Під загальною редакцією ОлександраРедакційнаСИРСЬКОГОколегія:ОлександрГОЛОДНЮКВолодимирПАТОЛАМаріяМАРТИНОВА Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів. Відповідальніcть за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право використовувати, редагувати таматеріали.скорочувати При використанніпосиланняматеріалів на журнал обов’язкове. Адреса редакції: 04119, м. Киів, вул. Дегтярівська 19 а E-mail: press.ksv@mil.gov.ua Інтернет:UkrainianLandForceshttps://www.facebook.com/VICTORIASEQUITURFORTES
ЗМІСТ 1412864 Такої підготовки як у нас немає в жодному іншому навчальному закладі України, — начальник військової академії (м. Одеса) генерал-майор Олег Гуляк Новинки НАТОвійськовихЕкстремальнаозброєннявершинаУкраїниі «… А що таке Холодний Яр? Це місто чи село? — Холодний Яр – це пекло!...»Слава та солдат«холодноярськоготрагедіяповстанняРосіянигналинанассвоїхстроковоїслужбияк у часи Жукова» . Бойовий шлях 24 ОМБр очима учасника Фортеця «Балу» Підготовка Слово правди для юних сердець.Жертвою будь-якої війни є правда282624222018Кожен опорний пункт, як незламна фортецяДебальцевськуОлександрСухопутнихКомандувачвійськСирськийпрооперацію Наукові висоти України...уДоляіменіінститутуЖитомирськогопредставницьвійськовогоСухопутнихВійськСергіяКорольоватанкістабутитам,дебоювирішуєтьсядоля
— Оперативна ситуація, що склалась на той час, була дуже складною. Командування російських окупаційних військ після захоплення Донецького аеропорту усі свої зусилля зосередило на постійному вогневому впливі, виснаженні наших військ, які оборонялися в районі Дебальцевського виступу. На кінець січня 2015 року противник зосередив у смузі дій сектору «С» сил АТО потужне угруповання загальною чисельністю понад 19 тисяч осіб. Лише в районі Дебальцевого противник мав до 120 танків, до 180 артилерійських систем, до 60 реактивних систем залпового вогню. Загальна чисельність особового складу підрозділів, що оборонялися в районі Дебальцевського виступу в лютому 2015 року, складала близько 4700 військовослужбовців ЗСУ. У цьому ж районі від Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України були задіяні близько 500 осіб. У розпорядженні наших військ в районі Дебальцевого було 50 танків, до 200 бойових броньованих машин, 40 артилерійських систем, 15 реактивних систем залпового вогню. Підрозділи Збройних Сил були, в основному, зосереджені на взводних опорних пунктах, переважно на підготовлених висотах і здійснювали оборону великого району. Основні дії військ були зосереджені на утримуванні займаних позицій та завданні втрат ворогу вогнем нашої артилерії і тих підрозділів, які оборонялися безпосередньо на опорних пунктах. Кожен опорний пункт був як своєрідна фортеця, що тримала під контролем певну частину території і забезпечувала безпеку наших військ, які знаходилися всередині цього виступу. Крім того, в районі Дебальцевського виступу ми не мали фактично ніяких резервів, що майже повністю виключало можливості для здійснення маневру силами. А ворог навпаки, мав можливість перекидати свої частини, знімати їх, він мав достатні резерви і в особовому складі, і особливо — в артилерії, в танках та можливість широко використовувати їх на різних напрямках.Такабула особливість позицій сторін на Дебальцевському виступі. В Україні відзначають шості роковини драматичних подій зими 2015 року — завершення оборони Донецького аеропорту та битви під Дебальцевим.Їх результатом стало підписання других Мінських угод та перехід війни в позиційну фазу, яка триває досі. Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський поділився своїм баченням того, що відбувалося в районі Дебальцевого. Розмову вів Валерій РЯБИХ Кожен опорний пункт, як незламна фортеця, - Командувач Сухопутних військ Олександр Сирський про операціюДебальцевську
— Що можна сказати про характер дій та задум противника, а також задум дій Сил АТО в цій ситуації? — Починаючи з 28 січня 2015 року і до моменту відведення військ, щодня відбувалося понад 100 обстрілів позицій наших підрозділів з застосуванням реактивних систем залпового вогню, артилерії фактично всіх калібрів, мінометів, а також з використанням вогню танків. І починаючи з кінця січня (2015 року, — прим. авт.), щоденно наші позиції атакували значні групи піхоти за підтримки вогню артилерії із використанням танків по декілька разів. Звичайно, це давало потужне і моральне, і фізичне навантаження на наших військовослужбовців, командирів та штаби. Російські окупаційні війська мали на меті розвинути наступ та захопити Артемівськ, Краматорськ і, в подальшому, — Харків. Однією з наших цілей було не допустити просування противника в глиб території України, зупинити переважаючі сили противника, завдати йому значних втрат і максимально знизити наступальний потенціал. — Що завадило силам АТО втримати оборону в районі Дебальцевого? — Незважаючи на гостру нестачу резервів, Генеральному штабу ЗСУ все ж вдалося зосередити у смузі сектору С мінімально необхідну кількість сил і засобів у готовності до мобільних дій за рішенням керівника АТО. Поряд з цим, ми не змогли реалізувати низку задумів та рішень, прийнятих в ході ведення боїв за утримання району оборони. Переважно це пов’язано з суб’єктивними факторами. Людський фактор постійно відігравав велику роль. Коли говорять, що роль окремого бійця не дуже велика, — це зовсім не так. Маємо безліч прикладів, коли персональна мужність та рішучість екіпажу танка, розрахунку окремого вогневого засобу чи окремого бійця створювали можливості не лише для розвитку тактичного успіху, але й мали вирішальне значення для цілої операції. В боях під Дебальцевим українські воїни показали дуже багато прикладів особистої відваги, рішучості та стійкості. На жаль, як будь-яка армія в ході бойових дій, ми мали і приклади іншого характеру, коли персональна неготовність виконувати завдання та інші фактори призводили до зриву реалізації оперативних задумів, і наслідки цього мінімізовувались ціною не тільки неймовірних зусиль, але й життів наших військовослужбовців. — Як відбувався відхід військ з району Дебальцевого? Коли стало зрозуміло, що втримати Дебальцеве неможливо, було прийнято рішення про виведення підрозділів у безпечні райони. Задачу я отримав вночі 17 лютого, за 2 години до початку практичних дій. Був спланований та завданий потужний артилерійський удар по всіх позиціях та опорних пунктах противника. Це дало змогу розпочати рух наших військ. Дві перші колони пройшли майже без вогневого впливу противника, якому в той час було не до нас. Під час Дебальцевської операції вперше було здійснено виведення великої кількості військ з-під ударів противника, і цей досвід ЗСУ вже вивчається у військових академіях не лише в Україні, але й у багатьох країнах світу, саме як приклад проведення подібних операцій. — Це був плановий відхід із району, що, згідно із задумом противника, мав стати «котлом» для наших військ? — Про плановість говорити тяжко. Звичайно, Генеральним штабом Збройних Сил України розглядалися різні варіанти розвитку подій. І, звісно, передбачався варіант, коли необхідно буде виводити частини в разі створення загрози їх оточення. Але не завжди вдається реалізувати всі плани. В основному, якраз війна йде не за планами, а всупереч цим планам. Тому і події розвивалися дуже часто непередбачувано для нас. Хоча деякі події ми все ж таки змогли передбачити. Але не встигли вжити всіх заходів для того, щоб їх не допустити. — Чи була наша армія на той момент і в тому стані спроможною виконати свій обов’язок із захисту держави? — Однозначно так. Незважаючи ні на що, наші війська мужньо обороняли Дебальцевський виступ. Вони сковували переважаючі сили противника, не допустили проведення подальших наступальних дій ворога на інших напрямках. Значні втрати, завдані противнику, примусили його відмовитися від подальших наступальних дій, дозволили перекинути резерви сил АТО, а також забезпечили відведення наших підрозділів з Дебальцевського виступу у нові райони, де вони закріпилися на вигідних рубежах, продовжуючи виконувати поставлені завдання. Ця конфігурація зберігається і сьогодні. І до цього дня у противника не виникає бажання повторити спробу широкомасштабного наступу, який він хотів реалізувати в районі Дебальцевого. Крім того, дії українських військ створили умови для досягнення вигідних на той час Україні цілей під час переговорів у Мінську. Тобто, українські війська виконали усі визначені командуванням завдання. Дякувати за це слід простим солдатам, сержантам і офіцерам, які з гідністю виконали свій обов’язок перед українським народом.
6 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Великокаліберна гвинтівка «Нічний хижак» базується на основі 14,5-мм уніфікованої вкладної самозарядної гармати 2х35. Подібні види зброї, зазвичай, називають “антиматеріальними” або “піхотними гарматами”. Від “оригіналу” гармати мало що лишилося, окрім ствола та калібру. “Нічний хижак” обладнаний додатковими системами, зокрема, глушником, який робить постріл з відстані 800 метрів непомітним для ворога (при дальності у понад 3,5 км). Така зброя не просто здатна вразити звичайну ціль на надвеликих дистанціях, а й успішно може знищити навіть легку бронетехніку чи пошкодити танк. У цієї гвинтівки полум’я відсутнє навіть вночі, а звуковий тиск складає не більше 80 дБ. На відстані 10 м курява не підіймається, а за 700 м на відкритій місцевості звуку пострілу не чути. Довжина зброї без глушника становить 1,7 м, що дозволяє перевозити її непомітно у будь-якому легковому автомобілі. З глушником і з розкладеним прикладом довжина сягає 2,47 м. Використовуються звичайні штатні набої 14,5х114 від кулемета КПВТ. Набої двох типів – бронебійні Б32 та розривні МДЗ, миттєвого спрацювання запалювальні. З п’яти пострілів чотири влучають у коло діаметром 30 см на відстані 1 км, 60 см на відстані 2 км і 100 см на відстані 3 км. За рахунок особливостей конструкції зменшено імпульс віддачі. Вага нової «піхотної гармати» на основі ствола КПВТ калібром 14,5 мм складає 32,96 кг, вага без глушника – 22,29 кг. Максимальна прицільна дальність – 4000 м. Перші експериментальні зразки таких гвинтівок вже давно випробуються у бойових діях на Сході України. Офіційно «піхотні гармати» й досі не стоять на озброєнні ЗСУ, але в оборонному відомстві повідомляють про зацікавленість Генерального штабу ЗСУ у закупівлі цих великокаліберних гвинтівок на 2021 рік. Новинки озброєння Гвинтівка «Нічний хижак»Катерина ЗАНОСІЄНКО
7СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Турецька компанія Baykar Defence почала серійне виробництво важких ударних безпілотних літальних апаратів Akinci, які відіграватимуть роль винищувача. Першими покупцями мають стати турецькі збройні сили, Україна та Азербайджан. Проєкт Akinci є одним із перших проєктів спільного українсько-турецького підприємства «Щит Чорного моря» , створеного у серпні 2019 року між ДК «Укрспецекспорт» та компанією Baykar. Розмах крил цього безпілотника складає 20 м, а довжина фюзеляжу – 12,3 м. Максимальна злітна вага Akinci становить 5500 кг. Тривалість польоту сягає до 24 годин, а максимальна його висота – 12 км. Радіус польоту безпілотника становить до 250 кілометрів, при цьому максимальна його швидкість –463 км/год. Максимальне бойове навантаження Akinci може досягати 1350 кілограмів: до 450 км на внутрішній підвісці та до 900 кілограмів на зовнішніх вузлах підвіски. Однією з головних особливостей цього безпілотника є можливість оснащення широким спектром боєприпасів, які застосовуються у звичайній авіації. Йдеться про різні типи ракетного та бомбового озброєння, зокрема, і далекобійні крилаті ракети SOM турецької компанії Roketsan, які здатні знищувати цілі на відстані близько 250 км та побудовані з використанням стелс-технологій. Безпілотник «Baykar Akinci» Базову версію тактичної бойової машини «Дозор-Б» на озброєння ЗСУ прийняли ще минулого року. Нині ж державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування» працює над її протитанковою версією. «Дозор Б» - це повнопривідна бойова броньована машина з колісною формулою 4х4. Компонування за автомобільною схемою забезпечує високу прохідність за умови збереження зручності роботи і безпеки посадкивисадки екіпажу. Броньовий корпус забезпечує захист екіпажу, десанту і внутрішнього обладнання від стрілецької зброї, протипіхотних мін та впливу зброї масового ураження. Деформуюче фарбування забезпечує зниження помітності і дальності виявлення. Корпус зварений з листів броньової сталі. Днище виконано з цього ж матеріалу та має циліндричну форму для забезпечення захисту від мін. Для захисту від куль крупнішого калібру і більш потужних засобів ураження передбачені навісні елементи захисту. Броньове скління забезпечує захист, аналогічний основному броньовому захисту. Основне озброєння – керовані ракети типу РК-2С (тандемно-кумулятивні) та РК-2ОФ (уламково-фугасні). Боєкомплект протитанкових ракет, що розміщуються у двох барабанах, складає 10 одиниць. Споряджання барабанів здійснюється з бортів машини. Пускова установка спарена для двох протитанкових ракет, з прицільним комплексом на ньому.Також опрацьовується протитанкова версія машини з можливістю пересуватися водними об’єктами. Для цього «Дозор-Б» дообладнують поплавками, розміщеними під боковими дверима та за задніми колесами, також там заплановано встановлення гребних гвинтів. Протитанковий«Дозор» Akinci також може бути оснащений ракетами класу «повітря-повітря», і завдяки цьому – виконувати функції винищувача та уражати літальні апарати противника. Безпілотник може виступати носієм «рою» із десяти дронів-«камікадзе» Alpagu, котрі гарно себе проявили під час війни в Карабаху. Також він оснащений вбудованою системою радіоелектронної боротьби та радіолокаційною станцією, а також системою автономного управління, що може без участі людини наводити дрон на ціль та повертати його на базу.
8 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Підготовка Невідворотний крах ворожих танків НА БАЗІ 184-ГО НАВЧАЛЬНОГО ЦЕНТРУ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО ЗАВЕРШИЛИСЯ КУРСИ ОПЕРАТОРІВ ПРОТИТАНКОВИХ РАКЕТНИХ КОМПЛЕКСІВ «ДЖАВЕЛІН» Віталій СТЕЧИШИН Це фактично третій набір і випуск Школи протитанкової артилерії Центру таких, поки що унікальних для українського війська, фахівців. Адже почали готувати їх лише у 2018 році, після того, як США, що є нашим стратегічним партнером, поставили в Україну першу партію цих сучасних протитанкових ракетних комплексів. Це саме та зброя, яка може ефективно зупинити важку броньовану техніку на будь-якому напрямку. На початковому етапі майбутні оператори ознайомилися з призначенням, будовою, тактикотехнічними характеристиками, принципом дії, особливостями застосування цього протитанкового ракетного комплексу третього покоління. А насамкінець здійснили численні контрольні вправи і виконали пуски на тренажерах.—Навійні немає ні статі, ні віку. Все приходить з досвідом та практикою. Можна одну й ту ж вправу виконати як за п’ять, так і за три хвилини. Якщо час коротший, то вага зброї не так дається взнаки. До речі, як розповідали наші інструктори, з їхнього досвіду, жінки справляються краще з навчанням і виконанням своїх обов’язків. Отже, ми не підведемо! Що показали і контрольні вправи, — зазначила курсантка Школи протитанкової артилерії Олена. За словами керівника команди з підготовки розрахунків «Джавелін» «Об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки – Україна» сержант-майора Майкла Алвіса, українські воїни дуже професійні, добре підготовлені та вмотивовані: — І вони показують гарні результати під час опанування цим ПТРК, вивчення принципів та особливостей застосування «Джавелін». Що стосується жінок у цій професії, то коли я свого часу був командиром протитанкового відділення, у нас не було операторів «Джавелін» жіночої статі. Але сьогодні у бойових підрозділах ЗС США жінки мають можливість проходити службу в таких підрозділах, — зазначив сержант-майор МайклРозповівАлвіс. американський інструктор і про свій досвід використання «Джавелінів», коли він проходив службу на посаді командира протитанкового відділення: «Ми використовували цей ПТРК в Іраку та Афганістані здебільшого для знищення укріплених ворожих позицій, споруд: бункерів, ДЗОТів, печерних комплексів. Загалом, «Джавелін» є елементом середніх протитанкових засобів. І це найбільш сучасна система, що є на озброєнні Збройних сил США». Загалом, за словами тимчасово виконуючого обов›язки заступника командира навчального артилерійського полку – начальника відділення організації навчального процесу підполковника Миколи Ханаса, на кінцевому етапі навчання курсанти виконали 11 різних контрольних вправ на симуляторі ПТРК «Джавелін». Всі вправи вони виконали не нижче як на 70% від поставленого завдання. За результатами навчання всі, хто навчався на Курсі, отримали сертифікати відповідного зразка від американських колег. Тож, поставлена мета Курсу виконана, і українське військо незабаром поповниться ще близько десятком фахівців FGM-148 Javelin – зброї, яка несе противнику невідворотну смерть.
9СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ В «Десні» військовим професіям навчають на сучасних тренажерах Олеся ГУЗУН З початку війни на Сході Збройні Сили України пережили друге відродження – як моральне, так і матеріальне. За майже сім років армія нашої держави стала міцнішою, сильнішою і, головне, сучаснішою. За цей час військо, відроджене практично з нуля, перетворилася на сильну структуру, яка розвивається, навчається, ділиться навичками з арміями сильних країн цього світу. Інновації торкнулися і центрів підготовки військових фахівців, зокрема, 169-го Навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України імені князя Ярослава Мудрого. Саме тут майбутні військові спеціалісти опановують навички професій від бази до поглибленої практики. Починається практична частина підготовки водіївмеханіків, операторів-навідників, командирів бойових машин, розрахунків підрозділів ППО з відпрацювання фахових умінь на статичних і динамічних тренажерах. Складається підготовка на тренажерній базі з кількох рівнів: початкова індивідуальна, середня поекіпажна та складна колективна (в зведених підрозділах з імітуванням наступальних та оборонних дій). Всі фахові тренажерні комплекси пов’язані між собою єдиною мережею, що дозволяє керувати дистанційно діями як танкових підрозділів, так і піхотних, автомобільних та розрахунків ППО. – Опираючись на досвід ведення бойових дій на Сході України, ми вирішили використовувати в нашому Навчальному центрі найсучасніші технології, які існують на сьогодні. Це – британська технологія VBS, тобто віртуальний простір бою. Завдяки цій системі може проводитися підготовка курсантів як одиночно, так і в складі підрозділу. На сьогодні така розширена підготовка проводиться тільки в «Десні». Не дивлячись на те, що програмне забезпечення розроблене для підготовки армій НАТО, ми ж її пристосовуємо до наших реалій, українських», - підкреслив начальник 169-го Навчального центру генерал-майор Віктор Ніколюк. Система VBS дозволяє курсантам, що займаються на тренажерах різного рівня, тренуватися виконувати вправи та долати перешкоди як в реальності, адже візуальні програми повністю повторюють місцевість авто - та танкодромів 169-го Навчального центру, а самі симулятори максимально схожі як ззовні, так і всередині, на справжні бойові машини. Отже, військовослужбовці до того моменту, як сісти за кермо, важелі або штурвал реальної машини, вже мають повне уявлення про її технічні характеристики та особливості. – Завдяки цій програмі ми можемо навчати курсантів спочатку без використання машин, запчастин, палива та боєприпасів. Тут можна вказати на помилки, не буде шкоди самим машинам. Можемо зупинитися окремо на якійсь перешкоді, якщо солдат допустив помилку, або показати її йому в режимі запису: як він під’їжджає до перешкоди, пояснити недоліки та дати змогу ще раз пройти коло. На реальній машині це було б надто складно та витратно, –ділиться досвідом роботи з новітньою системою викладач циклової комісії підполковник Андрій Островко. Самі ж курсанти, які щоденно займаються в спеціалізованих класах на різних тренажерах, говорять, що така проміжна практика між теоретичним вивченням особливостей важкої та автомобільної техніки і безпосереднім її використанням на навчальних ділянках дає колосальний досвід для подальшого опанування фаховоїНаостанокспеціалізації.варто зазначити, що така масштабна та сучасна статична й динамічна тренажерна база на сьогоднішній день зібрана в Україні на території 169го Навчального центру. Вона дозволяє якісно навчати військовослужбовців Сухопутних військ Збройних Сил України захищати цілісність та незалежність держави, підвищити їхні шанси з гідністю виконати завдання, зберегти техніку, а головне — життя та здоров’я. Своє і побратимів.
10 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ На жаль, Україна постраждала від російської військової інтервенції у східній та південній частині країни. Війна серйозно вплинула на буття українців. У значній частині Донбасу через підтверджену чи можливу наявність мін і не підірваних боєприпасів існує загроза життю людей. Міни, вибухонебезпечні предмети війни (нерозірвані боєприпаси), міни-пастки та саморобні вибухові пристрої посідають друге місце після обстрілів за кількістю смертельних випадків і травм, завданих цивільному населенню та захисникам України. Тому знання, розуміння і вміння правильного поводження з мінновибуховими пристроями потрібні кожному українцеві та вкрай важливі для військовослужбовців Збройних Сил України.Підчас заняття з мінної безпеки, організованого фахівцями інженерно-саперного взводу, слухачі відпрацювали питання правильного поводження з мінновибуховими пристроями та речовинами, облаштування та подолання мінно-вибухових загороджень, пророблення проходів за допомогою підручних засобів, а також удосконалили алгоритм дій в умовах застосування противником саморобних вибухових пристроїв. Кожен військовослужбовець, незалежно від рангу та спеціальності, повинен вміти правильно поводитися на території, де є вибухонебезпечні предмети чи залишки боєприпасів. Від цього залежить життя його самого та підлеглих. Тому ми щорічно проводимо теоретичні та практичні заняття в умовах, наближених до бойових, використовуємо імітаційні засоби. Це спонукає слухачів на більш реалістичні дії та набуття практичних навичокзазначив командир інженерно-саперного взводу Дмитро Степанов.19ракетна бригада «Свята Варвара» запрошує патріотів на військову службу. Долучайся до нас, стань частиною Збройних Сил України, що боронять твій дім. Телефон для довідок у місті Хмельницькому: (0382) 6562-25. Підготовка Невидима загроза Міни не обирають! Олексій НАКОНЕЧНИЙ 2 лютого у 19 ракетній бригаді «Свята Варвара» відбулося заняття з питань мінної безпеки. Ракетників навчали поводитися на місцевості, що може бути замінованою. Підготовку проходили фахівці-інструктори інженерно-саперного взводу, які потім передадуть свої знання та навички представникам інших підрозділів бригади.
11СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ На Львівщині на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки в рамках Multinational Training Group-Ukraine (Об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки) 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана І. Виговського пройшла вишкіл спільно з інструкторами країн НАТО. АлінаНаступальнийЧЕРЕДНИК бій за стандартами НАТО Протягом двох місяців особовий склад бригади відточував майстерність у декілька етапів за визначеною тематикою. Заняття проводилися з використанням системи імітаційного моделювання бойових дій типу JCATS. До участі залучалось управління бригади, штаби батальйонів (дивізіонів) та командири підрозділів. Серед завдань – планування наступу, управління підрозділами бригади у ході наступальної операції, бій частиною сил в оточенні та відхід, атака з бойовою стрільбою в умовах міста та на лісистій місцевості. Маневри проводились як вдень, так і вночі. Керівником навчань виступив заступник командувача військ оперативного командування «Північ» генерал-майор Олексій Оцерклевич. Радники з країн-членів НАТО співпрацювали з військовими бригади та інформаційно підтримували українських інструкторів. Офіцер відділу зв’язків з громадськістю оперативно-тактичної групи майор Національної гвардії штату Іллінойс Ілліні Датч Гроув зауважував, що під час навчань увага фокусується на теоретичних класах на рівні бригади та центрі імітаційних ділянок міської забудови. Він запевнив, що в результаті співпраці бойова готовність підрозділів бригади значно підвищиться. А це своєю чергою –вищі можливості для наших бійців успішно виконати поставлені завдання і залишитися при цьому живими та здоровими.
Такої підготовки, як у нас, немає в жодному Військова академія (м. Одеса) Сухопутних військ Збройних Сил України святкує десятирічний ювілей. Про історію славного навчального закладу, реалії, досягнення та перспективи на майбутнє ми поспілкувалися з начальником Військової академії генерал-майором Олегом Гуляком. - 10-а річниця. Це багато, чи мало? - 10 років Військовій академії – це її новітня історія. А взагалі підготовка військових кадрів Одеси триває вже понад 150 років, а саме – з 1865 року. Навчання тут не припинялось навіть під час Першої та Другої світових війн. Черговою віхою розвитку Одеської військової школи в часи незалежної України стало створення Одеського інституту Сухопутних військ. В одному навчальному закладі об’єднано три військових училища. Ми пам’ятаємо нелегкі часи з 2007 по 2011 роки, коли Одеський інститут Сухопутних військ було розформовано, а на його базі функціонував Військовий інститут Одеського Національного політехнічного університету, що включав у себе курси підвищення кваліфікації та науковий центр. У 2011 році відбувся значний прорив, перегорнута нова сторінка життя славетного вишу. 10 років ми гортаємо сторінки історії Військової академії міста Одеса, від появи першого курсанта до того, як їх стало майже 2 тисячі. Також відбулось розширення штату, і наразі у нас працює 22 кафедри, які мають чітку спрямованість та свій викладацький склад. Дуже приємно, що серед цього складу є і ветерани, які працювали ще в часи Інституту Сухопутних військ, і молоді викладачі, серед яких офіцери, загартовані пеклом війни з російським агресором. - Кого з випускників Ви згадуєте найчастіше й ким пишається Військова академія (м. Одеса)? - Якщо говорити про наших випускників, то ми пишаємося кожним із них. Дуже приємно бачити на випуску обличчя молодих лейтенантів: хлопців і дівчат, які за чотири або п’ять років навчання виросли зі школярів та одягли офіцерські погони. Освічені, мужні, впевнені у собі, ті, що йдуть тільки вперед. Ми не залишаємо їх навіть після завершення навчання. Ми відстежуємо їхню подальшу службу. Дуже приємно, коли вони через 1-2 роки приїжджають до своєї Альма-матер на курси підвищення кваліфікації, аби пройти підготовку на вищі посади, розповідаючи про свої здобутки, отримані нагороди, діляться своїм досвідом. Для нас це і є найвищою цінністю! Тому що головним є не сам процес навчання, а результат роботи наших викладачів. Випускник Військової академії міста Одеса — це наш офіцер. А його подальша служба результат роботи усього колективу нашого вишу. Тому ми пам’ятаємо і пишаємось кожним із них. Особлива наша пам’ять і шана тим, хто віддав своє життя під час війни на сході нашої держави. Ми пам’ятаємо кожного із них, спілкуємося з їхніми рідними. Вічна їм шана! Й на прикладах їхнього героїзму ми виховуємо майбутніх офіцерів. Майбутнє українського війська
- У 2011 році Військову академію (м. Одеса) доводилось створювати, як то кажуть, з «нуля». Що допомогло так швидко розгорнути надсучасну потужну навчальну базу? - Безумовно люди! Патріотизм, їхнє бажання, нестримне прагнення і кропітка робота по створенню, а згодом і вдосконаленню навчальновиховного процесу, побуту майбутніх офіцерів допомогло за короткий час створити потужну навчальноматеріальну базу. Велика вдячність нашим викладачам і працівникам, а також владі та жителям міста Одеси, які на спонсорських та волонтерських засадах надавали допомогу. Проте, меж досконалості немає. Протягом десяти років побут майбутніх офіцерів змінився докорінно. Курсанти проживають у казармах покращеного типу, обладнаних усім необхідним задля того, щоб майбутні офіцери були сконцентровані лише на опануванні воєнної справи. Не можу не розповісти й про містечко колишнього Одеського артилерійського військового училища, яке було занедбане, оскільки не використовувалося протягом 10 років, практично повстало з руїн. Зараз там є чудова казарма, унікальні спортивне містечко й спортивний зал. Окремо хочеться розповісти про Центр забезпечення навчального процесу (далі - ЦЗНП). Курсанти усіх спеціальностей та спеціалізацій набувають на його базі практичні навички на основі теоретичних знань, отриманих у класах та лабораторіях академії. Унікальними є збудовані просто неба смуга розвідника, психологічна смуга перешкод, «Кілхаус» – будинок для відпрацювання звільнення заручників й знешкодження терористів, стрільбище для виконання вправ з вогневої підготовки з усіх видів озброєння, ділянка для форсування водних перешкод. Минулого року на території ЦЗНП була збудована казарма покращеного типу й навчальні класи, де систематично проводиться підготовка офіцерів запасу, польові виходиРоботикурсантів.попереду ще багато, але дивлячись на ентузіазм науковопедагогічних працівників, командирів підрозділів та курсантів, й завдяки повному розумінню та підтримці з боку керівництва Сухопутних військ та Збройних Сил України, ми впевнені, що попереду у нас лише підкорення нових вершин та вдосконалення навчально-виховного процесу. іншому навчальному закладі УкраїниДенис ЄЩЕНКО - Фахівців яких спеціальностей та спеціалізацій готує для Збройних Сил України Військоваакадемія (м. Одеса)? Й, окремо розкажіть, будь ласка, про вимоги для кандидатів. - Такої підготовки немає в жодному іншому навчальному закладі України. Наразі Військова академія міста Одеса готує фахівців за спеціалізаціями: «управління діями підрозділів десантно-штурмових військ», «управління діями підрозділів морської піхоти», «управління діями підрозділів військової розвідки», «управління діями підрозділів Сил спеціальних операцій», а також «організація розвідувальноінформаційної роботи у військових частинах (підрозділах)», «автомобілі та автомобільне господарство», «транспортна логістика», «речове забезпечення військ», «продовольче забезпечення військ», «забезпечення підрозділів (частин, з’єднань) ракетним паливом, пальним та мастильними матеріалами», «інфраструктурне забезпечення», «експлуатація і ремонт ракетного, артилерійського озброєння», «боєприпаси, вибухові пристрої, освітлювальні та сигнальні засоби».Для того, аби здобути право навчатися у Військовій академії міста Одеса, необхідно бути громадянином України віком від 17 до 30 років, мати гарні результати ЗНО з української мови, математики, фізики, історії України, іноземної мови або географії. Обов’язковими є вступні випробування з професійного психологічного відбору, фізичної підготовленості, медичний огляд військово-лікарською комісією із залученням ряду фахівців. Ретельно з правилами вступу можна ознайомитись на офіційному сайті вишу або зв’язатись з відповідальним секретарем приймальної комісії (Михайло Володимирович Крічфалушій) за номером телефону 0974701328.Ізнайте, що ми радо приймемо у родину Військової академії міста Одеса тих, хто ставить понад усе мир, злагоду, стабільність в Україні й добробут українського народу! Слава Україні! Начальник військової академії (м. Одеса) генерал-майор Олег Гуляк.
СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Експедиція проходила під наглядом працівників ДСНС та рятувально-пошукової групи і тривала майже десять годин: вісім годин екстремального підйому та дві години у зворотньому шляху. За офіційною цифрою висоти у 2061 метр над рівнем моря стояли близько восьми кілометрів крутого підйому. Сувора природа Карпат додала екстриму: учасники рухалися практично по пояс у снігу. Справжньою зіркою важкого підйому стала Ніколь Князєва. Дівчинка зовсім не помічала труднощів. З рюкзаком на плечах вона сходила зі стежини та, наче лань, стрибала у високому снігу, підтримувала бойовий дух і добрий гумор учасників непростого сходження. Вона сказала, що отримала масу вражень від спілкування з новими друзями, як українськими військовими, так і представниками збройних сил країн-членів НАТО, і хотіла б у майбутньому підкорити найвищі вершини інших країн. – Сходження на Говерлу було досить складним та екстремальним, а для декого, я б сказав, воно стало справжнім випробовуванням, – розповів керівник експедиційної групи полковник Микола Журавльов. – Проте ми досягли своєї мети і разом з іноземцями підкорили вершину. Вже на Говерлі підняли штандарти оперативних командувань Сухопутних військ Збройних Сил України, прапори країн-учасниць експедиційного походу і провели молебень за українськими воїнами, які загинули в ході російсько-української війни. – Я вперше беру участь у такому заході, і мене дійсно переповнюють емоції, – поділився враженнями офіцер Армії США Ентон Хопкінс. – Це було справді важко та дуже холодно. Дуже хороший урок і враження на все життя. – Я думаю, такі заходи досить корисні. Вони сприяють налагодженню тісної співпраці, тому що всі учасники мають можливість ближче познайомитися з Україною, – зазначив командир Литовської військово-тренувальної місії в Україні Томас Матулявічюс. – В країнах-учасниках НАТО подібна практика досить поширена. Вона дає можливість зустрітися разом, поспілкуватися та поділитися досвідом. Представник Об’єднаної цільової групи Збройних Сил Канади і України (UNIFIER – прим. авт.) Браєр Ляпоінт заначила, що такий захід – позитивний крок для зміцнення дружніх стосунків між Україною і НАТО: – Я вдячна за можливість брати участь в даному заході та подорожувати Україною. Ми маємо можливість ближче познайомитися під час експедиції «Загартовані війною» і зміцнити дружні стосунки між Україною та Північноатлантичним альянсом. Віктор АНУФРІЄВ У період з 14 до 17 лютого відбувся Перший міжнародний Союзницький зимовий похід «Загартовані війною». Близько 30 військовослужбовців країн-членів НАТО, оперативних командувань Сухопутних військ Збройних Сил України та ветеранів АТО (ООС) здійснили екстремальне експедиційне сходження на гору Говерла. До них приєдналися почесна ліцеїстка Київського військового ліцею імені Івана Богуна Сухопутних військ ЗС України, майстер спорту міжнародного класу, двадцятивосьмиразова рекордсменка національних та світових рекордів з різних видів спорту десятирічна Ніколь Князєва, військовий капелан та представники громадських організацій. Екстремальна вершина військових України і НАТО Міжнародна співпраця
СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Володимир Василенко, ОК «Північ» – Для мене це не перше зимове сходження на Говерлу, тож мені було дещо простіше. Але це не головне. Головне – ми у складі саме міжнародної групи виконали поставлені перед нами завдання та черговий раз показали, що готові і здатні співпрацювати з представниками Альянсу на будьякихПредставникирівнях. країн НАТО, які брали участь у сходженні, незважаючи на складні погодні умови у високогір’ї Карпат, показали неабияку фізичну підготовленість та моральну стійкість. Крім того, було дуже приємно почути про їхнє захоплення надзвичайно гарними краєвидами нашої країни.Під час сходження мені випала можливість протестувати в гірських умовах нові зимові берці, що пропонуються до використання у Збройних Силах України. В цілому, враження непогане, але виявлено ряд незначних моментів, що потребують доопрацювання та усунення. Інформація про результати випробувань передана розробникам для подальшого аналізу та практичного впровадження. Ольга Безлюдна, ОК «Захід» – Перш ніж погодитися на зимове сходження, я прочитала багато інформації, дізналася, як правильно підготуватися. Займалася спортом, купила відповідний одяг та взуття, але все одно хвилювалася, що не впораюся. Вже на перших кілометрах сходження полегшало: я почувалася досить комфортно. Тим більше, що навколо було надзвичайно гарно. Але неймовірні шквальний вітер і лютий мороз були нестерпними. Чим далі, тим більше посилювався вітер, зникали пейзажі, сніг летів в очі, окуляри замерзали, видимість шляху в напрямку руху скоротилася до декількох метрів. На останніх, найважчих 700 метрах, де найбільш крутий підйом, вітер та мороз лютували особливо, навколо все біле, лінія горизонту наче відсутня! Це було справжнє випробування! Але в мене вийшло, я дійшла до вершини та отримала незабутні враження на все життя! Оксана Козиренко, ОК «Південь» – Це моє друге сходження на гору Говерла, і мені є з чим порівняти. Перший раз я піднімалася влітку й ніякої складності не відчувала. Але зараз, в зимову пору, це інше. Перед походом я розпитувала у своїх досвідчених друзів, як правильно підготуватися до сходження, як одягнутися, щоб було зручно йти, не холодно й не гаряче, про різні нюанси, бо розуміла, що гори помилок не пробачають. Скажу відверто: це було неймовірно красиве видовище. І чим вище ми підіймалися, тим складнішою ставала стежина. Вітер зі снігом посилювався, зникали краєвиди, але ми підкорили зимову Говерлу! Я дуже вдячна кожному учаснику Міжнародного військового походу за моральну підтримку, бо на складних етапах сходження вона була дуже важливою. Олексій Загородников, ОК «Схід» – На превеликий жаль, за все життя я вперше потрапив у Карпати. До цього доводилося двічі побувати на Ельбрусі, Казбеку, в горах Сванетії. Але це мій перший зимовий похід у Закарпатті. Не вистачає слів, щоб передати красу природи Карпат взимку. Це неймовірно прекрасно. Пейзажі тішать зір, а густий сніговий килим заспокоює душу і піднімає настрій. Саме сходження для мене, попри досвід, було важкуватим. Але, незважаючи на витрачені зусилля, усе навколо вражало: яскраво-червоний схід сонця, вершина між хмаринками, лісиста частина під покровом величезної кількості снігу. Ця краса надихала йти вгору і тільки вгору. Очима учасників:
Фото Ірини РИБАКОВОЇ
18 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Війна без «білих рукавичок» …Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп... але те, що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, і те, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути… , — пише очевидець, поручник армії УНР Юрій Горліс-Горський у своєму документальному романі «Холодний Яр». Воля України або смерть! Так, відстояти або загинути, а точніше «Воля України або смерть!» – це гасло, вишите срібною ниткою на чорному бойовому прапорі, під яким повстанці мужньо вели боротьбу із денікінцями та більшовиками, відстоюючи власну землю та українську ідею. Прапор Холодного Яру майорить і сьогодні. Історичні паралелі Історія Холодного Яру – героїчна сторінка боротьби за незалежність України в 1917 – 1922 роках. І, читаючи її, відразу розуміємо, що історія біжить по спіралі. Сьогодні, коли в Україні сьомий триває війна із Росією, що, як і більше 100 років тому, намагається панувати на українській землі, ми просто зобов’язані знати свою історію. Історію, яка повторюється майже з математичною точністю. Феномен самосвідомості «Холодноярщина» – український партизанський та повстанський рух доби Української Народної Республіки проти загарбників Білої та Червоної армії. Назва походить від лісового урочища на Черкащині. Холодний Яр був одним з найпотужніших повстанських центрів, створених місцевим селянством для захисту своїх життєвих інтересів та підтримки української державності. Саме УНР, бо мешканці Холодноярської організації, яку сам Юрій Горліс-Горський називав «республікою», вороже поставилися до тогочасного режиму Скоропадського, і брали участь у протигетьманському повстанні, яке й дало початок масовій організованій боротьбі на території Холодного Яру. Територія впливу Холодноярської організації охоплювала понад 25 навколишніх сіл Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Вінницької областей. Організація мала 15-тисячну селянську повстанськуХолодноярціармію.називали себе козаками, гайдамаками, командирів – отаманами, а формацію – полком гайдамаків Холодного Яру. Вони воювали та вмирали за українську Україну, причому – і малі, і великі. Деяким повстанцям і навіть отаманам було по 15-16 років. Це був показовий приклад високої самоорганізації та патріотизму. А саме цього найбільше і боявся наш так званий «старший брат». Тому пам’ять про холодноярців була випалена, а люди – залякані. Відповідь червоного терору Холодноярську організацію більшовики ліквідували 1922 року. Цьому сприяла перемога над білогвардійцями, махновцями та завершення війни з поляками. Останніх отаманів та козаків арештували у вересні. Чекісти заманили їх на псевдозбори у Звенигороді, на яких нібито мали обговорювати організацію всеукраїнського антибільшовицького повстання. 2 лютого 1923 року надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила повстанців, а також старшин армії УНР, сотників Січових стрільців до розстрілу із конфіскацією майна. Не бажаючи покірно очікувати смерті, усі вони вирішили будь-що чинити опір. Так описує Василь Шкляр у книзі «Чорний Ворон» діалог між солдатами і командиром російсько-більшовицького карального підрозділу, який було кинуто на придушення українських повстанців. Ці слова, вірогідно, мали місце, адже декілька десятків українських сіл і містечок, чиї мешканці обє’дналися, аби дати відсіч загарбнику, дійсно стали для окупантів пеклом. Анна КРАВЧЕНКО «… А що таке Холодний Яр? Це місто чи село? — Холодний Яр – це пекло!...» Військова історія
19СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Останній бій героїв Холодного Яру Це сталося у Лук’янівській тюрмі 9 лютого 1923 року. В одній із камер разом перебувало 14 чоловік, серед яких засуджені бойовиками ВЧК до розстрілу провідники та члени українського антимосковського підпілля. О 8:30 караульний приніс їм окріп. Один із ув’язнених вирвав його із рук чекіста, облив його та забрав револьвера. В’язні вибігли з камери, пробились до канцелярії тюрми, захопили рушниці і набої та пішли відбиватися від чекістів. Розпочалася перестрілка, під час якої вдалося визволити інших в’язнів. Директор тюрми наказав розстрілювати усіх, хто намагатиметься втекти. Першими загинули двоє повстанців. Чекісти ж втратили одного зі своїх та мали трьох поранених, серед яких був і директор в’язниці. Бій тривав чотири години. Коли перевага ворога та його підкріплень з міста стала очевидною, 16 повстанців синхронно застрелили один одного. Усього загинуло 38 бійців. Місце поховання повстанців – невідоме. Частина холодноярців, які віддали життя за українську незалежність, досі не реабілітована. Ворожий страх задовго після смерті У 1994 році в прокуратурі Київської області оформили висновок, що «...повстанці злочинно діяли проти Робітничо-Селянської держави в інтересах поновлення влади буржуазії на Україні, а кваліфікація їх діянь дана вірно, засудження являється обґрунтованим». Тоді в молодій українській державі, яка тільки відновила свою незалежність, залишалося чимало агентів впливу Кремля, особливо серед вчорашніх партійних функціонерів, чиновників суду, прокуратури та МВС. Уже 80 років не було самих повстанців Холодного Яру, та російські спецслужби руками своїх поплічників робили усе можливе, щоби знищити найменшу пам’ять про них, не допустити визнання героїв. Справедливість узяла верх лише наприкінці 2016 року, коли апеляційний суд Київської області виніс рішення реабілітувати учасників визвольної боротьби. Боротьба без надії? Фактично на час подій Холодного Яру боротьба за незалежність Української Народної Республіки була програна. Ще будуть Перший славний та Другий трагічний зимові походи, Євген Коновалець та Організація українських націоналістів намагатимуться проводити підготовку військових спеціалістів за кордоном для майбутніх боїв за Україну, ще житимуть у народній пам’яті герої. Але залізна людиноненависницька більшовицька машина уже була занадто сильною, щоби їй можна було протистояти у відкритих бойових зіткненнях. Так звані «залишенці», які відмовилися втікати і продовжували здійснювати окремі диверсійні акції проти ворога, чудово розуміли: проти кожного з них режим підготував тисячі кваліфікованих убивць, і їхні дні вже злічені. Але більшість цих людей до останнього подиху тримали в руках зброю та вбивали ворогів України. Адже знали, що вони дають нащадкам безцінний урок: «ворога можна перемогти і необхідно знищувати». Відродження у прапорах нащадків Сьогодні, як і тоді, у квітні 1919-го, українці знов виборюють свою державність у жорстокому двобої з російським агресором. Тоді теж окупант використовував підступ та лицемірство, які в наш час називають «гібридними» методами ведення війни. Але жертва синів України, які з відчаєм приречених боролися за незалежність нашої держави у лавах холодноярських повстанців, не була марною. Вона надихала воїнів УПА і борців за незалежність України, які взяли до рук зброю у буремному 2014-му році. І сьогодні під тим самим прапором, із тим самим промовистим девізом «Воля України або смерть!» уже сучасні гармати й кулемети в руках безстрашних «гайдамаків» бойової 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» промовисто говорять тому самому ворогові, що Українська земля — це не просто міста чи села. Для окупанта — це пекло! Фотокадри використані з кінофільму «Холодний Яр. Воля України або смерть»
— Що Вам найбільше запам’яталося з 2014 року? — У 2014-му році найбільше запам’яталося 8 березня. Нас, усіх чоловіків зібрали. Думаємо: будемо вітати жінок зі святом. А нам дають команду: «усі в парк і по машинах». З цього моменту почався доволі цікавий період, – розповідає Анатолій Іванович. — Я служив тоді у 24-тій королівській бригаді в батальйоні матеріально-технічного забезпечення. Але людей не вистачало, тому потрапив у батальйонну тактичну групу і разом з першим механізованим батальйоном поїхав на схід. — Це була для Вас перша війна? — В принципі так. Хоча частково мав стосунок до бойових дій на початку служби. У 1991 році прибув служити до Закавказького військового округу. Відбулося ГКЧП. Підняли всіх по тривозі. Видали зброю. Багато було нападів на частину. Ми обороняли підрозділ від зовнішніх впливів, не допускали крадіжок зброї. Були офіцерські варти, патрулі. А в 1992 році я уже перевівся служити в Україну. — В російській армії тоді пропонували набагато вище грошове забезпечення, кращі умови. Чи вагалися, приймаючи рішення? — Так, пропонували багато чого, але питання для мене було однозначне. Як українець. В тій частині розмовляли — російською, та оскільки нас, українців, було досить багато — ми завжди між собою спілкувалися рідною мовою. Це для мене завжди було принципове питання. Ненька Україна — моя рідна. — Події 2014 року стали для Вас сюрпризом чи Ви чекали чогось подібного? — Важко сказати. Хоча, коли події почали розвиватися в Криму, було таке відчуття: «не дай Боже почнеться». Але ми були готові виконувати завдання. У Криму в мене жив однокласник. Спілкувалися тоді по телефону. Казав йому: — Чекай у гості, але ми приїдемо на БМП. — Він каже: — У нас вулички вузенькі. — А я: — Після першого проїзду ми їх розширимо. — Насправді Сьогодні підполковник Анатолій Федунь заступник начальника Навчально-спортивної бази «Тисовець» з морально-психологічного забезпечення. Тут, посеред Карпат Львівщини він у своїй стихії, адже любить гори та спілкування із сильними людьми. Вміє, як ніхто інший, підтримати українських військових спортсменів, які тренуються на Базі і не раз приносили нашій державі медалі, славу та визнання на світовій арені. З радістю зустрічає бойових побратимів, що приїжджають на реабілітацію. Однак, розмова наша буде про інше. Адже почуваючись на своєму місці будь-де, в душі Анатолій Іванович залишається піхотинцем і з гордістю добавляє до найменування своєї двадцять четвертої механізованої бригади її почесний титул «королівська». Ми попросили офіцера поділитися спогадами про багаторічну бойову історію протистояння російському окупанту. Володимир ПАТОЛА Росіяни гнали на нас своїх солдат Особистий фактор
ми чекали команди. Війська стояли напоготові дати відсіч. Ми не хотіли віддавати Крим. — З чого для Вас почалася війна? — Були бойові зіткнення, було різне. Але найболючіше — у Закотному в нас загинув командир батальйону разом із розвідвідділенням. Коли ми звільнили від російськоткрористичних військ Ямпіль, почали просуватися далі — у Закотному два бронетранспортери потрапили в засідку і прийняли бій. Один БТР прорвався, а на другому якраз їхав командир і розвідники. Загинули семеро наших побратимів. Двоє з них потрапили на окуповану територію. Знайти і перепоховати їх по-людськи ми змогли значно пізніше. Командир був досвідченою людиною. Досить жорстким, але справедливим. Підполковник Ігор Ляшенко. Для нас це була дуже болюча втрата. — У бойових діях в яких населених пунктах ви брали участь? — З самого початку ми брали участь у блокуванні державного кордону в Сумській області, оскільки був ризик вторгнення регулярних російських військ на цьому напрямку. Потім нас перекинули на Донеччину. Красний Лиман, Ямпіль, Закотне, частково Слов’янськ, Крива Лука, Сіверськ, Лисичанськ. З Лисичанська ми висунулися до Георгіївки, далі — Лутугіне, Хрящувате, Волнухіне. Ми проривалися до державного кордону. Там наш другий батальйон якраз був в оточенні. Ми пробивали до них коридор.Якби не умілі дії на той час полковника Павлюка (сьогодні заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ - командувач бойової підготовки генерал-лейтенант Олександр Павлюк – прим. авт.), командира бригади, — становище було б досить небезпечним. Лутугіне уже атакували регулярні російські війська. Їхніх представників узяли в полон тоді з документами. Були навіть книга вечірньої перевірки, книга помивки в бані, військові квитки. У російській армії з бюрократією все добре. Розвідувальної інформації ми отримали багато. Характерно що серед полонених були навіть солдати строкової служби. У нас всі були контрактники і мобілізовані. А серед росіян — чимало строковиків. Їх гнали, як у часи Жукова, за принципом “бабы еще нарожают». — Що можете сказати про їхню тактику і професіоналізм? — Бувало, росіяни йшли похідною колоною на повній швидкості, без огляду на втрати, так, що навіть не встигаєш прицільно застосовувати зброю. Стріляємо, розуміємо що відстань стає критично близькою, а вони навіть не розгортаються у наступ. У 14-му році ми постійно були в русі. Постійно ішли вперед, визволяли свою територію. Доводилося захоплювати в полон військовослужбовців Фото зроблені в ході бойових дій Анатолієм Федунем строкової служби, склади з боєприпасами, з продуктами. Бувало так, що на продуктах бірки містили ціни в рублях. Бинти, інше спорядження мало маркування російських аптек. “Тушонка Санкт-Птеребург Высший сорт”. Діставалися в якості трофеїв і георгіївські стрічки, і прапори РФ. — Уже багато років війна має позиційний характер. Наскільки складніше було діяти в умовах постійного наступу, ізольованості від своїх військ? — Це було важко, тому що постійно в русі, постійне нервове напруження. Були втрати, зокрема, і серед офіцерів. В той час ми цього не аналізували. Виконати завдання і по максимуму зберегти людей, — усе робилося для цього. Ніхто за спинами не ховався. Загинув командир роти, три командири взводів... — Які відчуття, коли встановлюється державний прапор у звільненому від окупантів населеному пункті? — Радість. — Протягом якого періоду Ви постійно їздили у ротації на схід? — В ротації постійно їздив з 2014-го по червень 2017-го року. — Що найважче? — Найважче втрачати друзів. Бойові дії людська пам’ять має властивість забувати. Найнеприємніші моменти звичайно залишаються, але з часом притуплюються. Найважче — це втрачати близьких. — Як охарактеризуєте відносини бійця зі своїм страхом? — Перший раз не боїшся, тому що не знаєш. Другий раз боїшся, тому що знаєш. Третій раз боїшся бо вже знаєш достатньо добре, як усе відбувається. А потім починаєш звикати. Але це серйозне навантаження для людської психіки. Хтось може витримувати його довше, хтось менше. Зараз на реабілітацію до нас нерідко приїжджають військовослужбовці, з якими я служив. Є спільні знайомі, спільні командири. Навіть нещодавно до мене приїжджали колишні підлеглі. Звичайно, і для мене, і для них такі зустрічі — завжди радість. — Що рятує військовий колектив у скрутних ситуаціях? — Взаємовиручка, взаєморозуміння і відчуття ліктя товариша. Ти знаєш, що твій правий-лівий фланг і тил прикриють товариші. Це дає впевненість. строкової служби, як у часи Жукова,підполковник Анатолій Федунь
У розмовах з дружиною Ільгар говорив про необхідність бути на фронті, захищати її і доньку. - Коли чоловік був на передовій, кожного дня мені телефонував, звісно він не розповідав усього, що там було. У слухавку інколи я чула обстріли, а він просто відповідав, у нас все нормально, - згадує його дружина Тетяна Багірова. Наразі Тетяна сама виховує доньку Євгенію. Заради світлої пам’яті про Ільгара жінка продовжує жити далі. Чоловік навчив її бути сильною та переживати всі труднощі. Мені вдалося поспілкуватися з дружиною Ільгара Багірова, яка розповіла дивовижну історію знайомства зі своїм чоловіком. - Ільгар був родом з Азербайджану. Закінчивши Харківське вище військове авіаційно-інженерне училище в 1992 році, почав свою офіцерську кар’єру у 69-му бомбардувальному авіаційному полку. З часом довелося послужити у Гостомельській бригаді зв’язку, саме там ми з ним і познайомилися. Ільгар був на 7 років старший за мене, і вже отримав звання капітана, а я була лише прапорщиком. Ми жили в гуртожитку, і одного дня в мене зламалася плита, а він допоміг її полагодити. Так ми познайомилися, а далі почали спілкуватися. Це був кінець 98-го року. А потім ми зрозуміли, що не можемо один без одного. Незважаючи на різницю у віці, виявилося, що у нас багато спільних інтересів. Згодом, ми одружилися, а у 2002му році у нас народилася донька Євгенія, - розповідає дружина Тетяна. У 2002 році він звільнився із лав ЗС України, але з початком війни знову повернувся до армії. - Його відмовляли усі його рідні, але, якщо Ільгар щось вирішував, то він доводив цю справу до кінця. Чоловіку прийшла повістка по мобілізації, навіть якщо б вона не прийшла, він би сам пішов до військкомату. Оскільки бачив, як його друзі йшли на війну та не міг спокійно сидіти вдома, - кажеПісляТетяна.призову в армію, Ільгар Багіров був призначений командиром розвідгрупи 11-го територіального батальйону «Київська Русь». Саме там він отримав свій позивний –В середині вересня 2014-го при позиційних боях із терористами під Дебальцевим під час одного з боїв Ільгар Багіров стрибнув в танк і поїхав просто на противника. Побратими згадують, що цей відчайдушний маневр дозволив втримати стратегічно важливий блокпост. До останього подиху. Фортеця «Балу» Олена СТЕПАНЮК Пам’ять
Цікаві факти про блокпост «Балу» • В лютому 2015 року щодня російські окупанти штурмували блокпост з двох, трьох, і навіть чотирьох сторін за підтримки бронетехніки, танків, мінометів та артилерії різних калібрів. • Воїни 128-ї ОГШБр, 30-ї ОМБр та інших підрозділів з початку лютого 2015 року понад два тижні давали гідну відсіч, знищуючи живу силу та важку техніку противника. • Оборонцями блокпоста «Балу» захоплено російський танк, який намагався штурмувати українські позиції та взято в полон його екіпаж. • Завдяки сміливому вчинку Ільгара Багірова вдалося втримати блокпост, що мав стратегічно важливе значення. • Після смерті Ільгара Багірова позиції опорного пункту 128-01 продовжували називати «блокпостом Балу» навіть вороги. «Балу». За словами Тетяни, цей позивний чоловік отримав тому, що був крупненьким і дуже добрим, як ведмідь з мультфільму про Мауглі. «Балу» до останнього виконував свій службовий обов’язок, на добру пам’ять про Ільгара Багірова блокпост, на якому він перебував назвали його позивним. Загинув капітан Ільгар Багіров у вересні 2014 року. При розвідці між Дебальцевим і Фащівкою в бою з російськими збройними формуваннями він підірвав себе і терористів гранатою, щоб не потрапити у полон. - Тоді четверо бійців пішли в розвідку і потрапили в оточення, двоє з них згодом потрапили в полон, а Ільгар не хотів здаватися в полон й метнув у ворогів останню гранату. Разом із своїм життям він забрав життя декількох терористів, - кажеПроТетяна.смерть чоловіка жінка дізналася не одразу. Дві доби вона не могла до нього додзвонитися. - У нас були збори матерів і дружин військовослужбовців, які знаходилися в АТО, я пішла на них і один з волонтерів мені каже: «Ти тільки заспокойся… Ільгар загинув… підірвався на гранаті». А я саме тоді вже два дні не могла до нього додзвонитися. Згодом мій покійний батько мені зателефонував, і сказав, що по ТСН пройшла інформація про блокпост «Балу», і про те, що офіцер з позивним «Балу» загинув. А далі були дзвінки від знайомих та друзів із запитанням: «А це правда, чи ні», - ділиться спогадами Тетяна.Два місяці жінка шукала Ільгара між небом і землею, адже не вірила в цю страшну звістку. Кожен її день розпочинався і закінчувався тим, що є надія. Були дні, коли вже здавалося остаточно, що все. Потім один з волонтерів поїхав на Схід забирати тіла загиблих, зателефонував Тетяні і сказав, що знайшов тіло Ільгара… Тіло офіцера два місяці залишалося на стороні сепаратистів. Вони його поховали на одному з місцевих кладовищ. Через два місяці українській стороні вдалося домогтися ексгумації тіла. - А далі були аналізи ДНК, огляд того, що залишилося від тіла за 2 місяці. Але чесно мені й досі не віриться. Вдома я телефонувала усім родичам та знайомим, а через день вирішила розповісти все доньці, а вона мені сказала: «Мама, я і так вже все знаю…», - каже Тетяна. Після проведення всіх необхідних процедур, тіло героя доставили до Ірпіня, де 27 листопада 2014 року близькі та товариші по службі провели Ільгара Багірова в останню путь. Тепер разом з донькою Тетяна часто передивляється фотографії чоловіка, і досі не може повірити, що його більше немає поруч. Що він ніколи не зайде у дім, не обійме, не промовить жодного слова… Але заради їхньої дитини вона не опускає рук та намагається жити новим життям. Зараз Євгенії 18 років. Дівчина навчається в економічному коледжі, саме в тому, де колись працював її тато (він викладав студентам допризовну підготовку). - Ільгар дуже мріяв, щоб Женя навчалася саме в тому економічному коледжі, де він викладав. Спочатку дівчина була проти здобуття фінансової спеціальності, а зараз їй це дуже подобається. Женя надзвичайно пишається тим, що має такого батька.
24 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Отже, уми та серця майбутніх захисників України мають бути озброєні правдивою неупередженою інформацією про історію визвольних змагань українського та кримськотатарського народів для усвідомлення підступності нашого традиційного ворога — Російської імперії.Тому, одним з найважливіших напрямків цивільно-військового співробітництва є національнопатріотичне виховання дітей та юнацтва, просвітництво у сфері історії України, історії українського війська, розвінчання міфів радянської доби. Ця праця дуже відповідальна, отже вона вимагає пошуку та застосування максимально ефективних та цікавих для дітей форм і методів. З цією метою Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України замовлено й отримано 28 тис. книг сучасних українських авторів, виданих Міністерством культури та інформаційної політики України, для реалізації просвітницьких проєктів у закладах середньої освіти прикордонних районів. За період жовтень 2020 – лютий 2021 року підрозділами цівільно-військового співробітництва Сухопутних військ Збройних сил України розповсюджено тисячі примірників українських книг та проведено сотні занять зі школярами у віддалених селищах України. Окремо, варто звернути увагу на спільну просвітницьку програму відділу ЦВС штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил України та державного підприємства «Центр Слово правди для юних сердець Руслан МИРОШНИЧЕНКО Жертвою будь-якої війни є правда. Це відомий вислів. Гібридна війна, розв’язана Російською Федерацією, є логічним продовженням деструктивної пропаганди Радянського Союзу, яка традиційно цинічно та віртуозно застосовує всі доступні російським пропагандистам історичні міфи та кліше, вводячи в оману простих людей. Найбільш вразливою аудиторією російської міфотворчості стають діти, звичайні школярі.
25СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ захисту інформаційного простору України» Міністерства культури та інформаційної політики України, присвячену інформуванню школярів про маловідомі сторінки історії України, які замовчувалися радянською та замовчуються російською владою –добу червоного більшовицького терору, розв’язаного більшовицькою Росією проти українського народу в період 1918 – 1921 років. Цей проєкт відбувається шляхом організації творчих зустрічей школярів з авторами мальопису «Протистояння. Червоний терор», яких вже було проведено чимало з листопада 2020 по лютий 2021 років. Це були й онлайн уроки за участю до 200 учнів з різних регіонів України, зустрічі вічна-віч, коли це дозволяло пом’ягшення карантинних обмежень. На сьогодні проведено заняття в десятках шкіл міста Києва та інших регіонів України. Проєкт набирає обертів. Не залишається поза увагою й надання допомоги навчальним закладам у викладанні предмету «Захист України». Це не є таємницею, що українські школи потребують нашої підтримки в обладнанні кабінетів відповідною поліграфічною продукцією щодо історії України та українського війська. З цією метою, на замовлення штабу Командування Сухопутних Військ ЗС України ДП «Центр захисту інформаційного простору України» Міністерства культури та інформаційної політики України надруковано 7750 тематичних постерів формату А1, А2, А3 для обладнання кабінетів «Захист України» в навчальних закладах. Ці постери розповсюджуються офіцерами цивільно-військового співробітництва по школах під час проведення просвітницьких заходів. Неофіційно такі заходи називають уроками гідності, або уроками захисту України. Окремо хочеться відзначити литовську художницю, справжню патріотку Литви й України, пані Беату Куркуль, яка люб’язно погодилася на використання її картин для створення серії постерів, присвячених подвигу українських вояків, під гаслом «Завжди на захисті». На замовлення штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил України Міністерством культури та інформаційної політики України надруковано 4000 таких постерів для надання до навчальних закладів та розповсюдження під час національнопатріотичних проєктів.
26 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Майбутнє українського війська Жінки в українській армії не новина. Останнім часом вони почали освоювати навіть, здавалося б, цілком «чоловічі» професії. Не винятком є і військова наука. Чимало жінок нині, як і чоловіки, пишуть дисертації у військовій сфері, наукові роботи, статті та заслужено отримують наукові ступені та вчені звання. – Чотири жінки-науковці на спеціалізованій вченій раді нашого інституту за останні 5 років уже захистили кандидатські дисертації, – розповідає начальник кафедри телекомунікацій та радіотехніки Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова доктор технічних наук, професор полковник Сергій Фриз. Загалом у військовому інституті близько півсотні жінок працюють, навчають та займаються наукою. З-поміж курсантів майже двадцять відсотків також дівчата. За словами професора Фриза, майбутнім захисницям є з кого брати приклад, адже, приміром, лише на його кафедрі нині викладає дві кандидатки наук. Старший викладач Наталія Каращук навчає курсантів складним технічним дисциплінам, як-от: «Основи електродинаміки та антенні системи», «Теорія інформації кодування». Свого часу, як цивільний фахівець, вона закінчила наш інститут за спеціальністю «Радіоелектронні пристрої, системи і комплекси». Тодішні керівники кафедри і викладачі побачили в дівчині здібності до науки і викладацький хист. За роки педагогічної діяльності вона змогла підготувати і минулого року успішно захистити кандидатську дисертацію, пов’язану з розробленням антенних пристроїв для новітніх зразків радіотехнічних систем.Нині Наталія пригадує, що навчатися в інституті було не легко, проте цікаво. Вдавалося вчити, вчитися і самовдосконалюватися. Відтак, курсові та дипломна роботи, а згодом наукові статті допомогли молодій науковиці досягти першого наукового ступеня. - Останнім часом у нашій країні побільшало не лише дівчат, які захоплюються точними науками, а й тих, хто сміливо береться за написання дисертацій і здобуває наукові ступені, каже Наталія Каращук. Прикладом також є її колега - наукова співробітниця Консистенція розуму і краси Олександр РАЙКОВСЬКИЙ наукового центру капітан Владислава Савчук. Свого часу вона теж навчалася у нашому інституті, та, здобувши фах за спеціальністю «Інформаційна та телекомунікаційна безпека», продовжила військову службу як науковець. Три роки вона готувала свою дисертаційну роботу, пов’язану з математичним забезпеченням. Однак, після народження дитини, молодій мамі довелося зробити перерву, та лише тримісячну. Владислава повернулася до наукової роботи і захистила дисертацію. При цьому, ставши першою докторкою філософії Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова з галузі знань 25 «Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордон». - Це нарощення кількісного і якісного науковопедагогічного складу інституту. Це молоде покоління науковців, які володіють новітніми знаннями за обраною галуззю та методами наукових досліджень, найкращими педагогічними методиками, – зазначив доктор технічних наук, професор, полковник Руслан Грищук, під керівництвом якого Владислава Савчук виконала дисертаційну роботу. Для самої докторки це неймовірне досягнення, на якому вона не планує зупинятися. - Хотілося б продовжити навчання, адже знань багато не буває, - каже капітан Владислава Савчук, - та бути прикладом для інших дівчат, які хочуть вчитися і вдосконалюватися.УтойжечасНаталія Каращук говорить: «Сьогодні я хотіла б побажати дівчатам не боятися займатися наукою, якщо є таке бажання і все виходить. Це успішно, престижно, статусно. І вже давно немає стереотипів про те, що жінкам немає місця у науці, як траплялося раніше». Наукові іменівійськовогоЖитомирськогопредставницьвисотиінститутуСухопутнихвійськСергіяКорольова
28 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ Курсанти Військового інституту танкових військ склали випускні іспити Олександр СРІБНИЙ Загрози масового знищення Хімічна зброя у світі заборонена, однак випадки її застосування спостерігається в різних куточках планети по сьогоднішній день. В Україні завдання щодо захисту від зброї масового ураження покладені на війська радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Війська РХБ захисту здійснюють контроль за радіаційною, хімічною, біологічною обстановкою та проводять екологічний моніторинг в районі проведення операції Об’єднаних сил, беруть участь у гасінні лісових пожеж, локалізують наслідки аварій на об’єктах з сильнодіючими отруйними речовинами, а також ліквідують надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру всіх рівнів. Саме тому відмінна підготовка фахівців військ РХБ захисту має велике значення в умовах сьогодення. Теоретична складова екзамену для майбутніх фахівців РХБЗ містила питання з дисциплін аналітичної та колоїдної хімії, бойових токсичних, хімічних речовин та методів індикації токсичних речовин. Під час перевірки практичних знань курсанти демонстрували рівень практичних умінь і навичок в роботі з приладами радіаційної, хімічної, біологічної розвідки та дозиметричного контролю. Також четвертокурсники відпрацьовували нормативи РХБ захисту зі спеціальної підготовки з приладами РХБ розвідки. Найкраще проявили себе старший сержант Олександр Жалдак, сержант Петро Олексієнко, старший солдат Дмитро Ткачук і солдат Андрій Ратков. Майбутні офіцери продемонстрували досить високий рівень знань під час складання комплексного екзамену, про що свідчать позитивні оцінки. Вже зовсім скоро їм доведеться навчати підлеглих і застосовувати отримані знання на практиці в ході буремної офіцерської служби, там, де екзаменатор значно жорсткіший, — саме життя. Командування та особовий склад інституту вітає четвертокурсників зі знаменною подією в їхньому житті та щиро бажає майбутнім офіцерам успіхів. У Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» із 25 січня до 15 лютого 2021 року проходила атестація курсантів четвертих курсів за освітнім ступенем «бакалавр» зі спеціальностей «Озброєння та військова техніка» та «Забезпечення військ (сил)». Курсанти четвертого курсу факультету радіаційного, хімічного, біологічного захисту та екологічної безпеки складали комплексний екзамен за циклом фахової підготовки. Праця танкіста − важка й небезпечна місія, адже саме їм доводиться бути там, де найгарячіше − там, де в бою вирішується доля України. Воїни-танкісти − кращі сини своєї країни. Це наш авангард, наш найважчий броньовий кулак, здатний влучно, вчасно і боляче вдарити по ворогу. У ході комплексного екзамену, що складався з теоретичної та практичної частин, курсанти факультету озброєння та військової техніки гідно продемонстрували членам комісії свої знання, вміння й навички. Особливо відзначилися сержант Сергій Архіпов, молодші сержанти Вадим Завірюха, Сергій Шведюк та Ярослав Перестюк, а також курсант Степан Онишко. Загалом, близько ста курсантів інституту отримали свої перші дипломи, а шестеро з них — диплом бакалавра із відзнакою. Доля танкіста бути там, де у бою вирішується доля України.. Майбутнє українського війська
29СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ місто Львів, Героїв Майдану 32 +38(099)421-80-54, +38(032)238-65-34 Військова академія (м. Одеса) Житомирський військовий інститут імені Сергія Корольова Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» місто Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10 +38(048)263-76-60, +38(073)157-09-01 місто Житомир, Проспект Миру, 22 +38(041)248-30-50, +38(067)450-25-57, місто+38(093)450-25-57Київ,вул.Ломоносова, 81+38(044)521-32-89містоХарків,вул. Кирпичова, 2 +38(093)000-72-28, +38(057)372 61-67 Національна академія Сухопутних військ імені гетьмама Петра Сагайдачного
