•
и
ПОРТАЛ�:
СИЛА СЛОВА
/�
1 , '
HEBI CBIT Роман За ЗАЛИША
1
CTICTb
Юрiй lздрик
пь
ЯВI
Час дорослішати. Оновлений GLA за привабливою ціною. Готовий до ритму твого життя.
UKRAINIAN YACHT WEEK
ЯХТ ТУРИ ОРЕНДА ЯХТ ОРГАНiЗАЦiЯ РЕГАТ
050 370 30 74 ukryachtweek@gmail.com www.facebook.com/UkrYachtWeek
Лексус Львів вул. Кульпарківська, 226 тел.: +38 098 189 77 77 www.lviv.lexus.ua
#9 ГОЛОС ВСЕСВІТУ ЮРІЙ ІЗДРИК ЕФІРНИЙ СВІТ РАДІОВЕДУЧОГО Роман Заяць. РАДІО. ЗАЛИШАЄМОСЯ ON AIR СПОЧАТКУ НЕ БУЛО СЛОВА... АЛЕ СЛОВО БУЛО ЗАВЖДИ! МОДА – ФОРМА ВІЗУАЛЬНОГО МОВЛЕННЯ HAUTE CUISINE СИЛА СЛОВА
Головний редактор Дмитро Мiлiчiхiн dm@suitvision.com Випусковий редактор Тетяна Грукаленко tn@suitvision.com Керiвник проекту Олександр Плащенко op@suitvision.com Верстка Олександр Середа Автори Ольга Телипська Олена Андрусів Марічка Алексевич Лілiя Сушко Юлiя Медуна Олег (Середа) Мосесов Стас Тарасенко На обкладинці: Модель: Thomas Virgin Стиль: Олена Болдирєва Фото: Андрій Гончаренко Макіяж: Ольга Янковська WESEEM production Одяг: Marta Wachholz
Видавець Фізична особа-підприємець Плащенко О. М. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серiя КВ №22015-11915Р, видане Мiнiстерством юстицiї України вiд 18.04.2016
Адреса редакції 79005, Львiв, вул. Ш. Руставелi, 7 + 380 (50) 370 30 74 + 380 (67) 373 72 61 + 380 (97) 523 56 15 Друк Приватне підприємство «Мульти Арт» Львiвська обл., Жовкiвський район, с. Гряда, вул. Шевченка, 5 + 380 (32) 232 26 96 Наклад: 5 000 примiрникiв Журнал розповсюджується за адресами партнерських закладів, підприємств та організацій. Відповідальність за достовiрнiсть інформації несе рекламодавець. При наданні готових оригінал-макетів рекламодавець підтверджує, що даний макет відповідає вимогам законодавства України. В цьому випадку рекламодавець несе відповідальність за збереження прав третіх осіб і підтверджує, що використані в макеті знаки для товарів і послуг мають реєстрацію і дозвіл на розміщення та використання на території України, а всі рекламовані товари та послуги, що підлягають обов’язковій сертифікації і вимагають наявності ліцензії, сертифіковані і мають відповідну ліцензію. Також при наданні оригінал-макетів, що містять зображення фізичних осіб, рекламодавець підтверджує, що володіє всіма необхідними правами на розміщення таких зображень і це ніяк не обмежує прав третіх осіб. Автори публікацій вiдповiдають за достовiрнiсть фактів, власних назв та інших відомостей. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Редакцiя залишає за собою право редагувати наданi тексти та матеріали. Передрук і будь-яке використання матеріалів можливі тільки з письмового дозволу редакції.
S.U.I.T 11
ВІД РЕДАКЦІЇ Слово… Про те, що воно було спочатку, не згадував хіба що сам Бог. Що ми тільки не робимо з ним, зі словом! Ми його даємо, забираємо назад, ми ним граємо, його ловимо, губимо, створюємо з нього словниковий запас. А ще ним висловлюємо, надихаємо, вбиваємо, вводимо в оману… Ми ним деколи навіть володіємо… Стільки емоцій, скільки може викликати іменник «слово», неможливо ні перерахувати, ні виразити словами. Можна бути щирим і словами вилити те, що накопичилося всередині душі, або, навпаки, за словами заховати почуття і справжні бажання. За допомогою слів ми ідентифікуємося, підкорюємо, смішимо, вчимо, тиснемо, поглинаємо інформацію, закликаємо і навіть навертаємо до віри. Ми невіддільні від слів. Ми славимо тих, хто вміє легко і невимушено поводитися зі словом, хто з його допомогою впливає на наші уми і, як наслідок, долі. Ідеологи, письменники, вчителі, священики, психологи, журналісти, блогери, оратори, диктори – нема їм числа, і всі вони – служителі Слова. Володіємо словом ми чи слово володіє нами? Таке просте запитання, і такий складний вибір. Але він, як завжди, за нами. І про усе це вам буде дуже цікаво читати. Даємо Слово!
1
|
ПОГЛЯД
S.U.I.T 14
ГОЛОС ВСЕСВІТУ
Фото: Pixabay
S.U.I.T 15
Текст: Ольга Телипська На початку 2000-них японець Емото Масару провів дослідження, яке викликало справжній фурор у всьому світі, хоча наукове товариство досі вважає його псевдонауковим. Японець виявив вплив слів на воду. Незабаром на екрани вийшов фільм, з'явилися численні передачі про дивовижний вплив слів на малюнок кристалів, які фотографували після заморозки води. Після озвучення одних слів кристали утворювали ідеальну геометричну форму, а після інших – фігури, м’яко кажучи, потворні. Коли вийшла книга, десятки японських сімей кинулися проводити експеримент. У дві різні банки, заповнені водою, вони насипали рис. Протягом місяця усі члени сім'ї говорили одній банці: «Дякую», а інший: «Ти – дурень!». Через місяць вміст цих банок разюче відрізнявся: у першій – рис збродив, і почав гарно пахнути. А у другій банці – почорнів і згнив. Вплив слів на воду став очевидним! Емото переконаний, що вода, емоції людей і їхня свідомість взаємопов'язані. Якщо написати гарне слово на пляшці води або «показати» їй зображення з дельфінами, вона замерзне чарівними кристалами. Але якщо ми почнемо вимовляти грубі слова чи напишемо погане слово на пляшці, вода замерзне потворними шматками. Емото Масару є творцем, так званого, хадо, що означає «всі речовини мають свою модель вібрації на рівні атомів. В основі найменшої одиниці енергії лежить свідомість людей». Емото пише: «Хадо створює слова Слова це вібрація природи Таким чином, красиві слова створюють красиву природу Потворні слова створюють потворну природу Це основа Всесвіту». Цей експеримент показав, що Всесвіт перебуває у стані вібрації, і кожна річ породжує свою власну унікальну частоту. Слово перетворює ці коливання у форму, видиму для людського ока, а букви – це візуальний код для вираження слів. Попри суперечки з науковим товариством, дослідження японця доводить, що ми спілкуємося із Всесвітом за допомогою вібрації слів, емоцій і думок, коли робимо вибір чи здатні на певні вчинки. Слово створює те, що ми вимовляємо, бо воно інструмент матеріально світу. Слово – це думка або поняття. Поняття є думка, виражена словами. Думка творіння втілюється через слово, бо «Спочатку було слово...».
Емото Масару
S.U.I.T 16
Натомість Всесвіт відповідає нам подіями у нашому житті. Події – це його умови, а найбільш очевидний його прояв нам відомий як збіги.
Фото: Pixabay
Саме творіння нашого світу почалося зі звучання букв первинних, виверження їх енергії. Російський релігійний філософ Сергій Булгаков писав, що словотворчість є космічний процес, у словах міститься «енергія світу». «Світове все, розкладаючись і дроблячись, та виблискуючи у променях смислів, відображає ці промені, і це суть слова». Пульсація «слова» викликає до життя світи та істот на усіх планах. Всесвіт як думка народився у слові. А слово є звучання букв.
Говорити і творити у давнину було синонімом. Кабалісти вважали, що «письмена є виразом божественних сил, в особі яких небо відкривається землі». Букви стародавнього алфавіту точно відповідали «божественним законам, які керують світом». Первинні букви є прототипом зодіакальних і планетних знаків. Кожна буква – це ієрогліфічна сутність, ідея і число. Вміти комбінувати ці букви – значить знати закони або головну суть творіння. Слово – це «енергія сутності». Людське слово можна уявити результатом, і водночас, початком всіх мислимих енергій: фізичної, біологічної, сексуальної, хімічної, поетичної, які усі разом утворюють і, водночас, випливають з універсальної – психічної – енергії Першооснови.
S.U.I.T 17
Ми мислимо тими ж словами, що і говоримо. За нашим словниковим запасом можна визначити рівень нашого розвитку, освіченості, начитаності; темперамент; соціальний, побутовий, матеріальний статус; схильність до захворювань або їх наявність; професію; здатність досягати результату.
до потреби чинити інакше». Мова впливає на нашу свідомість, на те, як ми думаємо і відчуваємо. А отже, якщо слова, а значить і мова, відкривають двері різних варіантів нашої об’єктивної реальності, то, відтак, чим більший словниковий запас і знання інших мов, тим більше можливостей відкривати нові реальності і бачити світ у новому світлі.
Слова є ключами, кодами, що відкривають двері різних варіантів реальності. Слова можуть служити спусковим гачком для певних програм, складених заздалегідь. За таким принципом працюють змови, молитви, заклинання, афірмації, установки чи тригери. Будь-яке слово має свою енергетичну вагу, смисловий вектор. Воно впливає на настрій, самооцінку, на критерій оцінювання людей, ситуацій чи подій.
Так, у 1991 році у журналі «Cognition» опублікували статтю, у якій говорилося, що корейці, у порівнянні з англійцями, більше звертають увагу на те, як об’єкти з’єднуються один з одним, наскільки добре вони один до одного підходять. У 1997 році у тому ж «Cognition» з’явилася схожа робота, але вже про японців – вони, як, виявилося, групують предмети відповідно до матеріалу, з якого вони зроблені, тоді як англійська виводить на перше місце форму. Нарешті, у 2007 році у «Proceedings of the National Academy of Sciences» з’явилась стаття, у якій зазначалось, що російськомовні люди швидше розрізняють відтінки синього кольору, ніж англомовні. Однак подібні роботи постійно зіштовхувалися із запереченням того, що тут ми маємо справу або з лабораторними артефактами, або з загальнокультурними відмінностями.
Наприклад, у деяких мовах немає слів подібних таким словам, як «брехня», «не подобається», «ненавидіти», «війна»... Відповідно у моделях поведінки цих людей відсутні вчинки, для опису яких потрібні були б такі слова. У тибетській мові, наприклад, відсутнє слово «провина». Найближче за значенням слово означає – «розумний жаль, що спонукає
Фото: Visualhunt
S.U.I.T 18
Фото: Hiroaki Maeda
Але, якщо свідомість дійсно залежить від мовної структури, то у двомовних людей світосприйняття має бути змішаним. І от грецький науковець Панос Атанасопулос з Ланкастерського університету і його колеги провели експеримент, у якому брали участь люди, які володіють англійською і німецькою мовами, тобто так звані білінгви, або якоюсь однією мовою – монолінгви. Німецька та англійська мови по-різному роблять акценти на тому, що відбувається. Якщо в англійській можна дуже добре пояснити, у якому часі сталася подія і як різні її епізоди співвідносяться один з одним у часовій шкалі, то у німецькій більше уваги приділяється обставинам дії: де, як і навіщо вона відбувалась. Вчені показали білінгвам відео з процесом руху. Наприклад, жінка йшла до машини або чоловік їхав на велосипеді у бік супермаркету. Після цього попросили учасників описати побачене. Німець-монолінгв починав описувати не тільки дію, але і її мету. Німці схильні говорити так: «Жінка йде до своєї машини» або «Чоловік їде на велосипеді до супермаркету». Англомовні монолінгви просто опишуть сцену: «Жінка йде» або «Чоловік їде на велосипеді», не вказуючи мету дії. У німецькомовних людей світогляд більш холістичний – вони схильні дивитися на подію загалом. Англомовні схильні вдивлятися у саму подію, фокусуватися виключно на дії. З точки зору лінгвістики, це відбувається, швидше за все, через різний граматичний інструментарій для позначення
подій у часі. Англійська мова вимагає, щоб спікер позначав подію: «I am playing the piano and I cannot come to the phone» («Я граю на піаніно і не можу підійти до телефону») або «I was playing the piano when the phone rang» («Коли задзвонив телефон, я грав на піаніно»). У німецькій мові такого немає. Відтак, ці міжлінгвістичні відмінності стосуються не лише використання мови, але і невербальної категоризації подій. У ході іншого дослідження Панос Атанасопулос з лінгвістом Емануелем Байлендом виявили, що білінгви порізному сприймають час – залежно від мовного контексту, у якому вимірюють тривалість тієї чи іншої події. Але, як виявилось, білінгви не можуть бачити майбутнє. Дослідження показало, що вивчення нової мови, у якій час описується за іншою логікою, перепрограмовує мозок. Результати цього дослідження є першими психофізичними доказами когнітивної гнучкості двомовних людей. Хороший приклад – час. Він прекрасний тим, що він абстрактний. Ми не можемо ні побачити, ні доторкнутися до нього, але навколо нього крутиться усе наше життя. Що ще цікавіше, наше сприйняття часу у певному сенсі залежить від уяви і мови, якою ми говоримо. Оскільки час настільки абстрактний, єдиний спосіб говорити про нього – використовувати термінологію з іншої, більш конкретної сфери нашого досвіду, а саме з простору. Наприклад, у шведській мові майбутнє позначається словом «framtid», що буквально перекладається як «передній час»
S.U.I.T 19
Фото: Quinn Dombrowski
Фото: Pixabay
S.U.I.T 20
Фото: Pixabay
S.U.I.T 21
Ми уявляємо майбутнє як щось, що є попереду, а минуле – позаду. Ми дивимося у майбутнє вперед і залишаємо минуле позаду. Але для людей, які розмовляють мовою аймара (індіанська народність у Перу), дивитися вперед – тобто дивитися у минуле. «Майбутнє» мовою аймара позначається словом «qhipuru», це буквально перекладається як «час позаду». Тобто, все навпаки: майбутнє – позаду, а минуле – попереду. Логіка народу аймара така: ми не можемо дивитися у майбутнє, оскільки не можемо бачити спиною. Минуле, тим часом, нам відоме, і ми можемо бачити його як будь-які інші об’єкти, які перебувають у нашому полі зору. Через те, що аймара по-іншому візуалізують час, вони по-іншому жестикулюють. Аймара-білінгви (друга мова – іспанська), розмірковуючи про майбутнє, схильні робити жести, спрямовані уперед, а ті, хто майже або зовсім не говорять іспанською, схильні робити жести, спрямовані назад, що відповідає логіці їхньої мови. Ще один цікавий приклад. У мандаринській мові, найбільшій з китайських мов, поряд з горизонтальною, використовується вертикальна вісь часу. Слово «xià» («вниз») використовується при описі майбутніх подій. Коли людина, яка говорить мандаринською мовою, посилається на «наступний тиждень», вона говорить «нижній тиждень». Слово «shàng» («вгору») використовується для опису минулого, тому «минулий тиждень» мандаринською мовою – «один тиждень вгору».
Ці особливості впливають на те, як люди сприймають просторове розгортання процесу старіння. В одному з досліджень білінгвів, які розмовляють китайською та англійською, попросили розташувати три фото Бреда Пітта і три фото Джета Лі у міру старіння (молодий, зрілий, старший). Фото Бреда Пітта вони розташували горизонтально, зліва направо: від молодого до найстаршого. Але фото Джета Лі ті ж люди розташували вертикально: молодий – зверху, найстарший – знизу. Це контекстно-залежне зрушення у поведінці показує, що культура і мислення пов’язані. Дослідження Паноса Атанасопулоса показало, що залежно від мовного контексту, двомовні люди по-різному сприймають перебіг часу. Наприклад, люди, які говорять англійською або шведською мовами, вважають за краще позначати тривалість події, посилаючись на фізичні відстані – «коротка перерва», «довга вечірка». Але люди, що говорять іспанською або грецькою, схильні позначати час, посилаючись на фізичні якості – «невелика перерва», «велика вечірка». Ті, хто спілкуються англійською або шведською, уявляють час як горизонтальну лінію, пройдену відстань. А ось іспаномовні і грекомовні розуміють час як якість, обсяг, що забирає простір. Двомовні люди оперують різними способами оцінки часу без зусиль і несвідомо, а це підтверджує, що мова легко проникає у наші почуття, наші емоції, наше зорове сприйняття і, навіть, наше відчуття часу. Постійний перехід з однієї мови на іншу – це свого роду тренування для мозку.
Фото: Pexels
S.U.I.T 22
Фото: Pixabay
Зараз багато розмов ведеться щодо розвитку емоційного інтелекту – EQ, який дозволяє нам розвинути психологічну гнучкість і вміння ефективно взаємодіяти з довколишнім світом. Слово як структурна одиниця мови тут відіграє чи не найголовнішу роль, бо розвиває емоційну пам’ять, а її, з усіх видів (образна, словесна, звукова), вважають головною. Адже запам’ятовується те, що викликало враження – що вкарбувалося у свідомість. Свідомість впізнає знайому інформацію і реагує на неї, часто створюючи потік хаотично сумбурних повідомлень, які діють підсвідомо. Вони спливають у пам’яті, свідомості через асоціації, через нові образи і повідомлення, які «будять» їх. І часто спостерігається наступний ефект: те, що спочатку відкидалося, з плином часу, відлежавшись у глибинах пам’яті, приймається свідомістю. Так людина поступово може поміняти свою точку зору, яку виразити може саме завдяки словам. І чим більше їх в арсеналі, тим більший спектр емоцій можна розпізнати і виразити, як у собі, так і в оточуючих. Слово – надзви-
чайно сильно впливає на те, що ми відчуваємо, що бачимо і що робимо. Одну і ту ж ситуацію кожен з нас описує різними словами, кожен зі своїм емоційним забарвленням, різними відтінками. Описати ситуацію можна тільки тими словами, значення яких нам відоме і які зрозумілі нам за відчуттями. Після того, як ситуація описана, вона стає особистим досвідом. Оскільки словниковий запас у різних людей відрізняється, то і отриманий досвід від однієї і тієї ж ситуації теж відрізняється. У своєму житті, ми, як правило, звертаємось до свого власного досвіду і приймаємо рішення на його основі. Слова формують наші переконання, а вже переконання керують нашими вчинками. Тому так важливо розширювати свій словниковий запас, який відкриває двері різних варіантів реальності і дає можливість побачити світ у новому світлі. Слово – це вібрація, «струни» енергії, які наповнюють наш світ вібруючим нескінченним числом образів. Слово – це думка або поняття. Поняття є думка, виражена словами. Отже, Всесвіт – думка, що народилася у слові.
S.U.I.T 23
Фото: Pixabay
Фото: Kurtis Garbutt
2
|
ОСОБИСТIСТЬ
S.U.I.T 26
ЮРІЙ ІЗДРИК: «Парадоксально, але для порозуміння слова не надто важливі». Текст: Юлiя Медуна Фото: Ростислав Шпук
Artist – прекрасне поняття, щоб описати людину, яка, починаючи розвивати якийсь напрям, досягає у ньому переконливих результатів. Інтелектуал, літератор, поет і письменник, музикант, художник, майстер слова і перформансу. Справжній поціновувач аскетизму і знаний мізантроп – artist Юрій Іздрик. Незважаючи на доволі усамітнений спосіб життя, а, може, і завдячуючи йому, зумів стати автором як романів (найвідоміший – «Воццек»), есе, так і поетичних збірок (серед нещодавно виданих
– «Папіроси») і низки інших проектів. Завдяки його журналу «Четвер», що видавався спільно з Юрієм Андруховичем ще у далеких 90-их, багато молодих авторів знайшли свою аудиторію у той час, коли літературою займатись було вкрай неприбутково. Останнім часом Юрій сконцентрувався на музиці і 18 грудня 2017 року у Києві відбулася прем’єра нового проекту – trap-опери «Воццек», за ініціативи київської формації «Нова опера» та композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейко.
S.U.I.T 27
S.U.I.T 28
S.U.I.T 29
Зазвичай інтерв’ю подається у форматі запитання-відповідь, але коли це розмова з Ю, то інтерв’юеру можна дозволити собі певну сміливість – і зникнути, щоб залишити читача з Іздриком наодинці. Тут думки та слова – про слова, форму та зміст, трансцендентальне й інше. І думки ці подекуди непрості, а, може, й незручні, але цим, власне, і цікаві. За найвищим рахунком людина завжди промовляє у нікуди і ні до кого. Її єдиними співрозмовниками є порожнеча зоряного неба і пустка морального закону. Але кожна передмова врешті закінчується, а мова триває далі, бо у неї – своя гра. Тому я говоритиму стисло, чесно і мовчки.
Якщо шукати слова, кардинально відмінні від решти, то слово таке – одне. Це слово «я». Воно буквально означає водночас і «все» (адже єдине місце для всього безмірного Всесвіту – наша свідомість), і «ніщо» (адже «я» – це феномен нульової розмірності теперішнього, уявна межа, де майбутнє перетворюється у минуле). У цьому сенсі, його, мабуть, можна назвати найважливішим: якщо наше «я» вміщає увесь світ, то слово «я», поняття «я» повинно вміщати усю решту понять. Як та кабалістична сфера, «центр якої – всюди, а контур – ніде». Як нуль-знаменник, що всяке число перетворює на безконечність. Як білий колір, у який змішуються усі барви веселки.
Нема «правильних» і «неправильних» слів, немає слів «пристойних» і «непристойних», «хороших» і «поганих».
Уникати намагаюся не так самих слів, як їхнього агресивного, негативного емоційного забарвлення. Так звана «мова ненависті», скажімо, для мене майже неприйнятна – я не люблю скандалів, батлів і дискусій з піною на устах, уникаю людей, схильних до гіперемоційного спілкування, а також усіляких лінгвотерористів, шаманів, тролів etc. Коли іноді трапляється самому «підняти голос» на іншого, мені після того завше робиться вкрай паскудно. І фізично, і взагалі. Тож намагаюся, швидше, уникати травматичного спілкування, а не самої лексики.
S.U.I.T 30
Загалом слова на людину мають очевидний і доволі значний вплив – певні їхні комбінації за деяких обставин здатні впливати як сильнодіючі психотропні речовини. Скажімо, мозок читача, поглинутого захопливим чтивом, візуалізує текстові образи, наче під впливом галюциногена. А рівень ототожнення себе з вигаданими літературними героями, градус емпатії до них – бувають такими високими, що викликані емоції не поступаються ні за шкалою, ні за діапазоном реакціям на реальні події. Читачі, трапляється, і плачуть, і сміються, і обурюються, і радіють, а всі причини для цього самостійно знаходять у чорних символах, видрукуваних на білому папері – тобто у словах. І я тут не виняток.
Натхнення з’являється саме тоді, коли у мозку виникає специфічний хімічний баланс, який мобілізує наші когнітивні можливості, підтримує високий рівень мотивації і тонус нейрофізіологічної активності загалом. Як, коли і від чого цей баланс виникає – науці наразі невідомо. Як досягти його цілеспрямовано – ніхто не знає. Як утримати у собі – бозна. Та хто бодай раз відчув – понад усе мріє повторити. Подібні відчуття й метаморфози відчувають також люди закохані, люди одержимі вірою чи іншою гіперідеєю. Натхнення – це просто правильний, конструктивний і продуктивний психоемоційний стан. Ані черпати, ані зачерпнути його нема де, нема як. Подібно Духу Божому, він віє там, де хоче. А ми вже ним користаємо, кожен як уміє.
S.U.I.T 31
S.U.I.T 32
S.U.I.T 33
Моя «основна діяльність» – це аж ніяк не слова. Враховуючи мій доволі аскетичний, а тому мовчазний спосіб життя, гадаю, я продукую слів набагато менше, аніж пересічні громадяни. Навіть із врахуванням слів написаних. Все ж, людина, яка впродовж дня ні з ким не розмовляє, економить на словах конкретно)). Та чи можна щось інше назвати моєю «основною діяльністю» – також не певен. Не певен, чи в мене взагалі є якась «основна діяльність». Яка там у пенсіонера діяльність? Ну, не назвеш же «основною діяльністю» намагання жити ненапряжно і у кайф? Єдине, що я справді роблю регулярно, систематично і практично безперестанно – дихаю. Вважаймо, моя «основна діяльність» – дихання. А все решта, включно з літературою – так собі, по ходу, спорадично, при оказії. Стосовно ж впливу слів, то оце й була принагідна ілюстрація: погляньте-но, на які рефлексії здатне спонукати бездіяльну людину невинне словосполучення «основна діяльність».
S.U.I.T 34
Останній рік я цілком охолов до літератури (ліквідував навіть сторінку у «ФБ», яка була для мене ресурсом миттєвих публікацій), і вкотре вже віддався музиці. Почалося з того, що я захопився дискотечно-електронним стилем trap і залип у ньому майже на півроку, а продовжується все це нині у кількох паралельних музичних проектах, найреалістичнішим і найцікавішим з яких наразі видається trap-опера «Воццек». Роль Воццека, річ ясна, випала мені. Отже, доведеться згадати давні часи і влізти у шкуру сумнозвісного психопата. Цього разу – під прожектора-
ми й у супроводі важкої електроніки. Література, писання свого часу стали для мене цілком дієвою автопсихотерапією. Кажуть, театральне перевтілення у цьому сенсі буває просто таки цілющим – побачимо. Не так часто автору випадає нагода втілити свого персонажа на сцені, та ще й сцені оперній! Та ще й на цій сцені замість оперних арій виконувати реп! Тож я сповнений ентузіазму і радості від співпраці з талановитими музикантами. Сподіваюся, ці позитивні емоції вдасться перенести у виставу, створивши звуковий простір, пронизаний good vibrations.
S.U.I.T 35
S.U.I.T 36
S.U.I.T 37
Люблю бути вдома. І дім мій – це, власне, те єдине місце, куди я завше хочу потрапити, як тільки-но опиняюся деінде. Однаково увесь так званий «світ» зі всіма своїми чудесами й туристичними принадами вміщається у моїй свідомості, свідомість моя – при мені, то який же сенс долати нелюдські відстані, марнувати час і зусилля, аби побачити самого себе в інших декораціях? Життя надто коротке, щоб витрачати його на подорожі. Ну, хіба що це подорожі вглиб власного «я». Якщо навчитися розуміти потреби свого тіла та ще й порозумітися з самим собою (з душею, себто), то заборони й інші репресивні засоби виявляться зайвими – душа мотивуватиме й мобілізуватиме тіло, тіло залишатиметься гідним біологічним носієм для неї, ну і десь там у мирі й благодаті поміж ними і для мене місце знайдеться. Правильна форма підтримує сама себе. Мені видається сумнівною сама ідея часу. Відчуття часу, на мою підозру, – це якийсь еволюційний фінт, нейрофізіологічний фейк, обманка, одним словом. Можливо, це
якось пов’язано із смертністю, скінченністю, минущістю наших біологічних тіл. Невідомо. Проте маю відчуття, що час – це фікція, ілюзія. Може, то мені безсмертна душа нашептала таку єресь – хтозна… Тіло моє думає, що йому 32, душа впевнена, що їй – 26, відповідно, сам я поводжуся геть не так, як належиться поважному 55-річному літератору. Але цим не надто переймаюся. Сам по собі фізичний вік – оті півсотні з хвостиком років – видається мені цілком прийнятним. Принаймні, я собі у цьому віці подобаюся найдужче і за жодну винагороду не погодився би вдруге стати молодим. Це хороший вік для усвідомленого існування. Хороший вік для максимальної свободи. Парадоксально, але для порозуміння слова не надто важливі. Завжди важливіше не ЩО, власне, і якими саме словами сказано, а ЯК сказано. Слова – це лише умовні знаки. Самі по собі вони нічого не означають. Слова дослівно – без значення. Як і мова, безумовно, – умовність.
3
|
НЕВІДОМИЙ СВІТ
S.U.I.T 40
ЕФІРНИЙ СВІТ РАДІОВЕДУЧОГО Фото: pxhere.com
Текст: Олег (Середа) Мосесов
Магічна лампочка, яка підсвічує напис «ON AIR», дійсно багато кого «підняла у повітря», сприяла емоційним і духовним подорожам… Щось схоже на той божевільний коктейль із музики, новин, жартів, харизми ведучих, конкурсів, інтерактивів, неодмінної реклами та ще Бог знає чого, який ми вживаємо щодня на FM-частотах, з’явилося біля берегів
Англії, Голландії і Данії у 60-х роках ХХ ст. Мені тоді радіостудія марилася резиденцією Великих, недосяжним Олімпом, куди вхід «простим смертним» був практично неможливий. Та й сьогодні я, дорослий, і вже досвідчений радіоведучий, побачивши «ON AIR», затамовую подих, нібито і справді входжу у володіння, які належать Слову…
S.U.I.T 41
На фото команда «Radio Veronica» (1967 р.)
БЕЗ ІСТОРІЇ – МИ НІХТО… Держава завжди намагалася контролювати засоби зв’язку. Те, завдяки чому можна впливати на маси. Бажано із монопольним правом. Так сталося і після ІІ світової. Особливо гостро питання стояло у Великій Британії (про СРСР я взагалі мовчу). Якщо місцеві телекомпанії Туманного Альбіону «відкусили кусок пирога» і отримали ліцензії, то монополістом на радіоринку була компанія «ВВС». Музика – неактуальна, реклама – дорога. І тут швед із досвідом Нільс-Ерік Свенссон купив баркас, прилаштував УКХ-передавач і почав віщати на південні райони Швеції та швидко переорієнтувався на Данію, де ефір був монополізований державою. Преса радісно вигадала термін «radio pirates». Поліція нічого не змогла вдіяти, а незалежна радіостанція швидко знайшла свого слухача, адже в ефір летів веселенький джаз, а не нудьга, як то – новини, симфонічна музика і радіоспектаклі. Не слід забувати, що піратів у всі часи цікавила дзвінка монета. Відчувши великі гроші, голландські бізнесмени, яких дратували непомірні ціни на рекламу, купили баркас, і з їхньої легкої руки у 60-му народилось
«Radio Veronica», яке швидко стало найпопулярнішим у Нідерландах. Та наймасштабніший успіх припав на Велику Британію. За схожою схемою «нова музика + модні, прогресивні ведучі» вибухнуло «Radio Caroline», перетворившись навіть на холдинг. Сер Пол Макартні одного разу сказав, що музичному журналісту Тому Лоджу, який працював на «Radio Caroline», слід було б дати лицарський титул за внесок у популяризацію груп так званого «британського вторгнення». Прекрасно демонструє настрій тих часів фільм 2009-го «Рок-хвиля», знятий на основі історії «Radio Caroline». По той бік ефіру слухачі все романтизували. Якраз сплеск радіопіратства співпав із ерою хіпі і ЛСД. Ведучі говорили про кумирів, стосунки, секс, про все те, що цікавило молодь. Та рожеві окуляри довелося зняти. Пірати залишилися піратами, конкуренція не завжди мотивувала до творчості, дійшло до стрілянини і летального випадку, що дало привід офіційній владі, яка довго не могла знайти управу на кораблі, що дрейфували у нейтральних водах. Більшість піратських станцій закрили. Та й «ВВС», зрозумівши помилки, стало робити більш комерційні клони – «ВВС-2», «ВВС-3» тощо.
S.U.I.T 42
FM ПО-УКРАЇНСЬКИ Із проголошенням Незалежності України, Львів «радійний» охопила ейфорія, яку можна умовно, на рівні почуттів, порівняти із авантюрними часами британського піратства. У 91-му з’явилася станція «Вільне слово з України». Потім хтось там щось не поділив, і був випадок, коли чоловік у масці увірвався до студії і порубав пульт сокирою. А у гуртожитках університету імені Івана Франка, на вул. Медової Печери, хтось зі студентів дістав потужний передавач і ретранслював якусь з європейських станцій на все місто. СБУ конфіскувало апаратуру, але до кримінальної справи не дійшло. Чим вам не перипетії на кшталт британських? У 92-му з’явилась «Львівська Хвиля», трохи пізніше – «Люкс ФМ», які і нині є лідерами львівського FM-діапазону. На початку «Хвилі» панував веселий хаос. Ведучі приходили зі своїм аудіо-матеріалом, переважно касетами, виключно із особистих колекцій. Перепад у рівнях запису відчували навіть не меломани. Але все було таке незвичне, нове, позитивне, без жодних натяків на цензуру, що більшість була у захваті. Найголовнішим, можливо, було різноманіття: хтось крутив важкий рок, хтось музику 80-х, хтось сучасну попсу тощо. Ті часи багато хто пригадує із ностальгією, запитуючи приятеля за горнятком кави: «А пам’ятаєш програму «Для лисих і мацькатих?». Ведучі з Радіо «Незалежність» чи «Ініціативи» приходили до мене купувати диски і, зазирнувши у продуктовий за коньяком, бігли вести нічні ефіри. От такі наївно-чесні часи тоді були. З часом ефір «шліфувався», вчилися відокремлювати музику, яка подобається меншості і більшості. Еволюція проходила усією Україною і зокрема Львовом. Переймався досвід Європи і врешті-решт був прийнятий загальний стандарт: піснями займається одна людина – музичний редактор, який і програмує ефір. Та, на мою думку, «західні стандарти» сильно спростили. Завдання DJ-я (назва залишилась за інерцією) звелись до розваг слухача жартами, цікавою або корисною інформацією. Єдиною програмою, яка пережила всі ті часи і залишається до тепер – «Музика із шухлядок і не тільки», яку веде мій батько, Ігор Мосесов. Власне тато і привів мене, сам того не очікуючи, на радіо. Вже відчуваючи себе більш-менш самостійним (клас приблизно п’ятий), я почав навідуватися до нього у студію. Кімната, яка наполовину була заставлена підсилювачами, бобінним і касетними магнітофонами, а трохи пізніше і CD-програвачем, вразила мене. Храм Музичної науки! Ми пили каву з канапками, а потім я мав свій час. Сідав у зручне крісло біля апаратури, слухав новинки музики та обирав, що саме я хочу переписати для себе, паралельно читав музичні, переважно польські журнали. Певний час тато заробляв, записуючи клієнтам свіжу музику, тож новинок не бракувало. Так формувався мій світогляд, так я пізнавав музику – авангардний джаз, класика, рок, тріп-хоп… А ще – надзвичайно цікавих людей, меломанів, інтелектуалів, з якими міг усе це обговорювати. Можливо, це і була моя «школа радіоведучого». З багатьма з цих людей я і досі підтримую зв’язок. Серед них і Роман Заяць, який колись був вражений моєю колекцією компакт-дисків.
На фото Олег (Середа) Мосесов
РАДІОМАН… МУЗИКОЮ МАНИТЬ Роман товаришував із моїм батьком, вони разом працювали на «Львівський хвилі». Заяць став співзасновником і директором новоствореної станції «РадіоМан», куди покликав і мене у 2004-му. Для мене все було досить просто. Я прийшов у студію і начитав перший-ліпший текст, який був під рукою. Він сказав: «ОК», – і я став готувати те, що на той момент умів: авторські програми про мистецтво, з акцентом на музику. Звичайно, спочатку, мене не випускали у топ-години, я працював по вихідних, відчуваючи пульс станції, виробляючи дикцію, звикаючи до пульта з мікрофоном. Зібралась команда справжніх ентузіастів, бо, якщо говорити про ведучих, на одну зарплатню людині із сім’єю прожити було неможливо. Так було, так і є. Зате «бісилися», як могли – записували пародії на реклами, які нас «діставали», пародіювали занадто «правильних» колег. І всі ржали. Мар’янчик, наш звукореж, це все вітав і допомагав монтувати. Електрика періодично «вирубувалася», і це вже виглядало не смішно. Назар, сисадмін, тягнув генератор, що
S.U.I.T 43
працював на бензині і страшенно гудів. Тому його витягували на балкон, бо інакше гул проривався в ефір. Зима. Ніч. Холодно. Назар чергує з відкритим балконом, бо через товсті дроти генератора двері не зачиняються. Інтернету немає, бо немає світла. Мобільного інтернету ще не було. Не знаю, як тримався Назар. Але ефір мав бути! Будь-якою ціною! Моє підвищення сталося несподівано. На всіх радіо найпрестижнішим є ранкове шоу. Якщо «ранковички» «правильно налаштують» слухача, видадуть в ефір якісний продукт, навряд чи він перемкне частоту і вдень. Яскравий приклад – «Radio Rocks», у яких, по великому рахунку, тільки ранкове шоу і є. Ну, а наш ранковий ведучий несподівано мав летіти до США, і шеф попросив мене його підмінити. Я був у шоці, бо зранку слухачі «на автоматі» роблять каву і збираються на роботу. Їм зовсім не цікаво о тій порі слухати, чому Ерік Клептон написав «Tears In Heaven», а «Bohemian Rhapsody» «Queen» довго не хотіли пускати в ефір. Ранкові теми – зовсім інші. Та підтримки від нашого мандрівника я не отримав. Більше того, він висловив сумніви щодо моєї профпридатності, що, м’яко
кажучи, не надихало. Тим не менше ефір відбувся. І дотепер найсолодшими словами для мене залишається фраза Романа: «Кльово! Так і продовжуй…». У результаті мене залишили на ранку, підсиливши Світланою Кирильчук (тепер «Радіо Skovoroda»), а пізніше Андрієм Жолобом (як і я – на «Люкс»). Було все: і успіхи і «лажі»… та куди ж без цього. До речі, окреме мистецтво – із честю виходити зі складних ситуацій: комп’ютер заглючив, неправильно вимовив слово… Нас цьому вчили спеціально. І таких «малих» наук чимало: правильне дихання, інтонації, які мають змінюватись у залежності від музичного настрою підкладу чи пісні; точна тривалість спічу, щоб не «залізти» на вокал, розуміння актуальності тієї чи іншої теми у певний час доби тощо. «РадіоМан» крутив закордонну, українську і польську музику. Компанії вдалося досить швидко вийти на лідируючі позиції у Львові. Партнери, польський радіогігант «RMF FM», були спочатку задоволені, але ринок – нестабільна субстанція. Ані ребрендинг, ані супердороге обладнання, ані просторий новий офіс не врятували радіо від закриття. Назва «РадіоМан», за якою так сумують деякі львів’яни,
У студії «РадіоМан»
S.U.I.T 44
не була, виявляється, привабливою з комерційної точки зору – занадто інтелеґентна, зарозумна, до того ж станція стала мережевою. Додалися Івано-Франківськ, Тернопіль та Нововолинськ. Тому у 2009-му ми стали називатись «Radio4U». Як то кажуть: «Nothing personal, it’s just business».
«ГАВАЙСЬКА ОБЩИНА У РУДКАХ» НЕ ЗРОЗУМІЄ… Спочатку було слово… чи спочатку була музика? Одна з суперечок на сучасних популярних станціях. Звичайно, історично, і у Львові теж, все починалося з музики, але тепер… Ведучі вважають, що їхня харизма приносить успіх, журналісти – що без їхніх випусків новин Земля би рухнула, а музичний редактор тихесенько сміється у бороду. Насправді справжня суперечка, справжній Гордіїв вузол, який для себе повинен розв’язати (чи розрубати) засновник станції – або «комерція» або «душа». Ну і завжди у тіні своєї черги чекає пан Компроміс. Давати волю ведучим говорити досхочу? Чи лімітувати їхні виходи визначеним (зараз дуже коротким) часом? Коли, ще за часів «РадіоМан», я із захопленням розповідав про режисера, який переміг щойно у Каннах, то через кілька секунд отримував дзвінок від шефа: «Ну і для кого ти це розказав? Для трьох людей у Львові?». Ведучі на «Мані» тоді мали певні преференції: за пультом сидів так званий «реалізатор», який крутив ручки на пульті, а справою ведучих було говорити. Звичайно, всі ми були друзями і для таких дзвінків від керівництва вигадали кумедне визначення: «Знову «Гавайська община у Рудках» нічого не зрозуміла», тобто спіч (так називається вихід в ефір) був заскладний для розуміння. (Слухачі у Рудках, благаю, не ображайтесь! Просто так народилось). Чи підколювати політиків (як це було на початках «Радіо 24»), чи політика вже всіх «дістала» і треба просто жартувати на одвічні теми чоловік-жінка, залишивши важливі події 3-хвилинним новинам? Запрошувати музикантів, спортсменів, які займуть 5–10 хвилин, чи краще послухати музику? Кожен директор вирішує це для себе сам. Але обмеженість творчих можливостей відчувається. Чи означає це те, що загальний культурний рівень слухача впав? Судити вам. Але факт залишається фактом: якщо брати FM-станції, студії яких розташовані у Львові, лише Ігорю Мосесову залишили право самому обирати музику для ефіру (три години у неділю для програми «Музика з шухлядок і не тільки» та година у четвер для «Jazz Pro»). Всі інші пісні з львівських FM-студій програмує музичний редактор конкретної станції. Зараз творчі люди створили інтернет-радіо «Аристократи», з офісом у Києві. Львів відповів, створивши радіо «Skovoroda», теж з пропискою в інтернеті. «Аристократи», складається таке враження, не ставлять жодних обмежень щодо тривалості виходу своїм ведучим. І розраховують, що слухач хоча би трохи інтелектуально підготовлений і знає, хто такі Стівен Гокінг чи «M.I.A». Зрештою, як і «Skovoroda», хоча їх важко порівнювати. «Андрій Чемес і друзі» відразу позиціонували «Skovoroda», як мандрівне радіо, вели ефіри не тільки з кав’ярень, а і з місць важливих культурних (і не тільки) подій. До того ж львів’яни не обмежують себе словом «радіо». Кажуть, що це вже мультимедійний проект, ринок вимагає відео. Бо ж багато чого змінилося у час, коли доступ до будь-якої інформації миттєвий. То ж чи виживе радіо? Впевнений, що неодмінно.
ВАРТО ЧИ НІ? У наш час більшість FM-станцій стали комерційними. З’явилося кілька видів відвертого заробляння грошей на радіо. Найпопулярніші – розкрутити частоту «з нуля» і вигідно перепродати більш багатим власникам (адже частоту отримати дуже складно, легше перекупити), чи зробити «таке-собі-радіо», без душі, але все (по грошах) наздогнати під час передвиборчої кампанії на політичній рекламі. Інші ж станції твердо вірять у себе і у своїх ведучих, але… виживати якось треба, тому крутять більшменш однакову за настроєм музику комерційної спрямованості. Звичайно, є ретро, рок, сучасна поп-музика, майже шансон, станції, де є російська попса, і де її немає. Все у FM-діапазоні. Соромно для майже мільйонного Львова. Чомусь у Лондоні є і панк, і електроніка, і альтернатива і що тільки хочеш. Ну, це ж Лондон, скаже хтось. А хіба ми маємо рівнятися на гірших? Я вважаю, що все ж таки – на кращих. Ідеш до директора, а він прикривається соцопитуваннями. Ми, дорогенький, ставимо те, що хоче народ. А народ і буде це хотіти, тому що нічого іншого не знає. І ця моя точка зору не змінилась від першого дня роботи
S.U.I.T 45
на радіо. Насправді керівництво можна зрозуміти. Ніхто не хоче «руками жар загрібати». Відкрити нову станцію з «не такою» музикою невигідно, розкрутка забере не один рік. От таке замкнене коло. Частково ситуацію рятують авторські програми. За допомогою «РадіоМан» я проводив «уікенди із зірками». Лунали пісні Chris Rea, Sting нарівні з тими, які були неформатними, і за інших обставин ніколи не потрапили би в ефір. Робили і уікенд подорожей місцями роману Дена Брауна «Код Да Вінчі», якраз коли книга була на піку популярності. А свій псевдонім «Середа» я обігравав у заставці програми про музикантів чи про конкретну пісню. Починалася вона уривком з пісні ВВ «… І ось уже сьогодні середа…», а далі я на гітарі грав іншу відому пісню із вигаданим текстом, після чого переходив власне до цікавої історії. Із гітарними вставками протримався навіть півроку. А тема музики у тому чи іншому вигляді залишилась у моїх програмах і дотепер. У кожного з моїх друзів і колег є свої приводи пишатися і сміятися. Тримати свічку біля диктора новин, щоб той бачив текст, бо немає світла? Так це ж романтика! (решта висловів залишаються «поза ефіром»). Плакати навзрид, тому що залишив хлопець, але на 30 секунд ефіру видати позитив? Дівчата вміють. Вести вечірній ефір майже до Нового року, саму ніч відпрацювати на площі Ринок, а зранку знову в ефір? Можна! І це спогади на все життя. У ведучого новин зависла програма – прочитав випуск по пам’яті, жестами показуючи ведучій, коли ставити «перебивки». Сказали, замість «погода у європейських столицях», «погода у єврейських столицях». Всі посміялися. Пожартували і конкретно з мене. Я прибіг на ранковий ефір після випускного, на якому крутив музику. Не спав. Але ж коли ти в ефірі один, мобілізуєшся. Та прийшла Світлана, і мій мозок сказав: «О! Ми вже удвох – найважче позаду». І я захропів. Напарниця із Михайлом, який сидів за пультом (тепер – програмний директор «Люкс»), не розгубилися, записали мій храп і пустили його в ефір. Ми навіть смішно його відкоментували, зробивши незабутній вихід.
S.U.I.T 46
А мій друг на початках випадково сказав лайливе слово. Ну… проскочило. Шеф посадив його перед мікрофоном і змусив «матюкатися», щоб все непотрібне вийшло з лексикону... Що говорити про людей, які не мали спеціальної освіти, більшість із них прийшла на радіо «з вулиці», а це – неабияка сміливість. Вірю, що таким людям під силу все.
ЯК ЦЕ РОБЛЯТЬ У СВІТІ Цікава історія, як завжди, цінується. Як і хороша книга, інтригуючий фільм, радіо-DJ повинен вміти щось розповісти. Що це буде: корисне, цікаве, смішне, огидне, шокуюче – вирішувати йому. Так чимало нью-йоркців вважали Говарда Стерна «за п’ять хвилин збоченцем», але не перемикали, бо їм було «страшенно цікаво, що він скаже наступного разу». Навіть фільм про нього «Частини тіла» став успішним. А як зараз творять успіх? Рекламний відділ «Radio 538» (Нідерланди) разом з ведучими створили пересувний ефірний автобус, що їздить Амстердамом. Слухачів заохочують постити фото зі своїх домашніх вечірок і, якщо пощастить, автобус з іменитими DJ-ями приїде до них і влаштує паті. Звичайно, слухачі потім будуть ділитися такими історіями у соцмережах. «BBC 1», користуючись своїм авторитетом, у Red Nose Day (День сміху) запрошують відомих гостей і цілий день жартують з останніх подій. «Radio 21» (Румунія) створило проект «GoMono», завданням якого було привернути увагу до проблеми загибелі велосипедистів, які слухають радіо у навушниках. Вони записали ексклюзивний контент у моно, вели ранкове шоу тільки по одному каналу. Відома пісня у них лунає у лівому каналі, а у правому – ремікс на неї. Тобто слухати у двох
навушниках одночасно – неможливо, і велосипедист таки залишає одне вухо «для дороги». Деколи може зачепити просто цікавий слоган, як у «SRC FM»: «Goodfeeling & 50% NL», тобто – «Прекрасний настрій і половина музики – голландська». У Росії створили радіо «Лайк ФМ», де лунає пісня, що набрала найбільшу кількість «лайків». Таким чином, слухачам дають відчуття впливу на ефір. Взагалі, зараз радіо – це вже більше не монолог, а «тріалог». Радіо – слухачі – поведінка слухачів у соцмережах. Інтерактиви, конкурси, вечірки разом із улюбленими ведучими теж ніхто не скасовував. Великі гравці на радіоринку обов’язково додають потужності завдяки інтернету. Вперше я колись побачив щось подібне на ресурсі «RMF FM», де поляки створили «місто станцій». Одна безперебійно грає тільки рок, інша – поп-музику, ще інша – пісні «The Beatles», кільканадцята за рахунком – тільки «Queen» і т. д. Звичайно, у FM-станцій ще довге життя. У кожного, хто слухає радіо, є улюблені шоу, ведучі, загальний настрій. І ніякі модні ґаджети це не переплюнуть, як показав досвід. Пару років тому панував міні-бум серед автомобілістів. З’явився пристрій, у який вставляєш флешку, і слухаєш будь-яку музику, що накачав попередньо з інтернету. Але де приємні голоси, де емоції ведучих, де підсвідомо вже улюблені «перебивки» і «джингли»? Чи відбере свою частку інтернет-радіо, коли з’являться дешеві пристрої для машини, щоб приймати музику через мережу? Можливо. Але «ефірний» ринок досить великий. Помножити на силу інерції, яка, на жаль, у нашій країні велика. Та й не будемо забувати про величезний позитив, який дарує нам РАДІО! P.S. Дякую всім друзям, які допомогли згадати найцікавіші моменти!
S.U.I.T 47
РАДІО. ЗАЛИШАЄМОСЯ ON AIR Iнтерв’ю: Олег (Середа) Мосесов Фото з архiву Ігора Зайця
Роман Заяць. Медіаменеджер, журналіст, медіатренер Досвід роботи на радіо 20 років. Від ведучого ефіру, репортера радіо «Львівська Хвиля» до керівника та співзасновника радіостанції «РадіоМан» і згодом CEO та засновника компанії «MJoy Multimedia», яка з 2009 року займається онлайн-радіомовленням та мультимедійним продакшином. Автор курсу «онлайн-радіо» магістерської програми з медіакомунікацій Українського Католицького Університету.
S.U.I.T 48
Для початку: коли ти набирав штат для «РадіоМан», фактично ні в кого ж не було спеціальної освіти? Тільки в Марти Більської і Ольги Боровець. І то вони працювали на ТБ. У них була журналістська освіта і був досвід. Тобто ти підбирав людей зі знаннями? Із харизмою? Якими принципами ти керувався? Ти торкаєшся глибоких питань. Це проблема, яка мене зараз турбує. У нашій країні навчальні заклади дають поверхневі, часом не актуальні знання з радіо. Тому я не міг набрати людей зі знанням радіомовлення, бо їх не було. Ну де я їх мав взяти? Бралися люди з харизмою, як ти це називаєш, і з досвідом роботи в медіа. У будь-яких медіа. Вони хоча б вміли писати, формулювати правильно думку, були обізнані зі стандартами… що досить важливо – мали цікаву естетику. У мене не було практики. А з тобою був певний ризик (сміється). Але ти був знавцем музики. Сподіваюсь, і є. Тоді це було вирішальним козирем – мати доступ до музики. Зараз це має кожен. А тоді людина, що мала доступ до музики – вже була у виграшній позиції. А ще якщо обирала, вміла почути в альбомах певні треки – це взагалі була унікальна особливість. Тому ти мав однозначний козир. Багато хто прийшов у 90-х на радіо випадково чи навіть просто постукавши у двері радіо. Наскільки я пригадую, так само ти піднявся у Кракові на той пагорб, де розташовується RMF FM, і просто подзвонив у двері? Щоправда, спочатку тебе не впустили. Я довго ходив. Дуже довго. Не знаю, чи зараз би зміг. Це була та юнацька наполегливість, настирливість. Я мріяв до них потрапити – і все! Я подзвонив – мені відмовили. Я написав листа на ім’я генерального, керівникам служб – вони мені навіть не відповіли. І тоді я почав шукати. Вперше я туди потрапив у складі екскурсії для інших медіа. Нам показали просто RMF загалом. Це був перший контакт. Я вже вивчив питання і знав більш-менш з ким говорити. Тоді почались точкові звернення. А потім був такий desperation (відчай – прим. ред.), адже у нас була ліцензія на мовлення, слід було виходити в ефір, і я відчував, що без профільного інвестора нам не виграти у цьому місті. Я приїхав до Кракова, зателефонував, сказав, що я тут «між іншим». Чи міг би я зайти? Насправді ж я їхав спеціально, щоб туди потрапити. «Раз під боком – то заходь», – почув. А загалом, на той момент RMF було закритою структурою. Це зараз всі медіа відкриті. А тоді, якщо ти володів якимось ноу-хау, ти знав, як робити радіо, старався, щоб про це ніхто не знав, ніхто це не бачив. Тобто потрапити туди – було щось.
Можна сказати, що це і було початком «РадіоМан»? Не зовсім. Тому що початки «РадіоМан» взагалі були складні. Треба не забувати, що від моменту реєстрації у 2001-му до моменту виходу в ефір у 2004-му минуло три роки. Ми шукали фінансування. Ми вчилися, як це робити. Вивчали закордонний досвід. RMF доєдналося у 2004-му році. Ну, а зараз, ти ж виховуєш нове покоління радійників. В якому напрямі ти їх ведеш? Я їм даю розуміння того, що таке радіо, даю різні історичні приклади нетривіальних рішень, ми аналізуємо ринок сьогодні, вчимось робити конкурентний контент… Хочу, щоб вони вміли відчувати радіо, полюбили його. У нашій країні радіо недооцінене, часом мені здається, що воно деградує, – ти повинен про це написати. Ну, добре, можна сказати, що воно змінюється. Але якщо ти подивишся на розвинені ринки, то побачиш, що у нас – спрощена форма. Телебачення взяло гору. Тому моє завдання повернути інтерес до цього медіа серед студентів, навчити відповідально та системно підходили до роботи з та на радіо. Ти кажеш, ніхто у нас не знає базових понять радіо. Ти маєш на увазі уявний портрет слухача, заповнення музичної бази за принципами «gold», «нове»? Ні, я думаю, це вже доступно всім. Треба розуміти, яким чином формується музична база, під які групи слухачів, які вона має виконувати завдання. Бо в інтернеті кожен може прочитати, що таке категорія «gold» тощо. А я завжди даю альтернативні методи програмування. Тобто кожен студент може придумати власний метод. Власний поділ на бази, якщо ми говоримо про музику. Власне радіо. А ще, ми вчимося робити складні форми програм, як-от радіорепортаж, який взагалі відсутній зараз на комерційному радіо. Я не кажу, що він має бути таким довгим, як колись. Радіорепортаж можна модифікувати і у коротшу форму, у мультимедійний пакет. Це мало хто робить, через велику собівартість. Простіше взяти ведучого, посадити його в ефір, і він буде заповнювати простір передбачуваним спічем. Але ж жарти непередбачувані. Жарти – це круто. Я маю на увазі, що жартів немає. Є сміх, а жартів немає. Сарказму немає. Ти нам ще поляків ставив у приклад з цього приводу. Так, бо вони завжди змушували додумувати жарт. Пам’ятаєш, у нас була така фішка, що ти повинен був закінчити спіч на трьох крапках. Тобто слухач повинен був сам розвинути твою думку і потім зрозуміти: «Вах! Який він крутий, що підвів нас до цього!» А не просто ввімкнути, сказати всім «Привіт!» і поржати.
S.U.I.T 49
(сміємося)
Як «Ера»? На «Проміні» вже більше музики.
Я сьогодні їхав, слухав якесь шоу, ведучі сказали: «Всім привіт!», – і ржуть одразу. Вони думають, що накинуть енергетику слухачам, – неправда. Навпаки своєю хорошою енергетикою з часом викликають роздратування слухача, бо він не розуміє, чому вони ржуть, а він – ні.
Ну так. «Ера» – одна з найстаріших FM-ок розмовного жанру, яка зараз буде змінюватись, між іншим. Ну, але послухай «Еру» і послухай «Аристократи» – відразу відчуєш різницю. Треба ще вміти говорити так, щоб не можна було відірватися від приймача. От коли ти востаннє забувся в часі, слухаючи радіо? Це – майстерність. Робити контент так, щоб зачаровував, притягував…
На більшості львівських FM є обмеження (деколи суворі) щодо тривалості виходу в ефір ведучого. А я от сьогодні слухав інтернет-радіо «Аристократи», вони там «триндять» по 5-10 хвилин без зупинки і є успішними. У чому їхній секрет, на твою думку? Я не претендую на те, щоб робити глибинний аналіз. Немає часу. Це зараз буде моя суб’єктивна думка. Поперше, вони роблять щось на противагу вам. Вам – це всім FM, які мають лімітований вихід. Є частина аудиторії, яка від цього ліміту втомилася, вона десь має знайти віддушину. По-друге, очевидно, що є аудиторія, яка хоче вникнути, послухати, розібратись, мати аналітику, а не бути обмеженою 40 секундами. Не забувай і про те, що є розмовний формат радіо.
Можливо, причина у власниках радіостанцій? У першу чергу! Вони – бізнесмени, яким треба повернути вкладені гроші. У нас дуже невеликий рекламний ринок. Якщо порівняти із сусідньою Польщею, у 10 разів приблизно менший, а станцій у нас втричі більше. Хоча є станції, які вміють заробити на рекламі, але їх мало. Це – перше. Друге, у нас проблема країни – це олігархат. Олігархат надцять років тому почав брати під своє крило медіа для того,
S.U.I.T 50
S.U.I.T 51
щоб мати вигідний інструмент впливу на аудиторію, для висвітлення власних інтересів і т. д. Вони ж не беруть медіа заради бізнесу, а щоб мати черговий коштовний камінець у короні своїх бізнесів. Часто, щоб похизуватись, збільшити свою політичну привабливість. Добре, а чи немає серед них якогось мецената, який би запустив «по приколу» джазове чи класичне радіо і хизувався би серед своїх, що він такий розумний? Та чого нема? Є. Радіо «Ренесанс» свого часу було, інші локальні радіо. Є й далі спроби створити хороші радіостанції. Тільки повторюю ще раз: класика – радіо залежить від економіки. Тобто як повинна працювати радіостанція? Ми збільшуємо аудиторію. Ця аудиторія до нас лояльна. І вона реагує на появу в ефірі рекламних меседжів. Не просто пропускає повз вуха, чи, у гіршому випадку, перемикає, а реагує. Це ще й майстерність виготовлення реклами та правильного її розпорошення по ефіру. І все ж таки, якщо у тебе була б така можливість, радіостанцію з якою музикою ти б створив? Не у музиці справа. У меседжі? (від англ. Message – ідея, посил) Справа у тому, що з моменту появи «стрімових» медіа, ти вже нікого не здивуєш музикою. Музика – лише частина, як ти говориш, меседжу. Радіо – це концепція. Цілісність музики, оформлення радіо, форми подачі слова та реклами… до візуалізації. Такі радіостанції стають відразу помітними. І в Україні є ніші. Тобто ти не відмовляєшся від бізнесу? Маю стійке переконання, що кожна радіостанція повинна мати стійку бізнес-модель. І в Україні постійно слід шукати нетипових рішень. Нелегка справа. Тобто свого часу RMF FM закрило «РадіоМан» і «Radio4U» через неприбутковість? Тут є момент, старий. «РадіоМан» вийшло на самоокупність, «Radio 4U» – не встигло. «РадіоМан» працювало у період, коли рекламний ринок з року на рік зростав до 70%. Переформатування «Radio 4U» відбулося напередодні глобальної кризи 2008 року. До того ж RMF отримало нових власників, які не захотіли, мабуть, ризикувати. Я без жартів вважаю, що період 90-х у радіоринку України був дуже бурхливий. Все бухтіло. А львів’яни мали перевагу – добре знали українську, і їх залюбки брали до Києва. А ще більшу роль, аніж зараз, відігравала дружба. Ще не так все капіталізувалося. Радіо – творчий бізнес. Усюди, де задіяна творча складова, слід вміти працювати з колективом. Це ж не звичайна фабрика, де ти, припустимо, шиєш взуття. Пам’ятаєш, ми колись робили психологічне дослідження на радіо?
Так. У якийсь момент ми зрозуміли, що колектив потребує нового поштовху. Була певна проблемка. Відділи «продаж» і «ефір» не могли знайти порозуміння. На всіх радіостанціях так. Але хлопці знайшли афігенну штуку: у всіх людей, які працюють на радіо, первинним є самореалізація, а вторинним – гроші. У всіх, хто працював в ефірі, було високим це творче его: я хочу показати, хто я, донести свій меседж, бути впізнаваним. А вже на другому плані, деколи й на третьому, проскакували фінанси. Не зважаючи на ґаджети і онлайн-радіо, FM-станції, на мою думку, будуть жити і жити. Ти згодний з цим? Так, згодний. Це нормально. Тому що радіо є достатньо консервативним медіа. Але, друге: онлайн-радіостанції вже теж мають ведучих, не менш харизматичних, ніж на FM. Третє: з’явилися спеціальні тарифи, і слухати тепер дешево. «Київстар» має власну радіостанцію онлайн і спеціально не тарифікує її, тобто можеш нон-стоп її слухати. Я думаю, за цим теж майбутнє. Єдине – ти можеш слухати лише у межах покриття. Я передбачаю, що буде гібридне радіо (погане слово «гібридне», ну але…), будуть паралельно існувати FM і онлайн, будуть взаємно перетинатися, й ти навіть не будеш розуміти, який сигнал зараз ти споживаєш. Особливо у тих медіакомпаніях, які розуміють силу онлайн і будуть використовувати можливість дослідження реакції аудиторії на продукт. От це реальна перевага. А як же твій проект онлайн-радіо «MJoy»? «MJoy» – продукт, який сам на себе заробляє. У 2009 році ми запустили першу нашу онлайн-радіостанцію – «Радіо з Криївки», потім, окрилені успіхом, ще з десяток інших, і у певний момент, задовго до появи 3G, зрозуміли, що слід шукати свій шлях монетизації. Щоб довго не розповідати, ми перейшли у сегмент B2B (бізнес для бізнесу). Тобто ми не працюємо на аудиторію B2C (бізнес для споживача). Ми створюємо радіостанції та їх обслуговуємо, консультуємо існуючих мовників. От ми сидимо в кав’ярні зараз. Це – мережа. Для них ми робимо радіо. І цей кейс дуже успішний, він уніфікує музичний простір мережі (у всіх кафе під одною назвою грає це радіо – прим. ред.). По-друге, саме це радіо живе своїм життям, бо його вмикають поза межами цієї кафешки, а ми це відслідковуємо – і тенденція прекрасна. Таким чином формується лояльність до марки. Така радіостанція збільшує «середній чек». Тобто вона настільки кльово впливає, що тобі хочеться сидіти довше, відповідно – ти замовляєш більше. Це відомі речі. Музика збільшує «середній чек» від 5% до 15%. А ще є «Urban Space» (громадський ресторан в Івано-Франківську, з якого ведеться трансляція онлайн-радіо – прим. ред.). Ми там займаємось background-ом – це те, чого ніхто не бачить. Як воно працює, як музика відбирається, як робиться так, що аудиторія зростає. Тобто слід говорити не про «MJoy», а про продукти, які ініціював «MJoy».
S.U.I.T 52
Де працюють твої учні, на яких станціях? Один з моїх випускників працює музичним редактором на «ТАВР Медіа», взяли «з руками і ногами». До речі – успішний медіа холдинг. Інші – на «Радіо «Аристократи», «Urban Space Radio», «Радіо Сковорода», деякі працюють у закордонних медіа. Чи створюються у нас зараз цікаві проекти, до прикладу, студентські радіо? Другий рік вже існує студентське онлайн «Radio 412», наш спільний проект кафедри «Медіакомунікацій» УКУ та «MJoy Multimedia» набирає обертів, у нас кожного дня прямі ефіри, студенти організовують івенти й самі їх промують. Більше того, ми реалізовуємо певний навчальний експеримент, адже це повноцінна медіа-організація. Студенти самі очолюють відділ маркетингу, відділ дослідження аудиторії, програмний відділ, тобто окрім роботи зі створення програм, вони вчаться медіа-менеджменту та гнучкого підходу до екзистенції радіо. Існують на ентузіазмі чи є прибуток? Студентське радіо a priori не може бути прибутковим. Це є радіо вільнодумства, неформату, радіо, де студен-
ти експериментують. І з часом такі радіостанції дають «вихлоп» на ринку. Але без таких радіостанцій не було би альтернативної музики, хіп-хопу, гранжу. І нам всім потрібно зробити так, щоб такі станції не зникали. Бо з’являється чимало хороших радіопроектів, а потім через пару років, як кулька, здуваються. Питання довготривалих моделей існування. У нас є чудові ініціативи, але, без жартів, умови, у яких ми живемо, є настільки складними, що це падає на шиї ентузіастів: де знайти фінансування, як це втримати? І не забувай, що такі люди деколи просто виїжджають з країни. Або їм треба годувати сім’ї. Вони починали ентузіастами, а потім з’являється тягар, у хорошому розумінні. Їм треба жити за щось. Все. Тому має приходити наступне покоління і вигрібати. У мене є велика пасія – виноробство. Можна зробити таку паралель: студентське радіомовлення в Україні – воно, як вино, бурлить, бродить і ми не знаємо, що з нього буде. Це настільки цікаво. Треба, щоб минув певний період часу, поки вино відстоюється, і потім ми можемо відчути результат. Зараз ще складно сказати. У виноробстві треба зібрати врожай на третій, четвертий, п’ятий, а деколи на надцятий рік, щоб зрозуміти який рік був найкращий. Так само і тут, ще зарано робити висновки. Ми тільки бачимо, що цей ринок бурлить. Є «Аристократи», «Skovoroda», студентські радіо ініціативи, «More FM» в
S.U.I.T 53
Одесі, Дрогобич має «Радіо Котермак», «Urban Space Radio» – в Івано-Франківську та скоро у Києві – тобто маса проектів стартувало. Відволічемося. Хотів зачепити тему марафонів. На жаль, світ недосконалий, наші кумири деколи гинуть і починаються радіомарафони пам’яті такого-то. Причому часто ведучі додають масу епізодів, коли «я з ним» і т. д. Чи це етично, як вважаєш? (Розмірковуючи). Досвід роботи на радіо, постійна емоційна напруга – все це робить нас трошки черствими, ми стаємо циніками, по-іншому все сприймаємо. До сьогодні не можу забути, як я вчився на RMF, і в інформаційному відділі мені показали папку, у якій лежали всі матеріали, заготовлені наперед на смерть Івана Павла II-го. Він був ще живий, але для Польщі він особлива людина, всі знали, що він вже старенький, хворіє і рано чи пізно це станеться. І хто найкрутіше цю інформацію в ефірі представить, подасть, змінить сайт, запустить марафон, той на ринку «вигрібає». На жаль, саме такі емоційні спалахи притягують аудиторію. Це – сила радіо, ти готуєшся до будь-яких варіантів розвитку подій. І варіанти марафонів не виникли ні з того, ні з сього, це – продуманий хід, і маркетинговий у тому числі. Інша річ, що наші ефірники використовують це так, як уміють. Не просто слід викидати із себе рефлексії, а пропрацювати концептуально так, щоб аудиторія ще кілька років це пригадувала.
Ти прихильник імпровізації в ефірі чи все повинно бути продумано до останнього слова? Радіо повинно завжди звучати цікаво, завжди має дивувати слухача. Якщо у певний момент воно стає передбачуваним, не збурює твоїх емоцій (бо радіо – це емоція), то є проблема. А яким чином ведучий готується – це його справа. Коли радіоведучий зможе нормально заробляти, маючи сім’ю, усвідомлюючи, що і паливо для машини треба купити, і дітей забезпечити? Дивися, ведучі у всьому світі заробляють на вечірках, корпоративах, і це нормально співіснує. Тобто ти поіншому робиш свої речі у медіа, і по-іншому реалізовуєш приватні вечірки назовні. І не повинен цього ніхто стидатися. Це стало нормою часу. Просто інколи хочеться о шостій закінчити роботу і про неї більше того дня не думати, а приділити час сім’ї. Ну, добре. А скажи мені тоді, от ти любиш Sting-а? Чи повинен був він їхати на закриту вечірку до якогось там олігарха за мільйон? Але ж поїхав. Люди їдять стейки і говорять, а ти, Sting, співаєш! Я думаю, що це круто, коли ти настільки хороший артист (артист-ведучий чи артистмузикант), що ти вмієш правильно перетворити цей талант у своє ремесло. Це ремесло, чувак, треба пахати!
4
|
СТИЛЬ У ПРОЯВI
S.U.I.T 56
СПОЧАТКУ НЕ БУЛО СЛОВА... АЛЕ СЛОВО БУЛО ЗАВЖДИ! Текст: Стас Тарасенко
На фото Макс Ліндер, початок ХХ ст.
Кiнотеатр L'Idéal Cinéma (мiсто Аніш), відкритий у 1905 році, один з найстаріших кiнотеатрiв
Важко собі уявити, але менше сотні років тому кінематограф був німим. Ніяких звуків, ніякої музики і ніякої мови. У кінозалах панувала абсолютна незаймана тиша, що зрідка переривалась сміхом або здивованими вигуками аудиторії. Кіно тільки показувало, але нічого не говорило. Було лише дійство, але не було голосу. Іноді, звичайно, до 1930 року, коли кінематограф став звуковим, кінокомпанії викидали якийсь несподіваний фортель, влаштовуючи «звукові покази»: то у залі поставлять грамофон, щоб супроводити фільм веселими звуками регтайму; то запросять у кінотеатр акторів, щоб вони, підлаштовуючись під самих себе на екрані, де їхні персонажі мовчазно, як риби у воді, відкривають роти, в унісон зображенню «озвучували» діалоги; то зазивали джазмена, що виконував на фортепіано, скрипці або іншому інструменті «саундтреки» до фільму; то платили спеціальному коментатору, який роз’яснював те, що відбувається на екрані, і так далі... Всі засоби були хороші, коли справа стосувалася прибутку. Однак такого роду потуги не були систематичними або необхідними, оскільки німий кінематограф виправдовував себе, був самодостатнім і цілком собі окуповувався. Здавалося б, навіщо взагалі пускатися у всі ці безглузді експерименти зі звуком? Індустрія і без того почувалася добре. Фільми, які знімалися в Голлівуді, без проблем можна було показувати хоч у Зімбабве, хоч у Таїланді, і навпаки. Картини були німими, а якщо фільм німий – це означає, що він інтернаціональний. Усе, що потрібно було зробити – змінити інтертитри,
слова на екрані. Але і у цьому часто не було потреби, оскільки актори німих кінокартин своїми жестами і своєю мімікою ясно давали зрозуміти будь-якому глядачеві у будь-якому куточку земної кулі, що саме відбувається на екрані. Тобто глядачеві не обов’язково було читати інтертитр зі словами: «А тепер ти підеш зі мною!», щоб зрозуміти, що ось цей грубий брудний чоловік, що схопив під лікоть до смерті налякану жінку, збирається утягти її у темний-претемний ліс, звідки – і в цьому немає ніяких сумнівів! – вона буде врятована м’язистим блондиномТарзаном. У звуці, здавалося, не було ніякої необхідності. Німе кіно, яке до 1922–1930-х років досягло небувалого розквіту і краси, несподівано для всіх стало здавати позиції настільки спішно, витіснятися звуковим кінематографом настільки стрімко, що для багатьох працівників індустрії – за їхніми ж словами – це стало справжнім шоком. У ті роки писали про «катастрофу» і «апокаліпсис» в індустрії кіно. Люди втрачали роботу, актори втрачали популярність, режисери, які не зуміли пристосуватися до нових реалій, звільнялися, а на зміну їм усім – немов би виконувався дарвінівський закон природного відбору – приходили інші: молоді, амбітні і мрійливі працівники, які не боялися експериментувати зі звуком. За кілька таких революційних років, майже відразу, уся світова кіноіндустрія перебудувалася, і завершилася епоха так званого Великого Німого кінематографа. І ось як це було…
S.U.I.T 58
«Подорож на Місяць» (1902)
Експерименти зі створення звукового кінематографа – тобто відкриття технології, що дозволяє записувати і відтворювати звук і зображення, не має значення, разом чи порізно – проводилися споконвіку. Один з батьків-засновників кіно, великий винахідник Томас Едісон, обговорював таку можливість ще у 1888 році (врахуйте, що умовною датою народження кінематографа прийнято вважати 1895 рік!). І протягом усього існування мистецтва німого кіно спритні авантюристи і вчені мужі ламали голову над тим, щоб винайти технічно досконалий пристрій для одночасного відтворення і образів, і звуків. Власне, у цьому і полягала проблема: винайти такий пристрій виявилося не так вже й складно (патенти звукозаписних пристроїв видавалися і у 1906, і у 1910 роках), але у тому, щоб створити економічно доцільну і надійну систему, яка буде працювати без збоїв і яка – що теж досить важливо! – буде достатньо гучною для кінозалів. А то пустять звуковий
фільм, а він тріщить, пищить і шумить! Ну кому таке сподобається?.. Краще вже піти на комедію з Чапліном або Кітон, де не потрібно ніяких новомодних забавок, а досить тільки проектора, білого полотна та пари стільців! Надійно і перевірено! І знаєте, ось у цьому «надійно і перевірено» полягала головна причина гальмування розвитку кінематографічної техніки. Деякі дослідники вважають, що революція у кінематографі могла б відбутися кількома роками раніше, якби не побоювання студійних босів – і побоювання, до речі, абсолютно виправдане – позбутися своїх капіталів, а то і взагалі залишитися без бізнесу. Ось вдалий приклад: електромобілі. Влучно помічають, що людство давно б могло відмовитися від звичайних автомобілів, які вимагають бензину, якби тільки не низка економічних та політичних чинників, що стримують поступальний розвиток нових технологій. З одного боку, великі
S.U.I.T 59
«Шерлок-молодший» (1924)
кіностудії боялися революції і всіляко намагалися її уникнути. Деякі відомі режисери, актори і продюсери писали листи газетам і виступали з лекціями на тему «Захистимо кіномистецтво від шкідливого звуку!» Але з іншого боку, ті ж самі кіношники, у якийсь момент усвідомивши неминучість приходу звукового кіно і остерігаючись жорсткої конкуренції від тих, хто вже починав працювати у цьому напрямі, намагалися швидко і з найменшими втратами підлаштуватися під нове віяння, пристосуватися до змін, почати знімати якісні і прибуткові звукові фільми. Якщо говорити просто, у якийсь момент ситуація вийшла з-під контролю: понеслася сніжна лавина, яка могла поховати під собою кожного, хто вчасно не подбає про парочку лиж. На сьогоднішній момент революція, яка ознаменувала перехід від німого кінематографа до звукового, вважається «найбільшим потрясінням в історії кіно», проте після 1930-х років – у тому числі і у XXI столітті – мали місце
і інші потрясіння, хоча і трохи менші, не такі «болючі». З приходом телебачення кінопродюсери тряслися від страху, вважаючи, що більше ніхто не буде ходити у кіно; з появою відеокасет кінопродюсери тряслися від страху, вважаючи, що тепер усі будуть дивитися фільми вдома; з розквітом Інтернету кінопродюсери всоте затряслися від страху, вважаючи, що «піратство» і вільний обмін інформацією позбавлять їх останньої скибки хліба з червоною ікрою; зі стартом «Netfix» кінопродюсери тряслися від страху, вважаючи, що відпала потреба у кінокомпаніях, яким склали конкуренцію фірми, що самостійно виробляють фільми і серіали, і таке інше-інше-інше. Ну, тепер вам стало зрозуміліше, чому поява звукового кінематографа настільки сполохала кіношників? Усе просто, як за Марксом: вони боялися втрати своїх капіталів. Правило економіки свідчить, що будь-які революційні зміни у бізнесі згубні для усталених форм підприємництва. Винайшли
S.U.I.T 60
новий верстат, ти його не придбав, проходить два-три роки – і пиши пропало. Твої конкуренти обженуть тебе на світлові роки! Те ж саме відбулося у кінобізнесі: після 1930 року глядачі, подивившись «Співака джазу» і «Вогні Нью-Йорка», забажали звукового кіно, воно їм сподобалося. Глядачів уже було не заманити в кінотеатр, у репертуарі якого зазначалися виключно німі картини. Настав інший час... І все ж таки, окрім страху ділків кінобізнесу позбутися грошей, була й інша причина, що стримувала настання звукової ери. І якщо перша причина, безумовно, фінансова, то друга – суто ідеологічна. Чимало режисерів, критиків, акторів, продюсерів – а серед них було багато освічених та розумних людей – вважали, що з приходом звуку кінематограф зазнає небажаних змін, йому це не буде на користь, а можливо, і знищить кіно як таке. Вони щиро думали, що німе кіно – це єдина можлива форма його існування, що звук позбавить фільми виразності, змісту, глибини, що він зведе нанівець саме акторство (для чого тепер грати, коли можна просто говорити?), позбавить режисерів і операторів необхідності думати над постановкою (для чого тепер думати, коли все можна пояснити?). Як писав один тодішній критик: «Звук може знищити мис-
тецтво монтажу». Або кінознавець Віктор Шкловський: «Кіно, що говорить майже так само мало потрібне, як книга, що співає». І насправді, всі ці побоювання не були безпідставними: у перші роки царювання звуку багато режисерів і справді «забивали» на виразність, зміст і глибину. Вони просто експлуатували звукове кіно заради власної вигоди. Усі ці танці, гучні звуки, ніжні голоси, пісеньки... Проте, епоха «звукового буму» швидко підійшла до кінця і глядачеві захотілося чогось іншого: нових драм, нових облич, нових переживань. За цей час і кіностудії встигли пристосуватися до звуків і голосів, і актори набили руку у мистецтві мови, і режисери стали відшукувати нові методи розповіді історій. У кінцевому підсумку, звук став у нагоді кінематографу і розвинув це мистецтво, проте було б нерозумно вважати, що через це німе кіно сьогодні застаріло і перестало бути актуальним. Анітрохи! Так, правила змінилися, але суть кіномистецтва залишилася колишньою: кіно – це усе ще зачаровуюча пригода, подібна до сновидінь або марень. І німий, і звуковий, і кольоровий, і чорно-білий, і який завгодно фільм може бути гідним, цікавим, якісним. Про це вдало писав великий французький теоретик кіно і не менш видатний режисер Рене Клер: «Багато разів
S.U.I.T 61
я чув, як люди, які мало знайомі з історією кіно, стверджували, що той чи інший старий фільм був розмовним, тоді як насправді він був німим. Цим людям, які прекрасно пам’ятали все, що відбувалося у картині, деталі її окремих епізодів і навіть імена артистів, здавалося, що вони чули діалог». І тут можна сказати, що слово – у філософському сенсі – завжди було притаманне кінематографу. Ми і на сеансі «Останньої людини» Фрідріха Мурнау, і дивлячись «Прослушку» Девіда Саймона, чуємо кіно, сприймаємо його голос. А що стосується змін... В основі усього нашого життя лежать зміни! Не буде їх – не буде і самого життя! Той же Рене Клер написав краще за всіх: «Так звана криза кіно – це всього лише одна з його фаз еволюції». І він абсолютно правий. Не потрібно лякатися системи «IMAX», не варто відхрещуватися від інсталяцій Алехандро Гонсалеса Іньярріту, не слід бурчати з приводу того, що більшість сучасних талановитих режисерів кинулися знімати серіали – усе це, як писав Клер, – лише одна з фаз еволюції кіно. Головне, щоб слово кінематографа жило й надалі,
«Безпека в останню чергу!» (1923)
S.U.I.T 62
«Вогні великого міста» (1931)
і щоб ми продовжували його чути. А у якій формі воно буде доходити до нас – це не має ніякого значення. Зрештою, вся історія кіно – і це правда! – побудована на дивовижних і несподіваних змінах. Ось ще Рене Клер: «Колись Маре, брати Люм’єр або Едісон вважали, що винайшли усього лише “наукову іграшку”, але з цієї іграшки, хотіли вони того чи ні, народилося нове мистецтво. Пізніше брати Уорнер, справи яких перебували у занепаді, все поставили на карту об заклад за звуковий фільм – стара ідея, настільки ж затерта як журнальні публікації про морського змія. Але парі було виграно. І як наслідок – в усіх кінотеатрах світу почали демонструватися звукові фільми, хоча цього ніхто не міг передбачити... І коли в Америці, у деяких кінотеатрах, демонструвались розмовні фільми, новина була сприйнята у Європі спочатку з деяким скептицизмом, а потім зі страхом, нібито мова йшла про епідемію, що вразила далеку країну, а ширина Атлантики була недостатньою, щоб захистити від неї Європу». А мораль історії така: не варто боятися нового, але і не варто забувати про старе. Ви можете насолоджуватися
«Гравітацією» Альфонса Куарона у форматі «IMAX» – дивовижне переживання! Можете дивитися чорно-біле кіно з неповторною Бетт Девіс у головній ролі, а можете вражатися красою «Втомленої смерті» Фріца Ланга, культової німої кінокартини. У всьому може бути слово. Ми просто повинні вчитися його чути.
ДЕСЯТКА ФІЛЬМІВ З ДІАЛОГАМИ, ЩО ЗАПАМ’ЯТОВУЮТЬСЯ: «Стежки слави» С. Кубрика (1957) «Американізація Емілі» А. Хіллера (1964) «Рибка на ім’я Ванда» Ч. Крайтона (1988) «Клерки» К. Сміта (1994) «Перед світанком» Р. Лінклейтера (1995) «І твою маму теж» А. Куарона (2001) «Пробудження життя» Р. Лінклейтера (2001) «Вбити Біла. Том I і II» К. Тарантіно (2003 і 2004) «Рікі Боббі: король дороги» А. Маккея (2006) «Одного разу в Ірландії» Д. М. Макдонаха (2011)
S.U.I.T 63
«Генерал» (1926)
S.U.I.T 64
МОДА – ФОРМА ВІЗУАЛЬНОГО МОВЛЕННЯ,
або По одежі зустрічають
Фото: Pixabay
S.U.I.T 65
Текст: Лілiя Сушко
Якщо запитувати різних людей, що таке мода, можна почути абсолютно різні відповіді – це бізнес, це мистецтво, це манія... Мода як явище проникла в усі сфери нашого життя: існують тренди не тільки на одяг, але і на книги, які варто читати, хобі, якими варто займатися, певні види спорту, гаджети, певні заклади харчування, музичні гурти, місця для подорожей, певний спосіб життя. Серед інших своїх функцій, мода водночас є дзеркалом того, що відбувається із соціумом (як глобальних процесів, що творяться з людством, так і індивідуальних, на прикладі кожного окремого індивіда) і формою візуального мовлення.
Ми можемо скільки завгодно вчити своїх дітей, що найважливіша краса – вона всередині, але у натовпі ми вихоплюємо поглядом тих людей, що привернули нашу увагу своєю зовнішністю, і бажання познайомитись виникає у нас задовго до того, як пролунають перші слова. Вчені давно довели, що перше враження складається про нову людину за лічені секунди, а змінити його потім дуже складно. Психологи вважають, що у найпопулярніших дитячих казках закладено основні ідеї архетипів, і з ними разом відповідні патерни поведінки. Сучасна версія казки про Попелюшку відтворюється у кожному третьому сюжеті про жінку у її пошуку свого жіночого щастя. І у кожному з цих сюжетів є момент візуального перевтілення. Одяг змінює нас. Хоч і не повністю. Щоб пояснити, яку роль відіграє одяг у житті людини, хочеться процитувати визначного дослідника цієї тематики Лінор Горалік: «Навіть помираючи від голоду, людина помирає одягненою».
S.U.I.T 66
Кожен справжній прихильник творів Конан Дойля чи акторської майстерності Бенедикта Камбербетча хоч раз намагався розгадати особистість незнайомця у ранковому автобусі з огляду на його зовнішній вигляд. Та наш мозок робить це в обхід свідомості. І так постійно! Ми підсвідомо ділимо усіх, кого бачимо за категоріями «свійчужий», і саме це так яскраво відображається у інтернет-баталіях, де жінки сперечаються, що варто і що не варто вдягати. Вони ламають списи тому, що засуджуючи чи схвалюючи щось, демонструють свою належність до тої чи іншої соціальної групи. Прихильники боді-позитиву сперечаються із фет-шеймерами, але і ті, й інші обмежені дихотомією сприйняття тіла як об’єкта, що потребує оцінки у межах критеріїв моди. Ми автоматично сприймаємо людей в уніформі як таких, що належать до певних професій, і така стереотипність сприйняття може дорого обійтися. Якщо до вас у двері стукає людина у формі, подібній на поліцейську, це ще не причина пускати цю людину за поріг, але хто про це пам’ятає? Через темне пальто із комірцем-стійкою та бороду поважні бабусі часом звертаються до мого чоловіка-програміста як «пан отець», вперто не помічаючи пірсингу у вухах та губі... Наш мозок просто зчитує набір знайомих візуальних елементів і, щоб пришвидшити процес оцінки, поспішає видати нам результат – впізнавання за стереотипами. Знаючи про це, можна свідомо впливати на сприйняття вас іншими людьми. Певні кольори, певні фактури, специфічні аксесуари чи прикраси допоможуть вам передати своїм виглядом необхідний інформаційний посил. Це може бути бажання виглядати впевненим у собі чи зухвалим, продемонструвати свої смаки (футболка з музичним гуртом) чи особливі зацікавлення (прикраса із символом скандинавської міфології). Але є і друге дно, яке водночас простіше і глибше. Найвибагливіший продуманий образ видає у вас людину, для якої надважлива думка інших. Надмірна відвертість і оголення не роблять вас сексуальною чи впевненою, а радше демонструють ваш відчай.
Фото: RINDOFF - LE SEGRETAIN
Бренди світової величини використовують ті самі механізми, розвинувши їх до неймовірних масштабів, щоб привернути увагу цільової аудиторії до своїх товарів. На які важелi вони натискають можна здогадатись, якщо детально придивитись до їхніх рекламних кампаній. Chanel – завжди про елегантність, Louis Vuitton – завжди про елітність, Valentino – про вишуканість на межі аристократичності, Dolce Gabbana – про розкіш та грайливість, Prada – про нонконформізм. Хоча насправді усі – про продажі. І помітним це стає, якщо переглянути як викручують поняття ДНК бренду з огляду на нові соціальні віяння... Бідолашна Коко просто перевернулась би у труні, якби знала, що черговим обличчям бренду стала Віллоу Сміт.
Фото: Pixabay
S.U.I.T 67
Фото: Pixabay
S.U.I.T 68
Фото: Pixabay
Як тільки на арені світового значення виникають нові військові сутички, у моду входить стиль мілітарі. 21 століття вимагає від людей і, зокрема, від жінок бути ще більш активними та мобільними, внаслідок чого ми отримуємо моду на взуття без підборів. Не перший рік планетою крокує мода на еко-свідомість, і от у супермаркеті ми бачимо пропозицію придбати бавовняну екоторбу замість того, щоб купляти поліетиленові пакети, що забруднюють планету. Хоча, по правді, і пакети, що сторіччями не розкладаються, і торби з бавовни, для вирощування якої ґрунтам завдають значної шкоди, –
ось вони, уже виготовлені, уже існують, а ресурси планети вже витрачені й на те, й на те. Екологічніше було б користуватися старими пакетами до стану, поки вони не почнуть розсипатися у руках, а не купляти нову бавовняну торбочку. Єдиний спосіб ефективно боротись із перевиробництвом – це не виробляти, а користуватися вже існуючими речами. Але мода нам цього не дозволить. Усі засоби масової інформації, за допомогою яких ми дізнаємось про нову моду, ґрунтуються на тому, що модний – значить кращий. Світ моди – це Ідеальний Світ,
S.U.I.T 69
це такий пузир успішності, де не буває бідності, хвороб чи невдач. І мода це далеко не тільки те, що ви бачите у пухких стосах глянцевих видань та в гардеробах забезпечених молодиць. Будьте певні, у дітей та підлітків найглухішого району є свої модні тенденції, так само як вони є у бабусь з прибудинкових лавочок. Мова моди, по суті, є проявом невербальної комунікації. Наші пращури вибудовували ієрархію у межах племені та підкреслювали свій статус найсильнішого мисливця чи найулюбленішої дружини вождя за допомогою шкур хижаків чи намиста із дорогоцінного каміння. Ми не далеко втекли. Хтось роками мріє про знакову шкіряну сумку, яка підкреслює статус свого власника, хоча, отримавши таку, продовжував би так само щодня їздити у громадському транспорті і харчуватись хот-догами. Адже сама по собі сумка не створює фінансового добробуту, у той час як Марк Цукерберг вдягається підкреслено невибагливо саме тому, що такий статус у нього давно і надійно є. Мова моди у свою чергу є лише невеличким діалектом у сукупності мови візуальних зображень. Складно оцінити щасливчики ми чи ні, але унікальною особливістю нашого часу є розвиток соцмереж, де над усім панують картинки. Адже зображення сприймаються нашим мозком швидше, простіше і ефективніше ніж будь-які слова. Візуальний контент є набагато дієвішим за письмовий чи звуковий.
Фото: Pexels
S.U.I.T 70
Фото: Pexels
Кілька років тому резонансною стала стаття «Чому Люсі нещасна?», де розповідається, як присутність у соцмережах впливає на сприйняття реальності своєї та чужої, на оцінку власної успішності та успішності оточуючих. Не так важливо, до якого соціального кластера ви належите, важливо те, що хизуються усі, просто у кожному кластері чимось своїм. Люди хизуються дітьми, подорожами, власноруч приготованою їжею чи їжею, купленою у ресторані, подарунками, сексуальними партнерами, покупками, спортивними чи кар’єрними досягненнями, обізнаністю у специфічних сферах. І все це на фото. І навіть якщо припустити, що кожне фото є правдивим, варто завжди пам’ятати, що в усіх цих людей так само як у вас бувають подерті колготки, невдалі ранки, сварки з родичами і догани від керівництва, «сюрпризи» від кота на килимі, проблеми зі шкірою, підгоріла яєшня і порожній холодильник... Тобто кожен із нас створює свій власний онлайн імідж, певним чином кадруючи свою реальність, обрізаючи усе небажане та неприглядне.
S.U.I.T 71
Люди, які придумали прислів’я «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», хотіли сказати про достовірність візуальної інформації і про потребу власного досвіду у сприйнятті чогось нового. Але ці люди жили до епохи фотошопу. Мережа поповнюється збірками картинок під заголовками «Інтернет vs реальність», де видно, як невтомно працює людська фантазія, аби зобразити себе кращими ніж є насправді. Від уміння дівчат позувати так, аби фігура видавалась стрункішою, і до ідеї сфотографуватись на фоні плакату, імітуючи поїздку закордон... Складно визначити у який момент соціальної еволюції людства у нашу свідомість закралась думка, що продукт чи явище, кількість якого є обмеженою, автоматично стає кращим за більш доступні, а отже цінним і більш бажаним. Одного разу, сидячи у кафе на площі Ринок, випадково почула, як юні дівчата скаржаться знайомому баристі, що якийсь хлопчина спробував познайомитись із ними на вулиці. Одна з них казала: «Що він собі думає! Знайомитись на вулиці?! А раптом він якийсь маніяк?!» На що бариста спитав: «Де ж тоді знайомитись?» А вони йому: «Та хоч у «Вконтакті». Там принаймні видно, що за людина...» Тут я ледь не вдавилася своїм тістечком. Складно навіть придумати, що може бути легшим, ніж створити свій образ у соцмережах максимально далекий від реальності… Повертаючись до теми сюжету про Попелюшку: аргентинська художниця Амалія Ульман провела 6-місячний мистецький перформанс, протягом якого дурила підписників в «Інстаграм», імітуючи розкішне життя. Цікавим є те, що її аккаунт ставав усе більш популярним завдяки впізнаваності і стереотипності тих змін, які вона начебто проживала, перетворюючись із простої милої дівчини у привабливу лялечку. А далі Амалія зіштовхнулась із власними «демонами», переборола їх, переїхала у велике місто, знайшла нового кращого бойфренда і сягнула вищої точки розвитку. Проект цей називався «Бездоганність і Досконалість». Громадськість, коли довідалась про обман, була обурена, хоча дозволяє себе обманювати щодня, Амалія лише показала, як це просто робити.
S.U.I.T 72
Фото: Pixabay
В Україну нехай і з запізненням, але приходять світові тенденції. Одна з таких – додаток для смартфонів для знайомств, де програма після реєстрації показує тобі фото чоловіків чи жінок, що перебувають поруч у певному радіусі. Якщо ви вподобаєте фото того, хто вподобав ваше фото – ви можете сконтактуватися. Я спостерігала, як моя подруга переглядала фото чоловіків і, звісно, 99 відсотків не проходили її оцінку. Причини для «відмови» були інколи дивними, але тільки на перший погляд. Виставив на перше фото свій підкачаний торс без голови – значить усе решта у житті цього типа дуже печально. Серед фото є фото зі зброєю? Захоплення стрільбою – непогано, але якщо для нього це важливо і хотілось показати, то мені «не в тему». Фото зроблені у фотостудії професійним фотографом? Отже у житті виглядає на кілька порядків гірше. Цей усім симпатичний, але дивакувато підстрижена гривка чи невдалі татуювання – не кримінал, але видає у людині цілий пласт інших естетичних цінностей. Я слухала подругу і, розуміючи усе, що вона говорить, розуміла також і те, що хтось дивиться її фото і так само приймає моментальне рішення «так чи ні» по картинці.
Цьогоріч, навесні в Амстердамі я крокувала «районом дев’яти вулиць», коли у кав’ярні на розі мою увагу привернув молодий чоловік. Я побачила його крізь прочинені двері, тому що він виліз із ногами на стілець і завис над столиком, аби зробити гарне фото своєї кави і викласти його у мережу. Для нього не було важливим те, що він у чудовому місті може насолодитися запашною свіжою кавою, не було важливо, що подумають про його поведінку люди довкола, проте мало значення скільки лайків поставлять незнайомці за тисячі кілометрів від нього під його картинкою... І знаєте, що я зробила? Я його сфотографувала. Тому що це класний контент. Як жити із оманливою магією картинок у світі, де лайки та шери стали новою валютою, а твій статус як мінімум наполовину визначається кількістю фоловерів у соцмережах? Немає відповіді на це питання, тому що мова зовнішності і мова картинок надто древня і надто могутня. Вона виникла задовго до вербалізації людського існування, і її магія діє на нас навіть тоді, коли ми знаємо усе про механізми її впливу.
Премія СІЛЬ назвала найкращі ресторани України 2017 2 грудня в КВЦ «Парковий» відбулася п’ята ювілейна церемонія нагородження Національної ресторанної премії СІЛЬ 2017 Головна подія ресторанної індустрії зібрала разом 400 гостей, серед яких ресторатори та керуючі закладів, експерти індустрії гостинності, журналісти, представники компаній сфери HoReCa. Галавечеря традиційно відбулася у форматі black tie. Ще понад 20 тисяч людей стежили за нагородженням он-лайн, у режимі реального часу. Найкращими ресторанами 2017 року за версією Премії СІЛЬ стали: • Найкращий м’ясний ресторан – Argentina Grill (Харків); • Найкращий рибний ресторан – Odessa (Київ); • Ресторан з найкращою винною картою – Vino e Cucina (Київ); • Відкриття року – Chang (Київ); • Найкраща кондитерська – Honey (Київ); • Найкращий ресторан при готелі – Vogue Café, Fairmont Grand Hotel Kyiv (Київ); • Найкраще міське кафе – Moloko Bar (Одеса); • Найкраща кав’ярня – ONE LOVE Coffee (Київ); • Найкращий бар – Hendrick’s bar (Київ); • Найкращий заміський ресторан – Edem, Edem Resort Medical & Spa (Львівська обл.); • Найкращий пивний ресторан – «Пивна дума» (Київ); • Найкращий ресторан української кухні – Barvy (Київ); • Найкращий ресторан національної кухні – «Шоті» (Київ). До фіналу Премії у цьому році увійшли 135 ресторанів з 15 міст України. Це заклади, названі експертами Премії як найкращі у своїх номінаціях, а також ресторани, які самостійно подали заявку на участь
і пройшли голосування експертів. Їх особисто оцінювало журі Премії, склад якого цього року повністю оновили. Члени журі особисто відвідали ресторани і виставили свої оцінки за 4 критеріями: «Кухня», «Сервіс», «Атмосфера», «Спеціалізація». За прозорість і достовірність результатів відповідає офіційний аудитор Премії – міжнародна компанія RSM Ukraine. Переможці отримали у нагороду мідну сковорідку СІЛЬ® французького бренду deBuyer, на скляній основі виробництва компанії Tiger. Національна ресторанна премія СІЛЬ® – це головна професійна подія ресторанної індустрії України. Премія заснована у 2013 році Клубом готельєрів та рестораторів Hoteliero з метою відзначення найкращих ресторанів країни, а також розвитку галузі гостинності у цілому. Вона об’єднує українських рестораторів, структурує ринок, а також інформує гостей про якість закладів. Спонсор Премії – Nemiroff, Ексклюзивний автомобільний партнер – компанія «АвтоКапітал», офіційний імпортер автомобілів Mercedes-Benz і smart в Україні, Технологічний партнер – Maresto, Інноваційний партнер – Miele, Юридичний партнер – GoLaw.
Партнери Премії СІЛЬ: Mirs, Johnnie Walker, Singleton, World Class, Stella Artois, PROservice, Manezh, Gemini, PepsiCo, «Одіссей», АТМ, Platforma, Premier Food, Vittel, Perrier, KOKO nailroom, Golets, Olha Dorss, Vintage.
5
|
КУЛIНАРНИЙ ТРЕНД
S.U.I.T 78
Haute Cuisine АБО ЩО НАСПРАВДІ ХОВАЄТЬСЯ ЗА НАЗВАМИ НАШИХ УЛЮБЛЕНИХ СТРАВ? Текст: Марічка Алексевич Фото: Paxels / Pixabay / StockSnap
Буває, читаєш у меню «Бефстроганов», одразу уявляєш щось французьке, з німецькою ноткою, і обов’язково гостреньке. А це м’ясо, у ніжному цибулево-сметанному соусі, яке вперше приготували в Одесі. Або зранку насолоджуєшся тепленьким круасаном з кавою, аромат свіжоспеченої випічки відносить кудись на Єлесейські поля, і вставати зі самого ранку, здається, не така вже погана ідея. Але де ти там думаєш у цей момент, що свого часу круасан вигадали австріяки, на честь звільнення з-під Османського іга. Кожна страва має свою загадку – назву. Як вони виникали? Чи є якісь принципи? Наскільки назва впливає на сприйняття страв? Спробуємо утаємничитись, і тоді, можливо, дізнаємось більше не лише про нашу улюблену їжу, але й… про себе самих.
S.U.I.T 79
Людину зустрічають за одежею, а страву – за назвою. Хіба не так? От скільки разів бувало таке, що ви прийшли до нового ресторану високої кухні, і не замовляли страву лише тому, що її назва здалась вам, як би це сказати, підозрілою. А хтось за столом був сміливішим – замовив. І воно, виявляється, не все так страшно, просто висока в’єтнамська кухня для вас «не звучить». Іншого разу ви залишаєте усі сумніви і замовляєте собі «Кармонадлю». Якась, мабуть, весело-яскрава страва, і має у собі щось східне. Вам приносять достатньо великий шмат м’яса, обсмажений у клярі з борошна, яєць, солі та перцю. І смачно, і соковито, а звичайні відбивні таки нагадує.
ЯК СТРАВИ ОТРИМУВАЛИ СВОЇ НАЗВИ? Історики кухні кажуть, це у наш час усі принципи називання страв перемішались, а раніше усе було, так би мовити, по поличках. Страву називали чітко за певними принципами. Іноді – за країною походження, де її люблять найніжніше, скажімо, як вершкове морозиво-пломбір з додаванням ягід, цукатів, горіхів – від міста Пломб’єр. Або на честь того, хто цю страву першим приготував, «Олів’є» – це ж мається на увазі сам Люсьєн Олів’є! А не просто вам салат. Бувало, що назву страві давали на честь іменитих людей, спеціально для яких цю страву готували. Візьмімо хоча б вищезгаданий «Бефстроганов». За однією із версій, французький кухар Андре Дюпон придумав його для графа Олександра Строганова, якого він обслуговував в Одесі. Подейкують, що у той час граф був уже старим і немічним, але страх, як любив м’ясні страви. От французький шеф і придумав м’ясну страву «Бефстроганов», яку зручно жувати, адже м’ясо перед приготуванням нарізають на тоненькі прямокутні шматочки, і обов’язково проти волокон. Звучить доволі прозаїчно, а проте сьогодні «Бефстроганов» належить до страв високої кухні, і, без сумнівів, заслужено. Та, мабуть, найпоширенішим за усю історію виникнення назв страв, був принцип називати страви за інгредієнтами, або способом приготування, чи, коли одне з іншим поєднувалось. Скажімо, як у «Телячій вирізці у попелі, з селеровим пюре». Усе зрозуміло – береться теляча вирізка, яку запікають у попелі, доповнює страву гарнір із пюре зі селери. Найперше за таким принципом страви почали називати у ХVII столітті. Тоді ж особливу увагу, нарешті, починають звертати на овочі. Тобто обов’язкова приставка, що овочі свіжі, корисні, соковиті – не є винаходом XXI століття, яке заполонила мода на здорову їжу та вегетаріанство, про якість овочів знали і говорили ще 400 років тому! Згодом ресторанна культура розвинулась настільки, що назви стравам почали давати на честь власників закладів. Війни та революції, як правило, нічого доброго в етимологію назв страв не привносили. Так, у цей час відбувався кулінарний обмін, у країни завозились нові продукти, нові способи приготування, але назви ставали вже надто простими і тривіальними. І ніякого вам «Офінзебра», а лише омлет зі зеленню, і жодного «Протаньєра», бо після революції можна їсти лише бульйон, печеню з баранини та рисову кашу, а запивати усе це – звичайним компотом.
S.U.I.T 80
БОРЩ ПО-ЛИТОВСЬКИ, БАРАНИНА ПО-ТУРЕЦЬКИ ТА ІНШІ КВАЗІНАЦІОНАЛЬНІ СТРАВИ Наприкінці XIX – на початку XX століть пішла мода на квазінаціональні страви. Невеличкі заклади громадського харчування прагнули здобути собі статус та багато клієнтів, відтак до кожної страви, яку вони готували, наосліп додавали національну приставку у назві. Так світ побачили курча по-провансальськи, борщ по-литовськи, баранина по-турецьки. Страви смачні, вони і сьогодні знаходять постійних шанувальників, але у своїй суті нічого провансальського, литовського або турецького насправді не мають. Після ІІ світової війни з’явилась мода давати стравам імена людей, які були на слуху. Проте, як і у випадку з квазінаціональними стравами, люди, на честь яких називали
страви, до них, переважно, не мали жодного стосунку. Згадати хоча б м’ясо по-суворовськи, а це ж насправді біфштекс із вирізки, який, порушивши технологію, засмажили на сковорідці. Припускаю, відомий полководець не міг собі навіть уявити, що матиме приналежність до «такої» кухні. Мода у стравах мінялась часто, поштовхами ставали революції, наукові відкриття, нові винаходи, які дозволяли по-новому готувати давно відомі страви і виведення досі незнаних культур. Але є страви, яким вдалось пройти випробування часом, і вони, дивним чином, ще й сьогодні, у примхливому ХХІ столітті не втрачають своєї популярності. Але, що цікаво, коли ми куштуємо ці делікатеси, то далеко не завжди підозрюємо, яка насправді суть того, що ми їмо, і що ховається за відомими та вишуканими назвами.
S.U.I.T 81
ЩО СПІЛЬНОГО У «ФУА-ГРА» ТА ГУСЕЙ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ НА ОЖИРІННЯ? Коли вам подають до столу «Фуа-гра», зізнайтесь, хочеться ж навіть осмикнутись, згрупуватись і пригадати усі аристократичні тонкощі етикету. Ви ж їсте страву високої французької кухні! Назва зобов’язує. А уявіть, як би ви себе поводили за столом і які б асоціації у вас виникли, коли б офіціант сказав, що зараз подасть вам печінку гуски, яка страждала на ожиріння. Приємного мало, правда? Але ж насправді так і є! 4000 років тому єгиптяни помітили, що дикі качки та гуси, які мігрують на північ через долину Нілу і при цьому їдять дуже багато інжиру, мають значно ніжнішу печінку ніж домашні птахи. Згодом вони почали спеціально відгодовувати домашню птицю, щоб отримувати делікатес. Такий рецепт у єгиптян перейняли євреї, від них римляни, а довершили його французькі кулінари. До речі, це не таємниця, адже «фуа-гра» дослівно з французької так і перекладається – жирна печінка. Але назва, принаймні на наших теренах, відіграє значну роль.
S.U.I.T 82
ТАТАРИ, СИРЕ М’ЯСО ТА СОЛОНІ ОГІРКИ
СТРИЖКА, ЛЕГІОНЕРИ ТА «КАРЕ З ЯГНЯТИ» Іншого разу їсте ви ніжне і доволі дороге «Каре з ягняти». Назва страви мимохіть нагадує стрижку «каре», ви ці думки відганяєте і думаєте, що тут точно нічого спільного бути не може. То ж просто французька стрижка, а це – ягня, тільки подача якого чого варта. А дарма, знавці знайшли спільне у делікатесі та у стрижці. Річ у тім, що з французької «carré» – квадрат, чотирикутник, і ягнятина, яка відбирається для страви, також нагадує чотирикутник. Найпроникливіші гурмани пішли ще далі, вони знайшли зв’язок страви навіть з давньою римською військовою справою. У римлян була оборонна фігура у вигляді квадрата, воїни ставали пліч-о-пліч і легко відбивались від ворога багнетами, і такими «багнетами» у страві «Каре» виступають ребра, які «обороняють» відбірні шматки м’яса.
Володарі міцних шлунків та справжні мисливці за натурою хоча б раз у житті куштували «Тартар із телятини». Свіжу сиру телятину нарізають тонесенькими, майже прозорими скибочками. Перед тим, як гіркою викласти м'ясо на тарелю, його приправляють і додають дрібно нарізаної цибулі. Довершує блюдо сире яйце, яке вбивають просто на м’ясну гірку. Як не дивно, сире м’ясо може давати справді гострі відчуття, але з гострим і відомим у всьому світі соусом «Тартар» воно спільного нічого не має. Хоча, як стверджують історики кухні, і страва, і соус з’явились на честь, кого б ви подумали, татар! Король Людовик був настільки вражений могутністю цього кочового племені, що звелів на його честь придумати страву, а оскільки він вважав татар справжніми посланцями пекла, на його думку, нічого іншого, як сирого м’яса та солоних огірків вони їсти не могли. Ці інгредієнти і лягли в основу оригінального «Тартару» – страви та соусу.
S.U.I.T 83
S.U.I.T 84
ВІД ПИРОГА З РЕШТОК ТІСТА ДО ВИШУКАНОГО «QUICHE LORRAINE» Вишуканий, хрусткий і багатий на начинку французький «Кіш Лорен» свого часу був німецьким пирогом із решток тіста, які залишались від випікання хліба. Спершу цей пиріг називався «Lothringer Kuchen», і за начинку у ньому слугували шинка, яйця та вершки. Французи, як вони це зробили не з однією стравою світу, рецепт підібрали і довели до досконалості – хлібне тісто замінили листковим або пісочним і розробили сотні модифікацій начинок, у тому числі і солодкі.
«ГАСПАЧО»: ВІД ЇЖІ БІДНЯКІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАВИ Коли вам хочеться істинної іспанської кухні, ви замовляєте холодний томатний суп «Гаспачо», присмачнений доброю оливковою олією, з божественним доповненням у вигляді часникових грінок. Насолоджуєтесь і не можете втямити, як прості інгредієнти можуть створювати такий довершений смак та аромат. А оригінальний «Гаспачо» довгий час був їжею бідняків. У найпершому рецепті «Гаспачо» навіть помідорів не було. Щоб тамувати спрагу, іспанці до води додавали оцет. Коли хотіли зробити напій ще й ситним – кришили туди черствий хліб, часник і трохи оливкової олії. Саму назву страви перекладають двояко: або «залишки», або «розрізаний на шматки», тобто назва походить або від інгредієнтів, або від способу їх приготування. І лише у XIX столітті вперше у страву додали помідорів, які тепер є основою. У наш час за добре приготований «Гаспачо» доведеться викласти кругленьку суму, і навряд чи язик обернеться назвати його їжею для бідняків.
ІНШИЙ «ОЛІВ’Є» Але буває і шлях навпаки. Візьмімо хоча б, «Олів’є». Новий рік, Радянський Союз, дефіцит продуктів. Це, мабуть, найперші асоціації, які викликає цей салат сьогодні. Звісно, ми, буває, готуємо його, це ж салат-ностальгія! Хоча і сьогодні є шанувальники, які не пустять вас до святкового столу, якщо не буде «Олів’є». Але ж правда у тому, що ми знаємо смак зовсім іншого «Олів’є», який має мало спільного зі справжнім салатом, приготованим французьким шеф-кухарем Люсьєном Олів’є, який працював у Москві у 60-х роках позаминулого століття. Почнемо з оригінальної назви салату – називався він «Майонез із дичини». Чому з дичини? Виявляється, в основу салату клали філе рябчиків – птахів родини фазанових, філе куріпок і перекладали їх кубиками желе з бульйону. Входили до салату і варені ракові шийки, соусом слугував справжній майонез «Провансаль». У центрі тарілки викладали гірку з картоплі, яку доповнювали корнішони та рублені яйця. До речі, яйця були лише декором, а не інгредієнтом, як стане згодом майже у кожному радянському салаті. Салат швидко здобув популярність, тож його перейменували на честь французького кухаря. Втім, той «Олів’є», який дійшов до нас бере початок із 1917 року. Після революції зі салату викинули рябчиків, а ракові шийки замінили… вареною ковбасою. Почали додавати до салату і зелений горошок. Яйця та картопля стали
основними інгредієнтами. Все це обов’язково поливалось майонезом та вимішувалось, а не клалось шарами, як було у початковому рецепті від Люсьєна Олів’є. Тобто салат, який шанують усі пострадянські родини, від оригіналу має лише назву. А як все вишукано починалось…
НАШ ЧАС: CМОРРЕБРОДИ, ПРОФІТРОЛІ ТА ГОЛОНКИ Важко оцінювати реальний стан речей, коли ти живеш у мить, яку маєш проаналізувати, але складається враження, що сьогодні піднялись абсолютно усі шлюзи. Забігайлівки, кафе, ресторани не гребують жодним із вищеназваних принципів називання страв, або й взагалі – поєднують кілька одразу, для екзотичності, звучання і створення враження новинки. Погодьтесь, коли ви замовляєте американо з молоком, це ж не просто кава з молоком. Або коли вам подають ароматні брускети з лососем та сиром «Філадельфія», тільки
S.U.I.T 85
читаєте опис і вже, здається, слинка тече. Але хіба б це звучало так апетитно, якби у меню написали: «Підсмажений без олії хліб з рибою і сиром». Можна, звісно, нашвидкуруч з’їсти, але враження зовсім не те. Одна справа, коли ви вдома собі готуєте багатоповерховий бутерброд, і зовсім інша, коли куштуєте данський сморреброд. Та ж багатошарова канапка з житнього хліба, масла, овочів або риби, а суть інша, навіть смак, здається, іншим… імпортним, чи що? А що ви уявляєте, коли чуєте назву «Профітролі з соте з чорноморських рапанів з соусом «Грібіш»? Те, що це лоск, сумніви навіть не закрадаються, правда ж? А розберемо страву за інгредієнтами: профітролі – це, грубо кажучи, невеличкі повітряні тістечка з начинкою або без, соте – рагу, яке готується із видів м’яса, які не потребують довгої обробки; рапана – хижий морський равлик, соус «Грібіш» – французький соус на основі яєць, маринованих огірків та олії з виноградних кісточок. Тобто, по-суті, можна було б назвати цю страву «Тістечка з рагу із хижих морських молюсків з яєчно-огірковим соусом», якось не дуже спокусливо виходить. Сьогодні у ресторанній сфері спрацьовує й інша крайність – на хвилі «Back to the village», коли модним стало все «зі села», ресторатори не тільки взялись масово закуповувати м’ясо, сир, молоко та овочі у бабусь, а й перенесли сільську говірку до своїх меню. Сидите ви у солідному ресторані і читаєте: «Вуджена голонка та язик, вуджений у шпондері», і що воно таке насправді? А це, виявляється, копчене свинне коліно і язик, копчений у беконі. Ніби одне і те ж, але оригінальна назва колоритніша, бо ж які
гарні слова – «шпондер», «голонка», це ж вам не коліно і не просто бекон.
НАЗВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ Поволі популярності набирають і ресторани, де не треба сором’язливо допитуватись в офіціанта щодо кожної позиції у меню, і почувати себе від того невігласом. Тут у назві все чітко і зрозуміло – «Качина грудка з карамелізованими яблуками та соусом з черешні». Гідно. Залишається лише вирішити, чи бажає наш шлунок сьогодні забави зі саме такого поєднання смаків. Та експерименти-крайнощі із назвами зовсім не дивують. Ми живемо у час, коли людей не заманиш просто добре приготованою їжею, закладів громадського харчування дедалі більше, а справді унікальних у приготуванні страв – одиниці. Тож усе вирішують сервіс, інтер’єр та, як не крути, назви страв. Люди рідко йдуть до ресторану, щоб просто поїсти. Вечеря у ресторані – це ритуал, і усі атрибути мають зберігатись – назва, подача, аромат, смак. Інакше навіщо нам витрачатись? Ми ж могли спокійно поїсти пюре вдома, може, навіть при свічках. Але ж ні, ми прийшли сюди, і хочемо отримати відповідної віддачі. Назва – оце і є той крок, який відділяє високу кухню від буденної. Вона може додати ваги страві, зробити її спокусливішою, чи слугувати підтвердженням справжнього її рівня, але може і відлякати потенційного шанувальника. Тут усе залежить від фантазії та естетичного чуття того, хто називає.
6
|
ПОРТАЛ
S.U.I.T 88
СИЛА СЛОВА Текст: Олена Андрусів
Лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон, лимон… Ні-ні, це не одруківки. І не поломка друкарської машини... Насправді це своєрідний експеримент, ілюстрація до того, про що далі піде мова. Ви відчули момент, коли, читаючи одне і те ж слово, ваше тіло, зокрема слиновиділення, запрацювало так, ніби зараз, у цю ж мить, ви цей лимон їсте, а не читаєте чорні знаки на білому тлі паперу? І це включений тільки візуальний канал сприйняття букв-слів-речень. А спробуйте ще раз перечитати перше речення вголос, чи попросіть когось прочитати, підключивши таким чином аудіальний канал сприйняття. Зауважуєте різницю? Тепер, по слідах власного найсвіжішого досвіду, порозмірковуємо про Силу Слова у нашому житті.
S.U.I.T 89
Спочатку було слово, і слово було у Бога, і слово було Бог. У християнській традиції цей євангельський рядок про створення світу відомий навіть не дуже ревним послідовникам релігії. З точки зору індійської міфології, світобудова стартувала із сказаного Брахмою слова «АУМ». Від слова ведуть родовід усього сущого і древні єгиптяни, які розділяли думку про те, що бог Птах створив інших богів та всі світи, вимовляючи слова. Якщо заглибитися, то можна віднайти безліч таких подібностей у культурах різних народностей Земної кулі. Чому ж у всіх окультних традиціях слову та іменам Бога приписувалася така потужна сила? Чому для них відводилося надважливе місце у ритуалах та у релігійно-містичних практиках, як-от у читанні джапи у йогів, молитов у християн, дхарани у буддистів, зікрів у суфіїв, гальдр у скандинавів? Існує версія, що древні містики знали про явище так званого гармонійного резонансу. Суть його у тому, що все суще має свою вібрацію, і проговорюючи особливим чином божественне ім’я, тобто створюючи певні звукові вібрації, практикуючий вступає у резонанс з цією божественною енергією. На цьому ж принципі базується магія, значною частиною якої є написання та промовляння у певний спосіб заклинань, заговорів та формул. Власне, можна сказати, що магія є не чим іншим, як розвертанням слова назовні. Маги всіх традицій та культур використовували слово для очищення простору, викликання богів та духів, для захисту від темних сил і для зцілювання. У деяких древніх культурах під час засухи чи голоду, чи коли плем’я настільки розросталося, що не могло прогодуватися на власних землях, дітям співали колискову, після якої вони не просиналися. Таку ж колискову співали і смертельно хворим чи понівеченим у боях, тобто тим, кому краще вмерти. Тихо, без болю і страждань. І це теж магія слова.
Древньоєврейскі рукописи
Скульптура Брахма-індуїстського божества в музеї CSMVS Мумбаї
S.U.I.T 90
Фото: Санкт-Петербурзька духовна академія
Не менш важливу роль відіграє не тільки вимовлене, але і записане, вигравіруване чи вирізьблене слово. Згадайте янтри, тобто графічні зображення божественних енергій, з написаними на них мантрами. Чи пентаклі та магічні круги, у яких по колу пишуться імена богів та духів. Це пов’язно з фактом глибинної віри у божественне походження того чи іншого алфавіту. Старослов’янські буквиці, санскритський деванагарі (у перекладі «божественний»), китайські ієрогліфи, єврейський каббалістичний алфавіт, рунічний ряд та ще низку інших алфавітів поєднує одна важлива особливість. За кожним знаком у цих писемностях стоїть образ, сакральний зміст, символ, назва якого – не просте слово, а відображення суті того, до чого вони належать. Складені з цих букв слова мали множинний, багаторівневий зміст і діяли не лише на ментальному рівні, вони про-
буджували асоціативне, емоційне, сакральне розуміння сказаного. Істинна, природна мова відображала становлення національного характеру, тип людських взаємин, ставлення людини до світу і пам’ятування суті того, хто вона є. І тут ми впритул підходимо до причини такого явища, як вимирання древніх багатосмислових писемностей, створення аналітичних мов, у т. ч. появи у нативній мові так званих слів-амеб та чужих, запозичених слів. Більше 500 років до н.е. Конфуцій сказав, що людям за природою своєю соромно говорити неправду, але і постійно проголошувати правду вони теж нездатні, тому і засмічують власне мовлення, уникаючи сорому від брехні. Людина здатна вивчити чужі слова, інша мова може стати для неї логічно зрозумілою, проте злиття з цією мовою
S.U.I.T 91
на генетичному рівні та на рівні відчуттів не стається. Не маючи зв’язку з культурою носія мови, людина отримує зручний інструмент для брехні у першу чергу собі. А де брехня, там і можливість для маніпуляцій. І про цю можливість добре знають сильні світу цього, використовуючи її для управління масами. За словами автора книги «Маніпуляція свідомістю» Сергія Кара-Мурзи, одним із вагомих кроків у напрямі керування людиною стала поява книгодрукування, яке посунуло усне мовлення у частині отримання інформації. З масовості книг почалося і створення нової школи, її головним негласним завданням стало викорінення істинної, чи, за словами автора, «туземної» мови, джерела якої витікають із товщі культури того чи іншого народу, та створення «правильної» мови. З плином часу платні професіонали почали цілеспрямовано навчати цих породжених індустріальним суспільством мов через газети, радіо та телебачення. З
цього приводу є цікаве дослідження, проведене перед Другою світовою війною лінгвістами Торонто. Тоді, з усіх почутих людиною у перші 20 років її життя слів, кожне десяте слово вона довідалася від якогось «центрального» джерела, як-от армія, церква, школа. Дев’ять з десяти слів людина чула від когось, кого могла торкнутися. На сьогодні пропорція різко змінилася – 9 з 10 слів людина дізнається з «центрального» джерела, і зазвичай сказані вони через мікрофон. Засновником наукового напряму, присвяченого ролі слова у пропаганді (а потім і маніпуляції свідомістю) вважається американський соціолог Гарольд Лассуелл. Він розробив методи семантичного аналізу текстів – вивчення використання слів для передачі або спотворення. Лассуелл створив цілу систему, ядром якої стали принципи створення політичного міфу за допомогою підбору відповідних слів.
Фото: Pexels
S.U.I.T 92
У чому ж головна різниця між «туземною» і «правильною» мовами? «Туземна» мова – жива, вона народжується з особистого спілкування людей, які формують свої думки з самої гущі повсякденного життя. Тому вона безпосередньо пов’язана з діалогом і здоровим глуздом. Можна сказати, що голос здорового глузду «говорить рідною мовою». «Правильна» мова – це мова диктора, що зачитує текст, даний йому редактором. Це однобічний потік слів, створених платними працівниками та спрямованих на певну групу людей з метою переконати її у будь-чому. Як же створювалася «правильна» мова? Початок «правильній» мові поклала наука. Уже перші фахівці, які під час Великої французької революції називали себе ідеологами, визначили дві головні сфери духовної діяльності людини, які потрібно контролювати, аби програмувати людські думки – пізнання та спілкування. У тому курсі ідеології, який мала вивчати правляча еліта Франції, було три частини: природні науки, мовознавство (граматика) і влас-
Фото: Pixabay
не ідеологія. З науки в ідеологію, а потім і у повсякденну мову перейшли у величезній кількості слова-«амеби». Вони настільки не пов’язані з конкретною реальністю, що можуть бути вставлені практично у будь-який контекст, сфера їхнього застосування виключно широка (взяти, наприклад, слово «прогрес»). Це «прозорі» слова, які не мають коренів і не пов’язані з речами (світом). Вони діляться і розмножуються, не привертаючи до себе уваги – і пожирають старі слова. До прикладу, коли ми чуємо слова «біржовий ділок» або «найманий вбивця», у свідомості піднімаються цілі пласти смислів, і ми опираємося на ці слова у своєму ставленні до позначених ними явищ. Але почувши «брокер» або «кілер», свідомість сприйме лише вбогий, позбавлений відчуттів і асоціацій сенс. І цей сенс ми сприймаємо пасивно, апатично. Методична і ретельна заміна слів рідної «туземної» мови словами-«амебами» – не ознака рівня культури. Це – необхідна частина маніпуляції свідомістю.
S.U.I.T 93
Фото: Pexels
S.U.I.T 94
Усе це звучить печально і змушує кожного задуматися – а хто я є? Частина натовпу, який піддається дії кимось продуманих словесних, і не тільки, маніпуляцій, чи самостійна мисляча особистість, здатна творити своїми думками та словами реальність, сповнену світла та освітлювати життя інших? І тут є хороші новини. Дослідження з вивчення впливу слів на стан людей, проведені в університетах серед студентів, виявили цікаві результати. Один із експериментів полягав у тому, що студентам дали тексти із нелогічними, непов’язаними із заданою темою словами, і запропонували їх знайти та викреслити. Слова були з певним визначеним асоціативним змістом. Одній групі студентів дісталися слова, пов’язані з повільністю, неспішністю, спокоєм, витримкою та терпінням. У другої групи студентів слова у тексті асоціювалися з нетерпінням, швидкістю, рішучістю та зухвалістю. В обох випадках викладачі, навіть зауваживши, що завдання вже виконано, вдавали, що захоплено щось обговорюють. Попередньо вони фіксували час, щоб визначити момент, у який студенти наважаться перервати їхню розмову, втративши терпець. Так-от, терплячості першої групи студентів вистачило на півгодини, другої ж – всього-на-всього на дві хвилини. Тобто слова, на яких була сфокусована увага студентів, підсвідомо сповільнювали їхні дії в одному випадку, і прискорювали – в іншому. Ось вона, сила слова у дії. В одній із своїх дуже популярних книг знаменитий американський мотиватор Барбара Шер вводить термін «мова хронічної негативності». Якщо ви часто вживаєте типові фрази «мені ніколи нічого не вдається», «зі мною завжди трапляються такі неприємності», або ж інші вирази, що означують докір чи жаль у свою адресу, як-от «Я так і знала!», «Тепер надто пізно» і т. д. – ви спілкуєтеся мовою хронічної негативності, і ваше сприйняття реальності, за словами Барбари, заряджене серйозним вірусом та є ознакою втомленого і зневіреного духу. Про схожі речі говорить і німецький психотерапевт Носсрат Пезешкіан. Він стверджує, що кожна людина має унікальний набір слів, який є потужним інструментом самопрограмування.
Фото: Pexels
Тобто ми буквально живемо так, як говоримо. Що декларуємо – те і маємо. Адже слова – це одяг наших думок, і їхня енергія має дуже щільну структуру. Пезешкіан виявив, а далі навчився знешкоджувати слова, що програмують хвороби тіла. Слова-руйнівники, на перший погляд, звучать просто як метафори. Але насправді на рівні підсвідомості відбувається активний процес саморуйнаціі, тіло отримує однозначні команди і приймає їх до виконання. «Сидить у печінках», «задихаюся від цього», «п’ють мою кров», «мене вже трясе від цього» – знайомі повсякденні вирази, еге ж? Рецепт зцілення є. І назва йому – усвідомити цю інформацію та пам’ятати про неї. Пезешкіан стверджує, що цього достатньо, аби крок за кроком з часом повністю очиститися від такого негативного самопрограмування. Ще одну категорію слів, яка не дає нам насолоджуватися життям повноцінно, Пезешкіан називає словами-кайданами. Він поділив їх на чотири клани, кожен з яких має своїх «членів». Ось вони. Перший клан – «У мене не вийде»: не можу; не вмію; невпевнений; не вдасться; це вище за мої можливості; не можу обіцяти; від мене не залежить; не візьму на себе таку відповідальність; постараюся. Другий клан – «Я недостойний»: ще не час; хотілося б, але…; мало чого я хочу!; хотіти не шкідливо; хто я такий, щоб…; я не можу собі дозволити; нічого собі! Третій клан – «Не хочу, але змушують»: треба; повинен; потрібно; проблеми. Четвертий клан – «Неможливо»: неможливо; малоймовірно; ніколи; не може бути; якби раптом; якби що; може статися так, що…; не дай бог; нема вибору. Такі-от «милі» комплектики. Впізнаєте? Тоді півсправи зроблено. Щоб завершити його і викреслити із своєї мови цей деструктив назавжди, психотерапевт радить написати цей «чорний список» на аркуші паперу та залишити його на видному місці, до прикладу, на холодильнику, тижні
S.U.I.T 95
S.U.I.T 96
Фото: Erik Fitzpatrick
на два. Аби набив оскомину. А паралельно – вводити в активний ужиток слова-крила. Їх не так багато, як слівкайданів, проте кожне – на вагу платини, а то й більше. Отже, «Я можу», «Мені все вдається», «Я маю намір». Проговорюючи ці слова, просмакуйте їхні вібрації, відчуйте, яка енергія відгукується у тілі, у думках, в емоціях. У наш час вже нікого не дивує дія позитивних стверджень, афірмацій, прописувань листів вдячності, листів-намірів – весь цей арсенал активно використовується у сучасній психологіїї та психотерапіі. У дуже популярному на сьогодні нейролінгвістичному програмуванні (НЛП), системі прийомів та методів, що дозволяє змоделювати успішний людський досвід і майстерність у будь-якій сфері діяльності, однією із найперших і найпопулярніших концепцій є так звана модель мови, або метамодель. Вона скерована на краще розуміння змісту сказаного людиною. Вище вже йшлося про те, що у наш час у «правильній» мові певною мірою втрачено глибинний зв’язок з істинними смислами слів. І часто, як пише Бернард Вербер, «між тим, що я думаю; що я хочу сказати, що я говорю і тим, що ви хочете почути; що, вам здається, що ви чуєте; що ви чуєте; що ви хочете зрозуміти; що, вам здається, ви розумієте; що ви розумієте, є 10 шансів до одного, що виникнуть труднощі у спілкуванні». У комунікуванні з людьми ми щось випускаємо з
уваги, вважаючи, що це і так зрозуміло, щось ненавмисно спотворюємо. Одне і те ж слово, сказане з різними відчуттями, призводить до різних результатів. Метамодель у нейролінгвістичному програмуванні покликана звести всі ці словесні розбіжності до, так би мовити, якогось спільного знаменника. І цей метод зокрема, як і НЛП у цілому, знайшов чималу кількість послідовників та успішних практиків, багато з яких, до речі, вважають НЛП екологічною комунікативною технологією. Насправді сила слова настільки всеохоплююча, що ним можна і вбити, і зцілити. Заспокоїти і надихнути на подвиги. Переконати у своїй правоті та довести власну значимість. Недарма слово як таке вивчають і лінгвісти, і фізики, і психологи, і навіть хіміки. На жаль, людська природа така, що викликати та висловити сильну концентровану негативну емоцію набагато простіше, ніж використати силу цілющого слова. Зцілення словом вимагає внутрішнього балансу, гармонії, тихої, непоказної сили, а це набагато складніше. Проте не неможливо. У кожного з нас у серці є простір тиші та нерухомості за межами слів, за межами балакучого розуму та гострого язика. Саме звідти виходить істинна, нативна, потужна мова, сповнена простої мудрості. Саме звідти ми стаємо творцями. Тож перш ніж подумати – варто прислухатися. Перш ніж сказати – варто помовчати.
Вечеря шеф-кухарів напередодні Creative Chefs Summit 13 видатних шеф-кухарів зібралися за одним столом у ресторані Fairmont Grand Hotel Kyiv напередодні Creative Chefs Summit 2017 30 листопада шеф-кухар Fairmont Grand Hotel Kyiv Володимир Болібрух запросив усіх учасників Creative Chefs Summit 2017 на урочисту вечерю. 13 шефів прилетіли з різних країн за день до свого виступу на щорічному саміті шеф-кухарів і рестораторів, щоб зустрітися в дружній атмосфері, познайомитися ближче, а також обговорити головні гастрономічні тренди і новинки ресторанного світу.
Вперше за одним столом зібралися: • Пако Мендес, бренд-шеф мішленівського ресторану Hoja Santa, шеф-кухар ресторану мексиканської кухні El Nino Viejo (Іспанія); • Дієго Прадо, професор з ферментації Баскського кулінарного центру (Іспанія); • Джон Ночіта, шеф-кухар і президент міжнародної школи Italian Culinary Institute (Італія); • Даріо Чеккіні, м’ясник у 8-му поколінні, власник і шеф-кухар ресторану Antica Macelleria Cecchini (Італія); • Рікард Мартінез, шеф-кухар ресторану Espaisucre у Барселоні та викладач однойменної кулінарної школи (Іспанія);
• Андрій Шмаков, бренд-шеф ресторану SAVVA Метрополь, ведучий «МастерШеф. Діти» (Естонія-Росія); • Маріс Янсонс, бренд-шеф ресторану «Бібліотека №1» (на другому місці у списку 50 кращих ресторанів Латвії); • Кирило Якушев, бренд-шеф і власник ресторану Granocielo Pizza (Італія); • Сава Лібкін, ресторатор, колумніст, адепт одеської культури. Автор книг «Моя одеська кухня» та «Одеське застілля від Привозу до Дерибасівської». Власник компанії «Ресторани Сави Лібкіна»; • Володимир Ярославський, бренд-шеф ресторану Lucky Restaurant Vinoteque (Україна); • Сергій Калінін, телеведучий каналу СТБ, кулінарний експерт і консультант у сфері FMCG, консультант у сфері громадського харчування (Україна); • Юрій Ковриженко, шеф-кухар ресторану Vintage Nouveau, фахівець у галузі fleur cuisine, член журі Премії СІЛЬ 2017 (Україна); • Асмік Гаспарян, бренд-шеф мережі магазинів «Мясторія» (Україна). Незважаючи на те, що всі шефи розмовляють різними мовами, їх об’єднує любов до кулінарного мистецтва, почуття гумору та інтерес до нових тенденцій ресторанного світу, тому за вечерею панувала дружня атмосфера. Володимир Болібрух розробив для вечері авторське меню, яке здивувало гостей і викликало справжній захват. Fairmont Grand Hotel Kyiv – це прекрасний майданчик для проведення як бізнес-заходів, так і урочистих свят, і дружніх зустрічей, який об’єднує експертів і професіоналів. Вечеря у ресторані Fairmont Grand Hotel Kyiv налаштувала шеф-кухарів на позитивний лад перед виступом на Creative Chefs Summit. Вже наступного дня вони виступили з парними майстер-класами та індивідуальними доповідями, готували свої фірмові страви на одній кухні і представили власні успішні кейси.
НАШI ПАРТНЕРИ АВТО ТОВ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 032 251 20 23 mercedes-benz.lviv.ua Порше центр Львів м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 032 256 03 56 lviv.porsche.ua ТОВ «НІКО-Захід» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 298 95 55 fiat-niko.lviv.ua; mitsubishi.lviv.ua Audi Центр Львів м. Львів, вул. Липинського, 54Д 032 297 12 97 audi.lviv.ua ТОВ «Захід Моторс» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 297 62 97 mazda-lviv.com.ua АВТОЦЕНТР «РIК АВТО» м. Львів, вул. Щирецка, 36 (ТВК Південний) 032 295 88 88 rikauto.com.ua Тойота Центр Львів «Діамант» м. Львів, вул. Кульпарківська, 226 032 224 42 22 toyota.lviv.ua ТОВ «Велет Авто» м. Львів, вул. Липинського, 50В 032 294 31 31 ford.lviv.ua ПФ «Христина», BMW Дилер Львів 032 244 19 07 bmw.lviv.ua Автомобільний центр Hyundai м. Львів, вул. Липинського, 36 032 242 49 42 hyundai-lviv.com Компанія Ярда м. Львів, вул. Володимира Великого, 1 032 255 06 06 citroen.lviv.ua SUBARU м. Львів, вул. Липинського, 36 032 2 444 900 era.lviv.ua BRP центр Львівська обл., Пустомитівський р-н, смт. Солонка, вул. Лугова, 1А 098 037 33 74; 050 965 55 57 brp.lviv.ua Peugeot Центр «Ілта Львів» м. Львів, вул. Збиральна, 2А; м. Львів, вул. Чайковського, 2А 032 229 51 61; 032 229 51 91 peugeot-lviv.com Scoda Автотрейдінг м. Львів, вул. Промислова, 52Б 032 294 92 94 autotrading.lviv.ua Автомийка SPA Auto м. Львів, вул. Дністровська, 16Б 068 741 84 95
VINTAGE BOUTIGUE HOTEL м. Львів, вул. Староєврейська, 25/27 032 235 68 34 vintagehotel.com.ua Готель RAMADA LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 300 032 243 00 10; 067 320 44 77 ramadalviv.com.ua Готель «Rius» м. Львів, вул. Гнатюка, 12А 032 235 06 60 rius-hotel.lviv.ua
«Citadel Inn» Hotel & Resort м. Львів, вул. Грабовського, 11 032 295 77 77 citadel-inn.com.ua RUDOLFO HOTEL м. Львів, вул. Вірменська, 4 032 236 80 00 rudolfo.com.ua
Студія краси «Mon-Real» м. Львів, пр. Чорновола, 67Б 032 243 79-49 monreal.lviv.ua Клініка естетичної стоматології «Перфект-Дент» м. Львів, вул. Ак. Тершаковців, 16 032 275 07 49
LEOPOLIS HOTEL м. Львів, вул. Театральна, 16 032 295 95 00 leopolishotel.com
Клініка естетичної стоматології Мирослави Дрогомирецької м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 37/122 044 496 00 86 067 208 88 00 estetclinicmd.com.ua
IBIS STYLES LVIV CENTER м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 67 Ibis.com
Центр естетичної косметології «Персона Люкс» м. Львів, вул. А. Богомольця, 3 032 275 11 16; 067 38 08 025 personalux.com
KAVALIER BOUTIQUE HOTEL м. Львів, вул. Старознесенська, 70 032 242 39 99 kavalier.com.ua
Центр лазерної епіляції та косметології MEDIOSTAR м. Львів, вул. Городоцька, 62 032 253 05 05 mediostar.ua
SWISS HOTEL м. Львів, вул. Князя Романа, 20 032 240 37 77 swiss-hotel.lviv.ua
ЛеоДерм дерматологічний центр м. Львів, пр. Червоної Калини, 29 А 032 243 01 23 leoderm.ua
ASTORIA HOTEL LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 15 032 242 27 01 astoriahotel.ua
КАФЕ ТА РЕСТОРАНИ
NOBILIS HOTEL м. Львів, вул. О. Фредра, 5 032 295 25 95 nobilis-hotel.com.ua NOTA BENE м. Львів, вул. Поліщука, 78А 032 234 90 90 notabenehotel.com PANORAMA LVIV HOTEL м. Львів, пр. Свободи 45 032 225 90 00 panorama-hotel.com.ua Chopin Hotel м. Львів, пл. Маланюка, 7 032 261 10 20 chopinhotel.com.ua Dnister Hotel м. Львів, вул. Яна Матейка, 6 032 229 54 61 dnister-hotel.phnr.com Hotel George м. Львів, пл. Міцкевича, 1 032 232 6236 georgehotel.com.ua Eurohotel м. Львів, вул. Тершаковців, 6А 032 242 40 02 eurohotel.lviv.ua Sonata Hotel м.Львів, вул. Морозна, 14 032 232 50 00 sonatahotel.com.ua TAURUS HOTEL м. Львів, пл. Князя Святослава, 5 032 255 44 51 hotel-taurus.com
ГОТЕЛІ ATLAS DELUXE HOTEL м. Львів, пр. Шевченка, 27 032 261 47 64 atlasdeluxe.com
Caramel Style студія краси м. Львів, вул. Героїв Упа, 72 067 180 88 81
ART-HOTEL «MODERN» м. Львів, пр. Шевченка, 28 068 709 99 33 modern-arthotel.com REIKARTZ MEDIEVALE hotel м. Львів, вул. Друкарська, 9 032 242 51 33 reikartz.com
Cabinet м. Львів, вул. Винниченка, 12 068 783 60 84 Кав’ярня GLORY CAFE м. Львів, пл. Міцкевича, 1 032 297 02 97 KREDENS CAFE м. Львів, c. Сокільники, ТРЦ King Cross Leopolis, вул. Стрийська, 30 032 232 82 66 вул. Валова, 5 (вхід з вул. Галицька) 032 235 45 13 пр. Крива Липа, 3 032 261 56 05 пр-т Свободи, 37 032 255 42 34 пл. Катедральна, 5 032 235 56 36 kredens.com.ua DOCTOR FAUST м. Львів, вул. Вірменська, 14 098 507 70 66 GOPAK м. Львів, вул. Наукова, 26 067 112 43 69 Домашній ресторан ГАЛУШКО м. Львів, вул. Дудаєва, 16 099 173 77 99 galushko-consulting.com ФЕЛІЧІТА ЛЬВІВ м. Львів, пл. Міцкевича, 1, готель «Жорж» 067 361 28 28 grandpersona.com.ua Love&Lviv family restaurant м. Львів, вул. Стрийська, 66 032 241 96 05 Tante Sopfie м. Львів, вул. Друкарська, 6А 098 095 81 29 tantesophie.lviv.ua VAPIANO м. Львів, вул Гнатюка, 12А 067 560 78 83 ua.vapiano.com ШЕКСПІР м. Львів, вул. Любінська, 144 032 295 52 95 shekspir.lviv.ua
КРАСА ТА ЗДОРОВ’Я ANNOR салон краси м. Львів, вул. Дзиндри, 1 a 096 096 09 66; 095 119 40 01
Ресторан побачень DEL PESTO м. Львів, вул. Костюшка, 6 032 255 00 80 delpesto.com.ua
Євроспорт спорткомплекс м. Львів, пл. Петрушевича, 1 032 276 33 27 eurosport.lviv.ua
КАФЕ №1 м. Львів, пл. Катедральна, 5 032 242 33 69 kumpelgroup.com
EDEM RESORT MEDICAL & SPA Львівська обл. Перемишлянський р-н, с. Стрілки 067 314 65 12 edem-resort.com.ua
Стоматологічна клініка VILLA LOUISA м. Львів, вул. Пекарська, 55 098 605 44 49 villalouisa.com.ua
ШТРУДЕЛЬ ХАУС м. Львів, вул. Шевська, 6 032 294 82 06 kumpelgroup.com
Mirotel Resort & Spa м. Трускавець, Львівська обл, пл. Кобзаря 1 032 476 41 72 mirotel.ua
Стоматологічна cтудія DENTINO м. Львів, вул. Порохова, 20 А, (ЖК Аvalon Garden) 097 987 61 11 dentino.com.ua
Ресторан ГОЛОДНИЙ МИКОЛА м. Львів, вул. Стрийська, 352 (виїзд з міста) 098 229 22 22 kumpelgroup.com
DELUXE HOTEL «КУПАВА» м. Львів, вул. Комарова, 17 032 245 05 66 kupavahotel.com
S.U.I.T 99
АМАДЕУС м. Львів, пл. Катедральна, 7 032 235 63 16 ЧОРНИЙ КІТ ресторан-паб м. Львів, вул. Героїв Майдану, 4 032 244 42 40 ВЕРОНІКА ресторан-кондитерська м. Львів, пр. Шевченка, 21 098 330 45 99 veronica.ua
CELENTANO Ristorante м. Львів, вул. Галицька, 1 032 236 72 60 egoisty.com; м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 55 SHOCO пекарня-кондитерська м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 44 098 757 11 44 м. Львів, вул. Л. Курбаса, 3
КУПІЦА паб м. Львів, Бр. Рогатинців, 18 032 235 88 99
МАГАЗИНИ ТА БУТІКИ АРТА дизайнерське ательє м. Львів, вул. Фредра, 6 067 592 77 45
Кав’ярня «Мапа» м. Львів, площа Катедральна, 5 (вхід з вул. Галицька, 4) 032 235 56 36
LESIA SEMI м. Львів, вул.Гнатюка, 4 067 674 84 79 lesiasemi.com
Кафе CENTAUR м. Львів, пл. Ринок, 34 032 235 55 12 centaur.lviv.ua
ТЦ «Роксолана» м. Львів, пл. Соборна, 14 098 658 57 40 roksolana.ua
Vinoteca Praha Wok & Wine м. Львів, вул. Леся Курбаса, 2 098 737 37 77
Ресторан Mons Pius м. Львів, вул. Л. Українки, 14 032 235 60 60 monspius.lviv.ua
САЛОН ОДЯГУ STEFANO LOMPAS Львів пл. Соборна, 14, ТЦ «Роксолана»; вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ «Форум»
Split Club Lviv м. Львів, пл. Міцкевича, 6/7 032 242 22 00 split.lviv.ua
Шампанерія X&X м. Львів, вул. Л. Українки, 29 032 235 81 63 champagneria.lviv.ua
ВЕЧІРНІЙ ЛЬВІВ ресторан м. Львів, пр. Свободи, 26 067 321 00 77 vechirniy-lviv.com.ua Ресторан-музей «Сім поросят» м. Львів, вул. С. Бандери, 9 032 297 55 58 7piggies.com.ua
Ресторан Антрекот м. Львів, вул. Кульпарківська, 226 067 422 22 33 Ресторан Muskat м. Львів, пл. Галицька,7 067 808 04 95 muskat.lviv.ua Ресторан, Кондитерська, аптека Іонових Під Золотою Зіркою м. Львів, вул. Коперника, 1 Plates & Cups Cafe м. Львів, вул. Братів Рогатинців, 43/12 098 848 68 12 platescups.com.ua Ресторан імпровізацій ГРУШЕВСЬКИЙ м. Львів, пр. Шевченка, 28 098 676 46 00 cinemajazz.com.ua ЦУКЕРНЯ кондитерська м. Львів, вул. Староєврейська, 3 032 235 69 49 cukiernia.com.ua Компанійський ресторан ПАНСЬКА ЧАРКА м. Львів, вул. В. Винниченка, 3 032 235 53 91; 097 205 48 41 charka.com.ua РЕСТОРАЦІЯ БАЧЕВСЬКИХ м. Львів, вул. Шевська, 8 098 244 44 44; 032 235 71 81 kumpelgroup.com КОРОЛІВСЬКА ПИВОВАРНЯ м. Львів, вул. Староєврейська, 9 (вхід з пл. Ринок, 18) 032 236 80 80 royal-brewery.com Кав’ярня СВІТ КАВИ м. Львів, пл. Катедральна, 6; м. Львів, пл. Ринок, 30 032 297 56 75 svitkavy.com ПАЛЯРНЯ «СВІТ КАВИ» м. Львів, вул. Кульпарківська, 59 032 295 20 77 svitkavy.com Кав’ярня ВІРМЕНКА м. Львів, вул. Вірменська, 19 067 278 16 08 «Сімейна пекарня & кафе Пекар» м. Львів, вул. Гнатюка, 12А 073 023 3909 TARTUFO TRATTORIA м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 063 264 04 65; 068 885 47 36 tortufo.lviv@gmail.com BUBBLE WAFFLE м. Львів, вул. Театральна, 20 bubblewaffle.com MAESTRO м. Львів, вул. Лазнева, 3А 032 255 00 16; 067 310 48 47 maestro.lviv.ua With Friends м. Львів, вул. Куліша, 31 068 465 90 07; 095 415 05 83; 032 253 41 26 Пивна ресторація Кумпель м. Львів, пр. Чорновола, 2Б 068 998 99 95; 032 229 51 77; м. Львів, вул. В. Винниченка, 6 068 998 99 94; 032 242 17 80 kumpelgroup.com
Ресторан Тарон м. Львів, пл. Кузневича, 16А 032 237 70 35 taron.lviv.ua ATLAS артистична кнайпа м. Львів, пл. Ринок, 45 032 235 81 88 Паб «Дублін» м. Львів, вул. Вірменська, 1 032 261 61 71 Winston Churchill Pub м. Львів, вул. Гнатюка, 4 032 255 39 99 FASHION CLUB м. Львів, вул. Підкови, 1 032 235 87 06 MON CHEF м. Львів, вул. Городоцька, 15 050 372 82 91 monchef.com.ua Мистецько-мілітарна ресторація БРУДЕРШАФТ м. Львів, вул. Вірменська, 16 032 235 42 43, 050 822 04 12 Ресторацiя на Ринку «ЧЕСНЕ М’ЯСО» м. Львів, пл. Ринок, 28 068 439 43 96 honestmeat.com.ua JUST м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv; Палярня Чехович м. Львів, вул. Героїв УПА, 72 095 761 24 19 Панська Гора Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Сокільники, вул. Зубрівська, Кільцева дорога panska-gora.com.ua Кафе «Ратуша» м. Львів, пл. Ринок, 1 032 297 55 65; 097 997 55 65 ratusha-cafe.virtual.ua 44 Tarte & Flambe Bar м. Львів, пл. Ринок, 44 Libraria м. Львів, вул. Л. Українки, 12 067 726 49 24 Delizia м. Львів, вул. Л. Українки, 27 097 374 28 32 Music Lab м. Львів, вул. Братів Рогатинців, 27 032 294 87 15 Blackwood. Coffee & Burger м. Львів, вул. Л. Українки, 21 067 670 86 55
MONTBLANC м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88 TUMI м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88 tumi.com Ювелірний Бутік «Колекція» м. Львів, пр. Шевченка, 15 067 672 93 99 jbk.com.ua Food & Wine м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 43 067 670 80 96 Країна Вин м. Львів, вул. Героїв УПА, 78 067 373 32 21 Винний магазин «WINETIME» м. Львів, пр. Чорновола, 45 032 244 88 00 winetime.ua Алкомаркет «Поляна» м. Львів, вул. Січових Стрільців, 2 032 240 30 03 polyana.ua Торгова галерея «Опера Пасаж» м. Львів, пр. Свободи, 27 032 245 20 36; 032 295 8812 operapassage.com ТРЦ KING CROSS LEOPOLIS с. Сокільники, вул. Стрийська, 30 032 242 05 80 kingcross.com.ua
БУДІВЕЛЬНІ КОМПАНІЇ Лев Девелопмент м. Львів, вул. Хмельницького, 10 097 394 00 44 Авалон м. Львів, вул. Реміснича, 37, (з пр-ту Чорновола) 032 259 00 04; 067 32 32 041 СБ груп м. Львів, вул. Героїв УПА, 73; вул. Сахарова, 7 096 952 22 22 sb-group.com.ua КОМПАНІЯ «БУДІМЕКС» м. Львів, пр-т Шевченка, 22 032 242 00 89 budimex.ua ЖК «Добра Оселя» м. Львів, вул. Кн. Ольги, 100Б 032 244 42 44; 098 244 42 44 dobra-oselia.com.ua ЖК «Зелений Двір» м. Львів, вул. Ів. Франка, 47 068 612 94 24 greenyard.com.ua
СОУС м. Львів, пл. Ринок, 29 098 936 68 58
«Нова Оселя» м. Львів, вул. Валова, 25/1 068 000 00 68, 067 340 50 31 novaoselya.com
Лаунж-бар «La Vie» м. Львів, вул. Вірменська, 4 063 43 573 43 lavie-lviv.com
МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» м. Львів, вул. Дудаєва, 20 067 657 33 33 www.kvitka.house
БІЛИЙ ЛЕВ паб м. Львів, вул. Л. Українки, 15 032 235 46 25 white-lion.com.ua
VILLA MAGNOLIA м. Львів, вул. Героїв УПА, 72 032 298 94 44 magnoliya.lviv.ua
СЛОВО, ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА
Слово… Воно може бути вбивчим, або надихаючим, може посилити або заперечити усе сказане перед тим, а усім відома давня книга стверджує, що з нього усе почалось… Так, ми маємо на увазі слово, безсумнівно наділене величезною силою, а деколи навіть юридичною. Оскільки мова – явище дуже динамічне, вона постійно продукує свої нові одиниці, поява яких є закономірною з огляду на нові реалії швидкоплинного життя. Щоразу більше нових слів, і не тільки іншомовного походження, атакують нас у мережі, і ми просто змушені їх сприймати або ж так і залишити частину тексту незрозумілою. Нерідко разом із поняттями, які вже давно пішли у небуття, слова зникають з мови, залишаючись лише у пам’яті або словниках, або поступаються місцем влучнішим чи просто модним виразам. А іноді ми, незалежно від наявності або спрямування освіти, вимислюємо абсолютно нові, не запозичені у сусідніх країн, а побудовані за усіма правилами рідної мови слова. Тоді згадується існування роялті, тобто приємного щомісячного відсотка, і виникає дуже сучасне питання – чи можна сьогодні на цьому щось заробити? Звучить непогано – отримуєш регулярні гроші за свої знання чи фантазію… Сьогодні ми поговоримо на цю тему з Керуючим партнером Патентно-юридичної агенції «Роялті» Олександром Віденєєвим. Олександре, чи може слово бути об’єктом авторського права, і що з цього приводу пропонує нам законодавство? Так, звісно, але є і деякі нюанси, якими ми готові з вами поділитися. Перш за все, ваше новонароджене слово є об’єктом інтелектуальної діяльності і, зокрема, може бути розглянуте як об’єкт авторського права. Що далі? Тепер ви як власник авторських прав на свій витвір можете
регулювати відносини з третіми особами з питань використання ваших авторських прав, а саме: • передати особі чи установі виключні права на ваш твір; • забороняти або дозволяти використовувати ваше слово; • зобов’язувати вказувати вас як автора цього слова; • постійно відслідковувати наявні порушення ваших прав тощо – перелік невичерпний. Чи необхідно захищати свої права інтелектуальної власності і чи буде це вигідно з економічної точки зору? Уявімо, що ви – підприємець, який відкрив або тільки визначив новий напрям інноваційної діяльності, тобто абсолютно незайманої ніші у бізнесі. Але ж з вашим словом або й без нього, погодьтесь, вона однаково розвиватиметься і рано чи пізно отримає іншу назву. У такому випадку, варто добре прорахувати, що переважить – витрати (тобто гроші, енергія та час) чи прибутки. Коли реєстрація, наприклад, авторського права на слово, буде економічно обґрунтованою? Реєстрація авторського права на слово буде економічно обґрунтованою переважно за умови, що ви – підприємець, який реєструє товарний знак або знак обслуговування. У такому разі ви як юридична чи фізична особа офіційно реєструєте виключне право на цей знак. Після цього будь-яке використання придуманого вами слова для позначення послуг, товарів або робіт, які ідентичні або подібні до вашої діяльності, без вашого відома, вважатиметься незаконним. А ваше нове слово буде об’єктом інтелектуальної власності і охоронятиметься законом.