Оборонний вісник №9/2018 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9 2018

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9 2018

ЗМІСТ Національна безпека

ІМПЛЕМЕНТУВАТИ ЗАКОН

Геоінформаційні технології

В ногу з часом

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Інформаційний простір

Кібернетична розвідка

Актуально

Міжнародна безпека

БЕЗПЕКА ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ 24

«Ініціатива трьох морів»: разом проти тероризму

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Бе-12: амфібії летять на ремонт Довідка Бе-12 «Чайка» протичовновий літак-амфібія, за кодифікацією НАТО «Mail».

–

Екіпаж:

4 особи Крейсерська швидкість:

320 км/год Максимальна швидкість: 530 км/год Практична дальність:

3300 км

Практична висота польоту:

8000 м Максимальна злітна маса:

36 000 кг Силова установка/потужність:

2 турбогвинтових АІ-20Д/5180 к.с. Розмах крила:

29,84 м Бойове навантаження:

1500 кг (авіабомби, торпеди)

Осінній призов-2018: час до грудня Президент України збільшив термін осіннього призову на строкову військову службу в 2018 році з двох до трьох місяців — з жовтня до грудня (раніше було з жовтня до листопада). Це дасть змогу призовним комісіям якісніше здійснити медичний огляд призовників і підібрати для них команди військових формувань. Продовження терміну призову зумовлено насамперед збільшенням кількості призовників для комплектування військ (сил) Нацгвардії та Держприкордонслужби України.

ідповідно до оприлюднених результатів торгів щодо послуг з ремонту та продовження ресурсу двох літаків-амфібій Бе-12 морської авіаційної бригади ВМС ЗСУ на загальну суму 2 мільйони гривень, переможцем визнано ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП». Підприємство повинно до 30 листопада 2018 року надати послуги з ремонту та оцінки технічного стану, перевірки елементів планеру, визначення можливості індивідуального продовження призначеного строку

Створення Військового ліцею До кінця року у місті Червоноград Львівської області буде створений Військовий ліцей Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Ліцеїсти навчатимуться у 10-11 класах, їх загальна чисельність складатиме 400 осіб. Навчання повинно розпочатися з 1 вересня 2019 року. До цього терміну навчальний заклад повинні укомплектувати офіцерським складом, вчителями та здійснити реконструкцію приміщень Червоноградської загальноосвітньої школи-інтернету, де розміститься ліцей.

служби при виконанні контрольнотехнічного обслуговування військових літаків Бе-12. Бе-12 «Чайка» серійно виготовлявся на Таганрозькому авіаційному заводі з 1959 по 1973 роки. Загалом було виготовлено близько 140 одиниць. Літак має турбогвинтові двигуни АІ-20Д виробництва компанії «Мотор Січ». На літаку-амфібії встановлений комплект цільового обладнання, що дозволяє вести пошук та боротьбу проти підводних човнів супротивника.

Соціальний захист іноземців-контрактників Кабінет Міністрів поширив на іноземних громадян і осіб без громадянства – військовослужбовців ЗС України порядок нарахування матеріальної допомоги, що розповсюджується на українських громадян. Одноразова грошова компенсація має надаватися у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності військовослужбовця незалежно від громадянства. У червні 2016 року іноземцям та особам без громадянства було дозволено проходити військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Невтішні перспективи Станом на кінець серпня 2018 року державне оборонне замовлення виконане не більш, ніж на 20%. Це при тому, що у 2018 році заплановано збільшення фінансування державного оборонного замовлення на 21,3 млрд грн, що на 37% більше, ніж у 2017 році. Найбільш проблематична ситуація склалася у галузі виробництва нової бронетехніки. Існують цілком реальні перспективи невиконання річного ДОЗу по поставкам у ЗС України нової легкої бронетехніки.

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Закупівля квартир для військових Міноборони вперше купуватиме квартири для військових через систему ProZorro. У вересні будуть оголошені конкурси на закупівлю квартир у містах Вінниця, Хмельницький, Васильків Київської області, Львів, Дніпро та Одеса. Закупівля буде здійснюватися в рамках експерименту з використанням електронної системи ProZorro та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництва (придбання) житла для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» за рахунок коштів, передбачених в Державному бюджеті на фінансування ЗС України у 2018 році. Основними вимогами до таких квартир є 100% готовність опоряджувальних робіт на момент передачі їх Міністерству оборони відповідно до договірних зобов’язань. Квартири, які будуть купуватися на умовах пайової участі, повинні бути розташовані в об’єктах житлового будівництва із ступенем готовності не менше як 95 відсотків, які плануються до введення в експлуатацію у поточному році.

Немає стабільності Переважна більшість громадян вважає, що сьогоднішня ситуація в країні є досить напруженою. Отже розподіл відповідей на питання: «Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію в Україні?» виглядає наступним чином:

2,9%

7,1%

66,6% 23,5%

Стабiльна Напружена Вибухонебезпечна Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології, Центр SOCIS та соціологічна служба Центру Разумкова №9/2018

Морський «Кентавр» У

країна отримала перший десантно-штурмовий катер проекту 58503 «Кентавр», який створено в дослідно-проектному центрі кораблебудування в Миколаєві на базі малих броньованих артилерійських катерів проекту 58155 «Гюрза-М». Катери призначені для несення патрульної служби на річках і прибережних морських акваторіях, доставки та висадки десантів. Контракт на будівництво перших двох катерів проекту 58181 був укладений в рамках Державного оборонного замовлення-2016. А в кінці року – 28 грудня 2016 року, на заводі «Кузня на Рибальському» відбулась закладка катерів із заводськими номерами 01032 та 01033. Під час будівництва у початковий проект вносилися зміни, тож доопрацьований на «Кузні» проект отримав новий номер 58503 та шифр «КентаврЛК».

Броньований катер здатний рухатися зі швидкістю 40 вузлів і перевозити 36 морських піхотинців зі штатним озброєнням, достатнім для організації на березі опорного пункту. Судно має реактивну систему залпового вогню та два бойових модулі з крупнокаліберними кулеметами та гранатометами, які за рахунок системи стабілізації можуть вести прицільний вогонь, не зменшуючи швидкості руху катера. Також однією з проектних особливостей катера є великий десантний відсік для розміщення до 32 військовослужбовців зі спорядженням та озброєнням. На десантно-штурмових катерах встановлена твердотільна радіолокаційна станція DRS4D-NXT, яка має максимальний діапазон дальності у 36 морських миль та мінімальний діапазон дальності у 20 метрів. Дана РЛС дозволяє супроводжувати одразу до 100 цілей.

«Не тільки НАТО дасть нам дієві гарантії нашої безпеки, але й ми з нашою новою армією істотно зміцнимо його східний натівський фланг. Ми де-факто пропонуємо цьому оборонному блоку одну із найсильніших армій на континенті». Петро Порошенко, Президент України

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Тютюнник В.П., провідний науковий співробітник відділу воєнної та воєнноекономічної політики Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат військових наук, доцент

Горовенко В.К., завідувач відділу воєнної та воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень

Імплементації Закону «Про національну безпеку України» в контексті формування сучасної системи планування у сфері нацбезпеки сприятиме якомога кращому проведенню комплексного огляду сектору безпеки і оборони та розробці важливих довго- та середньострокових документів оборонного планування

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІМПЛЕМЕНТУВАТИ ЗАКОН У

• • • •

липні цього року набув чинності Закон України «Про національну безпеку України». Будучи за змістом цілком інноваційним, він, серед іншого, запроваджує в нашій державі: поширене у демократичних західних країнах поняття «сектор безпеки і оборони» та визначає склад такого сектору; дієвий демократичний цивільний контроль за цим сектором; ефективну систему політичного і військового керівництва та управління у різних сферах національної безпеки і оборони; сучасну систему довгострокового (понад п’ять років), середньострокового (до п’яти років) та короткострокового (до трьох років) планування у сферах національної безпеки і оборони, а також низку нових документів такого планування;

№9/2018

•

періодичне проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони. На нашу думку, останні два питання потребують окремого розгляду, оскільки імплементація пов’язаних з ними норм Закону України «Про національну безпеку України» (Закон) уявляється в короткостроковій перспективі актуальною для України і одночасно складною справою з наступних причин. Нагадаємо, що за Законом, до документів довгострокового планування належать Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегія кібербезпеки України та Національна розвідувальна програма. Стратегія національної безпеки

України є основою для підготовки всіх інших документів із планування у сферах національної безпеки і оборони. З них, згадані раніше Стратегії та Національна розвідувальна програма розробляються з урахуванням також результатів проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони. Закон встановлює, що комплексний огляд сектору безпеки і оборони здійснюється за рішенням Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України, яке вводиться в дію указом Президента України (абзац перший частини першої статті 27). За змістом цей огляд є процедурою оцінювання стану і готовності складових згаданого сектору до виконання завдань за призначенням. Він включає одночасне проведення відповідними центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами шести наступних оглядів (абзац другий частини першої та частина третя Закону): • оборонного огляду – Міністерством оборони України; • огляду громадської безпеки та цивільного захисту – Міністерством внутрішніх справ України; • огляду оборонно-промислового комплексу – центральним органом виконавчої влади, що забезпечуватиме формування та реалізацію державної військово-промислової

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

політики, який повинен бути визначений Урядом (на вимогу норми абзацу першого частини другої статті 12 Закону); • огляду стану кібернетичного захисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена Законом, – Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України; • огляду розвідувальних органів України – державним органом, який буде визначено Президентом України; • огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом – державним органом, який буде визначено Президентом України. За результатами проведення цих оглядів буде створюватися перспективна модель сектору безпеки і оборони шляхом послідовного нарощування спроможностей його складових до виконання завдань за призначенням та формування на цій основі боєздатних, мобільних, підготовлених на належному рівні, всебічно забезпечених сил безпеки і сил оборони, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах із підтримання миру і безпеки. Але при цьому варто зважати на те, що за часи новітньої історії незалежної України жодного разу не здійснювався комплексний огляд сектору безпеки і

оборони. Тому відсутній відповідний досвід та необхідне для цього нормативно-правове і науково-методичне забезпечення. Разом з тим, у 2004, 2012 та 2015 роках в державі відбулися три оборонних огляди завдяки створеному Міністерством оборони України нормативно-правовому та науково-методичному забезпеченню його організації і проведення. Тому, за нашими оцінками, перший комплексний огляд сектору безпеки і оборони може відбутися лише не раніше ніж у 2021 чи 2022 році, після створення необхідного для його організації і проведення нормативно-правового та науково-методичного забезпечення, а також завершення чергових президентських і парламентських виборів, форму-

За часи новітньої історії незалежної України жодного разу не здійснювався комплексний огляд сектору безпеки і оборони. Тому відсутній відповідний досвід та необхідне для цього нормативно-правове і науково-методичне забезпечення»

вання відповідної коаліції у Верховній Раді та оновленого складу Кабінету Міністрів. Однак, незважаючи на все це, доцільно рекомендувати Міністерству внутрішніх справ, центральному органу виконавчої влади, що забезпечуватиме формування та реалізацію державної військово-промислової політики (на даний час такий орган відсутній), Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації, розвідувальним органам та Службі безпеки України розпочати вже найближчим часом роботу зі створення нормативно-правового та відомчого науково-методичного забезпечення організації і здійснення оглядів у встановлених для них Законом конкретних галузях, підготовки проектів правових актів із визначення порядку проведення таких оглядів для подання їх на затвердження до Кабінету Міністрів та Президентові України, відповідно. При цьому Закон покладає на Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) додаткове, до викладених у його Статуті, завдання щодо здійснення науково-методичного забезпечення проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони (частина друга статті 27). Для імплементації цієї актуальної норми Закону, зокрема передбачаєть-

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Законом передбачено розроблення в ході оборонного планування замість Воєнної доктрини України іншого документа довгострокового оборонного планування – Стратегії воєнної безпеки України» ся створити у складі НІСД відділ для виконання досліджень у сфері сектору безпеки і оборони. Це, крім зазначеного, обумовлюється і тим, що Стратегія національної безпеки України визначила пріоритетом політики національної безпеки «формування та розвиток сектору безпеки і оборони» (пункт 4). Планується також провести у 20192020 роках науково-дослідну роботу з питань щодо розробки науково-методичного забезпечення проведення згаданого комплексного огляду, в якому, серед іншого, визначатимуться загальні завдання, принципи, зміст і механізми організації та здійснення такого комплексного огляду, координації дій відповідних державних органів, відомчих науково-дослідних установ тощо. Поряд із зазначеним, на виконання Закону НІСД у другому півріччі 2019 року залучатиметься до підготовки проекту нової Стратегії національної безпеки України (абзац останній частини першої статті 26). Характерно, що Закон також припускає прийняття у разі необхідності РНБО України рішення про проведення окремих оглядів, що включені до комплексного огляду сектору безпеки і оборони (абзац передостанній частини першої статті 27). Саме тому нещодавно міністр оборони України С. Полторак заявив про започаткування до кінця поточного року в державі окремого чергового оборонного огляду. І це, на нашу думку, є конче необхідним. Відомо, що у 2020 році завершується дія чинних документів середньострокового оборонного планування — Стратегічного оборонного бюлетеня та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року. Будуть підведені підсумки досягнення цілей та виконання завдань оборонної реформи, оцінені результати реалізації основних напрямів воєнної політики України та розвитку сил оборони, визначених у цих документах. У даному контексті слід звернути увагу на особливості здійснення чергового циклу оборонного планування, зо№9/2018

крема, пов’язані із проведенням огляду та розробки за його результатами низки певних документів оборонного планування. По-перше. Вкрай обмеженими є часові рамки для забезпечення реалізації повного циклу оборонного планування. Так, Міністерство оборони України муситиме усього за два роки, до січня 2021 року, у надто складних умовах продовження операції Об’єднаних сил на Донбасі, а також при наявності проблем, пов’язаних із проведенням президентських та парламентських виборів, формуванням після їх завершення коаліції у Верховній Раді України та нового Уряду: • провести оборонний огляд та затвердити звіт про його результати на засіданні РНБО України; • розробити на підставі вказаних результатів та затвердити встановленим порядком Стратегію воєнної безпеки України, а також черговий Стратегічний оборонний бюлетень України (СОБУ) і нову Державну програму розвитку Збройних Сил України (ДПРЗСУ). Аналіз виконання у минулому Міністерством оборони України завдань,

аналогічних наведеним вище, дає підстави стверджувати, що встигнути зробити все це лише за два роки буде вкрай складно. Так, наприклад, другий оборонний огляд розпочався у вересні 2008 року і тривав більше року. Воєнну доктрину України було затверджено у червні 2012 року, СОБУ – наприкінці грудня 2012 року, а ДПРЗСУ – на початку вересня 2013 року. Загальна тривалість другого циклу оборонного планування склала понад 5 років. (Перший оборонний огляд та цикл оборонного планування не розглядаються тому, що вони були нетиповими та неповними за обсягами, оскільки відбувалися у 2003 та 2004 роках до прийняття у 2005 році Закону України «Про організацію оборонного планування»). Третій оборонний огляд розпочався у травні 2014 року і тривав також більше року. Нову редакцію Воєнної доктрини України було затверджено наприкінці вересня 2015 року, СОБУ – на початку червня 2016 року, а ДПРЗСУ – наприкінці березня 2017 року. Загальна тривалість третього циклу оборонного планування склала майже 3 роки. По-друге. Із прийняттям Закону

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

втратив чинність Закон України «Про організацію оборонного планування» (пункт 3 частини третьої розділу VI). Через це, за наявною інформацією, Міністерство оборони України в плані імплементації норми Закону (передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 27) розробляє проект акту Уряду України, що визначатиме порядок проведення в державі оборонного огляду. За таких обставин РНБО України може прийняти рішення щодо окремого проведення в державі оборонного огляду лише після затвердження Кабінетом Міністрів України згаданого акту. Бажано, щоб це відбулося якомога швидше, принаймні на початку осені поточного року. Бо тільки з цього моменту можна буде офіційно розпочати процес здійснення чергового циклу оборонного планування, у тому числі проведення оборонного огляду. По-третє. Наступна особливість чергового циклу оборонного планування пов’язана з тим, що вперше за часи новітньої історії нашої держави Закон містить імперативну норму, якою вста-

новлено, що «Стратегія національної безпеки України розробляється за дорученням Президента України протягом шести місяців після його вступу на пост» (абзац другий частини першої статті 26). А відтак, варто прогнозувати, що схвалення рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затвердження указом новообраного Президента України згаданої нової Стратегії може відбутися, за песимістичною оцінкою, у разі проведення президентських виборів в два тури та максимальної тривалості процесу її розробки, лише у листопаді – грудні 2019 року. Водночас, є сенс привернути увагу до певної колізії, яка виникає, на наш погляд, через такий жорстко-імперативний характер згаданої норми Закону. Адже, раніше зазначалося, що, відповідно до цього ж Закону, Стратегія національної безпеки є документом довгострокового планування у сферах національної безпеки і оборони. Тривалість її дії має становити понад п’ятирічній термін. Проте, кожні п’ять років, чер-

говий новообраний Президент України повинен відповідно до Закону надавати доручення щодо розроблення протягом шести місяців після його вступу на пост нової Стратегії національної безпеки, затверджувати її і «запускати» процес чергової розробки нової Стратегії воєнної безпеки та інших Стратегій, які є також документами довгострокового планування. При цьому не враховується, зокрема те, що чинний Президент може бути переобраний на другий п’ятирічний термін. І тому йому, у разі необхідності, достатньо внести, відповідно до Закону, лише певні зміни до чинної Стратегії національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки та інших Стратегій. Враховуючи наведене доцільно внести певні зміни до змісту абзацу другого частини першої статті 26 Закону, виклавши її наступним чином: «Стратегія національної безпеки України розробляється у разі необхідності за дорученням Президента України протягом шести місяців після його вступу на пост».

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

По-четверте. Законом передбачено розроблення в ході оборонного планування замість Воєнної доктрини України іншого документа довгострокового оборонного планування – Стратегії воєнної безпеки України. Особливістю є те, що ця Стратегія за Законом повинна розроблятися Міністерством оборони України відповідно до рішення РНБО, введеного в дію указом Президента України, після затвердження Стратегії національної безпеки України та за результатами оборонного огляду (абзац перший частини першої статті 28). Однак, розробка проекту Стратегії воєнної безпеки України не видається, на нашу думку, складним та довготривалим за часом завданням для Міноборони, оскільки її структура, назви розділів (визначені частиною другою статті 28 Закону) та навіть зміст їх положень на 70-80% дублюватимуть структуру, назви розділів та зміст відповідних положень чинної Воєнної доктрини. Йдеться, насамперед, про оцінки Міністерством оборони України:

№9/2018

•

безпекового середовища (глобальних, регіональних та національних аспектів) у контексті воєнної безпеки; • соціально-політичних, економічних та інших умов реалізації державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, а також воєнно-політичних та воєнно-стратегічних обмежень. Крім того, Закон однозначно встановлює, що у свою чергу Стратегічний оборонний бюлетень розробляється Міністерством оборони після затвердження Стратегії воєнної безпеки та за результатами оборонного огляду (абзац перший частини четвертої статті 28). По-п’яте. Ще одна особливість проведення чергового оборонного огляду та підготовки за його результатами низки певних документів оборонного планування полягає у наступному. За Законом Кабінет Міністрів визначає лише порядок проведення оборонного огляду (пункт перший частини третьої статті 27), організовує та контролює його проведення і попередньо схвалює результати цього огляду

(останній абзац частини третьої статті 27). А Міністерство оборони відтепер має самостійно організовувати і розробляти проекти Стратегії воєнної безпеки та Стратегічного оборонного бюлетеня і подавати їх на розгляд Уряду (абзац перший частини першої та абзац перший частини четвертої статті 28). З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне надання Міністерству оборони певного сприяння з боку РНБО України у питанні належного залучення до розробки проектів Стратегії воєнної безпеки та Стратегічного оборонного бюлетеня представників усіх відповідних центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів та інших органів та установ. Для цього рекомендуємо Апарату РНБО України передбачити у раніше згаданому проекті рішення РНБО щодо проведення оборонного огляду визначення переліку вище вказаних органів, формувань та установ, представників яких потрібно залучити до підготовки

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегії воєнної безпеки та Стратегічного оборонного бюлетеня. По-шосте. Раніше відмічалося, що із прийняттям Закону втратив чинність Закон України «Про організацію оборонного планування» (пункт 3 частини третьої розділу VI). Внаслідок цього на сьогодні немає законодавчо визначених засад щодо організації та проведення в Україні оборонного планування. Хоча воно є важливою складовою системи державного стратегічного планування, що здійснюється з метою забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил

оборони, їх спроможностей, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та фінансово-економічних можливостей держави (пункт 12 частини першої статті 1 Закону). Насамперед йдеться про завдання, принципи, зміст і порядок організації та проведення оборонного планування, координації дій органів державної влади в зазначеній галузі тощо. Слід звернути увагу і на те, що при цьому Закон покладає на Генеральний

Для імплементації Закону передбачається створити у Національному інституті стратегічних досліджень відділ для виконання досліджень у сфері сектору безпеки і оборони»

штаб Збройних Сил України, крім іншого, завдання щодо «планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони» (до підпункт б) пункту 4 частини третьої розділу VI). Відомо, що засади такого планування взагалі відсутні у чинному законодавстві. І це вже не особливість, а небезпечна проблема, яку, на наш погляд, необхідно невідкладно вирішити в процесі імплементації норм Закону в інші закони. Тому, вважаємо за доцільне рекомендувати Міністерству оборони внести встановленим порядком зміни до Закону «Про оборону України», що передбачали б включення до нього нового розділу «Планування у сфері воєнної безпеки», норми якого містили б засади організації та проведення в державі оборонного планування, а також планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил та визначених сил і засобів інших складових сил оборони. І на завершення. Успішна реалізація чергового дуже складного циклу оборонного планування в державі (з огляду на великі обсяги різноманітних робіт, пов’язаних із проведенням оборонного огляду, розробкою проектів Стратегії воєнної безпеки, Стратегічного оборонного бюлетеня і Державної програми розвитку Збройних Сил України, та, особливо, на вкрай обмежені терміни їх виконання) значною мірою залежатиме від здатності Кабінету Міністрів та Міністерства оборони забезпечити ретельну організацію здійснення вказаних робіт, ефективну міжвідомчу координацію дій усіх їх учасників та дієвий контроль за станом і результатами цих робіт. Висновки та практичні рекомендації 1. Найбільш актуальними та складними в імплементації у короткостроковій перспективі є, на нашу думку, норми Закону «Про національну безпеку України», пов’язані із формуванням сучасної системи планування у сферах національної безпеки і оборони, проведенням комплексного огляду сектору безпеки і оборони, насамперед його основної складової – оборонного огляду, розробкою та затвердженням за результатами цього огляду низки важливих довго- та середньострокових документів оборонного планування. 2. В Україні ще жодного разу не проводився комплексний огляд сектору безпеки і оборони. Тому відсутній відповідний досвід та необхідне для цього нормативно-правове і науково-методичне забезпечення.

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У даному контексті, зокрема передбачається створити у складі Національного інституту стратегічних досліджень відділ для виконання досліджень у сфері сектору безпеки і оборони. Планується також провести науково-дослідну роботу з питань щодо розробки науково-методичного забезпечення проведення згаданого огляду, в якій, серед іншого, буде визначено завдання, принципи, зміст і механізми організації та здійснення цього огляду, координації дій відповідних державних органів, відомчих науково-дослідних установ тощо. Крім того, Інститут залучатиметься у другому півріччі 2019 року до підготовки проекту нової Стратегії національної безпеки України. Водночас вважаємо за доцільне рекомендувати Міністерству внутрішніх справ, центральному органу виконавчої влади, що забезпечуватиме формування та реалізацію державної військово-промислової політики, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації, розвідувальним органам та Службі безпеки України розпочати найближчим часом роботу зі створення нормативноправового та відомчого науково-методичного забезпечення здійснення оглядів у встановлених для них Законом галузях і підготовки проектів правових актів із визначення порядку проведення таких оглядів для подання їх на затвердження до Кабінету Міністрів та Президентові, відповідно. 3. З огляду на зазначені вище чинники, варто прогнозувати, що перший комплексний огляд сектору безпеки і оборони може відбутися в Україні лише після завершення чергових президентських та парламентських виборів, формування відповідної коаліції у Верховній Раді та оновленого складу Кабінету Міністрів не раніше ніж у 2021 чи 2022 році. 4. Міністерство оборони має досвід проведення у 2004, 2012 та 2015 роках оборон№9/2018

ного огляду, який в умовах війни на Донбасі є основною складовою комплексного огляду сектору безпеки і обороні. Тому своєчасною і доцільною уявляється пропозиція міністра оборони С. Полторака щодо окремого проведення у 2019-2020 роках чергового оборонного огляду. Адже, у 2020 році завершується дія Стратегічного оборонного бюлетеня, Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року та низки інших документів оборонного планування. Зважаючи на це, Міністерство оборони має протягом двох років, здійснити у надто складних зовнішньо- та внутрішньополітичних умовах черговий цикл оборонного планування: провести оборонний огляд, розробити і затвердити встановленим порядком Стратегію воєнної безпеки (замість чинної Воєнної доктрини), черговий Стратегічний оборонний бюлетень, наступну Державну програму розвитку Збройних Сил України та інші документи оборонного планування. 5. Для забезпечення своєчасного виконання вказаних складних завдань варто рекомендувати Міністерству оборони прискорити розробку проекту акту Уряду, що визначатиме порядок проведення в державі оборонного огляду, та подання його на розгляд до Кабінету Міністрів. Також є сенс рекомендувати Апарату РНБО передбачити у проекті рішення РНБО щодо проведення оборонного огляду окремі пункти, що мають містити: • доручення Міністерству оборони стосовно розробки та подання у встановленому порядку за результатами оборонного огляду проекту Стратегії воєнної безпеки України; • визначення переліку центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, військових формувань, право-

охоронних і розвідувальних органів та інших органів та установ, представників яких потрібно залучити до підготовки Стратегії воєнної безпеки та Стратегічного оборонного бюлетеня. 6. Із прийняттям Закону втратив чинність Закон «Про організацію оборонного планування». В наслідок цього відтепер немає законодавчо визначених засад щодо організації та проведення в Україні оборонного планування. Зокрема, йдеться про завдання, принципи, зміст і порядок організації та проведення оборонного планування, координації дій органів державної влади в зазначеній галузі тощо. До того ж Закон покладає на Генеральний штаб завдання щодо планування оборони держави, стратегічного планування застосування ЗС України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, засади яких відсутні у чинному законодавстві. Тому, доцільно рекомендувати Міністерству оборони розробити та подати встановленим порядком проект закону про внесення змін до Закону «Про оборону України», які передбачали б включення до нього нового розділу «Планування у сфері воєнної безпеки» з викладенням у ньому засад організації та проведення в державі оборонного планування, а також планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил та інших складових сил оборони. 7. Успішна реалізація чергового дуже складного циклу оборонного планування в державі (з огляду на великі обсяги різноманітних робіт та вкрай обмежені терміни їх виконання) значною мірою залежатиме від здатності Кабінету Міністрів та Міністерства оборони забезпечити ретельну організацію здійснення вказаних робіт, ефективну міжвідомчу координацію дій усіх їх учасників та дієвий контроль за станом і результатами цих робіт.

Геоінформаційні технології

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ліманська О.Л., підполковник, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу Наукового центру зв'язку та інформатизації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут Ляшенко Г.Т., капітан, молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Наукового центру зв'язку та інформатизації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут Шугалій О.О., старший науковий співробітник науководослідного відділу Наукового центру зв'язку та інформатизації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут

Скрипка А.О., науковий співробітник науково-дослідного відділу Наукового центру зв'язку та інформатизації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут

В ногу з часо

При веденні бойових дій особливо критичними є вимоги до оперативності прийняття рішень, тому неприпустимо витрачати багато часу на планування, зокрема на організацію зв’язку

еобхідність та актуальність створення геоінформаційної підсистеми АСУ зв’язком Збройних Сил України (ГІС АСУЗ) обумовлена загальним підвищенням вимог до оперативності, повноти та якості інформаційного забезпечення процесу управління повсякденною та бойовою діяльністю військ зв’язку і невідповідністю сучасного стану забезпечення ЗС України інформацією про місцевість та об’єкти на ній досягненням в області інформаційних технологій. На сьогодні наявні комплекси і засоби автоматизації не в повній мірі здатні забезпечити оперативне вирішення завдань органів управління (ОУ) Збройних Сил України. Вони не складають єдину систему і за своїм технічним рівнем та іншими характеристиками не відповідають сучасним вимогам. Це негативно впливає на оперативність та якість рішень, що приймаються ОУ як

під час повсякденної діяльності, так і під час підготовки та в ході ведення бойових дій. Теперішній стан забезпечення ЗС України інформацією про місцевість і об’єкти на ній характеризується найслабким використанням величезних можливостей обчислювальної техніки і машинної графіки в процесах створення та масової обробки картографічної інформації. Цим ускладнюється створення і впровадження передових технологій виготовлення картографічної інформації та забезпечення нею автоматизованих систем управління військами (АСУВ) та автоматизованих систем навігації (АСН). Сучасні інформаційні технології вимагають корінного перегляду форм і способів роботи органів управління усіх рівнів, які повинні базуватись на комплексній автоматизації функцій їхньої діяльності, у т. ч. й інформаційного за-

безпечення. У зв’язку з цим важливого значення набуває питання створення і застосування в практичній діяльності органів управління цифрової картографічної інформації (цифрових, електронних карт тощо). Актуальність даних і оперативність їх отримання органами управління та військами можуть бути забезпечені тільки через автоматизовану систему,

На сьогодні наявні комплекси і засоби автоматизації не в повній мірі здатні забезпечити оперативне вирішення завдань органів управління Збройних Сил України» №9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

асом

йняття рішень на підготовку та ведення операції (бойових дій): • усвідомлення поставленого завдання; • всебічна оцінка обстановки; • розроблення варіантів задуму, їх порівняльна оцінка і вибір найбільш раціонального; • визначення завдань військам, органам управління, взаємодії та забезпечення; • формулювання прийнятого рішення та його доведення до військ. Незважаючи на умовність такої послідовності, кожен з її етапів має свій зміст і може виконуватись різними методами. Якісна сторона управлінської діяльності безпосередньо пов’язана з інформаційними технологіями і системами, засобами автоматизації, які застосовуються в органах управління військ. Аналіз стану розвитку географічних інформаційних систем в Україні показує, що одним з актуальних завдань нинішнього періоду розвитку України є інформатизація держави, в тому числі реалізація на базі геоінформаційних технологій сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних та виробничих процесів. Сьогодні вже є певний позитивний досвід розроблення вітчизняних ГІС-систем. Як приклад розробки на базі ГІС, можна навести організаційнотехнологічну систему Держслужби з надзвичайних ситуацій, яка є базовою основою Урядової інформаційно-аналі-

тичної системи з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС) і складається з декількох підсистем. Основними завданнями цієї системи є забезпечення геопросторовою інформацією УІАС НС, автоматизація організаційних функцій ДСНС, моніторинг екологічного стану та підвищення ефективності процесу прийняття рішень з питань мінімізації впливу Чорнобильської катастрофи на людину та екосистему. Вже кілька років функціонує геоінформаційна система Міністерства внутрішніх справ України. Проводиться робота над створенням геоінформаційної системи Держприкордонслужби – ГІС «Кордон», на яку покладені завдання підвищення ефективності інформаційного забезпечення функціонування державного кордону. Однією з галузей, де сьогодні почалося широке впровадження ГІС є містобудівництво. В таких містах України, як, наприклад, Київ, Дніпро, Львів, Запоріжжя, Луцьк, Тернопіль муніципальні органи влади створили центри автоматизації місцевого управління з використанням геоінформаційних систем і технологій. В цих центрах використовують, як ГІС закордонних фірм (ESRI, Autodesk, MapInfo, Intergraf), так і вітчизняні розробки ГІС (МІСТО, ОКО, ORA, LandValue, ТЕРЕН). Найбільш відомою вітчизняною розробкою, що досить широко застосовується для забезпечення управління

яка об’єднує функції збору, обробки, оцінки, накопичення, аналізу інформації про місцевість та об’єкти на ній і доведення її до споживачів в масштабі часу близькому до реального. Зрозуміло, що ефективність управління військами (силами) у багато чому залежить від обґрунтованості рішень, що приймаються посадовими особами органів управління. Про неї можна судити за результатами операцій (бойових дій) і витратами на це ресурсів (сил, засобів і часу). Внаслідок розвитку теорії і практики управлінської діяльності вироблена певна послідовність у роботі командирів і штабів щодо при-

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

різними адміністративними одиницями є ГІС «ОКО» – розробник ВАТ «Геобіономіка». Остання її версія, крім набору стандартних функцій, дозволяє вирішувати навігаційні та топогеодезичні задачі на основі використання системи GPS. Включення до складу мобільного комп’ютера сучасної мікроплати GPS та створення потрібного програмного забезпечення дозволяє користувачам виконувати принципово нові завдання, які стосуються кадастрових робіт, транспортних задач, оновлення карт тощо. Крім того, додатково розроблений модуль «ВІДОБР», що не тільки забезпечує просте відображення створених іншими модулями ГІС «ОКО» електронних карт, таблиць та картографічних шарів, але може бути легко використаний в інших програмних продуктах типу СУБД, пошукових системах. Особливістю функціонування цього модуля є те, що користувач може за допомогою спеціальної макромови програмувати необхідний режим функціонування ГІС. Потрібно зауважити, що широке застосування ГІС в процесі управління державою неможливо без наявності вихідної інформації про місцевість. В її якості використовуються цифрові та електронні карти. Сьогодні вітчизняна цифрова картографія і відповідна інфраструктура

відстають від світового рівня на 15-20 років. Для нарощування випуску цифрової і традиційно ї картографічної продукції для господарських та оборонних потреб держави прийняті «Концепція багатоцільової національної ГІС України», «Державна програма з цифрового картографування України», а також створена і діє Державна комісія з геоінформаційних систем як дорадчий, координаційний та консультативний міжвідомчий орган. В рамках розробки цих документів проаналізовано розвиток геоінформатики в Україні, визначене коло основних користувачів цифрової картографічної інформації та визначені завдання, що вирішуються з використанням цифрових та електронних карт. Головні проблеми геоінформаційної інфраструктури України з точки зору впровадження ГІС полягають, з одного боку, в наявності у підприємств, організацій, органів влади постійно зростаючої потреби у використанні баз геоінформаційних даних, а з іншого боку, в накопиченні на підприємствах і в установах країни великого обсягу просторової інформації, зібраної різними шляхами (дистанційне зондування Землі, аерофотознімання, картографування, схеми мереж, транспортних магістралей та ін.), яка існує у різних

системах та форматах, що не дозволяє ефективно її використовувати. Аналіз стану організації робіт зі створення географічної інформаційної системи ЗС України показав, що одна з найважливіших особливостей сучасного розвитку засобів збройної боротьби полягає у принципово новому підході до використання в ній інформаційної компоненти. З оперативної (воєнної) точки зору залежно від конкретних завдань та обставин інформація розглядається та використовується за трьома напрямками: • як компонента, що забезпечує необхідними вихідними даними відповідних осіб (командирів, начальників) органів управління усіх рівнів при оцінці обстановки та прийнятті ними рішень стосовно застосування військ (сил), озброєння і військової техніки; • як самостійний різновид «зброї» для активного вторгнення в інформаційний простір противника та виконання в ньому спеціальних завдань; • як засіб захисту власного інформаційного простору. Перший напрямок використання інформації є традиційним для збройних сил. Сучасний досвід військових конфліктів та проведення АТО переконливо свідчить, що ефективність виконан-

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня військовими підрозділами бойових завдань і зусилля, які до цього прикладаються, перебувають у прямій залежності від оперативності, достовірності і повноти забезпечення органів управління відповідною тематичною інформацією, у тому числі інформацією про місцевість т а об’єкти на ній. В наявних вітчизняних військових інформаційних системах місцевість та її властивості до цього часу ще досить часто оцінюються за допомогою паперових карт. На сьогоднішній день забезпечення військ (сил) геопросторовими даними частково вирішується завдяки наявності банку цифрової картографічної інформації, який створено в Збройних Силах (на базі 115 картографічного центу топографічної служби). Наявні цифрові карти спроможні підтримувати функціонування автоматизованих систем різного призначення необхідними геопросторовими даними про Україну та суміжні держави. Але залишається відкритим питання створення системи топогеодезичного забезпечення ЗС України на основі впровадження ГІС та своєчасного оновлення існуючих даних і добування геопросторової інформації на інші географічні райони, яке можна розв’язати, створивши систему спеціальних космічних апаратів з відповідними засобами. У зв’язку із суттєвим розширенням напрямків застосування інформації в сучасних воєнних конфліктах провідні держави світу постійну увагу приділяють підвищенню інформаційно-технологічного рівня власних збройних сил. Це досягається створенням військових інформаційних систем різного призначення, які уніфікуються і послідовно нарощуються за ієрархічним принципом. Глобальною метою є створення єдиної для збройних сил інтегральної системи автоматизованого управління, контролю, зв’язку та розвідки. Лише впровадження такої системи дає можливість забезпечити достатній рівень воєнної безпеки держави. Дані, що здобуваються та обробляються у військових інформаційних системах, містять інформацію двох різновидів: атрибутивну (тематичну, логічну) та просторову (графічну, геометричну). Нині існує одна досконала і ефективна технологія об’єднання цих видів інформації, їхнього спільного зберігання та оброблення. Це геопросторова технологія із застосуванням геоінформаційних систем. Практично усі відомі зарубіжні військові інформаційні системи побудовані з використанням ГІС і зараз ця тенденція продовжує домінувати. Сутність ГІС полягає у №9/2018

Із суттєвим розширенням напрямків застосування інформації в сучасних воєнних конфліктах провідні держави світу постійну увагу приділяють підвищенню інформаційно-технологічного рівня власних збройних сил»

забезпеченні повсякденної та бойової діяльності збройних сил цифровою картографічною інформацією про місцевість і об’єкти на ній. Найбільш важливими сферами їх застосування можна вважати: • навігацію; • планування операцій (бойових дій); • розвідку; • картографування (ведення даних спостережень, складання оглядово-географічних, топографічних, спеціальних (тематичних) карт, формування картографічних документів); • організацію взаємодії, підтримку та прийняття рішень і в кінцевому підсумку,

зв’язок і вплив на бойову ефективність військ (сил) та зброї. Основні завдання ГІС в загальній системі інформаційного забезпечення полягають в збиранні, обробленні, моделюванні та аналізі цифрової картографічної інформації і використанні отриманих даних в повсякденній та бойовій діяльності збройних сил. Сучасні ГІС можна розділити на такі класи: 1. Потужні, зорієнтовані на робочі станції під операційну систему UNIX та мережеву експлуатацію системи універсального характеру, які мають різні засоби введення інформації та її виведення. Таких систем близько 20. Із них

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сьогодні приділяється велика увага розробці та використанню геоінформаційних систем військового призначення»

найбільш відомі ARC/INFO, MGE, SYSSCAN, System 9, SPANS GIS тощо. 2. Системи призначені для менш потужних платформ та які мають окрему спеціалізацію. До них відносяться: CADdy, Arc-CAD, CAD Relief, Micro Station та інші. 3. Настільні ГІС, які працюють на ПЕОМ. До них відносяться: ATLAS GIS, PC Arc Info, MapInfo, MGE-PC, Win GIS, Arc View тощо. Протягом останніх років за кордоном створено низку географічних інформаційних систем військового призначення, таких як: • мобільна картографічна система LM3S компанії Loкhid Martin, яка призначена для оперативного створення карт і аналізу місцевості; • система VERGIS (ГІС верифікації), розро-

•

блена болгарськими фахівцями для автоматизованого оброблення даних про звичайні сили і озброєння в Європі. Головне призначення – підвищення ефективності оброблення інформації на усіх рівнях процесу верифікації; ГІС GeoPres – збройних сил Швеції. Призначена для створення тактичних ситуаційних карт, планування бойових дій, аналізу цілей, моніторингу військових ігор, вирішення різнопланових оперативних і тактичних завдань. В основу цього програмного продукту покладено стандарти Arc View GIS та Map Objects. Сьогодні ГІС дозволяє розповсюджувати інформацію від командирів нижчої ланки до штабу управління найвищого рівня; система підтримки управління полем бою

•

(BCSS) сухопутних військ Австралії. Передбачається, що система BCSS забезпечить потреби збройних сил Австралії з підтримки управління підрозділами на далеку перспективу. Основу ГІС системи BCSS складає поставлена ESRI (США) програма Arc View GIS з додатковими модулями Arc View 3D Analy st та Arc View Spatial Analyst. Це програмне забезпечення є засобом підтримки прийняття рішень і інструментальним засобом користувача для проведення аналізу місцевості і мобільного аналізу дислокації військ (сил). На початковому етапі в складі системи BCSS будуть задіяні 140 пакетів Arc View GIS з двома додатковими модулями; об’єднана система планування забезпечення бойових дій ВМС США; №9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

швидко та якісно проводити аналіз геопросторової інформації і приймати адекватні раціональні рішення; • автоматизувати стандартні військові процедури, зокрема оновлення та ведення карти, визначення координат певних об’єктів тощо; • забезпечувати користувачам, які залучені в процес прийняття певного рішення, однакову вихідну картину бойових дій; • підтримувати знання військово-об’єктової обстановки на тактичному та оперативнотактичному рівнях; • забезпечувати швидке поширення інформації до зацікавлених санкціонованих користувачів. Світовим лідером в сфері розробки ГІС та її додатків признана фірма ESRI – Environmental Systems Research Institute (США), а її головний продукт – повнофункціональна ГІС ARC/INFO є одним з світових стандартів ГІСсистем. Таким чином, аналіз основних результатів розробки та впровадження ГІС в збройних силах провідних країн світу показує, що сьогодні приділяється велика увага розробці та використанню геоінформаційних систем військового призначення. Основним напрямком діяльності у цій галузі є використання в якості одного із світових стандартів ГІС-систем програмного продукту фірми ESRI (США) – повнофункціональної ГІС ARC\INFO. Основною областю застосування ГІС військового призначення є забезпечення органів управління усіх рівнів геопросторовою інформацією.

• •

командна система сухопутних військ збройних сил Канади (LFCS) типу CI; • командна система збройних сил Франції (SICF); • тактична інформаційна система сухопутних військ Великої Британії TACISYS. Перші зразки системи TACISYS використовувалися ще для забезпечення розгортання сил IFOR НАТО в Боснії. Після удосконалення, відповідно до вимог командування та згідно з набутим досвідом, систему було допущено до серійного виробництва. Тактична інформаційна система TACISYS призначена для підтримання роботи штабів рівнів дивізії чи корпусу на полі бою. До основних функцій системи належать: №9/2018

• •

аналіз та візуалізація місцевості; оброблення зображень (аеро-, космічних та наземних знімків); • керування даними; • виготовлення карт (схем); • моделювання та розрахунки. Цифрова географічна інформація, яка необхідна для підтримування функціонування системи, постачається військовою топографічною службою Великої Британії. Отже, використання ГІС у складі інформаційних систем військового призначення за даними зарубіжних джерел дає змогу: • оперативно відображати будь-які зміни обстановки та візуалізувати зону ведення бойових дій;

•

Висновок Загальними недоліками, які характерні сучасному стану використання геопросторової інформації в Збройних Силах України є: відсутність сучасних потужних ПЕОМ та засобів автоматизації, що стримує подальше широке використання ГІС для забезпечення повсякденної та бойової діяльності військ (сил); відсутність організаційно-методичної та нормативної документації стосовно створення, впровадження і функціонування ГІС ЗС України; невідповідність обсягів проведення дослідно-конструкторських робіт з питань цифрової картографії, розробки та впровадження ГІС у військах (силах) змісту та обсягу завдань, які будуть вирішуватися за їх допомогою; недостатня координація зусиль усіх науково-дослідних установ ЗС України та низьке фінансове і матеріально-технічне забезпечення вирішення завдань створення та впровадження ГІС ЗС України.

Інформаційний простір

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кібернетичн розвідка З бурхливим розвитком інформаційного суспільства та проникнення комп’ютерних технологій в усі сфери життя підвищення ефективності заходів розвідки у кібернетичному просторі противника на сьогодні є найактуальнішим питанням

Кива В.Ю., ад’юнкт наукового відділу науковометодичного центру організації наукової та науково-технічної діяльності Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

ивчення противника для виявлення його можливостей і намірів є однією з найстаріших форм інформаційної діяльності. З вдосконаленням формування інформаційного суспільства характер цієї діяльності істотно змінився. З одного боку, з’явилися нові засоби добування та обробки інформації, з іншого боку різко зріс обсяг інформації, яку необхідно обробити для отримання необхід-

них даних про противника. Крім того різко ускладнилася конкурентна боротьба. Вона набула глобального характеру, стала більш динамічною і менш прогнозованою. У цих умовах потрібні нові підходи до застосування методів та засобів розвідки у кібернетичному просторі, які дають можливість планувати проведення наступальних кібернетичних операцій для домінування у кібернетичному просторі над противником

та заздалегідь з’ясувати та запобігти спрямованому кібернетичному впливу на критично-важливі об’єкти інформаційно-телекомунікаційних мереж (ІТМ). Тому, підвищення ефективності заходів розвідки у кібернетичному просторі противника є актуальним питанням. Складовою кібернетичної розвідки (мал. 1) є комп’ютерна розвідка, при якій добування розвідувальних №9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

на

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 1

Складові кібернетичної розвідки Розвідка кібернетичного простору противника

Розвідка телекомунікаційних систем •Перехоплення повідомлень: •Прослуховування телефонних розмов у мобільних і дротових мережах; •Визначення географічного розташування власників мобільних телефонів; •Розшифровка закодованих повідомлень.

Комп’ютерна розвідка •Добування інформації, яка обробляється, зберігається і передається в інформаційній системі; •Добування даних та відомостей про характеристики (параметри) програмних, апаратних та програмно-апаратних комплексів, які функціонують в інформаційній системі; •Добування даних та відомостей про методи, способи та механізми захисту інформації; •Добування персональної інформації про користувачів інформаційної системи; •Добування вразливостей інформаційноуправляючих систем.

Етапи проведення кібернетичної розвідки

Мал. 2

Рекогносцировка

Підтримка доступу

Приховування слідів

Сканування мережі

Отримання доступу

Аналітичний звіт

Методи сканування мережі Відкрите сканування •TCP connect; •reverse ident.

Напіввідкрите сканування •напіввідкрите сканування; •«німий» хост.

Приховане сканування •FIN flag; •ACK flag; •NULL flag; •XMAS.

відомостей полягає в отриманні даних та інформації, що циркулює в засобах електронно-обчислювальної техніки, локальних та глобальних обчислювальних мережах, у тому числі з використанням несанкціонованого доступу (НСД). Кібернетична розвідка організовується і ведеться в інтересах вирішення двох груп завдань, а саме добування розвідувальних відомостей з комп’ютерних систем або інформаційних мереж (ІМ) та їх обробка за допомогою апаратно-програмних засобів (комп’ютерна розвідка), а також добування і систематизація даних про потенційні джерела кіберзагроз (розвідка кібернетичних загроз). Перша група завдань вирішується шляхом проведення комплексу узгоджених заходів щодо несанкціонованого проникнення в ІМ та комп’ютери іноземних державних та урядових організацій. Рішення другої групи завдань (добування інформації про кібернетичні загрози) припускає використання абсолютно нових джерел, технологій і технічних прийомів, а саме апаратно-математичне моделювання кібернетичних атак. Головним фактором, який впливає на процес реалізації кібернетичних атак, є засоби і методи розвідки у кібернетичному просторі, які дають можливість планувати проведення наступальних кібероперацій для домінування у кіберпросторі над противником та заздалегідь з’ясувати і запобігти спрямованому кібернетичного впливу на критично-важливі об’єкти ІТМ. Забезпеченням інформаційної безпеки є конфіденційність, доступність та цілісність інформації, або комплекс заходів, спрямованих на забезпечення захищеності інформації від НСД. Вплив на будь-яку з цих складових можна розглядати, як кібернетичну атаку. Об’єктом атаки може бути персональна електронно-обчислювальна машина, мережевий пристрій, ІМ або інформаційна система. Передумовою успішної кібернетичної атаки є розвідка кібернетичного простору противника, яка характеризується часовим та якісним критерієм добування інформації, характеристик одного або більше віддалених комп’ютерів ІТМ противника. Добування інформації Мал. 3 Ping-комбінації

•TCP echo; •UDP echo; •ICMP echo.

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

може бути використаний для побудови моделі атакуючої системи та полегшення в майбутньому спроби проникнення до неї для реалізації кібернетичного впливу. Розвідку кібернетичного простору противника можна поділити на такі етапи (мал. 2). Кожен із зазначених етапів кібернетичної розвідки має свою мету, яка в кінцевому результаті виконання розвідувальних заходів дає можливість добути бажану інформацію про противника (табл. 1), що в свою чергу є нетривіальною задачею. Основними методами добування даних у кібернетичному просторі противника є технології сканування мережі (сканування адресного простору та портів з використанням активних та пасивних методів) та перехоплення мережевого трафіку з використанням методів НСД до інформації, що циркулює в ІТМ, а також використання класичних методів соціальної інженерії (психологічне маніпулювання з метою спонукати людину виконати певні дії чи розголосити конфіденційну інформацію). Додатково також може використовуватися інформація від whois-серверів, перегляд інформації DNS-серверів мережі для виявлення записів, що визначають маршрути електронної пошти (MXзаписи). Використання методів НСД неможливо провести без попереднього

№9/2018

Добування розвідувальної інформації про противника Добування мережевої інформації Добування інформації про систему Добування інформації про органи управління

Табл. 1

•доменне ім’я (внутрішнє, зовнішнє); •типологія мережі; •IP-адреси систем; •TCP та UDP запущені сервіси.

•мережеві протоколи; •точки VPN; •списки ACL; •IDS-системи.

•імена користувачів; •імена локальних груп; •системні банери; •архітектура системи.

•тип віддаленого доступу до системи; •паролі користувачів.

•інформація про співробітників; •відомості із сайту управління; •керівники управління; •територіальне розташування управління.

•факс та телефонний номер організації; •різна таємна інформація пов’язана з органом управління.

дослідження мережі, в якій знаходяться різні програмно-апаратні засоби зв’язку, а також інформаційні ресурси (об’єкти впливу) противника. Процес дослідження одного або декількох хостів мережі називається скануванням мережі, в ньому використовується метод віддаленого аналізу. Він реалізується за допомогою відправки тестових запитів, щоб встановити зв’язок та визначити перелік активних служб, які надають віддалене обслуговування, на будь-якому хості. У процесі розвідки інформаційних об’єктів противника сканування допомагає визначити ймовірні цілі атаки. Сканування мережі використовується на попередньому етапі перед атакою та дає можливість

отримати потрібні початкові дані про ймовірний об’єкт впливу (перелік відкритих портів та відповідно список ймовірно атакуючих додатків на сервері, які завантажені на комп’ютер). Завчасний збір відомостей можливо співвіднести з прихованим спостереженням. На сьогодні застосовуються такі методи сканування мережі, що зображені на мал. 3. Одним із важливих засобів розвідки у кібернетичному просторі є інструменти віддаленого аналізу та ідентифікації досліджуваних об’єктів противника. Проте, незважаючи на той факт, що нині питанню побудови інструментів добування розвідувальних даних приділена велика увага, головним питанням

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

залишається – ефективне застосування інструментів розвідки кіберпростору. На сьогодні методи розвідки кібернетичного простору класифікують як активні та пасивні, кожен з яких має свої переваги та недоліки. При використанні пасивного методу збору розвідувальної інформації контакту з досліджуваним об’єктом не відбувається. При безпосередньому добуванні даних не генерується трафік, не реєструється з’єднання з хостом або сервером у системному журналі подій, а також скорочується загальна навантаженість на досліджуваний сегмент мережі при скануванні. Незважаючи на всі переваги пасивного методу добування інформації у нього є і недоліки. Для проведення пасивного аналізу завжди потрібно інтегруватися у сегмент досліджуваного об’єкта мережі для виконання ролі датчика, через який буде проходити та аналізуватися мережевий трафік, який циркулює в цьому сегменті між об’єктами розвідки (мал. 4). Або, як варіант, потребує віддаленого з’єднання з інформаційним ресурсом досліджуваного об’єкта для генерації мережевого трафіку та його подальшого аналізу для ідентифікації віддаленого об’єкта, що в свою чергу втрачає актуальність прихованого віддаленого аналізу. Також великим недоліком є велика ймовірність помилкової ідентифікації досліджуваного об’єкта, що впливає на якісні показники добутої інформації у ході проведення розвідувальних заходів.

Пасивний метод збору розвідувальних даних

Мал. 4

Запит від клієнта Датчик Відповідь від сервера Клієнт

Сервер

Активний метод добування розвідувальних даних Фор

мува

ння н

еста

ція Реак Ф

а зап

запи

ту

ит

апит

на з

ння

ва орму

тного

ція н

Сервер (ціль розвідки)

Клієнт (ціль розвідки)

ндар

Реак

питу

го за

тно ндар

нест

Мал. 5

Атакуючий

Метод активного добування розвідувальних даних полягає у безпосередньому контактуванні з досліджуваним об’єктом розвідки з використанням методів прихованого сканування, що дає можливість бути непомітним при здійсненні впливу на противника (мал. 5). Також на відміну від пасивного методу добування даних при активному добуванні ймовірність помилкової ідентифікації віддаленого об’єкта зменшується врази, що підвищує точність розвідувальної інформації та ефективність подальшого формування кібернетичного впливу на основі добутих розвідувальних даних про об’єкт дослідження. У свою чергу, для порівняльного аналізу засобів розвідки можна застосувати такі критерії побудови програмного забезпечення: • масштабованість (можливість додавання нових ресурсів, а також можливість керування єдиною розподіленою системою кібернетичної розвідки); • відкритість (можливість інтеграції в систему додаткових розроблених компонентів); • кросплатформеність (можливість перене№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

сення додатку на різну платформу сімейства операційних систем Windows, MacOS X, Unix); • методи добування розвідувальних даних досліджуваного об’єкта (TCP, UDP та приховане сканування віддаленого об’єкта); • час виконання розвідувальних заходів (зменшення використання часу на добування інформації); • якість добутих розвідувальних даних (зведення до мінімуму помилкової ідентифікації об’єкта). Проте аналіз досліджень та публікацій, а також досвід експлуатації засобів

над іншими, слід відмітити, що в умовах обмеження часу цей інструмент віддаленої ідентифікації досліджуваного об’єкта не здатний у короткі проміжки часу добути бажану розвідувальну інформацію про противника. Тому це обумовлює актуальність подальших досліджень, які полягають у розробленні та впровадженні розподіленої системи кібернетичної розвідки досліджуваного об’єкта противника, що дасть можливість скоротити використання часу на виконання добування розвідувальної інформації у ході проведення розвідувальних заходів.

кібернетичної розвідки (табл. 2) показує, що жодний з них повною мірою не відповідає наведеним критеріям. Висновки Виходячи із зазначених порівняльних характеристик, можливо дійти висновку, що найбільш сприятливим засобом кібернетичної розвідки є Nmap, який дає змогу на достатньому рівні провести розвідувальні заходи, щодо дослідження віддаленого об’єкта противника. Водночас, враховуючи переваги зазначеного засобу добування розвідувальних даних

Табл. 2

Порівняльний аналіз засобів кібернетичної розвідки Характеристики

Засоби розвідки кібернетичного простору Strobe

Tcp_scan

Udp_scan

Nmap

Netcat

SuperScan

IpEye

WUPS

Fscan

Кросплатформеність

Відкритість

TCP сканування

UDP сканування

Приховане сканування

№9/2018

Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БЕЗПЕКА ВІЙСЬКОВОЇ С

№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СЛУЖБИ

Вимогою суспільства завжди є збереження життя та здоров’я військових, профілактика їх травмування та загибелі, створення безпечних умов військової служби та збереження військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України

Колесник І.І., генерал-полковник, перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України

Швець М.М., полковник, начальник Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

ентральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України, яке створене 28 жовтня 2017 року відповідає за безпеку військової служби, зокрема за такими основними напрямками діяльності: 1) організація виконання заходів підвищення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз та складів зберігання боєзапасу Збройних Сил України; 2) організація та контроль за виконанням заходів гарнізонної, вартової та внутрішньої служби у Збройних Силах України; 3) реалізація політики держави в галузі пожежної безпеки, організація та контроль виконання заходів пожежної безпеки у Збройних Силах України; 4) планування, організація та здійснення контрольно-профілактичних заходів щодо збереження життя і здоров’я особового складу Збройних Сил України. В умовах поширення тероризму, підвищення ймовірності проведення диверсій та терористичних актів на військових об’єктах, активізації діяльності кримінальних елементів, збільшення обсягів робіт щодо утилізації вибухопожежонебезпечних речовин особли№9/2018

ве значення набувають питання, що пов’язані із забезпеченням живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України (ВОПН). У ЗС України до таких об’єктів відносяться арсенали, бази і склади зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального. Для умов воєнного часу живучість військового об’єкта – це забезпечення його бойового функціонування на протязі певного часу. Поняття «система живучості» охоплює всі питання, пов’язані з організацією вибухопожежобезпеки, охорони і оборони військового об’єкту, його матеріально-технічного забезпечення та повного виконання заходів щодо запобігання диверсіям та терористичним актам, аваріям і аварійним (нештатним) ситуаціям на арсеналах, базах та складах зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального ЗС України. Організаційно живучість арсеналів, баз та складів (АБС) досягається за рахунок: • безпечного розміщення АБС та належного зберігання боєприпасів, озброєння та військової техніки, пального та компонентів ракетного палива; • виконання заходів вибухопожежобезпеки; • охорони и оборони (захисту) АБС; • забезпечення АБС всіма видами ресурсів. Система живучості має широко розгалужені зовнішні зв’язки (з організацією військ, матеріально-технічним забезпеченням, економікою і науково-технічною базою країни тощо) і, як усяка матеріальна система, вона зазнає різного роду впливів, найголовнішими з яких є вплив супротивника, стихійних лих (землетрусу, повені, пожежі, вибухів, ураганів та ін.) чи непередбаченого виходу з ладу інженерних комунікацій життєзабезпечення (систем енерго-, тепло-, водопостачання) та інших об’єктів інфраструктури арсеналів, баз та складів. Усе різноманіття взаємозалежних факторів, що впливають на рівень живучості арсеналів, баз та складів, може бути розділене на суб’єктивні й об’єктивні фактори. До об’єктивних факторів відносяться фактори, вплив яких обумовлено зовнішніми впливами навколишнього

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

середовища, внутрішніми процесами, що відбуваються у боєприпасах та їх елементах при зберіганні, і, нарешті, специфікою роботи та конструктивними особливостями конкретного зразка боєприпасів (ОВТ, спеціального пального). До суб’єктивних факторів як правило відносяться фактори, що залежать винятково від укомплектованості, кваліфікації та правильності дій особового складу (обслуговуючого персоналу). До суб’єктивних факторів також відносяться розміщення, завантаженість, матеріально-технічне забезпечення арсеналів, баз і складів та укомплектованість фахівцями підрозділів обслуговування та охорони. Технічне забезпечення живучості, охорони та оборони (захисту) військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України досягається за рахунок використання автоматизованої системи безпеки, яка має у своєму складі наступні елементи (взаємозв’язані та/або автономні): • комплекс технічних засобів охорони периметру та будівель, споруд, інших окремих приміщень об’єкту; • систему дистанційного спостереження та ідентифікації загроз (порушень та порушників); • автоматизовану систему раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу охоро-

Пожежна безпека у військових частинах повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки людей» ни, керівного складу і місцевого населення щодо загрози виникнення надзвичайних ситуацій; • систему виявлення та протидії повітряному тероризму (безпілотним літальним апаратам); • технічні засоби протидії (за необхідністю), особистої безпеки та захисту особового складу від порушників (диверсантів, терористів та ін.), що рухаються по землі; • засоби (системи, модулі) вогневого ураження порушників, терористів, диверсантів та засобів повітряного нападу; • антитерористичне обладнання; • технічні засоби охорони рухомих об’єктів; • систему документування та архівації усіх подій, що трапилися на військовому об’єкті. Концептуально система забезпечення живучості, охорони та оборони (захисту) військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України має бути побудована на основі інтегро№9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ваного превентивного платформового підходу, який заснований на аналізі уразливостей як самого військового об’єкту, так і його технічної системи безпеки (захисту, оборони) та обслуговуючого персоналу (цільової аудиторії забезпечення безпеки). Це дозволить забезпечити живучість, охорону та оборону (захист) військових об’єктів підвищеної небезпеки, зреагувати на будь-яку загрозу (вплив), мінізувати втрати, збитки та зберегти об’єкт та особовий склад. Пожежна безпека у військових частинах повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежно-рятувальних підрозділів та успішного гасіння пожеж і ліквідації інших наслідків надзвичайних ситуацій. Для забезпечення пожежної безпеки військових об’єктів і створення

№9/2018

безпечних умов для особового складу командир військової частини (гарнізону) зобов’язаний проводити своєчасні протипожежні заходи, визначені в нормативно-правових актах з питань пожежної безпеки, а також усувати недоліки, визначені в актах перевірки та приписах про усунення порушень законодавства у сфері пожежної безпеки. У кожній військовій частині розроблюється План пожежної безпеки військової частини, який затверджується командиром військової частини та погоджується з начальником територіального відділу, служби територіального відділу, служби пожежної безпеки гарнізону, територіального управління ДСНС України. План пожежної безпеки військової частини розробляється та вводиться в дію до початку навчального року. Він визначає організацію та заходи пожежної безпеки, а також порядок залучення сил і засобів для гасіння пожеж і доводиться до всіх її (його) посадових осіб під розпис. План пожежної безпеки військової частини розробляється заступником

командира (начальником штабу) військової частини за участі начальника служби пожежної безпеки, нагляду військової частини. План пожежної безпеки гарнізону розробляється штабом гарнізону за участі начальника служби пожежної безпеки гарнізону та начальників служб пожежної безпеки військових частин гарнізону. Організація роботи з охорони праці у військових частинах здійснюється на основі пріоритету збереження життя і здоров’я військовослужбовців та працівників ЗС України по відношенню до результатів військової і виробничої діяльності. Аналіз травматизму свідчить, що найбільш поширеними причинами, що призводять до травмування військовослужбовців і працівників ЗС України під час виконання робіт, є порушення вимог безпеки, недоліки в навчанні, формалізм, поверховість у проведенні інструктажів з питань охорони праці, а також експлуатація несправного обладнання, відсутність захисних загороджень, ненадійність будівельних риштувань, несправність сходів, драбин, наявність щілин у перекриттях, отруєння технічними рідинами і токсичними речовинами. Відповідальність за організацію та стан роботи з питань охорони праці у військових частинах покладається на командирів військових частин. Посадові особи, які організовують роботу з охорони праці, при введенні в дію нових правил, норм і стандартів з охорони праці повинні вживати заходів щодо своєчасного технічного переобладнання робочих місць, технологічних ліній, військових частин тощо. Посадові особи, які винні в порушенні законодавства, державних та відомчих нормативно-правових актів з питань охорони праці або перешкоджають здійсненню державного нагляду за охороною праці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. Відповідно до наказу Міністірства оборони України від 8 грудня 2016 року №663 «Про затвердження Положення про службу охорони праці у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», в кожній військовій частині наказом командира військової частини створюється служба охорони праці. Вона функціонує як самостійний підрозділ, і, залежно від чисельності працюючих та характеру робіт, складається з групи фахівців чи одного спеціаліста. В окремих випадках у зв’язку з невеликим обсягом робіт функції спеціаліста з охорони праці можуть вклю-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

чатися до функціональних обов’язків іншої посадової особи, яка має відповідну підготовку. Розрахунок чисельності спеціалістів підрозділів охорони праці у військових частинах здійснюється згідно з Розрахунком чисельності служби охорони праці у ЗС України (додаток 1 до наказу Міністра оборони України від 19.09.1996 № 264). Збереження та зміцнення здоров’я, фізичний розвиток військовослужбовців важлива і невід’ємна частина їх підготовки до виконання військового обов’язку. Піклування командира (начальника) про здоров’я підлеглих є одним з основних його обов’язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу). Повсякденна діяльність військовослужбовців у будь-якій обстановці має здійснюватися з додержанням вимог військових статутів і порадників щодо створення здорових умов їх служби і побуту. При цьому використовується специфіка завдань, що виконуються, кліматичні умови, екологічна обстановка в районі дислокації військової частини, стан матеріального забезпечення і казармено-житлового фонду. Загартування військовослужбовців проводиться для підвищення стійкості їх організму до змін фізичних факторів довкілля, до умов, пов’язаних з особливостями військової служби і виконанням бойових завдань. Заходи щодо загартування військовослужбовців проводяться їх командирами (начальниками) під систематичним контролем начальника медичної служби. Під час планування цих заходів враховуються стан здоров’я військовослужбовців, їх вік та кліматичні умови місцевості.

Основними способами загартування військовослужбовців є: • щоденне виконання фізичних вправ на відкритому повітрі; • обмивання до пояса холодною водою або нетривале прийняття холодного душу; • полоскання горла холодною водою, а також миття ніг холодною водою перед сном; • проведення у зимовий період лижних тренувань і занять; • проведення у літній період занять і спортивно-масових заходів у полегшеному одязі; • прийняття сонячних ванн, купання у відкритих водоймах у вільний від занять і робіт час та у вихідні дні, а для військовослужбовців строкової служби тільки під час організованого купання, навчальних занять і змагань з плавання. Виконання фізичних вправ проводиться під час ранкової фізичної зарядки, навчальних занять, спортивно-масової роботи, в процесі навчально-бойової діяльності військовослужбовців, а також під час самостійних тренувань. На заняттях виконуються фізичні вправи з використанням різних способів тренування і дозування фізичного навантаження з урахуванням належності військовослужбовців до видів Збройних Сил і родів військ, віку і стану здоров’я. Кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю). Кожний командир (начальник) зобов’язаний забезпечити у підпорядкованій йому частині (підрозділі) додержання військовослужбовцями правил особистої і громадської гігієни.

Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторнокурортне лікування військовослужбовців. Для запобігання поширенню інфекційних захворювань лікувально-профілактичні заходи, які пропонуються медичною службою, обов’язкові для виконання всіма військовослужбовцями. Диспансеризація включає медичний контроль за станом здоров’я особового складу, активне завчасне виявлення захворювань, вивчення умов служби і побуту військовослужбовців, виявлення факторів, які негативно впливають на їх здоров’я, проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів. Медичний контроль за станом здоров’я особового складу здійснюється шляхом проведення щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки і в побуті; медичних оглядів; поглиблених і контрольних медичних обстежень. Нині важливого значення набувають проблеми практичного впровадження нових форм, методів і технологій у військову систему для забезпечення безпечного та ефективного професійного виконання військовослужбовцями своїх обов’язків з урахуванням національних інтересів України і завдань, що стоять перед воїнами. Важливість і актуальність розгляду чинників, які підвищують особисту безпеку воїна Збройних Сил України, зумовлена такими обставинами: 1) зростає роль філософсько-правових та морально-психологічних аспектів сучасного збройного протистояння. Визначальним чинником розвитку перспективної тактики є не тільки поява нових видів озброєння, але й глобалізація тероризму. Під впливом оновленої матеріальної основи бою формується його нова мораль; 2) сучасні інформаційні технології не знають кордонів. Вони цілодобово діють на свідомість і підсвідомість людей, формують їхнє ставлення до тих чи інших подій. Україна щоденно зазнає величезних негативних впливів через порушення її інформаційного простору, інформаційну експансію з боку інших держав. Створення сучасної системи морально-психологічного забезпечення в Української армії має спиратися не лише на аналогічні матеріли, але й на практику використання духовного та матеріального компоненту армій країн світу. Об’єктами інформаційної «атаки» стають передусім свідомість людини та техніка, управлінська та інші інформаційно-технічні системи, засоби безпеки та передусім армія; 3) зростають роль і значення особистої безпеки воїна, особливо керівних кадрів. Згідно №9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

з цим розробляються засади підготовки та ведення операцій (бойових дій) армії, бойові статути й настанови, програми та плани бойової, оперативної, гуманітарної та психологічної підготовки всіх видів Збройних Сил нашої держави, з урахуванням особливостей сучасної збройної боротьби; 4) розвиток Української армії на новому етапі це виважений, плановий і прозорий для суспільства процес, результатом якого має бути гарантований захист національної безпеки та інтересів України від будь-яких зазіхань із застосуванням збройної сили. У межах цього процесу відбувається також розвиток військового мистецтва, який ґрунтується на даних вітчизняних і закордонних досліджень та національних бойових традиціях (козацьких, періоду національно-визвольної боротьби та ін.); 5) існує необхідність внести корективи (з урахуванням нових технологій) у методику підготовки воїнів, особливо керівництва, сприяти підвищенню їхньої професійної майстерності, культури спілкування, поведінки та роботи, набуттю нових знань і навичок для забезпечення особистої безпеки та безпеки армії. Щодо проблеми безпеки воїнів з позиції держави зазначимо, що важливою є категорія особового складу, яка розглядається з точки зору безпеки особистості взагалі та з урахуванням специфіки виконання професійних завдань, пов’язаних з забезпеченням безпеки військової служби. В умовах розвитку Української державності та реформування Збройних Сил, а також перетворення злочинності в глобальну суспільну та державну проблему питання особистої безпеки

№9/2018

військовослужбовців висувається на перший план. Оцінюючи професійні риси людини, слід звертати увагу на ті з них, які роблять військову службу та працю результативною та безпечною. Професійно-культурним є не лише той, хто щось знає та вміє, а й той, хто розширює сферу своєї професійної майстерності та відповідальності. У цьому об’єктивні вимоги до професійної культури всіх військовослужбовців. Від стану і рівня професіоналізму особового складу залежать якість виконання професійно-службових завдань та особиста безпека. Чим вища культура праці, тим вища за однакових умов готовність виконати поставлені завдання. Добре організована праця та бойова підготовка, у тому числі марально-психологічна підготовка, впливає на моральну атмосферу військового колективу, сприяє організованості й дисципліні, фізичному загартовуванню особового складу, розвитку соціальної та естетичної культури, забезпечення високого рівня морально-психологічному стану. Це позначається на ставленні воїнів ЗС України до виконання своїх обов’язків, захисту Вітчизни. Висновки 1. Військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, тому вимогою держави і суспільства завжди є збереження життя та здоров’я особового складу, профілактика їх травмування та загибелі, створення безпечних умов військової служби.

2. Безпека військової служби – такий стан військової служби, який забезпечує захищеність військовослужбовців, місцевого населення і навколишнього середовища від загроз, що виникають при здійсненні діяльності збройними силами. Безпека військової служби є однією зі складових безпеки життєдіяльності. 3. Забезпечення безпеки військової служби у Збройних Силах України має бути спрямовано на підтримку умов безпеки військової служби і забезпечувати на цій основі реалізацію життєво важливих інтересів держави стосовно зберігання бойового запасу Збройних Сил, безпеку та збереження життя і здоров’я особового складу, своєчасно запобігати заподіянню шкоди життю, здоров’ю та майну місцевого населення, навколишньому природному середовищу при здійсненні повсякденної діяльності Збройних Сил України. 4. Разом з тим, відсутність єдиної нормативно-правової бази, що регламентує загальні питання безпеки військової служби у Збройних Силах України, необхідність удосконалення термінології у сфері безпеки у цілому та безпеки військової служби взагалі, низька якість посадових осіб стосовно використання правових норм забезпечення безпеки військової служби, особливо охорони праці та фінансування заходів з охорони праці у військах, забезпечення живучості, охорони та оборони, пожежної безпеки військових об’єктів, за підсумками впливають на відсутність позитивної динаміки у показниках зберігання боєзапасу Збройних Сил України, кількості травмованого та загиблого особового складу у останній час його військової та виробничої діяльності.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міжнародна безпека

Анексія Криму та збройний конфлікт на сході України спонукав низку країн Центральної та Східної Європи до поглиблення співпраці у політичній, економічній, військовій та безпековій сферах

«Ініціатива трьо разом проти те Д

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

одатковою причиною мобілізації цього регіону Старого континенту стало знесилення позицій західноєвропейського співробітництва. Вступаючи на посаду у серпні 2015 року, новообраний президент Польщі Анджей Дуда заявив, що однією з головних своїх цілей у зовнішній політиці

він бачить реалізацію ідеї «союзу трьох морів» — Адріатичного, Балтійського та Чорного. Багато аналітиків вважали це новою версією концепції Пілсудського і намаганням реалізувати амбіції, підживлені міфологізованим польським історичним контекстом. Але у грудні 2015 року президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович оголосила про запуск №9/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ьох морів»: ероризму проекту «Адріатика – Балтика — Чорне море» з координації роботи газорозподільних та газотранспортних потужностей за участю Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Хорватії і Чехії. А влітку 2016 року у м. Дубровник відбувся форум під назвою «Зміцнення Європи: поєднуючи Північ і Південь». №9/2018

Згадані вище країни, а також Австрія, підписали декларацію «Ініціативи трьох морів», у якій були викладені цілі багатосторонньої співпраці в галузі газоенергетики, транспорту (Via Carpatia), цифрових комунікацій та економіки та висловлено переконання в тому, що регіон Центральної та Східної Європи стане більш безпечним та конкуренто-

спроможним, що, у свою чергу, сприятиме загальному зміцненню Євросоюзу. Крім підписантів цього документа у міжнародному заході брали участь представники Албанії, Македонії, Чорногорії, Косова, Туреччини, США і Китаю. Україну, як й інші держави Східного партнерства, тоді запросили на зустріч, однак Київ запрошення проігнорував.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На наступний саміт «Ініціативи трьох морів» (яку ще називають «Тримор’є»), що пройшов влітку 2017 р. у Варшаві, Україну вже не запрошували. Офіційне пояснення було простим – «вхід» лише для членів ЄС. Неофіційно ж говорили про відсутність консенсусу стосовно України серед учасників саміту і небажання деяких країн погіршувати свої відносини з Росією. Реагуючи на нові виклики і загрози, учасники «Тримор’я» вирішили розширити перелік сфер співробітництва. Оскільки за останні роки європейським країнам все частіше доводиться мати справу з проявами міжнародного тероризму, було прийняте рішення про об’єднання зусиль у протистоянні цьому соціальному злу. У травні 2018 р. у Варшаві відбулася презентація Центру запобігання тероризму (ЦЗТ), який створений у взаємодії з країнами «Ініціативи трьох морів», але буде функціонувати як окремий підрозділ Агентства внутрішньої безпеки (АВБ) Республіки Польща. Принципова різниця між вже існуючими антитерористичними структурами та Центром запобігання тероризму полягає в тому, що його діяльність зосереджуватиметься на профілактичних заходах, а не на подоланні наслідків терактів. Центр запобігання тероризму відповідатиме за розвиток багаторівневої співпраці з вітчизняними та зарубіжними службами, установами та організаціями, залученими до запобігання та протидії тероризму. Ще одним завданням Центру буде розробка ефективних інструментів для об’єднання досягнень наукових підрозділів зі знаннями та досвідом спецслужб і правоохоронних органів з метою комплексного розуміння феномену тероризму та пов’язаних із ним загроз. На додаток до цього, Центр на регулярній основі проводитиме навчання з підвищення кваліфікації співробітників спеціальних служб та державних службовців.

Формат Центру нагадує собою Центри передового досвіду НАТО у різних сферах (стратегічних комунікацій, енергетичної безпеки, кібербезпеки, військової контррозвідки тощо). Вони фінансуються і комплектуються персоналом на національному або багатонаціональному рівні і не входять до структури Альянсу. У квітні 2017 р. низка країн-членів НАТО і ЄС створили Європейський центр передового досвіду з протидії гібридним загрозам. На тлі офіційних позитивних оцінок появи Центру запобігання тероризму окремі польські аналітики порушують питання щодо місця і завдань новоствореної структури в системі боротьби з тероризмом РП, яку чітко визначає «Національна антитерористична програма на 2015-2019 рр.». Згідно з цим документом, провідна роль у системі належить міністрові внутрішніх справ і адміністрації, а на етапі запобігання терористичним загрозам — Агентству внутрішньої безпеки, яке має повноваження у сфері профілактики, виявлення та боротьби з терористичними злочинами. До цього часу Агентство координувало процес обміну інформацією з іншими спецслужбами та правоохоронними органами через Антитерористичний центр (АТЦ). Агентство внутрішньої безпеки теж відповідає за інформаційний обмін на міжнародному рівні, зокрема у рамках Робочої групи у справах тероризму ЄС. Це – експертний орган, який вивчає проблеми внутрішнього тероризму на території країн-членів Євросоюзу і готує пропозиції для внесення змін у профільне загальноєвропейське законодавство. Ще одним органом міжнародного співробітництва у сфері боротьби з тероризмом є Контртерористична група (КТГ), яка була сформована після подій 11 вересня 2001 р. Сьогодні вона об’єднує 28 країн-членів ЄС, а також Норвегію та Швейцарію. Крім співпраці по лінії оперативної діяльності спец-

служб, цей орган опрацьовує спільні аналітичні дослідження та оцінки терористичних загроз для керівництва ЄС. Такі звіти базуються на інформації, що надається розвідувальними та контррозвідувальними службами країн-учасниць. Головування у Контртерористичній групі здійснюється на ротаційній основі і за терміном співпадає з каденцією президента Європейської ради. Слід зазначити, що «Національна антитерористична програма на 20152019 рр.» не передбачає окремого каналу співробітництва з країнами «Тримор’я», оскільки усі вони беруть участь у роботі Контртерористичної групи. До того ж, у структурі Агентства внутрішньої безпеки РП існує Антитерористичний центр та Департамент боротьби з тероризмом і стратегічних загроз. Щоб Центр запобігання тероризму існував у правовому полі, необхідно внести зміни до Статуту АНБ, але цього так і не було зроблено. Теза про необхідність створення нового координаційного органу викликає певний сумнів й під кутом зору налагодження співпраці між органами державної влади. Таким завданням більш доцільно займатися міністерству внутрішніх справ і адміністрації РП, ніж спецслужбі. Вважається, що згадані правові колізії Польщі та її союзникам вдасться вирішити на користь розвитку співпраці у рамках новоствореної «Ініціативи трьох морів». А діяльність Центру запобігання тероризму Агентства внутрішньої безпеки виграла б, якби до неї підключилися й інші країни, розташовані на континенті між Адріатичним, Балтійським та Чорним морями. На жаль, Україна свого часу проґавила свій шанс. Тепер їй прийдеться добре постаратися, тому що Угорщина, з якою ми так недоречно посварилися, може й тут виступити проти. Та й Варшава, яку колись усі вважали адвокатом України у Європі, вже інколи поводить себе як прокурор.

№9/2018