Мужність бути чесним by Piznay Pravdu

№ 2 (100) травень — жовтень 2012

Видається за благословенням ректорату Львівської Духовної Семінарії Святого Духа

Засновник і видавець: Львівська Духовна Семінарія Святого Духа Виконавчий директор: о. Володимир Крушельницький Комерційний директор: Роман Моравський Головний редактор: Руслан Боровий Заступник головного редактора: Тарас Остафіїв Редактори: Остап Микитчин Іван Костецький Верстка: Володимир Цайдер Дизайн обкладинки: Юрій Цегельський Богдан Лопишко Фотограф: Богдан Лопишко

Редакція не завжди погоджується з думкою та позицією авторів. За достовірність поданої інформації відповідальність несе автор статті. Редакція залишає за собою право на скорочення та редагування матеріалів, зміну назви, додавання чи вилучення зображень без додаткового погодження з автором. Рукописи не повертаються та не рецензуються. Передрук чи часткове використання матеріалів допускається лише за умови посилання на часопис «Пізнай Правду» (для інтернет-видань – гіперпосилання www.magazine.lds.lviv.ua).

У ЦЬОМУ НОМЕРІ: 4

Чесність — виклик для себе

Святе Письмо про хабар

Мужність бути чесним

Пастирське послання до вірних

Втратити віру, чи кинути виклик

10 Дещо про смерть А. Шептицького 11

Благословлю Господа повсякчасно

Київська українська Церква в

Північній Америці: Канада

В контакті з... ким?

Прагнення досконалості у

щоденній праці

Апологія Людини

Інтерв’ю з о. Бруно Ферреро

Вираз музичного таланту як

спосіб богопрослави

Хрест — мертвий чи живий?

Дитяча сторінка: Про Дружбу

Іконографія П’ятдесятниці

Прожити життя зі смаком

Папа-Пілігрим

ТЕМА НОМЕРУ

Мужність бути

Руслан БОРОВИЙ

чесним

ставити свої погляди під сумнів, перевіряти їх на міцність в ім’я того, що насправді є предметом її пошуку, її бажання. Така мужність бути чесним є дуже важливою для формування світогляду, але вона є ще важливішою для формування духовного досвіду: ми не зможемо зростати далі, допоки не покладемо під сумнів те, що знаємо про Бога і про себе, всі ті форми релігійності, СУМНІВ – ЦЕ ЩЕ ОДИН ЗІ СПОСОБІВ ВИСЛОВИТИ в яких відбувається наша дуВСІМ ВІДОМУ ІСТИНУ ПРО ТЕ, ЩО ЛЮДИНА ПО- ховна діяльність. Інакше ми ВИННА БУТИ ЧЕСНОЮ ПЕРЕД СОБОЮ БЕЗУМОВНО завжди залишатимемося на рівні школярів духовної школи. Інакше ми будемо вірити не в підчищати, змінювати, ламати. Кожного разу, як ми робимо свої Живого Бога, який сам є життєвою переконання статичними, нерухо- динамікою, який постійно по-новому мими, безжиттєвими, ми тим самим відкривається нам впродовж всієї наче заморожуємо істину про себе, вічності, але віритимемо в ідола, про світ, про Бога. Ми консервуємо статичного, непорушного, мертвого те, що не піддається сковуванню, що божка, витвореного нами самими і в постійній динаміці, постійному русі поставленого на нашому власному відкривається людині щораз іншою п’єдесталі. Боязнь такого стрибка є гранню – саме життя. Адже духовне життя людини полягає в постійному свідченням страху перед самим життям і перед самою істиною. Когось відкриванні, пізнанні правди. В устах віруючої людини можуть можуть налякати такі слова, хтось дуже дивно звучати слова Антонія може їх сприйняти як надто жорсткі, Сурозького про право людини на чи такі, що не відповідають християнсумнів. Однак, сумнів – це ще один ству. Проте, за словами митрополита зі способів висловити всім відому Антонія, їх потрібно сприймати не в істину про те, що людина повинна тому значенні, що Бог змінюється, бути чесною перед собою безумовно, але в тому, що ми (не без певних криз, навіть до тієї межі, яка ставить під переломних моментів) переростаємо сумнів самого себе, свої переконан- самих себе, ми виростаємо із дитячих, ня, всю концепцію свого світогляду. підліткових уявлень про Бога (які Це може видатися дуже дивним, можуть бути присутні і в дорослої, чи навіть блюзнірством, адже це фізично зрілої особи) і відкриваємо означає, що і певні ідеї, поставлені більш повну правду про Нього і, отже, нами самими в чин догми, повинні про себе. Правду, яка повертається до також бути перегляненими, оскільки нас новими гранями. і їхня «канонічність» може мати підставу тільки в нас самих, це може бути тільки безпідставна фікція нашого розуму. «Життя іде і все без коректур…» Більшість із нас може охарактеризувати своє буття цими словами Людини, яку називають «совістю нації». Без коректур, бо так легше. Без коректур, бо так не потрібно звіряти на правильність свої слайди стереотипів світогляду зі щораз зміненою дійсністю. Без коректур, бо це забрало би надто багато зусиль і часу для того, щоби ці слайди підправляти,

МУЖНІСТЬ БУТИ ЧЕСНИМ Є ДУЖЕ ВАЖЛИВОЮ ДЛЯ ДУХОВНОГО ДОСВІДУ: МИ НЕ ЗМОЖЕМО ЗРОСТАТИ ДАЛІ, ДОПОКИ НЕ ПОКЛАДЕМО ПІД СУМНІВ ТЕ, ЩО ЗНАЄМО ПРО БОГА І ПРО СЕБЕ Така ревізія себе стає можливою тільки тоді, коли ми віримо у щось, що є непорушне, непохитне, щось, що є вище за нас самих. Людина мусить мати сміливість чесно і постійно

[4]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

ТЕМА НОМЕРУ

Святе Письмо про хабар

«Дарунків не братимеш; дарунок бо засліплює видючих і викривляє справи справедливих» Вих. 23, 8

Тарас ОСТАФІЇВ

роблема корупції не нова для сучасного суспільства, але поособливому гостро відчувається саме

глузд, об’єктивне сприйняття ситуації, подивитися на себе. Чи я є на тому місці, викривлює поняття справедливості, куди мене покликав Господь, поводжузмушує торгувати правдою. ся чесно і є зразком моральності? Чи не Відтак, пророк Ісая звернені до мене слова Господа, сказані дуже гостро критикує вустами пророка Єзекиїла: «У тебе бехабарництво словами: руть підкуп, щоб проливати кров; ти бе«Горе тим, що зло до- реш лихву й відсотки, ти обдираєш твого бром звуть, а добро – ближнього насильно, мене ж ти забув, злом; що з пітьми ро- слово Господа Бога» (Єзек. 22:12). Чи доблять світло, а зо світла зволяють мені мої переконання брати чи – пітьму; що гірке ро- давати хабарі? Ось де корінь. блять солодким, а соКритикувати когось легко, а крилодке гірким! […] що тично поглянути на себе і відмовитися за гостинець роблять від участі в поширенні гріха – не дуже. винного праОднак, це не є ЛЮДИНА САМА РОБИТЬ вим, а правому неможливим. В в і д м о в л я ю т ь ВИБІР І НЕ ЗАВЖДИ НА наш час людей, його права» які в своєму поКОРИСТЬ ДОБРА (Ісаї 5: 20-23). всякденному Таким чином стає житті не йдуть на компроміс зі своєю сьогодні. Вже стало «традицією» в наш зрозумілим, що хабарники осуджують- совістю і зі злом, можна назвати героячас вирішувати свої справи за допомогою ся Господом через слово Його пророка. ми. Вони не хочуть мати спільної частки хабаря. Фраза «дати на лапу» зовсім не А саме явище хабарництва трактується з Юдою, який спокусився на гроші, отриріже вухо сучасній людині. Пухлина ха- як підміна понять: зло починають на- мав хабар від первосвящеників і зрадив барництва пустила метастази по всьому зивати добром, а несправедливість – Христа (Мк. 14:10-11). Вони знаходяться тілу нашого суспільства. І як каже про- справедливістю. в опозиції до тієї неморальної системи, рок Захарія, вже стало нормою для нас, В книзі Приповідок також читаємо яка запанувала в нашому суспільстві і коли «[…] князь вимагає, суддя чинить слова, звернені проти пороку корупції: претендує на те, щоб називатися норрозправу за хабар, вельможа виявляє «Безбожний таємно бере хабара, щоб мальною. свої забаганки, правдою крузігнути путі правоТаким чином стає зрозумілим, що тить» (Зах. 7:3). суддя» (Прип. 17, корупція – це, насамперед, моральна В НАШ ЧАС ЛЮДЕЙ, ЯКІ В Але чи це добре? Як ди23). Отже, ще раз проблема, адже ніхто нікого не змушує СВОЄМУ ПОВСЯКДЕННОМУ виться Господь на такий стан підтверджується брати чи давати хабарі, людина сама ЖИТТІ НЕ ЙДУТЬ НА КОМП- той факт, що робить вибір і не завжди на користь доречей в суспільстві? Як Він РОМІС ЗІ СВОЄЮ СОВІ- корупція – це бра. Але Господь попереджує нас: «Глядивиться на тих осіб, які даСТЮ І ЗІ ЗЛОМ, МОЖНА злочин ють та приймають хабарі, а проти ди, сьогодні я появив перед тобою житв неділю йдуть до храму, нас п р а в е д л и в о с т і . тя й добро, смерть і лихо!» (Бут. 30:15). НАЗВАТИ ГЕРОЯМИ тягуючи маску побожності? Якщо ми так легко «Вибирай життя, щоб жити на світі тобі Звичайно ж, виникає закономірне пи- чинимо його по відношенню до ближ- і твоєму потомству, любивши Госпотання: «Як повинен ставитися христия- нього, то де ж гарантія, що хтось не зро- да, Бога твого, слухавшись його голосу нин до цієї вади в стосунках людей?». бить подібного з нами? та прихилившись до Нього; в тому бо Де, як не у Святому Письмі, потрібно Всі ми енергійно, з ентузіазмом і полягає твоє життя й твоє довголіття» шукати відповіді на ці питання… з яскраво вираженим негативізмом (Бут. 30:19-20). У Біблії, в книзі Виходу (Вих. 23:8) критикуємо владу, закидаючи їй Давати чи не давати хабарі – читаємо наполегливий заклик не нечисті фінансові операції, хабарницт- вирішувати тобі, але якщо для тебе Боже піддаватися спокусі наживи і не прийма- во, продаж і купівлю посад, та законів. Слово є авторитетом, дорогою твого ти «дарунків» за «правильне» рішення. Ми критикуємо лікарів, викладачів, життя, чи, принаймні, ти поважаєш себе, Богонатхненний автор застерігає люди- міліцію… Цей список можна продовжу- то вартує стати на бік добра, щоб не для ну, що «подарунок», даний їй з метою от- вати до безкінечності. Звичайно, наша тебе звучали слова Ісуса Христа: «[…] римання корисного для когось рішення, критика є небезпідставною, але чи до геть від мене всі ви, що чините неправзасліплює її, відбирає у неї здоровий кінця об’єктивною? Найперше, потрібно ду!» (Лк. 13. 27).

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[5]

ТЕМА НОМЕРУ

Чесність – виклик для себе

Іван ВИХОР

есність… В наш час це слово забувається, воно втрачає свою актуальність. З кожним днем сучасне суспільство намагається все більше інструменталізувати цю чесноту, підкорити її своїм власним прагненням та бажанням. Ми гарно вказуємо на порушення законів чесності своїм ближнім, проте, коли ці закони порушуються нами, ми творимо чудові пояснення на кшталт «Всі так роблять!». Але подивімося правді у вічі, наскільки б змінився стан нашого світу, якщо б чесність стала модною та передовою у наших повсякденних справах? Якими ж яскравими фарбами доброти та любові наповнилося би наше життя? Якою б чудовою стала картина суспільного життя, якби кожен занурився у своє єство і керувався чесністю перед самим собою? Чесність перед собою – це слідування за своїми принципами, прислухання до свого внутрішнього голосу у всіх справах нашого життя. Саме з чесності перед собою розпочинається чесність стосовно наших ближніх. Без неї неможлива істинна любов до ближнього, а відтак – Бога.

Дорога слідування за своїм голосом сумління є надзвичайно важкою, вузькою та тернистою. Як же нею слідувати? Найперше, ми повинні знайти кілька хвилин для свого внутрішнього життя. Ми настільки захоплені побудовою свого образу у думках та головах інших людей, що забуваємо про себе. Ми здобуваємо наукові ступені заради похвали з боку інших, ми витрачаємо своє здоров’я на отримання більшого прибутку, ми ігноруємо свої життєві принципи, щоб витворити образ успішної та сановитої особи у чужих очах. У цьому вирі побудови пам’ятника своєму власному «Я», ми втрачаємо себе, забуваємо або ж навмисне не слухаємо свого внутрішнього голосу. Проте, саме через цей голос до нас говорить Господь Бог, який, як наш Творець і Батько, найкраще знає, що нам потрібно. Тому слушно говорить Ісус

[6]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

Христос до фарисеїв, а через них і до всіх нас: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти» (Мт. 23:27). Адже створення монументу своєму власному «Я» без огляду на чесність перед собою – це створення надгробного пам’ятника для мертвої всередині людини. Так чому нам так важко присвятити кілька секунд для самого себе, для вислухання свого голосу сумління? Наступним кроком щодо чесності перед собою повинне бути слідування цьому голосу у наших вчинках. Таке слідування вимагає величезної сміливості у наш час. Адже ми боїмося бути іншими стосовно навколишніх людей, ми боїмося відрізнятися. Скільки добрих намірів нашого серця спіткнулися об думку розуму: «А що про мене подумають інші? А що скажуть про мене мої друзі та сусіди»? Всіляко відстоюючи індивідуальність кожної особистості, ми знову й знову потопаємо у сірій масі через страх за свою псевдо-репутацію. Тому вартує проаналізувати свої повсякденні вчинки: чи прислухаюсь я до свого внутрішнього голосу, коли закурюю з «друзями», щоб не виглядати надто правильним, коли прагну дати своїй дитині вищу освіту, використовуючи хабар для полегшення її навчання, або ж коли підношу «подарунок» начальникові заради отримання вищої посади. Як сказала Жорж Санд: «Чесність помирає, коли продається». Чи слідуємо ми в дорозі свого життя разом зі своєю совістю? Також вартує наголосити на ще одному аспекті чесності перед самим собою. І цим аспектом є наше духовне зростання. Чесність перед собою – це запорука нашого духовного поступу та вдосконалення. Адже, як уже згадувалося, ця чесність є слідуванням за своїм внутрішнім голосом, що є голосом Бога до нас. Антоній Великий казав: «Кожен гріх є, перш за все, втратою контакту з власною глибиною». Інколи ми не задумуємося над наслідками відкидання совісті. Бог дає нам пораду, що для нас найкраще зробити в тій чи іншій ситуації, ми приглушуємо цей голос і робимо на свій лад, який часто відрізняється від Божого, а потім нам ще вистачає зухвалості нарікати на Нього. Чи розумно у своїй помилці звинувачувати Бога? Голос нашої совісті – це найбільш правильний орієнтир на шляху нашої земної мандрівки. Оскільки це голос Божий, він ніколи не може радити чогось злого або ж неправильного. Слідуючи цьому голосу, ми стаємо чесними перед собою, перед Богом та перед ближніми. А це вже поступ у духовному зростанні, виростання у праведності та чеснотливості. Насамкінець, хочеться процитувати одного з китайських мислителів: «Чесний чоловік душею піднесений, тому його щастя глибоке і вічне. На всіх його справах лежить печать свободи. Підлий чоловік душею низький, тому радість його мізерна і швидкоплинна. Все зроблене ним видає обмеженість». Тож, чи вартує замикатися у своєму страсі і безнадії та продовжувати чинити наперекір чесності перед собою, а відтак наперекір Божій волі?

ДОКУМЕНТИ ЦЕРКВИ

Пастирське послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

«Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого». (Мт. 17:20)

ожливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід’ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. Обов’язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу – закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади – це закон. Нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, – обирати шлях власного життя і розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори – означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов’язок, реально і особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього – не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації. Значення виборів належить розглядати не тільки у політичній, суспільній, а насамперед у моральній площині. У час виборів пізнається моральна зрілість як кандидатів на різні державні посади, так і самих виборців. Вибори дають нагоду вшанувати народним визнанням тих, хто своїми професійними якостями та моральними чеснотами вартий такої довіри. Цим суспільство не лише довірливо вкладає свою долю в руки гідних людей, а й надає чеснотам обраної особи важливого для неї всенародного визнання. Вибори є також смиренним визнанням перед Богом і людьми того, що у своєму виборі суспільство часом помиляється. А тому настає час, коли воно мусить виправити помилку. Так від керма влади усувають тих, хто не виправдав народних очікувань або не зумів переконати людей у правильності своїх поглядів та власній праведності. Опинившись знову поза владою, ці люди отримують шанс переглянути й удосконалити свою позицію. З релігійної точки зору така щира і глибока внутрішня переміна окреслюється словом «навернення» та проявляється назовні як видима зміна не

просто слів, а – реальних дій, які кожна людина може побачити і перевірити. Роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які, хоч з об’єктивної точки зору можуть бути цілком оправданими і потрібними, в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману. Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку пустих слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Подібно маємо зробити і ми чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на декілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов’язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, і таким чином спотворював їхнє волевиявлення і зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Окремо слід застерегти перед тими, хто намагається купити голоси виборців різного роду діями. Християнин у жодному разі не може продавати свого виборчого голосу, так само як і не може купувати голосів виборців на користь якоїсь політичної сили, бо в такий спосіб стає прямим співучасником корупції та руйнує наше суспільство. Грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність і без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління. Особливо застерігаємо від спокуси начебто швидкого та ефективного покращення суспільно-політичних обставин життя країни шляхом насилля, ненависті чи проявів екстремізму під виглядом будь-яких гасел. У підготовчий період та в час проведення виборів мир і спокій, стриманість і мудра розважливість є тими необхідними умовами, за яких можливе справді вільне волевиявлення громадян. Спроби будь-якого

тиску на виборця, прояви ненависті до того, хто думає інакше ніж я, є неприпустимими як для християнина, так і для кожного зрілого громадянина й влади демократичної країни. Зло настає тоді, коли чинна адміністрація відмовляється в демократичний спосіб передати владу іншим, натомість, вдається під час виборчого процесу до різноманітних фальсифікацій, створення перешкод, а навіть і до прямого насильства та обману, які унеможливлюють фактичне волевиявлення народу. Керівники, які бачать у цьому свою силу, насправді виявляють цим свою слабкість і вразливість. Великим лихом для країни є зневіра народу у своїй спроможності змінити ситуацію на краще і впадання в гріховну апатію. Це рівнозначно тόму, якби селянин відмовився навесні засівати землю, побоюючись, що град поб’є його врожай. Віра робить нас усесильними – зневіра перетворює на іграшку зловорожих стихій. Віра дала змогу апостолу Петрові подолати навіть силу гравітації й піти по воді. Але тільки-но він втратив цю віру, то почав тонути, за що й почув від Спасителя докірливе: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). З цими думками поручаємо Богові всіх, хто в той чи інший спосіб буде причетний до майбутніх виборів: владу закликаємо запевнити чесне, рівноправне і справедливе передвиборче змагання; учасників перегонів – пропонувати не порожні гасла, а реальну програму оздоровлення суспільства та реформування різних секторів суспільнополітичного життя, як рівно ж – висувати людей справді гідних довіри, професійних, морально чесних і сумлінних; усіх громадян – проявити зрілість, виваженість і відповідальність в аналізі програм кандидатів та в здійсненні свого вибору. Запрошуємо священнослужителів, чернецтво та всіх мирян нашої Церкви до ревної молитви за наш народ і за Україну, за проведення чесних і справді демократичних парламентських виборів, прохаючи словами великого Митрополита Андрея: «Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до Тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь».

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[7]

ТЕМА НОМЕРУ

Втратити віру, чи кинути виклик…

Христина ДИДА

«Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею і своїм знанням, будьте її служителями!» Патріарх Йосиф Сліпий

ас, на який я з нетерпінням ставились до навчання відповідально, чекала! Нарешті я ступила на не виконували домашнє завдання, отстежину студентського життя. Пере- римували хороші бали. Чому так? Це повнена духом радості, в очікуванні питання тривожило мене ще більше, чогось нового і цікавого, прийшла коли впродовж семестру я відвідувала на першу лекцію у своєму житті. В пари, готувалась до здачі і отримала аудиторію впевненою ходою зайшов нижчий бал від того студента, який не молодий чоловік, його діловий вигляд приділяв навчанню належної уваги. і товста папка з паперами говорила Нас оцінено несправедливо! Навертапро те, що це – наш викладач. Його лися сльози і все частіше я починала зустріла велика кількість студентів. розуміти цю страшну реальність сьоВ аудиторії запанувала тиша. Прига- годення. дую, він розказував про систему наВ наступному році у навчальній вчання, шкалу оцінювання, екзаме- системі відбулися значні реформи. Чени, модулі, заліки… Все це було для рез велику частку успішності студентів, мене невідомим, немов би він говорив Міністерство освіти і науки України, зовсім на іншій мові. А коли він роз- запропонувало провести зрізи знань у почав читати лекцію про політичну найбільших університетах міста. Щоб економію, я зрозуміла – це те, що мені не постраждала репутація викладачів, подобається але чомусь так важко було та й самих університетів, ввели систезрозуміти всі ці економічні терміни... му обмежених оцінок. Тобто на одну Кожен день дарував щось нове і навчальну групу виводиться певний відкривав все більші можливості до відсоток п’ятірок, четвірок і т.д. Вигляпізнання невідомого. Знайомство з дало це зовсім абсурдно. Найболісніше одногрупниками, пошук спільних це відчувалось під час сесії, коли ти інтересів, зародження дружби, навіть підготовлений приходиш на залік, а ненавмисне запізнення на пари у відповідь чуєш: «Я бачу, що Ви довідбувалось колективбре підготувались, но. Так розпочинався У СУЧАСНОМУ СВІТІ РОЗ- я б Вам поставив наш перший навчальп’ятірку, але заВИТОК ХАБАРНИЦТВА ний рік. Здавалося, все НЕСЕ ШИРОКИЙ ВПЛИВ НА лишились лише добре, от тільки коли четвірки та трійки». ФОРМУВАННЯ ПОГЛЯДІВ Це виглядало ненастала сесія, все трохи змінилося. Перші ОСОБИСТОСТІ, ПРОКЛА- мов би на ринку, де недоспані ночі, ДАЄ НОВІ І ЛЕГШІ ШЛЯХИ товарами виступали втомленість, страх пе- ДОСЯГНЕННЯ БАЖАНОГО оцінки. У моєму наред здачею заліків та вчальному закладі РЕЗУЛЬТАТУ екзаменів виснажував викладачів, які намене повністю. Щоб отримати справді лежно оцінювали знання можна було хороший бал, необхідно було добре перерахувати на пальцях однієї руки, а попрацювати. більшість дотримувалась цієї системи, Зимові свята пройшли швидко, бо боялись. У групі виникали сварки, згодом весна, а там вже і літо не дале- непорозуміння і навіть ворожнеча, ко. Кінець навчального року. І, напев- студенти ділилися відповідно до своїх но, саме тоді, під час другої здачі сесії я переконань. Бувало так, що до початку зустрілась із несправедливістю. Поча- сесії у журналі вже стояли оцінки для ла зауважувати, як мої одногрупники, деяких студентів, тому що домовились які не так часто відвідували пари, які не вони раніше, саме в той час коли інші

[8]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

готувалися до здачі екзамену. Кожна оцінка мала свою розцінку, якщо прийдеш раніше – купиш те, що хочеш, а запізнишся – доведеться мати трійки, які ще не розкупили. Це була велика хвиля розчарування у навчанні. Виникали питання, а для чого тоді вчитись, якщо і так отримаєш не по заслузі. Через рік-два ця хвиля стала спокійнішою, і ми повернулись до звичайних днів. Але це не означало, що корупція зникла, здається, що хабарі при будь-яких умовах є фундаментом консервативного погляду на навчання у ВНЗ. Вагомою проблемою у сфері навчання є погляди студентів на збагачення їхніх знань. У сучасному світі розвиток хабарництва несе широкий вплив на формування поглядів особистості, прокладає нові і легші шляхи досягнення бажаного результату. Звісно, є студенти, які не бажають вчитись і впевнені, що все можна купити, з такими поглядами розвиток хабарництва набирає більших обертів і викорінити його стає все важче. Цей песимізм може заразити інших студентів, які вагаються у своєму виборі, або їх змушують зробити це певні обставини. Але також є студенти, які своїми знаннями прокладають у своєму житті нові шляхи досягнення мети. Менталітет сьогодення нашої держави диктує свої умови, і ти розумієш, як важко самому. Але християнин завжди може знайти вихід зі складної ситуації, яким в цьому випадку є віра і молитва. Віра в те, що Божа справедливість сильніша, ніж реальність світу. Через молитву можемо попросити допомоги у самого Бога, який є Творець і Управитель усього. Ми повинні завжди пам’ятати слова Ісуса Христа: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то […] нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17: 20).

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[9]

ІСТОРІЯ

Дещо про звільнення патріярха та смерть Андрея

Йосифа

Шептицького

о. д-р Василь САПЕЛЯК, СДБ

одаємо тут цікаві факти, які о. Уліссе Алессіо Флоріді, ТІ1 висвітлює у своїй книжці «Москва і Ватикан – радянські дисиденти перед діалогом». Оригінальна назва «Détente versus dissident», видрукувано в Мілані видавництвом «La casa di Matriona» у 1976 р. Як ми вже згадували раніше, американський видавець та журналіст Норман Кузінс, якого Папа Іван ХХІІІ запропонував як посередника між Кеннеді та Хрущовим під час кризи на Кубі, кілька місяців пізніше отримав доручення від ватиканських урядовців дослідити можливість «покращення релігійного становища в Радянському Союзі». У грудні 1962 року, під час своєї подорожі до Москви, Кузінс зупинився в Римі, щоби зустрітися з Архиєпископом Анджело Делл’Акуа, заступником Секретаря Держави Ватикан, а також з Кардиналом Агостіно Беа, президентом Секретаріату по сприянню Єдності християн. «Кардинал Беа, – пише Кузінс, – як і Архиєпископ Делл’Акуа, вірив у необхідність дослідити навіть найменшу можливість покращення умов для радянського народу. Звісно ж, головне питання полягало в тому, чи ці дослідження будуть чи не будуть прийняті іншою стороною: «Є щось конкретне, що я міг би просити у Москви, і що спричинило би позитивну відповідь?». «Вже довгі роки, – відповів він, – у Радянському Союзі знаходяться численні заарештовані члени релігійної спільноти. Було би великим позитивним знаменням звільнення бодай одного з них». Я запитав у нього, чи має на думці якусь конкретну особу. «Так, – відповів мені, – архиєпископ Йосиф Сліпий з України, який перебуває у в’язниці вже вісімнадцять років. Це особлива постать, і Святіший Отець особисто клопочеться за нього. Зараз йому сімдесять років і, можливо, йому залишилося вже зовсім мало того життя. Святіший Отець хотів би, щоб архиєпископ міг провести свої

[ 10 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

останні роки у мирі в якійсь семінарії, у колі своїх друзів. Ми не маємо жодного наміру використовувати можливе звільнення архиєпископа для будь-якої пропаганди». Коли Кузінс у розмові із Хрущовим підняв тему Митрополита Йосифа, то

помітив, що той напружився. «Знаєте, – відповів мені, – я дуже добре знаю діло Сліпого. Я теж є українцем і пригадую дуже добре усю справу». Потім, впродовж майже двадцяти хвилин, він описував мені релігійну ситуацію в Україні перед 1947 роком; розповідав мені про конкуренцію між Українською Греко-Католицькою Церквою і Російською Православною

Церквою, говорив про боротьбу за владу всередині двох груп. Оповів також те, що Архиєпископ Шептицький помер у 1944 за обставин, які, здавалося, вказують на те, що «смерть Митрополита була в певний спосіб прискорена». В будь-якому разі, Сліпий перебував у в’язниці через співпрацю із німцями у другій світовій війні. Він додав, що захисники Сліпого твердили, що слово «співпрацював» було надто голосним, і що його заслугою було збереження багатьох життів завдяки його позиції. Я ще раз йому нагадав, що приїхав зовсім не для того, аби дискутувати про причини тої справи, але про те, що вже минуло вісімнадцять років відколи було ув’язнено архиєпископа. Він ще раз похитав головою: «Це не є добра думка, – відповів він мені. – Я хотів би покращити стосунки з Ватиканом, але це не найкращий спосіб для цього. Такий крок підняв би величезну бурю...». І продовжив, пояснюючи, що якби архиєпископ був звільнений, то в усіх журналах з’явилися б заголовки на кшталт: «Єпископ викриває червоні катування...». Тоді Кузінс ще раз наголосив на тому, що Папа Іван ХХІІІ хотів його звільнення з добрих намірів, без жодних елементів пропаганди. На це Хрущов відповів: «Це не легке завдання. Я мушу над цим подумати». На початку січня 1963 року Кузінс довідався від радянського посла у Вашингтоні, що його прохання про звільнення Архиєпископа задовільнили. 1 Впродовж багатьох років о. Флоріді, доцент Фульдамського Університету та автор численних видань, був співпрацівником журналу «Civiltà Cattolica». Довший час живе у Сполучених Штатах, де виконує своє душпастирське служіння для українців - католиків східного обряду.

ЛІТУРГІКА

Благословлю Господа повсякчасно

Роман ПТАСЮК

еред усього християнського благочестя найважливіше місце посідає молитва – піднесення людської душі до Бога, свого Творця або прохання про відповідні блага, які відповідають Його волі. Це завжди дар Божий, адже в молитві Бог виходить назустріч людині. Через святе таїнство Хрещення людина стає причасницею життя Святої Тройці. В святому Миропомазані отримує дар Святого Духа, а через Євхаристію єднається з живим Христом. Через ці таїнства християнського втаємничення люди народжуються до нового життя в Христі, стають дітьми Божими. Людина висловлює, сповідує своє богосинівство через молитовне спілкування зі своїм Творцем. Кожний християнин звертається до Отця Небесного: Отче наш. При чому ці слова можна сказати тільки в спільноті, молитву Отче наш не можливо молитися, не маючи на увазі сукупності людей, бо вся вона переповнена оцим спільнотним виміром. Християнська молитва – це особистий і живий зв'язок Божих дітей з їхнім безмежно добрим Отцем і з Його Сином Ісусом Христом, та зі Святим Духом, що живе в їхніх серцях. Кожен Християнин вже з моменту хрещення є покликаний до хвали, благодарення і прослави Творця. Після Вознесіння Христа апостоли та члени ранньої Церкви «пильно й однодушно перебували на молитві» (Дії 1:14) та ламанні хліба, звершуючи заповіт Вчителя: «Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22:19). Вже від самого зародження християнства бачимо палке бажання послідовників Христа чинити за Його прикладом молитву на прославу Божого ймення. В ранніх християнських письменників читаємо, що в перших християн, незважаючи на переслідування, вже існувала схильність до моління у спільнотах. Обов’язковими були молитви ранішньої прослави та вечірнього благодарення. Це був початковий етап формування церков-

ного правила молитви. Після легалізації християнства (313 р.) починають зводитися величаві базиліки, богослужіння збагачуються новими обрядами, спільнотні моління набувають величного і торжественного характеру. Наприклад, у Константинопольському храмі Святої Софії на богослужбовий церемоніал вплинула присутність на моліннях імператора. Молитовне правило Святої Софії окреслюють як службу, яка включала співані молитвослів’я. Основними з кафедрально-парафіяльних богослужінь часослова були вечірня та утреня. Вечірня служба є урочистою відправою при заході сонця. Нею Церква дякує Богові за все добро, яке ми отримали і вчинили в цей день, і просить про прощення гріхів та про захорону перед темрявою, що надходить і яка символізує тьму не тільки фізичну, але й метафізичну, надприродну. Вечірнє Світло являє Христа – Вічне Світло, яке просвічує всю вселенну. У співі 140-го псалма, в якому автор просить Бога про збереження від гріха і тих, хто на нього нападає, закликає до надії на Бога, пізнання своїх гріхів, уникнення нагод до гріха, довірливе віддання себе в Божі руки. В Східній Церкві цей псалом супроводжується принесенням кадильної жертви за людські гріхи. Ранішньою молитвою церкви є Утреня. Ранок символізує відродження та оновлення, тому утреня має характер посвяти. Новий день присвячується Богові у хвалі та прославі Христа, Світла Правди,

що своїм Воскресінням звільнив нас від сил темряви. Одним з основних елементів утрені є 50-й псалом, яким християни визнають усвідомлення своєї гріховності та потреби очищення. Особливе місце посідає молитва до всіх святих, які вже є в Божому Царстві та своїм прикладом, і молитвами допомагають нам удосконалити наше християнське життя. Хвалитні псалми надають утрені тону прослави. Вони висловлюють не тільки людську похвалу, але й космічну прославу Бога. Людина кличе все створіння, щоб воно разом з нею прославило Бога. Важливим є ранковий гимн прослави Христа – Світла світу, який перевів нас з темряви до Царства Небесного, з ідолопоклонства до світла Євангелія. Третім парафіяльним богослужінням є недільне воскресне чування, що з’явилося в ІV столітті, як згадка про Воскресіння Христове, яке було сповіщене ангелом жінкам мироносицям, а через них цілому світові. Воно було впроваджене під впливом паломництв до Єрусалимського храму Воскресіння Христового у ІІІ-IV ст. Це богослужіння оспівує перемогу Христа над силами аду та спасіння людського роду. Основними елементами цього моління є приношення кадила – пахощів, які принесли жінки до гробу, читання воскреслого Євангелія – благовість ангела про Воскресіння Господнє та воскресні піснеспіви прослави Відкупителя. Через ранішні та вечірні моління християнин освячує своє життя, приносячи хвалу своєму Творцеві та стає причасником благодаті, джерелом якої є наш Спаситель.

ПІСНЕСПІВ ВЕЧІРНЬ ОЇ «СВІТЛО ТИХЕ» Є ОДНИМ ІЗ НАЙДАВНІШИХ ЗБЕРЕЖЕНИХ ГІМНІВ РАННЬ ОЇ ЦЕРКВИ. ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ († 379 Р.) ЗГАДУЄ ПР О ЦЮ ПІСНЮ У СВОЇЙ КНИЗІ «ПР О СВЯТОГО ДУХА ДО АМФІЛОХІЯ»: «БАТЬКИ НАШІ НЕ ХОТІЛИ ПРИЙМАТИ В МОВЧАННІ БЛАГОДАТЬ ВЕЧІРНЬ ОГО СВІТЛА, А ЛЕ НЕГАЙНО, ЯК ТІЛЬКИ ВІН НАС ТАВАВ, ПРИНОСИЛИ ПОДЯКУ. ХОЧА МИ НЕ МОЖЕМО ТОЧНО СКАЗАТИ, ХТО БУВ ТВОРЦЕМ ТИХ ХВА ЛІНЬ, ЯКІ ЧИТАЄМО ПІД ЧАС СВІТИЛЬНИХ МОЛИТОВ, ВТІМ НАР ОД ПОВТОРЮЄ ДАВНІЙ ГОЛОС». (ВАСИЛІЙ ВЕ ЛИКИЙ. «ПР О СВЯТОГО ДУХА ДО АМФІЛОХІЯ», ГЛАВА 29).

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 11 ]

КИЇВСЬКА ЦЕРКВА

КИЇВСЬКА УКРАЇНСЬК В ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ

Ігор РАНЦЯ

Бачу Церкви-дочки нашої української Церкви на різних континентах землі. Раз сяють вони, як зорі, то знову блискотять, як блукаючі вогники... Тому до них моє Слово. До Церкви-дочки, найближчої до морозної Полярії, кличу: „Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий!.. Бо кажеш: багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю... Тож будь ревний і покайся” Одкр. 3, 15-17, 19. Із Заповіту Блаженнішого Патріярха Йосифа

труктури Київської Церкви1 проникали на території, найближчій до морозної Полярії (так у своєму заповіті патріарх Йосиф називає Канаду) двома шляхами. Перший шлях – це місії Московської Церкви у Північній Америці на поч. ХІХ ст., яким сприяла незначна російська трудова міграція, адже Аляска на той час належала Російській Імперії. Перша американська єпархія Московської Церкви була заснована у 1870 році на Алясці2, котра безп о середньо межує з Канадою. Ц я єпархія, що спершу називалася Алеутською, згодом перенесена в Нью-Йорк, дала початок двом десяткам єпископських престолів. Один із них – Ва-

шингтонський, де нині перебуває катедра Митрополита всієї Америки і Канади – Предстоятеля Православної Церкви Америки (ПЦА)3. Оскільки Московська Церква є дочкою Київської, то засновані нею структури, зокрема й ПЦА є, умовно кажучи, «внучками» Київської Церкви, тобто поколінням другої генерації. Вони, хоч і належать до спільноти Церков київської ґенези, становлять нині її російське (московське) відгалуження. А оскільки нас безпосередньо цікавить українська складова Київської Церкви, то розглядати їх тут не будемо4. Другий шлях – трудова еміграція з підавстрійської України. До української вітки Київської Церкви в Канаді увійшли ті українці, котрі емігрували з Австро-Угорщини до Канади, переважно в провінції Манітоба, Саскачеван і Альберта (перша хвиля еміграції – до Першої світової війни) та Онтаріо, Квебек і Британська Колумбія (друга хвиля еміграції – між двома світовими війнами). Переважна більшість українських емігрантів – греко-католики з Галичини, однак була і незначна кількість православних із Буковини. Нині в Канаді повноцінно функціонують і православна, і греко-католицька складові української вітки Київської Церкви. При цьому, одним із чинників зміцнення православних в Канаді була незгода Римського Престолу на служіння серед діаспори одруженого греко-католицького духовенства. Отож, українську вітку Київської Церкви на території, найближчій до північної Заполярії, представляють Українська Греко-Католицька Церква5, окрема Єпархія для словакізованих українців, Українська Православна Церква (Константинопольського Патріархату) та неканонічна Українська Автокефальна Православна Церква. Українська Греко-Католицька Церква представлена в Канаді Вінніпезькою митрополією. Початки історії цієї церковної провінції сяга-

Собор Пресвятої Трійці у Вінніпезі – головна катедра православних українців Канади

[ 12 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

КИЇВСЬКА ЦЕРКВА

КА ЦЕРКВА І: КАНАДА ють кін. ХІХ ст., коли в Канаді з’явилися перші грекокатолицькі священики, скеровані туди Галицьким Митрополитом Сильвестром (Сембратовичем). У 1910 році під час ІХ Міжнародного Євхаристійного конгресу, що відбувався в Монреалі, Канаду відвідав Митрополит Андрей, який обговорив з латинськими ієрархами Канади питання про єпископа для українських греко-католиків. Відповідаючи на клопотання Митрополита Галицького Андрея, св. Пій Х, Папа Римський, утворив на території Канади екзархат для українських греко-католиків з центром у Вінніпезі та призначив першим екзархом священика Львівської Архиєпархії Никиту (Будку), якого владика Андрей рукоположив у Соборі св. Юра на архієрея. Владика Никита, виконував своє служіння у Вінніпезі до 1927 року, коли його було вимушено повернено до Львова на уряд помічника Львівської Архиєпархії6. У 1948 році Папа Римський Пій ХІІ розділив Канадський екзархат УГКЦ на два: Східний та Західний. Впродовж наступних трьох років було утворено ще два екзархати: Центральний та Манітобський. Все це сприяло тому, що 3 листопада 1956 року українські греко-католицькі екзархати Канади були реорганізовані в єпархії, та згаданим вище папою Пієм ХІІ було проголошено Вінніпезьку Митрополію. Першим греко-католицьким митрополитом Канади став владика Максим (Германюк), виходець з України, редемпторист, який отримав хіротонію ще 1951 року на єпископа-помічника від архієпископа Василя (Ладики), екзарха Манітоби – наступника бл. Микити (Будки) після його від’їзду до Львова. У 1968 році Канаду відвідав Верховний Архиєпископ Йосиф (Сліпий), що мало значний плив на активізацію релігійного життя у Вінніпезькій митрополії, та привернуло до неї увагу католицького світу. Митрополія продовжує розвиватися. До чотирьох існуючих єпархій додано ще одну: у 1974 році папа Павло VI утворив Нью-Вестмінстерську єпархію. У 1984 році Вінніпезьку митрополію відвівав під час своєї апостольської подорожі в Канаду бл. Йоан-Павло ІІ, папа Римський. Престоятелі Української Греко-Католицької Церкви в Канаді (Вінніпезькі Митрополити): 1. Митрополит Максим (Германюк) (1956-1992) 2. Митрополит Михаїл (Бздель) (1992-2006) 3. Митрополит Лаврентій (Гуцуляк) (з 2006) Теперішній очільник українських греко-католиків – владика Лаврентій (Гуцуляк) – василіянин, виходець із Манітоби, доктор літургіки Східного Папського Інституту. Рукоположений в єпископи своїм попередником ми-

Нинішня Структура та єпископат УГКЦ в Канаді (Вінніпезька Митрополія) Єпархія Вінніпезька архиєпархія

Катедра

Єпископи та їх титули

Собор св. Володимира Лаврентій (Гуцуляк) та Ольги у м. Вінніпеґ –Архиєпископ і Ми(провінція Манітоба) трополит Вінніпезьий Собор св. Йосафата в м. Едмонтон (провінція Альберта)

Давид (Мотюк) – єпископ Едмонтонський

Собор Пресвятої Євхаристії в м. Ванкувер (провінція Британська Колумбія)

Кеннет (Новківський) –єпископ НьюВестмінстерський Северіян (Якимишин) –єпископемерит НьюВестмінстерський.

Саскатунська єпархія

Собор св. Юрія у м. Саскатун (провінція Саскачеван)

Браєн (Байда) – єпископ Саскатунський Михаїл (Вівчар) – єпископ-емерит Саскатунський

Торонтська єпархія

Собор св. Йосафата у м. Торонто (провінція Онтаріо)

Степан (Хміляр) – єпископ Торонтський Корнилій (Пасічний) –єпископ-емерит Торонтський

Едмонтонська єпархія

НьюВестмінстерська єпархія

трополитом Михаїлом (Бзделем) на єпископа Едмонтону, 9 січня 2006 року призначений папою Бенедиктом XVI на архієпископа-митрополита та інтронізований на Вінніпезький митрополичий престол 11 лютого 2006 року блаженнішим патріархом Любомиром. Окремо в юрисдикційному відношенні від Вінніпезької греко-католицької єпархії існує з центром в Торонто греко-католицька єпархія св. Кирила і Методія для етнічних словаків. Вона була утворена у 1980 році бл. Йоаном-Павлом ІІ, папою Римським. Цікаво, що першим єпархом було призначено владику Михаїла (Руснака), на той час багатолітнього єпископа-помічника Торонтської єпархії УГКЦ. Єпархія охоплює словаків усієї Канади – переважно словакізованих українців – вихідців із Пряшівської єпархії. На відміну від США, в Канаді не відбулося розколу української унійної церкви на власне українську та русинську. Прихильники українців«русинів» належать до словацької єпархії. Єпархія

Катедра

Єпископи та їх титули

Святих Кирила і Методія в Торонто

Собор Різдва Пресвятої Богородиці в м. Торонто (провінція Онтаріо)

Йоан (Пазак) – єпископ Єпархії св. Кирила і Методія в Торонто

Канадські греко-католицькі єпископи належать до Синоду Єпископів УГКЦ, до Канадської Конференції Католицьких Єпископів, котру очолює нині латинський архієпископ-митрополит Едмотону Річард (Сміт), та перебувають у безпосередній юрисдикції ватиканської Конгрегації Східних Церков, котру очолює кардинал. Така юрисдикційна розпорошеність не на користь розвитку УГКЦ в Канаді. Українська Православна Церква Канади (Константинопольського Патріархату) – домінуюча православна спільнота Канади. Вона починає свою історію з

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 13 ]

КИЇВСЬКА ЦЕРКВА як єпархія. Владику Йоана обрано Митрополитом, а владику Мстислава – заступником митрополита та головою Консисторії. У 1951 році в УГПЦК відбулися суттєві зміни: утворена нова єпархія, і церква поступово перетворюється на самостійну митрополію. 8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем УГПЦК і митрополитом Вінніпегу обрано митрополита Іларіона (Огієнка)10. По суті, владику Іларіона слід вважати першим очільником у властивому значення цього слова УГПЦК; саме він заклав канонічний фундамент розвитку цієї церкви, а в 1959 році утворив ще одну – третю єпархію. Попри те, що архієрейська гідність єрархії УГПЦК не заперечувалася, її юрисдикційний статус не визнавався у світовому православ’ї. Його вдалося врегулювати митрополитові Василію (Федаку) 1 квітня 1990 року, коли УГПЦК була прийнята патріархом Константипонольським Димитрієм І під юрисдикцію Вселенського Патріархату, а назву її змінено на Собор Святих Володимира і Ольга у Вінніпезі – головна катедра україньких греко-католиків Канади Українська Православна Церква в Канаді (УПЦК). 1918 р., коли у м. Саскатун (провінція Саскачеван) частиНинішні Предстоятель Церкви, уродженець Квебена українських греко-католиків, котрі були незгідні із заку – Владика Юрій (Каліщук) має затверджений Конбороною Римським Престолом одруженого духовенства, стантинополем титул Архиєпископ Вінніпеґу і Середньої організувала церковну структуру під назвою Українська Єпархії, Митрополит Канади. Його інтронізація на миГреко-Православна Церква Канади (УГПЦК). До них трополичий престол відбулася 21 листопада 2010 р. в приєдналися і православні українські емігранти з Букособорі Пресвятої Трійці у Вінніпезі після того, як на вини. Собор УГПЦК 1919 року ознаменував канонічне Соборі УПЦК 2010 року був відправлений на емеритуру оформлення УГПЦК: вона увійшла під омофор мийого попередник митрополит Йоан (Стінка). трополита Германа (Шехаді) – канонічного архієрея Предстоятелі Української Православної Церкви в Антіохійського Патріархату в Канаді. Однак, опіка чужого Канаді: архієрея мала низку недоліків. 1. Митрополит Іларіон (Огієнко) (1951—1972) У 1921 році в підрадянській Україні постала Українська 2. Митрополит Михаїл (Хороший) (1972—1975) Автокефальна Православна Церква, яку очолив митро3. Митрополит Андрей (Метюк) (1975—1985) полит Київський і всієї України Василій (Липківський)7. 4. Митрополит Василій (Федак) (1985—2005) Після початку пресингу комуністів на УАПЦ, однин із її 5. Митрополит Йоан (Стінка) (2005 —2010) архієреїв – Камянець-Подільський єпископ Йоан (Те6. Митрополит Юрій (Каліщук) (від 21 листопада 2010 одорович)8 у 1923 р. емігрував у США. Власне, під його року) омофор наступного року увійшла УГПЦК та перебувала Цікаво, що єпископи Андрей та Іларіон є вихідцями під його проводом до 1947 року. Владика Йоан мешкав у з України та випускниками українських православФіладельфії (США), звідки і опікувався УГПЦК. Нинішня Структура та єпископат УПЦК У 1949 році Українська Православну Церкву в США очолив митрополит Мстислав (Скрипник), котрий 1942 року Єпархія Катедра Єпископи та їх титули одержав хіротонію від єрархів канонічної Української Юрій (Каліщук) Автокефальної Православнї Церкви, що на той час пе– Архиєпископ Вінніпеґу і ребувала під юрисдикцією Польської Автокефальної Центральної Єпархії, Православної Церкви, що визнавалася КонстантиноСобор Пресвятої Митрополит Канади польським Патріархатом. Центральна Трійці у м. Вінніпеґ Йоан (Стінка) єпархія Обидва єрархи – Йоан (Теодорович), який нале(провінція Манітоба) – Архиєпископжав до єпископату першої хвилі відродження УАПЦ, Емерит Вінніпеґу і та митрополит Мстислав (Скрипник), котрий належав Центральної Єпархії, до єпископату другої хвилі відродження УАПЦ і мав Митрополит-Емерит Канади канонічну хіротонію, роблять низку кроків на об’єднання усієї української православної діаспори. Зокрема, у 1949 Собор св. Йоана у м. Іларіон (Рудник) – Західна єпархія Едмонтон (провінція Єпископ Едмонтону і року владика Йоан (Теодорович) приймає канонічну Альберта) Захiдної Єпархії хіротонію9, а 16 жовтня 1950 року очолювана ним УГПЦК Собор св. ВолодиАндрей (Пишко) – об’єднується із архієпископом Мстиславом Скрипником. Східна єпархія мира в м. Торонто Єпископ Торонто і Нова структура отримала назву Українська Православна (провінція ) Східної Єпархії Митрополія в Північній Америці, а УГПЦК існувала в ній

[ 14 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

КИЇВСЬКА ЦЕРКВА них духовних семінарій в Києві. Усі чотири українські православні архієреї Канади перебувають в безпосередній юрисдикції Константинопольського Патріарха, та належать до Асамблеї Канонічних Православних Єпископів Північної і Центральної Америки, на якій нині головує архієпископ американських греків Димитрій (Тракатель), який належить до Константинопольського Патріархату. Українська Православна Автокефальна Церква Північної та Південної Америки і діаспори представлена в Канаді однією структурою – Канадською єпархією, котра була утворена 11 березня 2002 року на базі канадського деканату Клівлендської єпархії11 цієї ж церкви. Відтоді її незмінно очолює архієпископ Торонтський і Митрополит усієї Канади Стефан, котрий підпорядковується Архиєпископу Нью-Йоркському, Митрополиту усієї Америки та діаспори. З 2005 року він перебуває в євхаристійному єднанні з Українською Автокефальною Православною Церквою, очолюваною Митрополитом Київським і всієї України Методієм (Кудряковим), з центром у Києві, та в односторонньому порядку поминає Константинопольського патріарха. Як і українська УАПЦ, так і діаспорна, перебувають в канонічній ізоляції світової православної спільноти. Єпархія

Катедра

Єпископи та їх титули

Канадська єпархія

Собор св. Іллі в м. Міссісоґа поблизу Торонто (провінція Онтаріо)

Стефан – архиєпископ Торонтський і Митрополит усієї Канади

Таким чином, українська вітка Київської Церкви налічує на території, найближчій до морозної Полярії, десять єпархій. З них чотири єпархії, у складі яких – 70 парафій, є православними, та шість єпархій, у складі яких 390 парафій – греко-католицькими. Єпископські катедри розміщені в Торонто (чотири єпископські престоли), Вінніпезі та Едмонтоні (по два єпископські престоли), Ванкувері та Саскатуні (по одному єпископському престолі). Єпархію у Ванкувері очолює владика Кен (Новаківський), який у 1990-1991 роках служив віцеректором нововідновленої Львівської Духовної Семінарії. Джерела: http://www.assemblyofbishops.org/, http://www.cccb. ca/, http://www.archdiocese.ca/, http://www.orthodoxcanada.net/, www. archeparchy.ca, http://uaoc.org/, http://www.gcatholic.com/, http://www. catholic-hierarchy.org/, http://www.uocofusa.org

Примітки: 1 Що вкладаємо в поняття Київської Церкви – див. попередній номер часопису «Пізнай правду» № 99 (1), с. 20-23. 2 Три роки після того, як імператор Александр ІІ у 1867 році продав Аляску Сполученим Штатам Америки. 3 Контрольована комуністами Московська Патріархія у 1970 р. надала ПЦА автокефалію, яку до нині не визнає Константинопольський Патріархат, вважаючи ПЦА канонічною частиною Московського Патріархату. 4 Православна Церква в Америці представлена в Канаді Канадською Архиєпархією з осідком в Оттаві. Крім того, в Канаді функціонують такі структури московської гілки Київської Церкви, як Патріарші парафії Канади Московського Патріархату, Канадська єпархія Руської Православної Церкви Закордонної Московського Патріархату з в центром в Монреалі. Усі вони мають канонічний статус, хоч і юрисдикційну легітимність одна одної вони між собою заперечують. 5 З метою уникнення помилкової етнічної ідентифікації в Канаді

Митрополит Іван Огієнко – будівничий Української Православної Церкви Канади

уникають прислівники Греко- у назві Церкви. 6 1 жовтня 1949 року в Караганді владика Никита загинув як мученик за віру, за що був проголошений блаженним 27 червня 2001 року під час візиту бл. Йоана-Павла, Папи Римського, до Львова. Крім того, в Канаді 30 червня 1973 року скінчив біг свого земного життя архієпископ Василій (Великовський), котрий у 1963-1970 роках був місцеблюстителем Патріярха Йосифа (Сліпого) в підрадянській Україні. Він від вказаної вище дати теж вшановується в Католицькій Церкві як блаженний священномученик. Святиня з нетлінними мощами блаженного - у Вінніпезі. 7 Архиєрейська хіротонія митрополита Василія (Липківського), а також усієї єрархії, що походить від нього, переважно не визнається, оскільки його хіротонію звершували не архієреї, а собор пресвітерів. 8 Архиєрейська гідність єпископа Йоана (Теодоровича) не визнавалася, оскільки він був хіротонізований митрополитом Василієм (Липківським) висвяченого 21 жовтня 1920 року на єпископа покладанням рук тільки священиків на Всеукраїнському церковному соборі УАПЦ. Тому у 1949 році владика Йоан по майже трьох десятках років архієрейського служіння змушений був прийняти канонічну хіротонію. 9 З рук митрополита Христофора, екзарха Александрійського Патріархату у США. 10 Владика Іларіон (Огієнко), відомий перекладач Святого Письма українською мовою, був рукоположений на архієрея митрополитом Діонісієм (Валединським), Предстоятелем Польської Автокефальної Православної Церкви, на єпископа Холмського і Поліського для канонічної Української Автокефальної Православної Церкви. У 1944 році вимушено емігрував (Словаччина, Швейцарія), а в 1047 року опинився у Канаді. 11 Клівленд – місто у штаті Огайо в США.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 15 ]

ТОЧКА ЗОРУ

В контакті з… ким? F

Максим ВЕРБЕЛЬЧУК

acebook, Twitter, YouTube, Google+, VK.com, Odnoklassniki. ru, Connect.ua… Цей, далеко не повний перелік, є чи не найменшим, коли йдеться про найпопулярніші сучасні соціальні веб-ресурси мережі інтернет. Вони запропоновані для нашого, такого мінливого але й водночас креативного мислення і сприйняття оточуючого світу. Отож, соціальні мережі1 в прямому й переносному значенні пронизують майже всю дійсність навколо нас й навіть більше того – огортають і наш внутрішній світ: від головного мозку, який все

тісними вузлами в групі чи групах. Завданням такого сервісу є забезпечення користувачів усіма можливими інструментами для спілкування одне з одним – відео, розмови, зображення, музика, блоги, форуми тощо. Щодо загального структурного наповнення такої мережі, то зазвичай на її сайті можна легко розмістити інформацію про себе (дату народження, школу, вуз, улюблені заняття та інше), за якою вищезгаданий аккаунт (він же обліковий запис) користувача зможуть знайти інші учасники. На загал усі соціальні ресурси умовно класифікують на три категорії: для при-

частіше й частіше втрачає характерні йому раціональність, логічність та тверезу критичність, і аж до серця, в якому зі шаленою швидкістю поширюється підміна значень духовного, сакрального та інтимного відповідними соціальними викривленнями, не рідко з прихованими заперечними «а-префіксами», які щиро пропонуються широкому загалу користувачів. Звісно ж це все робиться з доброю метою – підвищення щоденного рейтингу або ж статусу вашого персонального аккаунту (англ. account). Соціальна інтернет мережа (від англ. social networking service) – соціальна структура, он-лайн сервіс чи програмний веб-сайт, призначений для побудови, відображення та організації соціальних взаємостосунків, починаючи від випадкових знайомств і закінчуючи

ватного спілкування (Facebook, VK.com), ділові (LinkedIn, Ryze) та спеціалізовані (MyChurch, Last.Fm). Окрім них розрізняють також відкриті й закриті мережі, однією із звичайних їхніх рис є наявність різного роду підсистем таких як «друзі», «групи» тощо. Як закидали сіті… Першим сайтом, який отримав місце та можливості для успішного функціонування соціальної сітки став у далекому 1995 році американський «пошук однокласників» - Classmates.com, від спричиненого цією резонансною подією грандіозного світового буму, ланцюговою реакцією всього лише за кілька років по тому створюється ціла низка подібних мереж, які заповнюються дедалі новішими й новішими технологіями для створення, а головно

[ 16 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

– віртуального життя різних особистостей, груп та спільнот. Таким чином у 2004 році постає найбільша на сьогодні у світі соціальна мережа, заснована студентом Гарварду Марком Цукербергом, – Facebook2, і слідом за нею, – LinkedIn та MySpace. Наразі всі вони, так би мовити, задають тону на цьому «неоринку» спекулятивних людських відносин, а відтак здійснюють й умовний контроль за ґенезою та динамікою інших, собі подібних витворів мистецтва людських рук. До наступної хвилі винаходів новітніх прокреацій, але вже на пострадянському просторі, варто зі 100% певністю зарахувати створений в недалекому 2006-у аналог світового лідера веб-зборів соціальних користувачів авторства Цукерберга, витвір приналежний Рунету, – сайт Vkontakte.ru3. Це, по великому рахунку, переробку з Facebook іншого майстра комп’ютерного програмування, студента Павла Дурова. Новинка швидко залишає позаду заснованого раніше основного конкурента Odnoklassniki.ru (кальку з американського Classmates.com), і наприкінці 2010-го реєструє 100 млн. користувачів, а відтак бронює собі третє місце серед призерів мережних перегонів, поступаючись лише Twitter.com із 250-млн. публікою зареєстрованих та Facebook з-понад півмільярдним запасом людського соціального ресурсу. Нажаль, таку популярність супроводжує низка негативних аспектів: тотальна критика за плагіат з того самого американського Facebook; часті грубі порушення авторських прав, що з шумом призвели до кількох масштабних судових справ проти піратства на сайті; рівень безпеки інформації користувачів від несанкціонованих входжень, за думкою фахівців, бажає кращого. Окремим блоком слід винести просто-таки ґвалтування соціальної мережі матеріалами еротичного змісту та жахливим аморальним контентом, а також звинувачення ресурсу органами прокуратури та ФСБ в екстремізмі, розміщенні матеріалів пропаганди злочинності та порно-індустрії, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі й т. п.

ТОЧКА ЗОРУ Можна стверджувати з абсолютною впевненістю, що процес всесвітньої глобалізації4 в своєму системному характері, охоплює всі сфери суспільного життя, тим паче, перспективно послуговуючись власними епохальними утвореннями соціального типу та спрямування, неминуче бажає змести на своєму шляху все те, що не піддається переплавленню й поглинанню, чи то «архаїчність» сучасного християнства та його Церкви, чи усталеність природних законів і людських прав до пошанування особистої цінності й гідності кожного Божого творіння. Чому так часто християни, опиняючись в соціальному міжособовому стосунку якоїсь однойменної мережі, перетворюються на асоціальних індивідів дарвінівського зразка, забуваючи, ким вони були до того як туди потрапили!? Створюючи віртуальне фрейдівське «суперего» відправляють на маргінес власне автентичне «Я-християнське», таким чином силоміць вириваючись із блаженних сітей, закинутих колись давно верховним апостолом на слово Господнє під час риболовлі на Тиверіадському морі (Йо. 21:1-11), та потрапляючи до горезвісної сітки птахолова, що про неї оповідає старозавітній псалмопівець (Пс. 90:3). Глобалізацію не спинити, цей механізм серйозно запущений, і обертів він набирає, як у приказці «не по днях, а по годинах», ба більше, «по хвилинах, а то й секундах»! Так, сучасні фахівці в галузі соціології суспільних інтернет-мереж подають до загального відомства наступну топ-десятку справді неймовірних фактів своїх досліджень: 1. Більше половини людей у світі, у віці до 30 років, мають свої аккаунти у соціальних мережах. 2. Facebook перевершив Google+ за обсягом щотижневого трафіку США. 3. Соцмережі перевершили порнографію, тепер користувачі проводять більше часу в соціальних сітках, а не на порносайтах. 4. Кожна 8 подружня пара США зустрілася через соціальні мережі! 5. Щоб отримати півмільйона користувачів, радіо знадобилося 40 років, телебаченню - 13 років, мережі інтернет – 4 роки, Facebook зібрав 200 млн. менше, аніж за рік! 6. Якби Facebook був країною, він був би 3-ю країною за кількістю населення! 7. Більше половини інтернет-трафіку Великої Британії належить Facebook. 8. Якби людина отримувала $1 за кожну статтю, розміщену в «Вікіпедії», вона би заробляла $156,23 за годину. 9. Найбільш читабельними Twitterавторами є Ештон Катчер (Ashton Kutcher), Еллен ДеДженерес (Ellen

DeGeneres) і Брітні Спірс (Britney змушена зробити Свою присутність доSpears). Кількість передплатників, які бре видимою для заблуканих овець читають їхні блоги в Twitter, перевищує соціальних систем буття, та наочною для чисельність населення Австрії! тих користувачів, котрі відповідально 10. Щодня користувачі ВКонтак- і з користю провадять справді гідний, те відвідують більше 2 млрд. сторінок. моральний, а в ідеалі християнський Щоденно завантажується понад 12 млн. спосіб життя, обачно пересуваючись фотографій, 1800 відеофайлів, 1400 соціальними коридорами. І з цим зааудіозаписів і відправляється понад 80 млн. повідомлень!5 Що ж приваблює сучасний, скажімо, поки ще хоч трохи релігійнозаангажований соціум дедалі більше секуляризуватись6 в суспільних вебівських лабіринтах? Що змушує людину внутрішньо, а згодом неодмінно і вданням, хоча й не без невдач , Всезовнішньо розділятись? Відповіді на ленська Церква справді справляється, ці, а також інші подібні запитання до іноді навіть явно прогресує. людської самосвідомості можуть мати Постійна активна он-лайн досить широкий спектр, але він завж- присутність духовенства стала звиди буде глибоко інтегрованим у сферу чайним явищем, наприклад, для тапсихічного, поведінкового та духовно- ких мереж як Facebook, LiveJournal, го... YouTube, Twitter тощо. Ватикан навіть При прагненні до стверджувальної запустив власний додаток для iPhone, життєвої цілі «соціальні нетрі» – та й сам Понтифік неодноразово «зверякраз той контекст, який потрібен для тався до всіх католиків і до священиків успішного проектування «Я-реального» із закликом активніше користуватися кожного з нас, у світ «Не-я» віртуального, інтернетом для популяризації Церкви псевдо-містичного! Так, саме на суцільні і для проповіді Євангелія», не минаюнепрохідні програмовані джунглі чи в тому числі й різного роду блогових перетворюються соціальні мережі, веб-рубрик. Водночас, Святіший Отець придумані, загалом, для творення хоча застеріг і від небезпеки «занурення в б якихось, але людських спільностей, паралельну реальність». Популярності об’єднаних навколо реальних цінностей! При легко- СТРІМКИЙ РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ СТАВ ВИважному та слабодухому КЛИКОМ ДЛЯ ЦЕРКВИ, АДЖЕ, ЯКЩО ВСТИГАТИ ЗА ставленні до цих цінностей, ПРОГРЕСОМ, МОЖНА БУЛО Б ОТРИМАТИ ТАКИЙ МІсоціальні мережі пере- КРОФОН, КОТРИЙ ЗВЕРТАВСЯ БИ НЕ ЛИШЕ ДО МИтворюються на хащі повні РЯН, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО В ЦЕРКВІ пасток, збочень, лютих рикаючих Біблійних ПІД ЧАС ПРОПОВІДІ, А Й ДО ТИХ, ЯКІ ПРОСИДЖУЮТЬ левів, де кожен вже сам БАГАТО ЧАСУ В ОН-ЛАЙНІ, ЗОКРЕМА, ДО МОЛОДІ за себе, а те що тільки нещодавно єднало, за мить вносить у серце серед сучасних християн УГКЦ насмуток, фрустрацію та замішання; таким бирають також он-лайн семінари на чином поволі комунікативна мережева Facebook, щоправда модерно-іменовані, соціальність перевтілюється в глибоку – вебінарами, один за одним створюпсихопатологічну асоціальність, а ця ються креативні мережеві веб-клуби остання у важких випадках, всередині та всілякі тематичні католицькі групи, терапевтично-медичних кіл може рухи, мобільні молодіжні спільноти. іменуватися по-різному, від важкої На відміну від Вселенського Архиєрея, депресії до параноїдальної шизофренії. Голова УКГЦ у популярних соцмереЦерква on-line жах типу Facebook не зареєстрований, Виходячи зі всього вищеподаного, про це він повідомив у березні під час Церква, як установа Свята, реальна і зустрічі з молоддю Тернополя: «Я не водночас у Господньому Тілі містична, є присутній у Фейсбуці. Але мої друзі

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 17 ]

ТОЧКА ЗОРУ створили сторінку і там поміщають усю інформацію, яка стосується моєї скромної особи. Я часом відчуваю, що за мною слідкують ніби з лупою. Можливо, це є і добре, бо хто цікавиться певними речами з життя Церкви, то це є гарний спосіб отримувати цю інформацію. Але так щоб бути присутнім в Фейсбуці і вести спілкування «он-лайн» – я цього ще не роблю, бо не маю часу, я звик наживо спілкуватися». Про основні завдання, що лежать перед місією Католицької Церкви в соціальному медіапросторі за умов нових комунікативних систем розповідав в Українському Католицькому Університеті, секретар Папської ради із соціальної комунікації монсеньйор Пол Тайге, наголосивши на тому, що «стрімкий розвиток соціальних мереж став викликом для Церкви, адже, якщо встигати за прогресом, можна було б отримати такий мікрофон, котрий звертався би не лише до мирян, що знаходяться безпосередньо в церкві під час проповіді, а й до тих, які просиджують багато часу в он-лайні, зокрема, до молоді. Інтернет вважається місцем, повним різного бруду, тому одне із завдань Католицької церкви – заповнити порожні ніші нових медіа позитивом, схиливши шальку терезів у свій бік»7. Також монсеньйор згадав і «про успіхи

та невдачі в роботі Папської Ради, зауваживши, що вчаться на помилках. Одним із прикладів невдалої спроби церкви увійти в сферу нових медіа було створення соціальної мережі для католиків. Зате наступна спроба була вдалою – відкриття сторінки Pope2You. net, присвяченої щорічному зверненню Папи до світу»8. На сьогодні налічується аж понад 200 варіацій веб-ресурсів із соціальними можливостями людського існування в них, тому зі сміливістю можна говорити вже не про сітки, а про справжнє світове павутиння, кібер-державу, віртуальну Нарнію під назвою «мережне суспільство». Ми живемо й надалі житимемо в цьому такому дивному, химерному, чудернацькому, а поза цим і прекрасному Божому світі, за життя якого Господь дав власне тіло! Тож його асоціальність чи, можливо, навпаки соціальність, залежить великою мірою від нас – співтворців та мешканців! Саме ми визначаємо архітектуру віртуальних хмарочосів, встановлюємо зони обміну, торгівлі та безпеки, розповсюджуємо інструкції для «чайників» і підкидаємо останні відреставровані примочки «профі-мейкерам»,… ми, котрі покликані до виходу поза межі алгоритмів скупої матриці та пізнання правди, простуючи дорогою життя!

WWW.POPE2YOU.NET – ЦЕ ВЕБ-САЙТ, ЧЕРЕ З ЯКИЙ ПАПА РИМСЬКИЙ НАМАГАЄТЬ СЯ КОНТАКТУВАТИ З ЛЮДЬМИ, ЩО КОРИС ТУЮТЬСЯ СОЦІА ЛЬНИМИ МЕРЕЖАМИ, ЩОБ ДОНЕС ТИ ДО НИХ ПОВІДОМЛЕННЯ ПР О ПОТОЧНІ ПОДІЇ, ЩО ВІДБУВАЮТЬ СЯ В ЦЕРКВІ, А ТАКОЖ ДЕЯКІ ІНШІ ВАЖЛИВІ ФАКТИ ЧИ ІС ТОРІЇ. ЦЕЙ САЙТ БУВ ЗАПУЩЕНИЙ 25 ТРАВНЯ 2009 Р ОКУ

WWW.XT3.COM Є КАТОЛИЦЬКОЮ СОЦІА ЛЬНОЮ МЕРЕЖЕЮ, ЩО С ТВОРЕНА У 2008 Р ОЦІ З НАГОДИ ВСЕСВІТНЬ ОГО ДНЯ МОЛОДІ В СІДНЕЇ, АВС ТРА ЛІЯ. НАЗВА Р ОЗШИФР ОВУЄТЬ СЯ ЯК «ХРИС ТОС В ТРЕТЬ ОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ».

УКРАЇНСЬКА ХРИС ТИЯНСЬКА СОЦІА ЛЬНА МЕРЕЖА, ХРИС ТИЯНСЬКІ ЗНАЙОМС ТВА, ХРИС ТИЯНСЬКЕ ВІДЕО, МУЗИКА, С ТАТТІ.

[ 18 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

1 Вперше термін «соціальна мережа» було запропоновано в 1954 році Дж. А. Барнесом (в роботі Class and Committees in a Norwegian Island Parish, «Human Relations»). Цим терміном він виразив думку про те, що суспільство – це складне переплетення стосунків. Барнес досліджував взаємозв’язки між людьми за допомогою візуальних діаграм, в яких окремі особи зображувалися крапками, а зв’язки між ними – лініями. 2 Станом на січень 2011 року сайтом активно користуються понад 600 мільйонів користувачів, і за даними сайту Alexa.com Facebook є 7-им за відвідуваністю сайтом в Україні та 2-им за відвідуваністю сайтом в США. Кількість українських користувачів Facebook на жовтень 2011 сягає 1730 тисяч. 3 Vkontakte.ru (рос. В Контакте) — соціальна мережа, російський аналог сервісу «Facebook». За даними сайту Alexa.com станом на лютий 2011, четвертий за відвідуваністю сайт в Росії і другий Білорусі, третій в Україні, сьомий в Казахстані та 35-й у світі. У квітні 2011 щоденна аудиторія соціальної мережі перевищувала 25 мільйонів чоловік. 4 Глобалізація (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб’єктів. 5 http://micrometr.pp.ua/sotsialni-merezhi. html (2 трав. 2012) 6 Секуляризація (лат. saecularis) — це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність. А ще, вилучення чого-небудь з відання церкви (наприклад шкільної освіти). Секуляризація зовсім не обов’язково заперечує ідею Бога або релігію, навпаки, вона може позитивно ставитися до релігії, традицій та обрядів, навіть бути підкреслено релігійною. Але в її суті — поділ людського буття на дві сфери: світську та релігійну, що не перетинаються одна з одною. Секуляризм — цей пасинок християнства — є сьогодні, за словами О.Шмемана, справжньою єрессю, викривленням, перебільшенням й тому ушкодженням у своїй основі чогось справжнього, настоюванням на своєму виборі (airesis — грецькою «вибір»), на одному елементі за рахунок інших, порушенням кафолічності істини. Хоча чітких і офіційних думок про це ніхто особисто не висловлював. Більше того, багато Церковних Отців використовують цей термін у негативному значенні. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Секуляризація#cite_note-0 (2 трав. 2012) 7 http://journalism.ucu.edu.ua/programhighlights/262/ (2 трав. 2012) 8 Там само.

ТОЧКА ЗОРУ

Прагнення

досконалості

у щоденній праці Назар БЛОШ

ристиянське життя – це участь у сімейній справі Бога Отця, праця, яку мій Отець дав мені виконати, що я і роблю. Ми всі покликані до того, щоби бути частиною праці Христа. Чим тоді є ця справа Бога Отця? Його справа – це примиренням світу зі Собою – кров’ю Його Сина. Це показує, чим є наше покликання: бути примиренням світу з Богом Отцем через Сина, приводити людей до пізнання їхньої віри в Ісуса, а через це – до дружби з предвічним Отцем силою Святого Духа. Це – Божа праця. Це – праця кожного апостола. Це – найважливіша справа життя. Кожен християнин покликаний до цієї праці і немає жодних винятків. Кожен з нас покликаний до апостольської праці того чи іншого типу, в тому чи іншому місці. Святий Павло був «професійним» апостолом. Кожен єпископ є «професійним апостолом» у своїй єпархії. Священики, які служать під його патронатом, – «професійні апостоли». Місіонери, які послані Церквою, не залежно, чи ми говоримо про св. Павла, св. Варнаву, святих Кирила і Методія чи про місіонерів, посланих сьогодні, – всі вони – повноцінні апостоли. Також і я частково є апостолом. Це моя єдина справжня праця. Ці речі не можуть бути даремними, адже вони приносять плід для життя вічного. Якщо я несерйозно сприймаю те, що мої апостольські зусилля є найважливішою річчю, яку я роблю в цьому житті, тоді я матиму спокусу думати, що все решта, що я роблю, – просто робота: бібліотекар, тракторист, секратар, будівельник. Це не стосується вічного життя.

Заробити більше грошей? Краще я збиратиму скарби в небі. Чому я повинен турбуватися про те, щоб виконувати свою роботу добре? Просуватися в кар’єрі? О, я краще зосереджу зусилля на поступі до досконалості. Я краще поширюватиму Царство Боже, ніж просунуся по професійній драбині. Проповідь ділом Тоді чому я повинен турбуватися про те, аби виконувати роботу добре? Ця спокуслива думка є небезпечним обманом. Дуже важливо, щоб ми досягли досконалості на нашій роботі та в професії у цьому житті. Досягнення досконалості в нашій роботі глибоко стосується нашого успіху як апостолів. Ми не можемо бути апостолами через наші професії доти, поки не хочемо бути насправді професіоналами.

Першою причиною цього є те, що наша робота дає нам спроможність бути свідками Христовими. Хто слухатиме ледачого? Хто приймає до уваги слова нероби? Припустимо, я щойно переїхав у новий будинок. Він був збудований будівельникомхристиянином, практикуючим католиком. Через кілька тижнів з’являється проблема: протікає дах. Я телефоную до будівельника: «Скажіть мені, я думав, що ви збудували цей будинок досить добре, але вже протікає дах, вода з кранів капає, підлога викривилась. Що тут діється?» Уявімо, цей будівельник відповість: «Знаєш, друже, я сподівався, що ти мені зателефонуєш, тому що я маю свідчення, яким хочу з тобою поділитися. Зараз світ переповнений людьми, які дбають про цеглу

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 19 ]

ТОЧКА ЗОРУ і вапно більше, ніж про Бога. Але я не надаю великої уваги цим речам і дбаю про Бога, тому піклуюся за твою душу і хочу, щоб ти мене зараз послухав. Чи ти покаявся і віруєш в Ісуса?». Чи я послухаю? Ніхто не послухає такого шарлатана. Ніхто не послухає й слова такого нероби. Якщо я не впливаю на світ тим, що він бачить, то як я переконаю його у тому, чого він не бачить? Якщо ми не можемо впливати на світ через те, що люди бачать у нас як в людських істотах, як тоді ми переконаємо їх у тому, що вони не можуть бачити, тобто наше християнське серце? Неминуче ми судимо людей, як у відомому прислів’ї, по тому, що ми в них бачимо, і Бог дав нашим очам побачити видиму, зовнішню, чутливу сторону. Тепер, якщо інші можуть бачити, що я серйозний, палкий, компетентний у тому, що роблю,

сусіднім місцем проживання, воно було робочим місцем. Село було там, де поля. Село було там, де були виноградники. Село – там, звідкіля легко було подавати воду на пасовища. В стародавньому світі не було різниці між місцем проживання і робочим місцем. Одне змішувалось з іншим. Люди працювали там, де вони жили, й жили там, де працювали. Тільки за останніх 150 років індустріальна революція привела до розділення між більшістю людей. У старовинному селі такої різниці не було. Село було робочим місцем. Подумаймо, як самарянка змогла привести людей до Ісуса. Вони були її односельчанами, людьми, з якими вона обробляла землю і носила воду на пасовища. Отже, вона знала їх і могла сказати: «Прийдіть і подивіться на того чоловіка, який сказав мені все, що зі мною сталося. Він особливий». Вона була їм знайоДОСЯГНЕННЯ ДОСКОНАЛОСТІ В НАШІЙ мою, отож її слухали, бо знали її. РОБОТІ ГЛИБОКО СТОСУЄТЬСЯ НАШОГО Припустимо, що якийсь незнайомець приходить у місто, б’ючи УСПІХУ ЯК АПОСТОЛІВ ХРИСТОВИХ в барабан або дзвін: «Прийдіть, тоді вони охоче повірять, що я маю ще подивіться на особливого чоловіка, щось інше, щоб дати їм. Проте, якщо який вам скаже все, що з вами сталоінші бачать, що я пристосуванець, ле- ся». Що ми подумаємо? Це агітація, дар, нероба, некомпетентний, тоді я це обман, це «кіт у мішку». Але якщо не зможу сказати, що я маю глибоке хтось із моїх колег або сусідів чи християнське серце. Можливо, я його хтось, кого я знаю, скаже мені: «Прий маю, але тільки Бог може його ба- йди і подивися на того чоловіка, який чити. Інші не мають такої здатності. сказав мені все, що зі мною сталося. Це – природній закон. Якщо ми не Він особливий», то це викликатиме впливаємо на світ через те, що люди більшу довіру. можуть побачити в нас, ми не змоПерший свідок, самарянсьжемо переконати їх у тому, чого ка жінка, вже є непотрібною, коли вони не бачать. Професійний при- люди прийшли до Ісуса, але вона є клад дає нам здатність впливати на необхідною для того, щоби зібрати інших. Слабке виконання обов’язків людей і привести їх до Ісуса, як відбирає в нас цю спроможність. було на початку. Як тільки ми приНові можливості вели нашого друга до Ісуса, ми Другою причиною , чому ми стаємо непотрібними. Ісус може повинні піклуватися про належне ви- змінювати життя людей. Ісус може конання обов’язків є те, що наша ро- пом’якшувати закам’янілі серця. Але бота, після сім’ї, — ще одне природнє ми є потрібними для того, щоби прирусло для апостольської діяльності. вести принести іншим Добру Новину Після сім’ї, робоче місце є другою – Євангеліє – іншим. Робоче місце є природньою спільнотою людини. природнім носієм, природнім джереМи можемо звернутися до першої лом знайомства і контакту, через які книги Арістотеля «Політики», в якій ми можемо свідчити. він говорить про природну потребу Важливість зросту у спільноті. Сім’я — номер один. НоЄ й інша точка на цій лінії. Уявімо, мер два — село, номер три — місто, що мене тільки що найняли на робопалац чи держава. Але номером два ту. Я прийшов у компанію і є на тому було село. Нам треба дещо зрозуміти самому рівні, що й різьбяр дерева та про старовинний світ: село не було носій води. Я — серед землекопів. Хто

[ 20 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

мої товариші? З ким мені говорити? З начальником? Ні. Люди, з якими я можу природньо контактувати, — початківці, люди такого ж рівня як і я. Я мушу свідчити їм також. Але я не

маю жодної нагоди свідчити людям вищого рангу компанії — старшому, начальникові чи президенту. Як бути? Це ж я мушу зробити поступ. Як тільки роблю поступ у своїй професії, – йду вище. Мої здібності визнаються іншими, і в мене з’являється нове, ширше коло контактів, включаючи більш впливових людей. Але що, якщо начальник невіруючий, а фірма заробляє гроші різними способами, які спричиняють шкоду. Я не можу вплинути на це легко. Але якщо я професійно зростаю до рівня, на якому щоденно маю справи з більш впливовими людьми, з рештою, з віце-президентами і начальниками та членами адміністрації, тоді мої можливості, аби чинити великі речі для Бога розширюються. Це є спільним змістом і природнім законом. Моя природня сітка людей, з якими я спілкуюся, зв’язує мене з більш впливовими людьми. І коли ми приводимо їх до Христа, внаслідок цього стається багато ре-

ТОЧКА ЗОРУ чей. Пригадаймо, що сталося, коли місіонери давньої Церкви, наприклад св. Патрік, прибули до варварських країн, як-от Ірландія. Вони поставили за мету якомога швидше

навернути цяря. Бог дав св. Патріку силу робити чуда в присутності царя. Чому це так важливо? Бо що робить цар, те роблять і підлеглі. Якщо ми зможемо навернути впливову людину — матимемо добрі наслідки. Багато інших навернуться. Святий Патрік не сказав Богові: «О ні, це буде суспільним підлабузництвом. Я не хочу зустрітися з царем. Я поселився саме тут, у цьому селі, де багато добрих рибаків. Вони також мають душі і я залишуся тут». Це був би непослух божественному поклику і браком здорового глузду. Надприродні плани Божі завжди сумісні з природнім законом. Вони йдуть далі, але сумісні з ними і таким чином Бог кличе нас рости у своїй професії для того, щоби ми могли мати більше впливу на людей задля Христового послання. Прослава Бога – єдина мета По-третє, потрібно визначатися на своїй роботі, бо Святе Письмо каже: «Здайся на Господа у твоїх

справах, і задуми твої здійсняться». будинок, знаючи, що Бог покликав (Прип. 16:3). Ми не можемо посвяти- його працювати. Він працює для надти Господеві те, що зроблено абияк, природного добра, і цей шлях є його ми не можемо віддати Господеві те, є метою. що ліниве й зроблене наполовину, Ми можемо розділити людську ми не можемо віддати діяльність на природну і надприродГосподові те, що недбай- ну. Будівництво будинку і набір тексту ливе. «Здайся на Господа мають природне звершення. Молиу твоїх справах», — каже тися, відправляти святі Тайни ЦеркСвяте Письмо. Наша ро- ви – надприродне звершення, метою бота, наша професійна яких є спасіння душ. У термінах мети праця повинні бути праці ми можемо розрізнити природспрямовані до Бога та до ну працю від надприродної. Дехто повічного життя. кликаний до надприродної праці весь Що це значить? Кож- час, але більшість з нас – ні. Ті з нас, на виконувана нами ро- які є мирянами в світі, не покликані бота має мету. Але є два до надприродної праці весь час, розуміння, в яких робо- розуміючи роботу в надприродному та чи діяльність можуть значенні мети праці. Ми покликані спрямовуватися до своєї більшість нашого життя і нашого мети. По-латинськи finis часу присвячувати роботі, яка є приoperis — «мета праці», а родною в значенні мети праці. finis operantis у перекладі Обов’язок досконалості з латинької означає Четвертою причиною, чому ми «мету робітника». Якщо повинні піклуватися, щоб робити побудується будинок, то ступ і добре виконувати свої обов’язки, зрозуміло, що буде меє те, що досконалість на роботі – наш тою праці – збудування християнський обов’язок. Наведемо дому. У чому полягає цитату з послання до Галатів (6:5): мета побудови будин«Кожен бо власний тягар понесе». А ку? Щоб у ньому могли двома стихами раніше св. Павло скажити люди. Для цього й зав: «Носіте тягарі один одного й таіснують доми. Тому стає ким чином виконаєте закон Христа». очевидним, що щось не Виконуючи свою працю і покращуютак з архітектором, який будує будинчи її, ми допомагаємо один одному ки, в яких ніхто не може жити. Вони нести свій тягар. можуть виглядати дуже цікаво, але У першому посланні до Тимотея якщо ніхто не захоче в них жити, то (5:8) записано: «А коли хтось про це не дуже добрий будинок. своїх, особливо ж про домашніх, не Будинок служить для того, щоб у ньому жили люди. «Мета праці» дбає, той віри відцурався: він гірший, є абсолютно очевидною. Тепер, на- ніж невірний». Більше того, Святий приклад, дві людини будують буди- Павло знав, про що говорив, оскільки нок: Іван та Семен. Обидва будинки мав справу з такими людьми. Вони були «надприродніми» призначені для – тими, хто казав, що ЗДАЙСЯ НА ГОСПОДА У того, щоб хтось там жив: «finis ТВОЇХ СПРАВАХ, І ЗАДУМИ Ісус прийде дуже швидко, можливо, завтра, світ operis» та сама. ТВОЇ ЗДІЙСНЯТЬСЯ закінчується, тож робоАле Іван будує та подібна до ремонту стільців на за гроші – це його мотив, чому він будує будинок. Отже основна причи- «Титаніку». Вони є гірші, ніж невірні, на – заробити гроші, збагатитися. У котрі, принаймні, дбають про свої свою чергу Семен теж хоче заробити сім’ї. Кожен, хто так думає – відрікся гроші, як і всі інші, але причиною, віри. Кожен християнин народжується, через яку він будує будинок, є прощоб воювати, аби змагатися проти славлення Бога. Він хоче, щоб цей будинок прославляв Бога. Він хоче, світу, проти похотей тіла й проти дияаби від цієї роботи прийшло освячен- вола. Ми можемо зробити це змагання в його душу, хоче виконати хри- ня серйозним, якщо виконуватимемо стиянський обов’язок. Він будує цей працю, яку Бог вклав нам у руки.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 21 ]

ПОЛЕМІКА

Руслан БОРОВИЙ

Апологія

асто ми говоримо про неймовірну гуманність людства на теперішньому етапі розвитку, про те, що сучасна людина, принаймні людина, яка є нащадком європейської цивілізації, вповні усвідомила, ким вона є. Стандарти свободи, встановлені нею,

ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО

прав жінок» та захисниками прав ще ненародженої людини. Викликані вони були зверненням католицького єпископату України – Синоду Української Греко-Католицької Церкви та Конференції РимоКатолицької Церкви в Україні – від 9 лютого щодо законодавчої заборони абортів в Україні. Згодом у ЯК ОСОБА, ЛЮДИНА РАДИКАЛЬНО ВІДРІЗНЯВерховній Раді України Андрієм ЄТЬСЯ ВІД ВСЬОГО НЕОСОБОВОГО БУТТЯ: НЕШкілем було зареєстровано МОЖЛИВО, АБИ ЩОСЬ СТАЛО ОСОБОЮ, ЩО НЕ Проект Закону про внесенБУЛО НЕЮ ВІД ПОЧАТКУ ня змін до деяких законодаввидаються абсолютно недосяжни- чих актів України щодо заборони ми з точки зору минулих епох і є штучного переривання вагітності зразком, на який повинні рівнятися (абортів) за N 10170. У відповідь інші. на такі ініціативи в інтернеті та Останнім часом все жвавіше то- друкованих виданнях почалося чаться дискусії між «захисниками гостре обговорення цієї пробле-

[ 22 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

ми, з’явився ряд відкритих листів до очільників Греко-Католицької та Римо-Католицької Церкви в Україні від різних громадських організацій. Зокрема, в одному із них, підписаному представницями жіночих громадських організацій України, висловлюється «негативне ставлення та категоричну незгоду із закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні», звернення Церкви називаються «цілком незаконними вимогами та закликами», її просять «не диктувати державну політику», а аборт називається правом жінки «приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі». Невизнана Людина Що ж, абсолютно згідний з тим, що кожна людина має право розпоряджатися своїм тілом, як їй самій завгодно і що вона несе особисту відповідальність за все, що з ним стається. Але таке дороге багатьом людям гасло «моє тіло – моє діло» не має нічого спільного з дозволом на аборти. Бо в тілі вагітної жінки вже існує також тіло Іншої Людини, для якої теж справджується вище згадане золоте правило. Це не ніготь, не палець, не апендикс. Це – Інша Людина, нерідко з іншою групою крові, з іншим набором генів, і це - один із її етапів розвитку, під час якого вона ще не може сама себе захистити. Намагання вбити цю Людину починаються не на операційному, але метафізичному, умоглядному столі. І тут в хід йдуть не металеві, але не менш гострі та болючі словесні скальпелі – намагання довести, що ця Людина є всього-на-всього «зародком», лише якимось наростом у тілі, чи неважливим, а часто і шкідливим органом, який можна видалити під час операції. У зазначеному вище відкритому листі іронічно написано: «Маніпулювання суспільною думкою починається вже тоді, коли

Людини зародок називають “ненародженою дитиною” – залишається тільки назвати його громадянином та надати виборчі права». Але хіба громадянство чи виборчі права є свідченням людськості? З цього слідує, що люди без паспорта чи свідоцтва про народження, особи до 18 років, чи люди з особливими потребами, які не мають права голосу, не є людьми? Не це є свідченням приналежності до людського роду. Згідно зі словами Звернення Католицького Єпископату України, життя людини, як вказують наукові дослідження, починається з моменту зачаття, тобто злиття статевих клітин її батьків. Відтоді і надалі на кожному етапі внутрішньоутробного розвитку ця неповторна людська істота вже має в зачатковій формі всі властивості людської особи і не припиняє свого розвитку – від початкових стадій ділення клітини і аж до формування всіх органів. Спочатку це поєднання чоловічого сперматозоїда та жіночої яйцеклітини називається зиготою. Далі після кількаразового поділу зиготи вона стає морулою (32-64 клітини), потім – бластулою, бластоцистою, гаструлою. Врешті через послідовний розвиток цей зачаток людини стає ембріоном, відтак плодом. Розвиток людини після народження не зупиняється. Спершу це немовля, далі дитина, підліток, юнак/юнка і т.д. Саме тому не існує принципової різниці між убивством ще не народженої та вже народженої людини. Як особа, людина радикально відрізняється від всього неособового буття: неможливо, аби щось стало особою, що не було нею від початку. Тому вже з моменту зачаття людині притаманна специфічно особова гідність та недоторканні основні права – такі ж, що їх має кожна людина. Саме тому особа має недоторканне право на життя від початку свого існування, тобто від зачаття, і до його природного (біологічного)

ПОЛЕМІКА

закінчення. Тож попри те, що за- в цій справі відповідальними є всі хисники права на вбивство намага- – Церква, матері, чоловіки, члени ються показати турботу про приріст сімей, лікарі, Уряд. Перш за все, населення України, як основний потрібно, як каже керівник відділу мотив звернення єпископату, все ж соціальних питань Патріаршої головною метою є захист життя Лю- курії УГКЦ о. Андрій Нагірняк в дини від посягань на нього з боку інтерв’ю для «Української Правди», інших осіб. запровадити в Україні практику Аборт: зникнення чи підпілля? «тихих днів», тобто, щоб між перОдним із головних постулатів шими консультаціїями і прийнятзахисників абортів є те, що заборона тям рішення про аборт пройшло 2 абортів не здатна знищити їх як яви- (у випадку, якщо жінка на терміні ще. І з цим також абсолютно погод- 12 і більше тижнів) або й 7 (якщо жуюся. Так, як заборона вбивства не термін вагітності до 11 тижнів) здатна знищити повністю вбивство, днів для аналізу та роздумів. Крім заборона крадіжки не викорінить того, необхідно застосовувати крадіжок цілковито і так далі. Але просвітницькі методи, для того, чи означає це, що ми повинні мовча- щоби вибір був справді вибором: ти? Чи недосконалість людини дає розповідати про згубні наслідки таїй право відмовитися від будь-яких кого вибору, про постабортний синрамок, які би обмежували цю саму дром у матерів, членів їхніх сімей та недосконалість? Чи потрібно кри- лікарів, які проводять аборти, втрачати: «зробіть нам нормальні умови ту репродуктивної здатності, різні життя, а тоді забороняйте красти»? інфекції, смертність жінок під час і Звучить, чесно кажучи, трохи по- після абортів, синдром уцілілих від дикунськи. Думаю, жоден із ду- аборту дітей, які народжені до чи шевно здорових людей не вибрав після вбивства в утробі матері їхніх би небуття замість буття, в яких би братів і сестер. Натомість, в Україні умовах не довелося жити. Тож чому у багатьох клініках такої штатної ми забираємо в такий цинічний, ЦЕ – ІНША ЛЮДИНА, НЕРІДКО З ІНШОЮ ГРУбезжальний, неймовірно болючий ПОЮ КРОВІ, З ІНШИМ НАБОРОМ ГЕНІВ, І ЦЕ спосіб це право в Іншої Людини? ОДИН ІЗ ЇЇ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ, ПІД ЧАС ЯКОГО Як кажуть «захисники прав ВОНА ЩЕ НЕ МОЖЕ САМА СЕБЕ ЗАХИСТИТИ. жінок», головна й докорінна відмінність позиції тих, хто підписав одиниці як психолог немає, більше згаданого протестного листа від того – аборт можуть зробити відразу позиції Церков полягає не в оцінці за годину після звернення жінки. абортів як явища, а у методах боротьСправді, наївно було би дуби з ним: їхнього – «цивілізованого» мати, що заборона абортів буде і церковного, тобто «репресивно- безболісною процедурою. Одго». Але чи є цивілізованим вбивати нак, всі ті нещастя, які впадуть Людину в утробі матері, яка, згідно на українське суспільство – зріст з медичними даними, зазнає таких підпільних абортів, збільшення самих страждань, як і вже народже- сирітства – є нічим іншим, як рена людина, котру різними тортура- зультатом причинно-наслідкового ми доводять до смерті? зв'язку. Це та ціна, та покута, яку Так, безумовно, не можна обме- Україна мусить виконати за ті роки житися лише забороною абортів і безкарного вбивства беззахисних тільки наглядати, щоб її, бува, хтось дітей. Молімося і співпрацюймо з не порушив. Бо тоді би це справді Богом у справі подолання як прибуло вмиванням рук і перекладан- чин – абортів, так і вище згаданих ням відповідальності на інших. Але наслідків.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 23 ]

ПРОСТІР СПІЛКУВАННЯ

«В наш час дуже в спілкуються. Тому потрібно віднайти цю маленьку спільноту, де дитині буде цікаво, може, це бути спільнота, де їй викладають катехизм, але важливо щоб дітям було приємно перебувати разом. Єдина небезпека полягає в тому, щоб ігри зайняли більше часу, ніж слухання слова Божого, тому мусимо намагатися знайти золоту середину. Адже точка опори – Христос і власне його мусимо проголошувати. Завданням є створити спільноту християн, у якій кожний буде почуватися потрібним і ми, як приналежні до такої спільноти Ісуса Христа, відрізняємося від всіх інших, бо разом можна бути сильними. Мусимо бути принаймні вдвох, ніколи поодинці. Приблизно сорок років тому я почав писати свої коротенькі історії. Потреба була така, що в ораторіях Селезіян після забав та ігор на подвір’ї є таке «слівце на добраніч» і потрібно було всіх скликати на молитву, і після молитви промовити до дітей якесь слово. Та я стикався з проблемою, що всі розбігалися, і ніхто не хотів приходити, щоби помолитися. І я почав розповідати коротенькі цікаві історії після молитви і таким чином вони залишалися на молитву, щоб послухати історію. Тоді я побачив результат, що навіть якщо діти розсіяні, то історія концентрує їхню увагу.

ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО

руно Фереро – італійський священик-монах, автор багатьох книг. Належить до Салезіянського Згромадження, основне завдання якого – виховання молоді. Він є наставником Матернього Селезіянського Дому в Турині, вихователем, катехитом, психологом, письменником. Зараз отець Бруно працює головним редактором «Селезіянського Вісника», який виходить по всьому світу. Творить свої історії та праці для родин, катехитів, молоді та дітей. Каже, що характеристика, яка його вирізняє, – розповідати історії в неперевершений спосіб. 15 вересня о. Бруно проводив конференцію для духовенства та журналістів у стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа.

[ 24 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

«Одна з найбільших проблем полягає у тому, що люди перестають слухати. Слова релігії віддалилися від слів людства. І особливо, це стосується дітей та молоді. Слова Церкви для них просто нудні. Тому для мене було надзвичайно важливим завдання віднайти щось, що може до них промовити, і донести Слово Боже. Правда є в тому, що багато речей станом на сьогодні відволікають дітей та молодь від релігії, як, наприклад, новітні технології. Але можна спробувати щось вдіяти, бо є одна річ, якої ні комп’ютер, ні плеєр, ні щось в тому роді не дасть – це дружба. В Селезіянській виховній системі найважливішою територією є подвір’я, де діти діляться задоволенням,

Історії, які я пишу, спочатку народжувалися як потреба комунікувати до дітей але також і до дорослих. Адже теми всіх історій є релігійними і походять із найпростіших речей. Часом я собі думаю, що я є така стара скрипка з розтягнутими струнами, але якщо до мене доторкнеться майстер, я зможу ще заграти гарні мелодії. Це легко, адже можна створити гарну історію, вистачить послухати, як хтось розповідає в маршрутці про те, як йому робили операцію на апендицит. Мої книжки відповідають на потреби. Мета цих історій є достукатись до сердець у дуже простий спосіб. Це є маленька альтернатива громіздким богословським виданням, які дуже часто є незрозумілими і знуджують. Але насправді релігійна мова не може бути нудною. Євангеліє означає «Добра Новина» і власне це має бути змістом нашої релігійної комунікації. Катехити часто запитують мене, як вони мають пояснити дітям, напри-

ПРОСТІР СПІЛКУВАННЯ

важко бути ДІТЬМИ» Бруно ФЕРРЕРО

клад, про гріх, і тому станом на сьогодні я вважаю, що кожна історія бере початок з того, що ми бачимо кожного дня, що є на слуху, вона викликає емоції. І власне це є мета історії. Потрібно знайти щось більше. Спілкування повинно бути розуміємо, що наближаємося до початцю емоційну ноту. Щось, що спровокує живе і глибоке, потрібно передати те, що ку. Той перший відчуває страх, а другий емоції і залишиться в пам’яті. Це є спосіб є приємністю і вміти нею поділитися, не переживає, бо це буде початок вічного комунікувати з людьми, змушувати їх тому мусимо віднайти це. життя. думати. Перші люди розмовляли і передавали Одна з проблем, що світ втрачає свої Приклад комунікації з людьми подав один одному те, що навчилися від при- коріння, і діти, втрачаючи свої коріння, нам Ісус Христос. Та для мене дуже важко роди, сидячи біля вогню, і вони не вико- виставляються на торги. пояснити катехитам, що притчі Ісуса не є ристовували чіткі концепти, натомість Христос сказав багато важливих фраз, прості для розуміння і вони не повинні застосовували історії та легенди і так але серед них таку: «Якщо не станете тарозповідати їх було від початку історії. кими, як діти, то не ввійдете в Царство дітям, тому що Я Є ТАКА СТАРА СКРИПКА З Всі культури базувалися Небесне». Та в нашому світі дуже важчерез притчі РОЗТЯГНУТИМИ СТРУНАМИ, на історіях і навіть Біблія ко бути дитиною. Діти сьогодні не є важІсус розповідав АЛЕ ЯКЩО ДО МЕНЕ ДОТОР- – це надзвичайна історія, ливими для нікого, натомість Ісус взяв найважчі для наКНЕТЬСЯ МАЙСТЕР, Я ЗМОЖУ яка є багата мудрістю. І дитину і поставив посередині. І з цього шого розуміння власне, наше завдання потрібно розпочати. Почати говорити до речі і в кінці ЩЕ ЗАГРАТИ ГАРНІ МЕЛОДІЇ – допомогти зрозуміти них, по-справжньому роз’яснювати, бо в кожної притчі людям, наскільки гар- них є Царство Небесне, яке повинно зроє хтось, хто йде до пекла. Ісус каже, що ною є ця книга. Вона повинна увійти до стати. це все дуже серйозна справа і в кінці кімнати, де перебувають наші діти, там Діти, як казав Отець Боско – своїх притч додає: «Хто має вуха слу- має бути те читання, яке подобається, це найважливіша частина суспільства,тому хати, нехай слухає», і це є найбільший не має бути щось, що далеке від життя. вчити катехизму – це найважливіша знак уваги до особи: Спаситель поважав Адже Біблія – це Слово Боже, і Господь справа, яку ми можемо робити. Та своїх слухачів, він не казав, що вони ма- хоче говорити з людьми. не вистачає роз’яснювати чіткі ідеї, ють думати, нічого їм не нав’язував , але Деколи складається таке враження, концепції і правди віри з Катехизму, кожна його історія була як зернятко, яке що люди розучилися говорити з Богом. які дуже часто нічого їм не кажуть, але він кидав у землю – якщо захочеш, воно Багато з нас нарікає, вказує Богу що Він потрібно також виховувати уяву, яка виросте і дасть плід. повинен зробити, відкладає у пам’яті Кожна історія – це стимул до змінити, принеБОГ ДАВ НАМ ДВА ВУХА, ЯКИМИ образи і промовляє роздумів. Якщо хтось видає закон чи сти, дати… І так до серця. Це може наказ, то прямо вказує в ньому, що стається, що нам СЛУХАЄМО ПОСТІЙНО І ОДИН РОТ, зробити одна проЯКИЙ МОЖНА ЗАКРИТИ потрібно робити, натомість історія ро- бракує слухання. ста історія. Будьбить іншу справу, вона навертає і це є та Бог дав нам два яка розповідь дає справа, яку має робити добрий катехит. вуха, якими слухаємо постійно і один цей ефект, бо це є щось дуже людське і Катехизм – дуже проста річ, яка рот, який можна закрити. Але дуже ча- дуже природнє, яке залишає свій слід складається з трьох речей: Я, Слово сто наші молитви є безперервним моно- назавжди. Боже, Переміна. Перші дві речі зазви- логом. Тому мусимо віднайти цей діалог, Багато з моїх історій походять не так чай беруть участь при катехизації, але, як з іншими людьми, так і з Господом. з фантазії, як із традиції. Традиція існує на жаль, Переміна стається не завжди. Мусимо віднайти цей прекрасний спосіб всюди. Пригадую собі напам’ять, як там Якщо якась особа йде на катехизацію, спілкування, і власне добрим прикла- було і просто дещо змінюю. І потім ті і виходить з неї такою самою, то навіщо дом тут є Літургія, бо на Літургії ми всі історії відпрацьовую. Бо вони мають туди йти? Потрібно задавати собі питан- спілкуємось один з одним, спілкуємось катехитичну мету. І мова релігії може ня: «Якщо я йду в неділю на Літургію, і з Богом. відкритися по-новому. Так, багато ревиходжу з церкви таким, яким я був, то Дон Боско, засновник селезіянського чей з малих дрібничок з газет. Часом для чого я ходив на службу? Це є справ- чину, завжди ставив пріоритет на якісь новини є в Інтернеті. Часом буває жня проблема катехизації – зуміти вихованні дітей. Але й ми можемо багато так, що у якомусь фільмі є якийсь діалог. змінити особу, адже Християнство – це навчитися від них, як, наприклад, довіри, І думаєш, що з нього може бути гарна зростати! безпосередності, правдивості. Дуже до- історія. Основне наше завдання, як християн – комунікувати з людьми, і тому нам потрібно думати про слова, які говоримо. Це не є щось, що стосується мене, це стосується особи, якій я маю щось дати. Сьогодні комунікація не складається лише з концептів, і з гарних роздумів, це

бре є дивитися на світ очима дітей без застережень, вони спрощують погляд на речі. Кожен може віднайти в собі цю простоту, адже є два способи, як можна дивитися на світ: один спосіб, це коли ми живемо, і думаємо, що наближаємося до кінця, та інший, коли ми живемо і

Думаю, що знайдуться кілька історій, які будуть пов’язані з візитом в Україну. Адже у вас є дуже великий спадок традиційних історій, і мусите їх пам’ятати, адже ваші прабатьки передавали через них свою мудрість і не маєте права їх втратити.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 25 ]

Вираз музичного тал спосіб богопр

Володимир ПУНЬКО

ристиянська музика – це музика християн чи про християнські істини? Про Бога чи для Бога? Чи може людина, яка не є християнином, писати християнську музику? За яким принципом можна поділити музику на християнську та нехристиянську? Чи можливо дати їй визначення взагалі? Відсутність єдиного, всіма визнаного поняття і є причиною подібних запитань та численних дискусій. Насправді, невідомо,

[ 26 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

якою має бути релігійна музика, але завжди її творено і критиковано. З приходом до Церкви особи із музичними здібностями у неї виникає запитання, чи може вона служити своєю творчістю і талантом для спільноти. Це питання стосується тих людей, для яких музика стала частиною життя. Чи можна прислужитися Церкві своїм професіоналізмом? Церква є явищем спільнотним. Вже

саме грецьке слово, яке позначає те, що ми називаємо «Церква» – «εκκλησία», означає «зібрання». Зібрання людей без певної мети є натовпом, а Церква – зібрання вірних, метою якого є їх освячення та спасіння їхніх душ через єдність у Христі. Господь дає людині різноманітні таланти для добра всієї спільноти, оскільки всі її члени, хоч як їх багато, становлять одне тіло – Христове. Як органи працюють для

МИСТЕЦТВО

ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО

ланту як рослави

підтримки життєдіяльності всього тіла, так і кожен член Церкви повинен вносити до неї плоди свого таланту. Тому праця кожного вірного є необхідною для функціонування спільноти. Якщо подивитися на творчість відомих композиторів-класиків (Моцарт, Бетховен, Вівальді (католицький священик), Мендельсон, які були християнами), то можна побачити, що вони писали багато духовної, чи, краще сказати,

церковної музики – інструментальної бимо. Йому цікаво, який новий диск і хорової. Не можна не згадати про Йому випустить ансамбль під назвою українських композиторів, які посвя- «Людство», Він увесь час дивиться тили своє життя Богові, прийнявши на чарти найкращих пісень, які Йому ієрейські свячення: Михайло Вербиць- присвячені. Тому чудом є те, що, будучи кий, Йосип Кишакевич, Віктор Матюк, в абсолютно непорівнюваних стосунках Кирило Стеценко. З одного боку, Церк- із людиною, коли Бог перевищує всякі ва дала їм можливість самовиразити- уявлення, Він дає нам дуже важливі ся, а з іншого, вони принесли Церкві риси самого себе – свободу діяння, неоціненний дар – засіб прослави Бога можливість проникнення у духовні і освячення вірних. сфери, думку, уяву, можливість творенІснує дуже багато такої музики, ня. яка просякнута Божим словом: як безНести Євангеліє через засоби музипосередньо, де використані біблійні ки вкрай необхідно, тому що текст петексти, де говориться про Бога – як реважно краще й глибше сприймається формат євангелізації, так і опосеред- з музичним супроводом, оскільки ковано, де говориться про красу Богом музика через лад, темп, експресивствореного світу, про любов, про те, не наповнення та інші якості може яким Бог є, що Він робить. Люди, які гармонійно поєднуватися з лірикою та слухають, з часом затужать за тим, що відкривати для слухача щось більше, є добрим та спитають: «Де знайду те, аніж сам текст. Можливо, саме тому про що ти співаєш?». Тому такий спосіб ми беремо служимо Богові Літургію, християнізації нерідко зустрічається співаючи. Загалом, Євангеліє на рівні при парафіях. читання сприймається гірше, аніж Чому не можна робити для Бога на якомусь тлі. Тому в Церкві воно щось, що мені подобається? В Церкві співається, а особливо в Грецькій, не мусить бути тільки аскеза. Вона є Коптійській та Вірменській, де мелодія дуже важливою, але не лише аскеза є пристосована до значення слів, щоби проявом любові. Проявом любові може вирізьбити текст (сум виражається у бути і те, що приємне. Це приємне мож- мінорі; радість, піднесення – у мажорі на віддати Богові через прояв таланту. та на високих нотах, наприклад, слово Музичні гурти при церквах дуже часто «перемога» [добра над злом] ніколи не створюються з ініціативи музикантів, може співатися на низьких тонах і т.п.). а не з доручення пароха. Люди є та- Це практика, яка має на меті промовилановитими, а Церковна спільнота ти до закостенілого людського серця. намагається виявляти Отже, важЗІБРАННЯ ЛЮДЕЙ БЕЗ ПЕВНОЇ таланти, сприяючи розливо співати МЕТИ Є НАТОВПОМ, А ЦЕРКВА Є священні теквитку. Деякі дореволюційні ЗІБРАННЯ ВІРНИХ, МЕТОЮ ЯКОГО сти, важливо, православні богослощоби вони доЄ ЇХ ОСВЯЧЕННЯ ТА СПАСІННЯ ви неодноразово висносилися муЧЕРЕЗ ЄДНІСТЬ У ХРИСТІ ловлювалися за повне зикою. Інша підпорядкування церковного співу бо- проблема в тому, що це мусить бути гослужбовим цілям. Один з них писав: якісно. На жаль, в УГКЦ ця школа не «...те, що “в м'які ризи одягнене”, слу- встигла виробитися, що зумовлено жить богу іншому […] і, коли це талано- історичними обставинами. Мова про вито, воно забирає увагу і душі людей плекання мистецтва в Церкві не йшлася далеко від церковної служби, від цілей через постійну боротьбу за виживання. церкви». Подібний радикалізм, на мою Тільки тепер ми можемо відновлювати думку, відвертає від Церкви Богом дані цю втрачену традицію. таланти та їхніх носіїв. Але все ж дуже Проникнутись Христовим духом і важливо, щоб ті, які використовують вилити його на все життя – ось завданБожі дари, вживали їх для прослави ня, що розкриває велику внутрішню Бога, а не як інструмент самопрослави. свободу і творчий простір. Бог хоче від Чи Бог дає таланти для свого про- кожного з нас напрямку серця у Його славляння? Іван Золотоустий твердить, сторону. Людство, відпадаючи від Ньощо Він самодостатній і не має в цьому го, перестало бути цілісним. Потрібно потреби: «…хіба потрібна Богу слава? полюбити Бога. Коли ми направляємо Це потрібно нам, тому що при под- свої серця до Нього, Він їх поступово ячних піснеспівах бувають згадки про збирає докупи, робить так, що, які б ми благодіяння, збуджується полум’яна не мали таланти, вони починають праприхильність до Бога, і перш за все – цювати на Нього. Музична творчість отримуємо найвище блаженство». – це дар, в якому присутній відблиск Саме цього Бог і хоче: аби людина Божої подоби. Важливо лишень, аби переображалася через Його прославу. цей дар був пошуком єдності істини, Ми Богові цікаві, тому й маємо свободу добра та краси, єдності, яка, як «всяке дії. Богові цікаво, яку музику ми зро- дихання», хвалитиме Господа.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 27 ]

ДУХОВНІСТЬ

ХРЕСТ — мертвий чи живий? Тарас ОВСЯНИК

ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО

е, мабуть, питання, яке дуже рідко можемо поставити перед собою. Чи то через власну зайнятість, чи то через скромність, чи, може, через власну необізнаність. Ні для кого не є таємницею, що християнство сьогодні вже не є модною релігією чи чимось таким, що викликає захоплення. Зовсім навпаки: від розніженого жителя сьогодення християнство вимагає занадто багато. Навіть інколи стільки, що й годі пов’язати, чи як би це гірко не звучало, пристосувати його до сучасних субкультур. Здавалось би, така банальна річ, як нагрудний хрестик, котрий мав би бути у кожного християнина, але скільки непорозумінь він викликає. Інколи ми просто-напросто соромимося носити його через насмішку друзів або з інших подібних причин. Чи навіть ще гірше – через власну байдужість, мовлячи, що це нічого не міняє, в душі все одно християнин, і цього досить. З однієї сторони, правда в цьому є – справді, нічого не зміниться від звичайного кусня дерева чи металу, який носимо на шиї у вигляді всіляких невідомих знаків, що не відіграють жодної ролі в

[ 28 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

Той, хто свій хрест не несе і не йде за Мною, - не може бути Моїм учнем. Лук. 14:27 нашому житті. Однак, зовсім Варто розуміти, що той хрест, що є на груінша справа з хрестиком, дях, чи то вдома на стіні, чи то в храмі, не що недарма дається кожній є біжутерією, прикрасою чи елементом дитині при Хрещені. Адже, гардеробу, не є він також лише згадкою найперше, він має свідчити про події 2000-літньої давнини, що мали про ідентифікацію людини, місце в історії. Не є він так само елеменяк члена Христової церкви. І том сліпого культу та ідолопоклонства. це не є звичайний значок чи Він є набагато більше… Хрест є викликом відзначка, а щось набагато сучасності, пропозицією залишити гріх і глибше, що ідентифікує не йти за Христом: «Коли хтось хоче за Мною лише наше тіло, але й душу. йти, хай зречеться себе самого, візьме Себто не тільки пригадує свій хрест і йде за Мною» ( Мат.16:24). про Христа, Спасителя, який Викликом стояти до кінця, подібно до прийшов у світ, став люди- Марії, матері Христа, та Івана, Його улюною і помер страсною смер- бленого учня, на Голготі, наскільки б ботю на хресті, відкупивши всі ляче і навіть парадоксально не було би те, наші гріхи, а таки змушує що бачимо, не розуміючи до кінця, пронас наживо співпереживати сто залишатися вірними Богові. Якщо ці страсті з певним трепе- на секунду замислитись і перенести себе том і сокрушенням серця, на місце Христа, котрий висів «між нерозуміючи, що Месія при- бом і землею», а навкруги всі знущалийшов до кожного з нас зо- ся й принжували його, кажучи: «Зійди з крема. І не просто прийшов, Хреста!!!», щоб показати свою славу», наа таки залишається з нами у певне більшість із нас так би і зробили – вирі буденного життя. зійшли показав свою славу. Але справжня У посланні до корин- слава – це слава Божа, котра формується тян апостол Павло говорить: у людях через терпіння. Підтвердженням «Бо слово про хрест є глу- цього є страждаюча церква ось вже 2000 потою для тих, що гинуть, а років, котра, незважаючи на всі ті виклидля нас, які спасаємося, – це ки і терпіння, залишається незрушною Божа сила» ( 1 Кор. 1:18). Важко тут яки- твердинею, адже заснована на Христі. мось чином заперечувати ці слова, або Найбільше завдання християн сучасності надавати їм переносного значення. Бачи- – вміти побачити цей клич суспільства мо тут, як ніколи чітко, що лише через і знайти відповідь на нього у хресті. Нехрест ми осягаємо Божу силу. Немає жод- зважати на всі виклики і фальшиві них інших доріг, які б могли оминути це пропагандистські вигадки сьогодення, таїнство. Тільки через хрест відбувається вміти критично їх оцінювати і просто прихід Христа і лише через хрест можемо перебувати на Гологоті постійно, вміти осягнути інший, кращий світ. Потрібно завжди переживати і приймати такого зрозуміти, що, власне, сам хрест є лише Бога, котрий приходить у своїй славі, чим символом, але жиі перевершує людивим символом, ко- ХРЕСТ Є ВИКЛИКОМ СУЧАСНОСТІ, ну. Хрест є свідченням трий свідчить про ПРОПОЗИЦІЄЮ ЗАЛИШИТИ ГРІХ І того, що будучи люживого Христа, диною і живучи серед ЙТИ ЗА ХРИСТОМ символом людсьлюдей, можна досягких страждань, що супроводжують лю- ти вічного життя. Св. Тома Аквінський дину впродовж життя. Святі Отці казали, наприкінці свого життя сказав, що все, що лише через терпіння пролягає доро- що він написав є абсолютним ніщо, у га до спасіння душі. Розуміючи, що таке порівняні з тим, що він прийняв з хреста, терпіння, можна хоч частково зрозуміти який є глибиною всього християнства. задум Бога, стати з ним сопричасним. Отож, для нас, як християн Сучасність завжди шукає нових шляхів, сучасності, хрест займає чільне місце. Він думаючи, що вони будуть легшими. Од- не просто пригадує про минулі події, не нак, єдиним, хто показав істинну дорогу просто допомагає нам ідентифікуватися, є Христос. І дорога ця була хресною. а утверджує усередині справжнього хри Нам, як жителям сьогодення, стиянина, який не має інших авторитетів слід розуміти це, розуміти і приймати до окрім Ісуса, котрий відкупив ціле людсвого серця. Подібно, як Ісус на Хресті ство через хрест. І ніколи не бачить тільки прийняв гріхи всього людства, не переби- розп’яття, а завжди знає, що після нього є раючи і не відкидаючи одних чи інших. воскресіння.

ДИТЯЧА СТОРІНКА

ПРО ДРУЖБУ П

о довгій, кам’янистій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою. Йшла вона собі йшла, втомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними - оазис! Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочинок.- Що це таке? - запитав мандрівник у вартового. - Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш ввійти і відпочити по-справжньому. - А є там вода? - Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни… - А поїсти дадуть? - Усе, що захочеш. - Але зі мною собака. - Шкодую, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут. Мандрівник засмутився, бо дуже був спраглий до води, та оскільки був не сам, вирішив йти далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий. - Я хочу пити - попросив мандрівник. - Заходи, у дворі є колодязь. - А мій собака? - Біля колодязя побачиш поїлку. - А поїсти? - Можу почастувати тебе вечерею. - А собаці? - Знайдеться кісточка. - А що це за місце? - Це рай.

- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там. - Бреше він. Там пекло. - Як же ви, у раю, це терпите? - Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.

ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО

Листи до Бога Зроби так, щоб літо прийшло назавжди. Юрчик, 4 кл. Якою мовою розмовляють душі? Скільки віруючих серед віруючих?

Рая, 4 кл. Зоя, 4 кл.

Кажуть, що людина повертається на землю у вигляді когось. Зроби, будь ласка, так, щоб я повернувся на землю у вигляді мого собаки, а він — у вигляді мене, і ми знову будемо разом. Олексій, 4 кл. Пришли на Землю свого сина. Ми його не розіпнемо. Павлик, 3 кл. Врятуй наші душі від інвалідності. З Тобою я б пішов у розвідку.

Ізя, 4 кл. Гарик, 1 кл.

Я дуже люблю яблука. Це в мене поклик предків? Ніна, 3 кл. Я написав вірші. Я їх нікому не показував, але Тобі, Боженька, покажу. Ось вони: Дорослі плачуть слізьми. Дорослі плачуть очима. Маленькі плачуть серцем, Маленькі плачуть життям. Але якщо дорослий плаче, як маленький, Значить, він і справді плаче. Марик, 4 кл . Була в селі й побачила невелику церкву. Біленька, чистенька. За нею — берези, річка, а вдалині великий зелений ліс. Це Твоя дача? Наталя, 4 кл. Пишу Тобі з інтернату. Інтернат — це місце, куди засилають дітей за погану поведінку батьків. Арія, 4 кл

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 29 ]

БОГОСЛОВ’Я ІКОНИ

Іконогра

Історія свята т Андрій СИВАК

а сороковий день після свого славного воскресіння Ісус Христос як Божий Син зійшов на небеса і возсів праворуч свого небесного Отця, а ще десять днів по тому – зіслав на своїх учнів та апостолів Пресвятого Духа. Церква Христова у різний спосіб урочисто спогадує та переживає цю подію. Водночас із цим розпочалася доба Церкви, оскільки саме в ній і з нею перебуває Святий Дух, наповнюючи її по вінця та

З року в рік свідком усіх цих подій у Львівській Духовній Семінарії є празнична ікона Зішестя Святого Духа, що у притаманний іконографічним засобам спосіб, відображає здійснення обітниці Ісуса Христа, даної своїм апостолам: «І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини» (Йо. 14:16-17). Святий Дух сходить, щоб свідчити про Христа (Йо. 15:26), щоб оживити, втілити у життя науку Господню: «Святий Дух, ПОСТІЙНА ПРИСУТНІСТЬ СВЯТОГО ДУХА У якого Отець в ім'я моє зішле, ХРИСТОВІЙ ЦЕРКВІ НАПОВНЮЄ І СЬОГОД- той навчить вас усього і все вам НІ КОЖНОГО ЇЇ ЧЛЕНА БЕЗЛІЧЧЮ ДАРІВ нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14:26). Зійшовши у вигляді вопросвічуючи світлом богопізнання, спов- гненних язиків на апостолів, Він назавжняючи Божою благодаттю та провадячи ди утвердив засновану Сином Божим в ній танок життя (Ддослівний переклад Церкву на Землі. із грецького Ζωης Χορηγоς із молитІконографічний спосіб відобра-ження ви Царю Небесний, що ми традиційно таїнства зішестя Пресвятого Духа є, повисловлюємо як Життя Подателю). руч із Святим Письмом та літургійними З огляду на таку важливість Святого текстами, ще одним джерелом пізнання Духа для Церкви та роль події Його при- цього таїнства і не просто пізнання, але й шестя, якою започаткована Церква як проникнення в нього, включення його у така, Львівська Духовна Семінарія у своїй свій особистий життєвий досвід. Ця ікона назві тісно злучила себе із третьою Осо- через свою індивідуальну, властиву для бою Божою – Святим Духом. Подібно, як кожної ікони, внутрішню архітектуру, пов день П’ятдесятниці апостоли зодяглися будову та змістове наповнення, виражає силою з висоти, саме в день семінарійного суть богослов’я сходження Святого празника семінаристи старших курсів за- Духа у Всесвіт і, що особливо важливо, звичай зодягаються благодаттю постав- постійну актуальність цієї божественної лення у нижчі ступені священства. реальності.

[ 30 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

Історія свята Однак, розвиток сюжету нині нам відомої ікони Зіслання Святого Духа тісно пов'язаний із еволюцією самого празника Зіслання Святого Духа, який ще до IV ст. відзначався в один день із Вознесінням Христовим. В той час ці події відображалися разом на іконі ВознесінняП’ятдесятниці. Прославлений Христос представлявся на цій іконі як такий, що восходить на Небеса і зсилає Святого Духа, що під видом голуба сходить на Богородицю і дванадцять апостолів, зображених у нижній частині ікони. Із VI-го ст. святкування празника Зіслання Святого Духа поступово відокремлюється від Воскресіння, що дало поштовх появі окремої ікони Зіслання Святого Духа, яка зображає цю подію. Спершу ікона Зіслання була нижньоюю частиною ікони Вознесіння – П’ятдесятниці із додатком над головою кожної із зображених осіб вогненних язиків. Згодом, попри різні спроби модифікації вище вказаної композиції, за нову основу ікони Зіслання було взято іконографічну схему ікони ХристаУчителя серед апостолів, яка відома ще із IV ст. На ній у центрі зображено Ісуса Христа, по обидві сторони від якого сидять апостоли, улаштувавшись навколо стола із дванадцятьма свитками. Така іконографічна модель, пройшовши низку модифікацій відповідно до загальних тенденцій розвитку східного сакрального мистецтва та богослов’я празника Зішестя Святого Духа, остаточно сформувала іконографічний базис нині нам відомої ікони Зіслання Святого Духа. Іконографічні варіації Постамент ікони представляє трапезну-трикліній (лат. triclinium – стіл із трьома ложами у древніх римлян. Римляни не сиділи, а возлежали під час трапези, спираючись лівою рукою на подушку), що представляє дім, в якому перебували апостоли на молитві, коли зійшов Святий Дух. В ньому півколом, що вказує на єдність Церкви, сидять дванадцять апостолів. Іноді зображують між ними посередині Пресвяту Богородицю. Якщо ж її не представлено, тоді порожнє місце трону є символом постійної присутності і головування Христа у Церкві. На чолі апостолів сидять Петро і Павло, тримаючи в одній руці свитки або книги, іншою

БОГОСЛОВ’Я ІКОНИ

афія П’ятдесятниці

та символіка ікони

«Величаємо тебе, Життєдавче Христе, і почитаємо Святого твого Духа, що його від Отця послав Ти божественно своїм учням» – благословляючи читачів ікони. Попри те, що апостол Павло не був присутній в час П’ятидесятниці, його зображують для того, щоби підкреслити тривалість і єдність Церкви, позачасову дію в ній Святого Духа, що в особливий спосіб проявилася в житті та епістолярній діяльності апостола Павла. Існує дилема щодо зображення на іконі Зіслання Святого Духа Пресвятої Богородиці. Святе Письмо не вказує на присутність Марії під час молитви з апостолами в момент сходження Утішителя, але і не суперечить тому. Навпаки, згадується присутність Богородиці на подібному зібранні, коли було обрано апостола Матея замість Юди Іскаріота (Ді. 1:14). Знаємо також зі Святого Письма, що перед сходженням на всю Церкву Святий Дух, у момент зачаття Сина Божого, зійшов на Пресвяту Діву Марію. Тому іконописець вправі представити власне богословське бачення, зображуючи або не зображуючи Пресвяту Богородицю на іконі празника Зіслання Святого Духа. Тим не менше, питання присутності на іконі Богородиці не змінює головного сенсу іконографічного зображення. Перед моментом Зіслання у домі були зібрані апостоли, які ще не становили Церкви. Лише феномен Зіслання оживотворив їхню спільноту, перетворивши на Церкву, подібно, як ожив зліплений із неживої глини Адам після того, як Бог вдихнув йому в ніздрі віддих життя. Однак, яка ж Церква без Богородиці, яка є взірцем для Церкви та її заступницею перед Богом? Саме таким аргументом керуються ті іконописці, котрі зображають Діву Марію на іконі Зіслання. В такому разі маємо богословський тип ікони Зіслання. Якщо ж її немає на іконі, як і немає іноді апостола Павла – це історичний тип ікони Зіслання. Є, однак, літургійні аргументи не на користь зображенню Богородиці: тропар П’ятдесятниці так оспівує Зіслання Святого Духа: «Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого і ними уловив вселену…». Мусимо визнати, що хоч сюжет тропаря зосереджений на апостолах, та це не суперечить позиції зображати Богородицю. Цей піснеспів радше доводить історичну коректність зображення собору апостолів, які об’єднані невидимою присутністю на троні Христа, і під

натхненням Святого Духа готові йти на апостоли після одержання Святого Духа. проповідь заради розбудови його Церкви- Десь у період від середини IX ст. до сереМістичного Тіла Христового, яка зача- дини XI ст. у візантійському сакральному лась із Зішестям Святого Духа, подібно як мистецтві відбувається звуження цьов момент Благовіщення, внаслідок сход- го фрагменту до зображення лише двох ження Святого Духа, зачалося історичне персонажів. Оскільки вказаний час був тіло Христове. періодом розквіту Візантійської Імперії, Варто також зауважити таку вважалося, що одна постать, одягнута в особливість іконографічного зобра- царську одіж, представляє імператора ження, не як буквальна історичність у найпотужнішої в тому часі християнської зображенні подій з історії спасіння, а держав – Візантії. Інша постать – варбогословський сенс зображуваної події вар, який уособлював усіх нехрещених, в її есхатологічному вимірі. У західному котрі після прийняття благої вісті мали сакральному мистецтві більш харак- б долучитись до імперії. Із XIV ст., коли терним було зображати Пресвяту велич славної Візантії почала згасати, Діву Марію на іконі П’ятдесятниці, на з’являється зображення старця-Космоса, відміну від східного іконопису. Однак який алегорично уособлює все людство. від XVII ст. ці західні мотиви проникаНа задньому плані ікони розміщено ють у київську іконографічну традицію архітектурні будівлі, легко об’єднані та певний відрізок часу функціонують як червоною завісою, яка вказує на те, що нормативні. подія відбулась в середині приміщення. Символіка ікони Іноді зображають одне або два дереНа завершення розглянемо окремі ва, що символізує сад. Споруди також деталі ікони Зіслання Святого Духа. У символізують Христову Церкву, вони верхній її частині зображають півколо зображені в оберненій перспективі, неба, що символізує Божу тим самим присутність. Із півкола вихоСПЕРШУ ІКОНА ЗІСЛАННЯ о р г а н і ч н о дять промені дарів і благодаБУЛА НИЖНЬОЮ ЧАСТИНОЮ поєднуються тей Духа Святого, які сходять із фронтальІКОНИ ВОЗНЕСІННЯ на апостолів. Іноді замість ною частипроменів пишуть вогняні язики, ною ікони, де або ж спільно промені і язики. У Діяннях композиційно доповнюють півколо, яке Апостолів описується також й інший творять апостоли, створюючи ефект запрояв присутності Святого Духа – подув лучення, приєднання того, хто молиться вітру, який наповнив кімнату де сиділи перед іконою до зображуваної спільноти апостоли. Цей подув іконописці іноді Христової Церкви. передають через динамічні, схвильовані Ось в такий спосіб ікона Зіслання Свяобличчя апостолів. того Духа передає зміст цього величного В центрі триклінію у формі врізаного свята і допомагає збагнути, що Святий еліпса або півкола, іноді – прямокутника, Дух, як носій благодаті, не лише сповнює на темному, а рідше – золотистому фоні, надію апостолів, а надає її усьому людзображено постать. Це – Космос, який ству: «Через Нього Отець пізнається і символізує Всесвіт, який приймає благу Син прославляється, і всі пізнають єдину вість. Ця дія підкреслена тим, що пер- силу, єдине почитання, єдине поклоніння сонаж тримає у руках полотно, на якому Святої Тройці». знаходяться дванадцять сувоїв – симвоПостійна присутність Святого Духа у ли апостольської проповіді. Чорний, або Христовій Церкві наповнює й сьогодні темний фон під аркою символізує тем- кожного її члена безліччю дарів, щоб ряву, невідання Бога, в якому перебував сприймати і проголошувати істину, зровсесвіт до Зіслання. стати у любові й прямувати до вічного До речі, на початку існування не- блаженного життя. Але ж хто справді здазалежного типу ікони П’ятидесятниці тен сказати, що відчитав ікону празника замість зображення персоніфікованого П’ятидесятниці? Лише той, хто, спогляКосмосу представляли дві групи людей: даючи її, спроможеться в неї проникнути. «племена», під ними розумілись коліна Проникнути так, щоби поставити себе у Ізраїля, і «народи», тобто всі інші наро- триклінії поруч із котримсь з апостолів та ди-погани, до яких вийшли на проповідь відчути легесенький вітерець.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 31 ]

ПРАКТИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

Прожити життя зі с

Володимир ЦАЙДЕР Будь у мирі з Богом… . З усіма своїми пастками, втомою і втраченими мріями цей світ усе ж чудовий. Будь уважним і намагайся бути щасливим.

юбов… . Я більш ніж кому ви можете вилити свою душу, самовідданим, щоб своїм даром торвпевнений, що з цим у чий приємний відрух, немов кнутися серця іншої людини… . Та словом зустрілася кожна заспокійливу пісню, ви можете чомусь не виходить. Десь всередині людина, яка жила чи зараз живе впасти у стражданнях, до дружби мого серця, в глибині моєї душі на землі. Також не маю сумніву, що дорогих грудей знову починає вирукожен, хоча би раз у своєму житті, кого ви можете «ВІДДАЙ СВІТОВІ НАЙКРАЩЕ вати страх і смуток, пережив мить, коли якась незнана безпечно при- З СЕБЕ, І, ШВИДШЕ ВСЬОГО, тривога і непевність, сила закрадалась в серце і милувала пасти серед ба- ТЕБЕ УДАРЯТЬ І ВІДШТОВ- які далі й далі перейого так, що усе єство сповнювало- гатьох проблем ХНУТЬ: НЕ ЗВАЖАЙ, ВІДДАЙ конують, що всі люди ся миром. А це тому, що Любов — це цього світу, лючерстві і підлі, що ВСЕ НАЙКРАЩЕ З СЕБЕ!» не просто слово, але велике і слав- блячому сер- МАТИ ТЕРЕЗА З КАЛЬКУТТИ мене і мою працю не не Таїнство. Знаємо з Євангелія, що цю кого ви мошанують, не поважаБог є Любов. І цілий всесвіт, і все, жете безсумнівно довіряти усі ють і не проявляють підтримки у що є у ньому — створені через неї. ваші найпотаємніші думки, чиїми скрутних ситуаціях. І тут сонечко Саме тому кожна людина, серед духовними цілунками, немов заходить за хмари. усіх розкошувань світу цього, на- лікувальним бальзамом, ви можеДивуєшся, а ще більше самперед шукає любові, через що те знімати втому ваших постійних наповнюється серце жалем, коли часто буває зранена. Бо коли прихо- клопотів, людину, яка може дить поділитися своїм скарбом, не проливати з вами сльози у вараз отримує ляпаса. Такі випадки ших тривогах, бути щасливим нерідко закінчуються тим, що лю- разом з вами, коли все добре, дина втрачає цікавість до життя, а шукати з вами вирішення байдужість стає її вірною подругою. ваших проблем, кого узами Живучи в ХХІ столітті, яке милосердної любові ви можекожного дня вибухає сенсаціями те ввести у глибини вашого і дивує своїми можливостями, серця... . Для кожної людини у вартує більше уваги приділити та- цьому світі найціннішим є бакому феномену як байдужість. Бо жання любити і бути люблебагато людей, які живуть в епоху, ним. І ніщо так не пригнічує що відкриває нас, як думка про те, великі перспек- КВІТКА ТИХО СВІДЧИТЬ що ми більше нікому тиви, забули, як ПРО ТЕ, ЩО ДАВАТИ — не потрібні. З ким щиро сміятись, БІЛЬШЕ ЩАСТЯ, НІЖ тоді ділитися своїми забули, що таке успіхами, досягненОТРИМУВАТИ радісне життя. нями, своїми страЧому так багато сердець охололо? хами і переживаннями, з Може, це тому, що холодна сіра тінь ким маю поділитися своєю велетнів-хмарочосів настільки за- любов’ю, або ж ради чого мені ступила сонце, що стан понурості і лишається жити? І, напевдепресії зайняв місце внутрішнього но, з кожним сходом сонця миру і любові. Напевно, що ні. При- думаєш, що все поміняється, гадуються слова однієї людини, яка що це, мабуть, цей день, з казала, що у цьому житті чималою якого я почну нове життя, розрадою є мати когось, з ким мож- радісне життя. Від сьогодні на поєднатись у глибоких почуттях я знову почну дарувати люта обіймах святої любові, когось, дям усмішку просто так, за те, ФОТО: БОГДАН ЛОПИШКО у кому ваш дух може відпочити, що вони є. Буду відважним і

[ 32 ]

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

смаком

ПРАКТИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

і тим самим творити діла любові, які будуть наповнені бажанням донести іншим теплоту свого серця. І не вартує боятись ступати на цю дорогу, бо боягузтво, як говорить бачиш, як байдужість стає паном давнє прислів’я, гірше, ніж невдабагатьох людей і штовхає їх на дола спроба; вода менше псується рогу відчаю. Пропадає бажання коли тече, ніж коли стоїть. Тому йти далі і творити, бо думка про вартує почати змінювати себе, і не те, що я можу один, що я можу старатися змінити світ. Бо каже добитися, переконує мене в моїй Христос: «Ви – світло світу …». А в безпорадності і слабкості. В таких іншому місці: «Світло в пітьмі сяє обставинах хочеться сильно обі темрява не пойняла його». А це няти таку людине є те саме, що світло ну, пригорнути і ГОЛОВНИМ Є — НЕ перемагає темряву. Ми поцілувати. Щоб ПЕРЕМАГАТИ КОЖНОГО покликані благовістити, її серце знову за- ДНЯ, А КОЖНОГО ДНЯ а не змінювати копалало. Щоб вона БОРОТИСЬ гось, покликані стаперестала просто ти світочами для світу. існувати, а почала жити і радіти Та для того, щоб наша благовість кожній хвилині свого життя. Щоб була справжньою і дієвою, треба інші люди побачили в її очах небо. відкрити в собі це світло і просити Це так просто. В Євангелії сказав Святого Духа дару любові, якої но: «Покайтеся, бо Царство Боже так бракує, і тільки через яку все близько». Воно настільки близько, міняється і розцвітає. І коли знайщо вартує тільки покаятися, і вже демо це світло, не потрібно привідчуєш його присутність. А повласнювати його і ховати від тих, каяння полягає в зміні свого мисякі його шукають. лення, в очищенні свого серця, Дуже гарним прикладом, який щоб могти бачити добро в усьому, послужить нам добрим взірцем, є постать блаженної матері Терези з Калькутти. Маленька худорлява жінка, а проте, велетень духу. Вона ніколи не запитувала себе, чого може добитися, але завжди вбачала цінність у жертовності, у тому, що вона може дати світові. Ще одним титаном духу є блаженний папа Іван Павло ІІ. В одних з його записів є такі слова: «Саме сьогодні буду щасливим, усвідомлюючи, що я створений для щастя не тільки у вічності, але й тепер. Саме сьогодні не буду нічого боятися. Особливо

не лякатимусь радості та всього, що красиве. Не боятимусь вірити в Добро і за все дякувати». Хочемо ми цього чи ні, а час минає. Хтось покладає надії на майбутнє, мріючи, хтось згадує минуле, сумуючи за ним, але мудрий і щасливий той, хто живе і радіє теперішнім. Такий не переймається

Якщо все довкола тебе виглядає темним і похмурим, пам'ятай, що ще існує ясність твоїх очей. Посеред заглушуючої бурі нинішньої цивілізації, повір, у твоєму серці ще є місце на мир і спокій. Якщо самотність переповнює людські серця, ще можливо знайти у Твоєму серці радість і розділити її з ближнім. Якщо ненависть керує ділами світу, пам'ятай, що в твоїх грудях б'ється серце створене для любові. Якщо людство замість братерства плекає роздори і взаємне знищення, – твоїми руками ти можеш будувати країну миру і своїми словами проповідувати добробут і братерство. Ще є надія! Вона ніколи не згасне поки на цій землі живуть люди! Бог є з нами! тим, що було, і тим, що буде, але цінує кожну хвилину, яка дарована йому. Він лікує хворих, навчає дітей, розраджує пригнічених, розвеселяє засмучених, скликає роз’єднаних, молиться, співає і любить! Бо знає, що хоч ми ще тут на землі, але вже є учасниками Царства Божого. А воно там де любов, воно серед нас, і найперше — воно в мені, в моєму серці. Тому бажаю кожному з нас відшукати в собі сили, яка робила б кожну мить нашого життя радісною і творчою. Щоб наше життя не пройшло даремно, але щоб було сповнене добрих діл, які будуть свідчити, що це «життя прожите зі смаком».

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 33 ]

ЦІКАВО

ПАПА-ПІЛІГРИМ М

и всі знаємо, як багато подорожував блаженний папа Іван Павло ІІ. Однак. Він був не першим, хто здійснював тривалі пастирські візити в інші країни. Павло VI (1963-1978) був першим папою, який виїхав за межі Італії з 1809 року (період ув’язнення папи Пія VII НаполеоПапа Павло VI ном у Франції), і першим, хто відвідав Західну півкулю, Африку й Азію, та всі шість континентів. До Йоана Павла II він вів найбільш широку зовнішню політику Ватикану, отримавши прізвисько «папапілігрим». У 1970 році він став жертвою замаху в міжнародному аеропорту Маніли (Філіпіни): художник-сюрреаліст Бенхамін Мендоса-і-Амор Флорес кинувся на Папу з кинджалом. Серед найбільш важливих візитів Павла VI були зустрічі з константинопольським патріархом Афінагором у 1964 році (першої з 1054 року, в ході якої була підписана спільна декларація про зняття взаємних анафем) і з главою Англіканської Церкви архієпископом Кентерберійським МайГерб папи Павла VI клом Рамзаєм. 1964 рік:

1. 4 січня - 6 січня 1964 – Йорданія та Ізраїль. Перше паломництв пап у Святу Землю. Павло VI зустрівся з Константинопольським патріархом Афінагором I на Оливній горі в Єрусалимі. 2. 2 грудня - 5 грудня 1964 – Ліван (зупинки в Бейруті) й Індії. Взяв участь у 38-ому Міжнародному євхаристійному конгресі в Бомбеї (Індія).

1965 рік:

3. 4 жовтня 1965 – в США (Нью-Йорк). Папа Римський зустрівся з президентом Ліндоном Джонсоном, виступив на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, служив месу на стадіоні Янкі.

1967 рік:

4. 13 травня 1967 – Португалія. Паломництво до святині Марії у Фатімі. 5. 25 липня - 26 липня 1967 – Туреччина. Друга зустріч з Константинопольським патріархом Афінагором I.

1968 рік:

6. 21 серпня - 25 серпня 1968 – Колумбія і Бермудські острови. Взяв участь у 39-ому Міжнародному євхаристійному конгресі в Боготі (Колумбія).

1969 рік:

7. 10 червня 1969 – Швейцарія (Женева). Павло VI звернувся до Міжнародної організації праці.

8. 31 липня - 2 серпня 1969 – Уганда (Африка).

1970 рік:

[ 34 ]

9. 25 листопада - 5 грудня 1970 – Іран, Східний Пакистан (нині Бангладеш), Філіппіни, Американське Самоа, Самоа, Австралія, Індонезія, Гонконг і Цейлоні. Під час останнього закордонного візиту Павло VI відвідав 9 країн.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ

[ 35 ]