zik #38 by zik news

№38 27 ВЕРЕСНЯ 2012

рекомендована ціна 3,00 грн

Ми вийшли з порожньою першою шпальтою, бо нам намагаються заткнути рота, а у вас відбирають право знати правду. стор. 05

новини 02

БІЛЬШЕ НОВИН НА

““

Не Янукович, не закон про мову, не закон про наклеп, не фальсифікація виборів. Тільки байдужість, готовність сприймати те, що створює режим! Відомий журналіст Віталій Портніков про те, що погубить Україну

““

Я звертаюся до президента і голови Верховної Ради з проханням врешті-решт вжити якихось заходів стосовно божевільних журналістів.

Намісник Києво-Печерської лаври і депутат Київ ради від ПР владика Павло про те, що нібито це журналістка напала на нього, а не він на неї

4,1 млн грн заплатив податківцям телеканал ТВі

Обікрали костел

• «Піккардійській терції» виповнилося 20 років. Вокальна формація виступила з концертом на сцені Львівського національного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької з ювілейною програмою «“Піккардійська терція” святкує з друзями». (фото: Роман Балук)

ніч проти неділі невідомі виламали вхідні двері храму Святих апостолів Петра і Павла. Зловмисники залізли у захристя, перелізли до спеціальної шафи, звідки вкрали ключі від храму. Настоятель церкви отець Сус дивується: у шафі лежали також інші ключі та пожертви на реставрацію, але зловмисники цих речей не взяли. Залишили на місці й усі хрести та ікони. Для того, щоби замінити замки XVIII століття, ключі від яких украли, церковній громаді доведеться витратити понад 10 тис. грн. Отець Сус зазначив, що до храму мають претензії догналівці, які проводять поблизу свої акції. «У них на одному з транспарантів написано: «Віддайте нам храм», – розповів Сус.

zik.ua

““

У реальних міністерствах, департаментах, крім офіційно призначених керівників, на приставних стільчиках буквально сидять «смотрящі». Голова Комітету ВР із питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко про те, хто насправді керує країною

Українці зможуть контролювати вибори через Інтернет

іжнародна громадська організація «ІнтерньюзУкраїна» репрезентувала у Львові новий інтернет-ресурс для контролю за парламентськими виборами. Таким чином кожен укра їнець може стати на сторожі чесних виборів і долучитися до моніторингу за виборчим процесом. За словами голови правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтина Квурта, новий сайт www.electua.org має привернути увагу громадськості до цінності прозорого, відкритого та чесного процесу волевиявлення. На сайті збиратимуть повідомлення про порушення під час виборів і перевірятимуть їх. Повідомляти про незаконні дії зможуть усі охочі – представники ЗМІ, громадяни та

Оптимізація медицини

редакцію газети звернулися мешканці Львова з питанням, чому жіночу консультацію 3-ї Комунальної міської клінічної лікарні, що розташована на вулиці Олени Степанівни, 31, збираються закривати. Ми спитали про це у Володимира Зуба, начальника міського управління охорони здоров’я, – і він запевнив, що медичний заклад не закривають, а лише переносять до пологового будинку на вулиці Раппопорта, 8, де він розпочне роботу вже з 1 жовтня. Крім того, пан Зуб зазначив, що перенесення консультації планували ще кілька років тому з огляду на аварійність будинку, в якому вона розташована. – У нас є акт, який підтверджує аварійність тієї споруди. У старому приміщенні пічне опалення, під час сильних морозів воно нагрівало кімнати максимум до +13, – пояснив

громадські активісти. Зробити це можна буде на сторінці www.electua.org, а також через соціальну мережу Facebook і за допомогою SMS. Усі повідомлення про порушення потраплятимуть на сайт і відображатимуться на мапі України. Крім того, на сайті і в кожній області будуть працювати модератори, які перевірятимуть надану інформацію. Ресурс був створений з ініціативи МГО «ІнтерньюзУкраїна» і розроблений за підтримки міжнародних експертів США і Мексики. За словами ініціаторів проекту, усі зафіксовані дані про порушення можуть стати основою для моніторингу та аналізу виборів-2012 іншими правозахисними та юридичними організаціями, міжнародними експертами.

карикатура тижня

він. – Хіба можуть вагітні жінки проходити обстеження в таких умовах?! Ми подивилися, що в будівлі на Раппопорта, 8 можна звільнити частину приміщення. Зробили ремонт. Там будуть усі умови для жінок. Через дорогу лабораторії, пологовий будинок, УЗД. Усе поруч, зручно. Той, хто перебував у тих холодних кабінетах, оцінить, а хто спостерігає збоку, як завжди, буде критикувати. Головний лікар міста зауважив, що це не перша ситуація, коли ініціативи та зміни люди сприймають вороже та з підозрою. Каже, що схожа ситуація була з поліклінікою у Винниках, коли медичний заклад, що містився в шести приміщеннях, перевели в один будинок. – Усе це теж різко критикували, – згадує він. – Мовляв, «Зуб продав приміщення», «Зуб будує готель»… Насправді ми провели звичайну оптимізацію. • карикатура: Ігор Бежук

Люди номера Азаров Микола 7 Андрухович Юрій 12 Бандера Степан 6 Береза Микола 12 Бланшет Кейт 18 Блохін Олег 3 Брандо Марлон 18 Вакарчук Іван 7 Віктюк Роман 12

Володимир, патріарх 5 Герман Ганна 5 Гій Степан 4 Гобервілль Селін 21 Говард Рон 18 Горват Еден 11 Гризлов Борис 5 Гриценко Анатолій 2 Губицький Володимир 4

Гузєєва Наталія 19 Дибайло-Шпинда Богдан 10 Дибайло-Шпинда Ганна 10 ДіБіСі П’єр 3 Дрозд Ярослав 3 Едер Тадей 12 Єфремов Олександр 5 Журавський Віталій 5 Захаров Євген 6 Зуб Володимир 2 Іллєнко Михайло 3

Газета «Західна інформаційна корпорація» Засновник і видавець: ТОВ «Західна інформаційна корпорація», 79000, Львів, вул. М. Вороного, 3 Генеральний директор: Роман Любицький Редакція: 79000, Львів, а/с 1537, тел.: 0 (32) 253-31-93, тел.: 0 (32) 253-31-94 e-mail: gazeta@zik.lviv.ua

№38 27 вересня 2012 року

Квурт Костянтин 2 Ківалов Сергій 7 Кідман Ніколь 18 Коваль Олександра 3 Колесніченко Вадим 5, 7 Коморовський Броніслав 5 Костевич Олена 21 Кравчук Леонід 7 Кравчук Олексій 12 Кроу Рассел 18 Куценко Світлана 19 Кучма Леонід 6, 7

Головний редактор: Тарас Смакула; заступники редактора: Олександра Губицька, Наталя Онисько; арт-директор: Олег Слюсарчук. Директор з реклами: Аліна Чичкань Реклама: 0 (32) 247-50-45, tv_reklama@ziktv.com.ua Продаж газет: 0 (32) 253-31-94, sale@zik.lviv.ua

Лонцький Еліаш Ян 17 Лурман Баз 18 Луценко Юрій 5, 6 Льовочкін Сергій 5 Малярчук Таня 11 Марик Валентина 9 Маруняк Ірина 3 Мацяк Андрій 12 Мисак Юрій 12 Міллер Артур 18 Мірошниченко Юрій 5 Муштук Володимир 4

Павлів Андрій 2, 4 Павло, владика 2, 5 Пайонкевич Гелена 4 Петришин Андрій 4 Попов Олександр 5 Портніков Віталій 2 Путін Володимир 5 Раш Джеффрі 18 Раян Мег 18 Рот Йозеф 11 Рябчук Микола 6 Семиноженко Володимир 7

Передплатний індекс: 89805. Друкарня ТОВ «Експрес Медіа Груп». Замовлення № 15880. Тираж номера 10 500 прим. Підписано до друку 25.09.2012 р. Реєстраційне свідоцтво: ЛВ №1035/289р. Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори і рекла модавці. Передрук матеріалів без письмової згоди редакції заборонено. Матеріали з позначкою «Вибори-2012» і «Новини компаній» друкуються на правах реклами.

Скотт Рідлі 18 Слабошпицький Мирослав 3 Сорокін В’ячеслав 21 Спенсер Деніель 18 Стоун Шерон 18 Стріха Максим 7 Стус Василь 11 Сус, отець 2 Табачник Дмитро 7 Тимошенко Юлія 5, 6 Томенко Микола 5 Торбйорн Ягланд 5

Федоришин Ярослав 12 Фірташ Дмитро 12 Чебан Юрій 21 Черновецький Леонід 5 Чечетов Михайло 5 Шуклін Євген 21 Шухевич Роман 17 Шухевич Юрій 17 Ющенко Віктор 5 Яновський Юзеф Каетан 17 Янукович Віктор 5, 6, 7 Яхно Олеся 6

для новин, зауважень, відгуків та скарг

м е д і а - х о л д и н г

0 800 500 945

всі дзвінки зі стаціонарних телефонів безкоштовні

новини 03

Між Львовом і Луцьком курсує рейковий автобус

ід сьогодні між містами Львів і Луцьк ходить рейковий автобус, –повідомила «Львівська залізниця». Регіональний поїзд №802/801 Львів–Луцьк–Львів їздитиме щоденно, крім вівторка та середи. Щоправда, новий потяг призначено, за повідомленням залізниці, наразі лише «для вивчення попиту пасажирів». Вартість проїзду за цим маршрутом становить 55 грн. Рейковий автобус ідеально пасуватиме для од-

ноденних поїздок до нашого міста. Із Луцька він вирушає о 06:22, до Львова прибуває кілька хвилин по дев’ятій. А вже ввечері можна повернутися до Луцька – відправлення зі Львова о 17:07, прибуття – о 19:53. А от львів’янам із рейковим автобусом пощастило менше, адже туди потяг приїздитиме на ніч, а відправлятися до Львова доведеться із самого ранку. Відтак їздити в одноденні мандрівки до Луцька цим автобусом львів’янам не вдасться.

• Із проспекту Шевченка такий кіоск уже забрали (фото: Ірина Залецька)

У центрі міста підприємці знову самовільно встановлюють кіоски

ід носом у міської ради знову почали незаконно з’являтися МАФи. Цього разу кіоск із цигарками з’явився на площі Галицькій. У Ратуші розводять руками – мовляв, знести його можна лише за рішенням суду, а на це потрібен час. Дозволу на розміщення і права на торгівлю власник тимчасової споруди не має. Уже майже місяць на пл. Галицькій, 15 біля зупинки громадського транспорту стоїть незаконно встановлений сірий металевий кіоск, а віднедавна у ньому почали торгувати тютюновими виробами. Як зазначила Ірина Маруняк, голова Галицької РА, жодних дозволів на торгівлю, а також погодженого паспорта прив’язки до місця розміщення ТзОВ «Авангард-плюс» не має. «Ми надіслали підприємцю попередження з вимогою добровільно демонтувати споруду. Якщо він цього не зробить, то подамо до суду на примусовий демонтаж», – запевняє Ірина Маруняк. При цьому додає: як свідчить попередня практика, розгляд таких справ триває щонайменше два місяці. Однак якщо за цей час підприємець виробить

усі необхідні дозволи, то до демонтажу може і не дійти. Варто зазначити, що це вже не перший такий випадок, коли «Авангардплюс» встановлює кіоски без необхідних дозволів. У кінці літа таку саму споруду розмістили на тротуарі на початку проспекту Шевченка. Щоправда, після публікацій у ЗМІ його забрали. «Головна проблема в тому, що ми не можемо запобігти встановленню таких тимчасових споруд, оскільки їх ставлять за кілька годин уночі. Зранку встаєш – а вона вже стоїть. Демонтувати її без рішення суду ми не можемо», – розпачає Ірина Маруняк. Як наслідок, сірі кіоски «Авангад-плюс» «повиростали» в кількох місцях у центральній частині міста: навпроти ТЦ «Магнус», на зупинці громадського транспорту на пл. Петрушевича, на вул. Тершаковців. У деяких із них уже торгують цигарками, інші стоять порожні. Варто зазначити, що до вигляду МАФів у влади претензій немає, оскільки підприємець використав один із типових проектів, які депутати затвердили ухвалою сесії. Та й місця, де встановлені кіоски, депутати у липні минулого року

включили до перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм. Однак ні паспорта прив’язки до місця, який має погоджувати райадміністрація, ні дозволу на торгівлю від управління економіки міськради підприємець не отримав. Варто зазначити, що тенденція «боротьби» міськ ради з кіосками наводить на думку про її упередженість. У грудні 2007 року у Львові було 1872 кіоски. 2008-го, після затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм, їх кількість різко зменшилася до 1556, а протягом 2009-2011 рр. – знову зросла до 1685. Сьогодні у Львові нараховують 1572 МАФи. «До 2012 року ми мали довести до мінімуму кількість кіосків. Саме для цього створювали перспективну схему їх розміщення. Тоді пропонували програму поступового зменшення числа малих архітектурних форм. Зараз їх мало б бути максимум 700. Але підприємці почали тиснути, погрожували перекривати дороги – і ми пішли на значні поступки», – зазначив Андрій Павлів, директор департаменту містобудування та розвитку інфраструктури ЛМР.

Шемякіна обрала квартиру на Угорській

з запропонованих трьох варіантів помешкання олімпійська чемпіонка Яна Шемякіна вже обрала квартиру на вул. Угорській, 7. Про це йшлося під час її зустрічі з міським головою Львова Андрієм Садовим, повідомляє прес-служба ЛМР. «Львів гордий, що олімпійська чемпіонка – наша вихованка і що вона

Відзначили фільми

дразу два українські фільми отримали нагороди фестивалю «Кіношок-2012», що проходив у вересні в Анапі: стрічка Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» та Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Нагадаємо, 23-хвилинну стрічку «Ядерні відходи» повністю знято в Чорнобилі та Прип’яті. Це камерна історія про чоловіка і жінку, які працюють у зоні відчуження. Фільм уже має одну відзнаку – «Срібного леопарда» на Міжнародному кінофестивалі

Коротко

Новий комплекс

Конкурс шопок

Без кворуму

Ремонт тролейбусів

За ініціативи громадських організацій на території 30 га поруч зі стадіоном «Арена Львів» планують спорудити багатофункціональний комплекс, що поєднуватиме всі необхідні об’єкти. Як відомо, Львів входить до переліку міст, де може відбутись Олімпіада-2022, тож такий виставковий комплекс необхідний, заявляють чиновники.

У Львові триває відбір на конкурс шопок, які будуть представлені на 37-й Міжнародній виставці «100 вертепів» в Італії. Виставка триватиме з 22 листопада 2012 року до 1 січня 2013-го в залі Браманте на Пьяцца дель Пополо у Римі. Прийматимуть заявки у Львові до 30 вересня на електронну адресу verteplviv2011@ gmail.com.

Львівська облрада на сесії 25 вересня приймала рішення без кворуму. У сесійному залі були присутні 50 із потрібних 59 депутатів (усього в обл раді 116 обранців). А все тому, що у сесійному залі процвітає кнопкотиснення – депутати голосують за кількох своїх колег. На табло «за» прийняття рішення висвічується 65-66 голосів.

У «Львівелектротрансі» щомісяця проводитимуть капремонт двох тролейбусів. Зараз там уже оновлюють дві машини. Ремонт одного з тролейбусів буде завершено до кінця вересня, іншого – до середини жовтня. Капітальному ремонту підлягають тролейбуси після 240 км пробігу.

має бажання надалі жити та працювати у рідному місті. Сьогодні Яна Шемякіна озвучила свій остаточний вибір квартири, яку місто запропонувало як подарунок. Ідеться про трикімнатне помешкання на вул. Угорській, 7. Ми вже запускаємо юридичний механізм передачі цієї квартири Яні», – зазначив мер Садовий.

у Локарно (Швейцарія). А кінокартину Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – розповідь про військового льотчика, якому випало стати вождем індіанського племені, – висунуто від України на здобуття кінопремії «Оскар». Фільм «Ядерні відходи» отримав гран-прі в конкурсі короткометражного кіно «Межі шоку», а стрічці «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» присудили нагороду Гільдії кінознавців та кінокритиків Росії «За поетичну магію та магічний реалізм».

Блохін очолить «Динамо» Знаменитий футболіст «Динамо», тренер національної збірної України Олег Блохін призначений головним тренером ФК «Динамо» (Київ). Конт ракт розрахований на чотири роки. Як повідомив сам Блохін, керівництво Федерації футболу України із розумінням поставилося до його бажання очолити «Динамо».

ДЗЕРКАЛО

Що про нас пишуть? The Economist Великобританія

Видавці з усієї України з’їхалися до Львова на щорічний книжковий ярмарок «Форум видавців». Варто згадати, що почесним гостем цього заходу був П’єр ДіБіСі, роман якого Vernon God Little отримав Букерівську премію у 2003 році, але лише нещодавно його переклали українською. Видавці мали змогу відвідати бізнесфорум, у межах якого відбулися сесії з інтелектуальної власності та реклами. «У видавництві, як і в будь-якому іншому бізнесі, міжнародні контакти мають вагоме значення», – сказала The Economist директор і засновниця форуму Олександра Коваль. У чарівному центрі Львова метушня, пов’язана з книжковим форумом, наклалася на таку, що вже набирає сил, парламентську виборчу кампанію. Серед кандидатів є кілька письменників. Туристи були засмучені, коли в рекламному ролику форуму на якийсь час з’явилася книжка, автори якої зараз балотуються до парламенту.

Gazeta Wyborcza Польща

Музей ідей у Львові за пропозицією польського консула закрив фотовиставку, яку організувало мистецьке видання LZmagazine, «Збоченська фотосесія на могилах “львівських орлят”», – обурюється портал Kresy.pl. У межах виставки митці, пов’язані з журналом LZ-magazine, представили фото, зроблені на Личаківському цвинтарі, зокрема у тій його частині, де спочивають польські захисники Львова у 1918-1920 рр. Моделі, що беруть участь у фотосесії, присідають на могилах у вигаданих позах, торкаються одне одного, цілуються. Польський консул у Львові Ярослав Дрозд вирішив втрутитися. Виставку демонтували після розмови з керівництвом Музею ідей, але не з самими митцями. Ті у розмові з порталом Kresy.pl назвали інцидент «класичним прикладом нерозуміння сучасного мистецтва». Вони стверджують, що «занадто національно свідомі громадяни» намагаються спровокувати скандал з «нічого», а також «посіяти ненависть між двома країнами».

№38 27 вересня 2012 року

економіка 04

Ірина Залецька

рганізація та проведення Євро2012 в Україні було каталізатором розвитку інфраструктури міста і… численних скандалів. Частина з них пов’язані з вилученням землі та майна під будівництво стадіону, летовища, транспортних розв’язок і доріг. Скільки ж коштували земля і майно під летовищем, дорогами та стадіоном і чи залишилися задоволеними попередні власники?

•

Стадіон чи розсада?

Першою «земельною» проблемою, з якою зіткнулася Львівська міська рада, виявилося те, що ділянка для майбутньої євроарени на вул. Стрийській – вул. Кільцевій перебуває в користуванні ВАТ «Зеленбуд». Як заявив тодішній директор підприємства Володимир Муштук, на цій землі підприємство вирощує розсаду дерев та інших рослин для озеленення, а земля належить підприємству як правонаступнику «Львівського ремонтно-будівельного управління зеленого будівництва». Однак у суді новоявлені власники землі так і не змогли надати документи, які це підтвердили б. Тож місту вдалося довести право власності на цю землю і надати її під будівництво стадіону.

•

Простір для злету

Із розбудовою аеропорту проблем виявилося значно більше. На місці майбутньої злітної смуги було кілька гаражних і садово-городніх кооперативів. – Ми дев’ять разів долучали земельні ділянки до аеропорту, – згадує Андрій Павлів, директор департаменту містобудування та розвитку інфраструктури Львівської міськради. – Зіткнулися з масою проблем – люди не мали належним чином оформлених документів на гаражі, але ми допомогли їм виробити всю необхідну документацію. Як наслідок,

№38 27 вересня 2012 року

Не хочеш віддати –

частина з них отримали інші ділянки, а дехто – фінансову компенсацію. Начальник юридичного управління ЛМР Гелена Пайонкевич теж запевнила, що обійшлося без судових спорів: «Щоразу нам вдавалося знаходити порозуміння. Інколи купували ділянки на заміну. Не було жодних непорозумінь, хоча це близько 200 таких випадків!»

•

заберемо! Ціни на вилучені до Євро-2012 землю та майно:

– під будівництво електропідстанції «Солонка» вилучено 17 ділянок загальною площею 1,4 га; із них 15 викупили за 0,5 млн грн, а дві замінили на рівноцінні; – під будівництво дорожньої розв’язки викупили 21 ділянку площею 2,7 га за 0,8 млн грн.; – для продовження злітнопосадкової смуги викупили 17,2 га на території Сокільницької сільської ради за 5 млн грн; – для будівництва зовнішніх інженерних мереж на території Городоцького та Пустомитівського районів викупили 31,3 га за 1,9 млн грн; – для розбудови львівського аеропорту викупили бокси чотирьох гаражних кооперативів і майно трьох підприємств на загальну суму 32 млн грн.

Дорога на городі

А от головний скандал розгорівся довкола вилучення земельних ділянок під будівництво багаторівневої розв’язки на вул. Стрийській, яка мала з’єднати новий стадіон із трасою Київ – Чоп. Потенційне будівництво нової транспортної розв’язки спричинило хвилю бунтів мешканців села Зубри, на городах, яких мала постати розв’язка. Загалом викупити чи замінити ділянки мали 57 особам. Домовились із 54-ма, а троє навідріз відмовилися продавати землю державі і вимагали рівноцінної заміни. Що, зрештою, можна зрозуміти, оскільки Кабмін оцінив 1 кв. м землі в Зубрі у 6,25 грн... Троє селян, які сумарно володіли 6 га землі, на котрих запланували майбутню транспортну розв’язку, заручившись підтримкою юриста Андрія Петришина, оголосили війну Львівській облдержадмістрації. Звернення до обласних депутатів, мітинги і частково брак грошей на будівництво об’єктів до чемпіонату справді дали свій результат. У ЛОДА офіційно відмовилися від будівництва розв’язки загальною вартістю майже 200 млн грн і скерували справу про примусовий викуп землі до суду. Мовляв, наразі обійдеться і так, а до Зимової олімпіади 2022 року, на яку планує претендувати Україна, ще встигнуть вилучити. – 30 липня суд відхилив позов Львівської ОДА про примусовий викуп цих ділянок. Наразі ніхто з ЛОДА апеляції не подавав. Усе спокійно. Земля стоїть. Зараз у власників є певні труднощі, тому вони її не використовують. Але це приватна власність, тож хочуть – обробляють, а хочуть – ні, – резюмує Андрій Петришин.

• фото: lawukr.com

•

Підприємців посунули, селян – зась!

Схожі проблеми передбачають в іншому кінці села Зубра – на місці проектованої вул. Вернадського, яка проходить через землі запасу села. Цю дорогу теж мали збудувати до початку футбольного чемпіонату. Вона мала з’єднувати Сихів і вул. Стрийську. Дорогу запроектували і навіть частину збудували – від вул. Стрийської до межі міста. Потім закінчилися гроші, а разом із ними й подальші переговори із Зубрівською сільською радою про вилучення земель під дорогу. – Там заплановано дві полоси в один бік, дві в інший і ще дві полоси під трамвайну колію, – каже Степан Гій, голова Зубрівської сільської ради. – Якщо залишиться такий проект, то ми селян майже не зачепимо, а якщо зробити так, як хочуть у місті – по три полоси для автомобілів, то доведеться залізти на

людські городи та присадибні ділянки вздовж усієї дороги. За його словами, потрібно вилучати 10 га землі. Частина – це землі запасу, проте є одна садиба з будинком, яка потрапляє «під дорогу», і дві ділянки для ведення особистого селянського господарства. «До Євро ще якась робота велась, а потім виявилося, що грошей не дали, – і це питання затихло», – пояснив Степан Гій. А от Андрій Павлів запевняє, що вулицю Вернадського було заплановано ще у 1970-х роках, тобто у попередньому генеральному плані міста. Тому ці землі не можна було розпайовувати, а тим паче давати дозвіл на проектування і будівництво, як це зробила сільська рада. Тож на Вернадського проблеми лише починаються. Натомість з іншою дорогою, яку теж планували, але так і не збудували до футбольного чемпіонату, проблем немає. Ідеться про вул. Ряшівську. – На вул. Ряшівській було часткове землеволодіння. Там працювала заправка і автомийка. З власниками обох об’єктів уже погодили надання іншої ділянки, – запевняє Павлів. Але коли міська влада повернеться до будівництва обох доріг і вирішення питання вилучення земель у Зубрі, в Ратуші не сказали. Врешті, коштів на це у бюджеті міста однаково наразі немає.

•

Шлях для трамвая

Натомість у міській скарбниці передбачили гроші для викупу будинку на вул. Шевченка, 1. У мерії вирішили, що тут необхідно збудувати транспортну розв’язку, яка

розвантажить вулиці Шевченка та Городоцьку. Дорога мала б пролягти між військовою частиною та Львівським драматичним театром ім. Лесі Українки (колишній театр ПрикВО). Однак на заваді планам будівельників став двоповерховий будинок, що належав ТзОВ «Бескид», який потрібно було знести. – Спочатку власник хотів отримати земельну ділянку, щоби збудувати там адекватну заміну цьому приміщенню, – розповідає начальник юридичного управління ЛМР. – Однак від усіх запропонованих варіантів він відмовився. Тоді ми подали до суду про примусовий викуп приміщення. Щоправда, зважаючи на те, що власник не допустив його оглянути, ми зазначили в позові ціну за даними попередньої інвентаризації в БТІ, а це трохи більше 300 тис. грн. Ми свідомі того, що це не є ринкова вартість приміщення і не компенсує витрати, тому

““

нок. Міська рада хоче ввести нас в оману, – пояснює він, аби ми потім ще років п’ять думали, що з цим робити. Це те саме, що у вас є хата, а вам платять за неї цукром, тому що іншій стороні це вигідно. 1,7 млн грн – не та сума, якої вартує така площа! Мовляв, нехай гроші залишаться у бюджеті міста, а у фонді майна громади можна знайти адекватне приміщення на заміну. При цьому юрист запевняє, що це можуть бути квартири чи інші приміщення з рівнозначною площею.

•

Олімпіада не за горами!

Наразі у Львові стихло будівництво. Міська й обласна влада «розгрібає» минулі проекти і думає, де знайти гроші, щоби розрахуватися з боргами. Про перспективу проведення в Україні Зимової олімпіади 2022 року наразі не згадують, тож про майбутні інфраструктурні проекти та місце під них поки що не йдеться. – До Олімпіади 2022 року в місті має бути кілька об’єктів, але ми зможемо говорити про це лише тоді, коли на державному рівні приймуть відповідну програму підготовки. Попередньо в

ZIK дослідив, як у Львові вилучали нерухомість і землю для суспільних потреб.

й ініціювали проведення судової будівельної експертизи. Вона вже визначила ціну – 1,680 млн грн. Цю суму ми заклали для викупу у бюджет і чекаємо рішення суду. Інтереси власника будинку представляє той самий Андрій Петришин, юрист, який уже виграв суд із земельними ділянками в Зубрі. Як і попереднього разу, він пропонує не викупляти будинок, а замінити його на рівноцінне приміщення. – Не можна міняти будинок на земельну ділянку. Якщо будинок – то на буди-

розмовах планували, що всі стаціонарні об’єкти, пов’язані з санними й ігровими видами спорту, будуватимуть у місті Львові, а гірськолижні – на базі Тисовця, – каже Андрій Павлів. – Як показує досвід, вилучення земель – невдячна справа, тому плануємо пропонувати території земель військових – комплекс СКА та землі, які є в міській власності. Зокрема Чатові скелі, де можлива санна траса, також територію довкола стадіону. Можливі ще ділянки на Сихові та в районі проспекту Чорновола.

політика 05

Антін Борковський

•

За два кроки до темряви

Журналістам голів можна й не різати – з’ясувалося, що більш продуктивно душити неугодних руками суддів у білих рукавичках, тобто цілком законно. Верховна Рада додумалася садити журналістів за наклеп, проголосувавши у першому читанні за відповідні зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Мотив чергового «покращення» – турбота про людей, на чию честь і гідність можуть посягати. За проект регіонала Віталія Журавського проголосували 244 депутати. І хоча переважно «битимуть рублем», але за наклеп, учинений «шляхом публічного демонстрування у творах чи засобах масової інформації або вчинене слідчим, прокурором чи суддею», каратимуть штрафом у розмірі від 500 до 1500 неоподатковуваних мінімумів, або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років. Коротко і страшно. Знаючи натуру наших неговірких прокурорів і суддів, із котрих зайвого слова не витиснеш, стає зрозуміло: зав’язати роти вирішили саме журналістам. Бо хто ж іще, крім них, ображає владу та її корумпованих слуг у засобах масової інформації. Черговим доказом цільової аудиторії законопроекту стає й визначення терміна «наклеп»: «умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки». Микола Томенко не вагаючись пояснив, що закон буде скеровано проти журналістів: «Якщо ця норма з’явиться, то, думаю, третину журналістів посадять».

•

Перепрокращити Росію

Сам Томенко кілька років судився з «космічним» мером Києва Черновецьким, який звинувачував Томенка у наклепі, вважаючи неправдою звинувачення у розкраданні київського майна. Зрештою, довести подібне вкрай складно, те, що земельку подерибанили за копійки, – це ж не розкрадання, а ринкові відносини з нерухомістю. Питання знялося після відставки Черновецького. Відтак у разі прийняття закону кожен нелінивий начальник, звинувачений у розкраданні бюджетних коштів, може урочисто занести судді торбинку з мотиваційними даними – і рвучкого журналіста можуть замкнути на пару років, аби не плямував репутацію достойника. Знаючи натуру українських

про

Пиши

«пакращєння»! • малюнок: Ерік Друкер

або в тюрму!

суддів, можна припустити: не здригнеться їхня рука. Адже ворогом нормального, тобто «злого», журналіста є більшість органів влади. І суд без вагань доведе, наскільки великої шкоди здоров’ю і репутації у своїй статті, де якогось бандита і рейдера лагідно назвали «реалізатором кримінальних схем», завдав той чи інший розслідувач. «Ви маєте документальне підтвердження, що він займається розкраданням майна?» Журналіст гордо підтвердить, що має. Суддя вивчить документи і з’ясує, що підстав для такого тверд ження у матеріалах нема, «бо там ідеться лише про фінансові операції суб’єкта підприємницької діяльності» і ніде не сказано, що він є «представником мафії». А він, бідненький, тиждень не спав, змарнів, бо публікація завдала непоправної шкоди його здоров’ю. Крім того, дружина позивача отримала спазми і не могла три дні сісти за кермо «мерседеса-600», а їй ще дітей народжувати, патріотів, захисників України… І постановить найгуманніший суд у світі запаяти якогось «брехливого газетяра» до Юри і Юлі рукавиці шити й мітли змотувати. І матиме рацію, бо нічого порядному бізнесменові репутацію пі дозрами псувати – він же до Верховної Ради йде. І не режиму він служить, а народу. Тобто наклепником може стати будь-який гострий журналіст, адже довести існування мафії в Україні так само тяжко, як і наявність сексу в СРСР. У пояснювальній записці до законопроекту його автор Віталій Журавський посилається на російський досвід: «До речі, Державна дума Росії 13 липня цього року ухвалила відразу у другому

і третьому читаннях закон, яким відповідальність за “наклеп” перенесено зі сфери адміністративних порушень до кримінальних злочинів». Щоправда, кокетливий депутат не згадав, що навіть Держдума зрезигнувала від тюрми для журналістів. Відмовив депутатів від подібного середньовіччя, як не дивно, «суверенний демократ» Володимир Путін.

•

Я не я. Й адміністрація не моя

Коли вже законопроект проголосували у першому читанні, представники влади одразу почали йорзати – мовляв, нічо не знаємо, воно якось само прийнялось... Демонстративно отямитися владу спонукав шалений опір більшості інституцій ЄС. Скажімо, генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд був однозначний: «Закликаю український парламент відмовитися від цієї спроби задушити свободу ЗМІ, що є необхідною умовою для функціонування демократії. Без вільних ЗМІ немає ніякого засобу проти некомпетентності та зловживання владою». Буквально за пару днів після диригування Чечетова у справі «наклепу» Янукович за горнятком чаю із президентом Польщі Коморовським заявив, що влада має докладати всіх зусиль для законодавчого забезпечення вільної та ефективної роботи ЗМІ. І солідарно залучив навіть польського президента: «Ми не можемо собі дозволити з Броніславом Коморовським критикувати пресу, тому що ці висновки можете робити тільки ви, а ми цьому можемо тільки сприяти – через закони, інші політичні

процеси». Зрештою, до Коморовського питань справді нема – поляки його разом із сеймом роздерли б на сувеніри, тільки-но з’явилася б аналогічна ініціатива правлячої партії. Водночас, якщо закон проголосують вдруге, дитяче здивування Януковича можна уявити: «Хто прийняв закон? Верховна Рада?! А-я-яй, які вони редиски! Але нічого не вдію – у нас гілки влади розділені, не можу ж я порушувати демократичних процедур і тиснути на парламент. Це шлях до авторитаризму». А, скажімо, на питання, як сталося, що закон було підписано ним же, може послідувати чергове «вікопомне» пояснення: «Закон недосконалий, але ж він захищає права громадян. Та не переживайте, ми розберемося, вивчимо, внесемо поправки. Але потім». Подібне Україна вже нещодавно пережила під час «мовної стабілізації», коли, попри всі запевнення «поінформованих джерел» в адміністрації, президент таки підписав закон Колесніченка. Бо ж якщо покращення – то вже сьогодні. Тож і зараз Ганна Герман в ефірі «Шустер Live» твердо запевнила, що президент не підпише нинішню редакцію закону. «Багато ще живе колишніх дисидентів, які відсиділи за якийсь анекдот про радянську владу… І коли слухаєш, що “ми вас мало стріляли”, починаєш усвідомлювати, наскільки все це ще легко повернути. І тобі стає страшно. Ми не можемо голосувати за цей законопроект», – заявила пані Герман. В унісон підтримав її і представник президента у ВР Юрій Мірошниченко: «Я не знав, що він (закон. – ZIK) з’явиться в залі. Звинувачення на адресу президента є

некоректними». І ніби віриш панові Мірошниченку, але якщо повірити, це ж означає, що адміністрація президента ні вухом ні рилом не відає, що ж твориться у стінах парламенту. І Чечетов з Єфремовим вирішили самотужки приборкати розгул наклепу й допомогти журналістам працювати за найліпшими європейськими стандартами. Зрештою, у фразі Мірошниченка проглядається найдієвіший метод – напівправда. Бо ж справді звинувачувати адміністрацію президента у появі закону некоректно. Автор формально інший – Віталій Журавський, самодостатній законотворець. Нехай він і є радником Віктора Федоровича. Позаштатним.

•

Автор журналістського покращення

Регіонал Віталій Журавський статус у Партії регіонів має доволі дрібний. Його номер у партійному списку був якийсь після 250-го, а до нинішньої каденції він потрапив після звільнення тепленького депутатського місця в порядку живої черги. Водночас сама політична величина Журавського викликає сумнів у його самодіяльності. Хоча він запевняє, що ніколи не розмовляв про це ні з президентом, ні з главою його адміністрації Сергієм Льовочкіним. Зрештою, навряд чи навіть «мовний стабілізатор» Колесніченко кинув би тінь на впливових начальників України. Адже такі розмови ведуться з якимось непримітним Акакієм Акакійовичем, прізвище якого – Легіон. Намагався відпертися Журавський і від того, що один з електрон них файлів законопроекту

маркований «адміністрацією президента України». За словами Журавського, він як «позаштатний радник президента України відвідував загальну кімнату в адміністрації, де працюють позаштатні радники… Я користувався комп’ютером у цій кімнаті і на флешці відредагував цей файл». Щоправда, у технічно підкованих журналістів це викликало хіба недовірливу посмішку. Щонайцікавіше, має Журавський у любові до журналістів знаного однодумця. Борець із наклепами вже отримав із рук настоятеля Києво-Печерської лаври й депутата Київради від Партії регіонів владики Павла орден Георгія Побідоносця. Нагадаємо, сам цей ієрарх УПЦ (МП) прославився низкою скандалів, пов’язаних із хамством щодо працівників ЗМІ. Днями він заламав руки журналістці, видираючи її телефон, – вона спробувала отримати у священика коментар, чому батюшки їздять на таких шикарних автівках. Духовний наставник пана Журавського відомий брутальними ексцесами й щодо інших журналістів: одному погрожував побити камеру через запитання про ресторани у Лаврі, іншого обзивав душевнохворим за те, що той розмістив фотографії «мерседеса» глави УПЦ МП Володимира.

•

Гра у «підставки»

Є підозра: навряд чи Янукович особисто цензурує усі ініціативи своїх депутатів. Тож, попри недовіру до офіційних заяв, таки можна припустити, що нашого президента могли вкотре підставити. Особливо напередодні його планованого візиту до Штатів. У США журналістів не гноблять і іншим не дають, а тут додатковий ляпас світовому співтовариству, яке досі не може оговтатися від справи Тимошенко. Казус закону Журавського у тому, що він ніби навмисно написаний для тих світових політиків, котрі про Україну знають хіба те, що тут «Чорнобиль і сидить Тимошенко». Відтак імідж і країни, і Януковича можуть додатково оздобити: «А-а-а, це там, де журналістів у тюрму садять». Зрештою, як не хотілося б позашивати неугодні роти, що хором «оббріхують» наше щасливе сьогодні, але ці граблі першими вдарять по самому Януковичу. Щоправда, припускають, законопроект могли планувати і як певний політтехнологічний хід – аби полякати сталінським законом від нинішньої каденції парламенту (якої за місяць уже не буде). А потім підключиться «мудрий і добрий цар», котрий хмари розжене руками, захистивши ЗМІ від парламентського свавілля. І всі будуть вдячними, бо ж просто полякали, а могли і «ножичком порізати».

№38 27 вересня 2012 року

коментарі 06 Антін Борковський

Перше американське попередження Олеся Яхно Політолог (Москва-Київ)

езолюція сенату США має радше негативні іміджеві наслідки для України, ніж наслідки реальні, як-от «чорні списки» для влади чи провладних бізнесменів. Як на мене, конкретних наслідків (на рівні інституцій чи конкретних осіб) до парламентських виборів не буде. Швидше це чергова засторога перед виборами: повірте, санкції будуть, якщо політика переслідувань і посилення особистої влади триватиме. Стало зрозуміло, що лобі Януковича як на західних просторах, так і на російських є вкрай слабким – попри те, що, крім негараздів, нинішня влада робила і далекоглядні кроки, як-от перспектива творення Зони вільної торгівлі з ЄС. Але офіційний Київ не розуміє менталітету конкретних впливових персоналій не лише західних, а й, як не дивно, російських. Найголовніша ж біда влади: там не ведуть гру на випередження, а реагують суто навздогін. Влада могла би бодай припустити, що резолюція сенату є можливою, враховуючи справу Тимошенко. Можна було би бодай адекватно відреагувати, а не так, як звикла реагувати українська влада. Але в Україні не утруднюють себе поясненнями власних кроків.

Резолюцію сенату я не вважала б останнім американським попередженням – це радше перше попередження. І воно стосується не лише виборів, а й конкретних чиновників. І зараз для Януковича мають актуалізуватися зміни у силових структурах і переоцінка багатьох чинних політиків. Януковичу вперше зробили зауваження, якого він не може не почути, хоча ситуація не є критичною. Свого часу що не робив би Кучма, він не міг отримати іншої оцінки в очах західної спільноти. Теперішня влада ще має певний запас часу, аби бодай трішки поліпшити свій імідж. Зокрема це стосується справи Луценка (як на мене, його достроково випустять після виборів). Влада може піти і на зміну найбільш одіозних представників прокуратури та інших силових відомств. І нехай повністю покращити імідж владі не вдасться (адже справа Тимошенко червоною ниткою вже окреслила правління Януковича), але спробувати було би варто. Поки не надійшло чергове і, можливо, останнє попередження. Хоча українська влада досі щиро переконана: якщо попередження не передбачає конкретних наслідків, то це не страшно. І от ця помилка може стати фатальною.

Переслідування за слово Євген Захаров Голова правління Української Гельсінської спілки, співголова Харківської правозахисної групи

разі ухвалення законопроекту, який передбачає кримінальну відповідальність за наклеп, повернеться ситуація, яка була в Україні у другій половині 1990-х років, коли примушували замовчати тих, хто критикував владу. Я займався подібними справами. Було їх доволі багато – сім-вісім випадків щороку, причому в жодному з них наклепу не було доведено. Наклеп – це навмисна брехня. Але якраз умислу (тобто що журналіст чи якась інша людина брехала навмисно, бо знала, що це неправда) у нас жодного разу доведено не було. Засуджені за наклеп журналісти, які критикували політиків чи держслужбовців, вірили в те, що вони пишуть правду, і були в тому абсолютно впевнені. Тобто наклепу як такого не було. Нас повертають у подібну ситуацію, але у значно гірших умовах. Сьогодні суспільство більш зріле, ліпше знає, що насправді відбувається, – за

№38 27 вересня 2012 року

умови розвитку нових технологій, Інтернету приховати щось значно складніше. Тож цей законопроект – захисні дії політиків і державних чиновників, аби примусити журналістів мовчати. Це суперечить міжнародним стандартам у галузі прав людини, оскільки кримінальне переслідування за наклеп абсолютно не потрібне. У випадках, коли поширюють інформацію, що не відповідає дійсності або ображає гідність чи ділову репутацію людей, достатньо цивільно-правової відповідальності. Усе це застосовують у нашій країні. Є й чимало можливостей, щоби використати механізми для захисту, якщо, скажімо, проти чиновника чи політика справді застосовують брудні методи, пишуть джинсу й очевидну неправду. Але кримінальне переслідування за слово категорично суперечить підходам, які є в Європі щодо свободи вираження поглядів. Тож такий закон узагалі не має права на існування.

Країна ювілейних туалетів

• малюнок: Марек Рачковскі

Тупість влади і бездарність опозиції Микола Рябчук Письменник, публіцист

кщо бути відвертим, перспективи України поганенькі. Ми зараз переживаємо наслідки повзучого державного перевороту, який почався у вересні 2010 року спочатку в парламенті, а згодом у Конституційному Суді. Суспільство ж втомилося після наших «помаранчевих» геніїв і хоче бодай трішки оклигати.

Повернення назад буде дуже важким, адже забагато нелегітимних речей було зроблено в суто правовій, конституційній площині (вже не кажучи про різні види тіньової діяльності). Я бачу чіткі намагання консолідувати авторитарний режим – у нас реалізується російська чи білорусько-російська модель. Або принаймні те, як її собі уявляють «владні пацани». Інша річ, що вона не надто допасована до України, тому іде все з таким скрипом. Та й наш суспільний спротив набагато більший, ніж у Росії, і набагато слабший ресурс наших «консолідаторів». Зрештою, більшою є залежність України і від різних міжнародних інституцій, що також стримує наших владних політичних канібалів. Але якщо це й гальмує їхній порив, то не зменшує їхніх апетитів. За самою своєю природою вони монополісти, тож навіть не уявляють, що владою чи будь-чим можна й треба

ділитися. Той, хто ділиться, для них лох, слабак. У таких забирають усе. Напрям вони обрали саме російсько-білоруський, хоча, припускаю, просто не знають про існування інших моделей. А навіть якщо знають (бували на курортах), то все одно думають: «та то така туфта, яку вигадав Захід, аби нас, лохів, розводити». Не бачу перспектив, аби наша бездарна опозиція щось виграла, але щиро не хочеться, аби вона програла занадто ганебно. Не хочеться, аби стався повний розгром, хоча і в опозиції не бракує перекуплених людей або просто підсаджених на кагебістський гачок (хоча більшість диваків поводиться так лише через власну безпорадність, дурість і невігластво). Водночас переважно в опозиції, а не у владних лавах, бачу людей більш-менш порядних і притомних. Через бездарність нашої опозиції і деморалізованість суспільства влада переможе на парламентських виборах – спочатку зводячи рахунок 50 на 50, а решту – скуповуючи. І ця снігова куля буде котитися далі, адже стратегічна мета – батогом і пряником назбирати конституційну більшість. Саме цей метод влада належно освоїла – пряників у неї неміряно, а батогів і поготів. Тож і триватиме побудова путінсько-лукашенківської вертикалі, коли вибори стають непотрібними, а президента можна обирати і не всенародно, а,

скажімо, в парламенті. Бо Янукович навряд чи переможе на всенародних виборах, адже повторити комбінацію Кучми йому не вдасться. Головне – вивести питання президентських виборів у парламент, а там уже посиплеться потрібна кількість «зелені». Але промінчик надії жевріє, бо за всіх часів, за всіх режимів завжди є щось живе – те, що бодай ворушиться. Та й не хоче наше суспільство ходити строєм під барабанний бій. І нехай люди не готові до повноцінного протесту, але тихий саботаж триває. А це вже ставить під загрозу встановлення авторитаризму – для цього потрібен бодай мінімум низового ентузіазму і якась абстрактна фікція. У Росії це великодержавна шовіністська ідея, що надихає бодай якусь частину населення. А в нас яка ідея? Ще одне Межигір’я будувати?! З малограмотністю нашої влади у нас навіть «нормальний» авторитаризм навряд чи прищепиться. Водночас не варто покладатися на якісь закордонні санкції – вони помічні слабо, якщо в самій Україні не буде усвідомленого спротиву. От туркменський «пацан» робить, що хоче, а західному світу по цимбалах – бо ж якщо народу все подобається, чого ж втручатися?! Зрештою, класик іще сто років тому написав: «Світ допомагає не тому, кого б’ють, а тому, хто відбивається». А класики, зазвичай, не помиляються.

Очманілий український політикум у ривку до парламенту постійно додає обертів. Не гальмують і решта політичних організмів. Цього разу відзначилась у справах вшанування пам’яті львівська Ратуша. У Києві орденами-медалями нагороджують переважно з преамбулою «за внесок у щось там і з нагоди 60-річчя». Комуняча практика приурочувати все до чогось інфікувала й націоналістів із міської ради. Нарешті в Ратуші знайшли привід впорядкувати площу біля пам’ятника Бандері – 70-й ювілей створення УПА. Ніби якби була 69-та чи, скажімо, 71-ша річниця, то можна було би й оминути увагою. Ніби ноги миють і міняють спіднє лише на свято. Убивчий і сам алгоритм вшанування. Аби гідно зустріти ювілей, слід: «посадити карликові хризантеми на квітниках поблизу монумента, облаштувати зупинку та зобов’язати власника громадських вбиралень, які розміщені поруч, зробити ремонт, оновити фасад будинку №5 на пл. Кропивницького, зробити формову обрізку дерев». І навіть звернутися до начальника електромереж щодо освітлення площі. Якщо замислитись, стає моторошно. Тільки в нашому рогатому совку ремонт туалету має приурочуватися до ювілею УПА з паралельним припрошуванням його власника. Невже слід напружувати механізм усіх владних вертикалей і горизонталей, аби бодай за вбиральню не було соромно?! Чия ж тоді влада у місті?! Чому мають бути лише хризантеми – і лише карликові? Може, варто додати пару гривень і таки посадити гарні дорогі кущі й решту чудес ботаніки? Може, Бандера заслужив бодай на не карликові квіти? Зрештою, якщо вже є план освітлення міста, чого тут Бандеру приплітати? Звільніть головного освітлювача, якщо в місті темно. А без УПА слабо обрізати дерева на площі? Щоправда, нещодавній бунт двірників, котрим вічно не досипають жирів у масло, немовби натякає: стоглавий орган дбайливців із Ратуші не спроможний додумуватися до елементарного – аби місто було прибраним, підмітайли мають бути ситі. Біда, якщо дух спочилого Бандери розмінюють заради ювілейних ремонтів туалетів і фасадів. Але якщо іншого виходу нема, то, може, варто розширити ареал заклинань, вписавши в якусь ювілейну статтю одразу всі міські негаразди?

розмови 07 zzМовні мітинги відбуяли, пристрасті вщухли – який сухий підсумок впровадження мовного закону? – Наслідків уже є кілька. Влада на сході і півдні розігрує ситуацію не скрізь, але подекуди дуже виразно – такі собі п’ятихвилинки ненависті, скеровані проти української мови. Одну частину України свідомо нацьковують на іншу. Люди, які начебто у тому й не мусіли бути зацікавленими, через певні ситуативні політичні інтереси це роблять. Є і другий бік медалі – переважно звертають увагу на те, що російська мова десь стала регіональною. Реально ж закон Ківалова-Колесніченка скасував геть чисто всі підтримчі норми щодо української мови. В усіх тих п’ятьох сферах життя, де українська була досі більш-менш захищеною (державне управління, освіта, ЗМІ, кінодублювання і реклама), вона опинилася під подвійним тиском. По-перше, під адміністративним тиском влади (Міносвіти робить усе, аби відсоток вживання української мови було зменшено), а по-друге, є тиск із боку ринку, де російську прийнято вважати більш комерційною. Українській буде вкрай важко протистояти цьому тискові. Не хочу припускати, що вона завтра зникне, але процеси, які відбулися в сусідній Білорусі, в Україні вже запущено. Найсумніше, що впровадження цього закону закреслює стратегічні перспективи нашої країни в кордонах 1991 року. В суспільстві вже розпочато дуже активні дискусії: а чи потрібно галичанам і донеччанам далі мучити одне одного? Це ж, врештірешт, може призвести до поділу держави. zzТобто за цим законом проглядається механізм федералізації України? – Насправді це питання стрімко загострюється. А от механізму нема – і це найтрагічніше. Якщо Україна справді вирішить ділитися, то отак м’яко, як це відбулося у чехів зі словаками, не вдасться. Обидві спільноти в Україні надто переплетені і є поважні елементи українськості у тому самому Донецьку, а ще більшою мірою на Харківщині й Одещині. Водночас є й суттєві елементи совєтськості у тому ж славному місті Лева. zzРозділення України відбуватиметься за мовною ознакою? – Не хочу давати щодо цього жодних коментарів, лише наголошу, що

zzА

• фото: mynews-in.net

«Табачник – глибоко ешелонований» «Помаранчевий» екс-заступник міністра освіти Максим Стріха у розмові з оглядачем тижневика ZIK Антоном Борковським пояснив, що відбувається з мовою у Києві, чому не бунтують ректори і чим загрожує Україні мовне протистояння запущено механізм, який збудив у суспільстві цю тему і який може, на біду, призвести до розколу. Я не надто вірю в поділ України, у те, що «донецькі» віддадуть «ґород Львов» кому-небудь. Вони навпаки зроблять тут зачистку, встановивши жорсткий режим. zzЧому «донецькі» наважилися на деукраїнізацію? – Я не вхожий до нинішніх владних кабінетів, але бачу, що простежується кілька речей. Насамперед – нерозуміння донецькими елітами значення проблеми. По-друге, є їхня готовність віддати гуманітарну сферу, так би мовити, на відкуп найбільшим радикалам і замовникам просто з Москви. І нарешті, владі не було з чим перемагати на виборах. Гасло про російську мову лишилося чи не єдиним, яке вони спромоглися якось реалізувати. zzЧому опозиція настільки мляво боронила мову? – Дорікати цим опозиції (хоча й маю з нею порахунки) – це те саме, що закидати інтелігенту, котрого віддухопелили бандити, що він не чинив рішучого опору. Ті діяли такими методами, що арсенал засобів виявися недостатнім. zzЯк виглядатиме справа з науковою складовою гуманітарної галузі? – В Україні треба боронити українську мову в

Максим Стріха народився 1961 року у Києві. Один з учасників створення Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Заступник голови партії УРП «Собор» (20052010 рр.). У 2008-2010 роках – заступник міністра освіти і науки України Івана Вакарчука. Доктор фізико-математичних наук, віце-президент АН вищої школи України. Співзасновник Комітету захисту української мови (2012 р.).

науці, якою розмовляють у лабораторіях, треба розробляти й оперативно впроваджувати терміни. Українська мова в науці була. Нею, зрештою, було надруковано першу у світі енциклопедію кібернетики, до того ж у 1973 році. Водночас наукова мова глобалізована, але це не російська мова, а англійська. Відповідно, треба всіляко сприяти виходу публікацій наших науковців англійською. Причому писати й захищати дисертації слід винятково українською. Де саме людина друкує свої наукові статті (тут чи за кордоном) – це її особистий вибір. Але ж вона здобуває науковий ступінь в Україні, а держава має право встановити певні механізми. Однак маю відчуття, що міністерство прагне це скасувати – в дусі закону Ківалова-Колесніченка. Зараз готується рішення, за яким впровадять вибір, якою мовою писати ди сертацію.

zzРосійською чи українською? Чи караїмською, кримськотатарською, болгарською? – Де-факто це буде російська або українська. zzМаєш

відчуття, що українську мову остаточно витіснили із владних кабінетів? – Українською ще готують документи, але нею вже не розмовляють. Начальники спонукають говорити російською чиновників середньої та нижчої ланок, які не посміють піти проти керівництва. Виглядає це доволі огидно, бо ці люди не знають російських термінів, ламають язика. Але віяння фактично таке: українська мова в Кабміні лишилася у письмовому вигляді і, можливо, у якихось декоративних публічних моментах. zzТакого не було за Кучми, вже на кажучи про Кравчука. – Нинішня ситуація прецедентів у новітній українській історії не має. zzНаскільки швидко деукраїнізується держапарат? – Швидко. Якщо вже у Львові мер перейшов на російську в публічній розмові з донецьким віце-прем’єром… Але за мером стоїть громада, а за бідним чиновником, якимось головним спеціалістом міністерства, не стоїть ніхто. І як йому відповідати українською високому начальникові?

як із проукраїнськими силами у Києві? – Коли на навчання повернулися студенти, у столиці на вулицях української мови у її розмовному варіанті стало більше, ніж будь-коли за минулі 50 років. Київ залишається українським містом, там не вдалося збільшити кількість російських шкіл, але зрозуміло, що управління і бізнес роблять свою справу. Є й опір киян. Багатьох російськомовних людей ці події спонукали або перейти на українську, або стати підкреслено лояльним щодо української мови. У Києві це відчутно. Кажуть, що цей нюанс існує також у Харкові й Одесі.

zzЯких

ініціатив можна чекати з боку Колесніченка, Табачника чи Ківалова з метою добити український вимір освіти й науки? – Насправді вони вже отримали всі важелі. Кілька постанов можуть з’явитись, але основне вони вже мають у законі Ківалова-Колесніченка. І вигадувати їм уже нічого не треба. Ідеться про заміну проекту «держава Україна» (який ми всі намагалися втілювати) на таке собі «ґосударство Украина».

zzЧи

реалістичні обіцянки Януковича відіграти ситуацію назад, внісши якісь поправки до закону? – Мені видається, що це є елементом якоїсь чергової гри, аби збити хвилю перед виборами. Із того, що відбулося навколо (незле підготовленого) проекту закону про мову (виконаного групою Богатирьової за вказівкою Януковича), – його офіційно підтримала Національна академія наук України. Але шанси цього закону на ухвалення мінімальні. Закон КолесніченкаКівалова діятиме, але де-факто, обмежено (мов меншин підтримувати не будуть). Секторально все залежатиме від реакції місцевої влади. Шкільництво взялися руйнувати по-різному. От, скажімо, в Одесі – дуже активно, а в низці інших областей лише номінально.

zzА як тобі ситуація з під-

ручниками? Поясни-но мені, це вияви корупційних схем чи звиклі практики бюрократів? – І те, й інше. Польські підручники насправді дорогі через невеликий наклад, але те, що Табачник надрукував для Одеси і Криму 1 мільйон 900 ти сяч підручників російською мовою, – це вже питання до Табачника. Корупційні схеми можли-

ві. Це пов’язано не так із нинішньою ситуацією, як із тим, що суспільство все це ковтнуло і навіть не помітило, що в нас відбулася освітня катастрофа – ми знову перейшли на 11 років навчання. Відтак тепер необхідні нові підручники не лише з історії чи мови, а й з фізики та біології. Не можна робити таких миттєвих змін, адже вони не будуть якісними. zzБули

спроби влади налагодити діалог із адекватними експертамиосвітянами, зокрема і з тобою? – Влада дуже секторальна. Скажімо, я зараз очолюю громадську раду при Держнауки (Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації України. – ZIK). У мене нема проблем із Семиноженком – він нормально сприймає поради. Але, скажімо, Громадську раду при Міносвіти створили суто в номенклатурний спосіб – призначили шанованого, але відставного чиновника, який погодився грати таку роль, – і жодних натяків на діалог там нема.

zzЯкихось запитів на екс-

пертну думку від імені адміністрації президента чи від Азарова не демонстрували? Чи все віддали на відкуп Табачникові? – Табачник у нас глибоко ешелонований. Я не хочу говорити про всі механізми, але він сидить дуже міцно – і в найближчий час це наша карма.

zzТобто голосу здорового

глузду чи доцільності можуть просто не почути? – Там не міряють цими аргументами. Нинішня влада керується категоріями «чистогану» і тиску. Якщо раніше ще інколи ухвалювали рішення в ім’я суспільних інтересів, то зараз рішення, які приходять від влади, – це рішення, які мусять дати заробити комусь.

zzА

вища школа? Чому мовчать ректори? Вони на колінах? – Ректори безправні як ніколи. Встановлено адміністративну вертикаль, майже завжди Табачникові вдається все. Було, певно, зо три випадки, коли він не зміг скорити собі колективи, – це «Могилянка», Острозька академія і КПІ. До певної міри також Львівський університет, але тут була своєрідна ситуація… В решті випадків ректорами маніпулюють – вони, на жаль, мають багато скелетів у шафах. При бюджетному фінансуванні завжди можна замінити чинного керівника.

№38 27 вересня 2012 року

8 передвиборна агітація

«Ми повинні бути мудрими і толерантними заради виборців – це запорука дієздатності опозиції» програми «Прямим текстом» на телеканалі ZIK. Участь у дискусії узяв Андрій Кіт, кандидат у народні депутати від партії «УДАР» у 126 виборчому окрузі.

Кандидат в народні депутати Андрій Кіт Від «засівання» округів до очорнення опонентів – такі результати нинішньої передви-

борної кампанії. Чи варто людям «вестися» на обіцянки кандидатів, обговорювали у студії

«Вибори брудні, – каже Андрій Кіт. – І, на жаль, цей бруд є у боротьбі між партіями, які мають бути побратимами і яким пізніше в парламенті треба буде створювати демократичну більшість. Тому на нинішньому етапі було б корисніше для всіх, зокрема для виборця, аби кандидати нарощували собі рейтинг не за рахунок очорнення опонентів, а розповідаючи, які законопроекти лобіюватимуть у парламенті». На думку ударівця, брудні технології,

які застосовують проти нього, є свідченням одного: він – лідер передвиборних перегонів. На думку Андрія Кота, сьогоднішнє взаємопоборювання між опозиційними кандидатами може призвести до одного – переможе представник Партії регіонів. «Відбувається порушення тих принципів, які були записані в угоді, котру лідери демократичних політичних сил підписали 22 січня у Києві, – продовжує пан Андрій. – Замість розповідати про власну програму, триває переслідування ворога, якого насправді не існує. Більшість із нас – представники демократичних опозиційних сил, а не провладні кандидати».

Щодо так званого засівання округів, то існує суттєва різниця між кандидатом, який з’явився нізвідки за півроку до виборів і намагається підкупити майбутніх виборців, і людиною, котра роками допомагає громаді, ремонтуючи школи, ФАПи, дороги тощо, особливо коли мажоритарник є ще й депутатом обласної ради. «На окрузі завжди є робота, про округ треба дбати, намагатися залучити максимальну кількість коштів, інвестицій, підприємців, – переконує Андрій Кіт. – А “засівання” – це коли за рік чи за пів до виборів з’являється людина, яка ні не живе на цій території, ні не знає проблем, а починає щедро роздавати спонсорську допомогу.

Але хочу застерегти: щойно відбудуться вибори, усе закінчиться. Насправді людина повинна жити проблемами округу». «Після 28 жовтня настане 29-те – і від цього нічого не зміниться, життя триватиме далі. Сьогодні головне – припинити взаємопоборення. Опозиційні кандидати повинні стати мудрішими заради свого виборця, бо де б’ються двоє, виграє третій, тобто представник Партії регіонів. Ми повинні показати, що ми толерантні та порядні один щодо іншого, і не забувати, що завтра нам будувати демократичну більшість у Верховній Раді», – сказав на завершення Андрій Кіт.

передвиборна агітація

У Стрию зняли фільм про коменданта міста часів ЗУНР Завершилися зйомки документального фільму про сотника Української Галицької Армії Миколу Гошка, який був комендантом у Стрию в часи ЗУНР. Гошко – випускник найстарішої у світовій історії австрійської Терезіанської військової академії у місті Віннер-Нойштадт. Після Листопадового чину його призначили військовим комендантом Стрия. Цікаво, що саме Стрий був одним із тих міст, які найдовше втримували владу українців. «Найяскравішим свідченням роботи Миколи Гошка у Стрию стала відсутність грабунків і мародерства. Окрім того, у цьому місті не було запроваджено продуктових карток. Актуальні тогочасні накази коменданта можуть стати прикладом для наслідування, зокрема заборона вживання алкоголю, обмеження цін на основні товари, щоби запобігти спекуляціям, наказ реклама

№38 27 вересня 2012 року

про прибирання вулиць тощо», – коментує історик-дослідник Володимир Муравський. Пізніше, відзначений керівництвом ЗУНР за надзвичайно якісну роботу з організації життя Стрия у військових умовах, він був призначений комендантом тогочасної столиці ЗУНР – Станіславова. Саме там під час взяття міста його схопили поляки. Згодом звільнившись, він перебрався до Бродів, де прожив до 1940-го, коли був арештований НКВС. Цього ж року Миколу Гошка розстріляли у тюрмі на Лонцького у Львові. Участь у зйомках картини взяло товариство «Пам’ять», яке надало оригінальні однострої, що найкраще підкреслювали дух тогочасних подій. Презентація фільму відбудеться у жовтні цього року на Львівському телебаченні, а також у кінотеатрах Стрия. «Завжди важливо пам’ятати своє минуле. Не знаючи минулого,

не можна будувати майбутнього. Щиро дякую тим людям, які ініціювали та брали участь у створенні фільму про мого прадіда Миколу Гошка. Хочеться, щоби кожен герой, який доклався до створення нашої незалежної України, був увіковічений у пам’яті нащадків», – зазначив депутат Львівської обласної ради, кандидат у народні депутати Андрій Кіт, коментуючи діяльність свого прадіда. У рамках книжкового форуму у Львові були представлені одразу два номери культурологічного журналу «Ї», на сторінках яких опубліковано дослідження про родину Гошків-Котів. Це журнали про Стрий і Броди. «Цікаво, що, збираючи тексти до видання журналу “Ї” про Броди, ми натрапили на дочку Миколи Гошка Анну Гошко-Кіт. Вона стала центральною особою у Бродах, бо й сама багато написала, і про неї залишилися спогади. Місто складається з людей, особливо

тих, які перейшли життя і не покривили душею, не втратили гідності», – зазначив редактор і засновник незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк. «Як каже народна мудрість, яблуко від яблуні далеко не падає. Це якраз те, що відрізняє стабільне суспільство від якогось хаотичного, такого, що позбавлене пам’яті. І в цьому сенсі, до прикладу, поляки зберегли свою аристократичну верству. Доходить до того, що ледь не кожен простий польський селянин уявляє себе шляхтичем. А українці постійно плачуться, що вони були селянами, їх постійно гнітили. Але ж і в нас була інтелігенція, шляхта, міщани. Є їхні нащадки, котрих, з одного боку, треба шанувати, з іншого, вони повинні шанувати себе і своє прізвище, продовжувати робити ту святу справу, яку робили їхні діди», – прокоментував Тарас Возняк.

Комендант Стрия часів ЗУНР Микола Гошко

здоров’я 09

Небезпечна хімія

Марія Землянська

–І

оце ви таке п’єте?! – вкотре повертаючи на полицю яскравий пакет соку, дивується Жанна.

Жінка уже дев’ять років живе разом із чоловіком та двома дітьми у німецькому Лінгені, що за півтисячі кілометрів від столиці. До Києва щороку приїжджає відвідувати родичів. – Це ж має бути сік! Вітаміни! Користь, а не… – обурена Жанна намагається пригадати відповідне слово ще зі шкільного курсу хімії, – …канцерогени. Отрута якась! Із півгодини жінка разом з молодшою донькою та сестрою провели між полицями величезного супермаркету у пошуках «справжнього» соку. Не знайшли. Замість апельсинів та яблук – ароматизатори, замість вітаміну С – Е129. За даними Інституту екогігієни і токсикології ім. Медведя, щороку кожен українець у середньому з’їдає три кілограми хімічних сполук. «Свідомо» піднімало цю тему, коли 2010-го Євросоюз запровадив спеціальне маркування шести популярних синтетичних барвників. На всіх продуктах, які містять E102, E104, E110, E122, E124 та E129, у країнах ЄС з’явилося попередження: «Можуть нашкодити дітям». Так європейці відреагували на дослідження, яке 2009 року завершила Школа психології та медицини університету Саутгемптона. «Ці харчові синтетичні барвники впливають на поведінку дітей трирічного і восьмирічного віку. Вони викликають гіпер активність, імпульсивність та неуважність», – написали вчені. Ми ж констатували тоді, що з цими барвниками в Україні без жодних попереджень вільно продають цукерки, желе та напої. У вересні 2011-го уряд пообіцяв виправити ситуацію – заборонити більшість харчових добавок. Обіцянка так і залишається невиконаною – понад те, перелік дозволених в Україні «Е» стає все довшим. Натомість у розвинутому світі такі добавки викликають усе більше підозр.

•

Що із «чорного списку» додають нам у продукти

Контролем безпечності харчових добавок на міжнародному рівні займається Об’єднаний комітет експертів із харчових добавок. У його складі – науковці Всесвітньої організації охорони здоров’я та Продовольчої і сільськогосподарської організації при ООН. 1991 року вони разом створили спеціальну систему Codex Alimentarius, де збирають останні дослідження власне про харчові добавки.

Називати харчові добавки літерою Е почали 1953 року. Це допомогло скоротити величезні складні назви й уникнути проблеми перекладу їх іншими мовами. Літера Е – це скорочення англійського «edible», тобто «їстівний». Як їх розрізняти? «Центр екологічної безпеки споживачів» проекту «Спільнота споживачів і громадські об’єднання» для зручності користувачів створив табличку Е. Ті, що мають номер від 100 до 182, – це барвники, які підсилюють або відновлюють колір продукту. Бувають натуральними та штучними. Найчастіше виробники додають їх до напоїв, желе та солодощів. Е від 200 до 280 – це консерванти. Їх використовують, щоби знищити бактерії, віруси, гриби та продовжити терміни зберігання харчів. Переважно є у складі м’ясних і ковбасних виробів, консервах, шоколаді, алкогольних напоях. Від 300 до 391 – добавки, які зберігають свіжість продукту. Це і антиоксиданти, які додають до масел і пакувальних матеріалів, аби вберегти їжу від зміни кольору через окислення. Виробники полюблять додавати їх до шоколаду. Від 400 до 481 – стабілізатори, емульгатори, загусники й ущільнювачі. Вони потрібні для хорошої форми та консистенції продукту. Без них не роблять соуси, майонез, йогурти та більшість кондитерських виробів. Е500 – Е585 – регулятори кислотності, тобто розрихлювачі, комплексоутворювачі, регулятори вологи. Їх зазвичай використовують пекарі та кондитери. Такі «покращувачі» допомагають економити час і гроші на якісній сировині. Від 600 до 699 – це підсилювачі смаку. У процесі зберігання та переробки продуктів кількість нуклеїнів – речовин, що посилюють смакове сприйняття, – зменшується, тож їх доводиться додавати штучним шляхом. Знайти їх можна у супах швидкого приготування, напівфабрикатах, шоколадних батончиках. Від 900 до 999 – підсолоджувачі. Попри «солодку» назву, глюкози у їхньому складі немає. Саме тому їх використовують при виготовленні дієтичних продуктів.

Які добавки до продуктів визнані шкідливими, але їх без попереджень використовують українські виробники

Ступінь ризику

Насамперед небезпечні для дітей

102, 104, 110, 120, 122, 124

Викликають алергію

132, 223, 224, 234, 321, 407

Шкодять шлунку чи кишечнику

262, 320, 621, 338, 340, 341, 407, 450, 452, 461, 466, 461, 627, 631

Провокують розвиток пухлин

131, 142, 152, 153, 210, 211, 251, 252, 431, 954

Шкідливо впливають на нирки та печінку

171, 172, 220, 321

Провокують проблеми з тиском

250

Викликають проблеми зі шкірою

160а, 951

Під підозрою

141, 150

Зараз у цьому «чорному списку» їх сотні. В Україні заборонені лише п’ять добавок – Е121, Е123, Е240, Е924a і Е924b. А ось список дозволених перевищив відмітку у 235 речовин. Ми порівняли «чорний» міжнародний перелік та «білий» український. І знайшли 45 (!) добавок, які у цивілізованому світі визнані небезпечними, а в Україні додають у продукти без жодних попереджень. Ми згрупували їх за ступенями ризику (див. таблицю). Із чим ми їх їмо? За першою знахідкою навіть до магазину виходити не довелося. Дістаю з сумки улюблений Orbit Professional white і вчитуюся у склад. Там небезпечний для шкіри Е951 і провокатор шлунково-кишкових розладів Е320. Похід до супермаркету дав десятки інших прикладів.

•

Номер після Е

У яких товарах містяться Е з «чорного списку»

У газованому напої «Оболонь» зі смаком лайму, у «Тархуні» від «Росинки», також у напоях «Біола», «Аквалайф», «Буасон», у Lemo

марки «Малбі», желейних цукерках «Змійка» із фірмового магазину «Бонбон бутік», мармеладі без цукру «Розмай», тортах «Київський», «Грильяжний» та «Космічний» від «БКК», мармеладі «Лимонні та апельсинові частки», цукерках «Дюшес» і «Морських

““

ках «Крокодил» і «Змійка» з магазину «Бонбон бутік», у «Сластиках желейних зі смаком апельсину» від «АВК», мармеладі «Лимонні та апельсинові дольки» від «Повної чаші». Цей барвник – не що інше, як версія небезпечного канцерогенного барвника судан I. Може

У вересні 2011 року уряд пообіцяв виправити ситуацію – заборонити більшість харчових добавок. Обіцянка так і залишається невиконаною – понад те, перелік дозволених в Україні «Е» стає все довшим.

камінцях» від «Повної чаші» – скрізь ми знайшли Е102 (або тартразин.) Його «звинувачують» у негативному впливі на активність і увагу дітей. Найчастіше використовують у морозиві, желе, пюре, йогуртах, гірчиці, цукерках, тортах, консервованих овочах і фруктах, а також у солодких газованих водах жовтого кольору. E110 (або жовтий «захід сонця») ми знайшли у напої «Бриз мультифрукт», у торті «Абрикосовий чарівний» Ватутинського хлібокомбінату, міні-тортику BisKonti від Konti, желейних цукер-

спричиняти алергічні реакції (особливо в людей, які не переносять аспірину) та провокувати нудоту, блювоту, нежить, набряк нирок. Червоний барвник, який може викликати алергічні реакції (зокрема в астматиків), E122 (або азорубін чи кармуазин) є у круасанах зі смаком вишні фірми Dolce Vita, а також у желе зі смаком вишні «Премія», цукерках «Крокодил» із магазину «Бонбон бутік», зефірі біло-рожевому від Харківської кондитерської фабрики, «Морських камінцях» і цукерках «Барбарис» від «Повної чаші», печиві

«Фрутберрі» від «АВК», мармеладі без цукру «Розмай». У рулетах 7 Days із полуничною начинкою, у желе зі смаком вишні від «Премії», у торті «Пташине молоко» від «Фоззі-фуд», тортах «Київський» та «Космічний» від «БКК», рулеті зі смаком полуниці 7 Days від Chipita, ковбасі «Пармський хмизок» від «Тульчинм’яса», «Сластьонах желейних» від «АВК», мармеладі без цукру «Розмай» – ми знайшли червоний E124 (або понсо 4R). Він також є канцерогеном і може викликати алергічні реакції й провокувати напади астми. Також призводить до гіпер активності й агресивності у дітей. Серед товарів, у який ми побачили Е з «чорного списку», «чемпіоном» виявилися шоколадні драже M&Ms від компанії «Марс». Жовті та червоні горішки, які весело спілкуються у телероликах, містять одразу шість небезпечних складників – Е102, Е104, Е122, Е124, Е110 та Е171. Ми надіслали запит до Національної комісії, чому досі українців не попереджають про небезпеку продуктів із добавками. Відповіді не отримали. Останніми роками це стандартна реакція медичної влади.

•

Як уберегтися

Повністю уникнути продуктів із консервантами неможливо, але кожен може зменшити кількість «хімії» у животі. Пам’ятайте: добавки не виводяться з організму. «Не купуйте пакетованих соків, відмовтеся від магазинних соусів та майонезу, не “полегшуйте” життя напівфабрикатами. Привчіться готувати самі», – радить дієтолог Валентина Марик. …Тепер уже німкеня Жанна знає поради дієтологів і ретельно їх дотримується. Тому з магазину виходить із яблуками та виноградом: «Зварю компот – корисніше і смачніше буде». Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», спеціально для тижневика ZIK

№38 27 вересня 2012 року

постать 10

Богдан Білан

одружжя Дибайло-Шпинда, Богдан і Ганна, – українці вже у другому поколінні, які живуть у Бельгії. Вони постійно навідуються на Батьківщину, бачать і розуміють усі наші біди, але вважають, що не мають права нас учити. Вірять, що поступово ми збудуємо таку Україну, якою вони її формують у своїх дещо ідеалізованих враженнях.

«Ми не маємо права вас вчити»

«Зараз ми не їдемо сюди шукати щось матеріальне. Ми хочемо відчути культуру, мистецтво, дух, мову. Ми привозимо до Бельгії лише позитивні враження, спогади і розповідаємо так, як колись робили наші батьки, – робимо Україну трохи ідеалізованою», – кажуть вони. Однак їх кар’єра, свідомість і сім’я можуть стати прикладом для не одного українця як за кордоном, так і тут. Як досягти успіху, вибудувати міцну родину і при тому не піддатися на заманливі можливості, які дає приєднання до більшості?

•

«Ми були одинокими й амбітними»

«Ми були одинокими у класі, тому боролись, аби показати свої здібності. Ми були амбітні, бо знали, що можемо розраховувати лише на себе, – розповідає пан Богдан. – Я закінчив педагогіку, але не міг працювати у шкільництві, бо ще не мав громадянства. То пішов на тимчасову роботу на завод Форда. Через два тижні отримав посаду в бухгалтерії, та розумів, що це великий аванс для мене, який треба виправдовувати. Тому вступив у вечірню школу. По її закінченні мені запропонували очолити один із відділів. Бельгійці спочатку сприйняли моє призначення насторожено, але зрештою все залагодилося. Пізніше я став керівником бухгалтерії всієї фабрики. У 1990-х Форд першим у Старому Світі розпочав процес глобалізації своїх підприємств – і я очолював перехід на спільне управління всіх фабрик у Європі в сфері бухгалтерії». За словами пана Богдана, вони з дружиною ніколи не почувалися чужинцями у бельгійському суспільстві. Там, коли бачать твої здіб ності, відкривають усі двері. Водночас для них ніколи не було тягарем залишатися українцями. «Я в Бельгії Богдан, дружина – Ганя, діти Олег і Оксана, внуки Павло й Оляна». Розповідає Ганна Дибайло-Шпинда: «Своїх дітей я п’ять років виховувала сама – і першою їх мовою була українська. Згодом вони

№38 27 вересня 2012 року

закінчив Львівський університет, де опісля став професором історії та географії. Мама походила з давнього українського роду Дрогомирецьких. Жили у Львові на Городоцькій. Покинули Львів 1943 року, бо батько був заангажований у підпільний рух. Нас попередили, що вночі прийдуть арештовувати. То батьки найняли фіру, заповнили її сіном і в ньому сховались разом із четвіркою дітей. Опинилися спочатку в Австрії, потім у Німеччині, зрештою на копальні у Бельгії». Пані Ганна: «Мої батьки родом зі села Воля Петрова. Батько мав чотири класи освіти. Одного разу він із таємними паперами потрапив у поліційну засідку, встиг їх з’їсти, однак уже опинився під підозрою. Маму німці забрали на роботу, та вони листувалися з батьком». На той час у Бельгії можна було влаштуватися тільки на копальні. Батько пана Богдана працював до 69 років, навантажував візки вугіллям. Робота давала можливість прогодувати сім’ю, мати доглядала дітей. Батьки розуміли, що діти повинні мати освіту – лише тоді вони стануть правдивими членами нового для них суспільства. «Батько нам завжди казав: ми мали землю, госпо-

““

то закрився в туалеті і пропустив літак – таким чином ще день міг побути вдома. Казав, що у 82 роки йому вже ніц не буде. І добре, що він то зробив, – в короткім часі всі троє відійшли. Коли тато приїхав, було зрозуміло, що душею залишився тут. Він став зовсім іншою людиною, ніби повернувся в той час, коли мусів залишити дім, родину, друзів». Коли Україна стала незалежною, то діаспора почала чекати пропозицій із Батьківщини. Сподівалися, що, можливо, створять структури радників українського уряду чи президента. Проте цього не сталося. Хоча можна було шукати можливості співпраці, залучати інвестиції. «Наша перша реакція була все критикувати – все недобре і все не так. Хотілося, аби зміни йшли швидше. А потім сказали собі: стоп – ми не маємо на то права. Ми не можемо вас вчити. Все у ваших руках... Ми розуміємо, що треба багато зусиль і фінансів. Купи-продай – то не бізнес. Треба щось виготовляти. До прикладу, Бельгія має лише вугілля, тому сприяла будівництву заводів світових компаній і зараз 90% продукції йде на експорт, низький рівень безробіття й високі зарплати.

Від батьків ми чули, що Україна – то якась казка. Вони нам співали, що там люди, як орел у небі. І не тільки співали, а й своїм прикладом показували.

дарку – і в нас усе забрали. А ви, діти, беріть те, що у вас не заберуть, – освіту, знання, диплом. Батько приходив з копальні, добре мив руки щіткою, вечеряв і сідав до книжки», – розповідає пані Ганна. Українських емігрантів у Бельгії шанували. Бельгійки своїх чоловіків чатували з зарплатою, щоби не пропили, а українці несли гроші в родину. З України емігрували свідомі люди, вони були чесними і працьовитими й мали свої політичні переконання.

• • Богдан і Ганя в бельгійській греко-католицькій церкві на святі Спаса (фото з домашнього архіву)

легко опанували й місцеві мови, дуже добре вчилися. Донька закінчила економіку, син інженер. Якби хтось щось погане сказав про Україну, то відразу заступаються. Хоча Олег одружився з бельгійкою, а Оксана з французом. Усі свята ми проводимо разом. Онуки мови не знають, але вже співають українських пісень. На Різдво їх завдання – зустріти зірку і на віночку принести нам вифлеємське світло до оселі. Їм це подобається і вони дуже відповідально до цього

ставляться. Потім ми разом співаємо “Бог ся рождає”. Колись так само робили наші батьки. В домі двері замикали, а далі все українською. Виглядало, що всередині живе Україна, Різдво. Батьківщина є і в нашій хаті. Друзі жартують: коли ми приходимо до вас у гості, то нам здається, що ви зараз змусите нас говорити українською. Спочатку я думала тільки французькою, а тепер, коли почала багато читати і дивитися телебачення, то думаю українською. І, що цікаво,

сни бувають і французькі, і українські».

•

У Бельгії вирівняла всіх копальня

Богдан Дибайло-Шпинда згадує: «Моя родина – інтелігенти з Львівщини, Ганусина – селяни з Лемківщини. У Бельгії з’єднала і вирівняла всіх копальня. Тут люди гуртувались не за походженням, а за внутрішнім світом. Дідо Мартин багато років був мером Радехова. Батько

Надія тільки на молоде покоління

Вперше Україну відвідав ще батько пана Богдана у 1980 році. «Мій батько не мріяв сюди їхати – не знав, чи залишився ще хтось. Та якось його родич із Канади повідомив, що живуть ще два його брати. Вони, лише коли пішли на пенсію, дали про себе знати. Тоді його вже годі було стримати. Батька поселили під наглядом КДБ у готелі «Інтурист», виходити заборонили, впускали до нього лише родичів. Тоді племінники приїхали на авто, викрали діда і забрали до Радехова до батьківської хати. Коли вже мав відлітати,

А тут ми йдемо вулицею Лесі Українки і питаємо, хто робить ремонт, а нам кажуть, що турки. То що, ми не можемо?» – ділиться прикрими враженнями пані Ганна. Та зараз Україна вже не та, що була за Радянського Союзу. У час свого першого візиту у 1992 році подружжя побачило тут руїну. «Сірих пригноблених людей з похиленими головами. А від батьків ми чули, що Україна – то якась казка. Вони нам співали, що там люди – як орел у небі. І не тільки співали, а й своїм прикладом показували. Спочатку вони були бідні, але мали таку внутрішню гордість. Того всього ми не побачили тут – і нас це дуже вразило. Але ми розуміли, що вони тут пережили, як їх хотіли зломити». Подружжя ДибайлоШпинда каже, що зараз надія тільки на молоде покоління українців, яке не жило в час системи, не інфіковане радянським вірусом. А ще треба починати з себе, своєї сім’ї, оточення, хати, під’їзду. «Біля твого подвір’я президент замітати не буде. На заправці депутат не прибиратиме в туалетах. Насамперед треба шанувати одне одного, любити ближнього. Навіть коли ми бачимо помилку, не накидатися на винного, а лише показати йому його хибу».

постать 11

олода українська письменниця з ІваноФранківська Таня Малярчук уже кілька років живе на дві країни. Під час Форуму видавців у Львові вона презентувала свою нову книгу «Біографія випадкового чуда». А поміж тим устигла розповісти в інтерв’ю ZIKу, чому готова відмовитися від українського громадянства, чому їй соромно зізнаватися, що вона письменниця, і чому прикипіла душею до лузерів.

•

Я давно втратила своє коріння

Десь приблизно два роки тому так сталося, що мені довелося переїхати до Відня. Але я все одно живу на дві країни: то у Відні, то в ІваноФранківську. Це не було ніяк пов’язано з якимись політичними подіями в Україні, просто так склалося моє приватне життя. Івано-Франківськ і Львів дуже схожі на Відень. Інколи, блукаючи Львовом, можна собі уявити, що ти насправді у Відні. Певною мірою це емігрантство, бо я не живу пос тійно у своїй рідній країні. Але я не відчуваю емігрантства в найгіршому сенсі цього слова. Бо, по-перше, Австрія мені дуже близька. Можливо тому, що мої бабця і прабабця жили в Австро-Угорській імперії. Інша річ, що між Україною і Австрією зараз узагалі немає ніякого зв’язку – ані культурного, ані будь-якого іншого. Не знаю, чому так склалося, попри те, що у нас спільна історія. Можливо, я в майбутньому навіть напишу якусь книжку на цю тему. А взагалі я давно втратила своє коріння. Моє коріння – це коли я сідаю і пишу. Мій будній день – це писання, читання, ходіння, говоріння, зустрічання з друзями, думання, деколи їжа. Я живу точнісінько так, як жила впродовж попередніх семи років у Києві. Єдине, що за собою помітила, це те, що я стала якась сміливіша, у мені поменшало страху. Думаю, що це саме через проживання за кордоном. Там я перестала так сильно боятися інших людей. Не знаю, чому. Ця безпека відчувається всюди. Мені не страшно ходити вночі, не страшно бути самій у квартирі. Це якась фізична безпека, яка породжує відчуття іншої безпеки – метафізичної.

•

Будь-що написане у моєму тексті – це пережите мною

«Біографія випадкового чуда» витягла з мене всі соки. Два роки я працювала над цим текстом майже щодня. Це не те, що написати оповідання, яке сів – і за три дні

Таня Малярчук народилася в Івано-Франківську 1983 року. Якийсь час жила у Красноярську. Закінчила Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, за фахом філолог. Жанр письма: сюрреалізм, постмодернізм, магічний реалізм. Друкувалася в часописах «Березіль», «Четвер», «Критика», «ШО». Оповідання й есе перекладені польською, румунською, німецькою, англійською, російською та білоруською мовами. 3 березня 2009 року у віденському видавництві «Residenz» вийшла книжка «Neunprozentiger Haushaltsessig» у перекладі Клаудії Дате. Бібліографія: «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи», «Згори вниз», «Книга страхів», «Як я стала святою», «Говорити», «Звірослов», «Божественна комедія», «Біографія випадкового чуда».

Таня Малярчук: «Це ненормально так, як ми живемо» • фото: Тетяна Давиденко

готове. Коли пишеш більший текст: сів, написав кілька сторінок, а потім ти вже порожній, мусиш копати глибше. Написати роман, щось таке, що трималося б купи, значно важче. Зараз, думаю, що повернуся до короткої форми, в якій вважаю себе королем (усміхається). Мені важко взагалі якось класифікувати те, що я написала. Чи це роман, чи повість – не знаю. Я не вірю в жанри і не дуже певна, що можна написати за якимись канонами якийсь твір. Це просто більша історія. Раніше писала коротші історії, які можна було б назвати оповіданнями. А зараз це одна велика історія на 238 сторінок. Коли мене запитують, що в головної героїні Лєни є від мене, я відповідаю: усе і нічого. Мені ці питання видаються дивними, бо все, що людина пише, – автобіографічне. Власне, процес писання – це вже автобіографія. Будь-що написане у моєму тексті – це пережите мною, побачене мною і зафіксоване. Лєна – це я. Зараз можу так сказати, як колись Гюстав Флобер сказав про пані Боварі, – це я. Майже ніколи не знаю, чим закінчиться доля моїх героїв. А з Лєною у мене взагалі були якісь майже інтимні стосунки. Я не знала, що маю з нею робити. Вийшло так, як вийшло. Я вижила, вона полетіла. Можливо, ця книжка є якимось таким криком душі. Вона, з одного боку, проста й наївна, а з іншого боку – дуже мені допомогла за ці два роки якось розібратися

в собі і прийняти мою, українську реальність. І слідом за своєю героїнею скажу: мені насправді дуже далека ідея рятувати це суспільство. Бо його насправді неможливо врятувати свідомо. Воно само має дати собі раду – кожна людина окремо і всі разом. Але я можу врятувати саму себе – прийняти, зрозуміти і пробачити.

•

Не розумію, чому українці такі жорстокі

Чи стала я фанаткою лузерів? Просто треба визначити, що ми розуміємо під цим словом. Це людина, яка не розуміє законів, за якими зараз живе українське суспільство. Ми думаємо, що це нормально так, як ми живемо. Насправді ж ненормально. Ми знаємо приблизно якісь засадничі моральні принципи, знаємо, що не можна вбивати, красти, не можна порушувати прав іншої людини. Але насправді на кожному кроці відбувається протилежне. І ми вже дивуємося, коли хтось приходить і каже: агов, а може, це не дуже нормально? Ми думаємо: він, напевно, якийсь ідіот або лузер. Людину, яка не розуміє, як може існувати подібне суспільство, і фізично не може, не вміє жити за такими законами, ми називаємо лузером. Раніше я рідко торкалася соціальних тем. Мені здається, що вони насправді були всюди, але якось так конкретніше про це ніколи не писала. Я людина дуже закрита і не соціальна, іно-

ді навіть асоціальна. Маю десятеро знайомих, із якими постійно спілкуюся, а реального світу, в якому живуть усі інші люди, не знаю. Але десь три роки тому мені довелося працювати журналістом. Це була зовсім не пов’язана з культурою програма – я мусила їздити Україною і зіштовхуватися зі страшними історіями, вкрай нещасними людьми, які не можуть розібратися у своєму житті і щось змінити, навіть якби хотіли. Саме тоді я зустріла багатьох героїв своєї книжки. Не розумію, чому українське суспільство таке, чому люди такі жорстокі одні до одних.

•

Я готова відмовитися від громадянства

Я українка за національністю. Але ця країна, яка називається Україною, не є моєю державою. Принаймні тут і тепер. Цей президент не є моїм президентом, уряд не є моїм урядом. Це щось вороже мені як українці. Десь рік тому була якась чергова показова історія, коли хотіли відібрати звання Героя України у Василя Стуса, мотивуючи це тим, що коли він працював задля України, то не був її громадянином. Я вже тепер не злюся ні на президента, ні на когось іншого. А тоді була якась така безпорадно розлючена і роздратована, що подумала: відмовлюся від громадянства! Але це процесуально надто складно зробити. Багато мороки, а що воно дасть? На одного раба менше?

Якщо говорити про мову, то єдине, чого справді не можу терпіти, – це вузьколобості, впевненості у тому, що те, що ти думаєш і робиш, є єдино правильним, а все решта – ні. На Західній Україні, коли я ходила у дитсадок, було якесь абсолютне неприйняття всього чужого. Зараз ми нарешті стали незалежними і будуємо свою країну. Я не маю нічого проти російської мови. Коли люди починають цькувати іншу особу через те, що вона розмовляє російською чи якоюсь іншою мовою, я називаю це агресивною вузьколобістю. Єдине правило співжиття з іншою людиною – це повага до її особистих прав. Так само та інша людина повинна поважати мої права. Просто, як два додати два.

•

Мені соромно навіть сказати, що я письменниця

Я себе ніколи як письменницю не просувала і робити цього не маю наміру. Те, що приходить, приходить само. Я провела тур Київ – Вінниця – Івано-Франківськ – Львів. Приходили читачі, десь по 20-40 людей. Я їм усім говорила одне й те саме: дякую вам, що прийшли. Мені було дуже важливо їх побачити. Бути українським письменником надзвичайно складно, адже ти не знаєш своїх тиражів, не знаєш, чи ти взагалі комусь потрібен, чи хтось тебе читає. І ця постійна невпевненість уже сидить мені в горлі. Мені соромно сказати, що я письменниця.

Причому всюди в Європі бути письменником почесно, а тут ти якийсь такий самотній серед своїх трьох із половиною читачів. Будьмо чесні, насправді в Україні дуже мало читають. За кордоном теж із цим проблеми, але якщо брати до уваги кількість населення, то, напевно, все-таки інакше. Читати можна було б більше. І не тому, що в мене тоді більше книг продаватиметься, а тому, що якщо люди не поч нуть нарешті читати, то цій країні настане гаплик. Я насправді не була багато на сході України з презентаціями книжок і тому не можу сказати, чи там читач чимось відрізняється. Але якщо він читач, то він уже нормальний, незалежно від місця проживання. Я їздила як журналіст околицями Донецької області – поміж копанок, убогості і розрухи. Не уявляю, як там люди примуд ряються виживати. Там не до книг. Хоча ті, що ближче до заходу України, ще якось тримаються. Хитріші. Я багато читаю. Зараз у мене німецькомовний період, мушу вчити німецьку мову і читаю багато тамтешньої класики, щоби хоч якось інтегруватися в землю, на якій тепер живу. Зараз читаю репортажі Йозефа Рота. Відкрила для себе дуже доброго австрійського письменника початку минулого століття Едена фон Горвата. Його повістина «Юність без Бога» – вражаюча річ. Самого Горвата у 1938 році в Парижі під час бурі вбило гілкою дерева. Дивна смерть. Якийсь текст може в тобі щось пробудити, якесь натхнення – ти біжиш до комп’ютера і щось дописуєш чи переписуєш. Чи просто з’являється якась ідея. Але читання – це такий самий творчий процес, як і писання. Мені потрібно на все мати час. Вивчити свою чи чужу культуру неможливо не читаючи.

•

Текст мною керує, а не я ним

Не знаю, до чого буду повертатися. Я ніколи не можу сказати наперед, що і як писатиму. Текст мною керує, а не я текстом. Пишу щоразу те, що мені у цей момент страшенно подобається, те, що можу в цю мить написати найкраще. Зараз я повернулася до своїх коротких форм, оповідань. Це відволікає мене, надихає, додає впевненості в собі. Бо роман – це твоя вічна поразка. Його завжди можна було би написати краще. Ще почала пописувати вірші, чого ніколи раніше не робила. Якась така стала пафосна й романтична, сентиментальна і зла. У журналістику не планую повертатися. Зізнаюся, я була поганим писакою. Журналістика – це намагання сказати якусь об’єктивну правду, в яку я не вірю. Записала Олена Янковська

№38 27 вересня 2012 року

топ-тема 12

Василина Думан ижневик ZIK дізнався, як живуть львівські театри. Ті, що фінансують із міського бюджету, заледве зводять кінці з кінцями. Ті, котрі з державного, – мають достойні гроші, але й не менші проблеми. Директори усіх крутяться як муха в окропі. А загалом живуть, як герої вірша Андруховича:

Театри і їх власники

ідповідно до чинного законодавства, театри бувають комунальної і державної власності. Хто власник – той і платить. Комунальні (міські чи обласні театри) фінансують із місцевих бюджетів. Державні – з державного бюджету. Статус академічного дає театру шанс отримати 100% надбавки до зарплатні працівникам, але за рішенням сесії органів

місцевого самоврядування. Статус національного означає, що заклад фінансують із держбюджету. Львівські театри ім. Леся Курбаса, «Воскресіння» та Перший академічний театр для дітей та юнацтва – муніципальної власності. Театри ім. М. Заньковецької і Львівська опера мають статус національного.

Хто платить – той замовляє музику

кщо театр існує за рахунок держбюджету, то має в рази більше грошей, там пристойні зарплати для працівників, але також вимоги заробляти. Директор Львівського драматичного театру ім. М. Заньковецької Андрій Мацяк каже, що статус національного може бути як призначено, так і скасовано. Аби цього не сталося, театр має виконувати план, який передбачає і кількість вистав на рік, і прибутки, й інші моменти. «Міністерство фінансів і Міністерство соціальної політики намагаються всіляко звузити наші можливості, загнати нас у якісь схеми, коли ми не можемо зробити жодного кроку ні вправо, ні вліво. З одного боку, вима-

гають від нас максимального заробляння грошей, але з іншого, обмежують нас у цьому», – розповідає Мацяк. Наприклад, був випадок, коли державна фінінспекція звернула увагу на те, що театри самостійно вирішують, які їм ставити ціни на квитки. «А як інакше може бути, – обурюється директор театру ім. Заньковецької, – коли ніхто краще не відчуває платоспроможність нашого глядача? Звідки Мінкультури може знати, які нам встановлювати ціни на виставу? Ми тримаємо відповідні ціни, але водночас дивимося на показники. Відстежуємо, як “каса дихає”». У міських театрів теж є плани і вимоги, але менш жорсткі. Принаймні на них не скаржилися.

На що йдуть бюджетні гроші

ошти, які виділяють чи то з міського, чи з державного бюджету, передбачено на зарплатню працівникам театру, а також частково на оплату комунальних послуг. Зарплатня залежить від штатного розкладу. Себто законодавством визначено, скільки може бути вакансій, які мають у кого бути зарплати. Директор театру «Воскресіння» Ярослав Федоришин каже: «Повинна бути введена, напевно, доволі чітка конт рактна система. Хоча вона в нас є розроблена, але однобока. Контракт із тобою підписують, але тобі нічого не гарантують. За європейськими стандартами, держава має укладати контракт із директором-художнім

№38 27 вересня 2012 року

керівником і виділяти певну суму грошей. Директор набирає людей, яким визначає зарплатню. У нас це неможливо, бо ми існуємо за штатним розкладом. Якщо ставка в актора – 1800-2000 грн, то я можу дати йому якусь премію, якщо в нас є свої кошти. А якби бачив, що цей актор заслуговує на 5 тисяч, а той – на 2 тисячі, то я цього робити не можу, бо прийдуть перевіряючі і скажуть, що я порушую штатний розклад». Окрім зарплат, за бюд жетні гроші оплачують комунальні послуги. Але теж частково. Міська рада виділяє певні ліміти на тепло й електроенергію – і якщо театр їх перебере (а так триває постійно), то різницю погашає сам.

Зігравши королів і принців крові, У вицвілих плащах, мов у мішках, Підемо у тьму – в мансарди вечорові – І спати полягаєм на дошках

Ярослав Федоришин, директор Львівського духовного академічного театру «Воскресіння»: – Якби театри зовсім полишити самих на себе, то, думаю, це був би великий мінус. Тому що театри – це мистецтво, не шоу. Вони не бульварні. У світі, крім колективів бродвейських, які спрямовані на популяризацію різних шоу, плоских комедій, мюзиклів, нема самоокупних театрів. Театр несе якісь ідеї, тому що людина повинна мати культурну альтернативу того, що є в нашому житті. Це й виховний процес. За останні часи демократії ми надзвичайно впали в культурі. Не маємо якогось цільового скерування, нема розробленої оцінки таланту, як було раніше. У цьому хаосі є певна залишковість цієї нашої культури. Ми й фінансуємося за залишковим принципом – і до нас так ставляться. Хоча культура формує етичний код держави.

Андрій Мацяк, директор Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької: – Не можна говорити про середню зарплату актора, тому що все залежить від того, чи має він звання, прийшов щойно з університету чи вже досвідчений. Є ще таке поняття, як вислуга років. Актори наших національних театрів, думаю, фінансово почуваються нормально. Людина, яка прийшла з театрального інституту або з нашого університету, отримує близько 5 тис. грн. Я вважаю, що для молоді це просто клас.

Олесь Кравчук, екс-директор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса: – Відношення до театрів на сході України, безперечно, ліпше. Скажімо, у Луганську, де є 100 тисяч населення, діють три академічні театри – і всі три фінансують у форматі «академії». Ми теж академічний театр, але нас не фінансують у тому форматі, в якому мали б. Там так виписаний закон, що депутати як схочуть, так і покрутять. Львів дає можливість творчого пошуку, але, безперечно, треба змінити ставлення до культури.

Зняти ма Як заробляють львівські театри та як сплачують ПДВ

іни на квитки визначають з огляду на платоспроможність свого глядача. Тому в театрі для дітей та юнацтва вони найнижчі, в театрі Леся Курбаса – середні, бо там цільова авдиторія – студенти. Також театри здають в оренду приміщення (про це згадували у театрі Заньковецької і Першому театрі для дітей та юнацтва). Ще джерелом доходу є співпраця з міжнародними фондами (залучення коштів на нові постановки), спонсорські внески. Також в Україні існує дивна практика оподатковувати театри, які складно назвати комерційними підприємствами. Директор театру Заньковецької каже: «Ми сплачуємо всі податки, якими зазвичай обкладають фірми чи навіть ферми, які,

перепрошую, вирощують кіз чи ще щось таке». Основна біда – ПДВ, який Мацяк називає «скандальним і ганебним кримінальним податком». Відповідно до нього, якщо театр заробляє понад 300 тис. грн, то мусить віддати державі 20% заробітку, а потім, каже пан Мацяк, іти й випрошувати ті гроші на свої поточні потреби. Колишній директор театру ім. Леся Курбаса Олексій Кравчук (із 17 вересня на цій посаді перебуває Микола Береза) додає: «Ми заробляли менше 300 тисяч на рік і тому не є платниками ПДВ. Але ми можемо заробляти більше. Тільки нам це не вигідно, тому що держава потім забиратиме ті гроші собі». За словами Мацяка, заньківчани неодноразово зверталися до Мінфіну з прохан-

ням скасувати цей податок, та їм відповідали, що бюджет недотримуватиме кошти. Але яка ж користь із тих коштів для держави, якщо театри їх спочатку віддали, а потім забрали? Щоправда, вже не як зароблене, а випрошуючи і вистоюючи в чергах до владних кабінетів. Гроші, які театри чи то заробляють, чи випрошують, ідуть переважно на нові постановки. Пан Федоришин каже: «Театр – це виховний процес. За цю послугу держава повинна спрямовувати йому кошти». Олексій Кравчук теж радить усім депутатам різних рівнів, незалежно від партій, об’єднуватися навколо культури, адже саме від культурного тла залежить, якими постануть наші майбутні герої і чи постануть узагалі.

Мій дім – моя халепа

кожного з перелічених театрів є приміщення, де він існує, збирає глядачів і показує вистави. Самі працівники ці будівлі називають рідною домівкою. Але кожна з них потребує ремонту, і на це теж бракує грошей – від 12-ти до 700 млн грн. Найбільшу суму озвучив пан Мацяк, оскільки театр дуже великий, там треба замінити перекриття, укріпити фундамент, оновити фасад. Якщо всередині у театрі Заньковецької усе більш-менш цивілізовано (серйозні проблеми ховає «косметичний» ремонт), то ззовні він страшний як атомна війна.

Натомість фасад театру «Воскресіння» цілком у нормальному стані, принаймні візуально. А от всередині – жорсткий андеграунд. Його обіцяють відремонтувати вже 22-й рік поспіль. Ярослав Федоришин розповідає: «До нас дуже хороше відношення і міської влади, і обласної, і міністерства. Особисто я не можу нарікати ні на що. Вони переймаються цим і хочуть зробити нам ремонт. Але постійно щось заважає! Я не розумію, у чому тут причина». У театрі Курбаса грошей на ремонт просили впродовж семи років. Закінчилося все тим, що бізнесмен Дмитро

Фірташ дав півмільйона. Театр ремонтують вперше за 25 років. Хоча потрібно ще 12 мільйонів. У Першому українському театрі для дітей та юнацтва – теж біда. У пошуках кабінету директора журналістка тижневика ZIK мандрувала полупаними коридорами з проламаними стінами і совдепівськими дверима. Приміщення більше схоже на якийсь занедбаний сільський клуб. Директор театру Юрій Мисак перепросив, що мусить приймати гостей у кабінеті, де обвалюється стеля. Насамперед ремонтують приміщення, де бувають глядачі.

топ-тема 13

Національність, академічність – і соціальна прірва між ними

маски Юрій Мисак, директор Першого українського театру для дітей та юнацтва: – Попри те, що працюю в театрі для дітей та юнацтва, до певного моменту не розумів цього формату, адже це надзвичайно складно організувати на високому художньому й естетичному рівні. Актори не можуть постійно грати Колобків і Курочок Рябих. Вони повинні бути психофізично навантажені, щоби репертуарна ніша була розширена. Скажімо, з листопада минулого року ми відкрили вечірній репертуар, який, вважаю, мусить бути. А ще мрію змінити назву, повернути ту, яка була колись, – «Театр казки». Вважаю, що ця назва примирить ту глядацьку авдиторію, яку я хотів би тут бачити. То буде казка для дітей від 3-х до 80 років. Бо «Гамлет» – це теж казка.

кщо говориш про зарплати з директорами міських театрів, то суми називають одразу, часом навіть випереджають запитання. Аби дізнатися, скільки отримують актори в театрі Заньковецької, довелося пояснити, що жодних претензій у нас нема, лише цікаво, чи достойно оплачують їхню працю. Причина такої реакції, напевно, криється в кількості нуликів. Міські театри мають статус академічного, але це у нас в області радше словесна похвала, ніж реальна фінансова підтримка. Натомість статус національного означає пристойні зарплати. «Це дискримінаційна практика – присвоєння таких звань. Уявіть собі, в мене є курс – і студент із цього курсу йде в театр. Він отримує ставку 1600 грн. Інший студент, який, можли-

во, менш обдарований, але більш фактурний, іде в театр Заньковецької – і має 5000 грн. Де логіка, не розумію. Де критерій? Якщо брати до уваги якийсь художній рівень, то це завжди питання, це не є так однозначно», – каже директор Першого українського театру для дітей та юнацтва Юрій Мисак. За його словами, щоби добре грати, актор не повинен думати про те, чи є йому за що прогодувати себе і сім’ю. Інакше, розповідає пан Юрій, люди або йдуть із професії, або втікають туди, де платять гроші. І театр опиняється у пастці, не може вийти на певний рівень, бо всі найкращі актори його покидають. Лишається купка фанатиків своєї справи, котрі й далі виконують роль «кузні кадрів» для більш забезпечених театральних установ.

До слова, культовий актор і режисер Роман Віктюк теж свого часу пішов із Першого українського театру для дітей та юнацтва. Андрій Мацяк із театру Заньковецької також вважає, що художня цінність постановок – завдання театральних критиків: «Творчість – це, бачте, справа театрознавців і, врешті, самої публіки: чи приходить вона на вистави, чи купує квитки». До львівських театрів публіка іде. Тому дивно, чому статус академічного міські райці не підтвердять грішми жодному з перелічених театрів. Бо яка не була б погана державна влада, а національними театрами вона опікується в рази краще, ніж наші місцеві патріоти. До слова, на Донеччині «академію» у розмірі 100% надбавок театрам виплачують.

Львівська опера – окрема історія

з гендиректором Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Тадеєм Едером побалакати вдалося наостанок. Цей театр відрізняється від усіх інших. По-перше, хоча він державний і тут усе мало б робитися прозоро, пан Тадей відмовився називати цифри – який річний бюджет театру і скільки закладу вдається заробити самотужки.

Зазначив, що почнуть порівнювати, ображатись, а робити цього не можна, бо є своя специфіка і складність роботи в опері. А також додав, що скаржитися працівникам Львівської опери на все нема сенсу, що після присвоєння театру статусу національного зарплати у творчого складу стали достойними. Мінімальна – 5000 грн. Держава фінансує лише зарплатню, а на комунальні послуги

й інші витрати тут заробляють самотужки. Ціни на квитки – від 50 до 200 грн. На відміну від інших директорів львівських театрів, пан Тадей не скаржиться на ПДВ. Каже: якби то була найбільша біда, то з нею Львівській опері можна було б жити. Натомість площина проблем тут зовсім інша. Не йдеться про ремонт приміщення чи оплату праці, а більше про те, що театр не має підтримки

від держави, хоча формує їй позитивний імідж. Ця підтримка мала б проявлятися у законодавстві. Наприклад, контрактна система найму працівників замість штатного розкладу, закон про меценатство, що мотивував би спонсорів нести кошти в театр, внесення поправок у закон про театр. Адже нема градації – робота в опері, у драматичному і ляльковому театрі є, звісно, різною.

Тадей Едер, генеральний директор Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької – У всьому світі є закон про меценатство. Ось програмка театру La Scala (показує). Бачите? Товста, правда? Половина – це реклама, тобто спонсори, які фінансують і підтримують театр. Держава дає малий процент на утримання театру, але вона дає закон меценатський. І люди зацікавлені – стають у чергу, щоб бути спонсором. Бо, по-перше, це серйозна реклама, за яку треба платити, а по-друге, вони мають пільги від держави. Усім вигідно – і держава вмиває руки. Є ще також біда, про яку я говорю багато років. Покажіть мені, де у світі є таке ганебне явище, як «народний – заслужений – простуджений»? Нема ніде! Якщо вже у нас це є, то не мені його міняти. Є Верховна Рада, президент, міністерства. То зробіть так: народний артист естради, народний артист цирку, народний артист класики. Бо ставити цих людей на одну площину – це злочин.

Микола Береза, директор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса: – Щодо планів, то є в мене «пунктик», щоби ми тримали вектор на Європу. І мені зараз цікаво з’ясувати, як цей механізм працює, щоби можна було з Європою налагодити добрий контакт і принаймні пробувати їздити на фестивалі чи просто на запрошення.

передвиборна агітація

Васюник і Фаріон – беззаперечні лідери на мажоритарних округах

Якби вибори до Верховної Ради відбувалися зараз, то 31,9% львів’ян, які мають намір узяти участь у волевиявленні, підтримали б ВО «Батьківщина». Друге місце посіло б ВО «Свобода» (21,3%), третє – партія «УДАР» (20,6%). Такі результати опитування, проведеного у першій декаді вересня, оприлюднив керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович. Набагато цікавішою виглядає ситуація на мажоритарних округах Львова. Уже визначилися двоє беззаперечних лідерів на цих парламентських виборчих перегонах – єдиний узгоджений кандидат від ВО «Батьківщина» Ігор Васюник (в. о. №117, Франківський та Галицький райони) та від ВО «Свобода» Ірина Фаріон (в. о. №116, Залізничний, частина Шевченківського району). Обоє кандидатів лідирують із великим розривом, а найближчих своїх опонентів випереджають майже вдвічі. Зокрема, в окрузі №116 поза конкуренцією Ірина Фаріон. За неї готові проголосувати 38,2% опитаних. «Без жодного подиву ми бачимо, що майже 40% мешканців цього округу

готові підтримати Ірину Фаріон», – заявив на прес-конференції Олексій Антипович. В окрузі №117 також є беззаперечний лідер. Це Ігор Васюник. За нього готові віддати свої голоси 30,8% респондентів, котрі мають намір узяти участь у голосуванні. Конкуренти суттєво відстають: самовисуванця Тараса Стецьківа підтримують лише 15,2% опитаних, представника “Удару” Оксану Юринець – 14,6%, кандидата від Партії регіонів Олега Барана – 6,9%. Рейтинги інших кандидатів – на рівні статистичної похибки. «В об’єднаного кандидата Васюника – 31% упевненого виборця і ще майже стільки ж близький резерв – ті, хто може за нього проголосувати», – каже Олексій Антипович. Причому Ігор Васюник має чималі електоральні резерви: 21% однозначно проголосують за нього, ще стільки ж можуть розглянути можливість його підтримки. Ситуація з електоральним потенціалом його конкурентів дещо гірша. Так, упевнено заявив про підтримку Оксани Юринець і Тараса Стецьківа кожен десятий опитаний. Тих, хто міг би проголосувати за них, – по 16%.

Дослідження проводили 1-12 вересня. Аудиторія – населення Львова і Пустомитівського району віком від 18 років. Вибіркова сукупність. Метод дослідження – особисте формалізоване інтерв’ю згідно з опитувальником. Участь в опитувані взяли 2400 респондентів зі Львова віком від 18 років і старші. Водночас лідер Об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк під час свого візиту до Львова 25 вересня наголосив, що він задоволений тим, як триває виборча кампанія у Львові і що кандидати від ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода» показують хороші результати. На запитання журналістів стосовно кандидатів-самовисуванців, які сьогодні чи не найбільше дискредитують опозицію, Арсеній Яценюк відповів: «Деякі люди мали особисте бажання потрапити у список і нічого не робити на окрузі. Вони не хотіли працювати і зараз ображені, що не є кандидатами від опозиції. Це природний процес. Але ніхто з цих людей до Верховної Ради не пройде, бо зрадників не люблять ніде. А для мене ці люди – зрадники!»

№38 27 вересня 2012 року

14 передвиборна агітація

Соціологія нагадує мені прогноз погоди: зранку кажуть, що сьогодні буде сонячно, а в нас чомусь падає дощ

Чому господарники ідуть у народні депутати, як відродити українську економіку і чи вірити соціології? Про це газета ZIK запитала у депутата Львівської обласної ради, засновника ТзОВ «Барком» (ТМ «Родинна ков-

баска»), кандидата у народні депутати по 117-му виборчому окрузі Олега Барана. – Панe Олегу, у Львові Ви відомі як успішна людина, котра має власну справу. Тепер

вибори 2012

Розлуч, Явора, Турка, Нижня та Верхня Яблуньки, Шандорець, Боберка… Проїжджаючи всі ці села, ми бачимо знищену рекламу лише одного кандидата. Що це – злісне хуліганство чи нечесна політична гра? Довго очікувати не довелося – натрапили на виконавців. Хлопці міцної статури, сміливі, на «крутій» машині. Що й казати, всім своїм виглядом показують, що нікого й нічого не бояться. Разом із жителями одного з турківських міст намагаємося з’ясувати, у чому річ і навіщо вони це роблять. Відповідь прозвучала різка й зухвала: «Платі бабкі – будєм работать на тєбя».

№38 27 вересня 2012 року

з нічого. І тому, йдучи у Верховну Раду, хочу допомогти іншим підприємцям, які є представниками малого чи середнього бізнесу, у їхньому розвитку та сприяти їхній самореалізації. Адже саме малий та середній бізнес – основа економіки. – Чи довіряєте соціології? Адже вже є перші результати опитувань щодо популярності кандидатів у народні депутати. – Соціологія чимось нагадує мені прогноз погоди: зранку кажуть, що сьогодні буде сонячно, а в нас чомусь падає дощ. Спочатку ми бачимо одну соціологію з одними лідерами, а потім виходять інші соціологи і демонструють зовсім інші результати. Тому маю пропозицію до кандидатів у народні депутати, які балотуються по моєму 117-му окрузі: давайте спільно замовимо незалежних соціологів із Києва чи навіть з-за кордону й отримаємо реальні результати, аби виборець розумів, що насправді відбувається в окрузі. – Після закінчення виборчого процесу Україні прогнозують девальвацію гривні, підвищення цін на газ і навіть зростання заборгованості з виплати зарплат… – Не приведи, Господи, щоби ці прогнози збулися. Звісно, що про-

блеми є. Ситуація і в світі, а тому і в нас, не найкраща. Зростання економіки гальмується, однак підстав для таких песимістичних прогнозів уряд не дає. Річ у тому, що перед виборами в Україні деякі депутати традиційно намагаються заробити додаткові бали на питаннях цін. На жаль, так є. Переконаний, що Україна перейде ці вибори, ми повернемося в нормальне русло і будемо плідно працювати й після 28 жовтня. – А що Ви особисто чекаєте від виборів 2012 року? – Немає підстав сподіватися, що зміниться дуже багато. Для мене основне, щоби Верховна Рада була інструментом для покращення життя людей, щоби вона працювала на благо держави і робила життя пересічного українця кращим і комфортнішим. Щиро сподіваюся, що Україна нарешті отримає достойних депутатів, які дбатимуть не про власні амбіції та меркантильні потреби, а справді думатимуть про те, аби в Україні жилося легше. Вірю, що у представників нової Верховної Ради від різних політичних сил таки вистачить мудрості для взаєморозуміння задля поліпшення життя наших людей. Розмовляла Людмила Місечко

передвиборна агітація

Конкуренти бояться Пукшина навіть на бігбордах Як тільки з’явилися щити зовнішньої реклами кандидата в депутати Ігоря Пукшина на Прикарпатті, хтось відразу злостиво почав їх нищити, збиваючи та зрізуючи вночі, як злодій. Протягом тижня було знищено зовнішню рекламу в місті Самборі, а також на Старосамбірщині та Сколівщині. Минулої неділі, допоки у церкві правили Службу Божу, темні сили робили свою чорну справу на Турківщині. Спробуймо з’ясувати, чиїх це рук діло.

балотуєтеся до Верховної Ради. Якщо потрапите до парламенту, то на першому місці буде політика чи таки залишиться господарка? – Сьогодні ці два поняття – політика та господарка – не

можуть бути роз’єднані. Вони йдуть паралельно. Якісна політика неможлива без економіки та господарки. Адже лише створення потужної економіки дасть поштовх для наповнення бюджету, а отже – для розвитку культури, соціальної сфери, спорту. Щодо парламенту… Хочу сказати, що у будь-якому випадку, як людина справи, насамперед залишуся господарником, який матиме дотичність до політики. Адже нині зрозуміло, що творити закони неможливо без політики. А реально працювати за тими законами неможливо, якщо їх не пише господарник або ж якщо вони не проходять аналізу господарника. Тому сьогодні наша політика потребує передусім людей справи. Якщо, як Ви кажете, успішні люди будуть у Верховній Раді, то успішною буде й держава. – Ви відродили два десятки ферм, обробляєте сім тисяч гектарів земель, даєте роботу понад тисячі осіб. Політика для Вас спосіб самореалізації, чи, можливо, метод збереження бізнесу? – Якщо скажу, що для мене політика – це винятково спосіб самореалізації, то це не буде правдою. Зрозуміло, що сьогодні український бізнес потребує захисту, відстоювання інтересів. Я це знаю, як ніхто інший, адже починав власну справу фактично

У голові промайнула думка: зухвалість чи безкарність? Адже важко бойкові на Турківщині сприйняти таку відповідь. Та на цьому наші здивування не закінчилися. Неабиякий сюрприз чекав на нас в іншому селі Турківського району. Місцеві мешканці розповіли нам, як один із тих, хто ще недавно висував свою кандидатуру до Верховної Ради України, а потім зняв її на користь такого ж «достойного» кандидата, серед білого дня кидав камінням у щит із зображенням Ігоря Пукшина. Ну що тут казати – є факт брудної боротьби. Водночас тішить спокій та виваженість самого Ігоря Пукшина. Адже в одній із програм «Прямим текстом» на телеканалі ZIK її ведучий Остап Дроздов запитав у Ігоря Геляровича: «Для чого конкуренти це роблять? Це ознака чого?» На що пан Пукшин відповів спокійно: «Слабкості». Може, і справді конкуренти чуються настільки слабкими, що змушені вдаватися до таких брутальних дій. Але варто замислитися: це лише рекламний щит – а що ж тоді ці люди робитимуть у владі?! Роман Остапенко

Львівщину відвідав Сергій Соболєв – депутат Верховної Ради України від ВО «Батьківщина» кількох скликань, прем’єр-міністр опозиційного уряду Юлії Тимошенко. Під час свого передвиборного візиту він розповів про ставлення до об’єднання Ющенка, про зраду інтересів, провладних «тушок» і нові обличчя у парламенті. Зокрема, Сергій Соболєв переконаний, що об’єднанню Ющенка-Івченка-Костенка («Наша Україна»-КУН-УНП) подолати прохідний бар’єр не вдасться, а висунуті цим об’єднанням мажоритарники – потенційні «тушки». Про це він розповів нашому виданню, відповідаючи на запитання, які цікавлять наш округ. – Як Ви ставитеся до об’єднання Ющенка-ІвченкаКостенка («Наша Україна»КУН-УНП)? Для чого це робиться і які їхні перспективи на цих виборах? – Ви самі бачите їхню перспективу – більш як піввідсотка їм не дає жодна соціологічна служба, і це при похибці два відсотки. Фактично це об’єднання створено з однією метою – відібрати голоси у «Батьківщини» та «Свободи». Для чого це робиться, теж зрозуміло: співпраця Ющенка та Януковича – вже не новина, тому ключове завдання, яке поставили перед Ющенком, – забирати голоси в реальної опозиції. Тому нічого дивного немає в тому, що вони розуміють, що не мають жодної можливості потрапити в парламент, і тому просто відбирають голоси. А кожен відібраний ними

Сергій Соболєв: «Лопушанський – засланий казачок» відсоток голосів – це шанс для Віктора Януковича та його партії залишатися при владі. – Що можете сказати про участь у виборах мажо-

ритарників, висунутих цим об’єднанням, які називають себе опозиційними, зокрема тих, котрі працюють в уряді Януковича? Ідеться про пер-

шого заступника НАК «Нафтогаз України» Андрія Лопушанського, висунутого по 125-му окрузі. – Яка може бути опозиція, працюючи в уряді Януковича? Це може бути тільки «засланий казачок». Інших варіантів немає. Тому так чи інакше всі мажоритарники, висунуті цим об’єднанням («Наша Україна»-КУН-УНП), опиняться у провладній коаліції Януковича і аж ніяк не в рядах Об’єднаної опозиції. Марія Ластова

фоторепортаж 15

Cонцем, небом, дощем…

-24 вересня у Львові вже традиційно проходив Фестиваль активного туризму і дозвілля «Манівці», присвячений Всесвітньому дню туризму. Метою фестивалю є організація здорового відпо-

чинку львів’ян, пропаганда внутрішнього туризму в області та ознайомлення з екстремальними видами туризму. Фестиваль тривав три дні. День 1: відкриття скеледрому, інтерактивні ігри для гостей свята, перегони

зі спортивно-рекреаційного багатоборства (водний, піший, велотуризм, скелелазіння, лазертаг, картинг, бігбол, пейнтбол) між львівськими компаніями, які підтримали організацію фестивалю, та студентськими колективами.

День 2: змагання серед професіоналів і любителів із велотріалу, слеклайну, паркуру та турнір зі скелелазіння пам’яті Олександра Тараника. Змагання проводили без вікових чи статевих обмежень у двох класах – серед професіоналів та аматорів.

День 3: показові виступи спортивних секцій, змагання серед школярів на спортивно-туристичних та рекреаційних етапах. Вік учасників – 12-14 років. Також проводили змагання між організаціями Львова, де честь медій-

ників Галичини представляла збірна команда компанії ZIK і ТВі. Зовсім трішки забракло нашій команді, щоб увійти у чільну трійку призерів. Перше місце посіла команда AutoStandartGroup, друге – ЛІМО, третє – Eleks.

• Не такий

поширений у нас, але доволі цікавий лазертаг сподобався усім учасникам дійства. Тому доводилося змагатися не лише проти команди суперника, а й у своїй команді – хто братиме участь.

• Велоетап хоч і не був дуже складний, але деякі учасники вперше сіли на велосипед за минулі парканадцять років. Тому не обійшлося без падінь і травм.

• На пейнтбол

теж було доволі охочих. Та й глядачів зібралося чимало. Щоправда, після плеяди виснажливих етапів гравці вже не мали сил активно діяти, відтак команди більше змагалися у прицільній стрільбі, ніж у стратегічних викрутасах.

• Традиційні

змагання у туристичних навичках не є такими показовими, але захоплюють дух. Де ще можна повисіти на 20-метровій висоті і подумати, що ж ти тут робиш. Занімілі ноги, руки і почуття… І лише відчуття страху й інстинкт самозбереження ведуть тебе до фінішу.

• Слеклайн – вид активного відпочинку, який означає ходіння по натягнутій стропі. Завдання доволі складне, враховуючи довгу стропу, сильний осінній вітер, висоту й озеро внизу. Але чимало учасників пройшли майже до середини дистанції, чим здивували навіть самих себе.

• Паркур – фізична дисципліна, в якій тренується подолання будьяких перешкод за допомогою пристосування своїх рухів до навколишнього середовища. І якщо хлопці з секції показували вражаючі трюки, то учасникам змагання пропонували значно простішу дистанцію.

№38 27 вересня 2012 року

16 вибори 2012

18 вересня Львів відвідала лідер партії «Україна – вперед!» Наталія Королевська. Її супроводжували заступник голови партії Євген Суслов, футболіст Андрій Шевченко та провідний дитячий кардіолог, екс-міністр охорони здоров’я Ілля Ємець. Перші особи партії «Україна – вперед!» зустрілися з викладачами і студентами ЛНДМУ ім. Данила Галицького та НУ «Львівська політехніка». У своїх виступах політики акцентували на кількох важливих питаннях: інноваційна економіка, пріоритет вітчизняного виробника, якісні та доступні освіта й медицина, припинення політичної ворожнечі та початок конструктивного діалогу.

«Лише нові лідери можуть змінити ситуацію в Україні»

За словами Наталії Королевської, парламентські вибори будуть результативними лише тоді, коли буде політична конкуренція та повна свобода вибору у людей. А відтак своїм першочерговим завданням лідер партії «Україна – вперед!» бачить приведення в політику нових людей. «Для зміни якості політики необхідно змінити склад самих політиків, оскільки тільки нові лідери можуть реально змінити ситуацію в країні. Мета партії – запропонувати альтернативу та привести до парламенту нових лідерів, які працюватимуть на країну, а не на свою кишеню», – сказала пані Королевська, виступаючи перед студентами. Вона констатувала, що нинішні українські політики від влади та опозиції надто зайняті політичною боротьбою напередодні виборів. «Але ж вибори закінчаться, а життя триватиме. Тож ми намагаємося показати виборцям, що існує нова політика, яка працюватиме над новою економікою, новою країною». Критикуючи правлячу партію, Наталія Королевська зазначила, що з наближенням парламентських виборів політики розпочинають маніпулювати українцями, порушуючи дражливі питання. «Знову порушують гострі теми

про мову, про історію. Вони намагаються зробити все, щоби вкотре зіштовхнути південно-східні регіони з центром та заходом країни з метою здобути голоси на патріотичних почуттях людей. Я категорично проти, щоби сьогодні політики порушували питання, які роз’єднують Україну, аби робили політику на культурі та мові. Під час Євро-2012 країна була об’єднана. Натомість одразу ж після цього Партія регіонів внесла свій мовний закон, який лише роз’єднує країну. Це була провокація від регіоналів», – вважає Наталія Королевська. А відтак наголосила, що в Україні повинна бути лише одна державна мова.

«Суспільство об’єднає економічний патріотизм» Наступне завдання – зреалізувати в Україні нову економічну модель, оскільки «діюча економіка не спроможна захистити людей ні від кризи, ні від корупції», – заявила пані Королевська. Проект «Нова економіка – нова країна» пройшов обговорення у 30 містах нашої держави, його підтримали міжнародні експерти. «Єдиною платформою для об’єднання українського суспільства є економічний патріотизм, – вважає Наталія Королевська. – Ми повинні сфокусувати свою увагу на розвитку української промисловості, економіки». Пані Королевська повідомила, що її команда вже подала до парламенту 25 законопроектів, які мають змінити на краще економічну ситуацію в країні. Зокрема й законопроект про підтримку національного виробника, який передбачає податкові стимули для модернізації виробництва, дозволить не тільки зробити вітчизняну продукцію більш доступною, а й сприятиме створенню сотні тисяч робочих місць в країні. Однією з цілей економічної програми є сягання рівня середньої заробітної плати у 1000 євро і пенсії у 500 євро. За її словами, 60% економіки України перебуває в тіні. Існуюча економічна модель не може реалізувати

той потенціал, який є в нашої країни. «За два минулі роки 53 млрд доларів було вивезено з країни через офшорні компанії на Кіпр. Ми докладаємо зусиль, щоби був прийнятий окремий законопроект щодо оподаткування офшорних компаній та Кіпру, що додатково додасть до бюджету близько 10 млрд доларів. Це кошти, за які можна щорічно створювати 200 тис. робочих місць. Це і є той резерв, за рахунок якого можна досягти таких середніх показників зарплати і пенсій, які є у Європі», – заявила Королевська. Крім того, партія «Україна – вперед!» вимагає підвищити податок на дивіденди, а також запровадити депозитний податок для високопосадовців, на рахунках яких є щонайменше 500 млн грн. За її словами, за 2010 рік в Україні було нараховано 19 млрд грн дивідендів, при цьому держбюджет уже недоотримав 3 млрд грн. Це вже дозволило б компенсувати дефіцит Пенсійного фонду. «Економічна криза, яку переживає Україна, – це криза, створена урядом Азарова. Тому я твердо переконана в тому, що парламент повинен висловити недовіру чинному уряду… Криза та дефолт – насамперед у простих людей. На жаль, сьогодні немає кризи тільки у Верховній Раді, у Кабінеті Міністрів, в Адміністрації Президента», – наголосила лідер партії «Україна – вперед!» Економічну програму партії «Україна – вперед!» викладено у книзі Наталії Королевської «Нова економіка – нова країна», презентація якої відбулася у рамках візиту.

«Об’єднання – лише з тими, хто підтримує демократичні цінності» Відповідаючи на запитання щодо можливого об’єднання партії з іншими політичними силами, лідерка зазначила, що «Україна – вперед!» відкрита до діалогу з усіма іншими політичними силами, але об’єднання можливе лише заради того, щоби змінити життя в країні на краще і запропонувати

Наталія Королевська: «Без інноваційної економіки зміни неможливі» нову політику. «Ми не бачимо майбутнього країни разом із тими, хто сьогодні при владі. Ми будемо об’єднуватися лише з тими, хто підтримує нашу програму нової економіки і сповідує демократичні цінності», – наголосила пані Королевська. Лідер партії висловилася на користь дебатів між її партією та партією Кличка. «Я відповідально заявляю: ми були в опозиції до режиму Януковича – і залишаємося в опозиції до режиму Януковича. Нам нема про що дискутувати з Партією регіонів і

комуністами – у нас немає нічого спільного... І тому ми запросили партію Кличка, щоб обговорити майбутнє країни, обговорити, як ми й вони бачимо розвиток країни, яку модель потрібно сьогодні реалізувати в Україні», – наголосила лідер партії «Україна – вперед!». За кордоном, як зазначила Наталія Королевська, згадуючи Україну, говорять насамперед про Шевченка та Кличка. «Вони обидва – великі спортсмени, які створили бренд України у світі. Саме їм потрібно обговорювати перспективи розвитку спорту в країні, напрями відродження здорового способу життя українських громадян. Кому, якщо не Остапові Ступці та Марії Матіос, обговорювати майбутнє українського кінематографа, те, як підтримати літераторів, відродити українську культуру, захистити та розвивати її?» – зазначила лідер партії.

«Без сильної економіки розвиток соціальних програм неможливий»

Соціальні програми партії «Україна – вперед!» включають можливість отримання якісної освіти, надання першого робочого місця і, головне, – турботу про здоров’я українців. Перший заступник голови партії «Україна – вперед!» Євген Суслов розповів, що за статистикою 70% дітей, які навчаються у школі, не можуть виконати звичайних фізичних

№38 27 вересня 2012 року

нормативів. Тому, за його словами, розвиток спорту і фізичної культури є надзвичайно важливий для країни. Відтак у цій царині лідерство отримує футболіст Андрій Шевченко. Програма партії «Україна – вперед!» із розвитку охорони здоров’я, яку презентував у Львівському медуніверситеті екс-міністр охорони здоров’я Ілля Ємець, передбачає, зокрема, таке: цілодобове забезпечення українців медичною допомогою, можливість лікування за кордоном, якщо одужати в Україні неможливо, комфортні палати, відповідне обладнання в лікарнях, приїзд «швидкої» до хворого за 5-10 хвилин. Загальні видатки на медицину мають становити 10% від ВВП. «Якість медичної послуги залежить насамперед від кваліфікації та мотивації лікаря. Фінансування, яке спрямовують на галузь сьогодні, вистачає лише на підтримку системи охорони здоров’я, але не на її розвиток. Потрібно змінити принципи фінансування та організації медицини», – сказав Ілля Ємець. Відомий кардіолог наголосив: без сильної економіки не може розвиватися медицина. «Я пішов у політику, щоби зробити охорону здоров’я пріоритетом державної політики. Побудуємо нову економіку – забезпечимо європейські медичні стандарти в Україні. Наша головна мета – якісна медицина, доступна кожному», – резюмував керівник напряму «Доступна та якісна медицина» в партії «Україна – вперед!». Ксенія Степова

історія 17

Тюрма на Лонцького. Звільнення від смерті Богдан Білан

ак званий «Золотий вересень» у 1939 році, який приніс на західноукраїнські землі «довгоочікуване визволення з-під польського гніту, возз’єднання з Великою Україною та братнім російським народом», завершувався у червні 1941-го не так поетично і радісно. Визволитель швидко перетворився на чергового окупанта, який вогнем і мечем встановлював свою владу. Будь-хто незгідний ставав для нього смертельним ворогом, який мав бути вирваним із середовища, відправленим у Сибір або знищеним.

Навіть безпосередньо перед наступом німецьких військ «совіти» не залишили тих, кого прагнули знищити. Вони розуміли, що вчорашні в’язні завтра візьмуть зброю і «віддячать» їм за два роки терору.

з 22-го по 28 червня у львівських тюрмах тривала справжня різня. Їх треба було розвантажити від 5 тисяч з/к. Більшість із них мали вивезти у Сибір, але організувати транспорт вдалося лише для незначної кількості, решту ж не відпустили. Інформація про масові знищення в’язнів потрапила до ОУН – і активізувала бойові дії проти радянської влади. А з заходу в авангарді німецької армії на допомогу мирному населенню та українському підпіллю поспішав загін «Нахтігаль» на чолі з Романом Шухевичем, брат якого Юрій також сидів у тюрмі на Лонцького. В умовах німецького бомбардування та активізації польських партизанів загони ОУН насамперед здійснювали напади на в’язниці «Бригідки», «Замарстинів», «Лонцького», чим врятували життя сотням невинних людей. Найбільш вдалою операцією став напад на тюрму на Лонцького в ніч проти 24 червня. Ось як цю подію описує радянський документ: «[…] під час чергового нальоту літаків на місто та сильної стрілянини в місті: з кулеметів, гвинтівок, револьверів із вікон, горищ, закапелків і головним чином із церков та костелів місцевими контрреволюційними елементами по військах і в’язницях, у тюрмі №1 серед нагляду виникла паніка, вна-

слідок якої нагляд покинув в’язницю […]». Туди увійшли загони ОУН, яким за чотири години, поки повернулася охорона, вдалося врятувати, за різними даними, від 200 до 362 осіб. «[…] під час відходу зі Львова 24.06.1941 року одночасно розпорядженням начальника УНКВС було знято з тюрми наглядацький склад, а також військову охорону полку. В’язні, залишені в тюрмі №1, що мала більш як 3000 з/к, зламали камери та здійснили масову втечу, котру ліквідувала невелика група бійців полку, який повертався до казарми з міського патрулювання. На допомогу їм зі східних околиць міста Львова, де полк перебував на відпочинку, вислали роту. Вжитими заходами в’язнів помістили до камер. Здійснили втечу 220 з/к, переважно “битовики”. Контрреволюційний елемент утекти не встиг. Бойовий склад застосував зброю, а також в’язні з револьвера обстріляли бійців. У результаті зі сторони з/к 13 осіб вбито та 6 поранено. У в’язниці встановлено порядок». У спеціальному повідом ленні начальника тюремного управління НКВС УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 28 червня 1941 р. сказано: «У результаті бандитського нападу оунівців на в’язницю №1 Львова звільнено 270 в’язнів, засуджених за побутовими статтями КК УРСР […]». Пізніше, у звіті від 12 липня, Філіппов повідомляв: «[…] за час відсутності охорони

вчинили втечу з в’язниці №1 близько 300 в’язнів, переважно кримінальний елемент […]». І в останньому, не підписаному документі зазначено: «[…] 23/VI – втекли 362 завдяки відходу охорони військового та наглядового складу з м. Львова. Матеріали на осіб, винних у тому, що тюрма залишилася без охорони, що й призвело до втечі в’язнів, передано до слідчих органів […]». Ми бачимо, що офіційні тюремні звіти подають різну кількість звільнених. Враховуючи схильність у таких випадках до зменшення числа втрат, можна стверджувати, що їх дійсно було не менше від максимальних даних. Документи підтверджують, що напад справді здійснили загони ОУН, оскільки конвой просто так не залишив би режимного об’єкта, а в’язні за такий короткий час не змогли б самі відчинити камер. Тож звільнили лише «битовиків» чи й арештованих підпільників? Очевидно, під час нападу оунівці просто відкривали всі камери, не маючи точної інформації, в яких із них перебували їхні побратими, і прагнучи якнайшвидше звільнити якнайбільше людей. Однозначним є той факт, що звільнених в’язнів просто врятували від смерті, бо коли німецька влада відчинила в’язницю, то в ній не було жодної живої душі. Подібного звірства не чинили по-

ляки на початку Другої світової – тоді тюрми відкрили та звільнили всіх політичних в’язнів і навіть попереджали: рухатися суто на схід, оскільки у прифронтовій зоні їх можуть розстріляти. Згодом, у 1944-му, такого не робили й нацисти – адміністрація залишала живими в’язнів концтаборів перед приходом союзників.

юрма на Лонцького у радянській каральній системі значилася під №1. Під №2 – тюрма на Замарстинівській (зараз корпус Академії внутрішніх справ). №4 – «Бригідки» на Городоцькій. Тюрма №3 була розташована у Золочівському замку. Саме на Лонцького містилося управління НКВС та його в’язниця. У повноваженнях управління було як підтримання правопорядку, так і боротьба з противниками радянської системи. Оскільки із кожним днем владарювання «визволителів» їх ставало все більше, то й тюрми були переповнені. У планах каральної системи було повністю підпорядкувати край та перекроїти його на радянський манер – нас чекали 30-ті роки Східної України. Найбільш активних і свідомих мали знищити, а середній клас вивезти для підкорення східних та північних обширів

• Будинок Управління МВС у місті Львові, в якому відкрито музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»

«великої Батьківщини». За неповні два роки влади «перших совітів» було репресовано 1 млн 200 тис. осіб, що становило десяту частину населення краю. Якщо на початках серед арештованих переважали представники польської адміністрації та єврейського бізнесу, то під кінець основним противником системи стали бійці ОУН.

починалася історія цього місця з цілком утилітарної споруди міської жандармерії. Її було зведено 1890 року за проектом архітектора Юзефа Каетана Яновського у характерному для цього часу стилі історизму (а саме – неоренесансу). Поряд із фортами Цитаделі, поблизу залізничного двірця і трамвайного депо вона виглядала цілком доречно. Що би там хто не казав про «бабцю Австрію», та їй можна завдячувати національно-культурним та політичним самовизначенням цілої плеяди народів, які природно розвивались і дозрівали в її патріархальному лоні. Звичайно, любити та слухати цісаря було обов’язковим, та це не заважало формуватися як народу і вірити у «свого» Бога. Прикладом ліберальності та певної внутрішньої

рівноваги цієї держави може служити те, що у ній не було політичних тюрем та концтаборів, котрі стали звичним явищем у міжвоєнній Європі. Ідею добудувати поруч із касарнями жандармерії в’язницю у 1920 році реалізували поляки. Саме вони мали необхідність у створенні слідчої тюрми для політичних злочинців, адже їхня влада у Східній Галичині ще не була легітимною та безпечною – українці не полишали надії створити свою державу. В основній частині споруди містилися воєводське та міське управління поліції разом із відділом контррозвідки, у добудованій частині – четвертий відділ поліції, що спеціалізувався на політичних злочинах. У його віданні була і в’язниця, що зажила слави політичної й отримала назву «тюрма на Лонцького» в честь Еліаша Яна Лонцького – героя оборони Львова від татарів 1672 року. До речі, поляки також першими створили на Цитаделі концтабір, який розбудували й активно використовували німці. Основними «клієнтами» тюрми на Лонцького були члени УВО, пізніше ОУН, які очолювали боротьбу українського народу проти польської влади. За офіційними даними, політичних в’язнів у міжвоєнний період у Львові нараховували трохи більше тисячі. У кінці червня 1941 року споруду заселили представники гестапо – таємної поліції Третього рейху. Вони також для своїх цілей використали приміщення Міських електричних систем на вул. Пелчинській (тепер Управління СБУ на Вітовського). Насамперед вони відкрили в’язниці для демонстрації звірств радянського режиму. Протягом 1-2 липня мешканці Львова могли впізнати й похоронити своїх ближніх. Тіла тих, що залишилися, закопали у братських могилах на Личаківському та Янівському кладовищах. А далі почали творити те ж саме… 1944 року сюди повернулася радянська влада… Для увіковічення пам’яті тих, хто загинули у застінках тюрми, навпроти неї, на площі Шашкевича, 1997 року було зведено пам’ятник «Жертвам комуністичних злочинів», а 2009-го відкрили музей-меморіал «Тюрма на Лонцького». Подяка за надані матеріали Ігореві Дерев’яному, науковому співробітнику музею «Тюрма на Лонцького». Цитовані документи з журналу «Український визвольний рух», 2009, №13 №38 27 вересня 2012 року

особистіcть 18

•

ассел Кроу дивним чином поєднує в собі великий акторський талант і невгамовний темперамент. Володар двох «Оскарів» усе ще нагадує хлопця з австрійської ферми. Утім більшу частину вільного часу він проводить саме там.

•

Не думаю, що є якась інша робота, котра підходить мені більше, ніж акторство. До того ж я по-справжньому увійшов у професію актора приблизно 25-річним, коли вже був доволі дорослим. Успіх у цій галузі привів до того, що я тепер повинен керувати спортивною командою й управляти фермою. Мене все ще запрошують співати й танцювати на сцені, як у молодості. Але мені було б куди цікавіше бути режисером у театрі. Я люблю театр, воджу туди сина. Коли знімався у «Гладіаторі» на арені Колізею із п’ятьма тисячами статистів-глядачів, я зрозумів, що таке театр! Може, років через десять я зіграю Віллі, героя п’єси Артура Міллера «Смерть комівояжера». Це моя мрія. Думаю, зовнішність героя має велике значення, щоби проникнути у його внутрішній світ. Якщо актор має намір просто вийти на сцену і добре виглядати, глядачі нудьгуватимуть. Я намагаюся проникнути в суть свого героя, буквально стати ним і тільки після цього розповідати його історію. Копаю так глибоко, як це робив Марлон Брандо. На відміну від багатьох відомих акторів, ніколи не знімаюся в рекламі. Вважаю, що це нижче моєї гідності.

Про стрільбу з лука

Обожнюю стріляти з лука! Це трохи схоже на гольф, у який я навчився грати для зйомок у фільмі «Своя людина». Стріляти з лука вчився для «Робін Гуда». Мені страшенно сподобалося! Це круто. Я сказав тренерові, який мене вчив стріляти, що закоханий у політ і що просто в захопленні від тих моментів, коли стріла вивільняється з тятиви. На це він мені відповів: «Отже, це твоє».

•

Про Кейт Бланшет

Уявіть собі урочисту церемонію, коли австралійським акторам вручають марки з їхніми портретами за внесок в австралійське кіномистецтво. Це ланч для двох із половиною тисяч осіб. Представники уряду, знаменитості – всі святкували той факт, що Джеффрі Раш, Ніколь Кідман, Кейт Бланшет і я удостоїлися такої честі. І от я виходжу на сцену з мікрофоном говорити слова подяки. А натомість узяв і сказав: «Вам не здається, що нам із Кейт час разом знятися в якомусь фільмі?» Аудиторія у відповідь радісно заплескала. І Кейт погодилася! Я не знаю нікого, хто так само чудово володів би акторською майстерністю, як вона.

•

Про Рідлі Скотта

Ми зробили разом кілька фільмів. Уперше зустрілися у «Гладіаторі». Тоді ми не знали один одного й між нами виникали моменти нерозуміння. Але Рідлі завжди йшов мені назустріч. Тепер ми безмежно довіряємо один одному, хоча розбіжності у нас досягають 67 відсотків! У цьому й полягає принадність роботи з ним, уся краса творчості – вона народжується із суперечок і мук. Якщо простежити історію кінематографа, то такі тандеми траплялися доволі часто. Це цілком природно. Я навіть трохи шкодую, що ми не почали працювати разом відразу після «Гладіатора». Потрібно було визнати, що нам усе чудово вдається, і продовжувати в тому ж дусі. Водночас, нічого дивного, що ми пішли кожен своєю дорогою, щось своє пережили, після чого цілком закономірно зустрілися знову зі словами: «Ми непогано спрацювалися на “Гладіаторі”! Чи не спробувати нам іще раз?»

№38 27 вересня 2012 року

Про професію

•

«Хочу мати шестеро або семеро дітей» •

Про Рона Говарда

– Рон – один із найжадібніших режисерів, яких я зустрічав. Він змушував мене працювати з ранку до ночі. Але виявилося, що саме це мені й було необхідно: я справді хотів, аби хтось підштовхував мене у потрібному керунку. Деякі актори, приймаючи рішення щодо зйомок у тому чи іншому фільмі, насамперед звертають увагу на розмір гонорару. Але такий критерій не гарантує товариських стосунків із членами знімальної групи. Я завжди хотів бути частиною чудового проекту, який втілюють у життя талановиті люди.

•

Рассел Кроу народився у столиці Нової Зеландії місті Веллінгтоні 7 квітня 1964 року. Дві третини життя прожив в Австралії. З дитячих років знімався в кіно у масовці. Перший акторський успіх – роль у австралійській картині «Скіни». Побачивши цей фільм, Шерон Стоун запросила Кроу стати її партнером у «Швидкому й мертвому». Одружений зі співачкою Деніель Спенсер. Колишня подруга Мег Раян сказала: «Кроу є єдиною голлівудською зіркою, яка може полагодити дах». Найвідоміші фільми: «Секрети Лос-Анджелеса», «Своя людина», «Гладіатор», «Ігри розуму», «Володар морів», «Нокдаун», «Робін Гуд».

Про родину

Я брав участь у створенні відеодиска про те, що означає бути батьком. Цей проект фінансував уряд Австралії. Тепер кожен батько в нашій країні може одержати диск безкоштовно. Я

там з’являюся приблизно на 16 секунд і говорю про необхідність поваги до свого партнера по життю. Щодо виховання дітей, то тут намагаюся дотримува тися здорового глузду і вчити

їх тому, чому сам навчився від своїх батьків. Головне у вихованні – послідовність. Нікому не хочу давати поради, можу тільки сказати, що особисто для мене досвід батьківства був і залишається фантастичним! Діти вчаться в мене, а я – у них. Шлюб, як і батьківство, теж вимагає постійної роботи. Наші стосунки з дружною що далі, то кращі й глибші. Ми живемо в Сіднеї, а також на фермі, намагаємося проводити там якнайбільше часу. Коли я був сам, то ніколи не жив в Австралії по одинадцять місяців на рік. Тепер так трапляється. Намагаюся надовго не розлучатися з родиною. Мій старший син Чарлі не любить розмовляти по телефону і якось записав мені голосове повідомлення: «Тату, я записую тобі повідомлення, в якому говорю, що я не хочу записувати повідомлення, тому що хочу з тобою поговорити!» Безцінна штука! Я його зберіг.

Про пресу

Із мене ліплять образ «поганого хлопчика». Його джерело – преса. Їм потрібно продавати газети й журнали. Якщо ви досліджуєте чуже життя під мікроскопом, то можете побачити чимало всякої гидоти.Чомусь в Америці люблять запитувати знаменитостей про те, що вони хочуть, аби було написано на їхньому надгробному камені. Я не хотів би відповідати – мені ще не хочеться про це думати. Сподіваюся, ще маю трохи часу.

•

Про Джима Бреддока

«Нокдаун» – один із моїх улюблених фільмів. Я займався із найкращими тренерами з підготовки боксерів і скинув 50 фунтів. Ця роль виявилася однією з найважчих із фізичної точки зору – у три-чотири рази складнішою, ніж роль гладіатора. Щодня в мене щось боліло – плече, спина, ахіллове сухожилля або голова. Але я терпів, бо полюбив свого героя. Коли перед його фатальним двобоєм із важковаговим Максом Баером журналісти запитали, за що він бореться, то батько трьох дітей Бреддок відповів, що за молоко. Він справді несамовито бився з відомим своєю жорстокістю Баером, адже розумів, що доля дала йому один-єдиний шанс вибратися з бідності. І Бреддок цей шанс використав.

Він уміло розпорядився грошима, купивши будинок із фермою, відправив двох синів у Єльський університет, а доньку – в музичну школу. Він воював у Другій світовій війні, а після неї продовжував працювати на фермі. Разом із дружиною дочекався, коли діти створять власні родини й подарують їм онуків. Дуже хочу, щоби люди побачили цю правдиву історію.

•

Про плани

Хочу мати шестеро або семеро дітей, але це в майбутньому. У мене є також кілька пропозицій щодо режисури. У моєму житті настав період, коли всі кому не лінь надсилають мені свої сценарії.

•

Про відмови

Нещодавно дізнався, що є сайт, де перераховано всі фільми, в яких я відмовився зніматися. Хтось надіслав мені це посилання. Щиро кажучи, список вийшов солідний. Гарний приклад – «Царство небесне». Два з половиною роки ми з Рідлі Скоттом працювали над сценарієм, але потім у нього скінчилося терпіння і він зібрався почати роботу саме тоді, коли в мене були в розпалі зйомки «Нокдауну». Я йому кажу: «Слухай, старий, ти не можеш почекати?» «Не можу – кидай свої зйомки...» «Ні, Рідлі, зйомки я не залишу...» Таке трапляється – специфіка бізнесу. Іноді доводиться відмовлятися лише тому, що в тебе зараз інші справи. Але у випадку з «Австралією» усе було інакше. Я був готовий почати зніматися у База Лурмана 2004-го, як тільки закінчив «Нокдаун». Але він запропонував перенести зйомки на 2005 рік. Завершилися зйомки «Доброго року» – і я вже був готовий іти до База. Він знову запропонував почекати, а в підсумку почав знімати тільки у квітні 2007-го. Сидіти й чекати три роки – це несерйозно, тому довелося сказати Базу: «Я більше не можу дозволити собі особливого відношення до твого проекту. Мені треба працювати». На компроміс він не йшов, а мені довелося б пропустити «Поїзд на Юму», наприклад. Ніколи не шкодую про прийняті рішення. Кожна зіграна роль чомусь мене навчила. Іноді переглядаю список своїх фільмів і дивуюся, до чого я в підсумку прийшов. По-моєму, ніхто краще тебе самого не знає, що приносить тобі задоволення від роботи, тож не треба всіх слухати. Звісно, в житті буває біла смуга, коли все сходиться. Але так триває не завжди. Актор повинен узяти сценарій і зіграти свою роль – така робота. Не дуже розумно сидіти склавши руки й чекати, коли з’явиться абсолютно ідеальний проект. Записала Катерина Сліпченко

особистість 19

Капітошка і Петрик П’яточкін – винаходи кібернетика

о Львова на Форум видавців приїжджала Наталя Гузєєва – літераторка, котра вигадала Капітошку і Петрика П’яточкіна. Обидва ці мультики увійшли до «Золотої колекції радянських мультфільмів 19431991 рр». До Львова вона приїхала як письменниця, хоча за освітою кібернетик і свого часу працювала за спеціальністю.

Про те, як в СРСР знімали мультфільми, про цензуру і пропаганду в анімації для дітей, про комерцію та мистецтво у цьому жанрі вона розповіла в інтерв’ю для тижневика ZIK.

•

Дорога в мультиплікацію

Закінчила «кібернетику і структурну лінгвістику». Працювала за фахом в університеті, а у вільний час писала. Якось прийшла в «Укранімафільм» і принесла туди свої казки. Головний редактор Світлана Куценко вибрала «Капітошку», показала режисерам. Один зацікавився. Так виглядала звична процедура: приносить свою творчість новий автор, її показують режисерам – і якщо котрийсь зацікавиться, то береться за роботу. Так був написаний сценарій про Капітошку. З великими труднощами, до слова, бо це була моя перша робота в іпостасі сценариста. Одна річ – писати казки, а інша – зі свого ж літературного твору зробити сценарій. Сценарист – це ремісник. Тут потрібно просто вміти грамотно все розкласти. Фільм

– це рух. Ти не можеш написати у сценарії «йому здалося, що…», «він би хотів», «він подумав». Емоційний стан персонажа треба передавати через дію, а не описувати словами. От візьмімо діалог. Що їх менше, то краще. Адже діалоги гальмують дію. Потрібно працювати над розмовами, переробляти репліки на рухи. У мультиплікації розмови мають бути короткими, особливо для малих дітей. Можна використовувати пісеньки, у них уже може бути закладений монолог. Ну й таке інше. Освіти профільної не маю. Читала навчальні посібники зі сценарної майстерності, радилася з режисерами, дивилася фільми не як глядач, а як сценарист. Learning by doing – вчися працюючи. Вважаю, що це найпродуктивніший метод. Хочеш чогось навчитися – починай одразу робити. Що в нас було дуже цінним, то це художня рада. Сценарій, чернетка, готовий фільм приймався – все на художній раді. Збиралися режисери, сценаристи, художники й обговорювали чиюсь роботу. Усі висловлювали свою думку. Режисер міг погоджуватися або ні, але він чув враження, аргументи. І це був дуже важливий момент, тому що і в автора, і в режисера буває такий стан, коли погляд «замилюється» і ти не можеш подивитися на результат збоку. Коли тобі колеги по цеху вказують на недоліки, це, вважаю, велика підмога й виходило дуже цікаво. Щоб якось українська школа анімації відрізнялася від інших, то ні. Хоча була національна мультиплікація. Її робили за мотивами

Наталя Гузєєва – дитяча письменниця, сценарист, творець відомих мультиплікаційних персонажів Капітошки та Петрика П’яточкіна. Народилася 1952 року у Києві. Батько – Анатолій Гузєєв, диктор Українського телебачення, режисер, доцент Університету культури. Мати – Олена Гузєєва, актриса, читець, солістка філармонії. 1974 року закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет кібернетики, відділення структурної лінгвістики). Працювала лінгвістом, перекладачем, журналістом, редактором мультиплікаційної студії «Укранімафільм». У 1995-го виїхала в Німеччину, зараз живе у Мюнхені.

українських народних казок, із національним колоритом. Наприклад, використовували національні мотиви живопису, була своя специфічна колористика. Ці мультики були успішними, неодноразово на різних фестивалях отримували нагороди. Узагалі в радянські часи у нас була дуже сильна школа мультиплікаторів.

•

Комерція vs мистецтво

Ми тепер розуміємо, що це була просто розкіш. У нас був продюсер – держава. Вона давала гроші на створення фільмів. За рік ми знімали 12 стрічок. Був план, ми його виконували. Але, з іншого боку, це призвело до того, що в нас не було комерційного кіно, в хорошому сенсі, коли його створюють для конкретної цільової гру-

пи. Ми створювали фільм – і часто не знали, на яку авдиторію він розрахований, для яких дітей – найменших, три-чотирирічних чи для групи 6+. У нас усе крутилося навколо режисера, його бажання (я хочу це зняти!), а не навколо глядача, який прагне щось побачити. Тому, наприклад, знімали дуже мало серіалів. Режисерові було цікавіше щоразу знімати щось нове, пробувати себе в різних жанрах. І я вважаю, що після розпаду СРСР ми втратили шанс – потрібно було знімати комерційне кіно. У Німеччині (Наталя Гузєєва з 1995 року живе в Німеччині. – ZIK) держава мало підтримує мультиплікацію, але там існує дуже багато спонсорів, фондів. Ти можеш отримати грант на створення фільму. Вважаю, що це добре. В Україні нема інституту меценатства і лю-

““

стійно крутили б мультики. Так можна вирішити проблему. Адже у прайм-тайм на телебаченні не показують мультиків. Цей час дуже дорого коштує і його заповнюють іншими фільмами. До того ж дитячі фільми переривати на рекламу чи оточувати рекламою заборонено. Тож це невигідно з комерційної точки зору.

•

Цензура і пропаганда

У нас не було відкритої цензури. Люди, які приходять у мультиплікацію, – це дорослі, котрі всередині залишилися дітьми. І вони самі прекрасно розуміли, знімаючи для дитини, що їй не можна рекламувати насилля, агресію, руйнування сім’ї, алкоголізм тощо. Але це все-таки була країна заборон. Існували книги, які не можна було читати, радіостанції,

Освіти профільної не маю. Читала навчальні посібники зі сценарної майстерності, радилася з режисерами, дивилася фільми не як глядач, а як сценарист. Learning by doing – вчися працюючи. Вважаю, що це найпродуктивніший метод.

дей, які спонсорують кіно. Усі чекають грошей від держави. У держави ж їх нема або вона дає їх дуже мало, та й то на один проект. І дуже шкода. Бо, як наслідок, нема української мультиплікації, конкурентоздатної у світі. І це питання бажано таки якось вирішити. Зі збутом теж проблеми. Це вже питання до прокатників і телебачення. Мав би бути дитячий канал, де по-

яких не можна було слухати. Не можна було носити довге волосся, забороняли кібернетику і генетику, забороняли навіть Достоєвського у 1930-х роках. Себто постійно тривали якісь ідеологічні ігри. Наш менталітет відображав менталітет країни. Ми це всотували з дитинства. Тому ми знали, що добре, а що погано для цього суспільства. Люди, які працювали на масового глядача, підсвідомо

розуміли, що пройде, а що ні. Себто цензор сидів усередині нас. Тому всі мультиплікатори «розмовляли» зі своїм власним цензором і знали: за це можна братися, а з цим краще не ризикувати. Тож не пам’ятаю такого, щоб у нас забороняли мультфільм чи були якісь ідеологічні проблеми. Як зобразити на екрані негативного персонажа, якщо це не дракон, а людина чи звір? Його наділяли такими негативними рисами, які можна було виразити зовні. Тобто це був якийсь одяг (як у стиляги, наприклад), куріння чи пляшка в руках. У «Ну, постривай!» вовк – негативний персонаж. І діти сприймали його саме так, не інакше. Чому довге волосся – це погано? Це установки ідеологів радянської держави, що власне довге волосся, розкльошовані штани, яскраві сорочки носять негативні персонажі. Звісно, у нас не було жодних писаних рекомендацій. Просто в суспільстві так вважалося. Аби воно десь було записано, то я не зіштовхувалася з такими інструкціями. Була тенденція не показувати людей негативних, а відображати їх у героях-звірах. Коли переїхала до Німеччини, у мене було відчуття, що там суспільство більш відкрите і менше табуйованих тем у фільмах для дітей. Водночас вседозволеності теж нема. Хоч в країні відсутня цензура, фільм перед тим, як потрапити на екран, проходить комісію, котра визначає, чи нема там реклами порнографії, насилля, куріння. Така комісія також визначає вікову групу, для якої показуватимуть це кіно. Записала Василина Думан

№38 27 вересня 2012 року

телебачення 20

• Ефір: 12 канал (Львів), 04:00-06:00, 12:00-16:00, 21:00-00:00 (у будні), 02:00-08:00, 21:00-24:00 (у вихідні та свята). Цілодобово у кабельних мережах Західної України та Києва. Супутник: АМОS 2 4W; частота – 11609.75 МГц.; FEC (корекція похибок) 3/4; символьна швидкість – 3600 Ксимв./сек.; поляризація – горизонтальна.

передвиборна агітація

П’ЯТНИЦЯ, 28 вересня

СУБОТА, 29 вересня

НЕДІЛЯ, 30 вересня

ПОНЕДІЛОК, 1 жовтня

ВІВТОРОК, 2 жовтня

СЕРЕДА, 3 жовтня

ЧЕТВЕР, 4 жовтня

06:00 ПроКарпати 06:25 101. Служба порятунку 06:45, 08:10 Чвертка з паном Марциняком 06:50, 09:10 Хіт-парад FM-TV 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:15 Без цензури 08:20 Every day 08:30 ПРАВОкація 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:20, 17:35 Телефільм 09:50 На всі 100 10:15 Перевірка на вечірку 10:40 Доміно 11:40 Чоловічі розваги 12:00 Телерада 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 Прямим текстом 16:50 Книга скарг і пропозицій 17:15 Sundaynews 18:15 Власний бізнес 18:35 Вечірня казка 20:00 Топ-тема

06:00, 09:10 Телефільм 06:30 Чоловічі розваги 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:35, 11:25 Без цензури 08:40 Every day 08:55, 16:05, 18:10 Телемагазин 10:10 101. Служба порятунку 10:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:45 ПРАВОкація 11:10 Чвертка з паном Марциняком 11:30 Хіт-парад FM-TV 12:00 Віч-на-віч із репортером 12:30 Топ-тема 13:30, 19:00 Діло 14:45 Вибори. 3D формат 15:55 Здоров будь! 16:20 Хто тут живе? 18:35 Вечірня казка 19:30 Фракція 20:30 Діло

06:00 101. Служба порятунку 06:20 Прямим текстом 07:20 Перевірка на вечірку 07:35 Власний бізнес 07:55, 14:00 Погода 08:00 Мультисвіт 08:25 Чвертка з паном Марциняком 08:45, 14:05 Every day 08:55, 16:00, 18:00 Телемагазин 09:10, 14:40 Телефільм 10:30 Доміно 11:30 Книга скарг і пропозицій 11:55 Без цензури 12:00, 13:30, 19:00, 20:30 Діло 12:30 Телерада 14:15 Лісовий сектор 15:10 ПРАВОкація 15:30 Без цензури 15:35 Sundaynews 16:15 Концерт «Золоті пісні», 4 ч. 17:10 На всі 100 18:15 БудЕксперт 18:35 Вечірня казка 19:30 Діалоги

06:00 БудЕксперт 06:20 Чвертка з паном Марциняком 06:35 Every day 06:45 Програма захисту 07:00 Мультисвіт 07:30 Погляд на тиждень 08:15, 14:00 Погода 08:20 Здоров будь! 08:35, 18:15 Хіт-парад FM-TV 08:40 Дрес-код 08:55, 16:00, 18:00 Телемагазин 09:10 Телефільм 09:35 На всі 100 10:00 Хто тут живе? 11:50, 18:20 Без цензури 12:00 Громадська думка 13:00, 19:30 Діло 13:30 Віч-на-віч із репортером 14:05 Чесно. Фільтруй Раду! 16:15 Вибори. 3D формат 17:35 Телефільм 18:30 Вечірня казка 19:00 Віч-на-віч із репортером 20:00 Фракція

06:00 Книга скарг і пропозицій 06:25, 14:45 ПРАВОкація 06:50, 08:15 Чвертка з паном Марциняком 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10 Погода 08:20 Sundaynews 08:45, 15:50 Хіт-парад FM-TV 08:55, 16:00, 17:55 Телемагазин 09:10 Every day 09:20, 15:05 ПроКарпати 09:45, 15:30 Народний адвокат Прикарпаття 10:00 Прямим текстом 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00 Фракція 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:40 Погода 16:15 Дрес-код 16:35 Доміно 17:30 Телефільм 18:10 Лісовий сектор 18:30 Вечірня казка 20:00 Діалоги

06:00 Доміно 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:45, 14:25 Народний контроль ZIK 07:50, 14:30 Спортивні новини 07:55, 14:35 Економіка зблизька 08:05, 14:40 Погода 08:10 Чвертка з паном Марциняком 08:15, 18:25 Без цензури 08:20 Every day 08:30 Хіт-парад FM-TV 08:35 Лісовий сектор 08:55, 15:55, 18:00 Телемагазин 09:10 Чоловічі розваги 09:45 Вибори. 3D формат 11:10 Телефільм 11:35 Дрес-код 11:55 Чвертка з паном Марциняком 12:00 Діалоги 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 БудЕксперт 15:05 101. Служба порятунку 15:30 Власний бізнес 16:10 Чесно. Фільтруй Раду! 18:15 Здоров будь! 18:30 Вечірня казка 20:00 Громадська думка

06:00, 10:05 Прямим текстом 06:55 Дитяча трибуна 07:00 Мультисвіт 07:30, 14:00 Огляд дня 07:50, 14:25 Народний контроль ZIK 07:55, 14:30 Спортивні новини 08:00, 14:35 Економіка зблизька 08:10, 14:40 Погода 08:15, 11:55 Чвертка з паном Марциняком 08:20 Паті з FM-TV 08:45 Every day 08:55, 16:35, 18:00 Телемагазин 09:10 Книга скарг і пропозицій 11:05 Без цензури 11:10 Програма захисту 11:25 Перевірка на вечірку 11:45 Хіт-парад FM-TV 12:00 Громадська думка 13:00, 19:30 Діло 13:30, 19:00 Віч-на-віч із репортером 14:45 Хто тут живе? 16:50 На всі 100 17:15 101. Служба порятунку 17:35 Телефільм 18:15 Народний адвокат Прикарпаття 18:30 Вечірня казка 20:00 Телерада

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 101. Служба порятунку Ексклюзивні новини від рятувальників, оперативне відео з надзвичайних подій, фахові поради експертів і правила безпеки, а також відважні вчинки справжніх героїв, які живуть поруч із нами та не бояться рятувати людські життя. 22:25 Вибори. 3D формат Вибочі дебати у новому, об’ємному політичному форматі 3D: дебати, диспут, дискусія. У кожній програмі – по дві пари опонентів. Це кандидати, їх довірені особи та представники політичних сил – учасників виборчого процесу.

21:00 Власний бізнес 21:20 Погода 21:35 БудЕксперт 22:00 Програма захисту 22:15 Доміно Троє гостей ігрової телепрограми дадуть свої оригінальні експрес-відповіді на 28 каменів-запитань журналіста Романа Шостака. Хвилина для відповіді – це замало часу для того, щоби вигадувати, і водночас дуже багато, щоби говорити по суті. 23:15 Перевірка на вечірку 23:30 На всі 100

21:00 Погляд на тиждень Неупереджено, докладно, глибоко про головні події. Хвилюючі теми, фахові коментарі й обговорення топ-теми тижня із запрошеним у студію гостем. 21:45 Погода 22:00 Чесно. Фільтруй Раду! Виборчий округ №125. Котрий із кандидатів зможе найефективніше вплинути на електорат Сколівського, Старосамбірського, Турківського та частини Самбірського району. Може, це самовисуванець Михайло Гичка чи представник партії ВО «Свобода» Андрій Тягнибок? Або самовисуванець Ігор Пукшин? Чи переможця сутички за депутатський мандат слід шукати у протистоянні самовисуванця Анатолія Дейнеки і кандидата від КУНу Андрія Лопушанського?

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 ПРАВОкація Відверті інтерв’ю, екстремальні ситуації, реакції відповідальних осіб. Розслідування, що обурюють, шокують і захоплюють, але головне – допомагають. Журналісти викривають порушників і хабарників, долають корупцію та зловживання в усіх сферах, аби захистити право кожної людини на гідне життя. 22:25 ПроКарпати 22:45 Народний адвокат Прикарпаття 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:10 Здоров будь! 22:15 Чоловічі розваги 22:30 Хроніка надій та ілюзій. Радянська Україна 23:00 Прямим текстом

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 22:00 Хто тут живе? Уся правда про чиновників, депутатів, суддів і правоохоронців. Для кого вони працюють – для народу чи для власного добробуту? У прямому ефірі у студії оприлюднюють результати журналістських розслідувань про нерухомість, майно, бізнес і видатки запрошеного держслужбовця.

21:00 Огляд дня 21:20 Народний контроль ZIK 21:25 Спортивні новини 21:30 Економіка зблизька 21:35 Погода 21:45 Чвертка з паном Марциняком 21:50 Без цензури 22:00 Прямим текстом Про політику – лише прямим текстом! До відвертої дискусії Остап Дроздов запрошує експертів, аналітиків і політичних діячів. Актуальні події, що відбуваються у суспільстві, стають темою для обговорення у студії. Це програма для вдумливих телегурманів, що змушує не просто слухати, а чути. Не просто дивитися, а мислити.

№38 27 вересня 2012 року

№32 16 серпня 2012 року

спорт 21

«Для кожного спортсмена найбільший суперник – він сам»

«Розповідати про свої плани – це, як кажуть, насмішити Бога»

лена Костевич з Чернігова на ХХХ Олімпійських іграх «золота» не виборола. Проте вона єдина у складі «синьо-жовтої» делегації удостоїлася права двічі зійти на п’єдестал Лондона-2012. Олімпійська чемпіонка Афін-2004 поповнила свою колекцію нагород двома бронзовими медалями, ставши третьою у стрільбі із пневматичного та малокаліберного пістолета. zzОлено,

у Лондоні ти здобула першу нагороду серед українців. Ти була впевнена у тому, що з самого початку все так складеться? – Протягом двох років я була чи не в усіх фіналах – і це мало мені допомогти в Лондоні. У кваліфікації трохи нервувала – було важко взяти себе в руки, зібратися. Можливо, через те, що до Олімпіади мені приділяли багато уваги, тому й відчувала відповідальність. zzУ стрільбі з пневматичного пістолета ти мала хороший шанс здобути не «бронзу», а «срібло». Сильно нервувала? – Після змагань знайомі спортсмени казали: «Якби ти відстріляла як зазвичай, то була б першою». Мабуть, я не змогла впоратися з емоціями. Що ж до перестрілки за «срібло», то зробила помилку – відійшла з вогневого рубежу. Цього робити не можна, тому й не перемогла. В Афінах, якщо пам’ятаєте, я здобула золоту медаль теж у перестрілці. Але якщо там я змогла встояти, то тут помилилася. zzПри сучасному технічному оснащенні стрільці знають результати суперників. Тобі це допомагає чи заважає? – Зізнаюся, мене це

Олена Костевич наро дилася 14 квітня 1985 року в Хабаровську. Стрільбою займається з 11 років. Виступає за «Динамо»/«Колос» (Чернігів). Лейтенант Служби безпеки України. Заслужений майстер спорту України. За кінчила Чернігівський технологічний університет. Аспірантка Київського на ціонального університету технологій та дизайну. Краща спортсменка 2011 року за версією Міжнародної федерації кульової стрільби. відволікає. Для мене краще не знати, як стріляють суперниці. zzТи

завжди стріляєш останньою. Це така «фішка»? – Просто в мене така тактика, бо мене відволікає звук пострілів інших спортсменок, тому намагаюся перечекати, доки всі відстріляються. zzЯкщо поставити на шальки терезів «золото» Афін-2004 і дві «бронзи» Лондона-2012, що переважить? – Обидві Олімпіади були кожна по-своєму важкі. Я поставила б між ними знак рівності. Хоча, напевно, дві бронзові нагороди переважать. Усе-таки це два дні, два старти, дві абсолютно різні вправи. zzБагато олімпійців скаржилися на лондонську погоду. Тобі вона не заважала? – Погода здивувала. Готувалися до дощів і холодів, а було соняч но й спекотно. Ми брали з собою теплі речі, а довелося носити і шорти, і сукні. Зізнаюся, що я закохалася в Лондон із першого погляду. Спочатку він здався сірим і похмурим, але пізніше, коли вникнула, відчула його королівський шарм, спокій і водночас суєту. Він мені дуже сподобався.

У zzЧимало нарікань було на суддівство... – Так, навіть ми подавали протест, коли на другому старті я опинилася на такому щиті, де вітер повертався у мій бік і заважав стріляти. Після протесту мене переставили на інший щит, там було спокійніше. Тобто траплялися моменти створення спортсменам нерівних умов. А щодо об’єктивності суддів, то нічого не можу сказати. У стрільбі все вирішує машина, від людини тут мало залежить, хоча буває, що й машина помиляється. zzТобі вже виплатили обіцяні призові за олімпійські медалі? – Вийшла цікава ситуація. У Чернігові ніколи не було такого, щоби спортсмен вигравав дві медалі на одній Олімпіаді. Тому наша міська адміністрація вирішила виплатити суму і за одну, і за другу медаль. Щоправда, винагорода не дуже велика і її аж ніяк не порівняти з виплатами, які нам призначив прем’єр-міністр. Та все ж приємно. zzА як справи з виплатою призових від держави? – Нам держава виплатила вже все, що обіцяла. Мені, відповідно, в подвійному обсязі.

сучасному спорті долю спортсменів зазвичай вирішують соті долі секунди. Утім бувають і винятки. Один із них трапився на Олімпіаді 11 серпня у фінальному заїзді веслувальників на каное на дистанції 200 м. Одесит Юрій Чебан зі старту взяв максимальну швидкість і вийшов у лідери. Українець витримав шалений темп гонки і в підсумку «привіз» найближчому переслідувачу, литовцю Шукліну, більш як півсекунди. Для греблі у спринті це те саме, що, наприклад, перемогти у футболі з рахунком 3:0. zzЮрію, а що відчуваєш, коли береш олімпійське «золото»? – Спочатку було тільки хвилювання. На фініші дистанції мене зрушило трохи вбік, тому очікував, що суддя підніме червоний прапорець і мене дискваліфікують. І тільки коли піднявся на п’єдестал, зрозумів, що все гаразд. А відчуття, коли перемагаєш на Олімпіаді, неможливо пояснити. Адже ти стаєш частинкою історії. Та вже досить – усе минуло. Всі, хто тебе налаштовував і вчив, – тренери, батьки, – всі мали рацію... zzТи говориш, що «досить». То що, в Ріо-деЖанейро через 4 роки ми тебе не побачимо? – Ви мене не зрозуміли. Я говорив про те, що відчуваєш, коли отримуєш «золото». А щодо Ріоде-Жанейро, то навпаки, коли все буде гаразд зі здоров’ям, то планую взяти участь у Олімпіаді. zzПеред фіналом олімпійської гонки був упевнений у своїй перемозі?

Юрій Чебан Народився 5 липня 1986 року в Одесі. Висту пає за Збройні сили Укра їни (Одеса). Заслужений майстер спорту України. – Ніколи не можна на старті казати чи навіть думати, що от я обов’язково переможу. Завжди треба залишати можливість програшу. Саме це змушує кров розбурхувати, щоб не виникало відчуття безтурботності. zzУ ніч перед фіналом добре спав? – Щиро кажучи, погано. Триває опрацювання дистанції в голові: як я стартую, як проходжу дистанцію. У цей момент частішає пульс і стан спокою змінюється на збудження, тому й не можу заснути. Але таки зібрався, добре розім’явся – і вийшов на дистанцію, не замислюючись про медаль. zzПісля фінішу в тебе обличчя було спокійне – жодних емоцій. – Я просто не знав, як поводитися. Це ж моя перша олімпійська золота медаль! (сміється). zzЯкою була твоя тактика на фінальну гонку? – Жодної тактики не було. На 200 метрів немає часу розганятися, думати про якусь стратегію чи тактику гонки. Тут необхідно працювати як сірник: раз – і згорів! Тренер мені сказав: «Юро, на старті зроби все можливе, щоби відірватися якомога далі». zzХто був твоїм голов ним суперником? – Я вважаю, що для кожного спортсмена найбільший суперник – він сам. Тобто його лінь,

небажання викладатися на тренуваннях, дотримуватися режиму. zzА що скажеш про тренувальну базу в Одесі? – Вона, як і більшість таких об’єктів в Україні, просто виживає. На неї не виділяють коштів. Якби свого часу мене не помітив тренер В’ячеслав Сорокін, то, можливо, зараз нічого цього й не було б. Веслування тримається винятково на фанатах. zzПід час підготовки виникали якісь непередбачувані проблеми? – Так. Я ж чому перед фіналом не був упевнений в собі? Півроку до того замовив собі новий човен, а він прийшов лише за тиждень до Олімпіади, та ще й не та модель. Але нічого, я взяв себе в руки – і виступив на тому, що було. zzОкрім змагань, чим ще тобі запам’яталася Олімпіада? – Насамперед безпрецедентними заходами безпеки – вони були значно жорсткіші, ніж у Пекіні й Афінах. Через це виникали ідіотські ситуації. Приміром, човен мені прислали завчасно, але я не зміг його відразу випробувати, бо його забули перевірити. А там, де ми жили (веслярів поселили біля самого штучного озера Дорн, на якому вони змагалися. – Авт.), охоронців взагалі було більше, ніж спортсменів. Траплялися й інші неприємні моменти. До прикладу, ми перестали контактувати з російськими спортсменами. Можливо, через те, що ми стали сильнішими і посилилося суперництво? Розмовляла Аліна Гаравська

zzЗа твоїми плечима вже три олімпіади. Не маєш наміру створити сім’ю і залишити великий спорт? – Рекордний вік олімпійського чемпіона в кульовій стрільбі – 64 роки. Тому в мене ще багато часу попереду. А щодо сім’ї, то планую одружитися десь між олімпіадами, можливо, і народити дитину. Хоча, знаєте, розповідати про свої плани – це, як кажуть, насмішити Бога. Розмовляв Адам Кадет

№38 27 вересня 2012 року

гумор, афіша, комікс 22

Українці – найбідніші!

т, кохані мої, ми й отримали конкретне підтвердження того, що й самі давно знали: українці – чи не найбідніші у світі. І як би нам не розповідали регіонали про покращення нашого життя, правда про нього є жорстокою і сумною. Україна опинилася у десятці країн із найбіднішими громадянами! Торік власність пересічного українця становила 928 євро. Так порахувала німецька страхова компанія Allianz у своєму останньому «Звіті про світове багатство 2012 року». Тож Україна займає 49-ту сходинку серед 52 країн у рейтингу за рівнем доходів громадян. Отак ми валимо семимильними кроками до стабільності і добробуту, які, однак, процвітають лише за високими парканами чиновницьких і депутатських віл та маєтків усіляких олігархів. Наша з вами стабільність – це життя від зарплати до зарплати, від пенсії до пенсії. Це якщо вони є… Уряд мільйонерів гаспадіна Азарова добре дбає лиш про себе. Ви дивіться: з ініціативи Кабміну в Україні мають знизити ввізні мита. Нє, не на м’ясо і крупи для нас – а на елітні автомобілі й катери! А хто в нас їх купує? Щось я серед нас не виджу щасливих власників такого добра… Отож бо й воно. Будете голосувати – добре подумайте за кого, щоби не вибрати таких слуг народу, яких маємо нині. Але «досягнення» нинішньої влади є не тільки на внутрішньому фронті. На зовнішньому «позитив» аж зашкалює! Ото довідався, що американці пропонують запроваджувати візові обмеження для українських урядовців, які вдаються до порушення прав людини, корупції та інших антидемократичних дій. Нарешті! Може, хоч це вплине на наших чиновників! Ухвалена сенаторами резолюція закликає до «беззастережного звільнення політичних в’язнів», зокрема екс-прем’єр-міністра Тимошенко… Хоча я не дуже вірю, що на тих жирних котів із влади хоч щось вплине. Але нє, нагадав собі! Вже рік, як афганці і чорнобильці практично взяли штурмом Верховну Раду. Пам’ятаєте? І закон про скасування їх пенсій не був прийнятий! Нє, я ні на що не натякаю. Просто настав час, аби кожен українець сам собі сказав, чи хоче він жити в країні, де влада жиріє, а нарід зубожіє, та чи хоче він, щоб його діти жили в такій країні. І цього досить. Принаймні для розумних людей, якими я вас бачу. Хіба нє?

№38 27 вересня 2012 року

«Арктика» Із 27 вересня

«Планета кіно» вул. Стрийська, 30 Це історія про любов до життя і боротьбу за виживання. Незворотні зміни, які відбулися в холодній арктичній пустелі, змушують білу ведмедицю і двох її малюків іти вглиб континенту, щоби знайти собі безпечне місце для проживання. Захопливі пригоди ведмежої родини на тлі дивовижної арктичної природи допоможуть краще пізнати цих неймовірних і відважних тварин. В оригінальній версії картини звучить закадровий голос актриси Меріл Стріп.

«Шалена кров» 27 вересня, 20:00

Перший український театр для дітей та юнацтва (вул. Гнатюка, 11) 27-30 вересня у Львові триватиме ІІІ Фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA». У рамках програми «Драма Європи: нова німецька драматургія» буде змога подивитися виставу «Шалена кров» за п’єсою Єнса Гільє і Нуркана Ерпулата, яка торік здобула визнання на фестивалі «Берлінські театральні зустрічі», премію публіки на Мюльхаймському театральному фестивалі, а також була обрана «П’єсою року».

Презентація меморіально-документального видання «Відпущення»

28 вересня, 19:00 28 вересня, 18:00

28–30 вересня У ці вихідні Львів заполонить аромат кави і атмосфера дивного дійства. Кульмінацією свята стане тур Кавових Короля та Королеви, які мандруватимуть львівськими кав’ярнями, смакуватимуть цей дивовижний напій та згодом оголосять переможця Свята кави – найкращу кав’ярню Львова.

ПРОГРАМА СВЯТА 28 вересня

площа Ринок Головна сцена 17:00 – Відкриття Кавового ярмарку.

Кавовий ярмарок 15:00-20:00 • Кавова пошта – можливість відправити ексклю зивну кавову листівку з Площі ринок у будь-яку точку світу! …«From Lviv with love». • Ка вова фабрика – обсмаження та приготування ексклюзивної кавової суміші. • Створення кавових сувенірів. • Інтерактивні інсталяції від польського театру «Wagabunda». • ІІ Західноукраїнський чемпіонат баріста.

29 вересня

площа Ринок Головна сцена 13:00 – Кавовий ярмарок.

Концертний зал ім. С. Людкевича (вул. Чайковського, 7)

Книгарня «Є» (просп. Свободи, 7) 22 життєві історії, які було зіб рано 2010 року від 29 людей із різним культурним, мовним, етнічним, релігійним, політичним та історичним світоглядом у 13 населених пунктах півночі, півдня, заходу та сходу України. І це лише маленька частинка з мільйонів, на яких XX століття залишило свій відбиток, але котрі знайшли в собі сили повноцінно жити далі.

Вхід вільний

VI Міське свято «На каву до Львова» 18:30 – Урочисте відкриття VI Міського свята «На каву до Львова». 18:40 – Шоу від польського театру «Wagabunda». 19:20 – Шоу на гігантських барабанах від театру «Makata». 20:00 – гурт «ShockolaD». 21:00 – Кавовий кінопоказ від мистецької формації Wiz-Art.

ХVІІІ Міжнародний фестиваль «Контрасти»

14:00 – Урочистий початок Кавового туру Короля та Королеви. 18:00, 19:00 – «Fidel Trio Quartet». 18:30, 19:30 – Майстер-клас із лате-арт. 19:50 – Церемонія нагородження переможця ІІ Захід ноукраїнського чемпіонату баріста. 20:00 – гурт «Дикі серцем». 21:00 – Кавовий кінопоказ від мистецької формації Wiz-Art.

Кавовий ярмарок 15:00-20:00 • Кавова пошта – можливість відправити ексклюзивну кавову листівку з Площі ринок у будь-яку точку світу! …«From Lviv with love». • Кавова фабрика – обсмаження та приготування ексклюзивної кавової суміші. • Створення кавових сувенірів. • Інтер активні інсталяції від польського театру «Wagabunda». • ІІ Західноукраїнський чемпіонат баріста.

Традиційний для осені ХVІІІ Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» розкриє львів’янам та гостям міста розмаїття сучасних музичних стилів, жанрів та інтерпретацій і підкреслить особливий, часто контрастний характер нової музики. Виконують: Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, диригент – Кирило Карабиць.

30 вересня

площа Ринок Головна сцена 13:00 – Кавовий ярмарок. 14:00 – Урочистий початок Кавового туру Короля та Королеви. 18:00 – Майстер-клас із латеарт. 18:30, 20:00 – «Andrew Kohan Blues Project». 19:20 – Барабанне шоу театру «Makata». 20:30 – Церемонія вручення нагород кав’ярнямпереможцям VI Міського свята «На каву до Львова» 21:00 – Вечір класичної музики від «Райфайзен Банк Аваль»: «Віртуози Львова»

Кавовий ярмарок 15:00-20:00 • Кавова пошта – можливість відправити ексклюзивну кавову листівку з Площі ринок у будь-яку точку світу! …«From Lviv with love». • Кавова фабрика – обсмаження та приготування ексклюзивної кавової суміші. • Створення кавових сувенірів. • Інтерактивні інсталяції від польського театру «Wagabunda».

анонси, кросворд 23

Усі знижки Львова Гардероб

«Маніпуляція»

Вечір сонати для флейти

«Місто і люди» Олега Гижого

До 30 вересня – знижка на сумки та наплічники у «Багажі»; 100 гривень у подарунок при купівлі мештів у «Монарху»; 15% на демісезонне взуття у Respect До 11 жовтня – великий осінній розпродаж у Gorgany.com До 12 жовтня – акція «Купуй комплектом» у Respect

Фотовиставка «Звуки тиші»

29 вересня, 19:00 29 вересня, 17:00

Концертний зал ім. С. Людкевича (вул. Чайковського, 7) Світова прем’єра у рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Разом із симфонічним оркестром K&K Philharmoniker та K&K Opernchor композитор і диригент Маттіас Георг Кендлінгер виконає свою першу симфонію «Маніпуляція», яка оспівує вічні та спірні соціально-критичні питання. Виконують: K&K Philharmoniker, K&K Оpernchor, Галицький академічний камерний хор, диригент – Маттіас Кендлінгер.

60-250 грн

До 7 жовтня

До 20 жовтня

Великий зал Музичної академії (вул. Чайковського, 7)

Мистецька галерея «Зелена канапа» (вул. Вірменська,7)

Музей-ресторан «Сало» (просп. Свободи, 6/8)

Програму камерного концерту об’єднує пристрасне бажання відомих митців-композиторів досягнути нового рівня глибини, змістовності, специфічної виразності, звукового колориту, притаманних вишуканому ансамблю флейти та фортепіано. Індивідуальним прочитанням знакових творів слухачі зможуть насолодитися у діалогах знаних львівських музикантів. Виконують: Андрій Карпяк – флейта, Йожеф Ермінь – фортепіано.

На виставці представлено міські пейзажі та сюжетні композиції з портретами людей. Звідси й така назва виставки. Олег Гижий – львів’янин, член Cпілки художників, постійно виставляється в Україні, Білорусі. Також проводив виставки у Празі (2004, 2005, 2006 рр.), Кракові, Генті, Ганновері та Штутгарті. У «Зеленій канапі» відбулися дві персональні вис тавки Олега Гижого у 2007-му та 2011 роках.

Сергій Онищенко репрезентує осіннє море в культурно-мистецькому просторі Львова. Концептуально ці роботи інсталюють атмосферу романтичномрійливих і дещо лірично-філософських мотивів дивовижного «оксамитового» сезону. У світлинах автора порушено болючу тему антиурбанізму й антиглобалізму, вибудовано своєрідну авторську концепцію романтики, що доповнюється оригінальною поетичною філософією митця.

Вхід вільний

Діти

До 30 вересня до 50% на дитячий одяг у «Тигресі»; літній розпродаж у Orchestra; акція «Посаг для малюка» у Babyzone До 10 жовтня – подарунок до візка Trio I-Move у Chicco Дім

До 30 вересня – 15% на товари для відпочинку у «Новій лінії»; акційні ціни на комп’ю тери та ноутбуки у «Ком п’ютерному всесвіті»; до 50% на світильники у «Світлофорі» (ТЦ «Магнус»); до 60% на шпалери у «Новій лінії»; подорож до Угорщини у подарунок до ультрабука; 50% на другий товар у чеку в «Ельдорадо» До 15 жовтня – до 25% на комп’ютерні столи та стільці у «Ліга Нова» До 31 грудня – 10% на ноутбуки і комп’ютери Apple для студентів у MOYO

Кросворд

Манхеттенський фестиваль короткометражного кіно 27–29 вересня

Львівський палац мистецтв (вул. Коперника, 17) 27-28 вересня 19:00 29 вересня 18:00, 20:15 За свою 15-річну історію фестиваль пройде в Україні вже вшосте і традиційно представить яскраву конкурсну програму з десяти неймовірно цікавих фільмів. Переможця шляхом голосування визначать глядачі з усього світу! Цьогоріч у битві за перше місце зійдуться режисери з Норвегії, Нідерландів, Росії, Англії, Перу, Ірландії, Франції, Румунії, США й Іспанії.

Конкурсна програма

«Іграшки диявола» Режисер: Генрік М. Дальс браккен, Норвегія. Розповідь про небезпечні пригоди самотнього дослідника Арктики. «Низка цікавих збігів» Режисер: Йоост Реймерс, Нідерланди. Троє чоловіків із різних епох зустрілися завдяки неймовірному збігу обставин. «Куди тече море» Режисер: Віталій Салтиков, Росія. Оксана Акіньшина у пронизливій драмі про материнські почуття. «Два на два» Режисер: Бабак Анварі, Англія. Історія про побутовий тоталітаризм у шкільній спільноті. «Куд-куди» Режисер: Майкл Лавелл, Ірландія. Статус-кво у сиротинці порушується після появи новачка.

Спорт

До 31 жовтня – розпродаж туристичного спорядження у «Спортеку» До 11 жовтня – великий осінній розпродаж у Gorgany.com До 17 жовтня – до 40% на кайти в «Екстрем стайл» Колонка підготована спільно з львівським онлайн-журналом

«Задзеркалля» Режисер: Хуліо О. Рамос, Перу. Менеджер маленького мотелю прагне отримати зиск із нечистої ситуації. «Вигадлива загибель Роберта Ебба» Режисери: Клемент Болла, FX Goby, Метью Ландур, Франція. Жахлива потвора тероризує місто, що призводить до кумедних наслідків. «Супермен, Людина-павук чи Бетмен» Режисер: Тудор Джиурджиу, Румунія. Надихнувшись вчинками героїв улюблених коміксів, хлопчик намагається врятувати свій маленький світ. «Колекційна картка» Режисер: Тодд Склар, США. Після смерті батька двоє братів намагаються відновити сімейні стосунки. «Закадровий перегляд» Режисер: Мартін Росете, Іспанія. Історія про небезпечний досвід, що вимагає справжньої відваги.

Фільми демонструють українською мовою. 15 грн

Надсилайте знижки на editor@zakupy.lviv.ua

•

По горизонталі:

1. «Шкіра» дерева. 3. Мистецтво складання букетів з рослин. 6. Білий клен. 8. Крупа із зерен крохмалю. 9. Горючий газ. 11. Житель Сахи. 12. Портативний мікрокомп’ютер. 15. Хрещена мати. 16. Зелений килим землі. 18. «Будівельник» рифу. 19. Довірче управління. 24. Апаратура для освітлення сцени. 25. Гравюра на міді або цинку з малюнком. 26. Підземне царство темряви в Давній Греції. 27. Роман Жорж Санд. 28. Нунцій. 30. Будинок, в якому відбуваються вистави. 31. Мінеральне утворення у гірській породі. 33. Молоде покоління, що має заступити старших. 34. Стальний трос. 38. Морський рак. 40. Цікавість, захоплення. 42. Кондитерський виріб для іменинника. 44. Тенісний майданчик. 45. Дерево, символ Канади. 46. Календарний час. 47. Міжнародна одиниця сили світла. 48. Купідон.

•

По вертикалі:

1. Різдвяна страва. 2. Ігумен. 3. Образ святого. 4. Син дядька або тітки. 5. Тропічна пальма. 6. Податок хутром у царській Росії. 7. «Сльози» на траві. 8. Результат додавання. 10. Ласощі з солодкої горіхової маси. 13. Угода, договір. 14. Вияв похвали. 16. Суднові снасті. 17. Двогорба велика жуйна тварина пустель. 20. Скляна, фарфорова лабораторна хімічна посудина. 21. Особа, що видає тратту. 22. Доросла комаха. 23. Священна книга мусульман. 29. Помідор. 30. Чоловічий голос. 32. Сорт фаянсу. 35. Благородний газ. 36. Літальний апарат. 37. Блискітка. 38. «Пісок» на дні чайника. 39. Військовий підрозділ. 41. Ліричний вірш в античній поезії. 42. Предмет обговорення. 43. Напис на кадрі.

Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки, 1) Велика сцена 27 вересня 18:00 «Небилиці про Івана». Комедія 28 вересня 18:00 «Сільва». Оперета на 3 дії 29 вересня 18:00 «Гамлет у гострому соусі». Комедія 30 вересня 18:00 «Ромео і Джульєтта в кінці листопада». Лірична комедія

Камерна сцена 27 вересня 17:00 «Три любові». Вистава без антракту 28 вересня 16:00 «Спогад про Саломею». Вистава без антракту 29 вересня 18:00 «Антігона». ПРЕМ’ЄРА 3 жовтня 18:00 «Антігона». ПРЕМ’ЄРА

№38 27 вересня 2012 року

передвиборна агітація

ГАЗЕТА ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ

Не встиг купити? Передплати! 6 місяців – 60 грн 3 місяці – 30 грн. передплатний індекс

89805

№38 27 вересня 2012 року