Оборонний вісник 5/2021 by Defense bulletin

Видається Центром воєнної політики та політики безпеки з 2010 року

ОБОРОННИЙ

ВІСНИК №5/2021

УКРАЇНА ТА США

УКРАЇНА ТА НАТО

Успіх України у боротьбі з агресією Кремля відповідає національним інтересам США

Саміт НАТО у червні чого чекати Україні?

ЯКИМ БУДЕ НАТО ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ?

Видається Центром воєнної політики та політики безпеки з 2010 року

ОБОРОННИЙ

ВІСНИК №5/2021

УКРАЇНА ТА США

УКРАЇНА ТА НАТО

Успіх України у боротьбі з агресією Кремля відповідає національним інтересам США

Саміт НАТО у червні чого чекати Україні?

ЯКИМ БУДЕ НАТО ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ?

ЗМІСТ

УКРАЇНА ТА СВІТ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

УКРАЇНА ТА НАТО

УКРАЇНА ТА НАТО: СИЛЬНІШІ РАЗОМ!

Справа євроатлантичної інтеграції – спільна і амбітна, але немає більш почесного завдання, ніж у короткостроковій перспективі реалізувати його успішно, задля добробуту та процвітання майбутніх поколінь українців.

НАТО 2030

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

НАТО-2030: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЗАВДАННЯ Важливий позитивний фактор, який дозволяє сподіватися на розвиток ситуації у потрібному для Альянсу ключі в середньостроковій та довгостроковій перспективі - розуміння політичним та воєнним керівництвом держав-членів НАТО та країн-партнерів Альянсу неспроможності протидіяти новим та класичним загрозам наодинці.

УКРАЇНА - ШЛЯХ ДО НАТО

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Демократичний цивільний контроль переконливо свідчить про його користь як для військових, так і для цивільних

УКРАЇНА ТА США

з тематичною вкладкою «Захист України» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

БАЙДЕН І УКРАЇНА: СТРАТЕГІЯ ДЛЯ НОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Рекомендації для адміністрації Президента США, які є корисними саме Україні

ISSN 2306-6121

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОГОВ П.Д. — незалежний експерт

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Горлиця-2»: український ударний БПЛА Довідка «Горлиця» — багатофункціональний безпілотний авіаційний комплекс, призначений для ведення повітряної розвідки та ураження наземних цілей Злітна маса:

250-300 кг Корисне навантаження:

65 кг Тактичний радіус дії:

150 км Тривалість ведення повітряної розвідки:

не менше ніж 8 год Робоча висота ведення розвідки:

1800-2400 м Крейсерська швидкість польоту:

150-180 км/год Максимальна швидкість:

230 км/год Практична стеля:

5000 м Тривалість польоту:

7 год

ПРОЕКТ «СТІНА» Вартість проекту «Стіна» (інженерно-технічне облаштування кордону з Росією) знизилась до 2,5 млрд гривень. А на початку робіт прогнозувалось, що вартість складе 4 млрд гривень. У 2021 році на інженерно-технічне облаштування кордону з Росією заплановано витрати 338 млн гривень. Зараз облаштовується протитанковий рів, контрольно-слідову смугу, рокадну дорогу і систему відеонагляду. Вона включає вежі, на які встановлюються відеокамери та тепловізори, які постійно в форматі 24/7 забезпечують контроль за держкордоном.

ержавне підприємство «Антонов» у ініціативному порядку створює оперативно-тактичний БПЛА «Горлиця-2». Він є розвитком оперативно-тактичного безпілотного авіаційного комплексу «Горлиця-1» та матиме ударні можливості. «Горлиця-2» є аналогом ударно-розвідувального Bayraktar TB2. Перший зразок під назвою «Горлиця-1» був виготовлений у 2016 році та прийшов початковий етап льотних випробувань. 29 серпня 2016 року його презентували на виставці озброєння широкому загалу, а перший випробувальний політ прототипу «Горлиці» відбувся 8 листопада 2017 року на

ЗРК КОРАБЕЛЬНОГО БАЗУВАННЯ Державне київське КБ «ЛУЧ» здійснює науково-технічне супроводження ДКР «Корал» з розробки зенітного ракетного комплексу корабельного базування замість ЗРК «Оса-М», яким на сьогоднішній день оснащені кораблі ВМС ЗС України. Раніше Генеральний конструктор КБ «ЛУЧ» Олег Коростельов озвучив інформацію про можливість створення вітчизняного зенітного ракетного комплексу середньої дальності. За оцінками для створення українського ЗРК потрібно $30-50 млн.

льотно-випробувальній базі ДП «Антонов». БпАК «Горлиця» складається з чотирьох безпілотних літальний апаратів, наземної станції керування, а також засобів забезпечення старту та посадки літальних апаратів, їхнього транспортування і ремонту. Комплекс призначений для ведення розвідки вдень та вночі, за будьяких погодних умов та передачі отриманої інформації на командний пункт для забезпечення ефективного застосування механізованих (танкових) бригад, дивізіонів ракетних військ та артилерії, а також ескадрилій армійської авіації Сухопутних військ.

КУРС НА НАТО Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2021 рік». Особлива увага у програмі приділена питанням досягнення відповідності критеріям членства в НАТО, переведення сектору безпеки та оборони України на стандарти НАТО та зміцнення демократичного цивільного контролю. Крім того, увагу у програмі приділено питанням поглиблення взаємодії з НАТО у рамках отриманого Україною у 2020 році статусу партнера розширених можливостей.

ВІДНОВЛЕННЯ ПРОЕКТУ АН-70 «Антонов» пропонує відновити проєкт військово-транспортного літака Ан-70. Перший політ Ан-70 здійснив 16 грудня 1994 року. 11 квітня 2014 року завершилися державні випробовування і літак був рекомендований для прийняття на озброєння. 13 січня 2015 року Ан-70 був прийнятий на озброєння Збройних сил України, проте жодного літака українська армія так і не отримала.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перспективна модель армії Перспективна модель Збройних Сил повинна забезпечити їх готовність до адекватного реагування на наявні виклики й загрози національній безпеці України у воєнній сфері. Найближчим часом планується практичне впровадження способу доукомплектування бойових військових частин резервістами без оголошення мобілізації. До 2025 року у Збройних Силах України будуть проходити службу 80-90% військовослужбовців та 10-20 % резервістів оперативного резерву, з якими підписано контракти В середньостроковій перспективі планується здійснити нарощування ракетного озброєння, переозброєння на нові та модернізовані зразки артилерійського озброєння. Заплановано забезпечити військо сучасними засобами протиповітряної та протиракетної оборони. Особлива увага приділяється розвитку спроможностей авіації, зокрема безпілотної, нарощуванню корабельного складу, переозброєнню новітньою бронетехнікою, розробленню роботизованих систем, безпілотних комплексів та систем управління військами та зброєю, зокрема на основі штучного інтелекту.

ЙМОВІРНІСТЬ ВСТУПУ ДО НАТО Переважна більшість українців вважають, що Україна одного дня стане повноправним членом Північноатлантичного альянсу. На запитання «Наскільки ймовірно, на Вашу думку, вступ України в НАТО, найближчим часом (до року)?» відповіді респондентів виглядають наступним чином:

14%

Стратегія кіберзахисту Р

ада нацбезпеки й оборони ухвалила стратегію кіберзахисту України на наступні 5 років. Метою Стратегії визначено створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства, держави. Документ ґрунтується на засадах стримування, кіберстійкості та взаємодії. Координатором реалізації Стратегії є Національний координаційний центр кібербезпеки.Новацією Стратегії є визначення механізмів її реалізації та критеріїв вимірювання успіхів на цьому шляху. Проект Стратегії структурно складається із 9 розділів з таким тематичним наповненням: Кібербезпека: глобальний контекст. Стан реалізації Стратегії кібербезпеки на 2016-2020 роки. Засади розбудови національної системи кібербезпеки. Виклики та кіберзагрози. Пріоритети забезпечення кібербезпеки та стратегічні цілі. Стра-

тегічні завдання. Напрями зовнішньополітичної діяльності України у сфері кібербезпеки. Механізми реалізації Стратегії та забезпечення відкритості. Виміри успіху (метрики). Передбачається, що у перший рік дії Стратегії будуть невідкладно розроблені індикатори оцінки стану кібербезпеки і кіберзахисту; проведено огляд стану кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом; розроблені та запроваджені механізми проведення оглядів стану національної системи кібербезпеки. Це дозволить за необхідності з урахуванням змін у безпековому середовищі вносити зміни до загального плану та щорічних планів заходів з реалізації Стратегії. Також найближчим часом в Україні будуть створені кібервійська.

28%

37% Повністю впевнені в тому, що Україна вступить до НАТО найближчим часом (до року) Вважають, що вступ можливий Вважають, що вступ можливий, але не в найближчі роки

«Ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектору, але одними реформами Росію не зупинити. НАТО — це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі. ПДЧ стане справжнім сигналом для РФ».

Вважають, що вступ до НАТО малоймовірний Не вірять у вступ України до НАТО

Дані: Український інститут майбутнього (UIF) №5/2021

Володимир Зеленський, Президент України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

14 червня 2021 року в штаб

відбудеться Саміт лідер

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг :

радий повідомити, що наступний Саміт лідерів країнчленів Альянсу відбудеться 14 червня 2021 року в штабі НАТО в Брюсселі, Бельгія. Це унікальна можливість зміцнити НАТО як стійке втілення зв’язків між Європою та Північною Америкою. Ми будемо приймати рішення щодо нашого суттєвого та перспективного порядку денного НАТО 2030 для вирішення викликів сьогоднішнього та завтрашнього дня: агресивні дії Росії, загроза тероризму, кібератаки, нові та руйнівні технології, вплив зміни клімату на безпеку та підйом Китаю. Бельгія була членом-засновником НАТО в 1949 р. І приймала нашу штаб-квартиру вже більше п'ятдесяти років. Я з нетерпінням чекаю успішного Саміту тут у червні. 4

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

бі НАТО в Брюсселі, Бельгія

рів країн-членів Альянсу

Анатолій Петренко

Заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції

Україна та НАТО: сильніші разом! Т

ри десятиліття поспіль, з моменту проголошення незалежності та приєднання у 1993 році до Ради Північноатлантичного співробітництва і програми НАТО “Партнерство заради миру” у 1994 році, Україна неспинно рухається шляхом розвитку та зміцнення взаємин з Організацією Північноатлантичного договору, яка понад 70 років залишається найбільш дієвою міжнародною організацією із забезпечення стабільності і безпеки у сучасному непередбачуваному світі. З цього часу наша держава стала надійним партнером НАТО у підтриманні безпеки як у європейському регіоні так і далеко за його межами. Україна єдина держава-партнер, яка здійснювала внески у всі операції та місії Альянсу, а також брала участь у чергуваннях Сил реагування НАТО. №5/2021

У 1997 році Україна та НАТО підписали хартію про особливе партнерство, в рамках якої були започатковані нові механізми консультацій з політико-безпекових та оборонних питань, суттєво посилено співробітництво у питаннях впровадження реформ, розвитку спроможностей Збройних Силах України та їх взаємосумісності зі збройними силами держав-членів Альянсу. Черговим кроком на посилення особливого партнерства з Україною стало минулорічне рішення Альянсу щодо надання нашій державі статусу партнера з розширеними можливостями, як визнання багаторічних внесків України у зміцнення міжнародної безпеки шляхом участі у місіях та операціях під проводом НАТО, а також у справу контролю над озброєннями, нерозповсюдження і роззброєння.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ерговим кроком для зміцнення особливого партнерства України з НАТО в умовах триваючої гібридної війни, розв’язаної Російською Федерацією, стало минулорічне рішення Альянсу щодо надання нашій державі статусу Партнера з розширеними можливостями. Це рішення є визнанням суттєвого внеску України у справу зміцнення миру та міжнародної безпеки, а також зусиль щодо проведення масштабних реформ в рамках реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору. Воно демонструє високу оцінку співпраці нашої держави з Альянсом, підіймаючи її на новий рівень в рамках особливого партнерства. Статус Партнера з розширеними можливостями є для України механізмом посилення військової співпраці в рамках операцій та місій НАТО, а також додатковим інструментом наближення до норм і стандартів Альянсу у процесі реалізації наших євроатлантичних прагнень.

Головним завданням Держави та усього українського суспільства на сучасному етапі є ефективна реалізація завдань в рамках стратегічного курсу на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Це прагнення народу України закріплене в Конституції України, а також у положеннях стратегічних документів у сферах національної безпеки і оборони. Зокрема, у Стратегії національної безпеки України євроатлантична інтеграція визначена ключовим пріоритетом національних інтересів України, а у Стратегії воєнної безпеки України – набуття повноправного членства в НАТО є одним з головних завдань. Реалізація визначеної стратегічної мети здійснюється у Збройних Силах України, у першу чергу, шляхом впровадження амбітної оборонної реформи у відповідності до стандартів та принципів НАТО. Україна – це європейська держава, громадяни якої вже восьмий рік зі зброєю в руках відстоюють її суверенітет, незалежність, територіальну цілісність та борються за свій цивілізаційний вибір – бути повноправними членами родини європейського та євроатлантичного демократичного суспільства. Без сумніву, базуючись на засадах політики Альянсу щодо “відкритих дверей” та незворотності рішення Бу-

харестського Саміту 2008 року, наступним етапом наших відносин з НАТО має бути набуття повноцінного членства в Альянсі, для чого є всі підстави та створені вагомі умови. Сьогодні Україна та НАТО перебувають в режимі багаторівневої інтенсивної взаємодії, а системне впровадження внутрішньодержавних реформ відбувається у рамках річних національних програм під егідою Комісії Україна – НАТО. Саме такі трансформаційні процеси, які стосуються не лише складових сектору безпеки і оборони України, а й інших сфер, зокрема політичної, економічної та законодавчої, є основою для прийняття відповідного рішення Альянсу. Ми всі розуміємо, що в НАТО вступають не лише збройні сили, а держава та суспільство в цілому. У червні поточного року має відбутися черговий 33-й саміт НАТО. У рамках цього заходу високого рівня планується прийняття низки важливих рішень, які стосуються посилення трансатлантичних зв’язків та зміцнення консолідації Альянсу, а також ухвалення стратегії його розвитку на майбутні десятиріччя для забезпечення готовності Організації відповідати на сучасні та майбутні виклики і загрози. Значну увагу під час Саміту буде приділено питанням розвитку партнерства та політиці “відкритих дверей"Альянсу.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міністерство оборони України визначає 2021 рік роком євроатлантичної трансформації та рішуче налаштовано продовжувати реформи та зосереджувати зусилля на таких напрямах: удосконалення інструментів демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України; посилення інституційних спроможностей Міністерства оборони щодо формування політики, організації оборонного планування та здійснення управління оборонними ресурсами;

розвиток оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей Збройних Сил України відповідно до принципів і стандартів НАТО, підвищення їх здатності до виконання завдань з гарантованої відсічі збройній агресії та оборони держави

раховуючи зазначене та на практиці реалізуючи статус Партнера НАТО з розширеними можливостями, Міністерство оборони України визначило 2021 рік Роком Євроатлантичної трансформації. Оборонне відомство рішуче налаштовано забезпечити успішну імплементацію оборонної реформи та зосереджуватиме зусилля на таких основних напрямах: удосконалення інструментів демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України; посилення інституційних спроможностей Міністерства оборони щодо формування політики, організації оборонного планування та здійснення управління оборонними ресурсами; розвиток оперативних (бойових,

спеціальних) спроможностей Збройних Сил України відповідно до принципів і стандартів НАТО, підвищення їх здатності до виконання завдань з гарантованої відсічі збройній агресії та оборони держави. Наш курс та цілі є та залишаться незмінними. Ми прагнемо створення могутніх та сучасних Збройних Сил, побудованих на національних і євроатлантичних цінностях, які відповідають критеріям набуття повноправного членства України в НАТО, взаємосумісних зі збройними силами держав-членів НАТО та спроможних робити гідний внесок у регіональну та світову безпеку на засадах міжнародного права. Підсумовуючи, слід зазначити, що в сучасних безпекових умовах особливе партнерство України з Альянсом стає

вирішальним для підтримання безпеки на східному фланзі НАТО та збереження стабільності в Європі. Сучасне українське військо побудоване за стандартами НАТО, динамічна економіка, гармонійно інтегрована в європейський ринок та прогресивна суспільно-політична діяльність на правових засадах, яка надійно захищає українського громадянина – саме такою Українська держава гідно вступить до НАТО і остаточно вирішить національне питання безпеки і оборони. Справа євроатлантичної інтеграції – спільна і амбітна, але немає більш почесного завдання, ніж у короткостроковій перспективі реалізувати його успішно, задля добробуту та процвітання майбутніх поколінь українців.

учасне українське військо побудоване за стандартами НАТО, динамічна економіка, гармонійно інтегрована в європейський ринок та прогресивна суспільно-політична діяльність на правових засадах, яка надійно захищає українського громадянина – саме такою Українська держава гідно вступить до НАТО і остаточно вирішить національне питання безпеки і оборони. права євроатлантичної інтеграції – спільна і амбітна, але немає більш почесного завдання, ніж у короткостроковій перспективі реалізувати його успішно, задля добробуту та процвітання майбутніх поколінь українців.

С №5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

203 НАТОПЕРСПЕКТИВИ

Генерал-майор Борис Кременецький, Аташе з питань оборони при Посольстві України в США

Полковник Геннадій Коваленко, Офіцер Стратегічного Командування НАТО з Трансформації

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

30 2030: ТА ЗАВДАННЯ

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг:

В міру того, як змінюється світ, змінюється і НАТО

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

203 У

світлі спостереження за виборами американського президента, штурмом Капітолію, боротьбою зі світовою пандемією, викликаною вірусом COVID-19, поза увагою суспільства залишилося дослідження так званої незалежної рефлекційної групи під назвою “NATO 2030: United for a New Era”, яка була скликана Генеральним секретарем НАТО у квітні 2020 року. Метою діяльності групи було надання експертних рекомендацій за такими важливими стратегічними напрямами, чи, скоріше, завданнями: 1. Зміцнення внутрішньої єдності Альянсу, покращення рівня солідар-

ності, покращення підходів до спільних проектів й ініціатив, та також підвищення якості та ефективності трансатлантичного зв’язку. 2. Підвищення ефективності проведення консультацій та координаційних заходів між політичним і воєннополітичним керівництвом країн-членів Альянсу в середині НАТО. 3. Підсилення політичної ролі НАТО та збільшення ефективності заходів застосування інструментів Альянсу, спрямованих на протидію поточним та потенційним загрозам й викликам глобальному безпековому світовому середовищу. Хоча публікація будь-яких аналітичних доповідей не гарантує успішності діяльності міжнародної організації, вивчення експертної думки щодо майбутнього НАТО дозволить читачеві сформувати своє бачення та очікування

від цієї, без перебільшення, найбільш впливової організації світу, яка гарантує колективну оборону та спільну безпеку для країн-її членів. До речі, тут слід згадати, що сучасне експертне середовище дещо змінює підходи до визначення та формування стратегій в загальному сенсі. Мається на увазі додавання до трьох основних компонентів стратегії – цілей, шляхів та засобів, четвертого не менш важливого компоненту – стратегічного оточення. Саме такий підхід, під час опрацювання проекту будь-якої стратегії, дозволяє врахувати наявні та потенційні чинники впливу. Ба більше, оцінка стратегічного середовища як компонента стратегії дозволяє більш реалістично підходити до визначення вірогідності розвитку ситуації в глобальному безпековому контексті за тим або іншим сценарієм.

Характеристики глобального безпекового оточення

Розбіжність ключових інтересів країн-членів НАТО. Мається на увазі той об’єктивний стан справ, коли для країн західної та південної Європи викликами та загрозами є ті, що пов’язані з неконтрольованою міграцією населення з країн північної Африки та Сахелю, а також з політикою Туреччини й з безпековою ситуацією в басейні Середземного моря. Водночас, для країн Балтії та північної Європи основною загрозою є російська агресивна зовнішня політика в східній Європі та експансіоністські наміри в районі Арктики

Необхідність протидіяти зростаючому впливу Китаю в світі. Причому, якщо для країн Європи це питання має другорядний пріоритет, то для Вашингтону протистояння Пекіну є стратегічним питанням, а захист своїх інтересів носить національний, чи, навіть, екзистенціальний характер

Зростаюча потреба для країн-членів Альянсу в поверненні до національного порядку денного, особливо з урахуванням економічних проблем, спричинених світовою пандемією, викликаною вірусом COVID-19. При чому, зменшення уваги до вирішення питань забезпечення колективної оборони й гарантування спільної безпеки грає на руку саме Китаю, Російській Федерації, а також іншим країнам та формуванням, зацікавленим в дестабілізації світу та отриманням пов’язаних з цим політичних та економічних дивідендів

оловним проблемним питанням для гарантування успішності Альянсу на майбутнє є не військові спроможності (хоча вони теж відіграють важливу роль). Головним завданням НАТО буде підтримання політичної єдності в середині організації, а також забезпечення швидкого прийняття важливих політичних рішень, дуже часто – за рахунок певних державних інтересів країн-членів Альянсу. Чи справиться воєнно-політичне керівництво НАТО з таким важким, але важливим завданням – покаже час та рішення, які буде прийнято на саміті Альянсу в Брюсселі вже в цьому році.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

30 I. Всебічна оцінка наявного стану справ і поточних завдань, які стоять перед Альянсом.

ерш за все, слід визнати, що класичний підхід до еволюції Організації Північноатлантичного договору був не таким успішним, як хотілося б бачити багатьом функціонерам Альянсу. Отже, підхід до опрацювання нової редакції Концепції безпеки НАТО кожні 10 років потрібно міняти на користь опрацювання більш гнучких документів, які сприяли б пришвидшенню процесу прийняття рішень, а не провокували б нескінченні

дебати про політичну доцільність прийняття того або іншого рішення. Є сподівання, що проекти нещодавно опрацьованих документів під назвами Концепція (ключова) ведення бойових дій НАТО (NWCC – NATO Warfighting Capstone Concept), а також Опис майбутніх операцій Альянсу (FFAO – Framework for Future Alliance Operations) стануть тими документами, які сприятимуть більш гнучкій та всебічній адаптації Альянсу до складних та

непередбачуваних умов сьогодення, а також готовності протидіяти класичним й новим загрозам у майбутньому. Зазначені документи враховують не тільки виклики та загрози і не тільки класичні за своїм стилем та минулою історією. Також береться до уваги можливість застосування ворогом всього спектру наступальних операцій, головним чином, прихованого характеру від кібернетичних до комерційних.

Основні завдання, які стоять перед керівництвом Альянсу

Переопрацювання Стратегічної концепції НАТО від 2010 року з урахуванням нових безпекових реалій, наявних трендів та тенденцій розвитку ситуації в світі, а також необхідності посилення трансатлантичних зв’язків; Збереження реалізації стратегії стримування Російської Федерації зі збереженням можливості відновлення політичного діалогу на стратегічному рівні, а також збільшення уваги до Китаю та його експансіоністських глобальних амбіцій;

Збільшення уваги до викликів та загроз на південному фланзі Альянсу, включаючи боротьбу з тероризмом, неконтрольованою міграцією, а також збільшенням впливу Москви та Пекіну в регіоні; Покращення співпраці між НАТО та Європейським Союзом, а також активізація залучення країн-партнерів до вирішення ключових завдань Альянсу з одночасним збереженням так званої “політики відкритих дверей”; Реформування командної структури Альянсу з одночасним переглядом функціональних обов’язків ключових посадових осіб, включаючи Генерального секретаря НАТО з метою надання йому більш широкого спектру повноважень стосовно прийняття рішень з питань, які не носять стратегічного характеру;

Привернення уваги Альянсу до нових тенденцій в світі на кшталт штучного інтелекту, технологій подвійного використання, роботи зі значними масивами даних, комп’ютери за нанотехнологіями, машини здатні до само-навчання, тощо.

оловним по значущості завданням, яке буде стояти перед Альянсом, буде саме збереження інституційної єдності з одночасним посиленням трансатлантичних зв’язків. Виконання такого завдання з боку НАТО є ще більш важливим на тлі неспроможності більшості міжнародних й регіональних (суб-регіональних) організацій протидіяти наявним викликам та загрозам в глобальному безпековому контексті.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

II. Оцінка наявних тенденцій та трендів протягом 2020-2030 років.

а думку багатьох експертів, однією з головних рушійних сил в майбутньому буде залишатися відновлення геополітичного протистояння між країнами світу, які сповідають різну ідеологію та мають різну ціннісну філософію. Основними рисами такого протистояння буде застосування потенційними ворогом широкого спектру наявних засобів для досягнення своїх цілей. Наприклад, Російська Федерація й надалі використовуватиме гібридні підходи – від прихованих кібернетичних атак до фізичного знищення своїх опонентів в будь-яких точках світу. Водночас, Китай розраховуватиме на ефективне

застосування так званої “м’якої сили” та економічну експансію в інші регіони планети. Водночас, обидві країни будуть застосовувати й певні спільні підходи до досягнення своїх цілей, на кшталт послаблення політичної єдності в міжнародних і регіональних організаціях “колективного заходу”, проведення операцій в так званих “сірих зонах”, розмивання кордонів між мирним станом і конфліктом, підтримання невизначеності між комбатантами та некомбатантами, застосування світової пандемії як довгострокового механізму інформаційного впливу з метою примусу інших країн повернутися до примату

національного порядку денного, тощо. Саме в цьому контексті, додаткової значущості набуває питання розбудови систем національної стійкості для держав-членів НАТО, а також для країнпартнерів Альянсу. Додатковим навантаженням на Альянс в середньостроковій перспективі буде необхідність надавати адекватну військову відповідь на військову експансію Китаю та Російської Федерації. Ба більше, зважаючи на досить нестабільну безпекову ситуацію на Близькому Сході та у країнах північної Африки, саме ці регіони будуть найбільш вразливими для впливу з боку Москви та Пекіну. Стосовно витрат на оборону, на саміті НАТО в Уельсі в 2014 році було поставлено завдання досягти витрат на оборону в розмірі 2% рівня від ВВП усіх країн-членів Альянсу, а також 20% від цих витрат мало витрачатися на переозброєння. Але, з огляду на світову пандемію та економічних втрат, пов’язаних з подоланням її наслідків, досягнення таких амбітних цілей до 2024 року (як планувалося) здається майже нереальним. Водночас, важливим позитивним фактором, який дозволяє сподіватися на розвиток ситуації у потрібному для Альянсу ключі в середньостроковій та довгостроковій перспективі, є розуміння політичним та воєнним керівництвом держав-членів НАТО неспроможності протидіяти новим та класичним загрозам наодинці. Ба більше, таке розуміння також присутнє і у керівництва країн-партнерів Альянсу. Саме тому будь-яке відвернення від демократичної філософії Організації Північноатлантичного договору незворотно призведе до послаблення єдності в досягненні головної цілі НАТО – гарантуванні колективної оборони.

ажливий позитивний фактор, який дозволяє сподіватися на розвиток ситуації у потрібному для Альянсу ключі в середньостроковій та довгостроковій перспективі - розуміння політичним та воєнним керівництвом держав-членів НАТО та країн-партнерів Альянсу неспроможності протидіяти новим та класичним загрозам наодинці.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

III. Рекомендації стосовно поставлених раніше основних завдань. 3.1 Створення офісу оцінок

оча перегляд існуючої Стратегічної концепції Альянсу не стане панацеєю і не зменшить рівень наявних та потенційних загроз, новий документ допоможе у досягненні спільного розуміння глобального безпекового оточення, визначенні чітких пріоритетів, завдань та цілей Альянсу на короткострокову та середньострокову перспективу. В новій редакції стратегічного до-

3.2 Російська Федерація

тосовно Російської Федерації, на думку експертів, доцільно продовжити реалізацію стратегії стримування та підтримки можливості політичного діалогу. Така стратегія повинна також слугувати об’єднуючою платформою для поєднання зусиль усіх країн-членів НАТО стосовно протидії агресивній політиці Кремля. Водночас, з метою забезпечення координації заходів зі стримування

3.3 Китай

тосовно Китаю, в Альянсі повинні нарешті зрозуміти, що ця країна несе загрозу не тільки економічного характеру, і інформаційна кампанія стосовно світової пандемії є прямим тому доказом. Хоча Пекін не може змагатися з Москвою в царині військових загроз, останні тенденції стосовно розвитку стратегічної бомбардувальної авіації, ракет дальнього радіусу дії, модернізації ядерного арсеналу, а також військових спроможностей для дії в умовах Арктики, можуть чітко слугувати для Альянсу попередженням щодо майбут-

3.4 Південний фланг НАТО

тосовно південного флангу НАТО, належна увага до проблем регіону північної Африки та басейну Середземного моря з одного боку знизить загрозу з цього напряму, а з іншого – сприятиме досягненню інституційної єдності в середині Альянсу. Водночас, співпраця з країнами регіону повинна активізуватися, перш за все в рамках існуючих форматів – Роз№5/2021

кументу, на думку експертів, мають міститися положення, які визначають Росію та Китай в якості головних потенційних суперників Альянсу, а також визначення нових викликів і загроз для НАТО, які носять, головним чином, гібридний характер. Для надання процесу аналізу викликів та загроз більш системного характеру, рекомендується створити безпосередньо у прямому підпорядкуванні Генерального секретаря так званий Офіс оцінок (Assessment Office), до

якого залучити цивільних та військових представників. Завдання працівників Офісу будуть відрізнятися від завдань Управління безпеки та об’єднаної розвідки (JISD – Joint Intelligence and Security Division) та Управління планування політики (PPU – Policy Planning Unit) і полягати в оцінці стратегічного безпекового оточення НАТО стосовно визначених загроз та викликів, а також з урахуванням всього спектру військових та невійськових інструментів, наявних в арсеналі Альянсу.

Кремля, вважається за доцільне розробити вказівки Альянсу стосовно національних документів з протидії російській агресії стратегічного рівня. Крім того, ядерна компонента Альянсу має продовжити відігравати роль основного стримуючого фактору. Рада Росія-НАТО має залишатися головною платформою для обміну інформацією на найвищому політичному рівні слугуючи одночасно і для повідомлень про значне збільшення втрат Кремля в разі ескалації ним жевріючих конфліктів поблизу кордонів

Російської Федерації, включаючи Донбас, Абхазію, Північну Осетію та Придністров’я. Також вважається за доцільне наростити розвідувальні спроможності НАТО, зокрема, за рахунок створення в Управлінні безпеки та об’єднаної розвідки (JISD – Joint Intelligence and Security Division) спеціального підрозділу із завданнями відслідковувати стан та перспективи російсько-китайських відносин по всьому спектру рівнів – від тактичного до стратегічного.

ніх амбіцій Піднебесної. На думку експертів, важливим кроком має стати започаткування політичного діалогу між Брюсселем та Пекіном за широким спектром питань спільно розробленого порядку денного. Такий діалог також допоможе переконати Китай в серйозності намірів Альянсу захищати свої життєві інтереси. В рамках внутрішньої взаємодії по китайським питанням, декілька кроків вважаються доцільними: (і) здійснювати обмін даними (включаючи розвідку) між країнами-членами НАТО стосовно реалізації політики Китаю; (іі) спланувати спільні заходи, спрямовані на захист від можливих китайських кіберне-

тичних атак; (ііі) запровадити систему моніторингу використання китайських продуктів, головним чином – систем зв’язку та програмних продуктів; (iv) посилити контр-розвідні заходи, зокрема, з урахуванням можливостей КНР по проникненню в системи зв’язку та комп’ютерні мережі НАТО; (v) запровадити спільну політику Альянсу по відношенню до участі в ініціативі Один шлях – один пояс. Водночас, в умовах відсутності стратегічних загроз для Альянсу, головною рушійною силою для співпраці між НАТО та Китаєм має залишатися взаємовигідна праця з практичної тематики, яка становить спільний інтерес.

повсюдження стабільності (Projecting Stability), Ініціативи для Півдня (Framework for the South), Розвиток оборонних спроможностей (Defence Capability Building), а також в рамках звичайного партнерства. Саме зазначені формати мають бути використанні для розбудови національних спроможностей країн Сахелю, північної Африки та Близького Сходу, зокрема, їх судових систем, витривалості систем громадянського суспільства, інфраструктури та інших складових.

Водночас, особлива увага повинна приділятися розвитку спроможностей Командування об’єднаних сил в Неаполі, а також так званого “хабу спостереження та оповіщення”, який створено на його основі. В цьому контексті також важливим буде продовження боротьби з терористичними загрозами, яке, на думку експертів, повинно бути інтегровано як складова частина до загальної концепції протидії загрозам безпекового характеру, які носять гібридний характер.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

3.5 НАТО та ЄС

тосовно покращення співпраці між НАТО та ЄС, як вже зазначалося раніше, доцільним є проведення окремого засідання голів країн та очільників урядів Альянсу та ЄС з метою обговорення проблемних питань та опрацювання спільного порядку денного для подальшої спільної роботи. З метою підвищення рівня інституалізації відносин між НАТО та ЄС, на думку експертів, доцільно запровадити практику призначення офіцерів зв’язку Альянсу до Управління зовнішніх зв’язків ЄС, а також офіцерів зв’язку ЄС до штабів НАТО стратегічного рівня – СКО, СКТ та Міжнародного штабу (штаб-квартири НАТО). Також доцільно провести аналіз ефективності використання наявних механізмів співпраці по лінії НАТОЄС, включаючи вивчення прозорості такої співпраці та оцінки рівня довіри між країнами. Результатом такого аналізу повинні бути визначені чіткі цілі, часові рамки їх досягнень, а також зрозуміла система звітності та доповідей.

3.6 Країни-партнери

тосовно політичної взаємодії з країнами-партнерами, Альянс повинен розробити відповідний політичний документ стратегічного рівня, де визначити загальну філософію такого партнерства, його основні завдання, механізми, положення, а також критерії для оцінки його успішності. Водночас, важливо для майбутнього Альянсу зберігати так звану "політики відкритих дверей". Призупинення такої політики по відношенню, наприклад, до Грузії й України, слугувало б зайвим підтвердженням успішності заходів російського політичного керівництва, спрямованих на унеможливлення отримання Тбілісі та Києвом повноправного членства в НАТО. З іншого боку, потенційна можливість залучення до системи гарантування колективної оборони молодих європейських демократій (Грузії та України) є

важливою рушійною силою для проведення внутрішніх реформ, розвитку національного сектору безпеки та оборони, а також проведення демократичних трансформаційних змін. Також, з урахуванням останніх тенденцій в глобальному безпековому оточенні, важливим є зміна підходу до партнерства з регіонального (суто географічного) до тематичного (в залежності від пріоритетів НАТО та можливостей країни-партнера). З того ж приводу доцільно Альянсу звернути увагу на регіональні (суб-регіональні) організації, наприклад Вишеградську четвірку (В-4), NORDEFCO, Раду міністрів оборони країн Південно-Східної Європи (РМО ПСЄ), тощо. Організація Північноатлантичного договору також повинна працювати над більш активним використанням досвіду, набутого країнами-партнери, зокрема, під час відбиття російської агресії в Грузії та Україні. В цьому контексті важливим є збільшення заходів

спільної бойової підготовки на кшталт багатонаціональних військових навчань, штабних тренувань, семінарів, робочих зустрічей і т. ін. Іншим напрямом розвитку ефективного партнерства є збільшення ресурсного забезпечення планування та проведення заходів з країнами-партнерами. Тут важливим індикатором буде не кількість витрачених грошей, а кінцевий результат. Таким чином, доцільно поступово переходити до фінансування саме тих заходів, які приносять реальну практичну користь як Альянсу, так і країнам-партнерам. І на останнє, Альянс повинен опрацювати можливість активізації партнерських відносин з іншими міжнародними організаціями, а також розглянути питання започаткування партнерських відносини з формуваннями, іншими за країни (entities other than states), в найбільш важливих для НАТО галузях.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

3.7 Реформування командної структури Альянсу

тосовно реформування командної структури Альянсу з одночасним переглядом функціональних обов’язків ключових посадових осіб, то рекомендації стосуються таких аспектів: - підвищення чіткості формулювань рішень, які приймаються на стратегічному рівні, зокрема ПАР, з метою більш повного їх розуміння виконавцями; - збільшення повноважень Голови

Міжнародного штабу та Військового комітету НАТО з метою більш ефективної реалізації рішень, прийнятих та затверджених Північноатлантичною Радою (ПАР); - розробка окремого механізму створення та інституалізації так званих коаліцій за бажанням (coalitions of willing), з метою проведення, в тому числі, і військових операцій окремого типу; - ускладнення можливості блоку-

3.8 Увага Альянсу до нових тенденцій в світі

тосовно уваги Альянсу до нових тенденцій в світі, доцільним вважається започаткування комплексного підходу до питань штучного інтелекту, технологій подвійного використання, роботи зі значними масивами даних, комп’ютери за нанотехнологіями, машини здатні до самонавчання, тощо. Такий підхід, зокрема, передбачає залучення навчальних закладів та ін-

азначений вище аналіз та рекомендації спрямовані, головним чином, на підтримку діяльності НАТО в контексті значного збільшення важливості миру й стабільності в майбутньому непередбачуваному та нестабільному світі. Хоча певні заходи здаються орієнтованими на досягнення невідкладних результатів, саме ці результати становлять основу для більш сталого й довготривалого розвитку НАТО, як найбільш надійної та впливової організації з гарантування колективної оборони для країн-її членів. Ба більше, саме не втрата Альянсом здатності виконання завдань за призначенням під час світової пандемії свідчить про її живучість, витривалість та здатність до адаптування й трансформації. Саме взаємопов’язаний характер

№5/2021

ституцій Альянсу, Центрів вивчення передового досвіду НАТО, національних навчальних закладів із зазначеної тематики (як військових, так і цивільних), а також неурядових громадських організацій. Також, важливим в цьому контексті є співпраця з дослідницькими закладами й виробничими підприємствами. Для організації координації діяльності за зазначеною тематикою, вигля-

вання процесу прийняття рішення з боку однієї країни НАТО; - встановлення лімітів часу для прийняття рішень на стратегічному рівні, бажано до 24 годин включно (таке рішення унеможливить появу ризиків, обумовленим відкладанням прийняття стратегічно важливих рішень). Отже, зазначені вище заходи, на думку експертів, сприятимуть значному підвищенню ефективності діяльності Альянсу в короткостроковій перспективі.

дає доречним організація так званих цифрових самітів НАТО (NATO Digital Summit). І останнім за списком, але не за значущістю є створення при НАТО свого роду аналогу (або спорідненої організації) Агенції передових оборонних дослідницьких проектів США (Defense Advanced Research Projects Agency -DARPA) з метою підтримки інноваційних ініціатив серед країн-членів Альянсу.

ВИСНОВКИ заходів, які рекомендуються є тією основою, на якій базується всеохоплюючий підхід до адаптації Організації Північноатлантичного договору до більш жорстких умов глобального безпекового оточення. Наразі можна з позитивом констатувати, що саме розуміння політичним керівництвом всіх країн-членів НАТО наявності та зростаючого характеру загроз з боку Російської Федерації та Китаю вже стало основною рушійною силою для здійснення переоцінки та

переорієнтації Альянсу з метою набуття готовності до протидії класичним та новим викликам у широкому спектрі питань. Також не останнім за важливістю для Організації Північноатлантичного договору є набуття системного характеру процесом адаптації й трансформації з огляду на довгостроковий характер безпекової турбулентності в світі. Саме в цьому контексті для Альянсу й буде зростати роль країн-партнерів, зокрема – України.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬ ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО УПР

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬН

Матеріал до статті підготовлено авторським колективом під загальним керівництвом Анатолія Петренка, заступника Міністра оборони України з питань європейської інтеграції Матеріал до статті підготовлено авторським колективом під загальним керівництвом Анатолія Петренка, заступника Міністра оборони України з питань європейської інтеграції

Руслан Бондарь, начальник відділу Департаменту міжнародного оборонного співробітництва

МО України

Олександр Буняк, полковник, заступник директора Департаменту міжнародного оборонного

співробітництва МО України Руслан Кирилюк, помічник заступника Міністра оборони України з питань європейської інтеграції 16

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЬНИЙ КОНТРОЛЬ РАВЛІННЯ

НИЙ КОНТРОЛЬ,

айважливішою складовою європейської та євроатлантичної інтеграції України є впровадження реформи у секторі безпеки і оборони України. Одним із вагомих показників такої реформи, за досвідом європейських країн, є дієвий демократичний контроль та цивільний нагляд як здатність суспільства вивіряти діяльність воєнної організації у прийнятті стратегічних рішень, що мають №5/2021

значний вплив на життя всіх громадян держави. Тому, у розвинутому демократичному суспільстві відповідальність за прийняття стратегічних рішень у воєнній сфері лежить на демократично обраній політичній владі та громадянському суспільстві, а не на військовому командуванні. Такий підхід до воєнної організації і є демократичним цивільним контролем.

Процес демократичного цивільного контролю над збройними силами здійснюється у різних формах і за допомогою розгалуженого комплексу способів, що стоять на заваді небезпечних для суспільства або антидержавних військових дій. Система демократичного цивільного контролю також виступає дієвим механізмом розподілу відповідальності між політиками та військовими.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

розвинутому демократичному суспільстві відповідальність за прийняття стратегічних рішень у воєнній сфері лежить на демократично обраній політичній владі та громадянському суспільстві, а не на військовому командуванні. Такий підхід до воєнної організації і є демократичним цивільним контролем.

оняття демократичного цивільного контролю над збройними силами об’єднує одразу декілька процесів: контроль цивільного суспільства над прийняттям стратегічних рішень; парламентський контроль над оборонною політикою; судовий контроль над дотриманням закону у військовій галузі; цивільний контроль з боку недержавних організацій, незалежних засобів масової інформації, профспілок. Демократичний цивільний контроль передбачає комплекс заходів, що здійснюються демократично обраними органами, насамперед, парламентом та

його структурними елементами у сфері правової та фінансової діяльності воєнної організації (комітети та підкомітети парламенту, робочі групи, представництва тощо). Уряд та парламент спільно із судовою гілкою влади поділяють відповідальність за належне функціонування сектору безпеки і оборони. Разом вони відповідають за продовження циклу формування національної політики у сфері безпеки і оборони, впровадження такої політики, періодичний огляд та аудит її результатів. Основна цінність, яка забезпечується демократичним цивільний контролем, є конституційне підпорядкування військових засобів національній по-

Закон України “Про національну безпеку України” “Демократичний цивільний контроль комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів сектору безпеки і оборони та інших органів, діяльність яких пов’язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України”. 18

літиці, що визначається законодавчим органом. Демократичний цивільний контроль відрізняється серед держав-партнерів не лише у залежності від розмірів, типу та спроможностей окремих збройних сил, а також від структури політичної влади. Так, у парламентських демократіях прем’єр-міністр і кабінет міністрів утворюють виконавчу владу, відповідальну перед обраним парламентом за оборонну політику, яку він проводить. У президентській системі обраний народом глава держави, як правило, відіграє роль гаранта конституції у визначенні політики оборони та безпеки.

За визначенням Женевського центру демократичного контролю над збройними силами “Демократичний цивільний контроль над збройними силами відноситься до норм та стандартів, що регулюють відносини між збройними силами та суспільством, згідно з якими збройні сили підпорядковуються демократично обраним органам влади та підконтрольні судовій владі, а також підзвітні засобам масової інформації та громадянським об’єднанням”.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Поняття демократичного цивільного контролю над збройними силами об’єднує одразу декілька процесів: Парламентський контроль над оборонною політикою

Цивільний контроль з боку недержавних організацій, незалежних засобів масової інформації, профспілок Контроль цивільного суспільства над прийняттям стратегічних рішень

Судовий контроль над дотриманням закону у військовій галузі

Крім цього, значна кількість держав Північноатлантичного Альянсу (Велика Британія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Люксембург) зберегли конституційну монархію. В залежності від національного законодавства монархи мають обмежені інструменти впливу на прийняття рішень у сфері безпеки і оборони у кризові періоди або виконують лише військові церемоніальні функції. Кожна модель політичної системи впливає на: визначення стратегічного вибору та варіантів оборонної політики; побудову процесів управління; вирішення питань, пов’язаних з наглядом та лояльністю військових установ (хто кому і коли звітує). Цивільний нагляд – це участь цивільного суспільства у реалізації функцій управління воєнними структурами (громадські ради, профспілки, волонтерські рухи, ветеранські об’єднання тощо) з метою надання допомоги у поточній діяльності. Що також включає безпосереднє залучення цивільних до вертикалі управління шляхом призначення цивільних осіб на керівні посади,

истема демократичного цивільного контролю міністерства збройних сил, видів збройних сил та спеціальних служб Французької Республіки, які підпорядковуються оборонному відомству складається з: • парламентського контролю; • внутрішнього та зовнішнього адміністративного контролю; • зовнішнього спеціалізованого №5/2021

наприклад, загально відома поширена практика серед держав-партнерів це призначення міністра оборони та його заступників з числа цивільних осіб. За досвідом держав-партнерів вважається, що цивільний уряд не повинен втручатися у прийняття професійних військових рішень з оперативних питань. В умовах демократії тверді конституційні гарантії захищають державу, а також збройні сили від двох типів потенційних небезпек: від політиків, які мають військові амбіції, або тих, хто хотів би використовувати або зловживати військовослужбовцями для досягнення політичних цілей; від військовослужбовців, які мають політичні амбіції і намагаються використати спроможності своїх колег для досягнення власних політичних цілей. Організація демократичного цивільного контролю є національною відповідальністю і формується відповідно до вимог національного законодавства та міжнародних зобов’язань з урахуванням історичного досвіду, структури воєнних організацій, еволюції розвитку міжнародних структур безпеки (ООН,

НАТО, ЄС), впливу результатів першої та другої світових війн, постконфліктних періодів, розвитку науково-технічного прогресу, соціальної структури суспільств тощо. У демократичному суспільстві важливо знайти баланс цивільно-військових відносин як запоруку стійкості та легітимності системи державного управління. Головне завдання оборонного відомства полягає в посиленні демократичного керівництва національною обороною та збройними силами на засадах твердих і системних політичних зобов’язань, наданні і розподілу ресурсів у відповідності до потреб оборони, а також відповідальності за всі аспекти оборонної політики. Впроваджуючи систему демократичного цивільного контролю в Україні, вважається за доцільне розглянути та врахувати досвід таких провідних держав з історично розвинутою демократією, як Канада, Литовська Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Сполучені Штати Америки, Французька Республіка.

Французька Республіка контролю; контролю використання спеціальних фондів. Суб’єктами парламентського контролю над збройними силами у Франції є Комітет із закордонних справ, оборони та збройних сил Сенату, Комітет з питань національної оборони та збройних сил Національної асамблеї та Парламентська спільна делегація з питань розвідки. Основними питаннями, що розглядаються у рамках діяльності зазначе-

них комітетів є контроль реалізації зовнішньої та оборонної політики, оцінка витрат на військові потреби, залучення збройних сил за кордоном, контроль діяльності спеціальних служб, політики співробітництва та допомоги у військовій галузі, реалізації довгострокових планів у збройних силах, дотримання національного законодавства про військову службу та у сфері комплектування збройних сил.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ідповідно до чинного законодавства демократичний цивільний контроль над збройними силами забезпечує реалізацію таких основних принципів: підпорядкованість військової політики та збройних сил цивільній владі; позапартійність збройних сил; унеможливлення функціонування збройних сил як самостійного політичного суб’єкта. На практиці канадська система демократичного цивільного контролю полягає у тому, що: Парламенту надано право обговорювати і затверджувати оборонний бюджет, вимагати звітування вищих військових чинів щодо становища в армії, видавати статути, настанови, що регламентують дії військ; цивільне міністерство національної оборони, в якому міністр та усі його заступники є цивільними особами, здійснює безпосереднє військово-політич-

Канада

не управління збройними силами; політичні права і свободи військовослужбовців збройних сил чітко визначені законом, а їхнє порушення жорстко переслідується законом. Формою здійснення демократичного цивільного контролю є систематична участь населення у публічних дискусіях з питань безпеки, у відкритих парламентських слуханнях з питань функціонування збройних сил, ознайомлення з умовами служби, життя та побуту військовослужбовців тощо. Цивільні органи влади відповідають за політику, політичні цілі та розподіл ресурсів. Військові органи влади відповідають за професійну ефективність, військову доктрину та військову підготовку. Військові та цивільні органи влади спільно відповідають за інтеграцію можливостей, стратегію національної безпеки та стратегічні військові цілі. Крім того, демократичний цивільний контроль за збройними силами здійснюється Таємною радою Канади, яка є частиною федерального уряду

та призначена для надання консультативної допомоги та підтримки Кабінету Міністрів Канади. До складу Таємної Ради Канади входять діючі члени кабінету міністрів Канади, колишні міністри уряду, а також видатні державні діячі та науковці. Члени Таємної Ради Канади призначаються пожиттєво. Демократичний цивільний контроль над збройними силами розглядається як пріоритетний фактор оборонної сфери Канади та важливий регулятор цивільно-військових відносин. Контроль і керівництво збройними силами Канади з боку виконавчої влади передбачає підлеглість цивільному уряду, а також здійснення керівництва ними цивільним членом уряду – міністром національної оборони. Цивільний парламентський контроль над збройними силами забезпечує її деполітизацію та унеможливлення функціонування як самостійного суб’єкта політики.

Литовська Республіка

айважливіші питання оборони держави розглядаються та координуються Державною радою оборони, до складу якої входять Президент Республіки, Прем’єр-міністр, Голова Сейму (парламенту), міністр оборони та командувач збройних сил. Керівництво Державною радою оборони здійснюється Президентом Республіки. Сейм визначає розвиток збройних сил, асигнування на їх озброєння та інші потреби. Сейм здійснює парламентський контроль над системою оборони країни в установленому законом порядку. Політика національної оборони і асигнування на оборону, затверджені Сеймом, оприлюднюються.

Рішення про мобілізацію, оголошення воєнного стану, застосування збройних сил і захист від збройної агресії приймаються Президентом Республіки і Сеймом в порядку, встановленому Конституцією та законами Литовської Республіки. Відповідно до затвердженої Сеймом Литовської Республіки системою довгострокового державного розвитку системи національної оборони, рішення про забезпечення збройних сил, придбання озброєнь і розвитку матеріальної бази системи національної оборони приймає Уряд або уповноважений ним орган. Уряд, міністр оборони і головнокомандувач збройними силами несуть відповідальність перед Сеймом за управління збройними силами та ко-

мандування ними. Тільки цивільна особа може бути міністром національної оборони, заступником міністра і канцлером міністерства. Існуюча система демократичного цивільного контролю над збройними силами Литовської Республіки вважається достатньо ефективною та такою, що відповідає вимогам НАТО та ЄС з цього питання. Відсутність протиріч та проблемних питань щодо контролю над збройними силами може бути обумовлено тим, що провідні політичні сили, представлені у Парламенті Литовської Республіки, мають в цілому спільні погляди та позицію щодо забезпечення оборони країни, діяльності та розвитку національних збройних сил.

MILITA CIVILIAN

MILITARY

CIVILI

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Федеративна Республіка Німеччина

ідповідно до Конституції ФРН, верховним головнокомандувачем збройних сил у воєнний час є Федеральний канцлер. У мирний час керівництво збройними силами здійснює Федеральний міністр оборони (цивільна особа) через підпорядковане йому міністерство. Він відповідає за формування концепції політики безпеки, розробляє та реалізує план розвитку збройних сил, здійснює керівництво збройними силами та цивільними структурами, що безпосередньо підпорядковані Федеральному міністерству оборони Німеччини. Основними напрямами демократичного цивільного контролю за збройними силами є забезпечення їх розвитку та застосування у суворій відповідності до конституційних норм правової держави, а також дотримання прав і свобод військовослужбовців, які відповідно до концепції морально-психологічного забезпечення Бундесверу є “громадянами в уніформі”. За допомогою концепції морально-пси-

метою дотримання верховенства права у застосуванні національних збройних сил, у США створена ефективна система демократичного цивільного контролю за діяльністю виконавчої влади в оборонній сфері. Конгрес США є основним органом контролю за діяльністю збройних сил, який затверджує оборонний бюджет, концептуальні документи у сферах національної безпеки та оборони (відповідні стратегії) та програми реформування збройних сил, а також законодавчо визначає ресурси, що виділяються на забезпечення національної безпеки та оборони. Міністр оборони США призначається президентом зі складу цивільних осіб та затверджується Сенатом США. До його повноважень належать питання будівництва та підтримання боєготовності збройних сил, розробки і реалізації військової та окремих аспектів зовнішньої політики з метою захисту інтересів країни та забезпечення національної безпеки відповідно до Закону США про національну безпеку від 1947 року. №5/2021

хологічного забезпечення відбувається виховання військовослужбовців у дусі дотримання правових норм держави. Водночас, командири й начальники всіх ступенів несуть адміністративну й карну відповідальність за віддані ними злочинні накази. Основними інструментами забезпечення транспарентності та дотримання громадських прав і свобод у Бундесвері або, інакше кажучи, демократичного цивільного контролю над збройними силами з боку суспільства є: діяльність Комітету з питань оборони Бундестагу; система планування бюджетних витрат на оборону; діяльність Уповноваженого Бундестагу з питань збройних сил. Так, відповідно до Конституції ФРН “Федерація створює збройні сили для оборони. Їх кількісний склад та організаційно-штатна структура мають формуватися на основі бюджетного плану”. Відтак, чисельний склад та організаційно-штатна структура Бундесверу щорічно визначається по-новому у відповідності до затвердженого бюдже-

ту – “Видатки на оборону”. Подібний порядок застосовується виключно для єдиної урядової структури – Федерального міністерства оборони, що є специфічною особливістю Німеччини. Саме цей факт, а також те, що застосування Бундесверу відбувається лише за рішенням Федерального парламенту Німеччини, унеможливлює ситуацію, за якої Федеральний міністр оборони може самостійно збільшити чисельність Бундесверу або ж застосовувати збройні сили для досягнення несанкціонованих цілей. Характерною особливістю є функціонування у ФРН Уповноваженого Бундестагу з питань збройних сил, який є незалежним від оборонного відомства експертним органом, що здійснює контроль за діяльністю Бундесверу. Щорічно Уповноважений представляє Бундестагу огляд, в якому описує стан Бундесверу за минулий рік. Слід зазначити, що Уповноважений не бере участь у розробці оборонної політики держави та не може впливати на рішення, які стосуються операційної діяльності Бундесверу.

США Міністр оборони перед своїм призначенням на посаду має перебувати поза військовою службою не менше 7 років. Лише тричі Конгрес США знімав таку заборону – в 1950 році для Джорджа К. Маршалла під час корейської війни, в 2017 році для Джима Меттіса, генерала морської піхоти у відставці, який працював першим главою Пентагону президента Дональда Трампа, та у 2021 році для Ллойда Остіна, який став першим афроамериканцем на чолі оборонного відомства США. Важливим елементом демократичного цивільного контролю за діяльністю збройних сил США на сьогодні залишається Офіс генерального інспектора міністерства оборони США. До сфери його компетенції відноситься супроводження, моніторинг, проведення аудиту та розслідувань щодо реалізації оборонних програм міністерством оборони США, у тому числі програм міжнародного військового та військово-технічного співробітництва. Генеральний інспектор відповідає за опрацювання рекомендацій стосовно економічної доцільності та підвищення ефективності витрати бюджетних ко-

штів в ході розбудови та застосування збройних сил США. В цілому, демократичний цивільний контроль над збройними силами США має низку переваг. Передусім, це стосується чіткого урегулювання механізмів застосування збройних сил США, укріплення безпеки нації та недопущення підриву інструментами сили американської демократії. Підпорядкування збройних сил цивільному керівництву вважається критично важливим для попередження появи нової форми тиранії та диктатури. Покладання вищої влади над збройними силами на цивільне керівництво з одночасним її балансуванням між законодавчою та виконавчою гілками влади, надає військовому керівництву можливості зосередитись над питаннями розвитку, підготовки та застосування. Це також посилює довіру та повагу цивільного населення до свого війська. Через функції демократичного цивільного контролю Конгрес США здійснює нагляд щодо розмежування функцій міністра оборони та голови Об’єднаного комітету начальників штабів.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ротягом 2016 – 2020 років, виконуючи завдання, які було визначено в Стратегічному оборонному бюлетені України, у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України були зроблені перші кроки. Продовжуючи імплементацію основних положень Закону України “Про національну безпеку України” та на виконання нової Стратегії національної безпеки України, у Міністерстві оборони України триває удосконалення інструментів демократичного цивільного контролю над Збройними Силами відповідно до євроатлантичних принципів та норм. При цьому треба врахувати, що досвід впровадження західними країнами демократичного цивільного контролю переконливо свідчить про його користь як для військових, так і для цивільних. Для керівництва держави - це можливість забезпечити стабільний роз-

виток країни та гарантувати захист національних інтересів за допомогою ефективних силових структур. Для суспільства - це запорука доцільного використання бюджетних коштів, спокій у повсякденному житті та гарантія дотримання прав людини як в армії, так і в суспільстві загалом. Для воєнної організації - це чітке ви-

значення стратегічного курсу, функцій і завдань, а також ефективний механізм забезпечення військових потреб та соціального захисту військовослужбовців. Питання демократичного розвитку

та інтеграції до європейських країн, удосконалення механізмів цивільновійськової співпраці і взаємодії, підпорядкування військових демократично обраній політичній владі - цей шлях пройшли усі країни колишнього Радянського Союзу та Варшавського договору, які стали членами ЄС та НАТО. Впровадження демократичного цивільного контролю в Україні: • сприятиме політичній стабільності в суспільстві, створенню надійної системи безпеки і оборони держави; • надасть прозорість та раціональне використання видаленого фінансового ресурсу та матеріальних засобів для потреб сил оборони і безпеки; • забезпечить умови недопущення використання військових засобів з метою обмеження прав і свобод громадян; зміцнить соціальний і право• вий захист військовозобов’язаних та членів їх сімей.

Заходи впровадження демократичного цивільного контролю, які проведені у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України

призначення цивільних Міністра оборони України, державного секретаря та заступників Міністра оборони України;

заміни військових посад керівництва Міністерства оборони України та керівників структурних підрозділів апарату Міністерства оборони України на цивільні. При цьому на сьогодні частка цивільного персоналу апарату Міністерства оборони України складає 82%, військовослужбовців – 18%;

3 4

розмежування повноважень, функцій та завдань Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України за принципом: перше формує політику у сфері оборони, а другий її реалізує;

створення Ради сприяння імплементації реформ при Міністерстві оборони України для забезпечення дієвої співпраці і комунікацій з громадянським суспільством та волонтерським рухом.

запровадження механізмів декларування доброчесності посадовими особами, причетними до закупівель за державні кошти, а також невідкладного інформування щодо виникнення конфлікту інтересів;

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Демократичний цивільний контроль переконливо свідчить про його користь як для військових, так і для цивільних: Для керівництва держави можливість забезпечити стабільний розвиток країни та гарантувати захист національних інтересів за допомогою ефективних силових структур

Для воєнної організації

Для суспільства запорука доцільного використання бюджетних коштів, спокій у повсякденному житті та гарантія дотримання прав людини як в армії, так і в суспільстві загалом

чітке визначення стратегічного курсу, функцій і завдань, а також ефективний механізм забезпечення військових потреб та соціального захисту військовослужбовців

Впровадження демократичного цивільного контролю в Україні: • сприятиме політичній стабільності в суспільстві, створенню надійної системи безпеки і оборони держави; • надасть прозорість та раціональне використання виділеного фінансового ресурсу та матеріальних засобів для потреб сил оборони і безпеки; • забезпечить умови недопущення використання військових засобів з метою обмеження прав і свобод громадян; • зміцнить соціальний і правовий захист військовозобов’язаних та членів їх сімей.

родовжуючи імплементацію основних положень Закону України “Про національну безпеку України” та на виконання нової Стратегії національної безпеки України, у Міністерстві оборони України триває удосконалення інструментів демо№5/2021

кратичного цивільного контролю над Збройними Силами відповідно до євроатлантичних принципів та норм. Питання демократичного розвитку та інтеграції до європейських країн, удосконалення механізмів цивільно-військової співпраці і

взаємодії, підпорядкування військових демократично обраній політичній владі - цей шлях пройшли усі країни колишнього Радянського Союзу та Варшавського договору, які стали членами ЄС та НАТО.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БАЙДЕН І УКРАЇНА: СТРАТЕГІЯ АНДЕРС АСЛАНД

головний аналітик Євразійського

центру Атлантичної ради

МЕЛІНДА ХАРІНГ

заступник директора Євразійського центру Атлантичної ради

УІЛЬЯМ Б. ТЕЙЛОР колишній посол в Україні

ДЖОН Е. ХЕРБСТ колишній посол в Україні

ДАНІЕЛ ФРІД

колишній помічник держсекретаря з питань Європи і Євразії

АЛЕКСАНДР ВЕРШБОУ

колишній заступник генерального секретаря НАТО

БЕРЕЗЕНЬ 2021 РОКУ Місія Центру дослідження безпекових проблем Євразії – просувати політику, яка заохочує стабільність, демократичні цінності та процвітання в регіоні. Демократична, процвітаюча і стабільна Євразія є основним інтересом для США і відіграє основну увагу в Атлантичній раді на конкуренції великих держав. Редакція журналу "Оборонний вісник" вдячна офіцерам Головного управління військового співробітництва і верифікації Збройних Сил України за допомогу у підготовці статті до публікації. З повним варіантом статті Ви можете ознайомитись на сайті ЦВППБ:

www.defpol.org.ua

резидент США Джозеф Р. Байден (молодший) добре знає Україну. Його перемога була добре сприйнята в Києві. Багато хто в Києві розглядає наступні чотири роки як можливість відновити довіру між Сполученими Штатами та Україною та просунути прагнення України до реформ, одночасно припинивши дестабілізацію Росії на сході України. Президент України Володимир Зеленський дуже зацікавлений у відновленні тісних американсько-українських відносин, які зазнали переломний період за експрезидента США Дональда Дж. Трампа, коли Україна стала спалахом у внутрішній політиці США.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Я ДЛЯ НОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Пріоритетами для команди Байдена мають стати: Знайомство із основними діячами в Україні та найближчим оточенням Зеленського

№5/2021

Посилення підтримки Заходом захисту України від агресії Кремля

Розробка стратегії, яка заохочує Зеленського прийняти реальний порядок денний реформ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ерезавантажити стосунки з Києвом буде не просто. Будучи віце-президентом, Байден плідно вивчав політику України, відвідував країну шість разів і знає більшість її основних діячів та особистостей, що є очевидною перевагою. Але Зеленський відрізняється від свого безпосереднього попередника. Він походить з російськомовного сходу в Україні, не був активним учасником Революції Гідності, мало контактував із Заходом і піддавав критиці перший імпічмент Трампа, коли Україна була фронтом і центром. Однак Зеленський прагне співпрацювати з новою командою Байдена і прагне визнання як світового лідера. Адміністрація Байдена була б розумною скористатися цією можливістю. Першим пріоритетом для нової команди Байдена має стати знайомство із основними діячами в Україні та найближчим оточенням Зеленського (команда Зеленського та його міністри не є відомими у Вашингтоні) та встановлення довірчих відносин після турбулентності років Трампа. Другим пріоритетом має стати посилення підтримки Заходом захисту України від агресії Кремля. Третім пріоритетом – має бути розробка стратегії, яка заохочує Зеленського прийняти реальний порядок денний реформ, особливо для встановлення та забезпечення верховенства права та зміцнення громадянського суспільства та незалежних ЗМІ. Обраний, щоб збагатити Україну, покласти край корупції та забезпечити мир в Україні, Зеленський повинен працювати не покладаючи рук, щоб виконати ці обіцянки. Здається, його найближче оточення не розуміє цих питань. Відступ України від належного виконання реформ був швидким, оскільки Зеленський звільнив свій попередній уряд у березні 2020 року, але ще є час змінити ситуацію до завершення президентського терміну. Очевидно це кілька останніх позитивних зрушень, на які можуть покластися керівники США та України. Цей документ окреслює стратегію щодо України для адміністрації Байдена. Вона включає розділи про інтереси США в Україні, внутрішню ситуацію в Україні, цілі Кремля в Україні та нові підходи до врегулювання конфлікту на Донбасі. Він завершується рекомендаціями для адміністрації Байдена та Конгресу.

ІНТЕРЕСИ США В УКРАЇНІ

ША рішуче підтримують Україну, яка прагне дати відсіч Росії на її сході та перетворити країну на ринкову систему із правами власності та справедливими судами. Забезпечення миру та стабільності в Європі є ключовим інтересом США. Завершення очолюваної Росією війни в Україні та переконання України вийти за межі своєї олігархічної системи є взаємозалежними цілями; Україна повинна виграти обидва фронти, щоб досягти успіху як сучасна, демократична європейська країна. Успіх України у боротьбі з агресією Кремля відповідає національним інтересам США як мінімум із трьох причин: війна Росії проти Заходу, а не лише проти України; майбутнє міжнародного порядку, заснованого на правилах, залежить від виходу Росії з України; і Сполучені Штати мають моральну відданість як боротьбі України за незалежність, так і демократії загалом. о-перше, починаючи з 2007 року, Кремль вирішив боротися із Заходом на різних фронтах військових, кібер, втручання у вибори, інформаційних, економічних та культурних - з власних помилкових причин. У кожному з цих напрямів російська агресія спочатку націлена на Україну, але на цьому не закінчується. У 2014 році російські військові вторглися в Україну. Російське нарощування військових сил за останнє десятиліття загрожує Європі та США. Російські урядові діячі втручаються в українські вибори з 2004 року та в європейські вибори та референдуми щороку, починаючи з Революції гідності в 2013-14 роках. Як видно з численних офіційних розслідувань Уряду США, Росія також намагалася вплинути на підсумки президентських виборів у США 2016 року. Росія розпочала шкідливі кібератаки спочатку на Україну, потім на Європу, а останнім часом із захоплюючими масштабами проти урядових установ США. Україна страждає від російської інформаційної війни найінтенсивніше, але російська дезінформація та пропаганда б'є по всій земній кулі. Росія намагається підкосити економіку України через обмеження торгівлі та загрожує енергетичній безпеці Європи, ставлячи Європу в залежність від російського газу. Навіть Російська православна церква є інструментом російської агресії. На кожному з цих полів битв Україна знаходиться на передовій. Щоб

захиститися, США та Європа повинні підтримати боротьбу України на цих фронтах. о-друге, поняття вторгнення Росії в Україну в 2014 році порушило більше, ніж український суверенітет, воно порушило договори та зобов’язання, які були основою європейської та міжнародної безпеки з часів Другої світової війни. Повага суверенітету держав, недоторканість міжнародних кордонів та мирне вирішення суперечок були нормами, прийнятими майже сімдесят років, у тому числі Росією після 1991 року. Президент Росії Володимир Путін відкинув ці принципи, коли Росія вторглася в Грузію в 2008 році, і це спонукало його йти далі в Україну. Поки не буде встановлено повагу до міжнародного порядку, міжнародна безпека буде під загрозою. Поки Росія не вийде з України, ці стандарти не можуть бути відновлені. о-третє, щоб відновити роль Сполучених Штатів як морального лідера та захисника демократичних ідеалів, адміністрація Байдена повинна підтримати важливу європейську націю, яка прагне приєднатися до спільноти демократій, націю, яка намагається відокремитися від самодержавства, націю, яка має європейські та західні норми та стандарти. Український народ виявив готовність пожертвувати заради європейських та західних цінностей. У зимню пору року 2004-2005 та 20132014 років сотні тисяч українців стояли на снігу та лютому морозі на міських площах по всій країні, в першу чергу протестуючи проти вкрадених виборів, а по-друге – за зрив угоди про асоціацію з Європейським Союзом. В результаті Євромайдану загинуло більше сотні протестуючих. Відповідальність за це лягла на президента України, якого підтримувала Росія, та його безпекові служби. Український народ поставив вступ до ЄС та НАТО своєю стратегічною метою.

ВНУТРІШНЄ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

кономічна ситуація в Україні значно покращилася з кризових 2014-2015 років, коли тодішній президент Віктор Янукович пограбував країну, а російська військова агресія спустошила її. За 2016-2019 роки економіка зросла приблизно на 3 відсотки. У 2020 році Україна виглядала готовою до економічного злету, але тоді різко вдарила пандемія через коронавірус. №5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Успіх України у боротьбі з агресією Кремля відповідає національним інтересам США як мінімум із трьох причин: 1. Війна Росії проти Заходу, а не лише проти України; 2. Майбутнє міжнародного порядку, заснованого на правилах, залежить від виходу Росії з України; 3. Сполучені Штати мають моральну відданість як боротьбі України за незалежність, так і демократії загалом. Тим не менше, ВВП України в 2020 році впав лише на 4 відсотки але, ймовірно, повністю відновиться із зростанням на 5 відсотків у 2021 році. Разом з тим, Україна все ж стала найбіднішою країною Європи, навіть зубожілішою за Молдову. Однак макроекономічна стабільність більше не є основною проблемою країни. Наразі інфляція є нижчою ніж будь-коли, і сягнула всього 5 відсотків у 2020 році. Міжнародні валютні резерви України збільшились до 28 мільярдів доларів. Вони не були такими великими з 2011 року. Бюджетний дефіцит можна регулювати, а державний борг складає 62 відсотки ВВП. Принципова причина стійкості України полягає в тому, що країна побудувала сильний та незалежний центральний банк та міністерство фінансів у 2014-2019 роках. Крім того, Україні сприяли значно покращені умови торгівлі в 2020 році, оскільки ціни на енергоносії впали, тоді як ціни на основний експорт в Україну зросли. Після очікуваного відновлення економіки в 2021 році Україна повинна перейти до більш високих темпів зростання ВВП – близько 7 відсотків. Однак це вимагало б набагато кращого управління та надійного захисту прав власності, яких бракує Україні. Зеленський був обраний із 73 відсотками голосів у квітні 2019 року за обіцянки боротися з корупцією та олігархами та забезпечити більш високе економічне зростання. У липні його нова партія «Слуга народу» здобула більшість у парламенті, а в серпні було сформовано новий уряд з молодими, добре освіченими, на перший погляд, чесними міністрами. Зеленський та його команда розпочали реформи восени 2019 року, але незабаром це закінчилося. У березні 2020 року президент звільнив більшість своїх міністрів-реформаторів та перспективного генерального №5/2021

прокурора. Відтоді в Україні відбувся значний перелом у реформах. Одним з найяскравіших свідчень проблем з Україною є те, що прямі іноземні інвестиції, які коливалися в межах 3-4% ВВП у 2016-2019 роках, впали до 0,2% ВВП у 2020 році. Іноземці не наважуються інвестувати в Україну, бо бояться, що їх власність буде викрадена. Сьогодні в Україну інвестують лише олігархи, але навіть вони обережні і побоюються нападів своїх конкурентів. Ще одна принципова проблема України полягає в тому, що судова система не функціонує. Опитування членів Європейської бізнес-асоціації в 2020 році назвало це найбільшою проблемою для бізнесу, яка відлякує інвесторів. Найгірша ситуація наразі із Конституційним судом. Одинадцять із п’ятнадцяти призначених суддів послідовно голосують за корупцію. Вони оголосили кілька ключових антикорупційних установ та їх керівників "неконституційними", а також скасували життєво-важливі норми про державні активи. Конституційний суд потрібно очистити та відновити, але це дуже делікатне питання важко зробити у законний спосіб. Зеленський намагався зробити це з листопада, але поки марно. Очевидно, що для успіху йому потрібна підтримка США. При чому різні європейські інституції є занадто боязкі. У той же час антикорупційні установи, створені за потужної підтримки Заходу, потребують посилення новими законами, що також вимагає підтримки США. Це включає систему декларування державного майна. Суттєва реформа Верховного суду була завершена в 2019 році. Але чверть нових суддів навіть не пройшли необхідний тест на доброчесність у процесі відбору. Тим не менше, це наразі найбільш прозорий та кваліфікований

суд в Україні. Проблема полягає в тому, що решта судової системи не була реформована. Місцеві суди часто корумповані, тоді як апеляційним судам часто доводиться виправляти абсурдні вердикти судів першої інстанції. Прокуратура та Служба безпеки України (СБУ) викликають ще більшу стурбованість. Після звільнення генерального прокурора та його команди в березні 2020 року прокурори повернулись до своєї старої звички ігнорувати високопоставлених злочинців і натомість переслідувати реформаторів. СБУ залишається нереформованою. Хоча контррозвідку СБУ можна похвалити? але її відділ економічної злочинності та корупції є головним корпоративним рейдером. Цей відділ слід ліквідувати та замінити новим, некорумпованим органом. Суто економічні проблеми викликають менше занепокоєння. Україна досягла значного прогресу у відкритих електронних державних закупівлях, але у 2020 році відбувся значний відступ у газовому та електроенергетичному секторах та закупівлях фармацевтичних препаратів - двох найбільш схильних до корупції областей. Найуспішнішою реформаторською діяльністю в Україні в 2020 році став продаж багатьох невеликих державних об'єктів нерухомості на відкритих електронних аукціонах. Ще однією успішною реформою стала далекосяжна децентралізація державної діяльності. Незважаючи на те, що корпоративне управління великими державними компаніями значною мірою боролось з ворожими політичними силами, незалежні наглядові ради десятка великих державних компаній зберігаються.Нещодавно викликав занепокоєння той факт, що парламент вирішив знизити ціни на газ для домогосподарств на 30 відсотків, хоча газовий арбітраж традиційно є

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Український уряд залишається глибоко пов'язаним з міжнародними фінансовими установами та донорами, головним чином з ЄС та США. У червні минулого року Міжнародний валютний фонд уклав з Україною резервну угоду на 5 мільярдів доларів на вісімнадцять місяців, однак він виділив лише 2,1 мільярда доларів за перший транш, головним чином тому, що з тих пір Україна фактично відмовилася продовжувати антикорупційну політику, а також через скорочення побутових цін на газ, та перейшла до відновлення подвійного ціноутворення. Європейський банк реконструкції та розвитку виділив Україні 1 мільярд доларів у 2020 році. Світовий банк зробив ще менший внесок. Український уряд схильний розглядати міжнародних донорів як банкомати, що пропонують дешеві кредити та неохоче проводить реформи, які б покращили темпи економічного зростання в Україні.

ЧОГО ХОЧЕ КРЕМЛЬ В УКРАЇНІ

У відносинах Росії з Україною багато історії. Російські націоналісти давно мали проблеми з визнанням існування окремої української нації, тим більше незалежною країною, яка може прагнути приєднання до Європи. Як висловився колишній радник з питань національної безпеки США Збігнев Бжезінський: "Без України Росія перестає бути імперією, але, коли Україна підкорена та підпорядковується, Росія автоматично стає імперією". Дійсно, контроль Москви над Україною, починаючи з середини XVII століття, був першим великим російським імперським досягненням, яке означало, що Росія, а не її конкурент Річ Посполита, стає на той момент найвеличнішою державою Східної Європи. Росіяни добре пам’ятають цей період історії, зокрема, Путін зробив день вигнання військ Речі Посполитої з Москви 1612 року національним святом Росії. Борис Єльцин, перший президент Російської Федерації, формально погодився на незалежність України, як

держави, яка скидає як імперське, так і комуністичне минуле. Це був удар, що пришвидшив розпад Радянського Союзу. Проте президент Єльцин скептично висловлювався вищому керівництву України щодо можливості існування України у якості незалежної держави. Його наступник, Путін, здавалося, був готовий прийняти незалежність України. Але Путін, його команда та багато росіян, схоже, сприймають українську незалежність лише в контексті її тісного зв’язку та беззаперечного підпорядкування Москві. Про почуття українців до Росії написано багато. До вторгнення Росії в Україну в 2014 році українці мали багато позитивних почуттів до Росії. Амбіції Російської Федерації щодо особливих відносин з Україною могли б викликати деяку симпатію багатьох українців, якби тісне російсько-українське об'єднання після 1991 року сприяло процвітанню України і не виключало її тіснішого зв’язку з Європою. Але за часів правління Путіна, вплив Росії на Україну не був доброякісним. Перші роки його правління характеризувались швидким економічним зростанням у Росії. По мірі поглиблення клептократичної системи Путіна зростання Росії сповільнилося. Так званий “застой” (Zastoy в оригіналі) (стагнація, термін, що застосовувався до пізнього радянського періоду) повернувся, як ярлик навішений на епоху пізнього путінізму. Оскільки економічний успіх похитнувся, а корупція серед еліти стала помітнішою, його режим став політично жорстким, що боїться народного опору. Як і за часів Радянського Союзу, логіка захисного механізму Кремля штовхає його утримуватися від демократичних моделей розвитку. На думку російського націоналізму – не можна дозволити таким моделям демократії пускати коріння в Україні чи Білорусі – основним братським країнам на думку росіян, оскільки це створюватиме небезпечний прецедент для самої Росії. Україна ж вела власну боротьбу з

моменту здобуття незалежності. Власна корумпована система, зосереджена на місцевих олігархах, і за часів Януковича здавалася сумісною з путінізмом. Янукович був ідеальним українським лідером для Путіна: корумпований і, таким чином, залежний від доброї волі Путіна, але прийнятний Заходу (і адміністрація президента Буша і адміністрація президента Обами приймали Януковича до подій 2014 року) і відповідно прийнятний українським народом. Однак, вимоги Путіна щодо підкорення України виявилися неприйнятними. Найбільш вагомою причиною падіння Януковича було його рішення несподівано відкликати, за наполяганням Путіна, публічне зобов'язання добитися угоди про асоціацію з ЄС. Угода про асоціацію з ЄС була важливою для населення в Україні, і коли Янукович відкликав власні зобов’язання, демонстранти на Майдані у Києві почали протестувати проти заперечення європейського майбутнього. Уряд США та більшість спостерігачів змирилися із позицією Януковича, очікуючи, що протести згаснуть. Але цього не відбулось. Янукович вдався до сили. Протести наростали. Демонстрації на Майдані перетворились у повстання, Янукович втік з країни, а його режим розвалився. Путін звинуватив США. Але причиною цих подій стала власна політика Путіна щодо України. Політика, яка має на меті зберегти Україну корумпованою, податливою і, як наслідок, бідною. Те, що Путін хоче мати в Україні, для України зовсім не підходить. Логіка імперії та логіка путінізму суперечать поглядам Росії та України. Це не повинно бути так. Якби Росія відмовилася від системи Путіна з метою проведення більш ефективних реформ, «європеїзована» Україна була б не загрозою, а зразком. Звичайно, це не те, чого хоче Кремль, але судячи з стійкого протистояння народу правлінню Путіна, багато росіян, в свою чергу, прагнуть цього.

ричиною подій на Майдані стала власна політика Путіна щодо України. Політика, яка має на меті зберегти Україну корумпованою, податливою і, як наслідок, бідною. Те, що Путін хоче мати в Україні, для України зовсім не підходить

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ

ройшло майже сім років після початку агресії Російської Федерації проти України, війна на Донбасі все ще триває, а дипломатичні зусилля щодо її припинення зазнали невдачі. Незважаючи на численні режими припинення вогню, окремі обстріли відбуваються майже щодня, переважно за ініціативою очолюваних Росією військ. Кількість загиблих перевищує 14 тисяч осіб. Президент Зеленський, який балотувався в якості кандидата миру, доклав рішучих зусиль для просування переговорів щодо врегулювання конфлікту на основі Мінських домовленостей 2014-2015 років, але просунувся у цьому напрямі не більше, ніж його попередник. Якщо все залишиться на своїх місцях, Донбас ризикує стати мертвою точкою, яка і надалі працюватиме проти спроб України побудувати процвітаюче демократичне суспільство та стати невід’ємною частиною Євроатлантичного співтовариства. Поки не буде подолана агресія Москви спочатку на Донбасі, а в довгостроковій перспективі і в Криму, буде важко відновити конструктивні відносини між Заходом та Росією та відновити дотримування Москвою міжнародного порядку, заснованого на виконанні зобов’язань. Справедливе вирішення конфлікту на Донбасі повинне стати

лакмусовим папірцем щодо того, чи необхідно прикладати будь-яких зусиль щодо поліпшення відносин із Москвою. Сполучені Штати та їхні європейські союзники були напрочуд єдиними з 2014 року в підтримці санкцій проти Російської Федерації та підтримці суверенітету та територіальної цілісності України, незважаючи на події, що призвели до першого імпічменту президента Трампа в 2019 році. Але ця єдність може зруйнуватися в найближчі роки, коли Путін прагне розділити трансатлантичну спільноту, і оскільки Київ продовжує відступати від проведення своїх національних реформ. Вирішивши підірвати демократичний експеримент України та заблокувавши шлях Києву до євроатлантичної інтеграції, Путін може продовжувати вірити, що час на його боці. Потрібне сильне і стійке керівництво США, щоб подолати патову ситуацію та домогтися завершення конфлікту шляхом переговорів. Мінські домовленості, хоча і мають недоліки, але вони все ще визначають бажаний результат проведення переговорів, включаючи постійне припинення вогню, виведення усіх російських військ та відведення техніки, проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства та стандартів Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ), а також відновлення українського контролю над своїми визнаними кордонами. Протягом

багатьох років було висунуто численні пропозиції щодо шляхів реалізації Мінських домовленостей за допомогою міжнародних миротворчих сил та інших механізмів, що передбачають політичну волю з боку Москви. Але переговорний процес, встановлений Мінськими домовленостями, Нормандським форматом (або N4 - Україна, Росія, Німеччина та Франція) та Тристоронньою контактною групою (голова ОБСЄ, Україна, Росія) виявився жахливо неефективним. Проблема полягає не в надійності західних учасників Нормандського формату або в сприянні ОБСЄ(всі вони, як правило, захищали інтереси України). Найбільш вірогідною причиною є відсторонення США від участі у перемовинах. Цим користується Росія, щоб зімітувати переговорний процес, зіштовхуючи між собою сторони, та уникнути виконання зобов’язань відповідно до Мінських домовленостей, позиціонуючи себе як посередника, а не безпосереднього учасника конфлікту. Поки Сполучені Штати Америки залишатимуться відстороненими, Путін продовжуватиме затягувати процес. Він і надалі безсоромно заперечуватиме присутність російських військ на Донбасі та наголошуватиме на так званій громадянській віні між етнічними росіянами і українськими націоналістами незважаючи на кричущі факти, що доводять протилежне.

ВАРІАНТИ ЗАЛУЧЕННЯ США

Приєднання до Нормандського формату.

Цей варіант дозволить оновити процес перемовин і змусить Москву серйозно віднестися до виконання своїх зобов’язань за Мінськими домовленостями.

Створення Будапештського формату.

Підтримка пропозиції української сторони про створення “Будапештського” формату відповідно до Будапештському меморандуму, підписаного у грудні 1994 року, в якому США, Росія і Великобританія запевнили Україну у безпеці в обмін на її відмову від ядерної зброї.

Двостороння взаємодія.

Провідна роль США в дипломатії, двостороння взаємодія вищого керівництва США і Росії, як це було при адміністрації Обами, координація позиції з Францією, Німеччиною та Україною.

Призначення уповноваженого представника або першого заступника для участі в переговорах.

Призначення уповноваженого представника демонструвало би готовність США виконувати власні зобов’язання.

Усе вищезазначене.

Представлені варіанти можна поєднувати. №5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОБГОВОРЕННЯ З КИЄВОМ ОСНОВИ ДЛЯ ДІАЛОГУ З РОСІЄЮ

еред початком взаємодії з Росією США повинні погодити з українською стороною керівні засади переговорів і позицію, яку мають зайняти в Нормандському форматі і Тристоронній Контактній Групі.

Це, зокрема, передбачає:

Дотримання вимог відповідно до Мінських домовленостей.

опри всі недоліки Мінські домовленості все ж визнають територію Донбасу як таку, що належить Україні, а їх виконання закладає основу для полегшення санкцій ЄС проти Росії. Продовжуючи дипломатичний наступ, Україна повинна надалі демонструвати неухильне дотримання вимог Мінських домовленостей, що є основою для вирішення конфлікту. Угоди слід доповнити і покращити, зокрема механізмами їх реалізації, яких явно не вистачає в самому документі.

Міжнародні миротворчі сили, щоб “розрубити Гордіїв вузол” і домовитись про послідовність дій.

кщо Росія наполягатиме на тому, що повернення контролю України над міжнародним кордоном має відбутися в останню чергу, то компромісом буде введення міжнародних миротворчих сил замість Російсько-окупаційних військ для організації виборів. Миротворчі сили забезпечать проведення неупереджених місцевих виборів відповідно до українського законодавства і стандартів ОБСЄ, як це передбачено Мінськими домовленостями, з одночасним відкладанням повернення українських військ до міжнародного кордону до кінця процесу, як наполягає Путін.

Непохитно дотримуйтеся позиції,

згідно якої виборів на Донбасі в присутності російських військ не буде.

осія спробує нав'язати власне тлумачення Мінських домовленостей, що дозволить їй підірвати чітку мету домовленостей про повернення Донбасу Україні. Зеленський мудро наполягав на тому, щоб вивести російські війська з Донбасу і припинити контроль Росії над кордоном до проведення виборів. Це повинно залишатися ключовою засадою у діалозі з Росією, оскільки її позиція – це проведення фіктивних виборів в умовах російської окупації, які узаконили б маріонеткових лідерів в Донецьку і Луганську, зберегли фактичний контроль Москви над двома самопроголошеними народними республіками і призвели б до їх повернення в Україну в якості “троянського коня”, підконтрольного Росії.

Вихід на окупований Донбас.

міру проведення переговорів Києву слід зосередити зусилля на налагодженні контактів з “мовчазною більшістю” окупованих територій і продемонструвати готовність до примирення, реінтеграції та економічного відновлення регіону під час повернення Донбасу під контроль України. Це може включати фінансування зборів муніципалітету, проведення бізнес-конференцій та інших зустрічей в нейтральних місцях уздовж лінії зіткнення або дистанційно за допомогою інтерактивних засобів.

авдяки далекоглядній дипломатичній стратегії та діалогу з цивільним населенням Донбасу Україна володітиме кращими механізмами впливу на західних союзників, щоб переконати їх у необхідності проводжувати і навіть посилювати санкції, а також розширювати військову допомогу та підтримувати євроатлантичні прагнення України.

СТВОРЕННЯ ВАЖЕЛЯ ВПЛИВУ НА МОСКВУ

ким би не був формат, будь-які переговори повинні підкріплюватися принципом батога і пряника. Тільки продемонструвавши Москві, що вона виграє від деескалації, Захід може сподіватися змінити прагнення Путіна і переконати його залишити Донбас, як він обіцяв це зробити в Мінських домовленостях. Існує як мінімум п'ять способів впливу на Путіна:

1.Співпраця із союзниками.

Цей спосіб полягає в переконані європейських союзників про доцільність більш стратегічного підходу до санкцій, що виходять за рамки вже

існуючих, які поновлюються кожні шість місяців та які Путін навчився терпіти. З цією метою команда Байдена повинна налагодити співробітництво з Францією та Німеччиною (а також ЄС та іншими партнерами G7) для відпрацювання дипломатичної стратегії, посиленої додатковими санкціями у фінансовій сфері. Це передбачатиме накладання додаткових індивідуальних і фінансових санкцій у випадку, якщо переговори зайдуть в глухий кут, а також скасування санкцій, пов'язаних з Україною (крім санкцій, пов'язаних з Кримом), якщо російські війська залишать Донбас.

2. Підрахунок цілей.

До найбільш життєздатних цілей

економічних санкцій належать банк ВЕБ та Російський фонд прямих інвестицій, крок до повного блокування випуску державного боргу Росії та, якщо Кремль порушить свою угоду про транзит газу з Україною, ширша заборона на інвестиції Газпрому та борг Газпрому загалом. Ці варіанти ескалації повинні бути вирішені санкціями, які можуть бути використані для досягнення інших цілей. Індивідуальні санкції можуть продовжувати орієнтуватись на тих російських діячів, які беруть участь в українській політиці та наживі (наприклад, в Криму), та тих, хто входить у корумповане найближче оточення Путіна.

№5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

3. Поглиблення інтеграції України з НАТО.

Через дванадцять років після обіцянки НАТО в Бухаресті, що Україна та Грузія колись стануть в Чорному морі та надання Україні головного союзника США поза НАТО, Заходу потрібно зробити більше, щоб продемонструвати, що окупація української території не дає Росії права вето на євроатлантичні прагнення цих країн. Безпосередні кроки можуть включати надання додаткової оборонної військової техніки (морські судна, системи протиповітряної

е р ш и м порядком ведення “бізнесу” має бути встановлення прямолінійних відносин, відносин довіри між Байденом та Зеленським після зусиль Трампа використати відносини США з Україною для власної

та прибережної оборони, БПЛА), створення постійного навчального центру НАТО в Україні, посилення морської присутності НАТО в Чорному морі та надання Україні головного союзника США поза НАТО.

4. Підрив політичної підтримки в Росії через тривалу війну на Донбасі як засіб посилення тиску на Путіна щодо прийняття врегульованого рішення.

Росія успішно приховувала бойові втрати серед російських військ та "добровольців" та приховала економічні витрати на субсидування режимів окупації на Донбасі та в Криму. Сполученим Штатам та

їхнім союзникам слід розсекретити розвіддані, щоб підкреслити ці витрати та зосередити увагу громадськості на пануванні Росії в терорі на окупованих територіях.

5. Довготривала дипломатична гра.

Навіть при посиленому залученні США, дипломатія може не дати плодів найближчим часом. Потрібне буде стратегічне терпіння. Але з часом, працюючи з Україною та європейськими союзниками США, щоб збільшити витрати на Росію, пропонуючи дипломатичний вихід, Сполучені Штати можуть врешті-решт переконати Путіна відпустити Донбас.

Рекомендації політичної вигоди. Незважаючи на дії Трампа та подальший процес імпічменту, США продовжували надавати двопартійну підтримку Україні, що свідчить про її важливі інтереси і мудрість лідерів Конгресу. Однак цей досвід викликав у команди Зеленського реальні занепокоєння щодо її стосунків з Вашингтоном

та іміджу серед американської громадськості. Хоча вони очікують набагато кращих відносин від Байдена та його команди, вони з нетерпінням чекають на ці відносини. Як тільки адміністрація Байдена відновить тісні відносини з Україною, для захисту інтересів та безпеки США щодо України, команді Байдена слід:

У найближчі терміни призначити посла.

Визначити сильного кандидата, який користується довірою Байдена і Блінкена в якості нового посла США в Україні, і затвердити його в Сенаті для відправки в Україну.

Очолити перемовини щодо Донбасу.

Відіграти провідну роль у переговорах з припинення війни на Донбасі. Призначити спеціального представника або уповноважити старшу посадову особу, або приєднатися до Нормандського формату, або часто консультуватися з усіма країнами.

Підтримувати контакт з Конгресом над збільшенням військової допомоги до 500 млн доларів на рік.

Цю допомогу слід використовувати для забезпечення систем озброєння, які підвищують безпеку на морі України, таких як додаткові патрульні катери Mark 6 і протикорабельні ракети Harpoon для захисту свободи судноплавства в Чорному і Азовському морях, системи ППО для стримування використання Росією бойових літаків в районі окупованого Донбасу. Кошти також слід використовувати для посилення захищеної системи зв'язку України, протидії російській кібервійні та забезпеченні польових госпіталів для українських військових.

Нарощувати питання безпеки в Південно-Східній Європі і на Чорному морі.

Сполученим Штатам слід проконсультуватися зі своїми союзниками по НАТО (Болгарія, Румунія і Туреччина) і партнерами (Україна і Грузія) про зміцнення своєї присутності в Чорному морі. Більш активна присутність означає більш часте патрулювання кораблями країн-членів НАТО і збільшенням масштабів щорічних військових навчань Sea Breeze, що проводяться Україною. Це всебічно сприяло б розвитку співробітництва, включаючи обмін розвідданими для створення загальної оперативної картини регіональних загроз і посиленню співпраці в області повітряної і морської оборони, включаючи створення військово-морських допоміжних засобів для загального використання.

Поглиблення інтеграції з НАТО.

Надання Україні статусу головного союзника не відповідає законодавству США. США повинно додатково попередити Росію про те, що залишаючись безкомпромісною в Україні, Вашингтон розглядатиме додаткові кроки, включаючи постійну військову присутність США у навчальному військовому центрі в Україні, поблизу окупованих територій та реалізацію Плану дій щодо членства (ПДЧ) України в НАТО. США може, навіть, поінформувати Росію, що вони починають планувати в рамках НАТО, як поширити гарантію за статтею 5 на всю територію, що знаходиться під фактичним контролем України, в рамках підготовки до вступу України в НАТО.

Стратегічний підхід до санкцій.

Працюйте з Європейським Союзом, європейськими союзниками та партнерами G7 над розробленням концепції умовних санкцій відносно Росії, якщо вона продовжить агресію на Донбасі. США також має домагатися угоди з НАТО і партнерами по ЄС про те, що будь-якому судну, яке зупиняється в контрольованому Росією кримському порту, буде відмовлено в доступі до портів країн НАТО і ЄС. №5/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготовка до миротворчої діяльності.

Консультуйтеся з союзниками та європейськими країнами, які зберігають нейтралітет щодо параметрів міжнародних миротворчих сил, які можуть бути розміщені на Донбасі у разі згоди Росії на виконання Мінських угод. До складу країн-контриб’юторів, які надають війська, можуть входити європейські країни, що не входять в НАТО (Швеція, Фінляндія, Швейцарія та Сербія), декілька країн СНД, прийнятних для України і Росії (наприклад, Казахстан), а також військовоспроможні країни за межами Європи.

Розробити чіткі санкції та умови їх припинення.

Довести до відома Кремля, та спільно з Конгресом забезпечити гарантування, що у разі припинення своєї агресії на Донбасі та виведення своїх війська, найманців та зброї, припинення фінансування чи надання будь-яких інших ресурсів для чинення опору українській владі, а також надання дозволу Україні на відновлення контролю над своїм міжнародним кордоном, усі санкції будуть швидко скасовані.

Підтримувати курс на завершення Північного потоку-2. Відсутність кроків, які б завадили останнім санкціям Конгресу знищити трубопровід Північного потоку-2; працюйте спільно з Конгресом щодо розроблення додаткових заходів, у разі недосягнення цілей санкцій. Підтримка зусиль уряду України щодо організації “Української платформи”,

оскільки питання окупованого Криму залишається на порядку денному у міжнародному просторі та нагадує людям, включаючи Росію, що в очах світової спільноти Крим залишається частиною України.

Що стосується питань реформ, адміністрація Байдена повинна: • Розширення прав та можливостей посадової особи в якості координатора реформ в США (Ця ж особа може бути і відповідальною за переговори на Донбасі).

• Пріоритет на створення незалежнихсудів. Судді, які не пройшли перевірку на доброчесність, повинні бути звільнені. Вищу раду юстиції та Вищу кваліфікаційну комісію суддів потрібно реформувати та зробити незалежними від скомпрометованих суддів. Міжнародні експерти повинні брати участь у будь-якому майбутньому процесі судового відбору, щоб гарантувати цілісність процесу відбору. • Вжиття заходів проти основних корупціонерів, які підривають процес реформування в Україні. Запит США до Австрії

про екстрадицію українського олігарха Олега Фірташа має опрацьовуватися до тих пір, поки не буде виконано. Юридичні процеси проти українського олігарха Ігоря Коломойського у США також слід активно переглядати.

• Преса за реформу Офісу Генерального прокурора. • Домогтися розформування економічного департаменту СБУ, який досі залишається не реформованим. СБУ слід заборонити мати справу з корупцією та організованою злочинністю. Ці

обов’язки можна покласти на інші департаменти, а СБУ може сфокусуватися на питаннях контррозвідки.

Домогтися відновлення конкурентоспроможності та прозорості при призначенні державних службовців на посади. У •

даний час відбирають осіб, які є неготовими до реформ та є під впливом тих чи інших зацікавлених сторін.

Відновлення роботи щодо реформування сектору охорони здоров’я. Національна служба охорони здоров’я України повинна продовжувати платити лікарям та лікарням на підставі укладених договорів про надання медичних •

послуг, з коштами, що йдуть від пацієнтів, а не закладати у кишені головних лікарів та їхніх політичних покровителів.

• Закупівля фармацевтичних препаратів повинна здійснюватися з дотриманням стандартів прозорості, встановлених міжнародними партнерами, такими як ЮНІСЕФ та ВООЗ. Пандемія COVID-19 не повинна використовуватися як виправдання для скасування реформ 2017 року. • Завершення лібералізації енергетичних ринків. Крах електроенергетичної системи, якщо їй

не запобігти системній реформі, серйозно поставить під загрозу відновлення економіки, нові ПІІ (прямі іноземні інвестиції) та перспективі європейської інтеграції. Крім того, нещодавні дії щодо повернення до контролю за цінами під час реформування ринку природного газу, ставить під сумнів велику енергетичну та антикорупційні реформи. Такі дії слід припинити, а систему енергетичних субсидій, що вже є на місцях, продовжити та посилити, якщо це є необхідно.

• Допомога у встановленні повноїпрозорості кінцевих бенефіціарів, власників основних засобів масової інформації та заборона не лише російського телебачення, але й телевізійних каналів, що належать представникам, які працюють в інтересах Кремля. Подібні санкції, які застосовуються проти українського олігарха Віктора Медведчука слід вживати й проти інших, таких як Фірташ.

• Поновіть рішучу підтримку незалежності Національного банку України (НБУ). Важливо,

аби новий голова НБУ мав таку ж незалежність як і його попередники.

• Антимонопольне законодавство обмежує вплив великих бізнесменів на економіку та політичну систему України. • Контур – програма, якби Україна продовжила істотне реформування прокуратури та впровадження судової реформи, стимулювала

б США до надання корпоративних інвестицій Україні. У такому випадку, США заохочуватимуть Корпорацію по фінансуванню міжнародного розвитку США та Банк “EXIM” повністю взаємодіяти з американськими компаніями в Україні. №5/2021