zik #37 by zik news

05 екологія

10 розмови

сміття палитимуть у місті

сім мільярдів за Тимошенко №37 20 ВЕРЕСНЯ 2012

рекомендована ціна 3,00 грн

СПИСУЮТЬ І НЕ ЧЕРВОНІЮТЬ Газета ZIK виявила несумлінних кандидатів у депутати, котрі списали свої передвиборні програми 07 топ-тема

12 постать

21 спорт

04 розслідування

У небі є місце для всіх

Перемога для Італії

Чистка у консульстві

Священик-монах Бруно Ферреро про свій феномен популярності та як прожити це життя

Що змусило львівську гімнастку виступати не за Україну

МЗС Польщі звільнило п’ятеро із шести візових консулів

новини 02

БІЛЬШЕ НОВИН НА

““

Правило перше: кожна піпетка хоче стати клізмою. Правило друге: все робиться через зад.

Якщо люди будуть агітувати або голосувати за Партію регіонів, то їх поховають на окремих цвинтарях.

Екс-міністр, ув’язнений Юрій Луценко про закони в колонії

Голова обласного осередку партії «Фронт змін» Воло димир Шкварилюк пропонує місцевій владі облашту вати окремі кладовища для прихильників регіоналів

млн дол.

купили у вересні жителі Львівщини

Подарунок галереї

• У Львові завершується Чемпіонат України зі стрільби з лука серед юніорів 1992-1996 р. н. та юнаків 1997 р. н. і молодших. Сьогодні, останнього дня чемпіонату, на стрільбищі «Динамо» відбудеться змагання за «бронзу» та «золото» у командній першості. (фото: Василь Гузінський)

Львів залишився без ТВі

ерез відключення у мережі «Воля-Кабель» телеканал ТВі 17 вересня втратив своїх глядачів у чотирьох містах, в тім числі й у Львові. Про це повідомляє офіційний сайт каналу. Зокрема, «Воля-Кабель» виключив ТВі зі своїх пакетів у Харкові, Львові, Донецьку, Севастополі. Також провайдер «Інформаційні технології» у Києві відімкнув 42 тисячі глядачів. У кол-центрі провайдера «ВоляКабель» нас запевнили, що відбулося не відключення, а перенесення трансляції телеканалу ТВі з базового пакета послуг до дорожчого тарифного плану «Всесвіт». При цьому, як заявив працівник кол-центру, пакет «Всесвіт» наразі є акційним і коштує стільки ж, як «Базовий». На скільки зросте його ціна по закінченні акції, наразі невідомо. Виглядає на те, що львів’яни не знають ні про перенесення, ні про акцію. Як повідомляє сайт «Гал-

інфо», до них масово звертаються обурені глядачі, в яких просто зник сигнал ТВі. Люди переконані, що під таким приводом їх, по суті, обмежили у праві на незалежні новини. При цьому «Воля-Кабель» зробила це в одностороньому порядку. Отримати офіційний коментар керівників львівського представництва «Волі-Кабель» нам також не вдалося. Працівники кол-центру (тел.: 232-3333) ввічливо пояснюють, що готові вирішити будь-яку технічну проблему, але жодної інформації щодо контактів керівництва не надають. «Звертаємо увагу Нацради, що, наприклад, компанія “Інформаційні технології” вимкнула наш сигнал всупереч чинній прямій угоді у час виборчої кампанії. Чекаємо від чиновників Нацради виконання своїх обов’язків із захисту інтересів телерадіокомпанії ТВі, як цього вимагає закон», – зазначив генеральний директор телеканалу ТВі Микола Княжицький.

ьвівська національна картинна галерея отримала в подарунок від президента Торгово-промислової палати Італії в Україні Мауріціо Карневале 15 полотен сучасних італійських художників. Пан Карневале розповів: «Італійський уряд хотів обрати для Львова сучасних художників. Сам процес відбору було доручено професорові Паоло Лєві. Він відомий італійський критик у галузі мистецтва. Не можна сказати, що ці художники є такими топовими митцями Італії, однак вони й не дилетанти. Кожна із цих 15 картин коштуватиме приблизно 10-20 тисяч євро. Це художники, які ствердились в мистецькому колі Італії: Стефано Пулео, Антоніо Згарбосса, Чіро Палумбо, Марія Крістіна Конті, Вітторіо Варре, Маурічіо Стелла, Родольфо Тонін та інші».

Без квитків у трамваях

zik.ua

““

Запрошую всіх, хто має потенцію і бажання працювати для громади, подавати свої пропозиції. Міський голова Львова Андрій Садовий про конкурс на керівника управління освіти Львівської міськради

Влада хоче боротися з борщівником, але не дала на це ні копійки!

аразі боротьба з борщівником на Львівщині зводиться лише до планування обстеження на наявність рослин поблизу магістралей та шляхів, до розробки програми боротьби та випуску одного плаката. Цього року в обласному фонді охорони навколишнього природного середовища передбачено 99 тисяч гривень на підготовку заходів зі знешкодження борщівника Сосновського у Львівській області, оскільки ця токсична рослина щороку окуповує нові території в регіоні і є загрозою для здоров’я і життя людей. Але навіть цих мізерних коштів на знищення паразита не надали. «Усе пущено на самоплив. Борщівник постійно окуповує нові території. Причому щоб

ефективно боротися з цією рослиною, необхідно мобілізувати всі ланки влади. Найперше в наказовому порядку зобов’язати на всіх землях, які закріплені на території сільських рад, обов’язково проводити скошування борщівника. Це передусім профілактичний метод боротьби з цієї рослиною – не дати їй зацвісти і дозріти насінню, – наголошує Катерина Яцух, завідувач лабораторії захисту рослин Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України. – Також слід проводити через ЗМІ роз’яснювальну роботу з населенням. І, нарешті, оголосити борщівник карантинним видом, як це зробили в Росії та Європі. Та головне – розробити хімічні методи боротьби з цим паразитом».

карикатура тижня

одії електротранспорту Львова розповіли: у міськраді їм пообіцяли, що продаватимуть квитки ще місяць. Сьогодні ж шофери ними ще торгують, однак кажуть, що дали посадовцям місяць, аби їм знайшли заміну. Нагадаємо, водії електротранспорту заявили, що з 15 вересня припинять продаж квитків. До таких крайнощів, кажуть, їх довели постійні приниження від львівських посадовців, які звинувачували їх у крадіжках та підробці квитків. Хто продаватиме талони замість водіїв, у міськраді Львова наразі не повідомляють. • карикатура: Ігор Бежук

Люди номера Андрущенко Андрій 9 Ахметов Рінат 11 Балишин Михайло 9 Білоконь Микола 10 Бойко Олега 22 Борейко Володимир 5 Борковська Маргарита 4 Борковський Антін 16 Босак Володимир 9 Босацький Мартін 4 Буш Джордж 11 Винничук Юрко16 Вінер Ірина 21 Волков Сергій 9 Волошина Оксана 8

Волошин Олександр 11 Воротніков Євген 5 Вуй Юрій 7 Габа Анатолій 9 Ганапольський Матвій 6 Гентош Тарас 9 Герчук Ігор 8 Гетьман Вадим 10 Глова Ігор 9 Голланд Агнєшка 19 Губицький Володимир 3 Ґонґадзе Георгій 3, 10 Данилюк Олег 5 Дерюгіна Альбіна 21 Дерюгіна Ірина 21

Добродомов Дмитро 14 Ерде Гриця 16 Ернст Костянтин 13 Заваруєв Анатолій 9 Задорожній Іван 9 Іванющенко Юрій 11 Ішкевич Олег 9 Йоханес Габріель 19 Каддафі Муаммар 11 Канака Остап 9 Канівець Сергій 9 Карневале Мауріціо 2 Ківалов Сергій 14 Кличко Віталій 14, 22 Клюєв Андрій 11

Газета «Західна інформаційна корпорація» Засновник і видавець: ТОВ «Західна інформаційна корпорація», 79000, Львів, вул. М. Вороного, 3 Генеральний директор: Роман Любицький Редакція: 79000, Львів, а/с 1537, тел.: 0 (32) 253-31-93, тел.: 0 (32) 253-31-94 e-mail: gazeta@zik.lviv.ua

№37 20 вересня 2012 року

Княжицький Микола 2 Козак Ігор 9 Козак Тарас 9 Козицький Андрій 8 Колесніков Борис 11 Колесніченко Вадим 14 Комський Григорій 17 Конц Віктор 9 Королевська Наталія 8 Костюк Михайло 3 Кравченко Ольга 21 Краус Карл 4 Курчик Тарас 9 Кучма Леонід 10 Ландау Фелікс 17 Литвин Володимир 11 Лінський Микола 8 Літвін Генрік 4

Головний редактор: Тарас Смакула; заступники редактора: Олександра Губицька, Наталя Онисько; арт-директор: Олег Слюсарчук. Директор з реклами: Аліна Чичкань Реклама: 0 (32) 247-50-45, tv_reklama@ziktv.com.ua Продаж газет: 0 (32) 253-31-94, sale@zik.lviv.ua

Лукашенко Александр 4 Луценко Юрій 2 Льовочкін Сергій 11 Мазепа Іван 19 Мазох Захер 17 Малієнко Ганна 5 Малкович Іван 15 Марков Сергій 11 Мартінек Марек 4 Меркель Ангела 10 Михальчишин Юрій 8 Могилевич Семен 11 Назарбаєв Нурсултан 11 Наливайко Ольга 18 Нек Петро 16 Панюшкін Валерій 13 Передерій Віра 21 Перепічка Євген 7

Петришин Андрій 8 Піскун Святослав 10 Плющ Іван 10 Прохасько Юрій 6 Путін Володимир 6, 10 Пущак Микола 8 Рачковський Анджей 4 Рибачук Олег 10 Савраюк Анжеліка 21 Савуляк Сергій 8 Садовий Андрій 2 Садовий Василь 8 Садовий Віталій 8 Саприкін Юрій 13 Семкович Степан 9 Скоп Левко 15 Скрильніков Дмитро 5 Стефанишин Іван 3

Передплатний індекс: 89805. Друкарня ТОВ «Експрес Медіа Груп». Замовлення № 15821. Тираж номера 10 500 прим. Підписано до друку 19.09.2012 р. Реєстраційне свідоцтво: ЛВ №1035/289р. Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори і рекла модавці. Передрук матеріалів без письмової згоди редакції заборонено. Матеріали з позначкою «Вибори-2012» і «Новини компаній» друкуються на правах реклами.

Стецик Юрій 8 Стронґовський Ілля 16 Суйков Сергій 5 Табачник Дмитро 22 Тимошенко Юлія 10 Тігіпко Сергій 10 Тлємішок Наталія 8 Третьяков Віталій 11 Туркевич Леся 8 Турконяк Рафаїл 6 Тягнибок Олег 9 Федашко Петро 8 Ферреро Бруно 12 Філіпп Свен 19 Фірташ Дмитро 11 Хмельницький Богдан 19 Хміль Михайло 7 Хобзей Наталія 16

Ходорковський Михайло 13 Ципін Святослав 22 Черномирдін Віктор 11 Чишинський Володимир 3 Чупило Олег 7 Шалига Валерій 19 Шашкевич Маркіян17 Шелінська Йозефіна 17 Шкварилюк Володимир 2 Шостак Сильвестр 4 Шульба Михайло 7 Шульц Бруно 17 Шульц Ісидор 17 Ющенко Віктор 10 Якимович Богдан 7 Яковець Оксана 7 Янукович Віктор 8, 10 Яцух Катерина 2

для новин, зауважень, відгуків та скарг

м е д і а - х о л д и н г

0 800 500 945

всі дзвінки зі стаціонарних телефонів безкоштовні

новини 03

До Львова привезуть плащаницю Пресвятої Богородиці

• У день 12-ї річниці зникнення Георгія Ґонґадзе у Львові знову, як і минулими роками, зібралися люди біля пам’ятника Т. Шевченку, щоби вшанувати пам’ять Гії та ще 61 журналіста, які загинули в Україні за час незалежності. (фото: Роман Балук)

«Івасика-Телесика» перевіряє управління з боротьби з економічними злочинами

онтан, який торік восени пафосно включили у Стрийському парку, цього року жодного разу не вмикали, хоча гроші на його роботу виділили. Причина – оголені дроти, полущена мозаїка й інші «недопрацювання» фірми-підрядника, яка давала десять років гарантії на свою роботу. Чому структури міськради прийняли об’єкт у такому стані, наразі перевіряє міліція. 2009 року міська влада взялася за реконструкцію львівських парків. Особливу увагу приділили перлині європейської паркової архітектури – Стрийському парку. Тут відновили мережу доріжок та зовнішнього освітлення, а до 1 листопада 2010-го обіцяли полагодити фонтан «Івасик-Телесик». Тендер на реконструкцію виграло харківське ТзОВ «Українсько-китайський центр розвитку». Роботи почали у вересні – і вони мали тривати не довше двох місяців. Однак фонтан запрацював лише у травні 2011 року. Усе літо водограй

справно діяв, а на зиму насоси й супутнє обладнання демонтували на склад до початку нового сезону. Після цього фонтан, реконструкція якого обійшлась у 2,2 млн грн, не вмикали. Понад те, після зими на ньому виявили численні тріщини, почала сипатися мозаїка на п’єдесталі, а вандали відламали голову одному з лебедів. Оскільки фірма-підрядник давала гарантію на свою роботу на десять років, управління капітального будівництва міськради попросило усунути пошкодження. Врешті, інакше депутати мерії відмовлялися виділяти з бюд жету гроші на оплату робіт. Голову лебедю приліпили на місце, а от мозаїки не відновили – просто здерли її повністю і пофарбували п’єдестал. У червні 2011 року міськвиконком погодив акт готовності фонтана «Івасик-Телесик» у Стрийському парку і зобов’язав ЛКП «Зелений Львів» прийняти цей об’єкт на баланс, що підприємство і зробило на початку серпня.

Однак водограю так і не судилося тішити львів’ян своїм виглядом цього літа. Як розповів Володимир Чишинський, головний інженер ЛКП «Зелений Львів», вмикати фонтан заборонила інспекція Держгірпромнагляду, яка займається перевіркою дотримання умов охорони праці на підприємствах. – Інспекція виявила, що дроти, через які йде живлення підсвічування фонтана, не ізольовані належним чином, а при напрузі 330 Вт це дуже небезпечно! – каже Чишинський. – Тож ми фонтан не вмикали, хоча гроші на його експлуатацію (а це близько 30 тис грн на місяць на електрику) маємо. Окрім цього, у вересні «Івасиком-Телесиком» зацікавилось управління Державної служби з боротьби з економічною злочинністю. Днями воно має завершити перевірку і таки сказати, хто винен у тому, що фонтан у Стрийському парку досі не працює, і куди насправді пішло понад 2 мільйони гривень.

• Фонтан «Івасик-Телесик», у ремонт якого вклали понад два мільйони гривень, цьогоріч не працював жодного дня. (фото: Василь Гузінський)

лащаницю Божої Матері з Гетсиманського подвір’я в Єрусалимі привезли до Києво-Печерської лаври 19 вересня. Як ідеться в офіційному листі на ім’я Митрополита Володимира, визначна святиня світового православ’я перебуватиме в Україні до 19 жовтня. Лист від Патріарха Єрусалимського Феофіла ІІІ надійшов у відповідь на звернення Предстоятеля УПЦ до глави Єрусалимської Православної Церкви з проханням благословити прибуття Плащаниці до України, аби «український народ зміг вклонитися їй і отримати духовну силу». Принесення плащаниці до України відбувається

за підтримки Інституту прав людини, протидії екстремізму і ксенофобії. Після Києва її повезуть до Полтави, Харкова, Ізю ма, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Білої Церкви, знову до Києва, потім до Житомира, Тернополя, Почаєва. Останнє місто, мешканці якого матимуть змогу поклонитися святині, – це Львів. Тут вона буде 18 та 19 жовтня. Як відомо, плащаниця Пресвятої Богородиці, яка стала прототипом для багатьох відомих нам її зображень, збереглася донині і знаходиться в Єрусалимі у подвір’ї Гетсиманської обителі, так званій Малій Гетсиманії, розташованій навпроти входу до Храму Гробу Господнього.

Костюк звільняє двох заступників

олова Львівської ОДА Михайло Костюк скерував до Києва подання про звільнення двох заступників – Володимира Губицького й Івана Стефанишина. Про це повідомила прес-секретар голови Львівської ОДА Ольга Кулик. «Приблизно тиждень тому такі листи було скеровано до Києва», – повідомила Кулик. За її словами, звільнення Стефани-

шина пов’язане зі станом його здоров’я, Губицького – із завершенням програми підготовки та проведення Євро-2012. «Голова ЛОДА вчора після апаратної наради подякував цим заступникам за роботу», – сказала Ольга Кулик. Наразі немає погодження з Києва щодо звільнення згаданих чиновників, тож Стефанишин перебуває у відпустці, Губицький – на робочому місці.

ДЗЕРКАЛО

Що про нас пишуть? The Financial Times Великобританія

Львів: перлина Габсбургів, що пережила історію. Місто, яке може похвалитися пам’ятками зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, готується стати наступною точкою призначення для туристів, які шукають габсбурзький блиск та добре й дешеве пиво. Львів стоїть поки що осторонь великих міст колишньої АвстроУгорської імперії... Незважаючи на населення у 750 тис. осіб (нарівні з Краковом), місто зберегло свій тихий ідилічний шарм. Щоранку починають свою роботу селянські ринки, по брукованих вуличках курсують трамваї, а віруючі заповнюють усі 104 церкви численних конфесій. Зараз місто намагається перейти у вищу лігу, спираючись на свій досвід у ролі міста – господаря Євро-2012. Новий аеропорт і швидкісний поїзд до столиці України Києва роблять його більш доступним для іноземних туристів. Але Львів має пройти ще довгий шлях. Місто приваблює від 800 тис. до мільйона туристів щороку порівняно з 8-9 млн на рік у Кракові. Краків має 20 тисяч спальних місць у готелях, натомість Львів – 6 тис. (або 10 тис., якщо враховувати хостели). На відміну від інших регіонів України, Львів має процвітаючий сектор бізнесу, який був переважно створений людьми, котрі працювали на Заході. Розташований лише за 60 кілометрів від кордону з ЄС, Львів є найбільш європейським містом в Україні. Перебуваючи століттями під польським та австрійським пануванням, він почав належати СРСР лише 1939 року, що робить його досвід перебування в Союзі ближчим до балтійського. Якщо центри інших міст були спотворені комунізмом та очищені від будь-якого іноземного впливу, то центр Львова просто загорнули у ковдру із сірості, іноді у пальто з дешевої фарби. Але тепер, коли лущиться ця фарба, відкриваючи старі написи німецькою, польською та на ідиші, так само й місто знову відкриває для себе своє мультикультурне минуле і робить ставку на своїх відомих колишніх мешканців.

№37 20 вересня 2012 року

розслідування 04

Мирослав Ватащук, Луцьк

Генеральному консульстві Республіки Польща в Луцьку летять голови. Заново формують візовий відділ. Як стверджують джерела, лише цим не обмежаться – нинішній генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Марек Мартінек на своїй посаді не затримається. Причинами такого серйозного, як колоритно висловився білоруський президент Александр Лукашенко, «перетрахіванія» персоналу консульства став гучний міжнародний візовий скандал, в епіцентрі якого опинилася дипломатична установа Луцька.

Повідомлення про оборудки у польському консульстві з’явилося у виданні Gazeta Polska Codziennie наприкінці липня. За інформацією газети, у консульстві РП у Луцьку діяла злочинна група, яка займалася видачею віз до країн Шенгенської зони особам, котрим заборонено в’їзд до цих країн. Мовляв, угруповання видавало візи повіям, а також «засвітилося» у торгівлі дітьми. «Дахували» діяльність злочинного угруповання нібито співробітники колишніх комуністичних спецслужб. На сліди злочинної діяльності у 2011 році вийшли працівники польської прикордонної служби. До функціонування групи нібито були причетні чимало посадовців дипломатичної установи, зокрема консул і водій.

•

Мовчанка у консульстві

Це повідомлення викликало в Україні ефект бомби, яка вибухнула. Посольство Польщі опинилося в облозі різноманітних українських і білоруських ЗМІ. Однак коментувати ситуацію дипломати вперто відмовлялися як у амбасаді, так і в Генконсульстві. Генеральний консул Польщі в Луцьку Марек Мартінек раптово вийшов із відпустки. 7 серпня Асоціація захисту прав молоді Волині представила аналітичний звіт «Моніторинг візової політики Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку». У заході взяв участь і візовий консул цієї дипломатичної установи Анджей Рачковський. Журналісти попросили його прокоментувати скандал, який спалахнув навколо незаконної видачі шенгенських віз у польському консульстві в Луцьку. «Це питання треба обговорити з начальством», – лаконічно відповів Рачковський. Він також порадив: «Треба зв’язатися із секретаріатом нашого генерального консула і його спитати. Він

№37 20 вересня 2012 року

Візи для злочинців Оцінивши ситуацію, в уряді РП змушені були вдатися до радикальних кроків

• карикатура: Сергій Йолкін

щойно повернувся з відпустки і, думаю, займе адекватну позицію що цього питання». «Пан генеральний консул у курсі справи», – переконував дипломат. Слід додати, що запропонований Рачковським механізм

““

намір добиватися розгляду цієї справи у сеймі. На це були змушені реагувати і в МЗС Польщі. Там іще 2 серпня пообіцяли звільнити працівників консульства в Україні у разі висунення їм офіційних звинувачень

«Дахували» діяльність злочинного угруповання нібито співробітники колишніх комуністичних спецслужб. На сліди злочинної діяльності у 2011 році вийшли працівники польської прикордонної служби.

уточнення офіційної позиції Генерального консульства щодо скандалу – недієвий. Адже в дипломатичній установі просто переадресовували журналістів на польську амбасаду в Києві, а там – назад до консульства в Луцьку. Наприклад, інформаційній агенції УНІАН довелося тривалий час чекати з амбасади відповіді на інформаційний запит щодо цієї ситуації. Втім у коментарі ZIKу генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Марек Мартінек пояснив, що коментувати мають право лише представники МЗС Польщі або ж посольства цієї країни у Києві. «Просто є така процедура: вам інтерв’ю дасть наше МЗС або посольство», – заявив Марек Мартінек. Водночас він наголосив, що тримає руку на пульсі: «Я вивчаю ситуацію, звичайно». Тим часом у Польщі із цього приводу розгорівся політичний скандал. Представники найбільшої опозиційної сили «Право і справедливість» повідомили про

у корупції прокуратурою, котра розслідує справу про видачу нелегальних віз. Прес-секретар МЗС Мартін Босацький заяву представників партії «Право і справедливість» назвав «політичним нападом». Слідство у скандальній темі провадила БельськоБяла окружна прокуратура. Заступник окружного прокурора Маргарита Борковська підтвердила польським ЗМІ, що в Луцьку справді могли незаконно видавати візові документи. А Gazeta Polska Codziennie продовжувала постачати читачам подробиці оборудок у луцькому консульстві. Часопис повідомив, що процедура незаконної видачі віз тривала «під оком консула Сильвестра Шостака, який контролював видачу віз».

•

Ситуацію прояснили українські відомства

Як з’ясувалося, наприкінці квітня 2011 року опе-

ративні підрозділи Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України спільно з представниками управлінь Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області отримали первинну інформацію щодо налагод ження та функціонування на постійній основі каналу вербування та вивозу українських жінок до Німеччини з метою сексуальної експлуатації. Прес-служба Держприкордонслужби України повідомила: під час перевірки діяльності каналу та розробки злочинного угруповання правоохоронці встановили, що організація вивозу наших співгромадян за кордон здійснюється з використанням шахрайських схем і зв’язків у Консульстві Республіки Польща в Україні у Луцьку,

““

Так, на початку липня 2011 року під час спроби вивозу за кордон чергової партії українських жінок у пункті пропуску «Ягодинавто» (українсько-польський кордон) затримано одного з головних організаторів злочинного угруповання – громадянина Німеччини та його спільницю, громадянку України. На підставі матеріалів оперативного документування в УМВС Волинської області щодо затриманих осіб порушили кримінальну справу за ознаками скоєння злочину, передбаченого частиною 3 статті 149 Кримінального кодексу України («торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини»). Під час проведення слідства було встановлено, що це угруповання діяло протягом 2010-2011 років і за цей період їм вдалося вивезти за кордон більш як

Слідство провадила Бельсько-Бяла окружна прокуратура. Заступник окружного прокурора Маргарита Борковська підтвердила польським ЗМІ, що в Луцьку справді могли незаконно видавати візові документи.

де оформляли візи для виїзду до країн Шенгенської зони. Подальша плідна спільна робота правоохоронних органів, яка ґрунтувалася перш за все на проведенні активних оперативно-розшукових заходів, дозволила повністю задокументувати протиправну діяльність міжнародного злочинного угруповання.

20 українських жінок віком 18-25 років, які опинилися в борделях Німеччини. За результатами розгляду кримінальної справи в суді фігурантів було визнано винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді двох та 1,5 року позбавлення волі відповідно.

Наприкінці липня поточного року вирок суду набув чинності. Далі волинська міліція обмінялася інформацією з поліцією Німеччини стосовно діяльності злочинного угруповання. Так, під час виїзду до Німеччини співробітники МВС надали спецслужбам інформацію щодо основного організатора каналу торгівлі людьми – громадянина Німеччини, стосовно якого, як з’ясувалося, поліція Німеччини та Республіки Польща також проводила активні заходи. Матеріали, які надала українська сторона, підштовхнули спецслужби Німеччини до проведення спільних поліцейських рейдів, під час одного з яких у борделі «Едем» у місті Бернау було виявлено українських жінок, котрих утримували силоміць і примушували займатися проституцією. Під час детальної перевірки отриманих даних було встановлено, що всі українські жінки отримували візи у консульстві Республіки Польща у Луцьку за підробленими запрошеннями, причому візи не були внесені до загального реєстру. У результаті проведених заходів та завдяки отриманим доказам спецслужби Німеччини та Республіки Польща розпочали перевірку законності видачі шенгенських віз у консульстві Республіки Польща у Луцьку.

•

Чистка дипломатів

Відомий австрійський публіцист Карл Краус писав: «Як керують світом та як починаються війни? Дипломати обманюють журналістів, а потім вірять тому, що читають». Схоже, саме цю істину не врахували польські дипломати. Замовчуючи та спростовуючи повідомлення у ЗМІ, у підсумку вони опинилися у вельми делікатному становищі, коли правда таки випливла на поверхню. Як пише УНІАН, міністерство закордонних справ Польщі звільнило п’ятьох із шести візових консулів свого представництва у Луцьку, їх відкликали через порушення під час видачі віз. «Відкликані консули закінчили співпрацю з МЗС. Це не стосується генерального консула, якого відкликано за брак нагляду за видачею віз», – зазначили у прес-службі відомства. Проведений на місці контроль також показав, що зовнішня фірма, яка приймала візові анкети, створювала штучну чергу. А вже 3 вересня посол Польщі Генрік Літвін заявив у Львові, що в Генеральному консульстві у Луцьку формують новий склад візового відділу. Також, за даними джерел, візовий скандал може коштувати посади і генконсулу Республіки Польща в Луцьку Мареку Мартінеку.

екологія 05

Аеропорт труїтиме дітей?

Наталя Горбань

оки громадськість обурюється можливості побудови сміттєспалювального заводу десь поблизу Львова, вже завтра такий запрацює в самому місті. Львів’яни опиняться в кілометровій зоні від екологічно небезпечного об’єкта.

Сміття, що залишають після себе пасажири, спалюватимуть у львівському аеропорту. «Загальна маса відходів на одного пасажира, котрий скористається міжнародними перевезеннями аеропорту, становить 0,968 кг», – повідомили в Дирекції з будівництва об’єктів до Євро-2012 у м. Львові. Якщо помножити цю цифру на кількість пасажирів, сміття після яких мають намір спалювати, то загалом вийде 10-12 тонн щомісяця. Усе це планують «утилізувати» просто на місці: «згідно з проектними рішеннями, на території ДП “Міжнародний аеропорт “Львів”». Установку такого обладнання здійснюють для «забезпечення санітарного благополуччя Львівщини» і вона відповідає «високим екологічним вимогам», переконує замовник обладнання («Дирекція…») у відповіді на інформаційний запит тижневика ZIK. Водночас, відповідно до технічних характеристик цієї «чудо-установки», її викиди міститимуть такі забруднюючі речовини, як оксиди азоту, діоксид сірки, соляна кислота, фтороводень, ртуть, кадмій, діоксини і фурани… Відповідно до інформації, яку надала «Дирекція…», діоксини та фурани у викидах підприємства становитимуть до 0,0001 грама на кубічний метр. У той час як за радянськими стандартами цих токсичних речовин мало б бути у 100 разів менше, а за стандартами ЄС, і в взагалі у 100 тис. разів! Відтак на відстані менш як кілометр від місця викидів можуть опинитися середня школа №15, дитсадок №139,

На львівському летовищі запрацює сміттєспалювальний завод, де, за стандартами ЄС, шкідливі викиди перевищуватимуть норму у тисячі разів початкові класи середньої школи №60, дитсадок «Казка», будинок культури ЛОРТА, медичний коледж ТОВ «Монада», стадіон «Сокіл», житлова забудова на вул. Патона, Каховській, Любінській тощо. А далі найчастіші тут західні вітри всі ці забрудники відноситимуть на один із найбільш густонаселених мікрорайонів Львова – Сихів.

•

Хто на цьому заробить

Майже три мільйони гривень із держбюджету використають на встановлення сміттєспалювального обладнання у львівському аеропорту, – повідомили ще влітку у «Віснику державних закупівель». Угоду уклали з ТОВ «НВЦ “Екобезпека та ресурсозбереження”» (зареєстроване в Києві). Обладнання придбали без конкурсу – за процедурою закупівлі в одного учасника. Цікаво, що за повідомленням замовника («Дирекції…»), вартість самого обладнання, згідно зі зведеним кошторисним розрахунком, становить понад 1 млн 727 тис. грн. Відтак можна припустити, що різниця у більш як мільйон гривень – це вартість доставки та монтажу. Майже на 400 тисяч дешевше обійшлося таке ж обладнання донецькому аеропорту. Відповідно до інформації того таки «Вісника державних закупівель», «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції міжнародного аеропорту “Донецьк”» за державні кошти у розмірі понад 2 млн 476 тис. грн уклала угоду про встановлення інсинераторів з утилізації побутових відходів у донецькому аеропорту (з урахуванням вартості обладнання, мон-

тажних та інших робіт зі встановлення). Закупівля, як і в першому випадку, відбулася без конкурсу. Угоду уклали з дочірнім підприємством «Енерготехсервіс» (м. Київ). Попри те, що різниця у вартості та встановленні сягнула 400 тисяч гривень і назви фірм, з якими уклали угоду, різняться, виробник обладнання виявився тим самим. Ми звернулися до фірми-підрядника, котра перемогла у Львові, – ТОВ «Науково-виробничий центр “Екобезпека та ресурсозбереження”» і, представившись потенційним покупцем, поцікавилися, чи працює вже десь подібне обладнання в Україні. «Уже найближчим часом на нашому обладнанні утилізуватимуть відходи у львівському та донецькому аеропортах», – сказав керівник НВЦ «Екобезпека та ресурсозбереження» Євген Воротніков і додав, що виробляє такі установки його фірма спільно з вінницьким підприємством. ТОВ «НВП “Гідравліка Вінниця-Сервіс”». Згідно з документами, саме це підприємство є розробником технології, за якою спалюватимуть відходи у львівському аеропорту. І саме до цієї фірми скерували нас із ДП «Енерготехсервіс», яке встановлюватиме їхнє обладнання в Донецьку. «Уже впродовж п’яти років ми виготовляємо устаткування для утилізації медичних відходів, – похвалився керівник НВП “Гідравліка Вінниця-Сервіс” Олег Данилюк, вважаючи, що розмовляє з потенційним покупцем. – А обладнанням для побутових відходів займаємося два роки. На сьогодні договори підписано з аеропортами Львова та Донецька. Зараз ведемо переговори щодо

аеропортів і морських портів у Харкові, Сімферополі й Одесі». Пан Данилюк пояснив: такий попит на їхнє устаткування для повітряних та морських портів пов’язане з безпекою. Мовляв, спалюючи сміття із транспорту міжнародного сполучення, можна зменшити загрозу зараження українців екзотичними хворобами. «Ми – єдиний вітчизняний виробник такого обладнання. Маємо всі ліцензії. А закордонне устаткування, наприклад, фірми “Мюллер” – удвічі дорожче. Якщо наше коштує 800 тис. грн, то їхнє – 1 млн 780 тис. грн. А ще в нашій установці розхід газу буде 20 кубометрів на годину, а в іноземній – 50 кубометрів», – похвалився Олег Данилюк.

•

Спалювання – це вчорашній день

Львівський та донецький аеропорти – не єдині транспортні вузли, де намагаються розпочати спалювати сміття, яке залишають пасажири. Найперше така ініціатива виникла на «Укрзалізниці». На початку осені 2010 року в Києві розгорівся скандал – майже у центрі міста, в Солом’янському районі столиці на вулиці Уманській, таємно відкрився завод сміттєспалювання. Замовником будівництва стала ПівденноЗахідна залізниця. Її керівництво запевняло: завод цілком безпечний. Утім місцеві мешканці чомусь не повірили, тож під тиском громадськості об’єкт для утилізації відходів довелося закрити. Сьогодні установка, на яку, очевидно, викинули немалі кошти, просто стоїть. «Установка не працює, а сміття вивозять згідно з укладеними договорами», – сказала прес-секретар Пів-

денно-Західної залізниці Ганна Малієнко. «Якщо йдеться про відходи, які залишають пасажири, то це і пластикові пляшки, і поліетиленові пакети. Під час спалювання такого сміття відбувається викид у повітря канцерогенних речовин, які провокують ракові захворювання. Їх спалювати не можна, тим паче в містах», – каже відомий український еколог, директор громадської організації «Київський еколого-культурний центр» Володимир Борейко, який брав активну участь у боротьбі киян проти сміттєспалювальної ініціативи Київської залізниці. Він аргументує: в аеропортах та на залізницях країн Європи не практикують спалювання сміття для начебто боротьби з вірусами й інфекціями. І взагалі, це застарілий метод. «Так, у Європі є сміттєспалювальні заводи, але на них у такий спосіб позбавляються лише того, що не вдалося відсортувати й використати повторно. Там такі об’єкти були побудовані 30-40 років тому і сьогодні не потрібні, адже не відповідають екологічним вимогам, які стали за цей час значно жорсткішими, відтак ті заводи почали переносити в країни СНД». Ще один аргумент, який наводить Володимир Борейко проти сміттєспалювання в Україні, – відсутність дієвої системи контролю. «Якщо власник заводу в Європі забруднює довкілля, то цей завод закривають, а у нас порушник просто платить штраф. Відтак власники закладають суму штрафів у собівартість виробленої продукції – і на цьому проблему для них вичерпано. Так, у європейських країнах теж існують штрафи, але їх накладають лише тоді, якщо

Сергій Суйков, кандидат хімічних наук Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії НАН України ім. Л. Литвиненка: – Приязнь до національ ного товаровиробника – це, звісно, добре. Але чомусь ніхто з українських виробників не береться робити автомобілі чи комп’ютери – усі знають, що це складно і потребує досвіду. А от коли йдеться про небезпечні відходи, то в нас усі розумні й начебто виготовляють обладнання, яке навіть краще та дешевше за те, що роблять закордонні компанії з величезним досвідом. Бо щодо авто чи комп’ютерної техніки знають, людина купить і відразу сама зрозуміє, на скільки товар якісний. А от за небезпечними відхода ми належного контролю немає – ніхто не знатиме, що саме виходить з труби. І коли такі виробники кажуть, що їх обладнання відповідає українським стандартам безпеки, то навіть не обманюють, бо в нас таких стандартів прос то немає. порушення екологічної норми трапилося один раз». Про ці проблеми говорить і львівський природоохоронець Дмитро Скрильніков. Здатність наших контролю ючих органів охороняти право львів’ян на чисте довкілля добре ілюструє проблема зі смородом. «Уже впродовж кількох років не можуть вирішити навіть цієї проблеми, що вже казати про сміттє спалювальний завод, який викидатиме речовини, що не мають ні кольору, ні запаху, а для контролю деяких із них (таких, як діоксини та фурани) навіть немає обладнання», – каже керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков. За його словами, якщо в нашому аеропорту таки встановлять сміттєспалювальне обладнання, то у Львові (і без того забрудненому такими шкідливими виробництвами, як, наприклад, мідна плавильня на Конюшинній) це стане серйозною проблемою.

№37 20 вересня 2012 року

коментарі 06 Антін Борковський

Погані часи трапляються для всіх народів Рафаїл Турконяк Архімандрит УГКЦ, переклав Біблію українською мовою

уховна криза завжди була й буде. І українці не виняток. Годі сподіватися, що одна особа, яка прийде до влади, зробить чудо. Чудо може зробити лише Бог. Ми повинні розуміти, що мусить минути довший час – Господь забрав євреїв з Єгипту і провадив їх 40 років. Так сталося не тому, що Він не хотів їх довести до мети, а тому, що вони не хотіли підкоритися. Давні євреї не є винятком – вони також впадали у зневіру і навіть хотіли повернутися до Єгипту. Українцям варто провести певні аналогії. Ми є звичайними людьми – так само, як і той народ був звичайним. І як той народ мав свої проблеми, так само маємо їх і ми. Погані часи трапляються для всіх народів. І коли закінчиться складний період для нашого народу, залежить тільки від людей, від того, чи вони виберуть собі належних представників, чи вони житимуть по-Божому, так, як треба, чи будуть слухати Бога. Це не надто популярна тема, адже людина думає, що вона незалежна від усього і від уся. Але Господь у тому дуже простий – якщо ви не хочете мене, то мене нема. Якщо ми хочемо жити без Бога, ми можемо так діяти, але пізніше платимо за це.

На жаль, наші люди втратили віру вже давно. Далися взнаки роки комунізму. Більшість нашого народу невіруючі, вони хочуть зробити власними руками все, як самі бажають. Але далеко не все з того є правильним і добрим. Слід пам’ятати: якщо ми не хочемо працювати з Богом, то Він нас відпускає – робіть собі що хочете і як хочете. Водночас люди мають голосувати, незважаючи на розчарованість тим, що партія чогось не зробила. Зрештою, я не знаю жодної політичної сили, котра виконала б усе обіцяне чи все, що хотіли б від неї люди. Але не йти голосувати означає віддати голос за свого супротивника. Кожна людина має особистий голос – і його важливість показали минулі президентські вибори. Нинішній глава держави хоч і є президентом України, але українським президентом не є – він представляє інтереси не більшості народу, а меншості. Але так сталося лише тому, що багато людей вирішили не голосувати. І відтак своїм ігноруванням вибрали того, за якого не проголосували б. Тож іти на виборах слід уже бодай заради цього. Не голосували? То й не нарікайте.

Надмір гонору і брак гідності Юрій Прохасько Літератор, германіст

ув такий американський психолог із милозвучним прізвищем Бандура, котрий розпрацьовував теорію самоефективності. Ідея її доволі проста – коли людина робить щось успішно, цей успіх зміцнює її самооцінку і, відповідно, спричиняє до того, що зростає ймовірність наступного успіху. Відтак виникає позитивна спіраль догори – досягнень більшає, зростає самооцінка. Найбільше мене засмучує в українцях те, що можна було б описувати в категоріях такої собі теорії самонеефективності. Її спіраль іде донизу. Українець переконаний, що йому нічого не вдасться, і саме через це йому нічого й не вдається. Він каже: от ви бачите, я ж казав, що нічого з того не буде. І це дедалі більше поглиблює його і без того глибоке почуття неповноцінності. Із цим доволі тіс-

№37 20 вересня 2012 року

но пов’язаний комплекс зневіри. Я дуже пластично відчув рацію, чому зневіру подають як один зі смертних гріхів. Зневіра – це не лише наша відповідь на те, що ми бачимо і переживаємо. Це частина самої проблеми. Зневіра не дає нам дбайливіше ставитися до життя і є власне значною частиною причини, чому ж усе так слабко міняється у бажаний для нас бік. Це тягне іншу біду – втрачається вартість будь-яких вартостей. Якщо вважати, що це нічого не варте, ми тим самим ні про що й не дбаємо. Ми починаємо переставати відчувати вартість найголовніших речей. Починаємо ставитися недбало до власного життя. Не треба забувати, що наше життя є тим, що ми з нього самі робимо. Але, попри все це, найбільше в українцях мене дратує надмір гонору при бракові гідності.

Діалектика свідомої поразки

• малюнок: Марек Рачковскі

Путін буде царем Матвій Ганапольський Письменник, журналіст (радіо «Ехо Москви»)

утін стане царем – і ось як це буде. На реєстрацію піде Православна партія – вони знають, що це супере чить Конституції, але йдуть. Центрвиборчком знайде лазівку і зареєструє. Не зараз, трохи пізніше. Потім ця партія потрапить у Думу – і почнеться звикання до ряс та робота в режимі оскаженілого принтера – прийняття клерикальних законів. Далі – власне агітація за появу самодержця.

Підключиться РПЦ. По суті, це найпотужніша готова партія зі своїми осередками (парафіями), відправами (партійними зібраннями) і головою Кірілом. РПЦ буде рити землю, тому що це шанс повернутися у справжню владу і закреслити десятиліття наруги з боку комуністів та відсторонення від влади атеїстами. Після кількох років роботи (але до закінчення терміну Путіна) суспільство буде підготовлене до думки про відновлення монархії. Товариство погодитися на це, тому що «це наша історія, комуністів не буде і буде більше

порядку. Та й Кремль стане на своє місце – там знову горітиме віконце!» Крім того, «це просто красиво». Зомбоящик показуватиме дзвони 24 години на добу, відомі псарі з екрана будуть пояснювати, чому це добре. Показуватимуть живих нащадків царської родини, які нагадають, як усе було добре, «а в 1913 році був розквіт економіки». Відомий кінорежисер

чинається. Буде два референдуми – про зміну конституції та про введення інституту монархії. Або ж їх об’єднають в один – аби було легше рахувати. Підсумовуючи: це ідеальний і єдино можливий сценарій для Путіна, щоби «бути» назавжди і лишатися верховним арбітром. Він недаремно запропонував знайти ідею на кшталт «радянського

““

Хтось пискне, що Путіна біографія підвела – мовляв, не з царів він. Тоді в зомбоящик влізуть царі-історики, котрі розкажуть, що будь-яка династія з когось починається.

зробить серіал про царську сім’ю (на держзамовлення)... Після п’ятирічної атаки суспільство зламають. Далі буде запропоновано те, що й планується: патріарх – духовний лідер, Путін – самодержець. Путін – тому що... блабла-бла. Ну, зрозуміло, чому. Хтось пискне, що Путіна біографія підвела – мовляв, не з царів він. Тоді в зомбоящик влізуть царі-історики, котрі розкажуть, що будь-яка династія із когось по-

народу», але, як на мене, «пуссі» допомогли і він ідею вже знайшов, бо розуміє: крім православ’я, нічого не працює, а йти... А навіщо ж іти?! Усе відбудеться м’яко, бо він уже зараз цар, чи не так? Просто потрібно закріпити це на папері. Буде трохи істерики від опозиції і кілька постраждалих у пікетах. Кому не сподобається – кордони відкриті! А тим, хто сумнівається, нагадую: ви думали рік тому, що буде так, як зараз?

Заступник начальника Партії регіонів Рибак запевнив, що його політсила планує перемогти на виборах і парламентських, і президентських. Підступний внутрішній голос каже: все до того йде. Опозиційна млявість перекривається наглою технологічністю владних гномів. Інтуїція Рибака базується на знанні закону української діалектики – кількість грошей породжує активність силовиків. Поки націонал-демократи мітингуватимуть проти хунти, партія табачників проведе більшість мажоритарників. Не полишає єретична думка: може, не хоче опозиція перемагати? Можливо, її вожді не забули, що «життя в кожного – одне»… Бо ж стимул Януковича не в тому, щоби відщипнути пару додаткових відер бюд жетного цементу на золочене Межигір’я. Він вирішив зустріти сивочолу старість на троні. Він, може, і плутає Чехова з Чечетовим, але рахувати вміє – президент буває тільки один! Інших кандидатів він бачив, як казав діамантовий Льолік, «у гробу в білих тапках». І зграйка грізних льоліків теж знає, що живий песик ліпше, ніж надгробок леву. Про останнє полювання Кушнарьова, автопригоду Чорновола та поживну вечерю Ющенка не забув ніхто. Тому й мляві рятівники України – аби їх лиш не запідозрили у прагненні перемогти. Що гірше, то ліпше – а півтори сотні мандатів завжди знайдеться. Друге й почесне виборче місце для опозиції не образить українбаші і партію чорних полковників. Бо ж дірку в голові мандатом не заткнеш. А Україна?! Україна не пропаде. Зрештою, на програші політичний процес не завершується – будуть баталії у Верховній Раді, будуть телесеріали з мордобоєм, кулуарна гризня й публічні лобизання, будуть грізні ухвали. Надалі безкомпромісно вириватимуть щити в ручного «беркута», натомість боротьбу за основний пакет акцій влади здадуть мовчки. Подібне влаштує всіх. Опозиція матиме місця в парламенті, влада далі помпуватиме мільярди в офшори, Федорович примірятиме шапку Мономаха. «Хочеш – на владу плюй, хочеш – борщ із нею вари. Тільки не перемагай». А Юля? А от вона сидітиме. Зрештою, як казали класики, головне – не перемога, а участь. Та й політика – мистецтво компромісів. І от у цьому наші політики – чемпіони.

топ-тема 07

Олександра Губицька, Наталія Онисько

они не знають української мови, займаються плагіатом і звертаються до нас із заїждженими до болю гаслами – такими є значна частина передвиборних програм кандидатів у депутати в мажоритарних округах Львівщини.

«В останні кілька років поняття передвиборної програми перетворилося на формальність. Більшість до неї ставиться несерйозно, в результаті цього вона залишається лише на папері. Про її існування згадують лише за кілька місяців до дня чергових виборів», – сумно констатує у своїй же програмі один із кандидатів Петро Федашко (всі програми кандидатів цитуємо дослівно. – ZIK). Проаналізувавши десятки передвиборних програм, ми теж у цьому переконалися. Більшість кандидатів думають, що їх програми ніхто й ніколи не читатиме. Так само мало хто з них обізнаний із проблемами свого округу. Кандидати, висунуті партіями, у програмах виглядають безликими та позбавленими індивідуальності. Ніби ми маємо голосувати за партію, а не за конкретну особу. Регіонали дружно клонували програми – змінили хіба що назви населених пунктів, доріг, історичних постатей та додали по кілька речень. Окрім того, що вони обіцяють подальше «покращення», їхні чергові ініціативи про створення першого робочого місця, забезпечення доступної медицини чи то будівництво дитячих садочків видаються щонайменше дивними – з огляду на те, що нині при владі є представники Партії регіонів, котрі вже мали нагоду показати українцям «покращення» життя у всій своїй красі. Як під копірку написані передвиборні програми мажоритарників від «УДАРу», «Батьківщини», «Нашої України», «Народної партії», Української Національної Консервативної партії, «Свободи». Представники ж дрібніших партій та самовисуванці часто списували одне в одного або у своїх сильніших конкурентів. Причому не завжди вдало. Деякі програми дублювали щонайменше п’ять разів кандидати з різними політичними вподобаннями. Навіть ті, хто проявив креативність, ліпше б цього не робили. «За шість середньомісячних заробітних плат кожен громадянин зможе купити новий автомобіль», – написав Михайло Шульба (округ №119), однак, на жаль, не уточнив, який саме. І продовжив: «Основа кожної родини – є родина…» Газета ZIK, у силу своїх можливостей, проаналізувала програми всіх мажоритарників і пропонує ознайомитись із цим дослідженням.

списують і не червоніють

Газета ZIK виявила несумлінних кандидатів у депутати, котрі списали свої передвиборні програми з чужих

Виборчий округ №115 Сихівський район, частина Личаківського району, м. Винники

цьому окрузі чи не найцікавішою є передвиборна програма, яку розмістив самовисуванець Юрій Вуй. Цікаво, що ще торік він був головою Пустомитівської районної організації «Молоді регіони», а сьогодні на сайті ЦВК позначений як позапартійний. Його програма виявилася найкоротшою з усіх – лише два абзаци. Тож процитуємо її повністю. Зрештою, вона справді оригінальна. «Мої цінності – свобода, закон і добро. У своїй

Слова, які найчастіше вживають у своїх передвиборних програмах кандидати-мажоритарники від Львівщини: України – 694 я – 293 розвитку – 287 створення – 277 громадян – 267 життя –240 депутати – 226 розвиток – 218 держави 214 забезпечення – 207 програма – 183 округу – 178 влади – 170 всіх – 167 народні – 163 їх – 161 кандидата – 161 виборчому – 158 української – 158 молоді – 146 одномандатному – 137 окрузі – 135 Україні – 133 людей – 130 системи – 129 народу – 126 будуть – 122 буде –117 забезпечити – 116 захист – 113 передвиборна – 108 програми – 108 державної – 107 ми – 107 через – 106 державних – 105 місць – 104 освіти – 102 рівні – 101 сприяти – 101 доріг – 100 робочих – 99 усіх – 99 суспільства – 96 культури – 95 закону – 94 ради – 94 нових – 93

програмі я поділяю думки Йосифа Рацінгера, що політика – царство морального розуму, оскільки мета держави і остаточна мета всієї політики має моральну природу – мир і справедливість. Для мене економіка – солідарна співпраця праці і капіталу, що забезпечить нормальний здоровий розвиток України. Як депутат Верховної Ради, зроблю все можливе, щоб Молитва за Україну «Боже великий єдиний» 1885 р, слова Олександра Кониського, музика Миколи Лисенка, стала державним гімном України». На жаль, нам не вдалося зв’язатися з кандидатом – його просто ніхто не знає… Цікаво, що програма кандидатів у нардепи від партії «УДАР» дуже зацікавила самовисуванця по цьому окрузі Олега Чупила. Він вирішив її ще раз поширити, але вже як власну. На питання, чому його програма є плагіатом, Чупило відповів: – А що тут дивного? Я ж представляю Християнсько-демократичну партію України! Хіба в цій програмі є щось, що суперечить християнським принципам? Подальший діалог із кандидатом засвідчив лише те, що частина з тих, хто розмістив свої програми на сайті ЦВК, насправді є просто технічними кандидатами. Чи можна вважати Чупила технічним кандидатом від «УДАРу», не зрозуміло. Він сам явно тішився від раптової уваги преси до нього і радісно блазнював у розмові з ZIKом. – Я є технічний кандидат від… батьків Львівської області, – сказав Чупило. – Я йду на вибори, щоби потім усім батькам розповісти, як робиться політика. Що саме Олег Чупило розповість і кому, для нас так і залишилося загадкою, а те, що він може навчити вправно красти чужі ідеї, – це факт.

Справді оригінальною можна вважати хіба що програму самовисуванки Оксани Яковець. Вона є заступником начальника Головного управління соціального захисту населення ЛОДА. Її програма максимально соціальна і направлена насамперед на вирішення проблем неповносправних. Щоправда, незрозуміло, навіщо для цього йти до парламенту, адже, наприклад, «…запровадження та дотримання державних стандартів облаштування об’єктів соціально-культурного, громадського та житлового призначення, громадського транспорту та його інфраструктури елементами доступності», як зазначено в передвиборній програмі, вже передбачено чинним законодавством. Потрібно, щоб управління, в якому працює Оксана Яковець, просто стежило за виконанням закону. Загалом тут також не зрозумілим залишається те, навіщо пані Яковець хоче йти до Верховної Ради, адже ті пункти програми, в яких не йдеться про соціальний захист, – це просто набір слів або популізм. Наприклад, «Розвиток національної економіки шляхом продуманого економічного реформування» чи то «матеріальна підтримка інвалідів, пенсіонерів та малозабезпечених». А от найбільша проблема Сихова і Личаківського району, якщо робити висновки з того, про що найчастіше згадують кандидати в депутати, – це брак дитячих майданчиків, садочків і рекреаційних зон. Майже всі депутати обіцяють цю проблему вирішити. Андрій Козицький навіть запевняє, що кількість дітей у садочках становитиме не більш як 15 на групу. Загалом програма Козицького – одна з небагатьох, яка видається такою, що писав її сам кандидат. Вона має лише кілька напрямів, але вражає своєю емоційністю. «Щороку

в Україні п’яні водії на шаленій швидкості збивають людей та спричиняють аварії, «мажори» ґвалтують дівчат та збивають до смерті звичайних людей, але жодного з них не притягнуто до відповідальності, бо вони є чиновниками або їх родичами. Закон буде діяти для всіх!» – ідеться у програмі. Крім того, Козицький обіцяє: «…У разі обрання мене депутатом буду працювати в комітеті з питань транспорту і зв’язку та ініціюю прийняття низки законів, які забезпечать комфортний проїзд у поїздах і автобусах та капітальний ремонт доріг». Майже кожен кандидат пропонує підняти зарплату та пенсію «до європейського рівня», не розшифровуючи, що це означає. А кандидати від Об’єднаної опозиції натомість конкретизують: «Людина має отримувати зарплату, яка відповідає сучасним потребам: прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата будуть доведені до 2400 грн, зарплата бюджетників буде збільшена щонайменше вдвічі». Цікаво, люди, які хочуть стати нашими представниками в парламенті, справді вірять, що 2400 гривень – це достатній для нормального існування прожитковий мінімум?

Михайло Хміль у коментарі ZIKу пояснив, що це лише початок. – Не можна досягти високого рівня життя в один момент, – сказав він. – Це ті кошти, які можуть бути добрим стартом. А коли ми змусимо всіх чесно платити податки, то, звісно, зростуть і зарплати. Крім того, Хміль підтвердив, що всі програми кандидатів від Об’єднаної опозиції насправді однакові. І не лише у Львові – це загальні принципи партії. А от самовисуванець Євген Перепічка пропонує ні багато ні мало, а Нову економічну стратегію (НЕС). «При НЕС будуть скасовані податки і ліквідована податкова адміністрація. Наповнення держбюджету забезпечуватиме державна надбавка в розмірі 25-28% на всі види товарів і послуг і п’ять-шість видів платежів…» Крім того, «НЕС забезпечить: духовний розвиток народу, розвиток фундаментальних наукових і державних проектів; облаштування кордонів; різке зростання інвестицій, розвиток бізнесу; створення експортоорієнтованих підприємств; різке зростання кількості робочих місць і повернення українців із закордону». Ось так!

№37 20 вересня 2012 року

топ-тема 08

Виборчі округи №116 і №117 Залізничний, Франківський та Галицький райони, частина Шевченківського району

і два округи ми вирішили аналізувати разом, оскільки тут виявилися цікаві збіги. Наприклад, в обох округах є кандидати з однаковим прізвищем – Садовий. Один – Василь Степанович, інший – Віталій Степанович. Щоправда, однакове по батькові не є свідченням того, що вони брати, хоча обидва мешкають у місті Новояворівську. Те, що вони не родичі, не завадило їм написати однакові програми – абсолютно однакові. Що більш, програми створено на одному комп’ютері, ім’я файла однакове й оригінальне – «Передвиборна програма». На жаль, нам не вдалося поспілкуватися з жодним зі Садових. Обидва є директорами новояворівських фірм. Василь Садовий – директор ТОВ «Управління механізації будівельних робіт», а Віталій Садовий – генеральний директор ТОВ «Компанія “Розточчя”». Телефони тих фірм мовчать… Ще один збіг, хоч і не такий вражаючий: програми Ігоря Герчука від партії «Україна – вперед!» і самовисуванця Миколи Лінського мають спільні цілі абзаци. Пан Герчук (округ №116) був дуже здивованим нашим припущенням про плагіат. Він заявив, що вперше чує прізвище Лінський (округ №117), а свою програму писав особисто. – Я готовий зустрітися втрьох і обговорити це питання, – сказав Герчук, – але це не телефонна розмова. Було б цікаво, якби він (Лінський) пояснив свою позицію. Із паном Лінським, який є заступником голови Ми-

ронівської районної ради і проживає, відповідно, в місті Миронівка Київської області, поспілкувати теж не вдалося. У Миронівці нам повідомили, що він у відпустці, а його мобільний телефон відповідав винятково фразою: «На жаль, абонент не може прийняти ваш дзвінок». Зауважимо лише, що згідно з «властивостями файла», програму представника Київщини було написано на два тижні раніше, ніж програму пана Герчука. В обох програмах є цікавий абзац: «Впровадження гарантованого безкоштовного медичного обслуговування, розвитку страхової медицини, створення амбулаторій сімейного лікаря». Чи розуміють кандидати, що безкоштовна і страхова медицина – кардинально різні речі? На це питання Ігор Герчук відповідати відмовився. До слова, питання медицини порушили всі кандидати від партії «Україна –вперед!». І всі по-різному мають намір її реформувати. Якщо пан Герчук ще не визначився, то кандидат по окрузі №115 Андрій Козицький, якого ми вже згадували, чітко пише: «…Медицина має бути дійсно безкоштовною». А от Оксана Волошина (округ №117) обіцяє просто: «…забезпечить високий рівень медичного обслуговування кожного громадянина», не уточнюючи як. Зрештою, у програмі їхньої партії визначення ще більш нечітке: «Не руйнуючи теперішню систему охорони здоров’я у країні, ми сформуємо нові принципи організації медичної галузі».

списують і не червоніють Виборчий округ №118 частина Личаківського та Шевченківського районів м. Львова, Пустомитівський район Львівщини

ей округ не відзначився ні особливим плагіатом, ні оригінальністю. Основні кандидати тут – представники великих партій, тож, як ми вже зазначили, їхні програми однакові. Хотілося б, однак, виокремити програму кандидата від ВО «Свобода». На згаданому окрузі це Юрій Михальчишин. Свободівці всі дружно

обіцяють «заборонити рек ламу тютюнових виробів та алкогольних напоїв на всій території України». З огляду на те, що 17 вересня набув чинності закон про заборону реклами, цей пункт уже втратив свою актуальність. Проте інший – «…запровадження кримінальної відповідальності за пропаганду наркоманії та сексуальних збочень» –

дуже нагадує дії радянської влади, коли гомосексуалізм вважали злочином. І ще одна надзвичайно коротка і щира програма привернула нашу увагу. Знову ж таки – представника партії Наталії Королевської. 28-річний Микола Пущак, голова села Жирівка, не обіцяє виборцям вирішити глобальні проблеми, натомість у

трьох абзацах пропонує: «Створити мешканцям села гідні умови для життя та праці, зробити все можливе для розвитку інфраструктури у селах». Завершує словами: «Я – людина, яка працює на результат. У моїх задумках немає нічого неможливого. Я впевнений, що виборці, які підтримають мене, будуть задоволені».

Виборчий округ №119 Бродівський, Буський, Радехівський райони, частина Кам’янсько-Бузького району

ей округ – один із тих, де кандидати дивували нас на кожному кроці. Передвиборна програма самовисуванця Михайла Шульби рясніє помилками. Ідеться навіть не про відсутність розділових знаків (до слова, їх також бракує) чи елементарних пробілів – кандидат «покладе всіх зусиль», а «мешканці не будуть їздити на заробітки за кордоном». Також він пише, що «основа кожної родини є родина та власний будинок». Що ж робити тим, у кого квартира? Чи, наприклад, твердження «за шість середньомісячних зарплат кожен громадянин зможе купити новий автомобіль»... «У деякій мірі цю програму я писав

№37 20 вересня 2012 року

самостійно, – каже кандидат Михайло Шульба. – Мені допомагала людина, з якою я консультуюся, але в більшості то мої ідеї. Я бачив, що там є помилки. Людина набирала програму і в мене не було можливості підійди до комп’ютера. Виявилося, що вона трішки неграмотна. В агітматеріалах помилки виправимо. На жаль, на сайті ЦВК програму змінити вже не можна». Комуніст Юрій Стецик пропонує (вчитайтеся!) «відродити сільську промисловість, зокрема колгоспи». А ще сприятиме «поверненню державних замовлень за твердими (!) цінами». Самовисуванка Наталія Тлємішок хоче на законодавчому

рівні закріпити норму про щоденне виконання Гімну України в усіх навчальних закладах, державних установах, на підприємствах. Вона так цього прагне, що цей абзац у її програмі трапляється двічі. Також Наталія Олександрівна свято переконана: банки повинні видавати кредити лише в національній валюті. Дехто з кандидатів, як-от самовисуванець Петро Федашко, претендує на звання «капітан очевидність». «Прийматиму участь у засіданнях Ради з метою прийняття законів, запропонованих іншими депутатами», – написав він те, що й так має бути, якщо депутат ставиться до обов’язків відповідально. Ще не можна

не згадати такі відверті ляпи у його програмі, як «регулювання закупівельних цін на м’ясо та молоко та пшениці»… Леся Туркевич з української партії «Зелена планета» скопіювала майже слово в слово програму іншого кандидата – самовисуванця Сергія Савуляка (округ №122). Згідно з «властивостями файлів», пан Савуляк написав програму 3 серпня, а пані Туркевич – 13 серпня. Окрім того, плагіат кандидатки помітно ще за однією деталлю – вона не витерла зі «своєї» програми один із пунктів. Ідеться про «покращення екологічної ситуації в регіоні – вирішення проблеми сміттєзвалищ «Збиранка», «Грибовецьке»

на рівні Кабінету Міністрів України та цивілізованого збору й утилізації промислових відходів». Згадані звалища розташовані на території округу, по якому балотується не Туркевич, а Савуляк. Наводимо діалог із пані Туркевич. – Ви самостійно писали свою передвиборну програму? – Я висувалась від партії «Зелена планета», то, звичайно, радилась і отримувала допомогу від колег. – Ваша програма така сама, слово у слово, як і у ще одного кандидата – Сергія Савуляка. – Серйозно? – Цілком серйозно. – Ви знаєте, я мушу порадитися з головою львівського

осередку партії – я з нею це узгоджувала. І вам тоді передзвоню. – Вона допомагала вам писати програму? – Не можу сказати, що вона особисто. – Ви консультувались у неї? – Так-так. – А чому ви у своїй програмі пишете про звалища «Збиранка» та «Грибовицьке»? Вони ж в іншому окрузі, не у вашому, а в Савуляка! Тож напрошується висновок, що ви списали програму… – Добре, я вам передзвоню. Хочу уточнити деякі питання. Я готова відповісти. Я вам передзвоню. Повторного дзвінка вже не було...

топ-тема 09

Виборчі округи №121 і №125

міста Борислав, Дрогобич, Трускавець, Дрогобицький район та м. Самбір, Сколівський, Старосамбірський і Турківський райони, частина Самбірського району

Газета ZIK виявила несумлінних кандидатів у депутати, котрі списали свої передвиборні програми з чужих Виборчий округ № 120 Городоцький та Мостиський райони, частина Самбірського району

дин із тих округів, де насправді не було до чого прискіпуватися. Ну зробив кілька помилок Андрій Петришин (кандидат від партії «Громадянська солідарність»), та й усе! Це свідчить, що

в цьому окрузі кандидати більш відповідально поставилися до написання програм. Звичайно, якщо не згадувати «партійних» кандидатів, чиї програми, як ми вже писали, схожі як дві краплі води.

Виборчий округ №123 м. Новий Розділ, Золочівський, Миколаївський і Перемишлянський райони

цьому окрузі найцікавішими виявилися не так програми, як кандидати. Тут балотуються як безпартійні самовисуванці відразу два колишні представники ВО «Свобода» – Остап Канака й Анатолій Заваруєв. Нагадаємо, Канаку виключили з партії саме після того, як він висунув свою кандидатуру на виборах. Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що всі самовисуванці – зрадники. Проте це не зупинило львівського співака – він продовжує кампанію і навіть пропонує цікавий спосіб боротьби з «незаконними організованими угрупованнями». А саме – «легалізувати носіння вогнепальної зброї». Натомість Анатолій Заваруєв зазначає: «Уся пе-

редвиборна програма написана мною власноручно, не скопійована, продумана власною головою і побудована на основі фактів. За всі слова відповідаю особисто». І справді, сумнів не виникає. Цей кандидат узагалі відомий своєю щирістю і чесністю. У березні він за власним бажанням склав повноваження депутата обласної ради від ВО «Свобода», а пізніше покинув і лави партії. Як він сам пояснив, щоби медійний скандал, який розгорівся довкола нього, не впливав на імідж партії. А скандал полягав у тім, що понад десять років тому тоді ще Анатолій Габа пограбував магазин і був засуджений за цей злочин, а згодом, уже під прізвищем Заваруєв, приховав цей факт від виборців.

андидати в цих округах встановили рекорд зі списування. Так, програми самовисуванців Тараса Курчика (округ №121) та Андрія Андрущенка (№119) цілком однакові. Різні хіба що прізвища у заголовку. – Я працював над програмою зі своєї командою. Це програма, яку було прийнято спільно з фахівцями у деяких галузях. Щоби вона була досконалою, над нею працювала не одна особа, – заявив ZIKу Тарас Курчик. – Чому наші програми схожі? На це питання мені важко відповісти. Річ у тому, що проблеми, які є в округах, в Україні, дуже схожі. Усі проблеми однакові, їх є багато і вони, можливо, просто сказані різними словами». – Але ж програми не просто схожі, вони однакові – слово у слово… – Я не читав програму Андрія, тому нічого сказати не можу, – відповів кандидат у нардепи. – То ви в нього не списували? – запитав ZIK насамкінець. – Ні, програми не списують – над програмами працюють, – запевнив чесний Тарас Курчик.

Але факти свідчать про інше. У «властивостях файла» тексту передвиборної програми Курчика, який ми скачали зі сайту Центральної виборчої комісії, у розділі «Заголовок» написано: «Передвиборна програма кандидата в народні депутати України по одномандатному виборчому окрузі №119 Андрущенка Андрія Олександровича». А далі нас чекало ще більше відкриття. Однакові шматки тексту ми знайшли у п’ятьох програмах: Тараса Курчика (самовисуванець, округ №121), Андрія Анд рущенка (самовисуванець, №119), Тараса Гентоша (КУН, №121), Степана Семковича (самовисуванець, №125) та Володимира Босака («Зелена планета», №125). Один із прикладів – фраза «втілити на селі реформи, котрі сприятимуть землевласнику стати повноправним господарем на своїй землі», яка є в тексті програми кожного з них. «Я не писав програму самостійно. Це затверджена програма КУНу. У ЦВК є чіткі вимоги щодо кількості сторінок, тому для мене її скоротили. Я не читав про-

граму Босака. Може, то він списав програму Конгресу?» – аргументував Тарас Гентош. Газета ZIK ознайомилась із програмою КУНу, однак не знайшла дослівних повторів. Відтак або Тарасові Гентошу грамотно переписали положення програми КУНу, або таки звідкілясь списали. Володимир Босак твердить: писав програму самостійно. «То це вони вкрали у вас?» – запитав ZIK. «У них слід і запитати». «Але ми спитали – і вони кажуть, що то їх програма. Хтось бреше...» «Думаю, що так. Тут я з вами погоджуюсь на 100%», – відповів Володимир Зіновійович. «Ви будете позиватися до цих кандидатів?» «Знаєте, я про це якось не думав. Цікава ідея, подумаю», – резюмував кандидат. Однак з’ясувати, хто в кого насправді вкрав, навряд чи хтось зуміє. Подібні програми ZIK знайшов і в інших округах. Ареал їх розповсюдження навіть не Львівщина, а вся Україна. Наприклад, програма кандидата від партії Наталії Королевської «Україна – вперед!» в окрузі №37 (Кривий Ріг) Сергія Волкова наполовину дублює програ-

ми вищезгаданих львівських кандидатів. Самовисуванець Іван Задорожній (округ №121) написав програму, яка виглядає як укорочена версія роботи кандидата з 119-го округу Наталії Тлємішок. Обидві закінчуються таким самим релігійно забарвленим реченням: «Головним вважаю впровадження 10 заповідей Божих в усіх сферах та галузях діяльності економіки, соціального життя, політики та діяльності влади». Та хтось із цих кандидатів однозначно порушив заповідь «Не кради!» Іван Задорожній каже, що не списував. Програми пані Тлємішок навіть в очі не бачив: «Я писав свою програму самостійно». «Зрештою, там нічого нового вигадати неможливо», – додав насамкінець. Натомість Наталія Тлємішок кілька разів просила ZIK подзвонити пізніше, а потім просто не брала слухавки… Округ №121 відзначився й тим, що тут кандидат написав одну з найкоротших передвиборних програм. Обіцянки безпартійного Віктора Конца вмістилися на половині аркуша формату А4. Загалом 593 знаки без пробілів.

про предмет розмови, він відмовився спілкуватися. «Усе! Більше мене не турбувати. До побачення», – відрубав він. До слова, поки ZIK готував матеріал, ЦВК скасувала реєстрацію кандидата Тараса Ігоревича Козака – у зв’язку з тим, що він подав заявою про відмову балотуватися. Також у цьому окрузі сильно вирізняється програма киянина Ігоря Глови,

голови ВГО «Всеукраїнська асоціація ветеранів та співробітників прикордонної розвідки “Щит і меч”». Він єдиний на Львівщині пропонує «…встановити смертну кару за особливо тяжкі злочини та, за певних обставин, повернути Україні статус ядерної держави». До слова, цю громадську організацію, згідно з офіційним сайтом Мін’юсту, створили напередодні виборів – 25 травня 2012 року.

Виборчий округ №122 Жовківський і Яворівський райони

к уже писала газета ZIK у матеріалі про політичних «двійників», програми двох самовисуванців Козаків (Тараса Ігоревича й Ігоря Степановича), котрі балотуються у цьому окрузі разом із політиком-бізнесменом Тарасом Романовичем Козаком, імовірно, написані на одному комп’ютері. У «властивостях документа» в обох випадках зазначено того самого автора з ніком

Микита. Тепер у цьому ж окрузі ми знайшли ще одну програму, автором якої є той самий Микита. Це документ, який подав до ЦВК самовисуванець Богдан Якимович. У команді одного з Козаків – Ігоря Степановича – вдалося виявити особу, в персональних даних якої є сокровенне слово «Микита». Цей чоловік працює в одній з державних аналітичних установ. Почувши

Виборчий округ №124

Виборчий округ №126

міста Сокаль і Червоноград, Сокальський район, частина Кам’янсько-Бузького району

Моршин і Стрий, Жидачівський та Стрийський райони

цьому окрузі кандидати в депутати здебільшого не самовисуванці, а партійні представники. Тому тут програми виявилися продиктованими партійними правилами і нічого нового нам не вдалося прочитати. Особливо у програмах представників «Народної партії». Кандидати Олег Ішкевич (округ №124) та Михайло

Балишин (№125) ідуть на вибори, «…щоб забезпечити людям гідне життя», і обидва розуміють, що «…забезпечити добробут за один день, тиждень або місяць неможливо». Усе це депутати говорять одними й тими ж словами. Зрештою, їхні програми створено на одному й тому самому комп’ютері тим самим автором Yulya.

IK уже розповідав, як, аналізуючи передвиборну програму Сергія Канівця, виявив, що вона цілими абзацами дублює програму, з якою ішов на президентські вибори-2004… Вік тор Янукович. Наприклад, абзац із програми Канівця: «Я прагну бути депутатом заможних галичан, які caмi будують свою демократичну, сильну Державу, мають гідні умови для життя та праці! I ми це зробимо!» А

це з програми Януковича: «Я прагну бути президентом заможних громадян, які самі будують свою демократичну, сильну Державу, мають гідні умови для життя та праці! І ми це зробимо!» Канівець, відповідаючи на те, що його програма збігається з прожектом нинішнього президента, сказав: «Це не зовсім так». Він не хоче вдаватися в деталі кампанії. Схоже, вирішив зупинитися на тому, що є, – на реєстрації в ЦВК.

№37 20 вересня 2012 року

розмови 10

«Не потрібно вважати росіян Екс-шеф адміністрації Ющенка і віце-прем’єр уряду Тимошенко Олег Рибачук у розмові з оглядачем тижневика ZIK Антоном Борковським розповів, хто лобіював силовий сценарій розгону Майдану, чому Путін відмовився частуватись цукеркою Януковича і чи справді Меркель пропонували викупити Тимошенко за 7 мільярдів доларів

Хто керує нашими генералами zzХто під час Помаранчевої революції найактивніше лобіював рішення про силовий розгін Майдану? – Найбільше – Янукович. zzУчасники переговорних подій мені розповідали, що сильно наполягав і Кремль. – Кремль вів Януковича й угрохав у це купу грошей. Скандал був, коли не вдалося протягнути рішення про відкриття 80-ти виборчих дільниць у Росії – там було два мільйони голосів і Янукович вигравав «вчисту». Смотрящий від російських силовиків, котрий відповідав за Україну, казав нашим генералам, котрі стояли перед ним навитяжку: «Ви ідіоти,

ми ж зробили все!» Мені розповідав свідок: у порожньому ресторані генерали стояли бліді, наш міністр Білоконь (зараз він у Москві) також – і були готові ледь не ноги цілувати. Але Кремль сам собі створив западню – перемога Ющенка стала для них повною поразкою, величезним приниженням. Але Янукович на цьому не виграв – він почав асоціюватися для Путіна саме з цим приниженням. Тому росіяни могли бути за силовий сценарій. На Кучму чинили тиск. zzА що Кучму зупинило?

– Певно, в нього була домовленість із Ющенком, що його не чіпатимуть. Можливо, це дає відповідь і на питання

щодо справи Ґонґадзе. Водночас Кучма мав великі заощадження у західних банках. Під час перемовин він не брав слухавку, коли телефонували світові лідери. І коли було прийнято рішення розігнати Майдан, його дружині подзвонила подруга і назвала цифри, які були номерами особистих рахунків Кучми. Через 20 хвилин пішов контакт. Певно, було розуміння: нехай силовий сценарій неконтрольований, але ж ти втрачаєш мільярди. Гроші були вагомим аргументом. Так є і для Януковича. Як кажуть поінформовані західні джерела, зараз вони намагаються частково зберігати свої кошти в Китаї – ледве не літаками туди готівку вивозять.

Отруєння Ющенка zzЮщенко після отруєння сильно змінився? Ви ж його знали багато років і до, і після. Лунали чутки, що після отруєння він почав дуже боятися смерті. – Відповім словами одного журналіста, який працював із багатьма президентами: вся кімната була наповнена його енергетикою... Хоча він був худий після хвороби, але випромінював енергію. Проте отруєння таки вплинуло. Уявіть, що ви – голлівудського типу політик, фотогенічний, якого обожнюють жінки, – і тут з вами таке трапилося. Це величезний удар для психіки людини. zzАле

психіка не зазнала суттєвих змін? – Він змінився, але, мабуть, не тому, що був отруєний, а тому, що потрапив у систему координат, де не мав стримуючих факторів. Це була посада, яка не передбачала над ним ще когось. Він ще мав повноваження президента Кучми, міг розчерком пера будь-кого призначити і будь-кого прибрати. Раніше над ним були якісь старші, мудріші люди – наприклад, нині

№37 20 вересня 2012 року

покійний Гетьман, у якийсь період це був Іван Плющ. Віктор Андрійович із категорії людей, які повинні мати над собою якогось гуру, раду старійшин чи рух «Стоп цензурі!» поєднаний із рухом «Чесно», – аби були ті, хто виконував би роль ехолота, кажучи «ви робите дурницю». Розпускаємо ДАІ? – розпускаємо! І так далі. Було обожнювання в Україні, отримування найпрестижніших нагород у світі. Кажуть, багато людей зі стану клінічної смерті повертаються ясновидцями, але коли працюєш главою держави, то все складніше. Важливим було інше – не існувало ані громадського конт ролю, ані людей у найближчій команді, які все «гасили б». zzЧому досі не з’ясували правди про отруєння? – Коли ми говорили з Ющенком про моє призначення на посаду, однією з тем розмови було саме отруєння. Вже тоді лунали чутки, що це неправда, бо, мовляв, він не здавав потім аналізів. Піскун, екс-генеральний прокурор, у літаку казав, що Ющенко не був отруєний і саме тому боїться

• фото: RFE/RL

здавати кров. Але ж «генеральним підрядником», який мав провести відповідні процедури, була прокуратура – і цього не зробили. Коли я сказав про це Ющенку, він був страшенно здивований: «Я ж багато разів здавав кров!» Суть у тому, що це як оформлення ДТП – усе має бути задокументовано. У випадку Ющенка мали взяти проби згідно з міжнародними стандартами

““

коли є слідча справа? Я не юрист, але є ж певна логіка, як слід вести справу, аби отримати результат. Добре пам’ятаю прес-конференцію, на якій Ющенко обіцяв, що справу Ґонґадзе буде розкрито ледь не післязавтра, – і пам’ятаю, як усі сказали «ууух». Подібне було й щодо його отруєння. Реально президент Ющенко мав мінімальний вплив на успадковану від Кучми

Ющенко змінився, але, мабуть, не тому, що був отруєний, а тому, що потрапив у систему координат, де не мав стримуючих факторів.

– і це було зроблено. Але потім не було дотримано якихось інших речей. Ющенко здав кров, але питання слідства – оце велика загадка. Бо якщо президент країни не може зробити так, аби було завершено слідство щодо його власного отруєння… zzЮщенко знав правду про отруєння, але не хотів її оприлюднювати? – Він щось таке стверджує. Але в мене питання – чому мене не допитали як свідка,

систему – чи ми говоримо про МВС, чи про Генпрокуратуру. Системою керував не Ющенко – система все спокійно ковтала і перемелювала. Хоча і Янукович має подібне. От він вибудував вертикаль, але подивіться, що з його програм втілено. Чи є щось таке, що він сказав – і партія зробила? Янукович має владу, сконцентровану в одних руках, такої влади не має жоден європейський лідер. Але який результат? У чому? У досягненні чого?

zzЧому за Ющенка не садили корупціонерів? Ви були главою секретаріату президента – це посада з потужними важелями. У разі питань – прямий телефон до президента і силовиків. – Скажу більше – чому ми розійшлися з Ющенком. Було дві теми. Що таке Державне управління справами? Я був так вихований – якщо ти борешся з корупцією (це адресую тому самому Януковичу), починай із себе, зі своєї адміністрації. Я чекав, що Ющенко зробить принципово іншу адміністрацію президента. У європейських адміністраціях нема державних управлінь справами (це такий собі невеличкий Ватикан у Римі) – таке є тільки в Росії. Керівника ДУС призначає президент, котрому він, відтак, і підпорядкований. Я принципово переговорив з Ющенком щодо ДУС, але він, певно, все по-іншому уявляв. Коли я запросив аудит (КРУ і Рахункову палату), можете уявити, про які зловживання там ішлося… Що роблять корупціонери? Вони одразу біжать до президента, а розлючений Ющенко

набрав мене по телефону і сказав, що я копирсаюся в його білизні. Для мене це було шоком. Це було через три місяці після мого призначення. Другою темою стала історія з «РосУкрЕнерго» – коли воно з’явилось, я, глава секретаріату, був про це ні сном ні духом. zzКоли розійшлися шляхи команд Тимошенко і Ющенка? І чи був отой спільний шлях, окрім спільних декларацій? – Було багато людей, котрі робили все, щоби Ющенко і Тимошенко були особистими ворогами, котрі працювали на розрив. Я ніколи не був за «ширку» (за парламентську коаліцію з Партією регіонів. – ZIK). Вважав, що слід придавити якісь особистісні моменти і керуватися проголошуваним принципом «Україна понад усе». У командах такий підхід не був надто популярним. І там не працювали на об’єднання. Навіть нинішню Об’єднану опозицію дуже складно назвати справді об’єднаною. Це радше квотна опозиція, але квоти – це же не об’єднання. У всіх дулі в кишенях.

розмови 11

за дурнів, а ФСБ за аматорів» Мішок з грішми. І з гачками zzУ газових справах від початку фігурував Могилевич? – Ні. Про Могилевича я дізнався вже після підписання (тоді виникла тема Третьякова як посередника). Але, скажімо, прізвище Фірташ я почув вперше у… Лондоні. Пам’ятаю, на інавгурації Назарбаєва ми сиділи буквально вчотирьох за горнятком кави. Зайшла мова про «РосУкрЕнерго». Я спитав: «Владімір Владімірович, в Україні всі кажуть, що “РосУкрЕнерго” – це ви». В нього очі стали сталеві, він усміхнувся і каже: «У нас все чесно, у нас 50%». Я продовжував питати щось на кшталт, як ви собі це уявляєте: два якихось незрозумілих хохли принизили «Газпром» – і забрали

собі 50%? Він знітився. Це була смілива розмова з мого боку. Ющенко також принишк. Мені була дуже важливою реакція Путіна. Я зрозумів, що це витончена форма корумпування української влади на високому рівні. zzЦе було господарське чи геополітичне корумпування? – Я казав, що це тема антиукраїнська, корупційна, з високим рівнем ФСБ. І жодним чином там не може бути нового президента і нової влади. Покивав головою Віктор Андрійович – і потім усі переговори йшли без мене. Я був упевнений, що президент матиме таку ж позицію, як і я, але не так сталося. «РосУкрЕнерго» – це схема. Це справді схема,

В’язень межигірського замку яка досі реально тримає Україну на багатьох гачках. Не потрібно вважати ФСБ за аматорів. zzВони спроектували першу операцію з дискредитації «помаранчевих», кинувши мішок з грішми і гачками? – Саме так. З грішми і з гачками. Після конфлікту з Ющенком я випав із прийняття рішень а-ля «РосУкрЕнерго» і щодо, як каже Ющенко, «отого смердючого газу». Я завжди розумів, що будьякі проекти, пов’язані з нафтою і газом, пов’язані зі злочинністю і кров’ю. Колись ми говорили в середовищі банкірів: на теренах пострадянського простору нема нафтогазових проектів, які були б чистими. Вони такими не можуть бути за визначенням.

Російський кастинг і хохлосрач zzУ Кремлі прораховували українську ситуацію? – Не до кінця. Скажімо, вони пізно усвідомили роль громадянського суспільства. Путін свого часу мені особисто казав: «Олєг, ми знаєм, как ето дєлаєтся, ну нє расказивай нам скаскі о том, как люді вишлі на уліци». У Росії зрозуміли, що повністю проросійського президента в Україні не може бути, – приклад Януковича це наочно доводить. І тут у них змінилася стратегія – раніше вони робили ставку на когось і наші брали участь у кастингу (Тігіпко, Литвин) – хто швидше «пробіжить». Тоді я спитав: «Рєбята, а ви то тут причому? Це ж ми обиратимемо президента». Відповідь була така: «Нє било і нє будєт прєзідєнтом чєловєк, которий нє пройдьот кастінг». У ситуації з Ющенком найбільший виклик був у цьому. Вони тяжко пережили цю трагедію. Але потім зрозуміли: всі, хто приїжджає і обіцяє все, стаючи президентами і прем’єрами, починають відстоювати інтереси країни. Зараз стратегія Росії принципово змінилася. «Знаєш, Олєг, ми поддєрживаєм твоєго прєзідента», – каже мені з усмішечкою Марков. «Ні, – кажу я, – ви не підтримуєте президента, ви його сварите з

прем’єр-міністром, ви лобами зіштовхуєте людей, союз яких робить владу дуже сильною. І ви далі будете їх дробити». Зверніть увагу: вони вже Януковича не підтримують, Путін сказав, що йому найкомфортніше було працювати з Тимошенко. zzЦе

певна стратегія? – Цілком. Замість того, щоби підтримувати «свого» кандидата, вони усвідомили, що серед «етіх хохлов своєго нє будєт». Стратегія працює на розбрат. Вони можуть фінансувати всі партії – від «Свободи» до «Нашої України» чи Партії регіонів.

zzБудь-кого?

– Так. Це все одно, що до зубів, хворих і здорових, нав’язати купу ниточок – і можна смикати і за хворі, і за здорові. Вони це дуже фахово роблять, зіштовхуючи нас як завгодно. Раніше ставку робили на контроль за президентом. Коли я був учасником міжпарламентської групи «Україна – Росія», питав у тодішнього голови адміністрації Путіна – Волошина: навіть у радянські часи робили ставку відразу на двох африканських вождів, чому ж в Україні ви ставите лише на одного? «Ми работаєм с властью і етого не скриваєм.

Вот ви станєтє властью, тогда ми будєм работать с вамі, а нє с вашей опозіцієй». Ставку зробили на Януковича (хоч він був дуже дивний для Путіна), бо Кучма так сказав. zzЧому ж Путін не взяв у Януковича легендарну цукерку? – Для Путіна Янукович – це… Не хочу розвивати цієї теми. Це проблема і контактів Льовочкіна з сином Януковича (Льовочкін – син начальника пенітенціарної служби). Це працює на генному рівні. А в Путіна значно ширша мотивація. Йому було складно комунікувати з Януковичем. От із Тимошенко він міг. Якщо вони сиділи по дев’ять годин, отже, їм було комфортно. Протокольні зустрічі – це інше. Можу сказати, що в Тимошенко з Путіним оця «хімія» була, у Януковича з Путіним – ні, і зараз це навіть не підлягає ремонту. Але це не означає, що хтось інший із цього не може скористатись... Я повторюю: стратегія Кремля проста – нікому з українських політиків довіряти не можна. Їх можна лише тримати на повідку, діючи за принципом «поділяй і владарюй». І вони дроблять і будуть дробити будь-що. Нинішній «хохлосрач» – також їхня стратегія.

zzЧому ж Янукович дедалі більше сам здає себе Росії? – Якщо ми почнемо аналізувати поведінку Януковича, то зрозуміємо, що вона не підлягає аналізу, починаючи від справи Тимошенко. Янукович (він був тоді лідером опозиції) мені особисто казав, коли Ющенко вкотре запізнювався на годину: мовляв, який дурень Кучма, що сам зробив із Тимошенко політика-жертву. Ми такого ніколи не зробимо. Те, що з ним трапилося далі, – інше питання. Янукович, потрапивши у владу, став жертвою власних стереотипів. Не можна допускати, щоби президентом України ставала людина, яка навіть не пройшла відкритих дебатів – таких, скажімо, які проходять на програмі «Чесно. Фільтруй Раду». Янукович ставав президентом напівритуально. Моделювати реакцію Януковича – річ невдала. Ми керуємось одними засадами, а в яких реаліях живе він, важко уявити. zzМаю враження, що його загнали в Межигір’я і час від часу посмикують та дратують… – Коли я прийшов на Банкову, то зробив усе, аби Ющенко виліз із закордонів. Відсутність президента дуже вигідна

апарату. Президент гуляє світом, а вони вирішують питання. З Януковичем складніше, його бояться, бояться по-справжньому. Льовочкін для Януковича – це не те саме, що Рибачук для Ющенка. Вони з інших планет. Він апаратник, який часто виступає хлопчиком для биття. У Януковича нема людей із зовнішньої політики, які змогли б чи навіть посміли б говорити йому правду. У владі нема його друзів дитинства. Раніше це був Іванющенко, зараз син. Але якщо людина з замашками авторитаризму починає спілкуватися переважно із власною сім’єю, то це чітка ознака швидкого кінця. zzІдеться про лівійський сидром в Україні, про фініш кар’єри у стилі Каддафі? – Якщо вже коло звузилося до того, що навіть на з’їзді Партії регіонів маєш два десятки охоронців, – то це ознака того, що найбільшу небезпеку відчуваєш від власних соратників. Від тих, котрі добре знають, хто ти, звідки, і котрі мають багато причин зробити тобі боляче. Ця майже параноя з охороною є тільки в Януковича – її не було в жодного президента України. Таке є також у Путіна, який їхав на інавгурацію через порожню Москву. Куди б Янукович

не прибув – місто паралізоване. Це доказ відриву від реальності. Люди, які не можуть досягти відчуття безпеки, мають уникати публічності. Але це нонсенс – бути президентом країни й уникати публічності. Такі заходи призводять до того, як було на світовому з’їзді видавців, коли на журналістів кидалися якісь незрозумілі охоронці. Але як політик ти програєш. zzЯнуковича підставляють – а він цього не розуміє? – Не думаю, що не розуміє. Просто він по-своєму керує процесом. Жоден шматок державної власності без його рішення не йде ні до Ахметова, ні до Клюєва чи Колеснікова. Йому точно доповідали (і ці люди звільнені), що відбувається грабунок держави. zzЗвільнили тих, хто про це доповідав? Тобто в його команді були люди, котрі впиралися цьому? – Так. Доповідали, що так не може бути, що розкрадають бюджет і країна йде в нікуди. Знаєте, у нас не звільняють – посилають «на підвищення». Зрештою, а кого Партія регіонів звільнила? Хтось був міністром – і пішов у Раду нацбезпеки й оборони, хтось був віце-прем’єром – пішов у держкомітет. Так вони біля коритця і сидять.

Викуп Тимошенко zzТе, що Меркель пропонували викупити Тимо шенко за 7 млрд доларів, – це качка? – Це інформація з кількох німецьких джерел. Звісно, дещо сенсаційно звучить, і я слабо уявляю, що вони стоять і раптом Янукович каже: «Дай мені 7 мільярдів доларів». Навряд чи йшлося про пряме повернення коштів, хоча це якраз у системі координат нинішньої влади. У мене нема підстав не вірити людям, котрі це говорили. Були й спростування: мовляв, передзвонили кудись там – і німці відмовилися від коментарів. Звісно, кожен відмовиться таке коментувати, водночас їх ніхто не примушував казати подібне. З позицій логіки ситуації реакція була цілком природна як для наших, так і для Меркель.

За моїми даними, після розмови вона розвернулась і пішла. zzАле ж із Меркель в України стосунки не складаються ще з часів Ющенка? – Щодо Ющенка у Меркель теж урвався терпець (з іншої причини). Під час чергової кризи у стосунках із Тимошенко Меркель зателефонувала Ющенкові. За годину розмови вона не змогла вставити і слова – йшов суцільний монолог і в усьому звинувачувалась Тимошенко. Меркель намагалася вклинитись, а потім перервала розмову – і все. zzВи кажете про абсурд, від якого залежить доля всієї країни. – Янукович обійшов усіх. У Ющенка бодай із

Бушем були стосунки – той його якось по-своєму розумів. А в Януковича стосунків нема ні з ким. Після цього я став противником президентської форми правління – бо обираєш ніби одну людину, але реально керують особи, які нікому не є підзвітними. Я був на високих посадах фактично в усіх гілках влади – у президентській, в Нацбанку, уряді, парламенті. Вони ідеальними ніколи не були, але зараз усе це просто спотворилося. zzНині найгірша ситуація за всю історію незалежної України? – Так. Максимальна концентрація влади з мінімальним впливом на неї і з жахливими наслідками для країни – всього за два роки.

№37 20 вересня 2012 року

постать 12

Страшним є добробут без душі

о України вперше завітав все світньовідомий священик-монах, педагог, автор «Коротких історій для душі» Бруно Ферреро. Його глибокі притчі, які вже 15 років перекладають українською, стали справжніми бестселерами завдяки простоті, актуальним темам і «одвічним сюжетам».

•

Про притчі і потребу розповідати

Я потрохи роблю все, все з простотою. Я такий, який я є, і щасливий від того, ким я є. Ніколи не думав, що мої книги такі популярні в Україні. Вони дуже прості і ніколи не претендували бути якимось літературним здобутком. Значно легше писати розважальні історії, важче писати притчі, які мають чогось навчити. Передусім ці книги були написані, щоби допомогти людям, які мають сьогодні найважчу роботу – розповідати, навчати. Історії, оповідання, притчі навертають, вони можуть змінити людину. Усі ми люди і всіх нас об’єднує це спільне відчуття людськості, спільне відчуття життя. Простота – це той секрет, завдяки якому сьогодні можна чогось досягти. Ми мусимо віднайти певні речі, які необхідні, щоби комунікувати між собою. На жаль, молодь і старші більше не слухають.

•

Важливо віднайти своє коріння

Деякі історії повністю вигадані, деякі наполовину. Інші просто є в повітрі, їх потрібно лише зібрати. Від найдавніших часів люди почали передавати те, що хочуть сказати, короткими оповідками. Кожен народ має свої історії, які відображають його коріння. Сьогодні багато дітей, молоді – без коріння, бо їм не розповідають своєї історії. А кожна історія дарує тепло, дружбу. Процес розповіді часто вартує значно більше, ніж сама історія, яку ми розповідаємо. Моїм обов’язком є видавати мінімум три історії в місяць. Таким є мій контракт – і так триває вже 40 років. Та я ще не закінчив писати. Напевно, і помру з думкою, що ще не закінчив історію (всміхається).

•

Отець Бруно Ферреро народився в Італії 1946 року. В юному віці вступив до Салезіянського згромадження і 17-літнім склав перші монаші обіти. 1974 року став священиком. Вивчав філософію, теологію, психологію, кілька років викладав у школі. Подальша його діяльність була пов’язана з видавничою справою та журналістикою. Сьогодні він є головним редактором «Салезіянського вісника» – офіційного журналу Салезіянської родини, який тільки в Італії виходить тиражем 350 000 примірників. Також о. Бруно Ферреро є автором педагогічних праць і книжок на теми сім’ї, виховання і автором історій для дітей та молоді. Відомий завдяки серії книг із загальною назвою «Короткі історії для душі». Українською вже вийшло 24 книги Бруно Ферреро з коротенькими, але глибокими притчами. У рамках Форуму видавців у Львові репрезентували дві нові книжки Бруно Ферреро – «Ваші діти мають лише вас. Тільки виховання може змінити світ» видавництва «Дон Боско» та «365 ко ротких історій для душі» видавництва «Свічадо».

Життя і щастя

Життя дуже гарне і воно заслуговує на те, щоби прожити його достойно. Думаю, найкраще, що може бути з людиною, – це коли вона відчуває задоволення від життя. І дуже важливо вчитися від дітей. Є дуже багато речей,

№37 20 вересня 2012 року

багатьох нормою є купити чи продати людину. Це абсолютно недопустимо та неприйнятно. Людська особа ніколи не може бути використана, в жодний спосіб.

• фото: Роман Балук

яких ми можемо у них навчитися. Христос у Євангелії чітко каже: якщо не станете як діти, не увійдете у Царство небесне. Багатьом людям насправді простіше жити, вірячи, що не залишилося ніякої моралі. Але це такий егоїзм, який провокує ланцюгову реакцію і дуже багато шкоди. Тому що насправді почуття щастя виникає тоді, коли є спілкування, справедливість, свобода. Мораль – це не читати нотації, бо в цьому нічого приємного немає. Власне, багато хто віддаляється через такі постійні настанови, читання моралі. Мораль насправді – це радість жити. І ніколи не можна бути щасливими окремо.

•

Виховання дітей

Важливо комплексно виховувати дитину з настановою бути доброю людиною. Христос каже, що важлива річ, яку робить людина, – коли дарує життя. Це надзвичайно гарно. Тому важливо робити так, щоби це життя було реалізоване. Щоби це нове створіння, яке росте, жило щасливо, у гармонійному середовищі. Але щастя не залежить від речей, а від спілкування з людьми. Найгарніший дарунок, який можна зробити, – це, власне,

подарувати себе, свою увагу. І діти це дуже добре знають. Тільки виховання змінить світ. Ми, дорослі, маємо багато чого сказати дітям, але не кажемо. Наймудріша фраза у світі була промовлена дитиною, восьмирічною дівчинкою: «Якщо я тобі набридла, то нащо ти мене народила?» Тому у батьків завжди мусить бути відповідь на питання, для чого вони народжують

““

•

Криза і добробут

Зараз у світі криза. Її спричинив брак самоконтролю одного покоління. Коли людина має в руках кредитну картку, вона втрачає конт роль. Життя – це відповідальність. Бути відповідальним означає давати відповіді. Добробут сам собою не є погана річ. Але він повинен мати душу, відчуття спра-

Я обрав своєю цінністю абсолютну гідність людської особи. Важливою є людина, не речі. Коли маєш одну цінність, відразу прийдуть і інші – життя, екологія, мир, свобода, справедливість.

дітей. Більшість із них просто відмахуються, чуючи це. Але для дитини дуже важливо почути відповідь. Важливо також давати відповіді на питання, чому ми живемо, що таке життя. Усі мусять зрозуміти свою ціль. Важливо говорити дитині: «Я тебе люблю назавжди, попри все». Усе, що ви даєте, вам повернеться. Тому не бійтеся дарувати. Якщо ми не навчимо дітей, що гарно вчитися, гарно молитися – це добре, то не матимемо майбутнього. Українці як нація підуть дуже далеко, бо тут багато молоді.

ведливості. Усе християнське ніколи не є проти людини. Страшним є добробут без душі, який повертається проти людини.

•

Найбільша проблема людей – це егоїзм

Значно легше зневажати, складніше знайти правильні способи і підходи до людей. Любов між особами – це теж важка справа. Бо любити означає відмовитися від частинки себе. Та насправді найбільша проблема людей – це егоїзм.

Потрібно йти вперед. Річка гарна, бо вона постійно в русі. Але якщо вона зупиниться, то стане болотом. Особи, які не мають цілі, перестають іти, перетворюються на болото. Багато людей у цьому світі також рухаються дуже швидко, при цьому залишають свою душу позаду. Тому в багатьох є внутрішня порожнеча. Її не заповниш мобільним телефоном чи новим комп’ютером. Потрібно щось дуже людське, що може дати тільки людина.

•

Система цінностей

Справжня система цінностей будується на простих речах. Вистачить чогось одного, що можна назвати абсолютною цінністю, – і вона стане скелетом для інших. Хтось обирає найвищою цінністю гроші, тоді ця конструкція стає хиткою. Я обрав своєю цінністю абсолютну гідність людської особи. Важливою є людина, не речі. Коли маєш одну цінність, відразу прийдуть і інші – життя, екологія, мир, свобода, справедливість. Проблему бачу в тому, що є перенасиченість речами. Спрацьовує тільки те, що можна побачити, до чого можна торкнутися, що можна взяти до рук. І для

•

Віра відкриває горизонти

Без церкви, спільноти віруючих, віра дуже швидко висихає. Людське «я» має потребу в інших. Як каже Ісус: «Де двоє чи троє збираються в моє ім’я, там я серед них». Насправді віра нічого не забирає. Вона навпаки відкриває горизонти і додає вічності. Вона не забирає в людини абсолютно ніякого життєвого досвіду. Господь є терпеливим і для Нього вистачить склянки води. Свічку можна запалити лише іншою свічкою, яка горить. Сьогодні світ переповнює молодь, яка погасла. Вони знають усе про комп’ютери, але не мають вогню і не можуть його запалити.

•

За допомогою слів можна сказати багато брехні, очима – ні

Мій батько мало розповідав. Він був дуже скромним, але був прикладом у тому, що робив. Ніколи не втрачав надії, відваги. Що б не відбувалося, завжди казав, що ми можемо це виправити. Щоби досягти чогось у житті, потрібно мати доброго батька. Завжди усім бажаю, щоби знайшли дорогу щастя і дісталися до неба. Бо там є місце для всіх. Записала Олена Янковська

постать 13

Я більше люблю історії про дітей, аніж про Путіна

иве собі в Росії Валерій Панюшкін – добрий чарівник. Він уміє перетворювати слова на здоров’я. Називає себе оповідачем історій. Ці його історії колись були про політику і суспільство, тепер – про дітей, які потребують допомоги. Від слів Панюшкіна читачі, як за помахом чарівної палички, хто скільки може, дають гроші на лікування малечі. Усе це в той час, коли, здавалося б, слово втратило силу, а журналістика – будь-який вплив.

• фото: Григорій Собченко

– Розповідаю про все на світі. 15 років працював репортером у газеті «Комерсант». Писав про вибори, війни, стихійні лиха. Я виконував звичайну роботу репортера: де яка подія трапилася, про таку й розповідав. Інша річ, що більше люблю історії про дітей, ніж про Путіна. При цьому всьому логіка, яка рухає мною, – це не логіка порятунку дитини. Дитину рятує лікар. Мною керує логіка розповідача. Коли ти розповідаєш історії про політику, президентські вибори, то люди відчувають погані емоції – злість, ненависть, заздрість, відчай. А коли розказуєш про дитину, яка захворіла і яку можна вилікувати (чи навіть не можна – не важливо), то люди відчувають співчуття, любов і ніжність. І саме такі емоції я хотів би викликати.

віть не пам’ятаю імен героїв цих історій. А з чого починав? То був 1997 рік. У Росії тоді не робили неспоріднену трансплантацію кісткового мозку. І лікарі розповіли мені, що в них є дівчинка Ліза, котру в Європі можна було б вилікувати, тому що там роблять цю неспоріднену трансплантацію. Казали, що в Росії теж могли б, бо стажувалися на Заході і там це робили. Але вдома цього зробити не можуть, тому що забір кісткового мозку коштує 30 тисяч доларів, ще потрібні якісь супровідні ліки, а це додатково 20 тисяч. Я написав цю історію. Нагадаю, 1997 рік, тоді то були шалені гроші! І тут телефонує мені цей лікар і каже: «У мене ординаторська не закривається. Люди йдуть і йдуть – несуть мені гроші. У мене у столі 70 тисяч доларів готівкою! Я таких грошей ніколи не бачив. Вийти звідси не можу нікуди!» Я тоді взяв пляшку коньяку, поїхав до нього. Ми цілу ніч сиділи в ординаторській, бо йому було страшно там самому залишатися з такою сумою грошей і лишити їх там – теж страшно. А наступного дня віднесли все це в банк. Лізу прооперували і вона зараз навчається в медичному інституті. Прийшла в ординатуру до того самого лікаря. Зараз усе це вже систематично робиться. Звісно, комусь доводиться відмовляти. Іноді просто не встигаємо допомогти. Були випадки, коли діти, котрі чекали на операцію, не доживали до того часу, коли до них доходила черга. Це жахливо, звісно. Але логіка не допомагати нікому тому, що всім допомогти не зможеш, видається мені неправильною.

•

Про слово, здоров’я, дітей, гроші і політику – російський репортер Валерій Панюшкін, котрий приїхав до Львова на Форум видавців.

•

Я – переповідач історій

1997 рік і страшні 70 тисяч доларів

– Зараз таких текстів я пишу по два щомісяця. На-

Бог вигадав хитру штуку – життя

– Мені здається, що це так природно! Ми можемо,

Валерій Панюшкін (26 червня 1969 року, Ленінград, СРСР) – відомий російський журналіст і літератор. Закінчив театрознавчий факультет Державного інституту театрального мистецтва ім. Луначарського. Починав як сценарист у телевізійній програмі «Матадор» Костянтина Ернста на «Першому каналі», потім працював в однойменному журналі. Із 1996 року працював у видавничому домі «Комерсант» (журнали «Столиця» та «Автопілот», пізніше, до жовтня 2006-го, – спеціальний кореспондент). Незважаючи на заїкання, у 1999-2001 рр. о 22 годині у будні вів на «Нашому радіо» вечірнє шоу «Клініка 22» разом із Юрієм Саприкіним (засновником і головним редактором журналу «Афіша»). Вів також постійну рубрику в «Газеті.ру», за яку був удостоєний премії «Золоте перо Росії». 2005 року опублікував збірку оповідань та есе «Непомітна річ», а наступного року побачила світ його книга «Михайло Ходорковський. В’язень тиші», присвячена колишньому голові російської нафтової компанії ЮКОС. У 2006-2007 роках нетривалий час був шеф-редактором журналу «Gala». У серпні 2007-го трапився інцидент з міліцією, яка підозрювала Панюшкіна в екстремізмі. Працював у російському журналі The New Times, газеті «Ведомости» та журналі «Сноб». Зараз веде власну передачу на каналі «Дождь». звісно, зараз порозмірковувати про Бога, сенс життя і таке інше. Якби Богові треба було нас усіх повбивати, то Він би це зробив. Але чомусь натомість придумав оцю всю хитру штуку – життя, яке треба якось пройти, якихось рішень наприймати. І хоча всі ми помремо, але, тим не менш, зараз ми живі. І можливо, ці зусилля, яких ми докладаємо для порятунку

дитини, – це саме той наш ступінь спротиву смерті, на який ми здатні. Коли весь наш спротив вичерпається і ми таки загнемося – тут і підключиться Бог, погладить нас по голівці і скаже: «Ну що ви, дітлашня, немає ніякої смерті. Нема – всі безсмертні!» А ми тоді такі: «А! Фууух… Слава тобі, Господи!» Але це такі доволі псевдобогословські спекуляції. А є простий фактаж. Наприклад, усі тварини захищають своїх дітей. Інстинкт захисту дітей значно сильніший, ніж інстинкт самозбереження. І він у рази сильніший, ніж інстинкт продовження роду й таке інше. Я не бачу сенсу вигадувати тут якісь пояснення. Намагатися врятувати чи захистити дитину – це природно. Нічого більш природного не існує.

•

Ми не відповідаємо за тих, кого врятували

– Намагаюся ніколи не дізнаватися про те, що сталося з дітьми, про яких я писав. І таки зовсім не відповідаю за те, що там далі буде з тією чи іншою дитиною – буде вона в житті щасливою чи ні, виросте доброю чи злою. Це як у медиків – не діло лікаря думати про те, що от я зараз врятую цю людину, а раптом це злочинець?! Маячня, погодьтесь. Мій дідусь був воєнним лікарем і потрапив під трибунал, бо прооперував німецького полоненого раніше, ніж радянського солдата. Але він відштовхувався від лікарської логіки. Є така практика, як сортування поранених. Це коли найбільш досвідчений медик заходить і каже: цей може почекати, цього готуйте, цього вже на стіл. І цим останнім виявився німець, якого треба було оперувати негайно – раніше, ніж російського. Він ворог, так, ніхто не сперечається. Але лікарська логіка значно правильніша й гуманніша,

ніж поділ за шкалою «ворог чи ні».

•

Не Ісус Христос і навіть не апостол Павло

– Я перестав собою пишатися. Щоразу, коли ти хочеш поставитися до когось погано, то подумай, чи часом ти сам не робив чогось подібного, а то й значно гіршого. Я робив. Тим не менш, життя триває. Зі мною спілкуються дружини (колишні й теперішня), діти. Хоча було багато ситуацій, коли я поводився, м’яко кажучи, не надто добре. Так само мої друзі і колеги, яких я іноді, звісно, виручав, але й підставляв також. І коли ти розумієш, що ти не Ісус Христос і навіть не апостол Павло, тобі стає просто легше. Усвідомлюєш, що можна ставитися до інших поблажливо, з розумінням, із цікавістю. Типу, він, звісно, скотина, але дивіться, як він танцює на канаті!

•

Між розкошами та бідністю

– Я вже якось писав про це. У мене було дуже дивне дитинство. Я народився у Ленінграді, де мій дідусь був начальником окружного воєнного госпіталю. Бабуся була відомим лікарем. Жили вони у великій красивій квартирі. У дідуся були службові «волги», ординарці, якісь спецзамовлення. Тобто чорна ікра на сніданок була нормою. А мама з татом... Коли мені був десь рік, вони переїхали до Москви. Самостійні були. Молоді спеціалісти, жеброта... Жили в кімнаті-комуналці. І там доволі бажаним смаколиком була просто котлета за 7 копійок. Тобто літо у бабусі в Ленінграді для мене було багатим, а зима з мамою і татом у Москві – абсолютно жебрацькою. Причому так відбувалося систематично щороку! І цю ось разючу різницю я постійно відчував.

Другий сильний спогад пов’язаний із психічно хворими. Мама була лікаремпсихіатром і рік працювала в заміській лікарні для психохроніків. Це таке цікаве місце, куди люди зазвичай потрапляють на все життя. Їм дають якісь ліки, щоби зняти гострі напади марення. І якось так спокійно хворі та здорові разом співіснують. Теж писав уже десь, як у мами була одна чудова хвора на ім’я Тетянка. І от на мій день народження вона прийшла до нас. Дзвонить у двері. Мама відкриває, а вона: – Доброго здоров’я, лікарю! У вашого синочка день народження! Я вас вітаю! – Дякую, Тетянко. – Лікарю, я от пиріжків принесла синочку вашому. – Дякую, Тетянко. – У корзиночці! – Дякую, Тетянко! – Ну я піду, лікарю... – Ідіть, Тетянко. Тетянка пішла, а мама бере того кошика, який вона принесла, і викидає все в туалет. Тетянка наліпила пиріжків із лайна. Але вона дуже старалася, нічого поганого не мала на увазі. Вона просто була хворою. Ще один знаковий епізод, про який я писав на часі, був такий. Коли ми остаточно переїхали до Москви, то мене найбільше мучив отой жах походу в дитсадок. Холодно, світанок, мокра грязюка під ногами. Ми з мамою переходили в метро з одної лінії на іншу. І там, уявіть собі, такі величезні сходи. Ми спускаємося ними потроху – і тут перед нами відкривається панорама станції. Я зупинився від того, що не можу туди йти. Кажу мамі, що не піду – там люди, їх багато, вони штовхаються і смердять, вони злі. На що мама мені відповіла: «А ти уяви собі, що всі вони в минулому діти і в майбутньому – небіжчики». Я й уявив. І знаєте, жити стає в рази легше, якщо ти уявляєш собі, що це ось так от. Записала Василина Думан

№37 20 вересня 2012 року

вибори-2012 14

Віталій Кличко розпочав виборчу кампанію із Львівщини Ч

ерез кілька днів після того, як Віталій Кличко вкотре підтвердив свій статус абсолютного чемпіона світу з боксу у Москві, нагоду побачити Героя України, відомого спортсмена та політика отримали львів’яни. Саме Львівщина стала першим регіоном, з якого розпочався виборчий тур лідера партії «УДАР» Віталія

Кличка. За час дводенного перебування в області Віталій провів кілька зустрічей у Львові, а також відвідав райцентри Стрий, Золочів, Буськ, Червоноград. Спільною рисою, що об’єднала всі візити, був великий ентузіазм, із яким мешканці області зустрічали Кличка та його команду. Багато запитань і добрих слів на

свою адресу почув Кличко. Враховуючи, що він оголосив про намір завершити спортивну кар’єру, найбільше запитань було на тему політики. Мешканців Львівщини цікавило, яку позицію займе «УДАР» у новому парламенті. Кличко був категоричним: жодної співпраці з Партією регіонів та її сателітами, негайне скасування закону

Колесніченка-Ківалова, українська мова – єдина державна. Реакція учасників зустрічей із Віталієм Кличком свідчить, що його партія може розраховувати на значну підтримку виборців нашого регіону. • фото: прес-служба партії «УДАР Віталія Кличка»

• Однією із наймасовіших стала зустріч на Сихові. Кінотеатр ім. Довженка був заповнений вщерть, а ще кілька тисяч львів’ян спостерігали за подіями в залі на великому екрані, що був встановлений на площі. • На спільній зустрічі Віталія Кличка та Дмитра Добродомова з мешканцями Львова, що відбулася на Сихові в кінотеатрі ім. Довженка, найщирішими шанувальниками чемпіона були діти.

• Зустрічі з політиком відбувалися також на підприємствах. На заводі «Леоні», що на Стрийщині, Віталія Кличка особливо тепло приймали у переважно жіночому колективі.

№37 20 вересня 2012 року

• Де б не був Віталій Кличко, навколо нього завжди багато людей. Якщо всі вони проголосують за його партію, то вона матиме одну з найбільших фракцій у парламенті.

вибори -2012 15

• Без автографів не обходилося на жодній зустрічі. Потиснути руку найвідомішому українцеві й отримати його автограф хотіли всі.

• На зустрічах у райцентрах здавалося, що на головну площу міста вийшла принаймні половина його мешканців.

• На одній із зустрічей Віталієві подарували гуцульську бартку. Очевидно, вона має стати йому у пригоді, коли власні кулаки вже не допомагатимуть. • Бути у Львові – і не відвідати Форуму видавців? Неможливо. Віталій Кличко там був. Накупив книг, зустрівся з багатьма знайомими видавцями (на фото – з Іваном Малковичем, директором видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»).

• Один із найнесподіваніших подарунків лідерові «УДАРу» – ікони святих Володимира та Віталія, автором яких є відомий художник Левко Скоп.

• На зустрічі у «Львівській політехніці» Кличко мав особливо допитливих співрозмовників – викладачів і студентів найбільшого львівського навчального закладу.

№37 20 вересня 2012 року

життя на людях 16

Спокій, який приберегли для України з 1939 року Василина Думан

українському сегменті Інтернет в соцмережі Facebook є група «Зберігайте спокій». Тут люди дуже несподівано реагують на нашу з вами сучасність. Присмачують її «добрим постмодерним гумором», як каже ідейний натхненник цього всього Ілля Стронґовський. Діяльність групи виглядає так. Тут є кілька альбомів із плакатами. Дизайнер усіх – Ілля. Постери одноколірні, на них розміщено лише напис і невеличку картинку. Ідеї для постерів придумує як Ілля, так і інші люди. Почалося все як наслідування світової ініціативи, де були популярними англомовні плакати на різну тематику, які завжди починалися фразою «Зберігайте спокій і...» Ілля розповідає, що 1939 року перед наступом Німеччини на Британію британці зробили серію плакатів, що мали підтримати патріотичний дух. Плакати були червоні, сині, зелені і – з різними текстами. Найвідомішим із них став згодом «Keep calm and carry on» («Зберігайте спокій і тримайтеся»). З невідомих причин ці плакати чомусь не використали. «Тобто їх зробили, але не поширили», – пояснює Ілля. Одне з приміщень друкарні купила якась крамничка. На горищі нові власники знайшли цілий стос тих плакатів – уже в 2000 році. Оригінальні плакати стали надбанням громадськості, бо після 50 років на них уже не поширювалося авторське право. Масово почали з’являтися західні «фотожаби» на цю тему – «Збе-

передвиборна агітація

№37 20 вересня 2012 року

рігайте спокій і...» Наприклад, «Keep calm and work hard» – «Зберігайте спокій і затято працюйте» тощо. Підтримати тренд якось вирішив знаний блогер зі Львова Петро Нек. Захотів собі футболку з таким написом. Стронґовський згадує: «Українська версія з’явилася як спроба підібрати вдалий текст до ідеї Петра Нека. Це був листопад 2011 року. Він хотів принт на футболку з написом “Зберігайте спокій” та просто іконку-малюнок вил. Я запропонував іще додати текст. Так з’явився перший постер “Зберігайте спокій та гостріть вила”. Ми в коментарях посміялися собі, а через два тижні я намалював картинку і сам не знав, що, власне, запустив. Плакат дуже скоро став вірусним. Через кілька днів після появи цієї картинки

під Донецьку ОДА прийшли пенсіонери з вилами і лопатами (28 листопада 2011 р. – ZIK)». Далі, каже Ілля, люди почали коментувати: «Слухай, а що можна ще зберігати разом зі спокоєм?» І тоді за кілька тижнів він змакетував 50 варіацій на цю тему. «Не всі з них були вдалі, але тему “Зберігайте спокій і щось там ще” ми ніби розкрили», – каже дизайнер. Потім почали з’являтися цитатні постери. Задумка та сама – просто одноколірне тло, просто напис і маленька картинка. Замість тексту – цитати з української літературної класики, з давніх і сучасних пісень, афористичні вислови. Дуже часто картинка, яку при цьому використовували, з ніг на голову перевертала зміст написаного. Наприклад,

плакат – «Чому являєшся мені у сні», а на картинці – Фредді Крюгер, персонаж фільмів-жахастиків, котрий вбивав людей у сні. Стронґовський каже: «Тут постмодерно переосмислюємо щось відоме. Ми почали брати цитати з української класики, впізнавані уривки з пісень. Кажу “ми”, бо я щось запропонував, людям сподобалося, хтось почав своє пропонувати. Біля таких плакатів я вказую авторство ідеї, але макетую їх завжди сам. Ну й відбираю ідеї, варті втілення». Проект зробив брендову продукцію і для Форуму видавців, котрий ото недавно закінчився. «Зберігайте спокій і Форум видавців» – так звучало гасло, яке гордо носили на футболках волонтери й учасники книжкового фестивалю.

• фото: LUFA

Книга оглядача тижневика ZIK – серед найкращих на Форумі видавців

а урочистій церемонії відкриття XIX Форуму видавців у Львівській філармонії оглядач тижневика ZIK Антін Борковський та ілюстраторка видання Гриця Ерде отримали премію за книгу «Автентична львівська абетка ґвара». Загалом нагороди «Найкраща книга форуму-2012» удостоїли 18 видань. Гран-прі конкурсу не присудили нікому. «Галицький діалект – унікальне явище у світовій культурі. Щоправда, він досі залишається на якихось другорядних ролях і “поза законом”. Він встояв, не будучи кодифікованим, майже не маючи літературної підтримки, попри відверте нехтування з боку українських філологів радянської школи. Безперечно, на щастя, є й приємні винятки, як-от Наталія Хобзей і низка інших достойників. Але полтавську “норму” чомусь досі префе-

рують, нехтуючи галицькою чи тою самою буковинською говіркою. А шкода, бо їхній розвиток придався б насамперед для збагачення української мови. “Ґвара”, звісно, – несерйозний погляд на серйозну проблему. Але в нас забувають переважно якраз суттєві речі й академічний підхід часто зазнає поразки там, де виграє Юрко Винничук», – зазначає співавтор книги Антін Борковський. Премію «Найкраща книга форуму-2012» вручають із 1994 року. Це єдина в Україні нагорода, якою відзначають книжки всіх видавничих категорій і жанрів, не тільки художню літературу. Цього року до участі в конкурсі було подано 407 заявок, на засідання журі надійшло 378 книжок від 84 видавництв. Видання, подані на конкурс, оцінювало журі, що складалося з кількох малих, підібраних за професійною ознакою.

історія 17 Богдан Білан

опоки ми будемо меншовартісними, доти будемо менше вартими – і Бруно Шульца також.

«Недосяжний для наших умовлянь і упрохувань, він відповідав уривками свого внутрішнього монологу, перебіг якого ніщо ззовні не могло зворушити. Вічно зааферований, хворобливо пожвавлений, з рум’янцями на сухих щічках, він не зауважував нас і не добачав. Ми звикли до його нешкідливої присутності, до його тихого жебоніння, до того дитинного, затопленого в собі цвіркоту, трелі якого пробігали неначе б на оберезі нашого часу. Тоді він зникав уже інколи на багато днів, десь дівався у запалих закамарках мешкання, і не мож’ було його знайти. Поступово ті зникнення перестали справляти на нас враження, ми звикли до них – і коли він по багатьох днях знову з’являвся, на пару цалів менший і худіший, це надовго не затримувало нашої уваги. Ми просто перестали брати його в рахубу...»

оли відзначали ювілей Шашкевича, з трибуни Верховної Ради нас закликали до відзначення річниці «русской тройки». Здавалося, що ця сентенція (чи то каламбур) є вершиною культурологічного світогляду сучасної правлячої еліти. Та ні. Виявляється, цьогоріч ми маємо ще й відзначати 120-ту річницю від дня народження видатного польського письменника і художника Бруно Шульца. Чому митця єврейського походження, народженого в Австро-Угорщині в українському місті Дрогобичі наша влада причисляє до сусідньої культури? Чому ми так принижено і примітивно дозволяємо викрадати його фрески ізраїльському фонду, а письмо забирати польській літературі?!

ільш «культурні й начитані» також закидають: хіба Бруно Шульц є елементом львівської культури та й історії загалом? Мовляв, томився він у дрогобицькому провінційному болоті, лише кілька разів випливши у Варшаві, Відні чи Парижі. Львів для нього – три рядки біографії: вчився, виставка раз, виставка два. І по всьому. Далі знову бульк у своє болото – спрощено й неправдиво. Екс-львів’янин Григорій Комський, есеїст і перекладач, 2007 року в ефірі на «Радіо Свобода» дає їм авторитетну відповідь: «Из всего львовского куль-

турного наследия Европа акцептировала только Захера Мазоха, дезавуировавшего или, если угодно, артикулировавшего одну из основополагающих человеческих перверзий; и Бруно Шульца, доведшего эту перверзию до художественного совершенства». Мазох вже і в нашій свідомості вважається елементом львівського культурного контексту. Тепер черга за Бруно Шульцом. Народився 1892 року у Дрогобичі в заможній єврейській сім’ї. Був одним із найздібніших випускників гімназії ім. Франца Йосифа, тому отримав рекомендацію на вступ до вищої школи. Обрав відділення архітектури на будівельному факультеті «Львівської політехніки». Хороші загальні знання і талант до малювання відкривали Шульцу дорогу до освіти. Та підвело здоров’я – через рік Бруно змушений залишити навчання, лікуючи серце і легені. Зміг відновити його лише через два роки, але знову мусив припинити через початок війни у 1914 році. Сім’я виїхала до Відня, де Бруно відвідує лекції у «Віденській політехніці» та Художній школі. Львівські та віденські студії так і не привели до здобуття диплома – 1915 року Шульц повертається у Дрогобич, а ще до закінчення війни помирає батько, що сильно вплинуло на становище сім’ї, особливо фінансове. Ще кількаразові поривання до закінчення освіти ні до чого не привели – лише у 1936 році за педагогічну і літературну діяльність Шульц отримує ступінь професора. Згодом він пише: «Сиджу так при столі і гортаю старі пожовклі університетські конспекти – єдину мою лектуру...» У період після смерті батька, поки родина звикала до нових повоєнних реалій, велику допомогу надавав Ісидор, брат Бруно, котрий займав керівні посади у нафтових компаніях у Львові. Він бачив талант брата і всіляко сприяв йому аж до 1924 року, коли Бруно врешті отримав роботу вчителя малювання та праці у рідній Дрогобицькій гімназії. Його поміч та підтримка дали свої плоди – 1922-го майже одночасно відбулися збірні виставки у Варшаві та Львові, де вперше взяли участь роботи Шульца. Організатором львівської виставки було Товариство прихильників красного мистецтва. Наступного разу свої твори до Львова Шульц привіз аж 1930 року, коли брав участь у головній мистецькій виставці краю – Осінньому салоні. Поза тим була ціла низка вернісажів у різних містах, а також перші спроби висловитися ще й мовою літератури.

За життя брата і в період художньої та літературної діяльності Шульц неодноразово відвідує Львів, де зустрічається з місцевими митцями. Хоча Бруно й був прихильником самозаглиблення у відточену атмо сферу галицької провінції, все ж мав потребу часом побувати у бурхливому творчому контексті Львова.

Львів Бруно Шульца

• Бруно Шульц. 1935 р. Дрогобич

Не знаю, чи ще якась культура могла б так легко віддати постать, твори якої перекладено чи не всіма мовами Європи і не тільки

ьвів також знаходився десь посередині між Дрогобичем та Яновим (зараз Івано-Франкове), де був родинний дім нареченої Бруно Йозефіни Шелінської. Їхні стосунки розпочалися 1933-го, коли 28-річна вчителька прибула у Дрогобич викладати в жіночій учительській семінарії. Йозефіна закінчила Львівський університет, добре зналася на сучасному мистецтві, що і стало процесом, який їх об’єднав. 1935 року вони заручилися – і тоді розпочався ще один процес, що був гідною ілюстрацією галицького суспільства. Йозефіна була вихрещеною єврейкою, Бруно, хоч і формально, все ж вважався іудеєм. У той час їм неможливо було взяти офіційний шлюб. Тоді Шульц відмовляється від свого віросповідання, а по дозвіл вирушає у більш ліберальну Сілезію. Але й там отримує відмову. Через рік пара розходиться – для Шульца починається період глибокої депресії, а Йозефіна навіть робить спробу самогубства. У майбутньому обоє так і не знаходять собі партнерів для створення сім’ї, а єдиним плодом їхнього кохання став спільний польський переклад знаменитого оповідання Франца Кафки «Процес», що був надрукований 1935 року.

нутрішньою трагедією Шульца були вибори 1911 року, коли польська адміністрація краю жорстко придушувала протест представників інших народностей Галичини проти грубих фальсифікацій. Розстріли мирних демонстрацій та чисельні жертви серед українського та єврейського люду глибоко вразили чуттєву душу 19-річного Шульца. Забобонна ситуація з одруженням тільки заглибила його самого в себе. Закостеніле польське суспільство та подих війни, що насувалася, робили творчість митця ще метафоричнішою і похмурішою. І він, який ніколи не цікавився політикою, все ж дочекався її геополітичного розв’язання, яке віднайшло його навіть у провінційному Дрогобичі. Перша німецька окупація відкрила справжнє обличчя націонал-соціалізму. Не краще стало і в період радянської влади. Для обох систем не потрібні були диваки й

• Фрагменти стінопису, виконаного Б. Шульцом у 1942 р. на віллі Ландау у Дрогобичі. Музей «Дрогобиччина»

інтелектуали. Шульц був вище за системи, тому обидва рази мав великі проблеми. З тією лише різницею, що перший раз уникнув фатального кінця, а вдруге йому це не вдалося. Радянська влада залучила митця до створення наглядної агітації. Він малював величезного Сталіна, соцреалізм, а якось, коли на черговім плакаті, присвяченому визволенню Західної України, використав забагато жовтих і блакитних кольорів, його навіть звинуватили в українському буржуазному націоналізмі. НКВС пробачило польськомовному єврейському художникові, на відміну від гестапо. Спочатку Шульц займав ся впорядкуванням награбованих німцями цінностей, пізніше його забрав до себе Фелікс Ландау, шеф у питаннях євреїв дрогобицького гестапо. Цинізм німця, якого згадують як «неймовірного бандита», дійшов до того, що він дав завдання приреченому на смерть розмальовувати добрими і світлими казковими малюнками дитячу кімнату у своєму домі. Шульц малював і готував втечу, вже мав гроші і документи для виїзду за кордон. 19 листопада 1942 року він вийшов із вілли Ландау – і його застрелили двома вистрілами у потилицю. За однією версією – під час облави, за іншою – це зробив ворог Ландау, який відімстив за вбивство гестапівцем його стоматолога-єврея.

ам же не треба позиватися з «Яд Вашем» чи дискутувати з полоністами. Нам достатньо сказати, що Бруно Шульц – наш письменник, наша культура. І тоді у нас його вже ніколи ніхто не забере. Можна ще простіше, як це зробила дрогобицька молодь під час цьогорічної рекордної Великої гаївки – намалювала на місці загибелі Шульца (чи то спеціально, чи випадково) давньоукраїнський писанковий знак безкінечності, що символізує багатокультур’я Галичини, яка породила геніального Бруно Шульца. І в цьому контексті Шульц залишив нам приклад того, якими ми не маємо стати: «...безособовий натовп, наволоч без обличчя й індивідуальности. Він наче б виповнював прогалини у краєвиді, вистеляв тло дзвониками і торохкавками безглуздої балаканини. То був елемент блазенський, розтанцьований тлум полішинелів і арлекінів, який – сам без серйозних намірів – своїми блазенськими фіґлями доводив до абсурду ідею, що де-не-де зав’язувалася». Цитати з книги Т. Возняка «Бруно Шульц. Повернення»

№37 20 вересня 2012 року

особистість 18

• фото: Мар’яна Вербовська

Ольга Наливайко, 54 роки. За освітою філолог, за покликанням – етнограф. Народилася у м. Інта (Республіка Комі), де батьки відбували покарання за співпрацю з Українською Повстанською Армією. У віці 12 років переїхала в Україну. Далі навчалась у школі в Золочеві. Закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. За фахом ніколи не працювала. Вчителювала у своєму селі – навчала музики та малювання. До 2006 року працювала у прес-центрі ботанічного саду при університеті – вела міжнародну кореспонденцію. Подорожувала Україною, збираючи фольклор, рецепти традиційних українських страв і старовинні речі.

«Інтерес до етнографії не згас – він просто став більш поміркованим» Ольга Наливайко розповіла, чому в неї нема холодильника й телевізора, як готувати традиційні українські гичкавці та що не так зі сучасними національними ресторанами •

Про захоплення і принциповість

Етнографію я ніде не вчила і ніколи не мала роботи, пов’язаної з цим. Їздила по селах, фіксувала обрядові моменти та збирала старі речі. Сама й зі своєї ініціативи, бо вважала: якщо можу щось зберегти із того давнього, то маю це зробити. У мене це виглядало так, як їхати фірою до Києва – я не мала машини, здебільшого добиралася автостопом і майже всюди брала зі собою сина. Він подорожував зі мною від шести років і впродовж усього часу, як навчався у молодших класах. Звісно, було важко. Але мені завжди хотілося це робити. Рідні не поділяли мого захоплення етнографією. Бували доволі напружені моменти. Скільки мене мама просила: «Ти де хочеш носи собі той традиційний український стрій, але на село так не приїжджай, бо ти як біла ворона». А я в такому одязі принципово приїздила. Заробляти на своєму захопленні не вмію, можу хіба на цьому стратити – нерідко доводилося купувати у власників старі речі. Багато на це пішло грошей, тому нічого собі не придбала. Навіть таких дрібних речей як холодильник і телевізор у мене в хаті дотепер нема. А про те, щоби потім ту зібрану старовину комусь продати, я навіть не думаю. Мені з цими реча-

№37 20 вересня 2012 року

ми добре – горшки стоять у хаті на полиці, вишиваних сорочок маю під сотню.

•

Про гостинність і щедрість

Під час виїздів я зазвичай ночувала в незнайомих людей. Грошей у мене ніколи не просили – на Східній Україні не те що за ночівлю, а навіть за ті речі, що давали, нічого не хотіли брати. Це в нас, у Карпатах і на Львівщині, більше спритні до гендлю, а там усе якось простіше. Люди сходилися, співали пісень, я записувала. Хоча були різні випадки. Якось ми прийшли з сином у село Дубина на Сумщині і попросилися переночувати в голови сільської ради. Він погодився не відразу. Я намагалася розповісти йому про фольклористику, а він мені каже: «І оце не стидно вам за оцим трепйом ходить?! Ви – молода ще людина, і дитина на все це дивиться…» У селищі Опішне, де розташований Національний музей-заповідник українського гончарства, у 1998 році в мене був цікавий випадок. Я зайшла в садибу якраз навпроти музею і запитала господиню, чи є в них якісь горшки або сорочки. Жінка каже: «Та є в мене один горщик, я крохмаль у ньому тримаю, але він трохи тріснутий. Будете

брати?» І винесла великий горнець, крохмаль висипала. Я відповіла, що візьму його. Та жінка за нього нічого не просила, а коли віддавала, розповіла, що директор їхнього музею вже близько десяти років просив її віддати цей горщик і навіть пропонував за нього великі на той час гроші. Жінка чомусь не хотіла йому продати, а мені віддала

майстри та продають там свої вироби. Є салони з українською вишивкою і у Львові, і в Києві, і в Космачі… Читати книжки з етнографії та розглядати музейні експонати – це, звісно, дуже добре. Але все це потрібно не лише знати, а й уміти модернізувати. Бо у XXI ст. не може бути те саме, що було в XVII чи XIX столітті. Воно

““

Працюю над тим, аби зробити ресторацію за принципом «український рік». У році є багато дат і ритуальних страв, які їдять конкретно в якийсь день: на Святвечір – кутю, на Маковея – шулики, а на Варвари – варенички з маком.

задарма. За це ми з сином заспівали їй пісню.

•

Про моду на старе

На мою думку, інтерес до етнографії серед молодих людей не зникає. Коли було проголошено незалежність, усе це вибухнуло. У 1990 роках в Україні був спалах, почалося відродження нашої культури, була мода мати етнографічний одяг – і в його пошуках люди їздили селами. Але зараз цей інтерес не згас – просто став більш поміркованим. Є чимало фестивалів, на які з’їжджаються

мусить мати змінені форми. Над тим мають працювати дизайнери, художники. Також важливо, щоби дівчата та хлопці робили традиційні речі самі. Приємно, коли наречена вишиє своєму майбутньому чоловікові сорочку. Або дружина – чоловікові чи мама – сину. Зараз китайці масово роблять «вишиванки». Але це не те саме. Народна вишивка може мати збитий візерунок, щось кривеньке (не хтіла жінка пороти – та й обійшла той фальш), однак воно все одно «грає». Кожна вишивальниця вкладає в роботу своє тепло, особливо коли вона її комусь

присвячує. Ви собі уявіть, скільки та дівчина вкладає у вишиванку для коханого! Зроблений на комп’ютері візерунок і вишитий машинкою не має того духу. Щось старе – зараз це модно. Скільки є ресторанів, зроблених нібито в народному стилі: вішають колесо від прядки, якісь старі тарелі, глечики… Але в тому всьому немає витриманого стилю – роблять еклектику, змішують різні регіони. Можна таке робити, але треба вміти все це поєднати. У нас того не вміють. Та й вибір української кухні дуже різноманітний і не обмежується борщем та варениками. Самих тільки борщів скільки в Україні: білий, чорний, червоний, зелений, борщ на заквашеній калині, борщ із чорнобривцями… Мене намагалися залучити до своєї роботи деякі власники ресторанів. Зверталися і з Львівщини, і з «крутих» київських закладів. Але це треба було видати свою рецептуру. Причому, мені здається, на цьому було б «до побачення». На таке я не погоджуюся. Вважаю, якщо вже щось таке робити, то воно мало б бути за моїм стилем. Свої страви хочу запроваджувати сама, сама хочу навчити людей, які їх готуватимуть. Я працюю над тим, аби зробити ресторацію за прин-

ципом «український рік». У році є багато дат і ритуальних страв, які їдять конкретно в якийсь день: на Святвечір – кутю, на Маковея – шулики, а на Варвари – варенички з маком. Таких страв є багато і українська кухня дуже цікава.

•

Про роль жінки та корисну їжу

Звісно, перейти цілком на власне виробництво неможливо, але я прихильник того, що жінка в хаті має варити. Чому колись люди були здорові? Та тому, що їжу ніхто не тримав у холодильнику. У пивницях зберігали тільки «набіл» – сир, сметана, масло, молоко. Все решту запхали в піч, зварили – і з’їли. Не обов’язково готувати щось складне. Робили прості страви – якусь смаженицю на вечір, кашу. Але то були здорові продукти і проста їжа, яка має багато клітковини. Моя улюблена страва, яку мало хто зараз знає, – гичкавці. Це голубці з сирого листя червоного буряка (попередники капустяних). У ці листки загортають варене пшоно з цибулею, смаженою в олії чи на справжньому маслі. Усе це кладуть у горнець і запікають. Зверху посипають великою кількістю смаженої цибулі. Записала Наталя Горбань

кіно 19

есподівано вулицю перегородила військова вантажна машина. Борт відкинувся – і на бруківку один за одним почали вистрибувати солдати в сіро-зеленій формі. Характерні каски, «маузери», автомати, орли зі свастикою на кітелях: підрозділ Вермахту чи зондеркоманда СС проводить облаву в окупованому німцями місті.

Облава… Крики, метушня, паніка. Літні жінки у хустках і з кошиками в руках, дівчата в довоєнних беретиках і капелюшках, чоловіки в картузах – усі втікають. Утім вислизнути вдається одиницям. Солдати своє діло знають. Вони хапають розгублених людей і притискають до стіни. Затримані дістають тремтячими руками документи зі свастикою. В кого «аусвайс» в порядку, того ще відпустять. Але так щастить не всім. Підозрілих та осіб без документів солдати тягнуть у вантажівку. Лунають постріли. Напруження досягає кульмінації… І раптом над охопленою страхом та відчаєм вулицею звучить голос: «Стоп! Знято! Чудово! Всім дякую!» …До нас укотре прийшло кіно! Львів завдяки своїй унікальній архітектурі поки що є містом-актором – кіностудії з різних країн поки що продовжують знімати тут художні фільми, використовуючи стару частину міста як велику декорацію. Але чому «поки що»? Про це ми поговорили з київським режисером Валерієм Шалигою, який знімав у Львові вуличні сцени до телесеріалу «1943-й рік». zz Пане Валерію, за свою довгу кінематографічну біографію Львів «був» Парижем, Віднем, Берліном, Римом, Краковом… Яке місто зображає старий Львів у Вашому фільмі? – Цього разу Львів став не конкретним місцем, де розвивається сюжет, а радше декорацією узагальненого, окупованого німцями міста часів Великої Вітчизняної війни. Ми не конкретизуємо, де точно відбуваються події, географічної прив’язки нема, акцент більше робимо на стосунки чоловіка і жінки – кохання німецького офіцера та нашої дівчини. А Львів нам подобається своєю архітектурою, подобаються його мешканці. Львів’яни дуже спокійно ставилися до знімального процесу, ніхто не кричав, коли ми на час зйомок тимчасово перекривали вулиці, не виганяв нас зі своїх дворів, котрі були знімальними майданчиками. zzДруга

світова війна закінчилася доволі давно.

Кінорежисер Валерій Шалига: «Через пластикові вікна та графіті Львів втрачає свою унікальність»

• фото: Юрій Лелявський

Зараз уже майже немає живих учасників тодішніх боїв. От на знімальному майданчику, побачивши акторів у німецькій формі, діти цікавились – мовляв, хто ви такі? Коли актори відповідали, що вони грають німців, діти не розуміли, перепитуючи: «Німців? А з ким вони воювали?» Зараз у суспільстві є така точка зору, що, оскільки тема Великої Вітчизняної війни вже не стосується сучасного покоління, то немає сенсу повертатися до тих часів навіть у кіно. – Ні, я не думаю що треба ставити крапку. І не тільки у сприйнятті цієї війни, а й будь-якої іншої з історії нашої країни. Наприклад, мене цікавлять події визвольної війни Богдана Хмельницького. Також переймаюся (хоч ми там і отримали поразку) історією часів Івана Мазепи. Це треба знати. Мені здається, що наші політики не знають історії. Зараз вони наступають на ті ж граблі, на які історично ми вже наступали. Якби вони трішки знали історію, то, можливо, не робили б деяких речей, які матимуть сумні наслідки. А дітям навпаки треба розповідати, що це таке Друга світова війна. Інша річ, як тепер ставитися до цих подій і до колишніх ворогів. Наприклад, у нас знімаються німецькі актори Йоханес Габріель, Свен Філіпп,

Валерій Шалига Заслужений артист України. Народився 23 червня 1963 року в селищі Великі Коровинці Житомирської області. 1985-го закінчив театральну студію при Київському драматичному театрі ім. І. Франка, отримавши спеціальність актора драматичного театру. З осені 1985-го до весни 1986 року працював у Львівському облмуздрамтеатрі ім. Галана. Із травня 1986 р. почав працювати у Вінницькому муздрамтеатрі ім. Садовського. 1999-го закінчив Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, отримавши спеціальність «режисер драматичного театру». Крім театральної діяльності, Валерій Шалига працює і в кінематографі. 1993 року в об’єднанні «Дебют» кіностудії ім. Довженка зняв короткометражний фільм «Три плачі над Степаном» за Г. Тютюнником. На базі Вінницького телебачення зняв телефільми «Покута» (за романом Л. Пастушенка), «Моцарт», «Ловись, рибко», «Фатальна помилка». 2005 року – фільм «Далекий постріл», 2006-го – «За все тобі віддячую – 2». Із 2006 року знімав серіали «Повернення Мухтара», «1941-й рік», «1942-й рік». Зіграв понад 20 кіноролей. У 2003 році отримав диплом за кращу режисуру на фестивалі у Тернополі за постановку «Будинку, в якому переночував Бог» за Г. Фігерейдом. Має двох синів і доньку. Мешкає в Києві.

інші актори, діди яких воювали на Східному фронті. А один німецький актор Томас (той, котрий у фільмі грає роль Шварца) навіть знайшов під Києвом могилу свого діда, котрий загинув тут у роки війни. Ми під час зйомок обговорюємо ці речі, вивчаємо ту епоху, але нікому й на гадку не спаде вважати сучасних німців, нехай і нащадків солдатів Вермахту, своїми ворогами. Розумієте? Та й, зрештою, голо-

““

коли німців тут уже не було. От ми жартуємо: ті частини, де дія відбувається за кордоном, куди поїдемо знімати? zzУ Львові відбулася пре-

зентація фільму польського режисера Агнєшки Голланд «У темряві». Картина про те, як у Львові під час війни група євреїв рятувалися від німців у каналізаційних колекторах. Спочатку зйомки хотіли провести саме в нашому місті, од-

Німецький актор Томас навіть знайшов під Києвом могилу діда, котрий загинув тут у роки війни. Ми під час зйомок вивчаємо ту епоху, але нікому й на гадку не спаде вважати сучасних німців своїми ворогами.

вна думка фільму, що більшість людей хотіли не воювати, а кохати одне одного, дружити, спілкуватись. Тому українська дівчина, попри ідеологічну заборону, полюбила німця, а німець полюбив її. zzВаш серіал складається з кількох частин: перша – «1941-й рік», друга – «1942-й». Та, котру знімали у Львові, – «1943-й»… – Це звичайна сюжетна хронологічна межа і вона не несе глобального символічного навантаження. У 1943 році події відбуваються ще на нашій території. Плануємо знімати продовження – «1944-й» і «1945-й рік»,

нак представники знімальної групи не змогли домовитися з львівською мерією про ціну. Зйомки довелося перенести до Лодзі. Скажіть, якщо це не комерційна таємниця, а скільки запросила наша міськрада з вашої групи? – Це не таємниця, але я, як творча людина, не маю стосунку до адміністративних питань. Це радше директор може сказати. Інша річ, що зараз є великий мінус зйомок у Львові – у старих будинках дуже багато пластикових вікон. При такому «засиллі» пластику перед режисером постав вибір: або знімати тут, але потім доведеться

чимало переробляти, або шукати «натуру» в іншому місці, як це зробила Голланд. Львів втрачає свою унікальність. Із кожним роком усе складніше знайти будинки, не помічені пластиком. Уже не кажу про графіті, якими розмальовані ці прекрасні середньовічні кам’яниці. Не виключено, що саме тому Львів поляки знімали у Лодзі. Це сумно… zzУ середовищі кінематографістів ходить легендарна байка про те, як десь у глухому селі знімали кіно про Велику Вітчизняну війну – і місцеві жителі, побачивши акторів у формі німецьких солдатів, дістали сховані автомати, щоб обороняти село від «окупантів», а їхній голова сільради, про всяк випадок, вийшов зустрічати «німців» із хлібом-сіллю. У вас під час зйомок не траплялось якихось кумедних ситуацій? – Чув я цей анекдот! (сміється). Такого, як ви розповіли, звісно, не було, але курйози траплялись. От, наприклад, під час зйомок «1942-го» ми знімали сцену бою партизанів із німцями, а потім сцену поховання загиблих. Для цього збудували бутафорський цвинтар: хрести і таблички з датою народження і датою смерті –1942 рік. Увечері зйомки припинили, а «цвинтар» із хрестами залишили. І випадково там зупинилися туристи з наметами. Зранку вони прокидаються і бачать хрести й таблички з отим 1942 роком. І знаєте – вони справді повірили, що це кладовище часів війни. Коли прийшли ми і почали розставляти апаратуру, ці люди стали нас відчитувати – мовляв, забирайте свої камери, ви що не бачите – тут військовий цвинтар! zzПід

час зйомок у руках акторів і масовки я бачив багато взірців зброї часів Другої світової війни: радянські гвинтівки «Мосіна», німецькі карабіни «Маузер», автомати «МП-40», кулемет «МГ-39», револьвери. Це копії? – Ні, зброя натуральна, саме тих часів. Коли актор тримає у руках таку річ, у цьому випадку зброю довоєнного періоду, це допомагає краще уявити ту епоху і швидше увійти в образ. На щастя, на кіностудіях ще збереглося трішки такої зброї. Інша річ, що під час зйомок сцен бою вона не завжди спрацьовує – час бере своє… Розмовляв Юрій Лелявський

№37 20 вересня 2012 року

телебачення 20 П’ЯТНИЦЯ, 21 вересня

• Ефір: 12 канал (Львів), 04:00-06:00, 12:00-16:00, 21:00-00:00 (у будні), 02:00-08:00, 21:00-24:00 (у вихідні та свята). Цілодобово у кабельних мережах Західної України та Києва. Супутник: АМОS 2 4W; частота – 11609.75 МГц.; FEC (корекція похибок) 3/4; символьна швидкість – 3600 Ксимв./сек.; поляризація – горизонтальна.

СУБОТА, 22 вересня

НЕДІЛЯ, 23 вересня

ПОНЕДІЛОК, 24 вересня

ВІВТОРОК, 25 вересня

СЕРЕДА, 26 вересня

ЧЕТВЕР, 27 вересня

06:00 ПроКарпати 06:25 101. Служба поря тунку 06:45, 08:10 Чвертка з паном Марциняком 06:50, 09:10 Хіт-парад FM-TV 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:15 Без цензури 08:20 Every day 08:30 ПРАВОкація 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:20, 17:35 Телефільм 09:50 На всі 100 10:15 Перевірка на вечірку 10:40 Доміно 11:40 Чоловічі розваги 12:00 Телерада 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 Прямим текстом 16:50 Книга скарг і пропозицій 17:15 Sundaynews 18:15 Власний бізнес 18:35 Вечірня казка 20:00 Топ-тема

06:00, 09:10 Телефільм 06:30 Чоловічі розваги 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15, 11:10 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:35, 11:25 Без цензури 08:40 Every day 08:55, 16:05, 18:10 Телемагазин 10:10 101. Служба порятунку 10:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:45 ПРАВОкація 11:30 Хіт-парад FM-TV 12:00 Віч-на-віч із репортером 12:30 Топ-тема 13:30, 19:00, 20:30 Діло 14:45 Вибори: 3D формат 15:55 Здоров будь! 16:20 Хто тут живе? 18:35 Вечірня казка 19:30 Фракція

06:00 101. Служба порятунку 06:20 Прямим текстом 07:20 Перевірка на вечірку 07:35 Власний бізнес 07:55, 14:00 Погода 08:00 Мультисвіт 08:25 Чвертка з паном Марциняком 08:45, 14:05 Every day 08:55, 16:00, 18:00 Телемагазин 09:10, 14:40 Телефільм 10:30 Доміно 11:30 Книга скарг і пропозицій 11:55 Без цензури 12:00, 13:30, 19:00, 20:30 Діло 12:30 Телерада 14:15 Лісовий сектор 15:10 ПРАВОкація 15:30 Без цензури 15:35 Sundaynews 16:15 Концерт «Золоті пісні», 3 ч. 17:10 На всі 100 18:15 БудЕксперт 18:35 Вечірня казка 19:30 Діалоги

06:00 БудЕксперт 06:20 Чвертка з паном Марциняком 06:35 Every day 06:45 Програма захисту 07:00 Мультисвіт 07:30 Погляд на тиждень 08:15 Погода 08:20 Здоров будь! 08:35, 18:15 Хіт-парад FM-TV 08:40 Дрес-код 08:55, 16:00, 18:00 Телемагазин 09:10, 17:35 Телефільм 09:35 На всі 100 10:00 Хто тут живе? 11:50 Без цензури 12:00 Громадська думка 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:00 Погода 14:05 Чесно Фільтруй Раду! 16:15 Вибори. 3D формат 18:20 Без цензури 18:30 Вечірня казка 20:00 Фракція

06:00 Книга скарг і пропозицій 06:25, 14:45 ПРАВОкація 06:50, 08:15 Чвертка з паном Марциняком 07:00 Мультисвіт 07:30 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:20 Sundaynews 08:45, 15:50 Хіт-парад FM-TV 08:55, 16:00, 17:55 Телемагазин 09:10 Every day 09:20, 15:05 ПроКарпати 09:45, 15:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:00 Прямим текстом 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00 Фракція 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:00 Огляд дня 16:15 Дрес-код 16:35 Доміно 17:30 Телефільм 18:10 Лісовий сектор 18:30 Вечірня казка 20:00 Діалоги

06:00 Доміно 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:10 Чвертка з паном Марциняком 08:15, 18:25 Без цензури 08:20 Every day 08:30 Хіт-парад FM-TV 08:35 Лісовий сектор 08:55, 15:55, 18:00 Телемагазин 09:10 Чоловічі розваги 09:45 Вибори. 3D формат 11:10 Телефільм 11:35 Дрес-код 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00 Діалоги 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 БудЕксперт 15:05 101. Служба порятунку 15:30 Власний бізнес 16:10 Чесно. Фільтруй Раду! 18:15 Здоров будь! 18:30 Вечірня казка 20:00 Громадська думка

06:00, 10:05 Прямим текстом 06:55 Дитяча трибуна 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15, 11:55 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:45 Every day 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:10 Книга скарг і пропозицій 11:05 Без цензури 11:10 Програма захисту 11:25 Перевірка на вечірку 11:45 Хіт-парад FM-TV 12:00 Громадська думка 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 Хто тут живе? 16:50 На всі 100 17:15 101. Служба порятунку 17:35 Телефільм 18:15 Народний адвокат Прикарпаття 18:30 Вечірня казка 20:00 Телерада

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 101. Служба по рятунку Ексклюзивні новини від рятувальників, оперативне відео з надзвичайних подій, фахові поради експертів і правила безпеки, а також відважні вчинки справжніх героїв, які живуть поруч із нами та не бояться рятувати людські життя. 22:25 Вибори: 3D формат Вибочі дебати в новому, об’ємному політичному форматі 3D: дебати, диспут, дискусія. У кожній програмі – по дві пари опонентів. Це кандидати, їх довірені особи та представники політичних сил – учасників виборчого процесу.

21:00 Власний бізнес 21:20 Погода 21:35 БудЕксперт 22:00 Програма захисту 22:15 Доміно Троє гостей ігрової телепрограми дадуть свої оригінальні експрес-відповіді на 28 каменів-запитань журналіста Романа Шостака. Хвилина для відповіді – це замало часу для того, щоби вигадувати, і водночас дуже багато, щоби говорити по суті. 23:15 Перевірка на вечірку 23:30 На всі 100

21:00 Погляд на тиждень Неупереджено, докладно, глибоко про головні події. Хвилюючі теми, фахові коментарі й обговорення топ-теми тижня із запрошеним у студію гостем. 21:45 Погода 22:00 Чесно. Фільтруй Раду! Виборчий округ №124. Котрий із кандидатів зможе найефективніше вплинути на електорат Сокальського району та частини Кам’янсько-Бузького? Може, це самовисуванець Микола Криштопа чи представник Партії регіонів Анатолій Заболотній? Або Василь Абаїмов від Української Національної Консервативної партії? Чи переможця сутички за депутатський мандат слід шукати у протистоянні представника ВО «Батьківщина» Степана Курпіля і самовисуванця Володимира В’язівського?

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 ПРАВОкація Прихована камера, відверті інтерв’ю, екстремальні ситуації, реакції відповідальних осіб. Розслідування, що обурюють, шокують і захоплюють, але головне – допомагають. Журналісти викривають порушників і хабарників, долають корупцію та зловживання в усіх сферах, аби захистити право кожної людини на гідне життя. 22:25 ПроКарпати 22:45 Народний адвокат Прикарпаття 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:00 Здоров будь! 22:15 Чоловічі розваги 22:30 Хроніка надій та ілюзій. Радянська Україна 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 Хто тут живе? Уся правда про чиновників, депутатів, суддів і правоохоронців. Для кого вони працюють – для народу чи для власного добробуту? У прямому ефірі у студії оприлюднюють результати журналістських розслідувань про нерухомість, майно, бізнес та видатки запрошеного держслужбовця.

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:00 Прямим текстом Про політику – лише прямим текстом! До відвертої дискусії Остап Дроздов запрошує експертів, аналітиків і політичних діячів. Актуальні події, що відбуваються у суспільстві, стають темою для обговорення у студії. Це програма для вдумливих телегурманів, що змушує не просто слухати, а чути. Не просто дивитися, а мислити.

№37 20 вересня 2012 року

спорт 21

Україні, мабуть, немає жодної юної гімнастки«художниці», яка не мріяла б потрапити в Києві у знамениту школу Альбіни та Ірини Дерюгіних. Адже саме з неї – прямий шлях у національну збірну України.

Мріяла про школу Дерюгіних і Анжеліка Савраюк, яка пізнавала ази художньої гімнастики в секції львівського «Динамо» у тренера Ольги Кравченко. Але до столиці дівчину так і не взяли. Утім найвищих спортивних вершин Анжеліка таки досягла – наразі, крім нагород різноманітних міжнародних турнірів, в її колекції три золоті медалі чемпіонатів світу та «бронза» лондонської Олімпіади. Щоправда, здобула вона їх, захищаючи спортивну честь не України, а Італії. Минулого тижня Анжеліка Савраюк на кілька днів завітала до рідного Львова. Знайшла й час, аби розповісти ZIK про свій шлях у спорті, життя в Італії та про найближчі плани. – Я народилася у Львові, але згодом наша сім’я переїхала в Луцьк, де ми прожили кілька років, – почала розповідь Анжеліка. – Однак за якийсь час батьки розлучилися і я з мамою повернулася до Львова. З шести років мама віддала мене в балетну студію, а через рік привела в секцію художньої гімнастики «Динамо» до тренера Ольги Кравченко. Згодом життя змусило маму поїхати на роботу до Італії, де вона одружилася і, звісно, вирішила забрати мене до себе. Однак мій тренер Ольга Олегівна переконала її залишити мене в Україні, бо була надія, що мене візьмуть у школу Дерюгіних. zzА ти сама хотіла поїхати до Києва? – Хотіла – не те слово. Я мріяла про це й була готова пожертвувати навіть проживанням із мамою. Адже школа Дерюгіних – це шлях у збірну, можливість чогось досягнути в житті. Мама довго думала і таки погодилася. Однак час ішов, а до Києва мене все не брали. І коли мені було 13 років (2002-го), мама сказала, що їй усе це набридло, і забрала мене до себе. В Італії ми жили в Перуджі, там я продовжила заняття спортом. Але рівень місцевої школи був доволі слабкий, тож за якийсь час мама перевела мене у школу міста Ареццо, у Тоскані. Там уже був зовсім інший рівень, ми тренувалися щодня по три-чотири години – і я почала швидко прогресувати. На одних зма-

на чемпіонатах світу та олімпіадах сильно підняли рейтинг цього виду спорту – зараз художню гімнастику постійно показують на телебаченні. zzА дівчат, і тебе зокрема, на вулиці впізнають? Автографи просять? – І сфотографуватися також. Це дуже приємно, не буду приховувати. Скажу, що ставлення дуже добре і я абсолютно не почуваюся в Італії чужою. Навпаки – відчуваю, що мене всі дуже люблять. Знаєте, коли ми заповнювали анкету перед Олімпіадою в Пекіні, то я запитала, чи можна написати, що я з України і що починала займатися гімнастикою у Львові у тренера Ольги Кравченко. Відповідь була лаконічною: «Не можна, а треба!»

«Світ художньої гімнастики дуже специфічний» Розмова з вихованкою львівської школи художньої гімнастики Анжелікою Савраюк, яка на Олімпійських Іграх-2012 у Лондоні виборола бронзову нагороду у складі збірної Італії ганнях до мене підійшла тренер збірної Італії і запропонувала тренуватися в неї. Але я одразу згоди не дала, бо тоді потрібно було завершувати виступати в індивідуальних змаганнях і повністю зосередитися на групових вправах. zzТи мріяла винятково про сольну кар’єру у спорті? – Звісно. Як і всі дівчата, насамперед прагнула перемагати в індивідуальних змаганнях. І мені доволі непогано вдавалося. Думаю, у мене були всі шанси з часом стати першим номером збірної Італії. Але що далі? В особистих змаганнях постійно домінують гімнастки з Росії, Білорусі, України, Болгарії. Тут така стіна, що пробитися крізь неї неможливо. А суддівство в нашому виді спорту суб’єктивне і страшенно консервативне. Італія ніколи не мала сильних солісток, тому й судді відповідно до них ставляться. Інша річ – групові вправи, де італійки входять до числа лідерів. Тож тверезо все зваживши, я погодилася

виступати у групових вправах. zzУкраїнська

збірна постійно тренується в Києві. А як процес підготовки гімнасток проходить в Італії? – Солістки тренуються у своїх містах. А от збірна у групових вправах постійно перебуває в Мілані, саме там розташований Центр олімпійської підготовки. Умови для тренувань шикарні, як і проживання, харчування, відновлення, відпочинок. Щодня тренуємося по вісім-дев’ять годин. Додому їздимо інколи на суботу й неділю, ще кілька вихідних нам дають після змагань. zzЯк

тебе, неіталійку, прийняли у збірній команді? – Дуже добре. Це я маю на увазі самих дівчат. А от «косі» погляди батьків деяких із них я помічала. Між іншим, у збірній є ще одна неіталійка – дівчина з Румунії. Загалом у збірній десять дівчат, але на змагання їдуть тільки шестеро – і п’ятеро з них виступають у кожній вправі.

zzНевже конкуренція за місце у збірній не позначається на мікрокліматі в колективі? – Тренери дуже грамотно працюють. У команді є шість основних учасниць і чотири запасні. Практично всі резервістки молодші на кілька років і знають, що їхній час ще прийде. Наприклад, після Ігор у Лондоні три дівчини, їм за 25 років, завершили кар’єру. Їхні місця займуть дівчата, яким по 17-19 років. Скажу більше, при підготовці до Лондона запасні дуже багато нам допомогли. Своєю роботою і диханням у спину вони не лише не давали нам розслабитися, а й постійно нас підбадьорювали і за потреби (наприклад, коли хтось травмувався) завжди були готові тимчасово замінити на тренуваннях чи на змаганнях. Тож наша «бронза» – це і їхній успіх. zzНаскільки художня гімнастика популярна в Італії? – Коли я приїхала в Італію десять років тому, то про неї мало хто щось знав. Але успіхи збірної

zzА за що живуть гімнастки в Італії? – Матеріально ми забезпечені добре, скаржитися нема на що. Ми отримуємо стипендію від НОКу, а ще всі ми є військово службовцями. Зокрема, я – офіцер військово-повітряних сил. zzІ що, ти навіть маєш мундир? – Уявіть собі, що так (сміється). І не тільки маю, а ще й одягаю його. Щоправда, дуже рідко, лише на офіційні прийоми. zzА за олімпійську «бронзу» вас винагородили? – Так, кожна отримала по 50 тисяч євро. zzЯк ви самі, гімнастки і тренери збірної, оцінили свій виступ у Лондоні? – Олімпійська медаль – це, звісно, добре. Але, не буду приховувати, ми сподівалися на більше. Адже три роки поспіль – 2009, 2010 і 2011-го – на чемпіонатах світу вигравали «золото». Звісно, що й у Лондоні прагнули бути першими. zzІ що завадило – суддівські підкилимні ігри? – Ні, ми самі в усьому винні – припустилися помилок при виконанні вправ і арбітри нас цілко справедливо за це покарали. Однак до них у нас також є претензії. Маю на увазі виступ збірної Росії. У росіянок помилок було не менше, ніж у нас, і це був точно не чемпіонський виступ. Тим не менш, саме їм віддали перше місце. Гадаю, «золото» мала отримати збірна Білорусі. А ми з Росією мали бути хтось другий, а хтось третій. Але що можна зробити, коли технічний суддівський комітет Міжнародної федерації

очолює тренер збірної Росії Ірина Вінер?.. zzА як оцінюєш виступ збірної України? – Думаю, п’яте місце – це саме те, на що українки заслужили. zzЗ дівчатами і тренерами збірної України спілкуєшся? – Із попереднім складом, який виступав у Пекіні, спілкувалася. У ньому була Віра Передерій, з якою ми разом починали займатися гімнастикою ще у Львові. Я й зараз із нею та іншими львівськими дівчатами підтримую стосунки. Вони гостювали у мене в Італії. Що ж до Дерюгіних, то ми з ними чемно вітаємося, але не більше. Знаєте, колись я була страшенно розчарована, що не потрапила в їхню школу, а тепер тішуся, що все сталося саме так. Адже навіть якби потрапила до збірної України, то виступила б максимум на одній олімпіаді. Така вже в Дерюгіних система – на кожні Ігри готують нову команду. До того ж, найімовірніше, залишилася б без олімпійської медалі. А так я жила з мамою, стала триразовою чемпіонкою світу, була на двох Олімпіадах і маю медаль… zzА що далі? Продовжиш заняття спортом чи займешся чимось іншим? – Тренери просять, щоби я продовжила виступи за збірну якщо не до Ігор2016 у Ріо-де-Жанейро, то принаймні ще зо два роки, аби допомогти підтягнути молодь. Зараз якраз зважую всі «за» і «проти» – до кінця жовтня маю дати відповідь. Але я більше схильна до того, щоби завершити кар’єру. zzПрацюватимеш тренером? – Ні, ніколи! Світ художньої гімнастики дуже специфічний, у ньому лише жінки і він мене за ці роки добряче дістав. У гімнастиці я не залишуся – це точно. Навчаюся в Міланському університеті на «міжнародних відносинах». От отримаю диплом, тоді подивлюся, чим буду займатися. Наразі маю чимало пропозицій працювати в рекламному бізнесі. Я ж казала, що мене в Італії люблять. zzА як щодо створення сім’ї? – Це питання наразі не на часі. Знаєте, все більше відчуваю, що в мене змінюється менталітет. От в Україні у 23 роки багато дівчат уже прагнуть вийти заміж, а я про це навіть не думаю. У мене є хлопець, але про одруження ми жодного разу не говорили. Спочатку необхідно твердо стати на ноги. А заміж вийти думаю років у 30, не раніше. Розмовляв Іван Дупнак

№37 20 вересня 2012 року

гумор, афіша, комікс 22

Бої місцевого значення

го, мої кохані, – що довше я жию під час передвиборної кампанії, то більше ся тішу, що моя Партія поціновувачів чвертки (ПеПеЧе) не була зареєстрована на вибори. Бо нині почалися правдиві бої місцевого значення поміж кандидатами в депутати! Ви дивіться – кандидата в нардепи від Радикальної партії Олега Бойка хтось добряче підрізав ножем! Чоловік у реанімації. І то в самій столиці сталося! А що вже казати про Донбас! Тамка у Слов’янську картеччю розстріляли машину кандидата в нардепи по 47 окрузі Святослава Ципіна від партії «Зелені». Ох і запахло смаленим по Україні! Агресія зростає, як температура у Міська Кравця, коли він втрувся скислим борщем… Але чого ся дивувати? Ви чули, як президент із міністрами розмовляв у Дніпропетровську? Казав: «Що ви розповідаєте? Я вам голови повідриваю!» Але щось мені підказує, що він ту обіцянку вже виконав – і міністри давно працюють безголові! Чулисте? За останні два з половиною роки в офшори було виведено 57 мільярдів долярів! Річний бюджет країни! А за всі роки незалежності – 179 млрд долярів! А нам вповідають, що наступного року піднімуть зарплату на 100 гривень… Певно, в уряді думають, що українцям теж уже давно хтось голови повідривав і ми ніц не бачимо. Он відпочинковій базі Нацбанку в Яремчі виділили мільйон гривень на меблі! Для прокурорських сідниць… Стільці – по 10 тисяч, а диван – за 80! Щодня по телевізії батьки дають оголошення, щоби зібрати пожертви і врятувати від смерті хворих дітей, а урядовці гроші на меблі тринькають! А з іншого боку – було б справедливо, якби президент повідривав голови міністрам. Уявляєте – Табачник без голови! Здійснилася б мрія кожного порядного українського освітянина й особливо пані Стефи! То міністерське одоробло їздило до Москви звітувати про успіхи русифікації України і дуже бідкалося, що в Києві мало російських шкіл! Видко, Табачник хоче бути міністром освіти Російської Федерації в Україні… Та він уже таким є! Хіба нє? Класно би було, якби Табачникові у вухо Кличко зацідив! Хтів би я то увидіти…

№37 20 вересня 2012 року

Концерт «Kekko Fornarelli Trio»

ІV Фестиваль «Ляльковий світ» – Проект «Lady & Teddy»

20 вересня, 21:00

Арт-кав’ярня «Квартира 35» (вул. Вірменська, 35) «Kekko Fornarelli Trio» є основ ним проектом італійського джазового піаніста Кекко Форнареллі. Оригінально інтерпретуючи класиків джазу, тріо, що складається з італійських віртуозів, втілює ідею Форнареллі, що музику треба бачити більше, ніж чути; творить оригінальну барвисту гармонію за допомогою електронних елементів та акустичних інструментів; занурює слухача у вир почуттів.

50 грн

«Останній клезмер із Галіції»

21 вересня, 19:00 20 вересня, 19:00

Із 20 вер., о 16:00 – відкриття

Львівський Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) Це форум лялькарів, у рамках якого відбудеться виставкапродаж. Вперше представлять ляльок-реборнів. Покажуть колекційні порцелянові, інтер’єрні текстильні ляльки тільди, так звані «гарбузоголові», панчішні, гачковані та валяні. Доповнять експозицію ведмедики Тедді. Новий проект і книгу з авторськими викрійками ведмедиків представить теддист міжнародного рівня Оксана Скляренко.

Клезмер – традиційна нелітургійна музика східноєвропейських євреїв. Тривалий час вона передавалася з покоління в покоління. Так утворювались цілі династії клезмерських музик. Зокрема Леопольд Козловський – останній живий представник місцевої клезмерської династії Брендвейнів. Програма різномовна, у ній звучатимуть твори і на івриті, і польською мовою. Виконують: Леопольд Козловський та його музичний театр.

Кінопалац

Кінопалац «Копернік»

19:00 Відкриття ретроспективи Я. Маєвського: «Гімназійний випускний 1947» 23 вересня

19:00 «Ружа» 21:30 «Зала самогубців»

Клуб Picasso

Кінопалац «Копернік»

Кінопалац

19:00 «Іоан Павло II. Я вас шукав...» 22 вересня

Центр міста

10:00 Квест «Слідами давніх львівських кінотеатрів»

Кінопалац

16:00 «Венеція» 18:00 «Земля забуття» 19:30 «Млин i хрест» 20:00 «Трояндочка» 23:00 Ніч у кіно: «Чорний четвер», «Листи до М», «Спонсоринг»

Одним із найгарніших па ризьких мостів є Міст Олександра III. Це своєрідний символ багатьох зв’язків, у тім числі й культурних. Цьогоріч Фестиваль французької музики «Міст Олександра ІІІ» відбудеться у Львівській філармонії. До вашої уваги ціла панорама шедеврів французької музики, в якій велике місце відведено ювілеям Клода Дебюссі і Жана Франсе, а також можливості репрезентувати львівській публіці молоде покоління музикантів.

17:00 День учителя: «Гімназійний випускний 1947» 18:00 Короткий метраж: «Оповіді з морозильника», «Поглянь на мене», «Портрет із пам’яті» 20:00 «Варшавська битва 1920», «Земля забуття»

21 вересня

на польському передвоєнному плакаті»

Концертний зал ім. С. Людкевича (вул. Чайковського, 7)

Львівська філармонія (вул. Чайковського, 7)

ей захід презентуватиме сучасний польський фільм у Львові. У рамках фестивалю буде продемонстровано 30 художніх, короткометражних та анімаційних кінострічок. Усі художні фільми супроводжуватимуться україномовними субтитрами.

Музей етнографії та художнього промислу 16:30 – Виставка «Львів та кіно

«Міст Олександра ІІІ»

16:00 Зустріч з Я. Маєвським 17:00 Анімація: Анімована історія Польщі «Underlife», «Маска», «Місто руїн», «Свитязь», «Собор», «Стежки ненависті» 18:00 «Втеча» 19:30 «Невидимі тенета» 20:00 «Спонсоринг»

Кінопалац «Копернік»

19:00 Ретроспектива Януша Маєвського «Закляті межі» 24 вересня

Кінопалац

10:00 Урок історії в кіно: «Місто руїн», «Розмови з катом»,

«Варшавська битва 1920»,«Трояндочка» 17:30 Анімація: Анімована історія Польщі, «Underlife», «Маска», «Місто руїн», «Свитязь», «Собор», «Стежки ненависті» 20:00 – «Листи до М.»

Кінопалац «Копернік»

10:00 Урок історії в кіно: «Місто руїн», «Розмови з катом», «Варшавська битва 1920» 19:00 Ретроспектива Януша Маєвського: «Посезоння» я

Університет ім. І. Франка

17:00 «Кому потрібні фільми про історію?». Дискусійна панель

10:00 Урок історії в кіно: «Чорний четвер», «Смерть ротмістра Пілецького» 19:00 Ретроспектива Я. Маєвського: «Урок мертвої мови» 21:00 «Зала самогубців» 26 вересня

Ресторан імпровізацій «Грушевський cinema jazz»

17:00 «Кому потрібні фільми про історію?». Дискусія

Клуб Picasso

20:00 «Вечір із польською та світовою музикою з кінофільмів»

Театр ім. Леся Курбаса

20:00 Театральна вистава «Шекспір forever!»

Кінопалац

17:30 Презентація книги Я. Маєвського «Гімназійний випускний 1947»

18:00 Короткий метраж: «Оповіді з морозильника», «Поглянь на мене», «Портрет із пам’яті» 19:30 «Трояндочка» 20:00 «Невидимі тенета»

Кінопалац

Кінопалац «Копернік»

Книгapня «Є»

10:00 Урок історії в кіно: «Розмови з катом», «Гімназійний випускний 1947»

19:00 Ретроспектива Януша Маєвського: «Епітафія Барбарі Радзівіл»

анонси, кросворд 23

Усі знижки Львова Гардероб

Концерт гурту «Мері»

Виставка Ірини Мінько-Муращик

«Бруно Шульц. Горизонти часу»

До 30 вересня – знижка на сумки та наплічники у «Багажі»; 100 гривень у подарунок при купівлі мештів у «Монарху»; 15% на демісезонне взуття у Respect До 11 жовтня – великий осінній розпродаж у Gorgany.com До 12 жовтня – акція «Купуй комплектом» у Respect

«Візьми мене в свої обійми»

22 вересня, 20:00 До 28 вересня

Хмільний дім Роберта Домса (вул. Клепарівська, 18) Гурт «Мері» представить львівській публіці знані й улюблені хіти з попередніх альбомів та добру порцію нового матеріалу. А також відсвяткує десяту річницю з моменту виходу у світ пісні «Твої меридіани». За десять років існування гурт створив 9 відеокліпів, випустив два альбоми і побував на гастролях у США й Італії. Але головне його досягнення – це збереження якісного українського продукту на нашому шоу-бізнесовому ринку.

50-70 грн

До 30 вересня

Мистецька галерея Гері Боумена (вул. Наливайка, 18)

Львівська Національна галерея мистецтв (вул. В. Стефаника, 3)

Кав’ярня «Штука» (вул. Котлярська, 8)

Мисткиня вчилася у Карла Звіринського, Любомира Медвідя, Олега Мінька. У 1982-2003 рр. викладала малярство у коледжі ім. Труша. Тепер викладач ЛНАМ. Лауреат номінації «Виставка року» галереї «Гердан», лауреат обласної премії ім. З. Флінти. Учасниця національних і міжнародних виставок. Її твори зберігають у приватних колекціях та громадських інтер’єрах в Україні і за кордоном.

Виставка присвячена 120-й річниці з дня народження і 70 роковинам від дня смерті Бруно Шульца. Представлено 25 оригінальних робіт. Експозиція побуває у Дрогобичі і Польщі. Аби потрапити на виставку, глядачі мусять перейти через «Чорну кімнату чудес» – кімнату пам’яті Шульца, де на них чекає перформанс, який запропонує театральна група «Сцена пластична» Люблінського католицького університету.

Живописні герої Зоряни Гарбар – це мешканці великих міст у щоденній круговерті. Захоплення, буденність, хвилини спокою – підглянуті уривки з життя. У добірці емоції, надиктовані насиченими кольорами та впійманим на полотні рухом. Відштовхуючись у своїх шуканнях від спадщини класиків новітнього мистецтва (постімпресіоністів, фовістів), Зоряна Гарбар шукає власних засобів виразу, співзвучних часу.

Вхід вільний

Діти

До 30 вересня

1-3 грн

До 30 вересня до 50% на дитячий одяг у «Тигресі»; літній розпродаж у Orchestra; акція «Посаг для малюка» у Babyzone До 10 жовтня – подарунок до візка Trio I-Move у Chicco Дім

До 23 вересня – подарунок до холодильника Samsung у «5ок» До 26 вересня – порохотяг у подарунок до хлібопічки; 50% на вбудовану плиту Kaiser; до 40% на дивани у Black Red White До 30 вересня – 15% на товари для відпочинку у «Новій лінії»; акційні ціни на комп’ютери та ноутбуки у «Комп’ютерному всесвіті»; до 50% на світильники у «Світлофорі» (ТЦ «Магнус»); до 60% на шпалери у «Новій лінії»; подорож до Угорщини у подарунок до ультрабука; 50% на другий товар у чеку в «Ельдорадо» До 15 жовтня – до 25% на комп’ютерні столи та стільці у «Ліга Нова» До 31 грудня – 10% на ноутбуки і комп’ютери Apple для студентів у MOYO Спорт До 31 жовтня – розпродаж туристичного спорядження у «Спортеку» До 11 жовтня – великий осінній розпродаж у Gorgany.com До 17 жовтня – до 40% на кайти в «Екстрем стайл»

Вхід вільний

Кросворд

VІ Фестиваль активного туризму та дозвілля «Манівці: motion promotion» 22-24 вересня

Центр творчості дітей та юнацтва Галичини і прилегла територія, паркова зона «Погулянка» У Львові вкотре відбудеться осінній Фестиваль активного туризму і дозвілля «Манівці», присвячений Всесвітньому дню туризму. 22 вересня змагатимуться команди підприємств і організацій, а також студенти, 24 вересня – школярі. Команди до участі вже зголосилися, однак цьогоріч знову буде нагода позмагатись особисто – для цього достатньо прийти на «Погулянку» 23 вересня. Перелік спортивних етапів: Слалом на катамаранах і каяках. На озері паркової зони «Погулянка» встановлять 12 воріт завширшки 3 метри. Завдання учасників – якнайшвидше подолати трасу з мінімальним набором штрафних балів. Велотріал. Необхідно якнайшвидше проїхати на велосипеді трасу, що складається з таких елементів: лабіринт, лавка, доріжка. Скелелазіння. Використовуючи суддівську страховку, учасники повинні за мінімальний час піднятися

та спуститися по штучних перешкодах, які імітують скелі. Пішохідний туризм. Проходження шнурової траси з набору елементів за мінімальний час. Автотуризм. Проходження автомобільної траси на дистанційно керованих автомобілях, можливість керувати якими передається почергово. Військовий туризм (лазертаг). Необхідно подолати команду суперника за допомогою лазерних імітаторів стрілецької зброї. Бігбол. Командний парний етап за правилами звичайного футболу, однак із використанням двометрового м’яча. Слеклайн. Змагання на найдальше проходження без додаткової опори по натягнутій стропі загальною довжиною 8 метрів. Пейнтбол. Учасників від команди – 4 особи. Тож приходьте самі, запрошуйте друзів і рідних, адже фестиваль, як завжди, – без вікових обмежень та відкритий для всіх охочих. Вхід традиційно вільний. Сайт фестивалю – www.manivci.org

Колонка підготована спільно з львівським онлайн-журналом

Надсилайте знижки на editor@zakupy.lviv.ua

•

По горизонталі:

1. «Друга половинка» чоловіка. 6. Пристрій для пересипання, переливання. 8. Зброя ковбоя. 10. Купа каміння, що зісипалася з гори. 11. Чує людське вухо. 12. Збори представників організації. 14. Частина акту п’єси. 17. Заклад, в якому продають ліки. 19. Заглибина в землі. 21. Швидкий чеський парний танець. 22. Дійсний стан речей. 24. Друг людини. 26. Богиня ранкової зорі у римлян. 28. Математичний знак. 31. Тварина полоскун. 33. Актор, що зіграв доктора Хауса. 34. Замість вулиці у Венеції. 35. Італійський майстер скрипок, учитель Гварнері та Страдіварі. 36. Коштовний камінь, найтвердіший мінерал. 37. Страва з меленого м’яса.

•

По вертикалі:

2. Праця, заняття. 3. Загальна назва протонів і нейтронів. 4. Упаковка сигарет. 5. Форма джазової музики. 6. Болить при переїданні. 7. Український драматург, прозаїк Григорій ...-Основ’яненко. 9. Острів посередині Керченської протоки. 13. Військовий у броньованій машині на гусеницях. 14. Головоногий їстівний молюск. 15. Мудра шанована людина на Кавказі. 16. Титул монарха в країнах Близького Сходу. 18. Великий період часу. 20. Точка небесної сфери. 23. Валюта України. 25. Озброєна група злочинців. 27. Ікона. 29. Східне єдиноборство. 30. Архітектурна колона у вигляді чоловічої постаті. 32. Сходи на судні. 33. Монах-буддист у Тибеті.

Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки, 1) Велика сцена 20 вересня 18:00 – «Неа поль – місто попелюшок». П’єса на 2 частини 21 вересня 18:00 – «Дама з камеліями». Мелодрама у 2 частинах 23 вересня 18:00 – Останній гречкосій». Гірка комедія 25 вересня 18:00 – «Поліанна». П’єса у 2 частинах 26 вересня 18:00 – «Гуцулка Ксеня». Оперета на 3 дії

Камерна сцена 20 вересня 17:00 – «АбоАбо». П’єса 25 вересня 17:00 – «Дама з собачкою». Вистава

№37 20 вересня 2012 року

передвиборна агітація

ГАЗЕТА ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ

Не встиг купити? Передплати! 6 місяців – 60 грн 3 місяці – 30 грн. передплатний індекс

89805

№37 20 вересня 2012 року