Оборонний вісник №2/2021 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2021

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2021

ЗМІСТ

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

СЦЕНАРІЇ КОНФЛІКТУ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

АСПЕКТИ БЕЗПЕКИ

НОВІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

ТРАНСАТЛАНТИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК 10

АКТУАЛЬНО

СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ВІЙСЬКОВА СПІВПРАЦЯ З ЄВРОСОЮЗОМ

В НОГУ — З ЧАСОМ

ІННОВАЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

з тематичною вкладкою «Захист України» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОГОВ П.Д. — незалежний експерт

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

Ан-178: крила армії Довідка Ан-178 — український близькомагістральний транспортний літак, який розроблено на базі пасажирського Ан-158 (Ан-148-200) Екіпаж:

4 особи Перевезення людей:

100 чоловік/86 парашутистів Крейсерська швидкість:

800-825 км/год Практична стеля:

12 200 м Дальність польоту:

5 500 км (без вантажу) Корисне навантаження:

18 тонн Об’єм вантажного відсіку:

125 м3 Довжина розбігу:

2 500 м Двигуни/ Тяга:

2хД-436-148ФМ/ 7690 кгс

УГОДА З EDGE GROUP «Укроборонпром» та «Укрспецекспорт» підписали угоду про співробітництво з еміратським оборонним холдингом EDGE Group, яка передбачає інвестиції в українську оборонку у понад $1 млрд. Основний акцент у вже досягнутих домовленостях – виробництво і експорт української військової продукції до ОАЕ, а крім того, передбачається спільне виробництво. EDGE Group (Абу-Дабі) – передовий військово-промисловий інноваційний холдинг ОАЕ. Об’єднує понад 25 підприємств.

ержавне підприємство «Антонов», яке входить до складу Укроборонпрому, в рамках укладеного наприкінці 2020 року контракту з Міноборони України під держгарантії, продовжує роботи з виробництва трьох військово-транспортних літаків Ан-178 для Збройних Сил. Сума контракту – майже 3 млрд гривень, термін виконання робіт – чотири роки. «Антонов» розпочало виконувати контракт за власні кошти, однак сподівається на якнайшвидше фінансування від АТ «Укрексімбанк». З лютого вже підготовлено стапеля для складання фюзеляжу літака, будуються його агрегати, закінчено підготовку виробництва для виготовлення крила. До 31 травня «Антонов» планує

НОВИЙ ПОРЯДОК ПРИЗОВУ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ Уряд своєю постановою від 20.01.2021 № 100 виклав у новій редакції Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом. Відтепер для притягнення до відповідальності за ухилення від призову на строкову службу не обов'язково вручати повістку, достатньо пояснення чому повістка не була вручена ухилянту.

завершити складання фюзеляжу першого з трьох Ан-178, а потім – провести стикування крила, хвостового оперення та інших елементів планера. Як відомо, на сьогодні триває трансформація Укроборонпрому, учасником якого є «Антонов». Як результат, підприємство увійде до складу «Аерокосмічного холдингу» та отримає можливість самостійно вирішувати більшість важливих питань щодо виробництва, інновацій, кадрової політики, експорту тощо. Адже ключова ідея трансформації та корпоратизації – надання максимально широких повноважень галузевим холдингам, які об’єднають підприємства Концерну за напрямками діяльності.

ШКОЛА ІНЖЕНЕРІВ-КОНСТРУКТОРІВ «Укроборонпром» підписав з Київським політехнічним інститутом імені Ігоря Сікорського договір про започаткування Школи майбутніх інженерівконструкторів. Угода підписана в рамках виконання доручення Президента України про створення та запуск програми підготовки інженерівконструкторів підприємства «Антонов». Навчальний курс Школи має бути побудований на таких дисциплінах, як системна інженерія, системний аналіз, інноваційний розвиток підприємства та управління інноваційними проектами.

50:50: ФОРМУЛА БУДІВНИЦТВА КОРВЕТІВ Головний корвет типу Ada для ВМС ЗС України не будуватимуть повністю у Туреччині як планувалось – нова формула будівництва 50:50 – вже перший корабель на половину побудують в Україні. Будувати корвети буде приватний суднобудівний завод «Океан» у Миколаєві. Підписання контракту з турецьким оборонним концерном очікується до квітня. Перший корвет має вийти на державні випробування в 2023 році.

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Дивізіон «Сапсан» Міноборони повертає у порядок денний проект вітчизняного оперативно-тактичного комплексу. Контракт на перший дослідний дивізіон ОТРК «Сапсан» планується підписати у 2021-му році. Дослідний дивізіон буде скороченого складу та складатиметься з елементів необхідних для випробувань. Йдеться про підготовку контракту на виготовлення одної дослідної батареї та елементів управління дивізіоном оперативно-тактичного комплексу, відомого під назвою «Сапсан» або «Грім-2», що розробляється у КБ «Південне». Ступінь готовності всього проекту перевищив 80%. Перша батарея буде виконана у наступному складі: по дві пускові установки та машини заряджання, а також дві машини керування — рівня командира батареї та рівня командира дивізіону. Таке рішення дозволить провести всі необхідні випробування, які включають не тільки стрільби, а й організації зв’язку та управління Таким чином цикл випробувань «Сапсан» буде значно компактнішим, що дозволить прискорити його прийняття на озброєння. Водночас, продемонстроване раніше шасі для ОТРК, вже не розглядається, як основний варіант. Очікується, що всі машини будуть на шасі Tatra, яке має стати уніфікованою мультиплатформою, для всього озброєння ракетних військ та артилерії ЗС України.

ДУМКА ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ Більшість українців — 63% вважає, що вакцинація потрібна всім, бо це виробляє колективний імунітет та несе користь людині і допоможе подолати епідемію коронавірусу, яку 86% українців вважає «реальною загрозою». Але в Україні переважає кількість тих, хто не готовий робити щеплення від коронавірусу. Отже, відповіді респондентів на питання «Чи готові Ви робити щеплення від коронавірусу?» виглядають наступним чином:

13%

47%

40%

Ні Так

Протитанкова версія «Дозор-Б» Д

ержавне підприємство «ХКБМ» працює над протитанковою версією тактичної бойової машини «Дозор-Б». Основне озброєння самохідного протитанкового ракетного комплексу – керовані ракети типу РК-2С (тандемно-кумулятивні) та РК-2ОФ (уламково-фугасні) аналогічні ПТРК «Стугна». Боєкомплект протитанкових ракет, що розміщуються у двох барабанах складає 10 одиниць. Споряджання барабанів – з бортів машини. Пускова установка спарена для двох протитанкових ракет, з прицільним комплексом на ньому. Оскільки машина «Дозор-Б» має плавати, на ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування» одразу опрацьовують протитанкову версію з цією можливістю. Базова версія «Дозор-Б» успішно пройшла державні випробування та

влітку 2020 року машину прийняли на озброєння. У серпні 2020 року в ході візиту віцепрем’єр-міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського на ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені Морозова» було заявлено про наміри розгорнути на підприємстві серійне виробництво «Дозор-Б». У червні 2016-го на основі конструкторської документації ХКБМ фахівці Львівського бронетанкового заводу виготовили першу партію з 10 одиниць машин «Дозор-Б» та передали їх до ЗС України. Тоді армія отримала машини виготовлені на ДП «Львівський бронетанковий завод» за угодою підписаною з Міністерством оборони України у грудні 2015-го року. Після цього доопрацюваннями та покращенням технічних характеристик машини уже займалися харківські конструктори.

«Україна — авторитетний і відповідальний член міжнародної спільноти, робить вагомий внесок у забезпечення глобальної та регіональної безпеки і стабільності, активно залучається до протидії новітнім викликам і загрозам».

Важко відповісти

Дані: Харківський інститут соціальних досліджень №2/2021

Володимир Зеленський, Президент України

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СЦЕНАРІЇ КОНФЛІ На Європейському континенті конфлікт Російської Федерації з Україною позначають як «лакмусовий папірець» впливу тенденцій світової міжнародної політики безпеки на подальші можливі сценарії розвитку цього конфлікту

Петрачков О.В., полковник, начальник навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивнооздоровчих технологій НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат педагогічних наук, доцент

Шевченко О.М., полковник, перший заступник начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

рактика зовнішньополітичної діяльності держав ґрунтується на максимальному використанні свого міжнародного становища для реалізації національних інтересів. Досягнення цієї мети, серед іншого, здійснюється за рахунок різноманітних засобів, форм і методів впливу на інші №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЛІКТУ

держави, у т.ч., шляхом участі (безпосередньо, або опосередковано) у міждержавних конфліктах (політичних, збройних, економічних, тощо). То ж, сам сучасний конфлікт доцільно розглядати, не лише як продукт зовнішньополітичної діяльності держав, а й один з дієвих механізмів реалізації ними своїх національних інтересів. №2/2021

Вбачається, що системною проблемою у прогнозуванні сценаріїв розвитку міждержавних конфліктів є діалектика протиріччя між підходами до оцінки потенціалу держав протистояти одна одній і потребою обов’язкового врахування інтересів «третьої сторони», що намагається реалізувати свої інтереси. Особливе значення цього протиріччя зростає в умовах набуття досконалості стратегії і тактики «ведення війни чужими руками», що визначені президентом США Ейзенхауером як «проксі війни». Тобто «війн, що дозволяють підтримувати довгі роки кип’ячий котел конфліктів в небезпечних зонах за невеликі гроші і з високою ефективністю». ОЦІНКА ДОЦІЛЬНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СЦЕНАРНОГО МЕТОДУ ПРОГНОЗУВАННЯ Аналіз формування нової багатополярної системи міжнародних відносин свідчить про виникнення нових ліній протистояння між країнами, що неминуче розширює спектр викликів і загроз світовій безпеці. Поряд із ефективними у минулому столітті засобами впливу (зовнішньополітичною пропагандою, важелями економічного впливу, науково-технічного співробітництва, реалізації політичних і економічних проектів, збройного примушення, тощо) в сучасних умовах з’являються нові, гібридні, форми і методи тиску в міжнародних відносинах. Здебільшого, вони носять характер важкопрогнозованих комбінацій, але загальні тенденції та характер їх виникнення можливо окреслити. Так, за результатами оцінки 2019 року, експерти вказують на неоднозначність наслідків світової глобалізації: з одного боку це створює сприятливі умови для розвитку світової економіки, науково-технічного прориву, з іншого обумовлює посилення антиглобалізму, як результату намагання країн гарантувати собі безпеку за рахунок посилення автономності. За таких умов нарис майбутнього у середньостроковій перспективі, окреслений кількісними показниками (долі ймовірності) є досить неточним і мало прогнозованим. Поряд з тим, невизначеність комбінацій міжнародної гри стосовно розвитку конфлікту між РФ і Україною вимагає від керівництва нашої держави застосування гнучкої стратегії. Доцільність використання сценарного методу прогнозування зумовлена його здатністю реалізувати розробку правдоподібних варіантів розвитку майбутньо-

• • • • • •

го, які вбачаються достатньо структурованими і логічними, в умовах: послаблення (втрати) дієвості діючих міжнародних договорів; консерватизму міжнародних інституцій (ООН, ВОЗ ), їх неповороткості; зростання впливу нових гравців «міжнародної шахівниці»; розширення спектру країн, які втягуються у гібридні протистояння; каталізації російсько-української війни, як театру воєнних дій протистояння інтересів Заходу (США, НАТО, ЄС) та Росії; стримування історичних політичних амбіцій безпосередніх сусідів України.

ВИЗНАЧЕННЯ ГОРИЗОНТУ ПРОГНОЗУ Практика політичної аналітики доводить, що застосування сценарного підходу є ефективним у середній та довгостроковій перспективі, в умовах середньому або високого ступеню невизначеності. В свою чергу, ступені невизначеності змін в часі чинників, що впливають на сценарій розвитку конфлікту України з Російською Федерацією є неоднорідними. Очевидна їх залежність від внутрішньодержавних процесів і, як наслідок, стабільності зовнішньополітичних курсів України, Російської Федерації і країн «третьої сторони конфлікту». За висновками аналітиків часові інтервали між вагомими змінами в зовнішньополітичній поведінці держав залежать від: • терміну змін політичної влади (тривалості каденції влади); • рівня свідомості суспільства, об’єднання його національною ідеєю; • ступеня інертності країн в проведенні внутрішніх реформ і причин, що їх сповільнює; • рівня економічної стабільності і автономності економіки, енергетичної незалежності; • стабільності безпекових і економічних союзів, до яких входить країна. В той же час, російсько-український конфлікт за понад шість років набув ознак добре опрацьованого Росією «замороженого». Його перебіг відбувається в оточення інших гібридних війн, що веде РФ, назрівання економічних, енергетичних криз у світі і «державах-третіх сторонах» конфлікту, зокрема. Тому, при визначені часового горизонту прогнозу цього конфлікту доцільно апроксимувати оцінку до визначення найбільш вагомих показників стабільності існуючих курсів України і Російської Федерації.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Так, порівняльний аналіз результатів президентських виборів в Україні і Росії за 30 років свідчить про: • кардинально протилежну зміну рівнів свободи на виборах (зростання в Україні і зниження в Російській Федерації); • фактично прямолінійну зміну рівнів свободи в 15-ти річних інтервалах; • наявність невеликих коливань в 10-ти річному інтервалі, що приблизно відповідає термінам перебування президентів у посадах і тривалості завершення перетворень в результаті внутрішніх реформ; • набуття переваги поколінням виборців, що політично сформувалось в незалежній Україні і, навпаки, домінування після 2000 року серед виборців Росії пострадянських стереотипів. Враховуючи вищезазначене, а також з урахуванням останніх змін в Конституції РФ, пропонується максимально можливий горизонт прогнозу визначити у 15 років, при цьому найближчий горизонт уточнення сценарію – 5 років. ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ СУБ’ЄКТІВ (АКТОРІВ) СЦЕНАРІЮ Досвід років протистояння України російській гібридній агресії свідчить про хибність поглядів щодо можливості існування держави, яка не має ворогів. В свою чергу, збереження суверенітету та територіальної цілісності у сучасному світі переважно залежить від ваги міжнародної підтримки країнами, що мають протиріччя, загрози власним інтересам з боку Москви, або перебувають з Кремлем на певних фазах боротьби за світове лідерство. Багатополярні тенденції розвитку геополітичної ситуації в світі останніх років свідчать про потребу застосування комплексного підходу до виявлення «третьої сторони» російсько-українського конфлікту, який би враховував ряд показників, серед яких: • ознаки протистояння між головними гравцями за світове лідерство; • тенденції загострення внутрішніх суперечностей в існуючих політичних, економічних і безпекових союзах, учасники яких можуть мати власні інтереси і цілі в розвитку конфлікту; • ймовірність розв’язання ще одного (декількох) конфлікту з безпосередніми територіальними сусідами або їх втручання у внутрішні процеси держави; • наслідки внутрішньої дестабілізації обстановки в країнах-сусідах; • можливість поглинання держави внаслідок застосування повзучої (неявної) економічної або демографічної експансії. Зважаючи на сучасний економіч-

ний і внутрішньополітичний стан РФ, вбачається, що філософія досягнення політичних цілей Москвою ґрунтується на тому, що Україна, Грузія, Молдова, Сирія, а, з огляду на події серпня 2020 року після президентських виборів, і Білорусь - це «безпековий простір Кремля», складові якого є предметом торгу для зміцнення статуту "наддержави" і схвального (поблажливого) ставлення до її прагнень. Імперська Москва намагається вирішувати глобальні питання щодо України виключно у відокремлених діалогах (торгівлі) з «поки що рівними собі» США і ЄС. Прямий діалог Росія-Україна розглядається Кремлем як «поблажливо заспокійливий засіб», що відбувається: • в умовах поширення експансії російського капіталу в Україну; • під акомпанемент інформаційних залякувань про надпотужне військове угрупування, що зосереджене РФ на кордоні з Україною; • через посилення медійної атаки на українську мову та національну самоідентифікацію українського суспільства; • шляхом дискредитації особистостей, які здатні протистояти російським зазіханням на українську свідомість та реальну економіку і політику. Для більш повного формування сценаріїв у відповідності до мети дослідження пропонується визначити акто-

рів «третьої сторони конфлікту» методом експертних оцінок. Перелік гравців пропонується сформувати за регіональним принципом сусідніх держав та наявністю альянсів (союзів). Результати оцінки вимірюється у відносних величинах, сума яких складає за показником максимальне значення «10». За показники оцінювання пропонується прийняти (див. Табл.1): • впливовість актора в східноєвропейському регіоні (В); • зацікавленість актора у впровадженні власних інтересів (З); • рішучість регіональної політики актора щодо впливу на ситуацію (Р); • незалежність в прийнятті рішень від інших акторів або відсутність протиріч з іншими акторами (Н); • прогнозованість вектору впливу актора на ситуацію в регіоні протягом прогнозного періоду (П). Результати експертних оцінок підтверджують висновки аналітиків щодо впливовості США, НАТО, ЄС у підтримці України в її конфронтації з Росією. В той же час, власні інтереси та внутрішні проблеми західних країн в міжнародних організаціях негативно позначаються на інших позиціях стосовно Російської Федерації. Зазначене посилюється в умовах зростання впливу Китаю на Європу через Москву та посилення протистояння з США за світове лідерство.

ВПЛИВ АКТОРІВ НА КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ В РЕГІОНІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ Актор впливу

Табл. 1

В(і)

З(і)

Р(і)

Н(і)

П(і)

Середній показник

США

3,1

3,3

2,2

1,7

2,46

ЄС

1,77

1,8

1,6

0,8

0,6

1,314

НАТО

2,1

1,5

0,8

0,9

1,26

Китай

1,1

1,3

1,2

2,06

1,5

1,432

Польща

0,4

0,6

0,54

0,4

0,7

0,528

ЄАЕС

0,2

0,3

0,9

0,4

0,42

Туреччина

0,5

0,4

0,8

0,4

0,5

Німеччина

0,7

0,71

1,01

0,9

0,6

0,784

Країни Балтії

0,06

0,5

0,33

0,5

0,378

Угорщина

0,01

0,35

0,01

0,1

0,6

0,214

Білорусь

0,02

0,17

0,05

0,1

0,3

0,128

Румунія

0,02

0,3

0,07

0,2

0,3

0,178

Словаччина

0,01

0,06

0,02

0,2

0,6

0,178

Молдова

0,01

0,2

0,046

Грузія

0,2

0,4

0,12

Болгарія

0,3

0,06 №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Таким чином, при прогнозі можливих сценарії розвитку конфлікту Російської Федерації з Україною ключовими гравцями «третьої сторони» можливо визнати США, НАТО, ЄС, Китай. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЮЧОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ І ЧИННИКІВ Результати проведеного в роботі аналізу обґрунтовують потребу та підходи до окреслення основних тенденцій і чинників, які впливатимуть на розвиток конфлікту між Росією та Україною. Зовнішньополітичні та внутрішні тенденції країн «третьої сторони конфлікту»: США: 1. намагання залишитися головною геополітичною рушійною силою; 2. подальше поглиблення співробітництва з партнерами по НАТО і ЄС на умовах нав’язування їм економічної вигоди для себе (збереження впливовості американської валюти, корегування ринку вуглеводів); 3. зменшення власних військових витрат за рахунок перегляду (збільшення) витрат іншими членами НАТО; 4. зростання економічного протистояння КНР; 5. збереження довгострокової стратегічної конкуренції з РФ в зонах національних інтересів (Ближній, Середній Схід, Південній Африці, тощо); 6. культивація ідеї тероризму і відповідне обґрунтування потреби перебування США та їх союзників у стані перманентної боротьби з його проявами; 7. нарощування нових сфер боротьби, зокрема у кіберпросторі; ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: 8. продовження реалізації глобальної стратегії зовнішньої безпекової політики «Спільне бачення, спільна дія: сильніша Європа»; 9. нарощування домінування ФРН і Франції, утримання існуючого розподілу сфер економіки в їх інтересах; 10. підвищення питомої ваги і впливу популістських, націоналістичних, лівих і проросійських настроїв, що підриватимуть єдність Європи у ключових питаннях діяльності, зокрема, ставленні до Росії і України; 11. посилення тенденцій зближення з Росією через «зовнішню» привабливість і енергетичних програм та взаємні втрати від санкцій; 12. глобалізація демографічної експансії Близьким Сходом та Африкою внаслідок реалізації політики «соціальної Європи»; 13. актуалізація проблем внутрішньо європейської міграції; №2/2021

14. уникнення можливого виходу з ЄС країн-учасниць; 15. посилення автономності оборонно-промислового комплексу з метою досягнення незалежності у виробництві озброєння; 16. посилення впливу ЄС, як світового гравця на Центральну Азію (Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан) через програму «Східного партнерства» і втягування у фінансову залежність; 17. об’єднання фінансових і технологічних зусиль навколо протидії економічній експансії Китаю; НАТО: 18. подальше утримування впливу США з чітким формулюванням загроз: на Сході - Росія; на Півдні – ісламський тероризм; на глобальному рівні – Китай; 19. нарощування космічних програм на протидію Росії та Китаю під егідою США; 20. зростання уваги до чорноморського регіону на тлі неоднозначності поведінки Туреччини; 21. посилення взаємодії з ЄС у військовій сфері під впливом намагань США не допустити виокремлення Європи в окремий безпековий простір; 22. збереження єдності НАТО в основних цілях і завданнях стосовно підтримки Україні; 23. стримування особистих намірів країн-сусідів України в зазіханні на її національні інтереси. КИТАЙСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА: 24. продовження політики затвердження ролі і місця Китаю, як великої світової держави на рівні США; 25. загострення економічного про-

тистояння з США та ймовірний його перехід у стадію «протиріч і загострень»; 26. нарощування співробітництва з ЄС та Україною з метою досягнення економічного домінування та оволодіння об’єктами стратегічного призначення; 27. подальший технологічний розвиток за рахунок «копіювання та привласнення» передових технологій; 28. збереження повзучої демографічної і економічної експансії в Сибіру та на Далекому сході Російської Федерації; 29. збереження політики мирного «партнерства» з Росією; 30. тимчасове об’єднання зусиль з Росією у протистоянні США; 31. поглиблення стратегічної взаємодії у сферах безпеки, економіки та комунікацій в рамках БРІКС, ШОС. Зовнішньополітичні та внутрішні тенденції прямих учасників конфлікту: РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ: 32. намагання зберегти і збільшити вплив на пострадянський простір; 33. прагнення до статусу «енергетичного магната» Європи та Євразії в цілому; 34. стратегічна протидія США, НАТО; 35. провокування політичних скандалів, підривання авторитетності міжнародних гравців шляхом їх компрометації; 36. розвиток співробітництва з Китаєм; 37. посилення впливу на керівництво Білорусі, залякування «українським сценарієм», каталізація створення «Союзної держави»;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 2

РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ ПЕРЕДБАЧУВАНОСТІ І ВПЛИВОВОСТІ ТЕНДЕНЦІЙ І ЧИННИКІВ В ПЛОЩИНІ КРАЇН «ТРЕТЬОЇ СТОРОНИ КОНФЛІКТУ»* впливовий і слабкоперебачуваний

впливовий, але передбачуваний

невпливовий, але передбачуваний

невпливовий і слабкопередбачуваний

(вказані номера чинників)

38. розвиток Євразійського економічного союзу, як альтернативного ЄС стратегічного економічного поля, трансформація в спільний фінансовий ринок; 39. протидія вступу України в НАТО; 40. нарощування проросійських елементів в політичній системі України; 41. недопущення виходу України на новий економічний рівень, виснаження її економіки; 42. спонукання розвитку України як «сировинної держави», а не технологічного осередку; 43. повернення України до сфери

впливу «русского мира» як частини історичних і духовних «скрепов», ідеологічна експлуатація перемоги над нацизмом; 44. поширення гасел щодо еретизму, сектантства ПЦУ, УГКЦ; 45. створення передумов для політичних і економічних переговорів на вигідних для РФ умовах окремо з кожною державою «антиросійської коаліції», в першу чергу з США, Німеччиною, Францією; 46. періодичне загострення збройного конфлікту та підтримання сепаратистських «квазіреспублік», заперечення присутності своїх військ; Табл. 3

РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ ПЕРЕДБАЧУВАНОСТІ І ВПЛИВОВОСТІ ТЕНДЕНЦІЙ І ЧИННИКІВ В ПЛОЩИНІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ* впливовий і слабкоперебачуваний

впливовий, але передбачуваний 32

(вказані номера чинників) 8

невпливовий і слабкопередбачуваний

50 *

невпливовий, але передбачуваний

47. постійне використання «права вето» при ухваленні резолюцій СБ ООН; 48. впровадження механізмів виведення Росії з-під санкцій; 49. збереження «консерватизму» правлячої влади у вирішенні внутрішніх проблем, пропаганда радянського минулого; 50. постійне придушення і компроментація внутрішньої опозиції; 51. зростання відцентрових тенденцій регіональних еліт внаслідок поглиблення розриву між «столицями» і «провінціями»; 52. удосконалення технологій згуртування населення навколо ідеї постійної загрози нападу ворога; 53. подальше падіння економіки; 54. зростання регіональних, демографічних, екологічних проблем на окупованих територіях; УКРАЇНА 55. залишення незмінним курсу України щодо європейської і євроатлантичної інтеграції; 56. погіршення зовнішньополітичних відносин України з Польщею; 57. загострення відносин з Угорщиною за провокуванням політичного скандалу Росією; 58. утримання політичних і економічних позицій в Чорноморському регіоні та на Азовському морі; 59. продовження спроб розблокувати переговорний процес в рамках «Мінських домовленостей»; 60. продовження пошуку шляхів вирішення конфлікту через лідерів «Нормандської четвірки»; 61. подальше утримання позиції припинення конфлікту тільки за умов повернення тимчасово окупованих територій; 62. проведення виборів на території окупованих територій тільки після повного встановлення Україною контролю над кордоном; 63. продовження російсько-українського конфлікту в умовах неминучості скорочення надання допомоги з боку США і союзників; 64. реалізація намірів Росії щодо заморожування конфлікту руками української влади; 65. посилення дипломатичних перемовин з партнерами про надання Україні фінансової допомоги з одночасним посиленням економічних санкцій проти Росії; 66. постійне підтримання уваги ООН до проблем окупації Криму, порушення прав людини, наці. меншин на території тимчасово окупованих територій; №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

67. збереження аморфності впливу держави на внутрішні засоби масової інформації та пропаганди; 68. посилення тенденцій до послаблення внутрішньо-інформаційної проукраїнської пропаганди не тільки в східних областях, але і на решті території держави; 69. послаблення контролю за незаконним оборотом зброї, боєприпасів, контрабанди на фоні незгасаючого рівня корупції; 70. зниження темпів росту економіки через посилення еміграції громадян України за кордон; 71. зростання малозабезпечених верств населення через завершення пенсійної реформи за умов продовження масового ухилення населення і підприємств від сплати аналогів; 72. прихід до влади проросійської опозиції, докорінна зміна вектору зовнішньої політики і курсу України; 73. втрата рентабельності нафто і газопроводів внаслідок завершення будівництва Росією «Північного потоку»; 74. посилення впливовості ПЦУ, УГКЦ із одночасним витисненням РПЦ; 75. зростання економічної співпраці з країнами сходу, зокрема Китаєм. ПОШУК КЛЮЧОВИХ НЕВИЗНАЧЕНОСТЕЙ Результати визначення зовнішньополітичних та внутрішніх тенденції свідчать про багатовекторність прогнозування сценаріїв розвитку конфлікту Росії і України. Складність проведення пошуку ключових невизначеностей викликана тим, що міжнародна гра країн «третьої сторони конфлікту» між собою на дозволяє з’ясувати як впливатимуть її результати на розвиток конфлікту Росії і України. Можна стверджувати, множинність сценаріїв російсько-українського конфлікту і результати гри країн «третьої сторони конфлікту» лежать в різних площинах, які перетинаються між собою. За таких умов пошук ключових невизначеностей за ознаками передбачуваності і впливовості пропонується здійснити окремо в кожній площині. (див. Табл. 2, 3). ГРУПУВАННЯ ПОВ’ЯЗАНИХ ТЕНДЕНЦІЙ І ЧИННИКІВ За результатами різноплощинного розгляду передбачуваності і впливовості тенденцій і чинників пропонується наступні слабо прогнозовані сценарні вектори (див. Табл. 4): • в площині країн «третьої сторони конфлікту»: №2/2021

1. Припинення конфлікту. 2. Загострення протиріч між країнами «третьої сторони конфлікту». • в площині російсько – українського конфлікту: 1. Припинення конфлікту, зовнішньополітична позиція України. 2. Агресивність політики Росії. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЕКСТРЕМУМІВ МОЖЛИВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВПЛИВУ ВІДІБРАНИХ ЧИННИКІВ За результатами візуального аналізу перетину площин множин сценаріїв можливо визначити екстремуми сценарних векторів. Екстремуми осьового вектору будуть визначатись за рахунок поєднання «max» і «min», які визначені при розгляді цих площин окремо. Екстремуми сценарного вектору «Припинення конфлікту, зовнішньополітична позиція України»: • «max» (чинники 10 і 45) Росія досягає стратегічної мети. Відбуваються політичні і економічні переговори на вигідних для РФ умовах окремо з кожною державою «антиросійської коаліції». Євросоюз бореться за виживання в умовах пануючого впливу популістських, націоналістичних, лівих і проросійських настроїв. Україна так і залишається "шахівницею" на якій США ще намагаються взяти реванш. • «min» (чинники 28 і 62) Україна наближається до успіху. Повне відновлення Україною контролю за своїм кордоном суттєво вивільняє Росії сили і резерви. Реалізація Китаєм повзучої демографічної і економічної експансії в Сибіру та на Далекому сході змушує Москву переглянути свої цілі. Проведення Україною виборів на території окупованих територій тільки рекламується Росією як «її перемога в конфлікті».

Екстремуми сценарного вектору «Агресивність політики Росії»: • «max» (чинники 63) Дипломатичні шляхи не приносять Україні бажаного успіху у врегулюванні конфлікту. Агресивність Росії в веденні гібридних війн невпинно зростає. США і союзники переглядають свої витрати на підтримання партнерів в умовах зростання загроз своїй безпеці у багатополярному світу. • «min» (чинники 36) Україна залишається «почутою» в міжнародних безпековий організаціях. Росія знаходиться в умовах необхідності мати союзника, тому поступається окремими позиціями стратегічної конкуренції. Акценти співробітництва з Китаєм переходять з економічної площини у безпекову. Екстремуми сценарного вектору «Загострення протиріч між країнами «третьої сторони конфлікту»: • «max» (чинники 25) Зовнішня політика США залишається достатньо прогнозованою. Економічна експансія Китаю набирає обертів, відбувається загострення економічного протистояння з США. Зазначене обмежує маневрування США сферами свого впливу. Домінування в НАТО дає США надії зберегти свої світові позиції шляхом переведення конфлікту з Китаєм в стадію «протиріч і загострень». • «min» (чинники 30) Темпи зростання економічного впливу Китаю у світі значно знижуються на фоні виникнення внутрішніх кризових явищ. Китай все більше шукає підтримки, готовий до тимчасового відступу від досягнення одноосібного стратегічного лідерства. Матеріалізуються тенденції до об’єднання Китаю з Росією у протистоянні США. Продовження у наступному номері Табл. 4

РЕЗУЛЬТАТИ ГРУПУВАННЯ ПОВ’ЯЗАНИХ ТЕНДЕНЦІЙ І ЧИННИКІВ

в площині країн «третьої сторони конфлікту»

в площині російсько-українського конфлікту

Вектор 1

Вектор 2

Вектор 1

Вектор 2

74 56 36

(вказані номера чинників)

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

ТРАНСАТЛАНТИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Новий керівник Білого Дому буде вимушений переглянути як відношення американського керівництва до НАТО як впливової організації колективної безпеки, так і до місця й ролі Сполучених Штатів Америки в Альянсі

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, начальник Головного управління військового співробітництва та верифікації Збройних Сил України

Коваленко Г.А., полковник, офіцер багатонаціональних органів військового управління при Стратегічному командуванні НАТО з Трансформації (СКТ)

навіть захоплення будівлі Сенату США протестувальниками 6 січня цього року, яке поставило на перше місце вирішення внутрішніх протиріч в американському суспільстві, не зможе в середньостроковій та довгостроковій перспективах зняти з порядку денного питання про відновлення лідуючої позиції Вашингтону в НАТО. №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Причин цьому декілька, але основна потребує додаткового пояснення для вибагливого читача. Американський політичний істеблішмент зазвичай оперує поняттями стратегічними, зокрема – цілі (ends); шляхи/механізми їх досягнення (ways); а також ресурси/інструменти (means), необхідні для досягнення зазначених цілей. Але, останнім часом, до трьох зазначених вище складових будь-якої стратегії додалася четверта, не менш важлива складова – умови, або стратегічне оточення (global landscape) реалізації запропонованої стратегії, які включають політичні, безпекові, а також економічні складові. Серед інших важливих причин необхідності відновлення ефективних трансатлантичних відносин, які напряму стосуються умов реалізації зовнішньої політики США, слід зазначити наступні. По-перше, останні події в Білорусі, посилення впливу авторитарних режимів в Ірані, а також і у всьому світі. По-друге, ситуація, яка складається з добудовою Північного потоку 2 та ті розбіжності, які роз’єднують не тільки США та ФРН, а й порушують єдність і в середині Європи. По-третє, посилення агресивної риторики Росії у контексті не вигідних для Кремля результатів виборів в США, а також ймовірної причетності російських спецслужб до здійснення кібернетичних атак на американські офіційні Інтернет ресурси, а також до організації заворушень у Вашингтоні під час проголошення Сенатом результатів президентських виборів. По-четверте, невпинне посилення впливу Китаю не тільки в Азіатському регіоні, а й у світі в цілому, використовуючи широкий спектр механізмів легального та не дуже легального характеру. І останнє, зазначені вище події відбуваються на тлі другої хвилі світової пандемії під назвою COVID-19. Окремо слід відзначити такий важливий чинник, як необхідність подолання негативних наслідків епізодичної політики, або, скоріше ексцентричного відношення президента Дональда Трампа протягом своєї каденції до НАТО в цілому, а також до країн Центральної й Східної Європи зокрема. Слід підкреслити також, що з такою необхідністю Вашингтон стикається не вперше. Згадаймо хоча б ‘поза-європейську’ політику попереднього мешканця Капітолійських пагорбів Барака Обаму, який на початку своє каденції задекларував американську зовнішню політику з пріоритетом на Азійський регіон (pivot to Asia policy). №2/2021

Саме після азійсько-спрямованої політики Обами та відверто-шокуючих заяв Трампа, серед країн Європи явно відчувається поступове збільшення рівня очікувань стосовно повернення уваги до регіону після зміни політичного керівництва в Білому Домі. Водночас, слід відверто визнати, що континентальна Європа залишається розділеною на країни, які очікують швидкого відновлення ефективних трансатлантичних стосунків й збільшення уваги зі сторони Вашингтону, та на країни, які продовжують наполегливо відстоювати стратегічну автономію Європейського Союзу у багатьох галузях, включаючи оборонну та військову складові. Отже, метою цієї статті є не тільки і не стільки аналіз шляхів можливого відновлення трансатлантичної співпраці в рамках НАТО, а, скоріше розгляд питання яким чином Україна, збільшуючи свій внесок в діяльність Стратегічного командування НАТО з Трансформації (далі – СКТ) та активізуючи свою діяльність в командних структурах НАТО, сприятиме цьому важливому як для країн Північної Америки, так і для держав Європи процесу. На думку низки експертів, найневідкладнішим завданням на сьогодні є відновлення розуміння населенням, перш за все, в США, важливості не тільки підтримання НАТО, як впливової міжнародної організації, а й необхідності нарощування військового потенціалу Альянсу з метою гарантування колективної оборони усім державамйого членам. В цьому контексті робота ведеться за двома основними напрямами: • перший – удосконалення систем націо-

нального планування, включаючи оборонну та безпекову складову. В цьому контексті, наприклад знаковим є перехід Великої Британії від проведення Стрегічного оборонного та безпекового огляду (Strategic Defence and Security Review) до Інтегрованого огляду оборони, безпеки та міжнародних відносин (Integrated Foreign, Security and Defence Review); • другий – проведення інтенсивної інформаційної кампанії, спрямованої на переконання широких верств населення в неможливості протидії класичним та сучасним загрозам кожної країни окремо, а необхідності розвитку НАТО. В цьому контексті увага приділяється необхідності досягнення Альянсом такого рівня військових спроможностей, який би гарантував утримання потенційного ворога (країни, організації та/або окремих індивідів) від актів агресії. Інші напрями відновлення та посилення трансатлантичної єдності знаходяться в політичній (включаючи процеси прийняття рішень в НАТО), оборонній (включаючи ресурсну складову), військовій (включаючи перегляд ролі та місця Сил реагування НАТО), а також технологічній (включаючи кіберзахист та необхідність подальшої діджиталізації) сферах. Отже, розглянемо ці складові більш детально. ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА Першим, і одним з основних двигунів гуртування країн Альянсу та необхідності посилення трансатлантичної єдності є розуміння загроз з боку Китаю, який, нарощуючи свій військовий потенціал, не забуває й про важливість так званої «м’якої сили» в процесі збільшення свого впливу в світі. На думку генерала Макмастера, основними складовими цього процесу є такі:

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Серед країн Європи явно відчувається поступове збільшення рівня очікувань стосовно повернення уваги до регіону після зміни політичного керівництва в Білому Домі» •

Програма «Зроблено в Китаї – 2025», головною метою якої є підтримка національного виробника та стимулювання китайської економіки. • Ініціатива «Один пояс – один шлях», спрямована на просування інвестиційних проектів Піднебесної в світі. • Проект «Цивільно-військової взаємодії», який має на меті отримання новітніх технологій, включаючи технології подвійного використання, а також їх застосування для нарощування військових спроможностей Пекіна. Крім того, Пекін відверто декларує зацікавленість у зближенні з Москвою з метою повернення до біполярного світу та зменшення ролі США в системі міжнародних відносин. Водночас, слід розуміти, що декларативність таких заяв або їх стратегічний характер визначатиме тільки час та послідовність Піднебесної. Таким чином, зростаюча загроза з боку Китаю поступово стає тим основним каталізатором, який спонукає НАТО не тільки до швидкого адаптування, а й до пошуку проактивних шляхів збільшення свого потенціалу в царині реагування на можливі виклики та загрози. Ба більше, зважаючи на потенціал розвитку Китаю, політичне керівництво Альянсу вже найближчим часом буде змушене шукати шляхи нарощування співпраці з країнами азійськотихоокеанського регіону, для яких експансіоністська політика Пекіну також становить життєву небезпеку. Мова йде перш за все про Японію, Південну Корею, Австралію та Нову Зеландію. Підтвердженням цієї тези є ініціатива Альянсу «30+4», спрямована на створення консультативно-дорадчого (поки що) майданчика із залученням країнчленів НАТО та чотирьох зазначених вище країн регіону. Серед рекомендацій, розроблених фахівцями на замовлення Atlantic Council, найбільш цікавими та такими,що заслуговують на увагу, є наступні: • започаткування програми Атлантично-Тихоокеанського Партнерства як формальної підстави для більш активного залучення країн тихоокеанського регіону до політич-

ного консультативного процесу в Альянсі, а також більш вільного доступу до інших проектів, програм та ініціатив в рамках НАТО; • активізація діяльності в рамках регіональної організації ASEAN, зокрема, розширення формату консультації міністрів оборони «ASEAN + 3» за рахунок запрошення керівників оборонних відомств ключових країн НАТО; • активізація особистісних контактів між громадянами держав-членів НАТО та країн регіону, а також започаткування проектів, спрямованих на посилення спроможностей країн протидіяти класичним та новим викликам та загрозам, тобто – підсилення стійкості та витривалості (англійською мовою такі спроможності називаються одним словом – resilience). Таким чином, в середньостроковій та довгостроковій перспективі політичне та військове керівництво Альянсу буде приділяти значно більше уваги як діяльності регіональних організацій на кшталт ASEAN, так і активізації співпраці на двосторонній основі з країнами азійсько-тихоокеанського регіону. Ще одним чинником спонукання Альянсу для посилення співпраці та перегляду стратегічних положень своєї діяльності є агресивні дії Російської Федерації й постійні намагання Кремля

переглянути новітній світовий порядок. Водночас, на думку відомого американського дипломата Александра Вершбоу, анонсована Генсеком НАТО Столтенбергом ініціатива «NATO – 2030» повинна містити більш динамічну та практично спрямовану політику по відношенню до Російської Федерації. Слабким місцем в опрацюванні пропозицій до таких політичних заходів, на думку дипломата, є факт відсутності консолідованої думки в Брюсселі стосовно перспектив відновлення діалогу з Москвою, його мети, характеру та формату. Посол Вершбоу впевнений, що такий стан справ, а також зміни в політичному керівництві США мають стати причиною пріоритетності опрацювання політики НАТО по відношенню до РФ саме протягом 2021 року. Першим, і основним елементом такої політики має бути значне збільшення вартості, перш за все політичної, у разі продовження Кремлем проведення агресивної зовнішньої політики та застосування широкого спектру механізмів гібридного впливу. Другим елементом майбутнього формату відносин між Брюсселем та Москвою має бути узгодженість дій між НАТО та ЄС в контексті розширення санкцій з боку останнього по відношен№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ню до Російської Федерації у відповідь на російську дезінформацію, кремлівські кібернетичні атаки, а також можливу ескалацію збройного протистояння на Сході України. Третім елементом перспективного формату відносин з Росією має бути поступове збільшення рівня стійкості та витривалості країн-членів НАТО до можливих політичних (включаючи втручання в національні виборчі процеси), інформаційних, пропагандиських, а також кібернетичних ворожих заходів з боку РФ. Четвертою складовою політики НАТО по відношенню до Росії має бути продовження (а в деяких галузях – навіть нарощування) надання допомоги Грузії та Україні, зокрема, в галузі реформування секторів безпеки та оборони, а також удосконаленні систем оборонного планування. Серед інших перспективних заходів має бути започаткування постійної військової присутності НАТО на територіях зазначених країн, зокрема на базі навчально-тренувальних центрів та/ або військових навчальних закладів. Ба більше, доцільним також є нарощування кількості спільних заходів бойової підготовки, зокрема – міжнародних вій№2/2021

ськових навчань, як на території Грузії та України, так і в басейні Чорного моря. Також значну роль в перспективі відіграватиме оприлюднення нечутливої інформації (розвідувальних даних), отриманої Альянсом, стосовно: а) дій російських військ на Сході України; б) проведення Кремлем інформаційної кампанії, спрямованої на висвітлення України, як ультранаціоналістичної, або навіть нацистської держави. Останнім за списком, але не останнім за значущістю компонентом майбутньої політики відносини між Брюсселем та Москвою, на думку американського високопосадовця, має бути відновлення військового діалогу, спочатку в рамках ОБСЄ, а потім в рамках Ради НАТОРосія. Метою такого військового діалогу з одного боку має бути зниження градусу взаємної напруги й зменшення вірогідності випадкового застосування військових засобів, а з іншого – зондування готовності вищого воєнно-політичного керівництва Росії до відновлення до діалогу в рамках контролю над стратегічним наступальним озброєнням. Водночас, основним принциповим індикатором готовності Кремля до поступового відновлення всього спектру співпраці з Брюсселем має бути врегулювання конфлікту на Сході України, зокрема – виконання всіх умов Мінських домовленостей. Одним з можливих механізмів закінчення збройного протистояння на Донбасі, на думку американського дипломата, може бути розгортання міжнародного миротворчого контингенту за участю військового персоналу країн-не членів НАТО. Наступним кроком, спрямованим на зняття економічних санкцій з Російської Федерації, з точки зору А.Вершбоу, може бути спільне опрацювання проекту свого роду Кодексу поведінки з питань Європейської безпеки (Code of Conduct for European security). У разі успішності зазначеної вище ініціативи, фінальним документом може бути опрацювання проекту оновленої редакції Основоположного акту НАТО – Росія (NATORussia Founding Act) та його подальше підписання. Отже, зазначені вище два каталізатора – Китай та Росія, є основними чинниками, які дозволили керівництву Альянсу зробити висновок про необхідність перегляду Стратегічної концепції НАТО 2010 року. Причому перегляд планується здійснити не тільки і не стільки в змістовному наповненні, а й, головним чином – в методичному й методологічному підходах до самого процесу.

Не останню роль в необхідності перегляду методики розробки стратегічних документів зіграла поширена експертна думка, яка полягає в помилковості рішення НАТО, стосовно його розширення за рахунок країн Східної Європи та країн Балтії. Саме така «експансія» призвела до стрімкого погіршення відносин між Брюсселем та Москвою, та, на думку фахівців, спонукала Росію до відновлення агресивної риторики часів Холодної війни. Отже, Стратегічна концепція НАТО 2010 розроблялася на основі підходу «зверху-вниз»: політика – структура – присутність на ТВД. Такий підхід виявив свою незадовільну ефективність та потребує перегляду. З цією метою та для опрацювання нової редакції документів з планування в Альянсі стратегічного рівня, було запропоновано проведення Колективного стратегічного аналізу (collective strategic analysis – CSA/КСА). Саме здійснення КСА, на думку експертів, дозволить досягти спільного розуміння глобального безпекового оточення, а також консенсусу стосовно того, яким критеріям має відповідати успішність реалізації тих або інших програм, проектів, ініціатив та операцій НАТО, а також яким чином цей успіх може і повинен бути досягнутим. Таким чином, Колективний стратегічний аналіз базуватиметься на оцінці глобального безпекового оточення, випробуванні національних та колективних теорій досягнення успіху за тим або іншим сценарієм, із застосуванням широкого спектру аналітичних інструментів, включаючи моделювання в режимі реального часу. Цікаво, що основною відмінністю запропонованого КСА від класичних підходів до аналізу стратегічного безпекового оточення є колективне опрацювання стратегічних цілей, а також варіантів дій за різними сценаріями розвитку подій на основі індивідуального досвіду й підходів окремих країн, а також з урахуванням їх цінностей та припущень. Іншою особливістю КСА є здійснення постійної оцінки експертами та натівськими посадовцями можливих наслідків та впливу на Альянс прийняття тих або інших рішень в певних безпекових умовах. Таким чином, на думку експертів, підхід на основі Колективного стратегічного аналізу з одного боку дозволить надати Брюсселю більш широкий «простір для маневру» (за рахунок більшої кількості змодельованих сценаріїв та можливих варіантів дій), а з іншого – знизить рівень можливої комплексної

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

конфліктності між НАТО та потенційними супротивниками (за рахунок більшого рівня прозорості процесу КСА). ОБОРОННА СКЛАДОВА Вирішення питання майбутньої трансформації оборонної складової НАТО, на думку самих експертів Альянсу повинно розпочинатися з перегляду питання фінансування витрат на оборону. Тут потрібно розуміти, що декларація за підсумками саміту НАТО в Уельсі в 2014 році про необхідність досягнення всіма країнами Альянсу витрат на оборону на рівні 2% від ВВП була з одного боку обумовлена російською агресією, а з іншого – багато експертів та політиків чітко усвідомлювали певну заангажованість та нереальність досягнення таких амбітних цілей. Таким чином, формальний критерій в 2% ВВП багатьма країнами Альянсу розглядається не як консолідуючий фактор, а скоріше як індикатор для розподілу держав НАТО на привілейований клуб країн (витрати більше та/або дорівнюють 2% ВВП) та решту країн з хронічним оборонним недофінансуванням. Ба більше, невідповідність 2% критерію витрат на оборону з боку певних країн також дає приводи для критики їх політичного керівництва з боку таких ексцентричних політиків, як, наприклад, Дональд Трамп. Такий стан справ спонукає країни на певні економічні маніпуляції, починаючи від включення до оборонного бюджету витрат на міжнародну миротворчу діяльність і закінчуючи прив’язкою

збільшення оборонних витрат тієї або іншої країни до сталого зростання національної економіки. Крім того, світова пандемія вірусу COVID-19 та пов’язані з нею наслідки для багатьох політиків країн Альянсу виглядають досить пристойним приводом для відмови від нарощування витрат на оборону. Отже, враховуючи низку класичних та нових загроз у сфері глобальної безпеки, а також заклопотаність Вашингтону питаннями російського гібридного втручання та стрімкого зростання впливу Китаю в світі, додаткової значущості набувають питання реалізації регіональних ініціатив. До останніх в рамках ЄС можна віднести «Європейську ініціативу залучення» (European Intervention Initiative – EI2) під егідою Франції, NORDEFCO за участі країн Скандинавії, «Vishegrad – 4» (за участю Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини), тощо. Саме такі регіональні утворення, а також формування так званих «коаліцій за бажанням/інтересами» («Банку НАТО») дозволять з одного боку відійти від формальних (та все ще недосяжних для більшості країн НАТО) вимог про 2% ВВП на оборону, а з іншого забезпечити справедливий розподіл витрат при протидії новим й класичним викликам та загрозам в галузі безпеки за такими новими принципами: • реалістичний підхід до постановки завдань та визначення цілей (досить часто країни Альянсу визначали цілі далеко за межами відповідності наявним ресурсам); • аналітичний підхід до оцінки вірогідності

досягнення поставлених результатів (нова, більш науково-обгрунтована методологія для всіх країн Альянсу є вкрай необхідною); • необхідність оцінки витрачених ресурсів на тлі досягнутих результатів (тобто у випадку, коли витрачені ресурси не призводять до запланованих результатів, проект або ініціативу потрібно припинити); • перегляд галузей для спільних проектів (наприклад, розбудова портів та прокладання залізничних шляхів, які досі не були в переліку можливих спільних проектів, мають туди попасти); • збереження пропорційності (рівень внесків до спільних проектів та ініціатив має залежати від рівня економіки тієї або іншої країни Альянсу. Ще одним перспективним підходом до можливого вирішення питань фінансування спільних ініціатив та проектів в НАТО може бути створення фінансової інституції на кшталт Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), а також Азіатського банку інфраструктурних інвестицій. Внески до свого роду «Банку НАТО» можуть бути зроблені у пропорційному відношенні до обсягу економік країн Альянсу, а його кошти могли б інвестуватися (з незначною відсотковою ставкою) в спільні проекти, програми й ініціативи організації. Ефективна діяльність такої перспективної фінансової установи в середньостроковій перспективі могла б знизити фінансове навантаження на бюджети країн-учасниць, а в довгостроковій перспективі навіть призвести до переходу НАТО на режим самофінансування. Створення банку НАТО, на думку №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

експертів, дозволило б досягти таких важливих для Альянсу цілей. По-перше, кошти банку можуть бути оперативно спрямовані на фінансування заходів з реагування на кризові ситуації, які виникли раптово. До цього часу широковживаним припущенням в НАТО була впевненість в готовності США надати фінансовий ресурс для реагування на кризові ситуації. З огляду на риторику Вашингтону останніх років, таке припущення є передчасним і навіть хибним. Отже, створення Банку НАТО могло б стати одним з ключових елементів системи реагування Альянсу на кризові ситуації. По-друге, забезпечення фінансування модернізаційних ініціатив в середині НАТО. Мова йде перш за все про оновлення парку літаків дальнього радіолокаційного спостереження та попередження системи AWACS. Також кошти Банку НАТО можна було б спрямувати на проведення ефективного оновлення парку озброєння та військової техніки (ОВТ) країн колишнього Варшавського договору та республік колишнього СРСР. По-третє, надання фінансового ресурсу для реалізації масштабних інфраструктурних проектів на території країчленів НАТО, наприклад, спрямованих на підвищення мобільності пересування військових сил та засобів. Також фінансова допомога могла б надаватися й країнам-партнерам, наприклад, Україні, державам Західних Балкан та Північної Африки. По-четверте, забезпечення фінансування високотехнологічних проектів на кшталт впровадження зв’язку 5G, кібернетичні програми або космічні проекти. В цьому контексті на перший план виходить координація та синхронізація перспективних проектів в рамках Банку

№2/2021

НАТО із заходами в рамках інших установ, наприклад – «Постійного структурованого співробітництва ЄС в галузі безпеки і оборони» (PESCO), «Агентства передових оборонних дослідницьких проектів» (DARPA), а також «Європейського оборонного фонду» (European Defence Fund). І останнє, Банк НАТО міг би стати в нагоді під час фінансування заходів, спрямованих на подолання економічних наслідків світової пандемії, викликаної вірусом COVID-19. Такий підхід вважається досить актуальним ще й з огляду на високу ймовірність скорочення витрат на оборону в умовах боротьби з пандемією. Отже, всім учасникам глобальної безпекової архітектури слід остаточно зрозуміти, що ефективність НАТО як найважливішої організації із гарантування колективної оборони, цілком залежить від військових спроможностей, які не є дешевими та такими, що швидко нарощуються. Потрібен час та інвестиції. На допомогу в цьому контексті можуть прийти таргетовані (точкові) інвестиції, новітні технології (включаючи цифрові), а також нові підходи до планування витрат на оборону. ВІЙСЬКОВА СКЛАДОВА В умовах актуалізації традиційних та появи нових гібридних загроз, на перший план виходить питання гарантування стійкості національних оборонних систем країн-членів НАТО, а також сумарної стійкості всього Альянсу. Основними слабкими сторонами існуючої системи оборонної стійкості НАТО є: а) її національно-орієнтований характер; б) класичне фокусування на подоланні кризових ситуації та їх наслідків, а не на організації, проведенні й оцінки ефективності превентивних заходів;

в) недофінансування системи забезпечення стійкості з огляду на невисокий пріоритет заходів в її рамках. Таким чином, з метою забезпечення готовності Альянсу до протидії новим загрозам, національні системи оборонної стійкості країн-членів НАТО потребують проведення функціонального обстеження, опрацювання нового (перспективного) бачення, а також належного ресурсного забезпечення. Досвід роботи одного з авторів цієї статті в Стратегічному командуванні НАТО з Трансформації дозволяє зробити висновок про необхідність функціонального обстеження для всього Альянсу. В рамках такого обстеження необхідно з’ясувати не тільки потреби НАТО на середньострокову та довгострокову перспективу, а і програми/ проекти та ініціативи, від реалізації яких необхідно буде відмовитися. Однією з таких ініціатив, на думку експертів є припинення існування Сил реагування НАТО (NATO Response Force, NRF, СРН). Є сенс розглянути таку пропозицію більш детально. Ініціатива СРН була проголошена на Празькому саміті НАТО в листопаді 2002-го року, початкові оперативні спроможності досягнуті в 2004-му році, а повні спроможності – в 2006-му році. Застосовувалися СРН декілька разів в основному для надання допомоги під час подолання наслідків природних катастроф – у Пакистані та США (2005 рік), гарантуванні вільного волевиявлення – в Афганістані під час виборів 2004 року та дотриманні заходів безпеки та недопущення безладу під час Олімпійських ігор в Афінах в 2004-му році. Протягом свого існування, СРН було реформовано декілька разів – спочатку в 2009-10 роках у Сили негайного реагування (Immediate Response Force, IRF), а потім в 2014 році у Об’єднану оперативну групу сил високої готовності (Very High Readiness Joint Task Force, VJTF). Хоча багато експертів сподівалося на активацію VJTF у відповідь на російську агресію проти України, з політичних мотивів, які потребують додаткового вивчення, цього, на жаль, не відбулося. Головною Ахіллесовою п’ятою для всіх без винятку зазначених формувань високої готовності залишається прийняття рішення на застосування. Таке право належить виключно Північноатлантичній раді (ПАР). Всі намагання передати повноваження на застосування СРН та інших формувань високого ступеню готовності на рівень головнокомандувача Стратегічного командування НАТО з операцій (СКО) зустрічали нерозуміння з боку

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

політичного керівництва європейських країн. Єдине, чого вдалося досягти – це покладання на СКО відповідальності за «активацію, обладнання та підготовку» підрозділів СРН до застосування. Таким чином, на думку багатьох експертів в оборонній сфері, існування СРН та інших формувань швидкого реагування втратило актуальність і має бути переглянута. Натомість, перевага має надаватися формуванню невеликих за кількістю, добре оснащених та підготовлених військових формувань з рівнем готовності до застосування в рамках 24-48 годин. Такі формування мають бути враховані під час здійснення оборонного планування в рамках Альянсу (NATO Defence Planning Process, NDPP) та пройти тренування в рамках навчань НАТО. Головною ж відмінністю таких військових формувань, які можуть бути створені як частина Ініціативи готових до застосування сумісних підрозділів (Plug-and Play Interoperability Initiative) від інертних СРН має стати рішення на їх застосування на рівні СКО, а не на рівні ПАР, що дозволить значно скоротити час прийняття рішень ТЕХНОЛОГІЧНА СКЛАДОВА Організація НАТО з питань науки та технології визначила наступні 7 галузей в сучасних технологіях, які потенційно є найбільш важливими для нарощування оперативної ефективності Альянсу протягом наступних 20-ти років, а саме: 1) штучний інтелект; 2) автономні системи; 3) квантові технології; 4) гіперзвукові технології; 5) космічні технології; 6) біологічні технології та людські ресурси; 7) нові матеріали та виробництво. На думку багатьох експертів НАТО, основним бенефіціаром діджиталізації Альянсу, в кінцевому підсумку буде процес прийняття рішень, тобто зниження часу на реагування. Основними напрямками переходу Альянсу на цифрові технології, на думку експертів, вважаються: система управління та контролю (Command and Control, C2); система розвідки та спостереження (Intelligence, Surveillance and Reconnaissance, ISR); оптимізація системи технічного обслуговування та діагностування обладнання; менеджмент системи всебічного забезпечення. В рамках переходу на нові технології, ще одним важливим для вирішення питанням є створення та підтримка надійної, стійкої та захищеної системи зв’язку та комунікацій.

Як вже згадувалося на початку цієї статті, загрози з боку експансіонистської політики Китаю, зокрема в галузі нових технологій та систем (протоколів) зв’язку, на кшталт 5G були визначені як дуже актуальні під час останнього саміту НАТО в Лондоні в грудні 2019 року. Ба більше, певне коло експертів в питаннях діджиталізації НАТО активно просувають ідею так званого «Цифрового плану Маршалла» (Digital Marshall Plan) з метою гарантування стійкості, недоторканості та надійності систем зв’язку та комунікацій країн західних демократій. Першими кроками в реалізації такого Цифрового плану Маршалла, на думку американських експертів може бути модернізація систем зв'язку та комунікації США, розгорнутих на території Європейського континенту, зокрема, в рамках «Європейської ініціативи стримування» (European Deterrence Initiative). Водночас, на відміну від класичного повоєнного Плану Маршалла, цифрова ініціатива не повинна повністю залежати від доброї волі США. Натомість, такі просунуті у технологічному плані країни, як Велика Британія, Данія, Естонія, Норвегія та Польща мають всі шанси стати складовою частиною більш загальної комунікаційної архітектури НАТО. В цьому контексті, значна увага повинна бути приділена співпраці з ЄС, зокрема з Європейським інвестиційним

банком (European Investment Bank), а також Інвестиційним фондом ініціативи Тримор’я (Three Seas Initiative Investment Fund). Ще однією складовою застосування та використання новітніх технологій є кібернетична сфера. На думку багатьох експертів, зусилля в кібернетичному просторі мають зосереджуватися на досягненні таких взаємодоповнюючих стратегічних цілей: • надання Альянсу спроможностей ведення повномасштабних наступальних операцій в кібернетичній сфері; • гарантування захисту від ворожих кібернетичних атак всіх систем НАТО, починаючи від робочих комп’ютерних станцій і закінчуючи авіаційними системами; • сприяння розвитку інформаційних інфраструктур як НАТО, так і країн-членів Альянсу з метою гарантування ефективності їх функціонування та виконання покладених на них завдань. Зосередження зусиль та ресурсів на досягненні зазначених вище цілей в кібернетичній галузі дозволить підготувати Альянс до конфліктів майбутнього, де одним з головних елементів, ймовірно, буде здійснення кібернетичних нападів з метою, як порушення системи управління та контролю, так і виведення з ладу систем управління критичними об’єктами інфраструктури. Хоча діджиталізація, формат 5G та комплексний кібернетичний захист

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

не вирішить усіх питань та завдань, які стоять та постануть перед Альянсом, використання нових технологій, перехід на цифру та вчасне врахування сучасних та майбутніх трендів й тенденції, дозволить досягти значного удосконалення оперативної ефективності діяльності НАТО в середньостроковій та довгостроковій перспективі. ВИСНОВКИ В оборонно-політичному контексті, для України важливо нарощувати співробітництво з Альянсом за ключовими напрямами, водночас забезпечуючи конструктивний розвиток партнерства на двосторонній основі. Причому така двостороння співпраця має відбуватися не тільки по вісі Україна – США, Україна – Канада та Україна – Велика Британія, а з ключовими столицями держав Європейського континенту, насамперед Берліном, Парижем, Римом, Мадридом, тощо. Щодо заокеанського вектору співпраці з Альянсом, з урахуванням примату для США вирішення внутрішніх протиріч, на перший план виходить активізація співпраці України з Канадою. Мається на увазі не тільки заходи з підготовки особового складу Збройних Сил України в рамках операції UNIFIER, а й розширення спектру співпраці у технологічній та науково-дослідницькій сферах. Важливим завданням на короткострокову перспективу у співпраці з

№2/2021

НАТО може стати започаткування Тренувальної місії НАТО – Україна, як результат поєднання заходів Об’єднаної багатонаціональної тренувальної місії – Україна, операцій ORBITAL та UNIFIER. Створення такої Місії логічно корелюється з реалізацією заходів в рамках отримання Україною статусу учасника Програми розширених можливостей НАТО. В контексті необхідності Альянсу протидіяти китайській експансії, Україна може переглянути, з метою нарощування співпраці, свої довгострокові відносини у військовій сфері з такими країнами регіону, як Японія, Південна Корея та В’єтнам. Причому одним з практичних заходів може бути запрошення підрозділів зазначених країн до участі у багатонаціональних військових навчаннях на території України, а також опрацювання питання участі офіцерів Збройних Сил України в національних навчаннях у якості спостерігачів. Стосовно відновлення співпраці між НАТО та РФ, головним завданням для України вважається недопущення такої нормалізації за рахунок національних інтересів Києва. В цьому контексті важливою буде співпраця на політичному рівні з Вашингтоном, Лондоном, Парижем, Берліном, тощо. Також важливою складовою збереження санкційного режиму, спрямованого на стримування Кремля буде позиція країн, які знаходяться на найбільш небезпечній відстані від агресора. Також неприпустимою повинна вважатися ситуація виключення України з процесу опрацювання проекту свого роду Кодексу поведінки з питань Європейської безпеки (Code of Conduct for European security). Задекларована на експертному рівні готовність Альянсу до розширення спектру надання допомоги Україні та Грузії має отримати практичне підтвердження, наприклад, залученням до нових ініціатив і проектів Альянсу, зокрема, в галузі кібернетичної безпеки, розбудови системи комунікацій формату 5G, тощо. Також важливою є участь України в розробці бачення НАТО 2030 в частині, що стосується партнерства. Одним з головних завдань України є зміцнення Трансатлантичного партнерства та посилення традиційно важливих зв’язків між Вашингтоном та Брюсселем. Досягти цієї мети можна тільки в рамках постійного відвертого та конструктивного діалогу на політичному й військово-дипломатичному рівнях як в рамках Україна-НАТО, так і на двосторонній основі.

В галузі військово-технологічного партнерства, головним завданням для України є розбудова національної системи оборонної стійкості. Отже, ефективність діяльності робочої групи з розбудови системи національної стійкості має бути забезпечена за будь-яких умов. Одним з елементів такої системи стійкості може бути залучення до діяльності Банку НАТО на середньострокову та довгострокову перспективу. На початкових етапах діяльності цієї установи, внески України можуть носити символічний характер. Водночас, розбудова довгострокового партнерства, особливо у фінансовій сфері обов’язково потребує належного рівня довіри між партнерами. Першим кроком в такій співпраці може вважатися створення Кабінетом міністрів України Фонду гарантування безпеки держави. Кошти Фонду могли б акумулюватися для фінансування невідкладних потреб всіх учасників сектору безпеки та оборони, але з урахуванням національних пріоритетів України. Іншою складовою розвитку військового партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору може бути залучення представників Збройних Сил України, а також працівників інших органів державної влади до інноваційних ініціатив та проектів Альянсу, зокрема, в рамках діяльності Стратегічного командування НАТО з Трансформації (СКТ). Крім того, з огляду на територіальну «відірваність» СКТ від решти елементів Командної структури НАТО, а також часових відмінностей, додаткового опрацювання потребує й налагодження прямого каналу обміну інформацією в реальному часі (в тому числі й інформацією з обмеженим доступом) між СКТ та Генеральним штабом ЗС України. Стосовно захищеності та безпеки системи зв'язку та комунікацій, слід відверто визнати, що в умовах переходу проведення більшості заходів в режим он-лайн телеконференцій, це питання набуває додаткової значущості. І Україні є чим поділитися з огляду на досвід, отриманий під час протидії російській агресії, як прихованій, так і відкритій. Однак, слід відверто визнати, що саме синергія зусиль з боку Вашингтону з одного боку, та консолідована позиція Брюсселю, спрямована на зменшення національних амбіції країн Європи й відновлення конструктивної співпраці – з іншого боку, забезпечить відновлення трансатлантичної єдності, а також залишать місце для України в її підтримці спільних зусиль й реалізації своїх євроатлантичних прагнень.

АСПЕКТИ БЕЗПЕКИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІЙСЬКОВА СПІВПРАЦЯ З ЄВРОСОЮЗОМ 18

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Набуття членства в Європейському Союзі та участь у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки становить взаємний інтерес України з ЄС Кириченко С.О., радник Головнокомандувача ЗСУ, провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень, військовий експерт, кандидат військових наук, генерал армії України

Муравйова А.О., політолог-міжнародник, магістр з міжнародних відносин та суспільних комунікацій

півробітництво з ЄС у сфері Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) – важлива частина європейського інтеграційного курсу України. Співробітництво нашої держави з Європейським Союзом у військовій сфері регулюється певною законодавчою базою. До основних документів у цій галузі можна віднести такі: 1. Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із урегулювання криз, яку підписано у 2005 р. та ратифіковано Законом України у 2008 р. Зазначена угода визначила порядок ухвалення рішення та загальні умови участі України в операціях ЄС з урегулювання криз цивільними та військовими засобами, а також статус персоналу, відрядженого Україною для участі в операціях ЄС. 2. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2011 р. «Про участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності». Відповідний Указ визнав доцільним участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності (Силах реагування НАТО та Бойових тактичних групах ЄС). 3. Угода між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом. 4. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським №2/2021

Союзом і його державами-членами, з іншої сторони. Угода про асоціацію передбачає, що Україна і ЄС поглиблюватимуть діалог і співробітництво та сприятимуть поступовій конвергенції у сфері зовнішньої та безпекової політики, у тому числі Спільної політики безпеки та оборони. Сторони розглядатимуть питання антикризового управління, регіональної стабільності, роззброєння, контролю над озброєннями та експортом зброї, а також поліпшення взаємовигідного діалогу в космічній сфері. Україна та ЄС посилюватимуть практичне співробітництво з метою забезпечення більш активної участі нашої держави у цивільних та військових операціях ЄС з подолання кризових ситуацій, а також у відповідних навчаннях і тренуваннях, зокрема тих, що проводяться в рамках Спільної політики безпеки та оборони. Угодою передбачається також запровадження за взаємною згодою інших форм політичного діалогу, у тому числі позачергові консультації. Крім того, військове співробітництво може здійснюватися на парламентському рівні в рамках Парламентського комітету Асоціації. Перераховані вище документи забезпечили правову основу для практичного залучення України до Спільної політики безпеки та оборони ЄС. Поглиблення відносини між Україною і Європейським Союзом у військовій сфері не лише здатне посилити взаємодію сторін, а також наблизити Україну до членства в ЄС. У зв’язку з цим принагідно буде звернути увагу на найважливіші особливості військової співпраці держав-членів ЄС в рамках вказаного інтеграційного об’єднання. З аналізу Договору про Європейський Союз 1992 року, одного з установчих договорів Союзу, держави-члени, окрім тих, що мають статус нейтральних, мають значні зобов’язання у військовій сфері в рамках ЄС. Зокрема, вони зобов’язані узгоджувати свою безпекову та оборонну політику, на основі якої відбувається поступове формування спільної оборонної політики Союзу, надавати у розпорядження Союзу цивільні і військові ресурси для здійснення спільної безпекової та оборонної політики, поступово підвищувати свій військовий потенціал. Крім того, Європейський Союз функціонує як організація колективної безпеки. Так, відповідно

до Договору про Європейський Союз, якщо держава-член зазнає збройної агресії на своїй території, інші державичлени мають щодо неї обов’язок усіма можливими засобами допомагати їй та підтримувати її. ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІАЛОГ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС З 2008 року ведеться військово-політичний діалог між Україною та ЄС на рівні начальника Генерального штабу Збройних Сил України та Голови Військового комітету ЄС, а також проводяться консультації з Військовим штабом ЄС у рамках щорічного Робочого плану співробітництва ЗС України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері СПБО). Сьогодні воєнно-політичне співробітництво України з ЄС здійснюється у форматі регулярних зустрічей керівництва Збройних Сил України з керівництвом військових структур ЄС, а також у рамках заходів, визначених річним Робочим планом співробітництва Збройних Сил України та Секретаріату Ради ЄС (у сфері СПБО). Безпосередню взаємодію з Військовим комітетом, Військовим штабом ЄС та структурами Секретаріату Ради ЄС на постійній основі забезпечує радник Представництва України при ЄС від Міністерства оборони України. Тематика співробітництва між Україною та ЄС у політико-безпековій сфері залучається до порядку денного самітів Україна-ЄС, засідань Ради асоціації Україна-ЄС, зустрічей на міністерському рівні та рівні політичних директорів. Експертний діалог відбувається у таких форматах: • Україна – Політико-безпековий комітет ЄС (PSC); • Україна – Робоча група ЄС з питань експортного контролю (COARM); • Україна –Робоча група ЄС з питань нерозповсюдження та роззброєння (CONOP); • Україна – Робоча група ЄС з питань ОБСЄ (OSCE). Додатковим багатостороннім форматом для політичного діалогу у сфері безпеки є панель з питань СПБО в рамках ініціативи «Східне партнерство», зокрема, у рамках тематичної платформи № 1 «Демократія, належне врядування та стабільність». Адміністративну угоду між Міністерством оборони України та Європейським оборонним агентством

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підрозділи ЗС України залучалися до чергування у складі бойових тактичних груп ЄС країнчленів Вишеградської четвірки» (ЄОА) підписано 7 грудня 2015 року у м.Брюссель у рамках засідання Ради асоціації Україна-ЄС. Зазначена угода визначає напрямки потенційного співробітництва – Єдине європейське небо, стандартизація, логістика та навчання – відповідно до яких триває практична взаємодія між ЄОА та МОУ. У рамках ініціативи «Східне партнерство ЄС» за підтримки європейської сторони проводиться підготовка представників Збройних Сил України з питань СПБО. Зокрема, під егідою Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського з 2014 року щорічно проводиться Орієнтаційний курс СПБО. В останні роки зазначений курс проводився за сприяння Європейського коледжу безпеки і оборони. Крім того, щорічно представники ЗС України проходять навчання на закордонних курсах з питань СПБО, які проводяться за сприяння Європейського коледжу безпеки і оборони. ЗАЛУЧЕННЯ ЗС УКРАЇНИ ДО ВІЙСЬКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ДО СКЛАДУ БОЙОВИХ ТАКТИЧНИХ ГРУП ЄС Бойова тактична група ЄС (БТГ ЄС) «Балтійська» стала першою групою, до якої вперше в історії були залучені підрозділи ЗС України. Зокрема, літак аеромедичної евакуації Ан-26 «Віта» з групою аеромедичної евакуації ЗС України перебував на оперативному чергуванні у складі згаданої БТГ (Республіка Польща, Федеративна Республіка Німеччина, Словацька Республіка, Литовська Республіка та Латвійська Республіка) у першому півріччі 2010 року. Уведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності» відкрило шлях для залучення ЗС України до бойових тактичних груп ЄС (БТГ), процес формування яких відбувається згідно з Концепцією від 2 жовтня 2006 року. Підрозділи ЗС України залучалися до чергування у складі БТГ ЄС «Хелброк» у другому півріччі 2011 року, пер-

шому півріччі 2014, 2016, 2018 та 2020 роках у такому складі: рота морської піхоти (96 осіб); транспортний літак Іл76МД з екіпажем; група штабних офіцерів ЗС України (10 осіб). Зазначені сили та засоби ЗС України перебували в місцях дислокації на території України та участі в операціях ЄС з урегулювання кризових ситуацій не брали. Грецька Республіка є країною-формувачем БТГ ЄС «Хелброк», а країнами-учасниками є Болгарія, Кіпр, Румунія та Україна. У 2020 році до БТГ приєдналася Республіка Сербія. Практична реалізація згаданої вище Угоди 2005 року відбулася з приєднанням України до військово-морської операції ЄС «Аталанта», яка спрямована на боротьбу з піратством біля узбережжя Сомалі. У 2014 році національний контингент у складі екіпажу фрегата Військово-Морських Сил ЗС України «Гетьман Сагайдачний», підрозділу спецпризначення і вертолітного загону із вертольотом Ка-27, одразу після завершення участі в операції НАТО з протидії піратству на морі «Океанський щит» (12 жовтня 2013 р. – 2 січня 2014 р.), долучився до операції Євросоюзу «Аталанта». Завданнями національного контингенту під час участі в операції ЄС «Аталанта» були: 1. Запобігання і протидія проявам піратства. 2. Захист цивільних суден, які виконують завдання у рамках Світової продовольчої програми. 3. Попередження спроб здійснення актів піратства або озброєного пограбування. 4. Взаємодія з країнами, структурами й організаціями, що представлені у регіоні, для боротьби з піратством. Український контингент у багатонаціональному корабельному з’єднанні гарантував безпеку судноплавства у визначених районах Аденської затоки,

– висвітлював надводну обстановку, проводив розвідку узбережжя Сомалі, здійснював опитування суден. Під час участі в операції корабель 47 діб провів в морі безпосередньо на патрулюванні в районах, небезпечних від піратів. Щоденно через ці райони проходило близько 50 цивільних суден. Підрозділи ЗС України залучалися до чергування у складі БТГ ЄС країнчленів Вишеградської четвірки (Республіка Польща, Словацька Республіка, Угорщина, Чеська Республіка), у першому півріччі 2016 року у такому складі: група штабних офіцерів (8 осіб); літак Повітряних Сил ЗС України ІЛ76МД з екіпажем. У другому півріччі 2016 року, два офіцери ЗС України були залучені до оперативного чергування БТГ ЄС під проводом Великобританії у складі литовського національного елементу забезпечення. ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ ЄС Після припинення військово-технічного співробітництва у серпні 2015 році між Україною і РФ, наша держава нарощує співпрацю у сфері ОПК з США, Канадою і країнами Євросоюзу. Цьому сприяє зростання витрат на потреби безпеки і оборони України протягом останніх років — з 90 млрд грн. у 2015 році до 130 млрд грн. у 2017 році і згідно з держбюджетом-2018 — до 165 млрд грн. У 2019 році цей показник становив 210 млрд грн, а у 2020 році — майже 246 млрд грн. Згідно Державного бюджету України на 2021 рік, ця сума склала 267,1291 млрд грн, що становить 5,93% ВВП. Одним з перспективних напрямів розвитку ВТС між Україною та східноєвропейськими країнами-членами №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НАТО є модернізація старої радянської військової техніки без використання комплектуючих і запчастин російського виробництва, у чому підприємства українського ОПК досягли значного прогресу. Україна могла б розміщувати західну електроніку на продукції вітчизняного ОПК, а також розгорнути центри експлуатації західної військової техніки на своїй території. Наша країна готова співпрацювати з європейськими країнами в розробці літака дальнього радіолокаційного виявлення на базі вітчизняного Ан-148, а також в ремонті і модернізації старих радянських зенітно-ракетних комплексів. За шість з половиною років «гібридної війни» на Донбасі Україна накопичила унікальний досвід, який можна було б поєднати з технологічними можливостями західних компаній. Щоб мати успішну співпрацю з підприємствами ОПК Європи, підприємствам українського ОПК, при активному сприянні створеного Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, слід відкрити свої представництва в країнах Євросоюзу, а також пройти процедуру сертифікації виробів на відповідність стандартам Альянсу. Без відповідності українських ОВТ цим стандартам їх продаж в країни Європи практично неможливий. А Україні є що запропонувати Заходу. Наприклад, українська бронетехніка, транспортна авіація, ракетне озброєння, а також радіолокаційне обладнання за своїми ха-

№2/2021

рактеристиками нічим не поступаються західним зразкам. Але для країн НАТО, куди входять лідери світового експорту озброєнь, Україна цікава насамперед як ринок, але не як постачальник ОВТ. З іншого боку, досить розвинений український ОПК дозволяє на 70–80 % забезпечувати сектор безпеки і оборони України сучасними ОВТ, що дає Україні підстави розраховувати на взаємовигідні партнерські відносини із західним ОПК. ВИСНОВКИ 1. Угода про Асоціацію хоча і відкриває нові можливості для більш широкого залучення України до Спільної політики та оборони ЄС, не спроможна повноцінно забезпечити військову безпеку України, адже згадані вище положення щодо солідарності і взаємодопомоги ЄС поширюються лише на членів Європейського Союзу і не застосовуються до країн-партнерів ЄС. Російська агресія проти України вимагає переосмислення підходів до формування во-

Поглиблення взаємовідносин між Україною та ЄС у сфері Спільної політики безпеки і оборони дає змогу підвищити оперативні та бойові спроможності Збройних Сил України»

єнної безпеки нашої держави, адже без її вдосконалення неможливо забезпечити національну безпеку України. 2. Поглиблення взаємовідносин між Україною та Європейським Союзом у сфері Спільної політики безпеки і оборони сприяє не тільки реалізації пріоритетів зовнішньої політики України та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, але й дає змогу підвищити оперативні та бойові спроможності підрозділів Збройних Сил України для забезпечення територіальної цілісності України та врегулювання кризової ситуації на Сході України. 3. Участь підрозділів ЗСУ в міжнародних заходах щодо врегулювання кризових ситуацій, боротьби з піратством, протидії глобальним та регіональним викликам і загрозам, терористичній діяльності, Бойових тактичних групах Європейського Союзу дає можливість, з одного боку, підвищити їх оперативну спроможність, а з другого – набути необхідний досвід взаємодії та належного рівня оперативної сумісності сил і засобів Збройних Сил України із силами і засобами інших держав-членів ЄС. Це забезпечується проходженням відповідними підрозділами певних програм підготовки, оцінок та сертифікацій, що, у свою чергу, сприятиме впровадженню в національне військове будівництво позитивного досвіду та знань передових європейських країн і вдосконаленню воєнної безпеки України.

АКТУАЛЬНО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВ Україна в розбудові системи національної безпеки проходить шлях від недіючої пострадянської воєнної організації держави до сектору безпеки і оборони, що функціонує за європейськими та євроатлантичними принципами

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Крикун П.М., головний консультант відділу воєнної політики

ьому сприяє впровадження системи планування в оборонній та безпекових сферах за досвідом держав-членів НАТО і зокрема проведені оборонні огляди та комплексні огляди сектору безпеки і оборони. Разом з цим, їх аналіз дає підстави стверджувати, що організація та методичне забезпечення проведення оглядів і реалізація їх результатів вимагають впровадження більш ефективних підходів у досягненні поставленої мети – розбудови ефективної системи національної безпеки . ПРОТИДІЯ ІСНУЮЧИМ ЗАГРОЗАМ Для України основними ознаками стану сучасної воєнно-політичної обстановки довкола неї є тимчасова окупація Російською Федерацією Криму та продовження розпалювання збройного конфлікту в східних регіонах України, нарощування воєнного потенціалу поблизу кордону, проведення недружньої політики щодо України, нехтування принципів міжнародного права та положень укладених міжнародних безпекових угод. У таких умовах Україна удосконалює національну систему безпеки для ефективної протидії всьому спектру гібридних загроз. Основою такої системи безпеки став сектор безпеки і оборони (СБО), який функціонально об’єднав: • сили безпеки; • сили оборони; • оборонно-промисловий комплекс та громадян і громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Саме функціональне об’єднання всіх силових структур, безперечна підтримка суспільства, країн Європейського Союзу та держав- членів НАТО, міжнародних безпекових організацій, а також концентрація наявних ресурсів для нейтралізації діючих і прогнозованих загроз в умовах протистояння з набагато потужнішим противником дало можливість вистояти проти збройної агресії Росії на сході України. Діяльність СБО значно розширило спроможності в досягненні цілей щодо забезпечення національної безпеки і оборони

Павленко В.І., головний консультант відділу воєнної політики, кандидат військових наук

держави як засобами збройної боротьби, так і невоєнними засобами, зокрема політичними, дипломатичними, економічними, інформаційними тощо. Вкрай важливим стало системне поєднання військових і невійськових форм протидії існуючим загрозам. Ці та інші чинники зумовили необхідність перегляду системи планування у сферах національної безпеки і оборони, яка відповідала б принципам та підходам планування НАТО. Основи такої системи вперше було закріплено в Законі України «Про національну безпеку України». Налагодження такого планування вимагало проведення структурної та функціональної перебудови органів державної влади, відповідних органів державного і військового управління. Зазначене спонукало зміни у підходах до організації та методики проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони, як системного аналізу стану та обґрунтування перспектив розвитку спроможностей СБО та його складових. Найбільш актуальним стало питання включення до єдиного системного процесу заходів комплексного огляду сектору безпеки і оборони (КОСБО) підготовку планувальних документів у сферах безпеки і оборони та їх корегування в системі управління ризиками. На час запровадження КОСБО таких методичних вимог не існувало.

Корендович В.С., кандидат технічних наук

дження стратегічного курсу на всеохоплюючу оборону з асиметричними можливостями тощо. Водночас гостро постало питання зведення цих та інших процесів у єдину збалансовану за часом, ресурсами та розстановкою пріоритетів системи державного управління, складовою якої є безпековий і оборонний менеджмент. Інтеграція таких складних процесів мала спиратися на оновлену систему планування у СБО. Така система планування має відповідати вимогам щодо: • динамічності змін у безпековому середовищі; • побудови ефективної системи управління СБО; • збалансованого розвитку спроможностей СБО та його складових, і що вкрай важливо – ефективного використання виділених державою ресурсів.

СИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ БЕЗПЕКИ Україна зіткнувшись з непередбаченою агресією Російської Федерації, серед інших заходів в екстреному порядку прийняла низку дуже важливих рішень щодо відродження національного війська, поступового відходу від призову та розбудови професійної армії, формування сил спеціальних операція, нарощування втрачених можливостей Військово-морських сил, перебудови системи територіальної оборони, формування національної гвардії, реформування Служби безпеки України, розвідувальних органів, реформи оборонно-промислового комплексу, переоснащення Збройних Сил України та інших силових структур на сучасне озброєння та засоби забезпечення основаних на нових технологіях, запрова№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основою процесів планування стає КОСБО, як вихідна установка планування, що зводить у єдиний взаємопов’язаний комплекс заходів, від об’єктивного визначення стану та перспектив розвитку спроможностей, обсягу необхідних ресурсних потреб для всіх складових СБО до реалізації програм і планів. Рішенням щодо проведення КОСБО, зазвичай, започатковує новий цикл планування у сферах національної безпеки і оборони, де визначається мета, основні завдання, терміни їх виконання, відповідальні виконавці тощо. КОСБО об’єднує в єдиний процес низку оглядів за відповідними сферами та загальні заходи, що стосується всього СБО. Президент України, у свою чергу, визначає порядок проведення огляду розвідувальних органів України та огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, а їх методичне забезпечення здійснюється відповідними державними органами. Порядок проведення інших окремих оглядів, які включені у склад КОСБО, визначається відповідними центральними органами державної влади, зокрема:

№2/2021

•

оборонного огляду – Міністерством оборони України; • огляду громадської безпеки та цивільного захисту Міністерством внутрішніх справ України; • огляду оборонно-промислового комплексу – центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику; • огляду стану кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, – Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України. Методичне забезпечення КОСБО в Україні, як єдиного системного процесу, покладено на Національний інститут стратегічних досліджень, що дає змогу неупереджено і гармонічно об’єднувати

Україна зіткнувшись з агресією Російської Федерації, серед інших заходів в екстреному порядку прийняла низку дуже важливих рішень щодо відродження національного війська»

в єдиний процес заходи окремих оглядів, які визначені його складовими, вибудувавши їх в логічну послідовність відповідно до встановленого алгоритму. Кабінет Міністрів України, при цьому, здійснює фінансове забезпечення, організовує, контролює та попередньо схвалює результати проведення зазначених оглядів, чим досягається гарантованість фінансування передбачених заходів, їх узгодженість, системний контроль виконання та узагальнення результатів. Основним змістом КОСБО є оцінювання стану та готовності СБО, як цілісної функціональної системи, до виконання визначених завдань. Дослідження, що проводяться в рамках окремих оглядів направлені на визначення спроможностей окремих складових СБО, які мають швидко адаптуватися до застосування (діяльності) у складі спільних (об’єднаних) спроможностей відповідно до сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких передбачено застосовування (діяльність) всіх або більшості сил безпеки і сил оборони при всебічній підтримці інших складових. В процесі КОСБО, серед інших питань, досліджуються такі: • поєднання спроможностей військових формувань і правоохоронних органів в умовах використання противником приватних військових компаній, незаконних збройних формувань та протестних настроїв/дій окремих категорій населення в кризових регіонах; • комплексного застосування воєнних і невоєнних форм та способів дій (діяльності); • використання спільних (об’єднаних) спроможностей у вирішенні питань внутрішньої безпеки, а саме: готовності СБО і в цілому суспільства протистояти проявам тероризму, антиконституційним та протиправним діям; • функціонування національної системи забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури; • реагування на стихійні лиха природного і техногенного характеру, епідемії, значні міграції населення, виснаження природних ресурсів, зміни клімату тощо. • обсягу потреб у людських, матеріальнотехнічних, фінансових, інфраструктурних, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують застосування, діяльність, розвиток сил безпеки, сил оборони та ОПК щодо їх спроможностей; • ресурсні можливості держави щодо забезпечення потреб СБО; • можливості складових СБО спільно діяти з відповідними структурами державчленів НАТО та ЄС у спільних операціях, у тому числі в міжнародних миротворчих операціях, що обумовлюється визначеним стратегічним курсом держави.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мета КОСБО досягається виконанням низки типових завдань, зокрема: • аналізу та прогнозування безпекового середовища у поточному та майбутньому вимірах; • оцінювання безпекового середовища та визначення завдань щодо забезпечення національної безпеки України; • прогнозування сценаріїв (ситуацій) і варіантів, в яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони відповідно до їх завдань та спроможностей; • оцінювання стану та готовності СБО та його складових діяти в умовах прогнозованих сценаріїв (ситуацій), дослідження їх спільних (об’єднаних) спроможностей; • визначення комплексу заходів, спрямованих на досягнення необхідних спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та його складових, проведення реформ у сферах національної безпеки і оборони; • прогнозування перспектив розвитку СБО та сучасних моделей його складових, що забезпечувало б бажаний рівень реагування на існуючі та потенційні загрози у середньо- та довгостроковій перспективі за умови ефективного використання виділених ресурсів; • створення інформаційно-аналітичної бази для відпрацювання реалістичних концепцій розвитку СБО, стратегій щодо забезпечення національної безпеки у відповідних сферах, відповідних програмних і планувальних документів в рамках визначених правил і обмежень. В основу організації і проведення КОСБО та формування документів пла-

нування у сферах національної безпеки і оборони взято методологію проведення оглядів, що базується на спроможностях, яка довела свою ефективність у державах-членах НАТО та досвід проведення власних оглядів в Україні. Алгоритм проведення КОСБО гармонічно поєднує заходи окремих оглядів та досліджень спільних (об’єднаних) спроможностей СБО. Це досягається завдяки створеній системі робочих органів, інформаційного, матеріального, технічного, кадрового, правового та методичного забезпечення проведення огляду. КОСБО проводиться за трьома етапами – підготовчий (організаційний), основний (виконавчий) та заключний (підсумковий). Підготовчий (організаційний) етап розпочинається з набранням чинності указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо проведення КОСБО. За результатами виконання завдань цього етапу мають бути сформовані робочі органи на міжвідомчому та відомчих рівнях, підготовлений персонал, сплановані заходи КОСБО, затверджені керівні, організаційні, планувальні, методичні, інформаційні та інші документи. Основний (виконавчий) етап проводиться на основі затверджених організаційних, планових, інших документів КОСБО відповідно до визначеного порядку його проведення. Він має об’єднувати процеси аналітики,

оцінки, розрахунків, формування висновків, доводів та пропозицій. Даний етап поєднує такі ключові процедури: • оцінки безпекового середовища, прогнозування загроз, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть спільно застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони при сприянні інших складових (органів) СБО; • огляд та оцінка спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та спроможностей його складових (органів), а також подальший їх розвиток; • аналіз ресурсів та основи його менеджменту у забезпеченні застосування (діяльності) складових (органів) СБО, розвитку їх спроможностей на відповідну перспективу; • обґрунтування індикативних показників можливостей держави у ресурсному забезпеченні застосування (діяльності) складових (органів) СБО, розвитку їх спроможностей на перспективу. Опрацьовані в ході цього етапу матеріали складають основу результатів КОСБО. Під час заключного (підсумкового) етапу: • узагальнюються результати КОСБО; • громадські обговорення; • узагальнюється досвід проведення огляду; • готуються звітні матеріали КОСБО до розгляду на засіданні РНБО України. Для інформування громадськості щодо КОСБО готується презентаційна частина його результатів. Результати проведення КОСБО розглядаються і затверджуються Радою національної безпеки і оборони України. Відповідно до цього рішення, в рамках імплементації результатів КОСБО, здійснюється підготовка відповідних програмних та планувальних документів. При цьому застосовується, так званий, метод «перехресного планування»: кожний із органів СБО, як суб’єкт планування, здійснює планування своїх спроможностей з урахуванням спроможностей, які він отримує або виділяє іншим органам СБО при виконанні завдань за сценаріями (ситуаціями) та варіантами, у яких можуть спільно застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони при сприянні інших складових СБО. Такий підхід дає можливість об’єднати спроможності складових СБО, зосередження/концентрації зусиль на виконанні пріоритетних завдань національної безпеки України, оптимізації безпекових і оборонних інституцій держави, виключаючи дублювання структур, і як наслідок – значної економії ресурсів. В цілому результати КОСБО спря№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мовуються на: досягнення всеосяжної мети, обґрунтування стратегічних цілей та шляхів її досягнення; виконання завдань СБО та його складових, як цільових настанов на довгостроковий період, що є основою для програмних і планувальних документів; розподілу стратегічних пріоритетів, що визначають вагу (значимість) окремих завдань у формуванні відповідних стратегій. Проведення КОСБО з таким підходом та використання його результатів дає можливість розглядати структуру стратегій у сферах національної безпеки і оборони одразу в трьох аспектах: 1) передбачення СБО та його складових на очікуваного майбутнього безпекового середовища (що в англомовній літературі визначається терміном «vision»); 2) стратегічного плану дій складових та органів СБО на потенційні загрози і ризики; 3) також розвитку необхідних спроможностей. Для забезпечення організації та проведення КОСБО створюється система робочих органів КОСБО. Вона забезпечує координацію дій учасників КОСБО, своєчасне та якісне виконання запланованих заходів і включає Міжвідомчу робочу групу з питань проведення КОСБО, робочі групи, консультативні органи. Міжвідомча робоча група з питань проведення КОСБО є головним робочим органом з організації та проведення КОСБО, яка створюється рішенням РНБО та відповідним актом Президента України. Її ефективна діяльність забезпечується політичною волею вищого керівництва країни зміцнювати безпеку і обороноздатність держави. №2/2021

КОСБО передбачає широкий спектр дорадчої допомоги, при цьому залучаються (за згодою) вітчизняні та іноземні експерти і радники, співробітництво з якими організовується за напрямками: • опрацювання методології проведення огляду; • аналіз спільних спроможностей СБО та спроможностей його складових з визначенням напрямів їх розвитку за європейськими та євроатлантичними принципами і підходами; • запровадження планування на основі спроможностей та сучасного ресурсного менеджменту у складових СБО за єдиною методологією; • дослідження щодо національної системи кризового менеджменту; • розроблення узгодженої військово-технічної, оборонно-промислової політики у забезпеченні СБО та інші напрямки методичної допомоги. У ході проведення КОСБО організовано на постійній основі інформування суспільства про хід огляду та його проміжні результати. Для цього використовуються веб-сайти Офісу Президента України, РНБО, Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які залучаються до проведення КОСБО. Особливу увагу приділяється опрацюванню звернень громадян та їх об’єднань з питань КОСБО. Викладені у них пропозиції та зауваження аналізуються на предмет їх врахування у процесі проведення огляду та його звітних матеріалах. В рамках організації відносин з сус-

пільством досліджуються різні форми добровільної участі громадян у забезпеченні національної безпеки. Одним із яскравих прикладів такої діяльності громадян є волонтерський рух під час відбиття російської збройної агресії на сході України. ВИСНОВКИ Для України виконання КОСБО відповідно до змісту та логічної послідовності його проведення дає можливість реалізувати сучасні методи оцінювання стану сектору безпеки і оборони держави, впровадження методу планування на основі спроможностей для всіх органів СБО за єдиною методологією, а також реалізацію європейських і євроатлантичних принципів і підходів у забезпеченні розвитку СБО та його складових. Впровадження КОСБО, як невід’ємної складової планування у сферах національної безпеки і оборони сприяє системному дослідженню функціонування СБО, та прийняттю обґрунтованих рішень з питань національної безпеки України, а також розробленню реалістичних програмних та планувальних документів. Реалізація результатів КОСБО забезпечує розвиток СБО як цілісної функціональної системи з виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки і оборони, та досягнення необхідних спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та спроможностей його складових. При цьому розподіл та управління (менеджмент) ресурсів сприяють цільовому та ефективному їх використанню.

В НОГУ — З ЧАСОМ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІННОВАЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

В умовах сьогодення, під час проведення Операції об’єднаних сил на сході держави, запровадження системних реформ, у тому числі в системі цивільної та військової освіти, що відбуваються в Україні, значно підвищився інтерес до проблеми формування професійної спрямованості та фахової підготовки спеціалістів для Збройних Сил та інших військових формувань

Баяк В.М., полковник запасу, викладач циклової комісії військово-технічних дисциплін навчальної військової частини

На

сучасному етапі актуальним є питання застосування інновацій-

них підходів у навчальному процесі як інструкторсько-викладацьким складом, так і тими, хто навчається та взаємодія між ними в процесі навчання. Основою цього процесу є наближення стандартів підготовки військових фахівців до загальноєвропейських; інформатизація та комп’ютеризація навчального процесу. Використання інформаційних, інфокомунікаційних технологій та засобів навчання військових фахівців стало необхідною передумовою досягнення навчальної мети шляхом застосування

інноваційних засобів, які забезпечують якісно новий рівень донесення до курсантів навчального матеріалу. Основною і визначальною відмінністю інноваційних засобів навчання нового покоління від попереднього покоління технічних засобів навчання є цифровий спосіб зберігання даних, застосування цифрових носіїв, які забезпечують високу якість, компактність носіїв і простоту пошуку необхідних фрагментів. Цифрове подання даних уможливлює гіпертекстове і гіпермедійне по№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дання навчального матеріалу, яке неможливо реалізувати за інших умов. Мультимедійні засоби подання навчального матеріалу за деякими функціями, що ними підтримуються, належать до засобів унаочнення нового покоління. Серед інноваційних технічних засобів навчання слід виділити: • багатофункціональні комп'ютерні класи, які обладнуються ноутбуками, проекторами та проекційними екранами, що дозволяє під час занять доступніше довести навчальний матеріал до особового складу (висвітлення презентаційного матеріалу, показ навчального фільму та інше); • спеціалізовані багатофункціональні комп'ютерні класи, які обладнуються комп'ютерами (з додатковим обладнанням) з відповідним програмним забезпеченням, що дозволяє проводити як теоретичні так практичні заняття з тактичної (тактика-спеціальної), вогневої підготовки та водіння; • мультимедійні тири, які обладнуються стрілецькою зброєю, мають відповідне програмне забезпечення та дозволяють забезпечити початкові вміння курсантів з вогневої підготовки під час виконання вправ стрільб; • навчально-тренувальні засоби, які обладнуються відповідними макетами техніки та озброєнням з новітнім програмним забезпеченням, що дозволяє проводити як теоретичні, так практичні заняття з предметів навчання. Використання інноваційних засобів навчання суттєво підвищує ефективність викладання навчального матеріалу, наочно демонструє переваги особис-

КОМПЛЕКСНИЙ ДИНАМІЧНИЙ ТРЕНАЖЕР ЕКІПАЖУ ТАНКА ТЕ 64

тісно-орієнтованого навчання, дозволяє керівнику заняття переставити акценти в методиці викладання предмета, підвищити інтерес навчаємих до предмету навчання, дозволяє залучити до активної форми роботи на заняття як сильних навчаємих, так і тих, кому опанування предметом дається важче. Сучасні інноваційні засоби навчання та їх широке застосування в системі підготовки забезпечують поетапне навчання військових фахівців за принципом «від простого – до складного». Застосування в навчальному процесі сучасних навчально-тренувальних засобів забезпечує: • можливість розподілу складних елементів на прості дії для їх послідовного засвоєння з поступовим ускладненням умов тренування; • можливість негайної об’єктивної оцінки

•

якості виконання прийомів (дій), фіксації допущених помилок, одночасного показу вірних дій та повторення вправи (завдання) до безпомилкового його виконання; більш продуктивне використання навчального часу за рахунок скорочення переміщення на навчальні поля та відриву особового складу для підготовки матеріальної частини та маршрутів до занять і наступного відновлення навчально-матеріальної бази; повну безпеку навчання, що дозволяє збільшити самостійність навчаємого бійця або військового в його діях та рішеннях в критичних та аварійних ситуаціях, що недопустимо на штатних бойових машинах; скорочення моторесурсу на відпрацювання практичних дій і зменшення навантаження експлуатації бойової техніки, скорочення кількості пошкоджень (поломок) і відповідно потреби в запасних частинах,

КОМПЛЕКСНИЙ ДИНАМІЧНИЙ ТРЕНАЖЕР КДТЕ БМП-2

№2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОМПЛЕКСНИЙ ДИНАМІЧНИЙ ТРЕНАЖЕР КДТЕ БМП-2

пально-мастильних матеріалів, зменшення завантаженості підрозділів забезпечення та обслуговування; • створення умов для масової підготовки та перепідготовки спеціалістів на нові та перспективні зразки озброєння та військової техніки. Ураховуючи можливості сучасних навчально-тренувальних засобів (тренажерів) навчання особового складу доцільно проводити в процесі підготовки до практичних занять та в ході практичних занять (без використання моторесурсу, пально-мастильних матеріалів та боєприпасів). Навчання на навчально-тренувальних засобах (тренажерах) проводиться в наступній послідовності: • формування початкових навиків;

•

тренування в управлінні машиною (екіпажем, відділенням, розрахунком); • закріплення навиків у діях при озброєнні та на техніці. Після набуття правильних дій по розділам, навчаємі бійці тренуються виконувати комплекс дій в цілому – спочатку в повільному темпі, потім як при діях при озброєнні та на бойовій техніці. Головним завданням при тренуванні на тренажерах є відпрацювання техніки виконання прийомів та дій. Подальше навчання на тренажерах у навчальних підрозділах проводиться з метою вдосконалення навичок в діях при озброєнні та на техніці і доведення їх до автоматизму. Оснащення навчальних військових частин сучасними навчальними програмно-технічними комплексами і ди-

дактичними розробками забезпечує підвищення ефективності підготовки військових фахівців. Слід зауважити, що для підготовки військових спеціалістів використовуються навчально-тренувальні засоби, що розроблені та виготовлені на вітчизняних підприємствах: Комплексний динамічний тренажер екіпажу танка ТЕ 64 забезпечує підготовку екіпажу танка Т-64Б (Т-64БВ) з метою набуття членами екіпажу навичок водіння танка, практичного застосування озброєння танка в умовах, які максимально наближені до реальних. Комплексний динамічний тренажер КДТЕ БМП-2 дозволяє практично навчати командирів та навідників БМП-2 тим же діям, що й на бойовій машині піхоти БМП-2: • переводу виробу з похідного положення в бойове й з бойового в похідне; • підготовки апаратури 9П135 до пуску; • проведення «пуску» та вирішення вогневих задач. Комплексний динамічний тренажер екіпажу бронетранспортера ТЕ БТР-4 забезпечує ефективне навчання та практичну підготовку екіпажу бронетранспортера БТР-4 (командира, оператора, водія), з метою набуття і відпрацювання навичок водіння БТР, роботи з озброєнням і устаткуванням в умовах, максимально наближених до реальних. Модулі відділення управління танків, БМП та базових машин ППО забезпечують: • адекватність алгоритму функціонування приладів і обладнання тренажера в штатному і аварійному режимах і реакції №2/2021

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тренажеру на управляючий вплив тих, хто навчається; • адекватність моделі руху бойової машини, з урахуванням рельєфу місцевості, типу ґрунту, стану покриття; • урахування умов місцевості, пори року, доби, температури повітря. Тренажери забезпечують виконання повного переліку вправ Курсу водіння бойових машин (КВБМ) з автоматичним оцінюванням дій тих, хто навчається, водіння в різних дорожніх умовах і по бездоріжжю в ході виконання вогневих і тактичних завдань. Комп’ютерно-механічні макети органів керування механіка-водія танка Т-64, Т-72 та БМП дозволяють здійснювати одиночну підготовку механіків-водіїв танків та забезпечують: • тривимірні моделі вогневої директриси, танкодрому, тактичного поля; • повний перелік вправ згідно Курсу водіння; • широкий спектр умов занять і тренувань; • об’єктивність оцінювання дій тих, хто навчається. Оптико-електронні тири (стрілецькі тренажери) дозволяють проводити початкове навчання з набуття практичних навичок поводження зі зброєю, організовувати навчальні стрільби, без використання бойової зброї. Тири є абсолютно безпечними, тому що відсутні не тільки вилітаючі кульки, але і небезпечне для очей лазерне випромінювання. Для проведення занять з використанням навчально-тренувальних засобів (тренажерів) у військових частинах використовується програмне забезпечення VBS-3. На теперішній час для підготовки фахівців екіпажів танка Т-64, БМП-2, механіків-водіїв МТЛБ, «Шилка» та водіїв вантажних автомобілів ефективно застосовуються тренажерні класи VBS3. Зазначене програмне забезпечення дозволяє проводити навчання за визначеними спеціальностями як індивідуально, так і в складі екіпажів (підрозділів). Крім навчально-тренувальних засобів (тренажерів) під час проведення теоретичних занять є можливість використання контенту створеного для мультимедійного програмного комплексу у вигляді навчальних відео уроків, 3D-анімаційних фрагментів, схем, креслень віртуальних панорам і турів. Також, для проведення практичних занять з військово-технічних дисциплін використовуються технології віртуальної реальності спеціального навчального місця VR-тренажерами (VR-боксами). Крім того, одним з ефективних ін№2/2021

новаційних засобів навчання особового складу навчальних підрозділів з питань застосування тактичних дій на полі бою самостійно та в складі підрозділу (групи, «двійки», «трійки») є використання пейнтбольного та страйкбольного обладнання. Використання пейнтбольного та страйкбольного обладнання дає можливість тактичної підготовки фахівців без практичного використання імітаційних засобів (холостих набоїв та пристосувань для холостої стрільби) та забезпечення максимального наближення до бойових умов. ВИСНОВОК Використання навчально-тренувальних засобів (тренажерів) у ході навчання фахівців забезпечує: • дотримання принципу навчання «від простого до складного»; • реалізацію індивідуального підходу до навчання та забезпечення безперервності

• • • • • •

•

навчання і тренування; організаційний та методичний взаємозв'язок занять і тренувань на тренажерах з практичними заняттями; об'єктивність оцінювання рівня навченості, визначення динаміки рівня отриманих практичних навичок; керованість процесу навчання і тренувань, зміна інтенсивності тренувального процесу; максимального наближення умов навчання до бойових; раціональний розподіл часу на різні форми занять: 75-80% навчального часу відводиться на формування та підтримку на необхідному рівні навичок володіння озброєнням (технікою) і рівня злагодженості екіпажів на базі тренажерів; 20-25% навчального часу відводиться на перевірку умінь і навичок військовослужбовців, а також на злагодження підрозділів під час відпрацювання тактичних дій.

МОДУЛІ ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТАНКІВ, БМП ТА БАЗОВИХ МАШИН ППО