добрий пастир вигідний замкненим і мовчазним людям. Він не потребує зворотнього зв’язку. Зрештою, при потребі можна обговорити побачене з членами сім’ї чи коC легами по роботі. Таке захоплення сковує особистість.
на цілодобовий індивідуальний досвід, оскільки щораз більше сімей мають змогу придбати два чи більше телевізорів. У стародавні часи місцем зустрічі сім’ї було родинне вогнище. Пізніше таким центром став стіл, за яким збиралася родина після робочого Зараз на телебаченні є багато передач, які мають в дня. Тут не лише споживали їжу, але спілкувалися, діC основі прямий зв’язок із глядачем в процесі обговоC лилися враженнями, переживаннями, читали Святе рення різних питань. Але навіть з цими досягненнями Письмо. Натомість зараз чільне місце в кожному домі телевізор залишається серйозним конкурентом безC зайняв телевізор; де раніше був куток посереднього спілкування між людьC із святими іконами, тепер стоїть ми, якого всі ми так потребуємо, хоч, телевізор, який роз’єднує членів сім’ї. ...телевізор залиша8 можливо, не завжди це усвідомC люємо. “У класичному трикутнику місце третього зараз найчастіше займає телевізор – його люблять, до нього ревнують, через нього навіть сваряться, не поділивши програми”. Він може буквально стати членом сім’ї – повноправним, най більш інформованим і авторитетним її члеC ном, з думкою якого важко поспеC речатися в багатьох питаннях.
ється серйозним конкурентом без8 посереднього спілку8 вання між людьми, якого всі ми так потребуємо... “У кла8 сичному трикутнику місце третього зараз найчастіше займає телевізор – його люблять, до нього ревнують, через нього навіть сваряться, не поділивши програми”.
У 1995 р. група вчених Лондонської школи економіки та політичних наук розпочала багатостороннє емпіричC не дослідження. Проект носив назву “Діти, молодь і медіаCсередовище, що змінюється”. Його метою було вивC чити, яке місце займають нові форC ми медіа в житті молодих людей віC ком 6C17 років. Керувала працею заC відувач кафедри соціальної психології Лондонської школи економіки та політичних наук Sonia Livingstone. У підсумку цього проекту вчені стверC джують, що в сім’ї, у той час, як більшість медіаC засобів члени родини вважають частиною власного світу, телебачення залишається інструментом, який збирає сім’ю разом. З часом, коли діти виростають, батьки приділяють їм щораз менше часу, сім’я має менше спільних занять, проте перегляд телевізора разом залишається на вершині списку (за цим йдуть добрі розмови та допомога у виконанні домашньої роботи). Але незважаючи на це, факт, що телебачення та інші ЗМІ забирають все більше вільного часу, ускладнюючи цим міжособові контакти, є однією з найбільших проблем, що їх несуть ЗМІ. І це особливо сильно відбивається на сімейному житті. Брак спілкуC вання веде до незгоди в подружжі, оскільки подруги не можуть зрозуміти проблеми та болі одне одного. Ще більш згубною може стати прогалина спілкування між батьками та дітьми: діти перестають довіряти авторитетові батьків, а довіряють телебаченню, виховуючись на тій маскультурі, яку воно пропонує. ТБ відійшло з переднього плану на задній, хоча для особи його роль залишилася незмінною: телевізор зник з гостинної кімнати як центру сімейного життя, що потягнуло за собою можливість особистого, неC залежного від інших членів сім’ї, вибору телепередач. Це перетворило телевізор з оплоту сімейних вечорів 22
Індивідуалізм. У наш час щораз частіше можна зустріти родини, в яких навіть дитячі кімнати обладнані аудіоC та відеоапаратурою; для молоC ді вони становлять важливу частину життєвого стилю. Якщо кімнати дітей переповнені різною апараC турою, вони є прекрасною нагодою використовувати медіа без інструкC цій чи правил з боку батьків. “СтарC шим дітям та підліткам особливо подобається бачити свої кімнати соціальним місцем, де можна поєднувати друзів і медіа. Таким чином вони творять власний стиль життя далеко від батьківського нагляду”.
Існують побоювання, що виробленC ня індивідуального стилю життя і так званої кімнатної культури веде до дитячого усамітC нення. Коли в Англії опитували дітей, як їм більше подобається дивитися телевізор чи грати комп’ютерні ігри, найчастіше відповідь була, що самим. Але телевізор не замінить міжособистісного спілкування. “Телевізор – не співбесідник”. Необхідність спілкуванC ня з ровесниками під час того, як дитина сидить перед телевізором, заблокована. Тому можна стверджувати, що ТБ розвиває егоцентризм, принаймні не сприяє його ослабленню. З іншого боку, продукуючи індивіC дуалізм, телебачення вносить суттєвий внесок у характер стосунків дитини з однолітками. Багато з того, що вона бачить на екрані, стає згодом змістом ігор на вулиці. Не потрібно вигадувати нічого нового, адже шаблони поведінки гри вже подані в готовому вигляді. Коли діти творять свої ігри на зразок подій, побачених по телевізору, вони прямують до групового індивідуалізму. Вплив на фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток. Для батьків, як вважають англійські психоC логи, обладнання дитячих кімнат медіаCсередниками стає ідеальним компромісом, де їхні діти і будуть зайняті чимось, і знаходитимуться у безпеці, оскільки побутує думка, що світ поза домом є небезпечним місцем для дитячих ігор. Внаслідок таких переконань діти починають дивитися телевізор дуже рано, навіть в шестимісячному віці, і до двохCтрьох років вони є палкими прихильниками ТБ.