Оборонний вісник №2/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

2 №

2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

2 №

2020

ЗМІСТ ПОГЛЯДИ НА ПЕРСПЕКТИВУ

АРЕАЛИ АЛЬЯНСУ

СОЛДАТИ УДАЧІ

4 АРМІЇ НАЙМАНЦІВ

СУЧАСНІ ВІЙСЬКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

ПОБАЧИТИ ВСЕ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ЗБРОЯ ХХІ СТОЛІТТЯ

ПІЛОТИ ДЛЯ БЕЗПІЛОТНИКІВ

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013

НЕПОРОЗУМІННЯ З СУСІДОМ

«РУХ НА СХІД»

ПРОТИДІЯ ЗАГРОЗАМ

ШВЕЦІЯ НАРОЩУЄ М’ЯЗИ

Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Нептун»: зроблено в Україні Довідка РК-360МЦ «Нептун» — український береговий мобільний ракетний комплекс призначений для захисту військово-морських баз та інфраструктури узбережжя Дальність стрільби:

від 7 до 280 км Віддаленість позиції від берегової смуги:

не більше 25 км Максимальна кількість ракет в одному залпі:

24 одиниці Інтервал пуску в залпі:

від 3 до 5 сек

Вага бойової частини:

150 кг Швидкість ракети:

900 км/год Кут огляду:

± 60° Час розгортання комплексу на новій позиції:

до 10 хвилин Запас руху комплексу по суходолу:

до 1000 км

ТЕХНІКА ДЛЯ ВІЙСЬКА Минулого року до українського війська надійшло понад 7400 нових та модернізованих зразків озброєння та військової техніки. Зокрема, військові отримали 6 літаків та 16 вертольотів, 45 одиниць бронетанкового озброєння та техніки, автомобілів — 810 одиниць та понад 2000 одиниць приладів нічного бачення, понад 1,2 млн шт. боєприпасів різного призначення та майже 11,3 тис. шт. піротехнічних засобів для літаків тощо.

бройні Сили України у 2020 році мають отримати наземний варіант протикорабельного комплексу РК-360МЦ «Нептун», який розроблений ДККБ «Луч». Перші роботи зі створення ракетного комплексу почалися на ДККБ «Луч» ще у 2014-му, а перша публічна демонстрація льотних випробувань нової ПКР відбулася у січні 2018 року. «Нептун» оснащений новітньою електронікою українського виробництва, яка базована на новітніх західних технологіях.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ АРМІЇ У Міноборони у першому півріччі планується запровадити тестові електронні військові квитки. У тестовому режимі вони з’являться наприкінці першого кварталу. Їх розповсюдження може зайняти рік. Електронний військовий квиток буде у двох варіантах: і в смартфоні, і у вигляді карти зі штрих-кодом, якій буде відповідати запис в електронній системі. Також, уряд збирається оцифрувати весь військовий облік. Крім офіцерів та військовослужбовців, до електронних баз хочуть внести усіх військовозобов’язаних.

Ракета призначена для знищення кораблів водотоннажністю до 5000 тонн та може маневрувати під час польоту. Сильною стороною «Нептуна» є його універсальність — ракету можна запускати з берегових комплексів, з борту кораблів і навіть з-під крила бойових літаків. Серед її головних проблем — великі габарити. Це не є настільки критичним при застосуванні ракети з суші, а от для проектування ракетних бойових кораблів — створює певні труднощі.

БУДІВНИЦТВО ВІЙСЬКОВИХ БАЗ Збройні Сили України планують збудувати у Маріуполі та Сєвєродонецьку військові бази за стандартами НАТО. Також планується запустити новий проект — польовий табір з модулів, призначений як для служби, так і для проживання військовослужбовців, який також буде відповідати стандартам НАТО. В таких модульних містечках на другій лінії зможуть комфортно проживати і виконувати завдання танкісти. На сході України планують побудувати 3-4 бази протягом найближчих 4-5 років.

СКАСУВАННЯ СТРОЙОВОГО СТАТУТУ Верховна Рада скасувала Закон «Про стройовий статут Збройних Сил України». Це — черговий крок до впровадження стандартів НАТО в усіх сферах військової діяльності з метою досягненню критеріїв, необхідних для набуття членства в Альянсі. Відтепер Міноборони отримало право визначати стройові прийоми і рухи військовослужбовців без зброї та із зброєю, обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю та вимоги до їх стройового навчання.

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зняти гриф «таємно» Державне оборонне замовлення, яке Міноборони затвердило наприкінці січня, є одним з найбільших напрямів видатків в Україні, але зайва секретність та відсутність конкуренції заважають реформі державного оборонного замовлення. Планується, що на кожен наступний рік ДОЗ матиме дві частини. До першої включено заходи за довготривалими (перехідними) контрактами, за якими постачання озброєння та військової техніки завершується в першому півріччі наступного року. І цьому є об’єктивні причини, пов’язані з технологічним циклом виготовлення певних зразків ОВТ. Натомість у другій частині планують нові заходи із закупівлі зразків озброєнь та техніки за пріоритетністю, яку визначає Генеральний штаб ЗС України. Нагадаємо що 24 липня 2019 року Кабінет Міністрів України ухвалив зміни до Порядку планування, формування, розміщення та коригування державного оборонного замовлення, а також здійснення контролю за його виконанням.

ЗАПИТ НА МИР Понад половини громадян виступають за дипломатичні шляхи врегулювання проблеми війни на Донбасі. На запитання «Який з варіантів вирішення проблеми на Донбасі Ви підтримуєте?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

37%

17% 7%

22%

18%

Припинення військових дій і визнання територій тимчасово окупованими, замороження конфлікту Надання цим територіям самостійності, федеративного статусу краю, але залишити в складі України Продовження військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі Відділення цих територій від України Важко відповісти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №2/2020

Перший етап реформування

Збройних Силах України завершився перший етап реформування: створені нові Командування — Об’єднаних сил Збройних Сил України (раніше це був Об’єднаний оперативний штаб), Медичних сил, Сил підтримки та Командування Військ зв’язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України. Згодом, у складі Сухопутних військ Збройних Сил України буде створено Командування територіальної оборони та Командування логістики, а на базі 128-ї гірсько-штурмової бригади — експериментальна бригадна тактична група перспективної структури. За іншими напрямами триває робота щодо вдосконалення законодавства та нормативно-правової бази з питань безпеки та оборони для продовження трансформації Збройних Сил України. В першу чергу ця трансформація торкається поділу функцій між Міністерством оборони та Генштабом. Адже за принципами держав-членів НАТО, оборонне відомство як орган централь-

ної влади має здійснювати демократичний цивільний контроль над збройними силами, ресурсне забезпечення армії та визначати оборонну політику, а Генштаб — реалізовувати її. Завдання, пов’язані з генеруванням, будуть покладені на Генеральний штаб, а застосування ЗС України стане функцією командування Об’єднаних сил спільно з органами військового управління оперативного рівня, зокрема оперативних та повітряних командувань, командування морської піхоти та десантно-штурмових військ, а також морського командування. Буде здійснено розмежування посад начальника Генерального штабу та Головнокомандувача ЗС України з одночасним переходом Генерального штабу, штабів видів та штабів оперативного рівня Збройних Сил на J-структуру. Це дасть можливість покращити систему управління, адже буде чітко регламентовано: хто відповідає за підготовку, а хто за застосування військ.

«Україна продовжує послідовно та неухильно дотримуватись мирного, дипломатичного шляху врегулювання у відповідності з нормами міжнародного права, а українська влада як ніхто інший прагне припинити війну на сході країни, щоб згадки про Україну як зону небезпеки взагалі зникли з міжнародних доповідей. Але це повинно статися тільки тоді, коли на Донбасі запанує сталий мир, і Україна відновить свою територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів». Володимир Зеленський, Президент України

ПОГЛЯДИ НА ПЕРСПЕКТИВУ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АРЕАЛИ АЛЬЯ

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЯНСУ

Широкомасштабне відзначення в минулому році 70-ї річниці створення Організації Північноатлантичного договору спонукало багатьох експертів здійснити всебічний аналіз не лише історичного шляху НАТО, а й перспектив його існування з точки зору традиційних і нових завдань, викликів та загроз

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, начальник Головного управління військового співробітництва та верифікації Збройних Сил України

роаналізуємо поточні програми та пріоритети Альянсу, включаючи останні ініціативи з посилення оборонних спроможностей, а також розглянемо основні напрями, за якими доцільно активізувати співпрацю між Україною та НАТО у військовій сфері. На думку Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, саме «нові безпекові виклики та глобальна зміна балансу сил, спонукають НАТО, як ніколи, до спільної роботи з метою захисту інтересів та цінностей, які поділяють країни Альянсу, до демонстрації солідарності й готовності щодо колективної роботи над безпечним майбутнім». В таблиці 1 наведені основні елементи комплексної системи стримування Альянсу, на яких зосереджувалася увага протягом 2018-2019 років. ІНІЦІАТИВА ГОТОВНОСТІ НАТО На останньому саміті Альянсу в Лондоні було констатовано «готовність до застосування» (тобто, готовність націй до надання певних спроможностей) сил та засобів в рамках так званої «ініціативи 4х30». Мається на увазі 30-денна готовність до застосування сил та засобів у вигляді 30-ти батальйонів (головним чином сухопутних військ) особового складу, 30-ти бойових кораблів та 30-ти ексадрилій літаків повітряних сил. Наразі зусилля Альянсу зосереджено на удосконаленні нормативно-правової бази та вирішенні процедурних питань, пов’язаних з переміщенням сил та засобів НАТО через державні кордони. Крім того, значна увага приділяється питанням удосконалення системи управління та контролю (С2), а також спроможностям щодо швидкого перекидання сил та засобів на значні відста№2/2020

Коваленко Г.А., полковник, офіцер багатонаціональних органів військового управління при Стратегічному командуванні НАТО з Трансформації (СКТ)

ні авіаційним та морським транспортом. В рамках зазначених вище зусиль, в жовтні 2019 року Альянсом, спільно з організацією EUROCONTROL було запроваджено Механізм швидкої авіаційної мобільності (Rapid Air Mobility Mechanism). За допомогою цього механізму, літаки НАТО (задіяні для потреб НАТО) мають беззаперечну пріоритетність в обслуговуванні працівниками керування авіаційним рухом у європейському просторі. Крім того, Альянс активізував співпрацю з Європейським Союзом в плані спрощення митного оформлення вантажів й техніки, які прибувають для участі в заходах НАТО, а також пришвидшення оформлення документів, необхідних для здійснення транзиту військовою технікою збройних сил держав-членів Альянсу для участі в спільних навчаннях, операціях й ініціативах.

Нові безпекові виклики та глобальна зміна балансу сил, спонукають НАТО, як ніколи, до спільної роботи з метою захисту інтересів та цінностей, які поділяють країни Альянсу» ІНТЕГРОВАНА СИСТЕМА ППО ТА ПРО Основними компонентами Інтегрованої системи протиповітряної й протиракетної оборони (Integrated Air & Missile Defence) в мирний час є патрулювання повітряного простору та захист від балістичних ракет. До того ж перша компонента, тобто літаки патрулювання й перехоплення (Air Policing), повинна знаходитись в стані постійної готовності до перехо-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ СТРИМУВАННЯ АЛЬЯНСУ КРАЇНИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ВНЕСКИ

Табл. 1

ОПЕРАЦІЯ

КРАЇНА/ МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ

Патрулювання повітряного простору країн Балтії.

Естонія, Латвія, Литва, Словенія, Ісландія, Албанія, Чорногорія

Бельгія, Велика Британія, Данія, Чехія, Франція, ФРН, Угорщина, Італія, Польща, Португалія, Іспанія

Патрулювання країн Балтії та Словенії розпочалося навесні 2004 року із залученням літаків ВПС Данії. Патрулювання Ісландії розпочалося в 2008 році, Албанії — в 2009-му, а Чорногорії — в 2018-му.

Підтримання Туреччини в галузі протиповітряного захисту

Туреччина

Італія, Іспанія

НАТО також надає літаки системи AWACS, кораблі держав-членів НАТО здійснюють патрулювання та обмін інформацією/ розвідувальними даними

Об’єднана розвідка, спостереження та раннє оповіщення

ФРН, Італія, Велика Британія

НАТО надає літаки системи AWACS та AGS Global Hawk

Завдання — сприяння процесу прийняття рішень на оперативному та стратегічному рівнях

ВМС постійного розгортання

Атлантичний океан, Балтійське, Чорне та Середземне моря

НАТО

Постійна присутність та/або присутність на ротаційній основі

Патрулювання повітряного простору Східної Європи літаками AWACS НАТО

Країни Східної Європи

Франція, Велика Британія, Італія, Туреччина, НАТО

Місія — надання інформації про повітряну обстановку над країнами Східної Європи

Хаб південного регіону

ОК НАТО в Неаполі (Італія)

22 держави-члена НАТО, засоби Альянсу

Місія — гарантування регіональної стабільності та безпеки

Система захисту від балістичних ракет

ФРН, Румунія, США, НАТО Польща, Туреччина, (Повітряне Іспанія командування, Рамштайн, ФРН)

ПРИМІТКА

Місія — захист населення та територій держав-членів НАТО

НАТО в минулому році визнало космічний простір новою оперативою сферою» та кібернетичним, а також погодило пропозиції стосовно політики по відношенню до космосу — наразі триває опрацювання необхідної нормативноправової бази, враховуючи положення про космічний простір, яке включатиме

плення будь-якого порушника повітряного простору. Водночас, система перехоплення балістичних ракет (Ballistic Missile Defence) розглядається, як така, що складатиметься з космічної, наземної та надводної компонентів й потребуватиме довгострокових інвестицій. Така система базуватиметься на розгорнутих в Європі американських засобах ППО та спрямована на відбиття ракетного нападу із-за меж євроатлантичної спільноти. КОСМІЧНИЙ ПРОСТІР Слідом за Сполученими Штатами Америки, НАТО в минулому році визнало космічний простір новим оперативним доменом (сферою) поряд з повітряним, наземним, морським

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ СТРИМУВАННЯ АЛЬЯНСУ ОПЕРАЦІЯ

загальноприйнятні визначення та основні підходи до здійснення заходів безпосередньо в цьому домені. Цікавим є підхід Альянсу, який не планує розміщувати та застосовувати збройні засоби в космосі, водночас пропонуючи себе як форум, або площадку для обговорення та прийняття рішень, спрямованих на підвищення рівня оперативної сумісності збройних сил держав-членів НАТО в контексті космічного простору.

КРАЇНА/ МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ

КРАЇНИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ВНЕСКИ

Табл. 1

ПРИМІТКА

Підготовка Ісландія Ісландії в мирний час

Данія, Італія, Велика Британія, США

Місія — готовність реагування на кризові ситуації

Розширення Сил реагування НАТО (СРН)

ОК Брюнссум (Нідерланди), ОК Неаполь (Італія), ФРН, Нідерланди, Норвегія

ФРН — 27 державчленів НАТО, Сили швидкого реагування — 26 держав-членів НАТО

Місія — готовність до розгортання в короткі терміни

Передова присутність сил НАТО

Естонія

Велика Британія (лідер), Бельгія, Данія, Франція, Ісландія

Місія — посилення присутності НАТО з метою оборони та стримування

Латвія

Канада (лідер), Албанія, Хорватія, Чехія, Італія, Чорногорія, Польща, Словаччина, Словенія, Іспанія

Литва

ФРН (лідер), Бельгія, Чехія, Франція, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія

Польща

США (лідер), Хорватія, Румунія, Велика Британія

Чорне море (Болгарія та Румунія)

Болгарія, Канада, Франція, ФРН, Угорщина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Іспанія, Туреччина, Велика Британія, США

Дані наведені станом на кінець 2019 року МОРСЬКА КОМПОНЕНТА НАТО розглядаючи морську компоненту спільних сил та засобів, спрямовує зусилля на збільшення часу присутності кораблів держав-членів Альянсу в кризових регіонах, включаючи Балтійське, Середземне та Чорне моря. Також збільшення уваги планується і до району Південно-китайського моря, та до тихоокеанського регіону в цілому. Серед інших завдань Альянсу на морському просторі слід підкреслити удосконалення спроможностей стосовно ведення операцій проти підводних човнів та/або дистанційно керованих (безпілотних) підводних систем (причому, розглядаються можливості протидії значній кількості таких автономних систем). Це завдання є невід’ємною складовою більш масштабного та склад-

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ного завдання Альянсу — гарантування захисту морських шляхів комунікацій. Також частиною цього, більш глобального завдання, є розгортання та забезпечення безперебійної діяльності південного хабу НАТО (набув повних оперативних спроможностей наприкінці 2018 року), головними завданнями якого є спостереження за південними кордонами Середземномор’я, раннє виявлення небезпеки (в тому числі неконтрольованої міграції) та боротьба з тероризмом, у тому числі в складі Глобальної коаліції боротьби з ІГІЛ (Global Coalitionto Defeat ISIS), а також розвиток партнерських відносин з дружніми країнами регіону Близького та Середнього Сходу. НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ Організація Північноатлантичного договору продовжує розглядати спільні військові навчання та тренування серед основних механізмів досягнення готовності до забезпечення/гарантування колективної оборони та безпеки для всіх країн-учасниць. Підтвердженням серйозності такого підходу є кількість проведених спільних заходів з підготовки. З початку 2018 року було проведено 207 спільних навчань під егідою НАТО. Крім того, державами-членами Альянсу з того ж

В жовтні 2019 року Альянсом, спільно з організацією EUROCONTROL було запроваджено Механізм швидкої авіаційної мобільності»

часу було проведено 270 національних та багатонаціональних підготовчих заходів тим або іншим чином пов’язаних із завданнями НАТО. Особливо є сенс пригадати навчання Trident Juncture із залученням повітряного, наземного та морського компонентів НАТО, і яке стало наймасштабнішим навчанням колективної оборони з часів закінчення «холодної війни». Адже до участі в ньому було залучено більше 50 тисяч особового складу, більше ніж 250 літаків, 65 військових кораблів та понад 10 тисяч одиниць техніки від збройних сил 29-ти держав-членів НАТО та двох партнерів — Фінляндії та Швеції. Під час цього навчання також було проведено низку заходів, спрямованих на сертифікацію важливих елементів Сил реагування НАТО (СРН) та Сил негайного реагування Альянсу. До речі, кількість персоналу СРН, розгорнутого на потенційному театрі воєнних дій було збільшено з 1 тисячі у 2014 році до 8 тисяч у 2019-му, а загальну кількість персоналу СРН було збільшено з 31тисячі у 2014 році до майже 70 тисяч станом на кінець минулого року. ГРУПИ ПРОТИДІЇ Ще одним відносно новим аспектом діяльності Організації Північноатлантичного договору є протидія гібридним загрозам, зокрема, їх стримування та захист від них. Серед основних підходів до вирішення зазначеної проблематики, крім військових, можна згадати обмін чутливою інформацією та/або розвідувальними даними, підготовка цивільного персоналу (населення) в потенційно небезпечних регіонах, проведення заходів контрпропаганди, використання засобів масової інформації та радіое-

лектронної боротьби, тощо. Відносно новим тут є застосування Груп протидії гібридним загрозам (Counter Hybrid Support Team). Вперше таку групу було залучено в Чорногорії до проведення заходів, спрямованих на протидію гібридним викликам та загрозам. На перспективу в цьому контексті планується проведення спільних навчань, зокрема, із залученням Європейського Союзу та країн-партнерів Альянсу.

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Для протидії кібернетичним загрозам та їх моніторингу, Альянс створив Центр кібернетичних операцій та групи швидкого реагування для захисту мереж НАТО»

КІБЕРЗАХИСТ Щодо кібернетичного захисту, то ця тема не є новою. Водночас, серед останніх тенденцій можна відмітити зусилля, спрямовані на визначення кібернетичної атаки (атак) серед можливих причин застосування статті 5 Вашингтонського договору. Більш практичними кроками, спрямованими на протидію кібернетичним загрозам, можна вважати формування та підготовку груп швидкого реагування (Rapid Reaction Teams), із завданням захисту мереж НАТО, а також створення Центру кібернетичних операцій (Cyberspace Operations Centre), із завданнями постійної адаптації, реагування та оцінки кібернетичних загроз. Альянс також зацікавлений в отриманні досвіду інших країн у протидії загрозам кібернетичного характеру. ПОТОЧНІ ОПЕРАЦІЇ НАТО Альянс планує продовжити політичну та практичну підтримку легітимному уряду Афганістану. Зокрема, в 2018 році було прийнято рішення про продовження фінансової допомоги з боку НАТО для потреб афганських безпекових інституцій до 2024 року. Поряд з розумінням складності поточної безпекової ситуації в Іраку, існує політична воля НАТО продовжити допомогу керівництву цієї близькосхідної №2/2020

країни в розбудові професійного сектору безпеки та оборони, а також продовження діяльності в рамках Офісу національного радника з питань безпеки (Officeofthe National Security Advisor). З урахуванням визначених вище пріоритетів та з огляду на необхідність продовження реалізації заходів, спрямованих на адаптацію, Генеральний секретар НАТО визначив такі напрями перспективного зосередження основних зусиль: 1) подвоєння внесків в спільну оборону та безпеку. В цьому контексті було позитивно відмічено збереження тренду підвищення витрат на оборону державами-членами НАТО протягом 2016-2020 років. Також було наголошено на певних покращеннях в питаннях бойової готовності та спроможностей стосовно переміщення й розгортання; 2) продовження адаптації Альянсу до нових безпекових умов, безпосередньо пов’язаних із глобальними змінами у балансі сил. Мається на увазі, перш за все, зростання ролі та місця Китаю на міжнародній шахівниці; 3) збереження трансатлантичних зв’язків з метою підтримки можливостей НАТО з реагування на виникнення кризових ситуацій в будь-якому регіоні світу, включаючи Близький Схід, Північну Африку, а також басейн Тихого океану. Саме в цьому контексті повинна збільшуватись вага внеску країн-партнерів в гарантування миру й стабільності в регіонах,

які становлять життєвий інтерес для НАТО, а також й в глобальному контексті. З урахуванням викладеного вище, вважаються перспективними такі напрями активізації співпраці між Україною та НАТО у військовій сфері: 1) започаткувати стажування офіцерів Збройних Сил України у військових підрозділах держав-членів НАТО, розгорнутих в рамках Передової присутності НАТО. Такі заходи дозволять набути досвіду в процесі переміщення, розгортання військ (сил), а також планування та проведення заходів бойового злагодження й забезпечення логістики; 2) доцільною є активізація співпраці в рамках боротьби з кібернетичними загрозами, зокрема обмін досвідом в рамках діяльності Груп швидкого реагування, а також залучення до діяльності Центру кібернетичних операцій НАТО; 3) важливим з огляду на перспективу є опрацювання питання обміну досвідом в галузі протидії гібридним загрозам. В цьому контексті доцільним є залучення українських експертів до роботи Груп протидії гідридним загрозам. Зокрема, з питань інформаційної боротьби та проведення заходів контрпропаганди; 4) є певний сенс ініціювати участь українських фахівців Національного космічного агентства в розробці Політики (положення) НАТО стосовно космічного простору. Така спільна робота дасть можливість закласти фундамент подальшому внеску України в можливі спільні з Альянсом проекти, програми та ініціативи. І останнє за списком, але не за важливістю — доцільним є вивчення тих змін, які будуть внесені в нормативно-правову базу європейських державчленів НАТО, спрямованих на вдосконалення пересування/транзиту та розгортання сил Альянсу. За підсумками такого аналізу, вважається за необхідне ініціювати внесення відповідних змін до законодавства України. Як варіант — опрацювання проекту Концепції країни-господарки. Не слід забувати, що питання серйозності євроатлантичного вибору нашої держави завжди знаходиться на порядку денному політичного керівництва Організації Північноатлантичного договору.

СОЛДАТИ УДАЧІ

Починаючи з 70-х рр. минулого століття, у воєнних конфліктах, міжнародних миротворчих операціях та в процесі забезпечення повсякденної діяльності збройних сил стали активно використовуватися послуги приватних воєнних компаній

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АРМІЇ НАЙ

Кириченко С.О., радник начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ, провідний науковий співробітник, кандидат військових наук, генерал армії України

Ще

в давні часи володарі перших держав прийшли до висновку, що територіальні та майнові конфлікти з сусідам можна вирішувати за допомогою грубої сили спеціально найнятих для цього людей. Наймані армії зіграли значну роль в історії, однак згодом з’ясувалося, що за своїми можливостями і моральною стійкостю вони поступаються регулярним військам. Це, однак, не привело до повного зникнення інституту військового найманства, а лише викликало його трансформацію. В українських публікаціях зустрічаються різні їх назви «приватні військові компанії» або «приватні воєнні компанії». З огляду на наявну в Україні нормотворчу термінологію у сфері оборони вважається за доцільне використовувати назву «приватні воєнні компанії». Вони офіційно зареєстровані, мають необхідні ліцензії та свої статути, розгалужені бізнес-структури. Про їхній авторитет свідчить, зокрема, те, що послугами приватних воєнних компаній (ПВК) користуються ООН, міжнародні гуманітарні організації, уряди демократичних країн. На сьогодні існують різні тлумачення терміну «приватна воєнна компанія». Наприклад, у документах ООН застосовується термін «приватні воєнні та охоронні компанії» (ПВОК), під яким розуміються «приватні підприємницькі суб’єкти, які надають воєнні

та/або охоронні послуги, незалежно від того, як вони себе характеризують. Воєнні й охоронні послуги включають, зокрема, збройну охорону і захист людей та об’єктів, наприклад транспортних колон, споруд та інших місць; техобслуговування й експлуатацію бойових комплексів; утримання під вартою ув’язнених; консультування або

підготовку місцевих військовослужбовців та охоронців. Фахівці Женевського Центру демократичного контролю за збройними силами трактують ПВК як «комерційні структури, що пропонують спеціалізовані послуги, які пов’язані з участю у війнах і збройних конфліктах, включаючи бойові операції, стратегічне плану№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЙМАНЦІВ

Друга. Переважна більшість визначених статутом компанії напрямів її діяльності (або всі) стосується надання воєнних послуг. До них належать послуги з таких питань: створення, реформування й розвиток сил безпеки та оборони; планування та підготовки їх до застосування; здійснення розвідки та контррозвідки; навчання відповідного особового складу; застосування, обслуговування й експлуатація озброєння та військової техніки; матеріально-технічне забезпечення сил безпеки та оборони; гуманітарне розмінування; збройна охорона об’єктів, захист дипломатичного персоналу, окремих осіб і транспортних перевезень тощо. Третя. Об’єктами ПВК для надання послуг можуть бути національні та іноземні юридичні або фізичні особи.

Фахівці Женевського Центру демократичного контролю за збройними силами трактують ПВК як «комерційні структури, що пропонують спеціалізовані послуги, які пов’язані з участю у війнах і збройних конфліктах»

вання, збір розвідувальної інформації, оперативну підтримку і логістику, підготовку, постачання, обслуговування». Американські політологи вважають, що «приватні воєнні компанії є не що інше, як орієнтовані на прибуток організації, які надають професійні послуги, пов’язані з веденням війни. Це корпоративні організації, які торгують воєнним №2/2020

мистецтвом, — включаючи рекомендації тактики бойових дій, стратегічне планування, збір розвідувальних даних, навчання військ і технічну допомогу». Аналізуючи наведене, можна виокремити основні ознаки ПВК. Перша. Наявність статусу приватної комерційної організації, основною метою якої є одержання прибутку.

Четверта. ПВК надають послуги переважно за межами своїх держав. Вони можуть функціонувати в умовах мирного часу та в період воєнного конфлікту, а також безпосередньо в зоні такого конфлікту. За результатами аналізу характеру послуг, які можуть надаватися ПВК, відповідних документів міжнародних організацій та публікацій найбільш прийнятною виглядає наведена нижче типологія таких компаній. Компанії бойового забезпечення (military provider companies), які надають своїм клієнтам послуги з підтримання бойових дій їхніх сил безпеки та оборони (за термінологією НАТО — тактичну підтримку), включно з безпосередньою участю в бойових операціях. Утім, остання зі згаданих послуг сучасними ПВК не надається, принаймні офіційно. Воєнні консалтингові компанії (military consulting companies). Спеціалізуються на наданні послуг з планування, створення, реформування й розвитку сил безпеки та оборони, зокрема органів розвідки й контррозвідки, їхньої бойової та спеціальної підготовки тощо. Воєнні логістичні компанії (military

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

support companies). Сфера їхньої діяльності охоплює: обслуговування й експлуатацію складних систем озброєння, військової техніки та комп’ютерних систем; матеріально-технічне забезпечення військ; будівництво військових об’єктів. До ПВК відносять і приватні охоронні компанії (private security companies), які працюють в умовах воєнного конфлікту або в зоні підвищеного ризику, зокрема на території країн з нестабільною обстановкою. Хоча зазвичай вони здійснюють захист об’єктів та фізичних осіб, а не бойові дії, однак у районах воєнного конфлікту чітке розмежування між цими видами діяльності відсутнє. Наприклад, під час захисту аеродромів, нафтопроводів та інших об’єктів інфраструктури охоронні компанії можуть проводити бойові операції проти незаконних військових формувань, терористів тощо. Окрему групу складають ПВК, які спеціалізуються на розвідувальній та контррозвідувальній діяльності. Їх мережа є практично закритою. За різними Інтернет-джерелами, з державними розвідувальними органами співпрацюють, зокрема, американські компанії Strategic ForecastingInc, Booz Allen Hamilton, британські — Aegis і Haklyut & Company. Останніми роками ПВК почали активно залучатися до боротьби з піратством, забезпечуючи при цьому супроводження та збройний захист суден,

ведення переговорів з нападниками тощо. Нині тільки в Аденській затоці й у районі Африканського Рогу діють понад двадцять таких ПВК. Річні витрати судноплавних компаній на їх найм становлять близько 100 млн дол. США. Практика використання приватних силових (воєнізованих) організацій в збройних конфліктах, залучення на контрактній основі військових фахівців, радників та інструкторів для підготовки поліцейських та збройних сил має багатовікову історію. Подальша трансформація ідеї військового найманства в другій половині XX століття привела до створення першої сучасної приватної військової компанії. Перша в сучасному розумінні приватна військова компанія Watchguard International була створена в 1967 році у Великій Британії. Вельми показово, що її творцем став нащадок шотландського аристократичного роду, офіцер британської армії, підполковник сер Арчибальд Девід Стірлінг. Починав свою службу він в Північній Африці під час Другої світової війни. У 1941 році, будучи ще лейтенантом, Стірлінг став творцем легендарного спецназу Великої Британії — Спеціальної авіадесантної служби (Special AirService, SAS) — одного з кращих спеціальних підрозділів в світі. Основним напрямом діяльності ПВК Watchguard International стала підготовка різних силових організацій в країнах Близького Сходу і Африки.

В 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про необхідність розробити конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців» Збільшення чисельності контрактників було відзначено вже в середині 1970-х років. Один з перших великих контрактів в новітній історії був укладений в 1974 році, коли приватна військова компанія Vinnell Corp, яка належала американському військово-промислового концерну Northrop Grumman, уклала з урядом США контракти більш ніж на півмільярда доларів. Її співробітники повинні були зайнятися підготовкою Національної гвардії Саудівської Аравії і захистом нафтових родовищ в цій країні. Безліч найманців з різних ПВК брало участь в бойових діях в Анголі. Слід зазначити, що іноземні найманці не завжди використовуються в якості піхоти на передовій. Це можуть бути зв’язківці, штабні офіцери, технічні фахівці, оператори складних систем озброєння і багато інших фахівців, без яких не може обійтися жодна сучасна армія. Кількість приватних військових компаній росло стрімко, їх послугами №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

користувалися не тільки уряди різних держав, а й великий бізнес. Цією проблемою зацікавилися навіть в ООН. У 1979 році була прийнята спеціальна резолюція з цього приводу і організований комітет, від якого, що правда, було мало сенсу. Після початку війни в Анголі центри з вербування найманців для участі у війні були відкриті в декількох країнах світу. На міжнародному рівні отримала широку популярність створена у Великій Британії приватна фірма Security advisory services, яка здійснювала вербування найманців з числа громадян країн Західної Європи, забезпечення їх спорядженням і відправку для участі у війні. У липні 1976 року в Луанді відбувся судовий процес над взятими в полон іноземними найманцями, в ході якого було встановлено, що з Великої Британії були відправлені 96 найманців (36 з яких були вбиті, 5 зникли безвісти і 13 були поранені в ході бойових дій, а ще один — розстріляний за вироком військового трибуналу). Результати процесу стали причиною розгляду питання англійським парламентом, в ході якого було встановлено, що діяльність фірми Security advisory services представляла собою порушення закону 1870 року, який забороняв вести вербування найманців для участі у війні. Проте, винні в порушенні закону названі не були. Надалі, кількість ПВК та їх співробітників збільшувалася, за даними журналу «Міжнародне життя» 1979

№2/2020

року: «Останнім часом зростає чисельність «найманців в білих комірцях». Так називають військових і технічних фахівців з США, Англії, Франції та інших провідних капіталістичних країн, які вербуються на роботу у військових органах низки країн, що розвиваються, наприклад, Ірану, Оману, Саудівської Аравії, Єгипту. За даними державного департаменту США, на початку 1978 року над реалізацією військових програм працювали близько 11 300 американських громадян — в три рази більше, ніж у 1975 році». У зв’язку з випадками використання найманців у військових конфліктах у 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про необхідність розробити конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців; був створений спеціалізований комітет, до складу якого увійшли представники 35 держав (проте, хоча до 20 січня 1987 року відбулося шість сесій комітету, нормативно-правових документів з проблеми прийнято не було). У 1980 році в США відкрито пройшов перший в сучасній історії з’їзд найманців, організатором якого виступив американський журнал «Солдат удачі». На наступний рік, в місті Фінікс (штат Арізона, США) відбувся другий з’їзд, в якому взяло участь майже 800 чоловік. Під час «холодної війни» приватні військові компанії були створені в США, Великій Британії, Ізраїлі та ПАР, їх діяльність проходила під патронажем

відповідних держав. Надалі, кількість ПВК стало збільшуватися. Ситуація серйозно змінилася після закінчення «холодної війни». У США були різко скорочені витрати на оборону, закриті багато проектів, зменшилася чисельність американських збройних сил. Саме в цей період у військового керівництва США з’явилася ідея більш активно залучати наймані компанії. Спочатку вони займалися забезпеченням збройних сил (логістика, ремонт техніки, постачання), але потім ПВК стали залучати для виконання більш серйозних завдань. Під час вторгнення в Ірак у 1991 році кількість найманців з різних ПВК становила 1% від загальної кількості американських військовослужбовців в Перській затоці. І це був лише початок. Приватні наймані армії брали участь в різних військових конфліктах на території Африки в 90-х роках, американська ПВК MPRI готувала хорватську армію під час війни в Югославії. Однак розквіт приватних військових компаній почався після вторгнення США до Афганістану та Іраку. Нині кількість найманців, які перебувають в цих країнах перевищує кількість американських військовослужбовців. У 1999 році командування армії США прийняло нормативно-правовий документ, який встановлює порядок взаємодії військовослужбовців США і співробітників приватних охоронних і військових компаній в зоні бойових дій — повчання FM 100-21. З початку 2000-х років відзначено зростання зацікавленості до послуг ПВК з боку великих міжнародних корпорацій, бізнес яких пов’язаний з присутністю в точках нестабільності. Відзначено випадки використання приватних військових компаній міжнародними організаціями (як приклад, DynCorp стала підрядником ООН). У квітні 2001 року була створена організація Peace Operations Association (POA), яка координує діяльність приватних військових і охоронних компаній на міжнародному рівні. Після початку війни в Іраку була створена асоціація західних приватних військових і охоронних компаній Private Security Company Associationof Iraq (PSCAI), яка координує їх діяльність в Іраку. До складу асоціації увійшли 40 військових і охоронних компаній. У 2004 році керівник тимчасової адміністрації в Іраку Пол Бремер підписав наказ № 17 (Coalition Provisional Authority Order 17), відповідно до якого контрактники США (в тому числі, спів-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

національні армії. Спираючись на силу військових відомств і капітали корпорацій, вони готові служити там, де їм накажуть. Нічого особистого тільки бізнес.

Під час «холодної війни» приватні військові компанії були створені в США, Великій Британії, Ізраїлі та ПАР, їх діяльність проходила під патронажем відповідних держав. Надалі, кількість ПВК постійно збільшувалася»

робітники військових і охоронних компаній) отримували недоторканність; вони не могли бути притягнуті до відповідальності за скоєні ними злочини на території Іраку відповідно до законодавства Іраку. Західні ПВК займалися підготовкою грузинської армії перед 2008 роком, американські і французькі військові компанії протистояли піратам в Сомалі, найманці з різних ПВК брали участь у громадянській війні в Лівії. І це зовсім не повний список конфліктів останніх десятиліть, в яких

були помічені приватні наймані компанії. Сьогодні в світі офіційно зареєстровано 450 приватних військових компаній, перелік їх послуг дуже широкий. Найвідомішими західними ПВК є: Academi (це колишня Blackwater — США), G4S (Велика Британія), Kellog, Brownand Root (США), Groupe-EHC (Франція), Erinys (США), DynCorp (США), FDG Corp. (США), MPRI (США), Aegis Defence Services (Велика Британія). Політичні інтереси у світі сьогодні в більшості відстоюють приватні, а не

ACADEMI (BLACKWATER) Однією з найбільш відомих приватних військових компаній є американська охоронна фірма Blackwater ( «Чорна вода»). Вона була заснована у 1997 році колишнім спецназівцем Еріком Принцом разом з тренером зі стрільби Елом Кларком. У 2003 році бійці корпорації позначили свою присутність в Іраку. Офіційно бійці Blackwater займалися навчанням підрозділів місцевої поліції і армії, насправді ж співробітники Blackwater брали безпосередню участь у військових операціях. Саме в Іраку компанія придбала скандальну «популярність». Бійців Blackwater задіяли в операціях, результатом яких була смерть великої кількості мирного населення Багдада. Крім цього, ходили чутки, що компанія займалася контрабандою зброї. Так, зокрема, гучний скандал стався в березні 2010 року, коли з американських складів в Афганістані пропало більше п’яти сотень автоматів Калашникова і іншої зброї. У вересні декільком співробітникам компанії було пред’явлено звинувачення в незаконному обігу зброї. З іншого боку, Blackwater брала участь в рятувальних операціях з ліквідації наслідків самого руйнівного урагану в історії США «Катріна», куди було направлено близько двох сотень співробітників. У 2009 році структуру перейменували в Xe Services LLC, але суті її діяльності це не змінило. У 2010 році компанію перейменували в Academi. Нині Academi є величезною військовою компанією, яка спеціалізується на замовленнях в проведенні військових операцій та супроводженні вантажів. Також кожний підрозділ, що входить до складу корпорації, виконує ту чи іншу функцію. Зокрема, Blackwater Maritime Solutions готує спецназ військово-морських сил багатьох країн, наприклад, Азербайджану та Греції. До складу компанії Academi входять також компанії Blackwater Airships, яка займається конструюванням безпілотників, Blackwater Armored Vehicle, що займається конструюванням легкої бронетехніки, Raven Development Group, що займається будівельною діяльністю, К-9, яка займається підготовкою службових собак. Мозком корпорації можна назвати компанію Xe Watch, яка моніторить всю діяльність підрозді№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лів корпорації, збирає інформацію про військові конфлікти, контрабанді зброї та інші дані, що мають відношення до військової сфери. В офіційному прес-релізі компанії зазначено, що вона також надає охоронні і транспортні послуги, здійснює повітряні перевезення, матеріально-технічне забезпечення армії і гуманітарну підтримку. Поряд з цим, співробітники Academi допомагають у встановленні правопорядку в зонах стихійних лих.

районах з обмеженою інфраструктурою безпеки. Крім того, співробітники G4S займаються наземним розмінуванням боєприпасів, навчають персонал, а також надають послугу захисту доходів британських залізничних компаній. Серед клієнтів корпорації є як уряди багатьох суверенних держав, корпорації, фінансові установи та комунальні підприємства, так і аеропорти і морські порти, логістичні та транспортні провайдери і приватні особи.

G4S Другою найбільшою приватною охоронною компанією в світі є G4S. Чисельність її співробітників досягає 657 тис. осіб. Це багатонаціональна фірма, яка надає послуги в сфері безпеки, штаб-квартира її знаходиться у Великій Британії. Представництва компанії розташовані в 125 країнах світу. G4S була заснована в 2004 році після злиття датської компанії Group 4 Falck і британської Securicor PLC. У 2008 році G4S початку забезпечувала безпеку на великих музичних і спортивних змаганнях. А причиною такого розширення послуг стало придбання компанії Rock Steady Group, що спеціалізується на таких сферах забезпечення безпеки. Також у 2008 році була куплена і компанія RONCO Consulting Corporation, яка є однією з провідних фірм, що спеціалізуються на комерційному та гуманітарному розмінуванні та утилізації боєприпасів. У тому ж році G4S купила Armor Group International і завершила придбання Global Solutions Limited. У 2011 році G4S купила компанію Guidance Monitoring, що спеціалізується на розробці і виробництві електронних технологій моніторингу, в тому числі програмного і апаратного забезпечення, яке використовується для відстеження правопорушників. В кінці цього ж року компанія купила активи Chubb, фірми, яка спеціалізується на реагуванні на надзвичайні ситуації на території Великої Британії. Основна діяльність компанії зосереджена на наданні охоронних послуг, послуг з безпеки грошей (перевезення цінностей та грошових коштів), комплектації служб безпеки. Крім того, співробітники компанії забезпечують утримання правопорушників під вартою від імені поліції, надають охоронні послуги в аеропортах. Компанія працює над введенням систем безпеки, надає логістичні послуги банкам і забезпечує управління грошовими коштами, бере участь в процесах консалтингу, ризикменеджменту і підтримки безпеки в

FDG CORP. Ще одна американська військова приватна компанія — так звана «Група R» (фірма Fort Defence Group Corporation, FDG Corp.) — була заснована у 1996 році морським піхотинцем А. Родрігесом. Через кілька років його компаньйоном став російський офіцер Д. Смирнов. Штаб-квартира компанії знаходиться в Джексонвіллі. FDG Corp. зосередила свою основну діяльність практично у всіх «гарячих точках» світу — Сомалі, Аденській затоці, Іраку, Гвінеї-Бісау, Ізраїлі, Палестині, секторі Газа і Афганістані. Компанія займається

№2/2020

наданням таких послуг, як охорона суден і вантажів, військова логістика, морські та сухопутні перевезення, навчання спеціальних підрозділів і груп охорони для дій в районах високого ризику, військове консультування. Особлива роль в організації відведена підрозділу FDG SEAL, куди входять плавці-охоронці, які можуть протистояти тероризму на високому професійному рівні як на воді, так і під водою. Компанія працювала в Аденській затоці, надаючи допомогу уряду Сомалі, в Гвінеї-Бісау її співробітники надавали допомогу в розмінуванні та утилізації військових відходів і організації служби берегової охорони.

З початку 2000-х років відзначено зростання зацікавленості до послуг ПВК з боку великих міжнародних корпорацій, бізнес яких пов’язаний з присутністю в точках нестабільності»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Популярність компанії принесли операції з транспортування гуманітарних і військових вантажів до Африки, охорони блокпостів в провінції Іраку Анбар в 2006-2007 роках, забезпечення безпеки делегації ветеранів під час відкриття в Афганістані меморіалу 9-й роті у 2011-му, супроводу американських місій в секторі Газа в 2007 році. Поряд з цим, бійці компанії відзначилися участю в операціях в Іраку «Лис пустелі» і «Буря в пустелі», а також супроводом танкерів з нафтою з порту Умм-Каср в країни Індокитаю. У 2010 році компанія зазнала значних юридичних і організаційно-штатних змін для оптимізації роботи в Афганістані і Іраку.

кість «контрактників» США становило 1% від загальної кількості військовослужбовців США. На початку 2000-х років американська приватна військова компанія DynCorp брала участь в бойових діях в Колумбії, в лютому 2001 року повстанці збили вертоліт, яким управляли співробітники компанії. У теперішній час компанія DynCorp отримує щорічний дохід, що перевищує $ 3,4 млрд на рік, має персонал чисельністю понад 10 тис. осіб і працює в таких сферах, як проведення повітряних операцій, відновлення і розвиток, технічне обслуговування і експлуатація, навчання розвідувальних органів, охоронні послуги. Також співробітники компанії

обслуговують американські військові літаки і вертольоти, забезпечують повітряну підтримку при боротьбі з лісовими пожежами. MPRI Не менш відома й інша американська приватна військова компанія — MPRI. Її в 1987 році заснував відставний генерал В. Льюїс. В її штаті є близько 350 колишніх американських генералів. Ця компанія на комерційній основі займається консультуванням у сфері управління і реформування армії (в Іраку), підбором і закупівлею озброєння (в Грузії), розробкою доктрин і концепцій (в Грузії), рішенням ситуаційних і оперативних проблем,

DYNCORP У число найбільших приватних військових компаній США входить і DynCorp. Свою історію компанія веде від двох фірм, заснованих в 1946 році: Land-AirInc, яка займалася технічним обслуговуванням повітряних суден, і California Eastern Airways, яка спеціалізувалася на авіаційних бізнес-перевезеннях. У 1961 році був проведений ребрендінг компанії, що отримала назву Dynalectron Corporation. Після розширення в її складі було виділено кілька основних груп: енергетична, контрактна, авіаційна і урядових служб. За три десятиріччя свого існування компанія поглинула 19 інших компаній, чисельність персоналу досягла 7 тис. чоловік, а річний дохід — $ 300 млн. У період з1976 по1981 роки компанія поглинула ще 14 фірм і до 1986 року стала лідером на ринку оборонного замовлення в Північній Америці. Через рік компанія змінила своє найменування на DynCorp. DynCorp займалася випробуваннями ракетної техніки для американського військового відомства, розробками вакцин, установками систем безпеки в американських посольствах. Потім, після чергової диверсифікації бізнесу, компанія купила ще 19 компаній, які займалися виробництвом цифрових послуг, в результаті чого DynCorp отримала урядові контракти в сфері інформаційних технологій. У 2003 році близько 50% бізнесу компанії становили IT-послуги для ФБР і ЦРУ. У 1991 році у війні в Перській затоці співробітники західних приватних компаній брали участь у забезпеченні діяльності сил міжнародної коаліції. Зокрема, DynCorp виконувала технічне обслуговування вертольотів ВПС США. В цілому, у період операції кіль-

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

проведенням гуманітарних операцій та військових навчань. Фірма надає послуги американському уряду і владі інших держав, діючи спільно з Пентагоном і ЦРУ. В середині 1990-х років в ході громадянської війни в Югославії американська військова компанія MPRI займалася підготовкою хорватської армії і 5-го корпусу армії Боснії і Герцеговини. MPRI має найбільшу базу даних на американських військових фахівців, а її співробітники брали неодноразову участь в локальних конфліктах і війнах, зокрема надавали допомогу уряду Колумбії, Ліберії та албанським бойовикам в Македонії, займалися навчанням і плануванням операцій армії Хорватії у 1995

році. У 2012 році проти компанії виступили сербські громадські організації зі звинуваченнями в причетності MPRI до геноциду сербів в 1995 році на території Хорватії, оскільки перед початком спецоперації фахівці компанії займалися навчанням солдат і офіцерів збройних сил Хорватії. Від Організації зажадали в якості компенсації $ 10 млрд. Нині компанія MPRI бере участь в декількох програмах створення колективних сил швидкого реагування, які зможуть проводити гуманітарні та миротворчі операції в Африці. Активну військову реформу фірма проводить в Нігерії. На території Центральної Африки компанія вибрала в якості бази Екваторіальної Гвінеї після невдалих спроб запропонувати свої послуги уряду Конго. AEGIS DEFENCE SERVICES Однією з найбільш відомих ПВК Великої Британії є Aegis Defence Services, яка була заснована у 2002 році колишнім офіцером британської армії Т. Спайсер. Компанія має свої офіси в Кенії, Іраку, Непалі, Бахрейні, Афганістані та США, а її штаб-квартира розташована в Базелі. Чисельність персоналу компанії досягає 20 тис. найманців. Головним замовником є американський уряд. Співробітники даної компанії займаються охоронною діяльністю в аерокосмічному, дипломатичному та урядовому секторах, а також в гірничорудній і нафтогазової індустріях. Нині фірма має контракт з американським урядом, який передбачає забезпечення безпеки в Іраку і охорону уряду США в Кабулі. Незважаючи на те, що офіційно компанія має охоронне значення, вона також надає послуги збройного персоналу для американського уряду і місій ООН. У географічному плані її діяльність поширюється на Ірак, Китай, Грецію, Конго, Косово, Нігерію, Судан, Росію, Швецію і Швейцарію, Туніс, Велику Британію, США, Греції, Голландії, Афганістан, Непал, Кенії і Бахрейн, де проводиться робота з оцінки ризиків і захисту нафтових компаній. У 2005 році Aegis Defence Services виявилася замішаною в скандалі, в Інтернеті з’явився відеоролик, на якому співробітники компанії стріляли по мирному іракському населенню. Керівництво фірми провину не визнало, але Пентагон відмовився від подальшої співпраці. ERINYS INTERNATIONAL Ще одна британська військова компанія, яка була заснована колишнім

№2/2020

британським офіцером Дж. Гарратом і чиновником південноафриканського апартеїду Ш. Клеар в 2002 році і зареєстрована на Британських Віргінських островах — Erinys International. Дочірні компанії Erinys розташовані у Великій Британії, Республіці Конго, на Кіпрі і в Південній Африці. Діяльність фірми зосереджена в основному на надання охоронних послуг, зокрема, в районах Центральної Африки з дуже непростими природними умовами. Крім того, в якості напрямків діяльності можна виділити проведення підготовки військовослужбовців і консультації у військовій сфері, участь в оперативній військової діяльності, роботу в розвідувальних службах і поліції. Співробітниками компанії є колишні службовці британських розвідувальних управлінь та спеціальних підрозділів. Компанія також потрапила до епіцентру скандалу, коли у 2004 році в ЗМІ з’явилася інформація про жорстоке поводження з ув’язненими. Матеріали журналістів свідчили про те, що співробітники фірми порушили Конвенцію про права людини, застосувавши в ході військового розслідування жорстокі тортури щодо 16-річного мешканця Іраку. Нині компанія тісно співпрацює з нафтогазовими корпораціями, видобувними індустріями, неурядовими організаціями та громадськими службами. І в кожному з контрактів допомагає клієнтам оцінювати можливі ризики незалежно від віддаленості регіону проведення робіт і рівня складності. Крім того, послугами компанії користуються американський і британський уряди, а також ООН. EXECUTIVE OUTCOMES Починаючи з 1993 року до 1996 року південноафриканська ПВК Executive Outcomes займалася військовою підготовкою урядових військ Анголи, плануванням і проведенням бойових операцій проти повстанців УНІТА. У період з кінця січня 1995 до лютого 1997 року, під час громадянської війни в Сьєрра-Леоне південноафриканська ПВК Executive Outcomes займалася військовою підготовкою урядових військ і брала безпосередню участь в боях з повстанцями «Революційного об’єднаного фронту Сьєрра-Леоне» (RUF). Також для участі в бойових діях на боці урядових сил був найнятий загін британської компанії Gurkha Security Guards, але після того, як в першому ж бою загін зазнав важких втрат, контракт був розірваний. Далі буде

ПОБАЧИТИ ВСЕ Однією з основних сфер, у якій збройні сили постійно проводять модернізацію військової техніки з метою отримання переваги над противником — це вдосконалення обладнання нічного бачення

Гудим В.М., військовий експерт, генерал-лейтенант запасу

хоча прилади нічного бачення і спеціалізована оптика з ІЧпідсвічуванням для роботи в умовах низької освітленості існують багато років, говорити про те, що ці системи оптимально справляються зі штучними і природними формами маскування, не доводиться. Відомо, що всі об’єкти, які мають ненульову температуру, так чи інакше випромінюють теплову енергію в інфрачервоному діапазоні. Тому тепловізори можуть використовуватися в абсолютній темряві і не вимагають зовнішнього освітлення або додаткового інфрачервоного освітлення. До того ж, тепловізійні системи відмінно зареко-

мендували себе в умовах низької видимості, викликаної такими природними явищами як: туман, буря, щільні атмосферні опади і навіть дим від пожежі. Досвід виконання бойових та спеціальних завдань у районі проведення АТО/ООС показав, що успіх залежить не тільки від вмілого керівництва та навченості, але і від можливості прихованого зосередження сил та засобів у необхідних районах, створення маневруючих вогневих груп, секретів та засідок з можливостю швидкої зміни позицій та відходу. Підготовку до виконання таких тактичних прийомів доцільно проводити вночі, в умовах поганої видимості. Аналіз світового ринку свідчить що основними вимогами до тепловізійних систем є: • якість тепловізійної матриці; • адаптація до різних зразків ОВТ та виконуємих завдань; • сертифікація; • експлуатація провідними арміями світу; • вартість.

Справа в тому, що в Україні немає виробництва неохолоджених мікроболометрічних матриць, які є основою тепловізора . Насправді країн, які освоїли технологію виготовлення масивів тепловізійних зображень у світі, не так багато. На жаль, українську продукцію можливо назвати українською лише гіпотетично. Вітчизняні виробники не розголошують своїх постачальників тепловізійних матриць навіть на офіційних сайтах та у специфікаціях. Більше того, прозорість цінової політики залишає бажати кращого. Вартість якісних систем, які використовуються у арміях Франції, Німеччини та інш. складає 25-30 тис. євро, що є великою ціною для кошторису українського війська та інших силових структур, а мінімальна потреба складає близько 500-600 комплектів на рік. Але це не всі питання, ліцензія на використання тепловізійних матриць у продукції інших країн в край неохоче видається провідними виробниками США, Францією, Німеччиною, а деяки№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ми (зокрема Ізраїль) не видається взагалі. На ринок України вийшла компанія ATRI (Литовська Республіка), яка пропонує тепловізійну систему нічного керування ATRI TINDS. Тепловізійна система нічного керування ATRI TINDS — потужний апаратний комплекс, який дозволяє керувати транспортним засобом у повній пітьмі, а також в умовах обмеженої видимості, зокрема: задимлення, запилення, туману, дощу, снігопаду, а також додатково забезпечує огляд місцевості. Повний контроль обстановки здійснюється водієм та/або командиром на моніторі/ моніторах. Швидко встановлюється на будь-який вид техніки за допомогою стаціонарного кріплення або магнітних кронштейнів. Система нічного керування ATRI TINDS оснащена тепловізійною матрицею виробництва США, сертифікована за стандартами NАТО та має код NSN5855-470009209 (номенклатурний код NАТО). Вона експлуатується у збройних силах Литовської Республіки, Латвійської Республіки, Іорданського Королівства, держави Катар. У порівнянні зі штатними приладами (ТВНО-2Б та ін.) — система ATRI TINDS зручніша та має тактико-технічні характеристики на рівні кращих закордонних зразків, потребує значно менше часу для підготовки до використання та підтримання її у технічно-справному стані (до 5 хвилин для одного чоловіка). Не потребує поточного обслуговування та не передбачає планових ремонтів. Термін роботи до 10 років. За рахунок використання мікроболометричної матриці високої роздільної здатності система має високу чіткість «картинки», великий кут обзору (86˚x65˚) та дальність виявлення (див. табл.). Людина Автомобіль (1.8х0.6 м) (2.3х2.3 м) Детектування (м)

230

500

Розпізнавання (м)

170

Світло фар (м)

130

Застосування ТСНК ATRI TINDS значно підвищує ефективність (живучість) транспортних засобів, зокрема забезпечується: №2/2020

броньований автомобіль Варта) — близько 120 приладів. Перевагами системи ATRI TINDS є: 1. Приховане переміщення без світла фар вночі. 2. Повністю пасивна система, яка не потребує інфрачервоного підсвічування 3. Не засліплюється зустрічним світлом фар, яскравими всполохами, вибухами. 4. Дозволяє виявляти замасковані об’єкти 5. Велика дальність виявлення при любих погодних умовах день та вночі.

•

приховане переміщення транспортного засобу без увімкненого світла фар; • відсутність інфрачервоної «підсвітки», яка фіксується приборами нічного бачення і біноклями; • приховане здійснення пошуково-рятувальних робіт і евакуації; • виявлення скупчень техніки і людей не залежно від часу доби і природних умов. В Україні система пройшла повний цикл відомчих випробувань в Міністерстві оборони України на відповідність заявленим характеристикам. В результаті тепловізійна система нічного керування ATRI TINDS допущена до експлуатації в Збройних Силах України. Враховуючи вимоги та побажання замовників система пройшла близько двох десятків удосконалень. Система встановлена та експлуатується, як на модернізованій техніці виробництва Радянського Союзу (БРДМ2Л1) так і на новій (спеціалізований

6. Просте встановлення на різні зразки озброєння та військової техніки. За результатами підконтрольної експлуатації у Збройних Силах України визначено, що система ATRI TINDS значно покращує ТТХ броньованої техніки під час її використання за призначенням та рекомендовано до експлуатації на зразках автомобільної та броньованої техніки ЗС України. Система за різних умов експлуатації є надійною, що доцільно врахувати в подальшому при розроблені (модернізації) приладів прицілювання, спостереження і орієнтування для зразків бронетанкового озброєння і техніки. Нині планується оснащення тепловізійною системою нічного керування ATRI TINDS рухомої бази зенітних ракетних комплексів — С-300ПС, «Бук» М1, «Оса» АКМ та інш., спеціалізованих броньованих автомобілів «Варта», «Новатор», «Козак»2М1 та великої кількості іншої техніки, яка виробляється та модернізується вітчизняним військово-промисловим комплексом. В зв’язку з вищевикладеним, на базі Корпорації «Науково-виробниче об’єднання «Небо України», яка є офіційним представником фірми ATRI, планується створення сертифікованого сервісного центру, а у подальшому виробництво системи на одному із підприємств-співучасників Корпорації.

ЗБРОЯ ХХІ СТОЛІТТЯ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПІЛОТИ ДЛЯ БЕЗПІЛОТНИКІВ

За останні десятиліття безпілотна авіація впевнено зайняла передові позиції в арсеналі багатьох армій і силових відомств світу

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

Гурак С.П., експерт

ійськові фахівці вважають, що в сучасній бойовій обстановці на сучасному етапі розвитку воєнного мистецтва, безпілотні

літальні апарати здатні більш ефективно й оперативно, ніж пілотовані літаки, вирішувати завдання повітряної розвідки, радіоелектронної боротьби, ретрансляції, цілевказівок і коректування вогню, бойового управління та зв’язку, метеорологічної, радіаційної, хімічної, біологічної розвідки та інші без ризику для особового складу в інтересах командування різних рівнів видів збройних сил. При цьому значно скорочується час доведення отриманої розвідувальної інформації до відповідної ланки управління. Бойові дрони можуть діяти як у безпосередній близькості від переднього краю району бойових дій, так і над територією противника. «ПОЛІТ НА ЗЕМЛІ» Розуміючи новий тренд у розвитку роботизованої техніки як у світі, так і в Україні, виникає логічне питання щодо підготовки пілотів і операторів. Якими

вони мають бути? І що для цього потрібно? Аналіз підготовки зовнішніх пілотів і операторів як в цивільній, так і у військовій сферах відбувається переважно в три етапи: теоретичний, тренажерний і практичний. Так, у межах загальної підготовки цивільних зовнішніх пілотів БПЛА, наприклад, у Великій Британії викладаються такі навчальні модулі: повітряне право; картографія та навігація; принципи роботи в повітряному просторі; метеорологія; людський фактор; авіаційна безпека; процедури планування та експлуатації; основи авіації; управління ресурсом акумуляторних батарей; льотна майстерність. Після завершення всіх елементів курсу видається сертифікат (NQС), який необхідний для отримання дозволу на комерційну експлуатацію від Управління цивільної організації у Великій Британії. №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В США у цивільному секторі до складу навчальних модулів введено такі: діючі правила, що стосуються привілеїв, обмежень та експлуатації малих безпілотних суден (далі — БПС); класифікація повітряного простору; експлуатаційні вимоги та обмеження на польоти, що впливають на експлуатацію малих БПС; джерела авіаційної погоди та її вплив на продуктивність малих БПС; продуктивність малих БПС при різних навантаженнях; аварійні процедури; управління ресурсами екіпажу; процедури радіозв’язку; аеронавігаційне прийняття рішень; експлуатація аеропорту; процедури технічного обслуговування та передпольотного огляду. Після виконаннях всіх пунктів, пілот отримує тимчасовий сертифікат, що надсилається електронним листом. Постійний сертифікат зовнішнього пілота надсилається поштою після завершення внутрішньої обробки від FAA. Підготовка пілотів БПЛА у Канаді містить низку навчальних модулів: повітряне право, правила та процедури повітряного руху; силові установки, конструкції та системи БПС; людський фактор; метеорологія; навігація; теорія польоту; польотні операції; радіотелефонія. Одразу після успішного завершення здобувач отримує сертифікат для Basic Operations. Якщо пілот хоче отримати дозвіл на Advanced Operations, після проходження тесту потрібно пройти перевірку практичних навичок (flight review for drones).

№2/2020

Щодо українського досвіду, то курсова підготовка зовнішніх пілотів, наприклад, у Національному авіаційному університеті передбачає вивчення таких модулів: авіаційне законодавство; принципи польоту; льотні характеристики та планування польотів; конструкція, функціонування та експлуатація БПС; конструкція, функціонування та експлуатація приладів та обладнання БПС; оперативне технічне обслуговування БПС; метеорологія; зв’язок; навігація; можливості та обмеження людини; загальна безпека польотів. Програма гармонізована з програмою підготовки пілотів пілотованої авіації, яка схвалена Державіаслужбою України, з урахуванням особливостей пілотування БПС і узгоджена з програмами вітчизняних і закордонних організацій, що займаються підготовкою зовнішніх пілотів. У нашій країні за даними Державіаслужби України в цивільній сфері існує до 5 професійних центрів підготовки зовнішніх пілотів і декілька сотен непрофесійних закладів. Разом з тим, за ре-

У збройних силах США вже на стадії розробки безпілотних авіаційних комплексів вимагають від фірм-виробників створення тренажерів для навчання і підтримки необхідних навичок»

зультатами досліджень визначено, що існують проблеми в самому підході до розуміння бази знань, яка повинна бути освоєна кожним дистанційним пілотом. Аналіз показує схожість у базовій загальнотеоретичній підготовці зовнішніх пілотів в Україні та зарубіжних країнах. Також слід зазначити, що особливістю підходів іноземних країн у підготовці зовнішніх пілотів БПЛА є використання спеціалізованих тренажерів для відпрацювання навиків управління БПЛА і роботи з бортовим радіоелектронним обладнанням, а не симуляторів, що має місце в Україні. Наявність тренажерів допомагає підтримувати професійні навики, відпрацьовувати польотні особливості та зберігати льотний ресурс БПЛА. Напрямок закупівлі чи розробки спеціалізованих тренажерів для підготовки зовнішніх пілотів в Україні залишається у списку актуальних для нашої країни. В АВАНГАРДІ — США Щодо військової сфери, то за кордоном особлива увага надається цілеспрямованій підготовці військових пілотів і операторів БПЛА. Так, у ВПС США пілот БПЛА літакового типу (МQ-1 Predator, RQ-4 Global Hawk) — це перш за все офіцер, який має льотну підготовку, у зв’язку з чим майбутніх фахівців даного профілю відбирають зі складу льотчиків або штурманів винищувачів, транспортних літаків або вертольотів.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Як правило, це досить досвідчені офіцери, які мають професійну льотну підготовку в званні капітан або майор, іноді — підполковник. Всі вони призначаються на посади пілотів БПЛА терміном на два-три роки. Програма навчання пілотів БПЛА передбачає відпрацювання необхідних навичок упродовж не менше 100 год. на тренажері, розробленому фірмою-виробником апаратів. Підготовка плотів БПЛА Predator розрахована на 15 тижнів (48 навчальних днів) і включає 50 год. теоретичних занять, 28,5 год. занять на тренажері та 50-60 год. практичного управління апаратом в польоті. У програму навчання крім управління БПЛА на зльоті і посадці входять виконання розвідувальних польотів, нанесення ударів по наземних цілях, цілевказання і визначення результатів нанесення ударів. Більшість занять з наземної підготовки і 30-40 відсотків занять з управління польотом БПЛА проводять інструктори з числа цивільного персоналу. Офіцериінструктори проводять заняття з тактики застосування БПЛА та кваліфікаційні заліки. Підготовка пілотів для БПЛА Hunter і Shadow 200 розрахована на 24 тижня. Вона передбачає не лише навчання управлінню польотом БПЛА, але також і управлінню бортовим радіоелектронним обладнанням (далі — БРЕО), тим самим забезпечуючи взаємозамінність членів розрахунку управління. Весь курс навчання складається з трьох етапів: наземна підготовка (10-15 тижнів), тренування на тренажерах (4 тижні) і практичне управління польотом БПЛА (5-6 тижнів). Тривалість курсу навчання пілота тактичного розвідувального БПЛА в спеціалізованих центрах підготовки для ВПС, ВМС і СВ США становить 18 тижнів. Підготовка операторів БРЕО БПЛА здійснюється разом з пілотами в спеціалізованих центрах підготовки таких фахівців для ВПС, ВМС і СВ США. Оператори засобів розвідки і спостереження, наприклад, для БПЛА Predator, відбираються зі складу більш молодих військовослужбовців, в основному випускників навчального центру підготовки операторів БРЕО. Після закінчення центру підготовки вони призначаються на посаду операторів БРЕО БПЛА. Оператори БРЕО мають категорію Е-4 — Е-9 (капрал — сержант-майор). Для підготовки операторів БРЕО також, як і для підготовки пілотів, використовуються спеціалізовані тренажери. На думку американських фахівців, використання тренажерів для підготовки

пілотів і операторів БРЕО БПЛА, дозволяє значно скоротити час і витрати на навчання, а також кількість реальних польотів БПЛА; проводити навчання в умовах, максимально наближеним до реальних дій; здійснювати контроль з боку інструктора за правильністю виявлення та розпізнавання цілі в різних умовах обстановки; моделювати використання різних варіантів БРЕО; проводити заняття незалежно від погодних умов; тренування з виконання конкретного завдання перед польотом, підтримувати необхідні навички у пілотів при відсутності практичних польотів БПЛА. У збройних силах США вже на стадії розробки безпілотних авіаційних комплексів вимагають від фірмвиробників створення тренажерів для навчання і підтримки необхідних навичок. Поряд з цим вони повинні відповідати таким вимогам: забезпечувати відпрацювання всіх завдань, для яких призначений БПЛА, включаючи планування польотного завдання, управління польотом, ведення розвідки і спостереження, коригування вогню артилерії, визначення результатів нанесення ударів тощо; максимально наближено до реальних умов моделювати політ БПЛА і спостережуване пілотом зображення на моніторі; інструктор повинен мати можливість планувати тренування максимально складним і наближеним до реальних умов, втручатися в дії учня в процесі тренування, давати вступні завдання; забезпечити можливість моделювання польоту БПЛА вдень і вночі; можливість моделювання особливих умов польоту БПЛА, у тому числі

в умовах туману, піщаних бур, дощу тощо; моделювати дії в аварійних ситуаціях і в разі виходу з ладу окремих систем БПЛА. Оператори БРЕО допускаються до практичної підготовки в ході польотів БПЛА після закінчення курсу з улаштування та експлуатації обладнання. Вони, як і командири розрахунків, повинні не менше трьох разів відпрацювати питання використання БРЕО під час практичних польотів БПЛА, включаючи підготовку обладнання до польоту, нанесення виявлених за час польоту об’єктів на свою карту і карту командира, рішення навігаційних завдань управління польотом БПЛА (з урахуванням параметрів руху судна). Тривалість курсу навчання оператора БРЕО складає 8 тижнів. Таким чином, у США функціонує диференційована система підготовки пілотів і операторів БРЕО БПЛА, що враховує не лише технічні особливості типів БПЛА, а й оперативно-тактичні вимоги кожного виду ЗС США. Аналогічні США системи професійної підготовки пілотів і операторів БПЛА існують в Європі: Велика Британія, Франція, Нідерланди та ін. РОСІЯ Схожа система підготовки військових пілотів і операторів БПЛА існує у РФ. Термін навчання пілотів, наприклад, у Державному центрі безпілотної авіації МО РФ варіюється від 2,5 до 4 місяців і залежить від розмірів, дальності і функціонального навантаження БПЛА. №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготовка фахівців з БРЕО й обробки результатів повітряної розвідки, у тому числі для безпілотної авіації, здійснюється у Військовому навчально-науковому центрі ВПС «Военно-воздушная академия им. проф. Н. Е. Жуковского и Ю. А. Гагарина» за спеціалізаціями: «Експлуатація наземних засобів і систем комплексів з безпілотними літальними апаратами», «Експлуатація комплексів з безпілотними літальними апаратами», «Технічна експлуатація безпілотних літальних апаратів і двигунів», «Технічна експлуатація радіоелектронного устаткування комплексів з безпілотними літальними апаратами». Випускник за спеціалізацією, що пов’язана із застосуванням БПАК, призначається для проходження служби в загонах БПЛА на офіцерські посади оператора (спостереження), оператора (дешифрувальника), начальника розвідки групи. ІЗРАЇЛЬ Значний досвід у підготовці ізраїльських військових пілотів і операторів БРЕО БПЛА має ВПС ЦАХАЛ. Для підготовки пілотів БПЛА претенденти відбираються зі складу тих, хто вже пройшов курс льотної підготовки не менше року. Підготовка складається з трьох складових: підготовка як пілота БПЛА (6 місяців), курс оперативної

№2/2020

підготовки (3 місяця) і підготовка під час служби в складі ескадрилій. Підводячи підсумок, слід звернути увагу, що підготовка військових зовнішніх пілотів БПЛА має три етапи: теоретичний, тренажерний і практичний. Разом з пілотами здійснюється підготовка військових операторів БРЕО БПЛА, яка також складається з трьох етапів: теоретичний, тренажерний і практичний. Підготовка військових пілотів і операторів БПЛА здійснюється в спеціалізованих центрах. А ЯК У НАС? В Україні підготовка військових пілотів і операторів БПЛА тактичного рівня для ЗС України здійснюється на базі Житомирського військового інституту ім. С. П. Корольова за спеціалізацією «Безпілотні авіаційні комплекси тактичного класу». Спеціальна підготовка пілотів і операторів для ДПС України відбувається в Центрі підготовки із застосування та експлуатації безпілотних авіаційних систем Головного центру підготовки особового складу ДПС України ім. генерал-майора І. Момота. Базова підготовка зовнішніх пілотів для ДПС України відбувається в Льотній академії Національного авіаційного університету з викладанням таких начальних модулів:

структура та порядок використання повітряного простору України; порядок управління повітряним рухом та правила польотів; аеродинаміка польоту; повітряна навігація; авіаційна метеорологія; порядок ведення радіозв’язку і безпека польотів. Вимоги до базового кваліфікаційного рівня зовнішнього пілоту й оператора корисного навантаження БПЛА та здійснення їхньої діяльності викладені в наказі Міністра оборони України «Про затвердження Правил виконання польотів безпілотними авіаційними комплексами державної авіації України» від 08.12.2016 №661. На підставі аналізу міжнародного й українського досвіду підготовки пілотів і операторів БПЛА базову підготовку військових пілотів й операторів БРЕО БПЛА доцільно проводити саме на базі Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, де існують усі необхідні умови і фахівці, у три етапи: теоретичний, тренажерний і практичний. При цьому спеціалізована підготовка пілотів і операторів БПЛА за призначенням, на нашу думку, має базуватися на таких документах, як: Тактика застосування БПЛА; Курс бойової підготовки пілотів БПЛА; Керівництво з льотної експлуатації БПЛА й інших статутних і нормативних документах.

НЕПОРОЗУМІННЯ З СУСІДОМ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«РУХ НА СХІД»

Угорщина блокує зближення нашої країни з НАТО і у жовтні минулого року наклала вето на спільну заяву послів Альянсу щодо України, яку мала ухвалити Північноатлантична рада

Ткач В.Ф., кандидат політичних наук, старший науковий співробітник

іністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що країні довелося блокувати заяву послів НАТО, оскільки Альянс відхилив пропозиції про внесення змін до неї, котрі стосувалися б зобов’язань України щодо українських угорців. Наступного дня, після зустрічі лідера Угорщини Орбана з Президентом Росії Путіним, Сійярто вже заявив про відміну вето на заяву послів Альянсу. Вочевидь, це була ситуаційна поступка Кремлю в обмін на вигідний контракт на постачання нафти. Раніше Сійярто звинувачував Україну в нібито «порушенні прав угорської спільноти» через прийняття освітнього закону та заявляв, що «Угорщина продовжить на-

кладати вето на приєднання України до НАТО, поки вона не відновить права, які раніше надавалися нацменшинам». Також Угорщина скаржилася на Україну до ОБСЄ, ООН та Євросоюзу через новий Закон про освіту, який, на думку Будапешта, обмежує права угорської меншини. Зазначені звинувачення є безпідставними, адже Венеціанська комісія, яка аналізувала новий український Закон про освіту, не підтримала звинувачень Угорщини щодо утисків національних меншин. Отже, зазначений Закон є лише приводом для блокування Угорщиною процесу зближення нашої країни з НАТО. Кому це вигідно — питання риторичне. Ще один інформаційний привід змусив хвилюватися угорську опозицію напередодні візиту Путіна до Будапешту, а саме те, що Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) офіційно завершив переведення своєї штаб-квартири до столиці Угорщини. Угорські опозиційні політики вже висловили побоювання, що це створить додаткові умови для розширення російського впливу в Центральній Європі і можливого зби-

рання розвідувальних даних та назвали банк «загрозою національній безпеці» Угорщини і «шпигунським гніздом». З огляду на те, що Росія активно використовує дипломатичне прикриття для розвідувальної діяльності, ці побоювання не є безпідставними. У штабквартирі банку, створеного в Москві ще в 1970 р. з метою зміцнення зв’язків між країнами соціалістичного табору, працюватиме більш ніж 100 співробітників з широкими повноваженнями та дипломатичним імунітетом. За окремими його працівниками вже «тягнеться шлейф» історії співробітництва з розвідувальними органами. Зокрема, представник Угорщини в банку Імре Борош до 1990 року працював на розвідку Угорської Народної Республіки, а голова правління банку Ніколай Косов заявив про наявність родинних зв’язків у російських спецслужбах. Офіційний Будапешт запевняє, що переведення штаб-квартири МІБ з Мос-кви до столиці Угорщини «принесе акціонерам, зокрема в Угорщині, позитивні результати і дасть гравцям угорської економіки додаткові нові №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

можливості». Але окремі аналітики стверджують, що кредити банку можуть бути легко спрямовані на бізнес-союзників Орбана. Вплив Москви на Угорщину зріс після того, коли у 2010 року Орбан прийняв рішення про політику «руху на Схід» щодо Росії, Туреччини та Китаю. На думку експертів, цьому посприяла допомога російських політтехнологів в організації виборів та протистояння Будапешта і Брюсселя. У 2014 році Орбан підписав з Путіним кредитну угоду на 10 мільярдів євро для фінансування розширення єдиної в Угорщині атомної електростанції «Пакш-2», на південь від Будапешта. При цьому, обставини підписання угоди викликали її не сприйняття в угорському суспільстві і за кордоном з огляду на те, що цій події не передувало публічне експертне обговорення, а урядові пропозиції були «продавлені» через законотворчий «конвеєр» парламенту без зайвого розголошення. Рішення з найважливішого питання, яке позначилося на житті кількох майбутніх поколінь, і на європейському майбутньому країни, її зовнішній політиці №2/2020

Росія активно спонсорує праві і популістські рухи Європи, створюючи в ЄС мережу союзників, які симпатизують Росії. І ключовим стратегічним плацдармом спонсорованих Росією акцій є Угорщина» та зобов’язаннях перед союзниками, було прийнято таємно. Влітку 2019 року Угорщина дозволила транзит російських військових транспортних засобів в Сербію, незважаючи на санкції Євросоюзу і блокування Румунією цього постачання через Дунай. У Брюсселі вже заявили про те, що всі члени Євросоюзу повинні нести відповідальність за реалізацію обмежувальних заходів. Проте, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан в черговий раз проігнорував правила ЄС. Протистояння Будапешта і Брюсселя триває вже тривалий час і ризикує перетворитися в

обмеження фінансової допомоги Угорщині та санкції. Російський президент у Будапешті розкрив головний секрет російськоугорської дружби: Росія забезпечує близько 60 відсотків потреби Угорщини в нафті і близько 50 відсотків– у природному газі. Якраз під час путінського візиту «Лукойл», «Транснефть» і угорська компанія MOL підписали угоди, що дозволять збільшити експорт російської нафти в Угорщину трубопроводом «Дружба» до 2025 року. Путін підкреслив, що розглядає Угорщину «як одного з пріоритетних партнерів для розподілу постачання російського газу в Європу і за наявними на сьогоднішній день маршрутами, і за новими маршрутами, як північним, так і південним». Фактично Угорщина перетворилася на російського лобіста в Євросоюзі. З чого складається підґрунтя таких відносин? Часткову відповідь на це запитання дає російський сайт pravda.ru в статті «Путина с Орбаном сближает нелюбовь к Украине»: «Хороші відносини Володимира Путіна з Віктором Орбаном тримаються на християнських цінностях, здоровому націоналізмі і неприйнятті нездорового націоналізму України». Однак, це тільки видима частина підґрунтя двосторонніх відносин, а є ще й інша, яка складається здебільшого з конспірологічних версій. Так, за однією з версій, до створення партії «Фідес» були причетні спецслужби соціалістичної Угорщини. На підтримку цієї версії говорить досьє угорських спецслужб, опубліковане на початку 2000-х років, в якому наводяться дані про спостереження за нареченою В. Орбана — Аніко Леваї. З цих матеріалів випливає, що вона вже в 1986 р. говорила, що є членом «прихованої опозиції», і що в Угорщині, а також у державах Східної Європи готуються певні «мирні революції», в результаті яких будуть змінюватися політичні системи в цих країнах. Там же згадуються її слова про те, що в Угорщині існує «секретна опозиційна партія» з підтримкою впливових фігур з оточення міністра внутрішніх справ. Її наречений (Віктор Орбан) — теж член цієї секретної організації, він може про все відкрито говорити, його недоторканність гарантована. Починаючи з 2010 року, Орбан неодноразово бував у Росії і кілька разів зустрічав у Будапешті Володимира Путіна. Познайомилися вони ще раніше — коли політик, якого вже впевнено називали майбутнім прем’єр-міністром, відвідав з’їзд «Єдиної Росії» в Петербурзі у 2009 році і вже на першій зу-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стрічі пообіцяв Путіну, що контракт на модернізацію єдиної в Угорщині АЕС у м. Пакш отримає Росія. Угорський електронний ресурс Direkt 36 у недавньому розслідуванні про зв’язки Віктора Орбана з Росією згадує про зустрічі людей з оточення угорського прем’єр-міністра з високопоставленими співробітниками ФСБ, пояснюючи, що силовики обов’язково курирують великі угоди за участю російських держкомпаній. У 2017 році видання The Insider розповіло про зв’язки Орбана з російським і українським кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем, який жив в Будапешті у 1990-х роках. За припущенням видання, у 1994 р. Віктор Орбан міг отримати від Могилевича валізу з мільйоном німецьких марок, а відеозапис про це міг зберегтися в Росії і використовуватися Володимиром Путіним для тиску на Орбана. Росія активно спонсорує праві і популістські рухи Європи, створюючи в ЄС мережу союзників, які симпатизують Росії. І ключовим стратегічним плацдармом спонсорованих Росією акцій є Угорщина. Експерти нагадують, що угорський консерватор Віктор Орбан разом з італійськими і чеськими популістами веде кампанію за скасування санкцій, що накладені на Росію за анексію Криму і військову агресію на сході України. Угорські праві радикальні організації фінансуються Росією, щоб агресивно боротися проти НАТО і ЄС та породжувати конфронтацію з Україною. Російське розвідувальне співтовариство активно працює з такими організаціями як «Нова угорська гвардія», Молодіжний рух «Шістдесят чотири округи», «Армія хлопців», «Рух угорської самооборони» і «Вовки». Вони організовують вишкіл членів організацій, часто за участі російських військових як інструкторів або російських військових дипломатів, використовують активістів з цих угруповань для організації демонстрацій в російських інтересах, створення інформаційних приводів для активізації етнічних конфліктів на Закарпатті в Україні, а також рекрутують нових членів для військових операцій під керівництвом Росії на сході України, де останні беруть участь у бойових діях на боці проросійських бойовиків з метою «пов’язування на крові» і нібито створення «слов’янської солідарності». В якості інформаційної складової протиборства використовується онлайн-портал новин hidfo.ru, який є ключовим ресурсом зв’язку проросійських сил в Угорщині. На сайті публікуються фейкові та пропагандистські повідомлення з Росії, які потім вкида-

ються в соціальні мережі. Однією з головних цілей нинішньої пропагандистської кампанії є ідеологічне формування у членів екстремістських організацій переконань, що російська анексія Криму створює прецедент для Угорщини і механізм повернення територій, насамперед Закарпатської області України, де 150 тисяч етнічних угорців становлять біля 12 відсотків населення регіону. Паралельно здійснюються заходи для просування угорських сепаратистських рухів у сусідніх країнах. Велика частина фінансування такої діяльності походить від олігархів, близьких до Володимира Путіна, таких як Костянтин Малофєєв, який має ділові інтереси в Угорщині. Важливим елементом стратегії Росії в Угорщині є розміщення в країні прокремлівського правого «Міжнародного руху», до діяльності якого залучаються проросійські екстремісти з інших країн Західної Європи. Російська політика в регіоні спрямована на те, щоб поставити під сумнів сучасні державні кордони і викликати територіальні конфлікти з метою створення зон нестабільності. При цьому представники російської розвідки почувають себе в Угорщині досить комфортно. Адже якщо в інших європейських країнах, зокрема, Польщі, Болгарії та Чехії, згідно з повідомленнями в ЗМІ, періодично відбуваються затримання і депортації російських розвідників, які діяли під дипломатичним прикриттям, то в Угорщині подібного немає. Кілька років тому авторитетне угорське видання Index опублікувало інтерв'ю з колишнім співробітником

угорської контррозвідки Ференцем Катрейном, який працював спочатку в угорському Управлінні національної безпеки, а потім в Бюро із захисту Конституції в період 2000-2013 рр. У своєму інтерв’ю Катрейн докладно розповідає про діяльність російських спецслужб і їх вплив на політику Угорщини, а також стверджує, що угорській контррозвідці з боку влади було суворо заборонено здійснювати будь-які заходи щодо запобігання діям російських спецслужб на території Угорщини. Це сталося після приходу в 2010 році на пост прем’єрміністра Угорщини Віктора Орбана, який «пішов проросійським курсом». Опозиційні лідери Угорщини, негативно реагують на зближення Росії та Угорщини. «Орбан дає Путіну можливість послабити Європу. Путін не зацікавлений в сильному Європейському союзі. Орбан — теж. Ось чому вони знайшли один одного. Росія — ледь непередбачувана наддержава. Тисячі величезних проблем. Щоб прикрити їх, в разі необхідності, вони вбивають журналістів, садять в тюрму супротивників, окупують сусідні території, підтримують роз’єднувальні рухи і відроджують російський націоналізм» — говорить один з опозиціонерів Ференц Дюрчань Наприкінці 1980-х років Орбан і його партія боролися за демократизацію Угорщини; тепер їх політика побудована на антиіммігрантській риториці і звинуваченні країн Заходу і особисто американського мільярдера Джорджа Сороса у втручанні у внутрішні спра-

№2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ви. В Угорщині приймають закони про іноземних агентів, притискують незалежні засоби масової інформації, а противники Орбана вказують на тотальну корупцію в його оточенні. Угорщина перетворилася на одну з найбільш одіозних країн Європейського союзу, а Віктор Орбан — в головного серед європейських лідерів друга президента Росії Володимира Путіна. Орбан будує в Угорщині, за його словами, «ілліберальну» державу за зразком таких країн з централізованим управлінням, як Росія, Китай і Сінгапур. За останні кілька років, як стверджують його опоненти всередині країни та за її межами, Орбан дав волю ксенофобії, яку інші країни Європи намагаються приборкати. Крім того, він взяв курс на зближення з Росією, налаштував проти себе європейських лідерів і продовжує «наступати» на громадянські свободи і насаджувати націоналізацію приватного бізнесу. Партія Орбана, завоювавши на останніх виборах лише 45 відсотків голосів, отримала дві третини місць в парламенті. Це дозволило Орбану не лише приймати закони, а й внести зміни до

Головний секрет російсько-угорської дружби: Росія забезпечує близько 60% відсотків потреби Угорщини в нафті та 50% — у природному газі»

№2/2020

Конституції країни, через які була «послаблена система стримувань і противаг влади тій партії, яка має більшість у парламенті». За словами лідерів опозиції, партія Орбана створила систему, при якій у жодної опозиційної партії не залишається шансу коли-небудь знову прийти до влади. Насправді це вже не конституційна демократія. Це автократія, а не вільна країна. Вони придумали, як це зробити, але так, щоб зовні це виглядало як європейська демократія. Як стверджує один із найвідоміших угорських економістів Янош Корнаї, «при Орбані Угорщина перейшла з групи демократичних держав в групу автократії». На сьогодні вважати Орбана диктатором — означає не розуміти природи ситуації, що склалася в Угорщині. Нинішня Угорщина має багатопартійну систему, опозиційні партії діють в країні на законних підставах, існує опозиційна преса. Політичні опоненти не піддаються масовим арештам, їх не намагаються фізично знищити. Проте Орбана не можна назвати і демократичним лідером, було б великою помилкою вважати, що незважаючи на те, що час від часу він поступається демократичними принципами, в кінцевому рахунку він все одно залишається демократом. Неправильно думати, що Орбан копіює Путіна. Автократії будуються на різних історичних традиціях, виникають в різних внутрішньополітичних і міжнародних ситуаціях, особистості і устремління верховних лідерів автократії теж сильно різняться. Орбан нікого не наслідує, він особистість самостійна. Що, втім, не змінює того факту, що режими Путіна і Орбана належать до одного і того ж класу автократії. Так само, як і в Росії, де суспільство послідовно стає авторитарним і в ньому збільшується кількість апологетів Сталіна, в Угорщині теж відчувається повернення до минулого — тільки не до попереднього режиму з його марксистсько-ленінською ідеологією, а до більш раннього минулого. Все більш відчутним стає повернення до офіційних ідей довоєнної Угорщини, хортистське минуле відроджується в самих різних формах. Угорщина залишається членом НАТО і Європейського союзу, про наміри вийти з цих організацій, ніхто офіційно досі не заявляв. Угорський уряд з радістю приймає від ЄС щедру фінансову допомогу. Поряд з цим представники правлячої партії «Фідес» щоразу підтримують різноманітні декларації євроскептиків. Починаючи з 2010 року, лідери партії Орбана неодноразово демонстрували антиамериканські і антиєвропейські настрої, навіть по-

рівнювали директиви, що надходили з Брюсселя з розпорядженнями Москви, які надходили в Будапешт до 1989 року. За результатами дослідження європейського аналітичного центру European Councilfor Foreign Relation, зближення прем’єра Віктора Орбана з Росією, його критика санкцій і опортунізм у просуванні угорських економічних інтересів Росії створює великі проблеми і підриває європейську єдність. МЗС Угорщини часто розглядає війну в Україні так, ніби це заморожений конфлікт, і взаємодія з Росією є неминучою. Є великий сумнів серед державчленів ЄС, чи буде Угорщина підтримувати санкції в майбутньому. Еволюція політичних поглядів Віктора Орбана протягом 30 років відбувалася під впливом цілої низки внутрішніх і зовнішніх факторів. Очевидно, що і найближчим часом йому доведеться враховувати в своїх політичних рішеннях як мінливі зовнішньополітичні реалії, так і суспільні настрої всередині країни. Одним із фактів, що можуть свідчити про такі настрої, є матеріали доповіді під час міжнародної наукової конференції, присвяченої річниці незалежності України угорського історика та громадсько-політичного діяча, колишнього міністра закордонних справ Угорської Республіки Гейзи Єсенскі, який брав безпосередню участь у підготовці та підписанні Договору про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорщиною 1991 року (зазначений документ був ратифікований Державними зборами Угорщини лише через півтора року через упертий опір частини угорських парламентаріїв, незгодних з положенням статті 2 про те, що «сторони поважають територіальну цілісність одна одної і заявляють, що не мають і не матимуть територіальних претензій одна до одної»). У доповіді лунали закиди українській стороні у невиконанні нею положень Договору, зокрема щодо захисту прав угорської національної меншини в Україні. Таким чином, існуючі реалії показують політичному керівництву держави, що слід враховувати зміни зовнішньополітичного курсу Угорщини та її лідера, а також фактор актуалізації угорського чинника у внутрішньополітичному житті України при здійсненні заходів з поглиблення українсько-угорських добросусідських відносин, а також втіленні в життя реформ та прогресивних проектів, які покращать рівень життя населення, і розраховувати на власні сили в забезпеченні територіальної цілісності, національної безпеки та оборони нашої країни.

ПРОТИДІЯ ЗАГРОЗАМ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Після незаконної окупації та анексії Криму Росією умови безпекового середовища на півночі Європи, за оцінками експертів, значно погіршилися

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

ержави-члени НАТО і країни-партнери все більше розуміють, що для того, щоб впоратися з актуальними викликами

європейській безпеці та міжнародному порядку, необхідно швидко перебудувати систему оборони та підготувати свої суспільства до труднощів, пов’язаних зі збройним конфліктом. Стримування і надання запевнень з опорою на розширене євроатлантичне співробітництво і спільні дії — необхідні кроки, але на національному рівні кожна країна повинна підвищити власну готовність до нових безпекових умов. У 2015 році в Швеції був прийнятий закон про оборону на період 2016-2020 рр., першочерговим завданням якого

визначене підвищення боєздатності збройних сил. Була передбачена також розробка концепції тотальної оборони, що складається як з військової, так і з цивільної компоненти у рамках підходу до забезпечення національної безпеки «всією громадою». У січні 2017 р. шведський уряд сформував Комісію з питань оборони, перед якою політичне керівництво країни поставило завдання здійснити аналіз реалізації чинного закону, визначити параметри майбутньої оборонної політики та підготувати проект закону №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Загальна чисельність шведської армії, включно з підрозділами територіальної оборони та цивільними працівниками, як очікується, збільшиться з 60 до 90 тисяч осіб»

про оборону на наступний п’ятирічний період. Одним із результатів роботи згаданої Комісії стала спеціальна доповідь «Обороноздатність: безпекова політика Швеції та розвиток оборонних спроможностей у 2021-2025 рр.» (так звана «Біла книга»), презентована у травні 2019 року. Ця та попередня доповідь «Стійкість: концепція тотальної оборони та розвиток цивільної оборони у 2021-2025 рр.» мають лягти в основу законопроекту, який шведський парламент буде цього року. У документі звертається увага на те, що на зміну безпекової ситуації навколо Швеції впливають не лише агресивні дії Росії, але й, наприклад, розбудова військових можливостей Китаю та його зростаюча роль на міжнародній №2/2020

арені. США сьогодні розглядають КНР як найбільший геополітичний виклик, тому Вашингтон почне зосереджуватися на азіатському напрямі, а це, відповідно, відіб’ється на американській військовій присутності у Європі чи на оперативності її посилення у разі кризи. Автори доповіді заявляють, що Європейський Союз залишається для Швеції найважливішою платформою для реалізації зовнішньої та безпекової політики. Виходячи з цього, забезпечення та зміцнення згуртованості, співробітництва та інтеграції у її рамках відповідає національним інтересам країни. Водночас підкреслюється необхідність проаналізувати, яку роль у довгостроковій перспективі відіграватиме Швеція у Спільній безпековій та оборонній

політиці ЄС. Важливо теж обговорити не лише двосторонню користь від формату Швеція-ЄС, але й — ЄС-НАТО. В інтересах Євросоюзу та Швеції, щоб країни Східного партнерства (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна) зберегли свою незалежність і територіальну цілісність. Погіршення умов безпекового середовища посилило потребу в ефективному контролі над озброєннями в Європі, включно зі створенням системи зміцнення довіри. Проте, як визнала Комісія, протягом останніх десяти років ситуація розвивалася не в найкращому напрямі. У доповіді наголошується, що для Європи загалом та Швеції, зокрема, відіграють ключову роль трансатлантичні зв’язки. Хоча Швеція не є членом жод-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ного військового союзу, але збройний конфлікт по сусідству з нею може мати вплив на багато країн. Швеція задекларувала свою солідарність з усіма державами-членами ЄС, а також Норвегією та Ісландією, і вона не залишиться пасивною, якщо будь-яка з цих держав зазнає нападу або стихійного лиха. Отже, Швеція повинна бути здатною забезпечити як військову підтримку, так і підтримку у сфері цивільної оборони. Стокгольм очікує від трансатлантичних партнерів подібних кроків у разі виникнення кризових явищ на своїй території. Комісія з питань оборони не виключає, що Швеція може стати жертвою збройного нападу, використання інших військових засобів або загрози їхнього використання. Виходячи з цього, розвиток оборонних спроможностей необхідно здійснювати так, щоб Швеція була готова адекватно відреагувати на всі ці різноманітні виклики. Згідно з розро-

Для підвищення обороноздатності планується зміцнювати кількісний та якісний склад армії, а для цього потрібно поступово збільшувати кількість призовників — на початку 2017 року Швеція вже відновила загальний військовий обов’язок» бленими планами, країна буде у стані впоратися із серйозними порушеннями функціонування держави протягом трьох місяців, включно з веденням бойових дій. Проте, шведи визнають, що у них досить обмежені можливості для реагування на раптове погіршення умов безпекового середовища. Це пов’язано переважно з неукомплектованістю військових частин особовим складом і тех-

нікою, та тим, що підрозділи логістики і штаби не здатні забезпечити одночасну підтримку всіх військових частин під час бойових дій. До того ж військових частин сьогодні для Швеції замало, і вони мають обмежену боєздатність через невисокий рівень бойової підготовки. За останні роки ситуація повинна була виправитись, але цього не сталося з низки причин. Тепер необхідно проводити якісні зміни якомога швидше, тому що збройні сили країни не досягнуть такого рівня, який зможе відповідати воєнно-політичній обстановці, що складається навколо Швеції. Планується, що частково змінити на краще ситуацію в оборонній сфері вдасться до 1 січня 2021 р. Автори доповіді пропонують зміцнювати кількісний та якісний склад армії, для цього потрібно поступово збільшувати кількість призовників. На початку 2017 року Швеція вже відновила загальний військовий обов’язок (правда, не у повному обсязі), і до 2024 року кількість новобранців зросте з нинішніх 4000 до 8000 осіб на рік. Нові підходи в оборонній сфері передбачають не тільки реорганізацію існуючих військових частин, але й створення нових. Так, сухопутні війська у воєнний час повинні складатися з трьох механізованих бригад, у кожній з яких має бути по три батальйони, що мають на озброєнні танки Stridsvagn 122 і БМП CV-90. Бригади будуть підсилені новими артилерійськими системами. На випадок війни може бути сформована мотопіхотна бригада, призначена, головним чином, для захисту столиці. Батальйон, дислокований на стратегічно важливому острові Готланд, буде зміцнюватися підрозділами протиповітряної оборони, артилерією та територіальними військами. Кількість підрозділів територіальних військ пропонується збільшити по всій території країни. У Комісії з питань оборони вважають за доцільне повернутися до системи управління військами на рівні дивізії, що дозволить сконцентрувати сили на одному оперативному напрямку. Новизною стане формування бригади, готової виступити на допомогу Фінляндії, з якою Швеція підписала меморандум про військову співпрацю. Загальна чисельність шведської армії, включно з підрозділами територіальної оборони та цивільними працівниками, як очікується, збільшиться з 60 тисяч до 90 тисяч осіб. Її ядром будуть три механізовані бригади, мотопіхотна бригада і посилений механізований батальйон на острові Готланд. №2/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Збройні сили Швеції також мають модернізувати свій парк бойових машин і танків, придбати додаткові артилерійські системи (крім наявних 48 самохідних гаубиць Archer) та сучасні системи протиповітряної оборони. Останнє стосується не лише зенітно-ракетних комплексів Patriot і зенітних керованих ракет класу «повітря-повітря» IRIS-T SLS, але й легких портативних пускових установок. Сухопутні війська, включно з артилерію, мають приділяти особливу увагу розвідувальним можливостям, які забезпечуються, зокрема, безпілотними літальними апаратами та іншими засобами. Що стосується військово-морських сил, п’ять корветів типу Visby отримають нові зенітні ракети та торпеди. До 2025 р. планується закупити два нових судна на заміну старих корветів типу Galve. З чотирьох до п’яти збільшиться кількість підводних човнів. У 2024-2025 рр. будуть придбані два нові підводні човни проекту А26 та повинна розпочатися заміна трьох підводних човнів типу «Готланд» на нові. Потенціал протичовнової оборони ВМС буде посилено шляхом модернізації авіапарку вертольотів. На західному узбережжі Швеції, зокрема у Гетеборзі, будуть створені десантні батальйони. У 2021-2025 роках ядром військово-повітряних сил мають стати шість ескадрилей винищувачів. На озброєнні залишаться літаки Saab JAS 39 Gripen C/D, хоча парламент прийняв рішення придбати більш сучасні моделі Saab JAS 39 Gripen E/F.

№2/2020

За цей час винищувачі наступного покоління будуть додатково модернізовані, що збільшить їхні оперативні можливості. Зазначається, однак, що і після 2030 р. винищувачі Saab JAS 39 Gripen C/D будуть використовуватися паралельно з новими моделями для збільшення кількісного потенціалу. Після 2025 р. розпочнеться розвиток винищувача нового покоління для заміни Saab JAS 39 Gripen C/D. Міністр оборони Швеції Петер Хульквіст наголосив, що ведуться переговори про приєднання його країни до британської програми розробки винищувача шостого покоління Tempest. Комісія з питань оборони пропонує також придбати нові навчально-тренувальні літаки. За висновками експертів, уряд має збільшити інвестиції у військову підготовку в мирний час, підвищення обізнаності населення щодо інформаційної війни, розвиток здатності до проведення оборонних і наступальних дій у кіберпросторі та посилення співпраці з

Шведи визнають, що у них досить обмежені можливості для реагування на раптове погіршення умов безпекового середовища. Це пов’язано переважно з неукомплектованістю військових частин особовим складом і технікою»

приватним сектором, що буде особливо важливим у разі кризи. Для вирішення згаданих завдань потрібно збільшити відповідне фінансування. За розрахунками Комісії з питань оборони, з 2025 р. воно мало б скласти 84 млрд. крон (понад $9 млрд), що становитиме майже 1,5 % ВВП. Поряд з цим, пропонується поступово збільшувати оборонний бюджет, додаючи до нього щорічно протягом 2022-2025 рр. по 5 млрд. крон (майже $540 млн). З восьми парламентських партій Швеції переважна більшість висловилася за збільшення військових витрат. Проте лише представники правлячої Соціал-демократичної робітничої партії, Партії зелених, Лівої партії та Шведських демократів поставили свої підписи під спеціальною доповіддю «Обороноздатність: безпекова політика Швеції та розвиток оборонних спроможностей у 2021-2025 рр.». Водночас представники правоцентристських партій парламентської меншості відмовилися підписувати документ, оскільки вони вимагали негайного збільшення оборонного бюджету до 84 млрд. крон. Керівництво Соціал-демократичної робітничої партії з цього приводу заявило про свою неготовність до політичної угоди стосовно питання про фінансові рамки. Згідно з коментарями місцевих ЗМІ, відсутність згоди між парламентськими партіями є небезпечним прецедентом у час, коли умови безпекової ситуації у Європі погіршуються, і в першу чергу з огляду на загрозу з боку Росії.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№2/2020