ZUZUZU18

#1(18)ЛЮТИЙ2013

zuzimo.org.ua issuu.com/zzuzuzu

Профспілка: більше ніж дешеві проїзні Більшість ІЖівців – члени студентської профспілки, точніше Первинної профспілкової організації КНУ імені Тараса Шевченка. Попри це, результати нашого опитування в соціальних мережах виявили, що половина студентів навіть не чули, чим має зай­матися така організація. Що ж, спробуємо розібратися разом. Університет – це та проміжна ланка між дитинством і зрілістю, яка має не лише вкласти нам у голову знання, а й дати «уроки життя». Серед іншого ми повинні вчитися відстоювати власні права, і допомагати в цьому повинна саме професійна спілка, наділена відповідними юридичними повноваженнями. Тому найперший обов’язок такого об’єднання – захищати права студентів. Офіційні профспілки в нашій країні існують в основному з радянських часів і ще відтоді несуть на собі відбиток забюрократизованості та «приживальництва». Та далеко не всі знають, що де-юре офіційна профспілка незалежна від органів влади, непідзвітна та непідконтрольна їм. Більше того, закон забороняє втручання керівництва установи в статутну діяльність профспілок. Попри те, що гласність і відкритість такого об’єднання також прописані в нормативних документах, ми не змогли знайти у відкритому доступі навіть статут Профспілки КНУ. Коли організація традиційно забюрократизовано-радянська, то замість визначених обов’язків поЧи знаєте ви, чим має Чи знаєте ви, чим має займатися Профбюро ІЖ? займатися Профбюро ІЖ?

Ні

Так

Опитування про Профбюро ІЖ ви можете переглянути в нашій групі ВКонтакті (vk.com/zuzimo): vk.com/wall-26232104_696 vk.com/wall-26232104_706

Світлина з архіву Миколи Кізя чинає активно займатися зовсім іншим – організацією концертів, флешмобів. Звичайно, забезпечувати культурне життя інституту належить Студпарламентові. Напевно, якщо Профком відіграє тут вагому роль, то студпарламентівці не задовольняють сповна очікувань ІЖівців. Профспілка – це та організація, яка існує завдяки нашим внескам. Як студентам бути впевненими, що відсотком із їхньої стипендії розпоряджаються ефективно, коли навіть голови профкомів не володіють

точною інформацією про витрати спілки? Це лише вершина айсберга, а проблему й надалі висвітлюватимемо. Наразі ж пропонуємо прочитати й порівняти подані на наступних сторінках інтерв’ю. Ми поспілкувалися з головою Профбюро ІЖ Миколою Кізем та активістом студентської профспілки «Пряма Дія» Юрієм Чернатою. Обидві організації важко назвати ідеальними, та разюча різниця між ними відбивається у словах і світоглядах представників.

Трохи про профспілки й «жовтизну» Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, галузева спілка, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Такі організації виникли в XIX столітті в процесі боротьби пролетаріату проти капіталістичної експлуатації. Лідери ж «жовтих профспілок», усупереч зацікавленням робочого класу, проводять політику співпраці робітників і підприємців. Гугл, Вікіпедія та численні енциклопедії

ПОЖУЖИ Зіткнення світоглядів, або Профком VS «Пряма Дія»

Микола Кізь

Голова Профбюро ІЖ Яка мета діяльності профкому?

Мета діяльності профкому насамперед допомагати студентам, вирішувати їхні питання, підтримувати їх, надавати пільги на поїздки та проїзні.

Вступив у профком я зовсім спонтанно. Одного разу приніс проїзні, тоді мене помітила голова профкому (Ганна Бока – прим. «Жужужу») й запропонувала бути профоргом. Я тоді ще не розумів, що це, був і в студпарламенті, і в профкомі. Потім так трапилось, що були вибори й мали брати участь тільки другий і третій курс. Не знаю чому, але мені Ганна запропонувала теж балотуватися та погодилася навіть підтримати. Так вийшло, що за мене проголосувала більшість людей, тому я став головою. Чому ти вступив у профком і чому вирішив його очолити?

Розкажи про структуру організації

Загалом організація називається Первинна профспілкова організація КНУ імені Шевченка. Вона включає в себе викладачів (від ІЖ – Катерина Степанівна Серажим) і студентів. Нижче йде профбюро, на нашій базі – профорги. А всі інші заповнюють заяви і є просто членами профспілки. Профком – це вже

Юрій Черната

Активіст профспілки «Пряма дія» Яка мета Ми незалежна студентська профспілдіяльності ка, яку заснували ще в 2008 році задля «Прямої Дії»? створення справжньої та нормальної студентської організації. Профспілка – це організація, яка має захищати права певної професійної групи, у конкретному випадкові студентів. Оскільки діяльність офіційного проф­ кому зводиться до видачі проїзних і якихось «одобрямсів» адміністрації, ми вирішили створити свою організацію, незалежну, яка робила би те, чим має займатися профспілка, тобто захистом прав студентів. Маємо й глобальніші цілі – зміна системи освіти, наприклад. Тому що її якість із кожним роком опускається все нижче: зводиться все найгірше із болонської та радянської систем. Вища освіта не виховує критичного мислення, вона просто націлена на «зазубрив-здав-забув». У суспільство виходять люди, які не мають розвинених аналітичних здібностей й тому не можуть, грубо кажучи, покращувати їх. Чи давно ти в «Прямій Дії» й чому вступив у цю організацію?

Більше року. Я зацікавився цією темою два роки тому, коли уряд намагався прийняти постанову про платні послуги (це був жовтень 2010-го). Першими тоді піднялись у Сімфепродовження на 3 с.

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

ПОЖУЖИ початок розмови з Миколою на 2 с.

початок розмови з Юрієм на 2 с.

на університетському рівні, ми в ІЖ – профбюро. Часто звертаються із таким: мовляв, я у профкомі й хотів би щось робити. Кажу: я розумію, що ви в профкомі, але є такі поняття – профорг і член профспілки. Проблема в тому, що багато студентів не розуміють цих підрозділів та іноді плутають.

рополі, де вже на той час повісили прейскурант, хоч офіційно постанова ще не була ухвалена. У Києві також підняли бунт, і це була перша акція в моєму житті. На неї зібралося більше тисячі людей. Я зацікавився діяльністю «Прямої дії», почав читати дописи на їхньому сайті. Написав заявку й поступово влився в організацію.

Нам не заважають, а навпаки підтримують. У дирекції ми маємо колосальну підтримку. Як приклад, можу сказати, що моя заступниця Віолетта Єрьоміна досить-таки часто підходить до Володимира Володимировича з проханням профінансувати наші театральні вистави, оскільки в нас із цим проблема, і директор із власної кишені дає кошти. Він зацікавлений у нашій роботі, постійно заходить до кабінету, запитує: «Як там у вас справи, що нового робите?». Нас ні в чому не обмежують, усе, що хочемо, ми робимо. Вертикальна структура організації передбачає забюрократизованість. Чи не заважає це роботі?

Скільки студентів ІЖ є членами профкому та яка сума членського внеску?

Можу сказати у відсотках, бо дуже часто доздають заяви, приблизно 95-97 відсотків. Це дуже високий показник порівняно з іншими факультетами. Сума внеску – 75 гривень у рік. Цього року піднялася до 88, але оскільки нам не повідомили це, то збирали ще за старою системою.

Чи знаєш ти, куди йдуть ці гроші?

На жаль, звітності немає, цифр ми не маємо. Знаємо, що ці кошти нібито включають в себе наші пільгові проїзні, поїздки (наприклад, у Буковель і Берегове ми отримуємо знижку 50 відсотків). Також мають пільги аспіранти, докторанти, але то вже вищий профком, це більше до Катерини Степанівни. Нам надають певні квитки, оплачують поїздки, але ще жодної не профінансували. Дуже гарний приклад, що торік мені вдалось добитися купівлі в гуртожиток ялинки з прикрасами, Дідом Морозом. Профком виділив нам 4 тисячі гривень. Зараз я хочу звернутися з проханням надати нам матеріально-технічну базу для теле- та радіостудії, а саме висувні колонки й мікрофони. Думаю, профком підтримає, там сума десь біля 25 тисяч. продовження на 4 с.

Скільки приблизно в нашому університеті членів ПД?

Непросто сказати точно. Постійних активістів біля 10-20 чоловік. З Інституту журналістики є дівчина Оля (студентка 4 курсу відділення РЗГ – «Жужужу»).

Де ви берете гроші на підтримку діяльності спілки, на що витрачаєте й чи ведете якусь звітність?

Оскільки в нас немає якихось громіздких бюрократичних апаратів, то насправді нам треба не так багато грошей. Витрати покриваються членськими внесками за принципом «хто скільки зможе». У нас є каса. Усі знають, у кого вона. Якщо на акцію потрібно тканина й фарба, щоб намалювати плакат, то гроші виділяються з каси. У нас навіть є табличка в онлайн-доступі в Google Docs зі звітністю. Існує така думка, що ПД – це радикальна й крайня ліва організація, майже «секта». Що ти можеш сказати з цього приводу?

Так, ми ліва організація по суті. Ми й справді, окрім повсякденної профспілкової роботи, тредюніоністської (захист якихось конкретних прав, участь у конфліктах), ставимо за мету взагалі змінити суспільство, систему освіти, побудувати її на горизонтальних принципах. Ми вважаємо, що керувати освітою мають безпосередньо викладачі та студенти, тобто її учасники, а не якісь міністерства й чиновники. Узагалі наша структура неієрархічна, безлідерна, близька до анархо-синдикалістських профспілок. Одні з найвідоміших – це CNT в Іспанії, які були дуже сильними між двома світовими війнами. Вони мали більше мільйона учасників. Разом із тим, ми не зациклюємося на цьому, намагаємося брати участь у реальних конфліктах. Наприклад, із міста Шахтарська написала дівчинка про те, що продовження на 4 с. Світлина із групи у VK.com «Профком КНУ імені Тараса Шевченка»

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

ПОЖУЖИ початок розмови з Миколою на 3 с.

початок розмови з Юрієм на 3 с.

Чи проблемно отримати гроші від профкому?

Проблеми немає, більше того, іноді профком стає спонсором якихось заходів. Наприклад, вони погодилися проспонсорувати наш благодійний бал. Зрозуміло, що ми маємо просити в межах розумного. На матеріальну допомогу студентам ІЖ цього року надали біля 10 тисяч гривень, на культурні заходи нам взагалі кошти не виділяються. Матеріальна допомога включає в себе кошти на поховання, оздоровлення, лікування й при народженні. До речі, коли з’являється дитина, для мам-студенток дають подарунки на Новий рік, квитки й подібне. Ми цими коштами розпоряджаємося. Якщо в когось є проблеми, я завжди повідомляю профоргам, щоби вони інформували студентів і ті зверталися до нас. Так, я знаю, дуже багато студентів наголошують на власній необізнаності щодо цього. Але це проблема вже більше профоргів, тому що я регулярно розсилаю нагадування на їхні електронні скриньки. Я завжди наголошую студентам, щоб із будь-якими їхніми проблемами зверталися насамперед до профкому. Наприклад, зараз звернулися третьокурсники щодо проблем із деякими викладачами. І я маю повне право підійти до Володимира Володимировича. Він завжди мене в цьому плані підтримає. Тоді до нас студенти не зверталися, але я особисто підійшов до керівництва, так само з інших факультетів прийшли. Наш заступник із роботи зі студентами Шамрай був на зустрічі з ректором, із головою Профкому й тоді вже почалось корегування ціни. Проблема в тому, що студенти чомусь чи то не розуміють, чи то бояться звертатися до профкому, писати якісь заяви. Гарним прикладом є перший курс, який написав заяву з проханням встановити парковку для велосипедистів і бювети із водою. На жаль, бювети нам не дозволили ставити, аргументувавши це тим, що смітитимемо й стаканчики скрізь валятимуться. А що ж до парковки, то, за словами Галини Степанівни, комендантки корпусу, її поставлять восени, бо до того часу наші студенти однаково не їздитимуть на велосипедах.

Згадаймо торішній конфлікт навколо гуртожитку. Чи не вважаєш ти, що студенти не звертаються за допомогою до профкому через відсутність довіри?

Багато хто вважає Профспілку КНУ, у тому числі й ІЖ, «жовтою». Що ти можеш на це сказати? Як у профспілці ставляться до «Прямої Дії»

На інститутському рівні я б так не сказав. Ми зі студентами одна команда, завжди дослуховуємося до їхньої думки. До дирекції ми звертаємося, коли вже дійсно є питання, які стосуються вищого рівня (університетського). Директор дуже демократичний. На університетському рівні, можливо, таке є. Нічого не можу сказати. У нас узагалі не говорять про «Пряму дію».

їх там примушують працювати: замість пар прибирати якусь трасу Ростов – Донецьк. Кілька наших товаришів поїхали туди. Виявилося, що там такий клубок, що, як казав товариш, котрий туди їздив, готовий матеріал для роману-антиутопії. Ми підняли навколо цього галас, журналісти підтягнулися. Навіть на якомусь трешовому ток-шоу піднімали цю тему. Про горизонтальну та вертикальну структури організації

Вертикальна структура, на нашу думку, не ефективна, тому що така організація рано чи пізно стикається з проблемою некомпетентності лідерів. Якщо є керівник, то його, грубо кажучи, можна залякати або купити. Прийняття рішень усім колективом не настільки швидке, але дієвіше. Воно, по-перше, залежить не лише від того, що робиться в голові одного чи кількох очільників. Це вже виважене рішення. Як кажуть, одна голова добре, а дві – краще. По-друге, менша вірогідність, що якісь аспекти не будуть враховані. Зрозуміло, що в такому ієрархізованому суспільстві виховуються люди, які мають працювати як гвинтики в системі. Звичайно, там можуть бути якісь труднощі з ініціативністю. Іноді є проблема пасивності. Але її якраз і можна перемогти такою роботою. Що більше ти щось намагаєшся робити, то меншає і меншає ця пасивність. Жовтіше немає куди, мабуть. Як був конфлікт, коли адміністрація піднімала ціни на гуртожитки, то офіційна профспілка ніяк не зреагувала, хоча в принципі мала б це зробити. Як профспілка Переважно лише зривають плакати. реагує на вашу діяльність? Жовтизна офіційних профспілок

Спілкувалися Оля Комиз і Марина Клименко

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

КУСЮЧА ТЕМА Даєш інтелектуалізацію замість «концертизації»

Навколо студентської ліги «Що? Де? Коли?» точиться справжня боротьба. Студпарламент і Профком наввипередки пропонують свою допомогу в організації чергової гри. Тим часом директор дякує за таку прекрасну ініціативу та визнає роль інтелектуальних заходів у формуванні позитивного іміджу інституту й залученні розумних абітурієнтів. Більше того, чутки про інтелектуальну гру в ІЖ доходять до ректорату, й там уже подумують про організацію університетської ліги. Ну, як вам наша казочка? Когнітивний дисонанс у вас виник недарма: це вигадка. А тепер назад до реальності. Спершу поінформуємо читачів, які ще не чули про «Що? Де? Коли?» в ІЖ. У першому семестрі з культурними подіями в інституті була справжня журбинонька. Не дочекалися ІЖівці навіть традиційного концерту «1+4». Натомість виникла ІЖівська ліга вже згаданої інтелектуальної гри, яку згодом перейменували на Гуманітарну. Ініціаторкою та організаторкою стала

активістка Наукового товариства студентів та аспірантів – четвертокурсниця Олена Поціпух. Грали у спортивний (відповіді давали на листочках, а не озвучували) «ЩДК» можна було в четвер перед заняттями. Дійство відбувалося на верхньому поверсі їдальні, де зазвичай не надто багато відвідувачів. Траплялося й таке, що гравців збиралося лише на одну команду, але зазвичай охочих «покрутити мозком» було не менше дванадцяти. Подібної «втіхи» немає на загальноуніверситетському рівні. Тому не дивно, що регулярно на гру приходили не лише наші студенти, а й представники історичного факультету (дівчата, ви проґавили таку чудову нагоду познайомитися з розумними хлопцями). Участь брали як уже бувалі та титуловані «знавці», так і новачки-аматори; питання ж обиралися із «що-де-колишної» бази. Студенти не шкодували ні свого часу, ні семигривневого внеску задля гри, а на зібрані кошти організатори купували призи (найчастіше книги). За словами організаторки, із певних причин Профспілка не змогла виділити обіцяні сто гривень для проведення фіналу. Незважаючи на це, гра все одно відбулася.

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

Наша редакція відверто симпатизує цій ініціативі, тому анонсувала ігри в соцмережах і висвітлювала в блозі. Звичайно, тут не обійшлося без «кумівства» (тобто ми добре знаємо Олену), але річ зовсім не в тім. Хотілося би хизуватися не «вічнолажовими» концертами, а чимось поживним воночас для мозку й душі. Це хоча б якось нагадувало, що ми здобуваємо освіту в одному з найкращих вишів країни. Зрештою, ми навчаємося не в КНУКіМі та навряд переплюнемо його в організації концертів. Поки ж ситуація чимось нагадує українське телебачення: усі говорять про потребу створювати інтелектуальний продукт, а підтримують (фінансами чи переглядами) всілякі талант-шоу. Хороший журналіст мусить багато знати, уміти аналізувати й відшуковувати зв’язки, причинно-наслікові зокрема. Усе згадане виховує «ЩДК». А що плекав у студентах наш інститут у минулому семестрі? Сказати складно. Сподіваємося лише, що хороші ініціативи все ж можуть існувати лише на ентузіазмові. Оля Комиз

СУБ’ЄКТИВНО Теорія великого підлабузництва Навчання у виші – річ підступна й непевна. Будь ти сто разів ботаном і зубрилою… ну добредобре, або просто розумною та надцікавою людиною, це не зав­ жди гарантуватиме недоторканість, усесвітнє обожнювання та прекрасні бали. Буває, трапиться якийсь «нетакий» викладач, і тоді від твоїх природних чеснот нічого не залежатиме. Саме тоді в пригоді стане надійний, проте специфічний засіб – підлабузництво. Упродовж чергового семестру «Жужужу» уважно спостерігала й аналізувала всі стратегічні прийоми й тактичні вибрики підлабузників. Час поділитися з нашими читачами своїми безцінними надбаннями. Отже… Вступні зауваги. Кого та що доля змушує ставати на нелегкий шлях Підлещування, як і все в цьому світі, не народжується з нічого. Воно виникає з певних ситуацій, коротко про які – далі. «Шеф, усьо пропало», або «Усе занадто погано». Обставини складаються таким чином, що, крім підлабузництва, інших шляхів отримати своє не існує. Наприклад, студент прогулював із доволі суб’єктивних причин, які не пояснюються ні довідками з медичних установ, ні здоровим глуздом. Ніякі відпрацювання тут не допоможуть, або їх забагато, щоб іти простими шляхами. «Це в мене у крові», або «А що тут такого?». У деяких персонажів підлабузництво – у генах. Така лінія проходить крізь усе їхнє життя, і вони навіть дивуються, якщо хтось не намагається «подружитися» з викладачем і не виявляє жодного зацікавлення до їхнього особистого життя. Та й підлабузнюються вони радше несвідомо, навіть того не помічаючи. Також ці персонажі зазвичай позиціонують себе як «киці-зайчики», а будь-які натяки на дивну поведінку розбивають своєю мегапозитивністю. «Усе має бути під контролем», або «Усе занадто прекрасно». У таких людей усе зазвичай і так дуже круто, особливо в порівнянні з представниками першої категорії. Однак вони просто бояться втра-

тити свій надійний плацдарм, тому про всяк випадок прагнуть «перестрахуватися» з усіх боків. А чудові зв’язки з викладачами зайвими ніколи не бувають. Крок 1. Зрозумійте мету підлабузництва Ось ця позиція – зазвичай найбільший камінь спотикання. Чимало студентів вважає, що до підлещування можна зараховувати лише пов’язане винятково з навчальним процесом (читайте – отримання позитивних балів і рекомендацій). Але не будьмо такими категоричними: дехто запекло воює на всіх фронтах задля викладачів, які можуть допомогти отримати роботу. Далі ми розповідатимемо переважно про «навчально-балове» підлабузництво, проте всі ці методи будуються за ідентичними принципами. І мають одне спільне – відсутність власне взаємної щирої цікавості з боку викладача та студента. Крок 2. Визначте об’єкт Розумний потенційний підлабузник має розуміти, до кого він підбиває клинці. Інакше є ризик почати застосовувати неправильні методи – наприклад, «липнути» до якогось «троля» – і стати

улюбленою жертвою й суцільною втіхою для групи, інколи не тільки для своєї (де ж, як не в нашому інсти­туті, може зі швидкістю світла розлітатися інфа під грифом «Баба Бабі Сказала»?). Поспостерігайте за поведінкою викладача, дізнайтеся якнайбільше «інсайдерської» інформації про нього. На допомогу вам сміливо вирушать людський поголос, Інтернет і соцмережі. Крок 3. «Намацайте» слабкі місця об’єкта Як би це жорстоко не виглядало, але бити завжди треба по слабких місцях. Звичайно, не в прямому сенсі (знаємо, у декого якраз виникло таке бажання), а лише знайти прогалини в самоподачі викладача. Найлегше – обирати людину із завищеним почуттям власної важливості. Тоді одразу вимальовується безліч варіантів упливу на жертву, які зведуться до задоволення потреб у возвеличенні. Навіть якщо вам трапиться якийсь «залізний мен», навряд він витримає навалу хвалебних слів: лестощі підкуплюють багатьох. Це, власне кажучи, універсальний варіант, але головне – не передати куті меду. Однак імпровізації теж схвалюються. Варіант для самогубців – спробувати

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

СУБ’ЄКТИВНО початок на 6 с. Світлина Юлії Чужі

посварити занадто самокритичного викладача. А раптом він подякує й полюбить вас?.. Крок 4. Запам’ятайтеся Ось тут особливих зусиль не потрібно. Варто зробити щось неординарне, щоб закарбуватися в пам’яті середньостатистичного незабудькуватого викладача. В іншому випадку, проведіть декілька сеансів процедури «мене звати Грицько Нетудихата». Вражайте людину своїм знанням шкільної й університетської програм та всього, чим можна похизуватися на нічим не примітній парі. Зазубріть наступну лекцію викладача з Інтернету й відповідайте на його питання ще до того, як він їх поставить. Запізнившись, упадіть на коліна з проханням пустити бідногонещасного студента. «Випадково» похваліть те, що викладач зробив або що він любить (для цього складіть список музичних гуртів, книг, фільмів тощо). Робіть компліменти. Словом, влаштовуйте феєрію. Крок 5. Заповніть якнайбільше життєвого простору об’єкта Після того, як викладач запам’ятав вас, маєте стати неодмінною частиною його життя. Ваш курс або група повинні асоціюватися переважно з вами або ще декількома такими ж,

як ви. Завдання максимум – стати символом свого факультету / інституту для викладача непрофільної дисципліни, але це ми лишимо для «прокачаних» підлабузників. Для нашого рівня вистачить і локальних завдань. Спершу можете допомагати викладачеві в чомусь зовсім незнач­ному. Носіть йому проектор, книги або інші допоміжні матеріали, коли це треба. Пишіть повідомлення з нагадуваннями, у якій аудиторії зараз у вас із ним пара. Долучіть жертву до друзів у соцмережах (якщо вдало проробили крок 2, то шукати сторінку потрібної людини вам уже не треба: вона давно має бути у ваших закладках). Моніторте все те, що він пише, коментуйте й «лайкайте», діліться його записами в себе на сторінці. Якщо ж викладач у соцмережах буває, але рідко публічно висловлюється, спробуйте самі організувати його віртуальний простір. Кидайте йому посилання – як на стіну, так і в особисті повідомлення, частіше пишіть самі й згадуйте ім’я потрібної людини. Крок 6. Увійдіть у довіру Якщо не такий уже сильний організм викладача до цього часу не відторгне вірус «Грицько Нетудихата», то на цьому етапові ви можете бути не настільки обережними.

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

Спробуйте відійти від рольової межі «студент-викладач» і перейти на новий рівень. Щоразу цікавтеся справами наставника. Спілкуйтеся з ним у позанавчальний час із конкретного приводу чи без, розважайте його, радьтеся. Намагайтеся, щоб викладач у цьому відповідав вам взаємністю. Щоправда, деякі люди рішуче не сприймають втручання в особисте життя. Найбезпечніша альтернатива – побудувати через себе всю комунікацію. Для викладача мусить залишитися лише один шлях підтримки зв’язку з групою. І цією ланкою маєте стати ви. Усі вказівки, завдання, ініціативи не зможуть дійти до загалу без вашої участі. У цьому разі матимете подвійний зиск – будете потрібні й викладачеві, й однокурсникам. Крок 7. Збирайте врожай Коли здійснили все зазначене в попередніх кроках, у вас є два можливих наслідки – традиційно хороший і поганий. Розпочнемо з негативу: ви можете обриднути викладачеві, як гірка редька, навіть якщо йому постійно доводиться з вами спілкуватися. Його благородні піруети на вашу адресу пов’язуватимуться лише з бажанням швидше відкараскатися («Грицько Нетудихата? Чорт забирай, тільки не це! Поставлю йому щось, нехай іде з миром»). Позитивне – якщо викладач дійсно «зацінив» старання і не може без вас жити. Тоді ви – зірка, щасливчик і приклад для наслідування, заздрості та ненависті в колі своїх однокурсників. Однак пам’ятайте про світлі почуття викладача. Можливо, він і справді до вас «прикипів» душею, а після закінченням його курсу ви забудете про нього… до моменту, поки педагог знову у вас не викладатиме. Тому, любі підлабузники, підлещуйтеся, але не забувайте про загальнолюдське добре, світле, вічне.

P. S. Усі збіги прикладів із вами чи вашими знайомими випадкові. Під час написання матеріалу жоден підлабузник не постраждав. Марина Клименко

ПО-СТУДЕНТСЬКИ Журналістського цвіту по всьому світу Відомий факт: набридливих журналістів можна зустріти скрізь і всюди, навіть у гуртожитку фізичного факультету КНУ імені Шевченка. На перший погляд, нічого дивного: можливо, хтось із мешканців зробив наукове відкриття, а ІЖівці оперативно «полетіли» збирати свіженькі новини. Однак не це привело сюди майбутніх журналістів. Для сімох студентів ІЖ стіни гуртяги під номером вісім із першого вересня стали рідними щонайменше на чотири роки. До речі, крім журналістів, сюди селили ще й «кімошників» і географів. Оце так мікс вийшов! Поєднати непоєднуване? «Нас, звичайно, попереджали, що базовий гуртожиток Інституту журналістики не гумовий, а кількість першокурсників просто рекордна, все ж дуже хотілося потрапити до дружнього журналістського колективу на Єреванській, де життя кипить на повну, а цікаві ідеї для змістовного дозвілля б’ють потужним ключем. Не так сталося, як гадалося, – розповідає Поліна Зиміна, студентка першого курсу ІЖ. – Повідомлення про те, що своє ліжкомісце я отримала в гуртязі фізиків, чесно кажучи, мене засмутило. Але прагнення нових вражень і потяг до невідомого були сильнішими, інтрига брала гору. “Цікаво, думала я собі, – а що ж із того буде, коли зберуть під одним дахом невгамовних журналістів із фанатами протонів й амперметрів?” Можу сказати одне: протягом цих місяців експеримент із поєднання, на перший погляд, непоєднуваного проходить цілком успішно. Зараз уже звикла, й особливого напруження не відчуваю. Наше життя у студмістечку не позбавлене позитивних моментів і, головне, єдиної розкоші (а для журналіста потреба в ній потрійна) – людського спілкування, Дійсно, спочатку було розчарування, переживали, що в середовищі людей практичних і точних про творчу свободу й мріяти не варто. На щастя, всі побоювання виявилися марними, а твердження про те, що кожен фізик у душі є ліриком, правдивим. «У цілому, моє враження від, вже можна сказати нашого, восьмого гуртожитку позитивне, – зауважує Вікторія Кондрацька, студентка пер-

Світлина Анастасії Івашиної шого курсу. – Тішить те, що тут є всі умови для комфортного життя та повноцінного навчання». У чому це полягає – розповімо далі. Від ІЖ до ВДНГ – із годину часу Почнімо з маршруту. Добираючись до навчального корпусу, ми, на відміну від мешканців гуртожитку № 18, випробовуємо різні види транспорту: 10–15 хвилин «пішкадрала» до станції метро, далі вже 30 хвилин під землею, без пересадок, ясна річ, ніяк не обходиться. Потім опиняємося на «Лук’янівській», звідки дехто може дозволити собі неквапливу прогулянку до інституту, а хтось за 10 хвилин до початку пари застрибує в маршрутку чи тролейбус. Одне слово, намагаємося тримати себе в тонусі. «Зручно, що метро неподалік. Щоправда, їздити до інституту все одно довго, й, чесно кажучи, часом це втомлює», – такої думки Вікторія Кондрацька. Після пар рухаємося вже у зворотному напрямкові, потім виходимо на «Виставці», десять хвилин – і в студмістечку. Аби було кому лампочки вкручувати За кілька хвилин ми на порозі гуртожитку. Вітаємося з приємними вахтерками, проходимо у вестибюль. Виглядає він досить солідно, ще й

диванчики м’які, майже як у Білому корпусі. Тут також стоїть фортепіано, тому майже щовечора в гуртожитку лунають приємні мелодії (грали навіть The Show Must Go On) у віртуозному виконанні фізиків. У холі також часто чути незмінних студентських супутників – гітару та притишений спів. Як виявилося, крім мистецтва, наші сусіди захоплюються ще й спортом: частенько відвідують спортзалу на першому поверсі, а в теплі погожі дні шанувальники Ньютона й Ейнштейна до пізнього вечора завзято ганяють у футбол на спортмайданчику. Якщо коротко, то з побутом проблем немає: блочна система (по дві кімнати), тепло, затишно, меблі в нормальному стані. «Зараз мене майже все влаштовує, умови в кімнаті непогані, – ділиться своїми враженнями Оля Ковальова. – Ванна та туалет – одна на блок, тобто на шість осіб, що дуже зручно. Кухня поруч, черг біля плит ніколи не буває. А все через те, що коли готують фізики, ми ще спимо, а коли варимо ми, то фізики вже відпочивають. Єдиний суттєвий недолік – відсутність гарячої води увечері. Уже о 21 годині вода в крані ледве тепла. Це, звичайно, створює певні труднощі, проте я вже звикла».

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

ПО-СТУДЕНТСЬКИ початок на 8 с. Світлина Анастасії Івашиної

Найголовніша перевага гуртожитку № 8 полягає в тому, що, живучи по сусідству з фізиками, ІЖівці не мають жодних проблем із налаштуванням і ремонтом різних приладів. За чашку чаю з печивом тобі впродовж 15-20 хвилин підключать інтернет, полагодять фен, замінять розетку, ще й нову лампочку вкрутять. Фізики й лірики: протилежності притягуються Поступово переходимо до найцікавішого – гендерної ситуації. Якщо в інституті за один навчальний день в очах починає рябіти від незліченної кількості дівочих облич, то в гуртязі вони, навпаки, справжня рідкість: на всіх дев’яти поверхах історично склався суворий патріархат. Спершу дуже незвично й кумедно було бачити, як сусіди-хлопці вправлялися в кулінарній майстерності. Вони ж, у свою чергу, дуже соромилися й намагалися якнайшвидше зникнути з кухні. Інколи після таких раптових втеч туди не можна було зайти ще години з півтори. Зараз усе простіше: і фізики покращили свої навички приготування їжі, та й нас це вже так не обхо­дить. Проте кухню ми стали відвідувати частіше – саме тут мож-

на невимушено спілкуватися хоч і годинами. Також ми маємо змогу пізнати квантову теорію світла в досить дотепній формі «кухонних» розмов, поспостерігати, а як пощастить – взяти участь у різних фізичних експериментах. Із такими цікавими співрозмовниками не буває нудно. До речі, наші сусіди можуть похвалитися великою кількістю здобутків на ниві фізичних знань – міжнародні конкурси, олімпіади, інтелект-шоу «Найрозумніший» (і це тільки та частина переліку, яку ми запам’ятали!). Перспективні хлопці, чи не так? Здавалось би, просто посиденьки на кухні, а дивись, комусь із журналісток-сусідок ще й заміж за фізика вийти вдасться. У такому разі точно не пошкодуєш, що в гуртожитку ІЖівців місць не вистачило. Чому я не хочу переїздити на Єреванську Треба згадати й про дозвілля у студмістечку. Догодити в цьому плані вибагливим журналістам нелегко, проте місцевим активістам це вдається. Добре відома всім студентам Шеви «яма» розташована прямо перед гуртожитком фізиків. За нашого перебування тут проводили низку цікавих заходів (спортивні змаган-

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

ня, День першокурсника, День знайомств, запальні дискотеки). Тому й не дивно, що ІЖівським дівчатам до вподоби мешкати на ВДНГ. «Мені подобається жити в студмістечку: тут тихо, спокійно, є змога поспілкуватися зі студентами різних факультетів. Я б навіть не хотіла переїздити на Єреванську, мені й тут доб­ ре», – каже Оля Ковальова. Отаке-от наше студентське життя на ВДНГ, сповнене вагомих переваг і не позбавлене недоліків. Усе залежить від нас. Якщо прагнемо зробити роки свого навчання насиченими й незабутніми, зовсім неважливо, хто поруч: фізики, журналісти чи історики – аби з ними було цікаво й весело, а цього більше ніж достатньо. Час, проведений тут, – справді корисний досвід, бо саме в такий спосіб загартовується журналістська свідомість і виробляється важливе вміння пристосовуватися до різних життєвих умов та обставин, удосконалюються навички спілкування. Особлива подяка нашим сусідам-фізикам за остаточно зламані стереотипи, розуміння або принаймні спроби зрозуміти, комфорт і затишок. Анастасія Івашина

А ЯК У НИХ? Гостювання в колег-медійників із Луцька

Світлина із групи у VK.com «Філ Фак» У них журналісти й філологи нав­чаються в одному інституті, їхній декан має справжню (!) сторінку ВКонтакті. У них є «літературні кав’ярні», власні проблеми з технічним забезпеченням та активністю студпарламенту. Вони – наші колеги з Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, колишнього ВНУ. Саме розповіддю про студентів-медійників із Луцька ми й відкриваємо нашу нову рубрику «А як у них?». А допомагає нам у цьому спеціальний кореспондент «Жужужу» в СНУ Тетяна Кушнерик. Волинська журналістська демографія В Інституті філології та журналістики наші колеги складають меншість. Їхня загальна кількість приблизно дорівнює цьоігорічному набору на спеціальність «журналістика» в ІЖ. Річ у тім, що в СНУ щороку формують по одній групі журналістів і редакторів. Про рекламістів у цьому виші можна сказати словами затертого мему «Ні, не чув». Що ж до спільної для обох інститутів гендерної журбиноньки, то кого нею здивуєш? Фахові предмети та якість викладання У розкладі студентів Інституту філології та журналістики від 10 до

13 дисциплін. Якщо на першому курсі лише 20 % із них становлять фахові предмети, то на третьому й четвертому вже близько 70 %. Найцікавішими, на наш погляд, є дисципліни «Особливості радіореклами», «Економіка ЗМК», «Особливості створення ток-шоу», «Логіка і методи логічного аналізу тексту». Для ІЖівців це можна охарактеризувати словами все того ж самого набридливого мему. Але оцінювати предмет лише за його назвою це те ж саме, що судити про смак цукерки за її обгорткою. У нашому випадкові все залежить від якості викладання. Кореспондентка «Жужужу» прокоментувала так: «Фахові дисципліни здебільшого на “відмінно”, а от загальні – трішки “кульгають”». Відпрацювання занять і виключення «Виженуть чи не виженуть» — ось у чім питання. Особливо коли студент має дуже багато боргів, а рейтинг відвідування занять опустився «нижче плінтуса». У таких ситуаціях спудеям доводиться чекати на викладацьку милість і можливість відпрацювати. Більшість педагогів СНУ йдуть назустріч «пропускникам», дають додаткові завдання. А ті студенти, які «розкаялися» у своїх гріхах проти системи освіти,

отримують «пом’якшувальний вирок» із можливістю поновитися. Технічне забезпечення: у кожному виші свої пункти прийому металобрухту Ахіллесовою п’ятою багатьох ВНЗ є ситуація з технічним забезпеченням. Для ІЖівців це відсутність нормальних комп’ютерних аудиторій, достатньої кількості проекторів. У студентів СНУ свої проблеми: не всі викладачі схвалюють новітні технології, телецентр допоки не обладнаний. Зате є комп’ютерні класи, радіостудія, камера і… бажання студентів опановувати фах. Для роботи із «серйозною» технікою, на думку Тетяни, нашим луцьким колегам ще не вистачає навиків. Ігри у справжні медіа Журналісти зі СНУ мають власне студентське видання «Об’єктив». Його творці навіть «узаконили стосунки», тому газета є офіційною. Ще лучани мають власний «Студентський канал» на YouTube. Це проект, який об’єднує всіх студентів університету незалежно від факультетів і спеціальностей. Проте без каменів спотикання ніяк не обходиться: то ініціатива вщухне, то періодичність «зашкутильгає»… Декани теж «сидять» ВКонтакті Нам доводилося бачити багатьох керівників різноманітних вишів

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

А ЯК У НИХ? початок на 10 с.

Світлина із групи у VK.com «Філ Фак» зі своїми особливостями й дивнотами. Але нікого подібного на декана Інституту філології та журналістики СНУ не зустрічали. Річ у тім, що Юрій Громик не тільки має власну сторінку ВКонтакті, а й регулярно дописує. Звичайно, «переплюнути» Володимира Різуна з його віртуальною приймальнею навряд чи хтось зможе, але альтернативний варіант пана Юрія нам до вподоби. Якщо вам треба знайти розклади занять та іспитових сесій, довідатися про найближчі конференції та конкурси, «рознюхати» про зустрічі з відомими персонами в Інституті, поповнити свою електронну книжку підбірками словників, довідників і посібників з української мови, тоді ласкаво просимо на сторінку Юрія Громика. До речі, позаочі журналісти називають його «улюбленим деканом» і говорять, що він знає про своїх студентів усе. Студенти вищого рівня На запитання про активність студентського самоврядування наша кореспондентка відповідає так: «Це болюча тема. Воно-то активне, але на свій лад. Наприклад, заполітизоване. Це особливо болісно перед виборами, коли в університеті розклеювали агітки за одного з кандидатів. Таке підтримували навіть деякі викладачі...»

Не навчанням єдиним Як показує досвід, студенти регіональних вишів не страждають нестачею веселого проведення дозвілля. На дозвіллі лучани влаштовуютья флешмоби, різноманітні вечори, «літературні кав’ярні». До Інституту частенько приходять непересічні особистості. «У 2012 були Мрідула Гош (індійська правозахисниця й політолог — «Жужужу»), Микола Жулинський, Михайло Слабошпицький, Ірен Роздобудько, Ігор Жук і чимало інших. Лариса Івшина із фотовиставкою “Дня” — постійна гостя», — повідомляє Тетяна. Баланс між теорією і практикою Щоб закріпити теоретичні знан­ ня, студенти щороку мають можливість побувати на журналістській і редакторській кухнях. «Крім державної практики, куди добровільно-примусово відправляють, про місце стажування домовляємося самі, — розповідає Тетяна. — Зазвичай з цим проблем не виникає, крім деяких особливо “наворочених” ЗМІ: студентів — дешеву робочу силу — всюди беруть радо». Робота під час навчання У луцьких колег схожа з нами ситуація з працевлаштуванням: «Брати на роботу студентів денної

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

форми не всі хочуть, а платити їм не хоче майже ніхто. Чомусь багато працедавців вважають, що студенти мають працювати на них безкоштовно, за досвід». Але деяким студентам, як і нашій кореспондентці Тетяні Кушнерик, вдалося під час навчання влаштуватися на роботу за фахом. Інші працюють, як і де можуть. Нас вразило принципово відмінне ставлення викладачів СНУ до студентів, які поєднують навчання з роботою: «цілком адекватно ставляться до них, допомагають, розуміють». Що ж до працевлаштування після закінчення навчання, то тут кому як пощастить: далеко не всі випускники Інституту філології та журналістики СНУ працюють в редакціях газет, на радіо чи телебаченні. Як кажуть, кожному своє.

P.S. Якщо ви хочете погостювати в наших колег зі СНУ та мрієте про вступ до магістратури, то можете вбити двох зайців одним пострілом. Себто приїхати до Луцька на наукову конференцію. Слідкуйте за оновленням сторінки Юрія Громика. :) Вікторія Кравчук

СУБ’ЄКТИВНО Я люблю свій інститут Цього семестру наш блог (zuzimo.org.ua) функціонував особливо активно. Один із матеріалів мав значний успіх у мережі та став найпрочитуванішим постом. Запис можна віднести до вічноактуальних тем, тому редакція вирішила, що він вартий, щоб потрапити ще й на сторінки видання.

Світлина Іванни Скорик Уже не одне покоління ІЖівців виросло на написанні творів з української мови на теми «Це не моя ковбаса» та «Я досягну мети» (усе сало полягає в повторюванні цих фраз із різними інтонаціями). Оскільки це завдання вже встигло утратити свою первісну оригінальність, то пропоную його освіжити. Приміром, видозмінити тему таким чином: «Я люблю свій інсти­тут». Я люблю свій інститут! Так захоплено говорить чи не кожен студент після перших двох ознайомлювальних днів у стінах Білого будинку. Нові друзі, свіжі знайомства. Ніяких завдань. Я люблю свій інститут. Але одразу ж після перших викладацьких скерувань до бібліотеки, залякувань «сильних світу цього» упевненість у почуттях може похитнутися: «Я люблю свій інститут?» Та завжди рятують вірні друзі, яких знаходиш під час навчання в ІЖ. І знання. Хоча з останніми часом виходить, м’яко кажучи, не дуже. ІЖівці жаліються на те, що їх нібито нічого не вчать («Треба було в Могилянку йти!»), роботодавці нарікають на першого-ліпшого незразкового студента з дипломом Інституту журналістики. Та як би там не було, але в порівнянні зі студентами з інших вишів ІЖики

почуваються вільно. І знань їм не бракує. І вчаться вони легко. Коли нагороджували наших студентів, які справедливо здобули дипломи олімпіади та конкурсу-захисту наукових робіт із видавничої справи у Львові, то я сиділа в залі й подумки повторювала «Я люблю свій інститут…» Люблю. Бо тут читають веселі й нудні лекції, тут одна маленька 231 аудиторія (яка вже встигла почити в бозі й перетворитися на кафедру) з кількома недобитими комп’ютерами могла вмістити до тридцяти студентів, тут будь-хто пояснить, що таке «дискурс», «контент-аналіз» і «сугестія», тут язик може довести до п’ятірки на сесії, тут кожен студент і викладач особистість, тут лекторка з естетики може ненароком обмо­витися, що вона грає в футбол і раніше була бас-гітаристкою в гурті (і це лише один приклад!), тут і досі не зовсім вивітрився дух партійної школи, тут у їдальні дуже смачні булочки , тут на коридорах покоцаний паркет, тут «звихнуті (у позитивному сенсі) на всю голову» студенти співають не менш дивний і запальний гімн інституту, тут найприємніші у світі гардеробниці, тут накурені вбиральні, тут бояться Приступенко й Серажим, тут турнікети й камери спостереження на знак сусідства з

ІМВ… Тут ініціативні студенти організовують «Фестиваль лаконічного кіно» і формують «Штурмові загони Ґутенберґа». Після всього цього я гучно та без пафосу заявляла: «Я люблю свій інститут!!!» Але це почуття вимагає взаємності. Інакше приходять тільки біль і розчарування. Коли перешкоджали організації згаданих заходів, коли заняття з іноземної переносили на суботи (і продовжують це робити), коли людям, які заслуговували на «відмінно», ставили 87-89, коли навколо публікацій про гіпотетичне виселення з гуртожитку вирував хаос, коли «цензори зі стажем» урізали найласіші шматки інтерв’ю, коли врешті-решт ображені на статті в «Жужужу» йшли з’ясовувати стосунки не до редакції, а до керівництва, зі взаємністю аж ніяк не складалося. Захоплення витісняла образа. Відгомін деяких подій ще й досі боляче відлунює в душі сумнівом: «Я люблю свій інститут???»

P. S. ІЖ, пам’ятай про відповідальність за тих, кого приручив. І хоч я інколи кажу, що ти мені набрид, та все одно тебе люблю. Ти подарував мені друзів, «Жужужу» та щось схоже на віру в свободу слова (вона ще лишилася?). Це мої крила. Не забирай їх. Я хочу літати. Я хочу любити тебе. Вікторія Кравчук

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

ЖУТЬ Завихрясті польоти фантазії Домогосподарки вчаться літати «Ламаємо стереотипи», – сказали дизайнери та створили журнал «Летающие Домохозяйки». Ось тільки здається, що без допомоги психотропних речовин тут не обійшлося. Бо навряд чи звичайній людині спадуть на гадку слогани «Давайте летать вместе» та «Невероятная легкость БЫТиЯ». Уже занадто неоднозначно прочитуються ці метафори. Але насправді видання, крім епічних назви та лозунгів, не відрізняється контентом від інших типово бабських глянців. Вам дадуть купу різних непотрібних порад, розкажуть про виховання дітей, пошиття комбінезончиків песикам, користь від споживання лляної каші, прання шкарпеток і зав’язування краваток чоловікові. Погодьтеся, якась суцільна журбинонька. Тому що залишається з нудьги робити бідолашним домогосподаркам? Тільки літати.

Головне, щоб шрифт був кучерявим

Створити сайт для вчителів початкових класів – дуже висока місія, яка до снаги далеко не кожному. Це завдання може виконати лише той, хто здатен підібрати для шапки крутенний заспокійливий блакитний колір стін лікарняних палат, мегакучеряві шрифти, «умілітєльниє» личка діток і купи книжок, які ось-ось вас закидають.

Тим, хто не впорається, залишається лише сказати: «Давай да свіданія». Адже без трьох рукописних шрифтів і битих-перебитих зображень сайт початкової школи просто не зможе жити. Якщо вас не вирвало на першому етапі знайомства із ресурсом і заспокійливий блакитний не знерву-

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013

yrok.at.ua

вав до краю, то можете перейти до оцінювання контенту порталу. А він має значно фаховіший вигляд, ніж дизайн сайту. Якось дуже дивно, що люди з таким «унікальним» дизайнерським смаком викладають на цей допотопний ресурс електронні посібники та навчальні флеш-ігри. Вікторія Кравчук

АНАЛІТИЧНО Що в підписі твоєму? Костянтин Шендеровський Самокритичний доброзичливець

Костянтин Шендеровський охайно заокруглює букви у своєму підписі, особливо на початку автографа. Таким чином, приховувати від студентів свою доброту та м’якість йому більше не вдасться. Але радимо не розслаблятися: зазначені вище ха-

рактеристики стосуються переважно початку співпраці з ним. Щодо закінчення – тут бувають різні варіанти, бо останню букву викладач виводить по-різному. Щоб дізнатися, як він оцінить вас на іспиті, можна попросити поставити підпис: якщо остання літера гарненько заокруглена – все ОК, якщо нею можна вколотися – готуйте інтелектуальний контрнаступ. Любить похвалитися й трішки прикрасити власні досягення (а їх у нього ду-у-у-же багато), недарма ж він починає свій автограф красивою закарлючкою. Вона також свідчить про багату уяву та порив до творчості (хтоз-

на, може Костянтин Сергійович вечорами вірші пише). Але інколи до нього може насунути песимізм, особливо коли бачить апатію інших в тому, чим сам горить. А тоді пропало все: і творчість, і доброта, й ініціативність. Тому радимо не провокувати цей стан, і тоді всі буде «гладенько». Прагне свободи й не дуже любить комусь підпорядковуватися. Наприклад, хтось затвердив, що пара має тривати рівно 80 хвилин, а він наперекір проводить усі 90. Великий самокритик, все піддає сумніву – гм, із нього вийшов би канонічний редактор.

Мальвіна Воронова Казкова Мальвіна: й із Буратіно зробить людину Ойдек Наджимов таких, як Мальвіна Юріївна, називає добрими м’якими спокійними леді, і не погодитися з ним не можна. Ми майже завжди бачимо цю викладачку усміхненою, але… Яким би це парадоксальним не видавалося, вона за своєю суттю має бути песимісткою, на що вказує напрямлений до низу хвостик підпису. Вона не з довгодумів – усе схоплює швидко. Допомагають цьому послідовність і логічність інтелектуальних дій.

Монотонна та тривала робота не для Мальвіни Юріївни, вона не може довго концентрувати увагу на чомусь одному. Їй трохи складно перейти від ідеї до реалізації, та навіть після виконання важливої справи пані Воронова схильна повертатися до неї та вносити ще якісь корективи. Викладачка з казковим іменем старається оминати занадто повільних людей і «хронічних» керівників – усе віддасть заради свободи.

Аналіз здійснила Галина Харук на основі праці Ойбека Наджимова «Как узнать характер человека по его подписи»

Керівники проекту: Павло Салига / Артем Онкович / Олекса Підлуцький Редакція: Вікторія Кравчук / Оля Комиз / Марина Клименко Спеціальний радник тріади: Гліб Семенюк Журналісти: Вікторія Кравчук / Ольга Комиз / Марина Клименко / Анастасія Івашина / Галина Харук Наші групи в соцмережах ВКонтакті vk.com/zuzimo Фейсбук facebook.com/zuzimo Твітер twitter.com/zuzimozuzimo Читайте наші старі й нові номери на issuu.com/zzuzuzu та блог zuzimo.org.ua Жужужу №1 (18) //лютий 2013

ЖУЖУЖУ № 1 (18) // лютий 2013