Методичні рекомендації для педагогів "Історії наших сусідів"

Історії наших сусідів

Методичні рекомендації для педагогів

Історії наших сусідів

Методичні рекомендації для педагогів

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ Авторки: Маґдалена Бенешова, Анежка Навратілова Редакційна колегія: Ян Блажек, Тереза Стахова Переклад здійснено Чеським центром у Києві при Посольстві Чеської Республіки в Україні Корегування: Ганна Заремба-Косович, Христина Рутар Post Bellum 2020

Матеріал підготовлений у рамках спільного усноісторичного проєкту музею «Територія Терору» та ГО «Пост Беллум» за підтримки Міністерства закордонних справ Чехії

Ми переконані, що проєкт, у якому ви зі своїми учнями починаєте брати участь, стане дуже корисний. Зустрічі підлітків зі старшим поколінням мають велетенський потенціал: молодь і люди похилого віку часто проймається великою взаємоповагою й цікавістю одне до одного. Учасники та учасниці проєкту після його закінчення відкривають нові грані свого «я», інколи навіть нові сили — скажімо, силу збагнути речі довкола себе, взятися за нібито неможливе, не боятись і почати питати про те, що цікавить. Ми свідомі того, що на початках працювати в проєкті дітям буває складно, однак результати часто перевершують навіть найсміливіші очікування, зрештою всім подобається, й учасники та учасниці можуть заслужено собою пишатися. Інколи їх буває непросто мотивувати до роботи, але повірте — результат цього вартий. Дякуємо, що беретеся за проєкт разом з нами. Без вас було б важко зацікавити в ньому дітей, і в міжнародній колекції спогадів «Memory of Nations» щороку не вистачало би кількасот дитячих матеріалів.

Що таке Post Bellum?

Post Bellum (з латини — «після війни») — неурядова й неприбуткова організація, заснована 2001 року групою чеських журналістів та істориків. Її учасники фіксують спогади очевидців визначних подій ХХ століття й намагаються зробити їх доступними широкому загалу. Організація взяла собі за мету зібрати якомога більшу колекцію інтерв’ю — автентичних особистих історій і свідчень про часи Другої світової війни та комуністичного режиму — не лише в Чехії, а й у цілому світі. Post Bellum входить до мережі партнерських організацій у Європі й поза її межами, яку допомагає розширювати. Нині у колекції — історії й фотографії понад 5 000 очевидців зі всіх континентів, доступні в інтернет-архіві memoryofnations.eu.

У чому сенс проєкту «Історії наших сусідів»? «Історії наших сусідів» — це освітній проєкт для учнів 8–9 класів середніх шкіл, який націлений за допомогою проєктів і спогадів очевидців осмислити історію ХХ століття. Учасники та учасниці проєкту на кілька місяців стануть документаліст(-к)ами й збиратимуть матеріал, особисто зустрічаючись зі свідками ключових подій ХХ століття, котрі живуть по сусідству. Їм нададуть звукозаписувальну техніку, запропонують узяти участь у фахових аудіо- й відеомайстернях, де досвідчені редактор(-к)и допоможуть опрацювати матеріал, і ознайомлять із новими технологіями монтажу та поширення інформації. Під керівництвом свого вчителя/-ьки й регіональної координаторки учні та учениці опрацюють історії сусідів і публічно представлять результати своєї роботи на урочистій підсумковій презентації. Найкращі матеріали переможців можуть бути опубліковані в різних медіа чи в інтернет-архіві Memory of Nations. У рамках проєкту учні та учениці опанують багато нових практичних навичок — навчаться працювати зі звуко- та відеозаписувальною апаратурою (камерою), монтувати записаний матеріал у спеціальній програмі, передавати великі обсяги даних, створювати презентації в PowerPoint тощо. Крім практичних навичок, вони набудуть іще й соціальних — навчаться спілкуватися й працювати в команді, відповідати за спільну роботу, зав’язувати контакт із очевидцем/-ицею та емпатично вислуховувати його/її розповіді. Ми віримо, що передання досвіду від покоління до покоління — найприродніший спосіб освіти. Особиста історія надихає краще за будь-які підручники.

5

Яке завдання у педагога?

Матеріал для здачі

Головне завдання — мотивувати й керувати своєю командою / своїми командами. Місцева координаторка спілкуватиметься з вами й підтримуватиме вас протягом усього проєкту.

Нижче ми наводимо досить повний список того, що від вас і вашої команди хотітиме отримати координаторка:

Ще одне завдання — ознайомити дітей із історичним контекстом перед спілкуванням із очевидцем. Перед візитом слід перевірити, чи знають школярі про різні історичні події, що впливають на особисту розповідь, і їхню хронологію (адже очевидці в розмові часто «перескакують» між роками). Перед здачею робіт перевірте їх і поверніть на доопрацювання, якщо знайдете грубі історичні неточності чи граматичні помилки. Поясніть дітям, що люди не конче мусять точно про все пам’ятати й тому інформацію слід перевіряти. Призначайте дітям регулярні зустрічі, давайте поради щодо окремих стадій проєкту, коментуйте зроблене, слідкуйте за крайніми термінами, мотивуйте продовжувати — але не робіть їхню роботу.

• • • • • • • • •

підписана угода про співпрацю; згоди батьків; незмонтований матеріал; згода очевидця/-иці; звіт про роботу (в середині проєкту); фотографії очевидця/-иці (історичні, сучасні); фотографії з різних етапів роботи над проєктом; фінальну версію результатів проєкту (електронну); коротку біографію очевидця/-диці (до 1800 знаків з пробілами); • фінальну презентацію (за бажанням); • звіт про роботу (наприкінці проєкту); • заповнений оцінювальний формуляр. У подальших розділах ви детальніше прочитаєте про кожен етап проєкту. Для простоти розуміння, розділи поділені за місяцями, коли зазвичай слід займатися певним етапом роботи.

6

7

1

вересень / / січень Вишкіл педагогів Формування репортажних команд Формальності

Вишкіл педагогів

1

Педагогів навчає регіональна координаторка, із якою ви спілкуватиметеся до завершення проєкту. Чого можна чекати від такого навчання?

• Ви познайомитеся з координаторкою та іншими вчителями-учасниками/-цями проєкту.

• Ви отримаєте детальну інформацію про проєкт та його перебіг, дізнаєтеся, чого від вас очікують, і чим може допомогти координаторка.

• Ви навчитеся користуватись професійною апаратурою для аудіо- та відеозапису.

• Ви зможете підписати угоду про співпрацю.

Формування репортажних команд Координаторка проєкту у школі Мотиваційний урок

Педагог зазвичай курує одну-дві команди, які складаються з 2–5 учасників/-ць кожна. Діти займатимуться проєктом у вільний час, тому ваше найголовніше завдання — забезпечити їм ключовий елемент співпраці: мотивацію. Можна все робити спільно, командою, а можна розподілити ролі — наприклад, так: • технік/-иня (любить техніку, вміє поводитися з фотоапаратом, комп’ютером тощо); • історик/-иня (орієнтується в історії, вміє контекстуалізувати те, про що розповідатиме очевидець/диця); • комунікатор/-ка (товариськ(-а)ий та емпатичн(-а)ий, тому легко піде на контакт із очевидцем/-ицею); • креативник/-щиця (генерує творчі ідеї, які вміє реалізувати); • мотиватор/-ка (відповідальний «двигун» команди).

Формальності Формальності — обов’язкова складова таких проєктів. Про неї зазвичай дбає координаторка, вам же лишається все нижченаведене:

Дискусія про людські права

10

• заповнити й підписати угоду про співпрацю (здати координаторці на самому початку);

11

• зібрати дозволи батьків учасників та учасниць, у тому числі на оприлюднення дитячих знімків на сторінках проєкту та протягом подальшої популяризації (здати координаторці на самому початку); • складати поточний звіт.

1

• У звіті має бути вказана загальна кількість годин, проведених за роботою над проєктом (включно зі записом, підготовкою, спілкуванням із дітьми й координаторкою).

• Звітний формуляр координаторка надішле електронною поштою.

• Будь ласка, заповнюйте таблицю в Excel протягом усього часу роботи, а не лише наприкінці, й завжди точно описуйте, яке завдання в рамках проєкту виконали.

• Координаторка вас двічі попросить здати звіт — спершу посередині проєкту, вдруге — наприкінці. Після завершення роботи, надішліть їй таблицю з описом усіх видів роботи.

• Звіт — це основа для виплати вашої грошової винагороди й водночас форма зворотного зв’язку, з якої організатори дізнаються, скільки часу ви присвятили проєкту.

12

13

жовтень / / лютий Вибір очевидця/-иці Вибір типу роботи Фотофіксація проєкту Відвідини архіву, екскурсія, робота з літературою та інтернет-джерелами

2

Вибір очевидця/-иці ЯКИЙ ОЧЕВИДЕЦЬ ПАСУЄ ДЛЯ ТАКОГО ПРОЄКТУ? Цікавого/-у очевидця чи очевидицю завжди краще знайти самостійно — серед родичів або знайомих котрогось із учасників проєкту. Дітей легше мотивувати до обробки його/її історій, а при зустрічі швидше встановлюється атмосфера приязні й довіри. Втім, якщо серед знайомих потрібної людини не знайдеться, знайти її допоможе координаторка.

Команда проєкту та очевидиця історичних подій

2

Не варто шукати винятково тих, на чиє життя сильно вплинув тоталітарний режим (скажімо, колишніх в’язнів чи засуджених до роботи в трудових таборах) — цікавим/-ою героєм/-їнею може стати будь-який цікавий безпосередній свідок видатних подій ХХ століття, головне — душевне здоров’я й згода на оприлюднення його/її особистих розповідей.

Вибір типу роботи Кожна команда має особисто зустрітися з очевидцем/-ицею, записати його/її історію на диктофон, і відправити необроблений аудіозапис координаторці, яка організує подальшу обробку. Завдання документалістів — на основі запису створити матеріал, яким можна буде цікаво й доступно представити розказану історію публіці й журі. Матеріал має бути в двох формах (паперовій та електронній), аби його можна було розмістити на веб-сторінках проєкту. Серед можливих варіантів — звуковий (радіо-) або аудіовізуальний (телефільм), текст, комікс, анімація. Окрім репортажної форми, можна обрати художню (щоденник вигаданої особи) чи поетичну — або вигадати щось оригінальне. Усі команди мають здати коротку біографію очевидця/-иці (до 1800 знаків з пробілами), складену на основі розповіді. Дітям слід продемонструвати, що вони орієнтуються в ключових життєвих подіях і можуть подати їх у хронологічному порядку, включеними в історичний контекст. Усі здані роботи буде оприлюднено й передано журі. Діти в архіві

Робота з технікою

16

Критерії оцінки робіт подано в супровідних матеріалах. Винахідливість не має меж, ба більше — ми будемо навіть раді, якщо результат відображатиме оригінальність вашої команди. Форму матеріалу краще обрати перед відвідинами очевидця/-иці історичних подій.

17

Вибір кожної форми впливає на загальний розклад проведення майстерень. Якщо ваша команда вирішить зняти відеорепортаж, попросіть свою координаторку розповісти все необхідне про роботу з технікою.

Фотофіксація проєкту Як справжні документалісти, школярі мають думати й про фотофіксацію свого проєкту. Найкраще знімати все, що його стосується (зустрічі, відвідини архіву, архівні матеріали, відвідини очевидця/-иці історичних подій, його/її фотографії й документи тощо). Що якісніші знімки, то краще. Їх можна буде використати для візуалізації в медіа й на веб-сторінках, а згодом вони всім даруватимуть приємні спогади. Тому попросіть когось із команди все фотографувати (самі, звісно, теж фотографуйте).

2

Відвідини архіву, екскурсія, робота з літературою та інтернет-джерелами ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОЧЕВИДЦЯ/-ИЦЮ ТА ЙОГО/ЇЇ ЧАС Перш ніж зустрічатися з очевидцем/-ицею, допоможіть дітям отримати з доступних джерел бодай поверхневе уявлення про те, що довелося пережити співрозмовникові/-ці, й зорієнтуватися в поняттях і термінах, які він/ вона, імовірно, вживатиме в розповіді. Координаторка може порекомендувати вам корисну літературу на теми, які охоплюватиме розповідь очевидця/-иці. За можливості, відвідайте архів. Працювати в архівах захопливо й весело, а якщо ще й пощастить знайти там згадки про вашого/-у співрозмовника/-цю, це неабияк підвищить його/її цікавість в очах школярів. З архівами та замовленням екскурсій вам, знов-таки, допоможе координаторка. Екскурсія допоможе урізноманітнити проєкт — вирушіть на прогулянку згаданими в розповіді місцями чи сходіть на тематичну виставку.

18

19

листопад / / березень Підготовка до зустрічі з очевидцем/-ицею

3

Підготовка до зустрічі з очевидцем/-ицею

Перегляд старих фотографій

• Попередьте дітей про те, що їм слід старатися бути хорошими слухачами та слухачками, й ставитися до співрозмовника/-ці з розумінням (наприклад, не показувати, що він чи вона аж надто розговорилися чи розповідає про щось нецікаве).

• * Попросіть очевидця/-ицю підготувати до зустрічі з вами старі фотознімки, а в ідеалі — весь свій приватний архів (фото, альбоми, документи, щоденники, листи, вирізки з газет тощо).

• * Перед зустріччю допоможіть дітям із запитаннями, які б їм хотілося поставити співрозмовникові/-ці.

• * Навчіть дітей користуватися диктофоном і зробіть кілька пробних звукозаписів.

• * Постарайтеся задіяти всіх членів команди. Найкраще, аби вони розподілили між собою окремі функції, вказані вище (технік, опитувач тощо).

3

Діти з очевидцями

Зустріч із очевидцем

22

23

грудень / / квітень Аудіомайстерня й підготовка до неї Відеомайстерня й підготовка до неї

4

Аудіомайстерня й підготовка до неї Аудіомайстерня часто стає для дітей найцікавішою частиною проєкту. Їх запрошують до радіостудії, де досвідчен(-а)ий редактор/-ка допомагає їм перетворити аудіозапис очевидця/-иці на радіорепортаж чи документальну програму. Школярі доповнюють розповідь власними коментарями й подають зі своєї точки зору. Мета цієї необов’язкової майстерні — створити приблизно трихвилинну передачу, де діти розкажуть історію свого/-єї співрозмовника/-ці. Для участі необхідно мати готовий сценарій репортажу. Надішліть його координаторці щонайпізніше — за п’ять днів до початку, аби лишався час на врахування її зауваг. Якісний, підготований заздалегідь сценарій, — запорука успіху, що дасть змогу використати час на щось ефективніше, ніж переписування.

Розповідь очевидця

Перед початком ретельно потренуйтеся зі школярами читати їхні репліки вголос. Це не так просто, як може здатися: діти часто роблять помилки в інтонуванні.

Запис репортажу

Відеомайстерня й підготовка до неї

4

Відеомайстерня відбувається після підготовки самого відео, й присвячена вона, зокрема, драматургії кінцевого відеорепортажу. Школярі зможуть обговорити свій матеріал із фаховим/-ою монтажером/-кою, як(-а)ий допоможе вибрати з нього трихвилинний фрагмент, що увійде до остаточної версії, й порадить, чим можна доповнити зйомку співрозмовника/-ці. Після закінчення майстерні школярі вже зможуть уявити, як виглядатиме їхній репортаж, але попереду буде ще багато роботи. Візьміть на цю майстерню 10 найцікавіших хвилин відеоматеріалу й комп’ютер, де його монтуватимете.

Аудіомайстерня

26

27

січень / / травень Матеріал для веб-сторінок

5

Матеріал для веб-сторінок Наприкінці роботи над проєктом слід вчасно здати все зроблене в командах, аби воно без затримки з’явилося на веб-сторінках проєкту. Координаторка проситиме вас здати такі матеріали: • якомога якісніші фото команди, яка працювала над проєктом (з гостини в очевидця/-иці, архіву, бібліотеки, радіоефіру, місць, згаданих у розповіді, тощо), з описами; • знімки очевидця/-иці (історичні + сучасні, по змозі обрізані) з описами й (краще за все) бодай приблизним датуванням; • додаткові матеріали — архівні матеріали, особисті документи й матеріали, надані очевидцем/-ицею (сфотографовані чи відскановані), які ви хочете використати в кінцевій версії проєкту; • коротку біографію очевидця/-иці (у форматі doc, docx чи pdf, до 1800 знаків з пробілами); • за бажанням — кінцеву версію проєкту — радіорепортаж (до 3 хвилин у форматі mp3) / відеорепортаж (до 5 хвилин у форматі mp4) / комікс, ілюстрації (скани у форматі jpg або pdf ) / анімація / інше.

Ілюстрація до розповіді

Зйомка очевидиці

Ті, хто вирішить робити проєкт у формі радіорепортажу, матимуть здати текст сценарію. Сценарій можна доповнити фотографіями й логотипом школи та оформити за власним смаком. Усі електронні версії (включно з ілюстраціями, коміксами та ін.) здайте за 15 днів до фінальної презентації. Про проблеми з оцифровуванням знімків сповіщайте свою координаторку.

5

Зустріч з очевидцем

30

31

лютий / / червень Підготовка до фінальної презентації Фінальна презентація Осмислення Звіт про роботу та її оцінка

6

Підготовка до фінальної презентації Фінальна презентація — урочисте закінчення всього проєкту. Командам випаде нагода представити глядачам та глядачкам історію свого/-єї очевидця/-иці, поділитися власним досвідом роботи над проєктом і передати частинку свого документалістичного азарту. На урочистості можна покликати працівників міської адміністрації, директорів і педагогів шкіл, однокласників, батьків, очевидців історичних подій і всіх зацікавлених. Форма одягу школярів має бути відповідною — тобто урочистою. Форму презентації обирають самі команди — підтримуйте оригінальні ідеї. Можна використовувати PowerРoint, реквізит, музичні інструменти та ілюстрації. Команда має щонайсильніше зацікавити журі й глядачів, при цьому вклавшись у заздалегідь озвучені часові рамки (уточнить координаторка, рекомендовано 3–4 хвилини).

Розповідь історії очевидця

Увесь аудіо- та відеоматеріал до презентації заздалегідь відправте координаторці, аби вона перевірила чи відкриваються файли. Програму подій та іншу важливу інформацію вам завчасно надішле координаторка.

Фінальна презентація Проєкт «Історії наших сусідів» організовано у вигляді змагання. Учнівські презентації оцінюватимуть три члени журі (історик, педагог і представник медіа).

Інсценізація історії очевидця

Оцінюючи результати, члени журі звертають увагу на дотичні до їхніх професій моменти, на те, як, на їхню думку, діти виконали свої завдання: зафіксувати, опрацювати й передати історію очевидця/-иці.

Фінальна презентація

Після презентації члени журі дадуть кожній команді відгук на її проєкт. Дуже рекомендуємо зайти до журі разом з учнями й самим спитати про свої проєкти.

6

Детальна інформація про критерії та спосіб оцінювання — у додаткових матеріалах. Очевидці на фінальній презентації

34

35

ЯК УНИКНУТИ РОЗЧАРУВАНЬ? Командам, які програли, може здатися, що зроблена за півроку робота пропала намарно. Школярі часом думають, що журі було несправедливим, починають одне одного звинувачувати й розказувати, кому і що треба було зробити чи сказати краще, а в найгіршому випадку — вирішують більше не брати ні в чому такому участь, аби знов не програти. Утім, важлива насамперед сама співпраця в рамках проєкту й розуміння, що вона дала дітям, чого вони навчились і що можуть передати далі. Перед фінальною презентацією спробуйте морально підготувати команду, аби учні виступали якомога краще не для перемоги, а для того, щоб поділитися набутим досвідом і показати свої результати очевидцям історичних подій, які точно гідні найкращого. Допоможіть дітям не сприймати решту команд як конкурентів і не тішитися їхнім прорахункам, а вважати їх колегами-документалістами, в яких теж можна чогось навчитися.

Звіт про роботу, оцінювання ВИДІЛІТЬ ЧАС І ЗАПОВНІТЬ ФОРМУЛЯР ОЦІНКИ ПРОЄКТУ Нам цікава ваша думка й ми дуже цінуємо відгуки, які допомагають удосконалювати й розвивати проєкт. Якщо вам захочеться поділитися з нами чимось, про що ми не запитували, допишіть про це наприкінці. НАДІШЛІТЬ КООРДИНАТОРЦІ ЗАВЕРШЕНИЙ ЗВІТ Після закінчення проєкту надішліть нам звіт про весь проєкт. На його основі вам буде виплачено гонорар відповідно до угоди про співпрацю.

Осмислення ЯК МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ДОСВІД ТАКОГО ПРОЄКТУ? Після фінальної презентації радимо обговорити її з командою. У ході такого обговорення члени команди матимуть змогу розповісти, що їм дав цей проєкт. Говорити можна про все, що здалося цікавим у ході роботи. Після ґрунтовного обговорення учні вчитимуться на своїх помилках і зрозуміють, як удосконалюватися. ПРО ЩО МОЖНА СПИТАТИ У ЧЛЕНІВ КОМАНДИ?

• Чому ти взяв/-ла участь у проєкті?

• Чи виправдав проєкт твої очікування?

• Що ти робив/-ла в команді? Чи задовольняла тебе твоя роль? Може, ти хотів/-ла робити щось інше?

• Оціни свою роботу в команді.

• Чого ти навчився/-лась, про що дізнався/-лася? Що було найважче? Як ти справився/-лася?

• Чи надихнула тебе зустріч з очевидцем/-ицею історичних подій?

• У чому, на твою думку, сенс цього проєкту?

36

6 37

Додаткові матеріали Критерії оцінки для членів журі Пропозиції видів роботи з учнями Майстерня про права людини

Критерії оцінки для членів журі ОЦІНКА ПРОЄКТІВ Кожен член журі оцінює роботи за шкалою від 1 до 10 балів. Кожна команда може отримати щонайбільше 30 балів. Кожна команда має здати принаймні один проєкт, доповнений біографією очевидця/-иці історичних подій. Що оцінює журі?

• здатність зрозуміло передати історію та вибрати з неї найцікавіше й найважливіше (вибір релевантних фрагментів зібраного матеріалу); • творчий внесок дітей — не лише форму роботи, а й винахідливість її подачі; • розуміння історичного контексту й понять, дотичних до розповіді очевидця/-иці; • технічний рівень роботи (якість аудіо та інших елементів); • ретельність фотофіксації; • самостійність роботи (працюють діти, а не вчитель); • уважність (відсутність помилок у текстовій складовій); • дотримання формальних вимог (максимальна тривалість аудіо — 3 хвилини, відео — 5 хвилин); • візуальний ефект, дизайн; • понаднормову роботу (ілюстрації, інші тексти, відвідини згаданих у розповіді місць). ОЦІНКА ФІНАЛЬНОЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ Кожен член журі ставить оцінку від 1 до 6 балів, максимум балів для кожної команди — 18. Що оцінює журі?

• навички виступу перед публікою (здатність чітко висловлюватися й подавати інформацію); • дотримання часових рамок; • зміст презентації (зрозумілість, відповідність поставленому завданню, оригінальність); • якість супровідних матеріалів (PowerPoint); • загальне враження (підготовка, ентузіазм).

41

Ідеї щодо видів роботи з учнями ФОТОГРАФІЧНИЙ МОЗКОВИЙ ШТУРМ коли влаштовувати: перед початком проєкту мета: розпочати роботу з проєктом, мотивувати, знайти цікавого свідка історичних подій час: 5–15 хвилин для кого: для всього класу / для команди засоби: 5 цікавих історичних чорно-білих

фото, копія для кожного учня/ учениці На початку уроку роздайте учням фотографії й спитайте, чи знають вони про такий тип старих знімків, чи є у них схожі в домашніх альбомах, хто на них зазвичай зображений, з якої нагоди вони робляться й чи говорять про них у родинах. Потім разом пофантазуйте, що за люди зображені на знімках. Подумайте, про що б їх хотілося спитати, й чи мали б вони що відповісти. За допомогою дискусій про старі фотографії можна більше зрозуміти про проєкт «Історії наших сусідів», його зміст і сенс. Продовженням розмови, власне, може стати презентація самого проєкту, під час якої доречно розпитати дітей, чи знають вони цікавих свідків історичних подій, чиї розповіді можна потім разом опрацювати. ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН коли влаштовувати: на початках, перед розмовою з очевидцем/-ицею мета: продемонструвати, як спотворюється усно передана інформація, показати, що

розповідь про третіх осіб, імовірно, буде неточною, підкреслити важливість запису розповіді на диктофон час: 20 хвилин для кого: для всього класу (мінімум 5 учнів) засоби: не надто цікава газетна

стаття з кількома деталями

42

Розподіліть учнів на команди з 5 осіб. Мета кожної команди — найточніше передати усну інформацію «ланцюжком». Члени команд розподіляють між собою номери. З класу виходять усі, крім одиничок. Учитель зачитує статтю, потім запрошує зайти двійок, яким «їхні» одинички найдетальніше мають її переказати. Потім настає черга трійок, четвірок тощо. Останні в ланцюжку мають записати почуте. Записані статті зачитуються перед усім класом. Якій команді вдалося переповісти статтю найточніше? На практиці переповідані тексти дуже відрізняються не лише від статті, а й один від одного. ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ коли влаштовувати: на початку проєкту, перед розмовою з очевидцем/-ицею мета: продемонструвати ненадійність

людської пам’яті й необхідність записувати розповіді очевидця/

иці — без запису учні запам’ятають його/її історію неточно час: 5 + 10 хвилин для кого: для всього класу / для команд-учасниць засоби: особиста розповідь учителя з кількома деталями Вчитель без контексту розповідає дітям свою історію. Наступного дня (або того ж дня після уроків) увесь клас має відновити її з пам’яті зі всіма подробицями. ПИТАЛЬНИК ПАМ’ЯТІ коли влаштовувати: на початку проєкту, перед розмовою з очевидцем/-ицею історичних подій мета: продемонструвати ненадійність

людської пам’яті й необхідність

аудіофіксації: без запису пам’ять

про деталі розповіді буде спотвореною час: 20 хвилин для кого: для всього класу / для команд-учасниць засоби: ручка й папір для кожного/-ої, анкета зі запитаннями

43

Учитель пише на дошці близько 12 запитань про якийсь із заходів, де брав участь цілий клас (шкільна екскурсія, різдвяний вечір). Приклади запитань: • • • • • • •

Яка була погода того дня? Кого з класу не було? У що був одягнутий учитель? Що давали на обід? На котру призначили збір? Хтось запізнився? Хто переміг у змаганні?

Спершу кожен відповідає самостійно, потім усі порівнюють навдивовижу різні відповіді. ЗНАЙДИ ПОМИЛКУ коли влаштовувати: на початку проєкту, перед зйомкою очевидця/-иці історичних подій мета: продемонструвати важливість правильних запитань

і допомогти учням уникнути класичних помилок час: 30 хвилин для кого: для всього класу / для команд-учасниць — мінімум 6 учнів засоби: папірці з описом неправильної поведінки Пари учнів мають інсценізувати зустріч із очевидцем/-ицею історичних подій. Очевидець/-иця розповідає, скажімо, про те, як закохався/-лася на війні. Кожна пара/трійка обирає помилку, якої можна припуститися під час розмови. Після короткої підготовки (близько 3 хвилин) розігрує її в ролях, а глядачі вирішують, яка помилка малася на увазі. Якщо ідей менше, ніж учасників та учасниць, незайняті в її постановці учні можуть тим часом подумати про можливі помилки. Приклади можливих помилок: • «закриті, вузькі» запитання, які передбачають лише відповідь «так/ні», співрозмовник відповідає «так/ні»; • розмова складається з набору розрізнених запитань

44

і коротких відповідей; • дружина, чи інший член сім’ї, втручається в розмову й постійно виправляє очевидця/-ицю; • очевидець/-иця розказує загальні факти з підручників, а не особисту історію; • очевидець/-иця розповідає очевидні дурниці, співрозмовник/-ця на це не зважає; • учень, який/-а запитує показує, що йому чи їй нудно; • учень, який/-а запитує свариться зі співрозмовником/цею, бо йому чи їй здається, що все було зовсім інакше; • учень, який/-а запитує не розкручує побіжну згадку про якусь історію у співрозмовника/-ці; • учень, який/-а запитує вставляє в оповідь співрозмовника/-ці постійні репліки: «та ну? правда? та що ви кажете!»; • створюються додаткові звуки та шуми, які перешкоджають якісному аудіо та/чи відеозапису (наприклад, очевидець/иця стукає по столу кулаком). ВГАДАЙ, ХТО Я коли влаштовувати: перед самою зйомкою очевидця/-иці історичних подій,

після майстер-класу зі зйомки мета: показати, як правильно запитувати, позначити межі методу усної історії час: 10–30 хвилин для кого: для команд-учасниць засоби: непотрібні, вчитель ознайомлюється з історією персонажа, якого зображатиме,

й підготує відповіді на ймовірні

запитання учнів («Яке ваше повне

ім’я?», «Де й коли ви народилися?») За допомогою влучних запитань учні мають розпитати вчителя про історію/життєву ситуацію. Вчитель зображає героя відомої казки. На погані запитання погано відповідає, відходить від теми, починає говорити про щось нове, не договоривши старого. На закінчення — пропозиція поміркувати: які запитання досягли очікуваного ефекту? З кожним очевидцем/-ицею ситуація повторюватиметься? Що краще: запитувати чи чекати, поки співрозмовник/-ця сам(-а) усе розповість?

45

Методика для учнів Як знімати очевидця/-ицю? Методика фотографування Підготовка до майстерні й написання сценарію

Як знімати очевидця/-ицю? ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРЧИХ СТОСУНКІВ Довіра між запитувачем/-кою і оповідачем/-кою — підґрунтя успішного інтерв’ю. Детально розкажіть очевидцеві/-иці історичних подій про ваш намір (зафіксувати його/її історію для майбутніх поколінь, доклавшись до розширення й популяризації знань про нашу сучасну історію). Спробуйте спершу поговорити на нейтральні теми — спитайте, як йому/ їй живеться, чи дуже переживав/-ла перед зустріччю, що думає про погоду. Очевидці історичних подій часто хвилюються, коли їх знімають, і такі розмови допомагають їм заспокоїтися. В пригоді може стати й невеличкий подарунок. ЗГОДА Попросіть співрозмовника/-цю підписати згоду (Заяву про згоду на обробку й оприлюднення особистої інформації) — без підписаної згоди вашу роботу не можна оприлюднювати, тому ви не можете брати участь у проєкті! МІСЦЕ ЗЙОМКИ Зазвичай для інтерв’ю краще обрати місце, де ніхто не заважатиме говорити, — найкраще його проводити вдома у співрозмовника/-ці, чи в якомусь іншому спокійному місці, де співрозмовник/-ця добре почуватиметься. Кав’ярні та інші людні місця зовсім для такого не пасують, оскільки там завжди гамірно й реплік не буде чути. У класах запис псуватиме луна — краще обрати один із кабінетів чи шкільну бібліотеку, менше вмебльоване приміщення, де вона поглинатиметься. Якщо записуватиметеся в школі, зважайте на розклад дзвоників! Перевірте, чи нема у приміщенні відволікаючих звуків, які чутимуться в записі (цокання годинника, робота пральної машини, шум холодильника, пес), і спробуйте їх уникнути. Якщо зніматимете відео, обирати приміщення слід іще ретельніше. НАЛАШТУВАННЯ ДИКТОФОНА Покладіть диктофон якомога ближче до співрозмовника/-ці (не за його/ її спиною). Поки балакатимете з ним на інші теми, налаштуйте потрібну чутливість, а вже опісля, тисніть кнопку запису й починайте. Втім, постарайтесь-таки увімкнути диктофон якнайраніше — співрозмовник/-ця часто розповідає багато цікавого просто «до слова», перш ніж ви скажете, що запис уже почався.

48

ЗАПИС На самому початку озвучте, коли, з ким і де відбувається розмова: «Сьогодні перше листопада 2015 року, ми у квартирі пана Степана, Личаківський район міста Львова. Пане Степане, скажіть, будь ласка, своє повне ім’я, а також дату й місце народження». Це важливі елементи для ідентифікації запису аудіоредакторами. Після того, як співрозмовник/-ця відрекомендується, доречно спитати про його/її дитинство і молодість — так він/вона природно розповідатиме про себе у хронологічному порядку. Його/її можна перепитати про те, що лишилось незрозумілим, або про те, що нас зацікавило, але самому вести лінію розмови не варто. Часом найкраще взагалі не перебивати й лишити всі запитання насамкінець. Намагайтесь уникати слів-паразитів «ага», «так», «гм» та інших. Вони відволікають слухачів і майже не піддаються монтажу. Обирайте прості уточнювальні запитання, на які годі відповісти простим «так» чи «ні». Не питайте про все зразу. Ставте запитання послідовно, по порядку. Головний запитувальник — ви, але вчитель теж може про щось поцікавитися. Якщо ваш співрозмовник/-ця викладає «історію», тобто розказує не про своє життя, а про історичні факти, зупиніть його/її, й поверніться до особистих подробиць. Скажімо, за допомогою запитань: «А що в цей час переживали ви самі? Що вам зараз пригадується?» чи якихось подібних. Якщо співрозмовник/-ця розказує про те, що сталося, скажімо, у вашому районі чи місті, розпитайте детальніше про подробиці. Тривалість інтерв’ю зазвичай залежить від стомленості співрозмовника/-ці (в середньому півтори години). Якщо не встигнете обговорити все, що хотіли, можете домовитися про наступну зустріч (фахові репортери зустрічаються зі співрозмовниками принаймні двічі). На закінчення подякуйте за присвячений вам час і подаруйте приготований сувенір на згадку. Заздалегідь запросіть його/її на фінальну презентацію, де можна побачити, як ви попрацювали з його/її історією. Не забудьте попросити про побажання нащадкам, спитайте, чи було в нього/ неї життєве кредо. Відзнятий матеріал збережіть на комп’ютері (бажано — на кількох зразу).

49

Методика фотографування Знайдіть найякісніший фотоапарат. Якщо маєте чи можете позичити цифрову дзеркалку, яка вміє робити знімки високої роздільної здатності, це був би ідеальний варіант. Як правило, фотоапаратом можна зробити якісніше фото, ніж мобільною камерою. Цілком непогані кадри можна зробити на iPhone. Вимкніть звук, щоб потім не вирізати бібікання. На закінчення попросіть співрозмовника/-цю показати старі фото (та інші матеріали з приватного архіву). Не забудьте зазначити чи наговорити на диктофон, хто/що на чому зображені й коли це було знято. Ці матеріали можна використати для фінальної презентації. Якщо ж співрозмовник/-ця не дозволить брати фото з собою, спробуйте їх якнайкраще сфотографувати — без спалаху, в природному віконному освітленні (перевірте, чи не розмазались, чи не затемнились/засвітились). Якщо ж співрозмовник/-ця не проти їх вам позичити, зробіть скани (уникнувши вищеозначених ризиків). Документи можна знімати безкоштовними додатками для смартфонів (www.google.com/photos/scan). Попросіть співрозмовника/-цю зробити його/її портретний знімок. Присвятіть цьому трохи часу, влаштуйте все як слід — це краще, ніж поточні кадри під час інтерв’ю. Найліпше дотримуватися трьох нижченаведених правил.

• За можливості не знімайте зі спалахом, у променях сонця чи біля джерела світла (під лампою). Співрозмовник/-ця може стати коло вікна, звідки на нього/неї потраплятиме природне світло.

• На портрет має потрапити вертикальне зображення від грудей до маківки (з невеликим запасом простору).

• На тлі не має бути джерел світла (моніторів чи телевізорів) і будь-чого, що відволікатиме увагу від обличчя.

• Звісно, не слід забувати й про фотофіксацію окремих стадій проєкту: зніміть, як розмовляєте з очевидцем/ицею, як він/вона показує свої знімки, зробіть групове фото, відвідайте згадані ним/нею місця, якщо вони близько.

Підготовка до майстерні й написання сценарію Радіодокументом чи аудіодокументом ми називаємо голосовий файл у форматі МР3, де зафіксовано розповідь очевидця/-иці історичних подій. Його можна перетворити на репортаж, де буде подано історію вашого/-ї співрозмовника/-ці чи її цікаві фрагменти, й де звучатимуть ваші коментарі й голос співрозмовника/-ці. Ці рекомендації знадобляться для підготовки до радіомайстерні, в якій можна взяти участь у рамках проєкту. За його підсумками радіорепортаж можна вдосконалити як технічно, так і за змістом. Скористайтеся кількома нижченаведеними порадами, які допоможуть якнайкраще опрацювати запис і спростять участь у майстерні. Основа для вас — якісний сценарій. Перш ніж за нього взятися, прослухайте запис від початку до кінця й позначте цікаві фрагменти з часовими координатами. Не забувайте, що довгі відрізки розповіді часом складно дослухати до кінця, надто якщо оповідач/-ка відходить від теми. Постарайтеся, щоб врізки розповідей не були довшими від 30 секунд. Потрібно визначитися, що ви хочете далі робити з матеріалом. Не забувайте, що цілу історію співрозмовника/-ці від початку до кінця використовувати не обов’язково — найкраще обрати найважливіше. Пам’ятайте — кінцевий файл не повинен бути довшим за 3 хвилини. Імовірно, з деякими фрагментами доведеться попрощатися. Як зробити так, аби кінцевий варіант тримався купи? Рекомендована кількість врізок із репліками вашого/-ї співрозмовника/-ці в репортажі — 3-4 (не більше 6). Напишіть свої коментарі до цих врізок. Намагайтесь уникати надто складних і довгих речень (їх важко читати, і ще важче розуміти на слух). Не забувайте, що коментарі ви будете начитувати у студійний мікрофон. Орієнтуйтеся на довжину фрагментів прикладу. Поміркуйте, чи не краще було б для зрозумілості замінити якісь фрагменти прямої мови своїм коментарем-поясненням. СТВОРЕННЯ СЦЕНАРІЮ Запишіть усі елементи сценарію: свої репліки, фрагменти розповідей очевидця/-иці, коментарі третіх осіб (історика, працівника архіву, педагога, ще одного свідка тощо). Не забудьте зрозуміло позначити (цифрами) свої репліки — потім легше буде їх склеювати докупи. Окрім хронометражу, зазначте перше й остан-

50

51

нє речення врізок очевидця/-иці. Без такої розмітки важко потім шукати потрібний фрагмент у цілому репортажі. У фінальному сценарії, який здаватимете координаторці проєкту, мають бути розшифровані (переведені аудіо-записи у текст) всі врізки з репліками очевидця/-иці. Не переписуйте все дослівно, зробіть читабельний текст. Приберіть усі паузи, повтори й обірвані фрази — у фінальній версії сценарію їм не місце. ПОРАДИ ЩОДО ЗМІСТУ • Не робіть сценарій у формі інтерв’ю (ваші запитання / відповіді співрозмовника/-ці). По-перше, це погано звучить, а по-друге, ваше завдання — не інтерв’ю, а репортаж.

• Прослідкуйте, щоб ви не повторювали те саме, що потім казатиме ваш(-а) співрозмовник/-ця, — його/її історію розповідаєте ви, а він/вона додає туди деталей своїми репліками.

• Репортаж має зацікавити з самого початку! Будьте оригінальними. Нудний початок віднадить усіх слухачів. Почніть із найцікавішого, про що дізналися (скажімо, конкретною цікавою оповідкою, а не машинальним інформуванням про те, де й коли народився ваш(-а) співрозмовник/-ця і коли вчив(-ла)ся в школі).

• Радіорепортаж не конче мусить покривати цілу розповідь очевидця/-иці — виберіть із його/її життя найцікавіше. Те, що зацікавило вас, зацікавить і слухачів.

• Замість переказувати все життя свого(-єї) співрозмовника/ці, спробуйте за три хвилини розповісти про якийсь його цікавий етап.

• Не мовчіть про свої відчуття від зустрічі з очевидцем/ицею. Можете згадати, що його/її розповідь вас налякала, вразила, засмутила тощо.

• Особисті історії завжди кращі, ніж загальні факти: розкажіть, як прожив(-ла) Другу світову війну ваш(-а) співрозмовник/-ця, не цитуйте підручників.

• Не бійтеся фокусуватися на найцікавішому для вас особисто: оповідач(-ка) та інтерпретатор(-ка) саме ви, тож розказуйте про те, що вам самим цікаво було б послухати.

• Називатися на початку й дякувати в кінці не обов’язково — це робиться в іншому місці.

• Прочитайте сценарій батькам і друзям. Спитайте, чи їм було цікаво. Може, вони порадять щось викинути чи, навпаки, підкреслити довшою реплікою співрозмовника/-ці.

52

ПІДГОТОВКА ДО МАЙСТЕРНІ Потренуйтеся читати свої коментарі. Читати в мікрофон насправді навдивовижу важко. Читайте дуже повільно, значно повільніше, ніж зазвичай говорите. Радіослухачі, які вас не бачать, не можуть слідкувати за розповіддю у швидшому темпі. За бажанням, можна вибрати собі музичне тло — найкраще інструментальну композицію без тексту. Можете спитати у співрозмовника/-ці про його улюблену музику й додати саме її, або додати своєму репортажеві живучості за допомогою давніх композицій. ПРИКЛАД СЦЕНАРІЮ ДЛЯ РАДІОМАЙСТЕРНІ С Ц Е Н А Р І Й

А У Д І О Р Е П О Р Т А Ж У

Працювали:

Томаш Кузманіч, Матєй Пршевратіл, Ярослав Шана, Ондржей Ульріх, середня школа Радліцька, Прага, Чехія

Луція 1:

Перш ніж випала нагода зустрітися з паном Праґером, ми прочитали у скаутському збірнику MAWADANI багато цікавого про скаутинг, тому ще більше кортіло зустрітися з чоловіком, який у молодості, за часів Другої світової війни, був членом однієї зі скаутських організацій.

Мілан 1:

Пан Мілан Праґер любить згадувати дитинство в Кошірже, бігання з друзями й вигадування різних цікавих ігор. Батьки його загинули, саме коли він був дитиною, бо його тато був єврейського походження.

Очевидець: 01:15–02:30 Батьки формально розлучилися. Мама

померла, коли мені було 12… Про мене

дбали мамині батьки, в яких я жив.

53

Куба 1:

Під час війни десятирічним почав вчитися в гімназії. Мама записала його в скаутський осередок, куди він з перервами відходив майже до 1948 року.

Очевидець: 08:32–09:01 Там я вперше відвідав скаутську

зустріч… На таких звичних зустрічах

розповідали про скаутські правила,

грали здебільшого в цікаві для мене

скаутські ігри, по суботах чи

неділях ходили на екскурсії. Луція 2:

Очевидець: 58:02–58:09 Просто розглядайся довкола

й примічай, де й що, може, треба

поліпшити й кому треба допомогти. Луція 3:

Дякуємо вам за те, що прийшли передати нам цю свою мудрість.

Після 1941 року посилився тиск німецьких окупантів, які забороняли будь-які демократичні й патріотичні ініціативи молоді. Скаутам лишалося тільки зустрічатись підпільно. У той час пан Праґер узяв участь у скаутському таборі в Радєтицях.

Очевидець: 17:06–17:38 Усе це — я тоді зовсім не розумів,

що якби про це дізнались німці, було

б небезпечно, — увінчалось

підпільним табором біля Бехині…

Ті, хто продовжував цим усім

займатися, дістали свої три чи там

десять років ув’язнення.

54

Куба 2:

Пан Праґер п’ятдесят років займався числовим аналізом в Інституті математики Академії наук, і охоче передавав свої знання студентам в університеті. Він досі жваво цікавиться використанням обчислювальної техніки в улюбленій математиці.

Мілан 2:

Зі скаутингу він узяв у життя завжди актуальну думку.

55

Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору»

Про Музей Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» – муніципальна інституція, завдання якої дослідити, осмислити та презентувати трагічні сторінки історії середини ХХ століття у контексті викликів сучасності. Створення музейної установи ініціювала Львівська міська рада у 2009 році. Спорудження меморіального музейного комплексу тривало впродовж 2014–2016 років.

Оповідачка Лаврентія Харів оглядає екпозицію у «Вагоні-телятнику», де транслюється її свідчення

Музей розташований у Львові на території колишніх ґетто (1941–1943 рр.) та пересильної тюрми №25 (1944–1955 рр.). Місце розташування визначає фокусні теми інституції: трансформації міського простору внаслідок нацистського та радянського насильств, досвіди людини в умовах екстреми. Ми формуємо майданчик для діалогу та дискусії навколо травматичних подій минулого та сучасного заради побудови толерантного та інклюзивного суспільства. Музей є прикладом меморіалізації суперечливої спадщини, яка лишилися після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу. Серед основних напрямків діяльності інституції: виставкові та освітні проекти, мистецькі інтервенції у міському просторі, співпраця з профільними інституціями України та інших країн, документування усноісторичних свідчень про трагічні події від 1930-х років і дотепер.

Основна експозиція: «/не/відчуття загрози»

Основна експозиція: війна|лінія

Міжнародний семінар для вчителів історії

58

59

Освітня діяльність Музей працює над виробленням власної едукаційної стратегії, прагнучи стати простором, де відвідувачі мають можливість для самеорефлексії, питань та диспутів. Меню Музею включає постійну експозицію у бараці #1 та вагоні-телятнику, а також дискусійний хаб у бараці #2, де відбуваються лекції, презентації, перегляди фільмів та їхнє спільне обговорення…

Презентація каталогу та освітнього відео про табір примусових робіт «Янівська»

Команда Музею долучається до проведення всеміських едукаційних програм: Форум Видавців, Міжнародний день музеїв, Дні європейської Спадщини, Європейські дні єврейської спадщини, Комеморативні заходи. Впроваджуємо неформальні методи навчання - міські прогулянки та екскурсії простором Музею, робітні та дискусії із залученнями експертів.

Майстерня «Rethinking “Hard History” in Museum Exhibitions» від Лінди Норріс

Робітня зі студентами

60

Робітня для гідів Львова

61

Один із напрямків едукаційної стратегії: усноісторичний проєкт #непочуті

Координаторка проєкту #непочуті Христина Рутар під час дискусії

Середина ХХ століття в історії України стала періодом масштабних соціальних катастроф. Упродовж тривалого часу голоси свідків нацистського та радянського насильств були проігнорованими, незручними, непочутими. Нині їхні оповіді — важливе джерело не лише для нашого усвідомлення травматичного минулого, але і кращого розуміння сьогоднішніх реалій. Для збереження цих історій команда музею реалізовує усноісторичний проєкт #непочуті. Його результати — відео та аудіозаписи, світлини — основа експозиції та тимчасових виставок у музеї, а також майбутнього публічного архіву та онлайн майданчика проєкту. Упродовж 2019-2020 року команда проєкту записала 89 інтерв’ю та скопіювала сотні документів та світлин із приватних архівів оповідачів. Найстаршій із них на момент запису було 102 роки, наймолодшим — 75. Більшість інтерв’ю відбулися в місті Львів, але також у восьми районах Львівської області, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях. У час карантину команда записала три інтерв’ю: з двома оповідачами, які тепер проживають у США, та оповідачкою із Санкт-Петербургу, Росія. Всього у музейній усноісторичній колекції зберігається понад 300 інтерв’ю. У межах проєкту налагоджено співпрацю з волонтерами з різних регіонів України, які транскрибували близько 50 інтерв’ю.

Запис інтерв’ю з Іваном Мігусом. Інтерв’юерка — Ганна Заремба-Косович

19 грудня 2019 року команда проєкту організувала дискусію «#непочуті: усна історія в музейному просторі», яка розгорнулася навколо перспектив усноісторичних досліджень та проблем цього підходу. Якщо ви або ваші близькі були свідками подій 1930-1950-х рр. у Львові чи будь-яких інших місцевостях України і готові оповісти про побачене просимо зголошуватись за електронною адресою territoryterror@gmail.com або номером телефону (032) 261-01-89; +380 93 08 36 755

Презентація докфільму «Слово Праведника»

Запис інтерв’ю з Софією Коротіною. Інтерв’юер — Андрій Усач.

62

63