Оборонний вісник №8/2018 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8 2018

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8 2018

ЗМІСТ Воєнна розвідка України

Без грифу «таємно»

Оборонне планування

Ресурси на розвиток

Інформаційний фронт

Попередження травматизму

Пропаганда як опіум для народу

Робота без ризику

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Іноземний досвід

Психофізіологічне здоров’я

Литовській рецепт безпеки 26

Перепони бойовому стресу 21

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Вогнемет РПВ-16: шквал вогню Довідка РПВ-16 — український динамореактивний гранатомет з термобаричним боєприпасом одноразового використання, який розроблений Державним Науководослідним інститутом Хімічних продуктів Калібр:

93 мм Ефективна дальність вогню:

До

300 м Максимальна дальність вогню:

1000 м Швидкість польоту боєприпасу:

125 м/с Маса вогнемету:

11 кг Маса суміші в капсулі:

2,1 кг Довжина вогнемету :

920 мм Час переводу з походного положення у бойове:

30 с

Модернізація МіГ-29 Львівський державний авіаційно-ремонтний завод завершив роботи з модернізації винищувачів МіГ-29 до рівня МіГ-29МУ1. Два бойових літаки вже передані одній з військових частин. Літаки пройшли капітальний ремонт з продовженням ресурсу, отримали більш потужну радіолокаційну станцію, яка дає можливість збільшити дальність виявлення повітряних цілей, а також інтегровану в бортовий радіонавігаційний комплекс систему супутникової навігації СН-3307.

кінця 2018 року у війська мають надійти гранатомети РПВ-16 українського виробництва — Державний Науково-дослідний інститут Хімічних продуктів, який входить до складу ДК «Укроборонпром», налагодив виробництво цієї зброї. Динамореактивний гранатомет з термобаричним боєприпасом одноразового використання вітчизняного виробництва, вже вдало пройшов приймальноздавальні випробування. Гранатомет являє собою пусковий контейнер з встановленим боєприпасом, який оснащено пороховим рушієм, який відділяється під час польоту й самою бойовою частиною.

Бортова інформаційна система Українська компанія Everest розробила нову бортову інформаційну систему Hermes-C2 (Command and Control), яка разом з комплектом допоміжного обладнання встановлюється на танк та інтегрується із засобами зв'язку. Пристрій забезпечує автоматизацію функцій командування та контролю. Він здійснює передачу формалізованих команд та донесень з функціями підтвердження, а також обмін інформацією про боєкомплект, наявність пального, технічний стан чи стан екіпажу.

Бойова частина складається з капсули, яка заповнена вогнесумішшю, детонатора й блоку таблеток підпалювально-розривного заряду. Під час влучання в ціль відбувається підрив термобаричного боєприпаса з паливоповітряною сумішшю, що призводить до об’ємної детонації й руйнування укріпленої точки або бункера. Створення та серійний випуск РПВ-16 стали можливими насамперед завдяки кооперації виробничих потужностей ДНДІ Хімічних продуктів, КП «ШКЗ «Імпульс» та ДАХК «Артем», які є підприємствами-учасниками Концерну «Укроборонпром».

«Пасивний» «Ятрань» ДП «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» успішно завершив заводські випробування радіогідроакустичної системи «Ятрань». Система побудована таким чином, що об‘єднує інформацію з багатьох буїв та дає змогу повністю контролювати велику акваторію та оперативно передавати координати цілей для знищення. Однією з особливостей роботи системи «Ятрань» є те, що гідроакустичні буї працюють у повністю пасивному режимі. Це робить їх абсолютно непомітними для противника.

Парашутна система «Сокіл» Нова українська парашутна система «Сокіл» забезпечує десантування зі зброєю та спорядженням із висоти понад 7000 м та дозволяє нести додатковий «корисний» вантаж до 180 кг. СПСП «Сокіл» є спільною розробкою українських торгових марок SkyWideSystems і Skylark. Система повністю адаптована до десантнотранспортного обладнання повітряних суден ЗС України, а також відповідає світовим вимогам і стандартам парашутобудування.

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Богдана» Українські оборонні підприємства побудували за стандартами НАТО нову самохідну гаубицю «Богдана» калібром 155-мм. Спеціальними боєприпасами гаубиця може вражати ціль на відстані до 60 кілометрів. Стандартам НАТО також відповідає система управління гарматою і технологія її виготовлення. «Богдана» має автоматизовану систему управління та наведення побудованої на контролерах марки Siemens SIPLUS та SIMATIC HM. Нова САУ виконана на колісному шасі 6х6 КрАЗ. Бойовий розрахунок — 5 осіб, які розміщуються в спареної броньованій кабіні; боєкомплект — 20 снарядів. Однак «Богдана» ще не прийнята на озброєння. САУ повинна пройти повний цикл військових випробувань. Основна проблема гаубиці на даний момент — відсутність серійного виробництва українських снарядів 155 мм. Стрільби на випробуваннях проводилися із застосуванням снарядів, які були закуплені у натовських союзників.

Компроміс чи силовий варіант? Кожен другий українець вважає, що треба погоджуватися на компроміси задля встановлення миру на Донбасі. Отже розподіл відповідей на питання: «Як Ви вважаєте, чи треба задля миру йти на компроміси з Росією та керівниками самопроголошених Донецької та Луганської республік?» виглядає наступним чином:

13,2%

овий бойовий модуль, який встановлений на бойовій колісній броньованій машині «Козак-2М», може оснащуватись різними типами кулеметів, але головна його ударна сила — це вітчизняний протитанковий ракетний комплекс «Бар’єр» у виконанні зі збільшеною кількістю ракет на пусковій. Це чотири ракети РК-2С. Максимальна дальність пуску — 5 кілометрів, бронепробиття за динамічним захистом — 800 міліметрів. Також можуть застосовуватися ракети з уламково-фугасною, а також із термобаричою бойовою частиною. Система управління ракетою — лазерна, напівавтоматична. Перезарядження — через люки на даху машини. Маса модуля — близько 400 кіло-

грамів. Він оснащений одномоментними двигунами, які забезпечують швидкість перекидання вісі прицілювання до 30° на секунду. Під час випробувань у день були здійснені пуски керованою протитанковою ракетою РК-2С на відстань у 1,8 кілометри по мішені, що рухається, а також вночі — на відстані у 3 кілометри по броньованій цілі, з використанням тепловізору компанії Aselsan. Пуски були вдалими. У розробці модуля взяли участь турецька компанія Aselsan, державне Київське конструкторське бюро «Луч», а також приватне підприємство НВО «Практика», яке є розробником та виробником бойової броньованої машини.

19,7%

50,2% 16,8% Мир – за будь-яку ціну, треба погоджуватися на будь-які компроміси – з ким завгодно і про що завгодно Задля миру варто погоджуватися на компроміси, але – не на всі Мир на Донбасі може встановитися лише з позиції сили – коли одна зі сторін переможе Важко сказати

Дані: «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №8/2018

Зроблено в Україні

«Фінансове забезпечення солдат-контрактників і офіцерів повинно пріоритетно зростати у порівнянні з зарплатами чиновників та інших отримувачів бюджетних коштів. Зараз відбувається формування оборонного бюджету країни, де це питання повинно бути чітко відображено». Олександр Турчинов, секретар Ради національної безпеки і оборони України

Воєнна розвідка України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Без грифу «таємно» Інтенсивна «гібридна» війна проти України вимагає від спецслужб проведення ефективної розвідки, яка повинна своєчасно і вірно визначати виклики, небезпеки, оцінювати їх та пропонувати шляхи їх вирішення

Куницький С.В., військовий експерт

контексті стрімкого розвитку сектору безпеки і оборони України у 2018 році, особливо після прийняття реформаторського Закону України «Про національну безпеку», на перший план виходять конкретні зусилля з реалізації визначених цим законом напрямків діяльності структур безпеки і оборони Держави. Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) у цій системі займає унікальне місце – ця воєнна структура одночасно вирішує вкрай важливі завдання як на напрямку оборони, так й безпеки України в умовах інтенсивної «гібридної» війни. І, слід зазначити, що цей універсальний функціонал ГУР МО України буде все більш необхідним в умовах не тільки «гібридного» збройного протистояння з РФ, але й все більш нестабільної

безпекової ситуації довкола України внаслідок неефективності, все більшої деградації існуючої системи забезпечення міжнародної безпеки та викликів на інших напрямках – від міжнародного тероризму до стрімкого поширення міжнародних конфліктів у світовому вимірі внаслідок критичної зміни глобальних кліматичних умов, масової неконтрольованої транскордонної міграції населення, поширення і застосування незаконного та забороненого озброєння, виникнення смертоносних епідемій, а також розгортання боротьби за національні ресурси існування. Чи готова система національної безпеки України, у тому числі воєнна розвідка, до цих викликів? І, головне, що необхідно зробити, для того щоб зберегти достойне майбутнє для громадян України і забезпечити таким чином сталий та цивілізований розвиток громадянського суспільства на багато років уперед? Визначимо проблеми, без розуміння та вирішення яких об’єктивно неможливий рух вперед, а воєнна розвідка, як і Україна в цілому, буде приречена, у кращому випадку, на стагнацію і неефективність і, що більш важливо, окреслимо основні підходи та шляхи їх можливого вирішення. №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проблема № 1 – найбільш складна за суттю, тому як визначає шлях до ефективності вирішення інших проблем, а саме – проблема об’єктивного, незаангажованого стратегічного вибору напрямку реформування воєнної розвідки у контексті відповідності його національним інтересам та розвитку ситуації. Ця проблематика не про декларативні документальні стратегії, концепції розвитку та інші «маніфести» про наміри. Їх було достатньо. Це про ефективність використання стандартів НАТО. Почнемо з того, що вивчення та застосування положень стандартів НАТО на національному рівні України дійсно буде корисним для реформування воєнних структур України, у тому числі воєнної розвідки, внаслідок досягнення сумісності з більшістю союзників України, а також вивчення передового досвіду і, це теж реально, недоліків, що проявили себе в різних ситуаціях під час військових та інших операцій кращих армій світу. Важливо те, що низка стандартів НАТО визначає лише рамкові вимоги для забезпечення сумісності збройних сил партнерів, у тому числі воєнних структур командування, застосування та підготовки військових частин і підрозділів, у т.ч. воєнної розвідки, їх всебічного забезпечення, але не визначає за раху-

нок чого це досягається на національному рівні. Тому прийняття стандарту НАТО не гарантує автоматично високий ступінь ефективності збройних сил будь-якої країни. Саме з цим пов’язані нещодавні категоричні вимоги США до партнерів по НАТО забезпечити належний рівень фінансування їх воєнних витрат та необхідних реорганізаційних заходів для досягнення достатнього стану обороноздатності більшості європейських країн НАТО. Таким чином, форма стандарту повинна відповідати змісту, наповненням діями та ресурсами. Також зазначимо, що в НАТО входить багато країн, з різними національними інтересами і навіть, протиріччями. Наприклад, Угорщина намагається використати формальні процедури НАТО у суто вузько-націоналістичних інтересах, які спрямовані проти України та інших сусідів, навіть партнерів по НАТО, а політичні лідери Туреччини традиційно протидіють своєму «партнеру» Греції і почали проголошувати антиамериканські гасла. Таким чином, стратегічний вибір напрямку та змісту реформування української воєнної розвідки слід базувати виключно на вимогах забезпечення достатнього рівня національної безпеки України. У практичному сенсі це означає не «сліпе» копіювання стандартів

НАТО, а усвідомлене обрання кращих варіантів організації діяльності воєнної розвідки країн НАТО, у тому числі відповідних національних структур США, Великої Британії, власний попередній кращий досвід, а також досвід інших країн, навіть поза структурами НАТО, недружніх та ворожих Україні. Необхідно врахувати й те, що більшість стандартів НАТО є трансформованими із значним скороченням стандартів у сфері національної безпеки передової у військовому сенсі держави – Сполучених Штатів Америки. Безпосередній досвід функціонування воєнної розвідки США та її сучасне доктринальне забезпечення на національному рівні явно заслуговує першочергового, пріоритетного вивчення та запозичення спеціалістами України. Розглянемо новітні підходи військових США у концептуальному застосуванні збройних сил та інших силових структур, а також, що набагато важливіше, перші відомі результати їх реалізації. Наприклад, прогнозування характеру майбутніх війн цього століття начальником штабу сухопутних сил США, досвідченим генералом М. Міллі, який під час виступу у 2016 році перед представниками впливової «Асоціації Сухопутних військ США» (Association of the United States Army) прямо заявив про невідкладну необхідність трансформації сучасних підходів США до ведення бойових дій, а значить й нових способів та форм, діяльності, а також застосування засобів воєнної розвідки. Зазначена трансформація вже почала реалізовуватися в рамках новітньої концепції ЗС США «Багаторівневого бою». Наведемо головні тези виступу: • війна, навіть вже найближчого майбутнього, докорінним чином зміниться – використання прийомів та правил, які ефективні зараз, можуть привести навіть до стратегічної поразки, якщо не будуть переглянуті і трансформовані; бойові дії стануть більш смертоносними, будуть комбіновано вестися в авіакосмічному просторі, кіберпросторі, суші та морі, із застосуванням великої кількості автоматизованих, роботизованих систем озброєння та забезпечення, причо-

Незважаючи на складну ситуацію в країні та зовнішню «гібридну агресію», воєнна розвідка України впевнено розвивається і, з набуттям бойового досвіду, завдає все відчутніших ударів по противнику» №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проти України вже розпочали війну наступного покоління у вигляді гібридної війни, а РФ намагається поряд з цим використати ці події в якості такого собі «полігону для навчання» му протистояння значним чином перемістяться в мегаполіси із значною присутністю та втратами серед цивільного населення; поле бою не буде фіксованим, «лінійним», як за часів попередніх світових війн, єдиний фронт не буде існувати взагалі, підрозділи переважно не будуть мати безпосереднього контакту із сусіднім підрозділом; управління бойовими діями, діяльність командирів буде потребувати прийняття самостійних та вірних рішень і буде надзвичайно ускладнене внаслідок скорочення часу на прийняття рішень – кризи безпеки, що потребують реагування, будуть виникати надзвичайно швидко, розвідка під час забезпечення командування даними буде мати справу з невизначеністю факторів, а сам зв’язок з вищим командуванням може бути перерваний на тривалий час внаслідок потужних інформаційних війн, у тому числі застосування новітніх технологій радіоелектронної боротьби та захисту інформації; потік даних досить значно зросте, що буде викликати інформаційну перевантаженість систем обробки інформації, потребувати якісного аналізу цього великого потоку різнобічної інформації; з іншого боку, будуть мати місце випадки тимчасового або тривалого блокування електронних засобів розвідки, зв’язку, навігації, цілевказання, що потребує підготовки особового складу до дій без підтримки електронних пристроїв. Наприклад, армія США вже повернулась до підготовки військовослужбовців з використання паперових військових мап та магнітних компасів на додаток до використання електронних пристроїв позиціонування; роль розвідки у реальному масштабі часу надзвичайно зросте за рахунок широкого використання сенсорів та інших пристроїв розвідки всіма сторонами конфлікту, виявлення цілі майже гарантовано буде означати її знищення, а залишення підрозділу на місці понад 2 годин на одній бойовій позиції буде означати його вірну загибель; противник, навіть з другорядних країн та терористичних організацій буде мати мобільні та ефективні засоби ураження авіації, бронетехніки та іншого, навіть надсучасного озброєння; змінюється концепція дислокації – замість розміщення військових баз в районі бойових дій передбачене маневрування добре озброєних мобільних частин та підрозділів; буде надано перевагу застосуванню мобільних бойових угрупувань невеликої чисельності, але добре озброєних для дій, навіть автономних та в оточенні, у всіх середовищах та сферах протистояння;

•

структурна організація армії буде значним чином переглянута, не виключається повна відмова від використання танків Abrams та БМП Bradley на користь інших бойових платформ (у цьому контексті зазначимо, що найближчий союзник США – Велика Британія вже зараз значно скорочує кількість основних бойових танків Challenger 2 і замовило майже 600 сучасних американських бойових машин AJAX, які призначені саме для розвідки та швидких рейдів вглиб ворожої території); сухопутні війська США отримають можливість інтегрувати нанесення одночасних потужних ударів з авіакосмічного простору, суші, моря та кіберпростору, а також забезпечувати розблокування доступу до повітряного та морського театру бойових дій для дій своїх ВПС та ВМС. Це буде потребувати розвитку прийомів та способів, а також засобів ведення радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби; поява новітніх та розробка перспективних технологій змінять сам характер війни, особливо це відноситься до розвідки – прикладом цього є «революція» у військовій справі, що викликана вибуховим зростанням інформаційних технологій наприкінці попереднього століття. Вже зараз використання мережі Інтернет, смартфонів, інших мобільних пристроїв дозволяє збирати, передавати та зберігати великі обсяги інформації. З’явився «Інтернет речей», який дозволяє пристроям різної функціонального призначення самостійно обмінюватися інформацією та цілеспрямовано взаємодіяти. Кількість осіб, що підключені к Інтернету стрімко зростає, причому кількість інтегрованих у мережу пристроїв ще більше, найближчим часом на 6-7 млрд. населення Землі очікується до 50 млрд. Інтернетпристроїв. Для воєнної розвідки цей фактор має особливе значення – за будь якою людиною в багатьох місцях можливе стеження; майже кожна людина та пристрій є потенційною платформою спостереження та зв’язку, які спроможні передавати інформацію в реальному масштабі часу. Зазначену тезу можна проілюструвати сучасним прикладом технології інспірування масових зворушень шляхом використання технологій Інтернет, у тому числі в соціальних мережах; фактор якості та підготовки особового складу є надзвичайно важливим – перевагу надає спроможність військовослужбовців до творчого мислення, самостійних рішень та дій під час вирішення завдань, а також якісна підготовка. Окрім суто професійної

підготовки, особлива увага приділяється лідерським якостям військовослужбовців на несуцільному полі бою з відсутністю постійного контролю вищого командування та децентралізацією структур, вмінню приймати правильне рішення поза рамками формального наказу та робити моральний вибір в умовах напруженого бою, у тому числі серед цивільного населення. Якщо проаналізувати факти гібридної агресії РФ проти України, яка почалася у відкритій фазі у лютому 2014 року – поза всіма межами і правилами класичних війн – без об’яви війни та суцільним нахабним та цинічним запереченням фактів агресії, без знаків розрізнення, серед та за спинами ошуканого пропагандою місцевого населення, то в результаті на окупованій суверенній території України Росією створене абсолютно незаконне бандитське маріонеткове утворення та захоплений Крим. Таким чином, проти України вже розпочали війну наступного покоління у вигляді гібридної війни, а РФ намагається попутно використати ці події в якості такого собі «полігону для навчання». Висновок жорсткий та простий – пріоритетом для воєнних розвідників повинні стати нові форми та методи бойових дій та відповідна підготовка до них. В цілому, озвучені генералом М. Міллі зміни до застосування військ у багатьох випадках вже зараз органічні саме №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

підрозділам розвідки та сил спеціальних операцій, роль яких зростатиме у майбутньому. Проблема №2 – правове забезпечення реформування воєнної розвідки відповідно до вимог часу, у тому числі до вимог наближення до стандартів НАТО. Це означає не тільки створення робочих груп з реформування, але законодавчого формулювання чітких за змістом завдань національної воєнної розвідки в рамках функціонування загальнодержавного розвідувального співтовариства. Набуває актуальності процес прийняття Закону України «Про розвідку» для імплементації стандартів НАТО в сектор розвідки держави. Для цього, серед іншого, необхідно врахувати у зазначеному законі зміст положень Закону України «Про національну безпеку України», чітко визначити розподіл повноважень між розвідувальними органами для можливого усунення дублювання їх функцій, а також їх взаємодію; конкретизувати використання положень стандартів НАТО розвідувальними структурами Генерального штабу ЗС України, а також іншими органами воєнного управління; обрати оптимальні форми парламентського контролю розвідувальних органів України, а також визначити правові аспекти призначення та звільнення керівників розвідувальних органів та вимоги до їх кваліфікації, гар№8/2018

монізувати інші аспекти діяльності розвідувальних структур України відповідно до стандартів країн НАТО та досвіду інших країн. Проблема №3 – відповідність організаційно-штатної структури ГУР МО України характеру та обсягу завдань, що поставлені національним керівництвом перед воєнними розвідниками. Сама проблема є похідною від вже обговореної вище проблеми реформування, тому як існує логічний науковий зв’язок між формою та змістом. Від незрозумілості та розмитості формулювання правових основ функціонування, сфери відповідальності та повноважень в цілому, витікає можлива неефективність й організаційно-штатної структури. Проблема №4 – проблема ефективного наповнення організаційно-штатної структури воєнної розвідки потрібним та компетентним особовим складом, озброєннями і військовою технікою, відповідним матеріально-технічним забезпеченням. Саме якість особового складу в умовах тривалої «гібридної» війни набуває все більшої важливості і є ключовим фактором перемоги. У воєнної розвідки України є справжні герої нашого часу, які виявили високі морально-вольові та професійні якості під час захисту Вітчизни від окупантів і з яких повинні брати приклад військовослужбовці та інші громадяни

України. Герой України, генерал-майор Максим Михайлович Шаповал проводив успішні операції воєнної розвідки проти окупантів в Східній Україні та загинув в результаті терористичного акту противника. Командир розвідувальної роти старший лейтенант Сергій Сергійович Свищ ціною свого життя зупинив танковий прорив окупантів. Слід вшанувати і тих співробітників ГУР МО України, які загинули під час виконання бойових завдань під час забезпечення миру і безпеки на міжнародному рівні. Людський фактор складний, ще одна його сторона – необхідність постійного кадрового фільтрування. Застосування кваліфікаційних стандартів НАТО у воєнній розвідці дозволить ефективно реалізувати кадровий потенціал воєнної розвідки України. Стосовно озброєння і військової техніки, матеріально-технічного забезпечення – потужності оборонно-промислового комплексу України дозволяють, за умов достатнього фінансування, оснастити воєнну розвідку практично всіма необхідними засобами, від тактичного рівня – до стратегічного, причому спостерігається зближення воєнно-технічного співробітництва України з провідними виробниками країн НАТО та активний перехід вітчизняного виробництва на технічні стандарти НАТО. Проблема №5 – загальносвітова та постійна для будь-якої країни. Авторитетний класик американської стратегічної розвідки бригадний генерал В. Плетт визначив її як проблему об’єктивного існування так званого «туману майбутнього», тобто невизначеності розвитку подій у майбутньому. Рецепт подолання її тільки один – потрібно постійно приділяти велику увагу ефективності розвідки, яка в свою чергу, повинна своєчасно і вірно визначати виклики, небезпеки, оцінювати їх та пропонувати шляхи їх вирішення. А у деяких випадках, як свідчить власний досвід протистояння гібридній війні, безпосередньо та рішуче ліквідовувати ці джерела небезпеки. Незважаючи на складну ситуацію в країні та зовнішню «гібридну агресію», воєнна розвідка України впевнено розвивається і, з набуттям бойового досвіду, завдає все відчутніших ударів по противнику. По-новому організується вся система розвідки, об’єктивно аналізуються не тільки досягнення, але й прорахунки, здійснюються заходи з вдосконалення діяльності за прикладом кращих світових стандартів з метою гарантування національної безпеки України та мирного життя українського народу.

Оборонне планування

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У Міністерстві оборони та Генеральному штабі триває активна робота щодо запровадження ефективного оборонного планування та управління оборонними ресурсами. Вона включає удосконалення систем оборонного та бюджетного планування, впровадження процедур, прийнятих окремо у країнах-членах НАТО

Ресурси на розв На

Дєнєжкін М.М., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

сьогодні під час оборонного планування вельми актуальним є необхідність розроблення та втілення у практику прозорих та ефективних процедур управління оборонними ресурсами. Адже в сучасних умовах фінансовий ресурс в Україні є одним із основних факторів розвитку Збройних Сил, який серед вихідних даних для оборонного планування є базовим.

Крім того, підходи до порядку оцінювання заходів з розвитку ЗС України у концепціях, програмах та планах потребують розроблення відповідних підходів до визначення вартості необхідних ресурсів для здійснення раціонального їх розподілу під час планування та ефективного використання в ході виконання заходів з метою підвищення ефективності оборонного планування. Елементи складу Збройних Сил включають матеріальну основу (якісний та кількісний стан озброєння та військової техніки, витратні запаси матеріально-технічних засобів, елементів військової інфраструктури, а також стан психологічної здатності та моральної готовності особового складу до захисту своєї Батьківщини як носія спроможностей.

Водночас функціонально склад Збройних Сил поділяється на бойовий склад та склад, який забезпечує життєдіяльність. Як відомо, розподіл бюджетних коштів здійснюється на утримання Збройних Сил, їх підготовку, інвестиції та інші заходи. Але, якщо виходити з того, що зміна кількості та якості елементів складу призводить до зміни стану та спроможностей ЗС, а перехід від одного якісного стану до іншого, вищого, є суттю їх розвитку, можна припустити, що витрати на розвиток ЗС − інвестиційні витрати заходів, а також на підготовку − пов’язані безпосередньо з цими змінами стану, вищезгаданими кількісно-якісними змінами елементів складу. Це дозволяє управляти розвитком спроможностей, їх властивостями через кількісні та №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

виток Схема етапів циклу менеджменту в процесі оборонного планування (варіант) 1 етап «Підготовка вихідних данних»

2 етап «Планування»

Прийняття рішення та підготовка вихідних даних

Вихідні данні для наступного циклу планування

3 етап «Виконання»

Планування досягнення мети (перелік часткових цілей та завдань)

Визначення заходів завдань плану

Розподіл ресурсів за заходами плану

Часткових цілей

Пріоритетів заходів

Розподілу ресурсів

Прийняття (уточнення) рішення на наступний цикл планування (внесення змін) до: Вихідні данні для наступного циклу планування та виконання №8/2018

Мал. 1

Виконання заходів плану Результат виконання плану, його аналіз та оцінка

4 етап «Контроль виконання»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 2

Функціональна схема процесу оборонного планування (варіант) Оцінка воєнно-політичної обстановки

Вихідні данні для наступного циклу планування

Сценарій розвитку кризових ситуацій

Основи застосування військ (сил) Існуючі спроможності

Визначення необхідних спроможностей Оцінка та аналіз спроможностей Розроблення варіантів сил

Оцінка спроможностей економіки задовольнити потреби оборони (обороноздатність)

Оцінка ризиків (достатність сил) Визначення варіанту сил, який має достатньо спроможностей

Ресурсні обмеження заходів досягнення спроможностей

Вартість досягнення обраного варіанту сил Оцінка ризиків (достатність ресурсу)

Документ з розвитку спроможностей із варіантом сил, який задовольняє вимогам щодо достатності сил для виконання завдань за призначенням та ресурсів – для досягнення визначених спроможностей на кінець планового періоду якісні зміни всередині складу, організаційної структури шляхом їх фінансування. Тривалий час у Міноборони та Генштабі визначенню потреби в ресурсах для виконання заходів розвитку ЗСУ приділяється менше уваги, ніж розподілу реально виділених ресурсів. Слід зазначити, що фінансовий ресурс спільно з визначеною для виконання завдань за призначенням організаційною структурою військ (сил) складають основу оцінювання ризиків, яка використовується для прийняття рішення щодо початку процесу планування розвитку Збройних Сил. Суть методичного підходу з удосконалення механізму визначення потреби в ресурсах для фінансування заходів розвитку ЗС України поля-

Приріст спроможностей Збройних Сил залежить від фінансування заходів із нарощування існуючих структур, формування нових структур та підготовки» 10

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

гає в систематизації та спрямуванні бюджетних асигнувань на заходи, що пов’язані з кількісно-якісними змінами ОВТ, витратних матеріальнотехнічних засобів (МтЗ), елементів військової інфраструктури (ВІ) та набуття нових якостей особовим складом. Аналіз різних джерел свідчить про те, що планування – це детальне розроблення змісту та послідовності виконання, розподілу завдань, заходів, ресурсів, часу між виконавцями. Воно здійснюється на основі вказівок вищого керівництва та охоплює прийняття рішення на планування, безпосередньо розроблення планів, організацію їх здійснення та контроль виконання (мал. 1). Як видно, цикл управління оборонним плануванням складається з 4х етапів, серед яких лише один, 2-й етап, є суто плануванням, інші забезпечують його ефективність та включають: підготовку вихідних даних та прийняття рішення, виконання заходів та їх своєчасним фінансуванням, моніторинг досягнутого результату та оперативне внесення змін до пріоритетів заходів виконання завдань та розподілу ресурсів. Відповідно до вимог пункту 5.14 Рекомендацій з оборонного планування на основі спроможностей в Міністерстві оборони України та Збройних

Табл.1

Ідентифікація спроможностей за базовими складовими № з\п

Базові компоненти (складові) спроможностей

Доктринальна база: Застосування життєдіяльності

Організація: бойовий склад, склад забезпечення життєдіяльності

Етапи життєвого циклу спроможностей Використання існуючих структур

Нарощування існуючих структур

Формування нових структур

Позбавлення від зайвих структур

Вартість коригування нормативноправової бази

Вартість формування нормативноправової бази

—

Утримання організаційної структури

Вартість організаційних заходів

—

Підготовка: штабів бойова мобілізаційна

Вартість заходів підготовки

Вартість заходів підготовки нових спеціалістів

Вартість нових заходів підготовки спеціалістів

—

Ресурсне забезпечення: ОВТ МтЗ

Утримання ОВТ та запасів витратних МтЗ

Вартість досліджень, розробок та модернізації

Вартість досліджень, розробок та закупівлі

Освіта та наука: підготовка військових кадрів дослідження, експериментальна база

Вартість підготовки кадрів, досліджень та проведення експериментів

Вартість підготовки нових кадрів, досліджень та проведення експериментів

Вартість нових заходів підготовки кадрів, досліджень та проведення експериментів

—

Особовий склад та персонал

Вартість утримання

—

Військова інфраструктура

Вартість утримання

Вартість проектування та модернізації

Вартість проектування та капітального будівництва

Сумісність*

—

Вид витрат ресурсів

Утримання

Утримання + інвестиції

Інвестиції + утримання

Утилізація + утримання

—

Вартість утилізації

* є відображенням відповідності всіх базових складових спроможностей вимогам визначених стандартів (Угоди зі стандартів).

Силах України «комплексний документ з розвитку спроможностей ЗС України розробляється з урахуванням потреби у ресурсах для досягнення перспективної організаційної структури, обсягів прогнозованого ресурсного забезпечення». Цим визначається важливість розрахунку потреби у ресурсах для досягнення спроможності перспективною організаційною структурою ЗС України (мал. 2). На схемі показаний взаємний зв'язок між вартістю обраного варіанта сил, ресурсними обмеженнями №8/2018

та ризиком із досягнення визначеним складом необхідних спроможностей. У результаті процедури оцінювання й аналізу спроможностей визначаються варіанти сил, які порівняно з існуючими силами формують перелік стану спроможностей, що включає використання існуючих структур, нарощування існуючих структур, формування нових та позбавлення від зайвих. Для досягнення будь-якого варіанта потрібні відповідні ресурси на підтримання існуючих спроможностей та позбавлення від зайвих, нарощування

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл.2

Загальна характеристика потреби у фінансових ресурсах № з/п

1. 2.

Вид витрат

Утримання ЗС України

Середня нормативна потреба для досягнення можливостей до 2025 року (млрд. грн.) Варіант Д

% видатків

Варіант С

% видатків

Варіант К

% видатків

433,8

72,6%

357,3

70,3%

309,8

69,8%

Підготовка ЗС України

43,8

7,4%

33,2

6,5%

19,7

4,4%

Інвестиції

114,4

19,4%

114,4

22,5%

114,4

25,6%

Інвестиції в ОВТ

77,4

67,6%

77,4

67,6%

77,4

67,6%

Створення запасів МтЗ

8,9

7,8%

8,9

7,8%

8,9

7,8%

Забезпечення житлом

28,1

24,6%

28,1

24,6%

28,1

24,6%

Утилізація боєприпасів таракет, ракетного палива

3,4

0,6%

3,4

0,7%

3,4

0,7%

595,4

100%

508,3

100%

447,3

100%

Усього:

Структура витрат на утримання Збройних Сил України № з/п 1.

Елементи організаційної структури Утримання:

Табл.3

Середня нормативна потреба (млрд. грн.) Варіант (Д)

Варіант (С)

Варіант (К)

433,8 (100%)

357,3. (100%)

309,8 (100%)

1.1.

Персонал

142,199 (32,8%)

118,899 (33,3%)

97,508 (31,5%)

1.2.

ОВТ

235,937 (54,4%)

198,146 (55,5%)

181,390 (58,6%)

1.3.

Запаси МтЗ

1.4.

Інфраструктура

8,531 (2,0%)

6,398 (1,8%)

4,707 (1,5%)

47,145 (10,8%)

33,826 (9,4%)

26,190 (8,4%)

існуючих спроможностей та формування нових. Рішення на планування (формування комплексного документа) приймається (уточнюється) періодично, на основі оцінювання ризику, який включає, з одного боку, оцінку достатності спроможностей перспективного складу та організаційної структури виконати завдання за призначенням, з другого – оцінку достатності ресурсів на досягнення визначених спроможностей перспективною організаційною структурою. Якщо розвиток Збройних Сил пов’язаний із кількісно-якісними змінами ОС, ОВТ, витратних МтЗ, елементів ВІ, то визначення вартості досягнення ними спроможностей лежить у площині розрахунків, пов’язаних із нарощуванням існуючих та формуванням нових спроможностей їх складу та організації, а також отриманням нових якостей особовим складом у ході підготовки. Різниця між початковим та кінцевим станом елементів є основним показником управління в ході переходу від одного якісного стану Збройних №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Тривалий час визначенню потреби в ресурсах для виконання заходів розвитку Збройних Сил України приділялося менше уваги, ніж розподілу реально виділених ресурсів»

Сил до іншого. Витрати бюджетних коштів охоплюють усі елементи складу та організаційної структури ЗСУ. Це дещо виходить за межі прийнятого в ЗС України порядку розрахунку потреби в ресурсах на їх розвиток. Прийнято, що розвиток (нарощування спроможностей) стосується лише бойового складу Збройних Сил. Результати шести черг часткової мобілізації в Україні протягом 2014-2015 років показали помилковість такого однобічного підходу до розвитку спроможностей ЗС України, показали значущість складу забезпечення життєдіяльності, особливо у питаннях забезпечення витратними МтЗ та технікою національної економіки. При цьому вважається, що інвестиції в основному включають витрати на розроблення і закупівлю ОВТ, капітальне будівництво. Але вони охоплюють витрати на особовий склад (отримання нових спеціальностей, нових бойових якостей), його підготовку (нові засоби навчання та тренування), розроблення та закупівлю нових, більш ефективних, видів витратних МтЗ, будівни№8/2018

цтво елементів базування авіації та флоту. Слід також мати на увазі, що розвиток здійснюється не тільки всередині бойового складу ЗС України, але й у складі, що забезпечує їх життєдіяльність (табл. 1). З таблиці видно, що приріст спроможностей Збройних Сил залежить від фінансування заходів із нарощування існуючих структур, формування нових структур та підготовки, – вони й будуть складати витрати на розвиток ЗСУ. Під час формування проекту Стратегічного оборонного бюлетеня України 2012 року цей методичний підхід був перевірений, коли визначалася вартість ресурсів, необхідних для досягнення визначених стратегічних цілей за варіантами Д, С, і К. Результати розрахунків свідчать, що загальна вартість досягнення перспективним складом та організаційною структурою ЗС України склала 595,4 млрд. грн. у цінах 2010 року, що вимагало щорічного фінансування потреб Міністерства оборони у середньому по 39,6 млрд. грн. Зміст потреби показаний у табл. 2.

Аналіз потреби у фінансових ресурсах на досягнення амбітних цілей, визначених у Стратегічному оборонному бюлетені України зразка 2012 року, свідчить, що інвестиційна складова, яка забезпечує розвиток Збройних Сил, складала для варіанта Д – 19,4 %, С – 22,5 % та С – 25,6 % від загальної суми потреби. При цьому потреба фінансування ОВТ складала 67,6% від загальної потреби в інвестиціях. Такий розподіл пояснюється станом ОВТ (75% ОВТ вислужили 2025 років, 30% потребувало відновлення та модернізації; 22% за технічним станом потребувало відновлення, 52% всіх зразків ОВТ потребувало відновлення). Аналіз розкладу потреби у ресурсах на утримання також підтвердив великі витрати на ОВТ (від 54% до 59%) (табл. 3), що не збігається з прийнятою практикою в Україні основний акцент витрат на утримання зосереджувати на особовий склад (персонал). Такий стан вимагав щорічно на інвестиції в ОВТ виділяти у середньому по 6,6 млрд. грн. у цінах 2010 року (для порівняння: у період з 2006 до 2011 рік інвестиції в ОВТ та інфраструктуру становили всього 1,48 млрд грн). Запропонований методичний підхід дозволяє розраховувати потребу в ресурсах на реалізацію концепцій, програм і планів розвитку ЗС України з урахуванням спроможностей перспективного складу та організаційної структури, а також реального стану елементів існуючого складу та організаційної структури, більш акцентовано розподіляти їх усередині витрат на утримання, підготовку та інвестиції. Це дозволить більш реалістично визначати ступінь задоволення потреб у ресурсах на досягнення запланованих спроможностей та визначати ризики у цій сфері. У подальшому такий підхід може бути використаний для обґрунтування витрат на розвиток ЗС України, оцінювання ризику достатності ресурсів для досягнення визначеного рівня спроможностей в ході оборонного планування.

Інформаційний фронт

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Головним принципом діяльності пропагандистських структур Росії, який досягає бажаних ефектів забезпечення контролю інформаційних потоків і впливу на певні цільові аудиторії та російське суспільство в цілому, є принцип «виняткової монополії на інформацію»

Пропаганда як оп Це

Антонов А.М., полковник, начальник відділу забезпечення службової діяльності адміністративного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України

означає, що, незважаючи на численні канали інформування суспільства, їх формально різні політичні, соціальні та економічні відтінки, наратив подачі інформації, тобто офіційно сформований інформаційний зміст (контент) висвітлення події залишається незмінним.

На практиці це означає, що, незважаючи на значну кількість інформаційних каналів телебачення, радіомовлення, друкованих та електронних засобів масової інформації, в тому числі в мережі Інтернет та соціальних мережах, по ключовим пунктам подача матеріалу однакова. Таким чином, шляхом використання маніпулятивних технологій, створюється ілюзія «свободи слова». Результатом цих технологій є жорстке формування у користувача російської «пропагандистської продукції» стійкого і бажаного владою РФ відношення до поданої інформаційної теми. Наприклад, завдяки технологічному пропагандистському впливу звичайний глядач, читач чи слухач робить простий

і безальтернативний висновок: «Хто, якщо не Путін» або «Наш президент про народ думає, а йому заважають». Популярна пропагандистська технологія Одним з найбільш популярних у пропагандистів РФ методів інформаційного впливу є так званий метод «60 на 40». Це означає, що під час організації пропагандистського процесу інформування цільової аудиторії, в змішаному або дискретно-інформаційному потоці подається 60% об'єктивної інформації і 40% дезінформації. Подана об'єктивна інформація дає можливість отримати довіру і це на психологічному рівні №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

піум для народу дозволяє «пропхати» в свідомість користувача дезінформацію або здійснити маніпуляції фактами. Більше того, практично завжди, найбільш важливий інформаційний поштовх обов'язково буде поданий саме в потоці дезінформації і маніпуляції фактами. Учасники пропагандистського процесу Крім офіційних інформаційних агентств, прес-служб, друкованих та електронних ЗМІ, які є основою пропагандистських засобів і транслюють апріорі «офіційний погляд» і внаслідок цього є повністю та явно контрольованими владою РФ, в інформаційному просторі Росії присутні і так звані «лі№8/2018

беральні, інші незалежні» ЗМІ. Наявність в РФ цих «незалежних» каналів інформування дуже часто вводити в оману, сприяє обману представників політичних кіл і ЗМІ країн Заходу. На відміну від країн Заходу, де преса є дійсно додатковою незалежною гілкою влади, що забезпечується численними недержавними джерелами фінансування і є юридичним захистом цього статусу, в РФ «незалежність» ЗМІ є порожнім симулякром, зовнішньою подобою, скопійованих з західного зразка з пропагандистською метою, в тому числі для кращої конспірації проведення спеціальних інформаційних операцій російських спецслужб. Генетичне походження вищого керівництва РФ зі світу

спеціальних служб і їх виняткова впливовість на російському політичному полі, а тому і управління суспільством методами спеціальних служб, є постійною величиною, константою, способом реалізації власного інформаційного впливу та усунення небезпеки небажаного інформаційного потоку в РФ. Незначна кількість так званих дозволених «ліберальних» або «незалежних» ЗМІ лише підкреслює цей висновок. Наприклад, популярні столичні програми «незалежного» каналу «Ехо Москви» з «дуже сміливим» журналістом Венедиктовим використовуються владою РФ дуже прагматично. З одного боку суспільству і необізнаним західним спостерігачам демонструється

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«плюралізм» думок, позицій і поглядів, що свідчить про наявність «суверенної демократії» в РФ, з іншого — діяльність каналу використовується для контрольованого зверху «випускання пари», вивчення діяльності реальних і потенційних опозиціонерів і настроїв протестного населення. Головне – такі засоби масової інформації повністю, хоча і неявно, підконтрольні російській владі та по ключових позиціях займають провладну позицію. Інші програми, джерела поширення інформації, які не мають прямого відношення до політичної пропаганди, є в Росії допоміжним інструментом для формування громадської думки, в тому числі бажаних для влади поглядів, позицій і стереотипів, спрямовані на вплив на певну цільову аудиторію, а також суспільство в цілому. Зокрема, в різноманітних історичних, наукових, розважальних програмах завжди є головний посил про те, що «Росія — найкраща країна в світі». Наративи, структура і реалізація пропаганди Основна пропаганда базується, головним чином, на випусках новин і різноманітних політичних шоу. При цьому, здійснюється управління «позитивними» і «негативними» інформаційно-пропагандистськими наративами. Зрозуміло, що «позитивні наративи», тобто тематична подача інформації про подію, яка при цьому не обов’язково повинна відповідати реальності, використовується для освітлення діяльності правлячого режиму РФ, «негативні наративи» — призначені противникам влади РФ.

Структура випусків новин, політичних шоу практично однакова по всіх федеральних телеканалах. Спочатку — матеріал про правлячу особу (В. Путін або Д. Медведєв, іноді і разом, але Путіна все одно більше), який працює «на благо Вітчизни», потім йде великий інформаційний блок, присвячений міжнародній політиці типу «наші в Сирії» або «як погано в Україні», а «у Франції страйкують». Завершується випуск зазвичай матеріалом про «успіхи РФ» в науці, промисловості або сільському господарстві, часто — «всупереч санкціям Заходу». Тобто створюється штучний контраст: в РФ — «Путін і все добре», на Заході — «немає стабільності, бардак, геї, нацисти» тощо. Політичні ток-шоу діють за схожою схемою, проте, завдяки постановочному так званому «живому спілкуванню» в студії, у глядача повинно виникнути розуміння, що нинішній діючий курс Кремля «єдино правильний», незважаючи «на деякі недоліки». Важливо відзначити, що політичні ток-шоу дуже рідко обговорюють внутрішні російські проблеми і сконцентровані на міжнародній політиці, де РФ грає «активну роль» і повинна стати «одним з силових центрів світу». Під час таких «дискусій» штучно створюється ситуація, коли так звана «державна» позиція завжди подається більш переконливо. Виступаючих з кремлівської точкою зору більше, провідні гравці виступають на стороні «державників». Опоненти повинні виглядати «слабкими і недалекими». На цю роль запрошують зазвичай одного-двох «лібералів» або іноземців з «прозахідною» або «проукраїнською» позицією.

Опоненти, в тому числі і іноземці, на такі «шоу» вибираються дуже ретельно, їх діяльність регламентується докладно прописаними фінансовими контрактами. У більшості випадків особистості таких «опонентів», як мінімум, не популярні в своїй країні і не користуються професійним визнанням у журналістів. Часто задаються риторичні питання, які по суті не вимагають відповіді, але в той же час, яскраво демонструють «провину, невігластво, незнання» опонента, який виступає. Наприклад, ставлять запитання типу: «Навіщо Ви вбиваєте дітей?», «Всім відомі злочини вашої країни, чому Ви про них нічого не говорите?». В такому випадку, будь-яка відповідь буде однозначно програшною. Іноді під час виступу «опонента», в якості візуального фону, на телеекрані чи оглядовій відеопанелі відображається картинка негативного змісту, наприклад, «нацистський солдат», «заплакані, закривавлені діти» та інше, що підсвідомо створює у глядача негативні оцінки щодо виступаючого. Слід визнати, що в РФ є і власне, дуже чинне на російського глядача «ноу-хау» на політичних шоу. Це рукоприкладство і «обливання помиями» «опонентів». Зрозуміло, що на радість глядачам постраждалими завжди виступають «опоненти-вороги», а перемагають «наші патріоти». Хоча в сценарії таких «шоу», для посилення позиції «патріотів» і «державників», позначено швидше за все постановочне, фіктивне «рукоприкладство», фігуранти «політичних дискусій» часто «в пориві російської душі» виходять за рамки «формату» і реально наносять незначні тілесні ушкодження «опонентам». Постражда-

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лі «опоненти» отримують солідну надбавку при оплаті послуг, тому знову з радістю і готовністю з'являються на наступному «рингу-дискусії». Все це примітивно, нагадує бої скоморохів-клоунів в стародавній Москві, але прийнято знову на озброєння пропагандистів і привертає до екрану середньостатистичного глядача-росіянина. Так звані «темники» Загальні, схвалені теми з «правильними» коментарями, головним чином у вигляді наративів, текстових прикладів і політичних позицій для опублікування, відправляються представниками Адміністрації президента РФ, інших структур влади в обрані інформаційні агентства, телеканали та інші ЗМІ. Потім одержувачі «темників», в межах визначених документом «провладних рамок», виходячи зі своїх організаційних та професійних можливостей, реалізують вміст «темників» в своїх публікаціях та іншої інформаційної продукції. Слабкі місця путінської пропаганди Однією з найбільш серйозних відомих загроз російської влади на інформаційному просторі є безцензурне, неконтрольоване державними структурами РФ поширення інформації через мережу Інтернет. З огляду на це, молодь і активне населення РФ все більше віддає перевагу інформації з мережі Інтернет замість телебачення і друкованої продукції. Саме це розглядається російською владою як першочергова небезпека. Вона, на думку керівництва і спецслужб РФ, вимагає посиленої уваги, негайного втручання шляхом організації фільтрації та обмеження безконтрольного використання російським населенням зарубіжних сегментів мережі Інтернет. Про це свідчить намір і спроби Федеральної служби безпеки РФ, інших російських спецслужб встановити повний контроль за поширенням інформації в мережі Інтернет, забезпечити ідентифікацію та можливість блокування будь-якого джерела в електронних ЗМІ, а також соціальних мережах. Як приклад для наслідування розглядаються заходи влади Китаю на аналогічному напрямку. Обмежувальними для РФ факторами є відсутність згаданих китайських технологій, значні ресурсні витрати та певні юридичні обмеження. Якщо юридичні обмеження мають тимчасовий характер, то копіювання китайського досвіду технічного контролю мережі Інтернет виглядає більш проблематичним. Причина — технічні заходи №8/2018

Однією з найбільш серйозних відомих загроз російської влади на інформаційному просторі є безцензурне, неконтрольоване державними структурами РФ поширення інформації через мережу Інтернет»

контролю вимагають значного фінансування та наявності передових інформаційних технологій, які можуть бути надані Китаєм тільки в обмеженому масштабі, виходячи з інтересів власної національної безпеки. Висновки Російська влада жорстко і безальтернативно контролює доступ населення до інформації шляхом організації пропагандистського процесу в РФ за принципом «винятковою монополії влади на інформацію». Об'єктивне інформування російського суспільства за допомогою так званих «незалежних» ЗМІ не можливо. Єдиною серйозною сучасною за-

грозою політиці російської влади на інформаційному просторі є поширення інформації через мережу Інтернет, що офіційно розглядається як першочергове небезпека, яка вимагає уваги і негайного втручання шляхом організації фільтрації і обмеження безконтрольного використання російським населенням іноземних сегментів мережі Інтернет. Таким чином, для подолання і попередження негативних наслідків впливу російської пропаганди необхідно активно працювати та поширювати об’єктивну інформацію у міжнародному російськомовному сегменті мережі Інтернет, на доменах поза контролем влади РФ, зокрема, в електронних ЗМІ та соціальних мережах.

Попередження травматизму

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Робота без ризику Охорона праці у військових частинах здійснюється на основі пріоритету збереження життя і здоров’я військовослужбовців та працівників Збройних Сил України по відношенню до результатів військової, службової і виробничої діяльності

Швець М.М., начальник Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

ідповідно до вимог наказу Міністерства оборони України від 28 січня 1998 року №20 «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України» (зі змінами), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.03.1998 за № 145/2585, з метою створення у військових частинах Збройних Сил України безпечних і нешкідливих умов праці та зниження рівня виробни-

Пугач М.І., полковник, старший офіцер відділу технічного нагляду та охорони праці Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

чого травматизму організовується робота з охорони праці. Робота з охорони праці у військових частинах Збройних Сил України спрямована на забезпечення гарантованих законодавством про охорону праці та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прав працюючих і складається зокрема з: • організації навчання працюючих з питань охорони праці; • впровадження на виробництві прогресив-

них технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, позитивного досвіду з охорони праці; • пропаганди (наглядної агітації) безпечних методів виконання робіт. Для проведення заходів охорон праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти та матеріали на інші цілі категорично забороняється. Перелік заходів та засобів з охорони праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Інформація, викладена в статті, адаптована з урахуванням особливостей діяльності та військової служби у Збройних Силах України і призначена для використання в роботі керівників всіх рівнів та посадових осіб, відповідальних за охорону праці. (із змінами від 30 березня 2011 року №321, від 19 червня 2013 року №429, від 28 лютого 2018 року №134). Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах. Витрати установ на заходи з охорони праці складаються із коштів, передбачених колективними договорами (угодами), державним та місцевими бюджетами, коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, інших джерел, не заборонених законодавством. На реалізацію комплексних заходів для забезпечення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення наявного рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій, виділяються кошти в межах кошторису видатків військової частини, підприємства, організації та установи. У військових частинах механізм

№8/2018

та планування фінансування заходів з охорони праці здійснюється з урахування річного плану та заявок на виділення коштів за підпорядкованістю до відповідних довольчих органів. Під час планування робіт з охорони праці використовуються постанови профспілкового комітету, рішення зборів (конференції) трудового колективу з питань охорони праці; розділ «Охорона праці» колективного договору. Заходи з охорони праці повинні бути забезпечені проектно-кошторисно-конструкторською та іншою технічною документацією, фінансуванням і матеріальними ресурсами. У заявках на здійснення фінансування для більш прозорого та раціонального використання обмежених коштів необхідно у розрахунку передбачати окремими рядками кошти, які відносяться до витрат на охорону праці і фінансуються з цільових фондів чи за рахунок загальногосподарських витрат з обґрунтуваннями та розрахунками. Дотримання статті 19 Закону України «Про охорону праці» щодо розміру витрат на охорону праці перевіряється під час підбиття підсумків виконання колективного договору та в ході перевірок, що здійснюються наглядовими та контролюючими органами. Безпосередню відповідальність за порушення вимог статті 19 Закону України «Про охорону праці» несе командир військової частини, керівники установ, організацій, що належать до сфери Міністерства оборони України.

Законодавчі підстави для фінансування охорони праці передбачені у Кодексі законів про працю України, законах України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII внесені зміни до статті 19 Закону України «Про охорону праці» щодо фінансування витрат на охорону праці. Цими змінами вилучено норму у визначенні розміру витрат на охорону праці для державних підприємств Міністерства оборони України, військових частин Збройних Сил України тощо, що утримуються за рахунок бюджету, яка мала становити не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. У новій редакції на підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації. Витрати на охорону праці формуються з урахування вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, а також інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності. Обсяг і джерела фінансових витрат на охорону праці визначаються в колективному договорі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

або угоді, згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 №321, від 19.06.2013 №429, у редакції постанови КМУ від 28.02.2018 №134 до постанови КМУ від 27.06.2003 №994. Відповідно до вимог статей 161, 162 КЗпП власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Для проведення заходів з охорони праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах. У статті 20 Закону України «Про охорону праці» визначено, що у колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів. Витрати на заходи з охорони праці складаються із коштів, передбачених колективними договорами (угодами), державним та місцевими бюджетами, коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, інших джерел, не заборонених законодавством. У зв’язку із запровадженням штрафів за недостатнє фінансування охорони праці, питання правильного визначення коштів, які можуть бути враховані як витрати на охорону праці, потребують постійної уваги з боку профспілкових організацій. У статті 19 Закону України «Про охорону праці» визначено, що до витрат на охорону праці належать тільки ті кошти, які витрачені на заходи згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №994 (із змінами) згідно з постановами КМУ від 30.03.2011 №321, від 19.06.2013 №429 (у редакції постанови КМУ від 28.02.2018 № 134 «Про затвердження Переліку

заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат», визначено, що до витрат на охорону праці відносяться кошти, витрачені на: 1) приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці щодо: • механізації вантажно-розвантажувальних та інших важких робіт, робіт з розливу і транспортування отруйних, агресивних, легкозаймистих і горючих речовин; • захисту працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок; • безпечного виконання робіт на висоті; • діючого технологічного та іншого виробничого обладнання; • систем вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях; • систем природного та штучного освітлення виробничих, адміністративних та інших приміщень, робочих місць, проходів, аварійних виходів тощо; • систем теплових, водяних або повітряних завіс, а також установок для нагрівання (охолодження) повітря виробничих, адміністративних та інших приміщень, а під час роботи на відкритому повітрі — споруд для обігрівання працівників та укриття від сонячних променів і атмосферних опадів; • виробничих та санітарно-побутових приміщень, робочих місць, евакуаційних виходів тощо, технологічних розривів, проходів та габаритних розмірів; • обладнання спеціальних перехідних галерей, тунелів у місцях масового переходу працівників, зон руху транспортних засобів; • впровадження в умовах діючого виробництва автоматизованих інформаційних систем охорони праці, систем аналізу та прогнозування аварійних ситуацій, автоматичного та дистанційного керування технологічними процесами і виробничим обладнанням, систем автоматичного контролю і сигналізації про наявність (виникнення) небезпечних або шкідливих виробничих факторів та пристроїв аварійного вимкнення обладнання чи комунікацій у разі виникнення небезпеки для працівників, а також відповідного програмного забезпечення та електронних баз даних з охорони праці у порядку та обсягах, погоджених з територіальними органами Держпраці; 2) усунення впливу на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях у від-

повідності з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці; 3) проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та аудиту з охорони праці, оформлення стендів, оснащення кабінетів, виставок, придбання необхідних нормативноправових актів, наочних посібників, літератури, плакатів, відеофільмів, макетів, програмних продуктів тощо з питань охорони праці; 4) проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, організаціях лекцій, семінарів та консультацій із зазначених питань; 5) забезпечення працюючих спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до норм, установлених законодавством про охорону праці та колективним договором або угодою (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв’язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами);

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

6) забезпечення працюючих, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком чи рівноцінними харчовими продуктами, а також газованою солоною водою відповідно до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та колективного договору або угоди; 7) проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. У військових частинах Збройних Сил України механізм та планування фінансування щодо заходів охорони праці здійснюється з урахування річного плану та заявок на виділення коштів. Більшість цих заходів планується заздалегідь. Пункти 3-7 передбачають фінансування обов’язкових заходів з охорони

№8/2018

праці, передбачених законодавством, і витрати на деякі види пільг та компенсацій й профілактичні заходи. Зазначені заходи обов’язково передбачаються в розділі «Охорона праці» колективного договору та у додатку до нього як комплексні заходи з охорони праці. Рішення про віднесення витрат на їх виконання до витрат на охорону праці приймаються на засіданні комісії підприємства з питань охорони праці, за поданням (аналізом, пропозиціями) служби охорони праці. Забезпечення та виконання комплексних заходів для забезпечення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення наявного рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій. На реалізацію комплексних заходів виділяються кошти в межах кошторису видатків установи. У військових частинах механізм та планування фінансування щодо заходів

охорони праці здійснюється з урахування річного плану та заявок на виділення коштів за підпорядкованістю до відповідних органів забезпечення. У заявках на здійснення фінансування для більш прозорого та раціонального використання дуже обмежених коштів, необхідно у розрахунку передбачати окремими рядками кошти, які відносяться до витрат на охорону праці та інші працеохоронні заходи, які фінансуються з цільових фондів чи за рахунок загальногосподарських витрат з обґрунтуваннями та розрахунками. Виконання вимог статті 19 Закону України «Про охорону праці» щодо розміру витрат на охорону праці перевіряється під час підбиття підсумків виконання колективного договору та в ході перевірок, що здійснюються наглядовими та контролюючими органами. Під час здійснення планових перевірок надаються довідки щодо здійснених витрат на фінансування заходів і засобів з охорони праці. Безпосередню відповідальність за порушення вимог статті 19 Закону України «Про охорону праці» несе роботодавець (командир військової частини, керівники установ, організацій, що належать до сфери Міноборони). За порушення вимог, передбачених частинами третьою і четвертою статті 19 цього Закону, юридична чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, сплачує штраф із розрахунку 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період. Несплата або неповна сплата штрафу юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частини) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення. Для раціонального та ефективного використання коштів, рекомендуємо запровадити у колективних договорах таку черговість фінансування витрат на охорону праці: • атестація робочих місць за умовами праці; • забезпечення працівників спеціальним та санітарним одягом та іншими засобами індивідуального захисту; • надання спеціального профілактичного харчування (молока чи рівноцінних харчових продуктів, соків); • проведення обов’язкових медичних оглядів;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перелік класифікації видатків за кошторисом Міністерства оборони України № з/п

КЕКВ (визначені Мінфіном)

2210

Коди видатків

Предмети, матеріали, обладнання та інвентар 023

Засоби індивідуального захисту

024

Спецодяг

070

Придбання або передплата періодичних довідкових, інформаційних видань, придбання та виготовлення підручників та книг, топографічної продукції

080

Придбання канцелярського приладдя, паперу, сувенірів, квіткової продукції тощо

2240

Оплата послуг (крім комунальних) 010

Оплата всіх видів послуг зв’язку (у тому числі Інтернету)

020

Оплата послуг з поточного ремонту будівель, приміщень, внутрішніх та зовнішніх мереж тепло-, водо, електро-, газопостачання та водовідведення, оплата експлуатаційних послуг, пов’язаних з утриманням будинків, споруд і прибудинкових територій тощо

030

Оплата послуг з охорони, монтажу й установки охоронної та пожежної сигналізації, їх поточного ремонту та технічного обслуговування

050

Оплата всіх банківських послуг і комісійної винагороди

090

Оплата послуг з технічного обслуговування обладнання та адміністрування програмного забезпечення

2250

Видатки на відрядження 010

2260

2271 — 2275

2800

3110

Найменування видатків

Видатки на службові відрядження та польове забезпечення Видатки на засоби спеціального призначення

010 — 240

Закупівля (модернізація), відновлення боєздатності, утримання, експлуатація, ремонт військової техніки та майна

010 — 040

Оплата тепло-, водо-, електро-, природного газу та водовідведення, інших енергоносіїв

010

Оплата податків та зборів, обов’язкових платежів до бюджетів відповідно до законодавства

Придбання оргтехніки, комп’ютерної техніки (у тому числі програмного забезпечення, яке передбачене разом з придбанням комп’ютерної техніки)

…

Капітальне будівництво

…

Капітальний ремонт

…

Видатки на реконструкцію об’єктів

• • •

усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях до вимог нормативно-правових актів з охорони праці; приведення устаткування та обладнання у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці; проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці; інші витрати, визначені у Переліку захо-

•

Придбання обладнання і предметів довгострокового користування 030

•

дів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994. При цьому: • зазначені у переліку заходи та засоби з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат юридичної особи та фізичної особи — підприємця, що відповідно до законодавства

•

використовують найману працю, здійснюються та придбаваються з урахуванням вимог підпункту «є» підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 та підпункту 140.1.1 статті 140 Податкового кодексу України; суми витрат, сплачених (нарахованих) у зв’язку з ужиттям заходів та придбанням засобів з охорони праці, які є складовою частиною підготовки, організації і ведення виробництва, а також суми заробітної плати виконавців робіт або інші витрати на заходи та засоби з охорони праці відповідно до переліку повинні враховуватися у складі витрат лише один раз; у податковому та бухгалтерському звіті сума асигнувань та фактичні витрати на зазначені цілі наводяться окремим рядком. Відповідно до п. 1 Переліку № 994 до заходів з охорони праці віднесено приведення основних фондів у відповідність до вимог нормативно-правових актів з охорони праці щодо, зокрема: систем вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях; систем природного та штучного освітлення виробничих, адміністративних та інших приміщень, робочих місць, проходів, аварійних виходів тощо; систем теплових, водяних або повітряних завіс, а також установок для нагрівання (охолодження) повітря виробничих, адміністративних та інших приміщень, а під час роботи на відкритому повітрі — споруд для обігрівання працівників та укриття від сонячних променів і атмосферних опадів. №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Класифікація видатків за кошторисом Міністерства оборони України встановлюється вимогами наказу Міністерства оборони України від 24.11.2016 № 625. Витяг з Переліку класифікації видатків за кошторисом Міністерства оборони України наведений у таблиці. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. Кошти галузевих та державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв’язанням проблем охорони праці. До державного, регіональних та га№8/2018

лузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 Закону «Про охорону праці», а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту — відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки. За період простою підприємства з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку. Оплата праці у разі переведення працівників за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню проводиться згідно із законодавством. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого ви-

робництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку. При роз’їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. Власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством. Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково. До працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором). Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування. Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування заходів з охорони праці на підприємстві здійснюється роботодавцем. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком. Витрати на заходи щодо поліпшення умов праці та охорону праці можна поділити на: 1) витрати, пов’язані з відшкодуванням потерпілим втрат внаслідок травм і професійних захворювань. Ці витрати передбачають: • оплату тимчасової непрацездатності; • одноразові допомоги (включаючи членів сімей і утриманців загиблих); • моральні відшкодування; • відшкодування витрат лікувальним закладам; • санаторно-курортне обслуговування; • протезування, придбання транспортних засобів, витрати на соціальну допомогу інвалідам; • доплати до попереднього заробітку в разі переведення на легшу роботу; • пенсії інвалідам і утриманцям загиблих. Спрямованість витрат на відшкодування втрат потерпілим характеризує їх як частково доцільні, оскільки втрата працездатності призводить до збитків підприємства і зниження ефективності виробництва. Прагнення до уникнення цих витрат в окремих випадках

підштовхує роботодавців до приховування нещасних випадків, або до невизнання їхнього статусу як виробничих; 2) витрати на компенсацію за роботу в несприятливих умовах, що не відповідають санітарним нормам (пільги за важкі і шкідливі умови) і включають сплату: • додаткових відпусток; • скорочених робочих днів; • лікувально-профілактичного харчування; • безкоштовної видачі молока чи інших рівноцінних продуктів; • підвищення тарифних ставок; • доплати за умови та інтенсивність праці; • пільгові пенсії. Часткова недоцільність для виробництва компенсаційних витрат пояснюється тим, що вони є значно більшими за витрати на техніку безпеки, заходи щодо запобігання виробничому травматизму і захворюваності та нормалізацію умов праці. Співвідношення між витратами на поліпшення умов і охорону праці і витратами на доплати за несприятливі умови праці, пільгові пенсії та додаткові відпустки становить 1:10, а іноді й більше. Діюча система пільг і компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства;

3) витрати на запобігання та профілактику травматизму і професійних захворювань, що включають фінансування заходів з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави; витрати на заходи з охорони праці за рахунок підприємства. Оскільки ці витрати напряму спрямовані на збереження здоров’я працівників, на раціональне витрачання ними життєвих сил під час роботи та на відновлення працездатності, то їх можна характеризувати як доцільні; 4) витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків, що передбачають: відшкодування вартості зіпсованого устаткування, інструментів, зруйнованих будівель, споруд; рятування потерпілих; розслідування нещасних випадків; виплати заробітної плати і доплати за час простою; вартість ремонту зіпсованого обладнання, машин і механізмів, будівель та споруд; вартість підготовки і перепідготовки працівників замість вибулих внаслідок загибелі чи інвалідності. Ці витрати можна охарактеризувати як недоцільні, оскільки вони призводять до збитків підприємства та зниження ефективності виробництва. В умовах недосконалості ринкових механізмів усі ці витрати відносять на собівартість продукції, і, в результаті, за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а споживачі; №8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

5) витрати на штрафи та інші відшкодування, що передбачають такі їх види: штрафи за наявність нещасних випадків та приховування від обліку потерпілих; штрафи за недотримання нормативних вимог щодо безпеки праці; штрафи на працівника за порушення вимог законодавства та нормативних актів з охорони праці; компенсації за час вимушеного простою через небезпеку виконання робіт та через припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці; штрафи, пеню, виплати за недотримання договірних зобов’язань перед іншими підприємствами, установами та організаціями; компенсаційні виплати населенню за пошкодження житлового фонду, приватного майна, забруднення довкілля тощо. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком. На підприємствах, у галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди створюються органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону. У державні, галузеві та регіональні фонди охорони праці направляються кошти з державного і місцевого бюджетів та відрахування підприємств (у розмірі 1% обсягу реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг), а також кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до підприємств. Перелік заходів, спрямованих на доведення умови безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві, виконання яких може здійснюватися за рахунок коштів фондів охорони праці, затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 19.08.1996 №138. На підприємстві фінансування заходів з охорони праці може здійснюватися за рахунок: • витрат виробництва (матеріальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підтримка основних виробничих фондів у робочому стані, утримання засобів колективного захисту та ін.); • амортизації основних фондів; • капіталовкладень; • банківського кредиту; • бюджетних витрат організації; №8/2018

•

фонду охорони праці (тільки за виконання колективних заходів, спрямованих на досягнення встановлених нормативів з охорони праці в умовах діючого виробництва). Одним з джерел фінансування заходів охорони праці, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці, є фонд соціального страхування від нещасного випадку. Згідно зі статтею 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначений фонд: • надає страхувальникам необхідні консультації, сприяє у створенні ними та реалізації ефективної системи управління охороною праці; • бере участь у розробленні програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища та їх реалізації; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці; в організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці; • перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань; • веде пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці, організовує створення тематичних кінофільмів, радіо- і телепередач, видає та розповсюджує нормативні

акти, підручники, журнали, іншу спеціальну літературу, плакати, пам’ятки тощо, з питань соціального страхування від нещасного випадку та охорони праці; • бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; • вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних та нешкідливих умов виробництва; • надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці; • виконує інші профілактичні роботи. Фінансування заходів з охорони праці системою страхування є ефективним методом економічного впливу на стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в ринкових умовах, але, як показує досвід країн, що давно застосовують цю систему, при умові, що на ці цілі буде спрямовуватися не менше 3 % річного бюджету системи страхування. Таким чином, загальне визначення, планування та використання коштів на фінансування охорони праці здійснює командир військової частини спільно з керівниками усіх структурних підрозділів військової частини згідно з покладеними на них функціональними обов’язками щодо охорони праці. Організаційно-методичну роботу щодо визначення, планування та використання коштів на фінансування охорони праці, підготовку відповідних рішень і контроль за їх виконанням здійснює уповноважений структурний підрозділ або посадова особа з охорони праці.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основним принципом обороноздатності країни є повна і безумовна оборона — для захисту держави будуть використані всі національні ресурси. Тому за останні роки Литва у два рази збільшила витрати на оборону

Литовській ре безпеки 26

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

ецепт №8/2018

літку 2017 року міністерство національної оборони (МНО) Литовської Республіки опублікувало так звану «Білу книгу» — програмний документ, присвячений пріоритетам розвитку системи оборони держави на найближчий час. У передмові до цього документудається загальна характеристика архітектури безпеки в регіоні, на яку все більше впливає агресивна політика Росії. Протягом останніх десяти років мало місце застосування нею військової сили проти Грузії і України, а масштаби російської військової діяльності значно зросли і підібралися впритул до кордонів Литви. Нині Росія демонструє свою здатність одночасно використовувати військові та невійськові засоби, включаючи проведення кібератак та інформаційної війни. Крім того, прямий і опосередкований негативний вплив на безпеку Литви мають такі проблеми як тероризм, потоки нелегальної міграції та гуманітарні кризи. «Біла книга» констатує, що основним принципом обороноздатності Литви є повна і безумовна оборона. Це означає, що для захисту держави будуть використані всі національні ресурси, і що кожен громадянин, і вся нація чинитимуть опір агресору усіма способами, які міжнародним правом визначені як законні. Литва захищатиме свій суверенітет і буде протистояти будь-якій агресії, незалежно від союзників і не чекаючи на їх підтримку. Особлива увага у документі звертається на розвиток співробітництва між Росією та Білоруссю, військова інтеграція яких практично завершена. Збройні сили обох держав повністю сумісні, синхронізовані командування і контроль над регіональним угрупованням військ, спільна система протиповітряної оборони продовжує розвиватися, проводяться спільні маневри. У контексті зростання російської військової загрози «Біла книга» дає оцінку агресивним діям РФ, з врахуванням досвіду конфліктів у Південній Осетії та на Донбасі, прогнозуючи можливий сценарій розвитку ситуації стосовно Литви. Постійна присутність біля її кордонів російських армійських

підрозділів високої готовності дозволяє зробити висновок, що військовий конфлікт буде раптовим, з дуже коротким періодом раннього попередження. Зважаючи на це, час реагування є найважливішим фактором, тому Литві необхідно зміцнювати свою оборонну спроможність. Збройні сили країни повинні вміти протистояти як звичайним військовим загрозам, так і діям нерегулярних збройних формувань. Структура збройних сил Литви вже сьогодні має відповідати структурі військового часу, щоб забезпечити найбільш ефективну підготовку і максимально оперативну відповідь на агресію. Слід зазначити, що Вільнюс почав вносити корективи у свою оборонну політику ще раніше, під впливом подій на сході України. У лютому 2015 р. Державна рада оборони Литви прийняла рішення про доцільність відновлення загального військового обов’язку, який був скасований у 2008 р. На підставі цього рішення президент Литви Даля Грібаускайте підписала закон про тимчасове, протягом п’яти років, відновлення військової служби за призовом. Влітку 2016 р. був прийнятий новий закон, який встановлював змішану модель комплектування збройних сил країни. Щорічно на військову службу планується призивати 3,5-4 тисячі осіб. В оборонному відомстві розраховують, що такий підхід дозволить сформувати відповідний резерв і заповнити вакантні посади в армії. До того ж змішана модель, коли призовники проходять службу поряд з професіоналами, зміцнює зв’язок між суспільством і військовими. Це допомагає краще зрозуміти необхідність підготовки до оборони, яка є найбільш ефективним засобом стримування. У прес-службі МНО зазначають, що, згідно з опитуваннями, відновлення загального військового обов’язку підтримує 68% населення а 75% жителів Литви схвалює обов’язкове проходження служби своїми рідними і близькими. Важливою частиною стратегії Литви у сфері національної безпеки є збільшення оборонного бюджету, кошти з якого скеровуються на закупівлю нових зразків озброєння, поліпшення інфраструктури та інші аспекти модернізації армії. В цілому, за період 2014-2017 рр. витрати на оборону збільшилися більш ніж у два рази, що дозволило Литві потрапити в топ-10 країн-членів НАТО у цій категорії. А у 2016 р. інвестиції в модернізацію ЗС були найбільшими в рамках Альянсу. У 2017-2022 рр. на зміцнення військового потенціалу ЗС буде витрачено понад 2,5 млрд. євро. На 2018 р. оборонний бюджет Литви

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

визначений у розмірі 2,06 % ВВП (873 млн. євро). Розподіл коштів цього бюджету відбувається згідно зі стандартами НАТО: не більше 50% виділяється на особовий склад та не менше 20% — на закупівлю озброєння і військової техніки. Щоб зробити витрати на оборону максимально прозорими і ефективними, у січні 2018 р. на базі кількох департаментів МНО та Департаменту матеріальних ресурсів збройних сил було створене Агентство оборонних ресурсів (АОР), яке відповідає за управління закупівлею озброєнь та іншими проектами. Цього року АОР планує витратити майже 265 мільйонів євро на закупку вантажних автомобілів, запасних частин для транспорту, контейнерів, боєприпасів, товарів для індивідуального захисту військових, палива, продуктів харчування, одягу, а також на ремонт військової техніки та на оренду транспорту. Оскільки Литва не виробляє власної зброї та військової техніки, то контракти з іноземними компаніями укладались за підтримки НАТО та Оборонного фонду при МВС Литви. Найбільшою закупівлею за останній час став контракт на поставку норвезьких пересувних зенітно-ракетних комплексів середньої дальності «NASAMS» на суму понад 110 мільйонів євро. У рамках військової реформи на початку 2018 р. Об’єднаний штаб збройних сил Литви перетворений в Штаб оборони. Новий орган управління збереже всі функції свого попередника з оперативного планування, координації спільних операцій, планування заходів оперативної підготовки. Штаб оборони буде здійснювати розробку концептуальних документів та плану оборони.

Крім того, цей орган управління буде брати безпосередню участь у процесі стратегічного планування оборони: розробляти короткострокові, середньострокові і довгострокові плани, плани розвитку збройних сил, консолідувати їх діяльність і розподіляти виділені ресурси. За словами начальника Штабу оборони генерал-майора Віталіюса Вайкшнораса, командувач збройних сил Литви тепер матиме інструмент, який допоможе йому не лише більш ефектив-

но управляти військами, але й консультувати політичне керівництво держави з оборонних питань. Для посилення захисту кіберпростору були сформовані три нові структурні підрозділи, підпорядковані МНО. Минулого року у підпорядкування МНО була передана компанія Infostruktūra, яка володіє державною мережею передачі даних. Національний центр кібербезпеки (НЦК) при МНО став єдиним державним органом у системі оборони країни, що забезпечує моніторинг, контроль за реалізацією необхідних вимог безпеки та управління кіберінцидентами. Він має розробляти і подавати пропозиції МНО з організаційних і технічних вимог кібербезпеки, що пред’являються до державних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури. Крім того, НЦК буде здійснювати моніторинг державних інформаційних ресурсів на предмет їх відповідності цим вимогам, аналізувати ситуацію у сфері кібербезпеки, розробляти плани кіберзахисту критично важливих об’єктів інфраструктури. Формування національної політики в області комунікаційних та інформаційних систем і кіберзахисту покладено на Департамент кібербезпеки та інформаційних технологій МНО. Раніше деякі з цих функцій виконувало МВС.

№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основу бойового потенціалу Сухопутних військ збройних сил Литви становила 1-ша механізована бригада «Залізний вовк», яка періодично бере участь в операціях з посилення колективної безпеки Альянсу. У 2016 р. почалося створення 2-ої механізованої бригади «Жемайтія», раніше розформованої з фінансових причин. Вона буде дислокована на заході країни (на кордоні з Калінінградською областю Росії). У разі війни на базі резерву планується розгортання 3-ї механізованої бригади «Аукштайтія». Складовою частиною Сухопутних військ збройних сил Литви з 2003 р. є Добровольчі сили національної оборони (ДСНО) — війська територіальної оборони. Їх основне завдання підготовка резервістів, а у разі виникнення кризових ситуацій — охорона і оборона стратегічних об’єктів та інфраструктури країни. Крім того, на підрозділи ДСНО може бути покладене завдання щодо прийому і забезпечення частин НАТО, які прибуватимуть до Литви у випадку виникнення загрози збройної агресії з боку інших держав. ДСНО налічують в своєму складі близько 500 професійних військовослужбовців і 4800 добровольців, які регулярно залучаються на обов’язкові збори. Територія країни розподілена на 6 округів територіальної

№8/2018

оборони, їх штаби розміщені у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Шяуляї, Алітусі та Паневежисі. У кожному окрузі дислокується до десяти піхотних рот і підрозділів забезпечення. У Клайпеді також знаходиться драгунський навчальний батальйон імені князя Бутігейдіса, призначений для підготовки добровольців і військовослужбовців резерву та надання допомоги цивільному населенню в разі потреби. Підрозділи ДСНО мають на озброєнні як стрілецьку зброю,

так і засоби боротьби з броньованою технікою противника. Беручи до уваги характер сучасних загроз, литовські «територіали» готуються боротися з ворогом в умовах неконвенціональної війни. Так, у березні 2017 р. у ході організованих у Німеччині військових навчань Allied Spirit VIII підрозділ ДСНО спільно з 19-ою групою сил спеціального призначення Національної гвардії США відпрацьовував тактику ведення партизанських дій. Ще одним елементом системи територіальної оборони Литви є громадська воєнізована організація — Союз литовських стрільців (СЛС), покликана навчати цивільне населення методам самооборони. СЛС, як народне ополчення, виник у 1919 р. під час радянсько-литовської війни. У міжвоєнній Литві організація користувалася популярністю і мала у своїх лавах понад 60 тисяч членів (литовців, білорусів і росіян). Після анексії країни СРСР у 1940 р. СЛС був заборонений, а більшу частину його учасників репресували. У повоєнні роки члени СЛС боролися з радянською владою у партизанських загонах так званих «лісових братів». СЛС відродили у 1989 р., сьогодні він налічує більше 10 тисяч членів (в основному, чоловіки у віці 40-50 років). Ядро організації складають колишні військові, багато хто з них пройшов війну в Афганістані у складі Радянської армії. Члени СЛС мають особисту зброю і військову уніформу, щотижня проводять навчання. Основною метою СЛС є підтримка регулярної армії у разі російської агресії. Чисельність організації стала зростати після подій на сході України. За словами одного з активістів СЛС, «українців застали зненацька. З нами такого не трапиться, ми готові до всього!».

Психофізіологічне здоров’я

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Одним з найважливіших напрямів збереження здоров’я комбатантів є аспект відновлення здоров'я та функціонального стану бійців після виведення їх із зони безпосереднього бойового контакту, коли у них є висока ймовірність розвитку бойового стресу

Перепони бойовому стресу Кальниш В.В., професор кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології Української військової медичної академії, доктор біологічних наук, професор

начна нервово-емоційна напруга бойових умов у 75% випадків супроводжується дезорганізацією психічної діяльності, а боєздатність частин і підрозділів на 65% обумовлена функціональним станом організму військовослужбовців. Вважається, що бойовий стрес є передпатологічним дестабілізаційним станом, що вичерпує функціональний резерв організму, збільшує ризик дезін-

Пишнов Г.Ю., професор кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

теграції психічної діяльності, психосоматичних розладів та виникнення стійких сомато-вегетативних дисфункцій. Як видно з вищенаведеного визначення цього питання, в даний час з'являється багато завдань для профілактичної медицини (так званої ментальної превентології), від вирішення яких залежить як боєздатність армії, так і рівень функціональних резервів організму, тобто боєготовність окремих військовослужбовців.

Для вирішення актуальних завдань має сенс звернутися до діючого з 2015 року наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь в антитерористичній операції, під час відновлення боєздатності військових частин (підрозділів)», де наголошено про необхідність «психологічної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь в АТО, під час відновлення боєздатності військових частин (підрозділів) і являє собою комплекс заходів психологічного характеру, спрямованих на збереження, відновлення та корекцію психофізіологічних та психічних функцій, оптимального рівня боєздатності військовослужбовців, які були піддані впливу психотравмуючих чинників та постраждали внаслідок цьо№8/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

го, а також створення сприятливих умов для подальшого успішного виконання ними службових обов’язків». Ключовою ланкою при цьому є відновлення психофізіологічних функцій, що становлять фізіологічне забезпечення психічних процесів (сенсорне, мнемічне, моторне) і складають органічний фундамент в процесах діяльності, без опори на які неможливою були б не тільки виконання дій або операцій, але і постановка самих завдань. Психофізіологія сформувалася в результаті об’єктивної необхідності надати підґрунтя для пояснення певних елементів психічних явищ за допомогою фізіологічних процесів, які можна об’єктивно оцінити. Можливість такого пояснення на сьогоднішній день найбільш повно обґрунтована теорією функціональних систем академіка П.К. Анохіна. При застосуванні цієї теорії порівнюються різні форми поведінкових реакцій людини з фізіологічними процесами різного ступеня складності, де психічні та фізіологічні процеси розвиваються на основі формування функціональних систем. Використання різноманітних засобів математичного аналізу при дослідженні таких процесів дає можливість охарактеризувати ступінь і характер участі окремих нервових центрів і особливості їх взаємодії в процесі реалізації психічних функцій. Вирішенню перерахованих завдань, які є актуальними в даний час, приділяють увагу багато наукових напрямів: нейрофізіологія, психофізіологія, психологія, нейропсихологія, що дозволяє комплементарно взаємодіяти для вирішення загальної проблеми − збереженню здоров'я військовослужбовців. Психофізіолог може розв'язувати ряд завдань реабілітації, після встановлення діагнозу і призначення лікування профільним лікарем (психіатром, неврологом і навіть нейрохірургом). Світовий досвід свідчить про те, що відділення психофізіологічної реабілітації, як правило, є складовою частиною психоневрологічних клінік, а завдання, які виконує лікар-психофізіолог досить своєрідні. До них можна віднести тренування окремих психофізіологічних функцій: пам'яті, уваги, мислення та інших, які здійснюються специфічними психофізіологічними методами. Важливим є також вирішення проблеми визначення функціонального стану і працездатності (боєздатності) людини для оцінки їх ефективності при проведенні різноманітних фізіотерапевтичних процедур. Оскільки методи оцінки функціонального стану не є специфічними, психофізіолог може брати активну участь у №8/2018

визначенні ефективності і корекції лікування та реабілітації хворих, особливо тих, які мають порушення когнітивних функцій (пам'яті, уваги, мислення тощо) при травмах голови. Таким чином, рішення актуальних в даний час завдань, що стосуються збереження здоров`я військовослужбовців, їх боєздатності, соціальної адаптації, фізичної і психічної реабілітації має спільно здійснюватися комплексними зусиллями фахівців в галузі охорони психічного здоров'я з урахуванням їх специфіки. Медико-психологічна реабілітація спрямовується на особистість хворого, його самооцінку, комунікативні властивості, потреби, психологічні механізми компенсації та захисту, способи поведін-

ки в сім'ї, в професійному колективі та в інших суспільних групах. Психокорекційними та психотерапевтичними методами збільшують стійкість до несприятливих психогенних впливів, корегують систему взаємовідносин особистості, пом’якшують соматичні та вегетативні розлади, формують активну позицію хворого щодо подолання недуги, підвищують його роль в процесі отримання допомоги. Медико-психологічна реабілітація ветеранів повинна спиратися на основні положення інтегративної копінг-концепції, згідно з якою подолання стресу – це процес, в якому індивід здійснює спроби: а) змінити або ліквідувати проблему;

При дії на людину надзвичайно потужних емоційних факторів, серед яких провідним можна визначити бойову травму, суттєво змінюється функціональний стан, емоційна та психічна сфери, у тому числі працездатність»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

б) зменшити її інтенсивність, змінивши свою точку зору на неї; в) полегшити її вплив, відволікаючись на щонебудь або використовуючи інші різноманітні способи подолання. Для вирішення поставлених завдань використовуються доступні і надійні методи медико-психологічної реабілітації, які враховують особливості з одного боку функціонального стану соматичної і психічної сфер поранених, а з другого − призначеної лікуючим лікарем терапії. При цьому необхідно враховувати фактор індивідуальності. Під цим розуміють врахування рівня зниження професійно важливих якостей людини, наявність патохарактерологічних змін особистості, сприйнятливість нею різноманітних медико-психологічних методів і ступінь їх сприйняття організмом людини. Зрозуміло, що при дії на людину надзвичайно потужних емоційних факторів, серед яких провідним можна визначити бойову травму, суттєво змінюється функціональний стан, емоційна та психічна сфери, у тому числі працездатність. При цьому, зазвичай, погіршується професійна надійність працівників і пов’язана з цим висока ціна помилки. Тому, психофізіологічний супровід військовослужбовців є важливою частиною медичного забезпечення військ. Серед основних його завдань – психофізіологічний професійний відбір на основі оцінки рівня функціональних резервів організму, когнітивних здібностей, швидкості нервових процесів, стійкості до розвитку стану монотонії та інших досліджень. Другим важливим завданням є поточна психофізіологічна оцінка індивідуального функціонального стану військовослужбовця та боєздатності підрозділу в цілому перед відправкою в зону воєнного конфлікту, або виконанням окремого бойового завдання. Така оцінка бойової готовності передбачає визначення фізіологічних можливостей військовослужбовців, виявлення здатності витримувати значні навантаження, відсутність вираженого стомлення, виявлення осіб зі зниженою адаптацією до умов, наближених до бойових. Під час перебування в зоні воєнного конфлікту психофізіологічний супровід передбачає своєчасне виявлення осіб у стані критичного нервово-емоційного напружен-

ня, оцінку ступеня прояву перевтоми, перенапруги, явищ порушень адаптації. В період відновлення здоров’я після виведення підрозділу з зони бойових дій психофізіологічна діагностика дозволяє групувати військовослужбовців за ступенем функціональної недостатності і виділити осіб, які потребують спеціальних реабілітаційних заходів, а також виявити ці заходи та сформувати програми їх застосування, об’єктивно оцінюючи їх ефективність у різного контингенту. Динамічне психофізіологічне спостереження за станом військовослужбовців дає змогу точно і об’єктивно визначити момент відновлення їх боєздатності. На етапі відновлення психофізіологічні підходи до реабілітації використовуються в комплексі з психологічними. Здебільшого практична робота психолога під час реабілітації фокусується на особистості військовослужбовця, особистісних рисах та якостях, суб’єктивних переживаннях пережитих подій та бойової обстановки. Психофізіологічна реабілітація зосереджується на окремих психічних функціях – пам’яті, увазі, здатності до засвоєння і обробки інформації, процесах втомлюваності, відновлення та витривалості. При дослідженні психічних процесів, особливо у великої кількості пацієнтів, показники яких необхідно порівняти між собою, може виникати потреба у точній об’єктивній реєстрації психічної діяльності за фізичними, хімічними або іншими змінами в організмі, якими вона супроводжується. Об’єктом психологічного діагностичнолікувального процесу є психічні прояви, а психофізіологічного – їх матеріальний субстрат, точніше, функціональна активність центральної нервової системи. Актуальним досягненням сучасної психофізіології стає виділення методів та засобів лікувального впливу, які сприяють покращенню психофізіологічних показників. Прикладом такого підходу в системі реабілітації комбатантів є виявлення позитивної динаміки при астено-невротичному та посттравматичному стресовому розладах під час проведення процедур пневмопресингу. Такі процедури здебільшого призначаються при соматичних захворюваннях, передусім серцевосудинної системи. Існує закордонний

досвід (США, Велика Британія) застосування пневмопресингу при травмах для зменшення набряку, покращення якості і безпеки знеболення, попередження тромбозу вен. Дослідженнями виявлено покращення функціонального стану організму комбатантів після проведення процедури пневмопресингу, стабілізація психоемоційної сфери, нервової системи, поліпшення обміну речовин тощо. Після процедури зростала якість м’язового відчуття, покращувався контроль рівноваги. На тлі зниження енергетичних витрат розвивались явища загальної релаксації: сонливість, розслаблення м’язів, зниження артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, значне покращення показників ВСР та стабілографії, підвищення рівня автономізації регуляторних механізмів, поліпшення неспецифічної реактивності організму (за лейкоцитарною формулою) майже у 65% досліджених. Дослідження показали необхідність проведення спеціальних психофізіологічних профілактичних і реабілітаційних заходів, спрямованих на прискорене відновлення фізичної працездатності здорових військовослужбовців, що повернулися із зони АТО. Низка психофізіологічних проблем у комбатантів та постраждалих внаслідок бойових дій, викликає нагальну необхідність відновлення (або створення) психофізіологічної служби, привернути увагу керівних органів, всього суспільства до проблеми психофізіологічного забезпечення діяльності та реабілітації людини. Вирішення актуальних в даний час завдань, що стосуються збереження здоров`я військовослужбовців, їх боєздатності, соціальної адаптації, фізичної і медико-психологічної реабілітації, має спільно здійснюватися комплексними зусиллями фахівців в галузі психіатрії, психофізіології та психології з урахуванням специфіки їх професійної діяльності.

№8/2018