Каталог про виставку “Табір примусових робіт “Янівська” – індустрія терору”

ТАБІР ПРИМУСОВИХ РОБІТ “ЯНІВСЬКА” – ІНДУСТРІЯ ТЕРОРУ Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror

Львів 2019

Табір примусових робіт “Янівська” – індустрія терору Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror Каталог виставки | Exhibition catalogue

Проєкт здійснено за підтримки Канадського благодійного фонду “Українсько-єврейська зустріч”

The project is supported by the Canadian Charity Foundation “Ukrainian Jewish Encounter”

Розробка концепції каталогу – команда Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія Терору”

Catalogue concept developed by the team of the “Territory of Terror” Memorial Museum of Totalitarian Regimes

4

Команда Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія Терору” рада представити перше в Україні музейне видання про історію табору примусових робіт “Янівська” – одного з центрів Голокосту на території Західної України. Цей проєкт є продовженням комемораційних практик музею у напрямі роботи зі травматичною спадщиною Другої світової війни. Для нашої команди “територія терору” в Львові не обмежується Музеєм, який розташований на місці колишніх ґетто і пересильної тюрми №25. Ми насамперед працюємо у публічному просторі міста засобами вуличних виставок, екскурсій, меморіальних акцій та концертів, а також інтерв’ювання очевидців. Матеріали, зібрані “в полі”, стають джерелами для виставкових проєктів у нашому Музеї, а він, зі свого боку, – точкою, з якої можна розпочати знайомство з історією масового насильства у місті. Табір “Янівська” для нас є особливо важливим об’єктом дослідження. Важко уявити, що близько 75 років історія машини смерті, через яку за весь період існування пройшли приблизно 160 000 в’язнів, замовчували для широкої аудиторії. Ми вдячні усім ентузіастам, які зберегли пам’ять про табір “Янівська”, не зважаючи на всю складність роботи в умовах тотального зачищення фактів терору, а також усім колегам, які працювали і продовжують працювати разом із нами у цьому напрямі. Особливу подяку висловлюємо Канадському благодійному фонду “Українсько-єврейська зустріч”, який підтримав цей видавничий проєкт. Користуючись нагодою, не перестаю дякувати і захоплюватися командою Музею, яка невпинно працює над цією складною і травматичною темою. Заглиблюючись у неї, ми розуміємо як ще багато нам потрібно зробити разом задля збереження пам’яті про Голокост у Львові та Україні. Ольга Гончар, директорка Музею “Територія Терору”

5

The team of the Memorial Museum of Totalitarian Regimes “Territory of Terror” are happy to present the first in Ukraine museum publication on the history of Janowska labour camp, one of the Holocaust centers in Western Ukraine. The project is a continuation of the museum commemorative practices in dealing with forced of museum’s traumatic heritage of the Second World War. For our team, the “territory of terror” in Lviv is not only limited to the Museum located on the site of the former ghetto and the transit prison No.25.

We rather operate within the urban public space, with street exhibitions, excursions, memorial events and concerts, as well as interview of eye-witnesses.

The materials collected “on the ground” are used as the sources for exhibition projects in our Museum. On the other hand, the museum is a starting point to learn about the history of mass violence in the city.

For us, Janowska camp is a crucial subject for research. It is hard to imagine that for about 75 years the death machine devouring over 160,000 inmates has been silenced for the general public.

We are grateful to all enthusiasts who preserved the memory about Janowska camp against all odds and challenges, in the environment of total destruction of the facts of terror. We are thankful to all colleagues who have worked and are going to continue their effort helping us in this area.

We hereby express the gratitude to the “Ukrainian Jewish Encounter” Canadian Charity who supported this publication.

I would like to take this opportunity and acknowledge the Museum team who have been working hard on this complicated and traumatic topic. Getting deeper into the area we do realize how much more needs to be done for preserving the memory on the Holocaust in Lviv and in Ukraine.

Olha Honchar, director, “Territory of Terror” Museum

6

8

Зміст Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору”

13

Канадський благодійний фонд “Українсько-єврейська зустріч”

15

Загальноміська програма “Львів, Lwów, ‫לעמבערג‬, Lemberg’43: Місто, яке (не) пережило”

18 20 22 25 28

Виставка “Табір примусових робіт “Янівська” – індустрія терору” Загальна інформація Територія та організація табору Примусові роботи Масові вбивства

31 34 37 40 42 45 48 51 54 58 60 62 63

Винуватці Табірний оркестр Знищення слідів злочинів Усноісторичний проєкт #непочуті Богдан Кох Яніна Альтман (Гешелес) Микола Петренко Александер Шварц Збереження пам’яті Відгуки відвідувачів Рекомендована література Над каталогом працювали Контакти

7

Contents 8

Memorial Museum of Totalitarian Regimes “Territory of Terror”

13

Canadian charity foundation “Ukrainian Jewish Encounter”

15

The all-city program “Lwów, ‫לעמבערג‬, Lviv, Lemberg’43: City that Did (Not) Survive”

18

The exhibition “Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror”

20 22 25 28 31

General Information Territory and Organization of the Camp Forced Labour Mass Killings Perpetrators

34 37 40 42 45 48 51 54 58 60 62 63

The Camp Orchestra Wiping Out Crime Traces Oral history project the #непочуті [#unheard] Bohdan Kokh Janina Altman (Hescheles) Mykola Petrenko Aleksander Schwarz Memorialization Reviews From Visitors Recommended reading The catalogue made by Contacts

8

Джерело: Музей “Територія Терору”

Source: “Territory of Terror” museum

9 Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору” Муніципальна інституція, завдання якої дослідити, осмислити та презентувати трагічні сторінки історії середини ХХ ст. у контексті викликів сучасності. Створення музею ініціювала Львівська міська рада у 2009 році. Спорудження музейного комплексу тривало впродовж 2014–2016 років. Музей розташований у Львові на території колишніх ґетто (1941–1943 рр.) та пересильної тюрми №25 (1944–1955 рр.). Місце розташування визначає фокусні теми інституції: трансформації міського простору внаслідок нацистського та радянського насильств, досвіди людини в умовах екстреми. Ми формуємо майданчик для діалогу та дискусії навколо травматичних подій минулого та

сучасного заради побудови толерантного та інклюзивного суспільства. Музей є прикладом меморіалізації суперечливої спадщини, яка лишилися після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу. Серед основних напрямів діяльності інституції: виставкові та освітні проєкти, мистецькі інтервенції у міському просторі, співпраця з профільними інституціями України та інших країн, документування усноісторичних свідчень про трагічні події від 1930-х років і дотепер.

Memorial Museum of Totalitarian Regimes “Territory of Terror” This is a municipal institution with objectives to explore, comprehend, and present the tragic chapters of the mid-20th-century history in the context of modern challenges. The creation of the museum was initiated by the Lviv City Council in 2009. The construction of the museum facility lasted between 2014 and 2016.

The Museum is located in Lviv, on the site of the former ghetto (1941– 1943) and the transit prison No. 25 (1944–1955). The location determines the focus topics of the institution. It

is the transformations of urban space due to Nazi and Soviet violence, human experiences in extreme conditions. We are developing a platform for dialogue and discussions around the traumatic past and present events for building a tolerant and inclusive society. The Museum is a model for memorializing the contested heritage left after the Second World War and the collapse of the Soviet Union.

Key areas of activities: exhibition and education projects, art interventions within urban space, cooperation with sectoral institutions in Ukraine and internationally, documenting oral history testimonies about tragic events since the 1930s until the present.

10

Ґетто У листопаді 1941 року нацистська окупаційна адміністрація оголосила про початок примусової ізоляції львівських євреїв. Упродовж листопада–грудня 1941 року майже 60 000 осіб змусили переселитись до дільниць Клепарів та Замарстинів. Ці території перетворили на ґетто – третє за величиною в окупованій Європі. Перед мостом по вул. Пелтевній (сучасний проспект Чорновола), внаслідок названим “мостом смерті”, відібрали та стратили щонайменше 3 000 осіб, яких вважали непрацездатними (старих, хворих). Першу фазу переселення припинили через епідемію висипного тифу – приблизно 20 000 євреїв залишились тимчасово проживати в “арійській” частині Львова. Територію ґетто загородили дерев’яним парканом. По периметру її охороняли співробітники німецької охоронної та української допоміжної поліцій. Внутрішнє адміністрування перебувало в юрисдикції єврейської ради та підконтрольної їй служби порядку. Повсякденне життя у ґетто супроводжувалось нестачею продуктів, поширенням інфекційних хвороб та примусовими роботами. Упродовж 1942 року в ґетто відбулося кілька так званих “акцій”, у процесі яких затриманих євреїв депортували до табору смерті Белжець або розстріляли на околицях Львова, передусім у Лисиницькому лісі та урочищі “Піски”. Наймасштабніша з них – 10–22 серпня 1942 року, коли до Белжеця депортували 38 000 осіб, а ще приблизно 2 000 розстріляли на місці. У серпні–вересні 1942 року до ґетто переселили тих євреїв, які спершу залишилися проживати в “арійській” частині. У лютому 1943 року його переформували на єврейський табір, а у червні 1943 року – остаточно ліквідували. 5–6 000 осіб депортували до табору смерті Собібор, 10–12 000 розстріляли в урочищі “Піски”, близько 2 000 запроторили до табору примусових робіт “Янівська”. При огляді будинків виявили щонайменше 3 000 тіл тих, хто вчинив самогубство. У 1992 році поряд з «мостом смерті» у пам’ять про жертв Львівського ґетто побудували меморіал.

11

Ghetto In November 1941, the Nazi occupation administration declared the start of forceful isolation of Lviv Jews. In November and December 1941, about 60,000 of them were forced to move to the districts of Klepariv and Zamarstyniv. These areas were transformed into a ghetto, which was the third-largest ghetto in occupied Europe. In front of the bridge on Peltewna street (presently – Chornovola Avenue), later called a “bridge of death,” at least 3,000 persons who were considered unfit for work (the old, and sick) were selected and executed.

The first stage of displacement was interrupted due to the outbreak of the epidemics of typhoid.

Thus, about 20,000 Jews stayed to emporarily live in the “Arian” section of Lviv. The territory of the ghetto was fenced off with the wooden boards. Around the perimeter, it was guarded by the German Security Police and the Ukrainian Auxiliary Police. Internal administration was exercised by the Jewish Council and the subordinate law-and-order service. Everyday life in the ghetto was marked by the lack of food, the spread of infectious diseases, and forced labour.

In 1942, there were several ‘Aktions’ in the ghetto, when the detained Jews were deported to the Bełżec death camp, or executed on the outskirts of Lviv, mostly in Lysynychi forest and in the Pisky terrain. The largest ‘Aktion’ took place on August 10–22, 1942, when 38,000 persons were sent to Bełżec, and about 2,000 more were shot dead on the spot. In August and September 1942, the Jews who used to initially live in the Arian part of the city were also resettled to the ghetto.

In February 1943, it was restructured into a Jewish camp. In June 1943, the ghetto was finally liquidated: 5 to 6 thousand persons were deported to the Sobibór death camp, 10 to 12 thousand were shot in the Pisky terrain, about 2,000 were imprisoned in the Janowska forced labour camp.

The examination of buildings identified 3,000 bodies of those who committed suicide.

In 1992, next to the “bridge of death” a memorial was built to commemorate the victims of Lviv ghetto.

12 Пересильна тюрма №25 Пересильна тюрма №25 створена восени 1944 року з поверненням радянського режиму до Львова. Розташована за залізничним насипом, по лівій стороні вулиці Пелтевної (тепер проспект Чорновола), вона була однією з найбільших тюрем такого типу на території сучасної України. Основне призначення пересильної тюрми – концентрація людей перед транспортуванням до виправно-трудових таборів ГУЛАГу та спецпоселень. Сюди звозили засуджених з інших тюрем Західної України. В очікуванні на “етап” їх утримували від тижня до року. Лише впродовж 1947 року звідси до таборів ГУЛАГу відправили 55 “етапів”. Відповідно до встановлених норм, у пересильній тюрмі могло перебувати не більше 2 100 осіб. Антисанітарія, нестача продуктів та погане медичне забезпечення спричинили високу смертність, особливо серед немовлят і літніх людей.

4 червня 1955 року пересильну тюрму №25 ліквідували, а на її території облаштували обласну лікарню для інвалідів війни. Триває процес меморіалізації цього місця належним чином.

Transit prison No.25 Transit prison No.25 was established in autumn, 1944, with the return of the Soviet regime to Lviv. It is located behind the railway bank, on the left side of Peltewna street (presently – Chornovola Avenue). The prison was one of the largest prisons of this kind on the territory of present Ukraine.

The main designation of the transit prison was to concentrate people before their transportation to the correctional labour camps of GULAG and special settlements. Inmates from other Western Ukrainian prisons were brought there.

People stayed in the transit prison for a week up to a year before they were transferred. In 1947 alone, there were 55 prisoner transports to the correctional labour camps of GULAG from there.

According to the established norms, the transit prison could only keep 2,100 persons at a time. Anti-sanitary conditions, malnutrition, and inadequate medical care led to high death rates, especially among the infants and elderly.

On June 4, 1955, the transit prison No.25 was liquidated, while in its premises, a regional hospital for disabled war veterans was arranged.

This site is in the process of being memorialized.

13 Канадський благодійний фонд “Українсько-єврейська зустріч” UJE (“Українсько-єврейська зустріч”) — це зорганізована на приватних засадах, багатонаціональна ініціатива, започаткована 2008 року як спільний проєкт, в якому беруть участь українці, що представляють єврейську й християнську традиції, а також інші учасники з України, Ізраїлю та діаспор. UJE залучає до своєї діяльності науковців, громадських лідерів, митців, представників урядів та ширшу громадськість задля зміцнення солідарності й взаєморозуміння між українцями та євреями.

Canadian charity foundation “Ukrainian Jewish Encounter” The Ukrainian Jewish Encounter (UJE) is a privately organized, multinational initiative launched in 2008 as a collaborative project involving Ukrainians of Jewish and Christian heritages and others, in Ukraine, Israel, and the diasporas. Its work engages scholars, civic leaders, artists, governments, and the broader public in an effort to strengthen mutual comprehension and solidarity between Ukrainians and Jews.

14

Джерело: Прес-служба Львівської міської ради

Source: Press office of the Lviv City Council

15

“Львів, Lwów, ‫לעמבערג‬, Lemberg’43: Місто, яке (не) пережило” Загальноміська програма серії меморіальних заходів до 75-тих роковин ліквідації Львівського ґетто та табору примусових робіт “Янівська”. Трагічні роковини Голокосту у Львові об’єднали міські інституції, міжнародні організації, благодійні фонди, єврейську громаду та владу міста з метою вшанувати та актуалізувати складну та багато років замовчувану історію. Упродовж 2018 року у місті відбулося понад 30 подій: лекції, екскурсії, виставки, конференції, меморіальні концерти, покази фільмів, публічні дискусії. Координатор проєкту – Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору” у співпраці з Центром міської історії Центрально-Східної Європи.

2 вересня 2018 року відбулася масштабна загальноміська програма меморіальних заходів до 75-х роковин ліквідації Львівського ґетто та табору примусових робіт “Янівська”. Вона розпочалася з церемонії “Ключ до міста: повернення пам’яті про минуле” – відзначення організацій та осіб, які досліджують, зберігають та популяризують єврейську спадщину. Опісля в урочищі “Піски” вшанували пам’ять вбитих тут в’язнів, Ukrainian Festival Orchestra під керівництвом Івана Остаповича виконали першу та третю частину симфонії №6 “Трагічної” австрійського композитора і диригента Ґустава Малера. Завершилася програма меморіальних заходів на “Просторі Синагог” концертом-молитвою за участі вокально-інструмен-

тального ансамблю “Варнічкес” Всеукраїнського єврейського благодійного форду “Хесед-Ар’є”, Сергія Гаврилюка (альт), проєкту Наталії Вакшинської, Еленори Разгон (вокал). Серед учасників програми меморальних заходів були Яніна Гешелес, колишня ув’язнена, авторка спогадів “Очима дванадцятирічної дівчинки”, та Артур і Маріуш Шварци, син і онук колишнього в’язня та очільника Міжнародного центру “Голокост” Александера Шварца. Заходи зі вшанування пам’яті жертв Голокосту у Львові продовжились у 2019 році. У межах Європейських днів єврейської культури та спадщини, за координації команди музею, в урочищі “Піски” згадали імена українських Праведників народів світу – людей, які ризикували власним життям заради порятунку євреїв, відбувся перформанс “Голоси «Простору синагог»”, виступ ансамблю “Shtrudl” та екскурсії колишньою територією табору та єврейським кварталом міста.

16

“Lwów, ‫לעמבערג‬, Lviv, Lemberg’43: City that Did (Not) Survive” A municipal program that included a series of memorial activities to commemorate the 75th anniversary of the liquidation of Lviv ghetto and the Janowska forced labour camp.

The tragic anniversary of the Holocaust in Lviv brought together municipal institutions, international organizations, charity funds, the Jewish community, and the city authorities in order to commemorate and actualize a complex and long-suppressed history. Throughout 2018, the city saw over 30 events, including lectures, excursions, exhibitions, conferences, memorial concerts, film screenings, and public discussions. Project coordinator – the Memorial Museum of Totalitarian Regimes “Territory of Terror” jointly with the Center for Urban History of East-Central Europe.

On September 2, 2018, a large scale municipal program to commemorate the 75th anniversary of the liquidation of Lviv ghetto and the Janowska forced labour camp took place in Lviv.

It opened with the ceremony “Key to the City: Reclaiming the Memory of the Past” to reward organizations and individuals who research, preserve and promote Jewish heritage. Afterward, a commemoration of the inmates killed in Pisky was held. The Ukrainian Festival Orchestra directed by Ivan Ostapovych performed Part one and three of the Symphony No.6 “Tragic” by the Austrian composer and conductor Gustav Mahler. The program of memorial events concluded with a prayer concert in the Space of Synagogues engaging the vocal-instrumental ensemble “Varnitshkes” of the All-Ukrainian Jewish Charitable

Foundation “Hesed-Arieh”, Serhiy Havryliuk (alto), a project by Nataliya Vakshynska, and Eleonora Razhon (singer).

The commemorative events were attended by Janina Hescheles, a former prisoner, the author of memoirs “Through the Eyes of a Twelve-Year-Old Girl” and Arthur and Mariusz Schwarz, a son and a grandson of a former prisoner and head of the “Holocaust” Youth Center Aleksandr Schwartz.

Commemorative events dedicated to the Holocaust victims in Lviv continued in 2019. During the European Days of Jewish Heritage and Culture, under the coordination of the “Territory of Terror” Museum, Ukrainian Righteous among the Nations, persons who risked their lives to rescue Jews, were commemorated in the Pisky area.

On that day, a series of events were held, including performance “Voices of the Space of Synagogues”, a show of the “Shtrudl” ensemble and a tour on the territory of the former forced labour camp Janowska, and around the Jewish quarter of Lviv.

17

Джерело: Прес-служба Львівської міської ради

Source: Press office of the Lviv City Council

18

Джерело: Музей “Територія Терору”

Source: “Territory of Terror” museum

Табір примусових робіт “Янівська” – індустрія терору Виставка створена у 2018 році в межах загальноміської програми “Lwów, ‫לעמבערג‬, Львів, Lemberg’43: Місто, яке (не) пережило” – і є першою спробою репрезентувати маловідому історію табору в музейному просторі у Львові та в Україні. Ідея виставки – дати змогу відвідувачам самостійно дізнатись про трагічні події у таборі через ознайомлення з оригінальними джерелами. Насамперед через світлини, що ілюструють різні аспекти табірного повсякдення, а також унікальні аудіо- та відеозаписи свідчень колишніх в’язнів та їх пере-

слідувачів, віднайдені в архівах або задокументовані в рамках реалізації усноісторичного проєкту #непочуті. Важливою частиною експозиції є кулі, гільзи, шматки колючого дроту та інші предмети, виявлені у 2018 році в “Долині смерті” – місці масових вбивств в’язнів табору. Вони так само свідчать про моторошні табірні реалії. Крім цього, представлено дві музейні реконструкції одягу: однострій німецького есесівця з табірної охорони та одяг в’язня. У майбутньому виставка стане частиною експозиції музею у Бараці №1.

19

The exhibition “Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror” The exhibition “Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror” was designed in 2018 as part of the all-city program “Lwów, ‫לעמבערג‬, Lviv, Lemberg’43: City that Did (Not) Survive”.

The exhibition is the first attempt to represent the little known history of the camp in a museum space in Lviv and Ukraine.

The idea was to enable visitors to learn about the tragic events in the camp themselves, through reviewing original sources. In the first place, these are photographs illustrating various aspects of the camp routines, and unique audio and video recordings of testimonies of former prisoners and their perpetrators found in the archives or documented in the course of implementing the oral history project #непочуті (#unheard). The display includes bullets, cartridge cases, pieces of barbed wire and other items discovered in 2018 in the “Valley of Death,” a site of mass killings of the camp prisoners.

They also speak of the dreadful camp realities. In addition, two museum reconstructions are represented here – a uniform of a German SS-officer from the camp guard and prisoner’s clothes.

In the future, the display will be part of the museum’s permanent exhibition in Barrack #1.

20 Загальна інформація Упродовж 1941–1944 років у Львові діяв табір, який попри назву, був не лише місцем примусового утримання та трудової експлуатації, а й масових убивств та депортацій до нацистських таборів смерті. За весь період існування через нього пройшли приблизно 160 000 в’язнів, 90% з яких – євреї зі Львова та регіону, а також українці, поляки, роми. Станом на липень 1943 року у таборі було зафіксовано 7 119 євреїв і 225 неєвреїв. Усіх в’язнів змушували носити металеві ідентифікаційні номери та трикутні нашивки на одязі, колір яких залежав від етнічного походження: жовтий – у євреїв, синій – в українців, червоний – у поляків. Люди масово помирали від важкої праці, голоду, інфекційних захворювань, знущань. Неподалік табору, в урочищі “Піски”, систематично страчували людей. Встановити точну чисельність жертв табору “Янівська” складно. У 1944 році члени радянської комісії з вивчення нацистських злочинів припустили, що загальна кількість вбитих перевищувала 200 000 осіб. Сучасні дослідники оперують меншими цифрами – від 35 до 80 000 жертв. У будь-якому разі табір “Янівська” вважається центром реалізації нацистського насильства і одним із символів Голокосту в регіоні. З другої половини 1940-х років територію колишнього табору використовувала радянська пенітенціарна система. Спершу тут проводилась фільтрація колишніх примусових робітників, в’язнів нацистських концтаборів, військовополонених, яких репатріювали з Німеччини. З червня 1947 року – розмістили виробничі майстерні, створені на базі пересильної тюрми №25. Працю в’язнів використовували для виготовлення дерев’яної тари, пізніше – меблів, картонної тари, прання та ремонту мішків. З грудня 1999 року – це Личаківська виправна колонія № 30, яка діє дотепер. В урочищі “Піски” у 1982–2004 роках діяв кінологічний центр для міліцейських собак.

Табірна брама після вступу Червоної армії до Львова, 1944 рік Джерело: Державний архів Львівської області

21 General Information

Camp gate after the entry of the Red Army to Lviv, 1944.

Source: State Archives of Lviv region

In 1941–1944, Lviv had a functioning camp. Despite the name, it was not only a forced detention facility and a slave labour camp but also the site of mass killings and deportations to Nazi death camps.

Over the entire period of its functioning, about 160,000 prisoners had passed through the camp. 90% of them were Jews from Lviv and the region, as well as Ukrainians, Poles, and Roma people. As of July 1943, the camp had 7,119 Jews and 225 non-Jews among its inmates. All prisoners were made to wear metal identification numbers and triangular badges on their clothes.

Their color marked the ethnic origin: yellow for Jews, blue for Ukrainians, and red for Poles.

They were dying in huge numbers of hard labour, starvation, infections, and torture. People were regularly executed in the Pisky valley, not far from the camp.

It is hard to establish the precise number of Janowska camp victims. In 1944, members of the Extraordinary Soviet Commission for the Investigation of Nazi Crimes assumed the total number of victims was over 200,000 persons. Current researchers refer to lower numbers – from 35 to 80 thousand victims. In any case, the Janowska camp is considered a center of Nazi violence and one of the Holocaust symbols in the region.

Since the second half of the 1940s, the territory of the former camp was used by Soviet penitentiary system. First, they filtered here former forced laborers, inmates from Nazi concentration camps, and prisoners of war repatriated from Germany. Since June, 1947, they located here the workshops established on the basis of the transit prison No.25. The inmate labor was used here to produce wooden containers, later – to manufacture furniture, to make cardboard boxes, to do the laundry, and to repair sacks. Since December, 1999 – it has been the Lychakiv Correctional Institution № 30, currently in operation.

In the “Pisky” valley, in 1982–2004, there functioned a dog training center for police dogs.

22 Територія та організація табору Territory and Organization of the Camp

Фрагмент колючого дроту. Знайдений в урочищі “Піски” у 2018 році Fragment of the barbed wires.

Found in the “Pisky” valley in 2018

23

Огорожа північно-західної сторони табору, 1944 рік Джерело: Державний архів Львівської області North-west fence of the camp, 1944 Source: State Archives of Lviv region

Табірний комплекс створений улітку 1941 року як відділення Німецьких фабрик військового спорядження (DAW – Deutsche Ausrüstungswerke) – економічної структури, підпорядкованої СС. Спершу він охоплював лише ділянку за адресою вулиця Янівська 134, проте після того, як у серпні 1941 року його очолив гауптштурмфюрер СС Фріц Гебауер, розширився на сусідні ділянки № 132–138. У листопаді 1941 року на посаду заступника Гебауера прибув унтерштурмфюрер СС Густав Вільгауз. Він був дуже амбітним і вже з березня 1942 року офіційно став комендантом Табору примусових робіт (ZAL – Zwangsarbeitslager), який одразу почав будувати силами в’язнів. Табірний комплекс, загальною площею 60 гектарів, складався з двох частин: ZAL, де утримували в’язнів, і DAW, де вони примусово працювали. Їх розділяла огорожа з колючого дроту і окремі вхідні брами. Двома рядами такої ж огорожі оточили всю територію табірного комплексу. Зі сторони вулиці Янівської, ZAL відділяла бетонна огорожа, зверху якої були зацементовані уламки скла. Ув’язнених утримували в чотирьох чоловічих та трьох жіночих бараках з кількаярусними нарами, кухнею, туалетами. Доріжки між будівлями вимостили уламками мацев з єврейського цвинтаря. У центральній частині табірного комплексу були також будинки, де проживали есесівці з адміністрації та охорони табору разом зі своїми сім’ями.

24 The camp facility was established in the summer of 1941, as a unit of the German Military Equipment Works (DAW – Deutsche Ausrüstungswerke) – an economic entity subordinate to the SS. Initially, it only covered a plot at 134 Janowska Street. However, after it was headed by SS-Hauptsturmführer Fritz Gebauer in August 1941, the compound expanded to the adjacent plots No. 132–138. In November 1941, SS-Untersturmführer Gustav Wilhaus arrived to act as deputy commandant for Gebauer. He was a very ambitious person. In March 1942, he was officially appointed as commandant of the Forced Labour Camp (ZAL – Zwangsarbeitslager) that he immediately started constructing using inmate labour.

The camp facility with a total area of 60 hectares, included two sections – the ZAL, where the inmates were kept, and the DAW, where they worked. They were separated by the barbed wire fence and two entrance gates. Two rows of the fence also surrounded the entire territory of the camp. On the side of Janowska Street, ZAL was separated by the concrete wall with the glass pieces cemented on top.

The inmates were kept in four male and three female barracks, with four-level plank beds, a kitchen, and the toilets. The paths between the buildings were paved with the fragments of headstones from the Jewish cemetery. In the central part of the camp facility, there were other buildings where SS officers from the camp administration and the guards lived with their families.

Ізраель Спіра Israel Spira (1889–1989) У жовтні 1942 року втік з ешелону, що слідував з табору “Янівська” до табору смерті в Белжеці. На основі його оповідей про пережите історик Яффе Еліях написав книгу “Хасидські перекази про Голокост”.

In October 1942, he escaped from the train heading from the Janowska camp to the Bełżec death camp. Based on stories about his experience, a historian Yaffa Eliach wrote the book “Hasidic Tales of the Holocaust.”

25 Примусові роботи Forced Labour

Кришка від кишенькового годинника. Знайдена в урочищі “Піски” у 2018 році Pocket watch lid.

Found in the “Pisky” valley in 2018

26

Більшість в’язнів змушували працювати на території DAW. Там діяли кузня, пральня, кравецька, шевська, столярна, слюсарна, токарська, шліфувальна та інші майстерні, які діяли для потреб німецької військової економіки. Крім того, їхня праця використовувалася для розбудови табірної інфраструктури, наприклад, при будівництві та ремонті приміщень, очищенні туалетів. Також вони працювали на інших підприємствах у Львові (як-от залізниця чи текстильна фабрика), у складі санітарних бригад, які прибирали міські вулиці та каналізацію. Робочий день розпочинався о 5–6 годині ранку і тривав по 12–14 годин. Після цього в’язнів часто примушували до додаткових робіт, які на табірному жаргоні називали “вітамінними”. Йшлося про перетягування з місця на місце цегли (“вітамін С”), дошок (“вітамін D”) або балок (“вітамін B”). Відбувалось це під ударами табірних охоронців. Часом у процесі таких знущань вбивали до 130 осіб. Табірний комплекс функціонував також як центр, куди звозили одяг та особисті речі вбитих євреїв з урочища “Піски” та інших місць. За склади слугували двоповерхові будівлі на його території, майже повністю заповнені речами. Ув’язнених, які працювали у пральні, кравецькій та шевській майстернях змушували прати та ремонтувати одяг, шукати по кишенях та здавати різні дрібні речі: прикраси, годинники.

В’язні під час виконання примусових робіт під наглядом есесівця, 1942–1943 роки Джерело: United States Holocaust Memorial Museum Inmates during the forced labour under supervision of an SS soldier, 1942–1943 Source: United States Holocaust Memorial Museum

Взуття, яке виявила на території табору радянська слідча комісія, 1944 рік Джерело: Державний архів Львівської області Shoes found on the camp premises by the Soviet Investigation Commission, 1944 Source: State Archives of Lviv region

27 Most of the inmates were forced to work on the territory of the DAW. There was a smith shop, a laundry, tailor’s, shoemaker’s, carpenter’s, locksmith’s, turner’s, and polishing shops, as well as other workshops operating for the needs of the German military economy. Besides, their labour was used to develop camp infrastructure, such as when constructing and repairing the facilities, and cleaning the toilets. Moreover, they worked at other enterprises in Lviv (such as at the railways, or the textile factory), and as part of sanitary brigades that cleaned city streets and the sewage.

A working day usually started at 5 or 6 a.m. and lasted for 12 to 14 hours. After that, inmates were often forced to do additional work, called in the camp jargon

the “vitamin” work. They meant pulling from the site to site the bricks (“vitamin C”), boards (“vitamin D”) or beams (“vitamin B”). They worked under the blows from camp guards. Sometimes, in the process of such torture, they killed up to 130 persons.

The camp facility functioned as a center where they brought clothes and personal belongings of the killed Jews from the Pisky valley and other places. Two-storied buildings on the territory of the camp were used as storages, and were filled with the things almost to the brink. The inmates who used to work in the laundry, the tailor’s and the shoemaker’s shops were forced to wash and repair the clothes, to search the pockets and hand in various trifles, such as jewelry and watches.

Лала Фішман (Клара Вайнтрауб) Lala Fischman (Clara Weintraub) (1922–2011) Видавала себе за польку, втекла з табору “Янівська”, натомість доля батька, теж в’язня табору, достеменно невідома. Авторка спогадів “Історія Лали”.

She had a fake Polish ID and escaped from the Janowska camp. While her father’s fate, also the camp prisoner, remains unknown.

Author of memoirs “Lala’s Story”.

28 Масові вбивства Mass Killings

Гільзи та кулі від німецької і радянської зброї. Знайдені в урочищі “Піски” у 2018 році Shells and bullets from German and Soviet guns.

Found in the “Pisky” valley in 2018

29

Урочище “Піски”, 1944 рік Джерело: Державний архів Львівської області In the “Pisky” valley, 1944 Source: State Archives of Lviv region

Урочище “Піски” в повоєнний період, 1968 рік Джерело: Галузевий державний архів СБУ View of the “Pisky” valley in post-war time, 1968 Source: Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine

Упродовж усього періоду функціонування у таборі підтримувався жорстокий режим. Тих, кого вважали винними у саботажі, спротиві чи спробах втечі, публічно страчували для залякування решти в’язнів. Найчастіше їх вішали, розстрілювали, забивали до смерті або залишали прив’язаними до стовпів неподалік табірної брами. Упродовж 1942 року табір використовували як збірний пункт для львівських євреїв перед їх депортацією до табору смерті в Белжеці. Водночас фізично здорових на вигляд залишали. Сюди ж потрапляли євреї з інших галицьких міст та містечок, відібрані з ешелонів під час їхньої зупинки на залізничній станції Клепарів. Маючи такі можливості для постійного поповнення, табірна адміністрація проводила селекції з виявлення “непрацездатних” в’язнів, яких страчували. Чисельність вбитих могла сягати понад 100 осіб на день. Місцем масових вбивств стало урочище “Піски”. На табірному жаргоні “піти на Піски” означало смерть, тому серед в’язнів цю місцевість називали “Долиною смерті”. З осені 1942 року табір – один із найбільших центрів масових убивств у регіоні, особливо після ліквідації у грудні табору смерті в Белжеці. Уже 10–11 грудня 1942 року в “Пісках” стратили кілька сотень євреїв, затриманих у Львівському ґетто, у травні 1943 року – ще кілька тисяч. Під час остаточної ліквідації Львівського ґетто у червні 1943 року до табору транспортували 7 тисяч євреїв, яких пізніше тут розстріляли. У листопаді 1943 році відбулось останнє масове вбивство єврейських в’язнів, жертвами стали 4–5 тисяч осіб. Є свідчення, що в “Пісках” страчували пацієнтів із психічними розладами з медичного закладу на вулиці Піярів і політичних в’язнів, депортованих з міста Полтава.

30 Over the entire period of its operation, a strict regime prevailed in the camp. Anyone suspected of sabotage, resistance, or escape attempts were publicly executed to intimidate other inmates. They were most often hanged, shot, beaten to death, or left tied to the posts not far from the camp gate.

Throughout 1942, the camp had been used as a collection point for the Lviv Jews before their deportation to the Bełżec death camp. At the same time, physically fit persons were kept in. Jews from other Galician towns also ended up here, as selected from the trains during their stops at the Klepariv railway station. Using such possibilities to continuously replenish the people, the camp administration conducted selections to identify the “incapacitated” prisoners for execution. The number of executed persons could reach over 100 persons a day. The site for mass executions was the Pisky valley [The Sands].

The camp jargon had it as “going to the Sands” to

describe death. That is why prisoners would call the place the Valley of Death.

From autumn, 1942, the camp had been one of the largest centers of mass killings in the region, especially after the liquidation of the Bełżec death camp in December. As soon as on 10–11 December 1942, several hundreds of Jews were executed in the Pisky, upon being caught in the Lviv ghetto. In May 1943, several thousand more Jews were killed there.

During the final liquidation of the Lviv ghetto in June 1943, 7 thousand Jews were brought to the camp, where they were shot down later. In November 1943, the last mass execution of Jewish prisoners claimed the life of 4 to 5 thousand persons.

There are testimonies that patients with mental disorders from the medical facility at Piyary Street, as well as political prisoners deported from Poltava city were also executed in the Pisky.

Міхал Борвіч (Максиміліан Боруховіч) Michał Borwicz (Maksyimilian Boruchowicz) (1911–1987) Учасник табірного підпілля на псевдо “Іліан”. Автор автобіографічної книги “Університет головорізів”.

Member of the camp underground, nickname “Ilian”.

Author of the autobiographical book “University of Thugs”.

31 Винуватці Perpetrators

Алюмінієва кришка від пляшки з горілкою. Знайдена в урочищі “Піски” у 2018 році Aluminum cap of the vodka bottle.

Found in the “Pisky” valley in 2018

32

Колишній вахман Єгор Лобинцев вказує на місце масових вбивств біля табору під час слідчого експерименту, 1968 рік Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України

Адміністрація та охорона табору складалися переважно з есесівців, часто фольксдойче – етнічних німців з територій, окупованих ІІІ Райхом. Організатором та першим комендантом DAW був унтерштурмфюрер СС Вольфганг Мувінкель, а потім – гауптштурмфюрер Фріц Ґебауер. ZAL очолював оберштурмфюрер Ґустав Вільгауз. Його наступником став гауптштурмфюрер Фріц Варцок. Згодом, через зростання потреби у людських ресурсах, табірну охорону почали комплектувати вахманами з ненімців. Це були колишні радянські військовополонені, що у 1941–1942 роках пройшли відповідний курс навчання у вишкільному таборі СС у містечку Травніки в окупованій Польщі. Тому вони відомі як “травніки” або також “аскарі”. За даними радянського слідства, за весь період функціювання табору до його охорони залучено 500 вахманів. Їхнім обов’язком була охорона табору по периметру і на сторожових вежах, конвоювання в’язнів на примусові

Former wachman Egor Lobintsev indicates to the site of mass killings near the camp during the crime re-enactment, 1968 Source: Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine

роботи, до місця масових вбивств і страт тих, хто чинив спротив чи намагався втекти, також їх залучали до масових облав у місті. Окрім цього, вони причетні до сексуального насильства над ув’язненими жінками та побиття, цькування і крадіжок. Відібрані речі пізніше обмінювали у місцевого населення на горілку. У повоєнні часи з колишніх комендантів табору до відповідальності притягнули лише Ґебауера, засудженого у 1971 року до довічного ув’язнення. Також відбулися декілька судових процесів над німецькими охоронцями, проте найбільший строк ув’язнення, до якого засудили шютце СС Ернста Гайніша у 1968 році, складав всього 8 років і 6 місяців. У Радянському Союзі впродовж 1940–1970-х років заарештували 65 колишніх вахманів табору, засуджених до різних термінів ув’язнення або страти. До прикладу, у 1965 році на публічному судовому процесі в місті Краснодар трьох із них засудили до розстрілу, ще п’ятеро отримали аналогічний вирок у 1966 році у Львові.

33 The camp administration and guards were mostly made up of SS officers, often Volksdeutsche – ethnic Germans coming from the territories occupied by the Third Reich. The organizer and the first commandant of the DAW was the SS-Untersturmführer Wolfgang Mowinkel, followed by the Hauptsturmführer Fritz Gebauer. The ZAL was managed by the Obersturmführer Gustav Willhaus. His successor was the Hauptsturmführer Fritz Wartzok.

Later, due to the increasing demand for human resources, the camp guards were recruited from nonGermans to serve as Wachmans. Those were Soviet ex-POWs who in 1941–1942 underwent training in the SS training camp in Trawniki in occupied Poland.

That is why they are known as the “trawnikis” or also as “askaris.” According to Soviet investigators, over the entire period of camp functioning, 500 Wachmans had been engaged to guard it.

Their task was to guard the camp along the perimeter and from the watchtowers, to convoy prisoners to forced labour locations, to mass killing

sites, and to execute persons who resisted or tried to escape. They were also engaged in conducting mass roundups in the city. Moreover, they were involved in sexual abuse of female prisoners, beatings, harassment, and theft. They would exchange confiscated items for vodka from local citizens.

In the post-war time, among the camp excommandants, Gebauer was the only one brought to justice and sentenced to life imprisonment in 1971.

There were also several trials of German guardsmen but the longest imprisonment sentence was adjudged to SS Schütze Ernst Heinisch in 1968, which was only 8 years and 6 months. In the Soviet Union, during the 1940s-1970s, 65 former camp Wachmans were arrested and sentenced to various terms or the death penalty. For example, in 1965, at the public court hearing in the city of Krasnodar, three of them were sentenced to execution by firing squad, five others received the same verdict in 1966 in Lviv.

Давид Кахане David Kahane (1903–1998) Втік з табору “Янівська” в травні 1943 року і переховувався за сприяння греко-католицького митрополита Андрея Шептицького Автор спогадів “Щоденник Львівського гетто”.

Escaped from the Janowska camp in May 1943, and was hiding with the assistance of the Greek Catholic Metropolitan Andrey Sheptytskyi.

Author of memoirs “Lvov Ghetto Diary”.

34 Табірний оркестр The Camp Orchestra

Частина губної гармошки. Знайдена в урочищі “Піски” у 2018 році Fragment of the mouth harmonica.

Found in the “Pisky” valley in 2018

35

Зі в’язнів табору унтерштурмфюрер СС Ріхард Рокіта, колишній скрипаль джазового ансамблю в Катовицях, організував оркестр з 30–40 осіб. Ним керували колишній диригент Львівської опери Якуб Мунд та скрипаль Леопольд Штрікс. До його складу входили відомі музиканти Зигмунт Шац, Марек Ізидор Бауер, Йозеф Герман, Едвард Штайнбергер, Лео Шафф, Мацей Штрікс та інші. Їх змушували грати при виході в’язнів на роботу. Також, за наказом Рокіти, вони створили особливу мелодію, що отримала назву “танго смерті”, яку виконували під час страт. За одними даними безпосереднім автором цієї мелодії був скрипаль Шац, за іншими – піаніст Штайнбергер. Врешті, усі учасники табірного оркестру, як і інші єврейські в’язні, були вбиті. Існує чимало припущень, яка мелодія насправді називалась “танго смерті”. Наприклад, за однією з версій, це була інтерпретація танго “Plegaria” (з іспанської – “Молитва”), вперше записаного аргентинським композитором Едуардо Біанко в 1926 році. Також колишній в’язень Богдан Кох у післявоєнний період виконував музичний твір під назвою “Танго смерті”. У 2019 році його донька Оксана Кох-Максименко поділилась із музеєм батьковим архівом, зокрема нотами. За ними скрипаль Андрій Коляда відтворив мелодію, яку нині можна почути в інтерактивному терміналі музею. Це виявилась відома композиція “Petite Fleur” (з французької – “Маленька квітка”), вперше записана джазовим музикантом Сідні Беше у 1952 році. Та невідомо, коли цю мелодію виконали вперше і що надихало Беше під час її запису. Ймовірно, єдиної мелодії не існувало і будь-яка, що виконувалась табірним оркестром під час масових страт, отримувала назву “танго смерті”.

Табірний оркестр біля будівлі стайні, 1943 рік Джерело: Державний архів Львівської області Camp orchestra near the cattle sheds, 1943 Source: State Archives of Lviv region

Табірний оркестр. Світлину зробив співробітник технічного бюро Штрайсберг, який пізніше був страчений. Її зберегла і передала у 1944 році радянській слідчій комісії Анна Пойцер, яка працювала на кухні для табірної охорони Джерело: Державний архів Львівської області Camp orchestra. The photo was made by a technical bureau worker Streisberg who was later executed. It was preserved and forwarded to the Soviet Investigation Commission in 1944 by Anna Poitzer who used to work in the kitchen for the camp guards Source: State Archives of Lviv region

36 SS-Untersturmführer Richard Rokita, a former violin player at a jazz band in Katowice, organized an orchestra of 30 to 40 participants from the prisoners of the Janowska camp. It was directed by the former conductor of the Lviv Opera Jacob Mund and a violin player, Leopold Striks. The orchestra also included prominent musicians Zygmunt Schatz, Marek Izydor Bauer, Josef Herman, Edward Streinber, Leo Schaff, Maciej Striks, etc. They had to play every time prisoners were leaving for work. They composed a special melody named “Death Tango” and performed it during executions.

According to some data, the original author of the melody was a violinist Schatz, according to other data – a pianist Steinberger. Eventually, all performers of the camp orchestra were killed alongside other Jewish prisoners.

There are many assumptions about the “Death Tango” tune. One theory is that it was an interpretation

of the “Plegaria” tango (Spanish - “Prayer”), first recorded by the Argentinian composer Eduardo Bianco in 1926.

A former prisoner Bohdan Kokh performed a piece of music with such a name after the war. In 2019, his daughter Oksana Kokh-Maksymenko shared with the museum her father’s archives, such as the music-sheets. A violin player Andriy Koliada managed to recreate the tune you can presently hear in the interactive terminal of the museum. It appeared to be the musical work “Petite Fleur” (from French - “Small Flower”), first recorded by the jazz musician Sydney Bechet in 1952. It remains unknown when the tune was played for the first time, and what inspired Bechet to record it. Possibly, there was no single melody performed. Thus, any music played by the camp orchestra during mass executions was referred to as the “tango of death.”

Зигмунд Ляйнер Zygmunt Leiner (1922–2002) Втік з табору “Янівська” 18 листопада 1943 року, напередодні масового вбивства єврейських в’язнів. Залишив спогади та поему “Янівський табір смерті”

Escaped from the Janowska camp on November 18, 1943, on the eve of mass killings of Jewish inmates.

Author of memoirs and the poem “Janowska Death Camp”.

37

Знищення слідів злочинів Wiping Out Crime Traces

Шматки розплавленого металу. Знайдені в урочищі “Піски” у 2018 році Pieces of molten metal.

Found in the “Pisky” valley in 2018

38

Кісткодробарка, яку виявила радянська слідча комісія, 1944 рік Джерело: Yad Vashem Archives Bone grinder discovered by the Soviet Investigation Commission, 1944 Source: Yad Vashem Archives

Колишні в’язні з “бригади смерті”, зліва направо: Генрик Хамайдес, Давид Манусевич, Моше Корн, 1944 рік Джерело: Державний архів Львівської області Former inmates from the “death brigade”, left to right: Henryk Hamaides, David Manusewicz, Mosche Korn, 1944 Source: State Archives of Lviv region

З червня 1942 року нацисти розпочали “особливу акцію 1005” (Sonderaktion 1005), з метою приховати сліди своїх злочинів. Керував нею штандартенфюрер СС Пауль Блобель, організатор масових вбивств євреїв в окупованій Україні, зокрема у Бабиному Яру в Києві. На території Львова акція розпочалась з червня 1943 року, коли 129 єврейських в’язнів табору відібрали і сформували з них “бригаду смерті”. Їм обіцяли, що залишать в живих, забезпечили новим одягом та взуттям, покращеним харчуванням і навіть алкоголем. Натомість “бригаду смерті” змусили розкопувати масові поховання в урочищі “Піски” та ексгумувати тіла вбитих там людей. Після цього на велетенських вогнищах з дерев’яних колод і горючої рідини ці тіла спалювали, попіл розсіювали, залишки кісток перемелювали на кісткодробарці. Додатково збирали і здавали всі цінні речі, які були при вбитих. Керував процесом унтерштурмфюрер СС Вальтер Шаллок.

7 вересня 1943 року “бригаду смерті” перевели до Лисиницького лісу – ще одного місця масових вбивств у Львові. Сюди звозили для спалення тіла з масових поховань з околиць міста, як-от з Бібрки. Загалом так знищили понад 100 тисяч тіл жертв нацистських масових вбивств. У ніч з 18 на 19 листопада 1943 року «бригада смерті» підняла бунт, під час якого було вбито двох охоронців. Проте врятуватися вдалося лише 13 людям, серед яких: Мендель Гернер, Генрик Хамайдес, Моше Корн, Леон Велічкер, Давид Манусевич. Попри всі намагання нацистського режиму приховати сліди своїх злочинів, у 1944 року члени радянської комісії при огляді урочища “Піски” виявили численні докази масових вбивств. Там знайшли більше пів сотні ям, заповнених попелом, людським жиром та фрагментами кісток і волосся, зокрема – вісім черепів з кульовими отворами, а також побутові металеві речі, деформовані під впливом високої температури, як-от: ложки, гребінці, шпильки для волосся. Крім того, на території табору ексгумували масове поховання, у якому виявили 400 тіл людей, вбитих тут у червні–липні 1944 року.

39 On June 3, 1942, the Nazis launched the “special Aktion 1005” (Sonderaktion 1005) in order to cover the traces of their crimes. It was run by the SSStandardtenführer Paul Blobel, an organizer of mass killings of Jews in occupied Ukraine, such as in the Babyn Yar in Kyiv.

On the territory of Lviv, the ‘aktion’ started in June 1943, when 129 Jewish prisoners were selected to form a “death brigade.” They were promised to be kept alive.

They were provided with new clothes and footwear, better nourishment, and even alcohol. Instead, the “death brigade” was forced to uncover the mass graves in the Pisky valley, and to exhume the dead bodies.

Then, they were made to burn the bodies in the huge fires of wooden beams and fuel; the ashes were spread around; the remaining bones were pulverized in the bone grinder. In addition, they also collected and handed in all the valuables found with the killed persons. The process was managed by the SS-Untersturmführer Walter Schallock.

On September 7, 1943, the “death brigade” was transferred to Lysynychi forest, yet another mass murder site in Lviv. They brought here bodies to burn from the mass killing sites from around the area (such as Bibrky). In total, they destroyed over 100,000 bodies of the victims of Nazi mass executions. On the night of November 18 to 19, 1943, the “death brigade” revolted.

During the uprising, two guards were killed. However, only 13 persons managed to survive. They included Mendel Herner, Henryk Hamajdes, Moshe Korn, Leon Veliczker, Davyd Manusewicz.

Despite all the efforts of the Nazi regime to cover the traces of their crimes, in 1944, members of the Soviet commission examined the Pisky valley and discovered much evidence of mass executions. They found there over fifty pits filled with ashes, human fat, and fragments of bones and hair. There were eight skulls with bullet holes, and also personal metal belongings deformed under high temperatures, such as spoons, hair combs, and hairpins. Moreover, they exhumed mass burials on the territory of the camp and identified 400 human bodies murdered here in June-July, 1944.

Давид Манусевич David Manusewicz (1922–?) Член “бригади смерті”, яка спалювала тіла жертв нацистів в урочищі “Піски”. Його свідчення були озвучені на Міжнародному воєнному трибуналі у Нюрнберзі.

Member of the “death brigade” that burnt bodies of victims in the Pisky valley.

His testimonies were presented at the Internationally Military Trials in Nuremberg.

40

Зустріч з Миколою Петренком, 2019 рік Джерело: Музей “Територія Терору”

Meeting with Mykola Petrenko, 2019 Source: “Territory of Terror” museum

Усноісторичний проєкт #непочуті Середина ХХ століття в історії України стала періодом масштабних соціальних катастроф. Упродовж тривалого часу голоси свідків нацистського та радянського насильств були проігнорованими, незручними, непочутими. Нині їхні оповіді – важливе джерело не лише для нашого усвідомлення травматичного минулого, але й кращого розуміння сьогоднішніх реалій. Для збереження цих історій команда музею реалізовує усноісторичний проєкт #непочуті. Його результати – відео- та аудіозаписи, світлини – основа експозиції та тимчасових виставок у музеї.

Виставка про табір примусових робіт “Янівська” також містить в собі усноісторичні свідчення, записані або віднайдені в архівах у межах реалізації проєкту #непочуті. Вони дають змогу почути голоси безпосередніх свідків того, що відбувалося за табірними мурами: Яніни Альтман (Гешелес), Миколи Петренка, Богдана Коха, Александера Шварца. На жаль, тих, хто вижив дуже мало, і ще менше тих, хто задокументував свій досвід, тому кожне свідчення нині неоціненно важливе.

41

Oral history project the #непочуті [#unheard] The middle of the 20th century was a period of largescale social disasters in the history of Ukraine. Over a long time, voices of the eye-witnesses of the Nazi and Soviet violence have been ignored, regarded uncomfortable, and unheard. Today, their accounts are an important source both for our comprehension of the traumatic past and for a better understanding of the present.

To preserve these stories, a museum team is implementing an oral history project the #непочуті [#unheard]. The project outcomes include video and audio recordings, and photographs that made up the basis for the permanent display and temporary exhibitions in the museum.

The exhibition about the Janowska forced labour camp also includes oral history testimonies recorded or rediscovered in the archives as part of the implementation of the #непочуті project. They help hear the voices of eye-witnesses of actions taking place behind the camp fences – Janina Altman (Hescheles), Mykola Petrenko, Bohdan Kokh, Aleksander Schwarz. Unfortunately, there are only a few survivors left, and even less of those who managed to record their experiences. Therefore, each testimony is invaluable today.

42

Богдан Кох Bohdan Kokh (1925–1996) Джерело: Приватний архів сім’ї Кохів

Source: Private archives of the Kokh family

Народився у місті Остроленка Білостоцького воєводства. 16 липня 1943 року заарештований СД і впродовж двох з половиною місяців утримувався у в’язниці в Рівному. Звідти його відправили на пересильний пункт у Львові для вивозу на примусові роботи. Зумів втекти, проте наступного ж дня його затримали і запроторили до табору “Янівська”. Був свідком масового вбивства єврейських в’язнів у листопаді 1943 року. Незабаром втік. 25 травня 1946 року його арештувало МДБ і за три місяці засудили до 7 років ув’язнення за статтею “антирадянська пропаганда та агітація”. Перших пів року утримувався у Львові в пересильній тюрмі №25 та створеній при ній на місці колишнього табору “Янівська” промисловій виправно-трудовій колонії №10. Пізніше його відправили до таборів у Кемеровській області. Звільнений 26 травня 1953 року. Наступного року повернувся до Львова, де почав працювати у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 150 ролей, зокрема у кінофільмах та телесеріалах. Автор спогадів “Сенс життя”.

Born in the city of Ostrolenka, Bialystok voivodship. On July 16, 1943, he was arrested by SD, and detained for two and a half months in a Rivne prison. Therefrom, he was sent to the transit point in Lviv to be transported further for forced labour assignments. He managed to escape but was arrested again on the next day, and imprisoned in the Janowska camp. He witnessed the mass killing of Jewish prisoners in November 1943. He escaped after. On May 25, 1946, he was arrested by the Ministry of State Security and after three months sentenced to 7 years of imprisonment under the article “anti-Soviet propaganda and agitation.” For the first 6 months, he was held in Lviv, in the transit prison No.25, as well as in the correctional labour colony No.10 established in the place of the former Janowska camp. Later, he was sent to the camps in Kemerovo region. He was released on May 26, 1953. Next year, he returned to Lviv where he started working at the Maria Zankovetska State Ukrainian Drama Theater. He played over 150 parts, including in films and TV series. Author of the memories “Sense of Life.”

“

43

Тут була канцелярія, де мене зареєстрували. Там я позбавився своїх, так би мовити, і прізвище, і всього. Мені причепили значок, український значок – трикутники чіпляли. Значить, жиди мали жовті, поляки мали червоні, росіяни мали зелені, українці мали такі голубі, блакитні. Трикутник тут спереду і на спині. І я вже втратив прізвище, втратив всі свої абсолютно, тільки от. І я був вже не особистістю.

”

There was a registry office where they registered me. There, I was stripped of all my staff, so to say, of my name, and all. I was given a mark, a Ukrainian mark, it was a triangle. Jews had yellow marks, Poles had red, Russians had green, and Ukrainians had blue marks. There was a triangle here, on the front, and on your back.

So, I lost my name, I lost all my personal things, only that. I was not a personality any longer.

“

44 Там був знаменитий на всю Європу [оркестр], бо там були зібрані зі всієї Європи музиканти колосальні. Там був симфонічний оркестр, понад 100 чоловік. Зараз не пам’ятаю двох диригентів, один з Варшави, один з Парижа, знамениті. Скрипаль був один знаменитий, світової слави, там. І цей оркестр щочетверга мав концерти ввечері і тоді давали можливість жидам зустрічатися з сім’ями. Жінки сходилися в мужську зону. Ну, то була страшна картина, розумієте, коли смертники, діти кидаються на шию, значить. То було годину-дві стоять люди, обнявшися, без слова, без нічого, так просто один в другого влипали і їх потім там нагайками, палками роз’єднують.

”

There was a Europe famous [orchestra] as they gathered there incredible musicians from all over Europe. There was a symphony orchestra, with over 100 persons in. I cannot remember two conductors there, one was from Warsaw, and another one from Paris, very famous.

A violin player was there, a very wellknown, of worldwide fame. And the orchestra had concerts every Thursday night, and that was the time when Jews could meet their families. Women went to the men’s zone. Well, it was a horrible picture to see, you know, when there were prisoners sentenced to death, the children would fall on their necks, you know. Or, some people would just cling together, and stay like that for an hour or two hugging, with no words, nothing. They just glued together one into another, and then they would be torn apart with bats and clubs.

45

Яніна Альтман (Гешелес) Janina Altman (Hescheles) (1931)

Джерело: Музей “Територія Терору”

Source: “Territory of Terror” museum

46

Народилася у Львові. Батька, редактора міжвоєнного єврейського часопису “Хвиля”, вбили в перші дні нацистської окупації, а вона з матір’ю опинилась в Львівському ґетто. У червні 1943 року потрапила до табору “Янівська”. Там почала писати вірші і виступати з ними на таємних літературних зібраннях. У жовтні 1943 року втекла і виїхала до Кракова за допомогою польських підпільників з Ради допомоги євреям “Жегота”, де переховувалась у різних сім’ях та сиротинцях. У 1950 році емігрувала до Ізраїлю. Авторка спогадів “Очима дванадцятирічної дівчинки”, вперше опублікованих у 1946 році.

Born in Lviv. Her father, an editor of the interwar Jewish newspaper Chwiła, was killed in the first days of Nazi occupation. Her mother and herself ended up in the Lviv ghetto. In June 1943, she was sent to the Janowska camp. There, she started composing poems and reciting them at clandestine literary meetings. In October 1943, she escaped and left for Krakow with the help of Polish underground members from the “Żegota” Council to Aid Jews. There, she was hiding in several families and in orphanages. In 1950, she emigrated to Israel. Author of the memories “Through the Eyes of a 12-Year-Old Girl” first published in 1946.

“

Кожен раз при купанні наш одяг дезінфікували. А одяг був після людей, які були вбиті. Коли їх вивозили в Белжець, їм довелося роздягнутися і залишити ці речі на вокзалі, а жінки з табору, вони мали... вони працювали в пральні, в якій прали ці речі, а потім відправляли їх до німецького цивільного населення в Німеччині.

”

Every time we went to the baths our clothes were disinfected... while the clothes we had – were from the people who had been killed.

When they took them to Bełżec, they had to undress and leave their staff at the railway station, while the women from the camp, they had a... they worked in the laundry where they washed all of these clothes, and later they sent them for German civilians to Germany.

“

” 47

Під час закінчення цього апелю оркестр починав грати. Оркестр складався з дуже хороших музикантів, що грали на різних інструментах. Вони грали для нас, коли ми виходили на роботу. Вони також грали, коли людей вантажили в автомобілі для вивезення. Вони були добрими музикантами, які мали за собою добру музичну кар’єру.

“When the appel ended the orchestra started playing. The orchestra included very good musicians who played different instruments. They played for us when people were going out for work. They also played when people were transported in the trucks for deportation. They were good musicians who had had good music careers before.

“

О 6-ій годині вечора ми повернулися до табору. В жіночому таборі ми отримали суп, в якому було декілька картопляних лушпайок. І ми могли здалека бачити чоловіків з “бригади смерті” в Пісках. Ці люди з “бригади смерті” не мали жодного контакту з людьми з табору. Ми могли бачити їх тільки здалеку.

”

At 6 p.m., we returned to the camp.In the women’s camp, we had a soup with several potato peelings, and we could see at a distance the men from the death brigade in the Piasky. These people from the death brigade did not have any contact with the people from the camp.

We could only see them at a distance.

48

Микола Петренко Mykola Petrenko (1925) Джерело: Музей “Територія Терору”

Source: “Territory of Terror” museum

49 Народився в містечку Лохвиця на Полтавщині. Восени 1942 року його мобілізували на примусові роботи до Німеччини. Упродовж двох тижнів утримувався в пересильному пункті табору примусових робіт “Янівська” у Львові, де зустрів своє 17-річчя. Опісля його вивезли до робочого табору “Штокбах”, який навесні 1945 року звільнила армія США. Після репатріації до Радянського Союзу, перебував у радянських фільтраційних таборах, зокрема на території колишнього табору “Янівська”. Упродовж шести післявоєнних років вимушено працював на Донбасі та Камчатці. Після повернення до України у 1951 році працював в місцевій пресі, закінчив факультет журналістики Львівського університету. У 1957 році випустив першу поетичну збірку “Дні юності”. Член Спілки письменників України з 1960 року. Автор понад 60 книг. Один із героїв документального фільму “Вісім тактів забутої музики” (1982).

Born in the town of Lokhvytsia in the Poltava region. In autumn 1942, he was mobilized for forced labor in Germany.

He was held for two weeks at the transit point of the Janowska forced labor camp in Lviv where he celebrated his 17th birthday. Afterward, he was taken to the Stockbach labor camp, which was liberated by the U.S army in spring 1945. Upon repatriation to the Soviet Union, he stayed in Soviet filtration camps, including also on the premises of the former Janowska camp. During the six postwar years, he had to work in the Donbas and Kamchatka. After his return to Ukraine in 1951, he started working in the local press and graduated from the Journalism Faculty of Lviv University. In 1957, he published the first collection of poems “Days of Youth”. He is a member of the Union of Writers of Ukraine (joined in 1960). Author of over 60 books. One of the characters of the documentary “Eight Bars of Forgotten Music” (1982).

“

Попав я до Львова. Значить, привезли до Львова у Янівський табір. То було 28-го, по-моєму, 28-го, може 27-го, але мені здається, що все ж 28-го жовтня 42-го року. З того часу я львів’янин, один з найстарших у Львові... Добре, що я не дуже довго був у цьому таборі.

”

I got to Lviv. So, they brought me to Lviv, to the Janowska camp.

It was, I think, on the 28th, or maybe, on the 27th, but I think it was still the 28th of October, 1942. Since that time, I have been a Lviv citizen, the oldest in Lviv. It’s good I didn’t stay long in that camp.

50

“

Табір тоді був, знову ж таки, інший. Там був великий пункт, медична перевірка, нас сортували. Між нами виявили двох турбекульозних – відправили назад. У таборі працювала перукарня, шевська майстерня, от, фотографія працювала... Нас до роботи фактично майже не залучали – ну, отам ото щось покопати, ну там, якийсь рів чи щось такого, якусь яму засипати. Ну таке ото – щось помогти, попідмітати, ну дрібні роботи такі.

”

The camp was then different. There was a big point, a medical examination, and we were sorted out. They found two persons with tuberculosis and sent them back.

There was a functioning hairdresser’s shop, a shoemaker’s workshop, there, a photography place, in the camp.

We hardly were engaged in work, such as only to dig something, a ditch or something, or fill in the pit. Something like that – such as helping about something, to sweep, odd jobs.

Джерело: Приватний архів Миколи Петренка Source: Private archives of Mykola Petrenko

51

Александер Шварц Aleksander Schwarz (1924–2015) Джерело: Приватний архів сім’ї Шварців

Source: Private archives of Schwarz family

52 Народився у містечку Борислав на Львівщині. У жовтні 1941 році разом з батьком депортований до табору примусових робіт “Янівська”. Матір, молодших братів та сестру вбили у Бориславському ґетто. У жовтні 1942 року батька застрелили на його очах. У липні 1943 року втік з табору, після чого переховувався разом з іншими врятованими євреями в Карпатах, учасник групи самооборони. Після завершення війни оселився в Польщі, проте через хвилю антисемітизму у 1968 році переїхав до Німеччини. Після відвідин Львова у 1993 році разом із дружиною та кількома друзями заснував Міжнародний меморіальний фонд “Янівський табір”, у 2001 році перейменований на Міжнародний центр “Голокост”. Ініціатор і меценат заходів пам’яті жертв Голокосту у Львові. Автор спогадів “Мертві не розкажуть”.

Born in the town of Boryslav in the Lviv region.

In October, 1941, along with his father, he was deported to the Janowska forced labour camp.

His mother, junior brothers, and a sister were killed in the Boryslav ghetto. In October, 1942, his father was shot dead in front of his eyes. In July, 1943, he escaped from the camp. Then, he was hiding with other Jewish survivors in the Carpathians. Member of the self-defense group.

After the war, he settled in Poland, but moved to Germany in 1968, because of the anti-semitic wave. After visiting Lviv in 1993, along with his wife and several friends, he established an International Memorial Fund “Janowska Camp.”

In 2001, it was renamed to the Holocaust International Center. He initiated and patronized activities to commemorate Holocaust victims in Lviv. Author of the memoirs “The Dead Will Never Tell.”

“

У жовтні 1941 року ми з батьком потрапили в облаву на вулиці Налевки і опинилися серед перших в’язнів Янівського табору. Тоді ці два слова ще не наводили жах на людей. “Трудовий табір для євреїв”. Ну що ж, попрацюємо декілька тижнів і повернемося до своїх родин. Така надія жевріла у багатьох людей, які ще не вважали себе ув’язненими. Надриваючись на каторжній праці з будівництва все нових і нових бараків, ми не могли усвідомити, що створюємо “інфраструктуру” майбутньої фабрики смерті, що ці бараки призначені для незліченного “контингенту” – десятків тисяч євреїв, приречених, як і ми самі, на знищення.

”

In October 1941, my father and I were caught in the round-up on Nalevky Street. And we were among the first inmates of the Janowska camp. Back then, these two words did not sound terrifying. “Labour camp for Jews.”

Well, we will work for several weeks and get back to our families. This is the hope that many people cherished as they did not consider themselves prisoners. We pushed ourselves too hard at back-breaking labour to construct increasingly more barracks, and we were not able to realize that we were creating the “infrastructure” for the future death factory.

We could not understand that the barracks were meant for the innumerable “contingent” of dozens of thousands of Jews doomed to death, the same as us.

“

53

Ми з батьком найчастіше працювали на єврейському цвинтарі на Золотій горі. Ламали мацеви (надгробні пам’ятники), на собі переносили плити у табір, де ними мостили дороги і площі. Непосильна праця поглиблювалася гірким усвідомленням, що ми власноруч руйнуємо могили своїх предків.

”

My father and I would most often work at the Jewish cemetery at Zolota Hill. We would break the matzevot (headstones), and carry the headstones to the camp.

There, they were used to pave the roads and squares. The unbearable labour was also aggravated by the realization of the fact that we were destroying the graves of our ancestors.

“

Ми всі страждали від голоду. Працюючи на цвинтарі, примудрялися на льоту збивати ворон, щоб потайки від наглядачів “зварити” їх у консервній банці і без солі насолодитись цим “делікатесом”. Страшно згадати…

”

We all suffered from starvation, As we worked at the cemetery, we somehow managed to strike the crows in the air so as to “boil” them in a can secretively from the camp guards, and to enjoy the “delicacy” later, even without any salt. It’s awful to recall…

54 Збереження пам’яті Memorialization

Джерело: Прес-служба Львівської міської ради

Source: Press office of the Lviv City Council

Пам’ятний камінь в урочищі “Піски”

Memorial Stone in the Pisky Valley

У 1993 році Міжнародний меморіальний фонд “Янівський табір“ спільно зі Львівським товариством “Меморіал“ організував міжнародну зустріч і наукову конференцію, присвячені 50-м роковинам масового вбивства в’язнів табору у листопаді 1943 року. Учасники конференції встановили в урочищі “Піски” пам’ятний камінь на знак вшанування пам’яті жертв.

In 1993, the Janowska Camp International Memorial Foundation, jointly with the Memorial Lviv Society, organized an international meeting and a research conference dedicated to the 50th anniversary of the mass killings of the camp prisoners in November 1943.

Conference participants installed a stone in the Pisky valley to commemorate the victims.

55

Джерело: Музей “Територія Терору” Source: “Territory of Terror” museum

Меморіальна дошка на станції “Клепарів” Залізнична станція “Клепарів” розташована за кількасот метрів від території колишнього табірного комплексу. Упродовж 1942 року її використовували як одну із зупинок на шляху галицьких євреїв до табору смерті у Белжеці. Приміщення станції зруйноване під час війни. Нині на відбудованій будівлі розміщена дошка пам’яті жертв Голокосту.

Memorial Plaque at the “Klepariv” Railway Station Klepariv railway station is located several hundred meters away from the former territory of the camp. In 1942, it was used as one of the train stops on the way of Galician Jews to the Bełżec death camp. The building of the station was destroyed during the war. Today, the rebuilt building has a memorial plaque to commemorate Holocaust victims.

56

Джерело: Прес-служба Львівської міської ради

Source: Press office of the Lviv City Council

Зупинка громадського транспорту “Янівський концтабір”

Public Transport Stop “Janowska Concentration Camp”

У 2018 році, у межах загальноміської програми “Львів, Lwów, ‫לעמבערג‬, Lemberg’43: Місто (не) пам’яті”, музей “Територія Терору” у співпраці з партнерами програми та за сприяння Львівської міської ради встановили на вулиці Омеляна Ковча меморіальну зупинку громадського транспорту “Янівський концтабір”. На ній розміщено світлину табірного оркестру та цитати зі спогадів колишніх в’язнів, які актуалізують пам’ять про табір у публічному просторі.

In 2018, as part of the municipal program “Львів, Lwów, ‫לעמבערג‬, Lemberg’43: City of (un) memory”, the Museum “Territory of Terror” jointly with partners of the program with the support of the Lviv City Council installed a memorial transport stop at Omelian Kovch street, marked as “Janowska Concentration Camp.”

The structure has a photograph of the camp orchestra, and quotes from testimonies of camp prisoners that actualize memory of the camp in the public space.

57

Фрагмент проєкту-переможця. Джерело: Буклет “Міжнародний конкурс для впорядкування місць, пов’язаних з єврейською історією Львова”

Fragment of the winning project. Source: Leaflet “International Design Competition for Sites of Jewish History in Lviv”

Архітектурний конкурс на створення меморіального парку “Янівський концтабір”

Architectural Competition For a Memorial Park “Janowska Concentration Camp”

У 2010 році у Львові відбувся міжнародний відкритий конкурс архітектурних, дизайнерських та ландшафтних проєктів для впорядкування місць, пов’язаних з єврейською історією міста. Ініціювали його Львівська міська рада, Центр міської історії Центрально-Східної Європи та Німецька організація з міжнародного співробітництва (GIZ). Однією з локацій обрали урочище “Піски”, де запланували створити Меморіальний парк “Янівський концтабір”. Переможцями конкурсу меморіалу стала група архітекторів зі США. Нині триває процес реалізації проєкту.

In 2010, the city of Lviv held an international open competition for architectural, design, and landscape projects to maintain sites related to the Jewish history of the city. It was initiated by the Lviv City Council, Center for Urban History of East Central Europe and the German Organization for International Cooperation (GIZ). One of the selected locations was the Pisky valley it was planned to establish a memorial park “Janowska Concentration Camp.” The winners of the competition for the erection of the memorial are a group of architects from the USA. Currently, the project is underway.

58 Відгуки відвідувачів Reviews From Visitors

“

Дуже важлива виставка для пам’яті Львова, для пам’яті єврейської громади. Продовжуйте й надалі знайомити людей з цими подіями. Щоб подібного більше не повторювалося. Сергій Бахін

”“

It is a very important exhibition for the memory of Lviv, for the memory of the Jewish community. Keep going, keep informing others about these people and these events. So that never again could we face anything alike.

Serhiy Bakhin

Учасниці літньої музейної школи Українського католицького університету, 2019 рік Джерело: Музей “Територія Терору” Participants of the summer museum school of the Ukrainian Catholic University, 2019 Source: “Territory of Terror” museum

Учасники німецько-українського проєкту “Львів - подорож у часі в Східну Європу”, 2019 рік Джерело: Музей “Територія Терору” Participants of the German-Ukrainian youth project “Lviv – Time Travel to Eastern Europe,” 2019 Source: “Territory of Terror” museum

I have come here in Lviv in memory of my grandfather Wolf Anis and of four sisters and two brothers of my father Arnold Anis – all vanished in the Lemberg ghetto without anything remaining, during an “aktion”. At Belzec? At Janovska? If you have any information please contact me.

With all my thanks from the heart Dorothee Anis, Paris

”

Я приїхала сюди до Львова у пам’ять про мого дідуся Вольфа Аніса, і чотирьох сестер та двох братів мого батька Арнольда Аніса. Усі вони безслідно загинули у ґетто у Лємберґу під час “акції”. У Белжеці? В Янівському? Якщо знайдете хоч якусь звістку, дайте мені знати. Щиро вдячна, Дороті Аніс, Париж

“

59

It is important not to forget our past and stand together to fight against racism, antisemitism and right-wing populism. I’m honored to be here as the 2nd generation after the survival of my grandfather Dr. Aleksander Schwarz – a Janowska camp inmate.

Arthur Schwarz

Оксана Кох-Максименко, донька колишнього в’язня Богдана Коха, 2019 рік Джерело: Музей “Територія Терору” Oksana Koch-Maksymenko, a daughter of the former inmate Bohdan Koch, 2019 Source: “Territory of Terror” museum

“

Мій тато сидів у таборі примусових робіт “Янівська”, звідти перевезений у 1943 до концентраційного табору “Майданек”, потім ще до трьох таборів; визволений у Дахау. Походив з Кут, у Львові навчався і був тут до 1940. Його звали Міхал Чешко. Світлої пам’яті його друзям та товаришам. Анна Чешко

”

My father used to be imprisoned in the “Janowska” forced labour camp. Therefrom, he was transported in 1943 to the Majdanek concentration camp, later, to three more camps, and liberated in Dachau. He originated from Kuty in Lviv, studied, and had stayed there until 1940. His name was Michał Czeszko. May he and his friends rest in peace.

Anna Czeszko

”

Дуже важливо не забувати наше минуле і разом протистояти расизму, антисемітизму і праворадикальному популізму. Для мене честь тут побувати, як представникові другого покоління після порятунку мого діда Д-ра Александра Шварца, колишнього в’язня Янівського табору. Артур Шварц

Маріуш та Анна Шварци, син та невістка колишнього в’язня Александера Шварца, 2019 рік Джерело: Музей “Територія Терору” Mariusz and Anna Schwartz, a son and a daughter-in-law of the former inmate Aleksander Schwartz, 2019 Source: “Territory of Terror” museum

60 Рекомендована література Recommended reading

Элияху Йонес, Евреи Львова в годы Второй мировой войны и Катастрофы европейского еврейства 1939–1944 (Иерусалим: Тарбут, 1999). Анатолий Круглов, Андрей Уманський и Игорь Щупак, Холокост в Украине: зона немецкой военной администрации, румынская зона оккупации, дистрикт “Галичина”, Закарпатье в составе Венгрии (1939–1944) (Днипро: Украинский институт изучения Холокоста “Ткума”, 2017). Яків Хонігсман, Янівське пекло. Короткий нарис історії Янівського концтабору у Львові (Львів: Міжнародний центр “Голокост” ім. доктора А. Шварца, 2003). Яніна Гешелес, Очима дванадцятирічної дівчинки (Київ: Дух і літера, 2011). Давид Кахане, Щоденник Львівського гетто (Київ: Дух і літера, 2009). Богдан Кох, Сенс життя (Спогади) (Львів: ЛА “Піраміда”, 2003). Александр Шварц, “Мертвые не расскажут” Шофар, 11 (2003), 5–6. Степан Шенфельд, “Лагерь принудительных работ” в Василий Гроссман и Илья Эренбург (ред.) Черная книга о злодейском повсеместном убийстве евреев немецко-фашистскими захватчиками во временно оккупированных районах Советского Союза и в гитлеровских лагерях уничтожения на территории Польши во время войны 1941–1945 гг. (Москва: АСТ; CORPUS, 2015), 154–163.

Filip Friedman, Zagłada Żydów lwowskich (Łódź: Centralna Żydowska Komisja Historyczna, 1945).

Dieter Pohl, Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941–1944. Organisation und Durchführung eines staatlichen Massenverbrechens (München: Oldenbourg Verlag, 1997).

Waitman W. Beorn, “Last Stop in Lwów: Janowska as a Hybrid Camp” Holocaust and Genocide Studies, 3 (2018): 445–471.

Thomas Sandkühler, “Das Zwangsarbeitslager Lemberg–Janowska 1941–1944” in Ulrich Herbert, Karin Orth und Christoph Dieckmann (hrsg.) Die natioanlsozialistischen Konzentrationslager – Entwicklung und Struktur, I (Göttingen: Wallstein–Verlag, 1998), 606–635.

Michał Borwicz, The university of criminals: the Janowska Camp in Lviv 1941–1944

61 (Cracow: WZ, 2014).

Samuel Drix, Witness to Annihilation. Surviving the Holocaust. A Memoir (Washington; London: Brassey’s, 1994).

Helene C. Kaplan, I never left Janowska (New York: The Macmillan company, 1989).

Joachim Schoenfeld, Holocaust Memoirs. Jews in the Lwow Ghetto, the Janowski Concentration Camp, and as Deportees in Siberia / Foreword by Simon Wiesenthal (Hoboken; New Jersey: Ktav Publishing House, Inc., 1985).

Leon Richman, Why? Extermination Camp Lwow (Lemberg), 134 Janowska Street, Poland: A Documentary by an Inmate (New York; Washington; Atlanta; Hollywood, 1975).

Leon Weliczker Wells, The Janowska Road (New York, 1963).

Friedrich Katzmann, Rozwiązanie kwestii żydowskiej w Dystrykcie Galicja / Opracował A. Żbikowski (Warszawa: IPN, 2001). Życie i zagłada Żydów polskich 1939–1945. Relacje świadków / Wybór i opracowanie Michał Grynberg i Maria Kotowska (Warszawa: Oficyna Naukowa, 2003). 285–292.

Архіви Archives

Archiwum Żydowskiego Instytutu Historycznego w Warszawie Архів Центру досліджень визвольного руху Галузевий державний архів Служби безпеки України Государственный архив Российской Федерации Державний архів Львівської області Yad-Vashem Archives Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору” Приватний архів сім’ї Шварців Приватний архів Миколи Петренка Приватний архів сім’ї Кохів Центральний державний історичний архів України, місто Львів Центр міської історії Центрально-Східної Європи United State Holocaust Memorial Museum

62 Табір примусових робіт “Янівська” – індустрія терору Каталог виставки

“Janowska Forced Labour Camp – Industry of Terror” Exhibition catalogue Проєкт здійснено за підтримки Канадського благодійного фонду “Українсько-єврейська зустріч” The project is supported by the Canadian Charity Foundation “Ukrainian Jewish Encounter” Ukrainian Jewish Encounter Представництво в Україні 01001 м. Київ, вул. Хрещатик, б.29, оф.50 ujeukraine@gmail.com ukrainianjewishencounter.org

Автори: Андрій Усач Олександр Пагіря Упорядниця: Анна Яценко Дизайн і верстка: Анна Малахова Корекція україномовних текстів: Христина Рутар Переклад: Світлана Брегман Координаторка проєкту: Ольга Гончар Подяка: Оксані Кох-Максименко Маріушу та Анні Шварцам Ользі Лідовській Команда, яка працювала над виставкою: Богдана Тараніна Ольга Гончар Андрій Усач Олександр Пагіря Данил Бержицький Анна Малахова Олена Мартинчук Володимир Когут Анна Яценко Андрій Коляда В’ячеслав Верещагін Музей родини Шереметьєвих Віддруковано в друкарні ФОП Цімерман Тираж 1000 примірників

Authors: Andrii Usach Oleksandr Pahiria Publication edited: Anna Yatsenko Design and layout: Anna Malakhova Ukrainian proofreading: Khrystyna Rutar Translation: Svitlana Bregman Project coordinator: Olha Honchar Thanks to: Oksana Kokh-Maksymenko Mariusz and Anna Schwarz Olha Lidovska Exhibition team: Bohdana Taranina Olha Honchar Andrii Usach Oleksandr Pahiria Danyl Berzycki Anna Malakhova Olena Martynchuk Volodymyr Kohut Anna Yatsenko Andrii Kolyada Vyacheslav Vereshchahin Museum of Sheremetev family Printed by IE Tsimerman Published in 1000 copies

63 Контакти Contacts

Музейний комплекс: проспект Чорновола, 45 г тел.: +3 8 032 247 08 47 Години роботи: понеділок-п’ятниця: 10:00–18:00 обідня перерва: 13:00–14:00 Як проїхати до музейного комплексу: Залізничний вокзал: автобус №31 Аеропорт: автобус №48 Зупинки громадського транспорту: “Палац культури ім. Гната Хоткевича”, “вул. Пантелеймона Куліша”, “пл. 700-річчя Львова”

How to find the Museum: Railway station: bus No.31 Airport: bus No.48 Public transport stops: “Hnat Khotkevych Palace of Culture” “Panteleimona Kulisha Str.” “Square of 700th anniversary of Lviv” Mailing address: 1 Rynok square of 513, 79008 Office: Sholem Aleichemа street, 14 tel. + 38 032 261 01 89 Opening hours (except for official holidays): Monday–Thursday: 09.00–18.00 Friday: 09.00–16.30 Lunch break: 13.00–14.00

territoryterror@gmail.com territoryterror.org.ua facebook.com/TerritoryTerror/ instagram.com/terrormuseum/ Якщо ви або ваші близькі були свідками подій 1930–1950-х рр. у Львові чи будь-яких інших місцевостях України і готові оповісти про побачене просимо зголошуватись за номером +380 93 08 36 755 If you or your family were eye-witnesses of the 1930–1950 sevents in Lviv or in any other locations in Ukraine and ready to share the experience, please, call +38 093 08 36 755

Адреса для листування: 79008, Львів, Пл. Ринок 1, офіс 513 Офіс: вул. Шолом-Алейхема, 14 тел.: + 3 8 032 261 01 89 Години роботи (крім державних свят): понеділок–четвер: 09:00–18:00 п’ятниця: 09:00–16:30 обідня перерва: 13:00–14:00 Museum complex: Chornovola Avenue 45 g, Lviv, Ukraine tel. +38 032 247 08 47 Opening hours: Monday–Friday: 10.00–18.00 Lunch break: 13.00–14.00

Джерело: Музей “Територія Терору”

Source: “Territory of Terror” museum

64