{' '} {' '}
Limited time offer
SAVE % on your upgrade.

Page 1


Адреса: с. Солонка, Львівська обл., вул. Лугова, 1А Контакти: +38 (063) 625-34-14 +38 (095) 104-78-89 ktm.zahid@gmail.com


#7 УСЕ БУДЕ ДЖАЗ! МУЗИКА – ЦЕ Я ГЕНРІ МАРШ. ВІРТУОЗ НЕЙРОХІРУРГІЇ І «ДЖАЗОВА» ОСОБИСТІСТЬ БЕЗ МЕЖ МІЦНА КРИХКІСТЬ ВІНІЛУ

Головний редактор Дмитро Мiлiчiхiн dm@suitvision.com Випусковий редактор Тетяна Грукаленко tn@suitvision.com Керiвник проекту Олександр Плащенко op@suitvision.com Верстка Олександр Середа Автори Тетяна Грукаленко Ольга Телипська Олег (Середа) Мосесов Марічка Алексевич Стас Тарасенко На обкладинці: Модель: Марія Сокіл (LFWmodels) Фото: Андрій Гончаренко Стиль: Олена Болдирєва Макіяж: Ольга Янковська WESEEM production Одяг: Lesia Semi

МУЗИЧНА КІМНАТА ЗВОРОТНА СТОРОНА МІСЯЦЯ

Видавець Фізична особа-підприємець Плащенко О. М. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серiя КВ №22015-11915Р, видане Мiнiстерством юстицiї України вiд 18.04.2016

Адреса редакції 79005, Львiв, вул. Ш. Руставелi, 7 + 380 (50) 370 30 74 + 380 (67) 373 72 61 + 380 (97) 523 56 15 Друк Приватне підприємство «Мульти Арт» Львiвська обл., Жовкiвський район, с. Гряда, вул. Шевченка, 5 + 380 (32) 232 26 96 Наклад: 5 000 примiрникiв Журнал розповсюджується за адресами партнерських закладів, підприємств та організацій. Відповідальність за достовiрнiсть інформації несе рекламодавець. При наданні готових оригінал-макетів рекламодавець підтверджує, що даний макет відповідає вимогам законодавства України. В цьому випадку рекламодавець несе відповідальність за збереження прав третіх осіб і підтверджує, що використані в макеті знаки для товарів і послуг мають реєстрацію і дозвіл на розміщення та використання на території України, а всі рекламовані товари та послуги, що підлягають обов’язковій сертифікації і вимагають наявності ліцензії, сертифіковані і мають відповідну ліцензію. Також при наданні оригінал-макетів, що містять зображення фізичних осіб, рекламодавець підтверджує, що володіє всіма необхідними правами на розміщення таких зображень і це ніяк не обмежує прав третіх осіб. Автори публікацій вiдповiдають за достовiрнiсть фактів, власних назв та інших відомостей. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Редакцiя залишає за собою право редагувати наданi тексти та матеріали. Передрук і будь-яке використання матеріалів можливі тільки з письмового дозволу редакції.


S.U.I.T 11

ВІД РЕДАКЦІЇ Музика – чи не єдиний вид мистецтва, до якого небайдуже усе людство. Людина може бути сильна, слабка, розумна, освічена, або, навпаки, – неписьменна, жити у місті чи далеко у горах… Різниці немає – музика виникне у найвіддаленішій глухомані, у найневідповіднішій атмосфері і навіть у найпорожнішій голові... Проникне, просочиться, проллється і проб’ється, забринить у душі чи проспівається вголос. Без музики людина не може жити, тому що музика – це сам світ, і він звучить. Але є особливі таланти, які це звучання особливо чують, вміють відтворити і за допомогою лише семи нот, дієзів та бемолів зв’язати з цим звучанням людство, щоб людство доторкнулось, відгукнулося, щоб почуло ці оповіді, сповіді, переживання, прагнення… Усе те, чим сповнений Всесвіт і душі музикантів, що випромінюють їхні серця і руки. Можливість почути вживу і «співзвучати» з найвидатнішими світовими віртуозами музики – велика удача і шалений подарунок долі! І ми завмираємо, затамовуємо подих в очікуванні цього свята, яке щорічно огортає місто – фестиваль «Alfa Jazz Fest» у нашому Львові. А нам потрібно лише відкритися цьому звуковому потоку, цим вселенським звукам, увібрати їх у себе і залишити їхнє відлуння, як частинку свого вже трішки оновленого «я».


S.U.I.T 12


S.U.I.T 13

Фото: Jesse Merz

І знову музичний ураган накриває наше місто. Той рідкісний випадок, коли стихія не приносить руйнування, коли вихор мелодій втягує в атмосферу незбагненної радості і творчих поривів. Але навряд чи ми змогли б це відчути без майстрів, метрів, професіоналів, у руках яких музичні інструменти перетворюються на живий організм, і кожен атом навколо стає музикою…


S.U.I.T 14

Гербі Генкок: «Музика повинна робити слухачів щасливими» Гербі Генкока (Herbie Hancock) я чекаю особливо. Бо невідомо, що цей метр, ця диво-людина, цей одвічний «Ікс» у рівнянні, яке заздалегідь не можна вирішити, викине цього разу. Тому що «po raz drugi» на «Alfa Jazz Fest». Минулого разу, хоч виступ метра був оцінений належним чином, від нього чекали не такого виступу, а відомих речей. Натомість Гербі, пригадуючи, а швидше святкуючи роки, проведені у групі Майлза Девіса (Miles Davis), вписані золотими буквами у Біблію джазу, відіграв сет із давнім приятелем Уейном Шортером (Wayne Shorter), який теж творив разом із цією командою. Тож Генкок у 2015-му із синтезатором на ремені дав ф’южн-програму з Шортером. Із драйвом, обов’язковими імпровізаціями, але продемонструвавши лише один, далеко не найяскравіший бік свого таланту. Принаймні, це моя думка. Та й приятелі казали: клас, але от би «Rockit» почути. Звичайно, маститому джазмену не обов’язково грати хіти, тим більше ті, які межують із поп-музикою. Але Генкок перед собою поставив таке завдання – кожен наступний проект має бути відіграний зі спонтанними рішеннями. Тож до чого готуватися цього разу? Перед тим, як спробувати розв’язати це рівняння, пригадаємо чим Генкок вражав. А пригадувати є ой! як багато. Гербі Генкока називають одним з найвпливовіших джазових музикантів XX століття. А 14 статуеток Греммі, які він свого часу тримав у руках, переконують, що не дарма. Гербі був вундеркіндом у грі на фортепіано, він почав на-

Фото: Guillaume Laurent. Гербі Генкок

вчатися музики у семирічному віці. В одинадцять вже прославився виконанням фортепіанного концерту Моцарта з Чиказьким симфонічним оркестром. У 1961-му був запрошений Дональдом Бердом (Donald Byrd) у нью-йоркську групу цього музиканта. Незабаром фірма «Blue Note» запропонувала піаністу сольний контракт. Дебютний альбом Генкока «Takin’ Off» дійсно поставив все на свої місця – він показав, що молодий музикант гідний найвищих оцінок. А композиція «Watermelon Man» («Кавуновий чоловік») стала суперпопулярною. І вже у травні 1963-го знаменитий джазовий трубач Майлз Девіс запросив музиканта у свій бенд. У цьому складі піаніст грав протягом п’яти наступних років. У якийсь момент Девіс порадив йому спробувати, крім фортепіано, електропіано «Rhodes». І у Генкока почали виникати нові ідеї. Одночасно він продовжував випускати сольні альбоми на «Blue Note». П’єса «Cantaloupe Island» того періоду залишається популярною і дотепер. На початку 90-х її вдало обробили «US3». Просто перетворили на поп-хіт. А якщо твою музику із задоволенням грає хтось інший – воно чогось вартує. У 1968 році Гербі залишив бенд Девіса і записав вишуканий фанк-альбом «Fat Albert Rotunda», після чого організував секстет, який спрямував свої погляди у бік джаз-року. Тоді Гербі почав занурюватися в електроніку. Він доповнив свої можливості ехоплексом електропіано з фуз-вау-педалями (еchoplexed fuzz-wah-pedaled electric piano), клавінетом і синтезатором Патріка Глісона (Patrick Gleeson). Записи артиста стали досить об’ємними, сильно ускладнилися у ритмічному і структурному сенсі. До речі, цікавий факт: на початку 70-х років багато ар-


S.U.I.T 15

тистів брали собі, окрім початкового англосаксонського, ще й африканське ім’я, звертаючись начебто до коріння джазу. Так Генкок став Мвандіші (Mwandishi). Музикант пішов ще далі. Вивчаючи буддизм, він дійшов висновку щодо своєї кінцевої мети: його музика повинна робити слухачів щасливими. І наступним кроком Гербі стало створення фанк-групи, у перший альбом якої «Head Hunters» увійшла знаменита композиція «Chameleon», яка зробила диск цього гурту найбільш продаваним джазовим альбомом того часу. Як би не прагнув Гербі урізноманітнення, особисті дружні зв’язки у джазі – це те, що не обговорюється. У 1976 відбулось возз’єднання квінтету Майлза Девіса зразка 1965, тільки вже без самого маестро, без Девіса. У цей ансамбль увійшли: контрабасист Рон Картер (Ron Carter), барабанщик Тоні Вільямс (Tony Williams), саксофоніст Уейн Шортер (Wayne Shorter). Ну а Майлза Девіса замінив трубач Фредді Хаббард (Freddie Hubbard). Природно, у ньому був і піаніст – Гербі Генкок. Назвали музиканти свій проект «V.S.O.P.». Закинутий Майлзом Девісом у середині 60-х років напрям «пост-боп» («Post-bop») був пропрацьований не до кінця, чим і надихались Генкок і друзі. Успіх був солідним та й музиканти відверто кайфували, тому склад «V.S.O.P.» збирався час від часу аж до 1992 року, приєднувались різні музиканти, до прикладу, Вінтон Марсаліс (Wynton Marsalis). У 1997 році не стало незамінного барабанщика Тоні Вільямса, і склад цей вже не має шансів на відродження. Щодо сольних робіт Генкока: на початку 80-х Гербі записав кілька високоякісних електронних альбомів. Навіть загравав із «диско». Комусь сподобалась така переорієнтація, комусь – ні, але, загалом, її сприйняли «на ура». Головним успіхом того періоду була композиція «Rockit» з альбому 83-го року «Future Shock», яка отримала Греммі. Інженерна освіта Генрі Генкока дала йому досить серйозні переваги, коли настав час джазовим музикантам, і не тільки їм, взаємодіяти з різною електронікою. Про універсальність і відкритість Генкока говорить також і той факт, що він із задоволенням грає із неджазменами: підіграв свого часу «Duran Duran», Stevie Wonder, «Simple Minds» і багатьом іншим. Генкок навіть побавився із сучасними тенденціями того часу (із хіп-хопом, до прикладу), але поступово повернувся до класичного фортепіано. Та, все ж таки, Гербі не був би Гербі, якби не привносив нові ідеї: у 96-му він, здається першим обробив композицію «Nirvana» у своєму джазовому альбомі «The New Standard». Тож у його голові не існує жодних кордонів. Водночас, до джазової класики він звертався завжди. Яскравий приклад – альбом 98-го «Gershwin’s World» («Світ Гершвіна»), присвячений 100-річчю народження Джорджа Гершвіна (George Gershwin). Цей диск настільки цікавий і різноманітний, що його просто неможливо не згадати. Піаніст довірив озвучити стандарти цілому сузір’ю артистів, включаючи Стіві Уандера (Stevie Wonder ), на гармоніці, а не на вокалі, і Джоні Мітчелл (Joni Mitchell). Генкок вкотре довів, що його світогляд розкритий на максимальний градус і він готовий працювати із кожним, чия творчість йому видається цікавою. Так, в альбомі 2005-го «Possibilities» він попрацював із Полом Саймоном (Paul Simon), Енні Леннокс (Annie Lennox), тим самим Стіві Уандером, і Стінгом (Sting). Ще однією великою вдачею нульових став дискпосвячення Джоні Мітчелл. Його бачення творчості Мітчел, диск «River: The Joni Letters» отримав безліч дифірам-

Фото: Steve Jurvetson. Гербі Генкок

бів і заслужених нагород. В альбомі засвітилась навіть Тіна Тернер (Tina Turner), яка співає джаз не так часто, але для Генкока… Не будемо забувати, що Генкок – геніальний піаніст, і завжди, без допомоги зірок, яким, скоріше, він робить ласку, запрошуючи «у свої диски», грає ідеально віртуозне шоу. Його техніка – неймовірна, дружелюбність – неосяжна, смак – бездоганний, а концерти завжди збирають аншлаги. На останок мені пригадуються слова музиканта про те, що основа його натури – цікавість. Він не припиняє вчитися. І любить робити речі, про які говорять, що він цього зробити не зможе. Тому нам і варто чекати сюрпризів на «Альфа Джаз Фесті 2017». Із Генкоком на одну сцену вийдуть клавішник і саксофоніст, дворазовий володар Греммі – Террас Мартін (Terrace Martin); знаний у світі гітарист африканського походження Лайонел Люке (Lionel Loueke); американський контрабасист, який переграв зі всіма, від Чіка Коріа («Chick» Corea) до «Daft Punk», – Джеймс Дженас (James Genus); барабанщик Вінні Колаюта (Vinnie Colaiuta), якого на кілька своїх записів особисто запрошував Стінг.


S.U.I.T 16

Yellowjackets. Ювелірна майстерність Саме так і треба говорити про цих віртуозів – американський проект «Yellowjackets». Навіть ті музиканти, які з певних причин залишили групу, стали успішними. А починалося все у далекому 1977 році, коли гітарист Роберт Форд (Robert Ford) у Лос-Анджелесі, на хвилі успіху ф’южн, джаз-року, зібрав «The Robben Ford Group». Проект Роберт запланував, як сезонний. Пограли, заробили, розбіглися. Але троє музикантів: Рассел Ферранте (Russell Ferrante), Джиммі Хесліп (Jimmy Heslip) і Ріккі Лоусон (Ricky Lawson) відмінно зігралися, між ними виникла справжня «хімія», тож джазмени продовжили творити разом. Згодом виникла назва «Yellowjackets». Музиканти вважали, що музика групи повинна стати своєрідним наркотиком для молоді (на сленгу «Yellow Jackets» – «капсула нарбутала»). Перший диск вийшов у 1981 році і спричинив такий жаданий для музикантів ефект. Завдяки майстерності музикантів і здатності імпровізувати, урізноманітнювати свої п’єси, «Yellowjackets» уникнули порівняння із так званою «музикою ліфтів», smooth jazz, музикою, до якої більшість джазменів ставляться із певною долею презирства. Хоча водночас їх композиції сприймаються легко і, впевнений, шоу на сцені ім. Едді Рознера мине «на одному диханні». Ідейний лідер початку 80-х, Форд, ще кілька років відігравав важливу роль у гурті, але завжди важливішими для нього були інші проекти, тож він пішов, так само як і дехто з оригінального складу. Лоусон, до прикладу, спокусився на зіркові гастролі у командах Майкла Джексона (Michael Jackson), Стіві Уандера та інших знаменитостей. Тим не менше «Yellowjackets» почуваються впевнено як ніколи. Вони випустили понад 20 альбомів, протягом чотирьох декад номінувались на Греммі і двічі таки отримали приз. Більше того, кожен з учасників квартету має такий досвід і такі зіркові дуети, які більшості музикантів тільки наснитися можуть. Расселл Феррант (Russell Ferrante) (клавішні), Боб Мінтзер (Bob Mintzer) (саксофон), Дейн Алдерсон (Dane Alderson) (бас) і Вільям Кеннеді (William Kennedy) (барабани).

Фото: Andreas Lawen. Yellowjackets

Фото: Andreas Lawen. Yellowjackets


S.U.I.T 17

Авішай Коен. Контрабасист з магією на подушечках пальців Цього року на «Alfa Jazz Fest» повернуться двоє великих контрабасистів… ні, не так – Двоє Великих Джазових Контрабасистів світу, які вже були у Львові. Це – Авішай Коен (Avishai Cohen) та Джон Патітуччі (John Patitucci). Оскільки Патітуччі буде виступати у складі групи Чіка Коріа (Chick Corea) – про нього пізніше. Спочатку про Коена, який протягом останніх років залишається одним з найпопулярніших і найвпливовіших джазових музикантів сучасності. Максимально широкому музичному світогляду сприяє і володіння кількома інструментами, адже у дитинстві хлопець вчився грати на фортепіано. Коли Коену було 14, його батьки на 2 роки переїхали з Ізраїлю до США, у Сент-Луїс. Там юнак почув бас-гітару і полюбив саме джаз. Своїм кумиром тоді Авішай називав Джако Пасторіуса (Jaco Pastorius). Безумовно, без відповідної освіти, на нього не звернули би увагу, точніше він

не потрапив би у середовище, у якому розкрив свій талант сповна. Отже Коен закінчив поважний The Berklee College of Music у Бостоні. А у 1997 зайняв третє місце на престижному джазовому конкурсі «The Thelonious Monk Jazz Trumpet Competition». До речі, хлопець із магією на подушечках пальців не «відкосив» від армії, відслужив. І вже тоді остаточно вирішив професійно грати джаз та задля досягнення мети переїхав до Нью-Йорку. Там його імпровізації у джем-сейшенах не минули марно, і Коена запросив панамський піаніст Данило Перес (Danilo Perez). До cлова, Перес згодом грав із Патітуччі, тобто Джазовий Олімп – це таке маленьке село, де всі одне одного знають, поважають і, згідно професійного етикету, ніколи не відмовляють у співпраці. Потім, у 96-му, Коена запросив до себе Чік Коріа у свій секстет «Origin». З Коріа контрабасист пропрацював до 2003-го, поки не відчув сили йти далі власним шляхом. Заокеанська і європейська преса не скупилася на захоплені відгуки: авторитетний журнал «Downbeat» назвав

Фото: Glasseyes view. Авішай Коен


S.U.I.T 18

Коена «джазовим мрійником, провидцем глобального масштабу», лондонські музичні оглядачі включають його до переліку найкращих контрабасистів світу; Чік Коріа ж відверто визнає, що Авішай «...геніальний музикант, прекрасний композитор, який чітко уявляє собі, якою він хоче бачити свою музику. Робота з ним тонізує». Музика Коена-композитора одночасно і космополітична, і сповнена автентичної естетики: у ній переплітаються близькосхідна і середземноморська мелодика, північно-африканська поліритмія і урбаністичний мінімалізм. Музика Коена-виконавця – зразок для наслідування, пише «JazzWise Magazine». Та він продовжує експериментувати. Абсолютно несподіваний для мене крок – дебют у 2016-му на знаменитому лейблі «ECM», який не обмежується єдиною стилістикою і демонструє найрізноманітніші прояви імпровізації. Водночас Авішай Коен залишається собою: з контрабасом він виробляє щось неймовірне: грає на ньому пальцями, ліктями, долонями і мало не колінами – так, що інструмент звучить як невеличкий оркестр зі струнних й ударних. Сам Авішай повен непідробної енергетики. Під час виступів він танцює, усміхається, не приховує емоцій. Свій візит до Львова у 2013-му пригадує із приємністю: «Я пам’ятаю “Alfa Jazz Fest” як дуже приємний фестиваль, з гарною сценою у красивому місті. Мені та моєму колективу – це був струнний проект – дуже сподобалося грати. Та і потім сейшен у дружньому клубі відбувся на добрій ноті». Попереду – виступ з оркестром, до якого Коен підходить з особливим тремтінням. Спочатку це видавалось якоюсь дуже далекою перспективою, але поступово, крок за кроком, музикант почав асоціювати свої твори із чимось на кшталт неокласики з джазом. «Це повинна бути

Фото: Glasseyes view. Авішай Коен

квінтесенція “мене найкращого” як композитора», – зізнається Коен. Контрабасист відпрацював цю програму з Оркестром Паризької Філармонії, натомість у Львові повністю довіряє симфонічному оркестру INSO-Львів. Віртуоз зізнається, що й досі хвилюється перед виступом, але ці переживання – позитивні, адже справжнє мистецтво народжується на межі, на лезі. Тоді кожен концерт – неповторний. «Раніше я хотів стати значущим музикантом, – каже Авішай Коен – тепер, коли я ним став, я хочу просто відповідати цьому статусу».

Чік Коріа. Піаніст-легенда Просто замріятись і прийти до тями за 1,5–2 години, пригадуючи під час концерту велетенські гори, божевільні за своєю красою морські краєвиди чи уявляючи найпрекрасніші моменти з коханою. Саме так для мене і минув концерт Чіка Коріа (Chick Corea), на якій я зміг вибратися у Європу. Але тепер не треба їхати у швейцарський Монтре чи перетинати океан, щоб почути легендарного піаніста, – чарівна подорож відбудеться у нашому місті. Ким же є насправді видатний піаніст і джазовий експериментатор Чік Коріа? Поруч із Гербі Генкоком, Кітом Джаретом (Keith Jarrett) та Маккой Тайнером (McCoy Tyner) Коріа називають одним з головних джазових піаністів пост-Колтрейнівської епохи. Батько Армандо (це – справжнє ім’я Чіка), джазовий трубач, навчав сина гри на фортепіано з п’яти років, і вже з дитинства він прагнув стати відомим музикантом. Це настільки відчувалося ще у школі, що майже ніхто з друзів


S.U.I.T 19

Фото: www.twitter.com/ChickCorea

Фото Bruno Bollaert. Чiк Корiа

не мав сумнівів: хлопець досягне мети. Тепер вулицю, де він провів дитинство, назвали його іменем. У той час і з’явилось прізвисько «Chick» («Пташеня»), яке музикант залишив. У жилах Коріа тече іспанська та італійська кров, тому природно піаніст завжди експериментував із латино-американською музикою, а першим диском, який вразив мене, став лонг-плей «My Spanish Heart» 1976 р. Та набагато раніше талант музиканта оцінив Майлз Девіс. Він збирав навколо себе тих, хто не боявся експериментувати і змінювати джаз того часу. Всі, абсолютно ВСІ музиканти золотого складу Девіса стали потім зірками світового масштабу, кожен з них згодом відкрив нам нові таланти, так, як Чік Коріа посприяв кар’єрі Ел Ді Меоли (Al Di Meola), Авішай Коена і багатьох інших. Працюючи наприкінці 60-х з Майлзом Девісом, Чік Коріа вже тоді виношував ідеї про можливі поєднання різних напрямів і стилів в одну принципово нову течію, де б могли органічно переплітатися і джаз, і рок-музика, і навіть класика, ба більше – фолк. Усе це він втілив у своєму легендарному проекті «Return To Forever» – ф’южн у чистому вигляді. І Чік справедливо вважається одним з батьків цього стилю. На відміну від багатьох джазових музикантів, які залишили джазову сцену і стали грати комерційну рок-музику, Чік Коріа у 80–90-ті успішно продовжував гастролювати на найкращих концертних майданчиках багатьох країн світу, його поява завжди була феєрією джазу, а творча потенція і досі не припиняє дивувати – на його рахунку понад 100 альбомів. Усі його зміни настрою меломани сприймали позитивно. Так, після захоплення електронним джазом, він вирішив, що акустика має більш витончений, делікатний звук. Можливо саме тому протягом кар’єри він час від часу повертається до колаборації із вібрафоністом Гарі Бартоном (Gary Burton). Ну а щодо співпраці з іншими музикантами – можна годинами перелічувати зіркові дуети Коріа, адже майстерності піаніста вистачає, а це найголовніше – конкретизувати у музичну форму будь-який задум. Думки ще у мізках – а пальці вже грають. Під час ефіру одного телешоу Чік навіть продемонстрував солідний досвід володіння ударними: сів за барабани, у той час як Авішай Коен грав на клавішних. Перелічувати всі нагороди і проекти Чіка Коріа за 55 років його активної кар’єри немає сенсу. Згадати його виступи із симфонічними оркестрами чи зоряними складами на джазових сценах сьогодні допоможе інтернет. Але нічого не зрівняється з емоціями, які сам музикант і ми, слухачі, переживемо у червні, коли піаніст привезе до Львова свій «Chick Corea Elektric Band». А там просто немає «прохідних» музикантів. Кожен з них розвиває паралельно і свою сольну успішну кар’єру, але із задоволенням приєднується до Коріа. Як-от контрабасист Джон Патітуччі (John Pattiuchi), який тричі отримував Греммі, впевнений: «Усі найкращі відкриття у джазі вийшли з бендів. Навіть якщо повернутися до таких особистостей, як Майлз. Ці групи, ці люди, яких Девіс об’єднував, штовхали музику вперед. Сам він ніяк би не впорався!» І знову ж таки маленький штрих: Патітуччі зараз підтримує молодих джазменів у Berklee Global Jazz Institutе разом із Данило Пересом (Danilo Perez), який свого часу відкрив шлях Авішай Коену. Усі ми поруч у цьому світі, яким би він нам не здавався великим. Усі ми побачимся на «Alfa Jazz Fest».


S.U.I.T 20

Фото: www.valdeschucho.com


S.U.I.T 21

Фото: www.valdeschucho.com

ЧУЧО Вальдес. Джазовий геній Острова Свободи Яким чином час впливає на чоловіків? Якщо казати про джазменів, то вони лише краще починають відчувати «нерв» концерту, зв’язок із слухачами, імпровізації граються «в кайф». Саме так відчуває своє сьогодення кубинець Чучо Вальдес (Chucho Valdés). Чучо примудрився не виїхати з рідної Куби, як його батько, хоча всі передумови для еміграції були. Отже, тато – відомій піаніст, дав синові путівку у життя. Зібравши своє перше джазове тріо, Чучо постійно виступав на клубних сценах Гавани, які перед революцією 1959 року були улюбленим місцем для відпочинку північноамериканців. Багате і насичене нічне життя годувало всіх місцевих музикантів. Та після революції цьому раю для багатих прийшов кінець. Батько емігрував до Штатів, Чучо залишився і сформував свій унікальний стиль, у якому класика, Куба і джаз злилися у єдину імпровізацію. Вальдеса з його оркестром навіть випускали за кордон, де він мав незмінний успіх. У 70-х, разом з талановитим саксофоністом Пакіто Ді’Рівера (Paquito D’Rivera), він став співзасновником першого складу легендарного проекту «Irakere». Новаторський сплав кубинської традиційної та сучасної музики, джазу, джаз-року і витонченої сучасної гармонії зробив «Irakere» чи не головним «експортним товаром» кубинської культури другої половини 70-х. «Irakere», крім усього іншого, виявився першим з моменту революції Кастро кубинським колективом, який отримав контракт з американською компанією грамзапису. У 1980 р у складі «Irakere» Вальдес отримав свою першу премію Греммі. Всі відомі музиканти групи давно залишили Кубу: Пакіто Ді’Рівера, Артуро Сандоваль (Arturo Sandoval). Та Чучо Вальдес, як і раніше, живе у Гавані, де керує щорічним джазовим фестивалем. При цьому він багато гастролює у всьому світі і випускає джазові альбоми на престижних джазових лейблах.


S.U.I.T 22

Чайна Мозес. Талановитий ген Що робити, якщо твоя мама – джазова зірка світового рівня? Проявляти свої дивацтва у повному обсязі! Скандалити! Та не забувати співати пісень й нагадувати про свій, не мамин, талант. Так і вчинила Чайна Мозес (China Moses), яку ми побачимо на цьогорічному «Alfa Jazz Fest». Її мати, Ді Ді Бриджуотер (Dee Dee Bridgewater), вже потанцювала з львів’янами та продемонструвала драйв і талант. Тепер – черга доньки. Чимало зіркових дітей тікали від слави батьків і демонстративно обирали інший шлях у житті. Тільки не Чайна Мозес. Донька джазової ікони і французького режисера Гільберта Мозеса (Gilbert Moses) вже у 16 років випустила свої перші пісні. Всю свою енергетику, яку вона вбирала з творчої атмосфери батьківського дому, спрямувала не тільки у джаз. У неї вистачало сил бути ще й ведучою на ТБ і радіо та пропонувати свій вибір музики французам (вона мешкає у Парижі). Та найбільше вона відома все ж таки як співачка, якій тільки дай натхнення, поштовх – підкорить усіх. Так сталося у 2010-му, коли ексцентричний телеведучий Андре Манукян (André Manoukian) знайшов з нею спільну мову, і диск «So In Love» підкорив усіх любителів джазу. Обов’язковою програмою для кожної співачки такого рівня є і виконання джазових стандартів, які ви теж можете віднайти у її дискографії. Звичайно, Чайна Мозес до Львова приїде зі своїм власним бендом і, чомусь я впевнений, закохає у свої пісні.

Фото: Sylvain Norget. Чайна Мозес


S.U.I.T 23

Фото: Rex Bullington. Gordon Goodwin’s Big Phat Band

Гордон Гудвін. Майстер на всі руки Гордон Гудвін (Gordon Goodwin) слухав джаз з дитинства. Найбільше його захоплювали великі форми, як джазбенд, а записи Каунта Бейсі (Count Basie) з оркестром він любив найбільше. Вже у сьомому класі він написав свою першу композицію для оркестру, тож фактично вже тоді його доля була визначена. Гордон навчався у музичному коледжі, і нестачі музикантів для ансамблю не було. Важливою практикою, як пригадує сам Гудвін, стала його робота у Діснейленді у Каліфорнії. Він встиг написати музичні теми для реаліті-шоу «Клуб Міккі-Мауса», де починали свої кар’єри Брітні Спірс (Britney Spears) і Крістіна Агілера

(Christina Aguilera). Та у 1999 р. Гордон Гудвін започаткував свій особистий проект: «Gordon Goodwin’s Big Phat Band», який тоді складався з 18-ти музикантів і грав таку собі суміш свінгу 30–40-х із сучасним фанком і ф’южн. Сам Гудвін виступав у ролі саксофоніста і піаніста, а також, само собою, писав власні мелодії чи робив аранжування для джазових стандартів. Допомогла у кар’єрі йому і позитивна репутація як композитора для мультфільмів «Warner Brothers», а успіх у Голівуді – це, фактично, всесвітній успіх. Тому Гордон Гудвін ніколи не бив горщики із продюсерами, та й досі має такий собі «план Б» – саундтреки до фільмів. Та все ж його «фішка» – «Gordon Goodwin’s Big Phat Band», з яким він приїде до Львова і збирається продемонструвати всю потужність «Глена Міллера ХХІ ст.».


S.U.I.T 24

Фото: BUIKA

Конча Буйка. Голос, що обпікає Це насправді чудово, що «Alfa Jazz Fest» дарує можливість українцям побачити і відчути не тільки творчість давно визнаних метрів, а й відносно молодих зірок Європи. Так, минулого року до нас завітала Есперанса Сполдінг (Esperanza Spalding), а тепер – іспанка Буйка (Buika). Одна з найяскравіших і найбільш самобутніх виконавиць. Її хриплуватий голос чуєш ще довго після того, як диск завершився. Відлуння гітари, фортепіано і вокалу Конча Буйка ще довго літають у думках. Буйка не обмежує себе жодними рамками: вона експериментує у діапазоні від поп і

рок-музики до африканської поліритмії. І тут на нас чекатимуть сюрпризи. Адже настрій – це все для виконавиці. Вона вже встигла відчути проміння слави та попрацювати з іменитими зірками: Неллі Фуртадо (Nelly Furtado), Сілом, Анушкою Шанкар тощо. Її пісні використовував у своєму фільмі «Шкіра, у якій я живу» Педро Альмадовар (Pedro Almodóvar). Та, впевнений, невдовзі ім’я саме Буйка буде гарантувати неймовірні емоції від концерту. Вона стала відомою завдяки емоційним виступам у мадридських клубах наприкінці 90-х, а тепер може собі дозволити продемонструвати діапазон власних можливостей і на великих сценах. Її виступ чекаю з особливим нетерпінням, адже ніч обіцяє бути гарячою.


1

|

ПОГЛЯД ЗI СТОРОНИ


S.U.I.T 28

МУЗИКА – ЦЕ «Я» Текст: Ольга Телипська

Є дещо, без чого світ загубить усі свої відтінки, грані, відчуття… Уявіть собі процес… ну, наприклад, страждання. Страждання як на мене – це мистецтво. Ритуал, який потребує бездоганної підготовки і правильної компанії: я, червоне вино (винятково червоне, бо саме йому під силу зробити ритуальне страждання солодко нестерпним). Звичайно, в цьому «піднесеному» стані бажано підібрати відповідні декорації: ніч, сукню у стилі Мартіші Адамс, повний місяць, який готовий розчавити цю Землю, розділяючи зі мною усю скорботу мерзенного існування. А я, підіймаючи келих, млосним голосом промовляю: «Выпьем за то, дорогая Луна, ...чтоб я не достиг социального дна». Але увесь цей нуарний антураж не зможе прозвучати на повну, поки не з’явиться… відповідна музика. Катарсису мені, катарсису! Ну, і щоб відповідати кіношній атмосфері має звучати саме блюз! Правило незмінне на віки: блюз – це коли хорошій людині тоскно. Впевнена, що щасливі люди теж слухають блюз, просто тоді вони відчувають щастя від болю. Музика… Вона вже давно стала мовою. Мовою щасливих і нещасних, веселих і сумних, яскравих і звичайних… Вона проникає глибше, ніж будь-які інші сигнали із зовнішнього світу. Її краса в тому, що вона одночасно – і джерело творення, і можливість його сприйняття. Вона здатна облагородити наймерзенніший вчинок, а грішну думку перетворити на святу. Якщо Фройд казав, що перша людина, яка кинула лайку замість каменю, була творцем цивілізації,

то музика, такого творця облагороджує. Накипіло, але хочеться тримати марку?! Підійди до роялю і програй усього три ноти: до ре мі до ре до, і тобі стане легше, повір. Немає поруч роялю? Програй цю мелодію у голові і відчуй, як млосна насолода пронизує усе твоє єство. Правда, варто бути готовим і до відповіді. Якщо поруч виявиться така ж тонка натура і на привітання відповість: соль фа мі ре до до# – «Сам іди туди ж», я вас вітаю, ви знайшли свою людину і разом доторкнулись до високого через низьке. До речі, саме так розважалися між собою Елла Фіцджеральд і Дюк Еллінгтон. Вони придумали низку таких виразів. Коли на сцені починалася джазова імпровізація, кажуть, вони ловили справжній кайф від того, що тільки їм зрозумілий таємний сенс нотних знаків. Окрім іншого, це надавало їхній вокальній дуелі неймовірної гостроти. Ці оригінальні «посили» лише одне з феноменальних явищ, яке зветься музикою. Музика панує над нашими емоціями. Вона проникає у нашу підсвідомість – і ми вже собі не належимо, або навпаки – знаходимо шлях до самого себе. Кому як пощастить. Як казав Ніцше: «Мій зв’язок з музикою – це факт величезної важливості для розуміння тієї психологічної проблеми, яку я собою являю». Про це знали шамани, а тепер і психологи. Стародавні мудреці стверджували, що музика, її перший звук, народилася одночасно з творенням світу. Всі найдавніші вчення земних цивілізацій містять у собі подібні твердження і досвід впливу музики на тварин, рослини і людину.


S.U.I.T 29

Про цілющі властивості музики людство дізналося ще з Біблії, в якій говориться, що спів і гра пастухів позитивно впливають на зростання стада. В епопеях Гомера витікання крові з ран зупинялося завдяки мелодійним пісням. Першим, хто науково пояснив лікувальний ефект музики, був Піфагор, який у III столітті до нашої ери у Парфянському царстві створив музично-медичний центр, де за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від туги, нервових розладів, серцевих болів, і не просто лікували, а «очищали» людські вчинки і пристрасті, відновлюючи гармонію душі. Музиці завжди приписували божественне походження. І хоч до появи нотної грамоти (до Середньовіччя) вона прекрасно собі жила, навіть у структурованому вигляді є чітке позначення релігійного контексту. Винахідник сучасної системи нотного запису – монах-бенедиктинець Гвідо д’Ареццо кожній зі семи нот октави дав назву: ut, re, mi, fa, sol, la, si. Це – перші склади гімну св. Іоанну, а назва першої ноти октави – ut, у XVI столітті її замінили на do (швидше за все, від латинського «Dominus» – «Господь»).

Сучасна інтерпретація назв нот виглядає так: Do – Dominus – Господь; Re – rerum – матерія; Mi – miraculum – диво; Fa – familias рlanetarium – сім’я планет, тобто сонячна система; Sol – solis – Сонце; La – lactea via – Чумацький шлях; Si – siderae – небеса. Судячи з цього факту, і не заперечиш, що музика, власне кажучи, і філософська, і релігійна за самою своєю природою. Їй під силу все. Музика може занурити людину у прірву пристрасті. Вона може заспокоювати і збуджувати, викликати спогади, втамовувати біль і підсилювати агресію. Вона лікує і водночас штовхає людей до самогубства. Музика може викликати нудоту, втягти у коматозний стан або змусити панікувати. А ще вона може стати тортурами, які не залишають на тілі синців. На початку 2000-х ЦРУ запускає «розширену програму ведення допитів». Програму створили, щоб зародити у


S.U.I.T 30

в’язня почуття страху, дезорієнтацію у просторі, а також відчуття безпорадності. Спецагенти, як не крути, – геніальні психологи.

для тортур. Тут і «Queen», і «Nine Inch Nails», David Gray, «Bee Gees», «Eminem» та інші, пісні далеко не всі рокові, тут і поп, і навіть музичні рекламні композиції.

Тепер уявіть, що ви сидите, скорчившись, у незручній позі у невеликому приміщенні без світла, ваші руки скуті між ногами, а у ваших вухах навушники, які просто неможливо зняти. І у навушниках безперервно 30 годин поспіль, на повну гучність, грає одна і та ж композиція. Таке катування музикою може тривати не один місяць і в результаті людина втрачає будь-яку можливість думати. ЦРУ не полінувалось і склало досить креативний плейлист, у підбірці опинились відомі рок-виконавці та їх хітові композиції. Наприклад, «Californication» і «Can not Stop» «Red Hot Chilli Peppers». Увесь спектр «музичної психотерапії» на собі відчули в’язні Гуантанамо, Абу-Грейб та у тюрмах Афганістану і Іраку.

Наприклад, пісню «Dirty» Christina Aguilera, позначили терміном «поганий мусульманин». Таким тортурам піддавали Мохаммеда аль-Катані, який за версією слідства був учасником серії терактів, здійснених у США 11 вересня. Нескінченна какофонія сексуального хіта Aguilera мала зробити існування зосередженого на вірі мусульманина аль-Катані нестерпним.

Також у військовому відомстві ув’язнених «балували» творчістю канадської групи «Skinny Puppy». При цьому доходило і до курйозів. За використання своїх музичних композицій без дозволу група «Skinny Puppy» погрожувала засудити армію США, вимагаючи від військових 666 тисяч доларів компенсації. Музиканти дізналися про те, що американські військові використовують у в’язниці їхні пісні, від свого фаната, який працював у тій же в’язниці і написав про це книгу. Кілька років тому на популярному сайті Policymic з’явився список з 11 композицій, які агенти ЦРУ використовують

Іноді під назвою «поганий мусульманин» використовували і більш звичну для мусульман музику. Так вони планували задіяти культурні табу, і розвинути почуття провини у людей, яким у священні для них дні заборонено слухати музику. Американські слідчі включали аль-Катані арабську музику у перший день Рамадану. Почувши знайомі звуки, в’язень почав кричати, що слухати арабську музику – це порушення законів ісламу. Насправді у Корані про це нічого не говориться, швидше за все, це лише питання сприйняття, що має відношення до конкретної національної культури. Слідчі розповіли Мохаммеду аль-Катані, що гріхом є насправді не прослуховування музики, а «спроба додати заборони, яка не міститься у Корані». На цьому він і зламався остаточно. Цікаво, що самі агенти ЦРУ таку методику не вважають тортурами, вони відносять її до більш жорсткої форми ведення допиту.


S.U.I.T 31

За спогадами одного із спецназівців ВМС США, його здивувало прохання групи «Metallica» не використовувати їх музику на допитах. У голові «морського котика» не стикувалася картинка його військового всесвіту: «Коли ми почали війну в Іраку, ми використовували музику «Metallica», щоб «розм’якшити» затриманих перед допитом, а потім музиканти заявляють, що не хочуть просувати насильство. Я ще подумав «Хлопці, у вас же є платівка з назвою «Kill’Em All» («Убий їх всіх»)! До речі, саме рок-музиці дісталось чи не найбільше критики у здатності проникати у наш мозок, підсвідомість і навіть кров. І як зрозуміло, проникнення це не позитивне, а навпаки руйнівне. Від гучної музики, характерної для року, у мозку відбуваються незворотні патологічні зміни. Можливо, саме цим пояснюється і різке зростання кількості самогубств серед рок-музикантів. Вчені стверджують, що змогли виділити подібні поєднання нот у деяких рок-груп, такий собі музичний «ключ» до самогубств. Свого часу провели оригінальний досвід: клітку з пацюками поставили на дискотеці, через 2 години щурі здохли, а молодь продовжувала веселитися. Подібними прикладами насичена уся історія рок-музики. У 1979 році під час концерту Paul McCartney у Венеції гучність музики досягла такої руйнівної сили, що звалився один з дерев’яних мостів, а «Pink Floyd» зуміла пошкодити міст у Шотландії. Цій групі належить і ще одне документально засвідчене «досягнення»: концерт

на відкритому повітрі привів до того, що у сусідньому озерці сплила оглушена риба. І, звичайно, факти самогубства після рок-концертів, бійки і розбої вже нікого не дивують. Існує версія, що рок-музика черпає енергію із стародавніх і сучасних таємних чорно-магічних товариств і братств. Наприклад David Crosby і Graham Nash приписують членство у сатанинській «церкві». Дружбою з нечистим дорікали і «The Rolling Stones», «AC/DC», «The Who», «Black Sabbath», John Lennon, «KISS». Назву останніх, до речі, рекомендують перекладати не як «поцілунок», а «Kids In Satan Service» – «пацани на службі у Сатани». Загалом, це досить цікаве чтиво про те, коли музиканти перед випуском платівки або навіть перед написанням нової пісні, проводять відповідні ритуали. Не знаю як вам, а мені здається продюсери рок-груп у такому контексті видаються досить лінивими, передавши усі повноваження Люциферу. Як би там не було, але Диявол не тільки носить «Prada», у нього досить хороший музичний смак, принаймні попсу він точно не розкручує. Але щось спільне з руйнівним впливом рок-музики і чаклунством все ж таки є, і ймення йому «біт». По-перше, містична практика є неможливою без цього акомпанементу, а по-друге, у рок-музиці величезне значення надається складному барабанному ритму – «біту», який має сильну дію на центри мозку, які відповідають за концентрацію уваги.


S.U.I.T 32

Ефект «біта» можна порівняти з тим, що роблять легкі наркотики – незначне запаморочення, пригнічення свідомості, «розчинення» в емоціях і відчуттях. Це, як на мене, досить вагомий доказ впливу рок-музики на нашу психіку. Другим вражаючим чинником є «бас», який маючи низькі і наднизькі (до 60 Гц) акустичні коливання, впливає на ліквор спинного мозку і на адреналіно-інсуліновий баланс, провокуючи неадекватну агресивність і підвищену хтивість. Погроми, що влаштовуються рокфанатами, – прямий наслідок впливу «баса». З ним також пов’язують провокування суїциду. Статистика свідчить, що у першій половині XX ст. у США самогубством життя закінчували переважно літні люди. Але з 1960-х років самогубці почали різко молодіти. З 1972 по 1987 рр. кількість самогубств серед підлітків зросла на 53%. Чи випадково, що це за часом збігається з розквітом рокмузики, питання відкрите. Загалом, можна сказати, що весь корінь зла і добра у самій архітектурі музики. Ритм і тембр – змінюють роботу мозку, стимулюючи його через слух. Ритм, або як його ще називають «серцем музики», найбільш сильно і безпосередньо впливає на людину – і на тіло, і на емоції. Наш організм живе у різних ритмах: дихання, серця, рухів, активності і відпочинку, не кажучи вже про більш

тонкі ритми на рівні клітин і молекул. Наш психологічний стан теж має свої непрості ритми: окриленості і депресії, горя і радості, старанності і апатії, сили і слабкості. Всі ці стани напрочуд чутливі до музичних ритмів. Напевне тому вони мають таку магію хвилювати і заспокоювати, лікувати і руйнувати... Є певні дії, через які ритми тіла, емоцій і музики взаємопроникають і зливаються в єдине ціле. Це відбувається у танці, який можна назвати живою музикою, що йде з самої душі людини. Нещодавно медики з’ясували, що шамани ритмічними ударами у бубон діють на психіку хворого, збуджуючи глибинні структури його мозку. Американському етнографові Майклу Гарнеру навіть вдалося за допомогою шаманських «методик» вилікувати свого друга від алкоголізму. При постійному пияцтві ендогенний етанол – природний алкоголь, що виробляється у невеликих кількостях в організмі, поступово зникає, і, щоб заповнити його втрату, алкоголіку потрібно щодня приймати дозу біля найближчого рундука. Гарнер виявив, що ритми бубна підвищують рівень природного етанолу, а психічний стан приходить у норму. Композиція «Helter Skelter» групи «The Beatles» може спровокувати біль у животі або у грудині. Все через те, що ритм цієї мелодії майже ідентичний з ритмом людського мозку, а збіг їх частот може викликати у людини божевілля.


S.U.I.T 33

А от мелодія музики пробуджує в нас не тільки емоції, але і відчуття, образи і переконання. Мелодія суттєво впливає на нервову систему, дихання і кровообіг. Вібраційна природа звуків і музики створює мову, яку розуміють наше тіло і свідомість. Інакше кажучи, музика – це процес зміни акустичних форм. Науковці стверджують, що якби ми могли побачити форми, які створюються під дією музики, ми б побачили структури, подібні до гір, долин, дерев, мікроорганізмів та навіть галактик. Музика як і слово – це інформаційний потік, що здатен надихнути або вбити. Музика найсильніше впливає на нашу психіку. Вона може викликати цілу хвилю різних емоційних переживань, які ще довго проживаються після її прослуховування. А психічний стан тягне і відповідні дії, вибір чи рішення. Коли ми обираємо, що саме слухати, ми навіть не замислюємося, що наш вибір обумовлений саме нашою психологічною, соціальною та духовною зрілістю, від потреб задоволення нашого внутрішнього емоційного і психічного стану. Кожен музичний стиль пробуджує у нас певні емоційні переживання. До речі, якщо вже говорити про вибір музики, то тут такі цікаві дослідження, хоч шамана викликай. Не так давно,

канадські вчені приголомшили багатьох. Вони заявили, що бідняки слухають реп і диско, а багатії – рок, джаз і класику. Інші їхні колеги, наголошують, що наш з вами інтелект залежить від того, якій музиці ми віддаємо перевагу. Найнижчі результати у тестах на визначення IQ показали фанати хіп-хопу і r’n’b. Ось так простим дослідженням реперів прирекли носити тавро найбільш «недалеких» серед інтелектуалів. Щоб розвіяти усі упередження, додам, що для тестів використовували класичний опитувальник для визначення IQ, і традиційний тест зі шкільної програми. Більш високі показники були у тих, хто віддає перевагу класичній і симфонічній музиці. При цьому, одні з найкращих показників рівня інтелекту виявились саме у прихильників рок музики. Тому, противникам року, напевне, варто послухати Моцарта, чия музика має найбільш позитивний ефект на психіку людини. Жерар Депардьє випробував «ефект Моцарта» повною мірю. Коли юний Жерар приїхав підкорювати Париж, він погано володів ...французькою, і до того ж заїкався. Відомий лікар Альфред Томатіс порадив йому кожного дня по дві години як мінімум слухати Моцарта. «Чарівна флейта» і справді може творити чудеса – через кілька місяців Депардьє говорив наче співав.


S.U.I.T 34

У минулому столітті у монастирі Бріттані черниці виконували музичні твори для домашніх тварин. Вони помітили, що прослухавши серенаду Моцарта, корови давали вдвічі більше молока. У японських пекарнях під музику Моцарта тісто підходить у 10 разів швидше. Найкраща рисова горілка – саке – виходить саме з дріжджів, які «прослухали» Моцарта. У Канаді струнні квартети грають Моцарта на міських площах, щоб упорядкувати вуличний рух і знизити кількість аварій. А от духовна музика відновлює душевну рівновагу і дарує відчуття спокою. Одного разу доктора Томатіса з Франції запросили у монастир бенедиктинців в околицях Парижу. Тамтешні монахи страждали від депресії, а також від розладів сну і харчування. Доктора попросили знайти причину їх нездужання. Вивчаючи це питання, він виявив, що монастир недавно знайшов нового абата. Новий настоятель з гордістю називав себе сучасною людиною, і, визнавши григоріанський спів занадто середньовічним, звелів ченцям припинити співи. Сам того не підозрюючи, абат відняв у ченців важливу форму стимуляції мозку. Коли д-р Томатіс вмовив настоятеля повернути піснеспіви, депресія припинилася, і ченці одужали. Цей випадок змусив д-ра Томатіса почати вивчати вплив звуку на мозок. Скільки б не розбирався у впливі музики на нашу психіку, все частіше згадуєш фразу Frank Zappa: «Говорити про музику – все одно, що танцювати про архітектуру». Вона творить і руйнує, і змушує йти на компроміси з собою. Навіть великий Ніцше, який обожнював музику, але заперечував богів, свідомо чи несвідомо пішов у цьому питанні на поступку самому собі і вельми оригінальним чином уникнув протиріччя, вивівши музику за межі світу. Ніцше, не визнаючи існування одвічної божественної гармонії, глобальної душі або загального закону світобудови, у той же час вважав музику повністю, ідеально апріорною, зводячи її у ранг альтернативної реальності, «ідеального паралельного світу». У стародавні часи боги і великі пророки були і великими музикантами. Шива винайшов віну; Крішну завжди зображують з флейтою. Коли Мойсей слухав Бога на горі Синай, він почув «Музе Ке» ( «Мойсею, слухай»), і одкровення, яке прийшло до нього, було одкровенням тонів і ритму. Так він і назвав його – Музек; від цього слова походить слово «музика». Псалми Давидові були піснями. Індійська Богиня краси і знання Сарасваті завжди зображується з віною. Як казав Борис Гребенщіков: «Це означає, що суть всієї гармонії – у музиці. Людство втратило стародавнє мистецтво магії, але якщо і залишається у світі якась магія, то це – музика». Музика – це гармонія всього Всесвіту у мініатюрі, оскільки гармонія Всесвіту – це саме життя, а людина, будучи Всесвітом у мініатюрі, проявляє гармонійні і негармонійні акорди у пульсації крові, у битті серця, у ритмі і тоні. Її здоров’я і хвороби, захоплення і сум’яття – все показує наявність або відсутність музики у її житті. І чому музика вчить нас? Музика допомагає нам тренувати себе у гармонії; це і є магія музики і її таємниця. Музика, яку ми любимо, налаштовує нас і вводить у гармонію з життям. Ось тому музика така необхідна людині.


S.U.I.T 35


2

|

ОСОБИСТIСТЬ


S.U.I.T 40


S.U.I.T 41

ГЕНРІ МАРШ. ВІРТУОЗ НЕЙРОХІРУРГІЇ І «ДЖАЗОВА» ОСОБИСТІСТЬ Бесiду вiв Олег (Середа) Мосесов

Хтось подумає: «А до чого тут, власне, джаз?» Але ж джаз – це не тільки музика. Феномен джазу – це неодмінно присутня позамузична атрибутика: пошук глибинного сенсу, пристрасть, можливість самовираження не тільки особистісного, але й у колі однодумців, відчуття партнера. Джаз потребує самозречення, самовіддачі, високого професіоналізму, нескінченного вдосконалювання. Це філософія, яка далеко не завжди сумісна з комерцією. Це можливість виразити своє почуття переживання свободи.

Отже, відомий на весь світ нейрохірург Генрі Марш – без сумніву джазова особистість, якій властивий незгасний драйв, свобода духу і самовираження. Людина з чудово-доброю усмішкою і відкритим поглядом за скельцями окулярів, істинний віртуоз у своїй професії, здатний легко підлаштовуватися під таких же ідеалістів, що щиро виражають себе і на півтонах доповнюють одне одного у своєму

«джаз-бенді», що притаманно справжнім джазменам. Людина, яка здатна заразити своєю захопленістю і пристрасністю, великодушно подарувати людям вогонь душі та завжди вірити у те, що її талант, невтомна працездатність і щира взаємодія зі світом будуть не марними, важливими і потрібними людям, пробуджуючи в них у відповідь яскраве бажання жити щасливим життям в одухотвореному світі.


S.U.I.T 42

Чим більше я дізнавався про Генрі Марша, тим дивовижнішою людиною він мені здавався. І я з нетерпінням чекав обіцяної зустрічі. Але, щоб ви змогли зрозуміти про що ми з професором говорили, потрібна передмова. Батько Марша був відомим англійським правозахисником, професором і до певного моменту визначав майбутнє сина. Навчаючись в Оксфорді, Генрі закохався, та без взаємності. Через це, а ще всупереч татові (він це назвав «ритуальний бунт»), Марш на півроку поїхав у маленьке шахтарське містечко працювати санітаром. Саме тоді він і вирішив стати хірургом. Генрі дивом вдалося поступити у Royal Free Medical School, єдиний медичний заклад, куди могли прийняти без спеціальної підготовки. Окрім навчання, розрізання кроликів, бальзамування людських тіл, була там і реальна практика у лікарні. Але отримавши диплом хірурга, вже через півтора року Генрі розчарувався і зневірився у майбутній лікарській кар’єрі. Та якось він потрапив на нейрохірургічну операцію. Мікроскоп, делікатні інструменти, робота, як в сапера, із артеріями мозку. «Операція була елегантною, делікатною, небезпечною і сповненою глибокого змісту, – пригадував Марш. – Це було кохання з першого погляду!». Коли він радився із іншими нейрохірургами про зміну своєї спеціалізації, всі чомусь питали: «А ваша дружина не проти?» Він зрозумів зміст цього пізніше, через багато років виснажливої і відданої роботи, яка поглинає людину цілком… Свій перший візит до України Генрі Марш здійснив випадково у 1992-му. Якийсь британець шукав контактів, щоб продавати медичне обладнання і покликав із собою лікарів. Марш пригадує, як все було жахливо у Києві того часу: сирі похмурі лікарні, часто без світла і медпрепаратів, запах нашатирю і ганебне обладнання. І при цьому неймовірний пафос і слова: наша клініка найкраща у світі. Одним з небагатьох, хто визнав жахливий стан української медицини був лікар Ігор Курілець, який з часом став учнем Генрі. Контрабандою возили секонд-хенд обладнання до України через Польщу, Марш робив у нас операції, вчив, читав лекції, допомагав, знову щось привозив… і так протягом 25 років. Події життя, роздуми, пошуки, ідеї Генрі Марш записував у щоденник, уривки з якого зачитував своїй другій дружині, яка, до речі, є відомою британською письменницею. Власне вона подала Маршу ідею написати книжку. «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» стали дуже успішними. З одного боку, це цікаві випадки з практики лікаря, сповнені його внутрішніх хвилювань, успіхів і невдач. З іншого – це свого роду нейрохірургічна поезія. Операцію, до прикладу, доктор Марш описує як смертельно небезпечне полювання: спочатку – гонитва, потім – розв’язка. Свою групу лікарів, яка щоранку збирається на п’ятихвилинку, порівнює з екіпажом на борту космічного корабля зі «Зоряних воєн». Гігантський операційний мікроскоп у нього – вдумливий і допитливий журавель, який схилився над пацієнтом. Дивлячись у мікроскоп на мозок, він бачить великі дахові арки у кафедральному соборі. Марш також описує випадок, коли його син потребував термінового хірургічного втручання, і він міряв нервовими кроками коридор лікарні, будучи тоді «по інший бік барикад». З того часу він із розумінням ставиться до розгублених, а часом і злих родичів, які чекають його «вироку».

«Без сліз читати неможливо», – коментував книгу Девід Камерон, який тоді ще був прем’єр-міністром Великобританії. «Справжня чесність там, де ми її не чекаємо», – додавали інші. Генрі Марша знають у всьому світі. У 2010-му він отримав титул Командора Британської Імперії (CBE). І ось ми разом із Генрі Маршем і його українським колегою Андрієм Мизаком вже йдемо львівськими вуличками до одного із затишних ресторанів. Акуратно вдягнений, впевнений, але під вечір вже, як мені здалося, не такий напружений, Генрі Марш бадьоро замовляє пиво, ми з Андрієм беремо чай-каву, і розмова починається.

ГЕНРІ МАРШ Є два шляхи прийняття рішень: холодний розум і емоції. Безумовно, моє рішення про першу подорож до України у 92-му було емоційним. Коли я приїхав до вашої країни, то зрозумів, що можу бути корисним. А мені це подобається. Доктор Ігор Курілець познайомився зі мною, а з часом приїхав до Лондона на стажування. Ігор був сповнений ентузіазму і бажання вчитися. Мені було приємно і цікаво опікуватися ним. І, знову ж таки, ця співпраця була обумовлена моїм емоційним, а не раціональним рішенням. Зараз, коли минуло 25 років, я припинив працювати з ним, і це рішення вже було прийнято мною з раціональних міркувань, після ретельних роздумів. Хоча, напевно, рішення не буває тільки раціональним чи емоційним, ці два фактори завжди змішуються. Дуже давно, коли я був юнаком, то перечитав досить багато творів російських класиків у перекладі: Булгакова, Достоєвського, Толстого, Тургенєва, Лєрмонтова, Пушкіна... Отже коли я вчився в Оксфордському університеті та починав студіювати політику, економіку, то темою курсової роботи обрав політику СРСР. Також я цікавився проявами диктатури і тоталітаризму, бо ж моя мама – німкеня і політична біженка часів нацистського режиму. Ви знаєте, мої батьки були серед тих людей, які організували Amnesty International, що опікується політичними в’язнями. Тож у сім’ї завжди обговорювали політику і права людини. Саме тому я вивчав політичну систему СРСР під керівництвом відомого у той час експерта з «Совєтів» Арчі Брауна (professor Archie Brown – прим. ред.). Тому, коли я приїхав до України у 92-му, знав, що нещодавно ваша країна здобула незалежність. Та чесно кажучи, більшість британців дуже мало знають про жовто-блакитну країну і вважають її частиною Росії, практично не знають вашої історії, навіть Польщу за інерцією відносять до російського блоку. Останні події у Великобританії, як-от Brexit (вихід Великобританії з ЄС) свідчать про обмеженість світогляду та дріб’язковість інтересів більшості британських громадян. Чи пишу я щось про Україну? Перш за все я – лікар і писав про свій медичний досвід, про свої операції в Україні у спеціальних виданнях, присвячених цій темі. Але пізніше писав і на відкритому сайті, присвяченому демократії, про свої українські враження. А після Майдану писав про ті події для дуже популярного у Великобританії видання «The Guardian». У 2014-му вийшла моя книга «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» (в Україні вийшла у «Видавництві Старого Лева» у 2016 р. – прим. ред.), де кілька розділів присвячені вашій країні. А в Лондоні вже опублікована


S.U.I.T 43

Фото: Леся Прокопчук


S.U.I.T 44

моя наступна книга, де Україні присвячено дві глави, зокрема я розповів про розрив із доктором Курільцем і згадав причини припинення співпраці. Це сумна історія, але було бажання її розповісти. Навіть жахливе становище українських лікарень у 92-му мене не зупинило. Підтримую Україну з багатьох причин: в принципі я своїм обов’язком вважаю допомогу пацієнтам і колегам. До того ж люблю приносити користь. А ще – мені сподобалась Україна, вона цікава. Тоді країна перебувала у перехідному періоді. Країна з невизначеним, важким майбутнім. І держава, яка проходить такі складні періоди, набагато цікавіша для мене, ніж стабільна Великобританія. Тож для мене було багато причин допомагати та періодично приїжджати до України. Зрештою, на мене справила враження і рішучість доктора Курільця, його цілеспрямованість і фанатична відданість роботі. Але з часом з’ясувалося, що його фанатизм мав й інший бік медалі, певну негативну сторону. Чи зможе колись Україна бути схожою на Великобританію? Я не вірю у передбачення майбутнього. Вважаю, що майбутнє досить невизначене. Я ж вчений. І я буду продовжувати займатися тим, чим я займаюсь в Україні. Хоча я вже на пенсії. Зараз мені це приносить навіть більше задоволення – приємно бачити результати багаторічної роботи. Львів – чудове, вражаюче місто. Воно дихає енергією і динамізмом. Нове, молоде покоління юних українців дуже тішить. Вони розумні, освічені, справжні ентузіасти. У мене склалося враження, навіть більшою мірою ніж у Києві. Працюючи у Львові із Андрієм Мизаком та лікарями з Дитячого госпіталю (Охматдит – прим. ред.), я став дивитись на речі по-іншому. Звичайно, Україна змінилась на краще, з’явилось нове покоління лікарів, які є набагато професійнішими. Вони готові працювати разом, у команді, без цієї параної ревнощів і остраху.

Джаз та імпровізації навколо цієї теми – основна лінія цього випуску. Чи можна порівняти життя Генрі Марша із джазом? Я виріс у сім’ї, де любили класичну музику. І сам люблю класику і неабияк у ній тямлю. Але, звичайно, цим моє коло інтересів не обмежується. Я також захоплюся блюзом і трохи джазом. Зокрема серед моїх фаворитів – B.B.King. Тому що він запальний та дотепний. У нього прекрасна музика. А улюблена пісня «короля блюзу» – «Better not look down If you want to keep on flying» (Не дивись вниз, якщо хочеш продовжувати літати). А із відомим джазовим клавішником Гербі Генкоком (Herbie Hancock) у мене була цікава історія. Мої колеги з Лондона якось поїхали на велику конференцію з нейрохірургії до США. І американці запросили Гербі Генкока виголосити привітальне слово. І по приїзді до Лондона один мій колега каже: «Генрі, немає такого місця у світі, куди б я не приїхав і не почув про твою книгу». Річ у тім, що Генкок під час промови власне говорив про мою книгу, сказав, що в захваті від неї, від тієї чесності, з якою вона написана. Коли я дізнався, що Генкок був у Львові у 2015-му, я сказав Андрію: «При нагоді передай Гербі, що Генрі теж любить Львів!». І ось я дізнаюсь, що Гербі Генкок знову невдовзі буде у Львові (сміється).

А щодо імпровізації, що притаманна джазу, – їй немає місця у точній медицині. Є експерименти. Але якщо ти експериментуєш, то повинен це робити виважено і дуже обережно, записуючи результати і порівнюючи з іншими варіантами. Тож треба бути точним і вимогливим до себе. Так, нам потрібні експерименти і дослідження, але це не імпровізація. Можливо, нові ідеї – це і є моя імпровізація. Зазвичай я часто думаю, як покращити той чи інший процес. Але треба бути дуже обережним і в жодному випадку не експериментувати з пацієнтами. Спочатку треба перевірити ідею у спеціальних лабораторіях із тваринами. Медицина – небезпечна, нейрохірургія – теж небезпечна. У ХІХ ст. лікарі могли робити майже все, що завгодно, експериментувати тощо. На щастя, ці дні у минулому. Моя ж основна тема полягає в тому, що я не розумію себе. Ми тільки думаємо, що розуміємо себе. Більшість наших спогадів викривлені. Ми пам’ятаємо тільки те, що підсвідомо хочемо запам’ятати. Тепер вже науково доведений факт: 95% того, що робиться у нас в голові, відбувається підсвідомо. Свідоме «Я» пливе на поверхні всього цього підсвідомого. Але коли я засинаю, воно опускається у його глибини. Якщо відверто, науці зовсім невідомі ті процеси, які відбуваються у нашому мозку. Наука не дає відповіді на те, для чого ми спимо і чому бачимо сни. Сни – одна з найбільших наших загадок. Отже, філософія мого життя полягає у тому, що я сам собі зізнаюсь: дуже мало чого розумію у цьому житті, будь-яке знання відносне. Я часто роблю помилки, і ці помилки


S.U.I.T 45


S.U.I.T 46

більш видимі для інших, тож критика для мене дуже важлива. Та це балачки старих, такі думки приходять тільки із досвідом. 40 років тому ви би почули від мене зовсім інші речі, більш самовпевнені. Я завжди чесно розповідав і про помилки у своїй практиці, зокрема кілька з них описав у своїй книзі. Чесність – один з моїх основних принципів. Я пробачив собі. Згідний, інколи припускався помилок. Я говорив з багатьма людьми, отримував листи і з Великобританії, і з США, і від лікарів, і від людей далеких від медицини. Всі вони називали мої «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» дуже корисними. Хоча я писав книгу не для того, щоб саме допомогти комусь. Мені просто подобається писати. Але, водночас, я дуже пишаюся тим, що ця книга багатьом сподобалась. Особливо у Штатах, тому що в Америці лікарі не визнають своїх помилок через всі ці можливі судові позови і дорогих адвокатів. Тож несподівано для мене моя книга стала дуже популярною серед нейрохірургів США. Я ж думав, що вони будуть мене вважати дурним, некомпетентним і бездарним англійським нейрохірургом. Насправді вони погоджуються з тим, про що я розповідаю у книжці, але не можуть говорити про це відкрито. Якщо порівняти успіхи і помилки, без сумнівів помилки пам’ятаю більше. Вони не дають мені спокою. Успіх… успіх – це добре, але ти повинен вчитися, а успіх нічому не вчить. А помилки – стимул бути кращим наступного разу. І в своїй новій книзі я пишу про те, що сам роблю меблі, будую і взагалі люблю щось робити своїми руками. Так ось, коли я дивлюся на те, що я зробив, чи то стіл, чи шафа, чи ліжко, – у першу чергу я бачу недоліки, помилки. Але зате наступного разу я їх не припущусь. Я рідко коли задоволений на 100% тим, що зробив. Але з іншого боку, якщо ти на 100% чимось задоволений – це вже ознака початку занепаду, адже немає до чого прагнути. Мої найяскравіші враження за 25 років періодичних мандрівок до України? Те, як Львів стає все більше схожим на європейське місто. Я серйозно. Я зустрічав багато молоді, яка спілкується англійською, відкрита для світу. І це прекрасно, це дає надію, що з часом зникне корупція, і весь цей нонсенс, який панує в українському суспільстві, політиці, бізнесі і у медицині. У 2016 році я мав чудову нагоду прочитати дві лекції для студентів-медиків, що були організовані благодійним фондом «Я не один». І коли я бачу світлі обличчя юних медиків, які хочуть нових знань та змін, я переконаний, що в Україні охорона здоров'я має хороше майбутнє. Чи бачу я себе в майбутньому у Львові? У майбутньому я помру (сміється). Мені вже 67. Ну а те, що я непогано виглядаю – це завдяки бігу. От ми вчора з Андрієм (Андрій Мизак – прим. ред.) бігали у лісі і я сказав, що втомився. Я збирався лише 20 хвилин побігати, а ми заблукали і повернулись лише за півтори години (сміється). Отже чим старіші ми стаємо, тим важливішим для нас є спорт. І для мозку, і для серця. Я дуже щасливий, що налагодив добрі контакти, професійні і персональні, із дитячими нейрохірургами, зокрема із Тарасом Микитиним, і дитячими лікарнями (Львівська міська дитяча клінічна лікарня на вул. П. Орлика). Зараз там дуже хороше сучасне обладнання від канадського лікаря Джеймса Рутки (завідує відділенням хірургії університету в Торонто, є головним редактором нейрохірургічного журналу. Офіцер Ордену Канади – прим. ред.).


S.U.I.T 47


S.U.I.T 48

Фото: Леся Прокопчук

Але тепер у лікарні почуваються так, ніби вони зі старої «Волги» пересіли на нове «Феррарі». Отже я вчу їх працювати на цьому новому обладнанні. Звісно, і сам Рутка раз на рік приїжджає сюди і до Києва в Інститут нейрохірургічних досліджень. Тут хороші лікарі, я лише допомагаю їм здійснити перехід від «Волги» до «Феррарі». Сьогодні ми провели дуже складну операцію на пухлині мозку маленької дитини за допомогою мікроскопу. Таку операцію з мікроскопом тут проводили вперше, і це було надзвичайно захоплююче. Я із задоволенням показую моїм українським колегам, як проводити операції за допомогою мікроскопа, адже я роблю такі операції вже 35 років. У таких справах, як та, якою я займаюся, дуже важливо зробити так, щоб я став тут, в Україні, врешті-решт непо-

трібним. Найбільше досягнення для вчителя – це коли учень перевершує його за майстерністю. Наприклад, Андрій Мизак – спеціаліст із спинномозкової хірургії, і він вже більше не потребує моєї допомоги, він – незалежний лікар. Зранку ми робили операцію на спинному мозку, і я йому був не потрібен. І я пишаюся тим, що, можливо, він кращий спинномозковий хірург, ніж я.

Та портрет Генрі Марша був би неповним без розмови із Андрієм Мизаком, який чудово розкрив характер знаменитого нейрохірурга. Саме він переклав його книгу «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» українською.


S.U.I.T 49

АНДРІЙ МИЗАК З Генрі Маршем я зустрівся випадково. Хоча все випадкове є невипадковим. Свого часу доктор Марш абсолютно випадково дізнався про Україну, абсолютно випадково приїхав до Львова. А я абсолютно випадково проходив повз лікарню, де він виступав на конференції, підійшов, напросився до нього у Лондон. Він пообіцяв, потім напевно дуже довго про це шкодував, тому що два місяці не відповідав на мої e-mail, а я не припиняв йому їх щодня відсилати. Зрештою він пробуркотів, мовляв, ну добре, якщо ти так хочеш, приїжджай такого-то числа. Тож почалося все повільно. Британці взагалі люди консервативні. Для них подружитись одразу – напевно, взагалі неможлива річ. Взаємне притирання тривало років 13–14. Ми були просто добрими колегами, а друзями стали лише через 15 років. Перш за все, головний внесок Генрі Марша в українську нейрохірургію полягає у тому, що він подав приклад, задав дуже високі стандарти, став свого роду іконою. Про нього говорили і говорять з безсумнівною повагою. На нього рівнялися багато українських лікарів. Та він по-

дав приклад і метрам з-за кордону. Навіть Джеймс Рутка, людина, яка є видавцем всесвітнього журналу «Нейрохірургія» і шефом нейрохірургії у Торонто, почав їздити в Україну тільки тоді, коли дізнався, що тут уже 20 років допомагає якийсь ексцентричний британець, і це при тому, що Рутка має українське коріння. З того часу Марш і Рутка – великі приятелі, на конференціях розмірковують, як би то ще допомогти Україні. Чому лікарі люблять джаз? Не можу говорити за всіх. Перше, що спадає на думку – це слова B.B.King-а: «Джаз – це блюз з університетським дипломом». Джаз – це музика для освічених і вільних людей. Це музика, яка виросла одночасно з класики, але і з африканських ритмів. Яка має щось спільне з пасакаліями Баха, але і з тим самим Шопеном. А люди освічені принаймні вільні у виборі того, що вони хочуть читати, слухати, про що вони хочуть думати. Людина, яка любить джаз, напевно не дивиться телевізор. Тобто це спроба втекти від пропаганди і бути вільним. А взагалі я волію не розділяти музику на джаз та іншу. Для мене є музика хороша і слабенька. Щодо джазових імпровізацій: якщо ви візьмете Генделя, то ви в нього знайдете


S.U.I.T 50

тисячу п’ятнадцять варіацій на одну тему. То хто більший джазмен: Гендель чи Уейн Шортер (Wayne Shorter)? Як тільки вийшла книга Генрі Марша «Історії про життя, смерть і нейрохірургію», він мені її подарував. Сказав, прочитай, якщо звісно захочеш. Я ввічливо сказав: тактак, прочитаю, і успішно поклав її на полицю з думкою: «Та що я там знайду нового»? Я і так про лікаря знаю чимало. А потім все ж таки була вільна хвилина. Я почав читати і мене вразила щирість. До болю, до крові! Цей діапазон пристрастей, людських почуттів. І перша думка, яка в мене промайнула: я би хотів, щоб наше українське суспільство, за яке ми всі вболіваємо, прочитало цей текст. Тому що цей наратив необхідний для людей, які нас з вами оточують, для нас. Щоб ми доторкнулися до справжнього, зрозуміли що для нас у житті найважливіше, які цінності є правдивими. Як музика буває хорошою або поганою, так і з текстами. Ця книга була настільки хорошою, що мені кортіло її перекласти, подарувати її всім, хто читає і думає українською. Потім я приніс кілька глав директору «ВСЛ» («Видавництво Старого Лева» – прим. ред.). Уявіть собі: лікар приносить літературний текст. Нонсенс. «Ну давай, лиши», – почув я у відповідь без ентузіазму. Так як Генрі тримав мене певний час «на відстані», так само вдіяли і у «ВСЛ». Але вже через два дні, прочитавши всього півтори глави, директор мені подзвонив і сказав: «Будемо друкувати!». Якість цього тексту була безсумнівною. Я знову прийшов і сказав, мовляв, я свою місію виконав, запустив процес, виступив фасилітатором, далі – ваша справа. За права я з Генрі Маршем домовлюсь. А мені кажуть: «Ні, ні. Ти і перекладай». Та ви що? Я не планував! Зрештою, він мав рацію, адже там чимало термінів. Треба було британський нейрохірургічний сленг перекласти на український нейрохірургічний сленг. Зіграло свою роль і те, що я близько знаю автора і вже відчуваю його, можу перекласти літературно. Так я переклав книгу Генрі Марша. 4 травня стартувала світова прем’єра другої книги Марша «Admissions». Тут застосовується гра слів. З одного боку, «аdmission» – це «зізнання», «сповідь». З іншого, у Великобританії і США «аdmission» – це ще й приймальний покій у лікарні. Як перекладуть українською – не знаю. До речі, перекладати розпочали ще до світової прем’єри книги, бо Генрі Марш надав нам свій рукопис. На останок я прошу Генрі Марша розписатись для мене у його книзі. Навіть автограф він зробив настільки акуратно, точно, філігранно і красиво, що моя сім’я і друзі були впевнені, що це надруковано. Переконаний, Генрі Марш ще неодноразово буде у Львові, ну а ми чекаємо на український переклад його другої книги.


S.U.I.T 52

НЕЗАЛЕЖНІ ЕКСПЕРТИ ПІД СПІЛЬНИМ ДАХОМ

«ВІЛЛИ ЛУЇЗИ»! Є багато визначень слова успіх, але найбільше запам’яталось наступне: успіх – це поєднання везіння та хорошої підготовки. Тобто, коли фортуна чи то пак гарна можливість завітає до тебе, ти маєш бути готовий прийняти її. Хороша підготовка – це роки наполегливої праці, це перфекціонізм та професіоналізм.

Французька клініка «Вілла Луїза», відома у Львові як експерт в естетичній ортодонтії, теж отримала свій щасливий квиток – до міжнародної команди доєднався новий партнер – Олександр Фецич. Клініка нового формату, коли спеціалісти працюють незалежно один від одного, проте об’єднані під одним дахом та ділять витрати на утримання спільних зон (реєстратура, кімната очікування для пацієнтів, стерилізаційна), вперше реалізована в Україні. Така форма співпраці розповсюджена закордоном, зокрема в Європі, а для пацієнтів є ідеальним рішенням – адже в одному місці можна отримати найкраще лікування. Олександр Фецич – лікар-стоматолог, з 2010 року регулярно читає лекції та веде курси для лікарів в Україні і тепер, переважно, за кордоном. Олександр, як і усі фахівці «Вілли Луїзи», – за природність усмішки, натуральну красу та естетику. Він перфекціоніст, справжній, і для стоматолога це більше ніж комплімент. Спеціалізація Олександра – це мінімально інвазивне відновлення естетики та функції зубів, з використанням кераміки та композиту, тобто це вініри, ультратонкі та природні, це рестраврація, віднов-

лення втрачених зубів – усе, щоб зробити вашу усмішку ідеальною не лише в Інстаграмі, але й коли ви щиро усміхатиметесь під теплим сонячним промінням. Кожна клініка обіцяє ідеальну усмішку, працює з якісними матеріалами чи дбає про свого пацієнта. У «Віллі Луїзі» є дещо більше! По-перше, кінцевий результат. Тобто ваша нова усмішка буде віртуально спланована та представлена до початку лікування. У разі ортодонтичного втручання – це цифровий план лікування, зроблений в програмі ClinCheck французьким естетичним центром: ви зможете побачити, як ваші зуби рухатимуться протягом усього періоду лікування, ви знатимете його тривалість. У випадку, якщо потрібне естетичне відновлення, нова усмішка буде ретельно спланована відповідно до законів естетики та вашого обличчя. Більш того, нову усмішку можна буде приміряти і побачити, як виглядатиме обличчя і усмішка з цими змінами, буде проведений функціональний аналіз, і тільки тоді розпочнеться будь-яке втручання.


S.U.I.T 53

По-друге, до уваги і планування береться не лише зубний ряд, але й ціле обличчя. Для цього створено спеціальну фотостудію для отримання фото та відео на етапі діагностики, а також після завершення лікування. Отже можна поєднати корисне з приємним та поділитися модною фотосесією з друзями. По-третє, сучасні протоколи лікування. Не брекети, які погіршують якість життя, обмежуючи споживання окремих продуктів та створюючи естетичний дискомфорт, а прозорі капи – надсучасна методика – непомітні, знімні, більш ефективні. Проведення підготовки та фіксації вінірів, реставрації та будь-яка інша відновлювальна робота прово-

диться з використанням мікроскопу Carl Zeiss і цифрового сканера для зняття відбитків зубів, а технічна робота – з використанням цифрового фрезера та 3Д принтера. Усе це та ще багато іншого дозволяє підвищити якість роботи та зменшити час на її виконання. До цього всього – французьке почуття краси. У інтер’єрі, добірці книжок у кімнаті очікування, фотосесіях, підготовці презентацій, у завершених і майбутніх роботах. Отже, робота незалежних експертів під єдиним дахом – шлях до ще кращих результатів. Готові довести все, що описано вище, ділом та вашою сяючою усмішкою.

Щиро запрошуємо: м. Львів, вул. Пекарська, 55 тел. : (032) 275 01 31 / (098) 605 44 49 www .villalouisa.com.ua


3

|

НЕВІДОМИЙ СВІТ


S.U.I.T 56

БЕЗ МЕЖ Текст: Марічка Алексевич

У когось абсолютні вокальні та слухові дані, комусь, кажуть, слон на вухо став. Хтось тільки й живиться енергією від виступів перед багатотисячною аудиторією, а хтось співає лише у душі (обидва наголоси правильні). Одні ретельно бережуть від сторонніх свій плей-лист, інші – слухають улюблені композиції разом зі сусідами, при тому байдуже – хочуть цього сусіди чи ні. Та усіх об’єднує те, що якась незрозуміла сила тягне не лише до певного напряму у музиці, а й до звучання конкретних музичних інструментів. Музичні інструменти, як люди, у кожного свій характер, своя місія і своє наповнення. Хочете краще зрозуміти свою природу? Зрозумійте природу вашої улюбленої музики.


S.U.I.T 57


S.U.I.T 58

ДОСЛУХАЮЧИСЬ ДО СЕРЦЕБИТТЯ Африканці кажуть, робота – це ритм, слова – це ритм, музика – це ритм. Кожен наш крок – ніщо інше як ритм. Така філософія африканців мабуть і є поясненням того, що вони настільки тонко відчувають звуки, а їхні етнічні танці у супроводі барабанів – явище магнетичне, гіпнотизуюче. Дивишся – і дивуєшся, на що здатні людське тіло і музика. Слухаючи африканські барабанні ритми, ти слухаєш стихію, живу, сильну, і дуже мінливу. Якщо ритми африканських барабанів передають розмаїття настроїв природи, то японські барабани головним чином асоціюються із могутністю держави як інституції. Барабанний дріб тут викликає захоплення, гордість і навіть страх. Зрозумівши, що барабани є дуже міцним інструментом впливу, їх дуже швидко почали використовувати

у військових походах, мало яка армія світу йшла у похід без барабанщика. Звісно, кожна країна знаходила свої, особливі ритми, видозмінювала по-своєму інструмент, але суть завжди залишалась одна – підняти бойовий дух серед свого війська і залякати противника. На перший погляд простенький, барабан є незамінним, коли мова йде про справжнє, динамічне, драйвове звучання музики, яка ховається у наших внутрішніх імпульсах. Недарма побутує думка, що барабан свого часу був створений для того, щоб якнайточніше передати звуки людського серцебиття. Втім, барабани людина винайшла точно не з мистецькою ціллю, все було куди прозаїчніше – треба було попередити своє плем’я, що насувається нищівна гроза, до поселення наближаються прайд левів або стадо неконтрольованих слонів, а найчастіше, що підкрадається вороже плем’я.


S.U.I.T 59

Сьогодні, коли ми живемо у відносно спокійний час, барабан посів гідне місце серед популярних музичних інструментів, дедалі частіше чуємо про нові варіації і поєднання, які створюють сучасні музиканти, він перестав бути суто чоловічим музичним інструментом. Так, легендарна барабанщиця Сенді Вест (Sandy West) ще 40 років тому разом з гуртом «The Runaways» успішно почала розвіювати міф про те, що барабани – нежіночий музичний інструмент. Американська джаз- і рок-барабанщиця Сінді Блекмен (Cindy Blackman) свого часу барабанної майстерності навчалась в Алана Давсона (Alan Dawson) у відомому на весь світ Berklee College of Music. Сьогодні Сінді Блекмен справедливо вважають однією із основних сесійних барабанщиць у музичній індустрії джазу. Колега Сінді – Алісія Ворінгтон (Alicia Warrington) зараз працює із такими метрами, як Hannah Montana, і все це завдяки тому,

що колись, багато років тому вона насмілилась проявити себе – і зацікавила Келлі Осборн (Kelly Osbourne), яка і подарувала їй перепустку у світ музичного успіху. Важко назвати усіх, з ким вже встигла попрацювати Террі Лін Каррінгтон (Terri Lyne Carrington), у портфоліо американки співпраця із канадським джазовим піаністом Оскаром Пітерсоном (Oscar Peterson), американським гітаристом Майком Стерном (Mike Stern), вона встигла зігратись із джазовим трубачем-віртуозом Діззі Гіллеспі (Dizzy Gillespie), Гербі Генкоком (Herbie Hancock), Джонні Мітчел (Joni Mitchell), Кассандрою Вілсон (Cassandra Wilson), Стіві Уандером (Stevie Wonder), і ще з багатьма відомими у світі і шанованими музикантами-легендами. Цього цілком достатньо, щоб стверджувати: мури успішно завалились, барабани не лише інтернаціональний музичний інструмент, а й інструмент «унісекс».


S.U.I.T 60

ПРИСТРАСНА, ДУШЕВНА… АБО ВИБУХОВА? Якщо барабан вважають найдавнішим музичним інструментом, то гітару сміливо можна назвати найпоширенішим та наймасовішим. Так, на гітарі грають навіть в Антарктиді! Більше ніяким музичним інструментом, бодай на рівні азів, не володіє стільки людей, як гітарою. Барабан відбиває ритми серця, а гітара, кажуть, бринінням своїх струн зачіпає найпотаємніші струни людської душі. Тож і не дивно, що люди, які грають на гітарі майже завжди є тими, кого називають душею компанії. Гітара як інструмент просить простих слів, незакручених рим. І якщо б зібрався консиліум, щоб визначити музичний інструмент, який найточніше передає почуття звичайної живої людини, то це напевно була б гітара. Завдяки своєму масовому поширенню, гітара стала і поширеним національним музичним символом багатьох народів, таким колоритним, і таким дивовижно несхожим у різних частинах світу. Ми уже мабуть ніколи точно не дізнаємось, де саме народилась гітара. Одні кажуть, що найдавніші зображення щипкових інструментів, які дуже схожі на гітару знайшли на території сучасних Іраку та Сирії (і датуються вони ІІ тис. до н. е.), інші стверджують, що ніщо так не схоже на гітару, як давній китайський музичний інструмент – юань (ІІІ тис. до н. е.). Та хто б не був першопроходцем у гітарній справі, відомо одне – саме іспанці постарались найбільше, щоб до нас дійшла класична гітара, якою ми її знаємо сьогодні. Вже у 1200 році іспанці мали два види гітар – латинську та мавританську. Згодом, до XVI століття гітара як інструмент формувалась під впливом іспанської віуели (відомий на той час струнний інструмент). Дослідники стверджують, що сучасного вигляду класичній шестиструнній гітарі надали саме іспанці, а конкретно – майстер музичних інструментів Антоніо де Торрес (Antonio Torres). Його гітари настільки вражали чистим і гармонійним звучанням, що згодом його технологію стали переймати усі майстри. Її, з невеликими корективами, дотримуються і тепер. Стільки століть іспанці плекали цей струнний інструмент! Тому і не дивно, що абсолютна більшість із них має великі сентименти до нього. Згадати хоча б твор-


S.U.I.T 61

чість легендарного іспанця, гітариста фламенко – Пако де Лусії (Paco de Lucía). Його батько, теж гітарист фламенко, настільки переживав, щоб з нього вийшов професіонал, що вже з п’яти років змушував хлопчика грати на гітарі по 12 годин на день! Дитина так перейнялася цим заняттям, що виросла у дорослого, який присвятив усе своє життя грі на гітарі і самовдосконаленню у цій сфері. Навіть коли Пако де Лусії виповнилось 64 роки, в інтерв’ю він сказав, що навчився грати на гітарі рівно настільки, наскільки вміє говорити дитина. Виконання Пако де Лусії – це втілення досвіду, пристрасті, задуми, і все це оживає, тільки-но він торкається струн. Загалом, треба сказати, усі іспанці дуже шанують гітару. Наскільки природно африканці танцюють під ритм барабанів, настільки природно тримається у руках пристрасних іспанців гітара. Зовсім по-іншому звучить гітара на Гаваях. Маючи милозвучну назву – укулеле, вона нагадує якийсь райський інструмент. Незвично маленька, майже іграшкова, укулеле видає звуки, які нагадують щось середнє між співом пташок і лагідним людським голосом. Гавайські мотиви не сплутаєш ні з чим. Лишень почуєш перші звуки – уже уявляєш білесенький пісочок, лазуровий океан, пальми, і вмиротворених людей, які блукають узбережжям, одягнені у вінки з квітів. Спокій і благодать довкола. Таким образом Гаваїв ми завдячуємо місцевій зірці зі складним прізвищем Камакавівооле. Ізраель Камакавівооле (Israel Kamakawiwo’ole) – улюбленець мільйонів у всьому світі. При зрості 190 см і вазі 343 кг, він примудрявся бути активним музикантом, і співати так ніжно і вдумливо про прості речі, які роблять людей щасливими, що хочеться назвати його не інакше як «ніжний гігант». Ізраель помер молодим, ще у 1997, минуло 20 років, а записи його пісень досі слухають, і, мабуть, слухатимуть ще не один десяток років. Ми згадали про гітару пристрасну, гітару вмиротворену, а є ще гітара драйвова, шалена – це гітара, яка опиняється у руках таких віртуозів, як американський гітарист, співак та композитор – Джимі Гендрікс (Jimi Hendrix). Один із найсміливіших музикантів в історії рок-музики, він постійно експериментував, зі гучністю звуку, потужністю підсилювачів, нерідко грав на спеціально розстроєних гітарах. Джимі вважають піонером електрогітари. Джимі Гендрікса нема з нами уже пів століття, а його композиції «Foxy Lady», «Hey Joe», «Are You Experienced?» та «The Wind Cries Mary» і зараз є стандартом рок-музики, на який опираються усі, хто приходить у цю сферу і хоче стати поміченим у ній. Джимі Гендрікса, до слова, журнал «Time» назвав найкращим гітаристом усіх часів. Компанію йому у десятці найкращих склали британський та американський гітарист-віртуоз Сол Хадсон (Saul Hudson), легендарний блюзовий гітарист Бі Бі Кінг (B. B. King), британець Кіт Річардс (Keith Richards) із «The Rolling Stones». У когось із них гітара «звучить, як жінка, яка співає блюз», хтось «написав найбільше гітарних рифів, що запам’яталися», і усім їм пощастило посвоєму, по-унікальному відчути такий схожий зовні і такий розмаїтий за своїми можливостями інструмент – гітару.


S.U.I.T 62

ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА МУЗИКИ Мільйонами євро у наш час оцінюють вартість скрипок Страдіварі (Stradivari), Аматі (Amati) та Гварнері (Guarneri) – трьох родин, які 400 років тому повірили у скрипку як інструмент, і вирішили настільки майстерно його виготовляти, що навіть сьогодні їхні прізвища звучать як знак якості для усіх, хто розуміється на скрипковій справі. Важко повірити, що скрипка починала свій шлях народним інструментом, який звучав лише у трактирах та на міських площах. Доволі довго до високої публіки не да-

вала їй пробитись віола. Втім, час, як завжди, усе розставив на свої місця, і тепер скрипка асоціюється лише з високим музичним мистецтвом. Відкрити скрипку світові судилось італійцям. І саме італійцям цей інструмент завдячує своєю сучасною статусністю. Арканджело Кореллі (Arcangelo Corelli), Джузеппе Тартіні (Giuseppe Tartini), Ніколо Паганіні (Niccolò Paganini) та Антоніо Вівальді (Antonio Vivaldi) закохували публіку у цей музичний інструмент. Усі вони швидко стали народними улюбленцями, слухачі дуже любили і шанували їхню творчість, тож були прихильними до


S.U.I.T 63

будь-яких їхніх музичних експериментів, так і настав зірковий час скрипки! За італійцями скрипкову грамоту почали освоювати французи, німці, мине майже сто років і скрипкою зацікавляться українці, поляки, чехи та росіяни. Саме у той період (XVII – XVIII століття), кажуть дослідники, з’явилась більшість композицій, які досі вивчають як основоположну класику майбутні скрипалі. Зрештою, жодного менш-більш підкованого меломана просто не могли оминути «Пори року» у виконанні скрипаля-віртуоза Антоніо Вівальді, те саме і з 24 каприсами Нікколо Паганіні. Якщо гітара зачіпає потаємні струни людської душі і якоюсь магією закликає того, хто тримає її в руках поговорити, поділитись життєвими історіями, досвідом, буденними проблемами, то скрипка теж зачіпає струни, але геть інші. У той час, як барабани та гітара тяжіють назватись народними, простими, ближчими до людей, скрипка асоціюється з класикою та високим, защепнутим на всі ґудзики мистецтвом. Воно потребує білих комірців, фраків та найкращих залів, де збирається високо шанована і впливова публіка.

Скрипка – це завжди драма, тривога, переміни. Істинний скрипаль зі смичком працює так наче він торкається не струн, а людського серця, і крає його. Як і барабани, скрипка може бути сильним мотиваційним інструментом, вона має здатність концентрувати стільки енергії, що, отримуючи цей заряд, людина хоче вже і негайно діяти, але не десь локально, а глобально, змітаючи все навкруги, як стихія. Минає 400 років з того часу, як італійці зробили скрипку інструментом вишуканої високої музики, а її роль у мистецтві не зменшується, експериментуючи, музиканти щоразу повертаються до цього неймовірного інструменту і дають йому нові можливості, щоб він міг засяяти так, яскраво, як у ХVII столітті у руках скрипкових геніїв, яких ми шануємо і сьогодні. Іцхак Перлман (Itzhak Perlman), Ванесса Мей (Vanessa Mae), Василь Попадюк, Олександр Божик – це ті віртуози, які працюють зі скрипкою сьогодні, долаючи усі рамки та шаблони, вони своєю творчістю переконують – у скрипки не лише є сучасний слухач, вона має усі шанси стати класичним інструментом майбутнього.


S.U.I.T 64

НЕЗРІВНЯНИЙ І САМОДОСТАТНІЙ Пробившись від трактирів до великих концертних залів, які збирають шляхетну публіку, скрипка на якийсь час заглушила геть усі відомі у кінці XVII – на початку XVIII cтоліття інструменти. Музиканти-нескрипалі серйозно занервували. Терміново треба було на музичну арену вивести такий інструмент, який би був гідною відповіддю «королеві музики». Мрія того часу – диво-інструмент, здатний на громове фортіссімо, ніжне піаніссімо і найтонші динамічні переходи, а разом з тим який ще й має великий динамічний діапазон. Італійці і тут виявились першими – у 1709 році Бартоломео Крістофорі (Bartolomeo Cristofori) винаходить фортепіано. Він так і називає своє творіння – «Gravicembalocolpiano e forte», тобто «клавішний інструмент, що грає ніжно і голосно». Музикознавці впевнено кажуть, винахід фортепіано став поворотним моментом в історії музики. Цікаво, що у фортепіано шлях був дзеркально протилежним шляху, який долала скрипка. Уже зі самого початку фортепіано було розкішним інструментом для домашнього музикування знаті. За короткий проміжок часу, власне завдяки своїм проникливим можливостям передавати найрізноманітніші емоції, настрій та динаміку, фортепіано стало на один рівень зі скрипкою у великих концертних залах. Фортепіано пішло у маси. Композитори один поперед одного кинулись писати музику спеціально для цього нового інструменту, і сьогодні ми заслуховуємось фортепіанною творчістю таких метрів, як Людвіг ван Бетховен (Ludwig van Beethoven), Фредерік Шопен (Frédéric Chopin), Ференц Ліст (Ferenc Liszt). Фортепіано – це класика, велич, це величезна скарбниця із архівами людських почуттів. З цієї скарбниці можна витягти і подарувати слухачеві будь-яку емоцію, усе залежить лише від вправності того, хто торкається клавіш.


S.U.I.T 65


S.U.I.T 66

ЗАТИХНУТИ, ЩОБ ЗАЗВУЧАТИ З НОВОЮ СИЛОЮ Його звукові можливості активно використовують духові оркестри, він часто виступає сольним інструментом для супроводу ансамблів, його називають одним із ключових інструментів джазу, він – це саксофон. Батьківщиною саксофона можна вважати Францію, батьком його є бельгійський музичний майстер Адольф Сакс (Adolphe Sax), а другою Батьківщиною, яка дала йому нову енергію для звучання, без сумнівів, є Америка. На той час, коли Сакс винайшов саксофон, він перебував у Франції. Відомий французький композитор Гектор Берліоз (Hector Berlioz) зацікавився винаходом бельгійця. Будучи експертом в інструментальній сфері, Берліоз пише статтю «Мистецтво інструментівки», тим самим запроваджує справжню моду на саксофон у Європі. Майже одразу інші композитори починають вводити саксофон у свої оркестри. До 1870 року популярність дітища Адольфа Сакса лише зростає, майстер навіть викладає гру на саксофоні у військовому училищі Праги. Але розпочалась франко-прусська війна, музичний клас доводиться закрити, а фронтові будні затьмарюють усі культурні пориви. Здавалося, все втрачено. Але, на щастя, ніщо ні звідки не виникає, і ніщо не зникає у нікуди. Поки Європі було не до музики, ініціативу перебрали американці. У ХІХ столітті у США зародився новий музичний стиль – джаз, завдяки своєму неймовірному виражальному потенціалу, саксофон успішно прижився не лише як інструмент для військових оркестрів, а й як одна з невід’ємних окрас джазу. Вже у 1918 році США заполонила справжня «саксофономанія». Рівно через десять років

в Америці настає епоха свінгу та великих джазових оркестрів (біг-бендів), які у своєму складі мають не менше п’яти саксофоністів, саме тоді на всі континенти засвітились зірка Коулмена Хокінса (Coleman Hawkins) – одного із найвідоміших тенор-саксофоністів, під впливом якого творив музичний велетень епохи свінгу – Лестер Янг (Lester Young), а також щасливий власник феноменального субтонового звуку – Бен Вебстер (Ben Webster). Джаз починає виходити за межі Американського континенту, він добирається до Європи. І разом з джазом повертається на свою Батьківщину і саксофон, щоб зазвучати з новою силою та у новому, ще невідомому Європі амплуа. Музичні інструменти, музичні традиції, музичні гени – це те, що притаманне кожному народові світу, і кожен застосовує ці дари по-своєму, неповторно, глибоко, з власною філософією, і під впливом певних історичних обставин. Приклади, які ми навели є верхівкою айсберга, всюдисущого і до кінця неосяжного явища під назвою музика. І лише якщо наважимось без упереджень йти на глибину – маємо шанс наблизитись до його повнішого розуміння…


S.U.I.T 67


4

|

СТИЛЬ У ПРОЯВI


S.U.I.T 72

МІЦНА КРИХКІСТЬ ВІНІЛУ Текст: Олег (Середа) Мосесов


S.U.I.T 73

...Ви витягуєте з конверта платівку, обережно, щоб не доторкнутися до поверхні, уважно розглядаєте її «дзеркало», ніжно витираєте пил – від центру до краю платівки; акуратно очищуєте голку звукознімача, далі бережливо опускаєте тонарм на початок платівки або на порожню доріжку перед бажаною піснею… і завмираєте, щоб прослухати обране до кінця. Ритуал, медитація, насолода, мистецтво вінілу…

Від грамплатівок, через бобіни із магнітною плівкою, до компакт-касети, потім компакт-диску, і нарешті iPod’у … Збувся прогноз фізиків про глобальну мікромініатюризацію. Аж тут новий поворот історії – непередбачуваний сплеск популярності громіздкого «вінілу» – вінілової платівки. Коли у 1948 році з конвеєра заводу «Columbia Records» зійшла перша партія «довгограючих» платівок, вони були виготовлені з вінілату. Саме тоді їх почали називати «вінілові», або просто – «вініл». Найперші пластинки мали діаметр 7 дюймів (насправді 6,89 або 175 міліметрів). Якщо ви зараз у якомусь каталозі грамплатівок побачите навпроти назви напис «7" single» (сингл) або якесь інше число перед знаком «"», то це саме позначення діаметра у дюймах. Вони вміщали до 2 хвилин звучання. При цьому пластинки стали двосторонніми не з самого моменту появи, а тільки з 1903 року завдяки розробкам фірми «Odeon». Прижився і стандарт 10" (250 мм). Того ж року з’явилися перші 12" диски (реально 11,89", або 300 мм), які і дотепер вважаються найпопулярнішими. Кожен з цих форматів зіграв неабияку роль в історії культури ХХ–ХХІ ст. Якщо музиканти хотіли позиціонувати ту чи іншу пісню хітом, її обов’язково треба було випустити, як 7" сингл.

На одній стороні – одна пісня, записана у найкращій якості. Такі платівки були королями радіоефірів аж до 80-х, поки не з’явились компакти. З розвитком телебачення розкрутка сингла підтримувалась відеокліпом. Не випустивши пісню синглом, музикант фактично не мав шансів побачити її у хіт-парадах. Ця ситуація збереглась і дотепер, тільки сингли випускаються вже у цифровому форматі. Ще одна важлива річ: на другій стороні музиканти часто розташовували раритет, який потім не входив в альбом, а отже пісня була рідкісною і представляла неабиякий інтерес для колекціонерів. Є навіть так звані мисливці за «Бі-сайдами» (від англ. «b-side» – «сторона Б»). Та наміри музикантів часто були більш глобальними, аніж одна-дві пісні, тож з’являлись й інші формати, такі, наприклад, як Extended Play (EP) і Long Play (LP). Формат EP – міні-альбом, який триває здебільшого 20–25 хвилин, зазвичай випускають або дебютанти, які через невпевненість або нестачу коштів ще не можуть видати повноцінний альбом, або відомі музиканти, які у перервах між довгограючими дисками хочуть потішити фанів новими піснями. Та королем вінілу безумовно є Long Play – 12-дюймова довгограюча платівка, 33 1/3 обертів на хвилину.


S.U.I.T 74

Ще у 30-х з’явилося поняття «альбом»: оскільки практично на кожній з платівок була одна-єдина композиція на стороні, часто вони продавалися не тільки у паперових конвертах, але і в картонних або шкіряних коробках, куди їх вміщалося кілька штук. Через зовнішню схожість таких коробок з фотоальбомами, їх стали називати «record albums». З часом поняття «альбому» почало асоціюватися із LP і перетворилось на базове для музики. Групи чи виконавці збирались у студії, щоб записати альбом. Сесії звукозапису тривали від кількох днів до кількох місяців (а той й рік-два). Кожен новий цикл команди починався з цього. Записали альбом, кілька пісень з нього окремо випустили синглами і поїхали у концертне турне. Відпустка – і знову все спочатку.

Тривалість LP, як правило, від 40 до 60 хвилин, і хтось навіть проводить історичні паралелі – адже колись симфонічний оркестр грав 20–30 хвилин (приблизна тривалість однієї сторони платівки), після чого свічки згорали і оголошувалась перерва, для того, щоб запалити нові. Отже момент перевертання платівки на іншу сторону теж є особливим, майже містичним, його порівнюють і зі «згоранням свічок», і з читанням книги, розділеної на частини і глави. У процесі перевертання слухач має час, щоб зосередитись, відчути задум музикантів, і більш усвідомлено сприймає музику. У цьому контексті класикою є альбом Miles Davis «Kind of Blue»


S.U.I.T 75

59-го. Трек «Blue in green» у кінці першої сторони виводить альбом на один з емоційних піків, і міняючи сторону пластинки, меломан ще переживає відлуння «Blue in green», та водночас готується до нових вражень від сторони «Б». Тож і класичні композитори, і сучасні музиканти підлаштовувались під тривалість альбому. У тих рідкісних випадках, коли концептуальна ідея не вміщалась на один диск, альбом робили подвійним (як «Pink Floyd» «The Wall») чи потрійним (як George Harrison «All Things Must Pass»). Взагалі навколо Long Play платівки відбувалися найвизначніші події у музиці другої половини ХХ ст. Від концепції – до

обкладинки. Як правило досвідчені музиканти приходили до студії для нової сесії з якоюсь ідеєю. Інколи цю ідею вдавалося червоною ниткою пронести у всіх піснях. Так народилось поняття концептуального альбому. Першим з таких у поп-рок музиці прийнято вважати «Pet Sounds» 66-го від «The Beach Boys». «The Beatles» не відставали і у 67-му випустили «Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band», де всі пісні виконувались ніби від імені вигаданого сержанта Пеппера, що певним чином розв’язувало руки музикантам у плані чудернацьких текстів і музики. Це такий собі спосіб майстерно робити продукт, який прагне стати


чимось більшим, ніж просто розвагою. Тим часом обкладинка «Сержанта» теж стала культовою. На ній зображені «Бітли» в оточенні кількох десятків картонних фігур відомих людей, тобто вигадана група «Lonely Hearts Club Band» з шанувальниками після концерту. Можна впізнати відомих акторів, письменників, музикантів, а також психолога, прем’єр-міністра і гуру. Обкладинки (конверти альбомів) – взагалі стали окремим мистецтвом. Для трубача Герба Алперта альбом «Herb Alpert & The Tijuana Brass «Whipped Cream & Other Delights» 65-го став найуспішнішим не в останню чергу завдяки обкладинці, на якій модель була вдягнена у сукню зі збитих вершків, а кожна пісня альбому мала назву якоїсь страви. А Курт Кобейн і Дейв Грол з «Nirvana», надихнувшись документальним фільмом про пологи під водою, відзняли 4-місячного малюка у басейні. Кобейн потім запропонував додати доларову банкноту на риболовецькому гачку, яка

була знята окремо і змонтована. У результаті вийшла одна з найбільш провокаційних обкладинок 90-х для культового альбому «Nevermind» (91 р.). Унікальними є художні роботи, які стали візитівками груп нарівні з музикою. Так художник і дизайнер Роджер Дін традиційно творив обкладинки альбомів «Yes», і меломани здалека впізнавали його стиль на вітрині крамниці: О! напевно вийшов новий диск «Yes». Роджер Дін оформлював і найвідоміші диски «Uriah Heep». Художник Дерек Рігз намалював «Едді», що став талісманом для хеві-метал групи «Iron Maiden», який з’являвся на обкладинках, концертах і плакатах.


S.U.I.T 77

Приблизно з середини ХХ ст. музика увійшла до кожного дому, і єдиним популярним її носієм були вінілові платівки. А у 80-му світові презентували компакт-диск, CD. Переваги нового формату були очевидними. При цьому формати «сингл» і «альбом» збереглися, як і традиція вкладати у коробку кількасторінковий буклет із фото і текстами пісень. Далі більше. З розповсюдженням комп’ютерів і появою інтернету, меломан міг вдома зробити будь-яку збірку пісень, записавши її на диск, пізніше на маленький iPod у форматі mp3, чи просто скористатися інтернет-сервісом, яких зараз чимало, і створити власний плейлист онлайн.

Так, здавалось би, завершилась епоха вінілу. …Поштовхом до відродження інтересу до олдскульних платівок стали хіп-хоп діджеї. Саме вони у 80-х почали використовувати вініл для міксування треків і створення «скретчів» (коли діджей кладе руку на платівку і робить ритмічні рухи, «витягуючи» з вінілу специфічний звук). Дивовижний звук скретча виходив завдяки лише спритності, майстерності рук і музичній інтуїції ді-джея. І ніякі CDпримочки допомогти у цій справі не могли – диво скретча підпорядковується тільки вінілу і рукам. І найголовніше – тактильний ефект не можна порівняти ні з чим. А отже: «Вініл – робота, приємна на дотик».


S.U.I.T 78

Завдяки важливому значенню вінілу для діджеїв та шанувальників таких жанрів як хіп-хоп, техно і хаус, у яких платівки зберегли своє символічне значення, «плитам» вдалося пережити 90-ті. А діджеї ставали не менш популярними, ніж поп-зірки. І раптом у моду почав повертатись «теплий», аналоговий звук вінілової платівки, меломани почали наводити десятки причин, чому варто слухати музику саме на вінілах. І це були вже не просто прояви фетишистської ностальгії – більшість поціновувачів вінілу – справжні меломани і колекціонери. Вони можуть відрізнити «штатівську» плиту від «європейської», помітити безліч деталей, особливо якщо це стосується перевидання того чи іншого шедевру ХХ ст. До прикладу у США деколи частково забирали нижні частоти і додавали високих (щоб дзвеніло). Робили американці це для того, щоб платівка відтворювалася на будь-якій, інколи не дуже якісній апаратурі, де голка могла вискочити через насичені низькі частоти. Але найякіснішим варіантом завжди вважався «перший прес» – перший тираж пластинки. Досвідчені меломани розрізняють навіть диски, випущені у першій тисячі, поки «матриця» свіжа. Визначається це все тільки «на слух». Завзятості колекціонерів немає межі. Вони, до прикладу, можуть купити вініл у поганому стані тільки тому, що добре зберігся конверт. Свою платівку в ідеальному стані, але з потертим конвертом, вони кладуть в упаковку, яка добре зберіглась. Та найголовніше, у чому впевнені і професіонали


S.U.I.T 79

і ентузіасти: аналогове звучання найкраще передає те, що задумали музиканти. Ще однією очевидною привабливістю є великий розмір фото на обкладинці платівки, що орієнтовно на 500% більше, ніж на обкладинці CD, не кажучи вже про додаткові супровідні зображення, а інколи й плакати. Лейбли культивують мистецтво обкладинок. Кожна велика компанія звукозапису має книгу, альбом своїх найзнаменитіших титульних фото чи малюнків: «Factory Records», «ECM», «Blue Note», «Prestige» тощо. Культ навколо вінілу підтримують і самі виконавці. Незалежні сучасні артисти часто випускають пластинку обмеженим накладом і систематично виступають проти повторних випусків, навіть коли фінансові перспективи позитивні. А все заради особливого статусу своїх вінілів. Чимало музикантів намагаються зараз перевидати свої каталоги у вінілі. Це до речі свідчить про певний їх статус у своїй країні чи навіть у світі. Не будемо забувати про те, що платівки залишаються ідеальним способом контролювати авторські нарахування, музикантам треба на щось жити. Адже піратські вініли не роблять, а переписувати з платівки на диск той, хто відчув всі переваги, не стане. І, хоча комерційне відродження платівок


S.U.I.T 80

невелике у порівнянні зі світовим потоком музики, вінілові записи є одним з ключових сучасних символів культури. Виринувши з глибин історії і сучасної аналітики, яка нібито пояснює сплеск інтересу до вінілу, я із задоволенням слухаю прекрасного співрозмовника, Олега Мацеха, співзасновника «Vinil- Клубу» у Львові, який знає про вініли все і вірить у те, що завдяки саме вінілу, зможе зробити цей світ кращим. Нашу розмову я сприймаю, як сторону «Б», раритетну і непередбачувану, сучасної історії вінілу. «Потрібно добре розуміти відмінність: вініл – це запис! Бо багато хто каже: яка різниця? Головне – музика, а носій неважливий. Різниця є величезна. Вініл – це один з видів

запису. І на сьогоднішній день можна з великою впевненістю сказати, що це найвдаліший формат, рівних якому немає. Музика, яку написав композитор, музиканти, які цю музику виконують, і ти, який слухає це наживо. Це музика, яка тече. А як цю музику записати? Вініл, як книжка. Не можна ж казати: головне не книжка, головне письменник. Тобто ті речі ніхто не порівнює. А на прихильників платівок чомусь кажуть: О! Маніяки, фанати вінілу. Це на так. Повернемося до того, як може музика зберегтись – або нотами на папері, або зафіксованою на певних носіях. Тобто потрібен запис, який буде збережений на носії. Так-от, ніхто


S.U.I.T 81

На фото Олег Мацех

не заперечить і не зможе заперечити безумовний вклад платівки, за допомогою якої до нас дійшов, зберігся величезний пласт культури, як свого часу ноти на папері зберегли для нас великі твори. Коли з’явився новий носій – а це прогрес, явище абсолютно нормальне – всі не замислюючись повикидали вініли, тому що CD – зручний носій для масової культури. Ніхто у той момент не замислювався, не порівнював звук того чи іншого носія. У чому природа звуку? Не треба забувати, що чи не найважливіше при прослуховуванні платівки – це голка. Відома компанія «Ortofon», наприклад, має дешеву

просту голку, яка дає звучання у рази краще ніж mp3 чи навіть CD-диск. От кажуть: у вініла «теплий» звук. Так, тому що платівка має одну особливість – немає жодних спотворень. Це – аналоговий звук. Як в момент запису мікрофонна мембрана передає його через електромагнітні коливання на сапфіровий різець, так різець і нарізає канавку. Точно так само цей процес відображається назад – з голки на мембрану, тільки вже динаміків, – і на наші вуха. Спотворень – жодних. Це так, як виготовляють ключ. Копія точна, і двері відчиняються. Хвиля коливання голки – природна, нескінченна У CD – це імітація. Це може бути доведено до ідеалу, але тоді ви вже повинні витрачати захмарні суми на апаратуру «Hi-End», яка це «закладене» зможе відтворити. Вініл – зовсім інша історія. Весь сенс у цій маленькій голочці. І магія у тому, що це – дуже незначне, делікатне коливання. Його треба акуратно підсилити і вивести у коливання динаміка. І якщо ми говоримо про музичну культуру сьогодні, ніхто поки що не придумав нічого кращого, аніж запис через мікрофон. Якщо ми візьмемо старий грамофон – там усе просто: це голка, яка торкається мембрани. Якщо знімете рупор, почуєте легеньке скреготання, але тільки вставляєте рупор – звук розкривається. Так само і на концертах – ці коливання в один та інший бік, якщо ви слухаєте колонки. Тобто фактично вініл – це проміжок між вами і музикантами. На платівку записали і відтворили з мінімальними втратами. Тому – аналоговий звук. Аналогія, без всякого спотворення. Вініл, повернувшись, утвердився і показав, що він є важливий носій, який має свою нішу. Він не є на сьогодні мейнстримівський, суперпопулярний, але ідея вінілу – цілісна. Це точно не фетиш, це точно не ностальгія. Це я спочатку думав, що щось десь колись недослухав і зараз закортіло повторити. Але ні! У мене є величезна колекція компактів. І коли я придбав вініловий програвач, то думав, що буду ним користуватися час від часу. Але помітив, що, придбавши десь 20–30 платівок, – слухаю їх набагато частіше. Це цілий ритуал. Ти купуєш платівку, ти її розпаковуєш, дивишся, обов’язково читаєш хто виконавець, хто на чому грав, анотацію читаєш – дістаєш значно більше інформації. Ти переживаєш цю музику значно глибше. З’являється якийсь процес медитації. Цього не відчуєш, слухаючи CD, а особливо mp3 – це просто фон, немає ніякої магії. Коли я це побачив, то зрозумів, що вініл – ціла культура. Багато хто зі мною не погоджується, каже: це смішно, немає різниці на чому слухати. Але я почав вникати глибше і побачив, що ця культура не для кожного, так само, як медитація – не для кожного. Треба вміти зосередитись, треба знайти час на це, відчувати. Тобто це трохи інший формат. Але я переконаний, що у нас є багато людей, які цей формат сприймають. Я зараз відкрив для себе сучасних виконавців. Я їх відкрив не через мейнстрім, не через інтернет, а через вініл! Неокласика, сучасний джаз. І на моє переконання, саме серйозна музика, яка вимагає зосередженості, переживання, значно краще дається через вініл. Вініл виховує смак!»


S.U.I.T 82

Факт залишається фактом – у ХХІ ст. продажі вінілу з року у рік зростають, на відміну від CD. Були проведені навіть спеціальні дослідження, написані наукові роботи у спробі пояснити цей феномен. Вінілові платівки свого часу фіксували всю музичну історію, зберігаючи надійне відчуття, що це частина культурного андеграунду, крутого і передового. Тобто вініл – фізичний символ особливого типу прослуховування, із такими якостями, як інтимність, тепло, справжність і харизма. Задоволення не з дешевих, але й дати він може набагато більше. Всі ці ритуали хтось називає естетикою, хтось навіть – сакральним досвідом прослуховування: догляд за вініловими платівками для захисту і збереження їх аналогових якостей, очищення диска, технічний нагляд за «вертушкою» та забезпечення її справного стану чи догляд за обкладинкою. Ці процедури не сприймаються, як рутинні, це – частина ритуалу, який подарує набагато більше емоцій від музики, ніж цифра. Більше того, ці типи практик догляду, каже дехто з теоретиків, надають вініловим платівкам людських рис. Крихкість і схильність до пошкодження тлумачиться як сила, наділена людськими рисами, у порівнянні з цифровими файлами, які є нескінченно відтворюваними і можуть бути видалені одним натисканням на кнопку клавіатури. Тобто сліди використання надають вінілу аури. Зрештою, величезна перевага платівки у тому, що кожен може вкладати у неї свої сенси.


S.U.I.T 84

«Ті, що співають під дощем» Джина Келлі и Стенлі Донена (1952)

МУЗИЧНА КІМНАТА Текст: Стас Тарасенко


S.U.I.T 85

Музика і кіно ... Один з найдивніших і найнеоднозначніших союзів у світі мистецтва. Дехто переконаний, що кінематограф створювався не для того, щоб на екранах співали і танцювали наряджені раджі і сором’язливі принцеси, а стильні джазмени «рубали» хіти, відтягуючись за роялем. Дзига Вертов, найавторитетніший режисер-революціонер ХХ століття, презирливо говорив про те, що «кіномистецтво перетворили на водевіль». Альфред Хічкок називав німі фільми «чистим кіно». І навіть такі майстри як Чаплін до останнього чинили опір приходу звуку, відмовлялися, вдавали, що все залишилося, як раніше, однак вдіяти щось зі звуковим кіно не могли – прогрес брав своє. Наставав час, і ось вже сам волоцюжка Чарлі весело виспівував пісеньки, кумедно танцював і ... розмовляв! Так, на думку ідолопоклонників Великого Німого, кінематографу чужа не тільки музика (мелодія або пісня), але навіть – фу, яка гидота! – звуки і голоси. Такі люди виступають за «очищення кіномистецтва» від домішок всіх інших мистецтв: фотографії, літератури, музики, театру тощо. «Кіно – це дивитися» – кажуть вони. Звичайно, супротивників звуку і пісні сьогодні залишилося небагато. Ну ось хто у XXI столітті всерйоз наважиться заперечувати незаперечні досягнення музичного та звукового фільму за останні вісімдесят, а то й дев’яносто років його існування? На це здатні тільки якісь вузьколобі теоретики кіно, закінчені маргінали або – найцікавіша

категорія – невиправні романтики і естети типу Гая Меддіна. А так – світ давно ухвалив звук, полюбив пісню і перейнявся музикою в кіно. Уже багато років кіноіндустрія немислима без звукорежисерів і композиторів, акторів дубляжу і співаків. Ми не можемо уявити собі мультфільм Хаяо Міядзакі або фільм Такеші Кітано без музичного супроводу Дзе Хісаісі. «Хороший, поганий, злий» та «Одного разу на Дикому Заході» – це ніщо без саундтреків Енніо Морріконе. А як же головна тема телевізійного серіалу «Твін Пікс», яку створили Девід Лінч та його друг – композитор Анджело Бадаламенті? І як же бути з мюзиклами, з біографічними картинами про музикантів, документальними стрічками про хіп-хоп та рок-н-рол, з фільмами, у яких грають і слухають музику, співають і танцюють? Як бути з піснею Ясмін Хамдан у джармушевському фільмі «Виживуть тільки коханці», коли зневоднений вампір Адам у виконанні Тома Хіддлстона остовпіває від нескінченної краси голосу ліванської співачки? І як не пройнятися тією романтичною сценою у фільмі «Як божевільний», коли персонажі Антона Єльчина і Фелісіті Джонс слухають пісню Пола Саймона? От як з усім цим бути?! Та дуже просто: радіти довговічному союзу музики і кіно, але не цуратися фільмів, створених до цього союзу. Як кажуть розумні люди: «У всьому є своя краса». І от сьогодні ми говоримо про красу фільмів, у яких звучить музика.

«Метрополіс» Фріца Ланга (1927)


S.U.I.T 86

Девід Лінч

В одному інтерв’ю режисер Джим Джармуш сказав так: «У кіновиробництві є все: фотографія, дизайн, акторство, музика, танець, час ...». І він має рацію. Кінематограф – це синтез різних мистецтв, дивовижний сплав традиційного і новаторського, розумного і розважального, мейнстріму і авангарду. У кіно – в найбуквальнішому сенсі – можна побачити і почути все, що тільки можливо. Інші мистецтва таким похвалитися не можуть. «Кіно подібне до губки, яка увібрала у себе всі культури світу», – вчать кінознавці. Одна з таких культур – можливо, не настільки очевидна, як театр або література – це культура музики і танцю. Якщо художня література чи фотографія впливали і без сумнівів продовжують впливати на кінематограф, то вплив музики і танців на кіно настільки очевидним вже не здається. Схожий приклад – книжкові ілюстрації. Якщо задуматися, без них цілком можна обійтися (книга ж, у першу чергу, цінна текстом!), Але все ж таки з ілюстраціями літературний твір набуває додаткового сенсу, стає красивішим, жвавішим, зрозумілішим, витонченішим і виразнішим. От, приміром, «Аліса в Країні Чудес» і «Аліса в Задзеркаллі» Льюїса Керролла – чудове читво! Але наскільки ж цікавіше читати ці книги у супроводі канонічних малюнків сера Джона Тенніела! Точнісінько так само і з музикою

у кіно. Музика вплітається у тканину фільму, стає його невід’ємною частиною, без якої фільм – це вже не фільм. На запитання «А яку роль відіграє музика у кіно?» однозначної відповіді досі немає. З цього приводу існує три думки. Одні вважають, що музика у кіно – це благо, і без неї – принаймні сьогодні, у третьому тисячолітті, обійтися ніяк не можна. Без саундтреків, без мелодій і пісень, які запам’ятовуються, звучать за кадром, сучасний фільм, найімовірніше, з тріском провалиться у прокаті. Глядач звик до музики, він її жадає, йому складно дивитися кіно, що не приправлене «розслаблюючими шумами». Ох, не багато комерційних режисерів готові відмовитися від музики у своєму кіно, боючись набриднути глядачеві, роздратувати його, приспати глядацьку увагу одноманітною дією без ритму і танцю. «Музика все пожвавлює!» – якось так. Вважається, що без музики у кіно не можна досягти «розваги». А важливіше за це слово для комерційного кінематографа, для високобюджетних блокбастерів і дорогих мультфільмів нічого немає. Чи вдасться вам згадати хоча б одну роботу студії «Disney», де б не було музики, пісень і танців? Без танців, припустімо, щонайменше обійдеться, але музика – у пісенній формі або у формі


S.U.I.T 87

мелодій за кадром, що запам’ятовуються, – зобов’язана бути завжди. Від «Білосніжки» і «Холодного серця» до «Зоряних воєн» та «Піратів Карибського моря» – музика у цих фільмах проходить червоною ниткою. Друга думка полягає у тому, що музика у кіно грає негативну роль. Або принаймні вона зовсім у ньому є необов’язковою. Про це ми вже трохи розповіли: такими «борцями за чистоту» найчастіше виступають особистості, які зустрічають багнетами будь-які модні віяння і тренди у кіно. Відомий данський режисер Ларс фон Трієр і його друзі у маніфесті «Догма 95», що спрямований на «оздоровлення кінематографа» і закликає до «повернення до вихідних цінностей», зокрема, заявили так: «У кіно не повинна звучати музика. Музика допускається тільки тоді, коли вона реально звучить у сцені картини». Тобто, на думку «догматиків», будь-який саундтрек, будьяка «зовнішня музика» неприпустима, але якщо два герої їдуть у машині і слухають радіо, яке дійсно грає тут і зараз – таке може бути дозволене. Загалом, супротивниками музики найчастіше виступають ті, хто, певною мірою, прагнуть повернутися до методів і практики німого, а ще точніше – природного, достеменного, реалістичного кіно. Адже і справді: що може бути менш реалістичним, ніж раптовий запальний рок-н-рольний риф у якомусь «Убити Білла. Том I» Квентіна Тарантіно? І чи не тому кіно-

критики характеризують його фільми як «суцільний кітч» або «модерністське кіно», тлумачачи про те, що режисер «максимально далеко йде від реальності в якийсь свій кіносвіт, де звучать круті пісні і співаються модні шлягери»? Так, музика і справді привносить у кіно елемент неправдоподібності, але хто сказав, що кіно має бути правдоподібним?.. І, нарешті, третя думка, найпрактичніша. Музика у кіно – подобається нам це чи ні – є необхідністю. Німецький метр, режисер німого і звукового, кольорового і чорнобілого кіно Фріц Ланг говорив так: «Музика особисто для мене – те саме, що і для Гете – приємний шум. Я людина очей, не вух». Проте, у його звукових фільмах незмінно звучить музика. Та й як накажете досягти стану саспенсу, як ввести глядачів у шок, як їх здивувати або налякати, не вдаючись до музики? У фільмі «Блакитна гарденія» Ланг знімає відомого співака і піаніста на ім’я Нет Кінг Коул, який виконує головну тему картини. Без цієї пісні, без Коула, без його посмішки фільм годі уявити. І таких прикладів – тисячі. Скажімо, «Синій оксамит» Девіда Лінча – фільм, що виріс з однойменної пісні красеня Боббі Вінтона. А про композитора Енніо Морріконе режисер Серджіо Леоне і взагалі сказав: «Це він – творець усіх моїх фільмів. Його музика скеровує мене, підказує, куди мені рухатися і як знімати».

«Меланхолія» Ларса фон Трієра (2011)


S.U.I.T 88

«Брати блюз» Джона Лендіса (1980)

І врешті-решт, хіба не з музики почалося все звукове кіно? Вельми цікава історія! Відомо, що звукове кіно, як тільки воно з’явилося на світ, не одразу привернуло увагу публіки. Сьогоднішньому глядачеві це важко собі уявити, але ви задумайтесь: був Чаплін, Кітон, Ллойд, було прекрасне німе кіно, справжнє мистецтво, до якого всі звикли. І раптом – голоси, звуки, шуми! Складалося враження, що досконалий кінематограф, пропонують замінити іншим кінематографом, скреготливим і балакучим. І от кому воно потрібне?! Але щойно кінопромисловці здогадалися взятися за зйомки музичного кіно, фільмів з піснями і танцями, люди просто збожеволіли: квитки на фільми «Співак джазу» або «Під дахами Парижа» розкуповувалися за лічені миті! Виявилося, що мова, шуми – це не те, що може залучити публіку, а от пісня і танець – від цього глядачеві вже не відкрутитися! Саме так відбулася справжня революція у кіно. Німе кіно не замінилося звуковими фільмами. Ні-ні, це саме музичні фільми зробили прорив у кіномистецтві. Без пісень і веселих мелодій все могло б піти інакше. Отже значення музики для кіно, насправді, величезне. Тим більше, що є цілі жанри кінематографа, поєднані з музикою. Звичайно, у першу чергу, це мюзикли, які давним-давно визнані як «класичний кіножанр». Мюзикл всіх часів – «Ті, що співають під дощем» стабільно входить у першу десятку найвеличніших фільмів в історії за версією найавторитетніших кіновидань. Існують цілі «фабрики мюзиклів», на кшталт індійського Боллівуда, які тільки тим і зайняті, що денно і нощно виробляють музичну кінопродукцію. Звичайно, продукція ця не завжди вирізняється


S.U.I.T 89

«Блакитна гарденія» Фріца Ланга (1953)

високою якістю, але там, де є попит – там, зрозуміло, буде і пропозиція. Інші жанри – документальні музичні фільми, фільми-біографії, фільми, у яких знялися знамениті музиканти, фільми-опери, фільми-балети тощо. Який шанувальник джазу не чув про фільм «Дінго» режисера Рольфа де Хіра, єдине художнє кіно, у якому легендарний Майлз Девіс приміряє на себе роль актора? І який поціновувач блюзової музики не насолоджувався культовою стрічкою «Брати Блюз» Джона Лендіса? Але існує і зворотній зв’язок, від кінематографа – до музики. Кінематограф, як би важко це не було уявити, чинить на музику не менший вплив. Ось трійка прикладів. Вкрай популярний сьогодні колектив «Alt-J» випустив госпел на честь актора Джона Херта. Авангардистка Лорі Андерсон, як їй і належить, склала аж дві пісні про картини німецького режисера Райнера Фасбіндера. А задумливий, неймовірно обдарований і нескінченно ніжний «Eels» заспівав пісню про актрису-красуню Грейс Келлі. Але все це – не найголовніше. Найголовніше – розуміти, що музика у кіно є одним із багатьох інструментів кінематографу, як світло, монтаж, декорації, операторська

«Космічна одісея 2001 року» Стенлі Кубріка (1968)


S.U.I.T 90

«Твін Пікс» Девіда Лінча (1990)

робота. А раз музика – це інструмент, отже нею можна скористатися так, що фільм від цього тільки виграє. Найбільші майстри кіно вміли користуватися музикою, вони її розуміли і знали її секрети. Епопея Стенлі Кубрика «Космічна одіссея» – це прорив у тому, що прийнято називати «музичним ландшафтом у кіно». Музика у цей фільм привносить додатковий вимір. Критики переконані, що в «Одіссеї» Кубрика композиції Штрауса і Хачатуряна відіграють роль якогось «філософського орієнтира», певної «сили і могутності, які спрямовують картину туди, куди цього хотів Кубрик». Таких картин, у яких музика геніально обігрується режисером, може бути і не багато, але саме вони – головне, за що цінують музику у кіно. Від «Амадея» Формана і «Тої, що танцює у темряві» Трієра до «Сенсу життя за Монті Пайтоном» і повнометражного «Південного парку» – кіно без музики, можливо, і здатне існувати, але з музикою воно, безумовно, стає прекраснішим. Отже, слухайте кіно!

ДЕСЯТКА МУЗИЧНИХ ФІЛЬМІВ «Мільйон» Рене Клера (1931) «Аліса в Країні Чудес» від студії «Дісней» (1951) «Ті, що співають під дощем» Джина Келлі и Стенлі Донена (1952) «Музична кімната» Сатьяджита Рая (1958) «Жовтий підводний човен» Джорджа Даннінга (1968) «Сенс життя за Монті Пайтоном» Террі Джонса и Террі Гілліама (1983) «Це – Spinal Tap» Роба Райнера (1984) «Канібал! Мюзикл» Трея Паркера (1996) «Південний парк: великий, довгий, необрізаний» Трея Паркера (1999) «Та, що танцює у темряві» Ларса фон Трієра (2000)


S.U.I.T 91

МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ вати нові вершини», – розповідає керуючий КВЦ «Парковий» Антон Озадовський. Конгресно-виставковий центр «Парковий» – сучасний унікальний комплекс, що спеціалізується на наданні площ в оренду для проведення заходів різного формату: виставки, конференції, конгреси, круглі столи, форуми, презентації, семінари, концерти та приватні івенти.

Якщо пригадати 2016 рік, у голові спливають яскраві епізоди «BAROMETER International Bar Show 2016», яке стало першим і найкращим барним фестивалем в Європі і Україні. Протягом 2 днів виступали спікери міжнародного рівня, відбулись майстер-класи з міксології, проводилося безліч дегустацій, з ранку і до пізнього вечора у «Парковому» панувала чудова атмосфера. Можна з упевненістю сказати, що це був успіх! Вже тоді усі розуміли, що КВЦ «Парковий», як одна з кращих івент-локацій країни, і фестиваль «BAROMETER International Bar Show» ідеально підходять один одному. Цього року «BAROMETER International Bar Show 2017» повертається до КВЦ «Парковий» і з 29 вересня по 1 жовтня буде тішити і дивувати всіх гостей. «Минулого року ми провели понад 300 подій. Це були форуми, конференції, презентації, спортивні та розважальні заходи. Всі наші івенти унікальні і незабутні, і ми пишаємося кожним! “BAROMETER International Bar Show”, однозначно, входить у ТОП і є зразком правильної організації і проведення масових активностей. Мені приємно, що наша локація стала домівкою для “BAROMETER International Bar Show”, і ми готові разом рости і підкорю-

Комплекс має унікальні можливості для проведення заходів: 2 виставкові зали, 26 конференц-залів, co-working з лаунж зоною, конгресно-концертний хол, тераса з прекрасною панорамою для проведення заходів влітку, відкрита експозиційна площа з вертодромом і постійно діючий ресторан CHI з літньою терасою. За період роботи комплексу для проведення своїх конференцій його обрали такі компанії, як «Hewlett Packard», «Samsung», «Syngenta», «Basf», тут відбувались покази в рамках «Ukrainian Fashion Week» та «Mercedes Fashion Days», свої нові моделі авто презентували «Lexus», «BMW», «Range Rover», «Porsche», «Volvo», на вертолітному майданчику провели концерти Steve Aoki і Іван Дорн, також «Парковий» приймав засідання представників ООН, благодійний захід від UNICEF і став офіційною локацією конкурсу Eurovision 2017. Вже зараз можна впевнено сказати, що КВЦ «Парковий» посідає місце головного центру ділового життя не тільки столиці, а й України.

м. Київ, вул. Паркова дорога, 16А тел.: +38 044 594 88 88 www.parkovy.info


5

|

ПОРТАЛ


S.U.I.T 94

ЗВОРОТНА СТОРОНА МІСЯЦЯ Текст: Ольга Телипська


S.U.I.T 95

Відмова від енергетичного паразита – кастанедівського «літуна», повернення до себе, своєї природи, можливість відійти від згубного шляху, який воєдино зливає ілюзії та реальність. Це суб’єктивно моє сприйняття психоделічних проявів життя. Яке підсилюється у першу чергу музикою, звісно психоделічною. Насамперед психоделічна музика є танцювальною. Філософія психоделії передбачає дещо інше ставлення до танцю. Тут танець несе на собі відбиток найдавніших ритуалів, за допомогою яких шамани досягали містичного стану свідомості. Танець – це елемент активної медитації. Ні для кого не секрет, що наше тіло і наша свідомість тісно пов’язані між собою, а значить, за допомогою певних рухів тіла можна домогтися зміни свідомості, а тим більше – за допомогою «правильної», психоделічної музики. У цілому психоделічна музика не пов’язана з будь-якою релігією або застосуванням певних хімічних речовин (хоча, більш як півстоліття, митці змушені «відмивати» саме поняття «психоделіка» від нальоту ЛСД. Ще у 1956 році британський психіатр Хамфрі Осмонд, який вивчав можливості застосування ЛСД у психотерапії ввів це поняття і на довго «одурманив» усе за межами своєї лабораторії). Це музика, яку просто потрібно відчувати серцем і сприймати безпосередньо, не намагаючись її зрозуміти чи проаналізувати. У відповідній обстановці людина з відкритим сприйняттям може отримувати повноцінне задоволення від прослуховування психоделічної музики, бо вона сама по собі є природним каталізатором зміни у свідомості. Якщо перейти до етимології, то буквально слово «psychodelic» означає «відкривання душі» («психо» – «душа», «деліо» – «відкривання», «оголення»). Carlos Santana казав, що психодел – це всього лише вхід у двері – інші двері сприйняття. Психоделічна музика звільняє людський розум від індоктринаційого (стереотипного) мислення. Це як «нанести візит самому собі». Загалом, основний принцип створення психоделічної музики може бути виражений фразою соціолога Діни Вайнштайн: «Втрачати себе у музиці – розуміти її». Психоделічна музика як напрям музичної культури з’явилася приблизно з середини ХХ століття. Піонерами стали «Grateful Dead» та «Pink Floyd». Саме за часів популярності цих груп почалися експерименти з електронною апаратурою з метою отримання нових, незвичних – психоделічних звуків. А подальший розвиток технологій призвів до народження такого напряму в музиці як «techno», яке потім дало життя «trance» і «goa trance». Якщо коротко, то будь-який аномальний звук можна вважати психоделічним – наприклад, звук записаної гітари і прослуханої у зворотному напрямі; це ефект галюцинації, бо ти не можеш співвіднести себе з тим, що це таке і що воно робить. Шукати національні атрибути психоделу безглуздо. Киснути в аналізах його феноменів, щоб докопатись до його суті – пусте. Віддайся і відчувай. Це і є психодел. Навіть психоделічні тексти пісень менш політичні, ніж у фолк-року, більш грайливі, ніж у прогресивному року, і відкритіші, ніж


S.U.I.T 96

у будь-якому жанрі. Кожен з нас здогадується, інтерпретує, шукає ключі, а не чітко і прямолінійно вловлює сенс текстів. Це вдумлива гра між інтелектом і емоціями, як творця, так і слухача. Ця гра наближає обох до істини буття. Вона поглиблює, підсилює, розширює, і, як наслідок, надихає і відтворює інтелектуальний та емоційний світ людини, що у кінцевому підсумку сприяє її переходу на новий рівень пізнання самої себе і світу. Напевне у цьому і вся природа психоделу – свобода думок і тіла.

мулятори психіки. Вони можуть впливати лише тимчасово і не мають нічого спільного з психоделічним способом життя, при якому творець створює духовні продукти, які в результаті «творять» як його душу, так і того, хто ці продукти сприймає, слухає, дивиться, читає.

На жаль, у свідомості більшості людей термін «психоделія» пов’язаний з використанням галюциногенів або марихуани, у той час, як психотропні засоби – лише зовнішні сти-

Музиканти свідомо збільшували тривалість своїх творів, так як сам стиль передбачає широке поле для імпровізації. Наприклад, пісня «Pink Floyd» «Shine On You Crazy

Художнім ідеалом психоделічної музики можна вважати саме імітацію стану після вживання психоделіків: як у ставленні музикантів, так і слухачів.


S.U.I.T 97

Diamond» (альбом «Wish You Were Here» (1975)) складається з дев’яти частин, і її загальна тривалість перевищує двадцять шість хвилин. У підсумку, до прикметних ознак психоделіки можна було б віднести тривалі сольні партії інструментів, різні акустичні ефекти, нестандартні гармонії, що викликають стан ірраціональної реальності, відчуженості у слухача. А попередній альбом «Pink Floyd» «The Dark Side Of The Moon» (1973) став певним провідником досить важкого настрою і загалом музиканти присвятили його непростим питанням людського буття. Пізніше, спрощуючи концептуальний зміст цього альбому, учасники групи будуть

говорити, що «The Dark Side Of The Moon» – твір про божевілля. Темна сторона Місяця є певним символом тієї сторони людської свідомості, яка незбагненна і невідома, але виразно має негативний початок. Не випадково рядки зі словами «Dark Side Of The Moon» з’являються у пісні «Brain Damage», яка безпосередньо пов’язана з темою втрати розуму. Інші композиції малюють нерадісні картини того, що відбувається з людиною від повсякденного стресу, які пропонують нам умови і правила сучасного життя. Що роблять з людиною час і гроші, надмірні амбіції і страх перед смертю? Технічно не найскладніша, але хірургічно точна і прониклива гітара Девіда Гілмора встановила нові стандарти для його тодішніх і майбутніх колег. Розсип звукових ефектів, що включають цокання годинника, серцебиття, голоси людей у комбінації з класичними рок-інструментами створили приголомшливий, особливий акустичний світ, перебування у якому – розкіш, яку може собі дозволити будьякий меломан. У результаті «The Dark Side Of The Moon» увійшла в історію – не як історія, чи незаплутаний сюжет, а потужне полотно, створене глибокими псіходелічними фарбами. Кожна пісня – крок вглиб свого таємного «я», вглиб людського єства, яке змушене протистояти обставинам, крок темною стороною Місяця, яку музиканти наважилися показати своїй аудиторії. Є думки, що «Pink Floyd» немає жодного відношення до психоделу, бо навіть передумови до його появи були ще у творчості «The Beatles». Однак саме «Pink Floyd» надали йому більш-менш чітких (наскільки це можливо для психоделік-року) обрисів. Але навіть при цьому визначити типову рису цього музичного стилю практично неможливо: кожна психоделік-група по-різному впливала на психоемоційний стан слухача. Який емоційний ефект чинитиме ця музика на кожного з нас, і наскільки розшириться наша свідомість? Це невідомо. Така музика досліджує творчі глибини людського духу і надлюдського Духу у самому процесі музичного, емоційного та інтелектуального пошуку. David Thomas, вокаліст групи «Pere Ubu» характеризує психоделічну музику як «кінематографічну музику уяви». Відчувши і зрозумівши цю музику одного разу, важко уявити життя без неї, будь ти її слухач або творець. Є деякі унікальні риси, властиві тільки психоделічній музиці, які надають їй таку магічну, магнетичну силу. Психоделічна музика прагне схопити момент, зловити екстатичний стан сприйняття цього моменту, внутрішній ритм моменту. Обмеження її рамками психоделічного року, чи як його ще називають «краутрок», чи то рамками психоделічного суол, фолку, спрощує саму сутність психоделу. Будь-яка музика, незалежно від її жанру, може бути психоделічною, якщо вона, трансформує, розвиває, впливає на психіку людини на глибинному рівні взаємин між нею і музикою. Janis Joplin або Bill Evans, Diamanda Galas або Björk, групи «King Crimson» або «Led Zeppelin» або Tanya Tagaq є творцями психоделії через


S.U.I.T 98

колосальний вплив їхньої музики і духу на психіку і розум слухача. У цьому контексті, варто згадати «The Jimi Hendrix Experience» та їхній альбом «Are You Experienced?» (1967). Появу цього альбому порівнюють зі стихійним лихом, яке раз і назавжди змінило не тільки рок-музику, давши імпульс до розвитку неймовірної кількості стилів і напрямів, але і вивело психоделічну музику на новий рівень сприйняття. В «Are You Experienced?» є усе: відчуженість і психоделія, містика, витончені балади, рок-н-рольні пустощі, традиційна 12-тактова блюзова геометрія, традиційний R’n’B... Всі ці пісні – авторитетне свідоцтво того, що може зробити музикант зі своїм інструментом! Це – еталон, на який рівняються у світі рок-н-ролу і зокрема – психоделу. Найвиразнішою у психоделічному настрої є пісня «Purple Haze». У вступі гітара і бас грають інтервал, який у музичній теорії називають тритоном. Для фанатиків святої інквізиції це було жахливим проявом diabolus in music (чортівня у музиці), а використання цих звуків переслідувалося з усією строгістю інквізиційного часу. Грати так – все одно, що стукати у двері до Сатани. Навряд чи Jimi Hendrix знав про це. Вірно одне: своєю грою він цілком міг би зробити переполох у пеклі! Його підбір нот і техніка часто непередбачувані, але кінцева музична мета завжди виправдовувала засоби.

пісні описом галюциногенних trip’ів. А ось що про це сказав сам музикант в інтерв’ю журналу «Univibes»: «Це всього лише фантазія, яку я пов’язую з прочитаним в одному науково-фантастичному журналі. Моєму герою так подобається дівчина, що він взагалі вже не знає, у якому він світі. Свого роду божевілля, по-моєму». І тут слова Карлоса Сантани, що психодел – це всього лише вхід в двері – інші двері сприйняття, звучать якнайкраще. «Наносячи візит самому собі», варто не забувати, що психодел – це ніби ти, як Аліса в Країні Чудес, крокуєш по світу, законів якого ти не знаєш, і звичні дії не обов’язково призводять до очікуваних наслідків. Гуру багатьох Гребенщиков підказує: «Ніколи не знаєш, чим насправді є те, що ти бачиш. Побіжиш за кроликом – і раптом протиснешся у нірку – як? Хіба це можливо? І раптом падаєш до центру Землі... а навколо стоять баночки з варенням». Інтелект та емоції людини є головним об’єктом психоделії. Слухач або глядач взаємодіє з психоделічним мистецтвом і занурюється вглиб свого «я», відлущуючи у самому собі шар за шаром непотрібне, наносне, вибудуване громадськими правилами, нормами і табу. Творчість і психоделіка там, де немає буденного людського обміну «купи-продай» чи «ти мені, а я тобі». Психоделіка розкриває душу людини і тим самим вкраплює її у духовну ауру планети.

«Purple Haze» стала візитною карткою Jimi, революційним гімном психоделічного покоління. Хендрікса стали називати одним із стовпів хіпової нарко-культури, вважаючи текст

Фото: Santiago Felipe. Getty Images Portrait


6

|

S.U.I.T SPECIAL

Видавець: Фізична особа-підприємець Плащенко О. М. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серiя КВ №22233-12133Р видане Мiнiстерством юстицiї України вiд 05.08.2016


НАШI ПАРТНЕРИ АВТО ТОВ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 032 251 20 23 mercedes-benz.lviv.ua Порше центр Львів м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 032 256 03 56 lviv.porsche.ua ТОВ «НІКО-Захід» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 298 95 55 fiat-niko.lviv.ua; mitsubishi.lviv.ua Audi Центр Львів м. Львів, вул. Липинського, 54Д 032 297 12 97 audi.lviv.ua ТОВ «Захід Моторс» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 297 62 97 mazda-lviv.com.ua АВТОЦЕНТР «РIК АВТО» м. Львів, вул. Щирецка, 36 (ТВК Південний) 032 295 88 88 rikauto.com.ua Тойота Центр Львів «Діамант» м. Львів, вул. Кульпарківська, 226 032 224 42 22 toyota.lviv.ua ТОВ «Велет Авто» м. Львів, вул. Липинського, 50В 032 294 31 31 ford.lviv.ua ПФ «Христина», BMW Дилер Львів 032 244 19 07 bmw.lviv.ua Автомобільний центр Hyundai м. Львів, вул. Липинського, 36 032 242 49 42 hyundai-lviv.com Компанія Ярда м. Львів, вул. Володимира Великого, 1 032 255 06 06 citroen.lviv.ua

Mirotel Resort & Spa м. Трускавець, Львівська обл, пл. Кобзаря 1 +380 (3247) 641 72 mirotel.ua

Стоматологічна клініка VILLA LOUISA м. Львів, вул. Пекарська, 55 098 605 44 49 villalouisa.com.ua

VINTAGE BOUTIGUE HOTEL м. Львів, вул. Староєврейська, 25/27 032 235 68 34 vintagehotel.com.ua

Стоматологічна cтудія DENTINO м. Львів, вул. Порохова, 20А, (ЖК Аvalon Garden) 097 987 61 11 dentino.com.ua

Готель RAMADA LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 300 032 243 00 10; 067 320 44 77 ramadalviv.com.ua

Caramel Style студія краси м. Львів, вул. Героїв Упа, 72 067180 88 81

Готель «RIUS» м. Львів, вул. Гнатюка, 12А 0 32 235 06 60 rius-hotel.lviv.ua LEOPOLIS HOTEL м. Львів, вул. Театральна, 16 032 295 95 00 leopolishotel.com IBIS STYLES LVIV CENTER м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 67 Ibis.com KAVALIER BOUTIQUE HOTEL м. Львів, вул. Старознесенська, 70 032 242 39 99 kavalier.com.ua SWISS HOTEL м. Львів, вул. Князя Романа, 20 032 240 37 77 swiss-hotel.lviv.ua ASTORIA HOTEL LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 15 032 242 27 01 astoriahotel.ua NOBILIS HOTEL м. Львів, вул. О. Фредра, 5 032 295 25 95 nobilis-hotel.com.ua NOTA BENE м. Львів, вул. Поліщука, 78А 032 234 90 90 notabenehotel.com

SUBARU м. Львів, вул. Липинського, 36 032 2 444 900 era.lviv.ua

PANORAMA LVIV HOTEL м. Львів, пр. Свободи 45 032 225 90 00 panorama-hotel.com.ua

BRP центр Львівська обл., Пустомитівський р-н, смт. Солонка, вул. Лугова, 1А 098 037 33 74; 050 965 55 57 brp.lviv.ua

Chopin Hotel м. Львів, пл. Маланюка, 7 032 261 10 20 chopinhotel.com.ua

Peugeot Центр «Ілта Львів» м. Львів, вул. Збиральна, 2А; м. Львів, вул. Чайковського, 2А 032 229 51 61; 032 229 51 91 peugeot-lviv.com Scoda Автотрейдінг м. Львів, вул. Промислова, 52Б 032 294 92 94 autotrading.lviv.ua TESLA CLUB UKRAINE CARPOINT TO-U м. Львів, вул. Липинського, 36 tesla-club.com.ua Автомийка SPA Auto м. Львів, вул. Дністровська, 16Б 068 741 84 95

ГОТЕЛІ ATLAS DELUXE HOTEL м. Львів, пр. Шевченка, 27 032 261 47 64 atlasdeluxe.com «Citadel Inn» Hotel & Resort м. Львів, вул. Грабовського, 11 032 295 77 77 citadel-inn.com.ua RUDOLFO HOTEL м. Львів, вул. Вірменська, 4 032 236 80 00 rudolfo.com.ua

Dnister Hotel м. Львів, вул. Яна Матейка, 6 032 229 54 61 dnister-hotel.phnr.com Hotel George м. Львів, пл. Міцкевича, 1 032 232 6236 georgehotel.com.ua Eurohotel м. Львів, вул. Тершаковців, 6А 032 242-40-02 eurohotel.lviv.ua Sonata Hotel м. Львів, вул. Морозна, 14 032 232 50 00 sonatahotel.com.ua TAURUS HOTEL м. Львів, пл. Князя Святослава, 5 032 255 44 51 hotel-taurus.com ART-HOTEL «MODERN» м. Львів, пр. Шевченка, 28 068 709 99 33 modern-arthotel.com REIKARTZ MEDIEVALE hotel м. Львів, вул. Друкарська, 9 032 242 51 33 reikartz.com

КРАСА ТА ЗДОРОВ’Я

Студія краси «Mon-Real» м. Львів, пр. Чорновола, 67Б 032 243 79-49 monreal.lviv.ua Клініка естетичної стоматології «Перфект-Дент» м. Львів, вул. Ак. Тершаковців, 16 032 275 07 49 Центр естетичної косметології «Персона Люкс» м. Львів, вул. А. Богомольця, 3 032 275 11 16; 067 38 08 025 personalux.com Центр лазерної епіляції та косметології MEDIOSTAR м. Львів, вул. Городоцька, 62 032 253 05 05 mediostar.ua ЛеоДерм дерматологічний центр м. Львів, пр. Червоної Калини, 29А 032 243 01 23 leoderm.ua

КАФЕ ТА РЕСТОРАНИ Cabinet м. Львів, вул. Винниченка, 12 068 783 60 84 Кав’ярня GLORY CAFE м. Львів, пл. Міцкевича, 1 032 297 02 97 KREDENS CAFE м. Львів, c. Сокільники, ТРЦ King Cross Leopolis, вул. Стрийська, 30 032 232 82 66 вул. Валова, 5 (вхід з вул. Галицька) 032 235 45 13 пр. Крива Липа, 3 032 261 56 05 пр-т Свободи, 37 032 255 42 34 пл. Катедральна, 5 032 235 56 36 kredens.com.ua DOCTOR FAUST м. Львів, вул. Вірменська, 14 098 507 70 66 GOPAK м. Львів, вул. Наукова, 26 067 112 43 69 Домашній ресторан ГАЛУШКО м. Львів, вул. Дудаєва, 16 099 173 77 99 galushko-consulting.com ФЕЛІЧІТА ЛЬВІВ м. Львів, пл. Міцкевича, 1, готель «Жорж» 067 361 28 28 grandpersona.com.ua Love&Lviv family restaurant м. Львів, вул. Стрийська, 66 032 241 96 05 Tante Sopfie м. Львів, вул. Друкарська, 6А 098 095 81 29 tantesophie.lviv.ua VAPIANO м. Львів, вул. Гнатюка, 12А 0675607883 ua.vapiano.com ШЕКСПІР м. Львів, вул. Любінська, 144 032 295 52 95 shekspir.lviv.ua Ресторан побачень DEL PESTO м. Львів, вул. Костюшка, 6 032 255 00 80 delpesto.com.ua

DELUXE HOTEL «КУПАВА» м. Львів, вул. Комарова, 17 032 245 05 66 kupavahotel.com

ANNOR салон краси м. Львів, вул. Дзиндри, 1А 096 096 09 66; 095 119 40 01

КАФЕ №1 м. Львів, пл. Катедральна, 5 032 242 33 69 kumpelgroup.com

EDEM RESORT MEDICAL & SPA Львівська обл. Перемишлянський р-н, с. Стрілки 067 314 65 12 edem-resort.com.ua

Євроспорт спорткомплекс м. Львів, пл. Петрушевича, 1 032 276 33 27 eurosport.lviv.ua

ШТРУДЕЛЬ ХАУС м. Львів, вул. Шевська, 6 032 294 82 06 kumpelgroup.com


S.U.I.T 103

Ресторан ГОЛОДНИЙ МИКОЛА м. Львів, вул. Стрийська, 352 (виїзд з міста) 098 229 22 22 kumpelgroup.com АМАДЕУС м. Львів, пл. Катедральна, 7 032 235 63 16 ЧОРНИЙ КІТ ресторан-паб м. Львів, вул. Героїв Майдану, 4 032 244 42 40 ВЕРОНІКА ресторан-кондитерська Львів, пр. Шевченка, 21 098 330 45 99 veronica.ua ВЕЧІРНІЙ ЛЬВІВ ресторан м. Львів, пр. Свободи, 26 067 321 00 77 vechirniy-lviv.com.ua Ресторан-музей «Сім поросят» м. Львів, вул. С. Бандери, 9 032 297 55 58 7piggies.com.ua Ресторан ПРАГА м. Львів, вул. Ак. Гнатюка, 8 032 260 24 42; 067 253 35 05 Ресторан імпровізацій ГРУШЕВСЬКИЙ м. Львів, пр. Шевченка, 28 098 676 46 00 cinemajazz.com.ua ЦУКЕРНЯ кондитерська м. Львів, вул. Староєврейська, 3 032 235 69 49 cukiernia.com.ua Компанійський ресторан ПАНСЬКА ЧАРКА м. Львів, вул. В. Винниченка, 3 032 235 53 91; 097 205 48 41 charka.com.ua РЕСТОРАЦІЯ БАЧЕВСЬКИХ м. Львів, вул. Шевська, 8 098 244 44 44; 032 235 71 81 kumpelgroup.com КОРОЛІВСЬКА ПИВОВАРНЯ м. Львів, вул. Староєврейська, 9 (вхід з пл. Ринок, 18) 032 236 80 80 royal-brewery.com Кав’ярня СВІТ КАВИ м. Львів, пл. Катедральна, 6; м. Львів, пл. Ринок, 30 032 297 56 75 svitkavy.com ПАЛЯРНЯ «СВІТ КАВИ» м. Львів, вул. Кульпарківська, 59 032 295 20 77 svitkavy.com Кав’ярня ВІРМЕНКА м. Львів, вул. Вірменська, 19 067 278 16 08 «Сімейна пекарня & кафе Пекар» Львів, вул. Гнатюка, 12а 073 023 3909 TARTUFO TRATTORIA м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 063 264 04 65; 068 885 47 36 tortufo.lviv@gmail.com BUBBLE WAFFLE м. Львів, вул. Театральна, 20 bubblewaffle.com

Кав’ярня «Мапа» м. Львів, пл. Катедральна, 5 (вхід з вул. Галицька, 4) +38 (032) 235 56 36

Ресторан "Корки та крихти" вул. Лесі Українки, 27 096 764 64 63

Кафе CENTAUR м. Львів, пл. Ринок, 34 032 235 55 12 centaur.lviv.ua

МАГАЗИНИ ТА БУТІКИ

Ресторан Mons Pius м. Львів, вул. Л. Українки, 14 032 235 60 60 monspius.lviv.ua Шампанерія X&X м. Львів, вул. Л. Українки, 29 032 235 81 63 champagneria.lviv.ua

ATLAS артистична кнайпа м. Львів, пл. Ринок, 45 032 235 81 88

MONTBLANC м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88

Паб «Дублін» М. Львів, вул. Вірменська, 1 0322 616 171

TUMI м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88 tumi.com

Winston Churchill Pub м. Львів, вул. Гнатюка, 4 032 255 39 99 FASHION CLUB м. Львів, вул. Підкови, 1 032 235 87 06 MON CHEF м. Львів, вул. Городоцька, 15 050 372 82 91 monchef.com.ua Мистецько-мілітарна ресторація БРУДЕРШАФТ м. Львів, вул. Вірменська, 16 032 235 42 43, 050 822 04 12 Ресторацiя на Ринку «ЧЕСНЕ М’ЯСО» м. Львів, пл. Ринок, 28 068 439 43 96 honestmeat.com.ua

Ювелірний Бутік «Колекція» м. Львів, пр. Шевченка, 15 067 672 93 99 jbk.com.ua Food & Wine м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 43 067 670 80 96 Країна Вин м. Львів, вул. Зелена, 48; м. Львів, вул. Героїв УПА, 78 067 373 72 23; 067 373 32 21 Винний магазин «WINETIME» м. Львів, пр. Чорновола, 45 032 244 88 00 winetime.ua Алкомаркет «Поляна» м. Львів, вул. Січових Стрільців, 2 032 240 30 03 polyana.ua

JUST м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv; вул. Староєврейська, 6

Торгова галерея «Опера Пасаж» м. Львів, пр. Свободи, 27 032 245 20 36; 032 295 8812 operapassage.com

Палярня Чехович Львів, вул. Героїв УПА, 72 095 761 24 19

ТРЦ KING CROSS LEOPOLIS с. Сокільники, вул. Стрийська, 30 +38 (032) 242-05-80 kingcross.com.ua

Панська Гора Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Сокільники, вул. Зубрівська, Кільцева дорога panska-gora.com.ua Кафе «Ратуша» м. Львів, пл. Ринок, 1 032 297 55 65; 097 997 55 65 ratusha-cafe.virtual.ua 44 Tarte & Flambe Bar м. Львів, пл. Ринок, 44 Libraria м. Львів, вул. Л. Українки, 12 067 726 49 24 Delizia м. Львів, вул. Л. Українки, 27 097 374 28 32

With Friends м. Львів, вул. Куліша, 31 068 465 90 07; 095 415 05 83; 032 253 41 26

Blackwood. Coffee & Burger м. Львів, вул. Л. Українки, 21 067 670 86 55

SHOCO пекарня-кондитерська м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 44 098 757 11 44 м. Львів, вул. Л. Курбаса, 3

ТЦ «Роксолана» м. Львів, пл. Соборна, 14 098 658 57 40 roksolana.ua САЛОН ОДЯГУ STEFANO LOMPAS м. Львів пл. Соборна, 14, ТЦ «Роксолана»; вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ «Форум»

Music Lab м. Львів, вул. Братів Рогатинців, 27 032 294 87 15

CELENTANO Ristorante м. Львів, вул. Галицька, 1 032 236 72 60 egoisty.com; м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 55

LESIA SEMI м. Львів, вул. Гнатюка, 4 067 674 84 79 lesiasemi.com

Ресторан Тарон м. Львів, пл. Кузневича, 16А 032 237 70 35 taron.lviv.ua

MAESTRO м. Львів, вул. Лазнева, 3А 032 255 00 16; 067 310 48 47 maestro.lviv.ua

Пивна ресторація Кумпель м. Львів, пр. Чорновола, 2Б 068 998 99 95; 032 229 51 77; м. Львів, вул. В. Винниченка, 6 068 998 99 94; 032 242 17 80 kumpelgroup.com

АРТА дизайнерське ательє м. Львів, вул. Фредра, 6 067 592 77 45

СОУС м. Львів, пл. Ринок, 29 098 936 68 58 Лаунж-бар «La Vie» м. Львів, вул. Вірменська, 4 063 43 573 43 lavie-lviv.com БІЛИЙ ЛЕВ паб м. Львів, вул. Л. Українки, 15 032 235 46 25 white-lion.com.ua КУПІЦА паб м. Львів, вул. Бр. Рогатинців, 18 032 235 88 99

БУДІВЕЛЬНІ КОМПАНІЇ Лев Девелопмент м. Львів, вул. Хмельницького, 10 097 394 00 44 Авалон м. Львів, вул. Реміснича, 37, (з пр-ту Чорновола) 032 259 00 04; 067 32 32 041 СБ груп м. Львів, вул. Героїв УПА, 73; м. Львів, вул. Сахарова, 7 096 952 22 22 sb-group.com.ua КОМПАНІЯ «БУДІМЕКС» м. Львів, пр-т Шевченка, 22 032 242 00 89 budimex.ua жк «Добра Оселя» м. Львів, вул Кн. Ольги , 100Б 032 244 42 44; 098 244 42 44 dobra-oselia.com.ua жк «Зелений Двір» м. Львів, вул. Ів.Франка, 47 068 612 94 24 greenyard.com.ua «Нова Оселя» м. Львів, вул. Валова, 25/1 (068) 000 00 68, (067) 340 50 31 novaoselya.com МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» м. Львів, вул. Дудаєва, 20 067 657 33 33 www.kvitka.house VILLA MAGNOLIA м. Львів, вул. Героїв УПА, 72 032 298 94 44 magnoliya.lviv.ua


UKRAINIAN YACHT WEEK

050 370 30 74 ukryachtweek@gmail.com www.facebook.com/UkrYachtWeek


Profile for S.U.I.T vision

S.U.I.T vision 07 june 2017  

timed to the Alfa Jazz Fest 2017

S.U.I.T vision 07 june 2017  

timed to the Alfa Jazz Fest 2017

Profile for s.u.i.t
Advertisement