Оборонний вісник №9_2016 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЗМІСТ Демократичний цивільний контроль

Громадське око за армією

Іноземний досвід

ІТ-технології

Підготувати рядового Раяна

Єдина система управління 16

Безпілотна авіація

Міжнародні відносини

Перемогти у боротьбі з БПЛА

Превентивний удар

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

Воробйов Г.П. — тво начальника Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Фурія»: побачити все Довідка «Фурія» — багатоцільовий безпілотний авіаційний комплекс, призначений для виконання широкого кола завдань військового і цивільного призначення Максимальний радіус:

до 30 км Дальність польоту:

100 км Силовий агрегат:

електричний двигун Живлення:

дві АКБ по 16 тисяч мА/год Тривалість польоту:

до 2 годин Крейсерська швидкість :

65 км/год Максимальна швидкість:

до 130 км/год Розмах крила:

1,6х1,063 м Корисне навантаження:

денна та нічна відеокамера

Бойовий модуль «Дуплет» Новий бойовий модуль «Дуплет» встановлений на БМП-2. Він озброєний 2-ма спареними 30-мм автоматичними гарматами ЗТМ-2 (український аналог радянської гармати 2А42), 7,62-мм кулеметом КТ-7,62 (аналог радянського ПКТ), 30-мм гранатометом КБА-117 (аналог АГС-17) та 4-ма пусковими установками ПТРК «Бар’єр». БМ «Дуплет» оснащений повністю комп’ютеризованою системою управління вогнем, має в комплекті тепловізор, лазерний далекомір і лазерний канал наведення ракет.

бройним Силам України незабаром передадуть нову модифікацію вітчизняних безпілотників А1-СМ, які вже пройшли визначальні випробування. Для Міноборони, Нацгвардїї і СБУ вже було виконано декілька держконтрактів, продовжується робота по виготовленню нової техніки, зараз вийшов ще один новий комплекс для спецслужб. За весь період АТО було поставлено більше 40 літальних апаратів в зону АТО. Як правило, комплекс складався із одного літального апарату, наземної станції, антенного комплексу, потім з 2-х літальних апаратів, а вже останні поставки були з комплектацією 3-х літальних апаратів. Комплекс включає в себе три БПЛА, кілька змінних голівок із тепловізійними та звичайними камерами, наземну станцію керування і обробки

Міномет від «Маяка» Київський завод «Маяк» розробив новий 60-мм міномет, якій відповідає стандартам НАТО. Це мобільний, переносний міномет для використання в десантних військах. Його вага – до 10 кг. Заявлена дальність стрільби – 2,5 км. Довжина стовбура – 1002 мм. В ході випробувань дальність стрільби становила 3700 метрів. Зараз міномет проходить держвипробування. Також завод «Маяк» самостійно освоїв і виробництво 60-мм пострілів. Держзамовлення на новий міномет М60 – 50 одиниць на 2016 рік.

інформації, антени та додаткове обладнання. Конструкція планера — «літаюче крило». При виготовленні безпілотника використовувалися склотканина, вуглецева тканина і карбон. Всі елементи зроблені на потужностях заводу «Атлон Авіа». Завдяки моніторам оператор може стежити за геоінформаційною системою з прив’язкою координат і GPS-позицій літака. Другий монітор призначений для ведення спостереження через оптичну камеру. Зображення передається в режимі реального часу. Безпілотні літальні апарати А1-С «Фурія» офіційно прийняті на озброєння Нацгвардією та Збройними Силами України. На думку експертів, на озброєння ЗСУ потрібно близько 1 300 безпілотних комплексів. Вартість комплексу 150 тис. доларів.

Компенсації за піднайом житла У серпні Кабінет Міністрів схвалив проект Закону України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проект передбачає виплати компенсації за піднайом житла для контрактників у разі відсутності можливості їх розміщення у спеціально пристосованих казармах або сімейних гуртожитках. Відповідно до цих змін, близько 16 тис. сімей контрактників зможуть отримувати грошову компенсацію за оренду житла.

Медичне забезпечення У Збройних Силах України проблем із забезпеченням військ аптечками немає на складах на сьогодні є понад 100 тисяч аптечок. Минулого року Міністерством оборони було закуплено понад 93 тис. аптечок. Річний план закупівель на 2016 рік передбачає 10 мільйонів гривень, які планується витратити на закупівлю ще 100 тис. аптечок — для того, щоб сформувати недоторканний запас. До середини 2017 року передбачено забезпечити ЗС України на 100% виключно сучасними кровоспинними джгутами.

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перспективний літак В ДП «Антонов» тривають роботи з розробки нового транспортного літака Ан-188, на базі платформи військовотранспортного літака Ан-70 Перспективний літак буде представляти собою перероблений та модернізований Ан-70, буде оснащений замість чотирьох гвинтовентеляторних двигунів Д-27 чотирма двоконтурними турбореактивними двигунами (ТРДД), в якості яких розглядаються двигуни виробництва АТ «Мотор-Січ» – Д-436-148ФМ (який розроблений для Ан-178) або перспективним двигуном, над яким ще працюють інженери «Мотор-Січі», АІ-28. Для кращого експортного потенціалу, в якості опції виробник буде пропонувати також використання двигунів західного виробництва. Устаткування і системи Ан188 повинні бути українського і західного виробництва. Літак Ан-188, як заявляється, повинен мати максимальну злітну вагу 140 тонн і максимальну масу вантажу, що перевозиться 40 тонн. Розробники працюють над тим, щоб літак міг використовувати грунтові злітно-посадкові смуги довжиною всього 915 м. Дана модель розробляється за для того, щоб замінити заморожений проект Ан-70, в якому дуже велика доля комплектуючих та інтелектуальної власності належить Росії. ДП «Антонов», після анексії Криму і початку війни на сході України припинило спільні проекти з російськими компаніями і вже майже запущений в серію Ан-70 втратив всі перспективи на майбутнє.

Хто несе відповідальність Майже половина українців в конфлікті на Донбасі бачить провину Російської Федерації. Розподіл відповідей на питання: «Хто, на Вашу думку, несе відповідальність за російсько-український конфлікт?» виглядає наступним чином:

8% 45%

39% 8% Перш за все, Україна Перш за все, Росія Обидві країни однаковою мірою Важко відповісти

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №9/2016

Новий перелік військових звань У

Збройних Силах України буде введено новий перелік військових звань сержантського і старшинського складу . До кінця року планується завершити переведення частин бойового складу на нову структуру, в якій будуть посади «головний сержант роти», «головний старшина батальйону», «головний старшина полку», бригади. Також планується ввести сержантські посади в органи управління (штаби). У поточному році підготовку вже пройшли 360 інструкторів, які в подальшому і будуть готувати сержантський склад ЗС України. Відповідно до планів щодо створення та розвитку професійного сержантського корпусу передбачається створення вертикалі посад професійного і

старшинського складу, системи їх багаторівневої підготовки, наближення такої системи до підходів прийняття в країнах-членах НАТО, розподіл повноважень і відповідальності між офіцерами та сержантами і старшинами у підрозділах, підвищення ролі і відповідальності сержантського і старшинського складу за стан справ у військових колективах. Робота з формування інституту професійного сержантського корпусу розпочалася у травні 2016 року, після проведення зборів військовослужбовців сержантського і старшинського складу за участю Президента України. За підсумками цього заходу Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України поставив завдання щодо створення та розвитку дієвого сержантського корпусу.

«Ескалація напруженості на Донбасі в останні тижні поставить під ризик весь процес, тому жодної альтернативи мирному врегулюванню немає. Всі зобов’язання, які були взяті за Мінськими угодами повинні бути реалізовані зацікавленими сторонами». Франсуа Олланд, Президент Франції

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Демократичний цивільний контроль

Громадське око за армією

Бойко В.О., провідний науковий співробітник, кандидат економічних наук

Бойко Р.В., старший науковий співробітник, кандидат технічних наук

Ворона Т.О., старший науковий співробітник

наліз існуючих підходів та поглядів дозволяє сформулювати сутність системи демократичного цивільного контролю (ДЦК) сил оборони. Вона передбачається як комплекс перетворень в оборонних відомствах і організаціях, які

Цивільно-військові відносини являють собою складну систему взаємодії між суспільством і армією, що включає в себе всю сукупність процесів, які впливають на повсякденну життєдіяльність: політичних, фінансово-економічних, правових, кадрово-професійних, морально-психологічних, культурних, національних тощо можуть бути розділені на три самостійні, хоча і взаємопов’язані компоненти (демократичний контроль як такий, стосунки між цивільними та військовими структурами, воєнна реформа). Демократичний контроль містить у собі керівництво воєнною діяльністю з боку уряду і нагляд парламенту за діями уряду та воєнних структур. Відносини між цивільними і військовими структурами складаються із відносин між армією та урядом, а також між армією та суспільством. Демократичний контроль накладає на військових відповідальність за освіту цивільних осіб в уряді, парламенті та засобах масової інформації в галузі воєнної діяльності, а також зобов’язує

цивільних чиновників оволодівати відповідними знаннями, щоб цивільні і військові структури могли ефективно співпрацювати між собою. Але, незважаючи на вагомі здобутки та враховуючи питання сьогодення, система демократичного цивільного контролю за оборонною сферою потребує всебічного аналізу та удосконалення. Головне функціональне призначення ДЦК за широкою сферою військової діяльності – приводити у відповідність із Конституцією та законами України, нормами і принципами всі сторони життя та діяльності Збройних Сил, включаючи виконання військовими керівниками завдань і обов’язків, що №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Цивільний контроль повинен стати способом ефективної взаємодії суспільства та його воєнної організації, головним напрямом участі суспільних сил у військовій реформі, гарантом її відкритості для кожного громадянина

стоять перед ними. Функціонування громадського контролю у демократичному суспільстві може розглядатися як цілеспрямований та дієвий вплив соціальних суб’єктів, головним з яких є громадський активіст, якому мають створювати необхідні умови для самореалізації творчого потенціалу. Цивільний контроль повинен стати способом ефективної взаємодії суспільства та його воєнної організації, головним напрямом участі суспільних сил у військовій реформі, гарантом її відкритості для кожного громадянина. Призначення системи демократичного цивільного контролю, її склад і структура можуть бути представлені в такий спосіб: 1) підсистема державного адміністративного контролю; 2) підсистема парламентського контролю; 3) підсистема соціального (суспільного) контролю. Таким чином, ДЦК являє собою цілісну єдність трьох підсистем (мал.1) Демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони – комплекс здійснюваних відповідно до законодавства правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення законності і правопорядку, відповідальності, підзвітності та прозорості в діяльності органів сектору безпеки і оборони та інших органів, діяльність яких пов’язана з обмеженням прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України. Система взаємовідносин демократичного цивільного контролю має за мету на приведення керівництва оборонною сферою в керований компонент, що не буде представляти небезпеки для самого суспільства. У грудні 1994 році на саміті в Будапешті державами – учасниками ОБСЄ в т. ч. і Україною були прийняті принципові установки цивільного контролю за збройними силами, які викладені у п.20 «Кодексу поводження»: «Держави №9/2016

учасники розглядають демократичний цивільний контроль за військовими і воєнізованими силами, силами внутрішніх справ, а також розвідувальними службами і поліцією як незмінний елемент стабільності безпеки. Вони будуть сприяти інтеграції своїх збройних сил з цивільним суспільством, що є важливим проявом демократії». Упродовж останніх десяти років країни-члени НАТО знижували видатки на оборону. Після агресії Росії 2014 року, під час Уельського саміту було прийняте рішення припинити урізання й розпочати збільшення видатків на оборону (у 2015 році 16 з 28-ми країн Альянсу збільшили оборонні бюджети). Платник податків безпосередньо зацікавлений у визначенні і дотриманні розумної міри в обсязі, спрямованості, структури і порядку фінансування ЗС України, а для цього і потрібен цивільний контроль за тим, куди спрямовуються та як використовуються народні гроші. Зв’язок з громадськістю має важливе значення для силових структур. Нещодавнє опитування Vox Ukraine показало, що громадськість та експертне товариство по-різному сприймають та оцінюють роботу Міністерства оборони України. Відсутність чіткого зв’язку з громадськістю приводить до недовіри та плутанини. Побудова в Україні громадянського суспільства тісно пов’язана з на-

лагодженням у державі гармонійних цивільно-військових відносин, які мають сприяти більшій прозорості та зрозумілості населенням країни військових реформ та інших заходів у військовій сфері. Демократичний цивільний контроль у військовій сфері уособлює загально визнану у світі модель цивільно-військових відносин, зумовлює підпорядкованість діяльності воєнної організації держави цивільній владі та верховенство політичного керівництва у сфері національної безпеки і оборони. У теперішній час моделі демократичного контролю за Збройними Силами можуть варіюватися залежно від обставин і з часом змінюватися. Хоча конкретної моделі сьогодні не існує, проте існують спільні знаменники та показники, котрі на думку багатьох експертів повинні бути у всіх демократичних країнах. Виходячи з цього, до таких спільних знаменників в Україні можуть належати: • конституційна і правова структура з чітко визначеними повноваженнями та належна перевірка і збалансованість між державними інституціями; • чітко визначений ДЦК над Міністерством оборони, причому і в Міністерстві оборони ключові посади мають обіймати цивільні урядові особи; • предметний і детальний, а не поверхневий парламентський нагляд за оборонною політикою та витратами; якщо парламент

Мал. 1

Система взаємовідносин демократичного цивільного контролю Демократичний цивільний контроль сил оборони підсистема державного адміністративного контролю

підсистема парламентського контролю

підсистема соціального (суспільного) контролю

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Найбільш важливим питанням інтеграції ЗС України з іншими військовими формуваннями є досягнення їх взаємосумісності у складі міжвидових угруповань»

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

•

обмежується формальним ставленням, це свідчить про слабкий демократичний контроль за збройними силами; достатня прозорість процесу ухвалення рішень, що припускає ретельну громадську перевірку питань, пов’язаних з безпекою; оборонні програми не повинні виходити за межі того, що дійсно є необхідним, і не повинні підривати демократичну підзвітність, незважаючи на існування незаперечних вимог щодо їх секретності; інформаційно забезпечене загальнона-

№9/2016

ціональне обговорення проблем безпеки, у якому особливу роль відіграють цивільні експерти з урядових кіл, засобів масової інформації, політичних партій, а також незалежні джерела, зокрема науково-дослідні інститути, котрі консультують і дають критичну оцінку. Стосовно цивільно-військових відносин, заснованих на поділі військових і політичних інститутів, їх основними показниками (параметрами) можуть бути такі: • існування розвинутого й активного цивільного суспільства, незалежного від держави; • існування яскраво вираженого механізму прийняття політичних рішень з військових питань, в якому не беруть участі самі військовослужбовці; • наявність цілої мережі цивільних інс-

•

• •

•

титутів для здійснення політичного, парламентського і суспільного контролю за діяльністю збройних сил; автономність політичного і військового професіоналізму як соціальний принцип комплектування збройних сил – винятково на військово-професійній основі; правове закріплення невтручання військових у внутрішнє життя суспільства, особливо – у внутрішньополітичні відносини (деполітизація збройних сил). Аналіз вищевикладених концептуальних положень показує, що предметом ДЦК у сфері ресурсного забезпечення ЗС України можуть бути: запобігання безконтрольним чи нераціональним витратам ресурсів і коштів у військових цілях; кадрова політика армії, порядок навчання військовослужбовців і перепідготовки сил резерву, підготовка населення і території країни до оборони; організація виробництва, характер, вид і кількість спецпродукції, порядок розподілу (торгівлі) зброєю і боєприпасами та їх за-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стосування в надзвичайних ситуаціях; стан фінансового, побутового, матеріально-технічного і медичного забезпечення армії, порядок розподілу та використання матеріальних і фінансових коштів, створення запасів і резервів матеріальних коштів. Розгляд вищеперерахованих предметів ДЦК показує, що головним об’єктом цього контролю є оборонні ресурси держави. Виходячи з цього, оборонним ресурсам держави (матеріальним, фінансовим, людським тощо) належать особлива роль і місце в розв’язанні проблеми ДЦК за оборонною сферою. Результати досліджень і військова практика утримання армій провідних країн світу та забезпечення їх потреб свідчать, що до 70% витрат приходиться на ресурсне забезпечення. Це означає, що оборонні ресурси стають сьогодні економічною основою воєнної і національної безпеки держави, а ефективне використання оборонних ресурсів є стратегічним завданням як збройних сил, так і держави в цілому. Очевидно, що в умовах обмеженості ресурсів для забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави потрібні висока організація роботи і тісна взаємодія всіх ланок державної влади, узгодженість економічних зусиль та своєчасність здійснення великих і малих заходів щодо удосконалення сучасного становища. Тому пріоритетним завданням на сьогодні стає інтеграція систем управління у використанні ресурсів держави з метою розподілу їх для подальшого найефективнішого використання. Актуальність інтеграції усіх військових формувань в сфері управління оборонними ресурсами обумовлена об’єктивною необхідністю, реаліями розвитку держави, зокрема: • стратегічним курсом держави (воєннополітичні передумови); • вимогами Воєнної доктрини України та Стратегічним замислом застосування Збройних Сил (воєнно – стратегічні передумови); • економічним станом держави (воєнноекономічні передумови). Процес військової трансформації передбачає: • перегляд оперативних концепцій та основ застосування Збройних Сил України, пошук і прийняття нових підходів до ведення збройної боротьби; • перегляд основних завдань та реорганізацію структури військ (сил), забезпечення готовності до можливих змін у середовищі безпеки; •

•

досягнення необхідних оперативних спроможностей. З точки зору застосування військ (сил) найбільш важливим питанням інтеграції ЗС України з іншими військовими формуваннями є досягнення їх взаємосумісності у складі міжвидових угруповань. Існуюча система управління оборонними ресурсами України не відповідає тим змінам, які вже провадяться в Збройних Силах та інших військових формуваннях держави. Вона не забезпечує оперативну і технічну сумісність систем управління оборонними ресурсами з системами управління військ (сил). В цих умовах актуальність і потреба інтеграції та автоматизації процесів управління оборонними ресурсами піднімаються з рівня Міністерства оборони до державного рівня. З іншого боку сьогодні, як ніколи, для України стає важлива проблема створення Єдиної системи управління оборонними ресурсами (ССУ ОР) Збройних Сил та інших військових формувань держави, яка буде відповідати умовам модернізації та трансформації ЗСУ, забезпечувати оперативну і технічну сумісність військ, зокрема їх сумісне застосування. Створення Єдиної системи управління оборонними ресурсами дозволить здійснити наступні переваги: • централізувати управління всіма видами оборонних ресурсів; • скоротити кількість ланок існуючої системи управління оборонними ресурсами; • зменшити витрати на Збройні Сили та військові формування інших силових міністерств і відомств; • накопичити запаси матеріальних засобів на воєнний час за єдиним планом у цілковитій відповідності до оперативної (оперативно-стратегічної) мети застосування Збройних Сил; • розробити єдиний план використання цивільних джерел матеріальних запасів та системи забезпечення можливих бойових дій, в якому передбачити й використання промислових підприємств для ремонту озброєння та військової техніки; розвивати інфраструктуру Збройних Сил як частку загальнодержавної інфраструктури; підвищити мобільність оперативних (оперативно-стратегічних) об’єднань сил міністерств та відомств держави. З урахуванням вищевикладеного до основних проблемних питань функціонування системи ресурсного забезпечення ЗС України, зокрема ДЦК за цим забезпеченням можуть бути віднесені такі: 1. Відсутня вертикаль управління всебічним

забезпеченням. Не визначений орган управління, який би на стратегічному рівні повною мірою відповідав за планування та організацію всебічного забезпечення військ (сил) у мирний час та в особливий період, за стан ОВТ на всіх етапах їх життєвого циклу, а також за стан створення, утримання та оновлення (освіження) ОВТ, матеріально-технічних засобів і майна. 2. Організаційна структура вищих органів управління не відповідає структурам логістики видів Збройних Сил України та структурам технічного і тилового забезпечення. Внаслідок цього порушується вертикаль управління щодо виконання завдань технічного і тилового забезпечення, не має можливості чітко визначити та юридично закріпити функції, завдання, повноваження і рівень відповідальності між органами управління та структурними підрозділами різних ланок в системі управління всебічним забезпеченням. 3. Відсутній дієвий механізм відновлення та оновлення озброєння та військової техніки. Багаточисельні фінансові обмеження потреб Збройних Сил протягом останніх років призвели до виникнення проблем, що негативно впливають на загальний стан боєздатності військ (сил). Тому, незважаючи на те, що загальний стан укомплектованості ОВТ достатньо високий, його якісний та технічний стан можна охарактеризувати як критичний, що вкрай негативно впливає на оперативні можливості військ (сил). 4. Досвід використання можливостей національної економіки, зокрема постачання №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Упродовж останніх десяти років країни-члени НАТО знижували видатки на оборону. Після агресії Росії 2014 року, під час Уельського саміту було прийняте рішення припинити урізання й розпочати збільшення видатків на оборону (у 2015 році 16 з 28-ми країн Альянсу збільшили оборонні бюджети)»

матеріальних засобів безпосередньо до з’єднань і підрозділів через комерційні підприємства не має юридичного підґрунтя. Аналіз існуючих проблемних питань в системі управління оборонними ресурсами та ДЦК за цими ресурсами показує, що на Збройні Сили України, як провідної організації в управлінні оборонними ресурсами держави, на сьогодні покладається низка завдань, основними з яких є: 1. Створення постійно діючих комітетів (комісій) щодо оперативного вирішення поточних проблем, посилення персональної відповідальності керівників, делегування повноважень на якомога нижчий рівень управління. 2. З метою оптимізації системи матеріально-технічного забезпечення доцільно максимально зацікавити структури малого та середнього бізнесу, що значно підвищить якість матеріального, продовольчого та інших видів забезпечення, надасть можливість командирам (начальникам) зосередити увагу на вирішення питань бойової та мобілізаційної підготовки. 3. Сьогодні, коли Україна стає більш демократичною країною, взяла курс на вступ до Європейського союзу, принцип ДЦК над військовими, коли цивільні беруть на себе відповідальність за національну оборону та безпеку, наближує нас до стандартів сучасного демократичного правління. В цьому процесі ключова функція цивільного контролю над №9/2016

військовими належить Верховній Раді, Кабінету Міністрів, зокрема Міністерству оборони України. 4. Демократичний цивільний контроль означає, що цивільна влада бере на себе відповідальність за стан оборони країни, бойову готовність, ресурсне забезпечення та моральний дух ЗС України. Щоб цивільний контроль був дієвим, цивільні мають підтримувати тісний зв’язок з військовими, але залишатись за межами їх корпоративної спільності, забезпечуючи виділення необхідних ресурсів в інтересах оборони, ефективної кадрової політики та інших управлінських завдань. 5. На Міністерство оборони як орган цивільного керівництва покладається ціла низка важливих завдань: • розробка загальної політики; • адміністративне управління; • правове і ресурсне забезпечення; • виконання бюджетних функцій тощо. При цьому військовим залишаються властиві їм завдання: підготовка військ; планування і проведення операцій. 6. Визначальними засадами відносин між суспільством і ЗС України є максимально можлива прозорість і відкритість військової діяльності, участь громадськості у формуванні політики оборонного відомства, формування довіри громадян до Збройних Сил та суспільної підтримки їх діяльності. 7. Головними напрямами розвитку цивільновійськових відносин є: • надання ЗС України допомоги громадянам, цивільним міністерствам і відомс-

твам, місцевим органам влади та органам місцевого самоврядування; • вдосконалення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами; • патріотично-виховна діяльність Збройних Сил. 8. Розробка науково-методичних основ побудови Єдиної системи управління оборонними ресурсами держави. Актуальним передбачається створення Державного комітету з питань оборонних ресурсів, який є міжвідомчим органом державної влади. Пріоритетне місце в цьому комітеті повинно належати Міністерству оборони. Створення в Україні системи демократичного цивільного контролю за оборонною сферою, зокрема за ресурсним забезпеченням ЗС України є на сьогодні важливим завданням. Передбачається, що вищевказане реформування спрямовано на підвищення ефективності використання оборонних ресурсів ЗС України. Остаточну оцінку цієї реформи надасть військовий досвід, військова практика застосування Збройних Сил. Однак досягнення повного прогресу в розвитку демократичного контролю, відносин між цивільними і військовими потребує тривалого часу, і не існує жодного остаточного вирішення цього питання. На жаль, вищевикладені заходи вирішують тільки частину проблеми створення проблеми ресурсного забезпечення ЗС України та ДЦК. Тому на сьогодні такій роботі потрібно надати новий імпульс, нове дихання. Потрібні вольові рішення, здатність мислити і діяти неординарно та нестандартно. Потрібні уміння консолідувати, зібрати по крихтах, мобілізувати існуючий потенціал Воєнної організації держави, спрямувати його на практичну роботу щодо подолання кризи, на послідовну реалізацію складних задач реформи ЗС України, на ефективне використання оборонних ресурсів в інтересах забезпечення економічної безпеки держави.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготувати ря

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ядового Раяна Зарубіжний досвід комплектування збройних сил свідчить, що в умовах відсутності загрози широкомасштабної війни із застосуванням сил загального призначення, відзначається тенденція скорочення чисельності армії та зростання рівня її професіоналізації

Горбенко С.В., полковник, ад’юнкт кафедри керівництва військами (силами) в мирний час НУОУ імені Івана Черняховського

асамперед це стосується і підвищення якості підготовки та комплектування офіцерського складу армій провідних країн світу. United States Armed Forces У США основними джерелами підготовки та комплектування офіцерського складу збройних сил є: • військові училища (за американською термінологією – академії) видів збройних сил; • військово-навчальні заклади по підготовці офіцерів з вищою військовою освітою; • курси перепідготовки та вдосконалення; • спеціалізовані військово-навчальні заклади; • інститут заочного навчання військовослужбовців; • курси позавійськової підготовки офіцерів резерву при цивільних ВНЗ; • офіцерські кандидатські школи (сухопутних військ, морської піхоти) і школа підготовки офіцерів ВПС; • набір на навчання із числа уорент-офіцерів, сержантів, рядових; • набір із числа цивільних спеціалістів (інженерів, наукових працівників, лікарів, юристів, священників); • набір із резерву. Значна кількість джерел підготовки та комплектування офіцерського складу дає змогу оперативно, динаміч№9/2016

Тіхонов Г.М., полковник, заступник начальника кафедри керівництва військами (силами) в мирний час НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

но та з високою якістю забезпечувати збройні сили США кваліфікованими військовими фахівцями. Випускники військових училищ (академій), що представляють професійний кістяк армії, становлять лише десяту частину від загального числа офіцерів, які вступають у збройні сили США. Приблизно половина первинних офіцерських посад заміщається резервістами. Професійна підготовка офіцерських кадрів включає загальну підготовку в основних військово-навчальних закладах з наступною спеціалізацією в офіцерських школах родів військ. По закінченню військово-навчальних закладів випускники отримують фундаментальну загальноосвітню підготовку, звання бакалавра в обраній галузі науки і техніки, загальна військова освіта та первинне офіцерське звання. Курси позавійськової підготовки офіцерів резерву функціонують при багатьох університетах і коледжах США з 4-річним і 2-річним терміном навчання, де готують офіцерів резерву з числа студентів. Курси є головним джерелом поповнення ВС кадровими офіцерами в мирний час (приблизно 50% випускників курсів, які закінчили 4-річну програму, стають офіцерами регулярної армії, ВПС і ВМС). Офіцерські кандидатські школи призначені для підготовки офіцерів в основному у воєнний час. Кількість шкіл і офіцерів, які випускаються, визначається поточними потребами зброй-

них сил в офіцерському складі. Вони комплектуються з числа сержантів і рядових регулярних військ з тривалістю навчання від декількох місяців до одного року. Військово-навчальні заклади, в яких офіцери проходять перепідготовку та підвищують кваліфікацію, включають різні курси. До прикладу, в навчальних центрах і школах родів військ організовується перепідготовка офіцерів з вислугою до 10 років, у командно-штабних коледжах – з вислугою від 10 до 15 років. Кількість таких курсів непостійна. Їх кількість змінюється в залежності від обстановки і потреби у тих чи інших фахівцях. Терміни навчання визначаються складністю спеціальності військовослужбовця і складають від декількох тижнів до 1,5 років. Офіцерський склад проходить навчання на курсах, як правило, в три етапи. Перший етап – курси спеціалізації офіцерів, які отримали первинне офіцерське звання. У сухопутних військах всі офіцери перед призначенням на посаду проходять курси спеціалізації в обов’язковому порядку протягом 4 – 8 тижнів. Другий етап – курси удосконалення офіцерів. Курси готують офіцерів для ланки «рота – батальйон» та їм рівних. Термін навчання складає від 12 до 36 тижнів. На курси направляються офіцери всіх родів військ і служб, які прослужили на офіцерських посадах від 2 до 5 років. Третій етап – курси підвищеної підготовки офіцерів. Курси проходять офіцери, які прослужили у військах від 5 до 10 років, для роботи на командних і штабних посадах в ланці «бригада (полк) – дивізія». Термін навчання в залежності від спеціалізації – від 16 до 38 тижнів.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Випускники військових училищ (академій), що представляють професійний кістяк армії, становлять лише десяту частину від загального числа офіцерів, які вступають у збройні сили США. Приблизно половина первинних офіцерських посад заміщається резервістами»

• • •

•

Головними особливостями сформованої системи підготовки офіцерів в армії США є: безперервність і гнучкість; велика вага цивільних вузів в укомплектуванні первинних офіцерських посад; наявність мережі шкіл, навчальних центрів, курсів з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації військових кадрів, кількість і рівень яких змінюються в залежності від обстановки і потреби збройних сил в тих чи інших спеціальностях; короткостроковість військової підготовки командних кадрів збройних сил США у військових коледжах, що є за своєю суттю вищими академічними курсами.

Bundeswehr Військово-політичне керівництво ФРН надає велике значення стану національних збройних сил, їх готовності і здатності реагувати на весь спектр загроз та викликів, що виникають в сучасних умовах. При цьому значна увага приділяється не тільки проблемам оснащення бундесверу сучасними зразками ОВТ, але і питанням комплектування усіх елементів військової організації країни підготовленим особовим складом. Система набору і підготовки офіцерських кадрів для збройних сил Німеччини на регулярній основі адап-

тується до особливостей складної зовнішньополітичної обстановки, ситуації в країні і потребам сучасної армії. Комплектування національних збройних сил тільки на добровільній основі висуває додаткові вимоги до залучення на військову службу осіб, придатних для підготовки в якості офіцерів. В даний час збройні сили ФРН укомплектовані наступними категоріями особового складу: • військовослужбовцями-добровольцями (хто побажав проходити службу протягом 12-23 місяців); • військовослужбовцями-контрактниками (тривалість контракту від двох до 15 років); • професійними (кадровими) військовослужбовцями (термін служби до граничного віку). Відповідно до вимог кандидатом у кадрові офіцери або офіцери за контрактом на строк не менше 15 років може бути будь-який громадянин ФРН у віці від 17 до 25 років, який закінчив середню школу, професійно-технічне училище або гімназію, не має судимості і фінансових боргів, придатний до служби за станом здоров’я. Особи, які виявили бажання стати офіцерами з числа цивільної молоді повинні пройти медичне обстеження, професійний та психологічний відбір протягом двох днів у центрі відбору кандидатів в офіцери (Кельн), що підпорядковується управлінню кадрів міноборони Німеччини. Майбутні офіцери, які успішно пройшли тестування направляються на навчання у військові навчальні заклади. Підготовка офіцерського складу і кандидатів в офіцери сухопутних військ збройних сил ФРН проводиться на базі 15 видових установ, серед яких: • офіцерська школа сухопутних військ (Дрезден); • унтер-офіцерська школа сухопутних військ (Деліч); • навчальний центр СВ (Мюнстер, який об’єднує навчальні центри бронетанкових військ та військової розвідки); • центр бойової підготовки сухопутних військ (Летцлинген); • центр підготовки до спеціальних операцій (Пфуллендорф); • центр оперативної підготовки сухопутних військ (Вильдфлеккен); • центр підготовки до операцій (місій) ООН (Хаммельург); • піхотна школа (Хаммельбург); • школа підготовки військ до дій в горах і в зимових умовах (Міттенвальд); • артилерійська школа (Ідар-Оберштайн); • школа військ РХБЗ (Зонтхофен); • школа армійської авіації (Бюккебург); №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

школа повітряно-десантних військ і військово-транспортної авіації (Альтенштадт); • технічна школа сухопутних військ (Аахен); • інженерно-будівельна школа (Інгольштадт). Загальна тривалість типового процесу підготовки військовослужбовця бундесверу для служби на первинних офіцерських посадах у сухопутних військах становить в середньому 6,5 років. В подальшому перед кожним новим призначенням на вищу посаду офіцери зобов’язані пройти курси підвищення кваліфікації в школах родів військ. Обов’язковими для підвищення кваліфікації для командного складу СВ ФРН є наступні курси: • командирів рот (школа роду військ); • командирів батальйонів (школа роду військ); • старших офіцерів (академія начальницького складу бундесверу) і штабних офіцерів (академія начальницького складу бундесверу). • 10-12% кращих військовослужбовців за

Система набору і підготовки офіцерських кадрів для збройних сил Німеччини на регулярній основі адаптується до особливостей складної зовнішньополітичної обстановки, ситуації в країні і потребам сучасної армії»

№9/2016

результатами закінчення курсів старших офіцерів отримують право надалі навчатися на курсах офіцерів служби генерального штабу (два роки, академія начальницького складу бундесверу). The Belgian Armed Forces На сьогодні розвиток збройних сил Бельгії відбувається у відповідності з запропонованим у 2009 році міністром оборони керівництву країни «Планом будівництва збройних сил до 2020 року», основною метою якого є створення нечисленної армії (34 тис. військовослужбовців і близько 2 тис. цивільних службовців), здатної діяти у складі багатонаціональних формувань НАТО і Європейського союзу. З припиненням загального військового обов’язку комплектування збройних сил Бельгії рядовим складом здійснюється шляхом набору добровольців за контрактом, а з 2005 року проводиться набір на військову службу іноземців, які є громадянами держав-членів ЄС. Офіцерський та унтер-офіцерський склад комплектується переважно випускниками військових шкіл. Сьогодні підготовка кадрів для збройних сил Бельгії здійснюється відповідно до вимог та в межах нормативів, прийнятих в НАТО. За рівнем фінансування та забезпечення навчально-матеріальною базою військові навчальні заклади перебувають на провідних позиціях серед країнчленів Альянсу.

До початку 2008 року військове керівництво Бельгії завершило реформування системи військової освіти національних збройних сил. Головними завданнями реформи були: • оптимізація мережі військових навчальних закладів при одночасній раціоналізації витрачання бюджетних коштів; • приведення рівня професійної підготовки військових кадрів у відповідність із потребами збройних сил, сучасними міжнародними освітніми вимогами і стандартами НАТО; • вдосконалення інфраструктури, матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення військових навчальних закладів. Головним підсумком реформування стало створення в збройних сил єдиних структур, що відповідають за навчання офіцерського та унтер-офіцерського складу, початкову військову та спеціальну підготовку всіх категорій військовослужбовців, організацію і проведення НДДКР. Відмінною особливістю реформи стало узгодження за часом і завданням процесу вдосконалення військової освіти з модернізацією збройних сил. Зміст реформи тісно погоджувався з розвитком кадрової політики в рамках військової структури держави. В результаті проведених заходів з реформування існуюча система підготовки та навчання військових кадрів збройних сил Бельгії включає головне управління військової освіти міністерс-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Комплектування і підготовка офіцерського складу для британської армії зберігає свої особливості. Однією з них є нетривалість базової (початкової) підготовки англійських офіцерів» тва оборони та управління професійної підготовки видів збройних сил. Головне управління військової освіти (ГУВО) входить в структуру міністерства оборони. Основними завданнями управління є: • планування та організація навчального процесу; • визначення спрямованості підготовки військовослужбовців; • розробка методології викладання; • організація співпраці з цивільними навчальними закладами країни; • визначення напрямів наукових досліджень з воєнно-політичних питань; • планування та організація навчання та стажування іноземних військовослужбовців. Королівська військова школа (Брюссель) є багатопрофільним вищим навчальним закладом, що займаються підготовкою і навчанням офіцерських кадрів незалежно від їх приналежності до видів збройних сил Бельгії.Після завершення процесу навчання курсанти отримують базову військову і загальносуспільну вищу освіту.

Крім того, на базі королівської військової школи організовані курси додаткового вищої академічної освіти: • базові штабні (категорія «лейтенант», тривалість навчання шість тижнів); • підготовки старших офіцерів (категорія «капітан», дев’ять місяців); • вищі штабні та адміністративні (категорії «майор-підполковник», один і два роки відповідно). Школа підготовки унтер-офіцерських кадрів (Сафранберг). Цей навчальний заклад, який виник в результаті злиття декількох шкіл, зараз являє собою укрупнену єдину базу підготовки унтер-офіцерських кадрів усіх військово-облікових спеціальностей. Школа початкової військової підготовки (Сафранберг). Цей навчальний заклад централізовано здійснює базову підготовку військовослужбовців для всіх збройних сил. До складу школи організаційно включені:

•

центр початкової військової підготовки для кандидатів на посади офіцерів запасу та курсантів унтер-офіцерської школи; • два центри початкової підготовки для кандидатів-контрактників на посади рядового та сержантського складу; • два центри автомобільної підготовки. Управління професійної підготовки видів збройних сил є структурами, створеними внаслідок реформування системи військової освіти. Дані органи безпосередньо підпорядковані командувачам видами збройних сил. В їх завдання входить розробка навчальних програм та організація підготовки всіх категорій військовослужбовців – від офіцера до рядового – в інтересах задоволення потреб частин і підрозділів різних родів військ. За оцінкою командування збройних сил країни, перехід на нову структуру освіти дозволив повністю задовольнити потреби національної армії у високопрофесійних навчених військових кадрах. При цьому в якості одного з найбільш значущих підсумків реформи розглядається зростання загального освітнього рівня військовослужбовців і, як наслідок, підвищення престижу та привабливості військової служби. №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

British Armed Forces Комплектування і підготовка офіцерського складу для британської армії зберігає свої особливості. Однією з них є нетривалість базової (початкової) підготовки англійських офіцерів. Терміни навчання у військових училищах складають 1-2 роки. Програми підготовки передбачають переважно практичну спрямованість військово-професійного навчання. Проходження курсу навчання в училищі дає можливість отримати середню військову освіту. Вищу цивільну освіту офіцери отримують після навчання в цивільних вузах або спеціальних військово-технічних коледжах. Згідно з існуючими положеннями британського військового законодавства офіцери поділяються за чотирма типами контрактів: • офіцери постійного кадрового складу (на весь термін до виходу на пенсію у 50-55літньому віці); • спеціального кадрового складу (на строк не менше 16 років); • офіцери короткостроковій служби (на термін до 3-3,5 років); • короткочасної служби (на термін до 4-18 місяців). Офіцери постійного і спеціального кадрового складу проходять підготовку в училищах по повній програмі. Офіцери короткостроковій служби, як правило, підготовлені фахівці цивільного профілю, випускаються з училищ після проходження базової військової підготовки (через 6 місяців). У військові училища приймаються різні категорії осіб, серед яких можуть бути випускники середніх шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, спеціальних кадетських коледжів (наприклад, коледж Уелбек), а також військовослужбовці (рядовий і унтер-офіцерський склад), що пройшли спеціальний підготовчий курс. Базову військову освіту, отриману в училищі, англійські офіцери продовжують вдосконалювати в процесі служби, проходячи перепідготовку в навчальних центрах і школах родів військ і служб,

у різних військово-інженерних, командно-штабних і спеціальних коледжах збройних сил. До особливостей виховання офіцерського складу армії Великої Британії відносять: • формування підвищеного почуття гордості за національні збройні сили; • за приналежність країни до світової морської держави, що символізує, на думку командування, центр співдружності націй з його багатовіковими традиціями; • виховання офіцерського складу в дусі відданості королеві і монархії; • консерватизм методів і форм виховання. З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що військове будівництво згаданих провідних країн світу наочно свідчить, що створення сучасної армії збройних сил вимагає

від військово-політичного керівництва держави визначення оптимальності, ефективності та відповідності збройних сил умовам, що склалися в суспільстві. Контрактні армії провідних країн організовані, підготовлені та оснащені для протидії реальним сьогоденним і майбутнім внутрішнім і зовнішнім загрозам безпеці держави. Вони розвиваються у напрямку підвищення гнучкості, універсальності та здатності до тривалих самостійних дій, тобто відповідають вимогам геополітичних реалій сьогодення. Для цього приділяється велика увага організації якісної підготовки майбутніх офіцерів, що безумовно підвищує ефективність комплектування збройних сил офіцерським складом і взагалі обороноздатність держави.

Контрактні армії провідних країн організовані, підготовлені та оснащені для протидії реальним сьогоденним і майбутнім внутрішнім і зовнішнім загрозам безпеці держави» №9/2016

ІТ-технології

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Єдина система управління За допомогою сучасних технологій цілком можливо скоротити час та кошти на питання управління, у тому числі й оборонними ресурсами. І це дуже важливо для забезпечення належної життєдіяльності і підтримки бойових дій Збройних Сил України

Соколов К.О., полковник, начальник Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

а початку червня Президент України підписав Указ, яким уводиться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України». Бюлетень, який підготовлено із залученням представників наукових кіл, неурядових організацій та провідних закордонних експертів, містить низку положень з реформування і модернізації Міністерства оборони та Збройних Сил України на підставі передових норм і стандартів НАТО. Крім того, чи не вперше в історії України, документ подібного рівня та ваги містить прямі вказівки на необхідність забезпечення автоматизації оборонних функцій держави. Зокрема, йдеться про потребу у створенні національної телекомунікаційної мережі оперативного (бойового) управління, зв’язку, розвідки і спостереження (C4ISR) та

Сініцин І.П., Головний конструктор інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами (Defense resources management information system – DRMIS). Останній з двох названих систем хотілося б приділити особливу увагу з огляду на її виключну важливість для забезпечення належної життєдіяльності і підтримки бойових дій Збройних Сил України. Справедливість висновку про значущість цієї системи підтверджується положенням вступної частини Бюлетеня, яке відносить відсутність автоматизованої системи управління у сфері матеріально-технічного забезпечення до найбільш суттєвих проблем функціонування сил оборони в умовах існуючих та потенційних загроз, що були виявлені у рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони, оцінки стану воєнної безпеки держави та набутого досвіду участі ЗС України у Антитерористичній операції. За задумом авторів Бюлетеня, єди-

Овчінніков О.Є., член Робочої Групи з питань створення інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

ну інформаційну систему управління оборонними ресурсами, яка передбачатиме можливість управління особовим складом, організаційною структурою, оборонним плануванням, закупівлями, майном, фінансами та бюджетом, адміністративно-господарською діяльністю, документообігом матеріально-технічним, медичним та іншими видами забезпечення на основі стандартів, доктрин і рекомендацій НАТО, передбачається створити до кінця 2020 року. Саме ця система повинна стати одним із основних інструментів досягнення всеосяжної мети оборонної реформи, яка полягає у набутті та підтриманні силами оборони необхідного рівня бойової готовності та здатності до виконання завдань оборони держави (оборонних спроможностей), ефективного реагування на воєнні загрози, що виникають, й воєнно-політичні виклики національній безпеці, підвищення рівня оперативної сумісності Зброй№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них Сил України та інших військових формувань з підрозділами збройних сил держав-членів НАТО та ЄС, шляхом впровадження та імплементації ефективної політики, планування і управління ресурсами в секторі оборони з використанням сучасних євроатлантичних підходів (Стратегічна ціль 2) та створення об’єднаної системи логістики і системи медичного забезпечення, що здатні надати підтримку всім компонентам сил оборони (Стратегічна ціль 4). Досягнення Стратегічної цілі 2 передбачається здійснити через реалізацію таких оперативних цілей: • впровадження процесу оборонного планування у сфері оборони відповідно до євроатлантичних принципів та підходів, що дозволить узгодити систему планування у сфері оборони з державною системою прогнозування та стратегічного планування та затвердити керівні вказівки щодо здійснення довгострокового оборонного планування; • створення інтегрованої системи управління ризиками як складової системи оборонного планування, яка надасть змогу уникнути стратегічних помилок, що можуть призвести до значних втрат у майбутньому (перевитрат фінансових ресурсів, неефективного використання економічного потенціалу держави тощо), забезпечить підтримку процесу прийняття рішень на довгострокову, середньострокову та короткострокову перспективи, дозволить підвищити якість проведення оборонного планування складових сил оборони, підготовку відповідних документів оборонного планування, сприятиме формуванню необхідних оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей складових сил оборони, які забезпечуватимуть гарантування воєнної безпеки і оборони держави. • впровадження планування розвитку спроможностей сил оборони, що дасть змогу систематизувати процедури та документи оборонного планування, підвищити якість розробки і складання оборонного бюджету України; створені з використанням досвіду держав Альянсу механізми контролю за досягненням визначених спроможностей сил оборони; • впровадження в бюджетну політику у сфері оборони євроатлантичних принципів та підходів щодо бюджетного планування, що дозволить узгодити бюджетне планування у сфері оборони з плануванням соціально-економічного розвитку держави та плануванням у секторі безпеки і оборони, впровадити відповідно до найкращих практик держав-членів НАТО раціональний розподіл видатків на забезпечення утримання військ (сил), оперативні потреби та бойову підготовку, розвиток та закупівлю №9/2016

озброєння та військової і спеціальної техніки; • створення у Міністерстві оборони України інтегрованої системи закупівель, що дасть змогу упровадити систему закупівель відповідно до принципів і підходів, що застосовуються європейськими державами та державами-членами НАТО, забезпечити функціональність відкритої та прозорої системи електронних закупівель для всіх публічних закупівель, запровадити систему делегування повноважень на укладання договорів з розподілом на фінансові рівні та систему міжвідомчих інтегрованих проектних груп, які на чолі з уповноваженими особами будуть відповідати за закупівлю різних груп предметів постачання, створити на базі чотирьох територіальних оперативних командувань Централізовані закупівельні організації відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», що проводять закупівлі для військових частин відповідного командування; • удосконалення механізму формування та виконання державного оборонного замовлення шляхом забезпечення формування державного оборонного замовлення на трирічний період з можливістю щорічного коригування його показників, запровадження новітніх технології виробництва військової техніки, створення замкнених циклів розроблення і виробництва основних видів озброєння, військової і спеціальної техніки, досягнення повної незалежності виробництва від постачання обладнання, комплектуючих та матеріалів із РФ; • запровадження системи управління інфраструктурою та її розвитком, внаслідок чого будуть створені автономні військові бази, що відповідають визначеним оперативним потребам, а підрозділи сил оборони будуть забезпечені малогабаритними і малопомітними польовими модулями. Що стосується Стратегічної цілі 4, то вона передбачає реформування всієї системи матеріально-технічного забезпечення ЗС України і створення єдиної

ефективної системи логістики відповідно до керівних положень, стандартів та інструкцій НАТО у цій сфері. Її досягнення забезпечуватиметься шляхом досягнення таких основних оперативних цілей: • удосконалення логістичного забезпечення сил оборони на основі створення єдиної ефективної системи логістики і постачання сил оборони як у мирний час, так і в особливий період, запровадження сучасних систем і технологій всебічного забезпечення військ (сил), автоматизації процесів управління та обліку озброєння і військової техніки, військово-технічного майна, ракет і боєприпасів та матеріально-технічних засобів з використанням DRMIS, упровадження J-структури органів військового управління, що відповідають за логістичне забезпечення Збройних Сил України, відповідно до стандартів НАТО, розмежування стратегічних та оперативних функцій логістичного забезпечення органів військового управління та упровадження системи класів постачання НАТО; • побудови системи медичного забезпечення, яка спроможна надавати відповідну медичну підтримку всім завданням, що стоять перед силами оборони України, і яка функціонує відповідно до стандартів НАТО та здатна робити внесок у функціонально сумісні медичні можливості для спільних місій з НАТО. Важливою складовою частиною

Реформування української армії передбачає створення національної телекомунікаційної мережі оперативного (бойового) управління, зв’язку, розвідки і спостереження та єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Бюлетеня є Матриця досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи, яка містить перелік конкретних завдань, результативних (індикативних показників) стану їх виконання, визначених термінів та органів, відповідальних за реалізацію відповідних заходів. Цей документ має комплексний характер і передбачає вжиття низки взаємоузгоджених та ефективних заходів, спрямованих на законодавче, організаційне, кадрове, ресурсне, фінансове та бюджетне забезпечення реалізації стратегічних напрямів оборонної реформи в Україні, в тому числі, і сфери управління оборонними ресурсами. Таким чином, видається, що на стратегічному рівні всі аспекти, пов’язані з вдосконаленням управління оборонними ресурсами та створенням відповідної інформаційної системи, взято до уваги та враховано. За сучасним трендом Водночас виникає питання про те, чи всі проблеми практичного характеру, пов’язані з розробкою і розгортанням цієї системи можна вважати усвідомленими? І які саме виклики та ризики при проведенні цієї роботи необхідно враховувати? Для надання чітких відповідей на ці питання, було б доцільно ознайомитись з відповідним зарубіжним досвідом. Як відомо, створення інтегрованих автоматизованих систем управління оборонними ресурсами є сучасним трендом у діяльності оборонних відомств розвинутих країн. Йдеться, зокрема, про США, де здійснюються заходи з розгортання Глобальної системи бойової підтримки (Global Combat Support System – GCSS), Великою Британію, яка займається вдосконаленням логістичної системи рішень щодо спільного управління активами та інжинірингом (Joint Asset Management and Engineering Solutions – JAMES) та Канаду, що завершує роботу з впровадження єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами (Defense resources management information system – DRMIS), назва якої повністю співпадає з назвою майбутньої відповідної української системи. Впровадження і розгортання всеохоплюючих оборонних логістичних інформаційних систем навіть у вищезгаданих країнах, які найбільше наблизилися до досягнення цієї мети, на сьогодні ще не завершено. Так, відповідна система, що розгортається у США із залученням компанії Northrop Grumman та деяких інших

американських компаній, на даний час у змозі забезпечити часткову логістичну підтримку виключно армії і не розповсюджується на морські та військово-повітряні сили цієї країни. Автоматизацію логістичних процесів армії США передбачається завершити лише у 2017 році. Що стосується англійської системи JAMES, то вона не інтегрована з іншими, важливими для виконання покладених на неї функцій, системами і не містить кадрових, бюджетно-фінансових та медичних даних. З огляду на це, британським міноборони було нещодавно укладено додатковий контракт з відомою місцевою компанією Lockheed Martin для забезпечення подальшого розвитку та вдосконалення згаданої системи. Видається, що найбільший прогрес у розробці та розгортанні інформаційної системи, схожої до тієї, яка визначена Бюлетенем, досягнуто у Канаді. Зрозуміло, що досвід створення і забезпечення функціонування саме цієї системи – Єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами Канади (Defense resources management information system Canada – DRMIS Canada), буде становити найбільший інтерес. Канадська система управління оборонними ресурсами почала створюватися у 2010 році шляхом поєднання інформаційної системи фінансового та управлінського обліку (FMAS) та інформаційної системи матеріальнотехнічного забезпечення і підтримки (MASIS), яка на той час ще не була повністю функціональною і потребувала реалізації низки заходів для забезпечення її працездатності та належного застосування користувачами. На процесах створення останньої з двох перелічених систем вбачається необхідним зупинитися окремо пізніше, оскільки їх аналіз може стати основою для практичних висновків, які обов’язково мають бути врахувати при розробці інформаційної системи управління оборонними ресурсами в Україні. Зроблено в Канаді А поки що познайомимося з інформацією про сучасний стан та перспективи розвитку DRMIS Canada. На сьогодні цією системою, в основу якої покладені напрацювання та рішення SAP (зокрема, SAP ECC 6.0 та модуль функціональності ланцюга постачання) охоплені 20 тисяч користувачів, що представляють практично 100% армійських, морських та військово-повітряних підрозділів збройних сил Канади, в тому числі ті, які розташовуються за кордонами Канади.

•

• •

За інформацією Бері Мура, директора Групи підтримки DRMIS міністерства оборони Канади у 2010-2015 роках, DRMIS Canada дозволяє забезпечувати ефективну автоматизацію процесів: технічної підтримки та обслуговування обладнання (процеси технічної підтримки, обслуговування і модифікації обладнання, що здійснюються у гарнізонах або у ході операцій); наладки (процеси управління конфігурацією обладнання та інжинірингом), інших інженерних даних; постачання (процеси управління запасними частинами на підтримку технічної підтримки та обслуговування, що здійснюються у гарнізонах або у ході операцій; підтримки операцій (процеси планування і виконання організаційних заходів для підтримки навчань і операцій); загальних процесів (процеси, включаючи процеси фінансування, закупівель, управління персоналом, які здійснюються для підтримки операцій, інжинірингу, технічного обслуговування і постачання). №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Канадська система управління оборонними ресурсами (DRMIS Canada) почала створюватися у 2010 році шляхом поєднання інформаційної системи фінансового та управлінського обліку (FMAS) та інформаційної системи матеріально-технічного забезпечення і підтримки (MASIS)» •

• • •

•

• •

Застосування системи DRMIS дозволяє забезпечувати: своєчасну підтримку бойової діяльності та повну видимість запасів; реалізацію системних і осмислених концепцій підтримки бойової діяльності; підтримання зв’язку з союзниками (НАТО, США, ООН), штабами, військовими базами, формуваннями, підрозділами, розгорнутими підрозділами за межами Канади, ремонтними майстернями, промисловими підприємствами. До переваг використання системи також відносять: повну ситуаційну обізнаність відповідного персоналу про стан готовності до використання обладнання та наявності складських запасів запасних частин; удосконалення управління активами через можливість спільної видимості необхідних витрат на підтримку життєвого циклу обладнання; забезпечення більш ефективного ремонту та технічного обслуговування обладнання; удосконалення процесу прийняття управлінських рішень;

№9/2016

використання одного додатку для зв’язку логістичного персоналу зі штабами, а також для управління, обліку та звітування; • ефективніше управління конфігурацією більш складних систем обладнання, більш точний аналіз потреб у запасних частинах, ефективніше управління запасами; • належну підтримку процесів планування на основі спроможностей; • покращення фінансової та матеріальної звітності, скорочення загального обсягу витрат на оборонні ресурси; • автоматизацію логістичних процесів та процесів інтеграції, налаштування сотень додатків і пристроїв; • створення можливостей для зміни процесів підтримки операцій; • підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення бойової діяльності, зміна відносин підтримки при розгортанні військових сил; • забезпечення можливостей загального корпоративного планування, можливість оцінки виконання планів та їх коригування. Водночас, як вже зазначалося вище, наразі продовжується здійснення заходів з інтеграції у систему інших бізнес-процесів, включаючи управління об’єктами нерухомості. Очікується, що у процесі подальшого розгортання системи впродовж наступних кількох років кількість її користувачів зросте до 30 тисяч, а сама система охоплюватиме все більшу кількість сфер, пов’язаних з управлінням оборонними ресурсами. Однак, повернемось до аналізу досвіду створення однієї з найважливіших складових частин DRMIS, а саме інформаційної системи матеріально-технічного забезпечення і підтримки (MASIS). Впродовж безпрецедентно тривалого терміну проведення роботи з розробки та розгортання системи (1996-2010 рр.) було проведено низку внутрішніх і зовнішніх (в тому числі, парламентських) аудиторських перевірок щодо реалізації цього проекту. Скориставшись наявним у вільному доступі найбільш детальним звітом внутрішньої аудиторської перевірки, що проводилася у 2005 році, ознайомимося з її основними результатами, висновками та рекомендаціями. Так, співробітники Служби внутрішнього контролю міністерства оборони Канади, що здійснювали згадану перевірку, виявили низку недоліків, які

призвели до ускладнень та суттєвого збільшення термінів (реалізацію проекту передбачалося завершити у 2004 році) виконання робіт зі створення системи та забезпечення її належного функціонування. До найбільш важливих недоліків були віднесені: • відсутність на час започаткування проекту чітко визначених технічних вимог до системи, очікуваної кількості користувачів, і як наслідок, • суттєва недооцінка обсягів робіт, необхідних ресурсів та фінансових коштів (потреби у фінансуванні оцінювалися у 1996 році у розмірі 59,4 млн. канадських доларів, у 1998 році – 73,6 млн., у 1999 році – 119,3 млн., у 2001 році – 147,8 млн., у 2003 році – 182,3 млн. При цьому, на час проведення аудиту було встановлено, що на реалізацію проекту з усіх джерел фінансування вже було фактично витрачено 209,2 млн. канадських доларів), внаслідок чого фінансування проекту не було регулярним, мали місце тривалі перерви та паузи у його виконанні; • відсутність чіткого розподілу робіт за стадіями та оцінювання і аналізу результатів (як негативних, так і позитивних) виконання заходів кожної стадії проекту; • залучення надмірної кількості послуг консультаційних компаній у зв’язку з відсутністю у міністерстві оборони Канади та у пов’язаних або підлеглих йому структурах відповідних експертів або експертних організацій належного рівня, • відсутність практики перегляду та оновлення документації у відповідності з якою здійснювалися роботи за проектом; • відсутність чітко визначеного механізму управління проектом; • низький рівень підтримки та контролю за реалізацією проекту з боку керівництва оборонного відомства. Усі ці аспекти повинні бути належним чином враховані, а відповідні положення Стратегічного оборонного бюлетеня конкретизовані розробкою та належним виконанням Міністерством оборони України внутрішнього плану чітких законодавчих, організаційних, кадрових та фінансових заходів. За таких умов, можна буде стверджувати, що сучасній і функціональній ІТ-системі управління оборонними ресурсами в Україні бути!

Безпілотна авіація

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Початок ХХІ ст. ознаменувався масовим розвитком безпілотної авіації — інтерес до безпілотних авіаційних комплексів значно зріс після їх успішного застосування в низці воєнних конфліктів останніх десятиліть

ПеремогтиТ у бо Мосов С.П., директор з науковотехнічного розвитку ТОВ Аерокосмічне агентство МАГЕЛЛАН, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Гурак С.П., експерт Центру воєнної політики та політики безпеки

ак, у ході бойових дій в Афганістані, Іраку, Грузії, Сирії, арабо-ізраїльському збройному протистоянні, що не закинчується, була переконливо продемонстрована зростаюча роль безпілотних літальних апаратів (БПЛА) як ефективних засобів повітряної розвідки, спостереження за полем бою, ураження наземних цілей, №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

оротьбі з БПЛА ретрансляції зв’язку, радіоелектронної боротьби, пошуку мін, коригування вогню артилерії, боротьби з терористами тощо. У теперішній час багато країн світу активно займаються питаннями розробки, створення та використання авіаційних комплексів з безпілотними апаратами різноманітних типів, розмірів і №9/2016

призначення для вирішення як військових, так і цивільних завдань. Одночасно з поширенням застосування розвідувальної безпілотної авіації в ході бойових дій виникла нова потреба, що переросла в складну проблему – протидія безпілотникам. Необхідність у таких заходах значно посилилась з появою сучасного розвідувально-удар-

ного варіанту американського безпілотника Predator з встановленими на ньому керованими протитанковими ракетами Hellfire-С і Hellfire-К, який успішно пройшов перевірку в ході антитерористичної операції в Афганістані. З відкриттям нової можливості в застосуванні БПЛА – нанесення авіаційного удару, що було притаманне раніше

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Відпрацьовуються тактичні прийоми непоодинокого та масового й одночасного використання в повітрі безпілотників різноманітного призначення. В активному розвитку знаходяться як безпілотні технології, так і засоби захисту БПЛА від засобів їх виявлення та протидії» лише пілотованій авіації, безпілотник у бойовому польоті одночасно став виконувати дві функції – розвідувальну та ударну. У цих умовах фахівцям треба було знайти професійну відповідь на логічне питання – як перемогти у боротьбі з безпілотниками? І наскільки це можливо в умовах сьогодення та в найближчій перспективі? Це питання стало досить актуальним і для цивільної сфери, коли доступні за ціновою політикою безпілотники стали регулярно використовуватися контрабандистами та наркодилерами на кордоні для незаконного транспортування товарів і наркотиків, небезпечно застосовуватися аматорами під час гасіння пожеж, створювати небезпечні ситуації у межах міста тощо. Першим виникло логічне питання про те, а чи можна для знищення БПЛА в зоні бойових дій використовувати наявні засоби ППО? Змістовну відповідь на це дали американські військові фахівці, зазначивши, що застосування сучасних зенітних ракетних комплексів для ураження недорогих і малорозмірних безпілотників,

кількість яких перевищує вісімдесят відсотків від усього числа БПЛА, недоцільно з точки зору співвідношення вартість/ефективність. При цьому слід зазначити, що звичайна стрілецька зброя не завжди ефективна для вирішення питання знищення безпілотників, особливо в нічний час. Таким чином, пріоритетним напрямком стало створення систем захисту від безпілотників, що повинні бути адекватними їх вартості, а також недорогими у використанні. Разом з тим, треба обов’язково враховувати, що тактика застосування безпілотної авіації не «стоїть на місці», а постійно розвивається. Вже відпрацьовуються тактичні прийоми непоодинокого та масового й одночасного використання в повітрі безпілотників різноманітного призначення. В активному розвитку знаходяться як безпілотні технології, так і засоби захисту БПЛА від засобів їх виявлення та протидії. Фактично нові досягнення світового науково-технічного прогресу з наступним розвитком такого напрямку, як роботизація, вивели проблему про-

тистояння протиповітряної оборони та авіації на якісно новий рівень. Безпілотна авіація на теперішній час розвивається досить швидкими темпами, як колись пілотована авіація, а розробки засобів активної протидії (захисту) поки ще знаходяться на рівні ідей і випробувань цих ідей. Щодо протидії цивільним безпілотникам у мирний час, то питання залишається також без дієвої відповіді. Показовим став випадок, що стався на території Білого дома, коли охорона не змогла ефективно протидіяти квадрокоптеру, що випадково потрапив на його територію. Нагальна потреба в ефективній протидії ворожим БПЛА чи таким, що чинять перешкоди в мирний і воєнний час, добиваючись при цьому перемоги над ними, викликало необхідність у пошуку та розробці різноманітних способів захисту від безпілотників, їх знищення чи захоплення. Цей комплексний напрямок пропонуємо визначати як концепцію «ЗЗЗ» – Знищення, Захоплення, Захист. У таких розробках активну участь беруть значна кількість країн, до скла№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ду яких входять США, Ізраїль, Росія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Китай, Південна Корея, Японія та ін.

що призводить до втрати управління та, відповідно, аварії. Добре відпрацьованим і відомим способом боротьби з БПЛА вважається придушення каналу GPS за допомогою засобів радіоелектронної боротьби, що призводить до дезорієнтації польоту безпілотного апарата та можливої його втрати внаслідок аварії при зіткненні з перешкодами. Передбачається, що нові комплекси радіоелектронної боротьби будуть здатні не тільки допомагати захисту об’єктів від дій безпілотників, але й виявлять їх на великих відстанях. Військові фахівці вважають, що удосконалення засобів радіоелектронної боротьби може серйозно вплинути на концепцію застосування безпілотної авіації. Американські фахівці винайшли спосіб знищення БПЛА, суть якого полягає у зриві комунікації між безпілотним апаратом і тим, хто керує ним на землі. При введенні системи в дію, вона випускає на відстані до п’ятисот метрів електромагнітний промінь, який автоматично налаштовується на найбільш часто використовувані частоти. У результаті таких дій зривається комунікація і безпілотник перестає сприймати команди оператора з метою подальшого виведення його з ладу. Ще одним цілком реальним способом знищення БПЛА може стати вплив потужного НВЧ-випромінювання, тобто безпілотнику влаштовують сеанс,

Знищення Американська компанія Snake River Shooting Products запропонувала боротися з безпілотниками, використовуючи спеціальні заряди, які здатні збити БПЛА в польоті. Дійсно, якщо застосувати особливий боєприпас, який начинити металевими кульками і «розумним» детонатором, то при підриві боєприпасу в точці зустрічі з БПЛА кульки створять площину (хмару) ураження та зроблять з нього решето. Схожим є відомий принцип побудови шрапнельного снаряду, який активно використовувався в свій час проти живої сили противника. З метою порушення роботи бортових датчиків безпілотного апарата з подальшим виведення його з ладу може здійснюватися цілеспрямоване порушення зв’язку з безпілотником, як це звичайно роблять хакери, використовуючи новітні технології. При цьому «забиваються» канали передачі даних і контролю БПЛА і він стає «сліпим», №9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

аналогічний перебуванню в мікрохвильовій печі: НВЧ-удар спалює ніжну електроніку, перетворюючи таким чином диво техніки на купу відходів. Рухаючись по цьому шляху, одна з російських корпорацій створила НВЧгармату, здатну знешкоджувати радіоелектроніку безпілотників на відстані, що перевищує 10 км. Нарешті, черга лазерів. Компанія Boeing презентувала лазерну установка «Compact Laser Weapons System». Як і будь-яка інша енергетична зброя, ця система фокусує промінь лазерного

Загальновідомо, що науково-технічний прогрес не «стоїть на місці», що сприяє активним розробкам різноманітних засобів знищення (виведення з ладу) безпілотників у військових цілях, про низку яких можна лише здогадуватися внаслідок засекречування такого виду розробок. Захоплення Фахівцями різних країн успішно випробуваний спосіб перехоплення управління БПЛА в польоті з використанням технології зламування системи уп-

З відкриттям нової можливості в застосуванні БПЛА — нанесення авіаційного удару, що було притаманне раніше лише пілотованій авіації, безпілотник у бойовому польоті одночасно став виконувати дві функції — розвідувальну та ударну»

равління безпілотника з використанням GPS і наступним перепрограмуванням, у результаті чого апарат починає сприймати не радіосигнал від супутника, а від хакерів. Не так давно Іран використав технологію спуфінг-атаки на навігаційну систему БПЛА та посадив на свій аеродром американський секретний безпілотник RQ-170 Sentinel. Протягом двох хвилин після початку такої атаки БПЛА перестає летіти колишнім курсом і відразу приймає «нові» координати. За даними відкритої преси аналогічний випадок мав місце з американським безпілотником MQ-5B Hunter над окупованим Кримом, коли він був перехоплений російськими військовими на висоті чотирьох кілометрів за допомогою комплексу радіоелектронної боротьби 1Л 222 «Автобаза». Південнокорейські робототехніки запропонували технологію протидії во-

світла на цілі, намагаючись пропалити в ній отвір або викликати загоряння БПЛА. Судячи з існуючої інформації, ця система цілком здатна діяти досить ефективно в межах її тактичного діапазону. Схожим шляхом, згідно повідомлень ЗМІ, рухаються китайські інженери, які побудували лазерну систему, що виявляє безпілотні літальні апарати на висоті до 500 метрів і знищує їх з відстані до 2 кілометрів. Як затверджують розроблювачі, система цілком ефективно діє, збиваючи беспилотники, що летять зі швидкістю до 180 км/год. Спеціалісти з Південної Кореї для збиття приватних безпілотників запропонували використовувати удар звукової хвилі. Вони визначили резонансні частоти для гіроскопів. Треба лише підібрати відповідну резонансну частоту, гіроскоп увійде в резонанс і почне видавати показання, які, як підтверджують проведені експерименти, призводять до аварії БПЛА. Для боротьби с безпілотниками, як досить доступний спосіб, можна розглядати використання радіокерованих авіамоделей, вартість яких незначна, для здійснення відомого прийому – повітряного тарану. Враховуючи обмеження в застосуванні низки типів БПЛА за швидкістю вітру, робочою ідеєю може стати створення завихряючого повітряного потоку з використанням, наприклад, зенітної артилерії зі спеціальним боєприпасом. Оригінальним можна вважати підхід поліції в Голландії, яка для боротьби з дронами успішно досліджувала питання використання спеціально навчених орлів.

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рожим безпілотним апаратам за допомогою аналогічних пристроїв, які здатні ловити безпілотник сіткою, яка буде накидатися на нього з іншого більш міцного багатогвинтового БПЛА. Захист Активну позицію в питаннях застосування заходів протидії безпілотникам зайняли бойовики терористичних угруповань. Так, при відступі бойовиків Аль-Каїди в ісламському Магрибі був найдений посібник по захисту від безпілотних апаратів. У цьому посібнику, що в свій час з’явився на ісламістському форумі, було описано більше двадцяти доступних способів захисту від БПЛА, значну частину з яких використовують в умовах застосування розвідувальної та ударної пілотованої авіації. До їх складу, наприклад, включено:

№9/2016

•

використання маскувальних засобів, які схожі з різноманіттям місцевості; • забезпечення регулярної зміни місцерозташування органів управління; • використання відбиваючих елементів на автотранспорті чи на даху будівель; • використання макетів техніки та людей с елементами руху для введення в оману тощо. Усі ці поради активно використовувалися на практиці ісламістами в Малі. Уряди низки країн розробляють норми правового характеру щодо обмеження чи заборони використання БПЛА. Оскільки ще не існує єдиної світової практики по відношенню до безпілотних апаратів, кожна країна напрацьовує свої власні обмеження та законодавчі заборони й норми. Так, Франція стала першою в світі країною, яка почала контролювати використання безпілотників на законодавчому рівні ще в 2012 році.

У Великій Британії розроблено пакет законів, правил і обмежень для використання БПЛА. З кінця 2015 року в США діє обов’язкова реєстрація дронів вагою понад 250 г, а в кожному штаті діють власні правила, які врегульовують польоти безпілотників. Специфічно підійшов до використання БПЛА Таїланд, де всі польоти безпілотників вважаються незаконними, навіть ті, що були раніше узгоджені з міністерством транспорту. Країна відповідально підійшла до питання національної безпеки та турботи про особисте життя громадян. На підставі вище наведеного матеріалу стає досить зрозумілим, що ворожий чи такий, що заважає, БПЛА можна або знищити, або ж перешкодити виконанню ним завдання, або захопити, зробивши його своїм переможним трофеєм, а також вміло захиститися від нього. Зрозуміло, усі подібні дії пов’язані з певними труднощами того чи іншого характеру. Зокрема, для більшості розглянутих способів протидії застосуванню безпілотної авіації потрібна сучасна техніка, відповідні засоби спостереження та виявлення, системи (комплекси) перехоплення і зенітної зброї. Досить проблемними залишаються питання виявлення БПЛА в темний час доби і проведення успішної атаки. Підвищення ймовірності виконання завдань протидії БПЛА буде залежати, у першу чергу, від характеристик безпілотних апаратів, яким треба протидіяти. Так чи інакше, вже зараз зрозуміло, що відповідні засоби протидії безпілотникам існують і можуть застосовуватися в разі необхідності. Слід очікувати, що в майбутньому вони будуть тільки вдосконалюватися, підлаштовуючись під новинки у галузі розробки безпілотних літальних апаратів – дуель протиповітряної оборони і авіації продовжується в новому вимірі. Питання ефективної протидії ворожим безпілотним апаратам під час бойових дій у ході Антитерористичної операції, а також протидії безпілотникам, що почали використовуватися населенням нашої країни внаслідок їх цінової доступності в умовах відсутності відповідного правового поля, є досить актуальними і вимагають оперативного вирішення поряд с питаннями створення потужної системи безпілотної авіації різноманітного призначення в Україні. Разом з цим, очікуємо в найближчий час появи та впровадження в Україні вкрай необхідної національної концепції «ЗЗЗ» – Знищення, Захоплення, Захист – щодо протидії застосуванню БПЛА.

Міжнародні відносини

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розгляд дій суб’єктів міжнародних відносин щодо попередження, завчасної нейтралізації загроз вимагає визначення меж легітимних дій, що б нестримне бажання забезпечити власну безпеку не перетворилося в егоїстичну реалізацію власних інтересів за рахунок інших

Превентивний Леонов В.В., кандидат технічних наук, доцент

обто вирішення проблеми превентивності в значній мірі визначається балансом легітимності і легальності. Таким чином

Полякова О.В., науковий співробітник

необхідно розібратися, що таке превентивність і як вона може бути реалізована через використання військової сили. На сьогодні у доктрині міжнарод-

Комолаева Т.М., молодший науковий співробітник

ного права широко дискутуються нові форми інституту самооборони: превентивність й упередження. Для початку з’ясуємо значення й визначення тер№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У будь-якому випадку удар на випередження має на увазі швидке вирішення ситуації, але не створює умов для забезпечення вирішення протиріч на тривалий час»

удар мінів «упереджувальний» і «превентивний». З погляду української мови, дані терміни синонимічні. Упереджувальний – випереджальний; попереджуючий; у значенні – той що встигає наперед інших. Превентивний (від лат. Praevenio – випереджаю, попереджаю) — попереджуючі, запобіжні, випереджальні дії противної сторони. Як видно з вищевикладеного, з погляду української мови не можна розмежувати ці два терміни. На англійську мову термін «упереджуючий» переводиться як «preemptive», а №9/2016

«превентивний» — «preventive» і позначає різне: упередження трактується як ліквідація безпосередньої або близької загрози, а превенція розглядається як ліквідація загрози, яка тільки формується. З точки зору міжнародного права розширене тлумачення права на самооборону суперечить самому духу й букві Статуту ООН, метою якого є максимальне обмеження застосування сили. Низка вчених (Я. Броунлі, А. Кассезе, А. Рандельцхофер) дотримуються думки, що в цьому випадку визнання

паралельного існування звичайного права на самооборону звело б на нівець принцип незастосування сили (ст. 4 Уставу ООН) і діяльність Ради Безпеки ООН з підтримки міжнародного миру й безпеки. Вагомим аргументом проти розширення тлумачення права на самооборону є те, що до самооборони упередження неможливо застосувати принципи пропорційності й домірності, оскільки невідомо, якими саме був би передбачуваний збройний напад та його наслідки, отже, неможливо вибрати й адекватні заходи.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Таким чином упереджувальні дії – це ініціювання воєнних дій через неминучість нападу супротивника, який може використовувати свої уже фактично розгорнуті сили й засоби. В 1967 році Ізраїль завдав удар на випередження по силах арабських держав, що були сконцентровані біля його кордонів та представляли в той момент для нього істотну загрозу. Супротивник перевершував його по особовому складу – в 1,8 рази, по танках – в 1,7 рази, по артилерії – в 2,6 рази, по бойовим літакам – в 1,4 рази. Представляється очевидним, що дії Ізраїлю були виправданими: військові сили супротивника були розгорнуті, а також існували інші свідоцтва про неминучість і близькість нападу. У будь-якому випадку удар на випередження має на увазі швидке вирішення ситуації, але не створює умов для забезпечення вирішення протиріч на тривалий час; дії, на випередження, проводяться тільки через неминучість нападу супротивника, з метою недопущення одержання ним переваги при нанесенні ударів першим.

Випередити супротивника Характеристика превентивних (попереджувальних) дій. У якості прикладу відомий військовий вчений А. Свєчин дає реалізацію так званого «плану Шліффена», прийнятого німецьким Генеральним штабом в 1906 році. Даний план передбачав початок війни з Росією в 1916 році. Однак, коли дані німецької розвідки показали, що російська промисловість і транспортна система розвиваються несподівано швидкими темпами, що давало Росії можливість розгортати величезні, у порівнянні з німецькими, мобілізаційні резерви й перекидати їх на театри війни в дуже стислий термін, німецьке командування дійшло висновку, що початок війни в запланований термін може призвести до поразки. І війна була почата в 1914 році. Превентивна війна, на відміну від війни на випередження, починається на підставі впевненості в тім, що збройний конфлікт, нехай і не близький, є неминучим і що будь-яке відкладання воєнних дій ставить державу, яка роздумує про початок таких дій, у невигідне

Для обґрунтування застосування сили проти Іраку в 2003 році й підготовки суспільної думки світовому співтовариству США робили заяви про необхідність силового роззброювання Іраку у зв’язку з існуванням у нього програми розвитку біологічної зброї»

положення. В XX столітті превентивна війна асоціювалася з неспровокованою агресією. Наприклад, гітлерівська окупація Норвегії виправдувалася тим, що якщо цю країну не окупувати, то згодом у неї вторгнеться Велика Британія, поставивши тим самим у невигідне положення Німеччину. Превентивні дії проводяться державами проти держав, і оскільки вони не припускають звертання до міжнародних інститутів розв’язання конфліктів, їхнє ведення завжди суперечить позитивному міжнародному праву. Тому в доктрині міжнародного права практично завжди превентивна війна оголошується агресивною, а її проведення тільки у випадку санкціонування Радою Безпеки ООН: «Превентивне застосування військової сили припустимо тільки в колективному порядку в рамках процедур, передбачених главою VI Уставу ООН, і тільки після того, як ненасильницькі засоби не дали результатів». На сьогодні превентивні дії одержали новий зміст у зв’язку зі змінами в організації світового співтовариства, що відповідають змінам в характері конфліктів і необхідністю протидії міжнародним терористичним загрозам. Об’єктом превентивного застосування сили стають не держави, а елементи терористичної інфраструктури, які формально не пов’язані з державами. Превентивна війна може зовсім не містити

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основною рисою, що відрізняє превентивні дії від упередження, є те, що перші проводяться проти держав, а другі являють собою специфічні воєнні засоби для проведення вирішальних ударів проти формувань сил супротивника

в собі попереджувальних дій, які спрямовані винятково проти сили супротивника, а обмежуватися довгостроковим попередженням ворожим діям або намірам супротивника. З останньої точки зору превентивна війна дуже близька до попереджувальної самооборони проти намірів супротивника. У ході виступу на Генеральній Асамблеї ООН у вересні 2003 року Генсекретар оголосив про намір скликати групу високого рівня в складі відомих політичних діячів, що представила б загальну, всеосяжну думку щодо сучасних загроз міжнародному миру й безпеці, проаналізувала, як існуючі стратегії й інститути виявили себе в справі надання протидії цим загрозам, і внесла б рекомендації зі зміцнення ООН, для того щоб вона могла забезпечити колективну безпеку для всіх в XXI столітті. Дана група високого рівня по загрозах, викликах і змінах під керівництвом колишнього прем’єр-міністра Таїланду Анана Паньярачуна при розгляді ситуації, коли здійснюється придбання «можливо з ворожим наміром» потенціалу для виробництва ядерної зброї, віднесла у своїй доповіді до превентивних такі дії, які, на нашу думку, необхідно віднести до «дій по попередженню намірів супротивника». На поставлене Генеральним секретарем ООН питання: «чи може держава, не звертаючись у Раду Безпеки, посилатися в цих обставинах на право заздалегідь почати дії в порядку самооборони, причому не тільки випереджувальні дії (у відношенні безпосередньої або близької загрози), але й превентивні дії (відносно загрози, що не є безпосередньою або близькою)?» група дала наступну відповідь: «Якщо є вагомі аргументи на користь превентивних воєнних дій і вагомі докази в їхнє підтвердження, вони повинні бути доведені до відома Ради Безпеки, що може санкціонувати такі дії, якщо порахує це необхідним. У випадку коли вона не порахує це за необхідне, то, по визначенню, буде час для того, щоб використовувати інші стратегії, включаючи переконання, пе№9/2016

реговори, залякування й стримування, і потім знову розглянути варіант воєнних дій». Необхідно відзначити істотну складність реалізації запропонованої експертами ООН процедури: правова логіка вступає в протиріччя з військовою. Якщо представити дане питання на розгляд Ради Безпеки, то через процедуру легітимації застосування сили буде здійснене інформування супротивника про наміри, а це, безсумнівно, підвищить ціну проведення воєнної операції для держави. Встигнути першим Характеристика попередження намірів. Як особливу форму попередження необхідно виділити дії по попередженню намірів супротивника – знищення певних елементів інфраструктури держави-супротивника з оповіщенням про такі дії світового співтовариства. Характерним прикладом такого роду дій може служити знищення ізраїльськими ВПС споруджуваного іракського реакторного комплексу в Осіраку у 1981 році для недопущення розгортання Іраком систем ядерної зброї. У 1980 році в по-

чатковому періоді ірано-іракської війни (1980-1988 рр.) по цьому об’єкту вже завдавали ударів збройні сили Ірану. Питання про правомірність таких дій, мабуть, також оцінювався з урахуванням критерію «неминучості» очікуваного нападу. Реактор перебував у процесі будівництва, тому не міг розглядатися як безпосередня й неминуча загроза. Крім того, дії Ізраїлю зовсім не були попередженням неминучої загрози, проте, реактор був зруйнований саме в найбільш «зручний» момент часу. Якби удар нанесли пізніше, коли вже завантажили ядерне паливо, його знищення викликало б радіоактивне зараження місцевості. Більше того, свої дії Ізраїль обґрунтовував тим, що оскільки Ірак перебував у стані війни з Іраном, у ході якої застосовувалися в широких масштабах бойові отруйні речовини, то у випадку появи в Іраку ядерної зброї воно, безсумнівно, було б застосоване як проти безпосереднього супротивника, так і проти Ізраїлю для залучення в конфлікт інших учасників. Проте Рада Безпеки ООН одноголосно прийняв резолюцію,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

що засудила удар Ізраїлю по ядерному реакторному комплексу. Для недопущення розвитку ряду іракських наукових програм в 1993, 1996, 1998 і 2001 роках аналогічні удари проти відповідних об’єктів були здійснені вже збройними силами США. Також Ізраїль наніс авіаційний удар по сірійському ядерному об’єкту 6 вересня 2007 року. Декількома днями раніше північнокорейске судно доставило вантаж «цементу», що, за даними розвідки, справді був ядерним устроєм і який був переправлений у сільськогосподарський дослідницький центр, розташований біля ріки Євфрат. На цьому ж об’єкті виявили фахівців з Північної Кореї. Заява доктрини попередження як публічного елемента державної політики, безсумнівно, є доцільним для

легітимації застосування військової сили. У цьому й полягає відмінність дій зі знищення елементів військової або терористичної інфраструктури від дій по знищенню розгорнутих військових формувань супротивника. Здійснення ударів, що попереджають, завжди розглядається керівництвом держав як спосіб застосування сили, але воно також завжди супроводжується заходами щодо приховування інформації, оскільки супротивник не повинен бути підготовлений до їхнього відбиття. Отже, на відміну від дій, що попереджають, силове попередження намірів передбачуваного супротивника проводиться державою з оповіщенням світового співтовариства про свої цілі. Іноді подібні дії визначаються як «стратегічне попередження». Для обґрунтування застосування сили проти Іраку в 2003 році й підготовки суспільної думки світовому співтовариству США робилися заяви про необхідність силового роззброювання Іраку у зв’язку з існуванням у нього програми розвитку біологічної зброї. На думку американського керівництва передбачалося, що Ірак відокремлювало від її створення

від двох до п’яти років. Однак ці обставини не свідчили про неминучість близького за часом нападу на США і його союзників на Близькому Сході. Також дії США не можна кваліфікувати як дії на випередження, оскільки супротивник був попереджений про напад, що готується на нього, і було відсутнє підтвердження про неминучість загрози. Подібне за своим правовим обґрунтуванням «попередження намірів» було здійснено США в 1962 році у відповідь на розміщення Радянським

№9/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Союзом наступальної ядерної зброї на Кубі. В якості заходів у відповідь керівництво США оголосило «карантин» для острова як акт самооборони. У дійсності ж ні СРСР, ні Куба не нападали на США, також не існувало якої-небудь неминучої загрози ракетного нападу і після розміщення радянських ракет. Більше того, керівництво США не упереджувало безпосередню за часом загрозу, оскільки розміщення ракет не змінювало в близькому майбутньому стратегічний баланс між державами на користь СРСР. Ці дії, як і пізніше в ситуації з Іраком, що не був здатний у близькому майбутньому створити зброю масового знищення й засоби його доставки на великі відстані, з погляду класичної доктрини упередження, є невиправданими, оскільки їх мета – створення безпечного для себе стану міжнародних відносин, але не усунення безпосередньої й неминучої військової загрози. Таким чином, основною рисою, що відрізняє превентивні дії від упередження, є те, що перші проводяться проти держав, а другі являють собою специфічні воєнні засоби для проведення вирішальних ударів проти формувань сил супротив-

№9/2016

ника. Якщо упередження характеризує ніби оперативний рівень відповіді на неминучу загрозу, то запобігання – стратегічний. Це реакція на розвиток загрози в перспективі. Упереджувальні та превентивні дії, що заявляються в подібних термінах міжнародного права, очевидно, необхідно зіставити з об’єктами застосування сили й відповідним правовим обґрунтуванням дій держав (див табл. 1). Історія застосування сили в міжнародних відносинах свідчить про те, що держа-

ви ніколи не заперечували можливості дій в обхід процедур Статуту ООН і нанесення ударів упередження та ведення превентивних дій. Однак кожне таке застосування сили завжди приречено носити ярлик «неправомірного», і на державі завжди буде лежати тягар доведення того, що її дії здійснюються в благо світового співтовариства. При цьому держави у своїй офіційній аргументації продовжують використовувати буквальне тлумачення ст. 2 п. 4, тим самим заявляючи, що вони не визнають будь чийого права на застосування сили поза системою правил Статуту ООН. Така реальна модель організації системи забезпечення безпеки світового співтовариства, і вона представляється досить справедливою і ефективною, оскільки не допускає неконтрольованого збільшення числа держав, що бажають обзавестися зброєю масового знищення. Тому, на наш погляд, навряд чи можна погодитися з думкою деяких фахівців про те, що «після прийняття Статуту ООН з його принципом незастосуван-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня сили в міжнародному праві не існує основи ні для упереджувальної, ні для превентивної самооборони, тим більше що поняття удару, що упереджує, взагалі штучно перенесено частиною юристів міжнародників у міжнародне право з тактичного арсеналу й термінології періоду війни, що відкриває широке поле для зловживання силою». Право держав на упереджувальні дії у різних формах є обґрунтованим у рамках Статуту ООН, однак ці рамки не можуть бути жорстко формалізовані через відсутність єдиної об’єктивної основи для кваліфікації дій держав. Для виявлення такої об’єктивної основи необхідно проводити правовий аналіз випадків звернення держав до упереджувальних дій, відносно об’єктів застосування сили. Таким чином, держава, що є об’єктом безпосередньої загрози, відповідно до сталої норми міжнародного права може почати упереджувальні бойові дії тільки із санкції Ради Безпеки ООН у випадку, якщо ніякі інші засоби не дозволяють усунути дану загрозу, при цьому заходи повинні бути розмірні їй. Надання упереджувальній самообороні легітимності, тим більше без санкції Ради Безпеки ООН, враховуючи існування тонкої грані між упереджувальними і превентивними діями в залежності від переконливості представлених державою доказів розширить можливості застосування сили державою. Тому 60-я сесія Генеральної Асамблеї ООН не підтримала пропозицію Групи високого рівня і К. Аннана, сформульоване в його доповіді, доповнити міжнародне право нормою про можливість упереджувального удару в обхід Ради Безпеки ООН. Замість цього в Підсумковому документі Всесвітнього саміту ООН 2005 р. було підтверджено, що «відповідних положень Статуту досить для протидії всьому спектру загроз міжнародному миру й безпеці», а також права Ради Безпеки ООН санкціонувати примусові дії для підтримки й відновлення міжнародного миру й безпеки. Крім цього, не можна говорити ні про «давно устояну норму міжнародного права» ні про «думку більшості юристів» щодо правомірності упереджувальної самооборони, оскільки, із прийняттям Статуту ООН такої устояної норми не існує. Висновки Сучасне міжнародне право визнає єдиною правомірною підставою самооборони збройний напад, що відбувся. Всі інші ситуації, зокрема загроза нападу, дають лише підставу окремим

Правове обґрунтування дій держав щодо застосування сили Дії

Упереджувальні дії

Упередження намірів

Превентивні дії

Об’єкт застосування сили Збройні сили держави, усі елементи військової інфраструктури

Табл. 1

Легітимація Негайна відповідь на неминучу загрозу з наступним інформуванням РБ ООН. Правове обґрунтування знаходиться в звичайній практиці держав і ст.. 51 Статуту ООН. Застосовуються військові засоби. Практика не засудження.

Окремі елементи інфраструктури держави, а також недержавні структури, що представляють загрозу для інших членів міжнародної спільноти: можливі засоби виробництва, доставки зброї масового ураження; терористичні організації і т.д.

Світове співтовариство сповіщають про намір застосувати силу проти держави. Акту застосування сили передує обговорення питання в РБ ООН: може бути визначений стан загрози миру. В основі правового обґрунтування може бути резолюція РБ ООН. Застосовуються дипломатичні засоби для мирного вирішення конфлікту, і тільки потім військові засоби. Практика не засудження/засудження.

Держава в цілому

Світове співтовариство не інформується про реальні мотиви застосування сили. Дипломатичні засоби використовуються для делегітимації противника, а не для пошуку мирного шляху вирішення конфлікту. Практика засудження.

державам для звертання до невоєнних засобів і підвищення власної обороноздатності, а також можуть бути підставою для застосування колективних заходів відповідно до рішення Ради Безпеки ООН. Правова природа превентивних і упереджувальних ударів різна. Отже, концепція превентивної оборони йде далі концепції упереджувальних ударів і припускає використання збройних сил тільки проти загроз, що формуються. Прийняття такої концепції в якості нового основного принципу мало б для існуючого порядку жахливі наслідки, а право на самооборону, як воно розуміється в Статуті ООН, взагалі перестало б існувати. Тому існує необхідність вироблення визначення збройного нападу й установлення чітких критеріїв самооборони. На підставі зробленого аналізу можна зробити наступний висновок щодо правомірності уперед-

жувальних і превентивних збройних заходів: 1) використання збройної сили державою або групою держав можливо тільки у відповідь на збройний напад; 2) упереджувальні і превентивні збройні заходи також можуть мати місце, але, згідно до Статуту ООН, тільки після відповідної санкції Ради Безпеки. Представляється, що одним зі шляхів рішення розбіжностей із приводу тлумачення підстав для самооборони є заповнення існуючих пробілів і виправлення неточностей формулювань, а саме: 1) необхідно уточнити, що являє собою збройний напад за змістом статті 51 Статуту ООН, коли він починається: тільки з моменту безпосередніх збройних ударів або вже на стадії підготовки до збройного нападу; 2) прирівнювання терактів до збройного нападу вимагає вироблення чітких критеріїв теракту, у відповідь на який можливо застосування самооборони. №9/2016