Page 8

12

08 ПОЛІТИКА

13 вересня 2012 року 37 (686)

l Закінчення. Поч. — с.1

В

ікторе Андрійовичу, після президентських виборів якийсь час Ви не займалися активною політичною чи інформаційною діяльністю. Як склалося Ваше життя? — Коли на президентських виборах перевагу надали іншим цінностям, іншому баченню, я відійшов убік. Думаю, це вияв поваги насамперед до вибору людей і приклад того, як гідно і демократично передавати владу. Фото: Антін Павловський

Ставлю за мету 10% Хочу на цьому особливо наголосити, бо за мій п’ятирічний термін на посаді глави держави двічі були вибори — парламентські та президентські. А саме чинний президент відповідає за те, щоб волевиявлення відбулося відповідно до закону, аби жоден голос не заблукав, ніхто ним не маніпулював. Гадаю, ми, можливо, вперше за українську історію показали, що влада може програвати, а опозиція перемагати, і навпаки. Ми двічі здійснили легітимну демократичну передачу влади і прийшли до політики діалогу більше, ніж будь-коли. Я не ідеалізую, розумію, що в українського суспільства попереду ще багато ходіння в темі взаєморозуміння, але очевидним було те, що наша країна вільна, в нас утвердилася демократія, ми інтегруємося до великого вільного світу, щоденно відбувається наше національне становлення, консолідація, відродження. Тому впродовж останніх двох років працював над створенням власного інституту. Нині ми формулюємо його основну політику та програми. Крім того, відбулося багато подій у «Нашій Україні». Партія переживала складний час, але його треба було перетривати і прийти до рішення балотуватися на виборах. — Чи можемо говорити про певні світоглядні чи якісь інші зміни, які відбулися у Вікторові Ющенку за цей час? — З точки зору політичних поглядів чи вартісних цінностей, змін не відбулося. Бо це ж питання не п’яти років, а всього життя. І сьогодні можу стверджувати, що політична тема, яку я почав як президент, не має альтернативи. Для того, щоб українці стали спільнотою, щоб навчилися перемагати й економічно, і соціально, нам треба проводити дуже активну внутрішню політику інтеграції, єдності, помісництва в найширшому розумінні цього слова. Пенсія і зарплата — це приз за гарно проведену національну

роботу, коли 46 млн. стають єдиним цілим. Тоді ця сила може ставити великі цілі, в яких не промахнешся і яких досягаєш. У нашій країні натомість часто намагаються підмінити цю дискусію простим, раціональним, але за своєю суттю наслідковим… Коли я чую обіцянки підвищити пенсію у три-чотири рази, удесятеро підняти зарплату чи виплатити всі компенсації, мені стає прикро, що політична дискусія може так опускатися. Про це говорять політики, які не розуміють ані масштабу своїх обіцянок, ані не мають найменшої уяви про джерела, про причинно-наслідковий характер того, як вийти на високі соціальні стандарти. Адже, якщо зробити маленький аналіз, видно, що висока пенсія чи зарплата характерна для не авторитарних диктаторських режимів, а демократичних. Отож для того, аби в нас з’явилися високі стандарти, подумаймо, як розбудувати демократію. Але, коли змішують поняття, стає боляче, бо, не маючи серйозної національної дискусії, ми не зможемо дійти до реалізації тих стандартів, які хотілося б мати в підсумку, — і соціального, й економічного характеру. — Після перемоги Віктора Януковича Україна пішла в діаметрально протилежному напрямку від того, який започаткували Ви. Чи готові нині починати з нуля відстоювати свій вектор? — Справді, треба починати майже з нуля. Я багато років аналізував національний курс, обдумував, яким він мав би бути, аби стати успішним. Зверніть увагу: під час моєї президентської п’ятирічки, яку нині називають руїною, темпи економічного розвитку становили 7,5% ВВП. Бюджет країни виріс утричі — з 90 до 270 млрд. Середня заробітна плата за п’ять років щороку зростала на 100%, а прожитковий мінімум — на 50%. Тепер темпи економічного розвитку становлять 0,8%, малий бізнес скоротився на 30%, згортають сектор прозорої економіки, немає міжна-

родних програм, ми перебуваємо на четвертому переддефолтному місці у світі. Кажуть, що досягнуто стабільності. Чесно кажу: мені здається, переплутали поняття — руїна сьогодні, а стабільність була тоді. Такі результати дало одне: політичний курс президента. Нині перед нами постають дуже серйозні виклики, і рецепт їх вирішення один — змінювати курс. Для цього потрібна політична сила — провідник такого курсу, — яка вестиме діалог із мільйонами людей. У цьому контексті нам слід підійти до 28 жовтня не з питанням, кого ми вибираємо, а що ми вибираємо. Хліб? Видовища? У такому разі йдіть до політичних сил, які до Миколая обіцяють підняти втричі пенсію та зарплату, але пам’ятайте: ви ніколи не матимете ні хліба, ні видовищ. Треба обирати політику свободи, демократії, національного відродження й інтеграції. Це те, що дасть відповідь на всі ваші запитання. Натомість дві політичні сили, які нині є лідерами перегонів, пропонують шлях взаємопоборення, курс лівого і правого берегів, коли українці знищуватимуть одне одного. Дуже показовим тут є питання мови. Ми — держава національного типу, тому українська мова — це націєутворювальний чинник, це державоутворювальний фактор. Втратимо мову — буде порушено підвалини нашого національного об’єднання і державного утворення. Цим не торгує ні одна нація. Проте очевидно, що для тих, хто нав’язав цю дискусію, вона є технологічною. Сили, які є регіональними, а не національними, на політиці розколу лише виграють. Нині рейтинг Партії регіонів піднявся ще на 4%, і я думаю, це відбулося тому, що певна частина українців у такий спосіб зреагувала на порушене мовне питання. Але хіба закон про мови провели регіонали? Ні. У «Регіонів» ніколи не було для цього критичної маси голосів, тому ухвалили його з допо-

могою 30 кочубеїв із партії «Батьківщина». Так само провели закон про вибори, проголосували за закон про державного службовця в редакції В. Януковича, підписали московські угоди... Тому говорити серйозно, що ці дві політичні сили дають відповідь нації, як подолати нинішні проблеми, у мене язик не повертається. Для того, щоб ці два основні політичні гравці стали провідниками, їм треба мати товсту чи тонку папку, яка називається «План організації завтрашнього дня для України», і казати: ми йдемо в політику, аби запропонувати вам, як жити завтра. Натомість чуємо заклики до війни, протистояння, взаємознищення. Ми не бачимо змагальності. Такого низького рівня дискусії немає в жодній європейській країні. — Чому «Наша Україна» вирішила йти на вибори окремо? Адже рейтинг партії доволі низький, понад те — чимало авторитетних нашоукраїнців нині в лавах інших політичних сил… — Я завжди був переконаний, що без «Нашої України» вибори 2012 року будуть дефектними. Але тодішнє керівництво партії вирішило, що потрібно отримати благословення на два голоси в списку так званої Об’єднаної опозиції в обмін на те, що «Наша Україна» не балотуватиметься. Коли я це зрозумів, то декілька разів пробував зібрати президію, але це було дуже складно, бо деякі фігуранти вже бачили себе в списках БЮТ. Нині ж найгірший період у партії ми пережили. Попутники, які намагалися маніпулятивно використати цей проект, відійшли, а сама політична сила одужала й іде на вибори. Тепер щодо рейтингу. Донедавна я як лідер «Нашої Україні» не говорив нічого. Не давав інтерв’ю, не виступав, бо вважав, що ще не настав час політично декларувати бачення моєї політсили щодо того, як нація повинна виходити із ситуації, що склалася. Тепер той час, коли я хочу донести свою думку. Я певен: ми

виграємо список і значну частину мажоритарки. Загалом ставлю за мету 10%. Такий результат дає нам від 40 до 50 народних депутатів. Це та критична маса, яка або зупинить рішення, що не відповідають національним інтересам, або ініціюватиме питання, які допоможуть у проведенні національної ініціативи. — У ЗМІ часто зринали чутки про мільйонні борги «Нашої України». Яка ситуація нині з фінансами? — Коли ми вирішили йти на вибори, склали бюджет виборчої кампанії. І перед тими організаціями, які здійснюють фінансову підтримку нашого проекту (а це, зокрема, частина великих сільськогосподарських корпорацій), ми передусім поставили питання про погашення боргів — і перед державою, а це 6 млн. грн., і внутрішніх. Реалізовуємо цей план, тому тему боргів знімайте з порядку денного, бо це перше, з чого почали, коли формували наш виборчий проект. Проте хочу сказати одне: впродовж п’яти років, коли був президентом, я не мав стосунку до партії. Не моєю метою і місією було «в’язати» фінанси, організовувати потоки на партію. Це був обов’язок політичних керівників — тих, хто очолював політичну раду партії чи виконком партії. Не називатиму прізвищ. Погляньте, хто останніми роками очолював виконком чи політичну раду партії, — саме цим людям адресую свої слова. Ці особи, будучи керівниками «Нашої України» і живучи на її тілі, дбали насправді про свої кишенькові партії та відстоювали їхні інтереси. Це проблеми, які допустила не партія, а два-три фігуранти. Вони нині в чужих списках, а я оплачую їхні борги. І зроблю це. Неприємно, але це — обов’язок. Водночас сьогодні відчуваю ренесанс: треба багато по-новому перев’язати, закликати інших людей, зорганізуватися по-новому, вийти на новий формат стосунків і всередині партії, і між її керівними органами. Бо за п’ять років політичній силі

завдали великої шкоди. І насамперед — сильного удару по репутації. Коли керівник партії не може розрахуватися, це вже не партія. — Усіх опозиціонерів, які нині не є членами Об’єднаної опозиції, звинувачують у розпорошенні голосів і роботі на провладну партію… — Скажіть, будь ласка: а ви свій голос на виборах 28 жовтня кому віддали? Ще нікому, чи не так? А чому тоді приписуєте тим чи іншим силам результат авансом? Вони ще не пройшли перегонів. Врештірешт, якщо це — об’єднана опозиція, то поясніть, кого вони об’єднали? П’ятьохшістьох осіб із печатками? Я вам скажу: вони згуртували тих, хто з «Нашої України» пішов приймаками в «Батьківщину». Та це ще не об’єднана опозиція. Так, там є кілька людей, яких я, чесно кажучи, шаную і шкодую, що вони там. Але розумію, що це — проект, який разом із Партією регіонів приведе нас до дестабілізації в прямому значенні цього слова. Цей проект не випише національні інтереси і не захистить, бо він завжди руйнував українські цілі. Потріть партію «Батьківщина» — і тризуба ви там не знайдете, там буде інша геометрія, з п’ятьма кутами. Нині кажуть, що вибір слід робити між Партією регіонів й Об’єднаною опозицією. Це локшина, яку нав’язують нації. Нас переконують, що не маємо вибору, голоси вже давно розписано, а той, хто матиме іншу думку, буде або проти «Регіонів», лозунг яких «якщо ти не з нами, то проти нас», або проти партії «Батьківщина», лозунг якої «якщо ти не з нами, то проти демократії». У мене виникає запитання: невже Пашинський — це обличчя української демократії? Чи генерал КДБ Кожем’якін? Моя відповідь така: сьогодні в Україні 16% виборців не знають, за кого голосуватимуть. 16% не отримали відповіді з тих програм, які нині працюють. Я ще не говорив із цими людьми. 14% кажуть, що голосуватимуть проти всіх. Із ними теж іще не спілкувався. Чому б їм не стати частиною моєї аудиторії? Є також особи, віддані Партії регіонів. Думаю, за два місяці моєї розмови з ними кілька десятків, а то й сотень тисяч змінять свою позицію. Мій діалог з українськими демократами також може змінити підтримку інших сил. Та й загалом: якщо хочемо рухати Україну вперед, то чому керуємося такими ж принципами, як 25 років тому, коли на вибори йшла одна партія, один кандидат, а нам безплатно давали ситро і пончик? Я переконаний: мій проект для дуже багатьох громадян буде альтернативним. Розмовляла Ірина Гамрищак

Lvivska_gazeta_N37_for_issuu  

Lvivska_gazeta_N37_for_issuu

Lvivska_gazeta_N37_for_issuu  

Lvivska_gazeta_N37_for_issuu

Advertisement