Page 1


У цьому номері: ТемаТема Місце служіння не є місцем обслуговування...................... 2 Святі безсрібники: взірець для сучасності. ........................ 4 Гроші............................................................................... 6

Біблія Капітуляція смерті............................................................ 7 Що ми шукаємо................................................................ 8

Дороговказ святості Її велике серце. . не переставало говорити про людські страждання. ................................................................... 9 Біблійне послання “Володаря перстенів”........................ 12 Поспішати повільно........................................................14

Добрий пастир Роль мирян у виході України з політичної кризи............... 15 Вплив телебачення..........................................................16

Полеміка Сатанізм як втеча в абсурд............................................... 24

№6(63) листопад−грудень 2003 Видається за б лагословенням благословенням ректора ту Львівської Дух овної ректорату Духовної Семінарії Святого Духа Реєстраційне свідоцтво № 300 від 1996 р. Б. Виходить з березня 1996 р. Б.

Головний редактор: амуляк Хамуляк о. Юрій Х Заступник головного редактора: Роман Островський Літературна редакція: Андрій Солецький Володимир Стець Василь ГГук ук Дизайн і верстка: Володимир Щурко Михайло Х аришин Харишин Василь Попелястий

Простір спілкування Історія написана болем.................................................... 29

Герої віри Блаженний отець Яким Сеньківський............................... 32 Блаженний отець Климентій Шептицький........................ 33 Святий Григорій Просвітитель — покровитель Вірменської Церкви............................................................................ 36

Покоління Непорозуміння................................................................ 37

Поетична сторінка Біблійне повчання із скарбниці мудрості стародавньої Греції........................ 39 Що завтра нас чекає?........................................................ 40

Відповідальні за друк: Микола Яцків Роман Шкрібенець Адреса: Львівська Духовна Семінарія вул. Шевченка, 188, ЛьвівCРудно, Україна, 79493 тел.: (0322) 72C07C34, 69C09C14, факс: 65C05C65 eCmail: redakcia@lds.lviv.ua Інтернет версія:

http:// magazine.lds.lviv.ua/ Віталій К овалишин Ковалишин Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856 МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ Редакція має право редагувати та скорочувати подані матеріали. Рукописи не повертаються та не рецензуються. При передруці посилання на «Пізнай Правду» обов’язкове


т е м а

Місце служіння не є місцем обслуговування

У

цій статті мова йтиме про корупцію. Про корупцію як таку. Про генезу, а також про релігійний, історичний та психологічний контекст цього явища. Що таке корупція? У термінологічному словнику натрапляємо на три визначення, що стосуються цього поняття. Це власне “корупція” [анг.corruption< лат. corruptio – підкуп] – 1) як підкуп і продажність державних, громадських і політичних діячів; 2) зрощення органів державної влади із структурами організованої злочинності; “корумпований” [< нім. korumpieren < лат. corrumpere – підкуповувати] – охоплений, уражений корупцією; “корупціонер” [анг. corruptioner < лат. сorruptioC підкуп]C посадова особа, яка бере хабарі. Отож, слово “корупція” походить від латинського “corruptio”C підкуп. Виявляється, це поC няття не було чужим навіть для античності – колиски європейської цивілізації. Тепер, хто такі державні чи політичні діячі? Це люди, які займають чільні місця в суспільній ієрархії. Ієрархія – це гармонійно впорядкована система прав і обов’язків кожного з членів спільноти. Слабке місце ієрархії, її ахіллесова п’ята, – ті члени спільноти, які наділені праC вом встановлювати і охороняти права всіх інших. Їхній обов’язок найважчий – служити більшості. Їхня найбільC ша спокуса – перетворити “низи” ієрархії (тобто більC шість) на обслуговуючу галузь “верхів” ієрархії (себто, себе самих). Таку спокусу ми і називаємо корупцією. Корупція червоною ниткою тягнеться через усю істоC рію людства. Як не дивно, навіть початки релігійної свідомості тісно пов’язані з цим явищем. Не вірите?! Язичництво – яскравий приклад розуміння богаC корупціонера. Розуміння бога, який живе “за рахунок жертв”. Розуміння бога, волю якого можна легко зміC нити, якщо принести йому якуC небудь жертву. Для християнської ж духовності таке розуміння Бога неприпустиме. ”Навіщо мені безліч ваших жертв? – говорить Господь. Я пересичений всепаленням баранів і ситтю годованих телят. Крови биків ягнят та козлят я не хочу”(Іс. 1, 11). Чого ж насправді хоче Господь? “Бо, якби Ти жертви захотів, дав би я, та всепалення не миле Тобі. Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не 2

погордить”(Пс. 50). А ще Господь каже: “Вчітеся доC бро чинити; шукайте правди, захищайте пригноблеC ного, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову!” (Іс. 1, 17) І все ж факт масової корумпованості нашого суспільства дає нам підставу говорити про сучасне язичництво. І хоча технічна революція закинула нас на багато віків вперед, і сьогодні ми стоїмо на порозі відкриття нових планет, та духовно ми залишаємося там… у кам’яному віці, з кам’яними серцями, закритими до тоC го, кого прийнято називати ближнім. Розглянувши суть корупції, варто було б розглянути її історичний контекст (тобто, якою вона була в тій чи іншій історичній епосі). Досить ранній приклад корупції знаходимо в історії вибраного народу. Так, за Антіоха IV Селевкида, який у ІІ ст. до Р. Х. володів Палестиною (територією, де проживав Ізраїль), було продано титул первосвященика. Дійсним первоC священиком був тоді Онія ІІІ. У той же час Антіох IV провадив завойовницькі війни й потребував грошей на утримання війська. Ясон, брат Онії ІІІ, претенC дуючи на титул первосвященика, купує цей титул у Антіоха IV. Тоді частина населення, що мешкала в Єрусалимі, не захотіла визнати нового підкупного ієрея. І ця частина, разом з Онією, демонстративно покинула мури міста та заснувала діаспору в Єгипті. І все ж значна кількість людей залишилася. Зокрема, секта (партія) садукеїв. Садукеї – це елітна священича група юдеїв, які не вірила в позагробове життя, а тому старалася якнайбільше скористатися з туземного життя Скільки таких садукеїв є і в наш час, які кажуть: “Та що там майбутнє, зараз треба взяти від життя по повній…”, або ж: “Усе в житті треба спробувати”, або ж отаке скрите садукейство: “Я вірю в життя майбутнє, але й тут хочеться пожити нормально”. Як часто такі люди забувають, що “жити нормально” — це жити згідно із Законом Божим. Та повернімося до тих садукеїв, що жили до Різдва Христового. Їх ми можемо окреслити як пристосуванців — користолюбів. Цим людям було байдуже, хто буде первосвящеником, головне C щоб їх не рухали. Та пристосуванці існують


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

т е м а

№6 (63) листопад−грудень 2003

доти, доки є до кого пристосовуватись. Так і трапиC лось у 70 р. по Р. Х., коли війська Веспасіана і Тита зруйнували Єрусалимський храм, придушуючи поC встання, садукеї взагалі зникли з лиця Землі, і більше ніколи не відновлялись, бо ж до такої влади вони, воC чевидь, не могли пристосуватись. Та й влада, куплена за гроші, не може довго триматися (до речі, як і самі гроші). За прикладом Ясона пішов Менелай, який перекуповує титул первосвященика. Та й Менелай не довго тішився на цій посаді. Антіох IV не чекав ще й на третю пропозицію. Йому були потрібні лише гроші. І він їх сам собі взяв, пограбувавши ЄрусалимC ський храм. Ще й поставив статую Зевса (поганського бога грому і блискавки) посеред храму. Євреї, вірні БогуCЯгве, більше не могли стерпіти такої наруги. І в 167 р. до Р. Х. вони піднімають повстання, відоме як повстання братів Макавеїв, яке завершилось їхньою перемогою. Та з перемогою Макавеїв корупція, як відомо, не зникла. Далі хочу повести мову про деякі різновиди корупції, у тому ж таки історичному контексті. Корупція – продажність, яка тісно пов’язана зі зрадою. Так, наприклад, у період знайомого вже нам МакаC вейського повстання, коли Маковей взяв в облогу дві башти, у яких сиділи ворожі війська, знайшлися зрадники, які випустили за 70000 драхм частину тих військ на волю. “Довідався про це Маковей, зібрав старших у народі й обвинуватив тих, що так зробили, бо вони за гроші продали братів, випустивши ворога на волю. Він скарав їх як зрадників на горло й негайно захопив обидві башти” (ІІ Мак. 10, 21. 22). На ім’я найвідомішого зрадника – корупціонера ми також натрапляємо в Біблії. Саме йому належить вислів – формула кожного хабарника: “Що хочете мені дати і я вам його видам. Ті відважили йому тридцять срібняків” (Мт. 26, 15). Корупція – це гріх. Чинити гріх – це значить знову і знову видавати Ісуса на смерть. Я думаю, над цим варто задуматися. Корупція, як і сильна армія, є потужною військовою (руйнівною) силою. Наприклад, Філіп ІІ – батько ОлекC сандра Македонського, ще у IVст. до Р. Х. казав: “Осел, навантажений золотом, візьме будь – яку фортецю”. Досить цікавою була корупція і в часи Френсіса Бекона, визначного англійського мислителя XVII ст. Сам Бекон був ув’язнений за хабарництво аж… на чотири дні. Річ в тім, що хабарництво хабарництвом не називалось. Хабар називався подарунком. А суддя називався “чесним” тоді, коли його рішення нібито не залежало від подарунків, які він міг приймати від обох позивачів. Та уявіть собі, як це образливо, коли від вас приймають “подаруночок”, а рішення виносять не на вашу користь. Наскільки мені відомо, така традиція існує і в наші дні. Тобто, як бачимо, хитрість і лицеC мірство є незмінними “друзями” корупції, що її, далебі, не виправдовує, а навпаки — підкреслює її мерзенність. Та при цьому знаходяться люди, які кажуть: “Ну, хабар це ж нормально.” Ну, якщо хабар такий нормальний, то може нормально буде його

оподаткувати – тут і вирішення проблем зі стипендіями і пенсіями! Але, погодьтесь, “оподаткований хабар” звучить кумедно. Повірте, “хабар – це нормально” звучить не менш весело. Саме ж існування таких висловів свідчить, що хабарництво “в’їлося” в нашу свідомість, стало буденністю, тобто питанням №2 (якщо не 3,4…), або ж цілком перестало бути проблемним питанням. Прикладом цього є вислови типу “А як інакше?!” Та дійсно, інакше ніяк, якщо ця проблема не стане загальносуспільною “cosa nostra” (нашою справою). Зокрема і в нашому місті. Правду кажуть: “Львів – місто контрастів.” Коли виходиш на Високий Замок, то помічаєш, що місто просто всіяне хрестами. Складається враження про певний мегарелігійний поліс. Але, чи це насправді так? Напевно, що ні. Адже, як часто ми стаємо свідками таких от діалогів: C Скільки твоєму (твоїй) вже є ? C Та вже шістнадцять. C О, то треба складати на вступ. C Та треба… І ніхто не задумується над потужним виховним моменC том такого хабаря. Батьки стараються “пробити” свою дитину у світ, і при цьому “пробити” якнайдальше, бо інакше ніяк… Та з цього часу молода особистість підсвідомо розуміє, що вона в цьому світі потрібна настільки, наскільки важливе місце вона займатиме в суспільній ієрархії, і це місце треба собі вибороти. Що в цьому поганого? Людина перестає вважати себе гідною любові тільки за те, що вона людина, що в неї є якісь переживання і почуття. Ці почуття лежать як цінний скарб на дні моря, і залишатимуться там до того часу, поки не стануть комусь потрібними ззовні. Та ззовні важливими є зовсім інші “цінності”. На мою думку, тут закладена і одна з основних причин розлучення молодих пар. Згадаймо бодай ось цей вислів “вигідно одружитись”. Тобто, людина починає ототожнюватись (ототожнювати – це як ставити знак “дорівнює”) з місцем, яке вона посідає. І так Таїнство Подружжя (співжиття, взаємодарування, взаємопорадництво і, навіть, взаємотерпіння) перетворюється в контракт подружжя (співжиття, взаємовикористовування, взаємоC консультація і, навіть, взаємоненависть). То чи варто отак “пробивати” дітей у світ? Але часто проблема навіть не в батьках… Я вважаю, що оцю проблему “хабарних вступів” можна було б вирішити із запровадженням каC пеланства у навчальних закладах, а також із допомогою доброї волі батьків вступників, та й самих вступників. Завершити цю статтю я б хотів деякими повчальними висловами: · “Жадібний біжить навздогін за багатством; йому й не в догад, що його наздоженуть злидні” (Прип. 28, 22) · “Не заздри тому, хто прийняв велику владу, а заздри тому, хто її з честю залишив” — слов’янський афоризм. · “Місце служіння не є місцем обслуговування” (від автора). Ігор ЯВНИЙ 3


т е м а

Святі безсрібники: взірець для сучасності

Д

уже часто можна почути, особливо серед людей, що вважають себе приналежними до Церкви (але, на жаль, тільки на рівні традиції або звички), що Церква є своєрідною “ретроградиC сткою”, яка не здатна “іти в ногу з часом”, що вона містить у собі багато речей, які давно вже є застаріC лими. Проте так можна вважати тільки тоді, коли ми лише поверхово дивимось на будьCяку церковну практику чи звичай. Радикально інакшa вимальоC вується картина, коли ми спробуємо проникнути в суть, перейнятися самим духом Церкви. Центром всього для християн завжди був Господь — Ісус Христос, Котрий, будучи Богом, своєю смертю і воскресінням приніс нам повноту Життя. Але після Нього почиталося і тих, які першими зуміли прийC няти Благу Вістку та зреалізувати в собі Божий задум. Насамперед Пресвяту Богородицю, а далі – безчислеC нний сонм мучеників, святителів, преподобних, тих, що жили в певному історичному контексті, належали до різних національностей, професій, мали різні характери. Вони — такі ж люди, як і ми, проте існує одне маленьке “але”. Усі вони збагнули одну річ – єдиною вартістю у світі є Бог. І лише Його стяжання є тією метою, задля якої варто жити. До таких людей належать і “безсрібники”. У церковC ному календарі впродовж року декілька разів натрапляємо на дні святкування пам’яті “святих мучеC ників і безсрібників” Косми і Дам’яна та Кира та ІваC на, які, особливо у давніші часи, широко почиталися у нашому народі. Що це за святі? Чим корисним для нас може стати приклад безсрібників? Спробуємо відповісти на це запитання. Насамперед вияснимо значення терміну “безC срібник”. За “Повним церковноCслов’янським словниC ком”, “безсрібник” — це той, хто “…безпристрасний до грошей, не вимагає за свою працю платні чи винагороди”. Ще більше нам стане зрозуміло, хто такі безсрібники, коли ознайомимось із життєписом згаданих вище осіб. Косма і Дам’ян (рідні брати), так само, як і Кир та Іван, за професією були лікарями. Але поряд із своїми лікарськими здібностями вони більше прославилися серед навколишніх людей тим, що ніколи не брали за свої послуги винагороди. Водночас ці безсрібники не обмежувалися лише 4

вигоюванням тілесних недуг, а проповідували Христа, голосячи Його серед поган (адже це діялося у ІІІ стоC літті), а особливо — своїм пацієнтам. Вони перенесли гоніння і мучеництво за свою віру. Варто згадати про кінець життя Косми і Дам’яна: поганський імператор хотів їх убити, але вони його зцілили, тому він відпустив братівCлікарів. Згодом брати були таємно замучені (із заздрості) своїм же вчителемCлікарем, який вбачав у них конкурентів. ПоC перше — за те, що перевищували його своїм мистецC твом; а поCдруге — за те, що не брали платні за свою працю. А тепер перенесімося у сьогодення, і побачимо, що потреба у таких безсрібниках у наш час, у нашому суспільстві, зокрема, є не менш необхідною, аніж у давні часи. Хоча зараз не переслідують за голошення Євангелія, що нерідко таплялося ще п’ятнадцять років тому, але християнство часто стає просто традицією. Навіть ми, так звані “церковні люди”, проповідуючи Христа (адже це, в принципі, наш обов’язок) залиC шаємося холодними. На практиці ж наше духовне життя є із розряду абстрактних понять. Ну а що вже говорити про готовність віддати життя за цю Істину, яку проповідуємо, як це зробили святі Кир та Іван і безліч інших наших попередників. Ми часто деклаC руємо нашу релігійність. Проте, щоб вимагати від себе чогось більшого — до того, на жаль, дуже часто “не доходять руки”. Цікавою в особах святих–безсрібників є така деталь. Будучи “простими” мирянами, вони вважали за свій обов’язок голосити Христа своїм щоденним життям. Знову ж таки поглянемо на нашу реальність — ми часто вважаємо “непристойністю” запропонувати помоC литися перед їжею, наприклад, на пікніку, у колі друзів, навіть якщо більшість із нас ходять у неділю до храму. Звідси можна зробити висновок, що ми вважаємо наше християнство не чимось всецілим, сенсом нашого життя, а однією з “приватних справ” нашого існування, яку привселюдно виявляти “недоречно”. Взірцем для нас можуть послужити ті ж Косма та Дам’ян. Адже вони не просто зціляли хворих, що до них приходили, а настановляли їх у вірі. Мабуть, у наші часи такий лікарCкатехит, швидко здобув би всезагальну репуC тацію, якогось “дивака”. І, напевно, самі християни скаC зали б, що його діло — лікувати, а не “проповідувати”, забуваючи, що ці речі не можна розділяти. Бо коли людина не бачить істинного Сенсу всього, тоді, незважаC ючи на чудове фізичне здоров’я, її завжди переслідуC ватимуть різні кризи, депресії, неврози, – усе те, що Святі Отці називали словом “униніє”. Роздумуючи над життям святих безсрібників, ми можемо почерпнути ще одну надзвичайно корисну річ, а саме — їхню “безсрібність”. Особливо це важлиC во тепер, коли ми звідусіль чуємо про корумпованість різних галузей нашого суспільства, починаючи від влади, правоохоронних органів, представників медичної служби, діячів освіти та закінчуючи простиC


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

т е м а ація, коли зневірюємося у власних силах і дивимося з недовірою на свого ближнього. У цьому місці хочу навести приклади із власного досвіду. Мені, тоді ще шістнадцятирічному юнакові, потрібно було терC міново виробити звичайний паспорт. Мій час обC межувався двома днями. Отож, наслухавшись порад “досвідчених” старших знайомих, я зрозумів (як виявилося пізніше — неправильно), що мені це так не обійдеться, треба буде “помастити”. Прийшовши у паспортний стіл, я пояснив ситуацію і запитав: “Чи можна все швидко залагодити?” Мені сказали, що треC ба було звернутись швидше, але, “можете прийти через один день”. Саме тоді я прийшов за паспортом, усвідомлючи, що потрібно чимось “віддячитись”, тим більше, що час мій обмежений. Повірте, я ще до тепер пам’ятаю докірливий погляд цієї незнайомої мені людини, який був звернений у мій бік після того, як я запитав: “Скільки це коштує?”. Подібною була ситуаC ція, коли я здавав на права водія. Я їхав на кінцеві екC замени до міліції у відчаї, адже, окрім моїх посередніх здібностей і знань, не мав нічого “домовленого”, а багато хто зі знайомих казав, що “просто так” не вийде. Проте, Богу дякувати, мені вистачило второпC ності не шукати “знайомств”. Одне скажу — посвідC чення водія я отримав.

ми сантехніками. А навіть більше, часто ми, спокушуC вані світським досвідом, пробуємо перенести його на площину Церковного життя. Ось тут ми дуже багато могли б скористати, наслідуC ючи святих безсрібників. Адже вони не просто проповідували Христа, але й цілковито діяли в Його Дусі. Мабуть, це і зумовлювало їхню популярність. Їхні проповіді не відштовхували, бо вони діяли згідно з тим, як навчали. А як часто ми, повністю розділяючи вчення Церкви, і знаючи, що таке гріх, без жодного бентеження приймаємо участь у будьCяких сумнівних справах, розпочинаючи від шпаргалок і списування на уроках (виправдання: “А що я вчинив такого поганого — тепер всі так роблять!”) і закінчуючи виготовленням різноманітних фальшивих довідок чи здійсненням підкупу (обґрунтування: “Хочеш жити — умій крутитись!”). Поступово ми, уже не вагаючись, мислимо тими катеC горіями, що всі є однаковими, що без грошей чи зв’язків нічого не доб’єшся. І навіть коли хтось не вступив до відповідного навчального закладу через елементарну відсутність відповідних знань, ми робиC мо висновки, що це трапилося лише тому, що заздаC легідь не “домовилися”. Я не хочу сказати, що корупції зовсім не існує, просто хочу наголосити на тому, що з таким підходом ми втрачаємо будьCякі орієнтири та перестаємо розрізC няти, де добро, а де зло. Тоді виникає нездорова ситуC

Знову ж таки я не хочу сказати, що у світі не існує хаC барництва чи несправедливостей, але важливо частіше шукати проблеми у собі. Адже, коли б я не здав на права, то подумав би, що це трапилося не через відсутність моїх здібностей, а через нашу неідеальну міліцію. Так все повстає перед нами в чорC них барвах. Інколи боляче спостерігати, як людина, яка ще недавно трималася добра, теж підпадає під різного роду злі впливи, бо вважає, що лише вона одC на є “білою вороною”, а всі вже давно живуть згідно з логікою цього світу. Також існують люди, які вважають,що всі намагаються їх використати. Як не дивно, але їм на життєвій дорозі завжди траплятимуться люди, які будуть “виправC довувати їхні очікування”. Наслідуючи безсрібників, нашим завданням є побачити, яке місце у нашому житті займає Христос тепер, і яке Він має займати. Не біймося своїм життям спричинитися до того, щоб покласти цеглинку у розбудову Царства Божого, яке починається тут, на землі. А в результаті ми, як святі Косма і Дам’ян, Кир та Йоан, і безліч інших наших попередників, зрозуміємо, що не лише наше житC тя, а й смерть – все може стати прикладом, який споC нукатиме інших подивитися на світ іншими очима. Отож, “змагаймось добрим змагом віри”, і перекоC наємося, що Бог ніколи не осоромить тих, хто задля Нього готовий змінити мислення людей не просто задля юнацького нонконформізму чи інших причин, а також почати жити новим життям. І нехай у цьому нам допомагають такі далекі в часі, але такі близькі по духу, святі безсрібники. Рясофор Миколай (ПИШКОВИЧ) 5


т е м а

Гроші

Г

роші — наскільки просте слово. Їм присвячуються книги та цілі науки, люди віддають їм усе своє життя. Масове бажання збагачення штовхає людей на різні вчинки. Переважно ці вчинки є аморальними, гріховними, та й взагалі такими, які суперечать людській природі та людському покликанню. Тут діє закон “мета виправдовує засоби”. Людина перетворюється з “люC дини розумної”, якою сотворив її Бог, у “людину захланну”, якою, всупереч Божому планові, її зробили гроші чи прагнення до збагачення. У таких випадках захланність тягне за собою катастрофічні наслідки. Наприклад, через захланність людини, яка має високе становище у суспільстві та прагне збагатитись різними методами, інші люди не отримують прожиткового мінімуму: пенсіонери помирають з голоду, робітники страйкують через невиплату заробітної плати. Захланність — це хвороба, навіть більше — це одержиC мість, це поклоніння мамоні, від якого нас застерігає Святе Євангеліє. Уже перша заповідь Божа каже: “Не май інших Богів, крім Мене”. Захланність та грошелюбство є хворобою не тільки окремих осіб — це хвороба суC спільства. Це черв’як, який роз’єднює людей. Він вигриC зає духовну наповненість людини: мораль, добро, співчуття і утворює порожнечу, хаос, нелюдяність. ЛюC дина втрачає моральні цінності, християнські вартості, а утворена пустка заповнюється жадобою до грошей. Ця жадоба росте разом із збільшенням придбаного. Такого слова, як “доволі”, не існує. Завжди мало. Чується внутрішній голос, який просить “Ще!”. Це своєрідна спрага, яку людина старається втамувати. Але, на жаль, це неможливо. Найкращий засіб для збагачення — корупція. Корупція панує у всіх сферах державного життя: економіці, поC літиці, освіті… Найболючішою темою, як на мене, є корумпованість освітніх інституцій української держаC ви. Саме у цій галузі вона призводить до страшних наслідків. В Україні майже кожен другий має вищу освіту, та наші дипломи не визнаються на міжнародному рівні. Всюди знають, що диплом можна купити, і не обов’язкоC во вчитись, щоб його отримати. Звичайно, не можна

підводити під одну мірку усі навчальні заклади, адже ще існують такі, де знання важливіші, аніж гроші. Та про це можна говорити, на жаль, як про винятки, а не як правило. У наш час важко говорити про якісь зміни на краще, і про якесь краще майбутнє взагалі. Наше майC бутнє, майбутнє української держави — це молодь. Та якою молодь зараз виховується? Які моральні цінності формує в ній оточення, в якому вона росте, та жорстока реальність, з якою вона кожен день зустрічається? Вже з перших кроків дорослого, післяшкільного життя, моC лоді люди стикаються з явищем корупції. Закінчуючи школу, кожна молода людина прагне здобути вищу освіту, але у більшості випадків вона зустрічається із проблемою: ”Де взяти гроші для того, щоб поступити до ВУЗу?”. Адже освіта, якщо це не платний факультет, у нас безкоштовна. Принаймні, так зазначено у Конституції України. Отож, перший крок у доросле життя супроC воджується першим розчаруванням молодих людей, які, маючи достатні знання, не можуть скласти вступні іспиC ти. При вступі комісія дивиться не на знання, надбані у школі, а на товщину гаманця батьків. Чим він товстіший, тим більше шансів стати “спеціалістом”. Як це не жорC стоко, але це — реальність. Це реальність, яку творите ви, власники оцих “передвступних” гаманців. Молода людина, яка присвятила найкращі роки свого життя наC уці для того, щоб згодом скласти вступні іспити, знаючи те, що її батьки не зможуть оплатити навчання, не склаC дає їх. За цим іде розчарування, депресія, зміна світоC гляду. Ще день тому переповнене планами та мріями серце, тепер твердне та стає жорстоким. А ті серця в грудях тих людей, які будуть творити наше майбутнє. Невже воно також буде жорстоким? Невже рік за роком розчарування будуть першим життєвим досвідом? Цікаво, чи розуміють це люди, які створюють такий стан речей? Чи розуміють, за що та кому вони продають свою душу? Невже вони ніколи не чули притчу про багача, який надбавши великих статків, говорив душі своїй, щоб вона раділа, бо має всього досхочу, а Бог у цей же час каже: “Безумний, сьогодні заберу тебе. І для кого це залишиш? Чи може ти хочеш взяти з собою твої гроші?”. Ці слова адресовані саме їм, але вони, мабуть, не мають часу на іспит свого сумління, якщо у них взагалі воно існує. Викладач повинен зрозуміти, що несправедливо відкидаючи від освіти молодих людей, які на неї заслуC говують, руйнує їм життя. Невже людині легко з таким жити? Проживіть своє життя так, щоб ви, обернувшись назад, побачили його добрі плоди, а не знівечені долі та державу без майбутнього! А з іншого боку, невже “шановна молодь”, яка проводить час у барах, а не за книжкою, не цінує праці своїх батьків, які інколи, тулячи копійку до копійки, стараC ються назбирати грошей, щоб оплатити синові чи дочці сесію? Шановне майбутнє, що Ви готуєте для Своїх діC тей? Невже Ви хочете для них тієї ж долі? Якщо це запиC тання торкнеться душі кожного студента і розбудить там совість, то Ваші діти зможуть втішатись щасливим майC бутнім та багатою–пребагатою державою, а коли ні… Олег БАРБУ ЛЯК БАРБУЛЯК

6


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Капітуляція смерті

О

днією зі споконвічних проблем людства є проблема смерті. Смерть — це те, чого ще нікому не вдалося уникнути. Всі приречені померти. Однак усе, що існує, все, що живе на Землі, прагне жити вічно. Тому протягом віків людина наC магалася різними способами вирішити цю проблему: cтворювалися міфи про вічне життя, винаходилися “еліксири життя”, але нічого не допомагало. У різні історичні періоди формувалися різні погляди на смерть, спроби, якщо не уникнути її, то бодай поC яснити. Вже у стародавньому Єгипті люди вірили в позагробове життя, муміфікували померлих з надією на продовження їхнього існування. Пояснювали феномен смерті, спостерігаючи за зміною явищ природи, що відображалося у їхніх міфах. Індійські вчителі, зокрема представники буддизму, вважали смерть звільненням від страждань. Щось подібне говорили грецькі філософи. Наприклад, Платон уважав, що тіло — це в’язниця душі. Стоїцизм як філоC софська течія сприймав смерть байдуже, оскільки вона жодним чином не залежить від волі людини. Античний філософ Епікур говорив, що для людини смерть не має значення, бо “коли є людина — немає смерті, коли ж є смерть — немає людини”. Добре знаC ний усім Карл Маркс думав, що смерть — це процес заміни одних індивідумів іншими. Як бачимо, кожна епоха формувала своє ставлення до цієї загадки людської природи: чи то песимістично, чи з надією на життя вічне.

біблія у світ. У книзі Буття 2 натрапляємо на відомий сюжет: БогCТворець, поселивши людину в раю, в центрі якого росте дерево життя, дозволяє їй їсти з цього дерева плоди, щоб підтримувати своє існування. Для семітів їжа мала сакральне значення. Споживати їжу разом — означало бути причасником одного життя (тому фарисеї нарікали на Христа, коли Він їв із гріш8 никами). Коли євреї приймали у своєму домі подорожнього, то пригощали його, тим самим підC тримуючи його життя своїм, бо в тій їжі була присутня їхня праця, сила, вони самі. Подібно й Бог, даючи людині їжу, виступає Джерелом її життя. Коли розглянемо той біблійний епізод, де змій пропонує Єві плід із дерева пізнання добра і зла, то побачимо, що змій пропонує порвати з деревом життя, змінити це Джерело життя. Прийнявши цю пропозицію, людина стала смертною, бо Джерело її життя — Бог, був нею відкинутий. Можна запитати: що сталося б, якщо Адам і Єва відмовились би від пропозиції Змія? (відповідь на це запитання не є офіційною наукою Церкви, а лише теологуменом. Прим. авт.) Щоб відповісти на це запитання, згадаймо собі семітську ментальність. Коли Бог створив Адама, Він сказав: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”(Бут 2.18). І творить з його ребра Єву та приводить її до Адама. У цьому епізоді відображена традиція мешканців Далекого Сходу. Коли хлопець хотів одружитися з дівчиною, він мав перейти випробування болем для того, щоб: поC перше — стати чоловіком; поCдруге — довести, що він здатний захистити свою майбутню дружину перед небезпекою, тим самим забезпечивши їй життєвий простір. Лише після цього батько приводив свою доньку до цього чоловіка і довіряв її йому (існували

Так чи інакше упродовж свого жиC ття кожна людина має усвідомити реальність смерті та сформувати своє ставлення до неї.

Біблійне розуміння смерті Щоб краще зрозуміти, які уявленC ня автори Святого Письма мали про смерть, варто розглянути куC льтурне середовище, у якому творилися священні тексти. Отже, жителі стародавнього Сходу виC разно протиставляли життя і смерть, рай та царство мертвих, де всемогутність належить тлінню та смерті. Це були два світи, відC окремлені між собою. Тому поміж Богом та Шеолом (місцем смерті) висить завіса. Книга Буття подає опис гріхоC падіння, через яке смерть увійшла 7


біблія різні способи такої ініціації в доросле життя). ПодібC но й Бог, привівши Єву до Адама, виступає як її Батько, який чекає на випробування Адама.

Що ми шукаємо?

Якщо б Адам вступив в діалог і заступився за Єву, він, напевно, поставив би своє життя під загрозу, бо змій не мав наміру відступати і швидше всього вбив би Адама. Таким чином, Адам, віддавши своє життя за Єву, довів би, що готовий охороняти її до кінця, аж до смерті (тут смерть слід розуміти як випробування. Прим. авт.). Звичайно, Бог воскресив би Адама і він був би переможцем. Але, як знаємо, людина згрішила і тепер мусить померти.

се людське життя можна назвати одним суцільним пошуком. Але з тією різницею, що кожен веде його поCсвоєму. Вже від Адама ми щось шукаємо. І єдиною справжньою метою цих пошуків є Бог. Багато хто зі мною може не погодитися, але як не називай Його — Щастям, Досконалістю, Істиною чи ще чимось! Він не змінюється, але лише в Ньому ми можемо знайти спокій, той Едемський сад, колись необачно втрачений нашими предками.

Старозавітні книги описують нам стан очікування єврейського народу, а з ним і цілого світу, на прихід Месії, який має прийти у світ і перемогти зло. Новий Завіт розповідає про прихід Месії, Яким є Ісус Христос, та про Його Діло спасіння. Богослови проводять аналогію між Адамом та Христом, Євою та Церквою. Адам відмовився померти за Єву, сприC чинивши прихід у світ смерті, але Христос віддав своє життя за Церкву, тобто за нас, християн, перемігши смерть. Наше становище сьогодні таке, що коли ми хочемо повернутися назад до Бога, щоб споглядати Його обличчям в обличчя, ми мусимо померти. Смерть відC діляє нас від Бога. А ще гірше — ми боїмось померти, бо диявол тримає нас у страсі перед смертю (Євр. 2, 14). Христос є Тим, Хто переміг смерть, Тим, Хто через смерть знову нас приводить до Бога. Він каже: “Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною” (Мт.16, 24). Куди закликає нас йти Христос? Яким шляхом? Він йшов шляхом пониження, щоб нас вивищити. Він, будучи Богом, стає людиною, будучи людиною, стає рабом, понижає себе аж до хресної смерті (Фил. 2, 6C8) Взявши наші гріхи на Себе, Сам, будучи вільним від гріха, вмирає. Бог Його воскрешає, а гріх залишається мертвим. Тому рух кожного християнина, який слідує за Христом, це рух у смерть, яка переможена на хресті, що стає деревом життя. Христос каже: “Хто споживає Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має вічне житC тя, — і Я його воскрешу останнього дня. Бо Моє Тіло є правдивою поживою, а Моя Кров є правдивим напоєм. Хто споживає Моє Тіло і п’є Мою Кров, той перебуває в Мені і Я в ньому… це хліб, що зійшов з неба. Не як батьки [ваші манну] споживали й померли; а хто споживатиме цей хліб, житиме вічно”(Ів. 6, 54C 56; 58). Ми, християни, є членами Тіла Христового і через Євхаристію маємо з Ним частку. Пресвята Євхаристія стає їжею християнина. Христос, даючи Себе як поживу, стає Джерелом життя. Гармонія, порушена Адамом, відновлюється у Христі. Гріх, а з ним і смерть, що увійшла у світ через Адама, перемагається Христом. Смерть переможена! Тепер з апостолом Павлом можемо сказати: “Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?”(1Кор. 15, 55) Р оман Кісіль Роман 8

У

Із перших сторінок Святого Письма дізнаємося про те, як люди боялися, що про них забудуть і вони розпороC шаться (Бут. 11, 4). Це стало поштовхом до величезного, надпотужного будівництва, яке називається ВавилонC ською Вежею. Там людина вперше поставила себе і своє творіння у центр всього, але зазнала поразки, бо розC виток культури без Бога перетворюється на деградацію. Наслідком стало розсіяння народу і втрата того, що їх об’єднувало, – спільної мови. Виправити наслідки цього спромігся лише Христос, коли після Його Вознесіння апостолам був даний дар мов. Саме тоді завдяки СвяC тому Духові апостоли проповідували, а всі народи, які були довкола, розуміли їх. Саме тоді було переможено наслідки гріха, який так довго тримав людину в рабстві. Пізніше батько Авраама, Терах, теж йтиме, гнаний невідомою силою, кудись вперед (Бут. 11, 31C32). Лише смерть зупинить його пошуки. У своїх дітях він знайде продовження цього складного шляху, але вестиме їх Бог, і не просто вперед, а в землю обіцяну. Іншою людиною, яка відчує на собі Божий промисел і величезну відповідальність, буде Ілля (І Цар. 19). Це проC рок, який своїми молитвами закрив небо, а Бог на його проханя зіслав вогонь, що спалив жертву. Але Ілля все ж таки засумнівався!!! Бо прийшли переслідування, які загрожували його життю (І Цар 19,1C3). І щоб їх уникC нути, він вирішує померти. Сумніви, які були в його дуC ші, покрили хмарою те милосердя Боже, яке виявилося на ньому. І тоді Бог, не бажаючи смерті людини, посилає ангела, який приносить цій людині поживу для тіла. У нашому житті роль такого ангела можуть виконувати люди, яких ми зустрічаємо на своєму життєвому шляху. Вони приC ходять у найважчий момент і підтримують нас тоді, коли ми найбільше цього потребуємо. Ілля іде 40 днів і ночей до гори Хорив (І Цар 19,8). Цікаво, чому саме стільки? Можливо, це пов’язано із переходом вибраного народу через пустелю, для нас це може також пов’язуватися з постом Ісуса Христа. Для пророка ці дні стали часом очищення. Можна спробувати уявити собі, які муки і шторми пройшли через його серце. Золото випробовуC ється вогнем, подібне сталося і з Іллею — він став іншою людиною. Апогеєм перетворення Іллі стало споглядання Бога, чи, радше, Божої слави. Ось так він став справжнім пророком Божим, для якого Боже післаництво зайняло центральне місце в житті. Вихід на гору Хорив був відновленням і Преображенням його душі. Дуже часто


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

дороговказ святості

№6 (63) листопад−грудень 2003

подібні речі відбуваються і в духовному житті людиC ни. Спочатку, коли Бог являє нам свої милості, ми готові на будьCякі жертви, але з часом наш запал приC падає попелом від вогню, який горів у нас у душі, і тоді ми готові бажати лише смерті. Тоді приходить хтось і стає провідником, що подає допомогу, лише потрібно її прийняти і пройти той шлях очищення від власних страхів і сумнівів, які не дають наблизитися до Господа. І, як бачимо, лише після всіх цих перешкод Ілля зможе споглядати лице Боже (І Цар 19, 9C12). Це дар тим, що не зупинилися посеред дороги і не впали в депресію, розчарування. Вони продовжили важкий шлях і отриC мали дар, про який не могли б і мріяти. Ще однією людина, яка мала сміливість шукати й робила все, аби досягти мети, був Йов. Цей чоловік не був теоретиком, усі його запитання і болі були записані на його шкірі тими випробуваннями, які випали на його долю. Було й залишається загадкою номер один: чому праведник страждає??? Хто є рушієм того закону, що панує у світі? Кого можна звинуватити за таку несправедливість? Відповіді на ці запитання шукає Йов. І не просто шукає, а б’ється до неба, не погоджуючись із стереотипами, які наклало на нього суспільство. Йому не хотілося вірити, що Бог є таким, як Його уявляють люди. Адже в тодішній єврейській ментальC ності було так: якщо ти чесний — то благословенний Господом, а якщо грішник — то страждаєш (Йов 4,7). Але у своєму пошуку Йов зміг вийти поза рамки, поC ставлені суспільством. Він пішов дорогою серця, яке підказувало йому, що Бог є інший. Воно не давало йому спокою, кликало і палило вогнем, який був причиною його бунту проти цілого світу і навіть найближчих. Бог не міг бути таким жорстоким і судити по–людськи. Але потрібно змиритися, що нам Його не зрозуміти і не вмістити у своїй голові. Друзі Йова, що прийшли розC раджувати його, не допомогли, а навпаки — стали причиною наступних випробувань, хоча саме завдяки їм Йов набрався сміливості викликати Бога на прю. І саме коли Елігу продовжує роздумувати про Бога і говорить про Його чесноти, Бог об’являється, і те, що бачить Йов, спричиняється до зникнення в нього усіх запитань і закидів на адресу Бога. Він може сказати лише одне: “...Питатиму Тебе, навчай мене. Я чув лише те, що говориться про Тебе, але тепер на влаC сні очі Тебе бачу! Тому смиряюся і каюсь на поросі та на попелі” (Йов 42, 4C6). Ось де мудрість багатьох поколінь, які роздумували над запитаннями, що їх ставив собі Йов. Людині Бога не оправдати, бо Він цього не потребує. Наш Бог є Богом чесним і цього ж вимагає від нас. Тому для нього були приємніші нарікання і “непослух” Йова, ніж “мудрі” відповіді його друзів (Йов 42, 7). Не біймося йти на ризик у пошуках Бога, бо Він нас підтримає в найважчу хвилину, коли нам здаватиметьC ся, що уже все втрачено. Саме тоді, коли ми гинемо, Господь нам допомагає!!! Роман ОСТРОВСЬКИЙ

Її велике серце.... не переставало говорити про людські страждання 19 жовтня 2003 р. на площі Св. Петра у Римі Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив блаженною Матір Терезу з Калькути.

П

ро постать цієї скромної, але багатої серцем, монахині знає нині весь світ. ТомуCто вартує і нам застановитись над тими ідеалами — чеснотами, які виховувала в собі Мати Тереза. Її, безсумнівно, можна назвати Апостолом Любові ХХ століття. Вона уміла запалювати серця інших цим великим даром Любові, пробуджувати в них надію на краще життя, а також поCновому дивитись на цей світ. З нагоди цієї великої події – проголошення блаженC ною Матір Терезу — пропонуємо ці думки, як вияв шани до Матері Терези та бажання співучасті у розC початій нею праці. 26.08.1910 – народилася Мати Тереза (Агнеса Бояджіу) у Скоп’є (Македонія) в албанській родині. 27.08.1910 – день хрещення Матері Терези, тоді вона отримала ім’я Агнеса. 1915C1924 рр. – шкільні роки, життя в родині, щоправда вже без батька, який помер. Саме у цей час вона відчула покликання до чернечого життя. 1929 – вступає до монастиря сестерCлоретанок, приймає ім’я Тереза на честь Св. Терези з Лізіє. 1937 – складає вічні обіти, працює вчителькою історії та географії в ліцеї сестерCлоретанок. 10.09.1946 – “день натхнення”, як пізніше назвала йоC го сама Мати Тереза. Цього дня під час поїздки з Калькути до Дарджилінгу вона відчула таємний заклик Христа йти до тих, хто є забутим і бідним. 1948 – Мати Тереза залишає монастир сестерCлоC ретанок, отримуючи на це дозвіл з Риму. Всі її речі — це сарі, п’ять рупій і залізничний квиток до Пенті, де вона записується на курси медсестер. 1949 – повертається до Калькути і засновує перший Дім нового згромадження Місіонерок Любові. 1951 – відкриває Дім для умираючих під опікою Непорочного Серця Марії. 1951 – Апостольська Столиця затверджує ЗгроC мадження Місіонерок Любові. 9


дороговказ святості

1973 – засновано чоловічу гілку Згромадження Братів Місіонерів Любові. 1979 – Мати Тереза стає лауреатом Нобелівської премії. 1989 – засновує Згромадження Місіонерів Мирян Любові; сьогодні ця гілка нараховує три мільйони членів. У 100 країнах світу працює понад 3000 місіонерів та місіонерок Любові. 5.09.1997 – Мати Тереза упокоїлась в Калькуті. 13.09.1997 – похорон Матері Терези. За рішенням державної влади Індії її ховають за такими почестями, що й осіб найвищого рангу в державі. 26.07.1999 – розпочався беатифікаційний процес (процес приготування необхідних документів для проголошення праведної особи святою). Вперше стався випадок, коли процес беатифікації розпочато не за канонічним правом. Згідно із законами Церкви відкрити справу беатифікації можна було лише після п’яти років по смерті особи. “Я ніколи не переймаюся натовпами, а лише однією людиною. Якби я дивилась на натовпи, то ніколи б не розпочала своєї справи”. блаженна Мати Тереза Мабуть, сьогодні дуже важко любити. Більше того, небагато є людей, які були б здатні на жертву любові, які б вміли сприймати ближнього у світлі любові, дарувати себе безкорисно іншим. Часто власне добро, самозадоволення, власні потреби і бажання мати ще більше, заступають нам вихід у інший світ. І вже тоді ми не помічаємо на дорогах нашого життя людей, тих, які є нелюбленими, про яких сьогодні нецікаво говорити. Ми часто осуджуємо їх: чому вони стоять нам на дорозі, чому їхні руки є простягнуті за куснем хліба, чому вони не працюють на себе?. . Таких 10

запитань у нас може бути все більше і більше. Та вартує інколи запитати себе самих, що ми робимо для того, аби ті люди були іншими, зрештою, щоб вулиці нашого життя не виглядали так трагічно і сумно? Щось подібне переживала й роздумувала у своєму серці молода монахиня Тереза, зустрічаючи у своєму житті людей, викинених за межі суспільства, позбавC лених будьCяких прав, а найгірше, ніким не люблені. Їй, мабуть, було важко прирівняти своє життя до їхнього. Тому у відповідь, а точніше кажучи, йдучи за покликом бажання змінити цей світ, починаючи з однієї людини, Мати Тереза залишає стіни свого монастиря і йде до вбогих, потребуючих людей. “Одного дня, — пише вона у своїх спогадах, — я підняла чоловіка, який лежав у стічній канаві. Я бачила, що його кінець вже близько. Коли я обійняла його, він усміхнувся і сказав: “Я все життя жив на вулиці як тварина, але помру як ангел – у любові і турботі”. Я поблагословила його, запевнивши, що тепер він споглядатиме Бога всю вічність.” Приклад її життя був прикладом великої любові. Мабуть, у ХХ столітті ми не знайдемо іншої людини, яка б у своїй простоті, непомітності, однак з великим серцем, могла зробити так багато добра. Кожен день своєї праці мати Тереза розпочинала з довір’я до Бога. Як пізніше вона згадувала, раннішньою молитвою для неї була молитва Св. Франциска з Асижу: “Господи, вчини мене знаряддям свого миру...”. Тому кожен день її життя і служіння був днем, коли вона “сіяла мир там, де є неспокій, а любов там, де є ненависть”. Її велике серце, сповнене любов’ю, непереставало говорити про людські страждання. Шкода, але у сучасному суспільстві більшість людей воліє мовчати про це. І це проблема нашого духовного життя. “Переконатись себе, що у гарному місці, де ви живете, жодна дитина, жоден чоловік, жодна жінка не терпить з приводу відчуження і браку любові. Якщо знайдете когось терплячого через це — відкрийте двері, відкрийте серце для тієї людини”1. Часто люди бояться відкрити свої серця для інших. Наші проблеми, наш стан, праця є важливішим за будьCщо інше. Так ми живемо, не помічаючи тих, що нас оточують. Мати Тереза неодноразово у своїх наC уках застановляє кожну людину призадуматись над власним способом життя, подивитись на інших, не бути егоїстами і пам’ятати про ближніх. Біля нас є багато людей, які терплять лише тому, що їм бракує любові. Вбогість, яку вони переживають, важко вважати вбогістю матеріальною, часто — це вбогість, викликана самотністю у найважчих хвилинах життя. Кожен з нас переживає щось схоже, і це не залежить від нашого матеріального достатку. Інколи настає хвиля, коли ми відчуваємо, що нас ніхто не любить, а наші родичі, друзі і ближні давно вже забули про нас. Це найважчий момент. Однак Мати Тереза закликає нас не бути байдужими до самих себе, а тим більше до тих, які бажають нашої присутності: “Пам’ятайте, що відбувалось у Гетсиманському саді: Ісус прагнув, щоби


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

дороговказ святості

№6 (63) листопад−грудень 2003

хтось розділив з Ним тривогу страждання. Те саме діється і у нашому житті. Чи може Він [нині] поділиC тись з нами Своїм смутком? Чи можемо ми Його потішити, бо Він приходить до нас голодним, нагим, самотнім, він приходить до нас у вигляді п’яниці, розпусниці. Він може прийти до нас в одинокому батькові чи матері, сестрі або самотньому братові нашої родини. Чи стараємось ми поділитись з ними радістю Божої любові?”. “Є хвилини, коли я почуваю себе порожнім начинням, — згадує Мати Тереза, — предметом без вмісту. У такі хвилини я почуваюся такою самотньою!”. “Моліться, щоби Бог оздоровив усі гарні краї світу своєю любов’ю. У кожному краю ви знайдете великих людей серед бідних. Любіть їх, моліться за них”. НаC правду, люди бідні є також людьми великого серця. Той, хто пережив біду у своєму житті, хто відчув, що то означає ділитись останнім шматком хліба з сусідом, маючи у кишені кілька дрібних монет, той розуміє бідного. І навіть тоді, коли він вже матиме гроші, коли змінить своє життя на краще, він не пройде повз бідC них, не поділившись із ними своїм достатком. Брак любові у наших серцях, а також небажання ділитися з іншими, є причиною того, що ми не хочемо в наших родинах мати дітей. Нерозуміння покликання родини, більше того — брак жертвенної любові спричинюється до того, що молоді батьки стають егоїстами. Мати Тереза застерігає: “Якщо дозволяєте робити аборти у своїй державі, ви є дуже духовно бідною країною, так бідною, що боїтесь дітей. Ви настільки боїтесь народжувати зачатих дітей на світ, що погоджуєтесь на смерть”. Ці слова Матері Терези є закликом до кожної жінки, яка покликана стати матір’ю, але яка не хоче цього. Можливо, що матір, яка вбиває рідну дитину, інколи не усвідомлює свого вчинку. Однак варто застановитись над тим, чи не є ми цинічними, коли мовчимо на бажання нашої знайомої, товаришки, дочки або сусідки вчинити аборт. Часто так трапляється, що жінки ще й радять одна одній зробити це. Невже нам забракне вдома хліба, щоб поділитись ним із ще однією дитиною. Дивно, однак часто саме серед бідних людей народжується багато дітей. Багаті люди їх осуджують, проте бідні не вбивають своїх дітей, бо не є настільки черстві серцем. “Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, — ви Мені зробили” (Мт. 25, 40). Цей євангельський стишок є дуже важливим, щоб зрозуміти служіння Матері Терези вбогим. .. Саме Ісусові, прихованому в найбідніших з бідних, було присвячене її служіння. Розпізнаючи Його в кожній людині, вона служила Йому з цілковитою відданістю. Так Мати Тереза провадила душі до Бога і Бога до душ...”

потребуючих. Завітаймо до їхніх домів, запитаймо цих людей, як вони себе почувають, чи мають хліб, як живуть. Навчімось бути людьми серця, і то серця великого. Приклад цієї монахині сьогодні закликає нас до іншого життя, де існує не “я”, а “ми”, як одна родина. Мабуть, найбагатшими ми відчуємо себе тоді, коли будемо ділитися своїм серцем з іншими.

Тому час від часу задумуймось над своїм життям і не забуваймо про тих потребуючих, які є біля нас. Якщо Господь дав нам більше матеріальних благ, то не забуваймо поділитись ними з тими, що їх взагалі не мають. Сьогодні в наших містах і селах багато

1. Matka Teresa, Jesus – kochany w najbiedneijszych z biednych, Warszawa 2001

Душа просила... Я просила Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені – ні. Він сказав, що гординю не забирають – від неї відмовляються. Я просила Бога зцілити мою приковану до ліжка дочку. Бог сказав мені – ні. Душа її в надійності, а тіло всеодно помре. Я просила Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав – ні. Він сказав, що терпіння з’являється у результаті випробувань – його не дають, а заслуговують. Я просила Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав – ні. Він сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні – залежить від мене. Я просила Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав – ні. Він сказав, що страждання відвертають людину від мирських турбот і привертають до Нього. Я просила Бога, щоби дух мій зростав, і Бог сказав – ні. Він сказав, що дух повинен вирости сам. Я просила Бога навчити мене любити усіх людей так, як Він любить мене. Нарешті, сказав Господь, ти зрозуміла, чого треба просити. Я просила сил – і Бог послав мені випробування, щоби загартувати мене. Я просила мудрості – і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову. Я просила мужності – і Бог послав мені небезпеки. Я просила любові – і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги. Я просила благ – і Бог дав мені можливості. Я не одержала нічого з того, що хотіла. Я одержала все, що мені було ПОТРІБНЕ! Бог почув мої молитви... Мати Тереза

Степан СУ С СУС 11


дороговказ святості

Бібілійне послання “Володаря перстенів”

С

ьогодні великим успіхом втішається екранізація “Володаря перстенів”, творіння одного з найвиC датніших британських письменників — Джона Рональда Руела Толкіна. Чергові частини кінотрилогії відзначені нагородами, а головне вони здобувають велике число прихильників, які масово відвідують кіноC театри. Їх вабить “магія” цього твору, казкова аура і, без сумніву, досконалі спецефекти, якими послуговувались творці фільму, щоб відповісти викликові, який ставить перед кінематографом толкінівська уява. Однак мало який глядач знає, що цей твір за своєю суттю є також, а моC же, і передовсім, “твором релігійним і католицьким”, як висловився про трилогію сам автор. Тим самим “ВолоC дар перстенів” стає запрошенням до великої пригоди відкриття правд нашої віри. Джон Рональд Руел Толкін народився 3 січня 1892 р. у Південній Африці. Після несподіваної смерті батька сім’я переїхала до Великобританії, до West Midlands, звідки походила мати Джона Рональда, Мейбел. У 1900 р. вона попросила про прийняття її в лоно КатоC лицької Церкви, на що антикатолицьке суспільство відреагувало негативно. Толкін і його брат ніколи не забували героїчної постави своєї матері: “...Мені, передусім, слід бути вдячним за моє виховання (починаючи від семирічного віку) у вірі, яка мене вигодувала і навчила всього, що знаю (хоч це знання і невелике). За все це завдячую моїй матері, яка була витривалою у своїм наверненні і померла молодою в основному через спричинену цим наверненням нужду” (лист до о. Роберта Муррая TJ, 2 грудня 1953 р.). Після смерті матері хлопця взяв під свою опіку о. Френціс Морган, а також і всі турботи, пов’язані з його розвитком та вихованням. Зацікавлення сучасними і стародавніми мовами привело молодого Толкіна в Оксфорд, де після кількох років він став професором англійської мови і літератури. Цей життєвий досвід, а також жива віра (щоденне прийняття Євхаристії, часта Сповідь), знайшли своє вираження у створеній ним міфології Середземномор’я, значною частиною якої є трилогія “Володар перстенів”. Толкінівська розповідь представляє перед нами світ, сотворений перед віками Єдиним Творцем всіх істот. СередземC номор’я перебуває у перехідному періоді розвитку, минають віки і час деяких сотворінь (наприклад, ельфів). Але в той час, коли панування переймають люди, у

12

Середземномор’ї ясно відчувається якась загроза. Зло, що здавалось приспаним, починає збирати сили, наближається війна, світ Середземномор’я чекає кінця. Потрібно надати перевагу якійсь із сторін. І ось тоді ті, які, здається, не мали жодного шансу в боротьбі зі злим Савроном, організовують вилазку. Адже існує ще одна надія — перстень, якого прагне Злий, що може заC певнити йому владу над усім світом, і котрий переC буває в руках малих гобітів із Шир; віднісши перстень до пекельного місця, залишивши його там, можна покласти кінець Ворогові, хоча це й не збереже світ від неминучих змін. Де шукати у цьому казковому світі Толкіна свідоцтва віри? У цій зовнішній оправі не одразу можна заC уважити ту основу, якою для розповіді є Біблія і моральне богослов’я Католицької Церкви. Адже в ній не існує церков, священиків, моралізаторства, не говориться про якуCнебудь релігію. Відповідь дає сам автор книги, пояснюючи, що “...релігійний елемент є вживленим через розповідь та її символіку”. Це для нас вказівка, щоб краще приглядатись до знаків, які він нам залишив – “...усілякі натяки на найважливіші речі я, в основному, звів до невеличких зауваг, які здатні помітити найуважніші із читачів, або приховав під нерозкритими символічними постатями” (із листа до о. Роберта Муррая TJ, 4 листопада 1954 р.). Так, отже, приймаючи від автора “ключі” для проникC нення “всередину” розповіді, зауважуємо, що його задумом є розповісти про “вилазку”, якою є наш хриC


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

стиянський духовний шлях. Про вилазку, яка, якщо її звершимо, запровадить нас до щастя, тобто — до спасіння. Ця дорога є нічим іншим, як “піднесеним загадковим Втаємниченням у муки Христові”, як це підкреслив знавець творів Толкіна Джозеф Пірс, носіння перстня (ознаки гріха) є несенням хреста. Міфологічна вилазка є правдивою Via Dolorosa. Ідучи далі цим шляхом, відчитуємо й інші символи, значення яких християнинові не є чужими: ліс ельфів, Лоторен — це образ ще неспотвореного змієм (читай Савроном) раю; пожива, що зміцнює богатирів і є таC кою нестерпною для піднебіння Ґоллума, нагадує манну, Євхаристію; світло меча, подарованого Фродові, — це непорочне світло, що відлякує злі сили, а також – присутність Непорочної (пор. Gregory Solary, La Nef, nr 123). Вже самі богатирі є уособленням християнських чеснот, бо обирають посвяту й жертовність в ім’я добра мешканців Середземномор’я. ПоCлюдськи вони не повинні плекати надії, але залишаються слухняні якійсь несказанній Волі (Волі Божій) і стають на боротьбу, незважаючи на постійно товаришуючу їм свідомість власної слабкості. В одному зі своїх листів Толкін написав, що його твір є оживлений прагненням “ушляхетнення... постаті покірного”. Цей задум був уповні зреалізований у поC статі Фродо. Цей слабкий гобіт береться за віднесення перстня на гору Ородруну, де можна буде його зниC щити. Це героїчне зусилля, адже він опинився у неприємній ролі, при чому змушений вести постійну боротьбу зі спокусою привласнення перстня. Толкін описав його так: “Він прийняв цей тягар добровільно, а потім зробив все, що фізично було в його силах. Він залишився спасенним (а разом з ним і Діло – через Ласку) найбільшою цінністю, а також дієвістю Милосердя та пробачення кривд. Фродо заслужив на всіляку поміч, оскільки хоч і вичерпав усю свою силу волі і тіла (і цілковито вичерпав свої сили як інструмент ...), дістався до визначеної цілі і ані на крок далі. Мало хто, а можливо, що й ніхто з його співплемінників, не дійшов би так далеко. Тоді справу перейняла інша Сила: Автор Розповіді (зовсім не маю на думці себе) та всюдиприсутня Особа, Котра ніколи не зникає і не є названою (як це зауважив один із критиків)” (із листів до А. Рональда, 27.VII.1956 р. Б, і до Д. Берн, вересень 1963 р. Б.). Кожний із богатирів несе у своїй поставі якесь посланC ня. Гандальф, загадковий Чарівник, особу якого до кінця не зможемо пізнати, захищаючи товаришів у боротьбі з Балрогом, жертвує собою, тим самим зрікаючись сподівань на особистий успіх у герці із Савроном: “Пожертвувавши собою, Гандальф був прийнятий, зміцнений і відісланий з поверненням”. Образ Гандальфа, що повертається зі смерті, нагадує євангельські сцени. Толкін, однак, підкреслює: “Воплочення Бога є нескінченно більшим ділом, аніж що8небудь, про що я б насмілився написати”. Він називає Гандальфа ангелом і ставить його на чолі вилазки, щоб допомагав і охороC няв тих, за яких відчуває відповідальність. Гандальф

дороговказ святості також повчає своїх підопічних. Це чітко видно з його розмови з Фродо у копальнях Морії про Ґолумна, що їх переслідував. В його уста вкладена наука Церкви про милосердя до тих, що чинять нам зло. В особі Арагорна також можна зауважити знані нам символи. Він є уособленням християнського володаря. Його повернення до царювання звершується на шляху служби Покровителя світу. Він, як Фродо і Гандальф, є обдарований Христовими чеснотами. Як ще один взірець покори і жертовності він слідує за своїм покликанням, є очікуваним Царем, що має повернуC тись, більше того, є ЦаремCцілителем. Богатирі трилогії, починаючи боротьбу, відповідають нам на питання, як осягнути повноту щастя: потрібно докласти зусиль, щоб залишитися вірним голосові власC ного сумління, відповідаючи “так” на поклик Бога. Це “так” відкриває їм дорогу до Ласки... Коли їм поCлюдськи бракує сил – у справу втручається Бог зі Своєю Ласкою. Для допитливого глядача й читача твір Толкіна виC явиться правдивою копальнею символів і посилань. Автор зробив так, щоб ідучи за його вказівками, після огляду фільму чи прочитання книжки у нас склалося враження, що представлена ним дійсність є нам добре знаною. Ми не залишаємося у світі власних фантазій, але новими очима дивимося на наше життя і зауваC жуємо, що Середземномор’я — це наш світ, наша історія спасіння. “Мій світ не є “видуманим” світом, а лиш видуманим історичним моментом СередC земномор’я, в якому ми живемо”, — написав у своїх нотатках професор. Таким чином, ми відкриваємо для себе, що ця трилогія оповідає також про наш вибір, про нашу співпрацю із Ласкою і Милосердям і, врешті, про наші спроби позмагатися з плинністю часу, зі смертю і вічністю. Толкін в одному із листів зізнається: “Для мене правдивою темою є щось набагато триваліше і важче: Смерть і Безсмертя; таємниця любові до світу у серцях раси, “приреченої” на існування в ньому, аж поки не сповниться уся його розповідь”. Твір Толкіна, як і сам фільм, можуть стати прекрасним євангелізаційним чинником. Як сказав С.S. Levis, приятель письменника: “...Войовничий атеїст або ж чутливий неопоганин чи агностик, поринувши у надзвичайно глибокий світ Толкіна, дійде до світу правд, яких перед тим собі не усвідомлював. А якщо продовжить мандрівку слідами Братства Перстня у морок Мордору і ще Далі, то зможе навіть побачити, що ці зворушуючі правди вказують на Правду найбільш зворушуючу. Ступивши до дна, можливо, він врешт зрозуміє, що Вилазка – це, насправді, Проща”. Нехай цей фільм заохочує нас до дослідження світу ТолC кіна, а його книги – до читання Біблії, щоб ми змогли вступити у відверту боротьбу із силами зла і не перетворились на орків. Marie Mazurek, Biblijne przeslanie “Wladcy pierscieni”. Milujcie sie! nr 282003. (з польської переклав Володимир Стець) 13


дороговказ святості

Поспішати повільно Festino lente (лат.)

Д

ивлячись на сучасний світ, спостерігаємо, як він, із щоразу зростаючими темпами свого розвитку, простоCтаки “летить” у майбутнє (особливо цей “стрімкий” політ відчуває старше поC коління людей, які часто не встигають за усім новим, якого порівняно недавно ще не було). Швидкість стала одним із модерних надбань людства, яким характеризується чи не всі сфери його життя. Надзвукові літаки, надстрімкі потяги, супутниковий зв’язок — усе нове обов’язково повинне бути ще швидшим і, можливо, це добре. Але виявляється, що попри велику кількість новинок, завдання яких є економія нашого часу, його все одно завжди бракує. Попри те, що тепер буденні справи можемо виконуваC ти набагато швидше ніж колись, все одно ми постійно кудись поспішаємо. Мимоволі цей поспіх проник у наші думки, слова, вчинки, навіть у нас самих. Більше того, ми поспішаємо жити! Хочемо якнайшвидше пізнати життя з усіма його, як нам здається, солодC кими принадами (особливо це притаманне молоді). Однак, чи варто? Мабуть, не даремно–таки в нашому народі існує приказка: “На все свій час”. Натомість поведінку сучасної молоді можна охарактеризувати так: “Ми часу не маємо, отже — не чекаємо”. Їй не терпиться жити поCдорослому, що переважно асоціюється лише із статевим життям і свободою дій (інше до уваги чомусь не береться). Сучасна молодь не звикла чекати! Та й навіщо?!

14

Американський письменник Вільям Беннетт писав: “Часто люди хочуть того, чого хочуть у цю мить або чого, як вони вважають, треба хотіти. Іронія їхньої нетерпеливості полягає в тому, що по–справжньому цінне ми можемо пережити лише тоді, коли навчимось чекати…”. Так, ми любимо пришвидшувати події, але не думаємо, що віддаючись нетерпінню та задоволенню, позбавляємо себе найрадісніших миC ттєвостей життя, найприємніших спогадів. Не думаємо, врештіCрешт, про те, що наше дитинство, життя до шлюбу чи подружнє життя — це дарунок від Бога, і кожен із цих періодів неповторний і, водночас, важливий. Важливий, бо кожним попереднім Господь готує нас до наступного. Подібно, як поступове навчання у школі минає рік за роком, але згодом дає нам можливість здобути вищу освіту, так і наші юнацькі роки — це лише період формування і підготовки до чогось більшого, важливішого і відC повідальнішого. (Але ж ніяк не гри в дорослих!). Хіба неправда, що самовільно прискорюючи події, ми занадто часто є недостатньо сформованими або й взагалі неготовими до них? Невже сьогодні мало молоді, яка у свої “Cнадцять” років, беручи від життя усе, але будучи фізично, морально чи духовно неготовою до цього, встигла “перегоріти” всередині і втратити сенс життя? Невже мало розлучених сімей, які виявились просто неготовими до подружжя? Невже не досить дітей, які є сиротами при живих батьках, бо ті виявились… неготовими бути батьками? Невже нам обов’язково вчитись на власних помилках? Невже…? Володимир ЧУПРІН


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

добрий пастир

Роль мирян у виході України з політичної кризи

Н

е варто багато писати про ту критичну ситуацію, яку ми вже не перший рік спостерігаємо в Україні. Кожний з нас є свідком того, як наша держава падає у прірву, переC важна більшість громадян знаходиться на межі виживання. А підбадьорюючі телевізійні репортажі та газетні статті про економічні та державні успіхи виC кликають лише саркастичну посмішку. Все частіше можна почути: “Треба щось робити!” Але що і кому? Вірні Церкви теж запитують: “Чи християни мають брати участь у політичному житті суспільства, і яка роль Церкви у долі держави?” Спробуємо з’ясувати: яким чином діяти людині воC церковленій у реаліях українського життя? Як ми знаємо, Церква в Україні є відокремленою від держави. Але її громадяни, які становлять цю Церкву, аж ніяк не є відокремленими від цієї держави. А отже, ніхто не може позбавити прав і обов’язків громаC дянина України. Від багатьох вірних можна почути сумнів: “Чи варто християнинові бути втягнутим у політику. Політика, як суспільне явище, не є справою гріховною чи нехристиянською. Такою політику роблять люди, які, власне, і є носіями й творцями конкретних політичних дій. Саме тому християни покликані наповнити християнським духом та ідеями політику, засвідчуючи власним прикладом, що в цьоC му світі можливий інший спосіб мислення та діяння. Отже, на вище поставлене запитання можна відповісти: “Так, християнин може і навіть має обов’язок брати участь у політичному житті держави. Бо якщо Бог наділив людину певними талантами для виконання громадської діяльності та урядів, їх треба використовувати вповні”. Нам слід перестати ділити життя на дві сфери: на життя у Церкві і життя у світі, на життя духовне і життя тілесне. Бо і перше, і друге є аспектами життя однієї людини, нічим не розділеної. Ми не можемо бути одними у Церкві, а іншими у світі. Покликання християн – нести ідеали християнського життя у світ. Ми не маємо права залишати Господа, виходячи за поріг храму, і жити у світі за шкалою інших цінностей. Подібна роздвоєність неприпуC стима. Отже, не можна відділяти духовне від тілесного, які повинні творити гармонію у поєднанні двох аспектів єдиного життя. Своєю настановою та молитвою нам слід одухоC творювати повсякдення, допускачи в нього Божу благодать. Другий Ватиканський Собор присвятив декілька розділів “Декрету про апостольство мирян”, а саме: про встановлення християнського ладу та про устрій національний і міжнародний, питанню участі

мирян у суспільному житті, де наголосив на обов’язку вірних брати у ньому безпосередню участь. А через участь у державних структурах — нести християнський дух мислення та моралі, утверджуючи християнські закони. Подібна діяльність є направлена на спільне благо суспільства у речах дочасних. Таким чином, громадська діяльність на християнських засадах має стати сповненням Божого покликання та обов’язку апостольства з боку вірних Церкви. Виникає закономірне питання: “Ну, а як же ми маємо діяти?” Мабуть, необхідно почати з подолання думки, що від нас нічого не залежить і ми нічого не можемо зробити. Кожний, хто має Богом дані здібності, не повинен ними ігнорувати, але застосовувати і розвиC вати. Тому, хто чується в силі займатися громадською політичною діяльністю, варто нею займатися. Це роль одиниць, але кожна одиниця є важлива у Божій справі. Без сумніву, що християнинові в політиці буде важко, бо він, на відміну від своїх опонентів, обмежений у своїх методах політичної боротьби. Але не треба забувати, що тим, хто робить Божу справу, Бог неодмінно допомагає, а такої допомоги в опонентів не буде. Потужнішою силою мають стати християнські асоціC ації, покликані об’єднувати однодумців. І тут — непочатий край для праці. Про важливість об’єднання християн говорилось і на Другому Ватиканському Соборі. На жаль, у нас такі організації фактично відсутні. Тому варто започаткувати із благословення церковної влади об’єднання вірних, які були б покликані проповідувати життя в дусі Христа, відстоюючи у християнській любові право людини жити згідно правд віри і у єдності з Богом. Подібне завдання є справою не одного дня, але необхідно починати утворювати християнські громадські рухи, щоб це завдання було втілене в реальність. Не варто чекати, поки хтось прийде і це зробить, а починати 15


добрий пастир діяти самим. Розпочати треба з парафій, де люди один одного знають і спілкуються. У цьому разі легше можC на уникнути можливості бути використаними поліC тичними авантюристами та непорядними людьми. Організації на базі парафій можуть структурно об’єднуватися у більш великі районні та регіональні організації. А щоб їм бути легітимними — слід проC ходити держану реєстрацію громадської організації. Об’єднання вірних мають ставити перед собою реалістичні завдання. Ясна річ, що на рівні парафії не вдасться змінити державний лад, обрати нового преC зидента чи депутата Верховної Ради. Але можна почати зі справ абсолютно доступних — обрання деC путатів сільської чи районної Рад. Слід обирати депутатів зі свого середовища, людей, яких добре знаC ємо і можемо рекомендувати іншим. Пропонувати власне тих кандидатів, що своїм життям свідчать Христа, живучи згідно з Божими заповідями. Згодом такі депутати зможуть піти у Ради вищого рівня або очолити певні державні інституції. Особливо на всіх рівнях варто старатися про якомога повніше впровадження закону про місцеве самоC врядування. Досвід закордонних держав показує, що там, де діє місцеве самоуправління, місцеві громади, пересічні громадяни найбільш реально контролюють діяльність виконавчих структур і беруть участь в управлінні життям своєї місцевості. Не даремно у межах Європейського Союзу існує окрема програма для розвитку місцевого самоврядування, яка має за мету сприяти перенесенню повноважень управління з центру на місця. Для України така модель є приC йнятною. Адже подібна система управління допомаC гає уникнути зловживань у центрі шляхом якомога більшого надання прав місцевим громадам і, відпоC відно, зменшення концентрації прав і верховної влади. При такій моделі державного управління має зрости роль місцевої церковної громади. Вона стане реальною політичною силою, адже місцеві Ради стаC ють повновладними керівниками території. ОсоблиC во тоді церковна громада на місці може відстоювати свої права і дбати про добро спільноти не тільки в межах своїх вірних, але і всіх людей. А якщо така діяльність буде на загальну користь, то ми подбаємо не тільки про діла дочасні, але й Божі. Бо чи не найкращою є та проповідь, яка поєднує слово з ділом? Справедлива політика в дусі християнської любові здатна не тільки покращити життя, але й пропоC відувати Слово Боже, щоб привести до Христа інших людей. Безумовно, не все буде досягнуте одразу, треба набратись терпіння, слід молити Господа про поміч і благословення наших справ. І головне — треба усвідоC мити, що не можемо самоусуватись від справ державC них, але намагатись зробити все від нас залежне, щоб змінити ситуацію в Україні та утвердити волю Божу на землі, прославляючи Христа своїм життям і ділами.

Олексій ГГАВРІКОВ АВРІКОВ 16

Вплив телебачення

С

толіття, що минуло, можна з певністю назвати століттям ЗМІ. Різні інструменти масової комунікації, які вже стали атрибутом модерC ного світу, були винайдені в минулому столітті і заC знали швидкого прогресу. Спочатку кіно, тоді радіо, телебачення, комп’ютер; винайдено нові шляхи переC дачі інформації та спілкування. Наприкінці століття розвинулася ІнтернетCмережа. Від початку постало питання, як людство має ставиC тись до нових винаходів, у якому напрямку мають розвиватися відносини: людина — медіаCзасоби. Вивчення впливу ЗМІ на особу є дуже важливим і поC требує грунтовних досліджень. Книжка, преса, радіо, кіно, телебачення, а останнім часом й Інтернет — це істотні фактори формування сучасної культури у широкому значенні цього слова; вони також є дійоC вими засобами поширення євангельської правди та формування християнської культури. На порозі треC


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

тього тисячоліття постали нові гострі проблеми у взаC єминах ЗМІ та суспільства. Засоби масової комуC нікації, пропонуючи суспільству способи вибору життя, різноманітну інформацію та гаму поглядів, у значній мірі почали поширювати також і деструкC тивний вплив. “Саме тому питання етики виявились актуальними як ніколи, а недотримання християнC ськоCморальних засад серйозно турбують як Церкву, так і суспільство в цілому”. У цій статті хочу дослідити питання впливу ТБ на форC мування особистості, а зокрема зосередити увагу на тому, як ТБ впливає на виховання підростаючого покоління — дітей і підлітків — у нас в Україні. Швидкий розвиток ТБ у другій половині ХХ ст. сприC чинився до змін у цілій системі масової комунікації. У висновках різних соціальних досліджень зазначено, що постійно збільшується час, призначений люC диною на огляд ТБ. Вже в 60Cх роках було стверджено, що телевізор став найважливішим засобом суспільної комунікації. Він почав заторкувати різні сфери діяльC ності людини і дуже скоро ТБ опанувало найбільш інтимне середовище її життя – родинний дім. У світі дане питання давно стоїть у центрі уваги широкої громадськості. Наприклад, вплив ТБ на сусC пільство розглядається в різних університетах США. Професори психології роками досліджували, який ефект має на особу та чи інша особливість телеC бачення. Вже наприкінці 50Cх років в Англії було проведено детальне вивчення впливу ЗМІ на молодь. У 1999 р. там завершено новий проект під назвою “Діти, молодь і медіаCсередовище, що змінюється”, який тривав чотири роки. Цей проект поглибив висновки попередньої праці. Аналогічні дослідження мали місце і в інших країнах Європи. На жаль, можемо констатувати, що в Україні вивчення даної проблеми не має твердого підґрунтя. Відчувається брак наукових розробок на цю тему, досліджень, проведених на дерC жавному рівні, на основі яких робилися б певні кроки для покращення ситуації. Лише в періодичних виданнях зустрічаємо роздуми журналістів та спроби лікарів промовити до широкої громадськості. Наше суспільство, на загал, не вбачає небезпеки і не говорить про ефект, який може мати телебачення. Проблема впливу ТБ на суспільство є гострою і близькою всім нам, але одноC часно залишається ніби непоміченою. У цьому, на мою думку, криється одна з її основних властивостей. У першому розділі буде проведено аналіз досвіду та наC працювань закордонних спеціалістів, на цій основі намагатимусь вивчити спосіб, динаміку та наслідки впливу ТБ на формування особистості. Для того, щоб зрозуміти моральні засади, які стосуються ЗМІ та телебачення зокрема, вивчаю думку Церкви відносно даного питання. У другому розділі намагатимусь проаналізувати осоC бливості українського телебачення та нашої дитячої глядацької аудиторії, і таким чином зосереджую увагу на рисах, які притаманні нашому посткомуністичному суспільству.

добрий пастир У висновку хочу співставити результати західного досвіду впливу ЗМІ на формування особистості молодої людини та науку Католицької Церкви з цього приводу з ситуацією, що склалася в нашому суспільсві, дати їй моральну оцінку та накреслити основні напрями пасторальної праці в цій царині.

ТБ в сучасній культурі та його виховна роль ЗМІ набирають все більшого значення в житті сучасC ного світу. Вони займають майже весь вільний час людей, провадять їх від світанку до завершення дня. Преса, радіо, телебачення, Інтернет–мережа тісно вплелися в щоденний побут людей, взаємно доповC нюючи одне одного. Користування ЗМІ стало спосоC бом життя сучасної людини у розвинених, цивілізоC ваних країнах. Це стосується як дорослих, так і дітей. Впродовж дня нас супроводжує той чи інший інструмент масової комунікації, а дослідження, провеC дені понад тридцять років тому, показали, що діти шкільного віку проводять перед телевізором стільки ж часу, скільки й у школі. Цілком природно, що для нормальної життєдіяльC ності людині необхідна інформація. ЗМІ є в наш час найпростішим і найдоступнішим способом здобути інформацію про всю палітру величезного світу, який знаходиться поза межами вузьких границь особисC того життєвого досвіду, а одночасно найповнішим її джерелом. Користування з цього джерела не вимагає особливих зусиль, не потребує постійного пошуку, а окрім того, цю інформацію не важко засвоювати. “ЗМІ сприяють солідарності, згуртованості суспільC ства, служать одним із засобів соціалізації, допомаC гають самопізнанню та обміну культурноCдуховним досвідом між людьми”. Вони полегшують комунікаC цію, спілкування між окремими індивідами, спільноC тами, державами. Зауважуємо й інший аспект впливу ЗМІ: вони вплиC вають не лише на зовнішні обставини життя. Не можливо заперечити також вплив масCмедіа на світогляд громадян. Вони беруть активну участь у формуванні внутрішнього світу людини та її поглядів на зовнішні події. “Будучи основним джерелом інфорC мації для більшості людей, засоби масової інформації користуються цим, щоб диктувати публіці, що взагалі потрібно знати про навколишній світ”. “Сучасний світ є підчинений правилу: реальна подія лише тоді буде суттєвою, коли про неї для широкої публіки розповіли ЗМІ”. І навпаки: те, “про що не повідомляють в ефірі, просто не існує, або… його шанси стати… об’єктивною прийнятною реальністю є надзвичайно малими”. Сьогодні ЗМІ є одним з найвпливовіших чинників зовнішнього середовища на людину. МасCмедіа беруть участь у керуванні світом. ЗМІ — особлива, “четверта влада”. Ця влада є сильною та глибокою”. Вона має психологічне закорінення і психологічні результати, бо тримає у своїх руках свідомість і дух людини. Вона впливає на розумовий і чуттєвий стан багатьох мільC 17


пд оо бк ро илйі нп ан сят и р людство швидше, ніж всі попереC дні винаходи. В наш час ідеї та уявлення, які зародилися в сереC довищі маленької групи інтелеC ктуалів і діячів кільтури, можна почути в кожному домі завдяки телебаченню. “Його вплив на формування образу життя, людських взаємовідносин, струC ктури управління і навіть на розуміння цивілізації виявилося дуже глибоким.” Можна виділити кілька основних соціокультурних функцій, що їх виконують повідомлення, які передають ЗМІ: інформаційна, піC знавальноCпросвітницька, рекреC аційна, нормативноCрегулятивна. йонів людей, різних за віком, освітою, націонаC льністю, соціальними чи фаховими групами тощо”. ЗМІ є чи не найпотужнішим каналом впливу на розум і серце людини. “Потужнішим, аніж сім’я, уряд, групи ровесників.” Завдяки цьому вони можуть керувати суспільною думкою, впливати на настрої мас, на їх поведінку. “Четверта влада” навчилася досить скрито й ефективно маніпулювати суспільною думкою, набула безконтрольної влади над людьми”. При допомозі масCмедіа відбувається розробка таких методів і форм впливу, які пізніше можна буде використати в різних цілях: політичних, ідеологічC них і т. д. Вони беруть участь у створенні особистості нового типу з особливою психологією і поведінкоC вими реакціями. Під дією ЗМІ змінюється не лише свідомість людини, але й психологічні характерисC тики, особливості, стани. Сучасну культуру можемо назвати культурою зобраC ження, саме тому серед засобів масової інформації найбільшої популярності набувають ті, що несуть людині не лише аудіо інформацію, але й візуальне зображення, що полегшує сприйняття. Такими заC собами є ТБ та Інтернет. Телебачення є найефективнішим засобом масової інформації. Саме з ним люди проводять найбільше часу. Тому йому належить перше місце серед усіх ЗМІ за силою впливу на особистість людини. Зважаючи на те, як телебачення впливає на життя широких мас людей, на їх свідомість, на систему цінностей і поC ведінку, деякі вчені приписують йому наркотичну дію. Російський психолог Ю. Зенько стверджує, що при проведенні спостережень було зафіксовано в респонC дентів симптоми, які можна помітити в людей із прямою наркотичною залежністю. І це стосується не лише поодиноких серіалів – “мильних опер”, що в наш час можемо легко спостерегти, але телебачення в цілому. Так само впливає воно на суспільство загаC лом. Телебачення – це відкриття, яке найпомітніше вплинуло на хід історії. Воно поширило свій ефект на 18

Інформаційна. Новини мають практичну функцію; вони покликані інформувати слухачів, глядачів і читачів про все, що відбулося за останніх кілька днів у країні та в світі. Серед усіх ЗМІ телебачення, безC перечно, є найважливішим інформаційним каналом. Воно використовує всі можливості для покращення своєї функції. “Сучасний розвиток ЗМІ вносить деякі корективи в специфічні можливості функціонування кожного з них. Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій”. ПізнавальноCпросвітницька. Спеціальні програми та рубрики, присвячені розширенню кругозору людей, є направлені на поглиблення знань практично у всіх галузях людської діяльності. Це дає змогу членам суспільства здобути вищий рівень культурної компетенції. Рекреаційна. Багато людей чекає від ЗМІ передовсім задоволення потреб у розвагах, відпочинку та емоційC ній розрядці. Саме тому значну частину ефірного часу присвячено розважальним темам (це класична чи естрадна музика, телешоу, ігри та лотереї, празники й фестивалі, фільми та мультфільми, театральні спекC таклі, спортивні програми тощо). І навіть інфорC маційні програми мають тенденцію щораз більше уподібнюватися до різних шоу. “Катастрофи, трагедії, захоплюючі розповіді про жорстокі злочини та неймовірні оповіді про людські страждання, красиво та живо змальована корупція у вищих структурах влади – все служить для того, щоб привернути увагу публіки”. Норма тивноCрегу лятивна. ЗМІ не лише інформують, НормативноCрегу тивноCрегулятивна. просвічують чи розважають аудиторію; вони теж формують наші думки, світогляд, реакції на ті чи інші події. І тут телебачення знову займає основне місце. “Можливість забезпечувати глядача живою картиною подій схиляє багатьох людей до думки, що телебачення представляє дійсні події такими, якими


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

вони є насправді, – без інтерпретацій, додатків чи коC ментарів”. Ми часто не задумуємося над тим, чи те, що бачимо на екрані, відповідає реальному стану речей, чи інформаційний матеріал не є майстерно підіC браною збіркою кадрів. Глядач переважно не бере до уваги той факт, що сказане коментатором може бути його власною думкою, думки якоїсь групи людей, політичної чи ідеологічної сили. Роль телебачення не обмежується безпосереднім поC казом дійсності як такої. Воно має на меті спрямоваC ний вплив на формування уявлень глядача про світ; воно прагне залучити сучасну людину до співпережиC вання, осмислення відображеного на екрані суспільного життя. “Основна мета всіх телевізійних програм – викликати у глядачів певні ідеї та емоції”. Телебачення відображає дійсність методами, особлиC вістю яких є відмінність між реальним і телевізійним часопросторами. Тут спеціально синтезуються різні способи екранного відображення з метою постійного активного впливу на телеглядача.

добрий пастир Телебачення пропонує нам готові моделі поведінки, які треба просто прийняти. Воно збирає окремих неC повторних індивідів у сіру масу. “Телебачення – це засіб соціалізації більшості за допомогою стандартC них ролей і поведінки… його функцією є інкульC турація”. Так само ТБ пропонує світогляд, який потрібно заC своїти, бо згідно нього “живе сучасний світ”. Воно формує специфічний спосіб мислення. “Телебачення – інструмент індустріально розвиненого суспільства, який творить масову аудиторію із стандартним споживацьким баченням світу та образом життя”. Людина – істота соціальна, тому пов’язана із отоC ченням. Соціум не може не впливати на неї. Кожен його елемент має вплив на людину, незалежно, живий чи неживий (телевізор). “На неї впливають події, а телебачення – це теж події”.

Вплив ЗМІ, зокрема телебачення, на людину дуже важко досліджувати. Він може бути безпосереднім і опосередкованим. Перший полягає у зміні способу “Коли людина сидить перед телевізором, важливо не життя внаслідок побаченого на екрані, отриманої те, що конкретно вона дивиться по телевізору, але те, інформації; він є очевидним і його легше вивчати. що взагалі вона дивиться, а саме – телевізор”. Опосередкований вплив телебачення несе в собі Перегляд телепрограм певним чином впливає на проC поширення певного визначеного стилю життя, виC цеси мислення людини, яка дивиться телевізор. Це роблення тих чи інших стереотипів, оцінок, поглядів, називається кодом комунікації, і він є набагато важлиC певного рівня розвитку. ВизнаC вішим за конкретний зміст самої чити ступінь опосередкованого програми. В такий спосіб глядачеві впливу практично неможливо, ЗМІ не лише інформують, подається послання, зміст якого моC оскільки він майже не усвідомC жемо і не розпізнати лише за “зовніC просвічують чи люється людиною, хоча й має коC шніми” ознаками. “БудьCяка інфорC розважають аудиторію; лосальне значення. мація у пресі, на телебаченні – цевони теж формують У минулому столітті було провеC приклад зконструйованого міфу. наші думки, світогляд, дено багато обширних досліC Інформація в пресі і на телебаченні, джень, які брали під увагу той чи реакції на ті чи інші події. яка існує лише завдяки особливим інший аспект даної проблеми. методам подачі матеріалу, — це ...“Можливість Психологи спостерігали і за маC пропаганда”. забезпечувати глядача лими дітьми, і за підлітками, і за Окрім того, телебачення — один з живою картиною подій дорослими; були праці, що триC лобаліC найпотужніших факторів гглобаліC схиляє багатьох людей до вали 10 чи 22 роки, а отже вони зації сучасного суспільства та поC могли робити висновки про думки, що телебачення ширення єдиної культури. Воно вплив ТБ на особу не лише в пеC представляє дійсні події сприяє тому, що стираються межі ріод дозрівання, але й на подальC такими, якими вони є національних культур, нівелюються ше її життя. важливі особливості кожної з них. насправді, – без Щоб краще дослідити вплив Натомість людині пропонується інтерпретацій, додатків послань, які отримуємо через спільний для всіх зразок поведінки, чи коментарів”. телебачення, розлянемо їх життєвий образ, до якого кожен основні особливоті. повинен стреміти. Інформаційні та розважальні “Телевізор дає багату рафіновану, програми. “ТБ може давати як пряму трансляцію готову їжу, від котрої розум стає в’ялим, немічним, не “фактів”, що стаються у світі, так і розповсюджувати здатним до самостійного мислення. Він пропонує одну продукцію творчості кінематографістів. Ця подвійна і ту ж їжу десяткам мільйонів людей. ТомуCто люди стали можливість наділяє телебачення єдиною в своєму подібними один до одного, подібними не в єдності роді потугою”. Вже говорилося про можливість духовної любові, а в єдності одноманітності, втративши формування громадської думки за допомогою інфорC інтерес один до одного”. Це стає причиною індиC маційних репортажів. Журналіст, описуючи ту чи відуалізму та егоїзму. Ми стаємо байдужими до ближніх, іншу подію, дає також коментар. І не завжди зроC не помічаємо, що в людині, яка йде поруч з нами по зуміло, думку якої групи він висловлює чи підтримує. житті, є щось особливе, неповторне, дуже цінне. 19


добрий пастир Після новин за важливістю слідують програми, що ж швидким та легким, як у телевізійному світі. Дитина прагнуть захопити і утримувати публіку з увагою на переживатиме розчарування і фрустрацію, зіткнувC судовому акті, скандалі, насильстві, порнографії тощо. шись з чимось протилежним. “У цьому сенсі телебаC Творці цих програм використовують найрізноC чення може недобре прислужитися дитині, першкоC манітніші методи та засоби, щоб надати своїм пеC джаючи їй усвідомити складну внутрішню динаміку редачам відповідного вигляду. Тільки те, що зараз взаємовідносин людини з внутрішнім світом та з бачите на екрані, варте вашої уваги та часу. Програми самим собою”. різних жанрів і тематик поставлені в один ряд”. ВеC Треба зауважити, що не лише фільми можуть мати чірні гумористичні серіали та драми виглядають негативний вплив — це ж саме стосується й мультC вставлені з такою ж важливістю, що й ранішні новиC фільмів. “Кожен мультик несе в собі якийсь message, ни. Таким чином, телебачення стирає межу між послання, певну установку до дій та істиною та вигадкою, між правдиво почуттів. Сучасні мультсеріали напоC світоруйнівним і банальним.” ПодаC внені різними страхополошними, а “Кожен мультик несе в ючи різноманітним образам – від часом потворними персонажами…”. собі якийсь message, оповіді новин до реклами – здебільC Більшість мультфільмів, які звичайно послання, певну шого однакове трактування, трансляC переглядають сучасні школярі, місC ція створює враження, що вони всі є установку до дій та тять у сюжеті відкриті агресивні дії, майже однаково важливі.” ТелебачеC сцени насильства, вбивства персонаC почуттів. Сучасні ння навмисне співставляє несумісне. жів тощо. Часто особисті та соціальні

мультсеріали наповнені

Насильство. “Телебачення, функC проблеми дорослих представлені в різними цією якого є навчання, інформуC дитячих мультфільмах вельми одноC страхополошними, а вання і розважання, поєднало в собі бічно – у вигляді так званих “америC часом потворними майже всі попередні форми інфорC канських цінностей”. Але треба паC мації – школу, кіно, радіо.” Воно м’ятати, що мультфільми, які так персонажами…” може бути потужним засобом розC люблять дивитися діти, – не просто витку системи вартостей та форC казковий, фантастичний, видуманий мування поведінки. Але, на жаль, більшість сучасних світ. Вони є набагато серйознішою річчю. Можна телепрограм містять елементи насильства й агресії. сказати, що мультфільми – це ті культурноC Російський журналіст Р. Стрельніков пише: поведінкові архетипи, які закладаються в ранньому “Звільнення глядачів від будьCяких моральних дитинстві. Відповідно до них дитина житиме ціле заборон стало навмисною і постійною ідеологічною життя – практично не усвідомлюючи мотивів своєї позицією (телевізійних корпорацій цілого світу), яка поведінки. насаджує культ кулака, садизму і порнографії.. . “Вплив насильства, побаченого на телебаченні, може Телебачення стало справжньою школою насильства, бути очевидним відразу в поведінці дитини чи проC а телефільм – своєрідним посібником насильства”. Це явитися роками пізніше; молоді люди можуть бути поважна проблема, яка потребує уваги цілого враженими навіть, якщо в сімейній атмосфері не суспільства. відчувається тенденції до насильства.” Цікавими в Телефільми – найважливіші носії насильства на телеC цьому плані є спостереження, що тривали 10 років. баченні. Фільм є дзеркалом, але дає фальшивий Група американських психологів під керівництвом відбиток світу, тому можемо відзначити міфотворчий професора Lefkowitz вивчала вплив насильства в ЗМІ аспект кіно. Це стосується телебачення взагалі. Глядач, на подальшу поведінку особи C не лише в дитячому переважно, не свідомий того, що фільм майстерно віці. В результаті у 1972 р. було стверджено, що в хлопC обманює і накидає йому здеформований образ світу. ців існує відношення між перевагою кадрів насильC Адже на екрані все так просто: просто заробити гроші, ства на телебаченні, яке вони дивилися у віці восьми просто розв’язати будьCякі проблеми (найчастіше за років, та агресивною поведінкою, коли їм сповнюC допомогою зброї), просто полюбити і розлюбити. ється 18 років. Перевага елементів насильства в проC грамах телебачення (та інших медіа), які переглядає Життя на екрані видається дуже простим, і навіть найC хлопець у ранньому віці, є одним з факторів продуC складніші проблеми, як правило, зрештою вирішуC кування агресивної та антисоціальної поведінки, коли ються благополучно. З одного боку, це добре, бо проC він дорослішає. Подібне стверджують і спостеC понує глядачам позитивні у своїй суті моральні реження, які тривали 22 роки. лозунги типу “Добро перемагає зло”, “Любов до ближC нього”, “Людське братерство” та багато іншого, але Професор Університету американського штату Канзас часто цих цілком благородних цілей досягається не John P. Myrray, директор Школи вивчення сім’ї та гроC найкращими засобами. Насильство, таким чином, мадських послуг, на основі праці з дітьми та стає соціально схваленим засобом досягнення добра. спостережень стверджує, що діти, які дивилися фіC льми, де головний герой копав та карав свою плаC Більше того, в результаті такої позитивної обробки стикову ляльку, пізніше були більш агресивні в дитяC дитина набуває впевненості в тому, що вирішення її чій кімнаті, ніж діти, які не дивилися цього фільму. власних моральних проблем повинно бути настільки 20


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Подібне підтверджується відносно програм з елеменC тами агресії взагалі – діти стають більш схильними скривдити іншу людину. У 1969 р. американська Національна комісія з причин та запобігання насильства рапортувала, що в реC зультаті лабораторних досліджень доведено: “переC гляд програм із вмістом насильства підвищує схильність глядача поводитися жорстоко”. Те, що відC бувається на екрані, не є ні цілком поза нами (тільки на екрані), ані цілковито в нас; воно радше виглядає таким, що відбулося в якомусь проміжному просторі. “Екран затягує нас у свій світ, як тільки він стає частиною нашого. Як те, що діється на екрані, стає частиною нас самих, так ми стаємо частиною його”. Реклама. Реклама пронизує всю продукцію ЗМІ та займає значну частину ефірного часу. Сучасна реC клама використовує все, що лише може бодай якось посприяти її успіху, “весь досвід екранної творчості (монтаж, мізансценування, робота з акторами й т. п.) має бути під рукою”. Для створення реклами застосовуються найновіші наC укові досягнення, зокрема у галузі псиC хології (одним із них є вивчення впливу на підсвідомість особи), тому реклама орієнтується на свідоме та підсвідоме, на безкінечні повторення, втовкмачування і т. д. Беручи на озброC єння ці знання, робиться більший акцент не на прямій рекламі товару чи ідеї. Ця реклама з’являється ніби “між іншим”, і в цьому полягає її ефективC ність.

добрий пастир ну участь у формуванні сучасної культури спілC кування. За останніх кілька десятиліть телевізійна культура спілкування розкинулася повсюди. Майбутнє – за цією культурою. Відповідно до її вимог і принC ципів формуються стосунки між людьми. Спілкування. Постійна присутність телебачення в помешканнях тягне за собою непомірний вплив на особистість індивідуума та його ставлення до інших людей. Воно відтягує людину від писання та читання друкованих текстів. Для спілкування вибираються такі засоби, які вимагають якомога менше уваги, часу, зусиль. Завдяки новітнім технологіям спілкування між людьми набирає інших обрисів. Сьогодні люди рідше зустрічаються чи листуються, надаючи перевагу проC сто телефонним розмовам. Небезпека захоплення телевізором полягає і в тому, що він може перетворитися в єдиного “співбесідC ника”, і то дуже вигідного, бо не потребує співчуття, не вимагає дотримання правил спілкування. Його можна ввімкнути чи вимкнути будьCколи, без остраху образити. Особливо такий телевізійний монолог

Вплив реклами на формування ієрархії цінностей особи, на її смаки, врешті, на поведінку, важко переоціC нити. “Реклама сприяє тому, що ми попадаємо на гачок. Вона формує наші смаки, провокує страхи та відчуття беззахистності… Реклама дражнить і манить, внушаючи, що досконалість можна досягнути, варто лише відкрити гаманець і споживати якомога більше товарів”. Піддаючись на такі маніпуC лювання, люди легко розстаються зі своїми грішми, і, що цікаво, часто вони купують речі, які, як виявляється пізніше, зовсім їм не потрібні. “Світ реклами — це світ іміджів, символів, який живе за своїми закоC нами в світі інформаційному”. Лише імідж, окреслений в рекламі, має шанс на успіх у житті. Можна зробити виC сновок, що будьCяка реклама в кінцеC вому результаті є рекламою визначеC ного способу життя, а отже – визначеC ної культури та визначеного світогляду. Телебачення та інші ЗМІ беруть активC 21


добрий пастир вигідний замкненим і мовчазним людям. Він не потребує зворотнього зв’язку. Зрештою, при потребі можна обговорити побачене з членами сім’ї чи коC легами по роботі. Таке захоплення сковує особистість.

на цілодобовий індивідуальний досвід, оскільки щораз більше сімей мають змогу придбати два чи більше телевізорів. У стародавні часи місцем зустрічі сім’ї було родинне вогнище. Пізніше таким центром став стіл, за яким збиралася родина після робочого Зараз на телебаченні є багато передач, які мають в дня. Тут не лише споживали їжу, але спілкувалися, діC основі прямий зв’язок із глядачем в процесі обговоC лилися враженнями, переживаннями, читали Святе рення різних питань. Але навіть з цими досягненнями Письмо. Натомість зараз чільне місце в кожному домі телевізор залишається серйозним конкурентом безC зайняв телевізор; де раніше був куток посереднього спілкування між людьC із святими іконами, тепер стоїть ми, якого всі ми так потребуємо, хоч, телевізор, який роз’єднує членів сім’ї. ...телевізор залиша8 можливо, не завжди це усвідомC люємо. “У класичному трикутнику місце третього зараз найчастіше займає телевізор – його люблять, до нього ревнують, через нього навіть сваряться, не поділивши програми”. Він може буквально стати членом сім’ї – повноправним, най більш інформованим і авторитетним її члеC ном, з думкою якого важко поспеC речатися в багатьох питаннях.

ється серйозним конкурентом без8 посереднього спілку8 вання між людьми, якого всі ми так потребуємо... “У кла8 сичному трикутнику місце третього зараз найчастіше займає телевізор – його люблять, до нього ревнують, через нього навіть сваряться, не поділивши програми”.

У 1995 р. група вчених Лондонської школи економіки та політичних наук розпочала багатостороннє емпіричC не дослідження. Проект носив назву “Діти, молодь і медіаCсередовище, що змінюється”. Його метою було вивC чити, яке місце займають нові форC ми медіа в житті молодих людей віC ком 6C17 років. Керувала працею заC відувач кафедри соціальної психології Лондонської школи економіки та політичних наук Sonia Livingstone. У підсумку цього проекту вчені стверC джують, що в сім’ї, у той час, як більшість медіаC засобів члени родини вважають частиною власного світу, телебачення залишається інструментом, який збирає сім’ю разом. З часом, коли діти виростають, батьки приділяють їм щораз менше часу, сім’я має менше спільних занять, проте перегляд телевізора разом залишається на вершині списку (за цим йдуть добрі розмови та допомога у виконанні домашньої роботи). Але незважаючи на це, факт, що телебачення та інші ЗМІ забирають все більше вільного часу, ускладнюючи цим міжособові контакти, є однією з найбільших проблем, що їх несуть ЗМІ. І це особливо сильно відбивається на сімейному житті. Брак спілкуC вання веде до незгоди в подружжі, оскільки подруги не можуть зрозуміти проблеми та болі одне одного. Ще більш згубною може стати прогалина спілкування між батьками та дітьми: діти перестають довіряти авторитетові батьків, а довіряють телебаченню, виховуючись на тій маскультурі, яку воно пропонує. ТБ відійшло з переднього плану на задній, хоча для особи його роль залишилася незмінною: телевізор зник з гостинної кімнати як центру сімейного життя, що потягнуло за собою можливість особистого, неC залежного від інших членів сім’ї, вибору телепередач. Це перетворило телевізор з оплоту сімейних вечорів 22

Індивідуалізм. У наш час щораз частіше можна зустріти родини, в яких навіть дитячі кімнати обладнані аудіоC та відеоапаратурою; для молоC ді вони становлять важливу частину життєвого стилю. Якщо кімнати дітей переповнені різною апараC турою, вони є прекрасною нагодою використовувати медіа без інструкC цій чи правил з боку батьків. “СтарC шим дітям та підліткам особливо подобається бачити свої кімнати соціальним місцем, де можна поєднувати друзів і медіа. Таким чином вони творять власний стиль життя далеко від батьківського нагляду”.

Існують побоювання, що виробленC ня індивідуального стилю життя і так званої кімнатної культури веде до дитячого усамітC нення. Коли в Англії опитували дітей, як їм більше подобається дивитися телевізор чи грати комп’ютерні ігри, найчастіше відповідь була, що самим. Але телевізор не замінить міжособистісного спілкування. “Телевізор – не співбесідник”. Необхідність спілкуванC ня з ровесниками під час того, як дитина сидить перед телевізором, заблокована. Тому можна стверджувати, що ТБ розвиває егоцентризм, принаймні не сприяє його ослабленню. З іншого боку, продукуючи індивіC дуалізм, телебачення вносить суттєвий внесок у характер стосунків дитини з однолітками. Багато з того, що вона бачить на екрані, стає згодом змістом ігор на вулиці. Не потрібно вигадувати нічого нового, адже шаблони поведінки гри вже подані в готовому вигляді. Коли діти творять свої ігри на зразок подій, побачених по телевізору, вони прямують до групового індивідуалізму. Вплив на фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток. Для батьків, як вважають англійські психоC логи, обладнання дитячих кімнат медіаCсередниками стає ідеальним компромісом, де їхні діти і будуть зайняті чимось, і знаходитимуться у безпеці, оскільки побутує думка, що світ поза домом є небезпечним місцем для дитячих ігор. Внаслідок таких переконань діти починають дивитися телевізор дуже рано, навіть в шестимісячному віці, і до двохCтрьох років вони є палкими прихильниками ТБ.


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Вже з ранніх років життя дитина відводить перегляду телебачення чи не найважливіше місце і приділяє більшість часу, присвяченого на відпочинок. Це скоC рочує час, який корисно було б присвятити іншим видам дозвілля, і відбивається на загальному розвитку особи. Важливо усвідомити, що навіть якщо програми є якісними, ТБ не може займати надто багато часу. Перегляд телебачення необхідно обмежувати, щоб використати більше часу для інших видів активності. “Дитинство є періодом росту та розвитку, коли дітям необхідно читати, гратися наодинці чи з іншими дітьми, досліджувати те, що їх цікавить, вивчати щось нове, освоювати нові вправи, “професії”, а також поC требує думати”. Щодо часу, який діти приділяють телебаченню, їх можна поділити на тих, які проводять з ним відносно небагато часу (1 год. в день), і тих, яких можемо назвати сильними телеманами (понад 4 год.). Так ось, діти, які належать до другої групи, докладають менше зусиль при навчанні, мають слабкі навики в читанні, рідше граються з друзями, мають менше хоббі чи інших занять більше схильні до повноти. Такі “симпC томи” спонукають батьків серйозно задуматися над тим, чи не забагато часу їхні діти проводять перед телевізором.

добрий пастир ється”. Це не вимагає великих особистих зусиль, не задіює цілу особу, не заставляє багато думати. Діти, які часто дивляться телевізор, мають гірше розвинене абC страктне мислення, що є наслідком психічної пасивC ності споглядання. “Багато годинне сидіння біля телеC візора… розслаблює не тільки м’язи, але й волю дітей. Адже розвиток волі можливий лише завдяки реальC ним діям, справжній боротьбі зі зовнішніми і внутC рішніми перешкодами”. Безперервний потік образів і звуків, який лине з телевізора, на все життя формує у дитини “базу даних”, провідною настановою якої є пасивне сприйняття дійсності, а звідси – байдужість і неробство. І з цією проблемою пасивності тісно поC в’язана інша C проблема критичного ставлення дітей і підлітків до отримуваної за допомогою телебачення та інших ЗМІ інформації. Зловживання телебаченням відбивається і на фізичC ному розвитку. Негативним чинником є електромаC гнітні випромінювання, що впливають на стан здоров’я, у першу чергу — на імунну систему людини, зір, мозкові клітини. Від психічного та духовного зросту особи залежить її фізичне дозрівання, і навпаC ки. “Розвиток мозку відбувається разом із розвитком усіх структур організму. Дослідження показали, якщо в дитини не розвивається рука, то не формуються й певні функції мозку”.

Зміст далеко не всіх телепрограм має благотворний вплив на людей. “Інформаційне перенавантаження, осоC Оцінити вповні вплив ЗМІ, зокрема телебачення, праC бливо дітей, загрожує психічному здоров’ю”. ОптикоC ктично неможливо. “Ефект, який ним продукується, акустичне інформування телебачення цікавий тим, що не є разовим, але вимагає істотної мобілізації психоC має здатність нагромаджуватися, Безперервний потік фізіологічних зусиль, а це більшою діючи відповідно з приказкою: “Вода мірою втомлює глядача, особливо образів і звуків, який камінь точить…” Цей вплив відбуваC дитину, підлітка, викликає велике ється найчастіше на підсвідомому лине з телевізора, на напруження нервової системи. рівні; люди вже не в стані відрізнити все життя формує у свої особисті безпосередні уявлення Читання книжок завжди вважалося дитини “базу даних”, від тих ідей і уявлень, які нав’язують важливим шляхом здобування знань провідною їм ЗМІ – в їх свідомості всі вони та запорукою інтелектуального розC настановою якої є змішалися і злилися в одну, витку. Хто дивиться більше телебачеC неподільну систему переконань…” пасивне сприйняття ння – менше читає книжки, і навC паки. Місце книжок в житті молодих дійсності, а звідси – Важливо усвідомити, зокрема батьC людей погрожують зайняти інфоC кам, що дія телебачення на загальC байдужість рмаційні технології як джерело ний розвиток особи є досить інформації і телебачення як джерело значною. Тому мають подбати, щоб розповідного матеріалу. Попри всі позитиви, які телевізор не був єдиним засобом дозвілля, але щоб несуть медіаCзасоби, читання є важливим для норC поруч із ним в житті дитини було багато іншого мального розвитку дитини. І ще один цікавий цікавого та корисного. Це забезпечить можливість висновок зробили англійські вчені: діти, що читають всебічного інтегрального розвитку. Sonia Livingstone книжки та грають комп’ютерні ігри, позитивно виC стверждує, що більш освічені батьки рідше ставлять у словлюються про себе. Натомість діти, які багато часу спальні дітей телевізор чи відеомагнітофон, натоC проводять перед телевізором, схильні мати занижену мість дбають про те, щоб було там якомога більше самооцінку та брак самоповаги. книжок, і щоб дитина читала їх. А ще вона каже, що батьки, які багато часу приділяють телебаченню, Телебачення виконує функцію заповнення дозвілля і переважно мають дітей, що схильні до того ж. Цікава відпочинку. Проте щоденний перегляд телевізора інформація для роздумів. можна назвати пасивною формою дозвілля. ТелеC бачення “доставляє цілий світ” в дім глядача. “І в цьоC Далі буде… му світі нам відводиться лише одна роль — пасивного стороннього спостерігача. Екран вчить роздумувати й Орест ДЕМКО співпереживати, не вмішуючись у те, що відбуваC 23


полеміка

Сатанізм як втеча в абсурд (продовження)

П

ід час студій у семінарії на лекції з морального богослов’я у нас виникла дискусія стосовно проблеми зла. “Яку роль відіграє сатана?”, — запитав один із нас. Наш професор відповів: “Немає істоти, яка називається “сатана””. Ще 13 років тому я вірив, що існує істота, звана сатаC ною, так як, зрештою, мене навчили в школі. Але тепер, коли я став на поріг священства, чую, що немає сатани. Такою є позиція сучасної психології, ціль якої зрозуC міти й передбачити поведінку людей, щоб допомогти їм у самоконтролі. Існує багато різних психологічних шкіл, як і багато способів збереження людського доC свіду. Кожен може здійснити цінний внесок у загальC нолюдську думку. Задумайся на момент над власним життям. Чому поC ступаєш так, як поступаєш? Чому говориш те, що говориш? Кожен з нас реагує на події згідно зі своїм набутим досвідом. Наприклад: коли б у дитинстві люди говорили мені, що я недобрий і ні нащо не здаC тен – я виріс би з дуже негативним уявленням щодо себе самого. Наш досвід має вплив на нашу віру в нас самих і на наш погляд на світ. Проблема зла дуже складна. На початку 1991 року одC на з телевізійних програм, представлена станцією АВС, звана “Twenty, Twenty”, показала акт екзорцизму. Після показу цієї програми відбулася дискусія між двома католицькими священиками, Якубом Ле Баром та Річатдом Мак Брейном. Останній твердив, що немає істоти, званою “сатана”. Сатана – це єдине уособлення людського зла. Це зло, пов’язане з людськими рішеннями. Отець Ле Бар, з іншого боку, стверджував, що сатана є предметом віри Католицької Церкви. Він погодився, що причиною зла є поганий вибір. Однак Якубом Ле Бар доводив також, що існує реальна істота, яка може впливати на людське життя і викликати зло у світі. Котрий із цих двох священиків має рацію? Хто має правдивий світогляд? Чи зло є єдиC ним наслідком людського вибору? Чи може якийсь агент зла існувати поза людством? Чи це питання психології, спрямованої проти релігії? Чи можливо поєднати психологічну теорію з релігійними переC конаннями? Чи віра в сатану не є нічим іншим, як старосвітським забобоном? Чи соціальна психологія пояснює все, що діється у світі? Відповіді

24

випливають

із

досліджень,

молитви і спостережень над людською поведінкою. Пунктом виходу є твердження, чим власне є людська природа. Людська особа складена з тіла, розуму і духа. Люди мають тіла і через них є обмеженими. Але вони також мають і інтелект, який відділяє їх від решти створінь.. Це людський розум. Кожна особа має в собі щось особливе, щось, що кличе до розважань над трансцендентною дійсністю. Тим “щось” є дух особи. У католицькій теології його називають безсмертною душею, частиною людської особи, зорієнтованою на Бога. Автор книги Сирах вчить, що на початку Бог вкладає в неї Страх Божий (пор. Сир 1.14). Бути людською особою — означає залишатись у розC важанні з Богом або прагнути Його. Якщо говорити про людську поведінку, виключаючи якуCнебудь із цих частин, як наслідок отримаємо обмежений погляд на людськість. Цілість — тіло, розум і дух мусять бути досліджені, якщо терапевт хоче вповні зрозуміти особу, яка шукає допомоги. Нещодавно я розмовляв з терапевтом, яка працювала з дорослими людьми, котрі в дитинстві були жертваC ми різного роду надужиттів. Заглиблюючись в минуC ле своїх пацієнтів, терапевт почала піддавати сумніву свій власний світогляд. Вірила в Бога, не визнаючи жодної конкретної релігії. Чим довше вона працювала з тими людьми, тим більше зауважувала, що в них є щось дивне. Їхнє пережиття в дитинстві були іншого характеру, ніж у решти. У цих людей жевріло щось лихе. Це зло було таким глобальним, що лікар не в змозі була пояснити його психологічними терміC нами. Лікар поділилася своїми спостереженнями з деякими колегами по роботі. Виявилось, що і її колеги спостерігали щось подібне під час своїх зустрічей з людьми, які стали жертвами насильства в дитинстві. Де слід шукати поради вченому терапевтові, щоб збагнути причину цих вражаючих негідних проявів?


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Звернутися до Бога, щоб осягнути Об’явлення, яке дасть розуміння цього явища. Тепер спробуймо пояснити гігантське зло нацистсьC кого голокосту Другої світової війни чи злочин Червоних Кхмерів у Камбоджі. Чи вдасться довести, що зло таких розмірів — людського походження? Святе Письмо говорить нам, що зло постало внасліC док бунту ангела, званого сатаною: “І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну — повержено на землю, і ангели його з ним повержені” (Од. 12, 7C9).

полеміка У Новому Завіті отримуємо чітке окреслення ролі сатани в намірах Божих. Земне життя Ісуса вказує на те, що Він — Воплочений Бог, Котрий прийшов, щоб звільнити нас від гріхів і неволі сатани. У Євангеліях від Матея, Марка та Луки Ісус готується до своєї публічної діяльності, хрестячись у ріці Йордан, після чого є об’явленим як провідник нового Люду Божого, відкриваючи Свою і їхню подібність як дітей одного Отця. Через хрещення Ісус з’єднався із грішC ним людом. Перед Своєю діяльністю Він переніс боротьбу зі сатаною, відому як “спокуси у пустелі”. Ісус, повен Духа Святого, бореться із сатаною і є вірним Свідком (Од. 1, 5), лояльним перед Отцем (Мт. 4, 1C11; Мк. 1, 12C13; Лк. 4, 1C13).

Після цієї боротьби, як вказує Євреї біблійних часів Отже, сатана є впавшим ангелом, Євангеліє від Марка, Ісус покликав який спротивився Богу. Тому Зло — вірили у злих духів. своїх перших учнів. Євангеліє від це не просто брак людської доброти Луки оповідає, що саме тепер Ісус У Книзі Левітів 16, 6810 у світі, його духовне буття називаC розпочинає Своє навчання. Першим істота, звана Азазел, ється “сатана”. “Сатана …не може об’явленням Ісуса народу було згідно з думкою трактуватися просто як міфологічне вигнання злого духа: “А був якраз у більшості біблістів, і є осмислення зла у світі; існування їхній синагозі чоловік з нечистим сатани заперечити не можна”. Ім’я демоном, який мешкає духом, що закричав, кажучи: “Що нам “сатана” перший раз з’являється у і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси в пустелі. У єврейській книзі Йова 1, 6C12. Сатана просить в нас погубити! Знаю бо, Хто Ти: традиції злу силу не Бога дозволу обійти землю, щоб Святий Божий!” Ісус погрозив йому: можна було випробувати Йова. Сатана не є “Мовчи, вийди з нього!” Нечистий дух уласкавити. рівноцінним Богові. Він мусить стряс його, скрикнув голосом дужим і просити в Бога дозволу, сатана є бутC вийшов геть із нього. Здивувалися всі й тям сотвореним, повністю залежним один одного запитували: “Що це за від свого Сотворителя — Бога. Він із своїми нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим послідовниками відійшов від Бога і через це був духам, і ті слухаються його!” (Мк. 1, 23C27; Лк. 4, 33C36). скинений з неба. А сьогодні, “…як лев ревучий, шукає Першим діянням Ісуса було протистояння із сатаною кого б пожерти” (1Пт. 5, 8). у пустелі, а Його першим знаком сили і влади стає Євреї біблійних часів вірили у злих духів. У Книзі ЛевіC вигнання злого духа. Стає ясно, що першочерговою тів 16, 6C10 істота, звана Азазел, згідно з думкою більC ціллю діяльності Ісуса було виявити сатану і знищити шості біблістів, і є демоном, який мешкає в пустелі. У його силу. Перемога Ісуса, яка може стати і нашою, єврейській традиції злу силу не можна було уласкаC стає доповненою через смерть, воскресіння і зіслання вити. Народ Божий мав обов’язок віддавати честь Святого Духа. Згідно з Євангелієм, Ісус багаторазово тільки єдиному і правдивому Богові. БудьCякі виганяв злих духів. Кожного разу приносив визвоC контакти зі злими демонськими силами були забороC леній особі волю та оздоровлення. Згідно з Новим нені. Єврейські пророки раз у раз описували інші Завітом, нечисті духи і сатана є реальними. Коли було релігії, керовані демонами, і підкреслювали, що б інакше, Ісус, напевне, не поступав би з ними таким усякий контакт із ними був пустою хвалою. Питати чином. Я вважаю, що заперечення існування сатани поради в поганських божків чи демонів, згідно з та його нечистих духів є відхиленням від істинності єврейською ментальністю, було дуже тяжким Біблії, надхненої Словом Божим. проступком супроти Бога: “Ангел же Господній сказав Якщо хтось заперечує існування сатани та нечистих до Іллі8тішбія: “Встань, іди назустріч послам сама8 духів — він піддає сумнівові велику частину земної рійського царя й скажи їм: “Хіба в Ізраїлі нема Бога, що діяльності Ісуса, записану в Євангелію. А також ви йдете питати Ваал8Зевула, екронського бога? Ісусове сприйняття темної диявольської сили… Ісус, Тому, ось як говорить Господь: “Ти не встанеш з ліжка, безперечно, вважав злих духів реально існуючими на яке ліг, ти мусиш умерти.” І пішов Ілля” (2 Цар 1, 3C істотами. Христос робив розрізнення між звичайним 4). Бачимо, що у Старому Завіті диявол, сатана, є чимось оздоровленням хворих і вигнанням злих духів. Яким реальним. Йому дозволено випробовувати вірність чином цей погляд може вплинути на наше бачення Ізраїля перед Богом, але він не має тої сили, яку посідає Ісуса як Сина Божого? Бог. Тільки Бог був повновладним, до волі Якого слід Згідно з Євангелієм, Католицька Церква вірить в прислухатись. Він закликав Ізраїля: “Ви ж освячуйте сеC існування злих духів, керованих силою особового бе і будьте святими, бо я — Господь, Бог ваш” (Лев. 20, 7). 25


полеміка буття — сатаною. Сатана прагне відC тягнути людство від сили милосердя та його Отця — Бога. Отцям Церкви перших століть дуже залежало на тому, щоб захистити християн і тих, які приготовлялися до хрещення перед сатанинськими впливами. Вони вірили, що Церква мусить продовжувати діяльність Ісуса. Голошення Царства Божого містило в собі визволення зCпід діяльності злих духів. Св. Юстин Мученик пише, що дар зцілювати та виганяти злих духів є діяльністю, в якій ми наслідуC ємо Ісуса, і що християни здатні перемогти ворога завдяки силі Імені Ісуса”. У міру того, як проголошувалось ЄваC нгеліє, у Церкві перших століть ставало ясним, що голошення ХриC ста зустрічає опір з боку лукавого. Інтегральною частиною діяльності Церкви є молитва за зцілення і визволення від злих духів. Святий Іриней пише, що послідовники Ісуса отримують особливу ласку, яка дає їм силу виганяти диявольські сили так, щоб одержимі могли звільнитись від лукавого й завдяки цьому були готовими до прийняття в Церкву через Хрест. Безперечно, у первісній Церкві боролися проти злих духів індивідуальною і спільнотною молитвою. У лиC сті до Ефесян святий Ігнатій Богоносець писав, що їм слід часто збиратися задля прослави Бога і цим переC магти сатану. Бути християнином — означало злучиC тися з Ісусом у боротьбі проти диявола. У первісній Церкві особа, яка бажала охреститися, проходила ряд екзорцизмів. Молитва на вигнання злих духів була досить поширеною. Освячені Святим Духом перші християни розуміли, що саме чинив Ісус, коли виганяв злих духів, і вірили, що повинні це діло продовжувати. Оріген підкреслював духовну силу, яка закладена у простій молитві, у якій вживаємо Ім’я Ісуса.

Незмінна віра Церкви Віра в існування диявола і нечистих духів не зникає з раннім періодом існування Католицької Церкви. IV Латеранський Собор (1215р.) говорить: “Диявол і інші злі духи були створені Богом як добре буття, але самі себе вчинили злими. Чоловік згрішив за намоC вою диявола”. II Ватиканський Собор повторює це вчення в кількох документах. Догматична конституція про Церкву наC вчає, що сатана є тим, хто звів людей і відвертає їх від Бога. Конституція про Святу Літургію твердить, що Ісус перед Своєю смертю та Воскресінням визволив людство від сили сатани. У Декреті про місійну діяльC ність Церкви Собор навчає, що Ісус був посланий, щоб звільнити людство від сил темряви і поєднати 26

світ із Богом. І на завершення Душпастирська констиC туція про Церкву у сучасному світі твердить, що Ісус був розп’ятий і встав із мертвих, щоб зламати силу луC кавого і його панування над світом. Через Його смерть і воскресіння світ може відчути переміну і дійC ти до певної досконалості згідно з Божим задумом. Із соборового навчання стає очевидним, що мій проC фесор не мав рації. Існує буття, зване сатаною, буття, яке не є рівним Богові, але підпорядковане Йому. Зло не є браком людської доброти. Правдиве особове зло існує поза досяжністю людства. Послідовники Ісуса щоденно ведуть боротьбу проти “…начал, властей, правителів цього світу темряви, проти духів зла у підC небесних просторах” (Еф. 6, 12). Папа Павло VI під час загальної авдієнції 15 листопада 1972 року твердив, що однією з найбільших потреб Католицької Церкви сьогодні є свідомість існування сатани і його мети. “Діяння диявола — це впливи, які він здійснює на зібрання та спільноти, на ціле суспільство чи події, і є важливим розділом католицької доктрини, яку належить наново перестудіювати, бо, зазвичай, мало уваги їй присвячується”. В обряді Хрещення дітей Католицька Церква виражає свою віру в сатану. По Літанії для Всіх Святих свяC щеник каже: “Всемогучий, вічний Боже, Ти послав на світ Свого Сина, щоб Він віддалив від нас силу сатани, духа несправедливості, а чоловіка, вирваного з темряви, підніс до предивного Царства Твоєї Святості; покірно Тебе благаємо, щоб відвернув цих дітей від первородного гріха і вчинив їх Своєю святинею і помешканням Святого Духа”. Після цього рідні батьC ки і хресні батьки відрікаються від сатани і всіх його діл та задумів. Християнський обряд Втаємничення дорослих також містить молитви екзорцизму, які потрібно відмовляти перед Хрещенням. Їхнім завданням є визволити від гріха і диявола, як рівно ж уділити хрещення сили у Христі. “Звільни їх від


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

полеміка

№6 (63) листопад−грудень 2003

всіляких впливів злого духа, віддали від них усякий блуд і гріх… звільни від всякого зла і неволі сатани, віддали від них духа брехні, жадності і неправдиC вості… тою силою і ласкою, завдяки якій Твій Син Єдинородний звільнив світ від зла”. У 1975 році Свята Конгрегація Доктрини Віри видала документ “Les formes de la superstition” для того, щоб вірні могли пізнати вчення Церкви про злих духів. Сатана, стверджує цей текст, не є продуктом людської уяви, але правдивою історичною постаттю, описаною в Біблії, і вагомою особою в доктрині Церкви. Коли хтось твердить, що “сатани немає”, тим самим він заперечує частину віри Церкви. Невизнання злих духів є запереченням, принаймні почасти потреби відкуплення, яке дарував нам Ісус своєю смертю та воскресінням. Важливим елементом цього відкупC лення є визволення від сил лукавого, а не тільки звільнення від гріха і смерті.

Висновок Отже, можемо зробити такі висновки: 1) Якщо ми хочемо збагнути людську особу в цілості, не достатньо зрозуміти її лише з психологічного й фізичного боку. Варто взяти до уваги і духовний виC мір особи.

темряви, проти духів злоби в піднебесних про8 сторах” (Еф. 6, 12). Чи в листі до Ефесян стверджено, що все людство бере участь у духовній боротьбі? Так, християни стають воїнами в цій боротьбі від хвилини Хрещення. У кожній війні важливою справою є пізнання ворога. Кожен добрий генерал мусить виявити слабкі й сильні сторони супротивника. Християни піддаються тим самим спокусам, що й інші люди. Ким, отже, є сатана і його демони? Вони є впалими духами. Ангели теж є духами, але не диявольськими. Деякі з них є Божими посланцями. Наприклад, ангел Гавриїл був посланий в містечко у Галилеї, зване Назарет, до дівчини на ім’я Марія (Лк. 1, 26C3). Інші ангели служать Богові, віддаючи честь Його Імені (Одкр. 8, 2). Бог, також посилає ангелів, щоб вони допомагали людям на їх шляху до Господа (Євр. 1, 14). Так ангел Рафаїл був посланий, щоб допомагати Товії (Тов. 5,4) . Нечисті духи з іншого боку — це посланці сатани та його провідники. Поведінка ангельських і дявольських духів дуже різна. У Святому Письмі ангели зовсім не прагнуть завоC лодіти якоюсь особою чи звіром. Їм достатньо того, що вони виконують Божу волю. Зовсім інша ситуація з нечистими духами. Ті прагнуть замешкати в якомусь тілі, людському або тваринному, і взяти його в поC сідання.

2) Сучасні консультанти і терапевти виявили, що в деяких дорослих, котрі в дитинстві стали жертвою “Перевезлись вони на той бік моря, в країну ГеразинC насильства, існує таке страшне зло, яке не може бути ську. І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його описано виключно в психологічних категоріях. Тим чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа, він самим це підтверджує важливість уваги до духовного перебував у гробах, і ніхто навіть виміру, а також розуміння активності ланцюгом не міг його зв’язати; раз у надприроднього буття (зрозуміло, раз його зв’язували кайданами та Нечисті духи... що це тільки один прояв цього ланцюгами, але він розривав страшного зла). прагнуть зв’язатися з ланцюги і трощив кайдани, й ніхто якоюсь тілесною 3) Існування особового диявола і не міг його уговтати. Днями і злих духів пояснює, принаймні формою, людською чи ночами, завжди перебував він по частково, існування зла в людському тваринною, або ж гробах та горах, кричав і товк себе житті і у світі. камінням. замешкати в ній. Якщо 4) Святе Письмо, а особливо Ісус в Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, нечистий дух буде Євангеліях, підтверджує існування уклонився йому і закричав великим вигнаний і не зможе особового диявола, котрий є активC голосом: “Що мені, та й тобі, Ісусе, СиC зв’язатися з іншою ним у світі. ну Всевишнього Бога? Заклинаю тебе 5) Згідно зі Святим Письмом Католицька Церква незмінно навчає, що існує особовий диявол. Це навчаC ння представлене однаково як у вірі, так і в церковній практиці.

людиною чи твариною, він намагатиметься повернутися до попереднього місця проживання.

Ким, однак, є нечисті духи? Яка їхня ціль? У який спосіб вони мають на нас вплив? Яка реальна сила сатани? Чи злі духи можуть змусити нас до виконання певних речей? На ці питання спробуємо дати відповідь у другому розділі.

Сатана: його природа і діяння посеред нас. “Нам бо треба боротися не проти тіла й крові, а проти на8 чал, проти властей, проти правителів цього світу

Богом: Не муч мене!”. Бо він сказав до нього: “Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!” Ще й спитав його: ”Як тебе звати?”, той же відрік: “Легіон – мені на ім’я, багато бо нас!” І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.

А було там, на узгір’ї, велике стадо свиней, що паслося собі. Тож удалися до нього з проханням: “Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввій8 шли в них” (Мр. 5, 1 – 12). Нечисті духи не хотіли поC кинути свого дому, до котрого призвичаїлися, — одержимого геразинського чоловіка. Вони також благали Ісуса, щоб Він послав їх у свині, вказавши тим самим, що вони прагнуть зв’язатися з якоюсь тілесC 27


полеміка ною формою, людською чи тваринною, або ж замеC шкати в ній. Якщо нечистий дух буде вигнаний і не зможе зв’язатися з іншою людиною чи твариною, він намагатиметься повернутися до попереднього місця проживання (Мт. 12, 43 – 45).

зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога.

Хіба не пам’ятаєте, що коли я був між вами, я говорив вам про це? І тепер знаєте, що саме стримує його з’явитись у часі своєму. Так, тайна беззаконня орудує Ангели мешкають в небі і виконують Божу волю. вже тепер. Лише тепер є той, хто його стримує, аж Нечисті духи бунтуються проти Бога і мешкають або поки не буде усунений. І тоді й з’явиться беззаконний, в пеклі, або ходять навколо, як леви ревучі, шукаючи якого Господь Ісус умертвить духом уст своїх і кого б пожерти (1 Пт. 5,8). знищить сяйвом приходу свого. Поява бо того буде під діянням сатани з усякого роду силою, із знаками і з Отож, бачимо, що демони мають сильну волю і наC неправдивими чудами та всяким магання боротися з Ісусом. Однак, брехливим обманом для тих, які незважаючи на свій опір, вони змуC Господь дає своєму гинуть, бо вони не прийняли любові шені остаточно підкоритися Божій правди, щоб їм не спасатися” людові владу над волі (Мк. 5, 1 – 20). (2 Сол. 2, 3–10). нечистими силами. Так, нечисті духи володіють і відчутC Незважаючи на те, що сатана атакує Пам’ятаймо, що тями. Одним із таких відчуттів, згідC послідовників Ісуса в різний спосіб, нечисті духи підкоря8 но з Євангелієм, є страх (Мк. 5, 6–7). християнин повинен завжди пам’яC Духи також мають імена. В історії з лися сімдесятьом учням тати, “…що ні смерть, ні життя, ні чоловіком з Геразину ім’я їм “Легіон”. ( Лк. 10, 17– 20), а ангели, ні князівства, ні теперішнє, Духи володіють і знанням. У першоC також св. Павлові і ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні му розділі Євангелія від Марка один глибина, ані інше якесь створіння не першим християнам. демон кричить: “Що нам, тай тобі, зможе нас відлучити від Божої Війни між народами Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас любові, що в Христі Ісусі, Господі на8 погубити! Знаю бо, Хто Ти: Святий, свідчать також про шім” (Рим. 8, 38–39). Божий” (Мр. 1, 24). діяння сатани. Однак Єдиною річчю, яку сатана може У четвертому розділі Євангелія від Бог прагне, щоб зробити вірним Богові людям, то Луки говориться: “ А з багатьох із них християни були постійно ускладнювати їм життя. виходили, також, і біси, що кричали: освічені, щоб стали Сатана намагається звести людей, “Ти Син Божий” (Лк. 4, 41). Духи знаC підкорити собі, зневолити, відвести людом, який знає Бога ли, що Ісус є Божим Сином і має влаC від Бога, спонукати до гріха. ОсновC та Його слово. ду, щоб їх знищити. Таку владу має на тактика сатани — атакування кожен, хто прямує за Ісусом, тому що наших помислів. Він хоче звести нас, ми отримали цей дар від Бога. бо “…правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо В Апостольських Діяннях 19, 13–16 бачимо, якою неC свого говорить, бо він брехун і батько лжі” (Ів. 8,44). безпечною є спроба уживання влади Імені Ісуса тоді, Коли особа почує слово Боже, “…зараз же сатана коли хтось не хоче бути Його послідовником. Демони приходить і забирає посіяне в них слово” (Мр. 4,15). знали віру єврейських екзорцистів. Вони навіть Послідовники Ісуса мусять бути дуже чуйними, тому розмовляли з ними і знали того, хто їм наказує вийти. що “Дух виразно каже, що за останніх часів деякі Наприклад, демони орієнтувалися, що сини Скеви не відступлять від віри і пристануть до духів обманних були послідовниками Ісуса. З іншого боку, нечисті і навіть бісівських” (1Тим. 4, 1). Аби витримати духи знали, що св. Павло є правдивим учнем Христа, сатанинські атаки, скеровані проти наших помислів, і що він має силу вигнати їх Іменен Ісуса (Діян. 16, 16– мусимо зміцнюватися Божим словом. 18). Злі духи можуть розпізнати, чи дана особа Сатана атакує не тільки наші помисли, але й наше тіло поступає згідно з Божою волею і з щирою відданістю, (Лк. 13, 10 –13). Нечисті духи мають силу впливу на що провадить до глибокого зв’язку з Богом, а чи вона наші помисли і фізичні здатності. В Матея 12, 22 – 23 є літеплою. Ісус оздоровляє одержимого чоловіка через вигнання Боротьба триває кожного дня.. . . з нього духа, котрий його опанував. В Євангелію від Щоденні зусилля слідувати за Ісусом, очевидно, Марка чоловік приводить свого сина до Ісуса, тому що містять у собі боротьбу проти сатани і його злих сил. хлопець був опанований духом німоти (Мк. 9, 17). У Сатана не хоче, щоб учень Христа жив у спокої і цьому ж Євангелію жінка сирофінікійка приписує гармонії. Він представляє себе богом і паном Землі. хворобу своєї дочки злому духові (Мк. 7, 25 – 30). Його ціллю є нищення Божих послідовників через Св. Павло вказує, що нечисті духи можуть турбувати віддалення їх від свого Господа. кожного, навіть члена чи провідника Церкви (2 Кор. “Нехай ніхто жадним способом не бентежить вас! Бо 12, 7 – 9). Коли Ісуса запитали, чи у випадку із сліпим спершу настане відступство і виявиться чоловік від народження винен він сам, чи його батьки, Ісус безбожний, син погибелі, той супротивник, який відповів: “ Ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб 28


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

простір спілкування

№6 (63) листопад−грудень 2003

ділам Божим виявитись на ньому”. Так само може бути і з нами. Сатана і його духи використовують кожен із можлиC вих засобів, лишень аби віддалити нас від Бога. Попри свій ангельський інтелект, сатана не є всесильC ний і всезнаючий. Він не знає всіх наших думок. Всесильним і всезнаючим є лише Бог, Ісус Христос. Дні сатани полічені. Ісус подолав його раз і назавжди. Господь дає своєму людові владу над нечистими силаC ми. Пам’ятаймо, що нечисті духи підкорялися сімдеC сятьом учням ( Лк. 10, 17– 20), а також св. Павлові і пеC ршим християнам. Сатана змушений визнати, що “перед Іменем Ісуса всяке коліно приклониться на небі, і на землі й під землею, щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця” (Флп.2, 10 – 11). Християнин є чимось більшим, ніж переможцем, дякуючи крові, яку пролив Ісус Христос /Рм.8, 37 – 39/ Війни між народами свідчать також про діяння сатаC ни. Однак Бог прагне, щоб християни були освічені, щоб стали людом, який знає Бога та Його слово.

Історія Божої опіки. Одного ранку я отримав дзвінок із лікарні, просили негайно приїхати. Я одягнувся і поїхав автомобілем. На перехресті зупинився на червоне світло. Незабаром світло змінилося на зелене, проте я чомусь не зміг відразу рушити. Власне, коли натиснув на педаль газу, якийсь автомобіль промчався попри мене на великій швидкості, незважаючи на червоне світло з його боку. Коли б мене не охоронив Бог, моє авто було би пошкоджено. Я міг загинути, або щонайкраще бути важко пораненим. Бог чував наді мною, але водночас і я мушу дотримуватися правил дорожнього руху. Якщо б я водив автомобіль, не знаючи правил, я міг би спричинитися до важких ушкоджень як себе, так і інших. Той самий принцип діє і щодо мого життя в Бозі. Певний час Господь буде охороняти мене від злого. Але я мав би не потрапляти в тенета до сатани і не ризикував нерозумно своїм життям. Постійно Господь береже свій люд від сатани. Але рано чи пізно Бог покличе своїх послідовників, щоб ті чинили опір облуді сатани. Якими є методи сатани? Якою брехнею він зводить Божий люд? Про це — у другій частині. Біблійне ТТовариство овариство сприяння міжконфесійному та міжрелігійному діалогу „Еффата” Переклад з польської: бр. Андрій БАЛУЩАК, бр. ТТарас арас СЕМЕНЮК Богословський редактор: о. Миколай ФРЕДИНА

Історія написана болем Ця стаття покликана освітити справу самоспалення викладача Українського Католицького Університету, Львівської Духовної Семінарії та Львівського Національного Університету ім. Івана Франка, пана Станіслава Шендрика. Стаття не претендує на те, щоб започаткувати дискусію на сторінках часопису, викликати резонанс контраверсій чи поширити необ’єктивні судження. Метою її є висвітлити лише моральний аспект справи. Це рядки, написані болем родини, що втратила чоловіка, батька, дідуся…

М

ожливо, пан Станіслав хотів щось промовити до нас через цей вчинок, бо сам факт, що така подія відбулась, свідчить, що у нашому суспільстві не все гаразд. Бог промовляє до людей через видимі речі, події і явища. Особа, наділена розумом, здатною, читати і розуміти знаки, написані Творцем на “живому камінні” — людях. Лише людина з відкритим розумом і серцем може почути голос Бога у світі і завдяки цьому почути іншу людину. Якими були основні чинники, що спонукали до цього вчинку пана Станіслава? Я майже переконаний в тому, що це, в першу чергу ставлення наших чиновників до людей, які живуть в цій країні. Бо коли, нормально інтелігентна людина стикається з таким неприкритим нахабством та не покараною беззаконністю, настає момент повного відчаю від того, що тебе взагалі не вважають за людиC ну. Пан Станіслав дуже любив свій сад він був для нього місцем відпочинку та джерелом надхнення. (Олексій Шендрик, син) Коли почалося протистояння? Активне протистояння почалось від червня 2003 року, коли ми дізнались, що ділянка, де розташований наш сад, виставлена на продаж, хоч вона і не була в нас вилучена. Підготовка до аукціону відбувалася таємно з порушенням передбачених законом процедур. (Олексій Шендрик) В чому були основні порушення закону у цій справі? На цій ділянці розташовані будівлі та рослини, і ми 29


простір спілкування організаторам торгів ухвалу суду, але вони на неї не відреC агували. Пан Станіслав особисто виріC шував всі питання, а вже безC посередньо перед судом ми залучали адвокатів. Поки йшли спілкування з міськими чиновC никами, він цей удар прийняв на себе. (Олексій Шендрик) Чи обговорювали ви у сім’ї цю проблему?

маємо право на цю територію. Ми є землекориC стувачами цієї території з 1953 року. А за земельним кодексом, коли влада вирішує долю землі, в першу чергу, повинна була прийняти рішення про її вилуC чення в нас. Коли готується аукціон, то на місцевості повинні бути чітко визначені межі ділянки і встаC новлені розмежовувальні знаки. У нашому випадку ніхто не встановлював ніяких розміток. Коли вже готується аукціон, то на цій території повинен бути щит із зазначеним цільовим призначенням землі і виконавця робіт. Ми досить несподівано дізнались про це. Батько ходив у Ратушу подавати заяву на приватизацію ділянки і побачив у холі оголошення про те, що виявляється, ділянка вже призначена для продажу, і рішення про це було прийнято вже в квітні, проте ніде не опублікувалось. Ми вирішили визначиC ти остаточно статус цієї ділянки і подали у відповідноC сті до Земельного Кодексу заяву на те, що на підставі багаторічного користування просимо передати нам у власність цю територію. (Олексій Шендрик) Апеляція Відразу після того, як ми взнали, що ділянка виставC лена на торги, ми написали скаргу до міського голови пана Буняка. Але на цю скаргу нам, на жаль, відповіла особа, на котру ми скаржилися. Були скарги у Генеральну Прокуратуру, Адміністрацію Президента та Комісію по боротьбі з корупцією при Президенті України. Але ми зрозуміли, що недостатньо буде таких скарг. І в червні ми подали позовну заяву до суду про визання не дійсним рішення про виставлення нашої землі на аукціон. Суд виносить рішення про забезC печення нашого позову: про те, що Міській Раді забороняється продавати цю ділянку. А 4 липня проC водиться аукціон, на який нас не допускають, тільки державний виконавець змогла таки пройти до залу суду, де проводились торги, ще раз передала 30

Ми часто говорили про те, що ні до чого доброго це не приC веде. І вже навіть думали відC мовитися від землі. Але пан Станіслав говорив, що справа не в землі, а у відношенні. Що його топчуть як людину. Бо коли він обізнаний в законах і отримує консультації в адвокатів, але нічого не може зробити, то що може зробити проста людина. Він настоював на тому, що цю справу треба довести до кінця. Це був фатальний збіг обставин. Люди, які купили цю ділянку, з кінця серпня приходили до нас до дому і, незважаючи ні на що, настійливо вимагали доступу до неї. За день до трагедії, в четвер, вони знову з’явиC лися. Зламали замок та почали заносити будівельні матеріали. Вони збудували дерев’яний паркан, який ще дотепер стоїть біля нашого дому. Батька тоді вдома не було. Коли він повернувся, сам вигляд цьоC го паркану був для нього значним шоком. Коли зранку в п’ятницю, 3 жовтня, вони з’явились, він був налаштований таким чином, щоб будьCякою ціною не допустити цього беззаконня. (Тетяна Шендрик, дружина) Якого резонансу набула справа сьогодні? Порушено дві кримінальні справи. Цим займаються природоохоронна прокуратура, котра в серпні поруC шила кримінальну справу про невиконання судової ухвали з приводу продажу на аукціоні земельної ділянки. А після того, як батька не стало, Обласна Прокуратура порушила кримінільну справу про доведення до самогубства. Одночасно в Сихівському місцевому суді розглядається справа за позовом, котрий ми подали в червні. Студенти Українського Католицького Університету та Львівського націонаC льного університету імені Івана Франка пікетували Ратушу. Після чого мер міста Львова Любомир Буняк склав привселюдне вибачення. (Олексій Шендрик) Чи земельна ділянка повернулася у вашу власність? Зараз відбуваються судові засідання. І в цьому процесі ми визнавали недійсним аукціон, тобто повертати всю ситуацію на рівень квітня. Потрібно


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

визнати не дійсним договір між Міською Радою і покупцем, повернути ділянку в комунальну власність. А потім через суд спонукати Міську Раду передати цю землю нам. (Олексій Шендрик) Що хотів сказати Станіслав Шендрик своїм вчинком? У першу чергу, він хотів би сказати, що ніколи, ні за яких обставин не можна дозволяти знущатись над людською гідністю. Людина ніколи не повинна переC ступати через переконання, свої принципи і свою честь. (Олексій Шендрик) Чому своєю проблемою пан Станіслав не ділився ні в ЛНУ ім. Івана Франка, ні в УКУ? Пан Станіслав не вмів скаржитися і свої проблеми звик вирішувати сам. Ми ж вважали, що в цій країні є закон. Ми зробили всі необхідні кроки, щоб захистиC ти себе. Пан Станіслав був людиною слова. Він повіC рив працівникам фірми, котра купила нашу ділянку і дав дозвіл їм зробити виміри на території. Але вони цим не обмежились, а почали завозити будівельні матеріали. В цей час вдома була лише моя мама вісімC десятирічна Анастасія Василівна. Вона висловлювала яскравий протест проти вторгнення на нашу територію, але це не справило ніякого враження на працівників. Коли ж Станіслав Михайлович прийшов з роботи, він з розпачем сказав: “Невже ви були праві, невже нікому не можна довіряти”. Він страждав від того, що не може захистити свою сім’ю від безправ’я. Мене дивує людська жорстокість. Того дня прийшла людина з цієї фірми. Ми двоє вийшли до неї. Але зненацька задзвонив телефон і я пішла додому підняти трубку, а коли я вийшла на подвір’я Станіслав уже горів. Працівники будови поруч скинули свої бушлати і кинулись гасити його. А та людина, яка стояла поруч у своїй блискучій шкіряній куртці, навіть не поворухнулась. Невже, коли людина при тобі обливає себе бензином, або вже тримає сірник у руці, не можна взяти її за руку, заспокоїти, повестись по– людськи? (Тетяна Шендрик)

простір спілкування поважаю. Він був у лікарні при свідомості до останнього дня. Говорити було йому дуже важко, бо обличчя сильно обгоріло. Одною з перших фраз його було: “Чи є вже ухвала суду?” Я відповіла, що ще не має, але має бути. Виявляється, що на той момент вона вже була, але її ще не передали. Ухвалу було винесено 2 жовтня і якщо б ми її оперативно отримали, можливо цієї трагедії і не сталося. Пан Станіслав навіть в лікарні не сказав жодного слова про те, що він зробив щось не так. Він не зрікся своїх переконань. (Тетяна Шендрик) На похороні пана Станіслава ректор Українського Католицького Університету отець Борис Гудзяк, звертаючись до скорботної громади говорив, що лекції пана Станіслава слухали сотні семінаристів: майбутніх і вже теперішніх священиків. Наприкінці свого життя Станіслав Михайлович помолився, приC ступив до Святої Тайни Сповіді, покаявся і отримав розрішення від своїх гріхів. І ми всі разом з ним переживаємо його перехід з цього життя перед облиC ччям нашого Господа. Отець Борис закликав, щоб подія була для нас “новим початком у відновленні життя, нашого суспільства у плеканні і досягненні справедливості, миру і любові”. Звертаючись до студентів і колегії викладачів отець Борис сказав: “Нехай це не буде просто хвилевим жестом, але нехай це буде, і повірте, це може бути, моментом рефлексії про наше особисте ставлення до людей навколо нас, момент рефлексії про стан і вартість життя у нашому суспільстві. І все це може бути моментом рішення, що наше життя і наше суспільство повинно змінитися і ми всі разом можемо і повинні здійснювати ці зміни”. Інтерв’ю підготував Олег КРАВЧУК

Чи говорив Станіслав Михайло8 вич про можливість такої розв’язки? Ми взагалі таких радикальних шляхів не обговорювали. Це був той крок, який в даний момент він вважав найбільш правильним і необхідним. Він завжди намагався жити в мирі з собою. Якщо така людина робить це, то я вважаю, що підстави у нього були. Це його рішення. Яке б воно не було я його 31


герої віри

Блаженний отець Яким Сеньківський

Н

ародився 2 травня 1896 року у с. Великі Гаї в багатодітній родині заможних селян. Сім’я мала 40 моргів ораної землі, багато худоби й велику пасіку (понад 300 вуликів). Всі діти виховувалися у християнськоCрелігійному і національному дусі, вироC стали працьовитими, з почуттям обов’язку і пошани до людей і до праці. Батьки не шкодували часу і грошей на навчання і виховання своїх дітей, були для них добрим прикладом християнського життя, і ні для кого не було дивним, що обидва їх сини, Іван (пізніше єромонах ЧСВВ Яким) і Володимир (дідусь Наталії Сеньківської) стали священиками. Після закінчення Львівської ДуховC ної Семінарії в 1921 р. Іван Сеньківський був висвячений на священика у катедральному соборі Св. Юра. Якийсь час був парохом сільських парафій на Стрийщині (Берсько та Воронці), потім продовжував навчання в м. Інсбрук (Австрія), де здобував ступінь доктора богоC слов’я. Характерною рисою І.Сеньківського було те, що він ніколи не зупинявся на досягнутому, зокрема на дорозі духовного життя. У липні 1923 р. він вступив на новіціат до оо.Василіян у Крехові. З розC повідей співтоваришів І.СеC ньківського стає зрозуміC лим, що він зразковий черC нецьCновак, своєю поведінC кою і своїм життям був гідC ним прикладом для насліC дування іншим. Будучи старшим за інших новаків, маючи досвід священика та доктора богослов’я, І.СеньC ківський зумів понизити себе до рівня наймолодшого новака, стати його братом. Всі захоплювались його природною побожністю, скромністю і працьоC витістю, а також веселою вдачею. У березні 1925 року склав перші монаші обіти. Згодом його перевели в с. Краснопуща Бережанського повіту Тернопільського воєводства. З 1927 року о. Яким Сеньківський працював в окружній вищій духовній школі Святоонуфрієвського монастиря села Лаврова на Старосамбірщині. Школа виховувала монахів і готувала викладачів парафіяльних шкіл. Тут о. Яким займав посаду професора гуманіC тарних і риторичних василіянських студій. Викладав українознавство, латину, загальну історію, географію і хімію, пізніше йому доручили катехитику у школі с. Лінина, згодом місії у Галичині. Мав великий авторитет серед молоді і дорослих. З 1932 по 1938 рр. о. проф. Сеньківський перебував у монастирі Святого Онуфрія у Львові і був духівником Марійської дружини, катехизуC вав дітей і молодь, організував Євхаристійне лицарство.

32

У 1939 році о. Сеньківського призначили ігуменом монастиря оо. Василіян у Дрогобичі. З перших днів свого побуту там він став о. Сеньківський став улюблеC нцем всього міста. Мешканці міста було зачароване його блискучим проповідницьким хистом, вмнінням пристосувати себе до інтелігента і робітника, навіть до маленької дитини. Отець Яким завжди був ввічлиC вим, з сердечною усмішкою на обличчі. З його прибуттям до Дрогобича пожвавилась душпастирC ська діяльність, релігійне життя було позначене велиC кими місіями. Севиріяна Бараника і Якима СеньківC ського ще називали “золотоусті василіянські проповідники”. Ці два єромонахи немало спричиниC лися до піднесення християнського життя в усій Галичини. Коли в Галичину прийшла радянська влада, всі церковні маєтки: земля, школи, парафіяльні будиC нки, і церкви і монастирі ліквідовувались, а монахів і монахинь або відправляли у заслання, або просто знищували. Але жоден брат чи отець Дрогобицького монастиря не залишили ні монашу обитель, ні душпастирську діяльність. Саме в цей час о. СеньківC ський став зразком для Церкви і народу. Він не звертав уваги на погрози більшовиків, але з ще більшим завзяттям організовував народ, щоб зберегти Церкву і те, що їй належить. Його проC повіді сіяли в серця вірних глибоку любов до Ісуса Христа і до ПреC святої Богородиці. Під час проC повідей о. Сеньківського церC ква була переповнена людьC ми, ці проповіді підтримуC вали вірних на дусі, вселC яючи надію на краще майC бутнє. Отець Яким не зверC тав уваги на працівників НКВС, які стояли під головC ною брамою і вимагали припинити душпастирську діяльність. Цього йому не проC стити, 26 червня 1941 року разом з о. Северіяном Бараником о. Я.Сеньківського заарештували. Вірні за декілька днів до цього радили їм залишити монастир, щоб не наражати себе на небезпеку, але о. Яким сказав: “Ховатися не буду, а без волі Господьньої жодний волосок не впаде з моєї голови”. Через три дні 29 червня 1941 року, ще до приходу у місто німців, люди кинулися до в’язниці з надією знайти своїх рідних, але натомість побачили сотні закатованих тіл. Єромонаха Якима Сеньківського не знайшли, а свідки говорили, що його зварили в казані і дали їсти в’язC ням. В той день юшка, якою їх годували, мала солодC кий присмак, і в ній плавали людські нігті. Це дає підстави вважати, що єромонах Яким Сеньківський загинув як мученик за віру. У пам’яті вірних української Церкви цей святець залишився як найC кращий зразок Христового священика і щирого українського пастора. Віталій Вінтоняк


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Блаженний отець Климентій Шептицький

Б

ути святим… щось далеке і незрозуміле для багатьох людей сучасного суспільства. Багато хто скаже, що святий — це якийсь неземний чоловік, істота не з цього світу, людина, яка ніколи не грішила. Ще багато інших думок можна почути щодо того, як люди уявляють собі святого. Насправді, це даC леко не так! Святі — це такі самі люди, як і ми, люди, які жили таким же життям, мали такі самі проблеми і труднощі, теж спотикалися, падали, але піднімалися, щоб йти далі по цій стежині життя. Святі – це люди, які також у своєму житті потребували любові, опіки, співчуття, розуміння, допомоги ближнього. Але те, що їх зробило святими, — це сприйняття свого життя як найціннішого дару від Бога. Цей дар вони тримали не лише для себе, але з любов’ю дарували й повністю присвячуюли його іншим і Богові. Кожен з нас є поC кликаний до святості, і святі дані нам як гідний приклад для наслідування.

герої віри свого сина Казимира, тоді ще дванадцятилітнього хлопця: “Якщо будеш працювати для себе, в Богові і для Бога, і запануєш над собою і над світом, будеш дуже добрий. Якщо ж не будеш працювати, а світ і чорт тебе переможуть, будеш дуже поганим…” З листа бачимо, що мати дбала не лише про інтелектуальну формацію сина, але насамперед про духовну. Після закінчення студій молодий Казимир допомагає батькові в управлінні родинними маєтками в селах Прилбичі і Дев’ятники. Багато часу юнакові доводиC лось присвячувати хворій матері, яку він часто супроводжував на лікування до Італії. Вирізнявся він і організаторськими здібностями, чим неодноразово прислужувався старшому братові, майбутньому митрополитові Андреєві. Саме Казимир Шептицький був “відповідальним організатором” єпископських свячень брата, згодом урочистого в’їзду митрополита Андрея у храм Святого Юра. У 1900 році Казимир був обраний послом до ВіденC ського парламенту і кандидатом до Державної Ради, повним членом якої став у 1901 році. У 1907 р. авC стрійський парламент припинив свою діяльність, Казимир з політики переходить до адміністрування родинним маєтком, працює у своєму фільварку в ДеC в’ятниках, де для католиків східного обряду будує парохіяльну церкву.

Після візиту Святійшого Отця Івана Павла ІІ до УкраїC ни Українська ГрекоCКатолицька Церква офіційно отримала блаженних, якими ми як вірні християни не Блискуча кар’єра, слава, багатство не завадили вже тільки повинні пишатися, але й бути гідними поC зрілій, сформованій особистості, відомому політичC слідовниками. Одним із цих новобеатифікованих ному діячеві Казимирові Шептицькому відгукнутись блаженних – архимандрит монахів на Божий поклик і решту свого житC Студійського Уставу отець Климентій тя повністю пресвятити Господеві, Блискуча кар’єра, Шептицький, рідний брат нашого стати ченцем. За порадою старшого митрополита Андрея. Його життя слава, багатство не брата митрополита Андрея Казимир було поCособливому цікавим. Будучи завадили вже зрілій, їде на якийсь час до бенедиктинC вихідцем із заможної аристократиC ського монастиря у Байроні. Через сформованій чної родини, він залишає все, щоб рік вступає до відновленого митроC особистості, відомому присвятити себе повністю Богові, политом монастиря студитів, міняC політичному діячеві сам стає убогим, щоб цим убожестC ючи західний обряд на східний. Казимирові Шептицько8 вом, як пише апостол Павло, збагаC 1913 року Казимир приймає схиму і тити інших. му відгукнутись на нове ім’я C Климентій C на честь

Божий поклик і решту великого Папи. Незабаром розпоC Народився майбутній блаженний чинає богословські студії у Інсбруці Казимир Шептицький 17 листопада свого життя повністю (Австрія). 28 серпня 1915 року 1869 р. у селі Прилбичі Яворівського пресвятити Господеві, отримує єрейські свячення з рук повіту Львівської області. Він був стати ченцем. єпископа Діонізія Няряді з КрижеC шостою дитиною графа Івана і СоC вець у Хорватії. З цього моменту для фії з ФредрівCШептицьких. “Казік колишнього юриста і знаного політика розпоC улюбленець і потіха цілого дому… таке це легке, чинаяється новий етап життя, сповнений відповіC підстрибуюче, співуче пташеня, що направду між дальності за спасіння людських душ. Бути свящеC чортиком і ангелом лежить його подібність,” – так ником йому випало в нелегкий для нашої Церкви час, згадує у листах Софія Шептицька про свого сина. час труднощів, переслідувань і неспокою, але отець, Початкову освіту юнак отримав вдома під пильним не зважаючи на все, ревно виконує свій святий наглядом матері. Далі студії у найпрестижніших обов’язок. Невдовзі після свячень він призначений європейських університетах, у Кракові, Парижі, настоятелем Студійського монастиря у Скнилові. А ще Мюнхені та Інсбруці. Маючи двадцять три роки, через деякий час отця забирають до Унева, де він стає Казимир Шептицький стає доктором права. ПаралеC ігуменом СвятоCУспенської Лаври. У своїх повчаннях льно з юридичними студіями він закінчує Інститут новопоставлений ігумен Климентій Шептицький лісництва. Зберігся цікавий лист Софії Шептицької до 33


герої віри подає приклад зразкового єромонаха. Він пише, що “. ..єромонах має давати провід у духовному житті іншим братам – сам мусить мати те життя в обиллю, мусить бути людиною молитви і монашого обичаю… мусить бути людиною праці, що не боїться труду, а є твердою і вимогливою щодо себе, і ближнім готовий прислужити з любов’ю, пожертвуванням і самозабуттям”. Будучи жертовним і вимогливим щодо себе, заслужив ще за життя собі від братів славу аскета і отримав назву “святця”. У його келії, згадують очевидці, було лише залізне ліжко, шафа з книжками, столик і клячник, на якому отець молився перед розC п’яттям. Брати також згадують, що отець мав лагідну вдачу, до кожного монаха ставився з великою любов’ю і поваC гою: “Отець Климентій відносився до всіх нас, як рідний батько. До кожного, навіть до наймолодшого монаха, звертався лагідно і спокійно… коли виявлявся неправим, по8батьківськи перепрошував. Дуже любив мирити і заспокоювати братів, зробити кожному зокрема якусь приємність”, – згадує про ігумена схиC монах Єротей. Інші очевидці, згадуючи про унівського ігумена, таC кож порівнювали його з рідним батьком. Не було такого, щоб отець когось опустив або обділив своєю увагою, або не допоміг у скрутну хвилину, а навпаки C своєю батьківською любов’ю і теплом він огортав усіх. “Коли виходив після Служби, його завжди обступали селяни. Він з кожним поговорив, розпита, що сіють, що роблять, давав поради: дуже добре на

тому розумівся. Взагалі вмів ставатись таким, яким був його співрозмовник; з дітьми був як дитина. Коли приїжджав у сиротинець, діти його обступали, обнімали, сідали на коліна. Один хлопчик казав:“То мій тато”, а він сміявся: “ Так, так, я твій тато”, боявся не розчарувати малого”. Зі спогадів сестерCстудиток. Як ігумен Унівської Лаври о.Климентій дбав про розC виток східного монашества не тільки на теренах України, а й поза її межами. За його сприянням засновано жіночу студитську обитель у с. Якторові коло Унева, отець Климентій також брав участь у заC снуванні студитського монастиря в Канаді. На плечах отця Климентія лежав великий тягар обов’язків: господарська, адміністративна, організаційна діяльC ність – все процвітає під пильним керівництвом ігумена. Але окрім цього, будучи людиною високого інтелекту, Климентій Шептицький займався і наукоC вою роботою. Був членом Богословського Наукового Товариства, читав лекції в Інсбруцькому університеті, друкується в європейських богословських журналах (переважно французькою мовою). З 1936 р. о. Климентій більшість свого часу проводить у Львові на СвятоCЮрській горі, за призначенням митрополита Андрея, стає його правою рукою. Взимку 1939 р. митрополит ділить терени РадянсьC кого Союзу на чотири екзархати, і один із них, Росію, передає під керівництво своєму братові, ієромонахові Климентію. Особливо тяжка доля випадає на родину Шептицьких під кінець 30Cх років. Наступає час важких випробоC вувань, час гіркого болю і розчарувань, але, незваC жаючи ні на що, митрополит і о. Климентій мужньо несуть тягар свого життєвого хреста. У 1939 р. у власному домі у Прилбичах більшовики розстріляли старшого брата Шептицьких Леона разом з дружиною, заарештували їхніх племінників. “Вчора поїхав до Прилбич на могилу коханих Леона з дружиною…потім відбулася моя проща по домі, по саду, й серце моє стікало кров’ю. Дерева ще стоять – липа, груша, але в будинку страшна руїна”, – писав о. Клементій. Під час більшовицької та німецької окупацій о. Климентій перебуває біля митрополита. Разом із ним бере участь у акції порятунку єврейських дітей від фашистів. Із допомогою настоятельки студиток, матері Йосифи, о. Климентій влаштовував єврейських дітей у сиротинці, оформляв на них документи про Хрещення в грекоCкатолицькому обряді, даючи їм українські імена та прізвища. Смерть митрополита Андрея у 1944р. теж болісно позначається на житті брата Климентія, якраз в той час призначеного архимандритом для Монахів Студійського Уставу. “Сьогодні о пів другої пополудні спочив у Господі наш дорогий митрополит. Розумієш, наскільки мені важко, яка витворилася пустка у моїй душі… Був він таким добрим, з таким гарячим широким серцем… З нашої громадки за8

34


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

лишились ми двоє”, – так пише отець Климентій до свого брата Станіслава. У 1945 р. після арешту всіх єпископів УГКЦ о. КлиC ментій стає, по суті, провідником духовенства нашої Церкви. Щочетверга він продовжував традиційні зустрічі духовенства, заохочував священиків не піддаватися обіцянкам чи погрозам і не підписуC ватися на православ’я, а бути до кінC ця вірними своїй Церкві.

герої віри Першого травня 1951 р. отець Климентій відійшов у вічність. Помер через виснаження і серцеву недостаC тність у Володимирській тюрмі як мученик за віру.

Великим скарбом для нас, християн, є не лише святе життя о. Климентія Шептицького, але й богословська спадщина. Це послання, листи, звернені насамперед до монахівC студитів. Серед головних творів о. КлиC метія Шептицького C “Слово про убоC жество і послух”, в якому він наголоC шує на особливому дотриманні моC ...незважаючи на Більшовицька влада не могла не нахами трьох євангельських рад: терпіння, тортури, помітити діяльності Архимандрита і убожества, чистоти і послуху. ОоблиC поневіряння, нічні “належно оцінити” її. 5 червня во цінним є “Посліднє слово”, напиC допити та переве8 1947 р. в Унівській Лаврі отця арешC сане в червні 1940 року. Цей твір товують. Він якраз молився, коли дення з одного місця на виник тоді, коли Західна Україна вірвалися до келії. Після року тяжких інше, знаходив в собі переживала руїну церковного, реліC допитівCкатувань у львівській та сили посміхатися. гійного та чернечого життя. У ньому київських тюрмах, його, сімдесятиC Здається, усмішка була слові отець Климентій подає вказівC дев’ятирічного знесиленого старця, для о. Климентія ки, як у майбутньому відбудовувати і засудили на вісім років перебування єдиним знаряддям відроджувати монашество. Вагоме у тюрмах і таборах особливого проповіді Євангелія. значення мають праці про Божі режиму. На допитах йому закидали, Дивлячись у вічі смерті, чесноти: віру, надію, любов. Але про що він — ворог українського народу, що б о. Климентій не писав, на яку б старець своїм який зрадив Церкву, продався тему не говорив зі своїми співбратаC усміхненим поглядом Римові. . . Отця били, піддавали різC ми, завжди лейтмотивом його твоC ніби випромінював ним тортурам, але він витримував рів, послань та листів була молитва радість все і, незважаючи на терпіння, як постійне єднання з Богом, поC тортури, поневіряння, нічні допити стійне звернення до Нього, постійне та переведення з одного місця на інC бажання тільки Йому служити, тільки Його волі ше, знаходив в собі сили посміхатися. Здається, шукати і бездоганно її виконувати. усмішка була для о. Климентія єдиним знаряддям проC повіді Євангелія. Дивлячись у вічі смерті, старець своїм усміхненим поглядом ніби випромінював радість і тепло. “Високого зросту, 1808185 см., худор8 лявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя й очі привітні. Своїм виглядом нагадував святого Мико8 лая… Ми не чекали такого злочинця в нашій камері,” – ось яким запам’ятали блаженного його співC товариші по камері. Товариші по нещастю вважали о. Климентія направду святою людиною. А багато з них був переконаний, що саме молитви о. Климентія врятували життя багатьом в’язням. “Відколи пізнав святого, я став іншим. Він влив у моє серце спокій і молитву. Моє страхіття сталось легким,” – пише про блаженного російський письменник Володимир Нікістровський. Кожного потребуючого отець намагався розрадити, потішити, повернути радість до життя, обдарувати своєю батьківською опікою, хоч, може, і сам потребував опіки і потіхи. “Віддавав кожному частку тепла і надії, яких ми так на той час потребували. Говорив, що ми всі ходимо під Богом, і Він не оставить нас в своїх милостях…”. Згадують і про те, що старенький монах усім ділився з товаришами, навіть останнім. “ Отцеві якісь сестри передали три яблука, таких червоно8рожевих, спілих, і він одне яблуко віддав Новосадові Романові — тому що той часто хворів шлунком, сказавши: “Вам треба лікувати шлунок”, — а інші розділив між нами”

На завершення хочу подати молитву ранішнього намірення о. Климентія, яка завжди супроводжувала блаженного на життєвому шляху. Саме вона допомагала йому з радістю зустріти кожен Божий день і з вдячністю прожити його: Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день. Дай мені цілковито віддатися на волю Твою святу. На всяк час дня цього в усьому настав і підтримай мене. Які б я не дістав вістки сьогодні, навчи мене прийняти їх із спокійною душею і твердим переконанням, що на все – Твоя свята воля. У всіх ділах моїх і словах керуй думками моїми й почуттями. У всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все Ти послав. Навчи мене просто й мудро ставитись до всіх людей, нікого не ображаючи, ні не засмучуючи. Господи, дай мені силу перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею і навчи мене молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати й любити. Амінь! Андрій СТ АСІВ СТАСІВ 35


герої віри

Святий Григорій Просвітитель — покровитель Вірменської Церкви

Х

ристиянство прийшло у Вірменію значно раніше ніж у Римську імперію та на Близький Схід. Християнські місіонери прибували до ВірC менії та проповідували людям своє вчення. Для того, щоб народові було зрозуміло їхнє вчення C вони поC винні були розмовляти поCвірменськи. Виникають християнські громади. За легендою, християнство поC чало проникати у Вірменію ще у І столітті через проповідь апостолів Тадея та Вартоломея. Власне через це Вірменська Церква називається Апостольською. Святий Григорій народився у вірменській столиці Вагаршапат приблизно у 256 р. і був сином Анака, брата вірменського царя ХорсоваІ. Анак вбив під час перськоCвізантійського протистояння за владу над Вірменією самого царя і всіх членів його родини, крім молодого принца Традата і його сестри Хосровідхут. Але і самого Анака спіткала помста — він та його сім’я були жорстоко знищені. Врятувався лише його син Григор. Він був таємно переправлений у Кесарію КапаC докійську, де отримав християнську освіту. У нього було двоє синів: Вртанес і Арістакес, які згодом також стануть святими. Молодий цар Традат ІІІ (298C330) був посланий у Рим щоб отримати належну освіту. Коли він повертався через Кесарію у Вірменію, щоб пред’явити свої права на трон, тоді ж прийняв на службу молодого писця Григора, який, приховавши своє минуле, бажав відC даною службою царю викупити вину свого батька. Але коли Григор відC мовився поклонитись поC ганським богам і богиC ням, яких почитали у царському дворі, Традат вирішив покарати його, кинувши у ямуC темницю для смертників (Хор Вірап). У цій темниці Григор провів чотирнадцять років. Сьогодні дні його ув’язC нення і звільC нення відC значаються як церковні свята. Деякі церковні

історики стверджують, що їжу до нього в яму приносив Ангел Божий, інші — що його годувала сестра царя, яка була християнкою. Під час ув’язнення Григора цар замучив монахинь Гаяне і Ріпсіме та їх супутниць, настільки жорстоко, що сам втратив глузд і дар мови. Ніхто не насмілювався наблизитись до біснуватого царя. Після того, як принC цесі Хосровідут тричі з’явився Ангел Божий, вона наC полягла, щоб Григора вивели з ями і попросили зціC лити Традата. Завдяки своїй святості Григор зцілив цаC ря і навернув його в християнство. Після цієї події увесь царський двір був охрещений, а християнство проголошено офіційною релігією Вірменії. Це сталось у 301 році. Так Вірменія стала першою країною, де християнство було визнане державною релігією. Згодом розпочалось масове знищення язичницьких храмів та ведеться боротьба проти поганства. На місC цях храмів будуються церкви та монастирі, а до них відводяться належні земельні ділянки разом із населенням. Після цього великого навернення Григор був рукоC положений у єпископи (302 р.) і став першим КатоліC косом Вірменської Церкви. Він відшукав усіх переслідуC ваних священиків і єпископів, що були на території Вірменії, і почав поширювати світло християнської віри. Над мощами монахиньCРіспіміянок він побудував каплиці. Завдяки його старанням були охрещені Грузія і Аланія. Він створив перші церковні канони ВірменC ської Церкви, написав численні молитви і впорядкував богослужбове життя. За легендою, коли св. Григорій молився над могилами вбитих дів, несподівано він отримав чудесне видіння. Ісус Христос в оточенні ангелів зійшов з небес і золоC тим молотком вдарив по язичницькому капищі, що стояло неподалік від царського палацу. Від удару відC крилась земля, злі духи, святилище яких було зруйноване, закричали страшними голосами, а на місці капища виник вогняний стовп із сяючим хреC стом. У 303 році святий Григорій побудував на цьому місці Святий Ечміадзін (що означає “Зійшов єдиноC сущний”). Двоє його синів також були рукоположені у єпископи. Постарівши, Григорій відійшов на гору Сепух, де провів останні роки життя як пустельник. Він помер приблизно у 326 р. За легендою, тіло його було віднайдене нетлінним через чотири роки після смерті. Святий був похований з великими почестями як батько Вірменської Церкви, великий святий та небесний покровитель. Через різні історичні обставини і народ Вірменії проC тягом століть був позбавлений державності і відпоC відно незалежності. У тих умовах Церква брала на себе увесь тягар збереження та розвитку культури країни. В умовах відсутності держави та державності Церква сама очолювала вірменську визвольну боротьбу. Вона була сіячем патріотизму та національної свідомості народу і по сьогодні виконує свою юлагородну функцію. Артем ГГАЛСТ АЛСТ ЯН АЛСТЯН


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

№6 (63) листопад−грудень 2003

Непорозуміння “Нестерпний той, хто без озлоблення не спроможний сприймати недоліки інших”. (Еммануїл Кант)

покоління виникнення непорозумінь між людьми, є небажання однієї зі сторін забути про свій егоїзм, що дуже часто проявляється у таких негативах: неввічливість, агреC сивність, замкнутість, нещирість... А вже звідси бере свій початок упередженість, якої неможливо позбуC тися людині без сторонньої допомоги. “Найперше і найголовніше у житті — це намагатись володіти собою” (Вільгельм Гумбольт, нім. лінгвіст).

У давнину філософи справедливо зауважували: “ЛюC бити — означає бажати іншому того, що вважаєш за благо, і бажати при цьому не заради себе, а заради того, кого любиш, і намагатися, по можливості, надаC ти йому це благо” (Арістотель, грецький філософ); “Хто сам не любить нікого, того, мені так здається, також ніхто не любить” (Демокріт, грецький філоC соф); “Краще менше знати, а більше любити, ніж багато знати, а не любити”, і так далі. Звідси випливає, що упередженість — це недозріла любов, або, радше, викривлена любов під виглядом бажання добра Під час спілкування кожна людина неодноразово своєму ближньому через його відкинення. Не дивно, може опинитися в такій ситуації, що, як її слова, так і що одразу ж за гордістю слідує гріх вивищення над вчинки, неправильно сприймаються навколишнім іншими. Чи не натрапляємо ми на це середовищем. Трапляється і так, що явище навіть у релігійній спільноті. співрозмовники не лише не слуC Однією з причин, яка хають одне до одного, а обороняC Знання правил спілкування формує в зумовлює виникнення ються одне від одного, часто нас відчуття здорових відносин, які (безпричинно) завдаючи ударів. У скеровані на іншу особу, її зацікавC непорозумінь між такій ситуації ми торопіємо від лення, інтереси, болі… Ми, таким людьми, є небажання побаченого та відчутого: нас не чином, стаємо немовби дзеркалом однієї зі сторін забути сприймають! Виникає запитання: для співрозмовника, у якому він баC про свій егоїзм, що чому створюються такі бар’єри? АпоC чить свої негаразди, а одночасно дуже часто проявляє8 стол Яків дає чітку відповідь: “А коли позбуваючись їх з нашою допомоC зважаєте на особи, то чините гріх, гою. Наша допомога — це правильне, ться у таких нега8 закон засуджує вас як переступників” невикривлене ставлення до ближC тивах: неввічливість, (Яків 2, 9). Упередженість — причина нього, ставлення, яке бачить перед агресивність, замкну8 усіх міжособистісних непорозумінь. собою його як рідного, а не чужого. тість, нещирість... А Про це говорить апостол Павло: “Ти У попередніх статтях вже йшлося вже звідси бере свій ж чого судиш брата твого? Чого про ці правила, тут виділимо найC погорджуєш твоїм братом? Усі ми головніші з них: “І як бажаєте, щоб початок станемо перед судилищем Божим.. . вам люди чинили, так само чиніть їм упередженість так ото, кожний з нас сам за себе і ви” (Лк. 6, 31). Слово Боже — життя, дасть відповідь Богові” (Рим. 14, 10C чому ж не користаємо з цього?! 12). Святі Отці радять завжди бачити свої гріхи, а не Здорове спілкування включає в себе, перш за все, роC дивитись на чужі. Зрештою, чи не гордість стоїть за зуміння, об’єктивність реакції, виключення агресивC цим всім?! ності. Тобто, як було згадано вище, об’єктивне розуміння Бар’єри, які виникають між людьми під час ситуації полягає в тому, щоб на перший план ставити спілкування, можуть бути тісно пов’язаними з потреби свого ближнього, а не виключно свій егоїзм. характером тієї чи іншої особи, її поглядами, Така об’єктивність насправді допомагає лікувати прагненнями, життєвими принципами і т. ін. Одне співрозмовника, допомагає йому самому зрозуміти і слово, виникнення негараздів у спілкуванні зумовC виправити свої ж вчинки, тоді, коли суб’єктивне ставленC лене якраз нерозумінням основ людського спілC ня повністю руйнує цю можливість. Тому й не виходить кування, а ще гірше — невмінням користуватись жодного мирного діалогу чи екуменізму. Іранський поет ними. У минулих дописах ми підкреслювали XIVCго століття зауважив: “Слово, яке ти зумів утримати важливість вміння володіти як собою, так і певними в собі, — раб твій, слово, що вирвалося у тебе — володар правилами спілкування. Тобто, основними умовами твій” (ШемсCЄддінCМагомет Гафіс). Вивищення над цивілізовано спілкування є вміння людини зосереC кимось завжди потягає за собою осуд, закритість перед джуватись не на своїй особі, а насамперед — на особі співрозмовником, а то й взагалі відкинення його. У співрозмовника; відстоювати не свої інтереси, а давнину говорили: “Забуття своїх власних гріхів інтереси інших. Однією з причин, яка зумовлює породжує безстидство” (Демокріт, грецький філософ).

Р

озглянувши у попередніх номерах семінарійноC го часопису “Пізнай Правду” деякі найхарактерC ніші аспекти проблеми спілкування, у цій та інших статтях нової тематики говоритимемо про найголовнішу причину непорозуміння між особами — про упередженість. Зважаючи на те, що саме через непорозуміння немає спокою в сім’ях, родинах, суспільстві загалом, автор цієї статті вважав за потрібC не особливо наголосити на цій проблемі.

37


гп еоркоої лвіі нр ни я У той час, коли ми ставимо себе на п’єдестал, а інших набагато нижче, визріває не діалог, а, здебільшого, монолог. Таким чином, ми не надаємо своєму співрозмовникові права не лише щось висловити самостійно, а й подумати. Ми прагнемо почути лише те, що хочемо почути. Співрозмовник у такій ситуації закривається, і ми ніколи не зможемо зрозуміти причину тих чи інших його слів або вчинків. Тому й вибудовуємо собі опінію про неспроможність співC розмовника виправитись до кращого, через нашу гордість не задумуючись ні на хвилинку над тим незаперечним фактом, що вся проблема криється у нас. Свого часу перед подібним явищем застерігав своїх колег іспанський драматург Педро Кальдерон: “Язик — найбезпечніша зброя: рана від меча легше виліковується, ніж рана від слова”. Окрім цього, англійський письменник зазначає ще один недолік, яким уражена велика кількість людей, що наділені тією чи іншою владою: “Найбільша помилка — вважати, що ти ніколи не помиляєшся” (Томас Карлейль). На жаль, ми часто не усвідомлюємо, що деC коли мовчанка менше шкодить, аніж невміла відповідь. Намагання зрозуміти, глибше пізнати особу у спілкуванні буде більш ефективнішим, коли ми створимо для цього ауру довіри. Відчуття довіри сформує для нашого співрозмовника клімат, у якому він не боятиметься того, що його можуть зрозуміти необ’єктивно або що його відкритість піде йому не на користь. Практика диктує свої правила, набуті чималим досвідом, який свідчить, що певні якості особи спроможні створити ауру довіри між співрозмовниками. До них найчастіше належать: Розуміння та толерантне ставлення до поглядів, слів та вчинків співрозмовника Ця якість передбачає прагнення адекватно реагувати на думки та емоційні стани співрозмовника з метою побачити їх в його очах і, таким чином, зрозуміти

тип цих станів (часто це буває неспокій, страх, розпач, сумніви, загубленість. ..). Людина, яка володіє таким вмінням, завжди ставить себе на місце співрозмовника. Без сумніву, ця реакція не ставить перед собою завдання поєднати наше сприйняття і оцінку з тим, що думає і говорить наш співрозмовник. Завдання полягає дещо в іншому — у бажанні об’єктивно зрозуміти чужі позиції, життєві принципи без суб’єктивних оцінок самої особи. Таке розуміння вимагає від нас найперше вміння хоча б на деякий час відійти від власних принципів та умовиводів і, принаймні, спробувати зрозуміти внутрішній стан та переживання співрозмовника. І коли він відчує таке ставлення до нього, почне нам довіряти і відкривати свої внутрішні негаразди. Позитивне сприйняття особистості.

співрозмовника

як

Полягає у нашій налаштованості під час спілкування з ближніми, із проявом щирої уваги та поваги до них, незалежно від вад чи чеснот тієї чи іншої людини. Чим більше ми здатні до сприйняття інших як повноцінних особистостей, тим більше в нас шансів на те, що вони не будуть перед нами відчуватися у замку із закритими на колодку дверима, з якого немає виходу на волю. Найголовніше те, що наша увага та повага не повинні бути штучно створеними, лицемірними, але чистими і правдивими. Особиста відповідність між нашими думками, словами і вчинками у ставленні до інших. Це ніщо інше як щирість у своїй поведінці із співрозC мовниками. Звичайно, що не завжди і не в усьому слід погоджуC ватись з тим, що говорять інші. Але узгодженість поведінки є гарантом порозуміння у ситуаціях, коли співрозмовники намагаються знайти спільну мову. Насамперед нам слід виразно зрозуміти те, що рух до обожествлення і Бога стане набагато дієвішим, коротшим і легшим, якщо людина звикне при будьCяких життєC вих ситуаціях зберігати мир у своєму серці. Адже тоді, як зазначає отець Жак Філіп, вона стає чутливою до Святого Духа і Господь Своєю благодаттю здійснює в ній набагато більше, ніж людина могла б вчинити своїми зусиллями. ““Власні недоліки — неначе мішок за плечима: не побачиш” (Еразм Ротердамський).... Далі буде...

В’ячеслав БЛІХАР 38


ПІЗНАЙ ПРАВДУ

поетична сторінка

№6 (63) листопад−грудень 2003

Біблійне повчання із скарбниці мудрості стародавньої Греції “Кожна праця приносить користь; пуста балаканина – голод” (кн. Приповідки 14, 23) “…але кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом” (1 Коринтян 3, 8)

О

дин багатий торговець мандрував довгим шляхом до далекого краю, аби по прибутті туди, могти зайнятися там торгівлею. Увесь його багаж складав велику кількість возів з волами, де містилося багато різноманітних дорогих речей: тканини та всілякі коштовності. Та ось, на середині дороги, яка була досить нелегкою для перевезення вантажу, один із возів скотився у глибоку яму. Багатий торговець, якого усі вважали доволі побожним та зразковим віруючим, закликав своїх підданих, які супроводжували його, молитися до богів про допомогу, при цьому не докладаючи жодних зусиль, аби хоч якось витягти віз із речами, які були на ньому. Після довгого часу їхньої молитви про допоC могу, торговцеві з’явився бог Геракл, та промовив до нього: “Збери усіх своїх супроводжуючих та доклади усіх можливих зусиль зі свого боку, щоб витягти із

рову дорогоцінний товар, і не молись більше із проханням про щось, не докладаючи при цьому жодних власних зусиль. Бо у такому разі твоє бажання ніколи не здійсниться”. (З книги “The Complete Fables. Aesop. Penguin books. 1998)

Розважання: Відомо, що будьCяке очікування результату від чогось, вимагає певних дій, які б могли привести до його здійснення. Тому, саме по собі бажання чогось не має жодної вартості, якщо не відображається у якихось реальних діях. Бо самі наміри, бажання, навіть дуже добрі і благі по своїй суті, без реального намагання втілити їх у життя, зреалізувати їх, не мають жодної важливості та значення. Як говорить відоме прислів’я: “Благими намірами вистелена дорога до пекла”. Саме поCсобі прагнення не має жодної вартості, якщо воно не має вираження. Повчальним залишається також відомий заклик до поступу у наших духовних прагненнях: “Ora et labora” – молитва та праця, наче два крила, які дозволяють утримуватися в польоті наших щирих та благих стремлінь. Тому, навіть у духовному житті, аби надати сенсу нашим доC брим намірам, нашим молитвам, наC шим словам – потрібно старатись підC тверджувати та застосовувати їх у нашому житті у повсякденних занять, праці, незалежно від будьCяких справ та життєвих обставин, які трапляютьC ся чи можуть трапитися з нами.

Олег ЛУК А ЛУКА Братство Введення в храм Пресвятої Богородиці 39


поетична сторінка

Що завтра нас чекає? Скажи, хто знає наперед, Що завтра нас чекає, Хто впевнений в прийдешнім дні, Хто владу над ним має?

Початок є, а де ж кінець, Коли він вже настане, Коли вже гроші свій вінець, Носити перестануть?

Скажи, хто з правдою живе, У кого сила в слові, Хто суд по совіті вершить, Хто не боїться крові?

Скажи, що нас чекає там, За судним часом смерті, Чи став найбільшим зCпоміж нас, Хто був завжди найменшим?

Скажи, хто біль не запізнав, І хто живе щасливим, Хто не страшиться, що прийдуть, Прекрасні ті хвилини?

Коли хтось відповідь мені, На ці питання скаже, І хто без докорів душі, Сьогодні спати ляже?

Скажи, куди всі люди йдуть, Куди всі поспішають, На кого моляться вони, Кого за бога мають?

Чи є такі, що чистоту, У помислах лишили, В бажаннях своїх і в думках Ніколи не згрішили?

Скажи, хто добрий, а хто злий, Скажи, хто з нас безгрішний, Хто все життя своє добро Чинив на благо іншим?

Скажи, скажи, чи відповідь На ці питання знайду, Чи в цьому світі при житті, Я сам собі пораджу?

Хто у тюрмі співав пісень, Не про тюрму і волю, А дякував в піснях своїх, Всевишньому за долю?

Скажи, хто знає наперед, Що завтра нас чекає, Хто впевнений в прийдешнім дні, Хто владу над ним має? Юрій КУ ЗЬО КУЗЬО

Р адіо «Воскресіння»

Слухайте Радіо «Воскресіння»

Репортажі та інтерв’ю про непересічні події в У країнських Церквах, ра діоC Українських радіоC проповіді священників та звернення єпископів різних конфесій, розповіді про візантійський та ла тинський латинський церковні обряди, ра діоверсії сучасних радіоверсії богословських праць, знайомство з літургічним роком, розповіді про мистецтво іконопису іконопису,, сакральну архіC тектуру тектуру,, церковний спів та музику

Перша програма Українського радіо

щодня

Понеділок 21.30

22.00 (субота)

23.00 (крім суботи)

Вівторок 21.30 Четвер 22.30

Слухайте нас в мережі Internet http//www.rr.lviv.ua

Львівська радіо8 трансляційна мережа

Звукові файли оновлюються щоденно

Понеділок 10.00

Адреса: Р адіо «Воскресіння» Радіо

Вівторок 18.40 Середа 18.40

вул. Є. Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, Україна

Четвер 18.40

тел. (0322) 74C23C03, факс 97C08C75

Субота 18.45

ECmail: rr@rr.lviv.ua

Мережа «Довіра FM»


Місце служіння не є місцем обслуговування  

Місце служіння не є місцем обслуговування

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you