отримали нагороди, у тому числі звання Героя Радянського Союзу, десятки радянських генералів і офіцерів. Серед них, наприклад, командир полку Робітничо-Селянської Червоної армії П. Батов (тобто Пабло Фріц – військовий радник при 12-й інтернаціональній бригаді). За бої в Іспанії в якості добровольця П. Батов отримав ордени Леніна і Червоного Прапора. Народним партизанським рухом в Іспанії у співпраці з агентами НКВС фактично керував І. Старінов – офіцер Головного розвідувального управління Червоної армії. Ця країна стала свого роду полігоном, де випробовувалися і відпрацьовувалися майбутні радянські військові і розвідувальні операції, напише пізніше офіцер НКВС П. Судоплатов, який після війни стане начальником МДБ СРСР. Серед добровольців і інтернаціоналістів, а також кадрових військовослужбовців на іспанській землі опинилися співробітники контрольованого Москвою Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну) з новими прізвищами і без радянських відзнак. Радянські чекісти катували людей в мадридських в’язницях, а радянські й підконтрольні комуністам ЗМІ на весь світ кричали про боротьбу з фашизмом. Як і зараз в РФ, офіційна радянська преса мовчала про те, що тисячі радянських військових пройшли через війну на Піренейському півострові. Уже, починаючи з 1922 року засобом комуністичної пропаганди і підривної діяльності стала московська радіостанція імені Комінтерну (з 1927 р. – найпотужніша в Європі, з 1933 р. – найпотужніша у світі). Але офіційно і з наголосом відправлялися в Іспанію з СРСР лише гуманітарні конвої. Після початку війни націоналісти1 також налагодили зв’язок із зовнішнім світом і отримували військову допомогу ззовні насамперед з Італії і Німеччини. Сам факт допомоги тут особливо ніхто не приховував, зарубіжна пропаганда і діяльність союзників не виходили з-під контролю самих націоналістів, тому жорстка політика їхнього лідера Ф. Франко не дозволила Берліну і Риму зробити Іспанію своєю маріонеткою. Головним фактором перемоги націоналістів у війні стала не допомога тієї чи іншої сторони, а здатність до самоорганізації, вчитися, підтримувати дисципліну і відновлювати більш-менш нормальне економічне життя на підконтрольних їм територіях. Якщо в червоній Іспанії панував голод, Іспанія націоналістична харчувалася досить добре, коли радянські офіцери самі водили підлеглих в танкові атаки, то Франко при всякій нагоді використовував іноземних офіцерів не на фронті, а для підготовки своїх, іспанських військових фахівців, що було більш ефективним. Націоналісти місяць за місяцем, рік за роком методично проводили наступальні операції, звільняючи одну провінцію Іспанії за одною. Під кінець 1938 року сам СРСР 1
На боці повстанців, які назвали себе націоналістами чи національними силами, так як заявили, що борються за національну Іспанію проти комуністичної інтервенції, виступили найбільш боєздатні частини іспанської армії. Новостворені волонтерські частини націоналістів в цілому також відрізнялися хорошою організацією і дисципліною. 146