zuzimo.org.ua issuu.com/zzuzuzu
Листопад №2 (19) 2013
Перший дубль
Автор Анастасія Івашина Світлина з архіву кафедри кіно- й телемистецтва
Минулої весни творчі горизонти ІЖ «подали на розширення»: відкрилася кафедра кіно- й телемистецтва. Влітку вона провела перший набір, поповнивши лави інституту майбутніми операторами, режисерами, сценаристами й дикторами. Хоча набір був стартовим і лише на контрактній основі, 23 першокурсники (із 30 можливих) вирішили опановувати згадані професії саме в ІЖ. Інше питання, наскільки виваженим / відчайдушним / вимушеним було це рішення для кожного з них. Цікаво також те, що бар’єр у вигляді творчого конкурсу новобранці подолали з досить високими результатами. Чим це пояснююється: сумлінною підготовкою до вступу чи «новоспеченістю» кінотелемистецького напряму в ІЖ, або частково і тим й іншим? Щоб прояснити ситуацію та загалом про життя-буття кафедри КТМ дізнатися, ми поспілкувались із викладачами та студентами-КоТаМи.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
Нова студія для нової спеціальності — Кафедру ми створили з нуля за півроку, — розповідає завідувач кафедри Сергій Горєвалов, — труднощів особливих не було, єдине — довелося більше двадцяти разів навідатися до Міносвіти. Обладнання навчальної студії обійшлося в мільйон гривень, там є вся необхідна база для занять. Планується, що студенти спеціальності кіной телемистецтво матимуть подвійний диплом — у тому числі й диплом Мінкульту. Щодо навчальної програми, то вже з першого курсу студенти КТМ вивчають достатню кількість предметів безпосередньо за фахом. Ці дисципліни викладають окремо для дикторів, для операторів, а сценаристи й режисери на цьому курсі в одній групі. З практикою теж проблем немає — у нас відкритий вхід до Будинку кіно, Національного телецентру. Під час певних пар першокурсники відвідують ці заклади. Щодо викладацького складу,
то обходимося своїми силами, адже студентів всього 25 і по штату просто не можна більше викладачів узяти. До того ж у нас працюють досвідчені вітчизняні майстри, як-от Леонід Мужук, Олександр Аліфанов, Марія Бурмака... Багато викладачів з інших вишів хочуть працювати на новій кафедрі ІЖ. Я вам серйозно кажу, в двері гупають щодня: «Візьміть, візьміть, візьміть». Кафедра нова, й вона всіх цікавить. Нагадаємо, що редакція «Жужужу» раніше вже спілкувалася з паном Горєваловим (випуск № 17, вересень 2012). Створення кафедри КТМ в нашому інституті він пояснював тим, що нам необхідно підтягнути фаховий рівень працівників української кіноіндустрії та телебачення, і наголошував, що одним вишем (йдеться про Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого) ситуацію не змінити. продовження на 2-3 с.
Ні слова про журналістику Про те, як проходив творчий конкурс та дебютні місяці роботи із першокурсниками нам розповів Олександр Аліфанов — викладач фахових дисциплін спеціалізації кіно-, телеоператорство. — По-перше, ми були обмежені в часі й на проведення творчого конкурсу мали один день. У Карпенка-Карого, наприклад, відбір триває впродовж семи днів. Для кожної із чотирьох професій були свої умови конкурсу. Ми відбирали операторів. Спочатку вступники разом із документами подавали фото власного авторства. Безпосередньо творчий конкурс проходив у два етапи: виконання практичних завдань і співбесіда, під час якої особливу увагу звертали на загальний інтелектуальний розвиток, мотивацію вступників. Були серед них, звичайно, різні. Дехто бачив, що з’явилася нова спеціальність, і, подаючи документи на журналістику, заодно вирішував й сюди пробувати. А на співбесіді питання на зразок «Хто такий Станіславський?» виявлялося для них за межею складності. Деякі вступники вважали, що кафедра КТМ випускає фотожурналістів. Хоча в програмі для операторів журналістика взагалі не згадується. Загалом відбір був жорстким, але майбутні студенти нас потішили. Першокурсники дуже сильні, випадкових серед них немає. Багато хто закінчував фотошколи, у хлопців-операторів, наприклад, батьки — професійні оператори. Група в нас маленька — два хлопця та дві дівчини. Дівчата, до речі, молодці, часто навіть краще за хлопців справляються. А головне, що всі вони цілеспрямовані та чітко знають, для чого сюди вступили. Як бачимо, викладачі першими кінотеле мистецькими ластівками задоволені. А що скажуть самі студенти? Чому їх вибір впав саме на Інститут журналістики та які враження від перших місяців навчання?
Мовою цифр Конкурс — 129 осіб. Всього місць — 30. Зараховано — 23 студенти. З них: — 13 дикторів; — 4 оператори; — 4 режисери; — 2 сценаристи. Результати творчого конкурсу: — найвищий — 200 балів (5 результатів); — найнижчий — 175 балів.
ПОЖУЖИ
«Загін» КТМівців у повному складі
Олена Петринчук (диктор):
– Чудовий університет. Прочитавши на сайті про те, хто буде викладати, ми зрозуміли, що це люди дуже освічені, кваліфіковані, і тому обрали ІЖ, а не Карпенка-Карого. А ще для першого курсу є вся апаратура в студії — не буде жодних проблем. Наш куратор Марія Вікторівна Бурмака нас дуже любить. Чудово також те, що вже з першого курсу маємо нагоду відвідувати канали та інші професійні заклади. Наприклад, ми вже були на «Першому національному».
Ліза Акулова (оператор):
— Спочатку планувала йти на журналістику, але, подаючи документи, дізналися, що відкрили новий напрям (про який вперше почула на дні відкритих дверей, але тоді ще не знали, чи дадуть ліцензію і чи запрацюють вони цього року). Тому вирішила подати документи ще й на кіно-, телеоператора. Я з успіхом пройшла творчий конкурс і вирішила навчатися тут. Зараз мені дуже подобається, бо викладач нашої спеціальності приділяє нам багато уваги й ми з самого початку маємо можливість практикуватися.
Віра Улицька (режисер):
— Документи на цю спеціальність я подавала тільки до ІЖ, бо насправді в нас більше піти нікуди. У КарпенкаКарого мені не дуже подобаються викладачі. Основу вони можуть дати добре, а щось нове, на жаль, ні. У Поплавського рівень не той, і на роботу потім не беруть. А в Шевченка відкрилася така кафедра, чому б не спробувати? Якщо платити гроші, то в цьому університеті ти знаєш, за що їх віддаєш. Переконана, що саме тут ми налагодимо зв’язки, які допоможуть у майбутньому влаштуватися на роботу.
Ксенія Овчинникова (диктор):
– Я не розчарувалася, навпаки з кожним днем цей університет все більше зачаровує. Кожна пара цікава по-своєму. Вчитися подобається, бо викладачі подають матеріал із розумінням, з харизмою. Помітно, що у всіх є досвід роботи на телебаченні. А ще гарні оцінки ставлять просто так.
Колектив кафедри: — усього працівників — 10 осіб; — викладачі — 5 осіб.
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013
ПОЖУЖИ
У своїх відповідях викладачі та студенти неодноразово згадували про КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого — ВНЗ, який безпосередньо спеціалізується на кіно- й телемистецтві. Ми вирішили з’ясувати, як місцеве студентство ставиться до появи подібної спеціальності в Інституті журналістики. Зокрема запитали їх про конкурентоспроможність ІЖ у підготовці фахівців цієї галузі, а також про те, чи змінили б вони свій навчальний заклад на наш.
Світлина з архіву кафедри кіно- й телемистецтва
Леся Байрак (кафедра режисури телебачення):
Юрій Катинський (кафедра режисури телебачення):
Анастасія Лисенко (кафедра режисури телебачення):
– Щоб говорити про конкуренцію, потрібно знати всю методику майбутньої підготовки студентів, викладацький склад, дисципліни, які вивчатимуться, на що буде акцент. З приводу появи такої спеціальності в ІЖ, скажу, що, на мою думку, там будуть хороші документалісти. Хороші в баченні проблеми з журналістського погляду. До телевізійних форматів, мені здається, буде така ж увага з боку журналістики. Однозначно не можу сказати, бо не знаю, що стоятиме за цим «відкриттям нової спеціальності».
– Насправді досить дивні питання. Я навіть не можу якусь об’єктивну відповідь дати, оскільки абсолютно не знайомий з ІЖ. Відносно першого питання, то все залежить від педагогів та майстрів, які набирають собі курс. Відносно другого — звичайно, що ні. Я досить комфортно почуваю себе тут. Тим паче цей університет діє з такими факультетами багато років, а не пробує вперше. Думаю, відповідь на останнє питання досить очевидна.
– Ні, свій виш змінювати не збираюся. КНУТКіТ — це не просто університет, це стиль життя (як би пафосно це зараз не звучало). Наш університет — це окрема країна, яку населяють диктори, режисери, звукорежисери, актори, продюсери, аніматори і т. д. На великих перервах тут народжуються сценарії та створюються знімальні групи. А майстерні — це для нас не лише групи та курси, це друга сім’я, адже з ранку до пізньої ночі ми в універі. Нас мало, зате кожному приділяється увага. Тим паче знання, що ми отримуємо, набагато ширші, ніж зазначено в наших спеціальностях.
На завершення ми завітали на питомо ІЖівську кафедру — телебачення й радіомовлення, де поцікавилися про необхідність створення й перспективи розвитку напряму КТМ в нашому інституті, а також про те, чи вплинула його поява на діяльність кафедри ТР. На наші запитання відповідала доцент цієї кафедри Марія Андрющенко. — Важливо, щоб студенти відчували себе гарно освіченими, тому поява нової кафедри з мистецьким ухилом — це, перш за все, розширення можливостей
для студентів, які прагнуть здобувати освіту творчого характеру. Можна сказати, що відкриття кафедри КТМ було досить закономірним явищем. Наша кафедра від цього тільки виграла, адже в ході співпраці, взаємного обміну ми (і КТМ також) збагачуватимемося. Безперечно, розвиток — це завжди позитивні зміни, але говорити щось конкретне можна буде за рік, коли побачимо певний результат. Звичайно, минуло лише два місяці, тому судити й порівнювати дуже складно. Та й конкурувати ІЖ ні з ким не
треба, бо зусилля викладачів нової спеціальності мають бути спрямовані передусім на те, аби виховати професіоналів, котрі зуміли б повернути український кінематограф на шлях істинний. Зрозуміло, що без прагнення самих студентів отримати якнайбільше знань і вмінь, діла не буде. Та на брак останнього наші новачки поки не скаржаться. Отже, старт взято, а що буде далі — покаже час. Сподіваємося, що перші «кінотелемлинці» вийдуть у наших першокурсників із першого дублю.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
КУСЮЧА ТЕМА Розумні — ліворуч, красиві — праворуч
Автор Анастасія Білинська
Зображення із сайту http://baumbastisch.com/ Наприкінці 2012 / 2013 навчального року Володимир Різун шокував першокурсників новиною: «Обирайте напрям журналістики!» По правді сказати, ти ще не встиг усвідомити, чи журналістика — це твоє, а тут уже інший вибір змушують робити. Погодьтеся, справа не з легких, а коли дізнаєшся, що можливим є конкурсний відбір, то тим паче. Наше ставлення до цієї події було неоднозначним, адже від напряму журналістики залежить професійна діяльність у майбутньому. Найбільше засмутило те, що ніхто не розповів про можливості та перспективи кожного з напрямів. Безсумнівно, хотілось почути думки фахівців про те, що це і з чим його «їдять». Тож багатьом довелось обирати наосліп. «Я обрала історичну спеціалізацію, бо завжди цікавилася історією. Довго не вагалася: історія – те, що імпонувало мені найбільше серед інших спеціалізацій. Я не зовсім розуміла, чим саме буду займатися, вивчаючи наукову
чи правову журналістику, хоча й бачила список предметів. Тому, мені здається, кожен пішов у ту групу, до предметів якої має схильність», – коментує ситуацію Тетяна Навроцька, студентка другого курсу історичної журналістики. Відбір проводився на такі спеціалізації: наукова, соціальна, правова, історична та спортивна журналістика. Фурор здійснили дві з них: соціальна та правова. Тоді й проводився конкурс. Спочатку оголосили результати відбору на правову журналістику, а потім на соціальну. Ті, хто не набрав потрібну кількість балів, мали йти на вільні місця в інших групах. Право першості надавалося студентам, які не пройшли на правову журналістику (бо їх результати з’явилися першими). Багатьох першокурсників обурювала така несправедливість, але потім кожен отримав місце в групі. Як пояснює Костянтин Шендеровський, куратор групи соціальної журналістики, така спеціалізація стала потрібною через
те, що сформувався попит на журналістів, обізнаних у будь-якій сфері. Якщо ж говорити про соціальну журналістику, то в 2006 році в Україні розроблювали проект розвитку комунікацій і збиралися готувати професійних соціальних журналістів нової якості. Закон так і не прийняли, але процес пішов. За деякий час у кількох вишах почали викладати курси «Соціальної проблематики та ЗМІ». І тільки 2010 року в нашому Інституті вперше в Україні з’явився курс «Соціальна журналістика». «А вже у 2012 / 2013 навчальному році створилась перша навчальна група (за напрямом «Соціальна журналістика» – ред.), на тлі якої відбувається не пошук, а утвердження стратегії розвитку нової журналістики, нової якості професійної діяльності, як реальність виходу України з дилеми між масовою та соціально значущою медіадіяльністю», – зазначає Костянтин Шендеровський. Що ж говорять зараз про свої напрями журналістики студенти-другокурсники?
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013
КУСЮЧА ТЕМА
Вікторія Алєксєєнко, правова журналістика: — Я цілком задоволена тим, що обрала правову журналістику. Надзвичайно цікаво розглядати ті чи інші судові прави, правові порушення. Нам також пощастило з викладачами профільних предметів. Катерина Горська та Валентина Ткаченко цікаво й доступно розповідають про нові для нас речі. Так, це саме те, чого я хотіла й очікувала.
Соломія Деркач, спортивна журналістика: — Спортивна журналістика — це поєднання корисного з приємним. Адже завдяки цій професії в тебе є можливість відвідати численні спортивні події, познайомитися з багатьма новими людьми та при цьому повболівати за улюблені команди. Звичайно, більше хотілося б вивчати саме «спортивну журналістику» — однієї пари на тиждень замало, аби навчитися усьому. Однак тішать практичні завдання – написання матеріалів про відвідані заходи. Це ми, власне, й робимо вже з початку навчального року.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
Альона Бондаренко, наукова журналістика: — Насправді я дуже засмутилася, не пройшовши відбір на правову журналістику, але згодом знайшла в цьому багато плюсів. Зараз я навчаюся на науковій журналістиці й абсолютно не шкодую про свій вибір. У нас дуже хороші викладачі й, на мою думку, просто чудова група. Тут доречно згадати слова Володимира Різуна: «Коли ви не пройдете відбір на спеціальність, на яку так сильно хотіли, не треба засмучуватися, можливо, це просто не ваше».
Марія Безпала, соціальна журналістика: — Чесно кажучи, спочатку вагалася між правовою та соціальною журналістикою. І там, і там об’єкт впливу — людина. Але правова сфера стосується також роботи зі злочинністю, криміналом. Я не була впевнена, чи хочу цим займатися, тому обрала соціальну журналістику. І знаєте, жодного разу не пошкодувала про свій вибір!
Ірина Бублій, історична журналістика: — Я повністю задоволена тим, що обрала історичну спеціалізацію, оскільки робила це свідомо, розуміючи відповідальність мого вибору. Історична журналістика дозволить мені займатися тим, що подобається, дізнаватися багато нового, не обмежуючись при цьому вузькими рамками часу чи простору. Сподіваюся, спеціальні предмети допоможуть мені стати гарним фахівцем та цікавим співрозмовником.
Анонім, 2 курс: — Я навчаюся на контракті й плачу 25 тисяч на рік, але, не пройшовши на ту спеціалізацію, на яку бажала, тепер маю вчитися на іншій. Мене обурює те, що не були зрозумілими критерії, за якими обирались люди. Дізнавшись, що не пройшла на спеціальність, мала на думці одне: «Я — бездарність!» Можливо, просто потрібно було відкрити 2 групи на ті напрями, які зацікавили багатьох людей, і закрити ті, на які студенти не хотіли йти. Висновок такий: тепер я вчусь на небажаному напрямі журналістики та кожного дня йду до університету, як на каторгу. Можливо, мені колись і сподобається цей напрям, але гіркий присмак образи залишиться!
Алла Ващук, наукова журналістика: — Коли я не пройшла на соціальну журналістику, то, звичайно, спочатку засмутилася. Було образливо тому, що мене справді приваблювала соціальна журналістика, й предмети спеціалізації здавалися найцікавішими з усіх запропонованих. Неприємно було також тому, що критерії відбору були зовсім незрозумілі. Втім, зараз я абсолютно не шкодую, бо наукова журналістика виявилася досить захопливою. Зараз я всім задоволена.
Як бачимо, вибір спеціалізації був щедрим на емоції та переживання, іноді позитивні, а часом не дуже. І з огляду на власний досвід, робимо висновок, що для уникнення конфліктів у майбутньому, потрібно давати студентам право вибору та відкривати групи відповідно до бажання кожного потоку. Якщо кожен піде на той напрям, на який хоче, то професіоналів своєї справи в нашій країні стане більше.
КУСЮЧА ТЕМА Природний відбір На хвилі спеціалізації – саме так можна схарактеризувати один із найбільш напружених періодів студентського життя ІЖівців. Журналісти наприкінці першого року навчання, а потім і на другому курсі, видавці ж на третьому мають чудову (а там – як пощастить) нагоду спробувати себе в ролі Гамлета й зробити свій вибір на користь певної спеціалізації. Драматичний момент у тому, що головними героями в прийнятті доленосного рішення не завжди виявляються самі студенти. У чому ж річ? Читайте далі.
Автор Богдан Гайворонський
Прелюдія. 15:3. Саме з таким регбійним рахунком третьокурсники-ВСРівці хотіли перемогти однойменну кафедру, делегувавши із вісімнадцяти бравих рекрутів півтора десятка представників на електронні видання та трьох божих агнців на книжкові. Що з цього вийшло? Партія в пінг-понг. Коротка. Ретроспектива. Цьогоріч згідно з планом кафедри видавничої справи й редагування можливість видавцям третього курсу реалізувати своє законне право й добровільно (себто за власним вибором чи
Ну, здавалося б, справа благородна – намагання дати студентам різнобічну, різнопланову освіту. «Let it be», – змирилися видавці із цим міжкафедральним мезальянсом і спробою одружити статус, авторитет і традиції видавничої справи й редагування з новаторством і перспективами електронних видань і медіадизайну. Одна прикрість: як правило, шлюби такого штибу крихкі, недолугі й недовговічні, тим паче за домінування сучасних тенденцій, в умовах яких мультимедійні технології, цілковито підпорядковані інстинктам чорної вдови, після насильницької злучки поглинають друкований продукт за один ковток, не лишаючи після нього ні буквиць, ні колонтитулів. Третьому курсу вистачило вересень провчитися за нав’язаною книжково-електронною схемою, двічі сходити на веб-дизайн і два рази відвідати ділові папери, порівняти і те й інше, щоб зрозуміти: «Let it be» тут не «канає», і якщо не відстоювати законних прав на спеціалізацію на кафедральному рівні, не гнути свою лінію перед викладачами й завідувачами відповідних кафедр, то гріш ціна тим студентам, яких примушують щось вчити, а не вони самі вимагають потрібних знань і необхідних навичок. Це лише в приказках покірне теля двох маток ссе. Насправді все відбувається зовсім навпаки, за принципами природного відбору: у підвладних тварин здатність до ссання атрофується, губи обвисають, адже навіть процес отримання поживних речовин потребує деякого вияву активності й агресії, поруху вуст тощо. А гонитва за двома зайчихами, яка суто теоретично могла б відбутися, ще жодного разу не увінчувалася успіхом… Проте ми занадто захопилися народною мудрістю й метафоризацією теми поділу з біологічного ракурсу. Дарвін п’ять років плавав на шхуні «Бігль», здійснюючи навколосвітню подорож, а коли повернувся – написав відому працю «Про походження видів». Але він не був ні видавцем, ні редактором своїх текстів, тож давайте повернемося назад, в інформаційноаналітичне річище й відверто зізнаємося, що в нас теж усе закінчилося відбором. Щоправда, не природним, а конкурсним. Їй-богу, Дарвін щось собі відав, коли створював свою знамениту теорію.
уподобаннями, як воно й відбувалося за минулих років) спеціалізуватися було нівельовано й перетворено на обов’язкове відвідування занять із книжкових й електронних видань, що мали б чергуватися кожні два тижні. Тобто перша підгрупа з дев’яти завзятих книжників у вівторок мала йти на три пари підряд до Женченко студіювати ділові папери, а тим часом друга підгрупа, електронна, вчилася б вебдизайну в Ситника. Через вівторок вони змінювали одна одну.
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013
КУСЮЧА ТЕМА
У 2-му семестрі другого курсу в межах дисципліни «Електронні видання» ВСРівці верстали… книжки, газети, журнали, а про розробку сайтів якось і мови не було. Sad but true. Може, якби основи веб-дизайну були отримані трохи раніше, охочих вчити книжкові видання на третьому курсі було б більше. А так – довелося штурмувати кафедру видавничої справи й пана Теремка особисто. Хоча «штурмувати» – це заголосно сказано. Скоріше просто прийшли на відверту розмову, зібрали колоквіум, сіли за стіл переговорів. І все б нічого – дозволили б нам провести добровільну спеціалізацією з перекосом на користь електронних з п’ятикратною диспропорцією (15 на 3), якби не квоти Міністерства освіти, згідно з якими існування груп з гранично малою кількістю студентів неможливе, а навантаження на викладачів повинно бути рівномірним. Після напруженої дискусії, що тривала близько пари, методом спроб і помилок обидві сторони дійшли компромісного рішення – провести вже згаданий конкурсний відбір з пропорційним розподілом на групи з невеличкою перевагою на користь електронних видань (11 проти 7), після якого чотирьох студентів відсіяли б на книжкові. Власне конкурсний відбір. Він відбувався у два етапи. По-перше, до 15:00 п’ятниці (27 вересня) кожному з п’ятнадцятьох охочих потрапити в групу електронників треба було надіслати власні портфоліо Олексію Валерійовичу Ситнику для професійного оцінювання. Другий етап складався із тесту на знання специфіки функціонування ПК та мережі Інтернет, що його проводив Павло Георгійович Салига після першої пари тієї ж таки п’ятниці. День по тому, холодним суботнім вечором на основі оцінок за портфоліо й тест було сформовано рейтинг із зеленою зоною – 9 осіб, що безапеляційно потрапляли на електронні видання, жовтою зоною – двоє щасливців чи пак щасливиць (жіночий рід), яким для посвяти в електронники після вихідних необхідно було написати заяву на ім’я завідувача кафедри електронних видань і медіадизайну про переведення, і білою зоною – чотирьох студентів, які, на жаль, не змогли кваліфікуватися на бажану спеціальність й були змушені задовольнитися подальшим відвідуванням пар книжкових видань. Епопея зі спеціалізацією третього курсу ВСР завершилася. Звичайно, що не без жертв системи, та менше з тим. За що боролися, на те й напоролися. Сподіватимемося, що цьогорічний прецедент дасть багато підстав для роздумів обом кафедрам і розподіл на спеціалізації для наступних поколінь видавців і редакторів не буде спонтанним, а навпаки: продуманим до дрібниць й офіційно унормованим. Висновок. Він звучить як настанова, що була протестована на власному досвіді. Ніколи не пропонуйте змагатися в регбі тим, хто сильніший за вас. Однаково доведеться грати в пінг-понг. Коротку партію. До 11 очок. Без можливості реваншу.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
Думку «піддослідних» студентів ми почули. А що скаже з цього приводу офіційна сторона – представники кафедри? За коментарями ми звернулися до Лесі Михайлівни Городенко, завідувача кафедри електронних видань і медіадизайну, та Василя Йосиповича Клічака, доцента кафедри видавничої справи та редагування. Чому студенти більше хочуть йти на кафедру електронних видань та медіадизайну?
Л. М.:
– Сучасні світові тенденції у галузі медіакомунікацій і журналістики поступово зміщують акценти у бік електронного журналізму і редакторства. Студенти досить чітко відстежують ці тенденції, тому й орієнтуються на них у власному виборі. Для багатьох видавництв (газетного чи книжкового профілю) нині вже не так важливо знати коректорські позначки, натомість визначальними навичками є вміння редагувати тексти, адаптувати їх до webсередовища, поєднувати традиційні книжкові цінності з інноваційними технологічними рішеннями.
В. Й.:
– Усе, що звучить екзотично, завжди більше приваблює. Це природно. Для того, щоб опанувати щось нове, треба опиратися на міцний фундамент. А таким фундаментом є редакторська професія. Чи кожен із вас опанував її? Редактор видавництва – це директор книги. Він не тільки редагує текст, а й координує всі процеси, пов’язані з її виходом. Цей досвід дається протягом деякого часу. А якщо йти за принципом – попробую і те, і те, то вийде ні те, ні се.
Чому поділ не відбувається відразу на першому курсі, як це було 5 років тому? – Перші роки навчання у виші вважаються загальноосвітніми, після чого студенти, усвідомивши свої уподобання, можуть зробити свідомий вибір щодо майбутньої спеціалізації. До початку навчання студенти не достатньо орієнтуються в професійних запитах, тому вузько спеціалізувати їх буде недоцільно.
– Шановні, якщо ви прийшли на перший курс уже цілком сформованими редакторами, і вам залишилося тільки освоїти процеси випуску електронних видань, то які проблеми? Не забувайте, що ви навчаєтесь в університеті, а не в якомусь його маленькому підрозділі.
Чи треба збільшувати квоти на електронні видання у майбутньому? – МОНмолодьспорту визначає квоти, відповідно до яких у нас провадиться навчальний процес. Оскільки на відділенні ВСР неможливо кількісно збільшити групи студентів, то неможливо й змінити квотування.
– Хто опановує професію редактора-видавця, може з таким же успіхом опанувати специфіку роботи з електронними виданнями. Щодо квот, насправді не можу нічого сказати. Не прихильник того, щоб студенти з 1-го курсу ставали на електронні «лижі», не ознайомившись із традиційними.
СУБ’ЄКТИВНО «Реквієм» за ларьками...
Фотографи Альона Бондаренко, Світлана Корчадим
Зображення із сайту http://uds.ua/ Так повелося, що чи не кожна автобусно-тролейбусна зупинка в місті має поруч себе хоча б один кіоск. Не виняток і зупинка біля ІЖ. У «ларьочках» коло нашої альма-матер, окрім традиційних «піченьок-батончиків», можна було придбати також фрукти, живі квіти, подарунки, відксерити й роздрукувати, до того ж у кольорі. Словом, і студенти ситі, й викладачі їхньою старанністю у виконанні домашніх завдань задоволені. Й от минулої весни одна з цих крамничок несподівано згоріла, а за кілька днів демонтували решту. Загалом нічого дивного, у Києві нерідко зносять МАФи (мала архітектурна форма, офіційна назва кіосків — ред.) й аргументують це боротьбою з несанкціонованою торгівлею. Більше того, студентів і викладачів
університету Шевченка останнім часом серйозно непокоїть те, що вулична торгівля розростається перед навчальними корпусами. Кіоски перед ІЖ демонтували саме з ініціативи адміністрації університету. «Ректорат звертався до КМДА, — говорить проректор з навчальної роботи Володимир Анатолійович Бугров, — бо вони (МАФи біля ІЖ — ред.) перешкоджали вільному проходу та псували естетичний вигляд ландшафту інститутського корпусу. Тому відповідні служби КМДА зробили це (демонаж — ред.) згідно з законодавством». Ба більше, прибрали швидко й без вагань (певно, «червоний півень» постарався), а тим часом кіоски біля корпусів на ВДНГ і нині на своєму місці. Хоч би що
там було, від МАФів біля нашого інституту зосталося лиш кілька залізних кріплень в асфальті. ІЖівці на зникнення «ларьків» (не можемо стверджувати, що остаточне) реагували по-різному — від неприхованої радості до здивування та цілковитого обурення; скептиків теж вистачало. Безперечно, зі знесенням кіосків простору дорогою до ІЖ побільшало, пейзаж довкола став привабливішим, але й найближча крамничка тепер по той бік вулиці. У тому, щоб перейти дорогу й сипнути своїми грошенятами в крамниці навпроти, є свої переваги. Фізична активність, тим паче для студентів, зайвою не буває, а чекаючи на зелене світло, ви маєте чудову нагоду отримати естетичне задоволення від споглядання оновленого й просторого бульвару поруч із навчальним корпусом.
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013
СУБ’ЄКТИВНО
Рома Люклян, 3 курс, журналістика:
Сергій Пейчев, 3 курс, журналістика:
— Мені не вистачає наших кіосків. Там можна було багато чого придбати, а також перекусити. Мені подобалося, що можна було купити квіти, подаруночки. І, мабуть, кожен студент по-своєму сумує за ними.
— У кіосках було багато чого смачненького. І там був кольоровий друк, якого у нас в університеті немає. До речі, в ІЖ черги на ксерокс завжди дуже великі, а в кіосках їх майже не було. Тому я дуже сумую за цим невеличким куточком щастя.
Ілона Левченко, 2 курс, журналістика:
Дмитро Кругліков, 2 курс, журналістика:
— Чи сумую я за тими кіосками? Взагалі, так, я сумую, тому що я любила купувати там воду перед парами. А тепер я такої можливості не маю і саме тому стала менше пити води. А через це, до речі, погіршується моє здоров’я. До того ж перед інститутом стало якось порожньо, адже кіоски заповнювали весь той простір. Тепер там асфальт, паркан, вони мають зовсім не гармонійний вигляд.
— Насправді я згоден, що там було зручно роздруковувати, бо в університеті ксерокс закривається дуже рано, а вдома в мене принтер поганенький. Проте зараз біля інституту багато місця, стало просторо. А цих кіосків і справді дуже багато, через дорогу скільки їх. Тому в моєму житті нічого не змінилося.
Владислав Красінський, 2 курс, журналістика:
Альона Бондаренко, 2 курс, журналістика:
— Я дуже сумую за тими кіосками. З ними було доволі зручно. Наприклад, ксерокс в університеті зачиняється десь о 16:00-17:00, а навчання в мене аж до 20:00. Тому, коли треба було щось терміново роздрукувати, я міг спокійно піти до магазину. До речі, часто купував там гарні квіти. Там ще була така прикольна скарбничка, куди збирали гроші на обід продавцю. Це було дуже весело.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
— Я майже не помітила відсутність магазинів на зупинці й зовсім за ними не сумую. Матеріали роздруковую вдома, а якісь батончики, воду купую в магазинах навпроти, мені так зручніше, адже їду я з Дорогожичів. Згодна, що один маленький кіоск можна було залишити, та коли перед нашим університетом відкрили магазин із ковбасою й овочами,— це було занадто.
Світлана Корчадим, 2 курс, журналістика:
— Була в цих кіосках один раз — друкувала реферат, коли ксерокс в університеті не працював. Тому, в принципі, не сумую за ними. Вважаю, що і поїсти нормально, і придбати щось із канцелярії можна й у нас в ІЖ.
Вікторія Лупенко, 4 курс, ВСР:
— Причин сумувати за кіосками не бачу. Багато людей жаліються, що їх прибрали, бо там продавалась їжа. Я вважаю, що нормально поїсти можна і в нашому буфеті або ж зайти, наприклад, у «КофеХауз». Щодо ксероксу, то ціни там були зависокі й особисто я роздруковувала матеріали в іншому місці. Тому, думаю, ми нічого не втратили, коли їх прибрали.
Юлія Глава, 2 курс, журналістика:
— Дуже сумую, я хочу їх смачненькі бутербродики та каву, у них вона була смачніша, ніж в буфеті. Ще я часто там купувала різні батончики, воду, і головне, що без черги. Тож зараз мені справді не вистачає тих кіосків.
ЗАБИЙ Місця для прогулювання пар (частина 1)
Автор Анастасія Івашина
«Сиджу я на парі і думку гадаю...» Сучасним студентам так само близькі переживання ліричного героя відомого «переспіву», котрого непокоять гадки про ліпше, відмінне від реалій земного навчання, але недосяжне буття... в барі. Наші ІЖівці (і бюджетники також!) — не виняток. Що ж робити й куди податися, якщо, підступаючи до порогу Білого корпусу (а може, вже й переступивши його), ловиш себе на подібній грішній думці? Де ж саме поблизу нашого інституту можна прогуляти пари? Шукаючи відповіді на поставлені питання, ми спеціально (не на забаву) відвідали різні місця відпочинку, серед яких найбільшу увагу приділяли кав’ярням, фастфудам і подібним закладам з «нямкою». Також влаштували «допит» одногрупникам і взяли довідки в більш досвідчених колег зі старших курсів. Ми намагалися врахувати різні потреби, можливості студентів і час їхнього перебування в інституті (з 12:40 до 20:10). Отже, пропонуємо вам огляд місць для прогулювання безпосередньо у стінах ІЖ. Це найдоступніші альтернативи для тих, хто все ж увійшов в альма-матер. Варіант 1: «Їдальня: на всі випадки життя» Призначення закладу. Назва, звичайно, говорить сама за себе, але,
буфету, відчувається, щойно ви заходите на другий поверх. Призначення закладу. Тут ви зможете придбати свіжовипечені булочки, фреш, каву і, звісно ж, стандартний набір шокладок, йогуртів, «печеньок». . . Разом із тим, якщо пощастить і вистачить місця, то ще й з’їсте перераховану вище смакоту за столиком. Переваги. Смачні й запашні булочки. Недоліки. Хоча розміри напівкрамницінапікав’ярні доволі скромні, про ціни такого аж ніяк не скажеш, та й асортимент не надто вражає. Окрім цих закладів, прогуляти пари й потішити свій шлунок чимось їстівним можна в буфеті на третьому поверсі, що поруч із закритою їдальнею. Асортимент тут такий, як і у «Віденських булочках» (тільки без булочок), а от ціни більш підйомні для студентського гаманця. Далі розкажемо про місця, де можна прогуляти пари натщесерце. Варіант 3: «Задротство теж рахується» Прогул в бібліотеці буде теж доволі успішним і не лише для тих, хто не розлучається з книгою. Призначення закладу. У читальному залі можна не тільки читати, а й, наприклад, тихенько поспати за столиком. Переваги. Це місце найкраще підходить залежним від граніту науки або тим, хто зумів домовитися зі своєю совістю лише на певну пару. Якщо всидіти на занятті несила, але й потяг до знань втримати незмога, бібліотека — ідеальне місце для ботанства і прогулу водночас. Недоліки. Активним таке прогулювання ніяк не назвеш. А насамкінець, якщо всі перераховані вище варіанти вас не зацікавили або вже не цікавлять, можна банально посидіти на диванчиках в холі, спіймати «Wi-Fi» і без зайвого напруження провести відведений на здобуття освіти час в «павутині». На цьому список місць для прогулювання в стінах ІЖ закінчується. Та не варто засмучуватися. Уже в наступному номері ви зможете ознайомитися (жодного заохочення та підбурювання!) із закладами, призначеними для альтернативного парам проведення часу, які розташовані поблизу нашого інституту.
окрім «черевоугодництва», тут можна поспілкуватися з друзями, розслабитися, відпочити (стільці на другому поверсі, до речі, дуже м’які й зручні). Переваги. Після дзвінка на пару в нашій їдальні залягає тиша та спокій. Тут тепло і затишно, тому це місце ідеально підходить для тих, хто хоче згаяти час деінде, лише б не в тісній та похмурій аудиторії. В їдальню ви можете прийти зі своєю чашкою і пити свій чай (окріп безкоштовний), їсти зі своїх лоточків, просто до схочу сидіти за столом на самоті або в компанії друзів і бути певними, що жодні офіціанти з вимогою зробити замовлення набридати не стануть. Головне — приберіть за собою. Чи покращить це вам бюджет — не знаємо, а от на грубощі від персоналу точно не «нарветеся». Недоліки. Вибір тих страв, що доживають до другої зміни, навряд чи порадує справжнього гурмана. Та й ціни часто необґрунтовано кусливі. Попереджаємо також про загрозу бути викритим кимось із викладачів (вони інколи приходять сюди перекусити). А найсумніше те, що працює їдальня лише до 18.00, тому прогулювання буде лише частковим. Варіант 2: «Мажорний прогул» Наступний заклад — «Віденські булочки» — оселився поруч з їдальнею. Спокусливий запах гарячої випічки, що йде з маленького приміщення цього
Фотограф Світлана Корчадим
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013
КУЛЬТ
Світлини Сергія Осипенка Колишнього ІЖівця Сергія Осипенка пам’ятають студенти старших курсів, особливо мешканці гуртожитку на Єреванській. Новачкам про нього відомо мало, а то й взагалі нічого. Хоча з інституту Сергія все ж відрахували, за недовгий час навчання він устиг прославитися не лише витівками в гуртожитку (у деталі яких ми не будемо вдаватися), але й неординарністю мислення, поглядів на життя. Саме про них, а також про діяльність після ІЖ ми й розпитали Осипенка. Про тебе в гуртожитку й Інституті журналістики ходять легенди. Як ти думаєш чому? Як тобі вдалося стати настільки популярним? — Легенди ходять, тому що ніхто не заважає їм ходити. Майбутні журналісти, піарники, рекламісти та видавці ще й підживлюють їхнє існування. Це смішно. Завжди будуть ті, кого не влаштовуватиме твоє життя. Це нормально. Я популярний, тому що так не вважаю і живу так, як мені подобається – слідуючи духом, пливучи за течією. Де ти зараз вчишся? Чому саме там? — Ніде. Справа в тому, що моїй коханій Анні (екс-студентці ІЖ) наснився сон про те, як ми живемо у Львові. А чому б і ні? Та, щоб не «прогадати» – за сном послідувало гадання на «Китайській книзі змін». Гексаграмми (шестикутна зірка, у тантризмі – символ єдності двох світів – матерії й духу – ред.) випали ідеальні. Зараз ми прекрасно живемо у місті Лева. Юридичний факультет я лишив столиці, «висококваліфікованим» викладачам та «майбутній еліті нації». Чи є в тебе бажання працювати в медіасфері? — Медіасфера – хороший простір для втілення творчого потенціалу. Оскільки я творча людина,то відповідно й бажання у мене є.Та, будувати кар’єру працюючи «на когось» я вже давно відмовився. Мені більше до вподоби втілення власних проектів та організаторська діяльність. Саме цим я і займаюся.
2013 листопад // №2 (19) ЖУЖУЖУ
Що тобі дав ІЖ? — Ні багато ні мало. Все як у всіх: нові друзі, непогані знайомства, хороші відпочинки, корисні знання, можливість не відвідувати заняття, які не подобаються. Найголовніше, що дав мені ІЖ – прекрасного викладача Лесю Святославівну Сласну. Саме з її допомогою вдосконалилася моя українська мова, яка до початку студентства була жахливою.
Затяжний стрибок Сергія Осипенка
Як ти ставишся до «задротів»? — Загалом – прекрасно. У них можна списувати. Серйозно – мені їх шкода. Вони сліпо вірять у навчальні заклади, а потім розчаровуються і жалкують за витраченим часом. Які твої життєві цінності? — У мене є лише одна життєва цінність. Це порожнеча. Вона цінна тим, що в ній немає форм. Подейкують, що в тебе в гуртожитку жив кіт. Розкажи, будь ласка, як тобі вдавалося його тримати в такому специфічному місці? — У мене їх жило три. Жили вони прекрасно. Набагато краще, ніж деякі тварини вдома. Погодьтесь, котикам краще жити хоч в якомусь приміщенні з хорошою людською опікою, ніж на вулиці. Яка вечірка в гуртожитку запам’яталася тобі найбільше? — Таких вечірок немало. Всі вони були протягом першого року мого студентства. То були найпрекрасніші часи, бо в гуртожитку жили й «тусили» найпрекрасніші люди. Найбільше запам’яталося святкування мого 18-го дня народження. Розкажи якийсь цікавий випадок з ІЖівського життя. — Цей випадок поєднує у собі все те, що відбувалось за роки, проведені в ІЖ.
Можеш також ще порадити іжівцям 3 культові книги і 3 фільми (або взагалі щось їм порадь).
Фільми: Віднесені хвилею / Swept Away (2002), Еквілібриум / Equilibrium (2002), Самсара / Samsara (2011). Книги: «Чайка з іменем Джонатан Лінгвінстон» Річард Бах; «Дванадцять стільців» Ілля Ільф, Євген Петров; «Подорож до землі сходу»Герман Гессе. Порада: «Хто в сансарі сміється – тому все удається».
(Сансара – нескінченний цикл страждань у східних релігіях – ред.)
ОСТАННЯ Містер КІМО
Світлина зі сторінки Олександра «Вконтакті»: http://vk.com/aleksandrit
Тішити підписників постійно оновлюваними фотозвітами в соцмережах – справа обов’язку для справжніх студентів-міжнародників. Щоб їхні старання не тільки лайками й захопленими коментами винагороджувалися, наша редакція вирішила провести конкурс «Містер КІМО». Ми переглянули багато знімків і першим претендентом на почесне звання «Містера» цього тижня обрали Олександра Андрейка. Тут і без слів усе зрозуміло, але обійти увагою факти з життя, якими майбутній дипломат ділиться в «павутині», було б нечемно з боку редакції. До того ж наш герой, як він сам зазначає на сторінці в ФБ, має гіпертрофоване почуття власної важливості, тому з виявом уваги перебору точно не буде. Олександр Андрейко родом з Миколаєва, де закічив школу й гімназію. Минулого року хлопчина вступив до ІМВ, він наївний ліберал, агностичний атеїст і лакто-ововегетеріанець (від яєць та молока не відмовляється – ред.). Такі короткі відомості подає Сашко в розділі «Про себе» на ФБ. На перший
погляд, нічого незвичайного для «кімошних» кіл, але варто поглянути на інформацію у вкладці «Робота та освіта» – і закидати Олександрові пересічність та неоригінальність ви не посмієте. Ще за шкільних років наш герой встиг попрацювати редактором новин у трьох організаціях. В одній із них («Тематические медиа»), якщо вірити творінню Цукерберга, працює й донині. З 2008 року Сашко – адміністратор російської «Вікіпедії», у роботі української також бере активну участь. Записи на стінці у ВК свідчать, що й на екрани телевізорів Олександру випадало не раз втрапити. Зокрема, його руки з айпадом і фірмовим годинником (кожного разу різним) вже двічі транслювали в ефірі протягом кількох секунд. А тепер питання до ІЖівців: «Чи кожен з вас може похвалитися такою бурхливою журналістсько-редакторською діяльністю?» Заздрісне мовчання? Отож-бо, поки ми з вами всіх і вся «тролимо», дипломати, на кшталт Андрейка, успішну кар’єру в ЗМІ будують.
Вони теж із чогось починали.
Бери старт у студентських виданннях!
Керівники проекту: Павло Салига / Олекса Підлуцький Головний редактор: Анастасія Івашина Літературні редактори: Ольга Комиз / Марина Клименко / Вікторія Кравчук Дизайн і комп’ютерна верстка: Юлія Чужа Спеціальний радник редакції: Гліб Семенюк Над номером працювали: Анастасія Білинська / Богдан Гайворонський / Юлія Чужа / Анастасія Івашина / Віра Іванова / Павло Салига / Світлана Корчадим / Альона Бондаренко / Наталія Карпенко
Наші групи в соцмережах Вконтакті vk.com/zuzimo Фейсбук facebook.com/zuzimo Твітер twitter.com/zuzimozuzimo Читайте наші старі й нові номери на issuu.com/zzuzuzu та блог zuzimo.org.ua Жужужу №2 (19) // листопад 2013
ЖУЖУЖУ №2 (19) // листопад 2013