Оборонний вісник №11/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2020

ЗМІСТ

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ВІРТУАЛЬНИЙ СВІТ

ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

ВІД КІБЕРБЕЗПЕКИ ДО КІБЕРОБОРОНИ

НАБЛИЗИТИСЬ ДО СТАНДАРТІВ НАТО

ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

А ЯК У НИХ?

АГРЕСІЯ РОСІЇ ТА БІЛОРУСЬКЕ ПИТАННЯ

ВІЙСЬКОВА ЕЛІТА АМЕРИКИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

№11/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

Ан-178: найсучасніший військовий транспортник Довідка Ан-178 — український близькомагістральний транспортний літак, має прийти на заміну літаків попереднього покоління Ан-12, Ан-26 та Ан-32 Екіпаж:

4 особи Десант:

70 парашутистів

Корисне навантаження:

18 000 кг Об’єм вантажного відсіку з вантажною рампою:

125 м3 Крейсерська швидкість:

800-825 км/год Дальність польоту:

5 500 км (без вантажу) Довжина розбігу:

2 500 м Двигуни:

2хД-436-148ФМ Практична стеля:

12 200 м

ПАТРОНИ ДО ПМ Сили оборони Естонської Республіки передали Україні набої калібру 9х18 мм до пістолета Макарова (ПМ), які зняті з озброєння естонської армії та підлягали утилізації. Кількість переданих набоїв не розголошується. Нагадаємо, що раніше, у липні цього року, Естонія прийняла рішення безоплатно передати Україні близько 2400 пістолетів Макарова, що були зняті з озброєння.

іноборони завершує узгоджувати контракт на Ан-178, а наступного року закуплять ще й Ан-74. Нагадаємо, що Міністерство внутрішніх справ два роки тому теж анонсувало закупівлю для Державної служби із надзвичайних ситуацій та Національної гвардії двох літаків Ан74, одного Ан-32П та десяти Ан-178. Повідомлялось, що програма розрахована на п'ять років. Декілька недобудованих літаків Ан-74, різного ступеню готовності, знаходяться на ДП «Харківське державне авіаційне виробниче підприємство» (раніше ХАЗ), якому вчергове пообіцяли державні контракти. Відповідно до «Візії Повітряних

СПІЛЬНЕ ВИГОТОВЛЕННЯ «СКІФА» У Туреччині на спільному підприємстві «Щит Чорного моря» виготовлятимуть українські протитанкові ракетні комплекси «Скіф». На першому етапі роботи це буде великовузлова збірка з поставлених з України комплектуючих. ПТРК «Скіф» – це експортна назва протитанкового ракетного комплексу «Стугна-П», яка постачається для української армії. До речі, Туреччина замовила партію цих ПТРК в Україні для своїх потреб.

Сил-2035», транспортна і спеціальна авіація, яка наразі оснащена широкою номенклатурою літаків типу: Ан-30, Іл-76МД, Ан-26 та вертольотами типу Ми-8 має зазнати змін у напрямку уніфікації. Як єдина транспортна платформа має бути обраний сучасний середній транспортний літак національного виробництва. Переоснащення транспортної та спеціальної авіації має розпочатися протягом другої фази та завершитися на третій фазі реалізації Візії (20272035 роки). Орієнтовна потреба у ресурсах на переоснащення транспортної і спеціальної авіації становить близько 40 млрд грн.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЖЕЖНИХ ТАНКІВ ДП «Львівський бронетанковий завод» завершив капітальний ремонт та модернізацію близько півтора десятка пожежних танків ГПМ-54. Це найбільша партія відновлених та модернізованих пожежних танків, яку замовили та отримали ЗСУ за період незалежності України. Оновлені ГПМ-54 отримали нове гідравлічне обладнання європейського виробництва, а також допрацьовано можливість включення пожежного насоса лафетного ствола для гасіння пожежі без зупинки основного двигуна на місці та в русі.

ПЕРЕДАЧА ВОГНЕМЕТІВ Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів достроково передав Міноборони кілька сотень реактивних піхотних вогнеметів РПВ-16, крім того військовим презентували його полегшену версію для Десантно-штурмових військ та Сил спецоперацій. РПВ-16 прийнятий на озброєння Збройних Сил України у 2017 році. Виробництво вогнеметів налагоджене у 2018 році ДНДІХП, у кооперації з КП «ШКЗ «Імпульс» та ДАХК «Артем».

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Чи з’являться у військах іноземні САУ? Збройні Сили України розглядають постановку на озброєння двох зразків іноземних самохідних артустановок. Вивчається можливість закупівлі іноземних 155-мм САУ Krab (Польща) з перспективою налагодити виробництво вітчизняних самохідних гаубиць на гусеничному ходу. На заміну причіпних гармат наразі розглядається питання закупівлі й постачання 152-мм самохідної гаубиці «ДАНА-М2» виробництва Республіки Чехія. В Україні продовжується розробка вітчизняної САУ «Богдана», проте до її серійного виробництва ще далеко. Підприємства-розробники 155-мм самохідної гаубиці «Богдана» (ТОВ «Українська бронетехніка» і ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування») завершили виготовлення дослідного зразка, проведено його заводські випробування, наразі відбувається підготовка до попередніх випробувань. Нині у бойовому складі підрозділів артилерії є гармати калібрів 122 та 152-мм, які потребують заміни на сучасні зразки.

НЕЙТРАЛІТЕТ ЧИ НАТО? Більшість українців поміж позаблоковістю країни та членством в НАТО обирають вступ до Північноатлантичного альянсу. На запитання «На Вашу думку, Україна повинна прагнути…» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

8.9%

«Молот»: друга спроба А

кціонерне товариство «Завод «Маяк» презентував модернізований 120-мм міномет «Молот». Поліпшений варіант має замінити на озброєнні попередню версію. Роботи з його поліпшення велись після припинення експлуатації два роки тому, коли в результаті вибуху міномету загинуло троє бійців та ще дев’ятеро дістали поранення різних ступенів тяжкості. У ході розслідування було встановлено, що міномет «Молот» вибухнув на полігоні влітку саме через подвійне заряджання. Серед технічних причин були і виведення з ладу механізму запобігання подвійному заряджанню, так званої «коронки». Тому в першу чергу на «Маяку» доопрацювали цей вузол, а задля зменшення корозії та відмови механізму запобіжника через вплив температури, використали окрім сталі і бронзу.

Також міномету замінили опорну плиту та доопрацювали і механізм колісного ходу. Зауважимо, що приватне підприємство «Старокраматорський машинобудівний завод» (СКМЗ), яке виготовляло біля 50% компонентів міномету «Молот», зокрема й ствол, запропонувало ЗС Україні власний 120-мм міномет – «Бучарда». Окрім оновленного «Молота» і «Бучарда», випробування в інтересах Збройних Сил України також проходить міномет «МП-120» від приватної компанії «Українська бронетехніка». Ціна мінометів українського виробництва – від 500 до 600 тисяч гривень. Попередня версія «Молота» коштувала від 484 тисяч гривень Крім того, через те що вітчизняні міномети не завершили випробування, Міноборони вирішило придбати 120-мм міномети ЕМ-120 (аналог 2Б11) у болгарської компанії EMCO.

37.1%

13% 41% Бути нейтральною / позаблоковою державою До членства в НАТО До членства в Організації Договору про колективну безпеку з Росією, Білоруссю, Казахстаном, Вірменією, Киргизією, Таджикистаном

«Навчальні програми військових ліцеїв Міноборони вже сьогодні мають бути побудовані з прицілом на майбутнє членство України у Північноатлантичному альянсі. Випускник має бути підготовлений до успішної кар`єри в армії, побудованій за стандартами НАТО».

Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №11/2020

Андрій Таран, Міністр оборони України

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІРТУАЛЬНИЙ СВ Технології віртуальної і доповненої реальності останнім часом привертають все більшу увагу військових відомств провідних країн світу, які намагаються прискорити впровадження цих технологій у своїх збройних силах

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІТ

№11/2020

Мосов С.П., радник віце-прем’єрміністра України – міністра з питань стратегічних галузей промисловості України

На

світовому ландшафті зростання динаміки бойових дій, ускладнення і підвищення вартості сучасних зразків озброєння та військової техніки, з урахуванням особливостей їх застосування, а також обмеженості ресурсу експлуатації, значних витрат паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів відбувається актуалізація потреби в спеціальних тренажерах і проведенні обов’язкової тренажерної підготовки військових фахівців. У сьогоднішніх умовах розгортання четвертої промислової революції це стає вже аксіомою. Тренажерна підготовка, як свідчить світовий досвід, завжди мала низку переваг, до яких відносяться: можливість створення обстановки, що адекватна реальній; можливість багаторазового повторення епізодів; перевірка можливостей технічних засобів і зброї, у тому числі і бойових, а також нових тактичних прийомів; порівняно низька вартість розробки та експлуатації тренажерів тощо. Тренажерні системи в арміях передових зарубіжних країн мають широкий діапазон застосувань і сценаріїв від індивідуальних систем пілота, водія танка або бронемашини до команди в рульовій рубці судна або в штабному приміщенні під час проведення бойової операції. Так, наприклад, використання тренажерів для підготовки пілотів і операторів бойових БПЛА, на думку американських фахівців, дозволяє значно скоротити час і витрати на навчання, а також кількість реальних і до того ж досить дорогих польотів БПЛА; проводити навчання в умовах,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

максимально наближених до реальних дій; здійснювати контроль з боку інструктора за правильністю виявлення і розпізнавання цілі в різних умовах обстановки; моделювати використання різних варіантів бортового радіоелектронного обладнання; проводити заняття незалежно від погодних умов; проводити тренування з виконання конкретного завдання перед польотом; підтримувати необхідні навички у пілотів при відсутності практичних польотів БПЛА. Одними з найбільш важливих і багатоаспектних трендів сучасності при створенні тренажерів є використання технологій віртуальної реальності (VR) і доповненої реальності (AR). Важливим моментом таких тренажерів є можливість моделювати абсолютно незнайому обстановку і несподівані перешкоди та події. Особливо ефективними є тренажери, що моделюють повітряний бій, де кожному з учасників доводиться боротися не з комп’ютером, а один з одним. Вперше автору цих рядків пощастило особисто ознайомитися з тренажерами, побудованими з використанням AR-технологій, під час візиту до Великої Британії ще у 2004 році в ході відвідування загальновійськового тренажерного комплексу (Combined Arms Tactical Trainer –CATT), який останнім часом постійно вдосконалюється шляхом використання VR/AR-технологій.

Інший приклад – армійська дослідна лабораторія США, фахівці якої активно працюють над удосконаленням свого так званого синтетичного середовища навчання (Synthetic Training Environments – STE), де використовуються VR/AR-технології. У новому варіанті STE військовослужбовці різних підрозділів можуть проводити масштабні спільні навчання і навчатися, по суті «не виходячи з дому», або в будьякому іншому місці. Таким чином стає непотрібною обов’язкова прив’язка до центрів спеціального навчання і досягається інтеграція одночасного навчання різних і численних учасників віртуальних місій. Усе екіпірування – це вже готова комерційна продукція, військові лише пишуть свої програми та сценарії для імітації військових місій у віртуальній реальності. Усе це відбувається в рамках американської концепції роз-

Одними з найбільш важливих і багатоаспектних трендів сучасності при створенні тренажерів є використання технологій віртуальної реальності (VR) і доповненої реальності (AR)»

витку армії майбутнього «Сила 2025» (F2025B – Force 2015 and beyond), де VR/AR-технологіям відводиться особливе місце. За минулі кілька років у Німеччині значно зросла інтенсивність застосування бойових симуляторів у системі оперативної та тактичної підготовки частин сухопутних військ Бундесверу. Це відноситься як до одиночної підготовки особового складу, так і до освоєння різноманітної бойової техніки. Ще один приклад – це канадський стартап IFTech, фахівцями якого розроблено спеціальний жилет, що частково нагадує екзоскелет, який імітує фізичний вплив на тіло людини. Для військових цілей це дуже цікавий концепт, тому що дозволяє при навчанні військовослужбовців у системі VR/ARтехнологій не просто виводити інформацію на дисплеї, а й фізично відчутно імітувати попадання кулі або осколків у людину, надаючи все більше реальності тому, що відбувається. Треба зазначити, що зарубіжні військові ресурси позитивно відзначили цей перспективний тренд злиття VR/AR-технологій і «електронного» одягу. У Росії у ВАТ «Конструкторское бюро приборостроения» для сухопутних військ розроблено тренажери з використанням VR-технології: динамічний стрілецький тренажер і стаціонарний тактичний піхотний тренажер,

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У Німеччині значно зросла інтенсивність застосування бойових симуляторів у системі оперативної та тактичної підготовки частин сухопутних військ Бундесверу» що дозволяють прищепити навички ведення бойових дій у різних умовах і відпрацьовувати командну взаємодію в ситуаціях, які складно змоделювати в реальному світі. Україна також рухається у світі сучасних технологій. Так, наприклад, фахівцями українського ТОВ «МаркетМатс» успішно розробляються авіаційні тренажери з використанням віртуальної реальності. Львівські фахівці працюють над проектами тренажерів літаків СУ-24, СУ-25 і СУ-27. Силами НВО «Авіа» розроблено авіасимулятор для тренування пілотів і екіпажів вертольотів Мі-8МТВ, Мі-17В5, Мі-171Ш і Мі-24, який з максимальною точністю передає всі аспекти реального польоту при різних умовах і льотних ситуаціях. Виникає логічне питання, чи може навчання з використанням VR/ARтехнологій конкурувати з реальним навчанням? На це питання є впевнена відповідь Управління військово-морських досліджень США, де вважають, що відеоігри і VR/AR-технології грають важливу роль. У сучасних умовах ведення бойових дій військовослужбовцям доводиться працювати з великими обсягами інформації в режимі реального часу, і ті, хто пройшов через підготовку у віртуальній і доповненій реальності, реагують у реальній ситуації швидше тих, хто тренувався без використання цих технологій: вони швидше обробляють інформацію, тримають у пам’яті більше інформації та швидше за інших приймають остаточне рішення, роблячи при цьому менше помилок. Важливим є також і те, що навчання військового персоналу з використанням VR/AR-технологій не вимагає прямої взаємодії з вибухонебезпечними матеріалами, складними механізмами та іншими потенційно травмонебезпечними джерелами, використовуваними при навчанні, тому воно набагато безпечніше в порівнянні з традиційними способами навчання. Більш того, використання VR/ARтехнологій для військових – це значне зниження вартості та часових витрат на навчання військовослужбовців, можливість особистісного підходу, зниження №11/2020

травматизму, підвищення ефективності навчання і ймовірна віддача під час реальних бойових дій. VR-технологія – одна з перспективних технологій, що найбільш швидко розвивається сьогодні в світі. Віртуальне моделювання дозволяє вивчати системи будь-якої складності, забезпечуючи при цьому найширші можливості взаємодії з досліджуваними об’єктами й оцінювання ефективності навчання в масштабі реального часу. Використання систем на основі VR-технології відкриває широкі можливості для підготовки військових фахівців, дозволяючи значно скоротити терміни підготовки, оптимізувати витрати за рахунок економії боєприпасів, пально-мастильних та інших витратних матеріалів, що активно застосовуються при підготовці, а також ресурсів обслуговуючого і навчального персоналу. VR-технологія дозволяє імітувати не тільки віртуальне сприйняття, що зазвичай реалізується в тренажерах, а й безпосередню взаємодію з макетом (моделлю) тренажера. Таким чином, сенсорний зворотний зв’язок, той, який зазвичай забезпечується на макеті ро-

бочого обладнання (тобто прилади, управління, приціли, робоча панель), може бути імітована за допомогою VRтехнології з метою створення відчуття повного занурення в функціональну обстановку. Слід зазначити, що промислові розробки систем на базі VR-технологій для застосування у військовій сфері спочатку розвивалися дуже повільно. Головними стримуючими факторами широкого застосування віртуальної реальності у військовій сфері виявилися вимоги щодо зниження витрат на озброєння, проведення загальної політики роззброєння в світі і, як виявилося, безпосередньо консерватизм самих військових. Свою лепту внесла сюди також і секретність, коли розробки з одного відомства військової сфери повільно та рідко передавалися в інше. У США VR-технології вже тривалий час активно застосовуються в системі підготовки військових кадрів. Подібні системи використовуються для підготовки льотного складу, піхотинців, прикордонників, військових медиків та інших фахівців, дозволяючи військовослужбовцям побувати в умовах, мак-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

VR-технологія дозволяє імітувати не тільки віртуальне сприйняття, що зазвичай реалізується в тренажерах, а й безпосередню взаємодію з моделлю тренажера»

симально наближених до бойових, без небезпеки та загроз для їхнього життя і здоров’я. Можливість використання високошвидкісних комп’ютерних мереж відкриває воістину найширші можливості для тренування і відпрацювання спільних дій локальних контингентів збройних сил у різних регіонах. Такі глобальні навчання не вимагають великих матеріальних витрат, однак створюють при цьому справжню ілюзію бойової операції для штабних офіцерів. Розроблено та постійно вдосконалюються дисплеї тактичної доповненої реальності, коли в режимі реального часу здійснюється вивід інформації про навколишнє оточення: розташування

дружніх сил, опис об’єктів і т.п. У Великій Британії на замовлення Королівських ВМС був розроблений тренажер для навчання екіпажу підводного човна. Тренажер поміщає підводників, що навчаються, в єдине віртуальне середовище, що імітує рубку управління, дозволяючи взаємодіяти як з оточенням, так і з іншими членами екіпажу, імітуючи таким чином повноцінну роботу екіпажу. З метою створення умов реальної обстановки поля бою і навчання військовослужбовців діям у ній у сухопутних військах ЗС США використовується тренувальна система повного занурення в реальність DSTS (Dismounted Soldier Training System). Головною метою ство-

рення віртуальної системи тренування стало підвищення рівня вогневої підготовки, навчання військовослужбовців навичкам взаємодії без витрачання боєприпасів, а також забезпечення максимальної безпеки в умовах, наближених до реальних. Перелік існуючих на ринку тренажерів з використанням VR/ARтехнологій покриває широкий перелік видів діяльності і вже активно використовується для підготовки за низкою напрямків: пілотів (моделювання різних штатних і позаштатних ситуацій під час польоту); водіїв (підготовка до управління різними транспортними засобами на симуляторах); механіків (допомога в ремонті і обслуговуванні техніки); солдат (вивчення різних тактик і прийомів, імітація бойових дій і ситуацій); парашутистів (необхідна послідовність дій, наочність); військових медиків (забезпечується наочність і відточується техніка) і т.д. Поза полем бою використання VRтехнології сприяють лікуванню посттравматичних стресових розладів військослужбовців, що брали чи беруть участь у бойових діях. Так, в Інституті креативних технологій у Південній Каліфорнії (США) розроблені програми «Віртуальний Афганістан» і «Віртуальний Ірак». Пацієнтам показують військові сцени, а ментор, який знаходиться поруч, говорить про подію, якої неможливо було їм уникнути. Почуття провини йде і психологічні травми відступають. У створення таких програм вкладаються значні кошти. Про ефективність проектів свідчить те, що 80% пацієнтів відчули полегшення. Це питання досить актуально і для України, яка тривалий час вимушена збройним шляхом захищати свої південно-східні кордони. У підготовці українських військових також застосовуються сучасні віртуальні тренажери. Підготовка, наприклад, стрільців-зенітників відбувається з використанням тренажеру, що являє собою шолом віртуальної реальності з системою орієнтування в просторі та імітатор пускової ПЗРК. Для навчання водіїв різних видів військового транспорту також використовують тренажери віртуальної реальності. За даними Міністерства оборони України поточного року укомплектованість Збройних Сил України навчальними тренажерами має зрости до 60 % (на початок року – приблизно 40% від потреби). Використання тренажерів і засобів імітаційного моделювання дозволить відпрацьовувати реалістичніші сценарії бойових дій, що інколи неможливо зро№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

бити і досить витратно в умовах реальних навчань. І якщо раніше йшлося про індивідуальну підготовку військових на тренажері, то нині сучасні імітаційні засоби вже застосовують у комплексі з потужними комп’ютерними системами для проведення навчань підрозділів. На теперішній час актуалізується тренажерна підготовка військового авіаційного персоналу, що обумовлено двома складовими: обмеженням ресурсу авіаційної техніки виробництва СРСР і розвитком безпілотної авіації військового призначення. Враховуючи велике майбутнє безпілотної авіації, що вже неодноразово підтверджено досвідом сучасних воєнних конфліктів і висновками військових експертів провідних країн світу, створення сучасних тренажерів із застосуванням VR/ARтехнологій для навчання українських зовнішніх пілотів і операторів корисного навантаження – це завдання сьогоднішнього дня. Глобальний ринок військових тренажерів з використанням VR/ARтехнологій для навчання військовослужбовців досить значний і оцінюється в $9,3 млрд. У 2021 році він досягне $12,7 млрд., а можливо і більше. Ринок військової доповненої реальності вже у 2016 р. складав $1,6 млрд. І ця

№11/2020

Тренажерні системи в арміях передових зарубіжних країн мають широкий діапазон застосувань і сценаріїв від індивідуальних систем пілота, водія танка або бронемашини до команди в рульовій рубці судна або в штабному приміщенні під час проведення бойової операції»

цифра за висновками експертів буде тільки зростати. За різними прогнозами, саме військове застосування VR/ AR-технологій через десять років займе нішу від 10% до 50% всього глобального ринку цих технологій. У боротьбі за цей шматок «ситного» пирога вже конкурують такі гіганти, як Applied Research Associates (ARA), BAE Systems, Elbit Systems, Rockwell Collins, Thales Group та інші. Як свідчать реалії, разом з позитивними сторонами використання VR/ARтехнологій існують і негативні, про що треба обов’язково пам’ятати. Головний мінус полягає в доступності таких технологій і можливості їх застосування різними терористичними угрупованнями, особливо міжнародними. Також слід оберігатися пропаганди насильства через розповсюдження таких технологій. Однак, незважаючи на вказані можливі негативні аспекти, що потребують ретельної уваги з боку всього світового суспільства, слід наголосити на широкому спектрі перспективного застосування VR/AR-технологій у сучасній військовій справі, а також у майбутньому до тієї пори, поки роботи зі «штучним інтелектом» повністю не витиснуть людину з поля бою.

ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасні високі технології змінюють процеси організації бойових дій та операцій і методи управління ними, і тому вимагають розробки та впровадження нових концепцій та стратегій оборони

ВІД КІБЕРБЕЗПЕКИ ДО Даник Ю.Г., генерал-майор, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Продовження. Початок у «ОВ» №10 (2020 р.)

оява результатів фундаментальних та прикладних досліджень у галузях нанотехнологій, насамперед матеріалознавства,

Вдовенко С.Г., полковник, Національний університет оборони України

прогнозує закінчення дієвості закону Мура щодо експоненціального зростання обсягів виробництва та якісних змін електронних пристроїв й систем внаслідок розвитку технологій та здешевлення виробництва. Цей емпіричний закон був сформульований Гордоном Муром

ще у 1965 р., та ним же ж, виходячи з атомарної природи речовин та постійної величини швидкості світла у вакуумі, у 2003-2007 р.р. спростований та уточнений. У 2016 р. дослідники Массачусетського технологічного інституту, під керівництвом Джеффрі Біча, зробили відкриття щодо існування скірміонів (skyrmions), віртуальних часток, електромагнітні властивості яких, дозволили створити та призведуть до масового використання в найближчому майбутньому квантових комп’ютерів, роботизованих систем нового покоління, подальшого розвитку штучного інтелекту та постквантової криптографії. Це вже впливає та й надалі все більше №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КІБЕРОБОРОНИ буде впливати на формування політики держав у сферах кібербезпеки та кібероборони. Основними світовими трендами розвитку інформаційних, електронних та кібер- технологій, що безпосередньо здійснюють вплив на розвиток суспільства, суспільно-політичних та суспільно-економічних відносин, можуть бути наступні: • лавиноподібне зростання кількості інформації, що обробляється, зберігається і передається; • зміна форм представлення інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень; №11/2020

•

ускладнення систем управління та нелінійних зв’язків і процесуальної взаємодії між складовими різнорідних процесів управління та задіяних елементів. Сучасні високі технології змінюють процеси організації бойових дій (операцій) та методи управління ними, і тому вимагають розробки та впровадження нових концепцій та стратегій оборони, розвитку існуючих та розробки нових, які враховують досягнення інноваційних технологій, форм, способів, методів і технологій збройної боротьби в сучасних і особливо перспективних умовах, а також підготовки та перепідготовки фахівців сектору безпеки та оборони, здатних їх впроваджувати та ефектив-

но використовувати. У сфері оборони відбувається глобальний перехід на інтегровані системи управління військами та зброєю від стратегічного до тактичного рівня, та інноваційні системи озброєння, які до 80% побудовані з високотехнологічних складових. Це швидко веде до набуття передовими арміями світу можливості ведення мережевих війн, в тому числі на тактичному рівні. В США реалізують нову версію платформи NCW у версії С6ІSR, до якої додається ще одна компонента – Cyber. Для ведення кібердій платформа NCW може бути розгорнута до моделі C5IEWS&IM (Command, Control,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Communications, Computers, Cyber, Intelligence, Electronic Warfare, Sensors and Information Management). З іншого боку інноваційний розвиток інформаційних та кібер- технологій та їх доступність у рази посилює можливість ведення не лише військовими або розвідувальними службами, але й незаконними формуваннями, злочинними та терористичними організаціями шпигунських й терористичних дій через інформаційний та кібер- простори та безпосередньо в них. Кібератаки стали більш організованими та руйнівними для державних установ, підприємств, економіки, транспорту, електроенергетики, об’єктів критичної інфраструктури. Вони можуть досягти критичного рівня, який загрожує національному і євроатлантичному процвітанню, безпеці і стабільності. Нові вразливості національної критичної інфраструктури, які проявляються паралельно з бурхливим розвитком технологій, породжують нові небезпеки, загрози й ризики в інформаційному та кібер- просторах та вимагають вирішення питань щодо їх запобігання, стримування та нейтралізації. Це питання існування і майбутнього держав у сучасному світі, що перебуває напередодні нового етапу розвитку суспільства – постінформаційного. Виходячи з цього, у держав виникає необхідність утворення ефективної системи кібербезпеки та кібероборони з функціональною спроможністю не нижче гранично необхідного рівня, не залежно від рівня їх економічного розвитку і стану та науково-технічного прогресу країни, але адекватно до рівня загроз, що притаманні світові у першій чверті ХХІ століття, а у стратегічній перспективі – до середини століття. Аналіз теорії, практики й досвіду побудови систем і забезпечення кібербезпеки та кібероборони провідних країн світу свідчить про їх адекватність загрозам, як відомим так і прогнозованим. Кіберсили розглядаються в якості сил стримування. Державне та військове керівництво армій розвинених країн світу у відповідності до нових підходів щодо будівництва збройних сил особливу увагу приділяє формуванню та розвитку систем кібербезпеки та кібероборони, як головного фактору у досягненні воєнно-стратегічної перева-

ги в забезпеченні національної безпеки і оборони у сучасних умовах та у перспективі. Концепція колективної оборони НАТО передбачає розвиток та застосування всіх політичних та військових можливостей щодо запобігання, виявлення, захисту і відновлення порушень внаслідок кібератак. Йде вдосконалення процесу планування НАТО та формування Кіберкомандування Альянсу, завданням якого будуть: охоплення усіх органів НАТО централізованим кіберзахистом; вдосконалення та координація національних можливостей з кіберзахисту; інтеграція національних систем в єдину систему попередження і реагування НАТО на кіберзагрози. Це стосується також країн – партнерів. Світовий досвід свідчить, що ефективне вирішення будь-якими військами задач за призначенням та забезпечення

Кібератаки стали більш організованими та руйнівними для державних установ, підприємств, економіки, транспорту, електроенергетики, об’єктів критичної інфраструктури»

максимально повного використання потенціалу озброєння та військової техніки можливе лише за умов їх об’єднання у єдиній військово-організаційній структурі (відповідно до фізичного простору де вони діють, або озброєння, яке вони застосовують) та наявності раціональної системи управління на усіх рівнях від стратегічного до тактичного. Як приклад – на початку ХХ століття масова поява авіації, танків та засобів протиповітряної оборони гостро поставила питання щодо створення відповідних органів управління підрозділами, з’єднаннями, об’єднаннями, оснащеними цими засобами, а також їх підготовки і всебічного забезпечення. Відомо, що до того, доки не були створені раціональні системи управління, ефективність застосування зазначених сил та засобів була вкрай низькою. Кіберсили створюються й розвиваються в залежності від розвитку сучасної науки та технологій під впливом процесу розвитку і трансформації кіберпростору, який на відміну від природних просторів (сухопутного, морського, повітряного, космічного) не є незмінним у своїй фізичній суті. Це відбувається за рахунок поєднання в єдиній структурі, яка відповідає за кібероборону, всіх необхідних складових, відповідно до мети, завдань, доцільних форм та способів їх застосування для забезпечення кібербезпеки у воєнній сфері та реалізації різних функцій та напрямів діяльності поєднаних їх відношенням до кіберпростору. Створені в провідних країнах світу системи кібероборони включають та об’єднують військово-організаційні структури, які відповідають за: дії в комп’ютерних мережах, електромагнітному спектрі випромінювання, інформаційні та психологічні операції, організацію та застосування технічних видів розвідки, забезпечують зв’язок та криптографічний захист інформації, беруть участь у заходах введення в оману, здійснюють наукові дослідження і випробування в цих сферах та підготовку кадрів. США Система кібербезпеки США є трирівневою та ґрунтується на функціональній взаємодії державних інституцій №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та суб’єктів національної економіки та приватно-державному партнерстві. Перший, стратегічний рівень, включає: • Міністерство оборони, з підпорядкованим йому Агентством Національної Безпеки (АНБ – National Security Agency, NSA). Останнє виконує завдання в інтересах оборони, відповідає за збір та аналіз розвідувальної інформації та за захист інформаційних систем і комп’ютерних мереж, налічує близько 120000 співробітників та має річний бюджет за різними оцінками $3,5 – 13 млрд.; • Міністерство внутрішньої безпеки, до складу якого входить Національне управління кібербезпеки США з річним бюджетом $400 млн., виконує завдання із захисту національної критичної інфраструктури; • Міністерство юстиції, до складу якого входить ФБР, що займається розслідуванням кіберзлочинів в США. На другому рівні, серед інших інституцій, Кіберкомандування США (United States Cyber Command – USCYBERCOM) та розвідувальне співтовариство. На третьому – регіональні та локальні підрозділи кіберзахисту. З 2018 р. Законом про національну оборону (National Defense Authorization Act) для міністерства оборони США визначено завдання централізації керівництва всіма силами та засобами, які відповідають за кіберзахист, активні заходи дій в кіберпросторі та інші операції в комп’ютерних мережах, електромагнітному спектрі випромінювання, інформаційні та психологічні операції, дії в космічному просторі, дії відповідних технічних видів розвідки тощо. З 2019 р. кібербезпека (безпека кіберпростору) у США розглядається як дії, вжиті в захищеному кіберпросторі для запобігання несанкціонованому доступу, експлуатації або пошкодженню комп’ютерів, електронних систем зв’язку та інших інформаційних технологій, включаючи інформаційні технологічні платформи, а також інформацію, що міститься у них. Кіберстратегія МО США визначає наступні пріоритети: • підготовка простору операцій; • висока готовність; • ресурсне забезпечення; • підготовка; • партнерство. Кібервійська повинні бути спроможними контролювати ескалацію конфліктів і впливати на розвиток подій на всіх етапах конфліктів. Їх фінансування складає до $7 млрд. на рік. США з 2009 р. для захисту від кіберзагроз військової інфраструктури, №11/2020

Концепція колективної оборони НАТО передбачає розвиток та застосування всіх політичних та військових можливостей щодо запобігання, виявлення, захисту і відновлення порушень внаслідок кібератак»

реалізації програм та засобів, що спроможні контролювати ескалацію конфліктів та впливати на розвиток подій на всіх етапах конфліктів, першими у світі почали формування сил кібероборони, як окремого виду збройних сил. Кіберкомандування США було утворено на базі та фондах АНБ й управління інформаційної безпеки Повітряних Сил (Air Forc Information Security Agency), шляхом об’єднання сил і засобів (підрозділів) за ознакою їх віднесення до кіберпростору (електромагнітного спектру), перепрофілювання або створення установ (підрозділів) науки та підготовки персоналу, створення системи кіберрозвідки з підсистемою управління, силами та засобами. У 2015 р. його повноваження були значно розширені Кіберстратегією 2.0, яка з метою підвищення рівня кіберзахисту та кібероборони США передбачала створення кіберсил, підпорядкованих окремому командуванню. На сьогодні Кіберкомандування та АНБ одночасно очолює одна особа. З 2018 р. Кіберкомандування виведено з підпорядкування Стратегічного командування (STRATCOM) в самостійне бойове командування з наступним його відділенням від АНБ. Причина майбутнього розділення полягає в тому, що відповідно до законодавства США, АНБ, як розвідувальний орган спеціального призначення, має право проводити за межами держави лише розвідувальні операції, право ведення бойових (воєнних) дій, в тому

числі поза межами США – належить тільки військовим. Для забезпечення автономності ведення бойових дій проводяться заходи щодо створення спеціального Розвідувального центру кібероперацій (Cyber Warfare Intelligence Center). Станом на кінець 2019 р. в підпорядкуванні Кіберкомандування США перебувають та виконують завдання кібероборони органи управління та військові підрозділи трьох видів збройних сил та одного роду військ, що налічують майже 50000 військовослужбовців та працівників (2,5% від загальної чисельності ЗС США). Діяльність Кіберкомандування США забезпечується потужною освітньо-науковою базою. Дослідження з питань кібербезпеки та кібероборони та підготовка персоналу здійснюються в 5 науково-дослідних установах та 2 навчально-тренувальних центрах. Кіберкомандування Армії США (Army Cyber Units), або Командування 2 Армії – 19000 осіб. Йому підпорядковані військовоорганізаційні структури із завданнями: 1) Командування технологічних мереж Армії США (United States Army Network Enterprise Technology Command – NETCOM), або 9 командування зв’язку Армії США (командувань зв’язку територіальних – 3, бригад зв’язку територіальних – 7; бригада кіберзахисту) – веде глобальні операції в кіберпросторі та здійснює активну кібероборону від дій противника. Розгортає Центр управління

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

інформаційних операцій Армії (АIOС), який забезпечує єдину оперативну підтримку планування інформаційних операцій Армії, розвідувальний аналіз та технічну допомогу розгорнутим командам інформаційних операцій (Information Operations Command, IO CMD), іншим військово-організаційним структурам, установам та відомствам, які потребують підтримки. Жодна інша структура Армії не здійснює подібних завдань в кібер-інформаційному середовищі. 2) 1-ше Командування інформаційних операцій (1st Information Operations Command (Land) – 1st IO CMD) (штаб, штабні елементи, бригада військової розвідки (кібер) – 1, бригада кіберзахсту – 1, 1-й та 2-й окремі батальйони) – здійснює спеціальну підготовку фахівців та підрозділів кібербезпеки, розгортає різноманітні команди для виконання визначених завдань при підготовці та проведення інформаційних операцій та операцій у кіберпросторі, зокрема: • команди польової підтримки інформаційних операцій (IO Field Support Teams – FST), які забезпечують узгодження та досягнення максимальної ефективності завдань інформаційних операцій та операцій в кіберпросторі при плануванні та проведенні операцій угрупованнями Армії або спільними угрупованнями; • команди оцінки вразливості (IO Vulnerability Assessment Teams – VAT), які допомагають підрозділам визначати уразливості військ та систем від впливу противника в повному спектрі інформаційних операцій та надають командуванню пропозиції щодо покращення захисту включно операційну безпеку (OPSEC), фізичну безпеку, соціальну інженерію, безпеку радіозв'язку і захищених телефонного зв’язку та електронної пошти (COMSEC), а також безпеки операції у кіберпросторі; • елемент підтримки операційної безпеки (Operations Security Support Element - OSSE), який здійснює підготовку керівників програм та посадових осіб до управління підрозділами системи підтримки операційної безпеки, надає допомогу керівництву та командирам підрозділів системи з усіх напрямків діяльності, несе відповідальність за планування, навчання, проведення оцінок та інтеграцію системи підтримки операційної безпеки в усій Армії; • навчально-тренувальні імітаційні центри інформаційних та кібер- операцій (Information Warfare/Cyber Opposing Force – IW/Cyber OPFOR) – призначені для забезпечення імітації реалістичних, реальних, віртуальних рутинних та деструктивних масованих дій кіберсил збройних сил інших держав, насильницьких екстремістських та кримінальних кібератак та кібервпливів під час

навчань й тренувань підрозділів кібербезпеки в пунктах постійної дислокації, центрах бойової підготовки та під час командно-штабних навчань. 3) Центр управління інформаційних операцій Армії (The Army Information Operations Center – AIOC) – забезпечує єдину оперативну підтримку планування інформаційних операцій Армії, розвідувальний аналіз та технічну допомогу розгорнутим командам IO CMD та іншим військовим частинам, підрозділам, установам та відомствам, які вимагають підтримки. Жодна інша організація в Армії не надає цього критичного, унікального способу, орієнтованого на інформаційне середовище. 4) система навчальних курсів інформаційних операцій (Specialized IO training – SIOT) – курси у Форт Бельвоар, штат Вірджинія, і мобільні навчальні команди (МТТ) по всьому світу. Кожен з курсів фокусується на інтеграції інформаційних можливостей (IRCs). Навчальні курси включають: Навчальний курс IO, програми та планування (IOCAP); Фундаментальний курс інформаційних операцій (IOFC); Військовий курс підготовки планувальників введення противника в оману (MDPC); Інтегрований курс радіоелектронної боротьби (EWIC); та курс інтеграції операцій з військової інформаційної підтримки (MISOIC);

підрозділи підготовки (Mission Readiness Exercise – MRX) активної та резервної компоненти команд системи польової підтримки інформаційних операцій (IO FST), зокрема: • 1 батальйон 1-го Командування ІО відповідає за підготовку активної та резервної компонент бойових команд та розгортання декількох глобальних експедиційних інформаційних операцій (IO), синхронізацію інформаційних можливостей для підтримки Армії, спільних оперативних сил і окремих бойових підрозділів й команд. Він здійснює аналіз соціальних мереж та планування залучення їх можливостей для потреб Армії та об’єднаних сил, використовуючи загальнодоступну інформацію забезпечує операційну безпеку розгорнутого угруповання; • 2-й батальйон 1-го Командування ІО розгортає багатофункціональні команди інформаційних операцій (ІО) у всьому світі, зберігаючи при цьому безпосередній і віддалений доступ до мережі та використовуючи всі можливості ІО для підвищення готовності та здатності військових сил США щодо дій в інформаційному середовищі. Кіберкомандування Повітряних

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сил США (Air Forces Cyber), або 24 Повітряна Армія – понад 14000 військовослужбовців та працівників, що розміщені на 6 авіабазах в США та ФРН, здійснює кіберзахист мереж управління ПС, забезпечує підтримку бойових операцій ПС, приймає участь в об’єднаних (спільних) кіберопераціях. Складається з 11 органів управління (Центра операцій – 1, оперативної групи дій в кіберпросторі – 1, бойових груп мережевих операцій – 2, груп бойових комунікацій

США з 2009 року для захисту від кіберзагроз військової інфраструктури, реалізації програм та засобів, що спроможні контролювати ескалацію конфліктів та впливати на розвиток подій на всіх етапах конфліктів, першими у світі почали формування сил кібероборони, як окремого виду збройних сил»

№11/2020

– 2, групи операцій у кіберпросторі – 1, інженерної групи забезпечення кіберпростору – 1, крила інформаційних операцій в комп’ютерних мережах – 1, крила бойового застосування кіберсистем – 1, крила зв’язку (бойових комунікацій) – 1) та 36 ескадрилей (мережевих операцій – 10, бойового зв’язку – 10, операцій в кіберпросторі – 2, інформаційних операцій – 2, розвідувальної підтримки – 1, оперативної підтримки – 1, підтримки операцій – 1, операційної підтримки – 2, підтримки бойового зв’язку – 2, інженерних – 2, , підрядників – 1, випробувальної – 1, підготовки до дій в кіберпросторі – 1), назви яких відображають сутність їх завдань. Кіберкомандування ВМС (U.S. Fleet Cyber), або 10 Флот США – понад 16000 військовослужбовців і працівників дійсної служби та резерву, організованих у 27 активних та 27 резервних командувань, розміщених на 11 військово-морських базах (аеродромах) США, що формують 40 кіберкоманд, діючих по всьому світу (Бахрейн – 2, Велика Британія, Італія – 2, Маріанські острови, Японія – 3) здійснює кіберзахист мереж управління ВМС, забезпечує підтримку бойових операцій ВМС, приймає участь в об’єднаних (спільних) кіберопераціях. Складається з: • Командування комп’ютерних мереж ВМС (Naval Network Warfare Command – NNWC) – 1, тактичних кібергруп (Cyber tactic group, CTG) – 3; • Командування кіберзахисту ВМС (Navy Cyber Defense Operations Command – NCDOC) – 1, CTG – 2; • Командування інформаційних операцій ВМС на ТВД (Navy Information Operations Command, NIOC) – 5; • 6 бойових груп криптологічного забезпечення (Cryptologic Warfare Group – CWG6) у складі: 61морський підрозділ криптологічних дій (Cryptologic Warfare Maritime Activity – CWMA); 63 підрозділ криптологічного забезпечення кібер-ударів (Cyber Strike Activity – CSA); • 64 підрозділ криптографічного забезпечення кіберзахисту (Cyber Defense Activity – CDA). Група розгортає бойові підрозділи криптологічної підтримки операції по всьому світові – 10; • Група розробок інформаційних операцій, досліджень, розробок, випробувань та оцінок (Research and development). • Об’єднані спеціальні підрозділи (Joint Base San Antonio). Кіберкомандування Корпусу морської піхоти (U.S. Marine Corps Forces Cyberspace Command – MARFORCYBER) – біля 800 осіб особового складу, здійснює кіберзахист

мереж управління МП, забезпечує підтримку бойових операцій МП, приймає участь в об’єднаних (спільних) кіберопераціях. Складається з Командного центру комп’ютерної безпеки корпусу МП (Network Operations Security Center) та батальйону криптографічної служби (Marine Corps Cryptologic Support Battalion). Розгортає: • оперативну кібергрупу корпусу МП (The Marine Corps Cyber Operations Group), яка здійснює збір та аналіз розвідувальної інформації, необхідної для планування виконання завдань за призначенням, збір та обмін інформацією щодо стану інцидентів в мережах, керівництво захистом мереж, реагування на загрози, вразливості та інциденти, технічне керівництво та втілення нових технологій; • бойову кібергрупу корпусу МП (The Marine Corps Cyber Warfare Group). Завданням USCYBERCOM є планування, координація, об’єднання, синхронізація і проведення заходів щодо керівництва операціями і захисту комп’ютерних мереж міністерства оборони; підготовка і здійснення повного спектру військових операцій в кіберпросторі, забезпечення свободи дій США та їх союзників в кіберпросторі та перешкоджання аналогічних дій противника. У 2019 р. США провели низку бойових кібероперацій, зокрема проти Ірану та Росії. Активні сили складаються з майже 6200 осіб військового й цивільного персоналу, включно персонал запасних компонентів, організованих в 133 бойові команди, які досягли оперативної спроможності та активно проводять операції, а саме: • команди національної місії (National Mission Teams) захисту США та критичної інфраструктури від кібератак – 13 (використовують цивільних фахівців); • команди захисту пріоритетних мереж та систем (Cyber Protection Teams) – 68; • команди створення інтегрованих ефектів кіберпростору (Combat Mission Teams) для підтримки оперативних планів, операцій та бойових дій на випадок непередбачених обставин – 27; • команди (Support Teams) аналітичної та планової підтримки команд національної місії та бойової місії – 25. Таким чином, США мають раціональну систему управління та необхідні сили і засоби об’єднані в єдину структуру відповідно до цілей, завдань і функцій для ведення всіх видів кібердій в кіберпросторі та через кіберпростір. Продовження у наступному номері

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НАБЛИЗИТИСЬ ДО СТАНДАРТІВ НАТО Прагнення України вступити до Організації Північноатлантичного договору та набути стандартів НАТО, вимагає проведення і виконання великого обсягу заходів та завдань, особливо в секторі безпеки та оборони і, насамперед, у Збройних Силах України

Вєтров В.І., провідний науковий співробітник, заслужений працівник освіти України, кандидат воєнних наук, доцент

сновні заходи щодо наближення сектору безпеки і оборони до стандартів НАТО передбачені Концепцією державної політики та планом з її реалізації по досягненню цілі 15.4. «Військовослужбовець має можливості професійного зростання та особливого соціального захисту» Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Планом дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016-2020 роках (Дорожня карта оборонної реформи). Концепція державної політики передбачає: • досягнути високого рівня мотивації персоналу до проходження військової служби; • створити умови для професійного кар’єрного зростання; • військова служба повинна бути конкурентною на ринку праці. Планом дій для виконання зазначених показників передбачається: • професіоналізація особового складу Збройних Сил та впровадження нової військової кадрової політики; • впровадження нової системи управління персоналом, управління кар’єрою військовослужбовців;

Вранешич О.В., науковий співробітник

•

покладення в основу прийняття управлінських (кадрових) рішень принципу людиноцентричності; • запровадження євроатлантичних принципів та підходів до оцінки службової діяльності професійних військовослужбовців, впровадження принципу меритократичності при просуванні по службі військовослужбовців, присвоєння їм військових звань та призначення на вищі посади. Разом з тим можна констатувати, що на сьогодні, ще не створені достатні умови для професійного зростання та соціального захисту військовослужбовців, що не сприяє досягненню високої мотивації у громадян до проходження військової служби у Збройних Силах України та знижує рівень якості їх укомплектування. Вивчення стану справ свідчить, що біля 64 % військовослужбовців військової служби за контрактом не виявляють бажання укладати наступний контракт. З них, більше 70% це військовослужбовці, які проходили військову службу у бойових військових частинах Збройних Сил України та залучалися до операції Об’єднаних сил. Протягом останніх років кількість військовослужбовців, які не виявили

бажання укладати наступний контракт та звільнились після закінчення контракту збільшилась. Так, у 2016 році відсоток таких військовослужбовців складав біля 52 %, у 2017 – близько 74 %, у 2018 – 52,3 %, з початку 2019 – 78,7 %. Тому вказані документи конкретно формулюють цілі, визначають завдання та відмічають, що необхідно «забезпечити формування необхідного кадро-

Біля 64 % військовослужбовців військової служби за контрактом не виявляють бажання укладати наступний контракт» №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вого потенціалу Збройних Сил України та інших складових сил оборони професійно підготовленими, з високими морально-діловими якостями військовослужбовцями, здатними якісно вирішувати складні військово-професійні завдання у мирний час та особливий період; укомплектувати сили оборони підготовленим та мотивованим особовим складом; створити, утримувати готовий до розгортання стратегічний резерв Збройних Сил України, здатний здійснювати наступальні (контрнаступальні) дії, посилювати угруповання військ (сил) на загрозливих напрямах, забезпечувати ротацію військ (сил), їх поповнення та заміну на випадок втрати боєздатності». Виконання всіх цих планів та за№11/2020

вдань залежить від ефективності, прозорості, неупередженості, якості діяльності, як системи кадрового менеджменту у вигляді Служби персоналу у цілому, так й її окремих елементів (підсистем), через відповідну ступень інтеграції їх діяльності с командирами та органами військового управління. З метою виконання таких задумів передбачається «створення сучасної системи кадрового менеджменту, системи управління кар’єрою військовослужбовців, для забезпечення прозорої та доброчесної системи добору, розстановки та призначення особового складу на посади». Ці заходи можуть бути реально та ефективно виконані за умови оволодіння керівним складом органів військо-

вого управління заходами та змістом технологій світового кадрового менеджменту. Саме створення сучасної системи кадрового менеджменту передбачає опанування керівним складом, управлінським апаратом, посадовими особами Служб персоналу (Управління персоналом), командирами, членами атестаційних, конкурсних, відбіркових комісій основами психології по відношенню до людини, з метою втілення у практику їх дій принципу людиноцентричності. По іншому не може бути. Поки органи управління відносяться до людини як до чергового «гвинтика», яким потрібно заповнити місце у штатному розкладі, а не як до особи, особистості зі своїми якостями та мож-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ливостями і бажаннями, доти питання професіоналізації персоналу, формування необхідного кадрового потенціалу, рівня мотиваційної спрямованості персоналу не зазнає змін. А це у свою чергу, як і передбачено Дорожньою картою, вимагає «розроблення концептуальних засад нової військової кадрової політики у ЗС України на період до 2025 року та плану її реалізації». Саме головним завданням кадрової політики Збройних Сил, як одного з елементів системи кадрового менеджменту, є визначення, перелік та зміст підходів, що визначають стратегічні принципи комплектування Збройних Сил (призов або контракт), виду системи управління персоналом (централізована або номенклатурна), складу необхідної системи підготовки (системи державної та військової освіти) професійного персоналу, реального вивчення та об’єктивного оцінювання (професійний відбір та психологічне супроводження) кандидатів для просування по службі. Такі заходи будуть сприяти комплектуванню посад підготовленим та мотивованим професійним персоналом. Досвід світової практики менеджменту людських ресурсів, кадрового менеджменту свідчить про те, що без наукового підходу до розробки проблем кадрової політики і цілеспрямованої підготовки фахівців (кадрових менеджерів) цього напрямку діяльності, досягти ефективних результатів неможливо. Другий напрям вирішення означених проблем, який розглядається цими документами є «удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів», а разом з тим і «створення системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців кадрових органів Збройних Сил України». Цей напрям також є похідним від змісту технологій кадрового менеджменту. «Удосконалення професійних стандартів та освітньо-професійних програм підготовки військових фахівців, уточнення кваліфікаційних вимог до посад військовослужбовців, перегляд паспортів військових посад…» залежить від ступеня вивчення особливостей кожної спеціальності, спеціалізації та посади, що в свою чергу викликає необхідність проведення професіографічних досліджень із залученням військових, найбільш підготовлених фахівців на відповідних посадах та спеціально підготовлених психологів, які спроможні реально оцінити вимоги посади до людини із різними особистісними якостя-

ми для дій у різних умовах бойової діяльності, на відповідних зразках військової техніки та озброєння. Вирішити цю проблему без використання досягнень психології, психофізіології, професіографії – неможливо. Вимагаючи високий рівень професіоналізму військовослужбовця необхідно розуміти професіоналізм не як деякий вищий рівень знань, вмінь та результатів праці людини в даній галузі діяльності, а як певну системну організацію психіки людини: властивості людини як цілого, специфічні риси, які відбиваються у загальних словесних характеристиках, що існують у даній професійній галузі діяльності, інформованість, знання, досвід, культура професіонала, психодинаміка особистості. Що також вимагає застосування заходів щодо втілення людиноцентричності у систему управління кар’єрою військовослужбовця. Професіоналізм визначається професійними вимогами, які формулю-

Ще у 2010-2012 роках було ініційовано створення системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців кадрових органів Збройних Сил України, залучення до їх підготовки іноземних радників та експертів НАТО» ються на підставі аналізу професійної діяльності найбільш якісно працюючих фахівців на відповідних посадах. Вимоги до фахівця – це сукупність індивідуально-психологічних якостей, якими він повинний володіти, щоб успішно виконувати свої професійні обов’язки. Якості людини, які відповідають, порівняльні з вимогами до фахівця, в сучасній літературі називають по-різному: професійно значимі, професійно необхідні, але найчастіше і, на нашу думку, найбільш правильно – професійно важливі якості. №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

З метою порівняння професійноважливих якостей особи з вимогами посади до військового фахівця необхідно ретельно вивчити зміст професійної діяльності. Аналіз професійної діяльності здійснюється в рамках професіографії, на підставі професіографічних досліджень, вивчення змісту кожної окремої посади (спеціальності). Досягнення загальної професіографії використовуються у таких напрямках: вивчення професії, професійна інформація, професійна консультація, професійний відбір (добір), професійна адаптація, визначення завдань підготовки кадрів, оцінка діяльності (атестування), посадове переміщення (зарахування до резерву, ротація, управління кар’єрою), професійна адаптація після звільнення. Професіограма – документ, змістом якого є основні професійні вимоги на які повинен бути орієнтованим розвиток професійних якостей людини в процесі оволодіння нею спеціальністю, для виконання обов’язків за конкрет№11/2020

ною посадою, як у вищих військових навчальних закладах, так і у системі курсової підготовки, учбових центрах, коледжах і школах спеціалістів. Результатом професіографічних досліджень є професіограма посади (спеціальності, професії), а продуктом є Паспорт посади. Тому порівняння професійних вимог посади та професійно важливих якостей, якими володіє кандидат на посаду, одне з головних завдань членів комісій з відбору кандидатів до призначення на посади, з метою вірного визначення потенціалу кандидата щодо можливості виконання в подальшому посадових обов’язків на новій посаді. Всю роботу по добору інформації для складання професіограми (психограми) і по відбору кандидатів має здійснювати експертна комісія, в яку обов’язково мають входити дипломовані лікар, лікар-психофізіолог, психолог, соціолог, досвідчені військові фахівці, які досконало володіють своєю спеціальністю.

Лише за результатами професіографічних досліджень можливе реальне уточнення кваліфікаційних вимог до військовослужбовців, розробка та перегляд паспортів військових посад офіцерів та професійних солдат і сержантів, визначення змісту освіти та напрямів підготовки військовослужбовців різних напрямків діяльності, спеціальностей та посад. Одним з важливих і важких напрямків діяльності органів військового управління, служб персоналу, є «формування ментальності (образу мислення) особового складу на базовій основі європейських цінностей». Формування ментальності завдання багатьох державних та військових органів управління, а оцінка рівня ментальності є прерогативою діяльності командирів, психологів Служби персоналу у процесі психологічного супроводження військової служби. По-перше, стоїть завдання визначити що собою являють «європейські цінності» відносно до менталітету населення України. Механічно перенести цінності одного суспільства на інше не можливо. До переліку людських суспільних цінностей входять – сім’я, робота, суспільство (взаємна повага, відношення до емігрантів, переселенців), захист середовища, політика, релігія. Теоретично система «європейських цінностей» спрямована на те, щоб зробити життя комфортним для всіх людей, але у європейському суспільстві є свої особливості й недоліки і від підходу до розгляду, вивчення та оцінювання змісту кожної складової цих цінностей, можливо визначити, що саме та у якому вигляді, найбільш придатне для використання в українському суспільстві, а що воно викреслить через свій історичний менталітет. Формування ментальності (образу мислення) необхідно починати з родини, з молоді при організації патріотичного виховання, що є завданням, перш за все, органів військового управління у рамках виконання вимог кадрового менеджменту, створення умов для визначення вірного напрямку розвитку ментальності всього населення держави. На підставі рівня та напряму розвитку менталітету визначається і рівень мотивованості особи до різних форм життя і діяльності. Структура проблем особистості обумовлена структурою його мотиваторів (мотивів та стимулів) і задавдання організації (збройних сил, частини, установи) складається з того, що потенційних кандидатів на заміщення

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відповідних посад необхідно знаходити ще на стадії професійного відбору при вступі на військову службу та у процесі обов’язкового подальшого психологічного супроводження на протязі всієї служби. Головна мета − найбільш повно та ефективно використати майстерність, талант, здатності та здібності військовослужбовця, максимально поєднати особистісні цілі військовослужбовця, у рамках проблем людиноцентричності та цілі підрозділу, частини, Збройних Сил. Мотивація розглядається під різними кутами зору, оскільки вона охоплює різні сторони життя, діяльності та взаємодії і окремої особи, і колективів будь якої природи. Мотивація – це функція управління, яка є процесом створення у персоналу внутрішнього потягу до дій спрямованих на досягнення цілей підрозділу, частини. Мотивація – динамічний процес фізіологічного та психологічного управління поведінкою військовослужбовця, який визначає його спрямованість, організованість, активність та стійкість. Мотивація – це процес потягу себе та інших до дій для досягнення особистісних цілей або цілей підрозділу, частини. Але, мабуть головне – це рушійна сила поведінки, прагнення людини до творчості. Система мотивації військовослужбовця складається з матеріальних (посадовий оклад, грошове утримання, пільги, житло тощо) та нематеріальних (заохочення, визнання, повага, підвищення кваліфікації, навчання) видів стимулювання, які також можливо поділити. Так матеріальні стимули мож-

ливо поділити на грошові (грошове утримання, пільги, премії) та не грошові (харчування, медичне обслуговування, безкоштовній проїзд, покращення умов діяльності). Навряд чи хтось сперечатиметься, що люди розрізняються в своєму відношенні до різних форм заохочень: те, що ефективно стимулює одного військовослужбовця, виявляється малодієвим по відношенню до іншого. В даний час, спостерігається тенденція до індивідуалізації систем мотивації, оскільки в сучасних умовах важливо зацікавити в досягненні цілей підрозділу (установи) кожного її військовослужбовця (співробітника). З цією метою необхідно створювати системи моніторингу індивідуальної мотиваційної структури персоналу, тобто на всьому протязі служби необхідне періодичне дослідження мотиваторів військовослужбовців, оскільки вони не є величиною статичною і змінюються з часом. Залежно від отриманих результатів дослідження необхідно проектувати нову систему стимулювання кожного військовослужбовця, яка потім консолідується в загальну систему мотивації підрозділу (установи). Частіше головним способом мотивації персоналу служать гроші: високе грошове забезпечення утримує талановитих і кваліфікованих, а додаткові

Ефективність бойової діяльності військовослужбовців величезною мірою залежить від розвинених військово-професійних якостей»

бонуси примушують працювати ефективніше. Але для деяких категорій військовослужбовців ситуація інша. Для справжніх професіоналів (а нам необхідні саме професіонали) – трагедія, якщо їх творчий потенціал залишається незатребуваним і нереалізованим. Їм властива соціальна мобільність, їх цінності не обмежені максимізацією особистого добробуту, а тягнуться набагато далі – у категорії інтелектуального зростання і особового розвитку. Люди можуть бути професіоналами, але ефективними вони стають, лише коли є збудована система мотивації і ясне розуміння цілей, не лише своїх, але і загальних цілей організації. Військовослужбовець повинен знати не лише свої перспективи на короткостроковий і довгостроковий періоди, але і те, яких показників він повинен досягти, щоб розраховувати на просування по службі. Використання сучасних технологій кадрового менеджменту здатне істотно підвищить ефективність систем управління людськими ресурсами. Чому у свій час у Оцінну картку військовослужбовця і було внесено питання про планування своєї кар’єри у майбутньому та завдання, які він повинен виконати. І одним з видів новітніх технологій кадрового менеджменту повинно стати вивчення мотивації – як функції управління, яка є процесом створення у персоналу частини (установи) внутрішньої спонуки до дій для досягнення цілей цієї частини (установи). Тобто, знову ж для досягнення цієї мети необхідно постійно вивчати стан та досягнення кожного військовослужбовця, постійна праця підготовлених психологів Служби персоналу, особливо, у складі комісій по просуванню вій-

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ськовослужбовців по службі, а не лише під час прийому на військову службу. Стан людини, що «створюється випробовуваною ним нуждою в об’єктах, необхідних для його існування і розвитку, і виступаючи джерелом його активності, є потреба» Відмінності між людьми найменше виражені в «наборі» біологічних потреб, їх кількісних і якісних параметрах. Індивідуальність тут проявляє себе в основному в способах їх задоволення, які базуються на психофізіологічних підставах військовослужбовця і відображають досягнутий рівень засвоєння ним цінностей культури, суспільного досвіду, практики військової служби. Це необхідно враховувати при організації життєдіяльності особового складу, особливо в умовах мешкання в казармі. Наявність індивідуального різного досвіду задоволення біологічних потреб в умовах гуртожитку може стати джерелом міжособистісних і внутрішньо особистісних конфліктів. Найбільшу зацікавленість викликає вимога документів щодо «формування дієвого резерву кандидатів для просування по службі». Хоча й стверджується про розроблення та впровадження у ЗС України системи оцінювання службової діяльності військовослужбовців за стандартами НАТО, вона поки що багато чим відрізняється від заходів комісій по відбору кандидатів на просування по службі у державах членах НАТО, де здійснюється практична оцінка кандидата за системою тестів, опитувань, співбесід саме членами відбіркових комісій, а не лише за результатами оцінювання безпосередніми командирами. Доцільність і ефективність бойової діяльності військовослужбовців вели№11/2020

чезною мірою залежить від розвинених військово-професійних якостей. Це знання, вміння та навички, що характеризують як загальну військовопрофесійну підготовленість військових фахівців, так і їх підготовленість до виконання конкретного бойового завдання. У наш час підготовка жодного спеціаліста не може бути повноцінною, якщо вона обмежена лише знаннями про використання бойової техніки та зброї і вмінням їх застосовувати. Невід’ємною умовою успішного виконання бойових завдань є здатність кожного спеціаліста, а також підрозділу, розрахунку, екіпажу максимально використовувати всю потужність бойової техніки. Професійна підготовленість – це специфічна стійкість професіонала, що зберігає професійну поведінку в будьяких умовах службової діяльності. Вона включає: • вірність професійному обов’язку і нормам моралі; • вірність товариському обов’язку під час дій у складі групи (колективу); • уміння керувати емоціями в складних умовах, мобілізовувати сили і можливості, не ніяковіти, не реагувати імпульсивно. Комплекс якостей, що забезпечує успішність професійної діяльності військовослужбовців включає наступні компоненти: • професійні (фахові) знання, вміння і навички – знання основ своєї спеціальності, закономірностей спілкування з людьми (підлеглими) і технічних характеристик та правил експлуатації ОВТ; • вольові – цілеспрямованість, сміливість, мужність, стійкість, рішучість, пильність, самоконтроль; • психологічні – емоційну стійкість, відповідальність, вміння розумно ризику-

вати, емоційну стійкість і витривалість, здатність витримувати вплив негативних факторів, які супроводжують службову діяльність; • пізнавальні – допитливість, швидкість мислення, прогностичність, кмітливість, інтуїція; • фізичні (рухові) – фізична витривалість, сила, спритність, швидкість, координація; • поведінкові – виявляти повагу до підлеглих, бути з ними тактовним, чесним і справедливим; уміти віддавати накази; чітко і беззаперечно виконувати накази і розпорядження командирів (начальників), уміти підкорятися; приймати рішення і відповідати за їх наслідки. На даний час існує проблема щодо оцінки професійно-важливих якостей у військовослужбовців, які відібрані до кадрового Резерву для просування по службі, або призначення на вищу посаду, про професійно важливі якості йдеться лише у вигляді фізичного розвитку та стану здоров’я військовослужбовця. Професійні якості військовослужбовця – сукупність бойових, морально-психологічних, духовно-культурних, фізичних якостей, наявність знань, навиків і умінь, які обумовлюють успішність виконання функціональних обов’язків в процесі військової служби. Всі перераховані завдання повинні виконувати спеціально підготовлені фахівці HR менеджери, які у державахчленах НАТО, наділені відповідними правами та несуть сувору відповідальність за порушення норм при управлінні персоналом. Але й сьогодні при проголошенні переходу до кадрового менеджменту централізованого типу виникає необхідність оптимізації організаційно-штатної структури кадрових органів, уточнення їх завдань, функцій, повноважень та порядку взаємодії у відповідності до структури і чисельності Збройних Сил та до J структури, прийнятої за основу в штабах збройних сил держав-членів НАТО. Тому, у свій час (2010-2012 роки) було ініційоване створення системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців кадрових органів Збройних Сил України, залучення до їх підготовки іноземних радників та експертів НАТО. Саме від рівня підготовки, оволодіння технологіями кадрового менеджменту, які застосовуються у збройних силах держав-членів НАТО, нашими фахівцями Служби персоналу у повному обсязі, залежить виконання завдань і вирішення проблем, які розглядаються у вищезазначених державних документах.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

АГРЕСІЯ РОСІЇ ТА БІЛ

Російська агресія проти України, анексія Криму та фактична окупація окремих районів Донбасу почали нову еру гібридних міжнародних конфліктів, посилили дію існуючих негативних факторів в міжнародній сфері безпеки і дали поштовх додатковим руйнівним тенденціям, порушивши міжнародно-правові основи світового порядку

Антонов А.М., незалежний експерт

разі повернення в умовах глобалізації до «права сили» в міжнародних відносинах (як це намагає зробити Росія за допомогою своєї реваншистської політики) виникає ризик колапсу міжнародної системи, процес розпаду якої буде викликати подальше неконтрольоване примноження загроз.

Не оминув такий процес і сусідню з Україною Білорусь. ГІБРИДНЕ ПОГЛИНАННЯ Загрози для України в зв’язку з політичною кризою в Білорусі слід розглядати в контексті гібридної агресії Росії проти обох країн. У випадку Білорусі така агресія відбувається у вигляді №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЛОРУСЬКЕ ПИТАННЯ

Загрози для України в зв’язку з політичною кризою в Білорусі слід розглядати в контексті гібридної агресії Росії проти обох країн»

примусу до об’єднання в «Союзну державу». Активна фаза почалася в січні 2018 року, коли Москва безпосередньо зажадала «більш тісної інтеграції» взамін за звичну економічну підтримку. До грудня 2019 року переговори досягли найвищої точки і проходили на тлі пошуків політичним керівництвом РФ рішення так званої «проблеми-2024», №11/2020

коли закінчиться поточний термін президентства Путіна. Але, так звана конституційна реформа у вигляді обнулення термінів президентства отримала негативні оцінки в Європарламенті і в Держдепі США. Це означає для Путіна загрозу посилення кризи легітимності, якого він хотів би, по можливості, уникнути. В якості вирішення він розглядає

створення в 2022 році конфедеративної держави РФ і Білорусі для переходу на пост глави такої. Крім формально-юридичних проблем, таке гібридне поглинання Білорусі додало б його режиму підтримки населення, як було з анексією Криму. Однак переговори провалилися, і в 2020-му році РФ у відповідь різко зни-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зила економічну допомогу. Очевидно, Москва не могла не розуміти наслідків у вигляді ослаблення режиму Лукашенка, а значить була прямо в цьому зацікавлена. В цьому напрямку Москва за останні кілька років зробила все можливе. Крім звичайно економічного тиску, Лукашенко відчував загрозу у вигляді втручання Росії в передвиборчу кампанію. У травні 2020 року експерти Центру аналізу європейської політики (CEPA) прогнозували дестабілізацію ситуації в Білорусі у зв’язку з прагненням Путіна до більш тісного союзу двох країн, або з можливою спробою спровокувати заміну Лукашенко на більш лояльного Москві кандидата. Вибори, що відбулися 9 серпня, цього разу обернулися гострою політичною кризою. Однією з головних причин «білоруської революції» стало руйнування державної монополії на інформацію. Противники Лукашенко кожні вихідні виходять на масштабні акції протесту. Ця тактика, хоча і здається неефективною, але може з часом принести свої результати. В Євросоюзі ввели санкції проти білоруських чиновників, відповідальних за фальсифікацію результатів голосування і застосування насильства проти незгодних і не визнали результати виборів. США приєдналися до санкцій. Таким чином, з точки зору Заходу, 5 листопада закінчився термін президентства Лукашенка. З перемогою його привітали Росія, Китай, Туреччина, Молдова і ще кілька країн.

За роки війни Україна зуміла значно підвищити свою обороноздатність, проте в протистоянні з настільки сильним ворогом, як Росія, спирається на союзну допомогу НАТО» Нинішня криза в Білорусі відкрила Путіну нові можливості для гібридного поглинання Білорусі. У серпні Лукашенко звернувся за допомогою до Путіна. Москва підтримала Лукашенка і запропонувала економічну допомогу, військових, поліцейських радників і резерв Нацгвардії (яким поки що офіційно не скористалися). У підсумку в кінці вересня Росія і Білорусь відновили обговорення дорожніх карт по інтеграції. Зараз в Кремлі розглядають два підходи (або їх поєднання) – змусити Лукашенка піти на російських умовах, або витягнути з нього максимум поступок по інтеграції (на перший час економічної, включаючи приватизацію активів). Але другий підхід напевно розглядається як тимчасовий захід, оскільки Москва не вірить в плавну інтеграцію. Скоріш за все, в якості рішення обидва лідери розглядають, кожен за своїм сценарієм, поступовий транзит влади і проведення конституційної реформи. Істотну роль у політичній транс-

формації в Білорусі, відіграє позиція силового блоку. Москва давно працює, а тепер максимально посилить роботу в цьому напрямку. Для цього є усі передумови. Збройні сили Білорусі поки що зберігають самостійність і національну гідність. Водночас, багато білоруських офіцерів мають тісні зв'язки з Росією, навчалися в її вищих військових навчальних закладах. За останні місяці посиленої інтеграції з РФ, силовий блок зазнав ряд кадрових перестановок і змінив у своїй риториці щодо НАТО і України примирливий тон на протилежний. На сьогодні, незважаючи на активну допомогу Росії в придушенні протестів, немає підстав припускати, що найближчим часом можливе її військове вторгнення в Білорусь. Однак така можливість існує, і тому робить прямий тиск на всі частини білоруського суспільства. Головним фактором тут виступає явне протиріччя між цілями Кремля і, як не дивно, настроями в білоруському суспільстві, яке може підштовхнути перший до військового або гібридновійськового вирішення. Що стосується відносин Білорусі з Україною в контексті російської агресії, то формально всі ці роки Лукашенко зберігав нейтралітет, про що свідчить і вибір Мінська в якості місця переговорів по конфлікту на сході України і анексії Криму. Відносини Білорусі з Україною весь цей час були стабільними, хоча і не безхмарними. Однак в №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

результаті розвороту Лукашенка в бік Москви, відносини двох країн погіршилися. ЗАГРОЗИ ДЛЯ УКРАЇНИ ТА НАТО Військово-політична інтеграція РФ і Білорусі вже має величезну юридичну та організаційну базу в рамках Союзної держави і Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Білоруські збройні сили нараховують приблизно 45 350 військовослужбовців і 289 500 резервістів. До цього числа входять 10 700 осіб в армії, 11 750 в військово-повітряних силах, 5 900 осіб в Силах спеціальних операцій. У Білорусі також є 110 000 членів воєнізованих формувань, в тому числі прикордонники, війська Міністерства внутрішніх справ і міліція. З 2000 року функціонує регіональне угруповання військ Республіки Білорусь і Російської Федерації. У неї входить угруповання сухопутних військ, єдина система ППО, командні органи. Сьогодні на території Білорусі офіційно немає російських військових баз, але є військові об’єкти: 43-й вузол зв’язку Військово-морського флоту Росії (Вілейка, Мінська область) та 474-й окремий радіотехнічний вузол «Барановичі» – РЛС «Волга» (Ганцевичі, Брестська область), чинний в рамках російської системи ПРО А-135 «Амур», призначеної для протиракетної оборони Москви і регіонів централь-

Незважаючи на активну допомогу Росії в придушенні протестів, немає підстав припускати, що найближчим часом можливе її військове вторгнення в Білорусь»

ної Росії. Кремль давно робить активні спроби підпорядкувати спільне угруповання двох країн своєму Західному військовому округу і навіть створити єдину армію під своїм командуванням. У 2015 році обговорювалося створення першої військової бази РФ на території Білорусі, на базі аеропорту в Бобруйську. З 2017 року і особливо останнім часом Росія використовує спільні навчання з Білоруссю для розгортання широкого контингенту військ. Головне управління розвідки Міністерства оборони України не раз розглядало Білорусь як можливий плацдарм для вторгнення Росії. За роки війни Україна зуміла значно підвищити свою обороноздатність, проте в протистоянні з настільки сильним ворогом, як Росія, спирається на союзну допомогу НАТО (в якому має статус Партнера розширених можливостей) і держав-членів Альянсу. Незважаючи на стратегічну мету Кремля знищити українську державність, в разі погіршення своєї внутрішньополітичної ситуації або як відповідь на уявні зовнішні загрози, він може зробити агресію проти державчленів НАТО (але треба зазначити, що при впевненій відсічі НАТО, знову може перейти до ескалації в Україні). Їх захист є пріоритетом для Альянсу. А вони і так відчувають тиск з боку Москви у вигляді непрозорого нарощування військового потенціалу біля кордонів, порушення повітряного простору, інформаційних і кібератак. Важливо розуміти, що поглинання Білорусі відкриє Росії нові можливості для нападу як на Україну, так і на країни НАТО в Балтії, що не може не враховуватися Альянсом. Відносна незалежність Мінська від Москви перешкоджала російському авантюризму в Східній Європі, однак імовірність її нападу на країни Балтії розглядалася ще, як мінімум, в 2011 році. З того часу, навіть якщо не брати до уваги нинішню інтенсифікацію процесу поглинання Білорусі, ця загроза збільшилася, незважаючи на посилення контингенту НАТО на півночі Східної Європи. У зв’язку з цим варто ще раз відзначити, що поглиблення військово-політичної інтеграції з Білоруссю мотивують у військовому керівництві РФ саме як відповідь на активність НАТО, особливо в Польщі та країнах Балтії. ПОСИЛЕННЯ ЗАГРОЗИ УКРАЇНІ Втручання Росії в справи північного сусіда України може нести безпосередню загрозу українській незалежності. Однак, не варто недооцінювати і збиток від неминучого погіршення економічних і військово-технічних відносин

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

України з Білоруссю. Подальший розвиток економічних відносин в цілому складно передбачити, оскільки в умовах гібридного конфлікту між країнами можуть зберігатися торговельні зв’язки. Однак, практично неминуче посилення російського контролю над білоруськими підприємствами створить ризики для торгівлі в сфері ВПК. З 5 мільярдів доларів товарообігу між країнами окремі позиції є критично важливими для України. Так, в 2019 році закупівлі в Білорусі забезпечили 36% українського ринку бензину і 35,4% дизпалива, в тому числі для потреб ЗС України через українських посередників. На сьогодні ризиків розриву контрактів в цій сфері не спостерігається, але вони можуть виникнути в майбутньому. Білорусь грає важливу роль в постачанні Україні авіаційного палива. Оцінка ризиків, пов’язаних з можливим припиненням або скороченням військово-технічного співробітництва, скрутна, оскільки відкритої інформації про його поточний рівень вкрай мало, а думки експертів суперечливі. Проте, під натиском Москви білоруська влада відмовилися, як мінімум, від офіційного співробітництва з українським ВПК по важливим спільним проектам, включаючи виробництво протитанкових і оперативно-тактичних ракетних комплексів. Проте, деяка співпраця офіційно визнається. Так, зовсім недавно, у вересні 2020 року, документ українського Кабміну містив закритий список з 50 товарних позицій по експортно-імпортним операціям з білоруськими підприємствами в рамках міжурядової угоди про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств і організацій оборонних галузей промисловості. Раніше Укрспецекспорт заявляв про спільні проекти в авіаційній, бронетанковій і ракетних галузях. Але, в будь-якому випадку, тепер Москва отримає нові можливості як для тиску на Білорусь, так і для її контролю. Очевидно, вона буде використовувати їх проти будь-яких взаємовигідних відносин країни з Україною. Не можна забувати, що політичне керівництво РФ, яке ставить стратегічну мету знищити незалежність України, оскільки без неї, за словами відомого політолога Збігнева Бжезинського, Росія перестане бути імперією і змушена буде стати демократією, а це означає для Путіна втрату влади. Відкрита агресія РФ проти України, що почалася в 2014 році, триває і донині, змінюючись не тільки за напруженням, скільки за характером загроз. Після анексії Криму

та окупації частини Донбасу, зіткнувшись далі з героїчним опором українського народу і дипломатичним тиском Заходу, РФ вирішила змістити акцент з військових на інші методи. Вона намагається дестабілізувати політичну ситуацію в Україні за допомогою підтримки анти-українських пропагандистських і політичних організацій, організації диверсій для розхитування внутрішньополітичної ситуації і тиск на політичне керівництво України. В якості головної оперативної мети вона намагається продавити свій сценарій повернення в Україну окупованих районів Донбасу, тобто без їх ґрунтовної деокупації, без виплати нею репарацій і з наділенням регіону особливим статусом, що дозволяє заблокувати рух України в ЄС і НАТО. Для досягнення цієї мети Москва використовує всі методи. Поглинання Білорусі відкриє Росії новий плацдарм для наступу на Україну, в результаті чого вона може або багаторазово посилити тиск на Київ, або продовжити вже з новою силою спроби військового вторгнення. В якості можливих сценаріїв експерти називають і економічну блокаду життєво-важливих для економіки портів Бердянська, Маріуполя та Одеси, і гібридні атаки для

дестабілізації окремих регіонів, і широкомасштабний напад, при якому наземній операції будуть передувати ракетні та авіаційні удари. У цих умовах виникнення уразливості перед атакою з півночі може завдати фатальної шкоди для обороноздатності України. З одного боку, важкопрохідні ліси і болота роблять цю місцевість не найбільш вигідною для великої сухопутної атаки, наприклад, в напрямку Києва. Але при розміщенні своїх військ на півдні Білорусі, Росія отримає плацдарм для використання ССО, ВДВ ракетних військ і авіації. В ході подальшого посилення інтеграції, Путін напевно отримає ту саму авіабазу в Бобруйську, якій спочатку призначалася найважливіша роль в забезпеченні сухопутних військ і нейтралізації ППО України в разі вторгнення з півночі. Як відповідь на російсько-білоруську військову інтеграцію в 2019 році Збройні Сили України сформували 61-у окрему піхотну єгерську бригаду з базуванням в Житомирській області, призначену для швидкого реагування в цій специфічній місцевості. Але в цілому, розміщений в цих районах контингент військ змушений відривати значну частину своїх ресурсів на Операцію об’єднаних

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

сил на Сході. Таким чином, посилення загрози з боку Білорусі, як мінімум, створює фактор невизначеності і розщеплення сил. ПОСИЛЕННЯ ЗАГРОЗИ БАЛТІЇ І ВІДПОВІДЬ НАТО Незважаючи на те, що Москва більше схильна, на думку багатьох експертів, до застосування сили в Чорноморському регіоні, ніж де-небудь ще на своєму східному фланзі, відповідно до букви договору і через те, що ціна ризику ескалації при агресії РФ проти держав-членів НАТО вища, Альянс віддає перевагу зміцненню «розширеної передової присутності» (ЕFP) в Естонії, Латвії, Литві та Польщі, створеного, як не дивно, у відповідь на агресію РФ проти України. Ця тенденція напевно буде посилюватися у міру військовополітичної інтеграції РФ і Білорусі, яка, несе в собі загрозу і Україні, і країнам Балтії. Сама стратегічна мета Росії здійснити гібридне поглинання Білорусі викликана не в останню чергу її тривогами з приводу помітного "західного вектора" зовнішньої політики Лукашенка. Зокрема, Москву турбувало, що вона може виявитися остаточно відрізана від свого ексклава Калінінграда, який від-

далений від Білорусі лише стокілометровим Сувалським коридором. Однак не менш важливе значення цієї місцевості і в агресивних планах Москви по відношенню до країн НАТО. На дипломатичному рівні Захід засудив Росію за гібридне втручання в Білорусь, але не ввів за це ніяких санкцій проти Москви або навіть російських чиновників. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг просто закликав Росію, як і інші країни, не втручатися у справи Білорусі. Підтримка Альянсу, яка надається Україні, незрівнянно більша. Ще на початку вересня в небі над Україною пройшов інтегрований політ стратегічних бомбардувальників ВПС США B-52H і українських винищувачів МіГ-29 і Су27. В кінці вересня в Україні відбулися навчання «Об’єднані зусилля-2020» за участю дкржав-членів НАТО, включаючи США і Велику Британію, заплановані у відповідь на російські навчання «Кавказ-2020». Крім того, паралельно відбулися українсько-американські навчання «Репід Трайдент-2020» та навчально-бойовий політ B-52 з імітацією нанесення ракетно-бомбових ударів по об’єктах критичної інфраструктури і морських цілях.

Що стосується відпрацювання протистояння загрози з півночі, то відомо, як мінімум, про тактичні навчання 61ої окремої піхотної єгерської бригади в північно-західному регіоні України в рамках «Об’єднаних зусиль». На проліт російського Ту-160 вздовж білоруських кордонів в ході навчань «Слов’янське братство» в кінці вересня США відповіли безпрецедентним відпрацюванням удару В-52 по території Білорусі. Як довго триватиме ця присутність – навряд чи хтось візьметься прогнозувати. І навряд чи варто було б покладатися в повній мірі на допомогу в рамках неформального військово-політичного союзу. Крім того, не варто виключати, що Кремль може використовувати при плануванні нападу на Україну підхід різкої ескалації (escalate to de-escalate), коли НАТО, перш ніж відреагує, буде поставлено перед доконаним фактом анексії нових територій і може прийняти статус-кво, щоб уникнути подальшої ескалації конфлікту з огляду на ризики, пов’язані з можливістю застосування Росією ядерної зброї. Тому відсутність в Україні контингенту конвенціональних сил НАТО неможливо замінити польотами стратегічної авіації США. ВИСНОВКИ Для України, яка багато в чому залежить в протистоянні з російською агресією від допомоги НАТО, білоруська криза посилює необхідність прискорення процесу вступу в Альянс. Для цього є дві причини: 1) зміцнення, у відповідь на появу загрози з півночі, власної обороноздатності за допомогою розвитку взаємних зобов’язань з НАТО; 2) отримання гарантії уникнення ситуації, за якої НАТО буде змушене для захисту держав-членів пожертвувати своєю підтримкою України. У цьому висновку не міститься заклик до конкуренції за ресурси з іншими членами Альянсу. Навпаки, в рамках НАТО Україна може запропонувати своїм союзникам, країнам Балтії і Польщі, досвід і можливості, які допоможуть посилити їх обороноздатність. Так чи інакше, в плануванні своєї оборони Європі було б логічно виходити з об’єктивних загроз і можливостей протистояти їм в рамках Альянсу та його партнерів, а не тільки з поточних формальних зобов’язань. Україні ж було б логічно усіма силами намагатися закріпити свій союз з НАТО повноправним членством. З боку Альянсу цьому сприятиме розуміння, що «російська агресія в Україні загрожує безпеці союзників НАТО».

№11/2020

А ЯК У НИХ?

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Корпус морської піхоти — це не просто рід військ у складі Військово-морських сил США. Протягом десятиліть він залишається одним із найважливіших елементів у стратегії американського глобального лідерства

ВІЙСЬКОВА ЕЛІ 28

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІТА АМЕРИКИ №11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу нових викликів Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень

Зі

штатом у 189 тисяч військовослужбовців і 39 тисяч резервістів, тисячами одиниць бронетехніки, численною артилерією, понад тисячею літаків і вертольотів, Корпус морської піхоти (далі – КМП) – це «армія в мініатюрі», спеціально підготовлена та оснащена для дій на чужій території, до того ж на значній відстані від метрополії. Роль КМП, історія якого сягає кінця ХVІІІ століття, для Сполучених Штатів не вичерпується суто військовими аспектами. На нього покладено почесний обов’язок охорони резиденцій глави держави та дипломатичних представництв США по всьому світу, а президент та віце-президент країни пересуваються на вертольотах КМП. «Ти не солдат, ти – морський піхотинець!», «Сім’я, Корпус, країна!» – ці установки глибоко «вбиваються в голову» кожному новобранцеві КМП. Можна сказати, що КМП – своєрідна еліта армії, самий «американський» і патріотичний рід військ. Влітку 2019 р. командувачем КМП був призначений генерал Девід Бергер. Практично відразу після вступу на посаду він оприлюднив концепцію реформування КМП, яка має стати дорожньою картою діяльності на період його 4-річної каденції. Багато в чому потенційно революційні рекомендації нового командувача КМП викликали у Пентагоні гостру негативну реакцію. На думку експертів, невдоволення керівництва оборонного відомства пояснювалось тим, що там занадто переймаються своїми авіаносцями, винищувачами та іншими застарілими військовими системами. А командувач КМП дав пряму відповідь на одне з головних питань, яке давно стояло перед реформаторами: чого саме необхідно позбавитися з успадкованого арсеналу збройних сил, щоб звільнити місце для того, що потрібно у війнах майбутнього. Впевненості у своїх намірах генералові Девіду Бергеру додавав той факт, що кандидатура командувача КМП висувається особисто президентом і затверджується Сенатом США. За посадою цей воєначальник є членом Об’єднаного комітету начальників штабів – вищого органу планування і управління збройних

сил, і підпорядковується безпосередньо міністру ВМС США. Так чи інакше, у березні 2020 р. робота над програмою реформування була завершена, а основні її положення генерал Девід Бергер озвучив в інтерв’ю газеті The Wall Street Journal. Головною метою запланованих протягом 10 наступних років заходів має стати відновлення ролі КМП як військово-морської експедиційної сили і впровадження нової бойової концепції для протистояння Китаю, Росії та бойовикам на Близькому Сході. За словами командувача КМП, з точки зору військового потенціалу, головною загрозою для США на сьогодні є КНР. Поряд із необхідністю адаптування КМП до реалій сьогодення (зокрема, й зміни кількості на якість), існує ще одна важлива причина, яку генерал Девід Бергер делікатно назвав «складні фінансові умови». Мається на увазі дефіцит федерального бюджету США на поточний рік у сумі понад 1 трильйон доларів. КМП доведеться відмовитися від деякої частини своїх активів на користь нових можливостей. У командуванні цього військового формування вважають, що наявні можливості занадто обтяжливі, щоб знадобитися у майбутній війні, яка потребуватиме невеликих за штатом і мобільних підрозділів. Тому авіація і наземні підрозділи з важкою бойовою технікою будуть піддані скоро-

ченню. До 2030 р. КМП повинен майже повністю позбавитися артилерійських дивізіонів, усіх 7 танкових рот (включно з пов’язаними з ними військово-обліковими спеціальностями), а також усіх інженерних рот понтонерів. Морпіхам не потрібно наводити мости і влаштовувати переправи через річки, тому що їхнє місце – Світовий океан. Як повідомив представник командування розвитку бойового потенціалу КМП майор Джошуа Бенсон, конкретно заплановані такі скорочення: • піхотні батальйони – з 24 до 21 одиниці (з одночасним зменшенням особового складу в них на 200 осіб); • артилерійські батареї – з 21 до 5 одиниць; • амфібійні транспортні роти – з 6 до 4 одиниць; • винищувачі-бомбардувальники «F-35B» і «F-35C» – з 16 до 10 машин на ескадрилью (з поступовим переозброєнням на винищувачі п’ятого покоління «F-35»). Буде зменшена кількість гвинтокрилих роторних, штурмових і важких транспортних ескадрилей (на 3 ескадрильї конвертопланів MV-22B Osprey, 2 легкі ескадрильї вертольотів AH-1Z Viper і UH-1Y Venom та 3 ескадрильї важких вертольотів CH-53E Super Stallion). Загалом до 2030 р. особовий склад КМП скоротять на 19 тисяч осіб. За рахунок цього скорочення будуть здій-

№11/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

снені інвестиції у сучасні технології для нового виду боротьби у спірному прибережному районі. Полегшені піхотні батальйони КМП краще вписуються у концепцію експедиційних передових базових операцій. Передбачено розширення можливостей передової розвідки, безпілотних систем та стійких комунікаційних мереж. Командувач КМП генерал Девід Бергер вважає, що безпілотні системи змінять способи боротьби морської піхоти, незалежно від того, чи використовуються вони для доставки припасів над морем або на берег, забезпечують додаткову ситуаційну обізнаність, служать приманкою, щоб заплутати оборону противника, чи вражають цілі. Згідно з планом реформування КМП, кількість ескадрилей безпілотних літальних апаратів (далі – БПЛА) має бути подвоєна: з нинішніх 3 до 6. Будуть розроблені експедиційні аеродромні засоби для заправки паливом та оснащення боєприпасами пілотованих апаратів і БПЛА під час операцій на великій відстані від берегової інфраструктури та поза досяжністю десантних кораблів у морі. Взагалі, командувач КМП є прихильником високотехнологічних озброєнь і автоматизованих систем. Можна очікувати, що морпіхи отримають не тільки більшу кількість БПЛА, але й роботизовані платформи наземного і мор-

№11/2020

ського базування та нові засоби радіоелектронної боротьби. План передбачає теж трикратне збільшення кількості ракетних підрозділів (з 7 до 21), на озброєнні яких знаходяться реактивні системи залпового вогню HIMARS, наземні пускові установки крилатих ракет Tomahawk і протикорабельні ракети Naval Strike Missiles. Останні будуть встановлені на безпілотному транспортному засобі JLTV ROGUE Fires. Таке поєднання розширить можливості КМП щодо підтримки проведення експедиційних базових операцій. З цією ж метою КМП додатково отримає одну ескадрилью транспортних літаків/ паливозаправників і три розвідувально-дозорні роти. Водночас генерал Девід Бергер зробив застереження: «Я не переконаний, що керована людиною колісна бронетехніка є найкращим і єдиним рішенням, особливо для Індо-Тихоокеанського регіону». Цілком можливо, що в перспективі частину розвідників замінять роботи. Крім того, планується зміна типу десантних суден. Будуть спроектовані і побудовані нові легкі десантні та допоміжні судна, пристосовані для переміщення невеликих підрозділів морської піхоти. Основні заходи з реформування КМП, за десятирічним планом, будуть націлені на 3-й морський експедиційний корпус передового базування, дислокований на базі «Кемп Смідлі Д. Батлер» (острів Окінава, Японія). Він матиме у своєму складі три морські прибережні полки (аналог частин берегової оборони), організованих, навчених і оснащених для виконання операцій з блокади та контролю спірних морських районів. Посилення військової присутності США на Тихоокеанському ТВД відбудеться ще й за рахунок розгортання трьох експедиційних підрозділів КМП на рівні бригад чи окремих загонів, які будуть перебувати у стані постійної готовності до десантування. Завданням 1-го морського експедиційного корпусу Тихоокеанського ТВД, дислокованого на базі «Кемп Пендлтон» (штат Каліфорнія), та 2-го морського експедиційного корпусу Атлантичного ТВД, дислокованого на базі «Кемп Леджен» (штат Північна Кароліна), стане підтримка згаданих морських прибережних полків та експедиційних підрозділів, а також задіяння у разі потреби сил КМП в інших регіонах світу. Ці зміни супроводжуватимуться активізацією діяльності флотських сил КМП шляхом збільшення присутності його частин на флоті, розміщення більшого числа спеціалістів-морпіхів у центрах морських операцій флоту, зміщення акцентів у підготовці, навчанні

та підтримці діяльності флотських сил КМП у партнерстві з ВМС. Три морські прибережні полки (тобто, 9 піхотних батальйонів КМП із 21, що залишиться після скорочення) матимуть спеціалізацію для ведення острівної та прибережної війни на Тихоокеанському ТВД, де основним противником вважається КНР. У разі бойового зіткнення полкові мобільні групи будуть висаджуватися на невеликих островах у Південно-Китайському і Японському морях. За підтримки безпілотних бойових систем (авіація, підводні човни, кораблі) команди у 50-100 морпіхів мають швидко створювати оперативні бази на цих островах, вести постійний вогонь по ворожих кораблях та надавати цілевказівки ВПС та ВМС США. Щоб запобігти удару у відповідь, мобільні групи змінюватимуть дислокацію кожні 48 або 72 години. Командувач КМП заявив, що подібна тактика вже відпрацьовувалася на навчаннях, і вона може створити масу проблем для Військово-морського флоту Народно-визвольної армії Китаю. Описана десятирічна реформа КМП є одним із конкретних заходів щодо повернення збройних сил США до підготовки до можливого конфлікту з технологічно просунутим противником із числа армій провідних держав світу. Тимчасом військова участь КМП у тривалих антитерористичних кампаніях на Близькому Сході та у Центральній Азії перетворили морську піхоту з окремого роду військ просто у міні-армію США. Колишнє командування КМП навіть пропонувало Пентагону повністю передати функцію боротьби з афганськими повстанцями у свою компетенцію. Отже, кардинальні зміни у КМП – це більше, ніж позбавлення від окремих видів важкої військової техніки. Це – принципове рішення повернути КМП до того, щоб бути морським активом, а не молодшим партнером Сухопутних військ США, тобто до того, для чого морська піхота спочатку й призначалася. Правда, у концепції генерала Девіда Бергера є і противники. Аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень полковник Корпусу морської піхоти у відставці Марк Канціан вважає, що розміщення морпіхів на дрібних островах – це проблема для логістики та створення загрози постійного обстрілу. У свою чергу, на думку колишнього очільника Центрального командування ЗС США генерала Корпусу морської піхоти у відставці Ентоні Зінні, «заточка» морпіхів на можливий конфлікт з Китаєм зробить КМП менш гнучким у вирішенні інших конфліктів, зокрема, близькосхідного.

7 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, Тел./факс: (044)425-95-95, тел.: (067) 795-28-17 e-mail: info@defpol.org.ua