Оборонний вісник №7/2017 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

7 2017

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

7 2017

ЗМІСТ Сектор безпеки і оборони України

Стратегічне планування

Економіка та національна безпека

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Права людини

Перспективне фінансування оборони

Моральний компас відносин

Психофізіологія військової праці

Космічна галузь

Зберегти здоров’я солдата 26

Ключ на старт

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — старший науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Су-27: авіашоу на серійному літаку Довідка Су-27 (кодове позначення НАТО — «Flanker») — важкий багатоцільовий високоманевровий всепогодний винищувач четвертого покоління Екіпаж:

1-2 особи Максимальна швидкість:

На

2500 км/год Бойовий радіус:

1500 км Дальність польоту:

3900 км Практична стеля:

18 500 м Бойова стеля:

22 000 м Двигуни/потужність:

2хАЛ-31Ф/2x7600 кгс Гарматне озброєння/боєзапас:

30-мм ГШ-30-1/150 снарядів Кількість точок підвіски/підвісне озброєння:

10/Р-27Р, Р-27ЄР, 2 Р-27Т, Р-73

Підготовка за стандартами НАТО За стандартами НАТО у Збройних Силах України підготовлені 28 повноцінних бойових підрозділи. Для їх підготовки були задіяні інструктори з Канади, Великої Британії, США, Литви та Польщі. Крім того, у 2017 році за стандартами Альянсу для Збройних Сил підготовлено вже 297 інструкторів, а загалом з початку оборонної реформи – близько 1 тисячі 200 військовослужбовців-інструкторів, з них близько 600 – за участю іноземних інструкторів.

міжнародному авіаційному показі «The Royal International Air Tattoo — 2017», який пройшов 14-16 липня у Великій Британії, Повітряні Сили Збройних Сил України були представлені двома літаками-винищувачами Су-27 та військово-транспортним літаком Іл-76. «Flanker» став головною подією у 2017 році, яку найбільше висвітлювали ЗМІ», – зазначив Головний виконуючий директор міжнародного авіаційного показу «The Royal International Air Tattoo — 2017» Енді Армстронг. Вперше офіційна делегація ВПС України брала участь у престижному міжнародному авіаційному показі «The Royal International Air Tattoo» у 1996 році. Також українські пілоти показува-

Участь у бойових стрільбах На полігоні «Шабла« Військово-повітряних сил збройних сил Республіки Болгарія, продовжується підготовка бойових обслуг підрозділів зенітних ракетних систем С-300 зі складу зенітних ракетних військ Повітряних Сил ЗС України до участі у Міжнародних тактичних навчаннях з бойовою стрільбою «Шабла – 2017». Під час проведення сумісних заходів підготовки до навчань, військововслужбовці обох країн обміняються досвідом підготовки та бойового застосування комплексів С-300, які сьогодні стоять на озброєнні обох держав.

ли свою майстерність ще двічі: у 1999 та 2011 роках. Цього року українські військові льотчики збільшили кількість фігур вищого пілотажу та додали нові елементи, які виконуються на малих та гранично малих висотах. Загалом програма складена таким чином, щоб під час виступу показати можливості літака-винищувача, його маневреність та професійний рівень військового льотчика. При цьому літак не виходить за межі візуальної видимості. Найголовніше, що дає участь в міжнародних авіапоказах — демонстрація престижу України. Українські пілоти виконують свою демонстраційну програму на серійних літаках, а не на спеціально підготовлених та переобладнаних для авіапоказів.

Ремонт військових кораблів Судноремонтний завод Одеського порту прийняв в ремонт патрульний катер 205П «Павло Державін» морської охорони Держприкордонслужби України. На катері планується провести повний комплекс ремонтних і доковоремонтних робіт.Орієнтовний термін ремонту складає 50 діб. Протягом 2015-16 років були відремонтовані протидиверсійний катер «Гола Пристань», патрульний катер «Скадовськ», військовий буксир «Красноперекопськ», військові катери «Ромни» і «Токмак».

Кошти на кібербезпеку Спеціальний трастовий фонд НАТО передбачає фінансування проекту створення в Україні технічних потужностей для відбиття кібератак, зокрема – відповідного Центру, а також проведення низки тренінгів. Куратором фонду визначена Румунія (реалізовувати проект буде румунська державна компанія RASIROM R. A). Румунія внесла в цей фонд 500 тис. євро. Як відомо, у червні комп’ютерні мережі українських державних установ, банків і великих компаній зазнали атаки вірусу під назвою Petya.A.

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Армія отримує «Оплот»

Міжнародні навчання «Сі Бриз-2017»

У державному оборонному замовленні на 2018 рік передбачена закупівля для Збройних сил України мінімум 10 танків «Оплот». Танк прийнято на озброєння в травні 2009 року, Міністерство оборони України в тому ж році замовило 10 танків «Оплот-М», проте у війська були поставлені два танка, а контракт був зірваний через відсутність фінансування в наступні роки. За оцінками експертів, «Оплот» має один з найвищих коефіцієнтів технологічної складності серед нових бойових машин в світі – 80%. Танк оснащений сучасними системами захисту зв’язку і управління озброєнням, включаючи активну систему протидії високоточній зброї, приладами нічного бачення, дистанційно-керованим кулеметом.

Безвіз для України Запровадження безвізового режиму з країнами ЄС є важливим майже для 40% громадян України. Найбільше прихильників безвізу серед жителів Західного регіону (53%), а найменше – мешканців Півдня (23%). Отже, розподіл відповідей на питання: «Наскільки для Вас важливим є запровадження безвізового режиму з країнами ЄС?» виглядає наступним чином:

38,7% 57,5%

3,8% Важливим Не важливим Важко сказати

Дані: «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №7/2017

країнсько-американські навчання «Сі Бриз-2017» пойшли за новою методикою і під керівництвом штабу командування, розрорнутого за стандартами НАТО. Основною особливістю стала зміна структури штабу, який складався з безпосередньо керівництва навчань і окремо штабу морського командування. Міжнародні маневри тривали в режимі free play (вільна гра). В ході Сі Бриз-2017 багатонаціональний штаб морського командування здійснював планування і управління силами за даними керівництва навчань, приймаючи рішення і здійснюючи керівництво не тільки корабельними тактичними групами, але і

береговими, і авіаційними компонентами. Це дозволило провести апробацію здатності перспективного штабу морського командування управляти силами в операціях за стандартами НАТО. Українсько-американські навчання Сі Бриз проводяться з 1997 року щорічно відповідно до Меморандуму про порозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між Міністерством оборони США та Міністерством оборони України від 1993 року. Вони проводяться з метою підготовки та нарощення бойової готовності Військово-Морських Сил України на двосторонній основі, але є відкритими для інших країн.

«Стабільна, незалежна, суверенна, демократична Україна є ключовою для євроатлантичної безпеки. НАТО й надалі буде продовжувати підтримувати Всеосяжний пакет допомоги на безпекові цілі та впровадження широких реформ в сфері безпеки і оборони, які здатні зробити Україну більш демократичною, більш стійкою і процвітаючою». Єнс Столтенберг, Генеральний секретар НАТО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

Стратегічне У сучасних умовах застосування воєнної сили, зокрема Збройних Сил України задля оборони держави та активна протидія гібридним загрозам на Сході країни набувають все більшої актуальності

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент

Павліковський А.К., кандидат військових наук, доцент

це вимагає новітніх підходів до стратегічного планування розвитку сил безпеки і оборони на основі спроможностей. Враховуючи зазначені проблеми, оборонна реформа, яка зараз здійснюється в Україні, має відповідати актуальним потребам оборони країни, сприяти зміцненню спроможностей сил безпеки і оборони, підвищенню їх готовності до виконання завдань за призначенням та участі у проведенні спільних бойових дій (операцій) проти агресора.

На сьогодні у секторі безпеки і оборони України не напрацьовані необхідні методологічні основи, немає єдиного бачення та визначення поняття «спроможності», тим паче «складових сил безпеки і оборони». Зокрема, «спроможність» визначається як «обумовлена певними ресурсами та можливостями здатність досягати вимірюваного результату під час виконання завдання у визначених умовах відповідно до визначених стандартів». У Великому тлумачному словнику сучасної української

Устименко В.В., науковий співробітник

мови – як властивість та здатність до здійснення чого-небудь і наявність умов, сприятливих для цих дій та можливість. Більш комбіновано це поняття (спроможності (capabilitiеs) визначено в керівних документах держав-членів НАТО, а саме як здатність досягати потрібного ефекту при заданих стандартах і умовах на основі комбінації засобів і способів, що використовуються для вирішення набору завдань. У Збройних Силах України це поняття теж визначається по-різному. №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

планування Зокрема, Інструкцією Міністерства оборони України воно визначено як властивість, що дозволяє здійснювати певні дії для досягнення конкретної мети з урахуванням визначених ресурсів. В сучасному Стратегічному оборонному бюлетені України – як кількісні та якісні показники, що характеризують здатність складових сил оборони виконувати покладені на них завдання щодо оборони держави і відбиття збройної агресії проти України №7/2017

з урахуванням наявних можливостей держави. Є розбіжності у поглядах військових фахівців, пов’язані не тільки з відсутністю єдиного бачення понятійного апарату сектора безпеки і оборони України, а й методології трансформації спроможностей військ (сил) у кількісно-якісні показники для переходу Збройних Сил України й інших складових сил оборони до планування саме на основі спроможностей. Немає належних науково-методичних підходів щодо оцінювання цих спроможностей,

які необхідно підтримувати чи нарощувати (модернізувати), формувати або утилізувати (надлишкові). Не впроваджено таке планування і у самому секторі безпеки і оборони України. Стратегічне планування розвитку спроможностей складових сил безпеки і оборони керівними документами рекомендується ґрунтувати на методі, що базується на спроможностях. Виходячи з принципу наближення цього процесу до стандартів НАТО, під «спроможностями військ (сил)» у цій статті, ро-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перелік стратегічних завдань та відповідальності за планування, реагування та застосування сил і засобів у кризових ситуаціях

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності

Забезпечення державної та громадської безпеки, боротьба з тероризмом

Міжнародна стабільність та безпека

Надання допомоги органам виконавчої влади та місцевого самоврядування у запобіганні та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру

Забезпечення кібербезпеки та захисту інформації

Забезпечення розвитку оборонно-промислового комплексу

зуміється обумовлена необхідними ресурсами та можливостями їх здатність виконувати визначені їм завдання та за певних стандартів і умов досягати потрібного результату. Процес стратегічного планування розвитку спроможностей Збройних Сил України й інших складових сил безпеки і оборони у секторі безпеки і оборони України, на наш погляд, доцільно здійснювати відповідно до рекомендацій, наданих Міністерством оборони України, бо саме воно визначено Концепцією розвитку сектора безпеки і оборони України головним відповідальним органом за організацію цього процесу.

Згідно з цими рекомендаціями у зазначеному процесі доцільно відпрацьовувати чотири основні процедури: аналіз та оцінювання середовища безпеки; планування сил; планування ресурсів та оцінювання ризиків для подальшого формування необхідного перспективного складу військ (сил) та для спільного виконання ним визначених завдань конкретного сценарію чи ситуації, а не окремо сил безпеки чи сил оборони, як іноді трактують деякі практики. Процес розвитку спроможностей складових сил безпеки і оборони, зокрема Збройних Сил й інших складових, за цим підходом може реалізовуватись шляхом спільного планування в секторі безпеки і оборони та здійснення ряду визначених процедур, що включають виконання рекомендованих певних кроків. Крок 1. Аналіз та оцінювання розвитку воєнно-політичної обстановки, визначення переліку реальних та потенційних загроз воєнного характеру, що включає: • аналіз міждержавних стосунків, їх змісту і спрямованості, намірів держав або інших суб’єктів щодо вирішення політичних питань та погляди їх воєнно-політичного керівництва на роль воєнно-силових методів для вирішення зазначених проблем; • оцінювання впливу глобальних економічних, політичних, демографічних та інших проблем на національну безпеку і оборону України; • розгляд військових планів та приготувань держав, політичних суб’єктів, оцінювання рівня небезпеки, що походить від окремих воєнно-політичних конфліктів чи конфліктних територій; • розвиток способів і засобів збройної боротьби та зусилля цих держав щодо їх подальшого вдосконалення; • утворення і динаміку розвитку воєнно-політичних союзів (блоків) та аналіз їх цілей; • виникнення нових зовнішніх та внутрішніх політичних та (або) економічних умов, що загрожують національним інтересам України, аналіз тенденцій їх подальшого розвитку; • оцінювання розвитку інформаційного простору та його впливу на національну безпеку і оборону України; • оцінювання інших суб’єктів, що впливають на стан та систему забезпечення національної безпеки і оборони у довготривалій перспективі. Результатом цього кроку має бути визначення переліку викликів та загроз у воєнній сфері й можливих сценаріїв їх розвитку у довгостроковій перспективі. Для забезпечення уніфікованого підходу до процесу уточнення сце-

наріїв використовуються шаблони, структура яких має містити: • загальний опис сценарію; • припущення щодо застосування військової сили; • політичні та воєнні цілі, які мають бути досягнуті; • умови фізико-географічного, військового та цивільного характеру; • припущення щодо підтримки військ (сил); • загальний задум операції (дій). Результатом зазначеного кроку можуть також бути висновки з оцінки воєнно-політичної обстановки, характеристика викликів і загроз та пропозиції щодо переліку сценаріїв застосування військ (сил) й можливі ситуації для подальшого планування військ (сил). Крок 2. Визначення завдань, які мають бути виконані для нейтралізації кризової ситуації певного сценарію (запобігання, ліквідації наслідків тощо); вони можуть бути сформульовані лише після опису та аналізу ситуації (або її варіанту) певного сценарію, що вимагає застосування (залучення) відповідних складових сил безпеки і оборони та засобів. Визначення завдань для спільного виконання складовими сил безпеки і оборони за визначеними сценаріями (ситуаціями) може здійснюватися на основі тих, що вказані у чинних доктринах та нормативно-правових актах щодо підготовки та застосування цих сил оборони, у бойових статутах, настановах тощо (стандартні завдання), або визначених на основі прогнозованих за ситуаціями викликів, ризиків та загроз. Завдання, в залежності від рівня, можуть бути: • національні стратегічні, що виконуються на рівні держави і є обов’язковими для усіх складових сил безпеки і оборони; • стратегічні, що виконуються усіма видами і родами військ (сил). Вони можуть бути частиною національних або самостійними; • оперативні, як частина стратегічних, що виконуються окремими видами і родами військ (сил) за їх призначенням; • тактичні, що характеризуються рівнем виконання окремих бойових завдань військовими частинами та підрозділами. Завдання мають охоплювати не тільки безпосередній процес їх виконання під час певних кризових ситуацій воєнного характеру, а і завчасну спільну підготовку військ (сил) та їх ресурсне забезпечення. Для цього формується матриця раціонального розподілу цих завдань між складовими сил оборони. Вона має містити вихідні дані для планування розвитку спроможностей кожної складової, що дає можливість залучати оптимальну кількість військ (сил), №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

забезпечивши їх ефективне застосування та економію ресурсів. Крок 3. Опис умов виконання визначених завдань та факторів, що впливатимуть на їх виконання (фізичні, військові, цивільні), які в сукупності складатимуть вимоги до оперативних (бойових) спроможностей. Для опису оперативних спроможностей враховуються певні умови (географічні, кліматичні, суспільно-політичні, суто військові, техногенні тощо), у яких будуть виконуватися завдання за визначеними сценаріями (ситуаціями). При цьому використовуються стандартні каталоги умов, що містять інформацію за трьома напрямами: фізичне середовище; військові умови застосування військ (сил); цивільне середовище або суспільство. Для цього використовується Орієнтовний перелік типових організаційних структур та Орієнтовний каталог спроможностей типових організаційних структур складових сил оборони і засобів, які мають містити опис характеристик (вимог) основних спроможностей завчасно визначеного переліку базових (типових) структур. Каталог спроможностей типових структур розробляється і уточнюється з урахуванням надходження на озброєння нових зразків озброєння та військової техніки, оснащення, організаційних

№7/2017

заходів, розвитку форм і способів застосування військ (сил). Перелік умов та критеріїв виконання завдань за визначеними сценаріями (військові, фізичні, цивільні) – це вимоги до оперативних спроможностей, які за рекомендаціями мають включати визначення кількісних показників реальних умов, що можуть виникнути у ході виконання визначених завдань. Вони ґрунтуються на стандартних характеристиках, визначених у керівних документах. Кількісні їх показники іноді можуть відрізнятися від стандартних, але мають відповідати реальним умовам. Крок 4. Визначення стандартів виконання завдань, як необхідних вимог у визначених умовах, включає підбір за характеристиками стандарту відповідного зразка озброєння, військового складу (бойового, тилового, технічного та медичного забезпечення, управління) або за категоріями (складовими) оперативних (бойових) спроможностей (готовність, розвідка, розгортання та мобільність, застосування, управління військами (силами) та зв’язок, логістика, живучість та захист військ (сил). Типова структура військ (сил) використовується для опису спроможностей як розрахункова (еталонна) одиниця. Стратегічне планування в секторі безпеки і оборони згідно з прийнятими

в Україні концептуальними документами має передбачати необхідність здійснення цієї процедури за адаптованими стандартами, прийнятими у державахчленах НАТО. Крок 5. Визначення вимог до спроможностей військ (сил) та засобів, які необхідні для кожного сценарію та можливих ситуацій, на основі яких визначають сумарні спроможності військ (сил) та засобів, що необхідно мати для ефективного реагування на визначені загрози. Автори пропонують підхід, за яким можна визначити вимоги до спроможностей військ (сил) за певною послідовністю дій, а також поєднати інформацію щодо наявних спроможностей, завдань та умов їх виконання і прогнозованих сценаріїв застосування військ (сил). Тут наведений конкретний авторський

Стратегічне планування в секторі безпеки і оборони згідно з прийнятими в Україні концептуальними документами має передбачати необхідність здійснення цієї процедури за адаптованими стандартами, прийнятими у державах-членах НАТО»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

варіант визначення вимог до спроможностей для виконання завдань за одним із сценаріїв. Однак, для реалізації запропонованого підходу потрібне розроблення відповідних методик та автоматизована обробка даних для здійснення на їх основі переходу до ряду математичних моделей, що забезпечуватимуть оптимальне вирішення низки питань стосовно стратегічного планування розвитку спроможностей військ (сил), таких як розроблення переліків типових структур, визначення сил і засобів та оцінювання їх вартості, формування каталогів спроможностей військ (сил) тощо. При здійсненні зазначеної процедури доцільно використовувати досвід НАТО, яке має власний процес оборонного планування (DDP) для визначення вимог до військ (сил), що виконуватимуть певні військові операції. Цей процес вимагає визначити спочатку військові сили і засоби, які мають розгортатися разом з бойовими підрозділами для проведення цих операцій. А для цього мають бути розроблені окремі плани здійснення місій та їх реалізації (S&R) для різних ситуацій. Маючи такі плани, НАТО може тримати під контролем накопичення ресурсів так само, як це робиться з бойовими ресурсами. Термін «стратегічне планування» у НАТО не використовується, але його процедури ефективно застосовуються для розвитку сил і можливостей Альянсу. Одним із керівних документів такого планування є міністерське керівництво (Ministerial Guidance), що розробляється кожних два роки, у якому формулюються політичні, економічні, технологічні та військові аспекти будівництва й розвитку Альянсу. Визначення цілей НАТО щодо формування та розвитку найважливіших його складових, таких як озброєння, управління у кризових ситуаціях, управління та зв’язку, тилового забезпечення, ядерного та ресурсного планування здійснюється за відповідними документами з планування на 5 років. Перегляд цих документів здійснюють за допомогою специфічної процедури – Оборонного огляду (Defence Review). Саме за його результатами кожні два роки видаються оновлені та уточнені варіанти згаданих вище документів. Україна бере участь у заходах з інтеграції до Процесу оборонного планування НАТО (Defence Planning Process, DPP). Аналіз його інструментів свідчить про те, що одним з ефективних механізмів гармонізації процедур такого планування є визначення функцій і завдань усім складовим сектора безпеки з врахуван-

ням наявних методичних підходів. Їх цінністю є те, що реалізація методики та механізму визначення функцій і завдань дозволяє побудувати логічну послідовність документів цього планування, мінімізувати їх дублювання, а також створити систему логічного обґрунтування необхідних ресурсів. Визначення конкретних функцій та завдань надає більш широкі можливості для планування на основі функціональних спроможностей, а також для пошуку необхідних сил та засобів для їх підтримки. Реалізацією цього кроку є вироблення Переліку завдань відповідним органам управління та структурним підрозділам системи оборони на стратегічному piвнi. Вони заносяться у спеціальну матрицю, логіка побудови якої полягає в тому, що за виконання кожного окремого завдання визначається лише одна відповідальна структура. Решта структур, залучених до вирішення відповідного завдання, має виконувати лише допоміжні функції. Перелік завдань та відповідальність у НАТО переглядаються на регулярній основі. Необхідною умовою їх виконан-

ня в умовах змін безпекової ситуації є адаптація до існуючих рівнів ескалації ситуації. Тому для кожного рівня ескалації розробляється окрема матриця розподілу відповідальності, яка відображає трансформацію цих завдань та рівень відповідальності за них. Крок 6. За результатами здійснення наведених вище покрокових процедур: • складається Перелік ймовірних сценаріїв застосування військ (сил) та • складається Список завдань для виконання визначеними військами (силами) у зазначеній кризовій ситуації воєнного характеру; • визначаються умови виконання визначених завдань (фактори, що впливають на їх виконання – фізичні, військові, цивільні) та складається Список умов, що впливають на виконання визначених завдань; • розробляються стандарти, як мінімально необхідних вимог до виконання певного завдання у визначених умовах; • формується каталог типових структур сил і засобів, який має містити опис харак№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Виходячи із досвіду США, практичне значення має і порядок обґрунтування потреб усіх сил та засобів для боротьби з противником незалежно від їх підпорядкування»

•

теристик (вимог) основних оперативних спроможностей завчасно визначеного переліку базових підрозділів, органів (пунктів) управління, окремих засобів, а також систем і програмного їх забезпечення. За результатами формується Каталог спроможностей типових структур Збройних Сил та інших складових сил безпеки і оборони; визначаються вимоги до необхідних спроможностей сил і засобів, що залучатимуться для нейтралізації (запобігання, ліквідації наслідків) кризової ситуації певного сценарію та здійснюється опис вимог до спроможностей сил і засобів для виконання визначених завдань за згаданим сценарієм; здійснюється планування складових сил безпеки і оборони та спільної їх підготовки і застосування у кризових ситуаціях воєнного характеру на основі визначених ситуацій, завдань та вимог до оперативних (бойових) спроможностей. Воно має включати результати оцінювання наявних спроможностей складових сил безпеки і оборони, визначення їх відповідності вимогам щодо виконання завдань за

№7/2017

окресленими сценаріями та різниці між необхідними і наявними спроможностями. Визначена різниця вважається основою для планування сил і заходів для утримання наявних або формування нових їх спроможностей чи нарощування, і тих, від яких необхідно позбавитися (утилізувати). Виходячи із досвіду США, практичне значення має і порядок обґрунтування потреб усіх сил та засобів для боротьби з противником незалежно від їх підпорядкування. Для виконання завдань у кризових ситуаціях у США створюються відповідні консолідовані сили реагування, які можна швидко розгорнути й оснастити. Цей підхід можна використовувати у секторі безпеки і оборони України для організації спільного реагування його складових сил безпеки і оборони на кризові ситуації. Вони передбачені у додатку до Концепції розвитку сектора безпеки і оборони України, зокрема стосовно організації стратегічного планування забезпечення оборони України, захисту її суверенітету та територіальної цілісності і недоторканності, що є особливо актуальним в сучасних безпекових умовах. При цьому потрібно звернути увагу на те, що згаданим нормативно-правовим актом до загальнодержавного (національного) рівня віднесені не усі визначені законодавством завдання складових сил безпеки і оборони, як цього іноді прагнуть деякі практики, а лише шість із них, що обумовлюють конкретну відповідальність складових сектора безпеки і оборони України за організацію планування та реагування на загрози під час спільного виконання ними завдань щодо застосування сил і засобів за призначенням у відповідних кризових ситуаціях (див. мал.1). У інших випадках складові сил безпеки і оборони мають здійснювати стратегічне планування за притаманним їм призначенням у визначеному чинним законодавством порядку, а саме, щодо бойової підготовки військ (сил), забезпечення правоохоронної діяльності; боротьби з тероризмом; забезпечення цивільного захисту населення тощо. Системою планування НАТО також передбачені відповідні рівні завдань: • стратегічний (strategic generic tasks list); • оперативний (operational generic tasks list); • тактичний (tactical generic tasks list). Стратегічний (національний) за-

гальний їх список передбачає визначення завдань усім структурам держави, що діють в інтересах оборони на стратегічному рівні. Але зазначені процеси стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України мають бути унормовані у відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актах. Висновки З врахуванням дослідженого доцільно: 1) Вдосконалити нормативно-правову базу сектора безпеки і оборони: • розробити та прийняти, насамперед Закон України «Про сектор безпеки і оборони України», що рекомендовано постановою Верховної Ради України від 05.07.12 №5086-VI, а також продовжити роботу над розробленням проекту Закону України «Про планування в секторі безпеки і оборони України», якими врегулювати окреслені вище питання; • розробити і прийняти встановленим порядком на основі зазначених законів нормативно-правовий акт загальнодержавного рівня, наприклад Загальне положення про організацію та здійснення стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України та відповідні Методичні рекомендації Міністерства оборони України, як головного відповідального за процес планування і забезпечення оборони держави, узгоджені з іншими складовими сил безпеки і оборони щодо впровадження й реалізації такого планування у зазначеному секторі; • визначити та внормувати у згаданому законодавстві конкретну модель та структуру сектора безпеки і оборони, перелік його складових, функцій та порядок підготовки до виконання спільних завдань усіх складових сил безпеки і оборони, організацію їх взаємодії, наблизивши цю систему до сучасних потреб, викликів та загроз і європейських та євроатлантичних стандартів; • організувати роботу щодо вдосконалення спільної функціональної діяльності складових сил безпеки і оборони України у конкретній обстановці та кризових ситуаціях, як це, наприклад визначено у функціональних стратегіях та планах США. 2) Упроваджуючи сучасні підходи та методи стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України, автоматизувати його процеси та комплексно підійти до розв’язання організаційних, правових, інформаційно-аналітичних, ресурсних, кадрових та інших проблем.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Економіка та національна безпека

В багатьох державах світу створюються так звані фонди суверенного добробуту — фінансові інститути, які акумулюють кошти для забезпечення економічної, екологічної та інших складових національної безпеки. Такі фонди до того ж є інструментом довгострокової макроекономічної стабілізації економіки та накопичення активів і збереження національного багатства для майбутніх поколінь Клиновий Д.В., кандидат економічних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ»

а початку ХХІ століття, незважаючи на тісне міжнародне співробітництво в галузі забезпечення безпеки та сталого розвитку глобальних регіонів, ухвалення відповідних безпекових і програмних документів, поглибилася системна криза світової політичної та економічної систем, пов’язана з переходом де-факто від глобального до менш масштабного, тобто глокального (глобально-локального) рівня управління безпекою у сфері міжнародних відносин. Ця тенденція особливо яскраво відобразилась у перебігу подій 2014-2017 років у Криму й на Донбасі, коли фактично основними учасниками переговорного процесу стали так звані країни «нормандського формату», тобто європейського глокального регіону. Без

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Центру воєнностратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

прямої участі в мирних переговорах основних гарантів Будапештського меморандуму, у першу чергу Сполучених Штатів Америки та Великої Британії, наша країна, навіть враховуючи підтримку західноєвропейських партнерів, опинилася в умовах військової агресії практично «сам на сам» з протилежною стороною конфлікту, хоча США і надавали протягом цього періоду Україні певну фінансову допомогу. Наслідком стало не стратегічне вирішення, а локалізація (інкапсуляція) на сьогодні конфлікту зоною проведення АТО та анексованим Кримом. На майбутнє, більшість політологів стратегію забезпечення безпеки у світі вбачають вже не

глобальною, що реалізується наддержавою («Pax Britannica» або «Pax Americana»), а саме глокальною, яка забезпечуватиметься потужними власними збройними силами та кількома локалізованими стратегічними союзами №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в межах глобального світу, включаючи, зокрема, європейський, американський, тихоокеанський та азіатський театри економіко-політичної взаємодії основних світових гравців – країн «Великої сімки», «Двадцятки», неоіндустріальних держав об’єднання БРІКС тощо. Основними викликами, що постали з цієї ситуації, стали, по-перше, заморожування пропозицій щодо надання США Україні летальної зброї та звужене фінансування потреб національної безпеки та оборони «ззовні» у вигляді допомоги (за 3 роки збройного конфлікту Україною отримано, за відкритими даними секретаріату Білого Дому, біля 0,6 млрд. доларів США. Включаючи потенційне фінансування на поточний 2017 р. у розмірі 560 млн. дол. США), іноземна допо№7/2017

мога Україні, надана їй з 2014 року дещо перевищить 1 млрд. дол. США. По-друге, обмеження фінансування оборонних програм в основному внутрішніми фінансовими джерелами, зокрема – бюджетним фінансуванням, включаючи таке джерело державних доходів як воєнний збір. По-третє, необхідність для України самофінансування оборонних видатків в умовах соціально-економічної кризи, скорочення виробництва та обмежених можливостей для зовнішніх запозичень. Проте, фінансові потреби для забезпечення національної безпеки та оборони є, без перебільшення, колосальними, оскільки на сьогодні Україна володіє армією, чисельність якої перебільшує відповідний показник для Німеччини

(чисельністю порядку 180 тис. осіб, річні військові видатки біля 45 млрд. дол. США) і стала практично зіставною з чисельністю збройних сил Франції, щорічні військові видатки якої, для порівняння, складають біля 40 мільярдів доларів при чисельності порядку 230 тис. осіб. При цьому річні видатки України на оборону в останні роки залишаються на рівні 5 млрд. дол. США, включаючи іноземну допомогу, тобто де-факто – вони є на порядок меншими на одного військовослужбовця, ніж у вказаних країнах ЄС. Ще одним фактором ускладнення ситуації є те, що територія України стала зоною окупації та бойових дій, що вимагає підвищеного фінансування оборонних видатків. Для нас сьогодні

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Безпекові аспекти Цілей сталого розвитку Саміту ООН* Цілі сталого розвитку (ЦСР) на 20162030 рр., порядкові номера цілей в їх переліку у документах ООН

Основні групи цілей в аспектах забезпечення безпеки в межах Цілей сталого розвитку (ЦСР)

Світ без бідності (1), Світ без голоду (2), Хороше здоров’я (3), Cтатева рівність (5)

Цілі соціально-гуманітарного забезпечення та захисту населення від негативних наслідків бойових дій і збройних конфліктів, насильства, забезпечення належного стану здоров’я і гідного соціального, у т.ч. пенсійного забезпечення цивільного населення і військовослужбовців, розширення участі жінок у військовій службі

Якісна освіта (4)

Цілі в освіті, включаючи сучасну освіту в сфері безпеки і оборони, у тому числі початкову військову підготовку та військову підготовку офіцерів запасу

Чиста вода і санітарія (6), Відновлювана і недорога енергія (7), Екологічно чисті міста і спільноти (11), Відповідальне використання ресурсів (12), Протидія зміні клімату (13), Безпечне використання океанів (14), Безпечне використання землі (15)

дуже показовим є порівняння з епохою «ленд-лізу» – під час Другої Світової війни щорічна допомога від США СРСР становила близько 33 мільярдів доларів (у цінах 2008 року) за кожний рік війни. Танків та САУ усього було поставлено 12 200 одиниць, літаків 22 000 одиниць, автомобілів більше 400 000 одиниць, локомотивів більше 1900 одиниць: це практично 10 танків, 20 літаків, 250 автомобілів та 1 локомотив за добу. Головний і давній союзник США – Велика Британія – кожного року під час 2 Світової війни одержувала щорічно від США приблизно до 50 мільярдів доларів (у цінах 2008 року). На сьогодні маємо для України від США військову допомогу на два порядки меншу. Для порівняння – на 2017 рік своїм союзникам по НАТО США виділили 3 мільярди доларів. На цьому тлі навіть планово виділені в бюджеті для надання допомоги Сполученими Штатами Україні на 2017 рік кошти розміром 560 млн. дол. США виглядають краплею в морі, оскільки очевидно, що для утримування у теперішніх умовах потужних сучасних збройних сил і фінансування має бути відповідним. Зважаючи на поточну суспільно-політичну ситуацію в світі, розраховувати на зовнішню фінансову допомогу навіть на

Цілі в екологічній безпеці, енергобезпеці, ресурсозбереженні, недопущенні негативних впливів збройних конфліктів на довкілля, природні ресурси, на стан і системи життєзабезпечення населених пунктів, включаючи водо-, газо-, енергопостачання, безпечне поводження з відходами

Цілі в національній економіці і державному розвитку, включаючи заходи з мінімізації наслідків соціально-економічних криз, збройних конфліктів, розвиток інфраструктури та попередження терористичних актів на інфраструктурних об’єктах, Хороша робота і економіка (8), Інновації і хороша інфраструктура (9), стале фінансування підприємств оборонного комплексу, збільшення заробітних плат військоЗменшити нерівність (10) вослужбовцям, покращення умов їх служби, забезпечення збалансованого територіального розвитку через забезпечення сталої безпеки в усіх без винятку регіонах

Мир і верховенство закону (16)

Цілі в галузі національної безпеки і оборони, включаючи забезпечення миру, територіальної цілісності, суверенітету, економічної та інформаційної безпеки держави, реформа збройних сил, стале фінансування оборонних структур та державних закладів із забезпечення правопорядку і законності

Співробітництво заради сталого розвитку (17)

Цілі в галузі міжнародного співробітництва, включаючи співробітництво щодо протидії тероризму, підтримання миру і безпеки в глобальних регіонах та в усьому світі

опрацьовані для прийняття Порядку денного в галузі розвитку на 70-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, м. Нью-Йорк, вересень 2015 р.

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рівні фінансування сьогоднішнього дня є дуже проблематичним. Отже, постає актуальне питання про винайдення потужних і сталих джерел самостійного, суверенного фінансування зростаючих видатків нашої країни на безпеку і оборону. При цьому, на сьогодні фіскальні механізми забезпечення бюджетного наповнення оборонних видатків у вигляді цільових податків на кшталт воєнного збору є обмеженими. Теперішня економічна ситуація в країні є такою, що підприємства та громадяни не в змозі підвищити виплати до бюджету для фінансування національної безпеки і оборони в достатньо необхідних обсягах. Отже, необхідно змінити систему фінансування видатків на національну економіку, безпеку та оборону, переклавши фіскальний тягар забезпечення фінансування оборонної сфери з підприємницьких прибутків і доходів громадян на інші альтернативні джерела доходу. Вихід із ситуації, коли бракує власних фінансових ресурсів на забезпечення пот-реб національної економіки, безпеки та оборони країни, на думку низки вітчизняних і зарубіжних вчених, можливий завдяки розробці нової парадигми та відповідного їй стратегічного

№7/2017

механізму використання джерел фінансування сталого розвитку національного господарства, яку можна охарактеризувати як загальний концепт суверенного добробуту нації. У загальному розумінні концепт суверенного добробуту та стратегічного механізму суверенного фінансування державних видатків зводиться до наступного: суверенний добробут – це стійкий стан національного господарства, за якого основним джерелом видатків на забезпечення сталого розвитку національної економіки є власні державні заощадження, накопичені у фонді суверенного добробуту (ФСД). ФСД – це створений державою фінансовий інститут, покликаний на довгострокову перспективу акумулювати кошти для фінансування потреб сталого розвитку, включаючи забезпечення економічної та інших складових національної безпеки, та соціальні потреби, як видатки на освіту, виплату пенсій тощо. Суверенні фонди, у першу чергу, є інструментом довгострокової макроекономічної стабілізації національної економіки та накопичення активів і збереження національного багатства для майбутніх поколінь. На сьогодні перспективні суверенні фонди здійснюють інвестиції на

умовах принципів соціальної і державної відповідальності та етики – інвестиції здійснюються в державних інтересах у національні і соціальні проекти, у проекти з охорони навколишнього природного середовища. Суб’єктом, що створює суверенний фонд, інша назва якого є фонд суверенного добробуту, є державна або регіональна влада. Стратегічною метою створення ФСД є сталий розвиток держави, тобто такий, за якого сталим є економічне зростання. На сьогодні у світі нараховується біля 70 суверенних фондів, більше 30 з яких були створені після 2000 р., потужні багатомільярдні суверенні фонди створено у Норвегії, Канаді, США, Китаї, Об’єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії, Кувейті тощо. Загальне багатство, накопичене у суверенних фондах світу, поступово наближається до 8 трлн. доларів США. Особливу роль зіграли суверенні фонди в умовах фінансової кризи 20082009 років як стабілізатори національної економіки країн, насамперед цей ефект стосувався Китаю. Дуже показово, що в умовах введення санкцій та збільшення видатків на військові потреби країни у Росії саме суверенний фонд, за обставин ведення цією державою непроглошених, т.з. «гібридних» військових конфліктів (війн), зокрема – у Сирії, в Україні (анексія Криму, підтримка діяльності незаконних збройних формувань) та в умовах введення міжнародних санкцій, забезпечив видатки, що досі тримають на плаву національну економіку, ці вимушені видатки Російської Федерації з її суверенного фонду, наприклад, з березня 2016го по січень 2017 року перевищили 1 трильйон рублів. Проте, в Україні на сьогодні суверенний фонд та система забезпечення суверенного добробуту, як і її правова та економічна база є відсутніми. Тому, на сьогодні де-факто єдиним важелем стабілізації національної економіки у фінансовому секторі з використанням резервних активів є золотовалютний резерв НБУ, який, одначе не є достатньо потужним для стабілізації національної валюти в умовах особливого періоду. До цього призвела ситуація, що склалася після 1996 року, коли, не зважаючи на задеклароване у Конституції України (ст. 13) право народу на природні ресурси, не було зроблено фактично ніяких кроків задля оформлення самого права народу України на природні об’єкти у вигляді, наприклад, громадянської власності на природні ресурси з правом присвоєння природної ренти. Хоча, у цій статті прямо заявлено, що «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Територія України стала зоною окупації та бойових дій, що вимагає підвищеного фінансування оборонних видатків» природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону». На сьогодні народ України дефакто (не де-юре) вимушено делегував ці повноваження певним органам влади за відсутності правового та господарського поля, яке надавало б йому право власності на природні об’єкти України як джерела доходу. Тобто, зараз економіко-правова колізія перебуває в тому, що юридично право власності на природні ресурси за народом України конституційно закріплено, проте актом передачі у власність громадян не оформлено. Тому певні достатньо широкі права щодо використання і розпорядження природними ресурсами мають держава та територіальні громади, у тому числі надаючи їх в користування суб’єктам господарювання. Органи влади на державному і територіальному рівнях певним чином здійснюють охорону природних ресурсів, моніторинг та охорону навколишнього природного середовища. Також здійснюються по відношенню до природних ресурсів управлінські функції, такі як облік, визначення напрямів використання, оцінку тощо. Державна та місцева влада на сьогодні самостійно і в рамках публічно-приватного партнерства може здійснювати господарську діяльність з використанням природних ресурсів як активів з метою отримання прибутку, для вирішення соціальних, екологічних та інших завдань розвитку. При цьому ключовим питанням є реальне багатоаспектне право власності на природні ресурси, яке може бути реалізоване нормативним механізмом громадянської власності на природні ресурси та фінансовою системою суверенного добробуту. Одним із головних аспектів при цьому є оборонний, оскільки саме на Збройні Сили ст. 17 Конституції України покладається обов’язок захисту недоторканості держави, включаючи її національне і,

зокрема, природне багатство. Для аналізу цього питання звернемося до зростаючої ролі національної економіки, безпеки та оборони як фактора сталого розвитку. Так, до останнього часу в цілях сталого розвитку, які періодично формулюються світовою спільнотою, починаючи з 1992 року, практично не згадувався оборонний аспект. Проте, в останніх задекларованих ООН Цілях сталого розвитку (ЦСР), які замінили собою попередні Цілі тисячоліття (ЦТ) прямо вказано одним з головних пунктів на важливість підтримання миру і правопорядку. Звернемося до цих документів детальніше. У вересні 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН відбувся Саміт ООН для прийняття Порядку денного в галузі розвитку на період після 2015 року. Саміт розглядається світовою спільнотою як подія історичного значення. Проблематика охоплювала всі аспекти соціально-економічного розвитку, конкурентоспроможності країн, екологічної та енергетичної безпеки, глобального партнерства для розвитку, а обсяг ґрунтовної підготовчої роботи не мав прецедентів в історії. Після Саміту перед країнами-членами

ООН постали нові завдання адаптації визначених на глобальному рівні цілей та їх моніторингу. В Україні також розпочалась робота зі встановлення цілей сталого розвитку на 2016-2030 роки, відповідних завдань та показників для моніторингу досягнення цілей. При цьому, шістнадцята з 17 проголошених ціль декларує в якості мети досягнення до 2030 року миру і верховенство закону. Так, «ціль 16.а» ставить наступне завдання: «Зміцнити відповідні національні установи, у тому числі завдяки міжнародній співпраці, з метою нарощування на всіх рівнях, зокрема в країнах, що розвиваються, потенціалу у справі запобігання насильству та боротьби з тероризмом і злочинністю», при цьому активної протидії вимагає поява нових видів тероризму – інформаційного та, зокрема, кібернетичного. Таким чином, враховуючи високі рівні воєнної і терористичної загрози для України та її регіонів, зміцнення сил національної безпеки та оборони в Україні входить на сьогодні в коло питань сталого розвитку, для вирішення яких створюються, як правило суверенні фонди. Інші цілі сталого розвитку №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

(ЦСР) також опосередковано пов’язані з аспектом безпеки і напряму – з основними завданнями, для вирішення яких створюються суверенні фонди (табл. 1). Показово, що більшість розглянутих нами цілей тим чи іншим чином відображені в таких стратегічних документах нашої країни, що носять оборонний характер, як Стратегічний оборонний бюлетень України, схвалений Указом Президента України від 6 червня 2016 року №240/2016, Стратегія національної безпеки України (СНБУ), введена в дію Указом Президента України від 26 травня 2015 року №287/2015 та Воєнна доктрина України (ВДУ), введена в дію Указом Президента України №555/2015 від 24 вересня 2015 року тощо. В усіх цих документах на одному з перших місць поставлено стратегічне вирішення питання довгострокового фінансування оборонних видатків, включаючи пріоритетне фінансування оборонних витрат в особливий період. Щодо потенційних загроз суверенним фондам, на сьогодні однією з провідних може бути інформаційна. Інформаційний тиск на Україну та її громадян за допомогою інформаційної зброї – тобто №7/2017

інформаційний тероризм – посилюється зі зростанням влади транснаціональних компаній над державами, націями, цілими регіонами сучасного суспільства. На інформаційному рівні він виявляється в інформаційній експансії у систему державного управління, що сприяє реалізації зовнішніх спочатку економічних, а потім політичних та інших цілей. Таким чином, послаблення позицій у сфері протидії інформаційному тероризму веде до безпосередніх втрат у національному суверенітеті взагалі, може спричинити великі перешкоди щодо створення та використання фонду суверенного добробуту. Окремою небезпекою може бути експансія на національний ринок фінансового капіталу суверенних фондів інших держав за відсутності власного суверенного фонду. Навпаки, швидке створення та потужний багатоступеневий захист капіталів власних суверенних фондів будуть одними з головних факторів їх успішного функціонування. Розглянемо докладніше наступні елементи стратегічного механізму суверенного добробуту і сталого фінансування потреб національної економіки, безпеки та оборони. Джерела суверенного добробуту. У так званій системі сталих фінансів джерелом суверенного добробуту є у першу чергу природна рента (у першу чергу гірнича, а також лісова, земельна, водна, екологічна) та інші види ренти (непідприємницьких, тобто незароблених доходів). Природна рента – це дохід, який створюється роботою сил природи, а не людини, природними ресурсами та умовами, наприклад – природною родючістю землі, корисними властивостями геологічних порід (руд, енергетичних копалин тощо), а отже цей дохід має привласнюватися лише власником природних ресурсів, яким за Конституцією є наш народ. Проте, природна рента в Україні наразі переважно присвоюється олігархічними структурами в той час, коли вона має вилучатися на користь суспільства та розподілятися на користь майбутніх і теперішнього поколінь українців між усіма громадянами України в рівній мірі шляхом запровадження правового інституту громадянської власності на природні ресурси. Наступними кроками в цьому напрямі мають стати створення фінансових механізмів суверенного добробуту. Побудована на основі правового інституту громадянської власності на природні ресурси система суверенного добробуту на перспективу може реалізовуватися шляхом відкриття у державній фінансовій установі (фонді громадянських дивідендів – ФГД) спеціальних персональ-

них рахунків, на які рента в рівній мірі буде нараховуватися щорічно усім без винятку громадянам України за правом громадянства, а також вилученням іншої частини ренти у суверенний фонд (фонд суверенного добробуту – ФСД) для потреб майбутніх поколінь з першочерговим урахуванням факторів стабілізації національної економіки в особливий період та потреб національної безпеки та оборони. У підприємств має залишатися лише зароблений ними підприємницький дохід – прибуток. Запровадження інституту громадянської власності на природні ресурси позбавить олігархів від головного джерела їх збагачення – прихованої від народу України та незаконно присвоєної ними природної ренти. Україна, з розвитком системи суверенного добробуту, відповідно, поступово позбавиться від посиленого впливу олігархічного капіталу на її економіку. Інституціональні засади запропонованого фінансово-економічного механізму передбачають інтенсивне залучення природних ресурсів у господарський обіг через розвиток державно-приватного партнерства у сфері використання на корпоративній основі природних ресурсів в проектах залучення природних активів у національне господарство. Проектна форма господарювання при цьому гарантуватиме високі доходи та соціальну і екологічну ефективність природокористування, а створення фінансових компаній зі спеціальними правами запозичення ефективно забезпечуватиме охорону (збереження) природних активів і перетворення їх на фінансовий капітал, тобто створюватиме основу для реінвестування у природно-ресурсну сферу та відповідне перспективне збільшення надходжень від природної ренти в державу. Проектний підхід передбачає формування управлінської (проектні компанії) і фінансової інфраструктури (корпоративні інституціональні інвестори), та відповідних схем проектного управління із забезпеченням корпоративної відповідальності. Для сфери національної безпеки та оборони дуже важливим фактором може бути можливість використання коштів з особистого рахунку громадянських дивідендів для виплат мобілізаційної компенсації за відстрочку призову на військову службу під час мобілізації, за умов, якщо відповідні законодавчі акти будуть прийняті в нашій державі. Зокрема, на сьогодні подібний Законопроект №2251, при всій його конституційній проблемності, все ж зареєстрований у Верховній Раді України. У цілому система сталих фінансів в безпековому аспекті стабілізує наці-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Державні геологічні служби Канади, США, Австралії тощо, оцінюють запаси корисних копалин України в 11-11,5 трильйонів доларів США» ональну економічну систему і створює основу для економічної безпеки країни, а в оборонному аспекті забезпечує стале фінансування перспективних оборонних потреб в умовах потенційної або реальної військової загрози майбутнім поколінням українців. Організаційно-економічний механізм системи суверенного фінансування сталого розвитку держави. Підприємства України, які використовують джерела ренти (надра, землю, ліс, воду, транспортні комунікації, повітряний простір тощо), отримують як підприємницький дохід (нормальний прибуток), який необхідно залишити у підприємства, так і ренту, зокрема природну (надприбуток), яку нашій державі необхідно через податкові механізми вилучати та розподіляти на потреби сталого розвитку як майбутніх, так і теперішнього поколінь українців. З однієї частини вилученої ренти доцільно створити суверенний фонд для забезпечення потреб майбутніх поколінь нашої нації, стабілізації економіки та мінімізації наслідків соціальноекономічної і воєнної криз, включаючи перспективне фінансування оборонних потреб, а з іншої частини – фонд поточних виплат громадянських дивідендів на особисті рахунки громадян. За умов введення окремим правовим актом в рамках положень статті 13

Конституції України інституту громадянської власності на природні ресурси, при народженні кожному громадянину у Національному фонді громадянських дивідендів відкриватиметься особистий рахунок, до якого він матиме доступ починаючи з відповідального повноліття, тобто з 18 або з 21 року. За рахунок щорічно зараховуваної на персональний рахунок ренти та зараховуваного інвестиційного (процентного) доходу за 21 рік майбутня вартість ренти складе вагому суму, достатню для суверенного забезпечення видатків на освіту, охорону здоров’я, інші соціальні витрати. За цей же час за умов подібного капіталовкладення у національний суверенний фонд майбутніх поколінь із розрахунку в 4 долари США у місяць на 1 громадянина України на строк у 21 рік у цій фінансовій установі може накопичитися сума як мінімум 95 мільярдів доларів. Цього вистачить, наприклад, щоб повністю розрахуватися з сьогоднішніми боргами України або профінансувати необхідні оборонні видатки в особливий період (військова загроза або криза). Наведені розрахунки є тим більше реалістичними, оскільки за значно менший період практично таку ж суму активів накопичив казахський суверенний фонд «СамрукКазина». Рентні нарахування з ростом національної економіки будуть тільки збільшуватися, а отже суми виплат і державних заощаджень можуть бути значно більшими. Фінансова інфраструктура системи сталих фінансів і суверенного добробуту. Фонд суверенного добробуту (майбутніх поколінь). Фонд суверенного добробуту відноситься до такого різновиду фінансового інституту, як суверенний

фонд. Це створений державою фінансовий інститут, покликаний на довгострокову перспективу акумулювати кошти для фінансування потреб сталого розвитку. Суверенні фонди є інструментом довгострокової макроекономічної стабілізації національної економіки та накопичення активів і збереження національного багатства для майбутніх поколінь. Сучасні суверенні фонди показують їх стабільність та спроможність вижити більшу за банківську і навіть за страхові компанії, вони зберігають свої кошти у широкому спектрі активів: іноземна і національна валюта, цінні папери – облігації та акції, дорогоцінні метали тощо. Суверенні фонди можуть інвестувати в національні підприємства. Для України пріоритетною сферою для інвестування фондом суверенного добробуту має стати національний оборонний комплекс. За оцінками вчених, суверенні фонди на перспективу мають стати основним фінансовим гравцем ХХІ століття подібно тому, як у ХІХ-ХХ століттях вагомими фінансовими гравцями стали спочатку банки, а потім – транснаціональні корпорації. На сьогодні перспективні суверенні фонди здійснюють інвестиції на умовах принципів соціальної і державної відповідальності та етики – інвестиції здійснюються в державних інтересах у національні та соціальні проекти, у проекти з охорони навколишнього природного середовища. На сьогодні у суверенних фондах накопичено в Канаді (провінція Квебек) – понад 150 млрд. доларів, Норвегії – понад 880, Ірані – понад 60, Кувейті та Саудівській Аравії – приблизно по 500 млрд. доларів. Навіть у Казахстані суверенний фонд накопичив біля 100 млрд. доларів. №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На сьогодні в структурі антикризових фінансових інститутів, подібних суверенним фондам, виділяють, по-перше – повноцінні суверенні фонди як інструменти довгострокової макроекономічної стабілізації національної економіки та накопичення активів і збереження національного багатства для майбутніх поколінь і, по-друге – фактично початкову, урізану за функціями «версію» суверенного фонду як стабілізаційні фонди поточної та частково – стратегічної макроекономічної стабілізації національної економіки. В Україні може бути започаткована спочатку спрощена, стабілізаційна схема суверенного фонду, спрямована на забезпечення поточних потреб економіки, а згодом – повноцінний його варіант, підпорядкований довгостроковим національним стратегічним інтересам – накопичення активів і збереження ресурсів для майбутніх поколінь. Обидва варіанти ФСД можуть стати потужним джерелом інвестування в національні підприємства оборонного комплексу. Потенційне використання коштів суверенних фондів на потреби національної безпеки та оборони у вигляді вже не прибуткових інвестицій, а оборонних видатків, теж є можливим, з особливим акцентом на соціальній складовій (лікування вояків, виплата пенсій, допомога сім’ям загиблих у військових діях, інші виплати тощо), а для нашої країни – тим більше бажаним, особливо – на довгострокову перспективу, враховуючи достатньо стабільний рівень військової загрози для нашої країни та обмежену зовнішню допомогу навіть при загостренні військової кризи. Наголошуємо, що основною функцією суверенного фонду є накопичувально-стабілізаційна, а отже особливу цінність несе в собі така перспективна функція суверенного фонду, як забезпечення сталої безпеки майбутніх поколінь українців, включаючи і військову складову національної безпеки. Фонд громадянських дивідендів (теперішнього покоління). У правовому та фінансовому аспектах фонд громадянських дивідендів – це аналог пенсійного фонду, за винятком джерела доходів, яким є природні ресурси та вилучена у суб’єктів господарювання, що їх використовують, природна рента. Детально функції фонду визначатимуться його статутом, що повинен затверджуватись відповідним законом, яким встановлюється підконтрольність та підзвітність фонду. Фонд громадянських дивідендів визначатиме і здійснюватиме індивідуальні виплати (громадянські дивіденди) тільки на підставі громадянства України за народженням або за набуттям грома№7/2017

дянства (з моменту його набуття) однакового розміру для кожного громадянина на особисті рахунки цивільної або, за іншим визначенням, громадянської ренти. Таким чином, будь-який громадянин України – від мільярдера до пересічного пенсіонера отримуватиме виплати громадянських дивідендів щорічно поза залежністю від його соціального статусу у вигляді однакової суми коштів, що надходитиме на його персональний рахунок. Таким чином, фонд громадянських дивідендів забезпечуватиме справедливий розподіл ренти. Для неповнолітніх громадян України, а також для громадян, які прагнутимуть використовувати громадянські дивіденди як джерело додаткового доходу, у фонді громадянських дивідендів буде забезпечуватися відповідальне зберігання коштів з нарахуванням на них інвестиційного доходу від фінансової діяльності фонду. Щорічний бюджет фонду повинен передбачати суми надходжень та виплат природної ренти, а також видатки на власне функціонування, що затверджуються Верховною Радою України. Враховуючи стратегічне спрямування фінансової системи суверенного добробуту та виключне значення суверенного фонду і всієї системи сталих фінансів для економічного, екологічного, військового та інших аспектів національної безпеки, дієву участь у створенні інститутів суверенного фінансування та запровадженні правового інституту громадянської власності на природні ресурси повинна

приймати Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України, включаючи виконання наглядових та моніторингових функцій, а також питання забезпечення інформаційної та інших видів безпеки, пов’язаних з формуванням і відповідальним зберіганням особистих та державних заощаджень, сформованих у результаті запровадження фінансових механізмів суверенного добробуту в Україні в умовах дії загроз національній безпеці нашої держави, включаючи такі нові види загроз, як інформаційний тероризм, кібернетичні загрози тощо у вигляді цілеспрямованої дезінформації, впливу на свідомість (підсвідомість), психіку людей, хакерських атак на державні установи, включаючи воєнну сферу та злочини у сфері електронного банкінгу. Перенесення фіскального навантаження з податків на споживання на рентні платежі. Створення системи суверенного добробуту передбачає певні зміни у податкових механізмах і податковій системі у цілому. На сьогодні у нашій країні податкова система є недосконалою. На сьогодні українці платять значні податки на споживання, наприклад, податок на додану вартість та акцизи (приховані в ціні товару податки на споживання бензину, алкоголю, тютюну та інших підакцизних товарів). Збільшення податкового навантаження за рахунок таких податків стримує споживання. Авторами пропонується натомість повноцінне залучення природного багатства та при-

Інформаційний тиск на Україну та її громадян за допомогою інформаційної зброї – тобто інформаційний тероризм – посилюється зі зростанням влади транснаціональних компаній над державами»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

родної ренти як бази оподаткування. За самими поміркованими оцінками, без урахування реальної ринкової ціни землі, на торгівлю якою на сьогодні діє мораторій, своєю загальною вартістю природне багатство України перевищило 1 трлн грн. у цінах 2012 року за курсом 8 гривень за 1 долар США і складало станом на 1 січня 2013 року орієнтовно 1,06 трлн. грн. або біля 133 млрд. дол. США. Натепер ця сума фактично також складає еквівалент у гривнях 133 мільярдів доларів, проте, за виключенням приблизно 18% природного багатства, яке залишилося на територіях, що не контролюються на сьогодні Урядом України. Це багатство і отримана за рахунок залучення його у господарський обіг природна рента може бути потужним джерелом податкових надходжень як для держави, так і регіону будь-якого рангу. На сьогодні природне багатство України порівняно незначним чином капіталізовано та інтегровано в господарський обіг, не використано повноцінно в якості джерела податкових надходжень. Розрахунки фахівців, зокрема Світового Банку, показують, що потенційна податкова база у вигляді отримуваної від участі в економічній діяльності природного багатства природної ренти, яку можна вилучити на суспільні потреби, становить не менше, аніж 4% (річна норма доходності для залученого у господарський обіг природного капіталу) від його теперішньої вартості, тобто орієнтовно це більше 100 млрд. грн. або в валютному еквіваленті біля 5 млрд. дол. щорічно. Наразі на дуже низькому рівні використано фіскальний потенціал вод-

них, а особливо лісових ресурсів. Хоча й краще, але у цілому не повноцінно (приблизно на чверть від мінімального рівня) використовується і фіскальний потенціал земельного капіталу. Недосконалим є й оподаткування мінерального-сировинного капіталу країни, таким чином, що левову частку надходжень до бюджету становить саме рента від використання мінеральних ресурсів, яка вилучається натепер (2016 р.) у розмірі біля 40 млрд. грн., у той час, коли мінімальна сума природної ренти, яку можна було б щорічно вилучати рентними платежами, а в першу чергу це стосується після мінеральних ресурсів землі і лісу, складає, як ми сказали, не менше, ніж 100 млрд. гривень, а за оптимістичними розрахунками – біля 150 млрд. гривень. На сьогодні, на жаль, левова частка ренти не вилучається в суспільну скарбницю, а присвоюється олігархічним капіталом, вивозиться з країни і не використовується для інвестування у національну економіку. Наголосимо, що для наведених розрахунків бралася вартість природного багатства, як економічної категорії, що являє собою лише актуальну, розраховану на сьогодні вартість природних ресурсів, які можуть бути безпосередньо залучені натепер в господарський обіг, а отже, не враховує тих природних об’єктів, які можуть бути залучені у виробництва в наступні періоди. За результатами деяких інших досліджень, висвітлених у ЗМІ, що посилаються на джерела інформації з Мінприроди України, вартість природного капіталу, оцінена на перспективу, як джерело національного багатства і податкових надходжень, значно перевищує

Юридично право власності на природні ресурси за народом України конституційно закріплено, проте актом передачі у власність громадян не оформлено»

озвучені нами суми, наприклад, перспективна товарна вартість тільки корисних копалин України, що знаходяться в її надрах, але можуть бути видобуті у майбутньому, за оцінками українських фахівців, оцінюється в 7,5 трильйонів доларів США. Деякі зарубіжні спеціалісти, зокрема державні геологічні служби Канади, США, Австралії тощо, оцінюють запаси корисних копалин України в 1111,5 трильйонів доларів США. Тому, необхідно довести використання податкового потенціалу усіх природних ресурсів до порівнюваних між собою величин, що дозволить у перспективі збільшити надходження до бюджету від такої бази оподаткування, як природне багатство як мінімум більше, аніж у 3 рази і значно поліпшити ефективність використання природних активів. Це дозволить у перспективі зменшити податки на споживання, замінивши їх у значній мірі саме рентними платежами підприємств за використання ними природних ресурсів. Висновки та пропозиції: алгоритм реалізації в Україні ідеї суверенного добробуту Запропоновано стратегічний механізм сталого фінансування потреб державного розвитку, включаючи національну безпеку і оборону, за рахунок формування правового інституту громадянської власності на природні ресурси та механізмів суверенного фінансування видатків на національну безпеку і оборону надходженнями від природної ренти, який може бути реалізовано наступним алгоритмом: • 1 крок: запровадити за ініціативною участю Ради нацбезпеки і оборони законодавчим актом згідно до статті 13 Конституції

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

України правовий інститут громадянської власності на природні ресурси, яка характеризуватиметься загальносуспільним володінням природними ресурсами однаковою мірою всіма громадянами, платним їх використанням, суспільним розпорядженням ними та рівноправним приватним присвоєнням ренти в рівних частках між усіма громадянами – власниками природних багатств країни та вилученням її у національний фонд суверенного добробуту майбутніх поколінь; 2 крок: створення за дієвої участі чи під наглядом РНБО України наступних структур суверенного фінансування сталого розвитку держави: національного фонду громадянських дивідендів для їх накопичення та виплат теперішньому поколінню громадян України та забезпечення фіскального вилучення, зберігання і накопичення іншої частини ренти в національному суверенному фонді для майбутніх поколінь із відповідним забезпеченням безпеки державних та особистих заощаджень; 3 крок: створити необхідну організаційно-правову базу, включаючи фіскальну податкову основу для вилучення ренти як незаробленого доходу у суб’єктів господарювання. Ренті платежі, а також екологічні податки мають значним чином замінити традиційні податки на споживання (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо). Основними видами рентних платежів мають бути платежі за видобування корисних копалин, землекористування, використання водних, лісових, мисливськорибальських, повітряних та екологічних ресурсів. Також мають широко використовуватися частки екологічних податків, платежів та акцизів для наповнення суверенного фонду майбутніх поколінь; 4 крок: запровадити правові та фінансові механізмі ефективного управління суверенними фондами керуючими компаніями за щільного державного і громадського

№7/2017

контролю, включаючи контроль і нагляд з боку РНБО України з метою забезпечення безпеки функціонування фінансових механізмів суверенного добробуту. За світовою практикою, кошти в національних суверенних фондах зберігаються у надійній валюті, дорогоцінних металах та ліквідних цінних паперах, при цьому забезпечується професійне управління фінансовими активами суверенних фондів під міжнародним, державним та громадським наглядом. Держава повинна брати безпосередню участь в процесах створення фонду суверенного добробуту та забезпечення його безпеки, направляючи свої зусилля на розуміння процесів, що відбуваються; створення робочих законів (а не законів декларативного характеру); управління процесами сталого фінансування потреб національної економіки, безпеки та оборони, що припускають заходи координації, організації, розпорядництва, прогнозування, забезпечення і контролю без участі іноземних «помічників-консультантів». Підкреслимо, що національним фондом суверенного добробуту має управляти саме національна компанія з управління активами, а не запрошені ззовні нерезиденти. Відповідно, основними очікуваними результатами від реалізації ідеї суверенного добробуту будуть: • створення незалежної від зовнішніх джерел системи фінансування розвитку національного господарства України, включаючи потреби національної безпеки та оборони, визначені в Стратегічному оборонному бюлетені, Стратегії національної безпеки, Воєнній доктрині України тощо; • накопичення на перспективу достатніх фінансових ресурсів для вирішення термінового забезпечення потреб національної економіки, безпеки та оборони в умовах особливого періоду та загострення військової кризи;

•

• • • •

• •

•

• •

•

позбавлення залежності фінансування державних, у тому числі оборонних, витрат від зовнішніх фінансових інститутів, включаючи зовнішнє фінансування оборонних витрат у вигляд іноземної допомоги та кредитування МВФ; мінімізація зовнішнього та внутрішнього державного боргу України; забезпечення сталого фінансування розвитку національного оборонного комплексу; стабілізація національної економіки, зниження рівня інфляції, мінімізація наслідків економічних криз; створення системи суверенного фінансування видатків на середню спеціальну та вищу освіту громадянами України, включаючи військову підготовку офіцерів запасу; підвищення рівня добробуту громадянин з перспективним досягненням соціальних стандартів провідних країн світу; забезпечення кожного громадянина України початковим внеском до пенсійного фонду, можливих виплат мобілізаційної компенсації за відстрочку призову на військову службу; суттєве збільшення соціальних видатків, включаючи виплати на лікування, реабілітацію постраждалих у результаті військових дій та пенсійні виплати; перехід до системи соціально-орієнтованих податків, які не стримують споживання; збільшення рівня соціальної захищеності населення на випадок безробіття, втрати працездатності, вимушеної міграції в результаті військової кризи тощо; створення системи суверенного фінансування державних витрат на охорону довкілля, технологічну модернізацію виробництв, національну економіку, безпеку та оборону; забезпечення фінансовими ресурсами потреб розвитку майбутніх поколінь українців на довгострокову перспективу, включаючи видатки на забезпечення національної безпеки та оборони.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Щербінін О.М., заступник директора Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України

Дорохов М.С., полковник, науковий співробітник, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Воєнна доктрина України визначає, що Україна інтегрується до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблює співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації 20

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегічний оборонний бюлетень України серед оперативних цілей визначає створення умов до поступового змінення ментальності (образу мислення) особового складу на основі європейських цінностей. Ставиться завдання запровадити в органах військового управління нового стилю керівництва на основі західної культури взаємовідносин між керівниками та підлеглими. Ці цінності пов‘язані з цивільними і політичними правами людини у військовій формі. Серед вітчизняних вчених і практиків є спроби узагальнити якості та стандарти поведінки офіцерів Збройних Сил України, проте етичний бік їхньої роботи, психологічні механізми взаємин з підлеглими на підставі рекомендацій ОБСЄ щодо дотримання прав людини поки що опрацьовані недостатньо. Під виглядом дотримання суворих правил субординації і безумовного виконання наказів начальники дозволяють собі невиправдано перебільшувати свої повноваження. Мають місце приниження окремими командирами особистої гідності підлеглих військовос-

лужбовців. Наявність фактів грубого відношення до підлеглих, перевищення влади приводить до випадків відмови окремих військовослужбовців від виконання наказів і розпо-

№7/2017

ряджень. Подібна практика змушує підлеглих (особливо військовослужбовців строкової служби) до самовільного залишення військової служби. Зазначене вище негативно позначається на рівні морально-психологічного стану особового складу Збройних Сил України, психологічної готовності до виконання поставлених перед військовими частинами (підрозділами) завдань, втрати бойового духу військовослужбовців, зловживання спиртними напоями, непокори командирам (начальникам), резонансних злочинів із застосуванням зброї проти співслужбовців. Наявність явищ грубого відношення командирів (начальників) до підлеглих знижують морально-бойові якості особового складу, ефективність роботи щодо підтримання статутних умов діяльності військовослужбовців. Створення необхідних умов для поступових змін у ментальності особового складу на основі європейських цінностей, дотримання прав людини в Збройних Силах України вимагає запровадження нового стилю керівництва і управління на основі західної культу-

шли своє відображення у документі «Хартія основних прав Європейського Союзу». Документи Ради Європи та Європейського Союзу, які присвячені забезпеченню прав і свобод індивіда спираються на конституційні традиції європейських країн та їх міжнародні зобов’язання, насамперед, на «Загальну декларацію прав людини», що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У статті 2 проекту Конституції 2005 року була сформульована їхня сутність: «Союз заснований на цінностях поваги людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави, а також дотримання прав людини». Єдиного визнаного експертним співтовариством списку європейських цінностей немає, хоча вони і закріплені як сутність в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод. Можна вважати, що європейські цінності – це сукупність політико-економічних, правових, культурних, етичних та інших норм, які об’єднують більшість жителів Європи («західного світу») та служать основою їх ідентичності.

Імплементація загальнолюдських цінностей у військову сферу, особливо в взаємовідносини «начальник-підлеглий» залежить від стилю управління, культури керівника, ментальності особового складу» ри взаємовідносин між керівниками та підлеглими, забезпечення виконання нормативно визначених норм поведінки, високих моральних принципів у стосунках між військовослужбовцями, атмосфери доброзичливості і взаємної поваги. Збройні Сили України – складова частина суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави України, яка визначила курс на поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі. Україна сьогодні втілює у життя європейські цінності та зі зброєю в руках захищає свою свободу, європейські демократичні принципи, цінності демократії, індивідуальної свободи, верховенства права. Базові ціннісні основи ЄС знай-

Політологічний словник-довідник у трактуванні змісту сучасного поняття Європеїзм визначає такі європейські цінності: • забезпечення пріоритетності принципу верховенства права; • забезпечення прав і свобод людини; • справедливого та ефективного управління; • світоглядного та політичного плюралізму й толерантності; • поваги до культурних, мовних і релігійних відмінностей; • гармонійного поєднання традицій і прогресу. Визначені Стратегічним оборонним бюлетенем України завдання переходу Збройних Сил на стандарти НАТО передбачають створення умов для поступового змінення ментальності особового складу на основі європейських цінностей та нового стилю керівництва на основі західної культури взаємовідносин. В першу чергу для виконання цього завдання у сфері соціально-гуманітарного забезпечення необхідно взяти за основу такі цінності, як повага людської гідності та дотримання прав людини.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Виконуючи свої функції в області оборони і національної безпеки, Збройні Сили України відіграють ключову роль в забезпеченні безпечного середовища, котра дозволяє користуватися всіма невід’ємними правами і свободами людини. Конституція України визначає, що Збройні Сили та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян. Всі військовослужбовці є частиною системи субординації, в якій інтереси індивідів підпорядковані вимогам військової служби. Однак, вони залишаються громадянами, одягненими у військову форму, і мають користуватися тими ж правами, що і цивільні особи, без шкоди військовій дисципліні. Зростання визнання чоловіків і жінок, зайнятих на військовій службі, як громадян, що мають рівні права з рештою населення, – поступовий процес, вирішальну роль в якому зіграв Європейський суд з прав людини, який зробив свій внесок в розробку поняття «Громадянин у військовій формі». Відповідно до цих понять, повагу прав, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, не закінчується у військовій частині. Хоча необхідність підтримки боєздатності збройних сил тягне за собою обмеження певних прав, невід’ємні права людини повинні бути надані всьому особовому складу збройних сил, незалежно від їх посади і без обмежень. Прийнятий ОБСЄ Кодекс поведінки, що стосується військово-політичних

аспектів безпеки, має особливо важливе значення для військовослужбовців. Держави-учасники ОБСЄ зобов’язані вжити необхідних заходів для того, щоб особовий склад збройних сил, воєнізованих формувань і органів безпеки могли користуватися правами людини і основними свободами. «Кожна держава-учасниця забезпечуватиме, щоб особовий склад військових та воєнізованих сил і сил безпеки міг користуватися правами людини і основними свободами і здійснювати їх, як вони відображені в документах ОБСЄ і міжнародному праві, згідно з відповідними конституційними і правовим положеннями і вимогами служби. Кожна державаучасниця забезпечуватиме прийняття відповідних адміністративно-правових процедур для захисту прав особового складу. Професія військового може зберегти свою гідність і професіоналізм, тільки за умови поваги прав людини військовослужбовця». Імплементація загальнолюдських цінностей у військову сферу, особливо в взаємовідносини «начальник-підлеглий» залежить від стилю управління, культури керівника, ментальності особового складу. «Проведення службового часу потребує кардинальних змін, зокрема іншої психології взаємовідно-

син прав та обов‘язків між командира та підлеглими. До актуальних системних проблем, які перешкоджають якісно реалізовувати заходи переходу Збройних Сил України на комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом можна віднести застарілі консервативні взаємовідносини у ланці начальник – підлеглий, що не дозволяє військовослужбовцям професійно розвиватися». Проблема взаємовідносин керівника й підлеглого в будь-якій організації, а надто на військовій службі, є одним із найважливіших чинників ефективності управлінської діяльності. Здійснюючи управління особовим складом, керівник діє в ситуації безпосереднього спілкування з підлеглими. Суворе дотримання субординаційних службових відносин залишає йому свободу вибору стилю керування, взаємин із підлеглими. Стиль керівництва – сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед військовим колективом, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу. Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути

Проблема взаємовідносин керівника й підлеглого в будьякій організації, а надто на військовій службі, є одним із найважливіших чинників ефективності управлінської діяльності»

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Від взаємовідносин між начальниками і підлеглими залежить успіх у виконанні бойових завдань, про що свідчить досвід антитерористичної операції на Сході нашої країни» на них і змусити робити те, що в цей час потрібно. «Традиційно визначають три основні стилі керівництва: авторитарний (або директивний), демократичний (або колегіальний) і ліберальний (або популістський). Авторитарний стиль більш притаманний військовій системі управління. Службові ролі жорстко розподіляються на тих, хто віддає накази, і тих, хто виконує. Це відбивається на характері взаємин і поведінці як керівника, так і підлеглого, породжує й заохочує такі риси окремого керівника, як владна категоричність, віра в свою безумовну перевагу над підлеглими, волюнтаризм і зневага до чужої думки. У зовнішніх проявах це – крик, грубість, зневага до людської гідності тих, хто посідає нижчу сходинку службових сходів і від яких потрібно лише беззаперечне виконання наказів начальства й беззастережна покірність. Такий стиль управління звільняв керівника від необхідності дотримуватися елементарних правил службового та загальнолюдського етикету, в основі якого – повага до особистості, його прав і свобод. Демократичний стиль керівництва, навпаки, спирається на «людський чинник», передбачає відносини між керівником і підлеглими, що ґрунтуються на взаєморозумінні, повазі, вірі в здібності та найкращі якості кожного, опорі на ініціативність, відповідальність, зацікавленість, самостійність та ентузіазм. Ліберальний стиль ставить керівника в позицію посередника, часто знімає з нього відповідальність за наслідки наданої підлеглим самостійності. Це нерідко створює поживне підґрунтя для таких явищ, як кругова порука або групівщина, невиконання поставлених завдань. Такий поділ на три види стилів керівництва є певним спрощенням стану справ. Жодного з них у чистому вигляді в реальності не буває. Проте, можна прагнути оптимального стилю, що поєднує в собі гуманізм, доброзичливість, чуйність, інтелігентність і передбачає взаємну вимогливість, взаємоповагу керівника та підлеглого». Практика показує, що у більшості №7/2017

випадків забезпечення дотримання прав людини у військовому середовищі залежить від стилю керівництва командира. Розглянемо відмінність між стилем керівництва, заснованим на страху й недовірі, і стилем керівництва, який надає особливого значення ролі командирів у створенні атмосфери взаємної довіри і взаємоповаги. Відповідно до першого підходу, головне завдання командирів полягає в тому, щоб змусити підлеглих поважати їх керівну роль за допомогою постійного контролю і накладення суворих санкцій при порушенні правил або дисципліни. Відповідно до даного підходу, стиль керівництва ґрунтується на страху і загрози покарання. Другий підхід підкреслює роль морального лідерства командирів як більш ефективного засобу підтримки дисципліни і створення атмосфери, заснованої на взаємній довірі. Відповідно до даного підходу, ставлення офіцерів і сержантів до своїх підлеглих є вирішальним фактором дотримання прав людини у військах. Повсякденні навчальні заняття і незначні дисциплінарні санкції вважаються набагато більш ефективними, ніж суворі методи для встановлення дисципліни і зниження числа порушень прав людини. Військове керівництво, яке засноване на взаємній довірі і взаємоповазі, на відміну від заснованого на погрозах і страху, є фундаментом боєздатної армії і поваги до прав людини. Аналіз концепції «Innere Führung» (Моральне лідерство і громадянське виховання), що прийнята в Німеччині, Кодексу французького солдата, Кодексу поведінки особового складу збройних сил Нідерландів, Кодексу поведінки військовослужбовців збройних

сил Канади показує, що в цих кодексах основні якості – повага до людської гідності, терпимість, рівність. Ключовим аспектом є те, що поведінка старшого за званням має бути проникнута духом поваги до людської гідності підлеглого військовослужбовця. У статуті AR 600-5 «Стандарти поведінки» армії США виділяється цілий комплекс традицій, які визначають морально-етичні та психологічні аспекти поведінки військовослужбовців. Серед них: «офіцери повинні етично будувати взаємовідносини з підлеглими, бути стабілізуючою частиною військового колективу; постійно підтримувати імідж порядної людини – дотримуватися коректності, ввічливості при спілкуванні, уникати вульгарності та грубості». Про повагу до людської гідності і честі підлеглих записано у Кодексі честі офіцера Збройних Сил України. «На офіцера покладається особиста відповідальність за підлеглих, тому що їхнє життя довірив офіцерові Український народ. Командир гартує їх дух, моральні сили, веде за собою до досягнення перемоги. Справжній офіцер завжди поважає людську гідність і честь підлеглих. Він уміє підкорятися, не принижуючи себе, командувати, не принижуючи підлеглих». На жаль, у Кодексу честі не відображається відповідальність офіцера за забезпечення прав людини і основних свобод підлеглих військовослужбовців. Не став цей Кодекс для деяких офіцерів моральним компасом їх особистої поведінки та основою у взаємовідносинах з підлеглими. Від взаємовідносин між начальниками і підлеглими залежить успіх у виконанні бойових завдань, про що свідчить досвід антитерористичної операції

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

на Сході нашої країни. Ось яка характеристика взаємовідносин між командирами і підлеглими надається учасниками бойових дій: «Відносини між людьми на війні абсолютно особливі. У тому числі і відносини командирів із підлеглими. Одним із головних мотивів бойової діяльності командирів завжди була відповідальність за життя своїх солдатів. За сухими даними трагічної статистики, кожен п‘ятий загиблий в АТО – офіцер. Командир: ти такий самий, як і солдат. Будь йому батьком і братом. Ти повинен постійно цікавитись про близьких і рідних підлеглих. Пиши листи рідним з описом подвигів їх синів і чоловіків. Хвали підлеглих «сильно», свари «м‘яко». Одному із старших офіцерів, учаснику бойових дій, надається така характеристика морально – психологічних якостей: «вражає його скромність, вроджена інтелігентність, притаманна справжнім офіцерам. А головне – холоднокровність, урівноваженість, повага до бійців. І він завжди з ними. А солдати це відчувають. Він – патріот і військовий професіонал». Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Враховуючи це законодавче твердження, керівному складу Збройних Сил України не завадило б в своєї службовій діяльності враховувати вимоги Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб, схваленому Генеральною Асамблеєю ООН. «Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб»: 1. Державна посада, як вона визначається у національному законодавстві, це посада, що наділена довірою, яка передбачає зобов’язання діяти в інтересах держави. Тому державні посадові особи виявляють абсолютну відданість державним інтересам своєї країни, які представлені демократичними інститутами влади. 2. Державні посадові особи виконують свої обов’язки і функції компетентно і ефективно у відповідності до законів або адміністративних положень і з повною доброчесністю. Вони постійно прагнуть того, щоб забезпечити найефективніше і вміле розпорядження державними ресурсами, за які вони несуть відповідальність. 3. Державні посадові особи уважні, справедливі і неупереджені при виконанні своїх

функцій і, зокрема, у своїх відносинах з громадськістю. Вони ніколи не надають будь-яку неправомірну перевагу будь-якій групі осіб або окремій особі, не допускають дискримінації щодо будь-якої групи осіб або окремої особи або не зловживають іншим чином наданими їм повноваженнями та владою», «повинні здійснювати свої повноваження відповідно до закону, і тих законних вимог і етичних стандартів, що стосуються його чи її функцій, бути чесним, безстороннім і ефективним, бути ввічливим і у своїх стосунках з громадянами, яким він служить, і у своїх стосунках з керівниками, колегами і підлеглими». У впровадженні нового стилю керівництва і управління на основі західної культури взаємовідносин між керівниками та підлеглими військових структур багато чого можна запозичити у керівників (менеджерів) цивільних підприємств, організацій, установ. Висновки Виходячи з аналізу документів Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) щодо дотримання прав

і свобод людини та важливості досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у ЄС та НАТО, нагальною потребою є запровадження у Збройних Силах України стандартів західної культури взаємовідносин між військовослужбовцями у відповідності з європейськими цінностями, які пов‘язані з правами людини у військовій формі. Морально-психологічний портрет командира (начальника) в Збройних Силах Україні потребує подальшого удосконалення. Практика формування сучасного офіцера показує, що значно важче, порівняно з переозброєнням та розвитком військових технологій, дається перебудова психології людей, змінення ментальності (образу мислення) особового складу. Для виконання завдання, що визначено Стратегічним оборонним бюлетенем України щодо впровадження в органах військового управління нового стилю керівництва на основі західної культури взаємовідносин між керівниками та підлеглими доцільно брати за №7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У статуті AR 600-5 «Стандарти поведінки» армії США виділяється цілий комплекс традицій, які визначають морально-етичні та психологічні аспекти поведінки військовослужбовців» військовослужбовці в своїх діях будуть дотримуватися норм гуманітарного права і права людини, якщо в самій армії повагу прав людини не гарантоване. Таким чином, важливо, щоб спробам Ради Європи розробити керівні принципи в області захисту прав людини в збройних силах, проводилася політика в державах-членах щодо підвищенням рівня обізнаності їх власного військового персоналу в питаннях прав людини». Необхідно внести зміни до актів законодавства та відомчих керівних документів щодо визначення прав, свобод і обов‘язків військовослужбовців та взаємовідносин між ними у відповідності із вимогами Європейського Співтовариства. При призначенні офіцерів на посади від командира бригади і вище, доцільно було б враховувати окремі вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад голів місцевих державних адміністрацій, що визначені в розпорядженні Президента України №251/2016 –рп від 16 вересня 2016 року. З метою попередження порушень прав людини у Збройних Силах України, впровадження механізму практичної реалізації захисту військовослужбовця та розгляду скарг на порушення прав і свобод людини у військових підрозділах розглянути можливість введення

основу рішення Парламентської асамблеї Ради Європи (квітень 2006 р.), яка підтвердила необхідність забезпечення дотримання прав людини військовослужбовців в державах – учасницях : «... в період, коли армії багатьох держав-членів беруть участь в операціях на одних і тих же театрах військових дій, Асамблея рішуче виступає за те, щоб дії армій будувалися на основі загальних принципів, що регулюють умови, в яких ці армії виконують свій обов’язок. Не можна очікувати, що №7/2017

державної посади військового омбудсмена. Для підвищення кваліфікації молодшого офіцерського складу у військових частинах доцільно ввести навчально – виховну програму «Школа керівника». Це – курси, консультації, тренінги, тести та інші види занять, які спрямовані на те, щоб навчити офіцерів керуватися принципами в галузі захисту прав людини в збройних силах та впроваджувати їх, чітко та ефективно організувати військово-службову та бойову діяльність військового колективу, уміти делегувати повноваження й відповідати за результати своєї службової діяльності. Розглядаючи питання впровадження нового стилю керівництва на основі західної культури взаємовідносин між керівниками та підлеглими, не слід допускати сліпого механічного копіювання без врахування національних, історичних та інших особливостей і традицій, що склалися в ЗС України. Вивчення ситуації щодо дотримання прав людини у Збройних Силах України потребує комплексних досліджень та ліквідації розриву між правовими нормами і діючий практики у військах, особливо у взаємовідносинах «начальник-підлеглий».

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Психофізіологія військової праці Трінька І.С., полковник медичної служби, начальник кафедри авіаційної, морської медицини і психофізіології Української військовомедичної академії, кандидат медичних наук, доцент

На військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, впливає низка різноманітних стрес-факторів, які призводять до погіршення працездатності навіть у здорових бійців

Єщенко В.І., полковник медичної служби, начальник навчального відділу Української військовомедичної академії, кандидат медичних наук, доцент

Кальниш В.В., професор кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології Української військової медичної академії, доктор біологічних наук, професор Пишнов Г.Ю., професор кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

ому сьогодні роль психофізіологічних досліджень значно зросла. Це пов’язано зі складною воєнною та соціально-економічною ситуацією, необхідністю підвищувати боєздатність військовослужбовців та обороноздатність країни. Крім того, наслідки перенапруження організму військовослужбовців, викликані участю у бойових діях, призводять до формування в деяких з них ознак посттравматичного стресового розладу. Зараз в Україні виникла важлива потреба в поглибленому розвитку теоретичних і, особливо, практичних аспектів психофізіології, яка вивчає фізіологічні основи й механізми цілісних форм психічної діяльності та поведінки людини. У військовій справі ці дослідження пов`язані з необхідністю мінімізації втрат здоров`я та боєздатності особового складу. Концепція вітчизняних досліджень ґрунтується на теоремі Геделя «Про повноту», згідно з якою атрибути будь-

Зберегти зд якого рівня системи можуть бути зрозумілими тільки з застосуванням інформації, притаманної системі більш високого рівня. Тому при здійсненні досліджень використовувалась інформація, що отримана з різних рівнів системи «людина-середовище», зокре-

ма, психологічного та фізіологічного, з урахуванням того, що кожному з цих рівнів притаманні свої специфічні та неспецифічні системоутворюючі фактори. У психофізіології військової праці актуальною є вирішення низки фунда№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

здоров’я солдата ментальних теоретичних проблем, зокрема, таких як працездатність, стрес, стомлення, відновлення-реабілітація, які є підґрунтям для вирішення нагальних практичних проблем. Особливо важливими є професійний відбір та моніторинг професійно важливих №7/2017

якостей військовослужбовців, оперативний контроль за їх функціональним станом та розробка профілактичних та реабілітаційних заходів для відновлення їх здоров‘я та боєздатності. В рамках розробленого підходу було показано, що об‘єктивно існує об-

ласть оптимальної працездатності, яка характеризується особливим проявом кореляційних зв‘язків між параметрами працездатності та характеристиками функціонально стану військовослужбовця. На прикладі військових радіотеле-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

графістів, які безперервно працюють протягом доби, були виявлені особливості зміни рівня їх стомлюваності при добовому чергуванні, що дало змогу обґрунтувати рекомендації з профілактики розвитку втоми у цих осіб. При оперативній оцінці функціонального стану військовослужбовця, крім специфічних, було запропоновано використання низки інтегральних неспецифічних характеристик функціонування організму. Зокрема, вперше розроблено ретроспективний коефіцієнт урівноваженості подій «минулого» та «майбутнього» при формуванні функціонального стану військових операторів. Цей підхід добре зарекомендував себе при здійсненні оцінки функціонального стану. На військовослужбовців, що приймали участь в бойових діях в умовах АТО, впливає низка різноманітних стрес-факторів, найбільш вагоміші з яких є бойовий стрес. Дія цих факторів призводить до погіршення працездатності навіть у здорових бійців. Поступове пасивне відновлення фізичної працездатності та стану регуляції серцево-судинної системи у цих осіб відбувається в середньому через 100 днів після виведення з зони бойових дій. Для прискорення цього процесу потрібно застосовувати профілактичні та індивідуалізовані реабілітаційні заходи. Для військовослужбовців, що знаходяться в стані адекватної мобілізації, стресовому чи невротичному стані, встановлені закономірності трансформації ефективності їх діяльності при зміні складності виконуваних ними завдань. У результаті проведених досліджень запропонована концепція

трансформації функціональних станів військовослужбовців при напруженій діяльності, яка упорядковує наші представлення про взаємодію основних параметрів, що розглядаються в психофізіології праці: працездатності, нервово-емоційної напруги, втоми та їх похідних. У теперішній час, коли йде війна, вкрай важливим є дослідження інфор-

маційної характеристики працездатності – надійності діяльності. Вперше було розроблено підхід, що характеризує надійність не одним числом, а її профілем в широкому діапазоні інтенсивності перероблюваних завдань, що описується логістичною кривою та в більшій мірі відповідає особливостям діяльності військових різних професій. За параметрами цієї кривої розроблені критерії та методичні підходи для визначення надійності виконання завдань, які можуть бути використані при оцінці стану військовослужбовців перед виконанням складних завдань. Слід додати, що зараз для Збройних сил України актуальним є гендерний аналіз психофізіологічних характеристик, тому що кількість жінок в Збройних силах неухильно зростає і досягає 25% їх складу. Результати психофізіологічних досліджень показують, що в стані адекватної мобілізації надійність діяльності жінок і чоловіків однакова. Але в гострій стресовій ситуації спостерігається суттєве зниження надійності діяльності жінок з одночасним підвищенням функціональної напруги їх організму. Діяльність військовослужбовців

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

не є однорідною. Періоди їх активної діяльності межують з тривалими періодами пасивного спостереження. Випадкам пасивного спостереження притаманний розвиток стану монотонії, наприклад, у військових диспетчерів, зв‘язківців, снайперів, вартових та інших, яка характеризується сонливістю, уповільненням реакцій та іншими негативними проявами, що призводять до зниження боєздатності. Виявлені фази розвитку стану монотонії в осіб, стійких та схильних до формування цього стану. Встановлено, що за низкою характеристик гемодинаміки та співвідношеннями активності симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи військовослужбовці стійки та схильні до розвитку стану монотонії різко відрізняються. Це вперше дозволило підтвердити гіпотезу щодо об‘єктивного існування індивідуальнотипологічної якості «схильності-стійкості» до розвитку стану монотонії, що має суттєве значення при проведенні професійного відбору військовослужбовців. Показано, що структура професійно важливих якостей у військовослужбовців, які виконують завдання в

штатній і стресовій ситуаціях, корінним чином видозмінюється. Цей ефект враховується при проведенні професійного відбору. На прикладі військових льотчиків було розроблено новий рейтинговий підхід та побудовані розв`язувальні правила для здійснення їх професійного відбору. Ефективність такого підходу в по-

Особливо важливими є професійний відбір та моніторинг професійно важливих якостей військовослужбовців, оперативний контроль за їх функціональним станом та розробка профілактичних і реабілітаційних заходів для відновлення їх здоров‘я та боєздатності» рівнянні з традиційним методом набагато вища. Розроблено технологію моніторингу професійно важливих якостей військовослужбовців, що проходять службу в різних родах військ. Зрозуміло, що центральною фігурою при застосуванні цієї технології є лікар-психофізіолог, який після аналізу отриманих даних, регулює профілактико-реабілітаційний процес відновлення психофізіологічного статусу та здоров’я військовослужбовців різних силових структур. Розроблено п’ятиконтурну технологію раціонального підбору кадрів, що включає в свій склад заходи щодо здійснення професійного відбору, моніторингу професійно важливих якостей та професійну орієнтацію особового складу силових структур України. Впровадження цих заходів дасть змогу підвищити обороноздатність країни, зберегти здоров’я військовослужбовців. Використання знайдених закономірностей і механізмів надасть змогу підвищити боєздатність військовослужбовців, зберегти їх здоров‘я, що є вкрай важливим на сьогодні.

№7/2017

Космічна галузь

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ключ на старт Питання космічної діяльності та використання космічних інформаційних технологій в різних галузях суспільства набувають все більшої ваги, особливо у секторі безпеки і оборони

№7/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Гудима О.П., полковник, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, начальник відділу інформаційних ресурсів Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

азою для провадження космічної діяльності у будь-якій країні є космічна промисловість, науковий потенціал підприємств аерокосмічної галузі та сили оборони – сили, що здійснюють застосування (експлуатацію) космічних апаратів, узагальнення та використання отриманої інформації. Враховуючи зазначену вартість космічних систем, здебільшого у країнах світу за збір та формування потреб у відповідній інформації загальнодержавного сектору та сектору безпеки і оборони відповідає визначена державою установа. Зосередимо свою увагу на чотирьох головних суб’єктах світу в сфері космічної діяльності, а саме: Сполучені Штати Америки, країни Європейського Союзу, Китайська народна Республіка, Російська Федерація. У Сполучених Штатах Америки за космічну діяльністю відповідає NASA – Національне агентство з повітроплавання і дослідження космічного простору. Основу космічної промисловості США складають компанії, що входять до американської асоціації аерокосмічної промисловості AIA та які здатні задовольнити потреби як комерційних, так і оборонних споживачів. Діяльність з забезпечення військових, державних і цивільних користувачів даними видовий розвідки і картографічною інформацією у США здійснює Національне агентство геопросторової розвідки (National Geospatial-Intelligence Agency, NGA). Штаб-квартира NGA знаходиться в Спрінгфілді, Штат Вірджинія, але більшість структур Агентства зосереджені в Вашингтоні і Сент-Луїсі (Міссурі), крім того, є ряд підрозділів у всьому світі. За деякими оцінками, бюджет агентства становить близько 1,5 млрд. доларів, а штат налічує близько 9 тисяч співробітників (з яких три тисячі працюють в штаб-квартирі, близько однієї тисячі у Вашингтоні, решта – на інших майданчиках). Агентство організаційно входить в структуру міністерства оборони США, а його директор підпорядковується міністру оборони США і №7/2017

Шиятий О.Б., підполковник, офіцер відділу інформаційних ресурсів Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

директору ЦРУ. Для підготовки кадрів при Агентстві діє спеціальний навчальний заклад – Національний коледж видової і картографічної інформації. У Європейському Союзі за розробку і реалізацію космічних програм відповідає Європейське космічне агентство до складу якого входять Франція, Германія, Італія, Велика Британія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарця, Швеція, Данія, Ірландія, Норвегія, Австрія, Фінляндія, Португалія, Греція, Люксембург, Чехія, Румунія, Польща, Естонія, Угорщина.

Як правило, держави мають особисті космічні програми та здійснюють свою діяльність через відповідні договори з Європейським космічним агентством. У Європейському союзі глобальний моніторинг з метою забезпечення безпеки навколишнього середовища, своєчасного доступну до інформації з наслідків зміни клімату та забезпечення державної безпеки і оборони здійснюється під головуванням Європейської комісії у співпраці з Європейським космічним агентством і Європейським агентством з навколишнього середовища у рамках програми «Copernicus». Також з 2015 року впроваджується новий проект MUSIS. MUSIS – європейська система отримання зображень для розвідки, спільний проект Франції, Німеччини, Бельгії, Іспанії, Греції та Італії під егідою Європейського оборонного агентства.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У Китайській народній республіці за космічну діяльність та розвиток її промисловості відповідають Китайське національне космічне управління та оборонно-промислові групи: Китайське об’єднання космічної науки та техніки та Китайське об’єднання космічної науки та промисловості. У КНР з забезпечення військових, державних і цивільних користувачів інформацією від супутникових систем забезпечує Китайське національне космічне управління. У Російської Федерації органом, який відповідає за забезпечення реалізації державної політики у сфері космічної діяльності є Державна корпорація з космічної діяльності «Роскосмос». Ключовим підприємством «Роскосмосу» є Унітарне підприємство «Центр експлуатації наземної космічної інфраструктури» («ЦЕНКІ») до складу якого входять підприємства та наукові установи космічної галузі. Також, до складу космічної галузі РФ входять близько 100 підприємств та установ. У РФ діяльність з забезпечення військових, державних і цивільних користувачів інформацією від супутникових систем здійснюють Космічні війська, які входять до складу Повітряно-космічних сил РФ. До складу Космічних військ входять: • 15-та армія Повітряно-космічних сил; • Головний випробувальний центр імені Г.С. Титова;

•

Головний центр попередження про ракетний напад; • Головний центр розвідки космічної обстановки; • Державний випробувальний космодром «Плесецьк»; • центри випробування і застосування космічних засобів; • окрема науково-дослідницька станція «Кура». Підготовка офіцерів для космічних військ здійснює Військово-космічна академія імені А. Ф. Можайського. Зазначені установи використовують єдину систему розповсюдження, використання та архівації даних від космічних засобів, ядром якої є єдина загальнодержавна база даних. Відповідно до діючої нормативно-правової бази України здійснення космічної діяльності у сфері оборони і національної безпеки України разом з Державним космічним агентством України (ДКА) та відповідними міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади покладається на Міністерство оборони України, а також відповідальність за розробку та виконання Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми в частині, що стосується створення та використання космічної техніки військового та подвійного призначення. На сьогодні до сфери управління ДКА входять 17 державних підприємств, 3 акціонерні товариства та 5 бюджетних установ, а також інші наукові установи з якими здійснюється співробітництво у космічній діяльності.

Зараз на території України розміщується велика кількість наукових установ та підприємств, які мають у своєму розпорядженні наукові напрацювання та засоби у сфері космічної діяльності, але не використовуються у повному обсязі або взагалі не використовуються з суб’єктивних та об’єктивних причин. Враховуючи анексію Криму, де було втрачено низку об’єктів (забезпечення дальнього космічного зв’язку, управління космічними засобами та спостереження космічної обстановки) космічної галузі, на сьогодні є актуальним питання щодо найбільш ефективного використання всього потенціалу держави (космічного потенціалу), що стосується наявних об’єктів (оптичних засобів астрономічних установ держави, радіолокаційних та квантово-оптичних систем, наземних систем управління космічними апаратами та систем отримання інформації) для виконання завдань з захисту територіальної цілісності України. В цьому напрямку першим кроком для підвищення ефективного використання об’єктів космічної галузі має стати створення Реєстру об’єктів наземної інфраструктури космічної сфери держави (сектору безпеки і оборони). Другим кроком буде створення інформаційно-аналітичної системи з обміну інформацією між вищезазначеними об’єктами. У подальшому буде визначено шляхи удосконалення та покращення роботи об’єктів єдиної державної наземної інфраструктури космічної галузі.

№7/2017