Оборонний вісник №11/2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

11 №

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

11 №

2019

ЗМІСТ АКТУАЛЬНО

НЕПЕРЕДБАЧУВАНА ЗАГРОЗА

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗМІНУВАННЯ

4

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

СИСТЕМА КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

РОБОТИ ТА БПЛА ПРОТИ МІН

12

ВТРИМАТИ ФАХІВЦІВ В АРМІЇ 16

ПРИВАТНІ АРМІЇ

СИСТЕМА НАГОРОДЖЕННЯ В ЗС УКРАЇНИ

«ДИКІ ГУСИ» НА СЛУЖБІ КРЕМЛЯ

НАГОРОДИ ЗАХИСНИКАМ

20

28

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№11/2019

1

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Малюк»: правнук автомата Калашникова Довідка Автомат «Вулкан-М» або «Малюк» — розробка фахівців компанії ТОВ «Інтерпроінвест» на базі автомата Калашникова Компоновка:

bullpup Маса:

3,2 кг (без магазину) Калібр:

П

5,45; 5,56; 7,62 мм Бойова скорострільність:

650-700 пост./хв. Прицільна дальність:

750 м Тип боєприпасу:

5,45х39 мм; 5,56х45 мм; 7,62х39 мм Довжина:

712 мм Довжина ствола:

415 мм Місткість магазину:

30 патронів

«СИТУАЦІЙНА ОБІЗНАНІСТЬ» Започатковано проект «Ситуаційна обізнаність» Трастового фонду НАТО з модернізації системи командування, управління та зв’язку ЗС України. У рамках реалізації завдань Трастового фонду, фахівці Агенції НАТО з питань зв’язку та інформації провели презентацію програмних засобів JOCWatch, JCHAT та iGeoSIT та обговорили питання щодо розгортання програмних засобів на визначених об’єктах ЗС України.

2

ідрозділи Збройних Сил України вже отримали кілька тисяч вітчизняних автоматів «Малюк» виробництва приватної компанії ТОВ «Інтерпроінвест». Основними користувачами вітчизняних автоматів є особовий склад підрозділів Сил спеціальних операцій України. Нагадаємо, «Малюк» є українською глибокою переробкою автомата Калашникова калібру 5,45/7,62 мм за компонуванням bullpup, що дозволило значно скоротити довжину зброї, зробивши її компактнішою, та змістити центр ваги у більш зручну точку, що покращує точність вогню. За словами

ДОПОРОГОВІ ЗАКУПІВЛІ ДК «Укроборонпром» прийняв положення про допорогові закупівлі. Відтепер Концерн буде проводити закупівлі через систему Prozoro, починаючи з 25 тис. грн. Раніше Концерн до 1 млн. грн. публікував звіти, а закупівлі проводив на закритому майданчику Smart Tender. До кінця поточного року планується на Prozorro перевести усі підприємства, що підпорядковані Концерну.

розробників, від старого «АК» фактично залишився тільки ствол і ствольна коробка. Розробка «Малюка» почалася ще у 2005 році, але лише у 2015-2016 рр. він пройшов комплекс державних випробувань та дослідну експлуатацію у військах. Про прийняття на озброєння української штурмової гвинтівки «Малюк»/«Вулкан-М» представниками Міноборони України було заявлено у 2017 році. Конструкція автомату, з огляду на зауваження та пропозиції експлуатантів, постійно вдосконалюється. Крім того, на його основі почали розробляти й інші моделі.

«ОПЕРАЦІЯ ОRBITAL» Велика Британія ще на три роки, до березня 2023 року, продовжить навчальну місію «Операція Оrbital» для підготовки українських військовиків відповідно до стандартів НАТО. В рамках місії, навчання пройшли понад 17,5 тисяч представників Збройних Сил України. Протягом 2019 року була здійснена підготовка штабів трьох оперативних командувань — «Захід», «Північ» та «Південь», індивідуальна підготовка чотирьох бригад Сухопутних військ, розвідувальних підрозділів тощо.

СТРАТЕГІЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО Кабінет Міністрів України включив Миколаївський бронетанковий завод до Переліку об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації, і як такий, що має стратегічне значення для економіки і безпеки України. Завод став першим держпідприємством, яке внесли до нового переліку заборонених до приватизації, про який стало публічно відомо. Програмою дій уряду передбачено продаж понад 1000 державних компаній.

№11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Впровадження логістичної інформаційної системи У ЗС України за підтримки США впровадять сучасну логістичну інформаційну систему електронного обліку пальномастильних матеріалів, яка дозволить здійснювати облік ПММ на якісно новому рівні, а в майбутньому — відмовитись від паперового обліку. Система LIS уможливить ведення обліку в електронному вигляді та виконання будь-яких операцій з руху пального в режимі online та, відповідно, бачити цей процес і наявний залишок наживо. Підтримка мобільної та стаціонарної платформи забезпечить безперервний контроль за переміщенням матеріальних засобів і їхній моніторинг у «віддаленому» доступі. Використання єдиної бази дозволить отримати інформацію про реальну наявність озброєння та військової техніки в Збройних Силах за марками, техстаном, географією розташування й підпорядкованістю, що дозволить точніше визначити потребу за всією номенклатурою ПММ — як кожної військової частини й підрозділу, так і у ЗСУ в цілому.

СКАСУВАННЯ МОРАТОРІЮ НА ПРОДАЖ ЗЕМЛІ У питанні відкриття ринку землі думки українців діляться майже порівну. На запитання «Якби сьогодні проводився референдум щодо питання купівлі/ продажу земель сільськогосподарського призначення, як би Ви проголосували?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

10%

Поліпшення умов зберігання боєприпасів

П

резидент України Володимир Зеленський підписав Указ «Про додаткові заходи щодо поліпшення умов зберігання ракет, боєприпасів і продуктів їх утилізації на арсеналах, базах і складах Збройних Сил України». Кабінет Міністрів повинен виділити необхідні кошти для заходів щодо забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз, складів озброєння, ракет і боєприпасів ЗСУ. Також Уряд повинен врегулювати питання особливого режиму використання земель навколо потенційно небезпечних військових об’єктів ЗСУ. Міністерство оборони України має провести інвентаризацію озброєння, ракет і боєприпасів на арсеналах, базах, складах ЗСУ та розробити дієвий механізм контролю та запобігання надзвичайним ситуаціям на таких об’єктах.

Крім того, Міноборони має посилити контроль за виконанням реконструкції технічних територій арсеналів; організувати належне електропостачання арсеналів, баз і складів ЗСУ, інфраструктури військових містечок; забезпечити створення комплексної системи моніторингу потенційно небезпечних військових об’єктів. Генеральному штабу ЗСУ поставлено завдання підвищити з урахуванням стандартів НАТО рівень безпеки арсеналів, баз і складів зберігання засобів ураження. Також Генштаб повинен належним чином організувати охорону та оборону арсеналів, баз і складів Збройних Сил України та привести у відповідність до вимог обсяги і порядок утримання запасів матеріально-технічних засобів на цих складах.

40%

12,3%

37,6% «За» дозвіл на купівлю/продаж.

«Для розвитку країни необхідно очищення судової системи, подолання корупції, діджиталізація процесів, реформа освіти відповідно до викликів ХХІ століття, життєво важливі для економіки закони».

«Проти» дозволу на купівлю/продаж. Не брав би участі у референдумі. Важко сказати.

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №11/2019

Володимир Зеленський, Президент України

3

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АКТУАЛЬНО

До 2014 року Україну зараховували до країн з найменшим ризиком у сфері тероризму, але ситуація в Україні докорінно змінилася, тож зараз необхідно надалі розвивати систему забезпечення антитерористичної безпеки, а також створити дієвий механізм запобігання, реагування та протидії терористичним загрозам

НЕПЕРЕДБАЧУВАНА ЗАГРОЗА П

Ткач В.Ф., кандидат політичних наук, доктор філософії в галузі міжнародних відносин, старший науковий співробітник

4

севдомінування ветераном АТО Олексієм Бельком мосту Метро в Києві 18 вересня 2019 р. хоч і не підтвердило початкової версії про терористичний акт, проте актуалізувало для України важливу тему суїцидного або «жертовного» тероризму, відмінною рисою якого є готовність пожертвувати своїм життям на користь

досягнення певної політичної мети. Дії Белька пізніше були кваліфіковані як «хуліганство», однак українське суспільство не застраховане від того, що його приклад не може бути наслідуваний, у тому числі й у формі справжнього суїцидного терористичного акту. Суїцидний тероризм відрізняється дуже високою воєнною ефективністю. №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За критерієм «вартість-ефективність» він не має собі рівних серед всіх методів ведення бойових дій, за винятком застосування зброї масового ураження. У випадку, якщо теракт успішний, терорист ціною власного життя може знищити десятки, а то й сотні людей, пошкодити інфраструктуру тощо, а широке розповсюдження інформації в ЗМІ — призвести до ще більшого психологічного ефекту в суспільстві. Нині існує близько десяти релігійних і світських терористичних груп, здатних використовувати суїцидний тероризм як тактичний прийом в боротьбі проти свого або іноземного уряду. До таких груп відносяться: • Ісламський рух опору ХАМАС і «Палестинський ісламський джихад» на окупованих Ізраїлем територіях; • «Хізбаллах» в Лівані; • «Єгипетський ісламський джихад» і «Гамайя ісламія» в Єгипті; • «Озброєна ісламська група» в Алжирі; • міжнародна група «Барбар Халса» в Індії; • «Тигри визволення Таміл-Іламу» в ШріЛанці; • Робоча партія Курдистану в Туреччині «Соколи свободи Курдистану»; • Мережа осередків терористичної організації «Ісламська держава». Суїцидні теракти розглядаються бойовиками як один з найбільш ефективних інструментів досягнення поставленої мети. Так, наприклад, «Тигри визволення Таміл-Іламу» використовували жінок-самовбивць приблизно в 70% своїх атак. У 1999 р. Шаміль Басаєв створив так званий батальйон смертників. Теракти, що були вчинені водіямисмертниками, довели реальність загроз фанатиків. Надалі в тактиці чеченських терористів до «начинених» вибухівкою вантажівок додалися так звані «чорні вдови» з поясами шахідів. Прикладом суїцидного тероризму можуть служити відомі трагічні події, що відбулися в Нью-Йорку, Вашингтоні і Пенсильванії (США) 11 вересня 2001 р., коли пасажирські літаки, захоплені терористами-смертниками, були спрямовані на життєво важливі об’єкти, внаслідок чого загинуло (більшість з них поки вважається зниклими без вісти) майже 7 тисяч осіб. З них 266 - загинули в захоплених літаках, більше 200 — у Вашингтоні, 6333 — у Нью-Йорку. Вартість підготовки теракту з використанням смертника відносно невисока: наприклад, вартість «поясу шахіда» не перевищує $150. Фактично цієї суми виявляється достатньо, щоб убити і поранити декілька десятків чоловік. З погляду організаторів терористичних ак№11/2019

цій, терорист-смертник — найдешевша, але в той же час вельми дієва зброя в їх арсеналі. Найбільші витрати пов’язані з доставкою смертника до місця теракту та виплатою грошової компенсації сім’ї. Слід зазначити, що останнім часом спостерігається тенденція до збільшення серед терористів-смертників кількості жінок. Якщо раніше типовим терористом-смертником був чоловік, то с середини 1990-х рр. приблизно 40% з них вже складали жінки. У період з 1985 по 2006 рр. смертницями стали більше 220 жінок, на частку яких припало близько 15% від загального числа терактів із застосуванням вибухів. Більш того, зростання числа терористок відбувалося за рахунок як світських, так

Суїцидний тероризм відрізняється дуже високою воєнною ефективністю. За критерієм «вартістьефективність» він не має собі рівних серед всіх методів ведення бойових дій»

і релігійних організацій, хоча спочатку на подібному використанні жінок наполягали релігійні групи. Першою була 17-річна ліванська дівчина, яка підірвала себе біля ізраїльської автоколони в 1985 р. У вересні 2005 р. в м. Тал-Афар на північному заході Іраку терористкасмертниця здійснила вибух, в результаті якого загинули вісім новобранців іракської армії, а 30 чоловік одержали поранення.

9 листопада 2005 р. бельгійка Мюріель Дегок, що прийняла іслам і долучилася до діяльності однієї з його радикальних течій, підірвала себе в автомобілі в Іраку. У грудні того ж року дві жінки підірвали себе в аудиторії поліцейської академії в Багдаді, убивши 27 чоловік. В результаті теракту, вчиненого в лютому 2007 р. жінкою в університеті Аль-Мустансірія, другому за величиною у Багдаді, загинули 42 людини, а 51 — одержала поранення. Жінки-смертниці, як правило, молоді. Ставка в цьому випадку часто робиться на низький рівень інстинкту самозбереження та об’єм соціальних обов’язків. У багатьох випадках ними

5

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рухає бажання підвищити особистий або сімейний статус (згідно з трактуванням ісламу, вживаного радикальними богословами, жінка-смертниця користуватиметься більшою прихильністю Аллаха). Як показує аналіз результатів розслідування справ про теракти з використанням смертників, їх вербуванню сприяли наступні умови: • жорстка стратифікація суспільства, закритість ієрархічних груп, наявність образу ворога; • культ вибраності — кожен ієрархічний ступінь, кожна каста повинна мати своє власне «високе призначення». У цій структурі каста смертників звичайно суб’єктивно позиціонується вельми високо; • спекуляції на канонах ісламу, цілеспрямованому спотворенні його окремих положень, що в першу чергу стосуються джихаду. Проте і тут, як свідчить аналіз конкретних фактів, готовність людини встати на шлях смертника підсилюють соціально-економічні причини — бідність і навіть убогість, відсутність перспектив у житті, а також прагнення до помсти через загибель рідних і близьких, особисті драми. Тому в окремих випадках релігійна основа істотної ролі не грає. До речі, багаторічні дослідження показують, що суїцидні схильності зустрічаються серед терористів-смертників не частіше, ніж серед інших людей, що живуть в тих же місцях. У щорічній Доповіді про тероризм Національного контртерористичного центру США повідомлялось, шо в 2010 р. вибухи, здійснювані смертниками, залишились найбільш смертоносним типом терористичних актів, що викликали майже 13,5% всіх смертей, пов’язаних з тероризмом. Однак, загалом кількість терактів, що здійснюються смертниками, зменшувалась другий рік поспіль — з 299 у 2009 р. до 263 у 2010 р., що склало у 2010 р. трохи менше 2% від усіх терористичних актів. Аналіз і оцінка терористичних актів, здійснених у світі та в Україні за останні роки, дозволяє дослідникам виділити шість найбільш поширених типів терористів-смертників: 1. «Зомбі».

2. «Месники».

3. «Патріоти».

4. Терористи за гроші.

5. Терористи «мимоволі».

6. «Маніяки».

мування) означає таку психічну обробку людини (зазвичай з використанням гіпнозу і психотропних речовин), при якій вона отримує неусвідомлювану «установку» на конкретну дію або вчинок (в даному випадку вона програмується на здійснення терористичного акту). Таким чином, терористичний акт здійснюється людиною, яка не усвідомлює, що вона робить, її поведінкою управляє інша людина. При цьому зомбуванню можуть піддатися як психічно здорові особи, так і особи з різним ступенем психічних розладів. Відмітні ознаки терориста «зомбі»: • байдужа (бездушна, нежива) особа і відчужений (скляний) погляд; • рухи одноманітні; • жестикуляція невиразна; • контакти з іншими людьми відсутні або випадкові. При розмові з такою людиною можна спостерігати мляву мову і інтонацію в голосі. При виникненні незапрограмованої перешкоди (затримання співробітниками поліції) така особа розгублюється, шукає нібито підтримки «з боку», у нього з’являються безпричинні зміни в емоційному стані (відчуття невпевне-

ності, занепокоєння і тривоги). Необхідно пам’ятати, що вона, можливо, запрограмована на «самоліквідацію» при виникненні такої ситуації. Залежно від того, якій формі психічного перепрограмування («жорсткої» або «м’якої») піддавалася людина, проявлятимуться і відмітні ознаки зовнішнього вигляду і поведінки такого «зомбі». При «жорсткій» формі зомбування ці ознаки можуть спостерігатися виразно, при «м’якій» формі — бути відсутніми. ТЕРОРИСТ «МЕСНИК» Серед таких терористів багато жінок, які втратили чоловіків, дітей, близьких родичів. Відірвані від сім’ї та звичного кола спілкування, піддані потужній ідеологічній і психотропній обробці, вони складають кістяк «шахідок» («чорні вдови», «наречені Аллаха»). Помста може бути спрямована на об’єкти державної влади або тільки органи безпеки і правоохоронні органи, на конкретну особу. Такого терориста спостережливий правоохоронець може визначити за проявами емоційної холодності (або навіть негативними емоціями відносно оточення) і високого самоконтролю. Якщо його зупинити для «бесіди», у нього відзначається неадекватне емоційне реагування, зрос-

ТЕРОРИСТ «ЗОМБІ» Зомбування (психічне перепрогра-

6

№11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Наразі спостерігається стійка тенденція до комерціалізації підготовки і використання смертників з числа малозабезпечених прошарків населення, неповнолітніх, родичів загиблих бойовиків» тання тривожного і агресивного стану, особливо у жінок. При цьому терорист не бажає відповідати на запитання (і не розуміє цих запитань), прагне до негайного відходу від виниклої на шляху до мети «перешкоди». Таким чином, його поведінка ніяк не відповідає поведінці звичайної людини, що потрапила в подібну ситуацію. Необхідно враховувати, що деякі терористи з помсти також можуть бути підготовлені до здійснення терактів шляхом «зомбування». ТЕРОРИСТ «ПАТРІОТ» («БОЙОВИК ЗА ВІРУ») Це найпоширеніший тип терориста. Під впливом досвідчених інструкторів у нього формується фанатичне переконання у своїй вірі, ідеях і образ ворога у вигляді представників іншої віри, іншої національності. Здійснення терористичного акту він сприймає як «джихад» проти «невірних», як подвиг за віру або звільнення свого народу. Він усвідомлює, що здійснює терористичний акт, вбиває людей і знищує майно, і він бажає виникнення таких наслідків. Таким чином, він йде на злочин з прямим наміром, з переконанням у своїй правоті. Такий терорист фанатично (до несамовитості) відданий своїй релігії, ідеям, украй підозрілий, холоднокровний, упевнений у своїх силах, перебуває в постійній готовності до здійснення теракту. До оточення відноситься підозріло, при випадковому контакті з людьми запальний, агресивний. Відзначається також зарозуміле і зневажливе відношення до людей, які оточують його. Іноді можна помітити, як такий терорист-смертник тихо вимовляє молитву (особливо перед здійсненням теракту). При зупинці такого терориста для перевірки документів або «бесіди» можна помітити зростання стану емоційної напруженості і ворожості, про що можуть свідчити похмурий і загрозливий погляд, щільно стислі губи, скрипіння зубами, звужені зіниці очей, прискорене дихання, стиснуті в кулак руки. На питання відповідає різко після короткої паузи, у відповідях виразно звучить грубість. При невмілій спробі знешкодити такого терориста, наслідки можуть бути №11/2019

непередбачувані. Тому такого терориста необхідно знешкоджувати до виникнення у нього «агресивного спалаху». ТЕРОРИСТ «ЗА ГРОШІ» Він йде на здійснення теракту через корисливі мотиви (виконуючи завдання тих, від кого знаходиться в повній фінансовій залежності, або, знаходячись в крайній потребі та намагаючись матеріально забезпечити сім’ю). Такий терорист характеризується відсутністю ідейних мотивів і байдужістю до оточення. Психоемоційний стан терориста «за гроші» характеризується внутрішньою напругою (нервозністю), яка різко зростає при виникненні на його шляху якоїнебудь перешкоди (наприклад, поста поліції). Зовнішні прояви його стану: • метушливість; • озирання на всі боки; • часта зміна пози; • нервове перебирання частин одягу, ручки або ремінця сумки (пакету, рюкзака). При його затриманні для бесіди у нього можуть спостерігатися наступні ознаки: • зміна кольору обличчя (збліднення; почервоніння, покриття плямами); • потовиділення; • часте моргання, покашлювання; • сіпання окремих м’язів; • посилена міміка рота; • часте облизування губ або ковтання слини. Голос такого терориста частіше високий, мова швидка або переривчаста. Можуть спостерігатися голосові спазми. Надмірний стан тривожності і зане-

покоєння може призвести його до нервового зриву. ТЕРОРИСТ «МИМОВОЛІ» До здійснення теракту можуть підштовхнути людину і шляхом шантажу (узяття в заручники членів його сім’ї, загроза оприлюдненню будь-яких відомостей, що дискредитують цю особу тощо) або за рішенням шаріатського суду за скоєні злочини (глибоко віруючу людину примушують таким чином спокутувати провину перед Богом). Обличчя у такого терориста похмуре, бліде, хворобливе, настрій знижений, рухи уповільнені, жестикуляція невиразна. Він мовчазний, занурений у власні думки, байдужий до навколишніх людей і до подій, що відбуваються. При розмові він не дивиться співрозмовникові в обличчя, уникає контакту очей. Голос у такого терориста зазвичай приглушений, тихий, мова уповільнена. Перед відповіддю на поставлене питання можуть спостерігатися тривалі паузи. ТЕРОРИСТ «МАНІЯК» Частіше це терорист-«одинак», який страждає різними видами психічних розладів (наслідків черепно-мозкової травми, хвороби головного мозку, вживання алкоголю, наркотиків тощо). Через свої психопатологічні особливості та нав’язливі ідеї, він за всяку ціну жадає слави («манія величі»), знищити «ворогів», які його переслідують («манія переслідування») або бажає перевлаштувати країну (світ, Всесвіт). Особливо небезпечний такий терорист, якщо його свідомістю уміло маніпулює терористична організація або спецслужба. Від-

7

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вибір жінок-смертниць, обумовлений бажанням помститися за кохану людину, загиблу в ході збройного конфлікту» мітні ознаки цього терориста — замкнутість, неврівноваженість і різкі зміни настрою, дратівливість і агресивність, істеричність, метушливість в рухах або в словах. Нерідко можуть спостерігатися ознаки сварливості, образливості, а також прагнення справити враження, себелюбство. При спробі затримання він зазвичай не чинить запеклого опору. ТЕРОРИСТИЧНА ЕМАНСИПАЦІЯ У наш час особливе місце відводиться дослідженню феномену жіночого суїцидного тероризму. Науковий дискурс пропонує різні концепції, що пояснюють причини тероризму жінок-смертниць: 1. Концепція національного звільнення. Вибір жінками самогубного тероризму мотивований прагненням брати участь в боротьбі за національне звільнення. Вона завжди надихала людей до такої міри, що деякі приносили своє життя на вівтар свободи. Якщо це правильно, то в тероризмі жінок-смертниць немає ніяких нових рис, які відрізняли б його від вже відомих форм поведінки. Завжди в усіх культурах індивіди — чоловіки або жінки, що жертвували собою в ім’я захисту вітчизни, рідного вогнища, сім’ї, етносу або нації, героїзувались і пропонувалися як модель поведінки.

2. Концепція помсти. Вибір жінок-смертниць, обумовлений бажанням помститися за кохану людину, загиблу в ході збройного конфлікту. Жінки більше схильні до такої помсти через свою більшу чуйність, через те, що в подібних ситуаціях природа їх статі примушує їх більшою мірою відчувати страждання.

3. Концепція рівноправ’я. Тероризм жіноксмертниць — спроба мусульманок вирватися зі сфери особистої і увійти до сфери громадського життя. Мусульманка-смертниця претендує на рівноправ’я і отримання цивільного статусу.

4. Концепція спокутування. Самогубні терористичні акції здійснюються головним чином тими жінками, які зробили невибачну провину, жорстоко карану шаріатом. З цієї точки зору вибір ролі смертниці — це лише зміна статусу зганьбленої жінки на високо цінований статус мучениці.

5. Концепція примусу. Прийняття ролі смертниці-терористки — результат дії наркотиків, маніпуляції або індоктринації. Вибір зроблений не на основі вільного волевиявлення, а під явним або прихованим примусом.

6. Концепція компенсації. Тероризм смертниць, мотивований економічно, оскільки їхні

8

сім’ї отримують компенсацію за смерть матері, доньки, дружини або сестри. Остання концепція навряд чи має самостійне значення. У кращому разі можна рахувати компенсацію допоміжним, але аж ніяк таким, що не визначає вибір мотивом. НЕ ВИДІЛЯЮТЬСЯ З НАТОВПУ Декілька слів слід сказати і про неповнолітніх терористів-смертників. Вони здебільшого жертвують собою не за гроші, а за національну або релігійну ідею. Вони добровільно йдуть на самопожертвування через насаджені (методичним навіюванням, дією наркотиків) дорослими помилкові почуття ненависті і помсти до невірних, до ворогів свого народу. Незважаючи на різноманіття типів терористів-смертників, у них багато спільного: знаходження в постійному психоемоційному стресі, викликаному суїцидними думками і страхом потрапити живим в руки спецслужб, тривожний стан (загострюються почуття занепокоєння, підозрілості і недовіри до людей, що оточують їх). Досвідченому фахівцеві нескладно визначити в натовпі суб’єкта з такими зовнішніми проявами в його поведінці (у терориста — «зомбі» такий стрес відсутній, його зовнішні поведінкові ознаки описані вище). При несподіваній зустрічі із співробітниками правоохоронних органів (служби охорони об’єкту), у підозрюваного спостережлива людина може уловити ознаки безпричинного замішання, розгубленості або недуги. Необхідно відмітити, що сильний страх перед затриманням рідко означає, що терорист-смертник боїться викрит-

тя і покарання. Він боїться того, що його затримання не дозволить реалізувати задуманий терористичний акт. Зовнішніми проявами такого страху є бліде (чи дуже почервоніле) обличчя, похмурий погляд, пітливість (особливо руки), тремтіння пальців рук, скуті рухи. Перед просуванням вперед він спостерігає за діями інших людей, при знаходженні попереду співробітників поліції прагне змінити напрям руху і обійти їх. Терорист-смертник, як було сказано вище, зазвичай ні зовнішнім виглядом, ні манерою поведінки не виділяється з натовпу. Він прагне максимально розчинитися в натовпі. Поряд з цим, можуть бути винятки. Приміром, зовнішніми відмітними ознаками терориста-ваххабіта можуть бути: у чоловіка — наявність бороди (частіше нестриженої) і головного убору (зазвичай тюбетейка без візерунків і вишивки), відсутність вусів; у жінок — хустка, довга сукня (чи спідниця), штани, туфлі. Хустка закриває шию і вуха. Сукня (спідниця) однотонна, частіше без малюнків, завдовжки нижче за коліна або ж майже до землі, рукави сукні довгі, навіть в спекотливу погоду жінка-ваххабітка може бути одягнена в куртку або в плащ. І у чоловіка, і у жінки, якщо вони одягнені в куртки, плащі або пальто, зазвичай ґудзики (блискавки) наглухо №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

застебнуті. Наявність у підозрюваної особи темних окулярів, що приховують від оточення невербальні сигнали її очей, також може свідчити про негативні наміри. Терорист-смертник характеризується тривожним і емоційно нестійким станом, відсутністю позитивних емоцій, нерозумінням гумору. Так, якщо при бесіді висловити підозрюваній особі жарт, вона залишиться байдужою, емоційно холодною. На запитання відповідатиме неохоче, монотонно, часто з тривалими паузами для обдумування, іноді плутано, непослідовно. Окремі запитання можуть залишитися без відповіді. Такого терориста особливо збивають з пантелику запитання, що стосуються майбутніх планів. У нього немає майбутнього, тому він прагне про це не думати. У зв’язку з цим зазвичай у нього немає і зворотних проїзних квитків (залізничних, авіаційних) додому. Він також не може виразно відповісти на запитання, що стосуються часу та мети приїзду, адреси проживання, сімейного стану, роду занять і на інші запитання, що не викликають у звичайних людей утруднень з відповіддю. У терориста-смертника відсутні які-небудь пристрасті, інтереси, потреби в чомусь. Ці особливості необхідно враховувати при підготовці запитань підозрюваній особі. Людина може і не знати про те, що йому уготована роль «живої бомби». Вона виконує завдання терористичної організації, наприклад, за певну винагороду встановити або залишити в конкретному місці вибуховий пристрій. Також випадкову людину можуть попросити занести і передати згорток, пакет, сумку, букет квітів тощо. Проте, коли така людина наближається до місця закладки, дистанційно (з використанням стільникового, пейджингового або іншого зв’язку) здійснюють підривання разом з нею. Таким шляхом вирішуються дві проблеми: здійснюється терористичний акт; ліквідовується виконавець, що утрудняє розкриття цього злочину та встановлення організаторів теракту. Водночас, слід зазначити, що останнім часом фахівці також фіксують

появу так званих «псевдосуїцидних» терористичних актів — появу смертників, зокрема, жінок слов’янської зовнішності, підлітків і дітей, котрих використовують «всліпу», коли їх наймають нібито для перевезення вибухових речовин або пристроїв, не пояснюючи, що пристрій обладнано радіокерованим детонатором. За пересуванням «живих бомб» слідкують організатори теракту, які приводять у дію вибуховий пристрій у потрібний момент — поблизу об’єкту посягань, або у місці найбільшого скупчення людей. Суїцидний тероризм у майбутньому, за висновками фахівців, буде відігравати у тактиці терористичної діяльності провідну роль, з огляду на такі обставини: • висока доступність вибухового пристрою відносно об’єкта впливу і вірогідності його ураження; • відносно низька вартість підготовки терористичного акту і його виконавця (немає необхідності підготовки прикриття, шляхів відходу виконавців, їх наступного переховування тощо), невисока вартість і доступність самого саморобного вибухового пристрою; • великий суспільний резонанс і нагнітання атмосфери страху і паніки; • значний пропагандистський ефект, котрий сприяє вербуванню нових добровольців, які готові прийняти мученицьку смерть. Роль ЗМІ в інформаційній боротьбі з тероризмом важко переоцінити, але, на жаль, не завжди вони є засобами, що діють на користь державі. Нерідко через непрофесійне висвітлення терористичної діяльності важко мінімізувати наслідки терактів і найголовніше запобігти поширенню цього явища в країні.

Для організаторів терактів використання смертників є привабливим через поєднання можливості нанесення суттєвої шкоди з тим, що виконавець теракту не розраховує залишитися живим і не потребує шляхів відходу. Останнє є особливо важливою «перевагою» для організаторів, коли мішенню є цивільне населення, а метою теракту — залякування. Подібні теракти чинять великий психологічний вплив на суспільство. Публічне самовбивство покликане стати свідченням того, що терористів неможливо залякати акціями помсти у відповідь. Відповідно цивільне населення і політичні опоненти переконуються, що кількість терактів буде зростати і єдиний вихід полягає в тому, щоб піти на поступки терористам. Наразі спостерігається стійка тенденція до комерціалізації підготовки і використання смертників з числа малозабезпечених прошарків населення, неповнолітніх, родичів загиблих бойовиків, а також надання матеріальної допомоги родичам «шахідів», що дозволяє їм вирішити частину власних економічних проблем. Сучасний терорист — носій специфічної субкультури смерті, яка і є його найсильнішою зброєю. Крім цього, ореол мучеництва робить акцію одночасно привабливою для виконавця і легітимною для його спільноти. Наразі експерти притримуються думки, що неможливо з абсолютною точністю підрахувати кількість груп, котрі використовують тероризм смертників. Двадцять років тому він розглядався як чисто близькосхідний феномен, а потім поширився по всьому світу, вийшовши за межі тра-

Готовність людини встати на шлях смертника підсилюють соціальноекономічні причини — бідність і навіть убогість, відсутність перспектив у житті» №11/2019

9

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

диційних районів напруженості і конфліктів, перетворився в той глобальний інструмент, який дозволяє терористичним організаціям, що використовують його, а інколи і спецслужбам під їх прикриттям, паразитувати на глобальній уразливості демократичного світу. Складність боротьби з суїцидним тероризмом полягає в тому, що дуже важко, хоча і можливо, виявити і відстежити організаторів та виконавців терористичних актів, особливо на стадії їх підготовки. А головне, практично майже неможливо завадити терористувиконавцю на завершальній стадії підірвати у місці масового скупчення людей «пекельну машину». Тому, оцінюючи рівень загроз, що пов’язані з явищем суїцидного тероризму, слід наголосити на необхідності об’єктивного підходу до оцінки причин виникнення та успішного функціонування терористичної мережі, як обов’язкової передумови успішного вирішення проблеми. Суттєві зусилля повинні бути спрямовані як на виявлення потенційних терористів-смертників, так і на масштабні соціальні програми, що можуть змінити ставлення до тероризму в зазначених групах суспільства. До 2014 р. Україну зараховували до країн з найменшим ризиком у цій сфері, а тероризм як соціальне явище в нашій державі тоді мав вияви, характерні для початкової стадії його розвитку. Проте з початком російської агресії та анексії Криму, а також безпосередньої участі збройних формувань РФ у терористичній діяльності, прямому керівництві незаконними збройними формуваннями на Донбасі, масштабному озброєнні й підготовці терористів, ситуація в Україні докорінно змінилася. Підтвердженням цьому можуть слугувати численні повідомлення ЗМІ про вибухи та вбивства з використанням вогнепальної зброї, що трапилися в зоні ООС, Києві, Донецькій, Одеській, Харківській та інших областях України, а також про виявлені на території нашої держави сховища (так звані «закладки») з вибухівкою, зброєю та боєприпасами. Наразі в Україні є зовнішні й внутрішні чинники, які посилюють загрозу терористичних виявів. До зовнішніх чинників належать: • геополітичне становище України на стику сфер впливу Росії, Заходу, США, Туреччини і країн мусульманського світу; • терористична діяльність російсько-терористичних найманців і диверсійно-розвідувальних груп збройних сил РФ у зоні ООС та прилеглих до неї областях України; • масштабні незаконні постачання з РФ майже всіх видів зброї до деяких окупо-

10

•

• •

•

• •

• •

ваних нею районів Донецької і Луганської областей; потужна інформаційна війна РФ проти України, використання всіх засобів спецпропаганди (несилових інструментів розв’язання політичних і воєнних завдань) з метою цілеспрямованого інформаційнопсихологічного впливу на населення нашої держави; участь України в міжнародних миротворчих і антитерористичних операціях; ухвалення Україною рішень із чутливих питань міжнародної політики, які можуть суперечити позиції країн мусульманського світу; існування міграційних потоків через Україну з терористично небезпечних регіонів, зокрема Іраку, Сирії, Лівії, Афганістану, Пакистану, Таджикистану, Індії та інших. Серед внутрішніх чинників терогенності слід виокремити: криміналізацію та корумпованість усіх галузей суспільства; поєднання кримінальної та терористичної діяльності, що виявляється в залученні представників криміналітету як виконавців терактів та найманців під час військової агресії РФ; поширення незаконного обігу зброї в Україні з початку 2014 р.; соціально-економічне розшарування та

соціальне невдоволення частини населення держави, яке перебуває за межею прожиткового мінімуму; • неефективність правоохоронної та судової систем влади; • внутрішньополітичну нестабільність, розігрівання «сепаратистських настроїв»; • високу ймовірність поповнення соціальної бази тероризму за рахунок деяких колишніх учасників воєнних конфліктів і бойових дій, які перебувають у стані «посттравматичного синдрому» тощо. Для реалізації антитерористичної політики наша держава повинна: надалі активно підтримувати заходи світової спільноти в боротьбі з цим явищем, дотримуватися взятих на себе зобов’язань, сприяти тісній співпраці спеціальних органів з подібними структурами інших країн, уніфікувати законодавчу базу на основі міжнародних норм, обрати принципову позицію засудження будь-яких форм тероризму, навіть якщо є виправдувальні мотиви; посилити інформаційний обмін та співпрацю вітчизняних силових відомств (МО України, СБУ, СЗРУ, МВС України, Генеральної прокуратури, АДПСУ та ін.), що беруть участь у боротьбі з тероризмом, для підвищення ефективності їхньої взаємодії та коор№11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Експерти притримуються думки, що неможливо з абсолютною точністю підрахувати кількість груп, котрі використовують тероризм смертників»

динації під час проведення спільних контр- і антитерористичних операцій. Також особливу увагу доцільно приділяти профілактичній роботі, яка повинна відбуватися на різних рівнях: • політичному — нейтралізація передумов, що посилюють загрозу тероризму, коригування, відповідно до ситуації, політикоправового поля; • економічному — розроблення механізмів реалізації затверджених економічних програм, фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю, підвищення життєвого рівня населення, організація і контроль за реалізацією заходів з унеможливлення фінансування тероризму; • соціальному — формування в суспільстві об’єктивних і точних уявлень про реальні можливості тероризму, віри в принципову непоступливість держави щодо шантажу з боку терористів, запровадження сучасних освітніх програм і педагогічних технологій, спрямованих на виховання дітей і молоді України на засадах національної свідомості, міжнаціональної толерантності, правового світогляду та нетерпимості до тероризму; • індивідуальному — адресний профілак№11/2019

тичний вплив, що містить у собі правовий, ідеологічний, інтернаціональний, патріотичний аспекти. Серед першочергових системних заходів також можна визначити: • мінімізацію соціально-економічних та корупційних чинників терогенного характеру; • розвиток системи соціально-психологічної реабілітації та адаптації осіб, які потерпають від «повоєнного посттравматичного синдрому»; • упровадження системи захисту об’єктів, вразливих з диверсійно-терористичного погляду; • посилення антикримінального складника протидії терористичній та сепаратистській діяльності; • реформування системи аналітичного забезпечення антитерористичної діяльності, упровадження європейських моделей підготовки кадрів у цій сфері; • розроблення й упровадження на державному рівні системи професійної та ефективної протидії спецпропаганді РФ проти України; • удосконалення системи міжнародного співробітництва, інтеграцію української безпекової системи з європейським простором безпеки та юстиції тощо. Для України зростає актуальність викликів і потенційних загроз, спричинених міжнародним тероризмом, що зумовлено терористичною діяльністю російсько-терористичних найманців та диверсійно-розвідувальних груп збройних сил РФ у зоні ООС та прилеглих до неї областях України, розширенням політичних, економічних, гуманітарних та культурних зв’язків України з країнами світу, де тривають збройні конфлікти, участю українського військового контингенту в миротворчих операціях, не-

стабільністю соціально-політичної ситуації в державі тощо. Потрібно надалі розвивати систему забезпечення антитерористичної безпеки, яка відповідала стандартам провідних держав світу, а також створити дієвий механізм запобігання, реагування та протидії терористичним загрозам, життю і здоров’ю громадян України, установам і об’єктам державної власності України за її межами. У державі має працювати збалансована система дієздатних, високопрофесійних, з чітким розподілом функцій та завдань і водночас з ефективною координацією і управлінням спеціальних служб та правоохоронних органів, кожний з яких здобуватиме, ретельно перевірятиме та незалежно надаватиме визначеним законодавством споживачам інформацію щодо виявлених реальних та потенційних терористичних загроз. Така інформація має надходити з різних, незалежних і перевірених джерел. Важливими і надзвичайно відповідальними є завдання координуючого органу — Ради національної безпеки та оборони України, яка, опрацьовуючи матеріали розвідувальних та правоохоронних органів, повинна ставити перед ними чіткі завдання і готувати виважені пропозиції політичному керівництву держави. Від того наскільки ефективно побудована та функціонує загальнодержавна система забезпечення національної безпеки, зокрема в секторі безпеки, буде залежати стабільність та розвиток держави в цілому.

11

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗМІНУВАННЯ

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, профессор

Гурак С.П., експерт

Проблема розмінування за визначенням ООН є загальносвітовою, що пов’язано з наслідками війн, збройних і прикордонних конфліктів, які закінчилися, а також тих, що тривають

М

іжнародне співтовариство все глибше усвідомлює масштаби та гостроту проблем, породжуваних мінами та вибухонебезпечними залишками війни, у тому числі боєприпасами, що не розірвалися, погоджуючись з тим, що мова йде про глобальну світову проблему. Ключову роль у забезпеченні необхідної міжнародної підтримки і створенні відповідних координаційних механізмів покликана відіграти ООН. На сьогодні, як свідчить реальна дійсність, жоден з розроблених раніше методів виявлення мін за своїми основними параметрами (чутливість, вибірковість, швидкодія) не задовольняє ні вимогам стандартів ООН з гуманітарного розмінування, ні загальному завданню глобального розмінування нашої планети. Існуючі небезпеки мінної ситуації для військ і населення вимагають розробки більш ефективних засобів і нових методів розмінування з урахуванням новітніх досягнень науково-технічного прогресу 8 грудня 2005 року Генеральна Асамблея ООН постановила офіційно

12

РОБОТИ ТА БПЛА ПРОТИ МІН

проголосити 4 квітня Міжнародним днем просвіти з питань мінної небезпеки і допомоги у діяльності, пов’язаної з розмінуванням, а також відзначати його щороку (резолюція 60/97). Вона закликала держави за підтримкою ООН і відповідних організацій продовжувати сприяти створенню та розвитку національного потенціалу для здійснення діяльності, що пов’язана з розмінуванням у країнах, в яких міни та вибухонебезпечні пережитки війни створюють серйозну загрозу безпеці, здоров’ю та життю цивільного населення або перешкоджають соціально економічному розвитку на національному та місцевому рівнях. Проблема розмінування за визначенням ООН є загальносвітовою, що пов’язано з наслідками війн, збройних і прикордонних конфліктів, які закінчилися, а також тих, що тривають. Мінування територій відбуваються і на державних кордонах з різних причин у мирний час. За даними Служби ООН з питань діяльності, пов’язаної з розмінуванням (ЮНМАС), уперше за 20 років спостерігається зростання жертв вибухових №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зарубіжні країни розробили та використовують сучасні мобільні робототехнічні комплекси для розмінування і продовжують фінансувати роботи з розширення функціональних можливостей для їхнього застосування» пристроїв, що залишилися після війн і збройних конфліктів. За рік гинуть або отримують поранення близько 8,6 тис. осіб (станом на 2018 рік — прим. авт.), при цьому в 75% випадків жертвами стають діти. На сьогодні міни являють собою одну з найбільших небезпек у світі, яка з часом тільки посилюється: на одну знайдену та знешкоджену міну доводиться два десятка знову встановлених. За оцінками ООН, на планеті зараз встановлено близько 100-120 млн. протипіхотних мін. На думку експертів, при використанні існуючих тех№11/2019

нологій на розмінування всієї планети буде потрібно близько тисячі років і до $100 млрд. Треба також зазначити, що на кожні 5 тис. знешкоджених мін припадає один загиблий і двоє покалічених саперів. За останні 20 років, за свідченням ООН, було знищено 53 млн. протипіхотних мін, а також проведено багато успішних операцій з розмінування. Так, у 2015 р., після 22 років наполегливої роботи з розмінування, Мозамбік був нарешті оголошений вільним від мін. На території загальною площею 44 млн. км2 було вилучено або знищено понад 200 тис. мін. На Кіпрі, де відносний мир панує вже багато років, війна все ще нагадує про себе саме вибухами мін і жертвами серед населення. Аналогічна ситуація на території колишньої Югославії. Тільки в Сирії, починаючи з серпня 2015 р., фахівцями ООН знищено 14 тонн боєприпасів. У Південному Судані були очищені території в мільйони квадратних метрів. Великі території в Афганістані досі залишаються замінованими радянськими протипіхотними мінами ПФМ-1. У період з 2009 по 2016 років на таких вибухових пристроях підірвалося і загинуло 2,11 тис. цивільних осіб, поранення отримали більше 2,5 тис. осіб. Не зважаючи на те, що найбільша кількість мін залишається в Афганістані, проте в Камбоджі, Лаосі, Боснії та Анголі їх також значна кількість. Україна, на жаль, займає третє місце в світі за кількістю загиблих в результаті підриву на мінах, поступаючись лише Афганістану і Сирії. Як і в інших регіонах світу, найбільшому ризику піддається мирне населення. Міни не тільки являють собою серйозну загрозу для тих, хто змушений був покинути свої будинки, а й заважають вимушеним переселенцям повернутися додому. На сході України мінна загроза зачіпає більше двох мільйонів осіб, обмежуючи їх свободу пересувань і являє собою велику небезпеку для мирних жителів, які перетинають лінію фронту. З початку війни вже загинуло або отримало каліцтва, підірвавшись на мінах, близько 2 тис. осіб. Тільки у 2018 році на мінах підірвалося понад 100 некомбатантів. 220 тис. дітей живуть у районах, «засіяних» мінами та іншими снарядами, що не розірвалися, які можуть обірвати їхнє життя на шляху до школи або під час ігор. Крім того, наявність мін або снарядів ускладнює ремонт важливої інфраструктури, що постраждала під час обстрілів, а також водонапірних станцій, що забезпечують водою тисячі осіб у

13

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Існування та складність глобальної проблеми розмінування як світової проблеми вимагає інноваційних підходів до її розв’язання» східній Україні. Міни також заважають людям займатися сільським господарством і обмежують доступ до шкіл та медичних установ. За оцінками фахівців, замінованими залишається близько 7000 км2 у Донецькій і Луганській областях, проте точні показники невідомі. Ситуація в районах, що контролюються бойовиками, розглядається як особливо небезпечна. Як свідчить аналіз, жоден з розроблених раніше методів виявлення мін за своїми основними параметрами (чутливість, вибірковість, швидкодія) не задовольняє ні вимогам стандартів ООН з гуманітарного розмінування, ні загальному завданню глобального розмінування планети. Небезпеки мінної ситуації для військ і населення вимагають розробки більш ефективних засобів і нових методів розмінування з урахуванням новітніх досягнень науково-технічного прогресу. На теперішній час зарубіжні країни розробили та використовують сучасні мобільні робототехнічні комплекси (РТК) для розмінування і продовжують фінансувати роботи з розширення функціональних можливостей для їхнього застосування в нових напрямках за рахунок створення новітніх конструктивних схем або використання уніфікованих підсистем міжтипового призначення. Досвід експлуатації мобільних РТК у цьому випадку розглядається в якості базової основи для перспективних розробок. Основна увага приділяється створенню РТК збільшеної автономності. У зв’язку зі специфікою завдань, що підлягають вирішенню, мобільні РТК удосконалюються з метою забезпечення можливості діяти в реальній обстановці при частковій або повній відсутності вихідної інформації про середовище функціонування. Основною тенденцією здійснення цих проектів є дооснащення комплексів, що знаходяться на озброєнні, цифровими і аналоговими візуальними системами, засобами автоматизації управління, каналами зв’язку (радіо і оптоволоконними) і засобами управління рухом, заснованими на модульному принципі. Такий підхід дозволяє швидко впроваджувати РТК у спеціалізовані підрозділи.

14

Разом з тим, відсутність особового складу в зоні ураження і застосування РТК значно підвищують морально-психологічний стан військовослужбовців і забезпечують ефективність виконання бойових завдань, істотно знижуючи при цьому бойові втрати. Так, у збройних силах США для таких місій, як виявлення вибухівки, утилізація вибухових боєприпасів (утилізація бомб), постійне спостереження та перевірки на контрольно-пропускних пунктах (транспортних засобах) застосовується наземний РТК розмінування Warrior 710. Він також може бути використаний для виявлення та ідентифікації хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних матеріалів з відстані. Робототехнічний наземний комплекс розмінування TALON (IED/EOD), розроблений у США, уперше став використовуватися в 2000 р. у Боснії для знешкодження мін та боєприпасів. У період з 2001 р. по 2008 р. до збройних сил США було поставлено 2000 одиниць таких РТК. Комплекс виявися корисним в умовах Афганістану. На його рахунку 50 тис. знешкоджених вибухових пристроїв. Одним з ефективних наземних РТК

розмінування вважається MV-4, розроблений у Хорватії. Це дистанційно керований апарат на гусеничній базі, призначений для очищення від всіх типів протипіхотних мін. Завдяки своїм малим розмірам і маневреності, він підходить для розмінування дворів, садів, лісових доріжок, берегів річок та інших типів місцевості, недоступних для великих машин. Одним з найвідоміших наземних РТК для розмінування є MarkV-A1, розроблений у США. На ньому встановлено кілька відеокамер, а також водяна гармата для знищення бомб. РТК MarkV-A1 використовується спеціальними підрозділами США, Ізраїлю та Канади. На озброєнні сухопутних військ Німеччини знаходиться наземний РТК розмінування RСP, призначений для розчищення колонних шляхів від мін, фугасів і саморобних вибухових пристроїв при супроводі військових колон, а також комплекс розмінування MW330. В Ізраїлі при розчищенні доріг від мін і мінно-вибухових пристроїв застосовуються наземні РТК розмінування D9N, MTGR та ін. №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Активною розробкою наземних робототехнічних комплексів розмінування займаються Франція, Росія, Швеція, Японія. Разом з тим, одним з актуальних у світі напрямів розробки РТК, у зв’язку з розвитком різноманітних безпілотних літальних апаратів, стала активізація ідеї щодо застосування БПЛА для ведення розвідки мінної обстановки, виявлення мін і дистанційного їх знищення. Саме безпілотник типу «коптер», уже здатний сьогодні піднімати апаратуру вагою понад 50 кг, звисати над об’єктами, літати автономно по закладеній у нього програмі тощо. Безпілотники літакового типу, що створені, наприклад, в якості ударного варіанту за самими простими технологіями, здатні також виконувати завдання по дистанційному знищенню мін. За допомогою БПЛА є можливим значне прискорення процесу розмінування, особливо на тих територіях, де міни встановлені та знаходяться досить тривалий строк. Так, наприклад, інженери Брістольського університету (Велика Британія) розробили БПЛА, що продемонстрував можливість вести розвідку мінної обстановки та виявляти різні №11/2019

види протипіхотних мін. Безпілотник, за відповідним способом його застосування, здатний знаходити замасковані та старі міни, що знаходяться під товстим шаром бруду. Спеціальні сенсори визначають місця викиду дрібних часток вибухової речовини, які з часом просочуються назовні. На основі координат, де зафіксована їх максимальна концентрація, за допомогою даних БПЛА складається карта розташування мін. У розв’язанні мінної проблеми може бути корисний новий БПЛА, створений у межах програми Find a Better Way. Він розроблений британськими вченими і являє собою квадрокоптер з комплексом спектральних датчиків на борту. Через деякий час після установки, хімічні речовини, що знаходяться в протипіхотній міні, починають просочуватися у грунт. Звідти вони потрапляють у траву і на листя, що змінює їх колір. За такими досить незначними змінами кольору рослинності, безпілотник допомагає створити карту мінних полів, що значно спрощує процес розмінування для саперів. Безпілотний міношукач буде особливо корисний при пошуку старих, давно встановлених мін, які зазвичай покриті шаром бруду, що ускладнює виявлення місць їхнього розміщення. Інший приклад — команда вчених Нью-Йоркського університету Бінгемтона (США) використала інфрачервоні камери, що були встановлені на БПЛА з метою виявлення за температурним балансом протипіхотних фугасних мін натискної дії ПФМ-1, що залишилися не розірваними. Вчені встановили, що міни нагріваються набагато швидше оточуючих каменів і тому інфрачервоні камери можуть виявляти їх місцезнаходження з високою точністю. Тепер вчені мають вдосконалити дану технологію і створити повністю автономну систему. Після виявлення міни будуть знищуватися за допомогою безпілотників Mine SpectroDrone або Kafon Drone. Треба зазначити, що ПФМ-1 — протипіхотна фугасна міна натискної дії (міна-метелик), розроблена в Радянському Союзі, ще знаходиться на озброєнні багатьох армій світу. Вона встановлюється методом дистанційного мінування за допомогою спеціальних касет, що скидаються з літаків. У кожній касеті міститься до 1248 мін. Через невеликі розміри і пластиковий корпус їх дуже складно виявити. На жаль, дуже часто жертвами цих мін стають діти. БПЛА The Mine Kafon здатний розмічати місцевість, виявляючи міни за допомогою металошукача, встановленого на ньому і який у процесі пошуку

знаходиться на висоті 4 см над місцевістю. Безпілотник також може розміщувати поруч з ними невеликі детонатори і здійснювати підрив, відлетівши на безпечну відстань. За словами розробників, застосування такого БПЛА дозволяє домогтися необхідного результату майже в 20 разів швидше, ніж з використанням інших технологій розмінування. Крім металошукача на борту БПЛА встановлена камера з високою розрізненною здатністю і маніпулятор. Безпілотник в автоматичному режимі забезпечує складання тривимірної карти місцевості, відзначаючи на ній небезпечні ділянки. Ізраїльська компанія Laser Detect Systems (LDS) на виставці HLS & Cyber Expo в Тель-Авіві продемонструвала перший у світі БПЛА SpectroDrone, що здатний виявляти вибухівку та саморобні вибухові пристрої. Ізраїльський безпілотник оснащений спеціальними датчиками, розробленими LDS, для визначення вибухівки та інших небезпечних матеріалів у газах, рідинах, порошках з безпечної відстані. SpectroDrone застосовується для розшуку баз і складів терористів, а також для виявлення мін і фугасів у зонах локальних конфліктів. Російські фахівці пропонують використовувати під час збройних конфліктів і контртерористичних дій, коли виникає необхідність провести приховану інженерну розвідку місцевості, маршруту руху на наявність установлених або відсутності мін, вибухових пристроїв, легкий або тактичний БПЛА вертолітного чи літакового типу, оснащений модульною малогабаритною розвідувальною апаратурою з високою розрізненою здатністю, багатозональною телевізійною, тепловізійною, нелінійною радіолокацією, у поєднанні з автоматизованою системою топоприв’язки на основі ГЛОНАСС (GPS) і цифровою обробкою інформації, що дозволить на відстані до десятків кілометрів виявляти і визначати координати мінних полів і місць установки вибухових пристроїв. Підводячи підсумок, слід наголосити, що існування та складність глобальної проблеми розмінування, як світової проблеми, вимагає інноваційних підходів до її розв’язання. Одним з таких підходів вважається розробка ефективних робототехнічних комплексів на базі безпілотних літальних апаратів, різноманітність яких у світі активно зростає та які за своїми технічними і тактикотехнічними характеристиками можуть бути використанні для ведення розвідки мінної обстановки, виявлення мін і дистанційного їх знищення.

15

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СИСТЕМА КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Професія військовослужбовця повинна бути конкурентоспроможною на ринку праці та забезпечуватися побудовою адекватної системи кадрового менеджменту

ВТРИМАТИ ФАХІВЦІВ В АРМІЇ Тіхонов Г.М., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

У

2014 році Збройні Сили України за своєю чисельністю, озброєнням та матеріальним забезпеченням не були готові до відбиття агресії з боку Росії. Проведені заходи мобілізації дозволили різко збільшити чисельність особового складу, однак не їх якість. Зростання чисельності ЗС України, розгортання нових військових частин стали викликом для системи ка-

16

Крючка Л.М., військовий експерт

дрового менеджменту щодо поповнення військових частин, а також - мотивації та утримання навчених кадрів. На кінець 2018 року створена система кадрового резерву, а підвищення грошового забезпечення військовослужбовцям дозволили зупинити відтік кадрів. Поряд з цим, розвиток сучасних систем збройної боротьби призводить до широкого впровадження та поста-

Крижанівський І.М., військовий експерт

вок у військові частини роботизованих систем розвідки, безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що є високотехнологічним озброєнням. Перехід протистояння в інформаційну сферу та кіберпростір вимагає створення нових військових частин (підрозділів) та кадрового забезпечення військовослужбовцями нових спеціальностей, які були відсутніми ще 5-10 років тому. І №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

якщо вищі військові навчальні заклади зуміли організувати підготовку відповідних фахівців, то у кадрових органах та військових частинах відсутнє чітке розуміння системи інноваційного кадрового менеджменту для даних спеціалістів, які є привабливими для цивільних структур. Слід зауважити, що в умовах побудови правової держави, професія військовослужбовця в першу чергу повинна бути конкурентоспроможною на ринку праці та забезпечуватися побудовою адекватної системи кадрового менеджменту. Таким чином, перед системою кадрового менеджменту Збройних Сил України стоїть актуальна наукова та практична задача синтезу ефективної інноваційної системи кадрового менеджменту для фахівців нових спеціальностей, під якими розуміються в першу чергу оператори роботизованих систем та їх командири (начальники), спеціалісти кіберзахисту. Інноваційний менеджмент у кадрової роботі спирається на положення кадрового менеджменту, спрямованого на розвиток і ефективне використання кадрового потенціалу організації. У кадровому менеджменті ЗС України можна виділити кілька рівнів управління: а) тактичний (домінує кадрова робота); б) оперативний (домінує управління персоналом); в) стратегічний (домінує процес управління людськими ресурсами та формується кадрова політика). Інноваційний кадровий менеджмент для високоінтелектуальних фахівців повинен виділятися у всіх зазначених рівнях управління. Інноваційний менеджмент у кадровій роботі розкриває зміст і особливості управління нововведеннями в одній із самих складних із соціально-психологічних позицій сфер — кадровій сфері. З огляду на специфіку об’єкта ефективної інноваційної системи кадрового менеджменту при його дослідженні, з одного боку, неможливо обійтися без деяких загальних понять і положень, що стосується стану й розвитку соціальноекономічних систем, а з іншого боку, потрібне використання понятійного апарата інноватики, економіки та соціології праці, соціально-етичних методів військової служби, теорії мотивації, конфліктології й інших наук. Відкритість кордонів, вільна міграція робочої сили призвела до проблем комплектування кадрами ЗС України, особливо це стосується нових (високотехнологічних та високоінтелектуальних) спеціальностей: операторів №11/2019

ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Потреби та особливості управління кар’єрою високоінтелектуальних фахівців

Нові методи, моделі кар’єрного менеджменту

СИСТЕМА КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

роботизованих систем, безпілотних авіаційних комплексів, фахівців захисту кіберпростору. Традиційні підходи до набору, адаптації, управління кар’єрою, мотивації, які застосовуються у ЗС України, є низько ефективними для даної категорії спеціалістів. Фахівці, які отримали досвід служби (3-5 років, що відповідає терміну першого контракту), намагаються звільнитися і реалізувати свій потенціал та талант в цивільних структурах. Армія втрачає людей, на підготовку яких витрачені значні кошти. Для того, щоб вважати систему управління персоналом інноваційною, вона повинна бути гнучкою до потреб ЗС у високоінтелектуальних фахівцях, і при цьому враховувати та формувати потреби в роботі кадрів, які будуть здатні розробляти, впроваджувати та використати інновації у своїй роботі.

Мал. 1

Неефективні моделі та методи кадрового менеджменту

РЕЗУЛЬТАТ: 1) Укомплектованість військових частин (підрозділів) ефективними високоінтелектуальними спеціалістами.

2)Низька плинність кадрів. Кадрову інноватику можна представити як два взаємозалежні напрямки. Це введення в кадрову систему нових елементів, форм, методів і видалення з кадрової системи застарілих елементів, форм і методів (мал. 1). В цілому систему кадрового менеджменту можна представити як сукупність функцій, а саме: планування, підбору, навчання, адаптації, перепідготовки, мотивації (як матеріальної, так і нематеріальної), управління кар’єрою. Існуючі функції, які найбільш інноваційноємні, можна об’єднати в наступні групи: • планування персоналу: функції розробки кадрової політики та стратегії управління персоналом, аналізу кадрового потенціалу, аналізу ринку праці (служба у Збройних Силах України повинна бути конкурентною на ринку праці), організації планування та прогнозування потреби в персоналі;

17

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

розвиток персоналу: освітня діяльність як усередині, так і за межами організації, спрямована на професійний розвиток фахівців, навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації, призначення на посаду та адаптацію нових працівників, оцінка кандидатів на вакантну посаду, оцінка кадрів, реалізація службової кар’єри та службово-професійного просування, організація роботи з кадровим резервом; • мотивація та стимулювання персоналу: виконує функції управління мотивацією трудової діяльності, нормування трудового процесу, розробки систем грошового забезпечення, розробки морального заохочення персоналу, організації нормативно-методичного забезпечення системи управління персоналом; • організація інноваційної діяльності персоналу: реалізує встановлення взаємозв’язків і розподіл функцій між спеціалістами, надання прав та встановлення відповідальності між ними, також вона полягає в періодичному або безперервному порівнянні фактично отриманих результатів інноваційної діяльності із запланованими, і наступному їх коригуванню. Аналізуючи досвід збройних сил розвинених країн, можна зазначити, що дана проблема не нова та притаманна не лише ЗС України. В армії США талановиті офіцери масово звільняються не через низькі соціальні стандарти (найвищі у світі), а через управління кар’єрою (набір процедур, що визначають порядок просування по службі офіцера), вважаючи це насильством над талантом та особистістю. Для того, щоб запобігти подібних проблем у Збройних Силах України, необхідно побудувати чітку і зрозумілу систему безперервної підготовки фахівців нових спеціальностей, що ґрунтується на прозорих критеріях зростання та постійного навчання (підготовки). Запропонована система безперервної

підготовки фахівців нових спеціальностей приведена на мал. 2. Основними формами розвитку професійних компетенцій для високоінтелектуальних фахівців ЗС України повинно стати: • індивідуальна програма підготовки для переходу до потрібних компетенцій; • навчання роботи в команді; • навчання на міжнародних курсах, закордонні стажування; • вивчання іноземних мов та набуття нових професійно важливих компетенцій; • підготовка лідерів та керівників. Кожен етап навчання повинен закінчуватися конкретною кадровою пропозицією та розумінням необхідності даного виду навчання для кар’єрного зростання. Керівники (викладачі) навчання повинні об’єктивно оцінити здатність навчаємих до самовдосконалення. Для попередження втрат високоінтелектуальних кадрів, направленню на навчання повинно передувати продовження терміну служби (продовження контракту) за принципом «навчання в обмін на службу» та їх мотивація. Стосовно системи мотивації високоінтелектуальних спеціалістів, то західним фахівцям визначено, що мотиваційні прийоми до солдата корпусу морської піхоти та солдата кіберцентру повинні бути принципово різними. Відрізняється все від планів індивідуальної підготовки до нормативів робочого часу (принцип тайм-менеджменту), кількості вихідних, порядку на робочому місці і стройових процедур. Звертаючись до відомих теорій мотивації персоналу, які можна розділити на дві великі групи: змістовні та процесні, слід зазначити, що застосовувати їх потрібно у комплексі. В першу чергу, талановита людина, що здатна опанувати складні роботизо-

вані системи або кіберпростір, повинна вільно розвиватися, мати час на самовдосконалення та самоактуалізацію, а відносини з армією повинні ґрунтуватися на паритетних засадах, при цьому традиційні армійські мотивуючі процедури (чергові військові звання, нагороди, подяки) можуть відходити на значно нижчий щабель (у відповідності з пірамідою мотивації А.Маслоу). Високоінтелектуальній, талановитій людині (як свідчать дослідження психологів) важливо мати чіткий видимий результат свої праці. Необхідно ставити конкретні цілі щодо основної діяльності. Даний фахівець має критичне ставлення до другорядних та не властивих посаді дій, нетерпимість до банальної бюрократії. Високоосвічені люди ставляться до начальників як до лідерів, що повинні чітко розуміти ціль діяльності та здатні повести за собою людей. Також повинна даватися об’єктивна та всебічна оцінка діяльність даної людини, що ґрунтується не на збірнику нормативів, а на чітко визначеній відповідності ключовим показникам ефективності діяльності. Важливим завданням для кадрового менеджменту сьогодення є також відбір талановитих військовослужбовців та створення умов для подальшого проходження ними служби в інноваційних підрозділах та створення для них гідних умов. Однак нестача ефективного високоосвіченого кадрового ресурсу у ЗС України призводить до кризових явищ у системі кадрового менеджменту та низької ефективності виконання даного завдання. Так, командири (начальники) не бажають переводити до інших військових частин та направляти на навчання підготовлених військовослужбовців, не створюючи при цьому належних умов для проходження служби (неухильно-

СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ НОВИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ Додаткове професійне навчання

Підготовка щодо розвитку персоналу

Адаптація у військовій частині (підрозділі)

Мал. 2

Розвиток професійних компетенцій

Цільова професійна підготовка

Підготовка у ВВНЗ

Загальноосвітні школи (ліцеї, гімназії)

18

Служба за контрактом

Початкова профорієнтація №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

го виконання розпорядку дня в частині його початку та завершення, прозорої системи мотивації та стимулювання персоналу, створення системи управління кар’єрою), що призводить до плинності кадрів. Дана ситуація притаманна і збройним силам розвинутих країн, на що звертається увага і в публікації. З метою подолання кризових явищ у системі кадрового менеджменту високоінтелектуальних фахівців у 2019 році в збройних силах США вводиться автоматизована система управління талантами AIM 2.0 для офіцерів. Дана система включає в себе знання, навички та уподобання офіцера, його психологічній портрет та відповідність бажаннями підрозділів, де він (або вона) мають право служити. Перевід талановитого офіцера до нового місця служби (у відповідності з уподобаннями) залежить не від рішення командира (начальника), а лише від його компетенцій та бажання. Цим самим створюється аналог вільного ринку найму. Генерал-майор Джейсон Т. Еванс (армія США), заявив, що AIM 2.0 є «ринком, що дозволяє як офіцерам, так і військовим частинам (підрозділам) рекламувати себе, висловлювати свої уподобання і взаємодіяти один з одним з метою розвитку обох сторін». Портал значно збільшує інформа№11/2019

Зростання чисельності ЗС України, розгортання нових військових частин стали викликом для системи кадрового менеджменту щодо поповнення військових частин» цію про офіцера через резюме, яке надає відповідну інформацію, що не міститься в традиційному записі кадрових органів, він дозволяє залишати коментарі про офіцера від його начальників, підлеглих, колег по службі. Ця підвищена прозорість і знання полегшують призначення офіцерів-спеціалістів нових військово-облікових спеціальностей до підрозділів, що мають певні вимоги сьогодення. На думку іноземних фахівців, армія вже має таланти, їх потрібно тільки знайти та розставити на ключові посади. Розгортання системи AIM 2.0 не означає, що кожен солдат отримає свої переваги. Для цього має бути баланс між уподобаннями, талантом і потребами армії у високоінтелектуальних фахівцях. Достатньо цікавими є питання військових звань для талановитих фахівців. У США, наприклад, молодший офіцер, що прийшов служити до центру

кіберзахисту, може вже через 2 роки отримати звання полковника. Кадрові органи розуміють, що, як правило, окрім кіберцентрів, даний спеціаліст ніде служити не буде (а військове звання має лише символічне значення), при його переводі до інших військових структур військове звання буде втрачене. ВИСНОВКИ Розвиток сучасних засобів озброєння, перенесення боротьби у інформаційний та кібернетичний простір вимагає своєчасної підготовки фахівців нових спеціальностей та ефективного використання високоінтелектуального персоналу в Збройних Силах України. Основними шляхами підвищення ефективності системи кадрового менеджменту у ЗС України повинно стати: • функціонування системи кадрового менеджменту за принципами інноваційності; • адаптація системи кадрового менеджменту до потреб у підготовці висококваліфікованих фахівців, зміна принципів до відбору, призначення, адаптації, мотивації, управління кар’єрою спеціалістів тощо. Новим пріоритетним завданням системи кадрового менеджменту має стати відбір талановитих кандидатів для подальшого проходження ними служби в інноваційних підрозділах та створення для них гідних умов.

19

ПРИВАТНІ АРМІЇ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сьогодні професія найманця перетворилася на розповсюджений та дуже прибутковий бізнес — так звані приватні військові компанії беруть активну участь у воєнних конфліктах та міжнародних миротворчих операціях

«ДИКІ ГУСИ» НА С 20

№11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СЛУЖБІ КРЕМЛЯ №11/2019

21

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

П

рактика використання у військових цілях найманців сягає своїми коріннями в глибину віків. Першою згадкою про них вважають повідомлення про битви давньоєгипетського фараона Рамзеса II (ХІІІ століття до н.е.), у яких, зокрема, брали участь 11 тисяч найманих вояків. У лавах армії перського царя Кіра Молодшого (V століття до н.е.) воювали 10 тисяч грецьких найманців. Розквіт професії найманця припав на епоху Середньовіччя. Так, свої послуги давнім правителям пропонували дружини вікінгів. Норвезький король Гаральд III Суворий тривалий час служив начальником охорони візантійського імператора та брав участь у багатьох битвах. У XV-XVII століттях велику роль у збройних конфліктах відігравали ландскнехти — самостійні загони найманців. На відміну від середньовічних лицарів з їх кодексом честі, ландскнехти стали символом брудних способів ведення війни, вони залюбки грабували та вбивали мирне населення. Свої загони ландс-

кнехти називали бандами, і з тих пір ця назва стала загальновизнаною для позначення організованої групи людей, яка займається розбоєм. Термін «мародер» пішов від імені одного з капітанів загону ландскнехтів. У ХVII столітті почалися «польоти диких гусей» — так називали свій шлях у континентальну Європу загони ірландських найманців. Пізніше вони дісталися й до Нового Світу. Після періоду занепаду професії найманця в епоху індустріалізації та часу масових мобілізаційних армій, послуги «диких гусей» або «псів війни» (так звалися найманці у середньовічній Британії, а осучаснив цю назву англійський письменник Фредерік Форсайт у своєму однойменному романі) стали знову необхідні у другій половині ХХ століття, коли почалася деколонізація Африки. Найвідомішими найманцями тих років були француз Боб Денар та британець Майк Гоар. Вони зі своїми загонами командос здійснили кілька військових переворотів у Африці. НАЙМАНЦІ ЧИ ПІДПРИЄМЦІ? У наші дні надання послуг у сфері забезпечення безпеки на контрактній основі перетворилося на розповсюджений та дуже прибутковий бізнес. Ці послуги надають так звані приватні військові компанії (ПВК), які беруть участь у воєнних конфліктах, міжнародних миротворчих операціях тощо. Але й досі тривають дискусії стосовно їх правового статусу. Частина експертів

та представники правозахисних і пацифістських організацій характеризують ПВК як контори для найманців. Натомість інші експерти вбачають у них рівноправні недержавні суб’єкти економічної та зовнішньоекономічної діяльності. Одним із найбільш відомих прикладів використання ПВК у районах ведення бойових дій є діяльність таких американських компаній на території Іраку та Афганістану. Використання приватних «підрядників» міцно вписалося в об-

22

раз сучасних збройних конфліктів. За дорученням держав вони виконують широкий спектр завдань: ведення бойових дій, підготовка місцевих військових формувань, розвідка, логістика та охорона. З точки зору країн, що беруть участь (прямо чи опосередковано) у конфлікті, використання ПВК має певні економічні та політичні вигоди. Направити на театр воєнних дій загони ПВК замість регулярних збройних сил не лише дешевше у фінансовому плані, але, насамперед, вигідніше у плані політичному. Це полегшує дипломатичні та інші зусилля, пов’язані із застосуванням сили у відносинах між державами. Завдяки посередництву ПВК, правлячі кола зберігають здатність до «правдоподібної заперечуваності», тобто відмовляються від участі у конфлікті або зменшують пов’язані з цим іміджеві втрати. Вони також не повинні пояснювати громадськості жертви серед власних солдатів, що з продовженням конфлікту може мати серйозні негативні наслідки (наприклад, втрата підтримки суспільства щодо урядової політики, так, як це сталося у США у період війни у В’єтнамі). ЗА ПІДТРИМКИ КРЕМЛЯ Широкого розголосу у ЗМІ тема використання ПВК набула після початку українсько-російського конфлікту на сході нашої держави. Згідно з чинним законодавством, у Росії не можуть існувати подібні структури, а організація незаконних збройних формувань чи участь в них і найманство заборонені статтями 208 та 359 КК РФ. Проте в останні роки (до речі, ще до подій на Донбасі) ситуація змінилася, а влада почала виявляти інтерес до створення ПВК у Росії. У квітні 2012 р. тодішній прем’єр-міністр РФ Володимир Путін підтримав ідею створення таких російських компаній, які, за його словами, зможуть бути інструментом реалізації національних інтересів у відповідних регіонах світу без залучення державних структур. Відтоді, після цієї «програмної» заяви, на розгляд Державної Думи Росії вносилась низка законопроектів, що стосувалися створення ПВК (при чому, під контролем ФСБ). Однак жоден із них так і не був схвалений внаслідок, як повідомлялось, недоліків концептуального характеру, відомчої орієнтованості, зайвої зарегульованості діяльності ПВК. Незважаючи на відсутність правового поля, російські ПВК не лише №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

продовжують де-факто існувати, але й користуватися (неофіційно) повною підтримкою Кремля. За допомогою цього інструменту Москва посилює військовий вплив, а політичній еліті вдається уникати відповідальності за дії, які здійснювали ПВК у конфліктних регіонах. Крім того, державні компанії («Газпром», «Росатом» та «Роснефть») задіюють співробітників ПВК для захисту інфраструктури видобутку та транспортування сировини в Африці, Латинській Америці та на Близькому Сході. Натомість власники ПВК можуть розраховувати на значні фінансові вигоди у вигляді акцій (2530%) в укладених контрактах на продаж енергоресурсів. ВІД БЛИЖНЬОГО ЗАРУБІЖЖЯ ДО БЛИЗЬКОГО СХОДУ Початком діяльності російських приватних «підрядників» можна вважати першу половину 1990-х рр., коли Москва організувала та направила через приватну охоронну компанію «Рубикон» групу «добровольців», які воювали на боці сербів у ході збройних конфліктів на Балканах, та брали участь у конфліктах у Придністров’ї, Абхазії та Нагірному Карабасі. Серед цих «добровольців» у колишній Югославії був і офіцер ФСБ Ігор Стрєлков, який пізніше «засвітився» як один із керівників проросійських бойови№11/2019

Одним із найбільш відомих прикладів використання приватних військових компаній у районах ведення бойових дій є діяльність таких американських компаній на території Іраку та Афганістану»

ків на Донбасі. Варто зазначити, що «Рубикон» тоді контролювався Федеральною службою контррозвідки (інституційним попередником ФСБ), що підтверджує політичний, а не суто економічний характер цієї організації. У згаданий період колишні військовослужбовці Радянської армії (зокрема частин спеціального призначення) індивідуально виїжджали в конфліктні африканські країни (включно з Ефіопією, Анголою, Суданом та Заїром), де пропонували свої військові знання та вміння в обмін на привабливу винагороду. На противагу явищу найманства в регіоні ближнього зарубіжжя, ця ситуація не мала характеру інспірованої та контрольованої Кремлем. Перевірений на Балканах та в пострадянських країнах modus operandi Російська Федерація сьогодні застосовує в Україні, Сирії, Лівії, Судані, Центральноафриканській Республіці та Венесуелі. Там Москва використовує послуги таких компаній, як сумнозвісна «Группа Вагнера», «РСБ-Групп» (спеціалізується на охороні трубопроводів і суден), «МАР», «Щит» (спеціалізується на охороні інфраструктури та нафтових родовищ в Сирії), Moran Security Group (спеціалізується на проведенні морських і сухопутних операцій у сфері безпеки), «Редут-антитеррор» (об’єднує колишніх військовослужбовців частин спеціального

23

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

призначення) та «Антитеррор-Орёл» (спеціалізується на саперній та інженерній діяльності). Хоча частка російських ПВК на світовому ринку військових послуг наразі становить лише близько 5%, слід мати на увазі їхній потенціал у цій галузі з точки зору людських ресурсів. Персонал ПВК — це, насамперед, колишні солдати та офіцери спецпідрозділів армії та спецслужб (особливо, ветерани елітних підрозділів ГРУ, або ФСБ «Альфа» та «Вымпел»). Це також добре підготовлені фахівці різних військових спеціальностей. За оцінками зарубіжних експертів, Росія — справжня кузня кадрів, яка здатна забезпечити світовий ринок військових послуг багаточисленним персоналом: від 100 до 150 тисяч осіб. «(НЕ)ПРАВДОПОДІБНА ЗАПЕРЕЧУВАНІСТЬ» Найвідомішою ПВК є так звана «Группа Вагнера», яку створив і очолює колишній командир 700-го окремого загону 2-ої окремої бригади спеціального призначення ГРУ підполковник у відставці Дмитро Уткін (за деякими даними, довгий час проживав у Кіровоградській області). Він відомий прихильністю до ідеології Третього рейху, звідси його позивний на честь улюбленого композитора

24

У наші дні надання послуг у сфері забезпечення безпеки на контрактній основі перетворилося на розповсюджений та дуже прибутковий бізнес» Адольфа Гітлера. Про зв’язки «вагнерівців» з російською військовою розвідкою свідчить хоча б той факт, що свою професійну підготовку вони проходять на полігоні 10-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ (в/ч 51532, хутір Молькіно, Краснодарський край). Як бачимо, репліка Володимира Путіна про те, що «колишніх чекістів не буває» стосується не лише співробітників КДБ. Оприлюднення цієї інформації спростовує заперечення Москви про використання ПВК «Группа Вагнера», для реалізації своїх стратегічних цілей. Варто теж зазначити, що одним зі спонсорів компанії є мільярдер Євген Пригожин, фірми якого постачають продукти харчування для російської армії. Він займався організацією обідів для VIP-персон, тому у ЗМІ його називали «поваром Путіна». З Євгеном Пригожиним пов’язують так звану «фабрику тролів» (офіційна назва — «Агентство

Интернет-исследований») у СанктПетербурзі. Ця структура працює з 2013 р., її штат складає майже 80 осіб, а щомісячний бюджет — 1 мільйон євро. До завдань інформаційних «найманців» належить просування і тиражування російських наративів, поширення неправдивої інформації (fake news), інспірування екстремістських соціальних та політичних поглядів, введення в оману зарубіжної громадської думки. Таким чином, «фабрика тролів» є одним із основних інструментів, які використовує Росія для проведення гібридних операцій. Задіяння найманців не завжди зменшує політичні ризики та іміджеві втрати, викликані військовим втручанням Кремля за межами РФ. Прикладом цього є загибель у лютому 2018 р. від 100 до 300 (за різними джерелами) «вагнерців», які під час спільної з урядовими частинами атаки на нафтогазові родовища у провінції Дайр-аз-Заур, підконтрольні «Сирійським демократичним силам», потрапили під масоване бомбардування ВПС США. Для російської влади цей інцидент став серйозною політичною проблемою як на міжнародному рівні, так і всередині країни. Він підірвав імідж РФ як переможця конфлікту в Сирії та збільшив ризик подальшого загострення російсько-американських №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відносин, чого Москва тоді намагалася уникнути. З цієї причини Кремль докладав зусиль, щоб замовчувати згаданий інцидент або применшувати його значення. «Правдоподібно» заперечувати використання ПВК заважає владі РФ також діяльність активістів таких порталів, як InformNapalm або Bellingcat. За допомогою передових методів розвідки на підставі відкритих джерел (OSINT), вони надають громадськості докази щодо зв’язків Кремля з російськими ПВК, викривають участь цих структур у збройних конфліктах в Україні, Сирії, низці африканських країн та у Венесуелі. РОСІЙСЬКІ «ПІДРЯДНИКИ» В АФРИЦІ Російські ПВК відіграють важливу роль у забезпеченні інтересів Москви в Африці, де вони займаються, між іншим, охороною транспортної інфраструктури та місць видобутку корисних копалин. Надання військових послуг є одним з головних елементів посилення впливу Росії на Чорному континенті. Про його зростаюче значення для Кремля свідчить, наприклад, збільшення обсягів товарообміну з країнами регіону — з $3,4 млрд. у 2015 р. до $14,5 млрд. у 2018 р. У Лівії російські «підрядники» з «РСБ-Групп» підтримують війська фельдмаршала Халіфи Хафтара, який веде боротьбу як проти ісламістів, так і проти визнаного міжнародною спільнотою уряду у Тріполі. У Центральноафриканській Республіці (ЦАР) росіяни допомагають урядовим силам, які воюють з численними збройними формуваннями, переважно — мусульманськими бойовиками з колишньої коаліції «Селека» (підтримується Саудівською Аравією) та християнської міліції «Антибалака». У Судані російські радники з ПВК брали участь у підготовці спецпідрозділів президента Омара аль-Башира, який намагався придушити антиурядові протести. Однак для диктатора ця допомога виявилася недостатньою. У результаті військового перевороту у квітні 2019 р., після 33 років правління, його відсторонили від влади та заарештували. І тепер стратегічні інтереси Москви у цій країні опинилися під питанням. У кожному з наведених прикладів підтримка Росії не є безкорисною. У Судані та Лівії Кремль намагається отримати дозвіл на будівництво військових баз. Крім того, у Лівії РФ зацікавлена в експлуатації родовищ на№11/2019

фти, а із Суданом у 2015 р., коли там виявили великі поклади золота, була підписана найбільша інвестиційна угода за всю історію країни. Зі свого боку режим Хартума зацікавлений у придбанні російської зброї, включно з винищувачами «Су-30», «Су-35», ракетними катерами, тральщиками та ракетними комплексами «С-300». Натомість Кремль планує побудувати військово-морську базу в ПортСудані, що може створити безпекову дилему для Ер-Ріяда та Вашингтона, яких турбує безпека поставок нафти та газу з Перської затоки до Європи. Такий крок став би викликом і для Китаю (має військово-морську базу в Джибуті), Туреччини (має військову базу в Сомалі та взяла в оренду на 99 років острів Суакін поблизу ПортСудану) та Ефіопії — регіональної вій-

ськової потуги, яка врівноважує союз Еритреї з Єгиптом. Задіяння російських «підрядників» у ЦАР має на меті стабілізацію внутрішньополітичної ситуації та надання можливості Росії інвестувати в гірничодобувну галузь. У цій країні багаті родовища урану, алмазів, золота та нафти. Наразі африканська політика Кремля, що реалізується з використанням ПВК, видається не надто успішною, але це не змінює того факту, що позиції Москви та її здатність формувати геополітичну ситуацію на Чорному континенті постійно зростають. «ПІДРЯДНИКИ» ЯК ПІДТРИМКА ДЛЯ СОЮЗНИКІВ У січні 2019 р. ЗМІ повідомили про відправку майже 400 «вагнерівців» до Венесуели, ключового союзника Росії

Задіяння найманців не завжди зменшує політичні ризики та іміджеві втрати, викликані військовим втручанням Кремля за межами Російської Федерації»

25

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в Латинській Америці, для посилення охорони президента Ніколаса Мадуро. Так Москва відреагувала на підтримку США антиурядових протестів та визнання Вашингтоном лідера опозиції Хуана Гуайдо єдиним законним органом влади в країні. Як стало відомо пізніше, перший загін ПВК «Группа Вагнера» прибув до Венесуели ще у травні 2018 р. у період президентських виборів. На початку поточного року інший загін російських найманців вилетів двома зафрахтованими літаками до Гавани, а вже звідти — до Каракаса. Кубинська влада коментувати цю справу відмовилася. Напруженість навколо Венесуели почала зростати наприкінці 2018 р., коли в рамках військових навчань у венесуельському небі кружляли російські стратегічні бомбардувальники «Ту-160», транспортні літаки «Ан124» та далекомагістральні літаки Повітряно-космічних сил РФ «Ил-62М». У той час у медіа писали про плани Москви створити базу для російської стратегічної авіації на острові Орчіла в Карибському морі. Є багато свідчень того, що польоти російських літаків були демонстрацією сили, яка мала змусити уряд США відмовитися від підтримки опозиційних сил у Венесуелі. Цей південноамериканський союзник має стратегічне значення для Кремля як з економічних причин (російські інвестиції в нафтовий сектор, кредити на придбання російської зброї — 23 винищувачі «Су-30», два комплекси зенітно-ракетних систем «С-300», 92 модернізовані танки «Т-72»), так і геополітичних («вторгнення» у традиційну сферу впливу США є відповіддю на посилення американської присутності у близькому зарубіжжі Росії. Відправляючи «підрядників» до Каракаса, Москва намагалася запобігти падінню режиму свого союзника, який заборгував РФ майже 3 млрд. доларів. Аналогічну суму винна венесуельська нафтова компанія PDVSA російській компанії «Роснефть». Звісно, що Кремль офіційно спростував інформацію щодо найманців і звинуватив Вашингтон в інспіруванні та фінансуванні перевороту у Каракасі. У березні 2019 р. до Венесуели було направлено майже 100 російських військових спеціалістів та 35 тон військової техніки, що Москва пояснила виконанням раніше укладених контрактів на закупівлю озброєння. Це викликало рішучий протест з боку США та загострило суперечки навколо ситуації в Латинській Америці, яку коментатори

26

навіть назвали новою карибською кризою. У червні 2019 р. російські військові залишили Венесуелу, а це свідчило про те, що їх відрядження туди було сигналом, що Москва не кидає своїх союзників. Заяви Кремля щодо збільшення військового персоналу у Венесуелі слід розглядати як розмінну карту на переговорах з Вашингтоном. ОПЕРАТИВНИЙ КОНТРОЛЬ Варто спробувати відповісти на запитання, чому ПВК, які використовуються Кремлем для досягнення стратегічних інтересів, дотепер залишаються поза правовим полем. Відповідь, що у такий спосіб Москва відмежовується від своїх зв’язків з ними, безумовно, не є вичерпною. На думку польських експертів, збереження статус-кво у справі ПВК лежить в інтересах російських

силових структур, з якими ці компанії пов’язані та через які вони контролюються. Легалізація їхньої діяльності може обмежити цей вплив та контроль. Неприйняття змін до законодавства свідчить про занепокоєння російської влади можливістю створення олігархами своїх приватних армій (як це відбувалося, наприклад, в Україні). З іншого боку, у такому стані справ можуть бути зацікавлені й самі ПВК, оскільки більший ступінь державного контролю знизить рівень їхньої автономії. Як питання можливої легалізації ПВК, так і збереження статус-кво створюють сприятливі умови для суперництва між окремими спецслужбами, які хотіли б здійснювати повний контроль над сектором надання приватних військових послуг в РФ. Зре-

№11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

штою, подібна ситуація вже має місце на Донбасі, де ФСБ та ГРУ змагаються за вплив на так звані ДНР-ЛНР, на чолі яких стоять особи, контрольовані російськими спецслужбами. У будьякому разі виконання наказів Кремля (незалежно від економічних розрахунків) є своєрідним «податком» для ПВК, щоб продовжувати здійснювати свою діяльність. Відсутність повного оперативного контролю над ПВК створює ризик того, що вони будуть проводити діяльність всупереч інтересам правлячих кіл. Прикладом є E.N.O.T. Corp. — заснована Ігорем Мангушевим (він же — Реймер) націоналістична організація, яка офіційно декларує проведення військово-патріотичного виховання молоді, але на практиці надає військові послуги. Ця структура маскується

№11/2019

під «асоціацію, що об’єднує православних росіян». У травні 2016 р. вона навіть була зареєстрована Міністерством юстиції РФ. З початком конфлікту на Донбасі E.N.O.T. Corp. вербувала «добровольців» для бойових дій у лавах сепаратистів, організовувала акції на підтримку «Новоросії» та охороняла так звані «гуманітарні конвої». Під їх прикриттям на схід України переправлялись найманці та озброєння. Члени

Росія — справжня кузня кадрів, яка здатна забезпечити світовий ринок військових послуг багаточисленним персоналом: від 100 до 150 тисяч осіб»

цієї організації воювали на Донбасі у складі різних незаконних військових формувань, зокрема диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич», підпорядкованої Групі швидкого реагування «Бетмен» так званої Народної міліції ЛНР. Бойовики «Русича» брали участь у бойових діях із червня 2014 р. до липня 2015 р. У той час командиром групи був Олексій «Серб» Мільчаков, а його заступником — Ян «Слов’ян» Петровський. Сьогодні вони обидва обіймають керівні посади у структурах E.N.O.T. Corp. У вересні 2014 р. внаслідок засідки, організованої групою «Русич» біля села Привітне (Луганська область), було вбито майже 40 бійців батальйону «Айдар» та 80-ї десантно-штурмової бригади. Про «заслуги» бойовиків з цієї групи свідчить той факт, що деякі з них були відзначені Ігорем Стрєлковим (Гіркіним), тодішнім «міністром оборони» самопроголошеної ДНР. З 2016 р. E.N.O.T. Corp. організовує воєнізовані табори для православної молоді з Росії, Білорусі, Сербії та Чорногорії. Сербська та білоруська влада визнали підготовку із використанням вогнепальної зброї, вивченням військової тактики та рукопашного бою агресивною. Навчання у таких таборах можна розглядати як підготовку ґрунту для проведення гібридних операцій, націлених на інспірування внутрішніх заворушень, здійснення заколотів, переворотів або провокування зовнішнього військового втручання. Однак слід звернути увагу на те, що у листопаді 2018 р. ФСБ разом з поліцією затримали низку членів E.N.O.T. Corp. з метою припинення діяльності цієї де-факто ПВК. За словами журналістів-розслідувачів з Інтернетвидання Daily Storm, підставою для затримань стала саме організація воєнізованих навчань для молоді та відправлення її за кордон для незаконної діяльності. Жорстка реакція влади на діяльність E.N.O.T. Corp. може свідчити про те, що Кремль побоюється втратити свою монополію на застосування сили та прораховує ризики, пов’язані з потенційними міжнародними інцидентами. Неповний оперативний контроль над радикальним воєнізованим формуванням, з одного боку, становить певну (хоча й обмежену) внутрішню загрозу, з іншого — закордонна «самоволка» E.N.O.T. Corp. (без вказівки російських служб чи їхньої координації) може додати Москві проблем, викликаних реакцією міжнародного співтовариства на незаконну діяльність цієї організації.

27

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СИСТЕМА НАГОРОДЖЕННЯ В ЗС УКРАЇНИ

НАГОРОДИ ЗАХИСНИКАМ

Кожна держава має свою індивідуальну та неповторну систему нагородження, яка створювалась протягом століть під впливом історичних подій та участю збройних сил у воєнних компаніях Шевченко О.В., підполковник, старший офіцер відділу присвоєння військових звань та нагороджень управління кадрового супроводження військ (сил) Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України

Н

аша держава не є винятком із загальноприйнятих світових правил і має свою систему нагородження, однією із складових якої є система нагород у Збройних Силах України, яка протягом всього часу свого функціонування постійно розвивається та удосконалюється. Важливою мотивацією для успішного виконання завдань військовослужбовцем є нагородження їх за мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку, зразкове управління військами, високі показники в бойовій підготовці, оволодінні військовою технікою та озброєнням, інші заслуги перед Вітчизною та Збройними Силами.

28

Після проголошення незалежності у 1991 році Україна відмовилась від системи нагород, яка існувала у СРСР. Молода держава стала на шлях створення своєї неповторної нагородної системи, яка ґрунтується на історії української держави та українського війська. На теперішній час військовослужбовці та працівники Збройних Силах України можуть бути нагороджені: • державними нагородами України; • відзнаками Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; • відомчими заохочувальними відзнаками Міністерства оборони України; • почесними та пам’ятними нагрудними знаками начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України; • нагрудними та пам’ятними знаками командувачів видів Збройних Сил України; • заохочувальними відзнаками Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Кожна нагорода має своє ієрархічне місце в системі нагородження та поло-

ження (статут) у якому визначені вимоги та умови за яких особа представляється до нагородження. На сьогодні в державі діє Закон України від 16.03.2000 №1549-ІІІ «Про державні нагороди України» (зі змінами), який встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною, а в силових структурах діє «Положення про відомчі заохочувальні відзнаки», затверджене Указом Президента України від 30.05.2012 №365/2012. Державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Підставою для подання клопотання про нагородження державною нагородою мають бути виключно вагомі особисті заслуги перед народом і державою, високі здобутки у професійній діяльності, захисті Вітчизни, широке визнання цих заслуг суспільством, №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

здійснення подвигу або особливо мужнього вчинку, високі моральні якості особи. При цьому, мають забезпечуватись послідовність у нагородженні осіб відповідно до системи державних нагород, додержання встановлених законодавством строків представлення нагороджених осіб до наступного нагородження. Визначення та висунення осіб до нагородження відзнаками здійснюється у військовому (трудовому) колективі, де вони проходять службу (працюють), з додержанням принципів прозорості, гласності та відкритості. При цьому визначається відповідна відзнака, забезпечуються виконання вимог Положення та послідовність і періодичність нагородження. Під час проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на територіях Донецької та Луганської областей у період з 2014 року по вересень 2019 року за вагомі особисті заслуги перед народом і державою, Збройними Силами України, а також мужність і відвагу, проявлену під час виконання військового обов’язку проведено нагородження понад 87 тис. військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, з них 16391 державними нагородами України. З початком проведення АТО (2014 рік) по жовтень 2019 року заохочено (нагороджено) — 87921 особа, із них: • у 2014 році — 7225 осіб; • у 2015 році — 17388 осіб; • у 2016 році — 20193 особи; • у 2017 році — 14379 осіб; • у 2018 році — 16421 особа; • у 2019 році — 9245 осіб. На сьогодні особовий склад Збройних Сил України нагороджено державними нагородами України: • звання Герой України — 41 особа (22 посмертно): • орден За заслуги І ступеня — 1 особа; • орден За заслуги ІІ ступеня — 1 особа; • орден За заслуги ІІІ ступеня — 20 осіб; • орден Богдана Хмельницького І ступеня — 11 осіб (7 посмертно); • орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня — 68 осіб (3 посмертно); • орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня — 1754 особи (334 посмертно); • орден «За мужність» І ступеня — 5 осіб (3 посмертно); • орден «За мужність» ІІ ступеня — 77 осіб (9 посмертно); • орден «За мужність» ІІІ ступеня — 5752 особи (2170 посмертно); • орден княгині Ольги ІІ ступеня — 1 особа; • орден княгині Ольги ІІІ ступеня — 25 осіб; №11/2019

Існуюча система нагородження буде змінюватися — впроваджуються нові підходи, спільні для більшості країн ЄС, при цьому враховується національний історичний досвід українського війська» •

орден Данила Галицького — 333 особи (5 посмертно);.

• медаль «За військову службу Україні» — 1386 осіб (17 посмертно); • медаль «За бездоганну службу» ІІ ступеня — 2 особи; • медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня — 93 особи; • медаль «Захиснику Вітчизни» — 6605 осіб (31 посмертно); • медаль «За працю і звитягу» — 29 осіб; • медаль «За врятоване життя» — 14 осіб; • медаль «25 років незалежності Україні» — 19 осіб; • іменна вогнепальна зброя — 3 особи; • Почесні звання — 120 осіб. Поряд з цим, первинний аналіз системи нагородження у Збройних Силах України та стану нагородження військовослужбовців — учасників антитерористичної операції (Операції об’єднаних сил) показав, що сучасна система нагородження забезпечує виконання покладених на неї функцій в мирний час. Також в особливий період є питання у своєчасному заохоченні військовослужбовців, яких подають до нагородження. Порядок представлення до нагородження, який встановлений керівними документами, передбачає направлення нагородних матеріалів для погодження через всі вищі інстанції. Тому процес від моменту порушення клопотання командиром військової частини до вручення нагороди військовослужбовцю займає досить тривалий час.

Як свідчить практика нагородження під час проведення антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил, військовослужбовці, які вчинили героїчний вчинок, проявили мужність в бою, або відзначилися під час виконання військового обов’язку в умовах пов’язаних з ризиком для життя, як правило, отримують нагороди не раніше ніж через місяць після порушення командуванням військової частини клопотання про нагородження, а іноді навіть більше. В той час, коли нагородні документи проходять всі інстанції, військовослужбовці продовжують виконувати свій військовий обов’язок, скоюють нові героїчні вчинки. Нажаль, із-за тривалого процесу погодження документів мають місце випадки коли нагорода вручається вже посмертно родичам військовослужбовця. АМЕРИКАНСЬКИЙ ПРИКЛАД Аналіз системи нагородження у збройних силах країн-партнерів показав, що найбільш досконала та гнучка система нагородження існує у Сполучених Штатах Америки. Як і у будь-якій іншій армії світу, в збройних силах США існують нагороди для військовослужбовців за здійснення ними бойових подвигів, за заслуги під час виконання бойових завдань, за бездоганну та старанну службу у збройних силах в мирний час. Як і скрізь, ці відзнаки з часом утворили струнку систему, що називається у нас нагородною системою або системою нагород. У нагородній системі армії США є ряд загальних рис з нагородними системами інших країн, але і є свої особливості. Найбільш помітні особливості наступні: • у США не існує прийнятого в Україні розділення нагород на ордени і медалі, при якому медаль по своєму рівню вважається нижче ордену. Тому слова «зірка», «хрест», «медаль», «стрічка», які присутні в назвах нагород, вказують лише на форму або зовнішній вигляд знаку нагороди, не будучи безумовною вказівкою на положення нагороди в системі старшинства нагород. Планка, обтягнута стрічкою, може використовуватися як еквівалентний знак нагороди, основним знаком якої є медаль. У той же час багато нагород існують тільки у вигляді стрічок (планок), не маючи знаку у вигляді медалі, причому нагорода у вигляді планки може бути старша за нагороду-медаль; • на індивідуальний знак нагороди (медаль, планку) може прикріплятися додатковий знак (англ. Appurtenance, Attachment, Device): для визначення повторного нагородження цією нагородою накладаються

29

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дубове листя, зірки, цифри; для визначення що нагорода отримана за особливий героїзм в бою, проявлений нагородженим накладається бронзова літера V; для визначення що нагорода отримана резервістом під час проведення специфічних військових дій (операцій) накладається літера М; • військові нагороди США діляться на федеральні нагороди і на нагороди видів Збройних Сил. Всі нагороди розподіляються за їх старшинством, тобто за рівнем почесті. В цілому всі нагороди США поділяються на наступні групи (розташовані у списку в порядку старшинства, старші нагороди вище): • американські військові нагороди (U.S. military decorations) — 31 найменування; • американські нагороди військових частин (підрозділів) (U.S. unit awards) — 13 найменувань; • американські невійськові нагороди (U.S. non-military decorations) — 17 найменувань; • американські пам’ятні медалі (медалі кампаній) та стрічки, які означають службу і навчання (U.S. service (campaign) medals, and service and training ribbons) — 31 найменування; • нагороди американского торгового флоту (U.S. Merchant Marine awards) — 15 найменувань; • американські невійськові нагороди військових частин (підрозділів) (U.S. nonmilitary unit awards); • іноземні військові нагороди (Foreign military decorations); • іноземні нагороди військових частин (Foreign unit awards) — 6 найменувань; • не американські пам'ятні нагороди (NonU.S. service awards) — 12 найменувань; • нагороди штату для солдатів Національної гвардії (State awards for ARNG soldiers). Характерною рисою системи військових нагород США є їх поділення на персональні нагороди і на колективні нагороди підрозділів. Принцип нагородження персональними нагородами аналогічний принципу нагородження окремих осіб, що діє в Україні і в багатьох інших країнах: персональні нагороди вручаються конкретній особі за його особисті заслуги. Одержувачем колективної нагороди є підрозділ. Знак колективної нагороди підрозділу закріплюється на прапорі військової частини, а також носиться окремими військовослужбовцями. Військовослужбовці, крім нагород за свої особисті бойові заслуги та успіхи в службі, а також пам’ятних медалей носять нагороди, присвоєні даній військовій частині або підрозділу (роті, батальйону, полку, бригаді, дивізії) за видатні успіхи або перемоги.

30

Різноманітні нагороди військових частин (підрозділів) мають різний порядок надання права носіння знаку нагороди. Деякі з таких колективних нагород військовослужбовець має право носити тільки якщо він брав особисту участь у подіях, за що була нагороджена ця частина (підрозділ). Деякі колективні нагороди військовослужбовець носить тільки в період своєї служби в цій частині (підрозділі) і не має значення чи брав участь військовослужбовець в подіях (бою, битві, кампанії), за які частина була нагороджена або ні, але коли військовослужбовця переводять з цієї частини до іншого місця служби то він втрачає право на носіння цієї нагороди (нагород). Якщо ж військовослужбовець брав участь в подіях, за які частина була нагороджена, то зазвичай він має право носити її і при подальшій службі в іншій частині. Головне місце в системі нагородження Сполучених Штатів Америки займає Медаль Пошани (Medal of Honor), яку було засновано 12 липня 1862 року. Це найвища нагорода, якою може бути нагороджений військовослужбовець армії США, її можна порівняти із званням Героя України (орден Золота Зірка). Цією медаллю нагороджує особисто Президент США від імені Конгресу США за видатну хоробрість і відвагу, проявлені з ризиком для життя при участі в діях проти ворогів Сполучених

Штатів. Медаль Пошани — єдина нагорода, яка на додаток до звичайної процедури подання військовослужбовців до нагороди командуванням (в цьому випадку подання має бути затверджене на всіх рівнях командної ієрархії, аж до Президента США) передбачає подання до медалі одним з членів Конгресу. Нагороджений військовослужбовець має ряд привілеїв, основними з яких є: • портрет нагородженого і бронзова табличка з ім’ям поміщаються в Зал Героїв (Hall of Heroes) в Пентагоні; • прізвище військовослужбовця вноситься до спеціального списку Медалі Пошани; • він має право на надбавку до пенсії у розмірі $1259 щомісячно; • у відставці має право носити військову уніформу на свій розсуд (інші відставні військовослужбовці лише на церемоніальні заходи); • безкоштовно користуватися військовим повітряним транспортом при наявності вільних місць; • при розквартируванні на військових базах нагородженим повинні надаватися умови відповідні престижу нагороди. Крім того є традиція, відповідно до якої, інші військовослужбовці, у тому числі президент США, при зустрічі першими віддають військове вітання нагородженому, незважаючи на ранги та займані посади. Особливий статус в системі нагородження має відзнака Пурпурове серце №11/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня за заслуги перед державою і має шість ступенів. Він заснований у 1936 році в ознаменування дня проголошення незалежності Естонії 24 лютого 1918 року. Однією із цікавих особливостей нагородної системи Німеччини є єдиний державний дев’ятиступеневий орден — «Орден заслуг» та діє правило — якщо у поданні, яке формується урядом кожної з федеральних земель, частка жінок становить менше 30 % адміністрація федерального президента повертає документ на доопрацювання та допоки жіночі квоти не будуть дотримані, подання не розглядається в цілому. Крім цього, на законодавчому рівні затверджено право кожного громадянина країни ініціювати нагородження будь-якої особи, подавши відповідне звернення до земельного уряду за місцем перебування, а вразі проживання за межами Німеччини — до міністерства закордонних справ.

(Purple Heart). Це одна з двох найстаріших американських нагород, заснованих ще Джорджем Вашингтоном 7 серпня 1782 року. Спочатку нагороджувалися військовослужбовці за військові заслуги і за поранення. З 1943 року медаль вручається тільки за бойові поранення військовослужбовцям США. ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ У той же час, більшість країн Європейського Союзу мають як державні так і відомчі нагороди (Німеччина, Польща, Естонія, Литва, Латвія та інші), вони мають вигляд орденів, хрестів, медалей. Наприклад, нагородна система збройних сил Польщі налічує 6 орденів, 11 хрестів та 2 медалі державного рівня, які мають свої ступені. Найвищою державною нагородою Польщі є — Орден Білого Орла, який заснований ще у 1705 році. Цим орденом нагороджуються як цивільні особи, так і військові за їхні заслуги. Найвищою військовою нагородою Польщі за мужність перед лицем ворога є орден «Військова Доброчесність» (Virtuti Militari), який є еквівалентом британського Хреста Вікторії. Нагородна система державних нагород Естонської Республіки налічує 5 орденів, 2 хреста, 2 медалі, які теж маю свої ступені. Вищою державною нагородою Естонської Республіки є орден Державного герба, та є відзнакою вищого ступе№11/2019

ВИСНОВКИ Отже, як ми бачимо, система нагород у Збройних Силах України має сталий вигляд та призначена для відзначення усіх категорій військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, а також інших осіб, за досягнення успіхів та високих показників у різних сферах службової діяльності, однак має ознаки, які споріднюють її із системою нагород колишнього СРСР, а також Російської Федерації, як прямої спадкоємниці Радянської армії. Зважаючи на те, що наша держава взяла курс на європейську інтеграцію, Збройні Сили України проводять дієву роботу щодо переходу до стандартів НАТО, існуюча система нагородження також буде змінюватися. Вже зараз впроваджуються нові підходи, спільні для більшості країн ЄС, при цьому враховується національний історичний досвід українського війська. Дієвим кроком на шляху розвитку сучасної нагородної системи у Збройних Силах України за період ведення бойових дій на сході нашої держави доцільно вважати: • введення нової відзнаки Президента України «За участь в Антитерористичній операції»; • введення нових відомчих заохочувальних відзнак Міністерства оборони України таких як, — медаль «Захиснику України», медаль «За поранення»; • введення заохочувальної відзнаки начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудного знака «Учасник АТО»; • введення нагрудного знака командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України «За зміцнення бойової готовності»;

•

введення почесного нагрудного знака командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України «Іду на Ви» І-V ступенів; • спрощення порядку представлення до нагородження відзнаками Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України та вручення цих відзнак особовому складу під час проведення операції Об’єднаних сил. Міністерством оборони та Генеральним штабом продовжується робота у цьому напрямку. На сьогодні у порядку денному є розроблення та введення в дію для відзначення особового складу відзнаками Міністерства оборони України: «Хрест Землі», «Хрест Неба», «Хрест Моря», які планується застосовувати для нагородження військовослужбовців Сухопутних військ, Повітряних Сил та Військово-Морських Сил Збройних Сил України відповідно. Подальше поглиблене вивчення питання вдосконалення існуючої системи та впровадження в життя нових підходів, які будуть адаптовані до сьогодення в умовах особливого періоду та веденні фактичних бойових дій Збройними Силами України, можливо і те, що в особливий період буде надано право відповідним командирам (керівникам) нагороджувати від імені начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗС України, Міністра оборони відомчими заохочувальними відзнаками військовослужбовців, які відзначилися в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, з подальшим затвердженням нагородження начальником Генерального штабу та Міністром оборони. А останньому надано право нагороджувати державними нагородами України за цим же принципом для оперативного відзначення військовослужбовців, які проявили мужність та героїзм під час виконання бойових завдань. Нині, на шляху до удосконалення нашої сучасної нагородної системи можливо відмітити, що заохочувальна відзнака начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудний знак «Учасник АТО» вручається нагороджуваному на підставі наказу його безпосереднього командира (начальника). Це приклад того, що начальник Генерального штабу делегував своє право заохочувати особовий склад командиру окремої військової частини. За таких умов в подальшому нагородна система у Збройних Силах України стане більш гнучкою та наближеною до стандартів держав-членів НАТО.

31

SKYSTEP ™ — це поєднання зручності та моди, повсякденності та вишуканості, якості та ціни. Наше взуття виготовлено на сучасному обладнанні, із застосуванням новітніх технологій і матеріалів. Розробкою, дизайном, підбором матеріалів і запуском у виробництво нових моделей займаються висококваліфіковані фахівці, які мають великий досвід роботи як в Україні, так і за кордоном. Нашою родзинкою є ручна робота — 90% операцій у збірці взуття здійснюється вручну.

Кожен процес виробництва контролюється на вищому рівні, і проходить суворий контроль якості. До кожного клієнта ми ставимося з незмінною повагою, максимально виконуючи його побажання. Ми ставимо перед собою завдання — робити взуття, що відповідає найвищим стандартам якості, зручності і конкурентоздатної ціни. З нами вигідно і легко співпрацювати!

Взуття від виробника — це взаємини без посередників. Це формування ціни в індивідуальному порядку.

Виробництво: м. Київ, вул. Богатирська, 9

Салон-магазин: м.Київ, вул. Юрія Іллєнка, 32

тел. 068-965-69-61 тел. 073-121-24-16