Оборонний вісник №11/2017 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2017

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2017

ЗМІСТ Сектор безпеки і оборони України

Національна безпека

Протидія воєнним загрозам

Протиборство агресії

Іноземний досвід

Актуально

Перебудова Війська Польського

Захист військових об’єктів 18

Модернізація

Реактивна артилерія: концепція для батальйону

До 100-річчя військової авіації України

Дорога у небо

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Козак 2»: бронемашина для армії Довідка ББМ «Козак 2» — сімейство українських бронеавтомобілів з V-подібним днищем і колісною формулою 4х4 виробництва НВО «Практика» Екіпаж:

2 особи Десант:

12 осіб Двигун:

турбодизель Iveco об'ємом 5,9 л Потужність:

279 к.с. Повна маса:

15 тонн Вантажопідйомність:

4 тонни Колісна формула:

4х4 Запас ходу:

1000 км (по шосе) Кліренс:

351 мм

Другий призов офіцерів запасу В Україні відбувся другий призов офіцерів запасу, які закінчили військові кафедри — призвано 500 офіцерів. На профільних курсах перепідготовки та підвищення кваліфікації, офіцери пройдуть підготовку згідно отриманих свого часу спеціальностей. Навчання триватиме 44 дні. По завершенню курсів офіцери будуть розподілені до військових частин для подальшої служби. Офіцери, які були призвані під час першого призову, проходили підготовку на курсах протягом трьох місяців.

бройні Сили України отримали партію з 10-ти бронеавтомобілів «Козак-2», які були виготовлені НВО «Практика» на замовлення Міністерства оборони. Це перша машина такого класу, що прийнята на озброєння ЗС України, та замовлена оборонним відомством за часи незалежності нашої держави. Бронеавтомобіль «Козак-2» випускається серійно з липня 2015 року. В основі бронемашини лежить повнопривідне шасі вантажного автомобіля IVECO EuroCargo, яке розрахо-

Снайперські гвинтівки На озброєння Сил спецоперацій ЗС України прийнято снайперські гвинтівки McMillan TAC-50 та Surgeon PSR. McMillan Tac-50 — це 5-зарядна крупнрокаліберна снайперська гвинтівка з подовжньо-ковзним поворотним затвором під набій .50 BMG. Перебуває на озброєнні ЗС Канади та морського компоненту Сил військово-морських спеціальних операцій ВМС США. Серія гвинтівок Surgeon PSR створена для високоточної стрільби на далекі і наддалекі дистанції.

ване на повну масу в 15 тонн. Гордість машини – броньований кузов, виготовлений з 12-мм сталі фінської марки «Мінілюкс Протекшн», що відповідає класу захисту 2-го рівня по STANAG. Новий бронеавтомобіль отримав систему пожежогасіння салону, підкачування шин, обігрів не тільки лобового скла, а й ніг і задніх стекол. «Козак-2» оснащений підвісними протимінними сидіннями власного виробництва, а також фільтровентиляційною установкою.

БПЛА «Горлиця» ДП «Антонов» провело льотні випробування нового тактичного безпілотного літального апарату. Комплекс буде складатися з чотирьох таких безпілотників, наземної станції управління і засобів забезпечення старту і посадки літальних апаратів, їх транспортування і ремонту. ТБпАК «Горлиця» призначений для ведення повітряної оптикоелектронної розвідки, вдень та вночі, у простих і складних метеоумовах, передачі на командний пункт бригади (батальйону) розвідувальної інформації про цілі (об’єкти) супротивника.

Моделювання ведення бойових дій У 199-му навчальному центрі Високомобільних десантних військ Збройних Сил України розпочала роботу група імітаційного моделювання ведення бойових дій, імітатор конфліктних та тактичних ситуацій JCATS. Дане програмне забезпечення дозволяє моделювати обстановку на полі бою в режимі реального часу та допомогає командирам підрозділів та штабам батальйонів приймати рішення виходячи із обстановки, яка складається.

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зроблено в Україні В Україні розробляють нову контрбатарейну РЛС: планується, що через рік Збройні Сили оновляться новими радіолокаційними станціями вітчизняного виробництва. Радіолокаційна станція не має аналогів, а за деякими показниками значно обходить конкурентів з Росії, Франції, США та Ізраїлю. Модуль повністю готовий до використання за 10 хвилин. Мобільний 3D радіолокатор – унікальна розробка запорізьких конструкторів Науково-виробничого комплексу «Іскра» . Дальність роботи станції – 500 км, висота виявлення цілі – 40 км. Стеження за кожним об’єктом ведеться в трьох осях координат. Для обслуговування радіолокатора потрібно три оператора. Станція може працювати цілодобово завдяки власним генераторам. Радіолокатор вже добре зарекомендував себе під час останніх навчань на півдні країни. На сьогодні відомо, що нова контрбатарейна РЛС буде використовувати нову цифрову антенну решітку, яка має велику кількість переваг в порівнянні з перед аналоговими фазованними антенними решітками. Виробництво даної РЛС планують налагодити на Науково-виробничому комплексі «Іскра», що розташований у Запоріжжі. Підприємство вже випускає мобільні та стаціонарні РЛС, блоки живлення, генератори, пересувні електростанції та багато іншого приладдя військового та цивільного сектору.

НАСТРОЇ УКРАЇНЦІВ Переважна більшість українців вважають, що нинішня ситуація в країні є напруженою, а значний відсоток громадян назвали її вибухонебезпечною. Отже, розподіл відповідей на питання: «Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію в Україні?» виглядає наступним чином:

3,7% 21,9%

6,2%

68,2%

Стабiльна Напружена Вибухонебезпечна Важко відповісти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №11/2017

Участь в операціях НАТО

країна планує розширити свою участь в операції НАТО «Рішуча підтримка» та вже прийняла рішення про збільшення контингенту на невелику кількість військовослужбовців. Але ще не вирішене питання остаточного обсягу допомоги коаліції, а також напрямки, за якими Україна може бути корисною для Альянсу. Наприклад, це можуть бути військові викладачі, поліцейські тренери, сили безпеки, спеціалісти у повітряній сфері. Україна є єдиною країною серед держав-партнерів НАТО, яка брала участь в усіх основних операціях та місіях Альянсу. На сьогодні український національний контингент та персонал виконують завдання у складі місії НАТО «Рішуча підтримка» в Ісламській Республіці Афганістан та багатонаціональних сил КФОР у Косово. Також здійснюється підтримка морської

операції НАТО «Активні зусилля». Український національний персонал в Афганістані нараховує 10 військовослужбовців. Основні завдання українського національного персоналу: • ведення інженерної розвідки шляхів руху, об’єктів та місцевості; • виконання заходів з протидії застосуванню саморобних вибухових пристроїв та знешкодження вибухонебезпечних предметів; • чергування у складі сил зведеного загону швидкого реагування; • надання спеціальної підтримки діяльності литовського національного елементу забезпечення. В середньому, протягом календарного року українськими саперами забезпечується знешкодження 1215 тис. одиниць вибухонебезпечних предметів, у тому числі саморобних вибухових пристроїв.

«Україна серйозно просунулася в створенні ракет для РСЗВ, починаючи від корпусів і завершуючи бойовою частиною. Це дуже серйозний крок, який зробила оборонна промисловість України у забезпеченні ракетного щита держави». Олександр Турчинов, Секретар Ради національної безпеки і оборони України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

Протидія воєнним загрозам Аналіз головних тенденцій розвитку безпекового середовища у світі доводить, що застосуванню військової сили відводиться важлива роль як вирішальному аргументу у відносинах між країнами

Романченко І.С., генерал-лейтенант, начальник Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор

Сиротенко А.М., генерал-лейтенант, начальник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук

днією з тенденцій, що визначально впливають на стан та розвиток безпекового середовища навколо України, є перенесення акцентів у воєнних конфліктах на асиметричне застосування воєнної сили незаконними збройними формуваннями, а також використання воєнних і невоєнних інструментів (кібернетичних, економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби та висуває принципово нові вимоги до системи забезпечення воєнної безпеки. Однією із таких вимог є вимога щодо раціонального використання наявних сил та засобів, інтеграція яких дозволяє позбутися дублювання завдань та неекономного використання вкрай обмежених ресурсів, що виділяються в Україні для забезпечення її воєнної безпеки, що і визначає актуальність даної публікації. Сучасність красномовно доводить, що загрози застосування військової сили проти України, не тільки існують, але стали реальністю. І хоча ці загрози мають різні назви (воєнні загрози, загрози воєнного

характеру, загрози воєнній безпеці, загрози застосування військової сили), усі вони віддзеркалюють одну сутність – застосування збройного насилля для досягнення певної мети. З огляду на це, у подальшому, ми приймемо до вжитку термін «загроза воєнного характеру» як такий, що відображає ширше розуміння суті таких загроз та їх безпосередній вплив на воєнну безпеку держави. Від інших загроз, які за своїми наслідками мають такий самий ефект, що й застосування військових засобів, їх відрізняє цілеспрямований характер, а не якийсь випадковий збіг обставин с тим самим ефектом. Тобто, цілеспрямований, адаптивний щодо конкретної держави-мішені і політичної ситуації характер загроз воєнного характеру, що поєднують у собі суто військові і невійськові складові, є їх основною особливістю. Саме цілеспрямований характер і висока динаміка перетворення цих загроз із категорії потенційних до реальної їх реалізації, вимагають ретельного попереднього опрацьовування на державному рівні з розробленням заходів щодо адекватної протидії їм. №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Таким чином можна сформулювати головну мету заходів із протидії загрозам воєнного характеру. Це — як своєчасне виявлення загрози та недопущення перетворення її із потенційної до настання реальних наслідків дії формуючих загрозу чинників. Зрозуміло, що сучасні загрози воєнного характеру, які формуються не тільки суто військовими чинниками, а й невійськовими, потребують такої самої комплексної реакції. Тобто, у широкому розумінні, мова йде про інтеграцію зусиль військових і невійськових сил та засобів (створення інтегрованого потенціалу щодо протидії загрозам воєнній безпеці держави. Організація та здійснення цієї протидії покладається на сектор безпеки і оборони України. Під інтегрованим потенціалом протидії загрозам будемо розуміти сформований найбільш раціональний склад сил і засобів СБОУ та визначені їх необхідні спроможності, реалізацію яких планується здійснити за єдиним замислом, як правило, у формі спеціальної операції для деескалації виявлених (прогнозованих) загроз воєнного або гі№11/2017

Організація та здійснення протидії загрозам воєнній безпеці держави покладається на сектор безпеки і оборони України» бридного характеру у межах виділених державою та недержавними організаціями ресурсів. Незважаючи на задекларовану необхідність інтеграції зусиль (сумісного залучення) складових СБОУ, організація процесу інтеграції (технологія інтеграції) не визначена, що засвідчує появу як наукової, так і організаційної проблеми. Тому визначення мети, форм та способів інтеграції військових і невійськових сил та засобів СБОУ для протидії загрозам воєнного та гібридного характеру можна вважати одним з етапів вирішення зазначеної вище проблеми. Складність її вирішення вимагає застосування системного підходу, який за своєю природою є міждисциплінарним, загальнонауковим і спрямованим на інтеграцію досягнень суспільних, природничих і технічних наук, а також досвіду практичної діяльності, насамперед, в сфері організації та управління.

Основними завданнями системного підходу вважаються: • розроблення концептуальних, тобто змістовних і формальних засобів відображення об'єктів, що досліджуються, як системи; • побудова узагальнених моделей систем, їх властивостей, цілеспрямованої поведінки, розвитку, ієрархічної будови, процесів управління в системах тощо. Системний підхід вимагає розглядати можливу сукупність військових та невійськових сил та засобів СБОУ для протидії загрозам воєнного або гібридного характеру як систему. В основу формування (синтезу) цієї системи, її інтегративних якостей покладається цілеспрямованість системи як системоутворювального фактора. Саме визначена вище мета такої системи, будучи об'єктивним критерієм вибору із середовища всіх елементів і відносин, що створюють систему, буде визначати

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

необхідний склад суб’єктів СБОУ та їх функції. Подальша декомпозиція та формалізація мети створюють можливості для надання її коректного опису. Тому при проведенні моніторингу воєнно-політичної обстановки, в ході виявлення та оцінювання загроз важливо якомога детально оцінити їх характер, масштаб, очікувані сфери деструктивного впливу тощо. Це дасть змогу більш розгорнуто сформулювати мету інтеграції військових і невійськових сил та засобів, провести синтез системи цих заходів, яка була б у змозі ефективно протидіяти загрозам воєнного або гібридного характеру. По суті, мова йде про створення відповідної системи протидії загрозам воєнного та гібридного характеру. Слід зазначити, що для кожної загрози необхідно створювати свою систему протидії. Таким чином, з огляду на сутність загроз воєнного та гібридного характеру, метою інтеграції військових і невійськових сил та засобів для протидії цим загрозам, є таке організаційне поєднання сил та засобів суб’єктів СБОУ, які б своїм застосуванням за єдиного керівництва та відповідного планування були б здатні ефективно зменшити (нейтралізувати) дію чинників, що формують такі загрози, до прийнятних значень. Декомпозиція зазначеної мети із застосуванням одного з методів побудови системи цілей, а саме – побудова «дерева» цілей (підцілей) з протидії загрозі воєнного (гібридного) характеру, дозволить вибудовувати взаємозв’язки між цілями різних рівнів, поділити великі цілі на етапи, надати чітку загальну картину системи цілей для суб’єктів, що залучаються. Кількість складових (підцілей) головної мети та їх ієрархічних рівнів буде залежати від обраної стратегії протидії загрозі, можливостей залучених до протидії суб’єктів СБОУ та їх структурних підрозділів за підпорядкуванням. Таке «дерево» цілей зв’язує воєдино довгострокові і короткострокові цілі, що дозволяє бачити загальну стратегію протидії загрозам. При цьому можна виокремити такі види цілей: • стратегічні – формуються під час визначення довготривалого процесу протидії загрозам; • тактичні – формуються для вирішення оперативних завдань суб’єктам СБОУ; • траєкторні – визначають загальний напрям, у якому повинен змінюватися об’єкт впливу (чинник або група чинників, що формують загрозу).

Зазвичай, під час формування «дерева» цілей дотримуються таких основних вимог, як виключення неважливих та малоефективних заходів і заходів, виконання яких ускладнюється за недостатністю ресурсів. Основними системними вимогами до переліку підцілей найнижчого рівня є класичні – їх повнота, ненадлишковість та вимірність. Саме вимірність цілей дозволяє здійснювати пошук найбільш раціонального розподілу зусиль між суб’єктами СБОУ та організовувати контроль за результатами їхніх дій на всіх етапах протидії загрозам. Але, зважаючи на специфічність суб’єктів СБОУ (різних за функціями та підпорядкованістю у загальній системі державних органів, наявність недержавних організацій), слід очікувати, що на відміну від технічних та організаційних систем, у створюваній системі протидії конкретній загрозі за рахунок військових та невійськових сил та засобів, вимірність цілей забезпечити буде дуже важко. Таким чином, враховуючи те, що формування «дерева» цілей матиме

визначальний характер для організації процесу інтеграції військових і невійськових сил та засобів із протидії загрозам воєнного та гібридного характеру, це питання потребує більш детального розгляду. Тож можна сформулювати основні принципи, за якими повинно відбуватися інтегрування військових і невійськових сил та засобів для протидії зазначеним загрозам. По-перше, це принцип системності, який закладено у мету протидії загрозам та передбачає отримання ефекту емерджентності від інтеграції військових і невійськових сил та засобів. По-друге, принцип адекватності загрозі, який висуває вимоги до відповідності залучених суб’єктів СБОУ, поставлених їм завдань та виділених ресурсів, чинникам, що формують загрозу. По-третє, принцип оптимізації розподілу зусиль між задіяними суб’єктами СБОУ та різного роду ресурсів. Науковість у формуванні інтегрованого потенціалу військових та невійськових засобів є четвертим прин№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

конкретність і адресність, що передбачають визначення виконавця заходу, часу, термінів; • несуперечливість, тобто погодженість з іншими рішеннями із забезпечення воєнної безпеки; • повнота змісту як системний принцип, тобто рішення має охоплювати загрозу в цілому; можливі напрями її розвитку; засоби і ресурси, використовувані для досягнення цілей протидії загрозі; терміни досягнення; порядок взаємодії між суб’єктами СБОУ на всіх етапах протидії; • передбачення ризиків та прагнення понизити їх до можливо нижчого рівня, що вимагає управління ризиками, тобто завчасного виявлення невизначеностей та прогнозування їх наслідків на діяльність СБОУ для розроблення і реалізації рішень щодо їх зменшення. Слід зазначити, що протидія загрозам воєнного та особливо гібридного характеру є складним процесом, складність якого зумовлена великою кількістю формуючих загрози різнорідних чинників та складністю прогнозу змін інтенсивності їхніх дій. Під час розгляду можливих форм і способів інтеграції військових та невійськових засобів для протидії загрозам термін «інтеграція» слід розглядати з декількох позицій. По-перше, інтеграція як цілеспрямоване об’єднання деяких суб’єктів у одне ціле з метою спільної діяльності (суто організаційне ципом, який зобов’язує здійснювати всебічний аналіз загроз та забезпечувати обґрунтованість заходів із протидії на базі повної і достовірної інформації із застосуванням наукових методів і підходів та сучасного програмного забезпечення. П’ятий принцип обіймає групу принципів управлінської діяльності, які стосуються прийняття організаційноуправлінських рішень. Дотримання саме цих принципів забезпечує досягнення мети протидії загрозам. Основними з них є: • наявність одного керуючого центру (органу); • збалансованість прав і обов’язків осіб, що приймають рішення у структурі суб’єктів СБОУ, тобто відповідальність має бути узгодженою з їх повноваженнями; • реальність поставлених завдань і термінів; • економічність, тобто урахування наявних ресурсів різного роду та зіставлення їх із конкретною ціллю; • гнучкість, тобто здатність змінюватися відповідно до вже отриманих проміжних результатів та навколишнього середовища; №11/2017

Протидія загрозам воєнного та особливо гібридного характеру є складним процесом, складність якого зумовлена великою кількістю формуючих загрози різнорідних чинників » завдання). По-друге, це спільна діяльність деяких суб’єктів із відповідною метою. Враховуючи, що об’єднання суб’єктів для забезпечення національної безпеки формально вже існує у вигляді СБОУ, у подальшому треба розглядати саме спільну діяльність окремих суб’єктів СБіО з метою протидії загрозам воєнного та гібридного характеру. Така діяльність суб’єктів СБОУ потребує визначення притаманних цьому форм і способів. Розглядаючи можливі способи інтеграції військових та невійськових засобів для протидії загрозам воєнного характеру, є сенс прийняти за основу розуміння способів військових

(бойових) дій, які за своєю суттю можна порівняти з такою діяльністю. Тобто, за аналогією, це порядок та прийоми застосування сил та засобів задля вирішення завдань із протидії загрозам воєнного характеру. Зазвичай, способам військових дій притаманні такі основні складові: послідовність розгрому противника, напрям головного удару, місце головного удару, побудова військ, характер маневру, що застосовується, тощо. Враховуючи те, що способи бойових дій обираються залежно від противника, обстановки, що склалася, наявних сил та засобів тощо, способи інтеграції будуть залежати від конкретної загрози, характеристики якої мають бути занесені у так званий Паспорт загрози. Як і у воєнному мистецтві визначальними стають: • можливості сил та засобів, що залучатимуться до протидії у межах інтеграції зусиль; • якісні характеристики кадрів, на які покладатимуться розроблення як загальної стратегії протидії загрозі, так і розроблення та виконання завдань на рівні суб’єктів СБОУ. Якщо підсумувати все це, то можна запропонувати декілька основних способів інтеграції військових та невійськових засобів для протидії загрозам воєнного характеру, а саме: 1. Інтеграція військових і невійськових сил та засобів із наданням пріоритету несиловим засобам із застосуванням силових у якості підтримки. 2. Інтеграція військових і невійськових сил та засобів із наданням пріоритету силовим засобам із застосування несилових у якості підтримки. Зрозуміло, що кожен із зазначених способів інтеграції може мати безліч варіантів конкретного переліку застосованих тих або інших сил та засобів суб’єктів СБОУ та ступеня їх участі у протидії загрозі з плином часу. Запропоновані принципи, цілі, форми та способи інтеграції військових і невійськових сил та засобів для протидії загрозам воєнного та гібридного характеру можна вважати подальшим розвитком методології забезпечення воєнної безпеки держави. Враховуючи той факт, що загрози воєнного та гібридного характеру формуються багатьма різнорідними чинниками, досить часто здійснюються приховано, тому форми і способи інтеграції військових і невійськових сил та засобів можуть мати безліч варіантів та не завжди бути беззаперечними, Тож у подальшому доцільно спрямувати зусилля на їх більш глибокий розгляд.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Національна безпека

Активна оборона України від російського агресора залишається найбільш актуальною проблемою сьогодення з метою примушення його до припинення воєнних дій шляхом проведення спільних операцій сил оборони у поєднанні з організацією активного йому опору

Протиборство агресії Фролов В.С., кандидат військових наук, старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

ля цього нещодавно в Україні проголошено про необхідність переходу до нового формату протидії агресору. Розробляється законопроект, яким передбачається визначити комплекс силових й дипломатичних кроків, що мають забезпечити звільнення окупованих територій від агресора та внормувати нові підходи щодо формування стратегічного керівництва Збройними Силами України й іншими складовими сил оборони

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

та визначити нові засади їх застосування проти агресора. Проблема переходу до нового формату протидії агресору є зовсім новою. Гібридна війна, яку розв’язала і досі веде проти України Росія, на погляд фахівців, є довгостроковим фактором впливу на українську політичну, економічну, воєнну, інформаційну, соціальну та інші сфери життєдіяльності держави. Внаслідок гібридних дій, РФ деформувала систему глобальної й регіональної

безпеки та міжнародного права. Майже усі її міжнародні гарантії безпеки для України, зокрема в рамках Будапештського меморандуму, виявились знехтуваними нею. Натомість Росія застосувала проти України концепцію гібридної війни, яка зі структурно-функціональної точки зору за формою є гібридною, а за змістом – асиметричною. Велике значення у ній надається спроможності збройних сил здійснювати швидкі й ефективні операції на будь-якому театрі воєнних дій, зокрема у нетрадиційних умовах «комплексного застосування політичних, економічних, інформаційних та інших невоєнних заходів», що реалізуються агресором з опорою на військову силу. Це підтвердив і начальник Генерального штабу збройних сил Росії генерал армії В. Герасимов у своєму виступі на №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

підсумковій конференції Академії військових наук РФ ще 27 лютого 2016 року. При цьому він наголосив на необхідності підвищення ролі невоєнних методів тиску з боку Росії, у першу чергу через політичний, економічний та гуманітарний елементи. Інформаційне протиборство та стрімкий ріст інформаційного впливу ним визнано як наріжний засіб діяльності збройних сил РФ на всіх зазначених напрямах. Сучасне протиборство України проти російського агресора теж доцільно згуртувати і вести саме на всіх зазначених чотирьох напрямах: 1) відстоювання політичних, економічних, енергетичних, транспортних та інших національних інтересів держави у геоекономічному просторі мирними методами, використовуючи дипломатичні представництва, міжнародні організації, двох або багатосторонні міждержавні договори тощо; 2) відстоювання національних інтересів України в інформаційному та кіберпросторі; 3) посилення внутрішньої безпеки держави, основу якої складають боротьба із втручанням спецслужб інших держав у внутрішні

№11/2017

справи; протидія тероризму, бандитизму, сепаратизму; боротьба із шпіонажем та розвідкою іноземних держав; моніторинг та сприяння стабільності міжнаціональних, міжконфесійних, міжетнічних та інших сфер національних взаємовідносин тощо; 4) збройна боротьба із поетапним нарощуванням угруповань військ для розширення контролю на окупованих противником територіях. Важливим елементом сектора безпеки і оборони України у цій протидії має бути ефективна система стратегічного керівництва. Аналіз цих проблем й досвід ведення бойових дій в АТО підтверджують недостатню готовність складових сектора безпеки і оборони України, у тому числі і його стратегічного керівництва силами оборони, адекватно протидіяти російській агресії в умовах ведення нею проти України неоголошеної гібридної війни. Помилкове небачення в минулому загрози війни з боку РФ зневілювало необхідність створення оперативностратегічних та мобільних оперативнотактичних угруповань військ, що стало основним аргументом для організації

оборони України за територіальним принципом, силами бригад у складі Оперативних командувань. Структура Збройних Сил, основу якої складають їх види та Оперативні Командування, призначалась лише для організації бойових дій у прикордонних воєнних конфліктах у взаємодії з підрозділами ДПС та МВС (мал.1). А територія держави розподілялась між Оперативними командуваннями, на які покладалась повна відповідальність за територіальну цілісність держави, включаючи й повітряну оборону. Об’єднане оперативне командування, яке створювалось для управління

Гібридна війна, яку розв’язала і досі веде проти України Росія, є довгостроковим фактором впливу на українську політичну, економічну, воєнну, інформаційну, соціальну та інші сфери життєдіяльності держави»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 1

міжвидовим оперативно-стратегічним угрупованням військ (сил) Збройних Сил ніби з наближенням до стандартів НАТО, було розформоване, на наш погляд, помилково. Оперативні командування (ОК) тоді створювались як тимчасові органи військового управління з метою організованого розформування військових округів, перетворення армій у армій-

ські корпуси, а дивізій – у бригади та для організованої передачі озброєння й майна на склади Збройних Сил; військових містечок – органам місцевого самоврядування. У подальшому планувалось реформувати ОК у Територіальні командування для управління територіальною обороною та мобілізацією в межах зон відповідальності. Досвід ведення бойових дій в АТО

показує, що командування та штаби ОК неспроможні здійснювати планування, підготовку й управління угрупованнями військ, а зони відповідальності Повітряних командувань – забезпечити єдине керівництво системою ППО в межах зони ведення АТО та протидіяти реальним загрозам порушень повітряного простору з боку Росії. При цьому необхідно враховувати й те, що стратегічне керівництво агресивними діями Росії у гібридній війні проти України максимально сконцентроване на усіх напрямах виключно в руках Президента РФ. Постійне нарощування Російською Федерацією впритул кордонів України потужних угруповань військ, про що наголошує і керівництво Міноборони України, вимагає формування адекватного оперативно-стратегічного угруповання військ у складі саме армійських корпусів та перегляду зон відповідальності повітряних командувань за оборону повітряного простору України. Завдання України у цих умовах полягає не у створені нового формату системи стратегічного керівництва силами оборони, тобто стратегічного військового управління, а у створенні нового формату єдиної системи керівництва сектором безпеки і оборони України в цілому. Розглядаючи шляхи розбудови нового формату стратегічного керівництва сектором безпеки і оборони №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в сучасних безпекових умовах, необхідно, у першу чергу, розмежувати ці два поняття «стратегічне керівництво сектором безпеки і оборони» та «стратегічне військове управління силами оборони». В законодавстві України й у працях відомих науковців вони не конкретизовані і не розмежовані. Однак, більш детальний аналіз цих понять та функцій складових сектора безпеки і оборони, визначених Конституцією України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами й сучасними концептуальними документами, дає можливість сформувати наступний їх перелік. Функції стратегічного керівництва сектора безпеки і оборони: • формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони; • збір та вивчення воєнно-політичної обстановки, аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони; • комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, екологічному та іншим видам і об’єктам безпеки України; • планування, організація і контроль за здій-

•

сненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватним цим загрозам; формування Державного оборонного замовлення та проекту Закону України «Про Державний бюджет України», фінансування витрат на національну безпеку і оборону; оголошення стану війни, введення режиму

воєнного стану, об’явлення мобілізації та рішення на введення в дію мобілізаційного плану держави; • розгляд та вирішення інших актуальних питань національної безпеки і оборони держави. Функції стратегічного військового управління: • аналіз та оцінка воєнно-стратегічної обстановки;

Варіант формату системи управління силами оборони в Україні за принципами та стандартами НАТО

Мал. 2

СТРАТЕГІЧНЕ КЕРІВНИЦТВО СИЛАМИ ОБОРОНИ

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

прогноз тенденцій розвитку форм та способів воєнних дій й засобів збройної боротьби, обґрунтування напрямів розвитку Збройних Сил та інших складових сил оборони; • стратегічне планування їх застосування для оборони держави; • визначення потреб у особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних, продовольчих, земельних й водних ресурсах, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання визначених їм завдань та контроль за повнотою і якістю їх забезпечення; • планування та контроль у особливий період за військовими перевезеннями усіх видів; • керівництво у сфері оборони та забезпечення у визначених законом межах громадського порядку в Україні або окремих її місцевостях, де введено воєнний стан; • управління стратегічним розгортанням Збройних Сил та іншими визначеними складовими сил оборони; • ведення розвідувальної та інформаційноаналітичної діяльності в інтересах підтримання у готовності та бойового застосування Збройних Сил та інших складових сил оборони; • реалізація інших повноважень, визначених законами та іншими нормативно-правовими актами України. Об’єктом стратегічного військового управління тут мають бути сили оборони як складова сектора безпеки і оборони України. Враховуючи зазначені елементи та вимоги Стратегічного оборонного бюлетеня України від 2016 року, можна окреслити новий формат системи стратегічного керівництва силами оборони зразка 2018, а потім 2020 рр., наближаючись поступово до переходу його до формату, передбаченого стандартами НАТО. При цьому потрібно враховувати те, що однією із основних умов створення такої системи оборони за принципами та стандартами НАТО, має бути відновлення ООК, як органу управління оперативно-стратегічним угрупованням військ та армійських корпусів – оперативно-тактичних об’єднань. Головнокомандувач Збройних Сил

України, як найвища військова посадова особа, має очолювати стратегічне військове управління силами оборони усього сектора безпеки і оборони України. Він має підпорядковуватися Президенту України та Міністру оборони України і бути їх радником з військових питань. За світовим досвідом ведення війн та воєнних конфліктів, у тому числі у форматі АТО в Україні, для безпосереднього управління силами оборони доцільно створити Головний штаб Головнокомандувача Збройними Силами. У державах-членах НАТО базову основу організації військового управління армій складає Об’єднаний штаб (Joint staff). Адміністративні та опе-

ративні стандарти НАТО можуть застосовуватись лише для структур Об’єднаного штабу, а не для структур інших штабів. Головнокомандувачу ЗС України мають бути безпосередньо підпорядковані Командувач ООК, Командувачі видами ЗСУ, ВДВ та ССО. Командувач ООК через ООШ повинен здійснювати управління угрупованням Збройних Сил, що виділятимуться до складу військ НАТО та оперативно-стратегічним угрупованням військ, що призначатимуться для оборони держави. Аналіз характеру воєнних загроз, пов’язаних тісно між собою в усіх сферах функціонування держави, новітніх методів підготовки й ведення гібридних

Постійне нарощування Російською Федерацією потужних угруповань військ впритул кордонів України вимагає формування адекватного оперативно-стратегічного угруповання військ» 12

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

війн, а також досвід ведення бойових дій в АТО підтверджує потребу інтеграції управлінських зусиль керівництва держави в усіх сферах безпеки і оборони України в єдину систему стратегічного керівництва сектором безпеки і оборони нового формату відповідно до сучасних умов і потреб. Такий підхід відповідатиме одному із основних базових принципів НАТО щодо чіткого розподілу та делегування відповідальності під час формування й реалізації рішень в усій системі управління – від воєннополітичного керівництва до окремого підрозділу. (Варіант формату наведено на мал.2.). Враховуючи досвід держав-членів НАТО та, відповідно до вимог Консти-

№11/2017

туції України, Законів України «Про оборону України», «Про основи національної безпеки України», основним консолідуючим базовим органом стратегічного керівництва сектором безпеки і оборони України може бути Рада національної безпеки і оборони України, однак за умови уточнення у законодавчому порядку її функцій та відповідного реформування її організаційно-штатної структури. Відповідно до ст. 107 Конституції України основними функціями РНБО у цій сфері можуть бути: • оцінка воєнно-політичної, економічної, інформаційної, криміногенної й іншої обстановки та її впливу на безпеку і оборону держави;

•

визначення загроз національній безпеці в усіх сферах життєдіяльності держави; • обґрунтування стратегічних цілей, мети та основних напрямів і завдань в усіх сферах функціонування держави щодо протидії гібридній агресії противника; • формування комплексних програм протидії агресору на кожному етапі підготовки та ведення гібридної війни противником; • розроблення проектів необхідних законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо оборони держави й підготовка їх для подання встановленим порядком до Верховної Ради України; • координація та контроль органів виконавчої влади, а в особливий період і приватного бізнесу, у сфері національної безпеки і оборони тощо. У цьому контексті на наш погляд, доцільно сформувати й структуру ситуаційного центру РНБО, наприклад як варіант, у складі: • фінансово-економічної групи від Кабінету Міністрів України; • інформаційної групи від Міністерства інформації; • групи внутрішньої безпеки від силових структур та правоохоронних органів; • групи від Міністерства оборони. У загрозливий період (з початком агресії) для посилення ситуаційного центру доцільно формувати оперативні групи (на постійній основі) під керівництвом віце-прем’єра та заступників міністрів (відомств). Наведений аналіз зазначених вище проблем та наявного досвіду дає підстави стверджувати, що стратегічне керівництво сектором безпеки і оборони України – це комплекс політичних, правових, економічних, воєнних, наукових, інформаційних та інших заходів держави щодо виявлення та визначення ефективних методів нейтралізації загроз національним інтересам держави на усіх зазначених вище чотирьох напрямах. Для розв’язання окресленої проблеми необхідно вдосконалити чинне законодавство, закріпити і визначити у ньому сектор безпеки і оборони як складову підсистему національної безпеки і оборони держави, його керівництво, склад та структуру (новий формат), включаючи керівництво та механізми функціонування, уточнивши їх завдання й функції, порядок взаємодії та застосування у передбачених законом випадках, порядок стратегічного планування розвитку спроможностей його складових для забезпечення більш ефективного виконання покладених на них завдань щодо оборони держави від агресора на всіх зазначених вище напрямах.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перебудова Війська Польського З моменту приходу до влади у 2015 році Уряду, сформованого партією «Право і справедливість», у Польщі почали здійснюватися реформи, які призводять не лише до масових протестів населення, але й до різкої критики з боку європейських партнерів за посягання на засади демократії

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

ак, після внесення змін до законодавства про судоустрій німецька газета «Sueddeutsche Zeitung» написала, що Польща перетворює суди у філії правлячої партії, а президент Анджей Дуда,

як «маріонетка свого політичного патрона Ярослава Качиньського, готовий все затвердити». В експертних колах існує думка, що польська влада запланувала деякі реформи виключно для того, щоб продемонструвати народові, що попередній уряд все робив неправильно. До числа таких помилок міністерство національної оборони (МНО) зарахувало й зміни у системі керівництва і командування збройних сил Республіки Польща, проведені на початку 2014 року. У чому ж полягала сутність реформи, яку свого часу ініціював уряд Дональда Туска? Ця реформа фактично №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стала завершальним етапом перебудови Війська Польського з численної армії, сформованої на основі загального військового обов’язку (347 тис. осіб у 1990 р.), на повністю професійну армію (100 тис. осіб у 2013 р.). Трансформації була піддана як організаційна структура найвищої ланки командування (кількість органів, їх особовий склад і сфера повноважень), так і сама ідея функціонування системи керівництва і командування, а також стратегічні завдання її окремих компонентів. Підписуючи зміни до відповідного законодавства, тодішній президент Броніслав Коморовський зазначив, що реформа наближає армію до реальних потреб і можливостей та є повністю сумісною із системою НАТО. Попередній правовий аналіз запропонованих змін засвідчив, що вони не суперечили положенням Конституції Республіки Польща. У результаті цієї реформи були створені два нові органи: Головне командування видів (ГКВ) збройних сил РП і Оперативне командування видів (ОКВ) збройних сил РП, підпорядковані міністрові національної оборони. Перший орган відповідає за керівництво армією у мирний час, другий – за командування нею у час війни та кризових ситуацій. Одним із нових завдань Генерального штабу (ГШ) стала розробка довгострокових стратегій. Командування окремих видів Війська

Польського реорганізовані в інспекції з підпорядкуванням їх ГКВ та ОКВ збройних сил РП. Структура ГКВ збройних сил РП складається з командування, штабу та 6 інспекцій (Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, Військово-морських сил, Сил спеціальних операцій, видів військ, навчання). Основною метою діяльності ГКВ збройних сил РП є організація процесу підготовки сил і засобів та їх розподіл для участі в операціях, відповідно до плану, розробленого ОКВ збройних сил РП. На підставі документів планування і висновків зі Стратегічної воєнної гри, що проводиться ГШ, ОКВ збройних сил РП опрацьовує стандарти, окреслює потенціал визначених сил, організовує їх навчання і підготовку командування, яке буде брати участь в операції, до злагоджених дій. ГКВ збройних сил РП відповідає за досягнення необхідного потенціалу, бере участь у розробці планів застосування Війська Польського у рамках оборонних операцій та реагування на кризові ситуації. До його компетенції відносяться завдання, пов’язані з підготовкою і підтриманням бойової та мобілізаційної готовності збройних сил РП і резерву. Крім цього, ГКВ збройних сил РП відіграє провідну роль у підготовці військових частин, які визначені для участі в операціях з підтримання миру

і безпеки, кризового реагування та в гуманітарних акціях. У свою чергу, ОКВ збройних сил РП відповідає за планування та командування військовими частинами та приданими їм невійськовими структурами у спільних миротворчих, рятувальних та гуманітарних операціях і заходах із запобігання або ліквідації терористичних актів, а також силами, виділеними для підтримки державних органів та органів місцевого самоврядування, у разі виникнення невійськових кризових ситуацій. ОКВ збройних сил РП планує, організовує та проводить військові навчання; оцінює потенціал сил і засобів, визначених для проведення операцій; перевіряє стан боєздатності чергових сил і засобів, призначених для виконання завдань за межами держави; здійснює національне командування ними та нагляд за проведенням спеціальних операцій. Під час війни та кризових ситуацій військового характеру ОКВ збройних сил РП відповідає за розгортання Ставки Головнокомандувача збройних сил РП, здійснює оперативне командування армією та приданими їй невійськовими структурами для проведення спільної оборонної операції. ОКВ збройних сил РП виконує завдання міністра національної оборони у сфері охорони державного кордону в

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повітряному просторі РП, здійснюючи через Центр повітряних операцій та Центр морських операцій командування силами і засобами, призначеними для несення бойового чергування у повітрі та на морі. Структура ОКВ збройних сил РП складається з наступних підрозділів: • Управління роботи з персоналом (J-1); • Управління військово-тактичної розвідки і електронної боротьби (J-2); • Оперативне управління (J-3); • Управління логістики (J-4); • Управління планування (J-5); • Управління зв’язку та інформатики (J-6); • Управління навчання (J-7); • підрозділи забезпечення діяльності. Протягом останніх років ОКВ збройних сил РП здійснювало керівництво польськими військовими контингентами у рамках операцій НАТО, ООН, ЄС та коаліційних сил на трьох континентах (Пакистан, Сирія, Ліван, Косово, Боснія і Герцеговина, Ірак, Афганістан, Чад, ЦАР, Малі, Конго, країни Балтії). Наприкінці травня 2017 року МНО РП оприлюднило основні положення реформи системи керівництва і командування збройних сил РП, згідно з якими ГКВ та ОКВ підлягають розформуванню, а їх функції переберуть на себе, відповідно, командування окремих видів збройних сил РП та новостворена Інспекція навчання і командування. Разом з Інспекцією підтримки збройних сил усі ці органи будуть безпосередньо підпорядковані начальнику ГШ. За задумом авторів реформи, вона призведе до спрощення згаданої системи, більш чіткого визначення ієрархічності керівництва збройних сил РП та розподілу відповідальності між ним. ГШ Війська Польського буде становити інтегральну складову МНО, що полегшить цивільний контроль над збройних сил РП. Слід зазначити, що політика міністра національної оборони РП Антоні Мацєревича не користується широкою підтримкою у військових колах. У зв’язку з намірами чинної влади анулювати попередню реформу системи керівництва і командування збройних сил РП подав у відставку Головнокомандувач видів збройних сил РП генерал Мирослав Ружаньський, який 2013 р. був Уповноваженим МНО з питань реформування, а потім очолював організаційну групу зі створення ГКВ збройних сил РП. Всього ж за майже два роки правління партії «Право і справедливість» з лав збройних сил РП було звільнено 36 генералів і адміралів (22 з них – за №11/2017

власним бажанням). Ще одна група знаходиться у кадровому резерві (без сподівань на перепризначення). Такої чистки, вважають експерти, не було у Війську Польському протягом усієї історії існування незалежної Польщі. У червні 2017 року Служба військової контррозвідки, підпорядкована МОН РП, розпочала контрольну перевірку щодо генерала Ярослава Крашевського, який очолює Департамент керівництва збройними силами Бюро національної безпеки РП. На час перевірки (яка може тривати до 12 місяців) він був позбавлений допуску до державної таємниці, що унеможливило виконання генералом своїх службових обов’язків у повному обсязі. Крім того, міністр національної оборони Антоні Мацєревич неодноразово у неофіційній обстановці висловлював претензії на адресу цього високопосадовця. Вірогідно, що саме цей факт став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння президента Польщі, і змусила його вдатися до свого конституційного права як Верховного головнокомандувача збройних сил РП. Не досягши компромісу з оборонним ві-

домством, як у справі змісту реформи системи керівництва і командування, так і щодо зняття підозри з генерала Ярослава Крашевського, Канцелярія президента РП напередодні святкування Дня Війська Польського (15 серпня) оголосила про «замороження» подань на присвоєння наступних генеральських і адміральських звань та нагородження військових орденами. За даними ЗМІ, міністр національної оборони РП Антоні Мацєревич розраховував на те, що цього року вищі офіцерські звання отримають 46 його призначенців. Такий демарш продемонстрував відсутність консенсусу щодо змін у польської армії між урядом та Главою держави (хоча, вони й представляють одну партію), який, судячи з усього, вирішив вийти з «тіні» Ярослава Качиньського і грати самостійну роль у внутрішньополітичному житті країни. Виступаючи на урочистостях з нагоди Дня Війська Польського, Анджей Дуда заявив про важливість зміцнення збройних сил РП, одночасно наголосивши, що польська армія є армією Речі Посполитої, а не чиїмсь приватним збройним формуванням.

Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Захист військо Вигляд Збройних Сил України майбутнього повинен відповідати сучасним і перспективним оперативно-стратегічним вимогам, основними з яких є забезпечення комплексного захисту особливо важливих військових об’єктів, угрупувань військ (сил), арсеналів зберігання боєприпасів у мирний час

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Мєзєнцев О.Г., голова правління приватного акціонерного товариства «Кордон Авіа Сервіс»

днією з проблем зміцнення обороноздатності держави є забезпечення надійної рівня охорони та захисту військових об’єктів від пограбувань, можливих терористичних актів і диверсій. В умовах поширення тероризму, особливо міжнародного, проведення диверсій та терористичних актів на військових об’єктах, активізації діяльності кримінальних елементів, збільшення обсягів робіт щодо утилізації вибухопожежонебезпечних речовин особливе значення на даний час набувають питання, що пов’язані із забезпеченням їх охорони та захисту. Разом з тим, сучасний стан забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів не відповідає сучасним вимогам, вимогам та стандартам країн-членів Європейського союзу, країн-членів НАТО. Для усунення розбіжностей у підходах до забезпечення живучості, захисту та охорони військових об’єктів підвищеної небезпеки необхідно удосконалити законодавчу та нормативноправову базу, існуючу організацію системи охорони, захисту та забезпечення живучості військових об’єктів, технічне перео-

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кових об’єктів снащення їх сучасними системами охорони, всебічне ресурсне забезпечення виконання зазначених заходів безпеки. Виконання цих завдань потребує залучення державних та недержавних охоронних організацій (установ, підприємств), широкого впровадження сучасних технічних засобів, застосування нових організаційних принципів забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів. Вимоги до систем живучості, захисту та охорони військових об’єктів Система живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки повинна відповідати наступним вимогам: • стійкість до негативного впливу з боку зовнішніх факторів (природних, техногенних, диверсійних), спроможність виконувати свої функції за будь-яких умов; • автоматизація процесів збирання та обробки інформації і формування інформаційних та тривожних повідомлень в режимі реального часу; • повнота та точність інформації про стан об’єкта та ступінь безпеки; • висока ймовірність виявлення порушників при незначній ймовірності помилкових тривог; • висока скритність функціонування; • блочно-модульний принцип побудови із можливістю поетапної модернізації, уніфікація та простота в обслуговуванні і експлуатації; • мінімізація впливу «людського фактора»; • мінімізація фінансово-матеріальних витрат на утримання при збереженні заданих показників ефективності. Система забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів не повинна погіршувати їх тактико-технічні характеристики та демаскувати їх. Напрями удосконалення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів поділяються на: 1) загальні напрями; 2) напрями удосконалення системи живучості військових об’єктів; 3) напрями удосконалення системи охорони та захисту військових об’єктів. Загальні напрями: • планування заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів за системою критеріїв, основним з яких є «ефективність – час – вартість»; • комплексний підхід до системи забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів, перехід від планування окремих заходів до планування заходів за «функціональними» ознаками; • концентрація зусиль та ресурсів на вирішенні пріоритетних завдань; • фінансування системи живучості, охорони та захисту з наданням пріоритету складової розвитку та зменшення складової утримання; • реорганізація арсеналів, баз, складів в центри забезпечення та передача їх під керівництво єдиного органу військового управління у Збройних Силах України; • запровадження в систему живучості, охорони та захисту військових об’єктів підходів та стандартів, які використовуються в державах Європейської співдружності, країнах-членах НАТО;

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасний стан забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів не відповідає вимогам сьогодення» •

•

• •

• • • •

• • •

•

• •

компенсування скорочення особового складу системи забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів за рахунок застосування сучасних технічних засобів, підвищення навченості та рівня технічного забезпечення обслуговуючого персоналу; передача частини функцій з обслуговування, забезпечення життєдіяльності, живучості, охорони та захисту військових об’єктів спеціалізованим цивільним структурам. Напрями удосконалення системи живучості військових об’єктів: розвиток інфраструктури військових об’єктів; інженерне обладнання місць зберігання в напрямку підвищення вибухопожежобезпеки військових об’єктів, забезпечення вимог протипожежного захисту; використання новітніх технологій та матеріалів, які зменшують вторинну уразливість особового складу, техніки та майна; укриття майна, що зберігається, від впливу негативних чинників природного та штучного походження; обладнання місць зберігання установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння; створення ефективної системи обліку майна, що зберігається, та контролю за його станом, розробка та введення в дію єдиної автоматизованої системи управління обліком та рухом вибухопожежонебезпечних речовин та виробів; оптимізація матеріальних витрат на створення та підтримання системи живучості військових об’єктів; створення умов для безпечної утилізації боєприпасів, ракет, що втратили свій ресурс; реконструкція виробничо-технічної та технологічної бази військових об’єктів, оснащення їх сучасними засобами технічного обслуговування, діагностики та ремонту; створення сприятливих соціально-побутових умов для особового складу арсеналів, баз та складів. Напрями удосконалення системи охорони та захисту військових об’єктів: перехід до нової, технічної, тактики охорони військових об’єктів, впровадження сучасних та перспективних технічних засобів охорони; створення охоронно-інформаційних системи Збройних Сил України з використанням геоінформаційних технологій; широке використання систем санкціонованого доступу на військові об’єкти, дистанційного спостереження для охорони та

захисту, контролю територій, рубежів та кордонів; • впровадження в системи безпеки ефективних технічних засобів протидії порушникам, в тому числі безпілотним літальним апаратам різного призначення; • впровадження засобів особистої безпеки та захисту особового складу арсеналів, баз і складів та працівників підприємств та установ, які забезпечують функціонування військових об’єктів; • розробка типових методик обстеження військових об’єктів, інструкцій щодо авторського та технічного нагляду, впровадження математичних моделей для оцінки уразливості (оцінки ефективності захищеності) військових об’єктів. Ресурсне забезпечення системи живучості, охорони та захисту за всіма видами і формами повинно бути спрямоване на створення умов ефективного функціонування військового об’єкта. Зміст його організації полягає в узгодженій діяльності суб’єктів організації системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів щодо планування, одержання, pозподiлу, зберігання та використання усіх видів ресурсів. Організація забезпечення виконання заходів живучості, охорони та захисту військових об’єктів здійснюється з метою ефективного використання в межах нормативно-правового поля держави, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів для розвитку сфери безпеки арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального. До основних видів забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів належать правове, фінансове, матеріально-технічне, кадрове, інформаційне забезпечення та наукове (науково-методичне) супроводження. Порядок забезпечення виконання заходів живучості, охорони та захисту військових об’єктів різними видами ресурсів регламентується чинним законодавством України та відповідними нормативними документами. Загальні функції організації та ресурсного забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів покладаються на Генеральний штаб через його структурний підрозділ, який є відповідальним за цей напрям діяльності у Збройних Силах України. Правове забезпечення здійснюється у Збройних Силах на підставі чинного законодавства України, інших норма-

тивно-правових актів з питань організації боротьби з тероризмом в Україні, організації протидії диверсіям та терористичним актам у ЗС України в мирний час, забезпечення живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального. Керівництво організацією правового забезпечення за визначеним напрямом здійснюється Генеральним штабом Збройних Сил України через відповідний структурний підрозділ шляхом впровадження чинних нормативних документів в практику військ, контролю за їх виконанням, а також розробки та прийняття нових нормативно-правових актів. Структурний підрозділ Генерального штабу, що є відповідальним за цей напрям діяльності у Збройних Силах, спільно з іншими структурними підрозділами Генерального штабу та видами ЗС України організовує і готує встановленим порядком для подання на розгляд центральних органів виконавчої влади пропозиції щодо розвитку та вдосконалення законодавчої і нормативноправової бази з питань забезпечення №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального. Фінансування системи забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів здійснюється за рахунок таких джерел: • Державного бюджету України; • коштів юридичних та фізичних осіб; • добровільних внесків юридичних та фізичних осіб (у тому числі іноземців); • інших надходжень, які не заборонені чинним законодавством України. Основним джерелом фінансування заходів забезпечення живучості арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального є кошти бюджетної програми 2101200 «Забезпечення живучості та вибухопожежебезпеки арсеналів, баз та складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України». Матеріально-технічне забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів здійснюється за відповідними бюджетними програмами через №11/2017

довольчі органи на основі заявок і донесень від командирів військових об’єктів за підпорядкованістю. Інформаційне забезпечення заходів живучості, охорони та захисту військових об’єктів здійснюється за видами науково-інформаційної та розвідувальної діяльності, до яких належить: збирання, обробка, зберігання, оновлення, пошук і поширення інформації з питань забезпечення комплексної безпеки військових об’єктів, у тому числі світового (закордонного) досвіду. Наукове (науково-методичне) забезпечення системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів досягається проведенням наукових досліджень, наукового супроводження заходів за цим напрямом, впровадженням досвіду та стандартів передових країн світу. Наукове (науково-методичне) забезпечення системи живучості, охорони та захисту об’єктів здійснюється відповідно до Положення про організацію наукової і науково-технічної діяльності у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 27.07.2016 №385.

Наукове супроводження системи живучості, охорони та захисту військових об’єктів та заходів реалізації положень «Засад щодо живучості, охорони та захисту військових об’єктів» спрямоване на: • обґрунтування вимог до системи безпеки конкретного військового об’єкта, розробку оптимальної системи його охорони та захисту; • визначення схеми та алгоритмів роботи комплексної системи захисту з урахуванням особливостей військового об’єкта та умов його розташування; • науково-технічну експертизу проектнотехнічної та експлуатаційної документації, спеціального програмного забезпечення функціонування комплексної системи захисту військового об’єкта; • розробку програми та методик випробувань, підготовку пропозицій щодо застосування комплексної системи захисту під час експлуатації на військовому об’єкті. Реалізація заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів розрахована на тривалий період і проводиться у відповідності до Директива начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України від 27.05.2006 №ДГШ-6 «Засади щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України». У результаті реалізації заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів очікується: • підвищення рівня живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального; • розвиток та вдосконалення нормативноправової бази з зазначених питань; • розвиток структури та інфраструктури арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального; • зниження витрат на утримання системи охорони та забезпечення живучості арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального; • розв’язання організаційних, технічних і соціально-побутових проблем; • перехід до тактики охорони арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального, в основу якої покладено використання сучасних систем та засобів охорони, залучення професійних фахівців з питань фізичної охорони; • створення охоронно-інформаційної системи Збройних Сил України.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кінцевою метою практичної реалізації заходів щодо забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів в умовах реформування Збройних Сил України є досягнення відповідності сучасним вимогам та стандартам країн-членів Європейського союзу та країн-членів НАТО, впровадження критерію «ефективність – час – вартість» в систему забезпечення живучості, охорони та захисту арсеналів, баз та складів зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального Збройних Сил України. Проектування систем охорони та захисту військових об’єктів Політика безпеки і захисту військових об’єкту має бути заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, систем автоматичної пожежної сигналізації та автоматичного пожежегасіння, систем дистанційного спостереження та раннього виявлення надзвичайних ситуацій і оповіщення, технічного захисту інформації, засобів забезпечення живучості, та спрямована на: а) забезпечення організаційними заходами і інженерно-технічними засобами надійної охорони і захисту військових об’єктів, забезпечення безпеки обслуговуючого персоналу. Охоронний моніторинг території, периметра і підступів до військових об'єктів в будь-яких погодних умовах у будь-який час доби; б) забезпечення тільки санкціонованого доступу на об’єкти, до зброї, боєприпасів, військової і іншої техніки, документів та ін-

формації, яка циркулює на об’єкті охорони (захисту); в) захист об’єкту і особового складу від можливих диверсій і терористичних актів, забезпечення особистої безпеки та захист особового складу; г) адекватне реагування та протидія системи захисту на події і стихійні біди, на порушення та дії порушників. д) забезпечення пожежної безпеки споруд, обслуговуючого персоналу і техніки об’єкту; ж) забезпечення виконання вимог керівних документів і рекомендацій НАТО, міжнародного досвіду по забезпеченню безпеки об'єктів, які підлягають обов’язковому обладнанню технічними засобами захисту і контролю доступу. Основні концептуальні положення організації і виконання робіт по впровадженню комплексних систем безпеки військових об’єктів і розташувань повинні ґрунтуватися на максимальному врахуванні загальноприйнятих вимог, основними з яких є: • Законодавче, нормативне і правове забезпечення безпеки; • Концептуальні положення охорони військових об’єктів і розташувань; • Типові проектні рішення по охороні військових об'єктів і розташувань; • Рекомендації по вибору спеціалізованих охоронних фірм, підготовці обслуговуючого персоналу і груп оперативного реагування. Комплексний захист військових об’єктів зачіпає корені інтереси громадян і держави: обмежує особисту свободу, з’язаний із застосуванням озброєної сили, вимагає значних витрат, забезпечує безпеку об’єкту.

• • • • •

Тому захист військових об’єктів сама потребує серйозному законодавчому, нормативно-правовому забезпеченні, а саме в таких документах: міжнародні нормативні документи (Європейської співдружності, країн-учасниць блоку НАТО); Укази Президента України та Закони Верховної ради України; Постанови Кабінету Міністрів України; міжвідомчі документи; накази, директиви, керівництва та інші документи Міністерства оборони України та Генарального штабу Збройних Сил України, документи військових об’єктів (інструкції, паспорти безпеки, акти обстежень та ін.).

Приватний сектор — армії Приватне акціонерне товариство «Кордон Авіа Сервіс» має багаторічний досвід з розроблення, виготовлення та постачання технічних засобів охорони та інженерно-технічних засобів для різних міністерств та відомств — зокрема Держприкордонслужби, Міністерства оборони України, інших країн СНД прикордонних військ Туркменії, Азербайджану, Білорусі. ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» має відповідні дозволи та ліцензії на проведення проектних робіт, будівництва, ремонту авіаційної та спеціальної техніки та обладнання, що пов’язані з державною таємницею. Система управління якістю стосовно виробництва комплексів сигналізаційних КС-200 та пожежно-охоронної сигналізації сертифікована та відповідає вимогам міжнародних стандартів ДСТУ ISO 9001-2009.

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» має відповідні дозволи та ліцензії на проведення проектних робіт, будівництва, ремонту авіаційної та спеціальної техніки та обладнання» Таким чином комплекси сигналізаційні КС-200В фактично використовуються у системах комплексної безпеки потенційно небезпечних військових об’єктів Збройних Сил України.

Сигналізаційні комплекси та їх складові частини виробництва ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс», яке є єдиним в Україні підприємством – виробником продукції такого рівня, сертифіковані, мають сертифікат відповідності УкрСЕПРО. На протязі 15 років ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» активно співпрацює Озброєнням Збройних Сил України щодо реалізації заходів забезпечення живучості та охорони арсеналів, баз та складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України, інформаційно-технологічного забезпечення антитерористичних заходів на військових об’єктах, приймав участь у виконанні науково-дослідної роботи «Фобос-Р» (замовник – ГУ ВСП ЗС України). Для Збройних Сил України ЗАТ «Кордон Авіа Сервіс» розробив робочі проекти з комплексного облаштування технічними засобами охорони та пожежної сигналізації об’єктів першої категорії. У якості базового виробу було застосовано сигналізаційний комплекс КС-200, який має систему сбору та обробки інформації, що дозволяє застосування сповіщувачів різноманітних типів дії для вирішення питань побудови системи ТЗО конкретних об’єктів. Робочі проекти пройшли експертизу у Центральної службі «Укрдержінвестекспертиза» та отримали позитивні висновки на технічні рішення та проектно-кошторисну документацію. Приватне акціонерне товариство «Кордон Авіа Сервіс» має багаторічний досвід з розроблення, виготовлення та постачання технічних засобів охорони та засобів інженерно-технічної укріпленості для різних міністерств та відомств України, інших країн СНД, зокрема Державної прикордонної служби №11/2017

України, Міністерства оборони України, прикордонних військ Туркменії. У Збройних Силах України понад 15 років знаходяться в експлуатації системи охорони та окремі технічні засоби виробництва ЗАТ «Кордон Авіа Сервіс», зокрема комплекси сигналізаційні КС185, КС-200, датчики типу «ГОБИ-08», «Атлас», «Аккорд», «Арал», «Хмель-1» та інше обладнання. ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» має відповідні дозволи та ліцензії на проведення проектних робіт, будівництва, ремонту спеціальної техніки та обладнання, що пов’язані з державною таємницею. Система управління якістю стосовно виробництва комплексів сигналізаційних КС-200В відповідає вимогам міжнародних стандартів ДСТУ ISO 9001-2009. Продукція ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» сертифікована, має сертифікати відповідності УкрСЕПРО. На даний час ПрАТ «Кордон Авіа Сервіс» пропонує для впровадження у Збройних Силах України комплекс сигналізаційний КС-200В (технічні умови ТУ У 33.2-32070105-001-2004) власного виробництва для охорони військових об’єктів, особливо арсеналів, баз і складів озброєння, ракет і боєприпасів, миротворчих підрозділів тощо). За попередніми оцінками фахівців підприємства потреба Збройних Сил України у комплексі КС-200В станом на 01.07.2015 складає близько 25-30 комплектів. У Збройних Силах України комплекс сигналізаційний КС-200В встановлений на об’єкті однієї з військових частин, витримав приймально-здавальні випробування та наказом командира введений до експлуатації у березні 2009 року.

ВИСНОВКИ Політика безпеки і захисту військових об’єктів та особового складу Збройних Сил України має бути заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, пожежної сигналізації (у тому числі – автоматичної), технічного захисту інформації і засобів забезпечення живучості з використанням принципу технічної тактики; повинна відповідати стандартам, які спрямовані на: а) забезпечення організаційними заходами та інженерно-технічними засобами надійної охорони і захист військових об’єктів, особливо підвищеної небезпеки, забезпечення безпеки особового складу Збройних Сил України та місцевого населення; б) забезпечення тільки санкціонованого доступу на військові об’єкти, до зброї, боєприпасів, військової та іншої техніки, документів та інформації, що циркулює на об’єктах охорони, місць розташування особового складу; в) захист військових об’єктів та особового складу від можливих диверсій і терористичних актів, забезпечення особистої безпеки та захисту особового складу (обслуговуючого персоналу); г) адекватне реагування та вплив системи захисту на події і стихійні лиха, на порушення та дії порушників. Охорона та оборона військових об’єктів Збройних Сил України повинна здійснюватися: • власними підрозділами охорони (військовослужбовцями строкової служби та служби за контрактом, службовцями ВОХОР); • підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, яким надано право на здійснення охоронної діяльності; • суб’єктами господарювання – юридичними особами незалежно від їх організаційно-правової структури та форми власності, яким надано право на здійснення охоронної діяльності (надання охоронних послуг) згідно з чинним законодавством України.

Модернізація

Кутовий О.П., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Устименко О.В., науковий співробітник

Основу сучасних реактивних систем залпового вогню ракетних військ і артилерії Збройних Сил України становлять системи, створені ще за часів Радянського Союзу – БМ-21 «Град», 9К54 «Ураган» та 9К58 «Смерч»

Реактивна ар концепція для 24

№11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ртилерія: я батальйону №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

боронно-промисловий комплекс України свого часу розробив декілька варіантів модернізації радянських РСЗВ: модернізація БМ-21 «Град» до варіанта «Бастіон-1», «Бастіон-2» або «БМ-21К» і 9К54 «Ураган» до варіанта «Бастіон-3». Однак всі ці системи не призначені до застосування у бойових порядках батальйонів, рот. Одним з основних недоліків існуючих РСЗВ є те, що їх дуже складно застосовувати у батальйонній ланці – у складі батальйонних тактичних груп. Причинами є великі розміри, неможливість застосовувати у бойових порядках батальйонів та неможливість вести стрільбу на відстанях до 5000 метрів. Нині в механізованому батальйоні на озброєнні стоіть лише 30-мм автоматичний гранатомет АГС-17 «Полум'я», який має дальність стрільби до 1700 метрів. Пропонується розробка та прийняття на озброєння батальйонів надлегкої реактивної установки залпового вогню (РУЗВ), наприклад на базі автомобіля «Волинь». Такі установки можуть знайти ефективне застосування у складі батальйонів з легким озброєнням та розвідувально-диверсійних групах. РУЗВ можна розглядати як реалізацію концепції надлегких бойових

Реактивна установка залпового вогню найбільш ефективна при веденні бойових дій в умовах відсутності єдиної лінії фронту, що характерно для бойових дій в останніх локальних конфліктах та бойових дій, що відбуваються в зоні АТО»

машин з озброєнням ближньої дії (до 5 км), які спроможні вести ефективне масоване вогневе ураження живої сили противника, бронетехніки, захищених споруд, швидко змінюючи позиції та

залишаючись малопомітними. Вони особливо будуть ефективні в зонах, де противник має сильну систему протиповітряної оборони, яка вкрай заважає застосуванню тактичній авіації. В Україні в середині 90-х років проводилась ініціативна робота щодо створення такої експериментальної установки. Як озброєння був використаний блок 57-мм некерованих авіаційних ракет (НАР) С-5–УБ-32-57. Її випробування були проведені на Гончарівському полігоні. Випробування підтвердили високу ефективність установки. У порівнянні з РСЗО «Град», РУЗВ має відстані ураження практично від десятків метрів до 4000 м, менше розсіяння ракет та достатньо високу точність. Однак, роботи за цим напрямом не були завершені та не було розпочато серійне виробництво. Пропонується повернутись до цього питання. Для прискорення робіт пропонується в експериментальному варіанті застосувати №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

уніфіковані авіаційні блоки некерованих авіаційних ракет (НАР) типу УБ32-57, В-8М або інші аналогічні блоки. Авіаційний блок монтується на універсальній поворотній платформі, яка встановлюється на легковій машині, малотоннажній вантажній машині, на корпусі бронетехніки та інших носіях. РУЗВ найбільш ефективна при веденні бойових дій в умовах відсутності єдиної лінії фронту, що характерно для бойових дій в останніх локальних конфліктах та бойових дій, що відбуваються в зоні АТО. Організація робіт за цим напрямом не потребує значних коштів, оскільки основні складові РУЗВ знаходяться в достатніх кількостях на арсеналах, базах та складах Міністерства оборони. Потребують розробки Таблиці стрільби та Планшет підготовки даних стрільби. Робота може бути організована та проведена в найкоротші терміни – 1-2 місяця. №11/2017

У подальшому пропонується спрямувати роботу на створення розвідувально-ударного комплексу. У складі комплексу доцільно мати РУЗВ, командну машину та безпілотний розвідувальний комплекс ближньої дії. Значного здешевлення бойової машини можна досягнути шляхом спрямування робіт на розробку спрощених (не авіаційного призначення) некерованих ракет та пакетних пускових блоків із полімерних матеріалів для тривалого зберігання та пуску ракет замість авіаційних блоків. Це дозволить реалізу-

вати швидке перезаряджання пускової установки. Таким чином, оснащення механізованого батальйону вказаними зразками мобільних комплексів РСЗВ дозволить збільшити вогневі можливості по дальності в 2 рази, по кількості боєкомплекту боєприпасів – до 2 разів. З таким озброєнням батальйон стає підрозділом, здатним самостійно вирішувати основні вогневі завдання.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

До 100-річчя військової авіації України

Дорога у небо

До 1917 року на території України була створена розвинена для того часу авіаційна структура. Існував ряд авіаційних центрів і визнаних шкіл, будувалися літальні апарати, діяв один з найбільших літакобудівних заводів «Анатра» в Одесі та моторобудівний завод «Дека» в Запоріжжі

Алєксєєв В.О., генерал-майор запасу, військовий льотчик 1-го класу

ісля першої світової війни в Україні від царської армії залишалися авіаційні частини Південно-Західного і Румунського фронтів, серед них відома ескадра повітряних кораблів Ігоря Сікорського «Ілля Муромець». Після придушення Центральною Радою спроби більшовицького заколоту, 20 листопада в Києві було проголошено Українську Народну Республіку, вищим органом якої була Центральна Рада на

чолі з В. Винниченком. Одним з перших завдань, які розв'язувалися новою владою, було створення власних збройних сил, в тому числі і авіації. 4 грудня 1917 року український уряд направив у війська телеграму з наказом про об'єднання Південно-Західного і Румунського фронтів в єдиний Український фронт з підпорядкуванням його безпосередньо уряду Української народної Республіки. Тоді ж у складі новоствореного Технічного управління з'являються Військово-Повітряні Сили, першим керівником яких призначається В.Баранов. Разом зі своїми помічниками в перші місяці існування УНР він вживає заходів, спрямованих на збереження наявного майна і створення таким чином матеріально технічної бази української авіації. Іншою, не менш важливою стороною діяльності Баранова з організації ВПС,

стала комплектація авіаційних частин особовим складом, який набирався за вільним наймом. Процес українізації, який розгорнувся в армії з весни 1917 року, проходив досить складно. Однак, вже до початку 1918 були сформовані 1-й Український винищувальний і 1-й Український армійський авіазагони. Технічне оснащення цих підрозділів складалося в основному із зарубіжних літаків «Ньюпор-17, -21, -23», «Сопвич 1 Ѕ», «Вауз LAS», «Фарман-30». Так як авіації УНР дісталася в спадок матеріальна база російської армії, тому серед літаків були російські — «Анасаль», «Анатра Д» фірми «Анатра» і С-16 Російсько-Балтійського заводу. Останні в якості винищувачів супроводу поставлялися в Ескадру повітряних кораблів. Ескадра як військова частина в складі №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Української армії збереглася і проіснувала до грудня 1918 року. На майно Південно-Західного і Румунського фронтів, як в цілому і всієї царської армії, претендували також більшовики. 12 грудня в Харкові на всеукраїнському з'їзді Рад була проголошена Українська радянська республіка в складі Російської Федерації. Встановилося двовладдя, так місцеві ради в деяких військових частинах і населених пунктах, особливо великих містах півдня і сходу республіки, дотримувалися позицій більшовизму, всіляко перешкоджали українізації армії, не зупиняючись перед розвалом фронту. Встановлення контролю над старим повітряним флотом більшовики надавали великого значення, і вже в жовтні 1917 року організували «Всеросійський Авиасовет». Деякий час потому наказом наркомату військових справ утворюється Колегія з десяти чоловік, в обов'язки якої входив контроль над Управлінням повітряного флоту, що залишився від старого режиму. Колегія направила в Україну своїх емісарів. На Південно-Західний і Румунський фронти був відряджений В. Горшков, якому доручалося організувати відведення авіачастин з займаних позицій в райони, контрольовані більшовиками. Наркомат у військових справах Росії направив до військових з'єднань, що знаходяться в Україні, заклики відступати вглиб країни на радянську територію. Одночасно почався вивіз авіаційного майна з Херсона, Севастополя та Одеси. Протягом декількох днів фронти, що протистояли австро-німецьким військам, перестали існувати як боєздатні формування. Цьому сприяли також масове дезертирство і саморозпуск частин. Центральна Рада наказала затримувати і роззброювати залишаючи фронт з'єднання. Такий крок викликав з боку нової російської влади погрози розпочати військові дії проти УНР, незабаром між двома молодими республіками почалася війна. Війська УНР терпіли одну поразку за іншою, так як їм протистояли не війська харківського уряду, а переважаючі сили російських більшовиків. У січні-лютому 1918 року авіація УНР бере участь в бойових діях проти наступаючої армії більшовиків. Від повної поразки армію УНР і Центральну Раду, які втратили більшу частину території України, включаючи Київ, врятували Брестські угоди (т.зв. Брестський мир), де був підписаний сепаратний договір про закінчення військових дій на східному фронті. За цим договором керівництво більшовицької Росії було зму№11/2017

шене вивести війська з території України, а Німеччина і Австрія зобов'язалися надати військову допомогу в обмін поставок великої кількості продовольства. Вступ нових окупантів до України мав для авіації республіки катастрофічні наслідки. Більшість військовослужбовців бачило в австро-німецьких військах противника, і природно, що наближення ворожих військ тільки підсилювало евакуацію майна старої армії з територій, яким загрожувала окупація. Якщо ж техніку і матеріальну частину не представлялося можливим вивести, її намагалися знищити. Таким чином загинули кращі авіаційні частини старої армії: 1-я бойова група, 7-й авіадивізіон в складі десяти загонів, 13-й авіадивізіон, частина 11-го і 4-го на Південно-Західному і Румунському фронтах. Авіапарки вдалося евакуювати майже повністю. 1-й парк покинув Одесу, коли німці вже вступили в місто. Надалі

він осів на Волзі, де увійшов до складу іншого з'єднання. 3-й і 5-й силою зброї вивезли з Києва, і вони, розгубивши майно, приєдналися до 4-го авіапарку. 6-й з Полтави потрапив у Казань, де був захоплений чехословаками. Всього близько тридцяти авіаційних частин Південно-Західного і Румунського фронтів з території України перемістилися в більшовицьку Росію Велика кількість авіаційних спеціалістів, в першу чергу кадрових офіцерівльотчиків, покидали Україну самостійно, прямуючи на Дон у війська отамана А. Каледіна. З числа льотчиків Південно-Західного і Румунського фронтів залишитися в Україні виявили бажання 128 осіб. Березень і квітень 1918 року пройшли в Україні відносно мирно, якщо не брати до уваги селянських повстань, які стихійно спалахували час від часу в різних районах. Користуючись перепо-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Три авіаційних парки, розташованих в Києві, Харкові та Одесі, повинні були обслуговувати 8 корпусних авіазагонів. Кожен з цих загонів включав в себе управління, два артилерійських, один розвідувальний та один винищувальний авіазагони» чинком, Центральна Рада завершила організаційне формування армії. До складу структури Військового міністерства увійшло Управління інспектора Повітряного флоту, начальником якого призначається полковник В. Павленко, згодом його змінив полковник Г. Горшков. В цей же період був розроблений план, який визначав структуру Військово-Повітряних сил республіки. Три авіаційних парки, розташованих в Києві, Харкові та Одесі, повинні були обслуговувати 8 корпусних авіазагонів. Кожен з цих загонів включав в себе управління, два артилерійських, один розвідувальний та один винищувальний авіазагони. Цим же планом авіацію передбачалося доповнити двома повітроплавальними парками в Києві та Миколаєві. На території УНР була зроблена чи не перша у світі спроба встановлення регулярного повітряного поштового зв'язку на військових літаках між окремими пунктами. Для цієї мети зі складу Військово-Повітряного флоту було виділено кілька літаків, на яких, незважаючи на труднощі того періоду, деякий час виконувалися рейси з Києва в Одесу і Полтаву. Мирне співіснування окупаційних австро-німецьких військ і Центральної Ради виявилося недовгим. Уряд УНР не влаштовував кайзера й австрійського імператора своєю непоступливістю по ряду питань, в першу чергу щодо реквізиційної політики, що проводилася окупантами в селах. Тому німці вирішили змінити існуючий в Києві режим на більш поступливий.

28 квітня підрозділ німецької армії увійшов в будівлю Центральної Ради, здійснив обшук членів уряду і відправив їх по домівках. На другий день З'їзд українських хліборобів, що складався головним чином з багатих землевласників, обрав гетьманом колишнього царського генерала Павла Скоропадського, прямого нащадка гетьмана Скоропадського, який правив Україною в 1709-1722 роках. Режим, встановлений в результаті цього перевороту, спирався на австро-німецькі війська, великих поміщиків і офіцерів колишньої царської армії. І хоча реальна влада належала окупаційній владі, П. Скоропадському належать незаперечні заслуги у відновленні залізничного руху, створення державного бюджету та національної валюти, українізації початкових і середніх шкіл, низці заходів з відродження української культури і науки. Але при цьому головною помилкою політики Скоропадського була спроба повернутися до старих дореволюційних порядків. До Павла Скоропадського, який командував у царській армії корпусом і мав чин генерал-лейтенанта, мали симпатію чимало царських кадрових офіцерів. Багато з них перейшли служити до лав його армії. Ця обставина зіграла не останню роль в комплектуванні особовим складом авіаційних частин. Нова влада, не заперечуючи наступності діяльності попереднього військового міністерства, без єдиної зміни затвердила розроблений ВПС УНР план структури військовоповітряного флоту України. Надалі цей документ доповнили ще одним пунктом,

за яким до складу авідивізіонів включалися поїзда-майстерні. Крім літаків авіаційних частин УНР часів Центральної ради, гетьманський повітряний флот отримав від окупаційного командування незначне число німецьких і австрійських літаків, таких як «Альбатрос», «Брандербург», «Румплер». Таким чином, до літа 1918 армія Скоропадського мала 189 легких літаків і 4 повітряних корабля «Ілля Муромець» — мізерні залишки колись могутньої Ескадри повітряних кораблів. При цьому слід врахувати, що з усіх цих літаків тільки 55-60% апаратів знаходилися в робочому стані. У листопаді 1918 року лідери Центральної Ради організували повстання, в результаті якого створюється новий Уряд — Директорія на чолі з Симоном Петлюрою. Протигетьманське повстання в цілому негативно позначилось на українській військовій авіації. Структура військової авіації була майже зруйнована, а військово-повітряні частини позбулися решток боєздатності. Більшість авіаторів залишили службу в українському війську, перейшовши до денікінської Добровольчої армії або інших збройних формувань, а матеріальна частина авіаційних підрозділів була знищена чи захоплена більшовиками. Внаслідок цього українська військова авіація практично не брала участі у боротьбі проти більшовицького наступу наприкінці 1918 – на початку 1919 років. Вцілілі авіаційні частини зосереджувались у Проскурові. Чисельність українських військово-повітряних сил різко скоротилась. На початок січня 1919 р. в Дієвий Армії Директорії нараховувалось лише два авіаційних підрозділи, складені з решток гетьманської авіації: авіазагін з чотирьох літаків в групі отамана Оскілка (сформований у Житомирі із залишків 1-го Волинського авіаційного дивізіону) та авіазагін в групі Омеляновича-Павленка, який був сформований у Вінниці на базі колишнього 2-го Подільського авiадивiзiону i нараховував 20 чоловік особового складу та три літаки. Протягом лютого-травня 1919 р. військове керівництво Директорії, реорганізуючи армію загалом, здійснило низку заходів, які мали впорядкувати структуру української військової авіації та перетворити її на боєздатну силу. Фактично заново формувалась система керівництва військово-повітряними силами. Зокрема, було створено Головне управління Повітряного Флоту (ГУПФ), яке складалося з апарату начальника повітряного флоту, №11/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

адмiнiстративного управління, а також управлінь авіації та повітроплавання. Структура керівного апарату та обов'язки посадових осіб визначались спеціальним документом під назвою «Права i обов'язки службових осіб Головного Управління Повітряного Флоту». Відповідно до цього документа, управління авіації i повітроплавання складались кожне з муштрувого (бойової підготовки) i технічного відділів, а до складу адміністративного управління входили господарсько-рахунковий, організаційно-iнспекцiйний відділи та відділ постачання. За затвердженими 8 лютого 1919 року штатами, весь центральний керівний апарат військово-повітряних сил Дієвої Армії мав складатись з 38 чоловік (15 старшин, 17 урядовців, 6 козаків). Але й такий апарат виявився непотрібним з огляду на невелику кількість військово-повітряних підрозділів, що мала армія Директорії. Тому реально апарат управління Повітряного Флоту був значно менший. Наприклад, у серпні 1919 р. в ньому служило лише шість чоловік – 5 старшин i 1 козак. Начальником Повітряного флоту був призначений отаман Павленко, інспектором авіації – сотник Єгоров, інспектором повітроплавання – осавул Крицький. Юридичний статус начальника Повітряного Флоту визначався «Статутом про начальника Військово-Повітряного Флоту УНР». Відповідно до цього документа, до кола його обов’язків входила розробка планів повітряного захисту України, підготовка військово-повітряних сил до війни, навчання льотних та технічних кадрiв, постачання частин авiацiйноповiтроплавним майном (постачання іншими видами майна мало проводитись через Головне інженерне управління). Начальник Повітряного флоту призначав також особовий склад усіх частин та присвоював кваліфікації військового льотчика, льотчика-спостерігача та військового повітроплавця. До його обов’язків відносилась також організація закупівлі та приймання авіаційного майна. Права та обов'язки начальників авіації i повітроплавання теж регламентувались відповідними документами – «Статутом про начальника повітроплавання УНР» та «Статутом про начальника авіації УНР». Але усі вищевказані акти складались з розрахунку на мирний час, тому більшість їх положень не могли бути втілені в життя в умовах безперервних воєнних дій. Загальні принципи організації військово-повітряних сил визначались «Положенням про Військово-Повітряний Флот УНР». Відповідно до цього №11/2017

На території УНР була зроблена чи не перша у світі спроба встановлення регулярного повітряного поштового зв'язку на військових літаках між окремими пунктами. Для цієї мети зі складу Військово-Повітряного флоту було виділено кілька літаків, на яких, незважаючи на труднощі того періоду, деякий час виконувалися рейси з Києва до Одеси і Полтави»

документа, військово-повітряний флот УНР являв собою самостійний вид збройних сил, який прирівнювався до окремого корпусу. Традиційно військово-повітряний флот поділявся на дві автономні гілки – авіацію i повітроплавання, кожна з яких за своїм юридичним статусом відповідала дивізії сухопутних військ. Поряд із наземною авіацією планувалось формування і морської. Зокрема, тимчасовим Законом про флот УНР від 25 січня 1919 р. було передбачено утворення відділу гідроавіації Чорноморського флоту. Проте реалізувати ці плани не вдалося. Внаслідок роботи, проведеної Управлінням і особовим складом Військово-Повітряного Флоту УНР, станом на серпень 1919 року у розпорядженні командування Дієвої армії знаходилось кілька хоч i нечисленних, але більшменш боєздатних авіаційних i повітроплавних підрозділів. Усі авіаційні частини були зосереджені в Кам’янці-Подільському. До них належали: • 1-й Запорозький авіазагін під командуванням сотника Жахловського, який нараховував 34 осіб (троє старшин i 31 козак), однак не мав жодного літака;

•

3-й авіазагін із двома літаками під командуванням осавула Федорова (25 осіб, з них 9 старшин); • 4-й авіазагін із шістьма літаками під командуванням сотника Наконечного (82 особи, з них 8 старшин); • 5-й авіазагін із чотирма літаками під командуванням хорунжого Шеремецiнського (89 осіб, з них 10 старшин). Також був створений 1-й повітроплавний дивізіон, який мав чотири прив'язних аеростати i 227 чоловік особового складу (з них 17 старшин). Отже, згідно з архівними даними, Військово-Повітряний флот Директорії УНР мав в період наступу на Київ-Одесу близько 550 чоловік особового складу, чотири аеростати та 12 літаків. Слід зазначити, що із чотирьох авіазагонів повністю боєздатними були лише два – 4-й i 5-й. 1-й Запорозький авіазагін був цілком небоєздатним, оскільки в ньому не було жодного придатного до польотів літака. Боєздатність же 3-го авіазагону суттєво обмежувалась через недостатню кількість персоналу. Однак сили, що протистояли українській авіації, були ще скромнішими – радянський Український фронт мав на той час лише два розвідувальних

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

авіазагони – 21-й та 24-й – із дев’ятьма літаками. Спектр завдань української авіації в період боїв серпня-вересня 1919 р. зводився, насамперед, до розвідки, на яку припадало 70-75 % бойового навантаження авіації. Серед пілотів, що брали активну участь в бойових діях вказаного періоду, — сотники Берестовенко, Єгоров, Алексєєв, поручник Чистокатов. Технічне оснащення української військової авіації протягом 1919 р. зазнало суттєвих змін. Колишні російські вiйськовi літаки, котрі становили основу її оснащення за часів Центральної Ради i гетьманату, були або знищені, або захоплені ворогом. Літаки, що збереглись, жодної бойової цінності не являли через моральну застарілість i зношеність. За таких обставин на провідне місце в авіації Директорії вийшли літаки німецького та австрійського виробництва. Спочатку це були машини, що залишились після відступу з території України окупаційних військ. Вони були зосереджені, головним чином, у великому авіапарку в Проскурові. За деякими даними, тут знаходилось до 100 літаків різних типів – з них деякі справні, а деякі – придатні лише для розбирання на запчастини. Пізніше до них додались порівняно нечисленні літаки, придбані безпосередньо в Німеччині: розвідники DFW, LVG, «Хальберштадт», «Ганза-Бранденбург», винищувачі «Альбатрос», «Фоккер» та деякі інші. Основну масу літаків військово-повітряного флоту Директорiї УНР становили легкі одномоторні машини, однак траплялись i поодинокі випадки використання багатомоторних літаків німецького виробництва.

На західно-українських землях, в листопаді 1918 року, відразу після створення ЗУНР Народна Рада — вищий орган влади-зайнялася формуванням Української Галицької армії (УГА). У складі останньої створюється і авіаційний загін, командиром якого став Петро Франко — син відомого українського поета і письменника Івана Франка. Матеріальну частину склали літаки, що раніше входили до складу Імператорського і Королівського повітряного флоту АвстроУгорщини, такі як «Альбатрос С.II», «LVG C.V», «Фоккер D.VIII». Авіазагін налічував близько 20 боєздатних літаків, але ці нечисленні сили надали істотну підтримку своїм наземним військам. У другій половині 1919 року на базі отриманих літаків створюються ще два авіазагону, розташовані в Червоному під Львовом і в Дулібах біля Стрия. Після підписання в січні 1919 р. «Акта злуки», яким проголошувалося об'єднання УНР і ЗУНР, авіатори обох армій стали тісно взаємодіяти. У цей період на фронтах склалося скрутне становище. Територія, контрольована українськими військами, постійно зменшувалася, і ворогові дісталося чимало літаків, кинутих з різних причин на аеродромах. В УГА залишилося не більше 10 аеропланів, а в армії УНР — близько 15. Вони використовувалися в боях проти більшовиків, а пізніше і проти білих сил генерала Денікіна. Після важкої військової поразки в листопаді 1919 року українські авіатори перейшли в табори ворогуючих сторін: галичани — до Денікіна, а потім до більшовиків, авіатори УНР — до поляків. Підсумовуючи досвід створення

і бойовий шлях військової авіації України в 1917-1920 роках, можна зробити таки висновки: • в Україні, незважаючи на вкрай складну внутрішню i зовнішню обстановку, було створено ряд боєздатних авіаційних підрозділів, об'єднаних у самостійний вид збройних сил – Військово-Повітряний Флот; • була розроблена необхідна нормативно-правова база i створений відповідний апарат управління діяльністю військовою авіацією України як у мирний, так і у військовий час; • вперше були відпрацьовані засади застосування військової авіації у бойових діях та визначені основні заходи взаємодії з іншими видами збройних сил та родами військ; • поряд з бойовими операціями (ведення розвідки, нанесення бомбо-штурмових ударів з метою підтримки наземних військ) не менш важливим напрямком діяльності військової авіації УНР було здійснення кур'єрських польотів для зв'язку із закордоном що стало прообразом сучасних військово-транспортних перевезень; • Військово-Повітряний Флот Директорiї УНР та авіаційні частини Української Галицької Армії активно використовувались у війні за незалежність у 1919-1920 роках і є є невід'ємною частиною історії сучасних Повітряних Сил Збройних Сил України. Навіть після остаточної поразки у війні за незалежність та інтернування підрозділів армії Директорiї в польських таборах, командування Військово-Повітряного Флоту УНР вживало максимальних зусиль для збереження авіаційних підрозділів, сподіваючись на продовження боротьби в майбутньому. №11/2017