УКРАЇНСЬКА МОВА через цей «малоросійський синдром», який міцно в’ївся в пам’ять та душі багатьох людей, і звучить сьогодні російська мова з уст українців. Відмова від рідного слова почала сприйматися не як вияв безхребетності, а як уміння жити. Однак справа не завершується лише мовою, за нею йдуть ментальність, національна свідомість, духовність, культура… Саме тому першим завданням завойовника є знищення писемного слова, яке постає зовнішнім символом нації. Адже, як стверджує Л. Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку у них відбирають мову». Та зосередьмо свою увагу на сьогоденні, в якому далі живе й діє загарбницька політика лінгвоциду (знищення мови). А сферою її воплочення стає суржик8, ганебним завданням якого є домогтися, щоб наша мова на початку стала фонетичною карикатурою російської.
глибинах народилося багато того, чим може гордитися наш народ. Тому одним з базових «покликань» Дня рідної мови є згуртування суспільства на шляху відродження духовності, зміцнення державності та формування громадянського світогляду. Адже кожен народ здатний утвердитися як нація лише тоді, коли усвідомить себе у власному слові. Мова, слова якої вливалися у наше серце з материнською піснею, завжди висловлюватиме наші думки. Будучи далеко від рідного краю, опановуючи інші мови, ми свої думки все ж виражатимемо словами, через які вперше почали сприймати навколишній світ. Недарма відомий афоризм говорить: «Словник – це те, що народ знає про світ, а граматика – як він про нього говорить». Тому й необхідне вивчення рідної мови, що є площиною, з якої починається пізнання світу, себе та свого народу. Мова – це основа духовності нації. Саме тому збереження та примноження мови є обов’язком кожної людини. Повернення історичної пам’яті народу, відродження почуття національної гідності, і, найголовніше, воля до майбутнього – неможливі без внутрішнього мовного відродження. Адже народ, який не усвідомлює сенсу рідної мови, її значення в розвитку особистості та нації, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів. Як писав В. Сосюра: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема».
Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà
Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà «Словник – це те, що народ знає про світ, а граматика – як він про нього говорить».
Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Óêðà¿íà Саме зі слова розпочалося наше національне відродження, яке увінчалося відновленням української державності. Віками катована, морена голодом, запроторювана в ГУЛАГи та топлена у крижаному Баренцовому морі, вона стає непоборною цитаделлю українського духу. Здавалось би, усе це минуло і залишилося в історії, та ідеї, закладені у святкування цього дня, будять нас із смертного закам’яніння. З роками змінилися лише засоби досягнення давно накресленої ворожої мети. Сьогодні мововбивчі методи сіються комплексами меншовартості та «вторинності» української мови й народу. Саме
березень - травень 2011
Мова – це основа духовності нації.
Це політика дволикої двомовності, прихованим жалом якої є не вживання у всіх сферах життєдіяльності держави двох мов, а право на незнання української шляхом обрання іншої. Це добре видно з арґументів сучасної політики.
Отож за вимогою сучасної двомовності криється старий імперський курс на російську інтернаціональність. Державна російська мова в Україні мала б стати символом узаконення цього насильства над країною та українським народом, яке здійснювалося впродовж століть перебування України в окупаційному ярмі Росії. Воістину є та будуть актуальні слова Володимира Самійленка: «І на зло ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить». Мова займає одне з найвищих місць на шкалі національних вартостей, її дискримінація – це те саме, що й дискримінація за національною ознакою. Між мовою і суспільством існує нерозривний взаємозв’язок, адже не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Утрата мови, а з нею культури й етнічної приналежності – це гірше, ніж втрата державності. Адже без мови народ втрачає корені своєї ідентичності та асимілюється. Позбавлення писемної мови
29