S.U.I.T 28
У результаті ними було прийнято «Соломонове рішення», і Вінтур перевели у редакцію «Vogue» в Англії, тож вона повернулась у Лондон. Тоді вона почала зустрічатися із своїм давнім другом – дитячим психіатром Девідом Шефером. У 1984 році вони побралися і Анна взяла перерву від роботи на рік, протягом якого народила сина Чарльза. Через рік вона отримала свою першу редакцію – очолила британський «Vogue». Отримавши владу, вона замінила багатьох працівників, вимагала найповніші звіти і заглиблювалась у всі тонкощі виробництва журналу, повністю контролюючи весь процес особисто. Редактори, що залишились працювати у журналі називають період її керівництва «Зима гніву», і саме тоді Анна отримала прізвисько «Ядерна Зима» [гра слів: Wintour (Вінтур) – winter (зима)]. Та за час свого правління Вінтур перетворила англійську столицю в колиску модних інновацій і за свій вклад в індустрію отримала звання офіцера ордену Британської Імперії. Паралельно Вінтур віддали і керівництво журналу «House&Garden», щоб дати йому друге життя. За два дні вона перетворила його на глянець. З її приходом у кожній зйомці заміських будинків, садів чи рецептів печива обов’язково фігурували моделі в одязі з останніх колекцій. Назву скоротили до «H&G», матеріли урізноманітнились фотографіями знаменитостей. Читачі були не в захваті від змін і обривали телефонні лінії редакції зі скаргами та обуреннями. Інновації потрапили у невідповідний ґрунт, але для Анни все склалося якнайкраще. Власники «Condé Nast» зрозуміли, що її підхід необхідний для журналу, який перебував у плачевному стані. У 1988 Грейс Мірабеллу змістили з посади, і на п’єдестал видання і дозволяв працювати у будь-яких рубриках. Вона прославилась, розмістивши на обкладинці акторку Рейчел Ворд, завдяки чому тираж розлетівся миттєво. Через 30 років Грейс Коддінгтон скаже: «Анна побачила потенціал знаменитостей для глянцю задовго до всіх інших». Один із колег влаштував для Анни співбесіду з тодішнім головним редактором «Vogue» Грейс Мірабеллою. Та спитала, яку роботу вона хоче у журналі. Анна мило посміхнулась і відповіла: «Вашу». На цьому співбесіда скінчилась. Але активна діяльність Анни не лишилась непоміченою, і у 1983 вона познайомилась з Алексом Ліберманом – редакційним директором видавництва «Condé Nast Publications» (серед видань якого і всі журнали «Vogue» світу). Через кілька тижнів з його подачі вона опинилась на посаді креативного директора під керівництвом Грейс Мірабелли... Вона прийняла пропозицію з умовою подвоєння зарплатні і повної свободи дій. У ці часи головний американський журнал про моду переживав свої «бежеві роки». Їдка, але точна метафора: бежевими були стіни у кабінеті тодішнього головного редактора, так само як і сторінки флагмана світової моди – консервативними і монотонними. Анна вважала журнал надто нудним і квапилась усе поміняти на власний розсуд, рідко погоджуючи рішення з Грейс. Усе це призводило до суперечок серед працівників. Керівництво цінувало старання Вінтур на посаді креативного директора і здогадувалось про її амбіції щодо крісла шефа, але не наважувалось розпрощатися з Мірабеллою, яка була керівником 17 років.