Оборонний вісник №7/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

7 2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

7 2020

ЗМІСТ НА МОРСЬКОМУ НАПРЯМКУ

ПРОТИСТОЯННЯ НА 32 РУМБИ

НАЦБЕЗПЕКА

СЕКТОРАЛЬНИЙ ОГЛЯД

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ГЕОПОЛІТИКА

ОБОРОННІ ІНІЦІАТИВИ ЄВРОСОЮЗУ

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

А ЯК У НИХ

ТОТАЛЬНА ОБОРОНА ПО-ПОЛЬСЬКИ

БІЛОРУСЬКИЙ ПІДХІД

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

№7/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Естонський» «ПМ»: Партнерська допомога Україні Довідка 9-мм пістолет Макарова — радянський самозарядний пістолет, прийнятий на озброєння армії та правоохоронних структур СРСР у 1951 році Вага:

0,733 кг Довжина:

161,5 мм Довжина ствола:

93,5 мм Ширина:

29,4 мм Набій:

9x18 мм ПМ Дульна швидкість:

315 м/с Дальність вогню:

50 м (максимальна ефективна) Бойова скорострільність:

30 пострілів/хв Система боєпостачання:

магазин на 8 набоїв

«ОБ’ЄДНАНІ ЗУСИЛЛЯ-2020» Через російські військові навчання «Кавказ-2020», які відбудуться в другій декаді вересня, Міноборони України також планує провести військові навчання в цей час - на півдні України пройдуть стратегічні командно-штабні навчання «Об’єднані зусилля-2020». Планується, що у навчаннях візьмуть участь представники країн НАТО. В рамках навчань будуть проведені бойові стрільби зенітно-ракетних комплексів. Також планується перевірити можливість Генерального штабу в новій J-структурі діяти відповідно до стандартів НАТО.

стонія поставить Україні близько 2400 пістолетів Макарова (ПМ), які зняті з озброєння естонської армії. І до речі, всі транспортні витрати у розмірі майже 7 тисяч євро взяв на себе офіційних Таллін. Естонські військові вже протягом тривалого часу не використовують пістолети Макарова, які були розроблені в радянський час, тому що ПМ не відповідає стандартному калібру

НОВА ПАРТІЯ BAYRAKTAR TB2 Міноборони України має намір придбати ще одну партію турецьких ударних безпілотників. Раніше, у 2018-2019 роках Україна вже придбала шість ударних безпілотних апаратів оперативно-тактичного рівня Bayraktar TB2, які виготовляються турецькою компанією Baykar Makina, дві станції управління, а також керовані авіаційні бомби турецького виробництва. До речі, новий ударний безпілотник Akinci, що розробляється компанією Baykar, отримав українські турбогвинтові двигуни, виробництва ДП «Івченко-Прогрес».

стрілецької зброї країн НАТО. Але до початку 2018-го року пістолети Макарова продовжували використовувати в поліції Естонії, а сам процес заміни стрілецької зброї розпочався ще у 2014-у році із закупівлі 1000 пістолетів марки Walter. Згодом для співробітників поліції у 2017 році було придбано дві парті пістолетів марки Glock – перша з 3740 одиниць та друга зі 100 штук.

СЕРТИФІКАТ НATO ДП «ЗАВОД 410 ЦА» отримав Сертифікат НATO на право виконання базового та лінійного технічного обслуговування літаків Ан-26 (в тому числі капітального ремонту). Сертифікат виданий Державним авіаційним департаментом міністерства оборони Угорщини, а його термін дії — до 11 червня 2025 року. Державне підприємство «ЗАВОД 410 ЦА», що має більш ніж шістдесятирічний досвід ремонту авіаційної техніки, спеціалізується на ремонті літаків Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан32 і ремонті двигунів для літаків Як-42, Ан-72, Ан-74.

УНІВЕРСАЛЬНА ДИМОВА ШАШКА Приватна компанія «НВПП «Спаринг-Віст Центр» розпочала розробку універсальної великої димової шашки для сухопутних та морських підрозділів ЗС України. Розроблені при радянському союзі Великі димові шашки (БДШ-5 та БДШ-15) ще й досі використовуються для маскування в арміях країн колишнього СРСР. Львівські фахівці вирішили, що замість розробки двох аналогів різних шашок буде більш доцільним створити одну – універсальну, яка підійде для обох видів українського війська.

№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Судова тяганина Державна акціонерна холдингова компанія (ДАХК) «Артем» виграла арбітражний процес у американської компанії, яка не виконала контракт на виготовлення та поставку лінії для серійного виробництва корпусів великокаліберних снарядів. Колегія арбітрів Арбітражного Інституту Стокгольмської Торгової Палати повністю задовольнила позовні вимоги ДАХК «Артем» і постановила стягнути з компанії Gray Fox (Gray Fox Aviation and Logistics, Inc.) на користь заводу суму в розмірі $8,3 млн, отриману в якості авансу за контрактом, а також відшкодувати всі додаткові витрати, пов'язані з процесом. Нагадаємо, у березні 2018 року державний завод «Артем» уклав контракт в рамках державного оборонного замовлення з американською компанією Gray Fox на поставку стратегічно важливої лінії для виготовлення снарядів калібру 152 і 155 міліметрів. У травні 2018-го «Артем» заплатив постачальникові передоплату – $8,3 млн, але за рік обладнання на завод так і не було поставлено, а лінія не збудована. СБУ встановила, що високопосадовець Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ), чиновники Державного підприємства «Український центр «Безпека» та ДАХК «Артем» діяли всупереч інтересам України на користь закордонної компанії. Вони уклали з іноземцями завідомо збитковий контракт на виготовлення і постачання лінії з виробництва артилерійських снарядів на загальну суму понад $16,5 млн США.

ВЕРСІЇ ПРО COVID-19 Зараз у світі тривають суперечки щодо природи походження COVID-19 – серед українців кількість прихильників версії, що вірус був спеціально розроблений та поширений по всьому світу є найбільшою.

16,2% 36,7%

17,6%

29,3%

Коронавірус був спеціально розроблений і навмисно поширений у світі для зменшення чисельності населення та/чи завдання шкоди окремим країнам Коронавірус був зроблений штучно у лабораторії, але його поширення у світі було випадковістю Коронавірус з’явився природним шляхом і потім поширився на світ Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №7/2020

Cтруктура військового резерву

абінет Міністрів України вніс зміни у структуру військового резерву людських ресурсів, зокрема оперативний резерв другої черги розділили на резерв нарощування та територіальний резерв, а також уточнили визначення мобілізаційного та громадського резерву. Військовий резерв поділяється на: • оперативний резерв; • мобілізаційний людський резерв; • громадський резерв. Оперативний резерв за черговістю залучення поділяється на: 1) резерв першої черги, що включає резервістів та військовозобов’язаних (переважно з досвідом участі в АТО та ООС), призначених для доукомплектування органів військового управління, військових частин та підрозділів бойового складу ЗСУ та ін. військових формувань; 2) резерв другої черги, що складається з резерву нарощування та територіального резерву.

Резерв нарощування включає резервістів та військовозобов’язаних, призначених для комплектування органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, які не увійшли до бойового складу Збройних Сил України. Територіальний резерв включає резервістів та військовозобов’язаних, призначених для комплектування військових частин, підрозділів територіальної оборони. Мобілізаційний людський резерв включає військовозобов’язаних, які призначені для комплектування вищих військових навчальних закладів, навчальних частин (центрів). Громадський резерв формується з громадян, зокрема резервістів, військовозобов’язаних, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки і оборони держави.

«Ми повинні повернути всі свої території. Повернути віру в правду і справедливість. Щоб те, заради чого загинули наші герої, ніколи не виявилось марним. Я переконаний, що шанс досягти цього у нас, українців, є тільки в одному випадку – якщо всі ми об’єднаємося». Володимир Зеленський, Президент України

НА МОРСЬКОМУ НАПРЯМКУ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРОТИСТОЯННЯ НА 32 РУМБИ

Складність захисту національних інтересів України на морі та здійснення відсічі агресії полягає в тому, що проти нашої країни ведеться гібридна війна, тож необхідно знайти можливості не лише випереджувати противника, а отримати над ним перемогу

Яким’як С.В., капітан 1 рангу, кандидат військових наук, доцент, начальник кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України

•

ібридні дії РФ проти України в Криму, інших приморських районах України та на морі велися починаючи з 1991 року та набули найбільш чіткого обрису у 2014-2020 роках, тобто в умовах збройної агресії Росії. ГІБРИДНІ ДІЇ РФ: ДОСВІД У період з 1991 року по 2014 рік сукупність гібридних дій РФ в Криму, інших приморських районах України та на морі мала такий характер: • широкомасштабна інформаційна кампанія з дискредитації України в очах керівництва європейських держав, зокрема державчленів ЄС та НАТО, дискредитації керівництва української держави, зниження рівня морально-психологічного стану військо-

•

вослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та працівників правоохоронних органів; постійний економічний тиск та маніпуляції стосовно України, починаючи з перерозподілу відсотків української сторони від розподілу Чорноморського флоту через так звану «оплату Україною боргів за постачання російського газу» (замість розподілу 50% на 50%, російською стороною було запропоновано передати Україні лише 18% ОВТ та інших матеріальних засобів, майна, аргументуючи це заборгованостями за постачання російського газу), та в той же час нехтуванням питанням оплати Росією оренди в України об’єктів інфраструктури для базування ЧФ, хоча це питання було прописане в угодах щодо розподілу ЧФ; постійний політичний тиск, у першу чергу на політичне та військово-політичне керівництво України (криза навколо острова Коса Тузла в Керченській протоці у 2003 році); нехтування правовими нормами, зокрема положеннями міжнародного права, особливо міжнародного морського та гуманітарного права, національного законодавства України під час базування та функціонування Чорноморського флоту РФ, та, зо-

крема, використання нелегітимних методів застосування сил, у тому числі – підрозділів так званих «зелених чоловічків», тобто військовослужбовців РФ, які не належали до особового складу ЧФ та діяли зі зброєю в руках (створення загрози застосування цієї зброї) на території суверенної держави України; блокування пунктів базування ВМС ЗС України корабельними та різнорідними тактичними групами ЧФ; • невиконання передбачених міжнародним правом та двосторонніми угодами дипломатичних заходів у ході початку збройної агресії та у подальшому, у першу чергу з реагування на ноти української сторони та ін. Таким чином, за сукупністю проведених Росією заходів, що відбувались у різних сферах діяльності, у тому числі у військовій, були створені умови, за яких українська сторона не змогла ефективно реагувати на загрози та дії з боку РФ. Сукупністю зазначених гібридних дій Росія частково досягла власної стратегічної мети – дестабілізації обстановки та створення умов для повернення України під повний політичний контроль як це відбувалось під час президентства В. Януковича. Частковість у №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

досягненні мети Росією полягає у тому, що повномасштабної дестабілізації вдалось досягти лише у декількох районах України та встановити у них свій контроль – в Криму та окремих районах Донецької та Луганської областей, які в теперішній час є окупованими російським агресором. ГІБРИДНІ ДІЇ НА МОРІ Після початку збройної агресії проти України у лютому 2014 року, РФ постійно розширює масштаби та обсяги гібридного впливу на безпеку, зокрема й у Азово-Чорноморському регіоні. В теперішній час, як відомо, противник веде дії проти України головним чином з використанням гібридних способів впливу, у тому числі на морі, широко використовуючи поєднання: інформаційних атак, кібернетичних дій, заходів введення в оману як української сторони, так і усієї світової спільноти, демонстраційно-залякувальних заходів, економічного тиску та створення негативної соціальнополітичної обстановки в Україні, а також відповідних військових заходів і дій. Як свідчить аналіз поглядів російського військово-політичного керівництва, РФ реалізує так звану «стратегію обмежених дій», яка відома в термінології, що використовується фахівцями НАТО та України, як «гібридні дії». Так, протягом 2018 року противник, застосовуючи гібридну технологію впливу на Україну, вів дії щодо порушення морської економічної діяльності України та посилення власної військової присутності на морі, зокрема: • у травні було завершено будівництво Керченського (Кримського) мосту, висота якого не дозволяє рух суден типу PANAMAX; • в період з квітня по грудень 2018 року противником здійснено 737 затримок торговельних суден на підходах до Керченської протоки (з обох сторін) та в Азовському морі, що призвело до 20-30 % зниження обсягу робіт у портах Маріуполя та Бердянська; • у квітні-травні 2018 року противником завершено формування міжвідомчого угруповання сил «з охорони Керченського (Кримського) мосту та контролю судноплавства у Азовському морі та Керченській протоці»; • у травні-червні угруповання сил в Азовському морі посилено за рахунок перекидання артилерійських катерів зі складу Каспійської флотилії. Пропустивши в Азовське море у вересні 2018 року перший загін з двох суден забезпечення ВМС ЗС України, противник 25 листопада 2018 року на підходах до Керченської протоки захопив у полон разом з екіпажами три №7/2020

військові кораблі ЗС України (2 бойові катери та судно забезпечення). Як засвідчує аналіз, метою дій противника було не допустити нарощування угруповання ВМС ЗС України в Азовській операційній зоні та здійснити демонстрацію рішучості намірів РФ. В ході цих дій, як відомо, противником було здійснено: перешкоджання руху рейдовому буксиру «Яни Капу» небезпечним маневруванням по курсу, застосуванням способів «навал» і «таран»; фізичне блокування Керченської протоки із застосуванням цивільного судна великої тоннажності; радіоелектронне придушення засобів радіозв’язку загону бойових катерів та судна забезпечення; стрільба попереду по курсу руху катера (малий броньований артилерійський катер «Бердянськ») із застосуванням корабельних артилерійських комплексів; нанесення ураження катерам із застосуванням літаків штурмової авіації; захоплення бойових катерів та судна забезпечення із застосуванням підрозділів спецпризначення та їх конвоювання до порту Керч. Аналіз дій противника та своїх сил дозволив зробити такі основні висновки та уроки. Захоплення бойових катерів та судна забезпечення ВМС ЗС України відбулось внаслідок: скоординованих дій міжвідомчого угруповання сил противника; відсутності належної підтрим-

ДОВІДКА «ОВ» орієнтовна вартість втрат у зв’язку з захопленням РФ у 2014 році українського Криму становить суму, що дорівнює річному валовому внутрішньому продукту України; щорічно у Чорному морі РФ незаконно добуває газ із залученням захоплених українських газодобувних платформ у обсязі, що співрозмірний з потребами у газі для забезпечення протягом року населення України, Росією здійснюється незаконний вилов риби у контрольованих нею українських водах; щороку Україна через захоплення Росією виключної (морської) економічної зони, об’єктів морегосподарької діяльності і морських ресурсів у Чорному й Азовських морях несе збитки у понад 1 млрд. дол. США; внаслідок гібридних дій РФ лише в кінці 2018 – на початку 2019 років продуктивність діяльності портів Маріуполя та Бердянська знизилась у порівнянні з показниками у попередній період на 15-25%. ки та бойового забезпечення наших сил, зокрема авіаційної підтримки, винищувального авіаційного прикриття, застосування підрозділів сил спеціального призначення; невиконання заходів самооборони військовими кораблями ВМС ЗС України, передбачених нормами міжнародного морського права та законодавством України, зокрема Статутами ЗС України. У 2019 році противник поширив гібридні дії на Чорне море. Так, у серпні 2019 року ним було одночасно закрито для плавання понад 25% площі цього моря та значно ускладнено умови для міжнародного судноплавства та бойової діяльності ВМС ЗС України.

У Стратегії ВМС ЗС України 2035 передбачено у ході трьох етапів наростити спроможності вітчизняного флоту, зокрема – систем висвітлення обстановки, управління силами та їх базування, забезпечити збалансований розвиток родів сил та військ»

ЧОМУ НАВЧИЛИ УКРАЇНУ ГІБРИДНІ ДІЇ РФ НА МОРІ? Аналіз гібридних дій РФ на морі дозволив зробити такі висновки: • обсяг гібридних дій Росії в Чорноморському регіоні постійно зростає, у разі недосягнення противником своєї стратегічної мети агресор може перейти до повномасштабних воєнних дій; • Росія розширює способи та форми гібридного впливу на Україну з використанням військової сили, зокрема із гібридним за-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Після початку збройної агресії проти України у лютому 2014 року, РФ постійно розширює масштаби та обсяги гібридного впливу на безпеку, зокрема й у Азово-Чорноморському регіоні» стосуванням створених і розгорнутих угруповань сил (військ); • під час ведення гібридних дій противник застосовує спеціально створені міжвідомчі міжвидові угруповання сил (військ); • веденням дій на морі противник негативно впливає на економічну діяльність України, міжнародне судноплавство в межах зони відповідальності України на морі та, відповідно, намагається, відповідно, погіршити соціально-політичну обстановку у приморських регіонах, загалом у державі та погіршити імідж України як надійного гаранта реалізації міжнародного права на морі; • для протидії противнику на морі в умовах здійснення ним гібридних дій недостатньо мати способи та форми застосування сил, які притаманні класичним підходам та видам дій – оборонним та наступальним операціям (бойовим діям), необхідно мати – такі, що дозволяли б в умовах гібридних дій постійно впливати на противника, випереджувати його та своєчасно реагувати. Проблемним питанням у розвитку сучасного військового мистецтва, зокрема військово-морського мистецтва, є наявність протиріччя, яке полягає з одного боку у розширенні використання противником гібридних дій на морі із застосуванням міжвідомчих міжвидових угруповань сил (військ), збільшення масштабів опосередкованого впливу військових формувань на економіко-політичну сферу, а з іншого боку – у подальшому відставанні у розвитку українського військового мистецтва та військової науки від практичних потреб, зокрема щодо формування такої системи застосування угруповань сил оборони і безпеки, яка б містила форми застосування адекватні гібридним діям противника. Все це й обумовлює необхідність нагального розвитку основ застосування міжвідомчих (міжвидових) угрупувань сил (військ) на морі в умовах гібридних дій противника. ВИКЛИКИ І ЗАГРОЗИ МАЙБУТНЬОГО Як відомо, безпекова ситуація на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, прилеглих до них ділянках тери-

торіального моря України, виключної (морської) економічної зони України у Чорному морі та в акваторіях Азовського моря і Керченської протоки постійно погіршується. За поглядами аналітиків ситуація характеризується такими чинниками: • веденням міжвідомчими (міжвидовими) угрупованнями військ (сил) РФ скоординованих міжвідомчих дій (спеціальної операції) у рамках реалізації так званої «стратегії обмежених дій» щодо: здійснення постійної військової та військово-морської присутності у районах, наближених до території України, у тому числі територіального моря України; ведення бойової діяльності, у тому числі охорони та оборони об’єктів виробничої діяльності у морі, демонстраційних, залякувальних та обмежувальних дій у Чорному та Азовському морях, спрямованих на зрив бойової діяльності ВМС ЗС України, погіршення умов міжнародного судноплавства у водах України, зниження обсягів судноплавства та діяльності портів України і, відповідно, погіршення соціальнополітичної ситуації у приморських регіонах та загалом в Україні, формування у світової спільноти, керівництва іноземних держав та компаній великого бізнесу негативного відношення до України через «нездатність України забезпечити належний рівень міжнародної безпеки у своїх водах»;

•

розширенням масштабів мілітаризації Криму з боку РФ; • протидією з боку РФ діяльності збройних сил та інших інституцій держав-членів НАТО в Чорноморському регіоні, спрямованої на підтримання міжнародної безпеки, виконання партнерських зобов’язань НАТО щодо України та Грузії, нарощування спроможностей з оборони Альянсу у регіоні; • нарощуванням спроможностей створених міжвідомчих і міжвидових угруповань військ (сил) РФ у Криму, Чорному та Азовському морях за рахунок прийняття на озброєння новітніх зразків ОВТ і накопичення досвіду їх застосування у Сирії. Все зазначене вище безумовно необхідно враховувати у ході реалізації заходів із забезпечення національної безпеки та оборони України. МОРСЬКА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ Реагуючи на дії РФ на морі військово-політичним керівництвом України було вжито низку заходів та введено в дію відповідні концептуальні нормативно-правові акти, спрямовані на системний розвиток військово-морських спроможностей з протидії гібридним загрозам. Так, після загострення обстановки в Азовському морі Указом Президента України від 12 жовтня 2018 року №320/2018 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і обо№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рони України «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці». Нарешті після трьох років затримки, у грудні 2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. №1108 було введено в дію нову редакцію Морської доктрини України на період до 2035 року. У цьому документі з використанням системних підходів було визначено пріоритети державної морської політики. У ньому було вперше надано визначення нових основоположних понять, що стосуються військово-морської діяльності та захисту національних інтересів на морі, зокрема: • національні інтереси на морі – сукупність матеріальних та інтелектуальних потреб українського народу і держави у сфері морської діяльності, що реалізуються на основі морського потенціалу; • загрози національній безпеці у сфері морської діяльності – фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних інтересів на морі, сталий розвиток України як морської держави; • зона національних інтересів на морі – внутрішні морські води, територіальне море, виключна (морська) економічна зона Укра№7/2020

їни, а також інші райони Світового океану, що мають економічне та стратегічне значення для українського народу і держави. Для виконання завдань щодо ведення протигібридних дій необхідно мати відповідні спроможності. Слід зазначити, що у Морській доктрині України на період до 2035 року вітчизняними фахівцями було запропоновано такі заходи щодо застосування та розвитку Військово-Морських Сил: • підтримання військово-морського потенціалу України на рівні, достатньому для забезпечення стримування та відбиття зовнішньої агресії з моря, гарантованого захисту національних інтересів в окремих районах Світового океану; • нарощення сил і засобів оборони держави з моря шляхом мобілізації, використання невійськових суден і спеціального обладнання, причалів морських і річкових портів; • створення необхідного військового потенціалу в Азовському морі у мирний час та особливий період, у тому числі кораблів (катерів) з ракетною зброєю, багатоцільових малорозмірних надводних платформ, зокрема безекіпажних; • створення органів військового управління оперативного рівня у двох відокремлених операційних загонах – в Азовському та Чорному морях, на які покладається підготовка та управління діями угруповання різнорідних сил ВМС та міжвідомчих угруповань сил (військ). Як відомо, для забезпечення базування сил на Азовському морі Стратегічним оборонним бюлетенем України, введеним в дію Указом Президента України від 6 червня 2016 року №240/2016, та планом заходів з його реалізації було передбачено відновлення системи базування ВМС ЗС України і її розширення, зокрема створення військово-морської бази у цьому регіоні до кінця 2018 року. Напрямки розвитку системи базування також були включені до відповідного розділу Морської доктрини України на період до 2035 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. №1108. Заходи розвитку військово-морських спроможностей України, передбачені у Морській доктрині, включали в себе й ті заходи щодо відновлення і розвитку національного військового флоту, які містились у Державній програмі розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року, затвердженій Указом Президента України від 22 березня 2017 року №73/2017. Для забезпечення системного та поступального розвитку ВМС ЗС України, набуття ним необхідних оперативних спроможностей для оборони держави з

морських напрямків з урахуванням тривалого (понад 25 років) життєвого циклу основних зразків морського озброєння у 2017 році було розпочато розроблення концептуального документу з довгострокового розвитку вітчизняного флоту. Спільно з іноземними радниками, провідними вченими Національного університету оборони України та інших закладів вищої освіти України, науководослідних установ, громадських організацій Командуванням ВМС ЗС України протягом січня-жовтня 2017 року було опрацьовано Стратегію Військово-Морських Сил Збройних Сил України 2035. Вона була презентована українському суспільству у листопаді 2018 року командувачем ВМС ЗС України. Стратегією ВМС ЗС України 2035 передбачено у ході трьох етапів наростити спроможності вітчизняного флоту, зокрема – систем висвітлення обстановки, управління силами та їх базування, забезпечити збалансований розвиток родів сил та військ. Так, у Стратегії ВМС ЗС України 2035 зазначено, що «…пріоритет розвитку надаватиметься надводним силам, морська піхота має повернутися до виконання властивих завдань». Також документом передбачено створення ракетного комплексу «Нептун» берегового базування (для берегових ракетно-артилерійських військ), а також для повітряного і морського базування (на бойових кораблях та катерах). Підсумовуючи наведений вище аналіз вимог та положень нових стратегічних документів України у сфері морської та військово-морської діяльності та стану їх реалізації, слід наголосити, що впровадження цих концептуальних документів дозволило більш системно підійти до питань щодо визначення стратегії та планів протидії гібридній війні на морі. УСПІХИ І НЕВДАЧІ Як відомо, з початком збройної агресії РФ було уточнено пріоритети розвитку військово-морських спроможностей України. Так, було сплановано будівництво понад двох десятків кораблів, катерів і суден, зокрема: • малих броньованих артилерійських катерів типу «Гюрза»; • десантно-штурмових катерів типу «Кентавр; • ракетних катерів та ін. Слід також нагадати, що наприкінці 2017 року було уточнено порядок будівництва корветів проекту «58250» для ВМС ЗС України, яке розпочалось у 2011 році на Чорноморському суднобудівному заво-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ді (м. Миколаїв). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 р. № 879 «Про внесення змін до Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу «корвет» за проектом «58250» було передбачено фінансування та завершення будівництва чотирьох корветів: • у 2022 році – 1-й корвет; • у 2024 році – 2-й корвет; • у 2026 році – 3-й корвет; • у 2028 році – 4-й корвет. Проте, як завжди уряду не хватило ресурсів для виконання власних рішень і фінансування будівництва корветів було загальмоване. Водночас, розвиток ВМС ЗС України відбувався також за рахунок іноземної військової допомоги. Після декількох років узгодження питань, підписання відповідної угоди між Україною та США, технічного відновлення силами Берегової охорони та підприємств цієї країни – стратегічного партнера України у листопаді 2019 року два патрульних катери типу «Айленд» були офіційно прийняті до складу ВМС ЗС України у м. Одеса. У 2020 році продовжено співпрацю з США щодо отримання військово-технічної допомоги, зокрема щодо надання Україні ще кількох катерів даного типу. Очікується, що наприкінці 2020 – на початку 2021 року до складу ВМС ЗС України буде передано щонайменше ще три патрульних катери типу «Айленд». Незважаючи на те, що катери цього типу є за призначенням прикордонними і передані без основних зразків зброї, вони мають хороші маневрені та експлуатаційні спроможності. Патрульні катери типу «Айленд» у разі проведення заходів дообладнання та модернізації можуть успішно залучатись до виконання завдань дозорної служби на підходах до пунктів базування, контролю та захисту судноплавства, ізоляції визначених ділянок узбережжя з морських напрямків, тобто найбільш важливих завдань на морі в умовах продовження Росією гібридних дій в Чорному та Азовському морях. Загалом, завдяки вказаним вище заходам, було передбачено сформувати такий склад надводних сил, а також інших родів сил та військ ВМС ЗС України, який був би здатний виконати визначені завдання в умовах як гібридних дій, так і у разі переходу до повномасштабних воєнних дій. Незважаючи на висловлення тверджень деякими військовими та цивільними експертами про створення в Україні так званого «москітного флоту»,

насправді будівництво національного військового флоту здійснювалось з метою збалансованого розвитку родів сил та військ ВМС ЗС України, зокрема надводних сил, морської авіації, берегових ракетно-артилерійських військ, морської піхоти. Також, за поглядами керівництва флоту передбачалось придбати декілька надмалих підводних човнів і, таким чином, відновити цей важливий рід сил у складі флоту. СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ ТА НАТО У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ Важливою складовою поточної безпекової ситуації у Чорноморському регіоні є розширення подальшої співпраці України у сфері безпеки і оборони у даному регіоні з НАТО та активізація міждержавного співробітництва з причорноморськими та іншими державамичленами НАТО, зокрема й між військово-морськими силами цих держав. Починаючи з 2014 року постійно збільшувалась кількість заходів міжнародного співробітництва та кількість відвідувань Чорного моря кораблями держав-членів НАТО. Щороку проводиться українсько-американське навчання «Сі Бриз». Окрім сил, що залучаються до цього навчання, протягом 2017-2019 років до Чорного моря та, зокрема, до порту Одеса систематично прибувають: • постійні військово-морські групи кораблів НАТО (у складі фрегатів і корветів – Standing NATO Maritime Group, SNMG, у складі протимінних кораблів – Standing NATO Mine Сountermeasures Group, SNMСМG); • есмінці КРЗ типу «Арлі Бьорк» ВМС США, що несуть постійне цілорічне чергування з протиракетної оборони у пункті базування у м. Рота в Іспанії, та інші бойові кораблі держав-членів НАТО; • бойові кораблі підкласів фрегат, корвет ВМС Туреччини (раз на рік, у ході національного навчання, із заходом кораблів у всі основні пункти базування усіх причорноморських держав). З прийняттям Чорноморського пакету допомоги Україні на ювілейному саміті НАТО у квітні 2019 року було передбачено збільшення кількості відвідувань Чорного моря кораблями країн НАТО та проведення інших заходів. Так, на жовтень 2020 року сплановане проведення спільного навчання УкраїнаНАТО «Непорушна стійкість – 2020» (Coherent Resilience 2020) щодо захисту критичної інфраструктури України у Чорноморському регіоні, яке здійснюється у рамках Платформи УкраїнаНАТО щодо протидії гібридній війні.

Навчання планується провести у формі Tabletop Exercise (TTX), тобто навчання, що проводиться із залученням експертів, штабних фахівців методом «мозкового штурму» у ході роботи низки синдикатів (груп). Усі зазначені вище заходи мають на меті реагування на агресивні дії Російської Федерації, що ведуться нею у глобальному вимірі та окремих регіонах, зокрема у Чорноморському регіоні. Проте, незважаючи на вжиті Україною заходи та розширення міжнародної співпраці гібридний вплив РФ на Україну розширюється. Аналіз поточної воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки у світі та навколо України дозволяє припустити, що у короткостроковій та середньостроковій перспективі РФ продовжуватиме збройну агресію проти України зі здійсненням гібридного впливу на неї, у тому числі на морі. Можливо, що Росія здійснюватиме гібридний вплив на Україну та НАТО в Чорноморському регіоні у формі спеціальної міжвідомчої операції, метою якої є зниження безпекових та оборонних спроможностей України та відновлення всеосяжного політичного контролю РФ над Україною, недопущення євроатлантичної інтеграції України, створення умов для повного панування РФ у регіоні у безпековій та оборонній сферах.

№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРІОРИТЕТИ БОРОТЬБИ НА МОРІ В умовах постійних порушень противником – Російською Федерацією, норм міжнародного права, зокрема на морі, а також користуючись рішеннями ООН щодо підтвердження територіальної цілісності України у межах визнаних міжнародним співтовариством кордонах, держава та її сили безпеки і оборони повинні проводити сукупність протигібридних спеціальних міжвідомчих операцій і не тільки в районі операції Об’єднаних сил, а й на морі. Ці операції повинні мати як захисний характер, так і бути випереджувальними, активними, визвольними, негативно впливаючими на економіку противника, його населення, війська (сили), бути деморалізуючими, караючими за нелюдяність і порушення найважливіших прав людини та держав. Кожній виявленій дії (операції) противника на морі, що має на меті гібридний вплив, повинна бути протиставлена як захисна, так і проактивна випереджувальна морська операція. Для протидії противнику в Чорному та Азовському морях повинні проводитись постійно триваючі морські операції з контролю обстановки у морських операційних зонах та захисту морської економічної діяльності. Можливо доцільно було б проводити морські операції зі здійснення симетричного реагування на

№7/2020

дії противника – для здійснення негативного впливу на його морську економічну діяльність. Такі морські операції повинні бути виключно об’єднаними (міжвидовими, міжвідомчими, коаліційними). Загальною метою застосування сил у морських операційних зонах має бути захист національних інтересів України на морі, відсіч та стримування збройної агресії противника з морського напрямку спільно з іншими складовими сил безпеки та оборони держави. В умовах гібридних дій противника (до початку повномасштабних воєнних дій) метою застосування сил є сприяння запобіганню, нейтралізації та ліквідації дестабілізуючого впливу противника на економічну, соціально-політичну та оперативну обстановку в морській зоні та визначених прилеглих районах узбережжя. Для досягнення вказаної мети необхідно виконувати відповідні завдан-

У серпні 2019 року Росією було одночасно закрито для плавання понад 25% площі Чорного моря та значно ускладнено умови для міжнародного судноплавства і бойової діяльності ВМС ЗС України»

ня, основними з яких мають бути такі: посилення охорони державного кордону на морі та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (після їх правового визначення); захист морських комунікацій України та торговельних суден іноземних держав у визначеній зоні відповідальності держави; ведення демонстраційних дій на морі та у прилеглих районах узбережжя; ведення дій зі стабілізації обстановки у морських зонах та визначених прилеглих районах узбережжя, у тому числі здійснення ізоляції з моря визначених ділянок морського узбережжя. В проти гібридних діях важливу роль відіграватимуть скоординовані дипломатичні, політичні, інформаційнопсихологічні, економіко-санкційні, військово-демонстраційні та інші заходи і дії України спільно з її стратегічними іноземними партнерами – НАТО, ЄС, США. Серед цих заходів важливе місце повинні зайняти постійні заходи співробітництва, зокрема міжнародні морські навчання у Чорному та Азовському морях. Кількість спільних з партнерами навчань у морі повинна зростати, а райони їх проведення – розширюватись у бік центральної та східної частини Чорного моря. Доцільно було б започаткувати на підставі рішення ООН міжнародну операцію під егідою НАТО з контролю і захисту судноплавства у Чорному морі. Для спільного реагування на дії РФ в Чорноморському регіоні необхідно мати чітку організацію і здійснювати підтримання взаємодії (на міждержавному, державному, військовому, науково-експертному рівнях) з питань моніторингу гібридних дій, зокрема: • створення постійних робочих груп та алгоритмів їх роботи (порядок, час, реагування, взаємодія); • узгодження порядку обміну інформацією між координаційними центрами та центрами управління; • створення (розширення) експертного та наукового співтовариства; • створення в Україні центру вивчення гібридних дій (для проведення експертних оцінок, наукових досліджень, консультацій, систематичних презентацій для керівництва, розроблення стратегій, планів). Реалізація наведених вище пріоритетів дозволить підвищити ефективність заходів із захисту національних інтересів України на морі, стримування і відсічі збройної агресії РФ проти України, у тому числі спільно з НАТО та іншими партнерами України, а також підвищити рівень міжнародної безпеки в Чорноморському регіоні.

НАЦБЕЗПЕКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Крикун П.М., головний консультант відділу воєнної і воєнноекономічної політики

Павленко В.І., заступник завідувача відділу воєнної і воєнноекономічної політики, кандидат військових наук

Методика проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони держави базується на методі планування заснованого на спроможностях, апробованого державами-членами НАТО та визнаного найбільш перспективним методом планування. Вона передбачає основні процедури та заходи, які довели свою ефективність під час попередніх оглядів у складових сектору безпеки і оборони України

етою розроблення методики проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони (методика) є визначення сукупності взаємопов’язаних процедур і заходів з підготовки та проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони (КОСБО), узагальнення його результатів та підготовки документів планування у сферах національної безпеки і оборони з урахуванням принципів і підходів, прийнятих у державахчленах НАТО. Підставою для розроблення методики в Україні є Закон України «Про національну безпеку України», Указ Президента України від 16 травня 2019 року

СЕКТОРАЛЬНИЙ ОГЛЯД №225 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2019 року «Про організацію планування в секторі безпеки і оборони України». Сферами застосування такої методики може бути: • система планування у сферах національної безпеки і оборони, пов’язана з системою державного стратегічного планування, зокрема соціально-економічного розвитку України; • підготовка та проведення КОСБО, у тому числі окремих оглядів, які є його складовими, методичних рекомендацій, які охоплюють питання визначення змісту та порядку проведення КОСБО та його складових, діяльність робочих органів, взаємозв’язку

при обміні інформацією, підготовки звітів тощо; • система планування в органах сектору безпеки і оборони України (СБО) та інших сферах, пов’язаних з його діяльністю тощо. Дана методика передбачає взаємопов’язані процедури та заходи, спрямовані на розв’язання проблеми реалізації складних аналітичних процесів оцінювання спроможностей СБО та його складових, впровадження ефективного ресурсного менеджменту при забезпеченні досягнення цілей збалансованого розвитку спроможностей СБО. Саме у логічній послідовності процедур і заходів пропонується сприймати зміст та порядок проведення КОСБО. №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОСБО, як невід’ємний елемент процесу планування у сферах національної безпеки і оборони, доцільно проводити один раз на п’ять років, що сприятиме оновленню відповідних документів у плановому порядку (після кожних виборів Президента України), або в інші строки у разі необхідності. Необхідність проведення КОСБО може обумовлюватися: • змінами безпекового середовища, рівня існуючих та прогнозованих загроз національній безпеці України; • необхідністю уточнення напрямів та пріоритетів реалізації внутрішньої і зовнішньої політики України; • невідповідністю наявних спроможностей та структури СБО особливостям та обсягам визначеним їм завдань, а також обсягів виділених ресурсів потребам СБО; • недосконалістю взаємоінтегрованих систем СБО (управління, освіти, бойової і спеціальної підготовки, системи матеріально-технічного забезпечення тощо), що негативно позначається на об’єднанні оперативних спроможностей складових СБО щодо їх застосування (діяльності) та системного розвитку, збільшує ризики нераціонального використання державних ресурсів. Проведення КОСБО здійснюється відповідно до Стратегії національної

№7/2020

безпеки України та інших документів довгострокового планування. КОСБО проводиться за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, яке вводиться в дію указом Президента України. У рішенні визначаються мета, основні завдання, терміни їх виконання, відповідальні виконавці тощо. ОСОБЛИВОСТІ, МЕТА, ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЕТАПИ КОСБО В ДЕРЖАВІ На відміну від сукупності окремих оглядів у СБО, КОСБО має низку особливостей. Він проводиться як єдиний процес, основним змістом якого є оцінювання стану та готовності СБО, як цілісної функціональної системи, до виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки і оборони. При цьому особливе значення має аналіз та оцінка ефективності функціонування системи управління СБО, механізмів об’єднання оперативних спроможностей його складових для забезпечення своєчасного і адекватного реагування на кризові ситуації, що загрожують національній безпеці України і вимагають застосування всіх складових СБО або їх більшості. До того ж головний акцент має бути направлений на передбачення

та упередження кризових ситуацій. КОСБО має гармонічно поєднувати заходи окремих оглядів, які визначені його складовими, вибудувавши їх у логічну послідовність відповідно до встановленого алгоритму. Дослідження, які проводяться в рамках окремих оглядів, мають бути направлені на визначення спроможностей окремих складових СБО швидко адаптуватися до застосування (діяльності) у складі спільних оперативних спроможностей у широкому спектрі сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони. Окремим напрямом КОСБО є дослідження форм і способів спільного реагування усіх або більшості складових СБО на широкий спектр загроз національній безпеці. Поряд з цим доцільно дослідити питання поєднання спроможностей військових формувань і правоохоронних органів в умовах використання противником приватних військових формувань, незаконних збройних формувань та протестних настроїв/дій окремих категорій населення в кризових регіонах, комплексного застосування воєнних і невоєнних форм та способів дій (діяльності). Не менш важливим є дослідження щодо використання спільних спроможностей у вирішенні питань

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

внутрішньої безпеки, а саме: готовності суспільства протистояти проявам тероризму, антиконституційним та протиправним діям; функціонування національної системи забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури; реагування на стихійні лиха природного і техногенного характеру, епідемії, значні міграції населення, виснаження природних ресурсів, зміни клімату тощо. Оцінці підлягають і можливості складових СБО спільно діяти з відповідними структурами держав-членів НАТО та ЄС у спільних операціях, у тому числі в міжнародних миротворчих операціях. Невід’ємним елементом КОСБО є ресурсна складова досліджень. Насамперед це стосується обсягу потреб у людських, матеріально-технічних, фінансових, інфраструктурних, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують застосування, діяльність, розвиток складових СБО та їх спроможностей. КОСБО має поєднуватися з проведенням порівняльного аналізу необхідних потреб СБО з ресурсними можливостями держави щодо їх забезпечення. Головною метою КОСБО є аналіз та оцінка стану і готовності СБО та його складових до виконання завдань за призначенням, дослідження перспектив розвитку у поточних та прогнозованих умовах безпекового середовища. Мета КОСБО може досягнута виконанням низки основних завдань, а саме: • аналізу та прогнозування безпекового середовища в поточному та майбутньому вимірах; • оцінки умов безпекового середовища та визначення завдань щодо забезпечення національної безпеки України; • прогнозування сценаріїв (ситуацій) і варіантів, в яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони відповідно до їх завдань; • оцінки стану та готовності СБО та його складових діяти в умовах прогнозованих сценаріїв (ситуацій), дослідження їх спільних оперативних спроможностей; • визначення комплексу заходів, спрямованих на досягнення необхідних спроможностей СБО та його складових, проведення реформ у сферах національної безпеки і оборони; • розроблення перспективної моделі СБО, яка б відповідала сучасним вимогам та забезпечувала бажаний/необхідний рівень національної безпеки і оборони та реагування на існуючі і потенційні загрози у середньо- та довгостроковій перспективі за умови ефективного використання виділених ресурсів; • створення інформаційно-аналітичної бази

для відпрацювання реалістичних стратегій розвитку складових СБО та інших документів планування у сферах національної безпеки і оборони в рамках визначених правил і обмежень. Мета та завдання КОСБО можуть уточнюватися/конкретизуватися за рішенням РНБО, яке вводиться в дію відповідним указом Президента України. Для забезпечення організації і проведення КОСБО та формування документів планування у сферах національної безпеки та оборони доцільно: • взяти за основу методологію проведення оглядів, що базується на спроможностях, яка успішно пройшла апробацію та довела свою ефективність у державах-членах НАТО, а також в ході проведення окремих оглядів в рамках КОСБО в Україні; • визначити алгоритм проведення КОСБО, у якому гармонічно поєднати заходи окремих оглядів, які проводяться в рамках КОСБО, запровадивши так званий метод «перехресного планування»; • створити ефективну систему робочих органів, інформаційного, матеріального, технічного, кадрового, правового та методичного забезпечення проведення КОСБО; • організувати злагоджену роботу створених робочих органів щодо реалізації визначеного порядку проведення КОСБО; • узагальнити за результатами проведення КОСБО аналітичний матеріал та підготувати відповідний звіт; • узгодити на міжвідомчому рівні та внести на розгляд РНБО результати КОСБО; • підготувати відповідні документи планування у сферах національної безпеки і оборони на основі рішення РНБО про затвердження результатів КОСБО. Виконання завдань КОСБО доцільно проводити поетапно, що передбачатиме підготовчий (організаційний), основний (виконавчий) та заключний (підсумковий) етапи.

Підготовчий (організаційний) етап розпочинається з набранням чинності указу Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення КОСБО. Підготовчий етап КОСБО спрямований на виконання його першочергових завдань, зокрема: • створення системи робочих органів КОСБО на всіх рівнях керівництва; • відпрацювання методичних рекомендацій з визначенням/уточненням обсягу заходів та алгоритму їх проведення, порядку взаємодії та координації роботи учасників на відомчому та міжвідомчому рівнях; • розроблення організаційних документів виконання КОСБО (планів, план-проспектів, розпоряджень, доручень тощо), визначення порядку підготовки звітів та формування сукупності документів, які відпрацьовуються в ході та за результатами його проведення, визначаються відповідальні виконавці, їх повноваження та сфера відповідальності, а також часові показники; • запровадження системи підготовки персоналу, який буде задіяний у виконанні завдань КОСБО, та здійснення тренувальних заходів (тренінгів); • проведення низки консультативних заходів (конференцій, семінарів, круглих столів, консультативних та узгоджувальних нарад тощо) з питань організаційного, методичного, правового та інших видів забезпечення КОСБО. За результатами виконання завдань цього етапу мають бути сформовані робочі органи на міжвідомчому та відомчих рівнях, підготовлений персонал, сплановані заходи КОСБО, затверджені керівні, організаційні, планувальні, методичні, інформаційні та інші документи. Основний (виконавчий) етап розпочинається після завершення підготовчого етапу і проводиться на основі за№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тверджених організаційних, планових, інших документів КОСБО відповідно до визначеного порядку проведення КОСБО. Він має об’єднувати процеси аналітики, оцінки, розрахунків, формування висновків, доводів та пропозицій. Основний етап містить ключові процедури КОСБО, зокрема: • оцінки безпекового середовища, прогнозування загроз, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і сили оборони; • планування сил і засобів (спільних спроможностей) СБО та подальший їх розвиток; планування ресурсів та їх менеджмент; • визначення індикативних показників можливостей держави у ресурсному забезпеченні СБО. Усі процедури КОСБО мають бути зведені у єдиний процес логічно вибудуваних заходів для досягнення його головної мети. Разом з цим у рамках процедур планування сил і засобів (спільних спроможностей) СБО та планування ресурсів досліджуються спроможності кожної зі складових СБО відповідно до заходів окремих оглядів. На основі цих результатів проводиться аналіз механізмів об’єднання (інтеграції) оперативних спроможностей при застосуванні (діяльності) всіх або більшості складових СБО. Поряд з цим здійснюється аналіз та оцінка ефективності функціонування системи управління СБО, інтеграції освіти, спільної підготовки, єдиної технічної політики тощо, а також управління/менеджменту ресурсами для забезпечення збалансованого розвитку спроможностей складових СБО. Тривалість етапу визначається організаційними та плановими документами КОСБО і має завершитися схваленням Міжвідомчою робочою групою з питань

№7/2020

проведення КОСБО відповідних інформаційно-аналітичних матеріалів та загального звіту за результатами його проведення. Обсяг завдань і заходів основного етапу буде визначальним у тривалості всього КОСБО та може становити від одного до двох років. Зменшення цих термінів може досягатися за рахунок автоматизації процесів та широкого застосування програмних комплексів, ефективних методик тощо. Надмірне збільшення цих термінів може призвести до втрати актуальності результатів КОСБО та небажаної затримки із затвердженням документів планування у сферах національної безпеки і оборони. Звітний матеріал цього етапу складає основу результатів КОСБО. Враховуючи його важливість у вирішенні питань національної безпеки, він має мати закритий характер, а його підготовка і розгляд – здійснюватися з урахуванням вимог у сфері охорони державної таємниці. Для інформування громадськості щодо КОСБО готується відкрита (нетаємна) частина його результатів. Разом із загальним звітом відповідними органами державної влади готуються звіти про результати проведення окремих оглядів, які згідно з рішенням РНБО України включені до складу КОСБО. Заключний (підсумковий) етап може включати заходи щодо: • громадського обговорення відкритої (нетаємної) частини результатів КОСБО та врахування його висновків; • узагальнення досвіду організації та проведення КОСБО; • підготовки звітних матеріалів про результати КОСБО для розгляду на засіданні РНБО України; • розгляду звітних матеріалів про результати

КОСБО та його окремих оглядів на засіданні РНБО України, прийняття рішення РНБО України про затвердження результатів КОСБО та заходів щодо їх імплементації. У подальшому, відповідно до рішення РНБО України, в рамках імплементації результатів КОСБО визначеними органами державної влади (робочими органами) здійснюється підготовка документів планування у сферах національної безпеки і оборони, перш за все стратегій у сферах безпеки і оборони. На основі прийнятих стратегій здійснюється більш детальне планування розвитку спроможностей та відпрацювання програмних і планових документів за відповідними сферами (галузями) та напрямками діяльності тощо. Під час відпрацювання документів планування у сферах національної безпеки і оборони щодо розвитку спільних спроможностей СБО та досягнення збалансованого розвитку спроможностей окремих складових та органів СБО доцільно застосовувати метод «перехресного планування». Застосування цього методу має бути спрямоване на визначення спроможностей, які кожний орган СБО: • повинен мати для виконання закріплених за ним завдань (де він є головним виконавцем); • виділяє для інших органів СБО при реалізації сценаріїв (ситуацій), у рамках яких бере участь, виконує допоміжну роль або сприяє вирішенню завдань тощо; • отримує в постійну або тимчасову підпорядкованість від інших органів для виконання поставлених завдань. Таким чином, кожний орган СБО, як суб’єкт планування, здійснює планування своїх спроможностей з урахуванням спроможностей, які він отримує або виділяє іншим органам СБО при виконанні завдань за сценаріями (ситуаціями). Такий підхід сприятиме об’єднанню (інтеграції) спроможностей органів СБО, зосередження/концентрації зусиль на виконанні пріоритетних завдань національної безпеки. Також можливе досягнення максимальної ефективності використання оперативних спроможностей СБО, оптимізації сил і засобів органів СБО, виключаючи дублювання структур, і як наслідок – значної економії ресурсів. Разом з цим, це вимагає застосування всіма органами СБО єдиних принципів та підходів до планування у сферах національної безпеки і оборони, які мають бути адаптовані до системи планування НАТО та державного стратегічного планування в Україні. Поряд з цим необхідно сформувати чітку систему взаємодії

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та управління в ході планування сил і засобів, їх підготовки та застосування (діяльності), забезпечення збалансованого розвитку їх спроможностей, як наслідок – раціонального розподілу ресурсів держави, а також системному та максимальному забезпеченню потреб СБО та його складових. З метою підтримки процесу КОСБО, окремих його заходів, а також формування пропозицій для прийняття державних (управлінських) рішень, у тому числі документів планування у сферах національної безпеки і оборони, можуть застосовуватися методики та інструменти стратегічного аналізу, які широко застосовуються в державах-членах НАТО, а саме: • метод експертних оцінок Дельфі (Delphi technique); • методика комплексного аналізу (PEST analysis: political, economic, socio-cultural and technological); • методика аналізу сильних та слабких сторін, можливостей та загроз (SWOT аnalysis: strengths, weaknesses, opportunities and threats); • методика аналізу прогалин (Gap аnalysis); • методика профілювання ризиків (Risk рrofiling) тощо. У документах планування у сферах національної безпеки і оборони визначається механізм їх реалізації, зокрема порядок виконання планових заходів, моніторингу результативних показників та система управління ризиками. Алгоритм проведення КОСБО та його процедури, заходи, їх логічна послідовність, зміст та результативні показники у сукупності мають включати відповіді на такі ключові питання: хто приймає рішення, яка система робочих органів створюється, який розподіл за-

ходів по етапах проведення КОСБО, які завдання та заходи і у якій послідовності виконує кожна з визначених робочих груп, яких результатів необхідно досягти на кожному з етапів та в цілому. Враховуючи основні вимоги до КОСБО, алгоритм його проведення представляє сукупність послідовних дій робочих органів з виконання заходів відповідно до визначених етапів КОСБО, підготовки та затвердження/ схвалення звітних матеріалів, а також їх використання при підготовці документів планування у сферах національної безпеки і оборони. У ході реалізації алгоритму проведення КОСБО важливим є врахування індикативних показників, що відображають стан та перспективи соціально-економічного розвитку України. Їх доцільно сприймати на рівні базових вхідних даних для процесу КОСБО. Це сприятиме його системному характеру, врахуванню при здійсненні аналізу та оцінки стану готовності складових СБО до виконання завдань із забезпечення національної безпеки, а також підготовці та прийняттю реалістичних документів планування у сферах національної безпеки і оборони. Таким чином, цей процес включатиме сукупність процедур та заходів, що зведені в єдину систему, яка характеризується певним алгоритмом дій, сукупністю вихідних документів, чітким розподілом завдань, системою керівництва та виконавчих органів. Такий підхід до КОСБО дає підстави вважати, що з одного боку він є підсистемою планування більш високого рівня, з іншого – являє собою складну систему, яка має функціонувати як самодостатній процес національного рівня. Процедури та заходи, які має об’єднувати КОСБО,

повинні мати практичну спрямованість. У ході їх виконання мають здійснюватися аналіз, оцінка, наукові дослідження, аудити, консультації, узагальнення та інші форми і способи визначення стану та перспектив розвитку СБО. Зважаючи на великий обсяг та складність аналітичних заходів, розрахунків, потоку інформації тощо, виникає необхідність застосовування різних моделей та програмних комплексів, автоматизованих систем тощо. Вони необхідні при дослідженні безпекового середовища на глобальному, регіональному та національному рівнях, моделювання прогнозованих ситуацій (сценаріїв) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) складові СБО, в ході випробувань перспективної моделі СБО, його складових, розподілу ресурсів тощо. Для цього мають залучатися можливості ситуативних центрів (центрів моделювання) національного і відомчого рівня. При цьому доцільно застосовувати відповідні програмні продукти та обчислювальні комплекси центрів досліджень світового рівня. Така практика широко застосовується у державах-членах НАТО, її доцільно впроваджувати в ході КОСБО в Україні. КОСБО може об’єднувати такі основні складові з їх процедурними елементами: • оцінка безпекового середовища, прогнозування загроз, визначення ймовірних сценаріїв (ситуацій) та варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, та розвиток їх спроможностей; • планування сил і засобів, у ході якого здійснюватиметься аналіз сил і засобів усіх органів СБО, оцінка їх окремих та спільних (загальних) спроможностей, а також відпрацювання перспективної моделі СБО з визначенням системи управління державою у кризових ситуаціях;

№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

планування ресурсів з визначенням індикативних показників можливостей держави у забезпеченні СБО; • узагальнення результатів КОСБО та підготовка відповідних документів планування у сферах національної безпеки і оборони. У ході виконання процедурних елементів, за необхідністю, впроваджується система управління ризиками за критеріями, що критично впливатимуть на стан національної безпеки. Зважаючи на алгоритм проведення КОСБО, кожний з вказаних елементів має свою особливість щодо змісту, послідовності та результативних показників, тому доцільно розглядати їх за окремими структурно-логічними послідовностями. ОЦІНКА БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА, ПРОГНОЗУВАННЯ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ Оцінка безпекового середовища, прогноз розвитку загроз національній безпеці України, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, може представляти сукупність процедурних заходів, побудованих у логічній послідовності їх виконання і за своєю суттю матимуть аналітичний, оціночний, порівняльний, узагальнюючий, прогнозний характер. Структурно-логічну послідовність процедурних заходів оцінки середовища безпеки, прогнозування загроз національній безпеці України, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, та їх зміст може представляти окремим додатком до цієї методики. Результатами реалізації оцінки безпекового середовища, прогнозу розвитку загроз національній безпеці України та визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, у їх структурно-логічної послідовності мають бути інформаційно-аналітичні матеріали щодо: • безпекового середовища (глобальні, регіональні та національні аспекти), тенденцій його розвитку (змін) у досяжному майбутньому; • висновків з оцінки безпекового середовища та умов і факторів, які впливають на національну безпеку України; • існуючих та потенційних загроз національній безпеці України; • сфер прояву загроз, можливих наслідків; • можливих рішень стратегічного рівня з реагування на загрози національній безпеці України; №7/2020

• •

•

сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони; • розподілу відповідальності складових та органів СБО за виконання завдань з реагування на загрози в рамках визначених сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони. Ці інформаційно-аналітичні матеріали узагальнюються в окремий або загальний звіт за результатами КОСБО з висновками та пропозиціями щодо безпекового середовища, загроз національної безпеки України та сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, який виноситься на розгляд РНБО в установленому порядку. На основі звіту у подальшому має здійснюватися планування сил і засобів СБО, визначаються обсяг і розподіл необхідних ресурсів, що у подальшому слугуватиме вхідними даними для розроблення відповідних стратегій та інших документів планування у сферах національної безпеки і оборони. Для більшої обґрунтованості, повноти та об’єктивності звітного матеріалу доцільно здійснювати експертне оцінювання. Оновлення (внесення змін, корегування) звітних матеріалів з процедури оцінки безпекового середовища, прогнозу розвитку загроз національній безпеці України, визначення сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони, а відповідно щодо їх планування, розподілу завдань, ролей і відповідальності доцільно здійснювати у випадку змін: • безпекового середовища у глобальному та регіональному вимірах; • державної політики у сферах національної безпеки і оборони;

законодавства з питань національної безпеки і оборони; міжнародних зобов’язань України та інших змін, які кардинально впливають на завдання і відповідальність складових СБО, їх ролі у забезпеченні обороноздатності та безпеки держави; інших факторів, що впливають на актуальність звітних матеріалів КОСБО. Питання оновлення звітних матеріалів має розглядатися РНБО України, яка приймає відповідне рішення.

ПЛАНУВАННЯ СИЛ І ЗАСОБІВ СБО, ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ Процедура планування сил і засобів, у тому числі оцінювання їх спроможностей, є невід’ємним елементом методу планування, заснованому на спроможностях, та вбачається складовою КОСБО. Впровадження такого методу планування дає можливість визначити та забезпечити розвиток спроможностей сил і засобів СБО, здатних адекватно реагувати на широкий спектр загроз національній безпеці України в рамках визначених сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони. Опираючись на принципи і підходи щодо до планування держав-членів НАТО та враховуючи національні особливості, планування сил і засобів СБО може передбачати низку логічно вибудованих елементів щодо аналізу та визначення відповідно до сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони: • умов застосування сил і засобів СБО; • завдань (груп завдань) складових СБО та органів СБО; • переліку вимог до спроможностей сил і засобів СБО; • необхідних і наявних, недостатніх та надлишкових спроможностей, їх оцінки щодо забезпечення виконання визначених завдань; • заходів з утримання та розвитку наявних, формування недостатніх та позбавлення від надлишкових спроможностей. Послідовність процедурних заходів планування сил і засобів СБО та їх зміст доцільно деталізувати в окремому додатку до цієї методики. Результати аналізу узагальнюються та зводяться у відповідну таблицю звітного інформаційно-аналітичного матеріалу. Таким чином, формується інформаційний матеріал щодо спроможностей, які необхідно створювати, розвивати,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

утилізувати, та плануються відповідні заходи з визначенням відповідального виконавця, обсягу необхідних ресурсів, термінів та результативних показників виконання заходів (Цільовий пакет спроможностей сил і засобів СБО). На основі цих та інших матеріалів проводиться дослідження щодо перспективної моделі СБО з визначенням системи управління державою у кризових ситуаціях. Завершенням планування сил і засобів СБО є відпрацювання звіту про його результати, який схвалюється відповідною робочою групою КОСБО. Матеріали звіту будуть використані як основні дані для планування ресурсів. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСІВ, ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ Планування ресурсів у ході КОСБО розглядається як похідна від планування сил і засобів СБО, а відповідно залежатиме від безпекового середовища, рівня загроз національній безпеці України та сценаріїв (ситуацій) і варіантів, у яких можуть застосовуватися (діяти) сили безпеки і оборони. Таким чином, встановлюється причинно-наслідковий зв’язок між обсягом необхідних ресурсів та рівнем загроз, що вимагає планування відповідних сил і засобів СБО в рамках визначених сценаріїв. Саме через такий зв’язок закладаються основи для цільового призначення (використання) ресурсів для забезпечення СБО. Виходячи з досвіду планування держав-членів НАТО, вітчизняного досвіду застосування методу планування на основі спроможностей, планування ресурсів в ході КОСБО може охоплювати такі елементи: • визначення потреби в ресурсах для досягнення необхідних та забезпечення наявних спроможностей сил і засобів СБО, які необхідно створювати, розвивати, утилізувати/позбавлятися; • аналіз можливостей держави задовольнити потреби в ресурсах для досягнення необхідних спроможностей сил і засобів СБО; • порівняльний аналіз потреб СБО в ресурсах у фінансових показниках з прогнозними показниками видатків Державного бюджету України на потреби СБО та їх збалансування; • аналіз показників ресурсного забезпечення для досягнення необхідних спроможностей сил і засобів СБО за критерієм «ефективність-вартість»; • аналіз рівня ресурсного забезпечення потреб СБО та обґрунтування прогнозних

показників видатків Державного бюджету України для потреб СБО на середньо- та довгострокову перспективу; • узагальнення результатів планування ресурсів та підготовка звіту. Особливості структурно-логічної послідовністі процедурних заходів планування ресурсів СБО та їх зміст наведено також, як і інші процедури методики доцільно викласти в окремому додатку. За результатами планування ресурсів формується інформаційно-аналітичний матеріал та відпрацьовується звіт з висновками та пропозиціями щодо прогнозних показників видатків Державного бюджету України для потреб СБО на середньо- та довгострокову перспективу у відповідності до Бюджетного кодексу України. Відкритість та повнота виконання процедур планування ресурсів дасть можливість повного розуміння (сприйняття) суспільством, у тому числі платниками податків, питань: як визначаються ресурси на забезпечення СБО, на які цілі будуть використані кошти, як і у яких документах використовуються результати планування ресурсів тощо. По завершенню планування ресурсів здійснюється узагальнення інформаційно-аналітичного матеріалу та підготовка загального звіту за результатами проведення КОСБО із залученням відповідних робочих органів КОСБО. Результати КОСБО в цілому фор-

муються на основі системного аналізу та узагальнення інформаційно-аналітичних матеріалів і звітів за результатами проведених його процедур та заходів. Систематизований звіт КОСБО розглядається на Міжвідомчій робочій групі з питань проведення КОСБО із залученням всіх робочих та консультативних органів, незалежних експертів, іноземних радників, приймається рішення щодо його схвалення та порядку внесення на розгляд РНБО. Також відпрацьовуються пропозиції щодо порядку імплементації результатів КОСБО, які включаються до проекту рішення РНБО щодо їх використання відповідними державними органами у ході подальшого планування у сферах національної безпеки і оборони. За необхідністю готуються зміни до Стратегії національної безпеки України та формуються стратегії за відповідними напрямами діяльності органів СБО. Таким чином, результати КОСБО будуть спрямовані на визначення: • стратегічної мети, як орієнтиру діяльності СБО; • стратегічних напрямів (цілей), які деталізують мету, визначають шляхи її досягнення, виходячи із системних характеристик (параметрів) СБО; • стратегічних завдань діяльності СБО, що являють собою конкретні цільові настанови на довгостроковий період з реалізації стратегічних напрямків (цілей) та виходять з характеристик (параметрів) СБО. Вони №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

становитимуть основу для програмних і планових документів у сферах національної безпеки і оборони; • стратегічних пріоритетів, що визначають вагу (значимість) окремих стратегічних завдань у формуванні відповідних стратегій органів СБО. Висновки та пропозиції КОСБО мають передбачати: • чітко сформульовані завдання, які можуть змінюватися навколо поставлених цілей; • підтримку ініціативи виконавців, що підвищує свободу маневру у прийнятті рішень; • концентрацію зусиль, що дозволяє досягти максимального результату за мінімальних зусиль; • гнучкість, що дає запас міцності для свободи маневру при визначенні напрямів розвитку; • узгодженість дій та відповідальність за результати виконання прийнятих рішень; • ефективне використання виділених ресурсів та стійкість життєво важливих систем СБО. Такий підхід щодо використання результатів КОСБО дає можливість розглядати структуру стратегій у сферах національно безпеки і оборони одразу в трьох аспектах: як передбачення майбутнього становища СБО та його складових (що в англомовній літературі визначається терміном vision), стратегічний план дій складових та органів СБО, а також їх наміри та/або діяльність на перспективу відповідно до цих передбачень і планів. Таким чином, №7/2020

кожна із стратегій визначатиме не лише основні пріоритети, цілі, завдання та напрями розвитку СБО та його органів, формування бажаної моделі майбутнього, але й роль та місце кожного з органів СБО у процесі її втілення/реалізації. Реалізацію такого підходу в умовах національного планування доцільно здійснювати через механізм корегування або внесення змін до Концепції розвитку СБО. Це дає можливість в подальшому реалізувати її положення, які залишаються актуальними на перспективу, а також осучаснити новими положеннями відповідно до висновків та пропозицій щодо системного розвитку спроможностей СБО та його складових за результатами КОСБО. Реалізацію положень Концепції розвитку СБО можна здійснити шляхом розробки та прийняття державних програм щодо матеріально-технічного забезпечення, розвитку інфраструктури, вирішення соціальних проблем у сферах національної безпеки і оборони тощо. У сукупності положень Стратегії національної безпеки України, стратегій за відповідними напрямами діяльності органів СБО, Концепції розвитку СБО та звітних інформаційно-аналітичних матеріалів КОСБО забезпечується комплекс основних вхідних даних для розроблення збалансованих за заходами і термінами програмних і планових документів з досягнення необхідних спроможностей СБО та його складових. У ході цього процесу визначаються ресурсно-забезпечені заходи щодо удосконалення системи управління СБО, підвищення рівня міжвідомчої координації і взаємодії, розвитку інтегрованої системи освіти, спільної підготовки, удосконалення єдиної технічної політики тощо. Поряд з цим формується перспективна модель СБО та визначаються шляхи її впровадження, напрями та пріоритети розвитку спроможностей складових СБО, обсяг ресурсного забезпечення та управління (менеджмент) ресурсами, а також система управління ризиками тощо. На основі цих та інших матеріалів буде сформована інформаційна база планування у сферах національної безпеки і оборони, яка має сприяти: • подальшому розвитку та трансформації СБО і його складових за принципами та підходами кращих світових практик; • об’єктивному розподілу пріоритетів державної політики щодо забезпечення дипломатичних заходів, оборони, громадської безпеки, державної безпеки, цивільного

захисту, економічної, енергетичної та екологічної безпеки, безпеки та стійкості критичної інфраструктури, інформаційної безпеки та протидії кіберзагрозам тощо; • обґрунтуванню основних показників планування у сферах національної безпеки і оборони; • раціональному розподілу всіх видів ресурсів відповідно до пріоритетів політики національної безпеки; • підтримці та розвитку наукового потенціалу у сферах національної безпеки і оборони. Це забезпечить створення умов і для спадкоємності у розробці та прийнятті рішень щодо забезпечення національної безпеки України у наступних циклах планування. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ Виконання КОСБО відповідно до змісту та логічної послідовності його процедур і заходів дасть можливість реалізувати програмно-цільовий метод планування у сферах національної безпеки і оборони, впровадження сучасного методу планування на основі спроможностей для всіх органів СБО за єдиною методологією, а також реалізацію європейських і євроатлантичних принципів і підходів у забезпеченні розвитку СБО та його складових. Виконання положень методики дає можливість організувати підготовку та виконання процедур і заходів огляду за єдиним задумом в усіх органах СБО, комплексно дослідити напрями діяльності СБО та забезпечити підґрунтя для прийняття обґрунтованих рішень з питань національної безпеки України. При цьому кожний з органів СБО має можливість розробити більш деталізовані методичні рекомендації з проведення окремих оглядів, гармонічно поєднати загальні заходи з заходами, які їм притаманні. Повна реалізація принципів та підходів, передбачених методикою, забезпечує розвиток СБО як цілісної функціональної системи з виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки і оборони, а також досягнення необхідних спроможностей окремими його складовими. До того ж розподіл та управління (менеджмент) ресурсів сприятимуть цільовому та ефективному їх використанню. Методика маючи рекомендаційний характер може використовуватися в процесі підготовки та проведення КОСБО та окремих оглядів. Положення методики будуть уточнені після затвердження нової Стратегії національної безпеки України за результатами аналізу та узагальнення заходів, вжитих у рамках КОСБО.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ГЕОПОЛІТИКА

ОБОРОННІ ІНІЦІАТИВИ ЄВРОСОЮЗУ Російська загроза, нестабільність на кордонах ЄС, загроза тероризму, несприятливі наслідки зміни клімату, ворожа діяльність у кіберпросторі, нерегульована міграція та більш напористий Китай вимагають від Європи активізувати свої зусилля на міжнародній арені

Речич С.Л., полковник, радник Представництва України при Європейському Союзі, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

тикаючись з високою нестабільністю та невизначеністю в своєму стратегічному оточенні, відновленням відкритого збройного конфлікту на порозі Європи та концентрацією значних сил на цих територіях, зростанням числа стихійних лих, до яких приєдналася епідемія коронавірусу, найбільш актуальним питанням продовжує

бути посилення безпеки та оборони ЄС, збереження миру і стабільності та зміцнення безпеки громадян. Враховуючи ці фактори Європейським Союзом у 2016 році була прийнята Глобальна стратегія у сфері безпеки і оборони, яка сприяла започаткуванню ключових оборонних ініціатив ЄС: Європейського плану дій з питань оборо№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стратегії ЄС для поглиблення координації в сфері оборони перед терористичними та іншими зовнішніми загрозами Європейська комісія представила Європейський план дій з питань оборони та передбачила створення Європейського оборонного фонду. Європейський план дій з питань оборони тісно пов’язаний із доповненням до Плану імплементації Глобальної стратегії з безпеки та оборони, який визначає дії щодо його виконання, а також із реалізацією Спільної декларації ЄС і НАТО, підписаної Президентом Європейської Ради, Президентом Європейської Комісії та Генеральним секретарем НАТО. В подальшому були започатковані інші ключові оборонні ініціативи ЄС: План розвитку спроможностей (CDP), Скоординований щорічний оборонний огляд (CARD), План дій з питань військової мобільності (APMM), Європейська програма розвитку оборонної промисловості (EDIDP). Поряд з цим була створена структура Військового (MPCC) та Цивільного (СРСС) планування та управління спроможностями, започатковане Постійне структуроване співробітництво (PESCO). Ініційована Францією Європейська ініціатива втручання (EI2), як спільний військовий проект між європейськими країнами поза НАТО та ЄС, стали додатковим форматом військового співробітництва держав-членів ЄС.

ни (EDAP), Європейського оборонного фонду (EDF), Плану розвитку спроможностей (CDP), Скоординованого щорічного оборонного огляду (CARD), Плану дій з питань військової мобільності (APMM), Європейської програми розвитку оборонної промисловості (EDIDP), та низки інших. На основі прийнятої Глобальної №7/2020

СКООРДИНОВАНИЙ ЩОРІЧНИЙ ОБОРОННИЙ ОГЛЯД (CARD) Скоординований щорічний оборонний огляд – це процес моніторингу оборонних планів держав-членів Європейського Союзу, щоб допомогти координувати витрати та визначати можливі спільні проекти. Він працює на тестовій основі з 2017 року при Європейському оборонному агентстві (EDA) у співпраці з Європейською службою зовнішньої діяльності (EEAS). Разом з Постійним структурованим співробітництвом (PESCO) та Європейським оборонним фондом (EDF) він формує новий комплексний оборонний пакет для ЄС. 19 листопада 2018 року Рада Європейського Союзу із закордонних справ на рівні міністрів закордонних справ та оборони обговорила питання співробітництва ЄС у галузі безпеки та оборони. В ході засідання було розглянуто питання реалізації Глобальної стратегії ЄС у цій сфері, включаючи Постійне структуроване співробітництво (PESCO), Скоординований щорічний оборонний огляд (CARD), діяльність Європейського оборонного фонду, питання військової мобільності, цивільний пакет СПБО

та пропозиції щодо створення Європейського мирного фонду. Рада також ухвалила Висновки з питань безпеки та оборони в контексті Глобальної стратегії ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики. В ході засідання Рада привітала тестовий звіт CARD та закликала зацікавлених держав-членів дотримуватися рекомендацій, що містяться в ньому. Враховуючи отриманий досвід, Рада ЄС погодилася розпочати розробляти CARD на постійній основі, починаючи з першого повного циклу CARD у 20192020 роках з метою надання подальших вказівок щодо розвитку спільних спроможностей та детальної оцінки європейського ландшафту спроможностей, а також враховуючи коротко-, середньо- та довгострокові тенденції розвитку спроможностей. На основі повного залучення держав-членів, подальше втілення програми CARD разом з PESCO та Європейським оборонним фондом сприятиме оборонному співробітництву та інвестиціям у оборонні можливості. Визнано, що реалізація CARD замінить проведення оціночних заходів в рамках Рамкової концепції щодо планомірного та довгострокового оборонного співробітництва, і те, що кінцевий варіант CARD має бути узгоджений з Планом розвитку спроможностей ЄС та з Процесом оборонного планування НАТО у частині, де вимоги збігаються, одночасно визнаючи різний характер цих двох організацій та їх відповідні зобов’язання. ПИТАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ МОБІЛЬНОСТІ На тлі можливого конфлікту з Російською Федерацією постало надзвичайно важливе питання подолання фізичних, процедурних та нормативних бар’єрів, які перешкоджають військовій мобільності. Мова йшла про надання спеціальних дозволів про перекидання військ в Європі, які дозволять військовій техніці та персоналу пересуватися швидше у випадку військових конфліктів. Надто вузькі та слабкі мости та тунелі для пересування важкої військової техніки, необхідність вдосконалення інфраструктури та оцінки витрат, оптимізації митних процедур для перевезення боєприпасів та небезпечних вантажів спонукав до пошуку кращих шляхів співробітництва з цих питань між агентствами ЄС. 10 листопада 2017 року Європейська комісія (ЄК) ухвалила дорожню карту, спрямовану на усунення бар’єрів для безперешкодного транспортування військових частин і сил у рамках ЄС. ЄК та Високий представник ЄС із закордонних справ та безпекової політики

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ф. Могеріні запропонували низку заходів, спрямованих на покращення військової мобільності в рамках ЄС з метою кращого захисту громадян та покращення безпекового середовища Союзу. З огляду на особливий статус збройних сил та обладнання військова мобільність регламентується низкою національних рішень та правилами ЄС, що ускладнює швидке пересування військ. Разом з тим, існує можливість більш скоординованого та гармонізованого підходу, який базується на цивільній/ військовій синергії. Прийнята Спільна комунікація окреслила кроки, які необхідно вжити для усунення перешкод для руху військової техніки та персоналу в ЄС з метою полегшення та прискорення мобільності для швидкого і ефективного реагування на внутрішні та зовнішні кризи. Будь-які дії передбачено координувати не тільки між ЄС та державамичленами, але також з іншими відповідними зацікавленими сторонами, зокрема з НАТО. Ключовими напрямками дій для посилення військової мобільності в ЄС встановлено: • визначення спільного розуміння потреб та вимог, які необхідно буде додатково вивчити та узгодити з державами-членами; • розробка спільного розуміння щодо використовуваної інфраструктури та її впливу на інфраструктурні стандарти; • розгляд відповідних регуляторних та процедурних питань (митні, вимоги щодо небезпечних вантажів, юридичні перешкоди, національні процедури).

Що стосується інфраструктурної політики, Спільна комунікація пропонує застосовувати існуючу Транс’європейську транспортну мережу (TEN-T). Це передбачатиме можливе подвійне використання мережі для цивільних і військових цілей, співпрацю з зацікавленими сторонами оборонного сектору стосовно бази даних політики TEN-T (TENtec) та міркування щодо використання інструменту Connecting Europe Facility (CEF) for Transport, що впроваджує TEN-T в оборонній сфері. У якості наступних кроків до березня 2018 року Ф. Могеріні та Єврокомісія запропонували схвалити державамичленами ЄС План дій щодо військової мобільності. У цьому плані запропоновані заходи, розроблені на основі результатів діяльності створеної Спеціальної робочої групи Європейського оборонного агентства з військової мобільності. Спільна комунікація про поліпшення військової мобільності узгоджується з Глобальною стратегією ЄС, а також принципами, які лежать в основі «оборонного пакету», запропонованого у 2016 році. 28 березня 2018 року, у контексті реалізації намірів Президента ЄК Ж.-К. Юнкера щодо створення повноцінного оборонного союзу до 2025 року, Європейська Комісія та Високий представник ЄС представили на розгляд Європарламенту та Ради ЄС Спільну комунікацію щодо Плану дій стосовно військової мобільності в ЄС. Зазначений План дій (Action Plan on

military mobility, APMM) покликаний сприяти покращенню можливостей для переміщення військових підрозділів та техніки, що має важливе значення для безпеки європейських громадян, а також має забезпечити більш ефективне та швидке реагування ЄС на існуючі та нові виклики. План дій визначає серію оперативних заходів для усунення фізичних, процедурних чи регуляторних бар’єрів, що перешкоджають військовій мобільності, та дозволить військовій техніці та персоналу швидше пересуватися у разі військових конфліктів. План передбачає поглиблення відповідної взаємодії між державами-членами ЄС та іншими ключовими гравцями. За словами Високого представника ЄС Ф. Могеріні, сприяння миру та гарантування безпеки європейських громадян є серед ключових пріоритетів ЄС. Сприяння військовій мобільності в рамках ЄС має підвищити ефективність запобігання криз, розгортання місій ЄС та швидкого реагування на виклики. Поліпшення військової мобільності також є частиною зобов’язань в рамках Постійного структурованого співробітництва (PESCO) та Спільної декларації ЄСНАТО. За словами Комісара з питань транспорту Віолети Булц, метою Плану є краще використання транспортної мережі ЄС для забезпечення військових потреб під час планування інфраструктурних проектів. Передбачається більш ефективне використання державних коштів та покращення параметрів транспортних №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мереж, щоб забезпечити швидку та бездоганну мобільність на континенті, що є питанням колективної безпеки. План дій базується на Дорожній карті військової мобільності, розробленої в рамках Європейського оборонного агентства (Агентство, ЄОА). Керівна рада ЄОА схвалила Дорожню карту 9 лютого 2018 року та доручила Агентству продовжувати роботу над підвищенням військової мобільності у рамках реалізації відповідного Плану дій, а також щорічно звітувати про досягнутий прогрес. План дій передбачив реалізацію конкретних заходів у наступних сферах: Військові вимоги: це відправна точка для ефективного та скоординованого підходу до військової мобільності в ЄС. Європейській службі зовнішньої діяльності (EEAS) та Військовому штабу ЄС (EUMS) поставлено завдання розробити військові вимоги, які відображатимуть потреби ЄС та держав-членів, у т.ч. стосовно інфраструктури, необхідної для підвищення військової мобільності. Транспортна інфраструктура: інфраструктурна політика та інвестиції забезпечать можливості для більшої синергії між цивільними та військовими потребами. Пропонується використовувати існуючу Транс’європейську транспортну мережу (TEN-T) для цивільних і військових цілей, забезпечити відповідну співпрацю з зацікавленими сторонами оборонного сектору стосовно політики TEN-T. Під час Головування Естонії в раді ЄС у 2017 році було ініційовано пілотну

№7/2020

програму для країн регіону Північного моря та Балтійського коридору TEN-T із залученням представників оборонної та транспортної сфери, яка визначила слабкі місця у транспортних мережах з точки зору військових цілей. Проведений аналіз підтвердив, що в окремих державах-членах ЄС дорожні мережі, висота дорожніх мостів, а також вантажопідйомність деяких мостів недостатні для переміщення негабаритних або надмірно важких військових транспортних засобів. Пілотна програма підтвердила наявність можливостей для подвійного використання цивільно-військової інфраструктури, зокрема, на мультимодальних платформах. Як визначено в Дорожній карті Спеціальної робочої групи, реалізацію пілотної програми буде продовжено для оцінки існуючої транспортної інфраструктури TEN-T. Комісією було заплановано визначити частини Транс’європейської транспортної мережі, які є придатними для військового транспорту, у т.ч. з урахуванням необхідної модернізації існуючої

У листопаді 2017 року Європейська комісія ухвалила дорожню карту, спрямовану на усунення бар’єрів для безперешкодного транспортування військових частин і сил у рамках ЄС»

інфраструктури. Заплановано скласти список пріоритетних проектів. Комісія врахує необхідність можливої додаткової фінансової підтримки цих проектів під час бюджетного планування на наступні роки. Регуляторні та процедурні питання: Комісія розгляне варіанти спрощення митних формальностей для військових переміщень та оцінить необхідність узгодження правил перевезення небезпечних вантажів у військовій сфері. Одночасно, ЄОА надаватиме державамчленам підтримку у розробці механізмів отримання дозволів на транскордонне переміщення. Комісія, EEAS та ЄОА працюватимуть у тісній координації з державамичленами ЄС для ефективної реалізації цих кроків. До уваги обов’язково братиметься суверенітет держав-членів над їх національною територією та існуючі національні процедури прийняття рішень стосовно військових переміщень. Також буде забезпечена координація зусиль в рамках PESCO, зокрема у рамках окремого проекту з військової мобільності. Співробітництво та консультації з НАТО з питань військової мобільності в рамках реалізації Спільної декларації будуть продовжені. Розглянутий та схвалений державами-членами ЄС План дій та звіти про хід реалізації заходів відповідно до Плану, повинен представлятись державам-членам відповідно до термінів його виконання. Закінчення у наступному номері.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ТОТАЛЬНА ОБОРОНА ПО-ПОЛЬСЬКИ В умовах кардинальних змін у безпековому середовищі на європейському континенті політичне керівництво багатьох країн починає переосмислювати підходи до забезпечення воєнної безпеки держави

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

собливо ця проблема турбує ті країни, для яких поняття «російська військова загроза» не є чимось теоретичним і нереальним.

Так, 1-й заступник міністра оборони Грузії Лела Чіковані заявила про необхідність переходу до тактики тотальної оборони. За її словами, російська військова агресія у 2008 р. вкотре чітко продемонструвала, що з урахуванням наявних обмежених ресурсів, необхідно використовувати системний підхід для забезпечення безпеки і вільного розвитку країни. У зв’язку з цим військове відомство представило новий принцип організації оборони – тотальна оборона. Її мета – забезпечити у мирний період створення таких механізмів, які дозволять країні

швидко і ефективно мобілізуватися для протидії агресії. У Швеції та Фінляндії, які тісно співпрацюють з НАТО, але зберігають традиційний нейтралітет, розроблені концепції тотальної оборони, що складаються з військової та цивільної компоненти у рамках підходу до забезпечення національної безпеки «всією громадою». Норвегія та Естонія, хоча і є членами Північноатлантичного альянсу, який діє за принципом колективної оборони, теж не відмовились від необхідності посилювати боєготовність власних №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

збройних сил та зміцнювати здатність країни самостійно реагувати на кризу будь-якого зразка. За визначенням естонських військових експертів, тотальна оборона являє собою постійну готовність державних структур, органів самоврядування, сил оборони, духовного, фізичного, економічного та іншого потенціалу всього народу до врегулювання криз, а також їхню узгоджену спільну діяльність при запобіганні небезпеки чи відбитті нападу і виживанні нації. Тотальна оборона ділиться на п’ять компонентів: психологічна, громадянська, економічна і військова оборона, готовність суспільства. Останнім часом над проблемою тотальної оборони почали замислюватися й у Варшаві. Після 1989 року безпека Польщі спиралася на збройні сили та стратегічну допомогу союзників. На думку польських експертів, для ефективного захисту держави сьогодні цього недостатньо. З моменту російської анексії Криму та агресії проти України у найближчому оточенні Республіки Польщі спостерігається значне погіршення безпекової ситуації. Російськоукраїнський конфлікт (зрештою, як і інтервенція Москви в Сирії) характеризується поєднанням дуже широкого спектру засобів впливу не лише проти збройних сил, але й усього суспільства на охопленій конфліктом території. До того ж Росія вживає заходів на рівні, нижчому за юридичний поріг війни, таких як інформаційні операції або операції в кіберпросторі проти інших держав, включно з тими, які входять до НАТО. РФ розбудовує свій військовий потенціал, не виключаючи можливості проведення в майбутньому будь-яких агресивних дій проти держав-членів Альянсу. Як і операції в Україні та Сирії, вони можуть набувати гібридного характеру, поєднуючи різні види засобів впливу. Зважаючи на ці обставини, держави НАТО, розташовані в безпосередній близькості від Росії, повинні вживати заходів для посилення здатності здійснювати опір агресії. Тим паче, що наразі існує значна асиметрія військового потенціалу між РФ та країнами східного флангу НАТО (включно з Польщею) не на користь останніх. Паралельно зі зміцненням звичайних оборонних засобів необхідно терміново впроваджувати заходи, спрямовані на ускладнення або навіть унеможливлення результативних дій потенційного противника, а з іншого боку, – на забезпечення спроможності виживання всієї держави та суспільства за умов можливого конфлікту. №7/2020

Після падіння комуністичного режиму в Польщі її безпека ґрунтується (як теоретично, так і практично) на двох чинниках: • технічна модернізація Війська Польського та послідовні реформи структури і командування; • розбудова, зміцнення та співробітництво із партнерами: членство в НАТО, союз із США, регіональне співробітництво. У цьому процесі повністю пропущений найважливіший чинник безпеки держави – суспільство. А тим часом, щоб пережити кризу, пов’язану з військовою агресією чи, наприклад, з масштабним стихійним лихом, потрібне стійке до кризи суспільство. Таке суспільство, яке: • не піддасться масовій паніці у ситуації кризових явищ чи війни; • зможе проіснувати від кількох до кільканадцяти тижнів без доступу до електро-

Збройні сили Польщі налічують близько 130 тисяч осіб включно з Військами територіальної оборони. Лісова варта – це ще майже 180 тисяч потенційних кандидатів у кадровий резерв для зміцнення безпеки країни»

• •

енергії, проточної води, діючих магазинів та банківської системи; матиме відповідні знання щодо знаходження безпечного укриття; зможе надавати підтримку воюючим збройним силам.

ЦІЛКОВИТА ПЕРЕВАГА ПРОТИВНИКА Нинішня оцінка могутності потенційного агресора настільки велика, що Польща навіть при наявності 200-250-тисячної армії, оснащеної сучасним озброєнням, матиме в кілька разів менше сили, ніж її потенційний противник. Технічні можливості російських збройних сил для проведення точної та масованої атаки на військові та цивільні об’єкти – величезні. Сьогодні неможливо передбачити усі сценарії, але слід припускати, що противник може намагатися досягти переваги у будь-який спосіб і в найкоротші терміни. Необхідно зазначити, що Російська Федерація має і випробовує у різних регіонах світу можливість початку воєнних дій у мирний час. Це такі заходи, як: диверсія, дезінформація, кібератаки, що блокують економіку та призводять до безладу у суспільстві. Одним зі способів збалансувати здатність потенційного противника є прийняття стратегії тотальної оборони. Відповідно до неї, до захисту суверенітету країни залучається вся держава

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та суспільство, а збройні сили є тільки одним із елементів системи оборони. Стратегія тотальної оборони враховує, серед іншого, формування збройних сил таким чином, щоб вони могли ефективно протидіяти агресії на власній території, а також – навчання населення, організацію цивільної оборони та адаптацію окремих інституцій до функціонування в ситуації збройного конфлікту. Першочерговим завданням держави є захист кордонів та громадян. Для реалізації цього завдання потрібне стратегічне мислення та дії без огляду на партійні чвари. Таке мислення та дії, на які не впливають чергові виборчі кампанії чи недалекоглядні політичні інтереси. Концепція тотальної оборони не є чимось новим. Її успішно впроваджують та розвивають скандинавські країни або, наприклад, Сінгапур. Протягом кількох останніх років деякі елементи цієї концепції реалізуються у країнах Балтії. Її вдосконалені форми фактично є основним напрямком забезпечення безпеки Ізраїлю і Швейцарської Конфедерації. З ЧОГО ПОЧАТИ? За впровадження концепції тотальної оборони не може відповідати одне міністерство чи відомство. Це – комплексне завдання для різних структур і державних органів. Для ефективного розподілу обов’язків можна вказати на три сфери діяльності: школа; сім’я та суспільство; держава (координація дій та уніфікація підготовки усіх військових та воєнізованих формувань).

Вважається за доцільне у навчальних закладах: • значно збільшити кількість практичних занять з надання невідкладної медичної допомоги (включно з вивченням окремих питань надання такої допомоги на полі бою); • навчити виявляти розташування джерел питної води поблизу житла та доглядати за цими джерелами; • навчити виготовляти фільтри для води, робити запаси найнеобхідніших речей та правильно зберігати продукти протягом тривалого часу; • дати основні знання з поводження з вогнепальною зброєю та стрільби з неї. У рамках оновленого предмету «Освіта для безпеки», особливо, що стосується практичних навичок, можна задіяти колишніх військовослужбовців, які мають необхідний досвід у цій сфері та уміння навчати інших. СІМ’Я ТА СУСПІЛЬСТВО Кожна польська родина повинна змогти вижити без зовнішньої підтримки протягом декількох тижнів. Останні тридцять років Польща зосереджувалась на економічному розвитку, побудові демократичних інститутів, боротьбі з безробіттям тощо. З точки зору без-

пеки, пріоритетом був вступ до НАТО, професіоналізація армії та її технічна модернізація. Невійськові завдання підготовки державних структур до кризового періоду у процесі трансформації повністю ігнорувалися. Цивільну оборону передоручили Головному комендантові Державної пожежної служби лише тому, що ця структура є однією з найбільш ефективно функціонуючих структур у країні. Водночас держава не надала керівнику цивільної оборони жодних правових, організаційних чи фінансових інструментів для виконання ним основних завдань. Як результат, сьогодні можна констатувати, що діяльність цивільної оборони обмежена до управління мінімальними ресурсами для захисту населення. Так, захисні споруди розраховані для менш ніж 3,5 % населення, а, наприклад, кабін для знезараження (дані за 2016 р.) у Польщі всього вісім. У суспільстві практично відсутні знання про можливі шляхи евакуації з кварталу, району міста чи населеного пункту під час бомбардувань або хімічного зараження території. «Сирени тривоги» у громадян асоціюються з черговою річницею Варшавського повстання, а не з попередженням про небезпеку.

НАВЧИТИ БЕЗПЕЦІ Сьогодні у польських школах та ліцеях обов’язковим є вивчення предмету, який називається «Освіта для безпеки». Але його тематика має небагато спільного з навчанням молоді питанням безпеки. Це – швидше наука про безпеку. Школярів та ліцеїстів перевантажують інформацією, наприклад, про температуру горіння фосфору, терміту чи напалму, про тротиловий еквівалент ядерного вибуху або принципи здорового харчування. Лише 10 % занять з цього предмету визначені як практичні. Насправді ж, їх проводиться значно менше. Для виправлення такої ситуації необхідно вилучити зі шкільної програми те, що «засмічує» розум учнівської молоді та відбиває у неї бажання поглиблювати знання чи набувати навички у галузі безпеки. Знання про відмінність між III та IV Женевськими конвенціями про захист цивільного населення під час війни не збільшить шанси дітей на виживання.

№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Без здатності порадити собі в умовах кризових явищ суспільство впаде в паніку, почнуться заворушення, з якими силам правопорядку справлятися буде нелегко. Виникне ідеальна ситуація для ворога. Невміння виживати протягом кількох тижнів без води, електричного струму чи газу спричинить кризу й без необхідності військового втручання. І Росія знає, як цим скористатися. Прикладом може бути окупація Криму та Донбасу росіянами. Після перерви у постачанні електроенергії та газу населення, тероризоване власною безпорадністю, перейшло до майже повної співпраці або, принаймні, до «прийняття» окупанта. Щоб уникнути подібної ситуації, необхідно формувати стійкість суспільства до кризи. У нинішній геополітичній ситуації від нього потрібно очікувати навіть більшого, – підтримки збройних сил у ході бойових операцій, а також готовності якнайшвидше поповнити кадровий потенціал армії. За-

кріплення під час навчань навичок дії у кризових ситуаціях та підвищене почуття безпеки будуть цементувати суспільство та визначати його силу. ДЕРЖАВА Говорячи про оборонний потенціал Польщі, не можна не згадати невійськові структури, штат яких вже володіє певними навичками, що повинно забезпечити (хоча б теоретично) потужну підтримку військових операцій. Збройні сили РП налічують близько 130 тисяч осіб (включно з Військами територіальної оборони). Поліція, Прикордонна варта, Тюремна служба, спецслужби, Військова жандармерія, Служба охорони держави та Лісова варта – це ще майже 180 тисяч потенційних кандидатів у кадровий резерв для зміцнення безпеки країни. Щоб мати можливість скористатися цим ресурсом, особовий склад згаданих воєнізованих формувань має набути ті мінімальні уміння, якими

Ефективна тотальна оборона – не лише можливість вчасно реагувати на загрозу шляхом швидкої мобілізації сил та ресурсів, вона також є стримуючим фактором для потенційного агресора через неминуче зростання фінансових, військових і політичних витрат на агресію»

№7/2020

володіють військовослужбовці в армії. Це допоможе їм максимально надавати підтримку армії, а у перспективі стати частиною Війська Польського. Такі уміння можуть бути розвинені шляхом: • стандартизації системи базової підготовки; • стандартизації систем зв’язку; • обов’язкового навчання з поводження з вогнепальною зброєю та стрільби з неї; • проведення курсів з використання протитанкових та зенітних ракетних комплексів малої дальності; • стандартизації підготовки антитерористичних та інших спеціальних підрозділів. Ще одним важливим аспектом побудови взаємодоповнювальної системи тотальної оборони є проведення всебічної модернізації збройних сил на основі сталого розвитку можливостей. Незважаючи на рекомендації, що містяться в стратегічних документах (передусім, у Стратегічному оборонному огляді), польська армія має незначний арсенал протитанкових та зенітних ракетних комплексів малої дальності, що є ключовим фактором для відбиття агресії на першій фазі конфлікту. Закупівля таких комплексів для збройних сил коштувала б набагато менше, ніж придбання, наприклад, багатоцільових літаків. Однак, незважаючи на потребу та потенціал національної оборонної промисловості, жодних рішень у цьому напрямку так і не прийнято. Тотальна оборона – це також ціла система безпеки та захисту від кібератак, це – стійкість до дезінформації та спроб підбурення і психологічного тиску на населення, тобто психологічний захист. Держава не може забувати й про використання такого потенціалу, як майже 130 тисяч мисливців, добре обізнаних зі зброєю. До цього слід додати ще кілька тисяч охоронців із дозволами на вогнепальну зброю. Усі ці елементи мають і повинні бути додатковою складовою системи безпеки держави та стати важливою частиною тотальної оборони. Формування стійкості суспільства до криз та навичок виживання має стати системним завданням держави. Цей процес не буде легким, але, безумовно, воно того варте. Ефективна тотальна оборона – не лише можливість швидко реагувати на загрозу шляхом швидкої мобілізації сил та ресурсів, вона також є стримуючим фактором для потенційного агресора через неминуче зростання фінансових, військових і політичних витрат на агресію. Тотальна оборона – це, насамперед, зміна уявлення про безпеку всього суспільства, зміни у свідомості як військових, політиків, так і кожного окремого громадянина.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

А ЯК У НИХ

БІЛОРУСЬКИЙ ПІДХІД

Структура і зміст військової освіти в Республіці Білорусь мають загальні та особливі риси в порівнянні з системами військової освіти інших країн. Система підготовки військових фахівців являє собою ступеневу систему безперервного навчання, починаючи від початкової військової підготовки молоді до навчання офіцерів оперативно-стратегічного рівня Черних Ю.О., кандидат технічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Черних О.Б., старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

истема містить такі складові: початкова військова підготовка молоді; професійна військова підготовка; вища освіта військових фахівців; підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів. ПОЧАТКОВА ПІДГОТОВКА Початкова військова підготовка молоді забезпечує усвідомлений вибір особою військової професії. Закон Республіки Білорусь «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює обов’язкову і добровільну підготовку громадян до військової служби. Обов’язкова підготовка передбачає: отримання початкових знань у сфері збройного захисту держави; допризовну і фізичну підготовку під час здобуття

середньої освіти; патріотичне виховання; проведення лікувально-профілактичних заходів. Отримання початкових знань у сфері збройного захисту держави – перший етап у системі підготовки. Питання захисту Вітчизни пріоритетні при позашкільному вихованні, вихованні в дошкільних установах і в родині. Допризовну і фізичну підготовку проходять юнаки під час навчання в установах, що забезпечують здобуття середньої освіти, відповідно до навчальних планів. Допризовна і фізична підготовка учнів здійснюється на заняттях з навчальних предметів «Допризовна і медична підготовка» та «Фізична культура». Мета допризовної підготовки – формування у юнаків морально-пси№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

хологічної та фізичної готовності до військової служби. Основу фізичної готовності призовників до майбутньої військової служби становлять навчальні заняття з фізичної культури. Одним з напрямків реалізації даних заходів є створення центрів допризовної підготовки. На цей час у республіці функціонує 33 центри. Наказом міністра оборони за усіма школами та центрами допризовної підготовки закріплені військові частини, військові навчальні заклади та кафедри військової підготовки вищих навчальних закладів. Також, військовим відомством велике значення приділяється проведенню спортивно-патріотичних таборів на базі військових частин. Щорічно організовується понад 150 таборів безпосередньо у військових частинах. Тільки за останнє десятиліття понад 100 тисяч підлітків побували в таборах, в тому числі в 2019 році – понад 13 тисяч. Добровільна підготовка громадян до військової служби включає: зайняття військово-прикладними видами спорту; підготовку з військово-технічних спеціальностей; навчання за навчальними програмами, що передбачають військову підготовку неповнолітніх громадян (Мінське суворовське військове училище, кадетські училища, військово-патріотичні класи); навчання за програмами підготовки молодших командирів на військових кафедрах або факультетах цивільних навчальних закладів; навчання за програмами підготовки офіцерів запасу на військових кафедрах або факультетах цивільних вищих навчальних закладів. Важливу роль у розвитку технічних, авіаційних, військово-прикладних видів спорту і технічної творчості молоді відіграє добровільне товариство сприяння армії, авіації, флоту Республіки Білорусь (ДОСААФ). Товариство має добре оснащену спортивно-технічну базу з широко розвиненою мережею навчальних центрів, шкіл, тирів, спортивних споруд, воно активно сприяє фізичному розвитку допризовників і призовників. До Мінського суворовського військового училища приймаються юнаки, яким за станом на 1 вересня відповідного навчального року виповнюється дванадцять років (але не більше тринадцяти років) і які завершили навчання у 6-му класі. Прийом здійснюється на конкурсних засадах за результатами складання вступних випробувань та з урахуванням результатів медичного огляду, психологічного відбору та перевірки рівня фізичної підготовленості. Термін навчання в училищі складає 5 років. №7/2020

Основними завданнями училища є: інтелектуальний, культурний, фізичний і моральний розвиток суворовців; • забезпечення якості освіти, здобуття первинних знань і навичок у військовій справі, необхідних для свідомого вибору військової професії; • підготовка суворовців до вступу до вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями військового і спортивного профілів; • патріотичне виховання, формування у суворовців почуття вірності конституційному обов’язку щодо захисту Республіки Білорусь, дисциплінованості та відповідальності, прагнення до оволодіння військовою професією; • підготовка спортивного резерву для національних команд і збірних команд збройних сил за певними видами спорту. З 2006 року відповідно до указу президента Республіки Білорусь в училищі створено спеціалізовані спортивні класи за певними видами спорту (дзю-до, стрільба кульова, гандбол, греко-римська боротьба). У кожній області Білорусі та у Мінську створено і успішно працюють вісім кадетських училищ. Вступити до них можна після закінчення 7-го класу загальноосвітньої школи. Кандидати на навчання повинні: отримати високі бали на вступних іспитах; пройти психологічний відбір і медогляд; бути в хорошій фізичній формі. Кадетське училище – установа загальної середньої освіти, яка виконує завдання щодо отримання учнями середньої освіти, а також первинних знань і навичок, необхідних для служби у збройних силах та інших військових формуваннях. Тут у 8-х – 11-х класах навчаються як юнаки так й дівчата. Військовим навчанням кадет займаються офіцери запасу. Ці навчальні заклади •

– одні з найуспішніших і ефективних форм навчання і виховання дітей як соціально активних особистостей, які готові служити своєму народові та країні, особливо тих, хто хоче пов’язати своє життя з військовою службою. Термін навчання в кадетському училищі становить 4 роки. Перебування кадетів в училищі в дні занять цілодобове. Кадети забезпечуються безкоштовно місцем в гуртожитку, повсякденним і парадним форменим одягом за сезоном, під час перебування в училищі (включаючи навчально-польові збори) – чотирьохразовим гарячим харчуванням. З кадетами 8-х і 10-х класів після закінчення навчального року на базі військових частин проводяться 5-ти денні навчально-польові збори. Фінансування училищ здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів, що отримані від підприємницької діяльності, спонсорської допомоги та інших джерел, що незаборонені законодавством. Випускники суворовського та кадетських училищ мають певні пільги під час вступу до вищих навчальних закладів. Громадяни, які підлягають призову на військову службу, можуть займатися військово-прикладними видами спорту в громадських об’єднаннях, спортивних клубах і секціях незалежно від їх відомчої приналежності. Слід зазначити, що наявність у громадян спортивного розряду або спортивного звання з військово-прикладного виду спорту враховується призовними комісіями при визначенні виду і роду військ, в яких вони будуть проходити військову службу. Підготовка громадян за спеціальностями, що є спорідненими з військово-обліковими, здійснюється в

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

організаціях ДОСААФ і в установах професійно-технічної освіти. На навчання з військово-технічних спеціальностей направляються громадяни чоловічої статі, які досягли 17-річного віку, придатні за станом здоров’я до військової служби, які підлягають призову на строкову військову службу після закінчення навчання. Організаціями ДОСААФ щорічно готується близько 50-ти тисяч фахівців технічних професій, що мають військово-прикладне значення (в тому числі, до 40% всіх водіїв автомобіля в Республіці Білорусь, щороку до 2-х тис. водіїв для збройних сил). В понад 90 установах професійно-технічної освіти здійснюється підготовка призовників за такими професіями: слюсар з ремонту автомобілів; машиніст крана автомобільного; машиніст екскаватора; машиніст бульдозера; оператор зв’язку-телеграфіст; електромонтер лінійних споруд електрозв’язку; оператор ПЕОМ; кухар тощо. Таким чином, початкова військова підготовка молоді має забезпечити здобуття юнаками первинних знань, умінь та навичок із загальновійськових дисциплін з метою скорочення терміну становлення молодих солдатів, швидкої їх адаптації до військової служби, а у суворовському військовому училищі та кадетських училищах, крім того, з метою їх професійної спрямованості на подальше навчання у військових навчальних закладах. ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА Професійна військова підготовка забезпечує прискорене набуття військовослужбовцями певного рівня кваліфі-

кації: умінь і навичок, необхідних для виконання завдань з відповідної військово-облікової спеціальності. Вона не супроводжується підвищенням загальноосвітнього рівня військовослужбовців і може бути засвоєна в навчальних центрах (школах). Професійна підготовка військовослужбовців строкової служби здійснюється у навчальних підрозділах видів, родів військ, спеціальних військ збройних сил та інших військових формувань. Підготовка військовослужбовців контрактної служби передбачає навчання в 72-му гвардійському об’єднаному навчальному центрі з підготовки прапорщиків і молодших спеціалістів. Вона забезпечує набуття військовослужбовцями військових знань, умінь і навичок, що в поєднанні із середньою освітою дає можливість отримати другий або третій рівень кваліфікації. Термін навчання залежить від військово-облікової спеціальності військовослужбовця та кваліфікації, що здобувається. Так, наприклад, підготовка заступників командирів взводів, сержантів другого ступеня, здійснюється протягом 2-х місяців. До складу 72-го об’єднаного навчального центру, як окрема військова частина, входить школа з підготовки прапорщиків, яка має статус навчального підрозділу збройних сил. У школі навчаються військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, призначені на військові посади, що заміщаються прапорщиками або офіцерським складом. Підготовка прапорщиків в школі здійснюється за такими спеціальностями: командир мотострілецького взводу; командир танко-

вого взводу; спеціаліст з ремонту бронетанкової техніки; спеціаліст з ремонту і зберігання автомобільної техніки; начальник складу стрілецького озброєння і засобів ближнього бою; старшина підрозділу; спеціаліст тилу (начальник складу); спеціаліст тилу (командир взводу матеріального забезпечення, начальник їдальні); спеціаліст зв’язку; спеціаліст секретного (несекретного) діловодства. Відбір на навчання в школу проводиться з числа військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у віці до 35 років, відповідають за своїми морально-психологічними, діловими якостями і станом здоров’я вимогам військової служби в якості прапорщика, призначених на військові посади, що заміщаються прапорщиками або офіцерським складом, та які мають вищу, середню спеціальну або середню освіту ВИЩА ВІЙСЬКОВА ОСВІТА Система вищої освіти військових фахівців є складовою частиною державної системи освіти країни, основними завданнями якої є: • підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації офіцерських кадрів, науковопедагогічних і наукових кадрів вищої кваліфікації для збройних сил та інших військових формувань; • підготовка та підвищення кваліфікації офіцерів запасу, а також посадових осіб державних органів та інших організацій у сфері військової безпеки та оборони; • організація та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у сфері забезпечення національної безпеки держави. Інтегрованість військової освіти в систему вищої освіти Білорусі визначається єдиною законодавчою базою та загальною структурою вищої освіти. Виходячи з цього, підготовка офіцерських кадрів здійснюється на підставі державного замовлення відповідно до кодексу Республіки Білорусь про освіту. Відповідно до згаданого кодексу вища освіта підрозділяється на два щаблі. На I-му ступені вищої освіти забезпечується підготовка фахівців, які володіють фундаментальними та спеціальними знаннями, вміннями і навичками, з присвоєнням кваліфікації спеціаліста з вищою освітою. Вища освіта I-го ступеня дає право на продовження освіти на II-му ступені вищої освіти і на працевлаштування за отриманою спеціальністю. Термін отримання вищої освіти I-го ступеня (за денною формою) становить від чотирьох до п’яти років. На II-му ступені вищої освіти форму№7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ються знання, вміння і навички науково-педагогічної та науково-дослідної роботи і забезпечується отримання кваліфікації магістра. Термін отримання вищої освіти II-го ступеня становить від одного року до двох років. Виходячи із цього, вища освіта військових фахівців – це ступенева освіта на базі загальної середньої освіти, яка здійснюється у вищих військових навчальних закладах (військових факультетах цивільних вищих навчальних закладів) за державною ліцензією на підготовку фахівців 2-х ступенів вищої освіти. Підготовка здійснюється за освітніми програмами, які відповідають кваліфікаційним вимогам, передбачають державну атестацію випускників і отримання ними документа про освіту державного зразка. Вимоги до змісту, обсягу, рівня та термінів підготовки військових фахівців встановлюються відповідно до потреб збройних сил і певних освітніх стандартів. Принципи ступеневої безперервної освіти також реалізуються в системі підготовки військових фахівців для призначення на посади тактичної, оперативно-тактичної та оперативно-стратегічної ланок. Відповідно, встановлені такі рівні підготовки військових фахівців за призначенням: тактичний; оперативно-тактичний; оперативно-стратегічний. Підготовка офіцерських кадрів здійснюється, в основному, за спеціальностями у освітньої галузі «Військова справа» та у деяких цивільних освітніх галузях, у яких здійснюється підготовка фахівців за спорідненими з військовими спеціальностями. В освітній галузі «Військова справа» підготовка офіцерів проводиться у 4-х групах спеціальностей: • управління підрозділами і забезпечення їх діяльності (включає 19 спеціальностей, випускник отримує кваліфікацію спеціаліста з управління, інженера); • військово-інженерна діяльність (включає 12 спеціальностей, випускник отримує кваліфікацію інженера, спеціаліста з управління); • військово-адміністративна діяльність в міжнародних відносинах, забезпечення управління військовими формуваннями на оперативно-стратегічному рівні (включає 1 спеціальність, випускник отримує кваліфікацію спеціаліста з управління оперативно-стратегічного рівня); • «закрита група» (включає 11 спеціальностей). Кожна з спеціальностей підготовки має від 2 до 8-ми спеціалізацій. За результатами реформування сис№7/2020

теми військової освіти на теперішній час Республіка Білорусь має повний цикл підготовки офіцерських кадрів. Підготовка офіцерських кадрів для збройних сил здійснюється за 123 спеціальностями та спеціалізаціями. Термін підготовки офіцерів на I-му ступені вищої освіти становить 4 роки, на II-му ступені – 2 роки.

За поглядами керівництва збройних сил Республіки Білорусь, основними перевагами системи підготовки офіцерського складу є можливість відстеження військовослужбовця на всіх етапах його службової діяльності» Для військових фахівців, які готуються до виконання завдань за посадами тактичної ланки, у залежності від опанованої освітньої програми певного ступеню вищої освіти, випускники отримують освітню кваліфікацію: «спеціаліст з вищою освітою» або «магістр». Підготовка цих офіцерів здійснюється на 7-ми військових факультетах цивільних вищих навчальних закладів та у Військовій академії Республіки Білорусь. Загальний набір для підготовки офіцерських кадрів тактичної ланки військового управління у 2019 році становив 792 особи (у тому числі для збройних сил – 663 особи; державного прикордонного комітету – 41 особа; внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ – 72 особи, міністерства з надзвичайних ситуацій – 4 особи, міністерства внутрішніх справ – 12 осіб). Лише за окремими військовими

спеціальностями (спеціалізаціями), організація навчання за якими економічно невигідна для Білорусі, підготовка білоруських фахівців здійснюється у вищих військових навчальних закладах Російської Федерації (загальний набір у 2019 році становив 84 особи). На військових факультетах в провідних цивільних установах (загальний набір на навчання у 2019 році склав 286 осіб) здійснюється підготовка таких спеціалістів: фахівців гуманітарного профілю, РХБЗ – військовий факультет Білоруського державного університету; фахівців зв’язку та інформаційних систем – військовий факультет Білоруського державного університету інформатики і радіоелектроніки; фахівців інженерних, автомобільних, бронетанкових військ, фінансової служби, промислового цивільного будівництва – військово-технічний факультет Білоруського національного технічного університету; фахівців транспортних військ – військово-транспортний факультет Білоруського державного університету транспорту; фахівців медичної служби – військово-медичний факультет Білоруського державного медичного університету; фахівців тилового профілю та фізичної підготовки – військовий факультет Гродненського державного університету; фахівців авіаційно-інженерного профілю – військовий факультет Білоруської державної академії авіації. Ті, хто навчаються, мають статус курсанта. Військова академія Республіки Білорусь є основним військовим навчальним закладом збройних сил. Академію створено на базі двох училищ – Мінського вищого військового інженерного і Мінського вищого військового командного. На цей час Військова академія входить до складу найбільших

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вузів країни. Вона здійснює підготовку офіцерів за 27 основними спеціальностями. Загальний набір на навчання у 2019 році склав 501 особу ( в тому числі для збройних сил – 412 осіб; державного прикордонного комітету – 22 особи; внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ – 63 особи, міністерства з надзвичайних ситуацій – 4 особи). Шість факультетів академії (загальновійськовий; зв’язку та автоматизованих систем управління; протиповітряної оборони; військової розвідки; авіаційний; внутрішніх військ) практично повністю забезпечують потребу збройних сил в офіцерських кадрах. Ті, хто навчаються, мають статус курсанта. Заняття з курсантами проводять понад 700 висококваліфікованих викладачів, з них 230 осіб мають наукові ступені та вчені званнями, в тому числі 15 професорів. Деякі з них мають почесні звання заслужених діячів науки і техніки, заслужених працівників вищої школи, заслужених винахідників і раціоналізаторів. Академія має в своєму розпорядженні необхідну навчальну матеріальнотехнічну базу. У навчальних корпусах розміщені лекційні аудиторії, спеціалізовані класи, кабінети, лабораторії, які оснащені новітньою електронно-обчислювальною технікою. Бібліотека має достатню кількість примірників необхідної технічної та іншої спеціальної літератури, підручників та навчальних посібників, читальні зали для самостійної та позааудиторної роботи. Академія обладнана сучасними навчально-тренувальними комплексами і тренажерами. Відміна спортивна база сприяє роботі багатьох спортивних секцій. Під час навчання курсанти забезпечуються всіма видами утримання. Старшокурсники (3-4 курси) проживають в облаштованому гуртожитку. Два рази на рік (взимку і влітку) курсантам надається канікулярна відпустка тривалістю 14 діб і 30 діб, відповідно. Охочих вступити до головного військового ВВНЗ країни з кожним роком стає все більше. Бажання здобути військову професію виявляють і представниці жіночої статі, набір яких до академії здійснюється, починаючи з 2002 року. На загальновійськовому факультеті академії здійснюється підготовка командирів мотострілецьких підрозділів (набір у 2019 році – 40 осіб); танкових підрозділів (набір у 2019 році – 20 осіб), командирів підрозділів ракетних військ та артилерії (набір у 2019 році – 40 осіб); фахівців тилу із забезпечення паливно-мастильними матеріалами (набір у 2019 році – 11 осіб); фахівців

з ідеологічної роботи у військових підрозділах (набір у 2019 році – 16 осіб); військових психологів (набір у 2019 році – 14 осіб, у тому числі 3 жінки); фахівців з експлуатації наземних систем озброєння (артилерії та ракетного озброєння) – (набір у 2019 році – 28 осіб). До складу факультету входять: командування, батальйон курсантів і 6 кафедр: тактики (загальновійськових підрозділів); вогневої підготовки; побудови та експлуатації бронетанкового озброєння; тилового забезпечення; бойового застосування підрозділів ракетних військ і артилерії; побудови та експлуатації ракетно-артилерійського озброєння. На факультеті зв’язку та автоматизованих систем управління здійснюється підготовка військових зв’язківців (набір у 2019 році – 48 осіб, у тому числі 4 жінки); фахівців з автоматизованих систем обробки інформації (набір у 2019 році – 20 осіб); фахівців з експлуатації АСУ (набір у 2019 році –16 осіб). До складу факультету входять: командування, батальйон курсантів, 2 кафедри: автоматизованих систем управління військами; зв’язку, а також навчальний польовий вузол зв’язку. На факультеті протиповітряної оборони навчаються фахівці з експлуатації радіотехнічних систем ППО (набір у 2019 році – 60 осіб). До складу факультету входять: командування, дивізіон

курсантів та 3 кафедри: тактики і озброєння радіотехнічних військ; тактики і озброєння зенітних ракетних військ; тактики і озброєння ППО сухопутних військ. На факультеті військової розвідки здійснюється підготовка командирів підрозділів військових розвідників (набір у 2019 році – 14 осіб), командирів підрозділів спеціального призначення (набір у 2019 році – 25 осіб), командирів повітряно-десантних підрозділів (набір у 2019 році – 14 осіб), а також фахівців з радіоелектронної розвідки (набір у 2019 році – 13 осіб) та радіоелектронної боротьби (набір у 2019 році – 13 осіб). До складу факультету входять: командування, батальйон курсантів і 3 кафедри: розвідки і іноземних армій; радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби; сил спеціальних операцій і військової розвідки. На авіаційному факультеті проводиться підготовка військових льотчиків фронтової авіації (набір у 2019 році – 5 осіб), армійської авіації (набір у 2019 році – 7 осіб), фахівців з управління повітряним рухом та бойового управління авіацією (набір у 2019 році – 12 осіб), фахівців інженерно-авіаційної служби (набір у 2019 році – 25 осіб, у тому числі 4 жінки). До складу факультету входять: командування, батальйон курсантів; 2 кафедри: льотної підготовки та бойового застосування авіації; №7/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

авіаційної техніки та озброєння; а також аеродромна база, де проводяться практичні заняття; льотно-методичний відділ, який організовує льотну і парашутно-десантну підготовку. На факультеті внутрішніх військ проходять навчання командири підрозділів внутрішніх військ (набір у 2019 році – 60 осіб). До складу факультету входять: командування, батальйон курсантів; 3 кафедри: оперативно-тактичної підготовки внутрішніх військ; спеціальних та інженерно-технічних дисциплін; юридичних дисциплін; а також науково-дослідна лабораторія, курси перепідготовки та підвищення кваліфікації, підрозділи забезпечення. Кандидати на навчання проходять конкурсний відбір, мета якого полягає у визначенні доцільності навчання кожного з них у військовому навчальному закладі. Для підготовки на первинні офіцерські посади до Військової академії та військових факультетів цивільних закладів освіти на конкурсній основі приймаються громадяни Білорусі, які мають загальну середню освіту, у віці від 17 років до 21 року, або які проходять строкову військову службу, службу в резерві, або які пройшли строкову військову службу (військову службу за контрактом) у віці не старше 23 років, або які проходять військову службу за контрактом, у віці не старше 25 років, придатні за станом здоров’я, професій№7/2020

но-психологічним показниками, фізичної підготовленості для проходження військової служби на певних офіцерських посадах за відповідними військово-обліковими спеціальностями. Під час конкурсного відбору абітурієнтів здійснюється професійний відбір за такими критеріями: морально-ділові якості, стан здоров’я, фізична підготовленість, професійно-психологічні якості, загальноосвітня підготовка. Морально-ділові якості кандидата на навчання аналізуються у військкоматах за місцем їх мешкання. Висновок про стан здоров’я («придатний», «непридатний») дає військово-лікарська комісія. Фізична підготовленість оцінюється нормативами з бігу, підтягування на перекладині (для юнаків) або комплексної силової вправи (для дівчат). Професійний психологічний відбір здійснюється шляхом проведення психодіагностичного тестування на ПЕОМ, де використовуються тести і методики, що визначають рівень розвитку особистісних, психологічних і психофізичних якостей кандидата. Навчальний процес у Військовій академії та на військових факультетах організований поетапно. Протягом перших трьох місяців навчання курсанти опановують військову спеціальність в ході початкової професійної підготовки (навчальних зборів). У цей період проводяться заняття з тактики, тактико-спеціальної, вогневої та інженерної підготовки, а також інших дисциплін бойової підготовки. Особлива увага приділяється вивченню нормативних документів, законів, постанов уряду Республіки Бєларусь, що визначають права і обов’язки курсантів та офіцерів, їх майнову та іншу відповідальність (розміри грошової компенсації за навчання) перед державою при звільненні зі збройних сил раніше терміну, встановленого контрактом на проходження військової служби. Вивчаються структура системи підготовки офіцерів у вищому військовому навчальному закладі, варіанти реалізації можливостей кожного з тих, хто навчається, у тому числі при виникненні проблем в засвоєнні програми вищої школи. Фінальною частиною зборів є укладення контракту на навчання між кандидатом в курсанти та командуванням військового навчального закладу. Тільки після укладення контракту та прийняття військової присяги вступник переходить з категорії «кандидат в курсанти» в категорію «курсант». Перші чотири семестри всі курсанти навчаються за єдиною програмою вищої школи. Разом з цим, підготовка про-

водиться суворо диференційовано за спеціальностями і спеціалізаціями, які передбачають різні ступені інтеграції в академічні програми вищої школи. Надалі поряд з отриманням знань з соціально-гуманітарних, загальнонаукових та загальнопрофесійних навчальних дисциплін курсанти удосконалюють свою військову підготовку із загальновійськових і спеціальних дисциплін. Під час їх вивченні курсанти навчаються керувати підрозділом відповідно до обраної спеціальності, вдосконалюють свої навики з вогневої і тактичної підготовки, навчаються керувати бойовими машинами, в тому числі й автомобілями тощо. Починаючи з 3-го курсу навчання, курсанти проходять військові стажування (практики) у військових частинах на посадах сержантів та офіцерів. Курсанту, який закінчив військовий навчальний заклад, здав встановлені програмою навчання іспити, пройшов атестацію до присвоєння першого військового звання офіцерського складу, присвоюється військове звання «лейтенант». Після завершення навчання випускники проходять військову службу на первинних офіцерських посадах. Загальний рівень підготовки випускників дозволяє призначати їх без додаткової підготовки на посади офіцерів до батальйонної (дивізійної) ланки і штабів військових частин та з’єднань. Найбільш обдаровані випускники академії, які проявили схильність до дослідницької діяльності, при наявності клопотання з боку їх наукових керівників, можуть направлятися для подальшого навчання на другому ступені в магістратуру та у подальшому вони можуть проходити підготовку в ад’юнктурі академії. Наприкінці розгляду питання щодо підготовки офіцерів тактичної ланки військового управління зазначимо, що перше військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» може бути присвоєно військовослужбовцю, який проходить військову службу за контрактом, має спеціальну середню освіту, призначений на посаду, що підлягає заміщенню офіцерським складом. Це відбувається після закінчення не менше одного року після його призначення на таку посаду, успішного завершення навчання на курсах з підготовки молодших офіцерів та атестації до присвоєння першого військового звання офіцерського складу. Підготовка офіцерів оперативнотактичного рівня здійснюється, в основному, на факультеті генерального штабу Військової академії Республіки Білорусь за навчальними програмами підготовки офіцерського складу ко-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мандно-штабного та інженерного профілю. Термін навчання визначається відповідними програмами підготовки та становить до 2-х років. Після завершення навчання випускники отримують кваліфікацію – спеціаліст з управління оперативно-тактичного рівня. До складу факультету генерального штабу входять 4 кафедри: військової стратегії; оперативного мистецтва і тактики; державного і військового управління; видів забезпечення. Підготовка здійснюється за спеціальностями: «Управління з’єднаннями і частинами сухопутних військ» (в тому числі за спеціалізаціями: «Сухопутні війська», «Ракетні війська і артилерія», «Війська зв’язку», «Радіо- та радіотехнічна розвідка», «Радіоелектронна боротьба», «Інженерні війська», «Війська РХБЗ», «Військова і спеціальна розвідка», «Внутрішні війська», «Мобілізаційна робота у військах і військових комісаріатах»); «Управління з’єднаннями і частинами військ протиповітряної оборони»; «Управління з’єднаннями і частинами військово-повітряних сил»; «Управління технічним забезпеченням з’єднань і військових частин»; «Управління тиловим забезпеченням з’єднань і військових частин»; «Ідеологічна робота в з’єднаннях і військових частинах збройних сил». Загальний щорічний набір становить близько 80 осіб. За окремими військовими спеціальностями підготовка білоруських фахівців здійснюється у військових академіях Російської Федерації. Підготовка офіцерів оперативностратегічного рівня здійснюється на фа-

культеті генерального штабу Військової академії Республіки Білорусь за спеціальністю «Військово-адміністративна діяльність в міжнародних відносинах, забезпечення управління військових формуваннями на оперативно-стратегічному рівні». Щорічний набір складає близько 10-12 слухачів. Випускники отримують кваліфікацію – спеціаліст з управління оперативно-стратегічного рівня. Окремі офіцери проходять підготовку в Академії генерального штабу збройних сил Російської Федерації. ПЕРЕПІДГОТОВКА КАДРІВ Підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів здійснюються у Військової академії та інших вищих навчальних закладах на постійно діючих короткострокових курсах. В основу системи підвищення кваліфікації покладається принцип підготовки офіцерів за посадовим призначенням, а при визначенні змісту навчання – принцип опори на знання та вміння, що їх набули офіцери під час навчання у вищих навчальних закладах та під час проходження військової служби. В основу змісту програм перепідготовки та підвищення кваліфікації військових фахівців покладається принцип безперервної військової освіти з максимальним забезпеченням відповідності рівня їх підготовки вимогам функціональних обов’язків згідно з посадовим призначенням. З метою підготовки мобілізаційних ресурсів на військових факультетах і військових кафедрах певних цивільних вищих навчальних закладів здійсню-

ється навчання студентів за програмами підготовки офіцерів запасу, а також молодших командирів (більш ніж 50 військово-облікових спеціальностей). Підготовка офіцерів безпосередньо в процесі проходження військової служби проводиться в ході проведення зборів (методичних, командирських, за фахом); планових занять з предметів бойової підготовки (від командира взводу до командира батальйону, дивізіону, включно) і в системі професійнопосадової підготовки (в управліннях з’єднань і військових частин); індивідуальної підготовки (в ході самостійної роботи, виконання індивідуальних завдань); при практичному виконанні обов’язків військової служби. За поглядами керівництва збройних сил Республіки Білорусь, основними перевагами системи підготовки офіцерського складу є: можливість відстеження військовослужбовця на всіх етапах його службової діяльності, виявлення його нахилів і здібностей, а також економія державних коштів. Серед недоліків військової освіти Білорусі відзначаються такі: • недостатність кваліфікованого викладацького складу, зокрема відсутність офіцерів з досвідом служби у стратегічних ланках військового управління, а також миротворчої діяльності та участі в бойових діях; • застаріла методологія в підходах до розвитку воєнної науки, що впливає на організацію навчального процесу; • застарілі методики викладання навчальних дисциплін, особливо на командно-штабному факультеті та факультеті генерального штабу Військової академії.

№7/2020