Оборонний вісник №8/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

8 2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

8 2020

ЗМІСТ НАЦБЕЗПЕКА

БЕЗ ГРИФУ «ТАЄМНО»

УКРАЇНА-НАТО

ГЕОПОЛІТИКА

ПАРТНЕРСТВО РОЗШИРЮЄ АЛЬЯНС

ОБОРОННІ ІНІЦІАТИВИ ЄВРОСОЮЗУ

ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

В ПРИЦІЛІ З КОСМОСУ

ПРИВАТНІ АРМІЇ ТУРЕЧЧИНИ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

А ЯК У НИХ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

№8/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Дозор-Б»: довга дорога до війська Довідка «Дозор-Б» — повнопривідна тактична бойова броньована машина для перевезення особового складу, озброєння та обладнання масою до 2 тонн Бойова маса:

9600 кг Екіпаж:

3 особи Десант:

6 осіб Колісна формула:

4х4 Двигун/потужність:

дизель DEUTZ BF 4M 1013FC/190 к.с. Максимальна швидкість:

120 км/год Запас ходу:

560 км Озброєння:

12,7-мм кулемет НСВТ Боєкомплект:

450 патронів

СУЧАСНІ ГВИНТІВКИ ДЛЯ СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦІВ Окремий загін спеціального призначення Східного територіального управління НГУ отримав нові штурмові гвинтівки UAR-15 під патрон НАТО 5,56×45 мм. Нова зброя краща за автомат Калашникова, гвинтівка має плавний спуск, а ще легко та швидко трансформуються задля цілого ряду специфічних задач, які потрібно виконувати спецпризначенцям. Гвинтівку виготовляє українське приватне підприємство ТОВ "УКРОП" (Ukrop) (пропонує військові версії відомої торгової марки Zbroyar).

актичну бойову колісну машину «Дозор-Б», перший варіант якої був представлений держпідприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» у 2004 році, нарешті прийнято на озброєння Збройних Сил України. Серійне виробництво цих бронемашин може бути організоване на ХКБМ та Львівському бронетанковому заводі, який виготовив першу партію в 2016 році. Раніше повідомлялось, що потужності «Укроборонпрому» дозволять виготовляти понад 100 бро-

НОВЕ МІНІСТЕРСТВО Кабмін утворив Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, яке буде відповідати за формування та реалізацію державної промислової політики у сферах розвитку стратегічних галузей промисловості. В першу чергу, мова йде про ОПК. У структуру нового міністерства мають увійти підприємства ДК «Укроборонпром», Державне космічне агентство, Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки, Держслужба експортного контролю, ДП «Павлоградський хімічний завод».

немашин «Дозор-Б» на рік. Проте, за наявною інформацію цьогорічне державне оборонне замовлення, замість «Дозорів», передбачає придбання 24 польських бронетранспортерів Oncilla («Онцилла») – його вдосконаленої ліцензійної польської версії, за ціною 8,3 млн грн за одиницю. Крім того, в оприлюдненому в лютому 2020 року урядовому звіті, БТР «Онцилла» згадується серед зразків військової техніки, які в 2019 році прийняті на озброєння та постачання Збройних Сил України.

СЕРТИФІКАЦІЯ «ТОРА» Загальновійськовий кулезахисний шолом «ТОР» українського виробництва пройшов успішне випробування в сертифікованій лабораторії США за стандартом NIG, рівень ІІІ-А. Захист цих шоломів відповідає вітчизняному класу 1-А за ГСТУ 78-41-004 і класу захисту 1 нового національного стандарту ДСТУ 8835:2019. У 2017 році десантний варіант шолома «ТОР» («ТОР-Д») був прийнятий на забезпечення українського війська. Проте, на жаль, кількість цих шоломів і досі обмежена.

ДОПОМОГА УКРАЇНІ Американські сенатори подали законопроект про щорічне надання Україні $300 мільйонів допомоги, зокрема, для придбання летальної зброї для Збройних Сил України. Також сенатори пропонують виділяти 4 мільйони доларів на рік на підготовку українських офіцерів. Проект закону вимагає звіту Міноборони США і Держдепартаменту щодо потреб ЗС України і плану надання допомоги у сфері безпеки.

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Апарати підводного руху Військові водолази Сил спецоперацій Збройних Сил України до кінця 2020 року отримають апарати підводного руху. Подібні апарати використовуються для транспортування водолазів у визначений район у підводному та надводному положенні. У 2018 році НВО «Київський завод автоматики» представив модернізований підводно-надводний апарат «Протон», який був розроблений ще у 1979 році, і до сьогодні стоїть на озброєнні України та низки інших країн. Після розпаду СРСР його виробництво залишилось на території сучасної Російської Федерації, яка в 2007 році створила нову версію буксирувальника – «Протон-С». В 2015 році російські розробники створили новий варіант цього буксирувальника – «Протон-СН», проте навіть нові версії буксирувальників поступались західним зразкам, і тому зараз російські військові закуповують іноземні підводні буксирувальники. За яким шляхом підуть у Силах спецоперацій ЗС України – модернізація наявного на озброєнні «Протону» чи отримають західні апарати підводного руху, наразі не відомо.

ЩО З ЕКОНОМІКОЮ? Переважна більшість українців вважають, що економічне становище в країні погіршилось за останні півроку. Загалом причину економічної кризи більшість опитаних бачать у некомпетентності влади, хоча кожет четвертий українець вважає, що економічний занепад настане через коронавірус. На запитання «Як змiнилося економiчне становище України за останнi пiвроку?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

66%

24%

Модернізація «Штурма» У

країнські підприємства створюють глибоку модернізацію самохідного ПТРК «Штурм-С» для Збройних Сил України. До модернізації долучились державні та приватні українські підприємства, зокрема ДККБ «Луч», Ізюмський приладобудівний завод та приватна корпорація «УкрІннМаш». Сама бойова машина самохідного протитанкового ракетного комплексу ще знаходиться на стадії доопрацювання. У новому ПТРК на заміну ракеті 9М114 «Кокон» пришла РК-2П від ДККБ «Луч». Це нова ракета, яка розроблена на базі відомого «Бар’єру». РК-2П отримав значно більшу дальність, яка становить 7 км, а також став ще надійнішим та стійким до завад противника.

Нова ракета працює разом з оптико-прицільною станцією ОПСН-І Ізюмського приладобудівного заводу. Ця станція має телевізійний, тепловізійний та лазерний канал, а також лазерний далекомір. Потужна майже 20-кратна оптика станції дозволяє виявити противника на відстані понад 11 кілометрів, а лазерний канал — керувати ракетою на відстані до 7 км. «Штурм-СМ» також отримав систему попередження про лазерне випромінювання, яка забезпечує надійний захист від вогню противника та встановлюється на сучасні українські танки. На машину вже традиційно встановлюється система супутникової навігації та цифровий захищений зв'язок, а також кондиціонер.

«Українські воїни є і будуть на передовій, де кується наша спільна перемога. Вони докладуть всіх зусиль для реалізації мирних планів політичного керівництва України».

Погiршилось Не змiнилося Покращилось Важко вiдповiсти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №8/2020

Андрій Таран, міністр оборони України

НАЦБЕЗПЕКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

7 вересня відзначатиметься 28-а річниця з дня створення Воєнної розвідки України

БЕЗ ГРИФУ «ТАЄМНО» 4

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Радковець Ю.І., військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

рактично цей день був встановлений 1 червня 2007 року. Саме тоді «з метою виховання у військовослужбовців патріотизму, вірності військовій присязі та бойовим традиціям, підтримання на високому рівні престижу військової служби в органах військового управління, з'єднаннях та військових частинах розвідки Міністерства оборони та Збройних Сил України» міністр оборони України А. Гриценко підписав Наказ №302 «Про встановлення Дня Воєнної розвідки України». А щодо дати 7 вересня, то вона була приурочена вже до дня підписання першим Президентом України Л. Кравчуком ще в 1992 році Указу №462 «Про Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України». Фактично, даним документом і було розпочато новітню історію Воєнної розвідки України, як одного з найважливіших державних інструментів забезпечення національної безпеки і оборони України. Загалом про діяльність Воєнної розвідки України відомо не так вже й багато. Але це не означає, що її взагалі нема або вона зовсім не працює. Специфіка роботи справжньої розвідки – це скритність та секретність. У розвідувальному співтоваристві України Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ) гідно посідає своє місце і послідовно відіграє в ньому роль лідера. Причинами цьому є як російська збройна агресія (так звана «гібридна війна») проти нашої держави, так і головні тенденції, що існують у світовому розвідувальному співтоваристві, де останнім часом системи воєнних розвідок впевнено виходять на перший план. Стосовно того, що ГУР МОУ на сьогодні знаково та відчутно виділяється на фоні інших спецслужб України можна також сказати й по тій увазі, яку йому приділяє наш цинічний та підступний ворог. Взагалі то складається таке враження, що протягом останнього часу для Росії, окрім воєнної розвідки, в Україні більше не існує спецслужб. Інакше, як можна пояснити №8/2020

те, що всіх українських «терористів» і «диверсантів» вони однозначно зараховують до співробітників ГУР МОУ; всі внутрішні розборки між бандформуваннями та найманцями на окупованих територіях Донбасу, зокрема ліквідацію їх лідерів та ватажків, вони вважають суто справою рук ГУР МОУ; а затриманих в Росії та окупованому українському Криму громадян України також безсумнівно пов’язують з українською воєнною розвідкою? «Приписувати» українській воєнній розвідці російські спецслужби можуть що завгодно, це абсолютно вписується в той шквал брехні, фейків та «підтасовок», який Кремль у щоденному режимі «вивантажує на голови» світового співтовариства та українського суспільства. З одного боку, така увага ворога саме до воєнних розвідників може розглядатися як злочинне політичне замовлення «гебістської» верхівки Кремля проти безкомпромісної (національно свідомої) Воєнної розвідки України, що володіє найбільшою доказовою базою стосовно російської воєнної агресії проти України. З іншого

В умовах гібридної війни Росії проти України можна сказати, що діяльність Воєнної розвідки України є однією з основних запорук існування української державності та суверенності»

– подібні спекуляції є відображенням загального психозу кремлівського керівництва, яке відчуває, що обов’язково та невідворотно, а скоріше раніше, ніж пізніше, постане перед Міжнародним судом у Гаазі та відповідатиме за всі злочини, скоєні в Україні. Виходячи з такої позиції Москви, раз всіх патріотів та прихильників України, а також непримиренних противників кремлівських злочинців ворог асоціює з ГУР МОУ, то це яскрава ознака як нашої сили, так і його вразливостей. А фактично – це сигнал для всіх патріотів України згуртувати та спрямувати наші зусилля для перемоги. Протягом досить незначного часу свого існування Воєнна розвідка України була і наразі залишається важливою складовою системи забезпечення національної (перш за все, воєнної) безпеки України. Проте на сьогодні, в умовах продовження більш ніж 6 років гібридної війни Росії проти України, без перебільшення можна сказати, що діяльність Воєнної розвідки України є однією з основних запорук існування української державності та суверенності. Одним із найбільш важливих (серед інших) уроків за більш ніж 6 років гібридної війни Росії проти України – необхідність підвищення можливостей та ефективності українських розвідорганів з метою своєчасного розвідувально-інформаційного забезпечення вищого державного та військового керівництва для прийняття ними важли-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

І Президент В. Зеленський, і новопризначений начальник ГУР МО України К. Буданов особливо наголошують на надзвичайно важливій ролі інформаційно-аналітичної роботи воєнної розвідки»

вих рішень у сфері національної (воєнної) безпеки, адекватних реальним ризикам і загрозам. Професіоналізм розвідника – це завжди знати, що відбувається в світі, в Європі та довкола України сьогодні, що станеться (може статися) завтра і як ці події можуть вплинути на національні інтереси та безпеку країни. Фактично, саме про це й говорив Президент України, Верховний Головнокомандувач Збройними Сила-

ми України Володимир Зеленський, представляючи колективу Головного управління розвідки Міністерства оборони України новопризначеного начальника Кирила Буданова. «Потрібно посилити стратегічну та оперативну складові, вдосконалити аналітичну діяльність та якість отримуваної інформації», – заявив на представленні президент В. Зеленський. При цьому Президент зазначив, що в системі національної безпеки Укра-

їни саме воєнна розвідка є ключовим інструментом для захисту державних інтересів. Президент також наголосив на невідкладності та важливості розробки нової Національної розвідувальної програми на 20212025 роки. За його словами, в ній обов’язково мають бути закріплені надважливі ключові речі, а саме: • оснащення розвідувальних підрозділів сучасним озброєнням та спеціальною технікою; • перехід на стандарти НАТО у питаннях збору, обробки й надання розвідувальної інформації; • запровадження сучасних підходів у підготовці особового складу. Окрім того, глава держави привернув увагу до важливості відродження бойового духу української воєнної розвідки та побажав воєнним розвідникам «завжди бути на крок попереду від наших ворогів». Новий очільник ГУР Міноборони К. Буданов зауважив, що сьогодні перед воєнною розвідкою України стоять наступні важливі задачі: • збільшення впливу розвідки у сфері міжнародних відносин; • повернення тимчасово окупованих територій Донбасу та Автономної Республіки Крим; • відновлення справедливості відносно осіб, які принесли війну на нашу Батьківщину. У цьому контексті він поставив перед собою та особовим складом ГУР МО України такі першочергові завдання: • підвищити професійний рівень співробітників воєнної розвідки; • запровадити в роботі розвідорганів нові технології; • посилити інформаційно-аналітичну роботу з метою якісної оцінки та прогнозування викликів, ризиків і загроз; • проводити відповідні спеціальні заходи. Тобто, як Президент України, Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України В. Зеленський, так і новопризначений начальник ГУР МО України К. Буданов у своїх виступах особливо підкреслили надзвичайно важливу роль інформаційно-аналітичної роботи воєнної розвідки для національної (в т.ч. воєнної) безпеки в умовах сьомого року гібридної війни Росії проти України. Це означає, що в загальнодержавних, в т.ч. політико-дипломатичних, заходах протидії зовнішній агресії та внутрішньому сепаратизму надзвичайно важливим є усвідомлення цілей і за№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

думу противника, де ключове значення має ведення всіх видів розвідки (агентурної, радіоелектронної, спеціальної та військової) з використанням широкого спектру їх способів і засобів. Крім того, динаміка воєнного протистояння в сучасних збройних конфліктах і війнах вимагає від розвідувальних органів також і відповідної адаптації до змінюваних форм ведення війни, проведення необхідних системних перетворень для забезпечення ефективних дій розвідувальних структур України в нових умовах воєнного протистояння. Непередбачуваність і важкопрогнозованість розвитку обстановки, постійна зміна характеру загроз, мінливість тактики протистояння з боку країниагресора – все це об’єктивно змушує розвідувальні служби діяти більш активно, наступально та гнучко (я б навіть сказав – креативно та витончено) під час виконання поставлених перед ними завдань добування достовірної інформації, передусім, випереджувального характеру. Глибокий аналіз та оцінка отриманих відомостей, їх своєчасна аналітична обробка та надання достовірної розвідувальної інформації вищому воєнно-політичному й військовому керівництву держави створюватимуть сприятливі умови для досягнення перемоги над цинічним і підступним ворогом, а також уникнення зайвих жертв, руйнувань та витрат.

№8/2020

Отже, в умовах гібридної війни Росії проти України особлива відповідальність лягає на плечі розвідувальних органів держави (перш за все, ГУР МОУ), а спеціальність воєнного розвідника (в т.ч. розвідника-аналітика) постає найбільш затребуваною спеціальністю, що, окрім іншого, відповідно формулює задачі і для системи військової освіти, яка займається підготовкою офіцерів-розвідників. І на завершення. Трагедія попередніх 6 років необ’явленої гібридної війни Росії проти України особливо наполегливо закликає нинішнє покоління захисників нашої Батьківщини (генералів, офіцерів і воєнних розвідників-аналітиків) до всебічного аналізу вже виявлених на цей час як уроків гібридної війни, так і проблем військового мистецтва з позицій сучасних вимог, з тим, щоб уникнути вже зараз, а також і надалі (в майбутньому) прорахунків і помилок, які мали місце як напередодні, так і під час усіх років гібридної війни. Серед них така важлива проблема,

Динаміка воєнного протистояння в сучасних збройних конфліктах і війнах вимагає від розвідувальних органів системних перетворень для забезпечення ефективних дій»

як співвідношення політики і розвідки, яка до цього часу ще не отримала глибокого наукового опрацювання. Суть проблеми співвідношення політики і розвідки, як свідчить вже наявний досвід сьогоднішньої гібридної війни Росії проти України, обумовлена тим, що розвідка є передумовою ефективної політики або стратегії, але вона ніколи не може замінити ні політику, ні стратегію. Вирішальним фактором є здатність використовувати дані розвідки. Без ефективної політики навіть найточніші та найнадійніші розвідувальні дані стають непотрібними. Тобто, практична цінність розвідки повністю залежить від того, як вона використовується і спрямовується політикою. В результаті аналізу всієї викладеної вище інформації можна зробити однозначний висновок, що для того, щоб трагедія окупації українського Криму та Донбасу 2014 року не повторилася в інших регіонах та на інших загрозливих напрямках, необхідна не тільки ефективна розвідувально-інформаційна діяльність спеціальних служб України (в т.ч. воєнної розвідки), а й організація всебічної воєнно-політичної та політико-економічної експертно-аналітичної діяльності як основи централізованої системи протидії гібридним загрозам в інтересах розробки та прийняття стратегічних рішень, адекватних як реальній обстановці, так і прогнозам (оцінкам) її розвитку на майбутнє.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

УКРАЇНА-НАТО

ПАРТНЕРСТВО РОЗ У світі зростає напруженість в навколишньому безпековому середовищі — поява нових і загострення традиційних глобальних викликів, регіональне і геополітичне суперництво, зниження впливу традиційних механізмів забезпечення безпеки

Муравйова А.О., політолог-міжнародник, магістр з міжнародних відносин та суспільних комунікацій

часів створення Організації Північноатлантичного договору у міжнародних відносинах з’явилось багато суперечностей, щодо членства, співпраці чи опозиції до цього міжнародного союзу. Членами Альянсу та його «друзями» є розвинені західні держави, і країни, які послідовно реалізують геополітичну стратегію спів-

дружності з першими. До опозиційного блоку належать країни пострадянського блоку та азіатські країни (див. схему 1). Необхідно зауважити, що

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЗШИРЮЄ АЛЬЯНС проблема співдружності з Альянсом набула небаченого масштабу з початку 80-х років минулого століття, коли в міжнародній практиці з’явилось поняття «інформаційна війна» та існує й досі. На жаль, тоді опозиційний до НАТО блок не зміг адаптуватися до новітніх технологій

№8/2020

і відстав у геополітичному розвитку. Пізніше з’являється багато технологій впливу, однією з яких стали програми співпраці між мілітаризованими об’єднаннями. Так у січні 1994 року в Брюсселі під час зустрічі глав держав та урядів держав-членів НАТО було прийнято програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ), котра, як планувалося, «сприяла б формуванню нових відносин в галузі безпеки між Північноатлантичним союзом та його партнерами в ім’я миру». Програма ПЗМ надає можливість

союзникам НАТО співпрацювати зі своїми партнерами, котрі не входять до Альянсу, по багатьох напрямах воєнної та оборонної діяльності. Практично усі органи НАТО прямо або опосередковано беруть участь в діяльності ПЗМ. «Партнерство заради миру» розглядається НАТО як ключовий фактор у розвитку відносин між Альянсом та країнами-учасницями ПЗМ, оскільки ця програма розширює та активізує політичну та воєнну співпрацю в Європі, підвищує стабільність, зменшує загрози миру та зміцнює створені зв’язки. Країнам з дуже різними традиціями в галузі безпеки програма дозволяє обирати серед широкого спектру спільних заходів ті види співпраці, котрі відповідають їхнім конкретним національним потребам. За більш, ніж двадцять років, що минуло після створення ПЗМ, члени НАТО та Партнери спільно розробили універсальний набір інструментів, котрий допомагає забезпечити практичну

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРОГРАМА «ПАРТНЕРСТВО ЗАРАДИ МИРУ» (ПЗМ)

Стосунки співробітництва між збройними силами країн Спільні планування, навчання, підготовка, допомога в реформування Збройних Сил

Демократичний контроль за Збройними Силами Впровадження західних цінностей/принципів

Міцні зв’язки з НАТО

1994 рік Рамочний документ ПЗМ Цілі

Прозорість та консультації Під час планування та роботи над бюджетом у галузі оборони, надання інформації щодо норм, процедур, доктрин реалізацію завдань, цілей та ідей ПЗМ. Він закладає основу двосторонніх та багатосторонніх проектів та дозволяє здійснювати ефективну та прозору взаємодію з Партнерами програми. За офіційною інформацією, програма співпраці створена на основі Рамкового документу та Установчого документу Ради євроатлантичного партнерства та відкрита для участі усіх країн-учасниць ОБСЄ, які бажають зробити свій внесок у справу зміцнення безпеки та розвитку співробітництва в Євроатлантичному регіоні. На сьогоднішній день програма ПЗМ надає можливість партнерам брати участь у більш, ніж 24-х галузях, у тому числі, і надання допомоги в зміцненні демократичного контролю над збройними силами, боротьбі з тероризмом, надзвичайного цивільного планування та багато іншого. Держави-партнери обирають окремі види діяльності, виходячи зі своєї мети та можливостей, котрі вони окреслюють для Партнерів в Презентаційному документі. Після цього складається дворічна Індивідуальна програма партнерства. Цей документ є основою співпраці між окремими країнами-партнерами та НАТО. Говорячи про сьогоднішню інтенсифікацію співробітництва між Україною та НАТО, слід зауважити, що стосунки з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після здобуття Україною незалежності в рамках багатосто-

Схема 1

Членство в НАТО

Підвищення рівня взаємосумісності Підвищення можливості співпраці з союзниками під час проведення (участі в) миротворчих операцій (-ях) роннього форуму для консультацій i спiвробiтництва з політичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП, до 30 травня 1997 року Рада північноатлантичного співробітництва – РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та участі в міжнародних операцiях з пiдтримання миру і безпеки – Програми «Партнерство заради миру» (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi «30+1», формалiзованих у Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд. Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприянні покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створенні нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобігання розповсюдженню зброї масового знищення. З дня створення Альянсу минуло

більше семидесяти років. Протягом більшої частини цього часу НАТО було зосереджене на забезпеченні оборони і безпеки держав-членів. Сьогодні, в умовах виникнення нових викликів та загроз для безпекового середовища союзників, а також використання гібридних методів ведення бойових дій, це завдання залишається основним, але центр уваги дещо змістився. У цьому контексті, програма «Партнерство заради миру» – основна програма практичної двосторонньої співпраці між НАТО і окремими країнами-партнерами, яка стала значним кроком на шляху до подальшого розвитку процесу співробітництва між цими країнами. В 1997 році було створено Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка стала наступницею Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС). Рада євроатлантичного партнерства об’єднує членів НАТО і партнерів (загалом 50 країн) у форматі багатостороннього форуму для проведення діалогу і консультацій з питань політики і безпеки. Вона також забезпечує політичне підґрунтя для розвитку двосторонніх взаємин між НАТО та окремими країнами, які беруть участь у ПЗМ. Прийняте рішення щодо створення РЄАП віддзеркалювало необхідність вийти за межі досягнень Ради північноатлантичного співробітництва і створити форум для обговорення питань безпеки, який дав би можливість розвитку вдосконаленої і більш оперативної системи партнерства, що відповідала б дедалі складнішій системі відносин, які розвивалися між партнерами в межах ПЗМ та в контексті миротворчих операцій в Боснії і Герцеговині, де в 1996 році 14 країн-партнерів розгорнули свої контингенти разом з країнами Альянсу. Водночас приймалися інші рішення, також спрямовані на вдосконалення ПЗМ через активніше залучення країнпартнерів у процесі планування і прийняття рішень з усього спектра заходів співробітництва. Заснування РЄАП також відкрило програму партнерства, започатковану для співпраці з країнами колишнього Варшавського пакту, і для інших нейтральних країн Західної Європи. Після проведення комплексного аналізу роботи РЄАП і програми «Партнерство заради миру» були вироблені рекомендації щодо розвитку політичного діалогу з партнерами та їх активного залучення до процесу планування, реалізації та контролю тих заходів, в яких вони беруть участь. Загалом, за весь період до програми партнерства приєдналися 30 країн. №8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Для зручності аналізу місця ПЗМ у процесі розширення НАТО хотілось би використати класифікацію, що ґрунтується на порівнянні хвиль розширення альянсу у постбіполярний період. У цьому контексті можна виокремити три групи країн: • перша – держави, що стали членами в 1999 році (Польща, Чехія, Угорщина), активно працюючи в рамках ПЗМ і накопичуючи досвід, який сприяв започаткуванню Плану дій щодо членства (ПДЧ, Membership Action Plan (MAP)); • друга – держави другої хвилі розширення, які протягом шести років працювали в рамках ПДЧ і мали офіційний статус кандидатів у члени НАТО (Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія); • до третьої групи увійшли Албанія, Хорватія (стали членами НАТО у квітні 2009 року) і Північна Македонія (стала членом НАТО у березні 2020 року), які до 2008 року залишалися країнами-партнерами та виконували ПДЧ. Вплив ПЗМ на процес інтеграції нових членів до євроатлантичної структури безпеки було визначено ще у проведеному у 1995 році «Дослідженні з питань розширення НАТО» (Study on Enlargement). Цей документ визначив низку пріоритетних заходів у рамках ПЗМ, спрямованих на підготовку країн до майбутнього членства: • допомога в розвитку демократичного контролю над збройними силами і прозорістю оборонного планування; • посилення військових зв’язків для забез-

№8/2020

печення належної підтримки реформування секторів оборони та безпеки державпартнерів відповідно до основних викликів безпекового середовища; • розвиток співробітництва з метою підвищення здатності та готовності потенційних членів брати спільну участь у миротворчих та гуманітарних операціях; • посилення військових взаємозв’язків між державами-партнерами тощо. Польща, Чехія та Угорщина, які стали членами Північноатлантичного альянсу у 1999 року, в повному обсязі використали зазначений механізм партнерства під час реалізації власних євроатлантичних інтеграційних стратегій. Участь держав у ПЗМ передусім сприяла проведенню демократичних реформ у процесі реорганізації суспільно-політичної системи після падіння тоталітарних комуністичних режимів. Наприклад, у Польщі з часу її приєднання до ПЗМ у 1994 році і до набуття повноправного членства у 1999-му було ухвалено закон про апарат міністерства оборони країни (містив систему цивіль-

«Партнерство заради миру» розглядається НАТО як ключовий фактор у розвитку відносин між Альянсом та країнамиучасницями ПЗМ, оскільки ця програма розширює та активізує політичну та воєнну співпрацю в Європі»

ного контролю над збройними силами) та закон про оборонну реформу, не кажучи вже про прийняття нової Конституції держави у квітні 1997 року. У підписаному 1996 року Документі для обговорення (Discussion Paper) між Чеською Республікою та Альянсом також виокремлювалися позиції, виконання яких було необхідним для набуття членства в НАТО, – розробка єдиних стандартів для національних збройних сил та військової інфраструктури. Конструктивна консультативна співпраця в рамках ПЗМ сприяла швидкому реформуванню оборонних секторів держав, створюючи в такий спосіб необхідні критеріальні умови для набуття членства. Так, починаючи вже з 1995 року, військові витрати Польщі «стабілізувалися» на рівні близько 2% від ВВП. Поступове поглиблення партнерських взаємовідносин під час інтеграції до Північноатлантичного альянсу на прикладі Польщі, Угорщини та Чеської республіки дало можливість західним дослідникам схематично змалювати процес розширення організації: 1) розвиток військової співпраці з певною державою під егідою ПЗМ; 2) поступ у співробітництві в рамках ПЗМ, що може передбачати задеклароване чи не яскраво виразне прагнення держави до набуття членства в Альянсі й акцентування власних заходів у межах ПЗМ на досягненні цієї мети; 3) досягнення консенсусу між державамичленами НАТО щодо схвалення інтеграційних прагнень тієї чи іншої країни-партнера;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

4) докладне дослідження усіх переваг та недоліків потенційного членства й обговорення термінів виконання передумов вступу до організації; 5) досягнення згоди всередині Альянсу щодо дати запрошення нових членів. Позитивний досвід приєднання нових держав-учасниць до Альянсу стимулював подальший розвиток процесу розширення НАТО. У Стратегічних концепціях 1999 та 2010 років зазначалося, що «Альянс залишається відкритим для нових членів. У наступні роки НАТО сподівається зробити запрошення іншим країнам, які бажають і можуть узяти на себе відповідальність і зобов’язання членів організації, а також за умов, що приєднання нових держав слугуватиме загальним політичним та стратегічним інтересам Альянсу, посилить його згуртованість та ефективність і зробить внесок до безпеки і стабільності Європи. З урахуванням цього НАТО розробила програму діяльності, спрямовану на допомогу країнам, що бажають приєднатися, у підготовці до майбутнього членства в контексті ширших відносин з цими державами». Приєднання Словаччини, Словенії, Болгарії, Румунії, Литви, Латвії й Естонії до Північноатлантичного альянсу у 2004 році створило ситуацію, за якої кількість держав-членів перевищила кількість країн-учасниць ПЗМ, що засвідчило ефективність програми «Партнерство заради миру» під час реалізації організаційного розширення. Однак підтвердження відкритості Альянсу в комюніке Стамбульського саміту дало імпульс розвитку взаємовідносин НАТО та тих держав регіону, чиї зовнішньополітичні інтереси зорієнтовані на євроатлантичну інтеграцію. Незважаючи на досить різні приклади вступу колишніх держав-партнерів до Північноатлантичного альянсу, спільною характерною ознакою для кожної з них у контексті реалізації власних євроатлантичних інтеграційних стратегій є участь у миротворчих операціях під головуванням НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». Ця практична співпраця відіграє важливу роль для партнерів організації у питаннях реформування збройних сил, посилення військово-технічної та оперативно-тактичної сумісності з країнами-членами альянсу та підтвердження образу «надійного й передбачуваного партнера», що сприяє поглибленню взаємовідносин з Організацією Північноатлантичного договору. Варто зауважити, що розширення НАТО – двосторонній процес, який полягає у відповідності інтересів Альянсу

прагненням та потенціалам інших держав. Програма «Партнерство заради миру» відіграє фундаментальну роль у розвитку здатності держав-партнерів, які ставлять за мету інтеграцію до НАТО, робити внесок у ефективне забезпечення безпеки та стабільності євроатлантичного простору. Власне колективно-індивідуальні підходи в межах ПЗМ сприяють поглибленню взаємовідносин із країнамипартнерами, виокремленню серед них із допомогою Плану дій щодо членства держав-кандидатів та їх можливому перетворенню на повноправних членів Північноатлантичного альянсу. Постійне підтвердження відкритості НАТО для вступу нових членів, готових і здатних долучитися до системи колективної безпеки, ще більше актуалізує ПЗМ у контексті реалізації стратегічних завдань організації. Однак «холодна війна», яка після розпаду СРСР трансформувалась у «інформаційну геополітичну війну», відіграє першочергову роль у розвитку співпраці НАТО з тими чи іншими країнами. Так, ще до інтервенції своїх та союзних військ в Югославію, Афганістан, Ірак, а в майбутньому цілком можливо, що і в Сирію чи іншу країну, НАТО

Україна, як і інші країнипартнери та державичлени НАТО, має величезну користь від участі в партнерстві, оскільки вона сприяє реалізації власних національних інтересів» проводило та продовжує проводити політику інформаційного роз’яснення, та реалізовувати програму впливу на громадян шляхом співпраці з ними. Тому, з одного боку створення програми співпраці, про яку вже йшла мова, є однією з інформаційних технологій впливу НАТО на країни, налаштовані проти Альянсу, та нейтральні країни. І що саме ця програма є найбільш глобальною програмою пропаганди щодо зближення цих країн з НАТО. З іншого боку саме ця програма може бути тією «ланкою», яка зможе поєднати Азіатську, Європейську та Північноамериканську цивілізації, що поки ще не вдавалось здійснити нікому, з причини культурних, релігійних та громадських суперечностей. І якщо НАТО вдається знайти ту «золоту середину», яка зможе подолати суперечності між цивілізаціями та релігіями і об’єднати людство №8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в єдине суспільство, ми зможемо сказати, що «Партнерство заради миру» з’явилось саме заради миру, а не задля прикриття геополітичних стратегій тих чи інших політичних гравців. Україна, як і інші країни-партнери та держави-члени НАТО, має величезну користь від своєї участі в партнерстві, оскільки вона сприяє реалізації власних національних інтересів. Приєднавшись 10 березня 1992 року до РПАС, Україна підтримала створення Північноатлантичним Альянсом цього унікального форуму, вбачаючи в ньому важливий механізм регулярних консультацій між НАТО і колишніми членами Організації Варшавського Договору, а також новими незалежними державами, що утворилися після розпаду Радянського Союзу, з широкого кола політичних питань та питань загальноєвропейської і регіональної безпеки. В сучасних умовах розвитку міжнародних відносин, Україна розглядає РЄАП як оптимальний механізм взаємодії НАТО з її партнерами, а також останніх між собою. Механізми РЄАП дозволяють партнерам брати також безпосередню участь у процесі вироблення та прийняття рішень. Україна виступає за подальше зміцнення процесу консультацій і співробіт№8/2020

ництва в рамках РЄАП і, з огляду на її майбутнє, розглядає РЄАП як орган постійного діалогу між НАТО та її партнерами. Україна вбачає також певні координуючі функції РЄАП, що намітились після поглиблення Програми «Партнерство заради миру», і підтримуватиме досягнення у відносинах між РЄАП і програмою ПЗМ максимальної продуктивності та ефективності щодо партнерської діяльності і практичного співробітництва. Як активний член РЄАП, Україна концентрує свою увагу на таких основних напрямках її діяльності: • політичні питання та питання, що стосуються безпеки; • консультації з політичного планування; • економічні питання (конверсія військового виробництва, включаючи її соціальний вимір, аспекти безпеки в економічному розвитку, витрати на оборону та оборонний бюджет); • наука; • «виклики сучасному суспільству»; • інформаційна діяльність; • миротворчі операції; • врегулювання кризових ситуацій цивільного характеру тощо. Перспективи політики НАТО за нинішніх умов спрямовані на підтримку незалежності і суверенітету України. Тісне співробітництво України з НАТО сприяє реалізації її головної стратегічної мети – інтеграції в європейське політичне, економічне, культурне та безпекове середовище. Залучення Збройних Сил України у цьому контексті сприяє досягненню зазначеної мети та забезпечує стабільність та безпеку в Європі. Переслідуючи свої законні національні інтереси в співробітництві з НАТО та іншими країнами-партнерами, Україна робить значний внесок в посилення спільної обороноздатності і ефективності дій європейських держав щодо забезпечення стабільності і безпеки в Європі. Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних із державами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном. Одними з перших міжнародних військових навчань на території України були українсько-американське військовоморське навчання серії «Сі Бриз» та тристороннє українсько-польсько-британське тактичне навчання аеромобільних підрозділів «Козацький степ». Досвід останніх років показує, що

інші європейські політичні й військово-політичні структури (ОБСЄ, ЄС/ ЗЄС) наразі не спроможні повною мірою перебрати на себе функції НАТО у сфері безпеки й оборони. Залишаючись єдиним гарантом європейської безпеки, НАТО активізує взаємодію з країнами, які не є його членами. У сфері його впливу, крім постійних членів, ще двадцять чотири країни – учасники програми «Партнерство заради миру». Тому курс України на вступ до Альянсу і на євроатлантичну інтеграцію в стратегічному плані, без сумніву, є обґрунтованим і відповідає інтересам як України, так і європейської спільноти. Україна, яка на конституційному рівні задекларувала це прагнення, намагається тісно й ефективно співпрацювати з Північноатлантичним Альянсом. Участь України в ПЗМ і те, що НАТО визнала за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до Альянсу сприяло тому, що 12 червня 2020 року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО (NATO’s Enhanced Opportunities Program – EOP). Програма розширених можливостей НАТО була започаткована на Уельському саміті НАТО у вересні 2014 року з метою надання окремим країнампартнерам механізмів для досягнення та підтримання максимальної взаємосумісності з Альянсом. EOP дозволяє країні-партнеру досягти т.зв. секторальної (оперативної) взаємосумісності з НАТО (на рівні системи логістики, зв’язку, управління військами, конкретних родів військ тощо). Крім того, EOP дає запрошеним до неї країнам-партнерам низку особливих можливостей взаємодії з НАТО. Таке рішення Альянсу є визнанням значного внеску України у міжнародну безпеку, зокрема шляхом участі у місіях під проводом НАТО, Силах реагування НАТО та відповідних навчаннях і тренуваннях. Україна розглядає Програму як додатковий інструмент для поглиблення військової практичної взаємодії з Альянсом. Статуc партнерства в EOP дає старт процесу, який зробить співпрацю України з НАТО ще більш ефективною. Курс України на членство в НАТО залишається незмінним. У цьому контексті Річна національна програма та Комплексний пакет допомоги НАТО для України є практичними інструментами, які допоможуть досягти цієї цілі. Україна визначилась зі своїм зовнішньополітичним курсом щодо зближення з НАТО. Це надзвичайно амбітне завдання. І це завдання для усієї держави.

ГЕОПОЛІТИКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Україні, враховуючи її курс на євроінтеграцію, надзвичайно важливо вивчати та використовувати досвід Європейського Союзу та держав-членів ЄС у реалізації програм та планів у сфері безпеки та оборони

ОБОРОННІ ІНІЦІА ЄВРОСОЮЗУ 14

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Речич С.Л., полковник, радник Представництва України при Європейському Союзі, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Продовження. Початок у «ОВ» №7 (2020 р.)

АТИВИ №8/2020

грудні 2017 року Рада ЄС погодила загальні підходи щодо проекту Регламенту Європейського Парламенту та Ради щодо створення Європейської програми розвитку оборонної промисловості (European Defence Industrial Development Programme – EDIPT). Мета Регламенту, який стане невід’ємною частиною Європейського фонду оборони, полягає у створенні програми, спрямованої на підтримку конкурентноспроможності та інноваційної спроспроможності оборонної промисловості Союзу з бюджетом у 500 мільйонів євро на період 2019-2020 роки. Рада загалом узгодила цілі та основні елементи проекту Регламенту. Відповідно до своєї позиції Рада, зокрема, зацікавлена в стимулюванні транскордонної участі у запропонованій програмі малих та середніх підприємств, а також компаній середньої капіталізації. За словами міністра оборони головуючої на той час в ЄС Естонії Ю. Луйка, європейська безпека є головним пріоритетом для громадян ЄС, що обумовлює активізацію оборонного співробітництва між державами-членами ЄС. Європейська програма промислового розвитку оборони зробить оборонну промисловість ЄС більш конкурентноспроможною та новаторською, що є важливим як для безпеки громадян ЄС, так і для життєдіяльності європейської промисловості. За результатами переговорів з Європейським Парламентом у 2018 році, фінансування перших проектів розпочалися з 2019 року. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ФОНД МИРУ Для підвищення здатності ЄС захищати інтереси європейської безпеки, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку Високий представник ЄС Ф. Могеріні за підтримки Єврокомісії 13 червня 2018 року запропонувала створення в рамках Багаторічної фінансової перспективи на 2021-2027 рр. нового Європейського фонду миру (European Peace Facility, EPF), обсягом до 10,5

млрд. євро. Ця пропозиція є частиною комплексу заходів, спрямованих на посилення безпекових та оборонних спроможностей ЄС. За словами Ф. Могеріні, створення фонду дозволить ЄС набагато ефективніше розгортати військові місії, а також краще підтримувати партнерів у вирішенні спільних викликів безпеці. На додаток до EPF, Європейський оборонний фонд у розмірі 13 млрд. євро надасть фінансову підтримку для здійснення транскордонних інвестицій у найсучасніші та повністю сумісні технології та обладнання. Запропоновано, що Фонд буде: 1. Фінансувати загальні витрати на військові операції ЄС в рамках СПБО. 2. Надавати фінансову підтримку військовим операціям з підтримки миру під проводом інших міжнародних акторів. 3. Сприяти реалізації більш широких заходів, спрямованих на підтримку збройних сил країн-партнерів інфраструктурою, обладнанням або військовою допомогою, а також в інших оперативних діях Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗПБ) ЄС військового або оборонного характеру, якщо будуть прийняті відповідні рішення Ради ЄС. Напередодні, 12 червня 2018 року Колегія ЄК погодилася підтримати пропозицію щодо створення EPF, та передала її на розгляд Ради ЄС. Створення цього Механізму передбачено в 2020 році. Запропонований Європейський фонд миру є новим позабюджетним фондом на суму 10,5 млрд. євро протягом семирічного періоду в рамках наступної Багаторічної фінансової перспективи. Це має суттєво покращити спроможність ЄС фінансувати оперативні дії в рамках СЗПБ, які мають військове чи оборонне значення, і тому не можуть фінансуватися з бюджету ЄС. Фонд об’єднає та посилить існуючі позабюджетні механізми, спрямовані на реалізацію політики безпеки та оборони, тим самим подолавши їхні прогалини та обмеження. Запропоновано збільшити обсяги спільних витрат на військові місії та операції СПБО, допомогти участі партнерів у військових операціях з підтримки миру у глобальному масштабі та розширювати дії військового чи оборонного характеру. Додана вартість EPF полягає у тому, що відповідно до Договору ЄС (стаття 41.2 TEU) не дозволяється фінансувати витрати військового чи оборонного значення з бюджету Союзу. До цього військові місії та операції СПБО фінансувалися виключно через «Афінський механізм», і підтримка військових операцій з підтримання миру в країнахпартнерах наразі обмежена операціями під проводом Африканських країн із за-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лученням Африканського фонду миру. Фонд дозволить подолати ці обмеження. Фонд покриє фінансування загальних витрат на військові операції та місії ЄС та дозволить підтримати партнерів на глобальному рівні. Фонд фінансуватиме діяльність з посилення спроможностей для військових та забезпечення тренуванням, обладнанням та інфраструктурою. Таке поєднання дозволить ЄС посилювати спроможності партнерів для вирішення криз, запобігання конфліктам та стабілізації. Фінансування у розмірі 10,5 млрд. євро на сім років також забезпечить можливості швидкого реагування на кризи та надання іншої невідкладної допомоги. Таким чином, метою механізму є подолання існуючих прогалин у наборі інструментів ЄС, що дозволить ЄС робити більше та діяти швидше. Фонд є пропозицією Високого представника за підтримки Комісії. Він створюється за рішенням Ради ЄС в рамках СЗПБ, що передбачено ст. 30.1 TEU. Фонд фінансуватиметься за рахунок щорічних внесків держав-членів ЄС. Запропонований обсяг 10,5 млрд. євро передбачає, що на відповідні цілі буде виділятися близько 1,5 млрд. євро на рік. Фонд базується на принципах Африканського мирного механізму та «Афінського механізму» і надасть підтримку, яка в даний час частково охоплюється цими фінансовими інструментами. Таким чином Фонд буде фінансувати операції з підтримання миру, що здійснюються під проводом операцій Африканських країн, таких як AMISOM або Об’єднані збройні сили Сахеля (G5 Sahel Joint Force), одночасно забезпечувати спільні витрати на військові місії та операції в рамках СПБО, які в даний час фінансуються за рахунок Афінського механізму. EPF є позабюджетним фондом, який покриває витрати, які не можуть покриватися за рахунок бюджету ЄС. Інші інструменти, пов’язані з обороною в рамках Багаторічної фінансової перспективи (наприклад, Європейський оборонний фонд), будуть сприяти розвитку оборонних спроможностей держав-членів та, таким чином, збільшувати їхні загальні спроможності. Реалізовувати ініціативу буде Високий представник ЄС за підтримки EEAS. Сприяння надаватимуть Служба зовнішніх політичних інструментів Комісії (FPI) та інші служби Комісії, за необхідністю. Щоденно, Комітет EPF, який складається з представників держав-членів на чолі з Високим представником, буде керувати Фoндом, зокрема бюджетами та рахунками. EPF покликаний спростити та упорядкувати низку різних фінансових

механізмів. Операції, що фінансуються Фондом, будуть визначатися Радою ЄС чи Політико-безпековим комітетом ЄС, діючи одностайно на підставі пропозицій Високого представника. Усі дії в рамках EPF будуть здійснюватися у повній відповідності до зобов’язань, передбачених міжнародним правом. Передбачається створення належних механізмів нагляду. СТРУКТУРА ВІЙСЬКОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ СПРОМОЖНОСТЯМИ 6 березня 2017 року на засіданні Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ та оборони була схвалена концепція щодо оперативного планування та управління спроможностями для місій і операцій Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) на стратегічному рівні, в якій містяться заходи щодо підвищення потенціалу ЄС. Окремий акцент зроблений на підвищенні цивільної та військової взаємодії на всіх рівнях від політико-стратегічного рівня до рівня місії та операції безпосередньо, а також розбудову існуючих структур Європейської служби зовнішньої діяльності (EEAS) в рамках інтегрованого комплексного підходу ЄС, визнаючи при цьому важливість участі держав-членів. Відповідно до концепції на політикостратегічному рівні планувалося вико-

ристання спільних цивільно-військових підходів через Директорат планування та управління кризами Європейської служби зовнішньої діяльності (EEAS), який проводить інтегроване цивільновійськове стратегічне планування, тісно співпрацюючи з іншими службами EEAS та Єврокомісії. Створення структури Військового планування та управління спроможностями (MPCC) в рамках Військового штабу ЄС (EUMS), як невід’ємної частини структури Цивільного планування та управління спроможностями (CPCC), та створення Спільної координуючої секції підтримки (JSCC), яка формується цими двома структурами разом, забезпечить необхідні умови для розширення цивільно-військової взаємодії щодо оперативного планування та управління. Заступник Генерального секретаря з питань СПБО та антикризових заходів координуватиме цивільновійськове співробітництво в цілому. Короткостроковою метою стало створення постійної структури MPCC у Брюсселі, яка буде відповідати за оперативне планування та проведення небойових військових місій на військово-стратегічному рівні. До цього ці завдання покладались на Командувачів місій, об’єднуючи військовий стратегічний, оперативний та тактичний рівень

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

командування. Це створювало труднощі в плануванні та управлінні, подекуди залишаючи місії, розгорнуті у небезпечних місцях, в потребі більш активної підтримки від штабу стратегічного рівня. Нова структура MPCC створена всередині Військового штабу ЄС для більш ефективного використання обмежених ресурсів, таких як особовий склад та інфраструктура. Ця структура також може звертатися до інших директоратів EUMS для отримання функціональної експертизи у разі необхідності. Генеральний директор EUMS є директором структури MPCC і в цій якості бере на себе функції Командувача небойовими військовими місіями СПБО (на сьогодні це військові тренувальні місії ЄС в Сомалі, в Центральноафриканській Республіці та в Малі). Директору структури MPCC мають бути надані такі ж командні повноваження, які має військовий оперативний Командувач, у т.ч. що стосується оперативного контролю над усіма небойовими місіями, а також питання централізованого управління фінансами, бюджетного планування, бухгалтерського обліку, закупівель, управління активами, звітності і аудиту. Директор доповідає Політико-безпековому комітету (PSC) ЄС та інформує EUMS на регулярній основі. Директор структури MPCC також

відповідає за використання Афінського механізму, який на цей час використовується оперативними Командувачами та Командувачами місій. На оперативному рівні кожну місію буде очолювати Командувач силами місії, який буде підпорядковуватися Директору структури MPCC та дозволить йому зосередитися на конкретній діяльності своєї місії, отримуючи кращу підтримку з Брюсселя. Питання потенційної несумісності функціонування структури MPCC через подвійне виконання обов’язків персоналом буде вирішуватися безпосередньо Генеральним директором EUMS. Голова Військового комітету ЄС залишиться основною контактною особою для інших військових операцій.

Пріоритети зміцнення поліції, верховенства права та цивільного управління в нестабільних та конфліктних ситуаціях залишаються основною функцією цивільної складової Спільної політики безпеки і оборони» З точки зору ресурсів структура MPCC на початковому етапі становила: 10-15 представників EUMS, включаючи внутрішньо призначений персонал (подвійного призначення); 8-10 офіцерів з колишнього оперативного центру (одного призначення, виключно для MPCC); 5-7 представників додатково виділених державами-членами. Підтримку цьому персоналу надаватимуть підрозділи EUMS для виконання різних функцій (розвідка; система збору, обробки і передачі інформації; кібербезпека; логістика та інші). Крім того, окремі функції підтримки будуть надані зі штабів місій. Структура MPCC буде працювати під політичним контролем і стратегічним керівництвом з боку Політико-безпекового комітету у тісній співпраці з підрозділом з питань Цивільного планування та управління спроможностями (CPCC) через Спільну координуючу секцію підтримки (JSCC). Структури MPCC та CPCC будуть забезпечувати JSCC персоналом з тим, щоб забезпечити максимальну координацію цивільної та військової складової. Ця секція сприятиме використанню досвіду взаємодії військових та цивільних місій, які розгорнуті в одному районі, в тому числі з питань надання медичної допомоги

№8/2020

або заходів захисту. Огляд діяльності MPCC та CPCC на основі доповіді Високого представника ЄС, підготовленої у взаємодії з державами-членами, заплановано здійснювати Радою ЄС кожен рік після початку функціонування. ЦИВІЛЬНА СКЛАДОВА СПБО 28 травня 2018 року Рада ЄС прийняла висновки щодо зміцнення цивільної складової СПБО, як невід’ємного елементу спільного підходу ЄС, який інтегрованим чином працює разом з іншими інструментами ЄС. Зазначається, що маючи 15-ти річний досвід та беручи до уваги трансформацію стратегічного середовища ЄС протягом останніх років, включаючи появу та ескалацію конфліктів навколо Європейського Союзу та збереження нестабільності та транснаціональні загрози, цивільна складова СПБО повинна бути посилена. Рада підкреслила, що пріоритети зміцнення поліції, верховенства права та цивільного управління в нестабільних та конфліктних ситуаціях залишаються основною функцією цивільної складової СПБО. Це також підкреслює важливість Реформи сектору безпеки (SSR) та завдання моніторингу, а також можливість розгортання Місії з виконавчими чи напів-виконавчими повноваженнями за узгодженими умовами. На сьогодні ЄС розгорнуто 11 цивільних місій СПБО. Цивільна складова СПБО є важливим інструментом, за допомогою якого ЄС відіграє свою роль як постачальника глобальної безпеки. ПОСТІЙНЕ СТРУКТУРОВАНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У 2017 році Франція та Німеччина запропонували нову ініціативу, Постійне структуроване співробітництво (PESCO), після того, як Британія проголосувала за вихід з Європейського Союзу. 23 країни заявили, що братимуть участь у новому договорі оборонного співробітництва ЄС, що сприятиме просуванню європейської інтеграції. Підписаний учасниками перелік зобов’язань, які включають збільшення частки видатків, спрямованих на оборонні дослідження та технології, з метою наближення до 2% загальних витрат на оборону та регулярного збільшення оборонних бюджетів у реальному вимірі, PESCO спрямоване на те, щоб військові держав-членів ЄС стали набагато більш інтегровані один з одним. У ході засідання Ради ЄС 22 червня 2017 року лідери держав-членів ЄС розглянули доповідь Верховного представника ЄС з питань закордонних справ та

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

політики безпеки Ф. Могеріні про прогрес, досягнутий у сфері оборонного співробітництва та одностайно погодились створити Постійне структуроване співробітництво (PESCO) з загальним переліком критеріїв та обов’язкових зобов’язань, які повинні бути складені протягом трьох місяців. Лідери ЄС погодили створення оборонного фонду вартістю 1,5 млрд. євро на рік, фінансування розгортання Бойових тактичних груп та погодились розпочати поглиблене співробітництво у галузі оборони. За словами Ф. Могеріні, Постійне структуроване співробітництво є однією з галузей, яка надасть додатковий імпульс розвитку європейського проекту, а міністри закордонних справ та оборони мають завершити роботу щодо плану подальших дій, щоб повернутися до цього питання у грудні 2017 року. Президент Ради ЄС Д. Туск назвав цю угоду історичним кроком, оскільки така співпраця дозволить ЄС рухатись до глибшої інтеграції в обороні. Кожна держава-член ЄС може взяти участь у поглибленій співпраці, для цього державам-членам необхідно узгодити загальний перелік критеріїв та зобов’язань разом із конкретними проектами щодо посилення спроможностей. 13 листопада 2017 року 23 держави-члени ЄС підписали Спільну нотифікацію про започаткування Постійного структурованого співробітництва (PESCO) та передали її Високому представнику ЄС із закордонних справ та безпекової політики Ф. Могеріні. Державами-членами, які підписали Спільну нотифікацію, стали Австрія, Бельгія, Болгарія, Чехія, Хорватія, Кіпр, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Італія, Латвія,

Литва, Люксембург, Нідерланди, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія та Швеція. Інші держави-члени отримали можливість приєднатися на більш пізній стадії. Спільна нотифікація є першим офіційним кроком до створення PESCO. Нею встановлюються: • принципи PESCO, зокрема, що «PESCO є амбітною, обов’язковою та всеосяжною європейською правовою базою для інвестицій в безпеку та оборону території ЄС та її громадян»; • перелік «амбітних та більш жорстких загальних зобов’язань», які держави-члени погодились взяти на себе, у т.ч. «регулярне збільшення оборонних витрат з метою досягнення узгоджених цілей»; • пропозиції щодо управління PESCO, які забезпечуватимуть узгодженість та амбітність ініціативи, а також будуть доповнені спеціальними процедурами управління на рівні проектів. Наступні кроки передбачали схвалення рішення Радою ЄС про започаткування PESCO посиленою кваліфікованою більшістю голосів. 11 грудня 2017 року Рада ЄС прийняла рішення про створення PESCO, що відбулося менш як за місяць після передачі Спільної нотифікації державами-членами про їх намір взяти участь у цій програмі. 25 держав-членів ЄС (окрім Великої Британії, Данії, Мальти) висловили готовність брати участь у PESCO. ЄС лише мав визначитися щодо інструментів, механізмів, напрямів взаємодії держав-членів ЄС, умов та обсягу їх співробітництва у новому форматі, зокрема, що стосується необхідних внесків для приєднання до проектів. Членами ЄС заплановано встановити правила управління проектами та прийняти рішення про можливість

залучення інших держав до проектів із статусом учасника або спостерігача. Рішення Ради ЄС, яким започатковується PESCO, визначає: • список держав-учасниць; • перелік зобов’язань, взятих державамиучасницями, зокрема, що стосується питання регулярного збільшення оборонних бюджетів для досягнення узгоджених цілей; • систему управління PESCO на загальному рівні, доповнену спеціальними процедурами управління на рівні проектів; • адміністративні процедури, включаючи функції секретаріату PESCO, зокрема стосовно проектів та фінансування. Держави-члени, що беруть участь в PESCO, також схвалили Декларацію, яка визначає початковий перелік з 17ти проектів, що мають бути реалізовані в рамках PESCO. Проекти охоплюють такі сфери, як підготовка кадрів, розвиток спроможностей та оперативна готовність в галузі оборони. Очікувалося, що ці початкові проекти мали бути офіційно схвалені Радою ЄС на початку 2018 року. Серед наступних кроків – визначення загального набору правил управління проектами, а також загальних умов, за яких можуть бути залучені треті країни. ЗАЛУЧЕННЯ ТРЕТІХ КРАЇН Питання участі третіх країн в PESCO регламентується статтею 9 Рішення Ради ЄС. Зокрема, передбачається, що загальні умови участі третіх країн у окремих проектах мають бути визначені рішенням Ради ЄС, яким також затверджуватиметься шаблон відповідної адміністративної домовленості з третіми країнами. Держави-члени ЄС, які беруть участь у реалізації проекту, можуть запросити до участі третю країну, водночас, Рада ЄС вирішуватиме відповідно до статті 46 (6) Договору про ЄС, чи відповідає ця країна необхідним вимогам. У разі позитивного рішення, відповідна держава-член має укласти адміністративну домовленість із зацікавленою третьою країною для її участі у відповідному проекті. Така домовленість має враховувати існуючі в ЄС процедури та його автономію у схваленні рішень. Відповідно до загальних умов треті країни можуть бути залучені до реалізації проектів виключно на запрошення учасників проекту. Вони повинні забезпечити суттєву додану цінність для проекту, сприяти посиленню PESCO та СПБО, а також бути готовими взяти на себе відповідні зобов’язання, не маючи при цьому повноважень для прийняття рішень у сфері управління PESCO. Поряд з цим, Рада у форматі PESCO буде вирішувати, чи виконані умови, викла№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дені у загальних домовленостях, кожною третьою країною, запрошеною до відповідного проекту. ПІДТРИМАЛИ ІНІЦІАТИВУ УКРАЇНИ Питання можливості залучення України до участі у PESCO та його проектах обговорювалося з EEAS, зокрема у рамках регулярного політичного діалогу Україна-ПБК ЄС, а також представниками окремих держав-членів. Співрозмовники привітали ініціативу України, водночас відзначивши, що питання залучення третіх країн на сьогодні є дещо передчасним, але його можна буде виносити на порядок денний після започаткування практичної роботи та реалізації проектів у рамках PESCO. Наголошено, що рішення про залучення третьої країни до участі у PESCO, має схвалюватися одноголосно усіма державами-членами ЄС. Враховуючи, що Європейське оборонне агентство (ЄОА) відіграватиме координуючу роль у процесі реалізації проектів PESCO, а також той факт, що Україна є однією з небагатьох третіх країн, які уклали адміністративні угоди з ЄОА, оцінено як досить реалістичну можливість залучення України до реалізації окремих проектів. Водночас, наголошено, що важливою передумовою для цього мають бути позитивні практичні результати імплементації відповідної угоди з ЄОА. Очікувалося, що у рамках PESCO буде також посилено співпрацю з НАТО (обговорено питання співпраці з НАТО за 32 напрямами). Перспективними напрямками співпраці вважається протидія гібридним загрозам, кібербезпека тощо. Протягом 2018 року тривала розробка державами-членами ЄС модальностей залучення третіх країн до імплементації проектів PESCO, які планувалося узгодити до кінця року. У вересні між державами-членами був досягнутий компроміс, відповідно до якого можливість участі третіх країн у реалізації військових проектів погоджуватиметься окремо в кожному конкретному випадку. Відповідно до пропозиції, яку передбачалося схвалити на рівні міністрів оборони держав-членів ЄС в листопаді, PESCO буде відкритим для країн, що не входять до ЄС, але лише на індивідуальній основі. Враховуючи те, що при прийнятті рішення держави-члени братимуть до уваги, насамперед, наявність істотної доданої вартості від участі третьої країни для досягнення цілей кожного конкретного проекту ЄС, мова йтиме, в першу чергу, про країни, що мають потужний військово-промисловий потенціал, спеціальний досвід, або ж будуть №8/2020

готові надавати значні фінансові внески, наприклад, США, Норвегію, Велику Британію. Зокрема, Велика Британія здійснювала найбільші витрати на військові цілі серед всіх держав-членів ЄС і тому спроможна розгортати військові сили у віддалених бойових зонах. Цей чинник, швидше за все, дозволяє Великій Британії брати участь у майбутніх військових ініціативах ЄС, включаючи створення сил швидкого реагування ЄС. Крім того, відзначається, що участь країни, яка не є членом ЄС, не повинна призводити до залежностей, які потенційно можуть зашкоджувати або блокувати (спільне) використання або оперативне розгортання спроможностей, розроблених в рамках окремого проекту. Передбачається, що країни-координатори проекту PESCO запрошуватимуть до участі треті країни за наявності підтримки інших держав-членів ЄС, Таке рішення розглядається як компроміс між країнами, які виступають за залучення третіх країн до військових проектів ЄС, та тими, що занепокоєні можливістю перехоплення третіми країнами прибуткових оборонних контрактів.

У рамках PESCO буде також посилено співпрацю з НАТО за 32 напрямами. Перспективними напрямками співпраці вважається протидія гібридним загрозам, кібербезпека тощо»

До першої групи країн належать, зокрема, Нідерланди, Бельгія та Люксембург. Натомість Франція висловлює занепокоєння, що відкриття дверей оборонним компаніям США та Великої Британії буде перешкоджати роботі оборонної промисловості 27-ми держав-членів ЄС. Австрія та Греція також стурбовані можливим залученням Туреччини до проектів. У цьому контексті, до узгодженого проекту документа внесено запобіжник, який передбачає, що будь-яка третя країна, яка бере участь у PESCO, повинна поділяти цінності ЄС. Не зважаючи на те, що відповідний компроміс щодо залучення третіх країн був погоджений на рівні Політико-військової групи Ради ЄС (PMG) в середині вересня, рішення, попри очікування, так і не було прийнято у листопаді 2018 року. Кожен проект PESCO, як правило, має одну провідну країну, а низка інших приєднується до реалізації проекту. На кінець 2018 року були узгоджені 17 проектів PESCO. Вирішальну роль у залученні третьої країни відграватимуть держави, які беруть участь у кожному конкретному проекті. Їх підтримка має бути одностайною. Після цього, підтвердити відповідність третьої країни загальним умовам участі має Рада ЄС. Враховуючи зацікавленість участі нашої країни у запропонованих проектах, окрім визначення переліку проектів, які можуть бути корисними для нашої держави доцільно буде провести відповідну роботу щодо залучення України з державами-членами, які відіграватимуть координуючу роль у реалізації того чи іншого проекту.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зазначене питання регулярно обговорювалося як на експертному, так і на політичному рівнях. Зокрема, це питання було порушено Президентом України в рамках проведення 20-го Саміту Україна-ЄС (липень 2018 року), коли лідерів ЄС було поінформовано про інтерес України в участі у визначених проектах PESCO. Окрім того, під час здійснення наприкінці листопада 2018 року візиту в Україну Виконавчого директора Європейського оборонного агентства, також було окреслено інтерес нашої держави в участі у проектах PESCO. Консультації, проведені в інституціях ЄС, щодо можливості приєднання України до початкового переліку з 17ти проектів, що мають бути реалізовані в рамках PESCO, дають змогу підтвердити попередній висновок про те, що для приєднання до актуальних проектів принциповим є опрацювання питання у двосторонньому форматі між Україною та державами-членами ЄС, які очолюють визначені проекти. 14 травня 2019 року у рамках засідання Ради ЄС із закордонних справ на рівні міністрів оборони було обговорено питання щодо Постійного структурованого співробітництва ЄС (PESCO) після першого року його реалізації, здійснено оцінку досягнутого прогресу, а також прийнято відповідні рекомендації. Рада підкреслила, що держави-учасниці збільшили рівень оборонних бюджетів та спільних інвестицій в оборону на 3,3% у 2018 році та 4,6% у 2019 році. Іншою позитивною тенденцією є те, що країни-учасниці дедалі частіше викорис-

товують ініціативи та інструменти ЄС у національному оборонному плануванні, такі як переглянутий План розвитку спроможностей (CDP), Скоординований щорічний оборонний огляд (CARD) та Європейська програма розвитку оборонної промисловості (EDIDP). Розпочалася підготовка Європейського оборонного фонду, який повинен замінити EDIDP на період 2021-2027 років. Рада запропонувала учасникам продовжувати виконання зобов’язань, пов’язаних із приведенням відповідних оборонних систем у взаємодію між собою, зокрема, для зміцнення співробітництва. Вона також заохотила їх до посилення доступності та здатності до розгортання сил, у тому числі для операцій і місій СПБО. Країни-учасниці також заохочуються до просування роботи та зосередження на швидкій та ефективній реалізації узгоджених 34-х проектів PESCO, в яких вони беруть участь. Враховуючи те, що велика кількість проектів PESCO відповідає пріоритетам розвитку потенціалу ЄС, які також відображають пріоритети НАТО, продовжуватиметься забезпечення узгодженості між відповідними процесами в ЄС і НАТО. Оскільки держави-члени мають лише «єдиний набір сил», який вони можуть використовувати в різних форматах, розбудова спроможностей держав-членів у рамках ЄС також сприятиме зміцненню наявного потенціалу ООН та НАТО. Рекомендації передбачають, що наступний конкурс проектів PESCO відбудеться у 2021 році. Питання про приєднання тре-

тіх країн до проектів PESCO у рамках засідання Ради не порушувалося. Обговорення питання про приєднання третіх країн до проектів PESCO продовжувалось в подальшому протягом 2019 року. За відсутності непередбачених перешкод передбачалося, що Механізм міг бути затверджений Радою ЄС до кінця 2019 року у разі згоди усіх держав-членів ЄС. Водночас, з огляду на електоральний період в ЄС, а також BREXIT, опрацювання Механізму не належав на цьому етапі до пріоритетів європейських наднаціональних і національних інституцій. 12 листопада 2019 року у рамках засідання Ради міністрів закордонних справ держав-членів Європейського Союзу було ухвалено рішення про імплементацію 13 нових проектів у рамках Постійного структурованого співробітництва з питань безпеки і оборони (PESCO). 5 нових проектів зосереджуватимуться на реалізації тренувань у таких сферах як кібербезпека, медицина, хімічна, біологічна, радіологічна та ядерна оборона. Решта проектів спрямовані на посилення координації дії Європейського Союзу на морі та у повітряному просторі. Таким чином, на кінець 2019 – початок 2020 року у стадії імплементації знаходилися вже 47 проектів, 17 з яких були ухвалені 6 березня 2018 року та інші 17 були ухвалені 20 листопада 2018 року. Модальності залучення третіх країн до імплементації проектів PESCO на сьогодні все ще залишаються не узгодженими державами-членами ЄС. Закінчення у наступному номері №8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№8/2020

ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В ПРИЦІЛІ З КО

Найбільш характерною рисою збройної боротьби сучасності та найближчого майбутнього можна вважати ведення розвідки, передачу даних, управління військами та зброєю і вогневе ураження противника в масштабі реального часу Мосов С.П., експерт Міжнародної антитерористичної єдності, доктор військових наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Сєлюков О.В., професор Київського національного університету будівництва і архітектури, доктор технічних наук, старший науковий співробітник

икористання систем космічної розвідки (спостереження) або результатів космічної зйомки для вирішення завдань інформаційного забезпечення командування збройних сил у провідних країнах світу стало одним з найважливіших напря-

мів забезпечення національної безпеки. Специфіка ведення космічної розвідки і тактико-технічні характеристики космічних засобів розвідки забезпечують досягнення таких цілей, як: • отримання даних для виявлення ознак

завчасної або безпосередньої підготовки евентуального противника до розв’язування війни; • отримання даних про об’єкти суміжних держав і держав, що входять у систему геополітичних інтересів, для забезпечення своєчасного прийняття політичним та військовим керівництвом країни рішень щодо забезпечення її безпеки і оборони. Аналіз низки завдань, що виявилися необхідними для вирішення в ході війни в південно-східному регіоні нашої країни, вимагає змістовного вивчення світового досвіду щодо застосування розвідувальних супутників і супутників подвійного призначення в локальних війнах і збройних конфлік№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОСМОСУ

тах сучасності на різних ТВД, що, у свою чергу, допоможе конкретизувати завдання і визначити особливості та умови щодо їх застосування в інтересах інформаційного забезпечення підготовки та ведення бойових дій. У сучасних війнах відмічається стійка тенденція перенесення все більших зусиль розвідки в повітряно-космічний простір. Космічним засобам військового призначення відводиться не просто велика і важлива роль, вони розглядаються в якості системоутворюючих воєнно-технічних інструментів ведення збройної боротьби. Сьогодні космічні засоби розвідки стали найважливішим джерелом ін№8/2020

формації. Характерною рисою для війн останнього часу стало все активніше застосування комерційних космічних апаратів дистанційного зондування Землі подвійного призначення з розрізненною здатністю в декілька десятків сантиметрів. Ще в 1995 році з’явилося гарне висловлення стосовно значення космічного сегменту для держави: «Стало загальновизнаним, що у ХХ ст., а тим більше в наступні роки, космічна зйомка буде винятковим засобом, на якому базується прагнення нації до незалежності. Будучи позбавленої розвідувальних супутників, країна не тільки стає «сліпою і глухою», але й визнає, що

вона більше не входить у вищу лігу». Це гарне повчання для нашої української держави, яка на початку своєї незалежності входила до «вищої ліги», а сьогодні знаходиться за її межами. Проведений аналіз застосування космічних систем у локальних війнах і збройних конфліктах дозволяє стверджувати, що динаміка нарощування орбітального угруповання постійно зростала. У порівнянні з операцією «Буря пустелі» (1991 рік) кількість космічних апаратів, що застосовувалися під час бойових дій в Іраку в 2003 році збільшилася майже в три рази. При цьому 25% з них складали розвідувальні супутники, якими було здобуто близько

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОСМІЧНІ АПАРАТИ РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ (БАГАТОНАЦІОНАЛЬНІ СИЛИ, ІРАК, 1991 рік) Країна

Найменування КА

Апаратура

Табл. 1

Примітка

США

KH-11

ОЕР

військовий

США

Lacrosse

РЛР

військовий

США

Ferret

РТР

військовий

США

Chalet

РТР

військовий

США

White Cloud

РЕР

військовий

США

Magnum

РР

військовий

США

DSP

ОЕР

військовий

США

Landsat

ОЕС

цивільний

Spot

ОЕС

цивільний

Франція

ОЕР – оптико-електронна розвідка; РЛР – радіолокаційна розвідка; РТР – радіотехнічна розвідка; РР – радіорозвідка; ОЕС – оптико-електронне спостереження; БНС – багатонаціональні сили.

КОСМІЧНІ АПАРАТИ РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ (НАТО, ЮГОСЛАВІЯ, 1999 рік) Країна

Найменування КА

Апаратура

Примітка

США

KH-11

ОЕР

військовий

США

Lacrosse

РЛР

військовий

США

Jumpseat

ОЕР

військовий

США

Ferret

РТР

військовий

США

Chalet

РТР

військовий

США

Magnum

РР

військовий

США

DSP

ОЕР

військовий

США

Vortex

РТР

військовий

США

Landsat

ОЕС

цивільний

Франція

Spot

ОЕС

цивільний

Франція

Helios

ОЕС

цивільний

ОЕР – оптико-електронна розвідка; РЛР – радіолокаційна розвідка; РТР – радіотехнічна розвідка; РР – радіорозвідка; ОЕС – оптико-електронне спостереження 24

Табл. 2

70% розвідувальної інформації про наземні об’єкти противника. Війна в зоні Перської затоки стала першим і самим значним збройним конфліктом, де важливу роль у забезпеченні бойової діяльності багатонаціональних сил зіграли космічні системи і засоби розвідки. Американські військові фахівці з подачі колишнього начальника головного штабу ВПС США генерала М. Макпіка визнали війну в зоні Перської затоки «першою війною космічної ери» тому, що в ній були задіяні військово-космічні засоби в інтересах підготовки і ведення бойових дій багатонаціональних сил. Всього в період військового конфлікту в зоні Перської затоки були задіяні понад 60 супутників різного призначення шляхом дорозгортання супутників орбітального резерву і запуску нових. У район Перської затоки додатково була перенацілена частина супутників, що вирішували завдання в інтересах інших ТВД. До складу орбітального угруповання розвідки, що забезпечувало дії багатонаціональних сил в операції «Буря в пустелі», входило більше 20 космічних апаратів (КА) видової й радіоелектронної розвідки, що мали високі технічні можливості (див. табл. 1). У ході операції «Буря в пустелі» космічні апарати видової розвідки забезпечували контроль району ведення бойових дій з періодичністю 4-6 разів на добу при сприятливих метеорологічних умовах і 2-3 рази – при похмурій погоді. Їх застосування дозволило розкрити основні ударні угруповання іракської армії та виділити першочергові об’єкти ураження. За допомогою космічних апаратів КН-11 і Lacrosse-1 велася розвідка других ешелонів армії Іраку, встановлювалися місця зосередження резервів, дислокації засобів доставки зброї масового знищення, авіації, ППО, уточнювалися координати пунктів військового і державного управління, важливих підприємств промисловості й об’єктів інфраструктури Іраку. Інформація застосовувалася також при виборі маршрутів польоту і розрахунках польотних завдань для крилатих ракет Tomahawk. Космічні апарати радіоелектронної розвідки дозволяли контролювати район Середнього Сходу. Вони використовувалися для викриття системи воєнного та державного управління Іраку і системи ППО, визначення типу, режиму роботи і місць розміщення РЛС, засобів зв’язку та радіоелектронної боротьби, виявлення діючих пунктів управління військами, перехоплення повідомлень в мережах військового зв’язку. Вияв№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лення пусків іракських оперативно-тактичних ракет «Скад» здійснювалося завдяки КА DSP, оснащених апаратурою, що дозволяла визначати старт і азимут пусків балістичних ракет. У цілому засоби космічної розвідки і спостереження дозволяли ефективно використовувати їхні дані при плануванні масованих вогневих ударів із застосуванням високоточної зброї. Зокрема, на основі супутникової розвідувальної інформації можна було проводити оперативну оцінку ступеня ураження цілей для планування подальших ударів. Кампанія НАТО проти Югославії характеризувалася безпрецедентними масштабами використання військових і цивільних супутників (див. табл. 2). Космічні засоби військового призначення грали в операції «Союзницька сила» (1999 рік) не просто дуже велику та важливу роль, але й були системоутворюючими військово-технічними інструментами ведення бойових дій. США створили потужне угруповання космічних засобів різного призначення (понад 50 супутників). Над ТВД одночасно перебувало 8-12 космічних апаратів, які разом з повітряними та морськими носіями були основою бойових розвідувально-ударних систем. З космосу велося безперервне спостереження за ТВД супутниками оптикоелектронної і радіолокаційної розвідки. За визнанням американців, в югославському конфлікті супутники повинні були вирішувати в основному тактичні завдання – відстежувати, куди направляються військові автоколони, і швидко передавати інформацію на бази ВПС. Однак з’ясувалося, що поки інформа-

№8/2020

КОСМІЧНІ АПАРАТИ РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ (ISAF, АФГАНІСТАН, 2001рік) Країна

Найменування КА

Апаратура

Табл. 3

Примітка

США

KH-11

ОЕР

військовий

США

Lacrosse

РЛР

військовий

США

Magnum

РР

військовий

США

Ferret

РТР

військовий

США

Chalet

РТР

військовий

США

Aquacade

РЕР

військовий

США

OrbView

ОЕС

цивільний

США

Landsat

ОЕС

цивільний

Ізраїль

Eros

ОЕС

цивільний

Франція

Spot

ОЕС

цивільний

Франція

Helios

ОЕС

цивільний

ОЕР – оптико-електронна розвідка; РЛР – радіолокаційна розвідка; РТР – радіотехнічна розвідка; РР – радіорозвідка; ОЕС – оптико-електронне спостереження; ISAF – Міжнародні сили сприяння безпеці Активне використання можливостей космічної розвідки під час операції «Свобода Іраку» надавало американобританським коаліційним силам необхідні дані про противника, забезпечуючи тим самим вогневе ураження його сил і засобів» ція з супутника потрапляла до кабіни бомбардувальника, проходило занадто багато часу. У результаті ефективність бомбових ударів по мобільних об’єктах

– танкових колонах, скупченнях югославських військ була вкрай мала. Таким чином, вирішити завдання систематичного ураження живої сили і техніки з використанням космічної розвідки на ТВД коаліційним силам не вдалося. До цього, часто перешкодою ставала густа хмарність, що вкривала рухливі наземні об’єкти і не дозволяла їх відстежувати з використанням видової розвідки. Космічні засоби розвідки надали активну підтримку антитерористичній операції в Афганістані (2001 рік). Попереднє розвідувальне забезпечення операції проводилося з використанням засобів видової розвідки, а також супутників для прослуховування мереж зв’язку.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОСМІЧНІ АПАРАТИ РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ (США ТА ВЕЛИКА БРИТАНІЯ, ІРАК, 2003 рік) Країна

Найменування КА

Апаратура

Табл. 4

Примітка

США

KH-11

ОЕР

військовий

США

Lacrosse

РЛР

військовий

США

Magnum

РР

військовий

США

Ferret

РТР

військовий

США

Chalet

РТР

військовий

США

Aquacade

РЕР

військовий

США

OrbView

ОЕС

цивільний

США

Landsat

ОЕС

цивільний

Ізраїль

Eros

ОЕС

цивільний

Франція

Spot

ОЕС

цивільний

Франція

Helios

ОЕС

цивільний

ОЕР – оптико-електронна розвідка; РЛР – радіолокаційна розвідка; РТР – радіотехнічна розвідка; РР – радіорозвідка; ОЕС – оптико-електронне спостереження Комплексна космічна розвідка території Афганістану проводилася з метою аналізу ефективності нанесення ракетно-бомбових ударів і виявлення нових цілей (див. табл. 3). В антитерористичній операції досить активно використовувалися дані дистанційного зондування Землі з космосу з високою розрізненною здатністю. Влада США купила частину орбіти супутника КА Ikonos-2 для особистого користування. Знімки з КА Ikonos-2, а також з інших супутників NASA, використовувалися в Афганістані не тільки для розвідувальних операцій, а також для дослідження погодних умов і стеження за пиловими бурями, що ускладнювали дії пілотів літаків і кораблів ВМС. Спецслужби США змінили орбіту одного зі своїх найбільш ефективних супутників-шпигунів КН-11, який разом зі спеціальними розвідувальними літаками використовувався для електронного полювання за саудівським мільйонером і терористом №1 Усамою Бен Ладеном, звинуваченого в організації терактів в США. Результати застосування сил і засобів космічної розвідки в Афганістані дозволяють стверджувати, що супутникові системи США змогли забезпечити проведення антитерористичної операції необхідними розвідувальними даними, хоча і відзначалася недостатня періодичність спостереження районів ведення бойових дій. Друга війна в Іраку (2003 рік) виявилася мультимедійною бойовою акцією, яка коли-небудь проводилася Сполученими Штатами. Бомби, ракети,

літаки, танки та інша техніка – всі вони були підключені до віддалених командних центрів через військові супутники. Операція, як і кампанія НАТО проти Югославії, характеризувалася активним застосуванням як військових роз-

відувальних супутників, так і цивільних супутників дистанційного зондування Землі (див. табл. 4). Основну роль при цьому відіграли супутники видової розвідки. Космічні апарати оптико-електронної розвідки вели цілодобове спостереження за угрупованнями іракських військ та їх переміщенням, а також здійснювали контроль нанесення ракетно-бомбових ударів по об’єктах на території Іраку з використанням апаратури, що працювала у видимому й інфрачервоному діапазонах. Застосування супутників радіолокаційної розвідки забезпечувало ведення не тільки видової розвідки, але і можливість виявлення ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї за допомогою спеціальних приладів, встановлених на борту супутників. Оцінюючи результати операції «Свобода Іраку» можна зробити висновок про активне використання можливостей космічної розвідки на ТВД, яка надавала американо-британським коаліційним силам необхідні дані про противника, забезпечуючи тим самим вогневе ураження його сил і засобів, а також оперативне управління військами і зброєю.

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Війна в Сирії (з 2014 рік), в яку з плином часу виявилися залучені не тільки основні держави регіону, а й міжнародні організації, військово-політичні угруповання і світові держави, має свої особливості. Вони обумовлені участю у війні США і Росії з протилежними поглядами на ситуацію та правлячий режим під керівництвом Башара Асада. Така ситуація між Росією і США склалася вперше після непрямого військового протистояння США і СРСР у локальних війнах ХХ ст. в умовах існування двох протилежних світових політичних систем: капіталістичної та соціалістичної. Військове втручання США та низки інших західних і близькосхідних держав у громадянську війну в Сирії з офіційно заявленою метою боротьби проти терористичної організації «Ісламська держава», а також пов’язаного з «Аль-Каїдою» угруповання «Фронт анНусра», почалося у вересні 2014 року нанесенням авіаударів по об’єктах на сирійській території в рамках військової операції проти «Ісламської держави». Збройні сили Росії розпочали свої

дії проти терористичних формувань «Ісламської держави» і «Джебхат анНусра» на стороні урядових військ і проурядових воєнізованих формувань у Сирії з вересня 2015 року. У рамках посилення контролю території Сирії та виявлення наземних цілей для наступного ураження в ході військових операцій з обох сторін активно застосовувалися засоби космічної розвідки і спостереження (див. табл. 5). За результатами аналізу світового досвіду застосування засобів космічної розвідки в ході бойових дій можна зробити такі висновки: • інтеграція засобів повітряної та космічної розвідок і засобів ураження противника; • спільне використання військових і цивільних засобів космічної розвідки та спостереження; • зменшення часу від моменту добування розвідувальних даних засобами космічної розвідки до моменту їх надання (доведення) зацікавленим командним інстанціям; • ведення цілодобового суцільного спостереження за будь-яким районом земної кулі і визначення координат об’єктів спостереження з точністю від 0,1 м до 5 м з високою оперативністю.

Подальший розвиток збройної боротьби свідчить, що майбутня збройна боротьба буде характеризуватися перенесенням основних зусиль у повітряно-космічний простір, широким застосуванням космічних розвідувальних, навігаційних і ударних систем, а також систем зв’язку. Розвідувальні системи здобування інформації та засоби передачі даних в основному будуть розташовуватися в повітряно-космічному просторі. Сфера діяльності розвідки охопить програмне забезпечення, комп’ютерні мережі, телекомунікаційні системи, засоби масової інформації та інші сфери. Зростання обсягу розвідувальної інформації про противника буде вимагати застосування нових методів її оброблення з використанням елементів «штучного інтелекту». Характерною рисою, що буде притаманна застосуванню космічних систем і засобів, стане створення й активне використання космічних ударних озброєнь, здатних уражати космічні, наземні (морські) і повітряні цілі в масштабі часу, близькому до реального, у глобальному масштабі з використанням зброї на нових фізичних принципах. Табл. 5

КОСМІЧНІ АПАРАТИ РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ (РФ І КОАЛІЦІЯ НА ЧОЛІ З США, СИРІЯ, з 2014 року) Країна

Найменування КА

Апаратура

Примітка

США

KH-11

ОЕР

військовий

США

Lacrosse

РЛР

військовий

США

FIA-Radar

РЛР

військовий

США

Ferret

РТР

військовий

США

Aquacade

РЕР

військовий

США

Jumpseat

ОЕР

військовий

США

Quick Bird

ОЕС

цивільний

США

WorldView

ОЕС

цивільний

США

SkySat

ОЕС

цивільний

Ізраїль

Eros

ОЕС

цивільний

Франція

Spot

ОЕС

цивільний

Франція

Pleiades

ОЕС

цивільний

РФ

Персона

ОЕР

військовий

РФ

Кондор

РЛР

військовий

РФ

Лотос

РТР

військовий

РФ

Кобальт

ОЕР (фото)

військовий

РФ

Барс

ОЕС

військовий

РФ

Ресурс

ОЕС

цивільний

РФ

Канопус

ОЕС

цивільний

ОЕР – оптико-електронна розвідка; РЛР – радіолокаційна розвідка; РТР – радіотехнічна розвідка; РР – радіорозвідка; ОЕС – оптико-електронне спостереження №8/2020

А ЯК У НИХ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРИВАТНІ АРМІ Останнім часом Туреччина робить ставку на приватні військові компанії, хоча на відміну від багатьох країн світу, де приватні армії існують вже впродовж тривалого часу, у цій східній країні подібна структура з’явилася лише нещодавно

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

№8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІЇ ТУРЕЧЧИНИ Т

аке «відставання» можна пояснити особливою роллю, яку відігравали у політичному житті країни збройні сили. Згідно з положеннями конституції, армія виступала гарантом світського характеру держави і була зобов’язана відсторонити від влади будь-який уряд, який намагався б повернути релігійні норми (це робилося чотири рази). З призначенням у 2003 році Реджепа Таїпа Ердогана прем’єр-міністром і, особливо, після його обрання у 2014 р. президентом Туреччини ситуація поступово змінювалась. У протистоянні поглядів кемалізму та ісламізму переваги почав добиватися останній. Придушення спроби державного перевороту у липні 2016 р. і масштабні арешти та чистки серед генералів і офіцерів, запідозрених у зв’язках з організацією Фетхуллаха Ґюлена, знаменували собою «перемогу» політиків над військовими. Реджеп Таїп Ердоган має свої плани відносно армії. Під гаслом переходу

№8/2020

збройних сил на професійну основу «Башкан» намагається переформатувати їх під потреби власного політичного проекту «нової Туреччини». На тлі таких перетворень у 2012 році й була створена перша (і доки що єдина) турецька приватна військова компанія (ПВК) SADAT International Defense Consultancy Inc. Її засновником став відставний бригадний генерал Аднан Танриверді (проходив службу у силах спеціальних операцій). Точна кількість співробітників компанії невідома, дані варіюються у межах до 200 осіб з числа колишніх армійських офіцерів. Сьогодні Раду директорів ПВК очолює син засновника – Мехлі Танриверді. Компанія займається наданням консультативних послуг у сфері оборони та внутрішньої безпеки, проведенням звичайної та спеціальної військової підготовки, закупівлею боєприпасів. Ця ПВК працює не лише на території Туреччини, але й за кордоном (передусім, у близькосхідному регіоні). Так, у

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

районі Перської затоки SADAT представлена за посередництвом компанії Al Aquid Trading, якою керує колишній співробітник розвідки ВПС Саудівської Аравії полковник Газі Джиза альХарбі. Офіційно метою діяльності ПВК SADAT заявлений намір реорганізувати або модернізувати збройні сили та сили внутрішньої безпеки ісламських країн для більш ефективного вирішення ними своїх завдань, з урахуванням оцінок загроз та безпекового середовища цих країн, а також встановлення зв’язків між їхніми оборонно-промисловими комплексами, щоб допомогти ісламському світу досягти рівня самодостатньої військової сили серед великих держав, на який він заслуговує. Водночас, за оцінками незалежних експертів, компанія SADAT відіграє роль приватної армії Таїпа Реджепа Ердогана і його Партії справедливості та розвитку. Крім того, деякі західні та арабські ЗМІ стверджують, що ПВК має контакти з різними терористичними організаціями, такими як «ХАМАС», «Хезболла» та «Ісламська держава». За цими ж даними, в Сирії та інших країнах компанія проводить підготовку ісламістських елементів, які дотримуються салафістської ідеології. У Катарі та Сомалі, за погодженням з місцевою владою, створені військові навчальні центри. У перспективі подібний центр може з’явитися й у суданському портовому місті Суакін. Політичні противники чинного турецького лідера, взагалі, проводять аналогію між ПВК SADAT та Силами «Кудс», підрозділом спеціального призначення іранського Корпусу стражів ісламської революції. Компанію звинувачують у тому, що вона викорис-

товується турецькою розвідкою для проведення зарубіжних операцій та підтримки екстремістських угруповань у країнах Близького Сходу. Доказом того, що компанія SADAT працює в інтересах президента Туреччини є те, що Аднан Танриверді та Таїп Реджеп Ердоган – однодумці. Наприкінці 1990-х рр. вони обидва втратили свої посади через ісламістські переконання. Після спроби державного перевороту у липні 2016 р. відставний бригадний генерал був призначений членом президентської консультативної ради з питань безпеки та зовнішньої політики і головним радником з військових питань. Пізніше стало відомо, що персонал ПВК брав участь в акціях проти путчистів. SADAT має дочірню компанію ASSAM, засновником якої був теж Аднан Танриверді. Вона проводить дослідження у сфері геополітики, національної безпеки і оборони, організовує щорічні міжнародні конференції для профільних спеціалістів. Згідно зі статутом, діяльність ASSAM націлена на зміцнення добробуту мусульманських народів, миру і панування справедли-

Наприкінці 2019 року у Туреччині висунули ідею створити нову приватну військову компанію – за прикладом відомої американської компанії Academi (колишня – Blackwater). Така ПВК може стати новим інструментом турецької зовнішньої політики»

вості у світі. Умовою для цього є перетворення ісламських країн, об’єднаних загальною волею, на наддержаву на світовій політичній арені. Експерти вважають, що ASSAM фактично є приватною розвідувальною компанією. Наприкінці 2019 р. у Туреччині висунули ідею створити нову ПВК – за прикладом відомої американської компанії Academi (колишня – Blackwater) або російської напівлегальної – Группа Вагнера. За словами головного радника президента з військових питань Аднана Танриверді, така ПВК стала б новим інструментом турецької зовнішньої політики і вже зараз могла б бути задіяна для підтримки визнаного міжнародною спільнотою уряду Лівії на чолі з прем’єр-міністром Фаїзом аль-Сараджем. Підставою для цього є Меморандум про взаєморозуміння, підписаний між Анкарою та Тріполі, який передбачає використання подібних воєнізованих формувань. На думку засновника компанії SADAT, створення нової ПВК дозволить Анкарі обійти міжнародні механізми, які стосуються присутності іноземних військ. Аднан Танриверді вважає, що боєздатність цієї ПВК буде достатньо високою за рахунок участі у ній колишніх досвідчених військових, а техніку та зброю компанії можуть надати збройні сили. 2 січня 2020 р. турецький парламент ухвалив закон про відправку військ до №8/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Лівії, мотивувавши необхідність такого рішення тим, що загострення ситуації в цій країні буде мати негативний вплив на інтереси Туреччини в регіоні. Практично відразу почалася відправка до Тріполі для надання допомоги урядовим силам підрозділів сил спеціального призначення та військових інструкторів. Одночасно турецька розвідка переправила туди ж 460 найманців та готується відправити ще 400 осіб з так званої Сирійської національної армії для боротьби з військами фельдмаршала Халіфи Хафтара. Можна припускати, що у такий спосіб вже зроблені перші кроки до створення нової ПВК, яка все-таки буде більш подібна до компанії «Группа Вагнера». У тому, що така структура скоро з’явиться, сумнівів немає. Таїп Реджеп Ердоган декілька разів публічно вказував на те, що у Лівії воюють, за його висловом, російські найманці. І якщо законний лівійський уряд звернеться до Туреччини з проханням про допомогу, вона відправить туди своїх людей. Президент наголосив, що після підписання відповідних двосторонніх документів Анкара не бачить для цього жодних перешкод. Водночас депутат Великих національних зборів, колишній посол Туреччини в РФ Айдин Аднан Сезгін у ході дебатів з приводу турецько-лівійського Меморандуму про взаєморозуміння за№8/2020

явив, що він спрямований на обхід парламенту в рішенні відправити війська за кордон. Політик зауважив, що цей документ двозначно використовує словосполучення «організації безпеки і оборони» та «цивільні особи з безпекових організацій», розчищаючи тим самим шлях для ПВК. Парламентарій також звинуватив уряд у пошуках можливостей для перекидання бойовиків з сирійської провінції Ідліб, яка знаходиться в зоні відповідальності Туреччини, до Лівії.

До тексту згаданого Меморандуму є ще одна претензія — його турецька версія відрізняється від арабської чи англійської (лише у тексті турецькою мовою є пункт про «цивільних осіб з безпекових організацій»). Колишній глава військової розвідки Туреччини генерал-лейтенант у відставці Ісмаїл Хакки Пекін підтримує ідею створення нової ПВК. На його думку, такі компанії призначені не лише для участі у бойових діях, вони проводять розвідку, займаються охороною об’єктів тощо. У Туреччині є багато відставних військових, які служили, зокрема, у силах спеціальних операцій, і які можуть скласти основу такої структури. Для країни з майже 82-мільйонним населенням і високим рівнем безробіття – це можливість знайти добре оплачувану роботу. Ісмаїл Хакки Пекін повідомив, що керівництвом країни питання щодо створення ПВК обговорювалось ще у 2011 р. Тоді це було необхідно в рамках сирійського конфлікту для збору розвідувальних даних, ведення переговорів з противником і здійснення точкових операцій. А за даними стокгольмської організації Nordic Research Monitoring Network, глава Національної розвідувальної організації Хакан Фідан нібито пропонував, щоб диверсійна група провела символічний мінометний обстріл турецької території з півночі Сирії, а це, у свою чергу, дало б привід збройним силам Туреччини для втручання. Привітали ідею створення ПВК і в лавах ультранаціоналістичної проросійської партії «Ватан». Там вважають, що за допомогою такої компанії можна вести проксі-війну проти союзників по НАТО, в якій турецькій армії брати участь було б «незручно».

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№8/2020