РОК LXХIV • ЧИСЛО 5 МАЙ • 2021 ЦЕНА 100 ДИН
„Заградков” дарунок за вифарбйованє
ФАРБЕНЄ ПИСАНКОХ У ДЮРДЬОВЕ
ВЕЛЬКОНОЦНИ ВИНЧОВАНКИ Вредни осмеро школяре руского оддзелєня першей класи у Коцуре пред Вельку ноцу правели винчованки за тото швето. Барз ше трудзели цо красше нарисовац и радовали ше же таки весели винчованки подарую своїм найблїзшим, та им так повинчую найвекше християнске швето – гварела нам їх учителька Славка Хромиш.
Пред Вельку ноцу школяре руского оддзелєня другей класи ОШ „Йован Йованович Змай” у Дюрдьове мали роботню на хторей фарбели писанки. У жабельскей општини ше каждого року отримує змаганє у фарбеню писанкох, а участвую шицки школяре другей класи зоз тей општини, та ше тераз уключели и нашо дзеци зоз учительку Єлену Кухарову. Комисия составена зоз подобових фаховцох, а Народна библиотека у Жаблю наградзує побиднїкох. Шицки писанки були барз красни и чежко було вибрац найкрасши и наградзиц лєм даскелїх школярох, та догварене же того року шицки дзеци од Општини Жабель достаню дарунок за креативносц.Так ше дарунком шицки вєдно радовали.
^ASOPIS ZA DZECI
Direktor dr Boris Var}a Odvi~atelqni redaktor Melaniy Rimar Vihodzi raz na me{ac u {kolskim roku • Vidava NVU “Ruske slovo” • Футожска 2/ІІІ 21 000 Novi Sad, • Telefon (021) 6613-697 • @iro rahunok ~islo: 160-923244-82 • Ro~na predplata 1 000 dinari; za ino`emstvo 25 evra • Dizajn: Mariy Gudak Kompxterski obrobok: Mariy Gudak • Lektor: Bla`ena Homa-Cvetkovi~ • Rukopisi {e nw vraca • Drukuw drukarny: “MAXIMA GRAF”, Петроварадин YU ISSN 0353-9938 E-mail: casopiszahradka@gmail.com Ilustraci>: Aleksandra Medw{i
CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 821-93 ZAGRADKA: ~asopis za dzeci / odvi~atelqni redaktor Melaniy Rimar. – Ro~. 50, ~. 1 (1991) – . – Novi Sad: Ruske slovo, 1991 –. – Ilustr. ; 24 cm Mese~no tokom {kolske godine. – Nastavak publikacije: Pionirska zahradka ISSN 0353-9938
На насловним боку: Школяре руского оддзелєня другей класи у Дюрдьове означели Дзень планети Жеми (Фото: Єлена Кухар)
Здраво, заградкаре! Хто би повед же то предостатнє число часописа „Заградка” у чечуцим школским року? А було вшелїяк: за єдних онлайн настава, за других настава у школских учальньох по ґрупох и у трох зменох, було розпусти..., а шицко поробене як треба. Закончени и остатнї, ярнї розпуст и тераз ше маме потрудзиц и понаучовац хто цо потераз нє сцигол, та ше у юнию цешиц зоз посцигнутима успихами. Велька ноц прешла и по новим и по старим календаре, а нє знам чи було облївачох, бо нїхто нє послал анї вистки, анї фотоґрафиї. Хто ма дацо з тих радосних обичайох, най пошлє за юнийске число. Читаче би любели дознац як вельконоцни швета преславени ширцом Войводини. Знам же за Швето роботи було и вельо вилєти по беґельох, лєшикох, на Дунаю и на Тиси, а анї о тим нїхто нє написал до „Заградки”. Нє запожнїце анї кед тераз повибераце найкрасши фотоґрафиї и ґу нїм додаце вистки, та пошлєце за шлїдуюце число часописа. Велї з вас ше занїмаю и зоз даяким спортом, ходза на тренинґи, а даєдни и на змаганя, а анї о тим нє информуєце своїх товаришох, читачох „Заградки”. Чекаме и даяки школярски роботи зоз Кули, Савиного Села, Ґосподїнцох, Шиду, Нового Орахова и других местох. Дзекуєме шицким вредним сотруднїком и їх учительком и наставнїцом хтори за кажде число дацо посилаю до свойого єдиного часописа за дзеци по руски. Поздравя вас ваша редакторка
СЕРАФИНА МАКАЇ
ЖИВОТ Нєшка ши станул нагнївани, шицко ци завадза, нервує. Оцец пригваря, ґняви и дави, а тебе други думки у глави. Нараз ше таргнєм: живот красни, слухам музику цо шерцо палї, цо будзе з историю, математику, нє бриґа ци. И часто так роздумуєм: цо ше то з тобу случує? Раз гнїв, вец жаль и радосц зоз тобу цалим панує. Нє старай ше, бо шицко прейдзе, та ше опитам вецка꞉ Же чом так чежко постац чловек – зоз дзецка.
МИХАЙЛО КОВАЧ
УЧЕНИ ЛЮДЗЕ
М
ой шовґор и нина маю у варошу сина. Вон ше там школує. До школи ходзи и кнїжки преучує. Нина гвари же єй син до школох ходзи, бо ше сце научиц на яких польох найвецей жита и кукурици зродзи. „Ваша крава”, гварел ми гинто, „барз мало млєка дава. Накеди я шицки кнїжки преучим, я вашу краву научим же кед сце буц крава шорова, муши млєка давац голєм пол акова.” А шовґор гвари: ‒ Я уж стари, та нє знам цо зо мну и наютре будзе, алє ци гварим же шицко знаю тоти учени людзе. Вони ци годни ище з даякей ядлїни нацадзиц масци яґод зоз сланїни. Нє будзеш вериц кед ци повем же вони знаю за якушик глїну зоз котрей печу вшелїяку судзину. Робя вшелїяки чуда, мой стари, а шицко прето же виучели тоти ствари. Прето патри и ти, идз дому, та поведз оцови свойому: „Шовґор и нина це поздравели и так ци поручели: кед сцеш же би ши ученого сина мал, вец му крашнє виплац його тал. Вичитай му сто пенєжи на руки и пошлї го на високи науки.” Кед так пошориш ствари при свойому оцови, вец придз знова ґу свойому шовґрови. Я теди виплєцем добри батог з ременчкох и зоз клоча, попрагам кобулу до коча. Нина нам торбу пошори и капуру отвори, кобула зрегочи и ми рушиме по длугокей драги швету за очи... Драгом будземе стретац вшелїяких бачикох и нини, вец прейдземе коло таких хижох цо маю по нєбо високи комини. А най ци нє приповедам о таких кочох цо без коньох по улїци бегаю и о ґарадичох цо людзох аж на пойд дзвигаю. Так, так, тераз знаш цо робиц маш. Кед це оцец видзелї, вец це шовґор до варошу преселї. Там вєдно з моїм сином бивац будзеце и учиц ше яки єст вшелїяки чуда на швеце. А кед шицким тим чудом конци полапаце, та ми так повеце: „Но, тераз оцец, шовґор, хижо горбата, главо ґузловата, гусково кридло, зоз слами страшидло, очи сце нам отворели, та поведзце цо бисце сцели: два ваґони витрово бонбони, конїка з медовнїка, такого красного як наша кобула, кед млада була, седем тепши зоз сиром рейтеши, лєбо рейтеш на квасу з маком як ниново сцегно груби, лєбо гордов цибереї з отруби, лєбо... лєбо на концукраю печени голуби; алє най ми сами до устох падаю!”. А я вам повем: ‒ Слухайце ви мнє, мойо учени панове! Кед уж тельо о мнє дзбаце, вец ми лєм тельо зробиц маце: справице єдну добру госцину, а на ню поволаце мнє и нину. А прето же смаки єст вшелїяки, на госцини най буду єдла таки: за фриштик дакус
месарскей колбаски и гурки и квашени огурки. За поладнє курецинова масна юха, два сцегна зоз когута и копровей мачанки, а вец миску зоз сиром резанки и ище єдну миску паприґашу, а на остатку и трецу миску зоз сладку кашу. Кед ше так наєме, вец начнїце бечку пива, лєм зробце так даяк най ше нина на мнє нє гнїва... Кед будзеце учени людзе, вам то нє чежко будзе... Тераз ше у моєй глави почали круциц таки ствари: ‒ Чи то наисце добре мац тельо питаня? Кед би мнє мой оцец и видзелєм мой тал, кед бим ше з наукох врацел, чи би ме назад вжал? Чи ше и шовґор од телього єдзеня нє похори? И кед ше нає тельо, чи годзен себе сам розкапчац бочкори? А вец ище єдно питанє: цо моя мац робиц будзе кед сама дома останє? Кого будзе орайбовац, кого оплатовац. Кого на спанє наганяц, кого од дунцох одганяц? Найлєпше будзе кед ми обидвойо до варошу пойдземе, та ше и мац и я крашнє вишколуєме...
МЕЛАНИЯ ПАВЛОВИЧ
ЖЕМ Жем то польо цо родзи за нас поживу. Жем то побрежє коло моря и рики и ширцом лєсох цо нам даваю огриву. Жем то и простор дзе рошню квартелї и високи фабрики. Жем то пахняци винїци и родни овоцнїки.
ОБЛАЧОК ДО ШВЕТА Мелания Римар (дзивоцке Рамач) народзена 30. авґуста 1958. року у Руским Керестуре. У своїм валалє закончела и основну школу и ґимназию по руски, а Природно-математични факултет, ґрупу за ґеоґрафию закончела у Новим Садзе. Писац писньочки и приповедки за дзеци почала ище у основней школи и обявйовала у часопису Пионирска заградка. Предлужела писац за старших и обявйовала у часопису за младих Мак, у новинох Руске слово и у часопису Шветлосц, та 1983. року обявела першу збирку поезиї за младих Ранши новини. Кед почала робиц у часопису Пионирска заградка, почала писац за дзеци и од теди по нєшка пише скоро лєм за наймладших читачох. Першу збирку писньох за дзеци Лєто у дїда обявела 1987. року, а потим шлїдзели збирки Слунечков сон, Пошептала ми птица, Сказков заглавчок, Шнурка и ґужлїк, Чилаш, а без принца, Жвирки у азбуки, Гайзибан на шпарґу,и ище штири кнїжки по сербски. Пририхтала збирку руских народних писньох за дзеци Когуцик ярабик и Антолоґию приповедкох за дзеци Драга до швета, як и двоязичну кнїжку (по руски и по сербски) познатих сербских поетох под насловом Чи ми верице – Да ли ми верујете. Велї єй писнї компоновани и виводзени на наших музичних фестивалох. Заступена є у Антолоґиї писньох за дзеци Хмара на верху тополї, у Букваре, Читанкох и у вецей Антолоґийох на сербским, українским, македонским, русийским и румунским язику. Занята є у НВУ Руске слово у Новим Садзе, дзе роби як одвичательна редакторка часопису за дзеци Заградка. Жиє и пише у Петроварадину.
ГИҐИЄНА Мушиме ше часто змивац, три раз на дзень чухац зуби, руки з мидлом вше умивац. Чисти дзеци кажде люби. Обуй чисту маме тримац, кажди тидзень нохци штригац. И цо ище гиґиєна? У мидлїни тримац брудни ноги аж по колєна.
ЧИШЛЇМ, ЧИШЛЇМ ОВЕЧКИ Чишлїм, чишлїм овечки и їх баранчатка. Яки буду триковчки, кед волночка кратка? Овечки ше однїмаю, штригац ше нє даю, од югаса и ножнїчкох шицки гет сцекаю. Чекай, бабо, док нарошнє волна баранчатом, та наштрикаш триковчки своїм унучатом. Кармим, кармим овечки и їх баранчатка. Буду цепли триковчки од баби памятка.
ДЮРА ПАПГАРГАЇ
КАТАСТРОФА Кед ше дараз на поладнє з древа спаднє; кед ше зламе рука, нога пре гомбанє, вец настава: школяр на розклопйованє. Кед ше витхнє локец прави на капури док ци пенал бию з лїву так по смаку, вец можеш буц: лїве кридло – на облаку. Кед розбиєш нос на песци нєздобачки, лєбо стлучеш шестри палєц на каменю, горезначки преноцуєш на ременю. Кед ше з хрибта зодре скора, нач дохтора! Ша нарошнє вона знова цалком нова. Лєбо ше ю заплата у сияртова. Та хто ше од того бої цо ше гої! Алє кед ше дараз подре панталону зоз найлону або штофу, е, ту уж маш катастрофу.
МИКОЛА СКУБАН
НЄ МОЖЕМ ШЕ ПОТАРГАЦ Вше кед бим ше жадал бавиц даґдзе вонка зоз обисца, мойо плани ше погубя и жаданя ше нє зисца: або ше мам вельо учиц, чи домашнї мам задаток, або дацо нарисовац ‒ коцку, хижу, хмару, млаток ‒ або мац ме надач пошлє най єй купим у дутяну лєбо же бим єй помагал зложиц плахту випейґлану, або оцец, заш, надума най напоїм я Везира... Гварим: нїґда за бавенє, за шлєбоду нє мам мира! Цо то шицким? Цо думаю? Цо би сцели? Ша я озда нє на муре вишим шицким та ме можу зняц зоз гвозда!
СИЛВЕСТЕР Д. МАКАЇ
БАЧИ ФЕРКО Бачи Ферко приповеда же ма дзиви кури и якушик там судзину цо з нєй вода чури. Лупачку вельку, моцну, цо гуском пирє скубе та древо високе и як хижа грубе. А у хижи, у цмоти, чува вон моторку; на нєй моторкує стареньку босорку. Бачи Ферко, гунцут стари, на нос надзал окуляри, та на стред приклєта дзецом ше виплєта.
ДЗИВА ДЗИВКА Б
аба Иля концом авґуста каждого року поволує шицки свойо унуки котри ше розошали „ширцом по швеце”, як вона мала обичай повесц, же би ше их налюбела и же би их на свой способ вигосцела. Дїдо Ферко умар млади, та баба Иля жила у своїм вельким обисцу зоз єдну жену з валалу– нину Юлу – тиж ґдовицу. З тоту жену, поправдзе, нє була у родзе, алє була бабова Ильова и лїва и права рука. Зожили ше тоти два жени пре осаменосц, а нина Юла, котра остала ище як дзецко без мацери, бабу Илю тримала як власну мацер. Баба Иля мала вельку заграду зоз овоцнїком. У нєй, так дзецом випатрало, нє було чого нє було; черешнї, вишнї, вецей файти яблука, кайси, брескинї, рибизли, космачки, малини, польски ягоди, чичовки, а з оглядом же баба мала и винїцу у брегу на концу валала, у авґусту ше нашло и вчасного грозна. Рай Божи! Єдного дня баба Иля зволала дзеци на громаду, пречишлєла их, покивала з главу и дала дзецом знац же ше у маку зявела Дзива дзивка. Гвари же вше кед ше дзеци шпотаю по маку, Дзива дзивка хваци даєдно з нїх и одцагнє до найглїбшого блата у мочару, котри ше находзи споза валалских заградох. Вирка ше, кус-покус, уцискала баби Илї до фартуха и закруцела до ньго так, же ше єй лєм горня часц твари видзела. А вам двом там, цо таке шмишне? – гварела баба Йосафатови и Божови, котри були уж прави дранґове. – Вони, бабо, нє веря же у маку Дзива дзивка! – гварела Любка. – Тераз на полудзенок, бо нина Юла уж порихтала стол, а пополадню пойдземе опатриц чи Дзива дзивка наисце у маку, а чи то лєм приповедка. ***
Пополадню дзеци були шицки на громади чекаюци бабу Илю же би их одведла опатриц Дзиву дзивку у маку. Хлапци ше зоз тернацу спинали на пальци, патраци до загради, алє нє могли нїч видзиц, бо проще було високе. Баба вишла на драгу и забешедовала ше зоз сушеду, а вец дзивчата здумали якешик бависко и час ше одцагнул. Кед раз, ту ци баба Иля: – Но, дзеци, идземе! Баба рушела напредок, Вирка ше єй влапела за сукню, а други коло баби та ровно ґу плоцику. Кажде себе нашло дзирку на плоцику, та закукую и поцихи медзисобу шептаю. О даяки час, Любка ше озвала: – Бабо, нєт Дзивей дзивки!
ШТЕФАН ГУДАК
– Най дахто з вас лупнє даскельо раз зоз заградову капурку, можебуц ше вец Дзива дзивка укаже. Но, най видзиме хто шмели? Нолє-лє, ти, нєвирни Томо, идз, та спреведнї Дзиву дзивку же уходзиш до маку, та най це дакус пооганя! – гварела баба Иля. Йосафат, гоч як нє дзечнє, пошол ґу заградовей капурки и два раз лупнул з ню. У тим ше такой зоз маку зявела глава зоз венцом у котрим були назадзивани вшелїяки квецики и рендочки. Познєйше, по приповеданю, окреме гевтих наймладших, очи єй були вельки як рендана лабда зоз котру хлапци бавя фодбал. А уха? Озда анї маґарец нє ма векши. Уста як пекарски пец. Но, страх Божи! Дзецом нє требало два раз повесц, шицки ше окомгнуц нашли под тернацом. Ту ше розправяло о Дзивей дзивки, а вец ше нєодлуга одкадзшик зявела и нина Юла зоз пампушками. Смачни цепли пампушки зоз маджуном и предходне дожице нательо обняло цале младе дружтво, та нїхто нє обачел же твар и оберва нини Юли були дакус нафарбени. *** И так, ище єден дзень прешол. О даскельо днї у бабовим дворе ше шицко одбувало по старим. Мали дзеци ше тримали далєй од плоцика, котри дзелєл заграду од двора, старши дзеци з нєдовирийом закуковали до загради и почали вериц же нина Юла у праву, кед гварела же ше им Дзива дзивка у маку лєм привидзела. Новосц була лєм у тим же баби Илї анї єдна главка з маку вецей нє хибела.
РАДМИЛА ҐИКИЧ ПЕТРОВИЧ
СУЧКА
Т
елефон длуго бренкал жимского рана. Кед сом ше озвала, з другого боку сом чула весели глас моєй пайташки хтора жиє у Буковцу, на схилох Фрушкей гори. Могла гоч о чим приповедац, док я чухала поспани очи, як, наприклад: най такой пойдзем видзиц цо то красота, най такой рушиме по схилох... Алє, вона приповедала нєобчековано, кед рано чула зоз дна двора скинчанє, вец бреханє, та вибегла у папучох и мала цо видзиц у своєй шопи. Сучку. „Задумай, сучку и осмеро малючки щенята.” Нє знала сом цо ше єй питац, бо приповедала нє застановююци ше. „Нє шмела сом ше приблїжиц ґу нєй, як кед би то бул єй простор. Розцагла ше на старим покровцу и лєм мурчала.” Поправдзе, нє була нагнївана, рознїжела ше. Моя пайташка єй порихтала цепле єдзенє, пошла купиц ґранули за пси и шицко дрилєла до шопи. Приповедала ми як тераз муши дзбац и о сучки и єй щенятох док дакус нє подрошню, а после увидзи цо будзе з нїма. О даскельо днї знова приповедала, уж нагнївана. „Нїґдзе их нєт, дзешка их сучка одведла. Шицки осмеро.” Даремно сом ше питала дзе их одведла, дзе ше скриваю. Лєм фучала и гварела же пойдзе зоз приятельом до лєса, охаби на даскелїх местох єдзенє, и то шицко цо може зробиц. Видзело ше ми же приповедка закончена, же єй аж и мило, и же єй нє мило, бо вял шнїг, жима сцискала зоз шицких бокох. Знова забренкал телефон. „Сучка, права сучка”, гуторела моя пайташка. „Шицки осмеро охабела у шопи и скапала. Нїґдзе єй нєт.” Нїч сом ше єй нє питала. О даскельо днї пошла сом видзиц цо ше збува, дзе су, чи ше им мац сучка врацела. Шнїг ше розпущел. По желєней трави осмеро щенята бегали по дворе. Як кед би ше нї од чого нє бали, бегали помедзи ноги, валяли ше по жеми, по лїсцу, нюхали з тима краснима малима главами. Кед би ше дзвери отворели, даєдно убегло нука, вец вибегло. Хто зна чому ше радовали. Сиґурно госцолюбивосци моєй пайташки. Днї преходзели, приповедка ше рознєсла по Буковцу, а вец сцигла и до Нового Саду. Моя пайташка кед чула же дахто сце удомиц щенє, перше преверйовала чи будзе допатране, брала податки, понукала и єдзенє. Раз сом була присутна кед мале, платкасте щенє положене до шкатули, вец до авта и одвежене єдней старей панї. Милка, моя пайташка патрела смутно як одходзи єй любимец. Зоз каждим ше чежко розходзела. И нєшка забренкал телефон. Анї весело анї смутно, приповедала же єй остали ище двойо, попри єй домашнього пса. Нє була сиґурна чи их сце дакому дац. Благи су, радосни. Сучку вецей нїґда нє спомла. Преложела М. Р.
ДЕСАНКА МАКСИМОВИЧ
НА ГОСЦИНИ Раз наварел май за инсекти чай, зволал вон шитари, пчолки и бумбари, оси и мотильчки и божи катички чай най попиваю и так уживаю. Ожелєнєл май за нїх цали гай. Було на госцини красней барз судзини: позлацени дзбани, шольки цифровани, миски и шерпенки, погарики ценки. Меду додал май, бул то смачни чай, пили з лампащикох и дзивих гвоздзикох, з дзвончкох, любичицох, лїковитих квицох та и зоз косатки майски чай барз сладки. Прешпивал Михал Рамач
ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ РОБЕРТО ПЮМИНИ Италия
ВИВИРКА
М
атилда знала же на буку жиє єдна вивирка, алє ю нїґда нє видзела, бо вивирка скакала швидше од єй попатрунку. Удавало ше єй видзиц лєм цошка цме, як швидко нєстава медзи конарами лєбо у лїсцу. „Вивирки барз ганьблїви и бояжлїви”, толковала мац Матилди. „Зоз осторожнима ухами чую кажди звук...” „Аж и звук очох хтори патра?”, питала ше Матилда и з тим нєзвичайним питаньом зашмейовала свою мацер. Того дня одлучела же муши видзиц вивирку. Було пополадню концом мая. Воздух бул швижи, бо рано падал диждж. Потим швицело слунко, а вец ше зявел витрик и трава на пажици ше осушела. Матилда нє знала чи боси ноги цихши од обутих, алє за кажди случай зобула ципели и охабела их на дражки при бициґли. Пачело ше єй босей ходзиц по трави, алє нє прето зобула ципели. Приблїжуюци ше ґу буку, попатрела до точки дзе ше конари ширели зоз стебла. Цали час ше застановйовала, та нєрухомо стала нє знїмаюци погляд з древа. Вец цалком помали предлужела ходзиц. Одразу ше єй привидзело же видзи цошка мале и цме споза найгрубшого конара. Вивиркова глава? Верх хвоста? „Аяаай!”, скричала. Єй лїва боса нога станула на цошка барз оштре. Цо робел тот каменчок на штред пажици? То нє бул каменчок, алє фалаток бетону.
Мале цме єство скапало з древа. Матилда нє була сиґурна анї чи го видзела. Лєм цо ше нє розплакала од гнїву. Же би нє плакала, применєла свою окремну систему. Скоро вше ше єй удавала. Руцела ше на траву, розширела руки и ноги и заварла очи. Кед була у своєй хижи, випросцела би ше так на патосу. Таке положенє и цмота опрез очох змирйовали ю. Цалком ше опущела. Було єй добре так опущеней, док ю трава ласкотала за ухами, жем пахла, а слунко єй зогривало цело. Помали отворела очи и попатрела на густе буково лїсце: перше було нєясне як желєна хмара, а вец поставало вше яснєйше, з подаєдним цможелєним шпляхом и другим шветлєйшим лїсцом помедзи хторе ше пребивало слунко. Дакус скруцела попатрунок и збачела вивирку. Перше главу, вец цело, лабки и барз цми хвост. Остала нєрухома, намагаюци ше цо поцихши дихац. Шерцо єй почало барз дуркац, алє очиглядно нє правело дубонь, бо вивирка нє сцекла. З малима швидкима крочаями премесцала ше горе-долу по конаре, як кед би дацо глєдала. Хвост ше єй тресол. Була прекрасна. Лєжаци на трави, Матилда ше з уживаньом припатрала на ню и трудзела ше запаметац вивирку як кед би сцела нарисовац єй портрет. Вивирка була красна, така красна же ше дзивче лєм цо нє розплакало. И одразу єй по твари почали чуриц слизи радосци. Виривок зоз кнїжки „Шмели бависка”
НАУКА ЗА КАЖДЕ ДЗЕЦКО
ВОСКРЕСНУЛ, АЛИЛУЯ!
В
нєдзелю вчас рано, после Исусовей шмерци жени пошли на його гроб. Драгом роздумовали о тим цо будзе з вельким каменьом хтори бул навалєни на гроб. Хто им помогнє премесциц го? Алє, кед сцигли, камень уж бул одвалєни. Прекрасни ангел шедзел на нїм. „Прецо у гробе глєдаце того хтори живи” – питал ше женом. „Исус нє ту. Воскреснул. Идзце и поведзце шицким.” Барз нєсподзивани и дакус злєкнути жени послухали ангела. Апостоли им нє верели, гоч им Исус гварел же умре и потим станє зоз мертвих. Познєйше даєдни ученїки видзели самого Исуса. Мария Маґдалена и ище даєдни жени го перши видзели. Даскельо днї потим шицки ученїки були вєдно у єдней просториї. Дзвери були замкнути. Одразу, ниа, Исус медзи нїма! „Мир вам” – озвал ше ґу нїм. Бешедовал з нїма и єдол, же би видзели же є нє дух, алє же є наисце живи. Яки ученїки були щешлїви! Исус воскреснул зоз мертвих! Тераз, кед бул з нїма, апостоли ше нє бали и нє були жалосни. Кед дошлєбодзиме же би Исус вошол до нашого живота, и ми будземе мац мир. Прето гвариме же Велька ноц то час радосци. Швето славиме прето же Исус живи и же нам оможлївел живот у милосци. Тераз можеме жиц вично!
УЖ Я ҐУ КРИЖУ ИДЗЕМ Уж я ґу крижу идзем, бо индзей найсц нє можем Мир, покой души своєй. Там стої Пречиста Дїва, Мац Його прежалошлїва як шведок нєправди тей. Свойого Сина видзиц, як за правду ма церпиц, лєм мац то зна, яки жаль патриц на ньго нєвиного, зоз злодїйом розпятого, то горки, силни жаль. И слунко ше зацмело, бо уж патриц нє могло тото вельке церпенє; Жем ше силно потресла, шицка природа жаловала, З Тобу, о Мариє!
ДУХОВНИ ДУМКИ ***
Христово церпенє ше вше закончи у радосци воскресеня. Мац Тереза зоз Калкути
***
Найгорше церпенє нє знац вецей любиц.
Фйодор М. Достоєвски
***
Замень свою пакосц з любову и твойому церпеню будзе конєц. Лєв. Н. Толстой
ЯКИМ ОЛЕЯР
НАДИЧКА ‒ Чом дижджик пада? ‒ питала ше мала Нада своєй бабочки, бо нє знала у своєй главочки. ‒ Прето же би квеце мало красни лїчка, док по ньго придзе мала Надичка.
МИКОЛА М. КОЧИШ
ЯР Знова слунко зашвицело, жабки з баркох пребудзело, у поточкох заблїщело, гори, лєси оквицело ‒ вшадзи радосц и вешелє, вшадзи писнї глас; ту баранче на пажици, там курчатко у мирици; квеце квитнє, слунко швици и огрива нас. ‒ Яр, яр, яр! ‒ Шпива птичкох пар. ‒ Яр, яр, яр! Красни слунков дар!
ИРИНА ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ
СТАРИ НОХЦИ Нєшка ше Олекса у дзецинскей заградки цали дзень бавел зоз Маю. Кед мац пришла по ньго, замодлєл ю най яви Майовей мацери же дзивче одведу до нїх, а вона, док ше вони двойо набавя, най придзе по ню. Бавенє прешло крашнє. Анї раз ше дзивче и хлапец нє повадзели, нє поскубал ю за власи, а вона ше анї раз нє розплакала же єй, наприклад, нє дал даєдно зоз своїх бавискох. Уж бул скоро вечар кед Майова мац пришла по свою дзивочку, та ше дзеци аж и навечерали, лєм их требало окупац и поукладац спац. Кед мац и син остали сами, пришол и тато. Питал ше як им прешол дзень. Мац ше похвалєла же мали госцинску и же то, випатра синова нова симпатия. – Наисце, сину? – опитал ше тато. – Наисце ци ше пачи Мая?
– Тату, сладка є, алє ма стари нохци – одвитовал Олекса, бо му цали час завадзало же на Майових рукох нохци були полу одрапани. ЗЛАТКА ЧИЗМАР
ЛЕВОНКА Кед гвизди наявя вечар и шицко ше змири, кед вшадзи цихо и цма, час за спанє, кажде зна. Левонка нє сце спац. Кед рано слунко става, нови дзень нам дава. Кед дзеци до школи руша, родичи робиц пойсц муша. Левонка нє сце стануц. Левонко, Левонко, прекрасна дзивочко, вноци одпочивай очко. Дзень за живот дати. Кед ше того тримаме, здравє и щесце чуваме.
КВИЗ ЗА НАЙМЛАДШИХ
О ПРЕВОЗКОХ
На бициґли ходзиме: 1. На скиянє 2. На морйо 3. До пайташох На автобусу путуєме: 1. На родзени дзень 2. На екскурзию 3. На беґель
На ладї путуєме: 1. По ґарадичох 2. По рики и морю 3. По полю
На авиону лєциме: 1. До Канади 2. До сушеда 3. До оводи Заокруж точни одвити и зоз стрелку их повяж зоз одвитуюцима илустрациями.
Тони Сивч, 6 роки Руски Керестур
Йована Кушич, 6 роки Руски Керестур
Михаела Малацко, 6 роки Руски Керестур
Михаела Сендерак, 6 роки Руски Керестур
Кристина Гарвильчак 6 роки, Руски Керестур
ЛЮБИМ НАШУ ЖЕМ Тоту нашу планету Жем би людзе требали чувац, а нє заґадзовац ю. Я би посадзел ище вельо древа и вшелїякого квеца же бим направел лєс. Треба гонїц авта на струю, бо вони нє заґадзую природу. Наша планета ма барз вельо роки. Лєм єдну ю маме, прето мушиме чувац воду, лєси и поля. Нє треба рубац лєси, анї забивац животинї. Най жиє наша планета Жем! Марко Станкович, II Дюрдьов
ПЛАНЕТА ЖЕМ Мила плането, будз нам здрава! Ми ше трудзиме най желєна останє твоя трава. Ми садзиме древа и залїваме квеца же би млади мала кажда птица. Кед людзе руцаю шмеце, цали швет заґадза, а то нам, дзецом, барз завадза.
Мария Рамач, Владимир Михальовски, Андрей Балїнт, II Дюрдьов
МОЙО РОДИЧИ
Надя Буїла, I, Коцур
ФРИЗЕРКА Моя нина фризерка и барз ше ми пачи яки фризури прави. Жени можу виберац фризури и зоз новинох. Кед треба дакого оштригац, нини потребни: шампон за змиванє, ножнїчки и фен. За круценє власох хаснує щетку, фиґаро и спрей за власи. Шицок тот прибор и материял єй стої на кочику, або на роботним столє. Мнє ше барз пачи робота фризерки. Любим вше мац красну фризуру и опатрац ше у ниновим жвератку. Леонтина Еделински, II Руски Керестур
Я любим маму и тату Найбаржей на швеце. Вони ше трудза, Любов ми даваю, прето же лєм мнє, єдну дзивочку маю. Мама ми помага коло ученя, а тато коло бавеня. Любим кед маме вельо шлєбодного часу, бо теди шицко коло мнє ма чаривну красу. Любя ме и чуваю, а таку вельку любов лєм родичи даровац знаю. Док вирошнєм я им вше помагац будзем и нїґда своїх родичох я нє забудзем.
Николина Маґоч, II Коцур
ВЧАСНА ЯР У МОЄЙ УЛЇЦИ
Андрей Горняк, I, Коцур
ЛЮБИМ ПЛАНЕТУ Велька є и округла, як лабда. На нашей планети жию людзе и животинї, и рошню вшелїяки рошлїни. Маме красну природу, украшену зоз вшелїякима древами и квитками. Єст вельо озера, рики и вельки белави моря. Так випатра наша планета Жем. Я ю любим.
Марко Бастая, II Дюрдьов
Я БУДОВАТЕЛЬ Я мойо роботне место задумуєм на будовалїщу. Упишем ше до стреднєй школи за тоту професию. До школи будзем ходзиц три або штири роки, же бим научел рижни схопносци, и за цо служа даєдни материяли и алат за тоту роботу. На будовалїщу барз опасне робиц, та потребна защитна опрема як цо: ципели, шлем, панталони, рукавици и защитни брушлїк. Хто ше нє притримує тих правилох, може достац вельку кару. Роботни час на будовалїщу почина на седем годзин рано и тирва осем годзини. Кед ше закончи роботу, позбера ше алат и руша ше дому вистати и поспани. Ґазда будовалїща виплацує плацу кед ше закончи роботу. Барз ше ми пачи тота робота и сцем цо скорей почал робиц на будовалїщу. Валентино Пушкаш, VIII Дюрдьов
Ранше слунко задуркало на мой облак. Станул сом и видзел яке вонка шицко веселе. Похопел сом же сцигла яр и зоз свою веселу писню унєсла радосц до моєй улїци. После длугей жими моя улїца постала красша. Белаве нєбо ше розцагло, а по нїм плївали ладї. Слунко ошвицовало нови желєни травов тепих. На нїм подшнїжнїки дзвигали красни били главки и приповедали ярнї приповедки. Заградка ше цешела зоз цифрованим квецом хторе вше баржей пахло. Цала природа ше будзела зоз жимского сна. Древа ше хвалєли з новима желєнима шматами, а птици им весело чвиринкали. Яр принєсла дари и пчолом хтори радосно лєтали з єдного на други квет. Людзе ше барз зрадовали яри, бо зобудзела цалу природу, та и нашо чувства. Кед вонка цепло, шицки дзеци виходза на улїцу и длуго ше бавя. Любим кед полєгаме на траву и патриме до широкого нєба. Теди ми наша улїца постава єдна безконєчна и прекрасна слика хтору зоз чаривнима щеточками нарисовала яр. Вона виполнєла мою улїцу зоз шветлосцу и цеплоту. Нєт вецей места за смутни и шиви днї. У моїх очох моя улїца найкрасша кед у нєй панує яр. Дамян Радванї, VI, Коцур
МАМА Моя мама найкрасша на швеце. Вона мойо щесце, вона мойо квеце. Очи ма белави, а власи доганово и кандрасти, як русалково. Мама ма тройо дзеци, та за нїх по цалим дню на шицки боки лєци. Вше єй шицко спораєне и єдзенє наварене. До школи ми шицко зрихтує, най єй принєшем петички, обчекує. Филип Буила, II, Коцур
НА МОЇМ БУДУЦИМ РОБОТНИМ МЕСЦЕ Закончуєм основну и нєодлуга ше упишем до штреднєй школи. Наздавам ше же ше упишем до медицинскей школи. Напрям хтори ме интересує, то козметичар. Тото занїманє ше ми пачи, а и хасновите є. У школи ше стретнєм з новима предметами. Упознам и вельо нових товаришох и помали ше почнєм осамостойовац. По законченю штреднєй школи любела бим ше усовершовац и на факултету. Єдного дня бим отворела свой салон. Украшела бим го по своїм смаку. Декоровала бим го так же би ше людзе у нїм чувствовали приємно и лагодно. Уключела бим до роботи ище дакого же би ми помагал, бо би мой салон давал вельо услуги. Робели бизме козметични третмани, фарбели нохци, правели фризури и шминкали бизме. Вше бим була у цеку цо ше роби. Була бим барз щешлїва кед бим видзела же мойо муштериї виходза зоз салону задовольни. Дала бим шицко од себе же би салон бул успишни. Вше бим була розположена давац совити як би людзе очували твар, власи, нохци. Брала бим школярох на праксу и учела их як треба правилно робиц тоту роботу и як ше справовац ґу муштерийом. Ґу шицким бим була щира. Кед би погришели, потолковала бим им як можу виправиц гришку. Тиж бим их и похвалєла кед би добре робели. Любела бим же би ше ми тот сон витворел. Знам же будзе чежко, алє будзем барз витирвала. Наздавам ше же ше тот мой труд виплаци. Марина Барна, VIII, Дюрдьов
Иґнят Сабадош, II, Вербас
РИБАР
Мой дїдо одлучел буц рибар. Першираз влапел лєм шмердзацу ботошу. Други раз ше му на циґонь заквачела подарта патика, а треци раз влапел вельку рибу. Однєсол ю дому, а баба рибу такой упражела, та мали вельку госцину. Од теди мой дїдо прави рибар. Милена Рамач, II Руски Керестур
Валентина Гарди, IV, Руски Керестур
ЛЮБИМЕЦ Мой любимец то пшичок. Принєсол го мой брат, бо му го подаровал пайташ. Дали зме му мено Лепи. Уж є нє щенє, алє прави пес. Лепи ма чарну шерсц, били лаби, вельки уха и оштри зуби. Кед ме видзи, радує ше и сце ше такой бавиц. Люби кед ше оганяме, обегуєме и валяме ше по трави. Дакус є чудни пес, бо ше бої од мачкох. Люби други пси и закукує на нїх попод капуру. Лепи люби и пакосциц, поокусовац квеце, викопац долїнку у заградки и нашмециц по дворе. Вноци кед бреше, шицких нас побудзи и теди ше я гнївам на ньго. Любим Лепия прето же є весели, вше ме чека при капурки, а дакеди и вибегнє за мну на драгу. Вон мой любимец и вельки товариш. Марко Драґутинович, IV Руски Керестур
ЗОНСКА СМОТРА РЕЦИТАТОРОХ Пре епидемийну ситуацию и Зонска смотра рецитаторох за Заходнобачки и Южнобачки округ того року отримана 13. и 14. априла онлайн. На нєй участвовали 116 рецитаторе у трох возростох, а на Покраїнску смотру ше пласовали и седмеро школяре основней школи хтори рецитовали по руски. У младшим возросту (школяре нїзших класох) пласовали ше: Владимир Молнар зоз Дюрдьова и Доротеа Рамач и Исак Новта зоз Руского Керестура. У штреднїм возросту далєй иду: Ема Живкович и Иван Планчак зоз Руского Керестура и Марина Барна и Иван Молнар зоз Дюрдьова. Рецитаторох младшого возросту у Школи у Руским Керестуре пририхтали учителька Наталия Зазуляк и Оленка Живкович, а зоз старшима школярами робела Ивана Дудаш у Доме култури. Дюрдьовских рецитаторох за змаганє пририхтал уметнїцки руководитель у КУД „Тарас Шевченко” у Дюрдьове Яким Гарди.
РЕЦИТАТОРЕ У РУСКИМ КЕРЕСТУРЕ Школяре у Школи у Руским Керестуре маю свой „Клуб рецитаторох”, як єдну часц проєкту за хтори Школа достала средства прейґ Фонду за таланти, Покраїнского секретарияту за спорт и младих. У тим Клубу активно робели 19 школяре нїзших класох, та ше зоз своїма рецитациями 21. априла того року представели и на школскей програми. Зоз другей класи участвовали: Катарина Дудаш, Николина Олеар, София Чуни, Милена Рамач, Аня Сендерак, Николина Гарди, Адрияна Штранґар и Стефан Новакович. Рецитаторе зоз трецей класи були: Надя Горняк, Лена Зелич, Доротеа Рамач, Андрей Пашо и Никола Петкович. Штварту класу у рецитованю представели:
Мая Надь, Кристина Сопка, София Симунович, Урош Плавшич, Патрик Варґа и Исак Новта. Програму за школярох, їх учительки, управу школи и шицких хтори любя слухац одличних рецитаророх, водзели успишни рецитаторе висших класох: Яна Варґа, Ема Живкович и Иван Планчак. Зоз своїма уж преверенима рецитаторскима схопносцами и вони, як водителє, збогацели школску програму. Рецитаторох за наступ пририхтала учителька Наталия Зазуляк, а технїчна потримовка у реализациї програми була помоцнїца директора Лїляна Фина. Н. З.
ЧУВАЙМЕ ПЛАНЕТУ Школяре у Школи у Руским Керестуре Дзень планети Жеми означели так же орґанизовали акцию збераня старого паперу. Зоз пенєжу хтори достаню за предати папер, купи ше квеце зоз хторим ше украши уход до школи. У школским голу 22. априла була виложена и пригодна вистава дзецинских подобових роботох на тему чуваня природи.
ШВЕТОВИ ДЗЕНЬ ПЛАНЕТИ ЖЕМИ Од 1970. року означує ше Шветови дзень планети Жеми, з цильом обрацаня уваги людзом на значенє очуваня природи и зопераня неґативних пошлїдкох за цали животни штредок. Пре його заґадзованє вимераю велї рошлїни и животинї, а опасносц грожи и людзом хтори заґадзую воду, воздух, жем ..., трую вше баржей сами себе и свойо потомство. Школяре руского оддзелєня другей класи у Дюрдьове на школскей годзини зоз учительку Єлену Кухарову бешедовали о тим Дню. Писали писнї и состави, патрели кратки филми и так означели шветови дзень планети Жеми. На концу у своєй учальнї направели и красни пано пошвецени планети Жеми.
Пано школярох другей класи у Дюрдьове
ЛАВИРИНТ Сцерпезлїво ше руш по лавиринту и найдз виход.
ПОЛЯ
Автор Нела Таталович
ОФАРБ
Офарб зоз задатима фарбами нумеровани поля. Кед закончиш рисунок, достанєш слику „Гвиздова ноц” велького уметнїка Ван Ґоґа.
Автор Нела Таталович
НАЙДЗ ГЛЄДАНИ ПРЕДМЕТИ
На тей громади бавискох и других дробнїцох найдз глєдани предмети.
СУДОКУ
Фиґури злож так най кажду мож найсц лєм раз у горизонталним и вертикалним шоре.
МОЯ ФАМЕЛИЯ За майске число „Заградки” од вредних сотруднїкох до Редакциї сцигли 72 литературни и подобово роботи. Руски Керестур: Михаела Сендерак, Михаела Малацко, Кристина Гарвильчак, Йована Кушич, Тони Сивч (овода); Ема Венґрин, Теа Сабадош, Катарина Дудаш, София Чуни, Ника Дудаш, Тони Колошняї, Стефан Арва, Стефан Ковачевич (II); Валентина Гарди, Валентина Тот, Луция Бульчик, Яна Сивч, Тони Орос, Звонимир Мудри, Патрик Варґа (IV). Вєдно 33 роботи. Коцур: Яна Тимко, Надя Буїла, Хана Хромиш, Мирослав Бесерминї, Андрей Горняк, Матей Сакач, Иван Тимко, Виктор Кулич (I); Мария Сакач, Тамара Салонтаї, Катарина Штефанко, Дарко Колєсар, Матия Макша (IV). Вєдно 25 роботи. Дюрдьов: Мария Рамач, Марко Станкович, Андрей Балїнт, Марко Бастая, Владимир Михальовски (II), Вєдно 14 роботи.
Моя фамелия ма штирох членох. То тато Злато, мама Саня, шестра Аня и я. Тато люби робиц на трактору, мама зоз квецом и овоцу, я любим рисовац, а шестра ше люби бавиц зоз лабду. Вше зме вєдно и помагаме єдно другому. Бавиме ше вонка, у природи, алє и нука з доминами. Моя шестра дакеди плаче кед страци у бависку. Дараз єй пущиме най вона победзи, та ше вец радує. Так ше ми бавиме по цалим дню. Стефан Арва, II, Руски Керестур
НАШ ДОМ Бивам у Коцуре. Наша хижа велька. Зоз нами биваю баба и дїдо. Двор нам вельки и широки. Опрез хижи маме желєни ядловец и красне квеце. Хижу нам украшую три вельки тераси. Маме преднї двор и заднї зоз заграду. Часто ше бавим у преднїм дворе зоз моїм братом. На дворе маме трамболину, а влєце зме положели и вельки базен. Тато нам направел прекрасну гомбалку при трамболини. При базену стол и карсцелї за приємни одпочивок. Трактор и приколица нам стоя у заднїм дворе. Зоз правого боку заварти вельки пси. Псом прави хладок єдно вельке древо хторе ше вола пауловния. У загради маме штири вельки пластенїки. У нїх посадзена паприґа. Мойо родичи вельо часу препровадзую у пластенїкох. Любим им помогнуц кед там робя. Барз любим свой дом прето же мам вельо простору за бавенє. Нїґда бим го нїзач нє меняла. Мария Сакач, IV, Коцур
Маґдалена Будимски, V, Вербас
МОЯ МАМА Моя мила мама ма белави очка, вше кед рано станєм, вона ме побочка. Кед робим домашнї, зоз умилним гласом мама ми помогнє и шицко пояшнї. Любим ю барз вельо, найбаржей на швеце, вона моя радосц и найкрасше квеце.
Владимир Михальовски, II, Дюрдьов
Даниєла Ґайдош, II, Коцур
НАЙУХАТШИ ПЕС Ловарски пес Гарбор, чийо уха вєдно длугоки вецей як 60 центиметери, уписани до Ґинисовей кнїжки рекордох, як „живи пес зоз найдлугшима ухами на швеце”. Лїве ухо ма 31,12, а праве 34,29 центиметери. Власнїца виприповедала же єй осемрочни любимец, кед бул щенє, ровно ше шпотал до власних ухох и падал по ґарадичох. Тот чарно˗червенкави пес припада файти псох дресированей за лов на ракуни, а длугоки уха тим псом барз помагаю у глєданю жертви. Як шветови рекордер у длужини псовских ухох до Ґинисовей кнїжки уписани ловарски пес Тиґер, хтори загинул 2009. року. Єдно його ухо було длугоке 34,29, а друге 34,92 центиметери.
БАОБАБ Баобаб файта тропского древа хторе рошнє у тропских предїлох Африки, Индиї и у Австралиї. Походзи зоз Мадаґаскару и представя його символ. Єст осем файти того древа. Интересантне є по тим же прави резерви води у стеблу. Даєдни ботанїчаре твердза же баобаб може дожиц старосц и даскельо тисячи роки. Ма барз грубе стебло хторе у пречнїку и до дзешец метери, а може вироснуц до 25 метери. Тераз найвекши баобаб у Южноафрицкей Републики. Обсяг му 34 метери, а пречнїк 9,3 метери, та кед го сцу облапиц, муша ше позберац двацецеро людзе же би ше им удало. У еритрейским городзе Керену находзи ше каплїчка Св. Мариї направена у стеблу грубого баобабу, а у Южней Африки у таким древе направени кафич. Баобаб ше хаснує за рижни ствари. Зоз лїсца ше прави лїки и присмачки. Плоди, хтори здабу на огурки мож єсц и правиц зоз нїх смачни соки. Нашенє баобабу барз богате з витамином Ц. Зоз скори ше прави порвазки, платно и папер. У його дзиравим стеблу африцки старобивателє часто находза и склонїско.
ГОРОДСКИ МУРИСКА КВЕБЕКУ Квебек главни город найвекшей канадскей истоменей провинциї, у чиєй старей часци и далєй стоя утвердзени муриска, портали и турнї, пре хтори УНЕСКО ище 1985. року тото место преглашел як шветову културну скарбнїцу. То єдини утвердзени город сиверно од Мексико Сития хтори ма очувани стари камени муриска. Медзи нїма ше находза узки и прикри улїци зоз калдермами. Медзи туристичнима атракциями видвоюю ше водопади, алє ище баржей мурали хтори осликую историю городу и прицагую на себе вше векшу увагу. Наставали у периодзе медзи 1999. и 2008. роком, кед ше преславйовало 400 роки постояня городу. На нїх приказана история городу, як и найпознатши людзе зоз городу, алє и познати шпиваче. Мурал намальовани на поверхносци 420 квадратни метери.
Пририхтала Р. Ґ. Петрович
Валентина Пушкаш, II, Дюрдьов
Сара Боцка, VI, Руски Керестур
Михаел Дротар, III, Коцур
Яна Сивч, IV, Руски Керестур Чарна Скубан, III, Вербас