__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

10

2017


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

10

2017


ЗМІСТ Оборонне планування

Національна безпека

НАТОвський алгоритм

4

Перспективи розвитку

8

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Сили спеціальних операцій

Осучаснити зброю

12

Капіталізації природних ресурсів

В руслі децентралізації

Основи оборонного планування

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

20

Прошу пана до спецназу!

16

Скандинавсько-балтійськопольська ініціатива

Рівняння – на командира! 28

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№10/2017

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Отаман»: «ребрендинг» по-українські Довідка «Отаман» — глибока українська модернізація шасі БТР-60/70, бойова платформа, на базі якої може бути створена бойова техніка різноманітного призначення Бойова маса:

13 тонн Екіпаж:

3-14 осіб Двигун:

Deutz, дизельний, 7,2 л Потужність:

290/320 к.с.

К

Трансмісія:

автоматична, Alisson, 6+1 Довжина:

7000 мм Ширина:

2660 мм Броня/Базовий рівень:

ДСТУ 3975: ПЗСА-5 (STANAG рівень 2) Озброєння:

бойовий модуль «Штурм-М»

Призовна кампанія У жовтні-листопаді 2017 року призвуть на строкову військову службу 10460 осіб, на і цілі виделено 34,4 млн грн. Із загальної кількості призовників 6,36 тис. осіб будуть спрямовані в Збройні Сили України, 3,5 тис. – у Національну гвардію і ще 600 осіб – в Державну спеціальну службу транспорту. Нагадаємо, що у 2016 році до Збройних Сил та інших військових формувань для проходження строкової військової служби було відправлено 13 908 осіб.

2

иївське Науково-виробниче об'єднання «Практика» продемонструвало новий варіант колісної платформи «Отаман» 8х8, яка є глибокою модернізацією БТР-60. Машина створена шляхом глибокої модернізації шасі БТР-60/70 — новий бронекорпус з передньомоторною компоновкою та повна заміна «силової лінії» (двигуна і трансмісії). Новий варіант модернізації БТР60 орієнтований на мобільність та вогневу міць. Новий корпус виконаний із сучасної сталі та випробовується

Новий МТЛБ для армії ПАТ “Харківський тракторний завод” отримав завдання від Міністерства оборони України на розробку та виготовлення дослідного зразка багатоцільового легкого броньованого транспортера. Дослідний зразок техніки МТЛБ повністю без російських комплектуючих планується випустити до середини наступного року. Поки що цю роботу ХТЗ здійснює власним коштом. Головною проблемою є питання – де брати двигуни для легкої бронетехніки. Дизельні двигуни для самохідних гаубиць і БТР завжди виробляли в Росії.

за міжнародними стандартами, має прогнозований рівень балістичного захисту STANAG 4569 рівня II. Для підвищення захисту також може бути обладнаний навісною керамічною бронею. Машина оснащена бойовим модулем БМ-3М «Штурм-М», розробленим Харківським конструкторським бюро з машинобудування імені O. Морозова (ХКБМ). Бойовий модуль є одним з найкомпактніших і разом з тим найпотужніших з існуючих модулів даного класу.

Карабін M4 Перша українська партія автоматичних карабінів M4 – WAC-47 готова для випробувань. Виготовлення нової зброї є спільним проектом між ДП «Укроборонсервіс» та американської компанії Aeroscraft. Карабін є результатом спільного міжнародного проекту у рамках реалізації одного з етапів подальшої інтеграції оборонного-комплексу України у системи НАТО. Карабін M4 побудований за модульним принципом та дозволяє адаптувати його під різноманітні калібри.

Маскувальний комплект для снайперів У Збройних Силах України розробили і затвердили новий індивідуальний маскувальний комплект (ІМК), який забезпечує максимальну свободу рухів, приховує обриси людини, дозволяє використання як верхнього одягу. У комплект входить куртка, штани і накидка. Цей комплект розроблений після вивчення і аналізу існуючих аналогів, а також зважаючи на побажання самих снайперів різних частин та родів військ.

№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оснащення флоту Для потреб ВМС України необхідно не менше трьох десятків бойових катерів, здатних вести морські операції в прибережній зоні, адже після окупації Криму Росією і захоплення нею більшості боєздатних кораблів, гостро постало питання про відродження військового флоту України практично з нуля. Існують різні погляди на реформування ВМС, а що стосується відновлення надводного флоту, то вирішенням цієї проблеми є створення так званого «москітного флоту» – це швидкі, маневрені катери, здатні діяти в ближній морській зоні, знищувати надводні кораблі і підводні човни противника, охороняти важливі об’єкти морської інфраструктури, бази і порти, забезпечувати рейдові і спеціальні дії морської піхоти та Сил спеціальних операцій, вести протимінні дії. ВМС необхідні три платформи: пошуково-рейдова, пошуково-ударна і протимінна. Потреба в катерах, здатних вести морські операції в прибережній зоні, командування ВМС України визначило в кількості 30-35 одиниць. Протягом чотирьох років можна купити або побудувати таку кількість катерів для флоту – передбачене на розвиток ВМСУ фінансування в рамках 2 – 2,5 млрд. грн щорічно до 2020 року дозволяє це зробити.

Захистити Україну Більшість українців готові відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Отже, розподіл відповідей на питання: «Чи готові Ви у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках?» виглядає наступним чином:

54%

37%

9% Так Ні Важко відповісти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №10/2017

«Стугна» та «Корсар»

П

остачання нового протитанкового озброєння розробки ДКБ «Луч» — протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) «Стугна» і «Корсар» у рамках державного оборонного замовлення розпочнуть уже цього року: відповідні зміни були внесені Кабінетом Міністрів України в держоборонзамовлення. Нагадаємо, що легкий переносний ракетний комплекс «Корсар», був нещодавно прийнятий на озброєння Збройних Сил України. Крім того, КБ «Луч» вже достроково виготовило та поставило до Збройних Сил України більше 50 ракет до «Корсару» разом із визначеною замовником кількістю пускових установок. «Корсар» дозволяє вести вогонь на дистанції 2,5 км, а наведення ракети здійснюється за допомогою лазерного променю. Однією із головних особливостей цього комплексу є габарити, які дозволяють його переносити та вести вогонь «з плеча», без застосування

додаткових пристроїв. КБ «Луч» для «Корсару» розробило дві керовані ракети: РК-3К та РК-3ОФ. Переносний протитанковий ракетний комплекс «Стугна-П» прийнятий на озброєння ЗС України в 2011 році. Але перші десять пускових ПТРК «Стугна-П» і 75 ракет армія отримала лише в липні 2014. ПТРК «Стугна-П» зокрема, застосовувався при обороні Донецького аеропорту. Комплекс комплектується ракетами калібру 130 мм в транспортнопускових контейнерах з тандемними кумулятивними (РК-2С) та осколково-фугасними (РК-2ОФ) бойовими частинами. ПТРК «Стугна-П» дозволяє вести вогонь до 5000 м, ракета РК-2С забезпечує бронепробиття не менше 800 мм за динамічним захистом. У 2015 та 2016 роках, згідно державного оборонного замовлення, КБ «Луч» поставило для Збройних Сил та Національної гвардії по декілька сот ракет РК-2С.

«Війна переконливо показала, що кінцеву перемогу можливо здобути лише за умови поєднання високого бойового духу, всенародної підтримки та сучасного озброєння і військової техніки. Якщо в 2017 рік на потреби Збройних Сил передбачено 64,5 млрд гривень, то відповідно до проекту бюджету на 2018 рік цю суму сплановано збільшити майже до 84 мільярдів». Петро Порошенко, Президент України

3


Оборонне планування

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НАТОвський алгоритм Однією з оперативних цілей оборонної реформи в Україні є удосконалення системи оборонного планування відповідно до євроатлантичних принципів та підходів

Дєнєжкін М.М., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

Н

а виконання цих завдань Міністерство оборони України приступило до нового етапу удосконалення системи оборонного планування, в рамках зазначеної стратегічної цілі №2, а саме – впровадження планування розвитку спроможностей ЗС України. Для успішного вирішення цього завдання необхідне вивчення досвіду держав-членів Альянсу та його урахуванння в новій системі оборонно-

4

Наливайко А.Д., кандидат технічних наук, доцент

го планування на основі спроможностей ЗС України. Це потребує визначення основних етапів оборонного планування в НАТО, зокрема: розуміння процесу розподілу спроможностей НАТО між національними спроможностями держав-членів Альянсу, які необхідні для досягнення спільних цілей; організації оборонного планування держав-членів Альянсу та вплив характерних рис національного

Поляєв А.І., науковий співробітник

устрою, прийняті системи планування її розвиток, умови, в яких здійснюється планування. Проблематика формування майбутнього обрису ЗС України за досвідом держав-членів Альянсу на сьогодні активно досліджується. Але при цьому недостатньо уваги приділялось питанням, пов’язаним з розвитком методу оборонного планування основаному на спроможностях та адаптацією систе№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ми оборонного планування ЗС України до аналогічних систем країн-членів НАТО. Удосконалення системи оборонного планування в Україні (ОП) у напрямку переходу до планування на основі спроможностей та наближення його до прийнятих у НАТО стандартів – є для ЗС України завданням на найближчу перспективу, що визначено в Концепції розвитку сектора безпеки і оборони України та Стратегії національної безпеки України. В розвитку системи ОП сил оборони, як складової національної системи планування, нагальним є впровадження в процес ОП сучасних методів, які використовуються державами-членами Альянсу для покращення оборонних спроможностей, зокрема, застосування принципу всебічного підходу до оборони, методів планування на основі спроможностей, а також здійснення цілеспрямованої підготовки до виконання завдань за призначенням і матеріальнотехнічне забезпечення потреб оборони держави. НАТО на сьогодні є найбільшою військовою міжнародною організацією, яка декларує забезпечення безпеки кожної держави, що входить до неї. Забезпечення безпеки базується на принципах, основними з яких є: • стандартизація та оперативна взаємосумісність збройних сил держав-учасниць Альянсу; • оптимізація організаційно-штатної структури, бойового та чисельного складу відповідно до умов ведення сучасних війн і збройних конфліктів; • прозорість військового бюджету державучасниць тощо.

№10/2017

Реалізація цих принципів забезпечується, у тому числі, й розвинутою системою оборонного планування на основі спроможностей (ОПОС), яка утворена в Альянсі. Згідно з зазначеними принципами до системи ОПОС у НАТО висуваються вимоги, серед яких найбільш важливими є: • сприяння співпраці і розвитку зв’язків між ними в усіх сферах, в яких забезпечуються їх загальні та індивідуальні інтереси;

• • • •

спільна відповідальність, а також визнання взаємних обов’язків; політична солідарність держав-членів НАТО; загальна діяльність із утримання адекватної воєнної сили з метою підтримання стратегії і політики Альянсу. ОПОС в НАТО здійснюється в інтересах спільного застосування військ (сил). В його основі лежить єдина процедура планування сил як для застосування, так і для розвитку їх спроможностей.

Удосконалення системи оборонного планування в Україні у напрямку переходу до планування на основі спроможностей та наближення його до прийнятих у НАТО стандартів є для ЗС України завданнями на найближчу перспективу»

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Важливою метою ОПОС Альянсу є створення та розвиток військових спроможностей щодо врегулювання кризових ситуацій, як на території НАТО, так і за його межами. Перелік цих спроможностей визначається Стратегічною концепцією оборони і безпеки членів НАТО. Мета ОПОС НАТО визначається на основі вимог стратегічних командувань Альянсу та включає «Цільові завдання з розвитку збройних сил НАТО», які спрямовані на забезпечення можливості вирішувати весь спектр оперативних місій. У державах Альянсу, для організації ОПОС, прийнята модель, яка ґрунтується на таких ключових поняттях, як стратегія, кінцеві цілі, сили та засоби, ризик, середовище безпеки та обмеженість ресурсів. У прийнятій моделі відображається динаміка процесу розроблення стратегії національної безпеки та усуваються невідповідності між визначеними в цих державах показниками ОПОС. Як припущення приймається, що процес ОПОС має бути циклічним, з перегрупуванням ключових показників, можливістю змінення обраних цілей, удосконалення сил та засобів, перегляду стратегій та періодичного моніторингу величини ступеня ризику, який прогнозується під час розроблення програм та планів. Процес ОПОС у НАТО включає п'ять основних етапів,

6

які мають, як правило, послідовний та циклічний характер. Перший етап – визначення засад державної політики у сфері безпеки і оборони. Здійснюється з метою формування єдиних для усіх складових сектору безпеки і оборони політичних вказівок. Передбачає розробку (уточнення положень) основоположних документів у сфері національної безпеки і оборони. Другий етап – визначення потреб (спроможностей). На даному етапі для досягнення визначених політичних цілей, на підставі аналізу ризиків та загроз здійснюється розробка ймовірних сценаріїв застосування збройних сил (операцій) та здійснюється формування Єдиного переліку мінімально-необхідних спроможностей. Третій етап – розподіл спроможностей та визначення завдань. На підставі переліку мінімально-необхідних спроможностей здійснюється розподіл цих спроможностей між країнами НАТО. Формуються Переліки бажаних спроможностей, що мають бути досягнуті (виділені) кожною країною Альянсу та окремо для колективних спроможностей (що досягатимуться за рахунок колективних ресурсів НАТО). Для спрощення процесу імплементації, Переліки бажаних спроможностей можуть бути розбиті на Цільові пакети, що виконуватимуться поступово.

Четвертий етап – імплементація. Основним змістом етапу є виконання завдань визначених Переліками бажаних спроможностей щодо створення (розвитку) спроможностей. Зазначене передбачає розробку (оновлення) настанов (статутів, керівництв), закупівлю (модернізацію) ОВТ, підготовку особового складу, проведення навчань, застосування (тестування) та удосконалення спроможностей. Виконання завдань щодо розвитку спроможностей здійснюється шляхом впровадження нормативних документів (стандартів) НАТО. П’ятий етап – оцінка результатів. Оцінка результатів здійснюється для визначення ступеня досягнення визначених спроможностей державами-членами НАТО. За результатами проведення оцінки готується Огляд спроможностей та Доповідь про спроможності. На підставі доповіді здійснюється уточнення завдань та корегування планів щодо розвитку (досягнення) спроможностей. Процес ОПОС застосовується при проведені планування розвитку сил і засобів (спроможностей) на середньострокову та довгострокову перспективи. Прийнята модель постійно удосконалюється відповідно до розвитку методологічних засад ОПОС НАТО. №10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В цілому ОПОС спрямоване на створення та розвиток військових спроможностей, на підготовку до реагування на визначені загрози. Структура ОПОС НАТО у загальному вигляді може бути розглянута, з одного боку, як сукупність взаємозалежних процесів та процедур, а саме: оцінювання ВПО, планування сил, планування ресурсів та оцінювання ризиків, які можуть виникнути у майбутньому. З іншого боку, як сукупність процесів довго-, середньо- та короткострокового планування, документів, які відпрацьовуються, а також методичного апарату обґрунтування основних положень зазначених документів. При цьому, оцінювання ВПО здійснюється на основі аналізу прогнозованих ризиків та загроз, а також цілей та спроможностей, визначених для держав-членів НАТО на заданий період прогнозування і є основою для обґрунтування заходів із планування сил. Планування сил базується на розробленому переліку ситуацій, для реагування на які воно здійснюється. Аналіз ситуацій для планування та переліку наявних військових спроможностей дозволяє виробити короткострокові та середньострокові вимоги до розвитку складу військ (сил). ОПОС, за допомогою планування Сил, визначає перелік сил, засобів, спроможностей та вимог до структури, необхідних для реагування на найбільш небезпечні обставини. При цьому під час планування сил визначаються вимоги до спроможностей на наступний період планування. Про результати проведення огляду оборонних спроможностей доповідається Військовому Комітету.

№10/2017

Під час оперативного планування розглядається той же перелік ситуацій, як і для планування сил на предмет ризиків та можливості їх виникнення. Робоча група ОПОС виробляє пріоритетний їх перелік, що у подальшому має бути опрацьований. Внесок заходів оперативного планування до ОПОС здійснюється під час процесу огляду цілей сил. Оперативне планування визначає перелік вимог до спроможностей сил та засобів, як мінімум, та, бажано, перелік сил та засобів для специфічних ситуацій з планування. Під час планування сил проводиться узгодження між державами-членами Альянсу щодо їх достатності, взаємоузгодженості, взаємосумісності та ефективної взаємодії під час виконання покладених завдань. Використання системи планування, програмування, бюджетування, виконання, покладеної в основу ОПОС держав-членів НАТО та ЄС, свідчить про взаємозв’язок зазначених процесів. Процеси зв’язані між собою прямими та зворотними зв’язками: довгострокове планування реалізується середньостроковими програмами, основним

Члени Альянсу зобов’язуються спільно або окремо надавати війська (сили) та необхідні спроможності, які потребує НАТО для досягнення цілей та виконання поставлених завдань»

джерелом виконання яких є бюджетні асигнування. Зміни запланованих ресурсів автоматично викликають перегляд середньострокових програм, які, у свою чергу, вимагають перегляду довгострокових планів. Зворотній зв'язок визначає коригування попереднього процесу в результаті виконання нижчого. Тим самим забезпечується спадкоємність та залежність видів планування від досягнутих результатів. Слід зазначити, що НАТО є міжурядовою організацією, держави-члени якої виділяють ресурси, необхідні для забезпечення її діяльності. При цьому переважна більшість збройних сил і ресурсів країн-членів НАТО залишається під командуванням і контролем своїх держав. Члени Альянсу зобов’язуються спільно або окремо надавати війська (сили) та необхідні спроможності, які потребує НАТО для досягнення цілей та виконання поставлених завдань. Процес ОПОС у Альянсі є основним засобом пошуку необхідних спроможностей, своєчасного їх формування та досягнення заданого рівня можливостей (закупівлі). Прийнято, що високий рівень ефективності ОПОС НАТО є необхідною умовою досягнення політичних, військових та ресурсних переваг, яких очікують держави-члени від Альянсу. Участю у процесі ОПОС НАТО союзники, без втрат їх національного суверенітету, можуть узгоджувати свої оборонні плани з інтересами НАТО з метою визначення, досягнення та надання обґрунтованої частки своїх сил та засобів Альянсу для можливості виконання всього діапазону поставлених завдань. Більшість держав-членів НАТО при здійсненні ОП вирішують не лише завдання визначені потребами Альянсу, а й завдання розвитку власних збройних сил. Але, у деяких державах з невеликою чисельністю збройних сил, у межах ОП плануються заходи розвитку ариії, спрямовані лише на визначені потреби НАТО. Таким чином, особливістю ОПОС НАТО є те, що кожна держава Альянсу має свою систему ОПОС, на основний зміст організації та здійснення якої впливають характерні риси її економічного устрою, прийнята в державі система прогнозування та система планування її розвитку, умови, в яких здійснюється планування, національні традиції тощо. Це вимагає гармонізації (інтегрування) власних національних планів розвитку збройних сил з планом оборони НАТО.

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Національна безпека

Основи оборонн Досвід провідних країн світу у царині оборонного планування свідчить, що система планування, програмування і формування бюджету та їх реалізація складає основу будівництва збройних сил і розглядається керівництвом країн в якості одного з найбільш діючих механізмів реалізації воєнної безпеки та оборони суспільства і держави

У

Костенко Г.Ф., викладач Національного університету оборони України кандидат військових наук, доцент

8

всіх провідних країнах світу оборонне планування є функцією держави. Це особливо підкреслюється в установках «Стратегічної концепції оборони і безпеки держав — членів Організації Північноатлантичного договору», прийнятої на Лісабонської зустрічі в листопаді 2010 року.

Метою оборонного планування є надання збройним силам такого стану, який би в загальній системі воєнної організації держави відповідав потребам забезпечення збройного захисту національних інтересів держави та відповідав її економічним та мобілізаційним можливостям. Оборонне планування проводиться в загальної

№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ного планування системі заходів воєнного будівництва і трансформації на фоні поетапного комплексного перетворювання усієї воєнної організації держави. Вихідними даними для оборонного планування є положення Воєнної доктрини и принципи воєнного мистецтва стосовно всебічного забезпечення збройних сил. Оборонне планування здійснюється у п’ять етапів. І етап. «Підготовка єдиних вихідних даних». Його мета — обґрунтування оперативно-стратегічних вимог до угруповань збройних сил, оперативно-стратегічних вимог до пер-

№10/2017

спективних озброєнєнь, військової та спеціальної техніки, оперативностратегічних вимог до стану збройних сил на перспективу, оперативно-стратегічних вимог до процесу створення оборони. ІІ етап. «Воєнно-економічне обґрунтування стану збройних сил». Його мета обґрунтування по критерію «ефективність – вартість» стану збройних сил, які відповідають потребам забезпечення воєнної безпеки и оборони держави, визначення напрямків, шляхів та переліку заходів щодо подальшого розвитку.

ІІІ етап. «Ресурсне — економічне обґрунтування стану збройних сил». Його мета – приведення за критерієм «витрати – час реалізації» стану збройних сил, який обґрунтовано з воєнно-економічною доцільністю та у відповідності з воєнно-економічними можливостями держави і визначення потреби в різних видах ресурсів (людських, матеріальнотехнічних, фінансових тощо), необхідних для розвитку та утримування збройних сил на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу.

9


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оборонне планування — складова частина системи державного управління державними ресурсами у сфері оборони для всебічного забезпечення необхідного рівня обороноздатності країни»

ІV етап. «Програмування будівництва та трансформації збройних сил». Метою четвертого етапу є розробка і формування концептуальних, програмних і плануючих документів на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу, а також механізму трансформації реального споживання в об’єми щорічних витрат на оборону і реалізацію програмних заходів у поточному фінансовому році. V етап. «Розробка бюджету на оборону і формування державного оборонного замовлення». Мета — щорічне формування всіх

10

статей витрат на оборону і державне оборонне замовлення на наступний рік. Такий поетапний підхід забезпечує трансформацію скоординованих концептуальних, доктринальних и програмних новацій в інтересах придання збройним силам більших можливостей і більшої гнучкості. Виходячи з такого методологічного підходу, основним завданням Кабінету Міністрів є формування групи оборонного та мобілізаційного планування та затвердження Положення про організацію та здійснення середньострокового, короткострокового та довгострокового оборонного планування. Положення визначає порядок організації та виконання заходів оборонного планування.

Структурно Положення складається з таких розділів: • загальні положення; • організація та здійснення короткострокового, середньострокового та довгострокового оборонного планування; • повнономенклатурне забезпечення збройних сил: за рахунок власного виробництва, за рахунок сумісного виробництва іншими державами, за рахунок закупівлі за кордоном. Тобто, оборонне планування – складова частина системи державного управління державними ресурсами у сфері оборони, що здійснюється у встановлені планом строки для всебічного забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку Зброй№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них Сил України та інших військових формувань з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз і небезпек у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації. У ході оборонного планування питань воєнного будівництва враховується вплив діючих об’єктивних умов і факторів світового розвитку, в тому числі зміни геополітичної обстановки в світі та кризисних регіонах, демографічні та економічні процеси, можливості збройних сил щоо рішення завдань забезпечення державної безпеки, загальні тенденції розвитку воєнних технологій, а також економічні можливості держав. Такий підхід дозволяє забезпечити №10/2017

оптимальне застосування національних ресурсів, які надаються державою для цілей оборони. У ході процесу оборонного планування доцільно розглянути шість основних типів операцій, які вважаються найбільш вірогідними в сучасних умовах: 1) оборона держави; 2) запобігання воєнних конфліктів; 3) антитерористичні операції; 4) контртерористичні операції; 5) забезпечення санкцій і ембарго; 6) міжнародні миротворчі операції. Ці завдання вирішуються в рамках складної системи оборонного планування військового будівництва і трансформації, який має циклічний характер.

Кожний повний цикл воєнного будівництва розрахований приблизно на 10-15 років, включає три фази: 1) формування концептуальних основ оборонного планування; 2) оборонного планування держави; 3) реалізація конкретних програм розвитку озброєння, військової та спеціальної техніки. Таким чином, надання збройним силам обрису, який в системі воєнної організації держави в найбільшому ступені задовольняє потребам забезпечення воєнної безпеки та оборони країни, і відповідає економічним і мобілізаційним можливостям держави складає методологічну основу оборонного планування в країні.

11


Перспективи розвитку

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Осучаснити зброю

Забезпечення української армії озброєнням та військовою технікою буде здійснюватися шляхом модернізації, ремонту та поступової закупівлі новітніх зразків вітчизняного та іноземного виробництва в рамках відповідних державних цільових оборонних програм та реалізації інноваційних рішень

А

Шевцов М.М., генерал-майор, начальник Озброєння Збройних Сил України

12

наліз досвіду війн і збройних конфліктів останніх десятиліть, тактико-технічних характеристик основних видів озброєння та військової техніки, які в них застосовувались, основних тенденцій розвитку озброєння та військової техніки (ОВТ) провідних країн світу, а також досвід проведення Антитеро-

ристичної операції на Сході України дозволяє визначити основні пріоритети щодо розвитку ОВТ на 2017 рік та наступні два роки. Пріоритети розвитку ОВТ Сухопутних військ ЗС України для механізованих (танкових) військ: • продовження експлуатації існуючих №10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• •

зразків ОВТ, які прогнозовано матимуть високу бойову ефективність на середньострокову перспективу, з впровадженням їх модернізації з метою підвищення їх мобільності, захищеності, бойової ефективності, розширення варіантів застосування (багатофункціональності); оновлення бронетанкового озброєння сучасними (новими, модернізованими) зразками ОВТ вітчизняного виробництва (танки «Оплот», «Булат», БТР-3, БТР-4, БМП-1 з новим бойовим модулем, важка бойова машина піхоти на базі танка Т-64, МТЛБ з підвищеним броньовим захистом та новим бойовим модулем); модернізація бронетанкового озброєння шляхом встановлення нових прицільних комплексів, у тому числі тепловізійних, розширення спектра високоефективних боєприпасів (ракет протиповітряної дії та протитанкових), нових бронебійних та кумулятивних снарядів, активних та пасивних засобів захисту, збільшення запасу ходу за рахунок встановлення більш потужних і економічних двигунів; модернізація парку автомобільної техніки в напрямі продовження її ресурсу та переоснащення карбюраторних машин дизельними двигунами; оснащення частин (підрозділів) новою автомобільною та інженерною технікою (зокрема вантажівками, бронеавтомобілями та автомобільними тягачами великої потужності на базі КрАЗ); підвищення живучості бойових броньованих машин (БТР, БРДМ), танків від ураження кумулятивними зарядами шляхом встановлення на них знімних захисних решіток (із забезпеченням можливості їх швидкого монтажу (демонтажу), засобів активного та динамічного захисту; удосконалення бронезахисту автомобільної техніки; капсульне виконання відділення розмі-

№10/2017

• •

щення водія та командира із забезпеченням захисту донної частини капсул легкими броньованими плитами; виконання відділення для десанту як окремого знімного броньованого модуля, що має автономні системи колективного захисту й кондиціювання повітря; встановлення коліс із безкамерними шинами; розробка, випробування та встановлення енергозберігаючих систем (пристроїв), які забезпечують підвищення потужності двигунів внутрішнього згорання при зниженні витрат палива та робочої температури двигунів;

• • • •

розроблення високоточної міни з лазерною напівактивною головкою самонаведення; модернізація вітчизняного ПТРК «Стугна-П»; розроблення сучасних тренажерів для підготовки командирів установок ПТКР 9П135, 9П149, «Стугна-П»; відновлення виготовлення існуючих зразків інженерної техніки на вітчизняних підприємствах та їх модернізація з переведенням на єдине базове шасі з дизельними двигунами; оснащення частин (підрозділів) інженерних військ новими зразками техніки

Пріоритетами розвитку для механізованих та танкових військ є оснащення підрозділів новою автомобільною технікою, зокрема вантажівками на базі КрАЗ та підвищення живучості бойових броньованих машин і танків від ураження кумулятивними зарядами»

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• •

14

(типу ПЗМ-3, «Кремінь», мінними загороджувачами І-52 та інших) та міношукачів (типу VALON, GARET); розроблення для автомобільної техніки коліс, стійких до уражень куль та уламків боєприпасів; розроблення та обладнання всієї бронетанкової техніки (кріпленням для встановлення АГС, СПГ, ПТКР, крупнокаліберних кулеметів); розроблення на базі автомобілів типу «пікап» броньованих мобільних установок, обладнаних крупнокаліберними кулеметами, СПГ, пусковими установками ПТКР; Для ракетних військ і артилерії (РВ і А): оснащення частин (підрозділів) РВ і А сучасними безпілотними літальними апаратами вітчизняного виробництва (класу міні-, мікро-), які визначатимуть місцезнаходження та характер цілей противника; оснащення сучасними багатофункціональними засобами для забезпечення стрільби (навігаційного, метеорологічного забезпечення, розвідки та цілевказання), зокрема, комплексом вітчизняного виробни-

• •

цтва на базі апарата СН-3003М та лазерного далекоміра; сучасними портативними засобами зв’язку з закритими каналами для організації прихованого управління; оснащення кишеньковими персональними комп’ютерами (КПК) TDS NOMAD для вирішення завдань підготовки і управління вогнем артилерії; оснащення сучасними засобами метеорологічного забезпечення (метеостанціями, метеокомплектами) для підвищення точності стрільби в складних метеоумовах; модернізація систем РСЗВ БМ-21 «Град», РСЗВ 9К58 «Смерч»; завершення випробувань та прийняття на озброєння нового ракетного комплексу «Гром-2»; • модернізація самохідних

• •

гаубиць та артилерійських систем 2С1, 2СЗ, Д-30, Д-20; модернізація самохідного протитанкового ракетного комплексу 9П149; розроблення 155-мм самохідної гаубиці та пострілу до неї, комплексу мінометного озброєння з керованою міною, переносного реактивного гранатомета, 120-мм самохідного міномета та керованої міни до нього; розроблення комплексу автоматизованого управління артилерійським дивізіоном; відновлення боєздатності комплексів артилерій-

№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• •

ської розвідки АРК-1 і АЗК-7, розроблення (закупівля) нових (модернізація існуючих) радіолокаційних та звукометричних комплексів (засобів) артилерійської розвідки; обладнання машин управління (самохідних гармат) сучасними супутниковими навігаційними засобами (типу GPS); дообладнання бусолей ПАБ-2М гіроскопічними насадками для скорочення терміну визначення дирекційних кутів

№10/2017

орієнтирних напрямків (з точністю до 0-01); Для військ протиповітряної оборони Сухопутних військ: • оснащення пунктів управління ППО новими автоматизованими системами управління для забезпечення можливості керівникам секторів мати оперативну інформацію про повітряного противника; • введення до складу частин (підрозділів) ППО СВ сучасних мобільних РЛС, які здатні здійснювати ефективне виявлення повітряних малорозмірних цілей (типу БпЛА) на гранично малих та малих висотах, забезпечення їх технічного спряження з пунктами управління ППО; • розроблення вітчизняних переносних зенітних ракетних комплексів, ЗРК ближньої дії та малої дальності; • модернізація ЗРК «Оса-АКМ» (бо-

йових машин 9А33БМ3), ЗРК «Тунгуска», ЗСУ-23-4 «Шилка» (до рівня ЗГРК «Biala» (Республіка Польща)) з метою підвищення їх бойових можливостей (насамперед, щодо підвищення ефективності боротьби з малорозмірними повітряними цілямми, які застосовуються на малих та гранично малих висотах (крилаті ракети, БпЛА тощо); • забезпечення протикульового та протиосколкового захисту зенітних установок ЗУ-23-2 та встановлення їх на автомобільну базу (ГАЗ-66, ЗИЛ-131, «Урал4320», КрАЗ) для прикриття частин (підрозділів) на марші; • розроблення сучасних портативних приладів нічного бачення та оснащення ними постів візуального спостереження (зокрема, для виявлення БпЛА у темнe пору доби); • нарощування системи зв’язку та забезпечення її сучасним обладнанням Виконання зазначених заходів дасть змогу забезпечити боєздатність озброєння та військової техніки Сухопутних військ, мати у складі Збройних Сил технічно справне озброєння та військову техніку за основними номенклатурами.

15


Сили спеціальних операцій

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У липні 2017 року виповнилося 10 років з часу створення Сил спеціальних операцій (ССО) збройних сил Республіки Польща. Польські ССО є одним із небагатьох формувань у світі, яке становить окремий вид збройних сил і не входить до складу сухопутних військ, ВПС чи ВМС

Прошу пана до спецназу! 16

№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

С

или спецоперацій у цій країні були сформовані після внесення відповідних змін до закону «Про загальний обов’язок оборони Республіки Польща». Тоді до їх складу увійшли три військові частини, які вже існували протягом довгого часу: 1-й полк спеціального призначення; морський підрозділ спеціальної дії «Formoza»); група «GROM»). Дещо пізніше ССО поповнилися ще двома підрозділами – військовими частинами «Nil» і «Agat». Для повноти картини, зупинимося на характеристиці складових ССО Польщі. 1-й полк спеціального призначення сформований у 1961 р. як 26-й диверсійно-розвідувальний батальйон, головними завданнями якого є: здійснення спеціальної розвідки, проведення акцій прямої дії та ведення боротьби з партизанами, диверсантами і терористами, а також пошук і евакуація військовослужбовців, які зникли або були захоплені у полон під час бойових дій тощо. Особовий склад полку проходить загальновійськову та спеціальну підготовку, яка включає тактику ближнього бою, альпінізм, стрибки з парашутом, підводне плавання, ведення бою в умовах міста, засвоєння програми SERE. У 1993-2007 рр., після реорганізації

№10/2017

батальйону в полк, частина знаходилась у підпорядкуванні командування сухопутних військ. Військовослужбовці цього полку у складі польського військового контингенту перебували у закордонних відрядженнях в Афганістані, Іраку, Пакистані, Конго, Македонії, Сирії та Камбоджі. Бойові втрати склали 3 особи (2 – у Македонії, 1 – в Афганістані). У серпні 2016 р. 18 військовослужбовців полку та один співробітник Служби військової контррозвідки перебували в зоні проведення АТО для надання допомоги у підготовці персоналу українських підрозділів спеціального призначення. Місце постійної дислокації військової частини — м. Люблінець Сілезького воєводства. Організаційна структура: • командування; • штаб; • 4 бойові групи («ZB A», «ZB B», «ZB C», «ZB D»); • група інформаційної підтримки; • відділ управління і забезпечення; • Центр підготовки кадрів ССО. Морський підрозділ спеціальних дій «Formoza» сформований у листопаді 1975 року за ініціативою розвідувального відділу штабу ВМС як невелика група бойових плавців, що підпорядкована командуванню 3-ї флотилії. У 1990-2004 рр. підрозділ діяв у складі окремого з’єднання розвідувальних кораблів, а у 2007 р. впродовж кількох місяців підпорядковувався командуванню ВМС. За чисельністю особового складу «Formoza» є найменшим підрозділом у ССО, але у разі необхідності його можливості можуть бути розширені за рахунок груп бойових плавців 1-го полку

спеціального призначення та військової частини «GROM», з якими цей підрозділ проводить спільні навчання. Бійці «Formoza» у складі польського військового контингенту двічі відряджалися до Перської затоки, брали участь у бойових діях в Афганістані («Task Force 50»). У січні-червні 2013 р. група військовослужбовців підрозділу була задіяна у бойовому чергуванні у рамках 20-ї зміни Сил реагування НАТО. Крім цього бійці «Formoza» у складі екіпажу ракетного фрегата «Генерал Тадеуш Костюшко» залучалися на ротаційній основі до патрулювання акваторії Середземного та частини Адріатичного морів, яке здійснюється одним із компонентів Сил реагування НАТО — 2-ю постійною військово-морською групою (SNMG2). Місце постійної дислокації — м. Гдиня. Група «GROM» була сформована у липні 1990 року у відповідь на вбивство терористами у Бейруті двох громадян Польщі, причиною якого стала допомога польського уряду в організації еміграції євреїв з СРСР до Ізраїля. Професійну допомогу при створенні цього спецпідрозділу надавали інструктори із США, Великої Британії та Німеччини. Бійці «GROM» підготовлені для проведення широкого спектру спеціальних операцій (аналогічно з особовим складом 1-го полку спеціального призначення). Головним завданням підрозділу є боротьба з тероризмом та звільнення заручників (зокрема, й в умовах закордону). У 1990-1999 рр. «GROM» був підрозділом поліцейського типу і підпорядковувався безпосередньо міністру внутрішніх справ. У жовтні 1999 р. «GROM» був переданий під юрисдикцію міністерства національної оборони, що було викликано необхідністю адаптування польського права до стандартів Євросоюзу, за якими військові формування можуть бути лише у складі оборонного відомства. Перебуваючи у такому статусі до жовтня 2007 р., підрозділ виконував службові доручення міністра, а не накази, що було однією зі специфічних особливостей групи «GROM». Ще однією відмінністю, зважаючи на попередню службу кількох організаторів «GROM» у розвідці, було використання оперативних прізвищ та відповідних документів прикриття. У 1994 р. 55 військовослужбовців «GROM» брали участь у санкціонованій ООН операції «Uphold Democracy» на Гаїті, спільно із американськими «зеленими беретами» охороняючи там

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У 2015 році Польща отримала статус так званої рамкової держави у сфері спеціальних сил НАТО. Належність до цієї елітної групи країн свідчить про те, що сили спецоперацій готові взяти на себе відповідальність за організацію командування компоненту Спеціальних сил Альянсу, що діє у складі Сил реагування НАТО» Генерального секретаря ООН Б. Галі, міністра оборони США У. Перрі та інших VIP-персон. За це спецпідрозділ першим серед іноземних військових формувань отримав американську «Медаль честі». У 1996-1998 рр. бійці групи у складі місії UNTAES проводили демілітаризацію території східної Хорватії, вели пошук озброєння, техніки і військового спорядження. У червні 1997 р. «GROM», нейтралізувавши посилену охорону, без жодного вистрілу затримав на території колишньої Югославії сербського військового злочинця генерала Славка Докмановича, відомого як «різник Вуковара». У відповідь його прибічники захопили у заручники жителів села Ілок і під загрозою їх розстрілу вимагали звільнення генерала. Бійці «GROM» провели спецоперацію, у результаті якої противник був повністю знищений (кілька поляків отримали легкі поранення). Оскільки роль польського підрозділу у цих подіях не афішувалась, ЗМІ помилково приписали затримання сербського воєначальника російським найманцям, яким заплатив Міжнародний суд ООН у Гаазі, а звільнення селян – хорватській поліції спільно з американцями чи британцями з місії UNTAES. У 2000 р. військовослужбовці «GROM» проходили «стажування» у Північній Ірландії, де вивчали специфіку боротьби з терористами з Ірландської революційної армії. Восени 2001 р. частина особового складу підрозділу перебувала у відрядженні у Косові, де у складі миротворчих сил KFOR брала участь у роззброєнні албанських партизанів. Деякий час бійці «GROM» діяли при українськопольському батальйоні, розквартированому у містечку Ракаа, і займалися виявленням контрабанди зброї у Македонію і Косово через так званий балканський наркотрафік. У 2001 р. «GROM» брав участь в операції «Enduring Freedom» в Афганістані, а у 2003 р. — в операції «Iraki Freedom», діючи в районі м. Басра на півдні Іраку. За неофіційною інформацією, «GROM» у рамках ССО Сил швидкого реагування Європейського Союзу ста-

18

новить ядро 2-ї Бойової групи східної зони. Місця постійної дислокації — м. Варшава і м. Гданськ. Організаційна структура: • командування; • штаб; • підрозділи забезпечення; • 3 бойові групи. Перша — «ZB A» призначена для виконання наземних завдань, дислокується у столиці, друга — «ZB B» спеціалізується на виконанні завдань на морі, — у приморському Гданську, третя — «ZB C» не має визначеної спеціалізації. При створенні «GROM» за взірець була взята структура британського 22го полку SAS і американського 1-го оперативного загону спеціального призначення «Delta». Однак, на відміну від британських колег, поляки діють шестиособовими командами (секціями), яким придається пара снайперів. Кожен з бійців бойових груп володіє суміжними спеціальностями (наприклад, радист, снайпер, сапер, хімік, парамедик, водій). До складу підрозділів забезпечення входять аналітики, спеціалісти ІТтехнологій, програмісти, вибухотехніки та інші фахівці. На першому етапі існування у «GROMі» були й власні пілоти. Підрозділ має можливості самостійного отримування інформації, яка накопичується у банку даних (містить відомості про іноземні спецслужби, терористичні та екстремістські організації, об’єкти потенційної загрози тощо). Відомо, що «GROM» використовує службових собак (тренованих не лише на пошук, але й на захоплення злочинців). Точна чисельність особового складу засекречена. За даними ЗМІ, наприкінці 1990-х рр. штат підрозділу становив понад 250 осіб, а у 2012 р., — вже майже 800 військовослужбовців. До 2013 р. «GROM» залишався одним із небагатьох (якщо не єдиним) активних підрозділів спеціального призначення у світі, який не зазнав смертельних втрат під час проведення бойових операцій. Але четверо бійців загинули у ході навчань або ж займаючись екстремальними видами спорту. Для одного з них, досвідченого інструктора, трагічним став 2001-й стрибок з парашутом. Першою

бойовою жертвою став капітан Кшиштоф Возьняк, який загинув у січні 2013 р. у ході вогневого контакту з противником в Афганістані. Загинули також два колишні військовослужбовці підрозділу. Після звільнення у запас вони повернулися до Іраку як співробітники відомої приватної охоронної фірми «Blackwater USA». У червні 2004 р. їхній конвой потрапив у засідку у Багдаді, у результаті чого, крім поляків, були вбиті ще два американські охоронці. Військова частина «Agat» створена у березні 2011 р. на основі розформованого Спеціального відділу Військової №10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

жандармерії. Цей підрозділ призначений для виконання завдань бойової підтримки ССО, а також проведення самостійних дій щодо виявлення і знищення важливих об’єктів в тилу противника. Крім цього, до завдань підрозділу входить боротьба з партизанами і терористами, охорона об’єктів критичної інфраструктури. «Agat» є своєрідною базою підготовки кадрів для комплектування спеціальних бойових груп елітних підрозділів ССО. Місце постійної дислокації — м. Глівіце. Організаційна структура: • командування; №10/2017

• • •

штаб; штурмові групи; артилерійська, протитанкова, протиповітряна групи; • група наведення авіації та управління вогнем артилерії. Військова частина «Nil» створена у 2009 р. як підрозділ підтримки і забезпечення ССО. Відповідає за організацію і виконання завдань з інформаційного забезпечення спеціальних операцій за допомогою виділення засобів зв’язку бойовим групам і підрозділам ССО, забезпечення управління ними під час проведення місій і операцій у рамках контингентів союзних військ, фінансо-

ве, медичне та матеріально-технічне забезпечення, реалізацію закупівель для ССО. Місце постійної дислокації — м. Краків. 7-а ескадрилья спеціального призначення 33-ї бази транспортної авіації забезпечує авіапідтримку ССО (входить до складу ВПС, але оперативно підпорядкована ССО). На ескадрилью покладені завдання повітряної розвідки району бойових дій, наведення на цілі, оцінки ураження об’єктів і корегування вогню, транспортування спецпідрозділів до заданого району та їх вогневої підтримки, забезпечення пошуково-рятувальних операцій, включно з операціями у міських умовах, у горах та на морі. Місце постійної дислокації — м. Повідз Великопольського воєводства. На момент створення у 2007 р. Командування ССО не підпорядковувалось Оперативному командуванню збройних сил Польщі, а ССО отримали право проводити спеціальні операції самостійно або спільно з іншими видами збройних сил. Після проведення у Війську Польському реформи системи управління і командування, яка вступила в дію у січні 2014 р., керівними органами ССО стали Інспекція та Командування ССО, підпорядковані Головному командуванню видів (ГКВ) збройних сил РП. Останній орган пізніше був реорганізований у Центр спеціальних операцій (ЦСО) – Командування компоненту ССО, який підпорядковувався Оперативному командуванню видів (ОКВ) збройних сил РП. У травні 2015 р. Командування компоненту ССО (вже як окремий орган) перейшло у ГКВ збройних сил РП, а ЦСО залишився під егідою ОКВ збройних сил РП. У 2015 р. Польща отримала статус так званої рамкової держави у сфері спеціальних сил НАТО. Належність до цієї елітної групи країн свідчить про те, що ССО готові взяти на себе відповідальність за організацію командування компоненту Спеціальних сил Альянсу, що діє у складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force). На сьогодні такі можливості мають лише сім країн військово-політичного блоку (включаючи Республіку Польща). У 2016-2017 рр. польські ССО виконували завдання в Афганістані у складі небойової місії НАТО з навчання і надання допомоги урядовим силам Афганістану («Resolute Support Mission»), брали участь у військовій операції США та їх союзників в Іраку проти терористів ІДІЛ («Operation Inherent Resolve»).

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Капіталізації природних ресурсів

На сьогодні природні ресурси залишаються потужним важелем економічного розвитку, а природне багатство країни є однією з системних складових частин національного багатства держави та є потужним фактором забезпечення національної безпеки країни Рогов П.Д., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського Клиновий Д.В., кандидат економічних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами, “Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України”

Петровська І.О., кандидат економічних наук, доцент, старший науковий співробітник, декан факультету економіки та менеджменту Київського університету ринкових відносин

П

риродне багатство визначається як накопичений в державі капітал природного походження, що несе в собі актуальний потенціал безпосереднього використання у виробництві в системі національної економіки. Найважливішою характеристикою природного ресурсу як елементу природного багатства є його просторова організація, а саме розміщення ресурсу в господарському просторі. Світове природне багатство постійно зростає. Так, за оцінками, на початок 2000-х років воно складало $4011 на душу населення і дорівнювало $28,1 трлн, а станом на 2012 рік збільшилося на $16,5 трлн до $6352 на душу

20

В руслі дец населення за рахунок подорожчання природних ресурсів, особливо водних та енергоносіїв, приросту розвіданих запасів корисних копалин у США, Бразилії, Австралії, країнах Африканського континенту, подальшої капіталізації природних ресурсів тощо. В Україні на 2012 рік показник забезпеченості природним багатством на душу населення становив $2922 (за курсом 8,0 грн за $1), що в 2,17 разу менше від світового. Вартість природного багатства України у передвоєнний час дорівнювала 1,063 трлн (на 1.01.2013 р.), або $133 млрд, що становить 0,29% від світової вартості загалом. При цьому наша держава займає 0,41 % суші планети. Територіаль-

на концентрація природного багатства в Україні оцінюється в $220,5 тис. на 1 км2, у світі – 299,4 тис. на 1 км2. Отже, наведені дані свідчать, що вартість і територіальна концентрація природного багатства України, забезпеченість ним населення країни порівняно із загальними показниками виявляють зіставні, проте певним чином нижчі, ніж у середньому у світі. Зазначене обумовлене, крім географічних факторів, низьким рівнем капіталізації природних активів нашої держави, диспропорціями в купівельній спроможності долара США й гривні та курсах валют в Україні. Фактор забезпечення природним багатством та ефективного його вико№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

централізації ристання в регіонах є провідним і тому, що, на думку вчених, на найближчу перспективу не тільки політика, ідеологія і навіть не економіка і демографія, а природні ресурси будуть визначати життєздатність кожної держави. Оскільки саме вони, нарівні з доходами від інновацій, становитимуть основне джерело доходу для створення системи сталих фінансів через механізми суверенного добробуту. Тому деякі держави будуть вживати заходи, в тому числі військові й інформаційні, з метою проникнення та закріплення на нашому сировинному та економічному ринку. В умовах глобальної інформатизації та постійного зростання зовнішніх і №10/2017

внутрішніх інформаційних викликів та загроз, провідні країни світу вживають рішучих заходів для посилення захисту національного інформаційного простору шляхом централізації управління у цій сфері. Головною метою є забезпечення на державному рівні управління інформаційною безпекою всіх державних і недержавних організацій та відомств. Відповідно, реалізується низка першочергових інформаційних заходів, зокрема вдосконалення нормативноправового забезпечення інформаційної безпеки з урахуванням сучасних вимог, формування сучасної політики інформаційної безпеки, включаючи проведення інформаційних операцій та чіт-

кий розподіл повноважень державних установ на всіх рівнях влади у сфері економічної та інформаційної безпеки. Тому децентралізація управління економікою та природними ресурсами, зокрема вимагає забезпечення відповідної інформаційної та інших видів безпеки. Децентралізація в управлінні природними ресурсами, як показує світовий досвід, ґрунтується на конституційних нормах окремо взятої країни і залежить, в першу чергу, від системи адміністративно-територіального устрою держави (унітарна держава або федерація). У обох випадках децентралізація є одним з найбільш поширених перетворень, здійснюваних в багатьох

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Децентралізація управління економікою та природними ресурсами, зокрема вимагає забезпечення відповідної інформаційної та інших видів безпеки» країнах. Одним з ключових питань в процесі децентралізації є інформаційне питання, а саме інформаційний супровід і, відповідно, інформаційна безпека передачі державою на місцевий рівень певних повноважень. Таким чином, децентралізація представляє відповідним чином інформаційно забезпечений та відкритий процес передачі урядом повноважень та функцій в управлінні природними ресурсами місцевим інститутам, серед яких головну роль грають такі як: галузеві підрозділи місцевих органів публічної влади (називається деконцентрацією або делегуванням); органи місцевого державного управління і самоврядування (політична децентралізація); групи користувачів (деволюція). Досвід децентралізації в управлінні природними ресурсами показує різну її ефективність для різних країн. В першу чергу це пов’язано із стартовими умовами проведення реформ на певний момент. Якнайкраще децентралізація в управлінні природокористуванням

22

відбувається там, де стійкий, переосмислений для місцевих умов, досвід самостійного природокористування на місцевому рівні (приклад: Польща, Фінляндія), або ж давні або стійкі традиції федеральних стосунків (приклад: Швейцарія, США). У будь-якому випадку запорукою ефективної децентралізації є, з одного боку, інформаційна відкритість в управлінні природними ресурсами і дотримання правил інфор-

маційної безпеки, побудованих на принципах відкритого доступу громадян та місцевих громад до інформації і природних ресурсів. А з іншого — дотримання принципу контролю державою інформації про передачу прав місцевим співтовариствам та захисту стратегічно важливої інформації про природні ресурси, яка носить, в необхідній мірі, закритий характер (наприклад, інформація про певні корисні копалини, що

№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

становить державну таємницю). Таким чином, інформаційна безпека в процесі децентралізації влади припускає як закриття доступу до певної інформації, так і навпаки відкриття інформації про те, які права і повноваження відносно яких ресурсів передаються місцевим органам влади. Досвід країн Східної Європи, Балкан, Азії, Південної Америки показує, що, як правило, децентралізовані інститути демонструють незадовільні результати з наступних причин: • реформа має інформаційно-закритий характер, не створює підзвітні, репрезентативні місцеві інститути, втрачається місцевий контроль над ресурсами; • на місцевий рівень не передаються ні інформація про природні ресурси, ні конструктивні повноваження або не обмовляються такі самі повноваження, на практиці ресурси не передаються у ведення місцевих громад; • навпаки, на місцевий рівень передаються повноваження, які місцеве співтовариство здійснити об’єктивно не може через відсутність фінансових, інформаційних або інших засобів; • місцевим громадам передаються ширші повноваження, ніж це необхідно, при цьому держава втрачає контроль над стратегічно важливими ресурсами, місцеві громади, по суті, привласнюють державну монополію на такі ресурси; • не визначені та не узгоджені політичні й соціально-економічні інтереси, як місцевих громад, так і держави, які є рушійним чинником процесу децентралізації. Європейські дослідники виділя-

ють три чинники, які особливо серйозно впливають на результат процесу децентралізації: • інформаційний, технічний та фінансовий потенціал місцевого співтовариства (громади); • міра соціально-економічної рівності, рівень розвитку громадянського суспільства та інформаційної свободи; • усеосяжний інформаційний характер і підзвітність місцевої інституційної бази. Цей процес має бути в необхідній мірі інформаційно відкритим і мати необхідне інформаційне забезпечення. Так, у відкритому доступі для органів центральної та місцевої влади повинні знаходитися реєстри (кадастри) земельних, водних, лісових і мінеральносировинних ресурсів. Наприклад, для деяких ресурсів в сучасних умовах в Україні вкрай складно вирішити питання децентралізації повноважень через відсутність необхідної інформації. Так, передача частини владних повноважень відносно управління вітчизняним фондом надр зараз є передчасною, оскільки відсутня необхідна інформаційна складова, що забезпечує економічну безпеку країни та її регіонів. У таких умовах делегування прав місцевим органам самоврядування на надання спеціальних дозволів для видобутку корисних копалин не може бути ефективно забезпечено. Подібні явища характерні також для інших видів природних ресурсів водних, земельних, лісових, біологічних, рекреаційних. Децентралізація управління природними ресурсами є складовою

загального процесу децентралізації влади, у якій виділяються як мінімум три основні напрями: 1) фінансова децентралізація, включаючи бюджетну; 2) адміністративна децентралізація, що включає створення муніципальної системи управління об’єднаними територіальними громадами; 3) інституціональна децентралізація, яка включає розмежування повноважень в управлінні різного роду власністю, включаючи у першу чергу природні та інші виробничі ресурси. При цьому ці напрями є не повністю видокремленими один від одного, а пересікаються та мають спільні поля дії, наприклад фінансова децентралізація і децентралізація в управління природними активами можуть передбачати передачу на місцевий рівень певних фіскальних прав щодо природно-ресурсних платежів. Загальну методологію децентралізації в управлінні природними ресурсами визначають три основні, концептуальні принципи, а саме: 1. Інституціоналізоване розмежування повноважень в управлінні природними активами між державною та місцевою владою таким чином, щоб згідно конституційної норми володіння природними ресурсами залишалося в загальнонародній власності, а від імені народу розпорядження ними здійснювали державні та місцеві органи влади та самоврядування. 2. Економічна самостійність території у розпорядженні власними та наданими шляхом Мал. 1

Концептуальні принципи децентралізації в управлінні природними ресурсами

Держава

Децентралізація в управлінні природними ресурсами: передача на місця прав використання та управління природними активами

Інституціоналізоване розмежування повноважень в управлінні природними активами

Муніципалітет

Економічна самостійність території у розпорядженні власними та наданими у користування природними активами

Субсидіарність — надання державної допомоги лише у випадку неспроможності території ефективно використати природні активи №10/2017

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Цільовою функцією перспективного періоду розвитку країни та її регіонів (2017-2030 рр.) є не просто «розбудова» економіки, але «розбудова і вбудова» її в європейський та світовий глобальний інтеграційний простір» делегування повноважень економічними, активами, включаючи природні ресурси та результатами їх використання у господарському процесі 3. Субсидіарність, тобто побудова взаємовідносин між державною та місцевою владою на принципах максимальної регіональної самодостатності в розвитку і наданні державної допомоги лише у випадку неспроможності території виконати забезпечити його самостійно (мал.1). Поки що трансформаційні процеси в економічному потенціалі України та її регіонів у напрямках децентралізації відбуваються без усвідомлення необхідності управління його розвитком в унікальній системі економічного простору країни, «за фактом», без попереднього визначення конкретної мети реформування, тобто по суті «децентралізація заради децентралізації». Проте, кожен регіон має знати, які конкретні можливості, права і ресурси надаватиме йому децентралізація влади. Й основою для цього розуміння є розмежування повноважень щодо найбагатшого з усіх матеріально-речовинних складових економічного потенціалу території – її природних ресурсів. В той же час, реформи, що проводяться в державі, включаючи аспекти децентралізації влади, повинні, поперше, носити глобальний характер, відповідний можливостям стратегічного потенціалу національної економіки, який може бути реалізований виробництвом товарів і послуг в системі економічного простору країни. По-друге, метою реформи повинні бути подальше зменшення тактичної ролі держави в прямому керуванні економікою громад й зменшення частки державної власності в економіці муніципальних утворень й одночасно чітке визначення державою стратегічного курсу країни і збільшення ролі державного регулювання в національно-пріоритетних сферах (природно-ресурсна та, зокрема екологічна, енергетична, продовольча безпека тощо). По-третє, реформи повинні ефективно вплинути на всі — як на суспіль-

24

ний (у першу чергу т.з. «бюджетний»), так і на приватний сектори економіки шляхом впровадження системи публічно-приватного партнерства. По-четверте, хоча здійснення реформ виявляється на практиці більше важким і технічно, і політично, ніж спочатку видавалося уряду, однак, наступне десятиліття, тобто період до 2025 року має обов’язково стати реформаторським «десятиліттям прориву», за яке необхідно де-факто створити всі умови для залучення місцевих природних активів у господарський обіг та ефективного господарювання у природно-ресурсній сфері на муніципальному рівні. Проте, стратегічна мета такого прориву – не самоцільне досягнення високих економічних показників та рівня соціального розвитку, а створення платформи для майбутніх процесів віддачі від ефективно функціонуючих новостворених та реформованих еко-

номічних структур в галузевому і територіальному вимірах національної економіки. Якраз у наступний період 2025-2030 років на цій основі вже необхідно побудувати потужний, багато у чому самодостатній сектор муніципальної економіки природокористування. Проте, ситуація вибору моделей економічного розвитку і зараз є проблематичною. На сьогодні актуальними є різні способи моделювання економічного розвитку України та окремих її регіонів на перспективу: прорив чи еволюційне зростання економіки; експортоорінтована чи орієнтована на внутрішнє споживання економіка; розвинута сировинна (приклади – арабські країни Перської затоки), агроіндустріальна (Китай, Індія, В’єтнам, Бразилія та ін.), індустріальна (Польща, Угорщина, Словаччина) чи постіндустріальна (Швеція, Велика Британія) економіка. Проте, найбільш привабливим з точ№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ки зору ефективного використання природно-ресурного потенціалу в межах рамкових засад розвитку господарської діяльності, окреслених в угоді Україна – ЄС, зокрема в ст. 360-365, 381-382, 400-401, 404, 407-410 Угоди, є саме сталий високотехнологічний агроіндустріальний (т.з. «нєоіндустріальний») шлях з акцентом на активізації економічної діяльності місцевих громад, на який економіка нашої країни може вийти вже у найближче десятиліття за рахунок активного залучення природних активів у регіональне і місцеве виробництво, технологічної революції в агротехнологіях та докорінної зміни ролі природної ренти як чинника розвитку національного господарства. Протягом останнього десятиліття, за яке спостерігалися як стабілізація виробництва та економічне зростання, так і кризові явища, де-факто використовувалася одна модель експортно№10/2017

орієнтованої економіки з домінуючими сировинними секторами (металургія, хімія, продукція АПК тощо). При виборі нової стратегії розвитку і використання потенціалу продуктивних сил перш за все треба виходити з того, що сформована фіскальною системою та зусиллями влади структура бюджету є єдиною основою для моделювання економіки. Отже, порівняльний аналіз структури бюджету відносно структури бюджетів країн з різними моделями – це єдиний підхід, який дозволяє сформулювати набір економічних моделей. Тому, треба констатувати той факт, що для нової стратегії докорінна зміна бюджетотворної системи – це єдиний спосіб структурних реформ в економіці. Така зміна бюджетної політики може відбутися лише в результаті докорінної зміни структури податків в напрямі збільшення ролі ренти та доходів рентного характеру (податку на капіталі-

зований дохід, або платежів з нього) у формуванні доходної частини бюджету, причому у першу чергу – на місцевому рівні за рахунок регіональної ренти, запровадження інституту громадянської власності на природні ресурси та суспільно-ефективного використання природної ренти. Україні та її регіонам для ефективної інтеграції в європейський простір необхідна нова бюджетна та податкова система, що в якості бюджетоформуючих заміняє традиційні податки (ПДВ та податок на прибуток) рентними платежами. Якщо рента повинна стати основним джерелом наповнення бюджету, то податки в економіці повинні виконувати додаткову функцію щодо компенсації надходжень до бюджету. Діюча податкова система на далеку перспективу має бути реформована таким чином, щоб дві третини доходу до бюджету країни (а до бюджету регіону – до 85%) мали б давати не праця й капітал, а саме природна та інша регіональна (наприклад — транспортна) рента. Природні та інші регіональні ренти, вилучені за рахунок як податків, так і квазіподаткових та парафіскальних платежів мають скласти вагомий потенціал для надходжень і у місцеві бюджети. На жаль, сучасна податкова система є недосконалою, у ній 70% всіх надходжень від податків прямо або побічно обумовлені фондом оплати праці. Крім фіскально-бюджетного фактору, наступним важливим фактором формування трансформаційної стратегії є інноваційно-технологічний. Метою нової інноваційної політики повинні стати підтримування передових позицій у наукових дослідженнях і технологіях з ряду пріоритетних напрямів (агротехнології, нанотехнології, ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, виробництво продукції оборонного комплексу, новітнє матеріалознавство тощо) шляхом корпоративного впровадження інновацій, створення потужних корпоративних об’єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами Євросоюзу, АзійськоТихоокеанського та інших регіонів. Орієнтирами структурно-технологічної модернізації економіки на перспективу повинні стати, по-перше, розвиток технологій, що формуються на стику різних предметних галузей. А по-друге, посилення дифузії сучасних високих технологій в середньо- та низькотехнологічні сектори виробничої сфери України, особливо – в сектори використання природних ресурсів (до-

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Україні та її регіонам для ефективної інтеграції в європейський простір необхідна нова бюджетна та податкова система, що в якості бюджетоформуючих заміняє традиційні податки (ПДВ та податок на прибуток) рентними платежами»

бувна промисловість, агробізнес, деревообробка, енергетика та комунальні послуги). Наріжним каменем євроінтеграційної стратегії України повинно стати усвідомлення того, що з 1990-х-2000-х років і до теперішнього часу, докорінно змінилася сутність перехідного періоду для національної економіки. Він став не просто періодом побудови транзитивної економіки від державного соціалізму до соціально-орієнтованого ринку, а набув нової ознаки – став періодом переходу від ізольованого трансформаційнотранзитивного розвитку до інтенсивної інтеграції в поліструктурну єврорегіональну територіальну соціально-економічну систему.

26

Таким чином, цільовою функцією перспективного періоду розвитку країни та її регіонів (2017-2030 рр.) є не просто «розбудова» економіки, але «розбудова і вбудова» її в європейський та світовий глобальний інтеграційний простір. Урахування впливу вказаних факторів є обов’язковим для розробки реальної економічно доцільної програми-алгоритму (у вигляді концепції та стратегії перетворень у сфері децентралізації в управлінні природокористуванням) структурних змін в муніципальному та державному менеджменті стосовно природних об’єктів. При цьому, нова стратегія розвитку природноресурсної сфери, її потенціалу повинна органічно вписуватися в позиції страте-

гії розвитку країни у цілому, так званої метастратегії. За нашим баченням, загальнодержавними цілями такої нової метастратегії національного розвитку є створення до 2030 року конгруентно інтегрованої в світовий економічний простір та світову економіку конкурентоспроможної цивілізованої ринкової економіки, розвиток громадянського демократичного суспільства і підприємницької свободи й ініціативи в децентралізованій системі управління господарством, створення сприятливих умови для реалізації підприємницького потенціалу людей. У даному випадку метастратегія – «велика стратегія», за рівнем вища, наступна за стратегією розвитку природно-ресурсного потенціалу продуктивних сил, що розглядається далі. Метастратегія формується як державна стратегія розвитку всіх сфер соціально-економічного буття країни. Сучасні метастратегії розвитку країн і регіонів (наприклад Євросоюзу, США, Китаю, Росії тощо) включають в себе такі основні блоки, як: • парадигмальна національна або інтернаціональна ідея; • архітектура побудови просторової системи; • системна методологія ключових дій розвитку; • набір економічних механізмів (альтернатив) розвитку системи, очікувані просторово-часові параметри перспектив розвитку системи в контексті мети і цілей, а також в розрізі ресурсів, учасників і очікуваних результатів розвитку, що є основою потенціалу розвитку держави; • побудова демократичного владного ладу на всіх щаблях адміністративно-територіальної системи – від національного керівництва до низових територіальних громад; • забезпечення реального зростання ВВП протягом наступного десятиліття не менше, ніж у 2-2,5 рази з випереджаючим ростом доходів населення, значним нівелюванням бідності, подоланням корупції, суттєвою екологізацією виробництва і забезпеченням природно-господарського балансу, створенням потужного національного середнього класу – до 50% населення країни на основі висококваліфікованих кадрів промислово-виробничого персоналу, працівників інфраструктурної сфери, підприємців тощо; • вихід на стандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності – 10-$15 тис.), безповоротна європейська та можлива євроатлантична інтеграція. При цьому, цільова мета господар№10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ського розвитку, національна економічна ідея може бути сформульована як ідея суверенного добробуту, тобто забезпечення власними силами високого рівня добробуту на всіх просторових рівнях функціонування держави – від муніципального до регіонального та загальнодержавного. Як результат, в сфері використання природних активів на кінець цього періоду (2030 р.) в регіонах та на рівні муніципальних структур (об’єднань територіальних громад) мають бути створені діючі конкурентоспроможні територіальні кластери з відповідної спеціалізацією та ефективно освоєними ключовими компетенціями у використанні природних активів, що дозволятимуть їм ефективно функціонувати в системі загальноєвропейського ринку на рівних з європейськими підприємствами із закріпленням за Україною певних галузей і компетенцій як ключових в європросторі на перспективу до 2050 року. Для цього до 2025 року мають бути створені необхідні інституціональні за-

Децентралізація управління економікою та природними ресурсами, зокрема вимагає забезпечення відповідної інформаційної та інших видів безпеки»

№10/2017

сади розбудови корпоративної економіки природокористування та запроваджені відповідні економіко-правові та фінансово-економічні механізми сталого і ефективного природокористування в децентралізованій системі управління природними активами територій із використанням сучасного управлінського та фінансового інструментарію, включаючи сек’юритизацію природних активів та консолідоване управління ними, механізми фондового ринку, суверенного фінансування, нормативно-правовий механізм громадянської власності на природні ресурси тощо. Відповідно, до 2020 року мають бути створені базові засади для інституціональних перетворень в системі муніципальної економіки природокористування, зокрема – визначено, ідентифіковано та розмежовано права держави і територій відповідних рангів (регіонів, муніципалітетів (об’єднаних територіальних громад) та низових територіальних структур) у використанні природних ресурсів відповідного значення, створено основу для розвитку корпоративної муніципальної економіки природокористування на основі принципів управління природними ресурсами за участю місцевих громад (УПРМГ), публічно-приватного партнерства та корпоративної соціальної й екологічної відповідальності. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати базові підходи до алгоритму децентралізації в управлінні при-

родокористуванням, відповідних ідеологемі і завданням євроінтеграційного процесу. Наголосимо, що цей алгоритм носить не послідовний, проте достатньо чітко можна окреслити три періоди, в кожному з яких будуть превалювати заходи певного характеру. Так, перший період 2017-2020 р. носитиме інституціональний характер з фокусом на створенні інституціональних передумов УПРМГ. Другий період 2020-2025 років – організаційний характер зі спрямуванням зусиль на створенні муніципальних і регіональних кластерно-корпоративних структурних форм та запуску відповідних механізмів управління природокористуванням. І третій період 2025-2030 років матиме діяльністний характер, за результатами якого через участь у виробництві та реалізацію проектів, що створені на основі публічно-приватного партнерства корпораціями в національному економічному просторі, мають бути сформовані висококонкурентні діючі сфери використання та обігу природних активів, інтегровані як активні гравці у загальноєвропейський господарський простір. Проте, це не означає, що інституціональні перетворення будуть обмежені лише 2020 роком, в організаційні заходи розпочнуться лише в наступному десятилітті – навпаки, процеси розгортатимуться одночасно, проте набиратимуть сили кожний з перерахованих у наступне п’ятиріччя.

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Психологічна готовність військовослужбовців

Рівняння – на командира!

Сучасні високотехнологічні війни значно підвищують вимоги до особового складу, адже перемагає не зброя, а люди, що опанували нею на високому рівні, психологічно стійкі та підготовлені до дій в екстремальних умовах сучасного бою

Ц

Хомчак Р.Б., генерал-лейтенант, Головний інспектор Міністерства оборони України

е вимагає від офіцера ґрунтовної психологічної підготовки, розвинених лідерських якостей і мотивів професійної діяльності. Від того, наскільки високим є рівень

28

Бойко В.О., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

психологічної підготовки офіцерського складу, значною мірою залежить успішність виконання завдань. Спроможність держави захищати свої інтереси формується у мирний час,

хоча, на думку військових експертів, мирного часу в принципі не існує, війна у різних формах йде постійно, тільки протиборство стає більш чи менш інтенсивним, «гарячу» війну змінює «холодна», а психологічна, інформаційна, економічна війни не зупиняються ніколи. Нестримний розвиток засобів і способів збройної боротьби, особливо за умов російськоукраїнської гібридної війни, зростання ролі людського фактора в застосуванні бойової техніки та озброєння, обумовлюють ретельну підготовку особового складу, потребують більш стійкого їх №10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

морально-психологічного стану. Кардинальні зміни, що відбуваються сьогодні у всіх сферах нашого суспільства, процеси модернізації змісту й структури національної та військової освіти, реформування Збройних Сил України за умов проведення антитерористичної операції, коли війна ведеться не тільки за територію, але за прихильність населення, за уми людей методами інформаційно-психологічної боротьби, значення морально-психологічних чинників стійкості військовослужбовців, зумовлюють підвищення вимог до психолого-педагогічної підготовки офіцерського складу, що є своєчасним та актуальним питанням сьогодення. Новітні форми протистояння, на відміну до протистояння часів біполярного устрою, мають непевний, змішаний, хаотичний та множинний характер. Поєднання військових і невійськових способів ведення гібридного конфлікту, що застосовується у воєнних цілях та використовується як зброя вимагає удосконалювати психолого-педагогічної підготовку військовослужбовців Збройних Сил України. Вивчаючи досвід інших країн, мож-

на дійти висновку, що у будь-які часи проблема формування «духу воїна» розглядалась як основне завдання військовиків. Моральний стан військовослужбовців не можна побачити або сприйняти на дотик, але, як відомо, що це найсильніша зброя, більш могутня ніж бомба, танк або літак. Високий морально-психологічний стан військ – це засіб, який здатний перетворити поразку в перемогу. Армія не переможена, доки її солдати не перейнялися свідомістю поразки, адже поразка — це висновок розуму, а не фізичного стану. У своїй книзі «Чому пала Франція» Андре Моруа пише: «Зараз можна сказати, що війна була програна Францією у той самий момент, коли вона почалась». Одна лиш абсолютизація лінії Мажино, що виразилась у передачі всієї ініціативи супротивнику була вже поразкою, але ще більша небезпека була схована у інших факторах. Матеріальне забезпечення армії було дуже низьким: не вистачало сучасної зброї та спорядження. Керівництво роками вивчало суспільну думку замість того, щоб формувати її. Таким чином, питання життєздатності нації руйнувалось, а не зміцнювалось.

Падіння Франції обумовили наступні причини: 1) погане керівництво; 2) низький моральний стан; 3) відсутність ініціативи; 4) недисциплінованість. В цьому контексті необхідно ознайомимося з деякими порадами, які дає А. Моруа: 1) Бути сильними. Якщо нація не готова вмерти за свою свободу, вона втратить її. 2) Діяти швидко. Десять тисяч літаків, що побудовані своєчасно, краще ніж п’ятдесят тисяч після битви. 3) Керувати суспільною думкою та формувати її. 4) Зберігати єдину країну. Політичні партії є пасажирами на борту одного корабля, якщо вони потоплять його, загинуть всі. 5) Вимагати від керівників вести чесне життя. Порок, який би він не був, завжди грає на стороні ворога. 6) Непохитно вірити в ідеї та обрис життя, за яке готовий віддати життя. Зупинимося на іншому прикладі того часу, що, на нашу думку, гарно ілюструє поради Моруа. Це «Зимова» війна між Радянським Союзом та Фінляндією. Успішну оборону фінів, на відміну від Мал. 1

Система психологічної підготовки Основні завдання: • формування у особового складу готовності дл бою та війни; • формування готовності до знищення противника; • вироблення стійкості до стресфакторів бою та військової служби. Стандарт підготовки лідерство

Нормативне забезпечення Матеріально-технічне забезпечення психологічних технологій Підготовка сержантів, командирів підрозділів, офіцерів психологів

Суб’єкт Командир (в першу чергу сержант), інструктор ЗАГАЛЬНА стандарт

Об’єкт Бойова підготовка індивідуальна підготовка Психологічна підготовка

Фактори: • моделювання психологічних факторів бою (практичні); • тренінг прийомів емоційно-вольової саморегуляції. №10/2017

Військовослужбовець, військовий підрозділ(малі групи, рядовий командний склад, окремі спеціальності) ЦІЛЬОВА стандарт Адаптація психіки до умов виконання конкретного бойового завдання

Стандарт підготовки Стрес Формування і удосконалення єдиних психологічних якостей

Основні принципи: • моделювання зовнішньої картини бою; • натуралізація бойових умов, включення елементів ризику та небезпеки; • психологічне загартування; • психологічне протиборство; • безпека дій особового складу; • формування патріотизму, негативних установок до противника.

СПЕЦІАЛЬНА стандарт

Розвиток спеціальних військово-професійних якостей

Форми: • психологічна просвіта • заняття з предметів бойової підготовки • психотренінги, прийоми психологічної саморегуляції.

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

французів, можна пояснити високим бойовим духом, який так і назвали «дух Зимової війни», під яким розуміли однодумність та готовність принести себе у жертву заради захисту Батьківщини. У Фінляндії вже напередодні Зимової війни переважав консенсус відповідно того, що державу необхідно захищати у випадку агресії. «Духом Зимової війни» перейнялися майже всі, навіть комуністи. Незважаючи на великі втрати, фінській армії, завдяки високому морально-психологічному стану, вдалося зупинити ворога по всім напрямкам. Аналіз подій показав, що коли боротьба приймає затяжний характер, результат її вирішує моральна, а не фізична сила. Перелічені приклади свідчать про те, що морально-психологічний стан військ – це питання життя чи смерті. Кожна добре організована армія зацікавлена в підвищенні рівня бойової підготовки, в забезпеченні сучасною зброєю, матеріально-технічними перевагами над супротивником. Однак матеріальні переваги не настільки важливі, як моральні. Для сучасної армії більш небезпечним є її низький морально-психологічний стан чим застаріла зброя. Характерною ознакою «гібридних» збройних конфліктів є збільшення у досягненні цілей конфлікту питомої ваги інформаційно-психологічного впливу на особовий склад військ (сил) з метою дезорієнтувати його в обстановці, знизити

30

ід час психологічної підготовки підлеглих командирам підрозділів важливо зосередитися на актуалізації бойових мотивів, роз’ясненні цілей і необхідності майбутніх бойових дій» здатність до опору, викликати непокору командирам та бажання до дезертирства. Так, серед особового складу ЗС України у порівнянні з війнами інших періодів, під час АТО значно зросли психогенні втрати. При цьому результати аналізу воєнних конфліктів ХХ-ХХІ століть визначають наступну закономірність збільшення психогенних втрат особового складу та зменшення рівня стійкості військ за втратами, що вказує на збільшення залежності бойові спроможності військ (сил) від психологічної готовності особового складу. Вимоги часу показали, що командир підрозділу є головним «джерелом» підвищення морально-психологічного стану. Виховна робота, пов'язана з поведінкою офіцера, і є однією з найскладніших. Наслідуючи приклад офіцера, військовослужбовці тим самим розвивають свої професійно-значущі якості, формуючи і розвиваючи впевненість в своїй поведінці. По-перше, особистий приклад офіцера виступає умовою, що дає йому моральне право на виховання підлеглих. Слову начальника бійці вірять, в тому

випадку якщо воно не розходиться з ділом, підкріплено практикою, здатністю офіцера разом з військовослужбовцями долати тяготи військової служби, високим професіоналізмом. По-друге, особистий приклад офіцера є основою його авторитету. Про достоїнства та недоліки командира підлеглі судять за його справами і вчинками. На підставі поведінки начальника, підлеглі формують про нього свою думку і визначають ставлення до нього. По-третє, особистий приклад офіцера представляє значну наочність. Порівняння результатів оцінювання психологічної готовності особового складу у 2015-2016 роках в районах проведення АТО визначають збільшення довіри до безпосередніх командирів (начальників), покращання забезпеченістю озброєнням, військовою технікою, речовим, продовольчим забезпеченням та підвищення психологічної готовності до виконання завдань. Психологічна підготовка у Збройних Силах України здійснюється у відповідності до вимог наказу начальника Генерального штабу №10/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

– Головнокомандувача Збройних Сил України від 16.11.2012 №240 «Про впровадження психологічної підготовки особового складу в навчальний процес підготовки органів управління та військ (сил)» з усіма категоріями військовослужбовців: • в органах військового управління – під час проведення заходів оперативної підготовки (в ході навчань, тренувань); • у військових частинах (підрозділах) – під час заходів бойової підготовки. Система психологічної підготовки (мал. 1) повинна базуватися на основних положеннях і досягнення педагогіки і психології, на передовому досвіді роботи командирів усіх ступенів по вихованню військовослужбовців.

Удосконалення педагогічних аспектів психологічної підготовки військовослужбовців необхідно починати з визначення ієрархії психологічних якостей офіцера як приклад для наслідування головні серед яких займають: організованість, відповідальність, наполегливість, гідність, працездатність. Звичайно, військовослужбовці хотіли б бачити перелічені риси в офіцерах, тобто підлеглі бачать в офіцері більше командира, ніж педагога. Разом з тим офіцери вважають, що зразок для наслідування в їхньому уявленні повинен поєднувати впевненість в собі, чесність, доброзичливість, повагу до людей, вміння слухати і вислуховувати, пунктуальність, що в більшій мірі характеризує його як педагога, а не командира. Таким чином, дане проти-

річчя вирішується в процесі службової і бойової діяльності та може служити педагогічною умовою психологічного виховання військовослужбовців. Одним із важливих показників інтегральної якості психологічної готовності та стійкості воїна до впливу стрес-факторів сучасного бою є рівень психологічної підготовленості військовослужбовця при виконанні нормативів і спеціальних вправ. Виходячи з такого підходу, достовірний висновок про психологічну підготовленість військовослужбовців до діяльності в бойових умовах, у ситуаціях небезпеки можна зробити тільки за наслідками оцінки їх діяльності, що здійснюється ними при моделюванні різних чинники (мал.2.).

Структура чинників, які впливають на формування психологічної готовності військовослужбовців Рівень бойової готовності конкретного військовослужбовця Рівень напруженості й характер бойових дій

Значимість бойових дій, у яких він приймав участь

Нестача сну і повноцінного відпочинку

Біль від травм, ран, контузій

Рівень напруженості й характер бойових дій

Голод, спрага

Травмуючі звуки – обстріли, вибухи

ФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

ІНТЕНСИВНІСТЬ та ТРИВАЛІСТЬ дій стресових факторів

Бойові втрати у частині, де проходив службу військовослужбовець і його особисте сприйняття їх доцільності

ІНФОРМАЦІЙНОКОНГНІТИВНІ фактори

Раптовість та неочікуваність

Нестача/відсутність інформації

Відсутність такого досвіду

Забагато інформації

Незвична ситуація

Суперечливість інформації

ПСИХОЕМОЦІОНАЛЬНІ ФАКТОРИ

ТРАВМУЮЧІ ФАКТОРИ ЕКСТРИМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ

Екстремально висока та низька температура повітря

Вібрація при обстрілах

Нестерпний запах

Відсутність сангігієни

Загибель товаришів по службі і мирних жителів, що приписується собі

Небезпека для життя і здоров’я

Спостереження сцен і картин смерті і насильства Участь у насильстві, знищенні ворога Удар по особистій честі і гідності (в полоні)

Депривація біологічних та соціальних потреб Депривація біологічних та соціальних потреб

Підвищена відповідальність за свої дії

Морально-етичний зсув

Втрата соціального статусу

Зміна морально-етичних якостей та відносин в соціальному оточенні

Відсутність контакту з близькими

Неможливість змінити умови свого існування

№10/2017

Неможливість контролю Усвідомлення поранення, каліцтва, травми Неетична особиста поведінка загибель рідних і близьких загибель товаришів

Горе і втрата Непорозуміння та неприйняття цілей бойових дій

Мал. 2

СОЦІАЛЬНІ ФАКТОРИ

втрата майна втрата соціального статусу

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оцінювання початкового рівня психологічної готовності та стійкості до ведення бойових дій необхідне для підготовки початкових даних. Вони, у свою чергу, потрібні для визначення дозування рівня психічних навантажень особового складу в процесі занять із бойової та гуманітарної підготовки. Поняття психологічної готовності та стійкості включає безліч компонентів. Їх послідовна діагностика можлива, але дуже витратна за часом і посильна тільки фахівцю-психологу з високим рівнем підготовки. Однак ефективність її оцінювання досягається формуванням експертної групи, яка повинна мати базову психолого-педагогічну підготовленість. Окрім цього, необхідно знати не тільки індивідуальний рівень психологічної готовності і стійкості, але й рівень готовності підрозділу, а це не просто сума індивідуальних показників. Тому для визначення початкового рівня психологічної готовності та стійкості як індивідуальної (кожного військовослужбовця), так і підрозділу, пропонується застосовувати інтегральний показник, який може слугувати індикатором властивості, що діагностується, зважаючи на результати діяльності військовослужбовців при виконанні будь-яких нор-

Майже 80% військовослужбовців вважають безпосереднього командира прикладом для наслідування) вбачаючи в ньому військового професіонала з активною життєвою позицією, і військового педагога»

32

мативів навчально-бойової діяльності в умовах моделювання впливу психологічних чинників бою на їхню психіку. Під час психологічної підготовки підлеглих командирам підрозділів важливо зосередитися на актуалізації бойових мотивів, роз’ясненні цілей і необхідності майбутніх бойових дій. Чим більше бойові дії будуть наповнені для військовослужбовця особистісним сенсом, цінністю для себе, поняттям значущості своєї особистої ролі, почуттям справедливості своїх дій, упевненістю в собі і своїх товаришах, тим більше буде стійка його психіка до впливу різних стрес-чинників бойової обстановки. Важливо пам’ятати, що під час очікування бойових дій особовий склад має бути постійно зайнятий справою і максимально поінформований. За відсутності корисної діяльності та інформації виникають томливі роздуми, розмови, виникають чутки, зароджується страх перед невідомістю, настає занепад бойового духу. Порушення психічної рівноваги не лише завдає шкоди здоров’ю людей, знижує їх боєздатність, але часто вимагає значного часу. Для оцінювання психологічної підготовленості військовослужбовців під час навчально-бойової діяльності можна взяти показники із виконання контрольних завдань. Отримані результати кожного військовослужбовця окремо і колективу в цілому зіставляються у різних ступенях наближення до умов бою за психологічним змістом. Необхідність порівняння з діяльністю в нормальних умовах пояснюється можливістю віднесення помилок, що виникають через відсутність відповідних знань і навичок. Контрольні завдання складаються спеціально для кожного контингенту військовослужбовців (за видами і родами військ) з урахуванням завдань, що вирішуються ними в бойовій обстановці.

Контрольні завдання повинні: відповідати вимогам керівних документів і програм бойової підготовки; • зважати на специфіку професійної діяльності обстежуваних військовослужбовців і відповідати потрібному рівню підготовленості; • ураховувати особливості різних видів бою (наступ, оборона, марш, зустрічний бій тощо); • охоплювати (за можливістю) всі об’єктивно вірогідні варіанти бойових ситуацій. •

Висновки Дослідження показують, що майже 80% військовослужбовців вважають безпосереднього командира прикладом (зразком для наслідування), вбачаючи в ньому військового професіонала з активною життєвою позицією, і військового педагога. Сприймаючи різноманітні зразки поведінки оточуючих людей у військовослужбовця виникає потреба в поліпшенні власних особистісних якостей, такий психологічний механізм впливу наслідування. Тільки вчинки та дії офіцера, на відміну від його слів, можуть дати чітке уявлення підлеглим про правила поведінки. Військовослужбовці постійно спостерігають, як офіцер тримає себе при виконанні повсякденної службової діяльності, як він одягнений, як ставиться і як поводиться з підлеглими. Інтерес підлеглих викликає і ставлення офіцера до своїх обов'язків, як реагує на різні події. Особливу цінність в офіцера представляє вимогливість, наполегливість, завзятість, цілісність характеру. Основним критерієм правильності дій є виконання поставленого завдання, збереження життя та здоров’я людей, а також збереження зброї й матеріальних цінностей.

№10/2017

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №10/2017  

Оборонний вісник №10/2017  

Advertisement