Оборонний вісник №8/2017 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8 2017

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8 2017

ЗМІСТ Когнітивна безпека

Війна інформації

Економіка та національна безпека

В особливих умовах

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Іноземний досвід

Сучасні технології

Системи управління

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Американські уроки військової освіти

З історії військових нагород

За службу державі

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — старший науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Т-72А: броня та міць Довідка Т-72А — радянський основний бойовий танк. Є модернізацією Т-72. Прийнято на озброєння радянської армії 22 червня 1979 року, виготовлявся до 1985 року. Екіпаж:

3 (водій, командир, стрілець) Маса:

41 тон Двигун/потужність:

дизель В-46-6/780 кс Операційна дальність:

500-700 км Швидкість по шосе :

до 60 км/год Швидкість по перетятій місцевості:

35 км/год Подоланний рів:

2,8 м Озброєння:

гармата 125-мм 2А46, 12,7-мм та 7,62-мм кулемети

Будівництво морського операційного центру У Миколаєві партнерами із Сполучених Штатів Америки розпочато будівництво морського операційного центру для Управління 5 бригади надводних кораблів. Морський операційний центр керує морським, повітряним та береговим компонентами, а також силами спеціальних операцій. На особовий склад центру покладаються завдання щодо розробки планів проведення тієї чи іншої операції, управління силами, логістикою та інше.

ахівці держпідприємства «Київський бронетанковий завод» на замовлення Збройних Сил України розробили новий проект модернізації танку Т-72 – за рахунок власних коштів на заводі виконано роботи з приведення танку Т-72А до модифікації Т-72АМТ. Новий вигляд танка, серед іншого, передбачає встановлення приладів нічного бачення з електронно-оптичними перетворювачами третього покоління, нічного прицілу 1К13 з можливістю ведення вогню керованою ракетою «Комбат», двигуна В-84-1 замість В-46, комплексу динамічного захисту по типу танку Т-72UA, радіостанцій Aselsan, навігаційної системи СН-3003 «Базальт»; ведучих коліс з гусеницями

ВМС отримує Ка-226 Вертоліт Ка-226, який придбали в 2008 році для Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, передадуть до 10 бригади морської авіації, адже з того часу він жодного разу не піднімався в небо та зберігався на Львівському авіаційному заводі. Машина є модернізацією вертольота Ка-26. Призначений для перевезення 6 пасажирів або 1350 кг вантажу (в тому числі і на зовнішній підвісці). Передача вертольоту для Військово-Морських Сил України очікується восени цього року.

та відкидними щитками по типу Т-80. Київський бронетанковий спеціалізувався на ремонті Т-72, також на заводі було розроблено щонайменше п’ятнадцять версій модернізації, які були «заточені» під закордонного замовника. До початку бойових дій на Сході Україні усі Т-72 були виведені зі складу Збройних Сил і достатньо активно експортувалися. Проект Т-72АМТ було реалізовано у «металі» у надзвичайно короткі терміни. Перший зразок модернізованого танку Т-72АМТ з усім новим устаткуванням буде продемонстровано у Києві під час виставки нової техніки та озброєння до Дня незалежності України 24 серпня 2017 року. Потім розпочнуться відомчі випробування.

БМП «ТУР» Українська приватна компанія «Корт» розробляє нову бойову машину піхоти, яка отримала назву «ТУР» (Зубр). Базою для нової БМП став багатоцільовий бронетранспортер МТ-ЛБ. БМП матиме екіпаж з трьох осіб (командир, навідник, механік-водій) та перевозитиме вісім чоловік десанту. Броня забезпечує захист проти стрілецької зброї та осколків артилерійських снарядів. БМП «ТУР» також може бути оснащений сучасною баштою з 30-мм автоматичною гарматою та протитанковими ракетами, що забезпечить підвищений рівень живучості.

Захисне спорядження 143 центр розмінування Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України отримав донорську гуманітарну допомогу від уряду Франції. Зокрема, українські сапери отримали 25 комплектів костюмів для розмінування PROTECOP, 25 шоломів з захисним забралом VISORV50 та 10 пар спеціального взуття MATRAMINES на загальну суму 3,7 мільйонів гривень. Також для франкомовних українських саперів є можливість стажування в підрозділах збройних сил Французької Республіки.

№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Призов офіцерів запасу Міноборони у вересні-жовтні цього року планує провести другий призов офіцерів запасу. За попередніми планами, кількість офіцерів запасу, що будуть призвані, цього разу буде збільшена та загалом може сягнути до 3000 осіб. У червні цього року в Україні, на підставі наказу Міністра оборони від 30 травня 2017 року №300, відбувся перший призов офіцерів запасу на військову службу за призовом. На військову службу за призовом офіцерського складу терміном на 18 місяців були призвані офіцери запасу віком до 43 років, які закінчили військові кафедри, не проходили військової служби та були відібрані атестаційними комісіями військових комісаріатів. Всього було призвано 1000 офіцерів. Основна частина призваних офіцерів запасу має спеціальності військового зв’язку, експлуатації і ремонту військової техніки, морально-психологічного забезпечення.

Чи побільшає грошове забезпечення з 1 счня?..

ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ Переважна більшість українців вважають, що за останній рік їхнє матеріальне становище погіршилося, а 97% опитаних відчувають на собі підвищення цін на споживчі товари і послуги у цьому році. Отже, розподіл відповідей на питання: «Як Ви оцінюєте економічну ситуацію в країні та власне матеріальне становище?» виглядає наступним чином:

60% 30%

Матеріальне становище погіршилося; Матеріальне становище не змінилося; Матеріальне становище покращилося; Не визначилися з відповіддю.

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №8/2017

озміри посадових окладів, окладів за військовими званнями вираховуватимуть від прожиткового мінімуму. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями визначатимуть шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на спеціальні тарифні коефіцієнти. Такі зміни у нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу передбачає проект постанови Кабінету Міністрів, яка може вступити в силу з 1 січня 2018 року. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на цей рік встановлений – 1684 грн. з 01.05.2017 до

30.11.2017 та 1762 грн. з 01.12.2017 до 31.12.2017. На сьогодні основна частина грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання та надбавка за вислугу років) становить близько 15% від загального розміру грошового забезпечення, преміальна частина – 85%. Новий документ, підготовка та узгодження якого триває, вже не один рік, покликаний перерозподілити більшу частину грошового забезпечення до постійної складової виплат. У разі затвердження постанови, буде скасована щомісячна додаткова грошова винагорода, що встановлюється у розмірах 60-100% від місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889.

«Не можна не зазначити, що тема «летальних озброєнь» в Україні дедалі більше нагадує магічне заклинання, яке розглядається багатьма як певна панацея від всіх українських проблем. Тоді як левова частка цих проблем лежить у зовсім іншій площині – ефективному управлінні сектором національної безпеки, боротьбі з корупцією, ефективних реформах та економічному зростанні». Володимир Горбулін, радник Президента України — директор Національного інституту стратегічних досліджень

Когнітивна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Росія вважає себе в стані постійної інформаційної війни, тому Захід повинен вести системну контрборотьбу з російським підривними інформаційними технологіями

Війна інформації Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук

ід січня 2017 року в Сенаті США відбулася низка відкритих і закритих слухань щодо доведеними фактами інформаційного втручання Російської Федерації у внутрішньополітичні справи Америки. Фактично з часів завершення Холодної війни вперше лунає глибока стурбованість американців щодо зростання російської агресії у світовому масштабі. Напади Росії на Грузію і Україну, безумовно, не залишилися поза увагою Вашингтону, але це було ще дуже далеко

Зубар Н.В., Голова правління інформаційного центру «Майдан Моніторинг», м. Харків

від самої Америки і нагальних американських інтересів. Задіяння російської армії в Сирії, можливо, стало несподіванкою, проте після Другої світової війни Москва неодноразово втручалася у військово-політичні події в різних регіонах світу. Але те, що відбулося 2016 року під час виборів президента США, взагалі не має історичних аналогів, бо жодна держава ніколи не втручалася у перебіг тамтешнього виборчого процесу – свята святих американської демократії.

Американці за часів Обами не мали політичної волі рішуче стримати розповзання «путінізму», тож тепер зіткнулися із його зазіханнями на власній території. Так звана «політична війна», як різновид м’якої сили, зокрема активне втручання у виборчий процес за кордоном, неодноразово застосовувалася Росією стосовно України й інших пострадянських країн. В решті-решт московські стратеги посміливішали та вирішили перенести свої підривні технології за океан. Можливо, це є фаталь№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ною помилкою Путіна, бо американці такі речі не забувають і не вибачають. Повернемося до слухань у Конгресі. Цікаву доповідь для військового комітету Сенату підготував відомий експерт Rаnd-Corporation Валтцман, який обґрунтовує нагальну потребу у когнітивній безпеці (COGSEC). Пролунало це у контексті інформаційної війни, яку розв’язала Москва проти Заходу з використанням найновіших засобів комунікації та мережевої зброї. Термін когнітивна безпека вживається, аби підкреслити загрози й ризики, які пов’язані з пізнавальною діяльністю, негативними впливами мас-медіа, перебуванням людини у віртуальній реальності, де свою чорну справу роблять і кібер-злочинці, і різні отруйні й девіантні проповідники, і пропагандистські мережі ворожих режимів. У доповіді підкреслено різницю підходів США і Росії щодо інформаційних впливів. Американці в останні роки вживали термін «інформаційні операції» виключно у контексті військових дій. Мета інформаційних операцій – психологічний вплив на противника у межах театру військових дій. Вузький підхід має сенс у тому разі, якщо є впевненість: світ в цілому знаходився у стані миру, проте час від часу потрібно вирішувати суто локальні конфлікти із застосуванням, наприклад,

сил спеціальних операцій. Тепер уявімо, що світ вступив у нову епоху – світової гібридної війни, і противник якісно розширює формат, зміст та спрямованість інформаційних операцій. По-перше, інформаційні операції старанно маскуються під «об’єктивну» журналістську роботу, викривальні акції борців за глобальну справедливість, «стохастичні» інформаційні потоки у соціальних мережах. По-друге, об’єктом операцій стають широкі народні маси і цільові групи, які «невидимий ворог» хоче деморалізувати, схилити на свій бік або використати «у сліпу». По-третє, війна переноситься із більш звичайного напряму спотворення інформації та дискредитації персоналій у царину цінностей. Наприклад, предметом атаки стає демократія як цінність, ворожа пропаганда доволі витончено доводиться її не ефективність, шкідливість, продажність тощо. І треба віддати американським експертам належне, вони зрозуміли ці нюанси. У доповіді, яку ми згадали, констатована принципова відмінність у підходах двох країн. Для ілюстрації розбіжностей наводиться глосарій ключових термінів інформаційної безпеки, розроблений російською Академією Генштабу. В документі висвітлюється

різниця в фундаментальних концепціях інформаційних операцій (ІО) в Росії та на Заході: для Росії ІО – це постійна діяльність, яка не є залежною від стану стосунків з якимось урядом, в той час, як Захід розглядає ІО як обмежену тактичну діяльність, що стає доцільною тільки під час військових дій. Іншими словами, Росія вважає себе в стані постійної інформаційної війни, в той час, як Захід так не вважає. Валтцман запропонував виправити дисбаланс, створивши центр когнітивної безпеки, маючи на увазі системну контрборотьбу з російським підривними інформаційними технологіями. Тріада термінів «когнітивна зброя», «когнітивна безпека», «когнітивна війна» – активно розроблялася в Росії в останні десять років. На думку росіян, є ворожі світові центри, що мають наміри нав’язувати їм свої уявлення про світ або що ще гірше – свавільно трактувати ідентичність й історію Росії. За російськими джерелами, термін «лінгво-когнітивна безпека» вперше був представлений і розкритий на конференції в Академії ФСБ у травні 2010 року. Він трактується як збереження ментальних ресурсів індивіда або групи у царині колективного несвідомого і на рівні раціонального усвідомлення власної ідентичності, історії, цінностей тощо. Також підкреслюється необхідність мати захищені умови й канали одержання істинного знання та реалізації його на практиці. Таким чином, когнітивна безпека в Росії розглядається, передусім, у контексті протистояння із західною цивілізацією, США. Проте росіян цікавлять не тільки оборонні мотиви, але й наступальна тематика – використання когнітивної зброї у структурі гібридної війни. Дослідження з когнітивної безпеки зробив своїм провідним напрямом Центр розробки наукової політичної думки та ідеології. Керівник центру Степан Сулакшин вважається справжнім «гуру» в питаннях когнітивної війни, його визначення когнітивної зброї цитують зазвичай російські автори. У виступі на Загальних зборах Академії

Інформаційні операції старанно маскуються під «об’єктивну» журналістську роботу, викривальні акції борців за глобальну справедливість, «стохастичні» інформаційні потоки у соціальних мережах» №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

інформаційні операції (у звичному сенсі)

Мал. 1

Когнітивна війна

Війна бойових одиниць

Ураження живої сили противника

Війна систем

Ураження інфраструктур противника

військових наук, у січні 2014 року, він формулює зміст терміну наступним чином (мовою оригіналу): «Когнитивное оружие – это внедрение в интеллектуальную среду страны противника ложных научных теорий, парадигм, концепций, стратегий, влияющих на ее государственное управление в сторону ослабления оборонно-значимых национальных потенциалов». В центрі Сулакшина вважають, що когнітивна зброя є чимось більш «високим» і «потужним», ніж інформаційні операції у звичному сенсі (мал. 1), бо ураження противника здійснюється через експертні групи (мал. 2) за певною мережевою схемою, яка у тому числі включає офіційні державні інституції (мал. 3). Більш того, російські експерти схиляються до думки, що в третій світовій війні «силова» компонента буде відігравати допоміжну роль, а схватка буде точитися за уми людей. Загальне

Інформаційнопсихологічна війна

Ураження волі противника

Ураження свідомості противника

гасло – перемога ще до першого пострілу. Перемогу отримує той, хто вдало перепрограмує свідомість ворога, зуміє нав’язати власну світоглядну парадигму. «В рамках современной когнитивной парадигмы цель — навязать не отдельному собеседнику, а целому обществу новую систему координат, в которой жертва становится легким объектом манипуляций, использования, а порой и эксплуатации». Також лунає думка, що треба переходити від оборони до наступу, що, на наш погляд, вже відбувається. Російська філософія когнітивної безпеки має два вирізних компонента: фобія щодо Заходу і тенденція транслювати власні світоглядні сенси. Чого бояться росіяни? З текстів, які є у відкритому доступі, виходить так, що найбільшу небезпеку для Росії становлять західні цінності – права людини, лібералізм, демократія, відмова від війни як

Інформаційна війна (в традиційно «мирний час») Конгітивна зброя Керівництво країни (ефективність) Спеціалісти (національна кваліфікація) Соціум (масова свідомість, патріотизм, ідеологія, пасіонарність) Країна-противник

Країна Росія Інформаційнопсихологічна зброя

Мал. 2

засобу розв’язання конфліктів, тощо. Але які цінності є «суто російськими», що потрібно берегти від навали із Заходу? Тут ясної відповіді немає. Автори доволі туманно кажуть про традиції і консервативні цінності, «скрепи», згадують відому тріаду «православність – самодержавність – народність». Отже, це фактично означає захист середньовічної архаїки й імперської свідомості. До цього додається букет радянських символів і традицій, які трактуються з анти-західних і великодержавних позицій. Найбільш концентровано і агресивно право на захист свого «рідного» і «скрепного» висловлює академік С. Глазьєв, який є не тільки радником Путіна і академіком РАН, але добре відомий українцям тим, що був призначений куратором сепаратистів на Півдні України під час подій весни 2014 року та відрізняється крайнім ступенем українофобії. Він підхопив ідею когнітивної війни, і з цих позицій навіть критикує комуністичне керівництво СРСР за поступливість Заходу (мовою оригіналу): «руководство СССР, включая большинство руководителей союзных республик, было поражено когнитивным оружием – навязанным западными агентами влияния ложным пониманием закономерностей социально-экономического развития, надуманными «общечеловеческими ценностями» и «правами человека», призрачными ориентирами рыночной демократии. В головах политических руководителей формировалось «новое мышление», отрицавшее существовавший порядок во имя радикальных перемен к лучшему». Сутність когнітивної зброї академік визначає наступним чином (мовою оригіналу): «поражение сознания национальных лидеров ложным пони№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

манием сути происходящих событий и нужными для американской агрессии смыслами». А де є істина за Глазьевим? Він переконує, що розробив для країни «ідеологію неоконсервативного синтезу», яка поєднує, як на нашу думку, геть не сумісні речі: релігійну традицію, соціалізм, демократію, планову ринкову економіку (?!). Якою має бути Росія, які цінності сусідам України треба охороняти та примножувати – справа самих росіян. Якщо вони хочуть ще раз повторити соціалістичний експеримент або остаточно перетворитися на східну деспотію на чолі з імператором, то це їх суверенний вибір. Країна, звичайно, цього не витримає, і наслідки будуть катастрофічними. Те, що вони є окремою євразійською цивілізацією не означає, що на них не розповсюджуються загальні соціальні закономірності. Модерніза-

ція і рух за європейським трендом не мають альтернативи. Згадаємо шлях японців у ХІХ і ХХ ст., чия цивілізація дуже мало збігалася з європейським трендом. Вони модернізувалися, використавши усі технологічні переваги та демократичні здобутки європейців, але одночасно зберегли ідентичність. Отже, хай росіяни самі вирішують, чи йти за європейцями, чи відгородитися «когнітивною стіною». Претензії до них – в іншому. Вони мусять дотримуватися міжнародного права, не намагатися поглинати інші народи й території, не втручатися у внутрішні справи сусідів, не нав’язувати власну ідентичність тим, хто має самобутні історію та культуру, не намагатися руйнувати соціальний порядок та поширювати зони хаосу. Проте усе відбувається з точністю до навпаки: росіяни зухвало атакують західну цивілізацію, використовуючи

СХЕМА НАНЕСЕННЯ ЗБИТКУ Впроваджена помилкова теорія Медійне прикриття підтримка і розкрутка

Наука

Експертне товариство

Освітній контур Кадри

Референтура органів державного управління та особа, яка приймає рішення

Медійне прикриття підтримка і розкрутка

Послаблення обороноздатних потенціалів країни №8/2017

технології когнітивної війни. Росія винайшла формулу сучасної гібридної війни як форму інвазії з боку ядерної держави: війну не оголошувати, застосовувати комплекс «невійськових» інструментів для дестабілізації соціуму ворога, експлуатувати демократію та глобалізацію, які роблять країни-жертви відкритими для агресивного проникнення та внутрішньої дестабілізації, використовувати геть усі технологічні переваги інформаційного суспільства, аби наносити чуттєві удари та нав’язувати власний порядок денний. Україна повноцінно відчула на власному досвіді усі аспекти цієї формули. Але Путін дивиться на український фронт лише як на ланку у глобальному протистоянні з США й західною цивілізацією в цілому. Ілюзія миру, що охопила світову спільноту після завершення Холодної війни, розвіюється. Західна цивілізація атакована. Путін у дусі гібридної війни, тобто таємно й підступно де-факто створив коаліцію країн і терористичних рухів, яких об’єднують ненависть до Заходу, намагання змінити світовий порядок, зламати європейські християнські цінності. До цього доволі дивного конгломерату по факту боротьби із західною цивілі-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зацією належать: Російська Федерація, ІДІЛ, режим Асада, КНДР, Іран, Хезболла. Росія намагається перетягти на свій бік й інші партії, рухи, уряди, проте, не всі готові відкрито солідаризуватися з анти-західною політикою Кремля. Новітня «вісь» є не однорідною, але саме це дає тактичну перевагу: певні суб’єкти можуть готувати терористичні акти та брати на себе відповідальність, інші розмахувати ядерною зброєю, треті – посилати свої підрозділи чи добровольців на війну. Москва поки що перебрала на себе основний тягар інформаційних операцій та «політичної війни» на теренах Європи та США. Що становить зміст (контент) когнітивної зброї Росії? У часи протистояння двох світових систем головною ідеологічною зброєю Москви був марксизм-ленінізм та комуністична пропаганда. Вожді в Москві реально вірили в те, що теорія Маркса-Леніна є ефективною зброєю, бо «вона вірна». На сьогодні відповідні теми не користуються ані популярністю, ані довірою. Комунізм – відкинутий масовою свідомістю. А чи є замінник? Незважаючи на усі потуги російських ідеологів, православного кліру, апарату ФСБ – ніякої більш менш зрозумілої нової теорії, ідеї, ідеологеми, які б були хоч якось схожи-

ми на еквівалент марксизму-ленінізму, виробити не вдалося. Не вдалося написати і прийняти закон про національну ідею, хоча таке доволі дивне завдання ставилося офіційними колами. За відсутності «позитивної пропозиції» російська пропаганда зосередилася на руйнації світогляду європейців та американців. Завдання ставляться такого змісту: 1) дискредитувати, розвінчати, применшити базові цінності, на яких власне і ґрунтується європейська цивілізація; 2) посіяти за термінологією російських військових експертів «хаос» (страх, непевність, сумніви) у головах пересічних людей та викликати недовіру до провідних політиків і партій, які відстоюють ідею європейської солідарності; 3) пропагувати і підтримувати радикалів, націоналістів, які ставлять на меті руйнацію об’єднаної Європи, роблять ставку на ізоляцію та націоналізм. Тактику росіян, на наш погляд, вже розуміють за океаном і в європейських столицях. Ігнорувати деструктивні впливи вони не збираються, хоча відданість свободі слова, забезпечення фундаментального права отримувати різноманітну інформацію, не дозволяє вдаватися до радикальних дій. Тут криється чимала проблема – спосіб

протистояння демократій тоталітарним і авторитарним системам. Вороги відкритого суспільства активно користуються усіма можливостями демократії, аби її в решті-решт знищити. Ленін і Гітлер в період боротьби за владу користувалися однаковими тактичними прийомами: максимально експлуатували свободу друку, слова, мирних зібрань, демонстрацій для розхитування старої системи, а після приходу до влади – тотально ліквідовували «буржуазні свободи», уводили сувору цензуру, знищували багатопартійність тощо. Демократія мусить навчитися захищати себе і свої цінності. Україна, дійсно, не мала ґрунтовного досвіду протистояння такій агресії, ось чому східне втручання у внутрішні процеси мало доволі драматичний сюжет. Але гіркий досвід поразок, перебіг гібридної війни змушує вчитися на зроблених помилках та виробляти власне бачення інформаційної і когнітивної безпеки. Від початку нульових років (за нашими спостереженнями, латентна фаза гібридної війни розпочинається не пізніше 2003 року) Росія веде когнітивну війну проти українського суспільства. Надзавдання Москви полягало в тому, аби зламати ментальний європейський тренд і розвернути масову свідомість українців до Росії. Для просування

№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

власних сенсів й ідеології використовувалася розгалужена соціальна мережа, суб’єктами якої були приходи УПЦ МП, осередки Партії регіонів, КПУ, деякі ветеранські організації й інші проросійські структури і, звичайно, підконтрольні засоби масової інформації. Транслювалися ідеї «руського міру», концепт спільної історії та традицій, Велика Перемога, яку мала символізувати імперська «георгіївська стрічка» тощо. Когнітивна зброя не любить зайвого шуму та розголосу, саме в умовно мирні роки (до 2014 року) успіхи Москви на цьому фронті були найбільш ґрунтовними. Особливо за часів правління Януковича. До символіки, ідеології, когнітивної зброї в Москві завжди ставилися по справжньому серйозно. Андрій Ілларіонов, радник Путіна у 2000-2005 рр., доводить, що фактичний початок війни з Україною припадає на 27 липня 2013 року, коли в Київ нібито з приводу святкування чергової річниці хрещення Русі прибув Путін. Отже, в липні 2013 р. на тлі розмов про спільну історію і фактичного застосування когнітивної зброї було запущено відлік днів до початку активної фази гібридної війни, яку агресор розпочне 20 лютого 2014 року. Когнітивна зброя має стратегічний характер, вона вирішує не лише поточні завдання, але й програмує майбутнє. Фактично триває війна цивілізацій, українці, які проголосили європейський вибір, перетворилися на системних ворогів офіційної Москви, що уособлює окрему, не європейську (і ворожу до Європи) цивілізацію. Боротьба переноситься у культурну площину. Саме тут пролягає передовий край фронту когнітивної безпеки. Потенційна слабкість українського суспільства, що провокує Росію на агресію – спільна мова, що широко уживається населенням в регіонах, які Росія мала об’єднати у «Новоросію». Грузини дали достойну відповідь на цю загрозу і канал поширення ідей «руського світу». Як свідчить професор Державного університету Ілії Олег Панфілов, грузини перейшли в побуті, в офіційних справах на рідну мову. Навіть повернення в ефірний простір російських каналів нічого не змінило. Молодь взагалі їх не дивиться, хіба що незначний процент людей старшого віку. Чому російські експерти вказують на те, що програють когнітивну війну в Україні? Бо когнітивна зброя має свої обмеження. Вона ефективна у тоталітарній системі, де немає слова правди, місця критиці та проявам моралі. Ро№8/2017

Світ вступив у нову епоху – світової гібридної війни, і противник якісно розширює формат, зміст та спрямованість інформаційних операцій»

сійський правлячий режим перемагає у війні з власним народом, занурюючи його у морок неправди і аморальності. Вічно це продовжуватися не може. Але і пасивно чекати кінця режиму Путіна та оздоровлення ментального поля росіян нам не можна. Інтелектуальна, історична, мистецька, журналістська зброя має працювати. Попереду ще багато ідеологічних й історичних баталій. Росія намагається грати на випередження, вона кидає великі гроші, аби «застовпити» за собою бренд «Київська Русь», зробити княжну Ганну та великого князя Володимира «істино руськими людьми». Такі зазіхання на українську історію мають отримати відсіч.

То як ми мусимо формулювати власне розуміння когнітивної безпеки? Традиційно українські діячі дбали про те, аби зберегти етнічне ядро, мову, традиції, культуру народу. І це є правильним. Але сьогодні ми мусимо заточити нову зброю – вносити у масову свідомість європейську ідентичність. Наш ворог боїться і першого, і другого. Можливо, «слабке місце» знаходиться саме у оболонці історико-культурної свідомості. Москва через власну агресію отримала зворотні ментальні тенденції ніж ті, на які розраховувала. У Кремлі вже наступає етап тихої паніки. Україна має поховати імперію раз і назавжди саме в руслі когнітивної війни.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Економіка та національна безпека

В особливих умовах

Сьогодні у відкритому доступі не має ретельного, систематизованого аналізу умов та факторів, які будуть впливати на стабільність функціонування в особливий період підприємств національної економіки

Гріненко О.І., кандидат військових наук, доцент

рім того, існуюча нормативно-правова база в контексті завдань національної економіки на особливий період містить положення, які стосуються мобілізаційної підготовки галузей промисловості, під-

Кутовий О.П., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

приємств, що мають мобілізаційні завдання, але наведене не стосується тієї більшості підприємств, які забезпечать стабільність держави, надійність роботи всієї економіки, надходження до державного бюджету, зайнятість та умови

Шапталенко М.І., кандидат технічних наук, доцент

виживання населенню. Розв’язання вищезгаданої проблеми дозволить сприяти розумінню суспільством завдань в сфері економіки, вирішення яких буде сприяти забезпеченню обороноздатності держави. №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Планування та виконання заходів, які спрямовані забезпечити готовність підприємств до роботи в особливий період, можливо за умови моделювання вірогідних варіантів розвитку ситуацій та джерел впливу, завчасної підготовки відповідних дій, їх всебічного забезпечення, накопичення ресурсів, компетентності персоналу. Арсенал інженерно-технічних рішень і засобів, які можливо застосувати під час особливих умов функціонування підприємств, їх структурних підрозділів для забезпечення нормальної роботи, поновлення потенціалу, який втрачено за наслідками впливу противника, або техногенних, природних катастроф буде мабуть однаковий у порівнянні із звичайними умовами. Але всі керівники до цього повинні бути готові. Проблема полягає в тому, що в суспільстві по різному розуміється зміст мобілізаційної підготовки підприємств, які мають мобілізаційне завдання та підготовки національної економіки в цілому, до роботи в особливих умовах. Так, діючим законодавством пропонується розуміти, що «мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації ». Поряд з цим, «мобілізаційний план – це сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду». Тобто всі підприємства національної економіки повинні готуватися до функціонування в особливих умовах. Під ними розуміються умови особливого періоду та надзвичайного стану. Світова практика показує, що всі підприємства національної економіки повинні працювати або як виконавці оборонного замовлення (мобілізаційних завдань, замовлень), або як джерело надходжень коштів до державного бюджету особливого періоду і доходів для існування працездатного населення та їх родин, для створення (підтримання) сприятливих умов життєдіяльності населення (теплопостачання, водопостачання, газопостачання, електропостачання, суспільного харчування, торгівля, медичного забезпечення, громадського транспорту тощо), як №8/2017

У суспільстві по різному розуміється зміст мобілізаційної підготовки підприємств, які мають мобілізаційне завдання та підготовки національної економіки в цілому, до роботи в особливих умовах»

джерело товарів та послуг, що необхідні для ефективної роботи інших підприємств, в тому числі тих, що виконують мобілізаційні (оборонні) завдання. В свою чергу, органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування повинні в мирний час організувати підготовку до роботи в особливих умовах, а в особливий період і надзвичайний час сприяти ефективній діяльності підприємств, а саме: • визначати у відповідній сфері управління можливості щодо задоволення потреб національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в умовах особливого періоду та надзвичайного стану; • координувати роботу щодо створення, розвитку виробничих потужностей, резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів;

• •

•

брати участь у формуванні регіонального, галузевого, територіального, місцевого бюджету на особливий період; визначати потреби (обсяги) регіонального, галузевого, територіального, місцевого бюджету для відповідного розвитку економіки у мирний час, підготовки до роботи в особливих умовах, готувати пропозиції щодо їх включення до проекту Державного бюджету України на відповідний рік та особливий період; брати участь у розробленні проектів державних програм економічного і соціального розвитку України з метою урахування потреб галузі, адміністративної території, міста; здійснювати заходи щодо забезпечення виконання довготермінових і річних програм економічного розвитку у відповідній сфері управління; організувати міждержавну кооперацію з питань економічного співробітництва у

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Органи державної влади та місцевого самоврядування повинні в мирний час організувати підготовку до роботи в особливих умовах, а в особливий період і надзвичайний час сприяти ефективній діяльності підприємств»

•

• •

мирний час та особливий період для виробництва оборонної продукції, наповнення бюджетів, створення робочих міст та забезпечення життєдіяльності населення; сприяти поставці обмежених матеріальнотехнічних ресурсів для виконання робіт та надання послуг в інтересах наповнення державного (регіонального, місцевого) бюджету особливого періоду, життєдіяльності населення; укладати в установленому порядку договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) з підприємствами, установами і організаціями, та підприємствами, які здійснюють поставку продукції для роботи інших підприємств та забезпечення життєдіяльності населення в особливих умовах з метою планування раціонального використання людських і матеріальних ресурсів під час мобілізації та у воєнний час; ініціювати питання про стимулювання, надання пільг (кредитування, оподаткування тощо) підприємствам, на які покладені мобілізаційні завдання, завдання забезпечення роботи інших підприємств регіону (галузі, території, міста), створення сприятливих умов життєдіяльності населення; розробляти критерії оцінок рівнів готовності підприємств до роботи в особливих умовах та здійснювати контроль за станом готовності підприємств, яким встановлені мобілізаційні завдання (замовлення) та на які покладені завдання забезпечення роботи інших підприємств регіону (галузі, території, міста), життєдіяльності населення в умовах особливого періоду та надзвичайного стану; здійснювати контроль за створенням, зберіганням та обслуговуванням резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів на підприємствах, що належать до сфери їх управління або залучаються ними до виконання завдань в особливих умовах; сприяти наданню військовим комісаріатам відомостей про реєстрацію, банкрутство (ліквідацію) підприємств, установ і організацій згідно із законодавством; організувати роботу щодо створення, розвитку виробничих потужностей та робочих міст; контролювати фінансово-економічний стан підприємств, установ і організацій,

що перебувають у державній або комунальній власності (у тому числі у спільній власності територіальних громад), які виконують мобілізаційні завдання та залучаються ними до виконання завдань забезпечення життєдіяльності населення; • забезпечувати разом з військовими комісаріатами функціонування системи військового обліку громадян України; • організувати бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час, забезпечувати надання звітності з питань бронювання військовозобов’язаних у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Наведені завдання органів влади визначені відповідними нормативно-правовими актами держави. Але в цих документах не згадуються підприємства,

які не мають мобілізаційного завдання, або не залучаються до забезпечення життєдіяльності населення. Потрібно розуміти, що з метою виконання завдань і заходів мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення щодо роботи в особливих умовах (в залежності від масштабів подій) буде здійснено централізований розподіл електроенергії, води, паливо мастильних матеріалів, потенціалу транспортної системи, трудових ресурсів, інших №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • •

•

матеріально-технічних і сировинних ресурсів. Всі керівники підприємств, незалежно від форм власності, разом з органами управління різних рівнів повинні це знати, завчасно організувати проведення відповідних заходів. Крім того, на думку авторів, поняття та зміст роботи щодо технічного прикриття підприємств від можливого впливу противника, техногенних та природних загроз повинні розповсюджуватись на всіх учасників господарської діяльності. До основних чинників, що впливають на роботу підприємств в особливих умовах належать: • стан підприємства, їх структурних підрозділів та спроможність виконувати завдання, які покладаються; • завдання мирного часу, можливість та №8/2017

• • •

• • • • •

необхідність продовження їх виконання в особливих умовах; роль і місце в загальної системі виробництва, вплив на виконання загальної задачі на час особливих умов; можливий вплив у разі збройної агресії на їх спроможності виконувати завдання за призначенням; спроможність підприємства дублювати, спільно працювати та надавати допомогу в виконанні покладених завдань іншим підприємствам; стан фінансової системи держави, умови кредитування, фінансовий стан підприємства; район розташування підприємства; санітарно-епідеміологічна обстановка; пора року; місцевість.

•

• •

Практика показує, що з метою підготовки до стійкого функціонування підприємства за призначенням в особливих умовах керівник в мирний час повинен: забезпечити повсякденне надійне функціонування підприємства, його структурних підрозділів; сприяти планомірному оновленню рухомого складу, техніки, приладів, інструменту, обладнання, ремонту споруд; вживати заходи щодо створення резервних та аварійних потужностей електроенергії, запасів пального, води, запасних частин, сировини, обладнання, інших матеріалів та інших матеріалів та утримання захисних споруд; організувати планування щодо підготовки до виконання покладених мобілізаційних завдань, очолити роботу зі створення відповідних потужностей, накопиченню ресурсів, підготовки персоналу; укладати договори (підписати контракти) на час особливого періоду та надзвичайного стану щодо поставки комплектуючих, вузлів, агрегатів, сировини та гарантованого фінансування для забезпечення стабільної роботи в особливих умовах; організувати розробку та виконання річних планів роботи з кадрами, визначати щорічну та перспективну (на 5 років) потребу в кадрах на мирний час та особливий період, формувати замовлення на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації інженерно-технічних кадрів та працівників; організувати ведення обліку військовозобов’язаних і призовників із числа працюючих, виконання заходів щодо бронювання військовозобов’язаних. Для підготовки до ліквідації наслідків техногенних, природних аварій і катастроф, воєнних дій, фізичного захисту персоналу підприємства керівник завчасно повинен: розробити та затвердити інструкції про порядок дій щодо попередження техногенних і природних аварій та катастроф, план цивільної оборони щодо захисту персоналу та членів їх родин, ліквідації наслідків техногенних та природних аварій, катастроф, повіней, пожеж, землетрусів, воєнних дій; створити систему оповіщення і збору персоналу в різних умовах обстановки; організувати та проконтролювати накопичення засобів розвідки, радіаційного та хімічного захисту персоналу за рахунок коштів підприємства, проведення занять щодо їх видачі і застосування, накопичення мобільних ремонтних засобів, створення та навчання мобільних ремонтних, рятувальних груп. Для підготовки до можливої евакуації персоналу підприємства в особливих умовах доцільно:

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

розробити, затвердити та погодити з регіональними підрозділами ДСНС інструкції про порядок евакуації персоналу, обладнання підприємства з міст, віднесених до груп з цивільної оборони, прикордонної смуги; підготувати проекти розпорядчих документів щодо зміни режиму роботи персоналу, проведення інших змін виробничої діяльності відповідно до особливих умов; підготувати проект угоди щодо тимчасового припинення дії деяких положень колективних договорів з профспілками щодо збільшення тривалості робочого часу та впровадження надурочної роботи, роботи у вихідні дні, обмеження заробітної плати; обмежень, або відміни соціальних виплат тощо; спланувати посилення охорони важливих об’єктів та місць перебування персоналу, пропускного режиму, порядок виконання покладених завдань в умовах запровадження комендантської години, особливого режиму в’їзду і виїзду в населенні пункти, обмеження руху транспортних засобів; визначити порядок впровадження заходів спеціального режиму світломаскування, обладнання, пристрої, час їх встановлення та відповідальних виконавців; спланувати порядок проведення заходів патріотичного виховання, інформування персоналу про те, що відбувається, робиться, ще потрібно зробити з залученням потенціалу підпорядкованих структурних

•

підрозділів зв’язку, поліграфії, видавництва, телерадіомовлення, забезпечення контролю за їх роботою; з’ясувати спільно з органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування порядок забезпечення персоналу основними продовольчими і непродовольчими товарами, ліками в разі необхідності; з’ясувати порядок проведення заходів щодо встановлення карантину та інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних дій. З введенням Указом Президента України правового режиму воєнного стану або надзвичайного стану, отриманням мобілізаційної телеграми керівники підприємств відповідно до діючого законодавства зобов’язані: провести оповіщення, організувати збір персоналу, чергування керівного складу, уточнити та довести розрахунки по групам реагування, чергам виконання завдань; розгорнути систему управління, пости санітарні, радіаційно-хімічного спостереження, видачі засобів індивідуального захисту, зв’язатися з регіональними штабами цивільної оборони; ввести в дію мобілізаційні плани, розпочати виконання покладених мобілізаційних завдань (замовлень), забезпечення поставки продукції згідно з укладеними

•

• •

•

договорами (контрактами), проінформувати про це безпосереднє керівництво, відповідні органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування, які є замовниками мобілізаційних та інших завдань (замовлень); здійснювати під час мобілізації заходи щодо переведення виробництва (діяльності) на функціонування в умовах особливого періоду, надзвичайного стану; підготувати техніку, будівлі, споруди та об’єкти інфраструктури, що належать для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням або призначені для спільного з ними використання у воєнний час для застосування за призначенням; сприяти військовим комісаріатам у їх роботі в умовах особливого періоду; забезпечувати своєчасне прибуття персоналу, якій призивається на військову службу в разі мобілізації, на збірні пункти та до військових частин; організувати переміщення (призначення) працівників у відповідності до плану заміни спеціалістів, що вибувають за мобілізацією та у воєнний час до Збройних Сил України, інших військових формувань; організувати подання заявок до профільних навчальних закладів щодо направлення, за можливістю, необхідної кількості фахівців за напрямками діяльності підприємства; №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

забезпечувати в разі мобілізації доставку техніки на збірні пункти та у військові частини згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями); провести заходи щодо розгортання спеціальних формувань, призначених для передачі в разі мобілізації до Збройних Сил України, інших військових формувань та передати їх за призначенням; контролювати продовження роботи щодо ведення обліку військовозобов’язаних і призовників із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов’язаних на воєнний час і надавати звітність із цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування та військкоматам в установленому порядку; організувати проведення роз’яснювальної роботи серед працюючих призовників і військовозобов’язаних щодо заборони змінювання місця проживання без відома військового командування; організувати та проконтролювати видачу персоналу засобів радіаційного та хімічного захисту, провести заняття щодо їх застосування; організувати і контролювати проведення санітарно-проти епідеміологічних (профілактичних) заходів; забезпечити інформування персоналу, органів місцевого самоврядування, військового командування, органів ДСНС, органів і установ державної санітарно-епідеміологічної служби щодо загрози епідемій, аварійних ситуацій, призупиненні виробництва, порушенні технологічних процесів,

№8/2017

•

які створюють загрозу безпеці населення; подати заявки через безпосередньо керівництво, органи місцевого самоврядування, військове командування, органи ДСНС на необхідні обсяги залучення трудових ресурсів за трудовою повинністю, на вилучення для тимчасового використання необхідного майна міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад, підприємств, з метою виконання заходів щодо надійної роботи підприємства, в особливих умовах, а також ліквідації можливих наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру; посилити охорону важливих об’єктів та місць перебування персоналу, пропускний режим, організувати перевірку документів у працівників та відвідувачів, а в разі потреби проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень; впровадити заходи заборони торгівлі сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі на території підприємства; забезпечити у відповідності з розпорядженнями військового командування та органів місцевого самоврядування виконання військово-квартирної повинності з розквартирування військовослужбовців та розміщення військових частин, аварійно-рятувальних формувань, підрозділів і установ, тимчасову повну, або часткову, передачу сховищ, споруд та інших об’єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;

•

забезпечити використання ресурсів підприємства для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій власними силами; • змінити режим роботи підприємства, виходячи з ситуації, яка складається, вказівок безпосереднього керівництва, розпоряджень військового командування, державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, переорієнтувати виробництво на випуск необхідної в особливих умовах продукції, впровадити інші зміни виробничої діяльності, необхідні для стабільної роботи підприємства, проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт. Тож, можна зробити висновок, що більшість заходів підготовки та роботи в особливих умовах у більшості підприємств буде подібним. Але складніше забезпечити роботу в особливих умовах буде підприємствам, які не мають мобілізаційних (оборонних) завдань, не залучаються до забезпечення життєдіяльності населення в умовах особливого періоду та надзвичайного стану. Впливати на це буде цілеспрямованість та наполегливість власників та керівників підприємств, наявність в державі вільних людських, матеріально-технічних, сировинних ресурсів та особисті якості персоналу органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх бажання і спроможність забезпечити підготовку і роботу більшості підприємств національної економіки в особливих умовах.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АмерИканські уроки військової освіти Використання досвіду підготовки військових фахівців тактичної ланки в США та визначення джерел щодо комплектування молодших офіцерських посад, а також врахування досвіду курсової підготовки є одним з напрямків покращення якості військової освіти в Україні •

Зайцев Д.В., кандидат військових наук

Лєнков Є.С., кандидат технічних наук

ійськова освіта багатьох країн світу, як і світова культура, має свої духовні та матеріальні цінності, що відображають історичний рівень розвитку суспільства й людини в процесі її діяльності. Для американців завжди було дуже важливо примусити систему «працювати» і це особливо стосується сфери освіти. Перед ними завжди стоїть важливе питання: «Яку роль в світі повинна ві-

дігравати Америка як найстаріша конституційна демократія, найбільша економічна держава і перша в світі ядерна держава?». Основними відправними точками становлення системи підготовки військових фахівців США можна вважати: • американо-іспанську війну, коли був зроблений висновок про відсутність належної взаємодії між сухопутними та повітряними силами;

початок військової кризи в Європі 1937 р., що змусило кардинально переробити навчальні плани і програми підготовки офіцерів, пов’язані з впровадженням у навчально-виховний процес тематики військово-морських і повітряно-десантних операцій; • Друга світова війна – період завершення створення системи підготовки офіцерів збройних сил США; • етап «холодної війни» (1976-1986) – проведена реформа системи навчання та виховання офіцерів збройних сил США, яка принципово не змінилася до сьогодення. В сучасних умовах перед як провідними країнами світу, так й тими, що розвиваються, постають все нові вимоги до підготовки військових фахівців з урахуванням тих війн та військових конфліктів, які відбуваються у світі. Однією з останніх, упродовж кількох років, політики озвучують тему про №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нові світові війни: війну з тероризмом, гібридні, асиметричні, енергетичні, інформаційні, локальні тощо війни. В них використовуються нові прийоми та способи боротьби, апробуються зразки мінно-вибухових пристроїв, тактика мінної боротьби, «обкатуються» нові зразки озброєння та техніки тощо. Роль сучасного військового очевидна, отже вона залежить, у першу чергу, від його професіоналізму. Сучасний підхід до підготовки військових фахівців диктує передумови для створення чітко вираженої поетапної підготовки, яка дозволить протягом усієї служби підвищувати свій професійний фах. Узагальнення та аналіз деяких процесів, які відбуваються під час підготовки військових фахівців з огляду тих перетворень, які є у світі та Україні, зокрема, дозволяє визначити краще в системі підготовки іноземних військових фахівців та ефективно, в найкоротший термін впровадити в процес навчання військовослужбовців тактичної ланки та цивільної молоді України. У багатьох вітчизняних, закордонних фахових та періодичних виданнях наводяться етапи здобуття вищої військової освіти, визначається необхідність безперервності професійної освіти, спільність і розбіжності фахової підготовки військових у США, Європейському Союзі, визначаються сучасні системи вищої освіти й частково надаються порівняння з огляду на інтереси країни, стан і тенденції розвитку освітніх систем зарубіжних країн. Тобто, вивчення, узагальнення та використання досвіду підготовки військових фахівців є одним з пріоритетів у подальшому переході в навчанні на стандарти НАТО. Враховуючи різноманітність систем військової освіти провідних країн світу, нам необхідно обрати оптимальну за сучасних реалій, визначити ключові категорії, від яких буде залежати процес підготовки військових фахівців, особливо в тактичній ланці. Питання розглядається на всіх рівнях державного та військового управління. Генеральним штабом, Департаментом військової освіти та науки МО України удосконалюється законодавча база (Наказ МОН та МО України №719/1279 від 14.12.15), здійснюється структурування як самих навчальних підрозділів, так і вносяться зміни в план-програми вивчення визначених дисциплін з врахуванням досвіду участі ЗС України в зоні проведення АТО (Затверджено НГШ ЗСУ 10.02.2016 р.), які ще раз підтверджують необхідність переходу у навчанні за стандарти НАТО, впровадження но№8/2017

Навчання за стандартами нато Служба в органах військового управління

Університет національної оборони Коледжі штабний

Вищий інститут оборони

індустріальний; національний військовий

Інститут комп’ютерних досліджень

Оперативностратегічна ланка (об’єднання)

Національний інститут стратегічних досліджень Служба у військах

Армійський військовий коледж Коледжі штабний

До одного року

військово-промисловий; національний військовий

Частина, бригада

ВНЗ армій країн НАТО Служба у військах

Командно-штабні коледжі Відділення основне; заочне.

До одного року

офіцерів резерву; офіцерів штабів.

Підготовчі курси армій іноземних країн

Підрозділ, частина

Служба у військах Школи родів військ Курси допідготовки офіцерів

вдосконалення; перепідготовки.

Військові академії (чотири роки)

Військовослужбовці рядового та сержантського складу

Військові школи кандидатів в офіцери

Підготовка в регулярній армії (три місяці)

Офіцери резерву Цивільні ВНЗ (початкова та поглиблена позавійськова підготовка – ROTC)

Цивільна молодь: випускники цивільних коледжів студенти цивільних ВНЗ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасний підхід до підготовки військових фахівців диктує передумови для створення чітко вираженої поетапної підготовки, яка дозволить протягом усієї служби підвищувати свій професійний фах» вітніх прийомів та способів боротьби в «гібридній війні», активна протидія інформаційній пропаганді тощо. Структура військової освіти у США Основними джерелами підготовки та комплектування офіцерського корпусу збройних сил для заміщення первинних посад є: • військові училища (академії); • курси позавійськової підготовки резерву (ROTC – Reserve Offіcers Traіnіng Corps) при цивільних ВНЗ (університетах, інститутах, коледжах); • школи родів військ (офіцерські кандидатські школи, курси підготовки офіцерів, удосконалення, перепідготовки); • система заочного навчання; • набір на навчання із числа ворент-офіцерів, сержантів, рядових; • набір із числа цивільних спеціалістів (інженерів, наукових працівників, лікарів, юристів, священиків); • набір із числа офіцерів національної гвардії, інших силових структур; • набір із резерву. Значна кількість джерел підготовки та комплектування офіцерського складу дає змогу оперативно, динамічно та з високою якістю забезпечувати збройні сили США кваліфікованими військовими фахівцями. Щороку лише офіцерський корпус Сухопутних військ США поповнюють 10-11 тис. осіб. Крім того, кожен із видів збройних сил має доволі розгалужену й потужну систему перепідготовки та підвищення кваліфікації офіцерського складу (післядипломна освіта).

Наприклад, у Сухопутних військах: • армійський командно-штабний коледж (основне та заочне відділення, підготовка офіцерів резерву, відділення перепідготовки командирів, офіцерів штабів, підготовчі курси офіцерів армій інших країн); • армійський військовий коледж (штабний коледж, національний військовий коледж, військово-промисловий коледж, військові навчальні заклади армій країн НАТО); • національний інститут стратегічних досліджень; • інститут комп’ютерних досліджень; • університет національної оборони (вищий інститут оборони, штабний індустріальний, національний військовий коледжі). Подібні системи перепідготовки й підвищення кваліфікації офіцерського складу мають також інші види збройних сил США. Підготовка офіцерських кадрів тактичної ланки Три основні військові училища США (через високий рівень підготовки їх частіше називають академіями) готують офіцерів: • у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк) – для Сухопутних військ; • у Колорадо-Спрінгсі (штат Колорадо) – для Військово-повітряних сил (ВПС); • в Аннаполісі (штат Мериленд) – для Військово-морських сил (ВМС). До училищ приймають юнаків і дівчат від 17 до 22 років – громадян США із середньою освітою. Обов’язковою умовою для вступу є наявність рекомендації президента, віце-президента, члена конгресу або губернатора штату. Частину місць резервують для дітей

кадрових військовослужбовців та кавалерів вищої нагороди США – «Медалі Перемоги». До училища можуть вступити також рядові, сержанти й ті, що закінчили курси ROTC. Училище у Вест-Пойнті засновано у 1802 році. Про суворість професійного відбору та напруженість підготовки красномовно свідчить те, що приймають до нього 1500 осіб, а через чотири роки випускають лише 1000. Насичена навчальна програма включає загальноосвітню та професійну підготовку. Найбільшу кількість годин відведено на вивчення математики (627) та іноземної мови (429). До основного курсу, що нараховує 31 навчальну дисципліну, кадетам додатково, на вибір, пропонується ще 30 напрямів навчання і 19 спеціалізацій. Професійне навчання кадетів складається з початкової (300 год.) і подальшої військової підготовки (перший курс – 45 год., другий – 245, третій – 773 і четвертий курс – 825 год.). У процесі початкової військової підготовки майбутні офіцери проходять індивідуальну підготовку, вчаться діяти у №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кників, які залишаються на службі в армії, поєднують її з навчанням в аспірантурі за державний кошт. (Основні терміни вислуги на посадах офіцерського складу США наведено в табл. 1). Система присвоєння чергових офіцерських звань у збройних силах США стимулює офіцерів до підвищення рівня професійної майстерності та особистої бойової підготовки. В основі її лежать конкурсні іспити «на чин» або на заміщення вищої посади. Офіцерів, які відслужили встановлений для їхньої посади термін і претендують на підвищення, включають до списків кандидатів, а потім вони змагаються за право зайняти вакансію. У військових училищах для збройних сил США готують 10-15% усіх офіцерських кадрів, основну ж частину офіцерів-професіоналів – на курсах ROTC.

складі підрозділу, вивчають настанови, інструкції і статути, оволодівають стрілецькою зброєю, займаються фізичною та стройовою підготовкою. Після першого курсу вони від’їжджають до навчальних центрів, де знайомляться зі зразками сучасної бронетанкової, інженерної та іншої техніки, стрілецького та артилерійського озброєння, із засобами зв’язку. Там же курсанти вчаться вести бій у складі піхотних, мотопіхотних, танкових та інших підрозділів. Після другого курсу кадетам надається вибір: вони можуть опановувати техніку пілотування вертольотів або засоби бойового використання парашутно-десантних і «рейнджерських» підрозділів. Безпосередньо після цього починається місячне стажування в ролі командирів взводів. По завершенні третього року навчання курсантів відправляють в ознайомчу поїздку по військових гарнізонах, а потім вони беруть участь у триденному військовому навчанні. Здобувши в училищі середню військову та вищу цивільну освіту, випускник пови№8/2017

Підготовка офіцерських кадрів оперативно-тактичної ланки. Підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів Офіцер, який закінчив військове училище або курси ROTC або кандидатську школу й отримав базову професійну освіту, продовжує вдосконалювати свою особисту професійну підготовку. Для цього в армії США існують командирські заняття. На них офіцери вдосконалюють професійні навички з управління підрозділами в бою. Через певний час вони проходять тестування різного рівня складності, що вимагає від військовослужбовців постійного тренування як розуму, так і тіла. Однією з важливих форм занять з бойової підготовки є тестування (якщо його результати свідчать, що в підготовці військовослужбовця є серйозні недоліки, його кар’єра – під загрозою; військовослужбовця, який тричі не пройшов тестування, звільняють із збройних сил,

нен прослужити в регулярних військах не менш як п’ять років. Йому присвоюються науковий ступінь бакалавра наук і початкове військове звання «другий лейтенант». Високий рівень особистої підготовки дає змогу випускникам училища обіймати після певного терміну служби і підвищення кваліфікації відповідальні посади в армії США або у військових структурах НАТО. Майже 90% випус-

Основні терміни вислуги на посадах офіцерського складу збройних сил США Сухопутні війська, Військово-повітряні сили , Корпус морської піхоти

Термін вислуги, рік

Військово-морські сили

Табл. 1

Термін вислуги, рік

Другий лейтенант

Енсайн (мічман)

Перший лейтенант

Молодший лейтенант

Капітан

Лейтенант

Майор

Лейтенант-командер

Підполковник

Командер

Полковник

Кептен

Бригадний генерал і вище

–

Комодор і вище

–

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

і його професійна кар’єра на цьому закінчується). Крім того, на командирські заняття виносяться питання внутрішньої та зовнішньої політики США, розглядаються різні ситуації в «гарячих» точках планети. Школа інформації збройних сил США готує офіцерів-фахівців зі зв’язків з громадськістю, журналістів для військової преси, радіо і телебачення. Організаційно вона складається з трьох факультетів: 1) зв’язків із громадськістю; 2) прикладної журналістики; 3) радіо і телебачення. Кожен із них включає три навчальні курси. Головним факультетом вважають перший. Саме його випускники поповнюють апарат помічника міністра оборони США зі зв’язків із громадськістю. На ньому функціонують курси з підготовки молодших офіцерів, підвищення професійних знань старших офіцерів, навчання офіцерів резерву. На другому факультеті діють курси журналістики та фотожурналістики. Третій готує фахівців для роботи на радіо і телебаченні, а також в апараті служби зв’язків із громадськістю. Термін спеціалізації чи перепідготовки тут триває від 9 до 18 тижнів. Крім того, до шкіл родів військ направляють і молодших офіцерів, які прослужили в регулярних частинах шість-вісім років. Їх готують для подальшого проходження служби на командних та штабних посадах батальйонної ланки (термін навчання – 12-38 тижнів). Особливістю американських шкіл родів військ є те, що в них спільно навчаються американські та іноземні офіцери. У кожній школі навчальні групи складаються з 15-18 осіб, три-п’ять із них – іноземці. Частково заняття ведуть самі слухачі, у тому числі – і з інших армій світу, отже відбувається обмін військовим досвідом. Центр підвищення кваліфікації ім. І. Ікера здійснює підготовку за 62 навчальними програмами офіцерів, сержантів національної гвардії і резерву та інших видів збройних сил США, а також інших країн. Зі стін цього закладу, де навчається понад 5 тис. осіб, виходять фахівці юридичних, фінансових, кадрових та інших служб. Технологічний інститут ВПС є основним навчальним закладом, де готують офіцерів з інженерно-технічних, медичних та будівельних спеціальностей. В інженерній школі інституту навчаються офіцери – фахівці в галузі авіаційної та космічної техніки, електрообладнання, системного аналізу та пошуку, прикладної фізики, систем озброєння. Три-

Військове керівництво США приділяє значну увагу якості підготовки кадрів для своїх збройних сил. З цією метою виділяються значні кошти, які використовуються за прямим призначенням» валість навчання – до двох років. По закінченні його випускники одержують вчений ступінь магістра, а в окремих випадках – доктора філософії. Школа підготовки спеціалістів тилового забезпечення призначена для підвищення кваліфікації офіцерів з обраних спеціальностей. Існує заочна форма навчання. Набір становить близько 5,5 тис. осіб. Центр аерокосмічних доктрин, досліджень та навчання об’єднує низку підрозділів: аналізу, узагальнення та розробки нових напрямів розвитку у використанні ВПС, забезпечення навчального процесу в інших навчальних закладах авіаційного університету тощо. Генерали та адмірали збройних сил США проводять заняття з теми: «Організація спільних бойових дій». Відбір слухачів на двотижневі курси дуже прискіпливий. Туди приймають тільки 18 осіб у званні «генерал-майор» та рівних йому. У деяких ВВНЗ США кадри СВ, ВПС та ВМС готують разом. Наприклад, в армійському командно-штабному коледжі у Форт-Лівенворті (штат Канзас). Хоч він і називається армійським, тобто належить до Сухопутних військ, у ньому підвищують кваліфікацію офіцери всіх видів збройних сил. Усі вони мають звання «майор» чи «підполковник» і термін служби 10-15

років. Коледж готує командний склад для ланок «батальйон – полк – бригада», а також «штаб дивізії – штаб корпусу». Серед навчальних дисциплін – основи управління військами, тактика американських військ, організація протипартизанських і контрповстанських дій, організація і завдання збройних сил країн СНД. Підготовка офіцерських кадрів оперативно-стратегічної ланки Вищий командно-штабний склад збройних сил США готують в армійському військовому коледжі у штаті Пенсільванія. З його стін виходять офіцери ланки «з’єднання – об’єднання – командування театру воєнних дій», а також генерали та офіцери для служби в центральних апаратах міністерств оборони та армії. Кандидатів на навчання затверджують у міністерствах видів збройних сил. У коледжі офіцери вивчають зовнішню та внутрішню політику США, стратегію, основи військового планування та програмування, використання Сухопутних військ при взаємодії з іншими видами збройних сил та з військами союзників по НАТО. В Університеті національної оборони (УНО) готують вищий командно-штабний склад видів збройних сил, цивільних службовців для Пентагону №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та різних відомств військово-промислового комплексу. УНО розташований у Вашингтоні та Норфолку. В останньому працює штабний коледж університету, а в столиці США – національний військовий та військово-промисловий коледжі. Штабний коледж УНО двічі на рік випускає офіцерів, підготовлених за п’ятимісячною програмою. За цей час його слухачі, представники всіх видів збройних сил, здобувають знання з бойового застосування з’єднань та об’єднань, планування та проведення спільних операцій. Національний військовий коледж УНО готує старший офіцерський та генеральський склад Міністерства оборони, комітету начальників штабів, штабів об’єднаних командувань збройних сил США і НАТО. Туди приймають підполковників, полковників та генералів віком не більш 45 років з вислугою на офіцерських посадах 16-23 роки. У коледжі вивчають принципи і методи керівництва збройних сил та економікою у воєнний час, питання координації діяльності військових і урядових органів, взаємодії військової та зовнішньої політики, міжнародні відносини, стратегію, військове планування та будівництво, основи використання національних і об’єднаних збройних сил НАТО.

№8/2017

У Військово-промисловому коледжі готують фахівців з планування військової економіки країни та організації військового підприємства, а також з матеріально-технічного забезпечення збройних сил. Вони вивчають широке коло питань: • державний устрій; політичне становище США і провідних зарубіжних країн; • взаємозв’язок політичного, військового та економічного чинників; • завдання Пентагону та інших державних органів з мобілізації економіки в разі війни; • можливості національної економіки і чинники, що впливають на виконання підприємницьких програм на період мобілізації; питання розподілу й використання людських ресурсів у промисловості та збройних сил. Отже, військове керівництво США приділяє значну увагу якості підготовки кадрів для своїх збройних сил. З цією метою виділяються значні кошти, які використовуються за прямим призначенням. Це дає очевидний ефект, що підтвердили, зокрема, результати бойових дій у Перській затоці, Афганістані, Іраку, Сирії та інших «гарячих» точках. Висновки США мають свою і тільки свою

систему військової освіти з етапами підготовки, ієрархічною структурою кар’єрного зросту, розгалуженою мережею навчальних закладів, але всіх їх об’єднує в єдине те, що вони створені за принципом гнучкої, багатоступеневої, безперервної військової освіти протягом усієї служби від підготовчих курсів до вищої освіти з отримання ступеня магістра. Дослідження системи підготовки військовослужбовців США показало, що їй притаманні деякі характерні національні особливості. Насамперед, професія американського офіцера не просто ремесло і мистецтво, яке потребує унікального таланту й який неможливо передати іншим, а це складне інтелектуальне заняття з тривалою, всебічною самоосвітою. Функціонування систем навчання і виховання передбачає їх тісну взаємодію з системами права, історії, політики, економіки, соціології, психології та іншими. Аналіз системи військової освіти США дає змогу використовувати досвід організації, вдосконалення професійної підготовки, який є ефективним для вирішення проблем реформування вітчизняної військової освіти загалом та може бути використаний в підготовці офіцерів як Сухопутних військ, так й інших видів ЗС України видових академій (інститутів).

Сучасні технології

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Системи уп Галаган В.І., провідний науковий співробітник, кандидат військових наук, доцент

Бондарчук С.В., науковий співробітник

Ворона Т.О., науковий співробітник

Очікуваним результатом оборонної реформи є створення за стандартами НАТО, ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою сил оборони зразка 2020 року, здатних гарантовано забезпечити оборону держави та адекватно і гнучко реагувати на воєнні загрози національній безпеці України, раціонально використовувати при цьому наявні ресурси держави

ідповідно до поставлених завдань, одним із найбільш актуальних завдань в ході оборонної реформи є також створення та впровадження інформаційних систем управління. На сьогоднішній день в Збройних Силах України (в рамках Плану дій

щодо впровадження оборонної реформи у Міністерстві оборони та Збройних Силах України у 2016-2020 роках та Концепції інформатизації Міністерства оборони України) створюються і впроваджуються інформаційні системи управління оборонними ресурсами (Defense Resources Management

Information System – DRMIS). При цьому за роки незалежності в Збройних Силах України не було створено ні однієї повністю завершеної інформаційної системи як управління військами (силами), так і оборонними ресурсами. Проблема розробки та впровадження інформаційних систем управління №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

управління

№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За роки незалежності в Збройних Силах України не було створено ні однієї повністю завершеної інформаційної системи як управління військами (силами), так і оборонними ресурсами» оборонними ресурсами, окрім фінансових та політичних аспектів, полягає у відсутності єдиного розуміння та використанні різних підходів до їх розробки та впровадження. При цьому, майже не використовується світовий досвід та не має чіткого порядку розподілу етапів розробки та впровадження інформаційних систем іноземного виробництва

у відповідності до вимог нормативних документів України. Це, як правило, призводить до великих часових затримок з реалізації проектів, або і повної їх зупинки. На сьогодні не має чіткого поняття щодо проблем які виникають в ході даного процесу. Не розглядаються проблеми, що виникають в ході прийняття у постійну (промислову) експлуатацію іноземних програмних продуктів на їх відповідність нормативним документам України. Таке положення викликає необхідність розроблення та надання відповідних пропозицій щодо можливих шляхів вирішення проблемних питань єдиного розуміння процесів розробки та впровадження інформаційних систем іноземного виробництва в діяльність військо-

Перелік основних вихідних документів фази підготовки проекту Назва

Табл. 1

Відповідальний

Узгоджує

Устав проекту

Оперативні керівники

Рада управління, Стратегічні керівники

Керівник проекту

План проекту

Оперативні керівники

Рада управління, Стратегічні керівники

Керівник проекту

План навчання

Оперативні керівники

Рада управління, Стратегічні керівники

Керівник проекту

Затверджує

вих організацій (структур) Збройних Сил України. Сьогодні без сучасної інформаційної системи управління оборонними ресурсами не можливо представити сучасних ефективних та мобільних збройних сил. Тому, більшість розвинених країн особливу увагу приділяють впровадженню рішень, в яких інтегруючою та базовою ланкою є ERP система (Enterprise Resource Planning System — система планування ресурсів структури). В умовах динамічного розвитку збройних сил життєвий цикл інформаційних систем значно скорочується, а вимоги до функціональних можливостей значно зростають. Тому з кожним роком удосконалюються нові концепції та програмні продукти. Одним з світових лідерів в розробці комплексних бізнес-рішень, який вже давно зайшов на ринок України та використовується в Збройних Силах України є компанія SAP АG (Німеччина). Тим більше, що даний прог-рамний продукт успішно використовується не тільки в бізнес-структурах, але й збройних силах (CША, Великої Британії, Німеччині, Канаді, Норвегії, Польщі тощо). Досить важливим чинником для Збройних Сил України, які знаходять№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ся в умовах розвитку з обмеженим бюджетним фінансуванням, є позитивні сторони SAP, до яких можна віднести основні принципи будівництва та роботи системи – спеціалізацію та інтеграцію. Використання даних принципів означає, що кожний компонент або продукт, який належить до продуктів або послуг SAP, відповідає певним потребам, таким як забезпечення доступу до других SAP-систем на базі web-технологій, адресація вимог планування життєвого циклу продукту, підтримка внутрішньої служби забезпечення, об’єднання різних систем для спрощення проблем пов’язаних з інтеграцією і т.п. Має певні особливості і сам процес впровадження SAP, який є досить масштабним і вартісним, та може зайняти від 6 місяців до декількох років. Сама методологія SAP складається з п’яти фаз: 1) підготовка проекту; 2) концептуальне проектування проекту; 3) реалізація проекту; 4) завершальна підготовка проекту; 5) продуктивна експлуатація і підтримка проекту. Підготовка проекту. На даній фазі проект набуває статусу фактичного початку. Фаза включає в себе наступні задачі: • аналіз і уточнення стратегії реалізації; • визначення організаційної структури проекту; • аналіз і уточнення стратегії навчання; • проведення навчання проектної групи; • визначення стандартів і процедур управління проектом; • визначення стратегії побудови системного ландшафту; • проведення наради по фактичному початку (запуску) проекту. В ході виконання задач фази підготовки проекту відпрацьовується ряд документів. Перелік основних вихідних документів фази підготовки проекту наведено в табл. 1. Концептуальне проектування. На даній фазі визначається деталізований порядок діяльності структурних підрозділів (установ) Збройних Сил України. Також визначаються параметри бізнес-процесів, формується уявлення про цілі, функціональні напрямки і організаційну структуру Збройних Сил України. Також визначається метод реалізації даних процесів за допомогою функціональності SAP. Результатом виконання даної фази є документ, окремий для кожного функціо№8/2017

Перелік основних вихідних документів фази концептуального проектування Назва

Відповідальний

Узгоджує

Концептуальний проект по функціональним напрямкам

Начальники функціоРада управління, нальних робочих груп, Стратегічні керівники Оперативні керівники

Технічний проект

Оперативні керівники

Заступник Керівника проекту

Табл. 2

Затверджує Заступник Керівника проекту Керівник проекту

Без сучасної інформаційної системи управління оборонними ресурсами не можливо представити сучасних ефективних та мобільних збройних сил»

Перелік основних вихідних документів фази концептуального проектування Назва Протоколи інтеграційного тестування (результати)

Відповідальний

Узгоджує

Начальники функціональних робочих груп

Оперативні керівники

Табл. 3

Затверджує Заступник Керівника проекту

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 4

Перелік основних вихідних документів фази реалізації Назва

Відповідальний

Узгоджує

Затверджує

Рішення про готовність системи до завершального тестування (дослідної експлуатації)

Оперативна рада

Рада управління

Заступник Керівника проекту

Протокол навчання кінцевих користувачів

Начальники функціональних робочих груп

Рада управління

Заступник Керівника проекту

Протокол завершального тестування (дослідної експлуатації)

Начальники функціональних робочих груп

Оперативні керівники, Рада управління

Заступник Керівника проекту

Рішення про готовність системи до приймальних випробувань

Рада управління, оперативні керівники

Заступник Керівника проекту

Рада директорів, Керівник проекту

нального напрямку – концептуальний проект. Фаза концептуального проектування включає в себе наступні задачі: • встановлення середовища розробки; • початкове встановлення системного ландшафту; • адміністрування системи; • ініціація IMG (керівництво по впровадженню системи); • проведення нарад по бізнес-процесам; • проведення нарад по визначенню детальних вимог до системи; • проведення навчання проектної групи; • нарада по закриттю фази і переходу до наступної фази.

Для забезпечення початку цієї фази найважливішим фактором є виконання нижче перелічених умов: • затвердження складу робочих груп; • наявність робочого середовища для робочих груп. В ході виконання задач фази концептуального проектування відпрацьовується ряд документів. Перелік основних вихідних документів концептуального проектування наведено в табл. 2. Реалізація. На даній фазі виконується конфігурування системи з урахуванням вимог, які поставлені замовником (ЗС України), визначених в концептуальному

проекті. В ході фази надається основна можливість передачі знань від консультантів членам робочих груп. Основною передумовою початку фази реалізації є повністю готовий концептуальний проект. Також до передумов належать наступні вимоги: • готовність технічного проекту по серверам; • наявність всього необхідного обладнання; • налаштований системний ландшафт с наявною транспортною телекомунікаційною мережею, яка передбачає існування 3 окремих систем (система розробки, система тестування і контролю якості, продуктивна система). Фаза включає в себе наступні завдання: • конфігурування системи і тестування прототипу;

Важливим чинником для Збройних Сил України, які знаходяться в умовах розвитку з обмеженим бюджетним фінансуванням, є позитивні сторони SAP, до яких можна віднести основні принципи будівництва та роботи системи – спеціалізацію та інтеграцію»

№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • •

розробка програм переносу даних; розробка розширень системи; розробка інтерфейсних програм; створення звітно-друкованих форм; створення або уточнення концепції повноважень користувачів; • створення робочих місць кінцевих користувачів; • розробка сценарію інтеграційного тестування • конфігурування системи, інтеграційне тестування; • початкове планування підтримки продуктивної експлуатації; • системне адміністрування; • створення план-графіків навчання кінцевих користувачів, створення документації кінцевих користувачів; • нарада по закриттю фази і переходу до наступної. В ході виконання задач фази реалізації відпрацьовується ряд документів. Перелік основних вихідних документів фази реалізації наведено в табл. 3. Для забезпечення початку цієї фази найважливішим фактором є виконання наступних умов: • затвердження концептуального проекту; • затвердження основного переліку бізнеспроцесів. Завершальна підготовка. На даній фазі здійснюється підготовка до продуктивного використання системи. Фаза включає в себе наступні задачі: • уточнення планів підготовки системи до продуктивного старту; • підготовка і занесення основних довідників; • підготовка і занесення початкових даних; • виконання перевірки якості; • навчання кінцевих користувачів; • завершальне налаштування продуктивності системи; • завершальне тестування за участю кінцевих користувачів (дослідна експлуатація); • нарада по закриттю фази і переходу до наступної. Завершальне тестування включає в себе наступні роботи: • підготовка набору даних для завершального тестування; • проведення завершального тестування. Для забезпечення початку фази найважливішим фактором є наступних умов: • позитивні результати інтеграційного тесту; • готовність інструментарію занесення основних даних; • затвердження наказу про початок продуктивної експлуатації; • готовність інструментарію по занесенню початкових даних і початкових залишків. • завершення навчання кінцевих користувачів. №8/2017

Стадії та етапи робіт відповідно до ГОСТ 34.601-90 Стадії

Табл. 5

Етапи робіт

1.1. Обстеження об’єкту і обґрунтування необхідності створення АС 1.Формування 1.2. Формування вимог користувача до АС вимог до АС 1.3. Оформлення звіту про виконану роботу і заявки на розробку АС 2.1. Вивчення об’єкту 2.2. Проведення необхідних науково-дослідних робіт 2.Розробка концепції АС 2.3. Розробка варіантів концепції АС і вибір варіанту концепції АС, задовольняючого вимогам користувача 2.4. Оформлення звіту про виконану роботу 3.Технічне 3.1. Розробка і затвердження технічного завдання на створення АС завдання 4.Ескізний 4.1. Розробка попередніх проектних рішень по системі та її частинах проект 4.2. Розробка документації на АС та її частини 5.1. Розробка проектних рішень по системі та її частинах 5.2. Розробка документації на АС та її частини 5.Технічний 5.3. Розробка і оформлення документації на постачання виробів для комплекпроект тування АС і (або) технічних вимог (технічних завдань) на їх розробку 5.4. Розробка завдань на проектування в суміжних частинах проекту об’єкту автоматизації 6.Робоча 6.1. Розробка робочої документації на систему та її частини документація 6.2. Розробка або адаптація програм 7.1. Підготовка об’єкту автоматизації до введення АС в дію 7.2. Підготовка персоналу 7.3. Комплектація АС виробами, що поставляються (програмними і технічними засобами, програмно-технічними комплексами, інформаційними виробами)

7.Впровадження 7.4. Будівельно-монтажні роботи 7.5. Пусконалагоджувальні роботи

7.6. Проведення попередніх випробувань 7.7. Проведення дослідної експлуатації 7.8. Проведення приймальних випробувань 8.Супровід АС

8.1. Виконання робіт відповідно до гарантійних зобов’язань 8.2. Післягарантійне обслуговування

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Відповідність етапів робіт по ГОСТ фазам робіт методології впровадження SAP Стадії по ГОСТ

Етапи робіт 1.1. Обстеження об’єкту і обґрунтування необхідності створення АС

1.Формування 1.2. Формування вимог користувача до АС вимог до АС

2.Розробка Концепції АС

3.Технічне завдання 4.Ескізний проект

5.Технічний проект

6.Робоча документація

7.Введення в дію

8. Супроводження АС

Табл. 6

Фази методології SAP Підготовка Проекту Підготовка Проекту

1.3. Оформлення звіту про виконану роботу і заявки на розробку АС

Підготовка Проекту

2.1. Вивчення об’єкту

Підготовка Проекту

2.2. Проведення необхідних науково-дослідних робіт

Підготовка Проекту

2.3. Розробка варіантів Концепції АС і вибір варіанту Концепції АС, що задовольняє вимогам користувача

Підготовка Проекту

2.4. Оформлення звіту про виконану роботу

Підготовка Проекту

3.1. Розробка і затвердження технічного завдання на створення АС

Підготовка Проекту

4.1. Розробка попередніх проектних рішень по системі та її частинах

Концептуальне проектування

4.2. Розробка документації на АС та її частини

Концептуальне проектування

5.1. Розробка проектних рішень на АС та її частини

Концептуальне проектування

5.2. Розробка документації на АС та її частини

Концептуальне проектування

5.3. Розробка і оформлення документації на постачання виробів для комплектування АС і (або) технічних вимог (технічних завдань) на їх розробку

Концептуальне проектування

5.4. Розробка завдань на проектування в суміжних частинах проекту об’єкту автоматизації

Концептуальне проектування

6.1. Розробка робочої документації на АС та її частини

Реалізація

6.2. Розробка або адаптація програм

Реалізація

7.1. Підготовка об’єкту автоматизації до введення АС в дію

Завершальна підготовка

7.2. Підготовка персоналу

Завершальна підготовка

7.3. Комплектування АС виробами, що постачаються (програмними і технічними засобами, програмно-технічними комплексами, інформаційними виробами)

Реалізація, Завершальна підготовка

7.4. Будівельно-монтажні роботи

Реалізація

7.5. Пусконалагоджувальні роботи

Реалізація, Завершальна підготовка

7.6. Проведення попередніх випробувань

Реалізація

7.7. Проведення дослідної експлуатації

Завершальна підготовка

7.8. Проведення приймальних випробувань

Завершальна підготовка

8.1. Виконання робіт відповідно до гарантійних зобов’язань

Продуктивна експлуатація та підтримка

8.2. Післягарантійне обслуговування

Продуктивна експлуатація та підтримка

В ході виконання задач фази реалізації відпрацьовується ряд документів. Перелік основних вихідних документів фази заключної підготовки наведено в табл. 4. Продуктивна експлуатація і підтримка. На фазі продуктивної експлуатації забезпечується задоволення потреб кінцевих користувачів на момент початку роботи з системою. Передумовами цієї фази є: • повністю готовий проект по мережам; • наявність робочих місць, обладнаних персональними комп’ютерами, підключеними до продуктивної системи; • створення необхідних компонентів комплексної системи захисту інформації; • відповідність існуючої інфраструктурної зони, вибраній пілотній зоні продуктивної експлуатації. Фаза включає в себе наступні задачі: • створення групи підтримки продуктивної експлуатації; • підтримка продуктивної експлуатації; • визначення довгострокових планів; • наступне навчання і розвиток групи підтримки; • закриття проекту; • нарада, присвячена фактичному закінченню проекту. В той же час, нормативні документи (державний стандарт) України в сфері автоматизованих систем вимагають обов’язкового виконання певного переліку заходів в ході їх розробки та впровадження. Відповідно до вимог ГОСТ 34.60190: «Процес створення автоматизованої системи (АС) є сукупністю впорядкова№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них в часі, взаємозв’язаних, об’єднаних в стадії і етапи робіт, виконання яких необхідне і достатнє для створення АС, що відповідає заданим вимогам». Виходячи з раціонального планування і організації робіт, що закінчуються заданим результатом, стадії та етапи створення АС є частинами процесу її створення. Склад та правила виконання робіт на встановлених стандартом стадіях і етапах визначають у відповідній документації організацій, що беруть участь у створенні конкретної АС.

Стадії та етапи створення АС у загальному випадку наведені в табл. 5. Стадії і етапи, що виконуються організаціями-учасниками робіт зі створення АС, встановлюються в договорах і технічному завданні на підставі цього стандарту. Допускається виключати стадію «Ескізний проект» і окремі етапи робіт на всіх стадіях, об’єднувати стадії «Технічний проект» і «Робоча документація» в одну стадію «Техноробочий проект». Залежно від специфіки створюваних АС і умов їх створення

допускається виконувати окремі етапи робіт до завершення попередніх стадій, паралельне в часі виконання етапів робіт, включення нових етапів робіт. Таким чином, проаналізувавши вимоги кожного з процесів, з метою виконання робіт згідно з вимогами ГОСТ 34.601-90 і відповідно до методології впровадження SAP необхідно встановити відповідність між стадіями і етапами робіт, визначеними ГОСТ і фазами методології SAP. Використовуючи порівняльний аналіз встановлюємо відповідність між стадіями і етапами робіт по ГОСТ та фазами робіт методології впровадження SAP – результати якої наведено в таблиці 6. Тобто, використовуючи порівняльний аналіз є можливість провести співставлення завдань та заходів кожного із етапів (фаз, процесів), що в подальшому дозволить успішно розробляти і впроваджувати нові програмні продукти не виходячи за межі вимог керівних документів України. Отже, в кожному окремому випадку використання іноземних програмних продуктів в діяльності структур (установ) Збройних Сил України потребує обов’язкового пошуку індивідуального підходу до розгляду та порівняння етапів (фаз, процесів) їх розробки та впровадження, що дозволить в подальшому вирішити проблемні питання відповідності вимогам нормативних документів України.

(бойового) управління та управління оборонними ресурсами в рамках реалізації завдань Стратегічного оборонного бюлетеня України», якою передбачено «Створення єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами (Defense Resource Management Information System (DRMIS)». DRMIS має забезпечити максимальну прозорість, ефективність та економічність використання ресурсів в секторі безпеки і оборони, створити систему аналізу розвитку сил оборони та її складових, забезпечити узгодженість завдань розвитку з ресурсними можливостями та підтримувати ефективне виконання програмних документів розвитку спроможностей. На даний час робота щодо створення DRMIS вже перейшла в практичну площину. Зокрема,

з метою раціонального використання часу та зменшення витрат бюджетних коштів на виконання нагальних робіт щодо інформатизації процесів управління в ЗС України розглядається рішення стосовно модернізації прийнятих на озброєння ЗС України інфомаційно-аналітичної системи «Ресурс» та програмного комплексу «Русло-1С». Тож, в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України проводяться необхідні заходи для автоматизації процесів управління національного війська, хоча це й не виключає можливість використання в подальшому інформаційних систем іноземного виробництва та, як наслідок, необхідність гармонізації вимог нормативних документів України з відповідними документами країнпартнерів, в першу чергу країнчленів НАТО.

Від редакції журналу «Оборонний вісник»

Твердження авторів статті в необхідності пошуку шляхів «впровадження інформаційних систем іноземного виробництва у відповідності до вимог нормативних документів України» в життедіяльність Збройних Сил України є цілком слушними, особливо з огляду на євроатлантичний вибір нашої держави та перехід на стандарти НАТО. Однак не можна погодитися з тим, що «проблема розробки та впровадження інформаційних систем управління оборонними ресурсами, окрім фінансових та політичних аспектів, полягає у відсутності єдиного розуміння та використанні різних підходів до їх розробки та впровадження». Так, ще 4 лютого 2017 року Міністром оборони України затверджена «Схема побудови та взаємодії систем оперативного №8/2017

З історії військових нагород

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За службу державі

З давніх часів нагороди вважаються символом визнання героїзму та готовності самовіддано служити державі. Цінність орденів чи медаль визначається не коштовністю золота чи діамантів, з яких вони виготовленні, а визнанням державою беззаперечності заслуг тих, хто нагороджується Гончаренко С.М., полковник, старший офіцер відділу присвоєння військових звань та нагороджень управління кадрового супроводження військ (сил) Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України

еред початком Великої Вітчизняної війни нагородна система СРСР мала в своєму арсеналі невеликий комплект орденів та медалей, якими нагороджували досить не часто. До нагородної системи входили: орден Леніна, орден Червоного Прапора, орден Червоної Зірки, медаль «За відвагу», медаль «За бойові заслуги», медаль – «ХХ років РКЧА». Особливою відзнакою було присвоєння звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі – «Золота Зірка». Орден був не звичайною нагородою, він виділяв нагороджену особу серед тисяч інших й не випадково орденоносці були відомими

людьми. Нагородження проводилось винятково за Указом Президії Верховної Ради СРСР, а вручав нагороди у Кремлі особисто Голова Президії Верховної Ради СРСР Михайло Калінін. Слід зазначити що навіть не всі генерали мали один або два ордени, а деякі, крім медалі «ХХ років РКЧА», зовсім нагород не мали. Той же порядок зберігся й в перші місяці війни, але кількість нагороджених швидко зростала. Виникали труднощі щодо виїзду героїв до Москви та й вищому керівництву країни це завдавало незручностей. Доволі довгий процес проходження нагородних матеріалів через всі інстанції, очікування можливості виїзду для отримання нагороди, значно зменшило виховний сенс нагородження. Враховуючи труднощі, що виникали, та з метою забезпечення своєчасного відзначення військовослужбовців, які проявили мужність і героїзм в боях, був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1941 року «Про порядок вручення орденів та медалей СРСР», який був об’явлений наказом

Народного комісара оборони СРСР від 19 серпня 1941 року №272. Указом визначалось, що вручення орденів та медалей СРСР начальницькому складу та червоноармійцям діючої Червоної Армії, нагороджених Президією Верховної Ради СРСР за бойові відзначення, проводити безпосередньо в частинах, де проходять службу нагороджені та дозволити воєнним радам фронтів та армій вручати нагородженим ордена й медалі від імені Президії Верховної Ради СРСР. Таким чином сама процедура представлення до нагородження залишалася незмінною, але зникла необхідність нагородженим особисто прибувати до Москви для отримання нагороди. Нагорода й посвідчення до неї з Москви пересилалися до штабу фронту або армії, де командувач проводив її вручення герою. Одночасно виходить наказ Народного комісара оборони СРСР від 19 серпня 1941 року №0299 «Про порядок нагородження льотного складу Військово-Повітряних Сил Червоної Армії за хорошу бойову роботу та мірах боротьби з скритим дезертирством серед окремих льот№8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

чиків», яким було встановлено перелік заслуг за які представляли до нагородження та розміри грошової винагороди. В наказі визначались заслуги для льотного складу окремо для винищувальної авіації, ближньобомбардувальної та штурмової авіації, дальньобомбардувальної та важкобомбардувальної авіації, ближньо- та дальньорозвідувальної авіації, також визначались критерії за якими представлялись до нагородження кращі авіаційні полки та окремі ескадрильї, а також командири та комісари полків. Наприклад: льотчик-винищувач представлявся за 3 збитих літака противника до державної нагороди, за наступні 3 збитих літака противника – до другої державної нагороди, за 10 збитих літаків противника – до вищої нагороди – званню Героя Радянського Союзу. У не менш важливому розділі були визначені критерії, за якими нагороджувався не тільки льотний склад за виконання бойових завдань, але й технічний склад, який обслуговував та ремонтував літаки. Наприклад: технічний склад, який обслуговує літаки, отримує грошову винагороду в розмірі 3 тис. рублів за умови безвідмовної роботи матеріальної частини та при відсутності невиходів її в політ за кожні 100 літако-вильотів; за відновлення понад 50 літаків, крім грошової винагороди, особовий склад похідних авіаремонтних майстерень командуванням дивізії представляється до державної нагороди. Таким чином, для особового складу Військово-Повітряних Сил було визначено конкретні критерії та заслуги, за які представляли до нагородження тим чи іншим орденом або медаллю. Однак процес від представлення для нагородження до самого вручення нагороди військовослужбовцю займав достатньо багато часу, тому 6 березня 1942 року виходить Указ Президії Верховної Ради СРСР, який був об’явленим наказом Народного комісара оборони СРСР від 8 березня 1942 року №69. Зазначеним Указом надавалось право воєнним радам армій нагороджувати від

імені Президії Верховної Ради СРСР з наступним затвердженням Президією Верховної Ради СРСР бійців, командирів та політробітників, які відзначилися у боротьби з фашистськими загарбниками медаллю «За відвагу» та медаллю «За бойові заслуги». Це надало змогу оперативніше відзначати особовий склад медалями, але порядок нагородження орденами залишився незмінним. Число нагороджених з кожним місяцем зростала. Мужність і героїзм радянських людей, що встали на захист своєї Батьківщини, набували небаченого розмаху. Бойові подвиги солдатів і командирів ставали надзвичайно різноманітними і різними за ступенем їх значущості. Тоді восени 1942 року в Ставці виникла ідея створення ордену, який би відповідав новим завданням та реаліям. 10 квітня 1942 року Верховний головнокомандувач доручив начальнику тилу Червоної Армії генералу А.В. Хрулеву, терміново, протягом найближчих днів, розробити та представити на затвердження проект знаку для учасників Вітчизняної війни. Вже 20 травня 1942 року був підписаний Указ про встановлення ордену Вітчизняної війни І та ІІ ступенів. В статуті ордену вперше були розписані конкретні дії, які давали право для нагородження. Орден отримував льотчик, який збив 3 літака противника, танкіст, який «перебував у складі екіпажу танка, успішно виконав 3 бойових завдання зі знищення вогневих засобів та живої сили противника або знищив в боях не менш ніж 4 танків противника або 4 гармати», моряк, який «під вогнем противника вивів з бою свій пошкоджений корабель». Статут кожного з ступенів мав до 50 пунктів, конкретизуючи підстави

до нагородження. У липні 1942 року встановлюються нові ордена для командного складу Червоної Армії такі, як орден Суворова, орден Кутузова, орден Олександра Невського. Кожний орден мав три ступеня, а в Статутах орденів були чітко визначені посади командного складу, які мали право бути нагородженими тим чи іншим ступенем ордену, а також критерії заслуг, за які представляли до нагородження. 11 листопада 1942 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР, який передав право нагороджувати деякими орденами та медалями від імені Президії Верховної Ради СРСР командувачам фронтами, арміями, флотиліями, командирам корпусів, дивізій, бригад та полків. Даний Указ був об’явлений наказом Народного комісара оборони СРСР від 11 листопада 1942 року №352. Обов’язком відповідних командирів, які проводили нагородження, було обов’язкове направлення відповідних нагородних документів на затвердження до Верховної Ради СРСР. Таким чином, процедура представлення до нагородження деякими орденами та медалями значно спростилася та стала займати менше часу від порушення клопотання для нагородження до вручення нагороди військовослужбовцю. Командир полку відтепер мав право нагороджувати рядовий та молодший командний склад медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги». Командир дивізії, бригади, крім медалей, мали право нагороджувати до командира роти та йому рівних включно орденом Червоної Зірки, командир корпусу отримав право нагороджувати ще й орденом Вітчизняної війни І та ІІ ступеня. Командувачі арміями, флотиліями мали право наго-

Льотчик-винищувач представлявся за 3 збитих літака противника до державної нагороди, за наступні 3 збитих літака противника – до другої державної нагороди, за 10 збитих літаків противника – до вищої нагороди – званню Героя Радянського Союзу» №8/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

роджувати до командира батальйону та йому рівних включно від медалі «За бойові заслуги» до ордена Олександра Невського, а командувачі фронтами, флотиліями нагороджували до командира полку та йому рівних включно ще й орденом Суворова ІІІ ступеня та орденом Червоного Прапора. Але слід відмітити, що стали мати місце випадки порушення законів про ордена, медалі СРСР та нагрудні знаки, а саме факти незаконного нагородження осіб, які не мали прямого відношення до діючої армії та флоту, крім того мали місце факти присвоєння орденів та медалей СРСР, а також факти передачі нагородженими особами орденів, медалей та нагрудних знаків іншим особам. Внаслідок чого 2 травня 1943 року вийшов Указ Верховної Ради СРСР «Про відповідальність за незаконне нагородження орденами, медалями СРСР та нагрудними знаками, за присвоєння орденів і медалей та нагрудних знаків й передачу їх нагородженими особами іншим особам». Указом були встановлені строки позбавлення волі за відповідні порушення, так, наприклад, винні у незаконному нагородженні орденами і медалями СРСР та нагрудними знаками осіб, які не мають прямого відношення до армії і флоту, караються позбавленням волі строком від 6 місяців до 2 років. 10 жовтня 1943 року встановлюється ще одна державна нагорода – орден Богдана Хмельницького. Даний орден, як і попередні ордени Суворова, Кутузова та Олександра Невського також мав три ступеня, але на відмінну від них орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня нагороджувались також рядовий, сержантський та старшинський склад. Нагородження орденом проводилось Указом Президії Верховної Ради СРСР.

8 листопада 1943 року встановлюється вищий орден в нагородній системі СРСР – орден «Перемога», яким нагороджувались лише особи вищого командного складу Червоної Армії за успішне проведення бойових операцій у масштабі одного або декількох фронтів, за результатами яких кардинально змінювалася обстановка на користь Червоної Армії. Нагородження цим орденом проводилось тільки Указом Президії Верховної Ради СРСР. Також 8 листопада 1943 року встановлюється орден Слави, який призначався лише для рядового, сержантського та старшинського складу, а в авіації й для осіб, які мали звання молодшого лейтенанта. Орден мав три ступеня. Відміною від попередніх орденів було те, що нагородження проводилось послідовно, спочатку третьою, потім другою й наприкінці першою ступенями. Право нагороджувати орденом Слави ІІІ ступеня надавалося командирам з’єднань, орденом Слави ІІ ступеня – від командувача армією (флотилією), а орденом І ступеня винятково Президією Верховної Ради СРСР. Статутом ордену було передбачено, що нагороджені особи орденами Слави всіх трьох ступенів мали право на присвоєння військових звань: рядові, єфрейтори та сержанти – старшини; ті що мали звання старшини – молодшого лейтенанта; молодші лейтенанти в авіації – лейтенанта. Це був єдиний орден, яким не нагороджувались військові частини, підприємства та організації. Останніми орденами років Великої Вітчизняної війни стали встановлені 3 березня 1944 року – орден Ушакова та орден Нахімова. Обидва ордени мали лише два ступеня й нагороджувались ними виключно офіцери ВійськовоМорського Флоту (для рядового та стар-

шинського складу Військово-Морського Флоту встановлені медалі Ушакова та Нахімова). Статутами орденів також встановлювались критерії заслуг, за які нагороджували І або ІІ ступенем нагороди. Слід відмітити, що під кінець війни набуло широкої практики встановлення медалей за участь у проведені операцій по обороні або звільненню міст чи місцевості, наприклад медалі «За оборону Москви», «За оборону Кавказу», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року «Про нагородження орденами та медалями генералів, офіцерів та сержантського складу понадстрокової служби за вислугу років у Червоній Армії», який був об’явлений наказом Народного комісара оборони СРСР від 3 жовтня 1944 року №190, встановлювалось нагородження: за 10 років служби – медаллю «За бойові заслуги», за 15 років служби – орденом Червоної Зірки, за 20 років служби – орденом Червоного Прапора, за 25 років служби – орденом Леніна, за 30 років служби – другим орденом Червоного Прапора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1947 року порядок нагородження орденами та медалями СРСР був повернутий до порядку, який існував до початку війни. Зазначеним Указом вважались такими, що втратили чинність Укази, які протягом Великої Вітчизняної війни надавали право військовому командуванню різних рівнів нагороджувати орденами та медалями СРСР. Таким чином, єдиним органом, який мав право нагороджувати державними нагородами залишилась Президія Верховної Ради СРСР. Отже, можна зробити висновок, що удосконалення нагородної системи в 1941-1945 рр. було обумовлено масовим героїзмом генералів, офіцерів і солдатів. Недосконалість статутів нагород, які були засновані до початку війни, не давало змогу своєчасно відзначати військовослужбовців, які проявили себе в бою, що й привело до створення більш широкої нагородної системи. Всього за роки Великої Вітчизняної війни засновано 9 нових орденів і 20 медалей. Порядок нагородження в Червоній Армії в роки війни частково спростився, що дало змогу значно зменшити час проходження нагородних документів по всім інстанціям та уникнути труднощів, які виникали під час організації встановленого порядку вручення нагород військовослужбовцям. №8/2017