Іñòîðè÷íі äæåðåëà ïðî Áîãäàíà Õìåëüíèöüêîãî

Ãîñïîäàðñüêå æèòòÿ Ïàíîðàìà ñåðåäìі іñòÿ Ëüâîâà 1740 ð. Ìàêåò І. Êà÷îðà.

ñòàíîâèëî áëèçüêî 17–20 òèñ. îñіá (іç íèõ 5 òèñ. æèëî ó ñåðåäìіñòі, òîáòî íà îáâåäåíіé ìóðàìè òåðè òîðії), à â ñåðåäèíі 17 ñò. çðîñëî äî 22–25 òèñ. îñіá.

Ëüâіâ êîðèñòóâàâñÿ ïðàâîì ñêëàäó, òîáòî âñі òîâàðè, ïðèâåçåíі ç іíøèõ êðàїí, ìàëè ïðîäàâàòèñÿ ñïî÷àòêó ó Ëüâîâі, à âæå òå, ùî íå êóïèëè, ðîçâîçèëîñÿ ïî іíøèõ ìіñòàõ. Çі ñõіäíèõ ðàéîíіâ Óêðàїíè äî Ëüâîâà ïðèãàíÿëè âåëèêі ãóðòè âîëіâ, ïðèâîçèëè øêóðè, õóòðî, âіñê, ìåä, ðèáó, ðіçíі ïðîìèñëîâі âèðîáè. Çі Ñõîäó ïðèâîçèëè ïðÿíîùі, ïðèêðàñè, øîâê òîùî. Іç Êðèìó, Áàëêàí òà Óãîðùèíè ïîñòà÷àëè âèíà, іç Çàõіäíîї і Öåíòðàëüíîї Єâðîïè – ñóêíî, ìåòàëåâі âèðîáè, îäÿã. Ó òîðãіâëі ñõіäíèìè òîâàðàìè îñíîâíó ðîëü âіäіãðàâàëè âіðìåíñüêі òà ãðåöüêі êóïöі.

2. Ùî äîâіäóєìîñÿ ç іñòîðè÷íèõ äæåðåë ïðî ðîçâèòîê òîðãіâëі

Ëüâîâà é Êèєâà?

менський мандрівник та історик Сімеон Дпір Лехаці розповідав про Львів початку 17 ст.: «Всі будинки міста кам’яні, дорогі, облицьовані, широкі, високі, три- і чотириповерхові. Льохи та пивосховища з каменю і вриті в землю, щоб влітку напої були холодними.

Це багатолюдне місто, повне достатків, тут багато фруктів. Кажуть, що в країні руських іншого такого міста нема. Це столиця. Міщани живуть заможно, у розкошах... Крамниці повні товарів, усього вдосталь, і що захочеш, у Львові знайдеш. Там є багато різних майстрів і ремісників: майстрів-золотарів, золотошвей, скульпторів, мулярів, різьбярів по каменю й мармуру та ін. Тому туди приїздять зі всіх країн світу і з усіх областей: одні вироби знаходять готові, інші – замовляють. Туди приїздять також вершники і воїни (піхотинці), князі й пани і купують там зброю, шоломи, кольчуги, піки, списи, мечі, сокири, ратища, персні тощо; звідси вивозять усе, що потрібно для війни. І якщо навіть приїде сто тисяч воїнів, вони знайдуть усе, що їм потрібно, бо це велика столиця. Там є і кравці, одіяльники, гарбарі, красильники, сірничники, виробники хусток, різні ткачі, наметувальники, набійники, золотоплавильники й умільці-золотарі. Є також художники, рисувальники, гравери й майстри, які друкують по-польськи, по-руськи і по-вірменськи». Литовський дипломат Михалон Литвин, який перебував в українських землях у середині 16 ст., у книзі «Про норови татар, литовців і москвитян» розповідав: «Київ наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, коротшого й надійнішого шляху, ніж стародавня й загальновідома в усіх своїх звивинах дорога, що веде з чорноморського порту, тобто з міста Кафи, через Таврійські ворота (Перекоп) до Гаванської