Иван Медєши Шукс - Шпацири по сподку дунца

Page 1

Содержай тей кнїжки може угрожиц интеґритет малолїтних особох, як и їх здравствени, морални, интелектуални и социялни розвой



Содержай тей кнїжки може угрожиц интеґритет малолїтних особох, як и їх здравствени, морални, интелектуални и социялни розвой


Ivan Međeši ŠPACIRI PO DNU TEGLE roman na modernom rusinskom jeziku ШПАЦИРИ ПО СПОДКУ ДУНЦА роман на сучасним руским язику Izdavač Ustanova studentski kulturni centar Novi Sad Dr Ilije Đuričića br.3 021/6350.579 & 6350.744 www.skcns.org skcns@sezampro.rs Za izdavača Jovan Gvero Urednik izdanja Boris Varga Časopis za politiku i kulturu MAK Edicija MAKoff 12 Bulevar oslobođenja 81/7 Novi Sad www.makmagazine.rs mak.magazine@gmail.com Recenzent Slavko Vinaji Lektori Blažena Homa-Cvetković Bogdan Rac Dizajn korica i prelom Igor Orsag Konsultanti na projektu Marijana Kološnjaji Miron Džunja Štampa Tiraž 500 Knjigu je finansijski podržao Zavod za kulturu vojvođanskih Rusina


ШПАЦИРИ ПО СПОДКУ ДУНЦА роман на сучасним руским язику

Нови Сад, яр 2011


6


7



Чежки нацагованя зоз собу тих дньох. Такой пойсц на желєзнїцку станїцу, попрескаковац шини, ошацовац цо перше идзе, войсц до ваґону, гоч за статок, гоч за шкатули, за гади, лєви, буби, гушенїци, завої, микроскопи, часци за авиони, коляди або гайзибани бависка и одвесц ше гоч дзе, у найлєпшим случаю трафиц транссибир експрес и вискочиц даґдзе на другей трецини медзи Москву и Владивостоком. Або ше з моста руциц на даяку ладю и пойсц Там. “Там”, просто дас два тижнї, а вец гоч и кус зукос даскельо днї. Задзековац кариєри, задзековац силному нашлїдству, шматом, церкви, випросценому ходу, пейц тисячи роком култури, милионом роком еволуциї, задзековац ше дзивчатком з котрима бим можебуц и направел цошка з чим би ше родзина цешела, насампредз єй, задзековац ше родичом на щирей потримовки и ище щиршим довирию, здравству, здравственому осиґураню, школству, социялнoму осиґураню, комуналним ґузлом, паноцом, министром, премиєром, лїкаром, сушедом, товаришом з карчми и тим другим “правим”

9


товаришом, миґреном, мененґитисом, анксиозним паранойом при чеканю у шоре, або дзе уж, панїчним нападом, гращковитому зною на чолє и горнєй рици, порно ґлумицомтоваришком найлєбшим, ангелки мойо, и добрим порно сценаристом и порно продуцентом котри нє шпоровали же би шицко випадло як спада, же би мой сексуални живот достал прави смисел, задзековац ше телефоном, и фиксним и тим цо ши прейґ нїх у каждим моменту доступни каждому ґнуови, задзековац ше и шеднуц до ваґона, уселїц ше до ньго, або контейнера у ладї и рушиц и исц просто Там, цо ґод то було, або гоч лєм остац жиц у самим тим ваґону, ладї, нє важне, лєм крочиц Там. Войсц и висц медзи Москву и Владивостоком дас на другей трецини медзи нїма, войсц до першого валалчику, колїби, зняц шапку з глави и крашнє им ше припитац: – Почитоване паньство, треба вам пса? Такого пса би нє було блїзко, пес би слухал, бегал, мявчал, брехал, мучал, мурчал, алє би слухал, шорови, вирни и чесни помоцнїк, насампредз. Такого пса Азия нє видзела ище. Нє знам цо ме вчера зопарло же бим нє вошол з главу до телевизийного екрана. Прешол цали єден дзень мированя. Нє лєпше ми. Дзевец днї ше вязали єден за другим. Єден цали дзень сом мировал. Пенєжи нєт, звекшане число людзох котри прешвечени же ми нє место вонка зоз Ц оддзелєня институциї за ментално нє бог зна яких. Рок и два мешаци роботи на єдней роботи, дебакл за дебаклом, пораженя за пораженьом як рана за рану од гашених циґарох на скори нєпорозуменого адолесцента. Педалованє за педалованями, празни ходи, баждаренє годзинкох у кокпиту тинтари и нє пошло ше цент, анї лїво, анї право анї горе, анї до долу, лєм точка и кормацанє у живей балєґи, живим блаце дзе ше чловек трима за єдну бидну смутну вербу и даскельо єй сухи, бидни конарики, прути и

10


отримуєм ше и за тераз шицко як треба и лєм штудираш же би ше нє кормацац, а и мировац нє шицко єдно намагаюци ше тримац браду звонка мутлянки. Нервозни. Пиєм, заварти за дзверми, сам, кафу, патрим до мура, давам музики першенство и чесц же би место мнє чувствовала. Глупосци ше громадза по кортекше. Раз сом бул на Мик Джеґеровим концерту, дас на сто метери од нього и даскельо раз з пальцом указал у моїм напряме. Вон би ше одшмелєл до гайзибана. Цали вчерайши дзень прелєжани, чи поспреведац себе и висц вонка до пекла? И так ше шедзи и штудира и, ниа, пол живота за тобу. Може будз друга половка живота вельо иншака од першей? Перша од другей, гей, алє друга од першей, чежко. Може, алє ридко кому. Поготов худобним нє може. И вец ставам, нагварим ше, поспреведам ше и идзем. Лядови, жимни, розжирячени шейтац до пекла, вонка, позакруцани до шалох, шапкох, рендох, реклох, най цо менєй одо мнє видно, и шейтам по вонку як даяка страка, куртон валалско-варошски, коло швета, коло рики, води, патрим до води, вец ходзим по мосце, та вец патрим кус од далєй до води, копанє до одпаткох, гайзибани трешу мости, церкви дзвоня и волаю гришни статок на споведз, волаю статок най им одплаца ище нємецки авта, штиристо квадратни квартелї, малолїтни курви, драги салами и сири тиж нємецки, жобраки опрез дзерох, а боґаром и мишом ше посшпишело нука ґу священїком, єдиним чесним и чистим людзом на тим нєбесним целу такволаней – жеми. Врацам ше дому. Найкрасша часц каждого путованя то заверанє за собу дзверох од квартеля. Сипанє води до погара и конєчно кусанє таблети за живци. Дахто ше сце забиц у тей хвильки, дахто подклада карсцель под штранґ, дахто себе вари у ложки, дахто уцицує до

11


шприца, а дахто звершел, преверел чи нє пукнул куртон и тераз шпи на цицки. Я прекушел таблету и кладзем кафу. Обгрунтовац тоти дзевец вязани днї скорей кафи? Заблукане, зашалєнєте, одквачене з ґвинта, щухане, розтаргане, виквачене и змервене, почало помали, перше пре мнє, а потим пре цошка нєопиплїве котре вше танґентно пипа тот наш жовот, як игла на машини за шице кед ше розбегує: Тап тап тап тап тап тап тап тап тапатапатапатап. Е, таки ми були дзевец днї. А шицко прето же дакеди мала розлика медзи чловекову велькосцу и подполним патолоґийним случайом котри нє детектовани жиє медзи нами и дзелї вонкашнї швет и судьбу з нами. Нє нове же єст велїх таких медзи нами и же дакеди ше то дозна позно аж кед даєдно з таких поперца и позабива пол яшелькох и вец ше о тим приповеда и то гет яке вельке. Аж и о даскельо тижнї ше о таким зна знова бешедовац, або аж и филм зняц, або го сублимовац до даєдного другого конара уметносци. Медзитим, ту вообще нє слово о тим. Ту слово о тим же велїм з тих людзох ше нїґда нє случи тота искра и експлозия медзи ухами. Тоти людзе же би нє пришло до того вилїву балєґох зоз їх тинтари, до пребукираносци балєґох у їх глави и до пуканя глави, вони муша пожертвовано тоти громади говнох вичерповац отамаль и то накадзи станю рано та по конєц ноци док нє лєгню спац и вец цо скорей знова рано стануц же би глава знова нє розбухла и розлєцели ше говна. Муша упарто вичерповац їх помиї вонка отамаль дзе, нажаль, часто зна почуриц и по нас нєвиноватих, як цо то зна почуриц и по тих нє виноватих у першим спомнутим случаю – у яшелькох. Слово о тим и поента же ше часто зна случиц же чловек праве такому чловекови подредзени и муши церпиц и лїґац його вилїви и плоканя говнох зоз тинтари и церпиц и клюкац ше з тим днями, мешацами, роками та аж и цали

12


живот. Я за тераз то робим рок и два мешаци. Правда, дакеди ше вец сами себе опитаме, або дахто з боку ше нам опита же чом то церпиме, чи ше то баш муши церпиц? Алє одвит єдноставни: муши ше церпиц. Поготово кед ши худобни. Лєм богати нє муша нїч церпиц. Тиж так и шмели и шалєни нє муша, алє худобни муша. Но, помали, та дойдземе до ядра проблематики. Затераз варим кафу. Варенє кафи, найлєпша часц дня котра ше случує три раз у дню. Дакеди сом таки нервозни, напнути, же кед би дакому пукла найценша струна на тамбури, мог бим буц добра замена за исту. Телефон бренка. Пакосц мала од котрей лєм чкоди єст. Психотични днї и бренканя телефонох, єден од моцнєйших квалитетох живота. Кафа нє зоварла, телефон бренка, нєпознате число: – Модлїм? Глас: Хто то? Я: Кого же ши волал!? Глас: Е, ти Тештвире ту Здраве, тебе волам, твой школски з основней, вироятнє ши чул же ше женїм, та волам шором, волани ши, та гибай, шицки ше зидземе знова! Я: Нє чул сом, алє важи, пойдзем. Кеди, такой? Здраве: Га, нє, хех, хех, исти ши остал, нє, на соботу як и кажда цо свадзба... Важи, вец, школски... А уж и на це дакус шор, на “дурни камень” стануц, а Тештвире? – шалї ше Здраве обешеняк. Я: Га, знам... цихосц штири секунди и шейдзешат седем стоти. Здраве: (претаргує цихосц)... – Школа ци идзе, нє? Цо ти то штудираш, тото о шалєних, робиш зоз шалєнима, га? Я: Педаґоґийно психолоґийни науки.

13


Здраве: Овго, га, добре, будзеш нам бешедовац як то зоз шалєнима робиц, айде видзиме ше вец, та ше наприповедаме. Я: Важи Здраве, ай здраво, Здраве. О свадзби: Найволїм кед на свадзби дойдзе до того момента кед тоти гудацовски педерчини влапя залєт, кед потрафя филинґ розйвачареней маси, кед ше уж дзивки нє ганьба зобуц обуй з оглоданих розжулявених кирвавих ранох. Кед тот момент дзе ше напевно потрафи писню и вец музика як “на джачки” прелєтує до другей писнї и тоти на подиюму аж як кед би им грабелки зоз кридлами улєцели до вичмарених рицох и вони одскакую тиж як “на джачки” од жеми и ище баржей додаваю ґас и баржей ше розтанцовюю, вищиря тоти їх давно помарти очи як кед би на трох ґрамох амфетамну були... И вец го ґураю и ґураю, скакаю, обрацаю єдни других, морони идиотох, идиоти моронох, монґолоид кретена, папан имбецила, коло хробацох, боґаре на дну гарештскей клїтки. На концу кола найвекши, найвеселши маймун маха, треше зоз хусточку, гевти за нїм махаю зоз їх празнима бундавами цо им на шийох, як кед би уха зоз плєцами сцели себе вибиц и патра на себе як я на монитор кед патрим добри, нїґда по тераз патрени, порнич и кед сом при концу. Ти дзешка шедзиш, бо це заєбали най там шедзиш на найвиднєйшим, най ментално трапезним - параноя месце и аж до жеми треба же биш препаднул, бо ши ше нє родзел як маймун и нє у тим їх колє и ти, папан, оранґутанчуґу зоз себе най правиш. И так шедзим, помали приходзи тот момент кед, кеди-нєкеди, даяка зоз ґорилох на це зоз подшмихом попатри, а по тераз то нє могла, бо сце, заш лєм, за истим столом шедзели, та мушела зоз тобу, ретардом, имбецилом, болидом, говном,

14


мененґитис, епилепсия, тродон, артритис, енцефалитис, зоз тобу, булю, водзиц позерски, яки то лєм на свадзбох єст, празно позерски бешеди, но, алє тераз маймун конєчно на своїм терену, на подиюму, зоз шицкима ґорилами, зоз векшину, а векшина вше ма право и може це прежерац и штреляц, решетац зоз поглядами. Ти сам, споза тебе били, єбени мур, рефлектори и ти сам и полупоєдзени фалати мертвих домашнїх животиньох, шалати, порозруцована попреберана торта, какадуи порозберали найлєпши, найдрагши фалати колачох и подриляло себе до отворох, клоакох, понеже тей подлей и дома маю, понеже тей подлей, худобней, тунєй торти им говняни мамки напекли, а после печеня вони, мамки, иду даґдзе, наприклад до нас на кафу и гребу, реґиструю, нюхаю податки, документи и находза же у нас нє напечене нїч, та до вечара цале сушедство и валал зна: “у ретардових нєшка нє печене (а нєдзеля!)!”. Аж попреберало и найлєпше покрупарело до їх оранґутанских чмарох за котри дзень нєшка веря же то уста, а нє чмарина на штред їх риц, лїґа, лїчкох червених од буяченя на подиюме. Вец за тот исти стол приходза келнере и нароком праве од твойого починаю, цо прето же би указали яки ши лузер, же би дорисовали, односно же би помоцнєли тот метафорични палєц, стрелку, над тобу котри предвидзени за указованє на лузера модерней историї. Ура за дебила! Келнере можу конєчно указац после шейсцох годзинох племенского ритуала свадзби же су голєм над даким авторитет на нєшкайшим бабун партию. Гоч верим же мали мендац тот отпад за нами после чисценя, акурат же мали мендац як цо два днї нє доєне дзецко менда зоз сифона мамкового. Куртону и бидо! Як цо адолесцент по першираз у живоце зарива до жени, так мали мендац медзи ґамби тот єбени медицински одпад свадзебни, як цо буба балєґар котуля балєґу и жре ю и шпи у нєй и єбе ю, так мендали за нами одпад, лєм им требало древко

15


за длобанє до зубох до пиреа скриц, най подре бураґ як цо подар и Шервуд єбени Андерсон. И вец так шедзиш и тот момент идзе, идзе, идзе, и престац нє дума. И вец пиєш, пиєш и пиєш и комбинуєш то зоз жраньом, льоґданьом и цуґаньом, и покус роздумуєш о гевтей идеї чи ше лєм требало родзиц як оранґутан и уклопиц ше з дебилами и дзе ше то инкадзи скруцело и кеди и чи то ти скруцел, чи вони? Но, знаш же то нє так и цуґаш у тото мено з фляшки насушней, свидоми же так цагац, цундрац, годно дас годзину и пол, а вец це найтлустейши рукати маймун и його камарат винєшу, а скорей шицкого буду зоз тобу водзиц дипломатски прегварки, най людзе чую яки ши забойнїк Исусов и яки вони интелектуални апостоли, амбасадоре розума и правди велькей сали свадзбовей. Дацо таке: Идиот: Губиш нам свадзбу, айде, видз вонка кед ше нє знаш вешелїц! Ти: Пач, Мики, Курцу криви динароидно подкозарски... – попробуєш виґажиц, алє... Идиот: Най це ношиме, повраца ци ше? – гвари амбасадор. Ти: Ай, лєм охаб... И вец: Маймуни (у хору): Гайде, тримай го, нош, лапай, лапел? Алє нє напиваш ше, нє осладзиш нїкому, нароком упрекосц шедзиш и нє вешелїш ше и нє даваш им анї чесц указац же ци нєприємно, гоч акурат же ци глупо. Алкогол ци дава моц же биш ше вимачовал з їх поглядами и воняньом їх кортекса, а як час идзе вше менєй ше мачуєш и лєм патриш на папанию и нароком шедзиш, на оч шицким, опрез билого мура и тей идиотскей фиронґи. Хтори лєм мистик валалски огеклал таку мизерну фиронґу? Аж най чловек заплаче яка бида. О, бидо и куртону!

16


И починаш патриц до мура опрез себе, на други бок сали и єбеш и мачованє и цалу ерґелу, нє жаль ци же ши ше нє родзел як маймун. Кед ми то ма буц жаль, та єбем я таки живот и долю. За тобу, вонка при облакох, поплашени народ, обичай валалски, стац вонка при облаку, як патканї, миши, буби, врани, качки, шкорпиї, зунзари, патканї и миши, шершенї и оси, жґадия, цали бубариюм, патра през облаки же як ше женя два бабуни и хто аутизер аутсайдерни опрез нїх. Сам и нєтанцош. Чловек ганьба. Хто то здабе на животи нашо? Хто нє є банани? Добре же сом ше нє родзел як маймун. Добре же сом ше нє родзел як маймуни. Добре. Випивам кафу, дас осму кафу, правим шприцер и кус змиренше далєй робим психолоґийни профил обичаю. Ритуал танцованя: розумим кед ше бави фодбал, там дакого победзуєш, або нароком идиотуєш же би попиздзела даяка дилея котра зоз тобу бави и кому тота партия його интелектуални Монт Еверест и єбеш Лава Мишкина. Алє танєц, у чим ту труд, зной, запалєни мускули, жулї, шерцо ма тельо и тельо дуркнуца у живоце и ти их оддуркаш, идиот, на танцованє, тиндиранє по єдней маймунскей клїтки, єбеней сали Мироньовей!? Ище цуґай. Дакеди дакому бешедуєш о тим як ти мержиш говна, тоти идиотизми, обичаї, танцованя и тот ше зложи з тобу, розуми о чим бешедуєш, склада ше, аж очи джмури и маха з главу як це розуми и як ше склада з тобу, а ниа, тераз патриш на ньго, та видзш и вон, чловек шарлах, з нїма затанцовал. Без булоякей грижи совисци затанцовал оселчок. И мержи ме вєдно з другима, колективне свидоме, ище баржей це мержи як вони, найбаржей це мержи, бо ши насправди така ардза людска як теди кед це слухал кед ши му тото исте бешедовал, будало. Я ходзел дакеди на свадзби под облак и припатрал сом ше зоз другима

17


боґарами зоз валалу, алє лєм прето, бо сом нє мал на драгшу мастурбацию. Ище шприцеру. И кед дакеди дахто придзе ґу це шеднуц, жена даяка, пре хто зна котри курац, девияцию, пуканє накрутка у боґльовим механїзму, же би нє випадла папан, валалчанка, приходзи прето же єй еґо утрипує у єй глупей боґлї же вона нє як други жени свадзбово, валалчанки, же є висша и аванґарднєйша як други племенски жени и їх племенски танци, же вона як и ти, вона це капира и читала Коеля, або Хари Потера, та є ище и барз мудре. Е, вец, кед так ґу це даяка шеднє, треба так перднуц най ше гори затрешу, най ше зоз Попокатепетла шнїг отреше, и най ше на спутнїку лустери закиваю. Так треба най дришнєш голуба и най бежи од це иста безкурца сподоба, цо озда глупша як шицки племенски жени вєдно. Або, нє дай боже, най тебе лампи у джубоксу медзи ухами попраскаю кед набиєш треци промил и здумаш ти пойсц ґу таким цо шедза и нє танцую, женом. Вони найчастейше два шедза и розчерую бешеди, реплики, куря и елеґантно видувую катран, сумпор и никотин, напевно ци ше шмишкаю, нє свидоми же би ти, буяк у трикове, ти, у тим пиянстве так задзал свой криво мегки деґутантни амалґам єй медзи ноги же аж би за згорену ґуму запахло. И иґнорую це и куря, видуваю у твоїм напряме, чежки интелектуализем, и лєм знай же нє прехабяю танєц пре аванґардносц, алє прето же, або мензис маю, або прето же их алфа курац мужове, леґинє, дома побию на мертве мено же анї до сушеди сплєткац нє годни пойсц кед дочую же ше тоти два керели коло напалєних гиєнох, куртонох на подиюму, док вони вожа камион же би плацели ознова уводзенє вирезаней струї до обисца. Е, исти тоти жени два, знай, мержа це ище баржей як други, бо ши их атаковал зоз пакосним сексуално абстинентним поглядом ище од другого промила, бо им допито, бо су на даяки способ у истей ровнї зоз тобу, бо нє

18


танцую и бо ти себе дал за право тоту їх возвишену ровень нє почувствовац и положиц ше до истей ровнї з нїма, и иґнорую це, и ти пробуєш пар раз улєциц, алє ма яки, нїч, и вец баржей жреш и вец помали чувствуєш же ци у тей заґушуюцей горучави IQ опада як кредит кед зоз телефонскей карточки за улїчни апарат волаш мобилни и вец ше нє препущ тому, алє напроцив, знова перднї як горе наведзене, дришнї так най ше потаргаю штранґи на Ґолден ґейту, най ше Китайски мур вивраци на хрибет и випросци ратици, аж най попраскаю лустери на ракетох, сателитох и других космосох... Сцем повесц, нє любим свадзби и нє пойдзем, и кед сом себе тото шицко роздумал, и як слика за слику преходзела, ришел сом же нє пойдзем и готове. Здраве кед тото читаш, а нє читаш, пребач, алє знам цо би ме там причекало. И кед ци помогнє дацо, ти лєм себе думай же я робим зоз шалєнима, та и я шалєни и готове. На сиґурним сом, дзвери заварти, замкнути, зоз Здравейом потелефоноване, вода за кафу вре, лєм сом кафу у своїм штудираню забул уруциц, цо робим праве тераз и идзем ю пиц и уживац, сам и замкнути. Таблета прекушена. Патрим на мури и штудирам о гайзибану. И конєчно, перше лїґнуце кафи и тот єй запах.

*** Попил кафу. Задримал. Станул на два пополноци. Пошол шикац. Нє досц отресол и пол лїґнуца угнал до ногавки. Шеданє на кавч. Цо тераз? Два по пол ноци. Сом ше заздихал. Отверам фийовку спод телевизора. Виберам шкатулку. Вибивам два таблетки Ксалолу зоз табли. Лїґам єдну и пол. Залївам. Лєгам. У каждим живоце єст тельо и тельо днї, треба их знац вихасновац як найлєпше можеш.

19


*** Ставанє. Чежки длуги пердзеня и благи нєзадовольства зоз собу. З каждим фучаньом брущок вше менши. Ритуал пица кафи на шедзацо при муре и ище кус благи нєзадовольства зоз потерашньосцу живота, а окреме з остатнїма два, три роками. Односно то уж випатра седем, або осем. Кус сом мутави од таблетох за спанє. Гранє дланьох на кафи и поступне удроґирйованє од кафи и єй пари горуцей, а то вше кус поруша и заґуцка ґалетку вечаршу, тото цо остало з нєй ище кус. Кус лєпше тераз. Ставам з мадраца и ришуєм ходзиц коло стола. Обиходзим штири пейц круги, лапам ше за удзверя, чарне опрез очох, тримам ше, помали капе и добре сом знова, стоїм, цо тераз? Мнє ше у живоце часто нїч нє случує. Отверам дзвери, идзем опатриц цо у кухнї. Стоїм у кухнї, шицко исте як и кед сом кафу варел, стоїм на стред просториї, оглядам ше, дзвигам ше на пальци, опатрам цо горе на вишацих орманчикох, тиж нїч. Отверам фрижидер, нїч. Понаглям до купатила заверам дзвери, кус ше плюскам и шедам на шолю у куце одкаль мож фино ошацовац цалу просторию, гм и ту исте як цо уж роками исте. Слава богу досц ше гиґиєнски чисто тримам. До чорта, знова шор ґрамушкох на цегелкох и до дзири уходза на кухньовим муре. Ґади. Над бойлером павучина, ище вше там жиє Шведок, павук котрого нє мож вигнац з метлу пре компликованосц бойлера. Шведок ше напатрел красоти нє видзеней, жиц за бойлером и патриц як людзе серу, яки ґазда таки и павук, у сущносци досц подобни животи жиєме. Врацам ше до хижи, єст ище раз кафи одпиц, одпивам и кус ше хмурим пре тоту глїну на сподку шольки цо ми до пискох начурела. Пиєм води зоз деформованей пластичней фляши цо ми вше при посцелї, вимивам уста, кус мервим пластику у рук и охабям ю знова при посцелї. Ставам и ходзим коло

20


стола даскельо раз. Остатнї круг ходзим имитираюци качку, цо у моменту дню дало цалком други цек и смисел, алє лєм у моменту, понеже после знова шицко по старим. Моцне шветло, ролетни спущени, нєт музики, на мурох нєт слики, осем роки сом ту, могло можебуц интересантнєйше оправиц дацо. Голєм новини под столом кед би мал як у других, або на муре стиропор табла з дащим прицверченим. Орман, стол на стред хижи, зашвицена грушочка виши на шнуру з повали, могло голєм за лустер ше остарац през осем роки, алє кед прешли лєм так (пукам зоз пальцами читателю), єдна погубена посцель з мадрацом цо на жеми понеже давно препаднул през єй рамик. И фотеля там прейґа. Слики нє мам, а як ше то и ма слики? Пойдзеш та спискаш пар езри, потим их ношиш дому по варошу, а шицки патра же ношиш слики по варошу, цо ма буц глупе, и принєшеш их, прибиєш на мур, та их маш? Нє можем то я таке. Орман найгорши, чежко демоде кафово-драпови, розкивани, нєфункционални, чежки, зоз желєзками за отверанє котри златней ґондовей фарби, хто лєм надумал таке збиц? Кед сом бул дзеци, полїпел сом по нїм койдзеяки слички на лїпанє котри сом вец як бунтовни адолесцент поздзерал, та тераз мам лєм поодзерани били шлїди спод котрих ту и там даґдзе викукнє даєдна нинджа коритнявка або їх учитель паткань и подаєдна формула 1, або уж даєдна ґей икона. Мури офарбени на блядо белаво и то озда єдина фарба цо ше нї зоз чим нє може зложиц у хижи, карирана фотеля у жовтей ниянси з червеним и ґротескни орман зоз ґондову златну. Майстор кед робел хижу та твердзел же то специялна ниянса – океянске белаве. То моя шкатула, клїтка, аквариюм, дунєц, кармик, псова хижка и я пиєм кафи и шейтам круги коло стола, цо анї нє таке подле кед мури океянско белавей ниянси. Облєкай ше, идземе.

21


Знова сом мушел поспреведац мойо я и висц вонка. Почала ме жима биц. Полу ґрипа, жими вибиваю и чиста, здрава, школска, параноя. То вше приходзи после вязаних дньох. До банки и пошти плациц рахунок за цошка и плациц рахунок за телефон. Три папери углавном, так же нє видзем вонка лєм так, як дахто цо вишол вонка, бо нє ма цо робиц, алє идзем зоз озбильну задачу як и стотки тих цо их вонка стретнєм. Вонка и пекло то синоними читателю. Купел сом и новини. Нє прето же ме интересовало цо нука, алє баржей прето же бим випатрал як чловек з новинами. Боїм ше же ме нокаутира епи напад. Вонка насправди нє подли дзень, алє нє и за тих цо завязали дзевец, чи кельо уж днї. Епи напад може причекац споза каждого угла у каждей хвильки, а хвильки єст даскельо у секунди. Вше тоти идеї у банкох, поштох, факултетох и бибилотеки поготов. То так идзе: стоїш и нараз нїодкадз, починаш барз, вше баржей штудирац о нападу, перше ци то лєм на розум придзе, а твойо я го нароком лєм за це, пре твойо грихи озда, викопе и константно викопує, уруцує до свидомосци и мируєш, мируєш и одразу маш таке дацо як кед у шороґльох у автобуше шедзиш и кед подскочи автобус и кед ци утроба од клоаки до гарла скочи и прейдзе це тото чувство як кед би ци душа лєм цо зоз цела нє випадла. Е, так ми исто и у банкох, поштох итд, чувствуєм же ми якаш сила вибиє душу зоз цела и вец ше мушим барз упрец же би ми душа з цела нє випадла, односно же би напад нє почал. Дакеди таблети робели и рано, тераз скоро нїч, а то значи нє досц. Бо, читателю, то постої лєм катеґория “досц” и “нє досц”, а тото “дакус”, “скоро нїч”, або “помедзи досц и нє досц” то шицко уходзи до катеґориї “нє досц”. Так же тераз “нє досц” и вше баржей ше боїм. А нє епилептичар сом, цо найинтересантнєйше у тим, и нїґда сом нє мал напад, алє кед стоїм у шоре у банки, вше баржей мам чувство, яґод кед би ми опадовала концентрация

22


котра трима душу у целу и иста идея, то єст стан, ме, кеди нє кеди, потаргнє, яґод кед би напад рушел, як кед би ми душа спадла, як панталони без ременя, по костки и вец ше враци горе. Теди думам же ми душа дефинитивно випаднє зоз цела, або же епилептични, або даяки други напад вошол до першей фази, вец руки з кишенкох вицагуєм, кладзем их вонка, нука, прекрижуєм, шкрабем главу, пукам без звука з пальцами, лапам ше за браду, та и ю шкоблїм и врацам руки до кишенкох. Або швидко виберам мобилни и дербам до ньго. Мобилни, досц може помогнуц у тей борби за затримованє души у целу. Алє вше менєй помага. Чорт озда видзел же го маґарчим и помали з дня на дзень ми бере тоту моц. Так же уж и кед дербам до телефона зна ме потаргнуц, зацагнуц, та зна два раз три раз у двох, трох секундох ме то вдериц. Видно то вец по мнє? Ма буц видно. Сиґурно видно, понеже ше вироятнє кус затаргнєм, кус ми очи аж подскоча, цала твар, то лєм мали момент, секунда и менєй, таргнєм вироятнє и зоз целом кус, а и ментално ше цалком вируцим з такту, таке як кед бим тотално страцел мойо я на єдну стотинку и вец ше ознова враци побунєте, як кед даяки апарат виключиш зоз струї и укючиш, треба му кус часу. Ма, ма буц видно у даякей лїцовей експресиї, дацо як лїцо страху и збунєносци. А и кед нє видно, та якуш файту нєздравей нервози ма буц сиґурно видно. И вец о тим думам, чи то видно, чи нє, и прешвечуєм ше же гей и то вец приводзи до нових нападох. Нїч горше кед праве теди ми дахто, гоч то ридко кеди, дава руку най ше рукуєме, понеже ми є мокра, як цо сом под пазуху, або на смужки, горе над рицу. Цо менєй днї пиєм, таки напади менши, або их анї нєт. Кед их нєт, тих нападох, знам ше важни правиц. Вец ше аж курчим зоз власну нормалносцу зоз сиґурносцу свойого цела и духа и як ми нєт нїч и нїч ми нє хиби, алє кед их єст, гух, лєм сцекай од людзох, и заверай и замикай дзвери у квартелю и кукай долу. Стац у

23


шоре у банки, пошти, факултету, буц у библиотеки, у сциснутих малих дутянох з вельо людзми у шоре, буц у городским автобусу випольнєним зоз адолесцентску лїґу, у кину полним, то ци мойо найгорши пекла. Цо робиц у ситуацийох кед це тота габа пред епинапада ма закушиц? Можебуц у тих шицких преднападних ситуациох лєм треба ногу положиц за шию и зоз пенисом одбуґновац гимну по шалтеру, посерем им ше на нормалносц. Даскельо раз сом пробовал то обгрунтовац даяким приятельом и тотално нє розумели о чим бешедуєм, поготов жени. У тих истих ситуацийох, шнїєм о єдней жимней, идеалней конзерви пива, о тим як заврем и замкнєм дзвери за собу и пущим музику, дацо префриґане, безобразне од Цимермана, або даяу меланголийну мастурбацию од Майлса Дейвиса и подобне, и начинам конзерву. Потим давам себе пришагу у форми нукашнього диялоґа же так исто и поробим: “Сцерп ше, витримайме ище кус тото пекла, пать до патоса, мирни буц, тримай го, конштреткуй ше, тримай ше у целу, потим идземе до першого дутяну, винїмаме пива з фрижидеру и такой вонка на кучацо попиєме єдну, а гевти у стану док сцигнєме, Тештвире. О осем минути и дацо будзе ци жимне пиво чечиц през ґаґор Тештвире”, обецуєм себе, медзитим... Медзитим, кед видзем зоз того социялни контакт бирократского пекла, нароком нє сцем купиц пива и прехабям дутяни на драги назад, бо ме цошка прешвечує же горе описани стани ше у фаховей литератури наволую – алкоголизем, або дацо у вязи з тим, криза, або посталкоголна девияция думки, дацо таке, и кед насправди нє купим, вец верим же я понад того звикнуца. И понад нього сом. Медзитим, заш лєм уходзим до остатнього дутяну и купуєм даскельо конзерви пива, даскельо жимни конзерви пива, прето же сом то себе обецал у преклятей банки, пошти, дзе уж нє важне, Тадж Махалу, нє важне дзе, и мушим их купиц, понеже кед

24


нє робиш у живоце анї тот минимум цо ши обецал самому себе, верховному свйовишньому себе, вец ши безвредна нїчомнїна як и оранґутани зоз кола на свадзби, як гевтот на дну конца кола цо ма улогу маханя зоз хусточку и вищиряц очи яки є глупи. А то нє алкоґолизм. То таке дацо як моцни характер. У сущносци, посерем ше и на банки, и пошти, и шори, и на паралелни шори поготов, дзе на це жохаре з бокох штреляю з поглядами, волїм уж кед муши буц шор, най є єден и то прости. И лавиринт шори то пол куртона, вшадзи боґаре, а то нє добре. Мож вельо о тим бешедовац, дакеди и ок, ґестикулирам людзом же, єботе, яке допите тото цо робиме, же сом уж попиздзел од станя, або сом чит и до сифонох касирки за шалтером булїм и людзе ше чудую яки сом нє ганьблїви перверт, цо ґод, цо ґод, читателю, лєм най аждая у першох мирує и най ми нє плаши душу до ципелох, цо ґод... Кед чловек умре, душа вироятно на ноги виходзи, у ствари виходзи под дїйством ґравитациї, та кед нє на ноги идзеш до гроба, та вец на гевто при жеми видзе. Нє важне, ниа, на шоре сом. Тарга ме єй бирократска дикция з тей чежкей нукашнєй дебати. – Най ше пачи? – видно єй цицки. – А... Тоти рахунки сцем... – вичитам седем тисячи динари и кладзем єй такой же бим комуникацию зведол на минимум, понеже дискурс такей файти то олєй на огень котри випека єднен пикантни епилептични напад. А и глас ми ше треше як кед би ме лапела же сом ше єй вишикал до ципелох, а заправо вона би ше требала чувствовац инфериорна понеже я начитани. Удуркує и принта рахунки, сцискам ґамби, машинка гурчи, душа випадує, сцискам и пучим мокри дланї и лєдво раз дочекал, дре и тарга папер зоз апарату, враца ми папери и

25


беж отамац. Покончене шицко. У пошти винял громаду пенєжи, мал сом их дас штернац минути и у банки их виплацел, остал скоро без филера и путуй дому. Швидше. Беж отамац. Бежим, алє нє дринґам, лєм швидко ходзим, най нє одкриєм чудносц моєй малєнкосци тим уґурсусом цо ми иду усприч. Купуй конзерви. (Е, тераз сом цалком без филера). Заверай, замикай и обочкай кажди од штирох мурох. Погар води. Пол таблетки. Е, так. Шеднул сом до карираней фотелї, отворел конзерву и послухал тото маґийне ццццсссссзз. Ономатопея отвераня желєзного пива, чудо чежкей файти. Приложел сом ґу устом и раз, два раз, три раз, штири раз, пейц раз сом добре заґурнул пиво з усней глїбки до ґаґра и лїґнул. Потим спущел пиво и длуго видихуєм. Патрим до мура и то досц. Нїч вецей нє треба. Шедзиц заварти на фотелї, жимне ошикане пиво у руки, благо барбитуровани и лєм ше патри до штред мура, щешлїви же конєчно безпечна територия. Нїґда сом ше нє годзен дац до политики, стац опрез людзох и вони патра на мнє, потим ше руковац, а вони патра и чекаю най им повеш, а после, уж кед пойдзеш, патра за тобу, а ище после на телевизиї це анализую, нє, нє годзен сом. Попил сом и перше и друге, медзитим, таблета почала, та ми вецей нє требало, пущел сом Кind of blue од Майлса и лєгнул на кавч и шацовал повалу до конца вечара, потим сом ше даскельо раз обрацел, раз на лїво, раз на право, та сом вец патрел полу на поверхносц кавча, а полу на остаток пейзажу цо нє бул кавч. Кед сом бул на право обрацени, та сом патрел полу до текстила кавчового, односно до розвалєного мадраца, а половку на остаток хижи, на патос и койдзеяки ножки од елементох меблю, а кед сом ше обрацел на лїво вец сом патрел до пол мадраца и полу до мура. Майлс дул, мур нє робел абсолутно нїч цо би ме могло знємириц, ролетни спущени, облаки

26


позаверани, нє луфтиране давно же бим их нє чул и то мой дзень звичайни, єдине цо иншак иншаке то же нє идзем рахунки плациц, алє же капирам джез од рана и вельо кафи то часта ствар зо мну гоч постої досц добра можлївосц и же нє капирам исти. Годзини ше помали пендрали, можлїве же цошка спаднє на розум, а можлїве же нє. О дас пол зменшаней дньовей шветлосци часу, таблетка престала ме грац, алкоґол ше преробел, та сом почал знова думац. У принципу, ту и там ше страци даєдна битка, алє война ище вше чека же би була страцена. Штири мури и замкнути шедзиц и погашиц телефони. Пасуєм ше. Почал сом до кину ходзиц лєм най дацо место мнє дума уж кед ме почнє мадрац и мури океанско белави одганяц най идзем од нїх. Цошка це прешвечи же мушиш дзешка и поспреведаш ше и идзеш. Глупосц, кед лєпше роздумаш. После банки и лєдво заобидзеним епи нападом, мури, два конзерви и пол таблети ме окрипели и жада ми воздуху, идзем до кину, гоч нє треба ме там, бо помедзи вонка.

*** На репертоару Рамбо 4 и Индияна Джонс 4. Чежка борба на котри пойсц. Пошол сом на Рамбо 4. Филми и пол, оберанє паприґи у новемберским мразу, а нє филми, алє пошалєл бим индзей медзи нєпасивнима людзми. Криви писки 4, насправди добри глупи филм. Прето сом и пошол, бо є глупи, бо сом думал же є таке нїч же то аж будзе интересантне видзиц, а и цо менєй ше кортексовац зоз платном. Медзитим, бул ище глупши, бул на нєинтересантно глупи, на нє предпоставени и нє жадани способ глупи. Ґу тому ище и дацо друге ме вируцело зоз такту и прето сом ше нє мог науживац у глупосци филма. За мну шедзели якиш варошски штредньсколски мутанти. Чежко ме вииритовали

27


зоз количеством емитованя нєкултури, звукох, шушканьох, схаркованьох, били ше по глави, тоти назадку тих на предку, потим тоти зоз предку би ставали та би очапковали тих за нїма, та сом думал же ме уж орежу, нє знам чом, алє реална опасносц и конфликт вишели на барз ценких конаркох у air-у, потим, кихотали ше цали прекляти час, оруцовали з пуканками, можеш думац, ґади з ґадами ґаднима, пички, а таки людзе вше маю сексуални одношеня ище на тринац, сто посто. Говна. И ґаламели, ґаламели и доруцовали Рамбови, кихотали ше, чамкали якиш шушкави, мекетави сраня, смаркали ше и вец тото цо насмаркали, схарковали з їх писками, и то перше з гарла до устовей глїбки, а потим виплювовали з их клюнавих бабунских пискох на мегки тепих и то вец лїґаво цапкало кед би цапло, цо ми барз бурело аждаю и думал сом уж и висц. Нон стоп сом думал висц. Цали посрани филм. Тот мудри дїдко з моєй тикви, мам мудрого дїдка у глави, вше ми гвари котра то права драга по котрей треба же би чловек крачал, лєм я нє вше послухам, тераз ми нон стоп шептал: ”айде виходзме до чорта отадз, стоп, кед досц вец досц”, алє анксиозни неурози ме нагнали най ше боїм стануц и ходзиц помедзи шори и по сали и примушели ме остац, вицерпиц, та сом остал и церпел по конєц посраного филма. ”Мутави солдат процив аждайох и Рамбо”, наслов з насловного боку моєй менталней дньовей штампи. Пизда материна и нїч! Евентуано нє бог зна цо. Перша реплика у єбеним филмо було єбене “фак оф!”. Рамбо збера єбени гади по єбеним лєше, за якиш єбени циркус дзешка у єбеней Бурми, чи Бутану єбеним и кед их єбено принєше єбеному босови вон му єбено гвари: Бос: маме досц питони, треба нам кобри (або наспак), а Рамбо: Фак оф! Цо насправди було настрах шмишне, ґу тому як шлаґ на торту, гевтот нє розумел анґлийски! Шмишне як вайца после вельо купаня у цеплей сланей води.

28


У принципу, айде тото було ОК у филму, алє вец дас годзину нє бог зна цо було. Идзе єдна допита сеанса котра тирва дас годзину, допитосц типа, нє, нє борим ше вецей, давно сом розчисцел зоз тима сранями и таке и вец єст раз якеш штрелянє, алє на кратко и вец нїч. Но, конєчно при концу добива визию дзе режия вимонтирала найвекши виолентносци зоз перших трох часцох и аж после истей реминисцентней илуминациї почина кланє. А пре кланє сом и пошол, нє пре нукашнї ламаня ґлумца котри зна направиц єдну и пол розличних експресийох з твару, а з ґамбу лєм єдну. Айде най буду и три фаци: кед шпи, кед нє шпи и кед куса з хлєба зоз тим кривим клюном жабарским. За остатнї двацец минути забил прейґ двасто людзох, кед и нє менєй читателю. Е, то уж робело. Джон Рамбо! Нїхто нє могол заєбавац Рамба у тих 1247 и кусур секундох. Глави, ноги, руки, трупла, цела, у фалатох лєца на шицки пейц боки швета, креви по колєна, єбена ствар. То уж цошка. И на концу нє сце награду за животи котри спашел, їх 5, 6. То його длужносц, Рамбо таки. И вец идзе по прахнявей автодраги Аризони пешо дому, коло драги по праху и сцигує на свой стари ранч, а уж сом думал же го зопре мурия як у єдинки, алє заєб, нє положели то. Требали. Но, шапку знїмам заш лєм и нє гварим, филм нє глупи як курац, голєм остатнї двацец минути. Требало положиц милицию у остатнєй сцени. Требали. Заш лєм, як гварим, млади ґорили цо за мну шедзели, вишли ми на насправди на, уж правда нїяку, печинку мою и аждая споза реброх пожарла ме живого. Понаглям вонка, идзем най ме витор очеше и даяк най вилїже аждаю з першох. Купуєм нєквалитетни, нїзкобуджетни сендвич и дрилям го до утерусу котре ми под нос накарикирал Господь Бог. Мойо цело-моя крупара. Єм. Витор дує. Церпим. Слиза би вонка. Но, хлопи нє йойча. Затримуєм.

29


Рушам. Обисце, уход, отверам, замикам. Млєко без кекси и посцель. Требал сом на кей пойсц шеднуц и упивац витор, гук Дунаю жовтого и дихац тот запах таки як на морю. Алє кед патриш когош когута шедзиц там и поету десператного ґлумиц? Дунай, та нїч. Як идиот локални и лапац прехладу, або сиямске двойнятко на шулю. Мойо цело, моя крупара. Можебуц требало пойсц на кей и розчисциц себе даяки ствари. На мосце желєзнїцким, високо, алє одложиме за тераз. Чежки дзень як живот цо пополнєти нї зоз чим.

*** Срац, та повем цо далєй нє було нїч. Алє фекалия була. И пол фекалия котра заслужує полудетальни опис. Говна, куфер. Викенял сом шик, гади билолушки, деґутантни амалґам, таке дацо як червени бюик зоз 66-ого лєм же исте нє було червеней фарби, педик, иншак пахло, кус мегчейша твардосц и нє могло го хасновац як превозне средство, а поготов за рикверц. Таке ланцаве, ланцоидне, як композиция ваґонох и локомотива, або гармоника городски автобус, лєм нє истей твардосци, фарби и нє могло у нїм превожиц путнїкох, и тиж, о рикверцу анї слова. Циварвань и пол. Штудирам о вшелїячинох кед серем. Перше ми спадло на розум, понеже говно було досц педантне, правилне, колбасасте, ланцаве, було дас три и пол истих, рижни ситуациї з рижнима такволанима блїзкима нам людзми и вец ше заштудирам о тих истих рижни людзох и ситуациох. Вони, або ходза до мнє на кафу, або часто ше видзиме даґдзе у варошу, бо зме блїзки себе людзе, и кеди ґод ше видзиме озда нє може прейсц стретнуце же би ме нє увредзели зоз дащим и то так як кед бим бул говно котре себе пущели до ногавки

30


понеже нє знал перднуц правилнєйше. Єст их вецей файти. Наприклад: тоти цо ци як пес циґаня до оч. И я и вон знаме же сере як гад ґадовски и предлужує ми солїц и цале стретнуце ме фарби, малює и докончи то и идзе далєй по своєй роботи, а я маймун бул цихо и чловек ше мал прешвечиц по пейстоцети раз же сом чежка файта наивчини котри упиє кажду балєґу його. Дакеди аж думам, з оглядом цо ше ми циґанї, же ме тестираю же би видзели покля глупого мож манипулисац, циґанїц и офарбиц. Так ми и треба кед сом цихо и вец од розєдзеносци поєдз себе ципели док дому придзеш. Або и тота файта цо шеднє зоз тобу и нє може це нє увредзиц, односно як ше то гвари “спущиц ци” и по пейц раз док кафу нє попиєце, бо би му озда рицов шулїк велїки як Импаєр стейт билдинґ вишол на стред чола кед би дакому пред полудзенком нє спущел даскельо раз. А я цихо и вец ше вечарами обрацай по плахтох на мадрацу и доволуй жовч и вред на пупорку думаюци о тим. Треца катеґория то тоти котри без гочякей грижи совисци даваю себе за право же би пожарли твой час. То людзе котри маю прешвеченє же ти по цали дзень подполно нїч нє робиш и же лєдво чекаш же би ци вони вошли до живота и же бисце ше вєдно борели зоз чеканьом конца периода котри вони одредзели пожрец ци. Навола це перше и гуркота зоз тобу пол годзини на телефон, потим ци придзе шедзиц до обисца штири и пол годзини, або вон виплановал цошка за себе, а того и ти часц и ти нє можеш нє пойсц зоз нїм, ганьби ше пойсц сам до кину, до варошу и будзе це волац и пол годзини це нє пущи зоз телефона и вигваряй ше трицец длуги минути и нє претаргнї вязу и нє пошлї го там дзе му место, понеже зме научени на тоти штучни отримованя приятельствох. Ґади єдни. Або кончи воно дацо, та ма “луфта” годзину и пол, та ци лєга на интерфон же би зоз тобу, цо ши геверни, забил годзину, попил кафу, та вец идзе. Або автобус му сцек, а ти праве при станїци, та кед нє проблем причека у це други, або нє пил

31


нєшка кафу, та рушел скорей на бус же би у тебе сцигол єдну льоґднуц и нє чекац превоз на жимним. И вец шедзице як тузи, цихо сце и штудираш себе же цо би могло йому буц тераз у тей лабди на шиї, цо лєм ше скрива медзи тима ухами на бундави, чом ше то лєм до мнє так ходзи, други таке нє маю. Озда прето же сом оранґутан якого нє мож видзиц анї у зоолоґийней загради, а о истим трошку ше и засмача зоз моїма живцами, а то вшелїяк лїковите за нїх, доказала то медицина або нє. Серем уж дас треци ланєц и ламем идею далєй. Стотки таких ситуациох у живоце, лєм же нє може воно похопиц же волїм озда радио кед ми погубени и лєм лєжац на мадрацу и патриц до повали у цихосци як зоз нїм дзелїц його ґрипозни животни плани и пополньовац му дефект у дньовим розпорядку. Цо то тим людзом? Серем и штудирам себе глїбоко. Або су нє способни опахац себе, а бухци з нїх баржей як хвильково сподо мнє, або ше лєм кармя зоз тима живцами моїма цо бовча. На телефон ше ме од рана вола и кармиц би ше з моїма живцами, прекрасни им спорт. Кед ше нє явим, та су ришени и по дзешец раз за шором волац и бренкац ми и вец кед нє витримам, та дошпинтовац же цали живот прешпим, а вони вше на час ставаю, цали живот коло шейсц, седем и пол дзешатей, ше им серем на тайминґ. Хто ту вец нєнормални, я цо церпим, чи вони цо ше сладза так? А нє мазохиста сом, бо бим вец уживал у тим. Алє чом ше вец направим як кед би нїч нє було и товаришим ше и далєй з нїма и то роками и по якейшик имбецилней инерциї отримує ше у живоце тоти приятельства? Мнє би нїґда таке на розум нє спадло, кед маш дзири у розпорядку, попий два пива на автобускей, або кафу, у варошу шеднї на лавочку и шацуй брух и ципелу власну, куп новини и читай чарну хронїку и цеш ше же то нє ти там у тих

32


шорикох, идз на Дунай, або подлей карчми дзе це нє буду мерац прейґ плєца, або дома кед ши та шацуй повалу и лам даяку чежку думку и пущ себе музичну подлогу наприклад Closing time од Веитса або Heartattack and vine, або Small change, або John Wesley Harding од Дилана и лєм го охаб. Потим штудирам о добрих людзох и правим нови циварвань. Надал Батистута, Комшо, мой товариш муляр, интензивно шльока уж дас дзевец роки, а млади є чловек, дас трицец роки ма и єбац го, нє перши стадиюми алкоголизма. Алє є добри чловечок. Часто є предмет заєбаваня. И сам нє ридко прави шмих зоз своїх станох и вец го далєй єбаваю и точно знам як го и дзе то болї кед даяки маймун го почнє задзерац. Вельки пуританци шицки, валалски деркоше. Ствар у заєбанциї то же би франти на свой и цудзи рахунок було, кед нє исто, вец тамадз дзешка, кед лєм на цудзи то лєм говна од людзох можу буц. А вше єст геройох котри кед зложиш дацо на свой рахунок, вони деркоше ище дзешец муша ци додац, увредзиц це и самозадовольно допиц пиво и ище раз на виходу це начухац зоз “капуркову” увреду и заврец за собу дзвери. Говна. Комшо нє таки. Комшо єден зоз ридких людзох зоз котрима мож буц цихо за шанком и набешедовац ше за петнац минути цихосци вецей як зоз даским за два годзини вербалного диярейованя. Часто мал исти, пре жранє-преганячки, та ми ше раз поверел: – Остатнє тварде говно сом викакал на Летенки. Раз дзень нє пил, та ми послал смс: Єботе нє цуґам єден дзень „узастопно„! Висрал сом треце говно, уживам у плоду черева свойого. Рафа Батистута Патриярх то мой бог, а ви ше шмейце и зо мнє и з нього и доруцуйце кельо сцеце. Кеням далєй и штудирам.

33


Анї я нє бог зна на якей драги. До чорта. Шицко робим цо нє треба, нє напредуєм. Ґабика пошла, єдина сексуална вяза, єдина студня младосци страценей и списканей, а и треба най пошла, можеш думац пришол гевтот зоз Индиї, Млазмат, напевно ше и з Далай Ламом стретнул и гевтот му пренєс вельку енерґию и поручел му най ю дзелї и дарує там одкадз приходзи. И ниа Ґабика ше нє могла лєм обахтац од тей и подобних приповедкох и од самей енерґиї котру принєс отамаль, та ше вец уж и приженєла до пизди брадатей. А пизда брадата вше так патри як кед би кажду правду того швета одгаднул и нїч животне як кед би вон нє нєрозумел. А ми други глупи и можебуц єдного дня досягнєме єден посто од тей правди, алє за цалу боїм ше же лєм вон бул способни. Нїзка, патуляста, пиздоферчина брадата. Ех, дзе ми час кед сом мал и по рок, рок и пол, два, без жени и їх маґийней дзири. Найлєпше було теди. Жена покус, як чарни чорт, бере чловека и нацагує го на тоту дзиру їх и то у хероїнским смислу и думаш глупи су шицки и аж и же анї єдну мудру нє познаш, же нїч квалитету нєт у нїх, алє тото єдно цо маю то моцнєйше од гидроґенскей бомби. Тельо зме мрийовали о тих єбених сексох, а цо зме достали, нє мастурбираш з руку, алє зоз чиїмшик целом и ище це мац природа направи физичного зависнїка од того, го, єбемти шицко. Єст прекрасни жени на тим швеце, насправди и интересантни и достойни уваги, лєм од нїх ше боїм, так же остали лєм гевти други, и одношеня зоз такима то насправди мастурбация зоз цудзим целом место руки и инше нїч, чисте и празне нїч, евентуално нє бог зна цо. Цуґам, цуцлам, уживам и лїґам ище, дас 6 раз вецей як треба, наприклад звязал дзевец днї завчером, дзевец днї чежкей цуґи и ния тераз сом два днї зєбанєти як мидло у явних срачох, розводнєни, визноєни, требало би ме вивариц як ренди. И нє напредуєм, тонїм и розводнюєм ше як тото ґондо

34


подо мну. Напредуєм, алє бим мог шейсц раз вецей напредовац, кед и нє менєй. И нє шпим. Чежко заспавам и вец кед ме перши раз цошка зобудзи нє можем ше сконштредковац заспац. И ище и гевти вифантазировани епи напад, або випаданя души зоз цела кед руша... Е, викеняне читателю. Висрал сом ше. Шорово висране, мам тото чувство же насправди сом шицко висрал цо було предвидзене за висерованє. Дакеди ше лєм так викакаш, єден, єден и пол фалат и вец маш чувство же єст ище у брущку лєм, ниа, заварли капуру и нє идзе далєй. Алє, тераз ше лєм повишлїзковало зо мнє шицко цо сом мал и то наисце приємне и верим аж ма и хасновац. Уцерам кратер медзи горнїма сцегнами, раз, два раз, три раз, и ище раз, попатрим на кажди папер, руцам их до шольки, нацагуєм панталони и идзем робиц нїч даскельо годзини. Нє шпим. Нє мог сом спац прешлей ноци. Селин у “Путованьох на конєц ноци” заключел, парафразирам: “Док ґод чловек може вноци спац, вон проблеми ище нє ма”, крашне, акурат. Кед же дахто нє зна, а на мойо чудованє, велї людзе нє маю пойма о тим цо тераз бешедуєм, цо то значи нє можлївосц спаня вноци, такой исте, педик и обгрунтуєм. Тоти цо нє знаю цо то, кнїжовно поведзено, акутна инсомния, веря же заспац то значи: лапиш, лєгнєш, завреш очи и шпиш и нєт помедзи нїч, егегей младосци, алє то були красни ноци... Помедзи “лєгнєш и шпиш“ я водзим ище єден треци живот, мили мойо и можебуц аж у тим трецим живоце сом найбаржей Я. За феномен “лапиш, лєгнєш и здихаш“ я уж длуго, длуго нє знам и тоти фази лєганя и спаня сом вироятнє остатнї раз трезби мал ище док сом мал єдноцифрове число рокох, тиж

35


на Летенки. Мененґитис. Но, нє таке то страшне. Звичайно же бим заспал треба ми дас годзина и пол, алє кед ме залапи нєможлївосц спаня, вец треба и шейсц годзини обрацаня по посцелї же бим, або заспал, або одєбал исте. Интересантне то, дакому повеш: – Єбемти, нє мог сом вноци єбено заспац дас 4, 5 годзини, попиздзел сом, єбемти. А вон патри през це назрачо (назрачо як кед у порничу назрача лїґа вайца тримаюци ше за набивачов путнач) и гвари ци: – Як думаш? Лєгнєш, заджмуриш очи и о пейц минути здихаш, нє? Нє верим же єден самосвидоми чловек насправди може заспац праве так, алє гайд, верме им. То би значело же заджмуруш очи та три точки, а три точки значи нїч нє думаш и цело лапи и зашпи. Агам. Як най нїч нє думаш!? Бемти. Ниа як то идзе, о Господи, як таке нє знаю. Ниа як то я: лєгнєш, надубкаш заглавок як ци одвидує, уцагнути под папланами и починаш дискусию зоз собу. О чим? О женох, о тим як би у живоце предлужиц нїч нє робиц, о нєвилїчивей хороти котра ми дзешка у круцини орґанизма и треба же би ме докмало заскочела, о тим же нїґда ши нє годзен купиц свой квартель, о тим же останєш стари, сам и худбни и подквартельош, або же з даяким маймуном разводнїш свойо ґени и постанєш Eraserhead, о тим же ме дакеди заколю пияни четнїки док будзем исц припити дому з варошу итд. Потим приходзи до преширеня єдней з темох, наприклад преширенє теми о хороти: Кельо було лєм ситуациї у живоце дзе сом сто посто позберал даєден од хепатитисох, у Бистроу кельо раз сом лєм, коло трох, штирох рано пред шиканьом нє умил руки и обешел хламидию коло мойого бидного бедуинског ґландищка, або ме пияного у ґурки на даяким концерту уджобли зоз зараженим шприцом, думам же ше и здогадуєм кеди и

36


подобне. И час идзе. Ноц преходзи и бляднє. Винїмам єдну ногу спод йорґана и кладзем ю од горе на исти. Йорґан помедзи ногами, жимни є и на момент ме ошвижи. Руку хпам под заглавок, а ноги кеди-нєкеди премесцам на жимне. И предлужуєм ше прешвечовац же мам нєвилїчиву хороту и скоро каждей ноци так о дачим. Позавчером, акурат, два ноци пред кеняньом Бюик 66 деґутантного амалґама, ноц после дзевец дньох чежких пиянствох, знова сом напипал цошка тварде под пазуху. Кеди-нєкеди ше звекшує даскельо днї и вец го нєт єден час и вец знова бубри. Рак. Помали ше претворює до вреда. Пред тижньом цошка било смарґляво шиво кафове чурело з истого. И на бруху ме цошка болї, горе од пупка и на лїво кед патриш з моєй перспективи. Канцер 2, цо же може буц инше? И вец уж нїч нє штудираш, обудзел ши ше, од сна анї шлїду и вец помали приходзи найважнєйши состойок инсомниї: “Но, айде най уж зашпим!”, “цо’е нє можем заспац, озда є дораз ту уж, нє роздумуй о глупосцох, нє роздумуй вообще! Гайде орґанизму зашпи уж, єбал це я, зашпи!” итд. Нагваряш ше и нагваряш. И вец до рана ше мервиш до плахтох, папланох, ноги ше зноя, бухца зоз це токсини, зарюєш, поставаш лїпкаци цо лєм помага же биш ше успишнєйше мервел до тих амалґамох цо ше людзе з нїма закриваю. И вец уж лєгнєш на хрибет и патриш до повали, варош ше помали будзи, крешу ше авта, гурча по паркинґох и зогриваю мотори и вец уж и фрижидер роби гласнєйше, упрекосц, птици ґаґаю пакошнє як качки, дакеди даєдна ци сце додатно законтрабасовац по живцох та почнє орац у месце по плеху на облаку, лифт будинков ци при муре вше частейше дирґонї и нїґда ше нє звикнєш на ньго, людзе иду на роботу, бешеда по ходникох, а ти, повала и мури водзице мастурбацию без булоякей назнаки орґазма. Даєдни людзе на таки способ так толмача джез, цо цалком погришне.

37


И вец, або заспиш, а то коло седем, осем рано, кед уж дораз мушиш ставац и так дримеш зоз тим розводнєтим сном и вец це дораз будзи апарат и надзиваш шмату на себе и виходзиш вонка, зомби ґу вампиром и лєм чекаш цо ци аж тот дзень народзени з такей ноци нове подарує. Но, нєшка голєм лєгам висрани. Банка намирена, пошта намирена, випатрел сом филм котри, увидзиме познєйше, нє будзе мац нїякого ефекта на мой дальши живот и дїло. Добру ноц. Треци живоце витай.

*** Од нє бог зна чого, та ґу подобному, то дацо таке як живот мой. Знова сом ше кормацал до пейцох, а вец анї нє паметам цо було. Дакеди нє можем анї знац чи сом спал, чи цо то уж було там у пирнаґох. У трансу до рана и ронїм по вшелїяких полу снох и розпинаньох и глупосцох насампредз. Но дзень уж, та сом ше дал до процеса ставаня. Шикац под перше. Опарти на мур з боком полутки цела, вистати од трапезного спаня. Пораїм мадрац кельо то у моєй моци, гультам ренди до лади за посцелїну, монтирам мадрац о поли ґу муру най мож шедзиц и шедам и лєм ми хиби же бим запалєл баґов, но дармо кед нє курим и нє курел сом нїґда, та нє будзем анї тераз, голєм єден порок сом вихабел, слава ми. Одпочивам ше на мадрацу. Нєшка конєчно живот муши рушиц и досц беганя на конєц ноци, а досц и круценя по квартелю, замкнути медзи штирома мурами и константного штудираня, мозґованя и „баждареня„ годзинкох у кокпиту менталного апарата. Одпочинул сом ше, вентил за дзевец днї висичал цо мал и нєшка Тештвир пойдзе олїзац анални отвор професорови котри му уж рок и два мешаци сипе феферони на животни шуль.

38


Но, ище сом на мадрацу и штудирам, цо верим, читатель ма ценїц. Швет полни красотох. Хурикейн бул 22 роки нє виновати за решетками, Мендела двацец седем. У Индиї и вецей як пол Африки жию у плехох и картонох, блаце, говнох, сифилисох, сидох, з патканями и це-це мухами. Кельо людзом хероїн зєбал кажду перспективу у живоце, нє лєм им, алє и доокола людзом, финансийно их дотрепал, сида, хепатитис, епилепсия доживотна. Кельо превчас жени трудни и келїх з нїх, їх алфа куртони, их поохабяли самих з бастардами!? Кельо инвалидох, кельо церебрални парализи, монґолоиди, ретардирани, аутистични без було якого живота пред шмерцу. Кельо войни, катастрофи и природни катастрофи, а я ту на мадрацу у долнїм дуксеру розпараним медзи ногами, мокра шпляха на будї, бо дас пол лїґнуца сом нє витрес з черевка пиши, та ми учурело до будї и зоз животом сом нє задовольни? Нїч ме нє заквачело од горе спомнутого и я дньово по петнац раз роздумуєм же бим требал орґанизовац розплєт свойого живота место бога. Же ше нє ганьбиш! Кров над главу, штири мури, карточка за меґа маркет, мам кафи двасто ґрами у дунцу и єдну нєначату, мам шмати, струї, варошске зогриванє квартеля, медицинске осиґуранє, потентни сом, печинка солидно подноши вечарши товаришства з фляшу. Двацец два роки за єбенима решетками, а я, або серем, або нє можем заспац, або шпим. И то єбено. Алє, нє мож так патриц, нє дам себе. Тельо єст и прави красоти на тим швеце. О тим сцем бешедовац. Мой живот: од точки А до точки Б и назад. Вонка зоз квартеля, назад до квартелю. Минимум минимума, цо туньше ше опиц место вентила, рекреациї, театра и церкви, потим ходзенє по меґа маркетох и висрац до WC шолї шицко цо ши там накупел, потим на факултет ше улїзовац професорови и кажди мешац куповац його нови кнїжки и дараловац их до кортексу, и верх шицкого випивац кафи, патриц до мурох и ламац пориска з

39


кортексом. И єсц и висрац исте. Минимум минимума, од А до Б и назад. Тельо ствари вонка у швеце, пивнїци у Праги, боемски населя Паризу, Лувр, Берлин, Амстердам, Даблин, оганянє пияних ранох у Рейкявику, Ню Йорк... А Медитеран ме забива, гоч яки глупи филм най патрим, телевизийну емисию, або гоч лєм сличку з новинох, Медитеран кед видзим, то ме забива. Стари каменьово хижи, гевта їх згорена жовта трава и коровча сухи, квецики цо зоз нїх стирча, у коршове до поли червене вино, каменїсти дражки, жимжелєни древа, палми, каменїсти мурики, людзе у нїяких шматох, у роньдьох медитеранских и папучох або боси, файти сира и червени вина у гордовох на котрих манди чопи на одкруцанє и вец чури вино до погара, а други погар чека медзи другима двома пальцами истей дланї. Пипки, або мотани циґарчки, лавочки попод древами, або каменя, або лєм риц у писку и длуге блядо белаве, або цмо белаве морйо и запах моря, запах тих коровчох, трави и тей трозґи, чи червеней глїни, гучанє морских цверчкох, цепли ноци, цеплота. Благо и приємно як мацерово млєко. Греє од долу з мацери жеми, а гвизди анї нє муша буц на нєбе. Запах, вино, сири, белаве и даяким божим чудом плацена кирия занавше у даєдней зоз тих каменьових хижох. Насправди и щиро Медитеран ме забива. Дораз трицети рок, судзаци по дотерашнєй статистики, так ма и вше остац и буц. Людзе путую, жию, а я лїжем штири мури, замкнути дзвери и професоров анални отвор. Боїм ше виходзиц вонка. Забива ме кед мушим висц вонка до вично чечуцого швета и чуриц зоз нїм. Нє вредзи далєй о тим. Требало би кнїжку написац зоз завартима очми о пространствох у котрих ши нє бул. Но, аж би то нї до чого нє одведло. Претаргуєм цек фрустрациї зоз чежким и анї кус баналним перднуцом: “Трррроооуууууввууаах х х тм тм ткм ткм ткм чуххух гаучухх чух!”,

40


Брух упадує до себе и мадрац ше кус спущує и ригам до подгарлїни: “аааууумґфо” и идзем кафу вариц. Єбемти як ми ше нє идзе ґу гевтому на факултет после Медитерану. Мушим пойсц. Єбени факултет. Ище кус, алє после уж мушим пойсц. Пред двома тижнями сом спаднул по треци раз исти испит, потим два тижнї сом веґетирал и випарйовал ше и упивал карчми и тераз идзем опатриц кеди є знова и улїзовац ше професорови котрому бим дзечнє и без першоболї повязал ноги за главу, виложел на катедру, виврацел го на хрибет и ґурал бим му петарди до анусу и сипал афтершейву по нїм озда док би ме руки и уха нє заболєли, а шицко бим на диктафон знїмал и после дома миксовал зоз мелаґоличним джезом, може и зоз тим цо тераз слухам, Chat Baker sings and plays with Bud Skunk, одличне виданє, таки змирени, смутни джез, место палїчкох метолки, сциха клавир, женски глас котри озда лєм божа рука мушела дотхнуц и нормално, пиано котри ми вашар у души так сцерпезлїво пораї. Красота. Исти професор кажди раз кед ше видзиме ма даяку кнїжку його предац. Дакеди сом ше питал як их лєм сцигує телї здумац та написац, алє одвит баржей як єдноставни: прекладаш цудзих авторох, вибераш цо ци одвитує, даваш кратки коментари, котри ми, пасивни статок, мушиме лїґац и викеньовац на испитох. Тиж кед дакеди даяки студент напише даяку лєпшу роботу, прешика и пресере крев, професор му да чесц же би исту материю положел до своєй публикациї и видал исту и предавал ю, нормално, под своїм меном. Чом ше нє активуєме, сцишнєме зуби и чом нє повеме “досц!” такому третману? Наприклад єдна колеґиня раз то и поробела: спадла на испиту, гоч насправди научела, лєм нє куповала його кнїжки и после му гуторела же нє педаґоґийно поступел, а требал би голєм прето же є професор педаґоґиї. Исте дзивче ище штернац раз виходзело на испит, а потим уписала архитектуру и гваря же там досц добре ґура. Рушело єй. Же.

41


Раз, бул сом з пайташами у преходзе, та реку зайдзем лєм кус ґу истей пички, од чловека и професора з нїма, тельо лєм закукнуц кеди испит, закукнуц чи ше исти удостоєл залїпиц папер зоз датумом на дзвери и у углавним пичка наишла на нас, та ми после, товарише, винєсли їх думаня: Єботе, такой видно же є пичка... – кратко и ясно, гоч го лєм з ходнику з дзерох видзели. Пичка, та. Но, анї о тим нє вредзи вельо обдумовац, идзем кафу вариц, ставам з мадраца, котри ше помали шлїзка по патосу, пада и розґурує рижни дюґи и прах котри тераз лєца по скромним волумену хижи. Будзем мушиц поуцицковац раз. Дакеди, так з яри би ше лапиц, та будзе то. Одробиц ритуал вареня кафи и идземе Тештвире. Кафу треба знац вариц гоч як то лаиком ма випатрац нє компликовано. Ниа: Ствар ци, видам вам тайну, ствар ци у другей ложки. Єдного дня видам публикацию о тим: ”Проблем другей ложки кафи за солерох – и як сом го ришел.” Кед може гевта пичка, професор, видавац тельо балєґи, можем я чловечеству, односно солером, подаровац ришенє другей ложки. Як ше поставиц спрам другей ложки? Егегей, же биш дошол до другей ложки треба перше же биш ришел першу ложку односно же биш ю тримал у малим пальцу, мили мой. Перша ложка муши буц полна, так на копку полна, правилно, як наприклад на даякей реклами за кафу, гоч нє шицки реклами то на правдиви способ толмача. Нє важне. А друга ложичка... Е, ту ци кумшт. Треба знац положиц, добре слухайце тераз, понеже вам одкриєм правду хтора нє вельо менєй значна од правди, нпр. правди смисла живота: “Треба положиц и кус вецей як пол ложички и кус менєй як пол ложички.” Ех, кельо лєм требало шедзиц при муре на мадрацу и булїц до мура наспрам себе же би ми ше поспишело з духом випендрац ґу тей правди. Громади и громади штудираня и ламаня думкох.

42


Нелсон Мендела двацец седем роки бул нєвиновати у гарешту хто зна кельо раз бити, ґужени, алє мнє чежше. Заш лєм як час преходзи думам же треба можебуц класц кус менєй як пол другей ложички. Досц завиши и од того як у процесу браня кафи у тей ткв. “другей ложички” подсвидомо резонуєце “першу ложичку”, понеже и то єдна зоз важнєйших у тим шицким. Но, вшелїяк, зложиме ше, а и як би то пичка професорска гварела, места и потреба за публикацию и дальши виглєдованя, єст и постої... Шедам, шолька у обидвох рукох и греєм ше цали пупенцави, бурави, збурени у пиджами дзе медзи ногами уж випаране и сухе, но жовта шпляха остала. Збурени сом як патканьош одкаремени на добре огрижених косцох. Я оштре копийко читателю! Наздавам ше же дораз одпиєм з кафи и страцим цек думки и голєм два минути будзем штудирац нїч, а то благослов Божи. Шедам на мадрац, упадуєм до ньго, ребра упадаю до бруха, а шия до трупла. Огурка морска, а нє патканьош и копийко оштре. Гмм. Кафа ок. Починам штудирац нїч. Кафа насправди ок. Два минути нїча, або менєй. Потим страцене поняце часу и вец, заш лєм будзенє: - Сранє, факултет чека... Я глупи, чи мудри? И зоз тим питаньом звершуєм гужву у идейним транспорту кортекса и ставам, бо исц би. Починам маневар рихтаня за одход вонка. Пекло и вонка то синоними. Якна, комуниковач, шмеце, бутєлар, клїн закапчани, бураґ у клїтки, попатрунок до жвератка, нє стирчи ми нїч зоз глави. Идея при патреню до жвератка: Добри би ми бул имидж кед бим пущел власи и ховал у нїх ласици, там акурат на глави, и най исти, кед сом параноични, єдна по єдна викукую на тих цо ме провадза, а би то бул шмели виступ...

43


Идзем, рушам. Одмикам дзвери, отверам, врацам ше превериц чи сом погашел ринґли, бутани, Бурми, Непали, бойлери и таке. Чекаме лифт. Я и даскельо бачикове цо ми застарани бегаю медзи ухами. Мам и єдного барз мудрого дїдка нука, кед бим го лєм вецей слухал, уж бим бул гет далєй з животом, кариєру и одношенями з процивним полом. Е, уж кед сом о меняню имиджа глави, под число два, после мунґосох, требал бим ше оштригац на нулу и насадзиц до глави хробакох, патрел сом раз емисию на Националней ґеоґрафиї, войдзе ци под скору, вец ше вилягнє и видзе дас три центи и вирґа док му ище дас два центи под скору. Таки хробаки бим требал дас двацец насадзиц на главу, та най вирґаю кед сом медзи тима розґаґанима празноглавима штредньошколцами у городским автобусу єбеним и най голєм од чудованя учитню, кед секунду – вец секунду и то би людзом вельо значело при тих ґондох, педерох, сельоберох, карциномох, жґольох спирщених штредньошколских и їх деформованих децибелох цо им ше висерюю з клоакох цо им бог место устох под сурли насадзел. Або бим ше мог ходзиц кериц ґу дредавим растаманом, реґеяшом, чи дабером, най ми завидза на орґиналних дредох, тоти шмердзаци и насампредз нєориґинални, вайнаґи, позерско либерални, анархисти, нєкупани, нєориґинални, цо вше у папучкох, маїчкох з велькима драгима ризлами бегаю, а трави и динара вше би лєм жобрац, же ше нє ганьби и вон, а и його родич цо таку балєґетину подаровал трецей планети од слунка. Куриц траву и меняц шветови порядок, можеш думац, утаргнуц би пенєж, до натури ше врациц, Селасиє, гайле, верим же лидере осем найбогатших жемох за половку гемороидох и вредох на жалудкох цо маю, им урбаним гипиком задзековюю. Нєориґинални насампредз, а то им главни адут вше. Чежко нє ориґиналне и комформистичне ґондо и нїч менєй! Сцигол лифт.

44


Аж нїч нєориґиналнєйше як дредави, масни, канабияше! Отверам дзвери, ставам нука, заверам дзвери и розєдзени од урбаних хипикох и штредньошколцох, уходзим до класичней дилеми модерного чловека котри первей вошол до лифту: “Дзе идзем, горе, чи долу!?” и штудирам, патрим на папана у жвератку и “Ага дожице”, почувствуєм мещок з шмецом у руки цо значи лєм єдно: Идзем вонка вец озда. Читателю, я би єбац и гладни сом. Прижемє, сутерен, долу сом, нагло викракуєм з лифта и таргам ше, подскакуєм аж. Сушеда одразу виросла нїодкаль и до лифту сце. Мал сом ше таргнуц и зложиц твар як ретард котри себе ляду до ґачох накладол. Нїяк сом ю нє видзел. У ходнику цмота до котрей ше вше людзе лукаво уцагую и страша мою малєнкосц, а потим ше вироятнє цеша же голєм дакого попрескаковали нєшка у своїх нїч животох. Но, то и мойо баждареня годзинкох у кокпиту часто ме знаю попутац у живоце та допущим же би ше ствари з стварносци случовали одразу. Цо лєм маю думац сушеди о мнє? Цо аж гевти старши сушеди маю думац о мнє цо маю кеди за обдумованє? Тота, тераз цо ме престрашела, попрескаковала, жена-дзивка, очиглядно ма порядни сексуални живот, та ме имбецила, мала забуц по други спрат, док старши вироятнє маю думац же сом тип як гевти зоз вистох цо позабиваю дас петнац своїх сушедох, фамилию, а вец пса и себе и цо потим за ньго сушеди даваю вияву же вше бул покус престрашени и поцагнути, алє “зме нїґда нє подумали же є способни за дацо таке”... А хто зна чи сом и нє тот, цалком розумим порив дакого хто риши ришовац ствари на таки способ, єдине цо хиба таким ришованьом же после це чека, або штерацец роки гарешту, або це знєю зоз снайперами, або ци мутавому даєдна твоя мета вежнє оружиє, та ци пресудзи, або сам себе пресудзиш кед увидзиш же нєт виходу вонка. Кед би могло после такого

45


даякого панґлованя далєй ходзиц по вонку, шпацирац ше коло Дунаю, далєй ходзиц по карчмох, пиц, рихтац пикантни шпаґети и ходзиц на палєнку до людзох, нє мал бим нїяки проблем поробиц наприклад дас осем гласних штредньошколских алфа ґнуох у городским автобусу цо на цале гарло ґалами яка їх нация велька, а як, наприклад, Горвата, або Мадяра треба витребиц же би ше вельки Серб мал кадзи шириц! Або и урбаних и насампредз нєориґиналних гипикох. Вонка сом, моцна шветлосц, джмуркам. Дакус нам далєй контейнер та, як цо видно з приложеного, мам часу за баждаренє зубчанїкох у глави. Ганьбим ше док ношим шмеце. Нєт у видокругу контейнери, та людзе вироятнє думаю же мам даяку компулсивну психозу котрей манифест ношенє мещка з шмецом по варошу, або можебуц думаю же сом худобни и у мещку ношим дацо нажобране, нашпиртане, хто зна дзе, цо ми на концу розума нє одруциц, бо сом худобни. Мещок превидни, у нїм шкарупини зоз вайцох, загубени варени вайца, стара желєнява, овоц, новини, дроти и млїнчок за мак. Шейтам ше коло єдней школи котрей мури уздлуж и попрейґа пописани зоз рижнима ґрафитами и сликами, ґрафити типа: “Сербия Сербом”, “заколь меншину” и “и дзивчата пердза”, потим слики воєних геройох котрим ше судзи за ґеноцид, под слику єдного од нїх за котрого єст аудио запис дзе лярма на подредзеного чувара у лаґру: “позабивай их шицких!!!”, пише же кажди Серб тото цо и вон, тот герой. У школским дворе два бетонски терени и коло нїх високи мури и манди трибини. Даскельо школяре стоя у кругу и додаваю себе джоинти, даскельо шедза на трибинох, мотаю до ризлох, паля и випатра як кед би им нє було барз бриґа чи их даяки нєзаинтересовани професор увидзи, чи нє. Точнєйше, думам же ше им чежко єбе за то. Кед же и наидзе даєден, та як то вони гваря, вец “одкулираме ситуацию”. Кеди-нєкеди даяки школяр придзе шеднуц ґу нїм и дава им цошка згужване до

46


руки, а вец гевтот вибера якиш мещок себе з ґачох и цошка му дава и враца мещок зоз громаду “цошками” до ґачох и зоз бадиленґвиджом имитира МТВ реперох новей школи. Пол дзешатей рано, вельки одпочивок, цо воно будзе у школи до поладня, до годзини? Надуте, поспане, подартого кортекса, надраженей скори, власох и пиши, мандих вайцох, чому ше воно научи? О пол годзини го лапя дримоти, прицисок спаднє, збляднє, апетит скочи, на шлїдуюцим одпочивку пойдзе себе купиц соку и чоколади, чипси, або сендвича, нає ше и дакус “викулира”. Можебуц ище ше оправи з єдним курбланьом и нациска до себе джанк поживи и вец лєм дочекац кеди професор одєбе зоз своїма говнами, виковнима правдами, векторами, Бодлерами, Нютнами, Доплерами, косинус балєґами, пререзом пантлїчари, з одкладаньом поживи вжиме, котри им, погнобеней младежи, черпа до їх главох-шерпенкох, за тераз и за однєсц, и то роками так, кажди дзень, ґад єден, зоз своїм, нїби, возвишеним вокабуларом, методом, моторику и мизансценом и єбеним походзкованьом коло лавкох и табли. Дочекац лєм тот конєц конца же би конєчно пошло дому чекац конєц дня заварти у хижи, повадзени з домашнїма, з глупима родичами поспреведанима пролетерами, заварти док нє лапи сон после штвартей мастурбациї. А ютре знова. Єбени прекляти живот. Куриц опрез школи по тей жими на седем рано, а вец и на “вельким” додац, и потим знова до поладня румеґац балєґи котри професор усере до валова и знова беж дому деркац евентуално ище знова замотац после школи и удуц ше як жаба храстава. И так до пиятку кед ше идзе на вилєт дуц лїпкаче, або трец кортекс з бабовим лорамом. Єбени прекляти живот штредньошколски. Руцам конєчно шемце, ходзим коло школи, древа цо насадзени коло дражки и паркинґу подзвигли дражку на даєдних местох, та ше кеди-нєкеди уплянтавим на ровним, єдини од шицких преходнїкох, вони то давно звладали, и одмахуєм

47


з главу у смислу же яки нам городски служби нєажурни и же до Европи з такима дражками нє пойдземе и подобне. Потим круцим ґу главному булевару и верице, або нє, рушам просто на исти. Ту уж вельо вецей швета, та ме моя животна сопутнїца, параноя, опомина же бим знова опипал чи ми клїн заварти. Опипюєм и ОК, заварти є. Тераз патрим чи даяка жена видзела же ше опипуєм за ганьбу. Якиш штредньошколки ше шмею, но, випатра нє з клїна, алє з мнє цалого. У таких ситуацийох такой ше залїчуєм з охранєбним механїзмом, же я пречитал и идентификовал ше з цалим опусом Кафки, а вони ше нїґда нє годни випнуц до тих сферох, а маю нє знац анї цо то. Достоєвски тиж. Потим даскельо штредньошколки виходза з автобуса и иду просто на мнє, уключуєм маневар моторики индиферентного граждана котри нєутрални на улїчки як и кажди други цудзи граждан на улїчки, нєутрални як линия на калдерми, но, алє дзивки, заш лєм, яґод кед би лєдво ше сцерпели же би ми зашли за хрибет и праскаю до шмиху як цо праска кед ше чловек заповраца, а нє сцигол ше сцерпиц по срач. Серем ше им нєначитаним. Пошвидшуєм ход. Швидко находз дацо о чим будзеш штудирац же би нє було видно же сцеш йойчац! Уж шицки патрели на мнє. Тоти опрез мнє кус ганьблївше же бим их нє лапел на дїлу, алє заш лєм усудзовали ше велї, а гевти за мну стали, та патрели и чудовали ше же як то бог, таки совершени, а таке пущел ґу живим. Сцигуєм по семафор. Вонка и пекло то синоними. У кортексу бегаю и бию ше териєри и хтошка им од горе руца мачку. Айде семафор, меняй ше! Людзе рушаю, рушам и я за нїма, пожнїм два три крочаї. ТТТРРРРАААМММ ТРА ТРА ТРАМ! Два авта нагло гамую и правя смуги од ґумох на асфалту. Метер и седемдзешат два центи им хибело же би ми вибили погарики з колєнох. Людзе з боку твердза же сом глупи. Бокте, лєм цо ме два авта нє вдерели! Ище було червене,

48


алє вивежбани городски дзеци знали кеди ше пребегує, док глупи валалчан Руснак монґолоїд рушел за нїма, та го лєм цо нє преґажели и пискаю яґод кед би свадзба була. Заслупнул сом, кадзи тераз, єбемти!? Питанє живота мойого. Стоїм на стред драги, на стред булевара. Нач сом вишол вонка ґу нїм!? Требало остац дома и обочковац штири мури океянско белави. Рушам крочай назад, нє, предумуєм ше, нагло виберам руки з кишенкох при чим ми на драгу випадує хаснована розфаластована паперова хусточка, або два, три и розлєтує ше у мохоткох и часцох, даскельо дробни динарчки полїпени на пальцох и дланї єден по єден ше одквачую и бежа кажди по своїм. Рушам заш лєм прейґ улїци уж кед сом на пол драги. Идиот. Шофер випиха главу и заключує: “Єботе како си ґлуп високи педеру дебели!!!” и похопює же ше високи петко злєкол и же є начати, ранєни и безопасни, та додава: “єбем ти майку, како си ґлуп!!!” и задоволєни уруцує до першей и ґура далєй у живоце. По присутних мож почитац же и вони дзеля шоферово думанє. Спущуєм боґлю и хвост и сцекам отамаль глєдаюци виход зоз шалєного булевару. Пекло и вонка то синоними, як тот гварел. Лапам перши пасаж, препихам ше през нього, велї облачки од срачох, бутики, фризернї, авзлоґи и меняльнї, вовки гребу, гиєни и лєви грожа и брешу, бежим вонка и з пасажу, солитер якиш, швидко до уходу солитера, през нього и такой на други бок, якиш дутян у солитеру, уходзим до дутяну. Купуєм води. Хух. Идзем медзи тоти джини од будинкох и шедам одпочинуц. Хух, мацер божа. З каждого боку вельо поверхи, запах жеми и покус желєнїдла. Хух. Слава богу, нєт людзох, лєм якиш двойо дзеци сто метери далєй штреляю до себе зоз пластичнима митралєзами. Бедзи тот цо ма драгшого, богатши тот. Цали живот будзе бедзиц таких. Виберам таблету кусам половку и вакумирам фляшу док цагам води. Сама подумка же сом прелїґнил исту ме два

49


трецини змирює. Єбемти живот. Операм ше на операдло лавки и патрим до горе. Заверам очи, удихуєм и загамовюєм кажди рух и кажде диханє, прейду седем секунди и видихуєм, спущуєм главу скоро медзи колєна и патрим на жем. Цо би Мишкин робел на моїм месце? Нє вицагуй ше! Папане. Поцагал ши пред шветом, препаднул! Та у ствари нїч, нови пораженя це чекаю най их ґурнєш себе до анусу и инше нїч, а тераз идземе, бо ше ище професорови треба улїзовац, а аж там препаднєм. Идзем тераз по менєй комерциялних улїчкох, досц булеварох за тераз. Вицагуєм главу з помедзи колєнох и ставам. Питанє хвильки: будземе тераз плакац, чи док пойдземе дому? Друга часц драги була змирена, меланголийна, провадзена з єдним чувством котре походзело зоз константного питаня: “Хто лєм пошори тоти красни дзивчата телї и чом мойо ю нє ма места у тим одвиту? Но, до конца хто ме и єбе? И такой одвит з другей часци боґлї: “Ниа, дораз будзе професор”. Дакус по дакус, бункер по бункер, скровище по скровище, по ровох, схилєни од меткох, ґелерох, стрилох, шунянє, хилянє, цаганє, шмиканє и ниа на факултету сом. Интересантне же на факултету сом нє подложни бог зна якей параної, єдноставно як войдзем нука, вона капе. Нє знам прецо и по якей законїтосци ше то случує, алє вшелїяк же сом подзековни мацери судьби на таких дарункох. Но, заш лєм, кед сом мамурни як цо сом праве тераз после вязаних дньох, после глєданя и жица алкоголного сна и чежкого скияня по карчмарских столох, бенифициї о акутних попущованьох параноїдних станох, розуми ше, нєт. Єби ме. Преходзим коло пар курякох котри виплашени куриц вонка, понеже нука можу лєм професоре, бешедую о компонентох за компютер котри им хибя же би мали машину зоз пекла, нє знам цо значи анї єдна од компонентох та най им врацим, префриґано уцагуєм харканїну до гарла и

50


скашлюєм, виплювуєм и копам до жеми дзе цапла шлїна и прешлїзкам виплювнуте. Ґрабем клянку и уходзим нука до курца. Студенти шедза по ґарадичох, лавочкох, патра єдни другим до паперох, на стред ґола стол дзе ше за цошка пише петиция, студенткинї активисти бегаю за асистентами, док студенти знаю же без пички и пари сифонох нє маю цо глєдац коло авторитета, та лєм шедза чекаюци нїч. Домар шедзи, провадзи екранчки котри му емитую змисти зоз сиґурносних камерох и випатра як кед би му уж знова час бул же би ше пошло до котларнї згирмиц ище єден джоинт. Идзем ше вишикац, умиц, ошвижиц твар и лїґнуц дас гарсц води и гварим, єби ме. Уцерам руки и идзем опробовац щесце на лифту, ридко кед го мож доволац, понеже кед ше даєден професор пошол висрац, зашикац, видеркац, або пре даяку файту мобинґу путує на даєден поверх, звичайно нє завру за собу дзвери же би их лифт там причекал. Єден од облюбених гобийох ми, заврец лифт и отвориц го на даєдним другим поверху. Сцем повесц, випатра идзем по ґарадичох. Идзем на пияти. Медзи каждим поверхом єст ґарадичи у трох напрямох пре койдзеяки чудни медзиповерхи, мезанини, та ше чловекови може закруциц у глави, а понеже нєт нїяки знаки котри би ци гуторели на котрим ши поверху, кед нє читаш у себе, мушиш висц отамадз до ходнику и видзиц дзе ши. Ґарадичи и цали будинок правени на таки способ же кед идзеш по нїх вше ци з трох бокох мур цо мнє и моїм менталним станьом одвитує, док други твердза же им то депресивне. Єст и централни ґарадичи котри у центру факултетового будинку и вони найфреквентнєйше превозне средство на факултету, медзитим, я ше боїм тамадз и волїм ше ґрабац по куце. Уж сом сиґурно бул коло штвартого кед ми погляд и увага скруцели ґу єдним отвореним дзвером пре якиш моцни масни запах, вонь и звуки котри глашели як звуки сексуалного акта. Нука два нини пораячки. Єдна шедзи на карсцелю,

51


трима главу на столє, а руки єй випросцени до проста коло глави и у дланьох, сциска каменьча. Маїца єй дзвигнута и преруцена прейґ глави зоз чим одкрити два вельки голи пегави цицки котри вишели з нєй и лєнчави хрибет. Тоти два огроми пеґави, звишени, червени цицки були у старомодним брусхалтеру чи падобрану котри их нїяк анї нє скрил анї нє затримовал на целу, цо давало упечаток же ше дораз одквача, пре активносц другей нини. Горя три швички. Друга нина стала за ню. Вона зоз якуш помаду з швидкима, аґресивнима рухами єй масци хрибет и мантра. Жубронї себе под нос цошка на мнє нєпознатим язику и то тото цо мало звук як у порно филму кед нє стукаю, або кед то робя цихше, а масц була заслужна за тот чежки запах. Руки єй ґура од долу, од смужки на рици на горе, по хрибце, и уходзи єй аж до власох цо тоту вироятнє мало скубац. Кед дойдзе по власи, становя ше и треше з пальцами, а гевта долу вивраца з очми як кед би була у транше. Зоз тим ритуалом ю, випатра, ошєбодзовала од чого шик. Твар жени на котрей ше робело ритуал випатрала як кед би нука у целу нє бул хомо сапиєнс, алє целє и то хлопске целє, котрому машина за млєко видоєла, єден за другим, поведзме, шейсц орґазми. Побунєте, страцене, змотане, задовольне, наґужене-физично и животно, и глупе, а одсутне у трансу чи у хто зна чим. Покус ме пробовала провадзиц з єй добродушним поглядом, алє нє поспишує ше єй то, понеже такой знова обраца з очми и предлужує патриц нїґдзе, хто зна чи ме и реґистровала уствари. Ходзим далєй по ґарадичох и на стред истих дзвери отворени и чуц гук машинох. Нє знам кому на розум праве ту було дзвери и просторию направиц. Одхилюєм дзвери котри були лєм кущик отворени. Перши раз од початку студираня тоти дзвери находзим отворени, та мушим вец и закукнуц уж. Нука посцель и чуц гласне пуканє и гурчанє машини. Гурчанє як у старих друкарньох помишане зоз звуком

52


фотокопиральнї. Но, нука анї єдно, анї друге. Клїпка неонске шветло, та нє мож видзиц цо ше и о чим точно роби. Нєт нїкого на посцелї. Лєм єден апарат коло нєй од горе бега. Одразу, як пре мнє, шицко става и отвераю ше дзвери на другим концу просториї. Єден нагнївани дїдко, майстор факултетски озда, або є и професор даяки, нє знам, нагнївани идзе ми до стретнуца як кед би ше розгнївал дацо на мнє, понеже сом му погубел роботу: – Заверай, мали, ренґен роби, нє мож то видзиц сам и похопиц!? – засичал як бумбар на мнє и лупнул з дзверми. Пендрам далєй, трудзим ше забуц цо сом видзел, гоч шмердзи ище. Чуєм и машина знова руша робиц. Одкаль ренґен на факултету за социялни науки? Кому го ту треба, до клинца? Но, на велї одвити о тим факултету озда треба длужей чекац, а дотля, як тот гварел, треба копац глїбше и там правиц твардейше, агей читателю? Сцигуєм на пияти и идзем до конца ходника по котрим чежко ходзиц од кнїжкох, фасциклох и нїкому потребних студенских роботох, семинарох, проєктох. Зоз мурох виша нєзалївани, полу сухи мушкатли, кактуси и койдзеяки цагача. Прекрачуєм и доходзим ґу канцелариї и ослухуєм чи буба нука. Чуц лєм як масирана нина застукла, слухам далєй, випатра нука радио сциха роби, оддалюєм ше, ище нє уходзим, опатрам обвисценя на дзверох. Видзим на сподку дзверох на патосу претаргує ше шветлосц и очиглядно хтошка стої и нє руша ше. Дуркам. Чуц як ше хтошка одлїпел од дзверох, направел даскельо крочаї, ґуранє карсцеля, потим цихосц и хлопски, його, глас: “Може”. Слава богу таблета ище робела. Уходзим нука и нє идзе, дзвери нє мож отвориц до конца. Фасцикли наскладани за нїма упераю до мура и нє мож. Хпам ше. Ґурам, прицискам и уцагуєм ше. Нука сом. По нападаним и упитим вапну на рамикох фасциклох видно же су уж роками там. На верху фасциклох цегла ожелєнета од

53


влаги. З лївого боку погубени два фотокопир машини, за нїма ормани у котрих витрини преполнєти зоз тиж фасциклами и такой мож обачиц же пре тоти ормани нє мож отвориц облак. На облакох погубени, преридзени, покривени ролетни. Од горе виша шпарґи котри их дакеди могли дзвигнуц. Под облаком знова ище фасцикли и даскельо шори старих, озда даяких, фахових часописох корти дакеди видавало даяке здруженє професорох и котри нєшка, а вироятнє ище и теди нїкому нїч нє значели окрем за биоґрафиї тих цо их писали, но, углавним – виходзиц мушело, руциц чкода, а хасноване остатнї раз кед вишло з друку и кед ше их там вискладовйовало. Опрез тих паперох и облака, вельки и дефинитивно чежки, нєзґабни стол, на нїм стари компютер зоз двофарбовим желєно-чарним екраном и цо интересантне, коло монитора даскельо шкатулки зоз велькима пейц и пол инчовима дискетами. Витай вику двацец перши! Тастатура склонєна под монитор и место нєй, опрез професора, тацна на котрей танєр зоз якуш оглодану огрижену птицу, вимаскану мачанку и замасцену салвету. Професор патри понад окуляри точно ми помедзи очи и поскладал уста як качка. Верхи пальцох му ище масни. Кус є нагнути на предок и руки му на колєнох. Дава упечаток яґод кед би ше рихтал, або дацо повесц, або дацо поробиц, наприклад вжац дацо зоз стола. Алє заш лєм нє роби нїч, лєм вируцени очи, уста як качка и нєзвичайно нагнути напредок з руками на колєнох. Випатра я мам слово... Акурат, я мам слово и у хвильки обдумуєм виреченє и слова котри до ньго уруцим, отверам уста и професор скруцує погляд, дзвига руку, випросца палєц яґод кед би осетел мелодию його облюбеней писнї и сцел єй лапиц ритам з рушаньом дзвигнутого пальца. Но, нє у питаню його писня, алє месо зоз зубадла. Пуща з устох звук: “ц ц цвввоооооч цвоч цвокот цвич цвоч ц ц цк ц!”. Вицицує, цица и конєчно, цошка вельке и вицицкал, кус поклонцал зоз зубами и язиком и лїґа исте и:

54


– Тештвире, я полуднюєм – и цихо є и патри як кед би сцел повесц – Ха! И цо тераз будземе!? Лапел ме нєпорихтаного, думал сом же инше пове, закруцам шруби у кокпиту и одвитуєм: – Ага, га, добре пребачце, най причекам вонка, причекам вонка, пребачце же сом так упаднул, най вонка причекам, чи... Ага, важи, причекам, та придзем о дас дзешец минути, може так? – Ей, Тештвире, Тештвире... – цо значело най причекам вонка и же я вше цошка усерем и же нє знам обичай котри озда основа култури и котри лєм я, глупи, поґажим, док другим студентом таке глупе ше нє зна случиц. Лєм Тештвирови. Виходзим, вихпавам ше, заверам и стоїм за дзверми, медзи мушкатлами, цагачами и нїч. Ослухуєм. Нука чуц вицицованя, запинанє, огризанє, як щенє кед сце покусац даяку лабду, а вона ровно сцека од нього и вше уж кед ю лєм цо нє лапел и закушел, подар, вона му ше як мидло вишлїшнє, хррр, кррркх, ххрггхнк. Покус аж здогадує на звук чловека котри дриме и покус храпи, таке цошка. Преходза минутки, и дас о осем длуги, нєприємни минути чуц черканє танєра, ход и знова танєр черкнє, потим знова ход и шеданє до скоряней фотелї. Уходзиц, чи цо? Реку, знова най нє засерем. Чекам, нє знам анї сам, глупи ситуациї, кед войдзем нє добре, кед ту стоїм и нє уходзим, а понаглял пре мнє, та ище глупше. Айде, уходзим дефинитивно, озда склонєл танєр. Дуркам, отверам, червенїм, понїжени, прехпавам ше, знова дзвери запли, нє сцигол сом анї попатриц на ньго и: – Може тераз професор? Патрим на ньго, очухує руку до помитка, бере зубодлобки, нєприємно тринац секунди, опрез нього на столє даскельо ґризди грозна, котри вироятнє думал ошторповац до конца роботного дня. Цихосц и конєчно.

55


Професор: – Га, нє – и цихо зме. Патриме єден на другого. Думам же ми ше твар так поскладала як кед би ми на чолє писало: – Добре, єбем вам майку, ме єбац сцеце чи цо у пичку, нє нашол я мойо живци на драже, го єбем му матер уж! И предлужує професор, зоз тоном чловека котри нє муши, алє айд помогнє тому другому, чисти алтруизем озда. – Поведз Тештвире, гайде поведз. Як же ши, робиш нє, ниа мам за це дацо цо по перши раз виходзи на нашим поднєбю и нашим сербским язику, слово о роботи нашей асистенткинї, позберани роботи о одношеню и розкрочайох медзи педаґоґийну теорию и праксу, о тим дзе єдна пожнї за другу, а друга за першу и о можлївосцох їх комплементованя, ниа ци ю – цо автоматски значело же ми є и предата. – ...Я лєм пришол ше записац за испит у пред испитним року, уж сом три раз спаднул, та реку, штварти раз най попробуєм, агам, нова кнїжка? – берем ю, понеже ми ю ґура до рук и опатрам як кед би рамики нє були менєй интересантнєйши од випатрунку преганячки после оброка цукровцу, дзе мож шацовац гевти жовти лупки. – Интересантно зробени пререз, амалґам найзначнєйших розумох педаґоґиї двацец першого вику, роздумованя, завжати становиска, совєтскей и даєдних заходних думкох, тото тиж будзе на испице у усменей часци испита, маш ту дас коло сто пейдзешат боки основи котру лєгко звладаш, тисяч сто пейдзешат динари, ево ци и уплатнїци та уплациш у банки, можеш у гоч хторей, уплациш на педаґоґийне здруженє. Ага, добре, ниа пишем це вец кед сцеш висц, ище дацо? – Га, добре – знам же кед му врацим и нє купим кнїжку, та сом штири роки студийох руцел до псового... – гм, уплацим, вец... тих дньох...уплацим... то вец будзе тото... га, довидзеня...”

56


виходзим, розєдзени, розчервенєти, квачим з клубом до дзверох, фасцикли скакаю, но, желєна цегла их трима. – Довидзеня Тештвире! – Довидзеня вец, придзем на испит та... Довидзеня... – одвитуєм зоз гласом як кед би ми випущела ґума на души, бемти живот, знова ми пичка утрапела кнїжку. Маймун! Цалого живота єдно исте питанє: “Я шалєни же церпим же ме ґужа боґаре, чи вони же ме ґужа!?” У тей ситуациї ґужач професор, алє єст ище ситуациї дзе ма добрих заменїкох. Крачам вонка отамаль, силни цагача ше киваю од витра котри правим, або хто зна, можебуц ме рушели зґрабиц, омотац ме и претровиц. Круцим на ґарадичи и знова крутирац по поверхох и мезанинох. Глєдам даяки срач же бим ше оплюскал з воду. Круцим, зиходзим, ниа срач, лапам клянку и отверам, медзитим хтошка з нука копа до дзверох и лярма: – Завжате, далєй оталь! – злярмал на мнє кед бим го претаргнул у финалней дїї мастурбациї и шицко упрепасцел. Як же може буц завжате кед єст нука дас дзешец места дзе ше шика, три кабини за тварду нужду, дзе ше мож заврец и штири лавабои!? Нє важне, найдзем озда други на мезанину нїжей. Зиходзим, круцим з єдних на други ґарадичи и видзим же зоз срачу до котрого ме нє пущели, хтошка отворел даяки дзешец центи и патри на мнє з твару котра ошлєбодзена од каждей емоциї. Патри и яґод кед би думал же го нє можем видзиц, старши чловек, вироятнє даяки професор, стої и патри, та станул и я, та и я патрим. Цихо зме и видзим, ма билей пени коло устох. Потим вибера руку споза хрибта и видзим коло дланї му намотани срач папер. Приклада длань ґу устом, ґу лївому концу ґамбох и барз прициска, аж ше му рука затресла як ше упар, потим ше загамовює на хвильку и аж вец прецагує папер по цалих устох зоз чим позберал векшину билей пенастей маси. Поцагує главу назадок, жубронї бридки слова до бради, уцагує ше нука и завера дзери.

57


Перше их помали завера, а вец одразу пошвидшує и так лупнул з нїма же можебуц ошивим до рана. Идзем далєй долу. Наиходзим на други WC, дзвери отворени и випатра нєт нїкого. Уходзим и понеже ми ше треба лєм напиц води и оплюскац з исту, нє заверам за собу. Гух, пиєм, умивам твар, операм ше на лавабо и здихуєм на себе до жвератка. Патрим на мою анемичну твар и белавкасто кафови подочняки. Так робя у филмох кед су возбудзени, та вец и я так робим, та ше покус чувствуєм як голивудски алфа „мужяк„ котрого витрапел америцки естаблишмент, Ник Нолти, препити детектив котри мержи паперолоґию, препити муряк котрому шеф вжал пиштоль и значку, алє вон самоинициятивно предлужує робиц случай, понеже цала ситуация уж давно прешла до домена особного и кед ше сце розбистриц, та у срачу плюска воду, на витрапену и звишену од „мамурлука„ твар, и патри на свойо зєбане зявенє у жвератку... И док я так мрийовал, одразу чуєм чежке, храпаве диханє и якаш глава викукнє през удзверя, WC-у дзе я, вищиря очи, даскельо раз клїпка и вихпава ше вонка назад ґу целу. Я то видзим лєм у жвератку. Иста твар як и гевтот дїдко на поверху висше, зоз билу пенасту масу на устох. Уцерам руки и виходзим, випатра ше чловек поганьбел, або таке дацо, у сущносци интересовало ме же чом так глупо закукнул и чом ище глупше поклїпкал и скапал. Виходзим и видзим го, уходзи до єдней, вироятнє своєй канцелариї. У канцелариї вельки фикус и на стредку розцагнута фотеля на котрей помервени плахти до покровца и паплана и єден згужвани заглавок на котрим єдна очиглядна мокра шпляха, дас петнац центи длуга. Дїдко, котри ми закукнул до клозету, стої при столє и крає себе фалат сланїни, потим тарга фалат зоз хлєба, бере нож и цошка масци на одщипени хлєб, даяки сир би то мог буц, на тото кладзе одкрату сланїнку и шицко нараз „утоваря„ до пискох. Жува, жужлї, хваста и походзкує по хижи. У ципелох

58


є, ноши их зґажени, нє обуваюци пети, так лєм як папучи. Приходзи ґу фотелї, мерви тоти плахти и пирнаґи цо на нєй, бере их и кладзе, помедзи орман и облак, ґу муру. Положел, набил, удубкал, най ше нє розґужлї и випаднє, вец кус застанул и пердзи труауурррх троч, трок, троч, видува ше и патри през облак, потим ше знова зогина ґу столу и бере срач папер и щеточку за зуби, обраца ше ґу мнє и руша. Збачел ме и знова ше шмишка и клїпка и помали руша ґу мнє. Цала його твар и бешеда цела випатраю одприлики так як твар даякого педофила котри идзе зоз бомбону ґу шейсц рочному дзецку и сце го намамиц на бомбонєру до ґаражи. Поцагуєм ше и идзем отамаль, до долу ище поверх, цо скорей вонка, гевтот уґурсус випатра як кед би анї нє реґистровал мой виход, хто зна чи ме и перши раз видзел, лєм предлужує походзковац зоз тим ошмихом и клїпканьом и ровно до срачу. Завера за собу дзвери и дас о два, три секунди знова чуц пердзенє, алє тераз гласне як гром до брега кед би вдерел и на два часци го розбил. У прижемю сом, видзим шветлосц, идзем ґу нєй, преходзим през дзвери, до шветлосци и конєчно вонка сом. Два нини цо ше масирали, стоя под стреху при облакох од кнїжари, куря циґарчки и смутно патра до жеми. Зоз радия з кнїжари чуц индиферентне финканє рефрена Release me од Инґлберта Гампердинґа, котра дава конєчну нїтку, конєчни смак цалому тому дню исто як и вино цо дава при вареню шпаґетох. Я з червеним варим, гоч гваря же ше то зоз билим. Цо далєй и цо швидше оталь. Тераз ми лєм хиби най, нє дай боже, Руснацох стретнєм. Задумай таке ище, то би вец була палєнка до шпаґетох, а то нїяк нє идзе читателю. Любим Раснацох, алє кед их у Новим Садзе стретнєш, тих з валалу, вец сце нє лєм нация, алє род родзени, браца и шестри, а индзей, на валалє ши до дески говно за каждого од нїх, ту озда нє функционує їх авторитет, у тим, кус векшим аквариюме, та им добри и ти, або им вироятнє мутавши од

59


нїх, дзвигам почитованє. А мож стретнуц и тих варошских Руснацох за котрих ши ище векша балєґа и лєм це чекаю стретнуц и так зоз висока зоз подшмихом прегвариц з тобу, понїжиц це и вец потим на сто адресох ше вихвалїц як глупе руралче стретли, гоч док бешедує з тобу на крашнє то виведзе и так шумнє воно то бави, алє заш лєм тоту ароґанцию и подшмих нє можу скриц так исто як тоти цо маю шарлах нє можу скриц кашель. Пупенци по хрибце и сцегнох уґлавним. Треба ми єдна чежка и швидка позауха. Сцекам оталь. И нє волай чорта. Треба ми єдна огромна пляска, позауха, най забудзем же сом бул на одзелєню за говняни педаґоґийно психолоґийни науки. Ганьбим ше питац позауха од уґурсусох коло мнє, случайних преходнїкох на улїчки, гоч верим же би ми нє дзбали таку услугу поробиц з оглядом як ме мержа патраци на мнє. Шпиртам по кишенки и находзим другу часц таблети котра ту остала од нєпорозуменьох на семафору и нїч, з навекшим уживаньом ю кладзем на язик, фодбалуєм ше зоз ню у пискох и лїґам. Гух, такой мир, гоч ище анї нє почала. Зайсц би даґдзе на други уровень плясканя. Мушим попиц. Єдно кратке, а дупле. Єбемти, хто ми викеня тельо пенєжи кельо тот чловек може викеняц кнїжки? Можлїве то, заправо, викеняц такого дуката якого тот чловек сраня може викеняц зоз своєй киперки? Думам же нє. Понаглям, рипем лєм просто, знам точно дзе, и лєм рипем, кафе “Абсолвент” пар телеґрафи напредок. Лєм цо нє бежим, заобиходзим паркирани авта, будовалїща, будовательни одпад, бициґли на мнє бренкаю, студенти квача до мнє зоз плєцами, як кед би ме сцели знова однєсц на ґильотину, нє дам ше, бежим, ґрабем ше, гайде карчмо!

60


О, єботе баксуз, Руснаци! Лєм цо сом нє вошол до “Абсолвента”, а воно як по божей кари, Руснаци. И то найгорша файта Руснацох, два штредньовиковни жени. – Палай нашо у швеце, здраво Тештвире! – Га, гей... Добри дзень – одвитуєм чежко зрадовани. – Цо же ши таки престрашени, ти цошка ровно вше потрацени, ви Шимраково, цала фамелия, Тештвире, вше були ровно потрацени, га Тештвире!? – и шмею ше яке шмишне гварели и иста предлужує, док ше гевта друга подполно з ню склада и препущує єй же би и место нєй ше на мнє вибалєґалєла. – Читаме цо пишеш у маґазину и... – прави психолоґийну павзу же би виволала моцнєйши драмски ефект, и чека, чека и штреля – ... и нє пачи ше нам! – застава и вищирює очи же би ше єй вербалне копийко баржей до мнє заджобло и же бим озда клєкнул на колєна розйойчал ше и пребачовал ше єй, обочкуюци єй тлусти сандали, здути од тлустих лабох. – Насправди!? – павза три хвильки и червенїм, гоч сом плановал остац жимни. Одвитуєм щиро: – Овго, га вец одтераз будзем писац так же би ше и вам пачело – одвит таки щири же кед бим бул Пинокио вироятнє би єй мой нос пребураґовал тоту звишену и давно нє хасновану цицку. – Єст тельо красного у наших обичайох, валалох, нашо предки ше тельо жертвовали, а ти цошка свойо там, цо лєм ти розумиш, кед же и вон розуми, гех – попатри на товаришку и ошмихнє ше єй, цо мало значиц “ха, ха алє сом гварела нашому собешеднїкови говнови! – ...Напиш дацо за нас и ми би читац цо и млади любя, ша ми нє стари духом, ми любиме тото цо и млади, алє як же ми таке твойо най читаме? – виява котра виражує цалу руску политику спрам шицкого цо нє як вони, кажда чесц як то вицагла лєм до єдного виреченя, анї я би то нє знал.

61


– Тето, повем вам лєм єдно: анални секс. Наолєйовац пориско з лопати и анални секс. Кед ше порежеце, або болї, вец намасцце и зоз афтершейвом, або з горку папричку, та воно кус будзе церпнуц, а вец ше можеце скияц кельо уж воля, и гей, кед то робице, найлєпше то робиц на машини за райбанє кед є на центрифуґи – потим правим любопитлїви ошмих на своєй твари и опитам ше им: – А дзеци? Як же вам дзеци, знаю уж по руски бешедовац? Чи ше ище вше ганьбя думаюци же нєт горше понїженє, остатнї раз кед сом их видзел та так було? – обидва маю дзеци моїх рокох. – Довидзеня, нашо, идзем вец, видзиме тих дньох.

поздравям вас, та ше

Крачам далєй, крачам зоз твару чловека котри чежко у праву, приходзим опрез секциї церкви моєй релиґиї, опрез кафе “Абсолвента” и уходзим. Як заверам дзвери, у полуобраценим положеню, збачуєм два горенаведзени жени и видзим же бешеднїца йойчи, а гевта ю блага. Заверам дзвери. Єбем ти маму. Познєйше у єдней нагоди сом стретнул тоту цо була цихо, та ми гварела же вона розуми тото цо я пишем и же то нє може кажда “баба” розумиц! Кажда баба як гевта єй, нє досц аванґардна, акурат праве ю так наволала, товаришка, и цо ше єй дотика я нови Ворхол при Руснацох, та сом єй врацел: – Значи тето, тото цо я робим то за вас исте як кед дахто нарайзує конзерву юшки!? Моя робота то конзерва юшки, га тето!? Ей, егегей...Тето, анални секс на машини у центрифуґи... Людзе би любели кед би ми, Руснаци, були музей котри ходзи, то озда єдини бренд котри виводлїви при нас, та так озда и треба же би було и так и є кед патриш, медзитим и без огляду, я заш лєм волїм буц експонат, наприклад у кафе “Абсолвент”, як експонат у музею наволаним Руснацство. И найчастейше исти тоти цо би з нас сцели направиц музей,

62


дзеци им нє знаю анї бечац по руски, а нє озвец ше. Сироти Ворхол ше пре нас мал наобрацац у гробе, а найшмишнєйше у тим шицким же можебуц зме анї нє Руснаци, алє Виходняре, понеже бешеда нам виходнярска док руска нам лєм релиґия. Завиши цо чловек дума же му прави идентитет. Можебуц то у ствари найжалошнєйше. Но, нє бриґа ми. А можебуц гевти там уствари ми!? Можебуц зме або тото, або гевто, або и нїч зме, алє, гоч як най є, я и далєй чловек котри скоро децению безуспишно оганя папер о законченей високей школи и на добрей драги же бим постал пиянїца и умар стари, сам, худобни, престрашени и шалєни. – Модлїм вас єден виняк дупли и ляду! – гуторим док трафям шанкерски столок себе медзи ноги и напахуєм чежки дементни запах за говном. Келнерка прави тїлесну вигварку, такой як з пушки става и лапа ми сипац до погара як кед би нїч нє було, а очиглядно же вона тота цо ше швижо висрала, понеже цали локал шмердзел на швижо випаковану балєґу, а у локалу, нїкого крем нєй, читателю. – Ниа, най ше пачи, ляду нє мам, алє виняк цепли... Стал ту... На мотору, ту – указує з пальцом на мотор, гоч з пальцом ше нє указує читателю. Акурат, знука шанку поставени якиш мотор и при ньому стої шицок виняк. Мотор кеди-нєкеди одробює период гурчаня, цо ми одвитує, понеже ше батлерка нє упущує до диялоґу зо мну и нє губи ми цек нукашнього дискурса. – Наздраве, за мир у швеце и же би пренашли лїки – випивам и вовки у кортекше завяти з ятом баранчатох. Карчмарка ме, або нє чула, або нє розумела и почал сом конєчно робиц тото цо ше и роби у церкви. Помали сом пренаходзел свой душевни мир. Як? То ше так роби же келнер, або помива, або уж дацо кутатує, закруца ментални шруби,

63


чита спортски журнал, препатра квоти, а я кус ше тримам за погар и мервим го и обрацам коло його оси, або граєм на нїм з нохцами док глава и погляд ми одсутно спущени до кута дас на метер од жеми и нє штудирам нїч. Друга рука ловґа коло мнє, ноги тиндираю на карсцелю, або на паточки од шанка и штудирам нїч. Красота. Сцигує ме и друга часц таблетки. Ево, красота та. Нє же красота, алє мир. Мир, мир конєчно. Карчмарка як ме понукла, такой пошла стануц до якогошик импровизованого шпайзу котрому штварти мур фиронґа и стої там. Видза ше єй ноги. Озда ше наздавала же тераз кед там так стої будзем думац же ше менєй висрала. Алє дармо стара, кед шмердзи як мертви конь. Кус сом олїзал з виняку, та ми спаднул на розум експеримент. Вона очиглядно чувствовала огромну ганьбу, бо насправди, чудно же ше єдно женске єство може так бритко усрац. Ниа цо сом робел: як сом мирно шедзел и як мотор престал з периодом гурчаня, у карчми наступела огромна цихосц, та сом нароком почал наглас опаховац и нюхац и вец сом прекоментаровал “Гуй га! Боже, цо то!? Фуй га!” потим сом станул и отворел дзвери.” Карчмарка за плахту у шпайзу, було єй видно ноги, випендрала ше и станула на ґайбу од ганьби и так стала, бо вец кед стої на ґайби и кед єй нє видно и ноги, озда будзе менєй виновата за усраним у карчми. Цешел сом ше у експерименту и докончовал винячок. Попивкуєм далєй, цепли виняк, тупа пляска, жимни туш. Минутки иду, вонка уж коло поладня, дзень идзе, швет чече, авта пискаю, наґурдани городски превоз зоз дебилами штредньошколскима, таксиї бежа, пискаю, гамую, мотаю корманї, брешу на диспечера, пешаки студенти у ґрупох преходза калдерму дзе сцу и кеди сцу, семафори яґод аутистични дзеци стоя по тих улїчкох, сиґнализирую хто зна кому док порно часописи чекаю буц зняти зоз щипальки трафицкого

64


авзлоґу и задоволїц гладни народ. Штудирам, мухавим ше, потим нє штудирам, та знова кус попивкуєм, ноги твардо упарти до шанка, помедзи дланї цепли виняк праве зняти з мотора и помали чурка до моєй крупарки. Кус ше обрацам по карчми, келнерка помали виходзи зоз комоди зоз твару єдного британского нєутралного батлера, бере ренду и идзе чухац столи. Три столи котри попри шанка представяю цали инвентар карчми. Слунко як у даякей голивудскей детективскей мидлїни пребива фиронґу и ролетну, зарї ше ламу, зоз радия финка чежки турбо фолк и обешеняци з редакциї кеди-нєкеди уруцую семпл трепаня фляши, або даяки реплики зоз койдзеяких Ц продукцийних продукцийох, красота божа. Запатрам ше вонка и видзим два руски андї ше шуняю попод облак и шкуля же чи ме нєт нука, односно кадзи шедзим, понеже видзели же сом вошол. Потим видза же ровно на нїх патрим та ше таргаю и предлужую ходзиц и иду прейґа калдерми. Там ше становяю и єдна другей цошка бешедую и пробую зоз ґестами указац же моцно вошли до даякей бешеди и же цала їх поява опрез кафе “Абсолвента” нє ма вязи зо мну и кеди-нєкеди шкуля у моїм напряме. Най себе лєм уживаю, ротирам риц и цело за сто осемдзешац ступнї на шанкерским карсцелю, винїмам муху з погара, отресам ю на жем и випивам. Випил сом и мутаво патрим на келнерку. Моцни виняк. Раз патри на мнє, а раз на стрешену муху на жеми, же озда яки ми то обичай. – Попил бим пиво ище!” – задавам єй и претаргуєм цихосц. Сцем пиво и сцем цо вецей енерґиї упиц до себе у тим блаженим мире того прекрасного бирцуза, того оцеловлєня соцреализма, тей биди, шивосци, тей безнадїї у очох келнерки и єй става ґаздинї тих штирох жовтих мурох и тих трох коцкастих, празних столох, тих шицких мухох, котри ше коца зоз печацого мотора док ше трепу фляши на радию и док спикер понука награду мобилни телефон за одвит на наградне

65


питанє: “Хто ґлумел Виолету у “Лєпшим живоце” култней ТВ помиї осемдзешатих. Титова слика на муре, диктатор котри здохол од оєданя, диктатор после котрого нация занавше будзе у його длуствох єсц тото цо охабел на паплану кед го мертвого здрилєли зоз посцелї. Начате жимне, ошикане пиво, саме триманє у руки ци помага и руца до канти за одпадки доєден Фенґ-шуї, йоґу и два тисячи роки филозофиї, релиґиї и подобни видумства чловечей допистосци и нєможлївосци виходзеня украй з собу самим. Лїґанє, єден, други, треци, штварти, пияти, лїґ и лїґ и лїґ. Трецина пива зоз першого. Спущуєм го и тримам го далєй у огромней дланї зоз котру сом давно уж требал дац єдну таку вельку крошейчину професорови, най му ше смарґлї обмотаю три раз коло того Ґрундинґа цо го на шиї ноши. Пизда. Знова сом подумал на ньго, дзвигам пиво и цундрам и други два трецини, дас петнац секунди цундрам и цундрам и тоти петнац секунди то цошка за цо ше вредзи бориц у живоце, жертвовац и єсц говна у живоце. Кед знаш же це чекаю таки секунди, знаш же вредзи шицки тоти днї єсц балєґи. Спущуєм и махам на ґаздиню. Дзвигам фляшку, у себе подригуєм и з другу руку указуєм з малим пальцом число єден, цо значи “айде ище єдно панї”. Идзе до шпайзику дзе ше посрана скривала и после дзешец секундох черканя и пуканя, виноши ми пиво. Кладзе го опрез мнє, начина и у тей хвильки хтошка уходзи. Якиш челєднїк, дас пейдзешат дворочни уґурсус, вона бежи опрез нього и руца ше на ньго и сциска го и аж єй слизи рушели. – Йой, дзе ши, дзе ши, добре же ши уж пришол! – Ки ци пшамац. Так ме барз любиш? – цешел ше бачи, алє випатра ствар була у тим же випатра нє могла вецей трациц битку у нашим медзисобним нєвидлївим мачованю, чи цо то уж було, алє дефинитивно сом ю клал, випатра. Шедли за стол, вона аж так блїзко же лєм цо му нє шедзела на сцегну. Руки єй були дзешка йому на сцегнох при

66


бруху, залапйовали и брух и обидва ноги, так озда ю будзе баржей слухац. Барз ше цешела же сом тераз озда готови, або таке дацо. Бешедує му, а сциска зуби, а жили на чолє и у околїску аж най єй попукаю. Понаглям пиц, понеже гевта алфа волина динароїдна би могла орезац и Улт баґер, а нє мнє чловека котри остатнї скоро дзешец роки, так повесц, нє дзвигнул нїч чежше од мещка конзервох. Мам ище пол пива, раз нагинам, та ище дас пиятина остала, шацуєм их, тот вше нагнїванши и видзим уж себе мелє под браду: – Та пичкицка пришла, гвариш и анї нє поздравкала и викеньал ше, нароком зашмердзел, нє лєм карчму, алє аж и на улїци чуц и тераз ци нароком джобе очи и мушиш го служиц як цара!? – бовчал огень з нього и барз моцно и наглас драпаюци гарло дихал. Одпивам остаток и попите. Плацим рахунок. Давам пенєж. Берем кусур. Нє читам. Ґурам до кишенки. Виходзим. Лапам клянку и... Келнерка: – Чекай челєднїк, кельо же ци я дала!? – Га, я вам дал пейцсто, цо же я знам кельо... – одвитуєм. – Я ци врацела два двастотки... – и одразу нє знам ки єй курац заорал до кортекса. – Крадош, ти крадош! Крадош! Сцел ме покраднуц! Нє виплацел, ґад божи, диявол!!! – о єботе ки ци пшамац жено глупа, а аж на чудо глупа. – Га, ево вам вец вашу двастотку, та ми врацце стотку чи кельо уж ми маце дац – и ґестикулирам на динароида же у питаню нє лєм гришка, алє же зоз жену нє шицко як треба. Келнерка ґрабе динари и бежи зоз нїма вонка. Динароид ме нє става забиц, цо нє подла ствар. Цо тераз? Зґрабиц виняк и цуцлац кельо мож док ше усрана нє враци, чи як? Идзем за ню, озда розменїц пошла думам себе наивни же.

67


Видзем вонка, єй нїґдзе. Патрим лїво, патрим право, прейґа драги, нїч, нєстала. О, єбемти єство женске глупе. Видзим прейґа драги, виходза два Рускинї зоз якимшик добре одкарменим Руснаком, котри уж мушел зайсц до шестей децениї и чуєм их: – Тот, тот! Тот там опрез карчми, баяко, тот!- и майстор руша ґу мнє викасує рукави спера превозки, патри ми просто до оч и вше баржей ше понагля ґу мнє. У исти час келнерка виходзи зоз сушедного дутяану зоз якуш сто трицец килову динароидчину и ровно исте лярма, аж карколамаюци як йойчи: – Крадош, криминалєц, бугуагав гаув! – пука до йойчаня, алє нє да ше та заш збера зоз петох моци же би остала на ногох, претаргла йойк и знова злярмала: – Крадош, криминалєц!- випатра ше знова зламала кед меняла мойо пенєжи. У тей истей хвильки виходзи и динароїд зоз карчми за мну. – Кадзи, же, мали!? – озвала ше и треца жвир. О, єбемти, Кафка охаб ше божого корманя! Сцекай! Бежим, нє бежи ше ми, о су глупи, аж таки су глупи як и шицки цо глупи! Бежим и покус ше шмеєм, пиво дирґа у буху, пена идзе по гарло дзе го я гамуєм, покус махам зоз главу и махам и з цалим целом, єбени нєспоразуми и глупи людзе то нє комбинация за мой живчани сензибилитет. Аж єбени нєспоразуми и бабуни, руско-динароидна комбинация. А лєм сом сцел попиц дас нула седемдзешат промили и пойсц дому релативно примирени. Добегуєм по першу условну автобусну станїцу, уходзим до того цо ше рихтал рушиц и шедам. – Яке то число? – питам ше якейшик пейдзешат єдно и пол рочней цо ма на себе вецей шминки, помади, маскари як мертви фараон.

68


– До котрого же ши вошол, та тот! – одрубала ми устарета менопауза, аж напомадована пизда менопавзовска. Яке важне же котри, укапирам у драже. Рушели зме, а за лапачами крадоша и руснакофилами ше анї нє оглядам. Лєм ґурай шофер. Найлєпша часц каждого путованя то кед завреш за собу дзвери од обисца. Кафа, пол таблети и шацованє наспрамного мура. Бемти красни дзень. Наспрамни мур и я. Стари пайташе, лєпши од велїх людзох котрих сом постретал, цо нєшка, цо за живота. Мурокеянске белаве ниянса. Майстор котри ю вибрал гварел же то добре за живци. Мал право. Мур и я. Варим кафу и направел сом франту вика, перше сом положел другу ложку кафи, а аж после першу, чежка заєбанция, котра лєм указує як сом овладал зоз проблематику дискурса другей ложки. Мур и я и океянске белаве. Половка почина. Сон.

*** Пил сом знова даскельо днї. Думам же штири, або пейц. Перше сом ше зобудзел на фотелї, зоз главу до горе, шнїл сом же ше давим у океяну, до котрого ме уцагло зоз якейшик гори, чи стини, гоч сом там горе бул на ровним, алє ме цошка як зоз маґнетом цагало и до конца, уцагло до амбиса. Лєм цо сом ше нє задавел пре положенє глави и шлїнєнє. Подскочело зо мну, ґеґло, и пребудзени сом. Так сом ше пребудзел як кед би тота шлїна цо ме давела була Еразмо Ротердамски, а я петнасти односно, шеснасти вик, агей читателю? Почамкал сом з устами, масни квашни смак виняка ше ище вше прешлїсковал спод язика, замерковал сом пиздуринову публикацию на столє. Як ми ю лєм схопно утрапел ґад. Хори сом як заклана швиня. Берем ю до рук. Боки и боки виреченьох, подзелєньох, науковцох, теоретичарох, прикладох,

69


фуснотох, ґонорейох, мененґитисох, ґанґренох, наводох зоз литератури, дияґрами, ґрафикони, портрети допитих сподобох, вариябли, пременлїви, пнеумониї, епилепсиї. И завар ю. Вжал сом динара цо сом мал, наволал карчму чи робя. Робя. Обул патики, уяш до рук, у лифту ше облєк, покапчал и путуй, пошол. Єбеш. Ник Нолти, детектив, зєбани, препити, суспендовни, алє ришує ствар з вонка закона.

*** Можебуц ше дакеди указуєм як нє бог зна яки руснацки патриота, алє ниа у рускей карчми сом, так же ми нє мож пригвариц нєптариотизем. Найтуньше пице у варошу и то у варошу од скоро пол милиона людзох. Знаже же сом чежки патриота. “Културно уметнїцки руски центер” приємне место, кед нє штудираш дзе ши и хто коло тебе. Зна буц лєм дакеди нєприємно кед сцеш дакому повесц зоз инициялами же ши у К. у. р. центру. Но, алє, кед там ходзиш набивац промили тот хто це ма порозумиц гоч як най порозуми, та є нєдалєко од правди. Можебуц би ше проблем мог єдноставнє ришиц кед би ше скорей “центер” уруцело и “академски”, та би нє здабало так як здабе... Жимна простория, чежки воздух, дим мож з моторну пилу резац, штири мури, повала, столи, карсцелї и цуґанє. Мури блядо жовти, попирскани зоз червену фарбу, часто твердзим людзом же така мустра мура прето же маляр мал туберкулозу и компулсивну кихачку. Постоя и облаки на мурох лєм же я, у моїх 673 пиянствох ту, у тей просториї нє видзел же би ше раз отворел облак.

70


Интересантне яки концентрат дробизґу ше ту зазберує. Єст и певного дакого, поготов я, алє векшина тих, пралюдзох напреднякох, парализованого кортекса, жиє у дзеветнастим вику. Як у старих руских народних приповедкох. Точно дзеветнасти вик. Прави феномен яки то амалґам даскелїх файтох нїчу под єдну повалу. Младеж, нєуке, обща култура чежка нула, квочи погляди резоную пикадо апарат, руца ше стрелки и регота, апарат писка, закурене, музика з подлого касетофона вишла з моди пред двома децениями, цо вони лєм робели тоти два децениї, то цошка цо ми роками нє ясне гоч нє мам нїч зоз того же бим нашол одвит, алє насправди ме чежко занїма. Анимални крики, шмихи гиєнох, целята зоз смутнима очми, нє розуми нїч, кед и нє менєй, раби, лєм ми ше ище нє поспишело видумац же чого раби!?! Бувши и терашнї танцоше, двацец перши вик и танцоше!? А уж кед споминам исти фолклор лєм най повем: Танєц, фолклор, боже яке то правенє маймуна зоз себе, як то ше лєм дачому такому поспишело настац, а поготов обстац виками и милениюмами? Тиндирац по бини, ошмих од уха по уха, за пас ше тримац, и кивац, закруцац у клубох и пищац шпиваночку, або скакац з ноги на ногу и оранґутовац зоз главу же би плєцо одбивало главу на друге плєцо и назад, натресац зоз тим карком як кед бисце го на улїчки нашли и шмеяц ше як шимпанзо цо праве одгаднул швет мастурбациї. То грих родичох. Поуписую, ґурню дзеци до того, наобецую им вшелїячини, поусловюю их, же би народ видзел яки су Руснаци и дзеци ше за нїх и пре нїх ганьбя, понїжую и дискредитую уж у тих рочкох. Старши ґенерациї танцошох ше на тоту карту нє можу вицаговац, же их родичи поуписовали, цо им лєм на розуме кед видзе зоз собу робиц на бину тото цо уж там роби у тей монґолоїдней униформи и тих демоде калапох, у котрим би и я красни вироятнє бул, на чудо бридки, и зоз тима шекерками, древенима-реквизитами, кед

71


махаю и кед бию, зоз червенима пешованскима, педерскима, феминизиранима на цибзар чижемками, по бини и скрича дацо таке як “Го!”. Цо то ма себе думац, яки то мотив там медзи ушками под калапом з риняву, хто зна од чого, поставу? Пендранє по социялней пирамиди мотив? Озда нє вери до такого!? Заводзенє дзивкох? Можебуц, алє чежко подла идея. Ма комплекс инфериорносци, та сце замасциц, нашминкац слику о себе, же: глупи сом и нє популарни, алє кед будзем танцовац то ше обраци? Озда нє же и до того вери!? Одвити на даяки питаня нєт читателю, алє я застругани и оштри як шабля и трудзим ше их глєдац и мойо думанє и заключенє же их лєм просто треба поглєдац у амбисох чловечей наївносци и глупосци и прешвечни сом же праве там и буду. Фолклорни танци, господи, людзе цо зоз себе правице!? Но, врацме ше до опису КУРЦ-а, верим же Дейвид Бови, Кид Ричард, Лу Рид, кед би ушейтали нука, та би домашнї нє препознали бачикох. Кафка, Ками, Орвел, Буковски, Вуди Ален, Пруст, Сартр хто зна яку би им асоцияцию тоти меновнїки зобудзели. Стари фодбалере, героє НОВ-у, погинули рударе, руски подавени моряки, таке дацо. Кафка файта русийскей експресо кафи, Орвел даяки атлетичар, Пруст антични филозоф, кед же и знаю за поняце античней филозофиї, Сартр файта миксера за лєгчейше резанє поживи. Нарату сербски денс 90-их, шпиванє, джмуранє очох, руки горе, слизи, искри, вулкани, кирбай, уживйованя до емоцийней нїтки писнї, катарза у Аристотеловским смислу, а и горше ище. Потим принєшу ґитару и провадза тоти писнї на ґитари. Ти шедзиш и дуркаш до трецого промила же биш задоволєл норму и мог пойсц заспац. Септична полна од єшеньских дижджох виганя зоз срачох бухценє за чловечу балєґу. Дзеци им, тим мамлазом цо ше сходза ту, бегаю коло тебе, понеже их нєт хто бавиц, рачкую по тим тепиху, по тепиху котри живи демент шиклїни, никотинскей смоли, хто зна яких амалґамох

72


врацених зоз жалудкового мещка, харканїни, креви и дас трицец посто текстилу и бухценє воню зоз септичней. Дзеци би ше бавиц, єденац вечар, скриваю ше по тих срачох, на джмурки, оганячки ше бави, зоз вецеох як ноц пада ище баржей и якош ище швижше и децидиранше бухци за чистим чистучким людским говном прегнатим од дзешаткох и стоткох винякох и других найтуньших препечених комох. Родичи шпиваю, або за коцкастим столом кую шветову зраду як дзецом за децению, два нашпорую и урву од естаблишмента даяку ґарсонєрку, або аж и єдно и пол хижов, и педик як годзини иду, можебуц и Тадж Махал раз годзен ушлїснуц. Пиц сам кафу и опивац ше сам - идила и идеал животни (єби ме) и анї тото ци бог нє допущи робиц, алє посила мамлаза ґу це, як цо ше случело праве тераз. Вше ґу мнє шеднє даяки руски квази квази псеудо интелект, култураш, стари прековани маткаш, танцош, бабун, котри у свой час поперцал тельо и тельо, з истей културашкей файти, жени, дробизґу, и почнє ци предавац мудросц того швета... Алкоголизем то – остац шедзиц и слухац го. Зоз другого боку ми шеднул студент котри нє мал места индзей, та шеднул ґу мнє босоркови и веґетира и цихо є дас на трецей марихуани и першим пиву котре розцагує понеже пенєжи спукал на “пакет”, но слава богу вожи го, та зме нє мушели комуниковац. Чит зме и кажде патри до свойого просто. Но, заш лєм, зоз другого боку шеда интелект зоз елити културного живота Руснацох, та тельо о возвишеней, ми, изолациї. Поправдзе поведзено, тот чловек, нє знам цо є конкретно, алє знам же є ровно вше по руских телевизийох, емисийох, новинох, алє насправди нє знам же цо роби, алє то ци, Петре, мачанка спермава, наш руски интелект, таких людзох волам “Руснак по професиї” то єст “професийни Руснак”. То сподоба котра ма обявени дас три, чежко безвредни, збирки поезиї,

73


котри маю по штерацец и штири писнї, цо минимум за публикованє, и вироятнє участвовал у даскелїх театралних фалацискох-класикох руского театра и насадзел булю до даскелїх управних одборох руских и нє умар од гладу, гоч требал, алє напроцив жиє як нимфо пичка у фабрики кольчкох. Наш театер, и то нє треба най ше забудзе, таки плодотворни же практично анї нє маме нєкласики. Нєт места, та. И бешеда идзе: Професийни Руснак: Та цо, перцаш ти тоти млади новинарки, поетеси, ниа и ту, танцошки, ей и егегей, алє я то перцал док сом бул гонорарец як ти! Я: Нє, нє перцам анї єдну, знаце моя фарба на лимузини воланей курац ище вше перша нєщухана. – треба му направиц уживанє же бешедує зоз дебилчину од котрей є за вельо ґарадичи мудрейши лєм же биш видзел покля є порихтани маймуна правиц зоз свойого Я. Професийни Руснак: Ей, алє ми то єбали шицко шором, нє верел биш, а на факсу – гутори “факсу” же би я, собешеднїк, нє замерковал же є стара вицадзена, виєбана, понїжена, олупина – єст вас там троме хлапци и гундер жени, припознай же ши голєм до половки замачал? Я: Нє, анї єдну сом нє перцал, гварим, перша фарба нє здрапана ище. Професийни Руснак: Егей, яки сце подли, дакеди то иншак було и пенєжу було вецей, а и ми вельо позитивнєйши були, орґанизовали зме ше, а перцаня, нє питай ми ше... А ти, цо ши таки пасивни, розбудз ше, активирай, ви таки нїяки, неґативни, спомалшени, нїч з вас, так ше нє перца – поучує ме стара випреганянєтина, а кед таке чуєм, цо то любим... :-розбудз ше, активирай, уключ ше, комуникуй, гибай з нами... – дораз му з глави одкушим. Я: Пать, єбем му матер, пице сом пришол, посране, пице

74


попиц, єбал це Тибет до рици з верхами своїма, а тота наша елита кед би тельо перцала, кельо ви лєм нє можеце писки заврец же сце перцали, нєшка би проблем скапаваня Руснака нє постоял, лєм най ши до каждей стоцетей спущел, твоєй, квашней, нїзкобуджетней, нєквалитетней сперми... А и до конца єбеного, дзе же ши вец свойого гроба нашол оженїц? Таки перцош, а такого ґабра оженєл!? Бим ю зоз палїцу ше ґадзел рушац, а нє до посцелї и обисца прияц, ґаду ґадни, цо сереш, пиво сом пришол попиц, охаб ме я хори чловек, мушим изоловани пиц! Изоловани! Чуєш ти!” – нє лярмам, алє глас ше шорово одкапчал. Професийни Руснак: Пать ти, жабо мала, о супруги ми так... Я: Та и дзеци вам як жаби храстави, охаб ме, єбал це курац криви закарпатско проукраїнско рутенски, руїно червоточна, бер ше назад до дзеветнастого вику дзе ци и розум одпочива, набиєм ци державне яшльо до клоаки! У ценких линийох, то моя звичайна бешеда зоз нашу нєбесну елиту, о кельо зме перцали, о яки зме аванґардни пиздариї, експерименти и курци робели у култури пред трицец роками... Охаб ме руїно зоз дзеветнастого вику, нїч сце нїґда шмеле нє поробели и то нє лєм на полю култури. Найвекши квалитет Руснака то же нїкому нїч нє засрал, односно и кед би сцел, та би нє мог нїч нїкому засрац. Таке дацо як аквариюм направени з дунца шпурени у беґелю, то ми. А и тото друге, цо при мнє шедзи, ми на курац вишло, професийни Руснак става, маха зоз главу як кед би хтошка бул нє у праву, лєм нє знам на кого дума, и идзе за шанк и посила мнє и тому при мнє пиво: Тото при мнє: Ей, ай закланяй най змотам. Но, тераз уж експлодирам. Я: Идз до WC-у, увидза ту, єбем те, а и цали час патра на це, нє замерковал ши? – подпирюєм му параною.

75


Тото при мнє: Гм, так ше и мнє видзи, лєм сом нє сцел „параноисац„. Я: Га, нє, єден час нє патрели, алє почали, патра од кеди ци на розум пришло скруциц. Става и идзе до срачу и я конєчно пиєм у мире. Прейдзе минутка, два, вон ми маха зоз конку при срачох, маха и зоз обервами дискретно указує на виходни дзвери, на вонка, вищиря очи, зоз паляцами и устами имитує процес куреня, я дзвигам погар и наздравям му: “Наздраве шефе. Ей, шефе, ай на здраве! Га, нє!?”, вон роширя руки же ки ми клинац, знова викривя зоз обервами, указує на вонкашнї дзвери, я спущуєм погар, лїжем пиво з ґамби и так зоз бруха кус подригуєм и трудзим ше цо мутавше дїйствовац же бим го цо баржей иритирал зоз нє капираньом и руша ґу мнє. Приходзи и: Тото друге цо при мнє: Айде куриц, за двох сом змотал. Я: Айд здраво, наздраве! Пошол сам, револтовал ше. Знова уживам у соло хвилїкох якого такого мира, понеже бабуни зоз ґитару подражую турбо денс дзеведзешатих цо дерка курац зоз радия. Колективне вешелєнє. И култураш шеднул ґу нїм и шпива зоз нїма и нападано облапя и опипує єдно малолїтне и на перши, а и други погляд глупе як риц, дзивчатко. Пейц минути и приходзи “тото друге...”. Бухци за палєну конопу, шеда и шмишка ше наздаваюци же будзем любоморни на його воздзвигнути стан, но його ґруви, нє зоз тей планети, стан. Цихо зме. Пиєм и патрим до проста. Замерковюєм же майстрови падаю очи, потим их вищиря, обраца зоз нїма и мота зоз нїм на сто чуда. Наручує кафу. Пиє кафу и шеда ґу тим зоз ґитару, помали ше аклиматизує и уклопел ше. Шпиваю шицки и интересантни момент, замерковали же ме иритую и нароком ище дзвигаю децибели. Дзвигаю го и

76


дзвигаю и уж так подзвигли як цо су и глупи – насправди пребарз и понад каждей мири нормалного. “Тото друге”, удроґиране, знова пошло саме дуц, та знова приходзи за мой стол и констатує яки гевти сельобере и заостати и же вон таке престал слухац ище у основней, а бул там лєм за фазон, гоч я, Тештвир Шимрак, би ше нє зложел зоз тим. Увредзел ме же ше на таки способ вигварял и правел маґарца зо мнє. Як минути ишли помали ше уозбилєл, вец уж бул заштудирани, потим покус розжалосцени и вец уж заспал. Кеди-нєкеди ше дацо таргнул, або пробовал отвориц очи, дзе му було видно лєм тоту билу поверхносц зоз ока. Мал уж и капри и таке цошка як смарґель на павучайкох. Кед попробовал отвориц очи, та го вше кус потарговало и дзепоєдни шлїни, цо вишели зоз сухих пискох, би ше потаргали и одквачели ше му на триков котри их нє упивал, гевти други остали вишиц и пирхац под дириґентску палїчку його храпеня. После дзевец пивох ожегнал сом єден винячок и рушел дому. Два промили, норма ту. Нєт и цо повесц о тей матки. Бабуни, маймуни, имбецилизем, горше як на свадзби. Єби ме.

*** Справуєм ше дакеди як пиянїца. Нєшка сом станул и наварел нїч. Єдол швидке єдзенє и єдну таблетку же би ме нє забил даєден напад у варошу и же би ми параноя нє згужвала кардиоваскуларну систему. У першох знова гевто – вельо мотилї лєца и ґуцкаю скору и реберка зоднука. На штири и штерацец седем пополадню ноги ме однєсли и унєсли до бирцузу “Дуґов”. Сам за столом шацуєм власни ципели. Скоро нїхто нука. Карчмарка видзи же сом странєц. Я Руснак и я вшадзи странєц. Дзвери отворени, другим нє жимно, мнє барз и зноїм ше. Вельо людзе прешли коло дзверох. Цмота

77


нука. Идзем шикац. У срачу вода пирска зоз цивох, шицко по мнє. Наздавам ше же то вода. Боїм ше висц вонка, вироятнє ме чекаю за дзверми. Нє остава ми ше. Пошол сом знова до матки, после осем пивох ми допило пиц пива, та сом почал палєнки пиц и карчмар гварел: – Добре, ти ше сцеш упрепасциц? Я: – Цалком можлїве. Даскелїм людзом приповедам о ствари зоз професором, гваря же уж давим зоз тим. Якиш виспрени мудерец ми пребера бешеду и почина бешедовац о теми: “Хто зме, цо зме и одкаль зме.” Нє участвуєм у теми, я нє знам хто сом, цо сом, и одкаль сом, и то чувствуєм як стан шлєбоди и одсуство єдней терхи у живоце и нєсекиранє зоз додатнима говнами. Вше швидше пиєм и режем кортекс на фалатки котри вру у главовей води и вше баржей знам хто сом, цо сом и одкаль сом и на верху самоспознаня рипем дому, док ище ноги служа. Драга по обисце. Порноґрафия на трафикох. Устарена, пожовкнута и забита з боку интернета. По блаце и барох.

*** Помотани до перинох. Заглавок мокри од шлїнох. Слаби сом. Вистати и преспани. Облєкам свойо вше исти шмати. Нєутрални панталони, нєутрална обуй, нєутрална єднофарбова цмобелаво-шива маїца, цми желєни капут. Чежка файта моди. Идзем. Замиканє дзверох. Лифт. Ґомбички у лифту. Штудиранє о нєвилїчивих хоротох. Вонка. У дутяну.

78


Блага параноя. Парадичанка и готове єдло пасуля зоз сланїну. Плаценє. Глупи штредньошколци ше знова шмею зо мнє. Назад. Душа лєм цо нє випадує з цела. Знова нука. Заверанє, замиканє дзверох. Єби ме. Штири мури. Наварел юшку зоз веґети и парадичанки, зограл пасулю. Посичал юшку. Ложканє пасулї. Готове. Глава на столє. Шпим. Преходзенє до хижи. Манадрац. Полуспанє полу веґетиранє. Позне пополаднє. Професор уходзи, виходзи зоз глави ище од перинох. Цело кеди-нєкеди скака. Губенє баланса годзинкох у кокпиту. Таблета. Баждаренє. Спанє.

*** Думка медзи ноцу и раном: То ше постава шалєни, чи то ма так лєм присц и вжац чловека?

*** Я пиянїца.

*** Бинґ брунґ бранґ браунґен бранґулєн, брунґ брунґ бунґ браааууу браууу!!! Телефон дзвинї. Нїґда ше нє явиц скорей седем вечар на телефон, дзеведзешат три одсто же обовязка, а нє хасен.

79


Лєгам далєй. Тераз мобилни исти ономатопеї роби. Бренка, бренка, бренка, бренка, вибрира, ходзи по патосу при посцелї, бруї, ходзи и нїґда ми нє ясне як то людзе так длуго можу волац без павзи. Я кед волам, кед же ми нє допиє и сам нє претаргнєм, воно це вец саме дас за штерацец секунди вируци и претаргнє бренканє док тоти, цо мнє ранами волаю, думам же им бренка по два, три, пейц минути. Можебуц даяк скапчую воланє за воланьом, висхопнєли ше, искуствиє их научело и анї нє чуц тот празни ход медзи двома воланями. Потим кущик павза и знова фиксни, бренка два минути и випатра надумал одступиц. Конєц, слава богу. Знова лапам сон, заспавам, старшне шнїєм, шнїєм о якишик WC-ох, як нїґдзе нєт места, а там дзе и єст кущик места, та або висране говно и одпирскує ми з нього по лїстох, або такой при мнє хтошка нїзки шика, та мнє високому видзи мой хлопски утерус и нїґдзе нє можем лєм докончиц прекляте шиканє и вишикац шицко цо мам. Потим далєй глєдам и на концу находзим празни писоари зоз нїзкима преградами, нука у писоару школска лавка, на нєй вифиловане старе говно и як шикам пирска ми по мещку и видно ми маестра. При мнє шика мали набити, и гет швидши одомнє, центар галф котрого паметам ище з часох кед сом у подростку за Русин бавел фодбал и видзим пошкулює ми на маестра, та ми шиканє нє идзе нїяк. Таргам ше, будзим, знова телефон, и бежим шикац, аж да ми мехир пукнє, шикам и пердзим и брух ми ше озда за осем центи зменшал. Пораїм мадрац, уруцуєм шицки жвири на котрих сом спал до лади за посцелїну и заверам ю. Телефон бренка и бренка: – Модлїм! – Ти, куме? – престрашени глас пре мой нервозни тон. – Нє мам я кума и пать як прицискаш числа! – и замахуєм зоз слухалку най з ню розвалїм телефон, сцискам ю, сцискам зуби и заш лєм ю нїжно спущуєм, понеже нє мам пенєжи за

80


нови. Уключуєм радио и телевизор най сом нє сам и рихтам ше за ище єдну пацифистичну етапу патреня до океянского мура. Раз док ме женїц буду, тот мур ми будзе кум. Ставам чапкам го и гварим му: “Дзе ши, куме мой!”. Уключуєм компютер, порно филм, мой сексуални живот то єднаке – двасто ґиґабайти плус нєвичерпне жридло - интернет. Ава Девин, Сативиа Роуз, Пума Сведе, Єнеавеве Йолие, Кеґни, Ана Нова, Джина Лин, Лиса Ен, Прая Рей, Карамела Бинґ, Енджел Дарк, Мис Фрайдей, Сиена Вест, Кимац, Джулия Ен, Аустин Китсленд, Финикс Марие, Шила Стайлс, Силвия Сеинт, Лаура Енджел, Джена давно нє интересантна и так далєй. Найлєпши пайташки. Наслови: But plumbers, Spermaholic teens, Desperate housewifes, Assdriven 4, Chasin’ da big ones 13 итд. My frend hot mom, My sexy teacher, сама класика. Виберам себе сцену, Бейби ситерка и ґазда. Вадзи ше зоз ню домашнї: – Мала ши ми чувац пса, дзе же є!? – Га... Нє знам – и шмишка ше, а видно же цошка скрива, же ше цошка споза тей хмари котрубича, як раз писало на насловним боку часописа за котри робим. И чежко подла ґлума. Палї ме. Ґазда предлужує: – Явели ми шинтере же пес мертви! А вона: – Га, я наисце нє знам... – патри до долу, но свойо боси ножки, видно єй ґачку, прекруца з ручками. Ґазда: – Знам цо було, дала ши пса най ше бори за пенєж у борбох псох! Вона (патри поганьбена, превалєна є, нє патри му до оч): – Га, бачи, треба ми пенєж, я би шицко поробела за пенєж.

81


Ґазда (указує слики псох): – Опать их, ниа, опатри яки мой пес, а яки тот цо го забил! На єдней слики мали пекинезер, док на другей мастиф спенєтих устох, меснатого шлїнавого язика и жилавих шеменїкох. Нє интересує ме увод, премотуєм два коцочки на плеєру и уж ю трима за „коньски хвост„ и набива єй “пориско” до гарла, аж дакус баржей як єй жада, думам же єй и слизочки почали чуриц, а тот єй далєй набива до гарла, а дзивче младке, хто зна чи ма осемнац рочки. Но, видзим же на боку екрана амблем єдней зоз найвекших порно компанийох так же нє верим же би поробели таку глупосц и випадли зоз бизнису у котрим ше, вироятнє, верци вецей капиталу яґод у Ватикану. Робиме далєй. На пол сцени уходзи єй мац и: – Аааа, цо робице!? Ґазда: – Панї шеднїце, ниа так, педик ваша дзивка мойого пекинезера, котрого мала задачу чувац, дала на борби псох и то опатьце зоз яким псом. Опатри яке чудо – ознова указує слики псох, прави нє бог зна як схопно, драмску павзу и предлужує: – Пес умар! Я ю сцел приявиц, алє вона предложела алтернативне ришенє, а тераз понеже и ви ту, та и ви соучашнїк, так же, або ю приявим, або нє знам цо бизме могли... – мотам два коцочки на плеєру и видзим и мацер у акциї и, ниа, дораз готове. Итересантни сценарио, старша ґлумица ОК, млада дакус барз млада, алє заджмуриме на то, продукция добра медзитим, могла би буц вельо лєпша, то ше преважно дума на роботу камери понеже, нормално, нє обкерована класична системска гришка новей порноґрафиї, а то озвученє. Микрофон постої озда лєм на камери котра ше раз приблїжує

82


ґу ґлумцом, а раз оддалює и так ше исто и тон сцихшує и поглашнює и вец ми параноя живци закруца, бо по єй думаню треба сцихшац, понеже сушеди учую стуканя, а вец знова кед оддалї кадер, та шицко барз поцихучки, а вец то єдноставно нє “тото”. Идзем до WC-у под туш, отверам баржей цеплу як жимну и задрилюєм себе у боґлї чежку, алє приємну, за под тушом, дебату на тему: хто ма векши капитал: порно индустрия чи Ватикан? Хто зоз нїх ма лєпшу будучносц? Єдних, можебудз, єдного дня забраня, а за другима опадує интересованє. Нє гласка их живот, анї кус. Алє док єст нас, статку, обидва буду исновац, евентуално кед Ватикан даяк препаднє, та останю лєм тоти перши. Медзитим, заш лєм єдни другим нєобходни же би робота обидвом боком квитла. Диялектичне єдинство крштально чистей форми. Потим ше туширам далєй нє думаюци вецей нї о чим, задовольни, дух и цело сатисфаксовани, цепла вода ше з власох злїва по целу, целу приємно од упиваня тай цеплоти, дзвигам главу, вец чури лєм по твари, прецагуєм з руками по власох и аж ми пупенци виходза яке ми то приємне, трацим поняце о часу даскельо минути, стоїм, чури по мнє и вец уж вше жимнєйша вода у бойлеру и виходзим вонка. За остатнї пол годзини вредзело жиц и нє забиц ше до тераз. Кладзем кафу, вода ше греє, стоїм при шпоргеце и думам же сом у тих хвилькох нїч нє думал. Уварена, идзем до канцелариї за ламанє думкох, моя хижа и мойо штири океянски белави мури. Кафу кладзем на стол, шедам до фотелї и патриц до мура. Мнє чежко. Штудирам о єдним сербским писательови, односно о його способе самозабойства, єдного дня му допило и вироятнє му було кус чежше яґод мнє, шеднул за роботни стол, винял зоз фийовки циркель, розтворел го и поставел го так же би игла стала до горе. Потим кельо мал сили опайдарел зоз главу по нїм. Нє забил ше з першого, та вец кус поклїпкал, отютел ше и знова вимахнул з карком и

83


ТАП! Зоз другого му пошло як спада и забил ше. Яка то лєм идея мала буц медзи ухами? Одпивам з кафи и штудирам о тим. Бокте! Добра кафа. Возвишени думки и пице кафи и гранє рукох на шольки после туша и паханє кафовей пари цо ше кури до твари, уживанє насправди, док дахто праве тераз дожил транспортне нєщесце и можебуц остал без ногох, можебуц пошла до дисфункционалносци медула облонґата и медула спиналис, а можебудз є и виновати та го чека решетка и даскельо рочна изолация. Кельо лєм людзох служи по гарештох у тей хвильки и цо лєм робя тераз? Хто зна кеди буду и чи вообще дакеди ище буду шлєбодни, а я ше безпечни мачкам з кафу и ховам чежко возвишени думки. Дораз себе и винка домашнього, густого насипем, а анї нє мушим. Ствар у тим же як сцем, та так и будзе. Потим ше цали дзень роби на шпаґетох. Зоз вином. Оєдам ше и попил шицко вино. Наиходзи период ученя. Вина вецей нєт, кус ище єм з гарчка. Приходзи период ученя од нарана, та хто зна по кеди. Цискам до отворох шпаґети, лєм ми прекляте ученє нє споминай.

*** Штварте пендранє за испит. Волєл бим боси на Еверест, або на пакистански К2 без якни и рукавицох и у краткей маїци котру нє мож лєм запасац. Живци вше згоренши, а трапеза иста. Цо, читателю, виходзи же вше горше. Литература: Теория интелектуалного воздзвигованя; Сексуалне воспитанє и гумани одношея медзи полами; Естетске воспитанє; Розправа о квалитативней и квантитативней методи у педаґоґийно методолоґийней пракси; Моралне воспитанє 5 кнїжки, хто и зна як ше шицки

84


волаю, мам лєм найновшу: Сучасни проблеми дружтвено моралного воспитаня и виключения; потим: Воспитанє за шлєбодни час; Физичне воспитанє; Ґлобализация и людски права; Ґлобализация и образованє, Роботне воспитане; Метамастурбативнопедаґоґийни розправи 1, 2, 3 и n-ти том, Прилоги ґу реорґанизациї школи; Цилї воспитаня и образованя у шветлє гуманих теорийох у двацетим вику; Методолоґия засновйованя теориї и пракси и медзипростори помедзи; и остатня – Педаґоґия фамелиї. То кнїжки котри я мушим купиц од професора и потрошиц сиґурно коло 15 тисячи динари. Скоро каждей кнїжки автор професор, або ґрупа авторох, у котрей и вон запражка. Лєм гевта зоз моралного воспитаня нє його и гевта о цильох у двацетим вику нє його. Тота о цильох єдина ми ше нє ґадзела. Сексуалне, естетске, физичне, роботне и интелектуалне образованє, то литература зоз котру мож витаргац шестицу на писаней часци, алє их мушиц знац напамят и то так же би ши их знал одреповац задком на свахилию. Потим ци дава шицки тоти други кнїжки за усмену часц, мушиш их купиц и тота усмена часц о тидзень два после писаней так же мушиш учиц шицки кнїжки нараз, а нє лєм гевти пейц, за шестичку, котри горе начишлєни, понеже аж на усменей часци ци реже и мерви кортекс як срач папер цо ше мерви кед уцераш до ньго шуляви, кирвави чмар од висратих каменїстих говнох. И най надпомнєм - у медзичаше наставаю нови кїжки, кажди мешац и пол, два, по єдна нова. Ше чловек задавиц може у нїх. Я тото робим уж рок и два мешаци. То алфа и омеґа и сущносц стаґнациї живота, то причина булєня до мура, то причина каждого безцильного блуканя по бетонских безднох и рицох и шульох того варошу, то причина каждей пляски, каждого електрошоку котри себе давам зоз таблету за спанє, за нє думанє, за тарганє вязох медзи чолову

85


часцу мозґа и целом, з литрами и литрами чежкей цуґи з котру женєм герчка з пажерака, причина за лєм шедзиц у карчми и патриц до патикох, то причина за “серем ше на кажди телефон котри забренка”, то причина за “єбемти живот и чеканє у шоре”, за “позабивам вас шицких у тих єбеним автобусу”, за “єбемти хто ми бренка на дзверох, хто ми пришол дзень зєбац”, причина за “найволїм у живоце сам буц позамикани и грац ше на шольки кафи”, причина за “людзе охабце ме на мире”, “нє шедай за мой стол”, “нє зоперай ме на улїчки”, прична за “най идзе шицко до мацериней”. Нє мож висц по часцох. А барз би добре було кед би то могло голєм на три, штири колоквиюми поламац. Но нє мож, понеже вон ма таке педаґоґийне прешвеченє же кед ше нє учи шицко нараз, та ґрадиво препада, нє повязує ше, а тото перше научене забува ше. Нє ясне ми ище вше тото прешвеченє. Могло буц, кед так патриш, цале студиранє стохмане до єдного испиту, та ти мель до себе и вяж го. Шицко одразу, та. Мушиш збиц два мешаци доброго режима роботи, лампи, карсцеля и стола же биш вишол порихтани за еґзекуцию. Пред остатнї раз кед сом спаднул, та ми гуторел же сом трафел рамик одвиту питаньох, алє у рамику гвари, нє нашол бог зна цо. “Дай детальнєйши опис сущносци фактох!” гвари. А интересантне и тото же ми перше явел у форми СМС порученя цо най повторим за усмени, цо я похопел же сом конєчно, конєчно прешол, же ознова постанєм чловек и превозидзем стан буби Кафковей. Потим, дас о дзешец минути ми знова послал порученє у котрим писало: “Нє положели сце”. То було праве як сом виходзел зоз городского автобуса. Людзе могли лєм штудирац, ки ми клинац, до праве було таке спокойне у автобусу, а одразу сциска песци, наглас бреше як конь, ходзи напредок и назадок, а бреше зоз тих пискох як Везув кед ма период. Сто метери сом ходзел и брехал шицки бридкосци и клятви котри ми спадли у тей хвильки на розум. И вец беж

86


до дутяну по шейсц конзерви и до квартелю, до хижи и виберай себе писнї смутни, а вец заш по ище конзерви. Е, ґаду ґадни, ци то нє пребачим, гоч озда и сам Господь най ме модлїц придзе. Потим му жена и дзецко смертельно страдали у транспортним нєщесцу и вец цалком похибел. Жаль ми прето, мал ище двойо дзеци котрим ище вше требала мац, нє жичел сом му таке, анї дзецом, гоч вироятнє кед би я мал даяку траґедию нє зарезовал би ми то три посто и кенял би зоз тих його гарчовских пискох. Теди требал або пойсц отамаль, одпочинуц кус, до банї, на гору, або ше пензионовац, або нє интересує ме цо. Е, ґаду єден ґадни. И сотоно! После того кед сом мал испит, цалком солидно сом поробел тот минимум котри ше роби за шейсц, седем и звалєл ме. Пошол сом ше опитац у чим проблем, так напевно лєм у преходзе, же би случайно нє випадло же ше бунїм и же гори у мнє, та ми гварел же други раз док будзем покладац най придзем у панталонох, нє у бермудох. Насправди нє знам о чим бешедовал, на концу я кед добре поробел, нє мал ме цо нє пущиц, бо тото би ше требало раховац, а з другого боку – бул сом у єбених панталонох и цо найгорше бул сом єдини хлоп на испиту, мал ме помишац зоз даяким шосом даякей студенткинї, котри мал гребац, а таргац з поглядом. Гоч, до конца, нє паметам анї же даяка ше розголєла дацо на чудо, а запаметал бим, бо вше их шицких добре ошацуєм. Насправди нє знам одкаль винял таки заключок. Можебуц, най ме даґдзе у варошу стретнул, та най сом их мал, та най му прицагли пувагу як ми нє швеча, понеже, руку на шерцо, ище нє направели бермуди котри мнє швеча, у каждим случаю, нє знам ки му бул клинац. И хто ме єбе. Так є як є. Праве тото, єб ше и хто це єбе дробна рибо. Ґаду. Вше вецей сом штудирал же вон мал пошалїц. Вельо сом о тим штудирал. И цо робиц? Нїкого чловек нє забил, нє напастовал, а то на тих просторох значи критериюм за

87


нормалносц. Нїч, церп та. Ношел ши бермуди, та прилап то и нє розмазуй ше. Нє шицки дурни на тим факултету, алє вон гей. Нї процив кого нє мам нїч, зоз велїма сом бул насправди товариш, прави колеґа, партнер, гоч сом бул младши и подредзени. Медзитим, заш лєм, шицки маю єдну хибу, знаю цо маймун роби и цихо су, нїхто нїч. Нє знам як би могли нє знац. За тото су виновати, мушели дацо або му повесц, або вируциц, пензионовац чловека. Нє бриґа ми, роки и роки ученя, потрошени динари же би ме на концу студираня єдна шалєна будала водзела кадзи му хемия побега зоз гарчкох у глави. Но, на концу, хто зна и там яки шор, можебуц и вони пре дацо нє шму нїч робиц, муша цихо буц и мутави ше правиц. Хто зна покля и дзе його октоподски пипки доходза. Но, та так, литература наскладана коло мнє и идземе, шедаш, фляша води, гашиш телефон, радио, уключуєш лампу котра ше дораз розпече и уходзиш штварти раз до шицкого. Даскельо днї ше пило, гриже це совисц и прето ци аж лагодно ше учиц, робиц на хасен, рошнє самопочитованє, мотивовани ши. Уж ши кажду кнїжку преходзел голєм по два раз опрез каждого пробованя, та и цек роботи швидши. Медзитим, годзинка пойдзе дас штерацец пейц минути, вец ище трицец, починаш сцискац песци у хижних папучох, дриляш руки под маїцу, з руками кусаш ребра, винїмаш их отамадз, лапкаш ше за шию, потим паперуєш же биш видзел кельо ище до дньовей норми, идзеш далєй, ноги под тобу ходза, зариваш нохци до твари, дланї ше помали шлїзкаю ґу чолу, помали уходза до власох, власи медзи пальци, сцискаш кус песци, потим опущуєш кус песци, потим ше скубеш, будзиш увагу, рок и два мешаци роботи и знова шицко од початку, кединєкеди береш до рук и обрацаш енциклопедийни словнїк, понеже автор ришел мудри постац, уж кед нє єбал остатню трецину вика, та хаснує вираз яки анї у тей енциклопедиї нєт.

88


Вец ше уж сцискаш и за оберва и досц ци. Ставаш шикац. Врацаш ше за стол и одразу одскакуєш назад и паданє на кавч. Годзина и штерацец минути, нє мож вецей. Знова шедаш и робиш далєй, вше помалши и вше розпеченши. Прешол сом скоро двацец боки цо була норма, алє нє мож вецей. Лєгам дакус. Починам ше препущовац дримотом, цо значи же на вечар нє годно спац и же ше будзем по рано кормацац. Мам то на розуме док препадам до сна. Стануц, чи нє? Нє. И вец сон. Тарганє. Кельо годзин, о боже, три годзини сом одвалєл, узноєни, ушлїнєни, мочов мехир би шикац, та шикам и я. Вечерам шпаґети. Знова шедам робиц. Боже яке сранє, сранє, сранє. Поробени двацец боки, у розмаху сом, випочинути, идзе ми, алє охабям, двацец боки мало буц и охабям. Берем поезию Буковского. Ей, як би и я так, зоз курвами, пиц, одєбац и пиц, ґурнуц го под тепих и повесц “єбеш!” и курви и пиц у Лос Андєлесу. Находзим у текстох же и я таки як вон, полнї ме, єдина розлика медзи нами то же мнє родичи плаца квартель и єдзенє, же сом нє видзел проститутку у живоце, же ше боїм биц, же студирам педаґоґийно-психолоґийни науки, же лїжем риц професорови и же мам цифровани срач папер. А исте нам же док будзем мац тот папер космичного значеня – диплому, та нє будзем мац роботу, и под два, же сом на досц добрей драги постац моцна пиянїца. И нє лєм тото, алє и тото же видзим у алкоголу єдини вентил за живот и єдини мото у живоце “Уч штири днї, та ше опиємє”, то моя животна девиза хвильково, як кед опрез коня на циґоньчку тримаш мархву. Так було даскельо днї. З початку ше нє случовало нїч, а вец ше ище глупше нє случовало нїч.

89


*** Нє мож вецей. Нє мож. Нє мож. Нє мож шедзиц, нє мож ище, досц уж, шедзиц, шедзиц и шедзиц при тей жовтей печацей лампи. Кед тот ментални стан дакеди толкуєм другим студентом видзим же вообще нє знаю о чим приповедам. Нє маю таке, та. Гвари: “кед испит, я два тижнї лєм за кнїжку, евентуално даяку серию одпатрим на телевизору”. “Гонь ше”, думам себе вец. Идзем прешейтац цело. Насправди ми досц. Коло дзешец годзин вечар дас. Ноц отворених музейох у варошу. Маса людзох цо су набедзени до свойого интелектуалного супериору бежа за носами власнима подзвиганима, попаровани су, интелектни парняци, препознаваю тих цо нє ходза по музейох, отресаю на нїх ментални ґаровки зоз поглядами, билтени у рукох и наводза ше. Идзем и я до музею. Стоїм опрез уходу. Цма заградка за капуру и ошвицени отвор у будинку, уход. Ганьбим ше войсц. Чуєм их нука, дискусия и музейски походзкованя. Нє уходзим. Стоїм там. Шейтам ше коло капури. Тамаль, та назад и лєм цо ми ше нє случело же бим ше поспреведал и вошол, но, слава богу, надумуєм сцекнуц. Уходзим до сушедного парку. Шедам на лавочку при гущави. Досц добре ме нє видно. Ставам ґу чопу пиц води, нє пришол сом лєм так. Шедам назад. Шацованє бруха и патикох. Чуц якуш пару, бешеда о билтену. Знова бежим води пиц. Нє шедам назад. Гонь дому. Пара надиходзи. Режем за гущави по трави. Трибланє будинкох, улїчочкох, семафори, преходи медзи будинками, жувача на бетонох, таксисти би забиц, апатики, пиляре, жобраци, кенґури торбаре, ище порно часописи на трафики, контейнери, на менєй преходних местох викеняни говна и пошикане доокола, шветла на облакох високих будинкох, людзе жию, звязка ключох, лифт нє роби, ґарадичи, дзвери.

90


Дом. Заверай. Мур белави. Ролетна анї нє була дзвигнута. Я ту жиєм випатра. Боже, яке то шалєне кед нє идзеш пиц, алє лєм так.

*** Мушим до библиотеки по ище литератури. Нїґда нє досц ище балєґох – правило котре важи за доєдну сферу живота. Ище говна до обисца назношиц и млєц до розума. Пешо параноя, а вец параноя у автобуше. Митралєзи поглядох нєпознтих людзох у “штверки”. Вироятнє нє патрели на мойо я, алє поведз ти то мнє. Яке то лєм преклятство кед дзешка у глїбини у души, а нє муши то анї буц барз глїбоко, знаш же нє маш причину буц параноїчни и бац ше, алє дармо, душа ше роздзера, спаднуда уж до дияфраґми, напучена там, и лєм питанє часу кеди ше одквачи на сподок автобуса гармоники. Стоїм на стред тей конзерви, точно дзе тота гармоника, та ме нервозного обраца кажди раз кед круциме, цо мало вешелїц тих паранойолюбох доокола, а верим и бога и чорта, котри вироятнє шицко и започали лєм же би преґурали допите коло поладня, док ище нє наварене. Осем станїци, дахто ше тельо нє бал у трох животох. Сцигуєм. Вонка. Отвераю ше дзвери и як зоз дзела вискакуєм. Просто на “площу параної”, студентска площа медзи будинками универзитета. Шпацир зоз схилєну главу и анї случайно дакому до оч. Щухуєм ше помедзи будинки и лєдво раз пенетрируєм до чарного отвору факултету и у холє сом. Пендрай ше два поверхи. Перше до срачу ше оплюскац и зблагац и аж вец ґу ловаром. У библиотеки сом. Виписуєм реверси и чувствуєм ше як голи док даскельо женски уґурсуси як подшнїжнїки позгинали глави и тераз им исти лєм так виша зоз шийох. Як кед би

91


их зоз струї повиключовали. Треба реверс виполнїц. Боїм ше писац, поготов тоти компликовани двойки и шестици и осмици, найгорши числа. Шестицу часто пре тектонски активносци у живцох знам скапчац до осмички. Двойка сама по себе нєпотребно викомпликоване число односно знак, з тоту квачку горе, вец до зукос долу и вец назад и ти нє заєб дацо. А на осмички вше тот перши горнї кружчок направим барз мали, та вец дорисовюєм векши, та вец таке як бураґи, або цо наймержим, то кед рушим пенкало по паперу, а воно дас перши штири милиметри нїч напише, и вец кед сцеш прейсц знова по тим месце воно ше нє сце дац и ровно нє пише нїч по тим першим шлїду. Исте би було и кед бизме од Римянох вжали числа, понеже живот то таке. Виходзим вонка, бо ми иритантно стац при тих оддутих лампащикох нука. Тераз ше чека од дзешец по трицец минути. Шедзим и штудирам. Вибрал сом место дзе найменєй людзе преходза и чекам. Кед бим лєм мал звикнуце куреня циґаретлох кельо би швидше прешло. Ставам и читам плакати и оглашки на мурох. “Асертивни тренинґ – як ше самореализовац, знац повесц “нє” и як знац подцагнуц гранїцу коло себе и як других на тото навесц”, патрим далєй, “курс довирия”, “Волонтиранє у центру за борбу процив самозабойства”, “Курс за викладача на роботньох превенциї наркоманиї”, “Волонтиранє старим”, “Курс – як буц успишни у триманю курса”. Прешло дванац минути. Ходзим напредок назадок. Айде, идзем води пиц до срачу. Пиєм лєм раз до устох, понеже ми ше нє пиє. Врацам ше и ознова исте читам на муре. Прешло шеснац минути. Идзем опатриц чи сцигло. – (шептам) Сцигли ми публикациї? Библиотекарка, єдна з ридких подобох котру почитуєм у тей институциї, става ґу лифту за кнїжки, отвера го и празне, указує з целом и твару же дармо, алє нє сцигло. Виходзим. Айде идзем горе ґу дзвером маґазина за кнїжки, вше ме

92


интересовало яке то вельке. Вона цалком горе, на пойдзе. Идзем по тих ґарадичох за шицких. Боїм ше коло професора. Доходзим до подкровя. На роботи глєданя кнїжкох робя вояци котри вибрали служиц цивилну службу, без оружия, та сом думал же ме можебуц и нука пуща же бим видзел яке то. Гваря же наша библиотека найсофистициранша и найопременша на цалим универзитету. Доходзим ґу, кус одхилєним, дзвером и шкулїм. Огромни пойд, цо ми покус нєреалне и нє уклапя ми ше до слики будинка факултета од вонка. Високе, длугоке зоз громаду кубнима метерами. Аж таке як кед би молга була у нїм. Од вонка то вельо нїзше и менше випатра. На штред тей огромней просториї громади кнїжкох висипаних на велїчезней громади. Як кед би их камиони киповали там. Воякох єст на шицки боки. Понагляю и рию по громади як термити, або червоточ. Вше сом ше чудовал нач нам телїх цивилних воякох на факултету, коло сто гарла єст, алє ба купак, ниа ци одвит. Даскельо дзешатки куча коло самей копи, громади, а даскельо дзешатки на нєй и шпиртаю, аж рамики и папери як кед би сцели подрец як швидко глєдаю. Нїґда сом нє знал прецо ше тельо чека за кнїжку кед випишеш реверс на котрим наслов, автор и нумерична ознака кнїжки, думал сом же маю полїчки, або дацо таке, и лєм ше зоз тим руководза, прешейтаю ше по тоту полїчку, ознаку, найду по азбучним рядошлїду автора, потим дїло, и положа то до лифту и ниа ци кнїжка о пейц минутки. Алє нє. Випатра то шицко на єдней громади википерковане и цивилни катонове шпортаю зоз реверсом у рук и викопую ци жадану балєґу же биш засмачел прекляту интелектуалну жажду, а на тот способ и вони нє ардзавя у цивилней служби. Зиходзим долу коло професоровей канцелариї най видзим чи случайно нє випнуте даяке нове обвисценє за испит. Ослухуєм, дзвери кущик отворени, хтошка ме збачел, лупа з

93


дзверми, завера, и чуєм як ше знова заплянтал до дунцох, чи цо там ма уж. Обвисценя нєт нїяки. Уходзим до библиотеки и после трицец седем минутох публикациї на столє. – Дзекуєм, до видзеня. Дома ше перше дриме три и пол годзини потим пражени вайца на сланїнки и цибульки и вец ученє до позней годзини и шудиранє о смаку швета, и як би було кед би лєм я прежил. Ех, алє бим пошол до першого дутяану и охвастал ше еврокрему, а вец гоч и кекси даяки драги, а иножемни, огогов, а би то було. Зобудзел ше на столє и вец швидко на посцель. Аж рано сом знял ботоши цо ми було барз приємне и поспишело ми ше знова учиц, а нє пиц.

*** Учим ище два днї. То уж пейц. Ище як сом ше заслужел опиц. Ставам од шицкого. Нє мож, та. Швидко до патикох, єдна, друга, рекла, бутєлар, телефон, кус дезедоранса под пазухи и идз. Лєм най нє урвем пички даґдзе, понеже ми ґачи кус устарени. Лифт, ґомбички у лифту, вонка зоз будинку, скиям медзи будинками, преходи попод будинки, поджемни преходи, громаду дутяни зоз шматами, предавачки би ше поодавац, кафи ше випиваю, допито им же то аж чежко патриц, допито и мухавя ше як мухи по герефордох, алє хто зна чи то вони знаю. Рухоми ґарадичи. Апарат за пенєжи, моя банка. Якиш металошлосер вибера опрезо мнє. Дурка до машини, машина писка, потим чека, стої патри до нєй, знова дурка, вибера карточку и знова ю назад кладзе, виходзи паперик з машини, машиноводя го бере, патри до ньго, нїч нє розуми, вичитує го длуго, вец револтовано гужва, одруца на дражку и знова ришує повториц дурканє. Видзи же сом

94


за нїм, та заклонює апарат же бим нє видзел цо дурка, други минут преходзи, знова му видрилює карточку, вибера ю, шацує и карточку. Раз карточку, раз папер. Знова ю уруцує и тераз помали шицко знова удуркує лєм же тераз вельо моцнєйше прициска ґомбички зоз огромним, масним од олєю, пальцом яґод кед би их требало попучиц же би машина поробела як треба. Нє мам сцерпеня, предлужуєм, кед дакому нє досц три минути за апарат, вец ми живци починаю сичац як печаци олєй до котрого кладзеш скушов филет. Досц ци трицец секунди кед ци коефициєнт голєм шейдзешат пейц... Нє за каждого то апарат. Виберам индзей, бере ми провизию, алє най и бере кед на чловека нагло. И идзем. Идзем ше опиц. Назберац два и пол промили, та дому. Шеднуц би на гайзибан и до Азиї. Або з моста трафиц ладю попод и исц, два тижнї просто, а вец дас тидзень до зукоса. До клинца. Нє, нє и нє... Телевизия у матки. Нє страшне то, алє постої можлївосц же ше нє пиє нука. Або и кед ше пиє та ше нє пиє як цо ше звичайно пиє, а звичайно кед ше пиє, кед у КУРЦ-у нїч, маш свой стол и карсцель и лєм рубеш, а кед дацо таке, та зна буц даяка програма, вечар дачого, преподаванє о тим же хто Руснак и одкаль є, або поетски мастурбациї без орґазма, та ше, або пиє на стояцо, столи поскланяни, або нє мож келнера доволац, або маш места стац лєм на даяким параноичним месце, або гоч цо друге, алє истого интензитета глупе. Нє исте то як кед мож рубац на мире. Шицко би и було у шоре лєм кед би ше исте нє случовало у клубу дзе ше пиє. Цо робя у велькей сали, мнє нє бриґа. Єст велька и мала сала, мала сала то клуб дзе ше пиє, а велька за проби танцу, шпиваня и за рижних файтох конферанси. Велька сала нас нє интересує. Медзитим, дзекеди кед ше дацо отримує пре седем, осем або трох людзох, цо нє ридкосц, вец би у велькей сали випатрало празне и нєнащивене, та ше

95


глупосц селї до малей сали, дзе ше чловек ходзи танковац зоз промилами и вец то тому чловекови губи плани, док гевтим другим културашом шицко єдно, бо су просто поведзено глупи и нє може им раз зоз медзиножного мещка до кортексу присц же иду людзом, односно же уж вишли людзом на живци, жулї, на курац и на хемороиди и подобне читателю. Заобиходзим вельку бару опрез уходу, гоч до нєй покладзени даскельо цегли же би ше нє набрало води до патики. Поцерпам же, кед бим ше по нїх усудзел ходзиц и так поспреведац бару, вироятнє бим ше виврацел, вдерел главу, онєсвидомел и задавел. Попробуєм по нїх док будзем исц дому. До чорта дябластого, поетски вечар. Нє, нє и нє. Тлуста презентує збирку поемох о єй тлустим, асексуалним, монотоним, полним з комплексами живоце, о єй комплексурдох, котри вельки як єй буля цо огромна, котри вельки як цо вельки тоти вельки експлозиї на слунку, або з другима словами поведзено – насправди нє мали. Ши така велька зоз тим твоїм садлом и твоїма рицами, садлом на бруху и цицками же ши комотно могла отримац и у велькей сали, а нє випатрало би же сала полу празна, но, то сом лєм подумал, а нє гварел. Жаба ґоязна, я насправди нє знам анї кельо тото створенє ма роки, чи дзивче чи жена лєм знам же у каждей сфери живота фияско, тлусте нїґда нє побочкане, нервозне, глупе и мамлаз, ґад ґадни и бридки, швиня и интелект як хлопски вайца после двох годзинох у сланим морю, фамелия у курцу, оцец дебела швиня, мац дакеди у якимшик одбору руским, оцеловлєнє промискуитета, а тераз остарело, та лєм глупе и патри як квока на вайцох котру днями нє пущали же би ше вичвиркала, патри на єй гормоналну катаклизму од потомка як ше рихта читац стихи, єй ствари, а цо себе дума то бим уж нє знал, а хто зна чи и вона зна. У каждей сфери живота фияско, гварим, и надумало поетеса постац, та то и постала, литературна велькосц руска, инше

96


єй нїч нє остало. Хвалєна од рецезента, хвалєна од старших тиж нєреализованих индивидуох, од худоби людскей котра ше удомела у руским културним живоце. Велїчезни поетеси, поетове, без школи, удомело ше пишуци кнїжки, єдни другим даваю рецензиї и награди и писац о чежким хлєбу Руснака там дзешка на валалє далєко, же ше нє ганьби. Слухам єй интервю за телевизию: „Цо любиш читац и хто на це уплївовал найбаржей?” – Га нє читала я дацо, дакеди даяки приповедки, сказки, манда кед сом була, нє знам, нє читам... „А од руских авторох ши читала дацо?” – Га нє, нє читам я... нє знам. „А о чим же пишеш, цо це инспирує?” – Га нє знам... таке. Пи, ци ше серем, хто же зна кед ти нє знаш, герефорду садлави, Достоєвского зняли опрез штреляцкого воду же би ти нє знала хто то, Кафка пре це умар од туберкулози, Хеминґвей пре це себе главу з пушку одбил и пре це шаблярку нє доцагнул по побрежє, Шервуд Андерсон лїґнул твою зубодлобку, а Ван Ґоґ зрезал ухо пре таких як ти, живино єдна, дробизґу нїчомнїнави и таке койцо. Га да! Пришли єй и мама и татко и шестричка, мама єй у култури та прето и крава у култури, та прето могла видац и презентовац уж другу збирку, другу збирку абсолутно нїчого, и конєчно, та прето я нє можем льоґдац на мире як ше то уж швечи таким як я. А оцец єй нїч. Углавним, позберал ше досц квалитетни амалґам лїґи котри вше мож и постретац на таких сраньох. Ґади єдни. Вони, у ствари, знїщели шицко. Вони накруцаю, аґитую же би ше писали нєквалитетни сраня, допити сраня, плїтки, нє ориґинални, анї кус нє инвентивни, безпечни и анї кус аванґардни сраня. Єдна шема, писац о тим як ци пречежко, покус руснаковац, та як це нїхто нє

97


розуми, а така ши мудра и красна и так ши заслужела же би це обожовали и любели шицки, и писац о пречежкей суджби Руснаковей и цагац шметанку за тото з покраїнского буджета. Постої єден жґрид старших поетох, набедзени о власней, нїби велькосци, и вони ґураю тих младших, по системи “треба най пишу як я, лєм кус горше...”, най озда их нє заклоня з циньом, ту и там Руснака спомнуц, а кед же ше при дакому нанюха даяки бунт, иновацию, або нє дай боже квалитет, на того ше треба висрац же би го говно задавело, забило до жеми. Та так. Герефорд почина читац. – Наслов писнї: Одходзим. Думам у себе: „Єст даяка поетеса котра нє одходзи, єботе кажде ма тоти писнї о одходзеню! Но, гайд най чуєме.” Одходзим (чежка драмска павза штири секунди) Одходзим Крачам, одлїпюєм ше од калдерми ґу нєбе. Нє оглядам ше. Жвири и а приори пекло. Одходзим Нє порозумена, нє прилапена, укушена Неґативни думки, шорую ше депресия Як хижи цо ше шорую на улїчку Комини мали, комини од набиваней цегли, Слама

98


Руснакова нога на слами И кус блата Комини вельки Одходзим Обешени бочкори на муре длуго нє хасновани преходносц бочкорох як цо и Руснакова Нє обрацела сом ше И содома и ґомора обидва Граєм на моєй гарфи Божей Котру сом прелїґла теди И лєм Одходзим до горе оходзим. „Но, идз уж”, себе думам, єботе боґ. Алє то будзе свирка док будзеш кеняц тоту гарфу цо ши лїґла, зоз тей велькей резонантней шкатули –рици твоєй котней. Дакус ше шмишкам од того цо сом подумал, мам шалєно випатрац, а тота так озбильно чита тото диямантски чисте сранє, тоту деґутантну дилетантносц литературну у найчистейшей форми. Аплауз. Сочуствую з ню. Мами и таткови забегую очи по сали же би ше наєдли зоз пиху, зоз поетску возвишеносцу їх дзивки. Мнє мержа, понеже сом нє раз гварел цо думам о тим жанру, алє заш лєм патра же би почитали на мнє мою зависц ґу квалитету и успиху їх дзики. – Мики, може єдно пиво и палєнку ту? Волам карчмара и подригуєм до подгарлїни и то так же би кажде у клубу КУРЦ-а чул. – Га, гм, може лєм поцихи пий – шепта ми.

99


– ОК, будзем поцихи пиц – одвитуєм и штудирам же кед би келнер писал поезию, яки є просвищени, мог би буц предґрупа тому фетсови на турнеї читаня по руских местох. На турнеї понїженя колосалного. Зоз палєнку сом нє мал бог зна яки бриґи, лєгко сом ю опасовал. То так идзе же ю приложиш ґу ґамби так як цо ше дакеди приложи шаховска фиґура кед ши ище нє цалком надумал же як погришиш у шаху, так ю лєм приблїжиш и перше помали нагнєш, а вец ю лєм виврациш до пискох, так як кед при велькей швидкосци на бициґли одразу загамуєш зоз предню гамовачку и заобрацаш ше, точно так. Потим ше вона зошлїшнє до першох и цеплота ше шири до веха кокпита и до сподку талпох. Потим сом вжал пиво до рук и ришел же напущим тоти имплицитни нариканя о сексуалней абстиненциї. Нароком сом черкал з карсцельом же би тлуста нєдобре дикцийовала и одскиял сом до фамозней велькей сали. Вжал сом карсель и надумал сом шедзиц у куце сали и патриц просто и кеди-нєкеди бавиц спорт котри ма елементи шаха и бициґлизма. Вошол нука, завар дзвери положел карсцель до угла дзе ме найменєй видно кед же би дахто вошол закукнуц чи єст даяки гепенинґ, або ивент у тей сали, усипал сом себе пива, дакус одпил, спущел го коло карсцелїка и глїбоко удихнул, а вец видихнул. Потим ставам и шикам точно и децидно на самим стредку сали. Интересантни звук бул, таке цошка як звук шлєбоди. Пирскало ми по чарней патики и охабяло шлїди капкох котри були покус цмейшей ниянси як нєопирскана поверхносц истей. Шиклїна безбрижно цапкпала по паркету, котри, видзиш, анї сом нє штудирал, мог би ше подзвигнуц пре влагу, но цо му будзеш тераз, ухпал сом го назад до панталони, дзе ми дас два раз до устох учурело до ногавки, бо сом нє досц отрес и врацел ше на карсцелїк до кута пиц и патриц просто. А ме тот алкогол героя прави, думам себе, а

100


кед треба стац у шоре зоз людзми котрих нє познаш, у банки, пошти, шедзиц у библиотеки, або стац медзи гипертестостеронску младеж штредньошколску у городским превозу, дзе же вец тота одважносц? Нє знам, одвитуєм себе и потим попивкуєм и патрим просто ище дас дванац центи пива часу. И так шедзим минутами и минутами силнима и конєчно ми ше дакус поспишело штудирац нїч. После нїча ришуєм ше кус прейсц по сали, гоч шицко видно зоз того места дзе сом на карсцелїку. Ставам и ходзим. Ходзим и идзем. Интересантно. Опатрам повалу напавучиновану, високи ормани полни зоз чимшик цо ма вредносц як и балєґа хорого коня, койдзеяки плахти, дески, папери покус згнїти, походзкуєм, шацуєм облаки, потим доходзим по гармоника дзвери котри водза до другей просториї, до сали за схадзки и отверам их. Овго, хто би повед, у сали за схадзки тацни зоз такволанима “пияцами”, тацни зоз сирами и сухомеснатима продуктами и зоз алкоголом котри випатра бул порихтани за точку “рижне”, закуска за тих цо пришли слухац рецитациї ару садла. Шедам за стол, до фотелї, берем зубодлобку и трафям цо квалитетнєши джобаня и починам их мервиц. Нєт пива у склєняних фляшох, лєм тоти дволитрово цо кус меншого квалитету, туньши, но, алє же би атмосфера тей подлоти була подполна и же би ми ше дахто нє заквачел за шию зоз гевтей сали кед бим пошол там наручиц у склєняней амбалажи, начинам тото и сипем себе так од висока як у рекламох на телевизиї и слухам тот божески звук кед сипеш ище пива до пива и його пени. Потим го випивам и джобем до месох, сирох и маслинкох котри требал поєсц Фетсо. Олєгчуюца обставина у тим цалим подняцу же хтошка уж кутатовал по истих тацнох и то так зоз каждей покус же би озда нє було видно же вжате, но та и я так, додал сом ище кус празного на каждим “пияцу” и намагал сом ше повиправяц гришки предходнїка односно охабиц симетрию у тацнох и думам же сом то преклято добре робел. Запивал

101


сом з пластичного погара. Нїкого нє було, шицки слухали як женски єлефант руца рими. Шедзел сом, ходзел сом, походзковал коло тацнох, наєд ше, одпил ище раз за конєц, зоз фляши уж тераз, и охабел ю так начату ґу другим пивом и ришел сом ше врациц на поетски вечар, озда уж и конєц будзе. Могло ище шедзиц и ґрабац им з устох, алє аждая з першох ше цошка почала кормацац, сам сом бул у тей цихосци у тей велькей сали, койдзеяки чудни емоциї ше почали ґрабац до свидомосци, та сом ришел меняц простор и найсц цошка цо би ми окупировало думку, лєм най уж гевта одйойчи и най мож шедзиц и рубац и набрац промили, голєм два и пол и вец ше заврец за дзвери свойого квартеля, до свойого коритка и заспац. Перше сом до срачу зашол и вишикал ше до лавабоа и то так же бим и верх чопа долапел, а потим дакус и по тих ручкох за жимну и цеплу воду, и по белавей и по червеней, потим и по мидлє и кед готове, добре сом го отрес же би знова даєдно лїґнуце нє вошло попод ногавку. Виходзим и идзем просто до клубу дзе ище вше запалєни рефлектор и тераз уж слово мал рецензент, док єлефанткиня була цихо, щервенєта, алє заш лєм горда и набедзена до себе. Зоз руками ше озда од нєприємносци, або гладу сцискала за брух, а твар поскладала як сучка котра окоцела свойо щенята, надоєла их и єй защитнїк ю гласка зоз його псовским носом и кеди-нєкеди ю облїзнє. – Авторка ше указала як дозретша у тей новей публикациї котра ту опрез нас – и трима ю у руки и указує ю присутним. Прави драмску павзу. Тераз надзива окуляр и опатра ю сама, жена рецензент. Глїбоко ю опатра, шацує и обдумує, обраца боки, потим лїже пальци, з суху, лїпкацу шлїну, иритантно цвока зоз устами и язиком и обаца на бок дзе стої єй рецензия. – Я вше порихтана потримац младих у їх твореню, понеже

102


вони представяю предлуженє того цо ми давно почали, поготов кед ше роби о таким потенциялу як при нашей авторки котра з нами нєшка. И я исто, як и вона, тиж так була дакеди млада поетеса и знам точно цо вона чувствує и кельо треба моци же би ше то виповедло и записало на папер. Думала сом же вам пречитам мою рецензию, алє нє будзем – драмска павза – вона ниа ту на концу кнїжки, та хто сце може сам почитац. Нє будзем вельо одлужовац, алє думам же авторка ма такта поетского, ма перспективу, потенциял и квалитет котри огромни за єй младосц и на концу можеме констатовац же єй кнїжка ма своїх будуцих читательох, цильна ґрупа широка и чом бим и нє гуторела без претерйованя або стримованя, кнїжка ма потенциял и за комерциялни успих и я ю щиро препоручуєм и за преклад, за початок на сербски язик, а потим хто зна, чом би нє и на анґлийски. На тоти слова медведжица ище баржей почервенєла и кус моцнєйше сцисла брух. Пишна и под трему источашнє и без подозривосци тераз була цалком прешвечена до власного успиху и успиху кнїжки. Шицки у сали були. И то тота хвилька у котрей ше забива кажда надїя же би ше тот нєквалитет дакеди мог преобрациц до евентуалного квалитету. Аминь. – Модлїм вас за єден аплауз – и шицки кляпкаю, як ретарди, а я найгласнєйше, додаваюци: – Кажда чесц, ау, пиздария! Ау пиздария! Ау, єбеш ми све яка пиздария! – Остатнї преставам кляпкац. Рефлектори ше гаша и статок ше помали селї румеґац до велькей сали.

103


*** Два днї ше пиє. Будзи ме рано двацец седме бренканє телефона. Гваря же зме вчера шицко виплановали за роштиль и пице вискию з лядом. Цимбора и ище єден челєднїк, добри чловек. “И ви були вечар у КУРЦ-у? Овго, нє повед бим. Но, гайде пойдзем, рушам,” гварим. Пражиме меса и чевапи и колбаси на шпоргеце у палачинкарнї и шедзиме на єденастим поверху. После першого виския сом пияни исто истучко як вечар. А после другого сом пиянши як вечар. Цимбора идзе ище по литру бишалми, виски прешол. Цимбора назад. Бишалми ше шорую, коло погара накапкане. Квачим до паточки на дзверох, биєм з главу до карсцеля, мура и вец до жеми. Умиваю ме. У таксию сом. Нєсхопно започана бешеда, виреченє ше у старту розпада, нє вредзи. Цихо зме и мержня. Як лєм знал дзе треба вожиц? Дискусия зоз собу коло осем рано, потим ище спанє до поладня. Телефони повиключовани. Зоз спущенима ролетнами набива витор котри це наганя же биш голєм добре роздумал ше забиц, уж кед нє маш шмелосци то поробиц.

*** У посцелї хора буба лєжи. Говно висране з воду лєжи у посцелї. Шика ми ше, очи ше лїпя од капрох котри цело вишикало кед душа була у коми вноци. Цма и цихо. Масни пердзеня. Я нєоформене говно, лєм так висране, котре ше полїпи за WC шольку и нє мож го лєм вистругац. Нє думай таке глупе! Шедам на посцель, нєдалєко од йойку. Ставам и идзем до срачу. Плокам твар, уста масни. Шедам на кавч. Буджа розцагана, слама стирчи з нєй. Добра би була тераз и Ґабика.

104


Три мешаци труду же би нє похопело тото єство женске же нє маме абсолутно анї єдну дорушуюцу точку, же би на концу пошла за того цо ше з Индиї врацел. Руковал ше вон и з Далай Ламом и исти му гварел най енерґию котру од нього позберал вше трима у себе и най ю шири там одкаль є, поготов зродней души, и допил и богу и народу о тей енерґиї, алє Ґабики нє. Тераз ми любов двасто ґиґабайти, плус интернет нєвичерпни, еге-гей, алє там Далай Лами махаю... Цма и цихо. Чи аспирин, чи бруфен, чи бенседин, ксалол, бромазепан? Лєгам на мадрац и патрим до повали. Сам на планети, док ґрамухи ґураю цали швет напредок, на ракетох иду до космосу, правя ми кафу, ґачи, струю, ґаз, нафту, порно индустрию и готови єдла. Я сам у космосу цмей хижи, буба. Ех, Ґабика, Ґабика, лєм кед бим мал гоч кого облапиц, седем бидни роки старша од моєй малєнкосци. Вичерпане, поспреведане, даскельо раз пред свадзбу, медзитим предумали ше од нєй и наишол я. Цо воно, лєм, о мнє мало думац? После трецого тижня виявює же ше почина залюбйовац. Я сухи як нєвиключена ринґла после добрей кафи, знаже же ше и я залюбйовал. О мешац и пол, виявює же вона мнє заш лєм нє вери. Як ми нє вериш? Нє вери ми, та. А насправди сом бул приємни ґу нєй. Потим я виявюєм правду, тото цо ше нїґда нє шме робиц кед сцеш мац жену. Правда: насправди ми одвитує буц з ню, нєт глупосци як при тих младших цо ище нє одустали од живота, дозретше одношенє, без койдзеяких розжуваних фразох, бешедох, видумованьох, вигнївйованьох, безконєчних СМС порученьох итд. А яку я видзим перспективу у нашей вязи? Га, нє видзим нїяку. Добре нам так, та. Вона добива, я нє живчани, намирени, спокойни и цо хиби так? И ту ци почина. Же як ти нє видзиш перспективу, чому то вец тото шицко. Га, тому же нам так добре, та то му причина, а женїц це нє думам. Седем роки зме розлика, тераз нам ше

105


траєкториї збили и так исто ше и одбию, та кажде до своїх блуканьох и шпацирох. Вигнала ме з посцелї. Потим дас шейсц тижнї СМС порученя, нацагованє ришеня за вязу, односно сходзенє на остатнї секс кажди пияти дзень. Першираз на швидко, други раз умишуєш фантазию, а треци раз цалком зоз фантазию и о даяки шеснац-седемнац минути преставаш, бо допило и єй и тебе и, єдноставно, нє пошло. И так шейсц-седем тижнї, кажди пияти дзень, за викенд найчастейше и вец ше народзи глупа идея о пробованю виходзеня вєдно, вец пиянство, та звада, лярма, гистерия, лїки спущаче, алкогол, пиво и даяки керозин, виняк, бутан, або абсинт дзе одєбюєш келнера най ци нє роби тоти сраня зоз пламеньом на абсинту, бо знїщує алкогол. Нормално, вона ище пиянша як ти, и нє на твоїм є боку. Албатрос. Обрацанє цела и глави ґу женскей трицец трирочней сподоби, звада, вербални шабльованя, спущованя увредох, та дому вєдно ище пиянши. Нїч горше од пияней жени. И рано ознова увредзованя: як ши ше так вечар забил кед нє можеш анї рано!? Потим Млазмат ше враца зоз Индиї, принєс отамац смисел живота и дал єй го и конєчно, тераз го ма. Прешло уж шейсц, седем мешаци. Алє заш лєм єй нєшка рано, таки ушикани вечарши, пишем СМС: “Обрацам ше по посцелї, розположени же бим ше побавел зоз тобу, яв ми ше”. Можебуц требало дацо лєпше здумац... Нє врацела нїч. Тельо о тей жени у тим живоце. Одпочивам. Живци змервени, згорени, подарти, поламани, оддути, зожувани и викеняни. Албтрос и менинґитис.

106


*** Виплациц кнїжку маймунови на факултет. Шейтам коло Дунаю, заставам ше припатрац на Дунай, на звалєни мост у нїм и на твердиню, єдно з найлєпших местох у городзе. Найузша часц Дунаю. Шпацирам далєй и зиходзим по гаци долу на плажу, меркуєм же би ми ше патики нє вишлїсли на мокрей трави и глїни, же бим нє зламал карк, помали спущованє прераста до дринґаня до долу, препущуєм ше му и доходзим по писок, а потим и ґу води. Кукам ґу води и пипам ю. Тераз даяк лєм войсц нука до нєй и пущиц ше и по Азию дойсц, джмурацо и на хрибце. Отрепуєм руки, приходзи прекрасне женске єство зоз златним ретривером. Ех, кед бим лєм нє бул ганьблїви анксиозни Чубака, та бим перше кукнул, доволал пса, погласкал го и опитал ше єй як му мено, похвалєл го яки є прекрасни, возвишени и яка му отримована шерсц, дацо як у филму Бетовен, потим бим з ґаздиню дискутовал о тей часци варошу, як нєт красшого места у нїм як тото и вжал число телефона, або на кафу ю вец одведол, або на цепли чай котри би нас ограл и таких окрипених нагнал до єдней цеплей бешеди. Або на пиво, можебуц є еманципована. Нормално, лєм преходзим коло нїх и иґноруєм як кед би були хероински жобраци при трафикох у центру и оставам без числа телефона. Пендрам ше на гац обрацени хрибтом ґу красотом Дунаю, патики брудни, уцерам их зоз паперову хустку и розмасцуєм замасцене на кус векшу поверхносц. Видзело ше же дзивче було порихтане на случайне стретнуце и спонтану комуникацию зоз кус иншаким прикладнїком хлопа, вироятнє и вона ше тримала за кус иншаки прикладнїк жени, вироятнє читала и Хесея або Коеля дакеди, можебуц би орґанизовала дискусию и то так же би трафянє до центру поробела зоз найпреценєншим того часу зоз Д. Брауном. Алє

107


нєт то иншаки прикладнїки женох, єст часто случаї женох котри прешвечени же сцекли од сущносци свойого женского существа, од ядра свойого єства и часто єст случаї таких привидох, алє ядро то ядро и силу ґравитациї ище нїхто нє победзел. Горе сом на гаци и патрим на лєшичок з осушенима тополями за котри сом кедиш читал же ше у бурї одквачел конар, та забил єдно дзивче, вигнал му мозоґ з глави, а другому лєм поламало лопов, та є од теди у коми и критичним стану. За тополями факултет. На штред будинку чарна дзира, крачам ґу нєй, преходзим през ню и уходзим нука, просто до факултету. Портир у своєй хижки, патри винїмково тупо на свойо екранчки, прешвечени сом же под тим сакоом и панталонами и лоповом нїч инше лєм слама. Шпорує факултет, положели макету место домара. Булї зоз випаднутима очнима лабдочками котри источашнє и випулєни и уцагнути до очней глїбки боґльовей и ма манду браду котра заклапя горнї ґамби. Горня часц носа яґод зоз пейґлу кед би була до нука удрилєна. Ма буц слика кед повраца, ма кихац як полу пес, полу паткань. Факултет празни. Лєм єдна особа у голу. Чарни чижми, чарни панталони, чарна маїца зоз надписом “How does Gods kill”. Патри до долу и випущує звуки, таке цошка як кед би ю брух болєл у даякей з файтох горучки и кед чловек нє ма моци до срачу, а ґу тому уж нє ма моци анї звуки пущац, праве тот звук, як кед ци ше у автобусу повраца, а шофер нє сце стануц. Потим иста тота креатура кладзе главу на колєна и помали ше валя на бок, лєга и з руками закрива главу, углавним, цошка на опиюмскей бази, або вельо бензодиязепаму. Горуцо нука и трапезно дихац, но, сподоба вибрала буц металєц и мушели буц тоти велїки милитарни чижми по колєна, чарни груби дукс з капулячу, чарни печаци скоряни

108


панталони котри му маю динстац голуба у ґачи, чи цо ма там уж. Прейґ того шицкого облєчива обубани є до чарного мантила зоз поставу котри ше цага по жем. Нє добре му очиглядно од дачогошик. Помали ше випросца, напросциц ше пробує, дзвига ше и випросца труп, вибечує очи на мнє и ричи як хоре коще и випатра ше о дзивчецу роби, лєм од имиджа нє було видно. Заключуєм зоз шицкого того же я чловек без имиджа, шиви панталони, шива-теґет маїца, цма-желєна якна и кафово патики, а то нє имидж. Дома мам дас осем пари истих ботошох и ище дас три розлични, медзитим и вони здабу. Я чловек без имиджа. Вироятнє другим випатрам як кед бим бул вше у истим. Кеди сом го лєм випущел з рук, имидж? Предлужуєм, охабям “тото” же би спочивало у милосци Божей. Идзем на гевти ґарадичи котри зоз трох бокох окружени з мурами, дзе нїґда нє знаш на котрим ши поверху. Пендрам ше, преходзим три поверхи и видзим же би ми до гайзлу пойсц оплюскац ше кус з воду и вжац пол таблетки, поробиц тото цо сом требал пол годзини скорей зробиц же би ме крашнє сцигло скорей лапаня за професорову клянку. Видзим же праве ту дзе сом, єст єден срач за професорох и занятих на факултету, дзе ми нє шмеме и дзе, нє знам прецо, вично позамикане. Пробуєм и отворело ше. Ов, випатра гришка. Алє, палє Петре, ту ци мачанка! Чом вше замкнуте!? Прето же то преправене до просториї за приправнїкох, сотруднїкох у настави и евентуално асистентох початнїкох. За столом шедзи єден з нїх и на порващку зоз стола виша у воздуху професорово кнїжки, праве тоти шеснац цо их и я мам учиц, алє попри нїх мал ище голєм пейц якиш мнє нєпознати. Повязани су так як цо ше вяже пакети на пошти и виша зоз стола на єдним порващку. Други конєц водзи дзешка попод сотруднїка у настави, чи цо є уж. На лїцу му замерковюєм гращки зною.

109


Канцеларийни карсцель, чи фотеля, на котрим шедзи, досц високо стої, так же ми ше лєм кус требало на пальцох подзвигнуц же бим замерковал же му порвазок идзе просто до клїна. Видзел цо робим, та такой прициснул спод шедовиска ґомбичку за спущованє карсцеля и нарату зйойчал, а зуби нє роздвойовал. Сцискал их и випущовал лєм койдзеяки звуки, то було таке дацо як звуки котри авионски ґуми правя кед ше авион на писту спущує и кед ю перши раз даскельо раз дотика. Сциска видлїцу, як кед би му то живот мало виратовац. – Пребачуце, треба ми клозет. – правдам ше и пендрам далєй прехабяюци срач, а таблетку лїґам зоз шлїну. Зоз того будзе асистент, а и професор єдного дня, можебуц и декан, або и предсидатель Сербиї, лєм най вежба, а и мушел би то робиц даяк без того звука гамованя авионских ґумох. Пендрам ше далєй по ґарадичох. Громада студентох, повищиряних очох, червених, як после першираз одгаднутей мастурбациї и орґазма. Виходза зоз подкровя, зоз просторийох за ученє, озарйовани од неону, полу шлєпи, полу шалєни. Ноша по два, три, або пейц, шейсц кнїжки и у драже намотую шпарґи коло їх анемийних ручкох и нацагую прейґ того рукави од реклочкох. Вонка им будзе жимно таким. Сцигуєм на пияти. Лияни виша з мура и повали, на жеми вельо стари фасцикли начати од влаги, покус желєни од алґох, чи маховини. Уж би могло пупавки на нїх ховац. Лияни ше киваю, поцерпам и исц коло нїх най ме даяким концом нє зґрабя и претровя. Нини пораячки, гевти конзумовательки алтернативней масажи, пакую до кочика даскельо звяски фасциклох цо ше уж зошмердзели. Кед даєдну подзвигню стоноги сцекаю под даяке друге скровище. Видзим при другим муре сцигли ище на дзешатки кили нових фасциклох. Андї тото цо назберали ґураю до лифту. То бул кочик, таки исти як цо єст по

110


ресторанох або шпитальох, мал даскельо уровнї. Єден уровень закрити з плахитку и як тета отверала дзверка од лифта зависа ше кус одхилєла и видзело ше даскелї дунци зоз чимшик, озда чечносцу, кафово, драпово, ґондо фарби и було цошка ище нука, лєм то сом нє сциг препознац. Очивисно ше возбудзели пре тото. Попатрели на себе, єдна другу обвиньовала за то, алє вец попонагляли и ґураю го нука. Єдна ше зоз тим завера, а за другу нєт места. Гевта нука єй подурка и лифт руша до долу. Цо би, лєм, то було, ми нє биолоґия, а анї у будинку нєт нїяки напрям котри преучовал даяки животинї, або дацо подобне цо би у дунцу стало, орґани даяки. Тота вонка з лифта винїма циґар, палї зоз ширку зоз дас штернастого кресаня, потим цалком ше укочує, помали припалює, цилює, ище помалши потим гаши ширку, облїзує ю и кладзе ю до горнєй кишенки белавого мантила, чуха руки, циґар єй у гарлє, покус кука и на твари єй ошвитнє блага панїка и швидко дринґай за пайташку по ґарадичох. Предлужел сом ґу дзвером, кед хтошка отвера. Сотруднїца у настави... – Идзе хтошка! – доруцела комушик нука и тот хтошка раз-два опайдарел з дзверми, а вец их кус отворел и закуковал яґод кед би го нє було видно. Шветло точно споза ньго швицело до цмого конку и мушел биш буц голєм мегучкар на еволуцийней драбинки же биш го нє замерковал. Стоїме так и припатраме ше на себе. Слунко на горизонту швици и на нєбе даскельо авионски шлїди, а ми стоїме. И оздзива ше асистенткиня же би ми одогнала увагу зоз сподоби котра закуковала за дзверми. – Цо ту глєдаш, нєшка зме нє ту? – оздзива ше женски глас строго. – Нє!? – чудуєм ше, алє нє барз. – Га, як то же лєм ти пришол, а други нє?

111


Цале студиранє ми прешло у тих премахованьох, заобиходзеньох, часто ше вируцела даяка информация котра нїяк нє дошла до мнє. Шицки би ю дознали, круг ширеня инфомациї би ше завар и готове. А як то други вше були зоз шицким информовни то я нє годзен нїґда знац. А и кед сом дакеди знал дацо, та сом нїґда нє знал чи точно на пол дзевятей, чи пол дзешатей, чи стреда, чи штварток, чи осмого, чи седмого, гоч як ясно най ше ми гварело, я ше нїґда нє мог прешвечиц и цалком мац довириє до власних меморийних потенциялох. – Принєс сом динари професорови и то праве за вашу кнїжку. – Агм, дай и путуй – давам єй динари до рук, док гевтот ище закукує. Бере ми их, вон помали завера и чуєм дурканє дунцох, як кед би ше заплянтал до нїх. Асистенткиня превраца з очми. Идзем дому, бо сом починал думац же ме сцу забиц. Дома сом заздихал и шнїл же ме сушед, котри ше лїчел од депресиї, гнал най пишем поезию же би почувствовал як почече зо мнє маґия и цо найгорше, могол сом. Ишло ми, и то нєзвичайно успишно. Моцни слова виходзели. Гирмело зо мнє. Забул сом же патри на мнє. Потим ше цошка оглядам и нє нароком го збачуєм як ме провадзи у творительней експанзиї, та сом вецей нє могол писац. Здогаднул сом ше же є ту и нє идзе далєй. Алє тото цо сом написал було звонка тей димензиї, єдноставно звонка часово слова и стихи, анимални крики з дна дробних черевкох записани на паперу. Кед сом ше зобудзел, здогаднул сом ше сна и моцних словох, та такой сом ше лапел шицко записац же бим обегнул забуце, алє нє було то бог зна цо, а и позабувал сом вельо. Требало ознова спац, понеже було уж коло двох рано, алє дармо, нє идзе.

112


*** Ознова будзенє у нервози, пирщок вибил над ґамбу у куце устох. Жима. И бубреє. Нє спал сом голєм до шейсцох кед уж навелько почал дзень, живот, транспорт, людзе по будинку ходзели горе-долу на лифту котри, кед ше порушує з места, цошка му пука у системи, цошка цо би зобудзело и медведза зоз жимского сна. Посцелїни и заглавок шмердза за хлопом, длуго уж, ище пред мешацом були дозрети за райбанє, дозрети як ком за печенє, воно, пришло даскельо раз на розум у цеку истого периода порайбац ше, медзитим нєдостаток волї ме прешвечел же то мож и у таким спац. Вирондюєм ше отамаль. Дрискам, кихам, смарґлї лапам, з под пазуху вибива цепли тестостеронски смрод коня, корманюєм тото огромне цело до срачу, шедам на шолю и шикам. Нервозни, оглядам ше док шикам, круцим з ґамбами, очми, дзе ми лєм цибзар на скори? Покончене, ставам, одкапкує по ногох, най и капка. Ґу шпоргету, плокам джезву, кладзем воду и стоїм при шпоргеце зоз клубом подопартим на тото дзе ше судзину помива, а за цо, думам же, нє постої руске слово. Стоїм, видлїца одквачена, гайде зоври, бо стоїм. Вре. Кладзем. Дзвига ше и лєєм до шольки. Шедам до фотелї, набивам хрибет до операча, пука у фотелї, глава треска и намесца ше патриц до повали, джмурим и удихуєм, тримам го даскельо секунди и видихуєм и джмурим без диханя. Два минути нє думаня, нє постояня. Спокойни як покойни. Цма цихосц и чарне на завартих очох. Перше одпиванє зоз кафи. Ссск ссск, хлїпам, пара идзе до чола, приємни пахняци дим котри сам ма свой смак и прелїґнєш єдно лїґнуце и опити ши, врацаш ше до наслону, а цеплу шольку ище мервиш у рукох, док ше нервоза помали преображує до єдней позитивней меланголиї, док милиони людзох по церквох джмуря з очми, док милони

113


людзох чекаю по шорох, док милони людзох приковани за посцель по шпитальох того швета, або у гарешту чекаю и обдумую ютре, або вчера. Одпиєм ознова и кладзем шольку на жем, меркуєм же бим нє висипал драгоцину, возвишену, облюбену, чарну з кафовим горе, цеплу чечносц зоз нєй. Берем преруцовач програмох за телевизорню и рушам до меняня. Векшина часу патреня телевизора ми одходзи на преруцованє, углавном. Кабловска телевизия, єст дас сто меморовани програми, даєдни ше повторюю, алє факт у тим же док их шицки попреруцуєш, прешли ци петнац минути живота. Но, лєпше и то, як ше обешиц и посрац ше кед ци карк пукнє, сцем повесц, кед бим нє бул худобни и нєхарактерни, давно бим глупу машину, тоту затупйовачку оштрини и виспреносци думки, вируцел през облак и вецей читал. Дискавери канал, лапаю айкули под лядом на Аляски, чи Ґренланду и потим окончую аутопсию, резанє на фалати истей, винїмаю єй очи, кладу до мещкох, режу квадрат на глави, як ґереґу цо ше реже, кед ци сцу дац коштовац, и винїмаю мозоґ, кладу и його до мещка, потим режу далєй, закукую до змиста у жалудку и меням програму. Даскельо програми дзе ше фодбалую якиш нєинтересантни лиґи, потим койяки спорти котрим нє знам правила, америцки койдзеяки варияциї спортох зоз велькима автами, кури ше, пукаю огнї, пиротехнїка, кавбойци бегаю, прескакованє автох з одпаду, або медзисобни збиваня автох у кружним оборе и труст америцкей нє худей популациї на огромних трибинох зоз погарами и сендвичами, кремпитами, помфритами кечапами, зоз транспарентами ше маха, нє розумим цо ше з нїх сце поручиц гоч знам язик. Камера преходзи коло нїх, вони рича на ню, указую зуби, песци, сцу крев у оборе, танцую сами, або валцер, же би на биму були, меням далєй, наиходзим на наш меншински беґель и, ниа, праве емисия о Руснацох

114


– Маґацин. Становям ше ту. Перши прилог Українски конґрес, петнац минути, потим двацец минути паноцове, владикове и людзе цо ше круца коло тей сцени, потим интермецо дзе меншина дакус затанцовала и зашпивала, потим польопривреда. Сеґинь, сеґинь людзе робя як воли, упераю ше, здравє охабяю на своїх маєткох при статку и на жеми и нїч нє маю, млєкари тайкунски нє сцу їх млєко, польопривредни задруґи им за понїжуюцо нїзку цену беру продукти за котри цали рок гинули на розпечених польох и поражуюца виява котру, нє ридко, мож нєшка од єдного польопривреднїка чуц: – Знаце, кед зме на нули, та вец добре, алє вше зме покус у дефициту – и таке кажди рок чуц док нє поздихаю на тих польох. Ех, кед би то знали гевти дармоєди з початку емисиї, дармоєди з навидумованих орґанизацийох, управних одборох, або богослове од котрих даєдни достали по стотки квадрати драгих квартельних квадратох задармо же би служели Богу и народу котри здиха у швеце реалносци, з ногами на жеми. Потим ознова меншина ище дакус танцує и шпива. Ище єден прилог о польопривреди, о керестурскей хладзальнї. О, аж там сеґинь людзе, роби ше, чи жима, чи дижджовна єшень, чи лєто зоз пекла, людзе децениями гинули и правели тоту фабрику, котру тераз розпредали комуш хто ю успишно доводзи до препасци же би знова даяки тайкун омасцел баюс. Патрим на тих виробених людзох, чи су зоз хладзальнї, чи зоз фарми керестурскей, такволаней – економиї, иста ствар, бо обидвом иста судьба, круца ше по тей жеми, коло застареней погубеней, на двасто чуда виимпровизованей механїзациї, за остатнї пол рока достали два раз плацу, так волани минималєц од минималних дзешец тисячи динари. Лєм най ми знац цо тим людзом фамелиї єдза, за штирох членох фамели треба три оброки дньово, пейцсто динари ци полудзенок лєм кошта, цо кед двойо члени заняти у тих фирмох?

115


Розєбани валал у препаданю, а дакеди ши мал и хладзальню, и фарму статку, рибалов, кооперативу, заварти круг бизниса котри бул жила живота того валалу, а зоз тим и жилу живота Руснацох у тей жеми усраней, дзе нас лєм смола нанєсла тадзи. Людзе котри розосрали тоти фирми вони розосрали Руснацох у Сербиї зоз чим ше праве и занїма шлїдуюци прилог. Прилог о тим як ше керестурска елита нє може лєм начудовац чом людзе емиґрую до Канади, кед ту таки златни рудокопи. Потим ознова меншини танцую и шпиваю и за конєц якиш женски уґурсус зоз Нового Саду, котри ше нє мог помириц зоз свою менопавзу, чита свойо стихи о чежкосци живота и хлєба руского параста на валалє и одявана шпица и меням далєй. Риалити шоу зоз Плейбой каштельчини. Оставам кус ту, преходза дзешец минути, нє видзел сом анї цицку, анї деколте, та меням, бо лєм бешедую койдзеяки виспрени дискурси, а кед бим сцел дацо таке мудре чуц як цо вони бешедую, та бим озвучел свой задок после єдзеня нєдозретих кайсочкох и кед вец какал. Меням далєй, сербска Скупштина на националним сервису сербским. За катедру скупштинску вишол єден посланїк и роширя у рукох целово гулагопки и бешедує комушик: – То за вас, министре, ви цо ходзице як голоґузан, то за вас, то за вас, пинк гулагопки! Га! Потим єдна трецина сали става и дава огромни аплауз бешеднїкови. Прейґ реклох, кошульох и машльох ноша маїци зоз портретом чловека котрому ше судзи за ґеноцид. Раз симпатизере тей странки лапели бога забивац у мнє, бо ми, Руснаци, нє мали право ту присц жиц, до їх жеми, цо покус конфузне кед ше вежнє до огляду же то теди була Австроугорска. Меням далєй. Даскельо америцки риалити шови за возвишених Американцох, застановюєм ше на єдним дзе людзе робя пластични операциї з помоцу котрих их дохтор направи же би здабали на когош познатого, указую

116


операцию, потим и того женского челєднїка яка є лєм бридко попухнута после операциї, меням, меням цо скорей, фуй яке бридке, меням. Филмски програми, почина нє у фарбох филм, наслов, “Сам на швеце”, охабям. Шицки людзе поумерали од смертельного вируса на котри лєм юнак филма бул имуни и тераз сам животари на тей нашей, насправди, чудней планети. Патрел сом дас годзину потим сом прешол за рахункар, телевизор и далєй робел. Вошол сом на єден порно сайт, та дакус кутатуєм по нїм. Любим кутатовац по порно сайтох, опатраш перше на насловним боку цо вишло нове, потим на глєдачу дуркаш одредзени тематики цо це интересую, на приклад: медицински шестри, учительки, секс у офису, секс зоз полицайку, або мойого пайташа горуца шестра, мац, тета и так далєй. Праве у тим глєданю наишол сом на цошка цо ми остало за цали живот як найвозвишенше обдумани порно сценарио. За початок перше ми ше попачело же клип досц длуги, цо значи же вироятнє будзе постояц и сценарио даяки, а нє лєм добри дзень я порно ґлумица мено ми так и так, и до роботи. Любим увод, комплексносц, фактор нєсподзиваня, нєнарокомносц сексуалней дїї. Ниа, як то було. Два тети у єбених цесних бикинийох бегаю по плажи зоз златним ретривером. Потим ставаю и дакус мачаю ноги до моря. Коло побережя ше находзели койдзеяки ґраня и дзивки, як их збачели, надумали руцац ґраня на джачки. Розуми ше, то им нїяк нє ишло, понеже ґранє нє сцело скакац на джачки, та ше вец ориєнтовали лєм руцац ґраня до далєка, до моря. Вец єдна з нїх ше кус пошпоцела кед руцала, та єй випадло ґранче дас на пейц метери од побрежя зоз чим вона нє була задовольна, та зишла до води по ньго же би зоз другого разу го далєй руцела, медзитим як вона до води, та ше здогадла же нє зна плївац, та почала плюскац, а плюскац, а волац до помоци, яй як лєм махала, ангелчок єден. Нє зна плївац та, а гевта друга ше лапа за главу, а нє

117


зна цо робиц. Мала и вона нє знац плївац, та єй нє знала помочи. Е, у тей хвильки зоз лєса виходза двоме лєсоруби, нє лєсоруби по фаху, алє по конституциї цела и по коґнитивней фациялней експресиї и линийох лїца вообще. Двоме челєднїки, випатра, праве по тей траєкториї джоґирали и на себе нє мали нїч окрем громади мускулох и ґачох за купанє, леопард мустри. Були дас трицец, двацец метери далєй од нїх, алє становюю ше и театрално кладу дланї на чоло же би им слунко нє швицело до оч и шацую же цо ше там случує. Єдна при води панїчи, а друга ше, випатра, дави, а пшичок ретривер бега раз ґу єдней раз ґу другей, а раз бреше на камеру. Потим куцовови уж досц було драми, та оддринґал ґу тей цо ше дави и вец лєм на ню брехал же цо ше дури когош клинца, цо за оштре око могло буц покус чудне, понеже пес стал, а нє плївал. Двоме пастуви помали додринґали ґу нїм, режия їх бег покус спомалшела же би ше видзело як мишица скака и конєчно добегли. Єден убегує ґу тей цо ше дави, скоро по колєна до води, дзвига ю и виноши вонка. Вона замлєта и вец єй кладзе курчину до пискох же би ю очутел, а потим ше єбу на громади як спенєти ґризлиї. Давно сом таки добри нє патрел. Нє знам цо ми лєпше, тото, чи кед ше раз єдна заглобела у кадзи та ю резали двоме Батпламбере. Гашим и компютер и телевизор, и идзем ше висрац. Шедзим на шольки. Думам себе же, по конєц рока, або би ше забиц, або до „лудници” ше приявиц, медзитим до лудници заш лєм ганьба. Висране. Отверам фрижидер винїмам конзерву тунєй, масней туни и сира кляґаного. Жем шицко и кладзем нову кафу. Зидзем по новини. Читам. Пиєм кафу. Лїґам пейц ґрамски ксалол и лєжим до конца дня, потим ставам сипем жимней води до погара, випивам, сипем ознова, идзем ґу орманчику зоз таблетами, берем ище три ксалоли и шпим як бебка по конєц ноци. Нарано ище учиц.

118


*** Отверанє очох помервени до зною и плахтох дзе тунї боксерици ше упарли одрезац ми кокота. Перша думка у дню – о ученю. Шеданє на конєц мадраца, о ученю. Ходзенє до ве-цеу, о ученю. Шиканє на шедзацо, ученє. Виход з ве-цеу, врацанє до хижи – нова думка: умрем стари и сам. Шедам за стол и ученє. Отверам першу кнїжку цо ми под руку “Розправа о квалитативней и квантитативней методи у педаґоґийно-методолоґийней пракси”, опатрам наслови и авторох котри ми професор заокружел. Гм, яка случайносц – праве лєм його тексти мам учиц. Читам обидва наслови же бим вибрал котри ми у тей хвильки баржей будзе “лєжац”, гоч уж напредок верим же обидва буду таки добри же прейдзем як гевтот митски маґарец котри умар од гладу понеже нє знал котру копку шена поєсц, бо му обидва були симпатични єднак. Раз кед нам профсор наводзел тоту анеґдоту, та ше єдна студенткиня озвала же по єй думаню маґарец, вшелїяк, до конца, педик мушел преламац и лапиц ше до єдней копки нєдзбаюци вецей котра копка лєпша, бо, заш лєм, уж глад бул таки вельки же го забивал. Тераз тота сотруднїк у настави, а нарано будзе асистент, напоютре будзе професор, а потим можебуц и предсидатель, або цар швета и будзе мац чесц исти мит далєй преруциц, на шлїдуюце колєно. Иншак иста ма кус векши цицки, дас оталь по Ґармиш Партен Кирхен. Перши наслов глашел: “Античне и штредньовиковне обгрунтовйованє поняца уметносци и специфичносци красного”. Други наслов глашел: “Красне – єдна зоз основних катеґорийох естетики”. За цо ше одлучиц тераз? Шак, по шоре, та воно пойдзе. Знова сом розштудирал и нїч, уходзиме до роботи, уходзиме до античних и штредньовиковних толкованьох о уметносци и специфичносцох красного. Починам читац, увод,

119


даскельо дефинициї уметносци, даскельо дефинициї красного, дакус историйного уводу и помали ше рихта увод за єден чежки дискурс медзи Платоном и Аристотелом, розплєтанє клубкох у кортексу и доконца и роздзеранє самих цвернох тих клубкох и ламаня сцегнових косцох у глави. Медзитим, одразу ставам. Чекай, чекай. Як ше кнїжка вола? Розправа о методох у педаґоґийно-методолоґийней пракси. Гмм. Нїч, предлужуй далєй, то лєм єдна зоз тих дилемох у ученю котри лєм я мам. Други студенти то нє видза, а випатра анї професоре, або ше мутави правя. И предлужуєм далєй. Читам, читам, Платон ше мачує сам зоз собу, Аристотел го хвалї, медзитим, находзи даскельо дзири и вец вон тамаль мачує и шаблює. Платон гвари же красне то цошка абстрактно-идейне и воно нє ма вельо вязи зоз вонкашнїм шветом и красне ше нє дознава зоз осетами, и ту тераз ускакує Аристотел зоз свою шаблю и твердзи же красне вшелїяк постої обєктивно и вшелїяк же го мож спознац зоз осетами. Аристотел ше склада же красне то вшелїяк и цошка цо ше и идейно будує, медзитим заш лєм може буц иманенте зоз стварами, док Платон твардоглаво остава при своїм трансцендентним похопеню. Потим ше до дискурса уводзи етични елементи и поняца и ту знова ставам. Преклята кнїжка ше вола “О одношеню квалитативних и квантитативних методох у педаґоґийней пракси”. Преходзим на други наслов, о красним як основней естетскей катеґориї, иста ствар. Нерви вру, булькаю, сича и ставам. Пиздофер накладол даскельо тексти до єбених рамикох, написал на нїх наслов яки му перши на розум спаднул, або од даякей кнїжки од скорей пооставали рамики, та их сцел нє одруциц. Направена єдна громада висраних текстох котри маю лимит од минимум сто двацец боки же би то здабало на кнїжку и то студенти муша купиц то єст нє муша, алє пробуй му повесц же нє купиш. И цо найгорше, я ше зоз тим тераз висекирал, та ставам, док други студенти поспреведали себе же их то интересує, же то муша, та нє штудираю

120


о таким вельо, або, прешвечени сом же даєдни то и любя и маю думац же тот цо им предава тоту силну литературу же є цар швета и мудросци шветовей, а чловек евидентна пичка, най ше нє спреведаме. И вони ше нїґда так нє вируца зоз такту, до конца студийох буду румеґац материю котра ше им висере до танєра и доконча и достаню папер, а я, ниа, ставам и идзем, хто зна дзе. Идзем даґдзе, гоч дзе, нє бриґа ми. Чом я себе так нє поспреведал? Чом ше то доходзи до таких доказох у каждей сфери живота? Чом таке як цо сом нашол у тим наслову и змисту находзим вшадзи, у живоце, у релиґиї, у доживотних кредитох, у новинох, у политики, у женох, у Дньовнїку 2 на пол осмей на державним медийним сервису, у швету Руснацох, у творчосци, култури, историї и у роботи медийох Руснацох? И вец идзеш дзешка сам ше прешейтац, шедзиц сам у карчми, при Дунаю, з моста патриц до води, по паркох шацовац власну обуй з руками у кишенкох, або заварти сам у стану греюци дланї на шольки кафи и патриц до океянско-белавого мура и постої лєм тота єдина пременка котру бим себе пожадал, а то шеднуц до єдного ваґона, ускочиц покрадзме, лєм тельо мац ше места напросциц коло тих шкатулох, клїткох, статку, або чуткох и угля, житаркох и висц медзи Москву и Владивостоком, викоповац себе хлїсти и жиц з нїх, класц огня у пещери и стругац клайбас и заричац з часу начас як бизон котри ма источашнє и орґазам и источашнє є заклани зоз наоштреним стеблом даякей сибирскей орґони. Або з моста ускочиц до корабля и исте, два тижнї просто и косо ище тидзень. За фриштик сом поєдол дас три говна, попил шольку млєка и пошол до товариша котри цихо. У ньго жимно, медзитим, йому то цепло. Нє важне, и так, и так мнє вше кус жимнєйше як другим у других. Вон єдна зоз ридких особох зоз котру ми приємно буц у истей просториї и буц цихо, алє дзекеди знаме чежко заєбни дискусиї водзиц. И идзем.

121


Уж сом дошол до ньго попиздзени, пре маймунох штредньошколских у автобусу, цо значело же ше и барз зожрем з пицом, а тиж и же ютре хори будзем. Нервоза, чежка цуґа од рана, слаба подлога єдзеня, нєдоспаносц, то рецепт и пол за мамурлук у котрим думаш же ци розбухнє глава и обилї цалу просторию з креву, мозґом и говнами. Часто водзим дискусию зоз собу коло дилеми – чи мержим баржей пензионерох, чи штредньошколских тинейджерох. Ришенє дилеми ясне: штредньошколци. Пензионер нє виновати же є стари, немоґави, троми, приглупи и допити, а и треба най су таки, хто нас єбе, одробияли свойо младосци и штреднї роки, и треба же би одєбали розум з своїх боґльох. А штредньошколєц ше вихвалює, штредньошколєц поперцал цали варош и пол Европи, штредньошколєц „завершує” траву и амфетамини и ма вязи з кримосами и ДБ-ом котри би за ньго власну мацер заложели, вон ше роби кажди дзень и муши голєм подуц перманенто, а два екси го уж нє бог зна як робя у його БУМ-у од живота. Штредньошколєц побил пол варошу зоз своїма двома песцами, барата з ножами, шаблями, камами, пиштолями, порозбивал авзлоґи на пекарньох антисербских, одєбал, або набил професора и од нїх нєт побожнєйших патриотох, и шицко ше то муши брехац мнє над главу под час цалей драги у автобусу, док им мобилни телофони йойча, пискаю, здихаю од клипох, скечох и чежкей порноґрафиї и патри ше до нїх и чера ше клипи и праска до шмиху и хомосексуално ше червенї, пирщки праскаю и чури и звучно ше бере нови воздух за нове шмеянє АИКХМ АИКХМХХМ, як кед би их давело дацо, дацо таке як дацо цивасте и жилаве у гарлє. Швидко сом прето пил перше пиво, а можебуц ми и шуль порушали, но то нє мож твердзиц до нарана. Мал лєм два пива у фрижидеру, каждому по єдно, та зме такой ришели же док их спареме такой пойдземе до пиньвици по празну ладичку и купиме дзеветнац пива. Єби ме.

122


Алє було смачне тото перше, видно же стало у фрижидеру три, штири днї, бо як го положел опрезо мнє такой ше зоз нього щурела перша капка, а такой потим и даскельо други пошли за ню, як дзеци на мехох наполнєних зоз сламу вжиме кед ше з брещкох спущую. А як го отворел скурела ше з нього жимна била хмарка котру сом удихнул и вец задул на ню. Приложел сом склєнку ґу ґамби, подзвигнул други бок и чечносц, понеже нє мала кадзи, упадла просто до моїх устох и капала там як цо капе харкнуте на горуцей ринґли, єдно, друге лїґнуце, треце лїґнуце, вельке лїґнуце и спущуєм мокру склєнку на стол. Гух тото, тото, то праве – тото. Нїч инше. Насправди зме швидко попили перше и такой зме до пиньвици по ґайбу и дзеветнац празни фляши. Вельо круцини у нїзким кончку, вшелїяки дзвери, зоз єдних полуотворених дзверох сциха ошива радио, будзе же даяки майстор за авта там ма ординацию, на дзверох пише – “Нє робиме зоз таксистами”, цо покус абсурдне, понеже фирма ма лєм єдну рекламу на тим облачку цо патри до вонка з тей цмей пиньвици, у тей периферней часци варошу дзе зме, но озда то тому бачикови, цо нука шедзи и патри себе до наолєйованих, бридких, забрудзених, дакеди жовтих, хижних папучох, без абсолутно даякей роботи, дзвига самопочитованє. Вибераме ґайбу, ношиме ю з пиньвици и идземе. Улїчка, бетон на драже, бетон коло драги, стари будинки, примитивни ґрафити шовинистичних и гулиґанских змистох порисовани по жовто-кафово-шивих фасадох. Крачаме, ґайбу нє пущаме, идзе нам вочи якаш женска сподоба, накратко остригана, бляда, идзе просто на нас, долу ма тренерку, а горе маїчку котра єй описує спущени цицки досц нїякей велькосци. Циґаретлу пита од нас, пайташ ше шука и понука ю, вона бере и пита ище єдну за ухо и добива и тоту, пита упаляч, палї ше єй и цага зоз тима худима, сухима ґамбами, обраца ше, жубронї цошка под браду и одходзи хто зна дзе. Ми коментаруємє:

123


– Видзел ши яке задовольне, а яке наконїковане? – Тйай, цо най єй робиш, лєм єй тот циґар хибел же би уживанє було комплетне... – ...А зоз другу циґаретлу ше завари друга тура “коня”, можем задумац як будзе джмуркац зоз єдним оком же би єй дим нє вошол до ньго док ше будзе круциц лошка по пламеню! – Агам, бокте – докладам я. – Требали зме ю волац и єбац ю на ґайби – доклада цимбора. – Можлїве – и сцигуєме до дутяну. Цимбора: – Дзеветнац пива. Предавачка: – Агам, такой, алє знайце же вам будзе хибиц тото єдно. Я: – Можлїве – и обрацам ше на цимбору и предкладам му – цо, купиме и готови єдла пасулї? Цимбора: – Нє, порихтам ци я дацо цо ши нє єдол ище. Идземе назад. Цимбора, а и я, ище даскельо раз по обисце брехли же як требало наркоманку волац и на рижни способи “трепац”, наприклад у ве-це-у на лавабоу, и то так най ю болї од чопа у реброх. Завераме дзвери од уходних дзверох цо, надпоминам ище раз, найлєпша часц каждого путованя, пущаме Closer начинаме пива и цихо зме. Нервозни сом та тримам фляшу у рукох и запивам кратки лїґнуца вироятнє кажди петнац секунди. О дзешец секунди преривам цихосц и констатуєм: – Требало би уж забиц дакого... Можебуц бабу по бабу

124


после служби божей, хто би то скапирал? Цимбора: – Можебуц би требало єбац конї – одвитовал жалошнє и ознова зме зацихли ище жалошнєйши. Попивкуємє и цихо зме. Closer уж коло штвартей, пиятей. Пиєме, патрим до стола и бешеда ше ришела сама од себе дзекуюци мнє. – Можебуц би требало забивац баби котри маю конї. Забиєме бабу перше и вец такой єй єбеме конї же би зме ше спущели од возбудзеня. – Акурат... – и бешеда пошла далєй – опиздзиц бабу зоз пориском од шекерки, як заяца кед забиваш и вец ище лєм даскельо раз копнєш до того слабого побожного орґанизма и єбада. Потим би ше ишло єбац конї котри тераз нїхто нє чува. – Агам, и то кед же нє можеш долапиц, та станєш на тоту шамлочку цо на нєй бабочка шедзела кед их доєла и гопа скиянє – додавам. – Алє би форкал по коньски зоз тим ґамбами и зубами коньскима! Думаш же их доєла? – казал цимбора, а я ище додал: – Га, гааа, а би форкла пара и шлїни з пискох як на тих музичних спотох з осемдзешатих кед даяки маймун насипал води до буґни и бил по нїх нпр. Дуран Дуран, та випирсла вода як пара. – Е, е праве так, могли бизме ше и знїмац, та послац Дуран Дурану касету, та би нам можебуц плацели ище дзеветнац пива – заключує цимбора. – Акурат же би дали, можебуц би дали тельо пенєжи же бизме попри баби могли забиц Бона и Стинґа и цали Колдплей и поєбац и їх конї, баяко же би дали. – Тйах, можебуц бизме ше преславели зоз тейпом, та би

125


ше згарнул капитал и можебуц би могло зорац и ґлумцох Вупи Ґолдберґ и Адама Сендлера! – потим дас минуту ше валяме од шмиху и за брухи тримаме же бизме ше нє позасерали яке зме шмишне надумали. Потим заключок: – Добре же нас нїхто нє чує, би нас на ломачи спалєли, єбал це курац шалєни Тештвире, пиздо, ухухуху давно сом ше так нє нашмеяал, будало єдна шалєна... Пиздо ухухаха! – Га и ти докладал цимборо, нє вигваряй ше, єбал це Махатмов Нехру... Потим зме знова цихо и пиєме ище одлучнєйши у намири опиваня. Тапкам зоз пальцами по столє, односно зоз нохцами, трудзим ше ровномирно шицки пейц хасновац и огромну концентрацию уваги укладам до поступку, док цимбора подзвигнул маїчку и раз надува брух, а раз видува и кеди-нєкеди мача пальчики до пупка. Потим почина остатаня писня з диска Decades и цимбора пуща гласнєйше апарат: – Е, тота, тота. Ту шицко гварене, поготов у часци без текста – заключує цимбора. – Нє гварим... – гварим. Фина писньочка, гевта пред ню просекова, та вец тей контраст додал пикантнєйшу нїтку. Клавиятури шибу свойо, як ономатопея одходу на беґель зоз штранґом котри ше цага зоз собу док рано швита, а ти ше идзеш, после добре обдуманей ноци, обешиц. Прешла писня и конєц диска. Цимбора става и шпорта по касетох: – Гм, цо тераз – жубронї за себе – аж цо бизме могли тераз? Вибера, заш лєм, якиш диск и пуща, ослухуєм же цо тераз будзе думац, чувствовац и жиц место нас. Випата як увод до Blue Valentine од Тома Вейтса. Почина, акурат Том Вейтс, одвитує, добри увод до добрей цуґи. – Тота шефе, аж тота – одобруєм му значно и знова зацихуєме и пиєме.

126


– Дай ми нову – гуторим му. Става, отвера фрижидер дзе зме вискладали кельо могло, и начина ми ю, и кладзе опрез мнє. – На – послужени сом. Стої на штред хижи, руки положел на пас, мутаво патри и штудира цошка, верим, ма буц дацо о теориї квантох. Потим єдну руку дзвига ґу твари и почина видлобовац зосушени смарґлї з носа. Длобе, длобе, и длобка го добри петнац секунди, потим става ґу облаку и викопану руду чмовґерує вонка на худубни дзеци цо ше под облаком бавели на дуце лїпкача, руцаня петардох и штрелянє з пластичних пушкох. Обраци ше и шейта знова по цалей хижи, кладзе знова руки на пас, кус видрилює округли брух напредок, дзе му ше на винїмково бридкей демоде тренерки описує пишка и опита ми ше: – Будземе кафу, могло би єдну завариц? – Шак, може, чом да нє – и додавам. – Єбо те, хлєба ци, дзе ши нашол таку глупу тренерку? – Ага, хех хех, принєсли ми родзини зоз Австралиї, сановали нас же ми у Сербиї нє маме, та нам дали штири таки, агей же є пиздария? – Ма, чежка пиздария, думам же за мойо двацец осем роки у моїм скромним животним искуствию сом нє видзел глупшу желєну фарбу, думам же биш таку ниянсу анї у цалей Мадярскей нє нашол, но алє голєм маш уникат. – Агам – почал вон уж робиц коло кафи. Я цихо за столом, вон ми обрацени хриптом и зуї коло джезви и пикслох, Том почина зоз “Christmas card from a hooker in Mineapollis”. Цимбора ми дава на знац: – Тота!

127


Я: – Тота – потвердзуєм и робим зоз пальцом як кед бим указовал на дацо цо опрез мнє, медзитим нє указовал сом, то лєм значело же то “тота”. И слухаме цо нам ма повесц, после тей идзе Romeo is bleeding, сама божа класика. Добри ствари, приходзи ми на розум ище єдна єбена тема за бешеду, но, алє, най завари кафу, та вец. Усипал два шольки води до кафи, ринґла сичи, бо кус попремаховал и шеда, та патри на мнє и дзвига и спущує плєца, цо значи – “Нє знам, нє мудри сом” и цихо зме цо прави шлаґворт за мою нарихтану тему. – Знаш цо бизме требали робиц, мам феноменалну идею, аж шмем то напредок, скорей як дознаш о чим ше роби, преглашиц за найинтересантнєйшу ствар цо можу робиц двоме людзе кед нє маю нїч мудре робиц. – Авго, може – озвал ше цимбора, яґод кед би лєдво чекал цо знова глупе повем, односно чи можем повесц дацо ище глупше у одношеню на перши приклад цо сом папер, два, горе спомнул. – Ниа так: требал би перше єден од нас двох, можем и я перши, або и ти, як сцеш, випендрац ше на карсцель, зруциц ґачи и випнуц, вищириц риц и лапиц ше з руками за наслон карсцеля, а тот други би патрел до тей цмоти дас петнац минути, а потим бизме ше заменєли, та би вец тот други патрел и так бизме ше меняли, цо гвариш яка чежка пиздария од интересантного бависка? Цимбора: – А-у, яке ши бависко здумал, можеме, алє вецка – и закляпкал даскельо раз же кажда ми чесц и напнул з пива. И цо потим? Потим зме знова цихо, патриме до стола у ошвиценей просториї и чуц лєм його тапканє зоз пальцами по пластичним, покус випалєним, партку котри служел лєм за

128


нагоди наших интелектуалних опиваньох. За други опиваня зоз другима людзми, за нєинтелектуални опиваня хасновал парток котри би ше, у тей хвильки, нашол на столє и нє менял нїч. Понеже сом нє посцигнул жадани ефект зоз моїм виспреним гумором, односно зоз започату тему, та преривам цихосц зоз єдним щирим: – Я пиянїца! И далєй зме були цихо, цимбора лєм тельо кус одмахнул з главу и направел експресию на твари як кед би сцел повесц – “Гм, нє повед бим”. Пришло ми на розум ище єдно бависко, тото думам же таке добре же би и мертвого коня з гроба подзвигло. – Знаш цо бизме требали, позруцовац ше до гола и змагац ше хто може висц далєл вонка. Так лєм висц и пипнуц ограду од ґарадичох и врациц ше, а вец гевтот други кед сце победзиц муши кус далєй пойсц пипнуц. Цимбора става кафу уж завариц и доклада: – Агам, висц цалком вонка и випнуц ше пробовац пипнуц перше стебло медзи будинками и убегнуц нука, алє биш подскочел кед биш вибегнул, а воно два комбиї интервентней. – Но, ша... Га, гварели би ци “нє бой ше, нє хиба нїч, лєм войдз тельо кус ґу нам до авта, та ше кус повожиме”. – Ага, акурат повожели бисце ше, би ше после чудовали гулиґанє по варошу же доєден полицийни пендрек пахнє за чиїм шик говном, кед би им го под шию кладли, после тебе кед би ци... Га, дас трицец центи би им ше поспишело, знаю вони и куцину випросциц. Кафа уварена, пиє ше пиво и кафу ше хлїпа понеже пече и предлужує ше рижни теми, чежка заєбанция у єдней ошвиценей кухньочки, дзе лєм два десператни пиянїци, без дзивкох цо за живота нє мали нагоду видзиц швета, висц зоз жеми, путовац, а попри нас ту були и три карсцелї, вишаци

129


орманчики, стол, судопера, зависи, три кактуси, календар и касетофон. Кафа ше розцагла и поманди вишол и Том Вейтс. Цо будземе? Мам я идею и то совершену идею. Иґи Поп, албум “Idiot”, албум котри сом слухал озда штири езри пейцсто осемдзешат и єден раз. Ґадовски албум. Перше Joy Divison, а потим “Idiot”, напрям просперитета, нїч инше, Ян Кертис озда сцел вично ю слухац кед ище док го знїмали з штранґа, ше плоча обрацала, знал цо треба вибрац. Цимбора подскочи и направи цали бадиленґвидж, нє лєм вираз твари, як кед би ше цошка огромне здогаднул, а забул ми повесц, а то ми озда перше сцел повец. – Стретнул сом Командантеа, яй, но ша, нє приповедал сом ци... – нє докончел цимбора, алє мушел сом го претаргнуц. – Пребач лєм, скорей як рушиш, ай ми лєм дай нове, або дай два такой, най це нє посилам фурт... – става, понагля, отвера фрижидер, маца их и винїма два. Єдно ми начина. – Е, штреляй тераз. – Яй, попивковали зме з Командантеом, гвари приповедку єдну написал и дал ю обявиц до наших новинкох. Придал ю, а вони ше зрадовали же после телього часу и нє приятих гонорарох пристал дацо написац и дац же би им ше пополнєло празни боки и вообще, зрадовали ше же наївчину ище вше ґура якиш шлєпи, робовски, ентузиязем и же им задармо риши дас дзешатину тромешачней роботи. Ов, а кед пречитали, яке розчарованє! “А ми думали же ши уж змудрел!” гварели му, а за глави ше лапали. – О, чим же бул текст, папани дзеветнасто виковни! – Га, приповедка, роби ше о тим, виприповедал ми Команданте, ниа: пред дацо вецей як двасто пейдзешат, а менєй як тристо роками, пришли марсовци и бомбардовали найвекшу европску институцию за ментално нє бог зна яких и вец шицки ментално нє бог зна яки посцекали зоз нєй,

130


потим блукали, блукали и пришли ту до Войводини, направели себе єдну комуну и удомели ше там и мено комуни дали “Коцурус”, познєйше зоз комуни настал валал, медзитим, нє познате як ше вон нєшка вола, понеже ше у исти час населєла цала Войводина, а вони ше асимиловали, та ше страцел шлїд. Цо же хиби тей причти!? Га га га ох хохохо! – почали му аж слизи чуриц, а за брух ше тримал, а боме и я. Аж сом ше пар раз обавал же ше задавим кед ше голєм на хвильку нє становим так коньски регочац и нє удихнєм голєм дакус того воздуху. Озда сом ше у живоце так нє шмеял. И дас после добрих дванац минутох шмиху, кед сом лєдво раз мог дойсц до слова, одвитовал сом му: – Га, нє, нє, нє можеме так о Коцурцох, цимборо, агей же так нє думаме. – Так – потвердзує цимбора. Потим ше ище кус шмеєме и одлучуєме же пущиме знова “идиойта”, бо зме полу препущели пре тот шмих яки зме озда роками, анї вон, анї я нє мали у наших дробних, мизерних животох. Понеже зме ше барз вишмеяли, остаток жраня зме були цихо и ище смутнєйши, патрели до партка, кеди-нєкеди ше пременєла музика, кеди-нєкеди ше повторела даєдна писня и вельо пива и потим нєстало, праве так як нам у дутяну гварела, же будзе єдно хибиц. Но, та начали зме и палєнку якуш цо му за украс стала, така якаш жовта зоз конарчком клеки, жовта сербска, а цепла, та зме и то попили. Потим зме уж дримкац почали, цимбора заспал на шедзацо, я кус оддримал на столє, потим ше таргнул, скочел, наволал такси и дому. Позно уж було кед сом сцигол назад до обисца. Позобувал ше и позоблєкал и лєгнул на кавч. Лєжал сом на боку так най

131


ше слизи можу на мире боком спущовац на мадрац и глїбоко дихал, покус стукаюци од вше векшей квашнїни у першох. Горня слиза преходзела по носу, потим кус по долнїм оку и вец обидва би ше спущели аж по ухо або батюшку и припли би ше ґу мадрацу. Як закончиц шицко тото, цо ма буц зоз того? Окончиц уж цале тото нїч – и до клинца шицко! До срачу и кресац ше зоз жилетом понад дланю як зоз ширку по шмирґла паперу. З верха будинку трафиц на транспортни знак медзи ноги. З моста трафиц з главу до тромбова терховного кораблю. Войсц до шахту и викукнуц кед наидзе нїзки цитроен. Скочиц зоз крижа до бабох у хусткох и кошаркох на паски. Прекушиц шнур и псово говно нараз? Препендрац ше ґу лєвом и читац им руски поетеси? Випендрац ше на далєковод и положиц главу до замки за медведзи? Випендрац ше на Ґолден Ґейт и похлїпац танєр цияниду? Препендрац ше ґу крокодилом и учиц их по нємецки? Уцерац усрану риц зоз циркуларом, або гобльовачку? Чи котре?

*** Длуго сом барз спал. Уж мало буц вельо после поладня. Покруцени до плахтох, боксерици, тоти пиячни, тунї, ище вше нє одуставали од надумки одрезованя ми пениса. Злїпени до рондьох, плахтох, поньвох, зной на сцегнох, хрибце, власи до кореня мокри. Пиєм одстатей води зоз дволитровей пластики при посцелї. Нє става ми ше. Стари и сам. Тераз сом млади и сам. О два тижнї тиж будзем млади и сам, або и о два роки, о дзешец роки будзем штреднї и сам, а после будзем стари и сам. Чловек чека же якаш животна правда ма спаднуц зоз нєба и ришиц тото же би нє бул стари и сам, алє нє пада нїч. А прецо так? Одвит барз єдноставни: прето же зме нє богати, читателю! Попать на нєбо, та увидзиш, нєт там бог зна цо за нас, худобу.

132


Стари и сам. И кед би спадло дацо, єдине цо ма можлївосци зо мну дочекац старосц медзи истима мурами то мури, повала, орман, фоґаш, папучи хижни, стол кухньов, лавка за столом у кухнї, решо, лапишка, скоро шицки помитки, зависа на кадзи, кадза, ве-це шолька скромна, черевко на тушу, лавабо мали, уходни дзвери и їх фарба, чопи на помивачки и индзей, фотелї, можебуц и карти, понеже их нє бавим, и клянки, гоч цо друге кед спаднє з нєба нє будзе вельо спаднуте при мнє. Заш лєм ставам, раз сом мушел. Шикам. Пиєм швижей води. Варим кафу. Стоїм там и чекам ю. Ношим ю до хижи и зрадовал сом ше, мал сом кекси. Пущам Ґатрия, у рефрену шпива Вашинґтон, Вашинґтон, нєт лєпшого антидепресива. Потим идзе Car song дзе имитира зоз устами як гурчи авто, ремек дїло. Добри є. Умар у институциї за ментално нє бог зна яких, стари и сам. Ище єдно усране, квашне, хробачне рано. Думам же сом ше годзен прешейтац и же идеї о епи нападох нє буду пребарз прешвечлїви, лєм менєй коло людзох, можебуц по кею, жимно и похмарене, та их озда нєт, а можебуц ме и гром потрафи. Жимно и похмарене, Вашинґтон, Вашинґтон. Зберам ше, шал чарни, виєтнамка, шиви панталони и стари чарни патики. Под якну перше крадку, потим длугоку маїцу, а вец ище гевту цму белаву тренерку зоз капулячу, гевту вилїзану таку, зоз рукавох цверни цо виша. Добре сом ше позацаговал, поготов патики сом моцно зацаг же бим мал вецей самодовирия и же бим нє препаднул до жеми и добил епи. У нєпозацагованих патикох епилилепсия, педик, вельо вецей можлївша, голєм то так випатра чловекови, а то кед дацо чловекови слабих живцох дакеди дацо “так” випатра – то так. Поготов кед ше о епилепсиї роби.

133


Патики зацагнути и сиґурносц за дванац посто векша, так же є тераз коло осемнац. Параноїчно було по Дунай, алє сом схопно пренаходзел койдзеяки, клоаки, преходи, утеруси, криви Дрини, улїчочки и так заобишол людску файту кельо могло, а могло досц задоволююцо. У горнєй кишенки уяша стала ми полу докончена табла диязепама, та кед би ме даяке злєканє лапело за ґаґор такой бим го виплашел зоз таблу, досц ше лєм було за кишенку лапиц и опипац ю, такой би до поли прешло. Мал сом флеку на панталони котру сом кукнул ошкрабац так же ю досц добре нє було видно и то одприлики було и наймоцнєйше жридло моїх страхох так же нє страшне. Мало квацнуц на мнє даяке швидке єдзенє, нє важне анї, ошкрабкане кельо-тельо. Сцигол сом по Дунай. Зишол сом долу ґу води и ошацовал воду, а вец и твердиню на другим боку, кукнул сом и видул вельку хмарку пари и опущел ше. Сам самучки сом там бул. Замачал сом пальци до води и винял их. Потим сом знова замачал и винял дакус писку котри сом жужлєл зоз пальцами. Кучал сом. Кучал, як муляре кед на павзи куча при муре и випиваю мулярски пива, тримаюци ше за фляшу зоз тима ринявима, од цименту, пальцами. Отресам писок уцераюци пальци до панталонох и кладзем руки на колєна и вец сом так кучал и видувал пару. Думам же сом нє думал нїч, евентуално можебуц о тим же дзе тото скоро деценийске “Нїч” ме ма одвесц. Чи живот насушни прейдзе у шейтаньох, у заобиходзеню людзох, у кафи и замкнутим квартелю и у ґалеткох за лабавенє ґанґлийох за дзверми медзи белавима мурами. Так остатнї скоро дзешец роки, цо би ше могло случиц же би ше рушело даяк иншак, або индзей? А кед ше нїч нє случи, та так будзе як тераз, лєм благо на горше, пре процеси стареня. Стари и сам ше шпацирац и заверац до мурох и патриц до дна шольки чарней кафи и чежки ламаня думкох.

134


На нєбе нє було анї слунка, анї даяка видвоєна хмарка, лєм шиве як молга, вироятнє то була даякей файти хмара, лєм же досц нїзко була, та ме здогадовало на молгу, после длугшей нукашнєй розгварки догварел сом ше зоз собу же то, у ствари, полу молга, полу хмара, нє могло буц инше. Вистал сом од штудираня, та сом ришел стануц и предлужиц шпацир. Раз ме єден у карчми прешвечовал же молга настава прето же кед жимно людзе ше баржей секираю зоз власну судьбу, та вец вецей дихца и, ниа, надихаю нам молгу. Думам же то бул тот бешеднїк котри ме раз прешвечовал же чловек як файта тельо обстал, понеже людске месо нєєсне другим месоєдом... Предлужел сом шпацир. Далєй по плажи якиш ридки лєшичок. Вишикал сом ше у нїм. Слава богу, позно сом збачел же ґрупа од трох адолесцентох прави джоинт и кури траву, та сом нє мал блокаду мочоводох. Нє любим кед ше патри на мнє док шикам. Нє бал сом ше од нїх, алє напроцив, вони ше бали, понеже видзим же такой почали ґлумиц же нє дусфайферую и вироятно думали же сом, або даяки инспектор, аґент, ДЕА, або даяке говно информерске. Прешол сом коло нїх и нароком сом нє направел нїяки ґест котри би им одогнал таки поцерпаня, типа джмуркнуц им, або дзвигнуц тлусти палєц и указац же шицко ОК и лєм опущено. Прешол сом, одмерал их, та най себе склапяю яки сцу параноїдни конструкциї. Сама подумка же сом жридло дачиєй параної мирела мойо страхи и аждаї у першох и преднїм кортекше и дзвигала самопочитованє. Прешол сом лєшичок и випендрал мойо я по єдним зоз велїх уґажених чапашох, горе на кей. Знова скоро нїкого, даскельо пензионерски пари, або пензионере ґдовци пришли робиц тото цо и я, попробовац зоз пейзажом чеченя Дунаю одогнац штудиранє о живоце и себе. Пущиц Дунай же би робел тото цо роби и думал место нас и одношел то до Чарного моря.

135


Ходзим по кею. Руки на сиґурним у кишенкох и преберанє по старих розпаднутих паперових хусточкох и дробних динарох. Ноги у шиво цмобелавих панталонох ґажели бетон, док уста давали доприношенє у правеню городскей молги. Кус ми ше злєпшал стан и затримал ше на єдней ровней линиї медзи добрим и подлим розположеньом, на нули односно на 0,5 попод нулу, на тей благей меланголиї, котра ми вше покус и приємна и вшелїяк вигодна за ментални велеслалом коло койдзеяких ведуцих еґзистенциялних дискурсох медзи ухами. Приємна, одомашнєна меланголия и покус уж єдно красне звикнуце и животна сопутнїца моя. Сцигол сом по место по котре ше звичайно шейтам, по найоддалєншу точку, по треци мост и ришел сом ше назад врациц. Можебуц даґдзе попиц кафу, або гоч и три пива же би цело нє скакало у сну. Врацам ше по кею. Нєт людзох уж вообще, дзень при предвечаром. Скочиц до води, яка хвиля. Покус шиве и тото цо нє шиве. Писок шиви, глїна шива, бетон шиви, древа поготов, мости и велї авта шиви, окрем червених. Помедзи кейом и варошом лєшик. Идзем през нього. Помали по чапашу по жовто-шивей глїни и нїякей трави. Лєшик ма дас сто метери, двасто ширини, на другим боку факултет на котри ходзим, тиж шиви. Опрез нього паркинґ. Идеалне место за сходзенє параноїчних наркоманох. Уфиксац ше на паркинґу, периферия варошу, пусти лєшик и вец лєм тельо одруциц шприц до лєшику, а гоч и лєм най на паркинґ випаднє, вше напада лїсце и ґранча, конарики, та доґмало и нє видно го. Патрим под ноги же би ми сподок патики нє пребил даєден хепатитис, або сида. Нє любел бим анї на кондом стануц. Крачам. Гуча ґраня на високих топольох. Видзим памятнїк на тим месце ше дзе пред роком одфаклєл єден огромни, тварди конар и вдерел просто до жеми на камперох и єдней насправди красней дзивки прасла глава од нього. Припатрам ше на єй слику

136


на надгробней плочи. Як же таке красне, а умре як паткань? Коло плочи нєзвичайно красне квеце цо ше нє склада нї зоз чим у околїску, насправди красни и смутни памятнїк, аж най и мнє старого наженє на йойк, но стримал сом ше. Прекяти швет и живот, и чорт! Ходзим далєй и шацуєм ґраня над собу. Идзем назад на кей. Нє сцем же би и мнє даєден конар виплашел мозоґ зоз глави. Нє вишол сом просто на гац, понеже якишик городски челєднїки, млади розжирячени глави, пущали доберманох же би ше вибегали по пажици на початку лєшика. Нєт горши и глупши пси як доберманє и питбули, глупе, а моцне це може и забиц мутавого. А праве знаю напахац и нагеркац ше на таких мутавих и престрашених. У нєшкайшим дружтвеним порядку параноїчному чловекови насправди потупене кажде чловече право и озда спрам анї єдней дискриминованей ґрупи ше нє поступа зоз таким понїжуюцим нєстараньом о хорима и хибнима. Нам найчежше. Вишол сом до зукос. Добри стари кей, медзитим, тадзи уж єст людзох и цо найгорше, младша сорта, а нє пензионере котри найбезпечнєйши за нас лабилних. Пензионере ми нє виволую напади страху, цо су старши то лєпше, змиренши су, таки су як читулї лєм маю ноги, руки, рухоми су и покус у фарбох, таких аж и любим стретнуц, задовольни су, уцеплєни, красни живот прежили, у їх младосци вельо вецей ше мало и тераз маю удомени дзеци, унуки, ришени живот и лєм ше шейта коло Дунаю и патри до ньго, позакруцани и уцеплєни до штриканих шалох, шапкох, рукавичкох и одпочиваю розуми. Дзе сом лєм рушел и цо то ма буц зоз того преклятого живота псовского? Чуєм якиш галайк при “Жертвох рациї”, при памятнїку котри символ руцаня Сербох и других народох под ляд. Вельо швета, паля ше навияцки факлї, маха ше зоз заставами и кури ше дим, нєбо шиве и цме, а факлї здогадую на дзвери до пекла. Дим, яґод кед би руцел димну бомбу дахто. Понаглям

137


же бим сцигол видзиц кед же буду биц дакого. Єст и милициї доокола, та би мерковац же би ме нє замишали з нїма и вивалєли ми покрутки з цела. Идзем ґу ґрупи котра нє ма нїч зоз галайком, тоти цо лєм патра. Першого пензионера цагам за рукав и питам му ше цо ше случує. – “Строй” нападнул позбераних, Гитлеровци, бастарди бестиялни, лєм цо нас нє визабивали пред пол вика, брата ми забили... И то нашо го забили, партизанє, бо пушку страцел кед сцекал од швабскей авияциї – гвари дїдко и патри цо будзе далєй и як кед би ше стримовал дакому нє урвец. Вапатра же ше тродона фриштиковало у бачикових. Акурат, нєшка ше означовала рочнїца борби процив фашизма и пришло ше отримац словко, два, як памятку на жертви руцени под ляд. Медзитим, сербски неонацисти славели родзини дзень, озда Ґеринґов, або Ґебелсов, нє знам точно, та ше ту стретли и випатра ше у чимшик нє зложели, та вибил конфликт. Умишала ше и милиция, та общи галайк. Анархисти, неонацисти, комунисти, пензионере, побунєни цивилє и даскельо актуелни политични партиї котри пришли дац потримовку даєдним зоз двох фракцийох и у драже омасциц ше з политичним поеном, або двома. Нє розумим нїч, хто ту зоз ким и подобне, пензионере наймудрейши, з боку патра и урвец би шицким. Можебуц бим требал копнуц до дакого, так з боку, чисто лєм же бим ше кус ментално попораєл. Нїч, идзем гет далєй. Милиция ме ище ореже, а досц и кед би ме пописали, а ти вец ше цагай по сербских институцийох. Або ме даяки зоз челєднїкох протестантох запаметаю, та ме раз потайнє лапя и виваря и мехири од опеклїнох ми буду зоз солю чухац, идзем гет. Вельо неонацистох. Понаглям отамаль. Прейґ драги, та по дражки. Видно и оталь Дунай, шицко ми єдно дзе сом. Верим же Руснаци по филозофиї националсоциялизма еквивалент ариєвскей раси, алє цошка ме заш лєм нагнало же бим пременєл бок улїчки.

138


Преходзим коло мурох облїпених зоз стотками плакатами рижних политичних партийох, анї єден нє цали. Пороздзеране, виши зоз мурох, як бураґи шицких нас цо жиєме на тих просторох, прейґ нїх полїпени плакати денс ґрупох, денс шпивачкох, фолк шпивачкох и шпивачкох котри шпиваю, такволану “забавну”, шицки маю наступац того викенда у варошу и зоз маркером на дну плакати написане кеди и дзе то ма буц. Анї денс, анї турбо-турско сербски фолк дзеведзешатих нє вишли з моди, гоч аванґарднєйши медиї твердза же пришол период дзе примат вежню хип-хопере. Хип-хоп у експанзиї у жеми, чежка аванґарда. Партибрейкерси ище вше нє можу найсц видавателя за нови албум. Доходзим до моста, места дзе мож скруциц, або до варошу, або ше ище пойсц прешейтац на твердиню. Покапкує дижджик и задувує витрик и то шивей фарби. Одлучуєм же би пойсц горе на твердиню и почувствовац швижосц у єй подполносци, а можебуц, як гварим, и трешнє до мнє, та два мухи з єдного бица влапим. Нє гирмело. Преходзим знова прейґа драги, подскакуєм на банкину и крачам по дражки котра водзи на мост и по мосце. Витор дує, дзвигам ґалєрки на якни и задумуєм же як таки сом исти Дилан зоз омота “Blonde on blonde”. Ограда на мосце брудна як ґад. Омасцена є зоз чимшик цо як фарба ардзи, або говна, а нє ардза є. На телеґрафох полїпени рижни оглашки зоз котрих мож оддзерац числа телефонох. Оддзерам даскельо же би людзе видзели же сом уклопени до системи и же моя социялизация подполна. Понайвецей ше глєдаю дзивки за роботу у иножемстве, та гоч су и без роботного искуства и гоч нє знаю анї єден цудзи язик. Жобраци пооперани на ограду моста указую свойо обоґалєни екстремитети и у мено бога глєдаю було яку материялну помоц, єдзенє нє сцу. Можебуц бим требал купиц у церкви столїк, понеже вироятнє исти пенєж би директно пошол за тих ту. За тих ту цо сами

139


себе, з колєна на колєно, кратаю потомком колєна, ставци, або цали ноги, руки и очи. Доходзим по штред моста задихани, гоч нє бог зна яке прикре було. На телеґрафох повишани неонски компютеризовани реклами, а на телеґрафу котри бул точно на штред моста обешена плехова покус ардзава реклама, єдина нєнеонска на цалим мосце и на нєй виписане: “Кед сцеце прескочиц ограду наволайце тото и тото число и попробуйце ище раз зоз даским побешедовац”. Тиж и на телеґрафу прейґ драги исте обешене, а потим знова на шлїдуюцих телеґрафох на зиходзе з моста тиж, исти як и пред тим, неонски, або компютеризовани реклами, шицки за исти продукт. У питаню якаш помада за лїцо цо вас подмладзує за тельо же себе чловек нє може вериц, а кед ше навола у року од єдней годзини, як сце видзели рекламу, на дарунок ше добива машинку за струганє петох. Припатрам ше на воду. То найузша часц Дунаю. Вода жовто-шива и випатра як кед би варла. Постої коктел “Дунай”, джус и пелин, напевно и Дунай и “Дунай” истей фарби, но, то уж лєм дзивчатка котри их пию лєпше знаю. Любел бим почувствовац тото перше ошвиженє, першу пляску котра би ме у тей стотинки окрипела кед бим ше опущел и пущел долу и зачирел ше нука до води и прешол зоз дланьми през власи и по цалим целу, потим виплївац и пущиц ше и исц, а вец бим вишол и попил моцни желєни чай з медом закруцени до кафового покровца котри би бул праве зняти з печацого радиятора. Нє високе, нє знам чом би ше дахто и забил кед би скочел, евентуално же би ше надзал на даяки лук, крак од бувшого моста котри бомбардовали пред даскельома роками. Крачам далєй и зиходзим зоз того челїку и бетону понад рики цо ше напевно мож забиц кед скочиш з ньго. Зиходзим по ґарадичох и идзем ґу твердинї. Авта бежа, єдного дня ме зґажи дацо, прешвечени сом. Пребарз мало уваги пошвецуєм транспорту, валалске звикнуце, но, тераз ище раз сом им вимкнул, або вони мнє.

140


У улїчки котра водзи ґу ґарадичом за твердиню купуєм води. Берем пол таблети и шедам кус ґу церкви котра на самим уходзе до твердинї. “єбемти” гварим себе и операм ше на мур и патрим нїґдзе, а там даґдзе и думка. Пиєм води. Дихам. Пиєм води. Опарти. Три минути нїчого. Интересантна архитектура у тей часци, будзе же ю Шваби правели, Австроугорци. Єдине цо красне у тим варошу то праве тото цо вони направели, так же кед ше дацо чловекови пачи у тим варошу треба най зна же вироятнє ше припатра на цошка цо Шваб справел. Интересантни амалґам шивей устатей фарби мурох и червеней на черепу котру ище баржей закушел зуб часу. Пиєм води здихуєм и идзем. Ходзенє по превельо ґарадичох. Питанє: нач сом ту? Место одвиту: тото ше мож себе опитац вше и вшадзи у живоце. Так же без одвиту предлужуєм. Помали, єдна по єдна и рушел сом, опрезо мнє чуєм женски кихотаня и о пейц, шейсц ґарадичи видзим ґрупу дзивкох котри ше облапяю, щипкаю, червеня, уцераю слизи, з руки до руки премесцаю сувенири котри могла купиц лєм амеба, батощкар, папучка, ґрамушка и жирафа як вони пейц и иду и кихотаю ше. Потим збачели и вони мнє, та ше преставаю кихотац, гамую лїца и церпя, церпя и сцискаю, и заходзим им за хрибет и пущай! Пуканє до шмиху. Ура. Но, звикнул я уж, а и мило ми же пришо до хемиї медзи нами. Найдз себе дебила, ожень себе дебила и розводнї себе сперму зоз дебилом, здогадли ме на єдну мою нєвидату писню, нє подла писня лєм же сом ю кус-покус виправял, насампредз конєц та ше вец розводнєла як горе наведзена материя зоз дебилом, насампредз конєц. Пендрам ше далєй и крепам. Умрем уж озда, подумуєм себе, и то нє у смислу як кед кус вистанєш та себе подумаш же “умрем уж озда”, алє насправди подумуєм же умрем, шерцо дуркало як кед на бициґли барз упреш до педали та кед прескочи ланц дас круг и пол и вец нє обраца и вец знова почнє, алє так аж ганьблїво помали и вец ше чловек злєка чи нє готове.

141


Остатнї тунел и остатнї ґарадичи. Пендрам ше, крачам до горе, мишицуєм и горе сом. Нє мам воздуха и ґрабем го минуту, або два. Идзе минута, два и павза. Идземе. Хто зна дзе, алє гайде уж кед хтошка з кортексу таке надумал. Шейтац ше по твердинї, о, розуме дзе ши... Идзем коло завартого ресторану, там “их” єст менєй. Менєй швета котри анализує, котри ше будзе нароком кажди дзень пендрац на твердиню лєм же би анализовал таких як я. Исти заварти ресторан на найвисшей точки твердинї, а вироятнє и городу. Велїчезни попатрунок на велїки варош. Шицко видно отамаль, медзитим, я нє патрел тамаль. Патрел сом на цми скла на ресторану у котрих ше, и варош и я, релфлектовали и кривели пре нє гладкосц скла. Патрим на себе. Цо видзим. Розвора, високе, нє вичесане, єден бок власох висши од другого и мам єдну копку власох при предку глави подзвигнуту на лїво и до горе. Худи сом, лєм пупок до вонка видути, як кед бим бул ваготни, дас пияти мешац. Твар и престрашена и опущена, очи ше боя, а видлїца олабавена од поли ксаола. Ципели можебуц кус векши як треба же би були. Медзитим, нє, нє зґадзел сом ше од себе, зґадзел сом ше од того цо було за мну. Тот варош и людзе його премудри, шицкознаюци, урбани познавателє правди и сущносци стварох на мурискох твердинї и долу з нєй. Насампредз тоти горе ту на твердинї, тота твердиня то дацо таке як їх особни успих у живоце, воно ше пришло прешпацирац, воно позна кажди квадратни метер ту, познаю и людзох зоз уметнїцких ателєох и ґалерийох на твердинї, интелектуални, новосадски, вельковарошски, урбани пари и тот погляд подценююци, премудри, на инфериорних руралцох, док ше курка джоинтчок у даєдней з ґалерийох з тима правима, нє франта уметнїками. Або тоти залюбено пооблапяни, повишани на своїх парнякох и указую цошка себе там долу у варошу, там гевту точочку з

142


випросцену руку и пальчиком унапряменим на тоту точку там цо им обидвом цошка значи. Вон патри як кед би шуль охладзел у жимней води и олєгчал ше, а вона му ше по плєцу зоз главу валя и пуща койдзеяки анимални ензими з клоаки з под носа. Ґадосц ґадна, шицко видно у скривеним одблїску скла ресторанского, ґадосц ґадна, а ґу тому додайме, най яснєйше будзе, же и за мнє, нє мож повесц же сом процивне од бридкого, алє на тим одблїску, на тих облакох шивих я бул найменєй бридки обєкт, крачал сом далєй, освойовал сом твердиню и цали варош и поробйовал шицок тот людски дробизґ и одруток. Потим сом вишол ище висше и поволал такси. Когош чорта сом пришол на тото говно з другого боку Дунаю. Идзем гет. Зоз таксистом нє бешедуєм, гоч людзе уживаю у нєформалних диялоґох зоз таксистами, типа диялоґи як у Квентин Тарантино филму. Цихо зме були и думам же кед ме ошацовал, та и вон уживал у цихосци. Привез ме, нє охабел сом бакшиш, завар дзвери, кус можебуц лупло, понеже цошка жубронєл, вец дал ґаз и одєбал по шлїдуюце говно котре муши вожиц же би ше му дзеци могли лєпше предац на пияцу социялней драбини. Одмикам квартель, конєчно завар за собу дзвери, замкнул, здихнул и прелїґнул ище половку таблети. Заспал сом такой. Шнїл сом же сом на пешацким острове мал сексуални акт зоз нєпознату дзивку котра мала на рици барз велїки оциски од пластичного дзиркованого кафе карсцеля котри єй вишели з рици як дво центово резанки, та сом ше ю там ґадзел тримац, алє лєм кед сом там тримал та могло робиц. Так же препадло шицко. То була перша сцена, а у шлїдуюцей сом достал дзецко. Дзецко, у ствари, було векна хлєба, а пошвидко и клайбас, мало твар и якиш резанкави екстремитети, алє у принципу то бул перше хлєб, а вец клайбас. Цо би то значиц могло, нєзаинтересовано и опито од ксаола сом ше випитовал себе у

143


себе? Даєдни твердза же нас сни повязую зоз параленима универзумами зоз паралелнима еґзистенциями котри ту дзешка коло нас, лєм ми их нє маме моци и способносц перциповац, цо мушим припознац – комплетна глупосц. После тей думки сом станул и пошол боси себе насипац шольку млєка, талпи ше лїпкали на ламинат и звук бул таки як звуки зоз софт порно филма. Попил сом тото биле и врацел ше до посцелї, єдиного правого пайташа. Заспал сом. Рано заш учиц. Испит дораз.

*** Уж кед лєм пейц днї по испит якош маш дзеку робиц и зоз досц солидним ентузиязмом то робиш. Од рана, од отвераня очох, знаш же ше такой лапиш до роботи и так и робиш, такой шедаш и рушаш, повторюєш, вичитуєш, ище упиваш, преприповедуєш, глєдаш тото цо ши забул, начишлюєш подзелєня. Кед бим лєм так робел цали мешац як тоти даскельо остатнї днї пред испит, положел бим вельо скорей, алє дармо кед чловекови чежки живот. З другого боку, попри шицкого того нєсподзиваного ентузиязма, нїч сладше би ше нє здало чловекови як, тераз цо блїжей дзень испиту, охабиц шицко, дзвигнуц руки, нашвидко ше пооблєкац, виняц шаблю зоз футроли, скочиц на коня и пойсц ше ултра мазґовски зрубац, зрезац ше як ґад, розвалїц и спалїц гемисвери зоз даякима двацец шейсцома пивами, промилами, сипац себе виняку до устох, до кошулї и до власох, висипац ше з сепареа под стол, преламац ше, полу на жеми, полу на лавки, заздихац так и зашикац ше и посрац и най це келнере обрацаю же биш язик нє лїґнул и зафайтовал ше. Алє нє, стримуєш ше, свидоми ши апетиту, алє обецуєш себе же закончиш цо ши започал, порихташ ученє, а вец кед пойдзе як треба, кед ришиш ствар, та ше пойдзеш голи ожрец

144


и зоз власним, або цудзим говном ше будзеш, навиняковани, масциц танцуюци на столє, лєм кед звершиш тото єбанє котре ци тре печинку и шуль уж єден рок и даскельо мешаци. Озда уж будзе до клинца. Кед єст правди на тим швеце требало би най пойдзе. Медзитим, най ше нє циґанїме, правди нєт. Шак, постоїме лєм ми, цо зме фалати меса кус компликованши нукашнєй структури, рушаме ше у релацийох кус компликованших структурох социялних одношеньох котри знова составени зоз медзисобней интеракциї велїх месох и шейтаме ше таки меснати єдни коло других наздаваюци ше понайвецей же кеди-нєкеди ше нам пощесци поклопиц нашо меснати полни орґани зоз мескованима полнима орґанами процивного полу и то тото цо єст у тим живоце нам насушним на тим трецим каменю од Слунка, а штварте нєт нїч. А и кед єст то сиґурно нє нєбесна правда. Яки правди нєбесни, модлїм це. Месо вибалєзґане на велькей груди каменю, то наша правда, чловеча правда, нєбесна правда и яку уж лєм глєдаш правду... Но, на бок тото, думам же сом добре порихтал и же бим требал прейсц. Нормално, знова сом рихтал тот минимум за преходну оцену и лєм кус начал дацо прейґ минимума за другу часц, алє думам же бим требал прейсц. Естетске воспитанє, покус моралного воспитаня, цале физичне, роботне, сексуалне и интелектуалне и часц од квалитативних и квантитативних методох, понеже ми то було интересантне пре премашену тему ґрадива котре сом мал прейсц. Шицко прейдзене и кельо тельо озда и запаметане, односно научене. Остатнї пейц днї сом насправди вельо поробел, а анї нє перши раз виходзим, шицко сом уж преходзел, можебуц и дзешец раз у тих даскелїх паданьох и озда уж и знам дацо. Од рана по ноц сом бул коло роботного стола. Рано робота у цихосци, без музики, а вечар уж бим пущел сциха Майлса, або даяку класику од класичней же би могло ґурац ище до

145


глави. Ту и там ше правели два годзиново кафа-павзи и шедзаци на паркету, з хриптом на муре, ше ришовало вельки онтолоґийни трилеми, типа “Цо би о мнє Фройд думал кед би му я бул мац?”, або єдноставно сом лєм шедзел и одгварял ше од самозабойства, кеди уж яка моцна кафа була, та ше так и штудирало, а Майлс рубал свойо So what, Prince of darkness, Stella by starlight, All blues, Dr Jackle, Sorcerer, My funny valentine и подобни, а дакеди бим го резал зоз Минґусом и то праве зоз писню “Цо би Фройд думал кед би му я бул мац?” интересантно заґужлєни джез, заґужлєни як цо ми и живци були у тих хвилькох. И так то ишло, знанє у диямантски чистей форми уходзело на єден отвор, а пиловина випадала на други. Добре сом порихтал и свидоми сом бул того и то барз добре кед чловек ма таке прешвеченє пред уходом до арени зоз зошалєнєтим буяком. Найгорше вечар опрез рана кед ма буц испит. Гоч яки ши бул набедзени же ше го порихтал, починаш ше ламац же нїч нє знаш и пламень подозривосци помали преходзи до вулкану. Твар ци гори, власи це боля, чуствуєш кажду мохотку на скори, ноги ци чежши и церпню и констатно маш чувство же ци ше сере, а кед пойдзеш шеднуц та ридко кеди зоз це випаднє дацо, лєм ше кус змириш, зблагаш и шедзиш на шольки, наїжени, поганьбени и шацуєш павука Шведка и павук Шведок шацує тебе. Потим ставам и заш до хижи дзе знова нє мож на мире шедзиц. Ставам ґу столу, та там стоїм, обрацам кнїжки, ствари котри думам же сом забул повторюєм, преслухуєм ше, начишлюєм тоти силни подзелєня, принципи, нормативи, методи, форми роботи, средства за роботу, закони, мена тих велїканох педаґоґиї и психолоґиї, историйни цеки, рези и преврати, нє штудираюци цо правда цо нє, нач ци тото, або гевто, лєм джмуриш, начишлюєш и отвераш песц, палєц по палєц накадзи ше здогаднєш дачого

146


и ходзиш по хижи як Вуди Ален у дуксеру кед го даяка, дас седемдзешат штири раз красша од нього, лапела же ю спреведа, зоз осемдзешат штири раз красшу од нього, и аж власи най себе витаргаш и потим знова кафа, або кафа з млєком, и кучанє при муре и штудиранє о Азиї, о Сибиру, Камчатки, о тисячох нєнаселєних километрох, без людзох, уплїву науки, култури и цивилизациї, лєм войсц до того ваґона, накупиц себе готови єдла, паштети и тост хлєби, або лєм шейсц векни хлєба, або нїч и ушуняц ше до предостатнього ваґона, кед бачикове у шапкох нє патра и жиц дас два тижнї у истим и висц там глїбоко у тундри, випаднуц з композициї, поставиц ше на штири ноги и глєдац дакого кому треба доброго пса, або лєм дринґац, вивалїц язик и дакеди збрехнуц на тундру и кед же даґдзе єст даяке, дачийо, говно вируцене после оброка цукровцу, та помляцкац тоти часци поточковани зоз жовтима лупками, а вец ше слунковац, або оганяц себе хвост. Вноци ше будзиш, ставаш шикац, хрибет ше лїпи до плахтох, паплан ше скопує на єден бок, та є як єдна велька ґомбовца на твоїм бруху. Шнїєш испит, шнїєш ґрадиво котре ши учел, скакаш зоз сна, нашвидко у себе повторюєш найзначнєйши подзелєня, або ставаш опатриц дацо чого ши ше нє мог здогаднуц, прешвечуєш ше же нє вредзи анї пойсц нарано на тест, потим лєм заключиш же мушиш спац и цо скорей заспац, алє нє идзе то так. Цо баржей ше нагваряш заспац, то баржей заспац нє мож. Лапаш го аж дзешка коло розвидньованя и то, шицко вєдно, дас три годзини и добри штерацец минути подлого сна, попретаргованого зоз тарганями, скаканями часцох цела, зоз знойом, спадованями покровцох, плахтох и папланох. Рано ставаш попухнути, прехладзени, смаркати и якош здути як кед би ци дахто компресор до задку дрилєл и напедаловал дас квотер, два, атмосвери до анусу. Кеди-нєкеди це лапаю сериї киханя, цо ци виганя койдзеяки балєґи з носа, ухох, устох, спод пазухох и з петох, виша зоз

147


це громада смарґлї и ище виходза и бежиш их резац зоз себе до срачу. Чухаш зуби, береш индекс, телефон, цихосц у квартелю, вонка нєдзеля и дзевец рано. Вше дава испит нєдзелю же би добил попри плаци и дньовнїцу и вец кед идзеш на факултет, на нож, ґильотину, ломачу, попод ногу єлефантову, варош випатра як виселєни чернобилски Припят, кед и нє мертвейше. Вше себе час розрахуєм так же бим мог нашвидко и кафу попиц, та так було и тераз, джезву з воду сом ище вечар охабел на ринґли и кед сом ишол поуцерац смарґлї, лєм сом закруцел на тройку. З вецеу кед сом вишол, порихтал сом цо ми требало, пооблєкал ше културно, нє нападно, нє бунтовнїцки, нє богато, алє так шорово и скромно, понеже мам предубедзенє же професоре маю симпатию ґу шоровим и покус худобним студентом. Накадзи запахла, праве положена до цеплей води, кафа, такой ми ше зосцело какац. Пред тим як пойдзем кладзем шольку на танєрик, понеже тераз святочна хвилька. Звичайно нє брудзим танєрик, бо ме мержи помивац. Ношим ю до хижи, кладзем на столїк, виходзим вонка, през океянско белави конк, и вошол сом срац до клозету. Барз добре условиє кед скорей ґаладзеня маш трему, вец насправди видзе зоз черевох шицко цо орґанизем заплановал за тоту нагоду. Шацовал сом Шведка, зноєл сом ше на верху рицовей смужки и безконєчно сом уживал. Шлїзкало ше з анусу як скияше у Ґармиш Партен Кирхену на штирох скакальньох и дас о минуту и пол сом ше уж и поуцерал, попатрел на папер у руки, руцел го, пущел воду и вишол пиц кафу. Ламал сом ше яку музику себе пущиц, чи послухац Майлса, чи Паркера, чи Минґуса, чи Ґатрия, чи Диланов John Wesley Harding, чи Joy division, чи Dead Kennedys, чи Ministry най заоре дакус, чи найлєпши руски бенд шицких часох ШМЗ то єст – Шмерц мертвих здохлїнох – уж кед зме коло ораня,

148


чи нїч. Минґуса сом пущел, ствар Fables of faubus и випивал кафу, хлїпал помали, грал дланї на шольки, як то уж идзе вше, дул до пари и дихал ю. Лєпше и на испит исц як у шпиталю лєжац у шок хижи порезани и зоз цивками у рижних отворох и чекац же би прешли шицки тоти пакети од двацец штирох годзинох у тим мешацу кельо маш буц там, думам себе патраци до чарней чечносци и кафовей шметанки на верху. Або чекац дзецко з нєжаданей ваготносци тиж горше як на испит. Fables of faubus дошла по седму минуту кед сом улял медзи сухи ранши ґамби остатнї цуґ кафи и дас два ґрами соца. Нїч, рушам. Понаглял сом и нє мог сом ю розцагнуц на звичайни штернац, шеснац, седемнац минути пица и даскельо минути ритуала штудираня о нїчим. Волам такси и рушам, одмикам дзвери, врацам ше попипац ринґли чи погашени и бежим вонка. Такси уж чека. Отверам и шедам на задок. Нука чежки, сладкасти, пах и мегки шедовиска. Видзим, ма якуш чечносц у малей судзинки уключену до автовей струї котра ма улогу випарйовац ше и пахнуц по авту. – Докля вожим? – уходзено ше опита таксиста. – Аа... до факултета за педаґоґийно психолоґийни науки. Уруцує до початней швидкосци, мерви ручку за менянє швидкосцох и рушаме. Кеди-нєкеди ю знова мерви и вец швидше идземе. Вше сом любел як ю таксисти так на мегко мервя. Видзим у ретровизору ме одмерює и яґод кед би ше ламал започац бешеду. И руша: – Пребач, знаш ти же нєдзеля нєшка? – випатра видзел яка сом розвора и розшати, та ше озда сцел на час опитац же би нє обрацал назад на Булевару. А цалком можлїве же и дацо инше думал читателю. – Знам, знам, мам испит нєшка, вше вон нєдзелями дава. – О, єбемти яка пичка єдна! – такой превалєл шицко,

149


нагнївал ше на пичку, твар ше му пременєла до чистей мержнї и вецей зме нє бешедовали. Запалєл себе циґар и курел, и як кед би у себе штудирал о даким кого би любел зоз своїма двома руками пребиц на мертве мено и вишикац ше вец на ньго. Думам же нє штудирал конкретно о мойому професорови, алє о цалим естаблишменту и системи, о политичней ситуациї, о власци, о державней администрациї и о бирократских проблемох, о безконєчному, безцильному, насушному, а вообще нє потребному подиходзеню авторитетом, цо ґод най уж авторитет, чи поєдинєц, чи система, чи жена и дзеци котрим робує у тей конзерви з дня на дзень, чи цо ґод, штудирал о нїх котри нам робя о глави, нам подредзеним, нємоцним, нам боґаром. О нїх, а вироятнє и о наших спортских репрезентацийох цо нас лєм ганьбя по швеце билим и цагал зоз циґара, дакеди у єдним диху и по штири, пейц милиметри би згорело и кед ши добре слухал, та биш чул и сичанє жирячки. Варош бул празни. Булевари чисти, преходни, барз мало авта зме стретли и нє думал сом же погинєме, цо звичайно думам кед шедзим у авту. Кед зме сцигли вичитал сом му сто пейдзешат динари дзе було и двацец вецей за услугу, котри згужвал до кишенки фермерковей якни и видзим нє стримал ше же би ше ище єдно опитал: – А добре, а цо же вон гвари, чом же нєдзелями то маце? – Га, вон нє гвари нїч, ма буц нєдзеля и нє пита ше нїхто “чом?”, же би нє спаднул испит, алє ше приповеда же вец беру дуплу дньовнїцу, бо викенд. – Агам – и зложел уста и твар як кед би тераз скапирал цалу систему и естаблишмент и дружтвени порядок тей жеми, як кед би то була остатня коцочка котра хибела у його спознаваню Їх система, яґод кед би сцел повесц: “Га, нормално, як би и нє, серонї єдни, ґади нєзаситни, нїґда досц! Знаже же краднї и висцискуй док єст з чого, серонї...”. – Довидзеня и щешлїво – и озда забул баржей стануц на

150


квачило, та випущел тот звук з менячом як кед би заорал з нїм, потим змотал кормань и рушел. Циґар му ище, якимшик чудом, горел у пискох и два центи ґару кажей хвильки могли спаднуц на кошулю, алє и вони ше яким шик чудом тримали на жирячки. – Довидзеня и дзекуєм – завар сом дзвери и одходзим ґу чарней дзири на штред цела факултетского будинку. Преходзим през ню и нука сом. Прешол сом през уходни ходничок и кус станул же би ми ше вид звикнул на цмоту. О два и пол хвильки сом видзел же ше находзим опрез єдней баґри котра чишлєла коло сто студентох шицких файтох. Найвецей було тих звичайних куловох котри ше найтуньше облєкали, та шицки и исто випатрали, потим було даскелїх припаднїкох з рижних файтох урбаних. Урбаних першей файти мож познац по тим же им єден бок глави баржей оштригани, а други менєй и зоз єдного боку им виши цошка таке як балєґа оваляна до власох. Маю и койдзеяки реквизити ямайчанских националних фарбох и ту и там даяку мустру зоз марихуанового лїсца же би цали швет знал же су мудрейши и возвишенши як други, понеже козумую тоту возвишену польопривредну културу. Урбаних, файти другей, познаме по тим же то дзивки остригани до скори глави, високи, худи и без було якей назнаки од, голєм, старта роснуца цицкох и зачатку секундарних сексуалних прикметох, односно хетеросексуалносци. Вони у найтуньших, нєобовязних, демоде шматох котри, прешвечени сом, нє швечели би анї красним людзом. А урбаних, файти трецей, позамотовани до койдзеяких Ясер Арафат хусточкох, подзиравених носох и ґамбох, ташки за кнїжки, дома себе вишило зоз хто зна якого амалґаму рецикл балєґох. Шицки шлїдуюци файти урбаних то комбинация спомнутих, або и дацо горше, а и таке постої верце ми. Потим сом замерковал два тлусти и бридки, як єлефантов задок, панкерки. Дзивки насправди нє

151


мали анї вибору, анї виходу нїкадзи, цело бридке, масне, запущене, задки як слончата дзешецрочни, у твари бридке и ту єдини виход бул направиц вигварку пред шветом: “ми нароком таки, ми панкерки, ми нє комформисти як ви, посереме вам ше на робованю системи и на обще прилапени принципи, а поготов на тоти обще прилапени принципи красоти”. Но, титулу найглупших маймунчинох заш лєм вше беру тоти студенти “домаше”, спорташе котри, гоч хтора най рочна часц, воно ровно-исто видзе зоз студенского дому у кратких шорцох, бермудкох и маїчкох и можебуц у билей верхнєй часци тренерки и спринтерских патикох, а интересантне же їх сом нїґда нє видзел на испитох, вони ше вше лєм цошка пришли опитац, консултовац и у барз добрих одношеньох су зоз професорами, як дзеци кед им би були. Можебуц професоре наївно думаю же урву пички од даякей кед су добри з нїма. И накадзи поконча з професором иду цошка кончиц до студенских службох и здруженьох котри найчастейше творя вони сами и шедза там по цали днї, слухаю плїтки мелодиї з универзитского гардвера, телефоную, конча цошка огромне и зезаю ше. Мнє нїхто нїґда нє волал до таких здруженьох, но вони у нїх и прето часто путую, и думам же анї нє старя. Були и даскельо дзивчата цо ше тримали тиж по боку як и я. Вони досц доступно випатрали и можебуц их и занїмам, медзитим, як то уж идзе, од тих красних ше боїм, а з бридкима нє сцем мац нїч. Збачел сом єдного колеґу котри бул при моєй малєнкосци познати по тим же вше кед сом го стретнул на даєдним концерту, ровно вше охарактеровал концерт же бул допити и же метафорично поврацал у себе, у своєй твердинї целу. Остатнї раз, кед сом з нїм цошка чекал на факултету, бешедовали зме о музики, а то так випатрало: Я: – Га, цо я знам, рижни ствари слухам, Дилана остатнї даскельо роки и цошка нє мож лєм шицко дослухац. Кед ше

152


учим, або кед сам пиєм та слухам джез, Майлса, наприклад, исто и класику любим кед ше учим. Нє цихосц, лєм цошка грає, а нє завадза, конташ? Вон: – Я любим класику и “Бєло дуґме” и ище даєдни босански In your face бенди, цо маш од класики? Я: – (попробуєм скриц на твари же думам же тот хто слуха “Бєло дуґме” єст 101 посто шанси же єй комплетни маймун). Гм, га мам досц вельо, ниа, хториш дзень сом набавел МР3 Моцарта, то єдине мам на диску, а резач ми нє роби, так же кед сцеш дам ци зняц... Вон: – Гм, га нє... Добре то шицко, алє Моцарт комерцияла, нє подли є, алє комерцияла є... нє, нє вежнєм. Я: – Агам, да, га, як сцеш, вец... – и то була наша бешеда о музики. Но, понеже тераз вчас рано опрез испиту, нєвиспани сом, та сом лєм прешол коло нього, змахнул му з главу и пошол до срачу стац за дзверми. Плюскам ше и пиєм кус води и вец лєм стоїм за дзверми и нє з нїма сом. Будзем так док нє учуєм преставанє галайка, цо будзе значиц же сцигол професор, та вец аж видзем и дотля будзем нє з нїма, там, а то годно буц єдине добре цо ше нєшка случи. Стоїм за дзверми и клїпкам, як жаба у маджуну, на чловека крокодила у жвератку и думам же ми ше поспишело два минути нїч нє думац, цо найлєпша на швеце ствар, кед патриш. Знова ше розум врацел и починам биц зоз дланю по сцегну и лапам ритем, лапам го и з ногу, дропкам зоз талпу по жеми и мам ритем, патрим на жвератко и мам ритем. Чувствуєм ше як R’N’B музичар пейдзешатих зоз мочарней делти Луизияни, як Роберт Джонсон,

153


таке дацо, Роберт Джонсон цо предал чортови душу на крижней драги лєм же би ше зоз музику занїмал, умар од чежкей цуґи на двацец седем роки и оцец му познєйше виявел же його главна хиба у живоце була же рано кед ставал нє ставал за маґарца, алє робел инше. Можебуц то и мнє гришка, а можебуц и тебе читателю. Но, вонка якаш пременка, та виходзим. Идзе професор и асистенткиня. Професор крача, оштро, шмело, идзе до новей побиди, гевта ходзи за нїм, здравкам єй, колеґинї дакедишнєй, вона нє одздравкує, лєм просто, и патри опрез себе, до якогош задуманого фокуса як Наоми Кембел “чарна пантера” кед роби ревию. Паметам ю ище з часу кед ше на годзини психолоґиї питала же би єй професорка пояшнєла цо знача тоти видли цо константно рисує по табли. Робело ше о греческим слову Пси, цо нє ганьба нє знац, лєм ми було нє ясне же як положела примаци испит. Тераз уж то анї нє таке важне, дзивка напоютре будзе асистент, та и професор, так же ше заш лєм умила и нє тотални є идиот, як цо анї єй мац нє идиот, котра шедзи у управним одборе факултета и тот професор котри єй кум. Иста колеґиня розбила и гевтот мит о маґарцови и двох шенох... Питаня и улїзованя за професора лєца зоз шицких бокох, професор их иґнорує, лєм му хибела плахта цо би пирхала за нїм и вец кед би скруцел през дзвери до амфитеатра най ю так бетменски заруци як дракула и предлужел. Ми по правилу стоїме, як гуски, з вонка амфитеатра и уцихшуєме ше, вон зоз катедри будзе лярмац нашо мена, а то досц чежко чуц вонка, а кед нє учуєш – можеш ше паковац дому. Почина. Єдно за другим уходза позлєкани нука, як морки на кланє. Вошол сом шести од остатку од тей силней стотки и уж сом ше обавал же ми зоз прияву дацо нє у шоре. Уходзим до велького амфитеатра, жимно нука, патрим же бим нє винервирал пизду, бо зна дакеди вируциц дакого кед

154


би му ше дацо нє спачел. Виключуєм телефон, охабям у остатнїм шоре якну и шедам. Карсцель жимни, чекам питаня и источашнє ше наздавам же ми охладзена подлога нє активує гемороїд. Асистенткиня, чи ки є уж, кед уж шицки пошедали, театрално винїма зоз професоровей актовки коверти зоз питанями и зоз висини просековей пиши их пуща на стол. Оддалює ше од нїх два крочаї назадок и чека ше же би професор започал монолоґ. А то глаши так: – Достанєце коверти котри отворице аж док буду шицким подзелєни, потамац их нє шлєбодно рушац, хто пипнє, лєци вонка без питаня. Питаня нє мушице по шоре робиц и єдно єдине огляданє, єдно слово зоз даским и идзеце вонка. Ниа, тото ту на столє то апарат котри видзи кому уключени телефон, так же погашце их, кого лапим зоз “бубку” у уху тот нє може рок висц на испит – потим кус застанє и предлужує гласнєйше: – Опатьце кельо маце прияви, а кельо вас єст! Гварел сом вам остатнї раз же най купице мойо кнїжки, а нє приявюйце испит за 1 000 динари, а вец нє видзеце на ньго, або нїч нє научице и падаце! Чом приявюєце испит, а вец нє видзеце на ньго, даєдни уж могли мац шицко цо сом написал! – аж ше амфитеатер затрес, а поготов мойо живци и ґанґлиї, нога ше ми тресла, цо од бесу, цо од моцносци звука. Рок и три мешаци копем, орем, мастурбирам, тарупирам, деркам, дерлям, подсадзуєм и мезґелюєм, руцам вештак по скори велького мозґу и грабем по його кнїжкох, на Монт Еверст и пакистански К2 ми ше живци випендрали; и велї там завше останю зламани и помарти, пре вичитованя и меморованя податкох зоз його кнїжкох; и минимум єбеного почитованя мог указац дакому хто його кнїжурди напамят уцицкал до своєй бидней боґлї и пришол му их ту виповрацац. Пейц кнїжки напамят и ище два, три, пейц, шейсц, половно. Ґад, ґадни… такой цмиздриц же му ше кнїжка нє предава, а мам их уж голєм

155


петнац мац. Попиздзел сом тотално, алє цихо сом и покорно, як целє, ше припатрам на ньго и чекам. Яки лєм питаня нам запопровал... – Подзель им питаня тераз, та най робя – гварел цо мал, розєд ше, односно розєд самого себе, бо є чежка файта дебила, и коверти ше почина дзелїц. Шицки патра долу и дихаю цо поцихши же би им професор нє одрубал главу, або вицицал мозґовину, або обидва тоти. Сцигла и моя коверта, а потим сцигла и по остатнього студента. Нїхто нє отвера, чека ше на професоров знак, глави сто студентох спущени, як кед би нас зоз струї дахто виключел, преплашени народ, цо будзе з нами? Вон надзал на главу окуляри котри му ше на глави тримали з помоцу ґуми з будьох и пребера по змисту якейшик фасцикли, такей як цо ма на стотки у кабинету. Шицки цихо и патра просто, верим же и у Аушвицу, нєариєвци, исто так патрели кед ше их водзело до коморки окупац. Асистенткиня ше врацела ґу столу и, пичка професор, скапирал же подзелєне. – Може, робце и знайце же тераз кед нє положице, та сце нє годни вецей у абсолвентских медзитерминох покладац, аж у реґуларним термину, а то о штири мешаци, так же одустаньце кед сце нє прешвечени же знаце. Отверам коверту, модлїм ше Богу за добри питаня. Алє, чекай, заш лєм заставам. Штудирам о тим цо праве гварел. Могол повесц дацо цо може баржей демораловац, дестимуловац, побунїц и вируциц зоз ровноваги, студента як тото цо праве гварел? Хто дакеди бул на испице котри насправди чежки и котри мал значенє як цошка найважнєйше у тей хвильки у його живоце, може лєгко видзиц же тото цо професор гварел то насправди дацо найгорше и найглупше цо мог повесц у тей хвильки. Нароком додац ище прициску, лєм цо лярмал о тим як препадаю прияви, и нє досц му, а ти уж у таким стану же ци насправди нє треба таке дацо ище и

156


гуториц. Думам же ми шуль дораз загвизда так як цо ше за цицкату жену гвизда. Тераз ши там и маш дац шицко од себе и нє ма це нїхто одплашовац отамаль, маш го поробиц як знаш и можеш, а вон, практично ци положел до свидомосци єдну додатну дилему котра ци наисце нє треба на таким испиту и безвязи будзеш о нєй штудирац исто як и о задаткох и у скори велького мозґу ше случи тото же ци єдноставно повискакую осиґурачи и готове, блокирани ши за нєшка. Верим же дзеведзешат проценти людзох нє сиґурни до свойого знаня и даєдни положа, а даєдни нє, кому як пойдзе, алє нє треба их нагваряц же би ше придали, напроцив, вон зна яке зме ґрадиво зомлєли до себе и требал би нам дац голєм даяку потримовку, а и кед ю нє дал, волєл гоч и цихо буц як таке повесц. Хто виходзел дакеди на таки круциялни испити зна о чим слово. Алє, хто го єбе, попробуєм ше сконцентровац на питаня. Винїмам папери и читам: роботне образованє у идейох Французкей револуциї, знам, Социялно-правна-медицинска димензия сексуалного воспитаня и гуманих одношеньох медзи людзми, знам и тото, психоанализа и креативносц, знам, одношенє поняца естетского воспитаня и уметнїцкого воспитаня, обгрунтованя значносци и циля физичного воспитаня при совєтских авторох, тиж знам. Уууу! Овго, овго. Знам пейц питаня. То шестица. Ухуху! После єбеного рока и ище єбенших трох мешацох, я знам. Хахахахаха! Знам! Знам за шейсц! Вре у мнє. Професор ме шацує як вовк кед шацує засрану ранєту сарню, вироятнє сом поробел даяки ґест радосци, одушевиє даяке, цо нормално, по нєписаним закону, забранєне, а мал сом буц и барз червени. Червени як кед бим лапел з цибзаром путнач медзи ногами! Пробуєм ше кус зблагац, удихнуц и почац робиц. Покус ми ше круцело у глави. Цо найгорше випатра сом знал ище єдно питанє: Цихосц у настави

157


–предносци и хиби. То значело же ми шестица нє гинє, а можебуц и седем! Починам робиц, возбудзени як експрес гарчок котри сичи пару, ище ми ше круци и муци пред очми. Берем пенкало и мам чувство же нє знам писац. Заш лєм починам, и писанє преробело. Писал сом цо сом красше мог, понеже мам бридки рукопис, а з другого боку пробовал сом пошвидшац кельо могло, же бим за два годзини шицко сцигол. После пейц минутох у амфитеатре остало нас дас дванац, тринац, а гевти шицки одступели, велї вироятнє нє знали, а верим и же при велїх надрилєна дилема поробела свойо – лєпше охабиц та знова о мешац, як спаднуц и вец аж за штири мешаци, так мож цали живот буц нєсиґурни и одкладац. А як буц сиґурни кед маш три кили кнїжкох уцицкац медзи лопов и очи!? Перше питанє сом робел зоз сексуалного воспитаня, понеже сом заключел же його найлєпше знам, та най такой на професора охаби упечаток о моїм велїчезним знаню. Аж сом себе мрийовал же го так добре робим же ме аж и даґдзе похвалї, другим студентом, професором, можебуц и я асистент постанєм, гмм, а то би пенєж бул, велька плаца, студенткинї ше улїзую и поробя шицко за шестицу, мммм... Пол годзини сом робел тото питанє и весели сом бул. Треба пошвидшац и скрациц можебуц. Написал сом го на двох А4 бокох. Бежим далєй, роботне образованє у Французкей буржоазней, рипем, шкрабем, шкоблїм папер зоз пенкалом, шицко виприповедане на бок и пол и починам треце питанє. Рука ме уж болї, но, на конєц розума ми нє пада же бим станул, рип тераз, а вец гоч до ґипсу най идзе, най ю режу, гоч. Вец шлїдзи психоанализа и креативносц, рипем Фройда, описуєм сублимацию, давам приклади, закончуєм, рипем совєтских авторох, перши, други, треци, штварти, компаруєм их зоз америцкима и заходноевропскима авторами, нацагуєм правду на бок Совєтох, понеже пичка мержи Америку и вообще нє совєтску

158


думку, Совєти за ньго алфа и омеґа шветовей психолоґиї, педаґоґиї, филозофиї и мудросци вообще. Готове. Мам у рукох папер котри ми принєше шестицу после рока и трох мешацох! О, святи Йованє, нє могло то скорей? Гат, лєм нє, кед би могло вироятнє би було. Робим ище питанє о цихосци у настави, конструктивна цихосц, нєконструктивна цихосц и, випатра, готове, можебуц и седмичка, осмичка будзе, нє познам нїкого же поробел шейсц питаня на тим испиту. Готови сом. Ставам, виходзим зоз лавкох, на ґарадичи и ґу катедри, пишно придавам и поцихи зоз найозбильнєйшим, академским тоном шептам “довидзеня”, берем якну и виходзим з амфитеатра. Пиєм води у срачу, патрим кус на шампиона у жвератку и цешим ше зоз собу. Щешлїви сом бул. Насправди щешлїви, вецей ми нє хибели хвильки же бим два минути о нїчим штудирал, тераз сом конєчно мог поднєсц штудирац о себе и успиху котри конєчно, ми, спаднул до живота и цо найважнєйше, мог сом штудирац о тим же цо далєй? Завар сом ше там дзе ше сере, намагам ше керовац писоари пре одпирскованє з нїх, веце шолька ци дакус далєй од пасу, та вец и хламидия и гепатитиси далєй. Там могло и добре, а на мире перднуц, а праве тото ми и требало, видуц ше, бо сом лїґал озда дас дзешец раз док сом нука писал. Сам сом бул у срачу, могло шлєбодно пущиц голубщину аж так най фарба з мурох им опада. Чекам го, кукам, ставам, прицискам брух, хилям ше и випросцам и ниа, идзе. Гопа! Трататата трататата трататата, три моцни голуби, авиони, нє голуби, ше мали аж и лустери затресц на Спутнїку. У истей хвильки сом ше основано злєк же сом ше посрал, же у силним стресу и напнуцу сом виштрелєл “команданта”. Розкапчуєм ремень най закукнєм, розкапчуєм ґомбички на клїну, алє чекай, сиґурно єст камери, подумаю же сом шалєни и уж ютре будзем на You tube и доєдним телефону. Знаходзим ше,

159


правим ше же ше запасуєм, та кед сом бул там на задку коло рици, дакус сом ше глїбше запасал и опипал и, слава богу, сухи ґачи. Виходзим вонка. Опрез амфитеатра ше навелько преприповедує испит. Нє чули як сом ше лєм цо нє засрал. Вше то робя, тоти преприповеданя, як кед би им испит уж по уха нє допил, медзитим, гоч сом почувствовал тоту занєшеносц добре поробеней роботи и розположени сом бул, нє ставам ґу нїм, алє кладзем телефон на ухо, правим ше же водзим розгварки космичного значеня, преходзим коло нїх кивам им з главу за довидзеня и виходзим ґу шветлу през отвор того факултетского пошореня. Вонка кус цеплєйше, розкапчуєм якну и дихам глїбоко, древа, у лєшику опрез, суща, слунко пребива през нїх и мам чувство як кед би пре мой триюмф хвиля анї нє могла буц иншака, єдноставно нєшка дзень за побиди и мац природа мушела, якош нєсвидомо, шицко подредзиц триюмфу. Дакус ше прешейтам, а вец гоч и такси поволам, алє дакус треба най ме прейдзе воздух. Идзем помедзи будинки факултетох и ришуєм же пойдзем опатриц половни кнїжки цо ше предаваю на площи студентскей. Вельо студентох по вонку, гоч нєдзеля. Нїґда сом нє любел тих людзох, студентску популацию, стоя, або ше рушаю у ґрупох и бешедую о факултету, або о компютерох, або о студентских журкох, бруцошиядох и подобним. Иду троме динароїди опрез мнє и єден ше нєзвичайно моцно вдерел до мнє, до плєца и предлужел ходзиц як кед би нїч нє було. Предлужуєм и я, цо най им робим, отлукую ше до пиянїци, пришло з югу, та ше нє зна справовац ґу нам престрашеним. На штред площи два столи зоз паперами и доокола студенти, активисти, волонтере, приявюю ше за наиходзаци студентски кампи, та ше буду дружиц, дуриц, дражиц и грац на ґитари при огню шпиваюци даяки дебилно имбецилни мелодиї, наприклад ex-Yu rock 80-тих рокох и буду ходзиц на трибини и буду себе будзиц свидомосц,

160


отверац очи, а найкрасши и найбогатши и перцац. Богатство и красота, найчастейше иду вєдно, аж и мудросц, гоч нас часто воспитую же тот хто худобни та мудри, або красни, алє то ридко кеди так. Док сом нє чул за тоти кампи думал сом же нє постої нїч глупше и понїжуюцше за чловека як духовни вежби у Водици у Керестуре, алє випатра єст. Но, охабям их и идзем патриц кнїжки. Хасновани, стари кнїжки, пошоровани на покровцох у ґайбох, на громадох, єст тунї, пейдзешат динари по фалату, сто динари по фалату. У просеку кнїжки по двасто, тристо динари и мож дакеди ше и зєднац и насправди добре прейсц, пейц кнїжки за езерку и подобне. Шацуєм дзивчата котри тиж себе вибераю кнїжки. Нє подли су, а палї ме кед дзивче чита, односно кед є начитане. Патрим най видзим цо их интересує. Видзим бере Лазу Костича, тварди рамик и пита ше за цену. Штудира чи брац, ламе ше и нє зна чи купиц. Потим бере другу кнїжку, якиш владика, нє замерковал сом як ше челєднїк волал, алє владика у питаню. – Може тоти два за пейцсто? – почина ше єднац. – Нє дал бим их за тельо, алє гм... Но, може за це и за пейцсто – сцел ю шармирац тарґовец и дал єй за пейцсто. Така млада, а уж таке глупе чита. Боже, ки єй пшамац лєм. Єй пайташка тиж себе вибрала єдну, Ошо, якиш индийски медиюм, нє запатрел сом яки наслов, алє слово о якимшик самоспознаваню. Боже, таки млади и красни, а на таки глупосци троша драгоцини ґанґлиї и динари. Нє купел сом нїч, идзем дому, волам такси. Тераз сом уж бешедовал зоз таксистом. Тот бул вельо веселши и комуникативнєши, нє мержел цали естаблишмент и швет коло себе як гевтот рано, дакеди круцел и лєм з єдну руку и познал варош и приповедки о гоч чим у варошу. Бешедовали зме праве о варошу.

161


– Агей, нєт лєпшого вароша у Сербиї як Нови Сад? – опитал ми ше, заруцел квачку и чекал чи пребиєме ляд, чи нє. – Нєт насправди. Маме щесца же зме нє индзей. – Дунай, твердиня, парки, площа, чи жени, нє знаш котре лєм перше вибрац, агей? – предлужел. – Маце цалком право, ша перше вибрац жену, а вец гевто по шоре з ню обисц, та ю до квартелю – бетярски сом заключел, а таксиста ше цешел же ми дал добри шлаґворт. – Ту цалком маш право, кельо раз сом ше лєм збиц могол на тим авту як ше лєм нє можем их нашацовац, нєт таки жени нїґдзе на швеце. – Я нє видзел – додавам, гоч сом нїґда нїґдзе нє бул по швеце и таксиста ше знова цеши же му потвердзуєм думку. Потим, круциме и гамуєме, понеже рушели пешаки по зебри. – Е, о тим ци бешедуєм! – виявює майстор возбудзени, понеже єдно прекрасне женске штредньошколске єство му потвердзує дотедишнї твердзеня, насправди була чортовски добра, мала тоти геланки, таки били цо иду до, спод колєна и червени танґи попод, класика. – Овго, га боже ангелки, га то нє мож уж по варошу ше прейсц, а же би ци даяка нє поремецела кардиоваскуларну систему – потвердзуєм знова и подиходзим шоферови. – Боме, чежко мож, а цо аж будземе на лєто цо ма присц, позабиваю нас як блихи – заключує таксист. – Хто их лєм “пошори” телїх? – предлужим я франту. – Гм, га знам хто сиґурно нє – заключує весели шофер, думаюци на себе, а вироятнє и на мнє. – Ей, бачи, айде видзем я ту, дакус най ше прешейтам ище – достал сом одразу идею прешейтац ше дас два станїци автобуского превозу и з полнима плюцами удихнуц тот

162


прекрасни чекани дзень, а и допила ми тота квази опущена, а, у ствари, нїяка конверзация, як говно мокре кед гори, бешеда. – Аж таки красни жени єст на тим швеце, а ми ше за медведзох поженєли! Агам, добре, ту най це зохабим, при пияцу? – Може, дзе сцеце, дзе вам одвитує. Става, при Футошкому пияцу, плацим му и давам кус вецей як дзешец одсто вецей за услугу, задзековюєм му и идзем ше одшпацирац по дом. Нє бул сом параноїчни. Напроцив, бул сом порихтани за комуникацию зоз каждим цо ми идзе вочи. Таки ментални стан остатнїх рокох ридко кеди ми нєбо подарує, а то праве нїч инше, алє дарунок зоз нєба котри кед ше случи тирва, док тирва як даяки фитиль цо догорює и за даскельо дзешатки минути догори и вец знова даскельо тижнї по старим. Но, та уж кед є ту та висц зоз склонїща и вихасновац го. З тей нагоди ришел сом ше забешедовац зоз стариком котри предава стари фиксни телефони, нєфункционални принтери, дроти, папучи и розпаровани карти. Якош ми ше видзело же праве вон, од шицкого того заробеного упрагнутого швета, треба же би достал мою увагу. Лярма и твердзи же шицко роби, як най го вец заобидзеш. При ньому стої манда баба у вельких цмих окулярох, кури пипку, шмеє ше зоз дїдка и указую ше єй кафово, окер преридзени зуби котри би були вельки и вельо векшому чловекови як вона и дошпинтує му: – Гей, га ти нїч нє предаш, та нїч ци нє роби огого огого гиги! – и влапел ю чежки кашель дзе вихаркла дас два раз до устох смарґлю зоз ґаґру и скурело ше єй з видувних орґанох, цо випатрало як кед би ше єй скурело з цалей глави, и з ухох, и з ґалєра, и з попод маїци. Ґад шведски яке зявенє и шмеє ше и зо мнє як сом ше зґадзел од нєй. – Роби принтер, вежнї го и друкуй на нїм – упар ше дїдко

163


и нє циґанєл ми, прешвечени сом же вон праве так точно и думал, же роби принтер, медзитим тота машинка давно одпринтала свойо. – Вежнєм, вежнєм, лєм идзем дому по пенєжи, алє кед же дахто наидзе и зосце го купиц нє най го предаце случайно кед ше я тераз обецал же берем – и як сом зложел тот сарказам, бабочка знова згурчала и кихло з нєй нову хмару диму и такой уцерала смарґель, а аж брух най єй розпукнє як ше шмеє. Потим и слизи мушела посцерац. Походзкуєм далєй, а дїдко доруцує: – Чекам це вец, нє заєб старого – а бабка ше далєй ровно кихота и кури ше таке дацо як моторчок за паприґу кед нє роби як спада. Шпацир рушел далєй, доходзим по єдну жену котра патри до горе. Муж єй руца ключи зоз другого поверху котри вона нє лапа и котри ми лєм цо нє правя фрактуру лопова, зогинам ше и зоз ошмихом их єй давам. Нє страшне, свойо зме. Пипам главу чи ми нє чури крев и идзем гет. Шлїдуюци седем минути ходу ше нїч нє случовало окрем тих булеварски кафичох дзе городски нєроботнїки, вайнаґи, чежки кончаче, звонка серийни алхемичаре нїча, обрацаю ключи, випиваю експреса и квашни води годзинами, евентуално препатраю на лаптопох електронску пошту, а верим и рушаня на берзи. Дахто зоз далїнским обраца телетекст и трима длань на вигужваним, чежко обдуманим тикету и чека го. Тоти людзе, вони, нє способни за допитосц, понеже кед им тото, цо жию з дня на дзень у тих булеварских кафеох, нє допите, їх вец монотония єдноставно нє ма за цо укушиц. Кед же ше ище дакеди у чловеческим праксису случи даєдно боже чудо, то дефинитивно нє будзе у даєдним зоз тих кафичох на булевару, у тих кафичох ше може случиц лєм тота сама и єдина, вицадзена, допита, отаргнута од каждого смисла, празнота празна и насправди нїч инше...

164


Скорей як пойдзем до обисца зашол сом ше обезпечиц до меґамаркету. Сухомесново продукти, новини и з тей нагоди, нємецки пива. Вибрал сом якуш файту котрей фляшка здабала на нєзвичайни хлопски полни орґан, тота ширша часц долу була нєзвичайно широка и мала дас дзеведзешат одсто од цалого волумену фляши, а гевта узка часц горе була досц узка и мала, так же тот предмет нє мог на инше здогадовац патрача, алє лєм на нєзвичайнии хлопски полни орґани, односно на превельки шеменїки и мали бас кларинет. Одґурнул сом кочик ґу каси, дочекал свой шор, поздравкал и кус пофрантовал зоз пейдзешат тророчну касирку и вец зоз єдну руку сом кладол до мещка, а з другу тримал мещок и думам себе: мам нє випатрац на валалчанина и то ище як сом вишол з таксия. Цешел сом ше у своєй улоги. Ксенофобични Руснак ше конєчно, после осем рокох, уколопел ґу нїм, ґу дачому цо нє Руски Керестур. Уклопел ше до того бетонского куршлузу кущик южнєше у ровнїни бачкей. И ище як бонус звладал сом и уметносц триманя мещка з єдну руку и полнєня го з другу. Постал сом городски бавяч, випатра. Потим сом подумал же сом дефинитивно таке дацо як мишанїна Тома Веитса, Ґинзберґа, Керуака, Кинаския, Нила Янґа, Кесидия, Цимермана и хто зна чого нє. Сцел сом цали тот успих заокружиц зоз тим же на лавочки медзи тима високима дзешец и хто зна кельо поверховима будинками попиєм єдно пиво як даяки стари бавяч того варошу и того краю, як возвишени шпацирач, гипстер, думатель оштрей, як нєтупи нож, думки, чловек котри вшадзи дома, гоч є и там дзе є нє дома, еманциповани, висши од дакого котрому ше думка круци лєм коло власного гнїзда... Алє заш лєм сом ше поганьбел, вдерело ме, тресло до мнє, преплашел ше, прешло силне задовольство з собу и сиґурносц, панїка, талпи ше зменшую и цело сце спаднуц на бок котри ґод зосце, возбудзеносц и примални страх за власну главу, битка спод

165


скори, єленї ше у першох теркаю, лєви єдза вовки медзи ухами, и попонаглял и лєм цо и нє побегнул, нїкому до оч нє патрим и рип дому, презноєл ше, ускакуй до лифту и беж до горе. Престрашени! И заверай ше од нїх и од шицкого цо за дзверми вонка з мойого особного квартеля, особней моєй лєм териториї, и обочкац штири мури соборцох моїх и начац себе єдно Ефес и дознац же то нє нємецке пиво, алє випатра турске. Но, нє гнївам ше на бога же ше так случує и меня, треба буц подзековни на тих даскельо блажених нормалних хвилькох и станох котри заш лєм кеди-нєкеди за дарунок достава, а гевто вец, озда, лєм муши буц. И вец идзе клик, та, ґло, ґло, ґло, ґло, ґло, ґло зоз ценкей цивки, пол пива з разу, пиво и пол, красота. Гух, идила о котрей Костельник Ґабор вихабел повесц кед гуторел о идили у дїлох своїх. „Ґабру, ти, тот верховни нам насушни мудраку – шедзиц у фотелї, здиховац, безпечни од гевого ґада цо ше случує вонка, пиц иножемни пива и покладац испити, идила Ґабре, идила то тото Ґабре! Ґабре!!!” – мудро заключуєм, покус лярмам, сам у просториї, виратовани и покус ше шмеєм же яке сом шмишне и виспрене гуторел. Зняти зоз карку, рок и три мешаци чежкого говна, бурї, блїзкавкох, менинґитисох, поврацаньох, епилепсийох, патканьох, леукемийох, канцерох, сидох, сифилисох и гепатитисох, шарлах, гемороиди и треци шветово войни медзи ухами и преґажени на автодраги пес и труду и зною уложеного, а боме и креви, кед патриш. У праве тей хвильки сом дожил триюмф на його верху, цалком и свидомо уживал чувство успиху. Поробел сом то, о Боже, победзел сом, помали ше цеплота ширела по цалим целу. Досцигнуц успих и помали го чувствовац зоз цалим орґанизмом, после рока и трох мешацох, то красна ствар насправди. – Наздраве, у тото мено – дзвигам фляшу наспрамному

166


муру, мойому кумови. Лїґам, раз, два раз, три раз, штири раз. Ах, ум. Музика. Музику треба одвитуюцу пущиц и уживац лєм тото опиваце чувство успиху и пиц тото турске, тиж опиваце. Ах, ум. Дилан, John Wesley Harding, The ballad of Frenkie Lee and judas priest, у фотелї зоз фляшку у приємно натопеним обисцу, нє отверал сом заш лєм ролетни, най вони там и най я ту, нє будземе то рушац. Frenkie Lee and judas priest ше розвива, пиво у руки медзи ногами и уста ми задовольно склопени и покус махам з главу и Дилан идзе и идзе, як лєм ми знал так направиц тоту писню (а и велї други), лєм за мнє. Лєм идзе, идзе и обраца и цо далєй обраца вше лєпше, вше цикавше, вше баржей го дзвига и вше лєпше вигваря слова, мерви з нїма, вше правдивше, вше префриґанше и вше намчорастейше. Цо нє значи же є подли на початку писнї. Идзе и превраца, а з каждого боку здрави, швижи, виспрени, ураґан, резаци жимни туш, вулканска лава, пражени вайца, сланїна и млєко у погаре за трезби фриштик вжиме. Дилан твердзи же його музика то анї нє фолк анї нє рок, алє то математика. Читал сом и у його Хронїкох дзе обгрунтує тоту математику, алє нє розумел сом. Дакус гей, алє нє до конца. Нє важне анї, досц ми лєм слухац и без поняца о математики, щешлїви сом, отрезбени после рока и трох мешацох и опивам ше. Потим пущам I am lonesome hobo. Аж то було вайца, сланїна и млєко у погаре. Класика и лапанє ритма з ногу и цуцланє з Ефеса. Кед прешлa lonesome hobo, станул сом и пошол по шпаґети до фрижидера и у драже сом ше зашол и зашикац до срачу, ґу Шведкови. Белави гарчок зоз италиянску резанку сом охабел на райбачки, потим сом шикал и розмазовал ше же бим розвешелєл Шведка. Цо ми мал лєм думац кед бим лєм знал. Алє кед чловек после рока щешлїви, вон муши пошвециц даяку хвильку имитованю глупого Авґуста опрез павука. Ква, ква, ґу, ґу. Думам же аж и Шведок нєшка

167


весели... И назад на фотелю. Приємно натопене, педалуєм шпаґети з видлїчку, потим ставам и запивам з полни орґан фляши, Дилан тераз грал I pity the poor immigrant. Шицко цо бешедовал, я ше з нїм складал и виганял шпаґету з гарчка до полних пискох и клюкал их до пажерака. Добри були и жимни, попражени цеснок и цибулька зоз сланїнку, потим додати шампиньони и млєта швинєцина, додата парадичанка, вельо горкого, як огень горкого, най пече после нє ма вязи и на концу дас два деци вина же би ше шицко наведзене завязало. На верх висипани пармезан и хпай док нє пукнєш. И запивай Ефес. Дилан грає Drifter’s escape. Идила Ґабре идила! Аж ту ци, Ґабре, идила. Цалу годзину сом бул щешлїви уж. Потим забренкал телефон. И скорей як цо повем же цо ше емитовало зоз слухалки мушим читательови обгрунтовац теорию “кругох нєщесцох”. Теория “кругох нєщесцох”: Круги нєщесцох то математика помишана зоз уметносцу. Круги нєщесцох можу порушац чловека же би ше чловек препил, або уж даяки други порок вибрал. А може го нагнац же би ше занїмал з уметносцу, а може го и випучиц кед го круг нєщесца нє наженє на нїч. Знаш, кед дахто ма таке як ґомбулю, ґомбовцу, губабу надуту на шиї. Круги нєщесца то траєктория живота. То таке дацо як фрактал, точнєйше то фрактал наруби. Од єдного малого вше исте, лєм вше вецей и векше. Мац єдно вельке говно у живоце, трапезу даяку. И нє мож нїяк жиц з ню, тоту трапезу, и думаце же тото говно и балєґа то насправди дацо цо, або ви ришице, або воно риши вас. Же, або го ришице, або вас вон дотлуче и забиє, знїщи, евентуално, пошалїце и пущице пену зоз устох, зашикаце ше и засереце, и кажду трецу штвару секунду вам так моцно набок руци главу же аж цале цело подскочи и кеди-нєкеди вас то цалого вивраци и очи ше вам вивраца и почнє ше цали орґанизем

168


тресц док вас зоз инекциями, лядову воду, або струю, або з тим шицким нє зблагаю. Сцем повесц, дава ше тей балєґавей трапези круциялне значенє у дальшим одмотованю животного клубка вашого. И вец, або ше проблем риши, або, у процивним, животне клупко ше станови у одмотованю и животу ци конєц. И так зоз тим, тижнями, мешацами, або роками, як и я, ламеце косци, пориска, транспортни знаки и пениси з порно филмох у власней вам глави и першох и вец конєчно ришуєце цалу ствар. И конєчно – ришене! Нє вериц, алє ришене. Браво, кажда чесц, ришел ши го и нєт го вецей. Тензиї вецей нєт и чловек вец себе зна подумац: “но, слава ци боже, готове зоз насушнима нам бриґами, од тераз почина тот стари добри нормални живот.” Медзитим. Медзитим, ви заш лєм превельо часу потрошели лєм на тоту животну варияблу, док гевти други вариябли лєм стали на боку и були препущени на себе самих и могли, як таки, пущени з ланца, постац цо сцу. А нє муши анї то буц случай, може буц и случай други, же нови вариябли спадню одкальшик, з нєба падаю, хто зна одкаль, а ти вец лєм себе можеш штудирац же чи то чорт, чи бог, або чи нє дацо ище висше и од тих двох челєднїкох. Углавним, ствар у тим же ши ришел тот свой даяки виковни церень у рици, варияблу, круг нєщесца власного, е, вец праве теди, поента, теди якаш сила то видзи чи цо, алє вшелїяк бере то до огляду, до своїх рукох и тот проблем, вариябла, круг нєщесцох ше множи, експоненционално ше шири, квадрира, метастазира на ище часци и наставаю нови два, три, круги, у найлєпшим случаю єден, алє по обсягу три раз векши круг нєщесцох од предходного круга нєщесца. И ниа,

169


анї сце ше нє науживали у знятей тензиї, а, ниа, нови говна уж стоя опрез дзверох и чекаю. И рошню як наруби фрактал. И цо вец чловек може поробиц? Нє може нїч. Поготов кед є нє богати. Богатим ше, як перше, таке нє случує, а и кед би ше даяким концом случело, ришели би то такой, понеже маю пенєжи. Но, алє нє случую ше феномени “круги нєщесцох” богатим людзом. Ми худобни нє можеме нїч. Фрактал ше лєм одмотує, а ти го вец складай и вискладую, тохмай под тепих, або оштригуй як живу ограду, алє дармо, чорт ше множи, меня форму и далєй ше коци як блиха на худобних дзецох и вец лєм питанє хто длужей витрима ше шабльовац з нїма. И цо тераз!? Га нїч, читателю, або ше лапиц за струю, або за даяки порок, найлєпше би було за релиґию лєм, нажаль, сом тельо кус мудри и начитани же сом нєспособни самого себе поспреведац же бим верел, та дармо же то найтунша дроґа. А найлєпши виход зоз шицкого – пойсц на гайзибан, скочиц до ваґона, до Азиї до лєса, старгац зоз себе униформу, поставиц ше на штири ноги и викопуй себе хлїсти, огризай здохлїни и скорку з древа, бреш, завивай и оганяй хвост власни, кусай ребра, оганяй блиху и шкоблї ше зоз задню лабу попод ухо и нацер ше як хиєна, то єдине цо мож поробиц патрено спрам мойого угла резонованя.

*** Телефон бренка. Ставам, видзим свой одблїск у облаку и ришуєм видзиц себе як бим випатрал кед бим ше обешел. Уцагуєм главу до подгарлїни, кус отверам писки и видрилюєм язик з пискох и то так го на грубо поставям же бим бул баржей як – я обешени. Интересантне. Обешеняк єден. Телефон упарто бренка. Дзвигам слухалку и место Off прицискам On.

170


– Модлїм! На вязи було єдно з родичох: – Ти, Тештвире, як же було? – Добре. Випатра прейдзем, знал сом и єдно вецей як треба – кельо сом лєм чекал тото сообщиц и кельо тельо оправдац себе, фамелийну, финансийну чарну дзиру. – Ага, га крашнє, и час бул – и павза и шлїдзи гром з другого боку шнура, линиї, слухалки. – Тештвире, мушиш ше виселїц з нашого квартеля – одрубане отамаль цошка цо ше випатра уж длуго чекало повесц после испита. – Модлїм? Як думаш най ше виселїм? Га наш стан? Положел сом испит после рока, нє заєбавайце ме? – Пать, стан ше одплацує, кредит треба ище дванац роки виплацовац, ти дзевец роки уж нїґдзе. Блукаш, страцени ши, дзе ти чловече!? Цо кед нє закончиш? Ми дораз уж до пензиї войдземе, приманя буду, знаш и сам, нїяки, а и ми чуєме же ти нит робиш дацо, нит ше руша дацо дакадзи. Нїч. Як лєм ма твой дзень випатрац? Патриш до повали, пиєш кафи, шкоблїш лопатки, шпиш и идзеш ше опивац и хто зна цо ци ище у боґлї? – Та гей, „керестурски глухи телефони”, дай... – виправям чежку нєправду. – Мушиш висц и селїш ше до єдней жени старшей, шицко уж порадзене, квартелїна пейдзешат евра, маш свою хижку, дружтво нє мож, а и нє маш цо дакого водзиц. Там закончиш факултет. До нашого квартелю ше уселї єдна малженска пара зоз околїска Вербасу и вони буду жиц у квартелю и одплацац го. Нє можеме иншак. Пребач, муши буц так – жалосне же ми ма дахто и пребач повесц, нєхасновитей ренди здирветей и меху вештаку твардого од вельо станя дзе нє треба. – Тхам! А праве сом з испиту, после рока и трох мешацох

171


сом щешлїви уж цалу годзину, такой сце мушели за хрибтом шицко упрепасциц!? За хрибтом! Га!? – врацам я з вельким огньом и пробуєм джобнуц там дзе болї. – Га, ти мог буц щешлїви и пред испитом, як и други дзеци, дакус ше учиш, а кед ше нє учиш та ши щешлїви – ех, читателю, нїхто то нє може розумиц – и нє филозофирай, бо и так и так уж децению нїч нє робиш, динара ши нє дзвигнул за живота. Нєт друге, муши буц так. Так найлєпше будзе за шицких. – Ахам, лєм заєбаному нє, дзекуєм крашнє! – и трескам з слухалку и брешем як авлиянер. Алє читателю, медзи нами, дакус и мали право, агей? Акурат же нє! Читателю, нє и ти озда з нїма!? Я мам право и требал сом там буц до конца живота. Нє ма нїхто право, лєм я. Нїч сом, насправди, остатнї дзешец роки. Рати за кредит превельки. Таки су вельки же вредза и одо мнє вецей. Гм, яка думка, так сом требал и на телефон повесц и виволац ище сожалєня. Можебуц, обєктивно патрено, то будзе добре за даяку файту крочая напредок у живоце, алє людзе мойо, знова ше дерляц и трец и шкоблїц зоз бабу ґаздиню. Забиєм ше! Єдине цо тераз наисце остава то Азия, на другей трецини медзи Москву и Владивостоком, вискочиц и поставиц ше на штири ноги и нїґда на два вецей нє стануц. Азия! Зишол сом до дутяну и купел єденац конзерви. Попил дзевец и зобудзел ше рано, на шедзацо, у шматох зоз огромнима миґренами. Попил литру води и два ксалоли и одспал до шейсцох вечар. Зогривам шпаґети и наоштруєм ше до рускей карчми, до КУРЦ-а, алє лєм под єдним условийом: Пойдзем, алє єдино нє купани.

172


Ритуал вареня кафи и чежки филозофиї медзи накрутками у тинтари кед сом ю пил. Наприклад – як би випатрал Геґелов кухар-кнїжка рецептох и то зоз животиньох од котрих ше мож отровиц кед ше их нє добре порихта? Диявол од теми за штудиранє кед пиєш сам кафу, алє з тей нагоди нє обтерхуєм читателя зоз змистом. А знаш и сам, у ствари.

*** До рускей карчми кед сом вошол було тото цо и вше – стандардна дементна имбецилщина, отров идиотизма, запара з ровнїни шивей маси, єдно векше дружтво з єдну бридку дзивку котра владала з нїма и надула ше як когут, бо є, нїби, главна квочка у ощербеним тестостеронским чупоре и карчми. Добре знала же, як єдина жена, им є єдини виход з сексуалней сухосци и єдина фантазия за давни надїї знїманя даскельорочней павучини з медзиножя, або аж и нєвиносци, а вироятнє и инспирация за ютрейшу раншу мастурбацию. Тоти людзе, прешвечени сом, индзей анї нє ходза, лєм дома и на даяку понїжуюцу биду од наднїци, и до рускей карчми вечарами и о чим можеш шнїц? Нї о чим, лєм даяк кед би ше могло урвец од тей красавици красней скоро як пульче вайцо. Такой єй у очох блїсла пакосц, понеже сом єй нє упуцел любоморни погляд котри би припознал єй велїчезносц. Лєм най то нє уплївує на мойо напиванє и будзе добре, най их нє нагвари, лєсорубох, месарох, канибалох, пристанїщних роботнїкох, буяцох, волох, биялох, валїгорох, каменьорезачох и металоґлодарох же би ше ме орезало и же би ше так исти борели за єй симпатию – подумуєм себе найгорши сценарий и шедам, з тей нагоди за шанк. Келнер шедзел сам и патрел просто, точно до нїґдзе и кеди-нєкеди би цуцлал зоз фляшки як целятко кед цуцла зоз фармеровей фляшки з витамином и патри тиж нїґдзе. При ньому двоме челєднїки котри нє мали

173


нїч зоз нїм, алє там шедло, та. Можебуц кед пришли нє було места, понеже кед фолклораше маю пробу завежню пол клуба док нє надумаю пойсц вежбац тото глупе цо уж вежбаю на пробох, же би могли єдного дня ше виглупйовац хто лєм баржей навежбанши по койдзеяких руских бинох, по руских местох, же би тоти котри з нїма байлаґую оправдали гевти стотки езри цо чуря од держави и покраїни. Єден, од тих двох при келнерови, бул на масно тлусти, давал упечаток як кед би бул цали омасцени з власнима тїлеснима масцами и соками котри були жовкастей ниянси. Твар и власи були цалком масни, як гуска кед ше купа. Мал велї ґнотави пирщки од задку шиї по верх чола и по носу. Єдно око му ше якош помалши отверало и заверало як друге, а уста ґамбавши од Джеґера и Аеросмита вєдно. Мал узки плєца и перша, цо нє бул случай зоз пренадутим пупком и задком огромнєйшим од гласацкей шкатули у Китаю. Нє добре ше анї запасал, та мал таке цошка як скриту гурку у панталонох зоз котрих стирчала пиджама з мустру оквицених крачунских ядловцох, а Крачун уж гет за нами. Фризура му була як при анґлийских фодбалерох седемдзешатих рокох, а зоз очох му зарйовала чежка прешвеченосц до себе и до свойого дїла и каждого слова котре виходзело зоз тей рици спод носа и мал ридко иритираюци “дай ми позауха, модлїм це” баюси, а ридку браду нє обритвел з тей нагоди. Такой при ньому шедзел його бридки пайташ. Природно бул нєкрасни, а очи дюбрета. Триков мал балєґавей мустри и фарби. Вше у тих тандем товаришствох єст єдно бридше. При женох то ище вираженше. Познєйше, понеже сом их вислуховал, дознал сом же су зоз Вербасу, по походзеню Коцурци, алє мержели Коцурцох, понеже су нє достаточно урбани за нїх з велького варошу. На телевизиї була чежко интелектуална емисия у котрей собешеднїки були: Б. Чорба, И. Вельа, Б. Црнчевич и шеф

174


националного явного сервису Тиянич. Чежки крем и елита. Наручел сом два пива и штудирал чи могло направиц даяки иншаки жґрид мозґох у студию котри би бул ище баржей концентрованша балєґа, алє сом видзел же о тим нє вредзи штудирац, бо насправди моцни состав, та сом вец штудирал кого би могло заменїц, або кого им додац най ше насправди позбераю тоти цо насправди “тото”. Можебуц Воїслав К, або Джуле Ван Ґоґ, або Сладжа Милошевич, Зана и єй ґитариста, або Алиґрудич, або Бреґа, або n чежи до... Преруцуєм програми и сцигуєм по други ток-шов и знова исте, алє за горе наведзених голєм ше зна зоз чим ше занїмаю, а тоти анї нє знам цо робя, славни су и вше их єст у койдзеяких ток-шовох и бешедую о себе у трецей особи, алє цо тоти людзе робя я точно нє знам. Углавном Зана випада зоз горнєй комбинациї, понеже була ту, а и єй ґитариста тиж. Дискутовали зоз Зорану, Иваном и Иваном-секспрес о “ґиґох” дзеведзешатих. Преруцуєм програму, охабям дзе филм, якиш Б-продукция “шпаґети Исус” сцихшуєм и обрацам ше так же бим нє видзел анї телевизор, анї людзох и одпивам кус вецей як трецину пол литрового пива. Потим сом го (можбуц читатель нє обчековал, алє...) попил. Вец друге, вец треце, вец штварте почал и швидко пошол ше вишикац, вец пияте, шесте, седме, даскельо шиканя помедзи и наручел осме и уживал и кус после подумал: – Преклятство прекляте, знова жиц як подквартельош! – и теди сом зрозумел же рок и три мешаци секираня зоз испитом прешол и почал нови период, период котри би могло наволац ”период секираня зоз подквартельоштвом”. Ґаддемед! Рок и три мешаци шиканє креви и вец уживаш анї цалу годзину. Георгию, я тота аждая цо ши ю заклал. Предлужуєм пиц меняюци метод. Пиєм зоз погара и, розуми ше, парти уходзи до новей димензиї и живот цалком иншким цеком поцек.

175


Знова сом менял програми, Христ гварел цо мал, иду уж слова та меням, гоч сом анї нє патрел, понеже нє любим патриц филм котрому знам конєц. Ниа, шов зоз тима цо нє знам цо робя и прецо су славни ище вше тирвал. И хто би повед, приходзи ґу мнє тото єдине женске у карчми, опера ше з локцом на мойо плєцо, зачухує сифон до мнє, котри випатра нє мали и модлї ме, айде поглашнїц, айде поглашнїц, понеже якиш уґурсус Тияна Д, дава ексклузивну вияву у виду питаня єдному з госцох. Питанє (поглашнял сом): – Цо думаце о шмерци Тошеа Пореского? И пайташка, опарта на мойо плєцо, почина финкац на ухо: – Яй Тоше, а сеґинь, а куцо мой сладки, яки бул сладки, нонагей яки мал добри писнї? – и здихує обчекуюци потвердзуюци одвит, док якиш усер зоз студия дава вияву и спера фалшиви йойк и жалосц, а у ствари ше радує же єден час будзе вецей места на естради. А менєй конкуренциї у таким жалосним бизнису нїґда нє на чкоду. – Нє знам хто педер. Озда нє же єден з медийних курцох ше спущел? – знал сом добре о котрим курцу слово, то нє мож нє знац, понеже то остатнї даскельо днї главна вистка у держави нашей найхудобнєйшей и найзадлуженшей у Европи, чийо медиї нє маю нїч мудрейше окрем воздзвиговац до божанства кажде говно медиокритетне. Квалитетни музичар и добри Християн – псова балєґа будзе скорей. Заш лєм сом нє витримал ше правиц же нє знам котре говно зомлєте у транспортним ґузлу и предлужуєм казаниє. – Цо, сеґинь и чом „мал” писнї, кед би их голєм „мал” и кед би их вецей нє мал и вжал их зоз собу до гроба, ше, єботе, нє мож отресц од його спотох и писньох, єбал вас Тоше! И господи яке глупе, розйойчала ше и бежи до срачу. Одпивуєм даскельо раз и фляшу нє випущуєм з руки. О даскельо хвильки блаженей цихосци, женски уґурсус ше враца

176


вийойчани з розмасцену Б-продукцию, нїзкобуджетну, бувляк маскару и озда ми пришла одрубац реплику котру мала у мержнї, зоз сциснутима, на ногох, песцами, здумац у срачу: – Як можеш таке повесц за дакого хто млади погинул, а анї нє зоз свою вину анї, анї... У транспорце яке то страшне, думам, думам!? – нє зна ше анї виражиц рептил женски. – Пать, нє сцел я най вон погинє, алє му писнї глупи як курац после двох годзинох купаня у Мертвим морю и на верх боґлї ми и вон, и тоти як ти, и тоти на екранє цо го оплакую и давя же би цо вецей видавели на пиплметру з його зомлєтих косцох, а цо же зоз тима на Блїзким востоку, кажди божи дзень бомби, самозабойнїки, авта бомби, експлозиї коло школох, шпитальох, пияцох, ша того тижня мали скапац двасто людзох, медзи котрима и дзеци, и жени, и ми, хлопи, а кельо лєм калїкох наостава, а прешвечени сом же нїхто з нїх, НЇХТО, нє направел анї єдну таку глупу писню прекляту як Тоше и нє верци ше тераз по цали дзень пре нїх по Ал Джазири їх споти, писнї и ток шови о нїх, мертве та! Идиотизем чежки! Врацела ше такой ґу свойому статку, на свойо пасовиско, и шицки уцихли. Шепта им цошка у велькей мержнї. Одпивам з дзевятого и штудирам же о чим лєм маю таке мудре шептац. Можебуц бим ше тераз требал лапиц до маничного имитираня качки? Но, предлужую випивац сочки, чаїчки и капучина и лєм дакус би дахто, кеди-нєкеди, на мнє попатрел як на нєпевного, або кед би ишли до срачу, та кед би нам ше стретли попатрунки, преврацели би з очми, оглядли ше индзей и то було то. Нє орезали ме, углавним. Вона наручовала себе ликер за ликером и мержела ме. Потим сама бавела пикадо и пущала себе на телефону Тошетово ствари и попробовала их шпивац даваюци им тоти Витни Хюстон закруцаня гласу котри зоз нєй правели ище дакус векшого мамлаза, кельо то уж лєм теория могла допущиц. Потим ше єй придружели тоти двоме, бридки урбани, зоз Вербасу и вец

177


ми почала давац до знаня же будзе дачия, алє моя сиґурно нє, шедала им на руки, цморкала их и випивала ликери и вше гласнєйше и иритантнєйше шпивала Тошеа, дзе сом вец нє мал нїч инше окрем ришиц же нєшка попиєм и дванасте, алє аж после дзевятого и шлїдуюцих. А би було добре, подумал сом у моменту, кед бим ше тераз як пес могол зоз пету пошкоблїц за реберка и вец спущиц ногу и о хвильку два потим, покивац, потресц, поокруцац зоз ухом як цо то лєм нилски конї знаю и кивац так зоз ухами, так швидко як колибри зоз кридлами. А вец ше кус примириц и дас о седем секунди даскельо раз порушац лїви бок хрибта, стресц го, як крава кед на ню пошедаю допити мухи цо ю кусаю. А би то було тото праве! Но, нє знам поробиц нїч од начишлєного, та тонї глава до шиї и кеди нє кеди поцицкам зоз склєнки и слухам як фрижидер знова почал гурчац. Идила Ґабре. Красота. Аж Ґабре нє знал ти цо идила. Ти єбем матер! Уж сом бул на вистато пияни и поручел сом палєночку же бим мал чувство же напредуєм у пицу, понеже дзевяте ше цошка загамовало.Пиєм єденасте, коло дзешатого ше случовало нїч, цо було идеална ситуация за пице пива. Уж сом насправди вистато пияни и думам же риц уж барз прицискала столїк за шанком, а локци шанк. Тота знова приходзи же айде най ше помириме, пребачує ми и патри пияна до оч. Пита себе ище єден дупли ликер зоз вайцох. Дюрдьовчанка! Зоз їх каменїсто твардим “ч”. Пайташе ше єй збераю, облєкаю якни, круца коло шийох шали, плаца и иду. Тераз ту лєм я, вона, Вербащанє и келнер котри патри просто и пиє вироятнє уж дас двацец штварте. Забешедовал сом ше з ню. Бешедовала же яки, тота руска карчма, ма дух опущеносци и яки добри келнер и як ше вона люби дружиц зоз шицкима Руснацами, гоч нє люби по руски бешедовац понеже, най себе нє циґанїме, сербски якош

178


и лєгчейши и лєпше ше мож згвариц на нїм. Я гварим же волїм бешедовац по руски и же думам же ше на руским мож лєгчейше и лєпше виражиц и по руски єй то гварим, гоч вона очиглядно, уж би помали бешеду змотац на сербски. Гварим же я ту у КУРЦ-у, єдине позитивне цо видзим то найнїзши цени у цалим варошу и же ше можем довесц до клїнїчней шмерци зоз алкоголом и срац на мацеринским кельо ми душа сце, а же би ми нїхто нїч нє повед, або до глави руцей криґлу, пепеляру, фоґаш, або гокедлу. Патриме себе до очох. Приблїжує ґу мнє главу, лапа ме театрално за задок глави, за лопов, так як видзела на денс спотох дзеведзешатих и ґура ми шлїнаву язичину до пискох, цо знак же нє звладала технїку маханя з язиком и лїґаня шлїнох источашнє и же є пияна як шмокля кльомпава. Сцискам ґамби та ше єй шлїнаве меско вицискує з моїх ґамбох и: – Пать, нє вредзи, нє вредзи... Лєм охаб и идз за своїма. Пущце ме самого дакеди. Лєм три промили жадам и вец попробуєм трафиц драгу по обисце, чекай лєм дацо, у ствари... – и гварим же идзем до срачу, обрацим хрибет, рушим и плювам так же би ме чула же випювуєм єй ензими з своїх пискох и уходзим до конку дзе срачи, круцим ґу уходним дзвером и дому. Нє плацел сом. То у карчми таке. На драги по дом сом ше намагал просто и швидко ходзиц же бим цо скорей спал. Стретнул сом лєм єдного старшого опитого чловека котри у ходу видувал нос з пальцами и тримал окуляр у рук котри знял же би лєпше форкнул. Потим станул попод телеґраф, напросцел руку зоз окуляром ґу електрики и шацовал одкаль треба омесц смарґель. Заверам лифт. Заверам дзвери од квартеля. Ошамуцуєм ше до посцелки. Добра ноц.

179


*** Идзем до цимбору пиц. Треци дзень опиванщини и уживаню у щесцу жица алкоголного сна и щесцу просперитета у кариєри. Цимбора нашол дзивку, та ришел упознац з ню, мнє цимбору свойого. Чекам длуго автобус, гоч роботни дзень, и требало би их буц вецей. Сцигує о двацец и два минути. Полни є до дески, штудирам чи чекац други, алє, реку войдзем, та най ме задавя гоч, лєм цо скорей пиц. Виплацел сом карту и цискам ше помедзи другу змену штредньошколцох. Забул сом же сом ше опил вчера и же сом мамурни, та ме, нє свидоми того, ноги одведли на єдно од найпараноїчнєйших местох у превозки, медзи перши и други дзвери, сциснути зоз шицких бокох. Такой сом ше освидомел же сом злудзено хори, алє уж було позно, станул сом дзе сом станул и глупи орґанизем нїч нє чекал же би почал випущовац зной зоз нас, идиот. Тераз лєм питанє часу кеди душа почнє випадовац зоз цела. Єден челєднїк стої при мнє и жужлї живу плєскавицу до котрей накладзени озда шицки можлїви мачанки цо могло питац до лепиня за тот бидни динар. Нє дошол анї до поли и прешвечени сом же ше людзе починаю регочац зоз моєй нєприємносци, типа: – Ей, пать як тот є, а як то уштоґлєни нєприятель церпи – и длобе з локцом до товариша при ньому и уживаю у моїм нєуспишним нєобрацаню уваги на єдача. И вше баржей швиньски є, и лапа, и уцицує мачанку з паперу. Нїч нє одруциц! Обрацам ше инкадзи. Дораз душа зоз цела випаднє и вше сом червенши, нервознєйши, горуцейши и преплашенши. Епи напад ante portas. Му одбиєм сендвич до шараґох дораз, а видлїцу будзе глєдац на станїци за нами! Вше баржей сом престрашени. Єдна станїца прешла и ище лєм седем. Тот жужлї и зоз пайташами бешедує о найновших заєбанцийох

180


на мобилних апаратох и подобних ґеджетох. Горучава и нєт воздуха. Ришуєм превжац улогу чловека котри стої у автобусу и нєобовязно патри през облак. Патрим през облак. Нє думай о нападу! Страх же умрем. Вищирям очи и лїґам шлїну за шлїну. Дакеди ме глупи орґанизем загамує на штред лїґаня шлїни, та ше злєкам же поврацац будзем. Одразу збачуєм же якаш дзивка, штредньошколка патри до истого места на облаку дзе и я и лєм цо нє подскакуєм як сом ше заганьбел. Сто посто думала же ю шацуєм. Нє пать тамаль руралчино приматоїдна, биєм ше зоз собу нука у целу. А горе у глави Тайсон лєм цо нє одкушел ухо Голифилдови. Таргам орґанизем и боґлю инкадзи, алє тот жужлї плєску и нервоза котра ше застановела теди кед сом му обрацел хрибет, предлужує ме далєй трец и то точно отамаль дзе теди станула. Товарише му ше дефинитивно зо мнє шмею, а вон анї кус нє ма намиру випочитовац мойо анксиозни напади. Аж яґод кед би помоцньовал зарйованє на мнє и польнєл ше зоз моїм стресом. Обрацам главу и заш попатрим тей до оч у облаку. До диявола, перверту! Ма думац дзивче же сом манияк. Вельки, злудзени, червени и узноєни манияк у жимним преклятим автобусу. Автобус става. – Пущце ме, я ту виходзим, модлїм, пущайце ме! – и уж ґажим по нїх, най нє руши ознова, баби ше нє сцу склонїц, при дзверох сом и завера их майстор. И оставам загарештовани нука. Тераз сом готови. Рушаме знова. Цали автобус патри на мнє. Параноя тераз уж може пойсц дому, понеже тераз насправди шицки патра на манияка. Гопа! Душа до ципелох и назад. Очи и глава ше киваю. Подскакуєм. Гопа-га! У власох пупенци. Лапам ше за очи и вец, же бим ше тїлєсно вигварел, правим ше же намесцам фризуру. Нова станїца и беж отамац. Виходзим. Шлїдуюци пейц станїци сом ше прешпацирал и то нє по булевару, алє медзи тоти високи бетонско-челїчни чуда од будинкох и нєдокончени православни церкви, же бим мал цо менєй контакти зоз Нїма.

181


Гух. Цимборов будинок. Уходзим, бренкам, отвера ми, насипана ми палєнка, злати Боже, наздраве и з першого ю упивам так як кед на печацу ринґлу капнє вода. Нєт у секунди. – Ище – берем сам себе фляшку и сипем. Пиєм и другу и змирени сом. - Може пиво тераз єдно на мире. Отворел ми пиво и пущел Mule variations од Тома Веитса. Е, то насправди мир блажени. Прекляти городски автобуси, штредньошколци и дзивки цо це сецираю и здзераю зоз поглядами. – Може кафа? – Ов, може. Цихо зме и кеди-нєкеди дахто цундра з пива. Том Веитс точно зна цо роби. О шейсц минути и дас штерацец три секунди зоварла кафа и пиєме пива и кафи и цихо зме. Потим му преприповедовюєм ситуацию зоз автобуса и видзим, розуми ме, алє думам же нє зрозумел у цалим обсягу и глїбини. Було ище горше и чежше. Но, можебуц сом му нє досц добре виприповедал. Пиєме. Потим ми вон приповеда як какал кед бул подстанар и кед нє мал срач у квартелю. У ствари мал го, алє дзешка гет у дворе, та ше му нє сцело исц вше, окреме кед було шнїгу и майстрох у дворе цо правели сушедни будинок. – То ше так роби: позацагуєш ролетни, погашиш шветла, замкнєш дзвери уходни, розложиш новини на штред хижи, здзеєш пластичну фляшу од “Дукат” млєка на “команданта” и модлїш ше най нє будзе преганячка. – А цо вец? – Га, вец змоташ шицко, положиш до мещка, двох, направиш мутаву фацу и пойдзеш руциц до контейнера.

182


– Ага. Га, мудро. Лєм себе штудирам як ше вец ма зрадовац улїчар кед шпирта по контейнеру и кед уґрабнє себе ище вше цепли колач. Пиєме и цихо зме. Вон кури, я нє. – Е! Нє гварел сом ци, зоз испитом сом випатра добре покончел! – Гей? – Га, гей, покладам го сто посто, напоютре резултати, вец рихтам усмену часц и – готове мили мойо! – Алє би того орезац, знаш теди кед ши бул опатриц, испит кеди го маш, кед сом го видзел, а би тото дюбре орезац, ґад єден. Видно же пичка, такой, на преши попатрунок. – Га, пать, кед би ше до гарешту нє ишло, та би чуда було, а так лєм, вадзиц ше, спричкац, позауха му дац, нє вредзи. – Тях! – А вец розженєме мозґи у КУРЦ-у, кед положим, ше засерем у карчми! Уцихли зме знова и пиєме кажде зоз собу. Холд он нас окремно дорушела. Лєм до пискох и нє досц роби ґравитация, скупенда, та ше и цицац муши з склєнки. Були зме уж дас три писнї цихо, та сом ришел, як цо дебили вше ришую, кединєкеди у вечару, почеркац. – Цимборо, задзекуйме Ал Каїди же нам шури по три центи векши од Шветового тарґовинского центра у Ню Йорку, наздраве! – Гопа, Мики, гайле ле ле, наздраве! И знова зме чит, як кед би нам обидвом дахто пригвиздал. Дахто як живот. What’s he building? осторожно и зоз найвекшу увагу слухаме по пейцстоцети раз у живоце и одразу дурка хтошка на дзвери уходни. Исти тот одмика и випатра сцигла ґаздиня

183


и нє дознаваме же “цо вон там прави”. Акурат, цимборова дзивка, пришла. И, ниа, ствари такой рушаю иншак. Як то идзе уж вше кед жена прерве: Представел сом ше, представела ше вона. Я уж бул начати, алє то ми нє завадзало же бим ше поганьбел. Нє знал сом цо повесц, та зме предлужели так шедзиц ище петнац минути, цихо зме були и я ше, тераз уж, насправди барз ганьбел. Надумуєм стануц и точно сом то и поробел, станул сом, задзековал сом му и идзем я. Нє пиє ше то так. Идзем до Матки. Гварели ми най ище останєм и же цо уж идзем так вчас, алє, идзем я, заш лєм. Волам такси. Задзековюєм ше на госцопримстве и мило ми же зме ше упознали, прескакованя ґарадичох до долу, вонка и, ниа, авто чека. Цихосц у таксию, нїхто нїч нїкому. Тримац би пиво у рук цо скорей и дрец етикету. Опрез рускей карчми зме, плацим и виходзим. Лярма якаш нука. Музика нарату. Уходзим, правим даскельо крочаї и хтошка ме за рукав цага, жена якаш: – Ей, плаци ше уход, караоке журка! – Та цо, то карчма шицких Руснацох. Яка карта? – Гей, сто динари, нє вельо ци тельо дац, нє? – спущує ми анґажована КУРЦ-овка, зоз “здруженя младежи КУРЦ-а” – Нє важне чи вельо, я уходнїцу нє будзем ци ту плациц. Єдине место дзе ше Руснаци можу зисц и ти ми сцеш уход наплациц? Нє ясне ми!? – одрубюєм назад. – Пать, карта тельо и пице дзешец динари драгше, а ти як сцеш – и ставаю якиш алфа ґнуи зоз карсцельох першого стола и приходза тей до помоци. –У чему je проблем? – новосадко-руски ґнуи ше по сербски хорски питаю.

184


– Нє сце плациц! – глупа жена рубе на мнє. – Но, онда вонка майсторе фффшшшшшшцц! – загвиздал и указал ми дзвери з пальцом. Ниа, цо ци руска карчма. У Керестуре бим таке нє дожил нїґда, односно нє дожиєм таке ище дзешец-петнац роки. Вишол сом на двор и идзем ґу другому уходу, на други дзвери, до велькей, святочней сали, и хто зна по хтори раз у живоце сом винял “команданта” и почал там шикац и плющи. – Добре Тештвире, то ту муши буц!? – озвал ше глас зоз цмоти, випатра хтошка мал сеансу жвалєня у цмей сали. Режем на штред шиканя, сцискам по двор и докончуєм там. Тях, идзем гет дому, та будземе сами пиц Тештвире. З ноги на ногу, та дому. У драже ме лапело и чканє. Аж ме назадок такгало як ме, кеди-нєкеди, загамовало. Кед би дахто ишол вочи, та сом поцерпал чи ми видзи ошикану ногавку. У остатнїм дутяну сом купел осем конзерви и дому преславиц ище єдно пораженє. Наздраве. Слухал сом Диланово бутлеґи. Єбеш вонка. И єбеш вообще.

*** Нєшка резултати. Цо кед сом нє положел? Анї нє штудирай о тим! Идзем ше до срачу оспособиц и у драже уключуєм ринґлу за кафу. Шиканє, поцагованє води, умиванє твари, дуце носа. Шпоргет, вода, чеканє, вре, два ложички кафи, мишам, сипем до шолїчки и берем, и танєрчок, понеже святочна нагода. Ходзим и меркуєм нє висипац. Живци ище скакаю од остаткох вечарох. Шедам на мадрац. Остатня кафа зоз нєположеним испитом, односно, усмену часцу испита, алє то так повесц исте. Шедзим на мадрацу и дуєм до шольки и вец

185


нагинам над ню главу. Шольку прицагуєм под браду, джмурим и пущам най ше кури на мнє. Цепле и запах кафи. Дзевец рано, єден авион лєци точно по штредку океана нєба. У нїм людзе котри маю карти за авион и котри маю динари за трошенє у хто зна котрих жемох, можебуц и у Мароку. Гм, Мароко и одпивам з кафи. Або на Занзибар. Лєм вискочиц, вициснуц падобран и спаднуц даґдзе ґу океану, морю, колїбку склєпац, три кози набавиц и най ше множа и млєка пиц, потим найсц вязу за вино, вец сира правиц з кожого млєка и джобкац и кощецину курену жужлїц и вино, перше опахац, а вец пиц. Кед же у авиону єст мехи кафи, перше їх поруцац скорей як себе и вец скакай, а поглєдаш их познєше. Кладзем шольку до кухнї и рушам по добри висти. Добри як кафа цо добра. Идзем на городски автобус. Нїкого медзи бетонскима кошнїцами. Паньващики попробую осушиц велї ґачи на єдним балкону, медзитим жимно, маю буц тварди и злядзени. Худи пшичок шацує контейнери и ласкота ше як гиєна. Заходзим купиц сто ґрами форнети. Берем зоз сиром и анї сом нє вишол з тарґовини уж ше ми єдна розпущує у пискох. Куцков маха зоз хвостом, походзкує за мну, нос му патри на паперови мещок з форнетом и далєй ше шмеє як його далєка родзина гиєна. Руцам му єден покерай и уцицує го, як хероїн цо ше уцицує кед дилер пожнї три годзини, а криза понагля исто тельо. Нє идзем по пешацким, алє режем булевар, прескакуєм островко медзи двома напрямами драгох и уж сом на чекалїщу за автобус. Лєм я и єдна стара жена чекали. Стара жена жужлєла зоз клюном як кед би мала огромну бомбону у устох, як райбачка, алє прешвечени сом же писки були празни и же то лєм єдно стаємне звикнуце, як цо и я чухам єдну ногу до другей кед сцем заспац. Стара жена наштимовала, оштри як бритва, погляд, просто на семафор и обраца зоз писками

186


як мишачка за бетон, подумал сом же би могла так и струю правиц и скорей як цо сом розробел патент, ниа автобус. Анї сом инше нє обчековал, полне нука, лєдво сом ше наґурал, виплацел и врацел руку назад ґу целу. Горучава, бунди пуча людзох и описую ше на облакох, шофер нервозни и покус спиздзени. Сто штредньошколцох. Могли голєм нєшка нє буц. Галайк. Стари людзе опаковани зоз пияцу, нервозни як гади. Вше сом мал дилему же кого баржей мержим у городским автобусу, чи старих намчорастих бубушох, чи тинейджерски пирани. Баяко же мержим младих. Адреналин, тестостерон, естроґен, гипофиза, тироидна, шикаю зоз своїх котлох, вре чури по ринґлох и сичи, децибели шкрипя, мутираю, микрофония. Шмеє ше и гиєнує, шлїна з устох вискакує на нас потрацених и випаднутих зоз ваґонох и шинох сучасносци, вискочених и виключених з тих нєрозумлївих модерних цекох и напрямох и смислох и шлєпих улїчкох и подобного. Штирме шедза, а пейцме, шейсцме стоя при нїх. Мнє, нажаль, ґу нїм ґураю даскельо пензионерски задки и мушим праве при нїх стац и чуц цо бешедую. О, зоз струї ме виключце най их нє чуєм! – Єботе, яки сом екстазиї набавел за викенд, белави Ролекси, єботе яка шлякажа! А други додава: – Ма, я, од шефового брата зоз Салайки мал такого “айсу” же ми ше риц оєдла, а пиша ми ище вше мала! Перши: – Аааа ха ха, яой яки ши деґен! Ґари вжал, “айсу зоз Салайки”, значи вериц нє можем, папи папане, га то купую у польопривредних апатикох средство за ерекцию коньох на кило, та “лапо-лапо” з подлу “спидару” агагагааааа, ши го покурел, а лїґал по “мещок”!

187


И ласкотаю ше оселчки, котри вироятнє вецей поперцали за свойо роки як цо я, худобни, ужиєм за живота. Ґади. Треци: – Е, ґари, идзем по “бембару” и енки идзем до польопривредней апатики и главу замурим до кили коньского антифриза, елем! И гласне прасканє до шмиху и церенє и тото иритантне бранє воздуху медзи шмихами же би ше ище баржей могло кихотац, а то озда найиритантнєйше. Розштимовани, авионски, адолесцентски крики, прасканя, параноя танцує дуплу синкопу по кортекше, а душа давно ми ше щурює з петох. Ґади ґадни. Виходзим, и далєй пешо. Крашнє медзи будинки же бим нїкого нє стретнул. Убегуєм медзи нїх, нє мам анї єдну таблету, до клинца! Идзе якиш женски, дебели як тенк, уґурсус, патри ми просто до оч и спера ме: – Пребачце, можеце ме упуциц на пошту? Боже, уж ми двоя, умрем стари и сам! – Нє знам, идз тамадз и питайце ше дакому. Доходзим по будинок факултета, просто през чарну дзиру и нука сом. Чудно, нєт нїкого. Анї домара. То нєшка? Га, нєшка, кельо я знам. Евнтуално же знова, по сто пейдзешат и штири раз, нє знам цошка цо шицки знаю. Информация дошла до каждого лєм до мнє нє и тераз ше, як тото хоре маче храставе, будзем жужлїц по будинку, ґарадичох и конкох, набивац нос до позамиканих дзверох и глєдац по огласних таблох дзе тот папер на котрим пише тото цо лєм я єдини нє знам, кед же го уж и нє зняли, понеже информация заварла свою кружну траєкторию. Идзем по куриплаховских ґарадичох, по боку, по куце факултета, гоч нєт нїкого на централних, заш лєм цо сиґурне – сиґурне. Зоз трох бокох мури бетон фарби, штварти бок конк, пендрам ше и читам

188


медзиповерхи и поверхи же бим ше нє страцел. Нїґда ми нє буду ясни тоти ґарадичи, сиґурно су нє ту пре сцеканє од огня, понеже кед би ше случел огень ту найлєпше место дзе биш згорел. То таке дацо як ґарадичи до пекла. Нїґдзе нїкого. Анї нє чуц нїч. Як кед бим бул у припятскей школи. Чуц лєм витри звонка. Як кед би зацихнуце пред бурю ше помали претаргло з початком бурї, цо у мнє будзело якуш анксиозну нєлагодносц, як мотилї кед бим мал у першох. Лїґам сухи шлїни и идзем. Насправди, чом ше я так прешвечел же положим? Цалком можлїве ме звалїц. Лапиш, та звалїш. Голєм то нє проблем при нєеґзактних, дружтвених наукох. Звалїш, скрешеш кед маш волю и обгрунтуєш то як сцеш. Ти, як професор, иншак толмачиш даєдну теорию, гевто таке, а нє таке, твойо похопйованя, як студента, нє основани, нє практични, нє досц глїбоки, нє витворлїви реално и прекрижиш одвит и пошлєш статок дому най ше знова ґрабе на испит. Наишол сом на отворени лифт, медзитим то сом почувствовал як замку, та сом предлужел по ґарадичох. Спрам моїх рахованьох уж сом бул на предостатнїх ґарадичох кед чуєм, руша лифт. Гм, отвореного сом го зохабел, хтошка мушел буц там, або исц за мну же би го могло заврец. Перше рушел до долу, а аж вец до горе. Хтошка го завар и дахто други го себе волал. Чуєм крочаї за мну. Пендрам ше и я горе и сцигуєм на пияти поверх. Крочаї ше приблїжую и виходзи женска силуета з цмоти. Професоров сотруднїк у настави. Єден з нїх. Женски уґурсус. – Е, то нєшка резултати, видзим сам сом... – понаглям ше єй опитац, найбаржей лєм прето же бим ше з култури дацо озвал. – Як же ци гварене!? – засичала ми як оса. – Га, же нєшка, кельо паметам... – Нє прешол цали тидзень од испита, нє мож то тельо попаметац!? Нєшка. Ниа, идзе ци професор, та ци вон пове

189


же сце „шицки попадали”! – виштрелєла на мнє горуцу лаву зоз єй рибових пискох, свойого дзела и лєм цо сом з ногох нє спаднул. Лєм прешла коло мнє и лупла з дзверми. Нє сцигол сом анї подпитанє поставиц. Як думала, шицки зме попадали? Ма буц розшата, та мала забуц на єдиного котри положел. Або тото, або сом скошени як фамелия за столом у експерименталней хижи на полю за нуклеарни проби и пошло шицко до мацериней и пойдзем дакус заплївац под залядзени Дунай... Становя ше лифт. Набиванє до дзверох. Ище кус набиванє и уперанє. Павза. Руки кладзем на пас и уперам ґамбу, єдну до другей. Чеканє и нїч, и глупе. Тарганє дзверох и витаргованє их до нука, вискакує професор з лифту як кед би ше од крокодила однїмал и источашнє як кед би сцел же би животиня остала нука и нє замеркована. И бежи нука до канцелариї як ноцни паткань, ошуґавени, понагля и анї ме нє видзело, креатура зошалєнєта, з котрей то планети, согвиздя, або димензиї спадло мнє до живота? Сцека ше од шветлосци дня, мантил пирха на нїм, окуляр ше ошикал, фасцикли ше сциска под пазухом и скакам и я же бим ше опитал за главну ствар. – Професор, професор, яки же резултати, то я Тештвир Шимраков? – Га, ти нє знаш ище, явене каждому на телефон? – котри я виключени тримал же би ми швет нє очежовал живот и виключения. – Нє, нє знам, забул сом телефон на валалє? – циґанїм як з пушки на швидко здумане циґанство, котре сом пре наглосц и стресносц ситуациї, нє знам чом, поставел у форми питаня. – Га, спаднул ши, шицки сце спадли, ище кус би ци доробиц и пойдзе то у шлїдуюцих терминох, айд идз, у барз вельким сом понагляню!

190


Витрик задул зоз єдиного облачка у ходничку и покус ше закивали лияни, цагача и мушкатли котри вишели з мурох за нїм. Стал опрез мнє як бог. И бул мой бог. И Бог, и чорт, и Єхова, и Брама, Вишну, и Шива и Алах. И стал, и лєм патрел през мнє победзеного, як кед би ше тераз уж одгварел од уходзеня до кабинету и понаглячки котра го прицискала. И лєм патрел на мнє и упивал мойо пораженє. На окулярох ше уж зявели превидни крущки и капочки води, док першобутна молга капала як и цо мнє душа зоз цела капала. Цело ми стало у тим ходничку, алє душа у нїм ше набивала и одбивала горе, долу, право, лїво, напредок, назадок до рижних вариянтох коса, як муха кед лапена у дланї, як донґов цо вошол до погара и вше швидше би висц. Програма ми почина скакац, слика ше вивраца, круци, криви, бляднє, претаргує. Професор ше роботовски обрацел и руша ґу дзвером кабинета. Рушам за нїм ошамуцени. Плянтам ше. Отвера дзвери, уходзи, я на удзверю и берем зоз петох моци же бим му ше озвал и нє спаднул до нєсвидомосци, йойку, або епи нападу, або фетусного положеня и корчох. – Ей, ти!!! Як думаш, спаднул сом!? – Спаднул. Шицки спадли – повторйовал предатор – спаднул ши. Шицки спадли, таки испитни рок. Шицко ши поробел, шицко написал, аж и вецей як треба за минимум, алє ши нє повязовал, нє дал ши гевто вецей, душу, гевто же бим гварел “прешол ши!”, нє досц лєм поробиц, муши то видно буц “гевто”, а нє лєм шицко висипац зоз себе на папер, добре и то, алє нє досц. Спаднул ши. Я нїкого нє валям кед нє заслужел. А тераз вонка – и ґура ме вонка з його старима руками и нє розумим уж нїч. Лапам ше за мур. Нє добре ми и викихуєм полни уста поврацанїни на мур и то ище скорей як ми пришла потреба за поврацаньом. Витрик вше баржей подувує зоз облачка и лияни и цагача, мушкатли, кактуси ше вше баржей колїшу.

191


Заповрацани сом. Дуркам до дзверох. У глави ше викруца и як кед бим зоз тунелу на тото шицко патрел, душа ше пучи по целу як мехир на ґуми з авта котри каждей хвильки ма праснуц. Дзвига ми ше цело горе-долу и приходзи ми на розум же нє дихам уж трицец осем секунди сиґурно. Робим удихнуце, алє як кед би ше даяка брана закруцела на душнїку и нє мож нїяк. Розцагуєм отвор на трикове и берем воздуху, алє нїяк ми то нє досц. Зоз ґарадичох виходза нини и патра ровнодушно на шицко тото и лєм так стоя, як кед би моя реакция була цалком нормална. Знова поврацам. По панталонох и патикох. Дуркам и йойчим. – Професор, отворце, професор, модлїм вас! – чуєм шмих сотруднїци у настави, дакедишнєй колеґинї, котрей мац у управним одбору, а професор єй кум оцови. Шмих, як шмих проститутки котра очисцела муштерию залюбену до нєй, од шицкого динара, понеже го заведла и орезала вєдно зоз макроом и їх ґорилами. Нагло ше отвераю дзвери, одбиваю ме назадок, гоч ше до нука отвераю. Професор и сотруднїца, патра на мнє, як два громи цо прасли зоз нєба и цо ше праве опрез моїх очох становели. Очи им вищирени, уста розцагнути у квашним викривеним ошмиху и лєм стоя так змарзнуто и заслупнуто. Два раз су векши як пред тим. Плянтам ше и биєм ше моцно зоз хрибтом до мура. И дзвери векши, и вони, и повала, и цегли на муре и цегелки на жеми, а лияни и цагача, и квеца велїчезни як гадурини, масни як вазелин, одкапкує з нїх масц и фарба и порушую ше и цагаю ше просто коло мнє зоз каждого боку. Дорушую ме и мервя ше коло мнє як анаконди. Як жвир, або рука божа кед би ме облапела и я нїч нє робим. Заслупнути сом. Як цо сом праве нє мог удихнуц так тераз нїч нє можем зоз шицким зоз чим мож дацо робиц на тих наших целох. Лєм патрим до проста. Душа вецей нє скака. Зоз устох чурка окер, кафова, шива и чарна масц и цага ше

192


по пупок. Лияни ме омервюю цалого як павук муху и цагаю ме нука до мура. Уцагую ме до їх гущави и ище ше мервя и заплєтаю коло мнє. Потим ше одлїпюєм од жеми и тримаю ме так у медзипросторе. Помалючки ме обрацаю. У їх гущави сом. Нє знам кадзи сом анї вошол и кадзи би було найлєпше почац таргац и найблїжей висц. Но, нє бриґа ми анї, вше менєй сом заинтересовани за гоч цо, зарабровани сом и лєм клїпкам з очми и чекам. Ище вше ше громадза конари на мнє. Баржей мам чувсто же сом медзи дачим животиньского нє рошлїнского походзеня. Таке то цошка як цивасти скоряни мускули и трима ме то у воздуху, гущави и шмика ше по каждим квадратним милиметру скори. Тераз чувствуєм приємни предзераня скори, як даяки игелки кед би ми скору предзерали и пущаю цошка до мнє. Нє болї. Як кед би ми ошамуцели живци скори. Аж ми то покус и приємне. Стотки игелки, вироятнє и тисячи игелки, преджобую ми кажди милиметер скори. Шицко провадзим зоз тунела у глави и вше далєй сом од верху дзири. Потим ище далєй и вец лєм цмота. Даскельо хвильки сом у подполней цмоти як на даякей бини дзе погашени рефлектори у сали без публики, а можебуц и без сали, лєм бина, алє вец ниа, знова руша програма. Припатрам ше на мнє у цагачу. Горе сом, при повали и припатрам ше на себе. Вонка з цела сом. Глава ловґа, а масц и далєй чури зоз пискох. Цагаче ше справує праве як гад котри пучи животиню и источашнє пуща до нєй свойо соки. Медзитим, у тим случаю слово о тисячи малих гадзикох позапинаним до мнє з тим же сом до устох достал найвекшу жилаву лияну, односно гадзиска. Тамаль ми цело найвецей прима. Жвир ме полнї з чимшик масним и цеплим нє вецей як трицец дзевец ступнї Целзиюса. Як вампир цо пиє крев лєм цалком процивно. Полнї ме зоз своїм соком. И вец шицко престава. Нини ше порушую и уходза до кабинету. Беру отамаль тот кочик ресторански и чуц дурканє дунцох. Я ище

193


вше вонка з цела. Професор заш лєм ми, нєвидлївому, лапа погляд и указує ми на цело же бим нє препущел тото цо шлїдзи, а спрам його експресиї и бешеди цела, ма ше велька радосц случиц. Нини доходза ґу лияном, охабяю кочик и починаю розберац цагача зо мнє. Як розбераю так цагача прею. Поробели свою функцию и препадаю, як цо и лосос препада кед пущи икру, лєм хто зна яку ґадосц тоти пущели до моєй малєнкосци. Очисцую зо мнє и остатнї рошлїнки, вицагую на концу тоту найвекшу цо ми у пискох була и поцагую ше назадок. Тераз, озда ше ма случиц тото интересантне, думам себе. Перше ше нїч нє случовало, потим цело як кед би покус, алє барз помали почало ше дуц и пухнуц. Надуло ме кельо могло и вец зоз тих дзиркох дзе ме игелки попребивали виходза окер, кафово и чарни капки, таке исте як цо ми и зоз пискох чурело, алє заш лєм тото вельо маснєйше, смарґлявше, густейше и шмердзело як озда цо нє шмердзи анї цело мертвей пиянїци пренайдзене на депониї медицинского шмециска. Капка зо мнє, потим частейше капка и вец чури. Чури, шика и чури. Цело ше зменшує, видува. Дзе лєм тельо стануло же тельо чури. Огромна бара. Цело уж менше як фетус, таке сом уж дас як абортирани фетус, два, три мешачни фетус-чловек. Шицко тото видзим од вонка и тераз ше и нини на мнє оглядаю и находза ми нєвидлївому погляд. Лєм сотруднїца у настави то ище нє знала робиц, озда пре нє искуствиє. И професор ми лапел погляд, и чека. Чекало ше на мнє, лєм же я нє знал цо ма то буц, та и я чекал там при повали дзе ми душа була шлєбодна, горе точно при неонскей лампи цо клїпкала и сичала тупо як професорово тексти з його килоґрамох публикацийох. Та цо, най одлєцим тераз даґдзе, чи як ше то роби кед це живот вицица и висере? И случело ше. Знова є ту, анксиозносц, панїка, чувство пораженя, понїженосц, престрашеносц и нєсиґурносц – цо

194


могло значиц лєм же сом живи ище. До тераз звонка цела сом то нє чувствовал, алє, ниа, нашли ме. Врацени сом назад до цела. Знова патрим през тунел на велїчезних богох, професора, сотруднїцу и нини. Тунел ше зменшує и, ниа, нєт го, знова сом горе и заш сом я – чловек, лєм цо нє. Розлика була у тим же сом остал велькосци дво, три, мешачного фетуса. Нини подзвигую парток на кочику и винїмаю єден велїки дунєц. Можебуц и дзешец, петнац литри мал. Потим винїмаю апарат, котри по конструкциї и випатрунку барз здогадує на апарат за доєнє кравох. Єдну часц прикруцую за верх дунца. Тота часц, мушим припознац, перфектно лєгла на дунєц, як кед би праве за тото була конструована. Уключую машинку и почина поцихи гурчац. Єдна трима дунєц и машинку, а друга лапа черевко котре здабе на черевко зоз уцицовача тепихох, понеже на своїм концу ма исту таку лапишку як уцицковач и на апарату закруца кольче котре поглашнює гук мотора. Накруцела до конца. Машина ричи. Спущує лапишку до чечносци и почина ю уцицковац. Чечносц ше збера до дунца, пирска по бокох дунаца и такой є цали замасцени. Полнї ше дунєц, цо же и могол друге? То тирва минутами. Кед сцигли по половку судзини, сотруднїца у настави ме лапа за главу, зоз двома пальчиками, очиглядно ше ґадзи одо мнє, дзвига ме, ноши през воздух и кладзе до дунца, я ше нє сперам, бо сом мали и нє богати и аж ми то уж и интересантне покус. Нє добре ми лєм дакус було од моцного паху лаґа за нохци. Усране понїжнє, єст ци лєм конца у тим живоце!? Вона як ме там дрилєла аж подскакує од ґадзеня, прави квашни вираз твари и бежи ше утрец до срач паперу котри стал на кочику. А потим бежи по ташну дзе ма влажни хусточки, бо яка то паночка кед ше нє утре и до влажних. Потим знова уцицкую мою чечносц зоз жеми и дунчик ше далєй полнї. Нє боїм ше же ше задавим. Хто зна прецо. Нє бриґа ми нїч вецей. Загребуй ме та уживай, яка ми бриґа. Як кед би ми гевти игелки дали

195


єдну дозу ровнодушносци, понеже праве од теди ми почало буц шицко єдно. Масна чечносц ми ше пендра понад ґаґор, вец уж и понад писки и чола и готове, загребани сом. Нє дихам. Задавим ше та. Най ше задавим. И треба. Витримал сом два минути нє дихац и вец уж ми ше цело напло и удихуєм до плюцох масц. Уходзи до мнє и вецей уж нїч нє робим, анї я анї цело и лєм ше пущам. И, ниа, полни сом, нєт места вецей у плюцох. Видихуєм и масц тераз виходзи, чекам цо ма буц, нє умерам, випатра, и заш удихнєм и випатра робим. Дихал сом масц. Окер, кафову, чарну масц, место воздуха. Дошол сом до диханя и видзим шицка масц зоз жеми уцицана до дунца, єдине цо остало зо мнє на жеми то єдна стиднута часц котру нє могло уцицац. Нє видзим цо то точно. Одкруцаю елемент апарата з верху дунца и кладу го тераз на згуснуту масу на жеми, то випатра бул остаток од масци котри ше пре твардосц аґреґатного стану нє могло уцицац. Нина поцагує єдну з ручкох на апарату. Машина нарату гурчи, як кед би дараловала тоту тварду масу. Потим престава и мир секунду, два, а потим знова почина робиц, алє нє даралує вецей. Тераз чуц звуки як кед чловека преганя, вец дакус цихосц, знова пуканє и, ниа, випатра готове. Запалєла ше жовта лампочка и цошка випадує зоз сподку апаратури. Скланяю машинку и ниа цо випадло: даскельо полни полнючки фасцикли зоз паперами, дас осем фалати. Професор их отрепує, дзвига и зоз найвекшу дозу озбильносци их придава сотруднїци у настави. – Колеґиньо, ниа ци за твою першу кнїжку. Преписац, обявиц и постац маґистер асистент. – Дзекуєм. Поробим. Нини закруцаю верх дунца, дзвигаю ме на кочик и дриляю ме до професорового кабинету. Сотруднїца свою норму нєшка одробела и идзе дому. Придрилєли ме ґу столу и прекладаю ме под стол. Задзековюю ше професорови и одходза.

196


Професор уходзи нука, здихує, завера дзвери, шеда на карсцель, кладзе ноги коло мнє, меркує же би нє розбил дунєц и палї Миседо компютер. Почина робиц. У дунцу сом и чекам цо ше ми ма далєй зоз судьбу насушну случиц. Професор роби и нє обраца увагу на мнє. Як кед бим нє бул там, як кед би ше анї нїч нє случело. Лєм роби. Дурка до Миседа. Прешло уж штерацец минути як ше лапел до роботи и кеди-нєкеди застукал “уф, аф, ух, хух” и шкоблєл ше попод ґениталиї, цо сом ясно спод стола мог шацовац. Замерковал сом же як час идзе, вше баржей сциска ножни пальци у цесних ципелох и през панталони могло замерковац контракциї мускулох, як кед би даяку чежку роботу, або трапезу робел, а нє релаксовано на шедзацо дуркал до Миседа. Дланї ше му зноєли и сцерал их до, уж покус, мокрих панталонох. Престава дуркац. Става. Аха, конєчно, можебуц я тераз дацо будзем участвовац. Стука – “ух фуф, фуф, фуф”, лапа ше раз за задок, раз под ґениталиї. Обраца ми хрибет и кед ше нє спреведам, вон розкапчує ремень и панталони. Акурат. Ов, го!? Зруцує их и як ше хиля, так вищиря на мнє його кирвави задок у червено билей ґачи. Верим же нє прето же би указал же навия за “Гвизду”. Тераз почина меркуюцо сцаговац кирваву ґачу и вищиря на мнє кирвави, зранцавени, бураґави гемороиди по котрих лєгко мож заключиц же су роками ховани. Вибера зоз орманчика єден масни помиток и обраца ше ґу мнє. Хиля ше и одкруца дунєц. Е, ниа, цо ми нове поволанє у живоце. Мача помиток до тей моєй масци, до мойого зною и сокох животних, до цела мойого, до того цо вицадзел зо мнє у конку. Потим тот намочени помиток приблїжує ґу задку и намака шулї и стука – “ойойой, овововов, а яй яй яй, а яй яй яй...”, випатра му то дакус загашело болї. Потим знова мача тоту ренду до мнє, сциска ю и висцискує говенка и часци шуля и храстох до мнє и знова то приклада на шулї. Так

197


даскельо раз мача и вец ище и даскельо паперово хусточки понамакал и кладзе их себе до ґачи и облєка их з нїма нука, вец нацагує панталони и знова шеда робиц. Робел дас пейц годзини и як час ишол фотеля го вше баржей глодала и вше частейше ше залїчовал зо мну. Потим ше позберал и пошол дому, а я остал у цмоти. Ютре дзень и поютре и днї котри после шлїдзели иста приповедка. Шицко тото було цошка нове за мнє, нове окруженє, а я и далєй бул ту и там тот стари Тештвир, лєм кус менши. Найчастейше сом лєм шедзел, або ше шпацирал по сподку дунца. Нормално дзекди сом ше надумал побунїц, живци би ми ше випли до ерекциї и похибйовал бим од цалого того понїжуюцого нового поволаня, алє накадзи бим таки живчани поставал, замерковал сом єдну интересантну ствар. Цо бим баржей ше розжирячел живчано, професор би вельо частейше намакал бураґави хемороиди до мнє. Теди сом бул лїковитши. Теди ясно могло замерковац же сам хемороид вецей нє ма тоту моцну кревово червену фарбу, же бляднє и хладзи ше, алє тиж и же професор як кед би аж доживйовал сексуални вершини, орґазми и шиканя икри. После тих вершинох гемороиди би длуго оставали намирени и нєактивни, крев би ше поцагла и вец би ше и бурачки сцагли, та го озда нє дражело. Дакеди кед сом бул таки похибени же сом уж дошол на сам праг нервного зламаня, шулї би вец му ше зменшовали и вецей як половку од першобутного волумена. У тих моментох сом насправди помагал, лїчел го и загойовал хороту, и гей, сексуално задовольовал го. Теди професор мал красни днї. Добродушни би постал, сотрудзовал з колеґами, зоз студентами, даровал би им кнїжки, красшим дзивком би препатрал през пальци и давал заслужени шестички и шицки були задовольни. Єдине цо ми остало, остатнє оружиє, остатня сламка, то було най абсолутно нїч нє робим, най шеднєм, най ше придам и имитирам пасивну рошлїну котра чека же би єшень прешла

198


до жими та най змаржнє и вец чи будзе гибернация, чи цо уж. Як час ишол и як ше єден час фреквентносц намаканьох звекшала, я вше частейше мал потребу спац и пасивни буц и преставал сом зоз було якима револуциями, лєдво очи ми ше уж сцело отверац и почал сом жиц праве як даяка рошлїна у полу сну. Цали мой швет бул лєм дунєц и то ми уж до дески допило. Лєм лєжим на сподку и кеди-нєкеди видзим горе професорову вельку главу, потим помиток як идзе на мнє, намаканє, а потим велька била риц котра ше уцера з намоченим и вец заверанє дунца и знова полу сон. Халуцинациї и сон и кеди-нєкеди нове мачанє. Престал сом днї чишлїц, тижнями, мешацами сом ту долу. Лєжим долу и патрим до повали дунца, а тот лєм ровно исто вицицовал зо мнє. Но, вонка нє мож. Цо сом вецей спал, бул пасивни, досадзени и нїяки, то професор менєй мачал до мнє. Єдноставно уж так повесц вицицал зо мнє шицко цо ше вицицац могло и ту престава моя вилїчуюца моц. Муль коло мнє ше зацмел од професорових фекалийох, стиднутей креви и храстох, мури дунца ше тиж замасцели и нє мог сом вецей шацовац цо ше случує вонка. Лєм сом спал, шнїл, у горучки, помуценей свидомосци, кеди-нєкеди халуцинация би ше даяка зявела, но и на нїх сом престал реаґовац, ровнодушни спрам шицкого, без енерґиї, без жаданьох, потребох, ентузиязма и волї участвовац у було чим, налєпше було лєм спац. Бул сом уж нєхасновити муль и соц и жґрид и чечни ґар. Так єдного дня знова пришли тоти бабушки, зґодни, тлустеньки нини, положели дунєц на кочик и одрилєли ме до заслуженей пензиї до пиньвици. Нє хасновал сом му вецей. Положели ме на єдну полїчку ґу другим мутлянком, загашели шветло и вишли и то бул тот живот. Барз ми ше спало, як завше кед бим мал заспац и нє зобудзиц ше. Зошлїснул сом ше на сподок дунца и заздихал зоз сном твардейшим од медведжого.

199


*** Хто би лєм знал кельо часу сом ту? У пиньвици лєжим у дунчику. Днями уж нїч ми ше нє сце, лєм лєжац и патриц до повали дунца. Попробуєм сциснуц песци даскельо раз, розпатрам коло себе, подзвигуєм ше, цагам ше, уперам з руками и намесцам ше шеднуц. Операм хрибет на рубец дунца и шацуєм дунєц. У чечносци сом и дихам ю исто так як цо сом дакеди воздух дихал. Жовта окер фарба чечносци, помишана зоз ниянсами червено чарней, од креви зоз професорових шульох и то шицко цо мож запатриц коло себе. Нє видно ту скоро нїч, алє мам упечаток же дунчик нє вельки, медзитим зоз єдного рубца нє видно наспрамни рубец простору. Прибивам ноги ґу себе, облапям их з руками и сцискам же бим ше кус ограл и ожил олабавени орґанизем. Знова випросцам ноги и знова их сцискам и прицискам ґу себе, робим то даскельо раз и чувствуєм як ше моц и чувство помали враца през екстремитети до цалого цела. Шерцо або знова почало дуркац, або так нїяк дуркало же сом го нє чул. Пробуєм стануц конєчно. Операм ше з руками на рубец дунца и випросцам, перше ноги, а потим, помали и хрибет, мускули покус боля, алє заш лєм, приємне чувство знова стануц и порозцаговац ше. Розцагуєм ше и обрацам зоз карком и главу. Пука у грубкох. Мури дунца склєняни, алє нє удава ми ше нїч препознац вонка. Розцагуєм ше ище, здирвел сом як баґрен стари, косцочки и мускули пукаю, забераю свойо стари места, удихуєм, цагам до себе того чечного воздуху по конєц, кельо може лєм стануц до мнє, як кед бим сцел превериц кельо ше то месци до мнє и видихуєм, а то вше помага. Розпатрам коло себе и нє бог зна цо видно у тей цмей, усраней и кирвавей мутлянки. Повторюєм удихованя до конца алвеолох и оживюєм ше. Шпацирам ше по сподку дунца. Нєт нїч, алє важне було и саме одкровенє меджох того простору

200


котри насправди нє вельки були, то було кус менше як два длужини мойого терашнього цела, котре нє мам праву представу яке може буц вельке, алє верим же вецей як двацец центи нє мам. Требало тераз лєм дойсц по верх и видрилїц ше вонка даяк. Олєгчуюца обставина була тота же сом бул у густей чечносци так же сом ше мог одруциц од дунцового сподку и вец у лєту, односно у тим ронєню сом мог ище кус педаловац и рушац ше помали до горе, або помали падац, чиряц ше до долу и на мире ошацовац, преучиц и обдумац як висц оталь. Подскочел сом и розгартал зоз руками, ґрабал ше ґу верху, алє як то вше идзе, сила котра ме до долу цага була вельо моцнєйша од моїх моцох. Потим сом ше предлужел шпацирац по сподку дунца и кеди-нєкеди бим ше зоз даякей новей позициї одруцел же бим ше цалком упознал зоз змистом цалого того мойого швета у дунцу и най можебуц даяк поспреведам судьбу и випендрам ше по прекляти верх. Замерковал сом же на даскелїх местох плїваю часци професорових ґондох и храстох зоз рицових шулїкох и ранох, и же ше коло нїх направели червстви стиднути островка, таке дацо як студзенїна, скоро тварди аґреґатни стан. Випнул сом ше кельо сом мог же бим єдно таке долапел и поспишело ми ше завишац за ньго, ґондо професорово було у питаню и замерковал сом же ше тоти часци, островка добре тримаю у своїх першобутних положеньох и же нє сцу тонїц, окреме векши часци, а менши и кед тоня, та помали тоня. То була карта за виход. Скочиц на нїх, вишац ше, пендрац и ґрабац, нє затримовац ше длуго на єдним и знова скакац и вишац ше, облапяц, валяц и далєй их хасновац як одскочни дески. То бул виход зоз дунца насушного. Кукнул сом, назберал шицку моц цо сом мал и одруцел ше од сподка преклятого дунца и аж сом лєм цо нє закушел до того милого ми ґонда професорового и такой преруцуєм єдну ногу на верх, упар ше и потим цале цело дзвигам на

201


ньго и швидко док ше нє зачитим розпатрам и видзим, ниа, зосушена часц цисти шуля и одруцуєм ше и скакам на ню, потим такой скакам на храсту котра ше мала одщипиц з професоровей рици, док ю сцерал зо мну, вона кус баржей тонєла, та такой патрим дзе скочим и, ниа, ту такой при мнє зроснуте ґондо до шуля, вельки фалат и ту ше можем дакус одпочинуц. Гух. Уж тераз кед сом випросцел руки хибела ми ище єдна длужина мойого цела же бим долапел верх дунца, а цо найлєпше, ґонда, храсти и мертви шулї ше громадзели при верху понеже нє лєзли нїжей, та сом мал и вецей островка з помоцу котрих бим долапел верх. Идзем далєй, уж у благей еуфориї, прешвечени до успиху сцекнуца, скакам на шулїк, потим на ище єден, потрим на говно потим на амалґам, або наволайме то архипелаґ храстох и гематома шуля и уж можем долапиц верх, починам ше реготац и йойчац, чуря ми смарґлї и шлїни и реготам ше як полу дурни. Скакам ище на єдно ґондо потим знова на нови архипелаґ храстох и уж ше зогинам, понеже ми целофанова повала била до глави кед ше випросцим. Зогинам ше ґу храстом и длобем до нїх. Копем, таргам и видлобуєм єдну тварду часц котра ми похасновала як нож за целофан и пребивам верх. Режем, режем и режем и порезане. Ґрабем ше. Тримам ше за рубец дунца, нож ми у пискох, одґуруєм ше од єдного ґонда цо ше находзело на самим верху чечносци и дзвигам ше з руками, пендрам ше и горе сом. Шеднул сом на рубец отвора дунца и скорей як сом удихнул воздух, виповрацал сом шицку тоту жовто чарну чечносц зоз плюцох з помоцу котрей сом нука дихал. Кус заставам, алє заш лєм поврацам ище єдну туру. Е, так. Потим, хто зна после кельо часу, удихуєм воздух. Лєм сом шедзел и дихал. Но, требало ми сцекац отамаль так же сом ришел же ритуал уживаня у диханю одробим индзей. Можебуц и у Азиї.

202


Док сом даскельо раз удихнул, вироснул сом голєм за половку висше як сом по теди бул, так же нє бул вельки проблем скочиц зоз верха того склєняного гарешту на фасцикли котри ше при ньому находзели. Скочел сом и зоз дунцом закончене. Даскельо раз глїбоко удихнуєм шлєбоду и знова рошнєм и то озда дупло вецей од велькосци яку сом у дунцу мал. Тераз таки вельки, мог сом ше безпечно спущиц зоз полїчки дзе бул дунєц и чмиґнуц отамаль. У пиньвици сом бул. Требало найсц виход даєден, розпатрам кадзи би могло и одлучуєм же би найбизовнєйше було през облачок, понеже вон водзи директно вонка, а за дзверми хто зна цо, а и ище вше сом бул мали же бим долапел клянку. През облачок сом мал места, двоме таки як я би могли ше прехпац. На єдним боку просториї було висипане углє и чутки и праве там бул и єден з облачкох котрих було даскельо, на єдним муре, и даскельо ище на сушедним. През тот, випатра, будзе налєпше чмиґнуц и такой бежим там. При углю сом, скакам до ньго и пендрам ше по нїм, препадам, враца ме назадок, пендрам ше знова и рошнєм зоз каждим новим удихнуцом. Усране углє, чом ше так препада до ньго, ґажим и ґажим, дойдзем до половки, препаднєм и знова сом долу. Знова сом дакус вироснул и ознова ше пендрам. Ришуєм ше нашвидко випендрац. Розбегнєм ше, скакам на углє и бежим до горе, ґрабем ше и уж преходзим половку громади, там сом ище нє бул. Надалєй идзем меркуюцо и заставам, понеже кус препаднєм и углє ше кус почнє щурйовац. Змирюєм ше и становям, углє ме лєм кус врацело, ище дакус сом змирени и знова рушам. Но, громада ше заш лєм розпада, лавина руша я гамуєм, концентруєм ше и доволуєм сили шицких шветових релиґийох най застановя углє, алє дармо. Знова сом долу. Дихцим и рошнєм. Ходзим до круга. Пущам ше як ше зноїм. Лапам нови залєт. Вельо сом векши. Огромни крочаї правим и сами пазури ми вельо длугши, та лєпше ше хватам за громаду и успишнєйше напредуєм до горе. Требало дас седем

203


метери ше пендрац по нїм, а нє щуриц ше зоз прикру громаду. Обрацал сом з ногами як кед бим бициґлу гонєл, ґрабем зоз пазурами як орел кед ґрабе даяку квоку з пажици. Ноги препадую, углє дирґа и чури, дим ше кури, алє напредуєм. Доходзим до места з котрого ище вше нє мож долапиц облачок, алє я ше руцам кельо мам моци же бим ше обешел за ньго и на хвильку сом го зґрабел, алє ше одквачуєм, лавина угля знова руша до долу и же би ме нє сцагло, одскакуєм истей хвильки и лапам ше за удзверя облака. Тераз уж лєгчейше. Дихцим як бизон и чувствуєм огромну моц у целу. Ище рошнєм. Прицагуєм цело ґу облачку отверам го, хпам вонка главу, закукуєм вонка, пахам швижи воздух и витрик з Дунаю, алє нїч од того. Уж сом так себе допущел вироснуц же сом ше нє мог прехпац през тот узки рам облачка. Креативно сом облал, врацел главу до пиньвици, шеднул з рицу на углє и пущел ше най ше шлїзкам по сподок пиньвици. Уж ше тельо угля спущело же спущовалка робела лєм до поли громади, та сом мушел ґажиц, препадовац и виґажовац з громади. Живот то таке. Кадзи тераз? На другим боку ше находзел комин котри мал на себе пришвайзовану металну драбинку. Вона була медзи комином и муром дзе було места даяки трицец центи, нє рахуюци драбинку, алє могло ше уцагнуц. На висини од дзешец метерох на повали була дзира за комин кадзи пребивла шветлосц з вонка и тамадз ше могло прецагнуц, лєм требало висц и найсц зиход з крова. Хпам ше медзи мур и комин. Лєдво мам места. Ставам на драбину, односно на желєзни ручки котри пришвайзовани за комин и правим перши крочай. Як го направим, видзим кус рошнєм знова, правим шлїдуюци крочай и знова рошнєм, а цо найгорше и грубнєм. Нє будзе то анї так добре. Як би могло поспреведац судьбу тераз? Кажде роснуце ше зявює три,

204


штири секунди после крочая, так же можебуц кед бим барз пошвидшал, мал бим шансу ше вихпац. Єден, два, три и беж. Перши, други треци, штварти, пияти крочай, цесно, глобим ше, шести и седми крочай и готове, глобим ше и ище рошнєм и дораз ми реберка попукаю. Ґурам ше до бока, уперам з ногами, з руками и з главу, здзерам и твар и брух и хрибет и вихпавам ше и падам. Скляґуєм ше на жем. Брешем ище креативнєйше як на углю. При мнє на жеми дзецинска бициґлочка на три колєска. Шедам на ню и рипем до круга и шмеєм ше и йойчим и сцискам тротьку за писканє. Рипем швидше и швидше и до круга, сцискам зуби, дихцим шлїну и чуря слизи, при пецу велїка шекера, ґрабем ю у єдней зоз кружних траєкторийох и випросцам кормань и просто на дзвери. Ставам на педали, дзвигам задок з сица, розбегуєм ше швидше як гайзибан сербски, замахуєм з шекеру, ламем дзвери и педалуєм ище баржей, нїкого у новей просториї. Рипем далєй по ходникох. Лавиринт, крутирам, парем ше, одарти сом од комина и мура, кирвавим, чарни од угля и голи, оповрацани, праве родзени и сцекнути зоз дунца. До горе по ґарадичох, стартуєм, педалуєм, прицискам тоти подли дзецински педалки. Наиходзом на перши живи єства, нини чисцачки, випущуєм крик: – Уааааааааараааахахах!!! Медзиножна ганьба пирха на лїви бок кадзи вони праве и стоя. Сцекаю ми з драги, скакаю ґу муру и падаю до гистеричного йойку, за глави ше лапаю и нє веря себе, стари жени. Прижемє и гол факултета, громада масней, дементней студентскей маси зоз порвазками у рук: – Дїхахахахаха!!! Чувай статку порвазовски, обешце тото коло тротькох своїх дїхахаххахаааа!!! Педалуєм медзи нїх, ґажим, медзитим вони ми нє дарую анї єдну реакцию страху, анї збунєтосци, лєм ровонодушносц, як кед бим бул неонска лампа котра клїпла на повали. Дїха,

205


ха, ха! Махам зоз шекеру. Обрацам педали, бициґлочка рипе. До даскелїх сом ше и очухнул, дакому прешол по ципели, алє анї же би ше закивали, або випущели крик, йойк, гоч яку емоцию пораженя, нїч. Трафям до шветлосней дзири и виходзим зоз цмоти и вонка сом. Ставам зоз бициґли копам до нєй, лєци просто до будинку факултета, уж сом вельки як факултет, односно, точнєйше, факултет бул мали як я, як псова хижка, або псово говно. Бициґлочка лєци просто на факултетчок и у тим лєту руцам и шекеру за ню так же би у истей хвильки дорушели факултет. Обидва елементи ше збиваю до будинка и шекера одскакує до горе и ище раз пада на будинок и конєчно, будинок ше розпадує, препадує до самого себе, ламу ше мури, хмара ґару ше дзвига, скла пукаю и мир. Цихосц и подувованє витрику. Єдине цо стричи то нє закопана шекера и даскельо студентох котри ище вше стали у тим шуту и бешедовали о литератури за седамнасту вежбу зоз методолоґиї педаґоґийних виглєдованьох. Довидзеня. А тераз на гайзибан. И то таки – одарти, оповрацани, риняви и голи. Рушел сом през лєшичок и, реку, найлєпше будзе коло води. Боси и голи сом рушел, просто до Азиї и най идзе шицко до клинца, до дюґа и чорта и диявола. Довидзеня шматом, довидзеня випросценому ходу, я пес! Прешол сом лєшик, боси, нєдзбаюци же, або жимно, або же цернї зберам, доходзим по Дунай, розбегуєм ше, заорюєм до води, скакам по нєй, до паса сом лєм вошол и биєм з руками по води, трескам зоз главу, твару по води, най пече, вода лядова, руцам ше на хрибет, плюскам, плївам назадок, вода ме ноши. Потим плївам ґу глїбшому, имитирам крокодила, потим нилского коня и сичим цо гласнєйше ми ше да, же бим и звучал як нилски конь. Доплївуєм по побрежє, ставам на сподок и крачам вонка. Ходзим по кею и нє бриґа

206


ми же сом голи и одарти од комина и мура. Пиша ми ше зменшала од лядовей води, то єдине цо покус нєприємне, алє нє важне, я пшина, а пшини можу мац пишу яку сцу. На шейталїщу єст лєм пензионерох, тих добродушних дїткох, єдиней часци жительства котра ми нє завадза. Нє возбудзовали ше пре мнє. Розпатрам чи нєт даєдна ладя у блїзкосци, най даяк на ню скочим з моста. Починам ше реготац и ходзим далєй. Идзем на гайзибански мост и там причекам, або ладю, або гайзибан, цо наидзе перше та тото. З гайзибаном просто до Азиї, а на ладї два тижнї просто и тидзень до коса и точно там висц вонка. Пендрам ше на мост дринґаюци як катона на воєних вежбох. Якиш куцов видзел цошка интересантне на мнє, та рушел и вон за мну. Чуєм писканє сирени гайзибанскей. По тим мосце кажди пол годзини идзе даєден гайзибан, вельо частейше як ладя попод мост. Дринґам на штред моста и там го причекам. Куцов “Амалґамко” дринґа за мну, акурат уж сом му мено дал, мишанєц бул, шмишка ше и виши му язик з пискох. Ма буц лєм интересантно ме, од задку шацовац, як голи и нєогорени бежим. Кед сом оценєл же сом на штред моста ставам и ґрабем воздуху, нє вельо сом бежал, алє сом вистал. Операм ше на ограду моста, там дзешка споза себе, вируцуєм риц, а напредку спущуєм главу и дихцим зоз заджмуренима очми. Отверам очи и видзим куцов подомну и шмишка ше на мнє зоз шлїнавима устами, вируценим язиком и мачковскима очми. Лапам ше го гласкац. Дзвигам го до воздуху, тримаюци го под пазухи. Кивам го з бока на бок, вон задовольни и покус збунєти. Спущуєм го и гласкам и бочкам. Тераз го знова дзвигам за пазухи, поставям го на два ноги и лапам верхи лабох котри у воздуху. Танцуєме чардаш. Потим преходзиме на валцер, а вец на микс чардаша и валцера. Рибаре нас шацую зоз побережя и виходза на гац ошацовац чи насправди

207


видза тото цо видза. И насправди тото видзели. Голи чловек и пес танцую танґо. Куцов нє уцагує язик и шмеє ше як дахто хто ше шмеє з вица котри нє розумел, алє заш лєм ше шмеє и то щиро понеже ше други так барз весело шмею, ужива себе. Я напредок на ньго, вец назадок идземе на мнє, ище лєм кед би ми ружу вжал з пискох и гопа обрацаме круг и потим врацаме на чардаш, таки чардаш як цо ше танцує на писню: “Як ше то случело, так ше то случело же ше я оженєл!?”. Глупи штредньошколци нас знїмаю на рижни “ґеджети”, нє видзим точно оталь же о чим ше роби. Лєгам на мост и куцов ше пендра на мнє. Уживам у його приємних мегучких лабкох на своїм бруху. Мост ше почина тресц. Подли мост. Монтажно-демонтажни, метални, шкрипи и пука. Оздаль ище тераз витрима. Пендрам ше на лук и чекам скрити же би ме майстор шофер нє видзел. Терховни гайзибан, нє путнїцки, а то точно тото цо ми одвитує. Вше є блїжей, потим уж є при мнє, скривам ше и щупюєм, преходзи локомотива и шлїдза ваґони, одлучуєм же войдзем до даєдного з остатнїх. Чекам. Куцов ми у рук и перше його руцим, а потим я. Иду даскельо отворени ваґони зоз угльом. Руцам пшичка, а до шлїдуюцого скакам я. Обрацам ше и валям по углю. Становям ше, добре, єдна бриґа менєй. Тераз лєм треба отвориц даєден заварти ваґон и у нїм направиц хабитус. Риняви сом од угля, поздзерани од комина и мура, голи и оповрацани. Берем пшичка. Цала ситуация ми олєгчана зоз тим же гайзибан идзе седемнац километри на годзину. Прескакуєме ваґони зоз угльом и доходзиме по заварти ваґони. Тоти зоз угльом нє мали повалу, а тоти “заварти” ю маю. Уходзим до пред остатнього завартого ваґону. Мож го отвориц од горе, цо ми одвитує лєм ше боїм же на цо спаднєм кед скочим нука. У принципу, цали живот то тота дилема. Руцам перше пшичка. Ослухуєм и чуєм же нє йойчи. Идзем и я, гопа и падам до картонских шкатулох. Преходза даскельо секунди

208


и звикуєм очи на цмоту. Палїм шветло. Акурат, єст претарговач за шветло и палїм. Гм, красни ваґон. Ошацовац би цо у тих шкатулох. Отверам єдну по єдну. Квашни води у даскелїх, будзе ми досц за мешац, сиґурно. Потим, яй, щесца ми, чески пива, е, то уж робота. Отверам други и находзим вельо готови єдла и сухомеснати продукти, колбаси, кулену, шунки, потим нємецки сири, дунци зоз квашену поживу и на концу и срач папери и мещки за шмеце. Е, думам себе, добре сом прешол. Аж, до доброго ваґону сом вошол, думам себе. Тераз лєм треба уживац. А мог бим ту и завше жиц остац. До конца дня сом кутатовал по шицких шкатулох и єдол и уживал. Походзел сом и по шлїдуюцим, остатнїм ваґону, там сом нашол тост-хлєби котри можу длуго стац, потим єден решо за зогриванє води, гарчки, даскельо мехи кафи, еврокрему и даскельо шкатули кнїжкох, а сама класика. Нє обрацал сом увагу на поняце часу, анї кельо днї сом заварти. Ридко кеди сом виходзел вонка, лєм дакеди зоз ваґона до ваґона и єдине цо сом од часу мог замерковац то дзень и ноц. Я и куцков у ваґону. Добре нам. Перши дзень, два, лєм сом одпочивал и нє лєм нїч нє робел, алє анї нїч нє думал. У України, преклятей, зме станули же би ше поменяли колєса на шицких ваґонох, там ширши шини, та ше муши меняц. Звикнул сом уж бул же ше гайзибан руша, та сом бул покус анксиозни кед зме стали. “Преклятство!” – знал сом кеди-нєкеди брехнуц у себе. Кед на нашим ваґону меняли, та зме були цихо, Амалґамкови сом зоз дланю писки завар же би му нє пришло на розум озвец ше. Но, швидко то вони подуркали, та знова зме рушели. Розобрал сом шкатулу зоз кнїжками, вибрал сом себе перше Достоєвского “Понїжени и увредзени” и насправди було у чим уживац. Чисте уживанє. Лєм сом читал, єдол, коцел ше

209


и целєл, пил вельо добрей кафи и спал. Гайзибан лєм ишол и нє виставал. Потим сом читал Хамсуна “Пан”, котра ми, нє же ше пачела, алє сом одлучел же моя будучносц то праве тота як у тей кнїжки, потим сом пречитал и “Плоди жеми”, а боме же и тота була добра. Можем припознац же ми Хамсун у тим ваґону помали поставал таке дацо як идейни вожд. Верим, уж зме ишли дас два тижнї. Москва давно мала прейсц. Пришол час випаднуц зоз ваґона до тундри, або до хто зна чого. Нїч сом нє вжал зоз ваґона. Готове зоз тим. Анї води, анї кафи, анї литературу, анї єдзеня за людзох, нїч. Я тераз пес. Викладам Амалґамка на верх ваґона. Пендрам ше и я. Руцам куцова долу. Скакам и я. Дочекуєм ше на ноги, потим ше валям на жем, обрацам и ришуєм же то було остатнї раз кеди сом стал на двох ногох. Тераз лєм рачкованє. Я и Амалґамко, куцов и пес. Идзем до ридкого лєшичка. Потим пажичка. А вец озеро и лєшик. Нєт нїґдзе знаки цивилизациї. Окупали зме ше у озеру, потим зме далєй рачковали и нюхали. Амалґамко цошка нанюхал и рушел за шлїдом. Идзем и я за нїм, цо знам инше? Уходзиме глїбше до лєшичка. Осетиц дим и праженє меса. Идземе далєй и, ниа, видзиме оглень. Вельки огень, ма дас два метери и кусур, кед и нє менєй. Медзи гущаву и черяки, по високей трави, хпаме ше, цискаме, шушотаме. Виходзиме на чисцину. Людзе коло огня. Шедза, єдза и пию цошка цепле. Шацую нас, алє як кед би зме их нє нєсподзивали. Ришуєм ше озвец: – Добри дзень, треба вам куцов и пес? – опитал сом ше по руски. – Витайце, може, може, и куцов и пес, нє завадза нам нїхто... – розумели ме по руски, а випатра и вони по нашим бешедовали. – Дзекуєм вам од шерца, такого пса яки я нєт у Азиї, нє

210


побануєце, будзем вас служиц як царох. Я найлєпши пес якого чловек може мац, а Амалґамко, од нього сом шицко научел цо ми треба у живоце, тутор мой, насправди же нє побануєце, аж таких псох Азия нє видзела. – Ахм... – прежуброднєл хтошка з ґрупи и предлужели добродушно патриц до огня. Добродушно як добродушни монґолоїди. То було остатнї раз кеди сом похасновал чловечи язик. Тераз лєм брешем, оганям птици, лапам мухи у лєту, оганям хвост власни, шмердзим, ошикуєм младнїки, зберам репики до вше векшей шерсци и лапам животинї у лову котри им приношим, вони их єдза и добродушно патра на огень и пию цошка цепле и задовольни су. Хасновал сом им и любели ме. Цихо були и були задовольни. Людзе з Востоку нє маю цо два за три бешедовац, то лєм тоти на розвитим, урбаним заходзе нє знаю заврец тоту клоаку под носом. Ту людзом шицко ясне и нє маю цо ровно исте, а нїч по нїм, клепетац, а нє заверац писки. Задовольни сом. То щесце. Голи и рачковац, єсц цо ше уж налапа, пожужлїм я шицко, од сарнї до скори з древа, або балєґи, або здохлїни, шицко добре и вец вноци ше лєм щупиц коло нїх, людзох азийских, слухац пуканє жирячки, цверчки и шацовац гвизди. Патрим так єдного рана на родзенє дня, гвизди помали нєставали, шицко було сцихшане, Азиянє дримали при жирячки, Амалґамко храпи и покус шицко випатра як кед би шицких опила даяка божа сила и як кед би их анї бомба гидроґенска нє могла вецей зобудзиц. У ствари, аж вше баржей здабали на даяки бабки, як кед би им дахто вноци мозґи повипивал. Знал сом же то лєм єдно привидзенє котре ше зна людзом, сцем повесц псом, у рокох, случиц над раном кед розум ище нєдалєко одишол од стану сна, медзитим, як то потирвало постал сом подозриви. Насправди випатраю як

211


бабки надути зоз воздухом, або наґурани зоз сламу. Нє дало ми мира, пошлїдки преклятей чловечносци озда, и одрачковал сом ґу першому Азиятови. Дорушел сом го зоз лабу и покивал го. Нїч. Як мертве є. Закушим до ногавки и понатресам зоз ню. Знова абсолутно нїч, анї з носом нє покруцел. Ришуєм збрехнуц: – Гав, вав! – и исте нїч. Но, ки диявол тераз? – Гав, гав, гав, вав, брех, брег, гав, гав, вав брех, брех!!! – брешем и будзим их. Нїч! Скакам на Амалґамка. Озда голєм вон ме нє поспреведа. Лапам го з писками за шию и кивам, давим, таргам, грижем и нїч. Як кед би препаровани бул, лєм скора, ноги и глава. Починам кусац и жрец людзох за ноги, руки, глави, валям их зоз пнячкох на котрих були посадзени. Зодзерам им скори, крев нє чури. Як кед би зоз ґуми були. Цагам єдного до огня. Пука жирячка, твар му ше нє меня, нїяка реакция, нїяки одвит. Розпатрам доокола. Нєстал лєшик. Лєм кус глїни чарней доокола, нєт анї черякох, нєт трави здравей, високей, желєней, нєт нїч. Врацам погляд там дзе бул огень, нєт го и нєт анї їх вецей, лєм цмота и муль подо мну. Чуєм цошка. Барз познати ми звук. Отвера ше дунєц. Патрим до горе. Отвера ше верх дунца. Видзим огромне бридке, ґадне, балєґаве, говно од чловечей твари. Професор. Потим уходзи нука ренда. У мулю и води сом, чарне и кафово и шмердзи баржей од самей шмерци. Потим велька шулява, храстава, кирвава, виєдзена риц и анални отвор, намаканє того до ренди и чуханє зоз ренду. Прициска и упива, залїчує, олєгчує ше, пуща крик болю, а потим глас олєгчаня. Роби то даскельо раз, потим мача даскельо паперово хусточки, уклада их до ґачи и надзива их, а вец и панталони. Запасує ше и капча. Завера дунєц и шеда. Операм ше на мур, кукам и нє штудирам нїч. Ставам знова. Шпацирам ше знова по сподку дунца, обрацам даскельо круги зоз поглядом на сподок дунца и нїч штудирам.

212


Шукам ше чи нє мам даєдну таблету за спанє. Нє мам. Операм ше на рубец сподку дунца и помали шедам. Сам у говняним дунцу. Лєм патрим и штудирам. Нїкадзи. У дунцу цалого живота и нїґдзе од нього. Лєм патриц и штудирац. Постої то гевто вонка? Голєм нука кед би було бог зна цо. Цо тераз Ґабре єбемти!?

*** А то бул живот. Нїґдзе нє бул и нїч нє видзел. З худобного валалу, до худобного варошу, худобней жеми, худобней часци континента. Зоз изолованого валалу, зоз изололваного народу, до ксенофобийного варошу, ксенофобийного народу у изолованей жеми и отамаль просто на сподок дунца. А то бул живот! И кед бизме знова од початку тот живот добили, исто би таки пши бул. Дуньчик охабени на полїчки и очи помали падаю, вистати розум и вше вистатше цело ше шлїзка по рубцу дунца, шедам и скляґуєм ше, лєгам на сподок дунца и дримота ме сцигує, и сон, и вецей нїч.

213


Сла вко Винаї

РЕЦЕНЗИЯ РОМАНА “ШПАЦИРИ ПО СПОДКУ ДУНЦА”

“Медєши пише добру прозу”, гварел раз єден мой пайташ з хторим зме дараз давно ховали крокодили у Макарскей. Складам ше з нїм и обачуєм же тото чадо паперове цо маце пред собу то и доказує. Штварте є по шоре обявене. Стилски найдоробенше Медєшово дїло, з моцну, обдуману думку хтора през виконструовану фабулу зоз доберанима словами и виреченями чече, путує, од початку по конєц ноци, гварел би Селин, а у Медєшовим случаю по конєц свойого першого романа. Здогаднїме ше на кратко на розвой и историят писания Медєшового: перше видал вєдно зоз ище двома авторами збирку поезиї под назву “Триолоґия” (2006), потим самостойно збирку приповедкох “Хтошка од мнє двох нєнормални” (2007) та “Квашну кнїжку” (2010) – збирку поезиї, прози и новинарских текстох на виходнярским язику, чи як ше уж то у официєлних кругох у нас наволує, обявену у Републики Словацкей. И конєчно, после чежких нацагованьох, нє зоз самим собу, як би Медєши повед, алє зоз “професийнима Руснацми”, ознова наводзим його слова, з друку вишла и тота штварта кнїжка, Медєшов перши роман на мацеринским, руским язику под назву “Шпацири по сподку дунца”.

214


Но, рушме од конца. Литературни швет, цо у тим роману створел Медєши, можеме приблїжно описац и охарактеризовац, лєпше поведзено, поровнац зоз шветами яки творели Франц Кафка, Мишел Уелбек и, вшелїяк, Чарлс Буковски. Тот швет виполнєти зоз барз вельо глупосцами и глупима людзми, хтори престрашени од шицкого цо иншаке, цо нє таке як вони сами, цо нове, модерне, сучасне. Людзми хтори зоз своїма идеями и дїями трапя ридко нормалного, образованого, начитаного и як такого на препасц осудзеного чловека, творителя, уметнїка хторого Иван Медєши наволал Тештвир Шимраков. Трапя го и о глави му робя зли и глупи предавачки, келнерки; задоєни з шовинизмом, нацизмом, накриво насадзеним патриотизмом – набилдовани штредньошколци; потим професийни Руснаци и Рускинї з Нового Саду, цо би най Тештвир пише таке цо вони у Новим Садзе любя читац – о полю, о бразди, о салашох; а чийо дзеци бекнуц нє знаю по руски, бо за нїх то ганьба по руски у Новим Садзе бешедовац, а и нємодерно. Потим валалска розвайчарена маса людзох хтори го мержа, бо є нє як вони и нє ужива у тим у чим уживаю вони – скаканю у трансу свадзбеного кола, або патреню на тото през облак як видлаш; и на концу, а нє лєм на концу, Тештвиров арханґел нєприятель – професор, хтори попри моци яку ма як професор на факултету, як и кажди антигерой ище ма и тайни чаривни моци хтори додатно очежую, алє и загрожую Тештвиров живот и то у буквалним смислу. Таки то швет и людзе трапя младого чловека, студента, писателя хтори жиє свой скромни, поведзме то з правима словами – худобни, з материялного боку патрене, живот, на релациї валал-варош, у случаю Медєшового алтер еґа Тештвира Шимрака – Руски Керестур-Нови Сад. “Куртон валалско-варошски” – наволує свойого юнака Тештвира Медєши. “...Позакруцани до шалох, шапкох, рендох, реклох, най цо менєй одо мнє видно и шейтам вонка як даяка страка, куртон валалско-варошски, коло швета, коло рики

215


води... церкви дзвоня и волаю гришни статок на споведз, волаю статок най им одплаца ище нємецки авта, стани, малолїтни курви, драги салами и сири тиж нємецки... врацам ше дому. Найкрасша часц каждого путованя то заверанє за собу дзверох квартеля...”. Тештвир Шимраков куртон у цудзих очох, алє и у власних, бо є свидоми же нїч нє може зробиц же би злєпшал свой материялни и социялни статус. “Од нє бог зна чого, та ґу подобному, то дацо як живот мой” – констатує Тештвир. Лєбо – “правда дакеди ше сами себе вец опитаме, або дахто з боку ше нам опита же чом то церпиме, чи ше то баш муши церпиц? Алє одвит єдноставни. Муши ше, бо зме худобни. Лєм богати нє муша нїч церпиц”. Часц тей драги – од нє бог зна чого, та ґу подобному, Тештвир путує вєдно зоз своїма приятелями комшом Надалом Батистутом, цимбором, мудрим дїтком з тикви його и муром океанско белавим зоз хторима пиє по буковскийовим закону о пицу: пиє ше кед ше случи дацо нєдобре же би забул, кед ше случи дацо добре же би преславел, а кед ше нїч нє случує же би ше дацо случовало. Но, найвекшу и найглавнєйшу часц путованя Тештвир путує сам, без помоци, без любови, без жени, або зоз жену, алє таку хтора лєм обєкт, а нє животни сопутнїк, нє така цо би му помагала на драги його. “Єст прекрасни жени на тим швеце, насправди и интересантни и достойни уваги лєм од нїх ше боїм, так же остали лєм гевти други и одношеня зоз такима то насправди мастурбация зоз цудзим целом место руки” – гвари Шимраков. Заш лєм и попри тим же Тештвир прешвечени як и Уелбеково юнаки же животна правда, лєбо наволайме ю поетска правда на хтору чловек чека же би спадла з нєба, у живоце нє приходзи и нє пада з нєба, борба, намаганє за злєпшаньом свойого досц бидного живота при Тештвирови по сам конєц дїла нє престава – “бо кед нє робиш у живоце, анї тот минимум цо ши обецал самому себе, верховному свевишньому, Себе, вец ши безвредна нїчомнїна, як и оранґутани зоз кола на свадзби...”.

216


Спомнуц би дацо и о язику на яким написани тот роман. По моїм думаню то язик на яким ше пишу и други шветово романи, та аж и сербски. Сучасни, живи язик, зоз сленґом, лацами, нароком погубену конструкцию виреченя. Нормални язик єдного нормалного романа о нєнормалним швеце, чаше и людзох хтори у нїм жию. Язик хтори лєм прицагнє младих руских читательох, а после прекладаня на французки, українски, словацки, нємецки и анґлийски и мадярски и вельке число читательох тих язичних подручйох. По Медєшовим думаню кед Ярослав Хашек пошол купиц пива, бо му до госцох пришли швекрово, кед Достоєвского зняли опрез штреляцкого воду и кед Буковски дал одказ у пошти, були подїї хтори вплївовали на розвой литератури у швеце. По моїм думаню обявйованє того романа ище як будзе вплївовац на розвой литератури на руским язику, у позитивним смислу думам, панство мойо. У Новим Садзе 29. марца 2011.

217


CIP