__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

11 2015


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

11 2015


ЗМІСТ Актуально

Територіальна оборона

6

Підготовчий етап у російськоукраїнській гібридній війні

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

Запланований хаос

Військове співробітництво України з НАТО: напрями розвитку взаємовідносин

10

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

49893

15

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Іноземний досвід

Постстресова реабілітація

Імпорт озброєнь: 19 ефективність та кооперація

Війна після війни

26

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№11/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Гюрза-М»: швидкий та небезпечний Довідка «Гюрза-М» призначений для охорони і оборони пунктів базування (портів) і морських (річкових) комунікацій Довжина:

20,34 м Ширина:

4,86 м Осадка по КВЛ:

0,86 м Водотоннажність, повна:

11

36,4 т Енергетична установка:

2 дизеля Caterpillar C18 (2x746 кВт) Максимальна швидкість:

28 вузлів Крейсерська дальність:

450 миль (11 вузлів) Автономність:

5 діб Озброєння:

2 бойові модулі БМ-5М.01«Катран-М»

Облаштування державного кордону Кабінет Міністрів України затвердив план з облаштування державного кордону вздовж берегової лінії територіального моря України в межах Донецької, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. Держприкордонслужбі до кінця 2015 року доручено створювати зону суцільного технічного та візуального спостереження на береговій лінії, а саме встановити нові пости технічного спостереження, провести ремонт і заміну функціонуючих радіолокаційних станцій.



листопада на суднобудівному заводі ПАТ «Завод «Ленінська кузня» відбувся урочистий спуск на воду малого броньованого артилерійського катеру (МБАК) проекту 58155 типу «Гюрза-М». Це – один з двох бойових одиниць цього типу, замовлених Міністерством оборони України для потреб Військово-Морських Сил в рамках контракту, підписаного у жовтні 2014 року. Зараз на заводі ПАТ «Завод «Ленінська кузня» завершується будівництво ще двох катерів. І вже

Контрбатарейні РЛС У листопаді Збройні Сили України отримали від США дві станції РЛС виявлення артилерійських позицій AN/TPQ-36 Firefinder. Вони можуть визначити координати вогневих позицій противника на відстані понад 24 кілометри. Радари за траєкторією снаряда блискавично розраховують точку, звідки ведеться вогонь, і артилеристи можуть вчасно зреагувати і ліквідувати вогневу позицію ворога. Одна радіолокаційна станція супроводжує у повітрі близько 100 ракет. Таких радарів на озброєнні українська армія донині не мала.

до кінця року, після завершення циклу випробувань в умовах морської та річкової водної акваторії, обидва нових катери мають увійти до корабельного складу флоту. За умов відповідного фінансування до 2017 року Військово-Морські Сили можуть розраховувати щонайменше на отримання 9 катерів типу «Гюрза-М». Потужності підприємства дозволяють зробити це досить швидко, адже протягом року на «Ленінської кузні» можна побудувати до 12 таких катерів, але тільки за умов стабільного фінансування.

Модернізація Ан-74 ДП «Завод 410 цивільної авіації» підписав контракт з єгипетською Adcom Military Industries на модернізацію багатоцільових військових літаків Ан-74Т200А. Єгипетська армія має в своєму розпорядженні три українські літаки. Багатоцільовий Ан-74 (Соаler з кодифікації НАТО) вантажопідйомністю 10 тон, розроблений АНТК ім. Антонова, серійно виробляється на Харківському державному виробничому підприємстві. Фахівці підприємства «Завод 410 ЦА» будуть супроводжувати експлуатацію та здійснювати ремонт літаків Ан-74.

високоточні ракети Х-29 До кінця року Повітряні Сили ЗС України оснастять модернізованими високоточними ракетами Х-29. Це – високоточна авіаційна ракета класу «повітря-земля» малого радіусу дії. Загальна вартість модернізації комплексу авіаційних ракет класу «повітря-земля» Х-29 оцінюється приблизно у 13 млн гривень на 2015 рік. Проведення робіт буде здійснювати Державне підприємство «Державне Київське конструкторське бюро «Луч».

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Закупівля квартир для військових Міноборони уклало договори на понад 500 млн. грн. на закупівлю квартир для військовослужбовців. За ці кошти передбачено придбати 667 квартир для військовослужбовців. Крім цього, ще додатково придбано 75 квартир на суму 65,8 мільйонів гривень. Затримка у фінансуванні комплексної програми по забезпеченню військовослужбовців житлом призвела до її провалу, так як з передбачених на 2015 рік 1,14 млрд грн реальний обсяг фінансування на середину вересня становить приблизно 150 млн. грн. Програма почала реалізовуватися тільки в другій половині року. У черзі на отримання житла стоїть 41 тисяча українських військовослужбовців. На даний момент квартири отримують військовослужбовці, що стали на чергу в 1989 році.

Акценти військового бюджету:

сучасна техніка та підвищення зарплат У

проєвропейські настрої

Більшість жителів України надають перевагу проєвропейському напрямку зовнішньої політики держави. Якщо зараз відбувся референдум з питання, чи вступати Україні до Європейського Союзу, то розподіл відповідей на питання «Чи будете Ви голосувати за вступ до цього союзу» виглядає наступним чином:

30,4%

46,3% 12,4%

10,9%

За вступ Проти вступу Не буду брати участі у голосуванні Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №11/2015

проекті бюджету сектору безпеки і оборони на 2016 рік Кабінету Міністрів України рекомендовано забезпечити рівень видатків на сектор безпеки й оборони відповідно до стратегії національної безпеки України та військової доктрини в обсязі 5% від ВВП. З них не менше 3% видатків передбачено на оборонний сектор. Фінансування передбачене із загального фонду Державного бюджету, становитиме не менше 100 мільярдів гривень.

Крім того, планується додаткове фінансування зі спецфондів та залучення ресурсів під державні гарантії. Також визначено пріоритетні стратегічні військові програми щодо розробки та виготовленні сучасного озброєння й військової техніки для включення їх до Державного оборонного замовлення на 2016 рік. Одним з головних пріоритетів оборонного бюджету 2016 року – підвищення зарплат військовослужбовців, в першу чергу тих, хто йде на контрактну службу.

«Ситуація в Україні залишається однією з найпріоритетніших на порядку денному Євросоюзу. Європейський Союз усе більше фокусується на тому, що відбувається в Україні, як на південному, так і на східному кордоні. І ми залишаємося єдиними в нашій підтримці України». Федеріка Могеріні, Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.



• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE •

корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№11/2015

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08,  Тел. (+38) 093-590-60-05


Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Територіальна оборона

Сьогодні Україна переживає суворі випробування гібридною агресією, яка стала можливою за умови внутрішньої політичної нестабільності, потужного інформаційного тиску пропагандистської машини на населення Донбасу та інших регіонів країни, а також низький рівень життя громадян, відсутність в державі боєздатних військ та ефективної системи територіальної оборони держави

З

Панкратов Є.Є., підполковник, кандидат військових наук, начальник науководослідної лабораторії проблем воєнної безпеки держави кафедри стратегії національної безпеки та оборони НУОУ імені Івана Черняховського

а сучасних умов гібридна війна виявилася більш дешевшим способом знищення країни, або повного підпорядкування її власним інтересам. Гібридні армії більш дешеві, достатньо чисельні, а головне – здатні досягати успіху, оскільки не зобов’язані



Єфіменко В.І., старший викладач кафедри стратегії національної безпеки та оборони НУОУ імені Івана Черняховського

дотримуватись юридичних норм і міжнародних угод. Така армія нікому не належить, у зв’язку з цим, що немає можливості завдати по агресорові удару у відповідь. Вона економічно вигідна, адже тисячі швидко підготовлених бойовиків «коштують дешевше» ніж десяток підготовлених солдатів, озброє-

них сучасними засобами для ведення бою. «Ляльководи бойовиків» не несуть моральної, правової та матеріальної відповідальності за смерть найманців і бандитів. Складність дій у відповідь на терористичні методи ведення війни полягає у тому, що в такій війні бойовики під гаслами захисту прав частки населення регіону воюють на їх території, саме з їх державністю. Що, по суті справи, є війною проти цього ж населення. За таких умов, коли частка ошуканого («зомбованого») населення підтримує бойовиків, жодна армія світу захистити таку територію держави від бандформувань, без завдавання втрат і певної шкоди своєму ж населенню, не в змозі. Там, де №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

війська знищують бойовиків, руйнується інфраструктура та гине мирне населення, що сприяє посиленню бойовиків і наближає їх до наміченої «режисером» мети – руйнування країни чи регіону. Найбільш ефективним варіантом розв’язання цієї проблеми є самозахист мешканців населених пунктів, наявності в них воєнізованих загонів самоохорони. Лише негайні дії (за реальним часом) місцевих загонів самоохорони, що спираються на підтримку військових частин, здатні забезпечити надійний захист громадян і об’єктів інфраструктури від атак терористичних бандформувань. Це можна вирішити шляхом удосконалення побудови територіальної оборони держави (ТрО). Розглядаючи існуючі варіанти побудови територіальної оборони держави провідних країн світу, можна виокремити два основні підходи: 1) ТрО розглядається як комплекс державних і воєнних заходів, що проводяться з метою безпосередньої оборони території держави та підтримки на своїй території бойових дій військ, які входять до складу воєнно-політичного блоку; 2) ТрО – це комплекс державних і воєнних заходів, спрямованих на збереження інфраструктури, важливих об’єктів поза смугами відповідальності угруповань військ (сил) та забезпечення бойових дій збройних сил держави. При цьому, за оцінками експертів, утримання сил ТрО обходиться для держави значно дешевше, ніж постійне утримання великої кількості сучасних регулярних військ, наприклад, у США – у 6 разів, в Німеччині – у 10 разів. Розвинуті країни світу будують свої системи ТрО з урахуванням геостратегічного положення, входження (не входження) в колективні системи безпеки, відповідно до розмірів території та стану її оперативного обладнання, у залежності від демографічних і фінансово-економічних можливостей, а також, спираючись на патріотизм та національно-історичні традиції, особливості населення. Наприклад, у Швейцарії та в Ізраїлі утримуються армії, що діють на принципах загальної військової повинності. Усі чоловіки віком від 19 до 50 років проходять військову (альтернативну) службу. Мала частка регулярного професійного війська утримує сучасну техніку і озброєння, планово здійснює підготовку значної кількості резервістів, які утримуються за принципом міліцейської системи і зберігають при собі легке стрілецьке озброєння, боєзапаси та спорядження. Тобто ці країни, завдяки №11/2015

У Швейцарії та в Ізраїлі утримуються армії, що діють на принципах загальної військової повинності. Усі чоловіки віком від 19 до 50 років проходять військову (альтернативну) службу»

національно-історичним особливостям, збудували національні регулярні армії для ведення оборони, у тому числі, й територіальної. Але вони особливим способом ефективно утримують 90-95% особового складу війська у резерві. Український варіант На сьогодні в Україні правовою основою підготовки і ведення ТрО є Закон України «Про оборону України» (зі змінами) та Указ Президента України «Про Положення про територіальну оборону». Відповідно до Закону України «Про оборону України», ТрО України розглядається як система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що

здійснюються в особливий період з метою створення сприятливих умов для застосування Збройних Сил під час локалізації, нейтралізації збройного конфлікту та відсічі збройній агресії, підтримання існуючого конституційного ладу в державі. До виконання завдань ТрО в межах повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, відповідні правоохоронні органи, регіональні органи та територіальні підрозділи Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, об’єднані загони Державної спеціальної служби транспорту. Світовий досвід свідчить, що чим нижчий бойовий потенціал збройних




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Світовий досвід свідчить, що чим нижчий бойовий потенціал збройних сил держави, тим потужніші мають бути сили територіальної оборони, тим більший обсяг завдань на них покладають і тим більше уваги приділяють удосконаленню її побудови

»

сил держави, тим потужніші мають бути сили ТрО, тим більший обсяг завдань на них покладають і тим більше уваги приділяють удосконаленню її побудови. Що ми розуміємо під поняттям «побудова територіальної оборони»? Побудова ТрО включає комплекс взаємопов’язаних складових: • поділ території країни на смуги, зони, райони, дільниці ТрО для її підготовки і ведення; • створення угруповання військ (сил); • створення відповідних систем управління; • всебічного забезпечення; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами та десантами противника, терористичними організаціями, незаконно утвореними збройними формуваннями; • охорони важливих об’єктів; • охорони та захисту державного кордону, морського узбережжя; • підтримання правового режиму воєнного стану; • ліквідації наслідків застосування противником засобів ураження, терористичних актів та диверсій. Як показала практика розгортання і ведення ТрО України у 2014-2015 роках для успішного виконання визначених завдань потрібно вдосконалювати її побудову. Перший напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. Необхідно зазначити, що навіть через півтора року ведення воєнних дій на сході країни не відпрацьований єдиний для всіх суб’єктів сектору безпеки й оборони України військово-адміністративний розподіл території. На теперішній день у Збройних Силах України створено чотири оперативних командування, а регіональні структури інших військових формувань (ІВФ) та органів спеціального призначення (ОСпП) залишилися у старих межах, що створює додаткові труднощі в організації підготовки та ведення ТрО. Отже напрямом удосконалення побудови ТрО є приведення меж смуг відповідальності оперативних команду-



вань, органів і формувань ІВФ та ОСпП у відповідність до існуючого адміністративного устрою держави. Слід докорінним чином змінити підходи до військово-адміністративного поділу території країни. Військово-адміністративний поділ території країни має враховувати загрозу не лише «гібридної», а й широкомасштабної війни проти України, базуватися на адміністративному устрої держави, бути єдиним для всіх силових структур держави. В межах цього поділу мають визначатися смуги ТрО (смуга відповідальності оперативного командування), зони ТрО – в межах областей; райони ТрО – в межах адміністративних районів (районів у містах та у містах обласного підпорядкування), дільниці ТрО – в межах адміністративних меж сільських, селищних рад та міст районного підпорядкування. Слід зазначити, що виникла потреба відновлення «районів ТрО» та, відповід-

но, «штабів районів ТрО» та організації виконання завдань ТрО в адміністративних районах областей та м. Київ. Нагадаємо, що «райони ТрО» були скасовані Указом Президента України «Про Положення про територіальну оборону» від 02.09.2013 № 471/2013. Другий напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. На жаль, питання законодавчого закріплення громадської ініціативи щодо створення загонів самооборони у селах, селищах, містах районного підпорядкування, інших малих населених пунктах не знаходить необхідної підтримки у вищих органах державного та військового управління, хоча на місцях, особливо у прикордонних з Росією та Придністров’ям регіонах, ця ініціатива досить поширена і знаходить значну підтримку місцевого населення, навіть не дивлячись на те, що держава не виділила жодної копійки на їх утримання, а №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

навпаки – іноді розглядає їх як незаконні збройні формування. Нормативно не визначена можливість залучення членів громадських організацій (громадських рухів), зокрема козацьких, для виконання завдань ТрО та порядок бронювання цих осіб від призову до лав Збройних Сил України, ІВФ та ОСпП. Відносно створення угруповання військ (сил) для виконання завдань ТрО необхідно зазначити, що в цьому напрямку вдалося зробити дуже вагомі кроки. Зокрема опрацьоване й практично реалізується рішення щодо створення стрілецьких батальйонів у кожній зоні ТрО, у кожному районі ТрО – декілька загонів оборони, у складі кожного районного військового комісаріату – роти охорони. Зокрема, у травні – червні поточного року проводилися навчання з ТрО під час яких було здійснено формування і підготовку двадцяти п’яти підрозділів ТрО. №11/2015

Створені підрозділи ТрО залучалися до виконання навчально-бойових завдань щодо посилення охорони ділянок державного кордону, охорони важливих державних об’єктів, боротьби з ДРГ та НЗФ противника. Підрозділи, які залучалися до оборони Києва відпрацьовували питання організації бою на місцевості та управління під час боротьби з ДРГ, несення служби на опорних пунктах та блокпостах. Подібне навчання з практичним призовом військовозобов’язаних та комплектуванням стрілецьких батальйонів, загонів оборони та рот охорони проводилося вперше та принесло певні позитивні результати щодо розв’язання проблем створення угруповання сил та засобів для ведення ТрО. Третій напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. Існує низка проблем стосовно визначення та підготовки об’єктів, на фондах яких здійснюватиметься формування стрілецьких батальйонів, загонів оборони та рот охорони. На теперішній час фактично усі фонди, які розглядались, потребують капітального ремонту. Для визначення місць формування загонів оборони необхідно рішення на рівні Кабінету Міністрів України, оскільки формування 2-3 загонів оборони в одному адміністративному районі потребує суттєвих капіталовкладень. Місця проведення бойового злагодження, обладнання військових полігонів, не забезпечують одночасну підготовку такої кількості особового складу, тому у взаємодії з місцевими органами державної влади, вже зараз, необхідно визначити ділянки місцевості, де можливо організовувати проведення зазначених заходів. Четвертий напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. Негативно впливає на ефективність функціонування системи управління ТрО те, що на теперішній час командувачі оперативних командувань не наділені повноваженнями щодо здійснення контролю за станом підготовки відповідних органів управління, сил та засобів інших міністерств та відомств, пунктів управління обласних державних адміністрацій, важливих державних об’єктів в інтересах ТрО. Їм підпорядковані лише начальники штабів зон ТрО (військові комісари обласних військових комісаріатів), у зв’язку з чим накази та розпорядження командувачів військ оперативних командувань з питань ТрО для начальників зон ТрО – голів облас-

них державних адміністрацій, носять лише рекомендаційний характер, оскільки вони йому не підпорядковані. Також відсутній чіткий механізм реалізації повноважень військового командування, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів управління ІВФ та ОСпП з питань безпосереднього управління підпорядкованими силами і засобами в зоні ТрО. П’ятий напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. Тривалий час ведуться дискусії щодо створення інтегрованої системи бойового (оперативного), моральнопсихологічного, матеріально-технічного та медичного забезпечення Сектору безпеки й оборони в цілому і ТрО зокрема. Сьогодні у взаємодіючих силових структурах (ІВФ та ОСпП) не існує відповідних запасів в системах забезпечення на ведення ТрО. Тому не виникає сумніву щодо необхідності переведення всіх суб’єктів ТрО на єдину систему всебічного забезпечення. Шостий напрям удосконалення побудови територіальної оборони держави. Створення систем щодо: • боротьби з ДРГ та десантами противника, терористичними організаціями; • охорони важливих об’єктів; • охорони та захисту державного кордону, морського узбережжя; • підтримання правового режиму воєнного стану; • ліквідації наслідків застосування противником засобів ураження, терористичних актів та диверсій то в разі належного опрацювання військово-адміністративного поділу території, розподілу функцій та повноважень, чіткого встановлення порядку підпорядкування питання та всебічного забезпечення, підвищення ефективності їх функціонування буде лежати, підкреслюємо, у площині технічного оснащення та підготовки особового складу. Виходячи з вищенаведеного необхідно зазначити, що розв’язати увесь комплекс проблем побудови ТрО, в межах тільки Збройних Сил неможливо. Вони мають розв’язуватись на основі комплексного підходу в межах єдиної державної програми, в якій необхідно визначитись з роллю і місцем ТрО в загальній системі оборони держави в сучасних умовах. Безумовно, стрижнем оборони України були, є і будуть Збройні Сили. Але чим більше армія стає висококошторисною для бюджету, тим ефективнішою повинна бути державна політика у сфері ТрО.




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготовчий етап у російсько-українській гібридній війні

Запланований хаос Була подія, яка засвідчила, що Путін вже переключився на Україну, і тепер не випустить її з прорізі мішені. Це — тузлинська авантюра 2003 року. Росія починає незрозуміле провокативне будівництво дамби у Керченській протоці, яка мусить змінити конфігурацію самої протоки та має обмежити права України на контроль судноплавства у своїх територіальних водах

О

Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук

дносторонні та не узгоджені з сусідом дії РФ стали фактичною агресією, виникає міждержавна напруга. Україна змушена реагувати, керівництво держави робить відповідні заяви, на невеличкий піщаний острів перекидається військовий підрозділ, і ніхто не може зрозуміти, як далеко планує зайти Путін. Тоді усе виглядало як поганий спек-

10

такль незрозумілого жанру. Тепер у світлі подій 2014 року епізод з Тузлою має логічне пояснення, і вкладається у схему підготовки до масштабного конфлікту з Україною з метою реалізації імперських планів Путіна. Очевидно, кремлівський диктатор проводив «розвідку боєм», особисто він заяв не робив та тримався у тіні, відповідальність за будівництво брав на себе губернатор Краснодарського краю. Цікава деталь, що так само буде чинити Путін і в 2014 році, намагаючись триматися формально осторонь подій в Україні, перекладаючи відповідальність на самих українців і т.і.

Розвідка боєм мусила відповісти на кілька питань: 1) Наскільки є міцною українська держава у момент кризи? 2) Як відреагують на російську агресію різні прошарки української політичної та бізнес-еліти? 3) Чи можна покладатися на «п’яту колону»? В народі у таких випадках говорять: «перевірка на вошивість»… Дійсно, це був струс, який торкався усієї України, і Путіну треба було з’ясувати, що саме потрібно доопрацювати до «дня Д». Результати перевірки на той момент виявилися не дуже втішні для Путіна, і було над чим працювати до початку справжньої війни. По-перше, держава (у вузькому зна№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ченні – бюрократичний апарат і силові структури) під одноосібним керівництвом Л.Кучми виглядала як більш-менш міцний горішок, таким чином, варто було дочекатися заміни українського лідера на повністю прокремлівського фігуранта. По-друге, окрім проплачених Москвою комуністів, у Верховній Раді ніхто більше не підтримав дій Росії. Навпаки, відбувся ефект єднання провладних та опозиційних депутатів. Отже, треба було працювати з українською верхівкою, докладаючи зусилля для її розколу, перетягнути на свій бік місцевих олігархів, перекупити продажних високопоставлених чиновників і політиків. По-третє, «п’ята колона», в яку постійно Кремль вливав кошти, виявилася не зубастою, не бойовою і потребувала серйозної домобілізації. Різні групи козаків в Криму і на Донбасі, «Руський блок» і подібні структури на ситуацію в регіонах суттєво не впливали. Головний висновок: тузлинська операція розгорталася, коли всередині Україні не відбувалося ніяких небезпечних для країни подій. За цих умов розгорнути нетрадиційні операції вкрай важко. Висновок: треба чекати (або краще створити штучно) потужну внутрішню кризу, аби похитнулася президентська вертикаль та був втрачений контроль над силовиками; українська еліта має розколотися на ворогуючі табори; за цих умов проплачені кола «знизу» втратять острах, і отримають шанс підірвати соціальний мир в «проросійських» регіонах, тобто створити ситуацію контрольованого хаосу. Для підготовки традиційної війни тузлинська авантюра нічого не давала, навпаки, агресор мусить приховувати свої плани, і зайвого разу не напружувати ситуацію, аби країна-жертва не вживала додаткових заходів з посилення безпеки. В контексті підготовки гібридної війни така розвідка мала великий сенс. Росія, використовуючи аналіз реакції України на події довкола острова Тузла, почала розгорнуту підготовку до майбутньої війни з перспективою паралельного застосування традиційних та нетрадиційних наступальних засобів. Зокрема, путінські підлеглі отримали конкретні завдання з підготовки театру воєнних дій до нетрадиційної інвазії. Економіст, екс-радник президента Росії А. Ілларіонов пригадує, що вперше почув в оточенні Путіна розмови про війну з Україною саме 2003 році. Таким чином, можна вважати, що на той час принципове рішення вже було прийняте. Фокус на російсько-українській №11/2015

війні може дещо звузити наше уявлення про амбіції Путіна. Він готувався до низки воєнних наступів на території колишнього СРСР та відточував різні методи та засоби досягнення стратегічної мети. Для початку мішенями він обрав країни, які намагалися назавжди вийти з орбіти впливу Росії, а саме – країни Балтії, Україну, Грузію, Молдову. В рамках «гібридного проекту» Путін експериментував з різними засобами та інструментами впливу у широкому діапазоні «м’якості» або «жорсткості». Україна, окрім Тузлинського конфлікту, отримала від Путіна дві газові війни (2005-2006, 2008-2009 років), які мали широкий резонанс в Європі; більш завуальовані «газопровідні війни» з прокладання труб в обхід України («Північний» та «Південний» потоки); кілька сирних, молочних та м’ясних воєн; а також фронтальний наступ «руського світу» на чолі з патріархом Кирилом за підтримки потужної пропагандистської системи. Стосовно країн Балтії – запам’яталася естонська криза 2007 року. Росія, як привід для наступу, використала постанову уряду Естонії про перенесення військових поховань з центра Таллінну до цвинтаря. Росія зчинила істеричну пропагандистську кампанію, звинувачуючи естонців у фашизмі (обкатка технології, яка буде використана як засіб психологічної війни проти України) та в усіх можливих гріхах. Вночі 26 квітня в центрі естонської столиці сталися заворушення, на вулиці вийшли проросійські налаштовані хулі-

гани, які скандували ворожі до Естонії гасла; вони вчинили погроми: били вітрини та підпалювали автобусні зупинки. Поліція вдалася до арештів, а російські ЗМІ представили затриманих як постраждалих героїв. В світлі російсько-української війни варто переглянути сенс безладів у Таллінні; вони тепер здаються експериментом з перевірки певних домашніх заготовок. Це була спроба створення хаосу, застосування «м’якої сили» у столиці незалежної країни, що обрана як об’єкт нападу. Але більш за інших «на горіхи» в цей період отримала Грузія. Чергове потужне загострення відбулося 2006 року. Росія почала тотальну економічну війну проти кавказької країни. Були об’явлені обмеження на грузинський імпорт – вино, коньяк, фрукти, мінеральну воду; закрито єдиний пункт пропуску товарів на російсько-грузинському кордоні. Після висилки з території Грузії чотирьох офіцерів ГРУ, Росія зовсім оскаженіла: відкликала посла, перервала поштовий, телефонний і банківській зв’язки; підняла вдвічі ціни на газ. Якісь «невідомі» терористи підривали опори ЛЕП, що транспортувала електроенергію до Грузії. Росія зробила ставку на грузинську опозицію, аби зламати ненависний Путіну режим Саакашвілі та розхитати країну. В країні назрівав переворот, і тоді Михайло Саакашвілі пішов на неординарний крок: спочатку 7.11.2007 він увів надзвичайний стан, а потім без паузи добровільно пішов на дострокові президентські вибори та виграв їх (5 січня 2008 року). Таким

П’ятиденна грузинська військова кампанія у вересні 2008 року була першою спробою атаки на пострадянську суверенну державу. Путіну, окрім вирішення «грузинського питання», треба було перевірити боєздатність власної армії та з’ясувати, наскільки гострою буде міжнародна реакція»

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У Києві сталося найжахливіше — масові вбивства активістів Майдану, незважаючи на домовленості про зупинення протистояння, є усі підстави вважати, що наказ про вбивства активістів віддавали російські куратори

»

чином, потужна блокада, шантаж, підривні дії у тилу не зламали Грузію, і тоді Путін наважився на «останній аргумент королів». (Формально президентом країни був Медвєдєв, проте усі розуміли, що «командує парадом» Путін). Важливою віхою підготовки традиційних засобів ведення війни була п’ятиденна грузинська військова кампанія у вересні 2008 року. Вона була першою спробою атаки на пострадянську суверенну державу (Чечня вважалася регіоном Росії). Путіну, окрім вирішення «грузинського питання», треба було перевірити боєздатність власної армії, а також з’ясувати, наскільки гострою буде міжнародна реакція та реакція в країнах СНД. Результат війни був фактично зумовлений заздалегідь колосальною різницею військового потенціалу країн. Проте, російська армія виявила багато слабких місць, і до початку більш масштабної кампанії проти України їх треба було усунути. Але були й інші надзвичайно важливі для Путіна речі, що він з’ясував у підсумку грузинської авантюри. По-перше, військова пропаганда, дійсно, працює; населенню як в самій Росії, так і за її межами можна морочити голову, і напускати у масову свідомість туману без меж. Наприклад, громадська думка частково повірила в тези російських пропагандистів, що нібито грузини чинили геноцид у Південній Осетії, провина у війні лежить на Саакашвілі, а Росія тільки те і робила на території Грузії, що «примушувала до миру». Пропаганда стає чи не головним чинником перемоги, відповідно у період підготовки чергової інвазії треба вирішити: які саме ідеологеми, тези та аргументи будуть використані в якості «м’якої» зброї? Путін у міжнародних колах проводив думку, що територія колишнього СРСР є виключною зоною його інтересів та відповідальності, отже, він може наказувати «поганих хлопців» на кшталт президента Грузії М. Саакашвілі. Також на цих теренах проживають його співвітчизники, яких він «ніколи не кине у біді».

12

По-друге, на практиці було перевірено такий важливий елемент гібридної війни, як кібератаки на урядові комп’ютери противника. По-третє, міжнародна реакція виявилася доволі млявою, санкції не були уведені, європейські лідери в цілому «проковтнули» дику витівку кремлівського диктатора. За психологічним сценарієм це дуже нагадувало дії Гітлера щодо демілітаризованої Рейнської області у березні 1936 року: уведення військ, попрання міжнародного права, нахабство і блеф диктатора на тлі небажання набагато тоді більш потужних «демократій» напружуватися, і дати по руках злодію. Гітлер потім згадував, що пережив важкі 48 годин: якщо б Франція відреагувала військовим опором, то йому довелося б тікати. Зі слів М.Саакашвілі, Росію у вересні 2008 року особисто зупинив президент США Дж. Буш, який розпорядився привести у бойову готовність та перебазувати певні військові частини. В Європі жодного лідера схожого на Черчіля, Аденауера або Тетчер не було. Якщо в США до влади прийде слабкіша особистість, наприклад, з лав демократів, то перешкод вже не буде. Отже, демократії нічого не вартують порівняно з крутими хлопцями на кшталт Гітлера або Путіна. Гітлер це зрозумів у1936-му, а Путін – 2008 році. Західні лідери не консолідувалися та не виробили спільної думки щодо долі країн, які утворилися після розпаду СРСР. Путін узяв це до уваги, і більш спокійно та впевнено готувався до подальшого наступу. По-четверте, не могла не порадувати Путіна й реакція країн СНД: це можна порівняти з поведінкою вівці, коли різник вже ріже шиї членів гурту: слабке мекання, переляк, покора долі й думка у спасіння: «можливо до мене черга не

дійде, я власне нічого поганого не зробила…». «День Д» Момент переходу Кремля до фази активних дій в Україні укладається у відомий вислів: «вчора було ще рано, а завтра буде запізно». Аналіз ситуації в Києві та регіонах України підказав Путіну термін: 20 лютого 2014 року. Звичайно, ми не маємо закритої інформації, але є доволі точні підказки щодо дати. На це число вказує нагорода, яка згодом була виготовлена в РФ для увіковічення подвигу агресора: пам’ятна медаль Міністерства оборони РФ має напис: «За возвращение Крыма. 20 февраля – 18 марта 2014 года». Саме 20 лютого (плюс – мінус одна доба) відбулися незворотні речі. У Києві сталося найжахливіше – масові вбивства активістів Майдану, незважаючи на домовленості про зупинення протистояння, є усі підстави вважати, що наказ про вбивства активістів віддавали російські куратори. Екс-голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко на річницю трагедії повідомив, що розслідування злочину доводить про причетність В.Суркова (помічник президента Російської Федерації з 2013 року) до керівництва групами снайперів. Цю версію озвучив і Президент України Петро Порошенко. Чи міг помічник Путіна без наказу патрона взяти на себе відповідальність за криваву різанину на Майдані? За традиціями російського державного устрою – це абсолютно неможлива річ. Будемо вважати, що саме 20 лютого Путін розпочав війну з масового терористичного акту у серці України. Перебіг подій 18-20 лютого повністю відобразив як у мініатюрі характер прийдешньої війни: №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

1) тероризм як засіб досягнення цілі; 2) не бажання агресора «світитися» та брати на себе відповідальність; 3) залучення до здійснення агресивних планів громадян України; 4) тактика керованого хаосу; 5) немилосердність, цинізм, відсутність будь-якої моралі або обмежень, що витікають з традицій ведення воєн або міжнародного права. Ціль виправдовує засоби, людське життя нічого не варте у геополітичній грі. Отже, якщо розглядати розстріл українських патріотів як об’явлення війни з боку Росії де-факто, то ця подія набуває іншого значення – ще більш зловісного, ніж спроба внутрішнього окупаційного режиму встояти за будьяку ціну. Найбільш серйозний аргумент на користь саме 20 лютого – «планова» втеча Януковича. Її не можна зрозуміти, якщо цей дикуватий вчинок (як президента країни) вирвати з контексту гібридної війни та «дня Д». Янукович, що залишався у Києві, а тим більше після угоди про мирне врегулювання суспільно-політичної кризи, ставав перешкодою для реалізації активної фази російсько-української війни. Російська пропаганда за розробленим сценарієм мала заявити на увесь світ: а) в Києві стався державний переворот та відбулося захоплення влади озброєними людьми; б) нова влада є не легітимною (хунта), отже, виконувати її розпорядження в регіонах та силових структурах – злочин; в) легітимним носієм влади залишається Янукович, де б він не був; г) Україна в цілому пе-

ретворилася на зону хаосу, а це дає «законні» підстави Росії для силових дій на захист «співвітчизників». Існують й інші пояснення втечі Януковича з Києва. А. Парубій вважає, що колишній президент «психологічно зламався після кривавих подій у Маріїнському парку» ще 18 лютого. Отже, страх та розгубленість були мотивами втечі. Проте ця версія не витримує критики. Парубій вказує на те, що саме від 18 лютого Янукович почав завантажувати речі… Щось не схоже на реакцію вкрай розгубленої людини. Миттєво, за пару годин, прийняв доленосне рішення, організував потрібний транспорт? А потім ще 3 повні доби знаходився в Києві, зустрічався з різними політиками, послами, закордонними посередниками, і ніхто не помічав його розгубленості? До речі, за свідоцтвом М.Добкіна, який зустрів літак Януковича в Харкові у ніч з 21 на 22 лютого, той поводив себе впевнено, і вважав, що влада ще знаходиться у нього в руках. Ось фрагмент інтерв’ю з Добкіним, яке записала Соня Кошкіна (мов. оригіналу): «Он вел себя так, как будто у него в руках прежняя власть и все его слушаются. Мы знакомы с ним очень давно, и если бы он просто старался бы не подавать виду, я бы заметил. По интонации, по глазам, выражению лица, это можно было заметить. Но, нет, ничего такого не было…». Чи схоже це на поведінку людини у депресивному стані? А власне куди Янукович спрямував конвой з цінностями? Тут може бути лише одна правильна відповідь – в Росію зі згоди Путіна. Перетнути державний кордон колоні, а тим більше гвинтокрилам, навантаженим доларами, без погодження з російською стороною було на 100% неможливою операцією. Жоден російський чиновник не взяв би на себе відповідальність приймати у статусі біженця Януковича

з його скарбом. Слово Путіна мало бути вирішальним, і узгодити такі речі за дві години не можливо в принципі. Якби це не відповідало планам кремлівського диктатора, то сидів би його український «побратим» в Києві. Парубій підтверджує, що Янукович був маріонеткою у руках Путіна. То невже лялька повстала проти ляльковода у найвідповідальнішу мить? Можна припустити, що Путін грав з Януковичем у темну, і останній не зовсім розумів широту поглядів свого патрону на Україну. Путіну Янукович був потрібен у Харкові. За традицією Росія захоплювала Україну саме через столицю Слобожанщини, так було тричі у 1917-1920 роках. Доволі стала і сформована технологія. Щоправда, більшовики створювали маріонеткові уряди для потреб Радянської України десь у Курську чи Москві, а потім перекидали в Харків після його військового захоплення через Бєлгород. Тепер ситуація була для Путіна абсолютно сприятливою. 22 лютого 2014 року в Харкові мала зібратися уся владна верхівка: президент, голова уряду, парламент (регіонали і комуністи складали більшість, а цього було достатньо для прийняття необхідних рішень). І ще важлива обставина – у Палаці спорту вже зранку на події очікували депутати різних рівнів зі Сходу та Півдня (отже, подія ретельно готувалася заздалегідь, був сценарій, бо сотні людей з різних міст та містечок перекинути до Харкова за кілька годин не можливо!). Вони чекали на Януковича, і були готові підтримати будь-яку непристойну пропозицію. Час від часу ця маса «слуг народу» скандувала «Росія!». Депутатів розігрівали та готували до участі у відповідній постановці. Якби усі дійові особи зібралися у Харкові, то не потрібно було навіть проголошувати якусь там окрему південно-східну республіку. Парламент, наприклад, міг прийняти рішення щодо тимчасового розташування центральних органів влади у Харкові у зв’язку із захопленням Києва «терористами». А потім би усі гілки центральної влади разом, звичайно від імені українського народу, звернулися би до братнього російського народу з проханням «допомогти у звільненні Києва від фашистів,

Пам’ятна медаль Міністерства оборони РФ має напис: «За возвращение Крыма. 20 февраля — 18 марта 2014 года» №11/2015

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

22 лютого 2014 року в Харкові мала зібратися уся владна верхівка: президент, голова уряду, парламент (регіонали і комуністи складали більшість, а цього було достатньо для прийняття необхідних рішень)» терористів, хунти» тощо. І що б заважало Путіну блискавично увести війська і штурмувати Київ? Тим більше, для світової опінії акція мала репрезентуватися, як спільна контртерористична операція на законних підставах. А тоді можна було б проголошувати «народні республіки», проводити референдуми, шматувати Україну у будь-яких напрямках. І Янукович слухняно прибув в Харків саме в ніч з 21 на 22 лютого, але сценарій вже безнадійно руйнувався. Частина регіоналів і комуністів залишилася в Києві, парламент запрацював ще 20 лютого увечері не на користь Януковича. Першою постановою було оголошено про припинення антитерористичної операції; силовики отримали месседж, що центр влади – Верховна Рада у Києві. А 22-го лютого влада вислизнула з рук Януковича остаточно, коли Володимир Рибак (старіший донецький кадр і опора Януковича) добровільно написав заяву про увільнення з посади Голови Верховної Ради. Те, що був момент, коли усе перебувало на хитких шальках терезів, побіжно доводить епізод з поведінкою С.Тигіпка. Усі шукали цього народного депутата і «його групу» увечері 20-го лютого, бо не вистачало голосів до кворуму; тим більше, українці чули попередні заклики Тигіпка «збиратися і діяти». Проте у вирішальну ніч ця людина «зникла безвісті», і не прийшла у будинок Верховної Ради. Очевидно, він і наближені до нього депутати увесь час вивчали ситуацію (нюхали повітря) та вирішували: чи варто їхати до Харкова, чи залишатися в Києві? Як тільки стало зрозумілим, що харківський сце-

14

нарій руйнується, команда Тигіпка і багато інших регіоналів відразу зайняли свої крісла на Грушевського. Вичікував, звичайно, не тільки Тигіпко: близько 200 народних депутатів вагалися і вирішували головоломку: де буде центр політичної влади. 22 лютого Верховна Рада підтримала постанову про усунення Віктора Януковича з посади президента України. За відповідний документ проголосувало 328 народних депутатів! Таким чином, депутати «знайшлися» не у Харкові, а в Києві. Стара більшовицька технологія захоплення України з півночі луснула. Уявімо і варіант, коли б Янукович опирався плану Путіна щодо втечі, і чіплявся за владу у Києві. Це б створило перешкоди для володаря Кремля, проте не змінило б агресивні плани в цілому. В жодному разі законний президент повинен був «випаруватися» та звільнити місце для хаосу. Мабуть, були заготовлені й альтернативні сценарії: чому б, наприклад, Януковича не могли вбити ті ж самі «бандерівці», «нацисти», «правосеки»? Те ж не поганий розвиток подій з огляду на теорію керованого хаосу. Але Янукович слухняно виконував накази, він тривалий час і без лихоманки завантажує гроші та цінності у «Камази» та гвинтокрили. Тобто він має певну інформацію, яка не доступна іншим. І у нього «на руках є наказ», і він дотримується певного плану дій, узгодженого з Москвою. У Києві 21 лютого мала відбутися подія, на яку чекала вся Україна: завершення переговорів поміж владою і опозицією та підписання дорожньої карти виходу з кризи. Такий документ мав

би дати президенту гарантії особистої безпеки. І нащо тоді тікати зі столиці? Янукович 21 лютого іде на процедуру підпису документу, що, очевидно, було його свавільним відступом від сценарію Кремля. Від Європейського Союзу Угоду засвідчили Федеральний міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський і керівник Департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Французької Республіки Ерік Фурньє. Представник РФ Володимир Лукін, який за технологією переговорів мав засвідчити домовленості Януковича з лідерами опозиції, відмовляється ставити свій підпис. Посол РФ в Україні забирається геть з країни (на дипломатичній мові це може означати початок війни). Але Янукович з’являється на церемонії і ставить свій підпис! Так, він має отримати догану від Путіна, але він робить хитрий тактичний крок: майданівці заспокояться, а він втече під покровом ночі. Треба зважати на те, що душа у колишнього президента – дрібного злочинця, він наляканий, звик до шахрайств; і чому б не убезпечити себе від несподіванок? На кону стоять кілька мільярдів доларів, які він мусить наздогнати у дорозі, і тут ризики потрібно виключити. А підпис на папері – він нічого не вартує. Настає епоха великих «кидків», Янукович вже ознайомлений з планом захоплення Криму. Можливо, саме затримка Януковича на день у Києві зруйнувала план «А» Путіна. Якби Янукович забрався раніше (20 лютого), то це було б певним сигналом відданим йому депутатам слідувати за патроном до Харкова. Можливо, у той пам’ятний вечір 20-го лютого і не вдалося б зібрати 239 голосів депутатів? Якісь півтора десятка депутатів могли б усе вирішити. І напевно Київ очікував абсолютний параліч влади. А цього і потребував Путін. Що мала робити опозиція? У неї в руках не існувало жодних офіційних важелів влади. Проголосити «революційну республіку» і заснувати «революційний конвент», як вищий орган державної влади? От тоді обласні ради на Сході та Півдні одна по одній відмовилися б визнати владу Києва, вже не кажучи про Крим. Кремлівський диктатор дуже на це розраховував. І можливо саме цей епізод назавжди поставив на Януковичі хрест, як на креатурі Путіна в Україні. Так, його приютять в Росії, і ще використають в пропаганді та фінансуванні агресії на Сході, але вже ніколи він не поцілує перстень боса… №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ 10 КЛАС, група юнаків (дівчат за їх власним бажанням) Розділ 1. Збройні Сили України на сучасному етапі. (2 години) Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН. Військове співробітництво України з Північноатлантичним альянсом (НАТО), напрями розвитку взаємовідносин.

Військове співробітництво України з НАТО: напрями розвитку взаємовідносин

В

ідносини між Україною і НАТО почали розвиватися на початку 90-х років XX століття. Цей процес був складним і суперечливим, який від поступового просування до більш високих рівнів двохсторонніх відносин, зазнав в окремі періоди явного регресу, повертаючись від євроатлантичної інтеграції до конструктивного партнерства. Починаючи із 2014 року, внаслідок російсько-українського конфлікту, пов’язаного з анексією Криму та протистоянням на Сході України, співробітництво між Україною і НАТО у низці ключових галузей активізовано. Відтепер розпочато динамічний рух від конструктивного до особливого партнерства з подальшим намаганням набуття України членства в НАТО. Основні напрями співпраці Консультації і співробітництво між Україною і НАТО охоплюють широке коло галузей, починаючи від операцій з підтримання миру, реформування структур безпеки і оборони, безпосереднього військового співробітництва й озброєнь до планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру, науки і довкілля й громадської дипломатії. Співробітництво у багатьох галузях нині активізується, маючи на меті підвищити здатність України гарантувати власну безпеку з огляду на конфлікт з Росією. ФОРМАТИ ВІДНОСИН УКРАЇНА – НАТО СПІВРОБІТНИЦТВО Мета: • Розвиток відносин в обопільних інтересах. НАТО зацікавлене в: • Модернізації та зміцненні в Україні • Збереженні демократичного ладу в країні • Реформуванні сектору безпеки України та сумісності з НАТО Україна зацікавлена в: • Збереженні НАТО як ключової структури безпеки та оборони євроатлантичного простору; • Збереженні єдності та обороноспроможності Альянсу; • Збереженні євроатлантичних зв’язків США та Європи, НАТО та ЄС. Сфери: • воєнна реформа; • економічна безпека; • надзвичайні ситуації; • наука та захист довкілля. ПАРТНЕРСТВО Мета: • внесок в зміцнення міжнародної безпеки та спроможності НАТО. Етапи: I етап (1994 р) – Реалізація програми ПЗМ («Партнерство заради миру»). II етап (1997 р) – Діяльність в Раді Євроатлантичного партнерства (РПАП). III етап (1997 р) – Відносини на базі «Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО». IV етап (2010 р) – Конструктивне партнерство. V етап (2014 р) – Особливе партнерство.

№11/2015

Інтеграція Мета: • Членство України в НАТО. • Розширення та забезпечення безпеки євроатлантичного простору. Етапи: I етап (2005 р) – Інтенсифікований діалог Україна – НАТО. II етап (2008 р) – Рішення Бухарестського (2008) саміту. III етап (2009 р) – Річна національна програма. «Декларація про доповнення до Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною». Операції з підтримання миру Україна здавна робить активний внесок у гарантування євроатлантичної безпеки, надаючи війська до складу спільних миротворчих місій з країнами НАТО й іншими державамипартнерами. Україна є єдиною країною-партнером, яка у той чи інший період брала участь в усіх операціях і місіях під проводом НАТО. Україна долучилася до операцій з підтримання миру під проводом НАТО на Балканах як у Боснії і Герцеговині, так і в Косові. Нині вона бере участь у діяльності Сил для Косова (КФОР), виділяючи інженерно-саперний взвод із важким обладнанням до складу спільного польсько-українського батальйону у рамках багатонаціональної об’єднаної оперативнотактичної групи «Схід». Країна також надавала підтримку у діяльності Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) під проводом НАТО в Афганістані, забезпечуючи дозвіл на проліт над територією і надаючи права на транзит предметів постачання для військ, дислокованих на території Афганістану. Україна також надсилала медичний персонал для роботи у складі Груп з відбудови провінцій (ГВП) в Афганістані й інструкторів до складу Навчальної місії НАТО в Афганістані. Після завершення діяльності МССБ наприкінці 2014 року Україна долучилася і нині бере участь у місії НАТО, що дістала назву «Рішуча підтримка» і має на меті забезпечити навчання й надання консультативної і практичної допомоги Афганським силам безпеки. Починаючи з березня 2005 року Україна виділяла офіцерський склад для роботи у складі Навчальної місії НАТО в Іраку, яка завершилася у грудні 2011 року. Починаючи із 2007 року Україна шість разів відряджала кораблі ВМС для участі в операції Альянсу «Активні зусилля» – військово-морській місії НАТО у Середземному морі, покликаній стримувати, запобігати і забезпечувати захист від тероризму. Останнє розгортання кораблів ВМС України відбулося у листопаді 2010 року. Наприкінці 2013 року Україна також відрядила фрегат ВМС для участі в операції «Океанський щит», спрямованій на боротьбу з піратством поблизу узбережжя Сомалі. До того ж Україна першою серед країн-партнерів долучилася до Сил реагування НАТО (СРН), виділивши у 2011 році взвод захисту від ядерної, біологічної і хімічної зброї, а також, того ж року, засоби стратегічних авіаперевезень.

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» Реформування структур безпеки і оборони Співпраця між Україною і НАТО у галузі реформування структур безпеки і оборони є вирішальною для продовження трансформації безпекової позиції України і залишається важливою складовою поточних демократичних перетворень в країні. Україна звернулася до НАТО за допомогою щодо реалізації зусиль, спрямованих на перетворення успадкованих нею після завершення холодної війни громіздких збройних сил, які формувалися за призовом, у менш чисельні, професійні й мобільніші збройні сили, які відповідали б потребам країни у галузі безпеки і могли б забезпечити її активну участь у процесах гарантування безпеки і стабільності на євроатлантичному просторі й за його межами. Ще одне істотне завдання співпраці Україна – НАТО у цій галузі полягає у зміцненні демократичного і цивільного контролю над Збройними силами України й іншими безпековими установами. НАТО підтримує реформування структур безпеки і оборони України у рамках діяльності Спільної робочої групи з оборонної реформи (СРГОР) і механізму Процесу планування і огляду сил (ППОС) за програмою «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Завдяки цьому Україна має змогу здійснювати модернізацію структури національних збройних сил, механізмів командування і управління, вдосконалювати оборонний потенціал, планування і процедури. Держави – члени НАТО також сприяють трансформації оборонних і безпекових установ України у сучасну й ефективну організацію під належним цивільним і демократичним контролем, яка була б в змозі забезпечити надійне стримування агресії і захист від воєнних загроз. Розвиток можливостей і цивільний контроль Програми й ініціативи НАТО сприяють конкретним аспектам зміцнення цивільного контролю над установами безпеки і оборони, зокрема розвідувальними службами. Підвищення ефективності роботи цих установ відіграє фундаментальну роль у становленні України як демократичної країни. У рамках розширеної співпраці у цій галузі були ухвалені такі практичні ініціативи: У жовтні 2005 року було запроваджено Програму професійного розвитку під егідою СРГОР. У ній беруть участь цивільні співробітники безпекових і оборонних установ України, причому у 2014 році бюджет цієї програми було збільшено вдвічі. Основний наголос під час реалізації програми робиться на підтримці процесу трансформації і реформування шляхом впровадження стандартів НАТО і передової світової практики в оборонній і безпековій галузі, забезпеченні здатності України власними силами здійснювати професійний розвиток персоналу, а також на покращенні міжвідомчої взаємодії і обміну інформацією. У 2006 році було запроваджено Мережу партнерства для підвищення обізнаності громадянського суспільства, що має на меті сприяти обмінові досвідом щодо ролі громадськості у справах безпеки і оборони із залученням громадських спілок і фахівців з тематики безпеки з країн – членів НАТО і України. Україна бере участь у Програмі НАТО із розвитку доброчесності в структурах безпеки ще з 2007 року. Цивільні фахівці і військові офіцери взяли участь в освітніх і навчальних заходах, спрямованих на підвищення ефективності роботи й засвоєння передового міжнародного досвіду, що дає змогу підвищити прозорість, сприяти доброчесності й підзвітності структур безпеки і оборони, а також знизити ризик корупції. Протягом 2014 року втричі більше українських державних службовців і військових офіцерів долучилися до заходів у рамках цієї програми. У 2015 – 2017 роках триватимуть спеціально розроблені ініціативи для підвищення усвідомлення того, що корупція становить загрозу безпеці, а також поліпшення ефективності управління фінансовими і кадровими ресурсами.

16

Було започатковано експертні зустрічі з представниками безпекових установ з питань кіберзахисту. Такі заходи мають на меті сприяти розвитку міжвідомчої взаємодії й координації, а також надати допомогу у розробленні національної стратегії кібербезпеки України. Програма розвитку військової освіти (ПРВО) У 2012 році, відгукнувшись на прохання міністра оборони України, НАТО розробила ПРВО, що стала найбільш масштабною серед подібних ініціатив для країн-партнерів Альянсу. Ця програма покликана сприяти вдосконаленню і реструктуризації системи військової освіти і професійної підготовки із залученням насамперед основних восьми закладів військової освіти у Києві, Львові, Харкові, Одесі і Житомирі. Двома центральними елементами програми є вироблення методів викладання (робота із професорсько-викладацьким складом) і розроблення навчальних програм. До того ж із Міністерством оборони України працює консультативна група високого рівня, метою діяльності якої є сприяти зусиллям у галузі реформування національної системи військової освіти. Перепідготовка і соціальна адаптація колишніх військовослужбовців Нині запроваджується низка ініціатив, спрямованих на надання Україні допомоги щодо перекваліфікації і соціальної адаптації колишніх військовослужбовців, звільнених у запас або відставку внаслідок істотного скорочення чисельності Збройних сил України. З огляду на поточний російсько-український конфлікт НАТО збільшила підтримку Україні у цій галузі (див. вище). Утилізація надлишкових арсеналів зброї і боєприпасів Окремі держави – члени НАТО надають Україні підтримку щодо знищення наявних на її території арсеналів протипіхотних мін, боєприпасів, стрілецької зброї і легкого озброєння у рамках проектів Цільового фонду ПЗМ. У рамках першого проекту у період 2002 – 2003 років було здійснено безпечне знищення 400 тисяч одиниць протипіхотних мін на заводі хімічних виробів у Донецьку. Реалізацію другого проекту, яким передбачалася утилізація 133 тисяч тонн звичайних боєприпасів, 1,5 млн одиниць стрілецької зброї і одна тисяча переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), було розпочато у 2005 році. Загальний бюджет цього проекту, який розраховано на 12 років, оцінюється у 25 млн євро. Таким чином цей проект із демілітаризації є безпрецедентним за масштабами. До того ж завдяки цій ініціативі постійно нарощуватиметься здатність України здійснювати безпечну утилізацію боєприпасів власними силами. Обмін даними про повітряну обстановку (ОДПО) Україна приєдналася до програми ОДПО у липні 2006 року. Обмін відсортованою інформацією про повітряну обстановку дає змогу скоротити ризик потенційних транскордонних інцидентів і оптимізувати реагування на потенційні терористичні напади із застосуванням цивільних літаків. Починаючи з кінця 2008 року Україна і НАТО підтримували зв’язок через Угорщину, а з середини 2011 року – через Туреччину. З огляду на російсько-українську кризу НАТО нині надає дані про повітряну обстановку, які охоплюють ширшу географічну територію. Економічні аспекти безпеки Україна і НАТО запроваджують діалог і здійснюють обмін досвідом на рівні експертів з економічних аспектів оборони. Серед питань, які охоплює цей напрям співпраці, – безпековий аспект економічного розвитку й економічні справи, а також тематика, безпосередньо пов’язана з оборонною економікою, а саме: формування оборонних бюджетів, управління оборонними ресурсами й реструктуризація в оборонному секторі. НАТО організовує курси

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

для українських фахівців з питань бюджетного процесу, починаючи від фінансового планування до фінансового контролю. Безпосереднє військове співробітництво Надання Україні допомоги щодо реалізації цілей оборонної реформи також є ключовим напрямом безпосереднього військового співробітництва і доповнює роботу, що запроваджується під егідою СРГОР, забезпечуючи військову складову. Ще одним важливим напрямом є розбудова оперативного потенціалу й взаємосумісності зі збройними силами НАТО у рамках широкого спектра заходів й військових навчань, які проводяться у рамках програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і які іноді приймає на своїй території Україна. Завдяки цим навчанням військовослужбовці мають змогу відпрацьовувати дії під час операцій з підтримання миру і набувати практичного досвіду взаємодії зі збройними силами країн НАТО і інших партнерів. Нещодавно Україна також приєдналася до нової ініціативи – Ініціативи оперативної сумісності Партнерства, яку було запроваджено на Уельському саміті Альянсу у 2014 році. Вона покликана забезпечити збереження високого рівня оперативної сумісності, якого сили міжнародної коаліції досягли у рамках Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом НАТО в Афганістані, діяльність яких було завершено у грудні 2014 року. Старші українські офіцери також регулярно проходять навчання на курсах в Оборонному коледжі НАТО в Римі (Італія) і в Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина). Контакти з цими освітніми закладами Альянсу стали у нагоді під час запровадження нового багатонаціонального факультету при Національній академії оборони України. Військове співробітництво відіграло чільну роль також під час розроблення правової бази, яка дає змогу Україні і НАТО поглиблювати співробітництво на оперативному рівні, а саме: Угода ПЗМ про статус збройних сил на території іноземної країни, що набула чинності у травні 2000 року, полегшує участь у військових навчаннях у рамках програми ПЗМ шляхом звільнення учасників навчань від паспортних і візових формальностей, а також від імміграційних перевірок під час в’їзду і виїзду з території країни, де проводиться навчання; Угода про надання підтримки з боку країни дислокації військ, ратифікована у березні 2004 року, спрямована на розв’язання питань, пов’язаних з наданням допомоги від цивільних органів і військового відомства військам країн – членів НАТО, що перебувають на території України або пересуваються транзитом через її територію у мирний час, під час кризової ситуації або у разі воєнних дій; Угода про стратегічні авіаперевезення, ратифікована у жовтні 2006 року, дає Україні змогу робити значний внесок у можливості НАТО щодо транспортування великогабаритних вантажів шляхом передачі в лізинг державам – членам Альянсу літаків виробництва заводу імені Антонова. Така домовленість є економічно вигідною для України. Оборонно-технічне співробітництво Оборонно-технічне співробітництво між Україною і НАТО спрямоване на підвищення оперативної сумісності українських підрозділів, які беруть участь у міжнародних операціях, із збройними силами країн НАТО. Початок співпраці у цій галузі було дано, коли Україна вступила до програми ПЗМ і, особливо, у рамках її участі у діяльності низки груп під егідою Наради національних керівників у галузі озброєнь (ННКО) – найвищого органу НАТО, який керує розвитком співробітництва між державами – членами і партнерами у галузі озброєнь. ННКО визначає можливості для співпраці між державами у галузі розбудови потенціалу, у процесі закупівель військової техніки і обладнання й узгодження технічних стандартів. Спільна робоча група з оборонно-технічного співробітниц-

№11/2015

тва, перше засідання якої відбулося у березні 2004 року, має на меті забезпечувати розширення співробітництва між Україною і НАТО у цій галузі. Наукове співробітництво з тематики безпеки Починаючи з квітня 2014 року Україна і НАТО істотно активізували співробітництво у рамках програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (НМБ), і сьогодні Україна є лідером за кількістю наукових грантів НАТО, здобутих її науковцями. Нещодавно затверджені науково-дослідницькі проекти спрямовано на розв’язання новітніх проблем у галузі безпеки, таких як захист від хімічних, біологічних, радіоактивних і ядерних речовин, енергетична безпека і кіберзахист. Нині ведеться робота з розроблення нового значущого проекту із гуманітарного розмінування в Україні. Крім застосування науки у галузі захисту від тероризму і протистояння новим загрозам, співпраця з Україною також охоплює інформаційні технології, клітинну біологію і біотехнології, нові матеріали, раціональне використання природних ресурсів й співробітництво з питань розв’язання екологічних проблем, спричинених військовою діяльністю. Україна почала брати участь у наукових програмах НАТО у 1991 році. Згодом співпраця набула нового розвитку внаслідок обміну листами про співробітництво у галузі науки і довкілля у 1999 році. Співробітництвом у цій галузі керує Спільна робоча група Україна – НАТО з питань науки і довкілля. У минулому НАТО також здійснила фінансування низки проектів, покликаних створити базову інфраструктуру комп’ютерних мереж в українських наукових і освітніх закладах з метою забезпечення їх доступом до Інтернету. Громадська дипломатія Український уряд повинен інформувати населення про відносини Україна – НАТО і переваги, які забезпечує співпраця з Альянсом у контексті процесу реформування в Україні. Чимало громадян України і досі не мають достовірної інформації про роль, діяльність і цілі Альянсу, а застарілі стереотипи часів холодної війни не вдається цілком викорінити. Країни – члени Альянсу співпрацюють з керівництвом України, прагнучи підвищити обізнаність населення із сучасною НАТО і краще роз’яснити, у чому полягають відносини Україна – НАТО. Розташований у Києві Центр інформації та документації НАТО є провідною установою, яка здійснює інформування громадськості про НАТО. Центр організовує семінари і зустрічі, а також здійснює координацію візитів посадовців НАТО в Україну і представників української громадськості до штабквартири НАТО, маючи на меті продемонструвати в дії механізми, на яких ґрунтується партнерство. У кожній країні-партнері посольство однієї з держав – членів НАТО визначається як контактна місія Альянсу і забезпечує канал для поширення інформації про роль і політику Північноатлантичного альянсу. Станом на сьогодні контактним посольством НАТО в Україні є Посольство Литви. Для виконання основних положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), підписаною під час саміту в Мадриді 9 липня 1997 року, існують наступні механізми співробітництва. Комісія Україна – НАТО (КУН) як орган робочих консультацій. КУН збирається у форматі «28+1» на рівні: • послів (Україну представляє Глава Місії України при НАТО); • міністрів закордонних справ; • міністрів оборони. Військовий комітет (ВК) Україна – НАТО як орган робочих консультацій з суто військових питань. ВК збирається у форматі «28+1» на рівні: • начальників генеральних штабів; • військових представників (Україну представляє військовий представник Місії України при НАТО).

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» Спільна робоча група Україна – НАТО з питань воєнної реформи (СРГВР), започаткована з метою виконання положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО під егідою Політико-військового керівного комітету НАТО (ПВКК). СРГВР є постійно діючим механізмом консультацій між Україною та НАТО у форматі «28+1». Її діяльність спрямовується на забезпечення підтримки Альянсом процесів реформування оборонної сфери нашої держави, у першу чергу – Збройних Сил України. Спільна робоча група Україна – НАТО в галузі озброєнь підпорядковується КУН та Конференції національних керівників з питань озброєнь і діє з 31 березня 2004 року. Відповідає за визначення та координацію виконання конкретних заходів співробітництва Україна – НАТО, які належать до сфери озброєнь. Національні координатори співробітництва України з НАТО є спеціальними представниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що здійснюють заходи із співробітництва з НАТО у відповідних сферах.

• • • • • •

Участь визначених підрозділів Збройних Сил України у Процесі планування та оцінки сил Досягнення максимального рівня взаємосумісності ЗС України з НАТО: 1. Спрямування основних зусиль багатостороннього та двостороннього військового співробітництва у період 2015-2016 років на формування національних оборонних спроможностей, здатних забезпечити виконання завдань із захисту держави та сумісних за визначеними показниками з оборонними спроможностями країн-членів Альянсу. Зазначене охоплюватиме заходи з оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань сучасним озброєнням та військовою технікою, екіпірування особового складу, заходи освіти та підготовки військ, а також передбачатиме всебічну гармонізацію проектів та програм співробітництва у багатосторонньому та двосторонньому форматі для досягнення належної синергії спільних зусиль. 2. Реалізація, на виконання рішень саміту НАТО, проектів щодо зміцнення обороноздатності держави (модернізації систем управління, зв’язку та обміну інформацією, удосконалення систем логістики та стандартизації, кіберзахист, соціальна адаптація військовослужбовців). У цьому контексті НАТО запровадить нові програми: з питань командування, управління, зв’язку і комп’ютеризації (С4), матеріально-технічного забезпечення і стандартизації, захисту від кіберзагроз, соціальної адаптації військовослужбовців та реабілітації військовослужбовців, які дістали поранення внаслідок бойових дій. стратегічних комунікацій; розвитку в Україні національної системи протимінної діяльності та протидії СВП. Реалізацію цих програм планується здійснювати за підтримки 5 трастових фондів Альянсу. Перший фонд створено для модернізації систем зв’язку та автоматизації, і припускає модернізацію можливостей систем зв’язку та автоматизації управління військами Збройних сил України відповідно до сучасних стандартів. Контрибуторами цього фонду стали Велика Британія, Данія, Канада, Німеччина, Латвія, Литва, Туреччина і Цивільний бюджет НАТО. Другий фонд створений з метою перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців і спрямований на задоволення потреб психологічної та соціальної адаптації військовослужбовців у зоні антитерористичної операції в Україні. Контрибуторами фонду стали Греція, Люксембург, Норвегія, Португалія і Туреччина. Третій фонд стосується програми фізичної реабілітації (протезування) поранених військовослужбовців, і спрямований як на допомогу в реабілітації окремих військовослужбовців, так і на створення системи реабілітації для поранених військовослужбовців в Україні. Контрибуторами цього Трастового фонду виступили Болгарія, Словаччина і Цивільний бюджет НАТО. Четвертий фонд спрямований на реформування систем логістики та стандартизації Збройних сил України та впровадження стандартів НАТО в Збройних силах України. Контрибуторами фонду стали Данія, Нідерланди, Польща, Туреччина, Чехія і Цивільний бюджет НАТО.

18

П’ятий фонд покликаний боротися з кіберзлочинністю і спрямований на розвиток систем кіберзахисту відповідно до найпрогресивніших стандартів країн-членів НАТО. Контрибуторами цього фонду стали Естонія, Румунія, Туреччина, Угорщина. В цілому, контрибуторами Трастових фондів стали 26 зі 28 державчленів НАТО. 3. Цілеспрямоване залучення (mission oriented) Збройних Сил України до участі у заходах освіти та підготовки НАТО, у тому числі спільних військових навчаннях у рамках нових ініціатив та програм Альянсу (Ініціатива взаємопоєднаних сил, Ініціатива взаємосумісності партнерів, Програма поглиблених можливостей) з метою досягнення взаємосумісності з військовими формуваннями країн-членів НАТО. залучення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань до участі у Силах реагування НАТО, а також багатонаціональних військових навчаннях та заходах цивільно-військового кризового реагування. 4. Продовження роботи з імплементації проектів у рамках Ініціативи з розбудови потенціалу оборонних та безпекових інституцій, у тому числі з удосконалення національної системи військової освіти, боротьби з корупцією (building integrity), професійної підготовки цивільного персоналу сектору безпеки і оборони. Завдання на довготермінову перспективу: 1. Проведення воєнної реформи та досягнення вимог членства НАТО. 2. Завершення військового конфлікту з Росією та відновлення територіальної цілісності України. 3. Прийняття політичного рішення про приєднання України до НАТО. 4. Отримання та виконання Плану дій щодо членства в НАТО. 5. Досягнення консенсусу серед країн-членів Альянсу про набуття Україною членства в НАТО. Отже, просування України до членства в НАТО виявилось досить складним і суперечливим процесом. На цьому шляху були і певні зрушення і перешкоди і непоправні втрати з поверненням в минуле. Слід зазначити, що і сьогодні, після 24 років тісних стосунків з Альянсом його значення в забезпеченні національної безпеки країни до цього часу так і залишилось до кінця неусвідомленим ні українським суспільством ні його політичною елітою. Більше того, ці відносини стали предметом політичних спекуляцій в безкомпромісній боротьбі за політичну владу. Отже, наближення України до НАТО залежить від тієї ролі, яку може відіграти Альянс в забезпеченні безпеки України, а також від усвідомлення потреби в ній суспільством. Сьогодні, в умовах російської воєнної агресії більшість українського суспільства усвідомлює нагальну необхідність членства України в НАТО. Тим не менш, правляча еліта досі немає чітко визначеної позиції з цього питання. Крім того, вона не має стратегії для членства в НАТО і чіткого плану щодо її реалізації. Одна частина еліти дивиться на перспективу членства в НАТО, як на розмінну монету для торгу з Росією, інша в якості джерела технічної і військової допомоги. І, на жаль, ті, хто має політичну волю і прагнуть привести Україну в НАТО сьогодні залишаються в меншості в коридорах влади. В результаті невизначеності кінцевої мети, відносини України з НАТО залишаються досить спірними у зв’язку з хиткістю балансу інтересів. Тим не менш, цей процес наближення України до НАТО має поступальний характер, хоча і відбувається дуже повільно. Його розвиток свідчить, про поступове просування до більш високих рівнів двосторонніх відносин, від рівня співпраці до особливого партнерства і початку процесу набуття членства в НАТО. Потім знову українсько-натовські відносини зазнали явного регресу повертаючись від євроатлантичної інтеграції до конструктивного партнерства. Від тепер ми знову рухаємось по колу від конструктивного до особливого партнерства, чи до другої спроби наблизитись до членства в НАТО. Але, щоб друга спроба не закінчилася ще одним фіаско, у політичній владі повинна бути українська національна еліта, яка здатна провести необхідні реформи і домогтися членства в НАТО для України.

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Іноземний досвід

Імпорт озброєнь:

ефективність та кооперація

Процес придбання озброєння та військової техніки та інших військових матеріальних засобів за кордоном в умовах ведення АТО на Сході України вкрай недосконалий, майже практично не реалізований ні за номенклатурою, ні за термінами та витратами

Кутовий О. П., провідний науковий співробітник , кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

У

країні так і не вдалося отримати доступ до сучасних західних озброєнь та воєнних технологій. Причина – в міжнародних обмеженнях, які пов’язані з внутрішнім військовим конфліктом у державі. За роки незалежності Україна прак№11/2015

Чумаченко С. М., науковий співробітник

тично не займалась широким імпортом озброєнь ні для Збройних Сил, ні для задоволення потреб оборонної промисловості. Висновок може бути тільки один – питання імпорту озброєнь треба вирішувати у мирний час та при стабільному внутрішньому політично-

Полякова О.В., науковий співробітник

му середовищі. Це особливе питання, оскільки Україна до початку конфлікту була в змозі виробляти тільки незначну частину озброєнь та утримувала Збройні Сили в основному за рахунок модернізації та подовження термінів експлуатації існуючого озброєння, яке,

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

до речі, має великі спроможності щодо модернізації. За таких умов постає питання. Закінчиться війна. Україна в змозі виробляти тільки біля 15% матеріально-технічних засобів для потреб Збройних Сил. Де взяти решту 85% для того, щоб відновити, закласти потрібні мобілізаційні ресурси для потреб можливого наступного особливого періоду? Ще раз модернізувати застарілу бойову техніку вже не вдасться. Виходом може бути тільки одне – широке воєнно-технічне співробітництво. Щоб не робити помилок у цьому процесі звернемось за досвідом країн світу, які пройшли цей шлях. Імпорт озброєння та військової техніки в країнах світу: концепції, досвід, вплив на військове будівництво Саме поняття імпорту озброєння та військової техніки у військово-технічній співпраці західних країн сьогодні багато в чому розмите, головним чином у зв’язку з формуванням глобальних збройових корпорацій, таких як «Локхид Мартін» «БАЕ Системз» «Дженерал Дайнемікс» «ЕАДС», «Финмеканика», «МБДА», «Некстер» та інших. Такі корпорації номінально мають штаб-квартиру в конкретній країні, але їх центри розробок і виробництва розташовані в найрізноманітніших регіонах світу, а кооперація і розподіл праці при створенні кінцевої продукції військового призна-

чення (ПВП) досягає високих значень. Можна стверджувати, що в рамках ЄС і НАТО склався єдиний внутрішній ринок озброєння та військової техніки, на якому частка закупівель «зовнішніх» ПВП відносно мала. У цей спільний ринок частково кооперувалися окремі країни, зв’язані особливими стосунками: Ізраїль, Австралія, Японія. В основному вони виступають імпортерами ПВП сторонньої розробки, але іноді беруть участь у виробничій кооперації (за даними SIPRI-2014). Як правило, глобальні збройові корпорації не прагнуть вибудовувати вертикально інтегровані структури, вони вважають за краще зосередитися на повному контролі ключових розробок. Саме виробництво по номенклатурі звичайних ОВТ і комплектуючих часто передається в центри компетенції, інжинірингові компанії середнього і навіть малого бізнесу, які підтримують за профільними напрямами передовий технологічний рівень. Разом з тим, навіть усередині спільного ринку ОВТ трансфер інноваційних технологій ПВП, розробок і постачань озброєння жорстко контролюється головними розробниками і країнами-власниками збройових систем. Найбільш активним і послідовним прихильником жорсткого обмеження технологій і продукції виступає США. Військове виробництво стає все більш інтегрованим, але ця інтеграція

Основу американського імпорту озброєнь складають окремі компоненти, деталі, вузли і системи, виготовлені за кордоном на субпідрядній основі для військової техніки, що випускається американськими компаніями»

20

ґрунтується переважно на рішеннях, що приймаються на національному рівні. США: імпорт як інструмент політичного і технологічного контролю В сучасному світі існує обмежена група країн, що мають в своєму розпорядженні потужні військово-промислові комплекси, здатні виробляти в значних кількостях практично будь-які види ОВТ та швидко реагувати на технологічні новинки науково-технічної революції. До таких країн відносяться США, Росія, Франція, в якійсь мірі Італія. На цей рівень в перспективі вийде Китай. Разом з тим, практично всі крупні експортери озброєнь одночасно є і більш-менш крупними імпортерами. Як не дивно, але це відноситься до США, що володіють колосальною економічною, технологічною і фінансовою потужністю. Причинами відносної зацікавленості США в імпорті є: • прагнення інвестувати тільки в ключові військові проекти, віддаючи периферійні теми на аутсорсинг; №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

використання міжнародної кооперації як інструменту політики співпраці, а також прямий або непрямий тиск; • орієнтація на будівництво глобальних компаній, зокрема у військово-промисловій сфері. При цьому, США у будь-якому випадку прагнуть максимально локалізувати виробництво іноземної військової техніки і обладнання. Основу американського імпорту озброєнь складають окремі компоненти, деталі, вузли і системи, виготовлені за кордоном на субпідрядній основі для військової техніки, що випускається американськими компаніями. Проте імпортується і значна кількість готових ОВТ. Як правило, вони проводяться по закордонних ліцензіях американськими компаніями, але з відповідними серйозними модифікаціями, відповідно до вимог Пентагону. Згідно до законодавства США, іноземні комплектуючі повинні складати не більше 50% в техніці і обладнанні, яке використовується збройними силами США. З 1980 року в рамках програми Foreign Comparative Тesting (FCT) №11/2015

виключно у дружніх держав купуються іноземні зразки ВВТ з метою зменшення витрат на розробку (економія може складати 15-50%) і прискорення процесу прийняття ОВТ на озброєння. Всього з моменту запуску програми FCT і по 2009 рік було випробувано 601 тип ОВТ (на що витрачено $1,14 млрд в поточних цінах), з них США було придбано 198 типів ОВТ на загальну суму $8,9 млрд. Найбільша кількість озброєнь була придбана у Великій Британії (на суму $3,1 млрд), Німеччини, Швеції і Ізраїлі, а всього прямі закупівлі проводилися в 28 країнах. Локалізація виробництва більшості цих систем не вимагає імпорту складних компонентів, і в цілому вони не містять критично важливих технологій. Найбільшим і політично важливим успіхом іноземних виробників на американському вертолітному ринку стала перемога в 2005 році англоіталійського транспортного вертольота AgustaWestland AW101 в конкурсі VXX на вертоліт для президента Сполучених Штатів. Хоча в 2009 році закупівлі за даною програмою були анульовані ад-

міністрацією Барака Обами зважаючи на ескалацію вартості вертольотів, в 2010 р. тендер VXX був відновлений, і AgustaWestland знов пропонує на нього US101, причому тепер уже в альянсі з Boeing. У 2007 році армія і ВПС США прийняли на озброєння легкий дводвигуновий військово-транспортний літак C-27j, розроблений італійською Aleniaaeronautica (колишня Aeritalia) за участю корпорацій LockheedMartin і L3 Communications. Корпорація BAESystems проводить для американського флоту на потужностях колишньої UnitedDefense в США дві ліцензійні корабельні автоматичні установки – 76-мм Мк 75 (італійська Otomelaracompact), а з 2007 року – 57-мм Мk 110 (шведська Bofors Mk3), остання була вибрана як допоміжне озброєння майбутніх ескадрених міноносців програми DDG-1000, нею ж оснащуються кораблі LCS і нові патрульні кораблі берегової охорони США. На озброєнні корабельних вертольотів SH-60 ВМС США вже два десятиліття стоїть протикорабельна ракета KongsbergPenguinmk 2, що виробляється в Норвегії (американське позначення AGM-119). Корабельні газотурбінні двигуни Rolls-Royce МT30 були вибрані для установки на перспективних трьох американських ескадрених міноносцях проекту DDG-1000 і на літоральні бойові кораблі LCS варіанту LockheedMartin. Відомий приклад із закупівлею ВМС США 30 російських надзвукових ракет-мішеней МА-31, створених на основі авіаційної протикорабельної ракети Х-31A в ГНПЦ «Звезда-Стрела» (нині у складі корпорації «Тактическое ракетное вооружение»). Також велику популярність здобув продаж США в 1995 році одного спеціально виготовленого на їх замовлення дивізіону ЗРС С300B (без РЛС «Імбірь»). Є прецеденти використання російських технологій і в американській авіаційній техніці. За наслідками випробувань в рамках FCT в 1997 році була прийнята російська технологія покриття лопаток турбін вертолітних двигунів нітридом титану, що значно збільшила ресурс їх двигунів при роботі в умовах значного запилення. Значна частина американського військового імпорту йде в рамках міжнародних військово-промислових програм, величезна вартість і складність яких примушує країни все частіше вдаватися до кооперації. Прикладами такої кооперації є:

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

перспективний винищувач п’ятого покоління F-35 (JSF) (США, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Канада, Туреччина, Австралія, Норвегія і Данія, а також Ізраїль і Японія); • перспективний зенітно-ракетний комплекс MEADS (США, Германія, Італія, Франція). У критично важливих напрямах США все ж таки ведуть і суто національні програми: винищувач п’ятого покоління F-22 та система ПРО ТВД THAAD. У США активно ведуться дискусії про загрозу імпортозалежності у сфері виробництва і постачань ОВТ. Пентагон регулярно робить спроби розсіяти неспокій із цього приводу з боку Конгресу. Результати досліджень показують, що закордонна промисловість забезпечує не більше 5% замовлень і не представляє загрози для американського ОПК. Пентагон визнає, що військова промисловість США вже стала міжнародною, але занепокоєння тим, що іноземні фірми при ухваленні непопулярних військових доктрин могли б відмовити в постачаннях, необгрунтовано. Будь-яка спроба серйозного проникнення іноземних компаній на американський військовий ринок до цього часу стикається з сильною протидією на політичному рівні, а також з набором стандартних принципів і вимог, серед яких:

22

прагнення до високого ступеня локалізації виробництва ОВТ, яке купується; • орієнтація на придбання не ключових, а другорядних іноземних систем або вузькоспеціалізованої техніки, не потрібної в значних кількостях; • орієнтація на придбання не інтегрованих систем, а «голих» платформ для встановлення американського обладнання або систем, що не вимагають високого рівня інтеграції в принципі (бронетехніка, артилерія); • вимога працювати разом з американським партнером, яка найчастіше виступає головним підрядчиком з постачання іноземного обладнання Пентагону. Доступ на американський ринок можливий тільки для країн, найтісніше пов’язаних з США в політичних і військових стосунках і неабиякою мірою є, свого роду, винагородою за лояльність американському світовому лідерству. Франція: імпорт в контексті системи планування держзамовлення і промислової політики Викликає великий інтерес досвід Франції у сфері імпорту озброєнь і технологій подвійного призначення. Всі військові аспекти закупівельної політики в області ОВТ у Франції жорстко пов’язані з промисловими, технологічними і політичними чинниками. Підтримка національної оборонної

промисловості і збереження її конкурентоспроможності безперечно є одним з основних завдань міністерства оборони і французького військового будівництва в цілому. Одним з головних принципів реалізації політики імпорту є європейська кооперація щодо високотехнологічних проектів, насамперед з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Бачення Францією майбутніх воєнних дій і потрібних для них ОВТ формулюється в перспективному прогнозному 30-річному плані, який розробляється в Головному управлінні озброєнь (DGA) і оновлюється щорічно. На основі цього плану DGA формулює конкретні перспективні програми створення і закупівель ОВТ і визначає плани їх реалізації (як довгострокові, так і щорічні), що дозволяє почати ведення НДДКР з конкретних програм. Технічними та іншими вимогами до нового ОВТ займається Рада оборонної промисловості, яка визначає всю політику закупівель збройних сил і силових відомств. Рада очолюється міністром оборони і включає керівників основних військово-промислових компаній Франції. Його завдання включають: • поєднання перспективних

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вимог, викладених в 30-річному плані, з виробничою політикою компаній; • участь у виробленні основних напрямів політики у сфері високих технологій; • постановка і вирішення проблем міжнародної співпраці в області розробки і виробництва ОВТ. Франція активно підтримує розвиток загальноєвропейської оборонної промисловості і створення «європейських» зразків ВВТ, бажаючи у багатьох випадках виступати як лідируюча сила в цих процесах. З метою встановлення щільнішої співпраці в області закупівель, у листопаді 1996 року Франція, Велика Британія, Німеччина й Італія підписали угоду про створення Організації спільної співпраці в галузі закупівель озброєнь (Organization Conjointe de Cooperation en mateire d’armement – OCCAR). Франція, розглядаючи OCCAR як перехідну структуру до створення Європейського агентства озброєнь і прагнучи заручитися в ній найбільшим впливом, передала під управління організації найбільшу частку національних програм серед інших країн (всього їх п’ять – бойового вертольота Tiger, БПЛА Brevel, ЗРК Roland, ПТРК

№11/2015

HOT і Milan). Приклад Франції можна і потрібно використати в Україні. Досвід може бути врахований в рамках модернізації системи ухвалення рішень із закупівель ОВТ для потреб Збройних Сил України, причому не тільки щодо імпорту. На увагу заслуговує використання Францією державного оборонного замовлення (ДОЗ) як інструменту для вирішення завдань підтримки і розвитку національної науково-технологічної і промислової бази, при цьому пріоритет може віддаватися вирішенню не військових завдань, а завдань промислової політики. Євросоюз: імпорт як чинник інвестицій і промислової кооперації Одним із серйозних прикладів успішної дії схем імпорту озброєнь є механізм оренди і офсетних угод. Офсетна операція – вид компенсаційної операції при закупівлі імпортної продукції, істотною умовою якої є виставляння зустрічних вимог з інвестування частини коштів від суми контракту в економіку держави-імпортера. У світовій практиці офсетні операції найбільш поширені у сфері імпорту продукції військово-промислового комплексу, але зустрічаються і в цивільному секторі при закупівлі дорогої продукції, особливо високотехнологічної.

Розглянемо докладніше такий перспективний вид операцій, як офсетні угоди при імпорті ОВТ. Перший тип офсетних угод характеризується напрямом інвестицій країною-експортером в країну-імпортер. Наприклад, під контракт у розмірі $3,48 млрд на постачання до Польщі американських літаків F-16 фірма Lockheed Martin добилася пільгового кредитування проекту з боку уряду США. Польща отримала офсетний пакет, який в 1,7 рази перевищував суму контракту. Інвестиційна складова контракту передбачала розгортання в Польщі виробництва двигунів для F-16 та інших масштабних проектів по модернізації декількох секторів польської промисловості. Друга модель офсетів характеризується спільними розробками і виробництвом озброєння. Наприклад, платформа броньованої машини AMV фінської компанії Patria була вибрана Польщею як основа для власних бойових машин «Росомаха». Patria поставляла шасі, бойове відділення поставляли з Італії, винесений модуль озброєння вогнем поставляла ізраїльська фірма Rafael. Головним підрядником виступала польська компанія WZM, для виконання контракту у розмірі $1,26 млрд, що утворила міжнародний консорціум за

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Європейські держави активно використовують механізм оренди військової продукції для закриття потреб національних збройних сил на період виконання основного закупівельного контракту

»

участю фінської Patria Vehicles і італійською Oto Melara. Іноземні учасники консорціуму отримали субпідряди і підписали з польським урядом офсетні угоди, основна спрямованість яких полягає в перенесенні до кінця виконання контракту на польську територію більшої частини виробництва шасі та озброєнь. Таким чином, якщо мова йде про консорціуми, представлені головним підрядником в країні-замовника, то іноземні компанії можуть бути поставлені перед обов’язковою умовою участі в такому консорціумі. Третій тип офсетних угод – це клірингові взаєморозрахунки постачаннями продукції. Це може бути продукція військового призначення (наприклад, в обмін на імпорт фінальних зразків ОВТ можуть експортуватися боєприпаси для цього виду техніки). Але часто такі опера-

24

ції закриваються постачаннями іншої продукції. Такий тип співпраці був поширений в 1990-і роки при експортних постачаннях російської ОВТ (у обмін на російські озброєння з Китаю, Індії та інших країн на підприємства натомість йшли продукти широкого вжитку). Ця модель украй невигідна для імпортера і характеризує низький рівень розвитку ВТС. Варто зупинитися і на такому інструменті підвищення якості закупівельної і, в цілому, військово-технічної політики, як оренда закордонних зразків ОВТ. Європейські держави активно використовують механізм оренди військової продукції для закриття потреб національних збройних сил на період виконання основного закупівельного контракту. У разі закупівлі капіталомісткої продукції військового призначення оренда є для ряду держав єдино можливим способом фінансування контракту. Можливість тієї або іншої країни запропонувати іноземному замовнику не тільки покупку, але і оренду ПВП, безумовно, є її конкурентною перевагою. Показовим прикладом такої логіки дій є довгострокова оренда Італією літаків у Британії в середині 90-х років, де умови оренди були пов’язані з 100% офсетним відшкодуванням вартості. Інтерес також викликають дві

орендні операції, реалізовані на початку поточного десятиліття Швецією з військовими відомствами Угорщини і Чеської Республіки. Від інших операцій їх відрізняє те, що вони були не проміжним рішенням, а інструментом довгострокових інвестицій в техніку нового покоління і відносилися не до класичної оперативної оренди, а до оренди фінансової (лізингу). У обох операціях присутня офсетна складова: з угорцями вона склала 110%, а з чехами – 130% вартостей оренди. Останнім часом набув широкого поширення новий вигляд оренди ПВП – оренда з наданням послуг з експлуатації техніки, що орендується. На відміну від оренди без екіпажу (drylease), орендодавець бере на себе всі витрати з управління переданою в оренду ПВП, її технічного обслуговування і ремонту. Досвід оренди закордонного ОВТ може виявитися вельми корисним для кращого розуміння замовником своїх потреб і допускає зміну постачальника, що дозволяє у результаті максимально відповідально і ефективно здійснити фінальну закупівлю ОВТ. Україною, на жаль, цей досвід до останнього моменту ігнорувався. Обмеження щодо імпорту У відношенні «зовнішніх» по відношенню до розвинених країн замовників ОВТ діють серйозні обмеження, обу№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

При цьому збройові компанії «другого ешелону» в розвинених країнах іноді проникають зі своєю продукцією в сферу постачань ОВТ для потреб ЗС Росії або Китаю. Такий підхід характерний для компаній Франції, Італії, у меншій мірі – Ізраїлю і Німеччині. Висновки Військове виробництво стає все більшою мірою інтегрованим. Це відбувається як з економічних причин, так і на основі політичних прагнень ЄС і НАТО. Разом з тим, в ЄС і НАТО зберігається суворий контроль над трансфером технологій і продукції військового призначення. Існує жорстка конкуренція на ринку міжнародних замовлень і імпорту ВВТ. Це викликано про-

1. 2. 3.

текціоністськими заходами національних урядів, лідерів у військовопромислових технологіях. Ще жорсткіші контрольні і обмежувальні регламенти діють відносно країн з незалежною внутрішньою і зовнішньою політикою – Китаю, Росії, країн Латинської Америки. До останнього часу і Україна теж підпадала під такі обмеження. Практичну користь для України несе досвід Франції – як в інституційному відношенні, так і в принципах реалізації політики імпорту ОВТ. Аналіз європейського ринку ОВТ вельми цікавий з погляду використання ринкових методів – оренди, лізингу, всіляких офсетних форматів операції, що дозволяють реалізовувати сценарії з імпортом ОВТ з вигідніших позицій.

4. 5. 6.

У 2005 році Вашингтон припинив доступ Ізраїлю до програми легкого винищувача п’ятого покоління F-35, щоб примусити його припинити продаж тих, що комплектують для безпілотних літальних апаратів до Китаю» мовлені політичними, економічними й іншими причинами. Навіть традиційні партнери і номінальні союзники розвинених західних країн іноді стикаються з неможливістю розміщення імпортних замовлень на те, що цікавить їх ВВТ. Наприклад, під обмежувальні заходи в області імпортних постачань ВВТ потрапляли в різний час Туреччина, Греція, Тайвань, Ізраїль, Індія, Пакистан і багато інших країн. Так, в 2005 році Вашингтон припинив доступ Ізраїлю до програми легкого винищувача п’ятого покоління F-35, щоб примусити його припинити продаж тих, що комплектують для безпілотних літальних апаратів до Китаю. Ще жорсткіші контрольні і обмежувальні регламенти діють по відношенню «зовнішніх» країн з підкреслено незалежною внутрішньою і зовнішньою політикою. Наприклад, тактику тиску США використовували, щоб не допустити постачання бразільських і іспанських літаків до Венесуели. У «особливому списку» США і країн НАТО знаходяться дві великі світові держави – Росія і Китай. Відносно них, в кращому випадку, в особливому порядку розглядаються постачання морально застарілою ПВП, технологій і комплектуючих загального призначення, кооперації на користь постачань ОВТ в треті країни. №11/2015

25


Постстресова реабілітація

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Війна після війни

26

№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Історія людства налічує понад 15 тисяч воєн, які з часом ставали масштабнішими й кривавішими, а початок ХХІ століття позначився різким зростанням кількості збройних конфліктів і локальних війн Друзь О.В., полковник медичної служби, начальник клініки психіатрії — Головний психіатр Міністерства оборони України, доктор медичних наук, Національний військовомедичний клінічний центр «ГВКГ»

Не

оминуло це лихо й Україну. Нині ми є свідками та мимовільними учасниками так званої гібридної війни, під час якої гинуть та втрачають здоров’я тисячі наших співвітчизників. Світові вже давно знайомі негативні наслідки воєн, особливе місце серед яких належить психічним розладам. Перші згадки про них сягають глибокої давнини: в «Оповіді про Гільгамеша», «Іліаді» Гомера, у листах Цицерона до друзів можна знайти їх докладні описи. Розлад психічної діяльності у бойовій обстановці відбувається внаслідок впливу на психіку воїнів низки супутніх факторів військового протистояння, серед яких: • жахіття війни;, • максимальне фізичне і психічне перенапруження; • необхідність вижити в обстановці смертей і руйнувань; • почуття провини перед загиблими; • морально-психологічна непідготовленість, страх не впоратися з обов’язками; • невизначеність і дефіцит інформації; • порушення режимів сну, відпочинку і харчування, хвороби, травми і поранення; • відсутність в колишньому досвіді запасу можливих відповідних реакцій. Окрім того, найнегативнішими психогенними чинниками бойової обстановки є постійна реальна й уявна загроза для життя, зміна основних життєвих стереотипів і цінностей, втрата звичного способу життя, туга за домівкою і близькими. Медична статистика свідчить, що через тривалі фізичні і психологічні навантаження на психіку військовослужбовців, які часто перевищують їх захисні можливості, та інші супутні фактори бойової обстановки, до 95% учасників бойових дій та цивільного населення, що опинилося у зоні військового протистояння, отримують психічні травми різного ступеня. Саме №11/2015

Черненко І.О., старший лейтенант, ординатор психіатричного відділення в/ч А 3267

вони врешті й викликають дезадаптацію і психотравматизацію, що стають головним внутрішнім бар’єром на шляху адаптації до мирного життя. Розлад психічної діяльності в бойовій ситуації суто індивідуальний, однак його ступінь і подальші наслідки значною мірою залежать від колективної реакції на динамічні зміни бойової обстановки. Збільшення кількості потерпілих, які отримали бойові психічні травми (БПТ), останнім часом пояснюється напруженістю і швидкоплинністю сучасних бойових дій, застосуванням новітніх видів зброї (ракетної, лазерної, об’ємної, високоточної) і військової техніки, що психологічно впливає на військовослужбовців. Це обумовлює зростання у структурі бойових санітарних втрат – санітарних втрат психіатричного профілю. Зважаючи на це, профільні фахівці та аналітики дедалі частіше акценту-

ють увагу суспільства на негативному впливі бойових ситуацій на психіку людини. Свого часу їх зазнавали під час Другої світової війни, у військових конфліктах в Південно-Східній Азії, на Близькому Сході, в інших локальних війнах, зокрема в Афганістані та Чечні. Бойова психічна травма займає визначальне місце в структурі бойових уражень. Вона в 3-4 рази збільшує психічну захворюваність серед військовослужбовців і, залежно від інтенсивності ведення бойових дій, на 1050% послаблює боєздатність збройних сил. Особливу соціальну актуальність БПТ визначає поширеність її віддалених, дуже важких і тривалих наслідків серед ветеранів. Так, за даними американських вчених, в період Другої світової війни 38% солдатів, які безпосередньо брали участь у бойових діях, зазнали психічних розладів, це утричі перевищило відповідні показники порівняно з Першою світовою. Є відомості про те, що до лікувальних установ армії США під час Другої світової війни потрапило близько мільйона людей з нервовопсихічними розладами, зокрема 64% – з неврозами і 7% – з психозами. Майже половина демобілізованих військовослужбовців США мала нервовопсихічні захворювання.

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

25

%

солдат на полі бою адекватно розцінюють те, що відбувається і свідомо використовують свою зброю, вважають американські фахівці

75

%

солдат на полі бою перебувають у стані сильного збудження і здійснюють даремні (а часом і безглузді) дії або паралізовані страхом Очевидно у солдатів, які діють адекватно, імовірність залишитися живими значно вища Найнегативнішими психогенними чинниками бойової обстановки є постійна реальна й уявна загроза для життя, зміна основних життєвих стереотипів і цінностей, втрата звичного способу життя, туга за домівкою і близькими

»

Під час ведення бойових дій в Афганістані рівень санітарних втрат психоневрологічного профілю разом з алкоголізмом і наркоманією в армійських підрозділах становив 34%. Відповідні санітарні втрати російських підрозділів в чеченської компанії 1994-1996 років становили близько 68%. Але головною метою розмови є не порівняння статистичних даних щодо санітарних втрат психоневрологічного профілю сьогодення з минулими воєнними конфліктами, а перш за все, намагання привернути увагу суспільства до можливих наслідків військового протистояння, що без сумніву матимуть місце. Знівечені долі та травмована психіка учасників бойових дій є лише першими відголосами жорсткого протистояння на Сході України. Було б великою помилкою розглядати медичний аспект соціально-психологічної реабілітації лише учасників бойових дій. Ця проблема значно масштабніша, охоплює і членів сімей

28

військовослужбовців, і цивільне населення, яке стало заручником у зоні локального військового конфлікту. Як надати шанс на майбутнє тим, хто повернеться з війни й потребуватиме кваліфікованого лікування та реабілітації? Про це вести відверту розмову слід уже сьогодні та не зволікати з дієвими заходами. Основні соціальні фактори, які впливають на успішність адаптації жертв бойової психічної травми: відсутність супротиву проходження лікування та реабілітації з боку постраждалого, міцне фінансове становище, збереження колишнього соціального статусу, наявність соціальної підтримки з боку суспільства і особливо групи близьких людей. При цьому останній фактор є найбільш значущим. БПТ характеризується наступними порушеннями: клінічними – • особистісна і реактивна тривожність, зниження емоційної стабільності.

психологічними – • зниження самооцінки, рівня соціальної адаптації і фрустраційної толерантності. фізіологічними – • переважання тонусу симпатичної нервової системи над парасимпатичною, зміна гемодинаміки. ендокринними – • підвищення активності симпатико-адреналової і гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем. метаболічними – • підвищення в крові транспортних форм жиру, зрушення ліпопротеїдного спектра в бік атерогенних фракцій. Сімейні аспекти наслідків БПТ розглядаються через можливі чотири варіанти розвитку взаємовідносин у сім’ї: 1) часті сварки через підвищену збудливість. Акти вербального та фізичного насильства над іншими членами сім’ї, які будуть це терпіти. Розвивається цикл насильства; 2) розвиваються дуже «бідні» навички №11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

95% учасників бойових дій та цивільного населення, що опинилося у зоні військового протистояння, отримують психічні травми різного ступеня. Саме вони врешті й викликають дезадаптацію і психотравматизацію, що стають головним внутрішнім бар’єром на шляху адаптації до мирного життя»

близькості в сім’ї, не тільки сексуальні, але і всі інші міжособистісні навички спілкування. Люди з БПТ уникають емоційних ситуацій, стають дуже замкненими у власних почуттях; 3) загальна незадоволеність всією родиною. Постраждалий починає зловживати алкоголем або іншими психоактивними речовинами; 4) розвиток співзалежності серед інших членів родини. Реабілітація при бойовій психічній травмі Враховуючи той факт, що багато військовослужбовців та цивільного населення, що опинилося у зоні військового протистояння психологічно нездатні самостійно повернутися у систему соціальних зв’язків і норм мирного життя, постає потреба в спеціалізованому, фіксованому періоді лікування. Медична реабілітація У тих випадках, коли військо№11/2015

вослужбовці отримують достатньо серйозні травми, то до них застосовуються заходи медичної реабілітації. Надання медичної допомоги в бойовій обстановці є ні що інше, як початок медичної реабілітації. Навіть короткочасне поліпшення стану військовослужбовців полегшує контакт з ними, підвищує їхню віру в покращення стану і одужання. Військово-професійна реабілітація Передбачає прийняття заходів по відновленню в найкоротші терміни після бойової психічної травми у військовослужбовців їх професійних навичок, найважливіших функцій, що забезпечують виконання обов’язків за штатним призначенням. Медико-психологічна реабілітація Спрямована на відновлення, корекцію або компенсацію порушених

психічних функцій, станів, особистісного та соціального статусу людей, що отримали бойову психічну травму. Вона також є невід’ємною складовою частиною загальної реабілітації. Основними цілями медико-психологічної реабілітації є: • відновлення боєздатності та працездатності; • попередження інвалідизації; • психологічна адаптація комбатантів та цивільного населення в громадському суспільстві. Завдання медико-психологічної реабілітації: • встановлення характеру і ступеня важливості психічних і психологічних розладів, визначення індивідуально-особистісних особливостей реагування військовослужбовця на отриману психічну травму і вироблення реабілітаційних заходів; • зняття психоемоційного напруження, дратівливості і страху за допомогою застосування комплексних впливів (психотерапевтичних, медичних, біологічних,

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • • •

соціотерапевтичних і педагогічних (виховних); регуляція порушених функцій організму, корекція психофізіологічного стану методами психоформакологічних, психотерапевтичних і фізичних впливів; формування оптимальної психологічної реакції на наслідки психічної травми, мобілізація особистості на подолання виниклих станів, виховання у військовослужбовців необхідних вольових якостей; формування в особового складу чітких уявлень про фактори ризику та усвідомленого ставлення до заходів щодо їх усунення; оптимальне вирішення психотравмуючої ситуації, відновлення соціального статусу, адаптація людини до умов зовнішнього середовища за допомогою стимулювання соціальної активності військовослужбовця, а також різними організаційно-педагогічними методами; оцінка фізичної, сенсорної і розумової працездатності; проведення професійно-психологічної реабілітації, а при втраті професійної придатності – професійної переорієнтації; орієнтування на продовження активної службової діяльності та виконання обов’язків військової служби; вивчення динаміки змін психічних станів у процесі реабілітації; діагностика функціонального стану фізіологічних систем організму; оцінка ефективності та корекція (у разі необхідності) реабілітаційних заходів.

Соціально-психологічна реабілітація Особливу значущість для комбатанта мають події суспільного життя, динамічна реадаптація до мирного способу життя і позитивний вплив найближчого оточення. Саме тому соціальна складова реабілітації є однією з найважливіших в системі загальної реабілітації. Подолати проблему разом Головне завдання на подальших етапах цієї кропіткої та системної роботи – колишні вояки не повинні мати відчуття, що це їхня особиста проблема. Зазвичай, залишаючись сам на сам у боротьбі з набутою у бойовій обстановці хворобою вони відчувають страх (57%), відрізняються демонстративністю поведінки (50%), агресивністю (58,5%) і підозрілістю (75,5%). Для них характерні конфлікти (у сім’ї, з родичами, колегами по роботі), спалахи гніву, зловживання алкоголем і наркотиками. За статистикою велику небезпечність становлять до 12% колишніх учасників бойових дій, у яких формуються

30

стереотип: безкарності за неправомірне застосування зброї, вбивства, грабежі, насильство. Деякі з них потенційно можуть встати на хибний шлях або поповнити кримінальні структури. Саме тому діагностика психічного стану та рівня нервово-психічного розладу, що проводиться психологами і психіатрами, має бути основним змістом роботи в ході медичного обстеження кожного військовослужбовця після їх повернення з районів бойових дій. Можливо, дехто вважатиме це надмірним «згущанням фарб», але величезна кількість військових, які приїхали з різних куточків країни та звернулися за медичною допомогою до клініки психіатрії Національного військово-медичного клінічного цен-

тру «Головний військовий клінічний госпіталь», – тому підтвердження. І це вже не статистика, а болючі проблеми, які державі потрібно долати якомога скоріше. Військове і політичне протистояння в Україні довело значення психіатрії та психології для підтримки боєздатності військ. Значна кількість військовослужбовців, які звернулися за медико-психологічною і психіатричною допомогою, та показники звільнених за станом психічного здоров’я з ЗС України, свідчать про нагальну потребу перегляду всієї системи надання медичної (психіатричної), психологічної та соціальної допомоги військовослужбовцям. Щоб уникнути в майбутньому незворотних наслідків, керівництво де№11/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Особливу значущість для комбатанта мають події суспільного життя, динамічна реадаптація до мирного способу життя і позитивний вплив найближчого оточення. Саме тому соціальна складова реабілітації є однією з найважливіших в системі загальної реабілітації

»

ржави, профільні комітети Верховної Ради України, силові відомства та провідні медичні фахівці впритул зайнялися проблемами надання спеціалізованої допомоги. Наразі, триває клопітка та наполеглива робота над проектом Державної військово-медичної доктрини України. Саме у цьому документі окремим розділом буде визначено комплекс заходів та основні напрямки діяльності з організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Наступний крок – розроблення і затвердження Кабінетом Міністрів та Верховною Радою, у найкоротші терміни, науково обґрунтованої Державної програми медико-психологічної реабілітації та комплексної державної програми №11/2015

по працевлаштуванню постраждалих учасників бойових дій та переселенців. Кожному потрібно дати шанс на гідне майбутнє. Оптимальним рішенням на сьогодні було б створення декількох регіональних реабілітаційних центрів для цивільного населення (по можливості в областях, що межують з зоною військового конфлікту та регіонах з найбільшою кількістю переселенців). Такі центри у разі відповідного бюджетного асигнування та фахової складової персоналу зможуть комплексно вирішувати проблеми соціальної адаптації та медико-психологічної реабілітації в Україні. Особливу увагу необхідно приділити психологічній реабілітації дітей – їх майбутнє без перебільшен-

ня залежатиме від цих факторів. Дуже важливо, щоб кваліфікована допомога надавалась виключно фахівцями у сфері психічного здоров’я – медичними та клінічними психологами, психіатрами і психотерапевтами. Це – визначальний фактор успішності процесу та скорочення часу реабілітації військовослужбовців, які проходять лікування у зв’язку з пораненнями, контузією, травмами, опіками, психічними розладами. Для цього необхідно створити мережу медико-психологічних центрів, головною метою яких буде активне виявлення осіб з порушеннями психіки та своєчасне вжиття адекватних заходів медико-психологічного спрямування. Оптимально, щоб проведення такої роботи розпочиналося на рівні військової ланки, командирами та відповідними фахівцями (військовими та медичними психологам, психотерапевтами, психіатрами) ще в районах проведення бойових дій. Проблема реорганізації та розвитку служби психічного здоров’я у ЗС України вимагає також кардинального перегляду структурних та функціональних складових психіатричної служби, поліпшення матеріального, технічного оснащення, вдосконалення системи професійної підготовки фахівців, оптимізації профілактики та впровадження наукових інновацій у цій галузі. У цьому контексті заслуговує вивчення та використання досвіду збройних сил США, де штатною структурою та функціями на оперативному та тактичних рівнях передбачено створення в умовах бойових дій або прирівняних до таких, відповідних структурних підрозділів психолого-психіатричної служби. До їх складу входять відділення психічного здоров’я, які комплектуються за рахунок психіатрів, соціальних працівників (офіцерів), клінічних психологів, та фахівців з поведінкових наук. На оперативному рівні, до складу медичної бригади, входить медична

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рота боротьби зі стресом, яка включає в себе відділення з питань попередження бойових стресових станів. Ще одним підрозділом боротьби зі стресом є медичний загін передового забезпечення. Фахівцями спеціалізованих бригад цього загону, здійснюється надання допомоги потерпілим вже на етапі проявів бойової втоми. В корпусній та армійській ланці також передбачені аналогічні дивізіонному, підрозділи боротьби зі стресом. Навіть штатом медичних рот бригад передбачені фахівці з поведінкових наук. Надання допомоги військовослужбовцям вже на початковому етапі сприяє профілактиці розвитку бойової психічної травми та виражених психічних розладів. Проблематика формування та практичної реалізації цієї допомоги є на сьогодні надзвичайно актуальною. Набуває великого значення створення цілісної системи взаємодії та консультування усіх профільних фахівців, які беруть участь у підтримці психічного здоров’я військовослужбовців. З чого починати профілактику Як не дивно це звучатиме, але психологічно готувати молодь до захисту Вітчизни потрібно починати зі школи. Штатні психологи-педагоги та соціальні працівники повинні стати первинним своєрідним «фільтром», який має на цьому етапі виявляти групу ризику. Наступний, не менш відповідальний етап – військовий комісаріат. Професійність персоналу військово-

32

лікарських комісій ставатиме нездоланим бар’єром для осіб з патологією психіки. Час зрозуміти, що медикопсихологічне супроводження в військових комісаріатах це не розкіш, а нагальна потреба. Запобіжною межею мають стати військові навчальні частини (центри). Саме на етапі фахової підготовки закладається бойовий вишкіл військовослужбовцям. У навчальних центрах для обстеження, моніторингу та надання екстреної психологічної допомоги необхідно створювати медикопсихологічні бригади у складі: 1 лікаря – психіатра, 2 медичних психологів і 2 психотерапевтів. Така бригада може у подальшому використовуватися в якості мобільного підрозділу на театрі воєнних дій. Значною мірою профілактика розладів психіки залежить від командирів підрозділів та досвідченості лікарів тактичної ланки. Саме тому, з урахуванням структури порушень психічного здоров’я у військовослужбовців, як в мирний час, так і в особливий період потрібно переглянути порядок підготовки фахівців в сфері психічного здоров’я, як для середнього медичного персоналу так і для лікарів у військовій ланці. Розпочати необхідно зі створення профільної кафедри або окремого курсу з психіатрії, психотерапії, медичної/клінічної психології в Українській військово-медичній академії на базі клініки психіатрії Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ».

Не треба забувати про найбільш значущі соціальні детермінанти позитивної динаміки постстресової реабілітації учасників бойових дій: • підтримку з боку соціального оточення (особливо сім’ї, найближчих родичів, представників органів державної влади); • відсутність інформаційної ізоляції; • правдиве відображення бойових ситуацій в засобах масової інформації. Турбота і супроводження учасників бойових дій з БПТ не повинні закінчуватися відразу після перетину межі військового та вступу в цивільне життя. Лише системність та комплексний підхід до адаптації, реабілітації та кваліфіковане лікування стане запорукою успішного подолання важкої хвороби. Сьогодні дуже важливо, як себе позиціонуватиме держава: залишиться осторонь, у ролі спостерігача, обмежившись гучними й бурхливими промовами на честь героїв, чи візьме на себе всю відповідальність за долю цих людей, їх родини і докладе максимальних зусиль для повернення їх у повноцінне життя? Держава має зробити все можливе, щоб допомогти їм.

Сімейні аспекти наслідків бойової психічної травми призводять до частих сварок та, навіть, фізичного насильства над дружиною чи дітьми

»

№11/2015

Profile for Defense bulletin

Ov 11 2015 ukr  

Ov 11 2015 ukr  

Advertisement