__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9 2017


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9 2017


ЗМІСТ Сектор безпеки і оборони України

Планування на основі спроможностей

Геополітика

Чи буде Америка знов великою?

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Інформаційно-психологічний вплив

10

Підготовка командирів

Ігри воєнних

4

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Пов'язані однією мережею

16

Проблеми світогляду

20

Мир і війна

28

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — старший науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№9/2017

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Довідка «Корсар» — протитанковий ракетний комплекс призначений для ураження нерухомих і рухомих броньованих цілей та інших об'єктів Максимальна дальність стрільби:

2500 м Час польоту на максимальну дальність:

12 с Система наведення:

напівавтоматична за лазерним променем Бронепробиття за динамічним захистом:

не менше 550 мм Маса комплексу:

18 кг Довжина контейнера:

1160 мм Калібр:

107 мм Стартова вага ракети:

8,7 кг Температурний діапазон застосування:

від – 40 до +60° C

Снайперські комплекси для прикордонників В рамках переоснащення підрозділів Держприкордонслужби на нові зразки стрілецької зброї прикордонники – військовослужбовці мобільного прикордонного підрозділу «Дозор» отримали сучасні снайперські комплекси, що дозволяють вести прицільний вогонь з високим ступенем точності на відстані до 800 метрів. Снайперська гвинтівка має калібр патрона 7,62х51 мм та магазини на 5 чи 10 патронів.

2

Л

егкий переносний ракетний комплекс «Корсар», який розроблений ДП «Державне Київське Конструкторське Бюро «Луч», прийнятий на озброєння Збройних Сил України. Цьому передував цілий комплекс із заводських та державних випробувань, під час яких «Корсар» підтвердив свої високі характеристики. Окрім того, КБ «Луч» вже достроково виготовило та поставило до Збройних Сил України більше 50 ракет до «Корсару» разом із визначеною замовником кількістю пускових установок. «Корсар» дозволяє вести вогонь на дистанції 2,5 км (аналогічна дальність у американського FGM-148 Javelin), а наведення ракети здійснюється за допомогою лазерного променю. При цьому наведення проходить у низько енергетичному рівні випромінювання в цілях прихованості каналу управління.

Підготовка українських інструкторів Українські артилерійські розвідники пройшли підготовку за американською системою навчання. Щоб потрапити на навчання, українські воїни пройшли спеціальний професійний відбір, склали тести та пройшли індивідуальні співбесіди. Планується, що підготовлені українські військовослужбовці в подальшому діятимуть у складі мобільних груп інструкторів та навчатимуть артилеристів ЗС України, які виконують бойові завдання в зоні АТО.

Однією із головних особливостей цього комплексу є габарити, які дозволяють його переносити та вести вогонь «з плеча», без застосування додаткових пристроїв. Але для зручності використання на заздалегідь підготовлених позиціях, наприклад при обороні, бійці можуть використовувати спеціальний станок. КБ «Луч» для «Корсару» розробило дві керовані ракети: РК-3К та РК3ОФ. РК-3К оснащена тандемною кумулятивною бойовою частиною, а РК3ОФ оснащена осколково-фугасною бойовою частиною з ударним ядром та призначена для ураження легкоброньованих об’єктів та живої сили.

Ремонт «Нетішина» На миколаївській верфі компанії Smart Maritime Group (Чорноморський суднобудівний завод) завершено ремонт морського водолазного судна U700 «Нетішин» Військово-Морських Сил України. Була виконана заміна металу обшивки зовнішнього корпусу, ремонт гвинто-рульового комплексу, донно-бортової арматури, очищення, фарбування. У даний момент судно вже знаходиться у місці постійної дислокації в м Очаків. Контрактна вартість ремонту склала близько 6 млн. гривень.

Врятувати пораненого Для армії закуплять 130 санітарних Богдан-2251, перша партія яких вже надійшла до ЗС України у квітні цього року. Для військових частин, які беруть участь в АТО, розроблена схема лікувальноевакуаційного забезпечення з урахуванням Спільної об’єднаної доктрини з медичної евакуації НАТО. Медична евакуація поранених з поля бою здійснюється броньованим санітарно-евакуаційним транспортом до пунктів збору поранених або «стабілізаційних пунктів», де їм надається невідкладна медична допомога.

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Фінансовий тягар Державний концерн «Укроборонпром» звернувся до Кабінету Міністрів з проханням вирішити питання та прийняти на облік Міністерства оборони недобудований ракетний крейсер проекту 1164, що нині перебуває в акваторії ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара». Завод має скрутне фінансове становище та борги навіть з виплати заробітної плати. Разом з цим, підприємство витрачає шалені кошти на утримання крейсера – лише з лютого 2015 року по січень 2017 завод витратив понад 60 мільйонів гривень на утримання крейсера. З урахуванням зростання рівня мінімальної заробітної плати та постійно зростаючих цін на комунальні послуги, вартість утримання в 2017 році буде ще дорожчою, аніж у попередні роки. Ракетний крейсер «Україна» вже друге десятиліття стоїть біля причальної стіни ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара», де був закладений у 1984 році на замовлення ВМФ колишнього СРСР. У 1990 році крейсер був спущений на воду, в 1996-му його добудова була припинена в зв'язку з відсутністю фінансування. На різних етапах як потенційні покупці корабля розглядалися КНР та Індія, але Росія не давала згоду на його реалізацію. При цьому озвучувалися різні оцінки вартості крейсера – від $1 млрд до $4,7 млрд. 24 березня 2017-го Президент України видав Указ про демілітаризацію корабля.

Найбільша довіра Серед інститутів держави та суспільства найбільшу довіру громадян мають волонтерські організації (їм довіряють 66% опитаних), Церква (63,3%) та Збройні Сили України (55,9%). Отже, розподіл відповідей на питання: «Якою мірою Ви довіряєте Збройним Силам України?» виглядає наступним чином:

55,9%

37,5%

6,6% Довіряю

Модернізація «Мі»

Д

ержавне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» спільно з науковими установами Міністерства оборони диверсифікує компоненти російського виробництва, модернізуючи для Збройних Сил України вертольоти Мі. Для реалізації програми імпортозаміщення в частині агрегатів системи управління двигунами Мі-24, фахівцями підприємства був розроблений проект бюлетеня із заміни електронних регуляторів двигунів. На початку квітня 2017 року на «Авіаконі» успішно пройшли контрольні випробування модернізованого вертольоту Мі-24ПУ1 із встановленими вітчизняними агрегатами системи управління двигунами. Нині цей вертоліт вже передано до армійської авіації Командування Сухопутних військ. Мі-24ПУ1 призначений для підвищення мобільності підрозділів Сухопутних військ та забезпечення їх вогневою підтримкою на полі бою. На службу в українську армію на-

дійдуть й модернізовані Мі-8МТ, на яких також диверсифікують російські компоненти та виконують цілий комплекс доробок для поліпшення характеристик до рівня сучасних експлуатаційних вимог. В липні 2017 року на базі Державного підприємства «Авіакон» були проведені контрольні випробування вертольоту Мі-8МТ із встановленим реєстратором вітчизняного виробництва. Також на заводі за участі Державного науково-випробувального центру ЗС України проходять контрольні випробування модернізованого вертольоту Мі-8МТ з встановленим новими метеолокатором, спутниковою навігаційною системою та резервною радіостанцією. До кінця 2017 року ДП «Авіакон» модернізує та передасть військовим 7 одиниць Мі-8МТ для армійської авіації, по одному такому вертольоту також отримають Нацгврадія та Держслужба з надзвичайних ситуацій.

«Я впевнений у нашій армії. Вона є в найкращій формі, ніж будь-коли – і це оцінка європейських аналітичних центрів. Але попереду ще багато роботи із її зміцнення та модернізації, набуття нею повної сумісності зі стандартами НАТО».

Не довіряю Важко відповісти

Дані: Центр Разумкова №9/2017

Петро Порошенко, Президент України

3


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

На сучасному етапі реформування сектору безпеки і оборони питання оборонного планування набувають гостроти та перебувають у центрі уваги відповідних державних інституцій та експертного середовища

Планування на осно Ворович Б.О., кандидат військових наук, доцент

Є 4

вроатлантична орієнтація України зумовила наближення системи стратегіч-

Наливайко А.Д., кандидат технічних наук, доцент

ного планування, в тому числі оборонного планування, до стандартів НАТО. Перспективи розвитку обо-

Поляєв А.І., науковий співробітник

роноздатності держави, системи оборонного планування, стану Збройних Сил України на сьогодні залишаються №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ові спроможностей проблематичними та невирішеними в умовах неповної, а іноді, навіть, відсутньої нормативно-правової бази. Аналіз сучасного стану оборонного планування в силах оборони України виявив низку проблем у його організації та проведенні в умовах наявних та потенційних загроз. Найбільш суттєвими з них є недосконалість процедур оборонного планування, їх неузгодженість з бюджетним процесом, недостатня ефективність механізмів управління оборонними ресурсам та №9/2017

координації між складовими сил оборони держави. Оборонне планування базується на Законах України, указах Президента та інших нормативноправових актах і здійснюється за такими основними напрямками: • зміцнення обороноздатності країни; • підвищення боєздатності та боєготовності військ (сил); • охорона державного кордону; • організація цивільної оборони;

військові навчання військовозобов’язаних запасу. Сили оборони розглядаються як складова забезпечення національної безпеки України, а у певній мірі – як складова сектора безпеки і оборони держави. Завдяки тісній взаємодії сил оборони з силами безпеки вирішуються завдання зміцнення обороноздатності країни, здійснюються належні заходи для забезпечення її безпеки. У відповідності до чинного законодавства оборонно-промисловий

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

комплекс має функцію забезпечення Збройних Сил та інших складових сил оборони України сучасним озброєнням і бойовою технікою для виконання ними завдань з оборони держави. Оборонне планування в Україні, як визначено проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про організацію оборонного планування», прийнятий Верховною Радою України за основу 4 березня 2015 року, – це складова частина системи державного планування, що має здійснюватися з метою забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та фінансовоекономічних можливостей держави. Для реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України та з метою забезпечення гармонічного розвитку складових сектору безпеки і оборони України передбачається запровадити систему оборонного планування, яка буде інтегрована в систему стратегічного планування. Основними завданнями оборонного планування у зазначеній системі визначаються: • оцінка стану готовності сил безпеки і оборони до виконання визначених завдань, а також результатів заходів щодо їх розвитку за попередній період; • визначення засад, цілей та основних завдань державної політики у сфері забезпечення воєнної безпеки і оборони, пріоритетів і напрямів розвитку складових сектору безпеки і оборони України з урахуванням реальних і потенційних воєнних загроз та економічних можливостей держави; • визначення вимог до структури, чисельності особового складу та показників забезпечення озброєнням, військовою і спеціальною технікою, іншим майном; • визначення видатків Державного бюджету України на потреби оборони; • формування державного оборонного замовлення; • планування заходів з мобілізаційної підготовки. Досвід оборонного планування в Україні показує, що у цьому напрямку вже відбулися суттєві зрушення, а саме: на підставі Законів «Про організацію оборонного планування» та «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держа-

6

ви» щорічно видається «Біла книга», в якій висвітлюється поточний стан Збройних Сил України та головні напрями подальшого військового будівництва. Крім того в 2005-2007 роках вперше було проведено огляд сектору безпеки (служби безпеки та розвідувальних органів України). Діяльність Збройних Сил за останні роки стала більш прозорою, інтенсивно розвивається нормативно-правова база оборонного планування, удосконалюється механізм реалізації оборонного планування, в першу чергу, в частині розмежування функцій планування між Міністерством оборони та Генеральним штабом (ГШ). Подальшою перспективою розвитку оборонного планування є: • впровадження методу оборонного планування на основі спроможностей;

інтеграція оборонного та бюджетного планування у силах оборони в єдину систему. Слід зазначити, що підтримання обороноздатності є функцією держави, тому відносини Міноборони з іншими міністерствами (відомствами), які залучаються до виконання завдань з оборони держави, та структурними підрозділами Кабінету Міністрів повинні бути переглянуті в частині перерозподілу функцій і уточнення відповідальності за стан обороноздатності держави. Досвід з оборонного планування держав-членів НАТО свідчить про те, що система планування, програмування, формування бюджету та їх реалізація складає основу забезпечення ефективного будівництва збройних сил і розглядається керівництвом кра-

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

їн в якості найбільш діючих механізмів забезпечення воєнної безпеки та оборони суспільства і держави. Тому у всіх провідних країнах світу оборонне планування є функцією держави. Ця теза реалізується в «Стратегічній концепції оборони і безпеки держав – членів Організації Північноатлантичного договору», яка була прийнята в листопаді 2010 року в Лісабоні. На парламентських слуханнях неодноразово вносилася пропозиція щодо створення при Кабінеті Міністрів України структурного підрозділу з функціями управління питаннями обороноздатності та координації зусиль міністерств і відомств, які відносяться до сил безпеки і оборони, у плануванні та реалізації оборонних державних програм. Але до цього часу це не реалізовано.

Разом з тим, недостатня узгодженість взаємодії між силовими структурами призвела до покладання відповідальності за мобілізаційне розгортання для проведення антитерористичної операції на Збройні Сили, а за управління сферою оборони – на Міністерство оборони. На сьогоднішній день управління сферою оборони держави потребує подальшого впровадження в життя положень Указів Президента України, прийнятих у 20152016 роках. Інтеграція оборонного та бюджетного планування у силах оборони може забезпечити покращення підтримання потрібного рівня обороноздатності держави. Такі кроки можуть бути здійснені тільки під керівництвом Кабінету Міністрів України та реалізовані в міністерствах і відом-

ствах, які відповідають або причетні до питань обороноздатності держави. Тому сьогодні, коли «між оборонними та бюджетними програмами немає прямого зв’язку, створюється проблема в оцінюванні ефективності використання бюджетних коштів». Дослідження шляхів усунення протиріч у процесі реалізації єдиної функції між оборонним та бюджетним плануванням свідчать, що найбільш реальним варіантом інтеграції двох систем для України є такий, коли на час планування відповідальні за його забезпечення структури взаємодіють і кожна з них делегує частину своїх повноважень, залишаючись самостійною, при цьому бюджетне планування має бути похідною від оборонного планування. На практиці ми маємо ситуацію, коли обсяг коштів, який виділяється

Досвід з оборонного планування держав-членів НАТО свідчить про те, що система планування, програмування, формування бюджету та їх реалізація складає основу забезпечення ефективного будівництва збройних сил»

№9/2017

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міністерством оборони, визначає обсяги завдань та заходів оборонного планування, але на протязі останніх років фінансування сфери оборони здійснювалося на рівні 40-50% від визначеної потреби. Однак світова практика показує, що планування ресурсів має бути складовою процесу оборонного планування та визначати обсяги фінансування, як засіб досягнення цілей планування, тобто здатності держави до оборони. Поки що система оборонного планування України виявилася наближеною до західних стандартів здебільшого за формою, але не виразною за суттю. Зокрема і сьогодні залишаються остаточно не розв’язаними питання організації процесу планування: ієрархії рівнів, послідовності, системи звітності й відповідальності, переліку та структури документів, які розробляються. Як результат – неузгодженість нормативно-правової бази, хаотичність прийняття ключових рішень оборонного будівництва, відсутність підпорядкування окремих складових сил оборони єдиній меті, що призвело до неузгодженості їх стратегічних пріоритетів розвитку. За останні роки керівництвом держави зроблені суттєві кроки вперед з питань удосконалення оборонного планування в Збройних Силах та інших складових сил оборони та складових сектору безпеки і оборони України в цілому, зокрема: прийняті нові редакції документів і документи з питань оборонного планування в секторі безпеки і оборони України, а саме: • Стратегія національної безпеки України, • Воєнна доктрина України, • Стратегічний оборонний бюлетень України, • Концепція розвитку сектора безпеки і оборони України, • накази Міністерства оборони України щодо затвердження «Положення про середньострокове та короткострокове оборонне планування в МО і ЗС України». На основі Стратегічного бюлетеня розроблені, затверджені та реалізуються Державна програма розвитку ЗС України до 2020 року, а також й інші оборонні програми. Оборонне планування в Україні, як складова частина системи державного планування, має здійснюватися шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних кон-

8

цепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз та фінансово-економічних можливостей держави. Ураховуючи вище зазначені положення, оборонна реформа, яка зараз активно здійснюється в Україні, має відповідати актуальним потребам оборони держави, сприяти зміцненню сил оборони, підвищенню їх готовності до виконання завдань за призначенням. Стратегічний бюлетень визначає шляхи досягнення цілей оборонної реформи, зокрема щодо збільшення спроможностей сил оборони до рівня, що дасть змогу забезпечити виконання завдань оборони держави і відновлення її територіальної цілісності, сприятиме участі у реалізації Спільної

безпекової і оборонної політики Євросоюзу та співробітництву з НАТО. Згідно з новим Стратегічним оборонним бюлетенем, саме керівники органів управління інших складових сил оборони мають брати участь у плануванні оборони держави та визначенні вимог до спроможностей сил оборони, погоджувати з Генеральним штабом програми і плани розвитку відповідних складових сил оборони, їх технічного оснащення, підготовки, всебічного забезпечення та виконання завдань з оборони держави. Крім цього, саме вони здійснюватимуть управління застосуванням підпорядкованих сил і засобів. Відповідно до євроатлантичних норм має бути посилено і міжвідомчу координацію та №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

здійснення визначених процедур, моніторингу та розвитку спроможностей в ЗС України у процесі поступового переходу на відповідну методологію оборонного планування на основі спроможностей. У подальшому положення Рекомендацій передбачається використовувати і у складових сил оборони з питань організації оборонного планування на основі спроможностей. Висновок Подальше удосконалення оборонного планування в силах оборони України у напрямку розвитку спроможностей, необхідних для адекватного реагування на загрози національній безпеці, захисту України, її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів, активної участі у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики Європейського Союзу, підтримки міжнародного миру та безпеки стає всеосяжною метою оборонної реформи. Представляється, що вищевказані підходи мають бути враховані як сучасні теоретичні і правові основи в ході наближення до єдиного оборонного планування в складових сектору безпеки і оборони України.

Оборонна реформа, яка зараз активно здійснюється в Україні, має відповідати актуальним потребам оборони держави, сприяти зміцненню сил оборони, підвищенню їх готовності до виконання завдань за призначенням» поєднання спроможностей сил оборони для підвищення ефективності їх застосування та заощадження ресурсів. З метою реалізації завдань, визначених у Стратегічному оборонному бюлетені та вдосконалення системи оборонного планування у Збройних Сил, 25 травня 2017 року Міністерством оборони України затверджені «Рекомендації щодо організації оборонного планування на основі спроможностей». Вони розроблені для формування в Міністерстві оборони та Збройних Силах спільного розуміння щодо підходів до впровадження оборонного планування та порядку його здійснення. Ці Рекомендації передбачають використання єдиної термінології, принципів та завдань, порядку №9/2017

9


Геополітика

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сполучені Штати Америки після чергових виборі президента розпочали реалізацію політики, спрямованої на відновлення своєї стабілізуючої ролі в різних регіонах світу, включаючи й Східну Європу, тож Україна має скористатися цим для подальшого розвитку українсько-американського співробітництва в оборонній сфері

Чи буде Америка знов великою? 10

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Коваленко Г.А., полковник, начальник управління двостороннього співробітництва Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

Б

ільшість експертів абсолютно погоджуються з думкою про те, що останні вибори президента США були найбільш неординарними, або, навіть, скандальними за останні сімдесят років. Чому? Саме тому, що абсолютна більшість фахівців з міжнародних відносин, а також поважних міжнародних видань віддавали безапеляційну перевагу кандидату від демократів Хіларі Клінтон. Не менш цікавим для аналізу діяльності Трампа у якості 45-го президента США є його передвиборчі заяви, які, часто-густо були абсолютно протилежними протягом одного дня, або навіть декількох годин. На думку самих американців, Д.Трамп досить вміло зіграв на вподобаннях «білого» електорату з освітою нижче середньої та таким самим рівнем статків. Прості цілі і такі самі прості шляхи їх досягнення – ось на що був попит після двох термінів екзальтованого демократа зі складними підходами і багатоходовими алгоритмами у питаннях вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем. І лозунг кандидата від республіканців, який обіцяв захист пересічного американця від «корумпованого вашингтонського істеблішмен-

№9/2017

ту» найшов підтримку в серцях представників «білого» середнього класу, які і забезпечили Трампу мінімальну перевагу, необхідну для переїзду до Білого Дому. Об’єктивно кажучи, і демократи певним чином підіграли Трампу, ухиляючись від прозорості та пояснення матеріального добробуту сім’ї Клінтонів. Отже, можна говорити про перемогу простоти та зрозумілості, яка притаманна «блакитним комірчикам» – робочому класу США над складністю та науковістю «білих комірчиків», до яких відносять себе професійні політики. Традицію оцінювати діяльність урядів або політиків за підсумками перших 100 днів пов’язують з президентом Франкліном Делано Рузвельтом зразка 1933 року, який перший пообіцяв подолати наслідки Великої депресії. До речі, майже вся історія виборів президента США пов’язана з намаганнями кандидатів висвітлити свою передвиборчу кампанію як абсолютно унікальну та сенсаційну. І вибори кінця минулого року не стали в цьому списку виключенням з основними цілями, спрямованими на відновлення робочих місць в США, захист заощаджень небагатих родин, допомогу хворим та непрацездатним, а також зниження податкового тиску Серед безумовних пунктів виконаних передвиборчих обіцянок можна побачити: • обмеження стосовно виконання лобістських функцій державними службовцями; • припинення неконтрольованого розширення державного бюрократичного апарату;

вихід з Договору про транс-тихоокеанське партнерство, а також затвердження проекту створення енергетичного трубопроводу між США та Канадою. Водночас, справи не такі гарні в питаннях будівництва стіни на кордоні з Мексикою, заборони відвідування США представниками 7-ми основних мусульманських країн, а також відміни соціального медичного страхування під назвою Obamacare. Серед основних невдач на зовнішньополітичному фронті слід відмітити марність зусиль, спрямованих на переконання Китаю посилити тиск на Північну Корею стосовно ядерної програми останньої. Однак, на думку фахівців з оточення президента Трампа, основний виклик щодо виконання передвиборчих обіцянок полягає в необхідності внесення значних змін до існуючої нормативно-правової бази. Стів Беннон, радник президента з питань безпеки та морський офіцер в минулому, порівняв

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Більшість експертів абсолютно погоджуються з думкою про те, що останні вибори президента США були найбільш неординарними, або, навіть, скандальними за минулі сімдесят років» процес внесення законодавчих змін з операцією висадки союзників в Нормандії, коли для успіху знадобилися амфібійні човни, крейсери, бойові кораблі, літаки, а також значна кількість солдатів. На думку Девіда Гергена, радника президентів Джеральда Форда, Річарда Ніксона, Рональда Рейгана та Білла Клінтона, 45-й президент США Дональд Трамп показав найгірші результати протягом перших 100 днів свого президентства. Він і сам погодився з такою оцінкою, визнавши «я думав, що буде легше» під час свого інтерв’ю британському агентству «Ройтерс». Трамп та внутрішня політика Не додає оптимізму і ситуація з кадровими призначеннями. Американська бюрократія є досить інертною. Саме тому, враховуючи прогнози поважних аналітичних видань (включаючи британський The Economist), які передбачали перемогу кандидату від демократичної партії, посадовці в Білому Домі не квапилися з пошуком роботи. А дарма. Саме неготовність американських бюрократичних урядових інститутів до тектонічних змін в керівництві в купі

12

з обережною політикою Трампа (після поразки з Майклом Флінном) стосовно кадрових призначень, призвела до збереження значної кількості вакансій на ключових посадах як в Держдепі, так і в Пентагоні. Багато запитань також викликають й останні рішення президента США щодо звільнення генпрокурора та директора ФБР. Колишній голова Центрального розвідувального управління та Агентства національної безпеки Майкл Хейден теж досить критично ставиться до кадрової політики Дональда Трампа та звинувачує останнього в потуранні інтересам Кремля. Більшість аналітиків єдині в думці, що основні завдання президента США всередині країни стосуються економіки. Ставка корпоративних податків знаходиться на рівні 35% в той час, коли у Великій Британії (20%), ФРН (16%) та Канаді (15%). Президент пообіцяв виправити ситуацію, зменшивши ставку цього податку до 15%. Водночас, Трамп спланував зменшити ставку оподаткування податку на повернення (репатріацію) капіталів з існуючих 35% до 10% протягом найближчого часу. На думку фінансових аналітиків, такі підходи дозволять змінити тенденцію щодо розміщення виробництв за межами Сполучених Штатів. Крім того, значно повільніші темпи економічного відновлення американської економіки після кризи 2008 року свідчать про необхідність тотального перегляду в сторону спрощення всієї системи кредитно-інвестиційного регулювання. На користь спрощення системи фінансового регулювання говорять й витрати банківського сектору на консуль-

тативно-дорадчу допомогу, які для десяти найбільших банків з 2011 по 2015 рік склади $52,5 млрд. Наприклад, у 2014 році в одному з найпотужніших банків США Citibank, більш ніж 30 тисяч працівників були задіяні в галузі роботи із існуючим законодавством, що на 33% більше, ніж трьома роками раніше. Значні обмеження також стосуються кредитування. Саме ці обмеження призвели до згортання програми будівництва доступного житла, зниження рівня споживання (одного з локомотивів американської економіки), а також зменшення інвестицій в реальний сектор економіки. Але найбільше потерпає від зайвого регулювання сектор іпотеки. Досить розповсюдженою є ситуація, коли закони та нормативні акти протирічать один одному, і, для того, щоб розібратися в ситуації, доводиться звертатися до послуг висококваліфікованих юристів. Такий стан справ призвів до майже повного припинення іпотечного кредитування. Зменшення навантаження, обумовленого надлишковою кількістю нормативно-правових актів, крім фінансового сектору, також потребує система охорони здоров’я, ринок праці, а також енергетичний сектор країни. Отже, серед першочергових завдань в економічній сфері перед президентом США стоять такі: 1) перегляд системи оподаткування в напрямку зниження податкового навантаження; 2) змінення системи фінансового регулювання у бік значного його спрощення; №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

3) створення умов повернення капіталу та виробництв, розміщених за межами Сполучених Штатів Америки; 4) створення умов для активізації роботи національних підприємств енергетичного сектору, зокрема, в галузі виробництва та експорту дешевого скрапленого газу. Всі ці заходи в комплексі дозволять збільшити рівень зайнятості американських громадян, сприятимуть економічному зростанню, та, в кінцевому підсумку, призведуть до переходу в нову еру – еру благополуччя США. Трамп та Росія Відносини між Вашингтоном та Москвою під час першого півріччя правління президента Дональда Трампа були чи не найдинамічнішими. Мається на увазі різниця від позитивних очікувань, або, навіть, впевненості у дружньому

ставленні до кремлівської верхівки з боку нового мешканця Білого Дому (на кшталт радісних вигуків «Трамп наш») до шквалу критики, пов’язаного із посиленням санкцій проти РФ, прийнятих наприкінці липня цього року. Крім того, останні заяви російських політичних оглядачів стосовно «дій Вашингтону, спрямованих на підрив глобальної та національної безпеки геополітичних противників, які базуються на економічному, фінансовому, інформаційному й військовому домінуванні США, на широкій системі союзів, міжнародних економічних та фінансових організацій», свідчать про відновлення риторики «холодної війни» не тільки в глобальному, але й в регіональному контекстах. Фактично таку саму думку висловив й Держсекретар США Рекс Тиллерсон під час спільної з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим №9/2017

прес-конференцій в середині березня цього року, наголосивши на найнижчому рівні довіри між державами. Водночас, з огляду на необхідність налагодження конструктивного діалогу між Вашингтоном та Москвою, на думку американських експертів, президент Трамп повинен дотримуватися таких загальних, але дуже важливих підходів. Перше. Чітка позиція США щодо готовності Білого Дому до захисту союзників по НАТО. В цьому контексті необхідно як нарощувати присутність американських військ на території Східної Європи, так і закликати (або навіть примусити) європейські країни Північноатлантичного альянсу до нарощування національних витрат на оборону. Друге. Примушення керівництва РФ до визнання основних положень Хель-

сінкського фінального акту 1975 року та Паризької хартії для нової Європи від 1990 року з метою недопущення перегляду існуючих географічних кордонів та визнання права націй на обрання союзників. Для реалізації цього підходу важливим є збереження (або навіть посилення) політичного тиску, економічних санкцій та технологічного ембарго з боку західних країн. Третє. Збереження уваги до країнсусідів РФ на тлі можливого поліпшення відносин між Москвою та Вашингтоном. Зазначене може бути реалізоване за допомогою активізації двостороннього співробітництва (зокрема й у військовій галузі) між США та країнами-сусідами Росії на всіх рівнях. Така співпраця стане потужним сигналом, спрямованим на утримання Кремля від розширення так званої «сфери впливу» за рахунок країн-сусідів.

Основні завдання президента США всередині країни стосуються економіки»

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Четверте. Як США, так і їх партнери з Європейського Союзу мають продовжити надавати допомогу Україні на шляху розвитку та реалізації реформ. Хоча очікувані зміни й носитимуть довготривалий характер, успішність України як нової демократичної держави на західному кордоні Російської Федерації, може (в довгостроковій перспективі) слугувати прикладом і для перетворень всередині російського суспільства. П’яте. З урахуванням обмежених ресурсів та пріоритету внутрішньої політики, Вашингтону доцільно більш виважено відноситися до підтримки демократичних перетворень як в Росії, так і в інших країнах колишнього СРСР. Досить часто Вашингтон приймав мімікрію авторитарних режимів за демократичні перетворення і виділяв ресурси тим країнам, керівництво яких не прагнуло справжніх демократичних перетворень. Отже, необхідно провести чіткі кордони між тим, що вкрай необхідно, тим, що є бажаним, а також реалістичністю тих цілей, які поставлені. Саме реалізація зазначених вище підходів дозволить підвищити статус США як надійного партнера та захисника демократичних цінностей, зберегти роль стабілізуючого елементу в глобальній системі міжнародних відносин, а також оптимізувати надання допомо-

Водночас, в Пентагоні досить добре розуміють необхідність підтримання будь-якого військового діалогу. Історичні події, зокрема Карибська криза, довели важливість збереження каналів зв’язку між державами для оперативного інформування сторін, а також уникнення небезпеки, пов’язаної з проведенням операцій (зокрема в Сирії) та навчань. Саме канали зв’язку на політичному та військовому рівнях (як складові загальної системи стратегічного стримування) будуть використовуватися Сполученими Штатами Америки для застосування механізмів оборонної дипломатії з метою впливу на Росію в контексті врегулювання конфліктів як на Сході України, так і в Сирії. Крім того, такий діалог є важливим з огляду на порушення функціонування всієї системи контролю над озброєнням, а також механізму нерозповсюдження зброї масового ураження. Щодо Росії в цілому, то нова адміністрація США остаточно відійде від намагань здійснити демократичні перетворення всередині РФ, припинить розглядати Росію як окремий проект з демократичного розвитку та застосовуватиме більш реалістичний та прагматичний підхід до розбудови двосторонніх відносин.

уряд до прийняття самих нестандартних рішень стосовно стримування російської агресії. Мова йде як про збереження українського питання в пріоритетах американської зовнішньої політики, так і про забезпечення сталого та надійного каналу зв’язку. Вашингтону не потрібні нові співрозмовники для підтримання старого діалогу. В цьому контексті нещодавнє призначення відомого американського дипломата та колишнього постійного представника США в НАТО Курта Волкера спеціальним представником Державного департаменту США, Україні слід розглядати як ще одну можливість впливу на формування політики Вашингтону по відношенню до Києва на стратегічному рівні. По-друге, слід орієнтуватися на продовження оптимізації консультативно-дорадчої, матеріально-технічної та іншої допомоги з боку Сполучених Штатів Америки. Тобто, одночасно із зменшенням прямих інвестиції, Вашингтон буде планувати перерозподіл сфер надання допомоги. Тут важливим буде демонстрація керівництвом Збройних Сил України практичних результатів заходів реформування. Саме для цього доцільним є об’єктивне та реалістичне інформування воєнно-політичного керівництва

Досить ймовірним є надання урядом США фінансового ресурсу саме на закупівлю озброєння та військової техніки американського виробництва» ги країнам, які її дійсно потребують. Говорячи про короткострокові та середньострокові перспективи американо-російських відносин, можна констатувати збереження (або навіть поглиблення) розбіжностей із ключових питань. Одним з головних симптомів цих розбіжностей є продовження дипломатичного скандалу, пов’язаного з висилкою з Америки 35-ти російських дипломатів, а також арештом нерухомості США в Срібному бору (РФ). Скандали такого рівня досить важко перевести в площину стандартних непорозумінь та робочих моментів. Крім того, Вашингтон має наміри продовжити розслідування, спрямовані як на втручання Росії в передвиборчий процес в США, так і на вивчення нещодавніх кібернетичних атак у світі. Ці питання будуть одними з ключових для очільника Білого Дому з огляду на перспективи бути обраним на наступний термін.

14

Хоча нормалізація та навіть покращення відносин між Кремлем та Білим Домом сприятиме реалізації інтересів США в світі, у Вашингтоні досить чітко розуміють неприпустимість реалізації такої політики за рахунок інтересів ключових американських союзників як в Європі, так і в інших регіонах, включаючи Близький Схід. Трамп ТА Україна Що очікувати Україні від політики президента Дональда Трампа? По-перше, очікувати не можна. Слід зрозуміти, що Сполучені Штати розпочали реалізацію довготривалої та подекуди виснажливої політики, спрямованої на відновлення своєї стабілізуючої ролі в різних регіонах світу, включаючи й Східну Європу. З урахуванням викладеного вище, необхідно, зайнявши проактивну позицію, пропонувати свій порядок денний, який базується на самих сміливих очікуваннях та спонукати американський №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

США стосовно здобутків та (головне) проблемних питань на шляху розвитку та реформування сектору безпеки та оборони України. Крім того, беручи до уваги внутрішній дискурс в політиці Вашингтону, керівництву України вкрай необхідно сприяти підвищенню іміджу Дональда Трампа як успішного політика та очільника найпотужнішої держави в системі міжнародних відносин. Цього можна досягти послідовною та наполегливою реалізацією реформ в Україні, боротьбою з корупцією та розбудовою доброчинності оборонних та громадянських інституцій. В цьому контексті важливим є рішення стосовно поєднання української частини Багатонаціонального об’єднаного комітету з питань військового співробітництва та оборонного реформування та Комітету реформ при Міністерстві оборони та Збройних Силах України. Крім того, головним є забезпечення ефективної роботи стратегічних радників при Міністерстві оборони України в галузі планування та реалізації заходів реформування. По-третє, досить ймовірним, з точки зору президента Трампа, як ефективного менеджера державного рівня, є надання урядом США фінансового

№9/2017

ресурсу саме на закупівлю озброєння та військової техніки американського виробництва. З одного боку, Україні не слід розраховувати на найсучасніші зразки озброєння та військової техніки, беручи до уваги питання охорони технологічних інновацій у сфері військового виробництва під час триваючої російської агресії. А з іншого боку, українські користувачі мають бути впевнені в якості отриманих зразків ОВТ й відповідності заявлених ТТХ реальним можливостям. По-четверте, з урахуванням модернізації та оснащення збройних сил західних країн, не слід виключати можливість стимулювання, перш за все, урядів країн Східної Європи на передачу Україні озброєння та військової техніки радянського виробництва. Тут важливо підіграти союзникам України і ретельно відслідковувати ОВТ, які вивільняються в наслідок оновлення парку військових засобів. Крім того, у України є можливість запропонувати започаткування та реалізацію спільних проектів в галузі озброєння та військової техніки. І останнє, отримання сучасних американських технологій в галузі виробництва озброєння та військової техніки або обмін зазначеними технологіями.

Але цей вид допомоги, або співробітництва, реально буде розглядатися Вашингтоном тільки після тісної роботи з ДК «Укроборонпром». Отже, говорячи про сучасний стан та перспективи українсько-американського співробітництва в оборонній сфері, є підстави говорити про їх значний прогрес та динамічний розвиток. Це стосується як діяльності генерала Джона Філіпа Абізейда на посаді стратегічного радника, роботи Групи американських радників з питань доктрин та освіти (в Україні зараз працює майже 50 американських радників оперативного та тактичного рівня, які надають консультативно-дорадчу допомогу з питань переопрацювання документів бойової підготовки, статутів, настанов тощо), так і здійснення підготовки підрозділів Збройних Сил України за допомогою американських інструкторів. Завдяки потужному політичному сигналу у вигляді готовності Сполучених Штатів Америки до розширення спектру допомоги (включаючи можливість надання летального оборонного озброєння), до надання допомоги Збройним Силам України долучилися й інші країни, зокрема Велика Британія, Канада, Польща, а також держави Балтії.

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Інформаційно-психологічний вплив

Пов'язані однією мережею Морально-психологічний стан особового складу збройних сил є однією із основних складових, які забезпечують виконання бойових завдань та залежить від психологічних особливостей кожної людини, ступеню її готовності до спротиву зовнішнім деструктивним інформаційно-психологічним впливам Турченко Ю.В., кандидат політичних наук, старший науковий співробітник науководослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В

раховуючи постійну потребу людини в інформації, кожна особа у будь-якому випадку

16

Нікіфоров М.М., кандидат військових наук, старший науковий співробітник науководослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

сприймає повідомлення позитивного, нейтрального та деструктивного характеру. Сукупність таких повідомлень

формує базу знань для оцінювання поточної обстановки, її можливого розвитку. Такі дані є основою для прийняття рішень щодо подальшої послідовності дій, які, в залежності від ступеню загроз, реалізації особистих потреб, можуть сприяти або знижувати якість виконання посадових обов’язків. Одним із можливих шляхів запобігання або частковій нейтралізації деструктивних впливів на особовий склад є своєчасне виявлення деструктивних загроз в інформаційній сфері, потенцій№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

но доступних для сприйняття. Реалізувати таке завдання можливо шляхом вдосконалення системи виявлення негативного інформаційно-психологічного впливу (ІПсВ) на особовий склад військ (сил) та органів військового управління. Слід зазначити, що останнім часом Інтернет стає пріоритетним середовищем здійснення інформаційного впливу на формування громадської думки, прийняття політичних, економічних і військових рішень. Можливість ефективного впровадження методів деструктивного ІПсВ в Інтернеті пов’язано з тим, що, в інформаційному суспільстві на базі соціальних мереж створюються віртуальні спільноти (групи), які набувають своєї популярності завдяки широкому спектру можливостей щодо обміну різнотипної інформації серед користувачів. Під соціальною мережею мається на увазі соціальна структура, яка складається з множини агентів (користувачів, груп та суспільств) та визначеної на ній множини відносин (інформаційної взаємодії, знайомств, участі у групах та суспільствах). У рамках даних відносин у мережі відбуваються різні інформаційні процеси. Отже, користувачі є реальними

№9/2017

суб’єктами інформаційної діяльності, що може призводити до провокування виникнення конфліктів в районі проведення АТО та у суспільстві в цілому. Ефективність використання соціальних мереж для здійснення ІПсВ пов’язана із можливістю створення у них різних віртуальних спільнот (груп) за певними інтересами, завдяки яким, можливо наповнити інформаційний простір необхідними даними, приховуючи при цьому конкретні цілі певних осіб. Створена віртуальна спільнота (група) свідчить про наявність осіб, здатних до сприйняття ідей, що поширюються, а зростання чисельності групи показує можливий рівень ефективності ІПсВ. Сформована віртуальна спільнота людей може стати основою для утворення реальних організацій терористичної чи кримінальної спрямованості зі структурою, яку складно виявити. Аналізуючи соціальні мережі в контексті інформаційних війн, слід приділити увагу психологічним явищам, які роблять мережі привабливими для здійснення інформаційно-психологічного впливу на користувачів, що особливо небезпечно в зоні проведення АТО. Окремо, доцільно виділити наступні явища, такі як:

явище «Спіраль мовчання» (Е. Ноель-Нойман); • стадний інстинкт у соціальних мережах; • довіра всьому опублікованому в мережі; • присутність лідерів думок; • прагнення самореалізації чи заміни реальності. Таким чином, модель комунікації Е. Ноеля-Ноймана полягає в тому, що мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості і замовчування думок більшості. Пов’язаним із вищезгаданою моделлю є явище «стадного інстинкту». Сам принцип «стадного інстинкту» полягає в тому, що людина за своєю природою – істота колективна, групова. І один з механіз-

Охоплюючи значну аудиторію, соціальні мережі перетворюються на інструментарій ведення інформаційних війн та здійснення впливу на особовий склад Збройних Сил України та громадськість»

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Інтернет стає пріоритетним середовищем здійснення інформаційного впливу на формування громадської думки, прийняття політичних, економічних і військових рішень» мів виживання в групі полягає в тому, щоб у більшості випадків вести себе так само, як і всі, а також переймати досвід інших. «Стадний інстинкт» безпосередньо проявляється в тому, що людина, спостерігаючи велику кількість відгуків, надає такому повідомленню більшого значення та приєднується до більшості, а при наявності малої кількості відгуків частіше залишає повідомлення без достатньої уваги. Крім того, важливим залишається прагнення користувача до самореалізації в мережі, приміряти на себе іншу роль або ж вільно виголошувати свої думки, прикриваючись анонімністю, яку надає Інтернет. В той же час, віртуальність життєдіяльності людини посилюється за рахунок відчуття того, що віртуальна реальність є менш агресивною до людини і в значній мірі підконтрольна їй. Також прагнення людини до віртуалізації свого життя часто обумовлене бажанням зробити своє життя більш яскравим, таким, що містить цікаві події та сильні емоційні почуття. Вищезазначені дії призводять до того, що кількість користувачів соціальних мереж збільшується з кожним роком. Наприклад, аудиторія соціальної мережі Facebook становить понад одного мільярда користувачів, Twitter, Google+, Vk.com – понад 200 мільйонів, LinkedIn та Odnoklassniki.ru – понад 100 мільйонів та буде збільшуватися й надалі.

18

Виявити ІПсВ у соціальній мережі можливо шляхом побудови її моделі. Маючи модель інформаційного впливу, можливо ставити та вирішувати завдання інформаційного управління – якими повинні бути інформаційні впливи, щоб досягнути від суб’єкта необхідної поведінки. Об’єкту впливу надається

інформація про ситуацію та процес, що склався, при цьому іншу інформацію намагаються зробити для нього недоступною. В таких умовах об’єкт змушений обирати лінію поведінки, орієнтуючись головним чином на цю інформацію. У такий спосіб йому нав’язується упереджене ставлення до ситуації, що склалася. На практиці виділяють такі основні елементи мережі: • зовнішній вузол (ЗМІ, інші інформаційні джерела); • зовнішній суб’єкт, який здатний впливати на процеси у соціальній мережі (політичний діяч, представники партії, комерційна організація тощо); • соціальна мережа у цілому або підмережа (множина вузлів, яка виділена за конкретною ознакою та зв’язки між ними); • користувачі мережі; • вузол мережі (агент); • інформаційне повідомлення (пост, коментар, повідомлення); • інформаційний об’єкт – подія, персона; • інформація – опис деяких інформаційних об’єктів у інформаційному повідомлені; №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • •

думка (роздуми щодо обраного питання, точка зору щодо об’єкта, оцінка). Вплив на процеси у соціальній мережі здійснюють зовнішні фактори (події) з боку зовнішніх суб’єктів. Зовнішні суб’єкти можуть бути зацікавлені у досягненні мережею певного цільового стану: необхідного ступеня зв’язку (або навпаки роз’єднаності) мережі, формуванні необхідної інформованості у мережі, формуванні певної суспільної думки у мережі. Зовнішній вплив, наприклад, висвітлення події у новинах, може призвести до впливу на користувача соціальної мережі, у результаті чого користувач може публікувати інформаційні повідомлення (пости, коментарі тощо) на своїй сторінці, які містять відповідні інформаційні об’єкти (події, персоналії). Публікація інформаційних повідомлень призводить до поступового формування думок та тверджень відносно інформаційних об’єктів (при цьому користувачі формують та змінюють свою думку під впливом інших членів мережі, які мають більш високий авторитет). №9/2017

У подальшому думки та твердження здатні викликати конкретні дії (наприклад, стихійну масову акцію протесту, флешмоби, різке зростання попиту на деякий товар тощо). Таким чином, процес формування інформаційного простору в соціальних мережах можливо пред-

ставити сукупністю наступних елементів: агенти зовнішнього впливу – це ІнтернетЗМІ, блоги політиків, відомих людей, які функціонують у інформаційному просторі Інтернет та є суб’єктами управління віртуальними спільнотами щодо їх інформаційного наповнення, формування ідеології віртуальних спільнот; віртуальні спільноти, які функціонують у інформаційному просторі соціальних мереж з метою досягнення визначених цілей (деструктивного, конструктивного характеру) та характеризуються наступними інформаційно-психологічними зв’язками: одностороннім зв’язком з агентами зовнішнього впливу, як об’єкт ІПсВ; одностороннім зв’язком з тінню віртуальної спільноти, як суб’єкт ІПсВ; двостороннім зв’язком з іншими віртуальними спільнотами, з метою конкуренції ідеології віртуальних спільнот в інформаційному просторі.

Висновки Охоплюючи значну аудиторію, соціальні мережі перетворюються на інструментарій ведення інформаційних війн та здійснення впливу на особовий склад Збройних Сил України та громадськість. Крім того, соціальні мережі зі стрімким розвитком інформаційних технологій можуть істотно підвищити ефективність механізмів громадської самоорганізації, сприяючи розвитку «громадянського суспільства» та створюючи нові форми комунікації держави та суспільства. Можливість здійснення впливу через соціальні мережі демонструє доцільність здійснення їх моніторингу для виявлення інформаційних загроз. Це дозволить здобути більш повні дані при оцінці потенційних загроз для кожної особи, а також врахувати її реакцію на ті чи інші інформаційні дії.

19


Підготовка командирів

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ігри воєнних Ефективною формою навчання командирів, штабів, слухачів військових вищих навчальних закладів є воєнна гра, адже вона є дієвим механізмом підготовки військовослужбовців для дій під час реального бою

20

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№9/2017

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рій, і в першу чергу, командного складу та штабів.

Костенко Г.Ф., викладач Національного університету оборони України, кандидат військових наук, доцент

П

роблема підвищення ефективності бойової підготовки військовослужбовців була актуальною у всі часи існування регулярних армій, але в умовах особливого періоду держави вона суттєво загострюється як в тактичної, так і в оперативно-стратегічній ланках. Проведення воєнних ігор різного масштабу при всіх позитивних результатах виявили проблему у галузі педагогічної майстерності: яким методом досягти ефективної ігрової ситуації? З огляду на практичний досвід підготовки й проведення воєнних ігор, а також беручи до уваги історичний досвід, можна запропонувати варіанти вирішення цієї проблеми.

Гра як ефективна форма навчання Теорія і практика підготовки та проведення воєнних ігор особливо актуальні в теперішній час. Сучасні провідні педагоги стверджують, що ефективнішої форми навчання людство ще не створило. Тож можна запропонувати різні методи створення ігрових ситуацій при підготовці й проведенні воєнних ігор. При цьому під методом розуміється сукупність процедур, об'єднаних єдиною метою отримання потрібного результату, а під методикою – сукупність методів вирішення практичної або теоретичної проблеми (завдання). В організації навчання військ і підготовці військових фахівців проведення ігор є об’єктивною необхідністю. Потреба в них стає гострішою в міру ускладнення технологічних схем підготовки військових фахівців. В основу підготовки й проведення воєнних ігор має бути покладений

метод «колективної інтелектуальної боротьби». Тобто сторонам, які беруть участь у грі, наприклад, навчальні групи (структурні підрозділи штабів та міністерств, кафедри навчального закладу), пропонується вихідна обстановка з однаковими умовами. Навчальні властивості гри пояснюються її сутністю. Відтворення діяльності настільки реальне, що часом важко провести межу між реальністю і грою. Ті, хто грають, імітують діяльність не на основі пояснення і показу, а через аналітичне моделювання, тобто як і в реальних бойових ситуаціях, орієнтуючись на їх умови. При проведенні гри ті, хто грають, мають рівні шанси. Керівник гри спостерігає, щоб ті, хто навчається, не відходили від методів прийняття рішень, відмічає методичні помилки сторін, аналізує прийняті сторонами рішення, готує висновки для розбору гри. Саме в «зіткненні» думок та рішень граючих сторін проявляється ігровий момент. Педагогічний ефект воєнної гри полягає у тому, що сторони, які поставлені одна проти другої, повин-

Історичні витоки Перші воєнні ігри під назвою «чоуган», до яких залучалися юні вершники від 14 років, були запроваджені у давньому Ірані. Надалі такі ігри запозичили араби й почали їх називати «поло», при цьому воєнні ігри розглядалися як різновид бойового мистецтва, яким повинен володіти кожен мусульманин. Актуальність вирішення вищезазначеної проблеми підвищується тим, що проектами нових законів нашої країни передбачається введення ігрових методів навчання. Прикладом гри з метою бойового навчання можуть слугувати описані у монографії «Загальновійськові навчання» дії армії восени 1694 р. Це був перший класичний приклад навчання бою боєм, точніше двосторонньою грою у ньому. Війська навчалися у ході гри захопити (утримувати) фортецю в умовах, близьких до бойових. Нагадаємо, що у 1941 р. війна проти СРСР почалася за сценарієм, близьким до результатів, отриманих в грудні 1940 р. у ході оперативно-стратегічної воєнної гри, а ідея створення стратегічної крилатої ракети виникла у ході гри, проведеної у формі «мозкового штурму». Тобто воєнні ігри практикувалися в регулярних арміях провідних держав світу із часу їх створення, розглядалися як навчальний процес, призначений для підготовки військовослужбовців різних катего-

22

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ні зійтися в інтелектуальній боротьбі ідей і воєнних знань. Воєнна гра повинна відразу пропонувати увазі офіцерів і генералів цікаві оперативно-стратегічні і тактичні ідеї, виводячи їх на широку дискусію та матеріалізуючись у формі прийнятих рішень в обстановці конкретної бойової ситуації. Воєнна гра повинна бути не протиборством двох сторін, а протиборством стратегічних, оперативних і тактичних ідей, а кожна граюча сторона повинна показати свою конкурентоспроможність шляхом обґрунтування і захисту свого рішення (рекомендації). Основна функція воєнних ігор – закріплення якостей, необхідних для управління військами та успішних дій у бойовій обстановці. Гра, як провідна форма навчання поєднує в собі закріплення комплексних питань, які відпрацьовувались на попередніх заняттях з кожної навчальної дисципліни та покликана завершити певний етап підготовки офіцерів та генералів. А також сформувати необхідні професійні якості військовослужбовців. Навчаль-

Воєнні ігри практикувалися в регулярних арміях провідних держав світу із часу їх створення, розглядалися як навчальний процес, призначений для підготовки військовослужбовців різних категорій, і в першу чергу, командного складу та штабів» на цінність воєнних ігор полягає в усунені меж, які виникли між штучними елементами змісту навчання, «розподіленого» по різних навчальних дисциплінах. У грі поєднуються необхідні якості у єдине ціле, єдиний комплекс. Основною тенденцією у розвитку воєнних ігор було забезпечення поступового переходу тих, кого навчають, від діяльності з вивчення навчальних предметів до роботи, наближеної до бойової, на фоні тактичних (стратегічних, оперативних) епізодів. Ефективність воєнних ігор тим вища, чим більше вони насичені елементами бойової діяльності. До участі у грі можуть бути залучені офіцери і генерали вищих штабів, військ, викладацький склад та слухачі вищих воєнних навчальних закладів (ВВНЗ). У будь-якому разі необхідно чітко визначити предмет гри – утримування навчального явища (процесу) для тих, хто грає, частково відомим з елементами прихованих можливостей. Головним навчальним фактором є вихідна обстановка та умови її перебігу. Під час проведення воєнних ігор можуть використовуватися програми (математичні ігрові моделі) за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Швидкодія комп'ютеру надає можливість: спостереження за розвитком ситуації не тільки в текстуальному, а й графічному вигляді, проводити імітацію складної обстановки,

№9/2017

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ефективність воєнних ігор тим вища, чим більше вони насичені елементами бойової діяльності»

аналізувати та оцінювати дії сторін за різними варіантами, здійснювати моделювання операцій (бойових дій). Використання комп’ютерних про-

24

грам дозволяють офіцерам набувати навички управління боєм (операцією), вправами з прийняттям рішень у різних ситуаціях обстановки, яка

відображається у реальному часі. Для закріплення навичок тими, хто навчається, під час розіграшу бойових дій є можливість проводити повтори складних епізодів. Обстановка, що розвивається, з позицій технології побудови воєнної гри – це своєрідна динамічна модель сучасного загальновійськового бою (операції), яка розвивається безупинно або стрибками. Обрана модель текстуально відображається комплексною темою гри, її зміст розподіляється на складові відповідно до етапів операції (бою). Будь-яка гра є рольовою. Ігрова роль визначає дії тих, кого навчають, відповідно до замислу гри. Ролями є посади, на яких знаходяться ті, кого навчають під час гри, а правилами – відповідні функціональні обов'язки. Особливе значення має найважливіше правило будь-якої гри: активні ролі й правила гри обумовлюють спрямованість діяльності всіх її учасників. Призначення на посади і встановлення правил (обов'язків) – основний фактор організації навчання під час гри. Дії тих, кого навчають, і тих, хто навчає, вимагають дотримання закономірностей гри, що відображені у етапах ігрової діяльності людини, які досить своєрідно проявляються у військовому навчанні. Основними принципами ігрової діяльності є активність, самостійність, колективність, моделювання, проблематичність, виконання ролей, структурна системність, динамічність, результативність, зворотний зв’язок, конкуренція, новизна. За змістом і складом учасників ігри поділяються: на командні, командно-штабні, спеціальні родів військ, дослідницькі; за організацією проведення – односторонні та двосторонні, одноступеневі або багатоступеневі. Основною відмінністю воєнної гри від штабних тренувань та командноштабних навчань є те, що вони проводяться на пунктах управління або на навчальних пунктах управління ВВНЗ (у приміщеннях, спеціально обладнаних засобами зв’язку і автоматизованою системою управління військами). Воєнні ігри можуть проводитися на картах або місцевості, але без залучення військ. Кожний вид воєнної гри має свої особливості, переваги та суворо визначені цілі. Вважається, що в навчальному закладі за основу повинні бути прийняті ігри двосторонні, а при можливості, і двоступеневі. №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У ході таких ігор можливо вирішувати ряд важливих завдань підготовки слухачів, як оперативно-стратегічного, так і оперативно-тактичного рівнів підготовки, до яких належать: • удосконалення навичок генералів і офіцерів у виконанні функціональних обов'язків з управління військами; • прищеплення тактичних навичок злагодженості різних органів управління; • перевірка нових воєнно-теоретичних положень та розіграш можливих варіантів виконання бойових завдань. На двосторонню воєнну гру найдоцільніше залучати слухачів кафедр ВВНЗ для створення двох і більше органів управління відповідного рівня. А викладацький склад варто залучати до односторонної воєнної гри. Перевага двосторонньої гри полягає в тому, що кожна сторона тримає у таємниці свої рішення з питань, визначених планом гри. У ході гри керівник заслуховує обидві сторони: спочатку одна доповідає своє рішення за ігровою ситуацією, потім інша доводить, що її рішення краще (конкурентоспроможне), при цьому заборонено підкреслювати помилки протилежної сторони, їх використовують при доведені доцільності свого (альтернативного) варіанту. Після завершення такого методу «доповідей», до гри запрошують

№9/2017

чергову пару команд із доповідями за наступною ситуацією в операції. Основна підготовка воєнної гри включає: 1) визначення вихідних даних; 2) розроблення замислу, плану – календаря гри та завдань граючим сторонам. Вихідними даними для організації воєнної гри є: • теми й навчальні цілі для кожної сторони, склад тих, кого навчають, час і тривалість гри; • район на карті й місце проведення гри, склад керівництва і посередників. Теми майбутньої гри зазвичай визначають з урахуванням ступеня підготовленості тих, кого навчають, та їх функціонального призначення. Для якіснішого відпрацювання навчальних завдань слід передбачити, щоб теми не були громіздкими та включали найважливіші питання, тому що гра може проводитися і за комплексною тематикою. Також доцільно передбачити вивчення протягом кількох років цілого комплексу питань воєнного мистецтва, поступово поглиблює знання тих, кого навчають. Мета воєнної гри, як правило, полягає у набутті тими, хто навчається, навичок швидко, глибоко та всебічно оцінювати обстановку, робити обґрунтовані висновки та приймати доцільні рішення, спираючись на проведе-

ні розрахунки. Також дуже важливо усіма формами та способами проведення ігор розвивати у офіцерів і генералів оперативне мислення, навички швидкого орієнтування, усіляко підтримувати сміливі, ініціативні дії, готовність до обґрунтованого ризику. Особливу увагу необхідно приділяти прищепленню офіцерам здатності самостійно й у короткий термін виконувати різні розрахунки, пов'язані з підготовкою, веденням операцій і управлінням військами. Для розроблення навчальних матеріалів до воєнної гри, завчасно призначають штаб керівництва у складі 5-6 осіб. Щоб забезпечити його плідну й цілеспрямовану роботу, керівник гри проводить зі штабом інструктивне заняття, на якому дає вказівки про характер гри, визначає тему, навчальні цілі й питання, замисел і етапи гри. Варто зазначити, що на основі вказівок керівника воєнної гри, група розробки навчальних документів повинна чітко

Основна функція воєнних ігор — закріплення якостей, необхідних для управління військами та успішних дій у бойовій обстановці»

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

уявляти мету гри та очікувані результати, що, у свою чергу, впливає на етапи гри, їх тривалість і зміст. Вважається, що у замислі воєнної гри необхідно детально показати вихідне положення військ сторін для кожного етапу, і також райони, оперативно-стратегічну (оперативно-тактичну, тактичну) обстановку для розігрування окремих епізодів і відпрацювання навчальних питань на кожному етапі, а крім звичайних положень передбачати й ті питання, які необхідно дослідити. Воєнну гру доцільно проводити з різкими змінами обстановки. Найчастіше при відпрацьовуванні низки навчальних питань одні бойові дії переростають в інші, тому для розіграшу окремих епізодів і відпрацьовування поставлених завдань необхідно у замислі проведення гри створити відповідну обстановку за районами, у яких передбачено розіграти ці епізоди. На основі замислу готують план-

26

календар проведення гри, де у загальних рисах наводять розрахунок часу всіх запланованих заходів за етапами воєнної гри. Завдання сторонам, які приймають участь у грі, розробляють на основі замислу гри для кожної сторони окремо. Вони є вихідним документом для введення тих, хто навчається, в обстановку. Після закінчення розроблення навчальних матеріалів керівник воєнної гри розпочинає підготовку штабу керівництва і тих, хто навчається. Порядок проведення воєнної гри залежить від складу тих, хто навчається (слухачі, науково-педагогічні працівники або ті й інші разом). Завдання тим, хто навчається, вручають завчасно, для вивчення вихідної обстановки і підготовки до гри. На двосторонній воєнній грі з різних тем завдання усім сторонам, що грають, доводять одночасно. Керівник гри може проводити во-

єнну гру різними способами, і в умовах, наприклад, навчального закладу йому доцільно бути присутнім під час вироблення тими, хто навчається рішення та плануванні бойових дій. Заслуховування сторін доцільно проводити на загальному зборі всіх учасників гри або по колективам. Заслуховування питань доцільно з'ясовувати знання тими, хто навчається, тактико-технічних характеристик озброєння, організаційної структури і тактики дій своїх військ і противника. Водночас дуже важливо, щоб ті, кого навчають, у своїх доповідях приводили не загальновідомі дані, а конкретні, обґрунтовані розрахунками пропозиції до відома підлеглих військ і сил. Під час гри керівник має не тільки фіксувати недоліки в роботі тих, хто навчається, а й брати участь у

№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

грі, ставлячи додаткові питання і, показуючи, як у цих умовах доцільно вирішувати те або інше питання. Це дозволяє вирішувати одне з найважливіших завдань воєнної гри – вироблення у тих, кого навчають, творчого підходу до розв’язання питань. Особливу увагу приділяють чіткості, стислості, зрозумілості та вірогідності ідей і аргументованості альтернатив. При розігруванні бойових дій успіху досягає та сторона, яка вчасно і правильно спланувала розвідку, вміло використовувала слабкі сторони противника, вигідні умови місцевості, прийняла більш обґрунтований замисел, і аргументовано довела своє рішення. Завершальним етапом є розбір,

№9/2017

що є не менш важливим, ніж проведення гри. Під час розбору глибокого аналізують розв'язані питання і дії тих, хто навчається. Підготовку розбору зазвичай починають одночасно із розробленням замислу та інших навчальних матеріалів і продовжують у ході гри. У деяких випадках доцільно проводити розбір кожного етапу для порівняння прийнятих сторонами рішень. Матеріали розбору готують на основі оцінок керівника гри, його заступника або посередників. У доповіді керівника детально аналізують як позитивні, так і негативні моменти у грі тих, кого навчають. Розбір повинен бути цікавим, навчальним, запам'ятовуватися та бути проілюстрованим слайдами. Під час розбору також оцінюють розроблені сторонами графічні документи та оцінюють їх оформлення. Наприкінці розбору вказують загальні недоліки в роботі тих,

кого навчають і ставлять завдання для їх усунення. Тема будь-якої гри повинна бути сформульована тільки у формі запитання. Науковий пошук відповіді на нього і є результатом гри, шляхом порівняння яких керівник гри визначає переможця гри. Отже, воєнна гра є ефективною формою підготовки командирів, штабів, слухачів і науково-педагогічних працівників за умови її всебічної та ретельної організації. Проведення гри на якісному рівні можливе лише за умови глибокого знання керівником і тими, хто грає, усіх знань сучасної воєнної думки. Важливою у проведенні воєнної гри є особиста участь керівника в її підготовці. Тільки творчий підхід усіх учасників дозволить найбільш повно вирішити поставлені навчальні питання. Тож підготовка і проведення воєнних ігор мають стати обов'язковим компонентом педагогічної культури.

27


Проблеми світогляду

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мир і війна «Холодна» війна начебто закінчилася, протистояння двох соціальних систем здавалось б пішло в минуле, але й досі нерівноважний світ стрясають нескінченні збройні конфлікти та війни, заколоти і терор, так що про стабільність годі мріяти Мосов С.П., Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор, Національний центр управління та випробування космічних засобів

Чубіна Т.Д., доктор історичних наук, професор, Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України

Нині збереження миру на планеті є однією з головних турбот людства, яка вже друге десятиліття ХХI ст. залишається не вгамованою. Мирна політика держав, що відповідає цим сподіванням та інтересам народів, не може не спиратися на давню гуманістичну традицію громадської думки, представники якої протягом століть піднімали свій голос проти взаємного знищення народів. Ідея вічного миру народилася не вчора. Вона супроводжувала становлення та розвиток міжнародних відносин і міжнародного права в Новий час, у період зароджен-

ня капіталізму, проте її витоки йдуть у далеке минуле. Вона формувалася разом із розвитком людства, видозмінювалася в залежності від соціальних обставин, характеру суспільного ладу, панівної ідеології. Виникнувши, як смутна мрія про умови нормального, істинно людського життя, ця ідея згодом перетворилася в одну з центральних проблем світогляду. Мрію про мир можна побачити вже в античній філософії, для якої поняття «встановити мир» – означало, у першу чергу, покласти край військовим сутичкам між грецькими містами-державами.

28

Платон, розрізняючи два види війн – внутрішню і зовнішню, тільки у останній бачив війну; перша вважалась з його боку обуренням, яке треба всіма заходами припиняти. Аристотель зазначав природне прагнення людей до мирних і досконалих форм співіснування та моральності. Імперія Олександра Македонського, а потім Римська імперія дали поштовх до виникнення ідеї про встановлення миру в межах всесвітньої держави, що мала об’єднати все людство. Стоїки були провісниками такої держави. Пізній стоїцизм порвав з традиційним вихвалянням військової доблесті, проголосивши загальний мир, рівність і братерство людей. Згідно Епіктету, людина – громадянин Всесвіту, людство – єдина родина. Викривав війну і Сенека, який розглядав прагнення до завоювань як божевілля. Ідеї стоїцизму були засвоєні християнською релігією, яка зробила вели№9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

чезний вплив на розвиток європейської культури. Раннє християнство відображало сподівання пригноблених і знедолених. Певною мірою воно виступало як антитеза античному мисленню, яке у цілому позитивно відносилося до війни, проповідувало рівність, любов і мир. В Євангелії від Матвія сказано, що коли Ісус Христос зійшов на гору (Нагірна проповідь) і сів, то до нього підійшли Його учні, яким було сказано таке: «Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими» (Матф.5: 9). І хоча повчання християнства не привело до припинення війн (а часом воно навіть виправдовувало кровопролиття), у цілому його поява і поширення знаменувало панування нового ладу думки. Християнський теолог і філософ Августин Аврелій (354-430 рр.) писав про переваги «вічного миру», який рівнозначний вічному життю, уготованого праведникам: «Благо миру таке велике, що навіть в умовах життя земного і смертного звичайно ні про що з великим задоволенням не слухають, нічого сердечніше не бажають і нічого кращого знайтися не може...». Мир, згідно розуміння Августина, – це упорядкований стан, а порядок є таким розташуванням речей, при якому кожна з них знаходиться на своєму місці. У вченні Блаженного Августина відбилися гуманістичні устремління нової релігії, яка швидко завоювала європейський контингент. Ідеї Августина про №9/2017

упорядкований стан душі, сім’ї, держави були покладені в основу проповіді «Божого миру», з якою в подальшому виступила католицька церква. При цьому мало місце одне важливе «але». «Божий мир» розглядався як мир і правопорядок у межах християнських держав. Що стосується іновірців, то по відношенню до них залишалися в силі ідеї

Початок ХХІ ст. характеризується нестабільністю, активним веденням психологічних, інформаційних та економічних війн, які супроводжуються збройними конфліктами, локальними, гібридними і «бунтівними» війнами» завоювання та поневолення… Мабуть невипадково рух за «божий мир» з часом переріс з легкої руки католицької Церкви в Хрестові походи. У середні віки ідея миру виступала в трьох видах. По-перше, як життя доброчесної людини, як душевний спокій і мир у сім’ї. По-друге, як «Божий мир» у державі, усунення феодальних міжусобиць. По-третє, як Християнська республіка – союз європейських держав (під егідою Папи Римського або проти нього). У той

період війна, як така, ніким ще не була осуджена. Нове слово про мир було сказано в епоху Відродження. Проголосив його Еразм Роттердамський. У «Похвалі дурості» про військове ремесло сказано чимало викривальних слів. У антивоєнному трактаті «Скарга мира, звідусіль вигнаного і поваленого» (1517 р.), війна була визначена автором як причина всіх бід і зла, яка подібно до моровиці, роз’їдає совість і віру людини. Миротворцям ж була дана похвала: «Нехай найбільші почесті віддаються тим, хто запобігає війні, хто своїм мудрим рішенням відновлює згоду, нарешті, хто всіма силами робить так, що стають непотрібними величезні армії та запаси зброї». Філософ Себастьян Франк, спираючись на авторитет Святого Письма, у своєму антивоєнному творі «Бойова книжечка миру» (1539 р.) вимагав дотримання шести умов, які, на його думку, могли виключити війну та зробити світ вічним. Сьогодні ці умови можуть здатися наївними, але головне, на що звернув увагу Франк, мир – це справа рук людських. Перша умова – «війні потрібне від Бога знамення», її не можна починати довільно; друге – не можна вести війну заради власної вигоди, її можна вести тільки для «честі Божої і заради загальної користі»; третє – той, хто першим нападає, завжди неправий, війна може бути тільки оборонною; четверте – перш ніж братися за зброю, треба запро-

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

понувати ворогові мир; п’яте – не можна сподіватися на силу і чисельність своїх військ: тільки Бог вирішує результат війни; шосте – не можна укладати союзів з безбожниками. У Франка зустрічається і пророча думка про те, що в реальному сенсі слова, на війні не буває перемоги, перемога – це лише закінчення кровопролиття. Втрати завжди непоправні, тому перемога і поразка однаково жахливі, і навіть виграна війна програна перед Богом. Епоха Відродження універсалізувала і спекулятизувала ідею миру. Мова вже йшла про світ для всіх народів, у тому числі і для іновірців. Авторитет Біблії не похитнувся, на неї посилалися як і раніше, але ставало дедалі очевидніше, що вирішення проблем миру має носити філософський і політичний характер. Першим пацифістом, який запропонував теоретичні засади для створення миролюбної співдружності держав у книзі «Новий Кіней», опублікованій напіванонімно в 1623 р. у Парижі, і бачив їх реалізацію в природному праві людей на життя і добробут, вважається Емерік Крюс. Його ідеї стосувалися не тільки європейських країн, але й всіх народів світу. У Середньовіччі ідея природного права наділялася теологічною формою.

30

Основою цього права визнавався божественний закон, вічний, незмінний, універсальний. Тільки в XVII ст. теорія природного права набула нового, світського змісту, її прихильники намагалися спиратися на розум і досвід людини. Утопічні ідеї Крюсе наповнив реальним змістом герцог Сюллі, який фактично запропонував свого часу проект військово-політичного союзу західноєвропейських держав. Тема мирного співіснування була використана в проекті Сюллі в інтересах французького абсолютизму. У другій половині XVII ст. все частіше лунали голоси, які засуджували війни. Лабрюйєр, Фенелон, Гудар де Ламотт шукали причини військових зіткнень і засоби для їх усунення. Над грандіозним планом захисту миру працював видатний чеський філософ і педагог Ян Амос Коменський. У своєму трактаті «Необхідно лише одне» (1668 р.) він поставив питання про необхідність докорінного перегляду зовнішньої політики провідних держав і зробив наголос на тому, що не можна покласти край війнам, продовжуючи вести їх, чвар, розпалюючи їх, переслідуванням, переслідуючи людей. Як показує історія, жодному з підходів щодо встановлення миру не вда-

лося бути реалізованими. Інші проекти побудови мирних міжнародних відносин, що виникали на початку XVIII ст., спіткала та ж доля. Це відноситься, зокрема, до проекту вічного та загального миру між усіма народами Європи абата Шарля Ірине де Сент-П’єра, який отримав на той час найбільшу популярність. Він вважав, що запорука миру полягає в створенні європейського союзу держав з конфедеративною формою правління, члени якого добровільно відмовляються від застосування зброї при розв’язанні конфліктів, які між ними виникають. У той час ідеї Сент-П’єра не зробили істотного впливу на політику європейських держав. Однак, отримавши широке поширення, вони вплинули на формування світогляду багатьох мислителів, як у Франції, так і далеко за її межами. У Франції представники пізнього Просвітництва покінчили з ілюзіями просвітителів ранньої епохи, які апелювали до чеснот і розуму своїх правителів. Виявивши зв’язок війни з характером державного устрою, вони показали, що для досягнення миру необхідно, перш за все, провести перетворення форм державного правління. При цьому гостро постало питання про способи усунення деспотичних форм правління. Це питання поставив Жан-Жак Руссо, який №9/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

з’єднав ідею міжнародного договору з ідеєю політичної перебудови суспільства. Англійське Просвітництво не було настільки радикальним, як французьке. Останнє розвивалося напередодні революції. Автори мирних проектів, що з’явилися в Англії у XVIII ст., як і раніше, апелювали до розуму правителів. Найбільшу популярність серед таких авторів отримали Джон Беллерс і Єремія Бентам. Беллерс, наприклад, запропонував створити європейський конгрес з метою формування сенату для вирішення спірних міжнародних питань. Бентам, проаналізувавши причини війн, дійшов до висновку, що вони кореняться в сфері політики, а не психології. Отже, за його висновком, треба було перебудовувати політичні відносини. Він запропонував надзвичайно сміливу для того часу програму, в якій наполягав на скороченні озброєнь, звільнення колоній і відмову від таємної дипломатії. Ці вимоги набагато випередили свій час, хоча в цілому світогляд Бентама залишався в рамках помірного просвітництва. Ідея вічного миру становила невід’ємну частину вчення Іммануїла Канта. Глибоко обґрунтована думка про те, що мир з необхідністю прокладе собі

ХХ ст. стало століттям винищувальних війн та соціальних потрясінь, які згубили десятки мільйонів людських життів і принесли народам незліченні страждання»

невеликій статті «Ідея загальної історії» (1784 р.), повторивши та розвинувши в низці інших своїх робіт, особливо в трактаті «До вічного миру» (1795 р.). Перед людством, згідно Канта, відкриваються дві можливості вічного миру: чи шлях договору, що забороняє війни, чи «вічний мир» на всесвітньому кладовищі людства після винищувальної війни. Про першу можливість вели розмову багато ще до Канта, другу пророчо передбачав мислитель, який звик все додумувати до кінця. Ніхто крім Канта не міг у ХVІІІ ст. уявити собі самознищення людства. Двісті років потому, як показує історичний досвід, така можливість стала реальною. З більш радикальною програмою виступив Йоганн Готліб Фіхте в «Йенском філософському журналі» (1796 р.). Він виходив із того, що єдиним природним станом людини є його існування в державі. Фіхте наполягав на тому, що тільки держава, заснована на «рівновазі» майна, на справедливому розподілу багатств, на праві та розумі може служити прикладом і передумовою створення міжнародного об’єднання, здатного встановити вічний мир. Після закінчення Наполеонівських війн і заспокоєння Європи, громадська думка знову звернулася до ідей миру. Естафету прийняв Карл Християн Фрідріх Краузе. Вчення Краузе на його батьківщині в Німеччині не набуло поширення, але набуло популярність за її межами, головним чином в іспаномовних країнах. Краузе висунув ідею органічної єдності миру і людства. Першоосередком суспільства він вважав сім’ю, що утворить потім рід і плем’я. Племена формують

народи, які в свою чергу повинні зливатися воєдино. Ця думка була покладена в основу книги Краузе «Прообраз людства» (1811 р.). Своє раціональне зерно в розробку гуманістичної ідеї миру в усьому світі внесло й російське Просвітництво, тісно пов’язане в той період із західноєвропейською суспільною думкою. У Російській імперії Р. М. Цебріков переклав з французької мови видану в 1757 р. працю Анжі Гудара «Світ Європи або Проект загального замирення». У 1771 р. І. Ф. Богданович опублікував переклад викладу тракту Сен-П’єра. Я. П. Козельський, який спирався в своїх працях на ідеї французьких просвітителів ХVІІІ ст., і, особливо, на ідеї Руссо, вважав, що основний шлях до досягнення миру полягає в створенні суспільства, побудованого на гармонії інтересів правителів і підданих. У 1803 р. вийшла книга відомого російського просвітителя В. Ф. Малиновського «Міркування про мир і війну», в якій він викривав війни і криваві зіткнення між народами. У ХІХ ст. продовжували виникати проекти вічного миру, але на тлі боротьби, що розгорнулася між різними державами за переділ світу, вони не змогли знайти того потужного громадського резонансу, який зустрічали подібні проекти століттям раніше. До кінця ХІХ ст. у всьому світі налічувалося 125 Товариств захисту миру. Учасники руху намагалися впровадити в якості обов’язкових принципи міжнародної третейської юрисдикції, обмежити право війни, скоротити військові витрати, створити міцні правові основи для захисту мирного політичного порядку. Основне своє

дорогу в стосунках між державами, стала тим новим, що було внесено Кантом у питання загальної проблеми миру, яка вперше з’явилася як реальна філософська проблема. Всі складові філософської системи Канта, що стосуються людини та суспільства, логічно приводять до постановки питання про подолання війн і обґрунтування історичної необхідності вічного миру. Як мораліст, Кант завжди засуджував війну, як діалектик, він визнавав її значення на певному етапі історії суспільства, як футуролог, він бачив неминучість відмови від неї. За Кантом ні здоровий глузд і добра воля монарха, ні його уявлення про користь і щастя підданих, а сам хід історії долає війну, робить її неприйнятною формою міждержавних відносин. Вічний мир неминучий, він настане на Землі, хочуть того окремі люди або не хочуть. Цю думку Кант сформулював у №9/2017

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

завдання прихильники світу бачили в тому, щоб всебічно обґрунтувати проблему миру як проблему міжнародного права, вирішення якої повинно мати обов’язковий характер. На Гаазькій конференції з обмеження озброєнь (1899 р.) пропозиції Росії про припинення збільшення сухопутних і морських сил, заморожування і наступне скорочення рівня військових бюджетів підтримала лише Італія. Прийняті конференцією конвенції та декларації, що включали в себе деякі міжнародні правила, і які були покликані сприяти мирному вирішенню міжнародних суперечок, не могли запобігти військовим конфліктам, що були викликані боротьбою за переділ світу: через кілька днів після її закінчення розпочалася Англобурська війна (1899-1902 рр.). Намагався втілити ідею загального миру і марксизм, покладаючись на класову боротьбу та звільнення робітничого класу: війну не можна подолати, не знищивши її соціальні корені. Марксизм сподівався на те, що прості закони моральності й справедливості, якими повинні керуватися в своїх взаєминах приватні особи, стануть вищими законами у відносинах між народами. Так вважав К. Маркс. Вожді більшовизму передбачали, що Росія стане країною звільнення робітничого класу, країною-мироносицею. Однак, під час визволення робітничого класу не відбулося так, як теоретично прописувалося, так само не відбувся і загальний мир на планеті… ХХ ст. стало століттям винищувальних війн та соціальних потрясінь, які згубили десятки мільйонів людських життів і принесли народам незлічен-

32

ні страждання. Перша та Друга світові вій-ни і наступна за нею «холодна війна» стали, як уже зазначалося, світовими війнами. Закінчення «холодної війни» і небезпечного протистояння двох протилежних соціальних систем зі зброї масового знищення не зробили світ більш безпечним: нова епоха стала менш передбачуваною, ніж у часи тривалого мирного протистояння соціалістичного і капіталістичного таборів. Початок ХХІ ст. (і третього тисячоліття) характеризується нестабільністю, активним веденням психологічних, інформаційних та економічних війн, які супроводжуються збройними конфліктами, локальними, гібридними і «бунтівними» війнами, в яких все більше й більше проявляється активна боротьба держав, транснаціональних компаній і «сірих» зон (спецслужби, клани, злочинні угруповання та ін.) за енергоресурси. У боротьбі за різноманітні інтереси руйнується світовий порядок, фактично здійснюється постмодерністський переділ світу, який породжує хаос і являє черговий тріумф волі, що затверджує право сили та безсилля права. У цих умовах конкретний вигляд миру буде залежати від осмислених дій людей, від їх цілеспрямованої волі, від боротьби за збереження миру. Знання про суспільство, повага до традиції здатні навчити людей жити, не лякаючись майбутнього. За словами Канта, «вічний мир (кінцева мета всього міжнародного права) є, зрозуміло, нездійсненна ідея. Але політичні принципи, націлені на те, щоб вступати в такі міжнародні зв’язки, які служили б наближенню до стану вічного миру, цілком можуть бути здійсненні».

Ідея миру несподівано стала наріжним каменем нової історії України в ХХI ст. Гібридна війна, що почалася в 2014 році, так і не отримала свого мирного шляху вирішення. Мінські перемовини не забезпечили ґрунтовну платформу для закінчення кровопролиття та переходу до мирного етапу розв’язання конфлікту. Бажання миру пронизало все українське суспільство. Кожен день антитерористичної операції в південно-східному регіоні країни «оплачується» життями та пораненнями як воїнів, так і мирних громадян, супроводжується навмисним знищенням інфраструктури українських сіл і міст, зростанням кількості біженців, необхідністю постійного налагодження життєзабезпечуючих процесів на території країни, що охоплена війною. Війни і тероризм, як це не сумно, отримали своє продовження в третьому тисячолітті, нарощуючи масштаби та розширюючи географію «гарячих точок» на нашій планеті: Лівія, Афганістан, Ірак, Судан, Сирія, Ліван, Туреччина, Пакистан, Малі, Конго, Німеччина, Нідерланди, Швеція, Велика Британія, Франція, Іспанія... Світ у ХХI ст. знову «стоїть» біля закритих «воріт» згубних війн і тероризму, які захоплюють у свою смертельну «сітку» все нові й нові держави на нашій планеті. Пам’ять про багатовікову мрію людства і світло знань про творців ідеї вічного миру повинні вказати людству шлях до миру і порятунку, інакше «вічний мир» за І. Кантом настане на всесвітньому кладовищі людства після винищувальної війни.

№9/2017

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №9/2017  

Оборонний вісник №9/2017  

Advertisement