Оборонний вісник №6/2019 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

№

2019

ЗМІСТ ВОЄННА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

ІНТЕГРОВАНА ПРОТИДІЯ

АКТУАЛЬНО

НОВИЙ ПОГЛЯД НА ВІЙНИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

НА ЗАХИСТІ КРАЇНИ

ТЕРОБОРОНА: ЧИННИКИ ОПОРУ 16

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013

(для викладачів предмету «Захист Вітчизни» загальноосвітніх навчальних закладів)

БЕЗ ГРИФУ «ТАЄМНО»

АГЕНТУРА ВПЛИВУ

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

ЯК ПЛАНУВАТИ ПЛАНУВАННЯ

Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Видається з 2010 року. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції. При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове.

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Вільха»: ракети за замкненим циклом Довідка «Вільха» — український ракетний комплекс з коригованим боєприпасом калібру 300 мм. Маса ракети:

близько 800 кг Тип бойової частини:

осколково-фугасна та інші Ракетне паливо:

твердопаливна Система керування:

інерційна та супутникова Маса бойової частини «Вільха»/«Вільха-М»:

250 кг/170 кг Максимальна дальність «Вільха»/«Вільха-М»:

до 70 км/до 130 км Точність (кругове ймовірне відхилення):

7-15 м Повний залп:

48 с Вихід із зони пуску:

за 3-4 хвилини

МОБІЛЬНИЙ КОНТРБАТАРЕЙНИЙ РАДАР Українська холдингова компанія «Укрспецтехніка» розробила мобільний контрбатарейний радар «Бісквіт-КБ». Зараз виріб перебуває на етапі заводських випробувань, у липні-серпні очікується розпочати його польові випробування. Радар виконаний на базі цифрової активної антенної решітки та може бути встановлений на автомобілі або причепі. Подібних РЛС не виготовляють у жодній пострадянській країні, а за параметрами український радар ідентичний з закордонними аналогами.

ержавні випробування модернізованих ракет «Вільха-Р», що відбулися на півдні Одеської області, підтвердили відповідність характеристик виробу заданим у тактико-технічному завданні. Ракети «Вільха» — розробка конструкторів державного підприємства «Державне конструкторське бюро «Луч» у співпраці з іншими державними і приватними підприємствами ОПК України. Виробництво цієї унікальної потужної високоточної зброї,

ОКРЕМА ЄГЕРСЬКА Для посилення оборони на північних кордонах у ЗС України створено 61-шу окрему піхотну єгерську бригаду, що призначена для ведення бойових дій у лісовій та болотистій місцевості. Бригада переведена до бойового складу з Корпусу резерву та комплектуються лише контрактниками, які мають досвід бойових дій або цивільна діяльність яких споріднена зі специфікою бригади (мисливці, єгеря, співробітники лісових господарств). Пріоритет надають діючим і колишнім військовослужбовцям Сил спецоперацій та військової розвідки.

яка за своїми бойовими можливостями перевищує аналогічну зброю російського виробництва, здійснюватиметься за замкненим циклом. З серпня по жовтень планується провести державне випробовування і поставити нові ракети на озброєння Збройних Сил України. Реалізація проекту зі створення ракетного комплексу «Вільха» і запуск ліній з його серійного виробництва коштувала державі майже 1 млрд грн.

СПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО БЕЗПІЛОТНИКІВ Ізраїль і Україна можуть почати спільне виробництво безпілотників – ще у січні 2019 року було підписано Меморандум про співпрацю між ДК «Укроборонпром» та ізраїльською компанією з розробки і модернізації озброєння Elbit Systems Ltd. Основний напрямок діяльності компанії – безпілотна авіація. Elbit Systems пропонує широкий асортимент універсальної тактичної системи UAS – від портативного БПЛА Skylark і до нової генерації безпілотників Hermes 900 середньої дальності.

НОВИЙ «ЗУБР» Львівський бронетанковий завод розробив нову броньовану ремонтно-евакуаційну машину (БРЕМ) «Зубр», який створений для технічного супроводження танкових підрозділів Збройних Сил України. Новий зразок створено на базі радянського танку Т-55. Також він може використовувати як основу ходову частину танка Т-54 або БТС-4 (радянський броньований тягач на базі середнього танка Т-44). Нова машина має 12-тонну кран-стрілу та 25-тонну тягову лебідку, що забезпечує евакуацію пошкодженої техніки з поля бою.

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Краматорська» гармата Приватне підприємство ПАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» розробив 125-мм танкову гармату власного виробництва. Гармата пройшла повний цикл випробувань. При цьому вона витримала настріл у 700 підкаліберних снарядів з підтвердженням усіх інших вимог. Перші радянські 125-мм гармати 2А26 для танків Т-64 та Т-72 (розроблені у 1962 році) мали ресурс ствола здатний витримати лише 150 пострілів підкаліберних снарядів (або 350 звичайних пострілів ОФЗ). Більш нові гармати 2А46 витримували настріл у 600 пострілів ОФЗ, а найбільш сучасні версії 125мм танкової гармати 2А46М (перший варіант розроблений у 1981 році, самий новий у 2012 р.) від 1200 до 1800. Танкова гармата, яка розроблена в Краматорську, має стандартний радянський калібр 125 мм й може бути встановлена як на нові українські танки БМ «Оплот», так і на старі машини (Т-64, Т-72, Т-80 тощо), що стоять на озброєнні ЗС України. «Старокраматорський машинобудівний завод» заявляє про готовність виробляти всю лінійку стволів для артилерії від 125 до 155 мм, як гладкоствольних, так і нарізних.

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНИ У минулому році почався процес об’єднання православних церков України, унаслідок якого була створена Православна Церква України, якій Константинопольський Патріарх надав Томос – автокефалію, тобто незалежність від інших помісних церков. На запитання «На Вашу думку, надання Томосу – це скоріше об’єднавчий чи роз’єднавчий фактор для українського суспільства?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

18,9%

50,6%

30,5% Скоріше, об’єднавчий Скоріше, роз’єднавчий Важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №6/2019

Випробувати «Оболонь-А» Р

озпочато державні випробування комплексу управління вогнем артилерії «Оболонь-А» – автоматизованої системи управління нового покоління високого інтелектуального рівня. Вона забезпечує у реальному масштабі часу комплексування бойових підрозділів з усіма видами розвідки, прийом і обробку даних про десятки цілей. Комплекс «Оболонь-А» на 30-40% підвищить можливості українських артилерійських підрозділів. Машина управління вогнем артилерії дозволяє у автоматичному режимі здійснювати планування вогню, передачу цілевказівок кожному вогневому засобу, розгортання бойових машин з маршу і відкриття вогню за декілька секунд.

Також вона обладнана панорамним прицілом ПНК-6, який дозволяє визначати цілі вночі на відстані до 4000 метрів завдяки тепловізійному каналу. Також приціл оснащений лазерним далекоміром, який може визначати відстані до об’єктів на відстані у 9500 метрів. Комплекс працює у зв'язці з комплексом звукометричної розвідки 1АР1 «Положення-2», комплексом радіолокаційної розвідки «Зоопарк-3» та безпілотними літальними апаратами, які використовуються для розвідки та корегування вогню артилерії. Після успішного завершення цих випробувань комплекс буде прийнятий на озброєння і почнеться його серійне виробництво.

«Україна має продовжувати рух до Європейського Союзу, а європейська інтеграція — це гарантія незалежності української держави. Європейський Союз залишатиметься надійним партнером України на шляху створення нових історій успіху. Європейська інтеграція — це, насамперед, забезпечення системних внутрішніх змін у державі». Володимир Зеленський, Президент України

ВОЄННА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ІНТЕГРОВАНА ПРОТИДІЯ Однією із вимог до реформування сектора безпеки і оборони України керівними документами з питань нацбезпеки держави визначено раціональне використання наявних сил та засобів, інтеграція яких дозволяє позбутися дублювання завдань та не економного використання вкрай обмежених ресурсів, що виділяються в Україні для забезпечення її воєнної безпеки

Сиротенко А.М., генерал-лейтенант, начальник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук

Свида І.Ю., доктор військових наук, старший науковий співробітник, генерал армії України у відставці

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рактична реалізація зазначеної вимоги потребує розробки нових підходів до проектування (визначення) нейтралізаційних заходів військових та невійськових (гібридних) складових сектора безпеки і оборони України (СБОУ), що залучаються до сумісної нейтралізації загроз воєнній безпеці держави, що і визначає актуальність даної публікації. Основні керівні документи з питань забезпечення національної та воєнної безпеки орієнтують суб’єкти сектора безпеки і оборони України (СБОУ) на першочергове використання несилових структур та невійськових заходів для усунення або нейтралізації загроз воєнного характеру. Проте ні в керівних документах, ні в вітчизняній науково-методичній літературі, ні в зарубіжних наукових виданнях з проблематики забезпечення національної та воєнної безпеки не наводяться методи, методики та практичні рекомендації щодо принципів і порядку комплексування несилових суб’єктів, визначення їх завдань, потрібних спроможностей, нейтралізаційних завдань та форм застосування. Безпекове середовище у XXI ст., сформоване глобалізацією, виявляється якісно складнішим і вимагає готовності до протидії більш складним загрозам суспільству. Аналіз головних тенденцій розвитку безпекового середовища у світі доводить, що у переважній більшості з них застосуванню військової сили відводиться важлива роль як аргументу у відносинах між країнами. Сучасна дійсність свідчить, що загрози національній безпеці України у сфері воєнної безпеки, тобто загрози застосування військової сили проти України, не тільки існують, а вже деякі із них перетворилися у реальні події. І хоча ці загрози мають різні назви (воєнні загрози, загрози воєнного характеру, загрози воєнній безпеці, загрози застосування військової сили), усі вони віддзеркалюють одну сутність – застосування збройного насилля для досягнення відповідної мети. З огляду на це, у подальшому, ми приймемо до вжитку термін «загроза воєнного характеру» (ЗВХ) як такий, що відображає ширше розуміння суті таких загроз та їх безпосередній вплив на воєнну безпеку держави. Від інших загроз, які за своїми наслідками мають такий самий ефект, що й застосування військових засобів, їх відрізняє цілеспрямований характер, а не якийсь випадковий збіг обставин з тим самим ефектом. №6/2019

Тобто, цілеспрямований, адаптивний щодо держави-мішені та конкретної політичної ситуації характер загроз, що поєднують у собі суто військові і цивільні складові, ми вважаємо їх основною особливістю. Саме цілеспрямований характер і висока динаміка перетворення цих загроз із категорії потенційних до реальної їх реалізації вимагають ретельного попереднього опрацьовування на державному рівні з розробленням заходів щодо адекватної протидії їм. Звідси можна сформулювати головну мету заходів із протидії ЗВХ як своєчасне виявлення загрози та недопущення перетворення її із потенційної до настання реальних наслідків дії формуючих загрозу чинників.

Зрозуміло, що сучасні ЗВХ, які формуються не тільки суто військовими чинниками, а й невійськовими, потребують такої самої комплексної реакції. Тобто, у широкому розумінні, мова йде про інтеграцію зусиль військових і невійськових сил та засобів (створення інтегрованого потенціалу) щодо протидії загрозам воєнній безпеці держави. Здійснення цієї протидії покладається на сектор безпеки і оборони України. Під інтегрованим потенціалом протидії загрозам будемо розуміти сформований найбільш раціональний склад сил і засобів СБОУ та визначені їх необхідні спроможності, реалізацію яких планується здійснити за єдиним

Загрози застосування військової сили проти України існують, а деякі із них перетворилися у реальні події»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

замислом, як правило, у формі спеціальної операції для деескалації виявлених (прогнозованих) загроз воєнного характеру у межах виділених державою та недержавними організаціями ресурсів. Незважаючи на задекларовану необхідність інтеграції зусиль (сумісного залучення) складових СБОУ, органі-

Cпособи бойових дій обираються залежно від противника, обстановки, що склалася, наявних сил та засобів, способи інтеграції будуть залежати від конкретної загрози»

зація процесу інтеграції (технологія інтеграції) не визначена, що засвідчує появу як наукової, так і організаційної проблеми. Тому визначення мети, форм та способів інтеграції військових і невійськових сил та засобів СБОУ для протидії ЗВХ можна вважати одним з етапів вирішення зазначеної вище наукової проблеми. Складність її вирішення вимагає застосування системного підходу, який за своєю природою є міждисциплінарним, загальнонауковим і спрямованим на інтеграцію досягнень суспільних, природничих і технічних наук, а також досвіду практичної діяльності, насамперед в області організації та управління. Як відомо, основними завданнями системного підходу вважаються: • розроблення концептуальних, тобто змістовних і формальних засобів відображення об’єктів, що досліджуються, як системи; • побудова узагальнених моделей систем, їх властивостей, цілеспрямованої поведінки, розвитку, ієрархічної будови, процесів управління в системах тощо. №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Системний підхід вимагає розглядати можливу сукупність військових та невійськових сил та засобів СБОУ для протидії ЗВХ як систему. В основу формування (синтезу) цієї системи, її інтегративних якостей покладено цілеспрямованість системи як системоформуючого фактора. Саме визначена вище мета (цілі) такої системи, будучи об’єктивним критерієм вибору із середовища всіх елементів і відносин, що створюють систему, власне кажучи, буде визначати необхідний склад суб’єктів СБОУ та їх функції. Подальша декомпозиція та формалізація мети створюють можливості для надання її коректного опису. Для цього пропонується більш розгорнуте формулювання мети інтеграції військових і невійськових сил та засобів, яке сприяє синтезу системи цих заходів, що була б у змозі ефективно протидіяти ЗВХ. По суті, мова йде про створення відповідної системи протидії ЗВХ. Слід зазначити, що для кожної загрози буде створюватися своя система протидії. Таким чином, з огляду на сутність ЗВХ, метою інтеграції військових і невійськових сил та

№6/2019

засобів для протидії цим загрозам є таке організаційне поєднання сил та засобів суб’єктів СБОУ, які б своїм застосуванням за єдиного керівництва та відповідного планування були б здатні ефективно зменшити дію чинників, що формують таку загрозу, до прийнятних значень. Декомпозиція зазначеної мети із застосуванням одного з методів побудови системи цілей, а саме – побудова «дерева» цілей (підцілей) з протидії ЗВХ, дозволить вибудовувати взаємозв’язки між цілями різних рівнів, поділити великі цілі на етапи, надати чітку загальну картину системи цілей. Кількість складових (підцілей) головної мети та їх ієрархічних рівнів буде залежати від обраної стратегії протидії загрозі, можливостей залучених до протидії суб’єктів СБОУ та їх структурних підрозділів за підпорядкуванням. Таке «дерево» цілей зв’язує воєдино довгострокові і короткострокові цілі, що дозволяє бачити загальну стратегічну картину протидії загрозам. При цьому можна виокремити такі види цілей: • стратегічні – формуються під час визначення довготривалого процесу протидії загрозам; • тактичні – формуються для вирішення оперативних завдань суб’єктам СБОУ; • траєкторні – визначають загальний напрям, у якому повинен змінюватися об’єкт впливу (чинник або група чинників, що формують загрозу). Зазвичай, під час формування «дерева» цілей дотримуються таких основних вимог як виключення неважливих та малоефективних заходів і заходів, виконання яких утруднюється за недостатністю ресурсів. Основними системними вимогами до переліку підцілей найнижчого рівня є класичні – їх повнота, не надлишковість та вимірність. Саме вимірність цілей дозволяє здійснювати пошук оптимального (раціонального) розподілу зусиль між суб’єктами СБОУ та організовувати контроль за результатами їхніх дій на всіх етапах протидії загрозам. Але, зважаючи на специфічність суб’єктів СБОУ (різних за функціями та підпорядкованістю у загальній системі державних органів, наявність недержавних організацій), слід очікувати, що на відміну від технічних та організаційних систем, у створюваній системі протидії конкретній загрозі за

рахунок військових та невійськових сил та засобів, вимірність цілей забезпечити буде дуже важко. Таким чином, ураховуючи те, що формування «дерева» цілей матиме визначальний характер для організації процесу інтеграції військових і невійськових сил та засобів із протидії ЗВХ, це питання потребує свого більш детального окремого розгляду. З урахуванням викладеного можна сформулювати основні принципи, за якими повинно відбуватися інтегрування військових і невійськових сил та засобів для протидії загрозам воєнного характеру. По-перше, це принцип системності, який закладено у мету протидії загрозам та передбачає отримання ефекту емерджентності від інтеграції військових і невійськових сил та засобів. По-друге, принцип адекватності загрозі, який висуває вимоги до відповідності залучених суб’єктів СБОУ, поставлених їм завдань та виділених ресурсів, чинникам, що формують загрозу. Третім принципом слід вважати оптимізацію розподілу зусиль між задіяними суб’єктами СБОУ та різного роду ресурсів. Науковість у формуванні інтегрованого потенціалу військових та невійськових засобів є четвертим принципом, який зобов’язує здійснювати всебічний аналіз загроз та забезпечувати обґрунтованість заходів із протидії на базі повної і достовірної інформації із застосуванням наукових методів і підходів та сучасного програмного забезпечення. П’ятий принцип обіймає групу принципів управлінської діяльності, які стосуються прийняття організаційно-управлінських рішень. Дотримання саме цих принципів забезпечує досягнення мети протидії загрозам. Основними з них пропонуються до врахування такі: • наявність одного керуючого центру (органу); • збалансованість прав і обов’язків осіб, що приймають рішення у структурі суб’єктів СБОУ, тобто відповідальність має бути узгодженою з їх повноваженнями; • реальність поставлених завдань і термінів; • економічність, тобто урахування наявних ресурсів різного роду та зіставлення їх із конкретною ціллю; • гнучкість, тобто здатність змінюватися відповідно до вже отриманих проміжних результатів та навколишнього середовища; • конкретність і адресність, що передбача-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ють визначення виконавця заходу, часу, термінів; • несуперечливість, тобто погодженість з іншими рішеннями із забезпечення воєнної безпеки; • повнота змісту як системний принцип, тобто рішення має охоплювати загрозу в цілому, можливі напрями її розвитку, засоби і ресурси, використовувані для досягнення цілей протидії загрозі, терміни досягнення, порядок взаємодії між суб’єктами СБОУ на всіх етапах протидії; • передбачення ризиків та прагнення понизити їх до можливо нижчого рівня, що вимагає управління ризиками, тобто завчасного виявлення невизначеностей та прогнозування їх наслідків на діяльність СБОУ для розроблення і реалізації рішень щодо їх зменшення. Слід зазначити, що протидія ЗВХ є складним процесом, складність якого зумовлена великою кількістю формуючих загрози різнорідних чинників та складністю прогнозу змін інтенсивності їхньої дії. Ми вважаємо, що під час розгляду можливих форм і способів інтеграції військових та невійськових засобів для протидії ЗВХ термін «інтеграція» можна розглядати з декількох позицій. По-перше, інтеграція як цілеспрямоване об’єднання деяких суб’єктів у одне ціле з метою спільної діяльності (суто організаційне завдання). По-друге, це спільна діяльність деяких суб’єктів із відповідною метою. Ураховуючи, що об’єднання суб’єктів для забезпечення національної безпеки формально вже існує у вигляді СБОУ, у подальшому ми будемо розглядати саме спільну діяльність суб’єктів СБОУ з метою протидії ЗВХ. Така діяльність суб’єктів СБОУ потребує визначення притаманних цьому форм і способів. Розглядаючи можливі способи інтеграції військових та невійськових засобів для протидії ЗВХ, є сенс прийняти за основу розуміння способів військових (бойових) дій, які за своєю суттю можна порівняти з такою діяльністю. Тобто, за аналогією, це порядок та прийоми застосування сил та засобів задля вирішення завдань із протидії ЗВХ. Зазвичай, способам військових дій притаманні такі основні складові: послідовність розгрому противника, напрям та місце головного удару, побудова військ, характер маневру, що застосовується, тощо. Враховуючи те, що способи бойових дій обираються залежно від противника, обстановки, що склалася, наявних сил та засобів, способи інтеграції будуть залежати від конкретної загрози. Як і у воєнному мистецтві визначальними стають:

•

можливості сил та засобів, що залучатимуться до протидії у межах інтеграції зусиль; • якісні характеристики кадрів, на які покладатимуться розроблення як загальної стратегії протидії загрозі, так і розроблення та виконання завдань на рівні суб’єктів СБОУ. Якщо підсумувати все це, то можна запропонувати декілька основних способів інтеграції військових та невійськових засобів для протидії ЗВХ: • інтеграція військових і невійськових сил та засобів із наданням пріоритету несиловим засобам із застосуванням силових у якості підтримки; • інтеграція військових і невійськових сил та засобів із наданням пріоритету силовим засобам із застосування несилових у якості підтримки. Зрозуміло, що кожен із зазначених способів інтеграції може мати безліч варіантів конкретного переліку застосованих тих або інших сил та засобів суб’єктів СБОУ та ступеня їх участі у протидії загрозі з плином часу. Щодо форм інтеграції військових

та невійськових засобів для протидії ЗВХ, то ми вважаємо за доцільне прийняти до вжитку декілька військових термінів. Це «операція» та «кампанія». При цьому, у нашому випадку, сутність терміна операція практично не відрізняється від застосовуваного у воєнному мистецтві як «координовані дії різнорідних сил та засобів, що об’єднані єдиною метою». Що стосується кампанії, то, хоча цей термін використовується дуже рідко, однак особливості загрози, як об’єкта дослідження, та складність протидії їй дають підстави до його застосування. Загроза воєнного характеру формується багатьма чинниками, дія яких характеризується: • масштабністю; • значними часовими межами; • спрямованістю на різні державні інституції та суб’єкти, що впливають на стан обороноздатності держави тощо. Зрозуміло, що й адекватна реакція на такі загрози вимагає також значних часових витрат, залучення до протидії великої кількості суб’єктів СБОУ (і не №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основною вимогою до системи забезпечення воєнної безпеки висувається гарантування надійного захисту держави від зовнішніх та внутрішніх загроз» •

тільки), фінансових та матеріальних ресурсів і є неможливою у вигляді операції, яка має більш конкретний, окреслений у часі характер. Тому, на наш погляд, до цієї реакції на ЗВХ достатньо коректним буде застосування терміна «кампанія». Тобто «кампанія» стає формою досягнення стратегічної цілі протидії таким загрозам. Тоді операція як форма досягнення однієї з тактичних цілей протидії стає її складовою тому, що є більш конкретною, локальною за метою чи цілями, а тому обмеженою за часом та акторами формою інтеграції військових та невійськових засобів для протидії ЗВХ. І тоді протидія ЗВХ у формі кампанії буде полягати у проведенні сукупності операцій, об’єднаних загальним стратегічним замислом, що відповідає її класичному розумінню. Сучасний стан складових сектора безпеки і оборони (СБОУ) не дає змоги забезпечити гарантоване реагування на актуальні загрози нацбезпеці України. Нерозв’язаними проблемами у СБОУ залишаються: №6/2019

неефективність механізму запобігання та нейтралізації сучасних загроз національній безпеці України; • недосконалість процесу формування, координації та взаємодії складових СБОУ під час вирішення спільних завдань із забезпечення національної безпеки; • незавершеність процесу побудови ефективної системи управління ресурсами у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці; • недосконала система планування та спільного застосування військ (сил) та засобів, їх підготовки та забезпечення тощо. Концепцією визначені першочергові завдання реформування сектору безпеки і оборони, серед яких: • об’єднання оперативних спроможностей складових СБОУ для забезпечення своєчасного і адекватного реагування на кризові ситуації, які загрожують національній безпеці; • створення ефективної системи управління СБОУ як цілісною функціональною системою; • постійне підтримання визначених сил безпеки і оборони в готовності до виконання завдань за призначенням; • удосконалення системи планування у СБОУ, забезпечення раціонального використання державних ресурсів. Основні зусилля з розвитку СБОУ передбачається зосередити на поетапному та узгодженому нарощуванні оперативних спроможностей сил безпеки і оборони та рівня їх готовності до невідкладного реагування на виклики й загрози національній безпеці України, зокрема на: • удосконаленні концептуальних та доктринальних засад підготовки та застосування військ (сил) і засобів СБОУ; • централізації управління СБОУ у мирний час, у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці, та в особливий період, підвищенні рівня міжвідомчої координації і взаємодії; • узгодженні концепцій, стратегій і програм реформування та розвитку складових СБОУ та оборонно-промислового комплексу; • удосконаленні системи державного прогнозування та стратегічного планування, системи планування застосування військ (сил) і засобів СБОУ. Природно, що рішення, які приймаються в інтересах забезпечення

обороноздатності держави, досить відповідальні, потребують системного врахування впливу багатьох чинників, що можливо лише за умов попереднього дослідження їх впливу на забезпечуваний в державі рівень воєнної безпеки. Слід зазначити, що в сучасних умовах саме через відсутність системних досліджень і науково обґрунтованої практики щодо розв’язання проблем воєнної безпеки виявляється недостатня результативність здійснюваних заходів у сфері оборони і створюваних для їх реалізації державних і недержавних організацій і структур. При цьому зі збільшенням останніх знижується результативність їх діяльності (через дублювання певних функцій і боротьби за «виживання»). Водночас економічні й матеріальні витрати на розв’язання вказаних проблем істотно зростають. Безперечно, що всебічне дослідження можна провести лише за допомогою відповідних моделей, серед яких центральне місце займає концептуальна модель управління інтегрованим потенціалом протидії (КМУІПП) загрозам воєнного характеру. МУІПП ЗВХ розробляється на методології системного аналізу, методах дослідження операцій, аналізу ієрархій, теорії імовірності і прогнозування, експертного оцінювання й моделювання та може використовуватися вищим воєнно-політичним керівництвом держави в ситуаційних центрах управління при плануванні й проведенні цілеспрямованої політики із забезпечення необхідного рівня воєнної безпеки держави, а також в учбових, наукових і дослідницьких установах при вивченні кризових ситуацій і шляхів виходу з них. До основних модулів КМУІПП ЗВХ належить: 1. Воєнно-політична модель (ВПМ) держави. 2. Модель загроз воєнній безпеці держави. 3. Модель системи моніторингу загроз воєнній безпеці держави. 4. Модель оцінювання рівня воєнної небезпеки і можливостей щодо його деескалації. 5. Модель оцінювання потрібного потенціалу силових і несилових сил та засобів. Модель дозволяє визначити потрібні спроможності СЗВБ для нейтралізації визначеного (прогнозованого) рівня воєнної небезпеки. Модель фор-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мування множини варіантів інтегрованого потенціалу. Таким чином, запропонована комплексна модель управління інтегрованим потенціалом протидії дає можливість не тільки обгрунтовувати найбільш раціональний склад сил та засобів для деескалації виявлених (прогнозованих) загроз, оцінювати реальні можливості з нейтралізації конкретних ЗВХ згідно прийнятих в державі стратегій забезпечення воєнної безпеки, але й оцінювати результативність окремих складових сил та засобів СБОУ, що інтегруються для деескалації загроз державі. Розглянуті концептуальні описи часткових моделей містять доктринальні положення, які необхідно використовувати при формуванні технічних завдань на розроблення часткових комп’ютерних програм, інформаційно стикованих з програмним забезпеченням Головного ситуаційного центру управління. У воєнних конфліктах на початку ХХІ століття спостерігається усталена тенденція комплексного використання воєнних (силових) і невоєнних (несилових, гібридних) інструментів, що принципово змінює характер протистояння конфліктуючих сторін. Так, однією із особливостей збройного конфлікту на сході України є те, що він не

може бути врегульований без силових методів та потребує значних ресурсів і залучення несилових суб’єктів сектора безпеки і оборони. Забезпечення воєнної безпеки України в умовах ресурсних обмежень пропонується здійснювати шляхом інтегрування спроможностей складових СБОУ для своєчасного і ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, що, у свою чергу, потребує розробки способів формування інтегрованого потенціалу протидії загрозам, всебічного забезпечення та управління його практичною реалізацією з опорою на використання невійськових методів і засобів, а у разі необхідності, здійснення силової підтримки. Найбільш складним на сьогодні завданням є обґрунтування необхідних військових та невійськових (гібридних) сил і засобів та визначення їх завдань для гарантованої в межах виділених ресурсів деескалації виявлених ЗВХ. Аналіз доступного методичного апарату такого обґрунтування показує, що в Україні основними методами виступають метод спроб і помилок, метод генерації ідей (метод мозкового штурму) та методи експертного оцінювання (прогнозування), які не дозволяють вирішити проблему, що розглядається, з достатньою для практики точністю.

У Воєнній доктрині України однією із головних тенденцій формування та розвитку безпекового середовища у світі визначається перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування військової сили не передбаченими законом збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання військових і невійськових інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби. Україна у відповідь здійснює стратегічний перегляд концепції оборони, запровадження нових методів керівництва обороною, які ґрунтуються на євроатлантичному досвіді за критерієм − висока ефективність за прийнятних витрат. Одночасно передбачається створення результативного механізму формування і реалізації державної політики з питань забезпечення воєнної безпеки, здійснення військово-політичного, адміністративного та безпосереднього військового керівництва силами оборони. Першочерговим завданням визначено створення дієвої системи управління СБОУ. Формування національних оборонних спроможностей передбачається здійснити шляхом покращення взаємодії і координації дій органів

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

державної влади і складових СБОУ з урахуванням особливостей сучасної збройної боротьби, у ході якої широко використовуються не лише традиційні військові сили та засоби, операції (дії), але й різноманітні невійськові сили та засоби, як правило, у формі локальних спеціальних операцій (ЛСО). Основною вимогою до системи забезпечення воєнної безпеки висувається гарантування надійного захисту держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, запобігання виникненню збройного конфлікту, а у разі збройного конфлікту – його локалізація і нейтралізація. Виходячи із засад внутрішньої і зовнішньої політики, з урахуванням характеру актуальних загроз національній безпеці основними завданнями воєнної політики України у найближчий час і в середньостроковій перспективі визначено створення цілісного СБОУ як головного елемента СЗВБ, інтеграція спроможностей його складових для своєчасного і ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, забезпечення підвищення спроможностей сил оборони, необхідних для досягнення цілей воєнної політики з врахуванням наявних у держави можливостей і ресурсів. Оновлена концепція оборони передбачає запровадження нових методів керівництва обороною, які використовують євроатлантичний досвід за критерієм висока ефективність за прийнятних витрат. Прийнятні втрати розглядаються переважно розвиненими демократичними країнами, у яких громадянське суспільство виступає основною соціально-політичною силою, що визначає внутрішню і зовнішню політику цих країн, у тому числі і у воєнній сфері, та здійснює суспільний контроль за владою. Громадянське суспільство головною цінністю визначає життя людини, її права і безпеку. Для громадянського суспільства неприйнятний військовий шлях вирішення зовнішньополітичних проблем, якщо бойові дії пов’язані із значними втратами своїх громадян. Але таке положення відноситься тільки до ситуацій, не загрозливих існуванню цих держав. У разі ж агресії проти них відношення до втрат своїх військ буде абсолютно інше і вони, поза сумнівом, підуть на жертви ради збереження свого суверенітету і незалежності. Проте сучасна геополітична ситуація така, що розвинені країни і їх союзи домінують в економічному, політичному і у №6/2019

Cучасна геополітична ситуація така, що розвинені країни і їх союзи домінують в економічному, політичному і у військовому відношенні, тому прямої військової загрози для них не існує, хоча і для них зберігається реальна загроза тероризму»

військовому відношенні, тому прямої військової загрози для них не існує, хоча і для них зберігається реальна загроза тероризму, в боротьбі проти якого Захід може піти на певні жертви. Використовувати ж військову силу в ситуаціях, не загрозливих існуванню держави, виявляється все складнішим по мірі становлення громадянського суспільства. Таким чином, для розвинених демократичних країн все більше значен-

ня у воєнній сфері набуває цивілізаційний чинник, що зумовлює рівень допустимих втрат в живій силі при вирішенні зовнішньополітичних проблем військовим шляхом. Досвід військових конфліктів різного масштабу в останнє десятиліття свідчить про те, що рівень допустимих втрат складає сьогодні десятки, якщо не одиниці, людських життів і стає одним з найважливіших чинників заборони застосування військової сили.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АКТУАЛЬНО

НОВИЙ ПОГЛЯД НА ВІЙНИ До сценаріїв протидії гібридній війни необхідно включити багатопрофільну інтегровану операцію військових і невійськових сил та засобів

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

Семененко В.М., полковник, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, начальник науководослідного управління

Полякова О.В., науковий співробітник

ійни нового типу, побудовані на поєднанні різних форм і способів збройної боротьби, породжують різні її визначення: багатовимірні, мережеві, асиметричні, безконтактні, проксі, інформаційні, економічні та інші. Кожне з цих визначень відображає переважно один аспект протиборства, але жодне з них не характеризує війну нового типу в цілому. Спроба об’єднати різнорідні визначення в одному привела до появи поняття «гібридна війна», яке часто використовують, однак вкладають у нього різні сенси. Різні підходи надають поняттю «гібридна війна» високу ступінь нестійкості, не дозволяють включити його в існуючу класифікацію воєн і конфліктів та обґрунтувати сценарії протидії. Вперше про необхідність розробки сценаріїв протидії гібридним війнам заявлено у підсумковій декларації саміту НАТО в Уельсі у 2014 році, яка віднесла до гібридних війн проведення широкого спектру прямих бойових дій і спеціальних операцій, які здійснюються за єдиним планом збройними силами,

партизанськими та іншими іррегулярними формуваннями за участю різних цивільних компонентів. Реалізація декларації знайшла відображення у Плані дій з забезпечення готовності. Саміт в Варшаві у 2016 році розглянув потенційні сценарії протидії гібридній війні, кібератакам, інформаційним війнам, дестабілізації ситуації всередині окремих країн за допомогою прихованого впливу, своєчасного виявлення і реагування на нетрадиційні методи ведення війни, запобігання повномасштабній неядерній воєнній загрозі, можливості виконання Альянсом статті 5 Вашингтонського договору 1949 року в нових умовах. У прийнятій в Брюсселі у 2018 році «Заяві за підсумками саміту» визначені конкретні сценарії протидії гібридній війні, включаючи процедури приведення в дію статті 5 Вашингтонського договору, як і в разі традиційної війни. Для партнерів запропоновані такі сценарії, як направлення груп підготовки до протидії у гібридній війні (Joint Multinational Training Group), під№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тримка і розвиток спроможностей сектора безпеки і оборони (Security Force Assіstance), розміщення Сил швидкого реагування. Метою цих сценаріїв є надання адресної цільової підтримки союзникам у протидії гібридній війні. Важливе місце відводиться посиленню співпраці між ЄС і НАТО у боротьбі з гібридними загрозами.

Національна воєнна стратегія США 2015 р. визначає як поняття «гібридні конфлікти», так і інтегровану воєнну стратегію протидії. За результатами багаторічної дискусії, Міжнародний інститут стратегічних досліджень у Лондоні запропонував наступне визначення терміну «гібридна війна»: «Використання військових і не-

військових інструментів в інтегрованій кампанії, яка спрямована на досягнення раптовості, захоплення ініціативи і отримання психологічних переваг для використання в дипломатичних діях, масштабних і стрімких інформаційних, електронних та кібер- операціях, прикриття і приховування військових і розвідувальних дій в поєднанні з економічним тиском». Це визначення досить точно відображає ключову особливість гібридних воєн від традиційних воєнних конфліктів, необхідну для обґрунтування сценаріїв протидії. Отже, центральним аспектом гібридної війни залишається збройна боротьба. Інші аспекти направлені на забезпечення збройної боротьби і разом утворюють складну гібридну систему (мал. 1), дослідження якої передбачає декомпозицію і проведення аналізу окремих підсистем. Однак невизначеність процесів протиборства, нечіткість етапів гібридної війни, вимагає подальшого уточнення її сутності та пошуку принципово нових сценаріїв протидії. Так, наведені поняття «гібридної війни» не містять прямого визначення місця, засобів, стратегії і тактики її ведення, що робить неможливим застосування цього поняття в оборонному плануванні. У зв’язку з цим в сучасних системах оборонного планування поняття «гібридна війна» замінюється на два – регулярні або традиційні та іррегулярні війни. На основі цих понять розробляються сценарії розвитку існуючої і майбутньої оперативної обстановки, на основі яких здійснюються розрахунки наявних та необхідних спроможностей. Поєднання двох основних типів війн визначаються як «війни нового типу» або «військові операції повного спектру». Складовими сценаріїв протидії розглядаються: операція об’єднаних сил, Мал. 1

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ Сфери протиборства

Політична

Воєнна

Економічна

Інформаційна

Правова

Збройна боротьба Гібридна війна Регулярна війна

Іррегулярна війна Оборонне планування

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОСОБЛИВОСТІ ВОЄННИХ АСПЕКТІВ СЦЕНАРІЇВ ПРОТИДІЇ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЦЕНАРІЇВ

ГІБРИДНА ВІЙНА

Табл. 1

ТРАДИЦІЙНА (РЕГУЛЯРНА) ВІЙНА

Правова база

Відсутня (не конвенційні)

Міжнародне право (конвенційні)

Сфери протиборства

Політична, воєнна, економічна, інформаційна, міжнародно-правова

Політична, воєнна

Супротивник

Не визнаний

Визнаний

Дії

Асиметричні, гібридні

Симетричні

Фази

Нелінійні, паралельні

Лінійні, послідовні

Сценарії

Єдиний сценарій за всіма сферами протиборства і фазами конфлікту

Єдиний сценарій в межах однієї фази

Рівні

Геополітичний, воєнно-стратегічний

Тактичний, оперативний, стратегічний

Часові рамки

Необмежені

Обмежені

Мета

Зміна конституційної влади, зовнішнє управління в воєнно-політичній і економічній сферах

Захоплення території, влади

Характер протистояння

Локальний, регіональний

Локальний

Введення воєнного стану

Не обов’язкове

Обов’язкове

Територія

Буферні і «сірі» зони

Обмежена (локалізована)

Склад сил

Військові, іррегулярні та цивільні суб’єкти

Регулярні військові формування

Планування

Паралельне за всіма сферами

Послідовне

дії сил спеціальних операцій, операція з надання міжнародної (коаліційної) воєнної допомоги, операція міжнародних сил за мандатом ООН, дії сил територіальної оборони, загальновійськова операція. Такий підхід дозволяє відсунути на другий план розбіжності численних визначень гібридної війни і зосередитися на практичних питаннях оборонного планування. Разом з тим, проблемним питанням залишається недосконалість системи раннього виявлення гібридних загроз, визначення їх джерел та суб’єктів – ініціаторів. Сценарії протидії гібридній війні, як багатовимірному конфлікту, не передбачають нанесення основного та допоміжних ударів по противнику, а будуються на врахуванні зовнішніх і внутрішніх факторів, особливостей та відповідності показникам результативності протидії. До зовнішніх факторів, які визначають особливості воєнних аспектів сценаріїв, відносяться забезпечення протидії: • регулярним збройним силам, іррегулярним підрозділам, прихованим насильницьким діям, суспільно-політичним підривним акціям, організації політичних переворотів, прихованих насильницьких дій;

• • •

•

• • •

спробам встановлення стратегічного контролю над системою забезпечення державної безпеки і прийняття політичних рішень; окупації території і захоплення ресурсів; узгодженим точковим впливам на ключові елементи системи національної безпеки по всій території різновидовими (різновідомчими) тактичними угрупованнями противника, які керуються з єдиного стратегічного центру, тактичними одиницями можуть бути не тільки регулярні частини і підрозділи, а й різнотипні іррегулярні формування, приватні військові компанії, і цивільні структури (наприклад, організації з галузі високих технологій). загрозі переходу гібридної війни у регулярну фазу, що пов’язано з недостатністю звичайних оборонних спроможностей, які необхідно посилити в інтересах звичайного стримування; розв’язанню воєнного конфлікту в результаті помилкових оцінок розвитку воєннополітичної обстановки; імовірним є воєнний конфлікт в результаті спланованого або випадкового інциденту (провокації); втягування суб’єкта протиборства у регулярну війну через функціонування на національній території окремих груп сепаратистів, які контролюються суб’єкта протиборства, прагнення не допустити пораз-

ки цих сил викликає ескалацію регулярних бойових дій до широкомасштабного звичайного конфлікту або ядерної війни. До внутрішніх факторів, які визначають воєнні аспекти сценаріїв протидії, відносяться наступні: • проведення державою незалежної зовнішньої політики, спрямованої на захист суверенітету і національних інтересів; • наявність на території держави цінних природних ресурсів; • розташування держави на маршрутах постачання енергетичних ресурсів і важливих транспортних комунікацій; • стратегічне положення країни як зручного плацдарму для агресії проти її сусідів; • нестабільна внутрішньополітична ситуація, пов’язана з протистоянням владних еліт, корупцією, соціально-економічними, етнічними, релігійними протиріччями, демографічними проблемами. До особливостей воєнних аспектів сценаріїв протидії «гібридній війни» відносяться: • лінійна послідовність етапів реалізації трансформується в нелінійну, • знецінення ресурсів, якими володіє суб’єкт протиборства, за рахунок втрати політичної, воєнної, економічної інформаційної і правової якості цих ресурсів. • операції повного спектру доповнюються багатопрофільними інтегрованими операціями військових і невійськових сил та засобів, які включають військові заходи прихованого характеру, дії сил спеціальних операцій, заходи інформаційного протиборства, економічні санкції, використання настроїв населення. Інші особливості воєнних аспектів сценаріїв протидії наведені в табл. 1. Сценарії протидії «гібридній війні» будуються з урахуванням нелінійної конфігурації атакуючих сил і засобів і відповідності наступним критеріям: • знецінення ресурсів, якими володіє суб’єкт протиборства, за рахунок втрати політичної, воєнної, економічної інформаційної і правової якості цих ресурсів. • здатність швидко реагувати на конфлікти, нелінійний характер яких дозволяє досягати значних результатів при відносно невеликих початкових впливах; • перехід від забезпечення безпеки в політичній, економічній, соціальній, культурній сферах держави до функціонального контролю над найважливішими стратегічними елементами кожної сфери; • забезпечення можливості оперативного зосередження критично важливих зусиль і ресурсів на найбільш загрозливому напрямку; • забезпечення комплексної протидії сепаратистським режимам та силам, які їх підтримують; №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

ведення безперервної розвідки і її тісний контакт зі структурами політичного і військового управління державою; • наявність кадрового ресурсу, здатного забезпечити розробку і реалізацію сценаріїв протидії гібридній війні; • оптимального співвідношення воєнних і невоєнних засобів боротьби. Отже, для врахування і планування реагування на особливості воєнних аспектів гібридній війні, доцільно сценарії протидії доповнити багатопрофільною інтегрованою операцією військових і невійськових сил та засобів, яка включає військові заходи прихованого характеру, дії сил спецоперацій, заходи інформаційного протиборства, економічні санкції, використання настроїв населення. Оцінювання результативності сценаріїв протидії гібридній війні також має певні особливості і визначається через знецінення ресурсів, якими володіє суб’єкт протиборства, за рахунок втрати політичної, воєнної, економічної інформаційної і правової якості цих ресурсів. Для гібридної війни як багатовимірного та розрахованого на тривалий період конфлікту, значення результативності має особливе значення. Як правило, відокремлюють три групи результативності протидії: фізична, моральна, економічна. Фізична результативність визначається через зниження стану та обсягу ресурсів, живої сили, зброї, воєнної техніки та технологій, які використовуються або знаходяться у резерві. В широкому сенсі фізична результативність стосовно живої сили та технологій пов’язана з впливом багатьох факторів гібридної війни. Як приклад, розглянемо результативність умовного сценарію протидії, який включає сім окремих операцій (мал. 2). Результат оцінювання воєнних операцій 2-7 наведено за даними Командування сил спеціальних операцій США і RAND, а для сценарію 1 визначений як відсоток від вкладу всіх інших операцій (дій). Результативність подібного сценарію у регулярній війні наведена на мал. 3. В даному випадку за результативність може бути прийнятий успіх у звільненні тимчасово окупованої території. ВИСНОВКИ 1. Введення і використання терміну «гібридна війна» вимагає нових підходів до оцінювання і оперативного реагування на зміни воєннополітичної обстановки, пов’язані з традиційними і гібридними загрозами міжнародній і національній безпеці. №6/2019

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ВОЄННИХ АСПЕКТІВ СЦЕНАРІЇВ ПРОТИДІЇ У ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ (ЗА ВОЄННО-ПОЛІТИЧНИЙ І ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ) 0,3

Мал. 2

0,27

0,25 0,2

0,17

0,16 0,13

0,15

0,11 0,1

0,1 0,06

0,05

1 – багатопрофільна інтегрована операція військових та невійськових сил та засобів (співвідношення 40:60 %); 2 – операція об’єднаних сил оборони; 3 – дії сил спеціальних операцій;

4 – міжнародна (коаліційна) воєнна допомога; 5 – миротворча операція за мандатом ООН; 6 – територіальна оборона; 7 – загальновійськова операція. Мал. 3

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СЦЕНАРІЇВ ПРОТИДІЇ У РЕГУЛЯРНІЙ ВІЙНІ (ЗА ТЕРИТОРІЇ І РЕСУРСИ) 0,3

0,27

0,25 0,18

0,2 0,15 0,1 0,05

0,08

0,1

0,2

0,12

0,05

2. Успішна адаптація системи національної безпеки і оборони до викликів і загроз, що породжуються війнами нового типу, залежить від здатності сформувати теоретичні засади війн нового типу, визначити на їх основі стратегію і сценарії протидії, пріоритети розвитку збройних сил, економіки, інформаційної та правової сфер. 3. При проведенні оборонного планування і визначенні сценаріїв протидії гібридній війні враховуються результати оцінювання воєннополітичної обстановки, зовнішні та внутрішні фактори, особливості протидії та сукупність показників, яким вони мають відповідати.

4. Для врахування всіх особливостей, доцільно сценарії протидії доповнити багатопрофільною інтегрованою операцією військових і невійськових сил та засобів. 5. Успіх протидії гібридній війні у воєнній сфері залежить від результативності визначеного сценарію, в окремих випадках проведення багатопрофільної інтегрованої операції військових та невійськових сил та засобів, операції об’єднаних сил будуть мати найбільшу результативність, значний внесок в результативність сценаріїв протидії вносять дії сил спеціальних операцій, міжнародна воєнна допомога.

НА ЗАХИСТІ КРАЇНИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На ступінь відповідності побудови системи територіальної оборони визначеним завданням суттєво впливає низка умов та чинників політичного, економічного, воєнного і соціального характеру, обумовлених поглядами на підготовку та ведення тероборони, можливостями противника, своїх військ (сил), рівнем економічного розвитку та розвитку інфраструктури території країни тощо

ТЕРОБОРОНА: ЧИ 16

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ИННИКИ ОПОРУ №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Миколенко Ю.М., заступник начальника командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

наліз виконання завдань частинами та підрозділами територіальної оборони (ТрО) у 2014-2015 роках дозволяє зробити висновок про те, що ступінь відповідності побудови системи ТрО визначеним завданням значною мірою залежить від того, наскільки повно і правильно враховано вплив зовнішніх та внутрішніх чинників, умов виконання завдань ТрО. Усі умови та чинники, що впливають на застосування військ (сил) ТрО, можна умовно розділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Зовнішні і внутрішні умови та чинники, як найсуттєвіші складові умов застосування військ (сил) ТрО, будуть безпосередньо впливати на визначення завдань ТрО, вибору форм застосування та способу дій військ (сил) ТрО. Дослідження показують, що склад умов та чинників, які впливають на застосування військ (сил) ТрО, в цілому, для різних умов буде залишатися незмінним. Зміниться лише зміст умов та чинників, що і буде характеризувати різний ступінь впливу умов на застосування військ (сил) ТрО: завдання, форми застосування, способи дій тощо. Зовнішні умови та чинники можна вважати об’єктивними для військ (сил) ТрО, оскільки характеризують елементи обстановки, на які війська (сили) ТрО не впливають. У цьому разі йдеться про урахування впливу цих факторів на виконання покладених завдань для мінімізації негативних та посилення позитивних ознак. Внутрішні умови та чинники в цій ситуації слід розглядати як суб’єктивні, оскільки зміни їх кількісних та якісних параметрів перебувають у сфері діяльності органів управління військами (силами) ТрО. Розглянемо детальніше перелік зовнішніх умов та чинників. Аналіз джерел дозволяє зробити висновок про те, що загальна ідея ведення бойових дій об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО полягає в «центричномережевих» спільних діях. Суть цих дій полягає в тому, що змішані (різновидові) тактичні угруповання ОЗС НАТО, керовані з єдиного стратегічного центру,

одночасно діятимуть за окремими ключовими елементами системи державного і військового управління, військових частинах і підрозділах збройних сил на всій території держави. Стратегічну ініціативу передбачається захопити з перших хвилин війни перенесенням бойових дій у глибину оборони: воєнні дії можуть розпочатися не традиційно (із фронтальних прикордонних зіткнень передових угруповань збройних сил сторін), а в глибині території сторони, що обороняється. Основна мета «блискавичних воєн» – не дати можливості стороні, що обороняється, виконати стратегічне розгортання угруповань збройних сил. Таким чином, із початком майбутньої війни на всю територію країни – жертви агресії буде накинута своєрідна «мережа» військових дій із «вузлами» – окремими районами, в яких планується проводити операції.

Для досягнення раптовості масовані ракетно-авіаційні удари в їх сучасному розумінні (дії сотень літальних апаратів в обмеженому просторі) на початковому етапі війни завдаватися не будуть: • по-перше, через відсутність у сторони, що обороняється, сильної системи протиповітряної оборони; • по-друге, у разі застосування високоточних боєприпасів ураження призначених об’єктів можна досягти без залучення великої кількості засобів повітряного нападу; • по-третє, поки війна не почне набувати затяжного характеру, масоване ураження об’єктів економіки, що безпосередньо не впливають на ефективність ведення «блискавичної війни», недоцільне. Разом із діяльністю регулярних формувань командування НАТО значну увагу приділяє організації підривної діяльності в тилу противника та

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вважає, що за допомогою підривних дій із використанням спеціальної тактики можна організувати рух опору (організовані виступи населення, спрямовані на протидію існуючому режиму), що безпосередньо вплине на розвиток міжнародної обстановки та, як підсумок, на результат збройної боротьби. Підривна діяльність у тилу противника, розпочата за санкцією воєнно-політичного керівництва, може тривати в мирний час на території потенційного противника для дестабілізації внутрішньополітичної обстановки, зміни політичної орієнтації та політичного ладу, а під час війни – для підриву його могутності або союзних держав, у разі окупації власної території – для розгортання руху опору. У мирний час рух опору може проявлятися у формі антиурядових виступів, страйків, окремих терористичних актів, диверсій тощо. Із загостренням

воєнно-політичної обстановки і виникненням загрозливого періоду рух опору може набувати форми партизанськотерористичної боротьби, яку будуть вести іррегулярні загони, сформовані з місцевого населення силами спеціальних операцій агресора. Також можуть бути створені змішані загони сил опору з особового складу сил спеціальних операцій (ССпО) та місцевого населення. Чисельність та організаційна структура незаконних збройних формувань не є постійними та змінюються залежно від вирішуваних завдань, умов обстановки, наявності сил та засобів. Значно впливають на ступінь відповідності побудови системи ТрО визначеним завданням особливості об’єктів, які охороняються, місця виконання завдань та фізико-географічні особливості території країни. Особливої уваги заслуговують техногенно небезпечні об’єкти, у разі руй-

нування яких наслідки можуть бути непередбачуваними та катастрофічними. Умовно ці об’єкти можна поділити на три групи: 1) радіаційно небезпечні об’єкти – атомні електростанції (Рівненська, Хмельницька, Південноукраїнська, Запорізька, Чорнобильська); 2) хімічно небезпечні об’єкти; 3) гідротехнічні споруди. У випадку аварій і катастроф на радіаційно небезпечних об’єктах та їх руйнувань загальна площа радіоактивного забруднення може становити більше 300 тис. км2 (близько 50% території держави). Площа зон небезпечного радіоактивного забруднення буде складати більше 20 км2. У випадку руйнувань хімічно небезпечних об’єктів максимальна площа ураження сильнодіючими отруйними речовинами може становити понад 80 тис. км2 (до 14 % території держави). На території України існують 34 гідротехнічні споруди, у разі руйнування яких можуть утворюватися катастрофічні затоплення, порушується зв’язок між лівобережною і правобережною Україною. Судноплавство порушується і розбивається на 6 окремих дільниць. Хвилею прориву буде знищено велику кількість об’єктів водного транспорту. Лінії електропередач, зв’язку та інші комунікації, які перетинають річку, будуть пошкоджені внаслідок підмиву опор та обриву підводних кабелів. Виникнуть зони затоплення шириною 10-30 км із підвищенням рівня води до 10 м. На процес виконання завдань ТрО також впливають фізико-географічні умови країни. За природними та кліматичними умовами кожний регіон має особливості, які будуть значно впливати на процес виконання завдань ТрО. Аналіз фізико-географічних умов України дозволяє зробити висновок, що природні умови на більшій частині території країни будуть сприяти досягненню прихованості й раптовості застосування ССпО та НЗФ противника, що ускладнює боротьбу з ними. Аналіз інфраструктури показує, що Україна має розвинену, могутню національну транспортну систему. Залізниця держави за своїм технічним оснащенням та запасами матеріалів здатна виконувати військові перевезення високими

Загальна ідея ведення бойових дій об’єднаних збройних сил НАТО полягає в «центричномережевих» спільних діях» №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Чисельність та організаційна структура незаконних збройних формувань не є постійними та змінюються залежно від вирішуваних завдань, умов обстановки, наявності сил та засобів» темпами. Поряд із залізничними перевезеннями особливе значення мають автомобільні перевезення. Через велику уразливість залізничних шляхів від ударів високоточної зброї противника й обмежені можливості повітряного та річкового транспорту, значну кількість перевезень буде здійснювати автомобільний транспорт. Не виключено, що у деяких випадках автомобільні шляхи залишаться єдиним видом сполучення під час забезпечення стратегічного розгортання, маневру військ (сил), поповнення резервами та всім необхідним для їх життєдіяльності. У цілому транспортна мережа в Україні розвинена рівномірно та досить добре і перебуває в задовільному стані, що сприятиме мобільності військ (сил) під час виконання завдання. На цей час підтримання технічного стану транспортної мережі потребує значних матеріальних затрат. Підготовка території є складовою частиною підготовки країни до оборони. Нині головною вимогою до ступеня

готовності території країни є створення умов для забезпечення широкого спектру завдань, які вирішують війська (сили) під час відсічі збройної агресії. Сучасність висуває високі вимоги до створення оборонних рубежів, шляхів сполучень, районів зосередження, аеродромів, ліній зв’язку, об’єктів тилу і захищеності важливих державних і військових об’єктів та об’єктів на комунікаціях. Тож можна зробити висновок, що особливості фізико-географічних умов, сучасний стан елементів інфраструктури країни, недостатня розвиненість деяких елементів оперативного обладнання, а також велика імовірність зруйнування техногенно небезпечних об’єктів будуть негативно впливати на процес виконання завдань ТрО. Розглянемо внутрішні умови та чинники, які впливають на ступінь відповідності побудови систему ТрО визначеним завданням. Територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб, на території областей та у місті Києві – відповідно обласні та Київська міська державна адміністрація в межах своїх повноважень. Безпосереднє керівництво ТрО держави здійснює начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України. До виконання завдань ТрО в межах їх повноважень залучаються Збройні Сили, інші військові формування, ор-

гани Нацполіції, підрозділи Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та відповідні правоохоронні органи. В основу ведення ТрО закладено територіально-зональний принцип з урахуванням військово-адміністративного поділу території України, відповідно до якого територія держави розподілена на зони ТрО, межі яких співпадають з адміністративними кордонами областей та міста Київ. В свою чергу зони ТрО об’єднуються у військово-сухопутні зони відповідальності чотирьох оперативних командувань. Для безпосереднього управління суб’єктами ТрО під час виконання завдань у військово-сухопутних зонах розгортаються: • у Командуванні Сухопутних військ – Центр територіальної оборони; • в оперативних командуваннях – Центри територіальної оборони під керівництвом заступників командувачів військами оперативних командувань з територіальної оборони; • в зонах територіальної оборони – штаби зон територіальної оборони на міських та позаміських запасних пунктах управління під керівництвом військових комісарів; • в районах територіальної оборони – штаби районів територіальної оборони на пунктах управління визначених відповідними керівниками районів під керівництвом районних військових комісарів. Якщо система пунктів управлін№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня Збройних Сил у цілому готова до управління ТрО, то стан міських і позаміських пунктів управління органів виконавчої влади потребує суттєвого удосконалення, в першу чергу, щодо їх переоснащення засобами зв’язку та обчислювальною технікою. Зв’язок між пунктами управління забезпечує система вузлів, ліній та каналів зв’язку військових формувань, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. Для організації радіомереж і радіо напрямків використовують радіозасоби стаціонарних пунктів управління, польові радіостанції комісаріатів, з’єднань і частин, залучених до виконання завдань ТрО. В інтересах ТрО завчасно проводяться заходи з оперативного обладнання території держави: • ділянок державного кордону; • автомобільних та залізничних шляхів, їх технічного прикриття; • підготовка важливих державних об’єктів та об’єктів життєзабезпечення подвійного призначення. Створюють запаси конструкцій оборонних споруд та інженерних засобів фортифікаційного обладнання об’єктів Держкомрезерву, портів, аеродромів, готують підприємства промисловості до евакуації. Важливим елементом оперативного обладнання території є підготовка захищених пунктів управління для всіх ланок управління ТрО. Для забезпечення стійкого управління військами (силами) ТрО у видах ЗС України, ОК і зонах ТрО підготовлено захищені пункти управління. У кожній області є позаміські захищені пункти управління. У цілому існуюча система управління ТрО спроможна забезпечити стійке управління військами (силами) у мирний час (загрозливий період), але з початком агресії управління може бути значно ускладнене. Матеріально-технічне забезпечення частин та підрозділів ТрО передбачається виконувати за територіальним принципом через існуючу мережу стаціонарних арсеналів, баз, складів, центрів забезпечення у загальній системі матеріально-технічного забезпечення ЗС України. При цьому основні зусилля зосереджують на таких заходах: • забезпеченні відмобілізування військових частин, підрозділів ТрО; • доведення запасів матеріально-технічних засобів до норм військових, їх своєчасне поповнення; • постачанні військовим частинам, підрозділам ТрО озброєння, військової техніки та №6/2019

матеріально-технічних засобів, потрібних для виконання завдань за призначенням. Матеріально-технічне забезпечення формувань інших міністерств, органів виконавчої влади відбувається за рахунок відповідних міністерств та відомств. Разом з цим на сьогодні існує організаційна та практична проблема щодо накопичення озброєння і військової техніки, інших матеріальних ресурсів у непорушному запасі для інших військових формувань на особливий період. ВИСНОВОК Таким чином, на дії військ (сил) ТрО під час виконання ними завдань впливає велика кількість різних зовнішніх та внутрішніх умов та чинни-

ків. Зовнішні чинники є об’єктивними для військ (сил) ТрО, які виконують завдання в конкретних умовах обстановки, та характеризують елементи обстановки, на які система ТрО впливу не має. Внутрішні чинники розглянуто як суб’єктивні, оскільки зміни їх кількісних та якісних параметрів залежать від економічного потенціалу держави і, таким чином, опосередковано перебувають у сфері діяльності органів управління військами (силами) ТрО. Отже чинникам, які визначають вплив умов на застосування військ (сил) ТрО під час виконання завдань притаманний багатобічний, комплексний характер, що потребує обов’язкового їх урахування.

У випадку аварій і катастроф на радіаційно небезпечних об’єктах та їх руйнувань загальна площа радіоактивного забруднення може становити більше 300 тис. км2 (близько 50% території держави)»

БЕЗ ГРИФУ «ТАЄМНО»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АГЕНТУРА ВПЛИ Протягом багатьох років маніпулювання масовою свідомістю стало важливим елементом доктрини радянської розвідки — особливо це проявилось у 1988-1991 роках, коли Кремль почав відходити від концепції досягнення військової переваги до більш широкого використання політичних методів — роль агентури впливу зростала

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

Закінчення. Початок у № 5 (2019)

ожна припустити, що ситуація на сьогоднішній день не змінилася. Як слушно зауважив колишній офіцер КДБ Віктор Шеймов, вивезений у 1980 році співробітниками ЦРУ до США, «комунізм — це не просто ідеологія. Це також спосіб мислення, який все ще ідеально працює». Агентура впливу залучається до співробітництва не стільки для можли-

вості отримання секретних документів чи збору конфіденційної інформації, скільки для розповсюдження відповідним чином препарованих повідомлень та оцінок. Однак процес вербування цієї категорії агентів мало чим відрізняється від залучення іншої агентури. Кандидатів вибирають серед інтелектуальних, амбітних та необтяжених моральними принципами людей, готових робити кар’єру за будь-яку ціну. У середовищі англомовних спецслужб існує абревіатура MICE (миша). Вона походить від слів «money» (гроші), «ideology» (ідеологія), «compromise» (компрометація) та «ego» (людське «Я»). Це — чотири найважливіші основи, які використовуються при вербуванні агента. Майже подібний перелік функціонував й у радянській розвідці. Колишній резидент НКВС СРСР в Іспанії (у 1938 р. втік на Захід)

Олександр Орлов був автором посібника для слухачів курсів оперативних співробітників, у якому він зазначив наступні основи: • політичні погляди; • корисливі мотиви (гроші, кар’єра або інші особисті блага); • симпатії або навіть закоханість об’єкта у вербувальника; • смак до пригод і емоційно наповненого життя; • бажання приховати скоєні злочини та уникнути відповідальності; • сексуальні збочення та схильності, які у суспільстві розглядаються як негідні. Хоча керівник радянської розвідки у 1930-і роки Михайло Тріліссер, стверджував, що «шантаж є вершиною майстерності здобування розвідувального матеріалу», з точки зору співробітника, який вербує агента, а потім працює з ним, краще використовувати підвищену самооцінку об’єкта, його прагнен-

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ИВУ

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня до визнання і нереалізовані амбіції, підтримуючи їх належною фінансовою «ін’єкцією». Якщо об’єкт вербовки має якісь збочення або хоче приховати минулі гріхи, то успіх майже забезпечений. Олександр Орлов у своєму посібнику наголошував, що хорошим середовищем для вербовки є спільнота гомосексуалістів, оскільки до неї належать впливові люди, і вони є надзвичайно обачними. Ще сто років тому, крім матеріальних благ, агентів впливу приваблювало отримання аристократичного титулу. Спецслужби СРСР «заманювали» кандидатів на вербовку перспективами входження до числа міжнародної номенклатури, тоді як сучасна російська розвідка, схиляючи когось до співпраці, крім фінансової вигоди, обіцяє допомогу в отриманні престижних премій і нагород та доступі до «міжнародних салонів». Практика свідчить, що сприйнятливість до фінансових стимулів не залежить від позиції особи, яку вербують, у державній або соціальній ієрархії. Зазвичай відрізняється лише розмір

Операції з використанням агентури впливу відносяться до заходів стратегічного рівня і розраховані на роки або навіть на десятиліття, оскільки формування колективної свідомості суспільства іноді вимагає вимирання цілого покоління»

грошової винагороди. Стосовно осіб, які обіймають дуже високі посади, найчастіше формою заохочення є не стільки гроші, скільки сприяння у реалізації політичних амбіцій чи особистих прагнень. Прикладом такого сприяння на найвищому рівні у рамках Варшавського договору служить конфіденційна зустріч Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва з першим секретарем ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Еріхом Хонеккером та Генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії Чехословаччини Густавом Гусаком 16 травня 1981 р. Говорячи про події в Польщі, лідер НДР схвально відгукнувся про 1-го секретаря Варшавського комітету Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) Станіслава Коцьолка, який, на його думку, був «чесним комуністом, реалістично оцінював ситуацію в країні і виявляв інтернаціональний підхід». Потім Еріх Хонеккер ще кілька разів хвалив цього польського діяча. Зрештою, при обговоренні питання, «хто може взяти на себе штурвал влади в ПНР», керівник СЄПН відразу назвав кілька прізвищ, серед яких було й прізвище Станіслава Коцьолка. Операції з використанням агентури впливу відносяться до заходів стратегічного рівня і розраховані на роки або навіть на десятиліття, оскільки формування колективної свідомості суспільства іноді вимагає вимирання цілого покоління. Ефективність агентури впливу значною мірою залежить від її позицій у суспільстві та надійності. Відповідне просування агента в ієрархії та зміцнення його авторитету вимагає

багато часу. Тому вербувальники найчастіше працюють в університетах, які традиційно є місцем «зіткнення» ідей та революційних концепцій перебудови світу. Крайні погляди, які там висловлюються, порівняно легко проникають у школи, наукові середовища і навіть церковні кола. Прикладом може бути «теологія визволення» — довгострокова публіцистична діяльність англіканського єпископа Мервіна Стоквуда. Він друкувався у комуністичній газеті Morning Star, а у своїй книзі «Хрест і серп» виступав за експропріацію землевласників, засуджував приватну власність на засоби виробництва і погоджувався з теорією Леніна про те, що рано чи пізно всі народи будуватимуть соціалізм. У Великій Британії цей єпископ не був самотнім. Головний редактор журналу New Statesman протягом 19301960 рр. Кінгслі Мартін не дозволив опублікувати жодної критичної статті на адресу політики Сталіна. Довголітній головний редактор впливового лівого видання Tribune Майкл Фут отримав значні суми готівкою від радянської розвідки. Після викриття він заявив, що на свій журнал взяв би гроші й від диявола. Майкл Фут, який у 1980-1983 рр. очолював Лейбористську партію, розглядався у Москві як прем’єр-міністр Британської Народної Республіки після планованого повалення монархії. У другій половині минулого століття найважливішим агентом впливу СРСР на американському напрямку, безумовно, був Філіп Ейджі. Озлоблений тим, що його звільнили з ЦРУ за пияцтво та фінансові скандали, колишній розвідник ініціативно встановив у 1973 р. контакт з резидентурою КДБ у

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мексиці. Він запропонував так багато інформації про ЦРУ, що місцевий резидент прийняв його за провокатора і вигнав з приміщення посольства. Тоді Філіп Ейджі звернувся до Головного управління розвідки (ГУР) Куби, де йому повірили. Отриманою інформацією, яка виявилась дуже цінною, кубинці поділилися з радянськими колегами. Тодішній начальник Управління зовнішньої контррозвідки ПГУ КДБ Олег Калугін пригадував, що коли він читав «одкровення» ображеного на своїх роботодавців співробітника ЦРУ, то проклинав на чому світ стоїть тих офіцерів, які проґавили такий «клад». Філіп Ейджі був справжнім пропагандистським кладом. У 1975 р. він опублікував книгу мемуарів під назвою «Всередині компанії: щоденник ЦРУ», в якій розкрив дані на майже 250 кадрових співробітників та агентів розвідки, зазначивши, що «ЦРУ та організації, які воно підтримувало, знищили життя або спричинили смерть мільйонів людей у всьому світі». Філіп Ейджі не приховував того, що написав свої спогади за допомогою кубинської спецслужби, а під час роботи над ними контактував і з КДБ. Книга, написана в Лондоні, стала бестселером, і тижневик Economist рекомендував її прочитати. На радість Москви британська влада вирішила вислати автора з країни, що спричинило лавину петицій, демонстрацій та мітингів протестів, організованих (не без підказки резидентури КДБ) лівими політичними силами. Одночасно КДБ організував широку кампанію підтримки Філіпа Ейджі в Італії, Франції, Іспанії, Португалії, Нідерландах, Фінляндії, Норвегії та Мексиці. У 1978 р. Філіп Ейджі, у співпраці з ГУР Куби та КДБ, почав видавати інформаційний бюлетень «Таємні операції», метою якого було демаскування діяльності та персоналу ЦРУ. Перший випуск розповсюдили під час ХІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Гавані. Крім того, Філіп Ейджі презентував свою нову книгу «Брудна робота: ЦРУ у Західній Європі», в якій він розкрив імена та біографічні дані на майже 700 співробітників цієї розвідслужби. Всього ж Філіп Ейджі оприлюднив інформацію стосовно близько 2000 співробітників ЦРУ, що, за висновком Комітету у справах розвідки Сенату США, дуже негативно вплинуло на настрої громадян іноземних країн. На початку 1980-х рр. «одкровення» Філіпа Ейджі втратили актуальність, і він перестав бути фаворитом європейських лівих салонів. Трохи пізніше про нього також №6/2019

Виявити агента впливу настільки ж важко, як і оцінити його ефективність. До інформації про цю категорію агентури має доступ дуже обмежене коло осіб у розвідці, а їхня діяльність ґрунтується на тотальній секретності»

забули і в Латинській Америці, де він якийсь час був кумиром лівої молоді. У Франції важливим радянським агентом впливу був П’єр-Шарль Пате, син відомого кінопродюсера. Він був завербований в 1959 р. і отримав псевдонім «Печерін», пізніше змінений на «Масон». У 1961 р. П’єр-Шарль Пате заснував прес-агентство «Центр наукової, економічної та політичної інформації». До 1967 р. КДБ платив йому 6000 франків щомісяця на видання бюлетеня, який розповсюджувався шляхом передплати, та безкоштовно надсилався впливовим представникам політичних, економічних та медійних кіл. У цьому бюлетені П’єр-Шарль Пате, відповідно до отриманих рекомендацій, делікатно представляв політичну лінію Кремля. У 1976 р., за фінансової підтримки КДБ, він почав видавати двотижневик «Синтез», присвячений міжнародним

відносинам, військовим, науковим і економічним проблемам. Невеликий за обсягом (8 аркушів) бюлетень зазвичай містив від 3 до 5 статей і поширювався шляхом передплати. На піку популярності він мав майже 500 передплатників: 139 сенаторів, 299 депутатів, 41 журналіст, 14 послів і лише 7 приватних осіб. За посередництвом агента впливу та його видань, КДБ вдавалося доводити зміст інспірованих Москвою матеріалів до 70% членів Національних зборів і 47% членів Сенату. До цього треба додати діяльність П’єр-Шарля Пате у столичних політичних салонах, двері яких завжди були відкриті для сина корифея французького кінематографа та родича міністрів і президента автоконцерну «Рено». Недарма П’єр-Шарль Пате отримав мільйон франків від КДБ. Затримали його на гарячому 5 липня 1979 р. під час передачі чергового «гонорару»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та інструкцій від офіцера паризької резидентури Ігоря Сахаровського (сина колишнього начальника ПГУ КДБ). За радянським «дипломатом» вела спостереження місцева контррозвідка, але зовсім в іншій справі. Ігор Сахаровський, не виявивши нічого підозрілого, вийшов на місце явки з агентом і привів туди небажаний «хвіст». В архівах російської розвідки зберігається агентурна справа впливового журналіста під псевдонімом «Андре», який мав доступ до французького президента, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ. Паризька резидентура доповідала, що через нього до провідних політиків доводиться «тенденційна інформація», розрахована на погіршення відносин між Парижем і Вашингтоном. Довголітнім радянським агентом впливу у Франції був журналіст під псевдонімом «Брок». Завербований ще у 1946 р., він служив Москві багато років. За цей час у нього змінилося понад десять кураторів з резидентури. У середині 1970-х рр. КДБ виплачував цьому агенту 100 тисяч франків на рік. Високопоставленим, хоча й нетиповим агентом впливу у ФРН був Гюнтер Гійом. Нетиповим, тому що він був кадровим офіцером східнонімецької розвідки, якому вдалося стати довіреним секретарем і правою рукою канцлера Віллі Брандта. Гюнтер Гійом працював у двох напрямках. З одного боку, він передавав до «Штазі» секретні документи (які потім потрапляли до КДБ), з іншого, — давав поради главі уряду, згідно з рекомендаціями Східного Берліна та Москви. Аналогічну роль відігравав у Норвегії впливовий політик Партії праці та прес-секретар МЗС Арне Трехольт, заарештований у 1984 році. Він був завербований у 1960-х рр., і у КДБ терпляче чекали, коли агент підніметься кар’єрною драбиною. Арне Трехольт тактично підтримував людей, які проголошували прорадянські погляди, особливо у дебатах щодо пропозиції Москви створити у Скандинавії зону, вільну від ядерної зброї. Агентом Служби «А» у Данії був фотограф Джейкоб Хольдт, який спеціалізувався на негативному висвітленні життя у США. На його альбом American Pictures, що містив сотні фотографій, зроблених в американських міських нетрях, звернули увагу в СРСР. Іноземця залучив до співробітництва резидент КДБ у Копенгагені Микола Грібін (майбутній начальник Академії зовнішньої розвідки РФ), а згаданий альбом радянська розвідка через свої можливості пропагувала по всій Європі. Операцію з

альбомом датського фотографа у КДБ оцінили як значний успіх, про що навіть надіслали спеціальне повідомлення для Політбюро ЦК КПРС. Іншим дуже ефективним агентом впливу, який діяв у Данії, був Йорген Драгсдаль, авторитетний коментатор з питань безпеки та міжнародних відносин. Він друкувався у журналі Information з невеликим тиражем, але впливовому серед представників датської влади. Йоргена Драгсдаля завербував Станіслав Чеботок з копенгагенської резидентури розвідки у середині 1970-х рр. В обмін на гонорари КДБ, журналіст «облачав» у слова та аргументи отримані від свого куратора тези, які відповідали поточним політичним інтересам Москви. За оцінками Олега Гордієвського, Йорген Драгсдаль мав талант і, крім того, володів цікавою інформацією. Його статті не були примітивною пропагандистською нісенітницею, а читачі не були в стані зрозуміти, що за деякими текстами стоїть КДБ. У Японії радянськими агентами впливу були головний редактор консервативної газети Sankei Shinbun та кілька провідних політиків Соціалістичної

Найбільш ефективною формою захисту держави від діяльності агентів впливу є послідовне та системне демаскування будь-якої виявленої маніпуляції та забезпечення громадянам постійного доступу до достовірної інформації»

партії. Їх розшифрував співробітник токійської резидентури майор КДБ Станіслав Левченко, який у 1979 р. втік до США, «обравши свободу». Оцінювати результативність агентури впливу дуже складно. За словами Олега Гордієвського, резидентури КДБ часто «приписували» свою причетність до майже кожної критики на адресу США, яка з’являлась у західноєвропейських ЗМІ. Коментуючи діяльність агентів впливу під час наради керівних співробітників КДБ у лютому 1984 р., тодішній начальник ПГУ Володимир Крючков обмежився обережним твердженням, що «виконано значну роботу» проти «мілітаристських планів американської адміністрації». Більш високі оцінки радянським «активним заходам» давали західні політики. Спонсорована КДБ кампанія пацифістів, націлена проти США і НАТО, президент Франції Франсуа Міттеран охарактеризував як «ракети – на Сході, але мирні протести на Заході». Проте ця успішна кампанія стала «лебединою піснею» Служби «А» ПГУ: наприкінці 1980-х рр. західні контррозвідки та ЗМІ все ефективніше демаскували радянські маніпуляції, а між№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

народні організації, створені Москвою, швидко втратили довіру. У 1989 р. Всесвітня рада миру змушена була визнати, що 90% її бюджету надходить від СРСР. Наступного року Володимир Крючков, який вже став Головою КДБ, безпорадно визнав в одному зі службових наказів, що резидентури розвідки у країнах Заходу мають дуже обмежений доступ до ЗМІ. Виявити агента впливу настільки ж важко, як і оцінити його ефективність. До інформації про цю категорію агентури має доступ дуже обмежене коло осіб у розвідці, а їхня діяльність ґрунтується на тотальній секретності. Робота з такими агентами, особливо тими, хто обіймає високі посади в політичній ієрархії, найчастіше проводиться усно, без документування. В оперативних матеріалах під одним псевдонімом може проходити ціла група людей або організація. Установочні дані на агента впливу сюди не вносяться. За таких умов агентура впливу найчастіше може бути деконспірована лише офіцерами розвідки, які зрадили і перейшли на бік противника. У ПГУ КДБ говорилося, що кожен великий розвідувальний успіх веде до поразки. №6/2019

Високий рівень засекреченості агентів впливу робить практично неможливим доведення у суді факту їх роботи на іноземну державу. Одним із принципів демократії є право висловлювати власні погляди. Агент впливу не викрадає таємних документів із сейфів, і його майже неможливо зловити на гарячому. Найчастіше він особисто не контактує зі своїм куратором і не отримує від нього інструкцій, завдань або винагороди. Агент не бере участі у тайникових операціях, не залишає мікрофільмів та інших розвідувальних матеріалів. Він офіційно ходить на відкриті семінари або наукові конференції, читає лекції в університетах, іноземні видавництва друкують його книги. Агент впливу відкрито зустрічається з політиками, людьми зі світу економіки і науки. Зібрані «враження», доповнені «власними думками», публікуються у ЗМІ, поширюються в «політичних салонах», або під час зустрічей з керівниками власної країни. Формально він не робить нічого незаконного. Тому П’єр-Шарль Пате залишається єдиним засудженим агентом впливу. Інші, наприклад, Гюнтер Гійом чи Арне Трехольт, були притягнені до

кримінальної відповідальності, оскільки паралельно займалися «класичною» розвідувальною діяльністю. Крім того, агент впливу діє опосередковано (це не він приймає рішення, а політик, якому він радить). Тому такого агента важко викрити та нейтралізувати, натомість його роботодавцям відносно легко організувати його захист через петиції, парламентські запити, висловлення підтримки з боку відомих діячів чи ЗМІ під гаслом «Захистити визнаного авторитета від дискримінації!». І якщо «медіа-галас» не принесе очікуваних результатів, можна організувати демонстрацію протесту, учасники якої з радістю будуть викрикувати вимоги, «підсунуті» іншими агентами впливу. Кількість та структура комбінації, в основному, залежить від ступеня наївності суспільства, на яке намагаються впливати розвідувальні служби через свою агентуру. Однак існують межі такого впливу на суспільну свідомість. На рівні держави її від деструктивних зовнішніх дій має захищати контррозвідка. Проблема полягає в тому, що контррозвідувальні служби традиційно націлені на боротьбу з «класичною» розвідкою, а не на нейтралізацію спроб контролю з боку противника над громадською думкою своєї країни. Додатковою складністю є делікатність ситуації. Ігнорування агентури впливу заохочує її до подальших дій, але надто жорстка реакція відразу викличе обвинувачення у схильності до автократії та придушення свободи слова. Найбільш ефективною формою захисту держави від діяльності агентів впливу є послідовне та системне демаскування будьякої виявленої маніпуляції та забезпечення громадянам постійного доступу до достовірної інформації. Контроль над свідомістю цілих соціальних груп за допомогою агентури впливу потребує часу, який можна використовувати для протидії. Відповіддю на такі дії повинна бути «гра у відкриту», тобто максимум правди, що подається урівноваженим способом, без звинувачень або навішування ярликів. Найбільш ефективною формою захисту громадян від діяльності агентів впливу є усвідомлення ними того, що вони є об’єктом маніпулювання з боку суб’єкта зовнішнього контролю. Коли нація наближається до так званої «точки неповернення», проблема полягає вже не стільки в екстремістській меншості, скільки в апатичній більшості, яка дозволяє, щоб нею управляли, промивали мозок і змушували повірити в те, що виходу немає.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЯК ПЛАНУВАТИ ПЛ

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЛАНУВАННЯ

Семененко В.М., полковник, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, начальник науководослідного управління Яковенко А.В., заступник начальника управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України Лазоренко О.О., начальник відділу управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України

Досвід Литовської республіки, пострадянської республіки, а наразі повноправного члена НАТО та ЄС, стосовно організації стратегічного (оборонного) планування, є корисним для нашої країни

ісля розпаду Радянського Союзу, у вересні 1991 року Литовська республіка проголосила незалежність, з 2002 року вона є членом Організації Північноатлантичного договору, з 2004 – Європейського Союзу. Литовська Республіка запровадила оборонне планування на основі спроможностей у 2010 році. З початком агресії РФ проти України планування на основі спроможностей у Литві, як і в Альянсі в цілому, здійснюється з урахуванням загроз та вимагає синхронізації його циклів, завдань та заходів із процесом оборонного планування НАТО (NDPP). Для налагодження існуючої системи, яка вже довела свою ефективність, знадобилося близько п’яти років. №6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Існуючий пакет основних документів стратегічного оборонного планування Литовської Республіки має розподіл за рівнями та горизонтами планування. У рамках довгострокового планування (10 і більше років) на стратегічному рівні розробляються: Стратегія національної безпеки, Воєнна стратегія, Візія Збройних Сил, Державна оборонна концепція; на виконавчому рівні в Міністерстві національної оборони (МНО) – Біла книга з оборонної політики Литви, Програма розвитку національної системи оборони, Ресурсний план. У рамках середньострокового планування (4-9 років) на політико-стратегічному рівні ухвалюється Міжпартійна угода та розробляється Урядова програма; на виконавчому рівні (МНО) – Військово-політичні вказівки Міністра національної оборони. У рамках короткострокового планування у МНО спільно з Штабом оборони розробляється Стратегічний план дій на 3 роки, який містить цілі, завдання та заходи у рамках імплементації довго- та середньострокових програм і має ресурсну складову. Цикл оборонного планування в Литовській республіці охоплює період 4 роки, у рамках якого проводиться розроблення (перегляд) довгострокових та середньострокових стратегічних документів, концепцій, планів і програм у сфері оборони; здійснюється огляд спроможностей та розроблення (коригування) планів їх розвитку з урахуванням уточнення відповідних сценаріїв планування та ресурсних можливостей. Загальну схему процесу оборонною планування та розподіл відповідальності за відпрацювання його окремих елементів наведено на мал 1.

ПРОЦЕС ОБОРОННОГО ПЛАНУВАННЯ У МІНІСТЕРСТВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ТА ШТАБІ ОБОРОНИ ЗБРОЙНИХ СИЛ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Ініціювання МНО

Оцінка загроз/безпекового середовища

Визначення вимог до спроможностей МНО

Перспективна структура сил

Сценарії планування

Військові завдання та Перелік спроможностей МНО

Консолідований перелік пріоритетних спроможностей НСО — національна система оборони; ШтО — Штаб оборони; К — служба інформаційних технологій МНО — (кібербезпека); Р — розвідувальний орган.

Довгострокова програма розвитку НСО МНО

ШтО

МНО

ШтО +К+Р

Планування ресурсів МНО

Військово-політичні вказівки та припущення для планування

МНО

Політичні вказівки

ШтО +К+Р

Прогалини у спроможностях/ концепції їх розвитку (у т.ч. альтернативні) ШтО +К+Р

Комплексний план розвитку спроможностей/сил МНО

Настанова з організації планування НСО (10 років) План комплектування персоналом План забезпечення фінансовим ресурсом Інвестиційні плани

План розвитку пріоритетних спроможностей

У рамках планування розвитку національної системи оборони: МНО Литовської Республіки відповідає за формування військово-політичних вказівок щодо планування, доведення основних макроекономічних показників, визначення пріоритетних проектів з розвитку спроможностей, відповідно до пропозицій Штабу оборони, та здійснює загальну консолідацію планів їх розвитку у Програму розвитку національної системи оборони; Штаб оборони відповідає за розроблення Державної оборонної концепції,

(на основі сценаріїв, які розробляються спільно з МНО); аналіз існуючих спроможностей та визначення прогалин; розроблення довгострокових планів розвитку спроможностей, які є основою для розроблення Програми розвитку національної системи оборони; планування сил (формування необхідних організаційно-штатних структур та табелів до штатів (Tables of Organization and Equipment), із обґрунтуванням потреб у ресурсах з урахуванням життєвого циклу спроможностей (пропозиції до Ресурсного плану). Мал. 2

РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ РІВНІ/ ЕТАПИ

МНО

Спільні завдання

Штаб

Військово-політичні вказівки

Сценарії планування

Державна оборонна концепція та оперативні плани

Ініціювання

Визначення вимог/потреб у спроможностях

Прогнозні макроекономічні показники

Пріоритезація проектів

Планування Консолідація планів

Мал. 1

Визначення пріоритетних спроможностей

Аналіз вимог та визначення прогалин Довгострокове планування Визначення критичних потреб та планування сил (ТОЕ)

№6/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Загальну схему розмежування повноважень наведено на мал. 2. Наразі у МНО та Штабі оборони розроблено 11 сценаріїв, які використовуються у стратегічному (оборонному) плануванні та охоплюють ситуації, що передбачають різні масштаби залучення збройних сил Литовської Республіки. Існує три категорії споріднених сценаріїв, а саме: • категорія «Мирний час» включає сценарії «Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації природного або техногенного характеру», «Пошуково-рятувальна операція» та інші; • категорія «Воєнна криза» включає сценарії «Надання підтримки країною, що приймає» (HNS), «Операція НАТО з реагування на кризу поза межами території Литви» (СRО) та інші; • категорія «Воєнний стан» включає сценарії «Операція НАТО за статтею 5 на території Литви», «Операція НАТО за статтею 5 поза межами Литви» та інші. Опис типового сценарію наведено в зведеній табл. 1. Поряд з цим, організація Стратегічного (оборонного) планування на рівні органу стратегічного військового управління (Штабу оборони) має свої особливості стосовно основних процесів та складових планування розвитку спроможностей збройних сил; порядку взаємодії з МНО Литовської Республіки на всіх етапах стратегічного (оборонного) планування та ключових структурних підрозділів, які безпосередньо залучені до здійснення планування. Для реалізації цих функцій у Штабі оборони створено окремі структурні підрозділи: департамент J-53 (стратегічне планування застосування збройних сил у майбутніх операціях, розроблення оперативних концепцій) та департамент J-55 (стратегічне планування розвитку збройних сил Литовської Республіки, визначення вимог до спроможностей, ведення каталогу спроможностей і розроблення довгострокових планів та програм їх розвитку, організація військового співробітництва в інтересах розвитку спроможностей збройних сил). Дана система дозволяє здійснювати адаптивне планування розвитку збройних сил країни та враховувати перспективні (довгострокові) потреби у спроможностях для забезпечення національної оборони та виконання зобов’язань у системі колективної безпеки НАТО. Наразі Державною оборонною концепцією Литовської Республіки визначено чотири ключові напрями зосередження зусиль, а саме: №6/2019

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ ТИПОВОГО СЦЕНАРІЮ ПЛАНУВАННЯ

Табл.1

Загальні характеристики сценарію

Опис сценарію

Детальний опис сценарію: суб’єкт та предмет, основні заходи, оцінка загального геополітичного, економічного, соціального та безпекового середовища (ситуації) в регіоні. Інформація щодо динамічних характеристик сценарію (його розвиток, політичні, економічні, соцілальні, військові та технологічні фактори/умови, що впливають на розробку сценарію), етапи сценарію.

Джерела загрози

Визначення суб’єктів (особи, організації, явища/процеси), що становлять загрозу, а також опис їх можливих дій та заходів.

Наслідки у разі ігнорування (можлива очікувана шкода)

Можливі зміни безпекової ситуації, потенціна шкода, наслідки бездіяльності/відсутності реакції на загрозу.

Політико-правові передумови, припущення та обмеження

Політико-правові передумови та обмеження, що впливатимуть або можуть вплинути на характеристики сценарію та застосування спроможностей (наприклад, застосування зброї масового ураження тощо).

Зовнішні внески

Оцінка допомоги з боку союзників, партнерів та міжнародних організацій.

Мета та очікуємий результат місії

Бажаний результат виходячи з реагування у рамках сценарію у разі застосування військових спроможностей. Спеціальні характеристики сценарію

Інтенсивність операції

Тривалість місії

Можливі напрями передислокації (відстань від об’єкту)

Низька/середня/висока. Часові показники виконання місії: • несподівано (негайно) – до 7 днів; • дуже швидко – від 7 до 30 днів; • швидко – від 30 до 90 днів; • середньої тривалості – від 90 до 180 днів; • довго — більше 2 років. Відстань від столиці до зони проведення операції – залежить від місця її проведення, радіус вимірюється в кілометрах. Визначається географічний район проведення операції (наприклад, Європа, Литва, Африка тощо). Опис загрози

Середовище

дружнє/нейтральне/вороже – інші характеристики

Загальна загроза

Опис імовірного масштабу та характеру загрози, оцінка внутрішніх та зовнішніх чинників, а також прогноз нанесення імовірної шкоди військовому потенціалу: • значна (-75% військового потенціалу); • середня (-50% військового потенціалу); • низька (-25% військового потенціалу).

Ключові характеристики противника (військова стратегія, спроможності, потенційні дії)

Відомості щодо військових цілей та завдань противника, його військової стратегії, тактик, імовірних дій, а також інша відповідна корисна інформація щодо противника. Опис кількісних та якісних характеристик спроможностей противника (сухопутних, повітряних, морських та логістичних. Визначення структури та чисельності відповідних елементів, систем озброєнь. Опис наявних слабких місць тощо).

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ ТИПОВОГО СЦЕНАРІЮ ПЛАНУВАННЯ

Табл.1

Стійкість (витривалість)

Можливість надання підтримки (логістичної) з боку країни, що приймає

Можливість надання логістичної підтримки країною, що приймає (у т.ч. спроможності щодо прийняття вантажів, їх тимчасового зберігання та переміщення до району проведення операції, перевезення безпосередньо в районі проведення операції, а також зберігання та захисту). Якісна характеристика можливості (потенціалу країни) надання підтримки за відповідними критеріями, зокрема: можливість відсутня; низька – <25%; середня – від 25 до 50%; значна – від 50 до 75 %; висока – від 75 до 100%.

Умови для прийняття наземних підрозділів

Оцінка можливостей щодо розташування особового складу, а також наявності складських приміщень, за наступними категоріями: відсутні можливості; низькі можливості; розвинуті можливості.

Оцінка можливостей з надання послуг авіаційних баз за наступними Характеристики авіаційних категоріями: наявні/відустні/відповідають потребі/не відповідають потребі/розмір та характеристики авіабази/спроможності щодо баз надання послуг з управління повітряним рухом. Морські порти

Оцінка стану розвитку інфраструктури морських портів за наступними категоріями: наявна/відустня/слабо розвинута/добре розвинута/розмір та характеристики порту/характер узбережжя тощо.

Система зв’язку та комунікацій

Можливість використання наявних спроможностей системи зв’язку та інформації безпосередньо в районі проведення операції або можливість створення нової системи. Визначається за наступними категоріями: відсутня/присутня.

Угоди щодо транзиту

Наявність дозволу (угоди) на використання наземного/повітряного/ морського простору; положення угоди або домовленостей.

Фізичні характеристики та технічні спроможності району проведення операції Розмір зони проведення операції

дуже невеликий – <10000 км2; невеликий – 10000–30000 км2; середній – 30000–100000 км2; значний – 100000–300000 км2; дуже великий – >300000 км2)

Доступність району проведення операції

Оцінка можливості доступу до району проведення операції та пересування в його межах з використанням наземного, повітряного та морського транспорту.

Наземні шляхи сполучення

Можливості (обмеження) щодо використання наземних шляхів сполучення в районі проведення операції. Фізичні характеристики шляхів сполучення (наприклад, характеристики доріг за такими категоріями як: обмежений доступ до використання доріг, обумовлений сезонними особливостями/обмежена дорожня мережа/відсутність доріг тощо).

Повітряні шляхи сполучення

Можливості (обмеження) щодо використання повітряних шляхів сполучення в районі проведення операції. Визначається за наступними категоріями: наявна/відсутня.

Морські шляхи сполучення

Можливості (обмеження) щодо використання морських шляхів сполучення в районі проведення операції. Визначається за наступними категоріями: наявна/відсутня.

Інтенсивність руху

Оцінка навантаження шляхів сполучення (низьке/середнє/високе).

Географічні відомості щодо району проведення операцій Демографічні відомості

Населення, найбільші міста в районі проведення операції.

Рельєф

Гори/схили; рівнини/низовини; джунглі/пустелі/ліси/поля; міста/селища; озера/річки/інші внутрішні водоймища.

Глибина узбережжя Протяжність узбережжя Характер узбережжя Клімат

Інформація щодо середньої глибини узбережжя, перепадів глибин, дна. Визначається за такими категоріями як: коротка – <500 км; середня – від 500 до 1000 км; велика – >1000 км або – не застосовується. Піщане/скелясте; схил узбережжя; повені (так/ні) або їх масштаб. Середні кліматичні показники за тривалий проміжок часу.

1) розвиток національних сил швидкого реагування, здатних забезпечити швидке розгортання та виконання першочергових завдань оборони у визначених районах до розгортання основних сил (у т.ч. союзників); 2) впровадження нових підходів до організації територіальної оборони, збільшення чисельності сухопутної компоненти збройних сил; 3) забезпечення узгодженості між складом збройних сил мирного та воєнного часу; 4) забезпечення функціонування змішаної системи комплектування (професійні військовослужбовці, строкова служба, волонтери, а також служба у військовому резерві). У Штабі оборони розроблено логічно-ієрархічну структуру спроможностей (каталог), яка містить шість функціональних груп: • «С2» – система управління; • «Recce/Intel» – стратегічна/військова розвідка; • «Combat» – бойові та спеціальні спроможності; • «Force Protection» – захист військ (сил); • «Logistics» – логістика; • «Institutional» – інституційні спроможності. Каталог є основою для формування планів розвитку окремих спроможностей. У свою чергу, зазначені плани надають вихідні дані для дев’яти відомчих довгострокових програм (СВ, ПС, ВМС, ССпО, Логістика, Підготовка персоналу, Поточні операції, Централізовані послуги і закупівлі, МНО). У свою чергу, відомчі програми використовуються для розроблення документів короткострокового планування, зокрема бюджетного планування (1-2 роки). Плани розвитку спроможностей розраховані на довгострокову перспективу та містять цілі, завдання та заходи щодо їх досягнення за всіма базовими компонентами спроможностей (DOTMLPF-1), із розподілом по роках та етапах (від набуття початкових до досягнення повних спроможностей). Зважаючи на те, що Литва є державою-членом Альянсу, значний вплив у визначенні пріоритетів розвитку національних військових спроможностей мають регулярні оцінки та цільові вимоги щодо спроможностей з боку НАТО (NATO Assessments and Capability Target Requirements). Отже, доцільно імплементувати набутий досвід стратегічного (оборонного) планування в Литовській Республіці під час огляду спроможностей ЗС України. А також треба продовжувати вивчення та використання досвіду щодо організації та виконання усіх етапів циклу стратегічного (оборонного) планування, зокрема у контексті підготовки та проведення оборонного огляду у Міністерстві оборони та Збройних Силах України. №6/2019