Оборонний вісник №12/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

12 №

2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

12 №

2020

ЗМІСТ АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

КРОКИ У НАПРЯМКУ РЕФОРМ

КОНФЛІКТИ ХХІ СТОЛІТТЯ

ПЕРЕМОГА В ПОВІТРІ – ПЕРЕМОГА У ВІЙНІ

ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

НАЦБЕЗПЕКА

ВІД КІБЕРБЕЗПЕКИ ДО КІБЕРОБОРОНИ

КОМПЛЕКСНО ОГЛЯНУТИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013

СПЕЦСЛУЖБИ УКРАЇНИ

ВИМОГИ ЧАСУ

РОЗВІДУВАЛЬНІ СПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ

ЖИВУЧІСТЬ АРСЕНАЛІВ

Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

№12/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

МіГ-29МУ1: нова авіоніка та двигуни Довідка МіГ-29 (кодове ім'я НАТО: Fulcrum) — багатоцільовий радянський винищувач четвертого покоління, перебуває на озброєнні багатьох країн світу, в тому числі й України Екіпаж:

1-2 особи Максимальна швидкість:

2 450 км/год

Бойовий радіус:

700 км Практична стеля:

18 000 м Швидкопідйомність:

300 м/с Двигуни/ потужність:

2 х РД-33/5040 кгс Гарматне озброєння/ боєзапас:

ГШ-301/200 снарядів Підвісне озброєння/ Маса підвісних елементів:

Р-60, Р-27, Р-73/3500 кг Дальність польоту:

2 230 км

ПРОТИДІЯ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ Держави-члени НАТО і Україна у 2021 році проведуть командно-штабні навчання в рамках платформи з вивчення досвіду протидії гібридній війні. Навчання будуть мати назву «Злагоджена спроможність». Нагадаємо, що ще 10 липня 2017 року Україна і НАТО започаткували платформу з протидії гібридній війні. В Альянсі переконані, що реагувати на гібридні загрози набагато ефективніше у спільній взаємодії з Україною.

ригада тактичної авіації повітряного командування «Центр» Повітряних Сил ЗС України отримала модернізований винищувач МіГ29МУ1. У рамках виконання державного оборонного замовлення фахівцями державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» проведено модернізацію систем та обладнання, а також продовжено ресурсні показники літака. Зокрема, на літак встановлено нову авіоніку та капітально відремонтовані двигуни. Нагадаємо, що в жовтні до 40-ї бригади тактичної авіації надійшов модернізований Міг-29. У липні відновлений «кримський» МіГ-29 отри-

ПЕРЕДАЧА ТАНКІВ Т-64 Львівський бронетанковий завод завершив виконання державного оборонного замовлення передачею ЗС України 4 модернізованих Т-64 і броньованої ремонтно-евакуаційної машини БРЕМ-2. За неповні два роки завод передав понад 50 цих відновлених машин. Модернізовані танки отримали сучасні нічні приціли, новітні цифрові радіостанції, супутникові системи навігації, комплекти динамічного захисту та ще чимало додатків для більш ефективного виконання бойових завдань.

мала 204-а Севастопольська бригада тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Ще один модернізований та капітально відремонтований літак Повітряні Сили отримали у березні. Модернізація винищувача до рівня МіГ-29МУ1 направлена на підвищення бойових та експлуатаційних характеристик. Зокрема літаки отримують більш потужну РЛС, яка дає можливість збільшити дальність виявлення повітряних цілей, а також інтегровану в бортовий радіонавігаційний комплекс систему супутникової навігації. Окрім того, розширено можливості контролю і реєстрації функціональних параметрів технічного стану літака, двигуна та низки бортових систем.

ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР У 2021 році, в рамках реформування Збройних Сил, у Старокостянтинові створять перший логістичний центр ЗС України. Загалом таких центрів буде чотири. Також планується розгорнути чотири бригади логістики оперативних командувань, до складу яких мали увійти існуючі автомобільні батальйони, батальйони матеріального забезпечення та ремонтні частини оперативних командувань з метою забезпечення своєчасного підвезення матеріальних засобів, ремонту озброєння та техніки.

ПРИВАТИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ Кабінет Міністрів прийняв постанову про виведення зі складу Державного концерну «Укроборонпром» 17 підприємств, 16 з яких будуть передані до Фонду державного майна України з метою їх подальшої приватизації; ще одне — «Українська авіаційна транспортна компанія» — перейде до сфери управління Міністерства оборони. 11 підприємств, які увійшли до переліку на відчуження, не здійснювали фінансовогосподарської діяльності, ще 5 – були збитковими та мали незадовільні економічні показники.

№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Реформування Військової служби правопорядку Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки допрацьовує законопроект про Військову поліцію, що отримає ширші повноваження ніж має Військова служба правопорядку. Більшість членів робочої групи підтримала ідею перетворення спеціального правоохоронного формування у складі ЗС України – Військової служби правопорядку (ВСП) у правоохоронний орган зі спеціальним статусом, який здійснює правоохоронну діяльність у сфері оборони держави. Діяльність новостворюваного інституту, на думку науковців-правників, має поширюватися на всі військові формування та правоохоронні структури, а не лише на Збройні Сили. При цьому діяльність військової поліції може спрямовуватися і координуватися міністром оборони. Водночас, призначення та підпорядкування керівника військової поліції, на переконання правників (аби уникнути конфлікту інтересів), має бути компетенцією Уряду. Дискусійним залишається питання чисельності військової поліції. Згідно з пропозицією Міноборони, вона має складати не менше ніж 8,5 тис. особового складу, однак повідомляється, що з огляду на розширення функціоналу, ця кількість ще зросте. Нагадаємо, що за чинним законом гранична чисельність військовослужбовців і працівників Військової служби правопорядку не може перевищувати 1,5% загальної чисельності Збройних Сил України (тобто не більше ніж 3750 осіб).

ПЕСИМІСТИЧНА ОЦІНКА В оцінці процесів, що відбуваються в країні, українці налаштовані песимістично – майже 2/3 громадян вважають, що події в державі розвиваються в неправильному напрямі. Отже на запитання «Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

16,6%

16,5%

66,8% У правильному напрямі

Війська отримують нову «Шилку» М

іноборони замовить дві партії модернізованих установок 3СУ-23-4М-А1 «Шилка». За словами гендиректора ДП завод «Арсенал» Ігоря Волощука, контракт має бути укладений найближчим часом в рамках держзамовлення цього року. Також додатково розглядається замовлення на певну кількість одиниць цієї техніки в ДОЗ-2021. У Міністерстві оборони зазначили, що з метою комплектування зенітних підрозділів Збройних Сил України модернізованою «Шилкою», виконання цього заходу включено до державного оборонного замовлення на 2020 рік. Модернізація передбачає встановлення на зенитку нової багатофункціональної радіолокаційної станції з цифровою антенною решіткою замість аналогової РЛС і заміну спеціалізованої аналогової обчислювальної системи на сучасну цифрову. Також «Шилку» буде обладнано навігацій-

ною системою, системою забезпечення та блоком цифро-аналогових перетворювачів. Нагадаємо, що «Арсенал» за договором з Міноборони проводив дослідно-конструкторську роботу щодо модернізації «Шилки» з 2015 року. Модернізація передбачена у трьох варіантах. Другий варіант додатково до нововведень першого передбачає встановлення устаткування на установку оптико-локаційної системи, що має в своєму складі телевізійний та тепловізійний канали, а також лазерний далекомір. У третьому варіанті додається ракетний канал з чотирма ракетами «Ігла». На озброєнні ЗС України до цього часу ще немає жодної системи військової ППО з активною фазованою антенною решіткою і цифровою системою управління вогнем.

«Міцне та боєздатне військо — це запорука свободи та незалежності України. А отримання статусу партнера НАТО з розширеними можливостями є доказом того, що реформа української армії рухається у правильному напрямку».

У неправильному напрямі Важко відповісти

Дані: Центр Разумкова №12/2020

Володимир Зеленський, Президент України

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КРОКИ У НАПРЯМКУ РЕФОРМ Обравши шлях на вступ до Європейського Союзу та НАТО, Україна поклала на себе зобов’язання реалізувати низку реформ, виконання яких сприятиме скорішому досягненню нашою державою європейських стандартів та зміцненню сектору безпеки та оборони

агато завдань щодо формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, визначення засад політики європейської та євроатлантичної інтеграції в сфері оборони поклало на себе Міністерство оборони України. Про реформи, які нині тривають в оборонному відомстві держави, а також про те, як за натовськими стандартами реалізуються оборонна політика та цивільний контроль «Оборонному Віснику» розповідає Генеральний директор Директорату політики у сфері оборони Міністерства оборони України Юрій Пунда. — Напередодні засідання міністрів закордонних справ державчленів НАТО Міністр оборони України Андрій Таран заявив, що Україна розраховує отримати План дій щодо членства в НАТО і сподівається на підтримку цього рішення на наступному Саміті Альянсу у 2021 році. Які реальні кроки для реалізації цього напрямку вже запроваджені в Міністерстві оборони України? —ц Перш за все, хочу зауважити, що стратегічним курсом України визначено набуття повноправного членства в Європейському Союзі та організації Північноатлантичного договору. Виходячи з цього, а, також, на виконання положень Конституції України та прагнення українського народу, у Міністер-

стві оборони України розпочата робота щодо вивчення та впровадження кращих практик держав-членів НАТО. Для більш дієвого та швидкого вирішення цього складного завдання Міністром оборони України у травні 2020 року було прийнято рішення щодо створення Директорату політики у сфері оборони Міністерства оборони України. Місією Директорату стало формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, визначення засад політики європейської та євроатлантичної інтеграції в сфері оборони. Також, слід відмітити, що створення Директорату є кроком на шляху розвитку демократичного цивільного контролю над силами оборони у відповідності до євроатлантичних стандартів. Хотілось би зауважити, що покладені на Директорат завдання виконуються у тісній взаємодії з іноземними радниками, дорадчо-консультативними органами та громадськими організаціями. Наступним кроком став аналіз законодавства України у сфері національної безпеки та оборони, тенденцій розвитку безпекового середовища, оборонного огляду та вивчення громадської думки щодо шляхів підвищення привабливості і престижності військової служби. На основі проведеного аналізу було видано наказ Міністерства оборони від 14.08.2020 № 283 «Про організацію ви-

конання заходів оборонної реформи на середньострокову перспективу». У рамках цього наказу було започатковано десять проектів оборонної реформи. Основними цілями реалізації цих проектів стали: • набуття Збройними Силами України оперативних (бойових) спроможностей відповідно до переліку, який визначено Стратегічним оборонним бюлетенем України; • побудова системи оборонного менеджменту на основі кращих практик державчленів НАТО; • впровадження у Збройних Силах України військової культури, заснованої на євроатлантичних цінностях та принципах. — Які пріоритети оборонної реформи визначені на сьогоднішній день, адже 10 проєктів, передбачених наказом Міністерства оборони, це достатньо широкий спектр діяльності, який охоплює всю сферу оборонної реформи? — Так, ці десять проєктів містять достатньо широкий спектр діяльності, які охоплює всю сферу оборонної реформи, але під особливим контролем керівного складу Міністерства оборони України і Збройних Сил України перебуватимуть деякі на яких я хотів би зупинитись більш детальніше. У рамках проєкту «Політика у сфері оборони» розроблено та обговорено №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

— На яку допомогу ми покладаємось у співпраці з іноземними радниками з втілення оборонної реформи? — Започатковані нами проєкти оборонної реформи проводяться та реалізується за безпосередньої участі наших партерів з НАТО. Керівники проєктів перебувають у тісній взаємодії з радниками, які надають нам допомогу за кожним напрямом оборонної реформи. Ця сумісна робота надає нам змогу враховувати кращі практики Альянсу. Окремо хотілося б зазначити, що приєднання України у цьому році до програми «Партнерство розширених можливостей» відкриває нові можливості для досягнення взаємосумісності з НАТО у сферах логістики, зв’язку, управління військами та багатьох інших. У рамках цієї Програми представники України можуть брати участь у плануванні операцій НАТО, отримають допуск до всіх навчань, передового досвіду НАТО та пріоритетної сертифікації сил і засобів. Представники України також зможуть займати посади в штабквартирі та командних структурах НАТО. з нашими радниками проєкт стратегії Воєнної безпеки України. Завершено розроблення проєктів Стратегічного оборонного бюлетеня України та перспективної інституційної моделі оборони України. Після затвердження Стратегічного оборонного бюлетеня України буде проведено уточнюючий GAP-аналіз спроможностей Збройних Сил України та розроблено програми набуття необхідних оперативних (бойових) спроможностей. В рамках виконання оборонної реформи Міністерством оборони України також розпочато роботу над проєкт «Управління людськими ресурсами». Очікуваним результатом виконання цього проєкту стане створення в середньостроковій перспективі умов для якісного комплектування Збройних Сил України мотивованим та високопрофесійним персоналом, готового проходити військову службу за євроатлантичними принципами та спроможним виконувати завдання за призначенням. В тому числі, планується вдосконалити процедури найму, просування, системи бонусів, системи управління кар’єрою, а також професійної військової освіти. Метою наступного проекту «Планування та управління ресурсами» є розробка збалансованої системи оборонного планування на основі спро№12/2020

можностей, яка дозволить гармонізувати оборонне та бюджетне планування, та вдосконалити систему управління оборонними ресурсами за допомогою програмного та проєктного підходів. Важливим елементом впровадження в Міністерстві оборони України сучасної моделі ресурсного менеджменту є імплементація Закону України «Про оборонні закупівлі», який забезпечує більш прозорі механізми здійснення закупівель в інтересах обороноздатності держави. У рамках цього проєкту за сприяння іноземних фахівців процес розробки нової моделі планування та управління оборонними ресурсами знаходиться на завершальній стадії. З метою ефективного демократичного цивільного контролю над військовими було відкрито проєкт «Демократичний цивільний контроль». На основі роботи в рамках цього проєкту вже підготовлено та подано низку пропозицій щодо внесення змін до деяких Законів України. В ході роботи над проєктами на різних їх етапах в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського вже проводяться та сплановані на наступний 2021 рік курси, що направлені на навчання військовослужбовців та державних службовців за новими стандартами.

— Останнім часом виникає багато проблем і запитань в частині використання бюджетних коштів, призначених на оборону держави. Які заходи необхідно вжити для створення відповідних умов їх реалізації? — Дійсно, останнім часом у ЗМІ почастішали випадки публікацій, що негативно висвітлюють діяльність Міністерства оборони України та Збройних Сил України, пов’язану з використанням виділеного фінансового ресурсу. Подібні публікації формують негативне ставлення громадськості до Міністерства оборони України та Збройних Сил України, підривають їх авторитет та породжують у платників податків сумніви щодо раціонального та ефективного використання бюджетних коштів, призначених на оборону держави. Відповідальність за ганебні вчинки, скоєні окремими посадовими особами Збройних Сил України, зазвичай, в ЗМІ покладається на вищих посадових осіб Міністерства оборони України. На погляд експертів Директорату політики у сфері оборони Міністерства оборони України подібні випадки є наслідками недосконалості існуючої системи планування та ресурсного менеджменту у Збройних Силах України. Основною проблемою цієї системи є незбалансованість системи оборонного планування з системою бюджетного

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

планування і ресурсного менеджменту, недосконалість механізмів використання фінансового ресурсу. До вирішення зазначеної проблеми необхідно підходити комплексно та з врахуванням принципів ресурсного менеджменту, які діють в державах-членах НАТО. Тому, у Міністерстві оборони України в рамках оборонної реформи, запроваджено проєктну діяльність «Планування та ресурсний менеджмент», із чітко поставленими завданнями щодо: • розробки шляхів впровадження в існуючу систему управління ресурсами принципів демократичного цивільного контролю, діючих в державах-членах НАТО; • перегляду порядку планування, визначення пріоритетів при формуванні бюджетних програм та контроль за їх виконанням. • відпрацювання механізмів гармонізації оборонного і бюджетного планування з метою узгодження стратегічних цілей Міністерства оборони України з порядком і напрямами використання фінансового ресурсу. — У новій Стратегії національної безпеки України Президентом України визначено «Безпека людини – безпека країни». Які зміни відбулися та відбуваються у зміні військової культури та посиленні мотивації військовослужбовців? — Так, дійсно, у новій Стратегії національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни» першим серед напрямів та завдань реформування й розвитку сектору безпеки і оборони визначено прискорення оборонної та безпекової реформи за нормами, принципами та стандартами НАТО з метою розвитку потенціалу стримування.

Насамперед забезпечення якості та оперативності комплектування Збройних Сил України військовослужбовцями залежить від мотиваційних чинників, що впливають на бажання громадян проходити військову службу за контрактом у Збройних Силах України, а також умов проходження військової служби та ресурсного забезпечення. Недостатність існуючих змін у всебічному забезпеченні військовослужбовців, проходженні ними служби та упорядкуванні їх службової діяльності, не створення належних умов проживання і відпочинку військовослужбовців та членів їх сімей не дозволяє здійснювати відбір найбільш кваліфікованих фахівців для задоволення кадрових потреб Збройних Сил в умовах їх поступового переходу на комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом та не стимулює військовослужбовців до укладання та продовження ними контрактів. На сьогоднішній день, Міністерство оборони України в рамках проведення оборонної реформи працює над комплексом заходів щодо створення у середньостроковій перспективі умов для комплектування Збройних Сил України та інших складових сил оборони мотивованим та висококваліфікованим персоналом, який демонструє готовність проходити військову службу відповідно до євроатлантичних принципів та володіє здатністю виконувати покладені на них завдання. Очікуваними результатами виконання цих заходів є: • Збройні Сили України стають школою лідерства; • солдат, сержант та офіцер, працівники та ветерани перебувають у центрі уваги держави;

•

не допускаються зазіхання на громадянські права військовослужбовців та випадки дискримінації, зокрема, за гендерною ознакою; • впроваджено у військову кадрову політику принципи та підходи, прийняті у збройних силах держав-членів НАТО; • комплектування Збройних Сил України здійснюється з урахуванням структури Збройних Сил, прогнозованих потреб у персоналі, можливих джерел його надходження, визначених до нього вимог, рівня його підготовки, ротації (переміщення) та звільнення; • під час проходження військової служби здійснюється індивідуальне управління кар’єрою кожного військовослужбовця; • в процеси управління персоналом та прийняття кадрових рішень впроваджено принципи прозорості, доброчесності та відповідальності; • впроваджено багаторівневу систему професійної військової освіти. Так, для офіцерського складу: на тактичному рівні лідерські курси L-1 (L-1А, L-1В, L-1С) та командно-штабний курс тактичного рівня L-2; на оперативному рівні – лідерські курси L-3; на стратегічному рівні – лідерські курси L-4. Для сержантського (старшинського) складу – за курсами лідерства з подальшим направленням на курси фахової підготовки та інструкторів за відповідними курсами підготовки. Вже можемо говорити, що на сьогодні сформовано базис для комплексних та системних перетворень, які спрямовані на розвиток людського капіталу Збройних Сил України, зокрема через модернізацію освіти і науки, охорони здоров’я, культури, соціального захисту, забезпечення гендерної рівності та духовності. Беседу вів Станіслав Гурак

№12/2020

КОНФЛІКТИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПЕРЕМОГА В ПОВІТРІ

Підсумки збройного конфлікту в Нагірному Карабасі — невизнаній республіці на Кавказі — вимагають замислитися над низкою питань щодо майбутнього Збройних Сил України, зокрема Повітряних Сил, а також критичної необхідності у зміні підходів до підготовки і ведення подібних війн Артюх В.М., заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 2009-2012 роках, генерал-лейтенант, кандидат військових наук, доцент Вінницького національного технічного університету

Жарик О.М., полковник, заступник начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України

ому уроки війни в Нагірному Карабасі актуальні сьогодні для нашої держави? Поперше Україна має майже аналогічний конфлікт на території окремих районів Донецької та Луганської областей. По-друге, Україна побачила, що ефективні стратегічні альянси та непоступлива дипломатія можуть забез№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

– ПЕРЕМОГА У ВІЙНІ

печити перемогу у війні з країною, за якою стоїть Росія. Третє, як би не підносили міць збройних сил Російської Федерації – ця країна має свої «болючі місця» та «червоні лінії», а її армія не є непереможною. Також ця війна засвідчила переважну роль авіації у перемозі. Країна, що мала та ефективно застосовувала авіацію, бо безпілотна авіація – це теж авіація, яка в найближчий час стане повноправним окремим родом авіації, перемогла країну, яка не здатна була її застосувати. №12/2020

І на останок, війна підкреслила, що часткова модернізація озброєння та військової техніки, половинчасті, а іноді, не завжди виважені заходи та кроки у реформуванні збройних сил, залишки радянської системи управління та застаріли системи (вогневі засоби) ППО не здатні забезпечити умови для ефективної боротьби із сучасними бойовими системами. Час «радянського ОВТ» – вже практично вичерпано! Дві країни, два непримиримих вороги (Азербайджан та Вірменія) та одна територія – Нагірний Карабах. 28 років чекання – з одного боку та 28

років модернізації збройних сил, грамотного оборонного планування, підготовки професійної армії – з іншого боку, призвели до розв’язання війни та вирішення багаторічних протиріч силовим, збройним шляхом. Азербайджан зробив ставку в цій війні на авіацію і не помилився. Авіація стала основним фактором перемоги. Дотримання концепції Дж. Дуе (перевага в повітрі – це успіх війни), грамотне планування комплексної повітряної наступальної операції дозволило за півтора місяці досягти військово-політичних цілей.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Звертаючись до теорії проведення повітряних наступальних операцій, слід зазначити, що ЗС Азербайджану застосували всі її компоненти: ведення ППО для оборони (прикриття) своїх військ, знищення системи ППО противника, безпосередня авіаційна підтримка військ (сил) у наступі, вогневе ураження критичних елементів противника на всю глибину його оперативної побудови та в глибокому тилу. Така комплексність стала можлива тільки завдяки розвитку авіації, в тому числі і безпілотної. Звичайно це не знаменита операція «Буря в пустелі», і не бойові дії в Югославії. Азербайджан зробив головне, він адаптував основні принципи, форми і способи застосування складових власних ЗС до вимог збройного конфлікту (операції, яка була проведена). Вірменія, обмеживши застосування авіації завданнями ППО – програла. Провівши аналіз бойових втрат переможеного – Вірменії, можна зробити висновок, що від 60 до 90% завдань вогневого ураження було покладено на авіацію збройних сил Азербайджану, незважаючи на наявність достатньо потужного угруповання ракетних військ та артилерії. І це майже класика розподілу завдань в ході комплексного вогневого ураження.

Від 60 до 90% завдань вогневого ураження було покладено на авіацію збройних сил Азербайджану, незважаючи на наявність достатньо потужного угруповання ракетних військ та артилерії»

ЯКІ УРОКИ ПОТРІБНО ЗАСВОЇТИ УКРАЇНІ 1) Протиповітряна оборона може бути ефективною, тільки тоді, коли вона є комплексною та функціонує в межах єдиної системи. Прикриття військ на маршах, в оборонних та наступальних боях повинно комплексуватися з прикриттям важливих державних об’єктів, об’єктів критичної інфраструктури. Інтегратором даної системи повинні стати система централізованого управління та система комплексної розвідки і РЕБ. Не можна «розривати» систему ППО, бездумно «роздаючи» та «розподіляючи» повітряні командування між оперативними (оперативно-тактичними) угрупованнями, не проводячи спільного планування з ППО СВ, не створивши єдиної системи управління боротьбою у повітряному просторі. 2) Система ППО повинна бути комплексною та збалансованою за бойовими можливостями, в якій кожному елементу притаманні саме його роль та місце. Якщо система С-300П створювалася переважно для прикриття важливих державних об’єктів в об’єктовій системі ППО колишнього СРСР, то вона не повинна прикривати війська у наступі (Вірменія втратила комплекси С-300П від дій ударних БПЛА саме через непритаманне їх використання), якщо система Бук-М1 створювалася для прикриття військ у наступі/обороні, то не потрібно її використовувати для прикриття стаціонарних об’єктів. №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

3) Системи (вогневі засоби) ППО Сухопутних військ радянського виробництва, навіть модернізовані, не є ефективними проти сучасних засобів авіації – Вірменією були втрачені майже всі комплекси ППО типу «ОСА», «Стріла». 4) Авіація повинна розвиватися, необхідно знайти оптимальний баланс між пілотованою та безпілотною авіацією в майбутній моделі Повітряних Сил Збройних Сил України. Авіація є і залишається тією могутньою силою, яка здатна «дати здачі», стати стримуючим фактором для агресора або забезпечити перемогу у разі агресії. 5) Визначення ролі Повітряних Сил лише з позицій оборони є згубним та може призвести до поразки у війні. Авіація – це, в першу чергу, засіб удару у відповідь, засіб для виконання завдань вогневого ураження в глибині оперативної побудови військ противника, ураження його стратегічних (критичних) об’єктів, резервів з метою створення сприятливих умов для виконання завдань угрупованнями військ (сил), підриву економічних можливостей противника, порушення системи державного та військового управління. 6) Успішне виконання завдань Сухопутними військами ЗС України спільно з Військово-Морськими Силами на приморському напрямку також не можливо без потужної ударної компоненти Повітряних Сил, яка здатна створити сприятливі умови для їх успішного застосування. 7) Оборонне планування та державні оборонні закупівлі повинні бути спрямовані на війни майбутнього, а не доганяти конфлікти минулого. Вірменія купила 4 багатоцільових винищувача Су-30СМ, які так і не підняли в повітря (дуже висока ціна втрати). Азербай-

джан за співставні кошти закупив десятки безпілотних комплексів турецького та ізраїльського виробництва, які у підсумку і здобули перемогу. 8) Централізоване управління збройними силами в черговий раз довело свою ефективність на полі бою. Авторитарний стиль управління переміг демократичний у військовому протистоянні двох країн. 9) Час радянських бойових систем пройшов, ресурс їх модернізації на межі повного вичерпання. Вони можуть ще «заспокоювати» суспільство на парадах, однак критично не ефективні на полі бою. Комплексна система розвідки, інформатизація всіх процесів управління, адаптивна централізована система управління, авіаційні розвідувальноударні роботизовані комплекси ХХІ століття – це зброя перемоги.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ Війни не починаються просто так і раптово вони не закінчуються. Кожній війні передує підготовка: виважена, грамотна, ефективна – з боку переможця, ситуативна, половинчаста – з боку переможеного. Для того, щоб не бути переможеним потрібно вчитися, бажано вчитися на помилках інших. Оборона країни – це завжди дорого. Годувати чужу армію, втративши суверенітет, території та національну гідність – це завжди дорожче. Вірмени після поразки у Нагірному Карабасі палили власні будівлі, готуючись до неминучої еміграції. Це тому, що вони завчасно не готувалися «палити» танки та безпілотники противника, зважаючи на мирний час.

Протиповітряна оборона може бути ефективною, тільки тоді, коли вона є комплексною та функціонує в межах єдиної системи»

УДАР З ПОВІТРЯ ББМ в т.ч. танки, БТР, БМП

Автомобілі

Артилерія в т.ч. САУ

РСЗВ

ЗРК

РЛС

Спеціальна. техніка

Разом

Загальні втрати Вірменії

256

400

138

968

Втрати від дій авіації (в т.ч. БПЛА)

160

198

126

631

Частка авіації у знищенні ОВТ

62%

49%

90%

98%

84%

83%

68%

65%

Аналіз частки виконання завдань пілотованою та безпілотною авіацією збройних сил Азербайджану під час збройного конфлікту у Нагірному Карабасі 27.09.— 10.11.2020 року №12/2020

ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІД КІБЕРБЕЗПЕКИ ДО

№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КІБЕРОБОРОНИ

Даник Ю.Г., генерал-майор, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Вдовенко С.Г., полковник, Національний університет оборони України

В Україні вкрай необхідно створювати дієздатну систему кібероборони з урахуванням досвіду провідних країн світу, особливо державчленів НАТО Закінчення. Початок у «ОВ» №№10, 11 (2020 р.)

попередньому номері ми докладно розглянули, як організовується система кіберзахисту та кібербезпеки у Сполучених Штатах Америки. Цього разу проаналізуємо стан справ в цій сфері в інших країнах світу, аби мати уявлення, що треба зробити Україні для подальшого розвитку кібербезпеки в державі та яким корисним іноземним досвідом можна скористатись на цьому шляху. ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА Командування кібер— та інформаційного простору (далі ККІП), створено у 2017 році, має статус окремого виду збройних сил (ЗС). Чисельність 13700 військовослужбовців і 1500 тисячі цивільних осіб (6% від загальної чисельності ЗС ФРН). Повна операційна готовність ККІП буде досягнута до кінця 2021 року. ККІП організаційно складається з двох командувань ланки дивізії, кожне з яких має у своєму розпорядженні близько десяти структурних підрозділів нижчого рівня, та Центру геоінформації. Перше — реорганізоване Командування сил розвідки (КСР) відповідає за №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ведення РЕР і РЕБ та здійснення інформаційного і радіоелектронного впливу на противника. Друге – Командування інформаційно-технічних засобів (реорганізоване командування управління та зв’язку) відповідає за утримання і функціонування системи бойового управління та зв’язку, а також за захист інформаційних мереж від кібернетичних атак противника. Центр геоінформації Бундесверу призначений для забезпечення всіх користувачів актуальними даними широкого спектру, включно: матеріали фотограмметрії, дистанційного зондування Землі, геофізичні, геодезичні, гідрологічні, гідрографічні, океанографічні, метеорологічні,та картографічні матеріали тощо. Створення ККІП здійснено за рахунок передачі в його розпорядження існуючих структурних підрозділів інших видів ЗС і не призвело до збільшення загальної чисельності Бундесверу. Зокрема, із Командування базових сил Бундесверу до складу ККІП передані у повному обсязі Командування стратегічної розвідки (близько 5500 осіб), Командування управління і зв’язку (понад 6000 осіб) та Центр інформаційно-психологічних операцій (близько 1000). Крім того, до складу ККІП включено частину підрозділів Федерального агентства озброєння, інформаційної техніки та експлуатації Бундесверу. Найменший підрозділ, який відповідає за атаки, налічує лише 60 військовослужбовців. В університеті Бундесверу в Мюнхені 11 кафедр пов’язані з обороною кіберпростору. Бюджет Дослідницького центру університету на 2019-2021 р.р. двадцять мільйонів євро. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Розгортання британських кібервійськ проходить згідно з ініціативи міністерства оборони Великої Британії і Центру урядового зв’язку (GCHQ). Велика Британія спланувала на розвиток кібербезпеки у 2016-2021 роках витрати у розмірі понад 3 мільярди фунтів. З них 22 млн. фунтів стерлінгів ($27,8 млн.) – на створення Центру активних кібероперацій, який буде спільно використовуватися МО та GCHQ й забезпечувати та посилювати діяльність 77-ої бригади кібероперацій. До 2021 року кібервійська нараховуватимуть 2000 осіб, а фінансування, становитиме понад 250 мільйонів фунтів на рік. Національний центр кібербезпеки Великої Британії щороку проводить найбільші у світі кібернавчання Locked Shields для експертів у сфері кіберзахисту.

РЕСПУБЛІКА ПОЛЬЩА Гарантоване безпечне функціонування в кіберпросторі визнано однією з основних стратегічних цілей безпеки держави. Військова контррозвідка (Sluzba Kontrwywiadu Wojskowego, SKW), яка підпорядкована Міністру національної оборони здійснює не тільки контррозвідувальні заходи, але й забезпечує кібербезпеку для Війська Польського. Військова розвідка (Sluzba wywiadu Wojskowego, SWW) здійснює в інтересах оборони електронну розвідку та криптоаналіз. Активно здійснюються заходи правового, організаційного та технічного характеру щодо вдосконалення національної системи кібербезпеки та кібероборони, розробки нормативно-правової бази активної оборони в кіберпросторі. На створення кіберсил Польща виділила 2 млрд. злотих (близько 465 млн євро). З 2019 р. розпочато формування Військ оборони кіберпростору, які у продовж кількох років мають нараховувати 1000 військовослужбовців. На основі Національного центру криптології (військово-організаційна структура підпорядкована Генеральному штабу) та Командування ІТ-мереж (структура

МО) сформовано безпосередньо підпорядкований Міністерству Національної оборони РП Національний Центр кіберзахисту, до складу якого включений Інспекторат інформатики. Йому підпорядковані: Центр інформаційної підтримки Збройних Сил, Регіональні центри інформаційної підтримки – 4, до складу яких входять відділи кібербезпеки та захисту інформації; Центр інформаційної підтримки Повітряних Сил, райони інформаційної підтримки ПС – 4; Центр управління інформаційними мережами; Центр проектування інформаційних систем; група реагування інфраструктури – 4; військове бюро з регулювання й вимірювання радіочастот. УГОРЩИНА Ця країна створює у складі своїх збройних сил Центр (Командування) кібербезпеки з підпорядкуванням йому існуючих підрозділів: Центру кібербезпеки Служби національної безпеки Угорщини, Головного центру кібербезпеки Будапештської гарнізонної бригади, Центру забезпечення захисту інформації та підтримки управління 43 полку зв’язку, а також створює для підготовки №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вільні, представники уряду. Робота центру сфокусована на трьох основних напрямках: дослідження, тренування та навчання. З 2018 р. Естонія розпочала формування кібервійськ, кількість яких складатиме 300 осіб. Набуття спроможностей визначено на 2023 рік. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ Воєнна доктрина (2014) та Доктрина інформаційної безпеки (2016) визначають можливість застосування сил інформаційних операцій (дії в кіберпросторі не відокремлюються) в інформаційній війні з метою створення системи неядерного стримування та запобігання конфліктам, для оборони, а також з метою нападу. Основну частину активних дій покладено на «добровольців», «активістів» та інші «підконтрольні» умовно невійськові сили та засоби. Війська інформаційних операцій МО РФ створені на підставі указу президента Росії у лютому 2014 року та налічують близько 1000 військовослужбовців, їх фінансування – на рівні 18 млрд руб. ($300 млн.). Кіберкомандування ГШ ЗС РФ створено у січні 2014 року на підставі наказу МО Росії. Його основними завданням є: управління та захист воєнних комп’ютерних мереж та систем управління і зв’язку від кібертероризму та дій імовірного противника. Крім військових закладів вищої військових та цивільних фахівців силових структур країни Академію кіберзахисту, яка складається з 5 кафедр та 3 лабораторій. Центр кібербезпеки підпорядкований директорату технологій, кібер— та ІТ-захисту. В свою чергу, Директорат є військово-організаційною структурою, що входить до складу Воєнної служби національної безпеки. Чисельність Центру кібербезпеки може нараховувати до 1000 військовслужбовців.

освіти, підготовка висококваліфікованого військового та науково-технічного персоналу для кібер командування та військ ІО здійснюється в наукових ротах, зокрема: 6 нр Восьмого управління ГШ ЗС РФ (м. Краснодар), 3 нр Військ повітряно-космічної оборони (м. Красногорськ), нр Військово повітряної академії ім. Жуковського та Гагаріна (м. Воронеж). Особливістю останніх є те що до них відбираються найбільш талановиті випускники, або студенти останнього року навчання профільних цивільних закладів вищої освіти, які після призову, протягом 2 років проходять дійсну строкову військову службу та одночасно здійснюють наукову діяльність. З присвоєнням першого офіцерського звання, випускники наукових рот отримують призначення у військові або оборонні науково-дослідні установи, або в конструкторські бюро оборонного призначення. ІЗРАЇЛЬ На виконання п’ятирічного Плану розвитку сил оборони Ізраїлю, прийнятого у 2015 році, який передбачає активізацію діяльності щодо відбиття кібератак та інших асиметричних загроз від недержавних та терористичних організацій регіону, для захисту життєво важ-

Національний центр кібербезпеки Великої Британії щороку проводить найбільші у світі кібернавчання Locked Shields для експертів у сфері кіберзахисту»

ЕСТОНІЯ Естонія відіграє провідну роль у зміцненні європейського кіберзахисту. З 2008 року у Таллінні діє Об'єднаний центр передових технологій з кібероборони НАТО (NATO Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence), який сьогодні є флагманом європейської кібербезпеки. Центр має акредитацію НАТО. Центр налічує 20 учасників – 17 членів НАТО та 3 країни-партнери. Унікальність центру полягає в тому, що там разом працюють військові, ци№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ливих об’єктів інфраструктури Ізраїлю створена Національна цільова кібернетична група (НЦКГ) рівня дивізії, яка є відповідальною за кібероборону. НЦКГ була утворена шляхом об’єднання в єдину організаційну структуру Національного кібернетичного штабу, що існував з 2012 р. та Національного управління з кібернетики, що діяло з 2015 р. НЦКГ очолив колишній керівник Центру шифрування та захисту інформації, що забезпечує криптографічний захист мереж ЦАХАЛу, служби внутрішньої безпеки ШАБАК, розвідки МОССАД, а також національних корпорацій. Розглядається можливість розгортання в подальшому НЦКГ у Кіберкорпус, який стане відповідальним за оборону країни, як і інші існуючі — Армійський, Військово-морський та Військово-повітряний корпуси. У 2019 році на це реформування було виділено $150 млн. У разі створення, Кіберкорпус має виконувати інтегровані функції електронної розвідки, протидії та захисту, які наразі виконуються органами військової розвідки трьох існуючих корпусів та командою 8200 військової розвідки, а також Управлінням командування, управління, зв’язку, інформаційних систем та розвідки (С4І) в частині, що стосується захисту від кібератак та криптографічного захисту інформації мереж воєнно-

го призначення, а також мереж стратегічних військових концернів, таких як Ізраїльська електрична компанія, національна водна монополія «Мекорот» і телефонна компанія «Безек». Кібервійська будуть відповідати за забезпечення належного рівня оброни Ізраїлю та координацію розробок нового програмного забезпечення для збройних сил та ізраїльських компаній сектору високих технологій. Чисельність, яка планується – 1000 осіб. КІБЕРОБОРОНА ТА УКРАЇНА В Україні питання формування системи кібероборони знаходиться у стадії вирішення. Відповідно до чинного законодавства та окремих нормативноправових актів підготовка держави до відбиття агресії у кіберпросторі (кібероборона) є одним із головних завдань, які покладаються на Міністерство оборони та Збройні Сили України. За виконання пов’язаних за змістом та простором завдань кібероборони на цей час відповідають різноманітні, різнопідпорядковані структурні підрозділи, що призводить до зростання витратності та зниження ефективності виконання цих задач. Щоб правильно визначити цілі і задачі стратегії кібероборони, необхідно спираючись на визначені функції та завдання, на основі структурно-системного підходу, здійснити чітку структу-

ризацію та визначення зон відповідальності кожній складовій сектору безпеки і оборони стосовно кібербезпеки та кібероборони. «Індекс кібер-готовності 2.0», опублікований у 2015 р. Потомакським Інститутом політичних досліджень рекомендує для оцінки дієвості системи кібероборони держави та здатності Національного органу кібероборони та Збройних Сил держави щодо захисту від загроз, що йдуть від кіберпростору, використовувати

У державах-членах НАТО є концепція «смартоборони», ключовими елементами якої є високотехнологічна підготовка персоналу та збалансоване поєднання найбільш ефективних аспектів стратегій «жорсткої сили» та «м’якої сили», шляхом зваженого і узгодженого використання інструментарію стратегічних комунікацій, інформаційних та кібердій»

№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Утворення та розгортання системи кібероборони держави доцільно здійснювати шляхом комплексного узгодження напрямів діяльності складових сектору безпеки та оборони, які задіяні у вирішенні питань кібербезпеки» наступну модель перевірки, що складається з 7 груп: 1. Наявність національної стратегії кібербезпеки. 2. Наявність структур відповідальних за інциденти, здатність їх до реагування на них. 3. Наявність правоохоронної кіберструктури та стан правоохоронної практики 4. Наявність системи обміну інформацією. 5. Наявність системи підготовки персоналу, досліджень та випробовувань. 6. Дипломатія та торгівля. 7. Оборона та наявність структур, що реагують на кризові ситуації. Країни, зацікавлені у функціонуванні дієвої системи кібероборони, здійснюють заходи щодо створення в рамках збройних сил профільних кіберкомандувань, та кібервійськ (сил) з підрозділами кібербезпеки та активної кібероборони, а також забезпечення високого рівня їх забезпеченості та готовності. У разі невідповідності вимогам, плануються та виконуються заходи щодо утворення інституцій та систем, які б відповідали цим вимогам. Зокрема, в рамках 7-ї групи, мають бути здійснені заходи щодо: • утворення Національного органу у складі збройних сил, на який покладено основне завдання щодо кібероборони; • формування його політичних та функціональних повноважень та стратегій реагування на кіберзагрози; • оприлюднення в рамках національного законодавства його пріоритетів та повноважень щодо кібероборони, як на території суверенної держави, так й поза її межами. Національним центральним органом виконавчої влади у сфері кібероборони, в окремих суверенних державах може бути також національна поліція або органи безпеки, чи розвідки. Але, обов’язковою умовою також є відповідність сучасним вимогам та готовність збройних сил до дій в кіберпросторі у разі збройного конфлікту. Законодавство України однозначно покладає це завдання на Міністерство оборони та Збройні Сили України. №12/2020

Для забезпечення створення та функціонування цілісної системи кіберорборони (СКО) з урахуванням національних вимог та рекомендацій провідних науково-дослідних центрів та країн-партнерів щодо уніфікації бойових командувань і процедур необхідно здійснити низку взаємопов’язаних політичних, правових, організаційних, науково-технічних, безпосередньо військових та інших заходів спрямованих на формування такої системи кібербезпеки та кібероборони, яка забезпечить скоординоване управління всіма її складовими. Така система потребує наявності відповідного єдиного органу управління, подібного за структурою, завданнями і функціями до аналогічних органів управління в цій сфері держав-членів НАТО, призначеного для реалізації єдиної політики та стратегії дій Міністерства оборони України та Збройних Сил України в інформаційному та кіберпросторі; організації та координації заходів щодо кібербезпеки та захисту критичної інформаційної інфраструктури держави; управління силами кібербезпеки та кібероборони під час кризових ситуацій, в умовах особливого періоду та правового режиму воєнного стану. ВИСНОВКИ Утворення та розгортання системи кібероборони держави доцільно здійснювати шляхом комплексного узгодження напрямів діяльності складових сектору безпеки та оборони, які задіяні у вирішенні питань кібербезпеки з чітким розподілом функцій за їх належністю до вирішення питань кібероборони.

Далі, повинна бути здійснена інтеграція всіх сил та засобів, які на цей час вирішують питання, що мають відношення до кібероборони, за досвідом країн НАТО, в єдину структуру, подібну до кіберсил (кібервійськ) держав-членів Альянсу. Для них повинні бути чітко визначені цілі, функції і завдання, які вони повинні вирішувати в інтересах забезпечення кібероборони держави та здійснене відповідне кадрове, наукове і ресурсне забезпечення. Необхідно спланувати та провести заходи щодо утворення дієздатної національної системи кібероборони з урахуванням вимог законів та нормативно-правових актів України та досвіду провідних країн світу, особливо держав-членів НАТО. Створення, з урахуванням досвіду держав-членів НАТО та наявність ефективної системи управління силами і засобами які діють в кіберпросторі забезпечить їх найбільш раціональне функціонування та застосування, інформаційну і кібер перевагу над противником та буде сприяти практичній реалізації прийнятої в державах-членах НАТО концепції «смарт-оборони», ключовими елементами якої є високотехнологічна підготовка персоналу та збалансоване поєднання найбільш ефективних аспектів стратегій «жорсткої сили» та «м’якої сили», шляхом зваженого і узгодженого використання інструментарію стратегічних комунікацій, інформаційних та кібер— дій, санкцій, переконання і раціональне застосування сили та інших впливів способом, який є найбільш рентабельним та має політичну і соціальну легітимність.

НАЦБЕЗПЕКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОМПЛЕКСНО ОГЛЯНУТИ На основі узагальнення досвіду організації та проведення комплексних оглядів сектору безпеки і оборони України пропонується бачення організації та проведення комплексного огляду в рамках системи планування у сферах національної безпеки і оборони

наліз підготовки та практичної реалізації плануючих документів у сферах національної безпеки і оборони минулих циклів планування свідчить, що система такого планування має відповідати низці якісних параметрів, зокрема: повноти охоплення всіх чинників щодо діяльності складових (органів) СБО, оперативності реагування на весь спектр загроз національній безпеці, високої гнучкості у прийнятті відповідних рішень, тісного зв’язку з іншими видами пануванням в державі тощо. Це обумовлено, перш за все, вимогами щодо: динамічності змін у середовищі безпеки на всіх рівнях

прояву; побудови ефективної системи управління СБО при реагуванні на увесь спектр діючих і перспективних загроз; збалансованого забезпечення розвитку спроможностей складових (органів) СБО та їх сумісність при спільному застосуванні; розумної достатності у забезпеченні обороноздатності та гарантування національної безпеки України в цілому; економного та ефективного використання виділених державою ресурсів. Такий підхід в плануванні має базуватися на результатах комплексного огляду сектору безпеки та оборони (далі – КОСБО) в процесі якого має здійснюватися системний

аналіз стану та перспектив розвитку спільних спроможностей СБО та спроможностей його складових (органів). Разом з цим КОСБО представлятиме сукупність оглядів, у ході яких, здійснюється аналіз діяльності кожного із складових СБО а також оцінка спільних (об’єднаних) спроможностей, які будуть застосовуватися/діяти в єдиній/ цілісній функціональній системі забезпечення національної безпеки держави. Таким чином можна стверджувати, що КОСБО буде системною вихідною позицією планування у сферах національної безпеки і оборони, а його результати сприятимуть розробленню комплек№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Крикун П.М., головний консультант відділу воєнної політики

Павленко В.І., головний консультант відділу воєнної політики, кандидат військових наук

су відповідних документів (стратегій, концепцій, цільових програм тощо). І це має бути взаємодоповнюючий та непереривний процес, що включатиме КОСБО, підготовку і прийняття документів, системний аналіз їх виконання та результатів управління ризиками. Він зводиться у єдину взаємопов’язану і невід’ємну систему заходів, що забезпечить об’єктивне визначення стану та перспектив розвитку спроможностей, обсягу необхідних ресурсних потреб як складових, так і СБО в цілому. Україна уже має досвід проведення КОСБО та підготовки документів планування у сферах національної безпеки і №12/2020

оборони. Разом з цим головною проблемою залишається створення та реалізація єдиної методології щодо КОСБО та планування у сферах національної безпеки і оборони. Залишається не вирішеним питання щодо зведення процесів КОСБО, заходів видів планування, які тим чи іншим чином відносяться до сфер національної безпеки і оборони, у єдину і непереривну систему, яка, у свою чергу, являлася б системною складовою державного стратегічного планування. Ці та інші чинники приводять до розбалансованості відповідних програмних і планових документів, а відповідно і ресурсного забезпечення

складових (органів) СБО, що відповідала б їх потребам. Це набуває особливого значення в умовах дефіциту ресурсних можливостей, а також промислових потужностей держави. До цього також слід додати, що система управління сферами національної безпеки і оборони в Україні, серед дорадчих, досі нормативно не визначено робочий (виконавчий) орган, який би міг здійснювати управління таким процесом як КОСБО, координувати зусилля всіх органів влади в інтересах виконання завдань національної безпеки і оборони. Спроба запропонувати одному з центральних органів вико-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

навчої влади або Кабінету Міністрів України вирішити функцію управління цим процесом викликає дискусію щодо непорозуміння з приводу організації та проведення КОСБО та підготовки документів планування у сферах національної безпеки і оборони. Не в повній мірі дається відповідь на цю проблематику в Законі України «Про національну безпеку України». Для відповіді на ці та інші питання слід визначитися з основами організації та порядку проведення КОСБО, розподілу відповідальності за проведення його заходів, чітко уяснити прикінцеві цілі та результативні показники, а також його роль у забезпеченні розроблення документів планування у сферах національної безпеки і оборони. ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ Проведення КОСБО здійснюється відповідно до Стратегії національної безпеки України та інших документів довгострокового планування. Його заходи мають бути невід’ємною інтегрованою складовою планування у сферах національної безпеки і оборони. КОСБО проводиться за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, яке вводиться в дію Указом Президента України. У рішенні, зазвичай, визначаються мета, основні завдання, терміни їх виконання, відповідальні виконавці тощо. Його методичне забезпечення покладене на Національний інститут стратегічних досліджень. Таким чином Президент України визначає порядок проведення КОСБО, а також забезпечує організацію та

контроль за проведенням і узагальненням його результатів через керовану ним Раду національної безпеки і оборони України. Його рішенням також визначається порядок проведення огляду розвідувальних органів України та огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, а їх методичне забезпечення здійснюється відповідними державними органами. Порядок проведення та методичне забезпечення інших окремих оглядів, які включені у склад КОСБО, визначається відповідними центральними органами державної влади, зокрема: • оборонного огляду Міністерством оборони України; • огляду громадської безпеки та цивільного захисту Міністерством внутрішніх справ України; • огляду оборонно-промислового комплексу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику; • огляду стану кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України. Кабінет Міністрів України, при цьому, здійснює фінансове забезпечення, організовує, контролює та попередньо схвалює результати проведення зазначених оглядів. ОСОБЛИВОСТІ, МЕТА, ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЕТАПИ На відміну від сукупності окремих

оглядів в органах СБО, КОСБО має низку особливостей. Він проводиться як єдиний процес, основним змістом якого є оцінювання стану та готовності СБО, як цілісної функціональної системи, до виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки держави. Разом з цим особливе значення має аналіз та оцінка ефективності функціонування системи управління СБО, механізмів створення спільних (об’єднаних) спроможностей його складових (органів) для забезпечення своєчасного і адекватного реагування на кризові ситуації, що загрожують національній безпеці України і вимагають застосування (діяльності) всіх складових (органів) СБО або їх більшості. При цьому головний акцент має бути направлений на передбачення та упередження кризових ситуацій. КОСБО має гармонічно поєднувати заходи окремих оглядів, які визначені його складовими, вибудувавши їх у логічну послідовність відповідно до встановленого алгоритму. Дослідження, які проводяться в рамках окремих оглядів, мають бути направлені на визначення спроможностей окремих складових СБО, які мають швидко адаптуватися до застосування (діяльності) у складі спільних (об’єднаних) спроможностей у широкому спектрі сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких передбачено застосовування (діяльність) всіх або більшості сил безпеки і сил оборони при всебічній підтримці вітчизняного ОПК, а також громадян та громадських об’єднань, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Окремим напрямком КОСБО є дослідження форм і способів спільного реагування усіх або більшості складових (органів) СБО на широкий спектр загроз національній безпеці. Також доцільно дослідити питання поєднання спроможностей військових формувань і правоохоронних органів в умовах використання противником приватних військових формувань, незаконних збройних формувань та протестних настроїв/дій окремих категорій населення в кризових регіонах, комплексного застосування воєнних і невоєнних форм та способів дій (діяльності). Не менш важливим є дослідження щодо використання спільних (об’єднаних) спроможностей у вирішенні питань внутрішньої безпеки, а саме: готовності СБО і в цілому суспільства протистояти проявам тероризму, антиконституційним та протиправним діям; функціонування національної системи забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури; реагування на стихійні лиха природного і техногенного характеру, епідемії, №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

значні міграції населення, виснаження природних ресурсів, зміни клімату тощо. Оцінці підлягають і можливості складових СБО спільно діяти з відповідними структурами держав-членів НАТО та ЄС у спільних операціях, у тому числі в міжнародних миротворчих операціях, що обумовлюється визначеним стратегічним курсом держави. Невід’ємним елементом КОСБО є ресурсна складова досліджень. Насамперед це стосується обсягу потреб у людських, матеріально-технічних, фінансових, інфраструктурних, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують застосування, діяльність, розвиток сил безпеки, сил оборони та ОПК щодо їх спроможностей. КОСБО має поєднуватися з проведенням порівняльного аналізу необхідних потреб СБО з ресурсними можливостями держави щодо їх забезпечення. Всеосяжною метою КОСБО є аналіз та оцінка стану і готовності спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та спроможностей його складових (органів) до виконання завдань за призначенням, дослідження перспектив розвитку у поточних та прогнозованих умовах безпекового середовища. Мета КОСБО може досягнута виконанням низки основних типових завдань, а саме: • аналізу та прогнозування безпекового середовища в поточному та майбутньому вимірах; • оцінки умов безпекового середовища та визначення завдань щодо забезпечення національної безпеки України; • прогнозування сценаріїв (ситуацій) і варіантів, в яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони відповідно до їх завдань та спроможностей; • оцінки стану та готовності СБО та його складових діяти в умовах прогнозованих сценаріїв (ситуацій), дослідження їх спільних (об’єднаних) спроможностей; • визначення комплексу заходів, спрямованих на досягнення необхідних спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та його складових, проведення реформ у сферах національної безпеки і оборони; • прогнозування перспектив розвитку СБО та сучасних моделей його складових, що забезпечувало б бажаний/необхідний рівень національної безпеки України та реагування на існуючі та потенційні загрози у середньо— та довгостроковій перспективі за умови ефективного використання виділених ресурсів; • створення інформаційно-аналітичної бази для відпрацювання реалістичних концепцій розвитку СБО, стратегій щодо забезпечення національної безпеки у відповід№12/2020

них сферах (галузях, секторах), програм і планів органів СБО щодо розвитку відповідних спроможностей та інших документів планування у сферах національної безпеки і оборони в рамках визначених правил і обмежень. Мета та завдання КОСБО можуть уточнюватися/конкретизуватися за рішенням РНБО, яке вводиться в дію відповідним указом Президента України. Для забезпечення організації і проведення КОСБО та формування документів планування у сферах національної безпеки та оборони доцільно: • взяти за основу методологію проведення оглядів, що базується на спроможностях, яка успішно пройшла апробацію та довела свою ефективність у державах-членах НАТО, а також в ході проведення окремих оглядів в рамках КОСБО в Україні; • визначити алгоритм проведення КОСБО, у якому гармонічно поєднати заходи окремих оглядів, які проводяться в рамках КОСБО, запровадивши так званий метод «перехресного планування» та заходів щодо досліджень спільних (об’єднаних) спроможностей СБО; • створити ефективну систему робочих органів, інформаційного, матеріального, технічного, кадрового, правового та методичного забезпечення проведення КОСБО; • організувати злагоджену роботу створених робочих органів щодо реалізації визначеного порядку проведення КОСБО; • узагальнити за результатами проведення КОСБО аналітичний матеріал та підготувати відповідні звіти; • узгодити на відомчому та міжвідомчому рівнях та внести на розгляд РНБО результати КОСБО; • здійснити імплементацію результатів КОСБО при підготовці відповідних документів планування у сферах національної безпеки і оборони на основі рішення РНБО щодо затвердження його результатів. Виконання завдань КОСБО доціль-

но проводити поетапно, що передбачатиме підготовчий (організаційний), основний (виконавчий) та заключний (підсумковий) етапи. Підготовчий (організаційний) етап розпочинається з набранням чинності Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо проведення КОСБО. Підготовчий етап КОСБО спрямований на виконання його першочергових завдань, зокрема: • створення системи робочих органів КОСБО на всіх рівнях керівництва; • відпрацювання методичних рекомендацій з визначенням/уточненням обсягу заходів та алгоритму їх проведення, порядку взаємодії та координації роботи учасників на відомчому та міжвідомчому рівнях; • розроблення організаційних документів виконання КОСБО (планів, планпроспектів, розпоряджень, доручень тощо), визначення порядку підготовки звітів та формування сукупності документів, які відпрацьовуються в ході та за результатами його проведення, визначаються відповідальні виконавці, їх повноваження та сфера відповідальності, а також часові показники; • запровадження системи підготовки персоналу, який буде задіяний у виконанні завдань КОСБО, та здійснення тренувальних заходів (тренінгів); • проведення низки консультативних заходів (конференцій, семінарів, круглих столів, консультативних та узгоджувальних нарад тощо) з питань організаційного, методичного, правового та інших видів забезпечення КОСБО; • визначення порядку залучення міжнародної допомоги та забезпечення підтримки країн-партнерів. За результатами виконання завдань цього етапу мають бути сформовані робочі органи на міжвідомчому та відомчих рівнях, підготовлений персонал, сплановані заходи КОСБО, затвердже-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ні керівні, організаційні, планувальні, методичні, інформаційні та інші документи. Основний (виконавчий) етап розпочинається після завершення підготовчого етапу і проводиться на основі затверджених організаційних, планових, інших документів КОСБО відповідно до визначеного порядку проведення КОСБО. Він має об’єднувати процеси аналітики, оцінки, розрахунків, формування висновків, доводів та пропозицій. Основний етап умовно можна розділити на два підетапи. У ході першого проводиться дослідження відповідних спроможностей в рамках окремих оглядів, які є складовими КОСБО. Їх проведення здійснюється згідно з методичними рекомендаціями з огляду спроможностей та планування сил, які розробляються та реалізуються у відповідних органах СБО. Результати першого підетапу узагальнюються і після їх схвалення використовуються як основні вхідні дані для наступного підетапу. Така послідовність дає можливість об’єктивно проаналізувати та визначити прийнятні форми і способи спільного застосування (діяльності) всіх або більшості складових (органів) СБО, механізми об’єднання їхніх спроможностей для забезпечення виконання завдань національної безпеки держави. В цілому даний етап має проводитися за єдиною методикою, яка має ключові процедури КОСБО, зокрема: • оцінки безпекового середовища, прогнозування загроз, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони при сприянні інших складових (органів) СБО; • огляд та оцінка спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та спроможностей його складових (органів), а також подальший їх розвиток; • планування ресурсів та їх менеджмент у забезпеченні застосування (діяльності) складових (органів) СБО, розвитку їх спроможностей на відповідну перспективу; • визначення індикативних показників можливостей держави у ресурсному забезпеченні застосування (діяльності) складових (органів) СБО, розвитку їх спроможностей на перспективу. Для досягнення всеосяжною мети КОСБО усі його процедури мають бути зведені у єдиний процес логічно вибудуваних заходів окремих оглядів та досліджень спільних (об’єднаних) спроможностей СБО, як цілісної функціональної системи щодо забезпечення національної безпеки України. Також

здійснюється системний аналіз одної із базових вихідних позицій КОСБО – стану та перспектив розвитку безпекового середовища в усіх його вимірах і взаємозалежності. За висновками такого визначаються сценарії (ситуації) і варіанти, у яких можуть спільно застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони при сприянні інших складових (органів) СБО. Таким чином, у рамках процедур основного етапу, досліджуються спроможності кожної зі складових (органів) СБО відповідно до заходів окремих оглядів. На основі цих результатів проводиться аналіз механізмів об’єднання (інтеграції) зазначених спроможностей щодо реагування на комплекс загроз національній безпеці при їх спільному застосуванні (діяльності). Поряд з цим здійснюється системний аналіз та оцінка ефективності функціонування системи управління СБО та організації взаємодії між його складовими (органами), інтеграції освіти, спільної підготовки, єдиної технічної політики, комплексна оцінка кадрового, фінансового та мате-

ріально-технічного забезпечення СБО, а також управління/менеджменту ресурсами для забезпечення збалансованого розвитку спроможностей сил безпеки, сил оборони та ОПК. Тривалість етапу визначається організаційними та плановими документами КОСБО і має завершитися схваленням Міжвідомчою робочою групою з питань проведення КОСБО відповідних інформаційно-аналітичних матеріалів та звітів за результатами його проведення. Обсяг завдань і заходів основного етапу буде визначальним у тривалості всього КОСБО та може становити від одного до двох років. Зменшення цих термінів може досягатися за рахунок автоматизації процесів та широкого застосування програмних комплексів, ефективних методик тощо. Надмірне збільшення цих термінів може призвести до втрати актуальності результатів КОСБО та небажаної затримки із затвердженням документів планування у сферах національної безпеки і оборони. Звітний матеріал цього етапу скла-

№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дає основу результатів КОСБО. Враховуючи його важливість у вирішенні питань національної безпеки, він має носити закритий характер, а його підготовка і розгляд – здійснюватися з урахуванням вимог у сфері охорони державної таємниці. Заключний (підсумковий) етап може включати заходи щодо: • узагальнення результатів КОСБО • громадського обговорення відкритої (нетаємної) частини результатів КОСБО та врахування його висновків; • узагальнення досвіду організації та проведення КОСБО; • підготовки звітних матеріалів про результати КОСБО для розгляду на засіданні РНБО України; • розгляду звітних матеріалів про результати КОСБО та його окремих оглядів на засіданні РНБО України, прийняття рішення РНБО України про затвердження результатів КОСБО та заходів щодо їх імплементації. Для інформування громадськості щодо КОСБО готується відкрита (нетаємна) презентаційна частина його результатів.

№12/2020

Разом із загальним звітом відповідними органами державної влади готуються звіти про результати проведення окремих оглядів (першого підетапу), які згідно з рішенням РНБО України включені до складу КОСБО. Звіт про результати проведення КОСБО розглядається і затверджується Радою національної безпеки і оборони України. Враховуючи, що процедури КОСБО є невід’ємним елементом планування у сферах національної безпеки і оборони, його результати мають бути основою для розроблення відповідних документів у цих сферах. Таким чином, відповідно до рішення РНБО України в рамках імплементації результатів КОСБО визначеними органами державної влади (робочими органами) здійснюється підготовка документів планування у сферах національної безпеки і оборони, перш за все стратегій щодо забезпечення національної безпеки у відповідних сферах (секторах, галузях). На основі цих стратегій здійснюється більш детальне планування розвитку спроможностей та відпрацювання у відповідних органах СБО програмних та планових документів тощо. Поряд з цим в ході відпрацювання документів планування у сферах національної безпеки і оборони щодо розвитку спільних (об’єднаних) спроможностей СБО та досягнення збалансованого розвитку спроможностей складових СБО та його органів, як і при КОСБО, доцільно застосовувати метод «перехресного планування». Застосування цього методу має бути спрямоване на визначення спроможностей, які кожний із органів СБО: • повинен мати для виконання закріплених за ним завдань (де він є головним виконавцем); • виділяє для інших органів СБО при реалізації сценаріїв (ситуацій), у рамках яких бере участь, виконує допоміжну роль або сприяє вирішенню завдань тощо; • отримує в постійну або тимчасову підпорядкованість від інших органів для виконання поставлених завдань. Таким чином, кожний орган СБО, як суб’єкт планування, здійснює планування своїх спроможностей з урахуванням спроможностей, які він отримує або виділяє іншим органам СБО при виконанні завдань за сценаріями (ситуаціями) та варіантами, у яких можуть спільно застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони при сприянні інших складових СБО. Такий підхід сприятиме об’єднанню (інтегра-

ції) спроможностей складових (органів) СБО, зосередження/концентрації зусиль на виконанні пріоритетних завдань національної безпеки України. Також можливе досягнення максимальної ефективності використання спільних (об’єднаних) спроможностей СБО, оптимізації безпекових і оборонних інституцій держави, виключаючи дублювання структур, і як наслідок – значної економії ресурсів. Разом з цим, це вимагає застосування всіма органами СБО єдиних принципів та підходів до КОСБО та планування у сферах національної безпеки і оборони в цілому, які мають бути адаптовані до системи планування НАТО та державного стратегічного планування в Україні. До того ж необхідно сформувати чітку систему взаємодії та управління органів СБО в ході виконання заходів КОСБО, а також планування у сферах національної безпеки і оборони. Така система має забезпечити необхідний рівень підготовки та готовності до застосування (діяльності) складових (органів) СБО, забезпечити збалансований розвиток їх спроможностей, як наслідок – раціональний розподіл ресурсів держави, а також максимальне та системне забезпечення потреб органів СБО. З метою підтримки процесу КОСБО, окремих його заходів, а також формування пропозицій для прийняття державних (управлінських) рішень, у тому числі документів планування у сферах національної безпеки і оборони, можуть застосовуватися методики та інструменти стратегічного аналізу, які широко застосовуються в державах-членах НАТО, а саме: • метод експертних оцінок Дельфі (Delphi technique); • методика комплексного аналізу (PEST analysis: political, economic, socio-cultural and technological); • методика аналізу сильних та слабких сторін, можливостей та загроз (SWOT аnalysis: strengths, weaknesses, opportunities and threats); • методика аналізу прогалин (Gap аnalysis); • методика профілювання ризиків (Risk рrofiling) тощо. У організаційних документах КОСБО та планування у сферах національної безпеки і оборони в цілому, визначається механізм їх реалізації, зокрема порядок виконання планових заходів, моніторингу результативних показників та система управління ризиками. Продовження у наступному номері

СПЕЦСЛУЖБИ УКРАЇНИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

РОЗВІДУВАЛЬНІ СПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ Протягом майже двадцяти років незалежності нашої держави сфера розвідки була представлена трьома розвідувальним органами України, загальне керівництво якими здійснював Президент, зокрема, через керовану ним Раду національної безпеки і оборони

Романюк Ю.П., кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

аме так визначав Закон України «Про розвідувальні органи України», прийнятий у березні 2001 року. У цей період неодноразово й небезпідставно виникало питання щодо необхідності координації розвідувальної діяльності, зокрема утворення органу, який мав би сприяти Главі держави здійснювати повноваження у цій сфері. Чотири рази такий консультативно-дорадчий, допоміжний орган при Президентові України утворювався в різних форматах і стільки ж з різних причин (як об’єктивних, так і суб’єктивних) ліквідовувався. Однак плин життя, щоденна практика розвідувальної діяльності з усіма наявними проблемами та ситуативними успіхами переконливо вказували на необхідність проведення системних реформ у сфері розвідки. Виникнення у 2014 році нової зовнішньої військово-політичної загрози для України пов’язаної з російською агресією та анексією частини території України дало новий ім-

Паливода В.О., головний консультант відділу нових викликів Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень

пульс для невідкладного й предметного розгляду проблеми ефективності розвідувальної діяльності, підштовхнуло до реформування цієї сфери та вжиття невідкладних заходів, спрямованих на посилення розвідувальних спроможностей держави. Саме тому, одним з головних завдань Національної розвідувальної програми на 2016-2020 роки було визначено створення розвідувального співтовариства України. Впродовж п’яти років численним колективом фахівців готувався принципово новий закон, який мав вирішити складне завдання. На певних етапах до роботи долучалися іноземні радники з держав-членів НАТО, адже важливо було підготувати акт з урахуванням кращого світового досвіду, поєднати західні розвідувальні практики з українськими реаліями. Тривалі дискусії народжували нові ідеї, які спонукали до пошуку способів законодавчого вирішення наявних проблем. Кожний учасник процесу при цьому керувався здебільшого власними інтересами, або відстоював погоджену з

керівником позицію конкретного розвідувального органу, установи, організації. Не всі залучені до цієї роботи фахівці, науковці, навіть законотворці повною мірою усвідомлювали глибину задуму, важливість і широту реформістського кроку, до якого вони волею долі виявились причетними. Крапку було поставлено 17 вересня 2020 року. Підпис Президента України під Законом України «Про розвідку» ознаменував новий етап розвитку розвідувальних органів не як окремих державних структур, а елементів єдиної системи, що має на меті створення якісно нових розвідувальних спроможностей держави. На жаль, не помічена багатьма експертами та законодавцями інноваційність акту полягає насамперед в тому, що він став системоутворюючим у сфері розвідки. Вперше за часів незалежності в Україні створена розвідувальна система з чітко визначеною конфігурацією – розвідувальне спів№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

товариство України, до складу якого увійшли: • координаційний орган з питань розвідки; • Служба зовнішньої розвідки України; • розвідувальний орган Міністерства оборони України (Головне управління розвідки Міністерства оборони України); • розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Управління розвідки Адміністрації Державної прикордонної служби України); • Служба безпеки України; • визначені Радою національної безпеки і оборони України інші складові сектору безпеки і оборони, що залучаються розвідувальними органами до виконання розвідувальних завдань та посилення розвідувальних спроможностей держави. Надважливою стала норма, що розвідувальні органи в установленому порядку можуть залучати до виконання розвідувальних завдань інші складові сектору безпеки і оборони, визначені Радою національної безпеки і оборони України. Цей крок зроблений не випад№12/2020

ково, він дозволяє досягати синергетичного ефекту за рахунок поєднання всіх зусиль держави для виконання завдань розвідки та посилення її розвідувальних спроможностей, а не лише традиційним шляхом через підвищення ефективності розвідувальних органів, збільшення їхнього оснащення, фінансування тощо. Вказаним актом вперше здійснено інституалізацію координаційного органу з питань розвідки. Приведено у відповідність не лише його назву (раніше – Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності при Президентові України, що було некоректним з низки причин), але й визначені основне його призначення і повноваження. Серед них – щорічне оцінювання виконання розвідувальними органами покладених на них пріоритетних завдань та доповідь результатів Президентові України, підготовка проектів Пріоритетних завдань розвідувальних органів України, оприлюднення інформації про напрями та основні результати діяльності розвідувальних органів (видання Білої книги).

Важливим є й те, що рішення органу стали обов’язковими до виконання всіма суб’єктами розвідувального співтовариства. Очевидно, що тепер голова Комітету з питань розвідки має стати публічною особою. Для ефективної роботи розвідувальних органів законом врегульовано багато нових питань, що виходять з потреб їхньої практичної діяльності. Зокрема, введені поняття «розвідувальний захід», «спеціальні (активні) заходи», «розвідувальна таємниця», «власна безпека», «споживач розвідувальної інформації» тощо. Крім того, закон визначає особливості здійснення демократичного цивільного контролю за розвідкою – президентського, парламентського, громадського, судового та відомчого. Такі норми відповідають кращим практикам держав-членів НАТО. Попри окремі некоректності, що все ж залишилися у тексті Закону України «Про розвідку» (безперечно, потребуватимуть подальшого виправлення), поступ у розбудові розвідувальної сфери держави є безсумнівним. Закон за своїм духом і сутністю є реформаторським. Для скептиків достатньою буде аргументація, що з його прийняттям вже внесено важливі зміни до 53 нормативно-правових актів держави, планується видати 10 нових Указів Президента України та внести зміни до 4 чинних, прийняти 14 постанов та розпоряджень Уряду та внести зміни до 7 чинних, прийняти 2 акти Верховної Ради України, підготувати рішення РНБО України та затвердити його Указом Президента України, прийняти більше 10 спільних наказів розвідувальних органів та інших державних органів. Слід погодитися: такий «шлейф» роботи зі зміни нормативної бази свідчить про те, що законне є «формально-косметичним». Логічним постає запитання: що далі? Якими мають бути наступні кроки, перспективні шляхи розбудови розвідувального співтовариства України? Очевидно, що будь-яка щойно зведена конструкція потребує закріплення, «цементування», побудови комунікацій, інфраструктури за попередньо затвердженим планом. Першим кроком має стати відпрацювання механізму ефективної взаємодії всіх складових системи – суб’єктів розвідувального співтовариства України. Попереду підготовка положень, настанов, інструкцій, наказів в тому числі міжвідомчих. Тут необхідно буде здолати опір бюрократичної системи, що зазвичай не сприймає інновацій і функціонує за усталеним українським принципом: «якщо працює – не чіпайте».

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Наступним новим завданням стане розмежування функціональності у сфері розвідки між розвідувальними органами та Службою безпеки України як нового суб’єкта розвідувального співтовариства. Одразу виникло питання щодо місця і ролі СБ України при проведенні розвідувальних заходів на території нашої держави та за її межами «з метою отримання інформації в інтересах контррозвідки», так само, як й проведення розвідувальними органами «контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів у розвідувальних цілях». Потребує чіткого розуміння та подальшого нормативного врегулювання процес передачі функції контррозвідувального захисту закордонних дипломатичних установ України від Служби зовнішньої розвідки до Служби безпеки України, а також вирішення низки супутніх питань, зокрема у який спосіб та в яких межах розвідувальні органи сприяють спеціально уповноваженому органу державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності у здійсненні контррозвідувального забезпечення закордонних дипломатичних установ України. Очевидно, слід визначити межі участі розвідувальних органів у забезпеченні безпеки закордонних дипломатичних установ України, у боротьбі з тероризмом, протидії розвідувально-підривній діяльності проти України, транснаціональній організованій злочинності та іншій злочинній діяльності. Так само, окремим міжвідомчим наказом врегулювати порядок сприяння представників Служби безпеки в закордонних дипломатичних установах України співробітникам розвідки у проведенні розвідувальних заходів, захисті сил і засобів розвідки. Комітет з питань розвідки має визначити перелік інших складових сектору безпеки і оборони, що залучатимуться розвідувальними органами до виконання розвідувальних завдань, внести його на розгляд та затвердження рішенням Ради національної безпеки і оборони України. Стаття 22 Закону України «Про розвідку» надає розвідувальним органам право залучати до виконання розвідувальних завдань суб’єктів розвідувального співтовариства в порядку, визначеному Президентом України, зокрема, на основі пропозицій координаційного органу з питань розвідки. Такого порядку наразі не існує. Попереду значний обсяг роботи щодо визначення чіткого переліку суб’єктів системи та порядку їх залучення з дотриманням норм вітчизняного законодавства. Це далеко не повний перелік питань, що потребуватимуть вирішення для ін-

ституалізації розвідувального співтовариства України, його «цементування» й розвитку. Але є й інші проблеми розбудови розвідувальних спроможностей держави. Переважно вони перебувають у площині більш високого, стратегічного рівня. Одна з них: якщо треба розвивати розвідувальні спроможності держави, то в якому напрямі, з якою метою, у який часовий проміжок, за рахунок яких ресурсів? Сформулюємо інакше: яку перспективну модель розвідувального співтовариства нам слід побудувати та яким вимогам вона має відповідати? І ще: якими мають стати розвідувальні органи України через, скажімо, п’ять-десять років, якого характеру інформацію вони мають бути спроможними здобувати, які загрози виявляти і своєчасно протидіяти їм? Великою мірою йдеться про стійку конструкцію перспективної моделі розвідки, яка має бути не лише дієздатною, але й ефективною, конкурентною в умовах прогнозованого безпекового середовища. Якщо так, тоді яким ми бачимо таке середовище в п’ятирічній перспективі та якими будуть загрози для України? Усі ці та дотичні до них питання потребують відповідей вже сьогодні. Базовим документом на цьому шля-

Новим завданням стане розмежування функціональності у сфері розвідки між розвідувальними органами та Службою безпеки України як нового суб’єкта розвідувального співтовариства» ху є нова Стратегія національної безпеки України. Вона визначає поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов, а також основні напрями зовнішньополітичної та внутрішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки. Серед напрямів та завдань реформування й розвитку сектору безпеки і оборони – створення ефективного розвідувального співтовариства, посилення його ролі у реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони, зміцнення системи координації та контролю діяльності розвідувальних органів, розвиток розвідувальних спро№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

можностей. Але загальні завдання потребують максимальної конкретизації – в цьому й складність. Комітет з питань розвідки наразі шукає відповіді на переважну більшість поставлених вище питань з метою імплементації їх у конкретні й послідовні заходи/завдання нової п’ятирічної Національної розвідувальної програми – документа стратегічного планування у сфері розвідки. 10 серпня 2020 року під час відвідання Головного управління розвідки Міністерства оборони України та представлення його нового керівника Президент України наголосив, що у програмі «обов’язково мають бути закріплені ключові речі: це оснащення підрозділів сучасним озброєнням та технікою, перехід на стандарти НАТО у питаннях збору, обробки й надання розвідувальної інформації, запровадження сучасних підходів у підготовці особового складу». Якою ж має бути перспективна модель розвідувального співтовариства України? Якщо виходити з досвіду провідних держав-членів НАТО – розгалуженою, багаторівневою, гнучкою, високотехнологічною. Її суб’єкти мають працювати злагоджено, скоординовано поєднуючи свої можливості та ресурси для ефективного виконання пріоритет№12/2020

них завдань. За такого підходу очевидними стануть вади існуючої системи вітчизняної розвідки, яких треба позбутися – надмірна забюрократизованість процесів, дублювання ресурсів і технологій, зайві ланки складного розвідувального механізму, зокрема, систем управління, постановки завдань і контролю, підбору та професійної підготовки кадрів. Очевидно, що розвідка ХХІ сторіччя має бути компактною, високопрофесійною та мобільною, побудованою за принципом «опероцентричності» – в її центрі має стояти оперативний працівник, співробітник добуваючого підрозділу – головної ланки в розвідці. Саме навколо нього, його оперативно-службових потреб мають «обертатися планети Сонячної системи». Розвідувальні органи не мають замикатися в собі й не приховувати вади за завісою надмірної утаємниченості – це шлях в нікуди. Сучасний світ інший, він став більш відкритим, глобалізованим, динамічним. Західні розвідувальні служби давно позбавилися нашарування минулого та «пішли в люди». Наступальність дає їм конкурентну перевагу: збиранням інформації з відкритих джерел, підготовкою аналітичних й прогнозних оцінок на їх замовлення займаються експертні групи, дослідницькі центри, інститути, університети. На розвідку працюють державні установи, ІТ-компанії, приватні агенції. Державно-приватне партнерство набуло вибухового характеру. Зрозуміло, адже це «дорога з двостороннім рухом»: розвідувальні служби розміщуючи замовлення в інших компаніях розвантажують себе, отримують можливість виведення кадрових співробітників для прикриття розвідувальної діяльності, можуть підбирати перспективні кадри тощо, а у зворотному напрямі – компанії, агенції отримують гарантовані замовлення розвідки і користуються певними привілеями, які зазвичай не афішуються. Такий підхід дозволив розвідувальним службам організувати роботу по-новому, зосередити наявні ресурси на вирішенні суто специфічних професійних завдань. Очевидно, що таким шляхом треба йти й нашим розвідувальним органам. Закон України «Про розвідку» створює для цього необхідні умови. Потребує віднайдення «точки балансу» так звана конкурентність вітчизняних розвідувальних служб. Конкурентність в цілому є позитивним явищем, двигуном прогресивного розвитку. Але перед обличчям реальних потужних зовнішніх та внутрішніх загроз в інституційно слабкій державі, коли на порядку

денному постають глобальні виклики стійкості системи національної безпеки, міцності суверенітету і територіальної цілісності, конкурентність має поступитися об’єднанню розвідувальних сил, засобів, ресурсів і технологій. Новим загрозам слід протиставити розвідувальну синергію держави, а не обмежену ефективність трьох конкуруючих розвідувальних служб. Не випадково в Стратегії національної безпеки України серед завдань реформування й розвитку сектору безпеки і оборони визначено посилення взаємодії усіх органів сектору безпеки і оборони для виконання спільних завдань. Виконання розвідувальними органами спільних завдань з досягненням конкретного результату має стати найважливішим пріоритетом, а змагальність у «боротьбі за приз» – відійти на третій план. Це потребуватиме зміни ментальності в керівних ланках й перебудови усієї організації розвідувального процесу. За такого підходу важливим стає посилення ролі координаційного органу з питань розвідки. За його інституалізацією мають слідувати конкретні кроки щодо набуття повноцінних спроможностей з керівництва, координації та контролю за діяльністю не лише розвідувальних органів, але й усіх суб’єктів розвідувального співтовариства України. У переважній більшості держав-членів НАТО це питання вирішено: такий колегіальний орган перебуває в центрі розвідувальних співтовариств і має доволі широкі повноваження – надає директиви, настанови, ставить завдання, які є обов’язковими до виконання не лише розвідувальним службами, але й всіма державними органами. З огляду на вищезазначену практику, логічно щоб в подальшому Комітет з питань розвідки став постійним робочим органом Ради національної безпеки і оборони України, а його керівник – помічником Глави держави з питань розвідки та отримав відповідні розпорядчі повноваження. За таких умов Комітет з питань розвідки міг би стати центром розроблення цільових розвідувальних програм, планування розвідувальних операцій, підготовки комплексних розвідувальних оцінок тощо. Попереду великий й тернистий шлях розбудови розвідувального співтовариства України. Гарантований успіх буде досягнуто лише тоді, коли робота проводитиметься глибоко, професійно, на системній основі. Вбачається, що за такої умови через п’ять років розвідувальна система стане надійним фундаментом забезпечення національної безпеки нашої держави.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВИМОГИ ЧАСУ

ЖИВУЧІСТЬ АРСЕНАЛІВ

На сьогодні досить гостро стоїть питання технічного забезпечення живучості, охорони та захисту потенційно небезпечних об’єктів Збройних Сил України.Триває пошук нових підходів до забезпечення живучості арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет і боєприпасів в сучасних умовах

Онопрієнко О.А., Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

учасний стан забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів не відповідає сучасним вимогам, вимогам та

Рогов П.Д., незалежний експерт

стандартам держав-членів Європейського союзу, країн-учасниць Північноатлантичного договору. Для усунення розбіжностей у підхо-

дах до забезпечення живучості, захисту та охорони військових об’єктів підвищеної небезпеки необхідно удосконалити законодавчу та нормативно-правову базу, існуючу організацію системи охорони, захисту та забезпечення живучості військових об’єктів, технічне переоснащення їх сучасними системами охорони, всебічне ресурсне забезпечення виконання зазначених заходів безпеки. На сьогодні потрібно реалізувати завдання із: • удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з питань забезпечення №12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

живучості, охорони та захисту військових об’єктів; • визначення раціональної стратегії ресурсного забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів в умовах реформування і розвитку Збройних Сил України; • удосконалення системи живучості, охорони і захисту військових об’єктів; • розвитку виробничо-технічної бази, інфраструктури військових об’єктів, соціальних умов для особового складу та робітників (обслуговуючого персоналу); • вироблення дієвого ефективного механізму передачі функцій з обслуговування, забезпечення життєдіяльності, охорони військових об’єктів спеціалізованим цивільним охоронним структурам; • створення умов для запобігання екологічному забрудненню навколишнього середовища в районах розташування військових об’єктів. Широке використання різноманітних технічних засобів та систем обумовлює розроблення «технічної тактики» охорони і захисту військових об’єктів, яка розробляється власниками об’єктів. Структура системи охорони і захисту військових об’єктів повинна бути: гнучкою; мати відкриту архітектуру; будуватися у взаємозв’язку по тактикотехнічним характеристикам та у кількісному відношенні (показникам) засобів і систем як одне ціле, тобто – бути комплексною (інтегрованою) системою безпеки. Основу такої комплексної системи безпеки (КСБ) становлять засоби виявлення, системи дистанційного спостереження (РЛС ближньої дії виявлення малопомітних рухомих наземних та повітряних цілей, розвідувально-сигналізаційні системи, безпілотні авіаційні комплекси розвідувального типу, тепловізійні системи тощо), системи передавання оперативної охоронної інформації та управління. Основою побудови КСБ військових об’єктів є базові принципи: • безперервного моніторингу та прогнозування можливих загроз; • відповідності заходів; • достатності сил реагування; • превентивного забезпечення; • аналогій (технічний) тощо. Принцип безперервного моніторингу та прогнозування можливих загроз військовому об’єкту, що охороняється, полягає в збиранні інформації щодо метеорологічної, гідрологічної, тектонічної, пожежної, соціально-політичної, кримінальної та іншої обстановки навколо військового об’єкта, її своєчасному аналізі стосовно змін у досягнутому рівні його захищеності, прогнозуванні подальшого розвитку подій та розробки №12/2020

Кінцевою метою практичної реалізації заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів є досягнення відповідності стандартам НАТО» пропозицій щодо адекватного реагування на зміни, що відбуваються. Принцип відповідності заходів щодо створення системи живучості охорони та захисту військового об’єкта поточному та очікуваному ступеням загроз полягає у створенні системи живучості, охорони та захисту військового об’єкта, яка базується на всебічному його облаштуванні в інженерному відношенні, оснащенні сучасними технічними засобами вибухопожежобезпеки, охорони, обладнанні декількох незалежних рубежів охорони, врахуванні факторів зовнішніх та внутрішніх, навмисних та ненавмисних, природних (стихійні лиха) загроз. Створена система живучості, охорони та захисту військового об’єкта повинна бути розрахована на протидію професійно підготовленому та оснащеному порушнику (групі порушників). Принцип достатності чергових сил реагування ступеню загроз з боку порушників полягає у негайному та безумовному припиненні порушення, достатній кількості сил чергової зміни охорони, відповідній їх оснащеності та підготовці. Принцип превентивного забезпечення достатнього рівня живучості об’єкта та його підготовки до захисту полягає у створенні комплексних систем забезпечення живучості, охорони та захисту, завчасному обладнанні в інженерному відношенні військового об’єкта і прилеглої території до охорони і захисту та

проведенні комплексу заходів, що забезпечують потрібний рівень живучості. Принцип постійного контролю за діями персоналу та здійснення режиму управління доступом на військовий об’єкт полягає у встановленні суворого пропускного режиму, розподілу повноважень посадових осіб щодо надання дозволу про відвідування військового об’єкта, здійсненні відеоконтролю за діями персоналу та силами охорони. Законність – розробка системи безпеки на основі та відповідно до чинного законодавства України і нормативними актами з безпеки. Самостійність і відповідальність – діяльність підрозділу безпеки повинна повною мірою забезпечити захист, вся відповідальність за належне забезпечення безпеки лежить на ньому. Економічна доцільність – необхідно, щоб ефективність роботи системи безпеки була вище її вартості. Обґрунтованість – всі заходи з безпеки повинні проводитися з використанням досягнень науки і техніки, світового досвіду з питань безпекм та забезпечувати надійний захист на заданому рівні безпеки. Комплексність – забезпечення взаємозалежної системи безпеки всіх ресурсів (інформаційні, людські, матеріальні та ін.) і здатність системи до розвитку та вдосконалення. Своєчасність – усі заходи та діяльність системи безпеки повинні мати упереджувальний характер, а постановка завдань щодо забезпечення безпеки повинна проводитися на ранніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу моделі загроз, обстановки, об’єктів захисту. Безперервність – головний принцип безпеки, що має на увазі перелік заходів на протязі всього часу функціонування системи безпеки. Активність – реалізація активних заходів захисту власних інтересів, з використанням у тому числі нестандартних форм і способів захисту. Координація та взаємодія – організація взаємодії між усіма підрозділами з охорони та захисту і здійснення єдиного керівництва процесом безпеки об’єкту, організація взаємодії з іншими військовими та державними підрозділами, правоохоронними органами спеціального призначення. Спеціалізація – використання для забезпечення безпеки спеціалізованих охоронних організацій, що мають відповідні ліцензії та досвід практичної роботи з даного напрямку. Централізація управління – керівництво безпекою має перебувати в руках

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

першого керівника, а функціонування системи безпеки повинен відбуватися за заздалегідь визначеними функціональним та методологічним принципам. Реалізація зазначених принципів системи безпеки дозволяє забезпечити виконання мети її організації та реалізацію поставлених завдань. Система живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки повинна відповідати наступним вимогам: • стійкість до негативного впливу з боку зовнішніх факторів (природних, техногенних, диверсійних), спроможність виконувати свої функції за будь-яких умов; • автоматизація процесів збирання та обробки інформації і формування інформаційних та тривожних повідомлень в режимі реального часу; • повнота та точність інформації про стан об’єкта та ступінь безпеки; • висока ймовірність виявлення порушників при незначній ймовірності помилкових тривог; • висока скритність функціонування; • блочно-модульний принцип побудови із можливістю поетапної модернізації, уніфікація та простота в обслуговуванні і експлуатації; • мінімізація впливу «людського фактору»; • мінімізація фінансово-матеріальних витрат на утримання при збереженні заданих показників ефективності. Система забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів не повинна погіршувати їх тактико-технічні характеристики та демаскувати їх.

• • • •

•

• •

•

Напрями удосконалення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів поділяються на: загальні напрями; напрями удосконалення системи живучості військових об’єктів; напрями удосконалення системи охорони та захисту військових об’єктів. Загальними напрямами є: планування заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів за системою критеріїв, основним з яких є «ефективність – час – вартість»; комплексний підхід до системи забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів, перехід від планування окремих заходів до планування заходів за «функціональними» ознаками; концентрація зусиль та ресурсів на вирішенні пріоритетних завдань; фінансування системи живучості, охорони та захисту з наданням пріоритету складової розвитку та зменшення складової утримання; реорганізація арсеналів, баз, складів в центри забезпечення та передача їх під керівництво єдиного органу військового управління у Збройних Силах України; запровадження в систему живучості, охорони та захисту військових об’єктів підходів та стандартів, які використовуються в державах-членах ЄС та НАТО; компенсування скорочення особового складу системи забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів за рахунок застосування сучасних технічних засобів, підвищення навченості та рівня

•

• •

• • • •

• • •

технічного забезпечення обслуговуючого персоналу; передача частини функцій з обслуговування, забезпечення життєдіяльності, живучості, охорони та захисту військових об’єктів спеціалізованим цивільним структурам. Поряд з цим розроблені напрями удосконалення системи живучості військових об’єктів: розвиток інфраструктури військових об’єктів; інженерне обладнання місць зберігання в напрямку підвищення вибухопожежобезпеки військових об’єктів, забезпечення вимог протипожежного захисту; використання новітніх технологій та матеріалів, які зменшують вторинну уразливість особового складу, техніки та майна; укриття майна, що зберігається, від впливу негативних чинників природного та штучного походження; обладнання місць зберігання установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння; створення ефективної системи обліку майна, що зберігається, та контролю за його станом, розробка та введення в дію єдиної автоматизованої системи управління обліком та рухом вибухопожежонебезпечних речовин та виробів; оптимізація матеріальних витрат на створення та підтримання системи живучості військових об’єктів; створення умов для безпечної утилізації боєприпасів, ракет, що втратили свій ресурс; реконструкція виробничо-технічної та тех№12/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

•

нологічної бази військових об’єктів, оснащення їх сучасними засобами технічного обслуговування, діагностики та ремонту; створення сприятливих соціально-побутових умов для особового складу арсеналів, баз та складів. Удосконалення системи охорони та захисту військових об’єктів триває за настпними напрями: перехід до нової тактики охорони військових об’єктів, впровадження сучасних та перспективних технічних засобів охорони; створення охоронно-інформаційних системи (системи моніторингу забезпечення живучості бойового запасу Збройних Сил України) з використанням геоінформаційних технологій; широке використання систем санкціонованого доступу на військові об’єкти, дистанційного спостереження для охорони та захисту, контролю територій, рубежів та кордонів; впровадження в системи безпеки ефективних технічних засобів протидії порушникам, в тому числі безпілотним літальним апаратам різного призначення; впровадження засобів особистої безпеки та захисту особового складу арсеналів, баз і складів та працівників підприємств та установ, які забезпечують функціонування військових об’єктів; розробка типових методик обстеження

Ресурсне забезпечення системи живучості, охорони та захисту за всіма видами і формами повинно бути спрямоване на створення умов ефективного функціонування військового об’єкта»

№12/2020

військових об’єктів, інструкцій щодо авторського та технічного нагляду, впровадження математичних моделей для оцінки уразливості (оцінки ефективності захищеності) військових об’єктів. Не меш важливе значення має ресурсне забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів. Ресурсне забезпечення системи живучості, охорони та захисту за всіма видами і формами повинно бути спрямоване на створення умов ефективного функціонування військового об’єкта. Зміст його організації полягає в узгодженій діяльності суб’єктів організації системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів щодо планування, одержання, pозподiлу, зберігання та використання усіх видів ресурсів. До основних видів забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів належать правове, фінансове, матеріально-технічне, кадрове, інформаційне забезпечення та наукове (науково-методичне) супроводження. Порядок забезпечення виконання заходів живучості, охорони та захисту військових об’єктів різними видами ресурсів регламентується чинним законодавством України та відповідними нормативними документами. Загальні функції організації та ресурсного забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів покладаються на Генеральний штаб Збройних Сил України через його структурний підрозділ, який є відповідальним за цей напрям діяльності у Збройних Силах України. Основним джерелом фінансування заходів забезпечення живучості арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил

України є кошти бюджетної програми 2101200 «Забезпечення живучості та вибухопожежебезпеки арсеналів, баз та складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України». Реалізація заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів розрахована на тривалий період. У результаті реалізації заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів очікується: • підвищення рівня живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил України; • розвиток та вдосконалення нормативноправової бази з зазначених питань; • розвиток структури та інфраструктури арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил України; • зниження витрат на утримання системи охорони та забезпечення живучості арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил України; • розв’язання організаційних, технічних і соціально-побутових проблем; • перехід до тактики охорони арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил України, в основу якої покладено використання сучасних систем та засобів охорони, залучення професійних фахівців з питань фізичної охорони; • створення охоронно-інформаційної системи Збройних Сил України. Кінцевою метою практичної реалізації заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів в умовах реформування Збройних Сил України є досягнення відповідності сучасним вимогам та стандартам державчленів Європейського союзу та НАТО, впровадження критерію «ефективність – час – вартість» в систему забезпечення живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального ЗС України. Важливе місце займає і проектування систем охорони та захисту військових об’єктів. Політика безпеки і захисту військових об’єктів має бути заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, систем автоматичної пожежної сигналізації та автоматичного по-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

жежегасіння, систем дистанційного спостереження та раннього виявлення надзвичайних ситуацій і оповіщення, технічного захисту інформації, засобів забезпечення живучості, та спрямована: а) забезпечення організаційними заходами і інженерно-технічними засобами надійної охорони і захисту військових об’єктів, забезпечення безпеки обслуговуючого персоналу. Охоронний моніторинг території, периметра і підступів до військових об’єктів в будь-яких погодних умовах у будь-який час доби; б) забезпечення тільки санкціонованого доступу на об’єкти, до зброї, боєприпасів, військової і іншої техніки, документів та інформації, яка циркулює на об’єкті охорони (захисту); в) захист об’єкту і особового складу від можливих диверсій і терористичних актів, забезпечення особистої безпеки та захист особового складу; г) адекватне реагування та протидія системи захисту на події і стихійні біди, на порушення та дії порушників. д) забезпечення пожежної безпеки споруд, обслуговуючого персоналу і техніки об’єкту; ж) забезпечення виконання вимог керівних документів і рекомендацій НАТО, міжнародного досвіду по забезпеченню безпеки об’єктів, які підлягають обов’язковому обладнанню технічними засобами захисту і контролю доступу. Основні концептуальні положення організації і виконання робіт по впровадженню комплексних систем безпеки військових об’єктів і розташувань повинні ґрунтуватися на максимальному врахуванні загальноприйнятих вимог, основними з яких є:

• • • •

•

• • • • •

Законодавче, нормативне і правове забезпечення безпеки. Концептуальні положення охорони військових об’єктів і розташувань. Типові проектні рішення по охороні військових об’єктів і розташувань. Рекомендації по вибору спеціалізованих охоронних фірм, підготовці обслуговуючого персоналу і груп оперативного реагування. Комплексний захист військових об’єктів, який зачіпає коренні інтереси громадян і держави: обмежує особисту свободу, поз’язаний із застосуванням озброєної сили, вимагає значних витрат, забезпечує безпеку об’єкту. Тому захист військових об’єктів потребує серйозного законодавчого, нормативно-правового забезпечення, а саме в таких документах: міжнародні нормативні документи (держав-членів ЄС та НАТО); Укази Президента України та Закони Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; міжвідомчі документи; накази, директиви, керівні та інші документи Міністерства оборони України та Генарального штабу Збройних Сил України, документи військових об’єктів (інструкції, паспорти безпеки, акти обстежень та ін.). ВИСНОВКИ 1. Політика безпеки і захисту військових об’єктів та особового складу Збройних Сил України має бути заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, пожежної сигналізації (у тому числі – автоматичної),

технічного захисту інформації і засобів забезпечення живучості з використанням принципу технічної тактики; повинна відповідати стандартам, які спрямовані на: а) забезпечення організаційними заходами та інженерно-технічними засобами надійної охорони і захист військових об’єктів, особливо підвищеної небезпеки, забезпечення безпеки особового складу Збройних Сил України та місцевого населення; б) забезпечення тільки санкціонованого доступу на військові об’єкти, до зброї, боєприпасів, військової та іншої техніки, документів та інформації, що циркулює на об’єктах охорони, місць розташування особового складу; в) захист військових об’єктів та особового складу від можливих диверсій і терористичних актів, забезпечення особистої безпеки та захисту особового складу (обслуговуючого персоналу); г) адекватне реагування та вплив системи захисту на події і стихійні лиха, на порушення та дії порушників. 2. Охорона та оборона військових об’єктів Збройних Сил України повинна здійснюватися: • власними підрозділами охорони (військовослужбовцями строкової служби та служби за контрактом, службовцями ВОХОР); • підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, яким надано право на здійснення охоронної діяльності; • суб’єктами господарювання – юридичними особами незалежно від їх організаційно-правової структури та форми власності, яким надано право на здійснення охоронної діяльності (надання охоронних послуг) згідно з чинним законодавством України.

№12/2020