восьмикласники. Козацька доба надзвичайно багата на події та героїв. Сподіваємося, вас захоплять карколомні, сповнені пригод і випробувань долі козацьких керманичів – гетьманів, кошових, полковників, а також тогочасних митців, служителів церкви – усіх, хто творив історію козацької України. Розповіді про них, побудовані на основі історичних джерел, переконують читача у яскравості цих особистостей. Віра в Бога, любов до рідної землі, закони козацького побратимства – ось що визначало їхні вчинки. Сподіваємось, історія козацької доби навчить і вас самовідданої любові до рідної землі – того магнетичного почуття, про яке так образно висловився Михайло Лосицький: «Природжено якусь жагу і любов до вітчизни своєї почувати кожному чоловікові; всякого вона до себе притягає, неначе магніт-камінь залізо».
ßê ïðàöþâàòè ç ïіäðó÷íèêîì Ìàòåðіàë êîæíîãî ïàðàãðàôà ïîäіëåíî íà ïóíêòè, îðієíòóâàòèñÿ â ÿêèõ äîïîìîæóòü íàçâè, ùî âіäïîâіäàþòü çìіñòîâі, òà ïіçíàâàëüíі ðóáðèêè. Ðîáîòó íàä íîâèì ìàòåðіàëîì ïî÷èíàéòå ç ðóáðèêè, ó ÿêіé çàïðîïîíîâàíî ïîïðàöþâàòè ç ôðàãìåíòàìè іñòîðè÷íèõ äæåðåë, ïðèñâÿ÷åíèõ ïîäіÿì, ïðî ÿêі éäåòüñÿ â ìàòåðіàëàõ óðîêó. Îñíîâíі іñòîðè÷íі âіäîìîñòі âèêëàäåíî â ïóíêòàõ ïàðàãðàôіâ. Їõíі ðìóëüîâàíî ÿê çàïèòàííÿ, áіëÿ ÿêîãî ïîáà÷èòå ìàëþíîê-ñèìâîë
Ãëèáøå çðîçóìіòè ñóòü іñòîðè÷íèõ ïîäіé, âèÿâèòè çâ’ÿçîê ìіæ ïîäіÿìè òà їõ ïåðåáіã äîïîìîæå ðóáðèêà «Іñòîðè÷íà êàðòà». Âèêîíóþ÷è çàïðîïîíîâàíі â íіé çàâäàííÿ, âè âäîñêîíàëþâàòèìåòå âìіííÿ ñïіââіäíîñèòè ïîäії â ïðîñòîðі òà ÷àñі. Ðóáðèêà «Îñîáèñòіñòü» çíàéîìèòèìå âàñ іç íàéÿñêðàâіøèìè ïîñòàòÿìè âіò÷èçíÿíîї іñòîðії – îñîáèñòîñòÿìè, ïðî ÿêі ìàëî ñêàçàòè, ùî âîíè 5
