Оборонний вісник №7_2016 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЗМІСТ Сектор безпеки і оборони України

Консолідація управління

Обороноздатність держави

В «гарячих» точках світу

Досвід миротворців

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Питання стандартизації

Посилення оборонних можливостей ЄС

Військова синергія

Мобілізаційна модель економіки

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Інформаційна інтероперабельність НАТО

Сучасні технології

Made in Ukraine

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

Воробйов Г.П. — тво начальника Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Модернізація «Оплоту» Довідка Т-84 «Оплот» — основний бойовий танк, розроблений Харківським КБ з машинобудування імені О. О. Морозова Екіпаж:

3 особи Вага:

48 т (бойова) Двигун:

6ТД, дизельний Потужність:

1200 к. с. Запас ходу:

350 км (по перетятій місцевості) Швидкість:

45-50 км/год (по перетятій місцевості) Ємність паливних баків:

1140 л Дорожній просвіт:

51,5 см Озброєння:

гармата 125-мм КБА3, 12,7-мм та 7,62 кулемети, керовані ракети «Комбат»

Українська авіабудівна корпорація ДК «Укроборонпром» створив у своїй структурі літакобудівний кластер — Українську авіабудівну корпорацію, яка є першим прикладом реформування оборонної промисловості країни. Крім «Антонова», до складу корпорації увійшли ПАТ УКРНДІАТ, ДП «Новатор», ДП «Харківський машинобудівний завод „ФЕД«, ДП „Харківське агрегатне конструкторське бюро« » і ПАТ Завод «Маяк».

іністерство оборони підписало контракт з харківським підприємством «Завод імені Малишева» на відновлення і часткову модернізацію першого покоління танків серії Т-84 «Оплот». Базовий варіант танка Т-84 (об’єкт 478ДУ2) був розроблений в першій половині 1990-х років на базі радянського основного бойового танка Т-80УД. Всього було випущено близько 10 бойових машин, які були передані частинам Збройних Сил України та Академії Сухопутних Військ України

Броньовані артилерійські катери До складу ВійськовоМорських Сил України увійшли два броньованих артилерійських катери – «Бердянськ» та «Аккерман». Бронекатери призначені для несення бойової вахти в прибережній морській смузі. Озброєння катера складає два дистанційно керованих морських бойових модуля БМ-5М.01 «Катран-М» виробництва ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод», які є варіантом бойового модуля БМ-3 «Штурм» для бронетехніки.

для навчання і підготовки майбутніх фахівців. Харківським конструкторським бюро з машинобудування та Харківським конструкторським бюро з двигунобудування розроблені спеціальні програми з відновлення бойових якостей танків Т-84, де викладено перелік необхідних ремонтних робіт з розбирання, повної глибокої дефектації та ремонту. БМ «Оплот» відрізняється від базової моделі новою гарматою, динамічним і активним захистом українського виробництва, збільшеними бортовими екранами.

Створення метрової РЛС На казенному підприємстві «Науково-Виробничий Комплекс «Іскра» успішно просуваються проекти зі створення метрової РЛС МР-18 та твердотільної модифікації РЛС 80К6Т з активною цифровою фазованою антенною решіткою. 80К6Т – 3-х координатна РЛС кругового огляду з широкими можливостями по виявленню та виміру координат різних типів цілей, здатна працювати в умовах впливу різних видів перешкод. МР-18 – це 2-х координатна РЛС кругового огляду з можливістю виявлення об’єктів виконаних за технологією «стелс».

«Кольчуги» повертаються Відновлення виробництва «Кольчуг» та інших комплексів радіотехнічної розвідки нового покоління є одним із першочергових завдань оборонної промисловості України. Тож в стислі терміни планується розпочаті виробництво на евакуйованому з Донецька в Запорізьку область ПАТ «Топаз» сучасних комплексів дальньої радіотехнічної розвідки «Кольчуга КЕ», а на київських підприємствах – універсальних станцій контролю радіоелектронної та цільової обстановки нового покоління розробки НДІ «Квант-радіолокація».

№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Очі» для АТО США передали Україні 4 контрбатарейні радарні системи AN/TPQ-36 і 10 систем AN/TPQ-49. Контрбатарейна радарна система AN/TPQ-36 призначена для визначення позицій мінометів, артилерійських гармат і реактивних систем залпового вогню противника на дальності від 14,5 до 24 км, одночасно може виявляти і супроводжувати в повітрі до 99 ракет і снарядів. Система AN/TPQ-49 може визначити позиції мінометів противника на дальності до 10 км, одночасно може виявляти і супроводжувати в повітрі до 10 снарядів, крім того, може визначити місце, з якого ведеться вогонь ракетних і артилерійських систем в діапазоні від 50 м до 10 км. Системи, які перебували в США на зберіганні, передані Україні безкоштовно і будуть відправлені в район проведення антитерористичної операції.

Закупівля житла для військовослужбовців К

орієнтація на НАТО Від 2014 року в українському суспільстві превалює орієнтація на вступ до НАТО як найкращий спосіб гарантувати національну безпеку України. Порівняно з 2012 р. частка тих, хто вважає цей шлях кращим за інші опції безпеки, зросла більш ніж втричі. Отже, розподіл відповідей на питання: «Який варіант гарантування безпеки був би, на Вашу думку, найкращий для України?» виглядає наступним чином:

7,1%

абінет міністрів України схвалив експеримент з проведення закупівлі житла для військовослужбовців в системі електронних держзакупівель ProZorro. З 15 червня по 30 вересня 2016 року Міністерство оборони спільно з Міністерством економічного розвитку і торгівлі проведуть експеримент із застосуванням електронних засобів під час здійснення відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на умовах пайової участі та на вторинному ринку для військовослужбовців Збройних Сил України. Експеримент проводитиметься з метою використання автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної

системи закупівель, створення добросовісної конкуренції, відкритості, прозорості, неупередженості під час оцінки пропозицій учасників конкурсу, запобігання корупційним діям і зловживанням. Звіт за результатами експерименту до 20 жовтня 2016 року буде поданий до Кабінету Міністрів України з метою визначення можливості та доцільності використання автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи закупівель в процесі виконання Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців та особового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, митних органів тощо.

3,2% 25,1%

43,3% 19,1%

2,2%

Вступ до НАТО Військовий союз з Росією та іншими країнами СНД Військовий союз із США Позаблоковий статус України

«Європейську довіру до Москви було підірвано через події в Україні. Зокрема, цьому сприяли дії, що ставлять під сумнів справедливість закону і непорушність кордонів».

Інше Важко сказати

Дані: «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №7/2016

Ангела Меркель, Федеральний канцлер Німеччини

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

Консолідація управління

В умовах російської воєнної агресії, яка переросла в гібридне збройне протистояння, забезпечення воєнної безпеки і оборони України залишається найбільш актуальною проблемою сьогодення

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник

тратегія національної безпеки України вимагає забезпечення консолідованого державного управління сектором безпеки і оборони як у мирний час, так і у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці, та в особливий період,

Лобко М.М., кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник

міжвідомчої координації і взаємодії. Консолідація передбачає зміцнення, згрупування, об’єднання навколо реалізації програми певних дій. Саме консолідоване управління може гармонізувати та узгодити діяльність різноманітних інститутів, долуче-

Устименко О.В., кандидат наук державного управління

них до діяльності у сфері національної безпеки, у тому числі в секторі безпеки і оборони України для розв’язання широкого спектра визначених йому завдань особливо у кризових ситуаціях та особливий період. Реалізуючи завдання Стратегії на№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 1

Перспективна схема системи управління Сектором безпеки і оборони Головний ситуаційний центр Hади національної безпеки і оборони України

Ситуаційний центр Генерального штабу Збройних Сил України

Антитерористичний центр при Служби безпеки України

Головний центр управління службою Державної прикордонної служби України

Аналогічні підрозділи інших складових Сектору безпеки і оборони

ціональної безпеки України щодо розвитку сектора безпеки і оборони як цілісного функціонального об’єднання, керованого з єдиного центру, доцільно організувати єдину консолідовану систему державного управління в цьо-

№7/2016

му секторі. Для цього авторами запропонована «перспективна схема» такої системи управління сектором безпеки, яку вони представили як одно із основних положень нової редакції Стратегічного оборонного бюлетеня України, що розробляється (мал. 1). Крім цього, Указом Президента від 19.10.15 №595/2015 для вирішення аналогічних завдань при Президентові України створений Координаційний центр. Згідно рішення РНБО України від 18.02.15 та Указу Президента України від 12.03.15 №139/2015 утворений також Воєнний кабінет Ради національної безпеки і оборони як робочий орган на особливий період для вирішення питань щодо застосування сил і засобів складових сектора безпеки і оборони України під час виконання покладених на них завдань. Представляється, що запропонований розробниками варіант «системи управління сектором безпеки і оборони» в згаданій вище конструкції (мал. 1) не зовсім логічний. Він не відповідає і доктринальному визначенню (п. 35), за яким, зокрема Головний ситуаційний центр України та мережа відомчих ситуаційних центрів і їх ресурси можуть становити лише матеріально-технічну базу

системи управління сектором безпеки і оборони України, а не її основу. РНБО України, на яке хочуть покласти ці координаційно-управлінські міжвідомчі функції, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони вищого рівня, а не «основною ланкою в системі стратегічного управління сектором безпеки і оборони», як це намагаються представити. До того ж Воєнною доктриною України (п.52) визначено, що рівень взаємодії між складовими сил оборони та органами державної влади має бути підвищено шляхом утворення постійних і тимчасових міжвідомчих координаційних органів, а не за рахунок розширення РНБО. При подальшому законодавчому унормуванні зазначених проблем доцільно врахувати наведену доктринальну вимогу та світовий і вітчизняний досвід. А такий теж є, наприклад у галузі розвідки, судової та інших реформ тощо. Для цього при Президентові України створені відповідні уповноважені консультативно-дорадчі органи. Європейський досвід Спільною рисою в більшості європейських країн є наділення глави держави функціями верховного го-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 2

система державного управління сектором безпеки і оборони* ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ Верховний Головнокомандувач ЗС України Рада національної безпеки і оборони України

МИРНИЙ ЧАС ТА КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ ВОЄННОГО ХАРАКТЕРУ

ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД воєнний час Ставка

КООРДИНАЦІЙНИЙ ЦЕНТР при Президентові України

Верховного Головнокомандувача (у разі створення)

СИЛИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ сили і засоби Збройних Сил України; Служби безпеки України; Міністерства внутрішніх справ; Національної гвардії; Державної прикордонної служби; Державної служби з надзвичайних ситуацій; Державної спеціальної служби транспорту; Державної служби спецзв’язку та захисту інформації; Правоохоронних органів; Спеціальних формувань. СИЛИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ, на які покладені завдання щодо забезпечення воєнної безпеки і оборони держави

Теж саме

ловнокомандувача, причому не лише збройних сил, як це впроваджено в Україні. Щоправда, в Нідерландах, Німеччині і Швеції такі повноваження конституціями закріплені за урядами. У Румунії при президентові створена Верховна оборонна рада країни (Countru’s Supreme Defense Council, CSAT), яка забезпечує реалізацію оборонних планів, в тому числі в кризових ситуаціях. У Франції при президентові діє Вища рада оборони як координаційно-консультативний орган державного управління силами оборони. Вона розробляє і надає президентові обґрунтовані рекомендації з питань реалізації воєнної політики і військового будівництва з урахуванням концептуальних підходів щодо вирішення того чи іншого питання. Представляється, що цей досвід може бути врахований і у секторі безпеки і оборони України при створенні консолідованого державного управління спільною міжвідомчою діяльністю його складових. Наприклад, таку координаційно-управлінську місію в секторі безпеки і оборони України можна пок-

центр у взаємодії з державними органами влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями й об’єднаннями громадян та організовувати таку взаємодію з міжнародними організаціями. Усе це може бути застосовано і в секторі безпеки і оборони України як у мирний час, так і у кризових ситуаціях та в особливий період задля посилення міжвідомчої координації і взаємодії його складових, що саме вимагається нинішньою Стратегією національної безпеки України (п.4.2). Варіант такої консолідованої системи управління представляється на мал. 2. При вирішенні зазначеної проблеми варто скористатись також досвідом США, де таке управління забезпечує належну діяльність державного апарату в цьому напрямі, а в системі національної безпеки – ефективну протидію окремим загрозам. На такій основі тут побудована Національна стратегія оборони та Національна воєнна стратегія. Остання описує завдання збройних сил та концепцію спільних дій сил швидко-

Авторський варіант

ласти на створений при Президентові України згаданий вище Координаційний центр. Відповідно до затвердженого Положення та покладених на Координаційний центр завдань і на виконання доручень Президента України цей центр уповноважений: • проводити аналіз і моніторинг виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади завдань та заходів, визначених відповідними нормативно-правовими актами та готувати Президентові України відповідні пропозиції; • здійснювати, в тому числі із залученням провідних вітчизняних та іноземних експертів, вчених, фахівців, експертну оцінку проектів законів та інших нормативно-правових актів і готувати відповідні висновки та пропозиції щодо них та брати участь у їх розробленні і здійснювати експертну та організаційну підтримку таких проектів тощо. Керівник цього Координаційного центру уповноважений забезпечувати реалізацію рішень Президента України і надавати йому на розгляд відповідні матеріали та пропозиції, представляти №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

го реагування на кризові ситуації. Практичне значення тут має і порядок обґрунтування потреб усіх сил та засобів для боротьби з противником незалежно від їх підпорядкування. А для виконання завдань у кризових ситуаціях в США створюються відповідні консолідовані сили реагування, які можна швидко розгорнути й оснастити. Цей підхід можна використати у секторі безпеки і оборони України для організації спільного реагування його складових на кризові ситуації, які передбачені у додатку 1 Стратегічного оборонного бюлетеня України від 29.12.12, що уточнюються зараз у Концепції розвитку сектора безпеки і оборони України.

Для виконання завдань у кризових ситуаціях в США створюються відповідні консолідовані сили реагування, які можна швидко розгорнути й оснастити

№7/2016

Висновки Організація консолідованого державного управління сектором безпеки і оборони України для більш ефективного реагування його складових на кризові ситуації, здатного до безперервного сталого керівництва військами (силами) у кризових умовах та в будь-яких регіонах (районах) з дотриманням порядку і правил тісної

взаємодії визнається одним із шляхів досягнення складовими сектора безпеки і оборони України необхідних оперативних можливостей. Проблема та завдання щодо консолідації управління сектором безпеки і оборони України за сучасних безпекових умов дедалі актуалізуються, що потребує своєчасного їх вирішення як у науковому, так законодавчому та організаційному планах.

Обороноздатність держави

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мобілізаційна модель економіки

Вітчизняний воєнно-економічний простір останнім часом опинився в координатах «іншої реальності», а існуючі соціально-економічні умови розвитку України по-новому ставлять питання реалізації власних економічних функцій щодо обороноздатності держави

Шемчук В.А., підполковник, старший науковий співробітник кандидат педагогічних наук

изначення переліку і змісту таких функції є питанням стратегічним і, так би мовити, «доленосним». Особливо гостро це питання постає, враховуючи результати проведення широкомасштабної АТО (гібридної війни), а також наслідки останніх подій на Сході країни та в АР Крим, які вказують на те, що Україна

Жупінський П.О., підполковник, старший науковий співробітник

перебуває фактично в стані війни. Все це – прямо чи опосередковано – вимагає створення нової «моделі» розвитку національної економіки. Економічна стратегія Взаємовплив війни та економіки держави об’єктивно потребує підвищення ролі ресурсного забезпечення військ,

Тимошенко Р.Р., підполковник, старший науковий співробітник

зміцнення обороноздатності держави в цілому і, особливо, створення умов для ефективної реалізації її воєнно-економічного потенціалу. Заходи щодо нарощення бойових спроможностей, оснащення модернізованими та сучасними зразками озброєння, бойовою технікою, забезпечення іншим матеріально-технічним майном, покращення навчально№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

така стратегія найбільш прийнятна в мирний (не кризовий) час. У свою чергу регульована економіка визначається за фактом встановлення державою контролю за рухом товарів і капіталів, тобто «лікуються» наслідки замість причин «хвороби». У разі ж необхідності забезпечити виживання держави через пряме втручання у виробничі взаємини, зовнішньоекономічні зв’язки стратегія країни визначається як мобілізаційна. Мобілізація економіки Історично мобілізаційна економіка являла собою систему державного регулювання, при якій досягається максимально ефективне використання ресурсів для форсованого економічного росту, модернізації виробництва, чи вирішення інших завдань з метою успішної перемоги у війні (збройному протистоянні). В сучасному розумінні мобілізаційна економіка набуває більш широкого сенсу – це економіка, яка бере напрямок на пріоритетний розвиток деяких (найбільш) стратегічних сфер. Вона вводиться тільки у визначені періоди, коли державі необхідно здійснити технологічний стрибок, та являє собою досить специфічне поєднання пріоритетних інвестицій держсектору в низку проривних напрямків, досить чіткі і суворі митні бар’єри і стимуляцію приватного сектору в деяких сферах. Пріоритет потреб оборони держави та дефіцит часового ресурсу щодо реалізації стратегії розвитку, що, крім того, зумовлені зовнішніми випереджаючими чинниками науково-технічного прогресу визначають наздоганяючий характер національної економіки. Ситуація ускладнюється такими зовнішніми факторами, як різкі стрибки цін на зовнішньому ринку (сільськогосподарська продукція, сировина, енерго-

носії та ін.), фінансові кризи, а також цілеспрямованими агресивними діями щодо підриву економіки (економічні санкції, ембарго, торгівельна війна, тощо). Це викликає необхідність вжиття контрзаходів (наприклад, введення певної державної монополії на зовнішню торгівлю та операції з іноземною валютою тощо) для захисту національної економіки, а також прискорених темпів її зростання, швидке досягнення цих цілей можливе за рахунок ведення стратегії мобілізаційного розвитку. Підтвердженням ефективності вказаної стратегії є досвід щодо мобілізаційного розвитку економіки СРСР за часів Другої світової війни. Небачений за масштабом розмах збройної боротьби в період Другої світової війни «зажадав» найбільш повної реалізації військово-економічного потенціалу країни, зміцнення військової економіки, безупинного нарощування виробництва озброєння, військової техніки та майна. Війна фашистської Німеччини з Радянським Союзом висунула високі вимоги до економіки СРСР, обумовила необхідність найшвидшого переходу її з мирного на військовий час. Так, у відповідності до затвердженого 30 червня 1941 року народногосподарського плану на ІІІ квартал обсяги виробництва бойової техніки і озброєння передбачалось збільшити на 26 % у порівнянні з довоєнним планом. Вводився режим суворої економії наявних ресурсів. Народногосподарським планом на IV квартал 1941 року передбачалось скорочення кількості будівництва промислових підприємств з 5700 до 614, а ті що залишились, відбудовувались прискореними темпами. Не було жодної галузі економіки, яка б не була переведена на військовий час. (Результати воєнно-економічного зростання за такою стратегією, наведені на мал. 1).

№7/2016

Природно-географічне та гео-політичне положення

Найбільш розвинені галузі економіки (ОПК, сільське господарство, тощо)

Природні ресурси

Дешева (кваліфікована, дисциплінована) робоча сила

Можливі конкурентні переваги в економічному середовищі

Мал. 1

Інші конкурентні переваги

матеріальної бази, а також забезпечення особового складу встановленими видами постачання безпосередньо залежать від економічних можливостей держави. Мобілізація ресурсів, необхідних для відсічі агресії, потребує знаходити додаткові резерви та розподіляти їх відповідно до напрямків пріоритетних заходів, перетворювати військово-економічні можливості в реальну військову міць обороноздатності (спроможності) держави. Ефективність такої діяльності досягається за рахунок визначення правильної економічної стратегії та проведення цілеспрямованої національної економічної політики (прописування зрозумілих механізмів її впровадження – щоб вона не залишилася декларативною, формальною), зокрема структурно-галузевої, інвестиційної, інноваційної, зовнішньоекономічної тощо. Саме слово «стратегія» має військове походження (від давньогрецького ıĲȡĮĲȘȖȓĮ – мистецтво полководця). За словником української мови стратегія – це мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій. Загальнонаціональна економічна стратегія визначає найбільш важливі цілі та методи реалізації стратегічних завдань внутрішніх та зовнішніх економічних відносин держави, особливо щодо розвитку найбільш конкурентоздатних галузей (секторів) національної економіки. Економічні стратегії поділяються на ліберальні (вільні, із низькою регуляцією держави), регульовані (чітко регламентується керівництвом держави) та мобілізаційні (маневреність, яка залежить від викликів та потреб щодо зміни). Так, ліберальні стратегії в загальному розумінні передбачають, що економіка держави стає все більш відкритою для вільного руху товарів і капіталів,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мобілізаційна модель економіки дає змогу більш ефективно сконцентровувати зусилля на задоволенні потреби обороноздатності, особливо в умовах «гібридної війни» Конкретні історичні умови, в яких опинився СРСР на початку війни, такі як втрата значної частини виробничого потенціалу та сировинних баз, дефіциту кадрового (професійного, людського) ресурсу, технологічна відсталість, швидкі темпи наступу ворога, поставили перед країною надскладне завдання – забезпечити потреби армії в озброєнні та військовій техніці, інших матеріально-технічних засобах в обсягах, що значно перевищували довоєнні. Для виконання цього завдання довелось залучити майже всю промисловість країни Обрана СРСР модель мобілізаційної економіки обумовила можливість успішного збройного протистояння та довела свою ефективність щодо функціонування в умовах такого суспільного явища, як війна. Ризики та загрози В той же час необхідно зауважити на неприпустимості сліпого копіювання економічних моделей, особливо, мобілізаційних. Перш за все необхідно враховувати загально цивілізаційні та національні особливості розвитку суспільства, обрану загальнополітичну стратегію та реальну стадію економічного розвитку країни. Не слід забувати і про недоліки та ризики, які можуть виникнути при Табл. 1

Орієнтовні втрати України в наслідок подій на Сході країни і в АР Крим Види втрат Виробничого потенціалу Природно ресурсного потенціалу Мінерально-сировинного потенціалу Тимчасова окупація території АР Крим і окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРД/ЛО) Людського потенціалу

Показники втрат, % 20 18,21 25

7,48 12

переході на мобілізаційну модель економіки. Перед усім, це опір (певна неприйнятність) суспільства, оскільки мобілізаційна модель розвитку економіки, особливо на початкових стадіях, буде передбачати і мобілізацію зусиль кожного члена суспільства (працівників і роботодавців, підприємців і держслужбовців, начальників і підлеглих, військовослужбовців та цивільних та ін.). Це посилюється тим що, за роки незалежності країни суспільство зневірилося в успішності обраних стратегій – від загальноекономічних до галузевих, від військових до гуманітарних тощо. Крім того, початкові стадії мобілізаційного розвитку економіки держави, як правило характеризуються загальним зниженням рівня життя населення, що правда, з можливістю подальшого (помірного, швидкого) покращення.

Мобілізаційна модель передбачає безперервне балансування між соціальною відповідальністю і правами (свободами, вольностями), актуальністю і необхідністю, потребою реагувати на вибухові виклики часу і відстоювати фундаментальні права людини. До цього часу керівництво держави декларує ліберальну стратегію розвитку ринкової економіки, що найбільш відповідає демократичним цінностям суспільства. Але, реально, продовжує функціонувати модель «саморозвитку» капіталізму, яка взагалі не розрахована на здійснення економічного прориву, особливо в кризових умовах, а тим більше в умовах «гібридної війни». Крім того, лібералізація економічних відносин, враховуючи рівень розвитку деяких галузей національної економіки, може призвести до руйнації таких галузей, або перетворення їх на «сателіти» транснаціональних корпора№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

діяльність суб’єктів направлена на здійснення загальнонаціональної мети (перемога у війні, вихід з економічної кризи тощо); • провідну роль в управлінні мобілізаційною економікою відіграють органи державної влади; • управління економікою здійснюється на основі мобілізаційного плану; • досягнення мети не виключає можливості перевищення видатків над доходами; • мобілізаційна економіка має переважно закритий характер. При побудові мобілізаційної моделі розвитку економіки методологічного значення набуває визначення основних конкурентних переваг (мал. 2), які притаманні національному економічному середовищу, а також визначення їх стану на фоні зовнішнього середовища, що дозволить з’ясувати напрямки, характер та ступінь державного втручання в економіку. При розробці мобілізаційних програм розвитку економіки пріоритетного значення слід надати програмам направленим на взаємний розвиток науково-технічного та виробничого потенціалів країни, особливо в оборонно-промисловому комплексі, який характеризується наявністю найбільш передових технологічних досягнень,

потужними науковим та виробничим потенціалами, та зовнішніми маркетинговими зв’язками. Таким чином, стратегія мобілізаційного розвитку національної економіки формується як шлях розвитку в умовах гострого дефіциту необхідних ресурсів (часових, фінансових, інтелектуальних, кадрових тощо) та неготовності суб’єктів національної економіки для подолання викликів та загроз, що виникли перед державою. На сучасному етапі, впровадження мобілізаційної моделі розвитку національної економіки буде актуальним та дасть змогу найбільш ефективної реалізації всього економічного потенціалу країни для здійснення економічного прориву. Крім того, мобілізаційна модель економіки дає змогу більш ефективно сконцентровувати зусилля на задоволенні потреб обороноздатності, особливо в умовах «гібридної війни». Отже, обрана модель економічного розвитку/відновлення буде визначати чи збереже Україна свій незалежний економічний та політичний суверенітет, зможе відновити та забезпечити територіальну цілісність, захищати інші національні інтереси, чи стане пасивним учасником «боротьби економік» більш потужних держав світу.

Основні принципи мобілізаційної моделі Назва

Табл. 2

Зміст

Модель є формою (виразом) політичної волі та вимагає формування використання сформованого потужного політичного, інституціональність а також ідеологічного ресурсу. Модель виводиться за межі саморегуляції та вирішення економічних проблем. цій. Не слід забувати також, що зайва захищеність економічної діяльності може призвести до лобіювання (відстоювання) певних економічних інтересів на користь недостатньо конкурентоздатних підприємців. В свою чергу мобілізаційна економіка характеризується високою нормою накопичення основного капіталу, збільшенням частки державних підприємств, централізованим управлінням, а також здійсненням якісного, детального та взаємоузгодженого планування, як на короткострокову, так і на середньострокову та довгострокову перспективи. (Основні принципи мобілізаційної економіки відображені в табл. 2) Суттєвими відмінностями мобілізаційної економіки у порівнянні її з ліберальною є те, що: • в мобілізаційній економіці головною рушійною силою є усвідомлення загрози існування суспільства; №7/2016

Використання інституціональних складових розвитку суспільства (політика, ідеологія, особистість, або інші) в якості провідних синергетизм (базових), які в поєднанні з розвитком ефективних, «локомотивних» галузей економіки здатні в складних (кризових) умовах швидко трансформувати зусилля на стратегічних цілях. комунітарність Пріоритет загальносуспільних інтересів перед приватними. Представлення суспільства таким, яке протистоїть викликам та конфронтаційність загрозам глобального середовища. Основою розвитку є інтереси держави і нації, замість приватних інтересів індивідуумів. Закритість (самодостатність) економіки формується застосуванням таких макроекономічних форм: автарктичність • рівень та рівномірність розподілу доходів; (абсолютна та • кумулятивне інвестування; відносна) • рівень якості та спеціалізації продукту; • рівень самодостатності; • рівень та форми соціалізації тощо. експансивність до глобального Використання світових суперечностей та світового потенціалу простору (наслідок для досягнення своїх цілей. автарктичності) стратегічне Стратегічне державне регулювання на всіх рівнях суспільних регулювання процесів та зовнішньоекономічної діяльності.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Посилення оборонних можливостей ЄС

Військова Європейський Союз активно опрацьовує питання щодо об’єднання та спільного використання оборонних можливостей для реагування на гібридні загрози

Іващенко А. М., кандидат технічних наук, доцент

станні місяці впливові європейські політики на різних рівнях обговорюють плани посилення і розширення оборонних можливостей Європейського Союзу(ЄС).

Існує декілька об’єктивних причин, з яких ЄС повертається до цього питання: • усвідомлення нових загроз, що мають гібридний характер: мілітаристська Росія, Сирія, тероризм і неконтрольована міграція; • адекватні гібриднім загрозам військові, технологічні і промислові можливості не можливо розвивати лише на основі національної держави, вони повинні являти собою щось більше, ніж сума складових національних можливостей; • не всі країни ЄС є членами Північноатлантичного альянсу, який сприймається як основа безпеки континенту і протидії

•

гібридним загрозам; традиційне відставання ЄС від США в сфері високих оборонних технологій, збільшується відставання ще й від країн БРІКС, а сукупні витрати цієї групи країн на дослідження і розробки для сектора безпеки і оборони перевищують європейські; провідні країни ЄС в змозі ефективно вирішувати завдання розвитку оборонних можливостей і виробництва, однак нові члени ЄС – країни Центральної та Східної Європи не спроможні самостійно протидіяти гібридним загрозам. №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

синергія

№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Маастрихтським договором 1992 року про створення ЄС передбачалось зробити самостійну систему європейської оборони, для чого був сформований Єврокорпус із штабом в Страсбурзі» Одним із основних напрямків посилення оборонних можливостей ЄС розглядається концепція об’єднання і спільного використання оборонних можливостей всіх країн-членів ЄС. Соціологічні опитування в країнах ЄС показують 70% підтримки населенням спільного європейського оборонного проекту. Історія створення європейського оборонного співтовариства починається з середини 50-х років минулого століття. Першим завданням, яке було вирішено на європейській основі в рамках Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) після підписання угод у Парижі у 1954 році стало припинення режиму окупації Західної Німеччини, її ремілітаризація та включення до НАТО. У 1987 році формується спільна франконімецька бригада, що символізує закінчення розбіжностей між Францією і Німеччиною, оскільки в минулому столітті країни тричі воювали між собою. Важливим аргументом стало те, що на той час Франція не входила до воєнної організації НАТО, хоча й володіла самостійними ядерними силами, а Німеччина входила, але, навпаки, не володіла ядерною зброєю. Маастрихтським договором 1992 року про створення ЄС для ЗЄС відводиться завдання формування самостійної системи європейської оборони, для чого на базі бригади формується Єврокорпус із штабом в Страсбурзі – традиційному центрі колишнього протистояння Франції і Німеччини. До складу

корпусу ввійшли також підрозділи з Греції, Іспанії і інших країн Євросоюзу. Єврокорпус прийняв участь у воєнних операціях в Боснії, Косові, Афганістані, Македонії, Конго, Центральноафриканської республіки, Малі і Сомалі. Операції Єврокорпусу в Європі по суті були місіями поліцейського типу. Інший, більш жорстокий, характер мали операції в Африці, досвіду проведення яких ЄС раніше не мав. Тут доводилося покладатися на досвід і вміння окремих учасників, насамперед, Франції, яка винесла їх основний тягар, в тому числі фінансовий. У війні в Іраку (2003 р.) застосувати Єврокорпус європейці відмовилися. Події у Лівії у 2011 році призвели до гострої воєнно-політичної кризи, яка переросла в громадянську війну. В ході голосування у Раді Безпеки ООН стався розкол з питання застосування воєнної сили, який визначив «неможливість використання європейських структур безпеки у лівійській кризі». В результаті в Лівії відбулася воєнна операція не ЄС, а коаліційних сил НАТО на чолі з Францією, Великою Британією і США. Лівійська криза підтвердила обмеженість «м’якої сили» ЄС, коли довільно вилучається або послабляється силовий елемент вирішення конфлікту. Це особливо підтверджується у війні на сході України, при зіткненні з переважаючим і жорстоким ворогом, організованими терористичними угрупованнями, які подібний підхід і аргументи вважають проявом слабкості і

не обов’язковими для виконання. Приблизно в цей же час десятирічний досвід операцій в Афганістані та Іраку узагальнив начальник штабу сухопутних військ США генерал Раймонд Т. Одієрно, який сформулював своє бачення нового вигляду сучасної армії для гібридного конфлікту. Він наголошує на необхідності швидкого розгортання модульних підрозділів і поступового нарощування на їх основі оперативних можливостей в районі бойових дій, переважного використання малих підрозділів в децентралізованих операціях, залучення регіональних союзників і дій з урахуванням місцевої культури і звичаїв. Саме цей підхід був ефективно реалізований збройними силами Франції при проведенні воєнної операції в Малі, куди Париж на прохання місцевого уряду і за мандатом ООН відправив 4 000 військовослужбовців. Інші держави ЄС №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

обмежилися тим, що заявили про власну готовність сприяти підготовці національних збройних сил Малі та інших африканських країн. В активній фазі операції у січніберезні 2013 року французькі втрати склали 7 осіб, збройні сили Чаду, які надавали допомогу в боях у важкодоступній гірській місцевості, втратили 30 осіб. Операція в Малі стала свого роду реваншем за провал операції в долині Узбін (Афганістан, 2008 р.), де французькі частини понесли високі втрати: було вбито 10 і поранено 21 військовослужбовець. Досвід Узбіну привів до зміни поглядів на сучасні бойові дії і всебічне посилення підготовки військ. Для України цікавий досвід створення і функціонування Європейської авіаційної групи (ЄАГ). Створена у 1995 році Францією і Великою Британією, потім до групи увійшли Італія, №7/2016

ФРН, Бельгія, Іспанія, Нідерланди, в якості партнерів виступили Норвегія і Швеція. ЄАГ не залежить ні від НАТО, ні від ЄС, будучи «власністю» ВПС семи країн-учасниць з постійним штабом з 28 осіб, розміщеним на базі командного центру Королівських ВПС Великої Британії. До переваг цієї структури відносяться її компактність, оперативність прийняття рішень, відсутність дублювання з Європейським авіатранспортним командуванням, Військовим штабом ЄС і іншими структурами ЄС і НАТО. І хоча французькі винищувачі не можуть сідати на британські авіаносці, які обладнані злітною рампою під літаки короткого зльоту і вертикальної посадки (американські F-35), ступінь співробітництва обох країн в галузі військової авіації безпрецедентна. Командувач ВПС Франції Д. Мерсьє пояснює ці результати в значній мірі досягнен-

ням оперативної взаємосумісності в рамках НАТО, зручним і зрозумілим «інтерфейсом» спілкування і взаємодії. Робляться зусилля з досягнення взаємосумісності за стандартами НАТО і відпрацювання спільних дій флотів Великої Британії, Франції та Італії. США підтримують цей проект, тому що спільні дії авіаносців європейських країн значно допоможуть американському флоту в будь-яких районах, насамперед, у протидії російському флоту у Середземному морі та на інших театрах. Всього існує приблизно сто проектів багатостороннього та двостороннього співробітництва у сфері безпеки і оборони європейських країн. Але коефіцієнт корисної дії цих ініціатив був не достатнім, тому що вони обмежувалися тактичним рівнем і були спрямовані на заповнення прогалин у оборонних можливостях окремих країн або спільне використання військової техніки. Якісний зсув почався з прийняттям у 2010 році на самміті ЄС на рівні міністрів оборони в бельгійському місті Гент стратегічної концепції «Об’єднання і спільне використання» (Pooling and Sharing, P&S). Метою P&S є посилення оборонного потенціалу при менших витратах на основі об’єднання і спільного використання оборонних можливостей країн ЄС. Завданнями P&S є наступні: • забезпечення пріоритету військової і економічної доцільності над міркуваннями національного суверенітету; • створення єдиного ринку оборонної продукції, який досі ще фрагментований, оскільки оборонне виробництво залишається прерогативою національних урядів; • проведення спільних наукових і дослідноконструкторських робіт, закупівлі озброєнь і військової техніки; • спільне використання інфраструктури національних збройних сил (наприклад, для проведення військових навчань) та створення об’єднаних частин і з’єднань; • проведення систематичного оборонного огляду в кожній з країн ЄС за процедурами, аналогічними прийнятим в НАТО; • визначення оборонних завдань, які відносяться до категорії суверенних, і завдань які вирішуються у співпраці з іншими країнами; • забезпечення рольової спеціалізації (наприклад, Німеччина здійснює військово-морське спостереження в Північному морі, звільняючи Нідерланди від цього завдання). Рольової спеціалізації в концепції P&S відводиться важливе місце. Вона враховує чинники регіонального співробітництва країнами ЄС, спільності

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Морські сили НАТО складаються з двох морських груп кожна з трьох-шести бойових кораблів під єдиним командуванням, які надають на ротаційній основі члени альянсу»

стратегічної культури і продуманого планування. Практично відразу ж після Гентського самміту виникло питання про створення постійної структури – Конференції зі збільшення воєнного потенціалу ЄС. Слідом за цим з’явилися і інші пропозиції, які безпосередньо ставили питання про заснування постійної Європейської ради у справах оборони або навіть оборонного союзу. Зокрема, в документі «Майбутнє Європи» зазначається: «Наша оборонна політика повинна мати більш амбітні цілі, які виходять за рамки P&S». Координацію дій щодо досягнення мети та виконання завдань P&S покладається на Європейське оборонного агентства (ЄОА). У відповідності зі своїм мандатом, ЄОА є провідною організацією з розвитку і оцінки спільних можливостей. Агентство вже проводить значну кількість заходів і проектів, які можуть бути безпосередньо пов’язані з протидії гібридному конфлікту та кіберзахисту. Фактично ЄОА став переговорним майданчиком для формування можливостей по співпраці зацікавлених сторін. ЄОА спільно із Європейською службою зовнішніх справ виконує рішення Ради ЄС від травня 2015 року щодо «створення європейської спільної основи для протидії гібридним загрозам». Для цього у 2016 році проводиться два штабних навчання і стрес-тест для «розробки оцінки і пропозицій щодо реагування на нові гібридні загрози з точки зору ЄС». Навчання дозволять державам-членам ЄС оцінити свої реальні можливості щодо протидії гібридним загрозам. Визначається, що за суттю

гібридний конфлікт включає цивільний і військовий компоненти. Для ефективного протистояння гібридним загрозам необхідна цивільно-військова синергія. З одного боку, таке комплексне реагування розширює можливості, з іншого боку, це може забезпечити зниження витрат. Треба мати на увазі, що нові технології не є суттю вирішення гібридного конфлікту. Основним напрямом впливу гібридного конфлікту є людський і соціальний аспекти. Партнерство НАТО-ЄС є ще одним напрямком протидії гібридним загрозам. Визначається спільна стратегія НАТО і ЄС з протидії гібридним загрозам. ЄС пропонує не тільки різноманітну економічну, дипломатичну або юридичну допомогу, а й значні військові можливості. З огляду на складну природу гібридного конфлікту, такий різноманітний інструментарій є життєво важливим. На сьогодні збройні сили ЄС мають рудиментарну командну структуру. При проведенні операцій або використовуються штаби однієї з країн-членів, або формуються штаби на час операції, або використовується командна структура НАТО (механізм «Берлін -плюс»). Процедури управління уніфіковано. Національні підрозділи, як правило, підготовлені для участі як в операціях НАТО, так і ЄС. У більшості випадків колективні сили створюються на час операції. Але є й постійні багатонаціональні формування. Більша їх частина діє в рамках Сил реагування НАТО (СРН). Сухопутний компонент СРН складається тільки з європейських корпусів. Чотири з них багатонаціональні:

союзний корпус швидкого реагування; перший німецько-голландський корпус швидкого розгортання; багатонаціональний корпус «Північ-Схід»; єврокорпус. Усі вони, крім корпусу «ПівнічСхід» зі штабом у польському Щецині, є корпусами високої готовності. Останній невдовзі також має стати корпусом високої готовності у зв’язку зі зростанням загрози російської агресії. Штаби цих корпусів під час проведення операції НАТО в Афганістані по черзі приймали командування Міжнародними силами сприяння безпеці. У майбутньому планується до цих сил включити бригада у складі підрозділів з України, Польщі і Литви (LITPOLUKRBRIG). Штаб бригади чисельністю 90 офіцерів з збройних сил трьох країн має типову структуру, прийняту в НАТО і дислокований в польському місті Люблін, а національні підрозділи – в пунктах постійної дислокації.

№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

До складу бригади планується включити: • від України 550 військовослужбовців: аеромобільний батальйон, батарею 122-мм гаубиць, саперну роту (увійде в інженерносаперний батальйон); групу РХБЗ (увійде до складу взводу РХБЗ), роту забезпечення, ремонтну роту (увійде до складу батальйону тилового забезпечення), групу психологічних операцій, підрозділ військової поліції; • від Польщі 3300 військовослужбовців: батальйони управління і зв’язку, механізований, вогневої підтримки, матеріальнотехнічного і тилового забезпечення; • від Литви 650 військовослужбовців: механізований батальйон, взвод ППО (увійде до складу дивізіону ППО), групу цивільновійськового співробітництва. Морська компонента СРН також переважно європейська і за своєю природою багатонаціональна, хоча з меншим ступенем інтеграції. Командування здійснюється через мобільні штаби: на борту італійського авіаносця Giuseppe Garibaldi, іспанського транспортно-десантного корабля Castilla, французького авіаносця Charles de Gaulle, корабля ВМС США Mount Whitney. У майбутньому планується створити штаб на борту французького десантного корабля Mistral. Власне морські сили НАТО складаються з двох морських груп кожна з трьох-шести бойових кораблів під єдиним

№7/2016

командуванням, які надають на ротаційній основі члени альянсу. Саме їх ми спостерігаємо останнім часом у Чорному морі у зв’язку з реагуванням НАТО на дії Росії проти України. В ЄС створено так звані Бойові групи, подібні СРН, але зі значно меншим бойовим потенціалом. Вони не постійні, за єдиним винятком – Європейських сил швидкої дії (EUROFOR). Ці сили ще в середині 1990-х були сформовані Францією, Італією, Португалією та Іспанією. EUROFOR брав участь у двох операціях – в Албанії на запит НАТО у зв’язку з потоком біженців з Косова у 1998-му і Македонії під егідою ЄС у рамках операції Concordia в 2003-2004 рр. Але це було ще до створення Бойових груп ЄС, які досі жодного разу не були задіяні. Висновки 1. Структура командування ЄС і багатонаціональні європейські формування існують і апробовані в операціях. Але цього явно недостатньо для ефективного реагування на гібридні загрози. 2. Уніфікація бойових процедур, озброєнь та оснащення веде до формування єдиного рин-

ку оборонної продукції і здатна дати синергетичний ефект. Утім, вести мову слід не про економію, а про те, що реагування на сучасні гібридні загрози потребують і більших витрат, і підвищення спільних оборонних можливостей через уніфікацію сил та об’єднання ринків. Важливо те, що реформування європейських ринків оборонної продукції, тісно пов’язане з ідеєю європейської армії, дає шанс українським оборонним підприємствам переорієнтуватися з Росії на Європу. 3. НАТО створило ефективні механізми інтеграції збройних сил без шкоди для суверенітету країн-членів. Це найкращий на сьогодні компроміс між політичними, військовими та економічними вимогами до колективної «жорсткої сили». Однак ці механізми не охоплюють всього сектора безпеки. Питання безпеки в умовах гібридних загроз, по суті, зводиться до можливості ефективного поєднання «жорсткої сили» НАТО і «м’якої сили» ЄC. 4. Заявляючи про недостатність «м’якої сили» і вказуючи на Росію як гібридну загрозу, ЄС визнає, що Україні не обійтися без «жорсткої сили» стосовно тієї ж загрози. Питання про вирішення конфлікту на сході України можна поставити так: чи є спосіб, яким ЄС зможе задіяти ефективну «жорстку силу» автономно від США?

Європейська авіаційна група, яка створена у 1995 році, не залежить ні від НАТО, ні від ЄС, будучи «власністю» ВПС семи країн-учасниць з постійним штабом з 28 осіб»

Питання стандартизації

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Інформаційна інтероперабельність НАТО

У 2004 та 2009 роках пройшли два останні (5 та 6) етапи розширення НАТО — кількість країн-членів Альянсу збільшилася до 28 країн і за час, що минув, досягнуто істотних позитивних результатів на шляху до стандартизації та забезпечення інтероперабельності в рамках Альянсу у багатьох сферах

Сініцин І.П., Головний конструктор інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

Миронюк А.Б., член Робочої Групи з питань створення інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

Овчінніков О.Є., член Робочої Групи з питань створення інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

Огнєвий В.В., полковник, начальник відділу Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

ількісний склад країн-членів Організації збільшився практично наполовину (з 19 до 28 членів Альянсу). При цьому, більшість країн увійшли до Альянсу, виконавши

лише по одній однорічній національній програмі Плану дій щодо членства у НАТО. Такий стислий підготовчий період до набуття членства в організації може свідчити або про суттєву по-

передню внутрішню роботу, що здійснювалась країнами-кандидатами, або про поспіх при проведенні розширення Альянсу. З урахуванням військово-політичної ситуації, яка почала складатися на початок двохтисячних років і у 2008 році була ознаменована прямою військовою агресією Російської Федерації проти Грузії, здається, що саме другий із перелічених варіантів прискореного розширення НАТО і є вірним. Схоже, що у такий спосіб Альянс намагався убезпечити невеликі європейські країни з незначними військовими спроможностями від політичного шантажу та можливої військової загрози. Водночас, цей виправданий з політичної точки зору крок, призвів до зниження рівня сумісності формувань Альянсу, що проявилось у нестиковці багатьох концептуально-доктринальних положень, які регламентують розвиток національних збройних сил №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вже у 1976 році, коли лише розпочиналося масове розповсюдження комп’ютерів та комп’ютерних технологій, Військовий Комітет НАТО – найвищий орган Альянсу у відповідній сфері, ухвалює військові вимоги до інтероперабельності автоматизованих систем. Ці вимоги мали досить загальний характер і були прийняті у формі Заяви про перспективне бачення подальшої роботи за цим напрямом, яка є чинною та актуальною і сьогодні. На підставі положень цієї заяви, у 1980 році було започатковано роботу над програмою створення інформаційної системи армійського тактичного командування та контролю (ATCCIS). Метою було визначення мінімального набору специфікацій, які повинні бути включені до національних систем командування та контролю (С2) задля забезпечення їх інтероперабельності. недавно прийнятих в нього держав з натовськими документами, а також у використанні різних стандартів як оперативно-тактичного, так і військовотехнічного характеру. У зв’язку з вищевикладеним, керівництво Північноатлантичного союзу було змушене приділяти все більше уваги вирішенню комплексних питань сумісності або всебічної інтероперабельності (як останнім часом все частіше називають цей процес) національних контингентів збройних сил, що входять до військової організації Альянсу. На сьогодні вже вдалося досягнути істотних позитивних зрушень на шляху до стандартизації та забезпечення інтероперабельності в рамках НАТО у багатьох сферах. Йдеться, зокрема, про спільність доктрин і принципів, практичну ідентичність систем тилового забезпечення, уніфікацію вимог до військової техніки та боєприпасів, схожість методів управління військами і наявність узгоджених підходів до використання зв’язку та комп’ютерного забезпечення. Досягнення цих позитивних результатів стало можливим насамперед завдяки активній та плідній роботі Організації НАТО із стандартизації (NSO). NSO було створено Північноатлантичною радою у 1995 році. У 2000 році, за рішенням Вашингтонського саміту, її було реструктуровано. Сьогодні NSO складається з Комітету НАТО із стандартизації, штабної групи НАТО із стандартизації та Офісу стандартизації НАТО, що є її виконавчим органом. Роль цієї структури полягає у поліпшенні сумісності та забезпеченні здатності сил Альянсу ефективно навчатись, тренува№7/2016

тись і спільно, у тому числі, з можливим залученням країн-партнерів, протидіяти загрозам та виконувати покладені на них завдання. Це досягається шляхом гармонізації і координації зусиль у галузі стандартизації між країнами – членами НАТО, зокрема, через розробку і адміністрування угод зі стандартизації (стандартів НАТО – STANAGs) та публікацій Альянсу (APs). NSO починала свою роботу не з нульової позначки, адже в НАТО практично з дня створення в 1949 році не тільки фіксували наявність існуючих та потенційних проблем інтероперабельності, але і цілком чітко усвідомлювали необхідність їх вирішення. Саме тому, перші органи Альянсу, покликані виконувати завдання сумісності та стандартизації у окремих сферах діяльності, створюються вже на початковому етапі його функціонування. Йдеться, в першу чергу, про засноване у січні 1951 року Агентство з військової стандартизації, яке після низки об’єднань, трансформувалося у 2000 році в Агентство НАТО зі стандартизації. До компетенції новоствореного Агентства були також віднесені питання стандартизації та взаємодії країн-членів Альянсу у цивільній сфері. У 2014 році цей орган отримав сучасну назву – Офіс стандартизації НАТО. Сьогодні саме він, у якості складової частини NSO, є основним розробником і адміністратором згаданих вище стандартів та публікацій Альянсу. НАТО завжди приділяло значну увагу питанням стандартизації, сумісності та інтероперабельності в усіх сферах діяльності організації. Не стали винятком і питання інформаційної інтероперабельності.

Після останніх хвиль розширення, НАТО було змушене вирішувати комплексні питання сумісності або всебічної інтероперабельності (як останнім часом все частіше називають цей процес) національних контингентів збройних сил, що входять до військової організації Альянсу» Ця програма не мала офіційного статусу у НАТО. Вона виконувалася шляхом добровільної і самостійної діяльності Постійної Робочої Групи (APWG) у складі експертів країн – членів Альянсу та за підтримки Верховного Головнокомандування об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. APWG проводила свою роботу у кілька етапів: • перший етап (1980-1983 роки) був присвячений оцінці та аналізу існуючого стану справ у цій сфері та розробці техніко-економічних обґрунтувань; • другий етап (1985 – 1990 роки) дозволив визначити військові та технічні концепції на підставі яких забезпечуватиметься функціональна сумісність систем управління за допомогою автоматизованого обміну даними; • третій етап (1990 – 1997 роки) був ознаменований успішною демонстрацією взаємодії між національними системами командування та контролю із застосуванням продуктів та механізмів, розроблених експертами APWG;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

четвертий етап (1997 – 2000 роки) передбачав уточнення і вдосконалення специфікацій та активізацію застосування напрацювань Групи у національних автоматизованих системах; • п’ятий етап (2000 – 2002 роки) характеризувався завершенням визначення специфікацій. Специфікації, представлені цим органом стосувалися моделі даних і механізму реплікації для цієї моделі даних. Модель даних, розроблена APWG, отримала назву Generic Hub (GH) і застосовувалась у різних версіях. Ця модель була створена на основі аналізу вимог до обміну інформацією 16 країнчленів Альянсу. Вона моделювала інформацію, якою необхідно обмінюватися командирам сухопутних підрозділів союзницьких сил як по вертикалі, так і по горизонталі, та слугувала у якості загальної специфікації інтерфейсу для забезпечення таких інформаційних обмінів. Таким чином, була відсутня потреба у використанні будь-яких додаткових інтерфейсів для забезпечення взаємодії з іншими систе-

ристовувалися визнані міжнародними стандартами та включені до специфікацій комунікаційні засоби, зокрема, протокол Х.400, стек протоколів TCP/IP і стандарт канального рівня Х.25. На початку 2002 року Постійною Робочою Групою була розроблена оновлена версія LC2IEDM. Вона стала останнім напрацюванням цього органу у зв’язку з припиненням його діяльності. Питання, якими опікувалася APWG, були передані до компетенції Багатосторонньої програми інтероперабельності (MIP). MIP було засновано у 1998 році у Калгарі (Канада) керівниками підрозділів, які займалися розробкою інформаційних систем командування та контролю (C2ISs) Канади, Франції, Німеччини, Італії, Великобританії і США шляхом об’єднання двох раніше діючих програм, а саме: Програми військової інтероперабельності (BIP), метою якої було забезпечення належного рівня обміну даними, та Програми Чотиристоронньої інтероперабельності (QIP), що опікувалася налагодженням обміну повідомленнями між системами C2ISs

У 1976 році, коли лише розпочиналося масове розповсюдження комп’ютерів та комп’ютерних технологій, Військовий Комітет НАТО — найвищий орган Альянсу у відповідній сфері, ухвалює військові вимоги до інтероперабельності автоматизованих систем»

Франції, Німеччини, Великобританії та США. Основними визначеними на той час завданнями MIP були такі: • шляхом використанням механізму обміну повідомленнями (MEM), вдосконалити функції структурованих повідомлень, у відповідності зі стандартом НАТО щодо систем форматування текстів таких повідомлень (ADatP3), з метою забезпечення до 2003 року вертикальної та горизонтальної інтероперабельності систем C2ISs на усіх рівнях від корпусу до батальйону або відповідного військового підрозділу нижчого рівня; • через механізм обміну даними (DEM), напрацювати рішення для передачі даних з підтримкою вертикальної і горизонтальної інтероперабельності систем C2ISs на всіх рівнях від корпусу до батальйону, або військового підрозділу нижчого рівня, які б співвідносилися з вищезгаданими спільними вимогами до повідомлень. Після припинення діяльності APWG, про що згадувалося вище, саме оновлений МІP було уповноважено на подальший розвиток та удосконалення моделі даних LC2IEDM. Крім того, у 2002 році було прийнято документ щодо політики НАТО у відношенні Багатосторонньої програми інтероперабельності, який свідчив про всебічну підтримку Альянсом діяльності цього органу, хоча і не визнавав його належності до будь-якої зі своїх офіційних структур. Отримана політична підтримка дозволила MIP

мами, що функціонували із застосуванням напрацювань ATCCIS. П’ята версія цієї моделі під назвою «модель обміну інформацією з питань командування і контролю для сухопутних операцій» (LC2IEDM) була визнана базовою і 18 березня 2002 року затверджена у якості стандарту НАТО. Механізм реплікації даних ATCCIS у своїй п’ятій версії (ARMv.5) став доповненням до моделі даних LC2IEDM. Завдяки цьому механізму, у разі зміни інформації у програмі командування і контролю (C2), визнаній специфікацією ATCCIS, вона автоматично розповсюджувалася серед усіх інших систем, що забезпечували взаємодію при обміні інформацією. При цьому, зміст інформації та її контекст зберігався. Таким чином, була відсутня потреба у її додатковій обробці для подальшого використання. Адміністратори системи мали змогу визначати кому, коли і якими каналами має бути спрямована відповідна інформація. Слід зазначити, що системи передачі даних та комунікаційні протоколи не були складовими частинами ATCCIS. Для цих потреб вико-

№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

у тому ж 2002 році підписати Меморандум про співпрацю з Групою НАТО з адміністрування даних (NDAG) у розробці Спільної моделі даних з обміну інформацією з питань консультування, командування та контролю (JC3IEDM). На початку двохтисячних років відбулося суттєве розширення кола повноважень MIP. Крім того, кількість членів Багатосторонньої програми збільшилася до 29. До реалізації ініціативи з забезпечення інформаційної інтероперабельності залучилися як країни, що входили до Альянсу, так і країни, що не мали членства у НАТО. У процесі багаторічного функціонування, MIP, у цілому, вдалося забезпечити виконання своїх основних завдань. Завдяки експертам програми було розроблено і у 2007 році затверджено у якості стандарту НАТО оновлену версію Спільної моделі даних з обміну інформацією з питань консультування, командування та контролю (JC3IEDM), а також вдосконалено механізми обміну повідомленнями (MEM) та обміну даними (DEM). Загалом, напрацювання МIP дозволяли повністю незалежним національним системам C2ISs взаємодіяти і здійснювати обмін інформацією між собою після побудови інтерфейсів (МІP шлюзів), на основі визначених експертами Програми вимог та стандартів. Оскільки запропоновані фахівцями Програми

№7/2016

рішення не повністю задовольняли усім вимогам інтероперабельності, виникала додаткова потреба у використанні комунікаційних інтерфейсів для підтримки обміну голосовими та електронними повідомленнями. Крім двох вищезгаданих програм, які підтримувалися НАТО, але не мали відповідного офіційного статусу, починаючи з дев’яностих років минулого століття і до 2012 року в структурі Альянсу функціонувало кілька органів, які розрізнено займалися питаннями розвитку інформаційних технологій у окремих сферах діяльності НАТО: • Агентство НАТО з питань консультацій, командування та контролю (NC3A) займалося інформаційно-технічною підтримкою Командування об’єднаних збройних сил Альянсу з питань трансформування, Оперативного командування Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі, Командування сил раннього попередження про виникнення повітряних загроз, а також країн-членів у питаннях досягнення інтероперабельності у сферах командування, управління, зв’язку, автоматизації, розвідки, нагляду і рекогносцирування (C4ISR); • Агентство з управління системою НАТО з командування та контролю за повітряними силами; • Агентство зв’язку та інформаційних систем НАТО (NCSA), що надавало комунікаційні послуги при проведенні спільних операцій і навчань в рамках Альянсу та забезпечувало підтримку функціонування і взаємодію десяти основних штаб-квартир сил НАТО у Європі, Північній Америці та Азії. Кожен з цих органів вніс свій внесок у розвиток сумісності та інформаційної інтероперабельності інформаційно – комунікаційних систем країн-членів Альянсу. Не можна також оминути увагою діяльність окремих країн-членів Альян-

су, спрямовану на вирішення питань інформаційної інтероперабельності. Така робота, у переважній більшості випадків, проводилася ними у контексті створення об’єднаних національних інформаційно-комунікаційних систем, які повинні були мати відповідний рівень внутрішньої сумісності та взаємодії, для їх ефективного функціонування. Найбільших успіхів у цій сфері було досягнуто Міністерствами оборони США (DoD) та Великої Британії (MO), якими було розроблено оборонні інформаційні архітектури, DoDAF та MODAF відповідно. Саме вони стали основою прийнятої у 2004 році Рамкової інформаційної архітектури НАТО (NAF), яка певний час слугувала для визначення орієнтовного переліку елементів такої архітектури, механізмів їх взаємодії та засобів для забезпечення зовнішньої інтероперабельності. Водночас необхідно зазначити, що незважаючи на певні досягнення та окремі успішні напрацювання, робота організації за напрямом інформаційної інтероперабельності проводилася повільно, не мала комплексного характеру, була фрагментарною та розпорошеною. Функції відповідних, достатньо численних органів та структур, дублювалися. При цьому, деякі, у тому числі, дуже важливі питання, залишалися поза їх увагою та сферою діяльності. Проблеми інформаційної інтероперабельності, які і раніше час від часу виникали при проведенні спільних операцій, особливо яскраво проявилися під час перших років військової Місії Альянсу у Афганістані (2001-2014 роки), до якої були залучені не лише сухопутні, але й повітряні та морські сили НАТО. Це стало однією із причин прийнятого на Лісабонському Саміті організації у 2010 році рішення про централізацію роботи з інформаційної інтероперальності та заснування з цією метою єдиного Агентства НАТО з питань зв’язку

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та інформатизації (NCIA) з одночасним припиненням діяльності низки вищезгаданих органів та структур Альянсу. З урахуванням цього рішення була розроблена і у квітні 2011 року прийнята Спільна Доктрина союзників для систем зв’язку та інформації (AJP-6), яка отримала статус стандарту НАТО. AJP-6 є всеохоплюючим керівництвом стосовно згаданої Доктрини, що передбачає інтеграцію систем зв’язку та інформації (СІS) у всі спільні операції Альянсу. У ній дається опис характеристик СІS, їх загальна структура, розподіл ролей і відповідальності цих систем для потреб командування та контролю (С2). Належне використання положень цієї Доктрини надає можливість командуванню об’єднаними збройними силами НАТО оперативно отримувати необхідну інформацію, здійснювати її обробку і аналіз та забезпечувати ефективне управління при проведенні спільних операцій. Після початку фактичного функціонування у 2012 році Агентства NCIA, покликаного підтримувати і розвивати системи C4ISR країн-членів НАТО та союзників Альянсу шляхом надання переліку чітко структурованих та описаних сервісів, робота у напрямі зміцнення інформаційної інтероперабельності суттєво пожвавилася. Вже на першому році своєї роботи NCIA спромоглося завершити розробку такого важливого документу як Класифікаційна Таксономія НАТО з питань координації, командування та контролю (С3). Зрозуміло, що ця робота почалася задовго до 2012 року, однак саме NCIA змогло її успішно закінчити. Поштовх до здійснення такої діяльності дало проведене у 2005 році дослідження мережевих спроможностей НАТО. Воно засвідчило, що комунікаційні та інформаційні системи Альянсу (CIS) повинні бути адаптовані до сервісноорієнтованої архітектури (SOA) шляхом організації програмного забезпечення у формі незалежних, інтероперабельних сервісів, які можуть компонуватися та декомпонуватися з метою виконання численних функціональних вимог. Таким чином, Таксономія була побудована у вигляді ієрархічно організованої Структури технічних сервісів. Технічні сервіси у ній згруповані у 4 горизонтальних та 2 вертикальні (інформаційне забезпечення – ІА та сервіси управління та контролю – SMC) класифікації. Ця структура була використана у якості основи для стислого викладення комплексної архітектури організації координації, командування та контролю (С3). Важливим фактором

є те, що вимоги до майбутніх можливостей C3 не мають виключно технічного характеру. Структура комунікаційних та інформаційних систем НАТО (CIS) визначає лише технологічні рішення, а не рішення щодо якості та кількості послуг, необхідних для конкретної місії. Таким чином, нова Класифікаційна Таксономія C3 представляє визначення спроможностей CIS і їх оперативний контекст. Такий підхід можна назвати «відображенням загальної системи», яка вибудовує діаграму «ландшафту» НАТО C3. Оперативний контекст описує середовище, в якому визначені і використовуються спроможності СIS. Політичні і військові наміри Альянсу, всеосяжні керівництво і політика, декомпозиція місій до конкретних завдань категоризуються під заголовком «місії та операції». У розділі «Оперативні спроможності» каталогізовані необхідні спроможності, оперативні (бізнес) процеси та інформаційні програмні продукти. Ця інформація забезпечує організаційну перспективу, в якій повинні бути розгорнуті технологічні рішення СIS в майбутніх місіях НАТО. За допомогою набору даних оперативного контексту відбувається його прив’язка до технічних рамок програмних продуктів, сервісів та обладнання. Спроможності СIS охоплюють дві важливі категорії: «спроможності користувача» і «технічні сервіси». Перша категорія забезпечує кінцевому користувачеві «програмні продукти користувача», які розроблені, щоб допо-

могти користувачеві виконати одне або кілька, пов’язаних між собою, завдань. Друга категорія є основою для більш ефективного використання технології: набір взаємозв’язаних програмних і апаратних функціональних можливостей, які мо- жуть бути використані для різних цілей. Загалом, Таксономія представляє собою перелік та опис компонентів, на яких має будуватись і розвиватись так звана «федерація національних інформаційних систем» країнчленів НАТО з метою забезпечення їх подальшої сумісності та взаємодії. Очевидно, що визначення та погодження переліку таких компонентів стало вельми важливим кроком у напрямі досягнення інформаційної інтероперабельності у рамках Альянсу. Ще один, не менш важливий крок, NCIA робить вже у 2014 році шляхом напрацювання і публікації Стандартів та профілів інтероперабельності НАТО. У цьому документі приведено детальний аналіз загального контексту розвит№7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ку інформаційних технологій. Зокрема, йдеться про перехід від використання платформ до мереж, що дозволяє забезпечити більш гнучке і динамічне мережево-орієнтоване функціонування інформаційних технологій. Зазначається також, що з

урахуванням цих змін, НАТО і країни, які взаємодіють з організацією, сьогодні можуть вважатися частинами мережевої системи, що постійно адаптуються і забезпечують широкий обмін інформацією. При цьому, операції, що забезпечуються мережами, характеризуються новими поняттями швидкості управління і самосинхронізації. У документі підкреслюється особлива роль сервісно-орієнтованої архітектури (SOA) для підтримки мережевих операцій, яка дозволяє користувачам і архітекторам сервісів компонувати ці сервіси у процеси, а потім управляти ними і розвивати їх. Однак, найбільш важливою частиною цього документу є викладені у табличній формі посилання на усі діючі стандарти інформаційної інтероперабельності, розподілені на сервісні зони у відповідності з Таксономією НАТО у сфері консультацій, командування та контролю. З прийняттям двох зазначених вище документів, до яких у разі потреби можуть вноситися зміни і доповнення, у

Проблеми інформаційної інтероперабельності, які і раніше час від часу виникали при проведенні спільних операцій, особливо яскраво проявилися під час перших років військової Місії Альянсу у Афганістані (2001-2014 роки)

НАТО з’явилися усі необхідні інструменти управління інформаційною інтероперабельністю. Альянсу вдалося досягнути позитивних результатів у цій сфері завдяки концентрації і централізації відповідної роботи у рамках єдиного органу НАТО (NCIA) та його належного кадрового, технічного і фінансового забезпечення. У контексті прийнятих на державному рівні рішень щодо євроатлантичної інтеграції та наближення до стандартів НАТО, перед Україною також постає питання забезпечення інформаційної інтероперабельності у оборонній сфері. З метою його ефективного вирішення наприкінці 2015 року було розроблено і затверджено Концепцію інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України. У ній враховані як власні вимоги до створення комплекс№7/2016

ної та надійної інформаційної системи, так і відповідні напрацювання НАТО та її країн-членів. У березні цього року у Міністерстві оборони затверджено План виконання першочергових заходів зі створення інформаційної інфраструктури та засновано відповідно Робочу групу. У березні – квітні 2016 року Робочою Групою було проведено всебічний аналіз фактичного стану використання інформаційно-аналітичних і програмних систем підтримки усіх основних процесів, що забезпечуються Міністерством та Генеральним штабом. На основі цього аналізу та відповідних напрацювань, Робочою Групою було розроблено Цільову модель інформаційної інфраструктури Міноборони, яка, серед іншого, передбачає забезпечення як внутрішньої, так і зовнішньої інтероперабельності інформаційно-комунікаційних систем оборонного відомства шляхом застосування сучасних підходів до розвитку інформаційних технологій та відповідних напрацювань НАТО. Крім цього, Робоча Група підготувала Дорожню карту створення інформаційної інфраструктури Міноборони, що на сьогодні вже затверджена очільником відомства. Дорожньою картою передбачено виконання впродовж кількох наступних років низки організаційних і технічних заходів, які дозволять забезпечити створення інформаційної інфраструктури Міноборони. Реалізація заходів підготовчого етапу має розпочатися вже у червні цього року з заснування Офісу управління Програмою створення інформаційної інфраструктури Міноборони як органу, що дозволить забезпечити організаційну інтероперабельність усіх структурних підрозділів, органів та установ МО і ГШ ЗС України, причетних до її побудови. Іншими важливими питаннями, які мають бути вирішені вже найближчим часом, є забезпечення фінансування Програми та її науково-технічної підтримки шляхом створення і функціонування відповідного Центру. Адже досвід НАТО свідчить про те, що саме наявність чітко визначеного органу управління, а також належне фінансове, кадрове та науково-технічне забезпечення є необхідними передумовами для успішної реалізації програм та проектів будь-якого рівня складності. У разі створення таких передумов, Програму побудови інформаційної інфраструктури Міноборони буде повністю і своєчасно виконано, а це, у свою чергу, суттєво посилить інформаційу інтероперабельність оборонного сектору України та зміцнить обороноздатність нашої держави.

В «гарячих» точках світу

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Досвід миротв Досвід миротворчої діяльності Збройних Сил України під егідою міжнародних організацій безпеки (ООН та НАТО) дозволяє реалізувати нові шляхи підготовки високопрофесійного військово-навченого та підготовленого особового складу

Думенко М.П., полковник, кандидат військових наук, перший заступник начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України

останні роки миротворча діяльність у світі стала головним питанням розбудови глобальної та регіональної системи безпеки, яка певною мірою впливає на розвиток оборонної діяльності та є пріоритетною для зовнішньої політики нашої держави, підвищує авторитет її Збройних Сил на міжнародній арені, веде до зміцнення зовнішніх гарантій національної безпеки. Географія застосування українських національних контингентів та персоналу в міжнародних операціях з підтри-

мання миру і безпеки розширюється, з’являються нові форми участі, методи їх проведення. У ході виконання цих завдань особовий склад Збройних Сил України отримує безцінний досвід як в галузі міжнародного військового співробітництва, так і набуття (переймання) досвіду армій провідних країн світу. Успішне виконання завдань Збройними Силами передбачає проведення ефективних заходів щодо підготовки фахівців та утримання на військовій службі найбільш досвідчених військових, оскільки, якими б високотехнологічними та потужними не були засоби збройної боротьби, бойовий потенціал, в першу чергу, визначається якістю підготовленості особового складу, його спроможністю підтримувати підрозділи у постійній бойовій готовності та виконувати завдання за призначенням. Однак, на фоні тенденції зростання частки миротворчих завдань у діяльності Збройних Сил України, зали-

шається практично без змін питання щодо практичного застосування отриманого досвіду та утримання на військовій службі військовослужбовців з набутим миротворчим досвідом. Участь військовослужбовців Збройних Сил України в складі міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки розпочато у 1992 році з прийняття Верховною Радою України резолюції № 2538-XII щодо участі військовослужбовців Збройних Сил України у миротворчій діяльності на території колишньої Югославії. Так, за 24 роки у виконанні завдань у складі українських національних контингентів та персоналу в різних «гарячих точках» світу, прийняли участь близько 40 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України, з них: продовжують службу – близько 6 тисяч, загинули – 53, отримали поранення – більше 100 (згідно статистичних даних Головного управління персоналу ГШ ЗС України). №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ворців Хронологія участі військовослужбовців Збройних Сил України у виконанні миротворчих завдань визначено в табл.1, табл.2. На цей час відповідно до міжнародних зобов’язань України як держави члена ООН, а також до національних інтересів і поставлених завдань перед Збройними Силами України щодо досягнення оперативних спроможностей, українські військовослужбовці беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (див. табл.3, табл.4). Під час виконання завдань у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки військовослужбовці Збройних Сил України: 1) отримали безцінний досвід з розмінування територій, ведення спостереження, розвідки, патрулювання, організації служби на блок постах, надання медичної допомоги населенню, евакуації хворих і поранених, перевезення персоналу Місій та інших VIPпасажирів, доставки вантажів (гуманітарної допомоги), здійсненні заходів цивільно-військового співробітництва; 2) набули практичного досвіду в організації та здійсненні переміщень залізничним, морським, повітряним транспортом, про№7/2016

Мал. 1

використання досвіду НАПРЯМКИ РОБОТИ ЩОДО УТРИМАННЯ НА СЛУЖБІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗС УКРАЇНИ мотивація до військової служби утримання військовослужбовців з досвідом миротворчої діяльності

підвищення рівня престижу військової служби, соціальних гарантій та пільг визначення актуальності, необхідності та попиту на набутий досвід управління кар’єрою військовослужбовців

створення механізмів ефективного застосування накопиченого миротворчого досвіду військовослужбовців

у ході навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації) створення умов (забезпечення, надання можливості) для передачі набутого досвіду 25

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

у Cкладі національних контингентів Контингент, країна

Основні завдання

Табл. 1 Термін МІСІЇ

Сили ООН по охороні проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги; сприяння (СООНО07.1992 припиненню бойових дій та нормалізація ситуації; патрулювання в UNPROFOR), 12.1995 зонах відповідальності колишня Югославія Сили Виконання Угоди виконання завдань з підтримання миру і безпеки, участь у (IFOR), Сили 12.1995 відбудові лікарень та шкіл, ремонт доріг, лінії електромереж, Стабілізації 12.1999 медична допомога місцевому населенню (SFOR), Боснія і Герцеговина НК у складі місії ООН у Східній Славонії (ПАООНСС)

спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН; патрулювання в 04.1996 зонах відповідальності; перевезення персоналу ООН та супровід 01.1998 гуманітарних вантажів

НК у складі відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності 01.1996 місії ООН в (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових 02.1999 Анголі переправ через річки) Міжнародні сили з підтримки миру в Косово – КФОР

супроводження колон; патрулювання та підтримання порядку у зоні відповідальності; інженерна розвідка місцевості; забезпечення мобільності та безпеки (БЕЛУКРОКОС); пошук та знешкодження вибухонебезпечних пристроїв на шляхах проходження колон, маркування мінних полів; будівельні роботи та надання гуманітарної допомоги.

НК у складі гуманітарної місії в Державі Кувейт

реагування на кризові ситуації; забезпечення безпеки в регіоні; надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ; надання допомоги 04-08 в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території 2003 року Держави Кувейт; радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості

перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб; перевезення вантажів; медичне транспортування; евакуація поранених; польоти спостереження; повітряне супроводження переміщення Місія ООН у військ; обслуговування та ремонт матеріально-технічних ресурсів, Сьєрра-Леоне наданих Збройними Силами України до складу Місії ООН у Сьєрра-Леоне; підготовка екіпажів бронетранспортерів та водіїв вантажних автомобілів; супроводження гуманітарних вантажів

09.1999 07.2000; 09.1999 03.2001; 12.2002 07.2003

03.2001 12.2004; 12.2000 02.2005

підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо; охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам’яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об’єктів; контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань; Багато- здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації 08.2003 національні наслідків конфлікту, надання допомоги у забезпеченні цивільного 12.2005 сили у Іраку населення питною водою; забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій, надання допомоги у перевезенні гуманітарних вантажів; евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю; надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню; виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; налагодження Тимчасові доріг та колонних шляхів; налагодження фортифікаційних систем 07.2000 сили ООН у підрозділів Місії; будівництво нових опорних пунктів підрозділів 08.2006 Лівані Місії

веденні маршів своїм ходом незнайомою місцевістю на території іноземних держав, у складних географічних та кліматичних умовах, у незвичному етнічному і мовному середовищі. Цей досвід є корисним в питаннях підвищення рівня бойової готовності Збройних Сил, також він сприяє підтриманню на високому рівні професійних навичок військовослужбовців, зміцненню взаємин між військовослужбовцями різних армій, створенню клімату взаємодовіри та взаємодопомоги. Можна з упевненістю констатувати той факт, що основним мотиваційним чинником участі військовослужбовців Збройних Сил України у міжнародних операціях є попит на військових спеціалістів з аналогічним набутим досвідом як в Україні, так і в країнах НАТО, а також перспектива потенційного використання такого досвіду в процесах переходу Збройних Сил України на стандарти НАТО. Виходячи з цього, необхідно звернути увагу на напрямки практичного використання досвіду військовослужбовців – учасників міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Пропонується зазначене питання розглядати як сукупність взаємопов’язаних елементів (див. мал. 1), а саме: • збереження потенціалу військовослужбовців Збройних Сил України з досвідом миротворчої діяльності; • створення механізмів ефективного застосування (передачі) накопиченого ними досвіду для підвищення боєготовності та оперативних спроможностей військ та органів військового управління. Реалізація механізму утримання військовослужбовців є можливою: • через мотивацію до військової служби шляхом задоволення соціальних, матеріальних, фінансових, моральних, духовних потреб, тощо; • підвищення рівня престижності військової служби за рахунок всебічного забезпечення, соціальних гарантій та пільг; • через визначення актуальності (пропагування), необхідності та попиту на набутий ними досвід. Механізми ефективного застосування (передачі) накопиченого досвіду необхідно створювати: • через управління кар’єрою військовослужбовців – для спонукання до розвитку та вдосконалення; • під час навчання (підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації) – для вдосконалення навчальних програм з підготовки національних контингентів та національного персоналу; • через створення умов (забезпечення, №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

у складі національного персоналу Місія, країна

Основні завдання

Табл. 2 Термін МІСІЇ

Сили ООН по охороні проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги; сприяння припиненню бойових дій та нормалізація з (СООНО-UNPROFOR), ситуації; патрулювання в зонах відповідальності 1.06.1995 колишня Югославія Місія ООН превентивного контроль прикордонних районів країни; інформування керівництва Місії про будь-які події, здатні підірвати 06.1995 розгортання в Македонії стабільність у регіоні 03.1999 (МООНПРМ/ UNPREDER) інформування Постійного представництва ОБСЄ щодо стану справ в регіоні; встановлення зв’язку із Місія ОБСЄ з верифікації владою Югославії, Сербії та, іншими органами влади, політичними партіями іншими організаціями 12.1998 у Косово (Місія ОБСЄ у Косово, а також акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню 03.2001 Косово) своїх обов’язків Місія ООН у Гватемалі здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, офіційне припинення 01(МІНУГУА) військових дій; роз’єднання сил і демобілізація комбатантів у пунктах збору 05.1997 спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько-афганському кордоні та в країні; розслідування повідомлень про порушення угоди про 12.1994 Місія ООН у Таджикистані припинення вогню та інформування ООН; здійснення спостереження за бійцями Об’єднаної таджикської 05.2000 опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією; надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури або їх демобілізації Спеціальна Місія ООН в підтримка зв’язку з воюючими сторонами, організація співробітництва з афганським та іншими 04.2000 Афганістані посольствами, російськими прикордонниками і миротворчими силами 05.2001 спостереження за активністю ВМФ СРЮ у Превлацькій затоці; спостереження за відсутністю військ Місія ООН на півострові 01.1996 та важкого озброєння хорватської та югославської армій у демілітаризованій зоні; спостереження за Превлака, Хорватія 12.2002 активністю поліції у зоні відповідальності 12.2000 перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб; перевезення вантажів; медичне транспортування; 04.2005; Місія ООН у Сьєрра-Леоне евакуація поранених; польоти спостереження; повітряне супроводження переміщення військ 08.2001 12.2005 перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб; перевезення вантажів; медичне транспортування; евакуація поранених; польоти спостереження; повітряне супроводження переміщення військ. патрулювання, контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних Місія ОБСЄ у Грузії формувань; надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою; забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій, надання допомоги у перевезенні гуманітарних вантажів; евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю; виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини

1999 12.2005 08.2003 12.2005

Тимчасові сили ООН у координація робіт щодо розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; налагодження доріг та 07.2000 Лівані колонних шляхів; налагодження фортифікаційних систем підрозділів Місії 08.2006 патрулювання, розслідування випадків порушення кордонів Тимчасової зони безпеки озброєними військовослужбовцями, підрозділами, розслідування випадків відкриття вогню, протиправних дій відносно Місія ООН в Ефіопії та цивільного населення обома сторонами; інспектування місць розташування міліцейських/поліцейських 11.2000 Еритреї підрозділів; надання допомоги створеній у Женеві Прикордонній комісії з питань врегулювання кризи 07.2008 щодо визначення кордонів між Еритреєю та Ефіопією; у взаємодії з міжнародними гуманітарними організаціями сприяння поверненню на свої місця біженців та переміщених осіб спостереження і контроль за виконанням грузинською та абхазькою сторонами Угоди про припинення 08.2001 Місія ООН у Грузії вогню і роз’єднання сил; спостереження за діяльністю миротворчих сил; контроль зони безпеки; 06.2009 спостереження за районами зберігання важкого озброєння сприяння виконанню мирної Угоди; спостереження та перевірка стану виконання угоди про припинення вогню та розслідування випадків її порушення; спостереження за переміщенням озброєних груп та передислокацією збройних формувань в зоні відповідальності Місії; сприяння проведенню програми роззброєння, демобілізації та реінтеграції колишніх комбатантів; надання допомоги сторонам конфлікту 10.2005 Місія ООН у Судані у відновленні законності та правопорядку в країні; надання допомоги у поверненні до регіону біженців 07.2011 та переміщених осіб; проведення, у співпраці із сторонами конфлікту та міжнародними організаціями, операцій із гуманітарного розмінування; забезпечення безпеки міжнародного персоналу та цивільного населення тренування та підготовка особового складу іракської національної поліції; підготовка програм та навчання особового складу іракських сил безпеки у військових навчальних закладах Іраку (Військова Тренувальна місія НАТО у академія Аль-Рустамія, Національний університет оборони, Об’єднаний штабний коледж, Оборонний 12.2005 Республіці Ірак лінгвістичний інститут) та за кордоном; планування, організація та проведення підготовки сержантського 12.2011 складу збройних сил Іраку; надання дорадчої допомоги: Центру підготовки та розвитку при МО Іраку; з питань логістичного забезпечення МО Іраку; висвітлення діяльності Місії у засобах масової інформації №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 3

У складі національного персоналу країна

Місія

Ісламська Республіка Афганістан

Тренувально-дорадча місія НАТО «Рішуча підтримка»

Республіка Сербія

Місія ООН у Косово

Аб’єй

Тимчасові сили ООН в Аб’єй

Судан

Місія ООН у Південному Судані

Операція ООН у Котд’Івуарі

Місія ООН зі стабілізації у ДР Конго

Ліберія

Місія ООН у Ліберії

Кіпр

Сили ООН з підтримання миру на Кіпрі

Республіка Молдова

Сили ООН з підтримання миру на Кіпрі

Кот-д’Івуар ДР Конго

осіб

надання можливості) для обміну та передачі такого досвіду шляхом залучення до викладацької, наукової, інструкторської діяльності тощо. Активна участь в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також розширення представництва Збройних Сил України в органах управління міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки під проводом ООН свідчить про зміцнення авторитету країни на міжнародній арені, як надійного партнера. Так, Україна вже давно є активним учасником євроатлантичної безпеки шляхом співпраці з НАТО та іншими країнами-партнерами, і залишається єдиною країною-партнером, яка приймає участь в усіх поточних миротворчих операціях чи місіях під керівництвом НАТО. Водночас застосування в центрі Європи у XXI столітті збройної Табл. 4

У складі національних контингентів країна

Місія

осіб

Ліберія

56 окремий вертолітний загін Місії ООН у Ліберії

160

ДР Конго

18 окремий вертолітний загін Місії ООН зі стабілізації у ДР Конго

250

Республіка Сербія

Національний контингент в Косово

агресії проти України підкреслюють важливість та необхідність використання фахівців з набутим досвідом участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, як це зазначено в табл.5, табл.6. Проте, питання збереження особового складу Збройних Сил України, що мають досвід участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на сьогодні є одним із актуальних питань кадрового забезпечення стосовно припинення відтоку найбільш підготовлених кадрів. Водночас відсутність сучасної, універсальної, подібної до країн НАТО, системи узагальнення досвіду миротворчої діяльності військовослужбовців Збройних Сил України та залишки радянської моделі в системі звітності не дають змогу проводити ретельний системний аналіз витрачених ресурсів для підготовки військовослужбовців. Тож необхідно звернути увагу на налагодження системи вивчення, узагальнення та доведення до органів військового управління, військових частин досвіду підготовки і застосування національних контингентів та національного персоналу, а саме: • створення сучасної програмної платформи з використанням бази даних військовослужбовців Збройних Сил України та цивільного персоналу (працівників ЗС України), які приймали участь в операціях з підтримання миру і безпеки;

•

детальне вивчення та врахування в роботі характеристик на військовослужбовців, після завершення участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, отриманих від відповідних представництв місій; об’єктивне (індивідуальне) оцінювання діяльності та виконання завдань поставлених військовослужбовцям Збройних Сил України зі складу національного персоналу та національних контингентів, які приймають участь в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. З метою підвищення ефективності функціонування системи управління процесом підготовки та участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки необхідно організувати відповідну роботу шляхом: створення стандартів або критеріїв оцінки досвіду участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, окремо на кожний напрямок (окрему місію); видання методичних рекомендацій в окремий запитальник для використання та врахування пропозицій в процесі підготовки та після участі військовослужбовців Збройних Сил України в операціях з підтримання миру і безпеки; погодження (уточнення) з відповідними представниками зацікавлених органів військового управління, командирами національних контингентів, запитальника для видання (тільки для відкритої інформації); узагальнення набутого досвіду шляхом перевірки під час співбесід з використанням №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зі складу національних контингентів Контингент/країна 56 окремий вертолітний загін Місії ООН у Ліберії 18 окремий вертолітний загін Місії ООН зі стабілізації у ДР Конго Національний контингент в Косово Національний контингент у складі Тимчасових сил ООН у Лівані

запитальника, залучення до проведення тематичних семінарів, а також під час участі у міжнародних військових навчаннях. Як приклад стандартів або критерій оцінки зазначеного досвіду можна розглядати: • виконання функціональних обов’язків на посадах J1-J6, J9, радників та інших посадах (частота зміни посад), під час участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, в ролі військового спостерігача або штабного офіцера; • знання стосовно мандату, резолюції, структури та керівного складу окремовзятої місії, а також загальної історії конфлікту чи суспільно-політичної обстановки в країні місії; • знання додаткової іноземної мови (бажане/опціонально); • практичний наліт для авіаційного складу, під час участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у складі національних контингентів; • кількість та якість здійснення патрулів, під час участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, в ролі військового спостерігача; • кількість та якість проведення брифінгів для керівного складу місії, під час участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, в ролі штабного офіцера. Під час оцінки миротворчого досвіду враховувати особову характеристику на військовослужбовця після участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки під керівництвом НАТО. №7/2016

Шляхи використання в антитерористичній операції використання практичного нальоту в складних кліматичних умовах (бойових) умовах; використання набутого досвіду медичної евакуації населення , а також надання гуманітарної допомоги; обслуговування та відновлення озброєння та військової техніки в складних кліматичних (бойових) умовах. використання фахівців з розмінування в зоні анти терористичної операції; практичне застосування інженерної (будівельної) техніки та фортифікаційного обладнання в складних кліматичних умовах

Досягнення взаємосумісності з країнами-членами НАТО потребує впровадження чіткого алгоритму дій керівного складу всіх рівнів, спрямоване на розумне та ефективне використання набутого військовослужбовцями миротворчого досвіду, як невід’ємної частини оперативного мистецтва. На сьогодні сучасний стан розвитку співробітництва України з НАТО, дає змогу поступово вивчати шляхи використання набутого досвіду інших країн за участі спеціалістів з Об’єднаного центру аналізу та узагальнення досвіду (м. Лісабон, Португалія) та Центру з узагальнення досвіду сухопутних військ США (м. Лівенфорд, США). Участь Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях є необхідною, оскільки дає можливість: • отримати миротворчий досвід з подальшою імплементацією його в повсякденну діяльність, ознайомитися з досвідом збройних сил інших держав щодо плану-

• •

• • • • • •

вання, організації, реалізації та всебічного забезпечення миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України; сприяти підвищенню рівня національної безпеки України через зміцнення миру та стабільності в світі. Виходячи з цього, перспективи подальшого використання військовослужбовців після їх участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки обумовлені вдосконаленням існуючих механізмів та пошуком нових шляхів впровадження набутого досвіду, альтернативним для Збройних Сил України, як приклад, за напрямками: підтримання миру та безпеки; контроль за роззброєнням; знешкодження вибухонебезпечних предметів та пристроїв; відновлення інфраструктури регіону; гуманітарна допомога населення; медичне забезпечення тощо.

Зі складу національного персоналу Контингент/країна

Табл. 5

Табл. 6

Шляхи використання в антитерористичній операції

Місія ООН у Косово Тимчасові сили ООН в Аб’єй Місія ООН у Південному Судані Операція ООН у Кот-д’Івуарі Місія ООН зі стабілізації у ДР Конго Місія ООН у Ліберії

використання набутого досвіду у процесах роззброєння та обміну полоненими; надання медичної та гуманітарної допомоги населенню; евакуація поранених; супроводження вантажів; використання набутого досвіду під час координації з місцевим населенням щодо реалізації заходів цивільно-військового співробітництва.

Сили ООН з підтримання миру на Кіпрі Зона безпеки Придністровського регіону Республіки Молдова Тренувально-дорадча місія НАТО «Рішуча підтримка»

використання набутого досвіду під час координації з місцевим населенням, а також під час відновлення місцевої інфраструктури.

Сучасні технології

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Забезпечення безпеки польотів має орієнтуватися на широке впровадження нового покоління систем в аеронавігації та підвищення їх технічного рівня

Made in Ukraine Алексєєв А.Л., директор науково-виробничого підприємства «ЮНІК»

сі сучасні повітряні судна обладнані бортовими системами реєстрації польотної інформації. Зчитування інформації, її дешифрування і аналіз з метою визначення факторів, що знижують рівень безпеки при виконанні польоту покладається на наземний персонал. Дані, отримані з накопичувачів систем реєстрації, дозволяють стежити за станом обладнання повітряного судна і своєчасним виконанням регламентних робіт, тим самим дозволяючи знизити частоту відмов і підвищити надійність

авіаційної техніки та безпеку польотів. Саме завдання забезпечення і підвищення безпеки повітряного руху лежить в основі діяльності науково-виробничого підприємства «ЮНІК». Підприємство «ЮНІК» було створено командою молодих вчених – фахівців Національного авіаційного університету та НУО «Електронприлад» в 1991 році. За родом своєї діяльності ці фахівці були безпосередньо пов’язані з розробкою і випробуваннями наземних систем автоматизованого оброблення польотної інформації, а також навчанням і підвищенням кваліфікації практично всього інженерного корпусу, що експлуатувало в той час системи «Луч-74» та «Луч-84» в СРСР і зарубіжних країнах. Підприємством розроблено ряд сучасних програмних і технічних продуктів, які з плином часу модернізувалися по мірі вдосконалення технічної бази та комп’ютерного програмного забезпе-

чення. Основним продуктом підприємства «ЮНІК» є програмно-апаратний комплекс ЮНІГРАФ, призначений для обробки польотних даних, накопичених бортовими системами збору параметричної інформації усіх типів вітчизняних і деяких іноземних літаків, і вертольотів. Комплекс дозволяє швидко і якісно проводити дешифрування і логічну обробку польотної інформації при оперативному обслуговуванні повітряних суден, проведення експлуатаційних випробувань авіаційної техніки, розслідуванні льотних пригод, сертифікації аналогічних комплексів та ін. Результатом роботи комплексу є інформація у вигляді: • графіків і таблиць заданих параметрів; • просторових 3D моделей реального польоту; • вихідних форм з результатами логічної обробки; • підсумкових висновків і рекомендацій по №7/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

експлуатації повітряного судна відповідно до технічного керівництва і витримкою екіпажем норм льотного керівництва. Отримана інформація дозволяє судити про рівень технічного стану повітряного судна, роботи його найважливіших агрегатів і систем, техніці пілотування екіпажами. Простота у використанні, в поєднанні з можливістю швидкої адаптації комплексу до конкретних умов експлуатації, роблять його незамінним в авіаційних підрозділах, авіакомпаніях, авіаремонтних і літакобудівних підприємствах. Модульність побудови комплексу в поєднанні з мобільністю програмного забезпечення створюють широкі можливості для використання його в наукових дослідженнях, навчальному процесі та інших роботах, пов’язаних з обробкою польотної інформації. За час експлуатації комплекс увібрав в себе багатий досвід, накопичений вітчизняними і іноземними фахівцями в області розшифрування польотної інформації. Комплекс побудований за модульним принципом, що дозволяє мати різні варіанти його комплектації. Комплекс ЮНІГРАФ забезпечує виконання таких функцій: • робота з циклограмами будь-яких повітряних суден; • розрахунок реальних значень параметрів за градуювальними характеристиками або функціональними залежностями; • введення польотної інформації в пам’ять комп’ютера з різних пристроїв введення польотної інформації або з файлів; • візуалізація параметрів польоту і розрахункових параметрів у вигляді графіків і таблиць; • побудова просторових траєкторій польоту; • логічна обробка польотної інформації з визначенням подій про порушення і відхилення від умов експлуатації повітряного судна; • робота з базами даних – аеропортів, командирів повітряних суден, номерів бор№7/2016

тів, маршрутів, подій; детальне дослідження інформації файлукопії; • супровід і адміністрування комплексу. У 2001 році, першим в Україні, комплекс ЮНІГРАФ був сертифікований в установленому порядку і допущений Державним департаментом авіаційного транспорту України до експлуатації інженерно-авіаційними службами підприємств цивільної авіації. Комплекс ЮНІГРАФ успішно працює в авіакомпаніях України і зарубіжних країнах. Іншим, не менш важливим, напрямом в діяльності підприємства «ЮНІК» є розробка програмного забезпечення діагностичних та інформаційних систем (ІС) в середовищі ОС UNIX, таких як: • ІС для правоохоронних органів; • ІС відділу кадрів; • ІС енергетичних служб; • ІС навчального закладу; • ІС з обліку руху продукції підприємства; • ІС для автоматичних телефонних станцій; • ІС бібліотек. На сьогодні підприємство працює над розробкою обладнання та програмного забезпечення для систем дистанційного збору параметричної інформації, телеметрії і систем управління. До цього напряму належать: • розробка експлуатаційних систем реєстрації параметричної інформації; • розробка багатофункціонального обладнання для підключення до ЕОМ різних пристроїв. Роботи в цьому напрямку привели до створення цілої серії високотехнологічних пристроїв, які забезпечують вирішення перерахованих завдань. В основі створення цих пристроїв лежить той фактор, що з точки зору комерційної експлуатації повітряних суден, наявні бортові реєстратори мають ряд недоліків: • мала ємність зберігання записаної інформації. Наприклад, реєстратор ТЕСТЕР •

Основним продуктом підприємства «ЮНІК» є програмно-апаратний комплекс ЮНІГРАФ, призначений для обробки польотних даних, накопичених бортовими системами збору параметричної інформації» зберігає близько 3,5 годин запису польоту. Для аварійних ситуацій цього більш ніж достатньо, але для реальної експлуатації, особливо якщо повітряне судно працює тривалий час у відриві від бази, такої ємності не вистачає; • відсутність або недостатня кількість інформації про пізнавальні дані. Іноді для подання повної картини польоту буває необхідно додати деякі параметри, які відсутні в штатній циклограмме, наприклад, код командира, дата, час, вага повітряного судна та ін.; • відсутність можливості збільшення (зміни) числа реєстрованих параметрів без втручання у внутрішні схеми повітряного судна. У ряді випадків штатні системи реєстрації не дозволяють ефективно вирішувати завдання контролю польотів через відсутність ряду параметрів (дані GPS, аудіоінформація, синхронізована з параметричною реєстрацією та ін.). До пристроїв даної серії відносяться: 1. Інтерфейсний блок БІФ-3.

Являє собою високошвидкісне сполучення з ЕОМ різних пристроїв введення польотної інформації; Блок забезпечує підключення великої кількості пристроїв відтворення польотної інформації (БВС-3, УВЗ5М, МЛП-16Д, УВОП, СНОУ, БСТ-1 і ін.). При зчитуванні інформації з цих пристроїв виробляється перетворення вхідного потоку в паралельний 16-ти розрядний код і передача його в ЕОМ по USB-каналу зі швидкістю не нижче 10 Мб / сек.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

2. Твердотільний експлуатаційний накопичувач ТЕН-03. Призначений для збільшення обсягу інформації, що зберігається при спільній роботі з системами реєстрації МСРП, ТЕСТЕР, БУР і їм подібними. В процесі роботи пристрій вбирає в себе весь інформаційний потік штатної системи реєстрації і зберігає його в своїй пам’яті як файл для подальшого копіювання та обробки. 3. Твердотільний експлуатаційний реєстратор ПЕР-03. Поєднує збір інформації власних датчиків і датчиків штатних систем реєстрації (МСРП, ТЕСТЕР, БУР і їм подібних); У режимі твердотільного реєстратора інформація штатної системи реєстра-

ції вписується в середину його власного польотного кадру. При цьому власний польотний кадр може містити не тільки пізнавальні дані (дату, час, номер рейсу), але і додаткові параметри. Реєстратор має свої 48 каналів для підключення аналогових і бінарних параметрів, а так само власні датчики (аудіо входи, акселерометри, гіроскопи, входи вимірювання температури, тиску та ін.). Це дає можливість, з одного боку, використовувати штатну систему реєстрації, збільшивши її ємність, з іншого

вірочної апаратури для перевірки і тарування датчиків на борту повітряного судна. У режимі контрольно-перевірочної апаратури пристрій забезпечує зчитування та індикацію на власному екрані значень різних параметрів і датчиків в реальному масштабі часу. Базова частина пристроїв побудована на базі процесора ARM. У складі пристроїв застосовані сучасні високотехнологічні елементи, такі як твердотільний накопичувач на базі Flash-пам’яті, який має свою власну файлову систему. Це дозволяє легко записувати і зчитувати файли польотної інформації, забезпечуючи ємність носія, що обчислюється десятками, сотнями і тисячами годин.

– підвищити точність, надійність і достовірність інформації. 4. Блок КПА-03. Виконує функції контрольно-пере-

№7/2016