Оборонний вісник №9/2019 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2019

ЗМІСТ СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ

ЕКОНОМІКА ПОНАД УСЕ

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

СПЛАНУВАТИ ОПЕРАЦІЮ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

БЕЗПІЛОТНА АВІАЦІЯ

В НЕБІ НАД КОРДОНОМ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ВІД АДАПТАЦІЇ ДО КОНСОЛІДАЦІЇ

АМБІЦІЇ КРЕМЛЯ

СТРАТЕГІЯ «MARE NOSTRUM» 26

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Отаман»: приклад модернізації Довідка БТР «Отаман» — глибока модернізація шасі БТР-60/70, бойова платформа, на базі якої може бути створена бойова техніка різноманітного призначення Екіпаж:

3-14 осіб Колісна формула:

6х6 Повна маса:

16 тонн Вантажопід'ємність:

5 тонн Двигун:

Deutz, дизельний Потужність двигуна:

290/320 к.с. Швидкість по шосе:

100 км/год Швидкість на воді:

8 км/год Протикульний захист класу:

STANAG level 4

ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА Державний департамент США cхвалив 141,5 мільйона доларів допомоги в галузі безпеки для України, яку суперечливо затримала адміністрація президента Дональда Трампа. У допомогу входять, зокрема, гроші на снайперські гвинтівки та гранатомети тощо. Загалом Україна отримає від США 291,5 млн доларів.

озробка концепції бронетранспортера «Отаман» розпочалась у 2016-у році. Зараз НВО «Практика» завершує виготовлення дослідного зразка бронетранспортера «Отаман» з колісною формулою 6х6 та до кінця 2019-го року мають розпочатися його заводські випробування, після яких очікується початок державних, що триватимуть впродовж декількох років за спеціальною програмою. Завдяки амфібійним рушіям машина матиме можливість здійснювати рух та маневри на плаву. Окрім них для стійкості та керованості на воді машину обладнано хвилерізом спеціальної конструкції.Корпус «Отамана» броньований зі спеціальним протимінним захис-

СТВОРЕННЯ НОВІТНЬОГО ВИРОБНИЧОГО ЦЕНТРУ На КП «Шосткинський казенний завод «Імпульс» створюється новітній виробничий центр, який замикає повний цикл виробництва артилерійських боєприпасів та ракетного озброєння. Вже завершено 90% робіт із запуску високоточного виробничого майданчика. Завод «Імпульс» є унікальним підприємством, яке у замкнутому циклі виготовляє детонатори, капсулі та інші елементи для різних видів боєприпасів: від снарядів та протитанкових ракет до далекобійних систем «Вільха» та «Нептун».

том, через що бронетранспортер вище за радянські зразки БТР-70 та БТР-80. Коробка передач автоматична марки Allison. Двигун дизельний марки Deutz потужністю 558 кінських сил, розташований у передній частині машини. Підвіска бронетранспортера незалежна з приводом на всі колеса. В десантному відділенні базової версії бронетранспортера розміщується до 6 бійців у повній амуніції, які сидять один навпроти одного. На випадок підриву, спеціальні крісла частково гасять удар від вибуху. Кліматика включає в себе загальну систему внутрішньої вентиляції бойової машини, підігрів у холодну пору року та кондиціювання у спеку.

ПРИПИНЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ Міністерство оборони України припинило фінансування розробок нових видів бронетехніки. Зокрема, це стосується глибокої модернізації одного з основних танків українського війська, яка мала докорінно підвищити ефективність бойової машини. Також через проблеми із прийомкою військовими бронетранспортерів БТР-4, що були виготовлені з імпортної броні та не пройшли контроль під час передачі замовнику, їх виробництво зупинене.

ВИПРОБУВАННЯ БТР-50 На держпідприємстві «Завод імені В.О. Малишева» проведено чергові випробування модернізованого БТР-50. Удосконалений бронетранспортер оснащений новим українським двигуном ЗТД-2 потужністю у 400 к.с., який замінив застарілий В-6 потужністю 240 к.с. Машина також отримала п’ятиступеневу коробку передач із планетарними механізмами повороту та доопрацьовані вузли ходової частини. Модернізований БТР-50 вже успішно пройшов ходові тестування на пересіченій місцевості та вогневі випробування.

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Прямі закупівлі Пряму закупівлю американських протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) Javelin Міністерство оборони України почне у 2019 році. Закупівлі будуть здійснюватися в рамках програми США з продажу озброєння і військової техніки збройних сил іноземних держав (FMS). Переговори по цьому контракту велися протягом останніх двох років. Питання контролю за застосуванням Україною Javelin з боку США є засекреченим. Нагадаємо, що адміністрація президента США Дональда Трампа ухвалила рішення щодо продажу Україні комплексів Javelin наприкінці 2017 року. У квітні 2018-го до України передано 37 ПТРК і 210 ракет. Про перше звернення стосовно закупівлі установок Javelin за програмою FMS стало відомо на початку липня; тоді ж стало відомо, що планується отримання великої партії американської летальної зброї до кінця 2019 року. Javelin (FGM-148) – американський переносний протитанковий ракетний комплекс (ПТРК). Прийнято на озброєння Армії США в 1996 році. Поставляється на експорт. Вартість одного комплексу, в комплекті з 6 ракетами, становить від 600 тис. доларів для США і союзників, і до 1,4 млн доларів на експорт. Із 1996 року було виготовлено більше 45 тисяч ракет.

ПЛЮС/МІНУС Більшість громадян України вважають, що відсутність політичного досвіду у депутатів Верховної Ради не стане на заваді їхньої діяльності. Отже, на запитання «Більшість депутатів новобраної Верховної Ради ніколи не займалася політикою. Як Ви вважаєте, це в плюс чи в мінус?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

14,5%

34,6%

24,9%

26% Вважаю це позитивом, це забезпечить повне оновлення політики Вважаю це негативом, бо непрофесійні люди не зможуть кваліфіковано вирішувати проблеми країни Це може бути і позитивом (якщо вони вчитимуться і долучатимуть кваліфікованих спеціалістів) і негативом (якщо вважатимуть, що все знають і вміють) Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології

№9/2019

БПЛА нового покоління У

дарний безпілотний літальний апарат нового покоління Akıncı стане одним із перших проектів спільного підприємства, створеного Держкомпанією «Укрспецекспорт» та турецького підприємства Baykar Defence. Ударний БПЛА нового покоління Akıncı розробляється відповідно до вимог збройних конфліктів XXI століття і призначений, насамперед, для озброєння як турецьких, так і українських Збройних Сил. Одна з головних його переваг – змога завдавати високоточні удари таким самим озброєнням, яке використовується на звичайних літаках. Йдеться про надпотужні боєприпаси вагою понад 100 кілограм. Це стало можливим завдяки використанню українських двигунів, які забезпечують велику вантажопідйомність, швидкість і висоту польоту, економічність і простоту експлуатації. Варто наголосити, що цей проект реалізовується завдяки об’єднанню найпотужніших секторів оборонних комплексів України та Туреччини. Akıncı відноситься до нового «важ-

кого» класу безпілотників. Він оснащений двома двигунами українського виробництва, які забезпечують політ на висоті понад 12 км. Дрон має розмах крил у 20 метрів, здатний підняти у повітря понад 1000 кг озброєння та перебувати у польоті добу. Безпілотник обладнується надсучасними системами спостереження: від тепловізорів та потужних камер до радарів з активною фазованою антенною решіткою та численними сенсорами. Все це дозволяє виявляти на значній відстані навіть добре замасковані цілі, передавати їх координати для знищення, або самостійно завдавати високоточні удари. Серед номенклатури озброєння Akıncı – керовані ракети, різноманітні звичайні та високоточні бомби. Таке потужне озброєння дозволяє безпілотнику знищувати живу силу та техніку ворога, а також завдавати ударів по важливих об‘єктах противника – фортифікаційних спорудах, центрах управління та зв‘язку, мостах, складах тощо.

«На наступній зустрічі у Нормандському форматі має бути вирішене питання остаточного звільнення утримуваних осіб у форматі «всіх на всіх» та встановлені чіткі терміни розведення військ уздовж лінії розмежування на Донбасі. Я очікую, що зустрічі у Нормандському форматі будуть дуже часто, поки ми не вирішимо всі питання, пов’язані з поверненням наших територій і припиненням війни». Володимир Зеленський, Президент України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ

ЕКОНОМІКА Головним трендом у формуванні нових воєнно-економічних альянсів держав є раціональність, доцільність та взаємна економічна вигода від міжнародної співпраці з партнерами

Левчук О.В., кандидат економічних наук, доцент

арактерною ознакою сучасного світу є посилення взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів в окремих регіонах на мікро- та макрорівнях. Відбувся інтенсивний перехід цивілізованих країн від закритих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до навколиш-

нього світу й ефективної міжнародної співпраці. Процес міжнародної співпраці зумовлено всебічним розвитком і постійним поглибленням міжнародного поділу праці – від простого обміну товарами до стійкої міжнародної торгівлі товарами і послугами, а також міжнародною міграцією капіталів і формуванням нових виробництв та тісною виробничою і тех№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПОНАД УСЕ

нічною кооперацією. Наслідком таких переміщень є управління міжнародним бізнесом на міждержавному рівні. Поступово формуються регіональні економічні зв’язки, які можуть охоплювати десятки країн усередині регіону. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) набуває практичного втілення в низці інтеграційних об’єднань світу, які ви№9/2019

значають стан і перспективи подальшого розвитку міжнародних економічних зв’язків в цілому, і міжнародного бізнесу зокрема. В основу формування торговельно-економічних зв’язків між різними країнами світу покладено принцип ефективності використання наявних або доцільності залучення певних ресурсів. В процесі активного перерозподілу

світових та регіональних ринків збуту державі вкрай важливо забезпечити реалізацію специфічних переваг, пов’язаних з міжнародним співробітництвом, поділом праці та факторним розміщенням. ТОРГІВЛЯ ЯК ДВИГУН ПРОГРЕСУ Міжнародна економічна діяльність України є одним з пріоритетних напря-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СТРУКТУРА ЗАКУПІВЕЛЬ ІМПОРТНОЇ ОБОРОННОЇ ПРОДУКЦІЇ ВИД ОЗБРОЄННЯ/ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ

КРАЇНА-ВИРОБНИК/ ПОСТАЧАЛЬНИК

ХАРАКТЕР ВІДНОСИН

Німеччина

Разові угоди

Німеччина, Пакистан, Таїланд

Разові угоди

США

Разові угоди

Франція

Разові угоди

США, Велика Британія

Разові угоди

Патрульні катери типу Island

США

Разові угоди

Ракети (ПТРК Javelin Fgm- 148)

США

Разові угоди

Медичне обладнання, медикаменти

Японія, Канада, Ізраїль, Литва, Німеччина

Разові угоди

Азербайджан, Катар, Білорусь

Разові угоди

Туреччина

Можливість реалізації офсетної програми

БТР (двигуни) Танки Військові літаки (Airbus, Boeing) Гелікоптери Корабельний склад

Паливно-мастильні матеріали Засоби спеціального зв’язку ASELSAN

ПРИМІТКА

Загальна вартість контракту понад 47 млн дол.

Готовність турецької сторони до передачі технології виробництва

Обсяги торгівлі основними видами озброєнь на планеті в 2014-2018 рр. зросли на 7,8% в порівнянні з періодом 2009-2013 роками»

Табл. 1

мів руху держави, що створює підґрунтя для подальшого розвитку торгівлі і сприятливого інвестиційного клімату. Зовнішня торгівля формує значні можливості для економічного зростання, формування бюджету країни, підтримання добробуту її громадян. Відсутність стратегічного підходу до вирішення проблеми насичення внутрішнього ринку за рахунок відповідного збільшення обсягів внутрішнього виробництва призвела до формування високого рівня залежності внутрішнього ринку від імпорту, а також до необхідності нарощування експорту для покриття дефіциту рахунку поточних операцій платіжного балансу. Варто зазначити, що саме відкритість економіки є загрозою, власне, внутрішньому ринку країни. На практиці це призводить до коливань зовнішньої кон’юнктури ринків та акумуляції загальних світових тенденцій (волатильність цін на енергоносії, зменшення цін на основні товари українського експорту тощо). Відтак, виникає потреба у зниженні показника імпортозалежності товарного ринку, створенні сприятливих умов щодо зовнішніх ринків, забезпеченні позитивного впливу імпорту на виробництво, і, як наслідок, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Світова практика переконливо демонструє, що пасивна роль держави в системі регулювання імпорту товарів поступово призводить до втрати окремими галузями економіки конкурентоспроможності навіть на внутрішньому ринку. Роль держави в процесі імпортозаміщення полягає у наданні організаційного та адміністративного сприяння бізнесу з розвитку тих видів діяльності, які будуть комерційно вигідними. При цьому особливу увагу в даному випадку слід звертати на доцільність залучення європейських чи інших виробників аналогічної продукції. Позитивною тенденцією є формування у ділових кіл інтересу до диверсифікації підприємницької діяльності, виробництва в Україні нових товарів або таких, що дійсно матимуть споживчий попит за інших рівних умов, створення ринкової інфраструктури, орієнтованої на експорт. Прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо закупівлі продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом» забезпечить вирішення низки питань, що стосуються подальшого успішного розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу на приведен№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня його у відповідність до стандартів НАТО. Інакше кажучи, Міністерству оборони, як кінцевому споживачу товарів військового призначення, надходила продукція, яка не завжди відповідала заявленій вартості та якісним характеристикам. Відповідно, із введенням в дію Закону України (ЗУ), з’являється можливість взяти безпосередньо під власний контроль доцільності придбання, якості та вартості продукції оборонного призначення. Згідно чинного законодавства, економічний регіоналізм (економічне співробітництво) – наслідок інтеграційних процесів, в результаті яких окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі та (в окремих випадках) для руху факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Зростатиме економічна доцільність забезпечення потреб ЗС України необхідними товарами або послугами із внесенням змін у абзац перший частини третьої статті 7 Закону, а саме: «У разі, якщо закупівля продукції, робіт і послуг за оборонним замовленням становить державну таємницю, такі продукція, роботи і послуги можуть також закуповуватись у іноземних суб’єктів господарювання за умови, що ідентична продукція з аналогічними якісними показниками не виробляється, роботи не виконуються, а послуги не надаються в Україні». У кінцевому підсумку це надасть мож№9/2019

З огляду доцільності формування нових військово-економічних альянсів для нашої країни загалом, і для Збройних Сил України зокрема, слід звернути увагу на постійне підвищення рівня професійної підготовки особового складу» ливість збереження часу, матеріальних ресурсів та коштів. Відповідно, зусилля можна сконцентрувати на розробленні необхідної техніки (товарів, робіт, послуг) всередині країни, а закупівлі здійснювати з урахуванням впливу факторів часу, ризику та ліквідності.

Зміни у статті 8 Закону України конкретизують кінцевого споживача продукції оборонного призначення, оскільки визначають його як «офсетного бенефіціара», що унеможливить вплив посередників на процес закупівель. Для вирішення питань організації та координації діяльності стосовно проведення переговорів з іноземною юридичною особою щодо одержання Україною компенсацій, укладення та виконання компенсаційних (офсетних) договорів запропоновано Кабінету Міністрів утворити постійно діючу офсетну комісію у складі представників державних замовників, інших державних органів, підприємств, установ та організацій. Отже, порядок укладення зазначених договорів визначатиметься виключно Кабміном. Варто звернути увагу на частину четверту Закону. Так, закупівля продукції, робіт, послуг оборонного призначення за імпортом для забезпечення потреб державного замовника може здійснюватись в іноземних юридичних осіб шляхом: • укладення державним замовником (або уповноваженим ним суб’єктом господарювання) державного контракту з іноземною юридичною особою – виробником або постачальником продукції, робіт, послуг оборонного призначення, у разі надання в установленому законодавством порядку

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

такому державному замовнику повноважень на право здійснення імпорту товарів військового призначення і товарів, які містіть відомості, що становлять державну таємницю; • укладення державним замовником державного контракту з вітчизняним суб’єктом господарювання, якому в установленому законодавством порядку надані повноваження на право здійснення експорту та імпорту товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Інформація щодо закупівель імпортної оборонної продукції наведена у Табл. 1. За цими даними можна дійти висновку, що при формуванні нових напрямів військово-економічного співробітництва слід брати до уваги досвід роботи країн світу, співпраця з якими є перспективнішою. Відповідно, перевага в такому випадку надається розумному співвідношенню між ціною та якістю конкуруючих товарів або аналогічних вітчизняних розробок, а також врахування потреб Збройних Сил в доцільності вибору певного напряму співробітництва. ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ Також з огляду доцільності формування нових військово-економічних альянсів для нашої країни загалом, і для Збройних Сил України зокрема, слід звернути увагу на необхідність постійного підвищення рівня професійної підготовки особового складу. Для цього варто враховувати специфіку та досвід проведення міжнародних навчань. (Інформація щодо міжнародної співпраці ЗС України з країнами-партнерами наведена у Табл. 2.). Варто зазначити, що практично усі поняття, які застосовуються сьогодні наукою для виокремлення ролі і місця людини у суспільстві, не виходять за межі підходу до людини як до об’єкта капіталовкладень. Виробництво ж (матеріальне і духовне), здебільшого й досі звелено до самоцілі, хоча й історично, і логічно воно – інструмент забезпечення розвитку людини. Людина визнається важливою, перспективною, ефективною, але інструментальною цінністю. Теорія людського капіталу надає логічне пояснення структурі розподілу особистих доходів, віковій динаміці заробітків, гендерній дискримінації на ринку праці. Саме ця теорія стала поштовхом до значних інвестицій в освіту та професійну підготовку на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело формування і нарощення людського капіталу, і, відповідно, економічного зростання будь-якої кра-

їни. Питання ролі і місця продуктивних здібностей людини, їх ефективного формування та використання завжди викликали підвищений інтерес вчених, тому виникнення концепції розвитку людського капіталу стало закономірним результатом світової економічної та філософської думки. Згідно даних Табл. 2, основні напрями військово-економічного співробітництва у сфері формування і нарощування специфічного людського капіталу, підвищення рівня освіти та професійної підготовки особового складу слід розбудовувати спільно із США, державами-членами НАТО, ЄС, Туреччиною, Грузією та ін.

За інформацією Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру, можна зробити висновок, що глобальний ринок зброї хоч і не надто змінився за розмірами, але зазнав помітних змін за своєю структурою. Зокрема, обсяги торгівлі основними видами озброєнь на планеті в 2014-2018 рр. зросли на 7,8% в порівнянні з періодом 2009-2013 роками. За своїми темпами вони не надто відрізняються від загальносвітових тенденцій розвитку світової економіки. В середньому, на купівлю зброї витрачають ту саму «непропорційно велику частку валового світового продукту», що й раніше. Табл. 2

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЗС УКРАЇНИ Види Збройних Сил України

Країни-партнери по співробітництву США

КШН «Репід-Трейдент», 2016

Естонська республіка Сухопутні війська ЗС України

БНН «Спрінг-Сторм», 2016

Литва

БПТН «Хантер-2016»

Німеччина

БНБР «Комбайн-Резолв», 2016

Греція

КШН «МІЛЕКС-16», 2016

Литва

БТН «Айрон-Вульф», 2016

Румунія

БКШН «Сейбер Гардіан-2016»

Держави-члени НАТО та ЄС Військово-Морські Сили ЗС України

США Також періодично беруть участь: Болгарія, Велика Британія, Греція, Грузія, Італія, Іспанія, Литва, Молдова, Норвегія, Польща, Румунія, Туреччина, Швеція і Фінляндія

США

Десантно-штурмові війська ЗС України

Сили спеціальних операцій ЗС України

Держави-члени НАТО

Чергування у складі БТГ «Хелброк» Систематичне проведення в північно-західній частині Чорного моря навчань типу «ПАСЕКС»

Туреччина

Держави-члени НАТО, Туреччина

Повітряні Сили ЗС України

Види військових навчань, назва, рік проведення

Координація проведення на території України міжнародних навчань «Сі Бриз»

Участь в антитерористичних операціях НАТО «Активні зусилля» та ВМС Турецької Республіки «Чорноморська гармонія» МН «Сі Бриз-2016» КШН НАТО «Трайдент Джанкчер-2016»

Інформація відсутня

№9/2019

ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ВАС

Сучасний магазин військової атрибутики «Воєнторг» дає можливість придбати велику кількість якісних товарів. В асортименті присутнє повне спорядження для представників силових структур, охоронних організацій, любителів займатися полюванням, риболовлею і туризмом. Також наші товари підійдуть шанувальникам екстремальних видів спорту. Наш магазин регулярно розширює асортимент продукції. Наші продавціконсультанти допоможуть всім охочим здійснити правильний вибір та отримати якісний товар.

НАШ АСОРТИМЕНТ Магазин «Воєнторг» пропонує великий вибір різноманітного спорядження починаючи від верхнього одягу і закінчуючи взуттям. Звернувши увагу на наші товари, Ви зможете зібрати повноцінний комплект екіпіровки, який допоможе займатися улюбленим видом спорту або заняттям у будь-яких природних умовах, покращити своє військове спорядження. • • • • • • • • • •

Верхній одяг Тактичний чоловічий/жіночий одяг Головні убори Рукавиці Термобілизна, білизна Берці тактичні Кросівки Дощовики Тактичне спорядження Військова фурнітура

Якщо ретельно ознайомитися з усіма запропонованими нашим магазином виробами, то Ви знайдете камуфляж, військову форму та інші елементи обмундирування, як українського зразку, так і армій різних країн. При цьому зовнішній вигляд точно повторює оригінал, тож якщо Ви хочете, щоб товар максимально відповідав реальному дизайну форми солдатів тої чи іншої країни, то звертайтесь до нас.

м. Київ, метро «Лук’янівська» вул. Дегтярівська, 15 тел. (+38) 044-483-05-18; (+38) 068-871-10-72

НАШІ ПЕРЕВАГИ Широкий вибір якісної військової атрибутики. Лідер на ринку в співвідношенні ціна/якість. Регулярні поставки нової атрибутики та постійні оновлення.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СПЛАНУВАТИ ОПЕРАЦІЮ Сьогоднішня трансформація НАТО, розширення функцій і відповідальності у сфері міжнародної безпеки, вимагають суттєвого розвитку об’єднаних спроможностей

Назаркін В.М., заступник Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України

собливе значення надається питанням налагодження взаємодії з міжнародними, регіональними і національними структурами з питань планування та проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Шляхи нарощування об’єднаних спроможностей визначаються Стратегічною концепцію «Актив-

не залучення, сучасна оборона», прийнятою Лісабонським самітом у 2010 році. У відповідності до її положень, для планування операцій, які виникають за межами зони відповідальності Альянсу і несуть безпосередню загрозу для міжнародної безпеки, застосовується «всеохоплюючий комплексний підхід». Новий підхід став логічним розвитком «скоординованого підходу» до оперативного планування. Аналіз проблемних питань роботи багатонаціональних штабів миротворчих сил, україно-польско-литовскої миротворчої бригади УкрПолЛитБриг, міжнародних навчань, підтверджує складнощі практичного застосування офіцерами Збройних Сил України специфічних процедур нового підходу до

Ключова мета планування — визначення поєднання та послідовності дій у часі і просторі доступних спроможностей» оперативного планування. Вивчення та практичне використання процесів, елементів і документів оперативного планування за стандартами НАТО є важливим елементом підготовки офіцерів Збройних Сил України. Оперативне планування за стандартами НАТО визначається як діяльність багатонаціональних і національних органів управління всіх рівнів з розробки системи заходів в інтересах застосування збройних сил з метою реагування на існуючі або потенційні загрози, кризові ситуації та воєнні конфлікти, переходу від неприйнятних до прийнятних умов (рівнів загроз) для забезпечення між-

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

народного миру та стабільності. Зміна умов від неприйнятних до прийнятних вимагає формування чинників впливу, необхідних для досягнення запланованих цілей і сприяння наближенню до кінцевої мети. Ключова мета планування – визначення поєднання та послідовності дій у часі і просторі доступних спроможностей. Оперативне планування здійснюється на рівнях: • стратегічному, на якому збройні сили розгортаються і застосовуються в рамках діючої Стратегічної концепції з метою досягнення політичних і воєнно-стратегічних цілей; • оперативному, на якому операції плануються і проводяться з метою досягнення стратегічних цілей на театрі або районах проведення операцій; • тактичному, на якому сили застосовуються для виконання завдань і досягнення воєнних цілей, що, в свою чергу, забезпечує №9/2019

успішне виконання завдань на оперативному і стратегічному рівнях. Підготовка і проведення комплексних і багатовимірних операцій передбачає розробку належним чином детальних планів операцій, які стосуються всіх відповідних чинників для ефективного і успішного проведення операції. Процес планування операцій: • визначає порядок ініціювання, розробки, координації, затвердження, виконання, перегляду, зміни і скасування плану операцій; • є результатом спільних зусиль на всіх рівнях; • передбачає всеохоплююче комплексне розуміння кризової ситуації; • включає розробку плану операції, який є доповненням до інших інструментів впливу, координацію військові дії у часі згідно затверджених планів. Метою процесу є розробка планів досягнення необхідних кінцевих результатів і головного завдання (місії),

яке було поставлено командиру командуванням операції. У ході планування командиром і його штабом даються відповіді на такі питання: • які умови повинні бути досягнуті для виконання стратегічних і оперативних завдань операції з підтримання миру і безпеки; • яка найбільш сприятлива послідовність дій для досягнення цих завдань; • яким є найбільш оптимальне використання спроможностей для здійснення цієї послідовності дій. Процес оперативного планування передбачає: • всебічну оцінку воєнно-політичної та стратегічної обстановки; • опис бойового простору (театру воєнних дій), тимчасових і інших параметрів і обмежень; • вибір результативного варіанту використання застосування воєнних спроможностей в поєднанні з іншими (невоєнними) інструментами реагування на загрози;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

детальне опрацювання обраного варіанту з урахуванням наявних спроможностей. В рамках даного процесу розробляються, затверджуються, оцінюються в ході реалізації і переглядаються або скасовуються оперативні плани всіх рівнів. Основними принципами оперативного планування є: • логічність і обґрунтованість; • всебічна оцінка обстановки; • взаємна повага, довіра, відкритість і розуміння між усіма органами, задіяними в плануванні; • узгодженість; • результативне використання ресурсів; • гнучкість і адаптивність. Багатонаціональними штабами здійснюється два види оперативного планування: • завчасне планування; • планування операцій реагування на кризи і воєнні конфлікти (безпосереднє планування). Завчасне планування (Advance Planning) організовується на основі розвідувальних даних і оцінювання рівнів загроз безпеки та передбачає розробку плануючих документів двох категорій: • постійно діючих планів оборони (Standing Defence Plan); • планів дій в особливий період (Contingency Plan). Постійно діючий план оборони роз-

робляється в інтересах відбиття можливої агресії незалежно від географічного району. Планом визначаються заходи щодо відбиття повітряного (повітрянокосмічного) нападу з залученням всіх наявних сил і засобів, порядок застосування чергових сил і органів управління та національних військових формувань, переданих в підпорядкування в мирний час, нарощування спроможностей багатонаціональних угруповань за рахунок перекидання і нарощування сил на обраних напрямках. Плани дій в особливих умовах розробляються в інтересах забезпечення захисту від потенційних загроз і ґрунтується на розвідувальних даних та прогнозах розвитку обстановки у визначеному географічному районі. У разі прогнозованого переростання кризи у воєнний конфлікт план уточнюється відповідно до реальної ситуації. Такі плани передбачають введення в дію статті 5 Вашингтонського договору в обмежених географічних районах, які, за оцінкою розвідувальних органів, є найбільш уразливими ділянками зони відповідальності. Планування операції реагування на кризи і воєнні конфлікти (Crisis Response Planning) здійснюється відповідно до загально встановленого порядку кризового менеджменту. При цьому розробляється план операції в конкрет-

ному географічному районі в період наростання напруженості і виникнення загроз безпеці. Якщо кризова ситуація була зпрогнозована заздалегідь, за основу задуму операції може бути взятий план дій в особливих умовах, з внесенням до нього відповідних змін залежно від розвитку обстановки. При раптовому виникненні кризової ситуації задум операції розробляється на основі отриманих даних і поточному розвитку обстановки. Послідовність роботи багатонаціональних штабів, документи, що розробляються в ході планування таких операцій, забезпечують циклічність процесу оперативного планування як по вертикалі підпорядкованих штабів, так і по горизонталі (оцінювання обстановки, прийняття рішення, виконання, оцінювання обстановки, прийняття рішення, перегляд плану, виконання, і так надалі. Процес оперативного планування починається з моменту отримання політико-військовим керівництвом відповідної розвідувальної інформації. На її основі з врахуванням наявних спроможностей Генеральним секретарем приймається рішення на подальші дії, які доводяться у вигляді попередньої політико-військової директиви. Підтримка прийняття рішення про вибір конкретного сценарію врегулю-

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вання кризи здійснюється безперервним відстеженням воєнно-політичної обстановки, яка відображається в документі «Стратегічна оцінка обстановки». Оцінка включає пропозиції, розроблені профільними комітетами (військовий комітет, комітет з оборонної політики і планування, комітет з політичних аспектів операцій кризового врегулювання, комітет з економічної політики і партнерства, комітет з планування на випадок надзвичайних ситуацій). Якщо обстановка вимагає військового втручання багатонаціональних сил, ставиться завдання відповідним комітетам ініціювати розробку варіантів реагування на кризу з залученням необхідних спільних воєнних і цивільних спроможностей. Багатонаціональні штаби на підставі отриманих попередніх розпоряджень розробляють варіанти застосування своїх військ (сил). Після затвердження визначеного варіанту реагування на кризову ситуацію видається попередню директиву про початок планування міжнародної операції з підтримання миру і безпеки. У цьому документі викладаються стратегічні (політичні) цілі операції, кінцеві результати, визначаються головні та допоміжні завдання, а також політичні та інші обмеження. Крім того, надаються вказівки по розробці задуму інформаційної операції, політики і технології інформування громадськості. Попередня директива є підставою для багатонаціонального штабу на початок оперативного планування або інші дії. Безпосередньо процес планування на стратегічному і оперативному рівнях складається з шести етапів. Етап «Індикатори і раннє попередження» (Initiation) включає проведення попереднього оцінювання умов конфлікту (сторони, їх спроможності, географічні та погодні умови, населення, інфраструктура, обмеження тощо) та визначаються терміни підготовки до операції. Результатом етапу є: • первинне оцінювання виникаючих криз (загальний опис кризи, індикатори), вказівки щодо заходів раннього попередження; • заходи з підготовки до розгортання багатонаціонального штабу і запровадження консультацій з командуючим операцією; • застосування методу «сканування горизонту» при необхідності. Етап «Оцінювання» (Orientation) включає оцінювання оперативної обстановки, визначення цілей операції та варіантів застосування воєнної сили. Результатом етапу є: №9/2019

Планування операції реагування на кризи і воєнні конфлікти здійснюється відповідно до загально встановленого порядку кризового менеджменту»

•

опис оперативної ситуації і потенційних загроз; • умови для початку міжнародної операції, проміжні стратегічні і воєнні цілі; • варіанти застосування об’єднаних сил. Оцінювання оперативної обстановки є основою для вироблення задуму, подальшої розробки плану операції і внесення змін в ході операції. Оцінювання проводиться штабами всіх рівнів і включає вивчення безлічі об'єктивних і суб'єктивних факторів. На етапі «Розробка сценаріїв операції» (Concept Development) проводяться: • планування застосування об’єднаних сил; • операційні розрахунки, які включають детальний аналіз операції (мета, цілі, завдання, терміни); • підготовка доповіді командуючому об’єднаними силами; • розробка сценаріїв операції; • розробка оперативних завдань; • проведення брифінгу з командирами.

Сценарії планування відображаються персоналом відділу J2 в системі комплексного операційного середовища (так звана «червона картина»). На етапі «Планування» (Plan Development) розробляється план операції, який також включає: • концепцію (задум) операції (цілі, необхідні спроможності); • план операції (OPLAN). Багатонаціональний штаб розробляє задум операції, а потім і її план. При цьому на адресу підлеглих органів управління направляються директивні вказівки по організації планування на відповідному рівні. Командувач і командири всіх ступенів до об'єднання включно після отримання цих вказівок ініціюють процес оперативного планування в підлеглих штабах. Після затвердження плану операції і віддачі наказу на приведення підпорядкованих сил і засобів в готовність до бойових дій проводяться заходи щодо

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

передачі повноважень на управління і розгортання військ (сил). Концепція операції повинна відповідати вимогам стратегічного операційного концепту (CONORS) та ряду інших оперативних стандартів, відображати необхідні для досягнення цілей спроможності та засади їх застосування. OPLAN також відповідає вимогам CONORS і є актуальним та результативним планом досягнення цілей операції та може включати ряд допоміжних планів та додатків. Задум операції є основою плану, де визначається, як основні і допоміжні (забезпечення) формування різнорідного угруповання будуть взаємодіяти для досягнення мети операції. Задум виробляється командувачем. При цьому критерієм його правильності будуть узгоджені дії підлеглих командирів, які не потребують втручання командувача. Задум операції включає в себе п’ять основних елементів: обстановка, завдання, виконання, всебічне забезпечення, управління. Обстановка передбачає опис обставин, які призвели до необхідності розробки задуму операції, з включенням відповідних подробиць щодо політичних цілей, обмежень і прогнозів розвитку обстановки. Завдання це ясний і короткий опис цілей і характеру планованих дій, а також даних про місце і розрахунковий час проведення операції. Завдання має містити чітко сформульовані відповіді на питання: хто? (підлеглі сили і засоби), що? (якого результату повинні досягти підлеглі війська), коли?/де? (відповідні просторові і тимчасові параметри) і навіщо? (цілі операції), формулювання завдання завжди має на увазі єдину мету, з якою повинен логічно випливати задум операції. Виконання включає в себе бачення командувачем порядку і ходу виконання операції і включає: • вихідні дані — узагальнені дані про важливі особливості, виявлених в ході з’ясування завдання; • основи рішення і плану дій, включаючи опис військових цілей, умов закінчення військової операції і досягнення успіху. Причому рішення командувача має бути сконцентровано на наданні загального впливу на війська супротивника і являти собою короткий і точний виклад послідовності досягнення оперативних цілей, що фактично пояснює дії своїх військ на тлі виконання плану вищого командування; • зміст етапів операції і характеру проведених заходів; • утримання військових і допоміжних цілей; • загальні вимоги до військ (сил);

•

вимоги щодо узгодження дій, що проводяться в рамках виконання інших операцій. Всебічне забезпечення — опис вимог, необхідних для виконання бойового завдання, включаючи загальний виклад принципів роботи тилу, функціонування системи управління тилом, організації медичного, транспортного забезпечення, а також підтримки силами і засобами країни розміщення. Управління. Виклад порядку підлеглості, функцій і повноважень, організації зв'язку і передачі управління при виведенні з ладу того чи іншого пункту управління. Після розробки задуму штаб вдається до планування операції. При цьому визначається склад сил і засобів, необхідних для реалізації задуму, в тому числі для всебічного забезпечення операції, а також узгоджуються тимчасові рамки розгортання військ (сил) на ТВД. План операції являє собою детальний перелік реально здійсненних дій, який розробляється з урахуванням можливостей військових формувань, виділених країнами-учасницями для його реалізації. Він є матеріальним втіленням теоретичних знань і досвіду командувача і його штабу. Наявність

плану необхідно для досягнення взаєморозуміння командувача з його підлеглими, а також для доведення до них максимально повної інформації в ході управління військами (силами). Типовий план операції включає ті ж п’ять розділів, що і задум. Додатки до плану операції суттєво доповнюють, конкретизують і роз'яснюють його. Типовий перелік містить 40 обов’язкових додатків. На етапі «Виконання» (Plan Review) планування передається від відділу J5 «Планування» до відділу J3 «Операції» багатонаціонального штабу. На цьому етапі проводиться оцінювання та корегування поточного плану. Оцінюванню підлягають оперативні плани та дії на короткий термін, корегуванню, за необхідності, довгострокові плани. Спираючись на підготовлені документи, командир об’єднаних сил організує виконання плану шляхом надання бойових розпоряджень (FRAGO) або розпорядження на початок нового циклу оперативного планування. Етап «Перехідний» частково перекривається з п’ятим етапом. Цілями є проведення нової оперативного оцінювання та переходу до нового циклу пла-

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нування. Основна увага приділяється виходу з операційної зони без створення вакууму влади і умов для подальшого розвитку конфлікту. Оперативне планування триває протягом всієї операції. Даний процес не може вважати завершеним в його первісному варіанті, він коригується та адаптується до обстановки. Перегляд та доопрацювання — це ключові аспекти безперервно триваючого процесу оперативного планування, здійснюваного при зміні ситуації або в міру того, як змінюється розуміння обстановки командувачем. Перегляд, який є скоріше правилом, ніж винятком, передбачає оцінювання обстановки, що змінилася, а при необхідності і коригування сформульованих раніше умов (критеріїв) успішного завершення воєнної операції. Особливості оперативного планування багатонаціонального штабу полягають в основному в застосуванні англосаксонської моделі прийняття рішень. Для правильного розуміння змісту оперативних документів необхідно знати сутність застосовуваних в них понять, таких як: • оперативна ідея — продукт розумової ді-

№9/2019

яльності командувача (штабу), який розробляється в процесі творчого пошуку вирішення різних проблем, є основою для розробки задуму командувача, а в подальшому замислу операції; • оперативний дизайн — процес висунення і коригування оперативних ідей, включає три основних елементи: оцінка оперативної обстановки; визначення найважливіших показників майбутньої операції для формування її задуму (концепції), розробку плану операції. Даний процес вимагає унікального поєднання мислення, досвіду та інтуїції, не допускає надмірної замкнутості виключно на командирі. Командиру перш за все потрібно чітко сформулювати бажані (кінцеві) результати міжнародної операції, необхідні спроможності для її успішного завершення, а також особливості, які враховуються в процесі оперативного планування (мал.4). Виходячи з цього, оперативне планування багатонаціонального штабу розглядається як процес розроблення і вдосконалення оперативних ідей, найважливішим, але не кінцевим, результатом якого є затверджений план операції (дій в особливих умовах). При цьому командир об’єднаних сил зосереджуєть-

ся на пошуку найбільш результативного варіанту досягнення цілей операції. Виконуючи конкретні вказівки і чітко розуміючи задум командира, багатонаціональний штаб деталізує його варіант і розробляє план операції. Визначення та оцінювання основних показників операції, що планується, підготовка концепції (задуму) операції, здійснюються з використанням елементів оперативного дизайну (Operational Design Concept). Вони направлені на досягнення трьох цілей: 1) зосередження уваги на найбільш важливих питаннях в ході процесу оцінки обстановки; 2) опису в планах і директивах доступною для розуміння мовою, якого результату і якими шляхами потрібно його досягти; 3) правильної оцінки ходу воєнної операції. Нині в процесі оперативного планування НАТО використовуються 15 концептів оперативного дизайну. 1. Очікуваний результат/мета операції, являє собою сукупність критеріїв і показників, які характеризують ВПО, стан об’єднаних військ (сил) і сил противника на момент успішного завершення операції. Варіанти прийнятних воєнних і політичних умов, необхідних для завершення операції, визначаються перед початком бойових дій. Для розробки реального і результативного плану важливо чітке розуміння даних умов, без чого не можна забезпечити зосередження зусиль. Всі дії Альянсу повинні розглядатися в якості внеску в досягнення очікуваного результату/ цілі операції. 2. Завдання. В інтересах отримання очікуваного результату багатонаціональним силам ставляться конкретні, чітко сформульовані завдання. В ході спільних операцій командувачі (командири) організовують взаємодію з цивільними структурами. 3. Основні елементи спроможностей це ключові фактори, що визначають боєздатність протиборчих сторін. Крім того, їх можна розглядати як сукупність характеристик і спроможностей військ (сил), а також особливостей місцевості, які дозволяють захопити ініціативу, отримати перевагу в співвідношенні сил і засобів або в морально-психологічній сфері. Придушення або нейтралізація основних елементів потенціалу противника сприяє досягненню поставлених цілей. Крім виявлення основних складових носіїв спроможностей противника, не менш важливо визначити власні спроможності, провести оцінки їх уразливості і забезпечення захисту. Первинний їх аналіз потребує безпе-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рервного коригування в ході планування і проведення операції. 4. Ефект являє собою результат одного або декількох дій, який впливає на матеріальне або поведінковий стан системи (елементів системи) і сприяє досягненню одного або більше критичних пунктів (вирішальних умов). 5. Критичний пункт — це точка в часі, в просторі або інформаційному середовищі, від якої залежить можливість ефективного використання основних елементів потенціалу як свого, так і противника. 6. Вирішальна умова це поєднання обставин, подій чи явищ, ефект від яких дозволяє отримати значну перевагу над противником або внести істотний внесок в досягнення цілей операції. Така умова визначається в процесі вивчення основних елементів потенціалу противника, а їх створення відбувається в процесі скоординованих дій різних структур, часто розділених в часі і в просторі. 7. Варіант проведення операції одна з можливих комбінацій впливу на основні елементи потенціалу в ході операції шляхом забезпечення вирішальних умов в часі і просторі. Варіанти проведення операції утворюють взаємозв’язку (не обов'язково послідовні в часі і просторі) між вирішенням завдань щодо впливу на ті чи інші вирішальні пункти (досягненням тих чи інших вирішальних умов) і відповідним станом основних елементів потенціалу. Зосереджуючи увагу на досягненні очікуваного результату/цілі операції, командувачі вибирають ті чи інші варіанти проведення операції для найбільш ефективного використання наявних сил і засобів у всіх просторових і часовому вимірах. 8. Встановлення послідовності дій в рамках військової операції або кампанії являє собою механізм реалізації певних заходів з метою досягнення більшої вірогідності успіху в придушенні або нейтралізації основних елементів потенціалу противника. Як правило, в рамках операції ефективніше здійснювати одночасні різноманітні дії всіх елементів угруповання, спрямовані на досягнення єдиного результату, що пригнічує здатність противника до опору. Як тільки буде визначена повна послідовність дій, командувач може прийняти рішення про поділ військової операції на відповідні етапи. 9. Етапи операції. Мета поділу військової операції на етапи полягає в забезпеченні безперервності і високого темпу дій, щоб уникнути непотрібних оперативних пауз. Ці етапи виконуються послідовно (початок чергового залежить від успішного завершення попере-

Всеохоплюючий підхід до планування операцій реагування на кризові ситуації – це прояв системного підходу до оперативного планування і безпосереднього проведення операції» днього), але можуть також накладатися один на одного, що найбільш характерно для миротворчих операцій. 10. Планування дій в особливих умовах. Для кожного скоєного дії існує певний діапазон можливих наслідків, які можуть створювати умови, необхідні для досягнення (або перешкоджати досягненню) очікуваного результату/ цілі операції. Наслідки, які виявилися більш сприятливими, ніж прогнозувалося, можуть використовуватися для подальшого розвитку успіху, в іншому випадку не виключено виникнення ризиків, які потребують певних дій для їх нейтралізації. При цьому успіх операції залежить, по-перше, від здатності передбачення наслідків, а по-друге, від попередньої розробки можливих варіантів дій при тому чи іншому результаті. 11. Кульмінаційний момент (межа спроможностей) може наступити в ході як оборонних, так і наступальних дій. В процесі настання він означає, що бойовий потенціал наступаючих військ

(сил) вже не вище, ніж у тих, що обороняються, в результаті чого перші повинні будуть перейти до оборони, інакше існує ризик ураження в разі контрнаступу противника. Досягнення обороняються військами (силами) кульмінації означає, що вони більш не мають можливості вживати контрнаступательні дії або успішно оборонятися і у випадку загрози поразки змушені відступати або виводити війська з бою. Правильна ідентифікація кульмінаційного моменту дозволяє розвинути успіх дій або уникнути негативних наслідків шляхом планування оперативних пауз. Послідовність дій та розподіл операції на етапи повинні забезпечити впевненість у тому, що дії військ (сил) противника досягли кульмінації раніше, ніж своїх цілей, а дії своїх військ (сил) досягли мети задовго до цього моменту. 12. Оперативна пауза це тимчасове припинення бойових дій в ході операції, щоб уникнути ризику виникнення кульмінаційного моменту, а також для відновлення боєздатності військ (сил), які братимуть участь в наступному етапі операції. Оскільки бойові дії не можуть вестися безперервно, виникає необхідність в періодичних паузах, в той час як ініціатива дій буде зберігатися за рахунок використання інших способів впливу, можливо, в іншій оперативному середовищі. Іноді потрібно робити паузу в рамках одного напряму дій для концентрації зусиль на іншому напрямку. №9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

13. Завершення чергового етапу дій і перехідний процес. Термін «завершення» в даному контексті означає перехід до чергової формі дій, а не припинення військових дій і «проведення парадів перемоги». Замість цього командувач військами (силами) прагне зосередитися на тому, що станеться після досягнення кінцевих цілей військової операції і як зберегти вже досягнутий успіх на тривалий термін. Оскільки військові цілі можуть бути досягнуті задовго до того, як будуть досягнуті стратегічні цілі операції (головним чином в ході проведення миротворчих операцій), може знадобитися використання військової сили після закінчення бойових дій. 14. Прямий і непрямий підходи. Якщо знищення (нейтралізація) основних елементів потенціалу противника можливо шляхом прямої атаки, то це доцільніше, ніж проведення цілої серії дій по створенню вирішальних умов і впливу на критичні пункти. Існує два альтернативних підходи по впливу на основні елементи потенціалу противника: • прямий підхід — послідовний (одночасний) безперервний вплив на основні елементи потенціалу противника з метою поразки сил протилежної сторони, забезпечення захисту основних елементів своїх спроможностей, застосувається в разі наявності явної переваги над військами (силами) противника, а ризик при цьому є допустимим; №9/2019

непрямий підхід — використання слабких сторін противника (як фізичних, так і моральних) при одночасному уникненні прямого зіткнення з основними його силами, застосовується при явному недоліку своїх сил і засобів для здійснення прямого впливу на основні елементи потенціалу противника або коли ризик є неприйнятним. 15. Критерії успіху. Для кожної конкретної мети командувач військами (силами) встановлює критерії її досягнення — піддаються вимірюванню наочні показники щодо вирішальних умов або ефектів. В цілому елементи оперативного дизайну можна розглядати як інструмент, за допомогою якого командир, спираючись на всебічну оцінку обстановки, особистий досвід і інтуїцію, маючи чіткі цілі і знаючи свої можливості, формулює задум майбутньої операції. На всіх етапах оперативного планування багатонаціональним штабом забезпечується: • формування головного завдання (місії); • визначення бажаних кінцевих результатів операції та критеріїв успіху; • визначення «центрів ваги»; • єдність командування і об’єднаних сил; • єдність зусиль сил; • гнучкість дій (можливість швидкого корегування плану операції у разі зміни обстановки); • бойова стійкість сил; • доведення плану до підлеглих підрозділів (сил). • оцінка ризиків, що очікуються; • проведення до єдиного стандарту процесу оперативного планування та відповідних процедур обміну інформацією національними військовими контингентами; • переведення стратегічних політичних цілей у військові цілі стратегічного, оперативного та тактичного рівнів; • взаємодія та спільна робота штабів всіх рівнів; • процес логічного доведення і реалізації вказівок керівництва операцією та розробку реальних варіантів завдань та дій, направлених на досягнення очікуваного кінцевого результату; • покращення можливості командира відносно керування та доведення планів до завершального етапу; • прискорення логічної та творчої роботи штабу, процесів прийняття рішення командиром у неясних і невизначених умовах обстановки, коли час і наявна інформація не задовольняють потребам; • надання командирам можливість узгоджувати та поєднувати зусилля неоднакових національних підрозділів і командувань при плануванні операцій; • оцінювання кінцевих результати процесу планування.

Планування операцій орієнтовано на досягнення військових і невійськових цілей, які визначаються воєнно-політичним керівництвом, при політичних і ресурсних обмеженнях. Головним у процесі планування є командир. Вказівки командира на кожному рівні забезпечують багатонаціональний штаб баченням того, яким чином повинна виконуватись поставлена задача, як забезпечувати підлеглим свободу дій в більш широкому контексті завдання. З досвіду навчань, розробка плану міжнародної операції з підтримання миру і безпеки вимагає до 30 діб, всебічне оцінювання обстановки і підготовка документа «Стратегічна оцінка обстановки» вимагає до 7 діб, розробка та затвердження варіантів залучення багатонаціональних сил і стратегічної директиви по порядку планування — 3 доби. ВИСНОВКИ Досвід успішного проведення державами-членами НАТО коаліційних воєнних операцій за останні 25 років показує, що система прийняття рішень і порядок оперативного планування, прийняті в Північноатлантичному альянсі, відповідають сучасним вимогам по досягненню військово-політичних і стратегічних цілей з залученням оптимального складу сил і засобів. Для цього розроблений і підтримується гнучкий процес оперативного планування операцій по реагуванню на збройні конфлікти, який передбачає всеохоплюючий підхід, чіткий порядок прийняття рішень, планування операцій та цивільно-військових місій, створення необхідних спроможностей для досягнення поставлених цілей. Такий механізм дозволяє оперативно та результативно протидіяти сучасним викликам та загрозам з залученням тільки необхідних спроможностей. Всеохоплюючий підхід до планування операцій реагування на кризові ситуації – це прояв системного підходу до оперативного планування і безпосереднього проведення операції, як невід’ємних частин комплексного підходу по забезпеченню воєнної безпеки в цілому. Особливості підходу визначаються комплексним застосуванням міжвидових формувань збройних сил різних країн, необхідністю координації бойового застосування різнорідних сил з метою досягнення максимально результативного використання спільних спроможностей, залученням невоєнних засобів впливу та цивільних структур різного рівня к процесу врегулювання конфлікту.

ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІД АДАПТАЦІЇ ДО КОНСОЛІДАЦІЇ

Основним завданням воєнної політики держави є реформування Збройних Сил України для досягнення оперативної і технічної сумісності з об’єднаними збройними силами НАТО

країна має запровадити прийняті в арміях Альянсу процедури (стандарти) щодо діяльності і розподілу функцій та основних завдань між органами управління розвідки різних рівнів. Шляхи її реалізації викладені в Державній програмі розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року (Програма). Згідно з її вимогами та відповідно до Тимчасової інструкції з організації роботи в Міністерстві оборони та Збройних Силах щодо впровадження стандартів НАТО, у Головному управлінні розвідки Мініс-

терства оборони України триває робота щодо розробки керівних документів JP – 2.0 «Об’єднана розвідка» та JP – 2.1 «Процедури розвідки» на основі Об’єднаної спільної доктрини з питань розвідки АJP – 2.0 та аналогічних стандартів країн Альянсу. Підходи до розроблення таких документів мають базуватися на процесі організації та ведення розвідки в умовах, де можуть виникнути конфлікти між державами, а операції будуть проводитись нетрадиційними прийомами та методами за умов поліпшеного технічного забезпечення.

Виконання цього завдання ґрунтується на вивченні та аналізі офіційних нормативних документів (стандартів) НАТО з питань розвідувальної діяльності. Крім того, планується розробити загальні засади і принципи опрацювання сумісних з державами-членами НАТО стандартів, обов’язково враховуючи досвід бойових дій та операцій, які проводять об’єднані збройні сили НАТО, та досвід ведення бойових дій на Сході України, чинну нормативно-правову базу. Слід зазначити, що концептуальні №9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

засади формувалися на основі документів, які на даний час застосовуються в державах-членах НАТО: Директива з питань планування Комплексних операцій Об’єднаних ЗС НАТО V1.0, Об’єднана спільна Доктрина з питань розвідки, контррозвідки і безпеки AJP2, Спільна доктрина НАТО з розвідувальної діяльності (Allied Joint Doctrinefor Intelligence Procedures, AJP2.1) та діючих керівних документів Збройних Сил України. Україна, як і держави-члени НАТО, адаптується до сучасної безпекової ситуації, що склалася у світі, та охоплює досить широкий спектр проблем, що стосуються як держав Альянсу, так і інших країн. У нинішньому безпековому середовищі криється низка загроз, для України зокрема – це відкрита агресія Російської Федерації, прихована недружня діяльність Угорщини в Закарпатській області, небезпека розширення районів дій екстремістських угруповань у країнах-сусідах України. Посилюються загрози вчинення терактів терористичними організаціями, при цьому слід урахувати їх можливий доступ до ядерної, хімічної, біологічної зброї та радіоактивних речовин. Наведені факти свідчать про нагальну потребу максимального зосередження зусиль ЗС України спільно з міжнародними об’єднаннями та організаціями, передусім з НАТО, на забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності України. Об’єднана розвідка – відповідна організація роботи органу розвідки, штабу та невоєнних організацій для підготовки і ведення операції із застосуванням сил і засобів розвідки, в якій беруть участь представники щонайменше двох видів збройних сил однієї або декількох держав-членів НАТО під час створення об’єднаного угруповання військ (сил). В основних документах, які застосовують держави-члени НАТО основним завданням об’єднаної розвідки є надання інформації та оцінок в інтересах забезпечення успішного проведення операції. Реалізація цього завдання досягається шляхом виконання визначених обов’язків, якими керуються J2 та допоміжні підрозділи: • інформувати командира; • описувати оперативну обстановку; • розробляти, визначати та розподіляти завдання; • забезпечувати планування та проведення операції; • не допускати введення в оману своїх сил та протидіяти неочікуваним крокам противника; №9/2019

•

підтримувати зусилля своїх сил із введенням противника в оману; • оцінювати ефективність операцій. Для Розробки керівних нормативних документів (стандартів) потрібно виходити з чіткого розуміння того, що розвідка має вирішальне значення під час проведення спільних операцій у складі багатонаціональних або коаліційних сил. При цьому слід наголосити, що сучасна розвідка – це не тільки опис стану збройних сил агресора та оцінка його можливостей, а й розуміння його культури, мотивацій, перспектив і цілей. У вимогах до сучасного оперативного (стратегічного) середовища діяльність співробітників розвідки залежить від низки факторів, які будуть впливати на способи їхніх дій. Командири мають враховувати ці фактори, створюючи комплексну систему розвідки, і акцентувати увагу підлеглого особового складу на цей вплив. Можна виділити, щонайменше, три головні напрями впливу: 1) складність операцій – впливатиме на способи дій співробітників розвідки, тому що в сучасній оперативній обстановці природа агресора може суттєво відрізнятися. Противник може не мати постійної структури, матеріальних військових ресурсів або взагалі діяти тільки в кіберпросторі. У такому разі способи ведення розвідки потрібно змінювати у напрямі забезпечення більшої доступності до даних, оволодіння новітніми способами добування інформації, ефективного використання своїх професійних навичок; 2) перенасиченість інформацією – великий обсяг інформації, що циркулює в сучасному інформаційному просторі, обмежує можливість використання наявних ресурсів для своєчасного фокусування їх у відповідних галузях. Тому здатність розвідувального співтовариства до пошуку й швидкого вико-

ристання відповідної інформації є критично важливою і потребує комплексного підходу, який має бути ефективним і динамічно-адаптивним. Командирам усіх рівнів потрібно бути впевненими, що вони мають відповідні структури (підрозділи), які відповідають таким вимогам, щоб пом’якшити (зменшити) інформаційну насиченість; 3) нівелювання традиційних меж – у сучасних операціях традиційні межі між рівнями ведення бойових дій (стратегічним, оперативним і тактичним) мають все менше значення по відношенню до розвідки. Розширення можливостей засобів зв’язку (комунікацій) дало змогу командирам тактичного рівня миттєвого доступу до стратегічної розвідувальної інформації, тоді як від тактичної розвідки іноді залежить вирішення стратегічних завдань. Командир несе повну відповідальність за ведення розвідки і є ключовою особою з планування і організації ведення розвідки. Він організовує і призначає особовий склад так, щоб він відповідав розвідувальним та оперативним вимогам до розвідувального забезпечення. Базовими термінами розвідки у державах-членах НАТО є «розвідувальні дані» — продукт цілеспрямованого збору та обробки інформації (відомостей) про оперативну обстановку, можливості та наміри противника з метою виявлення загроз, який надається посадовим особам, які приймають рішення.

Основним завданням об’єднаної розвідки є надання інформації та оцінок в інтересах забезпечення успішного проведення операції»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Складність сучасних операцій вимагає застосування всіх видів розвідки, використання широкого діапазону засобів і способів добування розвідувальної інформації, глибокого розуміння оперативної обстановки» Складність сучасних операцій вимагає застосування всіх видів розвідки, використання широкого діапазону засобів і способів добування розвідувальної інформації, глибокого розуміння оперативної обстановки. Це пов’язано з обробкою геопросторових даних, їх сутністю та логічною побудовою, подальшою обробкою інформації та доведенням до споживачів. Тому нагальною є потреба в комплексній розвідці, яка полягає у використанні широкого спектру джерел добування розвідувальної інформації на основі всебічного розуміння оперативної (стратегічної) обстановки. На цей час є три визначення забезпечення розвідувальними даними цих рівнів: Стратегічна розвідувальна інформація включає: • розвідувальні дані, які призначені для інформування Президента України, Ради національної безпеки і оборони (РНБО), Верховної Ради, Міністра оборони, начальника Генерального штабу ЗС України, командувачів видів ЗС України, а також інших урядових відомств та установ країни; • розвідувальні дані щодо театру воєнних дій (ТВД), в інтересах ведення міжвидової операції, як низки окремих воєнних операцій; • оцінку поточної обстановки, прогнозування можливих намірів та розрахунок потенціалу противника, що може вплинути на національну безпеку, інтереси України або союзних держав. Розвідувальні дані стратегічного рівня – дані, які необхідні для формування воєнної політики, забезпечення завчасного виявлення загроз та запобігання їм на національному та/або міжнародномурівні. Розвідувальні дані стратегічного рівня – отримана розвідувальна інформація, яка дає змогу якісної розробки директив, оперативних планів (планівоперації) і бойових документів, що визначають діяльність об’єднаних угруповань військ (сил), та досягнення ними стратегічних цілей. Оперативна розвідувальна інформація використовується в основному

командувачами видів ЗС України, командувачами об’єднаних сил та командувачами угруповань. Розвідувальні дані оперативного рівня – дані, які необхідні для планування і проведення операцій, при цьому зосереджують увагу на детальних звітах щодо обороноспроможності і намірів противника та можливих загроз, з метою максимального сприяння командуванню у прийнятті ним правильних рішень. Тактична розвідувальна інформація використовується командирами та штабами в процесі планування та ведення бойових дій (виконання спеціальних завдань). Розвідувальні дані тактичного рівня – дані, які необхідні для планування та виконання поставлених завдань з розвідки на тактичному рівні. Вони відображаються у вигляді формалізованих документів, що дає змогу командирам досягати намічених цілей в короткі терміни під час виконання бойових завдань або окремих дій. У більшості випадків розвідники, що надають тактичні роз-

відувальні дані, є представниками штабів тактичного рівня, які залучаються до проведення операції. Основними вимогами до розвідки в умовах проведення сучасних операцій є: доступність, обмін, швидкість реакції, гнучкість, оперативна сумісність, всеосяжність. Принципами ведення об’єднаної розвідки на всіх етапах війни під час проведення операцій є: сприйняття; узгодженість; об’єктивність; єдність зусиль; пріоритетність; досконалість; прогностичність; гнучкість; узагальнення. Розвідувальна інформація добувається за допомогою засобів та систем, які можуть спостерігати, записувати та передавати інформацію щодо умов, ситуацій, загроз і подій. Основу розвідки складає розвідувальний цикл – це певна послідовність дій, коли інформація, що отримана в необробленому вигляді, аналізується таобробляється в розвідувальний інформаційний продукт, доступний для споживачів. У загальному вигляді розвідувальний цикл являє собою комплекс №9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

заходів, що складається з етапів, які виконуються нарізних рівнях із різною швидкістю. Ці етапи передбачають виконання дій, які, фактично, визначають суть розвідки: націлювання, добування, обробку й доведення. Деякі заходи перекривають один одного та часто проводяться одночасно, а не послідовно. Етапами розвідувального циклу є націлювання, добування, обробка, доведення: а) націлювання передбачає встановлення вимог до розвідувальних даних, планування зусиль щодо збору інформації та постановку завдань добувним підрозділам. Ці вимоги є ключовими для розвідки. Щоб зробити цей процес більш ефективним, передбачено два напрями керівництва діями – зовнішнє і внутрішнє: зовнішнє керівництво здійснюють командири (командувачі) на кожному рівні: встановлюють параметри вимог до розвідданих і визначають цілі; внутрішнє керівництво здійснює начальник органу управління розвідки у кожній ланці штабу інтегрованої розвідки; б) добування – процес виконання заходів та дій, спрямованих на отримання розвідувальної інформації шляхом виявлення об’єктів №9/2019

противника. Активні дії щодо добування інформації ведуться задопомогою спостереження і рекогносцировки, щостановить основну частину зібраної інформації. Добуваючи розвідувальну інформацію, необхідно підтримувати взаємозв’язок з іншими видами розвідки для оптимізації зібраних розвідданих; в) обробка – перетворення добутої розвідувальної інформації в розвідувальні відомості шляхом аналізу, оцінювання надійності та достовірності, інтерпретації розвідувальних відомостей в дані. У результаті обробки інформації можуть з’явитися додаткові вимоги до збору та передачі розвідувальних даних; г) доведення – завершальний етап розвідувального циклу, суть якого полягає у вчасному наданні розвідувальної оцінки в потрібній формі відповідними засобами споживачам у найбільш зручний для них спосіб. На етапах оцінювання та доведення слід дотримуватись встановленого режиму секретності згідно з вимогами замовника. Розвідувальний цикл, який застосовується в державах-членах НАТО, відрізняється від фаз планування розвідки, що застосовується у Збройних Силах України. У державах-членах НАТО використовуються такі стандартні формати звітів та повідомлень

розвідувальних даних, щоб гарантувати співпрацю з країнами партнерами, у всіх можливих випадках, де письмові повідомлення та інформація веброзвідки повинні відповідати форматам. Прикладами таких повідомлень є: розвідувальні повідомлення (Intelligence Report – INTREP), короткі розвідувальні звіти (Intelligence Summaries – INTSUM), додаткова доповідь з розвідки (Supplementary Intelligence Reports – SUPINTREP), тематичні звіти (Thematіc Reports). Одною із складових розвідки є процес планування. На оперативному рівні в НАТО цей процес викладено в AJP5 і в директиві з планування про Об’єднане командування операцій. Планування на оперативному рівні можна застосовувати до будь-якого стратегічного, оперативного або тактичного рівня. Органи розвідки штабів повинні робити вагомий внесок у планування операцій оперативного рівня. Одним з важливих елементів планування є об’єднана розвідувальна оцінка, яка включає: опис оперативного середовища стосовно метеорологічних та океанографічних умов, противника, кіберпростору і місцевості. Розвідувальна оцінка формує прогноз розвитку подій на основі ймовірностей. Це низка логічних висновків, отриманих з обробленої розвідувальної інформації, на основі знань і досвіду фахівців аналітиків розвідки. Об’єднана розвідувальна оцінка формує усвідомлення загальної оперативної ситуації, сприяє ситуаційному розумінню командира і плануванню операції. Цей показник дає змогу командиру прийняти рішення, як краще виконати поставлене завдання. Підготовка розвідувальної оцінки забезпечує розуміння оперативної обстановки і є основою планування. Об’єднана розвідувальна оцінка оперативної обстановки фокусує зусилля розвідки, сприяє виробленню розуміння оперативної обстановки, допомагає реалізувати план з виявлення можливостей для рішучих дій. ВИСНОВКИ На основі вивчення та аналізу офіційних нормативних документів (стандартів) НАТО з питань розвідувальної діяльності запропоновано концептуальні підходи щодо адаптації розвідки Збройних Сил України до основних термінів та визначень, які застосовуються в державах-членах НАТО, обов’язково враховуючи досвід бойових дій та операцій, які проводять об’єднані збройні сили НАТО, з урахуванням досвіду ведення бойових дій на сході України, чинної нормативно-правової бази для Збройних Сил України. О. Іващенко, В. Курдюк, А. Огарок

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БЕЗПІЛОТНА АВІАЦІЯ

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

В НЕБІ НАД Досвід провідних іноземних країн свідчить про щоденне, інтенсивне й ефективне застосування авіації для охорони та контролю за державним кордоном

Присяжний В.І., начальник Національного центру управління та випробування космічних засобів, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки

аявність певної кількості та типу авіаційної техніки, її базування на кордоні, а також організація її застосування дозволяють прикордонній авіації оперативно реагувати на порушення прикордонного законодавства з огляду на реальну можливість ведення цілодобового моніторингу. На теперішній час у прикордонних відомствах низки країн найбільш активно застосовують літаки та вертольоти легкого класу, а також безпілотні літальні апарати (БПЛА). Організація авіаційного прикриття ділянок державного кордону передбачає авіаційну підтримку дій підрозділів охорони державного кордону та Морської охорони, а саме виконання низки таких завдань: • розвідка спеціально призначених районів, об’єктів, інженерного обладнання з метою виявлення ознак порушення законодавства; • патрулювання зон, закритих для судноплавства, контроль зон якірних стоянок кораблів; • забезпечення дій оглядових підрозділів на суші та воді; • екологічний моніторинг, захист морських біологічних ресурсів у територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні, природних ресурсів у прикордонних районах; • пошуково-рятувальне забезпечення; • пошук безвісти зниклих осіб, надання транспорту для осіб, безпека яких знаходиться в зоні ризику, пошук осіб, які перебувають у розшуку; При цьому впровадження нових підходів і принципів організації авіаційного прикриття, як показує світовий досвід, спрямоване на забезпечення: • оперативного реагування на порушення прикордонного законодавства;

•

постійної присутності авіації на державному кордоні та у виключній (морській) економічній зоні; • скорочення часу для аналізу даних щодо обстановки та прийняття рішень; • постійної готовності до виконання пошуково-рятувальних робіт на суші і морі. Оперативне реагування на правопорушення досягається, як показує аналіз, шляхом раціонального розміщення екіпажів, оптимізації організації системи базування та чергування підрозділів авіації з урахуванням перекриття ділянки радіусом орієнтовно в 100 км, що дозволяє зменшити час реагування на обстановку і підліт до будь-якого об’єкта (району). Постійна присутність прикордонної авіації забезпечується шляхом використання більш економічних зразків авіаційної техніки, що дозволяє збільшити інтенсивність і тривалість польотів на кордоні, час знаходження в повітрі, розгортання безпілотних авіаційних комплексів (БПАК) і їх систематично-

го застосування в комплексі з легкими літаками і вертольотами. Зниження тимчасових витрат, необхідних для прийняття рішень, є необхідною умовою управління різнорідними силами і засобами та забезпечується шляхом створення системи комбінованого інструментального спостереження із застосуванням на літальних апаратах сучасної спеціальної апаратури (цифрові камери, відеокамери тощо) для моніторингу, наданням даних щодо обстановки та її зміни на відповідні рівні управління в масштабі реального часу. Постійна готовність прикордонної авіації до виконання пошуково-рятувальних робіт на суші та морі, а також надання допомоги потерпілим від впливу природних (техногенних) аварій і катастроф забезпечується шляхом відповідного оснащення літальних апаратів, багатопредметної підготовки персоналу, організації чергування і взаємодії між відповідними відомствами. В якості основних напрямків роз№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОРДОНОМ

5-6 год.), а також достатній для роботи на кордоні діапазон швидкостей літаків від 100 до 350 км/год., для вертольотів понад 200 км/год.); • наявність сучасного обладнання для пошуку, спостереження, висвітлення обстановки і передачі інформації на наземні станції прийому та обробки в масштабі реального часу; • наявність сертифікованих організацій з виконання всього комплексу регламентованих видів їх обслуговування та підготовки авіаційного персоналу (льотний та інженерно-технічний склад). Важливою складовою авіаційної техніки прикордонних відомств провідних країн світу в останні десятиліття стали БПАК, здатні забезпечувати оперативне виконання значного спектра завдань мо-

БЕЗПІЛОТНІ АВІАЦІЙНІ КОМПЛЕКСИ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ДЛЯ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ Країна

БПАК

США

Predator B; Hermes 450S

Ізраїль

Eitan (Heron ТР)

Італія

MQ-9 Reaper

Туреччина Aerostar

•

• •

витку прикордонної авіації з аналізу світового досвіду можна виділити такі: забезпечення принципу адаптації шляхом приведення існуючих організаційно-штатних структур авіаційних підрозділів прикордонних відомств у відповідність з існуючими і знову виникаючими завданнями; організація оперативно-службової діяльності відповідно до нової структури і нових зразків авіаційної техніки; забезпечення принципу інноваційного розвитку та проведення технічного переоснащення сучасними зразками авіаційної техніки, формування адаптивної системи розміщення авіаційних підрозділів уздовж кордонів і оптимізація їх матеріально-технічного забезпечення; досконалення нормативно-правового забезпечення та регулювання оперативнослужбової діяльності прикордонної авіації; оптимізація підходів до комплектування та підготовки авіаційного персоналу. З урахуванням світового досвіду функціонування авіаційних скла-

№9/2019

Індія

Searcher Mk 1, Searcher Mk 2

РФ

Элерон, Дозор, ZALA 421, Орлан-10, Aerostar

Білорусь

Шершень

Україна

Spectator-M

дових прикордонних відомств слід зазначити, що основу парку авіаційної техніки становитимуть сучасні літаки і вертольоти легкого класу: • економічна витрата палива, що не перевищує 50-80 л/год.; • у силових установках застосовується авіаційне паливо для газотурбінних двигунів; • достатня дальність (не менше 500 км для вертольотів, не менше 1500 км для літаків) і тривалість польоту (для вертольотів не менше 3-4 год., для літаків не менше

Піонерами у використанні БПАК для охорони державного кордону вважаються США — в 2004 році вони застосували безпілотники ізраїльського походження Hermes-450 для патрулювання кордону з Мексикою» 23

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ніторингу стану державного кордону та прикордонного простору. Ефективність застосування безпілотників для прикордонних завдань оцінена вже в значній кількості країн світу, що стимулює все нові і нові країни включатися в цю високотехнологічну гонку. Піонерами у використанні БПАК для охорони державного кордону вважаються США. Ще в 2004 р. вони застосували безпілотники ізраїльського походження Hermes-450 для патрулювання кордону з Мексикою. На теперішній час на озброєнні Митно-прикордонної служби США є близько 300 безпілотників з урахуванням шести БПЛА Predator B (Reaper), що не оснащені озброєнням. У порівнянні з традиційними пілотованими літальними апаратами, такими як легкі літаки і вертольоти, застосування БПЛА має як переваги, так і певні недоліки. Одним з переваг застосування БПЛА є те, що вони мають безсумнівні технічні можливості щодо покращення контролю віддалених і важкодоступних ділянок державного кордону. За допомогою бортових оптико-електронних та інфрачервоних засобів оператор здатний у масштабі реального часу отримувати інформацію і забезпечувати виявлення і розпізнавання порушників державного кордону та потенційно ворожих об’єктів. Важливою перевагою американських Predator B є можливість перебувати в повітряному просторі більше 30 год. без дозаправки. Традиційно безпілотники є менш дорогими, ніж пілотовані літальні апарати. Природно, що вартість БПАК неоднакова і коливається в досить широких межах. Наприклад, у цінах 2003 р. БПАК Shadow коштував $350 тис., а Predator – $4,5 млн. США (у 2009 р. вартість одного такого БПАК вже досягла $10 млн.). Однак витрати на літаки є ще більш високими, не враховуючи вартість підготовки льотного складу і підтримки за-

даного рівня його льотної кваліфікації. Так, патрульний літак P-3, що експлуатується Бюро з виконання імміграційних і митних законів, коштує $36 млн., а кожен вертоліт Blackhawk, який часто застосовується на державному кордоні, коштує $8,6 млн. Незважаючи на наявні вигоди від використання безпілотників, мають місце різні за характером проблемні питання, існування яких здатне перешкоджати їх широкому застосуванню в прикордонній службі. Зокрема, застосування БПЛА пов’язане з досить високим рівнем аварійності. Офіційно зроблено висновок про те, що частота аварій безпілотників у десятки разів вище, ніж пілотованих літаків. Однією з причин є значно менша надійність і резервування основних систем, ніж це має місце в пілотованих літаках. При збої в роботі систем льотчик у низці випадків здатний діагностувати і виправити аварійну ситуацію на борту, взяти на себе ручне управління при посадці, однак у випадку з БПЛА те ж саме є неможливим. Іншим слабким місцем безпілотників є відоме погодне обмеження роботи оптико-електронних та інфрачервоних систем. Особливо помітно впливають турбулентність атмосфери у вигляді хмарності та високої вологості клімату.

Слабким місцем безпілотників є відоме погодне обмеження роботи оптикоелектронних та інфрачервоних систем»

Для мінімізації цього впливу може бути використана бортова РЛС із синтезованою апертурою, яка працює з високою розрізненною здатністю на місцевості. Разом з тим, така РЛС має низьку здатність відстежувати рухомі цілі і викликає потребу у використанні так званої технології індикації руху (MTI). Однак таке функціональне розширення значно збільшує вартість БПАК і витрати на його експлуатацію. Крім того, для інтеграції БПАК у цивільний повітряний простір має бути знайдено рішення нормативно-правових питань, пов’язаних із забезпеченням безпеки польотів. Перспективним напрямком у використанні безпілотників на держкордоні є, наприклад, створення безпілотного авіаносного крила, що представляє собою БПЛА-носій (літаюча платформа), яка стежить за лінією кордону і випускає мініатюрні безпілотники для детальної дорозвідки заданих (підозрілих) місць (об’єктів). Концепцію такого спеціального прикордонного БПАК розробила американська компанія AVID. БПЛАносій оснащується вісьмома міні-БПЛА для ведення розвідки. Висота патрулювання не перевищує 6 км. В Євросоюзі ще в 2006 р. було прийнято рішення про використання БПЛА для патрулювання кордонів у районі протоки Ла-Манш і узбережжя Середземного моря. Передбачалося, що безпілотники будуть застосовуватися і для патрулювання кордону в районі Балканського півострова. Застосування БПЛА було частиною плану уряду Євросоюзу по оснащенню митних і прикордонних служб сучасними системами стеження, і на цю програму було виділено $1,6 млрд. Активне застосування для виконання завдань охорони державного кордону №9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОЧІ, ЯКІ БАЧАТЬ ВСЕ Космічні апарати спостереження Землі високої розрізненності подвійного призначення Країна

безпілотники отримали в таких країнах, наприклад, як США, РФ, Ізраїль, країни ЄС, Індія, Бразилія, Китай, Україна, Білорусь та ін. (табл.1). Низка країн, із зазначених вище, відрізняє значна протяжність кордонів, що часто проходять уздовж малонаселених або важкодоступних районів. Саме такі країни першими звернули увагу на можливості, які відкриває використання БПЛА. Можна з упевненістю стверджувати, що прикладу цих держав слідують інші країни, так як при поступовому врегулюванні відповідних нормативних, юридичних, страхових і, частково, технічних питань, використання БПЛА для вирішення завдань з охорони кордонів буде розширюватися в силу економічної доцільності та ефективності порівняно з іншими засобами охорони та контролю стану державного кордону . ПОГЛЯД З КОСМОСУ Останнім часом активно розширюється сфера застосування зарубіжними країнами різноманітних систем спостереження і розвідки з космосу для вирішення завдань, пов’язаних з інформаційним забезпеченням національної безпеки, контролем стану державних кордонів, контролем над озброєнням іноземних держав, надзвичайними ситуаціями як всередині країни, так і за її межами. За знімками з космосу можна без особливих зусиль побачити державний кордон між країнами, які, наприклад, дотримуються різних векторів економічного розвитку, а також виявити динаміку зміни структури кордону, як це мало місце, наприклад, у територіальному конфлікті між Україною і Румунією в 2004 р. у результаті тривалого замулювання українського русла річки Дунай у наслідку зведення дамби з боку Румунії. №9/2019

Найменування КА

Розрізненність на місцевості, м

США

BlackSky

США

Quick Bird

0,61-2,5

США

OrbView-3

1-4

РФ

Ресурс-ДК1

Ізраїль

EROS-В

Індія

Cartosat-2А

Канада

Radarsat-2

1-3

Франція

Spot-7

2,5-5

Японія

ALOS-2

1-3

Космічний моніторинг є ефективним видом інформаційного забезпечення структур, відповідальних за прикордонну та національну безпеку держави. Це обумовлено тим, що системи моніторингу (розвідки) космічного базування перестали бути в розпорядженні тільки наддержав, що підтверджується помітним розширенням їх застосування. На сучасному етапі стратегічні розвідувальні служби, до яких відносяться і служби космічного моніторингу (розвідки), виконують завдання щодо забезпечення осіб, які беруть управлінські рішення з питань прикордонної та національної безпеки, інформацією за такими напрямками: • ранні попередження про можливі війни та інші події, що можуть загрожувати корінним інтересам держави, особливо коли такі події відбуваються в країнах з обмеженим доступом для дипломатів і журналістів; • визначення місцезнаходження терористичних груп і їхніх лідерів, прогнозування та ранні попередження про можливі наміри та дії терористів; • потокова інформація про виконання іноземними державами угод про обмеження озброєнь і інших міжнародних домовленостей; • інформація для підтримки проведення переговорів, військових операцій, що плануються або проводяться; • незалежна оцінка виникаючих ситуацій і проблем, включаючи розвиток економіки і політики в ключових країнах і регіонах, зміна закріплених міжнародним правом сухопутних і морських кордонів; • відомості про нові технології; • інформація про захист від діяльності служб ворожої розвідки та інших служб, які намагаються добути секретну інформацію про дії уряду (контррозвідка). Для вирішення завдань в інтересах

0,8-2 0,7

прикордонної та національної безпеки до супутників видовий розвідки (моніторингу) пред’являються високі вимоги щодо розрізненної здатності. Це пояснюється, по-перше, існуючими розмірами наземних (морських) об’єктів, по-друге, необхідністю конкуренції з розрізненою здатністю зображень, що одержуються засобами повітряного моніторингу (розвідки). Нове покоління комерційних супутників спостереження здатне запропонувати цифрові знімки, що мають багато якостей, необхідних для підтримки заходів, спрямованих на підвищення взаємної довіри, наприклад, більш високу розрізненність на місцевості (0,5-1 м) і оперативність (табл. 2). Крім того, ці нові супутники підтримуються потужними швидкодіючими автоматизованими базами даних і пошуковими системами мережі Інтернет, що забезпечує користувачам глобальної системи більш широкий доступ до космічних знімків. Кількість комерційних супутників спостереження, що знаходяться на орбітах, з часом буде активно збільшуватися. Причинами такого зростання є наявність численних комерційних фірм і урядових установ у різних країнах світу, які планують використовувати по кілька супутників дистанційного зондування, щоб збільшити ширину охоплення і частоту спостереження регіону, що входить в коло національних інтересів, у тому числі і прикордонних відомств. З розвитком авіаційних і космічних засобів із встановленою на них видовою апаратурою високої розрізненності, спрощується вирішення завдань охорони і контролю стану держкордону у важкодоступних місцях місцевості, у нічний час доби, із фізичною зміною сухопутних кордонів внаслідок створення природних і штучних перешкод та ін.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АМБІЦІЇ КРЕМЛЯ

Завдяки анексії Криму Росія повертає собі втрачене після розпаду Радянського Союзу, a саме — домінування в Чорному морі

СТРАТЕГІЯ «MARE NOS Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

першій половині 2019 року польський аналітичний центр «Warsaw Institute» презентував спеціальну доповідь під назвою «Росія на Чорному морі. Стратегія «Mare Nostrum», у якій аналізуються причини та розглядаються можливі наслідки політики Кремля у цьому важливому для України регіоні. ІСТОРІЯ ПИТАННЯ Географічне положення Росії спричинило те, що протягом століть для Москви умовою завоювання та збереження статусу наддержави був контроль над двома морськими «вікнами у світ». Перша така стратегія була сформульована царем Петром I, і саме з тих часів розпочалися війни в районі Балтій-

ського та Чорного морів. Пріоритетом російської політики на південно-західному напрямку ще від початку XVIII століття було домінування на Чорному морі та отримання контролю над турецькими протоками або, принаймні, свободи судноплавства через них. Адже домінування у Чорноморському басейні нічого не варте, якщо він замкнутий, а не є «трампліном» для подальшого просування у Середземне море та на Близький Схід. Наслідком програної «холодної війни» стало «виштовхування» Москви у північно-східний куток Чорного моря. Спочатку радянської опіки позбулися Румунія та Болгарія, потім розвалився СРСР, а на Чорноморському узбережжі з’явилися незалежні держави — Україна та Грузія. Росія зберегла ділянку берегової лінії між Анапою та Сочі. Що ще гірше, — щоб випливти з Азовського моря, росіянам довелося рахуватися з українською присутністю в Керченській протоці. У 2004 р., після приєднання Румунії та Болгарії до НАТО, його рубежі на Чорному морі розширилися. Майже одночасно відбулися так звані «кольорові революції» в Грузії та

Україні. Тоді Кремлю довелося брати до уваги обставину, що Чорне море навіть може перетворитися на «внутрішнє озеро» НАТО. Росія почала контратаку, і так склалося, що її агресивна політика протягом останнього десятиліття була найбільш помітною саме на південнозахідному напрямку. Передусім, використавши лояльних до себе сепаратистів Абхазії та Південної Осетії, Москва у 2008 р. нанесла удар по Грузії. Цим, по-перше, були «торпедовані» євроатлантичні амбіції Тбілісі, а по-друге, росіяни змогли «офіційно» увійти в Абхазію, стратегічний регіон уздовж Чорноморського узбережжя, з портом Сухумі і важливою військово-морською базою в Очамчірі. У такий спосіб Москва розширила контрольовану берегову лінію на Чорному морі і просунулася у напрямку східної частини басейну. ПЕРЕЛОМНИЙ 2014 РІК. Наступним етапом, набагато важливішим з точки зору російської стратегії, була експансія на захід. Коли в Україні відбулася Революція гідності, виникла загроза не лише ліквідації обмеженої присутності Росії в Криму, але й навіть №9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Анексія Криму відкрила шлях до відродження амбіцій Кремля. Другого дихання набуває радянська концепція Чорного моря як «внутрішнього російського озера», з якого можна поширювати експансію на згаданому південнозахідному напрямку»

STRUM» появи тут військ НАТО в майбутньому. Так що Росія змушена була реагувати дуже швидко. Використовуючи позиції, створені на півострові за часів президентства Віктора Януковича, слабкість української армії та спецслужб, росіяни блискавично, майже без жодного пострілу, окупували Крим. Потім Росія формально анексувала його. Захоплення стратегічно важливого Криму, з втратою якого Москва ніколи не хотіла миритися, радикально змінила військову ситуацію в Чорному морі. У 2014 р. Росія почала повертати собі втрачене після розпаду Радянського Союзу домінування в Чорному морі, завдяки анексії Криму та в результаті посилення військових можливостей у всьому регіоні. Контроль над Кримом має ключове стратегічне значення як у контексті обмеження виходу України до морів, так і для розширення сфери спостереження та вогневого ураження вірогідного противника на більшій частині акваторії Чорного моря. Анексія Криму відкрила шлях до відродження амбіцій Кремля. Другого дихання набуває радянська концепція Чорного моря як «внутрішнього росій№9/2019

ського озера», з якого можна поширювати експансію на згаданому південно-західному напрямку. У Морській доктрині РФ, підписаній Володимиром Путіним у 2015 р., підкреслюється значення розвитку стратегічного потенціалу Росії в регіоні Чорного моря. Важливим елементом цього є розширення військової інфраструктури в Криму та уздовж узбережжя Краснодарського краю. До того ж анексія Криму дозволила Росії використовувати Чорноморський флот як інструмент збільшення впливу у всьому регіоні. Головною метою активно переозброюваного ЧФ є запобігання тому, щоб Чорне море не стало «резервуаром», який противник буде використовувати для здійснення нападів на російську територію, включаючи анексований півострів. Флот також має наступальну функцію – його постійне корабельне угрупування у східній частині Середземного моря розширює здатність РФ діяти на Близькому Сході. Важливість південного напрямку явно посилюється останніми роками в російській політиці, що знайшло відображення у конфлікті з Україною, залученні до подій у Сирії та навіть у сим-

волічному перетворенні Володимиром Путіним міста Сочі у «літню столицю» Росії. Тут він приймає своїх чиновників та лідерів інших країн. Саме в Сочі у лютому 2019 р. проходив тристоронній саміт президентів РФ, Туреччини та Ірану щодо проблеми сирійського врегулювання. Чорне море має бути «платформою», з якої Росія може впливати на ситуацію на Близькому Сході, Балканах та Середземному морі. Успіхи Кремля у відносинах з Анкарою блокують альтернативну програму забезпечення Європи каспійською нафтою і газом. Експансія на Чорному морі сприяє Росії у справі ослаблення східного флангу НАТО. Болгарія проводить амбівалентну політику в критичні моменти, що ускладнює зміцнення обороноздатності Альянсу. Туреччина, формально залишаючись членом НАТО, проводить власну політику, відповідно до своїх інтересів. Сьогодні найбільш надійним членом Альянсу Чорному морі є Румунія, остання головна перешкода на шляху російської повзучої експансії. Проте можливості цієї країни дуже обмежені, зважаючи на близькість

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Передислокація на анексований півострів великих військових частин, розміщення там радарів і ракетної зброї якісно змінили військову ситуацію в Чорноморському регіоні» до нашпигованого військами та зброєю Криму, на потужний Чорноморський флот та порівняно вузький (256 км) вихід до моря. Після розпаду Радянського Союзу та розподілу ЧФ на українську і російську частини, остання протягом тривалого часу перебувала у жалюгідному стані. Досить сказати, що у 1991-2014 рр. через проблему з дислокацією на території України та відсутність інвестицій, ЧФ поповнився лише одним новим бойовим кораблем. Звісно, що після анексії Криму у 2014 р. ситуація змінилася. По-перше, росіяни захопили частину кораблів українських ВМС. По-друге, розпочалася дуже амбітна програма збільшення та модернізації ЧФ. До 2016 р. флот вже отримав шість підводних човнів. Влітку 2018 р. п’ять кораблів з Каспійської флотилії було передислоковано до Азовського моря. Передбачається введення в експлуатацію шести нових ракетних фрегатів класу «Адмірал Григорович», шести патрульних корветів класу «Василь Биков» і шести модернізованих підводних човнів класу «Варшав’янка» (за кодифікацією НАТО — Improved Kilo). Усі плавзасоби оснащені крилатими раке-

тами «Калібр». Захист прибережних вод буде підсилений малими ракетними кораблями типу «Буян-М» і «Каракурт». Розгортаються дві ракетні бригади берегової охорони ЧФ (поблизу міст Севастополь та Новоросійськ). У кожній з них по 3-5 дивізіонів берегових ракетних комплексів «Бастіон» та по 1-2 дивізіони берегових ракетних комплексів «Бал». Останнім часом ЧФ отримав теж нові літаки, зокрема, дванадцять «Су30СМ» та значну кількість вертольотів «Ка-52» і «Мі-28Н». У Криму зміцнювалися сухопутні сили, на озброєння яких надійшли 152-мм гаубиці «Мста» та реактивні системи залпового вогню «Торнадо». «АВІАНОСЕЦЬ» КРИМ Передислокація на анексований півострів великих військових частин, розміщення там радарів і ракетної зброї якісно змінили військову ситуацію в Чорноморському регіоні. Захоплення Криму розширило радіус дії російських ракет на південний фланг НАТО. Росіяни з кримського берега тепер здатні нанести удар по будь-якому надводному об’єкту в Чорному морі. Якщо до 2014 р. у Москві розглядалося питання щодо розширення військово-морської бази у Новоросійську та можливості перенесення туди командування та основних сил ЧФ, то після анексії Криму ця проблема відпала. Крім того, росіяни отримали всю інфраструктуру (полігони, аеропорти, бази, гавані), якою раніше вони могли лише частково користуватися, і то за згодою української сторони. Після 2014

р. центр тяжіння військової присутності Росії змістився на захід. Розміщення на півострові систем протиповітряної оборони (зокрема, зенітно-ракетних комплексів «С-400» та самохідних зенітно ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1») і берегової охорони (берегових ракетних комплексів «Бастіон» та «Бал») дозволило «взяти на мушку» майже всю центральну частину акваторії Чорного моря. До цього російське домінування на воді та в повітрі обмежувалося лише її східною частиною. Зенітно-ракетний комплекс великого і середнього радіусу дії «С-400» з можливістю ураження цілей на відстані до 250 км вважається однією з найбільш ефективних систем такого роду в світі. До інциденту в Керченській протоці в Криму було чотири дивізіони «С400». Після подій 25 листопада 2018 р. у Джанкой перекинули ще й п’ятий дивізіон. Сильним доповненням до «С-400» є зенітно ракетна система середнього радіусу дії «С-300» та згаданий вище «Панцир-С1». Надзвукова універсальна протикорабельна ракета середнього радіусу дії «П-800 Онікс», що входить до комплексу «Бастіон», має дальність ураження до 300 км і швидкість майже 750 м/сек. До Криму також перекинули береговий комплекс розвідки повітряної та надводної обстановки «Моноліт-Б», який із Севастополя охоплює майже весь басейн Чорного моря. Комплекс здатний виявити до 50 об’єктів по горизонту на відстані до 250 км у пасивному режимі та 450 км — в активному режимі радіолокації. У пасивному режимі він може супроводжувати 10 ви№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

явлених об’єктів, в активному – понад 30 об’єктів. Крім того, росіяни підтвердили, що у 2019 р. під Севастополем (на місці дислокації РЛС «Дніпро») буде споруджена стаціонарна надгоризонтна радіолокаційна станція великої дальності «Воронеж-М». Цей тип радарів призначений для виявлення космічних і аеродинамічних об’єктів, зокрема, балістичних і крилатих ракет у діапазоні до 4200 км. Реконструкція аеродромів дозволяє розміщувати нові типи літаків і значно збільшує дальність російської авіації у південному та західному напрямках. Головною базою російських ВПС у Криму є Бельбек, куди ще восени 2014 р. прибула перша хвиля літаків «Су-27» і «Су-30». Біля смт Новофедорівка (західна частина півострова) знаходиться військовий аеродром ВМФ РФ з навчально-тренувальним комплексом «Нитка» для підготовки льотного складу палубної авіації. Там дислокується 43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк на літаках «Су-24М». У свою чергу, у смт Гвардійське (центр Криму) базується 37-й змішаний авіаційний полк ВПС РФ у складі двох ескадрилій «Су-24М» і «Су25СМ» (по 12 машин). У листопаді 2017 р. начальник Генерального штабу збройних сил РФ генерал армії Валерій Герасимов наголошував, що в Криму Росія створила «самодостатнє військове формування», яке складається з дивізії ППО, авіаційної дивізії, військово-морської бази та армійського корпусу. Станом на лютий 2019 р., в окупованому Криму розміщено до 32,5 тисяч військових, 88 артилерійських систем, 52 реактивні системи залпового вогню, 372 бойові броньовані машини, 113 бойових літаків, 62 бойові гелікоптери, 6 бойових суден і 6 підводних човнів, які оснащені морськими системами крилатих ракет «Калібр». Наявність підрозділів морської піхоти та спецназу дає можливість їх швидкої передислокації у разі конфлікту, чи то на Балкани, чи в Україну. У такий спосіб Росія стала домінуючим військовим гравцем у регіоні. Наскільки важливою була окупація Криму та перетворення його на «наземний авіаносець» свідчить хід збройної інтервенції РФ у Сирії. Москва могла собі це дозволити тільки тому, що раніше захопила півострів. Через кримські порти до цієї країни відправляються військові і транспортні кораблі (так званий «сирійський експрес»).

тині Чорного моря, якщо посилиться співробітництво НАТО з Україною, не кажучи вже про перспективу її вступу до Альянсу. Це ще одна причина, чому після Революції гідності росіяни не могли дозволити собі зберегти статус-кво в Криму. Анексія півострова зміцнила позиції Росії, а позиції України, безсумнівно, ослабли. Київ втратив порти, аеродроми та майже весь флот. З важливих кораблів був врятований лише фрегат «Гетьман Сагайдачний», який на той час перебував за межами Криму. З понад 20 тисяч військовослужбовців різних військових формувань на материкову частину України прибуло трохи більше 6 тисяч осіб. Протягом кількох тижнів держава з третім за розмірами флотом випала з «великої гри» на Чорному морі. Україну, яка раніше мала довгу берегову лінію, якій належав Крим і багато кораблів, успадкованих з радянських часів, все більш активно «відштовхують» від моря. Втрата півострова серйозно ускладнила ситуацію навколо решти українських портів як на схід, так і на захід від Криму. Росіяни можуть дуже легко перекрити доступ до так званого портового вузла (Одеса, Херсон, Миколаїв). У 2014 р. у ході анексії Криму вони захопили низку українських бурових платформ у Чорному морі і залишили вузький морський шлях між ними до Одеси та інших портів на західній стороні півострова. Ще гірша ситуація з українськими портами на Азовському морі. Маріуполь є воротами для експорту української металургійної продукції, вікном у світ промислового Донбасу (незважаючи на те, що третина площі регіону знаходиться під фактичною окупацією РФ, під контролем Києва залишаються десятки шахт і заводів).

Після подій 2014 р. стало очевидним, що, контролюючи обидва береги Керченської протоки, Росія почне затягувати петлю навколо українських портів на Азовському морі, блокуючи торговельне судноплавство, не говорячи вже про військове. Тим паче, що навесні 2014 р. провалилася спроба захоплення Маріуполя. Стратегія перекриття Азовського басейну почала втілюватися з відкриттям Керченського мосту. Росіяни отримали привід для обмеження руху до і з українських портів. Росія також переправила значну кількість кораблів у цей район, а коли Україна намагалася відреагувати на такі дії, збільшивши свої сили в Азовському морі та розпочавши спорудження військово-морської бази в Бердянську, стався згаданий вище інцидент у Керченській протоці. Росіяни заблокували доступ до двох українських траулерів і буксира, потім розстріляли і забрали їх. Потім Москва влаштувала багатоденну блокаду доступу в Азовське море. Фактична відсутність жорсткої реакції Заходу на таке відкрите попрання норм права лише заохочує Росію до подальших провокацій, які в результаті призведуть до перетворення Азовського моря на «внутрішнє російське озеро». Економічна блокада може навіть бути доповнена військовою операцією, спрямованою на окупацію Маріуполя та Бердянська разом із суходолом, що простягається до лі-

Кораблі ВМФ Росії здійснили 44 пуски крилатих ракет «Калібр» по об’єктах «Ісламської держави» на території Сирії»

«ВІДШТОВХУВАННЯ» УКРАЇНИ До 2014 р. Росія мала зважати на те, що вона буде заблокована у східній час№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нії фронту на Донбасі до Криму. Так Росія реалізувала б свою давню мету – створення сухопутного коридору з Кримом (що, звичайно, призведе до ще більшої мілітаризації півострова та цієї частини Чорного моря). Йдеться теж про постійний захист стратегічного маршруту, яким у відкриті моря виходять кораблі Каспійської флотилії. Протягом багатьох років на Заході до неї ставилися легковажно, вважаючи її типовою береговою охороною, «замкненою» у Каспійському морі. Увагу на це військово-морське формування ВМФ РФ звернули, коли у жовтні-листопаді 2015 р. з кількох його кораблів було здійснено 44 пуски крилатих ракет «Калібр» по об’єктах «Ісламської держави» на території Сирії. Цього року частина суден Каспійської флотилії посилила корабельне угрупування в Азовському морі. Вони вийшли з Каспійського моря у Волгу, потім через Волго-Донський судноплавний канал потрапили у Дон, з нього — в Азовське море, а через Керченську протоку — до Чорного моря. Далі через Босфор можна вийти у Середземне море. Військово-морська база у Бердянську (появу якої підтримує НАТО) загрожувала б стратегічно важливому маршруту для плавання російських військових кораблів. «Замкнене» Азовське море вирішує цю проблему.

У 2005 р. тодішній румунський президент Траян Бесеску назвав Чорне море «російським озером». Після російсько-грузинської війни 2008 р. Бухарест наполягав на тому, щоб Чорне море стало пріоритетом для НАТО. Але Альянс не вжив адекватних заходів, а після 2014 р. вже було надто пізно, щоб зупинити російську експансію ще на сході Чорноморського басейну. Після анексії Криму Росія стала фактичним морським сусідом Румунії. Тепер вона має можливість ускладнювати наукові дослідження на шельфі, блокувати торгове мореплавство з Дунаю до Чорного моря. Поява в Криму «захисного купола» A2/AD серйозно обмежує для Румунії свободу пересування в Чорному морі. Що ще гірше для Бухареста, — росіяни тепер можуть атакувати більшу частину румунської території як із суші,

Російсько-український конфлікт змусив Румунію розпочати широку програму модернізації збройних сил. З 2017 р. витрати на оборону становлять принаймні 2% від ВВП»

так і з повітря. Отже, у випадку агресії з боку Росії, союзникам по НАТО доведеться витратити для захисту Румунії набагато більше сил, ніж вони мали б зробити це, якби росіяни не контролювали Крим. Російсько-український конфлікт змусив Румунію розпочати широку програму модернізації збройних сил. З 2017 р. витрати на оборону становлять принаймні 2% відсотки від ВВП. Закуплені зенітно-ракетні комплекси Patriot, ракетні артилерійські системи підвищеної мобільності HIMARS та ізраїльські багатофункціональні протитанкові ракетні комплекси Spike. ВМС Румунії відносно невеликі, більшість кораблів побудовано за старими технологіями 1970-1980-х рр., тому Бухарест оголосив про намір придбати чотири нові багатоцільові корвети і три підводні човни. Передбачається також модернізувати два колишні британські фрегати типу «22». Одночасно румуни прагнуть поглиблювати співробітництво на морі у рамках НАТО. Дедалі румунських суден беруть участь у навчаннях Sea Breeze, і Бухарест погодився розмістити у себе регіональний штаб багатонаціональної дивізії НАТО «Південь-Схід». Румунія звертає увагу на значну диспропорцію у розвитку по-

РУМУНСЬКА САМОТНІСТЬ Панування над Кримом зміцнює позиції Росії в оборонному сенсі, оскільки зброя підвищеного радіусу дії, розміщена на півострові, теоретично унеможливлює доступ силам НАТО до басейну Чорного моря. Це має велике значення у випадку війни, — не стільки з Україною чи з Грузією, але з членами Альянсу: Румунією, Болгарією або Туреччиною. Кожний корабель НАТО, що входить у Чорне море, потрапляє під стеження з боку російських розвідувальних суден та систем радіоелектронної розвідки. Згідно з положеннями Конвенції Монтре, кораблі третьої країни не можуть залишатися в акваторії довше, ніж 21 день. Російська доктрина визнає розміщення елементів американської системи протиракетної оборони в Румунії та ротаційну присутність кораблів НАТО в Чорному морі зовнішньою загрозою своїй національній безпеці. У липні 2015 р. міністерство оборони РФ оголосило, що база ПРО США в Румунії стане одним із перших і найбільш важливих об’єктів атаки у разі виникнення конфлікту в Чорноморському регіоні.

№9/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Найбільш серйозним суперником для Росії в Чорному морі залишається, як і в епоху «холодної війни», Туреччина»

тенціалу Альянсу на Балтійському та Чорному морях. Але проблема полягає в тому, що коли на північному фланзі НАТО усі члени організації погоджуються з російською загрозою і необхідністю зміцнити свою оборону, то на південному фланзі Бухарест перебуває у самотності. Болгарія є одним з найбільш проросійських членів Альянсу. У 2016 р. прем’єр-міністр Бойко Борисов «торпедував» румунську ідею створення регіонального флоту для стримування РФ. Тоді як Туреччина завжди не дуже прихильно ставилася до перебування кораблів своїх же союзників по НАТО у Чорному морі (не кажучи вже про теплі відносини Анкари з Мо-

№9/2019

сквою). У цій ситуації румуни роблять ставку, у першу чергу, на двостороннє співробітництво із США, виявом чого є база американських ВПС та розміщення протиракетного щита. НАТО займає друге місце, а Євросоюз – третє. ТУРЕЦЬКА ГРА Найбільш серйозним суперником для Росії в Чорному морі залишається, як і в епоху «холодної війни», Туреччина. Однак, на щастя для Кремля, останнім часом, поряд з російською експансією в Чорноморському регіоні, відносини з Анкарою значно покращилися. Це, передусім, є наслідком низки факторів, які значною мірою незалежні від росіян: внутрішня політика Реджепа Ердогана та охолодження відносин Туреччини із західними союзниками. Маючи все більш напружені відносини з партнерами по НАТО і керуючись цілями своєї політики в Сирії, Туреччина зблизилась з Росією. Що стосується Сирії, цією проблемою займається так звана «Астанінська трійка» (Росія, Туреччина та Іран), створена після переговорів в Астані у січні 2017 р. Турки купують у РФ сучасні озброєння (і це при тому, що країна входить до складу НАТО), збільшується експорт російського газу до Туреччини, розпочалося спорудження за російським проектом АЕС «Аккую» у провінції Мерсін. Незважаючи на загалом добрі відносини з Росією, основною метою Анкари в Чорному морі є стримування Росії. Турки номінально мають найбільший флот у цьому басейні, і головне, — вони контролюють Босфор. Розвиток військового потенціалу РФ у Криму та зміцнення ЧФ загрожують інтересам Туреччини. Напевно, повз увагу Анкари не пройшла заява начальника Генерального штабу збройних сил РФ генерала армії Герасимова, зроблена ним у вересні 2016 р. після низки проведених навчань ЧФ. За його словами,

«кілька років тому бойові можливості флоту різко контрастували, зокрема, з турецькими ВМС, коли говорили, що Туреччина ледве чи не повний господар на Чорному морі. Зараз все по-іншому». Офіційно Анкара не визнає окупацію Криму Росією і підтримує суверенітет та територіальну цілісність України на всіх міжнародних рівнях, намагаючись збалансувати зростаючий вплив Росії в Чорному морі. Анкара та Київ продовжують співпрацювати у складі Чорноморської військово-морської групи (BLACKSEAFOR). Турецькі кораблі брали участь у навчаннях Sea Breeze-2018, які проходили в Україні. Інцидент у Керченській протоці був сприйнятий в Анкарі з великою стурбованістю. Туреччина навіть пропонувала своє посередництво, а Реджеп Ердоган наприкінці листопада 2018 р. провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Петром Порошенком. Командувач Військово-Морських Сил ЗС України адмірал Ігор Воронченко тоді заявив, що Україна буде просити Туреччину закрити протоку Босфор для курсування російських військових кораблів. Така можливість передбачена статтею 20 Конвенції Монтре. Але Анкара офіційно не відреагувала на це. Хоча у грудні 2018 р. було оголошено про початок будівництва нової військово-морської бази в районі Трабзона на Чорному морі. Туреччина підтримала українську ініціативу щодо подання проекту резолюції Генеральної Асамблеї ООН про мілітаризацію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також частини Чорного та Азовського морів. 17 грудня 2018 р. така резолюція була прийнята. У документі Росія закликається до виведення своїх збройних сил з півострова і висловлюється глибока стурбованість зростанням російської військової присутності у регіоні. Проте, доки РФ безпосередньо не загрожує Туреччині, Анкара не буде активно залучатися до надання допомоги Україні або до розвитку оборонних можливостей НАТО в регіоні. Це загрожує створенням біполярного, російсько-турецького укладу в Чорному морі, що в кінцевому підсумку означає ослаблення балканського флангу Альянсу.

SKYSTEP ™ — це поєднання зручності та моди, повсякденності та вишуканості, якості та ціни. Наше взуття виготовлено на сучасному обладнанні, із застосуванням новітніх технологій і матеріалів. Розробкою, дизайном, підбором матеріалів і запуском у виробництво нових моделей займаються висококваліфіковані фахівці, які мають великий досвід роботи як в Україні, так і за кордоном. Нашою родзинкою є ручна робота — 90% операцій у збірці взуття здійснюється вручну.

Кожен процес виробництва контролюється на вищому рівні, і проходить суворий контроль якості. До кожного клієнта ми ставимося з незмінною повагою, максимально виконуючи його побажання. Ми ставимо перед собою завдання - робити взуття, що відповідає найвищим стандартам якості, зручності і конкурентоздатної ціни. З нами вигідно і легко співпрацювати!

Взуття від виробника — це взаємини без посередників. Це формування ціни в індивідуальному порядку.

Виробництво: м. Київ, вул. Богатирська, 9

Салон-магазин: м.Київ, вул. Юрія Іллєнка, 32

тел. 068-965-69-61 тел. 073-121-24-16