zik #40

04 розслідування

09 тема

благодійне здирництво

обдурити заробітчанина №40 11 жовтня 2012

рекомендована ціна 3,00 грн

Мистецтво продавати мистецтво

стор. 12

новини 02

БІЛЬШЕ НОВИН НА

““

Об’єднання чотирьох нулів дало нуль. Екс-президент України Віктор Ющенко про приєднання до «Бать­ ківщини» чотирьох політиків із ну­ льовим, за його словами, рейтингом

““

За минулі двадцять років Україна стала не лише банальною, а й глобальною.

Історик Ярослав Грицак про те, що проб­леми України і світу стають усе більш схожими і пов’язаними між собою

450

У

• Кандидат у народні депутати Богдан Дубневич розповсюдив серед своїх потенційних виборців агітаційну продукцію – календарик на 2012 рік. Щоправда, розрахований він лише на чотири місяці – вересень-грудень. Імовірно, кандидат послуговується літочисленням племені майя, згідно з яким кінець старому світу настане ще цьогоріч (фото: Василь Гузінський).

вівторок вул. Пекарську та вул. Тарнавського відкрили для руху транспорту. Про це поінформували у Личаківській районній адміністрації. Голова ЛРА Іван Лозинський зазначив: «На вул. Тарнавського усі роботи закінчили, а на Пекарській завершують замощення примикань будинків до тротуарів, але транспорт тут уже курсує». Нагадаємо, вулицю Тарнавського ремонтували на ділянці від вул. Архипенка до вул. Сліпого. Пекарську ремонтували на ділянці від вул. Франка до вул. ТуганБарановського.

Із листопада більшість автобусів буде з GPS

Труять собак

У

У

правління транспорту і зв’язку Львівської міської ради зобов’язало міських перевізників до 1 листопада встановити на всіх автобусах пристрої GPS-контролю та супутникової навігації. Тепер у міськраді нарешті зможуть стежити за автобусами, не відходячи від монітора. Перевізники запевняють: вчасно встановлять лише частину пристроїв – фірма-виробник не встигає їх постачати. Обладнати автобус одним таким пристроєм коштує дві тисячі гривень. Однак фірма-виробник погодилася, що перевізники виплатять усю суму протягом двох років.

– Завдяки цьому наші диспетчери бачитимуть переміщення машин, кілометраж, який вони проїхали, і навіть час, який затратили в заторах. Окрім цього, пристрій обладнаний системою голосового оповіщення зупинок під час відкривання дверей. Ми обладнаємо ними всі наші автобуси, однак встигнути до 1 листопада вже ж не вдасться, – резюмує Тарас Тислюкевич, заступник голови правління з питань логістики ПАТ «АТП-14630».

““

Фальшиві рейтинги не дуже впливають на виборця, але мають суттєвий вплив на спонсорів.

гривень коштуватиме біометричний паспорт в Україні

Відкрили для руху

zik.ua

Голова правління Фонду «Демократичні ініціа­ тиви» Ірина Бекешкіна про замовлені канди­ датами та партіями соціологічні дослідження

На території Львівщини визнано нечинним «мовний закон»

Л

ьвівська облрада внесла зміни до рішення «Про затвердження Програми розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2012-2014 роки». У межах цього рішення, за пропозицією депутата Ірини Фаріон, Львівська облрада визнала нечинним на території Львівської області закон «Про засади державної мовної політики» авторства Колесніченка-Ківалова. Ірина Фаріон висловила обурення щодо того, що ви-

конавча влада міста Львова вже розпочала втілювати в життя цей закон. За її словами, вона надіслала у Львівську міськраду вимогу демонтувати в місті рекламу концерту групи «Машина времени» недержавною мовою. Однак перший заступник міського голови Олег Синютка надав відповідь про те, що, відповідно до закону «Про засади державної мовної політики», дозволено розміщувати рекламні оголошення державною або іншою мовою на вибір рекламодавця.

карикатура тижня

Львові знову знаходять мертвих собак. Місце отруєння – вже звичний Стрийський парк. Там виявили чотири трупи тварин. Ще один чотирилапий у страшних муках помер на Сихові. Про це ZIKу розповів львівський зоозахисник Юрій Микитюк. Саме до нього звернулися люди, які стали очевидцями отруєння. Убивці чотирилапих, каже Юрій Микитюк, нагадали про себе саме у День захисту тварин – 4 жовтня. Запевняє: собак, яких отруїли у Стрийському парку, добре знали ті, хто часто там відпочиває. Через три тижні експертиза з’ясує, чи знову львівські пси помирають від антибіотика проти туберкульозу – ізоніазиду. Нагадаємо, ще наприкінці квітня за фактом отруєння собак було порушено кримінальну справу. Утім убивцю тварин так і не знайшли.

Своєю чергою, Юрій Мельник, генеральний директор ТзОВ «УспіхБМ», запевнив: усе зробить вчасно. Але поскаржився, що користування одним таким пристроєм додатково коштуватиме 80 грн на місяць. Чи вплине нововведення на тариф перевезень у Львові і чи варто чекати на його зростання, перевізники не кажуть. Однак запевняють: сьогоднішні дві гривні за проїзд давно не окупаються. Як уточнили в управлінні транспорту, два перевізники вже облаштували частину маршрутів пристроями навігації. Ідеться про АТП №1 та АТП 14630. Відтак GPS облаштовані 30 автобусів АТП №1 (маршрути №16, 2а, 4а) та 20 автобусів – АТП-14630. Нагадаємо, на початку літа цього року перевізники провели конкурс серед фірм, які займаються виготовленням та обслуговуванням таких пристроїв. Пропозиції щодо облаштування львівських автобусів пристроями навігації подали 12 компаній. Угоду про постачання перевізники підписали з криворізькою компанією.

• карикатура: Ігор Бежук реклама

прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна ПП «Спеціалізоване підприємство “Юстиція”» (03680, м. Київ, бульв. І. Лепсе, 8) проводить прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки), а саме: Лот №1. Магазин заг. пл. 133,8 кв. м за адре­ сою: Буський район, с. Полтва, вул. Шевченка, 261. Початкова (стартова) ціна – 117 450,00

грн без ПДВ. Гарантійний внесок – 5 872,50 грн без ПДВ. Прилюдні торги призначено на 26.10.2012 р. об 11:00 за адресою: Львівська обл., м. Буськ, вул. Грушевського, 1 (при­ міщення ВДВС). Лот №2. Нежитлова будівля (ремонтна май­ стерня) заг. пл. 324,0 кв. м, що розташована

Газета «Західна інформаційна корпорація» Засновник і видавець: ТОВ «Західна інформаційна корпорація», 79000, Львів, вул. М. Вороного, 3 Генеральний директор: Роман Любицький Редакція: 79000, Львів, а/с 1537, тел.: 0 (32) 253-31-93, тел.: 0 (32) 253-31-94 e-mail: gazeta@zik.lviv.ua

№40 11 жовтня 2012 року

за адресою: Турківський район, с. Ільник. Початкова (стартова) ціна – 54 380,00 грн без ПДВ. Гарантійний внесок – 2 719,00 грн без ПДВ. Прилюдні торги призначено на 26.10.2012 р. о 14:00 за адресою: Львівська обл., м. Турка, майдан Шевченка, 26-б (при­ міщення ВДВС).

Головний редактор: Тарас Смакула; заступники редактора: Олександра Губицька, Наталя Онисько; арт-директор: Олег Слюсарчук. Директор з реклами: Аліна Чичкань Реклама: 0 (32) 247-50-45, tv_reklama@ziktv.com.ua Продаж газет: 0 (32) 253-31-94, sale@zik.lviv.ua

Лот №3. Двокімнатна квартира заг. пл. 65,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Стрий, вул. І. Багряного, 11/85. Початкова (стартова) ціна – 359 120,00 грн без ПДВ. Гарантійний внесок – 17 956,04 грн без ПДВ. Прилюдні торги при­ значено на 26.10.2012 р. о 17:45 за адресою: м. Стрий, вул. Болехівська, 27 (приміщення ВДВС). Гарантійні внески вносити на поточний ра­ хунок №26004176897 у «Райффайзен Банк

Передплатний індекс: 89805. Друкарня ТОВ «Експрес Медіа Груп». Замовлення № 15976. Тираж номера 10 500 прим. Підписано до друку 09.10.2012 р. Реєстраційне свідоцтво: ЛВ №1035/289р. Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори і рекла­ модавці. Передрук матеріалів без письмової згоди редакції заборонено. Матеріали з позначкою «Вибори-2012» і «Новини компаній» друкуються на правах реклами.

Аваль» у м. Києві, МФО 380805, ЄДРПОУ 32277680, одержувач: ПП «СП “Юстиція”». Охочим ознайомитися й узяти участь у прилюдних торгах необхідно звернутися до організатора торгів для подачі заяв за адресою: м. Львів, вул. Технічна, 1/208. Кін­ цевий термін подачі заяв – за одну годину до початку торгів. Довідки за телефоном: (032) 240-34-01.

для новин, зауважень, відгуків та скарг

м е д і а - х о л д и н г

0 800 500 945

всі дзвінки зі стаціонарних телефонів безкоштовні

новини 03

• фото: Василь Гузінський

Фірму, яка встановлює незаконні кіоски, лобіювали свободівці?

Т

зОВ «Авангард плюс» встановив черговий незаконний кіоск. Цього разу – біля церкви Ольги та Єлизавети на пл. Кропивницького, 1. У Галицькій райадміністрації запевняють: без рішення суду і цей самобуд знести не можуть. Як зазначила ZIKу заступник голови Галицької районної адміністрації

Ярослава Білостоцька, це вже четвертий МАФ цієї фірми, який незаконно встановили в районі. Ще один розмістили на Личакові. За її словами, у них немає головного документа – паспорта прив’язки, який надає управління архітектури міськради. Саме він визначає, де саме має бути розташована тимчасова споруда, на якій відстані

від проїжджої частини, стін будинків та інші параметри. Своєю чергою, Олесь Лужецький, заступник начальника управління архітектури міськради, запевнив: підприємці зверталися по виготовлення паспорта прив’язки, однак не подали всіх необхідних документів. Мовляв, нещодавно почали діяти нові правила встановлення тимчасових споруд,

згідно з якими підприємець має укласти з міськрадою договір земельного сервітуту, тобто обмеженого користування землею.

– Востаннє «Авангард плюс» подавав документи місяць тому. Ми дали роз’яснення, що ще потрібно, – на тому справа зупинилася. А зараз я чую про те, що ці кіоски з’являються то тут, то там. Райадміністрація мала б зреагувати і демонтувати самовільну будову, – наголошує Олесь Лужецький. У Галицькій РА розводять руками – демонтувати кіоски можна після рішення суду на примусовий демонтаж.

– Поки що ми дали лише попередження з проханням добровільно демонтувати споруди на пл. Галицькій, 15 та на вул. Шпитальній навпроти ТЦ «Магнус». Про кіоск на пл. Кропивницького дізналася від вас. Кілька днів тому його там не було, – каже Ярослава Білостоцька. Нагадаємо, нові кіоски ТзОВ «Авангард плюс» з’явилися у перспективній схемі розміщення малих архітектурних форм торік у липні. З легкої руки депутатів Львівської міськради, зокрема майже усіх свободівців, підприємству дозволили поставити в місті 17 МАФів, із них чотири безпосередньо на проспекті Свободи! Хоча до цього у Ратуші пропагували політику поступового зменшення кіосків у місті і негласної заборони встановлення нових. В одному з кіосків «Авангард плюс» на Шота Руставелі вже активно торгують цигарками. І забирати його явно ніхто не має наміру. Поспілкуватись із керівництвом ТзОВ «Авангард плюс» ZIKу не вдалося.

Телефон, який зазначено в даних Єдиного державного реєстру підприємств як контактний, належить приватній особі. Телефон офісу, чи, точніше, квартири, на яку зареєстрована юридична адреса фірми, не відповідає. На момент здачі номера нам вдалося з’ясувати, що статутний фонд цієї фірми становить лише тисячу гривень. За інформацією джерела газети, засновником «Авангард плюс» є Михайло Мамут. Щоправда, до 21 березня учасниками ТОВ були четверо осіб: Дарія Кудринська, Зоряна Олексин, Сергій Дігтяр та Микола Лавринович. Останній – це помічник депутата Львівської міської ради свободівця Адріана Гутника, а Сергій Дігтяр, згідно з інформацією Smida за 2011 рік, є членом наглядової ради ПрАТ «Комплекс водних видів спорту», де Гутник також є головою ради. Варто зазначити, що Адріан Гутник очолює постійну депутатську комісію архітектури містобудування та охорони історичного середовища у ЛМР і до його повноважень, серед іншого, входить розгляд питань щодо впорядкування архітектурно-художнього середовища міста, розміщення малих архітектурних форм, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності (павільйонів, кіосків, літніх та торгових майданчиків). Сам Адріан Гутник підтвердив, що Микола Лавринович є його помічником, однак не зміг сказати, чи той був засновником ТзОВ «Авангард плюс». Натомість він підтвердив, що Сергій Дігтяр був власником цієї фірми, однак зараз її продав. І Дігтяр, і Лавринович слухавку не брали. Підготувала Ірина Залецька

ДЗЕРКАЛО

Що про нас пишуть?

Gazeta Wyborcza Польща

У центральному офісі Telewizji Polskiej у Ряшеві та кільканадцяти містах Підкарпатського воєводства розпочали збирати свічки, які 1 листопада запалять на Личаківському та Янівському цвинтарях у Львові. Акція «Світло пам’яті» є спільною ініціативою Генконсульства Польщі у Львові, «Польського радіо “Львів”» і Telewizji Polskiej. Торік у межах акції зібрали 60 тисяч свічок.

Die Presse Австрія

Неподалік від львівського аеропорту є будинок, на фасаді якого висить банер із написом чотирма мовами: «Це приватна власність, яку хочуть забрати корумповані українські держслужбовці». Це більш ніж загадкова історія. Головний залізничний вокзал Львова нагадує храм із залами для очікування, кав’ярнями з ДСП, перукарнею та камерою зберігання багажу у стилі ретро. Навколо бігають десятки військових і поліцейських у дивних кашкетах. Мій поїзд до Чернівців прибуває із Москви. Він походить з іншої епохи. Кондуктор в уніформі контролює вхід. Він запитує, чи не хотів би я пізніше випити чаю, але не робить навіть найменших спроб допомогти мені підняти багаж у вагон стрімкими сходами.

реклама

Відділення №2, вул. Валова, 15, тел.: (032) 242-65-01, (032) 235-65-44 Відділення №9, вул. Куліша,1, тел.: (032) 242-85-08, (032) 297-06-64 Відділення №12, вул. Ярослава Мудрого, 1, тел.: (032) 297-08-95, (032) 242-85-11 Відділення №19, вул. Саксаганського, 10, тел.: (032) 261-54-15, (032) 261-54-16

№40 11 жовтня 2012 року

розслідування 04

Наталя Онисько, Євгена Слободянюк

–Я

хочу, щоб усі дізналися, що «Фонд Архистратига Михаїла» – це шахраї та здирники, – обурено розповіла львів’янка Лариса Сметаніна. – Вони скористалася з мого важкого становища, щоби поповнити власну кишеню.

На скільки саме «поповнив кишеню», нам з’ясувати не вдалось, оскільки діяльність організації виявилася надзвичайно заплутаною. Проте ми виявили, що обмежується вона не лише збором коштів для хворих дітей. Головний проект ГО – створення геріатричного центру для літніх людей у Миколаївському районі. Для цього також активно збирають кошти. За словами керівника організації Михайла Кондрина, до діяльності організації задіяно цілу низку високопосадовців Львова.

•

Допомога за 20%

С

ьогодні діяльністю «Фонду Архистратига Михаїла» зацікавилася міліція.

1 жовтня цього року Лариса Сметаніна, мама 7-річного Максима, який потребує термінового і дорогого лікування через пухлину нирки, подала скаргу в прокуратуру на Михайла Кондрина, керівника громадської організації «Фонд Архистратига Михаїла». Вона звинувачує чоловіка у шахрайстві. Ларисі Сметаніній хтось зі знайомих порадив звернутися в цю організацію. Родина перебувала у безвиході – терміново були потрібні гроші на операцію дитини, тому зверталися до всіх. Жінка підписала угоду про те, що організація збиратиме кошти шляхом розміщення скриньок у різних місцях міста, але 20% із цих грошей піде на… потреби організації.

– Ми надали їм усі необхідні документи. П’ять місяців вони збирали нам гроші. За весь той час мені видали на руки 7318 грн. Але в мене достатньо підстав підозрювати їх у тому, що вони не видали нам усіх зібраних грошей. Мені дзвонили знайомі й казали, що бачили скриньку з фотографією Максимка, озвучували суми, які туди кидали. Навіть за тим, що мені повідомляли, можна легко порахувати, що грошей було зібрано значно більше, ніж нам казала організація. Сметаніна стверджує: незважаючи на всі її прохання, жодного разу Михайло Кондрин не надав інформації про те, де і скільки загалом їхніх скриньок розміщено по місту. Вона розірвала угоду після того, як дізналася, що організація провела так званий благодійний збір у

№40 11 жовтня 2012 року

Жовкві, зокрема збирали кошти й на лікування її сина. Проте мамі не повідомили про благодійну акцію, вона про це дізналася випадково від людей, які дали кошти для лікування її сина. Їй зателефонували і спитали, чи вона отримала допомогу.

– Коли я звернулася, аби мені видали гроші, то в організації сказали, що кошти (три тисячі гривень) наразі віддали мамі іншої дитини, – згадує жінка. – Яке вони мали право це робити? Не спитали дозволу, не повідомили мене... Кошти благодійників, які були призначені на лікування Максимка, організація так і не передала мамі. Жінка запевняє, що після розірвання угоди неодноразово бачили скриньки із зображенням сина в різних місцях Львова. Наприклад, від знайомих дізналася, що вони розміщені в касах Ощадбанку. Гроші звідти вона забрала, коли показала працівникам Ощадбанку документи на розірвання угоди з «Фондом Архистратига Михаїла».

– Але скільки ще їх є по місту, я ж не знаю! – обурюється жінка. – Зрозуміло, що громадська організація досі забирає кошти собі. Тому звертаюся до всіх підприємств міста: якщо у вас розташовані наші скриньки, не віддавайте гроші представникам того «фонду», бо він нам їх не перераховує. Діяльністю «Фонду Архистратига Михаїла» обурена і мешканка Рави-Руської Ольга Герасименко, мама 10-річної Тетянки. Її доньці поставили діагноз «мієлодиспластичний синдром». Дівчинка потребує пересадки кісткового мозку від нерідного сумісного донора. Таких операцій в Україні не роблять, клініка в Білорусі може допомогти, але за умови передоплати всієї вартості операції – 190 тисяч доларів.

– «Фонд Архистратига Михаїла» віднайшов мене сам, – розповідає Ольга Герасименко. – Вони побачили в одному з магазинів скриньку, бо ми почали власними зусиллями збирати кошти. Тож взяли у продавців мій телефон і задзвонили. Я була рада, що хтось може мені допомогти. Ситуація ж така непроста. Герасименко також погодилася віддати 20% зібраних коштів на потреби фонду і в червні цього року підписала угоду. Вона надала всі необхідні документи, висновки лікарів, фотографію дитини. Через місяць приїхала по зібрані кошти.

– Голова правління Михайло Кондрин показав мені листок із записами. Мене здивувало, що все було написано від руки, – розповідає Ольга Герасименко. – Жодних квитанцій чи актів мені не показали. Він сказав, що скриньки для моєї дитини та ще двох хворих дітей були розташовані у Чернівцях, але не назвав жодних чітких адрес. Загалом було зібрано

• Михайло Кондрин, керівник ГО «Фонд Архистратига Михаїла»

Технологія благодійності:

13 тисяч. Із тієї суми лише 4500 грн було розподілено між нами трьома, тобто я отримала на руки 1500 грн. Інші гроші, за словами пана Михайла, мали піти водієві та волонтерам на зарплату.

– Я одразу не зрозуміла, що не так. А вдома порахувала: це ж 65% фонд узяв собі, а в договорі було задекларовано лише 20%, – продовжує пані Ольга.

““

– Я сама поїхала у Дрогобич по скриньки, а мені працівники магазину сказали, що недавно працівник організації їх забрав, – розповідає Іванна Юрків. – Я приїхала до нього, але він грошей не віддав. Коли почала погрожувати, що звернуся до правоохоронців, мені віддали кошти, які були зібрані для іншої дитини… Жінка дивується: коли починала співпрацю з орга-

Першою реакцією Ірини Ключковської, директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою, на прізвище Кондрин було: «О ні! Не пов’язуйте ні мене, ні наш інститут з цією людиною!»

Тоді мати Тетянки поїхала до Львова і розірвала угоду, забрала всі документи. Каже, що Михайло Кондрин був незадоволений її рішенням, але… виплатив ще 500 грн. Розірвати угоду планує й Іванна Юрків, якій також допомагали збирати кошти для лікування 10-річної доньки Вікторії. До речі, саме їй Кондрин віддав кошти, зібрані у Жовкві для Максимчика, оскільки іменні скриньки для Вікторії Юрків, що були розміщені у Дрогобичі і Чернівцях, забрав волонтер організації Андрій Рибіцький і зник. Або він у лікарні. Чіткої інформації щодо його перебування з’ясувати не вдалось.

нізацією, то все було дуже чесно і прозоро, а потім раптом усе змінилося. З’явились інші волонтери і зникли гроші зі скриньок. Каже, що в середньому у 15 благодійних скриньках за місяць було десь 7,5 тисячі гривень. І раптом суми суттєво зменшилися, тепер за місяць є 200-300 гривень, при цьому де розташовані скриньки, стало закритою інформацією для батьків.

•

«Скриньки – це для підтримування штанів»

Сам Михайло Кондрин не вбачає у своїх діях нічого

дивного. Він пояснює, що не може надавати інформації матерям щодо місця розташування скриньок, оскільки скриньки просто пронумеровані, а не є іменними. І взагалі організація не може відстежувати всі скриньки поіменно. «Тоді нам треба було б не 5 волонтерів, а 25», – обурився він. Стверджує також, що коли представники організації забирають гроші зі скриньки, то збирають трьох людей, переписують зі скриньки прізвище і пишуть акт вилучення. Тоді й підраховують, на кого скільки було зібрано.

– Та й взагалі, скриньки – це всього-на-всього для «підтримування штанів», – заявив він у коментарі ZIKу. – Декого обурює, що ми беремо 20% від зібраних коштів, але організація має за щось виживати! Волонтер отримує 10%, я віддаю йому зі своїх 20%. Ми виготовляємо скриньки за власні кошти, витрачаємо свій бензин, платимо зарплату водієві. Матері приходять і кажуть, щоби їм уже давали гроші, адже в них прикре становище. А де я їм їх візьму? Вони хочуть зробити з мене злодія, але їм це не вдасться, бо я чужих грошей ніколи не брав.

– То завдяки скринькам Ви оплачуєте діяльність організації?

– Не завдяки, а всупереч! Якби сподівався на скриньки, то давно закрив би фонд.

Наша громадська організація існує вже дев’ять з половиною років. І ми працюємо чесно! У мене є друзі, які мене підтримують. Хто ці друзі, пан Кондрин не сказав – заявив, що це його приватна справа. Але в публічному переліку колишніх засновників фонду ми побачили чимало прізвищ, відомих усьому місту. Серед них Михайло Брегін, начальник Львівського обласного управління освіти, Ірина Даць, директор НВЦ «Софія», член ради директорів загальноосвітніх навчальних закладів при КМУ, Василь Новак, директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМНУ… Усі вони були засновниками громадської організації ще рік тому. Але Михайло Кондрин стверджує, що вони були членами правління організації – в жодному разі не засновниками. Що це – свідома неправда чи незнан­ня елементарних правил документообігу? Що більше, під час розмови з журналістом він не повідомив, що рік тому вніс зміни до статутних документів і тепер є єдиним засновником організації. Друга неправда – чи знову незнання? Наведемо розмову дослівно.

– Ви просили цих людей стати засновниками організації «Фонд Архистратига Михаїла»?

розслідування 05 Перед тим, як кинути гроші у скриньку, уважно її роздивіться:

– скринька обов’язково має бути заклеєною з усіх боків та опломбованою; – має бути печатка фонду; – підпис директора або відповідальної особи; – реквізити фонду (контактна інформація: адреса, номер телефону даної організації); – має бути чітко вказано, на що збирають гроші. Співпрацюючи з фондом, батьки мають право: 1. Знати, де (за якими адресами) розташовані скриньки, в які збирають кошти для їхньої дитини.

2. Знати, скільки коштів уже зібрано.

3. Не давати дозволу оприлюднювати фотографію та інформацію про їхню дитину. Бувають випадки, коли від діток приховують поставлений їм діагноз, тож фонд має виконувати це бажання батьків.

4. Чітко контролювати звітність: прихід-розхід коштів.

5. Знати, де буде розміщена інформація про дитину, бо це можуть бути сайти, деколи газети, радіо чи ТБ.

• Саме в цьому коридорі розташовано офіс організації

гучні імена і великі прожекти – Вони не засновники. Я зі всіма говорив просто усно, заяви вони не писали! Вони мені відразу сказали, що не будуть брати участі в діяльності. Але я сподівався, що буде допомога.

– То Ви просто використовували гучні імена?

– Я думав, що вони будуть працювати, але за весь час ніхто з них ні копійки не дав! Кілька разів намагався їх зібрати, але вони постійно зайняті. Василь Новак підтвердив факт свого знайомства з Кондрином. Але запевнив, що жодного стосунку до діяльності організації не має.

– Стільки часу пройшло! А він ще діє, той фонд? – здивувався він у коментарі ZIKу. – Ми були сусідами по дачі з Михайлом, відтоді його знаю. Час від часу він телефонує, але це ніяк не пов’язано з діяльністю організації. Колись він мене попросив стати засновником, я погодився, але забув про це. Я справді не маю часу на це. Михайло Брегін узагалі не зміг згадати про таку організацію. До речі, цікава ситуація і з самою реєстрацією організації. Зазвичай громадські організації та благочинні фонди реєструють у Львівському обласному управлінні юстиції. Проте бувають винятки, коли реєстрацію проводить міське управління промисловості та підприємництва.

– Якщо організація зареєстрована управлінням промисловості та підприємництва, то діяльність організації поширюється винятково на місто Львів, – пояснив Олег Огородник, провідний спеціаліст відділу реєстрації юридичних осіб реєстраційної служби Головного управління юстиції у Львівській області. – Така організація безпосередньо не може проводити жодних заходів на території області, але може брати участь, якщо проводить хтось інший. Ще один важливий момент, як пояснив юрист, «Фонд Архистратига Михаїла» є саме громадською організацією, а не благодійним фондом. А тому не має права займатися благодійною діяльністю. Громадська організація не може залишати на свої потреби 20% від зібраних коштів. Джерелом надходження є кошти, передані їй іншими особами. І кошти не мають права бути розподілені між її членами, їх мають використовувати винятково на потреби організації.

•

Добрі справи №…

Виявилось також, що фонд допомагає не лише хворим дітям. На сайті організації є цілий перелік доброчинних діянь. Щоправда, він дуже загальний, без жодної конкретизації – ні адрес, ні телефонів, ні дат. Ми попро-

сили прокоментувати деякі з добрих справ самого благодійника. Хочемо навести його відповіді дослівно. Добра справа №1: «Створюється служба для надання допомоги емігрантам на базі існуючого Фонду із залученням членів сімей, котрі мають своїх працюючих родичів за кордоном».

– За якою адресою функціонує чи функціонуватиме служба? На якому етапі робота?

– Так, таке створюється. Адже не всі емігранти повертаються додому з мішком грошей, приїздять і покалічені – фізично й морально. Але ця допомога консультаційна, за адресою нашого офісу. Добра справа №2: «Проводяться роботи з відновлення санаторію у м. Доб­ ромиль Львівської області, де лікувалися свого часу легенево хворі дорослі та діти. Санаторій закрито розпорядженням Обл­ здороввідділу у 1986 році, кількість ліжок – 365, – зі сайту громадської організації».

– Що саме вже зроблено?

– Я вже чотири рази виступав на телебаченні, востаннє у травні 2011 року. Ми піднімаємо цю проблему. Добра справа №3: «Роздано бідним людям гуманітарну допомогу на суму 62 000 грн по школах-інтернатах, будинках соціального захисту та постійним відвідувачам Фонду – безпосе-

редньо кожній потребуючій людині».

– Яким саме школам-інтернатам і коли було надано допомогу?

– Справді, у 2006-2007 роках церкви надавали багато «гуманітарки». І ми розвозили одяг, теплі речі у сиротинці. Були в Турківському, Сколівському районах. Ну не будемо ми такі речі записувати чи просити в когось паспорт, коли надаємо одяг.

•

Заробити на старих

А от на питання, у чому зараз полягає основна діяльність фонду, Михайло Кондрин відповів так: – Генеральна лінія фонду – створення будинку пристарілих. Це буде просто ноу-хау, так званий дитячий садок для пенсіонерів. Установа діятиме в селі Новосілки-Опарські Миколаївського району. Далі він розповів, що на державному рівні ніхто не підтримав ініціативи, хоча на Львівщині немає подібного закладу і потреба його створення є просто нагальною.

– Зараз цим займаюся не лише я, це також ініціатива директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірини Ключковської. Разом ми знайшли людину, яка на Світовому конгресі українців представляє нашу державу. Це Ярослава Хортяні.

Наталія Ліпська, директор БФ «Крила надії», про те, як мають працювати благодійні фонди

Я

взагалі не працюю з готівкою, бо в такому випадку дуже важко довести, що нічого «не прилипло» до рук. У нас є спільний баланс фонду, а також чітка інформація про стан рахунку окремо на кожну дитину. Ми на сайті фонду оприлюднюємо всю інформацію. Вказуємо, скільки було зібрано, хто і коли перерахував та на що витрачено гроші. Стан рахунку оприлюднюємо для того, щоби благодійники могли пересвідчитися, що їхні гроші надійшли, аби знали, скільки ще потрібно зібрати для допомоги дитині. Якщо батьки запитують, яку суму зібрано, ми протягом десяти хвилин можемо вказати, скільки коштів уже є. Ми зобов’язані знати це. Наприклад, на лікування дитини потрібно 20 тисяч. Фонд виділить їх, а виявиться, що ми зібрали лише 15. Це означатиме, що відібрали гроші в іншої хворої дитини, а це вже кримінальна відповідальність.

Згідно з законом України, якщо на скриньці була фотографія дитини та було вказано, що гроші збирають саме для неї, то всі кошти мають іти лише на її лікування. Адже це цільові, адресні кошти. Батькам, якщо дитина лікується не за кордоном, ми теж готівку не видаємо. Коли потрібні ліки чи якісь препарати, мама пише на адресу фонду заяву. Зазвичай навіть ліки самі купуємо, бо маємо змогу придбати їх дешевше. Якщо батьки просять на лікування гроші, а потрібної суми для їхньої дитини не зібрано, то ми можемо виділити з безадресних коштів, за умови, що такі є. Ми можемо брати на власні потреби 20% від зібраних коштів за рік. Тобто якщо протягом 12 місяців ми зібрали мільйон гривень, то 200 тисяч можемо взяти на виготовлення скриньок, зарплату працівникам і волонтерам. Але тут є один нюанс. Можна брати ці кошти лише з безадресної (!) допомоги.

Вона сказала, що гроші ми знайдемо, адже це справа для людей. Вона зараз проживає в Будапешті. Ми складемо кошторис і відправимо їй. А пані Ярослава по Європі збере гроші і відправить їх нам. Коли ми зателефонували Ірині Ключковській, її обурення не мало меж. Першою реакцією на прізвище Кондрин було: «О ні! Не пов’язуйте ні мене, ні наш інститут з цією людиною!»

– Михайло Кондрин приходив до нас як слухач конгресу, – розповідає вона. – Наш інститут кожні два роки проводить конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті». Ось тоді ми один раз перетнулися. Нещодавно пан Михайло звернувся з пропозицією, щоб ми йому допомогли в побудові будинку для пристарілих. І попрохав, щоб я звернулася по допомогу до голови Європейського конгресу українців Ярослави Хортяні. Цього дзвінка я так і не зробила, тому що до фондів, грошей, до будь-яких фінансових справ ми не маємо жодного стосунку. Тому я протестую проти його слів і не дозволю нікому маніпулювати ні своїм ім’ям, ні іменем інституту. Цікаво, що в самому Миколаївському районі про ініціативу побудови геріатричного центру знають. Як розповів Богдан Чечотка, головний лікар району, цьо-

го літа навіть мав приємність зустрітися з Михайлом Кондриним. Лікар гаряче підтримав ініціативу, для цього навіть є відповідне приміщення.

– Ми були готові надати приміщення в оренду, оскільки на першому поверсі є амбулаторія, але на пільгових умовах, – розповів Чечотка. – Але коли прозвучало слово «оренда», то інтерес у того фонду зник. Вони наразі просто щезли. Уже минуло три місяці і дві сесії – жодного листа. А от Ярослава Хортені мала приємність аж двічі спілкуватися з Михайлом Кондриним. Щоразу він їй розповідав про свій «проект» і кожного разу чув ввічливу відповідь: «Пришліть проект – ми розглянемо».

– Так, цей чоловік мені телефонував. До речі, і сьогодні також (ідеться про вівторок, 9 жовтня), – розповіла голова Європейського конгресу українців у телефонній розмові із ZIKом. – Але до мене багато людей звертаються з проханням підтримати проекти чи по допомогу. Кондрин казав про проект, але це наразі просто слова. Я не бачила жодних документів. Для того, щоб отримати кошти, необхідно пройти серйозну перевірку. Наразі, звісно, ми ніяких коштів на цей проект не збираємо! І я так розумію, що не будемо. Знаєте, скільки у вас аферистів?

№40 11 жовтня 2012 року

коментарі 06 Антін Борковський

Чи буде життя після виборів Наталія Соколенко Журналістка, активістка руху «Стоп цензурі» (Київ)

С

ценарій ситуації після виборів може нагадувати апокаліпсис. Об’єднана опозиція не змогла домовитися між собою, залишити винятково достойних кандидатів і навіть, як показала дискусія на останній програмі «Чесно», – продавала місця. Постійно згадую прислів’я: «якщо такі вершки, то що ж тоді у молоці?..» Добре, що на ЗІКу є програма «Чесно». Завдяки цим дебатам прихована дурість кандидата стає явною. Бо загальнонаціональні канали спотворюють дійсність: це все одно, що хірург, якому треба різати впоперек, ріже повздовж. І йдеться не про цензуру чи «джинсу». Але, попри песимістичні прогнози, гріх складати руки. Кожен має робити все, що в його силах, аби життя після виборів тривало. Принцип один: роби, що можеш, – «і будь что будєт». Ми повинні осмислити не лише те, як працюють влада й опозиція, а насамперед як ми живемо, чи ми порушуємо закони, в тім числі моральні. Передусім це стосується журналістів. Скажімо, от менеджер каналу «СТБ» як виховує власних дітей? Він приходить додому і каже: «Дитино, ти мені не бреши. Скажи

правду, як усе було у школі? Прогулював уроки?» Тож він і сам від себе має вимагати такої чесності на роботі. Мене виводить із рівноваги, коли водії нарікають, що даівці їх зупиняють, беруть хабарі. Але ж у 99% зупиняють, бо водій перевищив швидкість чи поїхав на червоне світло. Чого ж нарікати на корумпованість ДАІ? Суспільство має зосередитися, спершу подивившись на себе – і вже потім виявляти претензії до когось. Якщо ти журналіст, але брешеш сам, – не май претензій до опозиції, що вона висунула не тих. Зараз суспільство відкинуте далі, ніж на 10 років назад. Коли Кучма вдруге став президентом і почалися утиски, то ці процеси закінчилися Помаранчевою революцією, яку ми не завершили. Тож маємо починати все спочатку – ризикувати здоров’ям, бізнесом, а іноді життям – або змиритися з тим, що є. Але після виборів ситуація зміниться – буде або краще, або гірше. І залежить усе винятково від нас. Я не маю наміру агітувати «за когось». Єдине, просила б, – не голосувати за очевидні партії влади – Партію регіонів, партію Королевської та за комуністів.

Інфляційний податок Орест Друль Керівник Західної аналітичної групи

«Ц

е інфляція, простаки!» – сказав би Джеймс Карвілл про ключовий фактор рейтингу Партії регіонів, консультуючи їх, а не Клінтона. На тлі відповіді на найважливіше питання: «Чи зростають ціни?» марніє все – мовне протистояння і судові епопеї з політичним підтекстом, нюанси Митного союзу і товщина межигірських позолот. Кожен інфляційний відсоток забирав (і забирає) десятину рейтингу Партії регіонів (при його рівні у 20% зменшує на 2%); стабільність же цін щомісяця дарує регіоналам по 1,5% від їх рейтингу. Але не у стабільності річ. Інфляція у нас виконує функцію податку. Якось Мілтон Фрідман зазначив: «Інфляція – єдина форма оподаткування, яка не потребує узаконення». Наш інфляційний податок є унікальним у країні всезагальним податком. Зазіхаючий на цей статус прибутковий податок у нас реально платить надто мало громадян, бо в більшості випадків «відрахування на подохідний» є формальним

№40 11 жовтня 2012 року

ритуалом без участі в ньому самого платника – лише справою рук бухгалтера; за своєю суттю це податок фактично на роботодавця за використання трудових ресурсів. У соцопитуваннях одним із лідерів відповідей на питання: «Що вас турбує найбільше?» консеквентно присутній пункт «зростання цін». Спочатку це списували на гіперінфляційну травму 1993-го, потім звикли і перестали звертати увагу. Дивує не це. Дивує примітивна однопараметричність: ціни ростуть – поганий уряд, не ростуть – добрий. Засмучує і безнадійна реактивність впливу цього чинника – як у класичному експерименті: вколов ніжку жаби – вона сіпнулася, не вколов – не реагує. Неминучість сплеску інфляції після виборів, здається, зрозуміла уже всім, але поки грому немає, годі й хреститися. От і виходить: під дощ хати не криють, а коли ясно, чого ж її крити?! Та що вже там виборець: дивишся рекламу опозиції – і об’єднаної, і всякої іншої – і розумієш, що реактивність сама і є визначальним чинником...

Методом оселедця

• малюнок: Марек Рачковскі

Чому кадебісти сплять спокійно Володимир В’ятрович Історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, директор архіву СБУ у 2008-2010 роках

Р

еєстрацію чергового законопроекту «Про люстрацію» у Верховній Раді інакше, ніж політичним піаром, не назвеш. У країнах Центральної Європи люстрація передбачала ґрунтовну роботу із вивчення та засудження злочинів комунізму, серйозне опрацювання архівів комуністичних спецслужб.

Про оприлюднення прізвищ агентів говорили в Україні з 1991 року, але серйозно цим ніхто не переймався. Крім балачок, особливо перед ви-

таби, суть і зміст злочинів. Лише після того можна вийти на осуд конкретних виконавців негідних справ і заборону займати державні посади. На жаль, у межах цілої країни ще не вдалося реалізувати бодай першого етапу. Тема з викриттям злочинів КДБ чимось нагадує історію з українською національною ідеєю, яку на практиці не втілювали, потім заявивши, що вона, мовляв, не спрацювала. Люстрація, скажімо, у Польщі стала можливою, адже там лишилася маса документів спецслужб. Натомість у нас викриття комуністичних агентів під сумнівом: більшість

““

Найціннішого – фондів 5-го управління – нема. Прізвища агентів, резидентів або позаштатних працівників КДБ майже невідомі, хоча частину з них можна було б відновити. Але лише частину.

борами, інших наслідків не було: нескладно внести законопроект, знаючи, що він не має шансів бути ухваленим. Коли ж була можливість, ті самі «помаранчеві» непомітно відмовилися від розгляду питання люстрації. Аби люстрація, у класичному розумінні (виявлення людей, котрі співпрацювали з комуністичними спецслужбами), була успішною, суспільство має усвідомити, що комуністичний режим – це зло. Усвідомити масш-

документів останніх років діяльності спецслужби знищені або вивезені з території України. Наприклад, документи 5-го управління КДБ (яке зай­ малося боротьбою з ідеологічними диверсіями, а по суті – з дисидентами й інакодумством) знищені всі. Збереглися хіба що більш загальні матеріали, де згадано ті чи інші операції й аспекти діяльності цього управління. А от найціннішого – фондів 5-го управління – нема. Прізвища агентів, рези-

дентів або позаштатних працівників КДБ майже невідомі, хоча частину з них відновити можна було б. Але лише частину. Тож і з’являється дилема, що постала свого часу і в Центральній Європі: чи можна робити юридичні висновки, базуючись на неповній інформації? Не певен, чи вдалося б однозначно довести співпрацю з КДБ бодай кількох десятків «підозрілих» українських високопосадовців. За 21 рік незалежності чимало з них про це вже «подбали», знищивши таку інформацію, частину ж документів просто вивезено з України і за їх допомогою донині чинять вплив на теперішніх політиків. Як на мене, у «люстраційній справі» не менш важливою за архіви є політична воля, котра нарешті уможливила б збір потрібних фактів і їх аналіз. Утім сьогодні для України важливо насамперед зупинити спроби замовчати імена жертв, коли історикам починають відмовляти у праві встановити постраждалих від комуністичних репресій начебто через «конфіденційність інформації». Тобто в час, коли політики піаряться на внесенні безперспективних і непідготовлених законопроектів про люстрацію, ми можемо опинитися в ситуації, коли іншими законами вони ж допустять заборону згадувати (а відтак знати і вшановувати) поіменно тих, хто загинув від терору спецслужб.

Ковбой-убивця, котрий розстріляв охорону супермаркету, прямує до пантеону народних героїв. Його полюбили як свого – він вчинив те, про що решта мріяли. Суспільство втомилося. Втомилося від панування гегемону. Але цей правлячий клас – ми всі. Не колективний Янукович, силові генерали чи зграя депутатів – їх у гастрономі чи на базарі не стрінеш. Тотальний «беспредєл» розлито в усьому державному організмі: від паспортиста ЖЕКу до водія маршрутки. Вони і є тою п’ятою колоною, що руйнує українську державу. Колективні носії мінімальної, але реальної влади не слабші за власників золотих унітазів. Бо вони неконтро­ льовані: «начальники десь, а ми – ось тут». Це ж вони насправді – та орда, котру обіцяють шукати на териконах Банкової. Це вони здійснюють внутрішню окупацію України. Орда цинічних попів і п’яних медсестер, кримінальних ментів, продажних журналістів і депутатів, що балакають на «фєні». Це вони породили клімат, у якому «супермаркетний месник» викликає пошану, більшу як «сволотадепутат». Бо це у нас виборча кампанія перетворилася на безкомпромісне шоу політичних трансвеститів. Це у нас побожним босам дарують Біблію з ілюстраціями Сальвадора Далі, прикрашену діамантами. Це на нашому держтелебаченні благословляє співом самородок Поплавський. Це в нас фахові комуноїди очолюють революції і в цинічному куражі клянуться бандеризувати всесвіт. Це наші очманілі від вседозволеності упирі однією рукою присягають, а іншою пиляють м’ясокомбінати. Натомість у Фінляндії триває конкурс «Оселедець року»: способи засолу, рецептура маринадів, якість рибних тушок. Гарячкують фіни, переймаючись ніби дурнею – Суомі не рятують і гучно номінують навіть не осетра, а якусь рибну банальщину. А от парламентські вибори у них на диво спокійні. Та й обирають чомусь нормальних людей. Певно, і в Україні слід починати тренуватися на оселедцях, аби не помилитись у політиках. Фіни просто не виставляють тухлої риби ні на конкурс, ні в парламент. Не тому, що бояться електорального журі. «А навіщо? – перепитає довірливий фін. – Є ж безліч хорошої, правильної риби». А в нас – судомний пошук месії в кориті протухлих шпротів. І героїчний убивця. І хор співочих майток. І Біблія з діамантами.

особистість 07

Наталія Горбань

•

Коли противники перетворюються на почесну варту

Раніше питанням збереження історико-архітектурної спадщини займалися кілька архітекторів та реставраторів: вони вважали, що це має бути професійна дискусія. Коли 2000 року я очолив Фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова, то спробував розбудити зацікавлення широкого загалу до цієї теми. Моїм кредо стала фраза, що діяльність пам’яткоохоронної організації оцінюється не сумою грошей, яку вдалося зібрати, і не кількістю об’єктів, які відреставрували, а кількістю людей, яких вдалося переконати, що це треба робити. Бувають критичні часи, коли здається, що вперся головою об стіну. У такі моменти виникає бажання все залишити. Зараз один із таких періодів: з одного боку, є професіонали і розуміння влади, що архітектурну спадщину треба зберігати. З іншого, коли з колоною Яна з Дуклі таке роблять… (Уже третій рік поспіль беруться за реставрацію колони. Попередні два роки фірма-підрядник роботи виконувала непрофесійно. Цьогоріч та сама фірма взялася за виправлення своїх помилок, але робить це без досліджень і дозволів). Починаєш звертатися до одного-другоготретього, а з’ясовується, що всім байдуже. І з’являється відчуття, що все це потрібно хіба тобі і ще десятьом людям. Це важко. У будь-якому проекті важлива оцінка своєї діяльності... Знайти таку характеристику в охороні історичної спадщини складно. В один із важких періодів, коли хотілося все кинути, дружина запропонувала порівняти, скільки писали про збереження архітектурної спадщини раніше, а скільки тепер. Те, що раніше таких публікацій майже не було, а зараз їх чимало, означає, що це цікаво для людей. І це дуже важливо. А колега Олесь Завадович (директор парку «Знесіння».

– Авт.) каже: коли ти впираєшся у стіну противників, розвернися на 90 градусів і йди поруч із ними – тоді вони зі стіни противників перетворяться на почесну варту.

•

Реставрація як медицина

Я порівнюю реставрацію з медициною. Уявіть, якби до лікарні привезли тисячі пігулок аспірину і післязавтра мав закінчитися термін їх використання. То що – згодувати всі ті пігулки хворим, бо завтра вже не можна буде? Це як із грошима на пам’ятки: нам виділили якусь суму і треба терміново її

• фото: Роман Балук

Андрієві Салюку 45 років. Одружений, має дві доньки. Народився у Новому Роздолі. Закінчив факультет електрофізики «Львівської політехніки». Навчався в аспірантурі на кафедрі менеджменту, напрям «маркетинг». Був керівником відділу реклами та маркетингу на радіо «Люкс» та в інвестиційній компанії «Галицькі інвестиції». Працював над ідеєю створення на Львівщині технопарку. Згодом займався підготовкою законопроекту зі створення спеціальної комплексної економічної зони у Львові в департаменті економічної політики Львівської міськради. Із 2000 року очолив Фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова. Був радником Андрія Садового, депутатом Львівської облради. Голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

«Мій тесть ніби запропонував мені продовжити його справу» Андрій Салюк про зневіру через реставрацію колони Яна з Дуклі, роботу радником Садового та про те, як у міськраді підвищують тарифи на проїзд освоїти. Те, що це пошкодить пам’ятку, – Бог із нею… Або уявіть, в людини болить рука, вона приходить до лікаря, той відтинає руку і каже: дивися, який я маю протез – найгарніший, найновіший… У реставрації таке буває: збивають автентичну ліпнину з фасаду будинку і на стіни наклеюють імітацію рустів із пластику чи пінопласту. Це вже не рука – лише протез.

•

Про фінансові труднощі та порятунок святинь по-жіночому

Зараз дуже важко фінансово. У нас громадська організація, єдині джерела фінансування якої – пожертви та грантові кошти. Грантів на культурну спадщину зараз не дають – фінансують вибори, гендерну рівність, сексменшини. Через цю кризу я вже тривалий час без зарплати. Я вже шість років ходжу з ідеєю видати книжку професора Богуміли Роуби «Опіка над святинею». Книга про те, що можна, а чого не можна робити у святині, яка є пам’яткою. Вона написана жінкою – поетично про технічні речі. Неймовірно цікаві, дуже емоційні порівняння, які справляють враження більше, як статистичні дані чи аргументи. Ми шукаємо спонсора, щоби мати можливість у селах, куди приїжджаємо, дарувати

примірник цієї книжки священикові і голові церковного комітету, бо 90% храмів – це пам’ятки архітектури.

•

Як стають захисниками архітектури

У школі я мріяв навчатися на історичному факультеті, на археології. Але батько мене відмовив. Моя родина і по батькові, і по мамі була репресована, по тюрмах, тож такі, як я, були там небажані. Пішов на фізику, бо вона мені легко давалася. Коли вчився у «Політехніці» і всі втікали з пар, любив зайти у музей Кульчицької. Час у музеї минав швидко. Страшенно любив перейтися Львовом. Навіть не пам’ятаю, коли прочитав Крип’якевича «Історичні проходи по місту». А щодо того, як я потрапив у сферу охорони пам’яток, то тут є два пояснення. Перше: коли прийшов у міську раду, де займався підготовкою законопроекту зі створення спеціальної економічної зони у Львові, то в ході роботи зіткнувся із тим, що таке реставрація пам’яток, чому вони варті того, щоби був спеціальний режим оподаткування для їх збереження… Тож коли з’явилася можливість очолити Фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова, відразу ж погодився. А друге пояснення – містичне. Мій

нині вже покійний тесть Любарт Ліщинський багато років займався питанням реставрації пам’яток. Це була надзвичайно цікава людина, і впродовж кількох місяців, коли ми спілкувалися перед його смертю, він міг годинами розказувати про місто, і це захоплювало. Коли постало питання, щоби зайнятися збереженням історико-архітектурної спадщини, жінка сказала: «Таке враження, що тато тобі запропонував займатися тим, чим займався він сам».

•

Робота у міськраді та радником Садового

Свого часу я працював у Західному науковому центрі НАНУ над ідеєю створення технопарку у Яворівській вільній економічній зоні. Коли він виник, директор департаменту економічної політики Львівської міськради запросив мене зайнятися підготовкою законопроекту зі створення спеціальної комплексної економічної зони у Львові. Після закінчення проекту у міськраді мені давали найрізноманітніші доручення. Наприклад, начальник викликав і каже: «Прошу дати обґрунтування на підвищення тарифів на проїзд у громадському транспорті згідно з показниками, що дали перевізники». Я їх опрацював і побачив, що під-

став на підвищення тарифу немає. На це мій начальник сказав, що доручив мені «підготувати обґрунтування на підвищення», а не робити висновки. А 2006 року, коли ми протестували проти робіт на пл. Ринок, під час однієї із гострих дискусій міський голова сказав: «Якщо ти знаєш, як це робити, то й будь радником. Будеш ходити і їх усіх “товкти”, щоби вони правильно робили». Якби я відмовився, Садовий сказав би: «Покричати вони гаразд, а от коли я пропоную, йди і працюй – то відразу в кущі». Я мусив погодитися – і не шкодую. Садовий до мене не дослухався – дослухалися ті, з ким я спілкувався від його імені. Наприклад, вдалося відстояти каштани на площі Ринок, переконати, що не можна брукувати газон на східній стороні, врятувати квітник на місці, де страчено Івана Підкову, бо це не може бути місце, де розливали б пиво… Але коли всі ці роботи закінчили, я вже не мав можливості достукатися до мера – і пішов звідти.

•

Сили, щоби не взяти хабар

Хабарі мені пропонували неодноразово. Було, підходили, знали, що у мене певні труднощі, обіцяли допомогти, питали, скільки нам

треба. Або один витягував із торби конверт – за те, щоб я не критикував, а сказав, ніби все добре. Бозя дала сили витримати ту спокусу. Навіть коли прошу підприємців підтримати фінансово наші проекти, то не звертаюся до будівельних фірм чи організацій, з якими доведеться потім пересікатися, щоби вони не казали – от ми вас фінансували, а тепер хочемо збудувати тут 12 поверхів, вступіться звідси.

•

Архітектура й туризм

Львів має туристичний потенціал. У Кракові, до прикладу, живуть поважні патріоти свого міста, і коли вони кажуть, що наш Львів гарніший, то слід задуматися. Проте якщо місто говорить про розвиток туризму, то треба організувати структуру, яка цим займалася б. Натомість у Львові є лише управління з кількома людьми, а мала б бути потужна структура з аналітиками. Який турист має бути у Львові? Той, який приїздить по дешеве пиво? Зараз у Кракові виникла проблема з тим, що до них приїздять туристи з Англії та Німеччини з гаслом: «дешеві готелі, пиво та дівчата». І тепер там зрозуміли, що вони такого туриста не потребують, і думають про те, як можна залучити іншого. Ми у Львові вже починаємо бачити паростки такої помилки. Крім того, турист – один із чинників руйнування пам’яток: некерований розвиток інфраструктури туризму призводить до того, що деякі інвестори задля забезпечення швидкого прибутку проводять заходи з переобладнання пам’яток для потреб туризму. Треба хостел? Отже, він має бути в центральній частині міста, причому дешево зроблений – штукатурку збили, ліжка поставили, пластикові вікна встановили. І таких випадків безліч. Один із прикладів нищення – «Гасова лямпа». Вони мали можливість працювати в будинку XVI століття – одній із найцікавіших пам’яток на вулиці. Але все, що було в будинку, знищено: перекриття зруйновано, стіни збито. Потім збили ще й усю штукатурку на фасаді. А тоді ще й ображалися зі своїми дебільними протестами… У цілому світі за таке були б неймовірні штрафи і фінансування реставрації до первісного стану. Вони ж тепер як велике досягнення кажуть: ми ж пофарбували у той колір, який нам сказали. Взагалі ця фірма – це окрема тема. Вони брутально повністю все підлаштовують під свій бізнес задля заробітку. Саме неконтрольований розвиток туризму призводить до появи таких інституцій. Хоча найбільші вороги львівських пам’яток – навіть не такі підприємці, а ті, хто дозволяє їм таке робити, тобто міська рада.

№40 11 жовтня 2012 року

політика 08

Україна – Литва: стратегії часів «холодного миру»

Антін Борковський

М

рії українських і балтійських політиків середини 1990-х про балто-чорноморську єдність, про північний вектор так і залишилися мріями. Литва тихо, але впевнено увійшла до ЄС і НАТО, натомість Україна далі на околицях євразійського світу. У Львові литовські й українські політологи спробували окреслити стратегії виживання у жорстких реаліях нової геополітичної доби. Зустріч організували Центр студій європейської інтеграції (Вільнюс) і Незалежний культурологічний часопис «Ї» за підтримки програми розвитку співробітництва та підтримки демократії МЗС Литовської Республіки (Lithuanian Development Cooperation).

•

Чи готова Україна до нових реалій

При слові «геополітика» пересічного українця починає хилити до сну, адже скільки Україна не «вступала» б до західних структур, у сухому залишку ми так і лишилися тільки на порозі ЄС. Кульбіти української політики настільки здивували Брюссель, що напівпрочинені двері помалу перетворилися в малюнок на бетонній стіні, що й надалі відділяє Україну від ЄС. Водночас, перефразовуючи класиків, неможливо жити у світовому товаристві й не бути залежним від нього. На думку одного із провідних доповідачів українськолитовської зустрічі головного редактора часопису «Ї» Тараса Возняка, від логічного й неначе неминучого демократичного розвитку Україна перейшла не так до регресу, як до іншої, нової для пострадянської України якості внутрішньої і зовнішньої політики. Не складно здогадатися, що вона доволі

№40 11 жовтня 2012 року

сумнівна. На думку Возняка, хоча політична практика президента Януковича видається продовженням певних авторитарних практик ручного керування державою, яке започаткував іще Кучма, однак зовнішні та внутрішні фактори спричинили до того, що «балансування» Кучми між Заходом і Сходом припинилося. Без сумніву, Кучмі вдавалося успішно клеїти геополітичного дурня, спекулюючи на тому, що Україна була молодою державою, яка лише визначалася зі шляхом свого розвитку. Натомість Янукович уже й не намагається імітувати Кучминого балансу. Чи не найстрашніше, на думку Возняка, те, що за Януковича Україна опинилася в ізоляції «з усіх боків. А ізоляція означає припинення спілкування як зі своїм народом, так і зі світовою спільнотою. Спілкування передбачає діалог. Натомість із перших днів президентури Януковича була заявлена безапеляційна теза – “Я – хазяїн”. Діалог було свідомо обрубано». І хоча наслідки відсутності діалогу наразі не відчутні пересічним українцям, але можуть бути фатальними для майбутнього України. Адже змінилася ситуація не лише в нас – світ також перейшов на нові рейки. Доба самодостатніх геополітичних феодалів закінчилась. Усім доводиться грати за чиєюсь партитурою і у чиюсь колективну гру.

•

Нові тенденції світової моди

Наразі Янукович у ніші між Росією та ЄС. Але, як визнали чи не всі учасники «наради політологів», ситуація може незабаром змінитися. На думку Тараса Возняка, з

обранням президентом США Обами радикально змінилися і зовнішньополітичні пріо­ ритети США – зменшилася традиційна американська зацікавленість у європейських справах. США на сьогодні є «великим неприсутнім» у цілому регіоні, зокрема і в Україні. Натомість обертів набирає китайська машина. На думку політолога, Росія значною мірою готова підігрувати США у спробі «накинути на Китай певну гамівну петлю». Будучи слабкою, Росія володіє атомною зброєю стримування. Саме приховане протистояння Китаю та США наразі дозволяє Януковичу балансувати, залучаючи ресурси Китаю для того, щоби поправити своє економічне підґрунтя. Щоправда, як слушно зазначив політолог, це роман нерівноправних партнерів: «Китай грає далекосяжну гру, тоді як режим Януковича просто латає сьогоднішні діри у бюджеті України».

•

У чім сила, «большой брат»? У слабкості

Хрещений батько новітньої геополітики легендарний Бжезінський у новій книжці «Америка і криза світової влади» відчуває неминучу марґіналізацію світу зі «старими» центрами в ЄС і США. На думку Бжезінського, лад нинішнього світу тримається не лише на силі, а й на… слабкості. Доля рівноваги залежить від країн, що перебувають у загрозливому становищі, адже «якщо вони регресують, то розвалиться вся світобудова». У переліку й Україна. Як слушно зазначив Возняк, слабкі, але важливі країни підпадатимуть під впливи інших держав. Зрештою, про це попереджає й Бжезінський: «Шанси, що

Київ добровільно здасться Москві, зменшуються з плином часу, проте тиск нетерплячої Росії та байдужість Заходу можуть спровокувати конфлікт на самісінькому краю Європейського Союзу». Тож заплющити очі на поглинання України Росією «світовий обком» може через побоювання не так сили Росії, як її слабкості. Як не парадоксально, на віднову СРСР можуть піти заради підсилення Росії коштом України і у процесі стримування Китаю. На думку Тараса Возняка, загроза розвалу Росії страшить усіх. Скажімо, для ЄС важливо, аби на його кордонах не розпочався другий етап розпаду СРСР, що може не минути так мирно, як це було 1991 року. Як зазначив Возняк, «російський потяг якоїсь миті, щоби не зупинитися, потребуватиме українських полінець. І їх можуть туди закинути».

•

Литовський рецепт подолання трьох проблем

Свого часу Литва стартувала у вільному геополітичному плаванні зі значно гіршим, ніж в Україні, потенціалом, натомість зі значно жорсткіше окресленими цілями – ЄС і НАТО. Але це, на думку Єви Гаяускайте, литовського політолога з Каунаського університету Вітаутаса Великого, якраз і є найважливішим. Вона вважає, що зміни світової кон’юнктури не повинні впливати на визнання Україною власної стратегічної мети – долучення до європейських структур. Саме виконавши це «маленьке» домашнє завдання, Литві вдалося забезпечити своє майбутнє – зміцнити власну державність європейськими структурами і підстрахувати

національний бюджет коштом європейського. Професор Інституту політичних наук і міжнародних відносин Вільнюського університету, колишній радник прем’єр-міністра Литви Міндаугас Юркінас зазначив, що плоди тернистого шляху до ЄС таки вартують витрачених зусиль. Найважливіше, аби цього були свідомі не лише політики, а й пересічні громадяни. «Членство Литви в ЄС варто осмислювати на прикладі склянки, яку можна бачити напівпорожньою, а можна й напівповною, – наголосив колишній радник прем’єр-міністра. – На шляху до інтеграції в ЄС ми мали і злети, і падіння». У Литві ця трансформація відбувалася непросто – від авторитаризму до демократії і ринкової економіки. «Спочатку ми вважали, що зміна влади на демократичну позитивно вплине і на добробут (за прикладом країн ЄС), але рівень життя в країні впав радикально. Потрібне чітке розуміння, що демократія не означає чіткого переходу до фінансового благополуччя», – зазначив Міндаугас Юркінас. Водночас найважливіше, аби за демократію люди були готові свідомо боротись, а політики розуміли, що «політичний процес не закінчується на виборах цього року і слід брати участь і в наступних. Шлях демократії у тому, що ви завжди можете змінити людей, котрі перебувають при владі». Литві, крім переживання «економічного холодного душу», довелося долати й певні геополітичні комплекси, пов’язані з хибним розумінням незалежності. Адже правдивий суверенітет передбачає не лише незалежність «від когось», а й посилення «кимось». «Я часто ставив собі питання, чому в Центральній і Східній Європі прагнули будь-що приєднатися до ЄС. Якщо говорити жартома, відповідь коротка: Росія. Є жарт, що балтійські держави мають лише три проблеми: перша – це Росія, друга – також Росія. Ага, ми забули третю – Росію», – пожартував литовський політолог. Відтак Литва обрала ЄС, незважаючи на традиційні побоювання – мовляв, невже ми виборювали незалежність, аби передати її якимось брюссельським бюрократам. Литовські політологи делікатно натякнули, що певні амбіції можуть лише стати перепоною на шляху до рятівного брюссельського маяка. «Литву можна прирівняти до гравців команди, котрі нехай і не входять до першої п’ятірки, і навіть не до другої, – але все одно є у складі команди. Ми добре розуміємо нашого “тренера”, і хоча не можемо змінити суть гри, але тактика можлива», – зазначив Міндаугас Юркінас. За його словами, стратегія ж зводиться до трьох стовпів: євроатлантичної інтеграції,

енергобезпеки і відносин з Росією. «Якщо в когось з’являється якась четверта тема, то він завжди може її озвучити», – знову жартує литовець. Зрештою, якщо поглибиться криза в ЄС, Литва вже має «запасний аеродром» – балтійську інтеграцію не лише з колишніми радянськими республіками, а й у північному, скандинавському напрямі. Зрештою, цього вектора Литва ніколи не відпускала. Можна припустити: якщо геополітичні шторми зметуть лукавого білоруського бацьку, то північний коридор може привідкритись і для України.

•

Сухий залишок для оптимізму

Щоправда, шанси для відновлення поважних розмов про балто-чорноморську єдність лишаються примарними. Реальна геополітика полягає не лише у кресленні стрілочок на політичних мапах світу, а й в урахуванні стану справ. Вони, на думку литовського дослідника доктора політології Гєдрюса Квікліса з Університету Віта­утаса Великого, доволі невтішні. Колишнє тісне стратегічне партнерство змінив рух за інерцією, темп його згас. Литовський політолог звернув увагу на речі хоча й банальні, але саме вони є критеріями для оцінки. «Ви кілька разів змінювали Конституцію, міняли систему виборів», – зазначив пан Квікліс. І хоча поштовхом, на думку дослідника, стала Помаранчева революція, «але одразу почалися суперечності між Ющенком і Тимошенко. Це було пов’язано з корупційними угрупованнями всередині країни, і власні амбіції стали важливішими від загальних інтересів країни». Водночас, на думку пана Квікліса, з Януковичем також не все так однозначно – він досі не долучився до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. «Це стало ляпасом Кремлю, бо Київ дав зрозуміти, що не буде триматися політики, потрібної Росії», – зазначив політолог. Щоправда, цього замало для руху на Захід, бо в Україні не гарантують свободу ЗМІ і прав людини, перешкоджає і справа Тимо­ шенко. І основні висновки буде зроблено буквально за кілька тижнів, після парламентських виборів. І от якщо Європа остаточно відвернеться від України, то Києву доведеться рятуватися, повертаючи «призабуті» шляхи, один із котрих лежав через Литву і Польщу. Адже, як нагадав пан Квікліс, саме президенти Адамкус і Кваснєвський долучилися до того, аби конфлікт під час Помаранчевої революції обійшовся без кровопролиття. І не можна відкидати, що ці країни зможуть знову відіграти свою стратегічну роль.

тема 09

Заплати, щоби працювати Попри порушену кримінальну справу, львівська фірма, на яку скаржаться заробітчани, продовжує працювати

Роман Білан

«Ч

и не бажаєте отримати роботу за кордоном? Є вакансії у більшості європейських країн. Робота нелегка, руки доведеться забруднити, проте й зарплата відповідна – 1500 євро на місяць. Плюс непогані переваги: річна робоча віза, офіційне працевлаштування у чужій країні, проживання за рахунок роботодавця (не в казармах, а в цілком нормальному, за європейськими стандартами, помешканні). А головне – якщо за кордоном нічого не вдасться, то гроші, які ви заплатите за послуги, вам обов’язково повернуть».

Однак ця пропозиція, як з’ясував ZIK, – чергова афера. На фірму, котра працює у Львові і пропонує праце­ влаштування за кордоном, до міліції вже надійшло кількадесят скарг від потерпілих. Попри порушену кримінальну справу, вона не припинила своєї діяльності, а й далі відправляє заробітчан за кордон.

•

«Працюю за їжу»

У редакцію ZIKу звернулася жінка, котра залишилася в Україні з маленьким сином. Її чоловік поїхав на заробітки саме за цією привабливою пропозицією. Молода мама ледве наважилася розповісти історію, як львівська фірма Brugge club («Брюгге клаб») начебто обманула її чоловіка, пропонуючи роботу за кордоном. Через жахливі подробиці цього «працевлаштування», які вона повідала журналістам, жінка (назвемо її Іриною) боїться, що дирекція фірми

помститься їй чи дитині. А тому навідріз заборонила називати її справжнє ім’я. «Він працював на будівництві лише за їжу. Їх годували раз на добу, в обід. За роботу не платили», – починає вона. Жінка переконує: робота, на якій змусили працювати її чоловіка, зовсім не та, про яку він домовлявся: «Послуги цієї фірми обійшлися нашій сім’ї у 750 євро. У липні він поїхав з України. У Брюсселі його зустрів чоловік, який мав забрати і влаштувати на роботу на ферму. Він сказав: «Давайте ще по 400 євро, бо мені ніхто не казав, що ви маєте приїхати, мене ніхто не попереджав». Замість ферми його відправили працювати на будівництво. Умови праці нестерпні, у людей там нема права ні на перекур, ні на перерву». За словами Ірини, її чоловіка примусили жити ледь не в сараї. Проте покинути каторгу і повернутися додому він не може. Гроші, які сім’я позичила на поїздку, треба віддати якнайшвидше. Щоби відробити величезний борг, чоловік утік із першого місця праці і тепер поневіряється чужою країною у пошуках бодай якогось заробітку. Тим часом в Україні дружина і маленький син ледь зводять кінці з кінцями.

•

Свій серед чужих

Журналіст ZIKу ризикнув і влаштувався на роботу у фірму Brugge club. Там першого ж робочого дня він став свідком скандалу. Група заробітчан опинилася по той бік кордону без грошей і без роботи. Людина, яка поводилася як керівник фірми, – Катерина Гороховська (як пізніше з’ясував ZIK, офіційно керівником є В’ячеслав Гороховський, а єдиним засновником – Катерина Гороховська), на весь офіс у телефонну слухавку

переконувала горе-заробітчан, що її саму підставили. Мовляв, у всьому винні її закордонні партнери – це вони не дотримали обіцянки і зіпсували ділову репутацію фірми. Того ж дня журналіст «вийшов» на колишнього працівника цієї організації. Олег (ім’я змінене) дуже сумнівається у чесності фірми: «Вони знають, куди і на що відправляють людей. І не бояться скандалів. Продумано до слова контракти,

(засновниці фірми. – ZIK) то знову зійде з рук».

•

Договір без строків виконання

ZIKу вдалося роздивитися зразок договору, який у Brugge club пропонують підписувати клієнтам. Уявіть, у ньому немає жодного слова про працевлаштування! Як пояснює адвокат Олег Мицик, у таких справах це, виявляється, доволі поши-

““

терміну, до якого фірма має влаштувати їх на роботу. Олег Мицик пояснює: відсутність чітких строків у договорі є найбільшою проблемою: «Цей договір є фактично безстроковим. Якщо працевлаштування не відбулося протягом місяця, двох, чотирьох, а інше там не прописано, то громадянин і не може запитати у надавача послуг про те, чому не виконується договір. Якщо ж громадянин захоче розірвати такий договір, то з його боку це буде формальним невиконанням умов договору».

Колишній працівник Brugge club переконує, що все це не просто • 80 постраждалих, а збіг обставин, а ретельно продумана фірма працює далі і спланована схема заробітку на чуУ відповідь на наш інфоржій біді. маційний запит про діяльність

в які жертви глибоко не вникають. В основному всі “ведуться” на нереально великі зарплати, а також на хорошу неважку роботу та безкоштовне проживання й харчування». Колишній працівник переконує, що все це не просто збіг обставин, а ретельно продумана і спланована схема заробітку на чужій біді: «За час моєї роботи я отримував дзвінки від людей, які поїхали в Бельгію. У них не було ні роботи, ні житла, ні грошей. Люди були покинуті в чужій країні. Вони з обуренням дзвонили на фірму, вимагали, аби їм повернули гроші. Але за час моєї роботи нікому нічого так і не віддали». ...За кілька днів роботи працівники Brugge club почали сприймати журналіста за свого і вже не соромились обговорювати брудні махінації контори у його присутності: «Їх (людей, котрі поїхали на заробітки. – ZIK) покинули посеред вулиці, десь біля вокзалу. Вони не мали ні гривні. І там такі умови, що… Вони там пахають по-чорному. За їжу люди працюють. І їй

рена практика. «Формально організація взяла на себе зобов’язання лише надати інформаційно-консультаційні послуги із влаштування на роботу. Тобто йдеться не про працевлаштування, а про надання послуг. А договір складено так, що будь-які скарги клієнтів можуть призвести до розірвання угоди самою фірмою», – продовжує адвокат. Нам вдалося знайти людей, які взагалі нікуди не поїхали, хоча й заплатили гроші. Анна (ім’я змінено) згадує, з чого все почалося: «На цій фірмі нас зустріли дуже гарно, привітно розказували, багато обіцяли. Казали: якщо не вдасться виїхати, то гроші повернуть без проблем». Приятель Анни віддав фірмі останні гроші: «Я заплатив 650 євро. Якщо обміняти, то це виходило приблизно 6655 гривень. Гроші я дав у той самий день Катерині Гороховській. Це було в червні. Але досі так ніхто нікуди не поїхав». Лише згодом потерпілі зрозуміли, чому. З’ясувалося, що в договорі не вказано

Brugge club міліція повідомила про десятки скарг на цю компанію. «Із 2011 року на фірму Brugge club зареєстровано понад 80 заяв зі скаргами від громадян. Порушено кримінальну справу за фактом шахрайства (ч. 1 ст. 190 ККУ). Триває слідство», – пояснила Світлана Добровольська, речник Головного управління МВС у Львівській області. Однак, судячи з нашого розслідування, 80-ма випадками справа не обмежилася. Постраждалі кажуть, що бояться звертатись у міліцію, бо працівники фірми проводять із ними ненав’язливу «виховну бесіду». «Там працює ще такий В’ячеслав. Не знаю, хто він їй (Катерині Гороховській. – ZIK), можливо, син. Вона мені його представила як директора компанії. То він сказав: якщо я буду багато надзвонювати, то ми взагалі нікуди не поїдемо і, поки живемо в Україні, взагалі не зможемо нікуди виїхати. А у відповідь на те, що я поскаржусь у міліцію та прокуратуру, Катерина Гороховська сказала, що нічого не боїться», – згадує один із клієнтів фірми.

До міліції постраждалий так і не пішов, однак наважився звернутися до суду. Адвокат запевняє: навіть таку, на перший погляд, безнадійну справу можна виграти. «Цей договір можна розірвати з огляду на вимоги закону щодо захисту прав споживачів. Адже документ не рівноправний, закладено умови, які не є паритетними для споживача, і головне, що організація, котра взяла кошти, не має права надавати ці послуги», – каже Олег Мицик. Згідно з даними Міністерства соціальної політики, ТОВ «Брюгге клаб» отримало ліцензію на працевлаштування за кордоном лише у вересні цього року. Відтак до цього часу мало право надавати лише консультаційні послуги. За словами засновника фірми Катерини Гороховської, до якої ZIK звернувся за поясненнями, саме такий вид діяльності був прописаний у їхньому свідоцтві про реєстрацію донедавна. Окрім того, у бідах заробітчан у Бельгії Гороховська звинувачує свого знайомого Ара Варданяна. Мовляв, не її фірма, а саме цей чоловік обіцяв влаштувати людей на роботу за кордоном. А до її фірми які запитання? Вона ж надавала інформаційні послуги, а не працевлаштовувала. І про це чітко вказано в договорі, який люди читали, перш ніж підписати. На камеру засновниця фірми обіцяє журналістам: якщо приведемо до неї постраждалих, гроші поверне. Але тільки тим, кому не надала послуг, прописаних в угоді. Тобто – лише інформації... За матеріалами проекту «НА!РОБОТУ». Дивіться незабаром на телеканалі ZIK, чи повернуть гроші обдуреним заробітчанам.

№40 11 жовтня 2012 року

10 передвиборна агітація

Аби уникнути помилок попереднього досвіду демократичних сил, ВО «Свобода» відмовляється у майбутньому парламенті від будь-яких кадрових амбіцій, заявив Юрій Михальчишин. Він вважає, що влада на цих виборах змушена вдаватися до тактики троянського коня і бореться проти опозиції з особливим цинізмом та без будь-якої етики.

Підкуп і чорний піар – Якого сценарію варто очікувати на цих виборах? Уже зрозуміло, що вони будуть брудними, але чи можуть закінчитися якимись великими збуреннями?

– Брудні, нечесні і заздалегідь непрозорі вибори є аксіомою для такої держави, як Україна, що розвивалася за сценарієм побудови псевдодемократії, псевдоринкової економіки та псевдогромадянського суспільства. З іншого боку, якщо говорити про реальні настрої людей, то частина наших краян готова до участі у протестних акціях, хоча, звичайно, в загальному відчутний брак довіри до політики як такої.

– Зараз бачимо, в яких масштабах відбувається підкуп виборців. Також помітно, що багато людей готові це приймати, погоджуються на подачки від кандидатів. Як вважаєте, чому так відбувається?

– Думаю, це зумовлено якимось особливим прагматизмом галицького виборця. Галицький виборець дуже скептично ставиться загалом до грошовитих кандидатів, часто готовий приймати від них певну допомогу, але при цьому залишається при своїй політичній позиції. Іншими словами, дуже часто галичани готові використовувати будь-які можливості для того, аби вийти зі скрутного матеріального становища. Але це не означає, що вони готові продати свій голос. І той, факт, звісно, не враховують у штабах заможних олігархічних кандидатів.

– Ви особисто не шкодуєте, що пішли на 118-й округ і тепер мусите конкурувати з Богданом Дубневичем?

– Насправді ця боротьба є дуже знаковою у масштабах Львівської області, адже ми маємо можливість напряму довести, що ідеї здатні перемагати гроші, що є щось важливіше, ніж кілограм гречки, і що сильні духом можуть перемагати сильних капіталом. Це протистояння у 118-му виборчому окрузі є одним із найбільш запеклих і принципових загалом у протистоянні опозиції та влади. Адже ми знаємо, що Партія регіонів через провал своєї політики не може виставляти кандидатів, які напряму з нею пов’язані. Тому вона змушена вдаватися до тактики троянського коня: висувати формально незалежного кандидата, який, використовуючи великі фінансові ресурси, підтримку обласної та районної адміністрацій, маючи у розпорядженні масмедіа, намагається подати себе галичанам як своєрідну третю силу. На практиці це, звичайно, дуже легко спростовується – і наші краяни це добре відчувають. Таке протистояння знакове ще й тим, що тут маємо справу

з представником криміналітету, хоча й колишнім, який при цьому ще й намагається подати себе як опозиціонера, захисника традиційних галицьких християнських цінностей. Ось цей особливий цинізм і відсутність будь-якої етики та моралі і спонукає мене до надзвичайно принципового протистояння.

– Нещодавно Ви заявляли, що найбільш активно чорний піар використовують саме у двох округах – у вашому 118му та у 115-му. Про що саме йдеться?

– З’являються друковані матеріали, які мають на меті зганьбити і дискредитувати лідерів симпатій мешканців. Зокрема, було випущено фальшиву газету під назвою «Наша Батьківщина», яка не має жодного стосунку до ВО «Батьківщина». Там розмістили наклепницькі матеріали про мене, мою політичну діяльність, ідеологію українського націоналізму, а також вигадані наклепницькі відомості про мою родину, щоби дискредитувати мене в очах виборця. Якщо говорити про 115-й виборчий округ, то я бачив абсолютно дикі листівки, в яких виливали бруд на родичів і неповнолітніх дітей Дмитра Добродомова. Це цілком поза межами людської моралі й елементарної етики. Але ці відомості, на жаль, поширюють у друкованому вигляді і хтось вважає, що це інструмент виборчої боротьби. Насправді виборча кампанія повинна передбачати змагання передвиборних програм, концепцій розвитку регіону, боротьби за соціальні та національні права українців. Натомість, як бачимо, через брак упевненості у своїх силах, через паніку з приводу об’єктивних результатів соціології серед політтехнологів окремих кандидатів зароджуються такі думки, які спонукають їх до бездумного використання наклепу, фальшивок і провокацій.

Янукович не тягне на диктатора – За вашими партійними підрахунками, скільки загалом «Свобода» очікує отримати мандатів у новому парламенті?

– Якщо брати середні показники, то проходження партією 5% бар’єру автоматично дає «Свободі» фракцію десь у 18-20 депутатів. Ще 10 депутатів розраховуємо провести до парламенту за мажоритарними округами.

– Яка ймовірність, що таки буде сформовано демократичну опозиційну більшість? У якому форматі вона може бути?

– Коли ми розпочинали виборчу кампанію, виходили з того, що метою є утворення парламентської більшості, а не просто проведення фракції у парламент і подальше перебування в опозиції. Відтак, за нашими розрахунками, до опозиційної більшості повинні увійти ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Фронт змін» і потенційно хотілося б бачити там депутатів від партії «УДАР» для того, аби ця більшість була твердою, проукраїнською і, головне, стабільною, щоби вона мала чітку перевагу над Партією регіонів.

– Якщо опозиція матиме більшість у парламенті, яким буде алгоритм її дій?

«Свобода» заздалегідь відмовляється від посад – Насамперед це прискорене обрання керівництва Верховної Ради. Ми маємо намір вкластися у тиждень, максимум два, для того, аби сформувати керівництво парламенту і вийти на узгоджену кандидатуру прем’єр-міністра. Після цього – прийняття закону про порядок імпічменту президента і початок реалізації цієї процедури. А далі треба ухвалити пакет невідкладних законів щодо одіозних, найбільш антиукраїнських і антисоціальних ініціатив теперішньої влади. Ці кроки ми повинні реалізувати буквально до кінця грудня 2012 року.

– Чи вистачить опозиції для цього більшості у 226 голосів?

– Для кожної із зазначених ініціатив фактично достатньо простої парламентської більшості, якщо не буде вето президента. Якщо ж президент піде на конфронтацію з парламентом і ветує ці законопроекти, тоді він обере курс на дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Не впевнений, що Янукович зараз, під загрозою дипломатичної ізоляції та можливих санкцій із боку США, здатен піти аж на такий рішучий крок. Врешті-решт, аби бути диктатором, треба мати певні особистісні, психологічні й ідеоло-

гічні передумови для цього. Поки що, крім певних амбіцій і бажання концентрувати владу, я не бачу у Віктора Януковича передумов до формування диктаторської особистості.

У парламенті не буду надміру епатувати

– Ви сказали про обрання опозицією керівництва парламенту й уряду. Чи тривають уже зараз переговори про кандидатури? Бо, як ми знаємо, найбільші проблеми починаються тоді, коли треба вирішувати, хто буде головний.

– Якраз для того, аби уникнути помилок попереднього досвіду демократичних сил, сьогодні «Свобода» чітко декларує, що відмовляється від будь-яких кадрових амбіцій. Наші союзники отримали чіткий сигнал стосовно того, що ми готові підтримувати їхні ініціативи, не висуваючи власних кандидатур, щоби наші власні вузькопартійні інтереси не шкодили загальнонаціональному принципу згоди і максимальної консолідації зусиль.

– На яку тоді роль Ви розраховуєте у парламенті?

– Це буде, по-перше, цементуючий фактор і фактор дисципліни, необхідний у парламенті для того, аби унеможливити перебігання депутатів з опозиційної фракції у гіпотетичну пропрезидентську. Я вважаю, що наша ідеологічна принциповість зумовить дуже серйозний поворот парламентських дискусій від теперішнього приземленого рівня до справді принципових, концептуальних і стратегічних проблем розвитку держави.

– Ви і ваша соратниця Ірина Фаріон відомі гострими націоналістичними заявами. У майбутньому парламенті плануєте займати таку ж нішу, робитимете такі ж резонансні заяви?

– Насправді дуже часто доводиться чути, що ті речі, які лунають від мене, від Ірини Фаріон, є надто радикальними. Хотілося б не погодитися, адже «радикальний» з латинської мови означає всьогона-всього «докорінний». Так, і я, і Ірина Фаріон виступаємо за докорінні зміни в політиці, економіці, в культурно-духовній сфері. Можливо, інколи наша риторика дійсно має дещо гострий і проблемний характер. Але це не тому,

Розміщено відповідно до вимог статей 68, 71, 73 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та оплачено за рахунок коштів виборчого фонду партії або кандидата №40 11 жовтня 2012 року

що ми прагнемо здобути якусь дешеву популярність, привернути увагу чи навмисно вивести когось із рівноваги. Річ у тім, що наша риторика і дії є віддзеркаленням нашого внутрішнього стану. Ми дійсно дуже загострено відчуваємо ту загрозу, яка нависла над Україною. Можливо, і справді декому не дуже подобається те, що говорить Ірина Фаріон чи Юрій Михальчишин. Але ми насправді є такими. Тобто це не маска, не якась гра чи політтехнологія. Тому я можу сказати, що залишуся таким, яким я є, хоча, звичайно, не маю наміру надмірно епатувати громадськість чи загострювати політичну ситуацію якимись риторичними засобами. Зараз це не є на часі. Але, з іншого боку, хотілося б наголосити, що не маю наміру змінювати свій стиль політичної роботи, адже саме таким я сформувався і саме таким мене зробила теперішня політична ситуація. Коли вона буде змінюватися, можливо, справді відпаде потреба у таких різких, фундаментальних і дещо загострених формах політичної боротьби. Розмовляв Іван Тимчук

споживач 11

Євгена Слободянюк

В

лаштувати дитину в хороший державний садок важче, ніж вступити до інституту. Та й перебування малюка у приватному закладі обійдеться дорожче, ніж платне

навчання на престижному факультеті львівського університету. ZIK зібрав інформацію про всі дошкільні навчальні заклади Львова: державні, приватні, державні з угодою про щомісячну плату та неофіційні, так званого квартирного типу, аби полегшити вибір батькам.

Державні садочки

У

Львові працюють 94 дошкільні навчальні заклади. Загальна кількість місць у них – понад 14 тисяч. Але ні для кого не таємниця, що цього недостатньо. Матері записують своїх діток у черги, коли ті ще перебувають в утробі, а черги за списками доходять тоді, коли дитині вже час до школи.

– Садочків не вистачає – і це доволі серйозна проблема. Дошкільною освітою охоплено лише 67% дітей. Впродовж минулих років намагалися якось вирішити цю проблему – відкривали додаткові групи та вивільняли приміщення від оренди. Та все ж таки цього недостатньо, щоби поспіти за зростанням відсотка народжуваності, яке відбулося за минулі шість років, – каже в. о. керівника управління освіти міста Львова Галина Слічна. В управлінні освіти ЛМР кажуть, що у дошкільному навчальному закладі не повинні вести черги дітей, оскільки це суперечить «Інструкції про ділову документацію в дошкільному навчальному закладі». Керівник садочка має вести лише журнал звернень громадян, де реєструють заяви з проханням влаштувати дитину у дошкільний навчальний заклад. Дитина має право відвідувати садок незалежно від місця проживання. Не потрібно подавати довідку з місця проживання, повідомили в управлінні освіти. Що не говорили б освітяни, та часто при великих чергах у дитсадок першими беруть тих, хто зареєстро-

ваний у районі, до якого належить ДНЗ.

– Адже це логічно насамперед прийняти дитину, яка проживає недалечко від садка, ніж когось, хто мешкає далі. Звісно, так не мало б бути, якби було достатньо місць у закладах, – зазначає Галина Слічна. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дошкільну освіту», у групі для 1-3-річних має бути до 15 діток, у групі для 3-6-річних – до 20 осіб. Часто ж батьки стикаються з тим, що в групу записано до 40 дітей.

– Я детально вивчала цю ситуацію, – каже керівник управління освіти Львова.

– Навіть якщо у списку є 45 дітей, то ніколи стільки не ходить одночасно. Адже відвідування садочків по місту в середньому 65%. У державних садочках годують діток тричі на день. Батькам бажано ознайомитися з нормативами МОЗ України, щоби контролювати дотримання вимог. Отже, їжу мають подавати з інтервалом у три-чотири години. У харчуванні в садках заборонено використовувати оцет, натуральну каву та кавові напої. Є вимоги до поєднання продуктів і страв. Якщо на перше подавали овочевий суп чи борщ, то другою стравою має бути гарнір із круп чи макаронних виробів, а також овочевий салат або овочі. Якщо ж на перше – суп із крупи, то слід подати гарнір з овочів. Перед обідом – свіжі овочі чи соління (моркву, помідор, огірок тощо). Згідно з інструкцією, м’ясні страви для дітей мають готувати чотири рази на тиждень, сирні та рибні – два-три рази.

Напівприватнийнапівдержавний

Н

апівприватний – так серед населення називають державний дошкільний заклад №42, що на вулиці Сміливих, 26. Аби потрапити туди, потрібно закупити матеріалів на приблизно 3 тисячі гривень. І ще щомісяця платити близько 1400 грн. Як повідомили в управлінні освіти, плату за харчування тут беруть відповідно до наказу управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, а всі інші доплати у

ДНЗ здійснюють за згодою батьків при укладанні угоди між ними та громадською організацією «Дитина» про надання додаткових освітніх послуг. Садок має дуже гарне розташування в парковій зоні, а також добре оснащене подвір’я, тож дітки дихають свіжим повітрям. Батьки зазначають, що в садку дуже щільний графік, постійно з дітьми чимось займаються. Заняття відбуваються у спеціально оснащених кабінетах.

На вагу золота Перебування дитини у приватному садочку обійдеться дорожче, ніж платне навчання на престижному факультеті вузу Садки

Плата за місяць (грн) – 21 календарний день

Кількість дітей у групі/ Вступний кількість вихователів внесок, грн

Час роботи, год.

1

Державні

100-250

20-40/2

Різні

09:00-18:00 (інколи є чергові групи з 18-ї до 20 год.)

2 3 4

Приватні

1300-2500

12-20/3

1000-2000

08:00-20:00

Напівприватні

Близько 1400

20/2

Близько 3000

08:00-19:30

Квартирного типу

3000-4000

5-6/3

Нема

08:00-20:00

Приватні садки

В

ідповідно до статистичного звіту, станом на 1 січня 2012 року у м. Львові функціонували чотири приватні ДНЗ. Один із найвідоміших приватних садків – «Ерудитиня», який входить до навчально-виховного комплексу «Ерудит». Подвір’я загороджене, ворота обладнано домофоном. Є невеличкий ігровий майданчик, свіжий ремонт у приміщенні, новенькі меблі. Максимальне наповнен­ ня групи – 12 дітей. Формування групи триває постійно, тому пишете заяву, надаєте медичну довідку – і ведете дитину в садок. Під час укладання договору оплачуєте тисячу гривень. І за кожен місяць, який дитина відвідувала садок, плата становить дві тисячі гривень. Якщо ж малюк хворів і не відвідував садок більш як 12 днів на місяць, то вам повернуть оплату з розрахунку 140 гривень за один день. Якщо ж ви пропустили менш ніж 12 днів, перерахунку не проводитимуть. Найбільшою перевагою закладу «Садочок пани Ганни» є гарно обладнаний майданчик. Там різноманітні гойдалки, доглянуте

подвір’я. Будівля – приміщення колишнього державного садка. Тут не треба платити вступного внеску, зате в перші тижні батькам видають списки, що потрібно купити. У переліку: фарби, олівці, альбоми, настільна дитяча гра, книжечки, розмальовки й інше. Абонентська плата – 750 гривень на місяць. Окрім цього, за кожен відвіданий день батьки платять 80 грн. Разом на-

На ринку «Південний» розташувався найдешевший із львівських приватних садків – «Дивосвіт». Приймають дітей із трирічного віку. Загалом заклад працює з 8-ї до 20 години, але з деякими нюансами. Із 8-ї до 9 години та з 19-ї до 20 години діти перебувають у черговій групі. У зимові місяці ввечері чергової групи немає. Тож фактично графік роботи групи – з 9-ї до 19 год.

““

У садочках не повинні вести черги дітей, оскільки це суперечить «Інструкції про ділову документацію в дошкільному навчальному закладі».

бігає близько 2500 гривень на місяць. «Бебітошка» розташований у приватному будинку. У групі – до 15 малюків. Із дітками працюють троє вихователів і няня. У садочок приймають дітей від двох до шести років. Плата за місяць – 2000 грн, стільки ж треба заплатити реєстраційного внеску. Якщо дитина хворіла і про це батьки надали медичну довідку – від суми оплати віднімають 30% незалежно від того, як довго не було малюка.

Абонентська плата – 900 грн на місяць, окрім цього, вартість харчування – 20 грн на день. Коли ми звернулися в садок, нам повідомили, що наразі є дуже велика черга в молодшу групу, тож сюди потрапити проблематично. Загалом у приватних садках є чотириразове харчування і дуже насичений розклад занять. Та, попри суспільну думку, в жодному з побачених меню ми не знайшли ікри чи парового лосося, хоча їжа справді різноманітніша, ніж у державних закладах.

Садки квартир­ ного типу

Г

алина Слічна зазначає: «Офіційно зареєстрованих садків квартирного типу у Львові нема. Вони, мабуть, реєструються як приватні підприємці і так працюють». Незважаючи на певну нелегальність, «квартирні» садки – найдорожчий варіант із дошкільних закладів. Ціни стартують від 3000 грн на місяць. Зазвичай у таких закладах перебуває п’ятерошестеро дітей (часто різного віку) у групі, за ними доглядають троє вихователів. Такі садки є, наприклад, на Новому Львові та Сихові. Із переваг – гарний ремонт у приміщенні, індивідуальне харчування та багато уваги з боку вихователів. Основний недолік, на який скаржаться батьки, – відсутність гарного озелененого й облаштованого подвір’я. Інколи такі садочки вивозять своїх вихованців на прогулянки у парки мікроавтобусом.

№40 11 жовтня 2012 року

топ-тема 12

Мистецтво продав

Л

ьвів уже всім вуха протуркотів своїм неофіційним статусом культурної

столиці України. Скоро самі повіримо, що так воно і є. Але в культурній столиці все мало б бути на відповідному рівні.

Однак так не є, кажуть львівські галерейники, оцінюючи, зокрема, ситуацію з місцевим артринком.

Що таке арт-ринок і навіщо він нам

А

рт-ринок – це сфера, де твори мистецтва стають об’єктами купівлі-продажу. Ми свою увагу зупинили на живописі. Галереї у цьому сенсі є однією з первинних ланок цього ринку. Як пояснив співвласник галереї «Леміш» Віктор Жмак, вони мали б бути посередником між художниками і покупцями їхніх картин. Водночас галерейник зазначає, що в Україні більше поширені художні салони, такі собі крамнички з живо-

писом. У кращому разі вони займаються ще виставковою діяльністю, а зазвичай – лише продають. Натомість в умовах ефективного арт-ринку галереї є своєрідним «знаком якості», що засвідчує певний мистецький рівень тих чи інших полотен. А власники галерей, окрім продажу, займаються також пошуком нових цікавих талантів чи популяризацією авторів. У Львові галерей не надто багато, тим паче таких, що представляють

сучасне мистецтво, – десь до п’ятнадцяти. Точне число визначити важко, оскільки вони постійно з’являються та зникають. Натомість у Лондоні в середньому діє понад тисячу таких установ. Велика частина їх має короткий період існування. Тому, каже Жмак, престижні аукціони, виставки та міжнародні конкурси рахуються з тими галереями, які пройшли перевірку часом і протрималися на ринку п’ятьдесять років.

Львівські галереї: хто є хто

А

би зрозуміти, з чого живуть львівські галереї, ми навідалися до кількох із них, поспілкувалися з власниками. Зокрема з Олесею Домаразькою («Зелена канапа»), Віктором Жмаком («Леміш»), Юрієм Бойком («Гердан»), Андрієм Кульчицьким («Хаос»), Костянтином Шумським (IconАrt). Отож, у Львові існують галереї кількох типів. Наприклад, дорожезний арт-салон «Художник» у центрі міста працює у форматі виставкипродажу. Ця галерея має стосунок до Спілки художників, пояснив Віктор Жмак. У форматі виставки-продажу діє і галерея «Гердан», що вже 17 рік існує на ринку, а також

донедавна «Хаос», котрий не пережив кризи і припинив своє існування. Є заклади, що акцентують виставкову, а не комерційну діяльність. Це «Дзиґа» і Музей ідей. Але вони радше впливають на формування естетичних смаків, ніж на ринок безпосередньо. Є й такі галереї, що проводять колективні та персональні виставки різних художників, але також у них можна придбати ту чи іншу картину. Цю нішу для себе обрали «Зелена канапа», IconАrt, «Леміш» тощо. За визначенням викладача ЛНАМ, мистецтвознавця Галини Хорунжої, котра спеціалізується на сучасному мистецтві, «Леміш» та

«Хаос» були тими галереями, де можна було придбати не просто сучасне, але актуальне мистецтво, що буває ексцентричним, складним для розуміння. У решті закладів публіці представляють роботи митців, що творять тут і зараз, але у більш класичній манері. Галерея «Гердан», як пояснив її власник Юрій Бойко, працює з вузьким колом іменитих художників. «Зелена канапа», «Леміш» та IconАrt дають також дорогу молодим-талановитим, які себе пробують проявити. Щодо прибутків, то зараз більшість галерей бідують, заледве виходять на нуль чи навіть працюють у мінус.

• Микола Коломієць. Виставка «Нові старі майстри» (фото: LUFA/Петро Задорожний)

Про те, хто купує мистецтво львівських художників, хто його продає і кому це вигідно

Що купують у львівських галереях

О

тже, у галереях Львова на вибір покупця представлено твори сучасного мистецтва. Себто це роботи художників, які працюють у наш час. Мистецтвознавиця Галина Хорунжа каже, що під терміном «сучасне мистецтво» слід розуміти два напрями. Один – це живопис, зроблений більшою чи меншою мірою у класичній манері. Це мистецтво, яке легко зрозуміти. Навіть коли воно абстрактне, у ньому присутня естетика або миловидність. Окремо є актуальне мистецтво. Воно може бути незвичним, викликати осуд і скандальний резонанс. Сюди ще зараховують перформанси, флеш-моби, інсталяції, ленд-арт. На жаль, ці напрями в нас узагалі не розглядають як продукт, у котрий можна вкласти кошти.

№40 11 жовтня 2012 року

Які ж картини купують львів’яни? Із досвіду галерейників, перевагу надають реалістичному живопису. Зазвичай роблять це для оздоби власного дому чи на подарунок. Хоча є й інша категорія – колекціонери чи любителі, котрі можуть віддати останню сорочку за картину, яка їм припала до душі. Але це буває рідко. Галерейники скаржаться, що смаки у нашої публіки переважно невибагливі. «Покупець чомусь завжди вибирає найгірше, просто таки кітч, – сумно стверджує Олеся Домарадзька, власниця “Зеленої канапи”. – Тут є певний дисбаланс. Ті, хто шанують і люблять мистецтво, зазвичай не мають коштів. А ті, хто в наш час при грошах, не дуже це цінують і навіть не дуже розуміють.

Галина Хорунжа каже, що львів’яни більше полюбляють реалізм. Часто не найкращі зразки цього жанру. «Звернемо увагу на

““

портрету. Але це купується і продається». Юрій Бойко, власник галереї «Гердан», за реалізм заступається, але за якісний.

Актуальне мистецтво може бути незвичним, викликати осуд і скандальний резонанс. Сюди ще зараховують перформанси, флеш-моби, інсталяції, ленд-арт. Але ці напрями в нас узагалі не розглядають як продукт, у котрий можна вкласти кошти.

ті портрети, які зазвичай у нас замовляють, купують і «встановлюють» в інтер’єрах. Це викликає суттєві застереження. Навіть такий банальний приклад, що малювати людину з фотографії недопустимо, адже в такий спосіб не створиш її психологічного

Каже, що це ті речі, які візуально доступні всім. Як приклад наводить карпатський пейзаж, який є в нього у галереї. Пояснює, що така картина не містить відкриттів чи новаторства, але зроблена професійно. Таке полотно принаймні не є нікому вороже. Вважає, що

немає нічого поганого в тому, що люди купують реалістичне мистецтво. Радить купувати хороший реалізм, за умови, коли в художника добре поставлена школа. Це, до слова, велика рідкість. «Чому це купують?! – риторично запитує він. – З однієї простої причини – тому що хочеться щось комусь подарувати, а людина на модерну роботу подивиться і скаже: «У мене дитина в другому класі лівою ногою таке намалює!» Бойко каже, що модерні речі у Львові взагалі не купують. Скаржиться також і на столичний несмак. Мовляв, там модерн купують, але винятково для того, щоби «попонтуватися» на якихось аукціонах. «Київські галереї у багатьох випадках очолюють жін-

ки багатіїв, яким чоловіки купили галерею, аби “дурне в голову не лізло”, – переконаний він. – І в тих галереях можуть продавати казна-що, але його куплятимуть за великі суми, бо це середовище друзів, які одне одному в такий спосіб виказують свою прихильність». Дуже негативно галерейники та художники говорять про львівський «Вернісаж». Подружжя Жмаків, що зараз творять галерею «Леміш», раніше жило в Росії, а коли повернулися в Україну, то давали на «Вернісаж» свої роботи. Тільки націнки там часом сягали до 100%. Часто поруч стояли вартісні речі і втілення світового несмаку. Тож усе менше художників наважуються нести туди свої роботи, адже хвилюються за свою репутацію.

топ-тема 13

вати мистецтво Як обрати твір мистецтва

– ніколи не підбирайте картину до шпалер – це ознака кричущого несмаку; – шукайте унікальне – плагіат чи тиражовані роботи знеціняться з часом; – радьтеся з фахівцями; – не бійтеся оголеної натури; – ніколи не судіть картину за ціною, це суб’єктивний фактор; – орієнтиром може бути участь у статусних міжнародних конкурсах і проектах (Gaude Polonia, польське бієнале «Екслібріс», український конкурс МУХи); – оберіть стиль, який вам найбільше імпонує: імпресіоністи, постімпресіоністи, актуальне мистецтво чи будь-який інший стиль; – ходіть на виставки, гортайте каталоги – тоді вам важче буде втулити щось вторинне і другорядне, адже помітите, що таке вже було.

Як формується ціна на картини

Ч

и свідчить ціна картини про її мистецький рівень? Той же Бойко розповідає кумедну історію: «Якось до мене прийшли знайомі, аби вибрати подарунок. Одній відомій людині виповнилося 60 років. Кажуть: “У тебе нема чогось такого тисячі на три гривень?” У мене якраз професора Богдана Пікулицького (знаменитий графік!) був диптих на музичну тематику. І коштував він 3200 грн. Кажу – дайте мені ще 200 гривень на каву – і на тому зійдемося. Вони мені: “Добре, подумаємо”. І пішли в іншу галерею. Я потім питаю, чи щось купили. Вони мені розказують – і виходить анекдот! Колись до Львова приїжджав художник з Канади – Лопата. Жив у мене, бо я йому виставку робив у Національному музеї. І привіз зі собою штук 200 репродукцій якоїсь своєї картинки. І на кожній, відповідно, нумерація: 156, 157… То в тій галереї їм умудрилися

це продати десь за 2,5 тисячі гривень!». Водночас мусимо визнати: мистецтво завжди коштувало дуже дорого. Не варто дивуватися, коли невелика робота коштуватиме щонайменше 500-600 грн. Проте воно в рази дешевше за російське, не кажучи про західноєвропейське. Але ціноутворення на живопис у Львові, як і в Україні загалом, – процес дикий і дивний. Співвласник галереї «Леміш» Віктор Жмак каже, що художники старшого покоління піднімали ціни на свої роботи поступово, відповідно до росту авторитету. Натомість зараз молоді автори одразу просять по $300-400 за роботу. Загалом ціни на роботи у Львові більше залежать від платоспроможності покупця. Про це говорила Олеся Домарадзька, те саме підтвердили й інші галерейники. У середньому власники намагаються відбирати роботи, які не переви-

щували б за ціною 3000 грн. На ціну впливає також унікальність роботи, іменитість та популярність художника, а також те, як часто та за які гроші його купують. Галереї роблять свою націнку на твори художників. Власник «Хао­са» Андрій Кульчицький розповів, що для повноцінної діяльності галереї ця націнка має дорівнювати 30-50%. Олеся Домаразька із «Зеленої канапи» теж озвучила такі відсотки. У галереї «Леміш» планують ставити 20% націнки. У IconАrtі, яка спеціалізується на сакральному мистецтві, націнка може сягати 30%. Але власник Костянтин Шумський наполягає, що ціни на картини в галереї та у майстерні художника мають бути однакові. Тут частину коштів художник віддає галереї за послуги із промоції. У «Гердані» власник бере «зверху» 100-200 грн, бо може собі дозволити не робити націнки.

Що підірвало арт-ринок Львова

Н

айбільшого удару по мистецькому бізнесу Львова завдала криза 2008 року. Власниця «Зеленої канапи» Олеся Домарадзька підтверджує: що далі, то менше купують дорогі твори мистецтва. «Ситуація в нашій країні не сприяє збагаченню середнього класу, який був нашим покупцем, – каже вона. – Дорогі речі переважно купують українці з діаспори або ж росіяни». Натомість власник галереї «Гердан» Юрій Бойко каже, що він принципово ігнорує туристів і продає картини винятково місцевим мешканцям. Знову ж таки, завдяки тому, що він має стале коло покупців. «Переважно мої клієнти – це так званий серед-

ній клас. Мої ровесники, які до чогось доробилися, мають бізнеси, – пояснює Бойко. – Як ідуть до когось на імпрезу, то кілька осіб скидаються і купують подарунок». Галерейник каже, що під час кризи йому вдалося втриматись завдяки давній співпраці з художниками, які знизили ціни, часом наполовину. А от Андрій Кульчицький свою галерею «Хаос» закрив. За його словами, фактично до цього доклалися самі митці, частина з яких у період кризи замість знизити, навпаки, підвищували ціни. На думку опитаних фахівців, не лише фінансова криза стала причиною зменшення попиту на тво-

ри мистецтва. Існує низка об’єктивних факторів. «Ще п’ять років тому в Україні був “беспредєл”, купа дурних грошей. Тепер трохи інакше, але все одно досі, наприклад, у Києві, сидить хтось на державних грошових потоках, йому приносять якусь там стару картинку, він відкриває шухлядку, бере 20 тисяч – і купує. Це просто, адже він тих грошей не заробив, а взяв. А от у тій самій Польщі, де ще десять років тому були фантастичні ціни на мистецтво, тепер інакше. Коли поляки вступили в ЄС, ті ціни одразу впали на 40-50%. Тому що людям довелося платити за картини заробленими грішми, адже в ЄС не можна красти так, як у нас», – розповідає Бойко.

Іконопис – поза конкуренцією

М

истецтвознавець Лев Скоп, котрий спеціалізується на українському іконописі, каже, що арт-ринку іконопису у нас також нема. «Те, що в нас назива­ють іконописом, – це кон’юнк­ тура, – стверджує Скоп.

– Коли йдеться про іконописні твори, які справді є мистецтвом, то здебільшого вони не знаходять покупця. У нас купують репродукції, календарики, зазвичай щось візантійське. Мистецтвознавець розповідає, що у давнину іконописець мав добру підготовку. Майбутніх малярів ікон малими віддавали вчитися

у майстерню. «Майбутній іконописець досконало знав Святе Письмо, богослов’я, ще й екзамени мусив здавати. Така ситуація зберігалася ще до початку XX століття, це було нормою. Радянська влада вщент знищила цю традицію. Тому зараз маємо дуже низький рівень у цьому напрямі мистецтва». Попри складнощі з майстрами, Костянтин Шумський вирішив таки відкрити спеціалізовану галерею у місті – IconАrt. Каже, що закінчив удома ремонт, захотів купити ікони і зрозумів, що нема де. Тоді зародилася ідея створити галерею.

2010 року Шумський був переконаний, що проект має всі шанси стати успішним хоча б з огляду на відсутність серйозної конкуренції. Зараз він вважає, що зробив правильно ставку. Попри те, що проект стартував у період кризи, поступово галереї вдалося вийти на самоокупність. Вона ще не прибуткова, але їй вдається закумулювати кошти на поточні потреби. Тут часто щось купують люди з-поза Львова (Київ, Донецьк, Харків), туристи, частково самі львів’яни. Є роботи по 200 гривень (ікони на камені), а є й у десятки разів дорожчі.

часу «наштампував» однотипних портретів Данила Галицького. Водночас його хвалять як основоположника цілої школи живопису і доброго педагога. Сипняку закидають, що свого часу він малював лише волів, бо ці роботи добре продавалися. Навіть щодо Медвідя нема однозначних оцінок. Крім того, є ще й такий феномен, що львівські митці, невідомі і непродавані у Львові, у Києві чи за кордоном стають дуже успішними. Це стосується Сергія Гая, Володимира Костирка. Знову ж таки, це пояснюють низькою платоспроможністю нашої публіки і її консервативними смаками. Самі художники кажуть, що галереї, попри їх нечисленність,

є добрим способом знайти свого покупця. Наприклад, Іван Драган (два роки тому закінчив Львівську національну академію мистецтв) розповідає, що спеціально не шукав клієнтів. Брав участь у виставках, залишав картини у галереях і таким чином навколо його творчості сформувалося коло поціновувачів. Те саме розповіла художниця Тетяна Думан. Вона також зазначила, що у Польщі, куди їздила на мистецькі ярмарки, ціни вищі і охочих придбати роботи не бракує. Натомість у нас люди хочуть, аби роботи коштували дешево, а виглядали «богато», хай би це був і несмак. Зокрема це стосується іконопису. Підготувала Василина Думан

Гроші за ім’я

М

и спробували укласти рейтинг найдорожчих художників Львова, проте зіштовхнулись із відсутністю об’єктивних критеріїв. Навіть галерейники, які знають, «хто скільки коштує», не готові до такого рангування. Серед найдорожчих львівських художників було названо такі імена: Борис Буряк, Михайло Демцю, Петро Сипняк, Любомир Медвідь, Сергій Гай, Ігор Янович, Віктор Москалюк, Василь Бажай та низка інших. Але одночасно наголошують, що «найдорожчі» не означає «найдостойніші». В один ряд їх ставити категорично відмовляються. Наприклад, Буряку закидають, що він свого

№40 11 жовтня 2012 року

фоторепортаж 14

Вуличне мистецтво: час на власне свято Текст і фото: Роман Балук

В

уличні митці створюють унікальну атмосферу міста. Вони вже давно стали яскравою візитівкою Львова. Вони – професіонали й аматори, сміливі й незалежні. Зазвичай розкидані містом. Однак 7 жовтня вони вперше зібралися разом, аби показати: вуличне мистецтво Львова досягло такого масштабу, щоби мати власне свято.

Lviv Street Art – фестиваль, що об’єднав вуличних музикантів, майстрів графіті та hand-made-прикрас, акторів, фокусників, поетів, вуличних художників та інших. «Ми починали все з нуля, – розповідає організатор Уляна Середич. – Контактів вуличних музикантів ніхто не має. Вони завжди ніби осторонь офіційних заходів. Тому ми гуляли центром міста, підходили до кожного, знайомились, обмінювалися контактами, щоби згодом зібрати їх в одному місці в один час». Чи не найяскравішими представниками стріт-арту

були хлопці, котрі дві години крутилися біля 12-метрового щита з балонами фарби в руках. Результат – повноколірний малюнок, що прикрасить стіну спортзалу Винниківської школи-інтернату. А зовсім поруч за невеликим столиком зібралася редакція вуличних журналів – «зінів». Zine (від англійського magazine) – журнал, який роблять з одного спеціально складеного аркуша паперу А4. Дівчата зібралися 20 хвилин тому, а вже закінчують номер! «Ми дізналися про зіни під час молодіжного обміну за кордом. Їх дуже просто робити звичайною ручкою і тиражувати на ксероксі. А ще це надзвичайно цікавий спосіб ділитися інформацією», – розповіла символічний головний редактор Оксана Савчук. Гарного настрою додавали також постійні виступи музичних гуртів у вуличному форматі. Серед них «Ретророк», «Соло дощів», Cherry band, «Лурдес» та інші. Навіть погана погода не завадила сміливим вуличним митцям дарувати публіці радість. Кажуть, настільки звикли до львівських вулиць, що дощ їх не лякає.

• Етногурт Cherry band заводив публіку виконанням швидких пісень під бандури

• Ці два вуличні веселуни навіть людське обличчя з повітряних кульок

можуть змайструвати

• Смілива поетка Анна Агаджанова читала свої вірші під супровід тамтама

• Вуличні актори розважали публіку танцями на ходулях навіть під дощем

• Дерев’яний макет львівської вулиці допомагав учасникам розслабитись і приваблював гостей №40 11 жовтня 2012 року

• Подивитися на веселий виступ спритного вуличного мага зібралося найбільше глядачів

• Під час роботи майстри вуличного малюнка зізналися, що зазвичай пишуть сумні графіті, але для дітей зробили виняток

життя на людях 15

Батенко судиться з журналістами

К

андидат у народні депутати Тарас Батенко звернувся до Галицького районного суду міста Львова з позовом до інтернет-видання «Варіанти». Політик вимагає спростувати нібито неправдиву інформацію про його благодійність і сплатити йому 50 тисяч гривень «як компенсацію за завдану моральну шкоду та витрати на оплату судового збору й інші витрати». Невдоволення кандидата викликала стаття «Благодійність державним коштом», у якій автор ставить питання, звідки у Тараса Батенка кошти на благодійність, якщо він задекларував 2011 року 313 тис. грн сукупного доходу і 160 тис. грн на рахунках у банку. У матеріалі йдеться також про діяльність Благодійного фонду Тараса Батенка, який купує «дорогі подарунки, ремонтує школи, лікарні та будує церкви». Окрім того, видання поставило під сумнів «опозиційність» кандидата – мовляв, про яку опозицію може йтися, якщо Батенко займає високу посаду (директора) державної

компанії «Магістральні нафтопроводи “Дружба”» ПАТ «Укртранснафта», власником 100% акцій якої є державне підприємство НАК «Нафтогаз». Такі думки, викладені на «Варіантах», Батенко вважає «недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію», – ідеться у позовній заяві. Отримати коментар самого політика тижневику не вдалося. Його помічник Ростислав Коваль повідомив, що Тарас Батенко зайнятий, відтак поспілкуватися на цю тему не зможе, і пообіцяв передзвонити згодом та надати коментар. Утім так і не зателефонував. Разом із тим, він зауважив, що варто акцентувати на тому, що Батенко подав до суду не «проти засобу масової інформації», а «на захист своєї честі та гідності». А от головний редактор «Варіантів» Ірина Марушкіна зазначає, що «Батенко просто чіпляється за слова»: «Із позовної заяви очевидно, що сторона обвину-

вачення буде чіплятися за формальності та неточності типу “державний службовець”, “державний чиновник” (так його називають у статті. – ZIK). І справді, формально Батенко – державний менеджер. Але суті і логіки поданої нами інформації про нього все це не заперечує. І ми не будемо заперечувати того, щоби поміняти слово “чиновник” на “менеджер” чи “службовець” на “менеджер”. Але от слово “державний” все одно залишиться, бо 100% власником акцій ПАТ “Укртранснафта” є державна компанія НАК “Нафтогаз”. Хотіла би послухати в суді, як Батенко чи його представник будуть це заперечувати». Окрім того, Ірина Марушкіна додала, що їх видання вже опублікувало офіційні документи, які підтверджують, що Батенко обіцяє людям соціальну допомогу, яка детально прописана в угоді між Львівською ОДА і ПАТ «Укртранснафта». «Ні одна структура, ні інша, як стверджує Батенко, не має жодного стосунку до його фонду і виборчої кампанії.

Закінчився тиждень моди

Л

ьвівський тиждень моди закінчився показами Оксани Мухи, Софі-Марії Сєдової та білоруських дизайнерів. А впродовж минулих днів на львівському подіумі дефілювали моделі 16 дизайнерів з усіх куточків світу. Наймолодша дизайнерка України Софі-Марія Сєдова запропонувала колекцію для найменших

То нехай пояснить усе це в суді», – сказала головний редактор «Варіантів». До слова, в попередньому номері тижневик ZIK також писав про діяльність благодійних фондів. У розмові з журналістом газети отець Михайло Сукмановський, котрий керує благодійним фондом на Золочівщині, що був створений перед фондом Батенка, повідомив, що кандидат дав 100 тисяч гривень на побудову басейну для хворих дітей. І лише на уточнююче запитання сказав, що гроші дав таки не Батенко, а держава.

модниць. На подіум вийшли дівчатка в одязі сірого, білого та рожевого кольорів. «Колекція називається “Тен, нічого зайвого”. Тен, тобто «десять» англійською, бо в 10-му класі вчиться мій брат, десятий сезон «Львів Фешн вік», 10 років моїй гімназії і це слово магічне цього року для мене», – прокоментувала Софі-Марія Сєдова.

Львівська суддя Мартьянова похвалилася гардеробом від Мухи

Г

олова Франківського районного суду Львова Світлана Мартьянова хизувалася перед журналістами, що в неї навіть спортивний костюм роботи українського дизайнера Оксани Мухи. «Від Оксани Мухи у мене практично весь гардероб, починаючи від пальто й закінчуючи спортивним костюмом», – сказала Мартьянова під час показу у Львові лінії весільних та вечірніх суконь відомої дизайнерки. Як відомо, 49-річна суддя Мартьянова розпочинала

• стоп-кадр з новин на 24 каналі

кар’єру зі секретаря судових засідань. У Франківському районному суді почала працювати 1989-го.

вибори 2012

Андрій Мисик: «Консолідація опозиційних сил повинна тривати й надалі»

vgolos.com.ua

Виборча кампанія добігає кінця. У вирі подій уже трохи забулося, що стало головною причиною напружених стосунків між владою та опозицією, які події призвели до того, що опозиційні українські політики, хронічною хворобою яких є роз’єднаність, зуміли об’єднати свої зусилля. Очевидно, точкою відліку треба вважати 5 серпня 2011 року. Саме цього дня було заарештовано Юлію Тимошенко. І першими на це – створенням громадського Комітету опору диктатурі – відреагували у Львові. Пропонуємо вашій увазі розмову з Андрієм Мисиком, людиною, котра стала ініціатором створення КОДу.

– Пане Андрію, то як усе починалося?

– Львівський КОД було створено наступного дня після арешту Юлі Тимошенко – і лише через кілька днів львівську ініціативу підтримали в Києві. Спочатку представники політичних партій, які включилися в роботу КОДу, ставилися один до одного з певною недовірою. І це зрозуміло, адже вони були політичними конкурентами. Декому важко було налаштуватися на консолідацію.

Скажімо, представники «Батьківщини» пам’ятали, що ще недавно керівник «Фронту змін» Арсеній Яценюк говорив, що Тимошенко заслуговує арешту за підписані газові угоди. Але з часом гострі кути з минулого згладжувалися, бо йшлося про небезпеку, котра загрожує всьому суспільству – без огляду на те, хто до якої партії належить і які образи були в минулому. І ця загроза – авторитарний режим Януковича.

– Що, на Вашу думку, стало головним досягненням КОДу?

– Головне наше досягнення в тому, що спілкування представників політичних партій у рамках Комітету опору диктатурі створило особливу атмосферу, в якій наші політики нарешті наважилися на кроки, які очікувало від них наше суспільство. Я маю на увазі об’єднання опозиційних партій навколо спільної платформи. …Ще до того, як арештували Юлю і було створено КОД, я, в рамках діяльності «Зарваницької ініціативи», провів багато зустрічей з мешканцями галицьких сіл і містечок. І на кожній із них головною тезою звучала настанова від лю-

дей до політиків – «Об’єднайтеся нарешті!» До честі наших політиків, вони почули волю громади. Звичайно, додатковим стимулом стали події в країні. Вибіркове правосуддя, політичні переслідування, згортання демократичних свобод призвели до того, що єдиним шансом створити опір цим процесам стало об’єднання демократичних сил.

– Але все-таки однієї опозиційної сили створити не вдалося?

– Повертаючись до подій серпня 2011 року, можу сказати, що тоді ми обрали стратегічно правильний шлях. І зараз маємо на виборах лише три опозиційні партії, а могли б мати вісім-десять. На мою думку, створення однієї політичної сили (зрештою, це підтверджує перебіг виборів) не було найважливішим завданням. Головне те, що вперше після 2004 року лідери демократичних сил сіли за один стіл, подивилися один одному в очі і домовилися про спільну діяльність, про непоборення один одного, про ті кроки, які треба зробити, щоби зупинити остаточне перетворення нашої держави на ще одну Білорусь. І я вірю, що у майбутньому парламенті «Батьківщина», «УДАР»

та «Свобода» зможуть створити демократичну коаліцію, навколо якої об’єднаються депутати, яким не подобається те, що відбувається в країні. Фактично це буде коаліція КОД – Коаліція опору диктатурі.

– Наскільки я знаю, відмінність львівського КОДу від загальноукраїнського полягала в тому, що у львівському комітеті були представлені громадські організації та й просто позапартійні громадські активісти?

– Так. І це було правильне рішення львівського КОДу. Скажімо, дехто з таких громадських активістів потім отримав пропозиції від опозиційних партій кандидувати по мажоритарному окрузі. Я теж свою діяльність як координатор львівського КОДу розпочинав позапартійним. Така позиція дозволяла мені вести незаангажований діалог зі всіма учасниками Комітету. Але зрозуміло, що коли розпочалася активна фаза виборчої кампанії, я не міг залишатися осторонь. Я вважав, що мій досвід стане у пригоді одній з опозиційних партій чи депутатам-мажоритарникам. Мав кілька пропозицій про співпрацю. Для себе я вирішив, що працюватиму з тими політиками, позиція яких є найбільш консолідуючою.

Із тими, чия діяльність найбільше відповідає критеріям, що їх сформулював Комітет опору диктатурі.

– І яка політична сила відповідає цим вимогам?

– На мою думку, найбільш послідовним у дотриманні тих стандартів, про які перед початком виборчої кампанії говорили в опозиційному середовищі, був «УДАР». Лише ця партія перед затвердженням свого списку передала його на аналіз громадському руху «Чесно». Лише ця партія врахувала зауваження засобів масової інформації та громадськості і зняла з перегонів розкритикованих кандидатів-мажоритарників. Та й протягом усієї кампанії «УДАР» висловлює готовність спільно з іншими опозиційними партіями нарешті узгодити спільного кандидата від всіх опозиційних сил у кожному мажоритарному окрузі. Шкода, що колеги «УДАРу» з опозиційного табору доходять до необхідності цього лише наприкінці виборчої кампанії, коли вже стало зовсім очевидно, що без такого узгодження опозиція не зможе отримати достатньої кількості мандатів. Загалом, аналізуючи все те, що відбувається в опозиційному середовищі, я прийняв рішення приєднатися до команди Віталія

Кличка. «УДАР», на мою думку, – це партія, навколо якої створиться демократична коаліція, і саме з цією політичною силою я пов’язую позитивні перспективи України.

– Який Ваш прогноз стосовно результатів виборів?

– Думаю, «УДАР» і «Батьківщина» отримають приблизно по 60 (плюс мінус кілька місць) мандатів за партійними списками. Якщо в останні тижні кампанії «Свобода» зможе мобілізувати свій електорат, то це ще 15-20 мандатів для демократичної коаліції. Отже, загалом приблизно 140 депутатів за партійними списками. Ну і зрозуміло, що відповідь на питання, «хто переможе на виборах – влада чи опозиція?», залежить від результату на мажоритарних округах. Я думаю, що шанс перемогти приблизно в половині округів опозиційні сили мають. Звичайно, за умови, що вже найближчими днями «Батьківщина» й «УДАР» остаточно узгодять по одному спільному кандидату від цих трьох партій на кожному окрузі. Це дасть ще 110-120 мандатів. І цього, навіть за умови, що «Свобода» не подолає виборчого бар’єру, вистачить, аби отримати більшість у новій Верховній Раді. Розмовляла Зоряна Малицька

№40 11 жовтня 2012 року

16 реклама

«Електрон» – це не лише телевізор Відоме підприємство почало випуск автомобілів Під час нещодавньої виставки «Львівський товаровиробник» львів’яни та гості міста були приємно шоковані. Добре відомий «Концерн-Електрон», який усі асоціюють із телевізорами марки «Електрон», випустив власний… автомобіль! І не звичайний, а багатофунк­ ціональний. Такий собі пристрій «50 в одному»! Це перший вітчиз­ няний взірець європейського рівня. Такі машини багатоцільового використання виробляють лише в Німеччині та Чехії. А тепер – і у Львові. Призначене це авто голов­ ним чином для комунального господарства. Нова машина може вивозити контейнери зі сміттям, розчищати вулички, тротуари та дороги від снігу, розкидати взимку

пісково-соляну суміш, а в інші пори року – поливати або підмі­ тати, бути дорожнім порохотягом, косаркою для догляду за газона­ ми та зеленими насадженнями, працювати на аварійних роботах чи на будівельних майданчиках з обмеженим простором і викону­ вати багато інших робіт. Причому всесезонно! Усе це завдяки тому, що на авто «Електрон» можна встановити до 50 одиниць наві­ сних агрегатів! Заміна навісного обладнання здійснюється дво­ ма-трьома особами менш ніж за годину. У результаті одна така машина може замінити кілька вузькоспеціалізованих транспорт­ них одиниць.

– Автомобіль «Електрон» – це універсальний комплекс на компактному та економному

шасі, – розповів Юрій Бубес, голова правління ПАТ «Концерн-Елек­ трон». – Він має гідросистему, до якої під’єднують не лише допо­ міжні механізми, а й різні варіанти кузова, наприклад, самоскидний кузов із можливістю розванта­ ження на три боки, кузов для ви­ везення сміття з можливістю його саморозвантаження та інші. Завдяки невеликим габаритам машина впевнено і легко маневрує вузькими вуличками та у старих дворах, що особливо актуально для Львова. В автомобілі «Електрон» пе­ редбачено встановлення тради­ ційних двигунів (бензинових чи дизельних), але в найближчій перспективі заплановано вста­ новлення електродвигунів, що працюють завдяки ще одній львів­ ській новинці – акумуляторам над­ високої ємності, які є захищеною патентом розробкою науковців «Львівської політехніки». Нові батареї використовуватимуть не лише для електродвигуна, а й як цілком автономне джерело живлення чи освітлення. Щодо ціни, то, скажімо, німець­ ке шасі такого мультикара вартує понад 100 тис. євро, а електро­ нівська машина буде на 30-40% дешевшою. І вже сьогодні новий автовиробник – завод «Електрон­ маш» – має замовлення на деся­ ток автомобілів «Електрон».

Голова Львівської ОДА Михайло Костюк, голова правління ПАТ «Концерн-Електрон» Юрій Бубес та міський голова Львова Андрій Садовий біля нового львівського автомобіля.

Що цікаво, цей вартісний про­ ект ініційовано ПАТ «КонцернЕлектрон» і реалізовано повністю за рахунок власних коштів концер­ ну. Проте автомобіль – лише один із багатьох інноваційних проектів концерну. Іншим сюрпризом від «Елек­ трону» стала демонстрація про­ екту нового львівського трамвая. Незабаром, уже наступного року, вулицями Львова їздитимуть ви­ сококомфортні низькопідлогові трамваї, кожен з яких здатен перевозити понад 200 пасажирів. Однак і це ще не все. Завдяки виставці відвідувачі довідалися про новинки інших підприємств концерну. Завод « Електронпобут­ прилад» показав свій новий по­

тужний домашній соковитискач, а також нові мотори-редуктори для Запорізького автозаводу й електродвигуни для побутової та автомобільної техніки для німець­ ких компаній. Спільне українсько-німецьке підприємство «Сферос-Елек­ трон» показало кондиціонери та всі автономні опалювачі для автобусів, які постачають на автобусні заводи Європи. До­ стойне місце в нашій економіці посіло ще одне підприємство концерну – «Полімер-Електрон». Воно стало одним із найпотуж­ ніших пластмасових виробництв в Україні – тут навіть роблять пластмасові корпуси для теле­ візорів «Панасонік»!

А як же телевізори, завдяки яким прославився «Електрон»? Підприємство продовжує йти в ногу з часом. Цього року телеза­ вод «Електрон» повністю оновив модельний ряд і перейшов на випуск сучасних рідкокристаліч­ них LED-телевізорів з діодним підсвіченням екрана. А придбати їх можна у львівських магазинах «Технолюкс», «Шок», «Крез» та «Віктотек» і, звісно, у фірмово­ му магазині «Електрон» на вул. Олени Степанівни, 45, що поруч із заводом. Виставка завершилась, але наступного року буде чергова. І на­ певно ми знову побачимо новинки від «Електрону». Наталія Сафонова

реклама

Боржники застосовують віртуозні афери, завдяки яким не лише ухиляються від виконання боргових зобов’язань, передбачених кредитним договором, а й змушують банки відкликати сплату відсотків. Ледь не щомісяця перелік позичальників поповнюють нові імена – представники політичної еліти, які «за сумісництвом» ак­ тивно займаються бізнесовою ді­ яльністю. Проте не всі вони здатні грати у вишукані ігри з банками: одних через суд фінустанови ви­ водять на чисту воду, іншим же, навпаки, вдається знайти шпа­ ринку у законодавстві та оминути притягнення до відповідальності. Одну з таких кредитних афер викрила громадська організація «Молодь проти корупції». За словами члена львівського осередку юриста Соломії Зінченко, депутатові Рівненської обласної ради від Партії регіонів Сергію Качановському вдалося ще у кризовому 2008-му взяти у банку кредит на кругленьку суму. Аби отримати бажану позику, підпри­ ємець заручився підтримкою два­ надцятьох поручителів і пообіцяв фінустанові у випадку несплати боргу віддати будинок колишньої дружини і торговий центр, який належав його компанії «Ванлайн». Протягом року позичальник сумлінно сплачував відсотки за іпотечним кредитом, однак за якийсь час різко відмовився по­ гашати борг. У судовому порядку неплатника та його поручителів попереджали про можливі наслід­ ки такої поведінки. Однак політик

№40 11 жовтня 2012 року

Як депутат із Рівного не повертає банку борг у $4 мільйони

Злісним неплатникам позик усе частіше вдається «розводити» фінустанови на гроші Фінансові рецепти від депутата

грав у мовчанку, а дванадцятеро поручителів умили руки. Вже на початку 2011 року, згідно з рішен­ ням Рівненського суду, виконавча служба зобов’язала Качанов­ ського сплатити позику у розмірі $4 мільйон та відсотків, які той ухилявся вчасно перераховувати за кредитом.

І ось тут, наголошує Зінченко, почали відбуватися речі, позбав­ лені здорового глузду. Депутат, знаний та авторитетний у колах Служби безпеки, вдався до хи­ трощів та заручився підтримкою колишньої дружини, з якою нібито проживав ще з 2002 року. Вона звернулася до Рівненського суду з вимогою визнати кредитний договір недійсним – мовляв, Качановський не попередив її, що бере в банку позику на суму із шістьма нулями, лише попросив передати під заставу своє майно. Суд ухвалив рішення на користь дружини. Юрист організації «Молодь проти корупції» запевняє, що

рішення суду викликає низку про­ тиріч, оскільки «надані й отримані у кредит кошти є власністю банку, позичальник розпорядився ними на власний розсуд, тому не можна стверджувати, що він використав спільне майно подружжя». Кількамісячна тяганина в апе­ ляційних та касаційних судах заве­ ла банк у глухий кут. Качановсько­ му, мабуть, сприяють служителі Феміди, котрі ухвалюють рішення, яких нема у державному реєстрі. Фінустанова дійшла до Верховно­ го Суду в пошуках справедливості, однак без сприяння рівненських інстанцій говорити про чесний перебіг справ не доводиться. «Завдяки такій судовій прак­ тиці депутат отримав безвідсот­ ковий кредит. Згідно з рішен­ ням Рівненського суду, сторони

зобов’язані все повернути одне одному: політик – кредит, банк – відсотки. Якщо ж Качановський і надалі ухилятиметься від сплати боргу, то його кинуть на рік за ґрати, а після такого перебігу подій позичальникові слід забути про депутатську діяльність», – по­ яснює юрист. Наразі невідомо, що чекає на учасників справи. Однак слід зазначити, що компанія, яку по­ зичальник позиціонував як ма­ теріальне забезпечення, було ліквідовано протягом кількох місяців після визнання недійсним договору отримання кредиту, а в торгового центру з’явився новий власник. Сам депутат підтверджує, що заборгував банку кругленьку суму й обіцяє її повернути вже

наступного року. У громадській ор­ ганізації кажуть, що Качановський свідомо зволікає, оскільки чекає, що його юристи знайдуть метод, з допомогою якого йому вдасться взагалі уникнути сплати боргу, або ж хоче перечекати вибори, щоби не плямувати репутацію соратників-регіоналів, які прагнуть отримати якомога більше манда­ тів у парламенті. На жаль, від таких афер най­ перше потерпають пересічні укра­ їнці, оскільки банки починають компенсувати за їхній рахунок ба­ гатомільйонні збитки від акул-по­ зичальників: підвищують кредитні ставки та жорстко відстежують сплату невеличких боргів. Нато­ мість ті, які беруть багато, надовго та у валюті, відкуповуються від усього, навіть від власної совісті.

постать 17 •

«Корумповані суспільства мають свою перевагу»

Письменникам можна все

zzЯк поєднуються мораль та мистецтво? Літературі, зокрема сучасній, часом закидають аморальність. Водночас, такі персонажі викликають більше симпатії і співпереживання, ніж еталонні ханжі.

– Мистецтво – як дзеркало життя. А в житті так трапляється, що моральний вибір є вибором незаконним або законний є аморальним. Хоча, зазвичай, це дрібні речі, а не такі дилеми, що збивали б із ніг. Мені здається, що більшість свого часу люди живуть поза законом. Усі перевищують швидкість, паркуються у недозволених місцях, курять марихуану, зловживають алкоголем. Ці порушення не варті особливої уваги, бо таке з усіма трапляється. Інша річ – це ситуації морального вибору, коли треба зробити щось нелегальне серйозного масштабу. Наприклад, убити когось. У Британії, коли йшлося про евтаназію, постала серйозна дилема. У суді розглядали справу чоловіка, який фактично потрапив у пастку свого тіла внаслідок жахливої хвороби. І він хотів це вирішити. Суд, звісно, не міг його підтримати – йому не дозволили себе вбити офіційно. Але у британському судочинстві є така шпаринка, завдяки якій можна забезпечити будь-кому існування поза законом на короткий час. Вони відмовили йому в ухваленні того рішення, про яке він просив, але надали двом лікарям цей час поза законом – дві години до того, як рішення суду набуде чинності. Вони вчинили евтаназію з тим пацієнтом. zzТо навіщо тоді закони, якщо дрібні всі й так порушують, а більш глобальні створюють людям безліч проблем?

– Я сам був підсудним, мене звинувачували у кримінальній справі і я сам себе захищав. Для цього кілька місяців вивчав закони. Загалом мені подобається концепція права і закону як такого. Тому що закон – це така річ, що дає тобі змогу робити все, що хочеш, крім забороненого. Громадянин – як маленька дитина у великій кімнаті, котра бавиться собі, хоча стіни існують. Але ті стіни можна розсунути, бо закон передбачає, що ти можеш його в суді заперечити. Але тут не йдеться про корумповані суспільства, тому що коли ти можеш купити закон, це вже трохи інакша історія.

вими. Письменник не шукає успіху. Навпаки, коли пише, він ніби жбурляє ці «шкідливі» ідеї. І та імунна система повинна з ними справлятися. От у тоталітарних суспільства, таких як СРСР чи нацистська Німеччина, спалювали книжки чи забороняли щось цензурою. Але ті суспільства, які називають себе демократичними, винайшли проти цього хитріший трюк. Вони цю загрозу засмоктують у себе і вбудовують у загальну картинку. Це якраз та частина культури, яку намагаюся викрити і про яку постійно пишу. І дуже сподіваюся за якийсь час пожбурляти ще трохи якихось ідей, щоби подивитися, як воно спрацює.

Буккерівський лауреат 2003 року, ексцентричний британець ДіБіСі П’єр бачить світлу сторону корупції, критикує корисливих видавців і лицемірний капіталізм, говорить про інстинкт самознищення, нудьгу й угоду, яку уклав зі своїми демонами

• фото: LUFA

Водночас Британія стає все більше авторитарною, у певному сенсі. Ці закони, стіни – вони, навпаки, зсувають. Їх стає все більше. Передбачаю, що за десять років Британія перетвориться на країну з абсолютним контролем над особистістю. Це, мабуть, пов’язано з тим, що громадяни усе більше стають індивідуалістами. Сподіваюся, коли це все контролювання дійде до краю, то я вже не житиму в Британії. Корумповані суспільства мають свою перевагу. Там громадяни вміють жити у спільноті. От, наприклад, Мехіко, яке доволі добре знаю. Там десь так і є. Країна корумпована страшенно на всіх рівнях, зате групи людей об’єднуються, дбають одне про одного, підтримують. Усе це породжено корупцією – оці общини своїх. Але, як наслідок, суспільство на внутрішньому рівні більше монолітне.

•

«У нас є тенденція приваблювати власні страхи»

zzПісля того, як Ви отримали «Буккера», самі влаштували собі заслання – придбали житло на хуторі в нетрях Ірландії. Цей екзил – то був подарунок самому собі чи покарання за гріхи юності?

– Я це зробив, коли мене надрукували. Передусім, як подарунок для себе. Жив тоді у Лондоні. Прийняв це рішення 11 вересня 2001 року. Річ у тім, що контракт на свою першу книжку я підписав за 45 хвилин до атаки літаків на вежі-близнюки у США. І коли все це сталося, воно виглядало як підстава, зроблена для розв’язання третьої

білих ворон. Теж був у цій іпостасі. Хоча потім із білої ворони перетворився на чорну. Я також зумів подолати страх перед горілкою. Щоправда, після ночі презентації своєї книги тут у вас, у Львові, я знову набув цього страху (сміється). Це може звучати навіть релігійно, але зазвичай життя приводить нас туди, куди ми маємо прийти.

світової війни. Тоні Блер повівся як клінічний ідіот – переніс цю проблему з Америки у Британію. Почав щось верзти про мусульман, що ми дамо відсіч і так далі. Власне, я тоді вирішив: усе, я вшиваюся звідси. Вибрав нейтральну країну – Ірландію. І доволі віддалене місце. zzВи мислите певним чином і рефлектуєте. Усе це відбувається завдяки тому, яке життя Ви мали. Якби була змога, змінили би щось у своєму минулому чи залишили б як є?

– Якби міг, то змінив би все. Всі рішення по-своєму неправильні, занадто пізно зроблені або просто погані. Але вся краса ситуації полягає в тому, що я нічого змінити не можу. Тому я це просто приймаю. Життя дуже цікаве. Що більше за ним спостерігаю, то більше вірю в існування якоїсь долі. Звісно, не йдеться про відсутність волі і власних рішень, але ця сукупність рішень і вчинків, які ми робимо, ніби все одно врешті приводить туди, де ми хотіли опинитися або навіть найбільше боялися бути. Виглядає все це доволі фатально. У нас є тенденція приваблювати власні страхи. Ще мені здається, що коли в людини є певні страхи, запускається певна гравітація. Ми приймаємо певні рішення, які до тих страхів нас приводять. Це ніби магнітик, який постійно тебе туди веде. zzА які у Вас були страхи?

– У мене була певна запрограмованість, що я нічого не досягну, що буду лузером. І мені це добре вдавалося впродовж усього життя. Є ще така цікава метода створювати

•

Теорія відносності Ейнштейна виглядає все більш хибною

zzЯкщо говорити ще більш релігійно, то навіть існує така теорія, що людина живе, окрім фізичного, у духовному світі. Лишень не готова бачити той останній з усіма його монстрами.

– У мене є передчуття, що десь років за десятьдвадцять буде нове наукове бачення картини світу. Теорія відносності Ейнштейна виглядає все більш хибною. Є багато цікавих ідей у квантовій фізиці. Наше уявлення світу видається неправильним і з часом воно зміниться, причому з абсолютно науковим обґрунтуванням. Наприклад, враховуватиметься сила людської думки або ж відсутність фактора часу. Тому що час – це найбільш хибна річ, яку людина трактує як константу. Зокрема, співвідношення простору і часу. З одного боку, будь-яка подія, що відбулася, має прив’язку до якоїсь точки чи пункту. Але, з іншого боку, якщо знімається питання часу, то це свідчить про безсмертність і можливість такого безсмертя. Я з нетерпінням чекаю на все це, тому що насправді мені вже набридла стара форма світу.

zzУ Вашій книзі «Світло згасло в Країні Див» головний герой усвідомлено йде до суїциду. Загалом це цікава тема, яку дослід­жували соціологи. Нібито є в людини не лише інстинкт самозбереження, а й самознищення. Були приклади, коли цілі міста вкорочували собі віку, щоби не потрапити, наприклад, до рук ворогів. Або коли стоїш десь на висоті, то тягне стрибнути. А у Вас який із цих двох інстинктів сильніший?

– Моя техніка полягає в тому, щоби своїх демонів, які мене підштовхують до краю прірви, відволікати: алкоголем, тютюном, брудними думками, наркотиками. Треба їх підгодовувати. Вони голодні постійно. Але річ у тому, що, коли заперечувати їх існування, вони стають більш небезпечними. Важливо отак потроху їм давати щось погане у рутинний спосіб. І тоді з’являється простір для янголів, аби вони могли робити свою роботу. У мене з тими моїми демонами така певна угода, оскільки все одно доводиться з ними співіснувати.

•

«Моя наступна книжка буде називатися “Пушок – магічне кошеня”»

zzУ книзі «Світло згасло в Країні Див» Ви критикуєте споживацьке суспільство через шалену гонитву за успішністю. А самі не лише тої успішності не намагались уникнути, а навпаки – зробили все, аби її досягти.

– Життя – дуже дивна річ. У мене є теорія, що кожна культура має імунну систему проти ідей, які вважає для себе загрозли-

zzА коли пишете свої книжки, чи є якісь моменти самоцензури?

– У книзі, яка нещодавно вийшла українською, все мало бути значно страшніше, драматичніше, гостріше. Чи це самоцензура? Звісно, зупиняло якесь усвідомлення, що видавець такого не надрукував би. Вони й так вважають, що я занадто сильно пишу. Перше завершення роману було зовсім інакше – і його відредагували на хепіенд. Багатьом, хто читав книжку, кінець після тих редакцій видавався дивним і невідповідним стилю автора. Оця невідповідність – це втручання з боку сил сучасного капіталізму. А насправді завершення було зовсім інакшим і колись я його опублікую. Загалом така цікава симетрія: на книжку впливало те, що вона критикує. Єдине, що я міг ще вдіяти на догоду видавцям і для повноти картини, – головним героєм зробити кошеня. Такого собі маленького гарненького пухнастика. Книжку ми назвали б «Коханий Пушок». Точно продавали б мільйони екземплярів. О! Наступна моя книжка буде називатися «Пушок – магічне кошеня». Це буде найбільш брудна, найбільш «жестякова» книжка, найбільший несмак! Вона може бути навіть дуже маленька, але там буде зібрана вся чорнуха! Наприклад, дев’ять історій, як убили кошеня. Як його зґвалтували, як на нього напали мусульмани, як зарубали, у нього були проблеми з єврейськими землевласниками, його зжерли американці. Хороша ідея! А коли буде презентація книжки, то всі прийдуть у костюмах кошенят і замість курячих крилець подаватимуть котячі лапки! Розмовляла Василина Думан Переклад Галини Шиян

№40 11 жовтня 2012 року

телебачення 18 П’ЯТНИЦЯ, 12 жовтня

• Ефір: 12 канал (Львів), 04:00-06:00, 12:00-16:00, 21:00-00:00 (у будні), 02:00-08:00, 21:00-24:00 (у вихідні та свята). Цілодобово у кабельних мережах Західної України та Києва. Супутник: АМОS 2 4W; частота – 11609.75 МГц.; FEC (корекція похибок) 3/4; символьна швидкість – 3600 Ксимв./сек.; поляризація – горизонтальна.

СУБОТА, 13 жовтня

НЕДІЛЯ, 14 жовтня

ПОНЕДІЛОК, 15 жовтня

ВІВТОРОК, 16 жовтня

СЕРЕДА, 17 жовтня

ЧЕТВЕР, 18 жовтня

06:00 ПроКарпати 06:35 Спецрозслідування проекту «НА!РОБОТУ» 06:50, 08:10 Чвертка з паном Марциняком 06:55, 09:10 Хіт-парад FM-TV 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:15 Без цензури 08:20 Every day 08:30 101. Служба порятунку 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:20, 17:35 Телефільм 09:50 На всі 100 10:15 Перевірка на вечірку 10:40 Доміно 11:40 Чоловічі розваги 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Фракція 14:45 Прямим текстом 16:50 Книга скарг і пропозицій 17:15 Sundaynews 18:15 Власний бізнес 18:35 Вечірня казка 20:00 Топ-тема

06:00, 09:10 Телефільм 06:30 Чоловічі розваги 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15, 11:10 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:35, 11:25 Без цензури 08:40 Every day 08:55, 16:05, 18:10 Телемагазин 10:10 101. Служба порятунку 10:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:45 Спецрозслідування проекту «НА!РОБОТУ» 11:30 Хіт-парад FM-TV 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Топ-тема 13:30 Актуальне інтерв’ю 14:45 Вибори. 3D формат 15:55 Здоров будь!

16:20 Хто тут живе?

18:35 Вечірня казка 20:00 Фракція

06:00 101. Служба порятунку 06:20 Прямим текстом 07:20 Перевірка на вечірку 07:35 Власний бізнес 07:55, 14:00 Погода 08:00 Мультисвіт 08:25 Чвертка з паном Марциняком 08:45, 14:05 Every day 08:55, 16:00, 18:00 Телемагазин 09:10, 14:40 Телефільм 10:30 Доміно 11:30 Книга скарг і пропозицій 11:55 Без цензури 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Діалоги 14:15 Лісовий сектор 15:10 Спецрозслідування проекту «НА!РОБОТУ» 15:30 Без цензури 15:35 Sundaynews 16:15 Концерт Лепса, 2 ч.

17:10 На всі 100 18:15 БудЕксперт 18:35 Вечірня казка 20:30 Громадська думка

06:00 БудЕксперт 06:20 Чвертка з паном Марциняком 06:35 Every day 06:45 Програма захисту 07:00 Мультисвіт 07:30 Погляд на тиждень 08:15, 14:00 Погода 08:20, 04:50 Здоров будь!

08:35 Хіт-парад FM-TV 08:40 Перевірка на вечірку 08:55, 16:00 Телемагазин 09:10, 17:35 Телефільм 09:35 На всі 100 10:00 Хто тут живе?

11:50 Без цензури 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Топ-тема 13:30 Актуальне інтерв’ю 14:05 Чесно. Фільтруй Раду!

16:15 Вибори. 3D формат 18:00 Телемагазин 18:15 Хіт-парад FM-TV 18:20 Без цензури 18:30 Вечірня казка 20:00 Фракція

06:00 Книга скарг і пропозицій 06:25, 14:45 ПроКарпати 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Sundaynews 08:45, 15:50 Хіт-парад FM-TV 08:55, 16:00, 17:55 Телемагазин 09:10 Every day 09:30 Спецрозслідування проекту «НА!РОБОТУ» 09:45, 15:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:00 Прямим текстом 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Фракція 16:15 Перевірка на вечірку 16:35 Доміно 17:30 Телефільм 18:10 Лісовий сектор 18:30 Вечірня казка 20:00 Діалоги

06:00 Доміно 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:10 Чвертка з паном Марциняком 08:15, 18:25 Без цензури 08:20 Every day 08:30 Хіт-парад FM-TV 08:35 Лісовий сектор 08:55, 15:55, 18:00 Телемагазин 09:10 Чоловічі розваги 09:45 Вибори. 3D формат 11:10 Телефільм 11:35 Перевірка на вечірку 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Діалоги 14:45 БудЕксперт 15:05 101. Служба поря­ тунку 15:30 Власний бізнес 16:10 Чесно. Фільтруй Раду!

18:15 Здоров будь!

18:30 Вечірня казка 20:00 Громадська думка

06:00, 10:05 Прямим текстом 06:55 Дитяча трибуна 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15, 11:55 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:45 Every day 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:10 Книга скарг і пропозицій 11:05 Без цензури 11:10 Програма захисту 11:25 Перевірка на вечірку 11:45 Хіт-парад FM-TV 12:00, 19:00 Віч-на-віч із репортером 12:30, 19:30 Діло 13:00 Громадська думка 14:45 Хто тут живе?

16:50 На всі 100 17:15 101. Служба порятунку 17:35 Телефільм 18:15 Народний адвокат Прикарпаття 18:30 Вечірня казка 20:00 Фракція

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 101. Служба порятунку Ексклюзивні новини від рятувальників, оперативне відео з надзвичайних подій, фахові поради експертів і правила безпеки, а також відважні вчинки справжніх героїв, які живуть поруч із нами та не бояться рятувати людські життя.

22:25 Вибори. 3D формат Виборчі дебати у новому, об’ємному політичному форматі 3D: дебати, диспут, дискусія. У кожній програмі – по дві пари опонентів. Це кандидати, їх довірені особи та представники політичних сил – учасників виборчого процесу.

21:00 Прямим текстом 21:40 Погода 21:45 Лісовий сектор 22:15 Програма захисту 22:35 Доміно Троє гостей ігрової телепрограми дадуть свої оригінальні експрес-відповіді на 28 каменів-запитань журналіста Романа Шостака. Хвилина для відповіді – це замало часу для того, щоби вигадувати, і водночас дуже багато, щоб говорити по суті.

23:40 Перевірка на вечірку

21:00 Погляд на тиждень Неупереджено, докладно, глибоко про головні події. Хвилюючі теми, фахові коментарі й обговорення топ-теми тижня із запрошеним у студію гостем.

21:45 Погода 22:00 Чесно. Фільтруй Раду! Виборчий округ №117. Котрий із кандидатів зможе найефективніше вплинути на електорат Галицького, Франківського та частини Шевченківського районів Львова. Може, це представник Партії регіонів Олег Баран чи кандидат від ВО «Батьківщина» Ігор Васюник? Або самовисуванець Тарас Стецьків? Чи переможця сутички за депутатський мандат слід шукати у протистоянні представника Української національної консервативної партії Олега Соскіна і кандидата від партії «УДАР Віталія Кличка» Оксани Юринець?

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 ПроКарпати 22:45 Народний адвокат Прикарпаття 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:00 Спецрозслідування проекту «НА!РОБОТУ» Незабаром перше реальне шоу «НА!РОБОТУ». Але спочатку про тих, хто наживається на нашому бажанні знайти роботу, – про шахраїв та непевних роботодавців. Вражаючі журналістські спецрозслідування! Випуск «Живе пиво» – «мертві» гроші. Чому працівники однієї з броварень області досі не отримали зарплату за минулі роки?

22:20 Здоров будь!

22:35 Хроніка надій та ілюзій. Радянська Україна 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 Хто тут живе? Уся правда про чиновників, депутатів, суддів і правоохоронців. Для кого вони працюють – для народу чи для власного добробуту? У прямому ефірі в студії оприлюднюють результати журналістських розслідувань про нерухомість, майно, бізнес та видатки запрошеного держслужбовця.

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:00 Прямим текстом Про політику – лише прямим текстом! До відвертої дискусії Остап Дроздов запрошує експертів, аналітиків та політичних діячів. Актуальні події, що відбуваються у суспільстві, стають темою для обговорення у студії. Це програма для вдумливих телегурманів, що змушує не просто слухати, а чути. Не просто дивитися, а мислити.

реклама

№40 11 жовтня 2012 року

історія 19

Богдан Білан

Т

еоретично кожне угруповання визнавало необхідність згоди чи хоча б узгоджених дій у такий важливий момент суспільного життя, якими були вибори. На практиці ж усі вони завзято критикували своїх політичних опонентів. Картина завзятого взаємного поборювання була насправді сумною – українські політичні сили не були морально готовими до компромісу.

За всієї схожості, описане не стосується сучасних виборів, адже це картина програної кампанії української опозиції 1895 року.

Т

ож не дивно, що польська провладна більшість розвела українські політсили «як котенят», ефектно провівши знамениті «баденівські вибори». Лише після програних виборів українські політичні сили об’єдналися – і то тільки для того, щоби звернутися зі списком зловживань до найяснішого і найсправедливішого цісаря. Було створено комітет, який у своїй відозві зазначав: «Послідні сеймові вибори, а саме спосіб їх переведення, показали нам небезпеку, котра грозить уже не лише нашим інтересам, а прямо нашому існуванню». Було обрано делегацію до цісаря, котра вирішила: «Представимо ще раз образ вопіющих кривд наших», «запротестуємо торжественно проти топтання законів» і отримаємо справедливість. 12 грудня делегація, складена з 221 особи, виїхала до Відня. На вокзалі її проводжали під звуки спеціально складеного гімну «Подивися, цісарику, який нарід бідний!». Наступного дня делегати передали йому петицію, «перейняту духом любові до монарха і надією на його допомогу». У ній просили: розслідувати всі зловживання, розпустити сейм та провести нові справедливі вибори. Цісар прийняв делегацію після консультації з прем’єрміністром Бадені. Аудієнція «тривала з чотири мінути». Цісар пообіцяв розслідувати найбільші зловживання, вибори визнав дійсними і насварив, чому стільки люду так надовго відірвали від роботи, – і все. «Після його оповіді настала прикра тиша, многим хлопам стояли слези в очах», – згадує учасник делегації Теофіл Окуневський.

майбутнє. Про тероризм на виборах зараз найголосніше кричать ті, хто хоче скрити власну неміч перед світом».

Т

а й справді, який тероризм? Влада «правильно і технічно» провела кампанію та роботу з виборцями. Згідно з австрійським законодавством, процес відбувався у два етапи. Спочатку так звані правибори, коли обирали виборців – одного від 500 осіб, а потім безпосередньо голосування за кандидатів. Проведення виборів покладалося на структуру державної влади, яка в Галичині була майже повністю представлена поляками. Відповідно, вони мали у своїх руках усі важелі впливу та весь адмінресурс. Низовою ланкою організації процесу був війт, котрий проводив правибори у своїй громаді. Обрані делегати прибували у повітові міста, де вже староста стежив за другим етапом. Війт фактично був неконтрольований з боку громади і його діяльність часто залежала від особистої порядності, що траплялося нечасто. Війти, маючи вільний доступ до каси та можливість приймати рішення від імені громади, у більшості випадків творили з пропольською владною ієрархією єдину систему. Особливо чітко вона спрацьовувала в період виборів, коли на війта з боку староства чинився максимальний тиск. Що більше він був скомпрометований, то легше було його змусити зробити як треба. Ще на стадії проведення правиборів у селах з’являлись агітатори за польського кандидата, які вмовляли, обіцяли, страшили, підкуповували. Поспіхом виконували прохання громади, які могли до того ігнорувати роками. «Котра тільки громада була непевна, страшено її різними екзекуціями, грожено, що люди не дістануть позики з каси повітової, а довжники будуть мусили відразу цілу позичку платити, різників переполохано пашпортами

Брудні вибори • Агітка з колекції Юрія Завербного

Лише після програшу українські політсили об’єдналися – і то тільки для того, щоби звернутися до цісаря для худоби, жидків пропінацією і концесіями, священиків конкуренцією, мужиків шарварками дороговими і новими податками, а весь народ окликом бунту». Нерідко наймали «вуличне шумовиння» для провокацій, бійок та жидівських погромів – все для створення тривожної атмосфери, породження страху. Були зловживання і на стадії складання списку виборців. Туди включали найбільш лояльних, часом уже покійних чи відсутніх у цей

Р

еакція цісаря збіглася з офіційним висновком, зачитаним іншим Бадені – маршалком сейму, братом австрійського прем’єра, ще 1 жовтня. «Вибори відбулися вільно, не говорячи вже про законність, яка абсолютно всюди існувала. Незначні зловживання з обох сторін будуть для нас наукою на • Сатира на «тушки» сторічної давнини

момент людей. Натомість не записували найбільш свідомих та обізнаних представників громад. Ключових осіб усіляко намагалися відлучити від впливу на результати. Їх могли під вигаданим приводом викликати до старости чи у суд, могли заарештувати у визначений день. Траплялися випадки, що їх напередодні жорстко «обробляли» або поміщали в кінці списку, щоби селяни не могли орієнтуватися на них. Нерідко про правибори громаду «забували» повідо-

мити, натомість виборчий комісар поспіхом проводив їх із кількома певними виборцями. Були випадки, що проводили їх в іншому місці замість будинку громадської канцелярії, часто у панському дворі чи шинку. Поширеним видом зловживань було псування бюлетенів. Коли селяни, переважно неграмотні, неправильно називали неугодне прізвище, це використовували як помилку і голосу не враховували. Коли ж усе-таки вибори відбулися не на користь влади, то їх могли анулювати під вигаданим приводом. Натомість аргументовані повідомлення про порушення на дільниці з потрібним результатом ігнорували. Подібне відбувалось і на другому етапі виборів. Зазвичай делегати ще напередодні прибували у місце, де мало відбутися голосування, та поселялись у домі когось зі своїх. Уже звечора їх починали «обробляти», нерідко всю ніч навколо їхнього осідку працював тлум агітаторів. На ранок кожного делегата обступали ті ж агітатори, спочатку просто переконували, потім намагалися затягнути у шинок, напоїти та відібрати мандат для голосування. Коли не давали собі ради, то провокували бійки, в яких арештовували, звичайно ж, кого треба. Нерідко виривали з рук чи нищили мандати. Траплялися випадки, що війт самотужки віз своїх делегатів на вибори, споював чи залякував їх по дорозі. Пробували також підкупляти виборців, пропонуючи суму від 1-го до 100 злотих. І це все відбувалося на очах у жандармерії, яка реагувала на порушення лише у напрямі, корисному для влади. Відбувалися зловживання і при формуванні виборчих комісій. Їх складали ще до прибуття українських делегатів, мотивуючи це тим, що у них «зіпсуті дзигарки». Уже в процесі підрахунку нерідко псували бюлетені. Траплялися випадки, що польський кандидат набирав потрібну

кількість голосів і дільниця закривалася, навіть коли ще всі не проголосували.

Д

алі йшли чисельні протести на порушення. Політичне керівництво українських партій спонукало своїх людей до їх написання. «Не треба знеохочуватися тою гадкою, що годі мати велику надію, аби внаслідок протесту не було уневажнено котрийсь вибір. Посередня користь із протестів буде завсігди: розкриється дальше перед світом, як у нас переводяться вибори… і дізнаються те, що русини о свої права дбають. Протести, як і вся справа виборів, мусять причинитися до того, щоби на нас більше зважано…» – писала газета «Діло» 26 липня 1889 року. Розслідування влада проводила таким чином, щоби відхилити протести. На кожного свідка знаходилося десятки, котрі стверджували протилежне. Зрештою, їх можна було просто залякати або використати лише свідоцтво війта. «Зараз по скінчених виборах чесні наші селяни плакали мов діти, а роз’ярення на хрунів було таке страшне, що огидили їх і хотіли кидатися на них» («Діло» від 22 липня 1889 р.). «Це піднімало мою злість і розпуку, викликувало в мене докори проти нас самих, що в такій хвилині вміємо лише плакати», – писав Окуневський. Хрунями на той час називали тих виборців, котрі продавали свій голос, а також депутатів, що зраджували інтереси народу. Це визначення цілком збігається з сьогоднішніми «тушками». Вперше це слово вжито у поемі львівського гумориста Осипа Шпитка «Хруніада» – у ній описано ганебну долю селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів. Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не простим селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860-1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців. Зловживання з боку польської влади були величезними і брутальними, але вони лише свідчили про слабкість української сторони. Партії не спромоглися на єдиних українських кандидатів, не готові були впевнено агітувати за них та захищати свій голос. Так само як не могли гарантувати захист чесному виборцю, котрий твердо не йшов на співпрацю з противником. Унаслідок такої безхребетності за час виборів загинуло десятеро людей. На тлі цілковитої безкарності навіть такі методи виправдовувались, оскільки було наперед відомо, що нова-стара влада ніколи не візьметься за розслідування цих смертей. Матеріали з праці О. Аркуша. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр.

№40 11 жовтня 2012 року

спорт 20

Володимир Веремєєв: «Відставки

Ф

утбольна осінь завжди є дуже насиченою. Не стала винятком і нинішня: матчі національної Прем’єр-ліги та Кубка України, де вже на стадії 1/16 фіналу жереб звів «Шахтаря» і «Динамо», єврокубкові баталії та ігри відбірної кампа-

нії чемпіонату світу 2014 року. А тут ще й гучні зміни на тренерських містках київського «Динамо» та національної збірної України, до яких додалася операція Олега Блохіна.

Як бачимо, поговорити є про що. Тим паче, коли за співрозмовника така

обізнана у футбольних питаннях постать, як легендарний півзахисник київського «Динамо» і збірної СРСР кінця 60-х – початку 80-х років минулого століття Володимир Веремєєв. Він уже багато років у національній збірній України відповідає за збір інформації про майбутніх суперників.

До речі, результати роботи Володимира Григоровича матимемо нагоду побачити вже завтра та найближчого вівторка, коли головна команда нашої країни у відборі на Мундіаль-2014, який пройде у Бразилії, зіграє зі збірними Молдови та Чорногорії, відповідно у гостях та вдома.

грі з поляками, а не з англійцями. Звичайно, фаворитом у п’ятницю будуть українці, але до гри, незважаючи на статус аутсайдера команди суперника, нашим хлопцям необхідно поставитися максимально серйозно і виходити на поле дуже сконцентрованими. Адже найменша розслабленість у підсумку може дуже дорого обійтися. Ще більш грізним суперником є Чорногорія. Попри свою молодість, ця команда ледь не пробилася на Євро-2012. Лише у стикових іграх плей-оф «Хоробрі соколи» (так називають збірну Чорногорії на батьківщині. – Авт.) поступилися значно досвіченішій збірній Чехії. Також слід врахувати те, що ми 12 жовтня граємо у Молдові, а Чорногорія у цей день офіційного матчу не проводить. Але ще раз повторю: нам обов’язково потрібно перемагати в цих іграх.

zzСхоже, на відміну від букмекерів, Ви не вважаєте Англію явним фаворитом групи і цілком допускаєте, що ми можемо відібрати у них пряму путівку до Бразилії?

– Почнемо з того, що ще ніхто нічого не здобув, а тому ні в кого нічого відбирати поки що не потрібно. Але й прогнозувати нічого не хочу і не відкидаю, що саме англійці будуть у підсумку першими. Але наразі, виходячи з результатів перших матчів і тієї гри, яку показали в них команди, вважаю, що практично рівні шанси на перемогу у групі мають чотири команди (спеціально називаю їх в алфавітному порядку): Англія, Польща, Україна і Чорногорія. І перші очні ігри між ними, Чорногорія – Польща та Англія – Україна, це тільки підтвердили: обидва поєдинки закінчилися нічиєю.

Україна обійде Англію – Матчі з Молдовою і Чорногорією матимуть величезне значення для нашої збірної, – почав розмову Володимир Веремєєв.

– Так, попереду ще багато ігор, але після нічиєї з англійцями на «Вемблі» у стартовому поєдинку відбору на чемпіонат світу у нас уже зараз вимальовуються непогані шанси зайняти перше місце у групі. Але для цього нам аж ніяк не можна втрачати очки саме у двох найближчих матчах. Причому результати обох ігор важливі як із турнірної, так і з психологічної точки зору. Правильно сказав Олег Блохін після гри у Лондоні, що осічка з Молдовою або Чорногорією автоматично перекреслить позитивний результат з Англією. Натомість перемога не лише додасть впевненості українцям, а й змусить нервувати наших конкурентів.

zzЗавдяки специфіці своєї роботи Ви, напевно, як ніхто добре знаєте наших найближчих суперників. Наскільки буде важко їх обіграти?

– Команд, які можна обіграти, не докладаючи максимальних зусиль у грі, в Європі вже практично не залишилося. zzАле та ж Молдова вдома програла Англії 0:5 без найменшого натяку на хоча б якийсь супротив…

– Так, але вже за чотири дні Польща з ними мала чимало проблем і ледве забила два м’ячі. І то, зауважте, на своєму полі при несамовитій підтримці своїх фанатів. А ми з вами під час Євро-2012 бачили, як уміють підтримувати свою збірну поляки. Тому, готуючись до гри в Кишиневі, наш тренерський штаб, розбираючи гру найближчого суперника, виходив із того, що молдовани показали у

• фото: ФК «Динамо»

«Динамо» вже не все одно zzВ Україні у багатьох вболівальників і спеціалістів викликає занепокоєння той факт, що наша збірна найближчі два матчі гратиме без головного тренера. Лікарі однозначно сказали, що Олега Блохіна на тренерській лаві не буде.

– Звісно, нічого хорошого в цьому немає. Але й панікувати не потрібно. Це життя, а в ньому буває різне. Олег Володимирович зараз, на жаль, не може бути поряд зі своїми командами (маю на увазі і збірну, і «Динамо»), але і в цій ситуації він прийняв стратегічно мудре рішення – довірив керувати ними Андрієві Балю та Олексію Михайличенку відповідно, тобто тим, хто найбільше в курсі справ однієї

№40 11 жовтня 2012 року

команди й іншої. Тому сподіваюся, що вони впораються з покладеними на них завданнями. zzАле ж «Динамо» під орудою Олексія Михайличенка в неділю вже встигло програти «Дніпру».

– Так, але, як на мене, програло лише за результатом, а за грою динамівці нічим не поступалися команді Хуанде Рамоса. Думаю, їм трішечки забракло агресії в атаці і, звичайно, везіння. Але навіть не досягнувши позитивного результату, все одно це була зовсім інша команда, ніж за Юрія Сьоміна. Думаю, із цим погодяться і всі вболівальники київської команди. Ми не бачили на «Дніпро-

Арені» групу молодих людей у динамівських футболках, яким було все одно, що відбувається на полі і яким є результат

““

матчу поточного сезону і до кубкової зустрічі з «Шахтарем», гра «Динамо» не витримувала жодної критики. Винят-

Мені теж цікаво, чи є – і якщо є, то яка частка в цьому рішенні Суркісамолодшого його брата. Якщо Ігор Михайлович сам вирішив запросити Олега Блохіна, то я знімаю перед ним капелюха.

на табло, як це було ще зовсім недавно. zzВолодимире Григоровичу, схоже, відставка Юрія Павловича для Вас не стала несподіванкою…

– Якщо відверто, то я очікував її ще раніше. Адже останнім часом, маю на увазі період від першого

ком можна назвати хіба поєдинки Ліги чемпіонів у Менхенгладбаху та з «Волинню» у Чемпіонаті України. Але це були саме винятки, а загалом виникало враження, що більшість гравців команди не знали, що робити на полі як в тому чи іншому матчі, так і в окремих ігрових епізо-

дах. А найстрашніше, багато хто з динамівців, насамперед легіонери, особливо й не переймалися тим, що відбувається з командою. А чого перейматися – зарплату виплачують вчасно, а що ще потрібно?.. zzНа Вашу думку, чому Ігор Суркіс не наважився замінити головного тренера раніше?

– Я переконаний: якби «Динамо» не вийшло у груповий етап Ліги чемпіонів, то це сталося б раніше. А так виходило, що гри не було, але ж результат команда якийсь таки давала. Хоча з «Боруссією» вдома динамівцям відверто пофартило. Усе висіло на волосині. Якби німці забили третій гол, то це був

би кінець – «Динамо» «поплило» б і на цьому все закінчилося б. А так вийшло, що «відскочили». Але це не допомогло, лише відклало зміни на тренерському містку на якийсь час. Спочатку «Парі Сен-Жермен», а потім і «Шахтар» просто таки розірвали «Динамо». Причому, як на мене, то в тих іграх не настільки сильно зіграли парижани та донеччани, наскільки ніякими були динамівці. Що це за гра?.. Ні тобі думки, ні фантазії, ні характеру. Один не добіг, другий не дограв епізод до кінця, третій не підстрахував. Та що там казати, коли у грі на «Парк де Пренс» команда за 90 хвилин завдала лише два удари по воротах!

спорт 21

Юрія Сьоміна очікував давно» Володимир Веремєєв народився 8 листопада 1948 року у містечку СпаськДальній Приморського краю. Півзахисник. Вихованець футбольної школи кіровоградської «Зірки». Із 1967-го – гравець київського «Динамо». Заслужений майстер спорту (1975 р.). Чемпіон СРСР 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981 років. Володар Кубка СРСР 1974, 1978, 1982 рр. Володар Кубка кубків і Суперкубка Європи 1975 року. Зіграв 25 матчів за національну збірну СРСР. За олімпійську збірну СРСР провів 7 поєдинків. Бронзовий призер ХХІ Олімпійських ігор (1976 рік). Десять разів входив до списку 33-х найкращих футболістів СРСР. Двічі (1974, 1975 рр.) посідав друге місце в опитуванні спортивних журналістів на звання найкращого футболіста СРСР. Закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Заслужений тренер України (1986 р.). У 1985-1991 рр. працював начальником команди «Динамо» (Київ). У 19911992 рр. тренував збірну Об’єднаних Арабських Еміратів. У 1993-му був віце-президентом ФК «Динамо» (Київ). У 1994-1996 рр. тренував збірну Кувейту. Із 1997-го працює у тренерському штабі національної збірної України. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2004 р.) і ІІ ступеня (2006 р.).

Блохіна можна ненавидіти, але він не бездарний zzА Ви не допускаєте думки, що в такій грі не тренер винуватий, а просто виконавці не ті?

– Гравці справді не ті. Але, даруйте, а хто формував команду? Хіба Юрій Павлович прийшов у «Динамо» посеред сезону і змушений був ліпити команду з того, що там уже було? Ні. Це він займався селекцією і влітку новачків Ігор Суркіс купляв саме тих, кого він хотів. Тож у будь-якому разі за гру відповідав головний тренер. Це в Олега Блохіна зараз така ситуація, що до зимової перерви він буде змушений грати тими футболістами, які є. Адже трансферне вікно вже закрите. zzСхоже, Ви не надто високої думки про новачків «Динамо»?

– Як вони наразі грають, так я їх і оцінюю. Наприклад, Велоза. Не думаю, що його запрошували лише для того, щоби він виконував кутові та штрафні удари. Я сподівався, що насамперед він вестиме гру команди, а він поки що абсолютно не націлений на гострі атакувальні дії. Та й стандарти виконує

посередньо. Не набагато надійнішою з ним стала й оборона. Тому наразі португальця аж ніяк не можна назвати підсиленням «Динамо». Хоча з «Дніпром» він виглядав уже краще, і будемо сподіватися, що й надалі прогресуватиме. Краньчар наразі вирізняється хіба що недостатньою функціональною готовністю, а що робить у «Динамо» Раффаель, я взагалі не розумію. Так само, як і Тайво, котрий своїми діями дає зрозуміти, що «Мілан» не випадково його віддав. Навіть собі не уявляю, як він грав би в італійському чемпіонаті. zzМожливо, Олег Блохін знайде до них підхід – і вони все ж заграють?

– Ймовірно, так і буде. Можливо, вони ще не зовсім адаптувалися до нової команди і, можливо, Блохін справді зможе їх змусити грати так, як потрібно команді, а не так, як їм хочеться. zzВи дуже давно знаєте Олега Володимировича. У чому бачите позитивні моменти для динамівської команди у зв’язку з призначенням

його новим головним тренером?

– Останніми роками у грі «Динамо» не відчувалося того бійцівського динамівського духу, який дозволяв команді в минулому досягати найбільших вершин не лише не внутрішній, а й на міжнародній арені. А Блохін є вихованцем клубу, тобто корінним динамівцем, і ним він не лише був, а й є і буде завжди. І для нього престиж та герб динамівського клубу – це не просто слова. Знаючи Олега Володимировича багато років, переконаний, даючи згоду на роботу в «Динамо», він керувався не лише фінансовим боком питання, як це нині переважно буває. Це перший момент. Другий – у сьогоднішній збірній України грає п’ять-шість футболістів з «Динамо». Усі вони добре знають його вимоги та методику підготовки до матчів. Думаю, саме довкола них можна створювати нову, справді боєздатну команду, яка зможе вирішувати найсерйозніші завдання. Третє – це те, що своєю роботою у збірній Олег Блохін довів, що він може навести

в команді дисципліну та об’єднати гравців навколо однієї ідеї. А це якраз те, чого «Динамо» зараз страшенно бракує. Четверте – в Олега Блохіна дуже сильна команда помічників. Вони на багато речей мають однакові погляди, але водночас кожен має свою думку і не боїться її висловити. І нарешті п’яте – це харизма Блохіна. Його можна любити, а можна ненавидіти; ним можна захоплюватися і навпаки – вважати бездарним (хоча останнє в мене викликає подив), але в ньому однозначно не можна не відчувати особистість, яка на все має свою точку зору і ніколи ні під кого не прогнеться. Усі ці моменти повинні зіграти за «Динамо», і саме з огляду на них я вважаю, що нарешті Ігор Михайлович не помилився з вибором кандидатури головного тренера. Мені цікаво, чи є – і якщо є, то яка частка в цьому рішенні Суркісамолодшого його брата Григорія Михайловича. Якщо Ігор Михайлович сам вирішив запросити Олега Блохіна, то я знімаю перед ним капелюха.

Збірна з Блохіним? zzМи багато говорили про національну збірну України. Але ж підписання контракту Олегом Блохіним із «Динамо» автоматично створило нову проблему: хто тепер очолить головну команду країни?

– Якби я вирішував цю проблему, то зробив би все, щоб Блохін поєднував роботу в «Динамо» та у збірній. Адже досвід, причому неодноразовий, Лобановського показав, що цілком реально досягати високих результатів, працюючи водночас у клубі та у збірній країни. Динамівців у збірній і нині найбільше. Тож, прибуваючи до табору збірної, вони не стануть загадкою для Блохіна. Та й гравці інших клубів не на теоретичному рівні добре знайомі з методами роботи Олега Володимировича – тож їм також не буде потреби пристосовуватися до вимог нового тренера. А непоганий результат і цілком пристойний рівень гри у першому матчі відбору на чемпіонат світу з Англією лише додасть їм згуртованості та впевненості. Розмовляв Адам Кадет

передвиборна агітація

«Здобудеш Українську державу – або згинеш у боротьбі за неї». Такою була перша заповідь «Декалогу українського націоналіста», автором якого став Степан Ленкавський. Із цими словами на вустах українські повстанці сімдесят років тому залишали свої сім’ї і зі зброєю в руках ішли захищати найсвятіше, що є в кожної людини, – свою Батьківщину. Що рухало ними у ті страшні часи, коли Україна була поруйнована навалою червоної та коричневої орди, а жодної надії на перемогу, здавалося, бути не може? Що змушувало їх жертвувати своїм молодим життям? Останній задокументований бій УПА з каральними загонами КДБ відбувся 14 квітня 1960 року – тоді, коли СРСР готувався до польоту людини в космос, а Микита Хрущов уже стукав черевиком по трибуні Генасамблеї ООН. Вони знали, що вороття назад немає і найкраще, що їх може чекати, – це тортури й заслання на Сибір.

Воїни УПА сповна пройшли пекло Другої світової війни та післявоєнних років. В останніх із відчайдухів уже не було ні надії, ні, можливо, уже навіть віри в успіх своєї місії – лише несхитне мов граніт почуття обов’язку та безмежна любов до свого краю. Не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки їм ми вже два десятиліття живемо у своїй державі. Сьогодні синьо-жовтий прапор і тризуб прикрашають державні установи, а «Ще не вмерла України…» супроводжує як усі офіційні церемонії, так і перемоги наших спортсменів на міжнародних спортивних змаганнях. Мети, за яку віддали життя воїни УПА в буремні сорокові та п’ятдесяті роки, здається, досягнуто. Хто, однак, міг тоді подумати, коли В’ячеслав Чорновіл 24 серпня 1991 року під грім овацій вносив у сесійну залу Верховної Ради синьо-жовтий прапор, що вбитий Ґонґадзе стане привидом нашої незалежності, національні багатства розкрадуть, а «досягнення» України забезпечать їй останні місця у всіх європейських гуманітарних рейтингах?! Пере-

лічувати всі хиби української сучасності марно, адже вони й так добре відомі. Хочеться лише спитати себе, чи вони, бува, не від того, що український народ так і не став господарем на своїй землі, а невелика частка патріотів у стінах парламенту й уряду опинилася в очевидній меншості як до безрідних плутократівкосмополітів, так і тих, хто не соромиться відверто захищати інтереси чужої держави? УПА – це армія, яка боролася до останнього. Це армія, яку так ніхто й не переміг, оскільки не можна перемогти святі почуття патріотизму, жертовності, віри та любові. Сьогодні подвиг тих, хто віддав тоді свої життя, і тих, хто залишився живий, має стати для нас ідеалом. Вірмо в себе та просімо в Бога, щоби Він запалив у наших серцях хоча б іскру з того невгасимого вогню, який опалював їхні серця. Адже життя, за словами Олени Теліги, – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя. Кандидат у народні депутати від ВО «Батьківщина» по 117 в.о. Ігор Васюник

Подвиг воїнів УПА має стати ідеалом для нас сьогодні

Розміщено відповідно до вимог статей 68, 71, 73 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та оплачено за рахунок коштів виборчого фонду партії або кандидата №40 11 жовтня 2012 року

гумор, афіша, комікс 22

Землю – на продаж!

А

ле я нинька мав гранду, мої кохані! Місько Кравець, той вічний шукач добра в чужих кишенях, як вчув, що Верховна Рада прийняла закон про продаж землі для чужоземців, – зібрав удома всі горшки з квітами, виварку з котячим піском – і пішов на польську трасу землею торгувати! Я його ледве завернув – пообіцяв чвертку і каліфйори, що пані Стефа засмажила. «Що, Міську, добре тобі? А народне добро продавати не встидно?» Куртка на ваті! Якщо Міськові не дуже встидно, то що казати про продажних депутатів! Це ж вони спочатку не проголосували за продовження мораторію на продаж землі, а потім тихенько-підленько прийняли постанову-дозвіл на продаж нашої землиці іноземцям! Спочатку відмінили той проклятий закон про наклеп, а потому (надвечір, коли всі святкували перемогу) пац – і проголосували за продаж землі! А де ж були комуністи, які так кричать, що не віддадуть «ні п’яді радной зємлі окупантам»? Де була опозиція? Воно ніби звучить не так страшно – наразі дозволено продавати землі несільськогосподарського призначення. Для інвесторів то є незле – збудував завод і відразу купив землю під ним. Але це в нормальній країні! А в нас? Та після першого такого кроку буде другий – дозволять продавати й с/г угіддя. І тоді капець… Бо першими кинуться скуповувати наші чорноземи не іноземці (їх просто до цієї справи не допустять!), а наші рідні олігархи. Земля – єдине, що їм ще не належить в Україні! Та й красти вже можна лише з бюджету – усе решта лежить у їх кишенях і офшорних банках… Усе буде чікі-пікі: олігархи в офшорах створять підставні фірми і через них скуплять землю. А нам залишиться лиш проситися до них у найми – на городі гарувати або служити у приватному війську, бо сотні тисяч гектарів треба буде охороняти. Отак у нашій благословенній країні буде офіційно проголошено феодалізм. А короля ми й так нині маємо! Але хто вчив у школі історію, має добре пам’ятати: найстрашніші бунти були саме за доби фео­далізму. А коси і вила в народу ще є… Хіба нє? Міську, а ти історії не вчив, тому не знаєш, що земля в ноцнику – то тільки для котів!

№40 11 жовтня 2012 року

«Музичні діалоги: Україна – Литва»

III Міжнародний Tattoo Fest

Концерт Uriah Heep

Друга гра чвертьфіналу Ліги КВК «Європа»

12 жовтня, 21:00 11 жовтня, 19:00

Концертний зал ім. С. Людкевича (вул. Чайковського, 7) Концерт у межах VІІІ Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Виконують: Ганна Панкова – фортепіано, Камерний оркестр Хмельницької обласної філармонії, Марина Баніт – віолончель, Оксана Цмур – скрипка, Олександр Драган – диригент, Тарас Малик – флейта. У програмі: Лорета Нарвілайте.

«There is someone who wishes you well»; Лорета Нарвілайте.

«Siena the wall» та інші.

12-14 жовтня

Львівський Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) Львівський Tattoo Fest за три роки виріс у найбільшу й абсолютно дивовижну подію у світі тату Західної України. Родзинкою фестивалю стане традиційна «Тату битва» за участі майстрів із різних країн, які конкуруватимуть за кубок «Золотого лева». Цього року організатори заходу додали ще більше розваг, залучили ще більше аніматорів, організували виставки, виступи музичних гуртів. Буде й чимало конкурсів для майстрів.

Вперше у Львові відбудеться концерт легендарного рок-гурту Uriah Heep. У рамках ювілейного туру «25 років разом із нами» він виступить в Україні. Uriah Heep створено ще 1969-го. У грудні 1987 року гурт виступив десять вечорів поспіль на переповненому стадіоні Москви. Фрагменти з цих концертів увійшли до альбому «Live In Moscow». 26 червня 1999 р. гурт був учасником концерту на майдані Незалежності у рамках акції «Крок до перемоги».

600-800 грн

13 жовтня, 19:00

«ВЛАДА МУЗИКИ» Будинок органної та камерної музики (вул. С. Бандери, 8)

Музика Ґ. Ф. Генделя, Верена Краузе, сопрано (Базель), Джованні Кантаріні, тенор (Ріміні), Надія Величко, орган (Львів), Реґіо-хор (Біннінґен/Базель), A cappella Leopolis (Львів), Фестивальний оркестр Ars leonis (Базель/Львів), диригент – Богдан Швед.

Львівський державний палац естетичного виховання учнівської молоді (пл. Петрушевича, 2) Під час навчання та буденної роботи також потрібно відпочити. Свіжі та дотепні жарти, позитивні емоції і весела атмосфера знову чекають на другій грі чвертьфіналу Ліги КВН «Європа». Найкращі команди КВК у Львові: «Інший світ» (Луганськ), «Відпочиваємо разом» (Хмельницький), Post-scriptum (Івано-Франківськ), МУА (Одеса), «Ранетки» (Житомир), Таkato (Львів), «Загорецька Людмила Степанівна» (Львів).

16 жовтня, 12:00

13-23 жовтня Цьогоріч фестиваль пройде під гаслом «Похвала музиці, або Львівська Цециліада». Упродовж десяти днів музичну містерію творитимуть солісти, ансамблі, хори й оркестри з України, Швейцарії, Великої Британії, Австрії, Польщі та Росії. Фестиваль знову потішить своїх шанувальників перлинами музичної давнини, але, як і личить ювілейному заходу, буде особливо урочистим, прославним, святковим.

14 жовтня, 18:00

Хмільний дім Роберта Домса (вул. Клепарівська, 18)

ЦЕРКОВНА МУЗИКА КОРОЛІВСЬКИХ МІСТ

м. Сколе, костел Семи страждань Матері Божої (вул. М. Шашкевича, 3) Твори Ґ. Ґ. Ґорчицького, М. Мєльчевского. A cappella Leopolis (Львів), Оркестр фундації Академія давньої музики (Щецін), диригент – Павел Осуховскі.

16 жовтня, 19:00

Х Фестиваль давньої музики 14 жовтня, 19:00

MUSIC FOR A WHILE

Хорова школа «Дударик» (храм Св. Лазаря, вул. Коперника, 27) Твори Г. Персела, Х. Б. Бозмортьє, Г. Шюца, Й. М. Ніколаі, Ґ. Ф. Генделя, Й. Й. Кванца, Й. С. Баха, А. Мазака, Ґ. Ф. Телємана та ін. Audite silete Musica (Ґрестен, Австрія), Петер Беновіч, віола да ґамба, барокова гітара, мистецьке керівництво. Анастасія Арбузова, сопрано (Львів/Катовіце),

Володимир Андрущак, баритон (Львів/Катовіце), Божена Корчинська, сопілка (Львів), Анна Іванюшенко, клавесин (Львів).

15 жовтня, 19:00

ARBORETUM MUSICUM

ПЛЯЖНЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Хорова школа «Дударик» Gardarica (Санкт-Петербург/ Київ/Львів).

17 жовтня 19:00

ЦЕРКОВНА МУЗИКА КОРОЛІВСЬКИХ МІСТ

Хорова школа «Дударик»

Гарнізонний храм Св. Петра і Павла (вул. Театральна, 13)

Твори А. Солера, Й. Л. Кребса, В. Ф. Баха, К. Шаффрата. Світлана Шабалтіна, клавесин (Київ), Наталія Сікорська, клавесин (Київ).

Твори Ґ. Ґ. Ґорчицького, М. Мєльчевского. A cappella Leopolis (Львів), Оркестр фундації Академія Давньої Музики (Щецін), диригент – Павел Осуховскі.

анонси, кросворд 23

Усі знижки Львова Гардероб

«Україно, пробудись!»

14 жовтня, 18:00

Концертний зал ім. С. Людкевича (вул. Чайковського, 7) Вечір з нагоди 70-річчя створення Української Повстанської Армії. Спеціальні гості: зв’язкова головного командира УПА Романа Шухевича пое­ теса Ольга Ільків, вояк дивізії «Галичина» бас-бандурист Володимир Мота. Виконують: Ірина Лончина, Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок», Дитячий театр української пісні «Джерельце», дует «Бандурна розмова», Орест Цимбала – вокал, Уляна Воробей – співачка, диригент, хор «Нескорені».

Виставка Петра Головатого «Життя як палітра»

«Український лейтмотив»

До 12 жовтня – акція «Купуй комплектом» у Respect До 14 жовтня дві знижки на одну покупку у MegaVision До 31 жовтня 50% на оправи у «Люксоптиці»

Фестиваль UA/PL Alternative Music Meetings

Діти

До 20 листопада 20% на дитячі візки в «Антошці» Дім До 15 жовтня – до 25% на комп’ютерні столи та стільці у «Ліга Нова» До 16 жовтня посуд у по­да­ рунок до індукційної поверхні у «5ок»; чотири одиниці вбудованої техніки за ціною трьох у «5ок»; мобільний телефон у по­ дарунок до смартфону у «5ок» До 21 жовтня до 60% на світильники у Black Red White До 28 жовтня 25% на кухні на замовлення у BRW До 30 жовтня 40% на кухні у Merx До 31 жовтня знижка 25% на товари жовтня у Babyzone До 4 листопада яскрава акція до дня народження у MOYO До 31 грудня – 10% на ноутбуки і комп’ютери Apple для студентів у MOYO До 10 січня 25% на сковорідки Tefal у «5ок» Спорт До 17 жовтня – до 40% на кайти в «Екстрем стайл» До 25 жовтня акційна ціна на комплект лиж у «Екстрем стайл» До 28 жовтня знижка у подарунок у Megasport

17 жовтня, 19:00 До 14 жовтня

17 жовтня, 19:00

Львівська обласна філармонія (вул. Чайковського, 7)

Кав’ярня-галерея «Штука» (вул. Котлярська, 8) На полотнах Петра Головатого гармонія карпатської природи промовляє спокійними барвами. Змальовані полонини і гірські хребти, будні та свята, зміна пір року лагідно звертають думки в повільне русло життя горян. Ковзаючи поглядом з одного краєвиду на інший, не так важко повірити, що в цих благословенних місцинах є ще старі вівчарі, які не знають про смерть цісаря.

Вхід вільний

Кінопоказ короткометражок «Хлопці не плачуть»

Концерт з нагоди 80-річчя композитора, піаніста, педагога, зарубіжного члена Національної спілки композиторів України Юрія Олійника (США). Усі бандуристи, що візьмуть участь у концерті, належать до вихованців майстра бандур, засновника львівської бандурної школи, заслуженого діяча мистецтв, професора ЛНМА ім. М. Лисенка Василя Герасименка. Саме на бандурах його конструкції «Львів’янка» будуть виконані композиції Юрія Олійника.

Хмільний дім Роберта Домса (вул. Клепарівська, 18) Це платформа для спілкування, обміну та натхнення музичного андеграунду України і Польщі. В основі проекту лежить формула зустрічі: музикантів із публікою, музикантів із музикантами, українських і польських музичних критиків та авторитетних осіб у сфері альтернативної музики. Цього року фестиваль відбудеться у двох містах України: у Львові – 17 жовтня, у Києві – 19-20 жовтня.

Кросворд

11 жовтня, 19:00, 21:00

Львівський Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) Режисери шести фільмів з Ісландії, Іспанії, США, Швейцарії та Німеччини занурять нас у світ чоловіків та їхніх секретів. Мужні і боягузи, ніжні і незворушні, веселі та серйозні, самовпевнені й несміливі, романтики і скептики – чоловіки бувають різними, але вони не перестають дивувати.

Програма показу «Вони говорять» Реж. Алауда Руіз де Азуа (Іспанія, 2011). Не все, що трапляється у шкільному дворі, – гра. «Віддзеркалення життя» Реж. Реймон Педро (Швейцарія, 2010). Життя чоловіка від дитинства до старості у моменти, коли він умивається. «Джоел» Реж. Глінур Палмасон (Ісландія, 2008). Юному Джоелу не вдається знайти себе, тож хлопець відчайдушно намагається потоваришувати з місцевою бандою мотоциклістів. На світанку літньої пори Джоел отримує шанс доєднатися до банди, та він не знає, що на нього чекає. «Купідон» Реж. Джон Дайон (США, 2011). Купідон постарів і став цинічним алкоголіком, хоча, ймовірно, він може повернути свою віру в силу кохання, допомага-

ючи маленькому хлопчикові. «Щось» Реж. Різ Ернст (США, 2012). У стосунках Трістана та Зое щось втрачено. Зое змарнувала кілька тижнів, аби спланувати мандрівку до таємничого придорожнього атракціо­ ну, відомого як «Щось». У Трістана свої клопоти, до того ж його пухнастий сірий кіт Стівен не може знайти вдалого місця для своїх котячих справ. Чи знайдуть вони те, що шукали у місці із назвою «Щось»? «У повітрі музика» Реж. Тім Боссе (Німеччина, 2012). Ілюзії Мірека розбиваються. Його мрії про життя з Тіною не судилося здійснитися – дівчина йде від нього до тупого музиканта-гітариста. Принаймні тепер Мірек розуміє, що його життя могло скластися по-іншому…

Тривалість – 87 хв. Квитки можна придбати в офісі Wiz-Art’y (вул. Коперника, 17, 2 поверх, оф. 222), а також забронювати на info@wiz-art. com.ua. Вхід – 20 грн.

Колонка підготована спільно з львівським онлайн-журналом

Надсилайте знижки на editor@zakupy.lviv.ua

•

•

По горизонталі:

1. Горілка з пальмового соку.

3. Вид графіки, друковані відбитки з малюнка.

6. Розділовий знак. 8. Кораловий острів.

9. Приморський сильний холодний вітер.

11. Мотика. 12. Чоловіча суконна куртка.

15. Новела Цвейга. 16. Хустка або шарф, що вдягають на шию. 18. Лічильна дошка у древніх греків. 19. Речовина для малювання картин.

24. Чоловіче ім’я. 25. Жанр японської поезії.

26. Водяний буйвіл. 27. Гірська порода.

28. Ансамбль із 9-ти виконавців.

30. Сітчаста тканина для вишивання.

31. Центральна частина кореня і стебла вищих рослин. 33. Рослинний паразит.

34. Стінка над карнизом.

38. Копійка Ізраїлю. 40. Ручна автоматична скорострільна зброя. 42. Землероб у Спарті.

44. Слабоалкогольний яблучний напій.

45. Архітектурний елемент.

46. П’ятикнижжя.

47. Підготовка машини, станка для роботи.

48. Корабель Ясона.

•

По вертикалі:

1. Сорт яблуні.

2. Бій з тінню в карате.

3. Львівська кава.

4. «Жива» рідина.

5. Приміщення для зберігання зерна.

6. «Шкіра» дерева.

7. Рахівниця Архімеда.

8. Фасон чоловічої сорочки.

10. Купідон. 13. Літня будівля для худоби поблизу пасовищ. 14. Нанесений шар фарби.

16. Південне вічнозелене хвойне дерево.

17. Ціна товару, зазначена в прейскуранті.

20. Щириця. 21. Породистий верховий кінь у східних народів. 22. Прикраса карнизів у формі листків. 23. Богиня родючості в Давньому Римі.

29. Помідор. 30. Перо графіка.

32. «Друг» лірики і драми. 35. Грошова одиниця Самоа. 36. Дворянський титул. 37. Трава після покосу. 38. Ігумен. 39. Співзвуччя кінців віршованих рядків. 41. Військо хана.

42. Заморський делікатес.

43. Карти долі.

Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки, 1) Велика сцена 11 жовтня 18:00 «Блакитна троянда». Драма (з антрактом) 13 жовтня 18:00 «Криза». Смішна трагедія на 2 дії 14 жовтня 18:00 «Ісус, син Бога живого». Містерія на 2 дії 16 жовтня 18:00 «Підступність і кохання». Міщанська драма 17 жовтня 18:00 «Бояриня». Драматична поема

Камерна сцена

11 жовтня 17:00 «Антігона». ПРЕМ’ЄРА 16 жовтня 17:00 «Завчасна паморозь». Символічна драма на 1 дію 17 жовтня 16:00 «Гойдалка на двох». Вистава

№40 11 жовтня 2012 року

передвиборна агітація

Розміщено відповідно до вимог статей 68, 71, 73 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та оплачено за рахунок коштів виборчого фонду партії або кандидата реклама

№40 11 жовтня 2012 року