__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8

2015


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

8

2015


ЗМІСТ Актуальне інтерв’ю

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

Центром воєнної політики та політики безпеки започатковано інноваційний Проект, спрямований на комплексне вирішення питань забезпечення навчального процесу предмету «Захист Вітчизни». З цього номеру починається видання тематичного розділу «На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» з вичерпною, підготовленою профільними фахівцями інформацією, яка буде допоміжним матеріалом для вчителів для підготовки до занять.

Гібридна війна очима соціолога

6

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Інформацію до теми «Історія розвитку українського війська» шукайте на 15-17 стор. МОБІЛІЗАЦІЙНЕ РОЗГОРТАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

СЛУЖБА У РЕЗЕРВІ

Передплатний індекс:

Проект «ОВ»: На захисті Державного кордону

10

Огородитися від терористів та нелегалів

49893

19

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Іноземний досвід

Західне виховання

28

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua

Система патріотичного виховання

«Козацька Республіка» 296-ої школи

31

Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№8/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Під прицілом калібру 50 BMG Довідка Barrett M82 (M82A1, M82A3, M107) — великокаліберна снайперська гвинтівка калібру .50 BMG, що випускається підприємством «Barrett Firearms». Використовувалась в ході операцій «Буря в пустелі» і «Щит пустелі» Масса:

13,5 кг (з 508-мм дулом) Довжина:

М

1220 мм (с 508-мм дулом) Патрон:

12,7×99 мм НАТО Калібр:

12,7 мм Початкова швидкість кулі:

853 м/с (M82A1); 900 (M82A2) м/с Максимальна дальність:

1800 м (M82A1); 1600 м (M82A2) Приціл:

складний відкритий Вид боєпостачання:

зйомний магазин на 10 патронів

прийняття на озброєння Міністерство оборони України прийняло на озброєння в поточному році 5 безпілотних авіаційних комплексів, 4 пілотованих літальних апаратів. Також згідно оборонним замовленням у 2015 році Міністерство оборони вже закупило 293 одиниці автомобільної техніки, 4 модернізованих літака і вертольота, 5 безпілотників, 130 засобів інженерного озброєння і 3 радіолокаційні станції. Крім того, на озброєння взято 9 нових зразків військової техніки. До кінця року планується прийняти на озброєння ще 20 нових зразків.



іністерство оборони України закупило кілька десятків гвинтівок калібру 50 BMG (12,7 мм) американської фірми «Barrett Firearms». Патрон 50 BMG (Browning machine gun) використовується у великокаліберних кулеметах і важких гвинтівках країн НАТО. На думку українських експертів, куля калібру 50 BMG через надлишкову енергію і недостатньо витягнуту форму не дає потрібної точності. Міноборони купило «коротку» версію гвинтівки Barrett зі стволом 60 см і найдешевші патрони, які не дозволяють розкрити весь потенціал зброї. Також недостатньо прицілів, передусім нічних.

Міномет «Верба» Українські конструктори зброї за кілька місяців в рамках державно-приватного партнерства створили новий вітчизняний 82-мм міномет «Верба». Розробку та виробництво нового міномета здійснили підприємства ВАТ «Меридіан» і ТОВ «Системінжинірингмененджмент». Для стрільби з міномета можуть застосовуватися фугасні, осколкові та димові міни.

Великокаліберні снайперські гвинтівки (антиматеріальна гвинтівка) призначені для знищення матеріально-технічних ресурсів супротивника. Ці гвинтівки можуть використовуватися для детонації або знищення складів артилерійських боєприпасів, що не розірвалися, снарядів на злітно-посадочних смугах або вибухових пристроїв, закладених терористами. Такі гвинтівки, як правило, значно перевершують звичайні снайперські гвинтівки по дальності ефективної стрільби та енергії кулі, а також масі, габаритам і віддачі, що позначається на області їх застосування.

Переоснащення «Humvee» Працівники ТОВ «Миколаївський тепловозоремонтний завод» (МТРЗ) переоснащують американські військові джипи «Humvee» з метою подальшої установки на них вітчизняних кулеметів. Завод виконає роботи власним коштом в рамках волонтерської допомоги і передасть автомобілі новоствореній на Миколаївщині 36-й окремій бригаді морської піхоти.

Єдиний бойовий комплект для солдата Міноборони затвердило єдиний бойовий комплект для військовослужбовців, який включає 65 предметів військової форми одягу, спорядження та засобів індивідуального захисту. Характеристики нових балістичних окулярів, універсальних літніх камуфляжів «Варан» для українських військовослужбовців повністю відповідають вимогам провідних армій світу.

№8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вертка «Оса» Фахівці Полтавського конструкторського бюро «Аерокоптер» розробили модернізований варіант легкого багатоцільового вертольота АК1-3, який назвали «Оса». На відміну від попереднього покоління, новий вертоліт отримав оновлену кабіну екіпажу і повністю закритий фюзеляж. На машину буде встановлений більш потужний двигун Subaru, а також вертоліт буде обладнаний більш досконалими несучими гвинтами, що дозволить поліпшити параметри авторотації (режим обертання повітряного гвинта).

ОГОЛОШЕННЯ Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України оголошує Всеармійський конкурс «Кращий винахід року». Прийом конкурсних документів здійснюється з 10 липня до 1 вересня 2015 року. Умови конкурсу розміщені на офіційному сайті Міністерства оборони України www.mil.gov.ua у розділах «Новини» та «Діяльність» у рубриці «Наші конкурси» під назвою Всеармійський конкурс «Кращий винахід року». Переможці конкурсу нагороджуються дипломами I, II та III ступенів за відповідні місця в номінаціях та грошовими винагородами (тільки представники Збройних Сил України). Конкурсні матеріали надсилати на адресу: 03049, м. Київ, Повітрофлотський пр-кт, 28, Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України. Контактні телефони: (044) 271 08 73, (Кур’єр 21373), тел./факс: (044) 520 12 84, моб. (067) 255 78 66

Готові голосувати Кількість прихильників НАТО в Україні за останній рік суттєво зросла – 2/3 українців висловлюються за приєднання країни до Північноатлантичного альянсу. Розподіл відповідей на питання «Якби у найближчий час відбувся референдум щодо вступу України до НАТО, то як би Ви проголосували?» виглядає наступним чином:

28,5%

63,9% 7,6% За вступ України до НАТО Проти вступу України до НАТО Важко відповісти

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та та соціологічна служба Центру Разумкова №8/2015

Стратегія воєнної безпеки К

абінет Міністрів схвалив проект Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про Воєнну доктрину України (Стратегію воєнної безпеки України)». Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Державна політика у сфері оборони визначається Воєнною доктриною. Перша редакція Воєнної доктрини України була прийнята Постановою Верховної Ради України N3529-XII 19 жовтня 1993 р. Друга редакція Воєнної доктрини України була прийнята Указом Президента України N648/2004 15 червня 2004 р. Зміни були внесенні Указом Президента України №390/2012 «Про введення у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України

від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» Воєнна доктрина України має оборонний характер, вона охоплює воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти Щодо стану реформи системи національної безпеки та оборони України у 2015 році, то необхідно зазначити, що 70% опрацьована нова редакція Закону України «Про основи національної безпеки України». Також розроблено Концепцію реформування сектору безпеки і оборони, розпочато розробку Закону «Про стратегічне планування в секторі оборони і безпеки України». Створено Головний ситуаційний центр України та розпочато створення мережі Ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони України. Створено Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності при Президентові України, розпочато опрацювання нової Національної розвідувальної програми, розпочато опрацювання відповідних програмних документів.

«Мінські домовленості повинні бути сумлінно виконані, починаючи з повного спостереження за припиненням вогню і справжнього відведення важкого озброєння. Далі необхідно надати імпульс переговорам у рамках тристоронньої робочої групи, щоб дозволити повністю реалізувати Мінскі домовленості в узгоджені терміни». Федеріка Могеріні, Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах та політиці безпеки




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.



• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE •

корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№8/2015

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08,  Тел. (+38) 093-590-60-05


Актуальне інтерв’ю

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Гібридна війна очима соціолога

В

Бойові дії на Сході та аналіз ситуації, що передувала цим подіям дозволяють зробити висновок, що Україна зіткнулась з витонченою формою війни, коли захоплення територій — це справа рук кримінального натовпу, сепаратистського руху, що координується з-за кордону

ідомий в нашій країні соціолог, доктор соціологічних наук, професор Харківського національного університету внутрішніх справ Ігор Рущенко останні півроку пра-



цював над книгою «Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога», в якій ретельно дослідив усі приховані кримінальні, соціальні та інші причини конфлікту на Донбасі.

— Ігоре Петровичу! Розкажіть задум книжки та що Вас спонукало до цього дослідження? — Головний мотив написання книги — бажання розкрити «секрети» подій №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

справа рук кримінальної натовпу, сепаратистського руху, що координується з-за кордону.

Довідка «ОВ»

Рущенко Ігор Петрович

Зловісну роль у розв’язанні війни, наприклад, відіграли кримінальні еліти Донбасу і Криму. Частина донбаської «еліти» і сьогодні фінансує війну

»

2014 року, використовуючи для цього усе те, що я накопичив як соціолог і кримінолог за багато років наукової роботи. У якомусь сенсі настав момент істини, коли нація проходить жорстоке випробування на міцність і зрілість. Наукова громадськість не повинна в цей момент стояти осторонь подій. В умовах гібридних воєн інтелект перетворюється на зброю ... — Ви назвали свою працю «Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога». Який же тут погляд соціолога на війну? Чому він важливий? №8/2015

Український соціолог, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри соціології та масових комунікацій навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, член Правління Соціологічної асоціації України. Засновник наукового напрямку «соціологія злочинності» в Україні. Засновник та керівник науково-дослідницького комітету Соціологічної асоціації України з проблем соціології права та девіантної поведінки. Автор більше 130 наукових і науково-методичних праць, в тому числі автор та співавтор 3 підручників для студентів і 10 наукових монографій.

— Навесні 2014 одночасно в деяких містах Півдня і Сходу України на вулицях і площах почав розігруватися сценарій дивної п’єси, і по всьому відчувалося, що є єдиний і прихований від публіки автор, і все це вкладається в генеральну схему наступу на Україну. Події маскувався під стихійні масові дії обурених громадян, тобто зовні вони повинні були виглядати як законний для демократичного суспільства громадянський протест проти нової влади. Але наступним кроком стала анексія Криму та оголився сенс сценарію. Ми зіткнулися з витонченою формою війни, коли захоплення територій — це

— Початково Ви визначали війну в Донбасі як кримінально-терористичну. У книзі ж Ви зупиняєтеся на визначенні «гібридна». Чому? — Аналіз подій 2014-2015 рр. підтверджує, що російсько-українська війна є кримінально-терористичною з точки зору соціальної бази, принципів ведення і тактики, яка використовується агресором. Зловісну роль у розв’язанні війни, наприклад, відіграли кримінальні еліти Донбасу і Криму. Частина донбаської «еліти» і сьогодні фінансує війну. Першими, хто взяв у руки автомати, були представники організованих злочинних угруповань і кримінальний андеграунд, а підрозділи незаконних збройних формувань очолили ватажки банд, що діяли у тих регіонах вже багато років і контролювалися «генералами» злочинного світу. Але існує міжнародна термінологічна традиція. Словосполучення «гібридна війна» хоча ще і не увійшло до статутів та офіційних документів, але активно використовується дослідниками воєн так званого 4-го покоління. — А чи може війна в Донбасі розглядатися як модель війни нового покоління, або це якесь виключення серед них? — До початку українських подій експерти як приклад гібридної війни приводили так звану Другу Ліванську війну 2006 і тактику Хізбалли. Тактика гібридних військових дій розроблялася, скоріше, як метод опору більш слабкої сторони, що використовує будь-які ресурси: мирне населення, терор, партизанські дії, чутки в умовах, коли немає чіткої лінії фронту. Вперше в історії світова ядерна держава (Росія) для колоніальної по суті війни скористалася тактикою гібридних воєн. Війна 4-го покоління визначається також як «нетрінітарна». Це означає, що більше не існує чіткого поділу на державу, армію і народ. Раніше держави воювали між собою за допомогою «офіційних» армій і були змушені брати на себе певні зобов’язання, що випливають з міжнародного права (Женевські конвенції). У війнах 4-го покоління, образно кажучи, «можна все». Обмеження знімаються, мирне населення використовується як зброя, «живий щит». Зверніть увагу, — РФ не оголошує війну Україні, не висуває офіційно вимог і ультиматумів, заперечує свою участь




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В кожній країні є деякі групи населення, здатні рекрутувати своїх представників в оперативно-тактичний резерв агресора

»

(очевидну для всіх) з однією метою — не брати на себе відповідальність за дії «армії вторгнення», режим окупації, долю полонених, терористичні акції і таке інше. — Ви аналізували розгортання війни в Донбасі від її початку по цей час. Які етапи Ви виділили в ній? Чим вони відрізняються один від одного? Як змінювалася тактика сторін протиборства зі зміною етапів війни? — У книзі детально розглядаються три етапи: підготовчий, етап «м’якої сили» та етап «гарячого» протистояння, тобто збройні дії в Луганській та Донецькій областях і терористична війна в інших областях України. Перший етап цікавий для соціолога тим, що агресор приховано крок за кроком формує на майбутньому театрі військових дій «п’яту» колону, яка повинна бути активізована в «день Д». Для цього спочатку потрібна певна соціальна база. І Україна тут не виняток: в кожній країні є деякі групи населення, здатні рекрутувати своїх представників в оперативно-тактичний резерв агресора. У книзі вводиться нове поняття — «хиткі соціальні сегменти» для позначення соціальних верств, з числа яких і вербуються майбутні учасники активних подій.

Другий етап — повністю «вписується» в предмет соціології, оскільки гармати ще мовчать, але агресор досягає своїх тактичних і стратегічних цілей за рахунок масових соціальних дій і псевдодемократичних процедур безпосе-

редньо на театрі військових дій. А ось «гаряча» фаза вже виходить за рамки компетенції соціолога, але водночас будь-яка війна дає багато приводів для відповідних спостережень. Наприклад, у книзі розглядається соціальний склад «армії вторгнення» — так ми називаємо незаконні збройні формування, що діють проти Збройних Сил України. Також спростовується теза про те, що війна, по суті, є громадянською, аналізується терористична тактика з позиції філософії тероризму, притаманній російській державній традиції. — В книзі Ви аналізуєте підривні технології, які РФ використовувала проти



№8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ка війна піднята на глобальний рівень в тому сенсі, що світова спільнота розглядає путінську Росію як головну загрозу миру і людству. Так що «примус до миру» відбудеться в той чи інший спосіб. Українці приречені на мужній і героїчний опір агресії. Випробування вже згуртувало українську політичну націю, і в цьому сенсі війна вплинула на українців прямо протилежно, ніж як розраховував агресор. Є відчуття, що Донбас в колишньому вигляді вже ніколи не буде існувати. Останні соціологічні дослідження показують: на звільнених територіях почався процес формування проукраїнської соціальної спільноти. Історично Донбас — це різні території, вони об’єднувалися і керувалися багато десятиліть поспіль способом ідеологічного насильства. В майбутньому, як би не склалися обставини, український Донбас більше не буде під владою кримінальної верхівки, яка згодовує народу залежану радянську або імперську пропаганду.

України? Розкажіть, які висновки потрібно з цього зробити нашій країні на майбутнє? — «Підривні соціальні технології» — термін, який був сконструйований мною для позначення тих сценаріїв використання «м’якої сили», які були заготовлені в надрах генштабу РФ та ФСБ для захоплення влади, ліквідації української державності в Криму і восьми регіонах Сходу і Півдня — Донецької, Луганської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської та Запорізької областях. З погляду теорії соціальних технологій — це новий дослідницький ракурс. Соціальні технології завжди розглядалися, як спосіб управління соціальними №8/2015

процесами, так би мовити, на благо суспільства, виключно, в рамках парадигми гуманізму. Противник перейшов межі моралі й в цьому питанні: інтелект соціологів і політологів на етапі підготовки був використаний для технологізації дій кримінальних натовпів у військових цілях. У книзі детально розглядаються технології «народна республіка», «кримінальна натовп», «захоплення влади в місті», «референдум», «живий щит». — Як, на Вашу думку, буде розвиватися ситуація на Донбасі? — Я не військовий експерт. Але впевнений, авантюра Путіна приречена на провал. Сьогодні російсько-українсь-

— Я знаю, що Ваша книга — це Ваша особиста ініціатива. Ви і видали її за власний кошт. Чи відчуваєте Ви зацікавленість у такому дослідженні з боку Міноборони, РНБО та інших компетентних державних інституцій? — Ні, такої зацікавленості я не відчуваю. І справа не лише в цій моїй роботі. У нас відсутній запит на інтелект в широкому сенсі. Існує величезне нерозуміння того, що битва ведеться не тільки збройними методами. І свою ціну мають не тільки танки або радари, але й ідеї, знання, інтелект. Навесні 2014 року ми послідовно програвали — віддали Крим, допустили захоплення багатьох міст Донбасу — лише тому, що у нас практично не використовувалася соціа льна розвідка, не було розуміння суті гібридної війни. До цього часу відсутні такі галузі знання «військова соціологія», «соціологія національної безпеки». А в Росії ці напрямки розвиваються. Ми програли інтелектуально, але це не означає, що ми дурніші. Росія цілеспрямовано готувалася до нападу з використанням «м’якої сили», а ми перебували в розслабленому стані. Потрібно виправляти становище. Крім України є й інші зацікавлені сторони, наприклад, Латвія, Естонія, Польща, Грузія, Молдова та, навіть, Казахстан та Білорусь. Інтерв’ю провів доктор соціологічних наук, професор Ілля Кононов




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

МОБІЛІЗАЦІЙНЕ РОЗГОРТАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

СЛУЖБА У РЕЗЕРВІ Громадяни України, що пройшли строкову військову службу, здобули військово-облікові спеціальності та набули практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни складають запас першої категорії військовозобов’язаних запасу Збройних Сил

С

Устименко О. В., старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат наук з державного управління

аме використання цієї категорії військовозобов’язаних передбачалося для доукомплектування військових організаційних структур на випадок мобілізації в особливий період. Основною причиною зменшення

10

Правдивець О. М., полковник, заступник начальника мобілізаційного відділу мобілізаційного управління Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України

чисельності військово-навчених людських ресурсів ЗС України стало зменшення кількості громадян, що проходять строкову військову службу, що обумовлено: • скороченням чисельності особового складу ЗС України;

відмовою від призовного способу комплектування ЗС України та впровадженням військової служби за контрактом. З метою забезпечення військ (сил) професійним військовим резервом людських ресурсів, вмотивованим до військової служби, ще у 2006 році було прийнято рішення щодо впровадження служби у військовому резерві. Головна ідея запровадження нового виду виконання військового обов’язку полягала у: • впровадженні контрактного способу комплектування посад військових частин, що передбачені штатами воєнного часу; • зменшенні мобілізаційної потреби в людських ресурсах та підвищення бойової №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

готовності за рахунок зменшення часу на оповіщення та прибуття резервістів; • збільшенні частки військово-навчених ресурсів шляхом запровадження постійної підготовки резервістів у складі штатних підрозділів, зменшення часу на бойове злагодження та підвищення загального рівня боєздатності військових частин. Впровадження служби у військовому резерві передбачало поетапне збільшення чисельності резервістів у складі ЗС України та нарощування їх практичної підготовки на навчальних зборах. Втім у повній мірі виконати заплановане не вдалося. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.06 №1426 «Про структуру військового резерву людських ресурсів» було визначено, що військовий резерв людських ресурсів складається з військовозобов’язаних, і поділяється за призначенням на активний та допоміжний. Активний – • включає резервістів, громадян, що у добровільному порядку уклали контракт з командирами військових частин для проходження служби на посадах воєнного часу та військовозобов’язаних, які призначені згідно з мобілізаційним планом для комплектування ЗС України. Допоміжний – • включає військовозобов’язаних, які не ввійшли до активного резерву, але можуть бути залучені для забезпечення проведення мобілізації, комплектування ЗС України у воєнний час. Основним принципом комплектування військових частин резервістами було визначено – територіальний, оскільки саме він забезпечує мінімальні терміни прибуття резервістів до своїх підрозділів за викликом. За екстериторіальним принципом допускалося

Впровадження служби у військовому резерві передбачало поетапне збільшення чисельності резервістів у складі ЗС України та нарощування їх практичної підготовки на навчальних зборах» комплектування лише окремих, найбільш дефіцитних військово-облікових спеціальностей. У 2007 році було проведено експеримент з підготовки резервістів. Досвід підготовки резервістів було визнано успішним, втім на заплановані показники укомплектованості резервістами вийти не вдалося. Причинами цього було як недостатнє ресурсне забезпечення експерименту, так і недостатня мотивація громадян до служби в резерві ЗС України. Замість 1200 військовослужбовців вдалося укласти контракт лише з 1038, тобто 86,5% від плану. Також вдалося укласти контракт щодо проходження служби в резерві з 367 офіцерами запасу, замість запланованих 472, що склало 77,8% від плану. Планувалося,

що починаючи з 2008 року ЗС України перейдуть на подвійний принцип комплектування військ (сил) за штатами воєнного часу – як призначеними військовозобов’язаними, так і резервістами. До кінця 2011 року в армії, згідно Державної програми розвитку ЗС України, планувалося мати 8000 резервістів. Втім незадовільне фінансування не дозволило виконати плани як щодо підготовки резервістів, так і щодо укомплектованості ЗС України військовослужбовцями контрактної служби. Всього у 2011 році ЗС України мали лише 200 резервістів. З метою виправити ситуацію було внесено зміни у чинну нормативно-правову базу. У грудні 2011

Структура військового резерву людських ресурсів Військовий резерв людських ресурсів Оперативний резерв

Резерв 1 черги

Резерв ЗС та ІВФ (Резервісти) резервісти №8/2015

Резерв 2 черги (призначені військовозобов’язані) Територіальний резерв

Резерв посилення

Громадський резерв

Військовозобов’язані, які можуть бути залучені в особливий період

Громадяни, які не мають вікових та фізичних обмежень щодо призову на військову службу та можуть бути залучені для комплектування ЗС та ІВФ в особливий період

військовозобов’язані

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

52 613 32 осіб

тис. осіб

зараховано на сьогодні до оперативного резерву

зараховано у резерві першої черги (82%) від загальної кількості звільнених в запас військовослужбовців, які були призвані в ході першої та другої черг часткової мобілізації року Міністром оборони України було затверджено Концепцію служби у військовому резерві ЗС України, а у серпні 2012 року Програму реалізації Концепції служби у військовому резерві ЗС України, в якій було заплановано: • виділення коштів на організацію підготовки резервістів в необхідних обсягах; • визначення соціальних гарантій для працівників підприємств, установ та організацій різних форм власності, які проходять службу у військовому резерві, уточнення обов’язків роботодавців; • нормативно-правове врегулювання порядку взаємодії роботодавців з резервістами та командирами військових частин; • розгортання ефективної національної кампанії стосовно впровадження служби у військовому резерві в єдиному комплексі з пропагуванням військової служби за контрактом; • встановлення нового порядку фінансового забезпечення резервістів. У жовтні 2012 року Указом Президента України було затверджено Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві ЗС України. Вжиті заходи дозволили покращити ситуацію. Загалом у 2012 році служба у військовому резерві впроваджувалася у 40 органах військового управління та військових частинах, що були включені

до перспективного складу ЗС України. Кількість підготовлених громадян для проходження служби у військовому резерві досягла 1500 осіб. Більш широко почали залучатися резервісти і до участі в навчальних зборах. Водночас лише 25% резервістів, залучених на навчальні збори, взяли участь у практичних діях своїх підрозділів безпосередньо на полігонах та під час тактичних навчань. На кінець 2012 року співвідношення чисельності резервістів до загальної чисельності ЗС України становило 1,5%, що значно менше порівняно з показниками армій інших держав. У Польщі цей показник досягає 10%, у Великій Британії – 14%, у Франції – 38%. Табл. 1

Розрахунок нарощування чисельності, підготовки до 2017 року та обсягів фінансових витрат 2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

Чисельність

2000

3500

5500

8000

Підготовка

700

1700

2700

4000

Фінансові витати (млн. грн.)

0,3

2

3

4,5

12

З метою подальшого розвитку служби у військовому резерві було опрацьовано пропозиції до Концепції перспективної моделі ЗС України щодо збільшення обсягів їх підготовки та нарощування чисельності резервістів, в період до 2017 року, до 8 тис. осіб (табл. 1). Пріоритетами для доукомплектування ЗС України в особливий період резервістами було визначено: • військові частини Сил негайного реагування та Сил постійної готовності. Зазначена категорія резервістів у посиленому режимі (до 30 діб) протягом року проходить підготовку на навчальних зборах; • військові частини (підрозділи) територіальної оборони Сил нарощування. Зазначена категорія резервістів у підтримуючому режимі (10-15 діб) протягом року повинна була проходити підготовку на навчальних зборах з підвищення військової навченості. До територіального резерву передбачалося максимально залучити представників патріотичних громадських, козацьких, ветеранських (воїнів-десантників, спеціальних підрозділів) організацій тощо. №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

собом комплектування військ (сил). Відновлюється система підготовки кваліфікованих та некваліфікованих спеціалістів в навчальних центрах, а з метою накопичення військово-навчених ресурсів та комплектування військових частин, що не входять до бойового складу ЗС України особовим складом поновлюється призов громадян на строкову військову службу. Запроваджується військова служба за контрактом в особливий період. На сьогоднішній день лише мобілізація дозволяє підтримувати боєздатність військових частин на рівні, що забезпечує виконання завдань за призначенням. В серпні закінчилася вже шоста черга часткової мобілізації. Принцип комплектування військ (сил) особовим складом в сучасних умовах полягає у відборі військовозобов’язаних, проведенні їх медичного огляду, відправці у навчальні частини для відновленні навичок за отриманою раніше ВОС, перепідготовці військовозобов’язаних за спорідненими та іншими ВОС або навчанні військовозобов’язаних, які не проходили військової служби, відповідно до програм підготовки, які розроблені з урахуванням уроків і досвіду ведення бойових дій.

На момент оголошення часткової мобілізації та проведення першої черги мобілізаційного розгортання військ (сил) в березні 2014 року у військовому резерві ЗС України проходило військову службу близько 2000 резервістів у 38 військових частинах. В цілому з початку проведення антитерористичної операції 547 резервістів, що складає 27% від загальної чисельності, були завчасно викликані до військових частин на навчальні збори, з наступним їх призовом під час мобілізації, та направлені у складі своїх штатних підрозділів у райони бойового призначення. Отже, як ми бачимо, лише 27% резервістів були призвані до військових частин постійної готовності, що приймали участь в бойових діях в зоні АТО. За результатами уроків та висновків з аналізу мобілізаційного розгортання та ведення бойових дій в зоні АТО були прийняті відповідні рішення щодо комплектування військ (сил) особовим складом. У зв’язку із зниженням мотивації громадян щодо захисту Вітчизни, на сьогодні мобілізація стає основним спо№8/2015

Як правило мобілізовані проходять обов’язкову 40-денну підготовку за спеціальністю на базі навчальних центрів ЗС України, де з ними займаються як штатні інструктори, так і військовослужбовці, що брали безпосередню участь в бойових діях і мають бойовий досвід. Після цього проводиться бойове злагодження у складі підрозділів, яке також триває близько 15-25 днів. Лише після отримання необхідних навичок військовослужбовці направляються у бойові частини. Разом з цим, розвиток контрактної армії та впровадження військової служби в резерві залишається пріоритетним державним завданням. З цією метою за час проведення АТО було розроблено ряд законодавчих та інших нормативно-правових актів, спрямованих на подальше запровадження служби у військовому резерві. У листопаді минулого року Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено нову структуру військового резерву людських ресурсів відповідно до якої військовий резерв людських ресурсів складається з: • резервістів, які у добровільному порядку уклали контракт на проходження служби у військовому резерві;

З початку проведення антитерористичної операції 547 резервістів, що складає 27% від загальної чисельності, були завчасно викликані до військових частин на навчальні збори, з наступним їх призовом під час мобілізації, та направлені у складі своїх штатних підрозділів у райони бойового призначення»

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військовозобов’язаних, які перебувають на військовому обліку у військових комісаріатах та в Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України; • громадян та громадських об’єднань, які на добровільних засадах займаються діяльністю щодо підтримання обороноздатності держави. За призначенням військовий резерв людських ресурсів поділяється на: • оперативний резерв; • резерв посилення; • громадський резерв. З метою підвищення ефективності якості комплектування військ (сил) мобілізаційними ресурсами Генеральним штабом ЗС України розпочато створення оперативного резерву першої черги. З цією метою було розроблено Указ Президента України від 18 травня 2015 року № 274 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві ЗС України», яким визначено, що в особливий період військовослужбовці, які звільнені із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, проходять службу у військовому резерві в обов’язковому порядку. Також введено в дію Тимчасову інструкцію про порядок зарахування військовослужбовців при звільненні з військової служби в запас (демобілізації) до військового

оперативного резерву першої черги, що дозволило у стислі терміни залучити до резерву значну кількість військово-навчених ресурсів, що мають досвід ведення бойових дій в зоні АТО. Водночас з прийняттям зазначених нормативно-правових актів виникли правові колізії. Згідно Указу Президента України від 18.05.15 року №274 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві ЗС України» в особливий період військовослужбовці, які звільнені із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, проходять службу у військовому резерві в обов’язковому порядку, а в Постанові Кабінету Міністрів України від 12.11.14 №607 «Про затвердження структури військового резерву людських ресурсів» та «Концепції служби у військовому резерві Збройних Сил України» зазначається, що резервісти це громадяни України, які в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві. Отже необхідно внести відповідні зміни до зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України. Запроваджуються нові підходи до ведення військового обліку громадян, які складають основу резерву посилення. Внаслідок цього були переглянуті підходи до ведення військового обліку громадян під час мобілізації в особливий період, розроблені і доведенні до ор-

Мобілізовані проходять обов’язкову 40-денну підготовку за спеціальністю на базі навчальних центрів ЗС України, де з ними займаються як штатні інструктори, так і військовослужбовці, що брали безпосередню участь в бойових діях і мають бойовий досвід»

14

ганів військового управління відповідні організаційно методичні вказівки, які у подальшому сформують основу «Положення про організацію та проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації в особливий період», яке підлягає затвердженню Указом Президентом України. Водночас на виконання вказівок Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗС України та завдань, визначених коаліційною угодою, Генеральним штабом продовжується робота щодо створення Єдиного державного реєстру військовозобов’язаних – інформаційно-аналітичної автоматизованої системи військового обліку громадян України. З метою подальшого розвитку та вдосконалення системи формування військових резервів людських ресурсів пропонується: • внести зміни до базових законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо запровадження відповідних правових норм та усунення існуючих колізій стосовно військового резерву людських ресурсів, насамперед територіального резерву; • внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження структури військового резерву людських ресурсів» з метою усунення правових колізій, що виникли, удосконалення та більш повного розкриття структури військового резерву людських ресурсів відповідно до їх функціонального призначення, його складових, уточнення визначення термінів. • внести зміни чи розробити нові нормативно-правові акти з питань організації та ведення військового обліку військовозобов’язаних та резервістів, порядку використання військового резерву людських ресурсів; • розробити (удосконалити) нормативноправову базу щодо всебічного забезпечення резервістів, їх соціального та правового захисту. Перед нами стоїть завдання, використовуючи всі наявні механізми державного управління, впроваджувати комплекс заходів з підвищення привабливості військової служби в цілому та служби у військовому резерві зокрема. У сучасних умовах гібридної війни завдання щодо створення військового резерву людських ресурсів, які підготовлені та вмотивовані до збройного захисту Вітчизни є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу та потребує консолідації зусиль всього українського суспільства. №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

Шановні читачі! Незабаром у навчальних закладах системи загальної середньої освіти розпочнеться новий навчальний рік. Чимось від буде схожим на попередні роки, але дещо кардинально змінилося… Останні події в країні та затяжне військове протистояння на Сході України нарешті змусило кардинально переосмислити важливість та значення питань військово-патріотичного виховання та початкової військової підготовки учнівської молоді до військової служби. Президент України П.Порошенко акцентував увагу органів державної влади на надзвичайній важливості цього напряму: «початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі – саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання». Міністерством освіти і науки України проведено величезну роботу щодо внесення змін до навчальної програми предмету «Захист Вітчизни», яка окрім збільшення майже у два рази кількості навчальних годин, що відводиться на вивчення, ще передбачає її більш практичне тематичне спрямування. Майже півроку відбувалося коригування змістовної частини, практичну участь у розробці програми приймали, як зацікавлені держані інституції, так ї пересічні громадяни. Робота завершено попереду практичний етап – викладання предмету. Зважаючи на певні труднощі у забезпеченні загальноосвітніх навчальних закладів новітніми та змістовними комплектами навчально-матеріальної бази Центром воєнної політики та політики безпеки (ЦВППБ) у квітні поточного року започатковано інноваційний Проект, спрямований на комплексне вирішення питань забезпечення навчального процесу предмету «Захист Вітчизни». На сьогодні, спільно з профільними фахівцями Збройних Сил України опрацьовано 18 навчальних плакатів, що визначено (додаток 8 навчальної програми «Захист Вітчизни») обов’язковим навчальним комплектом. Завершується підготовча робота щодо їх сертифікації Інститутом модернізації змісту освіти. Крім того, у журналі «Оборонний вісник», рекомендованому Міністерством освіти і науки України для підготовки вчителів (лист № 1/9-305 від 26.06.2015 р.), відкрита рубрика «Мій погляд», яка спрямована на налагодження зворотного зв’язку з аудиторією читачів. Також з цього номеру починається видання тематичного розділу з вичерпною, підготовленою профільними фахівцями інформацією, яка буде допоміжним матеріалом для вчителів для підготовки до занять. На сьогодні ЦВППБ зроблено лише перші кроки на шляху створення первісного ланцюга підготовки юнаків до виконання конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів і незалежності України, що невідмінно позначиться не тільки на підвищенні обороноздатності України, а й стане вагомим чинником в зміцненні загальноєвропейської системи колективної безпеки. Водночас, зважаючи на певні фінансово-економічні труднощі у державі, централізоване вироблення та забезпечення шкіл єдиними навчальними комплектами та методичною літературою значно ускладнено. З метою успішної реалізації практичного етапу Проекту ЦВППБ запрошує до співпраці державні інституції, структури сектору безпеки, громадські, ветеранські, волонтерські та міжнародні організації, усіх тих кому не байдуже майбутнє України. Найважливішим результатом реалізації цього Проекту буде набуття учнівською молоддю якісних показників з фізичної, психологічної і початкової військової підготовки та ґрунтовних знань і навичок щодо захисту Батьківщини, власного життя і здоров’я, забезпечення безпеки інших громадян у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу. Центр воєнної політики та політики безпеки

№8/2015

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ 10 КЛАС, група юнаків (дівчат за їх власним бажанням) Розділ 1. Збройні Сили України на сучасному етапі. (2 години) Тема 1. Нормативно-правова база з військових питань. Історія розвитку українського війська (1 година)

Печенюк І.С., провідний науковий співробітник кафедри оперативного мистецтва Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат історичних наук, пнс

Пилявець Р.І., провідний науковий співробітник кафедри оперативного мистецтва Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат історичних наук, доцент

Воєнне мистецтво давніх слов’ян і ранньої Давньоруської держави

Сучасні Збройні Сили України вирішують вкрай важливі і складні завдання, спрямовані на підвищення обороноздатності, захист суверенітету та територіальної цілісності держави. При цьому останні півтора роки з’єднання і частини ЗС України та інших силових структур, а також добровольчі формування безпосередньо виконують бойові завдання, ведуть бойові дії проти ворога, який має наміром знищити Українську державу, порушити її суверенітет, територіально розколоти країну, відшматувати від неї значні

території. У таких умовах, як ніколи раніше за часів незалежності, постають питання підвищення боєздатності, бойової готовності, політичних і моральнопсихологічних якостей особового складу Збройних Сил. Особливого значення для військово-патріотичного виховання набувають питання, пов’язані з воєнно-історичним минулим українського народу. Як показав досвід, в умовах загострення зовнішньої воєнної загрози, посилення небезпеки втрати незалежності і суверенітету, збройної боротьби з ворогом відбувається справжня кон-

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» солідація українського народу, а гасло єдності армії та народу в українському суспільстві перестає бути лише гаслом, а стає реальністю. Зважаючи на означені умови, тим більшої цінності й актуальності набувають історичний досвід збройної боротьби українського народу проти завойовників і розвитку військової справи наших предків, історія становлення та розвитку українського національного війська та його бойових традицій. Українське національне військо у своєму розвитку пройшло довгий і тернистий шлях, який мав свої особливості. Головна з них була зумовлена тим, що цей шлях не був процесом постійного поступального розвитку, а вирізнявся переривчатістю, відновлюючись на певних етапах. На різних відрізках історії українське військо виявлялося у нових формах, здавалося б, не схожих на попередні. Це пояснюється чергуванням коротких періодів державності зі значно тривалішими часами бездержавності. Водночас, українське військо зберігало свою сутність, свої основи і спадковість бойових традицій. Цей непростий шлях українського національного війська можна умовно поділити на кілька періодів. Перший з них пов’язаний із зародженням, становленням, розквітом і падінням Русі — середньовічної держави, яку в наші часи називають Київською Руссю або давньоруською державою (ІХ-ХІІІ ст.). Другий період припадає на часи виникнення та розквіту Запорозької Січі, становлення козацької держави Богдана Хмельницького та українського реєстрового козацтва у складі Російської імперії (ХV-ХVІІІ ст.). Третій період припадає на часи української революції та національно-визвольної війни (1917-1921 рр.). Як окрему сторінку національно-визвольного руху українців слід розглядати їх збройну боротьбу проти нацизму в роки Другої світової війни та проти радянського тоталітаризму. З відновленням Україною своєї незалежності і створенням Збройних Сил України у 1991 р. розпочався новий період в історії українського війська. Витоки військової організації наших предків, як і витоки східнослов’янської (праукраїнської) держави, сягають періоду раннього середньовіччя і так званих часів «великого переселення народів» (ІV-VII ст.). З початком VІ ст. у міру повільного, але неухильного перенесення активних історичних подій з Причорномор’я та Степу на Північ, на лісисту рівнину, дедалі помітнішим стає народ, що населяє ці території — слов’яни, які визнаються нашими прямими етнічними предками. Сучасна територія України, передусім її вигідне географічне розміщення у центрі Європи, переважно зона лісостепів з помірним кліматом і родючими землями, відносна незахищеність ззовні великими природними перешкодами, наявність великих торговельних шляхів, що з’єднували країни Заходу і Сходу, Півночі і Півдня, з давніх-давен приваблювали інші народи і спричиняли безперервність навал кочовиків. Від часів великого переселення народів східнослов’янські племена перебували у стані вимушеного протиборства з гунами, готами, аварами, хозарами, печенігами, тюрками, половцями, монголо-татарами. Постійна загроза з боку сусідніх держав, народів, племен та часті військові походи в інші землі, диктували вкрай гостру потребу не лише у політичній, а й у військовій консолідації, створенні та технічному вдосконаленні зброї, оборонних споруд, розвитку тактики бойових дій. У такій складній воєнно-політичній обстановці постійно підносилося значення військових звичаїв у племенах східних слов’ян, стимулювався їх розвиток. Для захисту своїх життєвих інтересів вони змушені були підвищувати рівень вій-

16

ськової підготовки воїнів, вдосконалювати або запозичувати зброю, способи ведення бою тощо. Найдавніші згадки про предків древніх слов’ян, тобто праслов’ян — венедів (венетів) — датуються І ст. нашої ери і наявні в працях римських істориків і географів. Пізніші письмові відомості про слов’янські племена (антів, словенів або склавинів, східних слов’ян) і їх воєнне мистецтво містяться у працях готських, візантійських (грецьких), а також арабських авторів. Хоробрість антів відзначав у середині VІ ст. готсько-римський історик Йордан у праці «Історія готів». Приблизно одночасно з ним візантійський історик Прокопій Кисарійський подає таку характеристику антам і словенам: «...ними не володіє один муж, але із споконвіку живуть вони громадоправством і тому спільно цікавляться усім, що для них приємне й прикре... До бою йдуть пішки й тримають у руках малі щити й списи; панцира ніколи на себе не одягають...». Візантійський імператор Маврикій (кінець VІ ст. ) у «Стратегіконі» багато уваги приділяє звичаям і способам ведення бойових дій слов’янами: «Словени й анти мають однаковий спосіб життя й однакові нахили; вони вільні й ніколи не даються під ярмо чужої влади. Їх багато й вони витривалі, легко зносять і спеку, і холод, слоту, і наготу тіла, й голод... У них велика кількість різної худоби і плодів земних, особливо проса й пшениці... Вони селяться у лісі, по неприступних полянах, над ріками, мочарами, озерами, й часто під загрозою небезпеки кидають свої оселі. Свій добуток бережуть у сховах...». Військова організація слов’ян спиралася на роди й племена. Рід — велика родина, що складалася з кількох десятків людей. Жили вони в одній оселі (або у кількох поруч одна від одної), мали спільне майно — землі, ліси, угіддя для полювання, худобу та підлягали владі найстаршого в роді. Найважливішим завданням роду була організація спільної оборони від нападів ворога. Під загрозою небезпеки ворожих нападів слов’яни вважали за краще ставити свої оселі у важкодоступних місцях, часто у густому лісі або серед боліт. Укріплювали їх валом і частоколами. Рід дбав про озброєння та інші військові засоби, займався підготовкою оборони оселі, постійно тримав сторожу, щоб запобігти несподіваному нападу ворогів. Отже, рід був основною військовою одиницею, що являла собою водночас групу посвоячених людей (родичів), оселю, господарську організацію й відділ війська. Ця невелика одиниця визначалася великою згуртованістю й моральною силою, адже чоловіки йшли в бій, захищаючи свою оселю і родину, жінок і дітей, своє майно. Боролися завзято: якщо не даси відсіч ворогові, то загине рід. Очолював військо старший в роду або той, кому спільно доручили цей обов’язок. Вищою організацією суспільства і війська у тогочасних слов’ян було плем’я — об’єднання кількох родів, які мали спільні звичаї, побут, мову і вірування. У випадку небезпеки близькі оселі (роди) домовлялися як разом виступити на ворога, закладали спільні укріплення, готували місця, де все населення могло переховуватись. Більшість важливих справ вирішувалися на народних зборах. На чолі племені вже стояв князь з прибічною радою (віче), яку створювали старости родів. У справах особливої ваги, зокрема, проголошення війни або про укладення миру, князь скликав віче, яке було вирішальною установою слов’янського племені. Родоплемінна організація сприяла згуртованості воїнів у бою. З часом роди і племена почали об’єднуватися у племінні союзи. Слов’янські племена, очолювані воєнними ватажками, на час війни об’єднувалися у союзи з сусідами, які потім розпадалися і, в разі потреби, знову утворювалися, але вже у новому складі. Окремі з племен, що мали більше воєнної сили, №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

пізніше поширили свою владу на інші племена й засновували тривкі держави. Про устрій давньослов’янського війська відомостей залишилось мало. Військо називалось вої, рідше вживалось це слово в одинці — воїн. Очолювали військові формування воєводи. Об’єднаним військом часто безпосередньо керували князі. Так, відомо, що військо антів на чолі з князем певний час успішно відбивало напади ворогів. Про це повідомляється у праці історика Йордана, який зазначає, що в боротьбі з готами у 370-х рр. на чолі слов’янських антів стояв князь Боз (Бож), військо якого спочатку завдало поразки нападникам. Але близько 375 р. остготам короля Вітимира вдалося схопити і стратити Божа разом із синами й 70 старшинами. У VІ ст. слов’янські племена стали грізними сусідами для Візантії. Саме тому у Візантії з’явилися спеціальні стратегічні керівництва (настанови), присвячені, зокрема, й питанням боротьби з венедами, антами і склавенами. Щодо військових здібностей і способів бойових дій давніх слов’ян наведемо характеристику, надану вище згадуваним імператором Маврикієм: «Битися зі своїми ворогами вони воліють у місцях, порослих лісом, тіснинах, над урвищами; вміло влаштовують засідки, раптові напади, використовують хитрощі, і вдень і вночі, вигадуючи багато різних способів. Усіх перевищують своїми уміннями переправлятися через ріки. Мужньо витримують перебування у воді, часто у разі раптового нападу на них, лягають на дно водойми, дихаючи через спеціально виготовлені з очерету трубки, і в такому стані можуть знаходитися багато годин, доки не мине небезпека... Кожен з них озброєний двома невеликими списами, а дехто має великі щити, міцні, але важкі для ношення. Використовують також дерев’яні луки і малі стріли, наконечники яких оброблюють отрутою...». До бою слов’яни йшли спочатку невпорядкованою громадою. Маврикій продовжує: «Вони не знають бойового ладу, не вміють діяти впорядкованими лавами у правильній битви на відкритій і рівній місцевості. У боротьбі вживають радше засідок і підступів, як сили...». Пізніше, за прикладом краще організованих сусідів, слов’янські племена багато запозичили з їх устрою. Насамперед, вони швидко озброювалися візантійськими прийомами ведення війни. Сміливість, раптовість дій, завзятість, наполегливість, уміння використовувати місцевість — всі ці якості забезпечували успіх слов’янських нападів на візантійські володіння і перемоги над візантійською армією, яка значною мірою складалася з найманців. За високі бойові якості візантійські імператори наймали слов’янські дружини, а слов’янських князів призначали на високі командні пости в армії. Поступово загальнослов’янська спільність розділяється на три великих відгалуження — східну, західну та південну. Упродовж VII-VIII ст. у середовищі південних і західних слов’ян складаються перші ранньодержавні утворення (держава Само, Велика Моравія). На той час цілісність держави дуже залежала від особи князя, особливо його військового таланту. Якщо володар був талановитий, міг створити боєздатні збройні сили й силою свого авторитету міг тримати у єдності різні племена, то держава розвивалась успішно. Коли ж верховна влада ослаблювалась, ослаблювались і збройні сили, відразу починалась внутрішня боротьба. Відокремлювались племена, починалась боротьба за владу — держава розпадалася. Потрібно було багато часу і зусиль для того, щоб державу знову сконсолідувати, створити її нову військову й політичну організацію. У той самий період у східних слов’ян формуються досить стабільні етнополітичні утворення — союзи племен, зміц№8/2015

Другий період в історії українського національного війська припадає на часи виникнення та розквіту Запорозької Січі, становлення козацької держави Богдана Хмельницького та українського реєстрового козацтва у складі Російської імперії (ХV-ХVІІІ ст.) нюються міжплеменні воєнні союзи, в ареалі яких до ІХ ст. формуються політико-адміністративні, ремісничо-торговельні й культові центри. Окремі з них (Київ, Чернігів, Полоцьк та ін.) згодом стали першими давньоруськими містами, інші ж залишилися місцями дислокації військових дружин. Їх зародження проходило у складній обстановці, що характеризувалася грабіжницькими походами норманських дружин зі Скандинавського півострова усередину європейського континенту. Нормани (вікінги, варяги) проникають на морське узбережжя від Данії і Півночі Франції до Сицілії та Східної Європи. У Західній Європі їм вдалося закріпитися й організувати ряд невеликих держав, а у землях слов’ян вони зустріли рішучий опір. У процесі подальшої боротьби з варягами східнослов’янські племена консолідуються у могутні союзи і політичні об’єднання. На основі союзів східнослов’янських племен (полян, сіверян, деревлян, дулібів, волинян, бужан, хорватів, уличів, тиверців, кривичів, дреговичів, полочан, словен, в’ятичів) виникають окремі князівства. Найбільшу активність, щодо об’єднання і консолідації виявили племена полян, що населяли територію Подніпров’я. Саме на цій території і почала складатися нова держава. Важливим моментом у процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування Києва. Відомі на сьогодні археологічні й писемні джерела дають підстави твердити, що це сталося наприкінці V — у першій половині VІ ст. На тривалий час (аж до другої половини ХІІІ ст.) Київ став головним політичним центром східних слов’ян і Давньоруської держави. Спираючись на дружини полян — русів, київський князь володарював над усіма тими племенами, головні ріки яких текли до Києва: над деревлянами (річки Ірпінь, Тетерів), дереговичами (Прип’ять, Дніпро), радимичами (Сож), сіверянами (Десна, Дніпро). У VІІІ-ІХ ст., за Нестором, у середньому Подніпров’ї складається Руська земля, до складу якої увійшли на тому етапі увійшли землі полян, деревлян і сіверян. У ІХ ст. внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов’янських племен і впливу сусідніх народів склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. Охоплюючи величезну територію — від Балтійського й Білого морів до Чорного моря, від Карпат і до Волги — Русь становила історичну важливу контактну зону між арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Русь (Київська Русь) здобула міжнародне визнання, стала значною воєнно-політичною силою в Європі. Про це свідчать численні арабські та візантійські автори, скандинавські саги та французькі епічні твори, де Русь постає великою країною,

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» що посідає важливе місце у системі європейських політичних і економічних зв’язків. Від середини ІХ століття літописи починають послідовний виклад історії Київської Русі. У цей історичний період відбувається зміна економічних відносин, оформлення ієрархії суспільства, передусім класу правителів (феодалів). На вищому щаблі знаходилися князі — удільні князі підпорядковувалися великому князю київському, який фактично був главою держави. Період становлення Давньоруської держави у військовому відношенні характеризується значною кількістю далеких походів і зіткненнями усередині Руської землі, що закарбовано в епосі й фольклорі — складених свого часу билинах і сказаннях, частина яких записана літописцями. Крім того, багато відомостей про військову справу у Київській Русі містять твори візантійських і арабських письменників-хроністів. Вони сповіщають про часи княжіння у Києві Аскольда і Діра, що позначались цілою низкою важливих подій. Особливо розголосу набув похід руських дружин Аскольда на Константинополь у 860 році. Цей похід відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Облога Царгорода стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких хроніках: із посиланням на «Літопис грецький» Нестор у «Повісті временних літ» відзначає, що від цього часу «почав прозивати Руська земля». Тобто, відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією Київської держави. Тим часом, на другу половину ІХ ст. Київська Русь являла собою значну військово-політичну силу, що владно входила в коло європейських держав. При формуванні війська князь запрошував з собою у похід слов’янську молодь, яка складала основну частину війська. Київські князі, що підкорили низку слов’янських і неслов’янських племен, могли збирати під свої знамена значне військо. Ядро війська складала дружина великого київського князя, яка складалася зі «старшої дружини» (феодальна знать — бояри, княжі мужі), «молодшої дружини» (залежні від князя люди — отроки тощо), місцевих феодалів, загального народного ополчення — «воїв» і окремих загонів феодального ополчення. Одним з найвизначніших походів, здійснених у той час, був похід війська князя Олега на Візантію у 907 р. Військо київського князя на 2 тис. бойових лодій з 80 тис. воїнів спустився від Києва по Дніпру, переплив Чорне море, підійшов до Царгорода (Константинополя) та обложив його з моря. Частина військ йшла до Константинополя суходолом. Візантійський імператор не наважився дати бій і відкупився великим оброком та укладанням невигідного для Візантії договору. На честь своєї перемоги і примирення, за звичаєм тих часів, Олег прибив свій щит на воротах Константинополя. Відомо, що у цьому поході у війську князя Олега були дружини новгородців, кривичів, деревлян, радимичів, полян, сіверян, в’ятичів, хорватів, дулібів, тиверців. Були також дружини із неслов’янських народів: варяги, чудь, меря. Для великих походів, в якості тимчасових союзників, запрошувалися варяги, степові кочовики — печеніги і половці, угри і болгари. Поряд з тимчасовим військом, що набиралося для певного походу, великі руські князі оточували себе постійною дружиною, чисельність якої складала від кількасот до 3 тис. осіб. Воїни-дружинники жили у своїх садибах, селах, а частина молодшої дружини — при княжому дворі і повсюди супроводжувала князя; з її складу призначалися командири ополчення. Бояри також мали своїх дружинників і отроків. Окрім володіння землею в якості васалів князя дружинники користувалися часткою воєнної здобичі і постійними пожертвами з боку князя. Дружина (бояри, мужі) входили до складу

18

постійної ради при князеві. Крім того, дружина стягала данину й чинила суд на місцях, упродовж тривалого часу утворюючи примітивний адміністративний апарат. Варягів у якості найманого війська використовували лише у Х-ХІ ст. в невеликій кількості. Значно більшою була чисельність найманих кочовиків, зокрема половців (іноді до 20 тис. осіб), які відзначалися жорстокістю і грабунками. Існування дружинної форми державності завершується за часів правління Володимира Святославича. Період формування феодальних відносин був заповнений численними війнами. Взагалі, упродовж усього свого існування Київська Русь була у бойовому стані, в ії історії не існувало скільки-небудь тривалого мирного періоду. Але у той період війни велися переважно з метою об’єднання родів і племен у єдині соціально-економічні утворення (держави). Політичні цілі війн зумовлювали рішучість стратегії, характерною рисою якої було прагнення досягнути раптовості, здійснити вторгнення на територію ворога з кількох напрямків і розбити його у польовий битві. Перед нападом вивчали противника, всілякими способами сіяли ворожнечу між ним і його союзниками, залучали союзників на свій бік, підкупляли знать з ворожого табору. Одночасно приділяли увагу питанням організації своїх володінь і закріплення захоплених територій. Для цього створювали лінії оборони, фортеці й укріплення, організовували сторожову службу на кордонах. Через те, що походи і війни нерідко велися великими силами і на значну відстань, важливого значення набувала проблема транспортування військ і забезпечення їх необхідними припасами. Тому походи часто проводили уздовж великих рік, при цьому кіннота і частина піхоти пересувалася уздовж берега, а друга частина піхоти і припаси транспортувалися кораблями (човнами) рікою. Такий спосіб пересування широко застосовували великі князі Київські: Олег, Ігор, Святослав, Володимир. Військо великого князя складалося з кінноти, піхоти, воєнно-інженерних загонів і флоту. Головним родом військ була піхота. Залежно від озброєння піхоту і кінноту поділяли на важку і легку. За рівнем розвитку легкої піхоти Київська держава випереджала тодішні країни Західної Європи, де переважала рицарська кіннота. Піше військо часто заходило далеко у степ (при походах на половців), без піхоти князі часто не наважувалися вступати у бій, а в сутичках з кіннотою піхота нерідко одержувала перемогу. Через те, що коней слід було постійно годувати підніжним кормом, а також легше добувати провіант для військ, війни переважно велися у літній період. Легку кінноту давньоруської держави часто складали кочовики (берендеї, торки, половці). Важка кіннота складала частину княжої дружини. Флот Київської Русі використовувався як для боротьби з флотом противника, так і для транспортування водним шляхом піхоти Таким чином, на основі об’єднання східнослов’янських земель була утворена Давньоруська держава, яка мала сильну армію, засновану на певних принципах, на слов’янських звичаях і обрядах, що стали у основою формування військових традицій війська Київської Русі і у подальшому трансформувалися в традиції українського національного війська. Історичний етап зародження давньоруського війська (до Х-ХІ ст.), становлячи частину періоду, пов’язаного із зародженням, становленням, розквітом і падінням Русі, являє яскраву сторінку національної історії. Він важливий не лише для розуміння витоків і подальшого розвитку українського війська, а й для усвідомлення процесу формування української ідентичності та важливості справи захисту Української держави. №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проект «ОВ»: На захисті Державного кордону

Досвід охорони кордонів для України Світовий досвід охорони сухопутних кордонів країн світу є актуальним та важливим у визначенні національних пріоритетів в облаштуванні державного кордону України

Лисий М.І., полковник, доктор технічних наук, доцент, Національна академія державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького

В

діяльності багатьох організацій та установ широко використовується так званий «принцип аналогії», який обумовлює використання апробованих практикою технічних рішень та тенденцій розвитку різнопланових систем. Це повною мірою стосується питань охорони державного кордону України, які повинні враховувати тенденції розвитку безпекового середовища країни і зокрема ситуації, що склалася на українсько-російському кордоні на даний час. «Сіткова огорожа безпеки» Ізраїлю Охорона кордонів в Ізраїлі є національним пріоритетом, оскільки характер прикордонних загроз дуже серйозний і безпосередньо впливає на існування держави. Організація охорони кордону покладена на ізраїльську прикордонну поліцію (МАГАВ), яка є воєнізованою №8/2015

Ворович Б. О., генерал-майор у відставці, кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського

частиною поліції Ізраїлю. В МАГАВ у 4-х основних підрозділах налічується близько 8000 офіцерів (дані за 2001 рік). Терористичні атаки палестинців на міста Ізраїлю значно посилилися після вересня 2000 року і забрали понад 900 життів (більше 6 тис. поранених). Це змусило уряд Ізраїлю приступити до створення спеціального укріпленого сигналізаційного загородження довжиною декілька сотен кілометрів, з контрольованими загороджувальними і маскованими засобами виявлення та відеоспостереженням. У ізраїльській пресі воно отримало назву «сіткова огорожа безпеки» (security fence), хоча по суті представляє потужне фортифікаційне багаторядне загородження шириною до 50 м, основна лінія огорожі має висоту не менше 3 м. На думку експертів і спостерігачів, правильна назва — «стіна безпеки»

Рогов П. Д., полковник запасу, кандидат технічних наук, Центр воєнностратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського

(«стіна» або «електронна стіна»), тим більше що в деяких місцях основна огорожа виготовляється з бетонних плит висотою 8-9 м. Проектом передбачено дві різних стіни безпеки — основна, умовно названа прозора або сіткова, і додаткова — непрозора або бетонна. Остання встановлюється в місцях підвищеної небезпеки, поблизу комунікацій, доріг та ізраїльських поселень, перешкоджаючи прицільному вогню снайперів з палестинських населених пунктів. Основна огорожа сітчастого типу (вита сітка, рідше зварна) висотою 3 м оснащена сигналізацією, блокуючою «перелаз» і «перекушування». До основної огорожі із зовнішнього боку примикає смуга шириною до 10 м, в якій встановлені протипідкопні засоби виявлення сейсмічного типу; далі йде траншея шириною до 3 м та глибиною до 2 м, що перешкоджає прориву автотранспорту. Ще далі складена піраміда

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

з шести (3 — 2 — 1) ліній спірального колючого дроту (стрічки) висотою до 2 м. На видаленні до 30 м в ґрунті можуть потайно розташовуватися пасивні засоби виявлення розвідувального типу, які забезпечують раннє виявлення людей (порушників) до їх зіткнення з огорожею. Глибока траншея є досить хорошим гасителем помилкових сейсмічних перешкод, які можуть бути викликані активністю ізраїльських солдатів і техніки з внутрішньої сторони основної огорожі. До основної огорожі зсередини примикає контрольно-слідова смуга шириною не більше 5 м, яка призначена для візуального контролю можливого перетину кордону, у тому числі помилкових, наприклад, тварин. Після КСС йде дорога з твердим покриттям (асфальт, щебінь) для проїзду патрульних машин і військової техніки. До дороги примикає смуга ґрунту шириною 3-5 м, під якою можуть знаходитися додаткові масковані засоби виявлення, наприклад

20

магнітометричні або радіохвильові. Далі йдуть загородження з 1-6 колючих спіралей і камери спостереження видимого та ІЧ-діапазону, встановлені на блок-постах або кулезахищених мачтах висотою до 15 м. На відстані 30-50 м від електронної стіни розміщуються кулезахищені пости спостереження висотою до 10 м, що нагадують дзоти часів Другої світової війни, де знаходяться спостерігачі ЦАХАЛ — МАГАВ, розташовано телекомунікаційне та сигналізаційне обладнання. Водопропускні споруди обладнуються як бетонні тунелі і перекриваються масивними сигналізаційними ґратами з чутливими елементами усередині конструкцій). Пости спостереження знаходяться у зоні видимості на відстані 300-500 м один від одного. Вся сигналізаційна та спостережлива інформація в реальному часі транслюється на найближчий КПП та на центральний КПП цього району. У районах підвищеної небез-

пеки, при наближенні кордону до трансізраїльської автостради, палестинських селищ (звідки можуть діяти снайпери), узбережжя Середземного моря, аеропорта, лініям зв’язку і трубопроводам, а також в околицях місць Єрусалим, Віфлієм, Калкілія, Тулкарм, Абудіс, Рамалла стіна стає бетонною, висотою до 9 м. Зверху такої стіни можуть бути встановлені віброчутливі або просто колючі «козирки». Пости спостереження вбудовані в бетонну стіну на відстані 300 м один від одного. Стіна безпеки є найбільшим індустріальним проектом за всю історію Ізраїлю, вартість 1 м рубежу складає за різними оцінками від $1500 до $4100 (в середньому $2300). Технічну основу охорони електронної стіни складають системи спостереження — телевізійного (у видимому вдень, ІЧ вночі діапазонах) і радіолокаційного, зокрема, використо-

№8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вуються скануючі радари типу Spider виробництва Controp. До останніх пред’являються жорсткі вимоги по дальності (не менше 500 м), всепогодності та ін. Розробляються і застосовуються в окремих місцях нові технології, такі як відеодетектування (з автоматичною видачею сигналу тривоги), патрулювання кордону за допомогою невеликих тактичних аеростатів. Застосування радарів поблизу «стіни» є повсюдним (особливо вночі), оскільки тут практично відсутня природна популяція тварин. Широке застосування для патрулювання кордону знайшли безпілотні літальні апарати з розмахом крил до 2 м. Такі розміри обумовлені необхідністю малопомітності для стрілецької зброї, яка поширена в Палестині. Ефективність ви-

№8/2015

явлення підготовлених порушників-терористів (у тому числі груп) до 0,9-0,95, що можна вважати кращим результатом у світі. Неглибокі тунелі між Єгиптом і Газою, що використовуються для контрабанди зброї, виявляються ЦАХАЛ, які використовують засоби сейсмічного моніторингу, а також за допомогою космічної розвідки та оперативним шляхом. Радикальним способом боротьби з підземними тунелями на єгипетську територію стало будівництво уздовж кордону «філадельфійського коридору» — морського каналу довжиною до 5 км і глибиною 15-20 м. Тактико-технічні характеристики сигналізаційного озброєння «стіни безпеки» Ізраїлю є державним секретом та не розкриваються в літературі. Аналіз джерел інформації дозволяє відмітити, по-перше, що для сигналізаційного озброєння використовуються засоби виявлення, які забезпечують функціонування без технічного обслуговування протягом три-

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стіна безпеки є найбільшим індустріальним проектом за всю історію Ізраїлю, вартість 1 м рубежу складає за різними оцінками від $1500 до $4100

»

валого часу (не менше 8-10 років). Подруге, при встановленні сигналізаційних загороджень при загальній довжині кордону близько 2 тис. км вирішальним чинником є економічний фактор, а саме, мінімум погонної вартості. Але там, де загрози максимальні, витрати не враховуються. По-третє, сигналізаційна компонента охорони ув’язується з іншими компонентами охорони — розвідкою, оцінкою ситуації (відеопідтвердженням істинності події), реагуванням залежно від загрози та затриманням (знищенням) порушників. Принцип дії засобу виявлення загороджувального типу tawt-wire заснований на фіксації зміни натягнення дротяних ниток (за допомогою балансного датчика) при контакті з порушником. Вони мають, на думку експертів, найбільшу сигналізаційну надійність (з усіх можливих) по виявленню порушників, які намагаються їх подолати шляхом «перелазу» або «перекушування». Вірогідність виявлення навіть підготовлених порушників оцінюється не менше

22

0,99. В природних умовах Ізраїлю (відсутність снігу, сильного вітру) такий виріб як DTR-2000 виробництва Magal забезпечує середнє напрацювання на помилкову тривогу 2100 годин на 1 км рубежу, який охороняється. Єдиний реальний спосіб подолання — це підкоп під загородження, але це контролюється за допомогою сейсмічного геофонного або оптоволоконного засобу виявлення, встановленого на фундамент загородження або поблизу нього. Перевагою засобу виявлення типу tawt-wire являється їх мінімальне технічне обслуговування, при цьому налаштування на зміну температури здійснюється автоматично. Основним недоліком є підвищена погонна вартість, яка становить близько 200 дол./м. Маючи мінімальну парусність, загородження мало чутливі до вітру; аналогічні сигналізаційні загородження стоять на кордоні з Сирією на Голанських висотах, де швидкість вітру в поривах досягає 30 м/с. Бетонний цоколь висотою ~50 см оберігає руйнування комунікацій від пострілів вогнепальної зброї, забезпечує довговічність та стійкість металевих опор. Конструкція огорожі забезпечує його довготривалу (більше 50 років) експлуатацію, вкладені кошти окупаються за 3-5 років. Ізраїльські фірми Magal, RBtec та інші, а також американська Detekion виробляють дуже надійні системи виявлення (відповідно типу Yael-18, Razealert, Sensor Coil 600),

у яких кабельний вібраційний датчик вбудований в колюче стрічкове загородження, у тому числі в основу стрічку. Їх сигналізаційна надійність дуже висока (перевірено на прикладі охороні в’язниць особливого режиму). Зварна сітка має меншу гнучкість (менші корисні сигнали вібрацій), більш стійка до впливу вітру та зіткненню з малими тваринами та птахами. Вібраційні засоби виявлення, що блокують таку сітку, мають підвищену чутливість, наприклад Intelli-Flex, FPS-3 виробництва Magal, які використовують спеціальний пьезокабель — розподілений мікрофон. В місцях підвищеної небезпеки сигналізаційне загородження посилене маскованими розподіленими пасивними засобами виявлення, які встановлені в ґрунт в 2 — 5 м від нього (щоб зменшити вплив вітрового навантаження через коливання фундаменту). Пасивний принцип виявлення не дозволяє визначити їх місцезнаходження та здійснити їх обхід. Як показує аналіз інформаційних джерел, найбільш поширені в Ізраїлі магнітометричні засоби виявлення, які в порівнянні з сейсмічними мають набагато вищу завадостійкість, особливо до впливу тварин і вітру. Використовується встановлення розподіленого магнітометричного засобу виявлення типу MBS- 405 (довжиною до 500 м) поруч або перед сітковим загородженням, чутливі сегменти кабелю вирівнюються за довжиною та потім засипаються ґрунтом. Чутливість засобу виявлення №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дозволяє надійно виявляти порушника не лише зі зброєю, але і при наявності у нього побутових феромагнітних предметів. Технічного обслуговування масковані засоби виявлення не вимагають, енергоспоживання знаходиться на рівні сотень мВт. Найбільшу сигналізаційну надійність має маскований радіохвильовий засіб виявлення на основі ефекту лінії витікаючої хвилі (ЛВХ). Закопаний в ґрунт коаксіальний кабель з перфорованим екраном випромінює електромагнітну енергію в діапазоні частот 40-60 МГц, інший коаксіальний кабель її приймає. Внаслідок чого формується об’ємна зона виявлення (перерізом 1х2 м); вторгнення в неї порушника призводить до зміни енергії, що приймається, та видачі сигналу тривоги. ЛВХ можуть встановлюватися на критичних, окремих напрямах і забезпечує приховане виявлення всіх способів подолання рубежу порушником, включаючи неглибокий (до 2 м) підкоп, але виключаючи екзотичні способи (за допомогою дельтаплану, парашута, глибокого підкопу). Недоліками засобу виявлення такого типу являються відносно велика вартість та енергоспоживання (до 10 Вт), невелика довжина зони виявлення (до 200 м). В матеріалах публікації щодо охорони сухопутних кордонів Ізраїлю відзначається наступне. 1) Головна загроза безпеки держави Ізраїль — поодинокий і груповий терор, який здійснюється добре підготовленими та озброєними порушниками. Терор «підживлюється» ідеологічно та матеріально (рівень життя арабського населення, з якого вербуються терористи, вкрай низький). Охорона кордону як перший рубіж запобігання загрозі є національним пріоритетом, вимагає дуже значної напруги людських і фінансових ресурсів держави. 2) Небезпека загроз обумовлює велику насиченість кордону особовим складом, основу якого складають військовослужбовці ЦАХАЛ, яким підпорядковується воєнізована прикордонна поліція. За приблизними оцінками насиченість складає: • 3-5 чол./км на Голанських висотах (охороняються військами ООН); • 5-7 чол./км на найменш проблемному Єгипетському кордоні (Синайській пустелі); • 15-20 чол./км на йорданському кордоні (охорона в обидва боки); • до 30-40 чол./км на кордоні з GS, WB. 3) В цілому охорона сухопутного кордону Ізраїлю здійснюється військовим способом з використанням ТЗО, основу яких складають сигналізаційні загородження, інженерні загородження зі встановленими на них або поруч засобами виявлення порушників. №8/2015

• • • • • •

Вони перераховані нижче в порядку убування значущості та відповідної міри оснащеності: «стіна безпеки», що відділяє західний берег річки Іордану; огорожа безпеки на кордоні з сектором Газа; суцільні сигналізаційні загородження на кордоні з Йорданією; сигналізаційні загородження на кордоні з Ліваном; сигналізаційні загородження на кордоні з Сирією; інженерне загородження на кордоні з Єгиптом. 4) «Стіна безпеки» є найбільш досконалою у світі, являє територіально розподілену систему охорони з високою ефективністю виявлення навіть підготовлених порушників. 5) Два світові лідери в області створення ТЗО і засобів спостереження та розвідки — ізраїльські фірми Magal і Elbit/Ortek забезпечують оснащення кордонів та сил охорони

сучасними технічними засобами, у тому числі індивідуального застосування. При охороні кордону Ізраїлю широко використовуються відеоспостереження у видимому та ІЧ-діапазоні (у тому числі з функцією автоматичного виявлення), радари (у тому числі кругового огляду, з автоматичним детектуванням рухомих цілей), малі безпілотні літальні апарати. У планах Ізраїлю — розробка автоматичної системи виявлення та знищення порушників, захищених аеростатів (повітряна розвідка), системи надійного виявлення глибоких підкопів. 6) Ізраїльський досвід охорони сухопутного кордону показує, що надійна охорона кордону держави від вторгнення підготовлених порушників неможлива без сигналізаційних загороджень, які дозволяють забезпечити велику вірогідність їх виявлення. Додатково вони забезпечують затримку порушників, відсікають випадкових порушників, позначають зону охорони. Сигналізаційні загородження забезпечують високу ефективність охорони

Головною загрозою національної безпеки США є нелегальна міграція, — тільки затриманих порушників щорічно зареєстровано більше 1 млн. чоловік, з яких 97-98% проникає в США через південний кордон з Мексикою»

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мексиканський кордон поділений на 9 секторів, які у свою чергу діляться на 76 постів спостереження. Середня довжина сектору складає 350 км; мінімальна — близько 100 км; зона відповідальності поста складає в середньому 40 км» сухопутного кордону, якщо вони є суцільними упродовж десятків кілометрів, принаймні не менше 50-80 км. Бар’єр для нелегалів США має два сухопутні кордони — північний з Канадою (довжиною 8900 км, що на 1/3 проходить по річках і озерах) і південний довжиною 3200 км, що проходить на висоті до 1500 м по пересіченій місцевості. Річний бюджет охорони складає близько $10 млрд., з нього безпосередньо на охорону витрачається близько $2 млрд. Мексиканський кордон поділений на 9 секторів, які у свою чергу діляться на 76 постів спостереження. Середня довжина сектору складає 350 км; мінімальна — близько 100 км; зона відповідальності поста складає в середньому 40 км. Сектор є відносно незалежним підрозділом і має свій штат. Насиченість агентами різна: від 16 осіб/км (Сан-Диего) до 5 осіб/км в Арізоні та мінімум 2 осіб/км в Нью-Мексиці. В цілому, охорона кордону США здійснюється оперативним методом, при цьому основне «навантаження» несе особовий склад, який здійснює патрулювання та іншу оперативнослужбову діяльність із залученням індивідуальних і колективних технічних засобів сигналізаційного прикриття та спостереження. Широко використовується розвідка, у тому числі космічна, авіаційна, агентурна тощо. Головною загрозою національної безпеки США є нелегальна міграція, — тільки затриманих порушників щорічно зареєстровано більше 1 млн. чоловік, з яких 97-98% проникає в США через кордон з Мексикою. Сигналізаційне прикриття кордону США з 1997 року реалізується за допомогою національної інтегрованої системи сигналізації ISIS (Integrated Surveillance Intelligence System), яка являється, по суті, глобальною геоінформаційною системою (ГІС) безпеки. Система підтримує формат GPS, передає інформацію по радіоканалах УКХ, телефонним і дротяним (переважно оптоволоконним) лініям, GSM, Internet. У 2004 році ISIS стала частиною загальної американської системи безпеки ASI (America’s Shield Initiative), яка в листопаді 2005-го була перетво-

24

рена в SBI (Secure Border Initiative) або «Ініціативу безпечного кордону». Генеральним підрядчиком ISIS була компанія International Microwave Corp., яка пізніше поглинена корпорацією L-3 Communications, і відома своїми новаторськими розробками приладів нічного бачення та сигналізаційно-розвідувального комплексу REMBASS. До 2004 року на кордоні США було встановлено понад 20 тис. радіоканальних автономних засобів пасивного типу виявлення і близько 800 телевізійних камер видимого та інфрачервоного діапазону, які забезпечили основну сигналізаційну компоненту ISIS. На оснащення ТЗО кордону у рамках ISIS було витрачене близько $430 млн., вартість телевізійного обладнання склала $240 млн. Стаціонарний пост (станція) спостереження є базовим елементом ISIS, який охоплює зону відповідальності кордону довжиною від 10 до 60 км і цілодобово обслуговується як мінімум двома операторами-офіцерами, що отримали спеціальну підготовку. Пости спостереження посилають інформацію до центрального посту охорони сектора кордону. На постах або поблизу них зосереджені основні сили реагування — патрулі. Сигнали від ТЗО ідентифікуються за допомогою денного і нічного відеоспостереження та розвідку. Після цього дані передаються мобільному наряду для затримання порушників. З метою інженерного посилення кордону в деяких місцях обладнані фізичні бар’єри — огорожі для затруднення вторгнення людей (металеві сітчасті або з профільованого тонкого листа), бетонні надовби — для перешкоди проїздам автомобілів. В 2005 році на відстані 40 м углиб території США почалося будівництво нового двохлінійного сітчастого загородження висотою 4,3 м. Між лініями загородження прокладена ґрунтова автомобільна дорога для патрулювання. Загородження обладнано стаціонарною сигналізацією, охоронним освітленням і відеоспостереженням, що суттєво підвищує ефективність охорони в цілому. Одночасно уздовж деяких міських прикордонних зон (Арізона, Техас) почалося будівництво нових сигналізаційних огорож, оснащених відеоспостереженням і сигналізацією. Вартість

такого рубежу складає близько $2600 за погонний метр. Загородження, крім поліпшення сигналізаційної функції, додатково забезпечує затримку порушників, необхідну для швидкого реагування сил охорони, але його будівництво наносить значний збиток довкіллю (міграція тварин, забруднення повітря та іригаційних систем). Проте «страхітлива» огорожа може бути вагомим психологічним чинником, стримуючим потенційних порушників. Показово, що будівництво навіть недосконалого і несуцільного загородження на кордоні штату Каліфорнії дозволило з 1995-го по 2005 рік знизити кількість нелегальних іммігрантів в 3,5 рази. Засоби сигналізації інтегруються в єдиний охоронний комплекс поста та округу за допомогою ISIS. До складу охоронного комплексу водять: • стаціонарні телевізійні камери високого роздільної здатності, які встановлюються на мачтах або платформах та працюють вдень при природному освітленні, а вночі — при сигнальному; • стаціонарні інфрачервоні відеокамери або тепловізори на платформах; • інтелектуальні відеодетектори, які обробляють інформацію з телевізійних відеокамер в автоматичному режимі; №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стаціонарні радари (РЛС) на мачтах в місцях з плоским рельєфом місцевості, які чутливі до прихованого руху порушників і транспорту; • мобільні радари на автомобілях для ведення розвідки в місцях, які важко контролюються; • мобільні телевізійні та ІЧ-камеры, які встановлені на автомобілях, вертольотах, малих літаках, аеростатах; • стаціонарні (рідко) і радіоканальні пасивні засоби виявлення, що встановлюються в/ на грунт — переважно сейсмічні, а також магнітометричні та інфрачервоні — пасивні; • допоміжні системи, включаючи охоронне освітлення, мікрофони та інші. Насичення прикордонної смуги сигналізаційними датчиками призводить до збільшення і без того великого потоку помилкових тривог, що досягає 90% від кількості усіх тривог. Виявляюча здатність датчиків суттєво менше відеокамер. Наприклад, на південному кордоні близько 57% порушників затримується завдяки відеоспостереженню, тоді як за допомогою сигналізації затримується всього 1% порушників. Навіть спостереження місцевих жителів за прикордонною смугою і своєчасне сповіщення про тривожні ситуації на практиці дає більший ефект. Найбільш частою причиною по№8/2015

милкових тривог сигналізації є дикі тварини і велика рогата худоба. Відзначається, що найменш завадостійкими є сейсмічні засоби виявлення, проте вони є найбільш чутливими, тому найбільш поширені. Інфрачервоні засоби виявлення погано працюють коли навколишня температура наближається до 36°С, магнітометричні — нечутливі до порушників, у яких немає феромагнітних предметів в амуніції, одязі та взутті. На близьку перспективу сплановано будівництво близько 1400 км сигналізаційних та протиавтомобільних загороджень, широке використання безпілотних літаків-розвідників, розвідувально-сигналізаційних систем типу EIDS (HARRIS RF-5400 Falcon), розвідувальних і телекомунікаційних супутників, аеростатів з встановленими на них радарами. Основу системи охорони кордону складуть відео- та ІЧкамері стаціонарного і мобільного розгортання. Конгрес США рекомендував розглянути можливість будівництва загороджень на канадському кордоні, де їх фактично немає. У пресі висловлюється сумнів з приводу економічної ефективності застосування безпілотних літаків, незважаючи на їх безперечні переваги. Основними недоліками визнані відносно малий ресурс роботи і схильність до аварій,

— приблизно в 100 разів вище, ніж для малих літаків. Проте, беспілотники Hermes 450 виробництв Elbit/Silver Arrow (Ізраїль), які патрулюють кордон в Арізоні, мають тривалість польоту при середній швидкості 110 км/год — 20 годин (на висоті 2,9 — 5,5 км). Їх вартість — $2 млн., вага — 500 кг, розмах крил — 10 м, довжина — 5,5 м. Для безпілотника фірми General Atomics Mariner, що використовує для розвідки військово-морський флот США, характерні суттєво великі вартість і розміри (довжина — 26 м, розмах крил — 16 м), проте він може бути в повітрі понад 50 годин. Тому традиційні види повітряної розвідки та патрулювання кордону за допомогою малих одномісних літаків або вертольотів (типу Blackhawk, (вартість $9 млн.), будуть залишаться ще довгий час. Для зменшення впливу людського чинника при оцінці відеоспостереження продовжують розроблятися і впроваджуватися різні системи автоматичного відеодетектування тривожних ситуацій на кордоні, зокрема компанією Vista Scape Security Systems. Радикальне вирішення питання підвищення ефективності пов’язане з будівництвом суцільної потрійної «національної» сітчастої сигналізаційної огорожі довжиною 2300 км, аналогічно зведеної огорожі в Ізраїлі для розмежування з палестинськими територіями. Будівництво такої огорожі, за різними даними, оцінюється від $4 до $8 млрд., вартість погонного метру в середньому складає $2600. При спрощенні конструкції і зменшенні сигналізаційного забезпечення передбачається зменшення вартості в десятки разів. Огорожу пропонується розміщувати на відстані близько 20 м від справжньої розмежувальної лінії углиб території та оснащувати спеціальними попереджувальними знаками, що добре спостерігаються з «того боку». Для обладнання «національної огорожі» пропонується встановлювати радіоканальні автономні сейсмічні датчики (руху) з радіусом виявлення близько 25 м. За їх сигналом відеокамери можуть ініціюватися і передавати інформацію на пульт відеоспостереження (передбачається 1 пульт на 64 камери або в середньому на 25 км кордону, що охороняється). З матеріалів публікацій щодо охорони кордонів США відомо наступне. 1) В цілому охорона сухопутного кордону США аж до теперішнього часу здійснюється оперативним способом (автомобільне патрулювання, розвідка) із залученням ТЗО, основу яких складають відеоспостереження (у

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Порядок організації охорони зовнішнього кордону Євросоюзу в Республіці Польща за останні роки в ЄС визнається одним з кращих

»

видимому та ІЧ-діапазоні) і радіоканальні автономні сигналізаційні комплекси, засновані на пасивних фізичних принципах виявлення — сейсмічному (переважно), а також інфрочервоному і магнітометричному. Весь особовий склад має технічну освіту або навички, що дозволяє застосовувати та обслуговувати досить складні технічні засоби — стаціонарні і мобільні. 2) Південний (мексиканський) кордон США має дуже сильний «тиск», який обумовлений потоком нелегальних іммігрантів і становить близько 5 млн. осіб на рік. 3) Основною технічною ідеєю підвищення ефективності охорони, прийнятої у тому числі з урахуванням досвіду Ізраїлю та колишнього СРСР, є будівництво уздовж південного кордону США електронної трирядної сигналізаційної огорожі. У передгір’ях і пустелях Арізони та Нью-Мексики, де будівництво огорожі ускладнене або недоцільно, зведені протиавтомобільні бар’єри (протяжністю 800 км), а прикордонна смуга посилена радіоканальною сигналізацією, безпілотними літаками та аеростатами з телекамерами і радарами. 4) З появою і неухильним розширенням «національної» сигналізаційної огорожі, на південному кордоні здійснений перехід від оперативного способу охорони кордону до оперативно-військового або навіть до чисто військового. При цьому головні зусилля спрямовані не на розвідувально-пошукові заходи агентів CBP, а на сигналізаційне прикриття кордону за допомогою технічних засобів охорони. Найкращий кордон Євросоюзу Прикордонна варта Республіки Польща була створена 16 травня 1991 року. Порядок організації охорони зовнішнього кордону Євросоюзу в цій країні за останні роки в ЄС визнається одним з кращих.Польща має кордон загальною довжиною понад 3500 км. Сучасна система охорони державного кордону (зовнішнього кордону ЄС) включає організаційну, оперативну та технічну складові. На розвиток кожної з них як сама Польща, так і ЄС в цілому, витрачають великі кошти. Чимала частина цих коштів в останні роки спрямована на принципове вдосконалення прикордонної варти, яка організаційно входить до складу МВС республіки. У

26

2003 році загальна чисельність становила 13,5 тис. осіб.Прикордонні загони є основною ланкою прикордонної варти, що відповідають за охорону сухопутних ділянок державного кордону. Дислоковані, як правило, на території одного воєводства, вони включають: управління або штаб зі своїм апаратом, прикордонні застави, а також контрольно-пропускні пункти (КПП) в місцях перетину кордону з автомобільними дорогами і залізницями, туристичними стежками. Ці загони несуть основну службу з охорони кордонів і території на ширину до 300 км та у глибину 50 км, де вони взаємодіють з іншими силовими структурами. В структуру управління прикордонного загону, який відповідає за охорону сухопутної ділянки державного кордону, входять такі основні підрозділи (відділи): • охорони кордону; • КПП; • оперативно-слідчий; • санітарна частина, відділи — координації дій з іншими силовими структурами; • захисту інформації; • зв’язку та інформатики; • техніки та обслуговування; кадрів і підготовки персоналу; • фінансовий, • відділення нагляду та контролю (контррозвідки), що підпорядковується центральному командуванню; • відділення аналізу ризиків; • підвідділ «Плутон» (спецназ). • застави (від 5 до 17, в залежності від територіального поділу Польщі, довжини та важливості кордону); • КПП — від семи (на кордоні з Росією та Україною) до 57 (на кордоні зі Словаччиною і Чехією). У всіх діючих на східному кордоні Польщі загонах, а також у Карпатському, Любусском (кордон по річках Одер

і Нейсе) та морському (вздовж узбережжя Балтійського моря) є авіаційні відділи. До складу кожного відділу входять, як правило, один-два легких літаки та два-три вертольоти, призначених для забезпечення повітряного патрулювання кордону. Там, де ефективність авіації невелика або рівень загроз нижче, авіаційних відділів у прикордонних загонах немає. Однак кожному загону можуть надаватися один-два вертольоти. При цьому вони базуються та обслуговуються на найближчих до загону аеродромах. З 2002 року на озброєння прикордонної варти надходять вертольоти W3 «Сокіл», оснащені засобами ІЧ- і звичайного спостереження з апаратурою реєстрації результатів спостереження на базі персонального комп’ютера, які замінюють технічно застарілі вертольоти Мі-2, а в 2004-му були поставлені сім нових машин типу W-3RM «Анаконда», обладнаних системами ІЧ- і відеоспостереження. Для внутрішніх сухопутних кордонів середня довжина зони відповідальності однієї застави становить 31,5 км. В цілому сучасна охорона державного кордону на сухопутних ділянках країни передбачає здійснення паспортно-візового та товарного контролю на КПП, а також проведення активних оперативно-розшукових заходів поза місць їх розташування. Останнє передбачає виставлення рухомих і стаціонарних прикордонних нарядів (дві людини), як піших (від шести до десяти на заставу), так і на мотоциклах, двомісних квадрациклах TRX-300 виробництва фірми «Хонда», снігоходах типу «Скандік» (два-три на окремих заставах) або автотранспорті (оснащені автомобілем «Ленд-Ровер» і позашляховиком «Mepceдec-290GD»). До основних видів прикордонних №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нарядів відносяться дозор, секрет та патруль. Говорячи про технічну складову системи охорони кордону Республіки Польща (зовнішнього кордону ЄС), необхідно відзначити, що вона посилено охороняється. Це виражається в більшій кількості прикордонних застав, їх насиченості спеціальною технікою розвідувального характеру — радіоперехоплення, далекого телеспостереження, в тому числі в ІЧ-діапазоні, встановленої на високих конструкціях і пагорбах. Для оперативного способу охорони державного кордону країни технічні засоби спостереження (ТЗС) є основними, що дозволяють виявляти та затримувати порушників поза КПП. Будучи повсюдно поширеними, ТЗС поділяються на індивідуальні і системи спостереження на платформі — стаціонарної або рухомої, в якості якої може використовуватися автомобіль типу мікроавтобус, легкий літак або вертоліт. Щодо телевізійного та радіотехнічного спостереження (розвідки) вишки на відстані до 50 м зводяться на всіх прикордонних заставах, розгорнутих на кордоні з Росією, Білорусією та Україною, і практично відсутні на кордонах з країнами ЄС. Вони дозволяють вести відеоспостереження за суміжною територією на відстані до 30-40 км, здійснювати перехоплення УКХ-радіосигналів, отримувати сигнали з мобільних сигналізаційних систем в радіусі до 30 км. Таким чином, прикордонна варта Республіки Польща являє собою важливу ланку в системі державної безпеки країни. Нелегальна міграція, загроза поширення міжнародного тероризму, контрабанди товарів у великих розмірах, наркотрафік — це головні проблеми, які вирішує польська прикордонна варта.

№8/2015

З матеріалів публікацій щодо охорони кордонів Польщі відомо наступне. 1) Кордони Польщі в технічному плані оснащені по-різному. Східні рубежі насичені радіоєлектронними засобами охорони незагороджувального типу, кордони з ЄС у меншій мірі оснащені засобами охорони. 2) Засоби радіотехнічного спостереження забезпечують ведення розвідки, виявлення порушників завчасно на десятки кілометрів вглиб території суміжної держави. 3) Суттєвою складовою є оперативний спосіб охорони державного кордону. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 1) На сучасному етапі розвитку України буде корисним досвід Ізраїлю щодо облаштування небезпечних ділянок охорони та диференційоване облаштування кордону з різними країнами за прикладом Республіки Польщі. В охороні державного кордону необхідно мінімально використовуватися застарілі та витратні інженерні засоби. Доцільний перехід від застосування сигналізаційних систем і комплексів загороджувального типу до систем та комплексів дистанційного контролю (спостереження) з підвищеною перешкодостійкістю і надійністю роботи. 2) Щодо оперативної складової охорони кордону, то можна прогнозувати зменьшення її ролі за умови забезпечення ефективного функціонування ТЗО, засобів ускладнення пересування правопорушників. При цьому слід передбачити можливість модернізації зазначених засобів з метою недопущення пропуску підготовлених порушників та малопомітних транспортних засобів. Також, очевидно, КСС втрачає свою актуальність в охороні кордону, оскільки інформативну ідентифікацію правопорушника забезпечать засоби спостереження. Сумнівним є ефективність застосування суцільного рову, альтернативою

можуть служити звичайні надовби, малопомітні перешкоди. Доцільним є застосування комплексів охорони з засобами виявлення, наприклад, волоконно-оптичного типу, що використовують для охорони трубопроводів та найпростішого відеоспостереження з прожекторною підсвіткою. Перспективним також є застосування автоматизованих транспортних засобів. Загороджувальними системами доцільно обладнувати фланги КПП, а також ділянки, де поблизу кордону є населені пункти. 3) Проблемним завданням є впровадження військового способу охорони кордону на окремих напрямках, що вимагатиме як відповідного оснащення, так і підготовки прикордонних підрозділів. У перспективі слід передбачити зміни в організації структури Державної прикордонної служби України, правове врегулювання виконання функції не тільки охорони, а й оборони державного кордону. Щодо виявлення правопорушень, то за останні роки слід відмітити більш ширше використання повітряного і підземного середовищ, а саме появу малих повітряних транспортних засобів, а також застосування трубопроводів. Тому, слід передбачити можливості щодо виявлення ТЗО зазначених правопорушень. 4) В цілому інженерні загородження у вигляді бетонних і сітчастих заборів не втратили своєї актуальності, навпаки має місце їх розвиток. Орієнтовна вартість таких загороджень у поєднанні з сигналізаційними засобами становить $2600 за погонний метр для бетонного загородження і до $100 — для сітчастого. Технічні засоби охорони змінили вектор розвитку на забезпечення функції спостереження з автоматизованим виявленням і розрізненням порушників. Слід також у перспективі очікувати більш стрімкий розвиток засобів активного захисту кордону нелетальної дії.

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Іноземний досвід

Західне виховання

Як у Сполучених Штатах Америки, так і у країнах Європи патріотичному вихованню молоді, її фізичному та моральному здоров’ю приділяється прискіплива увага з боку держави — коштів на спеціалізовані програми освіти витрачається чимало та з неабиякою користю

В

Юзич Юрій, заступник голови Пласту НОСУ, головний експерт РПР з реформування молодіжної політики

28

американських середніх школах, як державних, так і приватних, реалізується федеральна програма підготовки молодших офіцерів запасу, а точніше, юнацькі курси JROTC (Junior Reserve Officers Training Corps). Ще в 1916 році президент США Вудро Вільсон підписав закон про на-

ціональну оборону, в якому говорилося і про початкову військову підготовку підлітків, яка повинна була вестися на курсах JROTC У 1964 році курси були значно модернізовані у відповідності зі спеціальним законом про підготовку молодших офіцерів запасу. Основними цілями JROTC стали: №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

виховання в підростаючому поколінні почуття громадянства і патріотизму; • розвиток впевненості у власних силах, лідерства; • поліпшення здатності спілкуватися і усно, і у письмовій формі; • підвищення рівня фізичної підготовки учнів, виховання поваги до американських збройних сил і їх ролі у захисті національних інтересів, розвиток командних та стройових навичок, основних військових правил. Як говориться в самій програмі, вона готує підлітків до того, щоб «краще служити своїй країні в якості лідерів та підготуватися до військової служби». Відповідальність за реалізацію цієї програми покладена на міністерство оборони. У зв’язку з цим в Пентагоні, а також в головних штабах видів збройних сил створені спеціальні управління, які координують та організують діяльність курсів JROTC. Щорічно на ці цілі Пентагон виділяє зі свого бюджету близько $400 млн. У 2012 році в 50 штатах США діяли 3229 шкіл з програмою JROTC, де навчались понад 600 тис. американських юнаків та дівчат. При цьому командування сухопутних сил курирувало 1555 шкіл, Повітряні сили — 724, ВМС — 619, морська піхота – 260. В обов’язок міноборони входить забезпечення курсів навчальними матеріалами, формою (носіння її обов’язково під час занять) і зброєю. Воно також повинно надавати навчальні табори для проведення занять і тренувань учнів на місцевості. •

№8/2015

Основний акцент робиться на підборі викладачів із числа офіцерів запасу. Школи зацікавлені, щоб у них діяли класи JROTC — вони отримують від держави значні фінансові та матеріальні кошти. Офіційні дослідження показали, що школярі, що навчаються на курсах JROTC, набагато старанніше ставляться до навчання і відрізняються більшою успішністю, серед них менше злочинців. Більшість шкіл пропонує три-чотири роки навчання JROTC. Для цього створюється спеціалізований клас, в навчальний план якого включають військову історію, військові статути, основи громадянськості і фізичну підготовку. Дві третини шкіл пропонують програми по навчанню міткої стрільби. Виїзди в навчальні табори, заняття по стрілецької підготовки, топографії та орієнтування на місцевості, підривну справу, водіння техніки та інше підвищують зростання інтересу до класів. Потрапити в такий клас вельми непросто. З одного боку, існує великий конкурс — на 140-150 місць надходить, як правило, 2000 заявок, а з іншого — необхідно пройти серйозні, часом жорсткі випробування на фізичну витривалість, наприклад зробити двадцять і більше віджимань. Учасники JROTC мають такі ж звання, як і в справжніх зброй-

них силах, тільки з приставкою «кадет». Знаки розходження і форма також відмінні від справжніх. Курсанти можуть бути нагороджені стрічками, медалями та грамотами. Цікавий факт — 40% від загальної кількості генералів армії США починали кар’єру в JROTC. Літні табори для підлітків Франція, починаючи із 1936 року, розвиває мережу так званих канікулярних молодіжних таборів (Auberge de jeunesse). У результаті для молоді щороку створюється 29 тис. таборів, які відвідують 1,1 млн. підлітків. Половина цих таборів – скаутські, у яких в наметових умовах таборують діти починаючи з 8 років. Для порівняння – у США щорічно літні скаутські табори проходять близько 3 млн. скаутів і 2 млн гайдів (дівчат-скаутів). І це без врахування 600 тис. школярів за програмою JROTC. Окрім цього упродовж останніх 50 років Франція (та й багато інших країн ЄС) проводить також молодіжні волонтерські табори для повнолітніх в рамках проектів із відбудови національних пам’яток (реставраційні) або для покращення екологічного середовища. Ці табори створюють унікальну освіт-

У 2012 році в 50 штатах США діяли 3229 шкіл з програмою JROTC, де навчались понад 600 тис. американських юнаків та дівчат»

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ню ситуацію, користь від участі в яких для молодої людини (практичні знання, командна співпраця) визнають основні інституційні партнери: міністерство соціальної співпраці, міністерство культури і комунікацій, міністерство екології і стійкого розвитку. У Латвії державний центр змісту освіти створив єдиний реєстр таборів – (www.nometnes.gov.lv), в якому доступна інформація як про заплановані табори, та і про можливість записатись в них. Ці табори позиціонуються як заклади позашкільної освіти, які вносять свій вклад в розвиток дітей та юнацтва. При цьому тривалість таборів може бути різною – день, доба, декілька днів і, навіть, декілька тижнів. У маленькій Естонії працює 28 молодіжних таборів з дозволом на діяльність, а також безліч проектних таборів. Молодіжні табори щорічно відвідують майже 30 тис. підлітків. Ці табори діють не лише як юрособи, але є і комерційні, громадські, церковні. Всі вони отримують дозвіл на діяльність у міністерстві освіти (тобто розглядаються не просто як «оздоровчі

чи відпочинкові», а саме, як освітні). Інформацію про молодіжні табори збирає і оновлює Естонський центр молодіжної праці на своїй сторінці www. noortelaagrid.edu.ee. Молодіжні центри за місцем проживання Однією з найкращих в світі є мережа 400 фінських молодіжних центрів, які фінансуються і контролюються міністерством освіти і культури. Усе спрямовується на залучення молоді та її підтримку у становленні активної громадянської позиції. Один із секретів успіху – успішна співпраця з громадами, школами та різними організаціями. Саме молодіжні центри є партнером міносвіти в адмініструванні урядової молодіжної політики. У Франції центри дозвілля молоді розглядаються як навчальні заклади, що сприяють соціалізації і процесу навчання, необхідних для активного громадянства, поруч із сім’єю і школою. Близько 4 млн. неповнолітніх залучені в таких центрах (як правило в рамках приблизно 33 тис. проектів, організо-

У Великій Британії основним інструментом молодіжної громадської діяльності є Програма добровільної служби суспільству — Community Service Volunteers»

30

ваних громадськими об’єднаннями і територіальними адміністративними органами). Навіть, у маленькій пострадянській Естонії діє 141 молодіжний центр. Всі вони організовані місцевим самоврядуванням або некомерційними організаціями. Частина із них згуртована у Естонському об’єднанні відкритих молодіжних центрів (досвід, очевидно, запозичили у сусідніх фінів). Громадянське виховання молоді у Великій Британії є сукупністю багатьох напрямків та векторів соціалізації (політичної, правової, екологічної, естетичної та ін.) і сприяє формуванню справжніх громадян своєї країни – освічених, цілеспрямованих, діяльних, які поважають свою державу. У Швеції налагоджена цілісна система спортивних клубів, оздоровчих центрів, шкіл, картинних галерей, музеїв, концертних залів і бібліотек. Організація дозвілля молоді та всього населення громади здійснюється через систему освіти, набір послуг є результатом співпраці місцевої влади і громадських організацій. Для реалізації молодіжної політики у Франції, яка спрямована на формування активних громадян, організована ціла армія «виховників». Для розуміння масштабів французький приклад є дуже показовим – працює понад 450 тис. «молодіжних працівників» з числа громадських активістів і директорів (держслужбовців). Всі вони проходять спеціальні курси, за результатом яких щорічно молодіжним лідерам в середньому видається 58 тис. дипломів. По закінченню курсів вони працюють у вищезгаданій системі молодіжних центрів і таборів. Окрім цього для підтримки молоді у 2010 році французи прийняли закон «Про Громадянську службу», який заохочує волонтерство серед молоді та гарантує оплату такої діяльності на рівні 540-600 євро на місяць. У Великій Британії основним інструментом молодіжної громадської діяльності є Програма добровільної служби суспільству (Community Service Volunteers), що заснована у 1962 році, і яка підтримує 5 основних програм для молоді: 1) добровільні партнери (3000 волонтерів реалізують 800 проектів); 2) додаткова громадянська освіта; 3) преса (спеціальна телеперадача); 4) освіта і підприємництво (щорічно 5000 випускників); 5) захист навколишнього середовища. №8/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Система патріотичного виховання

«Козацька Республіка» 296-ої школи Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднання й консолідації у суспільному розвитку та спрямована на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості

Доценко О.О., заступник директора з виховної роботи спеціалізованої школи №296 м. Києва

Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від етнічної приналежності. Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина — патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відоб№8/2015

ражає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури. Козацтво — найяскравіша сторінка нашої історії. Протягом кількох століть — від кінця ХV століття до кінця ХVІІІ століття — тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. За Дніпровськими порогами, у землях Великого Лугу, існувала і боролась понад 200 років з ворогами українського народу козацька республіка — Запорізька Січ. У козацьку добу була створена перша держава українського народу — Гетьманщина. Нас, українців, і сьогодні у світі називають козацьким народом. Козацтво для нас — це втілення невмирущого українського духу. «Народ мій є! В його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде!», — написав поет-борець Василь Симоненко. Традиції козаків яскраве продовження в житті школи №296 Дарницького району міста Києва, де діє дитяча козацька організація «Молода Січ». З

дня заснування школи – з 4 березня 1991 року існує учнівське самоврядування — «Козацька Республіка». Це — шкільна організація зі своїм кодексом і традиціями. Її діяльність спрямована на вироблення і вдосконалення ефективних шляхів вирішення педагогічних проблем національного козацького виховання. Загальне керівництво діяльністю «Козацької Республіки» здійснює гетьман і генеральний старшина. Велика козацька Рада, членами якої є кошові 5-11 класів, обирає гетьмана. «Козацька Республіка» школи має свою Конституцію. З року в рік формує і розвиває свої традиції «Козацька Республіка». Кожен рік у нашій школі вшановується свято Покрови. У цей особливий для нас день, 14 жовтня, відзначається День українського козацтва. Кожен учень на це свято приходить у вишиванці — така наша традиція. Із релігійних свят, свято Покрови найбільше пов’язане з козац-

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кожен першокласник дає обітницю козака, а всі разом вони стають козацькими загонами, які обирають собі ім’я славних запорозьких гетьманів»

твом. Образ Покрови є священним для козаків Запорізької Січі. Козацьке військо обрало Пресвяту Діву Мрію своєю покровителькою. Звертаючись до неї, вони казали: «Покрий нас чесним своїм покровом, ізбав нас від усякого зла». На честь цього свята козаки будували храми, деякі з них збереглися і нині. Для сучасного покоління це свято характеризує зв’язок багатьох поколінь та невмирущість героїчних традицій. Щорічне свято проходить під девізом, що обирається та обговорюється на засіданні старшини. У цьому навчальному році гаслом свята було: «Доти буде Україна, доки будуть козаки!». 14 жовтня відбувається посвята в козачата. Кожен першокласник дає обітницю козака, а всі разом вони стають козацькими загонами, які обирають собі ім’я славних запорозьких гетьманів. Посвята в козачата відбувається в урочистій обстановці в присутності генеральної старшини, Великої козацької Ради, батьків, дідусів, бабусь та інших гостей школи. Вручення Грамот про прийняття в козаки проводить особисто гетьман «Козацької Республіки». Кожен із козачат, що вступає до лав «Козацької Рес-

32

публіки», голосно дає клятву. Другий етап святкового дня — спортивні змагання для учнів 6-7 класів дозволяють виявити найбільш спритних та фізично розвинених дітей. Назва змагань «Козацькі забави» відповідає комплексу фізичних, спортивно-патріотичних вправ, конкурсів, які розробляють вчителі фізичної культури та представники куреня «Козацька забави» проводять ці змагання. Третій етап святкування — конкурс козацьких страв «Козацькими дорогами з козацькими стравами». Він вносить пожвавлення, веселість у низку заходів, бо кожна команда, що готувала українські страви, запрошує гостей скуштувати їх, демонструючи при цьому знання приказок, народних пісень, загальних традицій української кухні. Закінчується свято традиційним гала-концертом «Таланти твої, Молода Січ!», «Ми пісень гучних співаємо про козацьку славу!» Тематичні свята за українськими традиціями до Дня Святого Миколая, українські вечорниці (до дня Василя та Маланки), Різдва, Дня матері проводяться силами старшокласників під

керівництвом куренів «Козацькі забави», «Козацька слава», «Козацький літопис». Стало традиційним проведення шкільних свят та виховних заходів, створення та випуск інформаційних листів, газети «Козацькі вісті», шкільної радіогазети «Голос старшини». Козацько-лицарські традиції виховання, які є найоригінальнішим явищем світової і української педагогіки, відбивають духовне ядро нашої нації, її прагнення до волі, незалежності, демократизму. Ідеали людини лицаря, козака були визначальними у наших пращурів на всій території України з часів трипільської культури до сьогодення. Зараз наше завдання — відтворити героїко-патріотичні традиції й організації, козацько-лицарські цінності, морально-духовні, які стали б ефективним засобом протидії бездуховності, цинізму, які побутують сьогодні в молодіжному суспільстві. З травня 2009 року учні школи беруть участь у військово-спортивній грі «Сокіл — Джура», де в кращих національних традиціях юнаки та дівчата беруть участь у спортивних, музичних та військових змагання. Серед досягнень команди нашої школи «Молода Січ» — 4 місце серед шкіл міста Києва, а один з учнів отримав диплом «Кращий козак» змагань. З метою збагачення духовного світу джурів, глибокого вивчення історії та культури нашого народу у школі відкрито музей видатного українського композитора, диригента, етнографа О.А. Кошиця, ім’ям якого названа вулиця. На ній розташована наша школа. Відкриття у 2000 році єдиного на Україні музею та організація його роботи дає змогу виховувати в дітей глибокі патріотичні ідеї, розвивати творчі нахили, формувати особистість, навчати учнів долучатися до життя колективу (класу, школи). З відкриттям музею в школі створено групу дітей — екскурсоводів, які із захопленням розповідають про життя і творчість видатного митця, патріота України. В музеї проводяться відкриті уроки з країнознавства, історії культури, музики. Робота кожного куреня учнівського самоврядування дозволяє виявити потенційних лідерів, які в майбутньому зможуть очолити організацію. З боку Козацької Ради дедалі більше надходить ділових і корисних пропозицій, ініціатив, рекомендацій, побажань. Найголовніше, члени Ради намагаються їх виконати. Це говорить про те, що наша «Козацька Республіка» живе і діє. №8/2015

Profile for Defense bulletin

Ov 08 2015 ukr  

Ov 08 2015 ukr  

Advertisement