ÏÎÐÒÐÅÒ Â ²ÍÒÅÐ’ªÐ² Àâòîðñüêèé ñòèëü Áàëüçàêà ìîæíà âïіçíàòè çà äîêëàäíèìè îïèñàìè ïåðñîíàæіâ òà іíòåð’єðіâ. Ñàìå ïîðòðåò òà іíòåð’єð âèñòóïàþòü ó éîãî òâîðàõ îñíîâíèìè çàñîáàìè õàðàêòåðèñòèêè ãåðîїâ.
Ëіòåðàòóðîçíàâ÷à äîâіäêà Іíòåð’єð (ó ëіòåðàòóðі) – âèä îïèñó, çìàëþâàííÿ âíóòðіøíіõ ïðèìіùåíü і ïðåäìåòіâ, ÿêі â íèõ çíàõîäÿòüñÿ é áåçïîñåðåäíüî îòî÷óþòü ïåðñîíàæіâ òâîðó. Ïðèãàäàéìî ïåðøèé îïèñ çîâíіøíîñòі Ãîáñåêà, ùî ðîçïî÷èíàєòüñÿ ñëîâàìè: «Íå çíàþ, ÷è çìîæåòå âè ç ìîїõ ñëіâ óÿâèòè ñîáі îáëè÷÷ÿ öüîãî ÷îëîâіêà, ùî éîãî ÿ, ç äîçâîëó Àêàäåìії, íàçâàâ áè “ìіñÿ÷íèì ëèêîì”» (ñ. 148). Ó öüîìó ïîðòðåòі àâòîð óæå ïî÷àñòè ðîçêðèâàє æèò-òєâі ïðèíöèïè é ïîâåäіíêó ãåðîÿ. Íàäàëі ç’ÿñîâóєòüñÿ, ùî äîâãèé, ìîâ ñâåðäëèê, íіñ Ãîáñåê áåçöåðåìîííî ïõàє â æèòòÿ ÷èñëåííèõ ïàðè-æàí; éîãî îáëè÷÷ÿ êîëüîðó ñðіáëà, «ç ÿêîãî îáëóïèëàñÿ ïîçîëîòà», ïîâñÿê÷àñ íàâіþє Äåðâіëþ äóìêè ïðî ãðîøі; à ëàãіäíèé ãîëîñ, ùî çãîäîì ñòàє «ñõîæèì íà çâóê ôëåéòè, êîëè â íåї çàáóâàþòü âñòàâè-òè ìóíäøòóê», ïðèíîñèòü íàéãіðøі çâіñòêè. Îïèñ âäà÷і ëèõâàðÿ íà ïî÷àòêó ïîâіñòі òàê ñàìî ðÿñíіє ïðîìîâèñòèìè äåòàëÿìè. Íà ñ. 148 ÷èòàєìî: «Âіä òієї õâèëèíè, êîëè âіí ïðîêèäàâñÿ, і äî âå÷іðíіõ íàïàäіâ êàøëþ éîãî â÷èíêè áóëè ðîçìіðåíі, ìîâ ðóõè ìàÿòíèêà. Öå áóëà ëþäèíà-àâòîìàò, ÿêó ùîðàíêó íàêðó÷óâà-ëè…» – і äàëі çà òåêñòîì.  іíøîìó ôðàãìåíòі Ãîáñåêà íàçâàíî ÷îëîâіêîì, ÿêèé «ïåðåòâîðèâñÿ íà çîëîòîãî іäîëà і ÿêîãî éîãî æåðòâè, ùî їõ âіí íàçèâàâ “ñâîїìè êëієíòàìè”, ç ëþáîâі äî ïàðàäîêñіâ ÷è äëÿ ãëóìó, ïðîçâàëè “òàòóñü Ãîáñåê”». Ñàìå òàê ìè ñïðèéìàєìî ãåðîÿ â öåé ìîìåíò ðîçïîâіäі. Òà ÷è çàëèøèìîñÿ ïðè ñâîїé äóìöі, êîëè äî÷èòàєìî іñòîðіþ ëèõâàðÿ äî êіíöÿ? Öå òåæ îñîáëèâіñòü ñòèëþ Áàëüçàêà: âіí çîáðàæóє ëþäèíó, îäåðæèìó ïðèñòðàñòþ, îïèñóє її âàäè і òå, äî ÷îãî âîíè ïðèçâîäÿòü. À îò âèñíîâêè ìàþòü çðîáèòè ÷èòà÷і. Óçÿâøè çà ìåòó ñòâîðèòè õóäîæíіé ïîðòðåò áóðæóàçíîãî ñóñïіëüñòâà Ôðàíöії, Áàëüçàê çìàëüîâóє éîãî òèïîâèõ ïðåäñòàâíèêіâ. Ñàìå òàêèì òèïîâèì îáðàçîì є Ãîáñåê. Àáè ÿêíàéïîâíіøå âіäòâîðèòè õàðàêòåð öüîãî ãåðîÿ, ïèñüìåííèê «ïîñåëÿє» éîãî â ïåâíèé іíòåð’єð. Автор äîêëàäíî, âèêîðèñòîâóþ÷è òðîïè, ðîçïîâіäàє ïðî ïîìåøêàííÿ ëèõâàðÿ:«Óñå â éîãî êіìíàòі, âіä çåëåíîãî ñóêíà íà ïèñüìîâîму столі äî êèëèìêà áіëÿ ëіæêà, áóëî ÿêåñü îäíàêîâå, îõàéíå é ïîòåðòå, íà÷å â õîëîäíіé îñåëі ñòàðîї äіâêè, êîòðà ç ðàíêó äî âå- ÷ îðà òіëüêè òå é ðîáèòü, ùî íàòèðàє ìåáëі. Óçèìêó ãîëîâåøêè â éîãî êàìіíі çàâæäè òіëüêè æåâðіëè, ïîõîâàíі ïіä êóïîþ ïîïåëó. (…) Áіëÿ òîãî ïîõìóðîãî, âîëîãîãî áóäèíêó íåìà ïîäâіð’ÿ, óñі âіêíà âèõîäÿòü íà âóëèöþ, à ðîçòàøóâàííÿ êіìíàò íàãàäóє ðîçòàøóâàííÿ ìîíàñòèðñüêèõ êåëіé…» (ñ. 148–149). 168
