zuzimo.org.ua issuu.com/zzuzuzu
Березень №2 (22) 2014
Міністерство освіти: «ЗАЙНЯТО!»
Світлина Валерії Малої «Хто як не ми?» — подумали студенти і вирішили взяти під свій контроль Міносвіти. 21 лютого спрагла до змін молодь увійшла до приміщення Міністерства, аби змусити політиків виконати вимоги студентства. Як лебідь, рак і щука, безрезультатно, але відчайдушно, студенти тягли віз щойно отриманих повноважень. В актовій залі Міністерства тривали дискусії щодо необхідних змін в царині вищої освіти. «Гарячі голови» хотіли
2014 березень // №2 (22) ЖУЖУЖУ
всього й одразу, прагматики нагадували про обмежені економічні ресурси, проте всі разом думали, як не стати заручниками власних ультиматумів. 24 лютого на базі КНЕУ імені Вадима Гетьмана відбувся круглий стіл між представниками студентського самоврядування міста Києва та активістами, які зайняли Міносвіти. Завершилися словесні баталії появою п’яти вимог. 1. Негайно відсторонити від виконання обов’язків Євгена Суліму.
Заступник міністра освіти і науки прогнівив протестувальників тим, що ще на початку протестів, у грудні, вимагав від вишів списки студентів-страйкарів. 2. Прийняти на поточній сесії ВРУ законопроект Віктора Балоги «Про вищу освіту» № 1187-2. Посилення автономії вищих навчальних закладів, запобігання корупції у вишах — єдині більш-менш приземлені зміни до закону. продовження на 2 с.
ПОЖУЖИ
Автор Софія Бровченко
Світлина Анастасії Трепитьон початок на 1 с. Текст рясніє абстрактними формулюваннями на кшталт «забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин», «введення європейських стандартів та принципів забезпечення якості освіти». Студенти визнають, що законопроект потребує доопрацювання, але готові підтримати його як найприйнятніший варіант. Працювала над документом так звана «група Згуровського» (ректор КПІ — ред.). 3. Забезпечити ефективне розслідування актів насилля та репресій щодо студентства в Україні за період з 22 листопада 2013 року. Які санкції запровадити проти винних, серед кого їх шукати, де знайти на це кошти і хто має взяти на себе такі повноваження — Міносвіти чи МВС — студенти не уточнюють. 4. Проведення аудиту діяльності МОН незалежною комісією у складі фахівців у галузі фінансів та права. «Дамо бій корупціонерам та здирникам!» — саме таке гасло напрошується після всіх розмов про хабарництво, що ми чули від студентів під час екскурсії Міністерством. Ідея справді хороша, але має бути цей аудит постійним чи одноразовим — незрозуміло. 5. Погодження кандидатури на посаду Міністра освіти і науки України та його заступників зі студентською спільнотою, що контролює МОН. У кращих традиціях підліткового віку молодь вимагає уваги дорослих. «Ми підтримаємо ту людину, яка підтримає нас», — висловлює спільну думку Зоя, волонтер з МОНівської кухні. Як це часто в нас ведеться, де два українці, там три гетьмани. Не виняток і ситуація з лідерами серед студентства. Поки спільнота активістів, які контролювали МОН, «практикувала» народовладдя, обговорюючи свої вимоги на масових зібраннях спудеїв, Студентська рада міста Києва на чолі з Артемом Нікіфоровим, студентом ІМВ, намагалася взяти ініціативу в одні руки, себто руки пана Артема.
Місцеві активісти виступили проти узурпації влади та не визнали одноосібне правління Нікіфорова, про недавню тісну співпрацю якого з «папєрєдніками» пам’ятають дуже добре. Врешті-решт, міні-демократію відстояли, а диктаторові сюди — зась! Про свої рішення студенти відписують у соцмережевих спільнотах «Студентська координаційна рада», «Студентська асамблея» та «Молодь Майдану». Максимальна аудиторія цих пабліків — 3 тисячі осіб. Хоча масштаби інформування не вражали, та й у ЗМІ зайняття МОНу не надто активно висвітлювали, вистачало охочих як побувати в Міністерстві, так і взяти участь у вечірніх обговореннях чи навіть заночувати. Дівчатка чергують на кухні, допомагають в медпункті та сперечаються — «Квіт чи Гриневич?». За столом на сцені актового залу працює робоча група з найвідповідальніших активістів, котрі стежать за новинами, ведуть сторінки у соцмережах, готують звернення до високопосадовців з переліком вимог та збирають підписи.На задньому плані цієї ж сцени хлопці грають в пінг-понг. У приміщенні скрізь розклеєні нагадування про заборо-
ну смітити та «сухий» закон. Представники самооборони ходять в балаклавах, бронежилетах і на питання про організаційну структуру загонів відповідають: «Анархія в найкращому сенсі цього слова». Що ж, Міносвіти — доволі оригінальне місце, хай для дисциплінованої, та все ж тусовки «цвіту нації». Один з небагатьох штатних працівників Міносвіти, якого самооборонівці пускають на територію, — охоронець — спокійно спостерігає за молоддю. «Ми продовжуємо свою роботу, зі студентами співіснуємо нормально. Вони нам проблем не створюють. Що ми, не такі самі люди? Взагалі, зараз ми обов’язків особливо ніяких не виконуємо, адже кого впускати/не впускати, вирішує самооборона. Наша робота — в разі екстреної ситуації звернутися за допомогою до вищого начальства. А так уся відповідальність на тих, хто зайняв будівлю та контролює її». P.S. Попри всі перипетії, студенти домоглися свого. «Геппі енд» прийшов разом із новим Міністром освіти Сергієм Квітом, якому студенти на відкритій пресконференції передали будівлю МОН. «Сподіваємося, що вимоги студентів таки знайдуть своє реальне втілення і після звільнення Міністерства потреби знову окуповувати його за кілька місяців не буде :)» — дописують активісти Студентської асамблеї у своїй спільноті ВК.
Світлина Валерії Малої
ЖУЖУЖУ №2 (22) // березень 2014
ПОЖУЖИ
Світлина Валерії Малої «Імхо» ІЖівців Згадані вище 5 вимог є першочерговими, повний перелік необхідних змін під назвою «Широка дорожня карта реформ в освітній галузі», оприлюднений на сторінках Студентської асамблеї ВК та ФБ, складається з таких частин: «Регулювання освіти», «Автономія і демократичне управління університетами», «Права
студентів» — загалом 42 пропозиції. Тут і вимога вільно вибирати 50 % дисциплін, допускати правоохоронців на територію вишів лише з дозволу студсамоврядування, надавати звіти про фінансову діяльність викладачам і студентам. Активісти наголошують на забороні використовувати студентів у якості безкоштовної робочої сили, потребі ство-
рити міжуніверситетський студентський антикорупційний комітет, виступають за те, щоб факультетами й кафедрами керували спільно студенти і викладачі, а виплати спудеям-бюджетникам були на рівні, не нижче прожиткового мінімуму. Усі умови «Дорожньої карти» зобов’язався виконати новопризначений міністр. А якої думки про ці вимоги студенти ІЖ?
Володимир Древаль 2 курс, журналістика
Олена Поціпух 1 курс магістратури, ВСР
Марічка Дачковська 4 курс, журналістика
— Відразу видно, що автори вимог, — типові представники Майдану. Серед умов є прогресивні ідеї, але активісти ніби керувалися тим, що всі без винятку студенти — янголи, котрі тільки й мріють про те, як би отримати побільше знань. Пропозиція самостійно обирати половину дисциплін тільки доводить поширене небажання вчити «те, що нецікаво» або «не подобається». Наша освіта не дає особливо широкого кругозору, а тепер про це й мови не йтиме. Із вишів виходитимуть обмежені однією галуззю фахівці, а враховуючи «демократизацію», і не фахівці зовсім.
2014 березень // №2 (22) ЖУЖУЖУ
— Дуже тішать перспективи переходу на бакалавр/магістр/піейчді та дебюрократизація отримання вчених ступенів. Також імпонує ідея автономії вишів – з одного боку, це хитрий хід для «розпилу» (сподіваюся, до тих часів ми не повернемось), але з іншого – дуже раціональний вчинок, який дасть змогу забезпечувати університети всім необхідним із меншою кількістю клопоту й тяганини на всіх рівнях. Хоча, як на мене, студенти думають про те, що їм болить. І оминають увагою середню освіту, яка має фундаментальне значення. Її реформувати слід навіть нагальніше, ніж вищу.
— Потреба впровадження цих положень очевидна, але деякі умови слід конкретизувати. Зокрема, «Надання університетам свободи приймати ширше коло рішень незалежно від МОН». Потрібно вказати, про яке коло рішень йдеться. Щодо збільшення фінансування – це чудово. Але доведеться зачекати. Як і з антимонопольним комітетом. На мій погляд, корупція — явище хворого суспільства. Але вчителям й викладачам вкрай складно вижити на ту мізерну зарплату, яка в них є. Тож, перш ніж вдаватися до освітніх реформ, потрібно навести лад у фінансовій сфері й забезпечити гідний заробіток працівникам.
КУСЮЧА ТЕМА Беремо і захоплюємо Студенти захопили, або ж, як самі уточнюють, «зайняли» Міносвіти після того, як революція перемогла. А мали б зробити це набагато раніше. На жаль, українське студентство не відігравало вирішальної ролі у протистоянні з владою. Дивно, адже почалася ця боротьба саме через побиття студентів. Ситуація в Україні нагадала Францію 1968 року, так званий «Червоний травень». У світлі теперішніх революційних подій доречно пригадати цю історію. Президент Франції Шарль Де Голь, подібно до Януковича, вдавався до авторитарних методів управління, обмежуючи свободи громадян. 6 травня 1968 року на акцію протесту вийшли 20 тисяч парижан, вимагаючи відставки Міністра освіти й ректора Сорбонни та припинення поліцейського насильства. Студенти безперешкодно пройшли Парижем, населення зустрічало їх оплесками. Попереду колони несли плакат «Ми — маленька купка екстремістів» (так влада напередодні назвала учасників студентських заворушень). Коли колона повернулася в Латинський квартал, її раптово атакували шість тисяч поліцейських. На території Латинського кварталу почали зводити барикади. Студенти розібрали бруківку, зняли огорожу із сусідньої церкви. Із усього Парижа їм на підмогу приходила молодь, і до ночі кількість протестувальників досягла 30 тисяч. Лише до другої години ночі поліція розігнала студентів. 600 людей (по обидва боки) було поранено, 421 — арештовані. Страйки студентів, робітників та службовців спалахнули по всій країні. 7 травня страйкували вже всі вищі навчальні заклади й більшість ліцеїв Парижа. У столиці на акцію протесту вийшли 50 тисяч студентів. У відповідь влада оголосила про відрахування із Сорбонни всіх учасників заворушень. Пізно ввечері в Латинському кварталі студентську колону знову атакували загони поліції. Бойові дії активізувалися через кілька днів. Більше 60 барикад було зведено за ніч 10 травня, відому тепер як «ніч барикад». Незабаром увесь лівий берег Сени перетворився на арену запеклих сутичок. Поліція випробувала всі методи, крім вогнепальної зброї: сльозогінний газ, димові шашки й навіть нервовопаралітичний газ Сі-Ес. Жителі прилеглих будинків на прохання студентів носили воду й виливали її з вікон, щоб хоч якось послабити дію газу. Наслідки боїв на вулиці Гей-Люссака були настільки жахливими, що медики почали вимагати публічного судо-
Автор Павло Салига
«Ми — маленька купка екстремістів» вого розслідування дій поліції й притягнення винних до відповідальності. Народний гнів, викликаний грубою відповіддю уряду, досяг критичної точки. Лідери найбільших профспілкових організацій і лівих партій змушені були закликати робітників до 24-годинного загального страйку в понеділок 13 травня. Прем’єр-міністр Помпіду негайно заявив про відкриття Сорбонни й виведення поліції. Але цих запізнілих кроків було занадто мало. Франція на той час була майже паралізована. Де Голль не зміг зв’язатися з головнокомандувачем французьких військ у Німеччині — телефонні лінії були вимкнені. У розпал подій глава держави втік до Румунії. Уряд намагався йти на поступки, але зрештою вирішив повернутися до своєї звичайної тактики: був відданий наказ штурмувати барикади, і настала друга в історії травневих подій «кривава п’ятниця»: ніч на 25 травня. У Парижі все почалося о 3 годині ранку з виступу Міністра внутрішніх справ, котрий закликав населення столиці дати відсіч «покидькам»,що спричиняють безладдя на вулицях. У Латинському кварталі та за його межами розгорілися запеклі протистояння. До світанку 800 людей заарештували, 1500 отримали поранення, було двоє загиблих: ліонський поліцейський і паризький студент. Президент Де Голль, який повернувся у Париж з Румунії, безслідно зник. З’явився він 30 травня з довгою промовою до нації, оголосивши, що країні загрожує комуністична диктатура. Відразу після цієї заяви в Парижі на альтернативну маніфестацію
збирається контра — буржуазія, ветерани воєн, ультраправі організації, консерватори, одним словом «тітушки». Як стало тепер відомо, Де Голль «зникав» у Баден-Баден для переговорів із французькими воєначальниками, у тому числі з генералом Массю, головнокомандувачем французьких військ у Німеччині, що нараховували 70 тисяч чоловік. Це було останньою надією Де Голля. Він міг думати лише мовою військових маневрів. Президент оголошує дострокові парламентські вибори. Комуністичні та соціалістичні партії Франції погоджуються на це і зраджують робітників. Зрештою суспільство заспокоїлося виборами. На відміну від учасників протестних подій у Франції, наше студентство особливою активністю не відрізнялося. Після ночі 30 листопада навчальний процес тривав у звичному режимі. Лише поодинокі активісти вели боротьбу, в той час як більшість відсиджувалися вдома або на парах. Головна причина такої відмінності між ходом українського і французького протестних рухів у контингенті університетів та мотивації його представників. Вищу освіту здобувають занадто широкі верстви населення, а не еліта, як у Європі. Яких революційних дій можна очікувати від людей, що чекають до п’ятого курсу, аби забрати диплом? З огляду на це стає зрозумілим, що докорінна реформа системи освіти — єдиний шанс повернути університетам реноме «інкубаторів революції», осередків виховання «цвіту нації» — свідомої та відповідальної молоді.
ЖУЖУЖУ №2 (22) // березень 2014
КУСЮЧА ТЕМА Квіт, привіт!
Нещодавно Верховна Рада України затвердила новий склад уряду. Міністром освіти і науки став Сергій Квіт — президент Національного університету «КиєвоМогилянська академія». Ми вирішили дізнатися, як цю звістку сприйняли в студентських колах, а заодно й розказати детальніше про нового міністра. Зв’язок з ІЖ Не всі знають, але стіни Шеви для пана Квіта так само рідні, як і стіни Могилянки. Вищу освіту він отримав на факультеті журналістики КДУ імені Тараса Шевченка 1991 року. Через 5 років розпочав викладацьку діяльність в Інституті журналістики. Спочатку працював на кафедрі історії літератури і журналістики, потім на кафедрі організації масовоінформаційної діяльності. Кандидатську та докторську дисертації також захистив у ІЖ. А ще, на противагу офіційній інформації, наші викладачі стверджують, що Сергій Миронович працював у Інституті аж поки не став президентом НаУКМА (тобто до 2007 року, а не до 2001). Як обирали міністра? Головними претендентами на цю посаду майданівці оголосили ректора «Київського політехнічного інституту» Михайла Згуровського, нардепа Лілію Гриневич та вже згаданого Сергія Квіта. Пані Гриневич нині очолює Комітет з питань науки і освіти. Свого часу вона брала участь у
2014 березень // №2 (22) ЖУЖУЖУ
створенні системи ЗНО та була директором УЦОЯО. Ректор КПІ є одним із авторів законопроекту про вищу освіту, до того ж протягом 1994-99 рр. вже був Міністром освіти. Обоє, за словами студентів-протестувальників, в останній момент відмовилися від пропозиції очолити Міністерство. Так, єдиним кандидатом на посаду залишився Сергій Квіт. Його й оголосили новим міністром під час віча на Євромайдані в середу, 26 лютого, а вже наступного дня парламентарі ухвалили це рішення: за кандидатуру Сергія Квіта проголосував 331 народний депутат. Студенти vs. Міносвіти За часів Табачника-Сулими навколо Міністерства точилося немало інтриг, і невдоволення з боку студентства часом зашкалювало. Тепер мрія спудеїв здійснилася — обох персонажів відправили у відставку, а новий міністр славиться «антиТабачною» діяльністю (лише до суду на МОН тричі подавав). Жартома напрошується питання: невже війни студентства з Міністерством закінчилися? Мабуть, так. Вимоги спудеїв підтримали, згаданий раніше законопроект під редакцією Михайла Згуровського, найпевніше, зовсім скоро приймуть. Та й імовірність того, що Сергій Квіт залишиться зі своїм портфелем після переформатування уряду, доволі висока. Що кажуть? Володимир Бугров, проректор КНУ з навчальної роботи, у соцмережах пише,
Автор Юлія Нагірняк що думка в нього про нового міністра освіти негативна та й увесь уряд дивний. На питання «Жужужу» щодо очікувань від діяльності новопризначеного міністра, пан Бугров відповів: «Прогнози позитивні, я переконаний, що буде розширено права університетів, зменшено втручання Міністерства, відокремлено ВАК, змінено процедури ліцензування та акредитації вишів». Володимир Різун прокоментував новопризначення так: «Звичайно, найбільше емоцій у нас викликає Сергій Квіт. Це дуже добре, коли наші випускники не тільки відроджують Києво-Могилянку, адже пан Брюховецький (почесний президент НаУКМА — ред.) — теж наш випускник, а навіть ідуть у міністри. Хочеться, щоб Сергій Квіт став саме тим міністром, за якого університети зможуть імплементувати принципи Лімської декларації про автономію університетів (Міжнародний документ, що стосується питань академічної свободи і автономії вишів, прийнятий 1988 року Всесвітньою університетською службою — ред.)». Ми також поцікавилися, що думають про нового очільника Міносвіти студенти різних університетів України. Валерія Ковальська, КНУ, ІЖ — Добре, що Міністром освіти стала людина, яка безпосередньо працювала зі студентами. Він точно знає наші проблеми і потреби. Ілля Дробчак, НаУКМА — Квіт буде дуже легко відгукуватися на усілякі вимоги студентів, але стане доволі неоднозначним міністром. Він проводитиме реформи, а це завжди означає конфлікт. Тим паче перший заступник його дуже радикальний. Олександр Костинюк, ПНУ (ІваноФранківськ) — Про Квіта вперше дізнався, аж коли його обрали в МОН, тому судити складно. Але радію, що більше немає того «банани-канфєти»! Ми його звільнення чекали, ще навчаючись у школі. Ілля Гудзенко, ОНПУ (Одеса) — Мені Квіт здається русофобом. Головне, щоб в університетах не нав’язували українську мову. Світлана Смеренко, ЗНУ (Запоріжжя) — Про новопризначеного Міністра освіти чула й читала полярні відгуки. Сама лише “антиТабачна” позиція Квіта не є достатньою підставою для того, щоб заочно оцінювати його позитивно. Та сподіваюся, для цього невдовзі знайдуться приводи.
СУБ’ЄКТИВНО Рівняння на Європу Чи всі знають, як насправді живеться студентському брату в Європі? Чи дійсно вимоги, висунуті спудеями в захопленому МОНі, зможуть наблизити нашу освіту до західного зразка? Якою ж, нарешті, є освіта по-європейськи і чи має з нею українська щось спільне? На ці питання намагалася знайти відповіді редакція «Жужужу», порівнюючи особливості навчання в німецьких та українських вишах. Бажанням рівнятися на Європу в питаннях освіти не здивуєш нікого. У свій час Україна приєдналася до Болонської системи, яка, на жаль, у такому вияві, як планувалося, не прижилася ніде, навіть у самій Європі. Із року в рік українські виші намагаються налагодити тісну співпрацю з іноземними навчальними закладами, аби студенти мали більше шансів навчатися за кордоном. Але студентство рішуче налаштувалося змінити саме нашу систему освіти, щоб за якісними знаннями не доводилося їхати за тридев’ять земель. Як вступити? Щоб отримати право на вступ до університету німецький школяр обов’язково має закінчити гімназію, де навчання триває до 12-13 класу. У нас теж впроваджували 12-річне навчання, але згодом відмовились від такого нововедення. Не знаю звідки до нас прийшло зовнішнє незалежне тестування, але точно не з Німеччини: у виші абітурієнти зараховуються за оцінками в атестаті. Куди вступити? Тепер розберемося, де можна отримати вищу освіту. В Німеччині існують як державні, так і приватні університети. Крім університетів, вищу освіту можна здобути у так званих інститутах (Fachhochschule), де здійснюється професійно-технічна підготовка. У державних ВНЗ навчання здебільшого безкоштовне, а якщо десь і потрібно платити, то у порівнянні з українськими реаліями, ця сума видається реально мізерною. Так, студент найпрестижнішого вишу Німеччини — Університету Гумбольдта в Берліні — за рік заплатить всього-на-всього (студентам КНУ без заспокійливого не читати!) 290, 53 Євро. Ця сума в себе включає не тільки плату за навчання, а й за проїзні, друкарські та інші послуги, якими можуть скористатися студенти. Ідеально!
Автор Анастасія Трепитьон
Німеччина
Україна
Не треба бігати за профоргом, щоб здати 50 гривень на проїзний на наступний місяць, і шукати в паніці дрібні гроші на друк. А ось коли ви, ІЖівці, особливо контрактники, прочитаєте про приватні університети у Німеччині, вам, певно, стане легше розлучатися з тисячами на оплату навчання. Освіта у німецькому приватному виші обходиться від 3500 до 11000 (!) євро за семестр і більше. Так, вам не здалося, на наші гроші за навчання у найпафоснішому приватному університеті треба викласти більше 220 000 грн. за рік. Але ж і умови там не порівняти з простими ВНЗ: студентам пропонують відпочинок на березі озер,
можливість займатися спортом, я вже мовчу про технічне забезпечення. Скільки треба навчатися? Навчання, як правило, триває 7-10 семестрів. Кількість варіюється залежно від вишу та напрямку навчання. Так само, як і українські студенти, німці спочатку отримують диплом бакалавра, а потім продовжують вчитися на магістратурі. Хоч тут ми не дуже відрізняємося. Як організовується освітній процес? Студент німецького вишу на першому курсі отримує повний список дисциплін, що їх треба вивчити за весь період навчання за певною спеціальністю, і самостійно обирає, у якому порядку він розглядатиме
ЖУЖУЖУ №2 (22) // березень 2014
СУБ’ЄКТИВНО
Німеччина
Україна
їх. Такої усталеної програми, як в Україні, де розписано по семестрах, які предмети студенти зобов’язані вивчати, у них нема. Тобто виходить, що в групі з вивчення певної дисципліни можуть опинитися студент, який щойно вступив до ВНЗ і який ось-ось отримає диплом про вищу освіту. Немає в Німеччині й таких постійних груп, як в українських вишах, де студенти для один одного друг, товариш і брат. На парах панує суто ділова атмосфера, в аудиторію студенти приходять вчитися, а не спілкуватися з друзями. А ми так не можемо. Наспілкувавшись вдосталь в стінах інституту, ми продовжуємо діставати один одного в «ІЖешних тьорках», не пропускаючи повз себе жодні деталі з особистого життя своїх знайомих. Як здійснюється контроль знань? З кожного обов’язкового предмета студенти в кінці семестру складають державні екзамени. Як там чинять з боржниками, спитаєте ви? У них немає оцінок «да ладно, три» і гуляй собі. Якщо не зміг скласти іспит, далі ще один семестр вчиш той самий предмет і йдеш разом з усіма складати ще раз. І так хоч усі 10 семестрів, бо не отримаєш диплом, якщо не складеш хоч один екзамен. Не вчитимешся — станеш вічним студентом. Ось така освіта по-європейськи. Погодьтеся, не дуже схожа на нашу. Але багато з нас хотіли б так отримувати знання — знати, куди йдуть гроші, сплачені за навчання, вивчати те, що справді цікаво і корисно для майбутньої професії.
Поради випускників Ми ропонуємо вам свіжу порцію порад від колег наших старших. Отож, читайте і на вус свій журналістський мотайте.
Максим Мединський
2006 року вступив до ІЖ на спеціальність ВСР 2011 року здобув диплом «спеціаліста» Зараз працює прес-секретарем Центру дослідження енергетики
2014 березень // №2 (22) ЖУЖУЖУ
Феномен оцінки. Що скажеш про гонитву за балами в ІЖ та потребу в ній? — Як правило, ті, хто боровся за кожну оцінку, сидів на всіх парах, виконував усі завдання, на практиці виявлялися неспроможними до нормальної роботи. Якщо подивитись на випускників в роботі, то більшість з журналістів-практиків у студентські роки були, м’яко кажучи, не відмінниками, які зубрили, де правильно ставити крапки в наукових статтях. Отож, хорошим журналістом без наполегливої практики не станеш. Як порадиш майбутнім медійникам розвивати навички, необхідні для успішної роботи? — Не можна навчити бути журналістом. Це професія, яка вимагає постійного розширення кругозору, нестандартного погляду на ситуацію, досвіду (який так мріють бачити роботодавці у випускників).В ІЖ,як на мене,треба переформувати суть навчального процесу. Ми не матимемо хороших журналістів, якщо будемо тримати їх п’ять років в аудиторіях, навіть розповідаючи якісь правильні й корисні речі. Журналістом людина може стати тільки «в полі». Я працював із кінця першого курсу. Найкращий старт для майбутнього спеціаліста, хорошого аналітика — новини. У новинах можна набити руку, звикнути до швидкої роботи з
Спілкувався Павло Салига великими масивами інформації, навчитися діставати й перевіряти факти. Викладачі повинні не тільки не заважати студентам працювати (не в «Макдональдсі», звичайно), а допомагати. Із кожного курсу можна відбирати тямущих студентів і допомагати їм з практикою, працевлаштуванням. Одвічна проблема — знайти роботу за спеціальністю. Як це зробити? — Тут просто треба бути реалістом: ти нікому не потрібен, якщо сидів п’ять років на парах і в житті не писав жодного матеріалу. Тебе, такого всього геніального і хорошого ніхто не чекає. Не треба думати, що ти отримаєш диплом і одразу заміниш Шустера. Хочеш досягти чогось у професії — доведеться багато працювати. Готовий трудитися понаднормово, шукати тему, щодня боротись з цензурою (в тому числі й внутрішньою), отримувати перший час копійки — журналістика для тебе.
ЗНАЙ НАШИХ «Страх бути підірваним на рівному місці був зі мною завжди» Спілкувалася Марія Буланна
Журналіст з Іраку Аббас Хатім навчається в Інституті журналістики вже більше шести місяців. Хоча в Україні останнім часом дуже неспокійно, для нього тут все ж безпечніше, ніж на Батьківщині. Аббас розповів «Жужужу» про те, чому робота в Іраці була нестерпною і що його не задовольняє в студентському гуртожитку. Розкажіть про свою роботу в Іраці. — Я був репортером-телевізійником, спеціалізувався на політиці. Як і кожен журналіст, мав за будь-яких обставин оперативно висвітлювати події. Але робити це було не просто, бо в Іраці існує кілька умов. Медійники повинні дотримуватись не лише політики каналу, але й політики уряду, який не надто любить, коли про нього щось говорять. Також важливою є традиція висвітлення новин про людей. Треба чітко знати, що вони люблять, а що ненавидять. Якщо ж напишеш щось поза традицією — тебе вб’ють. Релігія теж виступає так званим цензором. До того ж у нас поширене не лише мусульманство, тому потрібно дотримуватись норм і канонів усіх тутешніх релігій. Взагалі, страх бути підірваним на рівному місці був зі мною завжди. Адже неможливо передбачити, що з тобою зроблять наступної хвилини. Отож, ми не можемо писати про все, що хочемо. До речі, нещодавно викладач ІЖ запитав мене, як працювалося репортером, і я чесно відповів, що ненавидів свою роботу, адже не міг казати правду. Чи хотіли б Ви повернутися на Батьківщину після завершення навчання в Україні? — Важко відповісти. У мене є ще півтора року, щоб все зважити й обміркувати. Наразі головна мета — отримати диплом. Хоча, як би там не було, планую повернутися в Ірак, щоб навчити студентів писати справді хороші репортажі. Як розвинена журналістська освіта у Вашій країні? — В університеті Багдаду, найбільш відомому в Іраці, є факультет інформації. Цей факультет, у свою чергу, поділяється на три відділення: телебачення і радіомовлення, пресова журналістика, зв’язки з громадськістю. Загалом, ці три відділення є схожими між собою.
Світлина Марії Буланної Чому ви вирішили отримати диплом магістра саме в Україні? — По-перше, це можливість вивчати мови: як російську, так і українську. Зараз мас-медіа виходить на такий рівень, що недостатньо знати серед іноземних мов тільки англійську. Спершу в мене було три варіанти для отримання вищої освіти: Індія, Україна та Єгипет. Стосовно останнього, то все було б непогано, окрім арабської мови. Я хотів вивчати щось краще. Індію теж не обрав. Адже, якщо порівнювати якість освіти Індії й України, то в першому випадку можна приїхати за знаннями, а врешті-решт залишитися ні з чим. Ще думав над тим, аби поїхати навчатися до Британії. Але мені довелося б дуже довго чекати на візу. Я мав не так багато часу: зараз мені 26 років, ще рік на отримання візи, потім два роки на магістратуру... Тобто це було б вже запізно для мене. Як оцінюєте рівень англійської серед викладачів? Вдається порозумітися з ними? — Усе залежить від самих же викладачів. Дехто був у Сполучених Штатах чи у Великобританії, тому вони спілкуються англійською на високому рівні. Проте і з іншими виходить порозумітися без проблем. Як у Вас справи з вивченням української? — Мені дають певні лекції та завдання з української мови. Але пройшло ще замало часу, тому коли мої друзі з України
спілкуються між собою, я, звичайно ж, нічого не розумію. Хоча вже можу розрізняти деякі слова, знаю їх переклад. Та вже за півтора року, впевнений, буду вільно говорити українською. Як оціните рівень навчання в Інституті журналістики? — Якщо порівнювати його з іншими європейськими вишами, то ІЖ повністю відповідає своєму статусу. У Багдадському університеті ми, на жаль, не мали змоги використовувати комп’ютери, Інтернет, телефони для навчання. А тут, навпаки, все це є. До того ж такі речі допомагають отримувати кращі знання. Яким чином організований Ваш навчальний процес? — Тут я отримую особливу освіту. Мій розклад розподілений таким чином, що я вивчаю радіо- і тележурналістику, зв’язки з громадськістю і медіа-дизайн. Але навчаюсь я, звичайно, не з усіма. У мене особлива група — я і викладачі. :) Спершу я був в українській групі, але там абсолютно нічого не розумів, тож згодом вирішили мене перевести. Де ви розташувались у Києві? — Мені дуже підходить гуртожиток, там я можу познайомитися з іноземцями, дізнатися більше про їхні традиції, мови. Єдине, що мене засмучує, — це відсутність безкоштовного Інтернету, який так потрібен для навчання.
ЖУЖУЖУ №2 (22) // березень 2014
А ЯК У НИХ? Про що ЖУжить ЗапоріЖЖя?
Світлина зі спільноти журфаку ЗНУ «Вконтакте» ІЖівці, котрі минулого року їздили на «Медіафест» до Запоріжжя, уже мали змогу познайомитися з журфаком Запорізького національного університету. Якщо ж на фестиваль ви не втрапили, не засмучуйтеся, матеріалу про запорізьких колег «Жужужу» вдалося зібрати чимало, а допомагала нам в цьому спеціальний кореспондент у ЗНУ Катерина Майборода. У Запоріжжі готують спеціалістів та магістрів за напрямами «журналістика», ВСР і РЗГ. Без «медіа-комунікацій», куди можна вступити після будь-якого бакалаврату, місцева магістерка теж не обходиться. Усього на запорізькому журфаці близько 600 студентів (400 — денне відділення, 200 — «заочка»), на курсі від чотирьох до шести груп, в кожній здебільшого по 20 людей. За кількісним показником видавці тут теж пасуть задніх. Порівняно з нашим інститутом, у запорізькому виші з навчальними змінами різноманіття більше: «перша» з «другою» чергуються щороку, а корпус майбутні медійники ділять із філологами. Практикуватись, практикуватись і ще раз практикуватись Фахових дисциплін в ЗНУ половина, але на їх вивчення відводиться 80 % годин на тиждень. Студенти на якість викладання не скаржаться. «Викладачі намагаються вчитися разом із нами, погоджуються на різноманітні методичні експерименти», — говорить Яна Новікова, другокурсниця РЗГ. Посміємо при-
2014 березень // №2 (22) ЖУЖУЖУ
пустити, що каміння у викладацький город запорізькі колеги кидати не спішать ще й тому, що в аудиторіях проводять часу куди менше, адже за чотири роки мають пройти сім практик. У ЗНУ практика починається з першого курсу: взимку місяць ознайомчої, влітку — так само 30 днів виробничої. Журналісти-другокурсники мають три практики по місяцю. «До кінця другого курсу ми повинні пройти практики в усіх видах ЗМІ: преса, радіо, Інтернет і телебачення, щоб потім обрати спеціалізацію», — коментує другокурсниця Альона Маслякова. Wi-Fi – він і в ЗНУ невловний З техобладнанням справи в ЗНУ непогані: радіостудію та телецентр нещодавно відновили, минулого року з’явилася друга телестудія та монтажний комплекс для проведення прямого ефіру. «2013 був дуже вдалим, — хвалиться спецкор, — адже спільними зусиллями нам вдалося виграти грант Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні “Цифрове ефірне навчальне мовлення”. Починаючи з квітня минулого року, готуємо випуски для Запорізької обласної державної телерадіокомпанії, а також продовжуємо роботу над внутрішніми випусками, що виходять локальною мережею ЗНУ». Комп’ютерних аудиторій на журфаці кілька, скористатися ними можна в будь-який час, а от стосовно мережі Wi-Fi ловить він не всюди. Серед студентських видань ЗНУ спецкор назвала зокрема Інтернет-портал «Пороги», зауваживши: «Один із наших викладачів
Автор Анастасія Івашина висловив думку, що студентські видання — це дитячі штанці, з яких на другому курсі пора вже й вирости! Не можу не погодитися». «Жу» зробить вигляд, що цього не чув. :) Дбайливий декан Про адміністрацію вишу запорізькі колеги теж відгукуються позитивно. «Декан — це наш батько! — зазначає Яна Новікова і додає: — Контактуємо з ним постійно, у разі виникнення проблем чи питань — його двері відчинені». Керівництво з розумінням ставиться до тих студентів, які поєднують навчання з роботою. А таких в ЗНУ близько 70-80 %. З відпрацюванням «енок» тут теж проблем немає. Відраховують із ЗНУ нечасто, підстави для цього типові: прогули, порушення умов контракту. Активності не позичати «Якщо на тиждень не випадає жодної події, то це не ЗНУ! Постійно намагаємося щось вигадувати», — говорить Альона Маслякова. А наш спецкор із захватом додає: «Самоврядування нашого вишу є одним із найактивніших в Україні! У нас хоч і небагато так званих гуртків, але студентові завжди є куди діти свої сили: English Speaking Club, КВК-команди, поетичний клуб “Інтонації”». Запорізькі колеги запевняють, що тамтешній студпарламент і профком працює на відмінно. Відомі гості в ЗНУ теж не рідкість. «За цей семестр найбільше запам’ятався головний редактор газети “Суббота плюс” (всеукраїнська газета, що виходить у Запоріжжі — ред.) Богдан Василенко та Дмитро Павличко», — говорить Катерина. Насамкінець попросили кореспондента детальніше розказати про згаданий нами «Медіафест». «Це винятково студентський проект, адже викладачі залучаються до нього лише під час оцінювання робіт, всі інші питання (організаційні, фінансові) беруть на себе студенти. Проект молодий — йому лише 2 роки.Для участі в “Медіафесті”з’їжджаються ст уденти з усіх куточків України. Так, у 2014 році до нас завітали 60 учасників, було представлено 41 роботу. Цей фестиваль не лише дає змогу свої “медіатворіння” презентувати, він об’єднує студентство. Організатори переймаються тим, аби учасники за відносно короткий проміжок часу встигли і роботи показати, і тренінги/майстер-класи відвідати, і на Хортиці розважитися! Сподіваємося, що Медіафест буде жити й тоді, коли організатори покинуть пенати ЗНУ», — зізнається спецкор.
АЛОГОМОРА Наймогутніший чарівник
Інститут журналістики може нагадувати нам різні місця: концертний зал, сонне царство, будинок мод чи «здибанку» хіпі, а черги в їдальні роблять його схожим до мавзолею. Однак, ІЖівці, втомлені від студентської реальності, знаходять в Білому корпусі ще й місце для казки, точніше для школи чарів — Гоґвортса. І справді, часом у вечірніх, освітлених тьмяно-жовтим світлом коридорах нашої альма-матер проглядає щось таємниче та магічне, але це не єдина причина для таких асоціацій. Більш-менш компетентні знавці історій про Гаррі (навіть ті, хто обмежив свої пізнання
комп’ютерними іграми чи фільмами) не можуть уявити магічну школу без її директора — Альбуса Дамблдора. Серед наших наставників ми помітили одного викладача, схожого на видатного Дамблдора, і не лише зовні. Це Олександр Пономарів, професор кафедри української мови та стилістики. Порівняймо: як Дамблдор — один із наймогутніших чарівників свого часу, Олександр Данилович — одна із найбільш помітних постатей у царині сучасного українського мовознавства. Та й сама галузь вивчення української мови для майбутніх журналістів, настільки ж важлива, як і
Керівники проекту: Павло Салига / Олекса Підлуцький Головний редактор: Анастасія Івашина Літературний редактор: Анастасія Трепитьон Дизайн і комп’ютерна верстка: Юлія Чужа Спеціальний радник редакції: Гліб Семенюк Над номером працювали: Софія Бровченко / Марія Буланна / Анастасія Трепитьон / Юлія Нагірняк / Павло Салига / Юлія Чужа / Анастасія Івашина / Алла Ващук Автор ілюстрацій: Микита Уваров
Автор Алла Ващук
трансфігурація (розділ магії, фахівцем якої є Дамблдор) для чарівників. До цього списку варто додати глибоку мудрість, досвідченість, доброту та неабияке вміння порозумітися зі студентами — й очільник Гоґвортса, й Олександр Данилович не мають собі рівних за цими характеристиками. Насамкінець хочемо висловити свою радість від знайомства із обома цими мудрими педагогами. На цій позитивній ноті завершуємо 22 номер. У наступних випусках «Жужужу» очікуйте нових подібностей. Якщо маєте власні варіанти, не мовчіть – наша редакція готова їх вислухати :)
Наші групи в соцмережах Вконтакті vk.com/zuzimo Фейсбук facebook.com/zuzimo Твітер twitter.com/zuzimozuzimo Читайте наші старі й нові номери на issuu.com/zzuzuzu та блог zuzimo.org.ua Жужужу №2 (22) // березень 2014
ЖУЖУЖУ №2 (22) // березень 2014