__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та П О Л i Т И К И Б Е З П Е К И

оБоронний вiсник

10

2016

№10/2016

1


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та П О Л i Т И К И Б Е З П Е К И

оБоронний вiсник

10

2016


ЗМІСТ Регіональне партнерство

«Вишеградська група» + Україна

Підсумки Варшавського самміту НАТО

Управління державної охорони України

Чи протягне Альянс руку допомоги?..

Вартові безпеки

8

Система оборонного планування

Прийняти рішення

4

14

Наслідки агресії

22

Втрата національного багатства

26

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

Воробйов Г.П. — тво начальника Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№10/2016

3


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Ударний варіант Мі-8МСБ-В Довідка Мі-8 – наймасовіший вертоліт з двома двигунами у світі, один з наймасовіших вертольотів в історії авіації Екіпаж:

3 осіб Десант:

26 чоловік Двигун:

Ф

2хТВ3-117ВМА-СБМ1В 4Е Потужність:

2х1500 к. с. (на злітному режимі) Максимальна швидкість:

260 км/год Крейсерська швидкість:

225 км (по шосе) Динамічний максимум:

9 150 м Практична дальність: 600 км Максимальна злітна маса: 12 500 кг

Придбання житла для військовослужбовців Кабінет Міністрів дозволив Міністерству оборони направити на придбання житла військовим 100 млн гривень за рахунок асигнувань, раніше передбачених на будівництво. Держбюджет передбачає 687,3 млн грн на будівництво (придбання) житла. У 2016 році Міноборони планує забезпечити житлом 1100 сімей військовослужбовців. Загалом в Україні понад 43,5 тис. військовослужбовців Збройних Сил перебувають у квартирній черзі.

4

ахівці підприємства «Мотор Січ» спільно з конструкторським бюро «Луч» розробили ударний варіант вертольоту Мі-8МСБ-В зі встановленими протитанковими ракетами РК-2В «Бар’єр-В». Новий ударний комплекс на базі вертольоту Мі-8МСБ-В призначений для ураження нерухомих і рухомих сучасних броньованих цілей, а також малорозмірних цілей типу довготривалих вогневих точок, танків в окопі, легкоброньованих об’єктів і вертольотів противника. До складу ударного комплексу на базі вертольоту Мі-8МСБ-В входять ракети РК-2В «Бар’єр-В» у транспортних пускових контейнерах, які

Осінній призов Міністерство оборони України планує призвати на строкову службу 13 908 громадян. У Збройні Сили України планується набрати 7 908 громадян, в Національну гвардію – 5 тис. чоловік, в Держспецтрансслужбу – 1 тис. осіб. Загалом на проведення призову планують виділити 41,6 млн гривень. Термiн проходження строкової служби для чоловiкiв, якi мають вищу освiту, – 12 мiсяцiв, без вищої освiти – пiвтора року.

закріплені на спеціальних пускових пристроях. Також до складу комплексу входить поворотний оптико-електронний модуль ПМ-ЛКТ «Спектр», встановлений спереду кабіни пілотів вертольота. У самій кабіні з’явився блок індикації (дисплей), блок управління ракетним озброєнням, пристрій наведення (джойстик). Максимальна дальність дії нового ракетного комплексу складе близько 7000 м, бронепробивність за динамічним захистом становить близько 800 мм, ймовірність ураження цілі однієї ракетою 0,7-0,85. Система наведення нового ракетного комплексу являє собою автоматичний супровід цілі по лазерному променю.

Формування десантно-штурмової бригади У Збройних Силах сформовано 45-ту окрему десантно-штурмову бригаду. До складу нової бригади увійшли змішані підрозділи, підготовлені на базі існуючих десантних бригад. Матеріально-технічна база 45-ї бригади складається виключно з нових зразків техніки та озброєння, серед яких нові БТР-3ДА, АСУВ (автоматичні системи управління військами), нові системи управління вогнем артилерійських підрозділів тощо.

Відмова від розробки важкої БМП Міністерство оборони України не включило в держоборонзамовлення на 2016 рік розробку важкої бойової машини піхоти на базі танка Т-64. Проект створення важкої БМПТ-64 виявився нереалізованим з технічної точки зору. На початку 2015 року державний концерн «Укроборонпром» відновив розробку бойової машини піхоти на базі танка Т-64. Перші два експериментальних зразка БМПТ-64 були випущені ще на початку 2012 року.

№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Наукова конференція 25-26 листопада 2016 року Інститут управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка організовує та проводить міжвузівську науково-практичну конференцію «Стан та перспективи реформування сектору безпеки і оборони України». Напрямки роботи конференції: • пріоритетні напрямки забезпечення національної безпеки України в умовах безпекового середовища та виникнення загроз комбінованогібридного характеру; • реформування окремих секторів національної безпеки та оборони: теоретичні та методологічні аспекти; • основні напрямки розвитку УДО України як важливої складової сектору безпеки та оборони. взаємодія з іншими правоохоронними органами; • оптимізація механізму підготовки фахівців сектору безпеки та оборони у контексті реалізації нової стратегії забезпечення національної безпеки. Захід відбудеться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 36, Інститут післядипломної освіти КНУ імені Тараса Шевченка (метро Васильківська). Контактна особа: Микитюк М.А., тел.: 0677948695.

Що робити з Донбасом? Кожен третій громадянин України підтримує офіційне визнання окупації Донбасу. Розподіл відповідей на питання: «Який з наведених варіантів дій української влади щодо тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей Ви підтримали б більшою мірою?» виглядає наступним чином:

21,1%

30,1%

18,6% 30,2%

Офіційне визнання окупації цих територій та їх ізоляція до встановлення офіційного контролю над цими територіями з боку України Надання цим територіям особливого статусу, амністія для учасників сепаратистських рухів, які не скоїли тяжких злочинів, та проведення виборів до встановлення офіційного контролю над цими територіями з боку України Продовження АТО до повного відновлення контролю України над зайнятими сепаратистами територіями Важко відповісти

Дані: Центр Разумкова №10/2016

Випробування «Малюка» У

Красилові розпочалися фінальні випробування української розробки стрілецької зброї під назвою «Малюк». Виробництво нової стрілецької зброї планують розгорнути на Красилівському агрегатному заводі, що входить до концерну «Укроборонпром». Цей автомат є кардинальною модернізацією радянського автомата «Калашникова», яку було проведено фахівцями підприємства ТОВ «ІнтерПроІнвест» у партнерстві з Науковотехнічним центром точного машинобудування України. «Малюк» сконструйований за схемою «булпап», коли спускний гачок переміщений вперед і знаходиться перед магазином і ударно-спусковим механізмом. Там же знаходиться кнопка викидання магазину. Запобіжник також перенесений вперед і виконаний у вигляді кнопки. Зброю оснащено трьома планками Пікатінні – для встановлення додаткових оптичних і механічних пристроїв,

зокрема прицілу, ручки, сошок тощо. Також на «Малюк» кріпиться і швидкознімний глушник. Новинка використовує стандартні магазини від автоматів Калашникова. Розробляти автомат почали у 2005 році за участю фахівців компанії ТОВ «ІнтерПроІнвест», враховуючи досвід розробки автоматів «Вепр». Перший експериментальний зразок отримав найменування «Вулкан-М». Другий зразок, в конструкцію якого було внесено 12 змін і удосконалень (змінено напрямок викидання стріляної гільзи, знімні механічні прицільні пристосування, можливість установити глушник, кріплення для знімних сошок тощо), отримав найменування «Малюк». Був виготовлений один демонстраційний екземпляр. У січні 2015 автомат презентували ще раз – на Гончарівському полігоні в Чернігівській області, на кришці ствольної коробки був встановлений коліматорний приціл.

«Проведенню місцевих виборів в окупованих районах Донецької і Луганської областей передуватиме виконання всіх безпекових умов Мінських домовленостей. Спочатку треба виконати безпекову частину домовленостей: забезпечити припинення вогню, відведення, функціонування і доступ ОБСЄ, в тому числі і до кордону, звільнення заручників і багато чого, а лише після цього ставити питання про затвердження законодавства про вибори». Петро Порошенко, Президент України

5


Регіональне партнерство

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Вишеградська група» + Україна Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, начальник Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

Коваленко Г.А., полковник, начальник управління Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

6

Після саміту НАТО у Варшаві стало остаточно зрозуміло, що в короткостроковій перспективі Україна в плані захисту свого суверенітету може розраховувати тільки на власну армію

У

контексті повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору нової значущості набуває питання нарощування співпраці з регіональними організаціями. Географічно та ментально найближчою з таких регіональних організацій для України є Вишеградська група, або як її ще називають – Вишеградська четвірка, до складу якої входять Польща, Словаччина, Угорщина та Чехія. 15 лютого 1991 року лідерами Поль-

щі, Угорщини та Чехословаччини була підписана Угода щодо створення Вишеградської групи. Відповідна ініціатива стала наслідком реакції країн регіону на розпад Організації Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги. Адже перед цими країнами постали проблеми в економічній та безпековій сферах, які вони спробували частково вирішити за рахунок посилення регіонального співробітництва. Починаючи з січня 1993 року, після розділу Чехословаччини на дві неза№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лежні держави (Чеську Республіку та Словацьку Республіку), Вишеградська група нараховує чотирьох учасників. Країни по черзі головують в організації впродовж року. З огляду на значні зміни в безпековому середовищі, які відбулися протягом останнього року, програма Чеського головування передбачала розширення співпраці у сферах, де спільні зусилля можуть швидко принести відчутні результати, а саме: • внутрішня єдність (спільні політичні підходи та рішення). Слід окремо зазначити, що з часу загострення ситуації в Україні у рамках В4 на рівні глав урядів та міністрів закордонних справ було схвалено більше 10-ти заяв щодо підтримки України та збереження її територіальної цілісності; • оборонне і безпекове співробітництво (реалізація спільних проектів як в рамках В4, так і Європейського Союзу); • європейська політика сусідства, політика розширення, перехідна підтримка і допомога розвитку; • енергетика (зокрема, зменшення залежності від РФ); • активне застосування принципів солідарності в ЄС; • розвиток інфраструктури; • боротьба з податковим шахрайством та ухилянням від сплати податків. У сфері безпеки та оборони, Прагою на час свого головування ставилися досить амбітні завдання, на кшталт гармонізації заходів оборонного співробітництва в рамках НАТО та ЄС, формування спільного підрозділу – Бойової тактичної групи Європейського Союзу (БТГ ЄС), створення системи спільного контролю за повітряним простором, уніфікація системи військової освіти та підготовки, активізація співробітництва з іншими країнами й організаціями тощо. Незважаючи на складний період не тільки для Східної Європи, а й для світу в цілому, серед основних досягнень чеського головування у В4 в галузі оборони, можна відмітити такі: • успішне формування та чергування БТГ ЄС в першій половині 2016 року (а також планування на перспективу); • опрацювання плану тренувань та підготовки військ (для збройних сил країн В4) на період до 2020 року, яким, зокрема передбачається проведення низки спільних навчань батальйонного рівня протягом 2016-2019 років; • здійснено низку важливих кроків на шляху створення системи спільного контролю та управління повітряним простором країн В4; №10/2016

започатковано новий формат співпраці В4 зі Сполученими Штатами Америки, зокрема, проведення спільних авіаційних навчань на базі американського контингенту ВПС у Польщі, а також направлення додаткових американських фахівців до Центру НАТО з вивчення передового досвіду з питань операцій в Щецині та до Багатонаціонального логістичного координаційного центру у Празі. Американські експерти залучаються до роботи Багатонаціонального центру з авіаційної підготовки, а також надають допомогу щодо опрацювання нової редакції Стратегії підготовки та навчань. Крім того, відмічено активізацію заходів країн В4 у спільних проектах в рамках ЄС у галузі покращення військових спроможностей з дозаправки в повітрі, створенні безпілотних літальних апаратів середнього й ближнього радіусу дії, організації захищеного зв’язку для потреб урядів, а також гарантування кібернетичної безпеки. Водночас було започатковано низку нових проектів за участі Європейської оборонної агенції (ЄОА), а саме: • створення спільної лабораторії з вивчення проблем біологічної зброї; • покращення спроможностей в галузі медичної евакуації (закупівля та обладнання технічних засобів); • підвищення рівня оснащеності військ засобами протитанкового ураження. Оборонна складова співпраці в рамках В4 завжди займала важливе місце у політиці країн цієї організації, про що свідчать регулярні зустрічі на рівні начальників генеральних штабів країн В4. Останнім часом, особливо після прийняття політичним керівництвом НАТО рішення про посилення країн Східної Європи, саме держави В4 опинилися в центрі уваги. А визначені польською стороною пріоритети на час її головування, свідчать про інтерес Польщі до зміцнення позиції країн В4 у ЄС, посилення взаємодії між ними, а також розширення співробітництва в галузі безпеки та оборони з країнами Північної Європи, Балтії та Центрально-Східної Європи. Відмітимо основні пріоритети польського головування в організації. По-перше, це вироблення єдиної позиції країн В4 в рамках Європейського Союзу. В цьому контексті планується проведення регулярних консультацій напередодні засідань ЄС різного рівня (включаючи Військовий комітет), а також опрацювання спільних пропозицій (коментарів) до проектів рішень Ради Європи, зокрема, з питань нарощування

оборонних (військових) спроможностей, подолання міграційної кризи, енергетичної безпеки, екологічних питань, довгострокової фінансової політики, подальших відносин з Великою Британією тощо. По-друге, зміцнення колективної оборони східного крила Північноатлантичного Альянсу безпосередньо на його сухопутному кордоні з Російською Федерацією. У цьому контексті сторони спільно з балтійськими країнами опрацювали та представили на Варшавському саміті НАТО варіанти присутності (на ротаційній основі по 3 місяці) військових підрозділів національних збройних сил В4 в країнах Балтії вже з 2017 року. Очікується, що кожна з країн В4 могла б виділити до 150 військовослужбовців для виконання завдань. Результати даної ініціативи отримали схвальні відгуки на Варшавському саміті НАТО. По-третє, це розгортання та застосування багатонаціональної бойової тактичної групи у більш широких аспектах відповідно до зобов’язань перед ЄС і НАТО. На майбутнє сторони вбачають доцільність створення Постійних модульних сил В4. Ця ініціатива протягом наступних років мала б формувати

У контексті активізації діяльності Вишеградської групи для України відкриваються далекоглядні перспективи. Перш за все, має знайти підтримку ідея створення спільного безпекового (оборонного) простору від Балтії до Чорного моря

»

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Найбільш важливі спільні проекти країн «В4» в галузі озброєння та військової техніки № з/п

Проект (галузь ОВТ)

Країни – лідери

1

Спостереження за повітряним Чехія, Угорщина простором

2

Ракети класу повітря-земля Чехія, Польща

3

Протитанкова зброя

Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща

4

Броньовані гусеничні засоби

Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща

5

Артилерія

6

Штурмові вертольоти

7

РХБ захист

Чехія, Угорщина, Польща

8

Протидія вибуховим пристроям

Чехія, Угорщина, Польща

9

Чехія, Угорщина, Польща Чехія, Словаччина, Польща

РЕБ Чехія, Угорщина Чехія, Угорщина, Польща

10

Розвідка

11

Транспортні літаки

Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща

12

Засоби ППО наземного базування

Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща

13

Транспортні вертольоти

Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща

14

ПЗРК

Чехія, Словаччина, Польща

15

Засоби індивідуального захисту

Чехія, Словаччина, Польща

військові сили і засоби В4, які виділятимуться для чергування в бойових тактичних групах ЄС і Силах реагування НАТО. На даний час Вишеградська бойова тактична група Європейського Союзу (БТГ ЄС В4) закінчила бойове чергування (перша половина 2016 року). Наступного разу таке чергування сплановане на другу половину 2019 року. Основними заходами бойової підготовки та злагодження національних збройних сил В4 у цьому контексті й у подальшому будуть саме спільні військові навчання, як минулорічні «Common Challenge», «Capable Logistician», «Tobruq Legacy» чи «Slovak Shield». До речі, Україна вже має необхідну нормативно-правову базу та певний досвід стосовно участі в багатонаціональних військових формуваннях високого ступеню готовності. Так, у першому півріччі 2016 року група штабних офіцерів (8 осіб) й транспортний літак ІЛ-76МД з екіпажем

8

брали участь в оперативному чергуванні БТГ ЄС країн-членів Вишеградської четвірки та «ХЕЛБРОК» (Греція, Болгарія, Румунія та Кіпр). Саме пропонуючи свої сили та засоби до складу БТГ ЄС, наша країна буде не тільки пасивним споживачем військової допомоги, а й активним контрибутором в процесі миру та стабільності на континенті. По-четверте, широке співробітництво (реалізація спільних проектів) між оборонними відомствами країн В4, будь-то на двосторонньому чи регіональному рівні. Основними напрямками такого співробітництва мають стати узгодження законодавчих баз на двосторонньому рівні в контексті спільного захисту повітряного простору, узгодження національних проектів з переозброєння сучасними ОВТ, реалізації спільних заходів навчання та освіти, як стратегічного засобу зміцнення військової взаємосумісності, що був затверджений в ході попереднього Словацького голову-

вання і постійно реалізуються країнами В4. У цьому контексті, Україна, маючи досвід співпраці з Угорщиною та Туреччиною в рамках Програми НАТО з обміну даними про повітряну обстановку, може ініціювати питання стосовно приєднання до ініціативи спільного повітряного простору країн В4. Крім того, з урахуванням планів країн В4 з модернізації ОВТ радянського зразка, Київ може запропонувати можливості свого ОПК. Але, беручи до уваги досвід, отриманий під час опрацювання проекту «Вертолітна ініціатива», в цій галузі важлива довгострокова стратегія, а не швидкі, і, як правило, тимчасові здобутки. По-п’яте, розвиток співробітництва у форматі В4+. В рамках розширення співпраці з країнами Балтії, планується проведення спільних військових навчань вже у 2017 році. Також планується запросити країни Балтії виділити сили та засоби для участі у формуванні й активації БТГ ЄС у другому півріччі №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

2019 року. Крім того, в планах Варшави поглиблення співпраці між Центрами НАТО з вивчення передового досвіду, зокрема з питань кібернетичної безпеки (м. Таллінн, Естонія) та стратегічних комунікацій (м. Рига, Латвія). З огляду на значний досвід, отриманий польською стороною в контексті створення спільних підрозділів під егідою Північноатлантичного альянсу (NFIU – NATO Force Integration Unit) в рамках Плану НАТО щодо забезпечення готовності, саме ним будуть ділитися польські військові зі своїми колегами з Балтійських країн. Прикладом співпраці на військовому, тактичному рівні є розгортання на ротаційній основі механізованих рот Війська Польського в Латвії, Естонії та Литві. Саме такий формат взаємодії дозволить опрацювати практичні аспекти розгортання багатонаціональних формувань на територіях країн-членів НАТО, які знаходяться під безпосередньою загрозою нападу або провокації. А в контексті активізації діяльності Вишеградської групи для України відкриваються далекоглядні перспективи. Перш за все, має знайти підтримку ідея створення спільного безпекового (оборонного) простору від Балтії до Чорного моря. З урахуванням довгострокової перспективи членства України в НАТО, саме регіональний формат співпраці країн може послабити вплив Росії та наростити власні можливості Києва у забезпеченні незалежності та територіальної цілісності. Ідея створення так званого «міжмор’я» (простору від Балтійського до Чорного морів) не нова. Саме активізація співпраці в зазначених рамках дозволить створити «буферну зону» на Сході Європи, що, з одного боку, надасть можливість почуватися спокійніше країнам старої Європи, а з іншого – сприятиме утриманню Росії від відвертої повномасштабної військової агресії. Це також дієвий фактор примусити Російську Федерацію від нового перерозподілу сфер впливу та територій. В цьому контексті Київ не тільки може, а й повинен запропонувати свої послуги для об’єднання країн Балтії, В4 та Південно-Східної Європи з метою протистояння спільним викликам та загрозам в сфері безпеки. Така українська ініціатива, скоріше за все, знайде підтримку з боку гравця, який необачно «залишив» Європу і наразі, сподіваємося, повертається знову – Сполучених Штатів Америки. Отже, воєнно-політичний діалог має бути не тільки продовжено, а й ін№10/2016

ституалізовано. Мається на увазі участь стратегічного військового керівництва Збройних Сил України в заходах В4 на постійній основі. Зустрічі начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України та його заступників зі своїми колегами з країн В4 та США вже стали традиційними і носять постійний, робочий характер. Абсолютно доречною була б ініціатива розширення формату В4+Україна на рівні міністрів оборони. Крім того, є перспективи розширити такий формат, наприклад, запропонувавши участь начальників генеральних штабів інших країн – Болгарії, Румунії, Туреччини тощо. Серед перспективних напрямів військового співробітництва, які спрямовані на нарощування оперативних спроможностей Збройних Сил України, можна зупинитися на таких: • вивчення досвіду збройних сил країн В4 у сферах переходу органів військового управління на J-структуру, підготовки офіцерів за штабними процедурами НАТО, а також медичного та логістичного забезпечення; • фахова підготовка військовослужбовців ЗС України на курсах, що проводяться у військових навчальних закладах (центрах) країн В4; • участь українських військових в Центрах НАТО з вивчення передового досвіду, Центрі координації логістики, а також Багатонаціональному центрі авіаційної підготовки;

передача досвіду Збройних Сил України у сфері протидії гібридним загрозам, а саме: оперативне планування та застосування військ, ведення розвідки, застосування підрозділів артилерії та Сил спеціальних операцій, проведення інформаційно-психологічних операцій, застосування засобів РЕБ, організація медичного та логістичного забезпечення військ; • участь у спільних військових навчаннях; • подальше залучення сил та засобів ЗС України до Бойових тактичних груп ЄС, що формуватимуться під егідою В4; • оцінка ураження озброєння та військової техніки в ході застосування противником сучасного озброєння (оцінка вразливості ОВТ вітчизняного та радянського виробництва, опрацювання пропозицій із їх вдосконалення, модернізації та створення нових зразків); • співробітництво у військово-технічній сфері (залучення українських підприємств для обслуговування та ремонту техніки та озброєння радянського виробництва, спільні підприємства на двосторонній основі та у форматі В4, обмін технологіями, офсетні програми та проекти, тощо). Україна має значний потенціал для розширення спектру взаємодії з країнами В4. Саме планування та участь у заходах регіональної військової співпраці Вишеградської групи + Україна могли б стати ефективним майданчиком для досягнення основної стратегічної мети країни – повноправне входження в євроатлантичний безпековий простір і приєднання до воєнно-політичного Альянсу.

З урахуванням планів країн В4 з модернізації ОВТ радянського зразка, Київ може запропонувати можливості свого оборонно-промислового комплексу»

9


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підсумки Варшавського самміту НАТО

На порядку денному Варшавського самміту НАТО були не лише актуальні проблеми міжнародної і європейської безпеки, військові спроможності Альянсу, а й конфлікт на Сході України та агресивні наміри Росії

Чи протягне Альянс руку допомоги?.. 10

№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

О

сновна мета створення НАТО у 1949 році полягала в тому, щоб діяти у бінарному світі за сценарієм, в якому відповідь на воєнну агресію проти одного з членів була очевидною. Після розпаду Радянського Союзу існування НАТО опинилося під сумнівом, багато хто не бачив майбутнього цієї організації. Однак сучасний світ став більш суперечливим, ускладнився і воєнний сценарій. За словами Уеслі Кларка (головнокомандуючого силами НАТО в Європі у 1997-2000 рр.): «Ми маємо справу з великою кількістю різних сортів або відтінків стану між війною і миром, які експлуатує Росія. Варшавський самміт повернув Альянсу роль єдиної в Європі «системи колективної безпеки і територіальної оборони, здатної до захисту інтересів його членів і партнерів». Стратегічні цілі і завдання щодо подальшого розвитку Альянсу визначили офіційні тематичні документи самміту: • Спільна заява Президента Європейської Ради, Президента Європейської Комісії та Генерального секретаря Організації Північноатлантичного договору; • Заява щодо прагнення до підвищення стійкості; • Зобов’язання щодо забезпечення кібернетичної безпеки; • Спільна заява Комісії НАТО-Грузія; • Декларація щодо Афганістану; • Спільна заява Комісії Україна-НАТО; • Заява щодо трансатлантичної безпеки (The Warsaw declaration on Transatlantic Security); • Комюніке (Warsaw Summit Communiqu). Ключовою темою першого дня самміту стало поглиблення відносин з Європейським Союзом, підвищення стійкості Альянсу в сучасних умовах, стратегія кіберзахисту, протиракетна оборона і співпраця з Грузією. ЄС, як стратегічний союзник НАТО, все більшою мірою координує з Альянсом європейську політику безпеки і оборони. Питання національної безпеки, російської агресії, торгівлі людьми в Егейському морі та кіберзахисту залишаються пріоритетними для обох організацій. У Спільній заяві визначається, що: «сильніший ЄС означає більш №10/2016

Павліковський А.К., полковник, кандидат військових наук, доцент

потужне НАТО, а сильніше НАТО означає потужний ЄС. Наші дії і наші ресурси доповнюють один одного». До стратегічних завдань співпраці віднесені координація планів військових навчань з протидії гібрид-ним загрозам, обмін розвідувальною інформацією, удосконалення взаємодії в операціях на морі, протистояння загрозам в кіберпросторі, зміцнення військово-технічної кооперації. Поряд з цим, в рамках координації та розподілу завдань ЄС відводиться провідна роль в проектуванні потенціалу «м’якої сили». Для цього планується залучати можливості Східного партнерства, членом якого є і Україна. Вперше в рамках діалогу НАТО і ЄС на офіційному рівні значна увага надана питанням координації зусиль зі спільного протистояння гібридним загрозам, джерелами яких можуть бути як держави, так і інші суб’єкти. Напрацьовується нормативно-правова основа співробітництва для спільної протидії гібридним конфліктам, яка включає

Пеньковський В.І., полковник, кандидат військових наук

узгоджену «міжвідомчу, міжурядову та міжнародну стратегію НАТО щодо протистояння гібридним конфліктам, яка буде реалізована при координації з ЄС». В рамках стратегії США, НАТО і ЄС мають намір об’єднати зусилля урядів, армій і розвідок та максимально ефективно використовувати методи «політичного, економічного, військового і психологічного тиску з урахуванням того, що гібридна війна являє собою використання комбінації звичайних, нерегулярних та асиметричних засобів в поєднанні з постійними політичними та ідеологічними маніпуляціями». Відповідно до Стратегії, організація протидії гібрид-ним загрозам відноситься в першу чергу до компетенції керівництва країн – учасниць Альянсу. Учасники самміту відзначили, що особливістю цього виду загроз є їх чітка спрямованість проти заздалегідь розкритих слабких і уразливих місць конкретної країни або окремого регіону, і пропонують розробити національні стратегії, узгодженні із стратегією НАТО. У зв’язку з

Сьогодні НАТО не має чіткої стратегії колективних дій у кіберпросторі. Питання оборони кіберпростору віднесено до компетенції національних урядів, які мають гарантувати безпеку власного кіберпростору, тим самим посилюючи загальну безпеку Альянсу»

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЄС, як стратегічний союзник НАТО, все більшою мірою координує з Альянсом європейську політику безпеки і оборони. Питання національної безпеки, російської агресії, торгівлі людьми в Егейському морі та кіберзахисту залишаються пріоритетними для обох організацій» цим тема особливостей гібридних конфліктів для кожної держави в наступні роки буде детально розглядатися на різних форумах НАТО. У ході дискусії Велика Британія заявила, що вона «не відвернеться від європейської оборони, незважаючи на BrExit». Таким чином, європейські члени НАТО продовжать співпрацю як і раніше. Зверталась увага і на численні проблеми, з якими Велика Британія стикається як в країні, так і в рамках НАТО у зв’язку з військовим посиленням Росії: «Зрозуміло, що Велика Британія має обмежені можливості впоратися з цією загрозою самостійно. Таким чином, наше становище в якості провідного члена НАТО має велике значення». Велика Британія запропонувала союзникам по НАТО «своєчасно переглянути й перебудувати свої стратегії по відношенню до Росії». Також на самміті підписані зобов’язання щодо оборони кіберпростору. Ці зобов’язання супроводжувало рішення визнати кіберпростір такою ж сферою, як суша, море і повітря, де можливе ведення бойових дій. Сьогодні НАТО не має чіткої стратегії колективних дій у кіберпросторі. Питання оборони кіберпростору віднесено до компетенції національних урядів, які мають гарантувати безпеку власного кіберпростору, тим самим посилюючи загальну безпеку Альянсу. При цьому зобов’язання щодо оборони кіберпростору не дає відповіді на питання, що саме робитиме НАТО у випадку агресії у цій сфері проти одного із своїх членів. На прес-конференції за підсумками першого дня самміту Генеральний секретар Й. Столтенберг заявив про початковий рівень операційної готовності системи європейської протиракетної оборони. Альянс перейняв від США контроль над об’єктами ПРО, в тому числі: • радаром Х-діапазону AN/TPY-2 з дальніс-

12

тю виявлення цілей до 1000 км, розгорнутий у Туреччині, район Кюреджик (46 км на захід від міста Малатья, 400 км у південно-західному напрямі від Анкари); • чотирма есмінцями типу «Арлі Бьорк», оснащених багатофункціональною системою управління Aegis з РЛС AN/SPY-1 і протиракетами «Стандарт-3» (Standard Missile-3) модіфікації 1А (порт Рота, Іспанія); • наземним об’єктом Aegis Ashore в Девеселу (Румунія). Управління об’єктами здійснюється Об’єднаним центром повітряних операцій НАТО (о. Уэдем, Німеччина). Центр забезпечує планування бойових дій, прийом сигналів оповіщення, управління силами ППО-ПРО та взаємодію з КП ПРО Командування збройних сил США у Європі (авіабаза «Рамштайн», Німеччина). Заключне комюніке чітко визначило і терміни завершення у 2018

році спорудження об’єкту Aegis Ashore у Редзіково (Польща). Тим самим підтверджена неухильність виконання планів щодо ПРО. Основною подією другого дня самміту стало обговорення проблем, з якими стикається НАТО в зв’язку з військовим посиленням Росії. Гібридна війна, кібератаки, інформаційні війни, дестабілізація ситуації всередині окремих країн за допомогою прихованого впливу, поставили під сумнів можливість виконання Альянсом п’ятої статті Вашингтонського договору 1949 року, своєчасного виявлення і реагування на нетрадиційні методи ведення війни, запобігання повномасштабній неядерній військовій загрозі. Відмічена здатність Росії планувати військові операції, які юридично не підпадають під визначення п’ятої статті. Зверталася увага на те, що «ніхто більше не вірить, що п’ята №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стаття автоматично вимагає застосування конкретних заходів. Вона автоматично спонукає тільки до обговорення, а потім кожна країна вирішує, що вона може зробити. Росія прекрасно знає про це». З урахуванням мінливих форм і методів ведення гібридної війни на самміті велася дискусія про зміну тексту п’ятої статті, доповнення її таким поняттям військової агресії, яке не може бути однозначно визначене як «збройний напад». Разом з тим міністр оборони Великої Британії М. Феллон застеріг від докладного і розпорядчого визначення: «важливо не намагатися зробити п’яту статтю занадто жорсткою, перераховувати ряд категорій або обмежень в ній. Для наших супротивників це спрощує наближення до рівня воєнної небезпеки, яка потрапляє під дію п’ятої статті». Феллон впевнений, що перегляд п’ятої №10/2016

статті буде «контрпродуктивним», оскільки може «послабити статтю, а не зміцнити її». Треба шукати інші шляхи протидії противнику. На самміті оголошено про те, що «багатонаціональні батальйони загальною чисельністю близько 1000 військовослужбовців кожен будуть розташовані в Латвії, Естонії, Литві і Польщі». США забезпечать розміщення військ в Польщі, Велика Британія в Естонії, Канада в Латвії та Німеччина в Литві. На Вашингтон також покладено формування з’єднання в Польщі, де буде дислокована важка військова техніка з розрахунку на танкову бригаду (три-чотири тисячі військовослужбовців), щоб у разі потреби в будь-яку країну регіону оперативно надійшло підкріплення. На самміті затверджені плани щодо захисту країн Балтії від можливої блокади, які включені в оборонні плани

Альянсу і будуть протестовані на військових навчаннях. Змінено механізм прийняття рішень: наказ на використання сил швидкого реагування буде віддавати Головнокомандувач Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі, а не засідання Північноатлантичної ради, як раніше. Однак, в разі початку бойових дій чотири батальйони проблеми не вирішать, так як призначені не стільки для відбиття агресії, скільки для логістики та забезпечення розгортання основних сил: Об’єднаної оперативної групи підвищеної готовності (5 тис. осіб, до 3 діб на розгортання) і Сил реагування (40 тис. осіб, до 14 діб на розгортання). Разом з тим, фактично була запроваджена нова форма стримування. У класичній формі стримування ґрунтується на спроможності нанести агресору непоправний рівень втрат відразу від початку бойових дій, тим самим відвадити його від можливої ескалації конфлікту. У випадку ж із рішенням щодо багатонаціональних батальйонів ефект стримування виникне через те, що атака на країни Балтії і Польщу означатиме, що багатонаціональні батальйони також стануть об’єктом агресії. Це факт автоматично активує статтю п’яту Вашингтонського договору і зробить відповідь Альянсу на агресію невідворотною. Підготовка інфраструктури, попереднє позиціонування обладнання та ресурсів, а також створення нових військових баз свідчить про готовність до рішучих дій щодо захисту союзників на східному фланзі. При цьому керівництво Альянсу декларує, що прагне до балансу між виконанням союзницьких зобов’язань в Східній Європі і збереженням співпраці в рамках основного акту Росія-НАТО, підписаного в травні 1997 року. Відповідно до «Плану дій щодо забезпечення готовності» підтверджено подальше посилення Сил реагування НАТО і Об’єднаної оперативної групи підвищеної готовності. Завершиться розгортання восьми багатонаціональних підрозділів по інтеграції сил на території країн НАТО. Реалізується низка нових проектів з розвитку інфраструктури і підвищеної гнучкості високомобільних сил. Літаки країн Альянсу продовжать повітряне патрулювання країн Балтики. Продовжиться оперативне планування варіантів подальшого посилення військово-повітряної та військово-морської присутності НАТО на східних та південних кордонах Альянсу. Підсумкове комюніке закріплює курс на повну інтеграцію ядерних і неядерних сил стримування: «Поєднання

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Країни НАТО продовжать здійснювати спільні програми щодо забезпечення стратегічної мобільності військ, включаючи плани закупівлі державами Альянсу широко фюзеляжних військово-транспортних літаків А400М, створення коаліційного формування стратегічної військовотранспортної авіації, розширення парку літаків-заправників»

ядерних і звичайних озброєнь із засобами ПРО залишається серцевиною нашої стратегії». Основу ядерного стримування формують ядерні боєприпаси передового базування в Європі і на базі Інджирлик в азіатській частині Туреччини, а також стратегічні і тактичні ядерні озброєння Франції і Великої Британії. Однак сама можливість застосування ядерної зброї залишається віддаленою перспективою. Тим самим можна сказати, що НАТО відмовилося від пропозицій, які лунали до самміту, щодо перегляду своєї політики у ядерній сфері шляхом, наприклад, розміщення тактичної ядерної зброї в Польщі. Підтверджений курс на розширення оперативних спроможностей щодо проектування сили за межі зони відповідальності Альянсу. З цією метою планується нарощування морської складової, робиться акцент на підвищення здатності ВМС діяти в різних операційних середовищах: на Чорному, Балтійському, Баренцовому, а також Середземному морях. Альянс розглядає об’єднані ВМС як ефективний засіб для використання в операціях з кризового урегулювання, протидії морському піратству, нелегальній міграції, наркоторгівлі та незаконному обігу зброї. Розвинена морська складова дозволяє Альянсу вирішувати як завдання

14

стримування, так і позиціонувати себе в якості вагомого миротворця, здатного надавати підтримку операціям під егідою ООН, ОБСЄ або ЄС. Країни НАТО продовжать здійснювати спільні програми з забезпечення стратегічної мобільності військ, включаючи плани закупівлі державами Альянсу широко фюзеляжних військово-транспортних літаків А400М, створення коаліційного формування стратегічної військовотранспортної авіації, розширення парку літаків-заправників, а також формування додаткового комплекту засобів морських перевезень, що включає судна великої вантажопідйомності. Продовжиться реалізація інших проектів підвищення спроможностей, які пов’язані з проектуванням сили: • розгортання модульних авіабаз для забезпечення авіаційної підтримки операцій; • уніфікація боєприпасів для бойових літаків різних держав Альянсу; • формування багатонаціональних груп морської патрульної авіації; • створення стандартизованих медичних модулів для використання багатонаціональними експедиційними силами. Плани щодо реформи розвідки Альянсу знайшли відображення в підсумковому документі. У генсека з’явиться новий помічник з питань розвідки і безпеки. Він координуватиме

діяльність Альянсу в цій сфері, забезпечуючи оптимальне застосування наявного персоналу і ресурсів, одночасно скорочуючи використання розвідданих, що надаються союзниками. Важливим представляється рішення про створення власної Служби розвідки і безпеки, на яку будуть покладені завдання розвідувального забезпечення операцій Альянсу. Оголошено про направлення восени цього року розвідувальних літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління авіацією АВАКС для спостереження за обстановкою в Сирії. При цьому Альянс заявив, що не є стороною – учасницею конфлікту. Після завершення другого дня самміту відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів, де була підтверджена «тверда прихильність подальшому розвитку особливого партнерства між НАТО і Україною». Хоча ці заяви НАТО зроблені в минулому, НАТО не змінило своєї позиції з цих питань. Основними питаннями засідання стали: • презентація Стратегічного оборонного бюлетеню України, введеного в дію Указом Президента України від 06 червня 2016р. №240; • об’єднання всіх проектів, які реалізуються у рамках співробітництва Україна-НАТО, у №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

т.ч. трастових фондів, створених Альянсом для допомоги Україні, в єдиний комплексний пакет допомоги «Comprehensive Package»(КПД); • створення платформи для взаємодії у сфері протидії гібридним загрозам; • розбудова Сил спеціальних операцій. Реалізація КПД розглядається як серйозне доповнення до наявних інструментів поглибленого співробітництва з Україною (Комісія УкраїнаHATO, Інтенсифікований діалог, Річна національна програма) і має вивести відносини Києва з Брюсселем на якісно новий рівень. КПД включає 13 галузей співпраці та 40 цільових напрямів, які направлені на вирішення п’яти стратегічних цілей: • створення об’єднаної системи керівництва силами оборони; • впровадження ефективної система оборонного планування і управління ресурсами; • розвиток оперативних спроможностей; • сучасна система логістики і медичного забезпечення; • професіоналізація і створення необхідних військових резервів. Як платформа для взаємодії у сфері протидії гібридним загрозам розглядається Центр протидії гібридній війні, який буде розташований в Києві і працювати під керівництвом українського №10/2016

представника. Розробляється робоча програма платформи, буде виділений спеціальний ресурс, і українські фахівці спільно з іншими країнами працюватимуть у конкретних визначених напрямках. Сили спеціальних операцій – новий вид збройних сил, призначений для протидії гібридній війні. Буде надана підтримка підготовки підрозділів цих сил до проведення інформаційних війн, психологічних операцій, диверсійних дій, розвідки, звільнення заручників, блокування диверсантів. Треба зазначити, що самміт підтвердив позицію НАТО щодо засудження підтримки, яку Росія надала сепаратистам у Донбасі, та що Мінські угоди повинні бути виконані. Більш того, самміт засудив незаконну анексію Криму. За оцінкою російського телеканалу ОРТ, самміт – це «провокаційний захід Альянсу, який очолюється США і вже знаходиться на російському кордоні. За останні кілька років РФ стала жертвою погроз з боку НАТО». На думку прес-секретаря президента РФ, самміт «спрямований на визначення РФ як ворога Заходу». Беручи до уваги звіти і аналізи, які вже видані в РФ після самміту, її агресивна політика продовжиться, будуть прийняті законодавчі та політичні рішення, які сприятимуть стратегії «Росія проти миру».

Наступний самміт пройде в Брюсселі в новій штаб-квартирі Альянсу вже у 2017 році. Скорочення термінів між черговими саммітами з звичайних двох до одного року свідчить про подальше зростання напруженості воєнно-політичної ситуації у світі. Таким чином, в результаті проведеної трансформації Альянс став однією з не багатьох організацій щодо реального забезпечення міжнародної безпеки, який поєднує різноманітний спектр завдань і місій в умовах глобалізованого світу. Змінюються найважливіші функції військово-політичного блоку, які забезпечують його еволюцію від євроатлантичного до глобального Альянсу. Однак головна увага і надалі буде приділятися посиленню безпеки країн-членів. Підтримувати і розширювати зону миру і стабільності НАТО буде шляхом допомоги країнам-партнерам на сході і півдні у посиленні їхнього потенціалу для протидії викликам і загрозам у сфері безпеки. Самміт приніс низку переваг для країн Східної Європи. Чотири багатонаціональних батальйони, які будуть розгорнуті на сході і зміцнять присутність НАТО в Східній Європі – це те, що країни Східної Європи – члени НАТО вимагали протягом кількох років. З огляду на «BrExit» і нинішню кризу ідентичності ЄС, здається, що Східна Європа буде активніше брати участь в обох організаціях, таким чином роблячи географічний регіон і країни Східної Європи більш вагомими в обох організаціях. Можливо, саме країни Східної Європи візьмуть кермо Альянсу в майбутньому. Разом з тим, існує безліч ризиків у реалізації планів НАТО, в тому числі: • президент США, який постійно стверджує, що повністю підтримує Україну, так і не відвідав з візитом Україну; • перспектива Києва з можливого членства в НАТО сьогодні здається як ніколи далекою; • деякі в НАТО і ЄС наполягають щодо більш м’якої позиції щодо відношення до РФ і не задоволені повільним прогресом у модернізації економіки та боротьби з корупцією в Україні, тобто є багато країн, які готові відмовитися від підтримки України з метою досягнення власних інтересів. Тому, в певному сенсі, декларації, які озвучені на вищому рівні, можуть стати порожніми обіцянки. Президентські вибори в США в листопаді 2016 року, вибори у Франції та Німеччині в 2017 році, вимагають терпляче чекати, щоб побачити, що буде в реалі. Час покаже…

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Управління державної охорони України

Вартові безпеки Загрози національній безпеці визначені в Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України та особливості сучасних умов розвитку країни вимагають нових підходів до забезпечення безпеки органів державної влади та їх нормального функціонування

Н

естабільна військово-політична обстановка, активізація деструктивних сил в суспільстві призводять до зростання загроз нормальному функціонуванню органів державної влади, безпеці Президента України й інших посадових осіб, ефективна діяльність яких та спроможність безперервно виконувати посадові обов’язки є невідривною складовою забезпечення національної безпеки України. Ефективна протидія реальним та потенційним загрозам у сфері державної охорони потребує проведення комплексу правових, організаційних, матеріально-технічних, кадрових та фінансових заходів, спрямованих на удосконалення функціонування державних органів, які залучаються до виконання завдань в сфері державної охорони, основним з яких є Управління державної охорони України. Сучасний стан Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» визначено, що державна охорона органів державної влади України та посадових осіб – це система організаційно-пра-

16

вових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об’єктів, визначених цим Законом. У місцях постійного і тимчасового перебування забезпечується безпека Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховної Ради України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України. Державна охорона здійснюється щодо глав іноземних держав, парламентів та урядів і членів їхніх сімей, керівників міжнародних організацій, які прибувають в Україну чи перебувають на її території. Перелік керівників міжнародних організацій, щодо яких здійснюється державна охорона, визначається Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Крім того, за рішенням Президента України державна охорона може здійснюватися щодо низки інших посадових осіб у разі наявності загрози їх життю чи здоров’ю. Також здійснюється державна охорона будинків, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, споруд і спеціальних транспортних засобів, що перебувають в їх користуванні, інших місць постійного і тимчасового перебування осіб, які охороняються відповідно до Закону, важливих державних об’єктів та прилеглих до них територій і акваторій, визначених Президентом України. Державна охорона здійснюється Управлінням державної охорони України (УДО). Національна поліція, Держприкордонслужба, інші центральні органи виконавчої влади України, Служба безпеки України в межах своєї компетенції та у взаємодії з Управлінням державної охорони України беруть участь у здійсненні державної охорони. Управління державної охорони України є державним пра№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№10/2016

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Державна охорона здійснюється щодо глав іноземних держав, парламентів та урядів і членів їхніх сімей, керівників міжнародних організацій, які прибувають до України чи перебувають на її території»

воохоронним органом спеціального призначення, під-порядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України. Законом «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» визначено завдання Управління державної охорони: • здійснення державної охорони щодо органів державної влади України; • забезпечення безпеки посадових осіб, визначених цим Законом, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами; • забезпечення безпеки членів сімей по-

18

• •

садових осіб, визначених цим Законом, які проживають разом з ними або супроводжують їх; запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення; охорони об’єктів, визначених цим Законом; забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених цим Законом посадових осіб; участі у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Загальна структура і чисельність Управління державної охорони України затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України. Згідно з Законом України «Про загальну структуру і чисельність Управління державної охорони України» УДО має загальну чисельність у кількості 2694 особи та таку загальну структуру: • орган управління державною охороною України; • підрозділи охорони органів державної влади України, посадових осіб та об’єктів; • регіональні підрозділи державної охорони; • підрозділи забезпечення, підприємства, установи, організації, навчальні заклади. Організаційно до складу УДО входять оперативні, технічні, спеціальні, аналітичні підрозділи, а також відділи забезпечення. Підготовка фахівців організована в Інституті УДО України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. УДО веде свою історію з 15 січня 1992 року, коли Указом Президента України №40 було створено Управління охорони вищих посадових осіб, яке Указом Президента України від 8 червня 1992 року №334 було перейменовано в Управління державної охорони України. До прийняття в 1998 році Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» діяльність підрозділів УДО здійснювалася на основі Положення про Управління державної охорони України, затверджене Указом Президента України від 17 серпня 1992 року №417. За майже 25-річну історію в УДО склалися власні традиції та досвід діяльності в сфері забезпечення безпеки Президента України, інших високопосадовців та державних об’єктів. На сьогодні УДО вирізняється високим рівнем готовності до виконання завдань, спроможністю планувати та безпечно проводити охоронні заходи за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, та забезпечити безпеку як вітчизняних політиків, так і керівників іноземних держав та міжнародних організацій, які перебувають в Україні з офіційними візитами. Достатньо відзначити, що незважаючи на вкрай високий рівень терористичної загрози, яка існує в нашій державі протягом останніх двох з половиною років, всі завдання, по№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ставлені перед УДО, були виконані, безпеку визначених посадових осіб та охорону об’єктів забезпечено. Напрями розвитку УДО, як складової сектору безпеки та оборони Однак, зміни суспільно-політичного життя, поява нових загроз, пов’язаних з розвитком технологій, в тому числі інформаційних, і засобів збройної боротьби, потребують адекватного реагування органів державної охорони та проведення їх системного реформування в загальному контексті розвитку сектору безпеки та оборони України. Основним документом, який на цей час визначає напрями та підходи до удосконалення діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави є Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 року №92, відповідно до якої УДО визначено однією зі складових сектору безпеки і оборони України. При цьому, згаданою Концепцією визначено, що основні зусилля з розвитку сектору безпеки і оборони зосереджуватимуться на поетапному та узгодженому нарощуванні оперативних спроможностей сил безпеки і оборони та рівня їх готовності до невідкладного реагування на виклики й загрози національній безпеці України. Також, в Концепції сформульо-

№10/2016

• •

• • • •

вано пріоритети розвитку УДО у секторі безпеки і оборони: удосконалення державної охорони органів державної влади України; забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законом, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами; забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначених законом, які проживають разом з ними або супроводжують їх; запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їх сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення; охорона та оборона визначених законом об’єктів; забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених законом посадових осіб; поліпшення матеріально-технічної бази місць дислокації підрозділів Управління державної охорони України; переоснащення підрозділів Управління державної охорони України сучасними засобами озброєння, спеціальної техніки, засобами зв’язку, автомобільної техніки;

збереження та накопичення запасів з метою виконання завдань, покладених на Управління державної охорони України; • участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Водночас Додатком до Концепції «Розподіл відповідальності складових сектору безпеки і оборони України за організацію планування, реагування на загрози та під час виконання завдань за призначенням» встановлено участь УДО в реагуванні на загрози та під час виконання завдань за призначенням, а саме: безпосередня участь: • при забезпеченні державної та громадської безпеки, у тому числі боротьбі з тероризмом за такими сценаріями: збройний конфлікт всередині держави: • спроба державного перевороту або незаконної зміни конституційного ладу; • виникнення масових заворушень на політичному, етнічному, релігійному та іншому підґрунті, акції громадянської непокори (страйки, блокування роботи органів державної влади, порушення функціонування об’єктів, комунікацій тощо);

Незважаючи на вкрай високий рівень терористичної загрози, яка існує в нашій державі протягом останніх двох з половиною років, всі завдання, поставлені перед УДО, були виконані, безпеку визначених посадових осіб та охорону об’єктів забезпечено»

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань; терористичні акти проти України: • погроза або здійснення терористичних актів проти державних установ, органів державної влади та небезпечних об’єктів; • погроза або здійснення терористичних актів: проти громадян України у громадських місцях та під час масових заходів; проти керівництва держави, окремих політичних діячів та інших важливих осіб України; • розв’язання на території України дій населення, а також міжнародного суспільства, які миттєво і злагоджено використовуються у вигляді комбінації дозволеної зброї, партизанської війни, тероризму та злочинної поведінки для досягнення політичних цілей (включаючи комбінацію партизанської і громадянської війни, а також заколоту і тероризму); • терористичні операції підпільних груп проти цілей, що збуджують у них особливу ненависть, теракти з використанням зброї масового знищення; • щодо забезпечення розвитку обороннопромислового комплексу з питань, які стосуються визначення потреб в озброєнні, військовій та спеціальній техніці, іншій продукції військового призначення, забезпечення розвитку обороннопромислового комплексу, запобігання військово-технічному і технологічному відставанню України, забезпечення проведення якісного ремонту наявного озброєння, військової та спеціальної техніки, утримання її у боєздатному стані, діяльності Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу тощо; допоміжна роль, сприяння у виконанні: обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності у випадку: • воєнного конфлікту (локальної, регіональної війни); участь у заходах, пов’язаних із забезпеченням міжнародної стабільності та безпеки у випадку: • надання військової допомоги Україною іншим державам в рамках дво- та багатосторонніх угод, участь у міжнародних антитерористичних операціях, операціях із підтримання миру та безпеки; забезпечення кібербезпеки та захисту інформації у випадку: • проведення іншою державою проти України спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності України, загострення суспільно-політичної ситуації;

20

забезпечення (політико-дипломатичне, організаційне, ресурсне, наукове, технічне, виробниче, економічне, інформаційне тощо): забезпечення розвитку оборонно-промислового комплексу: виробниче, науково-технологічне та економічне забезпечення сектору безпеки і оборони: • створення сприятливих умов для ефективного функціонування і розвитку наукових установ, підприємств та організацій, які забезпечують реалізацію воєнно-економічної, військово-технічної і військово-промислової політики та визначають науково-технічну і виробничотехнологічну стабільність оборонно-промислового комплексу. Безсумнівно, що концептуальні та програмні документи розвитку УДО мають бути відпрацьовані з урахуванням вимог Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України. З огляду на те, що УДО є не тільки складовою сектору безпеки та оборони, а й входить до складу сил оборони, концептуальні та програмні документи розвитку УДО повинні враховувати вимоги Стратегічного оборонного бюлетеня України, введеного в дію Указом Президента України від 6 червня 2016 року № 240, та бути спрямованими на досягнення мети та стратегічних цілей оборонної реформи, в частині що стосується УДО (Матриця досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи»): Стратегічна ціль 1. Об’єднане керівництво силами оборони, що здійснюється відповідно до принципів і стандартів, прийнятих державами – членами НАТО. Оперативна ціль 1.1. Демократичний цивільний контроль над силами оборони, що здійснюється за рахунок підвищення ефективності діяльності Міністерства оборони України та посилення зв’язків з Верховною Радою України і громадянським суспільством. Оперативна ціль 1.2. Удосконалення системи управління силами оборони. Оперативна ціль 1.4. Створення ефективної системи оперативного (бойового) управління, зв’язку, розвідки та спостереження (C4ISR). Оперативна ціль 1.5. Удосконалення системи кібербезпеки та захисту інформації. Стратегічна ціль 2. Ефективна по-

літика, системи планування і управління ресурсами в секторі оборони з використанням сучасних євроатлантичних підходів. Оперативна ціль 2.1. Впровадження процесу оборонного планування у сфері оборони відповідно до євроатлантичних принципів та підходів. Оперативна ціль 2.2. Створення ін№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

З огляду на те, що УДО є не тільки складовою сектору безпеки та оборони, а й входить до складу сил оборони, концептуальні та програмні документи розвитку УДО повинні враховувати вимоги Стратегічного оборонного бюлетеня України»

тегрованої системи управління. Оперативна ціль 2.3. Впровадження планування розвитку спроможностей сил оборони. Оперативна ціль 2.4. Впровадження в бюджетну політику у сфері оборони євроатлантичних принципів та підходів щодо бюджетного планування. №10/2016

Оперативна ціль 2.6. Удосконалення механізму формування та виконання державного оборонного замовлення. Оперативна ціль 2.7. Запровадження системи управління інфраструктурою та її розвитком. Стратегічна ціль 3. Оперативні (бойові, спеціальні) спроможності сил оборони, необхідні для гарантованої відсічі збройній агресії, оборони держави, підтримання миру та міжнародної безпеки. Оперативна ціль 3.1. Удосконалення доктринальних документів з підготовки та застосування Збройних Сил України та інших складових сил оборони, запровадження їх спільної підготовки та досягнення оперативної сумісності зі збройними силами держав – членів НАТО і ЄС. Оперативна ціль 3.3. Уніфікація основних зразків озброєння та спеціальної техніки, відновлення справності, модернізація та закупівля нових зразків для Збройних Сил України та інших складових сил оборони. Оперативна ціль 3.5. Створення ефективної системи воєнної розвідки з урахуванням принципів і стандартів НАТО. Стратегічна ціль 4. Об’єднана система логістики і система медичного забезпечення здатні надати підтримку всім компонентам сил оборони. Оперативна ціль 4.1. Удосконалення логістичного забезпечення сил оборони. Оперативна ціль 4.2. Побудова системи медичного забезпечення для надання належної медичної підтримки всім завданням сил оборони. Стратегічна ціль 5. Профе-сіоналізація сил оборони та створення необхідного військового резерву. Оперативна ціль 5.1. Розвиток соціально-гуманітарного забезпечення персоналу. Оперативна ціль 5.2. Удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів. Оперативна ціль 5.3. Реформування системи мобілізації та створення військового резерву. Оперативна ціль 5.4. Створення сучасної системи кадрового менеджменту.

Напрями розвитку УДО, як координуючого органу з питань державної охорони Проте, концептуальні та програмні документи розвитку УДО, окрім вимог, які визначені в документах розвитку сектору безпеки та оборони і проведення оборонної реформи, повинні визначити напрями розвитку управління, як основного координуючого органу з питань державної охорони в Україні, та шляхи удосконалення підходів до охоронної діяльності. Адже за оцінкою безпекового середовища, однією з найбільш актуальних загроз у середньостроковій перспективі залишатиметься діяльність на території України екстремістських злочинних озброєних угруповань, спрямована в тому числі на порушення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та блокування важливих державних об’єктів. Концептуальні та програмні документи розвитку УДО мають визначити шляхи: • ефективного функціонування органу управління державною охороною з урахуванням сучасних загроз; • удосконалення організаційно-правових засад функціонування УДО; • підвищення ефективності заходів із здійснення охорони та оборони органів державної влади України, об’єктів та осіб, які забезпечені державною охороною; • впровадження сучасних технологій в діяльність органів державної охорони; • належного рівня матеріально-технічного забезпечення органу державної охорони; • переоснащення озброєння та техніки у відповідність до стандартів НАТО; • підвищення професійного рівня персоналу УДО. Окремо варто зупинитися на актуальних напрямках діяльності в сфері державної охорони, які потребують невідкладного удосконалення: • законодавче забезпечення; • матеріально-технічне забезпечення; • підготовка персоналу; • міжнародне співробітництво. Удосконалення законодавчого забезпечення варто розглядати не з точ-

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вітчизняний та закордонний досвід забезпечення безпеки глав держав, інших посадових осіб та охорони державних об’єктів вказує на те, що самотужки, без координації з іншими правоохоронними органами та військовими формуваннями, органи державної охорони не можуть забезпечити якісне виконання поставлених завдань» ки зору косметичного покращення діяльності існуючих органів та структур, а в контексті створення дієвої системи державної охорони, здатної протидіяти сучасним викликам і загрозам. Аналіз сучасного стану складових сектору безпеки і оборони свідчить, що рівень їх координації та взаємодії не дає змоги забезпечити гарантоване реагування на актуальні загрози національній безпеці України в частині забезпечення державної охорони.Вітчизняний та закордонний досвід забезпечення безпеки глав держав, інших посадових осіб та охорони державних об’єктів вказує на те, що самотужки, без координації з іншими правоохоронними органами та військовими формуваннями, органи державної охорони не можуть забезпечити якісне виконання поставлених завдань. Недосконалість чинної нормативно-правової бази щодо організації взаємодії та чітко визначеного порядку координації дій органів, які залучаються до забезпечення державної охорони, призводить до зниження ефективності протидії ймовірним терористичним актам проти вищих посадових осіб та об’єктів, що знаходяться під охороною. Отже, на сьогодні в Україні питання організації такої взаємодії, законодавчо визначеного основного координуючого органу з чітким розмежуванням функцій і повноважень всіх органів, які залучаються до за-

22

безпечення державної охорони, та узгодження законодавства у сфері державної охорони України із антитерористичним законодавством, є вкрай актуальним. Вирішення цього питання потребує внесення змін до чинного законодавства або відпрацювання нового Закону України з питань державної охорони. Відповідна робота УДО проводиться. Розроблено законопроект, яким передбачається створення на базі УДО нового органу – Національної секретної служби України. Новаціями цього документу є відхід від поняття «державна охорона» та введення нового «державний захист». Також пропонуються такі нові терміни як «безпека особи», «безпека об’єкта» та нові підходи до порядку проведення організаційних, режимних, технічних, оперативно-розшукових, контррозвідувальних та інших заходів. Терміни прийняття та остаточна редакція цього законопроекту будуть залежати від стану проходження загально визначених процедур та знаходження консенсусу між органами державної влади, які залучаються до виконання завдань державної охорони. Потребують суттєвого перегляду й підходи до матеріально-технічного забезпечення державної охорони. Звичайно поточні проблеми матеріально-технічного забезпечення (недостатній рівень забезпечення сучасними зразками зброї, некомплект та

зношеність автотранспортних засобів тощо), викликані недофінансуванням потреб державної охорони та ускладнюють виконання УДО повсякденних завдань і потребують вирішення. Однак, при підготовці програмних та плануючих документів розвитку на середньо- та довгострокову перспективу необхідно враховувати появу новітніх технологічних засобів, які можуть використовуватися для створення небезпеки для осіб і об’єктів, що охороняються, та визначити способи, методи й обладнання, які дозволять адекватно реагувати на їх застосування. Так, як приклад, на сьогодні при виконанні завдань забезпечення безпеки та охорони осіб і об’єктів, що охороняються, гостро постає проблема протидії застосуванню мікро- та міні безпілотних літальних апаратів, які окрім ведення радіо- та аудіовізуальної розвідки можуть нести й вибухові пристрої. Для протидії БПЛА має бути забезпечено укомплектування підрозділів необхідними засобами в залежності від ймовірного місця застосування (дрони, засоби постановки радіоелектронних перешкод, сіткомети, спеціально треновані птахи тощо). Ще одним важливим елементом, без якого неможливе виконання завдань державної охорони, є наявність стійкої, захищеної системи зв’язку та обміну інформації. Для її створення необхідно не тільки провести відповідні організаційні заходи, а й мати в наявності відповідні засоби, які дозволяють підрозділам охорони виконувати завдання, в тому числі в умовах активної радіоелектронної протидії. На сьогодні це мають бути сучасні цифрові засоби, які дозволять створити високомобільну, захищену систему зв’язку та обміну інформації з необ№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

хідною пропускною спроможністю. Розв’язання цих та інших актуальних проблем матеріально-технічного забезпечення неможливо без розроблення та реалізації програм фундаментальних та прикладних досліджень з питань забезпечення державної охорони і розробки спеціальної техніки та здійснення взаємодії з іншими правоохоронними органами України щодо впровадження перспективних зразків озброєння та спеціальної техніки. Підвищення фахового рівня персоналу органів державної охорони, забезпечення його високої мотивації до належного виконання завдань за призначенням є невід’ємною складовою розвитку УДО. Заходи щодо професіоналізації персоналу УДО мають поєднувати впровадження передових технологій та поглибленого вивчення спеціальних дисциплін в галузевому вищому навчальному закладі з удосконаленням програм фахової підготовки й перепідготовки в відомчому навчальному центрі. Заходи професіоналізації персоналу мають бути невід’ємною складовою роботи з особовим складом УДО та охоплювати такі питання, як комплектування та підбір кандидатів для проходження військової служби, включаючи професійно-психологічний відбір кандидатів, нормативно-правове закріплення кваліфікаційних вимог до посад, планування кар’єрного зростання кадрів тощо. Окремо варто зупинитися на необхідності підвищення рівня інформаційно-аналітичної складової службової діяльності органів, які залучаються до виконання завдань державної охорони, та посилення аналітичних підрозділів висококваліфікованими спеціалістами. Спроможність співробітників УДО №10/2016

здійснювати інформаційно-технологічне й інформаційно-аналітичне забезпечення заходів державної охорони на сьогодні стає одним з основних чинників виконання визначених завдань. Необхідність зміцнення інформаційно-аналітичного компонента УДО відповідає загальносвітовим тенденціям. Для прикладу, Таємна служба США, яка безпосередньо опікується охороною вищих посадових осіб, через Управління розвідки та аналізу використовує усі дані про забезпечення внутрішньої безпеки США від усіх поліцейських та розвідувальних структур. З огляду на європейський та євроатлантичний вектор розвитку держави, поглиблення взаємодії з країнами-членами НАТО та ЄС більш актуальним стає питання міжнародного співробітництва УДО з органами охорони країн-партнерів. Відповідно до міжнародних договорів України, УДО співпрацює з багатьма спецслужбами, в тому числі під час забезпечення безпеки офіційних візитів делегацій до України. Знаковим кроком стало підписання 5 квітня 2016 року Протоколу між Спеціальною службою державної охорони Грузії, Службою державної охорони Республіки Молдова, Службою безпеки та охорони Румунії, Національною службою охорони Республіки Болгарія та Управлінням державної охорони України про співробітництво в сфері професійної підготовки кадрів, підписання якого сприятиме створенню в УДО спецпідрозділу за європейськими стандартами з високопрофесійними фахівцями. Подальше поглиблення міжнародного та військово-технічного співробітництва УДО потребує удосконалення відповідної нормативно-правової бази щодо взаємодії з правоохоронними органами та спеці-

альними службами іноземних держав та міжнародними організаціями. Висновки Метою реалізації програмних та плануючих документів розвитку УДО має стати створення ефективної, динамічної системи державної охорони (державного захисту), органи та структури якої будуть укомплектовані високопрофесійними фахівцями, забезпечені сучасними матеріальними і технічними засобами та відповідати нагальним потребами безпеки у сфері державної охорони. Реформування системи державної охорони повинно забезпечити спроможність визначених органів, структур і підрозділів протидіяти реальним та потенційним загрозам національній безпеці України в цій сфері та підвищені стану безпеки вищих посадових осіб держави та об’єктів. Водночас реформовані органи державної охорони повинні набути спроможності виконати завдання оборони держави та ефективно взаємодіяти з іншими складовими сектору безпеки та оборони держави. Прийняття концептуальних та програмних документів розвитку УДО доцільно провести після ґрунтовного фахового та експертного обговорення. Одним з таких майданчиків має стати науково-практична конференція з питань національної безпеки України, яку планує провести Інститут Управління Державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка наприкінці листопада 2016 року. Романяк М.М., заслужений юрист України, доцент, кандидат юридичних наук, професор Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Система оборонного планування

Прийняти рішення

Збільшення та посилення воєнної загрози навколо України призвели до суттєвих змін в оборонній політиці держави – пріоритетного значення для забезпечення обороноздатності набули питання організації ефективної системи стратегічного планування, зокрема оборонного планування, як її складової

Шемчук В.А., підполковник, старший науковий співробітник кандидат педагогічних наук

М

іністр оборони України генерал армії України Степан Полторак вважає що питання оборонного планування є одним із найважливіших у державі та від його ефективності залежатиме рівень безпеки України. Очевидним є беззаперечний факт того, що помилки, які будуть допущені сьогодні в процесі оборонного планування та виконання визначених планів і програм, в майбутньому призведуть до радикальних негативних наслідків воєнного характеру, як в короткостроковій, так і в середньостроковій та довгостроковій перспективах. Які, в свою

24

Жупінський П.О., підполковник, старший науковий співробітник

чергу, негативно вплинуть на соціально-економічне становище в нашій країні. Тому зрозуміло, що до питань пов’язаних з воєнною безпекою і обороною держави необхідно підходити виважено та ґрунтовно. Для цього треба ретельно розглянути роль і місце оборонного планування в питаннях забезпечення обороноздатності. Планування – це завчасно визначений порядок дій та розподіл між ними виділених ресурсів направлений на досягнення поставленої мети (цілі). А термін організація (від франц. organization – впорядкування, грец. organum – ін-

Тимошенко Р.Р., підполковник, старший науковий співробітник

струмент, знаряддя) означає визначення структури системи, розподіл та координацію функцій і повноважень з метою досягнення цілей системи, як суб’єкта управління. Так, відповідно до Закону України «Про організацію оборонного планування» оборонне планування – складова частина системи стратегічного планування та управління державними ресурсами у сфері оборони, що здійснюється у встановлені законом строки з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку ЗС України та інших військових форму№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вань (тут і далі при згадуванні інших військових формувань необхідно мати на увазі їх завдання, функції і структури, які задіяні у виконанні завдань щодо забезпечення воєнної безпеки і оборони – авт.) з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації. В системі оборонного планування вагоме місце займає система управління оборонними ресурсами. Так, одним з пріоритетних завдань оборонного планування є створення і підтримання на належному рівні державних ресурсів у сфері оборони, а також ефективне управління ними для забезпечення розвитку ЗС України та інших військових формувань, а до основних показників відносять показники забезпечення потреб оборони. Управління оборонними ресурсами є «нарізним каменем» в цій системі. Основна проблема полягає в тому, щоб встановлювати оптимальний розподіл (за структурою і обсягами) ресурсів і визначати способи їх найбільш ефективного використання для надійного забезпечення воєнної безпеки і оборони держави при мінімумі витрат. Одночасно, реальні умови функціонування системи зумовлює потребу корекції ухвалених планів. Зростаючий дефіцит наявних ресурсів не дає можливості повною мірою забезпечити всі існуючи потреби оборони, навіть наймогутніших держав світу. При такому підході спостерігається до-

№10/2016

сить високий рівень ризиків та невизначеностей при прийнятті військовими керівниками управлінських рішень (особливо в державах зі слабкою економікою). В таких умовах класичний метод менеджменту виділених оборонних ресурсів для забезпечення потреб воєнної організації держави став малоефективним. Це викликало попит на розроблення більш ефективного методу організації оборонного планування. Але, ефективність не припускала економії в бік погіршення рівня обороноздатності. В результаті, було розроблено метод організації оборонного планування, основаного на спроможностях (capability-based planning). Сутність методу полягає у визначенні і створенні структурних елементів та підсистем, які в змозі забезпечувати виконання поставлених завдань ЗС України та іншими військовими формуваннями (можливість досягнення потрібних якостей) щодо забезпечення визначеного рівня обороноздатності. Такий процес оборонного планування реалізовує визначення вимог до системи воєнної безпеки і оборони, які структуровані у вигляді переліку спроможностей, встановлення їх реального рівня та ключових параметрів структури збройних сил та інших військових формувань. Метою оборонного планування, основаного на спроможностях, є реалізація обраного політичного курсу щодо забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення конкрет-

них заходів, спрямованих на досягнення відповідного (існуючим, ймовірним, прогнозованим) загрозам та викликам рівня обороноздатності держави, з обґрунтуванням перспектив розвитку та розподілу функцій ЗС України та інших військових формувань, що найбільш відповідають соціально-економічним можливостям держави. Даний метод ефективно використовується при організації оборонного планування в таких державах, як США, Велика Британія, ФРН, а також іншими членами НАТО. Планування (зокрема оборонне) та прийняття рішення є окремими управлінськими функціями і, одночасно, між собою взаємопов’язаними. Тому для підвищення ефективності управлінської діяльності необхідно з’ясувати ці зв’язки. Так, управлінська функція – це особливий вид управлінської діяльності, конкретні форми управлінського

В системі оборонного планування вагоме місце займає система управління оборонними ресурсами. Так, одним з пріоритетних завдань оборонного планування є створення і підтримання на належному рівні державних ресурсів у сфері оборони

»

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

впливу на діяльність системи, які обумовлюють і визначають зміст ділових взаємовідносин. До основних функцій структури будь-якої управлінської діяльності належать: цілепокладання, мотивування, планування, організація, контролювання, а також тісно пов’язані з ними комунікація і прийняття рішень. Отже, управлінській діяльності притаманні такі складові: • прогнозування – передбачення, за допомогою якого можна визначити управлінські дії наперед; • планування – визначення алгоритму та порядку майбутніх управлінських дій; • організація – впорядкування діяльності різних систем в єдине ціле, що дозволяє реалізувати прийняті управлінські рішення; • мотивування – формування і розвиток мотивів управлінської діяльності, стимулювання (потреба) до успішної реалізації посадових компетенцій; • розпорядження – диференціювання дій і конкретизація цілей, змісту та методів діяльності конкретних посадових осіб; • координація та узгодження – встановлення відповідності та погодження дій між різними суб’єктами діяльності; • оцінка та контроль – забезпечення досягнення власних цілей в управлінській діяльності шляхом самооцінки та самоконтролю; • корегування – своєчасне внесення необ-

хідних змін у свою управлінську діяльність і діяльність інших суб’єктів діяльності. В загальному, управлінська діяльність являє собою здатність військовим керівництвом охоплювати всі аспекти проблеми, швидко аналізувати надзвичайно складний інформаційний матеріал і систематизувати його, виділяти суттєве, намічати план дій і в разі потреби миттєво його змінювати. Планування є однією із функцій управлінської діяльності, в якій зосереджено передбачення майбутнього, а також співставлення сил, засобів і завчасну реакцію на загрози, а управлінське рішення – це процес наскрізної діяльності щодо вибору варіанту дій із урахуванням реальних умов в системі діяльності. Управлінське рішення повинно бути обґрунтованим, об’єктивним та цілеспрямованим, кількісно та якісно визначеним, оптимальним, своєчасним, законним, комплексним та гнучким. В системі оборонного планування управлінські рішення можна умовно поділити на рішення щодо організації оборонного планування та рішення – виконання затверджених планів і програм. Умовно, оскільки деякі рішення будуть одночасно відноситись і до організації оборонного планування і до втілення цих планів. (Взаємозв’язок між системою оборонного планування та управлінськими рішеннями військових

керівників різних рівнів управління зображено на мал. 1). На малюнку червоним кольором виділено рішення щодо виконання затверджених планів і програм, зеленим – щодо організації оборонного планування. З малюнку видно, які саме управлінські рішення приймає військове керівництво відповідних рівнів в сфері оборонного планування. Безпосередніми виконавцями оборонного планування виступають військові керівники оперативно-тактичного та тактичного рівнів. Саме показники їхньої діяльності будуть визначати рівень набутих спроможностей. Який в свою чергу (зворотній зв’язок) буде впливати на можливості держави, що є одним з показників під впливом якого формується загальний політичний курс держави в сфері оборони. Для вирішення проблеми відповідності управлінських рішень діючим перспективним планам у поточному періоді, військовими керівниками використовуються «механізми» координації розвитку всіх структурних елементів спроможностей та забезпечення зв’язку між системою управління оборонними ресурсами, цілями оборонної політики і перспективними планами. Така координація здійснюється по двом напрямам: • по горизонталі: узгодження планів між розпорядниками бюджетних коштів та

Управлінські рішення військового керівництва в системі оборонного планування Можливості держави Загальний політичний курс держави у сфері оборони

МЕТА Вище військове керівництво України (Президент, Рада національної безпеки і оборони)

Перспективне оборонне планування

ЗАВДАННЯ Стратегічний рівень військового керівництва (Міністр оборони України, начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗС України)

Поточне оборонне планування

ЗАВДАННЯ Оперативний рівень військового керівництва (Командувачі оперативних командувань, інших органів військового управління, начальники центральних органів місцевої влади, які здійснюють керівництво іншими військовими формуваннями)

Безпосереднє виконання поточного оборонного планування

ЗАВДАННЯ Тактичний рівень військового керівництва (від командирів бригад (полків) і нижче)

26

мал. 1

Рішення щодо виконання політичного курсу Рішення щодо організації перспективного ОП Рішення з виконання перспективного ОП Рішення щодо організації перспективного ОП Рішення з виконання перспективного ОП Рішення щодо організації перспективного ОП Рішення по виконанню поточного ОП (набуття спроможностей) Рішення по виконанню поточного ОП (набуття спроможностей)

СПРОМОЖНОСТІ

№10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

керівниками, які відповідальні за набуття окремих спроможностей (втілення оборонних планів); • трансформаційний: де оборонні програми виступають ланкою (сполученням) між перспективними планами та структурами оборонного відомства, інших військових формувань, а також останніх між собою. Це здійснюється шляхом реалізації перспективних документів у поточній діяльності (бюджетування, закупівлі, підготовку тощо). Системне застосування названих підходів забезпечує адекватність, повноту і баланс всіх складових спроможностей. Загальна практика прийняття управлінських рішень військовими керівниками показує, що в більшості рішення приймаються імперативно або альтернативно. Під імперативним управлінським рішенням розуміються ті рішення, які приймаються військовими керівниками на підставі виконання певних вимог, встановлених (традиційних) норм та принципів поведінки, системи цінностей. Але традиційність та сталість при прийнятті управлінських рішень в системі оборонного планування, основаного на спроможностях, буде виступати певним тягарем, як при здійсненні планування, так і при його втіленні. Альтернативним управлінським рішенням є вибір керівника між двома та більше варіантами, які є взаємовиключні. Такі рішення є більш прийнятні, ніж імперативні, але також мають вагомі недоліки. А саме: для вироблення потребують суттєвих затрат ресурсів сил і часу, зменшується відповідність принципам своєчасності, комплексності і гнучкості. При здійсненні оборонного планування основаного на спроможностях, акцент доцільно змістити на прийняття варіативних та креативних рішень. Варіативне управлінське рішення приймається на основі управлінського рішення прийнятого раніше (стандартизованого рішення). Для підвищення ефективності прийняття варіативних управлінських рішень створюється певна стандартизована модель, в яку закладено основи діяльності організаційної системи, котрі є сталими та другорядні елементи, що можуть змінюватись. Так, для методу основаного на спроможностях, побудовані такі стандартизовані моделі оборонного планування, які дозволяють приймати найбільш обґрунтовані та оптимальні управлінські рішення. Стандартизована модель НАТО відбудована за конструкцією DOTMLPFI (Doctrine, Organization, Training and education, Materiel, Leadership, People, №10/2016

конструкція DOTMLPFI

розробка концепції

на що впливає

Facilities, Interoperability), що означає: доктрина, організація, тренування та освіта, матеріальні ресурси, лідерство, персонал, сумісність, інфраструктура. Наприклад, в США використовується конструкція DOTMLP як і в стандартній моделі НАТО, але не включено інфраструктура та сумісність. У Канаді – модель за конструкцією РRІСІЕ, (Personnel, Research & development/operations research, Infrastructure & organisation, Concepts, doctrine & collective training, ІТ Infrastructure, Equipment, supplies and services) що означає: персонал; розробки і дослідження/оперативні розрахунки; інфраструктура й організація; концепції, доктрина та колективна підготовка; інфраструктура інформаційних технологій; елементи обладнання, постачання та послуги. Конструкція Австралійської моделі FIC (Fundamental Inputs to Capability), що означає фундаментальні внески у спроможності, складається з восьми груп: організація, персонал, колективна підготовка, основні системи, інфраструктура, постачання, забезпечення, командування та менеджмент. Крім того, система оборонного планування, яка основана на спроможностях, потребує від військових керівників і прийняття креативних управлінських рішень. Такі рішення дозволяють раціонально вибирати нові варіанти вирішення завдань і проблем за допомогою творчого мислення. А оборонне планування, яке основане на спроможностях, дає більше можливостей для творчого маневру військового керівника, оскільки показники ефективності наближені до кінцевої мети планів, а не до показників забезпеченості потреб. Таким чином, обраний метод організації оборонного планування, який

доктрина; організація; тренування та освіта; матеріальні ресурси; лідерство; персонал; сумісність; інфраструктура.

орієнтований на спроможності, є найбільш оптимальним для реалізації політичного курсу щодо забезпечення обороноздатності держави. І в системі прийняття управлінських рішень військовими керівниками всіх рівнів являє собою, так би мовити, «об’єднувальну» управлінську функцію. Створює більш прогнозоване зовнішнє середовище (зменшує невизначеності та ризики) для прийняття управлінських рішень. Виступає синхронізуючим та взаємопогоджуваним фактором між суб’єктами планування та військовими керівниками щодо виконання ними управлінських функцій для досягнення головної мети – забезпечення воєнної безпеки держави. Для підвищення ефективності прийняття управлінських рішень при втіленні оборонних планів, необхідно здійснювати розвиток державного управлінського мислення військового керівництва. Кожне управлінське рішення повинно оцінюватись щодо відповідності його до цілей і завдань оборонного планування. А саме – оборонне планування повинно будуватись відповідно до існуючої державної політики в сфері оборони. Військові керівники повинні розуміти місце, завдання та необхідні результати (можливі наслідки) управлінських рішень в системі оборонного планування. Тому необхідно ввести в програму навчання в ВВНЗ вивчення основ оборонного планування, орієнтованого на спроможності. А майбутніх керівників навчати прослідковувати причиннонаслідкові зв’язки взаємовпливу прийнятих управлінських рішень та цілей оборонного планування, оцінювати прийняті рішення на відповідність цілям оборонного планування відповідного рівня.

27


Наслідки агресії

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Втрата націонал

На спроможності України адекватно реагувати на виклики та ризики національної безпеці негативно впливають внутрішні економічні та соціально-політичні фактори, зокрема — економічна та політична криза

О

Клиновий Д.В., провідний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, доцент

днак, не слід забувати, що у забезпеченні національної безпеки особливе місце за-

28

Рогов П.Д., провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук

ймає інформаційний аспект, у якому важливим фактором виступає адекватне інформаційне забезпечення у

комунікаційно-контентному спротиві агресії, інакше кажучи – повноцінне використання об’єктивної інформації як фактора перемоги у протистоянні в інформаційному просторі. Актуальність тем, для вивчення яких використовуються контент-аналітичні методики, очевидна. Терористичні акти, що відбуваються, показали, що об’єктом терористичного нападу є не окрема особа, організація або політична еліта, а держава в цілому. При цьому демократичний політичний устрій №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

льного багатства

і свобода слова, що реалізовується за допомогою засобів масової інформації, об’єктивно можуть сприяти успішності терактів. Засоби масової інформації — один з базових соціальних інститутів демократичного суспільства, що забезпечує реалізацію свободи особи, її захист від свавілля з боку влади і комерційних організацій. У такому суспільстві ЗМІ стають одним з механізмів цілісної системи національної безпеки та її складових. Але через дію основних законів ринкової економіки, №10/2016

ЗМІ втрачають економічну (фінансову) самостійність, переходячи у фактичну власність тих або інших соціальних і економічних (фінансових) груп. Це робить їх несприйнятливими до інтересів суспільства в цілому, орієнтує на модель надоперативної подачі інформації. Наслідком цього стає нездатність ЗМІ враховувати соціальні наслідки поширюваної інформації, і можливість легкого перетворення ЗМІ з інституту гарантії свободи слова та засобу отримання об’єктивної інформації в

інструмент політичного впливу і пропаганди. З цієї причини представляється актуальним вивчення роботи ЗМІ при освітленні актів тероризму, ведення гібридної війни проти країни, а також проблем, пов’язаних з тероризмом та гібридними війнами. З іншого боку, саме ЗМІ можуть стати ефективним фактором спротиву в інформацій війні, але лише у тому випадку, коли політична складова їх функціонування буде мати об’єктивне підґрунтя у вигляді обґрунтованого, осмисленого і грамотно пода-

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проти Україні застосовуються технології інформаційної війни, які поєднують традиційні та інноваційні способи інформаційного впливу. По-перше, це широке використання телебачення та інших видів відеоконтенту, що передбачає створення штучної, вигідної стороні конфлікту картини подій

»

ного фактичного матеріалу (контенту). Отже, без, по-перше, об’єктивної інформації, а по-друге – її відповідного якісного подання, ефективного спротиву інформаційній агресії бути не може. Ведення гібридної війни ніколи не буває випадковим або відособленим, а містить узгоджену діяльність з використання інформації як зброї для ведення бойових дій – будь-то на реальному полі бою, або в економічній, політичній, соціальній й інформаційній сферах. Тому як основне і найбільш загальне визначення гібридної війни може бути застосоване таке її визначення: гібридна війна — це усеосяжна цілісна стратегія, обумовлена усезростаючою значущістю і цінністю інформації в питаннях командування, управління, економіки та політики. Гібридна війна це війна завжди і скрізь, в першу чергу, в інформаційному просторі. Ці війни включають як відкриті, так й приховані та таємні дії військ, особливо сил спеціальних операцій, у поєднанні з політичними, розвідувальними, дипломатичними і фінансовими методами ведення війни, щоб найбільш ефективно протистояти діяльності протиборчої держави. Фронтів у цієї війни – велика множина. Загальна перемога складається підсумовуванням перемог на кожному з цих фронтів, що послужило тому, що саме зараз гібридні війни стали реальністю. Основна зброя в цій війні – інформація, яка складає основу новій зброї сучасності: інформаційній зброї. Сучасна інформаційна складова гібридної війни має свої певні особливості і, на відміну від «інформаційних війн» минулого носить специфічний характер, відрізняючись тим, що має не просто контентний (односторінне розповсюдження контенту – інформації, що має характер позбавленого діалогу віщання), а інтерактивний, комунікаційно-контентний характер, що передбачає комунікативний характер спілку-

30

вання. Фактично, це перша війна, у якій обидві сторони конфлікту в змозі широко використовувати ЗМІ для інтерактивного спілкування – комунікації. Якщо в минулому основою для інформаційної війни було розміщення інформації в ЗМІ, яке не передбачало прямого діалогу (друк і розповсюдження листівок та іншої друкованої продукції, радіопередачі, гучномовлення, телебачення), то на сьогодні через соціальні мережі та електронні ЗМІ відкриваються широкі можливості для безпосереднього спілкування з супротивником як для самих учасників збройного конфлікту, так і «груп підтримки» з обох сторін, а також учасників «третіх сторін» – спостерігачів з інших країн та груп соціуму, які намагаються бути неупередженими або не підтримують жодну з сторін конфлікту. Аналіз комунікаційно-контентної боротьби в ЗМІ дозволив виявити певні особливості застосовуваних проти Україні технологій інформаційної війни, які поєднують традиційні та інноваційні способи інформаційного впливу. По-перше, це широке використання телебачення та інших видів відеоконтенту (відеороликів, подкастів та ін.) як для внутрішньої (всередині своєї країни або зони впливу, наприклад, – окупованих територій), так і для зовнішньої

аудиторії (друга сторона конфлікту та треті країни) для формування «віртуальної реальності» конфлікту, яке передбачає створення штучної, вигідної стороні конфлікту картини подій, із застосуванням у тому числі засобів професійної режисури та гри професійних акторів, у результаті чого журналісти не просто фіксують реальні події, а фактично створюють із суміші реальних та зрежисованих, штучних подій потрібну картину реальності. По-друге, спостерігається зосередження акцентів у поданні інформації не на фактичному очевидному матеріалі, а на емоційній складовій комунікації, яка здатна впливати на людину в обхід свідомості, при цьому головну частину інформаційного контенту займає не фіксація фактів та очевидних доказів, яких як правило, у подібних повідомленнях і немає, а фіксація емоцій суб’єктів – учасників комунікації (журналістів, спеціально підготовлених осіб) у самих повідомленнях про реальні чи вигадані факти. При цьому найфантастичніший вигаданий «факт» сприймається стороною, що приймає повідомлення, як незаперечний саме через емоційну складову спілкування, а не через очевидні докази. По-третє, суб’єктивізація аргументації спілкування, зміщення уваги з об’єкту на суб’єкт, застосування №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

багато у чому «запозиченої» в кримінальному середовищі технології заперечення очевидних фактів, визнання фактором перемоги у дискусії не наявність об’єктивного доказу, а факту його суб’єктивного визнання, тобто «віри» чи «не віри» у доказ. Подібним же чином отримане силовим чи іншим примусовим шляхом суб’єктивне «зізнання» всупереч фактам видається за доказ вини. В обох випадках акцент зміщується з об’єктивної реальності, з очевидних фактів на суб’єктивне уявлення про неї, тобто на власну інтерпретацію факту. При цьому супротивник, який не знайомий з цією технологією, втягується у безкінечну дискусію, в якій від нього постійно вимагають об’єктивних доказів, наявність яких потім навмисно ігнорується і відкидається, в результаті чого з нього фактично знущаються, «роблять дурня». При цьому часто застосовуються принципи формальносуб’єктивної логіки («не визнав – не винен», «хто сильніший – той правий» та ін.), якими досягається видимість логічної аргументації. Цей феномен було помічено ще у давньому Римі і зафіксовано у правовому принципі «мanifestum non eget probatione», тобто «очевидне не потребує доказів», а отже після наведення очевидних фактів згода з ними протилежної сторони конфлікту не очікується, а самі факти наводяться як №10/2016

правило для доказів третій, неупередженій стороні (наприклад, суду або сторонам – гарантам у переговорах) з відповідними цілями. По-четверте, застосування психологічної технології, відомої як «трикутник Карпмана», у якій використовується послідовне маніпулювання ролями «жертва», «нападник» та «рятівник», коли агресор штучно, шляхом провокацій та маніпуляцій зображує з себе (чи з соціальної або етнічної групи, яку він підтримує або на яку спирається) спочатку жертву, потім рятівника, а з реальної жертви своєї агресії – нападника на користь своїм цілям і для виправдання агресії в очах власної «групи підтримки» або третіх осіб. Ця технологія широко застосовується з використанням як ЗМІ, так і збройних провокацій. Досить часто на таких збройних провокаціях спеціально присутніми є заздалегідь запрошені представники потрібних ЗМІ, які в результаті створюють агресору необхідний образ «рятівника» чи «жертви». По-п’яте, – часова регресія, зміщення часових рамок, переведення в комунікації «стрілок годинника» назад, у минуле, тобто загально-ретроспективний часовий характер вектору комунікаційного спілкування. Він апелює в основному не до майбутнього (яким, наприклад, є євроінтеграційний вектор для України), а до минулих часів – зосереджуючи ціннісні орієнтири на тому, що існувало «колись» – на часах Російської імперії («Новороссія», «русскій мір», «георгієвська» стрічка), СРСР, на перемозі у ІІ Світовій війні, на ортодоксальному релігійному світогляді тощо. Подібні технології використовуються, зокрема, й ІДІЛ, де ідеологією і нормою життя проголошується ортодоксальний іслам і соціальні норми ісламських держав – халіфатів часів першого тисячоліття н.е. Ця технологія ґрунтується на факторі відомості про минуле і невідомості майбутнього, феномені людського страху перед майбутнім і невідомим. При цьому минуле (наприклад, часи СРСР, сталінізму тощо) виставляється лише в позитивному світлі з використанням інформації про успіхи і замовчуванням негативних фактів, а невідомим як правило просто лякають у вигляді фантастичних вигадок, спотворених фактів або знову-таки формально-логічних міркувань. Як показує практика, подібна технологія є достатньо ефективною з урахуванням психологічного складу окремих осіб чи груп осіб, соціальних, релігійних традицій та національної психології окремих народів чи соціальних груп населення

(наприклад – люди похилого віку, або навпаки – діти чи молодь). Як видно з наведеного аналізу, в інформаційному протистоянні з таким супротивником, який у цілому акцентується на суб’єктивних оцінках та маніпулятивних чинниках комунікації, найважливішого значення набувають з однієї сторони – об’єктивність, очевидні факти та обґрунтовані докази, які здатні розхитати, порушити та врештірешт зруйнувати штучно створену супротивником картину реальності, довести її неадекватність дійсному стану речей, а з іншої сторони – контрманіпуляції («маніпуляції маніпуляторами») з використанням проти агресора усіх особливостей, недоліків і слабих місць його ж інформаційної зброї. Так, зокрема, підтвердженим фактом є той, що багато разів спійманий на неправдивій інформації учасник конфлікту повністю втрачає довіру в третіх сторін і навіть у випадку, коли він застосовує правдиві повідомлення, вони сприймаються як такі, що не відповідають дійсності. Також часто, особливо в разі довгострокового інформаційного протистояння такий супротивник втрачає реципроситі (довіру населення до суспільних інститутів) внаслідок того, що спотворення ним картини реальності на свою користь рано чи пізно помічається і «групами підтримки» ззовні, і власним населенням, у тому числі – на побутовому рівні. Зокрема, таке явище було свого часу вдало охарактеризовано як «війна телевізора і холодильника». Тут спрацьовує англійське прислів’я: «можна обманювати половину людей весь час і всіх людей половину часу, але не можна обманювати всіх завжди». Отже, зважаючи на першочергову важливість факторів очевидного факту та обґрунтованого доказу в комунікаційно-контентному протистоянні в інформаційній війні, необхідно широко висвітлювати в інформаційному просторі об’єктивні факти та обґрунтовані оцінки, що стосуються наслідків агресії – як воєнного, так і економічного та соціального характеру. Аналіз контентної складової сучасної інформаційної зброї (змісту інформаційних повідомлень, включаючи факти, форму та змістовну складову їх подання, обґрунтування на їх основі відповідних висновків тощо) показує, що важливим фактором контенту, який дозволяє отримувати перемогу в інформаційному протистоянні є конкретизовані і формалізовані очевидні дані (числові показники), що характеризують об’єкт, або явище, який є предметом дискусії в інформаційному протистоянні. Такими даними, зокрема

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

є кількісні оцінки грошових, матеріальних, людських та інших втрат сторін у конфлікті. Економічні втрати Нині в інформаційній складовій протистояння військовій агресії проти України, на жаль, практично відсутніми є реальні, науково обґрунтовані оцінки втрат господарського потенціалу або ж національного багатства від подій у Криму та на Сході України в 2014-2016 роках. Поодинокі оцінки носять в основному характер визначення очевидних втрат конкретних господарських об’єктів, населених пунктів, в окремих випадках – площ території ОРДЛО, проте, не носять комплексного, всеохоплюючого характеру. Багато оцінок носить спекулятивний характер, принижують, або навпаки – завищують реальні втрати від війни. Тому, вкрай необхідне різнобічне висвітлення в засобах масової інформації та застосування в комунікаційно-контентному спротиві агресії, включаючи контрпропаганду, реальних оцінок втрат національного багатства країни від воєнних чинників. Таким чином, використання наочного цифрового матеріалу надає можливість, по-перше, об’єктивно оцінювати власні втрати і робити обґрунтовані висновки про майбутні шляхи вирішення і завершення конфлікту, а по-друге – ефективно протистояти в інформаційній війні супротивнику, що широко використовує емоційно насичену, проте неправдиву і необ’єктивну ін-

32

формацію. Такому супротивнику будьякі об’єктивні факти і неупереджені обґрунтовані оцінки швидко вибивають з рук його «інформаційні козирі». На сьогодні авторами на основі відкритих публікацій у ЗМІ, доповідей урядових структур та наукових розробок Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» та Національного інституту стратегічних досліджень оцінено втрати господарського потенціалу України від війни та окупації. За проведеними розрахунками реальні сукупні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають, навіть якщо взяти мінімальні обраховані цифри, біля 3 трильйонів гривень, серед яких втрати людського капіталу становлять 2,5 трильйона, а матеріального капіталу (виробничих і природних ресурсів разом) – біля 0,5 трильйона гривень, приблизно по 250 млрд. грн. по виробничих та природних активах. Наведемо декілька показових порівнянь. Так, для того, щоб мати наочне уявлення, що являє собою ця грошова сума, зауважимо, що за неї, тобто за 3 трильйона гривень можна було б купити на сьогодні більше 10 тис. тон золота в ринкових цінах (1 тона золота коштує приблизно 33 мільйони доларів США), для перевезення якого знадобилося б близько 200 вантажних залізничних вагонів стандартної вантажопідйомності у 4 потягах з 50 вантажних вагонів кожен. І це зважаючи на те, що за останні

15 років ціна на золото на світових ринках зросла майже вчетверо! За оцінками американських вчених, весь світовий золотий запас, який оцінювався у 30 тис. тон (станом на 2014 рік), лише у три рази перевищує цю суму, отже у вартісному вимірі господарський потенціал поки що втрачених Україною територій Криму і Донбасу дорівнює одній третині вартості усього золотого запасу світу. Якщо взяти, не враховуючи людський капітал, тільки матеріальну складову – виробничий і природно-ресурсний потенціал будемо мати втрати багатства на півтрильйона гривень, а це потяг з 33 вагонів, завантажених 1,7 тис. тон золота найвищої проби! Отже, тільки вартість матеріальних втрат України перевищує на 30% увесь наявний на лютий 2016 р. золотий запас Росії (1,3 тис. тон)! Зі стратегічно-господарської точки зору насамперед важливо, що на сьогодні, по-перше, фактично втрачено контроль над АР Крим з унікальними рекреаційними ресурсами та, по-друге, втрачено контроль над стратегічно важливою частиною надпотужного потенціалу мінерально-сировинних ресурсів Донбасу, зокрема повністю над Амвросіївським, Старобешівським та Шахтарським районами Донецької області, де знаходиться 40% її мінерально-сировинного потенціалу. Для Луганської області – це повна втрата контролю над Краснодонським, Лутугінським, Перевальським, Свердловським та Слов’яносербським районами, №10/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

де розташовано 60% корисних копалин Луганщини. У цілому втрати є ще більшими, враховуючи частково окуповану територію інших адміністративних районів Донбасу, але у цілому можна зробити висновок про те, що втрачено не менше, ніж половину всього мінерально-сировинного потенціалу Донецької та Луганської областей, а це – не менше чверті вартості усіх корисних копалин України. Зіставна перевірка проведених розрахунків показала їх валідність. Зокрема, у свій час було визначено, що (за розрахунками економістів) втрати багатства СРСР під час ІІ Світової війни склали 6,5 трильонів доларів США за порівняною купівельною спроможністю на 1 січня 2016 р., що на сьогодні складало б суму приблизно у 150 трильйонів гривень. Якщо зіставити площу окупованих територій СРСР в зоні ведення бойових дій під час ІІ Світової війни на території СРСР (2400 тис. км2) та площу окупованих територій в Україні (45 тис. км2), а також відповідні суми втрат багатства (150 трлн. грн. та 3 трлн. грн.), можна побачити, що наші розрахунки зовсім не виглядають ані заниженими, ані завищеними, оскільки будемо за зазначеними показниками мати різницю приблизно у 50 разів за втратами багатства і в 53 рази за площею окупованих територій, що є дуже і дуже близьким співвідношенням. Отже, можна зробити висновок, що для нашої країни руйнівна сила сьогоднішньої війни відносно регіональної економіки є практично такою ж інтенсивною, а приведені до одиниці площі втрати багатства країни приблизно такими ж, як під час ІІ Світової війни. Наведені оцінки дозволяють зробити кілька важливих висновків. Перший з них – це ствердна відповідь на одне з проблемних і болючих питань, що їх піднято в інформаційному протистоянні – чи треба повертати окуповані території в Україну? Відповідь на сьогодні, в усякому випадку для нас однозначна – задля збереження стратегічного господарського потенціалу і забезпечення безпеки національної економіки повернення Донбасу і Криму в Україну необхідне. Сутнісно це питання не стосується того – мирним чи військовим шляхом можна реінтегрувати відторгнуті території нашої державу в її склад. Відповідь тут якраз може носити комплексний характер – і мирним, і військовим, тобто застосовані мають бути усі засоби. З однієї сторони – це може бути дипломатичний шлях переговорів під міжнародним патронатом, як, наприклад, №10/2016

у вирішенні Боснійського конфлікту. З іншого боку, не є повністю виключеними й ситуаційно виправдані військові рішення стратегічного характеру, як свого часу операція «Буря» у Хорватії або тактичні дії, як наприклад, визволення українським військовими структурами Красноармійського та Краснолиманського районів, міста Маріуполя, взяття під контроль с. Широкино та інших населених пунктів Донеччини чи Сєверодонецко-Рубежанської міської агломерації Луганщини (назви населених пунктів та районів подано станом на 2014 рік). Також можливою є й поступова багаторічна реінтеграція усіх територій в єдину керовану урядом країну через національний міжрегіональний діалог як це було зроблено шляхом створення Комісії з національного примирення в Таджикистані, після чого реінтеграційні процеси в країні йшли понад 10 років. Не можна вважати вичерпаними й реалії т.з. «Мінського процесу», який попри усі його вади і недоліки, де-факто знизив загальну напругу конфлікту. Окреме, хоча й явно не найкраще рішення передбачає т.з. «придністровський» варіант, за якого інтеграційні процеси уповільнено йдуть десятиліттями, проте що в законодавстві Молдови прописано права самопроголошеної республіки як Автономного територіального утворення з особливим правовим статусом. Поки що гіпотетичним, але таким, щодо якого

на сьогодні в усякому випадку ведуться розмови в окремих ЗМІ на рівні політичних заяв, є варіант виплати країноюагресором репарацій за окуповані території. Отже, ми можемо окреслювати лише певні ймовірні сценарії інтеграції. Єдиний шлях, що має бути окреслений, як небажаний – це сценарій дезінтеграції і безповоротної і некомпенсованої втрати територій. Другий важливий висновок полягає у тому, що на сьогодні наведеними розрахунками створено певне підґрунтя для пред’явленні відповідних обґрунтованих претензій до країни-агресора не тільки в інформаційній боротьбі, але і на дипломатичній арені, в переговорах щодо підтримки України світовою спільнотою, для прийняття відповідних заходів правового характеру, для збереження і посилення дії санкційних інструментів міжнародного впливу. Для міжнародної підтримки України, у дипломатичному спілкуванні з її партнерами дуже важливо оперувати об’єктивними фактичними оцінками руйнівних економічних наслідків теперішнього військового конфлікту. Вони також можуть закласти основу для визначення в майбутньому репараційних виплат Україні за окуповані території. У загальному підсумку, зі сказаного можна зробити наступні висновки: 1. Сучасна інформаційна складова гібридної війни має свої певні особливості і, на

За розрахунками реальні сукупні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають, навіть якщо взяти мінімальні обраховані цифри, біля 3 трильйонів гривень»

33


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відміну від «інформаційних війн» минулого носить специфічний, інтерактивний, комунікаційно-контентний характер, що передбачає комунікативний характер спілкування через соціальні мережі та електронні ЗМІ як для самих учасників збройного конфлікту, так і для «груп підтримки» з обох сторін, а також учасників з групи «третіх сторін». 2. Наведений аналіз засновуваних проти України інформаційних технологій показав, що в інформаційному протистоянні з таким супротивником, який у цілому акцентується на суб’єктивних оцінках та маніпулятивних чинниках комунікації, найважливішого значення набувають з однієї сторони – об’єктивність, очевидні факти та обґрунтовані докази, які здатні зруйнувати штучно створену супротивником картину реальності, довести її неадекватність дійсному стану речей, а з іншої сторони – контрманіпуляції з використанням проти агресора усіх особливостей, недоліків і слабих місць його ж інформаційної зброї. 3. Аналіз контентної складової сучасної інформаційної зброї показує, що важливим фактором контенту, який дозволяє отримувати перемогу в інформаційному протистоянні є конкретизовані і формалізовані очевидні дані, числові показники, що характеризують об’єкт, або явище, який є предметом дискусії в інформаційному протистоянні. Такими даними, зокрема є кількісні оцінки грошових, матеріальних, людських та інших втрат сторін у конфлікті. 4. Загальногосподарські втрати України носять комплексний характер і можуть бути ви-

ражені економічно як вартісні втрати виробничого, людського та природного капіталу, який був втрачений через фізичне знищення відповідних активів, їх переміщення на непідконтрольні українській владі регіони та втрату контролю над ними на тимчасово окупованих територіях. 5. Основними наслідками військових дій на території України для її господарського потенціалу є: окупація Кримського півострову та втрата контролю над його господарством; ведення бойових дій на частині території Донецької та Луганської областей та фізичне знищення або суттєве зниження якості і виведення з господарського обігу частини виробничих, людських та природних ресурсів; окупація частини цих територій та втрата контролю над їх господарським потенціалом, що у цілому спричинило підрив економічної та національної безпеки Української держави, скорочення економічного потенціалу Донеччини та Луганщини, створення перепони щодо подальшої євроатлантичної інтеграції нашої держави. 6. Вартісні оцінки втрат загальноекономічного потенціалу показали, що на сьогодні втрати України від війни складають орієнтовно 7,5 % території, проте біля 20% виробничого, 12% людського та 18% її природно-ресурсного потенціалів, у тому числі не менше 25% стратегічно важливих для національної безпеки країни мінерально-сировинних ресурсів, включаючи вугілля. Така істотна величина втрат, у першу чергу, базується на підвищеній територіальній концентрації національного багатства – виробничих, людських

Зі стратегічно-господарської точки зору важливо, що на сьогодні втрачено контроль, по-перше, над Кримом з його унікальними рекреаційними ресурсами та, по-друге, над стратегічно важливою частиною надпотужного потенціалу мінерально-сировинних ресурсів Донбасу»

34

та природних ресурсів в межах нині непідконтрольних українській владі територій Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим. Розрахунки показують, що руйнівна сила сьогоднішньої війни відносно територіальної економіки є практично такою ж інтенсивною, а приведені до одиниці площі втрати багатства країни такі ж, як під час ІІ Світової війни. 7. Орієнтовні вартісні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають біля 3 трильйонів гривень, серед яких втрати людського капіталу становлять 2,5 трильйона, а матеріального капіталу (виробничих і природних ресурсів разом), враховуючи необхідність його відновлення, – біля 0,5 трильйона гривень. Тільки матеріальні втрати України, не рахуючи людських, у золотому еквіваленті склали біля 1,7 тис. тон банківського золота за біржовими цінами на травень 2016 р., що на 400 тон перевищує золотий запас Росії. 8. Загальногосподарський потенціал окупованих територій має для нашої країни надважливе стратегічне значення з точки загальної економічної, енергетичної, демографічної та інших видів безпеки, а для збереження стратегічного господарського потенціалу і забезпечення безпеки національної економіки необхідним є прийняття комплексних заходів дипломатичного, юридичного та військового характеру для повернення окупованих Донбасу та Криму під юрисдикцію та контроль Уряду України. 9. Пропонується широко висвітлювати наведені факти в інформаційному просторі України та за кордоном як складову комунікаційно-контентного формату інформаційного протистояння у гібридній війні, застосовувати їх для прийняття обґрунтованих рішень в державному та регіональному управлінні, для застосування у якості доказів агресії на міжнародній арені.

№10/2016

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №10_2016  

Оборонний вісник №10_2016  

Advertisement