Оборонний вісник №3/2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

3 №

2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

3 №

2020

ЗМІСТ

4

УРОКИ ІСТОРІЇ: РОСІЙСЬКО-ФІНСЬКИЙ КОНФЛІКТ

ОПІР АГРЕСІЇ

СОЛДАТИ УДАЧІ

АРМІЇ НАЙМАНЦІВ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

8

А ЯК У НИХ?

ПОЛЬСЬКІ РЕФОРМИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

МОДЕЛЬ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

16

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

22

«МУШКЕТЕРИ» СЬОГОДЕННЯ

26

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№3/2020

1

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

Airbus Helicopters: кращий варіант за тією ж ціною Довідка Airbus Helicopters Н145 є частиною сімейства багатоцільових вертольотів EC145/ BK117 виробництва авіаконцерну Airbus Екіпаж:

1-2 пілоти Пасажиромісткість:

до 9 пасажирів Максимальна злітна маса:

3 585 кг Корисне навантаження:

До

1 500 кг Двигун/потужність:

турбовальний Turbomeca Arriel 2E/738 кс Максимальна швидкість:

278 км/год Крейсерська швидкість:

256 км/год Практична дальність:

705 км Швидкопідйомність:

16,3 м/с

ПЛАН ОБОРОНИ Затверджено структуру Плану оборони України. На відміну від Стратегічного плану застосування ЗС України та інших військових формувань, План оборони — це намагання об’єднати в єдиний комплекс військовий, політико-дипломатичний, економічний та інформаційно-психологічний і кібернетичний потенціали. У Плані закладено концепт роботи на випередження, тобто на етапі зростання загрози, коли немає прямого застосування військових сил та безпосередня протидія в умовах агресії.

2

контракту про закупівлю гелікоптерів Airbus Helicopters укладено додаткові угоди щодо покращення предмету закупівлі та зміни комплектації. Згідно документу, до України буде поставлена версія Н145 D3 (нова модифікація із 5 лопатями та збільшеним корисним навантаженням). Однак перші два Н145 будуть у версії D2 із можливостю подальшої модернізації в D3. Тобто відбудеться постачання 8 бортів у варіанті D3 та 2 у варіанті D2. На гелікоптерах №2, 4 та 6 буде

БОЙОВИЙ «АМУЛЕТ» Державне підприємство «Державне київське конструкторське бюро «ЛУЧ» представило бойову колісну машину на шасі БРДМ-2 з протитанковим ракетним комплексом «Амулет». Така розробка дасть змогу озброїти протитанкові взводи, підрозділів на БРДМ-2, сучасними вітчизняними протитанковими ракетами на уніфікованому шасі. Протитанковий ракетний комплекс «Амулет» використовує керовані ракети типу РК2С (тандемно-кумулятивні) та РК-2ОФ (уламково-фугасні) аналогічні ПТРК «Стугна».

встановлено медичний комплект EMS. Тактична радіостанція RT5000 і робоча станція оператора буде додана на перші гелікоптери за № 1, 2, 3. Зазначені зміни будуть внесені без зміни ціни Контракту. Додатковою угодою змінено технічну конфігурацію Н225. Зазначено обладнання, яке буде встановлене на вже отриманий Н225 (с/н 2725) та наступний борт №6 (c/н 2708) – зовнішня підвіска для транспортування вантажів, бортова лебідка, комплект санітарних нош, пошуковий прожектор, система протиобледеніння.

ТРАНСФОРМАЦІЮ ВІДКЛАДЕНО НА ПІВРОКУ Перетворення військових комісаріатів на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП) на всій території України перенесено з квітня на листопад цього року. Це пов'язано з відсутністю законодавчих підстав існування територіальних центрів через провалення Верховною Радою законопроєкту про реформування військкоматів у 2019 році.

ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО СОЦМЕРЕЖ Міністерство оборони України розробляє документ, яким встановить для військових правила користування Інтернетом та соціальними мережами. Будуть обмежені можливості щодо спілкування, наприклад, у соцмережах для бійців та офіцерського складу. Крім того, у Міноборони створюється Центр протидії гібридним загрозам. Він зараз знаходиться в стадії формування. Завданням Центру буде вивчати кращі практики і використовувати досвід закордонних колег.

№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розробка нового бронежилету Для Збройних Сил України розробляють новий загальновійськовий бронежилет. Наразі новий зразок бронежилета перебуває у процесі вдосконалення. Зацікавленість у наданні ЗС України дослідних партій таких бронежилетів виявили три виробники, один з яких іноземний. Ці дослідні партії виготовляють відповідно до розробленого технічного опису «Бронежилет модульний», автором якого є постійна чинна група фахівців ЗС України. Перші військові (дослідні) випробування вже пройшли партії від одного з виробників. Результати позитивні — зразок бронежилета зазнав значних змін, орієнтовно на 50%. У зв’язку з цим виріб випробовуватимуть у військах повторно. Щодо інших виробників — їхню продукцію випробують у місячний строк після надання дослідних партій.

ДОВІРА ДО СОЦІОЛОГІЇ Рівень довіри українців до результатів соціологічних опитувань організацій, що вже давно працюють та публікують результати своїх досліджень, за останні два роки демонструє динаміку до зниження. На запитання «Чи довіряєте ви результатам соціологічних опитувань?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

37%

17%

18%

Так Нi Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №3/2020

Посилити обороноздатність Д

ержавне оборонне замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки затверджено, але його основні показники втаємничені. Кабінету Міністрів доручається забезпечити фінансування замовлення у повному обсязі, не допускаючи зменшення відповідних видатків державного бюджету (перерозподілу на інші потреби). Пріоритетними при цьому визначені проекти з розвитку ракетного озброєння, фінансування яких належить здійснювати виключно за рахунок загального фонду держбюджету. До кінця квітня планується затвердити програми підвищення обороноздатності і безпеки держави. Кабміну доручено проаналізувати виконання контрактів та використання коштів оборонного замовлення за 2019 рік та притягнути до відповідальності посадових осіб, які допустили неналежне виконання минулорічного державного оборонного замовлення. Крім того Уряд повинен внести

на розгляд Верховної Ради України проекти відповідних законів та опрацювати питання щодо: • внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно створення цільового Державного фонду розвитку обороннопромислового комплексу України; • створення агентства з розвитку оборонних технологій; • створення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі; • розроблення стратегії військово-технічного співробітництва. До 2024 року будуть продовжені Державні цільові програми – розвитку озброєння та військової техніки на період до 2022 року, створення та освоєння виробництва боєприпасів і продуктів спеціальної хімії на період до 2021 року, реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року.

«Пріоритети роботи Міністерства оборони полягають у необхідності забезпечення високої обороноздатності країни, здатності Збройних Сил надавати відповідну відсіч ворогу. Саме таку відсіч, щоб у агресора пропадало бажання випробувати міць наших бійців. Збройні Сили потребують технологічної модернізації та переходу на сучасні системи озброєння з використанням новітніх технологій». Андрій Таран Міністр оборони України

3

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

УРОКИ ІСТОРІЇ: РОСІЙСЬКО-ФІНСЬКИЙ КОНФЛІКТ

ОПІР АГРЕСІЇ В умовах загрози для існування України не тільки як держави-учасниці системи міжнародних відносин, а й як окремої країни на східноєвропейській мапі, актуальним є вивчення та аналіз досвіду країн, які за схожих обставин зберегли незалежність та забезпечили свій розвиток

Я

скравим прикладом такої країни є Фінляндія. Однак, Голопатюк Л.С., залишимо за рамками військові генерал-лейтенант, аспекти проведення операції, а зоначальник Головного середимо увагу на більш стратегічних управління військового співробітництва та — політичних аспектах успішного виверифікації Збройних Сил живання фінської нації. України Хоча безпосередньо активні бойові дії між радянськими та фінськими військами тривали 105 днів, саме вони стали визначальними для існування Коваленко Г.А., Фінляндії як незалежної й суверенної полковник, офіцер багатонаціональних держави. органів військового Водночас, спочатку необхідно згадауправління при ти той геополітичний контекст, в якому Стратегічному й розпочалося протистояння невеличкомандуванні НАТО з Трансформації (СКТ) кої за територією, кількістю населення

4

№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та ресурсами Фінляндії та Радянського Союзу. Відверто кажучи, станом на кінець 1938 — початок 1939 років увага таких впливових «важковиків» як Франція й Велика Британія була головним чином прикута до континентальної Європи. І в Лондоні і в Парижі завмерли, чекаючи наступних кроків нового «цезаря» Європи — німецького канцлера Адольфа Гітлера. Ба більше, пікантності ситуації додав стрімкий розвиток дружніх (якщо не сказати братерських) відносин між Німеччиною та Радянським Союзом. Таким чином, з огляду на пер№3/2020

спективи альянсу між Німеччиною та Радянським Союзом, поступове втягування останнього у збройне протистояння з Гельсінкі було вигідно майбутній антифашистській коаліції. Але, у порівнянні з тими тектонічними геополітичними зсувами та переміщеннями значної кількості військ, які відбувалися в центральній та східній Європі, зимова російсько-фінська кампанія не привертала значної уваги. У порівнянні з такими поворотними моментами майбутньої світової війни, як битви під Курськом, оточення Сталінграду, битви за Мідуей, перерозподіл світу під час переговорів у Тегерані, Ялті та Потсдамі, наслідки зимового конфлікту 1939-1940 років були

5

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Російсько-фінський конфлікт може бути розцінений як класичний приклад конвенційної війни, коли одна (ворожа/ агресивна) країна здійснює акт неприхованої агресії проти іншої, значно слабшої, країни»

життєво важливими для фінів з таких основних причин. По-перше, з практично-військової точки зору, російсько-фінський конфлікт може бути розцінений як класичний приклад конвенційної війни, коли одна (ворожа/агресивна) країна здійснює акт неприхованої агресії проти іншої, значно слабшої, країни. Тобто, питання стояло жорстко — бути або не бути? Цікавим для вивчення є той баланс, якого спромоглася досягти Фінляндія між іноземною допомогою від дружніх країн та утриманням від втягування в глобальний конфлікт, під час якого доля цієї невеликої країни вирішува-

6

лася б більш впливовими й могутніми країнами. Ба більше, уміло використовуючи інформацію стосовно потенційної допомоги з боку союзників, воєнно-політичне керівництво Фінляндії переконало Москву у неминучості збільшення безповоротних втрат та примусило Кремль до початку переговорного процесу. Це завдання набувало додаткової значущості для керівництва Суомі з огляду на те, як відносно легко країни Балтії — Естонія, Латвія та Литва були захоплені Радянським Союзом. По-друге, необхідність захисту країни, а не капітуляція перед Радянськими вимогами, стала тим каталізатором,

який запустив процес більш тісного об’єднання нації. Водночас, слід визнати, що будь-які принципові питання, які розділяли фінів, як націю, станом на середину ХХ століття, були відсутні. Додатковим об’єднуючим чинником став той військовий успіх, якого вдалося досягти зупинивши радянські війська у перші ж тижні збройного вторгнення. Такий войовничий підйом та перші бойові успіхи на тактичному рівні були важливі з точки зору підтримки патріотичного духу. Водночас, чи готове було агресивно налаштоване фінське суспільство надати національному уряду карт-бланш на обговорення з радянським керівництвом термінів та умов підписання мирної угоди. Позитивним є той факт, що політичне керівництво в Гельсінкі досить реалістично оцінювало національні спроможності стосовно протистояння СРСР в середньостроковій та довгостроковій перспективах. Ще б пак, і це є третім фактором успішності протистояння Радянському Союзу в політичній площині, Фінляндія мала сформовану в 1809 році сталу, комплексну та, доволі ефективну, систему державного управління. Цю систему навіть можна було назвати демократичною, враховуючи той факт, що час від часу до влади приходили політики, чиї дії та рішення були спрямовані на пасифікацію СРСР. Тобто, основними факторами, які сприяли виживанню Фінляндії, як держави були готовність до нападу ззовні (в класичному його розумінні), соціальна згуртованість (перед обличчям загрози існуванню), а також стійка система державного управління з високим ступенем довіри з боку суспільства. ВИСНОВКИ З урахуванням досить високого ступеню подібності геополітичного контексту часу зимової війни між СРСР та Фінляндією, для України є корисним досвід вивчення політичної складової конфлікту. Більш того, з огляду на неминучість співіснування нашої держави з непередбачуваним, агресивним та підступним сусідом, в середньостроковій та довгостроковій перспективі, саме політична складова відіграватиме найбільш значущу роль. Тому має сенс вивчення досвіду Гельсінкі в організації мирного (але в стані постійної готовності до агресії) співіснування та організації взаємодії, перш за все на тих рівнях, які не викликають відторгнення в національної більшості. №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Отже, чи має місце перший чинник фінської успішності — класичне протистояння між націями. Так. Саме тому ключовим фактором існування України на мапі системи міжнародних відносин є розбудова дієвої комплексної системи захисту держави. Під системою захисту держави мається на увазі не тільки і не стільки Збройні Сили України (хоча вони й несуть безпосередньо основний тягар захисту держави), а комплекс сил, засобів та заходів, спрямованих на гарантування цілісності та незалежності України, а також недоторканості її кордонів. Одним з ключових елементів такої системи має стати дійова постійна та стійка до зовнішнього втручання система взаємодії між всіма органами державної влади (а не тільки центральними органами виконавчої влади), на які покладена відповідальність за захист нашої держави. Певний оптимізм стосовно вирішення цього питання додає проведення в Україні чергового оборонного огляду, (до речі — із залучення іноземних радників стратегічного рівня), за підсумками якого передбачається опрацювання ключових документів з оборонного планування стратегічного рівня. Крім того, критично важливо, з огляду на фінський досвід, досягти належного рівня єдності українців, як нації. При наявності важливих чинників роз’єднання України за мовними, релігійними, соціальними та іншими озна-

№3/2020

ками, критичним для виживання нашої держави є пошук об’єднуючих наративів та моделей співіснування різних верств населення. Також слід реально оцінювати поточний та перспективний стан справ, коли спроби роз’єднання українців, як нації, будуть продовжуватися з більшою або меншою інтенсивністю в короткостроковій та середньостроковій перспективах відповідно. Такими об’єднуючими чинниками можуть бути національні програми на кшталт створення технологічних парків (хабів), участь в спільних з іншими країнами глобальних проектах й ініціативах типу ХАКАТОНу та інших. Поряд з цим важливими та ефективними для об’єднання можуть бути загальнонаціональні проекти у військовій сфері, прикладів яких чимало є в краї-

Основними факторами, які сприяли виживанню Фінляндії, як держави були готовність до нападу ззовні (в класичному його розумінні), соціальна згуртованість (перед обличчям загрози існуванню), а також стійка система державного управління з високим ступенем довіри з боку суспільства»

нах Балтії — від BALTNET — спільної системи контролю авіа руху та спостереження за повітряними простором Естонії Латвії та Литви, до BALDEFCOL — військового навчального закладу з оперативно-тактичним й оперативностратегічним рівнями навчання для офіцерів балтійських країн та країн східної Європи. І останнє, з огляду на досвід Суомі, система державного управління повинна не тільки бути дійовою та досить ефективною. Важливим є забезпечення належного рівня довіри до уряду з боку широких верств населення. Саме тісні та стабільні взаємини між народом Фінляндії та урядом країни, незалежно від зовнішньої та внутрішньої кон’юнктури, забезпечили внутрішню стабільність в країні під час протистояння радянській агресії та, в кінцевому підсумку, гарантували збереження фінської державності. В українському контексті, надважливим для вирішення цього є питання не тільки відновлення діалогу між владою та суспільством з багатьох питань, які становлять національний інтерес, а й досягнення прийнятного рівня довіри до української влади. Останнього можна досягти забезпечивши прозорість функціонування системи кадрових призначень на усі щаблі влади, значно знизивши рівень корупції, а також гарантуючи підзвітність усіх владних інституцій, незалежно від їх лояльності діючій політичній владі.

7

СОЛДАТИ УДАЧІ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Продовжуємо тему минулого номеру журналу щодо активного використання у світі послуг приватних воєнних компаній: сьогодні мова — про російських «солдат удачі» та подальші перспективи розвитку приватних армій

АРМІЇ НАЙМАНЦІВ 8

№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кириченко С.О., радник начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ, провідний науковий співробітник, кандидат військових наук, генерал армії України

Закінчення. Початок у № 2/2020 р.

Н

атхненником створення приватних військових компаній (ПВК) в Росії став Ебен Барлоу, колишній генерал-лейтенант південноафриканських сил безпеки і засновник першої в світі легальної приватної армії Executive Outcomes, яка виконує широкий спектр послуг — від захисту глав держав і охорони до військового втручання. ПВК ВАГНЕРА Барлоу прибув до Росії у 2010 році в якості учасника Петербурзького міжнародного економічного форуму. Крім офіційного виступу, він провів закриту презентацію концепції ПВК перед представниками генштабу і міноборони, де тоді вже почали розглядати ідею формування приватної армії яка мала формуватися з відставних військових і контрактників для особливо секретних завдань. Структуру вирішено було зробити нелегальною через складнощі з контролем за обігом зброї. Набір контрактників розпочався лише у 2013-му. Перші завдання найманці стали виконувати в Криму, сприяючи його відділенню від України та на сході країни, розпалюючи конфлікт на Донбасі, одночасно найманці продовжували тренування на базі ГРУ на півдні Росії. До серйозних доручень і завдань ПВК Вагнера перейшла вже в Сирії після початку російської військової кампанії. Два джерела The Bell з’ясували в міноборони Росії, що гучна операція найманців із захоплення нафтових і газових родовищ в сирійській провінції Дейр-ез-Зор в лютому 2018го, коли повідомлялося про загибель росіян, не була узгоджена з командуванням. «Приватна військова компанія Вагнера» в Росії поза законом. Про неї не говорять на державних телеканалах і друкованих виданнях. Але її бійці гинули на Донбасі і в Сирії, а тепер вони, ймовірно, працюють в Африці. Що таке ПВК Вагнера? Приватна військова компанія Вагнера або група Вагнера — неофіційна військова організація, яка не входить в регулярні зброй№3/2020

ні сили Росії і не має юридичного статусу на її території. Військові підрозділи ПВК Вагнера налічували в різний час і за різними даними, від 1350 до 2000 осіб. За даними з джерел німецької газети Bild в бундесвері, загальна чисельність найманців досягає 2500 чоловік. Всього, за підрахунками видання, через ПВК Вагнера з 2014 року пройшло від 7 до 10 тисяч контрактників. У минулому році витрати на забезпечення діяльності незаконного угрупо-

Приватна військова компанія Вагнера або група Вагнера — неофіційна військова організація, яка не входить в регулярні збройні сили Росії і не має юридичного статусу на її території»

вання могли скласти близько двох мільярдів рублів. Існування ПВК Вагнера офіційні особи в Росії заперечують. Кремль лише визнає, що в приватному порядку росіяни можуть брати участь в бойових діях за кордоном. Офіційно у РФ найманство заборонено, однак в Держдумі і в МЗС РФ висловлюють пропозиції щодо узаконення приватних військових компаній. ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ «ВАГНЕР»? Дмитро Валерійович Уткін «Вагнер», 1970 року народження, вважається керівником однойменної приватної військової компанії. Цією діяльністю він зайнявся після звільнення з посади командира 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ, дислокованого в місті Печора, що у Псковській області. У 2016 році Уткін був помічений на спеціальному прийомі в Кремлі для військових, які відзначилися особливим героїзмом. З червня 2017 року Уткін знаходиться під санкціями США, в списку американського Мінфіну зазначено: «Чи пов’язаний з приватною військовою компанією Вагнера?». Одними з джерел фінансування ПВК в ЗМІ називаються секретні статті витрат міноборони РФ, а також бізнесмена Євгена Пригожина, наближеного до президента Росії. Його ще називають «кухарем Путіна». Як з’ясувало видання «РБК», Євген Пригожин брав участь в декількох тендерах на забезпечення утримання бази групи Вагнера. Сам Пригожин, який теж знаходиться під санкціями США, зв’язок з ПВК Вагнера заперечує. Є тільки непрямі свідчення його причетності. Роз-

9

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У другій половині 2015 року свідоцтва активності ПВК Вагнера з’являлися вже лише в Сирії. Вважається, що її бійці, зокрема, активно брали участь в першому і другому штурмі Пальміри в 2016 та 2017 роках. Як повідомляли російські ЗМІ — «РБК», з червня 2017 року мета найманців змінилася. Говорилося про те, що російський міноборони різко скоротив постачання до ПВК озброєння, передаючи лише застарілі зразки. Ніби ПВК запропонували отримувати фінансування в самій Сирії, в тому числі за рахунок захоплення і охорони нафтових і газових родовищ. У зв’язку з цим примітно, що атака в районі сирійського селища Хушам імовірно за участю «вагнерівців» велася в районі нафтового родовища і, за деякими даними, мала за мету його захоплення.

робкою газових і нафтових родовищ в Сирії зацікавилася російська фірма ТОВ «Євро Поліс». За твердженням видань «РБК» і «Фонтанка», вона афільована з Пригожиним. «Євро Поліс» влітку 2017 року уклала угоду з сирійським держконцерном про те, що буде займатися охороною і видобутком енергоресурсів на місцевих родовищах і отримувати в своє розпорядження четверту частину обсягу видобутого з тих вишок, які відбила у бойовиків ІДІЛ, повідомляло агентство AP. Функції охорони, як вважається, повинні брати на себе бійці ПВК Вагнера. ДЕ ВОЮВАЛИ НАЙМАНЦІ ВАГНЕРА? ПВК Вагнера виросла, як вважається, з військової компанії «Слов’янський корпус», яка виконувала бойові завдання в Сирії ще у 2013 році. В «Слов’янському корпусі» формувався і майбутній керівник ПВК — Дмитро Уткін, позивний «Вагнер». Перші свідчення про діяльність ПВК Вагнера були зафіксовані українськими спецслужбами в травні 2014 року на Донбасі. У жовтні 2017 року голова СБУ України Василь Грицак заявив про безпосередню причетність «вагнерівців» до знищення військово-транспортного Іл-76 на сході України в червні 2014 року, штурму Донецького аеропорту і бойових дій під містом Дебальцеве.

10

Через ПВК Вагнера з 2014 року пройшло від 7 до 10 тисяч контрактників. У минулому році витрати на забезпечення діяльності незаконного угруповання могли скласти близько двох мільярдів рублів»

РОСІЙСЬКІ ПВК В АФРИЦІ Інтерес російських найманців до регіону зафіксовано після переговорів вищого російського керівництва з лідерами Судану і Центральноафриканської республіки восени 2017 року. За даними британської BBC, сліди ПВК Вагнера були помічені в Судані наприкінці 2017 року. Російський журналіст Олександр Коц опублікував відео з російським інструктором, який навчав солдат в Судані, з підписом «будні російської ПВК». Повідомлення про те, що російські №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

найманці виконують особливі доручення міноборони в різних країнах світу, регулярно з’являються в пресі. Так, 25 січня джерела повідомляли про їх перекидання до Венесуели для охорони президента Ніколаса Мадуро, а в листопаді 2018-го Bloomberg повідомив, що співробітники ПВК працюють в 10 африканських країнах. Російський МЗС визнав присутність приватних військових компаній з Росії в Судані і той факт, що фахівці міноборони зміцнюють армію Центральноафриканської республіки. Присутність російських найманців в Україні і в Сирії Кремль неодноразово заперечував і стверджував, що існування ПВК в Росії неможливо за законом. За відомостями видання The Bell, найманці чисельністю близько ста осіб тренують військові підрозділи Судану. В обмін, як вважає видання, пов’язані з Євгеном Пригожиним компанії «М Інвест» і Meroe Gold підписали концесійні угоди на видобуток золота в цій країні. Але озброєні люди з Росії були помічені і в сусідній Центральноафриканській республіці, до того ж, можливо, що мова йде вже про нову ПВК, не пов’язану з групою Вагнера. Офіційно

№3/2020

відомо тільки те, що Росія вивчає можливості «взаємовигідного освоєння запасів природних ресурсів ЦАР. У 2018 почалася реалізація пошукових гірничорудних концесій», як повідомив в кінці березня МЗС РФ. Також російське зовнішньополітичне відомство повідомило про те, що Москва «на безоплатній основі» поставила для потреб центральноафриканської армії в кінці січня на початку лютого, партію стрілецької зброї та боєприпасів, а також відрядила 5 військових і 170 російських цивільних інструкторів для підготовки військовослужбовців ЦАР. Першими про те, що «цивільними інструкторами» можуть бути члени російських ПВК, повідомили французькі радіостанція Europe1, агентство AFP і видання Le Monde. За їхніми відомостями, росіяни в якості своєї бази вибрали маєток колишнього лідера країни Бокасса — в 60 кілометрах від столиці Бангі. БІЙЦІ ПРИВАТНОЇ АРМІЇ: ХТО ВОНИ? Набір найманців, судячи з інформації про загиблих, йшов по всій Росії. Дуже багато з убитих в Сирії раніше

мали досвід ведення бойових дій на сході України. Це підтверджують як родичі, так і знайомі загиблих найманців. За даними українського СБУ, тих, хто воював в обох «гарячих точках», налічується 277 осіб. Вербування особового складу до приватної армії, судячи з усього, не обмежувалася тільки Росією, а й велася і серед мешканців частини східної України, яка знаходиться під контролем сепаратистів. За даними СБУ станом на жовтень 2017 року, в ПВК Вагнера проходили службу 40 бійців які мали українські паспорти. Аналогічні відомості без зазначення точних цифр при-

Прийняті на роботу в ПВК найманці підписують угоду про нерозголошення інформації. Всі претенденти заповнюють анкети з особистою інформацією, фотографією, проходять перевірку на поліграфі і за свою роботу отримують від 160 до 240 тисяч рублів у місяць»

11

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Використовуючи ПВК, держава може зовсім не афішувати свою участь у збройному конфлікті або мінімізувати його ступінь. На найманців можна перекласти всю «брудну» роботу, якої вистачає на будь-якій війні» водили раніше і кілька російських ЗМІ. Прийняті на роботу в ПВК найманці підписують угоду про нерозголошення інформації. Всі претенденти заповнюють анкети з особистою інформацією, фотографією, проходять перевірку на поліграфі і за свою роботу отримують від 160 до 240 тисяч рублів у місяць. ПВК ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ У сучасному суспільстві ціна людського життя стає все вище. Принаймні, подібна тенденція характерна для країн Заходу. Більшість громадян США і Європи більше не хоче воювати. Більш того, західний виборець вкрай негативно сприймає використання національних збройних сил в різних конфліктах, зазвичай відбуваються за багато тисяч кілометрів від його будинку. Однак незважаючи на цей цивільний пацифізм, світ не став безпечнішим і в ньому не припинилися війни. І США, і європейським країнам нині доводиться захищати свої національні інтереси за допомогою збройної сили в різних куточках планети. Оптимальний спосіб вирішення цього протиріччя є використання приватних військових компаній. Сучасні приватні військові компанії залучаються для виконання безлічі завдань. Найпоширеніша з них — це військовий консалтинг. Тобто, вони здійснюють навчання бійців силових підрозділів, підвищують рівень офіцерського та технічного складу, проводять стратегічне планування. Другим напрямком діяльності ПВК є логістика. «Приватники» займаються забезпеченням регулярних військ, що беруть участь в бойових діях. Причому поняття «забезпечення» трактується дуже широко. Це може бути і ремонт військової техніки, і звичайне постачання передових частин, і обслуговування армійських комп’ютерних систем. Досить часто ПВК залучаються для охорони різних об’єктів. Класичним прикладом є нафтові промисли і трубопроводи в Іраку. Цією роботою вже

12

давно займаються ПВК. Останніми роками приватні військові компанії активно пропонують послуги з розмінування територій. У зв’язку з розвитком піратства в деяких районах Світового океану, для ПВК з’явився новий напрям діяльності: проведення суден і боротьба з сучасними флібустьєрами. Особливо актуальне це питання для Аденської затоки. Судновласникам набагато вигідніше найняти ПВК, ніж платити викуп за корабель. До речі, питаннями викупу і звільнення захоплених моряків найчастіше також займаються найманці. Тенденцією останніх років стає безпосередню участь найманців в бойових діях. ПВК, «заточені» саме на війну, створюються в США, Європі, на Близькому Сході і в Росії. За даними журналу The Economist, за перше десятиліття XXI століття ри-

нок ПВК з невеликої спеціалізованої ніші перетворився в глобальний сектор послуг обсягом понад 100 млрд. доларів США. Основним замовником ПВК є уряди країн Заходу. Тільки в Іраку і Афганістані в 2012 році працювали понад 20 тисяч приватних охоронців. Приклади послуг: • набір особового складу для контингенту міжнародних поліцейських місій США та управління ними (DynCorp); • охорона об’єктів, в тому числі що мають важливе і стратегічне значення (так, DynCorp забезпечувала охорону стратегічно важливого нафтового резерву США); • охорона нафтових родовищ і трубопроводів Іраку (Blackwater Security Consulting, Erinys Iraq Limited); • охорона енергетичної системи Іраку (Hart Group); №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • •

• • • • • • •

охорона посольств США та охорона президента Афганістану (Triple Canopy); супроводження конвоїв ООН в Іраку і Афганістані (Kroll); навчання особового складу урядових збройних сил, поліції та інших сил безпеки (так, в лютому 2002 року 70 співробітників ізраїльської компанії Levdan займалися навчанням збройних сил Конго); надання послуг військових перекладачів (CACI); охорона в’язниць в Іраку і Афганістані (Titan Corporation); розмінування мінних полів та знищення боєприпасів (RONCO, MAG, BACTEC, Armor Group, Minetech, EODT); протипожежний захист (Group 4 Falck); тилове забезпечення військ (KBR); авіарозвідка (Air ScansInc., Eagle Aviation Services & Technology); збройне супроводження та захист мор-

№3/2020

ських суден від піратів (Global Marine Security Systems); • тренувальні функції (в першу чергу розігруються дії противника) — це ключове завдання «приватних ВВС» на сьогоднішній день. Приватні військові компанії мають свої переваги і недоліки перед регулярними збройними силами. До переваг можна віднести: • їх використання не викликає у західноєвропейського населення того невдоволення, яке може викликати застосування регулярних збройних сил; • вони можуть являти собою противагу місцевим збройним силам в державах зі слабкими політичними інституціями; • вони здатні до швидкого розгортання; • втрати особового складу ПВК не враховуються в офіційних звітах урядів; • більш гнучке оперативне управління; • відсутність бюрократії; • більш високий професіоналізм в порівнянні з регулярними військами (проте професіоналізм в порівнянні з контрактними військами знаходиться під питанням). Недоліки: • відсутність ідейної та ідеологічної мотивації особового складу; • умови контрактів ПВК не передбачають всі варіанти розвитку ситуації, що зменшує гнучкість їх дій в бойовій обстановці; • відсутність єдиного плану заходів та єдиного оперативного центру управління військами і ПВК; • відсутність обміну або неповні дані оперативного характеру. На сьогодні в армії США ставлення до використання ПВК неоднозначне. Збільшення використання приватних військових компаній може представлятися проблематичним через потенційно більш високу ціну, меншою стійкості до ризику і питань, пов’язаних з ефективним інтегруванням військових і урядових операцій з діяльністю компанії. Проблеми з підтримкою військових операцій приватними підрядниками часто включають неясні відносини командування-підпорядкування, залежність від можливостей, які несподівано можуть опинитися недоступними, зменшений контроль за ключовими функціями, етичні міркування і юридичні питання. (Ключова концепція армії США на 2016-2028 роки Operational Adaptability). Досить пригадати, що за перші 9 місяців президентства Обами число озброєних співробітників компанійпідрядників міністерства оборони США зросло на 236% — з 3184 до 10712. (Зараз чисельність приватних контрактників в Афганістані становить за різ-

ними оцінками від 22 до 30% збройних сил США. І це без урахування тих, хто працює на Держдепартамент або ЦРУ (а на ЦРУ, зокрема, в Афганістані працюють Blackwater). Правовий статус співробітників приватних військових компанії, в певній мірі, не дивлячись на те, що їх діяльність регулюється вже існуючими нормами міжнародного та національного права, являє собою «сіру зону» в правовому регулюванні, яка однак, з огляду на прийняття низки міжнародних документів рекомендаційного характеру і вироблення консенсусу в академічному середовищі в даний час є більш визначеною. Держава-наймач несе відповідальність за протиправні дії приватних військових компанії в разі якщо останні діяли за його вказівками, інструкціями або воно здійснювало над ними ефективний контроль. Поряд з цим, під інструкціями і вказівками можуть розумітися такі цілі і положення контракту, виконання яких неможливо іншим, крім протиправного шляхом. Приймаюча держава несе відповідальність за діяльність приватних військових компаній на своїй території. Вона повинна стежити в межах своєї юрисдикції за дотриманням співробітниками ПВК прав людини і в разі їх порушення забезпечувати ефективне розслідування та покарання. Процес зростання кількості приватних військових компаній в світі йде стрімкими темпами. Їх використання в конфліктах досягає досі небачених масштабів. Американці просто не можуть назвати точну кількість найманців, які присутні в Афганістані і Іраку. У 2018 році в Афганістані на кожного американського солдата регулярних військ (всього 9,8 тис.) припадало три найманці (28,6 тис.). Схожа ситуація і в Іраку: 4087 військовослужбовців та 7773 бійця приватних військових компаній. Ці цифри, швидше за все, не остаточні, оскільки більш детальний облік щодо ПВК американське оборонне відомство не веде. До речі, в Іраку діє і російська ПВК «Лукойл-А». Ця компанія є підрозділом нафтового гіганта, вона була створена ветеранами «Вимпел» в середині 90-х. Юридично — це приватні охоронні компанії, але в Іраку «Лукойл-А» виконує типові завдання окремої військової компанії (охорона родовищ і нафтопроводів, доставка вантажів, супроводження конвоїв). До цієї кількості слід додати контрактників, яких наймає ЦРУ і інші американські розвідувальні організації. Природно, що втрати приватних

13

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військових компаній не проходять за списками міністерства оборони. Самі найманці уникають спілкування з пресою і взагалі не бажають розголосу, так як всі «ходять під статтею». Гинуть найманці набагато частіше, ніж регулярні солдати, і подібна ситуація, схоже, Пентагон абсолютно влаштовує. У американців досить жорстка система обліку втрат, є спеціальний сайт, на якому можна знайти дані по всіх операціях США за межами країни. Інформація постійно оновлюється, окремо описані бойові і небойові втрати. Звичайно ж, найманці в цю статистику не входять. Більш того, ПВК часто не ставлять військових до відома про загибель своїх людей. Їх рідним просто виплачується страховка, значна частина найманців навіть не є громадянами Сполучених Штатів. Чому уряди різних країн вважають за краще працювати з ПВК? Найчастіше це вигідніше, ніж вводити на певну територію війська, створювати там гарнізони, займатися логістикою. Приватні військові компанії відрізняються високим рівнем професіоналізму, зазвичай вони ефективно вирішують завдання, за які отримують гроші. ПВК відрізняються високою оперативністю, в них мінімум бюрократії, більш гнучке управління. Але головним є інше: використовуючи ПВК, держава може зовсім не афішувати свою участь у збройному конфлікті або мінімізувати його ступінь. На найманців можна перекласти всю «брудну» роботу, якої вистачає на будь-якій війні. Використання національних збройних сил часто несе для влади значні політичні ризики як всередині країни, так і за її межами. Набагато вигідніше, щоб втрати несли найманці з де-юре неіснуючих компаній, які не зіпсують офіційну статистику. Нині діяльність приватних військових компаній набирає свої оберти по всьому світу і цей розвиток не випадковий. Зі збільшенням збройних конфліктів у світі збільшувалося і кількість ПВК. З початку 2000-х років відзначений різкий зріст зацікавленості до послуг ПВК з боку великих міжнародних корпорацій, компаній, бізнес яких пов’язаний з присутністю в «гарячих точках» Середнього і Близького сходу та в Африці. Станом на 2006 рік обсяг ринку послуг приватних військових компаній становив до $20 млрд. У 2017 році за різними підрахунками він становив від $100 до 400 млрд.

14

Сучасні ПВК є справжні армії чисельністю до 70 тисяч чоловік, оснащені новітньою технікою, в тому числі важким озброєнням (бойовими вертольотами, БТР, БМП і танками), відкрито позиціонують себе на ринку послуг безпеки і продають свої акції на фондовій біржі. Як відзначають експерти, технології

За перше десятиліття XXI століття ринок ПВК з невеликої спеціалізованої ніші перетворився в глобальний сектор послуг обсягом понад $100 млрд»

дозволяють ПВК виступати не в своїй ваговій категорії, а рангом вище. Технології постійно дешевшають, стають все доступніше, на відкритому ринку з’являються безпілотні літальні апарати, системи озброєнь, прилади нічного бачення і так далі. Приватні армії можуть озброюватися і оснащуватися на цьому відкритому ринку. Послугами ПВК активно користуються державні та неурядові організації, збройні формування, комерційні компанії, ООН, чиї «блакитні каски» ніколи не були особливо ефективним інструментом вирішення міждержавних і етнічних конфліктів, і навіть Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ).

№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За даними інституту Брукінгса США, кругообіг світового ринку приватних військових послуг, монополізованого американськими, британськими і південноафриканськими компаніями, перевищує сьогодні 180 млрд доларів. На даний час однієї з особливостей ведення бойових дій армією США є широке залучення ПВК, які здійснюють не лише якісне бойове і тилове забезпечення угруповань військ, а й контроль захопленої території, дозволяючи не відволікати на ці цілі сили діючої арміі. Є й нові, що швидко розвиваються підприємства, наприклад, в Австралії. Армія цієї країни активно вдається до послуг ПВК, що спричинило ство-

№3/2020

рення нових підприємств. Французи і скандинави в основному працюють на нішевих ринках. З’являються тут і нові гравці з Туреччини, Китаю та Росії. Що стосується росіян, вони займають не великий простір, як можна було б припустити, хоча циклічні скорочення в російській армії можуть дати поштовх і сприяти «припливу» персоналу. Схоже явище спостерігалося в ПАР: багато хто з демобілізованих в 1990-х роках військових з’являлися в Африці, Іраку і Афганістані. Державам вигідне використання ПВК як нові форми війни. Адже ПВК, які на відміну від регулярних армій фактично знаходяться поза цивільного контролю, можна доручити «найбруд-

нішу» роботу: від повалення законних урядів до усунення політиків і громадських діячів. До того ж в разі розголосу місії найманців нового типу держава, що відправило їх воювати, завжди може відхреститися — діяли комерційні структури. З урахуванням викладеного маємо правомірні висновки. Перший. В умовах подальшої глобалізації світової економіки роль приватних військових організацій в майбутніх війнах і збройних конфліктах буде зростати. Другий. На відміну від традиційних інститутів армії і поліції, дії яких регламентуються як міжнародним, так і національним законодавством, законодавчих рамок діяльності ПВК на міжнародному та національному (за винятком США і ПАР) рівні в даний час не існує. Женевські конвенції не є перешкодою для західних ПВК навіть при використанні цими організаціями своїх контрактантів у відкритих боях. Третій. До того часу, поки співробітники ПВК не є частиною збройних сил сторін конфлікту і не беруть безпосередню участь у військових діях, вони повинні розглядатися як цивільні особи і користуватися захистом Міжнародного гуманітарного права (МГП). Четвертий. У разі безпосередньої участі в збройному конфлікті Контрактанти втрачають право на захист і можуть бути піддані нападу, а при попаданні в полон їм не належить статус військовополонених, але надається весь комплекс захисту відповідно до Четвертої Женевської конвенції. П’ятий. В умовах збройних конфліктів співробітники ПВК повинні дотримуватися МГП і можуть залучатися до відповідальності за порушення норм міжнародного та національного права. Шостий. Ситуація, що склалася із застосуванням військової сили недержавними суб’єктами вимагає законодавчого визначення статусу ПВК і є договірними державами як на міжнародному, так і на національному рівні, заохочення розробок нових міжнародних і міждержавних угод у сфері боротьби з найманством. Сьомий. Залучення приватних комерційних структур до забезпечення і, нерідко, ведення бойових дій, а також виникнення власних армій у великих міжнародних корпорацій, тісне переплетення в зоні конфлікту інтересів державних та недержавних суб’єктів істотно змінює образ сучасної війни, що необхідно враховувати військово-політичному керівництву у військовому будівництві.

15

ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Забезпечення постійного зростання професійного та соціального розвитку суспільства, бойового потенціалу збройних сил є однією з головних завдань кадрового менеджменту в армії

МОДЕЛЬ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ С

Вєтров В.І., кандидат воєнних наук, доцент, провідний науковий співробітник, заслужений працівник освіти України

истема кадрового менеджменту збройних сил — система в якій реалізуються всі функції використання, оцінювання та розвитку людських ресурсів, персоналу, кадрів: вивчення та оцінювання (моніторинг) людських ресурсів держави; визначення необхідної кількості та

16

Вранешич О.В., науковий співробітник

якості персоналу для комплектування збройних сил; порядку комплектування та залучення на військову службу; здійснення розподілу за напрямами підготовки та спеціальностями; виховання, навчання та розвиток персоналу у системі освіти, у процесі проходження військової служби; соціально-побуто-

ве забезпечення та охорона здоров’я; оцінювання та управління кар’єрою військовослужбовців та державних службовців до звільнення; облік їх перебування на військовій службі, у військовому резерві, запасі, на пенсії. Кадрова політика, як елемент системи кадрового менеджменту, визначає форми, завдання, зміст діяльності служби персоналу, з урахування існуючих політичних та економічних умов, принципи розбудови та порядку комплектування збройних сил підготовленим персоналом, який спроможний з найвищою ефективністю виконувати завдання забезпечення безпеки держави у будь-яких ситуаціях та умовах. №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У загальному понятті кадрова політика є визначення основних шляхів та заходів щодо системи комплектування, визначення системи підготовки (навчання), умов діяльності персоналу збройних сил та проходження служби, принципи переміщення за посадою (управління кар’єрою), а також матеріально-побутового забезпечення персоналу на всіх рівнях його існування. Технології кадрового менеджменту передбачають безпосередню організацію та здійснення: вербування, прийому, наймання, призову громадян для проходження військової служби; відбору, добору персоналу, кадрів на посаду; навчання та підготовку; їх ділову, професійну оцінку; керування їхньою військовою кар’єрою і службово-професійним просуванням через заохочення та стягнення, присвоєння військових звань; вивчення та врахування мотивації й організацію військової служби; соціальне та матеріальне забезпечення військовослужбовців і членів їхніх родин, військових пенсіонерів. Основоположником менеджменту, як особливого виду управління, автором перших пропозицій у галузі управління вважається П. Друкер, його ім’я пов’язують з поліпшенням діяльності підприємств М. Форда, підйомом економіки Японії після другої світової війни, впровадження системи децентралізації управління у корпораціях США. Головним внеском вченого є систематизація знань щодо проблем управління робітниками та відокремлення

менеджменту в окрему науку. «Найбільш цінним активом будь якої кампанії (організації) ХХ століття було технічне обладнання, найбільш цінним активом будь якої організації ХХІ століття − як комерційної так і некомерційної — стають працівники розумової праці та їх продуктивність». (Питер Друкер, «Задачи менеджмента в ХХI веке»). Головним питанням, яке привнесено саме менеджментові до науки управління є зміна відношення до людини, яка є носієм потенціалу, здатностей, можливостей та мотивацій в залежності від своїх особистісних, індивідуальних, професійно важливих якостей. Саме ці якості людини, військовослужбовця, працівника ЗСУ необхідні для досягнення вишіх результатів діяльності підрозділів та частин, забезпечення високої бойової готовності Збройних Сил України, мотивації військовослужбовців до захисту Батьківщини. Головна мета − найбільш повно та ефективно використати майстерність, професіоналізм, талант, уміння та здібності військовослужбовця, максимально поєднати особистісні цілі військовослужбовця та цілі підрозділу, частини, Збройних Сил. Для цього потрібно, перш за все, через використання досвіду армій передових країн світу (далі ПКС), почати розглядати людину як особистість, яка спроможна здійснювати відповідні дії ще і від того як її оцінюють у суспільстві, як відносяться до неї командири,

СТРАТЕГІЧНА МОДЕЛЬ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Мал. 1

Personnel Рlans • Staffing • Requirements • Workforce Analysis • Profile Projections

Development • Тraining & Education • Career Management • Promotion/Assignment

Acquisition Measure & Evaluate Results

• Selection & Classification • Market Analysis • Recruiting/retention

(начальники), співробітники, колеги. Дії, які спрямовані на управлінні її кар’єрою повинні надавати відчуття, що цей процес спрямований не лише з метою заповнити «клітинку» у штаті підрозділу, а як оцінка особи, якої довіряють відповідні обов’язки та надають відповідальність за конкретну справу, враховують її як ефективного професіонала. Кадровий менеджмент базується на системі ідей, поглядів, принципів, вимог, які визначають напрями, форми і методи забезпечення збройних сил кваліфікованими кадрами, з урахуванням можливостей самореалізації кожного військовослужбовця та працівника. Технології кадрового менеджменту в арміях ПКС використовуються ще з 50-х років минулого сторіччя. Ми лише починаємо опановувати ними. Спробуємо розглянути заходи що здійснюються у цьому напрямку в арміях ПКС. За їхніми поглядами загальна модель кадрового менеджменту виглядає наступним чином (дивись мал.1).

Measure & Evaluate Results — головним та всеосяжним процесом системи є визначення цілей та оцінювання результатів їх реалізації на кожному етапі застосування відповідних технологій кадрового менеджменту. Постійний контроль та ретельний і глибокий якісний, а не лише кількісний аналіз результатів діяльності окремих складових моделі кадрового менеджменту (відділень, секцій Служби персоналу, HRM, G-1) забезпечує реальне управління персоналом, управління кар’єрою для досягнення цілей збройних сил, окремих частин, з’єднань (установ). Розглянемо, у першому наближенні, завдання напрямків діяльності окремих органів системи управління персоналом з урахуванням досвіду армій ПКС.

Personnel Рlan’s — стратегічне управління та кадрове планування персоналу: аналіз стану рабочої сили — людських ресурсів держави, планування професій, визначення вимог

Engagement • Compensation • Benefits Health • Performance Evaluation • Behavior And Conduct

№3/2020

17

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

до кандидатів, встановлення порядку укомплектовування збройних сил персоналом, його підготовки та використання. Представником таких органів у збройних силах США є центр підтримування людських ресурсів (G-1, Sustainment Центр (HRSC). Його діяльність передбачає вироблення політики по персоналу (кадрової політики): способів комплектування з урахуванням можливостей держави та складу її людських ресурсів; аналіз потрібної чисельності та якості персоналу; планування розвитку персоналу у системах освіти держави та армії, системи кар’єрного зростання та формування кадрового резерву, забезпечення соціального статусу та захисту персоналу, як при проходженні військової служби, так і у резерві, запасі (резервна армія), на пенсії. Особливістю комплектування армії США особовим складом є служба в ній добровольців. Відповідно до рішення Конгресу США (закон 92-129) з липня 1973 року збройні сили країни перейшли на добровільний принцип комплектування. Служба персоналу (управління або відділи, секції, відділення) займаються питаннями комплектування армії військовослужбовцями та цивільними фахівцями, підвищенням кваліфікації,

18

перепідготовки та просування по службі, аналізують стан дисципліни у ЗС, рівень професійної підготовки і морального стану військовослужбовців, розробляють програми навчання та плани набору кадрів, а також розробляють заходи щодо вдосконалювання соціального захисту. Цей орган розробляє та формує військову кадрову політику, визначає цілі та порядок використання технологій кадрового менеджменту при її реалізації, постійно розглядає питання вартості утримання та навчання персоналу з метою забезпечення необхідного обсягу фінансування на досягнення цілей діяльності системи кадрового менеджменту. Служба персоналу ФРН (Управління кадрів, соціальних та загальних питань Федерального Міністерства оборони) вирішує коло питань з розробки та удосконалення загальних положень проходження служби всіма категоріями військовослужбовців та цивільним персоналом, відпрацюванням загальних вимог по підбору, підготовці і комплектуванню особовим складом та відповідає за організацію соціального забезпечення особового складу ЗС ФРН.

Acquisition — залучення: аналіз ринку праці, вербування, відбір та класифікація, облік персоналу. Зміст технології кадрового менеджменту у даному випадку залежить від

Кадровий менеджмент базується на системі ідей, поглядів, принципів, вимог, які визначають напрями, форми і методи забезпечення збройних сил кваліфікованими кадрами» способу комплектування збройних сил — призов або добровільний (контрактний принцип). Вік призову має велике значення щодо завдань діяльності цього органу. Завдання може поширюватися й на навчальні заклади, й на підприємства, й на комерційні, приватні структури. І в такому разі виникають питання про можливості та умови забезпечення призовників, їхніх сімей (при наявності), умов збереження робочого місця у приватних фірмах та підприємствах, організаціях. Змінюються і форми роботи з особами, які вже мають життєвий досвід. У Великій Британії більше 50% новобранців складають підлітки віком 1617,5 років. Вони повинні знаходитися на службі не менш 6 років, що сприяє планомірній підготовці сержантського складу та збереженню висококваліфікованих кадрів. Підрозділи спеціального №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

призначення комплектуються виключно молодими солдатами, які мають початкову військову підготовку. Комплектування збройних сил здійснюється за рахунок вербування добровольців віком 17-30 років, які підписують контракт на термін 12 років, з яких як правило вони повинні прослужити у складі регулярних збройних сил 9 років, та 3 у складі мобілізаційного резерву. Частини та підрозділи морської піхоти комплектуються добровольцями віком 17,5-28 років. Особи, що поступають на військову службу, мають закінчити кадетський коледж, або відділення військової підготовки при університеті. Вони укладають контракти з оборонним відомством країни терміном від 3 до 22 років. Тим, хто завербувався на 6 років і більше, надається право звільнитися (в залежності від виду збройних сил) після 3-12 років дійсної служби. Особи, які звільнилися раніше, ніж закінчився термін їх 12-річного контракту, знаходяться у мобілізаційному резерві і у разі потреби можуть бути призваними на дійсну військову службу. Термін контракту прямо пропорційно впливає на розмір грошового утримання. Служба персоналу у вигляді Управління бойової підготовки і набору на військову службу сухопутних військ Великої Британії має бюджет 600-700 млн. ф. ст., щорічно здійснює набір 15 тис. призовників і готує 100 тис. солдат і офіцерів, проводить 6 тис. учбових курсів, відповідає за 123 об’єкти, серед яких: 12 навчальних відділень, 40 шкіл спеціалістів, навчальні заклади. Вій-

№3/2020

ськовослужбовцем може стати політично благонадійний підданий Великій Британії (чоловік або жінка) віком 1635 років, який за станом свого здоров’я гідний до служби у війську. Агітацією щодо служби у збройних силах займаються близько 40 вербувальних пунктів міністерства оборони країни. Допризовна підготовка у школах не проводиться, але з метою заохочення хлопців і дівчат до служби в армії та надання їм первинних військових навичок у країні працюють близько 100 кадетських навчальних закладів, приймальні комісії яких працюють майже у кожній школі. Для навчання у такому коледжі юнаки віком 16 років складають контракт терміном на 3 роки. Через рік вони мають право розірвати контракт і, якщо їм не виповнилося 17 років, нічого не сплачують. Система комплектування збройних сил Федеративної Республіки Німеччина основана на загальній військовій повинності, яка визначається «Законом про загальновійськовий обов’язок». При цьому, закон передбачає три форми проходження служби: строкову, за контрактом та кадрову. Згідно з законодавством, військовозобов'язаними є всі громадяни ФРН чоловічої статі у віці від 18 до 45 років для рядового складу та до 60 років для офіцерів та унтер-офіцерів. Кандидати для служби за контрактом проходять перевірку стану здоров’я та спеціальні перевірки, в ході яких визначається їх придатність за особистими якостями, розумовий та фізичний розвиток.

Розгляд кандидатів для призначення на наступні посади здійснюється кожні два роки під час проведення конференцій за посадами. Конференції проводяться за окремими посадами (за категоріями: командири рот, батальйонів тощо) шляхом проведення відповідного тестування та складання іспитів. Кандидати, які успішно здали тести та склали іспити, розглядаються для заміщення вакантних посад, на які призначаються через рік після проведення конференцій. Група набору молодого поповнення має в своєму підпорядкуванні 130 бюро і координує заходи щодо набору особового складу та покриття некомплекту у взаємодії з головними штабами видів збройних сил ФРН. Процес відбору осіб для вступу на військову службу збройних сил Іспанії здійснює Психологічна служба. Цей процес включає психологічні тести на визначення можливостей кандидатів, щоб отримати гарний професійний та науковий потенціал. Процес відбору складається з двох частин: • тести на визначення розумових здібностей; • тести на визначення особистих здібностей. Перша частина включає психологічні тести за допомогою яких визначаються наукові можливості та працездатність. Друга частина містить декілька тестів, які визначають особисті характеристики кандидатів, задля виявлення можливих непорозумінь, які могли б «підмочити» репутацію майбутніх курсантів у навчальних закладах, центрах військової підготовки або на майбутній професійній посаді.

Development — розвиток персоналу: навчання (система освіти), управління кар’єрою, призначення. У багатьох країнах світу система військової освіти значно відрізняється від нашої існуючої, як наслідок системи СРСР — одразу надати всім офіцерам вищу освіту. Підготовка офіцерських кадрів Бундесверу проводиться у військових училищах (відповідно до родів військ), воєнних університетах (м. Гамбург та м. Мюнхен), Воєнно-медичній академії (м. Мюнхен) та Академії Бундесверу (м. Гамбург). Навчальний цикл у військових училищах триває близько 3 років та має багатоступеневий характер, який визначається теоретичним курсом та чисельними стажуваннями у військах. Крім того, на базі військових училищ

19

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

організовані чисельні курси допідготовки та перепідготовки (курси командирів рот — 3 місяців, курси командирів батальйонів — 4-6 місяців). Приблизна собівартість навчання одного слухача на місяць становить близько 4,5 тис. євро. У США 70% офіцерського складу — випускники РОТС (військові кафедри). В Ізраїлі взагалі нема вищих військових навчальних закладів (університетів, академій), підготовка здійснюється за курсової системою. Разом з тим армія Ізраїлю займає 6 місце серед армій світу (ЗС України на 19-му). У деяких країнах вищу освіту військовослужбовці (рядові, сержанти, офіцери) можуть отримувати самостійно при проходженні військової служби або після її закінчення за рахунок держави. Система підготовки офіцерських кадрів Великої Британії є багаторівневою. Після отримання середньої освіти особи чоловічої або жіночої статі поступають на офіцерські курси початкової офіцерської підготовки, де навчаються протягом 1 року. Наступним рівнем є обов’язкове отримання університетської освіти з одночасним навчанням на військовому відділенні. Після закінчення університету кандидат зобов’язаний укласти контракт з міністерством оборони. При відмові це зробити, необхідно оплатити вартість навчання. Після укладання контракту кандидат проходить навчання на 3-місячних офіцерських курсах, після закінчення яких він (вона) отримує офіцерське звання (як правило, у віці 21-22 роки) і направляється для подальшого проходження служби до військової частини на посаду командира взводу, де зобов’язаний (зобов’язана) прослужити не менше 5 років. Розгляд документів армій провідних країн світу (США, Франції, Іспанії) свідчить про значне відхилення наших систем оцінювання та атестування, як системи управління кар’єрою й, перш за все, за рахунок практичної відсутності оцінки особистісних якостей військовослужбовців. Головним документом у роботі з персоналом в армії США є Армійська доктрина ADP 6-22, яка, встановлює принципи діяльності керівництва армії, що стосується офіцерів, військовослужбовців резерву та цивільних осіб армії. Відповідно до ADP 6-22 і ADP 6-0 вимоги щодо характеристик персоналу об’єднують якості і вміння, які вимагаються від них. Загальне визначення

20

кожної якості або вміння відображаються у додатковій оціночній анкеті. Ключові вимоги, які враховуються при відборі кандидата на посаду (присвоєння військового звання) поділені на декілька груп. Ці показники за декілька іншою структурою, ніж наша, передбачають обов’язкове оцінювання саме особистих якостей, рівень підготовленості та результати діяльності. А. Характер: військові цінності, співпереживання, бойовий дух і дисципліна.

B. Особистість: військова і професійна значимість, фізична підготовка, впевненість, здатність до швидкого відновлення сил.

C. Інтелект: розумова спритність, здоровий глузд, інноваційний потенціал, міжособистісний такт, ерудиція.

D. Лідерство: веде за собою інших, викликає довіру, впливає далеко за межі підпорядкування, подає особистий приклад, спілкується.

E. Розвиток: створює сприятливе середовище, дорожить честю офіцера, вдосконалюється, розвиває інших, управляє кар’єрою. Створює сприятливий мікроклімат.

F. Досягнення (отримання результатів). Врахування цих критеріїв дозволяє удосконалювати систему освіти, систему бойової підготовки підрозділів, персоналу, щоб привити компетенції, які необхідні у сучасних умовах бойових дій. У Франції система оцінювання призначена для відбору найкращих для проходження служби на вищих посадах і виконується з метою проведення щорічної оцінки ефективності управління кар’єрою та її вартості через показники мотивації та професійної компетенції на підставі оцінки потенціалу і навичок, вивчення моральних, інтелектуальних та професійних якостей з метою забезпечити якісне управління кар’єрою військовослужбовця. Офіцера оцінюють як професіонала, як лідера і як управлінця. Всього використовується 29 критеріїв оцінювання у тому числі: кмітливість (швидкість діяльності, інтелектуальна гнучкість, швидкість і точність аналізу, розуміння ситуацій); стратегічний розум (перспектива в очікуваннях і непередбачуваність, сенс пріоритетів, градація понять); комунікація (ефективний та яскравий вираз, точний як у розмовній так і записаній формі, педагогічні навички); потенціал для нових посад у різних сферах. Весь процес оцінювання комп’юте-

ризований в рамках СПО (Стандартна процедура оцінювання). Іспанія — Згідно до Королівського Наказу щодо оцінки особового складу збройних сил і надання підвищень, оцінки проводяться з такими цілями: • визначити наявність достатнього рівня задля отримання підвищення; • відібрати кандидатів на підготовчі курси; • призначити військовослужбовців на командні посади у підрозділі, центрі або якомусь закладі, що вимагають великої відповідальності та професійних навичок; • виявити недостатню професійну підготовку; • виявити слабкість психологічних якостей. Перспектива кар’єри розглядається не за схемою алгоритму а за рівнем розвитку професійних якостей кандидата і розглядається як: • перспектива індивідуальної кар’єри досягнута; • або перспектива кар’єри вище загального рівня; • або перспектива кар’єри значно вище загального рівня; • або перспектива до виконання завдань найвищого рівня. За таким принципом розглядається управління кар’єрою всіх військовослужбовців від сержанта до полковника. Оцінювання професійності через індивідуальні характеристики: лідерські №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

якості, навчання, економне використання ресурсів, виконання завдань, незалежність, здатність управляти стресом, технічні вміння та навички, планування та організація, забезпечення інформацією, співробітництво. Рівень розвиненості професійно важливих якостей. Все це налаштовує українське військове керівництво на необхідність розробки та удосконалювання системи оцінки морально-психологічних, військово-професійних і ділових якостей військовослужбовців. На перший план виховної роботи вийшли методи мотивації діяльності військовослужбовців, які базуються на сучасних потребах людини в погонах. В їх основі лежить думка, що головним фактором є не тільки матеріальні стимули, але і моральні мотиви, такі, як: самоповага; гарантія забезпечення дотримання конституційних прав, принципів соціальної справедливості; визнання зі сторони оточуючих; моральне задоволення службою; оперативність заохочення; гордість за причетність до свого військового колективу.

Engagement — зобов’язання: компенсації, виплати, здоров’я, оцінка виконавської поведінки. Формуванню позитивної суспільної думки по відношенню до збройних сил, до військової людини, питанням мотивації військової служби, підготовки військових професіоналів приділяється №3/2020

значна увага, перш за все, у високому рівні соціально-побутового, матеріального та фінансового заохочення до військової служби, забезпечення працевлаштування членів сімей військовослужбовців, гідним пенсійним забезпеченням при звільнені з лав збройних сил, тому суспільство є джерелом патріотично спрямованих людських ресурсів. У провідних країнах світу значно розвинута система різних видів виплат та компенсацій військовослужбовцям і членам сімей від високого грошового забезпечення до обов’язку командування надати робоче місце жінці військовослужбовцю за її спеціальністю. Одним із головних завдань медикопсихологічної роботи в армії США є забезпечення осіб, які перебувають на службі, необхідною підтримкою і допомогою в подоланні стресу, спричиненого військовою справою. Подібна допомога передбачає навчання і тренування, психологічні консультації, лікувальні та подальші заходи, спрямовані на пошук альтернативних чи діючих методів боротьби зі стресом і способів мінімізації ризику суїциду. Спектр суїцидальної поведінки (який може коливатися від натяків до серйозних спроб скоєння суїциду), разом з інтенсивністю стресу від високого темпу роботи, має суттєвий вплив на готовність і завершеність суїциду. Діюча

Програма запобігання суїцидам в армії, має на меті підтримку підготовленості солдатів, їхніх сімей і цивільного персоналу армії.

Measure & Evaluate Results — цілі та оцінка результатів кожної складової. Будь-який процес лише тоді стає ефективним коли здійснюється постійний та ретельний контроль та аналіз його здійснення. Як впливає якість людських ресурсів на бойову готовість збройних сил; як впливає на стан справ у військах рівень підготовленості випускників системи освіти; як система освіти виконує завдання щодо підготовки військових фахівців; як впливає на бойову готовність частини, з’єднання ротація кадрів на командних та інженерних посадах; як здійснюється підготовка військовослужбовців при їх находженні у резерві та інші питання, що вирішуються Службою персоналу (управліннями, відділами, секціями, відділеннями). Які висновки можливо зробити при розгляді звітів про результати щорічного оцінювання у Збройних Силах України, якщо в звітах присутня лише кількісна оцінка результатів: оцінено, зараховано до резерву, залишилися на посаді, не відповідають посаді. При чому іноді зарахування до Резерву складає до 70% наявного персоналу. Тому у арміях ПКС систематично проводяться конференції на яких уважно розглядаються питання управління людськими ресурсами, управління персоналом, управління кар’єрою кожного окремого військовослужбовця або працівника збройних сил. З метою використання досвіду Служб персоналу збройних сил ПКС необхідно виконати великий обсяг робіт, зміст яких багатьом посадовим особам Збройних Сил України зрозумілий і окремі заходи щодо реалізації Моделі кадрового менеджменту виконуються органами військового управління, але вони розповсюджені по різним органам управління і не мають єдиного центру, який б зміг об’єднувати та спрямовувати всі сторони діяльності з людиноюпрофесіоналом: пошук, відбір, вивчення, навчання, розвиток, використання всіх найбільш необхідних його якостей, можливостей, бажань. Завдання складається з того, що необхідно реально забезпечити застосування технологій кадрового менеджменту у рамках єдиної системи служби персоналу та підготувати необхідну кількість таких професійних і фахових кадрових менеджерів, якими нині є кадрові менеджери у арміях передових країн світу та держав-членів НАТО.

21

А ЯК У НИХ?

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПОЛЬСЬКІ РЕФОРМИ

За останні чотири роки Польща збільшила видатки на оборону, чисельність особового складу збройних сил поступово зростає, в країні створені Війська територіальної оборони та посилюється військова присутність партнерів по НАТО

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

П

ро це йдеться в аналітичній доповіді, присвяченій результатам діяльності в оборонній сфері уряду партії «Право і справедливість» за першу каденцію його перебування при владі (2015-2019 рр.). З іншого боку, значна кількість програм технічної модернізації реалізовувалась у половинчастий спосіб або з недотриманням визначених термінів, а послідовна та узгоджена оборонно-промислова політика до цього часу не проводиться. Перед парламентськими виборами 2015 р. лідери партії «Право і справедливість» визнали зміцнення обороноздатності Польщі одним зі своїх пріоритетів. Було заявлено, що видатки на оборону

22

зростуть щонайменше до 2,3% ВВП (а у перспективі — до 2% ВВП), збільшиться чисельність бойових підрозділів Війська Польського до 120 тисяч осіб (з подальшим збільшенням їхнього особового складу ще на кілька десятків тисяч), з’явиться новий вид збройних сил — Війська територіальної оборони (ВТО), буде прискорено придбання систем протиповітряної оборони, бойових машин та легкої протитанкової зброї. Представники партії «Право і справедливість» також наголошували на необхідності провести реформу системи закупівлі військової техніки, розробити механізми співпраці між армією та оборонною промисловістю, врахувавши інтереси останньої при реалізації програм технічної модернізації. У цьому контексті, зокрема, піддавалося критиці рішення попередньої влади закупити у Франції багатоцільові вертольоти H225M Caracal. Нарешті, передвиборні лозунги містили заклики до реформування системи управління та командування збройними силами та посилення військової присутності у Польщі союзників по Альянсу.

Через чотири роки експерти детально проаналізували виконання колишньою/нинішньою владою своїх передвиборних обіцянок. ЗБІЛЬШЕННЯ ВИДАТКІВ НА ОБОРОНУ Уряд партії «Право і справедливість» прийняв рішення збільшити видатки на оборону. Відповідно до змін до закону «Про технічну модернізацію, реконструкцію та фінансування ЗС РП», їхній цільовий рівень був встановлений у розмірі 2,5% ВВП, як і передбачала виборча програма. Було змінено й методологію розрахунку частки витрат на оборону у ВВП, і з 2018 р. показник стосується запланованого ВВП на поточний, а не на попередній рік. На практиці це означає значне додаткове збільшення бюджету. Однак цільовий рівень видатків на оборону буде досягнутий лише у 2030 р. Видатки на оборону, а також їх частка у ВВП збільшуються (у 2020 р. вони мають досягти 2,1% ВВП, у 2021 р. — 2,2% ВВП). Але, це відбувається дещо повільніше, ніж передбачено Стратегією №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відповідального розвитку, прийнятою урядом на початку 2017 р. Згідно з нею, показник 2,2%, обчислений за новою методологією, мав би бути досягнутий до 2020 р. Це має певний вплив на процес модернізації у короткочасній перспективі, хоча обсяг наявних (і вже фактично витрачених на оборону) коштів все ще набагато ширший, ніж до внесення змін до законодавства, і його слід надалі збільшувати. У більш далекій перспективі умовою успішного збільшення видатків на оборону стане виконання прийнятого закону, що буде залежати від політичних рішень та економічної ситуації. ЗАКУПІВЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ У 2015-2019 рр. Міністерство національної оборони (МНО) розмістило низку замовлень на військову техніку. Тут можна згадати перший етап програми ППО Wisła (включно з двома батареями системи IBCS/Patriot), гаубиці Krab та міномети Rak, модернізацію танків до стандарту Leopard 2PL, зенітно-ракетні комплекси Pilica, Poprad та Piorun. Кількість останніх значно збільшилась, порівняно з планами. Були придбані вітчизняні радіолокатори Odra та Bystra, а останнім часом — зенітні керовані ракети Feniks, завдяки чому реактивна система залпового вогню WR-40 Langusta нарешті матиме необхідну далекобійність. У війська надійшла сучасна стрілецька зброя (включно зі штурмовою гвинтівкою GROT, базовим озброєнням новостворених ВТО). Список надходжень можна доповнити вертольотами Black Hawk для Сил спеціальних операцій та AW101, рятувальним судном, мінно-тральними кораблями Kormoran, буксирами та літаками для перевезення VIP-персон. На початку 2019 р. був підписаний контракт на закупівлю одного дивізіону високомобільної реактивної системи залпового вогню HIMARS. Однак спершу ця програма передбачала придбання більшої кількості таких систем, і провідну роль мала відігравати польська оборонна промисловість (спільно із зарубіжними партнерами). До того ж значна кількість програм технічної модернізації реалізується із запізненням. Наприклад, досі не прийнято рішення щодо ключової програми ППО Narew. Не завершена закупівля нових переносних протитанкових ракетних комплексів (у вересні 2019 р. на Міжнародній виставці оборонної промисловості була подана заявка на партію Javelin) або протитанкових гранатометів, хоча це озброєння потрібне як бойовим підроз№3/2020

ділам, так і ВТО. Затягується реалізація програм Mustang і Pegaz із закупівлі високомобільних повнопривідних автомобілів та придбання системи управління боєм для бронетранспортерів Rosomak. В останній справі, як і у випадку з придбанням безпілотних літальних апаратів Orlik та Wizjer, МНО виключило зі списку польські приватні компанії. Це призвело до затягування реалізації усіх згаданих програм (контракт на БПЛА PGZ-19R був підписаний наприкінці 2018 р., інші контракти не підписані). Поряд з цим, після провалу переговорів щодо придбання 50 вертольотів H225M Caracal закуплено лише 8 спеціалізованих машин. Відповідно до рекомендацій Стратегічного оборонного огляду, пріоритетною повинна стати програма ударних вертольотів Kruk, оскільки вона є більш придатною для захисту території країни та колективної оборони. На практиці, однак й досі незрозуміло, як ця програма буде реалізовуватися. Незважаючи на деякі підготовчі заходи, не доведені до логічного завершення плани модернізації вертольотів, які вже стоять на озброєнні. Не вдалося також завершити жодної з процедур щодо придбання бойових кораблів Miecznik та Orka для ВМС. Останнім часом, у зв’язку із низкою аварійних ситуацій з винищувачами «МиГ-29», МНО прийняло рішення прискорити закупівлю нових багатоцільових винищувачів. Наприкінці вересня 2019 р. Конгрес США погодився продати Польщі 32 машини F-35A. Щодо прискореного придбання цих літаків є різні думки. Прихильники говорять про прорив і швидке зростання боєздатності та про нагальну потребу в заміні пострадянських машин. Скептики ж порушують питання про витрати, вплив на інші програми технічної модернізації, конкурентоспроможність та про те, яку користь це може мати для оборонної промисловості. Слід пам’ятати, що спочатку планувалося придбати нові літаки лише після 2022 р., а через специфіку введення їх в дію уряд партії «Право і справедливість» не мав повного впливу на ситуацію, яка призвела до призупинення польотів «МиГ-29» та «термінового» пошуку заміни. МОДЕРНІЗАЦІЯ ТА ОБОРОННОПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА У своїх деклараціях уряд партії «Право і справедливість» обіцяв розмістити якомога більше замовлень на підприємствах польської оборонної промисловості та шукати можливості для розвитку промислової співпраці. У

зв’язку з цим піддавалось критиці попереднє керівництво МНО, яке визначило франко-німецьку компанію Airbus Helicopters для закупівлі у неї 50 вертольотів H225M Caracal (придбати їх в кінцевому рахунку так і не вдалося). Аналізуючи проведені закупівлі, необхідно зазначити, що коли йдеться про базове спорядження чи раніше розпочаті розробки (наприклад, самохідні гаубиці Krab, ЗРК Piorun, радіолокатори), то ці замовлення переважно діставалися оборонній промисловості Польщі. Так було й з придбанням вертольотів, замовлення на які отримали міжнародні авіаційні компанії з польським капіталом. Оборонна промисловість РП має забезпечити левову частку спорядження для новоствореної 18-ї механізованої дивізії (наприклад, БМП Borsuk та бронетранспортери Rosomak з безпілотними баштами ZSSW-30, артилерійська та зенітна техніка) та провести роботи з ремонту та модифікації танків «Т-72». Представники МНО наголошують, що реалізація цієї програми спрямована не лише на посилення боєздатності ЗС Польщі, але й на відновлення та підтримку потенціалу оборонної промисловості. Водночас останньою програмою буде охоплена менша кількість танків, ніж передбачалося, через обмеженість бюджету. З іншого боку, деякі закупівлі у закордонних виробників часто здійснюються за завищеними цінами, в умовах обмеженої промислової кооперації (наприклад, перший етап програми ППО Wisła), або взагалі без неї (наприклад, реактивні системи залпового вогню HIMARS). Залишається незрозумілим майбутнє програми F-35, а поспіх при придбанні цих літаків та відсутність конкуренції не сприятиме розробці комплексних рішень для промислової співпраці. Ще однією важливою вимогою, що відображена в Стратегії відповідального розвитку, є реформа придбання озброєння та військової техніки. Стратегія передбачає розробку Національної військово-технічної політики (далі — НВТП), документа, який став би основою для такої реформи, та створення комплексної системи підтримки оборонно-промислової галузі. Станом на кінець грудня 2019 р. підготовка НВТП так і не була завершена. Напередодні парламентських виборів 2015 р. було оголошено про створення у рамках реформи закупівлі військового спорядження Агентства озброєнь, яке б координувало увесь цей процес. У березні 2018 р. МНО призначило Уповноваженого у справах створення

23

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

такого органу, але до цього часу він ще не створений. Не опубліковано також відповідного урядового законопроекту. Слід звернути увагу на проблему планування робіт з розвитку озброєнь. Значна частина продукції, яка за останні роки впроваджена в серійне виробництво (ЗРК Poprad, Piorun, артилерійські системи, радіолокатор Bystra), або перебуває на стадії доопрацювання (безпілотні башти ZSSW-30, БМП Borsuk, радіолокатори PET/PCL та P-18PL), була створена в рамках розпочатих набагато раніше робіт, навіть тоді, коли бюджет МНО зазнавав скорочень. Хоча система планування та фінансування робіт з розвитку озброєнь не позбавлена недоліків, саме завдяки реалізації таких проектів оборонна промисловість може мати власну продукцію, яка потім може йти на експорт та сприяти подальшому розвитку (на відміну від залучення іноземних компаній). За час правління уряду партії «Право і справедливість» було розміщено низку замовлень на нове озброєння, але, що стосується робіт з його розвитку, існує певний застій. Можливо, це пов’язано з тим, що пріоритет був наданий завершенню поточних проектів. Однак є такі сфери, де польський оборонно-промисловий комплекс має значний потенціал. Але для його використання необхідно терміново здійснити науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, щоб протягом кількох років впровадити в серійне виробництво нове озброєння, яке зараз дуже необхідне для війська. Прикладом можуть служити комплекси ППО малої дальності. Якщо йдеться про процес планування, то варто згадати зміни до закону «Про технічну модернізацію, реконструкцію та фінансування ЗС РП». Продовження циклу планування до 15 років повинно полегшити виконання довгострокових програм без поділу їх на частини. Робота над новим Планом технічної модернізації (ПТМ) до 2035 р. успішно триває. Комісія у справах національної оборони Сейму РП вже схвалила Програму розвитку збройних сил, яка є основою для підготовки ПТМ. З іншого боку, чинний ПТМ був прийнятий із запізненням (лише на початку 2019 р.).

в них налічується понад 21 тисяча осіб, переважна більшість з яких проходить територіальну військову службу. Бригади, які першими були сформовані на сході Польщі, поступово нарощують свою боєздатність та все частіше проводять навчання спільно з бойовими частинами. Одночасно створюються можливості для розгортання нових підрозділів ВТО. Формування ВТО також пов’язане з придбанням озброєння та розвитком інфраструктури. З одного боку, здійснюються значні закупівлі стрілецької зброї, індивідуального спорядження, автомобілів Jelcz та БПЛА FlyEye. З іншого боку, технічне переоснащення ВТО не позбавлене проблем, які загалом стосуються ЗС Польщі, тобто дефіциту протитанкової зброї або високомобільних повнопривідних автомобілів. Одночасно зі створенням ВТО збільшується кількість бойових армійських підрозділів, насамперед на сході країни. З вересня 2018 р. формується нова 18-а механізована дивізія, до складу якої входять 1-а бронетанкова бригада, 21-а бригада підгалянських стрільців, 19-а механізована бригада та підрозділи бойової підтримки. Створення нової дивізії на «східній стіні» — відповідь на зміни у безпековому середовищі. Передбачається, що це ускладнить або унеможливить здійснення раптового вторгнення (зокрема,

з території Білорусі). Необхідність відновлення у Війську Польському четвертої дивізії, розформованої у 2011 р., була закладена у Стратегічному оборонному огляді та підтримувалась військовими експертами. Таке тактичне з’єднання потрібне, оскільки без нього існує певна прогалина у структурі Сухопутних військ. Водночас вийти на рівень повної боєздатності 18-а дивізія зможе лише після отримання таких типів озброєння, як, наприклад, БМП Borsuk та ЗРК за програмою ППО Narew. Кампанія «Стань солдатом Республіки Польща», що проводиться МНО протягом кількох останніх років, а також підвищення грошового утримання мають на меті заохотити бажаючих вступати до армії. Статистика свідчить, що на кінець 2018 р. у війську було понад 104 500 контрактників (на початок 2017 р. — 98 200). Це означає, що зусилля уряду в цій сфері здійснюються успішно, навіть якщо вони повільніші, ніж очікувалося. Нинішня позитивна ситуація на ринку праці може бути об’єктивно несприятливою для армії. Надалі не вирішується проблема ролі та способу утримання резерву для бойових підрозділів. Хоча сам факт створення ВТО і пов’язане з цим збільшення кількості осіб, які пройшли військову підготовку, дають надію, проте необхідні більш масштабні кроки у цьому напрямку.

ЗБІЛЬШЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ Уряд партії «Право і справедливість» здійснив низку заходів щодо збільшення чисельності особового складу Війська Польського та розбудови його структури. Були створені Війська територіальної оборони, і сьогодні

24

№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Уряд партії «Право і справедливість» від самого початку мав на меті посилити присутність союзників по НАТО на території країни. Цей процес відбувається поступово, але послідовно. У 2016 р. на саміті Альянсу у Варшаві було прийнято рішення про встановлення постійної присутності бойових підрозділів у Польщі та державах Балтії. Тоді ж і США оголосили про плани розміщення в РП (у рамках двосторонніх домовленостей) бронетанкової бригади, підрозділів авіації сухопутних військ, логістики та командування. На сьогодні у місті Жагань дислокована 3-я бронетанкова бригадна бойова група 4-ої піхотної дивізії США, призначена для ведення операцій в Центральній та Східній Європі на основі безперервної ротації. У містечку Ожиш та на полігоні Бемові Піски базується багатонаціональна батальйонна група розширеної передової присутності НАТО під командуванням американців. Починаючи з 2017 р., МНО прагнуло ще більше посилити військову присутність США в Польщі. Американській стороні було запропоновано розмістити на території РП повноцінну дивізію, а Варшава висловила готовність співфінансувати створення для неї інфраструктури, виділивши майже 2 мільярди доларів. Польська пропозиція отримала підтримку з боку не тільки

Білого дому, але й обох палат Конгресу. Хоча остаточно узгоджена формула військової присутності США дещо відрізняється від початкової, але вона все ж є вагомим посиленням обороноздатності, порівняно із попередніми роками. Згідно з домовленістю, досягнутою між президентами Анджеєм Дудою та Дональдом Трампом у червні 2019 р., та на підставі підписаної пізніше угоди, безперервна ротаційна присутність американських військ у Польщі буде перетворена на постійну та доповнена низкою додаткових елементів. На території РП створять інфраструктуру, яка дозволить швидко прийняти дивізію США з підрозділами підтримки.

Починаючи з 2017 року Варшава прагне ще більше посилити військову присутність США в Польщі — американській стороні було запропоновано розмістити на території країни повноцінну дивізію» Передове командування дивізійного рівня, яке з 2017 р. розміщувалось у Познані (а до цього — у Німеччині), вже офіційно перетворене на командування дивізії та отримало такий же статус, як у звичайної дивізії армії США. У Польщі також будуть створені об’єкти для військ спеціального призначення, інфраструктура для бронетанкових бригад та авіації сухопутних військ, вантажнорозвантажувальна база ВПС та Центр бойової підготовки для проведення тренувань американських військових. Незалежно від згаданої угоди, біля села Повідз (Великопольське воєводство), за фінансової підтримки НАТО, у рамках Системи попереднього складування озброєння і військової техніки ЗС США будуть збудовані склади для зберігання техніки повноцінної бронетанкової бригади. Усі ці фактори дозволять зміцнити та закріпити присутність союзників на території Польщі. Це можна вважати безперечним успіхом МНО. РЕФОРМА ТА ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ДЛЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ Уряд партії «Право і справедливість» спочатку оголосив про реформу системи управління та командування збройних сил, проте робота в цій сфері була тимчасово призупинена через суперечку щодо одного з елементів реформи між президентом Анджеєм Дудою та тодішнім очільником МНО Антонієм Мацєревичем.

№3/2020

Зрештою, після призначення керівником МНО Маріуша Блащака робота над реформою відновилася. Наприкінці 2018 р. був прийнятий закон (так звана «мала система управління та командування»), за яким обидва існуючі об’єднані командування видів збройних сил (головне та оперативне) та Інспекція підтримки збройних сил підпорядковано начальнику Генерального штабу. Залишається, правда, відкритим питання, чи буде проведений, і в якій формі, другий етап реформи, тобто відновлення незалежних командувань видів ЗС Польщі. На доцільність цього зверталась увага у Стратегічному оборонному огляді, проведеному МНО у 2016-2017 рр. Цей документ, розроблений на підставі результатів командноштабних військових ігор, повинен стати основою для планування розвитку ЗС Польші та прийняття відповідних рішень. Особливе значення у ньому надається здатності Війська Польського захищати територію країни та бути учасником колективної оборони, включно зі створенням національної системи стримування противника. Позитивним наслідком підготовки Стратегічного оборонного огляду було оприлюднення відкритої версії документа — Оборонної концепції РП, у якій представлені найважливіші рекомендації щодо розвитку збройних сил. Принаймні частково положення Стратегічного оборонного огляду були реалізовані (наприклад, формування 18-ї механізованої дивізії або розвиток можливостей кіберзахисту). Однак реалізація значної частини рекомендованих цим документом програм технічної модернізації (насамперед, тих, що стосуються протитанкової, ППО та протиракетної оборони) затягується з різних причин. Протягом першої каденції перебування при владі уряду партії «Право і справедливість» не було внесено жодних змін до стратегічних документів вищого рівня, хоча ці документи, прийняті попередньою владою, неодноразово піддавалися критиці. Лише у вересні 2019 р. створено міжвідомчу групу з опрацювання проекту Стратегії національної безпеки РП. Сейму попереднього скликання так і не вдалося прийняти Закон щодо залучення бізнесу до реалізації завдань щодо захисту держави та програми мобілізації економіки. Натомість парламент вніс поправку про створення ВТО до Закону «Про загальний обов’язок оборони РП» та дві важливі поправки до положень щодо технічної модернізації та фінансування збройних сил.

25

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

«МУШКЕТЕРИ» СЬОГОДЕННЯ У період глибокої трансформації українського війська виникає важлива необхідність підвищення інноваційної діяльності військових навчальних закладів, забезпечення якості освіти та її відповідності стандартам НАТО

Приходько Ю.І., кандидат педагогічних наук, доцент

Дорошенко Ю.А., експерт у сфері національної безпеки

Скворок І.М., експерт у сфері національної безпеки

26

О

днією зі стратегічних цілей, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України, є професіоналізація сил оборони та створення необхідного військового резерву, що є необхідною умовою для формування кадрового потенціалу Збройних Сил України. Особливої актуальності набуває розширення наукового супроводження розвитку військової освіти в Україні, узагальнення, систематизації, осмислення та впровадження позитивного досвіду становлення та розвитку військової освіти, підготовки офіцерських кадрів у збройних силах провідних держав які є членами НАТО, зокрема, — Франції. ФРАНЦУЗЬКИЙ ПІДХІД Військово-політичне керівництво Франції надає особливого значення підготовці та комплектуванню збройних сил кваліфікованими, політично благонадійними, професійно підготовленими офіцерами з глибокими та різнобічними знаннями. Їх підготовка здійснюється за декількома напрямами, етапами і починається ще в ході отримання середньої освіти (школи, військові та цивільні ліцеї). Наявна мережа військових (близько 80) та цивільних (понад 50) навчальних закладів, у яких навчаються офіцери, забезпечує потреби збройних сил в офіцерських кадрах у мирний час і має розвинену матеріально-технічну базу для суттєвого розширення можливостей таких закладів за часів війни. Системі військової освіти Франції притаманні ступневість, неперервність навчання протягом служби. Початкова допризовна підготовка здійснюється на добровільній основі. Відповідальність за її організацію покладена на командуючих зонами оборони, військово-повітряними та військовоморськими округами. Для її проведення створюються навчальні групи призовни-

ків у складі 30-35 осіб. У якості інструкторів залучаються офіцери та унтер-офіцери резерву. Весь цикл початкової допризовної підготовки розрахований на рік і передбачає щомісячні заняття та двотижневі літні збори (у період літніх шкільних канікул). Програма (160 навчальних годин) включає вивчення статутів і настанов, стрілецької зброї, а також стройову, вогневу і фізичну підготовку. У сухопутних військах за спеціально розробленою програмою з призовниками проводиться початкова та спеціальна підготовка. При цьому вивчаються такі дисципліни: тактика (43 год.), статути і настанови (4 год.), військове виховання (4 год.), матеріальна частина (30 год.), стройова підготовка (8 год.), фізична підготовка (20 год.). Парашутна допризовна підготовка молоді, яка бажає проходити строкову службу у повітряно-десантних військах в організаційному плані покладена на командування сухопутних військ. Вона проводиться кадровим офіцерським складом за участю резервістів. Програма підготовки розрахована на 12 діб, у т.ч.

8 діб виділяється на наземну підготовку (фізична, загальновійськова, вивчення парашута, теоретичних основ виконан№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня стрибків з парашутом, виконання спеціальних вправ тощо) і 4 доби — на повітряну підготовку (серія стрибків з автоматичним розкриттям парашута у світлий час доби). Підвищена допризовна підготовка проводиться командуючими зонами оборони, військово-повітряними та військово-морськими округами в інтересах усіх видів збройних сил. Особи, які успішно пройшли її, у випадку призову, зараховуються в навчальні підрозділи на курси з підготовки офіцерів резерву. Це добровольці не молодші за 17 і не старші 20 років, які мають ступінь бакалавра (середня освіта). Програма підготовки розрахована на один навчальний рік і передбачає участь у попередніх і літніх зборах. Три попередні збори тривалістю по 2 доби проводяться в одному з 38 навчальних центрів допризовної підготовки з метою відбору осіб, придатних до заняття посад молодших командирів. У період літніх зборів навчання допризовників організовуються згідно з директивами кожного виду збройних сил. Навчання проводять кадрові військовослужбовці разом з резервістами. У сухопутних військах початкова підготовка добровольців проводиться протягом чотирьох місяців у навчальних №3/2020

центрах за поглибленими програмами (окремо від призовників). Добровольці, які зарекомендували себе з кращого боку та виявили бажання продовжувати навчання, направляються в унтерофіцерську школу в м. Сен-Мексан (на шість місяців). Особи, які закінчили її, одержують військове звання «сержант» і направляються для підвищення кваліфікації в одну із практичних шкіл родів військ (на чотири місяці). Після цього вони одержують призначення в частини для проходження подальшої служби. ДЕ КУЮТЬСЯ КАДРИ? Одним із джерел підготовки майбутніх офіцерів є підготовчі військові ліцеї або, як їх називають, ліцеї оборони (Les lycees de la defense), до яких вступають переважно діти військовослужбовців та представники заможних сімей. В системі міністерства оборони Франції є сім військових ліцеїв та три цивільні ліцеї. Ліцеї підпорядковані командуванням відповідних видів збройних сил. У своїй діяльності ліцеї керуються загальними правилами навчання, але кожний з них має свою специфіку і певні особливості. Випускники ліцеїв отримують ступінь бакалавра (аналог рівня середньої загальноосвітньої школи), що в подаль-

шому дозволяє перейти до наступного етапу навчання — до вищої цивільної або військової освіти. Також, випускник може отримати від керівництва ліцею пропозицію вступити до підготовчого класу з метою підготовки до іспитів для вступу до основної військової школи. Однією з особливостей та відмінностей французьких військових ліцеїв є те, що на цьому етапі навчання (тривалість три роки) започатковується вивчення основ військовий справи, здійснюється спеціалізована підготовка до вступу у військові школи, ставляться високі вимоги до якості засвоєння знань. За статистикою в середньому з випускників ліцею тільки 80% отримують свідоцтво про закінчення середньої школи, що дає змогу навчатись у вищих навчальних закладах, решту протягом навчання відраховують. Навчальний процес у військових ліцеях організований за інтернатівською системою відповідно до державної загальноосвітньої, військової або військово-технічної програм. При цьому велика увага приділяється початковій військовій і фізичній підготовці, вивченню іноземних мов. Учні носять спеціальну військову форму, беруть участь у військових церемоніалах. Система стягнень і заохочень та канікулярні відпустки встановлені такі ж, як у звичайних середніх школах. Очолює військовий ліцей старший офіцер. Виховання учнів покладене на кадрових офіцерів і унтерофіцерів. До проведення навчальних занять залучаються висококваліфіковані викладачі з цивільних осіб. Усі ліцеїсти зведені в роти та взводи. У взводі (класі) налічується до 30 дітей одного віку. У ході навчання офіцери-вихователі та викладачі прагнуть дати учням не тільки глибокі та міцні знання, але й виробити в них морально-психологічні, лідерські та бойові якості, необхідні майбутнім офіцерам. Для цього військові ліцеї мають у своєму розпорядженні сучасну матеріально-технічну. У цілому понад 60 % випускників ліцеїв успішно складають вступні іспити в різні військові школи. За оцінками закордонних фахівців система ліцеїв міністерства оборони, що існує у Франції, забезпечує військові школи видів збройних сил основним контингентом слухачів, які, як правило, стають висококваліфікованими, відданими своїй справі та країні офіцерами, здатними управляти підрозділами і складною технікою в умовах сучасної війни. ПІДГОТОВКА УНТЕР-ОФІЦЕРІВ Збройні сили Франції комплектуються унтер-офіцерами строкової служби за контрактом і кадровим складом.

27

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перші готуються з числа добровольців, як зазначено вище. Кадровий склад комплектується за рахунок унтер-офіцерів за контрактом, що прослужили в армії не менше чотирьох років, у тому числі два роки — у званні унтер-офіцерів. Підготовка унтер-офіцерського складу здійснюється в 9 практичних і спеціалізованих школах (строк навчання 6 місяців), куди приймаються добровольці з числа цивільної молоді та військовослужбовці рядового складу. Напрями підготовки: піхота; бронетанкові війська; артилерія; інженерні війська; війська зв’язку; транспортні війська; матеріально-технічне забезпечення; гірсько- піхотна; фізична підготовка. ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРСЬКОГО СКЛАДУ Стати офіцером у Франції дуже престижно. Ця професія забезпечує стабільність у суспільному житті офіцера та створює міцне матеріальне становище. Комплектування кадровим офіцерським складом збройних сил Франції здійснюється в основному за рахунок випускників офіцерських шкіл, а також офіцерів резерву та унтер-офіцерів, яким після здачі низки іспитів присвоюється відповідне військове звання. Основна підготовка офіцерського складу сухопутних військ проводиться в спеціальних, загальновійськових і адміністративно-технічних військових школах (м. Коеткідан), а також у практичних і спеціалізованих школах родів військ. Молодші офіцери проходять підготовку у військових навчальних закладах, до яких віднесено школи видів збройних сил, що поділяються на три категорії: основної (загальновійськової) підготовки; практичні родів військ; спеціалізовані військові. Їх навчання проводиться у два етапи: в школах основної підготовки, а далі в одній із практичних або спеціалізованих шкіл. У перші приймається цивільна молодь у віці від 17 до 22 років, що закінчила середні навчальні заклади, випускники підготовчих військових ліцеїв, а також унтер-офіцери (до 23 років). Загальний термін навчання складає три роки. Під час навчання на першому курсі курсанти отримують знання з основ військової справи та командні навички командира відділення і проходять військове стажування упродовж шести місяців. Наступні два роки курсанти отримують знання в обсязі, достатньому для керування підрозділом до роти включно. На підготовку в офіцерських школах відводяться такі обсяги навчального часу: • загальноосвітні дисципліни — 40%;

28

• •

військові дисципліни — 50%; фізична підготовка — 10%. Крім того, курсанти шкіл основної підготовки беруть участь у щорічних навчаннях, що проводяться разом з курсантами військового училища сухопутних військ Великої Британії (м. Сандхерст). До навчальних програм підготовки офіцерського складу постійно вносяться зміни та доповнення з досвіду проведення масштабних навчань та бойової підготовки спільно з підрозділами збройних сил держав-членів НАТО. Тим самим курсантам надається можливість вивчати та аналізувати останні досягнення в галузі озброєння й тактики, ведення сучасної збройної боротьби. Вагомого значення в підготовці офіцерського складу керівництво збройних сил приділяє фізичній витривалості та військово-прикладним видам спорту. Значною компонентою у програмі навчання є стажування у військах, де курсанти набувають: командних і практичних навичок з використання озброєння та військової техніки. Після завершення навчання у офіцерській школі випускникам присвоюється військове звання «молодший лейтенант» і вони направляються до практичних шкіл родів військ, де вони за обраним фахом продовжують навчання упродовж двох років. Удосконалення навичок та підвищення кваліфікації офіцерського складу здійснюється на курсах перепідготовки (навчальних центрах), після закінчення яких офіцери призначаються на вищі посади за різними спеціальностями. Для підвищення рівня оперативної і бойової підготовки військовослужбовців тільки в сухопутних військах Франції створено 13 навчальних центрів. Крім того, кожний полк має у своєму розпорядженні власний полігон зі стрільбищем. Є також спеціалізовані центри (два гірничо-піхотної підготовки та один з підготовки командос), які використовуються поряд із сухопутними військами та іншими видами збройних сил. Згідно із класифікацією, прийнятою у збройних силах Франції, навчальні центри, залежно від особливостей навчально-матеріальної бази та призначення, підрозділяються на чотири групи: • навчальні центри, призначені для забезпечення навчального процесу у військових школах (Сentres d'entrainement, dedies aux ecoles) — 3; • навчальні центри, що здійснюють підготовку військ з використанням імітаційних засобів і тренажерів (Сentres, dedies а Ventrainement, assiste par la simulation) — 2;

•

навчальні центри, призначені для колективного відпрацювання завдань у складі підрозділів (Сentres d'entrainement, dedies a la manoeuvre et a Vinstruction collective) — 5; • навчальні центри, де проводиться вогнева підготовка (Сentres d'entrainement, dedies aux tirs) — 3. Усі земельні ділянки, на яких розташовані навчальні центри, належать державі та передані в користування міністерству оборони. На базі навчальних центрів сухопутних військ також проводиться бойова підготовка підрозділів деяких іноземних армій, в першу чергу — держав-членів НАТО. Вища військова підготовка офіцерського складу має трирівневу структуру: • перший рівень: Штабна школа сухопутних військ (м. Комп’єн) або школа військовоповітряних сил (м. Париж); технічні військові та цивільні навчальні заклади; • другий рівень: Військова академія (загальновійськовий коледж); Вищі об’єднані курси; • третій рівень: Центр вищих досліджень у галузі озброєння; Інститут вищих досліджень національної оборони; Центр вищих військових досліджень. Підготовка офіцерів інженерно-технічного профілю проводиться у вищих військово-технічних та цивільних технічних навчальних закладах. Так, у Парижі вони можуть навчатися у вищій науково-технічній та вищій інтендантській школах, у Версалі — у вищій інженерній, а в Сесоні — у вищій школі радіоелектроніки. Вищою військовою освітою керує Управління доктринних досліджень та вищої військової освіти, яке розташова№3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ділів видів збройних сил та планування взаємних дій. Велика увага під час навчання приділяється вивченню питань управління військами та використання для цього різних автоматизованих систем управління військами. Після завершення навчання офіцери-випускники проходять службу на посадах командирів частин і їм рівних. Термін навчання — один рік.

У Франції здійснюється активна та цілеспрямована державна політика в галузі військової професійної освіти, основою якої є захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки держави» не у Парижі. Цьому Управлінню підпорядковані два науково-дослідних центри і чотири школи. Перший рівень. На цьому рівні офіцери можуть навчатися на курсах удосконалення (протягом кількох місяців) або в основному навчальному закладі: стройові офіцери — у штабній школі (п’ять-сім місяців), офіцери технічних спеціальностей — у технічних військових та цивільних навчальних закладах. До вступу до штабної школи допускаються офіцери у званнях «капітан» у віці від 30-35 років. Тут готують офіцерів для служби в штабах видів збройних сил, штабах з’єднань та зон оборони. Після цього вони отримують диплом штабного офіцера або офіцера інженерно-технічної служби та направляються на різні посади до штабів частин, з’єднань та військових округів, а також до військових установ. Другий рівень. Навчання відбувається у військовій академії або на вищих об’єднаних курсах (м. Париж). До вступу в академію допускаються офіцери у званнях «майор» і «підполковник» у віці до 40 років. Військова академія здійснює підготовку офіцерів з питань взаємодії підроз№3/2020

ВИЩИЙ РІВЕНЬ ПІДГОТОВКИ Військова академія — установа вищої військової освіти Франції. Вона є спадкоємцем колишнього Collège interarmées de Défense (Загальновійськового коледжу оборони), який свого часу став результатом злиття чотирьох Вищих військових академій (Écoles supérieures de guerre) — французької армії, французького військово-морського флоту, французьких ВПС і національної жандармерії, а також Вищих військових курсів (Cours supérieur interarmées). Це злиття відбулося у 1993 році в результаті аналізу сучасної політико-військової обстановки французьким військовим командуванням і прийняття рішення щодо оптимізації системи підготовки офіцерських кадрів та її інтеграції з цивільною освітою. Військова академія входить до комплексу будівель Військової школи (Ecole Militaire), які розташовані у центрі Парижу, і підпорядковується начальнику штабу оборони Франції. Нині у комплексі будинків Військової школи, окрім Військової академії, розміщуються військові навчальні та дослідницькі установи Франції: Інститут стратегічних досліджень Військової школи; Центр перспективних військових досліджень; Центр вищих досліджень з питань озброєння; Вища школа офіцерів Генерального штабу та деякі інші. Навчання у Військовій академії вибіркове, диверсифіковане та орієнтоване на взаємодію родів військ, міжнародні відносини та військове планування. Реалізуючи тенденцію на розвиток міжвузівської інтеграції, академія протягом року здійснює підготовку офіцерів для сухопутних військ, військово-морських сил, військо-повітряних сил і жандармерії. Головне завдання академії — навчання слухачів основним принципам організації та ведення спільних бойових дій, пов’язаних із забезпеченням безпеки у світі та Європі. Третій рівень. Підготовка офіцерського складу відбувається в Центрі вищих досліджень у галузі озброєння; Інституті вищих досліджень національної оборони; Центрі вищих військових досліджень.

У ці навчальні заклади кандидатів відбирає та призначає міністр оборони. Контингент слухачів складається з вищого командного складу та цивільних осіб. Приймаються особи віком до 50 років, які закінчили один з вищих спеціальних військових навчальних закладів. Під час навчання вивчаються питання та погляди щодо ведення війни, політико-економічні та науково-технічні проблеми. Інститут вищих досліджень національної оборони — основний військовий науково-дослідний центр з вивчення військово-політичних і військово-економічних проблем. Сюди зараховуються генерали, старші офіцери та працівники державного апарату у віці від 30 до 50 років. Термін навчання — вісім місяців. Центр вищих військових досліджень здійснює підготовку керівних і штабних офіцерів. У ньому вивчаються питання ведення війни в цілому, а також проведення операцій на різних театрах воєнних дій. Термін навчання — близько одного року. Центр вищих досліджень у галузі озброєння готує військових інженерів і висококваліфікованих фахівців для збройних сил, державних органів управління та приватних підприємств, що займаються питаннями підготовки і реалізації програм озброєння. У Центр вищих досліджень у галузі озброєння приймаються особи у віці 38-45 років з числа військових інженерів усіх видів збройних сил. Термін навчання — дев’ять місяців. КУРСОВА ПІДГОТОВКА Системі підготовки військових фахівців у військових навчальних закладах різних типів притаманна її курсова спрямованість. Наприклад, такі курси, як «Оперативна підготовка», «Загальні питання оборони» тощо. Особливість курсу «Оперативна підготовка» полягає в тому, що він відповідає основним положенням оперативного планування, прийнятим в НАТО. При цьому в усі види навчальних занять впроваджуються нові технології навчання, пов’язані з різноманітним автоматизованим моделюванням бойової обстановки на театрах воєнних дій, у результаті чого з’явилася нова форма навчання — компьютерно-тренажерні заняття. Після закінчення курсу оперативної підготовки слухачі беруть участь у реально здійснюваній операції або у великомасштабних навчаннях в Об’єднаному штабі збройних сил Франції. Крім середніх і вищих військових навчальних закладів, у системі військової освіти існують різні курси вдоскона-

29

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • • • • • • лення, практикується заочне навчання, а також навчання офіцерів у цивільних навчальних закладах. Призначення офіцерів на більш високі посади та просування їх по службі відбувається після проходження ними підготовки на курсах удосконалення при різних військових навчальних закладах і здобуття відповідної військової освіти. Перепідготовка офіцерів із різних військових спеціальностей здійснюється у практичних школах родів військ. Водночас ці школи є своєрідними науководослідними центрами в галузі розробки проблем бойового застосування військ. У Франції налічується дев’ять практичних шкіл: піхотна — у Монпельє, бронетанкових військ — у Сомюрі, артилерії — у Драгіньяні, армійської авіації — у Ле Люку, транспортних військ — у Турі, інженерних військ — в Анжері, зв’язку — у Монтаржі та Ажані, матеріально-технічного забезпечення — у Буржі. У спеціалізованих військових навчальних закладах офіцери вдосконалюються у своїй спеціальності або здобувають нову. До їх числа належать школа армійської авіації в Даксі, гірсько-піхотна — у Шамоні-сюр-Блані, вища школа електроніки — у Рені, повітряно-десантних військ — у По, захисту від зброї масового знищення — у Бреттвіль-сюрОдені, матеріально-технічного забезпечення — у Шатору. В інтересах сухопутних військ для навчання особового складу створено центри підготовки, перепідготовки та вдосконалення з різних військових спеціальностей, які розміщено переважно у військових округах. Усього діє 13 таких центрів. Крім середніх і вищих військових навчальних закладів, у системі військової освіти існують різні курси вдосконалення, практикується заочне навчання,

30

а також навчання офіцерів у цивільних навчальних закладах. Призначення офіцерів на більш високі посади та просування їх по службі відбувається після проходження ними підготовки на курсах удосконалення при різних військових навчальних закладах і здобуття відповідної військової освіти. Аналіз стану та перспектив розвитку збройних сил, освітніх систем більшості провідних держав, зокрема, Франції свідчить, що вони залишаються важливим знаряддям національної і блокової зовнішньої політики, підготовки військових професіоналів, здатних з високим ступенем ефективності виконувати поставлені перед ними завдання. Підготовка офіцерських кадрів враховує забезпечення національної безпеки, виходячи з можливості ведення інформаційної війни з використанням різних технологій, виникнення великих регіональних конфліктів, поширення у світі різних типів зброї масового ураження, дестабілізації обстановки в ключових районах світу, здійснення терористичних актів тощо. Оскільки задачі спеціального навчання можуть змінюватися в залежності від змін у суспільстві, від принципів ведення сучасної війни й оборонної політики, формування офіцерського корпусу гідними представниками свого суспільства забезпечується за рахунок незмінно високих вимог до офіцерських кадрів загального характеру. Важливою складовою цього процесу є врахування основних закономірностей і принципів розвитку військової освіти Франції. Останні мають суттєве значення для визначення стратегічної мети, завдань, основних шляхів та засад створення системи військової освіти, організації підготовки військових фахівців і всебічного її забезпечення.

• •

•

• • • • • •

•

•

• •

Закономірності військової освіти Франції зумовлюються: освітніми потребами особистості; загальнонаціональними інтересами, інтересами національної безпеки та оборони, державною політикою в освітній сфері; політичними, ідеологічними та соціальноекономічними умовами; науково-технічними можливостями держави; національними традиціями, національним та світовим досвідом; потребами військ; ефективністю управлінської діяльності, злагодженістю функціонування всіх структурних складових; станом військово-теоретичних та психолого-педагогічних досліджень; рівнем науково-педагогічного потенціалу та станом інфраструктури військових навчальних закладів; розвитком дидактичних засад підготовки військових фахівців; станом морально-психологічного, фінансово-економічного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення системи. До основоположних принципів військової освіти Франції можна віднести такі: пріоритету національних інтересів і національної безпеки при формуванні змісту військової освіти та вимог до військових фахівців; гуманізації і демократизації військової освіти; фундаменталізації, комплексності, неперервності, наступності та практичної спрямованості військової освіти зв’язку з військами, випереджувальності військової освіти щодо практики застосування військ; науковості, доступності освіти, врахування вікових та індивідуальних особливостей кадетів (слухачів); систематичності та послідовності навчання, свідомості, активності, самостійності й творчості навчання кадетів (слухачів); раціонального поєднання колективного та індивідуального характеру навчання на засадах державної ідеології та практичної психології; вибору оптимальних технологій, форм, методів і засобів навчання, контролю, моніторингу та коригування військово-освітнього процесу; достатності фінансового та матеріальнотехнічного забезпечення. Загальними тенденціями розвитку системи військової освіти Франції є такі: реалізація завдань збройних сил щодо забезпечення національних інтересів і національної безпеки; розгалуженість мережі військових навчальних закладів, навчальних центрів, полігонів №3/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• •

•

•

• • • • •

з підготовки військових фахівців різних категорій і рівнів; опора на національну культуру, традиції і кращий світовий досвід у підготовці офіцерських кадрів; суворий добір кандидатів на навчання у військових навчальних закладах і активно діюча система відрахування нездатних до військової служби в процесі навчання; відповідність змісту підготовки фахівця посадовому призначенню, сучасному рівню розвитку воєнної науки та практики, єдина схема організації процесу навчання — початкова військова підготовка, підготовка за фахом відповідно до рівнів освіти та ланок управління (теоретична, практична), підвищення кваліфікації і перепідготовка; висока ефективність управління підготовкою військових фахівців на всіх ієрархічних рівнях, виважена інтеграція з цивільною освітою; випереджувальний розвиток військової освіти щодо практики повсякденної діяльності збройних сил; створення оптимальних умов для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, ретельний контроль якості освіти; використання найсучасніших інформаційних технологій і досягнень науки в підготовці офіцерських кадрів; неперервність і ступеневість підготовки та підвищення кваліфікації військових фахівців різних категорій; відповідність матеріально-технічного, фінансового, інформаційного, дидактичного

№3/2020

•

забезпечення освітнім програмам, завданням щодо підготовки військових фахівців; міжнародне співробітництво у військовоосвітній сфері.

ВИСНОВКИ Підводячи підсумок можна з впевненістю казати, що у Франції здійснюється активна та цілеспрямована державна політика в галузі військової професійної освіти. Основою останньої є захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки держави. Обов’язковою вимогою у процесі навчання як кадрових офіцерів, так і офіцерів резерву, є орієнтація на реалізацію тих цілей і завдань видів збройних сил, що викладені у воєнній доктрині держави. Саме національні інтереси та забезпечення національної безпеки держави є джерелом і потужним фактором розвитку військової освіти. Підготовка офіцерських кадрів враховує потребу в забезпеченні національної безпеки з огляду на можливість виникнення великих регіональних конфліктів і поширення у світі зброї масового ураження, дестабілізації обстановки в ключових регіонах світу. Військова освіта збройних сил Франції, в першу чергу, тактичного рівня — це корпоративна система підготовки військових фахівців, призначення яких виконання завдань, зумовлених специфікою функціонування збройних сил і потребами їх застосування відповідно до прийнятих національних нор-

мативно-правових актів і документів. Акцент у військовій освіті робиться на формуванні та розвитку у майбутніх офіцерів активності; лідерських якостей; творчого підходу в діяльності; гнучкості; критичного аналізу; умінь знаходити й узагальнювати інформацію; витримки в критичних ситуаціях; готовності узяти відповідальність за прийняте рішення; сприйняття критики; здатності забезпечувати єдність таких складових: ґрунтовне вивчення обставин, прийняття рішення, підготовка особового складу, всебічність забезпечення, організація виконання, аналіз дій. Ефективність функціонування військової освіти Франції пов’язана з тим, що для цього використовуються політичні, дипломатичні, економічні, фінансові засоби, характерним підтвердженням чого є власні бюджети військових навчальних закладів. Ці зусилля виправдуються не тільки високою якістю підготовки офіцерського корпусу, а й постійним розширенням підготовки військових кадрів для іноземних держав, що, як добре відомо, працює, насамперед, на авторитет держави. Досвід розвитку системи підготовки офіцерських кадрів у Франції має практичне значення для подальшого вдосконалення системи військової освіти України в контексті сучасних вимог нормативно-правових документів з безпекової та оборонної політики держави, курсу на зближення з НАТО.

31

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

32

№3/2020