__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

10 2015


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

10 2015


ЗМІСТ Гібридна війна

Коли прийде «день «Д»…

6

Скандинавсько-балтійськопольська ініціатива

Проект «ОВ»: На захисті Державного кордону

Згортуватися навколо безпеки

МІЖНАРОДНЕ ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА УЧАСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ ТА МІСІЯХ ООН

10

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами

15

Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Технології гібридних воєн

Війна проти державності

Актуально

19

Стратегія іміджу

26

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№10/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Автомат «Малюк» Довідка Український автомат «Малюк» є кардинальною модернізацією автомата АК за схемою «буллпап» Калібр:

5,45мм Патрон:

5,45х39мм зразка 1974р. Вага:

3,2 кг Довжина:

702мм Довжина стволу:

415мм Скорострільність:

650-700 пострілів у хвилину Прицільна дальність:

1000 метрів Початкова швидкість кулі:

900/715 м/с Ємність магазина:

30 патронів

«Оплот» для Таїланду Відповідно до контракту, чергову партію танків «Оплот» буде передано Таїланду до 31 грудня 2015 року В 2011 році Україна підписала контракт із Таїландом на поставку 49 танків «Оплот» загальною вартістю близько 250 млн дол. Перша партія з 5 танків була поставлена наприкінці 2013 року. У червні 2015 року концерн виконав чергову поставку в Таїланд партії з 5 танків. Для України «Оплот» вигідніше експортувати, ніж використовувати в АТО, а отримані кошти дозволять модернізувати наявну на складах техніку.



В

Україні розпочинають виробництво автомата «Малюк». Він задумувався розробниками (українська компанія «ІнтерПроІнвест») як варіант глибокої модернізації радянських АКМ та АК-74 за схемою булл-пап. Після випробування в реальних умовах та внесення низки конструктивних змін, являє собою самостійну оригінальну конструкцію, що за показниками точності, надійності та зручності суттєво перевершує вироби Калашнікова. Унікальні характеристики автомата вже зацікавили потенційних споживачів – Міністерство оборони та Національну гвардію України.

Модернізація бойових модулів Бойовий модуль «Штурм», що встановлюється на українських БТР-3 і активно використовуваний у бойових діях в АТО, повністю модернізований – у оновленого «Штурма» присутній сучасний бортовий комп’ютер, встановлений пульт управління вогнем за стандартами НАТО. Дана система управління була зведена в один блок, який доповнений унікальним інтерфейсом. Змінено і загальну компоновку бойового модуля. Прицільні системи отримали додатковий захист.

Дослідна експлуатація автомата в окремих армійських підрозділах вже підтвердила високі характеристики та викликала обґрунтований інтерес спецназівців. «Малюк оснащен трьома планками Picatinny - для установки додаткових оптичних і механічних пристроїв, зокрема прицілу, рукоятки, сошок та ін. Так само на «Малюкові» кріпиться і глушник. Виробництво автомата буде розгорнуто на ДП «Красилівський агрегатний завод», що надасть змогу розширити продуктову лінійку підприємства та створити нові робочі місця.

Бронеавтомобіль «Тритон-01» ПАТ «Завод Ленінська кузня» презентував новий бронеавтомобіль «Тритон-01». Машина має клас захисту STANAG 4569 рівень 2а - від стрілецької зброї калібру 7,62 мм. Екіпаж становить 3 людини, а відділення для десанту може вмістити 8 осіб. Повна маса бронеавтомобіля – 8 т. «Тритон-01» може плавати - максимальна швидкість на воді – 10 км/год, а по дорогах – до 110 км/год, Запас ходу 700 км. «Тритон-01» озброєний кулеметом калібру 12,7 мм, а також автоматичним 40-мм гранатометом.

Вертольоти для Нацгвардії Нацгвардія в 2016 році планує закупити модернізовані вертольоти Мі-8МСБ-В. Він може перевозити до 24 військовослужбовців з озброєнням, використовуватися як санітарний вертоліт для 12 поранених осіб або для перевезення 3,5 тон вантажу. Також його можна використовувати як вертоліт вогневої підтримки десанту та сухопутних військ, для знищення броньованої техніки, вогневих точок і живої сили противника. Три військово-транспортних вертольоти Мі-8МСБ-В вже стоять на озброєнні авіації Національної гвардії.

№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Реформування системи харчування Наступного року усі підрозділи Збройних Сил України переведуть на нову систему харчування. Після проходження пілотного проекту будуть ухвалені рішення щодо організації нової системи харчування в українській армії. Крім того, планується, що в січні 2016 року в рамках експерименту почнуть харчувати за новими стандартами не лише у пункті постійної дислокації військової частини, але й на полігонах та в зоні проведення АТО. Нагадаємо, у квітні цього року Президент України Петро Порошенко підписав закон, спрямований на підвищення якості харчування військових. З 16 вересня в Академії сухопутних військ розпочався експеримент з організації харчування курсантів, метою якого є визначення можливості запровадження системи організації харчування військовослужбовців за стандартами, наближеними до стандартів армій провідних країн світу. За встановленими нормами, до раціону харчування бійців входило близько 30 продуктів, а за вдосконаленим меню — їх більше 200. Це дає змогу урізноманітнити меню та надати право вибору страв військовослужбовцям. Експеримент триватиме до кінця грудня 2015 року. За його результатами керівництвом держави та Збройних Сил України буде прийнято рішення щодо удосконалення системи харчування військовослужбовців Збройних Сил України.

Військова інтервенція чи допомога? Більшість українців вважають, що на Донбассі відбувається військова інтервенція з боку РФ. Розподіл відповідей на питання «Яка з цих думок Вам ближча?» на запитання щодо подій на Донбасі виглядає наступним чином:

7%

79,8% 13,2% Дії Росії на Донбасі фактично є військовою інтервенцією – збройним втручанням у внутрішні справи України Дії Росії на Донбасі є допомогою народу Донбасу у його боротьбі за свою незалежність не визначилися зі своєю думкою або відмовилися відповісти

Дані: Київський міжнародний інститут соціології

№10/2015

Воєнна доктрина України П

резидент Петро Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Згідно з документом, актуальною воєнною загрозою для України нині є збройна агресія Росії, що включає тимчасову окупацію Криму та агресію в окремих районах Донецької і Луганської областей. Крім того, загрозами виступають нарощування військової потужності РФ в безпосередній близькості до державного кордону, у тому числі можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території Криму; мілітаризація тимчасово окупованої території, присутність військового контингенту РФ у Придністровському регіоні Молдови, активізація російськими спецслужбами розвідувально-підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації внутрішньої ситуації. Доктрина визначає воєнно-політичні виклики, які можуть перерости в загрозу застосування воєнної сили проти України, першими з яких є втручання у внутрішні справи України з боку Росії та протидія реалізації

європейського вибору Українського народу, формуванню систем колективної безпеки за участю України. Цілі та основні завдання воєнної політики, згідно з Доктриною, виходять з того, що «Україна прагне підтримувати дружні відносини з усіма державами світу на основі міжнародних договорів, укладених на принципах рівноправності, невтручання у внутрішні справи, взаємоповаги до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності». Воєнна доктрина передбачає, що ключовими завданнями створення умов для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності України є комплексне реформування системи забезпечення національної безпеки до рівня, прийнятного для членства в ЄС і НАТО; створення ефективного сектору безпеки і оборони, що забезпечує достатні спроможності національної оборони для відсічі збройній агресії. Також визначено метою – розвиток Збройних Сил України за західними стандартами та досягнення сумісності із збройними силами держав – членів НАТО.

«З точки зору безпеки, в мінських угодах був досягнутий значний успіх. Загалом, ці угоди дотримуються, і поетапно ми змогли досягнути відведення озброєнь, змогли знову досягти нових зрушень, які дозволять нам уникнути майбутніх жертв. Також необхідно прискорити процедури обміну військовополоненими». Франсуа Олланд, Президент Франції , під час зустрічі «нормандської четвірки», вересень 2015 року




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.



• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE •

корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№10/2015

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08,  Тел. (+38) 093-590-60-05


Гібридна війна

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Коли прийде «день «Д»… Так звана «п’ята колона» є етнічною групою чи діаспорою, яка використовується для підриву тилу супротивника при підготовці агресії. А коли агресор переходить до активних дій, «п’ята колона» стає основою «м’якої сили», що здатна допомагати наступу основних сил противника

Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук

П

ро «п’яту колону» почали голосно говорити у республіканській Іспанії у 1936 році після початку збройного заколоту військових, хоча за легендою цей вислів – «п’ята колона» (іспанською — quinta columna) – належить саме заколотнику – бригадному генералу Еміліо Мола. Він нібито у виступі по радіо чи то першого, чи другого жовтня сказав, що на Мадрид крокує чотири військові колони, а з середини міста удар по урядовим кварталам нанесе п’ята колона (тобто, прихильники франкістів, які перебувають у столиці та



чекають сигналу на виступ). Зрадників у своїх лавах шукали увесь час республіканці, вони мали власні спецслужби, їм активно допомагали специ з НКВС, які знаходилися у таємних відрядженнях в Іспанії. Формування «п’ятої колони» на території країни-жертви Після Другої світової війни під цим терміном розумілися прихильники Гітлера в різних країнах світу. У 1949 році з ініціативи Міжнародної ради філософських та гуманітарних наук при ЮНЕСКО була розпочата робота з вивчення історії націонал-соціалістичної Німеччини і фашистської Італії. У рамках цієї роботи співробітник Амстердамського державного інституту військової документації Луї де Йонг на основі ґрунтовних власних досліджень видав книгу «Німецька п’ята колона у другій світовій війні», що вийшла друком у Чикаго у 1956 році. Скорочений переклад книги було

видано у СРСР у 1958 році. У виданні Британського Королівського інституту з міжнародних справ («The World in March 1939», Лондон, 1952 рік) німецькі національні меншини у державах Центральної та Східної Європи були прямо названі п’ятою колоною міжнародного значення. Отже, у найбільш розширеному сенсі «п’ята колона» – це етнічна група, діаспора (у випадку нацистської Німеччини – фольксдойчі), яка використовується для підриву тилу супротивника при підготовці агресії. Цікаво, що не меншою за розміром та ефективністю була на той період сталінська «п’ята колона», що діяла від імені Комінтерну. Вона формувалася в багатьох країнах світу не за етнічним, а за політичним принципом. В. Путін, на моє переконання, є гарним учнем великих диктаторів, його кроки у розпалюванні війни чи не буквально повторюють дії попередників. І він узяв усе «цінне та новаторське» і у Гітлера, і №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

у Сталіна. Його «п’ята колона» в Україні (очевидно, і в інших країнах Східної Європи) сполучає і етнічну діаспору «співвітчизників», і політичні проекти, які фінансуються з Москви. Не варто плутати «п’яту колону» з «хиткими соціальними сегментами». У протилежному випадку ми мали б констатувати: в Україні майже половина дорослого населення і є «п’ята колона», а це не зовсім так. П’ята колона виникає не стихійно, вона є соціальним проектом ворожої держави, і створюються «п’яті колони» під майбутню війну. Таким чином, початок формування на майбутньому театрі воєнних дій «п’ятої колони» є першим практичним кроком у підготовці гібридної війни. «П’ята колона», за досвідом, України нагадує тривимірну мережу агентів двох типів: 1) корпоративні суб’єкти (організації та партії, які використовуються або спеціально створюються під цей проект); 2) фізичні персоналії – окремі політики і бізнесмени, так звані активісти та заангажовані особи, що свідомо працюють на іншу державу, отримуючи за це фінансову і моральну підтримку із-за кордону. «Хиткі соціальні сегменти» – не більше ніж матеріал, соціальна база, з якої за існуючим проектом можна формувати «п’яту колону». Її використовують як у мирний, так і у воєнний час. У «день «Д», коли агресор переходить до активних дій, «п’ята колона» стає основою «м’якої сили», що здатна образно кажучи відчинити браму фортеці для наступу основних сил. Для російських можновладців не було великих проблем стосовно вибору сегментів, за які варто ухопитися. Головні питання: 1) а чи потрібно це робити, і каламутити воду в Україні?; 2) скільки це буде коштувати, і з яких бюджетів фінансувати? Очевидно, перше питання є риторичним, бо від самого першого дня існування незалежної України в Росії було доволі бажаючих «повернути утікачку до полону». І підтримка проросійських елементів видавалася найбільш раціональним шляхом до нового поневолення України. «П’ята колона» у мирний період мала відігравати також роль пут на руках та ногах України, коли в українців виникали природні бажання євроінтеграції, вступу до НАТО, стрибка з російської газової голки тощо. А от розширене фінансування (очевидно, за спеціальними таємними програмами та бюджетними рахунками) соціального проекту під назвою «п’ята колона» почалося з того моменту, коли Путін прийняв для себе №10/2015

Мал. 1

Схема утворення та використання «п’ятої колони» у структурі гібридної війни Базова ситуація

Підготовча фаза

Активна фаза

Наявність «хитких соціальних сегментів»

складна мережа агентів

суб’єкти масових акцій

Хиткі соціальні сегменти

Моніторинг

П’ята колона

Пропаганда

М’яка сила

Фінансування

Організація

Центр спецоперацій на території агресора

стратегічне рішення готуватися до війни та анексії українських територій. Схематично формування п’ятої колони та її використання вразі початку гібридної війни відображено на схемі (див. мал.1). Роль криміналітету у російсько-українській гібридній війні Що уявляла собою українське суспільство на передодні війни? Від відповіді на це питання залежить розуміння того, чому гібридна війна з боку РФ мала успіх на перших етапах інвазії. Ми вже вказали на два ґрунтовні фактори: 1) наявність в соціальній структурі «хитких сегментів»; 2) сформована за проектом Кремля «п’ята колона». Остання була чимось доволі аморфним. І ми переконані, що поміж паперовими звітами тих, хто керував процесом і розпоряджався грошима, та реальністю був значний розрив. Але на руках у Путіна був ще один козир: він контролював кримінальну еліту України, яка вже на той час перетворилася і на бізнес-еліту, і на політичну еліту. Проте, досвід кримінологічних спостережень дозволяє стверджувати: колишніх злочинців не буває. Можна змінити одяг, стиль життя, навчитися правильно вимовляти якісь «важливі» слова, проте фундаментальні особистісні структури залишаються тою константою, що і визначає соціальні дії суб’єкта. Ми вважаємо, альянс ворога і представників криміналізованих еліт, що фактично контролювали Україну, особливо, ті регіони, які згодом перетворилися на епіцентри гібридної війни, не є випадковими.

Що саме притягувало кремлівських проектантів у особах з кримінальною вдачею? Люди, у яких сформувався кримінальний тип особистості, дійсно, є іншими. Ми зібрали у таблицю кілька характерних рис подібної особистості, не претендуючи на вичерпання теми (Див. табл. 1). З людьми, які є носіями зазначених якостей, зручно вести справу, яка торкається злочину, зради, аморального вчинку тощо. Головне, аби була взаємна зацікавленість, система «обміну цінностями», ситуація «кримінального симбіозу». Симбіоз є справжнім, коли обидві сторони мають спільний знаменник. Ми переконані, що російська верхівка має ознаки злочинного угрупування. І в Україні ці люди шукали подібних до себе, і це не було складним. Основна наша гіпотеза полягає в тому, що Володимир Путін є природженим політичним злочинцем. І це є відправною точкою його агресивної політики, і мірилом, з яким він підходить до контрагентів. В. Ющенко пригадував як важко йому було на очних зустрічах починати діалог з Путіним, російський президент довго мовчав, і давав можливість Ющенко брати ініціативу на себе. Очевидно, що вони були зовсім різними людьми, а з такими фігурантами Путіну було не приємно мати справу з суто особистісних причин – це категорія «інших», а він вільно себе почував з такими типажами, як Сільвіо Берлусконі, схильного до авторитаризму та ролі «хрещеного батька». Очевидно, легко і не вимушено Путін себе почував з Януковичем, тут відбувся дует споріднених душ. Є свідчення і підстави вважати, що Путін «ви-




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Деякі риси кримінальної особистості

Табл. 1

Перевернута шакала цінностей. Людське життя, гідність, батьківщина Ціннісний не є значущими позиціями. На першому місці – гроші, егоїстичні та блок гедоністичні цінності. Вважають, що належать до обраного кола людей, яким «усе можна», з презирством ставляться до звичайних «роботяг» і тих, хто шанує Соціальна закони. Сильна особа, за їх філософією, завжди є правою. Отже, філософія можуть підкорятися (як у вовчий зграї) хіба що більш сильному і жорстокому лідерові. Не схильні турбуватися про будь-кого. Брехливі, не звикли виконувати Соціальна зобов’язання, якщо вони не стосуються слова, даного кримінальним відповідальність авторитетам. Дотримуються систем зобов’язань в межах кримінальної ієрархії та кримінальної субкультури; «поняття» заміщують закони. Соціальні У стосунках поміж людьми визнають жорстокість та насильство, схильні комунікації до садистичного типу відносин. Не визнають загальновизнані моральні норми або імітують дотримання правил, якщо це є частиною брехні та омани. Можуть слідувати Мораль кодексам честі, що прийняті у кримінальному співтоваристві (проте не обов’язково і не завжди). рахував» Януковича від початку свого перебування на посаді президента РФ. Донецький злодюжка його задовольняв на сто відсотків. Ідея «Homo delinquens» – людини злочинної за своєю біологічною природою або «природженого злочинця» належить Чезаре Ломброзо. Теорія не є новою, це одна з перших кримінологічних доктрин, яка була багато разів і спростованою, і відродженою на нових рівнях наукового пізнання. Власне кримінологічне співтовариство заперечувало той факт, що за формою черепа та зовнішніми ознаками (стигмами) можна класифікувати злочинців і впевнено виділяти їх із загалу. Науковці раз за разом висували нові обґрунтовані біологічні гіпотези, посилаючись на біохімію, генетику, структуру мізків. На сьогодні тема не є закритою, дослідження тривають і заглиблюються у приховані біопсихічні структури організму людини. Ломброзо на початку власних студій мав на увазі найбільш небезпечних кримінальників – вбивць, насильників, яких постійно спостерігав як лікар та судмедексперт. Потім він поширив теорію на крадіїв та шахраїв, жінок-повій і злодійок. Потім італійський кримінолог узявся за

політичних злочинців. Він переважно досліджував поведінку відомих терористів-анархістів, бунтарів, нігілістів та революціонерів, які чинили криваві та безглузді замахи на відомих політиків та коронованих осіб ХІХ ст. Проте в його книзі «Політична злочинність» є згадка й про монархів та диктаторів. Ломброзо посилається на думку академіка Імпера-

Російська верхівка має ознаки злочинного угрупування. І в Україні ці люди шукали подібних до себе, і це не було складним

»

торської Санкт-Петербургської Академії Наук Бориса Якобі стосовно того, що «тиранія є звичкою, яка з часом стає хворобою». Історія світової політики та державного життя переконливо доводить, що є особи при владі, яких з великою вірогідністю можна вважати природженими злочинцями. Калігула, Іван Грозний,

Альянс ворога і представників криміналізованих еліт, що фактично контролювали Україну, особливо, ті регіони, які згодом перетворилися на епіцентри гібридної війни, не є випадковими

»



№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сталін, Гітлер, Пол Пот, Хусейн підпадають під це визначення. Путін має усі шанси поповнити цей список. Отже, ми припускаємо: є категорія людей, що біологічно схильна бути масштабними злочинцями за умови користування необмеженою владою. Масштаб злочинної діяльності посилюється наступними чинниками: 1) висотою становища і безконтрольністю дій; 2) тривалістю перебування при владі (кількість років); 3) специфічними рисами соціокультурного середовища та державними традиціями. Росія у цьому сенсі ідеально підходить до розгортання кримінальних задатків власних правителів, бо імперський грунт тут поєднується з традицією азійської орди. Наскільки часто зустрічаються люди, що мають природжені властивості політичних злочинців? Категорія цих людей, на наш погляд, є доволі широкою, можливо, це пояснюється природою Homo Sapiens та умовами соціальної еволюції, прагненням до необмеженого панування, садистичними та некрофільськими

мотивами, які закорінені у психіці чималої кількості людей. Ці люди ще з дитинства проявляють жадобу до влади, але не всім судиться зійти на вершини й безконтрольно панувати. Різні соціальні фільтри вибраковують політичних злочинців, але деякі яскраві представники когорти сягають політичного олімпу, і стають вираженням пекельного зла. Ми не маємо вичерпного наукового пояснення феномену природженого злочинця. Але вважаємо, що в реальному житті така фігура мусить проявити себе як девіантна особа з чисельними факультативними відхиленнями. Тобто, ми маємо справу зі складною формою девіантності, і індикаторів стану може бути доволі багато. Перехресний аналіз особистостей відомих тиранів, уславлених чисельними і масштабними злочинами, дозволяє виділити принаймні шість груп факторів, які їх позначають. Вони зібрані до таблиці, і відповідно пояснені (Див. табл. 2).

Є усі підстави вважати, що В. Путін належить до когорти природжених політичних злочинців, бо доволі чітко простежуються п’ять з шести ознак (щодо психіатричного захворювання прямої інформації немає, а його «дивні» вчинки можуть бути пояснені іншими факторами). Отже, ми маємо перед собою політичного девіантна, глибоко інтровертну людини з ознаками психопатії кластеру «А» (параноїдальні або шизоїдні прояви), морального ідіотизму, некрофілії та ще, очевидно, з комплексом сексуальних відхилень. Ця людина як політик та можновладець робить речі, які не припустимі у ХХІ столітті. Творить зло, що виходить з глибинної суті його організму. При цьому «холодний розум», інтелект не є ушкодженим, Путін може добре проробляти тактичні сценарії та технічні питання. Проте злочинець завжди програє стратегічно, бо світ влаштовано на інших принципах, ніж злочинний вертеп.

Ознаки політичних злочинців

Табл. 2

Зовнішні прояви девіатності, визначальна ознака. Особа «на троні» приймає рішення, вчиняє дії, веде політику, спонукає до дій інших осіб у спосіб, що за змістом і наслідками суттєво відхиляється від узвичаєного та дозволеного в даний історичний період. Відхилення мають вектор у бік цинізму, брутальності, жорстокості, не людяності. Характер дій можна оцінити лише у контексті епохи. Злочинні дії Наприклад, за часів римської імперії – війни, тортури і страти, гладіаторські бої були звичайною справою, проте Калігула своєю поведінкою на політичному олімпі зумів вразити та потрясти сучасних йому людей. Його вже тоді вважали злочинцем, і після смерті влада Риму зробила усе можливе, аби стерти пам’ять про імператора-збоченця. Термін почав використовувати ще Ломброзо. Означає суттєві проблеми з емоційним інтелектом, не розуміння почуттів, переживань і страждань власних жертв, оточення. Не здатність до емпатії та розуміння усіх наслідків власної Моральний злочинної поведінки. Для диктаторів є умовою використання тортур (дехто ідіотизм полюбляв бути присутнім при стражданнях інших), застосування внутрішнього терору, розв’язування воєн. Очевидно, корелюється з певною надцінною ідеєю, яка нібито виправдовує насильство, порушення приватного життя, масові репресії та війну як засоби досягнення «державних цілей». Системний хворобливий психологічний стан людини, відхилення від соціокультурних норм поведінки, «що виникає у підлітковому або ювенальному віці, зберігається впродовж тривалого часу та призводить до упадку та Психопатії виснаження». Якщо використовувати класифікатори МКБ-10 та американську систему ДСР-4, то поміж диктаторів найчастіше зустрічаються «шизоїди», «параноїди», «нарциси» та «соціопати». Різноманітні психіатричні захворювання. З абсолютною точністю анамнези встановити складно, але у істориків є, як правило, припущення щодо Психози симптоматики шизофренії, параної у найбільш кривавих диктаторів. Можуть розвинутися на ґрунті сифілісу, падучої, стресу (переляк у дитинстві), травми голови. Не нормальні стосунки з протилежною статтю, парафілії, гомосексуалізм та Сексопатія педофілія, різноманітні збочення. Доволі розповсюджена ознака, що засвідчує системний характер девіантності природжених політичних злочинців. Риса політичних злочинців, що була досліджена психоаналітиком Еріхом Фроммом на прикладі Гітлера. Означає, з точки зору концепції З.Фройда, Некрофілія домінування у структурі особистості базового інстинкту «Танатос». Підсвідомий потяг до смерті, всього механічного, не живого.

№10/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Скандинавсько-балтійсько-польська ініціатива

Згортуватися навколо безпеки Політичні та військові лідери країн Північної Європи та Балтії, зважаючи на виклики сьогодення активно шукають нові формати регіональної співпраці для зміцнення міжнародної безпеки

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант , начальник Головного управління військового співробітництва Генерального штабу ЗС України

10

Коваленко Г.А., полковник, начальник управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва Генерального штабу ЗС України

П

итання подальших дій воєнно-політичного керівництва Російської Федерації знаходиться серед самих популярних для обговорення в експертних колах. Це питання не тільки важливе з точки зору аналізу можливих сценаріїв розвитку подій на короткострокову та середньострокову перспективу. Воно цікаве й №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В інтересах Сполучених Штатів Америки демонструвати практичну підтримку країн Скандинавії та Балтики як в рамках Північноатлантичного альянсу, так і на двосторонній основі. Отже, не виключено нарощування американської військової присутності (особового складу та техніки) в цьому регіоні»

з огляду на можливі варіанти дій найбільш впливових учасників системи міжнародних відносин – США, НАТО та ЄС. Водночас, з урахуванням активних дій кремлівського керівництва на Близькосхідному напрямі, досить багато західних експертів в галузі безпеки розглядають можливість військової агресії РФ за межами Східної України. Мова йде, перш за все, про країни Балтії та Польщу. Саме в цьому контексті звертає на себе увагу поступова трансформація регіональної організації NB8 (Nordic №10/2015

Baltic 8), до якої входять п’ять країн Північної Європи (Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція та Фінляндія) й три Балтійські країни (Естонія, Латвія та Литва) в регіональну ініціативу під назвою NBP9 (Nordic-Baltic-Poland 9), до якої, крім перелічених вище країн, входить також і Польща. З одного боку така інтеграція свідчить про розуміння країнами значного ризику не тільки бути втягнутими у збройний конфлікт, а навіть втратити частину своєї території, а, в найгіршому випадку – свого місця як суб’єкта системи міжнародних відносин.

Мовою цифр Кількість населення та ВВП в Росії, країн Балтії та Скандинавських країнах* Країна

Кількість населення

ВВП, $ млрд

Скандинавські країни

26 138 000

1 699 045

Країни Балтії

6 332 000

106 155

Російська 142 467 000 Федерація *

2 351 844

станом на кінець 2014 року

Дані: Міжнародний валютний фонд

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Витрати на оборону ключових СкандинавськоБалтійських країн в 2014 році Країна

% від Оборонні витрати, $ млн ВВП

Норвегія

6 773

1,4

Швеція

6 573

1,35

Данія

4 457

1,37

Фінляндія

3 649

1,47

Естонія

509

2

Литва

377

1,11

Латвія

299

1

Дані: Стокгольмський міжнародний інститут вивчення проблем миру Але, з іншого боку, існує питання наскільки уряди країн NBP9 готові поступитися своїми суверенними інтересами на користь спільних рішень. В цьому контексті доцільно розглянути питання, з якими ж проблемами або викликами зіткнулися згадані країни? По-перше, загальне зниження рівня взаємної довіри серед політичного керівництва країн Північної Європи, Балтії та Польщі. Не є таємницею, що країни Північної Європи досить стримано ставляться до позиції Польщі з її політичним тяжінням до США. Крім того, політика країн NBP9 в середині НАТО та європейського Союзу не відмічається ні своєю монолітністю, ані своєю узгодженістю за деякими напрямами. По-друге, збільшення витрат на оборону. Серед усіх країн NBP9 тільки Польща та Естонія витрачають на оборону 2% від ВВП (формальна вимога НАТО). Отже, Варшава і Таллінн розглядають інші країни скоріше в якості «споживачів» колективної безпеки, ніж як рівноправних контрибуторів до системи безпеки в Північній та Східній Європі. По-третє, відсутність спільної думки стосовно започаткування нових та реалізації існуючих проектів та ініціатив. В цьому контексті заслуговує на увагу американська ініціатива, спрямована на інтенсифікацію довгострокової Програми активізації партнерства в Північній Європі. Тобто, з метою досягнення консенсус по широкому колу питань регіонального розвитку, довелося запросити Вашингтон на роль каталіста (catalyst – прискорювач). Водночас, з боку багатих країн Північної Європи існує побоювання невиважених кроків

12

на міжнародній арені своїх бідніших та менше передбачуваних Балтійських сусідів. По-четверте, різне бачення серед країн NBP9 ролі та місця НАТО як найвпливовішої в світі міжнародної організації з колективної оборони. Цікаві дві особливості стосовно вірогідності розширення НАТО. В Швеції, вперше за всю історію існування Північноатлантичного Альянсу, кількість прибічників членства в НАТО перевищила кількість противників. А політичне керівництво в Гельсінкі висловило готовність до подачі заявки на вступ до НАТО в будь-який час. Водночас, має місце невпевненість з боку країн Балтії стосовно готовності Альянсу застосувати саме статтю 5 Вашингтонського договору в разі нападу на ці країни. Випадок кібернетичної атаки на Естонію в травні 2007 року є тому гарним підтвердженням. Не зважаючи на те, що, гіпотетич-

но, у випадку прийняття політичного рішення, процес приєднання до НАТО двох скандинавських країн займе щонайменше рік, відкритим залишається питання як відреагують в Кремлі на такий неоднозначний хід в умовах зростання рівня конфронтації між Росією і Заходом. З іншого боку, саме Варшава, Вільнюс, Таллінн та Рига стимулюють воєнно-політичне керівництво в НАТО до практичних дій, таких, як розгортання окремих військових контингентів на територіях країн NBP9, а також надання допомоги в підготовці та оснащенні національних збройних сил. Симптоматично, що ще в 2009 році на саміті НАТО в Страсбурзі та Кельні, президент Барак Обама висловився за перегляд планів Північноатлантичного альянсу стосовно гарантування оборони країн Балтії та Польщі. Поки Росія фізично вдосконалювала свою оборонну складову та, так би мовити, нарощу№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

політики в місті Култаранта, наголосив, що збільшуючи свою військову присутність в басейні Балтійського моря, США дають чіткий сигнал Росії стосовно готовності НАТО до відбиття агресії в будь-який час. Водночас, категоричність подібних заяв не в повній мірі відображає реальний стан справ всередині Альянсу. Свідченням цього є стримана позиція Берліну, Парижу та Риму стосовно необхідності проведення широкомасштабних навчань НАТО поблизу кордонів з Російською Федерацією. Отже, яку динаміку розвитку подій в короткостроковій та середньостроковій перспективі слід очікувати в регіоні відповідальності країн NB9? Цілком ймовірно, воєнно-політичне керівництво Російської Федерації й надалі демонструватиме такі недружні дії по відношенню до NB9: • планування та проведення військових навчань за сценаріями як захвату території балтійських країни, так і унеможливлення надання допомоги з боку країн-сусідів (наприклад захват Аландських островів на півночі Норвегії, шведського острову Готланд та данського острову Борнхольм, повністю унеможливить надання підкріплення балтійцям з боку цих країн); • планування та здійснення провокаційних заходів (порушення повітряного просто-

Калінінграду раптово зупинився поблизу найбільшої литовської гідроелектростанції (неподалік від м. Каунас). Відповідним службам Литви знадобилося декілька годин для безпекового оточення потягу і з’ясування проблем. • посилення зв’язків між радикально налаштованими організаціями на території РФ та їх прибічниками в країнах Балтії з метою політичної дестабілізації обстановки в Естонії, Латвії та Литві; • створення сприятливих умов для виникнення міжетнічних конфліктів в країнах Балтії із використанням історичних суперечок на кшталт притиснення польсько-мовної меншості, яка проживає на території Литви; • здійснення повномасштабного інформаційного впливу на аудиторію балтійських країн за допомогою засобів масової інформації. В цьому контексті не виключається поява проросійських ЗМІ, які будуть здійснювати свою підривну діяльність естонською, латиською та литовською мовами. Крім того, подальшого розвитку набуватимуть брудні інформаційні кампанії з використанням одностатевих шлюбів в Швеції, а також із правами на батьківство після розлучення фінськоросійських пар. Не має сумніву в тому, що Північноатлантичний Альянс буде продовжувати нарощувати свою присутність в регіоні. Водночас, більш значна увага

В 2009 році на саміті НАТО в Страсбурзі та Кельні, президент Барак Обама висловився за перегляд планів Північноатлантичного альянсу стосовно гарантування оборони країн Балтії та Польщі» вала військові м’язи, Альянс здійснив перегляд своїх планів, згідно з якими, оборона країн Балтії, головним чином, покладалася на військові підрозділи сусідньої Польщі. Та й час було безповоротно втрачено. Усвідомлюючи реальну небезпеку, політичні лідери NBP9 одностайно підтримують ті заходи, які вживаються штабквартирою НАТО з метою посилення безпеки в регіоні. Так президент Фінляндії Саулі Ніісто, виступаючи в червні цього року на прес-конференції, присвяченій саміту з питань безпеки та міжнародної №10/2015

ру, незаконне приховане вторгнення, викрадення людей, тощо), спрямованих на оцінку шляхів реагування відповідних структур країн NB9. В цьому контексті досить показовим стався випадок у серпні минулого року, коли транзитний потяг з Росії до

буде приділятися країнам Скандинавії, ніж Балтії. Така позиція обумовлена з одного боку неготовністю воєнно-політичного керівництва держав-членів НАТО (особливо – ФРН, Франції, Італії тощо) до ведення повномасштабної війни зі значними людськими втратами, а з іншого боку – поширеною думкою країн «старої Європи», яка полягає в тому, що розширення НАТО на схід за рахунок країн СРСР (Естонії, Латвії та Литви) було історичною помилкою Брюсселя. В інтересах Сполучених Штатів Америки демонструвати практичну підтримку країн Скандинавії та Балтики як в рамках Північноатлантичного альянсу, так і на двосторонній основі. Отже, не виключено нарощування американської військової присутності (особового складу та техніки) в

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Гібридний конфлікт включає неоголошені, таємні військові дії, в ході яких воююча сторона атакує державні структури і регулярну армію противника за допомогою місцевих бунтівників і сепаратистів

»

зазначеному регіоні. Водночас Вашингтон буде традиційно уважно ставитися до збільшення впливу Скандинавії та Балтійських країн в глобальному контексті, очевидно, з метою недопущення створення нового потужного регіонального гравця. І останнє, з боку країн NB9 слід очікувати підвищення рівня розуміння екзистенціальної небезпеки, що, в свою чергу, призведе до посилення регіонального співробітництва (не зважаючи на певні непорозуміння та відмінності), а також пошуку нових партнерів за принципом «ворог мого ворога – мій друг». В цьому контексті і відкриваються значні перспективи для співробітництва з Україною. З урахуванням викладеного вище, який підхід доцільно застосувати Україні для того, щоб зберегти позицію суб’єкта міжнародних відносин з правом прийняття незалежних і важливих рішень, а також отримати потужний

14

імпульс розвитку в оборонному плані, з метою відбиття агресії і збереження своєї територіальної цілісності й недоторканості? По-перше, не зважаючи на потужні заклики алармістів до нарощування військової присутності в зоні відповідальності NB9, ймовірність повномасштабного вторгнення Росії на територію Польщі та/або країн Балтії, залишається на низькому рівні. Більш того, з урахуванням активізації Росії в Сирії, слід очікувати зниження інтенсивності бойових дій на Сході України. Це дасть Україні можливість зосередити зусилля та спрямувати заходи міжнародного співробітництва на підвищенні оперативних спроможностей українського війська. По-друге, ураховуючи зацікавленість країн NB9 в нових та надійних партнерах, Україна може запропонувати нові спільні пілотні проекти. Одним з таких проектів може бути ініціатива з вивчення бойового досвіду (lessons learned). В рамках цього проекту доцільно, за допомогою Скандинавських країн, зокрема, створити систему оцінки, аналізу та впровадження досвіду бойових дій в районі АТО. Крім того, доцільно активізувати діяльність робочих груп в рамках Скандинавсько-Балтійської Ініціативи (СБІ). По-третє, з урахуванням позитивної динаміки розвитку відносин між Києвом і Вашингтоном, доцільним є

опрацювання з американською стороною питання щодо поступового приєднання України до Програми активізації партнерства в Північній Європі. Такий формат регіональної взаємодії дозволить поєднати американські та норвезькі ресурси з традиційною українською працьовитістю та ініціативністю. По-четверте, в рамках військовотехнічного співробітництва українська сторона могла б запропонувати свою допомогу у випробуваннях нових зразків озброєння та військової техніки країн NB9 в бойових умовах. У разі досягнення принципової згоди, Київ може опрацювати різні формати отримання та використання (випробувального) ОВТ з країн NB9, починаючи від окремих зразків (наприклад БПЛА або колісної техніки), і закінчуючи повномасштабним оснащенням підрозділів (наприклад сучасними системами протитанкової боротьби). По-п’яте, з урахуванням досить низької ймовірності прийняття до лав НАТО Швеції та Фінляндії (Альянс просто не готовий до розширення в умовах апофеозу кризи світової системи безпеки), українському суспільству в цілому та нашим Збройним Силам зокрема, доцільно зосередитися на швецькій моделі співпраці з НАТО, реалізуючі заходи поглибленого партнерства та опрацьовуючи нові перспективні проекти та ініціативи. №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ 10 КЛАС, група юнаків (дівчат за їх власним бажанням) Розділ 1. Збройні Сили України на сучасному етапі. (2 години) Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН. Військове співробітництво України з Північноатлантичним альянсом (НАТО), напрями розвитку взаємовідносин.

МІЖНАРОДНЕ ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА УЧАСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ ТА МІСІЯХ ООН Забезпечення міжнародної безпеки на глобальному, регіональному та локальному рівнях у сучасних умовах залишається однією з найактуальніших у XXI столітті проблем. Набуття Україною ролі самостійного суб’єкта міжнародних відносин поставило її перед необхідністю пошуку свого місця та надійних орієнтирів в неоднозначній військовополітичній ситуації, яка склалася у світі та Європі внаслідок розпаду Радянського Союзу, зміни у геостратегічних інтересах та політичній орієнтації більшості держав Центральної та Східної Європи. Саме тому, для України участь у міжнародній миротворчій діяльності стало однією з важливих складових її зовнішньої політики та забезпечення національної безпеки. Залучення Збройних Сил України до виконання миротворчих завдань спрямовано на розвиток міжнародного військового співробітництва України з євроатлантичними та іншими регіональними структурами безпеки і водночас призначена для накопичення досвіду врегулювання воєнних конфліктів та підготовки національних військових підрозділів до участі в операціях. Участь українських військовослужбовців у міжнародних миротворчих операціях стала повсякденним, невід’ємним видом діяльності Збройних Сил України. Виконання українськими миротворцями найвідповідальніших завдань у багатьох «гарячих точках» земної кулі сприяє підтриманню боєздатності військових частин та є важливим чинником підвищення рівня професіоналізації армії. Понад двадцять років наша держава є активним учасником миротворчого процесу. Збройні Сили України брали участь також у миротворчих місіях у Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Сьєрра-Леоне, Кувейті, Іраку, Грузії, Конго, Ефіопії та Еритреї, Ліберії та інших країнах світу. Співпраця України й ООН з підтримання міжнародного миру і безпеки є одним із найважливіших зовнішньополітичних здобутків нашої держави і має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені. Проаналізувавши миротворчі місії, в яких Україна брала участь, можна виділити три складові, що відігравали ключову роль в їх організації та проведенні. По-перше, це політична воля міжнародного співтовариства, окремих держав, регіональних організацій, сторін самого конфлікту та інших політичних суб’єктів до здійснення врегулювання воєнно-політичного конфлікту. По-друге, це військова складова, що окреслює суть миротворчих операцій (військові підрозділи (війська), військові спостерігачі, підрозділи поліції та інші військові формування, що здатні забезпечувати безпеку окремих районів і виконувати завдання, які пов’язані з виконанням мандата, у тому №10/2015

числі і примусові заходи та військові акції спрямовані проти сторони (сторін) конфлікту. По-третє, це економічна складова, яка характеризує здатність підтримувати дані операції фінансово і матеріально. Фінансові умови участі в миротворчій діяльності окремих країн-членів міжнародних організацій у формі компенсацій за використання техніки, платні особовому складу контингентів також стимулюють розвиток усього комплексу питань, пов’язаних із прагненням країни брати більш активну участь у подібних операціях. За участь у міжнародних миротворчих операціях миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, починаючи з 1992 р., Україна отримала близько півмільярда дол. США. Усі ці фактори сприяють зростанню авторитету України на міжнародній арені, є джерелом поповнення державного бюджету і покращення фінансового забезпечення самих миротворців, збагачують досвідом особовий склад, а з іншого, накладають велику відповідальність на всіх причетних до відбору, підготовки та виконання почесної місії, є серйозним випробуванням рівня професіоналізму вітчизняних «дипломатів у погонах», «солдатів миру». ПРАВОВІ ОСНОВИ МИРОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ Cтворення та розвиток відповідної законодавчої бази миротворчої діяльності – один з найважливіших компонентів участі нашої країни у заходах з підтримання миру і безпеки у світі, що є пріоритетним напрямом зовнішньої політики України. Міжнародні й національно-державні аспекти та сутність миротворчості відображені у постановах, що приймались Верховною Радою, указах Президента України, рішеннях Кабінету Міністрів України щодо актуальних проблем, які поставали у зв’язку з конфліктами та потребували швидкого реагування і задіювання миротворчих сил з нашої країни. Основними законодавчими актами у сфері миротворчої діяльності є: Постанова Верховної Ради України «Про участь батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії» від 3 липня 1992 року; Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», який був прийнятий Верховною Радою та підписаний Президентом у квітні 1999 р. У цьому законі була затверджена термінологія всіх аспектів миротворчих операцій України. розглянуто комплекс дій і заходів багатонаціональних військових сил, Постановою «Про участь Українського контингенту в операції багатонаціональних сил з

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» виконання угоди на території Боснії та Герцеговини в грудні 1995 р. Кабінет Міністрів керувався не тільки запрошенням у відповідності резолюції Ради Безпеки ООН №1031 від 15 грудня 1995 р., але й врахуванням стратегічних інтересів України. Поширення конфлікту на Балканах, потреба в українських миротворцях в інших республіках колишньої Югославії стали приводом прийняття Постанови Верховної Ради «Про участь контингенту Збройних Сил України в миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у Східній Славонії» в 1996 р. А 1999 р. відносно цього регіону був виданий Указ Президента «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія», який закріплюється відповідним законом України. Базою для обговорення і прийняття рішення стала Резолюція Ради Безпеки ООН №1244 від 10 червня 1999 р. Враховуючи те, що Україна є членом міжнародних та регіональних організацій, безперечним чинником для її участі в миротворчих операціях виступають сформульовані юридичні засади та базові документи цих структур. Зупиняючись на питанні формування законодавчої бази нашої країни з цих питань, доцільно звернути увагу на те, що завжди дотримувалась міжнародна норма, яка надає легітимного характеру миротворчим операціям за участю нашої країни. У першу чергу це – Статут Організації Об’єднаних Націй, рішення її Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки, по-друге – це базові документи Організації Безпеки та Співробітництва в Європі, членом яких Україна є відповідно з 1945 та 1994 років. Дотримання Україною цих провідних засад надає переваг у визначенні її ролі в миротворчості і підтримці світової безпеки. У той же час потреба збереження миру і пропозиції Україні брати участь у миротворчих операціях стають основою співпраці з Організацією Північноатлантичного Договору. Для здійснення співпраці, зокрема у сфері підтримання миру, безумовною вимогою стало укладання договірної бази, без якої не може здійснюватись жодна ефективна співпраця. Започатковано процес розвитку відносин введенням у дію програми практичного двостороннього співробітництва «Партнерство заради миру» в 1994 році. Значним кроком у напряму посилення рівня співпраці стало підписання у 1999 році «Хартії про Особливе партнерство Україна–НАТО»,

16

що зміцнило можливості України у здійсненні миротворчих операцій та досягненні певних результатів. Врахування цих договорів, безумовно, вплинуло не тільки на сам факт проведення миротворчої операції, але й на законодавче обґрунтування її засад. У 2000 р. був прийнятий Закон України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав». У ньому головне місце займає визначення порядку направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав та умови тимчасового перебування на території цих держав, принципи формування, організації підготовки зазначених підрозділів та гарантії соціального захисту осіб, їх військового і цивільного персоналу, членів їх сімей. Цей Закон сформулював: • основні положення стосовно мети, строків та порядку перебування; • видів діяльності та підпорядкованість підрозділів Збройних Сил України; • місце і межі дислокації; • склад та структуру підрозділів Збройних Сил України, а також типи і кількість озброєння та військової техніки; • чисельність осіб військового і цивільного персоналу; • правовий статус осіб військового і цивільного персоналу; • фінансові, матеріально-технічні та інші питання, пов’язані із забезпеченням перебування підрозділів Збройних Сил України на території іншої держави, що випливають із міжнародних зобов’язань сторін за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», прийнятий у 2000 р., регламентує порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України та умови їх перебування в Україні, а також порядок здійснення контролю за їх діяльністю під час перебування на території України. Він встановив вимоги для допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України та мету їх перебування. Цей закон доповнює законодавчу базу відносно ставлення нашої країни до справ захисту як міжнародної, так і внутрішньої безпеки. Важливим етапом у розвитку нормативно-правової миротворчої діяльності України став Указ Президента України «Про рішення Ради Національної Безпеки і Оборони України від 23 квітня 2009 р. «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» від 15 червня 2009 року №435/2009, який врахував не тільки загальні підходи, а й особливості сучасних міждержавних і внутрішніх конфліктів та їх вплив на міжнародну і національну безпеку, а також характер сучасних миротворчих операцій. Зокрема у ньому зазначається, що миротворчі операції за своїм характером здебільшого, не є суто військовими, а набувають комплексного характеру і відповідно потребують залучення як військовослужбовців, так і цивільних осіб, а також зусиль одразу декількох міжнародних і регіональних організацій з безпеки та неурядових організацій. За останнє десятиліття характер миротворчих операцій зазнав певних змін. Ускладнилися миротворчі завдання, поширилася практика застосування сили. У сучасних миротворчих операціях, мандат яких передбачає виконання примусових заходів для врегулювання конфліктів, сила застосовується не лише для самооборони, але і в інших випадках: у разі перешкоджання проведенню гуманітарних операцій в умовах воєнних дій, для захисту цивільного населення та для роз’єднання конфліктуючих сторін з метою досягнення національного примирення. Суттєвою характерною ознакою сучасних миротворчих операцій є також відновлення миру та надання допомоги у подоланні №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

наслідків конфліктів. Таким чином, зазначені законодавчі та інші нормативно-правові акти визначають правові, організаційні і фінансові засади участі України у міжнародній миротворчій діяльності, загальні принципи та порядок формування військового і цивільного миротворчого персоналу, організацію його підготовки та всебічного забезпечення. Існуюча нормативно-правова база дає можливість Збройним Силам України брати участь у всіх типах миротворчих операцій, за деяким винятком: а особовий склад українських миротворчих контингентів не може брати участі в активних бойових діях. УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ООН Миротворчість – це бойова діяльність, якавідбувається в регіонах, де точиться збройний конфлікт, або де є угода про припинення вогню. Україна як незалежна держава вступила на цей шлях з 3 липня 1992 року скеруванням окремого миротворчого батальйону до колишньої Союзної Республіки Югославія. Там палав небезпечний для Європи збройний конфлікт. Тоді на письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних Сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії. З лютого 1994 р. Україну зарахували до складу учасниць так званої Системи резервних угод ООН та підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та Україною про надання конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, №10/2015

транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції). Система резервних угод ООН є механізмом, відповідно до якого певні військові підрозділи держав-учасниць Системи перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після схвалення відповідного рішення, згідно з діючим у країні законодавством надсилаються до тієї чи іншої Місії ООН. 1995 р. два українські окремі спеціальні батальйони, чисельністю 240 і 60 осіб взяли участь в миротворчій операції у складі Сил ООН в Хорватії, а потім у складі сил, які займалися реалізацією Дейтонських угод по Боснії і Герцеговині. Упродовж 1992-2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях: • тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.); • багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.); • місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.); • місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.); • миротворчі операції Сил ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.); • сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. – грудень 1999 р.); • місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.); • місія ООН превентивного розгортання в Македонії (червень 1995 р. – березень 1999 р); • місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.); • місія ООН в Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.); • місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень – травень 1997 р.); • місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» •

міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. – 2003 р.); • 38 місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.); • місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.); • гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень – серпень 2003р.). Крім того, особливо слід виділити миротворчу діяльність українських військових в Іраку, де після військової перемоги США над режимом С. Хусейна американський президент Дж. Буш закликав світове співтовариство взяти участь у встановленні демократії в Іраку. На це рішення відгукнувся президент України Л. Кучма. У червні 2003 р. Верховна Рада ратифікувала наказ Президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. 7 серпня 2003 р. почалась відправка українських миротворців в Ірак і Кувейт. У відповідь Джордж Буш пообіцяв Україні підтримку на шляху до інтеграції в європейські і євроатлантичні структури. Усього було відправлено 1600-1800 українських військовослужбовців, які склали 5-ту окрему механізовану бригаду. Українська бригада увійшла під командування багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», яка мала в своїй основі польський контингент військ з місцем дислокації в провінції Васит в 140 км від Багдада. Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами. Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у Боснії і Герцеговині, Перехідної адміні- страції ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превентивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився. Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами, які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африканському континенті. Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косово (Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі. За період членства України в Раді Безпеки ООН Українське представництво в операціях збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає восьме місце серед усіх держав–членів ООН, або перше серед європейських країн-контрибуторів миротворчого персоналу. Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парламент її ратифікував. Організація Об’єднаних Націй відмічає важливий внесок українських миротворців у справу підтримання миру в неспокійних країнах. За роки активної миротворчої діяльності майже 40 тис. громадян України проходили службу в «гарячих точках» під прапором ООН та інших міжнародних організацій. Дуже багато українців сьогодні працюють на посадах

18

в ООН, вони зробили свій вибір на користь професійної діяльності як штабні офіцери ООН. За ці роки Україна направляла у велику кількість країн світу як військові миротворчі контингенти для участі в миротворчих операціях, так і миротворчий персонал. Завдання, які виконують миротворці, доволі різноманітні: від роз’єднання ворогуючих сторін і недопущення поновлення ними військових дій до надання їм допомоги в спільній діяльності в ім’я миру (розмінування, доставка, супровід, розподіл гуманітарних вантажів, відновлення та будівництво доріг, мостів, транспортування та охорона біженців, наданні медичної допомоги населенню тощо). Досвід, набутий під час виконання миротворчими підрозділами та персоналом Збройних Сил України миротворчих завдань, дозволяє дійти таких висновків: • участь підрозділів ЗС України у міжнародних миротворчих операціях є доцільною та корисною, оскільки надає можливість ознайомитися з досвідом інших держав у галузі оборонного планування та реформування збройних сил; • набути досвіду спільних дій з партнерами у миротворчих операціях; • підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України; сприяти зміцненню миру та стабільності в Європі; • рішення про застосування миротворчих сил мають передбачати проведення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення готовності відповідних підрозділів до виконання завдань за призначенням, та визначати порядок взаємодії з представниками інших відомств України (МВС, МНС та МЗС); • процес управління миротворчими підрозділами потребує удосконалення нормативно-правової бази механізму прийняття рішень про застосування відповідних підрозділів. Окрім того, потребує удосконалення процес визначення та уточнення завдань і обмежень діяльності миротворчих сил, а також взаємодії з іншими військовими формуваннями; проблеми технічного і тилового забезпечення миротворчих підрозділів пов’язані з необхідністю здійснення прогнозу розвитку ситуації та оцінки реального технічного стану озброєння і військової техніки, а також потреб у забезпеченні військ матеріально-технічними засобами. Таким чином, участь ЗС України у міжнародних миротворчих операціях перетворилася за сучасних умов на пріоритетне завдання, успішне виконання якого позитивно впливає на зміцнення авторитету України на світовій арені, сприяє розвитку співробітництва з євроатлантичними та регіональними структурами безпеки і через це має виняткове значення для національних інтересів нашої держави. Важливим є також набуття досвіду врегулювання збройних конфліктів, організації та всебічного забезпечення бойових (миротворчих) дій, набуття практичних навичок у бойових умовах. Участь у миротворчій діяльності сприяє підготовці досвідчених військових кадрів та надає широкі можливості з апробації моделі національних професійних збройних сил. Окрім того, миротворча діяльність сприяє розвитку взаєморозуміння та взаємовигідних відносин з усіма країнами на двосторонній та багатосторонній основі, створюючи своєрідний клімат довіри та братерства. Участь у міжнародних миротворчих місіях є вагомим чинником підвищення авторитету України на світовій арені, ефективного розвитку її Збройних Сил і підвищення їх боєздатності, дозволяє отримати практичний досвід органам військового управління, особовому складу, досягти сумісності з аналогічними структурами інших держав, забезпечити підтримання миру і стабільності. №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Технології гібридних воєн

Війна проти державності

Сучасна політика національної безпеки повинна чітко формулювати стратегічні цілі для розв’язання та запобігання війнам і військовим конфліктам

№10/2015

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Д

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

онедавна війни велися традиційними збройними засобами з використанням регулярних армій. Специфіка нинішніх воєн полягає в тому, що вони ведуться не тільки традиційними збройними засобами, але і нетрадиційними (неозброєними), наприклад, політичними, економічними, інформаційними, ідеологічними, психологічними, гуманітарними, розвідувальними (політична, економічна, науково-технічна розвідка), які часто виявляються ефективнішими і більш руйнівними. Для таких війн критеріями є вже не використовувані засоби, а досягненні цілі, в порівнянні з цілями, які зазвичай переслідуються в ході традиційних воєн. Це, як правило, знищення, розграбування, окупація, зміна режиму, занурення в хаос, використання в якості інструменту для реалізації геополітичних інтересів. Завдяки застосовуваним технологіями на сучасному етапі ці цілі можуть бути досягнуті без застосування летальної зброї. Прикладом цього може слугувати розвязання Заходом «холодної» війни, в результаті якої Захід, не застосовуючи традиційного летального зброї, здобув перемогу над СРСР. І в

підсумку, в результаті «холодної війни» був знищений СРСР, потужна у військовому відношенні держава, яка опинилася беззахисною і безпорадною в плані ведення нетрадиційної війни. З перерахованих цілей пріоритет віддається зміні режиму через занурення в хаос або виведення країни-мішені на кромку хаосу. Завдяки зміні режиму, наприклад, США встановлюють маріонеткові режими та їх руками вирішують свої стратегічні завдання. Відпрацьованими технологіями зміни режиму як цілі нинішньої війни, правомірно вважати так звані «кольорові» революції в низці держав. Такі війни об’єднує одна і та ж прихована мета — знищення національної державності. Державність є головною мішенню, на яку націлюються всі сили і засоби агресора для реалізації своїх геополітичних інтересів з трансформації світового порядку. Щоб захистити державність, потрібно, по-перше, оцінити характер, масштаб і головний напрямок наступу противника, по-друге, зрозуміти його задум і основні сценарії його реалізації, і, по-третє, виробити чітку стратегію протидії. Досвід «холодної війни», воєн в Югославії, Іраку свідчать, що державність, навіть така фізично і матеріально потужна, як у Радянському Союзі, вкрай вразлива, і проти неї супротивник володіє вивіреними на практиці стратегіями боротьби. У сучасній війні проти державності жертв незмірно більше, ніж у звичай-

Структура просторів священної державності

них війнах. Адже традиційно прийнято рахувати фізичні втрати, а духовні втрати ніхто не оцінює. Якщо подивитися на вибрані в якості мішеней держави на європейському театрі військових дій, то впадає в очі їх переважна приналежність до слов’янського світу, а основний спосіб ведення — розчленовування слов’янського світу, протиставлення слов’янських держав один одному, знищення (ослаблення) з них найпотужніших. Війна проти священної державності — це духовна війна, в якій відбувається знищення не тільки і не стільки військового потенціалу, скільки духовного потенціалу держави-мішені. Ключові об’єкти такої війни:

Мал. 1

Війна за священну державність

20

Театри війни

Театри війни

Простори священної державності

Субпростори

Духовний

• • •

релігійний культурний етнічний

Ментальний

• • •

політичний інформаційний психологічний

Фізичний

• • •

територіальний економічний демографічний №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

система духовно-моральних цінностей держави; • політико-ідеологічна система держави; • пануюча еліта і система управління; • фінансова система держави; • зовнішня і внутрішня політика. Тому потрібно враховувати не тільки фізичні, але й духовні втрати і лише після їх оцінювання говорити про перемогу або поразку. Не можна виграти війну без відповідної стратегії. Щоб створити таку стратегію, необхідно вивчити стратегію супротивника і подивитися, за якими напрямками і яким чином він організовує свої наступальні дії. Війна проти державності ведеться в глобальних масштабах, має глобальні цілі, і це надає їй глобальний розмах.

№10/2015

Крім того, вона ведеться проти всіх державотворчих складових, у всіх життєво важливих сферах життєдіяльності держави, у фізичному, ментальному і духовному просторах, що робить цю війну тотальною. Агресія проти фундаментальних основ державності Аналіз стратегій, застосовуваних противником у боротьбі проти кожної з цих трьох державотворчих складових, показує, що сили антидержавності розуміють, що перемогти державність можна тільки шляхом окупації і підпорядкування всіх трьох просторів життєдіяльності держави: фізичного, ментального і духовного. Ці три простори

співвідносяться з такими трьома фундаментальними основами життя людини,

Війна проти державності ведеться в глобальних масштабах, має глобальні цілі, і це надає їй глобальний розмах. Крім того, вона ведеться проти всіх державотворчих складових, у всіх життєво важливих сферах життєдіяльності держави, у фізичному, ментальному і духовному просторах, що робить цю війну тотальною

»

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

як плоть (фізичне, матеріальне), свідомість (ментальне) і душа (духовне). Простори організовані ієрархічно: на нижньому рівні — фізичне, на середньому — ментальне і на верхньому — духовне. Агресору, щоб підпорядкувати державу-мішень, потрібно захопити або встановити контроль за цими трьома просторами. Інший варіант його влаштувати не може, так як це не буде повною перемогою. У свою чергу кожний простір священної державності підрозділяється на три субпростори (мал.1). Хоча такий розподіл умовний, він повністю співвідноситься з такими військовими термінами, як «театр війни» (великомасштабні дії) і «театр воєнних дій» (локальні дії). Театр війни, як правило, включає в себе кілька театрів військових дій. І з точки зору цього підходу війна за священну державність повинна вестися нами на всіх просторах священної державності (театрах війни) і на всіх її субпросторах (театрах військових дій). Противник веде проти нас тотальну війну і, на жаль, здобуває перемогу в силу того, що ми не надаємо йому адекватного опору, розуміючи війну переважно як збройну боротьбу, ігноруючи той факт, що саме нищівної поразки в такій війні наноситься без застосування регулярних збройних сил. Переможець у «холодній війні» проти СРСР повністю окупував ментальний простір у всіх трьох його складових субпросторах, встановив контроль за свідомістю політичної еліти і психологією народу, насамперед, молоді, створивши мережу агентів впливу і поставивши під контроль інформаційні потоки, купивши або насадивши свої засоби масової інформації. Для ведення сучасної глобальної війни агресору потрібна принципово нова глобальна армія. А цій армії потрібна і нова стратегія, відмінна від тієї, якою керуються традиційні збройні сили. Оскільки нова армія не носить офіційного, відкритого характеру, то ця стратегія повинна бути багато в чому орієнтована на таємні, підривні операції.

Інформаційний простір міцно зайняв місце в списку базових елементів національної потужності. Посилення позиції країни в інформаційному просторі збільшує питому вагу традиційних елементів національної потужності — дипломатії, військової, економічної сфер

»

22

Війна в ментальному просторі. Державу можна знищити, не оголошуючи війни і не ведучи проти неї традиційних військових операцій, а лише використовуючи політичні, інформаційні та психологічні засоби. Таких способів багато. Наприклад, революція, перепрограмування свідомості правлячої еліти на антидержавний курс, зміна режиму і встановлення маріонеткового уряду, який, виконуючи волю агресора, діє в антинаціональних інтересах і знищує державність. В цілому всі ці способи зводяться до впливу на владу або силовими методами (революція), або несиловими — шляхом її формування з вже корумпованих осіб або заздалегідь підготовлених агентів впливу. У кожному разі тут включається зовнішня сила, що реалізує фактор зовнішнього управління. Підпорядкувати собі державу можна не лише за допомогою впливу на владу,

але й впливаючи на народ. Як правило, в умовах корпоративної корупційної держави влада перестає дбати про народ і доводить його до такого стану, що він починає відчувати ненависть до влади і переносить її на державу і державність як таку. Не заперечує проти її знищення. Він вважає, що якщо цього не робить влада, то з якого дива це буде робити він. Він не зацікавлений в якій-небудь творчій діяльності заради держави. У разі виникнення війни народ, свідомість якого пошкоджено ненавистю до влади і, як наслідок цього, до державності, не піде її захищати. Таку «підготовлену» в політичному, інформаційному та психологічному відношенні державу легко підкорити і знищити. Але не тільки ненависть до влади здатна викликати у народу небажання служити державі. На свідомість народу через інформаційні канали можна впливати так, щоб зорієнтувати його на моральне служіння собі (за формулою №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

хисту Вітчизни. У держави об’єктивно існує ідеологія. Вона може бути не написана, вона може бути не виражена. Але вона існує. І вона може бути державною або антидержавною. Так само як і влада може бути або народною, або байдужою до народу (замкнутою на собі), або відверто зрадницькою. Але і та, і друга, і третя мають свою доктрину, яка визначає державний курс. Високі ідеї народної влади близькі народу, і він їх сприймає душею. Низькі ідеї низької влади чужі народу, і він їх відторгає. У результаті в душі залишається порожнеча, але потреба у високому залишається. Тоді інформаційний агресор може заповни-

ти цю порожнечу, яку він сам створив, використовуючи низьку владу, ідеями зовні привабливими, але на перевірку руйнівними і антинародними. Народ іде за ними, не розуміючи, що його ведуть на заклання. Народна влада не повинна допускати виникнення в душі народу ідеологічної порожнечі. Як охоплена депопуляцією територія держави, якщо там не буде своїх, буде окупована чужими, так і територія масової свідомості, якщо там не буде державницької ідеології, буде окупована її антиподом. Державницька ідеологія, доведена до народу, проста і зрозуміла йому, народжує в його сві-

Інформаційний простір не скасовує боротьби в традиційних сферах, але він може вплинути і впливає на ефективність цієї боротьби і, отже, умови досягнення політичної перемоги в XXI столітті» «я — це держава»), задоволення своїх інстинктів, отримання задоволення від життя, утилітарний підхід до суспільства і держави. Подібна егоїстична свідомість не може бути державною і не здатна до жертовності заради любові до ближнього, до свого народу і Батьківщині. Сила ідеології На свідомість народу в антидержавних цілях можна впливати так, щоб позбавити його високих ідей, пов’язаних зі служінням державі, нав’язати образ ворога і загрозу агресії з його боку. Це, як правило, досягається шляхом дискредитації існуючої ідеології чи переписування історії держави, руйнування пам’ятників, заміни символів і героїв, нав’язування зовнішнього ворога і т.п. Причому народ змушують соромитися саме тих періодів, в які державність його країни була особливо сильною і ознаменованою героїзмом перемог в ім’я за№10/2015

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

домості ясну перспективу. А з перспективою пов’язана надія, устремління в майбутнє, усвідомлення сенсу життя і бажання жити. Священна державність зводиться до одного слова — «життя», яке містить в собі три найважливіші християнських поняття — віру, надію, любов — у всіх їхніх найвищих проявах в людській поведінці. Відсутність же цієї державницької ідеології, навпаки, веде до безперспективності, безнадійності і безглуздості існування. Втративши високий сенс життя, людина може піти в ницості і порвати зв’язок з цим «безглуздим» для нього життям, зробивши фізичне самогубство або вчинити самогубство духовне. Тому позбавлення народу державницької ідеології є один із способів руйнування держави. Слід назвати ще один шлях, який широко використовується для досягнення цієї мети — це позбавлення народу його історії. Окупація і руйнування дер-жави лежить через окупацію і руйнування історичної свідомості. І ще важливо врахувати, що, не знаючи історії, не можна зрозуміти сутність сучасної війни, що ведеться проти слов’янства, а не розуміючи цієї сутності, не можна

24

виробити стратегію її ведення. Людина живе надією на майбутнє і спогадом минулого. Інформаційні технології війни У XXI столітті ми спостерігаємо формування нового середовища та інформаційного простору, яке спирається на медійне середовище, а також фінансову сферу. У нового простору багато спільного з попереднім, і воно вже стало міжнародним доменом торгівлі та комунікації, впливаючи на позиції країни у світовій владній ієрархії. Інформаційний простір міцно зайняв місце в списку базових елементів національної потужності. Посилення позиції країни в інформаційному просторі збільшує питому вагу традиційних елементів національної потужності — дипломатії, військової, економічної сфер. Інформаційний простір багато в чому контролюється не стільки державами, скільки корпораціями, інститутами і навіть окремими особистостями. І, якщо морський та повітряний простір визначаються і обмежуються відповідним фізичним середовищем, інформаційне не має

розмірності та розширюється постійно, причому це зростання мало пов’язане з будь-якими фізичними обмеженнями або межами. І, нарешті, невід’ємною частиною нового середовища є людська особистість, яка привносить з собою креативність і культурну складову. Це перетворює інформаційний простір в складну операційну середу боротьби за XXI століття і майбутнє розгортається на безперервно різному ландшафті глобального світу, коли різноманітні виклики безпеки виключають прості рішення. Очевидно, що інформаційний простір не скасовує боротьби в традиційних сферах, але він може вплинути і впливає на ефективність цієї боротьби і, отже, умови досягнення політичної перемоги в XXI столітті. Введені в кінці ХХ-го сторіччя нові поняття «війна керованого хаосу», «кольорова революція», «гібридні війни» та «гібридні загрози», як видається, відносяться до нового виду конфліктів сучасності, в основі яких лежать розроблені на Заході підривні інноваційні технології . Окреме місце в списку інноваційних підривних технологій

№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

займають так звані «кольорові» революції, здійснювані з застосуванням технологій «керованого хаосу». При цьому такі технології розглядаються в якості засобу демократичного, ненасильницького захоплення влади в ході державного перевороту з метою передачі країнимішені під зовнішнє управління. Досвід «кольорових» революцій в Єгипті, Лівії, Сирії, Грузії, Україні показує, що, від політичного шантажу на початковому етапі в ході мирних демонстрацій, протиборчі сторони в результаті майстерних маніпуляцій з боку зарубіжних замовників і внутрішніх зацікавлених акторів та «агентів впливу» надалі переходять, як правило, до силового протистояння. Гібридні загрози сьогодення Таким чином, середа безпеки в XXI столітті виявляється якісно більш складною і вимагає готовності до протидії більш складним загрозам як окремій людині, так і суспільству. До таких загроз відносяться «гібридні» загрози. Їх особливістю є строго цілеспрямований, адаптивний по відношенню до державимішені і конкретної політичної ситуації

№10/2015

характер. Комплекс «гібридних» загроз володіє рядом характеристик, що забезпечують його ефективне застосування на всіх етапах «гібридної» війни. Такий комплекс завдяки унікальній синергетиці володіє набагато більшою руйнівною силою, ніж проста сума вхідних у нього загроз. Ця особливість обумовлює їх потужний руйнівний потенціал. Синергетичний ефект від впливу загроз цього виду забезпечується реалізацією системи комплексних і взаємозалежних підготовчих і виконавчих заходів, пов’язаних з координацією діяльності значної кількості учасників, що діють на території країни-мішені і за її межами. Успіху сприяє вміле використання факторів, що обумовлюють високу динаміку розвитку обстановки і додання процесам контрольованої спрямованості з використанням як невійськових, так і військових рішень.

Цілеспрямований характер і висока динаміка переходу «гібридних» загроз з категорії потенційних до реально діючих вимагають ретельної попередньої проробки на державному рівні заходів з протидії. Для вирішення цих завдань державі слід орієнтуватися на аналітичні структури, креативних політиків, військових, дипломатів, які повинні бути в змозі адекватно реагувати на швидко мінливу ситуацію в країні та регіоні. Часи простих рішень і ясних та універсальних схем відходять, і новому поколінню політиків треба бути готовим до роботи в умовах постійних змін, коли саме політичний простір виявляється еластичним і може змінювати свою конфігурацію як результат зусиль, волі і поведінки акторів, що беруть участь у політичних процесах.

Цілеспрямований характер і висока динаміка переходу «гібридних» загроз з категорії потенційних до реально діючих вимагають ретельної попередньої проробки на державному рівні заходів з протидії»

25


Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегія іміджу На сьогодні важливішим фактором формування позитивного іміджу держави є інформаційнокомунікаційні механізми і технології. І саме це відкриває нові обрії для презентації на світовій арені потенціалу Української держави та сприяє збереженню соціальної стабільності всередині країни

26

№10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Присяжнюк М.М., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, доцент спеціальної кафедри Національної академії Служби безпеки України

Рогов П. Д., кандидат технічних наук, центр воєнностратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського

С

учасне поняття іміджу включає в себе не тільки зорові та візуальні характеристики об’єкта. В інформаційному суспільстві, де «гіперреальність» продукується засобами масової комунікації та багато в чому підміняє реальність, де швидкість інформаційних потоків і обсяг інформації настільки зростають, що людина не має можливості ефективно її переробляти, де постійно загострюється конкурентна боротьба на всіх «ринках», включаючи політичний і «ринок символів», тобто культурної продукції – в цьому суспільстві людина вимушено орієнтується на узагальнені уявлення про реальність, позитивно чи негативно забарвлені. Імідж є частиною таких «узагальнених уявлень». Не переплутати іміджі Існують два поняття «імідж держави» та «імідж країни», які не варто ототожнювати. Так, до іміджу держави відносяться складові, які, логічно віднести до іміджу країни, зокрема, уявлення народу про минуле, об’єктивні характеристики держави з урахуванням історичних особливостей її розвитку. У зв’язку з тим, що в суспільній свідомості поняття держави та її іміджу асоціюється з географічними, економічними, політичними та іншими характеристиками, які є визначальними для суспільності, що проживає в межах певної території, в науковій літературі поняття «імідж держави»

№10/2015

та «імідж країни» нерідко інтерпретуються як синоніми. Такий підхід уявляється недостатньо обґрунтованим, оскільки поняття «країна» і «держава» мають різні ключові ознаки. Так, країна – це насамперед територія, на якій проживає та чи інша політично організована соціальна спільнота, тоді як визначальною для держави є верховенство влади над населенням країни і незалежність (суверенітет) у міжнародних справах. Імідж держави – це, в першу чергу, імідж глави держави, органів державної влади та силових структур, правлячої політичної еліти та державної бюрократії. У той час як імідж країни включає в себе характеристики народу, його культури, менталітету, традицій, а також історичні, політичні, географічні та інші параметри. У контексті бінарної опозиції двох філософських парадигм – цілераціональної і комунікативної дії – імідж держави, будучи компонентом її «м’якої сили», постає як інструмент геополітичної конкуренції, а імідж країни – як сукупність культурно-ціннісного потенціалу країни та її народу. Будучи реалізованим, останній створює новий комунікативний простір, головною цінністю якого є спрямованість на взаємодію. Імідж країни становить собою актуальний образ, що формується протягом досить тривалого періоду на основі умовно-статичних характеристик – географічного становища, кліматич-

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них особливостей, етнічного та релігійного складу населення тощо. Імідж держави, навпаки, формується в порівняно короткий часовий період і володіє великими можливостями трансформації, грунтуючись переважно на умовно-динамічних характеристиках, таких як політико-правова система, рівень розвитку економіки, ступінь розвитку демократичних інститутів тощо. До іміджоформуючих чинників країни відносяться географічне становище, культурно-історичні, етноконфесійні особливості, менталітет її жителів. На імідж країни також впливає етнічний стереотип, який у більшості випадків слугує її вихідною основою. Інструмент відстоювання національних інтересів У той же час, залежно від політики держави та специфіки її сприйняття суспільством, можливий як частковий, так і повний збіг змісту образів держави та країни. Варто виділити такі типи іміджу. Об’єктивний – імідж, що формується у свідомості певної аудиторії. Суб’єктивний – імідж, що формується у свідомості самого його носія (індивідуального або корпоративного, групо-

Імідж України повинен не тільки бути орієнтиром для майбутнього розвитку, сигналом для кожного громадянина держави щодо перспектив цього розвитку, але й презентувати Україну в міжнародному інформаційному просторі

»

вого). Модельований – бажаний імідж, який намагаються сконструювати фахівці. На основі аналізу наявних визначень структури іміджу держави та способів його формування під іміджем держави варто розуміти сукупність реальних і штучно створених характеристик системи державних інститутів, політичної, правової, економічної систем, інформація про які спрямовується в інформаційно-комунікаційний простір з метою впливу на громадську свідомість всередині держави та за її межами. Це визначення відрізняється від багатьох існуючих тим, що виключає такі фактори, як історичне минуле, географічне положення країни, менталітет народу та ін., які є статичними, а тому пов’язані з іміджем країни. У цьому

28

визначенні не змішуються характеристики іміджу держави та іміджу країни. Імідж держави – це національна цінність міжнародного значення, що існує в певному просторі та часі. Це стратегічно важлива характеристика, від якої залежить діяльність держави, її успішне співробітництво на міжнародному ринку. Адже в сучасному світі держава не може існувати абсолютно ізольовано, не взаємодіючи з іншими державами на різних рівнях – від економічної співпраці до обміну досвідом у сфері освіти. Кожна держава зацікавлена у створенні позитивного іміджу з кількох причин. По-перше, створити про себе сприятливе враження в очах власного населення і навколишнього світу. По-друге,

імідж сприяє зміцненню позицій держави на міжнародній арені, відстоюванню національних інтересів. Про імідж та модернізацію Тому стратегічним пріоритетом України сьогодні повинна стати розробка ефективної іміджевої стратегії. Імідж України повинен не тільки бути орієнтиром для майбутнього розвитку, сигналом для кожного громадянина держави щодо перспектив цього розвитку, але й презентувати Україну в міжнародному інформаційному просторі. Дослідження іміджу держави як чинника інформаційно-комунікаційного забезпечення політичної модернізації в сучасних умовах є одним з найважливіших наукових та практичних №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

авторитарного правління, яке маскується лексемою «консервативної модернізації». Прикладами цього є невеликі територіально компактні країни, або великі, що викликають загальний інтерес, але поки що не мають ні інноваційної економіки, ні сталого розвитку. Третій розглядає модернізацію поза контекстом «авторитаризм – демократія» (технократичний, постполітичний підхід, знімає цю дихотомію як нерелевантну). Тобто модернізація – це вдосконалення технологій, що веде до технологічного прориву. Політична модернізація визначається як процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією і розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених. У сучасному розумінні політична модернізація в розгорнуто-політологічному вимірі означає: 1) комплекс науково-методологічних засобів пояснення джерел, характеру і напрямів політичних змін на історичній, сучасній і постсучасній стадіях загальноцивілізаційного розвитку з адекватністю розкриття на рівні окремо взятих соціумів усієї сукупності взаємовідносин: держава – міжнародна система, держава – громадянське суспільство, держава – особистість, суспільство – особистість, індивід – індивід тощо; 2) практичне втілення елементів раціоналізації влади і політичної бюрократії шляхом органічного поєднання політичних, економічних і духовних чинників соціального розвитку; зростання здатності політичної системи постійно й успішно адаптуватися до нових зразків соціальних цілей; диференціацію політичної структури, орієнтованої на ствонапрямів. До того ж, інформаційно-комунікаційне забезпечення політичної модернізації поступово стає важливим напрямком державної інформаційної політики України. Основними питаннями інформаційно-комунікаційного забезпечення політичної модернізації України, що потребують вирішення, є недостатній рівень інформування суспільства про проведені реформи та негативний, як внутрішній, так і зовнішній імідж Української держави. Успіх політичної модернізації українського суспільства безпосередньо залежить від правильно організованого інформаційно-комунікаційного забезпечення, одним з найважливіших факторів якого є створення позитивного іміджу держави. У наші дні термін «модернізація» актив№10/2015

Політична модернізація визначається як процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією і розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених» но обговорюється в українському суспільстві. Варто виділити деякі загальні підходи до трактування цього поняття. Під модернізацією часто розуміють процес побудови сучасної державинації, який має три варіанти розвитку. Перший – формування відповідних демократичних інститутів і управлінських практик як обов’язкового та навіть ключового компонента модернізації. Другий – зміни за допомогою

рення ефективної інституціонально-рольової системи; ослаблення і заміну традиційних еліт модернізаторськими; подолання відчуження населення від політичного життя й забезпечення його групової та індивідуальної участі в ньому; постійне вдосконалення нормативної і ціннісної систем суспільства. Соціально-політичні реформи в Україні з кінця 1990-х років зародили надію громадян на можливість поступового перетворення країни на сучасну

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

демократичну державу. За минулі два десятиліття політичної модернізації в Україні досягнуті певні важливі політичні та економічні свободи (право голосу, гласність, свобода преси, невтручання держави в приватне життя, можливості приватних ініціатив). За рядом параметрів українська система влади стала нагадувати західні: • політичний плюралізм; • децентралізація влади; • вибори як форма впливу на державну політику; • закріплення в Конституції політичних прав і свобод громадян.

30

Однак бажані результати не були досягнуті. У зв’язку з цим значна частина населення розчарована демократією, ефективністю здійснення політичного курсу, до якого країна перейшла на початку1990-х рр. Зовнішній каркас влади найчастіше лише камуфлює її внутрішній зміст і реальні механізми. Основний виклик сучасної України – це колосальний розрив між народом і владою, відсутність рівноправного діалогу. Не вирішивши цю проблему, розраховувати на успіх будь-яких реформ безперспективно. Чиновники не завжди здатні, та й не завжди хочуть вчасно отримати інформацію від сус-

пільства та адекватно на неї реагувати. Тобто влада не бажає знати, що насправді про неї думає народ (про інфляцію, кризу, корупцію, доходи чиновників, модернізацію, інновації). Народ не знає, що насправді робить і що хоче робити в майбутньому влада. А це означає, що будь-яка ініціатива, як державна, так і громадська, може збільшувати рівень недовіри між владою і суспільством, роблячи подальшу взаємодію ще більш складною. Не буде перебільшенням висновок про те, що неефективність механізмів передачі інформації, підготовки та прийняття рішень – одна з ключових проблем сучасної України, яка безпосередньо загрожує розвитку країни. Причому за своєю гостротою вона перевершує будь-які зовнішні виклики, оскільки робить неможливим адекватне розпізнавання цих викликів і своєчасне реагування на них. №10/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Формування позитивного ставлення до Української держави дасть можливість скорегувати поведінку зарубіжних країн — потенційних партнерів та інвесторів України, — сформувати сприятливий клімат у вирішенні найважливіших політичних і економічних завдань розвитку держави» потоками політичної інформації, поряд з панівним комунікаційним потоком держави, з інформаційними потребами та пріоритетами громадянського суспільства, що формуються на широкій ціннісній основі. Результатом політичної модернізації в Україні має бути реальний поділ влади, створення правових та інституційних гарантій діяльності опозиції, незалежність суду і ЗМІ, демократизація влади, реальне дотримання принципів правової держави. Політична система повинна забезпечувати стабільний розвиток і динамічну рівновагу між інтересами всіх політичних груп. Вона має бути здатною до реагування на імпульси, що виходять як із середини, так із зовні, за рахунок прямих і зворотних зв’язків між керівниками і керованими. Природно, що держава, якій вдається ефективно вирішувати завдання політичної модернізації, здобуває позитивний імідж, як в очах власного населення, так і міжнародної громадськості. Як відомо, суб’єкти та органи де-

мократичної влади існують для задоволення потреб громадян. Тому при прийнятті стратегічних рішень вони повинні брати до уваги думку, принаймні, більшості громадян, від рівня підтримки яких багато в чому залежить реалізація масштабних державних і регіональних програм. Забезпечення цієї підтримки – перше завдання комунікацій органів влади як специфічної форми політичної комунікації. Соціальні суб’єкти підтримують або засуджують дії влади, зокрема, виходячи зі своїх уявлень про ідеальну владу. Зміст же образу чинної влади залежить, в першу чергу, від інструментальної та комунікативної діяльності конкретних суб’єктів і органів влади. Формування позитивного іміджу влади та, відповідно, позитивної громадської думки про владу – друге завдання. Отже, щоб політична модернізація була успішною, необхідний широкий суспільний консенсус з найбільш важливих питань політичного життя. З

Все це суперечить принципам інформаційно-комунікаційного процесу в системі демократичної влади. Чим демократичнішим є суспільство, тим більшого значення має набувати горизонтальний рівень обміну

№10/2015

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

точки зору ефективності функціонування громадської думки як соціального інституту, здатного ініціювати багато змін у практичній політиці держави, можна оцінювати і сам рівень розвитку демократії. Громадська думка є індикатором встановлення політичного ладу, виразником протиріч і очікувань, що стосуються стану демократії в Україні. Проте в Україні склався такий тип суспільної системи, коли зберігається, а часом наростає відчуження влади від суспільства та суспільства від влади. За цих умов важливого значення набуває процес формування іміджу держави, який має спонукальний, діяльнісний характер для всього суспільства. Позитивний імідж країни може викликати почуття патріотизму, мобілізовувати суспільство на вирішення різних проблем, у тому числі й на модернізацію всього суспільного життя. За умови грамотної реалізації наявного іміджевого потенціалу політичної модернізації, Україна має всі можливості для того, щоб стати демократичною та економічно розвиненою країною. Необхідними складовими реалізації цього потенціалу є політична модернізація, стійке економічне зростання, ефективна соціальна політика, інноваційний шлях розвитку, поліпшення демографічної ситуації. Вико-

32

Кожна держава зацікавлена у створенні позитивного іміджу з кількох причин. По-перше, створити про себе сприятливе враження в очах власного населення і навколишнього світу. По-друге, імідж сприяє зміцненню позицій держави на міжнародній арені, відстоюванню національних інтересів» нання цих умов стане реальністю, якщо всі державні інститути об’єднають свої зусилля, а орієнтиром у цьому має стати формування позитивного іміджу як усередині держави, так і в міжнародному просторі. Позитивне сприйняття України у світі здатне значною мірою сприяти успіху здійснюваних соціальних і економічних реформ. Формування позитивного ставлення до Української держави дасть можливість скорегувати поведінку зарубіжних країн – потенційних партнерів та інвесторів України, – сформувати сприятливий клімат у вирішенні найважливіших політичних і економічних завдань розвитку держави. Формування позитивного іміджу держави можливе за наявності двох умов: ефективної внутрішньої і зовнішньої політики та інформаційно-комунікаційного забезпечення цієї політики. Найважливішим фактором формування позитивного іміджу держави в сучасних умовах стають інформаційно-комунікаційні механізми і техно-

логії. Це логічно, оскільки перехід до нового типу соціальної організації, що має інформаційну та мережеву природу, – відкритого інформаційного суспільства, є домінуючою тенденцією розвитку світової цивілізації. Наслідки інформатизації, що набула глобального характеру, зачіпають усі форми життя суспільства, стають все більш значущими. Як зафіксовано в Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства (прийнятій лідерами країн «Великої вісімки» 22.07.2000 р.), інформаційно-комунікаційні технології стають одним із найбільш важливих факторів, що впливають на формування суспільства XXI століття. За цих умов реалізація іміджевого потенціалу політичної модернізації відкриває додаткові можливості презентувати модернізаційний потенціал Української держави з позитивного боку, сприяє збереженню соціальної стабільності всередині країни і розвитку міжнародного співробітництва. №10/2015

Profile for Defense bulletin

Ov 10 2015 ukr  

Ov 10 2015 ukr  

Advertisement