ÓÊÐÀЇÍÑÜÊІ ÇÅÌËІ Ó 20–90 ðîêàõ 18 ñò.
5
Êîçàöüêі ëіòîïèñè ÿê іñòîðè÷íі äæåðåëà
§ 337.
КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ ЯК ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5
Íàéâèäàòíіøèì ÿâèùåì іñòîðè÷íîї ëіòåðàòóðè ïåðøîї ïîëîâèíè 18 ñò. ñòàëè êîçàöüêі ëіòîïèñè, ÿêі òâîðèëèñÿ â êîçàöüêîìó ñåðåäîâèùі òà îïîâіäàëè ïðî ïîäії êîçàöüêîї іñòîðії. Îäíèì ç íàéäàâíіøèõ ñåðåä âåëèêèõ êîçàöüêèõ ëіòîïèñіâ є «Ëіòîïèñ Ñàìîâèäöÿ». Ó íüîìó âèêëàäåíî ïîäії âіä 1648 äî 1702 ð. Òі, õòî ïåðåïèñóâàâ ëіòîïèñ, äîâåëè ðîçïîâіäü ó íüîìó äî 1734 ð. Âèâ÷åííÿ öієї ïàì’ÿòêè äàëî çìîãó â÷åíèì óñòàíîâèòè іì’ÿ àâòîðà: íèì óâàæàþòü Ðîìàíà ÐàêóøêóÐîìàíîâñüêîãî, âіéñüêîâîãî òà ïîëіòè÷íîãî äіÿ÷à ÷àñіâ Ðóїíè. Äðóãèì âàæëèâèì òâîðîì áóâ ëіòîïèñ Ãðèãîðіÿ Ãðàá’ÿíêè (ç 1730 ð. ãàäÿöüêèé ïîëêîâíèê). Éîãî ñòâîðåíî â Ãàäÿ÷і 1710 ð. Ëіòîïèñ ðîçïîâіäàє ïðî ïîäії âіä íàéäàâíіøèõ ÷àñіâ äî 1709 ð. – ïîðàçêè І. Ìàçåïè òà îáðàííÿ ãåòüìàíîì І. ÑêîðîïàäÒèòóëüíè èé ëèñò ñüêîãî. ëіòîïèñó Ñàìіéëà Íàéâèçíà÷íіøèì ÿâèùåì êîçàöüêîãî ëіòîïèÂåëè÷êà ñàííÿ ñòàâ ґðóíòîâíèé ëіòîïèñ êàíöåëÿðèñòà Ñàìіéëà Âåëè÷êà. Íàïèñàíî éîãî 1720 ð. Òâіð ñêëàäàâñÿ ç äâîõ ÷àñòèí: îïèñó ïîäіé âіä 1648 äî 1660 ð. òà âіä 1660 äî 1700 ð. Ëіòîïèñ äіéøîâ äî íàñ ïîøêîäæåíèì, áåç çàêіí÷åííÿ і ç ïðîãàëèíàìè, îñîáëèâî â ïåðøіé ÷àñòèíі. Ðóêîïèñ ñóïðîâîäæåíèé äåñÿòüìà ïîðòðåòàìè ãåòüìàíіâ, ó íüîìó âèêîðèñòàíî áåçëі÷ äîêóìåíòіâ, ïîåòè÷íèõ òåêñòіâ. 1. ßê âïëèíóëè êîçàöüêі ëіòîïèñè íà ðîçâèòîê ëіòåðàòóðíèõ òðàèöіé? З «Літопису Самовидця»: «Як ударили в бубни на раду, Брюховецький, відповідно до постанови, пішо військо припровадив на ту раду до намету своєї сторони. І Сомко не забарився: і сам, і всі козаки, що були при ньому, як люди заможні, вбрались ошатно і добре озброїлись, наче до війни. Вони-бо мали намір, коли рада не на їхню користь зарадить, між собою битву розпочати, бо при Сомковому таборі й гармат було чимало. Але нічого з того не вийшло, бо запорожці були запевнені ласкою його царської величності, тож швидко та рада відбулася, і боярин вийшов з намету та й почав читати грамоту й указ його царської величності. Не давши читцю закінчити, ані слухаючи листа царської величності, раптом крик здійнявся з обох сторін за гетьманство: одні кричать: «Брюховецького гетьманом!», а інші кричать: «Сомка гетьманом» – і на столець обох садовлять. А далі й між собою заповзялися битися і зламали Сомків бунчук, ледве Сомко видерся з намету царського й дістався до коня та інша старшина. Інших же кількох чоловік забили. І так прихильники Сомка мусили відступати до свого табору, а прихильники Брюховецького на столець його посадовили, зіпхнувши князя, і гетьманом проголосили, давши йому булаву і бунчук в руки. Та заледве дуже нескоро той галас вгомонився, так що князь Великоґаґин не підтверджував гетьманства Брюховецького, бо і прийняти його не міг через той шум серед народу»...
244
