2 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Тримайся, брате, тримайся, сестро! Вогнем палають криваві метри. Не смій загинути. Надто рано! Москаль на карті – кривава рана. «Лікуй» ракетою і снарядом, Вкладай у землю катів до ряду! Вирізуй сонних, пали машини, Збивай, топи їх за Україну! Души падлюку за доньку й сина, Стріляй, щоб жила твоя родина. Вбивай без жалю за батька й матір, Щоб мирним селам війни не знати. Помстись за Харків, Ірпінь і Бучу, Штурмуй нестримно, воюй рішуче. За Маріуполь живи яскраво, Щадити орків не маєш права! Короткі дні та яскраві ночі, Вогнів заграви, слова пророчі. Стріляй каzапів, відважний брате, Не час померти. Час Підполковник22.04.22убивати!ЗСУВ. Патола
3СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА ЗМІСТ 302818161284 VICTORIASEQUITURFORTES Виграй цей бій, Києве мій Герої Офіційно«НашіЗброяУкраїниперемогигероїКарпатськасіч»ЗБогомдоперемоги Фото на обкладинці з архіву 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Фото змісту з архіву 93-ї окремої механізованої бригади Холодний Яр Під загальною редакцією Олександра наук,ПавлоОлександрРедакційнаСИРСЬКОГОколегія:ГОЛОДНЮКТКАЧУКдокторісторичнихпрофесор,заслуженийпрацівникосвітиУкраїниОлександрЛЕВЧЕНКОдокторвійськовихнаук,професорСергійЧЕРЕВАТИЙкандидатполітичнихнаукВолодимирПАТОЛАДизайнтаверстка:МаріяМАРТИНОВА Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ №24918-14858Р. Видано Міністерством юстиції України 23.07.2021 року Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів Відповідальніcть за достовірність інформації несуть автори Редакція залишає за собою право використовувати, редагувати та матеріалискорочувати При використанні матеріалів посилання на журнал обов’язкове. Адреса редакції: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська 19А E-mail: press.ksv@mil.gov.ua Інтернет: ВіддрукованоUkrainianLandForceshttps://www.facebook.com/удрукарніНаціональноїакадеміїсухопутнихвійськіменігетьманаПетраСагайдачногозаадресою:м.Львів,вул.ГероївМайдану32Тираж100примірниківрозповсюджуєтьсябезкоштовно.Недляпродажу.Підписанододруку14.06.2022рокуРедакторПатолаВ.Б.ВідповідальназавипускМартиноваМ.В.Засновник,видавець:ЖитомирськийвійськовийінститутіменіС.П.Корольова.Адреса:10004,м.Житомир,проспектМиру22
4 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Îëåêñіé Ðåçíіêîâ Ми покараємо кожного, хто здійснював звірства на цій війні. На нашій землі. Знайдемо кожну сволоту, яка стріляла по наших містах. По наших людях. Яка бомбила нашу землю. Яка запускала ракети, яка давала наказ і натискала на пуск. Вам не буде жодного тихого місця на цій землі. Крім могили. Âîëîдèìèð Çåëåíñьêèé Вас бачать усі, весь світ! Попереду ще багато випробувань, - пише Резніков. - Але в нашу перемогу тепер віримо не тільки ми. Подивіться навколо. Багато хто нарешті здолав страх і наважився кинути виклик Кремлю. З кожною годиною все більше людей усвідомлює, що ніде в Європі немає такої армії. Ніде. І що без цієї армії і нашого народу Європа ніколи не буде в безпеці. Без нас Європи просто не буде. Тому вже зараз надходить допомога, яка ще три дні тому була неможливою. Темрява відступить. Світанок близько. Тримаймо стрій. Слава Україні! Слава Героям України! Офіційно
5СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Підготувала Марія МАРТИНОВА Дякую кожному і кожній із вас. Ви показали всьому світові, як треба боротися за свободу і рідну землю. Пишаюся бути з вами в одному строю. Воїнигерої, міста-герої це наша реальність. Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно. Âàëåðіé Çàëóæíèé Тільки здійснюючи професійний та підготовлений наступ на російські окупаційні війська, ми зможемо звільнити нашу землю від ворога. Для цього потрібно багато та безперервно тренуватись. Тільки так ми зможемо зберегти життя українського воїна та знищити російського окупанта. Îëåêñàíдð Ñèðñьêèé
6 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА В травні місяці 2022 року Президентом України Володимиром Зеленським започатковано нову нагороду: Почесна відзнака «За мужність та відвагу». Започаткована нагорода для відзначення особливих бойових заслуг, мужності, відваги та героїзму особового складу військових частин (з`єднань) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, виявлених під час захисту державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності України, ведення бойових дій та виконання бойових (спеціальних) завдань. З моменту введення в дію Указу Президента України №310/2022 до було нагородженно такі військові частини Сухопутних військ Збройних Сил24України:окрема механізована бригада імені короля Данила; 26 артилерійська бригада ім. генералхорунжого Романа Дашкевича; 28 окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу; 30 окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького; 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців; 92 окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка; 93 окрема механізована бригада «Холодний Яр»; 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.Почесну відзнаку «За мужність та відвагу» присвоює Президент України за поданням, відповідно, Головнокомандувача Збройних Сил України, керівника державного органу, що здійснює керівництво утвореним згідно з законом військовим формуванням. У разі відзначення військової частини (з`єднання) почесною відзнакою «За мужність та відвагу» до трубки верхівки древка Бойового прапора відповідної військової частини (з`єднання) прикріплюється двостороння стрічка зеленого захисного кольору, обшита по периметру золотавим кантом. На одному кінці стрічки з обох сторін золотавими літерами вишиті напис «ЗА МУЖНІСТЬ ТА ВІДВАГУ» і зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого. Інший кінець стрічки з обох сторін прикрашений рослинним орнаментом та зображенням медальйона-підвіски, Знака Президента України. Кінці стрічки прикрашені золотою бахромою. Розмір стрічки: 250 х 12 см. Стрічка зав`язується бантом розміром 30 см із двома горизонтальними променями та скріплюється синьо-жовтою розеткою діаметром 10 см. Стрічка є невід`ємною частиною Бойового прапора. Разом переможемо! Офіційно
Ніч з 23 на 24 лютого змінила наше життя на «до» і «після». Зараз, коли у Києві ще вибухають «калібри», але ворога уже давно вибито з околиць столиці та прилеглих областей, ті напружені дні здаються страшним нереальним сном. За декілька десятків хвилин після початку повномасштабного підступного нападу рашистів без оголошення війни точилися важкі бої практично у передмістях столиці – в Гостомелі, Бучі, Броварах, Василькові. Окупанти були впевнені, що захоплять місто і знищать українську державу за три дні. Схожої думки дотримувалися й аналітики наших закордонних партнерів… Виграй цей бій, Києве мій! Володимир ПАТОЛА Герої України
9СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Столиця була першочерговою ціллю ворога. На її облогу та штурм окупанти кинули найновішу техніку, найбільш підготовлені підрозділи: десантників, морських піхотинців, росгвардійців-кадирівців та іншу нечисть. Але путінська імперська машина нарвалася на залізну витримку, і неймовірну компетентність українського військового командування, безпрецедентну мужність, самовідданість та професіоналізм наших героїв на полі бою, а головне – тотальний всеохоплюючий спротив усього українського народу. Штаб оборони столиці працював в умовах надлюдського напруження 24 години на добу. Цьому не завадили ані регулярні прильоти оперативно-тактичних ракет, ані ворожа диверсійно-розвідувальна група, що атакувала безпосередньо розташування військової частини. Представники командування оборони Києва та командувач особисто, як тільки поміж прийняттям рішень з’являлася вільна хвилина, спішили на позиції, аби підбадьорити наших героїв та вивчити обстановку на місці. А в критичний момент битви за Мощун, коли терези могли хитнутися в будь-яку сторону, щоби зробити усе можливе й необхідне–вони діяли безпосередньо на батальйонному командномуВійськовослужбовціпункті. 72 окремої механізованої бригади Сухопутних військ, які склали ядро оборони столиці, виявили чудеса стійкості та хоробрості. Разом з іншими представниками сил оборони вони знищували багатокілометрові колони ворожої техніки, змушували ворога платити кров’ю за кожен крок по українській землі. У перші ж години російського вторгнення під вибухи авіаційних бомб, «іскандерів» і «калібрів» мешканці столиці та області кинулися до військкоматів. Розуміючи, що територіальні центри комплектування – першочергові об’єкти для ураження, що по кілометрових чергах добровольців, які вирішили стати на захист України, може прилетіти будь-якої миті, хоробрі українці не відмовлялися від наміру одягнути однострій. Ті, хто мав бойовий досвід, практично відразу ж залучалися до небезпечної протидиверсійної роботи, вирушали на позиції та блокпости. Ті ж, хто не мав змоги потрапити до центрів комплектування, зустріли агресора усім, що було під рукою. «Бандерівські смузі», саморобні не мінні загородження, мисливські рушниці, а подекуди навіть трактори, цеглини та банки з консервацією, усе ставало смертоносною зброєю в руках патріотів. У лічені години штаб оборони столиці розгорнув широку й точну систему розвідки, учасником якої став мало не кожен українець, який бачив пересування ворога. Власники непристосованих до бойової роботи квадрокоптерів безстрашно підіймали в повітря своїх пташок мізерного радіуса дії й передавали координати, по яких агресора чітко й нещадно відпрацьовували українські артилеристи й пілоти.Підногами росіян горіла земля, а коли мости почали підривати не лише перед російськими колонами, але й за ними, – стало зрозуміло, що обіцяна путінською пропагандою «легка переможна прогулянка» стає невідворотним транзитом до пекла.
10 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКАСУХОПУТНІ ВІЙСЬКА І все це необхідно було звести в одну неймовірно складну машину. Грандіозну і смертоносну. Колись історики опишуть, як оброблялися величезні масиви інформації, як під акомпанемент розривів та кулеметних черг приймалися блискавичні й точні рішення, як здійснювалися маневри та удари, перерізалися шляхи постачання й відступу рашистів.Пройшли довгі тижні жорстоких кривавих боїв, і так звані «елітні підрозділи» так званої «другої армії світу», наче побиті собаки, втекли під крило зрадників та колаборантів недорежиму Лукашенка, залишаючи на полі бою живих та мертвих товаришів, кидаючи зброю й бойову техніку. Після себе окупанти залишили повну розруху, шокували світ своєю дикістю, нікчемністю, варварською поведінкою, і, що найболючіше,–масовими військовими злочинами. Тисячі закатованих російськими окупантами цивільних чоловіків, жінок і дітей ще довго знаходитимуть у братських могилах Бучі, Ірпеня, Гостомеля, інших сіл та містечок Київщини. 19 квітня нам вдалося поставити декілька запитань командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України – командувачу оборони Києва та оперативного напрямку Герою України генералполковнику Олександру Сирському. – Як ви оцінюєте операцію з оборони Києва? – Всіх цілей, які ставили під час операції, ми досягнули. Сьогодні не залишилось жодного ворожого солдата на території Києва, Київщини та інших областей, за які відповідальне наше угруповання.
1111 – Коли був найгарячіший момент битви за столицю України? – Це був буквально четвертий або п’ятий день повномасштабної агресії. Момент, коли противник захопив плацдарм в районі Мощуна. Ситуація дійсно була критичною. Були вжиті всі заходи. Ми майже добу працювали на командноспостережному пункті батальйону. Були висунуті всі резерви, які ми мали на той час. І тоді ситуацію ціною неймовірних зусиль було переломлено. Обстановка змінилася на нашу користь. І ворог не зміг прорватися.Там дуже небезпечна ділянка. Найменша відстань безпосередньо до Києва, що забезпечувало прохід аж до площі Шевченка та вхід у місто. Якими були попередні оцінки та прогнози під час битви за Київ? – За оцінками американських фахівців, при чому, доволі високого рівня, – вони давали нам на утримання Києва три-чотири доби. Ми про це знаємо. Я спілкуюсь зі командувачем і Сухопутних військ Сполучених Штатів у Європі генералом Каволі, і командувачем Сухопутних військ НАТО генералом Клутьє. Що вони пишуть мені: «Ми молимось за вас, ми пишаємось вами, ми здивовані і ми віримо у вас». І мені це дуже приємно. У важкі часи, коли вони писали, і зараз, коли у нас ситуація кардинально змінилась на нашу користь. – Чи можна цю перемогу вважати моментом корінного перелому в російськоукраїнській війні? – Ми розуміємо, що це тільки невеличкий час, коли ми можемо вільно дихати.Тому що у нас є інші завдання на Сході, і там доволі непроста ситуація. Але ж завдяки проведеним заходам ми можемо вивільнити частину наших військ і спрямувати їх туди, де важко. Указом Президента України командувачу оборони Києва та оперативного напрямку генерал-полковнику Олександру Сирському вручено найвищу державну нагороду – орден «Золота Зірка» з присвоєнням звання Героя України.Цестало вшануванням подвигу усіх, хто ціною неймовірних зусиль, свого здоров’я, а нерідко і найдорожчого – життя, зумів відстояти Київ та вибити російську наволоч з околиць української столиці. Значною мірою саме завдяки успішній обороні Києва світові лідери повірили у силу українського народу й могутність українського війська та стали значно активніше допомагати нам озброєнням, військовою технікою, усім необхідним. Нас безумовно чекають важкі і криваві місяці. Але кожен наступний світанок наближає момент, коли на всій території України, як і в Києві, не залишиться жодного російського солдата. Жодного живого російського солдата.
12 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Олександр Олексійович Павлюк, український військовий, генерал-лейтенант Збройних Сил України, народився 20 серпня 1970 року в місті НовоградВолинський. У 1991 році закінчив Харківське танкове командне училище і з того часу продовжує військову службу в Збройних Силах України. Російське вторгнення на Донбас у 2014 році зустрів на посаді командира 24 окремої механізованої бригади імені Данила Галицького. На початку травня 2014 року 24 бригада під командуванням Олександра Павлюка прибула до зони проведення антитерористичної операції, брала участь у боях за Слов`янськ, Красний Лиман і Краматорськ, звільняла від окупантів міста Сіверськ та Лисичанськ. Того ж року у червні, підрозділи 24 «королівської» бригади брали участь у взятті під контроль та утриманні від Амвросіївки до Ізвариного 240-кілометрової смуги українського кордону. У серпні підрозділи бригади, які утримували рубежі в районі Довжанського, брали участь в операції прориву українських підрозділів з оточення вздовж українсько-російського кордону. У серпні 2015 року Павлюку було присвоєно військове звання генералмайора. У 2017 році Олександра Олексійовича було призначено командувачем військ Оперативного командування «Захід». А згодом він був призначений на посаду командувача підготовки Командування Сухопутних Військ. 28 липня 2021 р. генерал-лейтенант Олександр Павлюк став командувачем операцією Об’єднаних сил, де й зустрів 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення росіян. Олександр Олексійович успішно керував обороною населених пунктів на сході України в Донецькій та Луганській Герой України генерал-лейтенант Олександр Павлюк: Ми здобули досвід війни,навчилися воювати, дістали можливість зрозуміти, щотаке російська армія, на щовона здатна Герой УкраїниОлександр Павлюк Марія МАРТИНОВА Герої України
13СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА областях. Підрозділи Об’єднаних сил вели важкі і виснажливі бої з переважаючими в рази силами ворога, утримували Авдіївку, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасну та інші ключові міста українського Донбасу й Луганщини, незважаючи на артилерійські обстріли, ракетні та авіаудари російських окупантів по мирних жителях. Українські захисники завдали болючих втрат росіянам: наносили артилерійські та ракетні удари по місцях зосередження ворогів, складах паливномастильних матеріалів та ракетно-артилерійського озброєння.Олександр Олексійович недаремно вважає, що саме набутий з 2014 року досвід ведення бойових дій дав можливість зустріти повномасштабну російську агресію в 2022 році і досягти того результату, який бачить вся Україна і весь світ про «російську непереможність».4березня2022 року за особисту мужність і героїзм, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України — генераллейтенанту Павлюку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка». З 15 березня по 21 травня 2022 року Олександр Олексійович був головою Київської обласної військової адміністрації. Призначаючи генераллейтенанта Олександра Павлюка на посаду голови Київської ОВА, Президент України Володимир Зеленський зазначив: «Щоб додатково посилити оборону столиці та Київської області, я призначив керівником обласної військової адміністрації Олександра Павлюка, Героя України, генераллейтенанта, командувача Операції об`єднаних сил. Тож київський напрямок та ситуація в області отримують ще більшу Олександрувагу».Олексійович впевнений, що процес звільнення Київщини був результатом добре продуманих та гарно організованих дій усіх складових сил оборони. Завдяки набутому командирському та бойовому досвіду Олександру Павлюку вдалося взяти військову ситуацію на Київщині під контроль: на Київському напрямку були налагоджені ефективне управління та координація Київського угруповання військ. Героїзм, мужність та надзвичайна відвага військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії, Поліції, Територіальної оборони та добровольчих формувань звели нанівець міф російської пропаганди про «непереможну другу армії в Світі». Спільними зусиллями підрозділів українських захисників, задіяних в обороні столиці, російські війська вдалося відтіснити від Києва на всіх напрямках області.
Герой УкраїниВіктор Ніколюк Командувач військ оперативного командування «Північ» генерал-майор Віктор Ніколюк з перших днів вторгнення керував обороною Чернігова (і не тільки) від російських військ. Місто, яке армія рф планувала захопити за 2-3 дні і тримала в блокаді, знищуючи з артилерії та авіації, зараз під повним контролем українських Збройних Сил. А в останні дні, після анонсованого відведення російських військ з-під Чернігова, українські захисники один за одним звільняли населені пункти довкола міста. За СУСПІЛЬНЕматеріалами Герої України
«Відведення» російських військ відбувається з боями. Це, за словами Віктора Ніколюка, означає лише те, що саме дії Збройних Сил, а не «бажання» окупантів головна причина їхнього відступу. Дії Ніколюка при обороні Чернігова не залишилися непоміченими – 10 березня Президент Володимир Зеленський присвоїв йому звання «Герой України». Яким чином відбувався відвід військ в середині березня? Це росіяни добровільно почали відводити війська після заяв, чи це ми їх почали «кошмарити» і вони почали відходити? Росіяни оголосили про відхід, але як такого відводу військ не було. Навпаки, бойові дії продовжувалися. Вони наносили авіаційні та артилерійські удари як по наших підрозділах, так і по Чернігову. Вони були направлені на нанесення збитків і загрози життю місцевому населенню. Було прийнято ряд військових заходів, які спонукали їх розпочати відхід. Навіть на початок квітня коли ми зайшли в одне з сіл, вони не збиралися виходити, але після того як ми нанесли вогневі ураження, буквально за декілька годин вони вийшли з села. В подальшому, вже за селом, ми продовжували наносити вогневі ураження, тому що ми не ведемо вогонь по наших селах, використовуємо лише тактику дії дрібних підрозділів. Коли Ви дізналися, що вам дають звання Героя України, як ви сприйняли цю інформацію? По-перше, були інтенсивні бойові дії. Інформацію я вже отримав після того як вийшов указ, з привітань знайомих, відповідно. Тоді я дізнався і продовжив виконувати свої завдання. Це оцінка, яку надає мені Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Я виконую свою справу. Ви Командир, який реально веде війська в бій. І казали, що на початку, під Черніговом, Ви як мінімум тричі водили особисто війська в атаку. Це Ваша життєва філософія чи чому Ви так робите? У нас всі такі офіцери та генерали. Всі брали участь у бойових діях і кожен в будь-який момент готовий виконувати ті чи інші завдання – очолити атаку, контратаку. Це притаманне всім Збройним Силам України на даний час. 24 лютого Ви очікували повномасштабне вторгнення Росії? Як цей день для вас почався? Ніхто не очікував, всі думали, що здоровий глузд притаманний кожній людині. І початок бойових дій –з обстрілу наших прикордонних загонів, нанесення ракетних ударів, звичайно, був несподіванкою. Але це не було шоковим станом. Ми вже тоді розпочали виконувати завдання по недопущенню вторгнення, продовжуємо його виконувати. Про це свідчать втрати ворога. Зайти і затиснути Чернігів та Київ – їм не вдалося. Чому так сталося, що буквально в перший день бойових дій російські війська вже були майже під Черніговом? Чи були намагання стримати їх на більш дальніх рубежах до міста? Не були вони в перший день під Черніговом. Звичайно, приймалися заходи. Дуже багато було ворога. Хоча їм було нанесено ураження, після яких вони не мали б наступати. Але ті підрозділи, які надходили, їх було дуже багато. Тому українські війська змушені були відступити до Чернігова. Яка чисельність угруповання російських військ була в найактивніші дні бойових дій біля Чернігова? Лише на Чернігівському напрямку було близько 15ти батальйонно-тактичних груп. Десь близько від 15 до 20 тисяч особового складу. Мені називали цифру втрат росіян під Черніговом. Говорили про 2,5 тисячі людей. Це коректні дані? Про втрати не буду стверджувати. Звичайно, є облік втрат, але не вважаю, що буде правильно стверджувати. Ще коли Ви воювали на Донбасі, говорили про головну тактику росіян «задавити масою, задавити силою»? Щось зараз змінилося? Нічого. Вони так само давлять масою, не бережуть свій особовий склад. Тактика «маси», яка втрачає людей і далі пре, напевно розрахована, що у нас закінчаться боєприпаси і вони задавлять. З 1941 року не змінилася у них тактика.
Озброєння Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний показав, як артилеристи ЗСУ освоюють американські гаубиці М777 Наші бійці опановують сучасну зброю «натівського» калібру, яка допоможе знищити окупантів на нашій землі.Головнокомандувач Збройних Сил України, Залужний на своїй сторінці у Facebook показав, як наші артилеристи опановують гаубиці М777 калібру 155 мм, отримані від США. Схоже, маємо можливість поспостерігати, як готується поповнення для наших артилерійських бригад. Бо міністр оборони Олексій Рєзніков у своєму зверненні уже вказував, що гаубиці М777 зараз точково використовуються на фронтах боїв проти рашистських окупантів. Окремо Головнокомандувач ЗСУ підкреслив – наші бійці вдячні американському народу за таку ефективну та високоточну зброю. Смертоносні 777
Славнозвісні «Бандеромобілі», яких так бояться окупанти, оснащені американськими автоматичними гранатометами Mark 19, уже працюють в Збройних Силах України. Це страшний сон окупанта. Разом переможемо! Mk 19 — це повністю автоматична зброя з повітряним охолодженням із стрічковим живленням і вентиляцією, що обслуговується екіпажем, яка призначена для того, щоб працювати без підготовки. Він стріляє гранатами калібру 40 мм із циклічною швидкістю від 325 до 375 пострілів на хвилину, що дає практичну скорострільність 60 пострілів на хвилину (швидка) і 40 пострілів на хвилину (постійна). Зброя працює за принципом зворотного удару, який використовує тиск у патроннику від кожного випущеного патрона для заряджання та повторного зведення зброї. Mk 19 може запустити свою гранату на максимальну відстань 2212 метрів (2419 ярдів), хоча його ефективна дальність до точкової цілі становить близько 1500 метрів (1600 ярдів), оскільки великий цілий приціл лише градуйований. Найближча безпечна відстань для запуску гранати – 310 метрів під час навчання та 75 метрів у бою. Незважаючи на те, що Mk 19 має спалахгаситель, він служить лише для збереження зору оператора, а не приховування положення зброї. Для нічної роботи можна додати квадрантний приціл Пікатіні для оптики теплового та нічного бачення. Марія МАРТИНОВА Фото: Оперативне командування «Захід» Україна отримала 40-мм автоматичні гранатомети Mk 19
Марія МАРТИНОВА Підполковник Бабанін Володимир Олександрович зараз обіймає посаду командира окремого гірськоштурмового батальйону гірсько-штурмової бригади. У 2014 році був призваний по мобілізації, до цього був на пенсії. В інтерв›ю розповів нам, що на початках йому довелось підтягнути свій рівень навченості ведення бойових дій за стандартами НАТО. Для цього в складі батальйону проходив навчання у відповідних центрах підготовки, співпрацював з міжнародними інструкторами, проходив збори на військових полігонах, зазначив, що всі вісім років з початку війни разом з побратимами відточували свої знання на навички за стандартами НАТО. З початку повномасштабного наступу на Київ гірськоштурмова бригада була перекинута на Київський напрямок, і з початку березня батальйон Володимира приймав безпосередню участь у бойових зіткненнях з ворогом біля населеного пункту Малин. Велись штурмові дії, основною метою яких було знищення противника в населених пунктах Олива, Слобода-Кухарська, Кухарі, Тетерівське. Також нанесення вогневого впливу по населеному пункту Іванкове, що був вузловою точкою, через яку проходило логістичне забезпечення ворога. Не так швидко, як хотілось, але до першого квітня задача була виконана. Щодо агресора, Володимир Олександрович зазначив, що на декількох напрямках були представники різних військових формувань. До прикладу, на напрямку Тетерівське та Підгайне, працювала 155-та окрема бригада морської піхоти рф, тихоокеанська. Щодо населених пунктів, Кухарі, Слобода-Кухарська, Олива, - 64-та окрема мотострілецька бригада. Батальйон підполковника Бабаніна зайшов у той район, коли там вже велись активні бойові дії. З української сторони там працювала 14-та окрема механізована бригада. Зі слів офіцера ми зрозуміли, що там відбувались жахливі події, не так бойові дії, як звірства проти мирного населення. А за те, що 155-та та 64-та натворили на нашій території, їх президент нагородив ці дві бригади найвищою нагородою для бригади – званням «гвардійська». Це багато говорить про рівень, людяності, та, честі, тої псевдофедерації. Ми можемо констатувати факт що Підгайне і Тетерівське Київської області знищені відсотків на 70. Ворог розумів і бачив, що там живуть звичайні мирні люди, але за допомогою БПЛА, авіації ворог цинічно та методично наносив вогневе ураження по цивільній інфраструктурі. Це означає, що у ворога тактика проста: довести мирне населення до крайностей, можливо щоб вони почали бунтувати проти своїх. Чи просто ціллю було максимально більше знищити українських людей, не зрозуміло. На думку нашого співрозмовника, найбільшу помилку керівництво рф зробило ще при плануванні наступу на територію України. Вони у своїх ЗМІ розповсюджували інформацію, що Українці будуть з хлібом і сіллю зустрічати російського солдата. А прийшовши сюди вони зіткнулись з неймовірною консолідацією Українського народу, який в єдиному пориві всіма можливими підручними засобами чинив опір окупантам. Вони не сподівались на такий опір, вільно себе почуваючи, застосовували застарілу радянську тактику ведення бою. Як книжка пише: батальйонні колони по відкритій ділянці місцевості рухаються в напрямку «противника»-, (тобто в нашому напрямку), тому, зазначив комбат, на початках у них були такі колосальні втрати техніки і живої сили. Вони просто не вважали Збройні Сили України боєздатними, за що і поплатились. Підполковник Бабанін також розповів нам про ситуацію коли до рук наших воїнів потрапляла трофейна техніка. БМП-3, БРТ-82, Т-80 яких немає на озброєнні в наших Збройних Силах. Звичайний солдат, коли туди залазив, відчував себе трохи ніяково, бо не працював раніше з такою технікою. Але як же ж можна було, маючи таку техніку, так бездарно з нею чинити. Це говорить про те, що до цієї війни вони підійшли якось розхлябано. Зазначив також, що зараз, завдяки нашим країнам-партнерам, російська федерація відчуває на собі всю міць Української армії. Йде мова про фінансову підтримку, технічну підтримку, про нові види озброєння, які надійшли до нас: гранатомети, NLAW, Javelin, вони дають змогу знищувати ворога набагато ефективніше. Зі слів Володимира Олександровича: - Чесно кажучи, я взагалі не сподівався, що буде збройний конфлікт. Я сподівався, що російський народ усвідомить, що ми апріорі не можемо бути ворогами. Але 18 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Наші герої Раб і українець речі несумісні
19СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА коли все почалось, після того, що вони тут творили, ми вже аж ніяк не будемо «братами» з жодним з росіян, тому що все це відбувається за їхнього сприяння; через відсутність спротиву. Росіяни мовчки сидять і спостерігаю, у сучасному світі так не Висновкибуває.про рівень навченості ворога дасть український народ після перемоги. Загалом я можу сказати, що були підрозділи, які показували високий рівень навченості, стійкості, але мотивація дій підрозділів на території нашої країни була нульова, тому вони були приречені. Тактика дій, у порівнянні з першою фазою військової агресії, не змінилась, завалити все трупами . Як-то кажуть, «людей много, русские бабы еще нарожают, вперед». Продовжуючи бесіду, легендарний комбат зазначив: ми готові до всього, і це факт. У нас вибору немає або ми відстоюємо свої інтереси, або загинемо, або станемо рабами. А раб і Українець, речі несумісні. Це не притаманно нашому менталітету, тому ми будемо битися до останнього. Ступінь мотивації у боротьбі з ворогом зараз у рази більший ніж на початках, тому що ті звірства, ті нелюдські вчинки які ми побачили з боку збройних сил рф вони нас ще більше мотивують якомога швидше знищувати цю погань що ступила на нашу землю. Ворог, не маючи успіхів на одному напрямку, може спробувати отримати успіх на іншому. Тим більше, столиця–це ключова позиція. Президент незалежної країни, уряд, це початкові цілі, які намагався захопити ворог під час декларування демілітаризації, денацифікації тощо. Переживаючи за побратимів, Бабанін розповів, що вони постійно моніторять ситуацію на сході України, де продовжують вестись запеклі бої. Також на Харківщині, на півдні України. Там дуже багато друзів, побратимів, які зараз виконують бойові завдання. Вони, приклад мужності для всієї країни. Ми готові до всього, і це факт. У нас вибору немає: або ми відстоюємо свої інтереси або загинемо або станемо рабами. А раб і Українець речі несумісні Наша перевага над ворогом знаходиться в серці, в душі. Ми захищаємо свою землю, свій рідний край
20 Наші герої Григорій, «Афганець», командир роти. З перших днів повномасштабного вторгнення рф його підрозділ захищав Чернігів та села на підступах до міста, і не втратив жодного воїна, а сам командир знищив два ворожі танки. Вони тримали оборону та палили окупантів в Лукашівці, поблизу Новоселівки, в Количівці, де було спалено колону рашистів. «Янгол-охоронець нас захистив, напевне. Бо з цього бою ми вийшли навіть без жодного «трьохсотого». Розпочався бій по обіді і закінчився, коли було вже дуже-дуже темно. Це було 7 березня, це був найважчий бій,–пригадує командир роти старший лейтенант «Афганець» Григорій, який сам у тій битві отримав контузію. – Був настільки щільний мінометний обстріл 80-х, 120-х, з Градів, САУ. Розслабитися часу не було. Обстріли були і вдень і вночі. Майже тиждень нас обстрілювали. Військові на те і військові, щоб готуватися до війни. А мирні мешканці навіть у страшному сні не могли уявити, що може бути така війна. Німецькі загарбники приходили – такого не робили, як творили рашисти, ділиться командир. – Ми свою країну, свою державу, свої сім’ї, дітей будемо захищати до останнього. Я упевнений, що цю війну ми виграємо. До повномасштабної війни Дмитро мав бізнес – був власником СТО. Першим завданням, з яким зіткнувся Дмитро, було відправлення на підкріплення у Количівку під Черніговом. Адже сусідню Іванівку тоді вже зайняли російськи вороги. Найбільше військовому запам’ятався прорив ворожої колони, яка заходила в Количівку. Але вже під ніч, через 2-3 години боїв, українські військові їх зупинили. Він їздив на праву сторону Десни уже після підриву основного мосту, перевозив зброю, боєприпаси, їжу. Назад повертався пустим, а тому люди просилися, плакали, аби їх евакуювали з міста. Переважно брав пенсіонерів, жінок, дітей. Допомагав переправляти волонтерські грузи. Кожна поїздка була ризикованою та небезпечною, оскільки усі можливі шляхи перетину річки обстрілювалися росіянами. «Мрію повернутися до мирного життя, до професії. Побачити родину, дітей. Думаю, кожен мріє про це», – ділиться захисник. Від бізнесмена –до захисника СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА
21СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА «Мамо, я в армії», – так про своє рішення піти на захист України уже постфактум сповістив матір бойовий медик Данило. Свою службу хлопець не вважає героїчною, каже, що це просто робота. Адже він і до війни бачив багато крові, однак у період воєнних дій складно стало переборювати емоції та триматися морально. Пригадує, як їх бригаду викликали для евакуації важко поранених з тубдиспансеру. Прибувши туди у супроводі військових, медики самі потрапили під обстріл, що тривав понад дві години. Там же Данило і познайомився зі своїм майбутнім командиром, який пізніше терміново шукав у команду медика. «О’кей, я поїхав», – рішуче відповів Данило. «Це свідомий вибір. Бо я знаю, що мої навички можуть дати людям шанс вижити. Я до цього готувався, вчився. І зараз відчуваю, що це максимально потрібно, – говорить медик та запевняє, що тримати медичний фронт буде стільки, скільки знадобиться. – Поки триває війна, поки люди потребуватимуть допомоги, я її буду надавати. Буду до перемоги, а в перемогу я вірю!» Медик Данило «Моя кохана дружина мене не відпускала. Я сказав, що піду хліба куплю, а сам пішов у військкомат. Вона сварилася, плакала, але потім змирилася. До речі, вона з дочкою займається волонтерством», – розповідає військовий.Джордан брав участь у бою в Количівці під Черніговом.«Вийшов наш розрахунок. Афганець, наш ротний, пішов до дороги, а я – на перехрестя. Мій побратим Батюшка спостерігав, передавав мені, коли виходила ворожа колона, а я вискакував і відпрацьовував по противнику. Ворожа БПМ ніби задимілася, а я побіг», –згадує чоловік. Каже, що біг і посміхався, а ворог з підбитої БМП намагався ще поцілити по українському захиснику. Але цього він не пам’ятає – усе розповів той же Батюшка, який споглядав зі сторони. Джордан каже, що навіть у дитинстві він так не стрибав через паркани, як робив це тоді у Количівці. «У мене залишався останній заряд. Я вискочив з-за рогу вулиці і влупив у десантний відсік. Вона (БМП) загорілася. Далі почалася така м’ясорубка, що вже було незрозуміло, крили і наші, і не наші. Була каша. Більше того, були прильоти «Градів» поруч…», – згадує воїн. Анатолій упевнений, що Україна обов’язково переможе, і він з побратимами зробить все можливе, аби це пришвидшити. Сказав, що піду хліба куплю, а сам пішов у військкоматДжордан СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА
СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Наші герої Захисник Чернігівщини з позивним Добрий до війни не мав досвіду військової служби. Однак це не завадило йому піти на захист України та зокрема Чернігова.«Яктільки почалося це все, пішов до військкомату, пішов захищати Чернігів. Бо знав: якщо нападуть піду відразу», розповідаєПам’ятнимихлопець.уході бойових дій для військового стали вихід з Лукашівки, а потім бої в Количівці поблизу Чернігова. «Нам допомогла наша артилерія і погана погода», посміхається Добрий. – відходили через Анисів, Бакланову Муравейку, дійшли до визначеного місця». У Количівці найбільшого страху нагнала на військового робота артилерії, коли снаряди падали зовсім поруч. Спочатку, каже, було дійсно страшно. Але після всіх тих жахіть, які влаштували російські окупанти в Україні, страх змінився ненавистю та ярим бажанням їх вбивати. І це незважаючи на те, що чоловіка характеризують як позитивного, завжди усміхненого та доброго характером, за що й отримав свій позивний. Наразі у хлопців настрій–бойовий, готові виганяти рашистів з України, «щоб ними тут навіть не смерділо». Добрий «Ранок 24 лютого зустрів у Києві і зрозумів, що щось не те. З телебачення почув, що почалася війна. Рішення прийняв на автоматизмі. Останньою маршруткою виїхав до Козельця, щоб там мобілізуватися до Збройних Сил України. Поріг військкомату переступив 25 числа. Через велику кількість людей тільки третім автобусом виїхав до Чернігова», – згадує про перші дні Василь.«Я–звичайний солдат, – скромно розповідає про себе військовий і пригадує найстрашніші дні війни на Чернігівщині. – Найбільше мені запам’ятався момент, коли з літака бомбили міст. У той час ми були в Количівці, недалеко від мосту займали позиції спільно з Національною гвардією». Каже, що їхньому підрозділу дуже пощастило з ротним Афганцем. Завдячуючи йому, не мали«Настрійзагиблих.– бойовий. Будемо стояти до кінця, іншого виходу немає», упевнено говорить воїн. Василь Дзюба «Це тварюки! За те, що вони наробили, пробачати не можна, домовлятися не можна. Тільки знищувати! До останньої краплі крові» Кобзар, так називають товариші Ярослава, брав участь у боях з оборони Чернігова у Количівці. Він, як і інші, завдячує командирові роти за те, що той зберіг особовий склад та вивів усіх живими. «Коли нам передали, що ворожа техніка іде, ось уже Кобзар вона була поруч, то він швидко і правильно скомандував нами. І ми розбили ту колону», згадує військовий.Крімтого, Ярослав виконував бойове завдання у складі групи у селі Золотинка поблизу Чернігова. Там на розтяжці загинув його побратим, тим самим врятувавши життяЯрославКобзарю.каже, що у ході бойових дій страху не було, хоча знає, що це з психологічної точки зори неправильно. «Мені це подобається. Я навіть вирішив після демобілізації підписати контракт. Уже знаю, куди», ділиться планами на майбутнє. А ще запевняє, що всі хлопці налаштовані по-бойовому і готові звільняти і Маріуполь, і Донецьк...
23СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Ірина Дегтяренко, командир бойової машини. «Ці очі я запам’ятаю до кінця своїх днів», так про погляд російського окупанта, який вів вогонь по її екіпажу, каже Іра. На перший погляд, не віриться, що вона – командир бойової машини, але її позивний «Демон» говорить сам за себе. «За характер», коротко пояснює військова його наявність.Разом зі своїми побратимами командир бойової машини піхоти, командир відділення старший солдат Ірина рано-вранці 24 лютого отримали бойовий наказ висуватися на рубіж і зайняти оборону. Виконували бойові завдання у напрямку Ріпок. Потім маневрували та зайняли рубіж на іншому напрямку, де безпосередньо і зіткнулися з ворогом у «Противникбою. їхав колоною на дуже великій швидкості. Ми займали позиції у лісосмузі. Здається, я бачила очі того чоловіка, який косив нас з крупнокаліберного кулемета. Ці очі, напевно, я запам’ятаю до кінця своїх днів», згадує дівчина. А ще пам’ятає масштабний артилерійський обстріл, коли постраждав екіпаж захисниці. «Був дуже тяжко поранений мій механік-водій, який помер на місці, а жаль… І операторнавідник був поранений. Але він живий, все з ним добре, і вже разом із нами», – згадує з сумом Ірина.Вона весь час оборони Чернігова була зі своїм екіпажем. Інколи брала на себе роль оператора-навідника, адже досвід уже був: дівчина у військовій частині ОК «Північ» служить з 2019 року. В армії ж з 2017-го.«Вірити, звичайно, не хотілося, що все це почалося. Але ми були готові. Усі проявили себе хоробро. Ми не маємо відступити ні в якому разі, бо ми – вдома. У нас хоробрі люди, вони зупиняють ворога голими руками, допомагають Збройним Силам України. Я вдячна всім!», наголошує дівчина-воїн. «Редактори, професори, кондитери, викладачі… Кого у нас тільки нема. Але у людей є натхнення здобувати нові навички. У нас багато учасників АТО, вони навчають, діляться цінними порадами», розповідає офіцер запасу, чернігівець, театральний редактор Дмитро Мамчур. До великої війни писав п’єси, у війську – заступник командира роти з рівні,БойовийвиконуватитренуютьсяАдаптуютьсязабезпечення.морально-психологічного«Післябоївхлопціадаптуються.успішно.Водночастапродовжуютьвизначенізавдання.дух–наналежномуусі–добремотивовані»,такоцінюєстанособовогоскладуофіцер.Ащедодає,що за виконані бойові завдання уже дехто нагороджений державними нагородами, інші – представлені до них. Знає, що нагороди точно заслужені.«Фактично, що ці звірі зробили з Черніговом, є закономірним наслідком загальнонародного виправдання цієї тиранії. Вони вважають, що без цієї тиранії імперія зла розпадеться. Можливо, там є якісь дисиденти, якась інтелігенція, але їх впливу ми не бачимо… Що стосується Чернігова, це тисячолітнє місто, яке має славну історію оборони, це полкове місто, яке пам’ятає Мазепу, Лизогубів та інших. І ось ці традиції, все, що прийшло від діда-прадіда, і забезпечило вдалу оборону попри втрати». драматургБойовий «ДЕМОН»НАБМП
24 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Жінка-офіцер очолила батарею артдивізіону «Гіацинтів». Лейтенант Любов Плаксюк нагороджена орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2022) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Лейтенант Любов Плаксюк зустріла ранок 24 лютого 2022 року в зоні ООС, на посаді т.в.о. командира батареї самохідного артдивізіону «Гіацинт-С» артилерійської бригади імені генералхорунжого Романа Дашкевича оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України. Ще шкільна мрія дівчини про військову кар’єру здійснилася. Однак шлях до офіцерського звання був непростим і тернистим. Після закінчення школи вона попрямувала здобувати фах вчителя, за яким працювала на Житомирщині. Події на сході України переконали дівчину таки переглянути свою життєву стезю. Любов Плаксюк підписала контракт у 2016-му. Її знайомство з артилерійськими установками розпочалося зі 152-мм дивізійної самохідної гаубиці 2С19 «Мста-С». – Коли побачила «Гіацинти-С» і вперше проїхалася на машині, то відчувала гуркіт мотора, від якого перехопило подих. Зрозуміла, що це моє. Придивилася до роботи номерів розрахунку, прочитала кілька книжок з артилерії. Поступово вивчила конструкцію самохідної артилерійської гармати 152-мм калібру та у 2019 році зробила дебютний постріл з неї на полігоні в Гончарівському на Чернігівщині, - розповідає Любов Плаксюк. У 2020 році жінка отримує первинне військове звання молодший лейтенант і призначається на посаду командир, взводу управління самохідного артдивізіону «Гіацинт-С». Одночасно продовжує вивчати різні види артилерійського озброєння та працює над підвищенням результативності стрільби, натхненно прокладає маршрути для маршів у десятки кілометрів, розробляє цікаві завдання для розрахунків, проходить тренування особового складу як командир батареї. – Уявляєш, ми вийшли з-під обстрілу з пробитим баком у вантажівці. Мені казали кидай її та в иходь пішки, але ж я собі думаю: «З чого б це залишати оркам гарну машину », згадує жінка вже теп ерішні бойові будні. БОЙОВА КВІТКАРКА Наші герої
25СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА «Будеш фельдшером. Це на випадок війни», так йому після строкової служби сказали колись у військкоматі, коли ставили на облік. Війна трапилася і Валерій таки став фельдшером. Служить в окремому батальйоні ОК «Північ». Хоча у цивільному житті був будівельником. Бойове хрещення пройшов у горезвісній Лукашівці поблизу Чернігова. «Зранку встав, майже встиг випити каву, як кричать , ”Танки!“. Танків було багато, інша техніка… З однієї сторони був курник, з іншої –ферма. Мені крикнули, що є поранений. Я побіг, хоча ця дорога прострілювалася. І понеслося: джгут, укол, ІПП (індивідуальний перев’язувальний пакет – ред.), час… Тільки написав час накладання джгута, знову кричать. Другий був серйозно поранений. І знову по схемі: джгут, укол, час… І знову поранений… І знову треба бігти. Потріпали нас сильно», – згадав Валерій. У тому бою українські військові розуміли, що сили були нерівними. Однак спільними зусиллями та завдяки відважності змогли знищити чотири російські КАМАЗи. Головний сержант взводу – командир відділення управління артилерійського дивізіону 16 артилерійської бригади старший солдат Олександра Стельмах, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня 30-річна Олександра за освітою вчитель фізкультури. Проте молода жінка й мама вирішила пов’язати долю з військом. До того ж, обрала не штабну посаду, а службу в бойовому артилерійському підрозділі.–Розвідник-далекомірник солдат Олександра Стельмах прийшла до нас, здається, зовсім недавно –у серпні 2019 року, – розповідає командир дивізіону підполковник Геннадій Хабло. – Та не повірите: деякі завдання вона вирішує значно скоріше, аніж вісімдесят відсотків офіцерів-артилеристів! Наприклад, швидкість розрахунків під час вирішення топогеодезичних задач у неї просто феноменальна! Саша хотіла піти до війська одразу, як почалася війна. Втім, на той час її дітям минуло один і два рочки. Тож, звісно, ні про яку армію мови не було. Але щойно малеча підросла, Олександра вирішила одягнутиСкладні«піксель».артилерійські завдання вона здатна лузати, немов насіння. Саша Стельмах із 26-ї бригади виявилася справжнім відкриттям. Ніхто не вірив, що ця дівчина стала найкращою з-поміж розвідниківдалекомірників уже за два місяці після навчального центру.Змоменту широкомасштабного нападу росії Сандра – практично на передньому краї нашої оборони. «Звичайні» герої
26 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Циган у лавах Збройних Сил України з 2017 року. Вже не раз доводилося чоловіку брати участь в боях з ордою під час проведення операції Об’єднаних сил на сході України. Повномасштабне вторгнення росіян боєць зустрів о 4 ранку, і довелося змінювати плани, відкладати поїздки та йти захищати своїх. Підрозділ воїна зайняв оборону на броварському напрямку, де росіяни намагалися прорватися до столиці України. Циган з побратимами зайняли позиції в очікуванні ворожої танкової колони. Після прибуття підмоги у вигляді бойової машини піхоти та танка, стало зрозуміло, що цей бій Чорні Запорожці виграють. «Ще бій не розпочався, а у нас настрій був такий, як ми вже перемогли, пригадує Циган. Російська техніка горіла так, як феєрверки на свято. Чоловіку не соромно дивитися в очі рідним та близьким, адже він виконує свій обов’язок. В першу чергу перед своєю сім’єю, дружиною, дітьми. Воїн бригади Чорних Запорожців впевнений, що після нашої перемоги, коли його діти подорослішають, їм буде що розповісти. Циган пишається тим, що він українець. Каже, що іншої країни йому не потрібно, а Україну він буде захищати до нашої перемоги. ЦИГАН Наші герої Фото з архіву пресофіцера 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців Романа Чоп
27СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Військовослужбовець бригади імені Чорних Запорожців на позивний Глечик до служби в армії працював у поліції. Тому військова справа для чоловіка не нова. Як зізнається він сам: мінімальний бойовий досвід вже був. Служба в поліції та участь у війні на Донбасі стали в нагоді з початком повномасштабної російської агресії. Підрозділ Глечика зайняв оборону поблизу селища Велика Димерка на Київщині. Бійці були налаштовані рішуче та були готові голіруч зупиняти москалів. Російська колона спробувала нахабно перти трасою на Київ. За командою, Глечик з побратимами приготувалися до бою та налаштували протитанкову керовану ракету «Джавелін» до знищення рашистської техніки. «Адреналіну вистачає!», – зізнається Глечик. Отримавши сповна від української піхоти, росіяни стали тікати, забуваючи про своїх поранених москалів. Володимир на позивний Цар, до повномасштабного вторгнення росіян, займався будівельним бізнесом в Києві, а сьогодні чоловік – кулеметник батальйону територіальної оборони Збройних Сил України. Володимир брав участь в боях з рашистами під Ірпенем. Згадує, як москалі стріляли з усього без розбору. Каже, було все: міни 82-мм калібру, «гради», била артилерія. Боєць впевнений, що звикнути можна до всього. Як жартує Цар: «Тільки дурак не боїться! Під час обстрілів було страшно, але звикаєш». Розуміння того, що хтось має вести бій, аби не дати москалям пройти далі, допомогло переборотиУкраїнськістрах.воїни робили свою роботу та нищили ворога. Росіянам не дуже подобалися дії захисників ірпінського напрямку. Тому, рашисти й накивали п’ятами з-під Києва, так і не досягнувши своєї мети. Побачивши, що ординці натворили, Цар безсумнівно буде мстити. «Ворог смертний. Навіть дуже. Він зроблений з кісток і м’яса. А ми на своїй землі. За все те, що росіяни натворили, – вони отримають своє. Тому все буде Україна!» Військовослужбовець Руслан на позивний Сулім на війні з 2014 року. З початком повномасштабного наступу рашистів, Сулім з підрозділом зайняли оборону на Броварському напрямку, отримавши завдання не пропустити російських покидьків до столиці.Коли москалі спробували прорватися на Київ, як завжди, спочатку почали воювати з місцевим населенням. Навіть не дійшовши до села, рашисти почали цілеспрямовано бити з танків по цивільних будинках. Росіянам здалося цього мало, і по селу почала працювати реактивна артилерія. Понад тридцять будинків було знищено, загинув цивільний чоловік. Знищено майно та худобу селян. Підрозділ Суліма помстився сповна москалям та напалив достатньо ординської техніки, згорілі залишки якої й досі стоять на околицях села. Знищених росіян російське військове керівництво та їх, «товаріщі» кинули на корм воронам. Руслан впевнений у нашій перемозі. Чоловік мріє про те, як на пенсії буде показувати внукам ножа, яким різав москалів. Сулім на ножах добре знається, тому носить з собою спеціальний ніж з сюрпризом.«Женемо їх потроху, б’ємо і гнати будемо до нашої перемоги!»,– переконаний Сулім.Роман ЧОП СУЛІМ ЦАР Г Л Е Ч И К
28 СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Любов наших громадян до рідної землі та їхня здатність до самоорганізації давно породжують легенди. Волонтери і добровольці стіною піднялися за Україну в 2014 році. Багато з них не «втомлювалися від війни» протягом усіх восьми важких років. Коли настав день 24 лютого добровольці «Карпатської Січі» знали, що їм робити. Продемонструвавши стійкість та професіоналізм у боях за Київщину, вони рушили далі на Схід, битися там, де важко. Тепер батальйон як одна з найкращих добровольчих частин став повноправним підрозділом наймогутнішого і найчисельнішого виду Збройних Сил України– Сухопутних військ. Батальйон «Карпатська Січ» разом з ТРО, ЗСУ, СБУ, МВС України тримав оборону Києва з 24 лютого 2022 року. Підрозділ був створений ще у 2014 році як окрема добровольча чота «Карпатська Січ». У 2015 році увійшов до складу Збройних Сил України, у 93-тю механізовану бригаду. За час участі у військових діях на сході України чота стала ротою, брала участь в боях в районі Донецького аеропорту: за Піски, шахту «Бутівка», Водяне, Опитне. Командир — Олег Куцин. Керівництво та особовий склад батальйону опрацьовували можливості входження до лав Збройних Сил ще з 2014 року. На жаль, через низку причин, тоді довести справу до кінця не вдалося. Після початку повномасштабної російської агресії вмотивовані українські патріотидобровольці черговий раз проявили себе на полі бою, чим привернули увагу керівництва держави та Збройних Сил. Саме тому було прийнято спільне рішення, і частина підрозділу увійшла до складу ЗСУ як 49-ий окремий стрілецький батальйон Сухопутних військ Збройних Сил України «Карпатська Січ». – Намагаючись залякати, орки використовують всі види важкого озброєння: танки, гради, авіацію, фосфорні снаряди, заборонені усіма міжнародними конвенціями. Але наша артилерія прикриває. Виконуємо завдання, поставлені сектором. Ми завжди керувались і будемо керуватись принципом «Не відступати, а наступати!». Кілька днів тому наші січовики, спільно з відділенням Правого Сектору ,розробили спеціальну операцію, внаслідок якої була ліквідована вишка з ворожим спостережним пунктом. На фронті всі об’єднуються, адже ми стоїмо тут за спільну Ідею та працюємо заради єдиної мети», — розповідає доброволець «Карпатської Січі», Володимир Лоїш на псевдо Грім. Виконавши бойові завдання на Київському напрямку, воїни добровольчого батальйону «Карпатська Січ» отримали нове бойове розпорядження, облаштували позиції на Харківщині та, у зведених загонах ЗСУ, тримають передову лінію фронту. Ситуація на Сході зараз напружена, ворог концентрує увесь бойовий потенціал для штурму українських позицій. Окупант веде наступальні дії. Продовжуються безперервні артилерійські та мінометні обстріли. Тривають запеклі бої. С ВОБОДА І Ч ЕСТЬ КАРПАТСЬКА
29СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА Відступає тільки вперед Василина НАКОНЕЧНА «Карпатська Січ» зараз знаходиться на одній з найбільш відповідальних та загрозливих ділянок фронту. 16 воїнів загинуло та близько пів сотні бійців отримали поранення різного ступеня важкості. Поранені підліковуються та повертаються в стрій, адже всі розуміють, що цього ворога не так просто добити, але потрібно.–Триває повномасштабна війна. Московити кинули всі сили та стріляють не лише прицільно, а й хаотично, для того, щоб деморалізувати українського військового. Але це їм не вдається, вони отримують потужну відсіч, і жодна наша позиція не буде зданою. Ми знаємо, що вони деморалізовані, що вмирають сотнями. Найгірше їх ламає те, що вони своїх 300-х та 200-х залишають на полі бою. Українці ж, в свою чергу, завжди своїх забирають, навіть якщо евакуаційна група ризикує життям заради цього. Для нас є високою честю забрати побратима з поля бою, і робимо ми це успішно — наголошує заступник командира Добровольчого батальйону ОДЧ «Карпатська Січ», Володимир Гапун на псевдо Русин. – Ця війна зовсім не схожа на ту, що почалась на східному фронті у 2014 році. Тут нема ніяких обмежень. Якщо в 2014 році ворога можна було зупинити обстрілом, то зараз їх кількість така велика, що вони просто гинуть і по їх трупах ідуть наступні москалі. Тому нам доводиться докладати більше зусиль, щоб стримати ворога. Вберегтись від ворожих засобів спостереження та авіарозвідки допомагає ППО та засоби радіоелектронної боротьби, якими ми, власне, користуємось, — зв’язківець, Карпатської Січі Мар’ян Козбур на псевдо Промінь. «Карпатська Січ» вступила в бій на найважчих ділянках та показала себе достойно. Яким би не був наказ, його потрібно виконувати, адже бійці КС чітко розуміють, що легкої перемоги не буде і хтось повинен брати на себе найважчі ділянки. – Ворог сильний, і почав працювати грамотно, з військової точки зору. Ми чітко усвідомлюємо, що зараз вирішується доля Української держави та нації загалом. Тому іти на фронт необхідно. Ні американські «джавеліни», ні англійські «енлави» за нас цю боротьбу не виграють. Лише ми, українці, здатні подолати ворога, ми породили цю державу, і лише ми здатні її знищити. Звісно, з допомогою здорового цивілізованого світу. Саме тому в рядах «Карпатської Січі» зараз перебувають бійці 20 різних національностей. Ми навіть створили деякі національні підрозділи,– розповідає командир ОДЧ «Карпатська Січ» Олег Куцин.
Марія МАРТИНОВА Духовність З Богом до перемоги Протягом усього паломництва групу українців супроводжував керівник Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ владика Михаїл (Колтун), а також заступник керівника о. Андрій Зелінський, та керівник відділу у справах душпастирства у ЗСУ Департаменту військового капеланства о. Ростислав Височан. Організацію поїздки українських військовослужбовців координував Департамент військового капеланства спільно з Патріаршим паломницьким центром та за сприяння Міністерства оборони України. – Сьогодні перед усім світом особливо відкривається ціна людського життя і миру, весь світ консолідується навколо тієї проблеми, яку взяла на себе Україна, – каже владика Михаїл. –Цей святий момент паломництва сьогодні об’єднує все суспільство, яке усвідомлює важливість миру і огортає Україну своїми молитвами. Цього року під час паломництва у Марійському містечку Люрд особливу увагу приділяли Україні та її представникам. Зокрема, прапороносну ходу під час урочистого відкриття паломництва очолили українські військовослужбовці з жовто-блакитним стягом. Також всі учасники прощі проявляли велику повагу до представників з України та висловлювали вдячність за стійкість у боротьбі за свободу та відстоювання правди. – При появі українського прапора ставали на ноги та аплодували упродовж трьох днів понад десять тисяч військовослужбовців із сорока країн світу. А потім іще всі підбігали і дякували – дуже щиро і по-справжньому – за те, що Україна боронить і їхню свободу також. Цьогорічне паломництво завершилося багатотисячною урочистою молитвою великої міжнародної військової спільноти за Україну, що страждає від несправедливої та невиправданої агресії, – поділився враженнями о. Андрій Зелінський. З 13 до 15 травня проходило 62-е Міжнародне військове паломництво до м. Люрд (Франція), учасниками якого стали військовослужбовці з сорока країн світу. Традиційно до міжнародної молитви за мир долучилася також делегація з України. Це представники Збройних Сил України, родичі полеглих українських героїв, військові капелани.
31СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА місто Львів, вул. Героїв Майдану, 32 +38(099)421-80-54, +38(032)238-65-34 місто Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10 +38(048)263-76-60, +38(073)157-09-01 місто Житомир, Проспект Миру, 22 +38(041)248-30-50, +38(067)450-25-57, +38(093)450-25-57містоКиїв,вул.Ломоносова, 81+38(044)521-32-89містоХарків,вул. Кирпичова, 2 +38(093)000-72-28, +38(057)372 61-67 Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Військова академія (м. Одеса) Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка Київський військовий ліцей імені Івана Богуна місто Київ, бульвар Лесі Українки, 25 +38(044)286-17-18
