Issuu on Google+

#9ЛИСТОПАД2011

vkontakte.ru/zuzimo

Залізо ІЖа: справа техніки? Ласкаво просимо до недобитого комп’ютерного класу ІЖ! Вівторок. 9.00. Початок занять у студентів 3-го курсу за спеціальністю "Електронні видання". Ви дивуєтеся, з яких-то пір ІЖівці почали навчатися в першу зміну? А відтоді, як у рідному Інституті почалися великі трабли з комп’ютерними аудиторіями. О, комп’ютерні класи – це окрема історія! Уявіть собі недостатньо освітлену напівкімнату-напівкомірчину, оснащену сімома компами. Один із них не працює, другий постійно «зависає», ще інший не відображає кириличне кодування, на одному клавіатура яскраво «мейдін-чайна», на двох маніпулятори, ті, що «типу миша», постійно саботують і намагаються зривати заняття. Десь за кулісами цієї сцени наприкінці занять з’являється тіточка, яка на перервах і до того часу, поки не прийшов викладач, слухає «Бєлиє рози», «А на том бєрєгу» і те де. За братським квадратним столом – студенти зі своїми ноутбуками і нетбуками (які досвідчені комп'ютерники часто називають «викиднями»). Та й сидять вони не на кріслах із зручними спинками, а на старих стільцях, на яких сиділи, за словами одного викладача, ще партійні боси (про те, що ІЖ – це колишнє приміщення Вищої партійної школи, ми вже писали – прим. «Жужужу»). Це не таємна вечеря й не полотно пензля генія XVI ст., а робоча атмосфера студентів кафедри ЕВМД, майбутніх веб-дизайнерів. І до цього всього варто додати постійне професіональне медитування комп’ютерів, викрадення якимись

невідомими силами Wi-Fi й, звісно ж, студентів із флешками, які постійно вриваються до аудиторії із запитаннями: «Распєчатать ксєрокс можна?» Ласкаво просимо до 231 аудиторії, святая святих усіх електронників, недобитого комп’ютерного класу найкращого універси- тету країни! (Дехто вважає, що комп’ютерні аудиторії – це обличчя вишу перед студентами, абітурієнтами, батьками, професорськовикладацьким складом. Що ж, дивна фізіономія в нашого Інституту, трохи порепана, непрезентабельна). Як каже Володимир Воло-

димирович Різун: «У бардаці живемо – у бардаці працюємо». Пожертвуймо бідним фізикам на прожиття! Окрім питання зручності та естетики, ця проблема має ще й яскраво виражений економічний характер. 0,5 комп'ютера на душу студентів, 2 проектори на 4 курси ВСР, кільканадцять планшетів. І це коштує 25 тисяч гривень на рік? 25 тис. грн х100 студентів х 4 курси = 10 млн грн. Приблизно стільки грошей щорічно виплачують контрактники ІЖ. Враховуючи, що стипендії та заробітні плати надає держава, мільйони йдуть на… на що? продовження на ст. 2

Катерина Серажим: 6-7 с. Скільки годин Попелюшка з ВСР у студентській добі? 11 с.


ПОЖУЖИ Куди діваються грошенята ІЖика?

В Інституті журналістики власної бухгалтерії нема. Його руки зв'язані. Кожна копієчка прямує до Червоного корпусу (себто університету), а точніше – до Держскарбниці, яка розпоряджається коштами вузів, мов бюджетними, ось уже три роки. Тому якщо Інститут хоче купити комп'ютер – має писати прохання до загальноуніверситетської грошової скриньки, потрібен ремонт – треба узгодити ціну кожної дрібниці. Але й на цьому бюрократичні лабіринти грошообігу не завершуються. Купити будь-що більш-менш суттєве (як, наприклад, такі бажані студентами нові комп'ютери) можна лише після тендеру. Вікіпедія гласить: тендер – конкурентна форма розміщення замовлення на закупівлю товарів, надання послуг чи виконання робіт відповідно до наперед визначених у документації умов, в узгоджені терміни на принципах загальності, справедливості й ефективності. Простіше кажучи, це вигідна купівля. Триває університетський тендер від трьох місяців. Підкреслюю: від! Тобто якщо тендер не відбувся (з різних причин), то його продовжують ще на три місяці, і ще, і до безкінечності, як любить говорити пан Шендеровський. При чому після довгоочікуваної купівлі настає – що б ви думали? – ще один тендер, на монтаж купленої техніки. І це стосується не лише нашої альма-матер. Це політика держави!

На щастя майбутніх поколінь журналістів, керівництво ІЖ вже подало заявку на купівлю сучасної комп'ютерної техніки. Тож, якщо дуже пощастить, ми теж зможемо її оцінити… десь перед випуском. А все чому? Грошей-то багацько студенти-ІЖики виплачують, але не всі такі заможні. Є ще фізики, біологи, філософи – хто ж, як не ми, майбутня четверта влада, про них подбає? Держава, виявляється, оплачує лише десяту частину комунальних послуг університету. От і виходить, що ми своїми «не народженими» комп'ютерами обігріваємо студентів непопулярних спеціальностей. Пан Різун прокоментував ситуацію з технічним забезпеченням в університеті так: «Тут треба боротися з оцими тендерами в системі освіти. Треба, щоб питання піднімалися на рівні влади. Тут море проблем, які від нас не залежать». Мовляв, ми не Європа, де все вирішується значно простіше. Так, на жаль, ми не Європа. Вона починається, як виявляється, трохи далі у КНУКІМі, КПІ, Могилянці і навіть університеті імені Драгоманова. Наприклад, у КНУКІМі студенти мають змогу працювати у великих комфортабельних комп'ютерних аудиторіях, де, як із захватом розказують очевидці, «навіть принтери А3 є». Але куди нам із нашою експозицією металобрухту до культури і мистецтв?

Вихід… є? Так що наразі нам залишається тільки шукати позитив у носінні в університет важких ноутбуків – ручки-ніжки качати нікому не зашкодить. Або в дизайні видань на не призначених для цього слабенько-стареньких маломоніторних комп'ютерах чи слабеньконовеньких 11-дюймових нетбуках із роздільною здатністю 800х600 (у кращому випадку 1024х768, тоді як більшість графічних редакторів і програм для верстки вимагають мінімально 1280х800). І це не єдина проблема. Якби навіть студенти мали потужну техніку, то на заваді успішному навчанню стали б відсутність Wi-Fi, такої собі міфічної істоти, рідкісної жительки комп'ютерних аудиторій, і 15-ти розеток. А, і ще одне щодо міфічного створіння вайфаю: розплющте очі, він утік на третій поверх через те, що вийшов з ладу роутер у заступника директора і кафедри РЗГ. Панове нетерплячі студенти, якщо ви не можете жити поза павутиною, то, як Прометеї, біжіть на третій поверх із подовжувачами і принесіть усім нам інтернетну іскру. :) А взагалі-то ми, студенти, насправді дуже придираємося, як і наші викладачі комп’ютерних дисциплін. :) Подумаєте, ну, місця мало, ну, не працює один комп, ну, розеток негусто, ну, мишки й клавіатура погані, ну, модна тенденція медитації, запозичена в індійських йогів і поширена серед комп'ютерів, ну, неможливо провести пару до кінця, бо приходять інші студенти, ну, вірусинок трохи забагато завелося. Хіба ж це настільки глобальні проблеми? – вважає керівництво, а завідувач комп’ютерними лабораторіями взагалі радить нашим наставникам самим думати, як забезпечити комп'ютерами навчальний процес, адже налаштовувати комп'ютерні класи під кожного викладача ніхто не буде. А поки що, дорогі студенти і викладачі, кріпіться: тісно, зате тепло. Як то кажуть, важко в навчанні – легко в зароблянні грошей.

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


ПОЖУЖИ Наскільки ви задоволені технічним забезпеченням нашого Інституту?

Ірина Булакевич

Василь Стадник

Анонім

Як можна бути задоволеним тим, чого немає? Ну, або є, але в такій мізерній кількості, що його присутності не відчувається. Справа в тому, що навіть деякі звичайні школи краще оснащені й пристосовані до навчання, ніж ІЖ: там мультимедійні дошки в кожній аудиторії висять, а в нас усього два-три комп’ютерні класи на весь корпус. Чому викладач повинен множити завдання чи, наприклад, якісь фото-приклади, якщо можна це все оцифрувати й пустити презентації?

Практично, щоб, наприклад, взяти проектор, треба добре постаратись, забронювати час заздалегідь або сподіватись на щасливий випадок. Щодо камер у телестудії, то їх роздобути дуже важко: доброго дядечка, що завжди жме дати камеру, дуже важко розшукати. Але це все дрібниці. Великою проблемою є те, що ми, по суті, навчаємось за такою методою, заякою навчались ще 40 років тому: приходить викладач, щось там на пальцях пояснює, і дуже часто важко уявити, про що він говорить. Небажання переважної більшості викладачів використовувати для проведення своїх занять новітні технології, які є потребою дня, є найбільшою «технічною» проблемою.

Аніскільки не задоволений! Компи на ладан дихають, WI-FI нема, а той, що є, ледь живий і мало не по паспорту з купою технічних бар’єрів. Пам’ятаю, років кілька тому привезли для ІЖ по якомусь гранту купу «маків». Тих, що Масintosh. І не просто «маків», а топових плазм, по-моєму. Саме те, що треба для відеомонтажу. Питання стандартне і звичне: ну і де вони всі? Схему у своїй уяві малюю таку: спочатку все це добро в комірчину (перший етап уже втілений; напевно, всі «маки» лежать десь купою, щоб «нічого ж не теє ось!»), потім через кілька років списують перший комп’ютер, бо відкрутилася якась гайка. В підсумку –70% компів зникають безслідно. Грант проїли, гроші отримали високопосадовці, студентам – добре всім відомий орган. Повернімося до Wi-Fi. В Інституті журналістики доступ до інформації мусить бути із будь-якої точки. Буквально через кожні 30 метрів — роутер. Я вже рахував, що на кожен поверх виходить 12 роутерів, всього — 48 штук. Це по 400 гривень. А це аж на 19 тисяч гривень, плюс монтажні роботи, «на лапу» нехай сума збільшиться вдвічі, 40 тисяч доведеться викласти. Це всього-на-всього півтора контрактника! А їх у нас сотні.

Олександра Осипенко Питання наче ножем по серцю. :) Була на факультеті журналістики Сумського університету. Вони мені бідкалися, що техніки не мають. Коли я зайшла в їхню радіостудію, а ще побачила, що вони зараз за телестудію готують, зрозуміла, що бідкатися треба не їм, а нам. Декан факультету на такі проекти не шкодує нічого, і сам ініціює та допомагає студентам. Мені особисто не вистачає нормальної системи оповіщення в ІЖ, щоб ми використовували динаміки, які є в кожній аудиторії не для того, щоб посеред пари горланить «Чья ето красная машина, у вас окно открито», а щоб розвивати студентське радіо! А то їм, значить, можна, а як нам, то зась. Вибачте, то пожежна система, фонити буде. :) На жаль, ми не можемо вирішити навіть на рівні адміністрації.

ЖУЖУЖУ №9 // листопад 2011


ДІЗНАЙСЯ Студентські новини Хто як День студента святкував

Зовсім нещодавно, 17 листопада, ми відмітили улюблене свято всього студентства. Ще, мабуть, не зовсім забуті гучні вечірки й тяжке похмілля, але ми хотіли поЖУжати про інше. Зокрема про те, як відмічали цю дату.

Із сумом мусимо констатувати факт, що в ІЖ ніяк не відсвяткували найбільш студентське свято в році. Не було ні концерту, ні флешмобу, ні навіть демонстрації якоїсь. Навіть покритикувати немає що. Хоча похва-

лити теж. Це якраз той випадок, коли не доречно критикувати керівництво, ситуація, що склалась, демонструє лише апатію студентів до власного дозвілля. І справді, навіщо мізки напрягати? Краще «набухатись» і до наступного свята пригадувати веселі історії про свій же неадекватний стан. Навіть не для зразку, а просто для порівняння хочеться розповісти про наших колег із КПІ. Після (за нашим припущенням) гарного вечора у четвер, 18 листопада перед парами вони вирішили висловити прямим текстом, чого бажають нашому міністру освіти. А саме рожевими чотирьохметровими літерами написали на площі Знань: «Табачника на х**». Скажете, по-дитячому? Неефективно? Принаймні краще, ніж ніяк.

Хенд-мейд по-давньоруськи

Рукописи, як і школяру відомо, не горять. Тому одного разу курс ВСРівців із чистою совістю забив на старанне виписування конспектів

у інститутських стінах заради цікавої зустрічі з відтворювачем рукописної книги Юрієм Храпаєм. Вона відбулася в арт-холі «Кайрос» на вулиці Інститутській (ололо, доля іронізує над нами за пропущену пару?). Пан Юрій розповів, що працює юристом у власній компанії, а «конспектування» давньоруської та західноєвропейської писемності вважає своїм хобі. Його виставлений у галереї доробок не варто порівнювати з окозламними та мозковикрутними каркулями випускника медичного училища, бо для поціновувача вишуканої раритетної старовини це саме те, що лікар прописав. Все почалося після повернення Юрія з армії, коли він аж три роки (!) збирав берест для переписування «Слова о полку Ігоревім». Вдалий досвід отримав продовження у роботі над «Словом про закон і благодать» разом із дівчиною-іконописцем Ганною Шевельовою, а також над Луцьким Євангелієм, яке Храпай називає своєрідною предтечею більш відомого Пересопницького. А якось сучасному переписувачеві вдалося «взути» навіть своїх давньоруських колег! Справа в тому, що його копія «Руської правди» містить чотири графічні заставки у порівнянні з одним-єдиним ілюстративним елементом оригі-

налу. Герой виставки не збирається зупинятися на досягнутому і прагне відтворити Реймське Євенгеліє (Ярослав Мудрий віддав його Анні після того, як засватав свою любу доцю за короля Франції Людовіка). Також Юрій Храпай розповів про цікаві факти з історії видавничої справи, які навряд вдасться знайти в тому самі-знаєте-якому підручнику. Та Жидачівського целюлознопаперового комбінату ще й у проекті не було, коли давньоруські майстри вже видавали по 400-500 аркушів паперу за одну робочу зміну! А як вам цікавинка про навмисне пропущені голосні в словах божественного походження? За таку інформацію нам ніяких «спс» не шкода! Наостанок Юрій Храпай влаштував справжній імпровізований урок давньоруської каліграфії. Він гарно вимальовував своє «АК», а ми тим часом потроху усвідомлювали, що Русь мала б пишатися не лише рецептурою 500 видів квасу. Він вже збирав речі та забирав із собою власну пляшечку цього автентичного напою, а в голову остаточно вдерлася слушна думка: іноземці припинять помилково ототожнювати нас із балалайкою та Калашніковим тільки тоді, коли ми почнемо піарити свої не такі вже й баянні рукописи.

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


КУСЮЧА ТЕМА Дві грані братів Капранових Лекція від видавців в ІЖ на повторення засвоєного торік матеріалу Лекційна аудиторія. Студенти підписують листочки й гортають робочі зошити, викладач нервово попиває чайок і намагається заспокоїти галасливу публіку. У перерві між цим усім до кабінету вриваються сторонні люди. Врешті-решт, їм вдається зірвати пару: ВСРівців урочисто забирають на якийсь захід. Студенти пронизливо ревуть «Ні-і-і-і!!», знаючи, що викладач не пробачить «прогуляне». Проте тут у дію вступає неписаний закон «Врятуйте честь університету»: мовляв, по сусідству проводять лекцію Капранови, аудиторія напівпорожня (!), а модератор так і не з’явився, не зганьбімо ж наш Інститут. Тяжко зітхаємо і погоджуємося побути масовкою (куди вже тут дінешся!), втішаючи себе тим, що професійний розвиток важливіший за звичайну пару. Хоча, чесно кажучи, наші обличчя тоді були схожі на героя мема Okay Guy. Якби кабінети могли змінювати колір, то після нашого приходу стіни 37-ї аудиторії стали б синіми – стільки народу набилося. Виявилося, що замість двох нас чекав один брат Капранов (який саме – ми так і не змогли визначити), і через це деякі студентихохмачі лишилися можливості пожартувати з приводу тверезості всіх присутніх. На столі гостя лежало багацько книжок, що дало надію на продуктивні годину двадцять. Але не так сталося, як гадалося. Все сказане Капрановим викликало у нас почуття дежавю. Десь уже чули ми цей жарт про ковбасу, бачили специфічно оформлених «Повнолітніх дітей» Ірини Вільде… Справа

в тім, що засновники видавництва «Зелений пес» не вперше гостюють у нашому Інституті, і півроку тому ми вже чули, «як робиться книга». Щоправда, тоді Капранових було двоє, але цього разу один із лишком впорався сам, не забувши виголосити жодної репліки. Ситуацію на лекції змогли врятувати лише питання аудиторії – таким чином ми змогли витягти хоч щось нове з вуст відомого видавця. За визначеням Капранова, завданням видавця є тримання свого читача і відлякування не свого. Зацінивши декілька книжок, які приніс із собою гість, із строкатими ілюстраціями на обкладинці та сірим папером усередині, ми зрозуміли, що навряд є «своїми» для видавництва «Зелений

пес». До речі, про своїх читачів Капранов сказав не так уже й багато. З його слів стало відомо лише те, що до їх когорти видавництво заносить зелених підлітків, бабусь-фанаток жіночих романів і любителів еротичної поезії. Лекція пройшла для нас досить звично (як для людей, що бачать засновників «Зеленого пса» вдруге) і дозволила хіба що ще раз віртуально доторкнутися до «людини з телевізора». Радіємо за першокурсників, адже вони були у відвертому захопленні від усього побаченого – для них це вперше. Ми ж зі свого боку обіцяємо: якщо Капранови зроблять таку ласку та завітають до нашого Інституту знову, ми обов’язково вивчимо їхню лекцію напам’ять і виголошуватимемо її разом із видавцями.

у кімнаті № 106. Спочатку письменники представили афіші з літературними подіями, які повинні були відбутися найближчим часом за їхньої участі. Про ціль свого приходу самі Капранови сказали так: «Мета зустрічі полягає у тому, щоб зацікавити вас у нашій творчості». Протягом вечора брати презентували друге видання книги з творами «Кобзар 2000», «Закон братів Капранових» (збірка публіцистичних статей на різні теми), «Щоденник моєї секретарки». Також літе-

ратори зачитували уривки зі своїх творів, зокрема «Русалка», вірші з поетичної збірки «Вечір іронічної поезії», такі як «Любіть українок! Як сонце, любіть!», «Як в деканаті згасали вогні…» та інші. Під час події гостей частували чаєм та солодощами. Завершилася зустріч роздачею Капрановими автографів та коментарів. Також літератори люб’язно погоджувалися сфотографуватись із кожним охочим. Мета досягнута!

Літчитання в гуртожитку «Я рада, що потрапила сюди. Вони класні!» – сказала незнайома мені дівчина, що сиділа поруч, під час зустрічі студентів ІЖ із братами Капрановими, яка відбулась 9 листопада у стінах гуртожитку № 18. Так говорили всі, хто до цього часу нічого не чув про письменників. Але свідомо ризикнули, прийшовши на вечір, оскільки фраза в оголошенні «явка обов’язкова» не обіцяла нічого мегацікавого. Ризикнули і не програли… Зустріч розпочалась о 20.30

ЖУЖУЖУ №9 // листопад 2011


СУБ’ЄКТИВНО Скільки годин у студентській добі?

Одна доба складається з 24 годин. Але студенти Інституту живуть в окрем��му часовому поясі, де одна доба становить 29 год, а тиждень хоча б 8 днів (принаймні для третьокурсників так точно). Не вірите? Тоді рахуйте самі. День і ніч – доба пріч Ще зі школи ви знаєте (а якби не знали цього, то з таким інтелектуальним рівнем навряд чи потрапили б до ІЖ), що молодому організмові на сон треба не менше 8 год. Приблизно 3 год ми витрачаємо на дорогу до Інституту. Десь 1,5 год потрібно студентові на приготування їжі та її споживання («Мівіну» свідомо не беремо до уваги). Якщо ви живете з батьками, то вважайте, що зварений мамою борщ і приготовані бутерброди не просто врятували вас від голодної смерті, а й дозволили витратити зайвих півгодинки на читання або перегляд телепрограм. Кожен медійник, незалежно від того, працює він чи тільки вчиться, не менше

30 хв витрачає на перевірку пошти чи перегляд новин. Якщо бути абсолютно відвертими, то десь 1 год ми витрачаємо на соціальні мережі (ну як було втриматися і не зайти ВКонтакті й не подивитися на улюблений мем, про який сьогодні всі одногрупники говоритимуть на лекціях?). Попри те, що ми спілкуємося в соцмережах, телефонні розмови все одно продовжують тусуватися в нашому плані (приблизно 40 хв). До переліку варто додати 1 год, витрачену на особисту гігієну та 60 хв на збір до Інституту (якщо ви хлопець, то, можливо, вам вистачить і 30 хв. І знову назріває гендерний конфлікт. :) Плюс півгодинки на покупки і можливі хвилини, проведені в «тягнучці». Рахуємо (бажано на калькуляторі, бо з гуманітаріїв математики кепські; якщо ж уже самі не справитесь із завдання, то зверніться з таким проханням до Рябічева В’ячеслава Львовича: він обов’язково допоможе; або створіть спеціальну програму для розрахунків у php. :)

Принаймні в нас вийшла така арифметична картинка: 8 год + 3 год + 1,5 год + 30 хв + 1 год + 40 хв + 1 год + 60 хв + 0,5 год = 17 год 10 хв. Ледве не забули: а 5 год щодня на заняття в Інституті? Отже, 17 год 10 хв + 5 год = 22 год 10 хв. Думаєте порадіти, що все встигаєте та ще й зайві 110 хв на хобі залишилося? Дзуськи! А самостійна робота? Забули? Нагадаємо! Божевільня? Ні, самостійна робота! Якщо ви студент третього курсу ВСР, то на цьому тижні вам доведеться, згідно з навчальними програмами, підготованими нашими любими викладачами, 5 год витратити на самостійні завдання до лекції Миколи Степановича, хоча б 10 год виділити для опрацювання завдань зі спеціалізації, 3 год на ознайомлення зі світовими релігіями, 4 год на прочитання п'єс Сартра і Камю (час на вникнення в суть творів не програмою не пе-

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


СУБ’ЄКТИВНО Математика для ІЖівців

редбачений), 5 год на повторення азів синтаксису й пунктуації та 10 год на підготовку теми n-ної з курсу технічної естетики та дизайну видання. Ті, хто порадів із того, що він не студент третього курсу ВСР, мусимо вас розчарувати: впевнені, що приблизно стільки ж часу відведено й для вас на самостійне опрацювання; крім цього, мабуть, близько половини предметів або збігаються, або мають таке ж саме навантаження. Так що дерзайте! І ще одна сумна новина: треба врахувати 2 пари іноземної в суботу та 4 год на самостійне виконання домашок. Отже, що в нас виходить? 5 год + 10 год + 3 год + 4 год + 5 год + 10 год + 4 год = 41 год на 6 робочих днів або приблизно по 410 хв (майже 7 год) в додаток до кожної доби, крім неділі. Якщо згадати попередні розрахунки і ті 22 год 10 хв, то виходить, що студентська доба (принаймні протягом робочих днів) має становити приблизно 29 год.

Післянеділя чи передпонеділок? Колись ще на першому курсі Любов Василівна Боярська повчала нас: «Ви повинні вчитися, багато читати, по дві-три години щодня проводити в бібліотеці Вернадського». Якщо ви хочете бути таким зразковим студентом, про якого говорила ця викладачка, то ваша доба має становити аж 31 год. Неділю свідомо викреслюємо з цього списку, бо це, фактично, один-єдиний день, коли студент може відпочити, поспати аж 10 год, виділити час для хобі, можливо, зустрітися з другом чи піти на побачення (у навчальних програмах та урядових розпорядженнях щодо цього час на особисте життя студента не врахований). Ті, хто приїхав до Києва з інших регіонів, можуть навідатися додому. На перший погляд здається, що вже все підраховано, усі дрібнички взято до уваги. Але ж ні! Якщо набридати вам математичними підрахунками, так уже на повну! Пам’ятаєте

ЖУЖУЖУ №9 // листопад 2011

про ту восьму добу для третьокурсників? Так вона справді існує! Якщо ні, то поясніть мені, коли студенти встигають виконати всі завдання для самостійної роботи після лекцій і семінарів із соціальної проблематики? А часу на це йде точно немало! Поїв, пописав, почитав, переглянув закон, ознайомився з черговою проблематикою, подрімав перед ноутбуком… І знову те ж саме. Життя циклічне, друзі мої! :) Я вже навіть думала про назву для цього загадкового дня тижня. Зупинилася на двох: післянеділя і передпонеділок. Який вам більше подобається? Думаю, що після цього математичного розрахунку-діставання ви все ж таки впевнитеся, що в студентській добі аж ніяк не 24 год. Принаймні якщо вірити потребам нашого організму й навчальним програмам. Цс, але тихіше, нехай це буде нашою таємницею. :) P. S. Цікаво, а скільки годин у добі трудоголіків, які встигають, крім навчання, ще й працювати? Але цур вам, на цей раз рахуйте самі. :)


ХАЛЯВА І для гурманів знайдемо халяву! 25 листопада о 21.00 в «Дивані» виступає латвійський гурт ZArJA із програмою «Валерьянка» Колись Педаній Діоскорид, давньоримський військовий лікар, писав про валер’янку як про засіб, за допомогою якого можна керувати думками. Сьогодні ж усіх цікавить (у тому числі гурт ZArJA), що буде робити кішка, якщо собаку облити валер’янкою? А якщо ці ліки розлити перед тигром? Тож чекаємо, що п’ять крутих чуваків із Латвії все-таки дадуть відповідь на ці питання. За свої вісім років вдалого плавання в рок-н-ролі вони знають усе про практичне використання цього медикаменту. Треба ж було чимось приглушувати нерви після драйвових концертів. До речі, не переплутайте цей колектив з українським рок-гуртом, який чомусь також називається ZArJA. Де: ст. м. «Хрещатик», пл. Бесарабська, 2, фестиваль-ресторація «Диван» Скільки: халява! Пароль – «Мяу, бл…ть»

Мало не щодня з 19.00 до 21.00 безкоштовний кінопоказ в арт-клубі «44» Набридло вдома самому дивитися фільми з екрана ноутбука, а на кінотеатр немає грошей? Арт-клуб «44» пропонує ще один варіант – прийти на безкоштовний кінопоказ. У листопаді транслюються як старі, так і сучасні стрічки. Зокрема, ви ще маєте змогу переглянути «Про уродов и людей» (режисер Олександр Балабанов, і цим все сказано; 24.11), «Вечер трудного дня» (звичайний день із життя The Beatles; 25.11), «Закрытые пространства» (в основі проблема людей з агорафобією – страхом відкритого простору й натовпу; 27.11), «Фотоувеличение» (про фотографа; 28.11), «Красавчик» (головний герой – журналіст «жовтої» преси; 29.11), «Жизнь в розовом цвете» (фільм-біографія Едіт Піаф; 30.11). Де: ст. м. «Театральна», вул. Хрещатик, 44б, арт-клуб «44» Скільки: халява!

Набридла історія видавничої справи, релігії та філософії? Вивчай історію циркового мистецтва! Усі в душі ми трохи діти, і якби зараз були гроші та час, пішли б у цирк. На жаль, халяви на це поки що немає. :( Та є альтернатива – щодня з 11.00 до 17.00 безкоштовний вхід у Музей історії циркового мистецтва. Для ІЖиків цікавими будуть перші афіші, плакати, малюнки, рідкісні фото з автографами, рецензії журналістів різних поколінь. Там навіть є… бібліотека книг різними мовами про циркове мистецтво. Ну і звісно, всякі власне циркові штуки, починаючи від реквізитів до копії паровоза з вагончиками, на якому цирковими аренами колесили тваринки легендарного Михайла Золло. Можливо, там знайдете і предмети, які носили в зубах циркові мавпи чи тримали хоботом слони… Хто зна! Де: ст. м. «Берестейська», просп. Перемоги, 82, парк «Нивки», «Музей історії циркового мистецтва» Скільки: халява!

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


ХАЛЯВА Закінчилась стипендія, а душа прагне насиченого життя? Любиш пиво? Не пропусти халявну екскурсію у пивоварному заводі! Вас завжди приваблює запах пива? Цікавить, як виготовляють улюблений напій німців (та й не тільки їх)? Відвідайте безкоштовну екскурсію в Київському пивоварному заводі, яка відбувається щотижня у четвер–п’ятницю. Там ви дізнаєтеся і про історію пива, і про сучасні технології виготовлення напою, а нанюхаєтеся його (!) – скільки ніздрі витримають. Організатори обіцяють безкоштовну дегустацію найкращих сортів! Для цього треба всьогона-всього заповнити заявку на сайті (тут: http://mozhlyvosti.in.ua/content/ besplatnaya-ekskursiya-na-kievskom-pivovarennom-zavode). І можливо, після цього ви захочете здобути другу освіту на факультеті бродильних і цукрових виробництв у НУХТі. Де: ст. м. «Видубичі», вул. Червонопрапорна, 137, Київський пивоварний завод Скільки: халява!

Щодня у пабі «Троллейбус» – як можна колекціонувати тролейбусні талончики? Здавалося б, невже може бути цікавим такий банальний і простий папірець, якого ми чи не щодня пробиваємо компостером у тролейбусі? А от засновники «Музею тролейбусного талончика» довели, що так. Вони створили найбільший і поки що єдиний такого роду музей, де зібрали близько сотні тільки тролейбусних талончиків із різних країн світу (Україна, Португалія, Болгарія, Білорусь, Росія, Польща). Поповнення колекції триває й досі. Кожному, хто принесете екземпляр такого квиточка, якого ще немає в музеї, безкоштовно наливають 0,5 л. пива. Пропозиція необмежена, ні в часі, ні в кількості… До речі, наші експерти порадили вам взяти там пиво "Князь Сангушка". Де: ст. м. «Золоті Ворота», вул. Прорізна, 21, паб «Троллейбус» Скільки: халява!

До 30 листопада ще триватиме виставка визначного американського фотографа Білла Фелпса Роботи Фелпса неодноразово доповнювали видання Italian Vogue, The New York Times, а комерційними клієнтами його були Chanel, Reebok, Sony, General Motors, Harley-Davidson. У чому ж секрет? Унікальність фотографа криється в надзвичайному вмінні поєднувати минуле та сучасне в одному образі, руйнуючи при цьому всі кордони часу. Мотоцикли та машини, які часто «позують» для фотографа, надають світлинам якоїсь містичності, у серії робіт із водою відтворені всі жести й міміка цієї стихії. У портретах автор зумів передати неординарність та оригінальність і своїх об’єктів фотографування, і себе як митця. Думаємо, варто подивитися його роботи, щоб зрозуміти сучасний стан фотомистецтва у світі. Де: ст. м. «Лук’янівська», вул. Артема, 55б, галерея Brucie Collections Скільки: халява!

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


КУСЮЧА ТЕМА Вчитися & Працювати «Нє хачу учіцца, а хачу женіцца», – більшість сучасної молоді, імовірно, так і думає. Але в нашому ІЖ девіз по життю дещо інший: «Нє хачу учіцца, а хачу работать». І більшість студентів (якщо не всі) як не працює, так принаймні мріє про це. Мовляв, теоретичні знання з користю втілювати в роботі. Та й у нашій професії краще раніше почати, аби швидше досягти успіху. Але чи реально встигнути все: і гарно вчитися, і пари не пропускати, і роботу виконувати, щоб не вигнали з соромом? «Жужужу» за старою звичкою «пішла в народ», щоб з перших вуст дізнатися, чи варто починати працювати під час навчання і як усе встигнути? Також не обійшли і думку викладачів. Більшість опитаних студентів, яким пощастило не тільки вчитися, переконані: працювати необхідно, бо одних ІЖівських знань замало. Але причини піти на роботу в кожного різні: хто заради грошей, хто заради досвіду. Зокрема, Євген Тунік, третьокурсник-журналіст, вважає так: «Я, мабуть, цинік, бо працюю заради грошей і свого подальшого майбутнього. На 700 грн стипендії прожити неможливо – це раз. У 23 роки дядько без стажу роботи, з ентузіазмом у голові та червоним дипломом ІЖ, чесно скажу, не надто потрібен – це два. За три роки навчання в Інституті я не вивчив щось, що б допомогло мені на роботі зараз – це три». Подібні думки має його однокурсниця Марія Євтушок: «Наш Інститут з його системою навчання зможе забезпечити тебе хіба що роботою викладача». А ось Ярослав Кобзар, студент 4 курсу, вбачає в роботі виключно матеріальний аспект: «Помоєму, гірше не працювати під час навчання (фінансова незалежність – невід’ємна складова особистісного розвитку)». Але ж як щасливчикам вдається усе поєднати? Адже з нашою другою зміною можна працювати лише з 9 до 13-ї або уночі. Ярослава Куцай (4 курс, журналістка) поділилася своїм секретом успіху: «Кожному – своє. :) Тим, хто за гороскопом Діва (такі ж ненормальні, як і я), можу порадити таке:

1. Треба змиритись із тим, що в тебе лише 24 години і немає такої чарівної штучки, що була у Герміони Грейнджер, яка вирішувала проблему цейтноту. 2. Слід чітко розставити для себе пріоритети, щоб знати, що під що повинно підлаштовуватись. 3. Можливо, доведеться менше спати…» А ось ще один секрет успіху від Марії Євтушок: «Встигнути дуже просто – що більше робиш, то більше встигаєш і то більше в тебе виходить. Одна розумна людина сказала: "Я всією душею вірю в удачу. І я помітив – що більше я працюю, тобільше мені щастить". Діє!» Про розставлення пріоритетів згодні всі опитані. У Леоніда Княжицького, журналіста-третьокурсника, вони такі: «Якщо у мене є вибір: пропустити певну пару заради чогось іншого чи ні, то в себе питаю: що я втрачаю? Що я отримаю замість тих балів чи знань, які не отримаю? Відповіді на ці питання допомагають мені зробити той вибір, який я вважаю правильним». А як наші наставники ставляться до студентів, що працюють? Ось яке враження в Ірини Узлової, третьокурсниці-журналістки: «Приємно, що викладачі із розумінням ставляться до тих, хто працює, дозволяючи здати певні роботи пізніше».

Та «Жужужу» звернулася за допомогою до самих педагогів. Цікаво ж знати їхню думку. :) Олексій Ситник, викладач кафедри електронних видань: «До студентів, що працюють, ставлюсь із розумінням. Сам, коли був студентом, багато працював, однак це дуже рідко позначалося на навчанні! Не розумію лише тих, хто навчається на стаціонарі та через роботу з’являється на пари лише на сесію і т.п. Адже для таких є заочна форма або екстернат. Роботу ж за фахом під час навчання вважаю за доцільне лише у випадку можливості паралельного навчання в університеті». А ось Артем Онкович, викладач кафедри видавничої справи та редагування, на питання «Чи потрібно працювати і вчитися водночас?» не має однозначної відповіді: «З одного боку, якщо необхідно працювати, то тоді навіщо ходити в університет, а з іншого боку – якщо отримувати лише теоретичні знання, то як набувати професійного досвіду? Мабуть, необхідно знайти “золоту середину”». Почитали? Зробили власні висновки? Тож гайда шукати «золоту середину» та поєднувати нарешті теорію з практикою!

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю Катерина Серажим: Попелюшка з ВСР – Катерино Степанівно, ми знаємо, що Ви закінчили філологічний факультет. Тож як так сталося, що ви опинилися на кафедрі видавничої справи та редагування? – Коли у 1994 році я програла вибори у Львові, то одна жінка сказала мені: «Їдьте звідси, ви не наша». Мені було від цього дуже боляче, бо я не розділяю Україну, для мене всі однакові. Але вирішила поїхати до Києва. Чоловік відмовляв мене, казав, хто мене там візьме на роботу. І все-таки я поїхала, а вже в Києві потрапила до рідної кафедри видавничої справи і редагування. – Чи залишили події у вашому житті негативне враження від Львова? Що вам більше до душі – Львів чи Київ? – Я не кажу, що не люблю Львів. Це прекрасне місто, музей під відкритим небом. А в Києві мені затишніше. Тут мені більше підходить стиль життя людей, як вони спілкуються. Можливо тому, що я сама з Київської області. – У вас таке насичене життя, багато роботи. Чи знаходите час для сім`ї? – Мій син мені завжди казав, що хотів би мати жінку не подібну на мене, бо я живу роботою. Хоча казав це без найменшого докору, адже кожна людина обирає сама свій шлях. Так, був такий час, коли дуже багато працювала: це була і робота депутата районної ради, і робота в Русі до його розколу, між тим багато позааудиторної роботи зі студентами. Але це не означає, що я не люблю сім`ю. Зараз я лечу додому, мене чекає п`ятеро внуків: старші стають позаду та обіймають мене за шию, кладуть руки на мої плечі, менші скачуть на коліна, а п`ята дитина мала, ще не може вискочити на коліна, але все одно чалапає до мене та щось від мене хоче. І в такі хвилини я найщасливіша на світі. – Як ви проводите свій вільний час? – Ой, коли маю час, завжди їду в своє село. Дуже люблю дорогу до-

Нам вдалося поспілкуватися з людиною, яку знає увесь Інститут, кожна її пара – це театр, її енергія не має меж. Напевно, найяскравіша та найекспресивніша викладачка кафедри ВСР. Так-так, це вона – Катерина Степанівна Серажим. дому. Зараз то трішки вже ходять автобуси, а колись ходили пішки з сусіднього села. І перше, що я робила, коли вскакувала в село, питала, чи хто бачив моїх батьків. Відповідали: «Бачили – батько живий і мати жива», тоді я стишувала ходу і почувала, що щаслива. – А як Ви ставитеся до сучасної молоді? Що, можливо, вас у них не влаштовує? – Із молодими людьми я завжди досить багато розмовляю, що вони не читають, сидять в інтернеті. Вони надзвичайно прагматичні, тільки й думають, аби вкрасти інформацію з інтернету. Цінність не в тому, що вони позбирають з інтернету, а що створять самі. – Як боротися з патогенним текстом у собі? – Для мене завжди прикладом був батько. Він казав, що в кінці кожного дня я маю подумати, що хорошого зробила. Люди спілкуються текстами, і тексти їхні є тим, чим є вони самі. Тому треба просто правильно побудувати своє життя. На телебаченні зараз повно патогенного тексту. Так сумно, коли бачу, які передачі виграють нагороди, наприклад, на «Телетріумфі». Той же «95 квартал». Якщо ж забрати їхні

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011

жарти про Тимошенко, Ющенка і Януковича, то в них нічого не залишиться. – Наближається ваш День народження. Як ви плануєте його відсвяткувати? І який подарунок за все життя вам сподобався найбільше? – Ще не вирішила, як буду святкувати. Напевно, сяду в колі сім`ї, поцілую внуків, подивлюся з гордістю на своїх дітей, поцілую чоловіка, з яким ми пліч-о-пліч вже 35 років. А 7 грудня святкуватиму з колегами на кафедрі. Щодо подарунків, то я їх не так багато і мала – в мене було бідне дитинство. Найприємніше для мене, напевно, добре слово, добре слово колег, добре слово студентів. – З яким казковим персонажем Ви себе асоціюєте? – Навіть не знаю. Я дуже багато працюю, невиправний трудоголік. Не пригадую схожих персонажів. – Попелюшка була трудолюбивою. – Так, можливо. – І наостанок: ваша формула успіху? – Основне – не здаватись. І ще працювати над собою. Важливо розуміти: все, що ви робите, повинне робитися для України і для нашого народу!


ЗАХОДЬ Путівник по всесвітній павутині, або інтернет-гід donothingfor2minutes.com Чарівні хвилини неробства Більшість студентів відпочивають після тяжкого дня, завалюючись в інтернет. Але хіба вбивання часу в соцмережах приносить бажану насолоду? Частіше навпаки – настрій псується й очі втомлюються. Забийте на віртуальне спілкування та заходьте на donothingfor2minutes.com. Фішка порталу в тому, що людина розслабляється, милуючись морем і слухаючи шум прибою. Під час цього користувач не має робити нічого зайвого дві хвилини – ані клікати мишкою, ані торкатися клавіатури. Гарний спосіб забути про все житейське та помедитувати.

kot-world.tk Філософствування від коте Кажуть, що гострий галюциногенний психоз – це коли ви говорите з котом, а шизофренія – це коли кіт говорить усередині вас. Не знаємо, який там діагноз у героя серії мальованих історій під назвою «Кіт», але зі своєю домашньою твариною він теж говорить. І, що цікаво, кіт відповідає йому взаємністю. Якщо серйозно, то автору цих коміксів Олегові Тищенкову вдалося вкласти мудрі та щирі слова про людське життя у, так би мовити, вуста тваринки. Вийшло просто та зворушливо, тому кіт став, без перебільшення, культовим персонажем у всесвітній мережі.

adme.ru Світовий рекламний креатив Якщо ви досі не бачили цей портал, то відстали від життя. Наздоганяйте! На adme.ru є все, чого забажає широка рекламістсько-видавнича душа: і друкована, і телевізійна реклама, упаковки, банери, логотипи, слогани, фотографія… Думаємо, якщо взяти й переглянути все, що там є, можна непогано вирости у професійному плані, а також почерпнути чимало ідей. З останнього, що нам сподобалося, – стаття про дизайнерські рішення в метро (http://www.adme.ru/vdohnovenie919705/dizajnerskoe-metro-324455), яка підтверджує, що навіть під землею є простір для творчості.

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


ЗАХОДЬ Бллллоооооооггггггггоооооо сфера ru-marazm.livejournal.com Маразманія Всьому у світі рано чи пізно приходить кінець – і гарному, і поганому. Лише одному маразмові кінця-краю немає, що зайвий раз доводить спільнота ru-marazm. Вона присвячена дивному навколо нас, від перегляду якого виникає думка «як страшно жити». Вічною загадкою лишиться те, хто є творцями цього «кріатіффу», а також які речовини вживали ці люди. Рекламні вивіски, бездумні поєднання надписів, що дивовижним чином опинилися поруч, інструкції до різних товарів, які були написані китайцями – все це впадає в око учасників спільноти.

graffiti-world.livejournal.com Всесвітній стінопис Мабуть, усі встигли звикнути до яскравих зображень, що розфарбовують буденність різними кольорами й емоціями, на стінах чи парканах. Згадайте лише станцію метро «Дніпро», де набережна повністю «засипана» графіті. Не візьмемося оцінювати їх за критерієм оригінальності та художньої цінності після того, як ми побачили спільноту ЖЖ graffiti-world про графіті на різних континентах. Якщо в давнину найкращі живописці розмальовували стіни церков, то зараз складається враження, що еліта художників «пішла в народ», тобто на вулицю. Такий от своєрідний зсув пріоритетів.

street-words.livejournal.com Слова на вулицях Наступна спільнота недалеко відійшла від теми сучасного настінного мистецтва. Ми, як редактори, не можемо позбутися дурної звички читати все. Тому, хоч і застерігали нас від цього наші батьки, ми звертаємо уваги навіть на паркани. Звісно, найчастіше там зустрічаються «улюблені» слова з трьох-п’ятьох букв, але інколи трапляються справжні шедеври. Саме такі творіння зібрані у спільноті streetwords. Особливо надихають так звані «діалоги», коли інша людина доповнює якийсь старий запис, а також «відредаговані» чиїмись вмілими руками та маркером рекламні плакати.

ЖУЖУЖУ №9// листопад 2011


УСМІХНИСЬ Два в одному: перли викладачів і корисні поради Наші викладачі – герої та пророки, які наставляють нас, блудних синів і дочок, на шлях істинний. Ні, ми не підлизуємося – все так і є. Буває, такого наслухаєшся, що весь тиждень сам не свій ходиш і думаєш про сенс життя. :) Викладачі нашого Інституту інколи говорять нам те, чого, за логікою речей, в університеті вчити не мають. Ми цінуємо відвертість наших наставників і занотовуємо всі їхні перли, щоб ненароком не забути. Вважаємо, зараз саме час поділитися «уловом» із вами. Ми відшукали найбільш яскраві цитати, що допоможуть вам як у професії, так і в житті.

В. М. Корнєєв

Н. Ф. Остапенко Вона не тільки розповідає цікаве з курсу зарубіжної літератури, а ще й ділиться багатим життєвим досвідом. На одній із пар вона сказала, що

Розуму не так багато в цьому житті, і нам дуже важко з нею не погодитися. Згадайте цю фразу, коли спаде на думку поцапатися з водієм маршрутки чи бабцею в метро – пройде.

Закликав спокійніше ставитися до себе і менш амбітно – до навчання:

Якщо вам, відміннику, доведеться отримати погану оцінку, то вийдіть із кабінету, присядьте разів із 50, відіжміться разів 10, тоді попустить і життя знову стане прекрасним.

Л. В. Боярська

А. Д. Онкович Йому завжди вдається дивувати нас. Нещодавно, після його фрази

Скажи, яку ти статтю створив у Вікіпедії, і я скажу тобі, хто ти, ми зрозуміли, що цей викладач ще й деякою мірою психолог. Неочікувано!

У наступному

Питання, що хвилює багатьох: чи пов’язані між собою ремонт гуртожитку та Євро-2012?

Звикла вчити студентів елементарних речей і розжовувати складну для засвоєння інформацію. Не втрималась вона і цього разу, коли читала нам чергову лекцію з морфології і вирішила впевнитися, що нам все зрозуміло:

Хто не зрозумів, то подумайте.

О. В. Ситник

Полюбляла вчити нас, недосвідВін на парах комп’ютерної грачених першокурсників, життя й за- фіки вводив нас у світ великого гальнолюдських істин. Під час пар із обману. Отож, знайте: фольклору вона не раз казала, що Не буває поганих

З мертвими треба культурнєнько

фотографій – бувають погані фотошопери,

і таким чином виховувала в нас по- тому якщо ви побачите в друкованих вагу до тих, хто відійшов в інший світ. виданнях неякісні ілюстрації, то сміливо викидайте таку халтуру в смітник.

В. Є. Шабліовський

ЖУ

А. І. Мамалига

Багато розповідав про виходи з екстремальних ситуацій, які переслідують журналіста чи не на кожному кроці. Не обійшлося і без своєрідної техніки безпеки:

Пам'ятайте: газові балончики не діють на собак і міліціонерів.

І. О. Мариненко На лекції з української мови від неї ми почули таке:

Журналісти – люди творчі: гуляйте, куди хочте. І хоча мова йшла про синтаксис і пунктуацію, ми дозволяємо вам сприймати цей вислів буквально.

Дякуємо Ситнику Олексію за допомогу у створенні матеріалів для цього номеру!

Для вас ЖУжали: Клименко Марина / Комиз Ольга / Кравчук Вікторія / Харук Галина / Стіл Письмовий / Ольга Харевич / Меркотан Анастасія / Радзівільчук Наталія / Сорокопуд Катерина / Піддубна Оксана / Марія Юзич Шеф: Салига Павло Беріть участь в обговореннях ВКонтакті у групі vkontakte.ru/zuzimo або у Фейсбуці www.facebook.com/groups/283433098349814. Переглянути електронну версію видання можна тут: issuu.com/zzuzuzu.

Жужужу № 9/ листопад 2011


ZUZUZU9